К.Р. Патентознавство


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Запорізька державна інженерна академія
Контрольна робота
з дисципліни «Патент та інтелектуальна власність»
Варіант № 1
Виконав:ст. 6 курсу гр.MC-14-зc
Перевірив:доц.
Капітаненко Н.П.
Запоріжжя, 2014
Поняття авторського права та сфера його дії
Право інтелектуальної власності, зокрема і авторське право, є таким же об’єктом права власності, як і будь-які інші об’єкти власності з єдиною особливістю, що воно виражене в переважній більшості своїй в нематеріальній формі й основною цінністю його є не матеріальне втілення, а ідея чи принципи роботи або можливості використання об’єктивно існуючих знань про навколишній світ.
У зв’язку з вищевказаною особливістю, виникають і певні особливості правового захисту авторського права, враховуючи при цьому ще й те, що його об’єкти досить різноманітні як за своїм матеріальним і правовим змістом, так і за характером і обсягом правової охорони.
Для розуміння суті авторського права необхідно спочатку з’ясувати сутність права інтелектуальної власності, яке включає в себе законодавче та наукове визначення.
За науковим визначенням Мікульонка І.О., інтелектуальна власність – це право на результати розумової діяльності людини, яке є нематеріальним благом і при цьому зберігається за його творцями і може використовуватись лише за їх згодою іншими особами, крім випадків зазначених у законодавстві [1, c. 5-6]. Проте, це визначення не в повній мірі відображає сутність інтелектуальної власності й воно конкретизується у визначенні Святоцького О.Д., з яким погодились, зрецензувавши його матеріал, Дзера О.В. та Калюжний Р.А. За визначенням Святоцького О.Д., інтелектуальна власність – це результат інтелектуальної, творчої діяльності, яка відповідає вимогам чинного законодавства та наділяється правовою охороною. При цьому необхідно зазначити, що не всі об’єкти (результати) творчої діяльності відносяться до об’єктів інтелектуальної власності і відповідно наділяються правовою охороною [2, c. 19].
Згідно законодавчого визначення, за частиною 1 статті 418 Цивільного кодексу України: право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним Кодексом України та іншим законом [3, c. 137]. При цьому, слід вказати, що за загальновизнаною в наукових колах позицією, окрему групу відносин, регульованих цивільним правом, складають відносини, об’єктами яких є результати творчої діяльності людей. Самі процеси розумової діяльності перебувають за межами дії права. Однак результати діяльності, що має елементи творчості, стають об’єктами правового регулювання. Безперечно, об’єктом права інтелектуальної власності може визнаватися будь-який результат творчості людини, незалежно від його відповідності вимогам закону, але правова охорона на такий результат поширюватися не буде [4, c. 294; 5, c. 567-568].
Отже, право інтелектуальної власності — це право на об’єкт інтелектуальної власності, який у силу цього повинен відповідати певним ознакам. Об’єктом права інтелектуальної власності може бути нематеріальний об’єкт (ідеї, образи, технічні рішення, сполучення звуків тощо), який: 1) оформлений в певну об’єктивну форму; 2) відповідає вимогам закону [5, c. 568].
У контексті всього вищевикладеного, як випливає з преамбули Закону України «Про авторське право та суміжні права», авторське право – це особисті немайнові права й майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм та баз даних [7]. Відповідно, авторське право, як і інші інститути права інтелектуальної власності, предметом правової охорони має об’єктивні результати творчої діяльності. Тому, для більш глибокого розуміння його сутності, виникає необхідність встановити його об’єктивне і суб’єктивне сприйняття.
Так, зазначає Кузнєцов Ю.М., в об’єктивному розумінні авторське право – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у результаті створення і використання здобутків науки, літератури та мистецтва. А в суб’єктивному розумінні – сукупність прав, що належать автору або його правонаступникам у зв’язку із створенням і використанням здобутків науки, літератури й мистецтва [9, c. 338]. Отже, об’єднання цих двох понять дає повне уявлення про авторське право, як про інститут, який регулює і узгоджує відносин з приводу створення і використання здобутків науки, літератури та мистецтва між автором (творцем) та суспільством, при цьому переслідуючи мету створення сприятливих умов для творчої діяльності й доступу суспільства до її здобутків.
Крім визначення для вичерпного розуміння сутності авторського права, не менш важливу роль відіграє і сфера його дії, так як, розуміючи сутність права, але не знаючи межі його дії, фактично неможливо його використовувати, бо невідомо, до яких саме правовідносин і, у яких випадках воно може бути застосовано.
Так, з приводу дії по об’єктах, то відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про авторське право та суміжні права», його дія поширюється на:
а) твори, у галузі науки, літератури й мистецтва (згідно частини першої статті 8 цього Закону), а саме: 1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); 2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; 3) комп’ютерні програми; 4) бази даних; 5) музичні твори з текстом і без тексту; 6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; 7) аудіовізуальні твори; 8) твори образотворчого мистецтва; 9) твори архітектури, містобудування й садово-паркового мистецтва; 10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; 11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; 12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; 13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; 14) похідні твори; 15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; 16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; 17) інші твори. При цьому охорона поширюється, незалежно від місця їх першого оприлюднення (або не оприлюднені, але знаходяться в об’єктивній формі на території України), авторами яких або особами, яким належить авторське право і (або) суміжні права на них, є фізичні особи, які є громадянами України або не є її громадянами, але мають постійне місце проживання на території України, або юридичні особи, які мають місцезнаходження на території України;
а) вищезазначені твори, які вперше оприлюднені на території України або вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом 30 днів оприлюднені на території України;
б) передачі організацій мовлення, що мають місцезнаходження на території України і здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території України;
в) твори архітектури й скульптури, які об’єктивно знаходяться на території України;
г) твори, які охороняються відповідно до міжнародних договорів України [7].
З приводу дії за суб’єктами та просторовою ознакою, то згідно частини 2 статті 3 цього ж Закону, його положення спрямовані на захист особистих немайнових і майнових прав:
а) суб’єктів авторського права, тобто автори творів, зазначених вище, їх спадкоємці та осіб, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права, які є громадянами України або не є громадянами України, але мають постійне місце проживання на території України (для юридичних осіб — місцезнаходження на території України), незалежно від того, на якій території вперше були оприлюднені їх твори чи об’єкти суміжних прав;
б) суб’єктів авторського права, незалежно від їх громадянства й постійного місця проживання (для юридичних осіб — їх місцезнаходження), твори чи об’єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але які знаходяться в об’єктивній формі на території України;
в) суб’єктів авторського права, незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання, твори чи об’єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднені на території України;
г) інших осіб, які мають авторське право [7].
З приводу дії у часі (чинності у зв’язку з перебігом певних часових проміжків), то згідно зі статтею 446 Цивільного кодексу України та статтею 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторське право діє протягом всього строку життя автора та протягом 70 років після його смерті (з 1 січня року наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів), крім випадків передбачених законом. При цьому у названому законі передбачено: 1) для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено, але, якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або, якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше, ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується загальний строк, тобто в 70 років після смерті автора або останнього із співавторів; 2) у разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно в часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору; 3) авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації; 4) авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування; 5) будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до не оприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора, а строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений; 6) особисті немайнові права автора охороняються безстроково [3 ; 8].
З приводу дії у міждержавному та міжнародному просторі, то згідно з частиною 3 статті 3 цього ж Закону, суб’єктам авторського права, незалежно від їх громадянства, твори чи об’єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знаходяться в об’єктивній формі на території іншої держави, правова охорона надається відповідно до міжнародних договорів України [7].
Отже, нами встановлено сферу дії авторського права, проте саме по собі авторське право існувати не може, бо воно повинне спиратись на норми законодавства, які звичайно представлені не лише вищеназваним Законом, а й багатьма іншими нормативно-правовими актами, в тому числі й міжнародними договорами, які ратифіковані Україною.
Так, авторське право та його правова охорона забезпечуються спеціальним законом «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. № 3792-ХІІ, та основними загально правовими джерелами у сфері охорони інтелектуальної власності, до яких належать: Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV, Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV, Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-X, Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III, Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року № 1798-ХІІ, Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747- IV.
До міжнародних договорів у сфері авторського права, учасником яких є Україна, належить Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності «Про авторське право» (1996 р.), у статті 2 якої однозначно зазначено, що охорона поширюється на форму вираження, а не на ідеї, процеси та методи діяльності та математичні концепції як такі [9], що звичайно є однією з ключових особливостей авторського права, що різнить його від інших інститутів інтелектуальної власності, зокрема від права промислової власності. Нерозривно пов’язана з цією конвенцією і більш рання Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), норми якої застосовуються разом із вищевказаним договором [10].
Також Всесвітня конвенція про авторське право (переглянута) (1971 р.) в частинах 1 і 2 статті 2 встановлює, що твори, які випущені у світ громадянами будь-якої Договірної держави, користуються у інших Договірних державах такою ж охороною, як і в цій державі, це стосується також і неопрелюднених творів. Ця норма дуже важлива, зважаючи на відповідну вказівку з приводу правової охорони на міжнародні договори у Законі «Про авторське право і суміжні права», наведену нами вище [11]. Крім вищеназваних міжнародних договорів, норми з авторського права широко представлені у Міжнародній конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення» (1961 р.) [12], Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (1971 р.) [13] та Конвенції про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники (1974 р.) [14]. Слід також відмітити, що питання авторського права врегульоване на міждержавному рівні й на теренах СНД, Угодою про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав (1993 р), згідно статей 3 і 4 якої, зокрема, держави-учасниці беруть на себе зобов’язання вживати необхідних заходів для розробки і прийняття законопроектів, що забезпечують охорону авторського права та суміжних прав, а також по боротьбі з незаконним використанням цих об’єктів [15].
Нерозривний зв’язок авторське право має і з таким загально правовим кодифікованим актом у сфері приватного права, як Цивільний Кодекс України, згідно статті 422 якого, право інтелектуальної власності (в тому числі і авторське) виникає (набувається) з підстав, встановлених Цивільним кодексом України, іншим законом чи договором [3, c. 138]. При цьому підстави виникнення права власності на результат інтелектуальної діяльності можна поділити на дві групи: первинні та похідні.
Первинними (юридичними) підставами виникнення авторського права на літературні, художні і наукові твори, виконавчу діяльність артистів, звукозапис, радіол і телепередачі є результат творчої діяльності. Коли цей результат отримує певну об’єктивну форму, виникає сукупність правомочностей щодо здійснення права власності, що становить відмінність від таких об’єктів, як винаходи, промислові зразки, торговельні марки, комерційні найменування, де момент створення об’єкта інтелектуальної власності не збігається з моментом виникнення права інтелектуальної власності. Тому що в цьому випадку для виникнення останнього потрібна наявність сукупності юридичних фактів, необхідних для настання відповідних наслідків (надання результату інтелектуальної діяльності об’єктивної форми; подання заявки до державного органу спеціальної компетенції; ухвалення позитивного рішення цим органом; видача охоронного документа) [5, c. 571].
Похідні підстави набуття права інтелектуальної власності є нечисленні. Основні з них – ліцензійні та інші цивільно-правові договори, спадкування, а також набуття права інтелектуальної власності в силу закону. При цьому в будь-яких випадках виключне особисте право авторства є невідчужуваним [4, c. 297].
Проте, таке регулювання Цивільним кодексом питань авторського права створює й правові колізії. Так, відповідно до статті 429 Цивільного кодексу України, особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. А майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом [3, c. 140].
Цікавим є той факт, що діюче законодавство України не містить норм, коли окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт інтелектуальної власності створений у зв’язку з виконанням трудового договору, можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Така новела взагалі, чесно кажучи, стала для багатьох несподіванкою [16, c. 9]. І вона зокрема суперечить частині 2 статті 16 Закону
України «Про авторське право і суміжні права», за якою виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачене трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем [7]. Відповідно, цей недолік потрібно врегулювати шляхом відображення у чинному законодавстві, зокрема у галузевих законах у сфері інтелектуальної власності, норми про обсяг (види) немайнових прав інтелектуальної власності та випадки, в яких вони переходять до працедавця працівника. Слід також відмітити, що майнові права автора та працедавця відповідно, якщо інше не визначено договором є спільними, зважаючи на норму статті 418 Цивільного кодексу України, проаналізовану вище, і на думку Бригинця С.М. обсяг прав, по відношенню до створеного твору, у працівника (автора) і роботодавця необхідно вважати рівним, якщо інше не зазначено в трудовому договорі (контракті) або цивільно правовому договорі між автором і роботодавцем [16, c. 9].
Крім цього, відповідно до статті 430 Цивільного кодексу України, особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта. Але у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати замовникові. А майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором [3, c.140]. Положення про можливість передачі частини особистих
немайнових прав творця роботодавцю, протирічить частині 2 статті 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права», якою передбачено, що особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам [7]. Це проблемне питання звичайно необхідно вирішити шляхом внесення до чинного законодавства необхідних змін, щоб не створювати колізії правових норм рівної юридичної сили.
Незважаючи на наведені колізії, все ж законодавство відігріє ключову роль у регулюванні та охороні авторського права. Так, наприклад, чинне законодавство гарантує авторам виплату авторської винагороди, що реалізується на основі Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» [17], яка захищає права авторів на отримання винагороди за кожне використання їх твору чи самостійно чи за посередництва організації колективного управління його майновими правами, при цьому мінімальні ставки винагороди чітко регламентовані, а порядок їх сплати чітко визначений, що дає разом із роз’ясненнями Міністерства освіти і науки гарне правове підґрунтя для належного правового використання об’єктів авторського права на території України. Слід додати, що разом з гарантуванням виплат чинне законодавство передбачає і оподаткування таких доходів. Так, статті 4, 7, пункт 9.3. статті 9 та пункт 22.3. статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачають включення до загального річного оподаткованого доходу сум роялті, які оподатковуються за правилами встановленими для дивідендів за ставкою 15% [18].
Отже, спираючись на все вищезазначене, можна зробити висновок, що авторське право представляє собою сукупність особистих немайнових і майнових прав авторів та їх правонаступників, пов’язаних із створенням та використанням творів науки, літератури й мистецтва, в свою чергу сфера його дії поширюється на встановлений перелік об’єктів, з наявністю обмежень за просторовою й часовою ознакою та суб’єктним складом на основі внутрішньодержавного та міжнародного законодавства. При цьому у правовому регулюванні та охороні авторського права виникають і проблемні питання, що стосуються особистих немайнових прав на об’єкт авторського права, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, та з приводу розподілу між виконавцем і замовником майнових та особистих немайнових прав на об’єкти, створені на замовлення, які найдоцільніше вирішити шляхом внесення змін до чинного законодавства через узгодження норм Закону України «Про авторське право і суміжні права» з нормами Цивільного кодексу України.
2. Знаки для товарів та послуг як об'єкти промислової власності
Як одержати свідоцтво України на знак для товарів і послуг?
Відносини, які виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі – знак) в Україні регулюються Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі – Закон).
Знак – позначення, яке вирізняє товари та послуги одних осіб серед таких самих або споріднених з ними товарів і послуг інших осіб.
Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Свідоцтво України на знак для товарів і послуг є офіційним охоронним документом, який видається від імені держави уповноваженим на це органом – Державною службою інтелектуальної власності України (далі – Державна служба). Право на одержання свідоцтва має будь-яка фізична або юридична особа, об`єднання осіб або їх правонаступники.
Обсяг правової охорони, який надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (далі – Реєстр), і засвідчується свідоцтвом з наведеними в ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.
Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки й продовжується за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 Закону. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється Положенням про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки № 10 від 10.01.2002 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за № 64/6352 від 28.01.2002.
Після припинення дії свідоцтва згідно з пунктами 1 – 3 статті 18 Закону ніхто іншій, крім колишнього власника, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років.
Які умови надання правової охорони знака?
Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.
Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності та моралі й на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені статтею 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".Які позначення не можуть одержати правову охорону?
Не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують:
державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);
офіційні назви держав;
емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;
офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;
нагороди та інші відзнаки.
Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу держави, символіка якої використовується як елемент знака, або компетентного органу власників (зокрема міжнародних міжурядових організацій).
Компетентним органом щодо назви держави "Україна" є Комісія щодо погодження питань про внесення позначення, яке містить офіційну назву держави "Україна", до знака для товарів і послуг – постійно діючий орган Міністерства освіти і науки України.
Також не можуть одержати правову охорону, але можуть бути внесені до знака як елементи, які не охороняються, якщо вони не займають домінуючого положення в зображенні знака, такі позначення:
ті, які звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання;
ті, які складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;
ті, які складаються лише з позначень чи даних, що є описовими в разі використання їх по відношенню до зазначених у заявці товарів і послуг або у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце та час виготовлення чи збуту товарів чи надання послуг;
ті, які складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами й термінами.
Не можуть одержати правову охорону такі позначення:
ті, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;
ті, які відбивають лише форму, зумовлену природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товару істотної цінності.
Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати:
із знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг;
із знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності;
з фірмовими найменуваннями, які відомі в Україні й належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Державної служби заявки щодо таких самих або споріднених з ними товарів і послуг;
з кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), які охороняються відповідно до Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів". Такі позначення можуть бути лише елементами, що не охороняються, знаків осіб, які мають право користуватися вказаними зазначеннями;
із знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку.
Не реєструються як знаки позначення, які відтворюють:
промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;
назви відомих в Україні творів науки, літератури й мистецтва або цитати й персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;
прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.
Які права має власник свідоцтва України на знак для товарів і послуг?
Свідоцтво України на знак для товарів і послуг надає його власнику право використовувати знак, а також виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак, виключне право розпоряджатися правом на знак в порядку, встановленому статтею 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», та інші права, визначені цим Законом.
Права, які випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки.
Подання заявки
Вимоги до заявки встановлені статтею 7 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та виданими на його основі Правилами складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Державного патентного відомства України № 72 від 20.08.97 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України за № 416/2220 від 22.09.1997 (далі – Правила).
Заявка подається до Установи особою, яка бажає одержати свідоцтво. Заявка подається безпосередньо до Державного підприємства "Український інститут промислової власності" (далі – ДП "УІПВ") – уповноваженого закладу експертизи – або надсилається на його адресу: вул. Глазунова, 1, м. Київ-42, 01601, Україна.
За дорученням заявника заявка може подаватися через представника в справах інтелектуальної власності (патентного повіреного), зареєстрованого відповдно до Положення про представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.94 за № 545, або іншу довірену особу.
Іноземні особи та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання чи місцезнаходження поза межами України, реалізують свої права, зокрема право на подання заявки, тільки через патентних повірених, якщо інше не передбачене міжнародними угодами.
Так, згідно з угодами про співробітництво у сфері охорони промислової власності між Урядом України та Урядами Російської Федерації і Республіки Білорусь, фізичні та юридичні особи, які мають постійне місце проживання чи місцезнаходження в цих державах, мають право подавати заявки без залучення патентних повірених безпосередньо до ДП "УІПВ".
Якщо до складу заявників входить хоча б одна фізична особа, яка має постійне місце проживання на території України, чи юридична особа, яка має місцезнаходження на території України, то заявка може подаватися без залучення патентного повіреного за умови зазначення адреси для листування в Україні.Заявка
Заявка – це сукупність документів, необхідних для видачі свідоцтва. Заявка складається українською мовою й повинна стосуватися одного знака та містити:
заяву про реєстрацію знака, у якій обов’язково зазначаються відомості про заявника та його адреса;
зображення знака, який заявляється;
перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за Міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків (МКТП).
Якщо заявник просить про охорону кольору чи поєднання кольорів як відрізняльної ознаки свого знака, то він повинен:
заявити про це та вказати в заяві колір чи поєднання кольорів;
подати в заявці кольорові зображення знака.
Форма заяви наведена в додатку до Правил. За подання заявки сплачується збір у строки, встановлені пунктом 8 статті 7 Закону, відповідно до Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року за № 1716 (далі – Порядок). Розмір збору за подання заявки на знак для товарів і послуг визначається відповідно до кодів 40100 та 40200 додатку до Порядку на підставі вмісту матеріалів заявки, одержаних ДП "УІПВ" на дату її подання.
Якщо заявка подається через патентного повіреного або іншу довірену особу, то до заявки додається видана заявником довіреність, яка засвідчує його (її) повноваження, вчинена до дати подання заявки.
Якщо заявник бажає та має підстави скористатися правом пріоритету попередньої заявки, яка була подана в одній з країн-учасниць Паризької конвенції, то він повинен одночасно із заявкою або протягом трьох місяців від дати подання заявки до ДП "УІПВ" надати:
заяву про пріоритет з посиланням на дату подання та номер попередньої заявки;
копію попередньої заявки та її переклад українською мовою.
Слід мати на увазі, що зображення знака за попередньою заявкою має відповідати зображенню знака, який заявляється.
Якщо заявник бажає та має підстави скористатися правом пріоритету знака, використаного в експонаті, показаному на офіційній або офіційно визнаній міжнародній виставці, проведеній на території однієї з держав-учасниць Паризької конвенції, то він повинен разом із заявкою або протягом трьох місяців від дати подання заявки до ДП "УІПВ" надати:
заяву про пріоритет;
документ, який підтверджує показ експонатів з використанням заявленого знака на виставці, засвідчений її адміністрацією або оргкомітетом.
Проведення експертизи заявки
Експертиза заявки проводиться відповідно до статті 10 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та Правил і складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті).
Після проведення формальної експертизи, під час якої заявка перевіряється на відповідність формальним вимогам статті 7 Закону та встановлюється дата її подання, проводиться кваліфікаційна експертиза заявки, під час якої перевіряється відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони.
Кінцеві результати експертизи заявки, яка не відкликана й не вважається такою, відбиваються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після затвердження його Державною службою. На підставі такого висновку Державна служба приймає рішення про реєстрацію знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг або про відмову в реєстрації знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг, або про реєстрацію знака щодо частини зазначених у заявці товарів і послуг та відмову в реєстрації знака для іншої частини зазначених у заявці товарів і послуг. Рішення за заявкою надсилається заявнику.
На підставі рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг та за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва й збору за публікацію про його видачу відомості про видачу свідоцтва, визначені в установленому порядку, публікуються в офіційному бюлетені "Промислова власність". Зазначені мито та збір сплачуються після надходження до заявника рішення про реєстрацію знака.
Одночасно з публікацією відомостей про видачу свідоцтва Державна служба здійснює державну реєстрацію знака, для чого вносить до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відповідні відомості.
Реєстрація знака в іноземних державах
Охорону знака в інших країнах можна одержати двома шляхами. По-перше, можна подати заявку до відомства держави, у якій заявник бажає одержати охорону згідно із законом і правилами, які регламентують реєстрацію знака в країні подання.По-друге, можна зареєструвати знак в іноземних державах згідно з Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків та Протоколом до цієї угоди. У цьому випадку заявка із зазначенням переліку країн, у яких заявник бажає одержати охорону, подається через ДП "УІПВ".
Процедура подання міжнародної заявки
Заявка на міжнародну реєстрацію знака подається до ДП "УІПВ" у двох примірниках на бланках рекомендованих МБ ВОІВ англійською або французькою мовами.
До заявки додаються:
2 примірника зображення знака розміром 8х8 см;
копія документа, що підтверджує сплату збору за подання заявки на міжнародну реєстрацію знаку;
копія документа, що підтверджує сплату міжнародного мита.
Відомості, що зазначені у заявці на міжнародну реєстрацію знака, повинні бути такими, якими вони подані у національній (базовій) реєстрації або у національній (базовій) заявці.
Заявка на міжнародну реєстрацію може базуватись на двох і більше національних реєстраціях або національних заявках за умови, якщо вони стосуються того ж самого знаку, поданого однією юридичною або фізичною особою, а товари і послуги співпадають із заявленими у національних реєстраціях або заявках.
Порядок міжнародної реєстрації знака для товарів і послуг Після отримання необхідних документів ДП "УІПВ" перевіряє та засвідчує, що знак відповідає тому вигляду, в якому він наведений у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, або подана заявка на отримання свідоцтва України на ім`я того самого заявника, товари і послуги співпадають з товарами і послугами базової реєстрації або базової заявки. Після цього заявка на міжнародну реєстрацію знака надсилається до Міжнародного Бюро ВОІВ.
Міжнародне Бюро ВОІВ проводить експертизу на відповідність: заявки - міжнародній реєстрації знака; переліку товарів і послуг - Міжнародній класифікації товарів і послуг. Міжнародне Бюро ВОІВ реєструє знак в Міжнародному реєстрі, публікує інформацію в офіційному бюлетені ВОІВ (WIPO Gazette of International Marks) і направляє власнику знака сертифікат про міжнародну реєстрацію знака. Також Міжнародне Бюро ВОІВ пересилає відповідні повідомлення всім країнам, що вказані в міжнародній заявці, та протягом 12 місяців з дати цього повідомлення кожна країна проводить експертизу знака згідно з національним законодавством, підтверджуючи дію міжнародної реєстрації стосовно всіх товарів і/або послуг, або частини товарів і/або послуг, або повністю відмовляє в охороні. Зареєстровані знаки мають той самий юридичний статус, як і знаки, що подані та зареєстровані в країні за національною процедурою.
Залежність міжнародної реєстрації від базового знака
Міжнародна реєстрація залишається залежною від національної (базової) реєстрації або заявки протягом п`яти років з дати міжнародної реєстрації. Таким чином, міжнародна реєстрація знака втрачає силу, якщо протягом п’яти років національний знак, раніше зареєстрований, або поданий на реєстрацію в країні походження, анулюється. Відомство країни походження звертається до Міжнародного Бюро ВОІВ з вимогою виключити знак з Міжнародного реєстру. Після п`ятирічного строку міжнародна реєстрація стає незалежною від національної реєстрації.
Збір за подання заявки на міжнародну реєстрацію знака у розмірі 600 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України №1716 "Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності" (код збору 43300), необхідно перерахувати на рахунок: 
Одержувач
банк одержувача:
Код банка
поточний рахунок (у гривнях): 
Міжнародне мито сплачується у швейцарських франках безпосередньо до Міжнародного бюро ВОІВ: (і) шляхом списання коштів з поточного рахунку, відкритого в Міжнародному бюро ВОІВ; (іі) шляхом сплати на швейцарський поштовий чековий рахунок або на будь-який банківський рахунок Міжнародного бюро ВОІВ; (ііі) кредитною картою, якщо, у випадку, коли зв'язок здійснюється через електронні засоби, як передбачено у Розділі 11 Адміністративної інструкції, Міжнародне бюро ВОІВ надало електронний інтерфейс для сплати в режимі он-лайн.[19]
3. Який строк здійснюється установою видача патенту на промисловій зв'язок
Видача патенту здійснюється Установою у місячний строк після державної реєстрації патенту. Патент видається особі, яка має право на одержання патенту. Якщо право на одержання патенту мають кілька осіб, їм видається один патент.
Патент видається під відповідальність його власника без гарантії чинності патенту.
2. Форма патенту і зміст зазначених у ньому відомостей визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. { Пункт 2 статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI від 16.10.2012 }[20].
3. До виданого патенту на вимогу його власника Установа вносить виправлення очевидних помилок з наступним повідомленням про це в офіційному бюлетені.
4. У випадку втрати чи зіпсування патенту його власнику видається дублікат патенту у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. За видачу дубліката патенту сплачується збір.
{ Статтю 18 доповнено пунктом 4 згідно із Законами N 850-IV від 22.05.2003, N 5460-VI від 16.10.2012 }[20,21].

Список літератури
Закон України: Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (від 10 листопада 1994 року, № 237/94-ВР) // Відомості Верховної Ради України (ВВРУ). – 1994. – № 46.
Закон України: Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (від 18 березня 2004 року, № 1629-IV) // Відомості Верховної Ради України (ВВРУ). – 2004. – № 29.
Мікульонок І.О. Основи інтелектуальної власності: Навч. посіб. – К.: Політехніка, 2005. – 232 с.
Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. Підопригори О.А., Святоцького О.Д. – К.: Ін Юре, 2002. – 624 с.
Крайнєв П.П. Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю: Монографія. – К.: Ін Юре, 2004.– 448 с.
Потєхіна В. Значення охорони інтелектуальної власності в умовах глобалізації // Підприємництво, Господарство і Право. – 2005. - № 6. – с. 151-153.
Цивільний кодекс України: Офіційний текст (станом на 20 травня 2006 р.). – К.: Кондор., 2006. – 402 с.
Цивільний кодекс України: Коментар. Вид. 2-ге із змін. За станом на 15 січня 2004 р. / За ред. Харитонова Є.О, Калітенко О.М. – Х.: Одіссей, 2004. – 856 с.
Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Шевченко Я.М. – К.: Ін Юре, 2004. – Ч. 1. – 692 с.
Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2
За заг. ред. Шевченко Я.М. – К.: Ін Юре, 2004. – Ч. 2. – 896 с. 12. Закон України: Про авторське право і суміжні права (від 23 грудня 1993 року) // Відомості Верховної Ради України (ВВРУ). – 1994. – № 13.
Закон України: Про охорону прав на винаходи і корисні моделі (від 15 грудня 1993 року) // Відомості Верховної Ради України (ВВРУ). – 1994. – № 7.
Наказ Міністерства фінансів України: Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 8 «Нематеріальні активи» (від 18 жовтня 1999 року) // Нормативний довідник бухгалтера. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 157 с.
Долга В.О. Інтелектуальна власність: економічний захист та форми реалізації. Автореферат. - Х.: Харківський державний університет, 1996. – 28 с.
Бригинець С.М. Службовий твір до і після прийняття Цивільного кодексу України // Бізнес и безпека. – 2004. - №1. – с. 8-9.
Запорожець І. До питання класифікації суб’єктів управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності // Право України. – 2006. – № 8. – с. 39-40.
Юрченко О. Сучасний стан державної системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні: організаційно-правовий аспект // Юридична Україна. – 2006. – № 1. – с . 63-69.
Коедкс України про адміністративні правопорушення: Офіційний текст (станом на 2 вересня 2006 року). – К.: Кондор, 2006. – 307 с.
http://sips.gov.ua/ua/signs.html
Закон України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства освіти і науки // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 2-3, ст.41.
Закон України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства освіти і науки // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 35, ст.271.

Приложенные файлы

  • docx 26733467
    Размер файла: 57 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий