01. ПЗ


Поняття, основні функції та джерела фінансування
Соціальне забезпечення розглядають як: 1) економічну категорію; 2) правову категорію. Економічна категорія - с/з є засобом перерозподілу доходів і боротьби із соціальною нерівністю і, зокрема, за допомогою соціального забезпечення, коли частина національного доходу спрямовуємося на потреби вразливих груп населення. Правова категорія - норми права закріплюють організаційно-правові форми здійснення соціального забезпечення, джерела фінансування, коло осіб, які потребують соціального забезпечення, а також умови і порядок його надання.
Соціальне забезпечення — це форма розподілу матеріальних благ з метою задоволення життєво необхідних індивідуальних потреб громадян при настанні соціального ризику за рахунок спеціальних соціальних фондів або за рахунок бюджетів різних рівнів (державного та місцевих) у випадках та на умовах, встановлених у законі. Воно є одним із напрямків соціальної політики України.
Складовими соціального забезпечення є:
соціально значимі обставини(хвороба, старість, смерть годувальника і т.д.);
коло осіб, які є непрацездатними або, які потрапили у важкі життєві ситуації і втратили засоби до існування чи понесли додаткові витрати або не мають необхідного прожиткового мінімуму;
фонди, що спеціально формуються для надання певного виду матеріального забезпеченні фізичним особам. Такі фонди створюються за рахунок коштів застрахованих осіб, роботодавців та держави.
види соціального забезпечення, які гарантує держава(пенсії, допомоги);
форми і способи падання засобів існування у грошовій (пенсії, грошові допомоги) чи натуральній (натуральна допомога, соціальні послуги);
підстави та порядок надання того чи іншого виду соціального забезпечення. Реалізація права на певний вид соціального забезпечення здійснюється на умовах і в порядку, які закріплені в нормативному акті чи договорі.
Основні функції соціального забезпечення: 1) економічна; 2) політична; 3) демографічна; 4) соціально-реабілітаційна; 5) виховна.
Функції права соціального забезпечення - це правові характеристики соціальної ролі (призначення) цієї галузі права у житті суспільства та головних напрямів впливу її норм на поведінку людей з мстою реалізації цілей і завдань держави у сфері соціального забезпечення населення.
Політична - сприяє підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, для якого характерний значний розрив у рівні життя різних груп населення); Соціально-реабілітаційна (спрямована на відновлення громадянського статусу інвалідів та інших соціальне незахищених громадян).
Система соціального захисту в Україні фінансується з таких джерел: • державний бюджет (ДБ); • місцеві бюджети (МБ); • соціальні фонди (у т. ч. страхові фонди): Пенсійний фонд; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; Фонд соціального захисту інвалідів; • фонди підприємств, організацій, установ. За останній час перевага надасться соціальному страхуванню, бо державний бюджет не може забезпечити соц. виплати
Право на с/з. в системі соціальних прав людини та його реалізація в Україні
Основні права та свободи людини і громадянина поділяються на особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні. Соціальні права — це можливості людини щодо забезпечення належних соціальних умов життя. їх завдання — забезпечити можливість нормального фізіологічного існування людини в суспільстві. За Конституцією України до них належать право на соціальний захист (ст. 46), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50), право на захист сім’ї, дитинства, материнства і батьківства (ст. 51) та ін.
Громадяни згідно ст.46 Конституції мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі часткової або повної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Соціальне забезпечення має дуже велике значення для добробуту громадян, працівників, їх сімей і всього суспільства в цілому. Право на соціальне забезпечення займає важливе місце серед інших соціально-економічних прав людини і є одним із засобів досягнення злагоди у суспільстві, сприяє тим самим соціальному миру, а також участі в житті суспільства усіх соціальних груп населення. Воно є невід’ємною частиною соціальної політики держави та уряду і відіграє суттєву роль у недопущенні зниження рівня життя населення. В демократичних суспільствах із соціально орієнтованою економікою в основі державної політики лежать пріоритети людських цінностей, які визначаються через поняття добробут}7 людей.
Соціальною є держава, яка гарантує людині належні їй соціально-економічні права шляхом створення необхідних умов для їх реалізації та здійснює соціальну політику на засадах соціальної справедливості і в інтересах усього суспільства. Основний Закон (Конституція) визнає Україну такою. Як соціальна держава Україна здійснює однойменну політику, основою якої є питання народонаселення, виховання та освіти, зростання доходів громадян, оплати праці та мотивації до неї, зайнятості, регулювання трудових відносин, реформування соціального забезпечення, соціальної сфери, будівництва житла тощо.
Поняття, види та особливості організаційно-правових форм соціального забезпечення.
Організаційно-правові форми соціального забезпечення - це способи акумуляції коштів на цілі соціального забезпечення з наступним їх розподілом між відповідними категоріями населення, що потребують матеріальної підтримки з боку держави і суспільства.
Форми соціального забезпечення у навчальній літературі розмежовуються з урахуванням: І) способу акумуляції коштів і фінансових джерел, за рахунок: яких здійснюється соціальне забезпечення; 2) кола суб’єктів, що забезпечуються за рахунок коштів відповідного фінансового джерела; 3) видів забезпечення конкретною, кола суб’єктів за рахунок даного джерела; 4) і системи органів, які здійснюють соціальне забезпечення.
Так, в більшості країн склались три основні форми соціального забезпечення: соціальне страхування, соціальне забезпечення за рахунок державних коштів та соціальна допомога.
Основними формами соціального забезпечення в Україні с: 1) загальнообов’язкове державне соціальне страхування; 2) державне соціальне забезпечення за рахунок бюджетних коштів; 3) змішане соціальне забезпечення окремих категорій громадян; 4) недержавне соціальне забезпечення.
Поняття соціального страхування, його види та організаційні засади.
Пріоритетною формою соціального забезпечення є загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Його визначення дано у ст. 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування і тлумачиться як система права, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Основи не дають вичерпний перелік видів загальнообов’язкового соціального страхування, але називають основні з них, а саме: І) пенсійне страхування; 2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; 3) медичне страхування; 4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; 5) страхування на випадок безробіття. Правові, організаційні та фінансові засади конкретного виду загальнообов'язкового державного соціального страхування визначаються окремими законами.
Основне призначення загальнообов'язкового державного соціального страхування є компенсація втраченого заробітку при настанні страхового випадку, або компенсація інших витрат, пов'язаних з цим.
Діюча система загальнообов’язкового державного соціального страхування покликана, по-перше, забезпечити профілактику, оновлення і збереження працездатності працівників, включаючи проведення оздоровчих заходів і перепідготовки і, по-друге, гарантувати матеріальне забезпечення осіб, які втратили працездатність. За її допомогою держава вирішує такі завдання: І) формує грошові фонди, з яких покриваються витрати, пов’язані з утриманням непрацездатних і осіб, які не беруть участі в трудовому процесі; 2) забезпечує необхідну кількість і структуру відтворення трудових ресурсів; 3) скорочує розрив у рівні матеріального забезпечення працюючих і непрацюючих членів суспільства; 4) добивається підвищення життєвого рівня різних соціальних груп, що не задіяні у трудовий процес.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування базується на ідеї поділу збитків, що виникли у застрахованої особи, між усіма суб’єктами страхування. Основними джерелами коштів окремих видів державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб, бюджетних та інших коштів, які передбачені відповідними законами.
За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: 1) пенсії за віком; 2) пенсії по інвалідності; 3) пенсії у зв'язку з втратою годувальника; 4) допомога на поховання; 5) допомога по тимчасовій непрацездатності; 6) допомога по вагітності та пологах; 7) стаціонарне лікування; 8) надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення; 9) забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання та ін. В законах про окремі види соціального страхування цей перелік уточнюється та доповнюється.
Змішане соціальне забезпечення окремих категорій громадян.
Останнім часом почата складатися змішана форма соціального забезпечення, коли одні видатки повністю фінансуються за рахунок бюджетних коштів, а інші покриваються відповідними страховими фондами. Це стосується осіб, які займаються специфічною трудовою діяльністю і отримують матеріальне забезпечення відповідно до Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру ”, про статус народного депутата України", "Про судоустрій і статус суддів ”, та ін. Передбачені в них особи належать до застрахованих осіб, але рівень соціального забезпечення їх набагато вищий від інших застрахованих осіб, які забезпечуються за нормами законів, що стосуються окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Особам, які мають право на призначення пенсій за окремим! (спеціальними) законами, визначається сума пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, виплата якої здійснюватись за рахунок коштів Пенсійного фонду. Різниця між пенсією, призначеною за окремим законом та пенсією, визначеною відповідно до Закону Україна "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплачується за рахунок визначених відповідним окремим законом коштів (за рахунок Державного бюджет, коштів галузі і т.п.). У разі якщо розмір пенсії, визначено відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вищий ніж розмір пенсії призначений за окремім законом, за бажанням пенсіонера виплачуватиметься вища пенсія.
Державне соціальне забезпечений за рахунок бюджетних коштів.
Специфіка кола, забезпечуваних за рахунок бюджетних коштів осіб полягає в тому, що державним забезпеченням охоплюються, особи, які отримують останнє у зв'язку з певною суспільно корисною діяльністю, під час якої вони могли й не підлягати загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, при настанні обставин, що визнаються соціально поважними. Це по-перше. По-друге, все населення країни забезпечується певними видами соціального забезпечення без будь-якого зв'язку з працею.
До першої категорії осіб належать, зокрема, військовослужбовці, працівники міліції, працівники служби безпеки, працівники прокуратури, судці та ін. За рахунок коштів Державного бюджету їм виплачуються пенсії, допомоги, надаються інші види соціального забезпечення саме у зв'язку з проходженням ними служби чи виконання певного роду роботи.
Друга категорія осіб охоплює все населення країни, оскільки окремі види соціального забезпечення гарантуються громадянинові як члену суспільства без будь-якого зв'язку з його попередньою роботою. Види забезпечення цій категорії громадян: (а) допомога громадянам, які вперше шукають роботу; (б) допомога на дому самотнім людям, особам похилого віку й інвалідам І і II груп, які потребують догляду; (в) утримання дітей у дитячих закладах; (г) професійне навчання і працевлаштування інвалідів тощо. Зазначені види соціального забезпечення надаються будь-якому громадянинові при настанні обставин, зазначених у законодавстві незалежно від того, отримує він ті чи інші види страхового або іншого забезпечення чи ні.
Бюджетним кодексом України передбачені видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення за рахунок Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Гак, за рахунок першого здійснюються видатки на: а) державні спеціальні пенсійні програми; б) державні програми соціальної допомоги (грошову допомогу біженцям; компенсації на медикаменти; програми протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, в тому ‘ числі програми і заходи Фонду соціального захисту ‘ інвалідів України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; д) державну підтримку молодіжних громадських організацій; є) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.
За рахунок обласних бюджетів виплачується допомога по догляду за інвалідами; І чи II групи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; компенсація реабілітованим. Цей же бюджет фінансує витрати на утримання дитячих будинків-інтернатів, будинків-інтернатів для престарілих і інвалідів, будинки - інтернати для дітей-інвалідів, а також на навчання і працевлаштування інвалідів.
З районного бюджету, зокрема, здійснюються видатки на: утримання територіальних центрів і відділень соціальної допомоги-на дому; додаткові виплати населенню па покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян; пільги ветеранам війни і праці.
Недержавні організаційно-правові форми с/ з.
З метою розширення бази соціального захисту населення, заохочуються різні види недержавного (приватного) соціального забезпечення, основу якого становить недержавне пенсійне забезпечення.
Правові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні регламентуються ЗУ "Про недержавне пенсійне забезпечення". Розрізняються три типи недержавного пенсійного забезпечення : І) забезпечення пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів; 2) забезпечення страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду; 3) забезпечення банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
В свою чергу недержавні пенсійні фонди поділяються на такі види: 1) відкриті пенсійні фонди; 2) корпоративні пенсійні фонди; 3) професійні пенсійні фонди. Відкриті пенсійні фонди застосовується будь-якими юридичними банками (банками чи страховими компаніями) для широкого кола учасників, які залучаються через мережу відділів пенсійного фонду або агентів. Всі внески до фонду ідуть у "спільний казан" та інвестуються. На індивідуальному рахунку кожного учасника враховується сума внесків та належні йому частки інвестиційного доходу на пенсійні активи фонду мінус адміністративні витрати. Корпоративні пенсійні фонди створюються роботодавцями або групами роботодавців для своїх працівників. Як і відкритих фондах, внески, сплачені до корпоративних фондів на користь працівників або самими працівниками складаються до купи і інвестуються. На індивідуальному пенсійному рахунку учасника відображається сума внесків та належна йому частка інвестиційного доходу. Адміністративні витрати корпоративних пенсійних фондів можуть фінансуватися роботодавцями і в цьому випадку вони не вираховуються із накопичень, належних учаснику. Професійні пенсійні фонди аналогічні корпоративним фондам за винятком того, що вони застосовуються не роботодавцями, а об'єднаннями юридичних осіб або громадян за родом їх професійної діяльності для членів таких професійних об’єднань. Учасниками відкритих недержавних пенсійних фондів с будь-які фізичні особи, а учасниками професійних - громадяни, об'єднані за професійною ознакою. Корпоративні фонди створюються роботодавцями виключно для своїх працівників. Видами пенсійних виплат є: 1) пенсія на визначений строк; 2) одноразова пенсійна виплата. Гроші накопичені учасником системи недержавного пенсійного забезпечення є його власністю. У разі смерті ці кошти успадковуються.
Особливим видом недержавного соціального забезпечення є благодійництво, що здійснюється з мстою економічної стабільності і соціальної амортизації.
Різновидом благодійництва є гуманітарна допомога, тобто цільова адресна безоплатна допомога, яка подасться із гуманних мотивів особам, які потребують її у зв'язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, тяжкою хворобою та ін. Найчастіше гуманітарна допомога надасться органам соціального захисту населення для наступного розподілу між відповідними категоріями громадян.
Державні соціальні стандарти і соціальні гарантії в системі соціального забезпечення.
Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Складовими цих стандартів виступають соціальні норми, соціальні нормативи та нормативи витрат (фінансування). Соціальні норми - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг. Соціальні нормативи - показники забезпечення освітніми, медичними, житлово- комунальними, соціально-культурними послугами. Нормативи витрат (фінансування) - показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому7 від державних соціальних стандартів і нормативів.
Державні соціальні гарантії — це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Під соціальними нормами і нормативами розуміють показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.
Відповідно до ЗУ “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії ” базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сфері доходів населення, житлово-комунального побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.
Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій входять;
мінімальний розмір заробітної плати;
мінімальний розмір пенсії за віком,
неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не. нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Метою встановлення державних соціальних стандартів і нормативів с.
визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, передбачених Конституцією України;
визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їхньої реалізації;
визначення та обґрунтування розмірів видатків бюджетних коштів і коштів соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери. Ці державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.
Прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт.
Відповідно до ЗУ “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сфері доходів населення, житлово-комунального побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум як державний соціальний стандарт щорічно затверджується Верховною Радою України у Держ. бюджеті України
Характерні риси прожиткового мінімуму:
а)базовий державний соціальний стандарт;
б)встановлений законами: „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії";
в)на його основі визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сфері доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти;
г)щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України;
д)переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України;
є) обов'язково публікують в офіційних віщаннях у ({юрмі закону; є) вперше було визначено на 2000 рік.
Зазначений прожитковий мінімум застосовується для:
загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;
встановлення розмірів мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги у зв'язку з безробіттям, а також стипендій та інших соціальних виплат, на основі Конституції України та законів України;
визначення права на призначення соціальної допомоги;
визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти і т.д.
Поняття права соціального забезпечення.
Галузь права - це сукупність правових норм, які регулюють певну сферу однорідних суспільних відносин.
Ознаками, які притаманні галузі права є: 1) особливості предмета правового регулювання; 2) специфічні галузеві методи та принципи; 3) здатність взаємодіяти з іншими галузями права "на рівних", тобто бути одного з ними рівня; 4) потреба суспільства в регулюванні даної соціальної сфери саме на рівні галузі; 5) кількість юридичних норм, що є достатньою для переходу їх в особливу галузеву якість; 6) наявність відокремленого, як правило, кодифікованого законодавства. Саме ці ознаки визначають контури обґрунтування самостійності конкретної галузі права.
Право соціального забезпечення як галузь права почало активно формуватись в середині XX віку.
Право соціального забезпечення є невід'ємною складовою системи національного права. Основним завданням цієї галузі є регулювання суспільних відносин у сфері матеріального забезпечення і соціального обслуговування найбільш незахищених верств населення - пенсіонерів, інвалідів, громадян похилого віку, безробітних, хворих, самотніх громадян.
Право с. з. - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають при наданні на відповідних умовах і в певному порядку державними і недержавними органами фізичним особам, які знаходяться у складних життєвих обставинах і не мають достатніх засобів до існування, безплатно чи на пільгових умовах різних видів матеріального забезпечення із спеціально створених для цього фондів.
Тривалий час право соціального забезпечення регулювало лише відносини з пенсійного забезпечення та надання окремих видів соціальної допомоги. Останнім часом коло цих відносин значно розширилось. Так, виникли відносини щодо різних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування ( в тому числі і матеріальної допомозі у разі безробіття), надання лікарської допомоги, недержавного пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, соціального обслуговування, надання пільг , компенсацій та ін.
Предмет права соц. заб.
Предмет права с. з. - це групи суспільних відносин, об’єднані цільовим призначенням, які виникають у зв’язку із акумулюванням і розподілом коштів із соціальних фондів через систему соціального забезпечення.
Основу права сольного забезпечення становлять соціально-забезпечувальні відносини. Соціально-забезпечувальні відносини — це відносини з приводу матеріального забезпечення громадян (членів їх сімей) надання соціальних послуг у разі настанні соціального ризику. У сучасній галузевій науці такі обставини називають соціальними ризиками. Соціально - забезпечувальні відносини можна поділити на дві групи; відносини щодо матеріального забезпечення (з приводу надання пенсій і т. ін.); відносини щодо надання соціальних послуг (соціальне обслуговування інвалідів тощо).
До структури предмета права соціального забезпечення входять такі елементи: а) особи, які потребують допомоги та ті, хто може надати таку допомогу; б) предмети, з приводу яких виникають ці відносини (гроші, речі, знижки, послуги}; в) соціальні факти, тобто обставини, що мали місце в певний час та за відповідних умов, які прямо чи побічно впливають на соціальні зв’язки людей щодо матеріальної підтримки окремих з них; г) практична діяльність (поведінка) осіб у сфері соціального забезпечення.
Суспільні відносини, що регулюються нормами права соціального забезпечення, найчастіше поділяються на три групи: 1) відносини, що виникають з приводу грошових виплат за системою соціального забезпечення; 2) відносини, що виникають з приводу натуральних видів соціального забезпечення; 3) допоміжні відносини процедурного характеру.
Методи права соц. заб.
Методи правового регулювання права с\з - це способи впливу за допомогою певних прийомів на поведінку людей у сфері соціального забезпечення, зокрема, при прийнятті державними органами відповідних юридичних норм, виникненні соціально забезпечувальних правовідносин та реалізації фізичними особами права на конкретний вид соціального забезпечення у разі настання передбаченого законом соціального випадку.
У праві соціального забезпечення використовуються два основні методи правового регулювання: диспозитивний та імперативний.
Диспозитивний метод - це децентралізований спосіб впливу на суспільні відносини, при якому правове регулювання здійснюється на засадах автономії, координації юридичної рівності суб’єктів, їх нс підпорядкованості між собою (регламентація поведінки громадян).
Імперативний метод - це централізований спосіб впливу на суспільні відносини, що базується на відносинах субординації (підпорядкування) між учасниками цих відносин; (встановлення компетенції органів соціального забезпечення).
Правове регулювання суспільних відносин у сфері соціального забезпечення здійснюється за допомогою таких прийомів, як дозвіл, припис, заборона. їх комбінація складає той чи інший метод права соціального забезпечення.
Дозвіл - це наділення фізичної особи (громадянина) такими правами, які дають можливість на свій розсуд претендувати чи ні на конкретний вид соціального забезпечення на умовах і в порядку, що вказані у законі чи договорі.
Припис (наказ) - це обов’язок громадянина чи органу соціального захисту населення вчинити вказані у законі дії (надати конкретний вид соціального забезпечення, дотримуватись правил внутрішнього розпорядку в інтернатній установі та ін.)
Заборона - це покладання на суб’єктів соціально забезпечувальних правовідносин обов’язку утримуватись від вчинення конкретних дій.
Система права соп. заб.
Система права соціального забезпечення - це науково обґрунтована класифікація норм права у сфері соціального забезпечення в окремі групи, що охоплюють однорідні, пов'язані між собою суспільні відносини, та розміщення їх у відповідній послідовності в залежності від того, яку роль вона відіграє в середині даної галузі права.
Структурними елементами системи права соціального забезпечення с норми права, інститути права та підгалузі цієї правової галузі.
Система права соціального забезпечення складається із Загальної та Особливої частий.
Структурними елементами Загальної частини права соціального забезпечення є: основний комплекс нормативних приписів, що визначають понятійний апарат, предмет правового регулювання, завдання галузі та галузеві принципи, інститут правосуб’єктності як комплекс нормативних приписів, що регламентують правовий статус суб'єктів соціально забезпечувальних правовідносин і, в тому числі, їх основні права і обов'язки у сфері соціального забезпечення, інститут видів соціального забезпечення, соціальних ризиків та юридичних фактів у сфері соціального забезпечення; інститут стандартів у сфері соціального забезпечення; інститут нормативних актів (джерел) права соціального забезпечення.
В Особливій частині, крім правових інститутів, можна виділити ще підгалузі права соціального забезпечення, а саме; пенсійне право, право соц.. допомоги, соціально обслуговуюче право.
Пенсійне право включає такі правові інститути: 1) пенсії за віком; 2) пенсії по інвалідності; 3) пенсії в разі втрати годувальника; 4) пенсії за вислугу років; 6) довічне утримання суддів; 7) обчислення пенсій; 8) призначення пенсій.
У право соц. допомоги входять такі правові інститути: 1)допомога по тимчасовій непрацездатності; 2) допомога у зв’язку з вагітністю та пологами та ін.
До соціально обслуговуючого права відносяться такі правові інститути: 1) утримання непрацездатних у закладах інтернатного типу; 2) соціальне обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян за місцем проживання; 3) професійне навчання і працевлаштування інвалідів та ін.
Функції права сон. заб.
Функції права соціального забезпечення - це правові характеристики соціальної ролі (призначення) цієї галузі права у житті суспільства та головних напрямів впливу її норм на поведінку людей з метою реалізації цілей і завдань держави у сфері соціального забезпечення населення. Є дві основні функції права соціального забезпечення: регулятивна та охоронна.
Основною функцією права соціального забезпечення є регулятивна. Роль або призначення права соціального забезпечення полягає у регулюванні суспільних відносин, що складаються за умов індивідуальної форми розподілу матеріальних благ із спеціально створених для цього соціальних фондів. Під охоронною функцією права соціального забезпечення розуміють ціле направленний вплив норм даної галузі права на соціально забезпечувальні відносини з метою їх охорони та витіснення з них шкідливих для суспільства з точки зору держави відносин.
Головним призначенням охоронної функції права соціального забезпечення є, перш за все, превентивна (запобіжна) охорона соціально забезпечуючих відносин, попередження порушення норм права, на підставі яких виникли ці відносини.
Складовими цієї функції є: 1) заборони, що передбачені нормами права; 2) санкції, які вживаються до правопорушників; 3) безпосередня юридична відповідальність суб'єктів правовідношення. Головним призначенням охоронної функції права соціального забезпечення є, перш за все, превентивна (запобіжна] охорона соціально забезпечувальних правовідносин, попередження порушення норм права, на підставі яких виникли ці відносини.
Існують ще функції демографічна, економічна, виробнича, реабілітаційна, соціальна, політична.
Принципи права соц. заб.
Під принципами права соціального забезпечення слід розуміти зумовлені природними правами людини основні положення, які виступають орієнтирами у правовому регулюванні суспільних відносин у сфері соціального забезпечення фізичних осіб та визначають суть, зміст і механізм функціонування цієї галузі права.
Праву соціального забезпечення притаманні всі загольноправові принципи. Це принципи гуманізму, рівності всіх перед законом, демократизму, законності, принцип взаємної відповідальності держави і особи і т.д.
Однак, крім цього, як і будь-яка інша правова галузь, право соціального забезпечення повинно мати свої специфічні принципи, тобто галузеві. Ці принципи права соціального забезпечення в загальному виді не сформовані в законодавстві, але аналіз і встановлення загальних, найбільш істотних рис дозволяє їх вивести. Це ті принципи, які лежать в основі всіх норм даної галузі.
Основними галузевими принципами права соціального забезпечення є:
загальність і доступність соціального забезпечення;
всесторонність і багатообразність соціального забезпечення;
принцип диференціації умов і норм соціального забезпечення;
виплата забезпечення за рахунок державних і суспільних коштів;
принцип здійснення соціального забезпечення державними органами;
принцип соціально-трудової реабілітації та стимулювання трудової діяльності громадян, які частково втратили працездатність;
принцип охорони права громадян на соціальне забезпечення.
Зміст галузевих принципів права соціального забезпечення
Принцип законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального забезпечення. Законами закріплені основи соціального страхування, його види, принципи збору і витрачання коштів на соціальні потреби, права людини у соціальній сфері; порядок утримання непрацездатних у стаціонарних закладах та обслуговування їх за місцем проживання.
Принцип усе загальності права на соціальне забезпечення. Законодавство України встановлює рівну й однакову для кожного можливість у разі настання конкретних соціально значимих обставин отримати певні види соціального забезпечення незалежно від раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо. Правовою базою для цього принципу є ст.ст. 24 і 46 Конституції України. Цей принцип вказує на суб'єктів права на зазначене забезпечення. Ними є всі громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства незалежно від підстав знаходження на території країни. Законодавство про соціальне забезпечення не містить жодного винятку з цього правила.
Принцип забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом. Він означає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, передбаченого законом. Закріплений цей принцип у ст. 46 Конституції та конкретизований у поточному законодавстві.
Джерела прана соціального забезпечення.
Джерела права - офіційна форма зовнішнього виразу та закріплення правових норм, що діють у державі.
Під джерелами права соціального забезпечення потрібно розуміти нормативно - правові акти, які приймаються компетентними державними органами для врегулювання суспільних відносин, які становлять предмет правого регулювання права соціального забезпечення.
У навчальній літературі наводяться особливості джерел права соціального забезпечення, то відрізняють їх з-поміж нормативно-правових актів інших галузей права, а саме:
в Україні відсутній єдиний кодифікований акт, який би врегулював весь комплекс суспільних відносин, які складають предмет права соціального забезпечення;
зростає роль актів місцевого самоврядування;
особливе місце серед джерел права соціального забезпечення належить актам Міністерства праці і соціальної політики України;
для джерел права соціального забезпечення характерним є акти органів соціального страхування;
для джерел пава соціального забезпечення характерною є галузева спрямованість (за видами соціального забезпечення);
особлива роль серед джерел права соціального забезпечення належить законам про державний бюджет на поточний рік;
джерела права соціального забезпечення характеризуються значним ступенем диференціації у правовому регулюванні окремих видів соціального забезпечення у залежності від попередньої діяльності, від суб’єктів, які потребують окремих видів соціального забезпечення.
Джерела права соціального забезпечення класифікуються за: 1) сферою дії - загальні та локальні; 2) видами відносин, які вони регулюють - такі, що регулюють відносини загальнообов'язкового державного соціального страхування; щодо державного пенсійного забезпечення; щодо надання допомог, пільг, компенсацій; щодо забезпечення соціальним обслуговуванням; 4) за їх юридичною силою - закони, підзаконні акти.
До форм права соціального забезпечення належать такі нормативно-правові акти: 1. Закони України, 2. Укази Президента України, 3. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, 4. Накази міністерств і відомств та центральних органів із спеціальним статусам, 5. Рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Поняття, основні ознаки, види правовідносин у сфері с/ з.
Соціально-забезпечувальні правовідносини - це відносини, які складаються на підставі норм права соціального забезпечення між фізичними особами й органами соціального захисту населення з приводу надання конкретного виду соціального забезпечення.
Правовідносинам у сфері соціального забезпечення притаманні такі характерні риси:
Правовідносини є особливою різновидністю суспільних відносин у сфері соціального забезпечення.
Правові відносини у сфері соціального забезпечення складаються на підставі норм права.
Правовідношення є вольовим суспільним відношенням.
Правовідносини у сфері соціального забезпечення характеризуються індивідуальним зв’язком між його суб’єктами.
Правовідносини у сфері соціального забезпечення охороняються державою.
У літературі до специфічних ознак соціально забезпечувальних відносин відносять такі: 1) вони існують як конкретні віщові відносини; 2) за своєю економічною сутністю є розподільчими; 3) належать до персоніфікованих; 4) мають претензійно-забезпечувальний характер.
Класифікація соціально забезпечувальних правовідносин здійснюється за:
предметом правового регулювання - матеріальні (основні) та процедурні (похідні);
характером здійснюваних функцій - регулятивні та охоронні;
характером дії зобов’язаної особи - активні і пасивні;
кількісним складом суб’єктів - прості і складні;
розподілом прав і обов’язків між суб'єктами правовідношення - односторонні і двосторонні;
формами соціального забезпечення - правовідносини з приводу: а) загальнообов’язкового державного страхування; б) державного соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів; в) змішаного соціального забезпечення окремих категорій громадян; г) недержавного соціального забезпечення;
видами соціального забезпечення - правовідносини щодо пенсійного забезпечення, надання грошових допомог, компенсацій, субсидій і пільг та соціальних послуг.
Правові відносини у сфері соціального забезпечення складаються на підставі норм права. Норми права соціального забезпечення передбачають умови виникнення, зміни та припинення правовідносин у цій галузі права. Немає норми права — немає і відповідного правовідношення. У нормах права, крім юридичних фактів, закріплено коло осіб, які можуть бути учасниками правовідносин, об'єкти таких правовідносин, права і обов'язки, а значить і бажана поведінка суб'єктів цих відносин, відповідальність за невиконання вимог норм права.
Структурними елементами соціально забезпечувальних правовідносин є: І) суб'єкти; 2) об’єкти; 3) зміст, 4) юридичні факти.
Суб’єкті, об’єкт та зміст соціально-забезпечувальних правовідносин.
Суб’єкти соціально-забезпечувальних правовідносин - це ті особи, за якими державою визнана соціально-забезпечувальна правоздатність і які законом наділені здатністю самостійно здійснювати належні їм права й обов’язки у сфері соціального забезпечення. Ними, перш за все, є фізичні особи та державні органи.
Фізична особа як суб'єкт соціально-забезпечувальних правовідносин характеризується наявністю правосуб’єктності, зміст якої виражається у двох елементах: правоздатності та дієздатності.
До загальних суб'єктів потрібно всіх віднести фізичних осіб. До спеціальних суб'єктів відносять: ветеранів війни, ветеранів військової служби, ветеранів праці, та ін.. Суб'єктами правовідносин у сфері соціального забезпечення може бути сім’я.
Другим суб’єктом правовідносин у сфері соціального забезпечення один із державних органів, що зобов’язаний призначити і надати конкретний вид соціального забезпечення. До таких органів, зокрема, належать; 1) органи Пенсійного фонду України; 2) комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною 3) органи Міністерства соціальної політики України та ін.
Під об'єктом соціально-забезпечувальних (матеріальних) правовідносин розуміють конкретне благо, з приводу якого вони виникають, тобто конкретний вид соціального забезпечення.
Види соціального забезпечення такі: пенсії, соціальні допомоги, соціальні пільги, соціальне обслуговування. Кожний вид соціального забезпечення має низку характерних особливостей, які дають змогу відрізняти його від інших виплат чи послуг.
Об’єктами соціально забезпечувальних правовідносин є: пенсія - щомісячна виплата, яка призначається для матеріального забезпечення громадян, що досягли пенсійною віку, стали інвалідами або тривалий час займалися певною професійною діяльність, а також непрацездатних громадян, які втратили годувальника.
Зміст матеріальних правовідносин становить суб'єктивне право фізичної особи на конкретний вид соціального забезпечення у встановленому законом розмірі та у визначені строки, а також обов’язок державного органу прийняти рішення про їх надання чи про відмову та уповноваженої державою установи здійснити цей вид забезпечення.
Тобто, під змістом правовідносин у сфері соціального забезпечення слід розуміти сукупність конкретних суб’єктивних прав і обов’язків та реальних дій суб’єктів соціально- забезпечувальних правовідносин.
Зміст процедурних правовідносин становлять суб'єктивне право фізичної особи па встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення права на конкретний вид соціального забезпечення, і обов'язок держави провести перевірку та винести акт рішення про задоволення суб’єктивного права громадянина або про відмову в цьому.
Зміст процесуальних правовідносин становлять суб'єктивне право на відновлення порушеного права і відповідний обов'язок державного органу розглянути сутність та прийняти рішення.
Поняття та структура системи пенсійного забезпечення в Україні
На сьогодні в Україні пенсію забезпечує так звана солідарна система негайних виплат, хоча, по суті, вона є розподільчою системою обов'язкових внесків Негайність виплат означає, що зібрані у вигляді внесків кошти, ніде не обертаючись, одразу ж спрямовуються на виплату пенсій. Солідарність системи полягає в тому, то пенсійні виплати поколінню нинішніх пенсіонерів фінансує покоління нинішніх працівників, причому, розмір майбутньої пенсії цього покоління цілком залежить від того, які внески вдасться зібрати у наступного покоління.
Пенсійна система - це сукупність установ, які поряд із пенсійною політикою, об'єктами та суб’єктами, які беруть участь у реалізації механізму розподілу пенсій, встановлює розмір внесків та виплат, здійснює облік, акумулювання внесків, інвестування та індексацію накопичень.
Сьогодні пенсійна система України складається із двох підсистем: страхової і бюджетної Вони поділяються в залежності від тих джерел, за рахунок яких виплачується пенсія. Страхова система фінансується за рахунок Пенсійного фонду. Бюджетна система фінансується за рахунок бюджету країни. Нею охоплюються, в основному, окремі категорії держ.службовців, військовослужбовці, суддів і їх сім’ї. В окремих випадках ці дві підсистеми переплітаються - до страхової пенсії проводиться бюджетна доплата.
Згідно ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.
Перший півень - солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (солідарна система), що базується на засадах солідарності й субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду . Перший рівень забезпечує базовий дохід людині після виходу на пенсію та являє собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуються усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями.
Другий рівень - накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується па засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом (на даний час не запроваджений).
третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень і яка забезпечує застрахованій особі після виходу на пенсію отримання, крім пенсії, за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням додаткової пенсії шляхом добровільних пенсійних внесків до недержавних пенсійних фондів, які стануть основою цієї системи, в тому числі і ті, що створені за корпоративними та професійними ознаками.
Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.
Поняття пенсій: ознаки, види та критерії їх розмежування.
Пенсія - регулярна грошова виплата (в розрахунку на місяць), що проводиться в установленому законом порядку певним категоріям осіб зі спеціальних фондів та інших джерел, які створюються для цієї мети. Підставою пенсійного забезпечення є досягнення певного (пенсійного) віку; настання інвалідності, втрата годувальника; тривале виконання певної професійної діяльності; наявність страхового стажу (вислуги років).
Ознаки пенсій такі: виплата їх за рахунок спеціалізованого джерела (Пенсійного фонду або Державного бюджету); виплата здійснюється щомісячно; пенсії встановлюються з урахуванням стажу громадян та соціальних факторів; призначаються за умов, вказаних у законі (досягнення віку; настання інвалідності; втрата годувальника тощо); виплата пенсій гарантується державою; як правило, вони нараховуються, виходячи із заробітної плати або іншого доходу; пенсії є основним джерелом для існування непрацездатних пенсіонерів.
Види пенсій поділяють на державні та страхові.
Розмежування зазначених видів проводиться за такими критеріями: джерело фінансування (пенсії з державного пенсійного страхування виплачуються за рахунок коштів Пенсійного фонду, пенсії іншого виду — за рахунок Держ. бюджету); категорії осіб, які забезпечуються (пенсії з державного пенсійного забезпечення надаються окремим громадянам у зв'язку з певним строком військової або державної служби, служби у правоохоронних органах, а також постраждалим внаслідок шкідливих радіаційних впливів); умови призначення (наявність страхового стажу або певного строку служби).
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначаються такі пенсійні виплати:
за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі: а) пенсії за віком, б)пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); в) пенсії в разі втрати годувальника якщо смерть годувальника не пов'язана з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням.
за рахунок коштів Накопичувального Фонду, то обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках: а) довічна пенсія з установленим періодом,_б) довічна обумовлена пенсія;_в) довічна пенсія подружжя;,г) одноразова виплата.
Відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення» окремим категоріям громадян призначаються: а) пенсії за віком на пільгових умовах; б) пенсії за вислугу років.
Відповідно до Закон)' України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що потягли втрату працездатності» призначаються пенсії: а) по інвалідності, якщо інвалідність настала внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, б) в разі трати годувальника, якщо смерть годувальника настала внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.
За рахунок недержавного пенсійного забезпечення такі види пенсійних виплат: 1) пенсія на визначений строк; 2) одноразова пенсійна виплата.
Загальна характеристика системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
ЗДПС - не система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає призначення, перерахунок і виплату пенсій, надання соціальних послуг застрахованим особам і членам їх сімей з коштів Пенсійного фонду України, що формуються за рахунок єдиною внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування роботодавців і громадян, бюджетних та інших джерел, а також регулює порядок формування загальнообов'язкового Накопичувального фонду (Н.ф.) та виплати з його коштів довічних пенсій або одноразових виплат.
Основною умовою забезпечення пенсіями із системи ЗДПС є сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із заробітку (доходу) як роботодавцями, так і застрахованими особами, в сумі неменшій ніж мінімальний страховий внесок (сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плата на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати, доходу).
Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України (іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах), які застраховані та досягли встановленого пенсійного віку чи визнані інвалідами внаслідок загального захворювання і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей. У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду (допомога на поховання пенсіонера) та призначаються такі пенсійні виплати:
а) пенсії за віком;,
б) пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, у тому числі каліцтва, непов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства;
в) пенсії в разі втрати годувальника, якщо смерть годувальника не пов'язана з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням. ^
Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один із них видів пенсії за її вибором.
За рахунок коштів Накопичувального Фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках надаватимуться: а) довічна пенсія з установленим періодом; б) довічна обумовлена пенсія; в) довічна пенсія подружжя; г) одноразова виплата. Особі, яка мас право на довічну пенсію, призначається один з видів пенсії за її вибором. Право па отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів Н.ф. мають застраховані особи і члени їх сімей та/або спадкоємці на умовах та в порядку, визначеному законодавством.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також персоніфікований облік коштів накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюються в порядку, визначеному ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частішою Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків; органів державної податкової служби; роботодавців; фізичних осіб; органів реєстрації актів громадянського стану; державної служби зайнятості; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; компанії з управління активами; зберігача; інших підприємств, та військових формувань.
Інформація з бази даних системи персоніфікованого обліку, що ведеться в електронній формі, може надаватися за запитом страхувальників або застрахованих осіб у вигляді документа, що відповідає вимогам законодавства.
На кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується постійний ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів. Персональна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості:
умовно-постійна частина персональної облікової картки: модифікованій ідентифікаційний номер; прізвище, ім’я та по батькові па поточний момент; прізвище при народженні: дата народження; місце народження; стать; місце проживання із зазначенням адреси та ін.
частина персональної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід) та розмір сплачених страхових внесків: ідентифікаційний номер страхувальника та ін.
частина персональної облікової картки, яка відображає сплату за рахунок коштів Пенсійного фонду пенсії застрахованій особі за місяцями: дата, з якої призначено пенсію; місяць нарахування (перерахунку, індексації) пенсії; сума періодів страхового стажу, коефіцієнт страхового стажу; коефіцієнт заробітної плати (доход)’); заробітна плата (дохід) для обчислення, перерахунку, індексації пенсії; розмір пенсії для виплати; запис про членів сім’ї, які знаходяться на утриманні застрахованої особи;
частина персональної облікової картки, яка відображає стан пенсійних активів застрахованої особи або здійснення виплат спадкоємцям накопичувального пенсійного рахунку.
Персональна облікова картка застрахованої особи зберігається в Пенсійному фонді протягом усього життя цієї особи, а після її смерті - протягом 75 років.
Персоніфікований облік є засобом звітування Пенсійному фонду про страховий стаж, заробіток, пенсійні внески громадян, і зберігання цієї інформації. По всій країні він введений з 1 липня 2000 року.
Поняття та загальна характеристика єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за законодавством Україні.
З 2011 року вступив в силу ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Згідно цього Закону єдиний внесок на ЗДСС- це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи ЗДСС в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами ЗДСС.
Отже, замість чотирьох платежів до Пенсійного фонду. Фонду соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду соціального страхування від нещасного випадку сплачується один - єдиний соціальний внесок.
Обліком платників єдиного внеску, забезпеченням збору та веденням обліку страхових коштів, контролем за повнотою та своєчасністю їх сплати, веденням Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування займається Пенсійний фонд України. Потім ці суми розподіляються серед фондів соціального страхування.
Ставки єдиного соціального внеску. Для роботодавців ці ставки встановлюються відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності. Класів професійного ризику виробництва наведено аж 67 та відповідна ставка внеску становить від 36,76% для першого класу до 49,7% для 67 класу професійного ризику виробництва.
Клас професійного ризику встановлюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Єдиний соціальний внесок повинен бути сплачений не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним. Роботодавці повинні сплачувати єдиний внесок під час кожної виплати заробітної плати. Сплата єдиного внеску відбувається шляхом перерахування коштів на відповідний банківський рахунок.
Введення єдиного соціального внеску спростило подання звітності роботодавцям та підприємцям у частині адміністрування нарахування та сплати внесків на пенсійне та соціальне страхування.
Добровільна участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.
Особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають ЗДПС, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, мають право на добровільну участь у ЗДПС.
Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах
Зазначені особи беруть добровільну участь у системі ЗД1ІС протягом терміну, визначеного в договорі, але не менше одного року. Вони подають до територіального органу Пенсійного фонду за місцем проживання відповідну заяву за формою, встановленою правлінням пенсійного фонду, та документи за затвердженим ним переліком.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі ЗДПС, територіальним органом Пенсійного фонду в термін не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяв укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується правлінням Пенсійного фонду.
Договір про добровільну участь повинен містити: назву документа; відомості про особу, які вносяться до системи персоніфікованого обліку; вид системи ЗДПC, у якій особа братиме участе термін дії договору; розмір та порядок сплати страхових внесків; умови набуття застрахованою особою права на пенсійні виплати; умови розірвання договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін або передбачені типовим договором про добровільну участь.
Договором про добровільну участь може бути передбачена одноразова сплата застрахованою особою страхових внесків за попередні періоди. При цьому сума сплачених страхових внесків за кожний місяць не може бути меншою мінімального страхового внеску.
Договір про добровільну участь набирає чинності з дня його підписання.
Територіальний орган Пенсійного фонду відмовляє в укладенні договору про добровільну участь у разі, якщо особа: підлягає ЗДПС; подала неповні або недостовірні відомості; уже уклала договір про добровільну участь, строк дії якого не припинено або за яким не виконала передбачені договором умови; бажає укласти договір на строк менше одного року. В інших випадках відмова в укладенні договору про добровільну участь не допускається.
Договір про добровільну участь може бути достроково розірваний:
застрахованою особою: за умови дії договору не менше одного року; у разі систематичного порушення територіальним органом Пенсійного фонду умов договору.
за згодою сторін, якщо договір діяв не менш одного року;
територіальним органом Пенсійного фонду в разі: набуття застрахованою особою відповідно до Закону зобов’язань щодо участі в системі ЗДПС; систематичного порушення застрахованою особою умов договору; смерті застрахованої особи В інших випадках дострокове розірвання договору про добровільну участь не допускати
Трудовий стаж, його класифікація та значення в праві соціального забезпечення
Стаж суспільно корисної діяльності - це сумарна тривалість різних видів діяльності конкретної людини впродовж її життя, яким закон надає юридичне значення. Види суспільно корисної діяльності, яким надано правове значення, характеризуються за двома властивостями - якісною і кількісною. Перша властивість пов’язана з виконанням будь-якої роботи, в якій зацікавлена держава, і знаходить своє розкриття в таких рисах, як: зміст роботи, певна займана посада, умови праці, галузь народного господарства, кліматичний район здійснюваної трудової діяльності тощо. Інша властивість - кількісна - вказує на тривалість такої діяльності в часі.
З урахуванням мсти встановлення та правових наслідків стаж класифікують на трудовий та страховий стаж.
У свою чергу, трудовий стаж, залежно від кількісних і якісних характеристик поділяється на три види: загальний трудовий стаж, спеціальний трудовий стаж, безперервний трудовий era ж.
Загальний трудовий стаж - це сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності незалежно від характеру й тривалості роботи та перерв у ній, що спеціально передбачена нормами права.
Спеціальний трудовий стаж - це сумарна тривалість періодів трудової діяльності, як правило, в певних галузях народного господарства з урахуванням умов її важкості або інтенсивності, займаної посади або місцевості, в якій вона здійснюється, з якими пов’язане пільгове чи за особливими правилами соціальне забезпечення працівників та осіб, прирівняних до них.
Безперервний трудовий стаж - це тривалість останньої безперервної роботи на одному підприємстві (установі, організації) або на декількох підприємствах за умови, то перерва у трудовій діяльності не перевищує встановлених законом строків (періодів). Може застосовуватись па локальному рівні (колективних договорах). При наданні різних видів соціального забезпечення на державному рівні не враховується і як юридичний факт втратив своє значення.
У ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначено, що страховий стаж- період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Термін „страховий стаж” вживається в різних нормативних актах.
Наявність загального трудового стажу певної тривалості дає право на пенсію за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання а також в разі втрати годувальника, що помер в результаті загального захворювання. Він застосовується при певних умовах у солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.
Загальний трудовий стаж і правила його обчислення. Діяльність, яка зараховується в загальний трудовий стаж.
Загальний трудовий стаж - це сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності незалежно від характеру й тривалості роботи та перерв у ній, що спеціально передбачена нормами права
Згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення» до загального трудового стажу зараховується: І) робота, виконувана на підставі трудового договору; 2) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків; 3) творча діяльність членів творчих спілок, а також інших творчих працівників, які не є членами таких спілок, - за умови сплати страхових внесків; 4) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби; 5) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах до 1 січня 2004 p., а після вже ні; 6) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; 7) час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 18 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;8) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку; 9) період проживання дружин осіб офіцерського складу надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років та інші.
Звичайний порядок підрахунку періодів, що включаються до стажу, такий: підраховується фактична тривалість періоду діяльності за календарем - від дня початку і до дня закінчення періоду (включно). Вихідні й святкові дні не виключаються. Не виключаються й інші періоди, впродовж яких робота не виконувалась, але відповідні трудові відносини не переривались (щорічні відпустки, навчальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати, час тимчасової непрацездатності та ін.). Це стосується періодів роботи, служби, навчання та інших видів суспільно корисної діяльності. У деяких випадках у документах відсутні точні дати початку і закінчення відповідних періодів, а вказані лише місяць та рік або лише рік, У цих випадках початком або закінченням умовно вважається середина місяця (15-е число) або середина року (1 липня).
До загального трудового стажу практично зараховується будь-яка трудова діяльність, як постійна, так і тимчасова, як з повним, так і з неповним робочим днем.
Існує два способи обчислення загального трудового стажу:
а)за періодами трудової діяльності загальний трудовий стаж обчислюється як різниця між датою звільнення і прийому на роботу. Дати записуються трьома парами арабських цифр, причому, спочатку вказується рік, місяць і число. При обчисленні періодів вважається, що місяць має 30 днів. Далі складається тривалість усіх періодів і додаються дні звільнення (при цьому обчисленні періодів навчання дні звільнення не додаються);
б)за другим способом загальний трудовий стаж обчислюється так: додати дати звільнення, додати дати початку трудової діяльності, від першої суми відняти другу.
Спеціальний трудовий стаж. Діяльність, яка зараховується н спеціальний трудовий стаж.
До спеціального стажу підносять вказані у законі періоди діяльності (служби), які проходили у певних умовах праці (важких, шкідливих та ін.), або па певних посадах чи в певних природно-кліматичних районах країни, або на територіях радіоактивного забруднення, а також періоди, з якими пов'язане пільгове чи за особливими правилами забезпечення трудовими пенсіями.
Наявність спеціального стажу веде до зниження віку виходу на пенсію або без його врахування, а також до призначення більш високих розмірів пенсії чи обчислення стажу па пільгових умовах.
За змістом трудової діяльності спеціальний стаж поділяється на три групи.
Першу групу складає спеціальний стаж, який характеризується певними умовами праці та передбачений Законом України "Про пенсійне забезпечення". До неї входять такі підвиди трудової діяльності:
стаж працівників, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за Списком № І, №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, який затверджується Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць (п. "а", "б" ст. 13);
стаж трактористів-машиністів; стаж жінок, які працювали доярками (операторами машинного доїння), стаж жінок, які були зайняті протягом повного сезону на вирощуванні, збиранні та післязбиральній обробці тютюну; стаж водіїв міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, які зайняті у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв (її. "з" ст. 13); стаж працівників, які безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за Списком робіт і професій, який затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 14); час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу робота із шкідливими умовами (ч.5 ст. 56) та ін.
Другу групу спеціального стажу складає діяльність, що виділяється за природно - кліматичними умовами, в яких відбувалася трудова діяльність. Це робота в гірських населених пунктах України, на територіях радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також робота в районах Крайньої Півночі та місцевостях, до них прирівняних
Третю групу спеціального стажу складає діяльність залежно від займаної посади працівника. Дана ознака займає особливе місце, оскільки має важливе значення при призначенні пенсії за вислугу років. Перелік таких працівників, умови призначення та обчислення їм пенсій дані в ст.52, 55 Закону України "Про пенсійне забезпеченим" та в ряді інших законів та нормативних актів, що стосуються пенсійного забезпечення за вислугу років окремим категоріям працівників.
Пільгове обчислення трудового стажу.
У звичайному порядку періоди трудової діяльності обчислюються за їх фактичною календарною тривалістю. В окремих випадках законодавством передбачене обчислення певних періодів такої діяльності у кратному розмірі, тобто мова іде про зарахування більшої тривалості часу роботи, ніж особа фактично використала. В пільговому порядку обчислюються такі періоди суспільно корисної діяльності:
Час перебування на фронті та служби є особливих умовах. Військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям (ст. 57 ЗУ "Про пенсійне забезпечення").
Час відбування покарання чи перебування на примусовому лікуванні реабілітованими громадянами. Громадянам, які необґрунтовано притягнуті до кримінальної відповідальності, необіруїгговано репресовані і згодом реабілітовані, час утримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу в потрійному розмірі (ст.58 ЗУ "Про пенсійне забезпечення).
Час роботи в деяких медичних закладах. Робота в лепрозорних і протичумних закладах, у закладах (відділеннях) по лікуванню осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, у патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях лікувальних закладів зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі (сг.60 Закон)' України "Про пенсійне забезпечення").
Час роботи у районах Крайньої Півночі.
Час роботи (служби, в тому числі державної), пов'язаної з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вказані періоди роботи (служби) у зоні відчуження з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1988 р. зараховуються до трудового стажу (вислуга років) - в потрійному, азі січня 1988 р. до 1 січня 1993 p.-в полуторному розмірі (в тому числі за списком №1). З І січня 1993 року та в наступні роки пільги на обчислення стажу роботи у зоні відчуження визначаються Кабінетом Міністрів України (cт. 56 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Та інші.
Після 1 січня 2004 року пільг по обчисленню стажу не має.
Підтвердження трудового стажу показаннями світків.
Пенсійне законодавство допускає можливість за певних умов підтверджувати трудовий стаж показаннями свідків. Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу у разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Процедура опитування свідків у загальних рисах зводиться до слідуючого:
за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв’язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі;
в такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, які примусово виселені з місць постійного проживання в 30- 40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів;
за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені вище, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (п. 18);
за відсутності документів про час перебування у фашистських концтаборах, гетто та інших місцях примусового утримання в період війни осіб, у тому числі дітей, примусово вивезених з тимчасово окупованої території у період Великої Вітчизняної війни, зазначені періоди можуть бути встановлені на підставі показань одного або більше свідків, які мають у своєму розпорядженні відповідні документи (довідки, видані архівними установами, органами Служби безпеки або внутрішніх справ, евакуаційні посвідчення, мобілізаційні розпорядження тощо).
Підтвердження трудового стажу показаннями свідків можливе при дотриманні двох важливих умов.
Першою умовою підтвердження трудового стажу показаннями свідків є відсутність документів про стаж роботи та неможливість їх отримання в установленому порядку. За цих обставин законодавець виходить з припущення, що особа працювала робітником чи службовцем на підприємстві (в установі, організації) і це було документально зафіксовано, але через різні причини документи не збереглись. При цьому відомості про роботу повинні бути відсутні в архівних установах, а також на діючих підприємствах (в установах, організаціях).
Другою умовою є підтвердження стажу роботи, що дає право на трудову пенсію, показаннями не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або водній системі.
Поняття страхового стажу та його значення для призначення пенсії. Коефіцієнт страхового стажу.
Термін „страховий стаж” вживається в різних нормативних актах.
У ст. 24 Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” визначено, що страховий стаж- період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески » сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Зміст страхового стажу порівняно із змістом запільного трудового стажу вужчий, оскільки до нього не включаються періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Страховий стаж, необхідний для обліку тих періодів, за які фактично сплачувались страхові внески чи єдиний внесок до загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі якого визначається розмір пенсії чи виду страхової допомоги.
Періоди трудової та іншої діяльності до 1 січня 2004 року зараховуються до страхового стажу відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Тобто, трудовий стаж за період до 1 січня 2004 року фактично і є страховим стажем.
Після 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються лише ті періоди роботи чи іншої діяльності, за які було сплачено внески до Пенсійного фонд)'. При цьому страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи зараховується до страхового «пажу як повний за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків не менша, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо ж сума менша від мінімального страхового внеску, цей місяць зараховується до страхового стажу як повний тільки за умови доплати — загальна сума повніша бути не меншою, ніж мінімальний місячний страховий внесок.
За період роботи (служби) після І січня 2004 року ніяких пільг щодо обчислений страхового стажу не передбачено, а тому за цей період стаж враховуємся лише в
Коефіцієнт страхового стажу - величина, що визначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для обрахування страхового стажу при обчисленні розміру пенсії.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Коефіцієнт страхового стажу визначається за формулою:
Кс- См * Вс / 100%т * 12
См - сума місяців страхового стажу, Вс - визначена Законом величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках).
Для тих осіб, які беруть участь тільки у солідарній системі, величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1,35%, а за період участі як у солідарній, так і в накопичувальній системах - 0,8%.
Підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню особи, які працюють, проходять строкову військову службу, отримують окремі види допомога по соціальному страхуванню, здійснюють догляд за дітьми до трирічного віку, інвалідами та дітьми — інвалідами. За цих осіб сплачуватимуться внески до Пенсійного фонду з Державного бюджету, а періоди сплати внесків зараховуватимуться до страх, стажу.
Поняття та умови призначення пенсій за віком у солідарнім системі.
Пенсія за віком - це довічна щомісячна грошова виплата за рахунок Пенсійного фонд фізичній особі, яка досягла передбаченого законом віку та має відповідний страховий стаж.
Характерними рисами пенсії за віком є: 1) надасться фізичним особам, які досягли визначеного законом віку; 2) призначається при наявності встановленого законом страхового стажу; 3) встановлюється довічно. За цими ознаками вона відрізняється від пенсії п інвалідності та пенсії у зв’язку з втратою годувальника.
Пенсії за віком можна диференціювати за окремими підвидами залежно від характеру, змісту та умов праці, тривалості такої праці, категорії осіб, спеціальних (додатково юридичних підстав для призначення пенсії тощо. В залежності від категорій громадян, які мають право на пенсію, пенсії можуть призначатися на загальних підставах і на пільгових умовах.
Пенсії на пільгових умовах в свою чергу диференціюються в залежності від юридичних підстав надання пільг. Це пільги, які пов'язані з умовами, характером та тривалістю роботі тобто наявністю і тривалістю спеціального трудового стажу та пільга, пов'язані з правовім статусом громадян.
Загальними правовими умовами пенсійного забезпечення за віком є пенсійний вік загальний трудовий (страховий) стаж установленої тривалості для загального кола громадян Пенсійне забезпечення за віком загального кола громадян здійснюється відповідно до З «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Під пільговим пенсіонуванням (ЗУ „Про пенсійне забезпечення”)розуміється можливість вийти на пенсію за віком в молодшому, порівняно із загальним колом громадян, віці, загальної незмінної тривалості стажу, або за одночасним зниженням вимог як до віку так і для тривалості трудового стажу. Це дає в окремих випадках можливість отримувати пенсію більшому розмірі.
Для призначення пенсії за віком необхідні дві умови - це: досягнення пенсійного віку і наявність певного трудового (страхового) стажу.
Механізм призначення пенсій за віком у солідарній системі
Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Так, відповідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35, а в жінок 30 років страхового встановлюється у розмірі не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Поступово, протягом 10 років - по півроку за рік, передбачається підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років.
Розмір пенсії за віком згідно статті 27 визначається за формулою:
П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 ЗУ «Про ЗДПС», з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи.
Максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.
Законом передбачено два варіанти обчислення розміру пенсії за віком, з яких особа може обирати найбільш вигідний для себе варіант обчислення розміру пенсії. Перший варіант - за новою формулою, відповідно до ст.27 нового Закону «Про ЗДПС». Другий варіант - за так званою двоскладовою формулою”. У цьому випадку визначається розмір пенсії, який складається із двох частин:
частина пенсії, яка припадає на період стажу до набрання чинності новим Законом (визначатиметься за нормами і правилами, які передбачені Законом України “Про пенсійне забезпечення”);
та частина пенсії яка припадає на період страхового стажу після набрання чинності Законом ( за новою формулою, яка передбачена Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страчування”).
У випадку визначення пенсії за двоскладовою формулою та частка, яка обчислена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", не може перевищувати максимального розміру пенсії. Щоправда, і нижчою, ніж трудова пенсія за віком з урахуванням цільової грошові допомоги на прожиття, що діяли на 31.12.03 р. вона теж не буде. Право вибору формули розрахунку пенсій надається лише тим особам, трудова діяльність яких припадає на час до і після набрання чинності ЗУ «Про ЗДПС» (01.01.2004 року).
Умови призначення пільгових пенсій за піком працівникам зайнятим на роботах за списком № 1, № 2.
Згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення» (ст. 13) право на пенсію за віком па пільгових умовах мають, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, — за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, чоловіки — після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки — після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначанні ,ся із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці — жінкам;
Умови призначення пенсій за віком працівникам. зайнятим на роботах за Сп. №2. Працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, — за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: Чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
Жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 старого Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи — жінкам.
Розміри пенсії зі зниженням пенсійного віку, визначається згідно зі ст. 27 та 28 нового ЗУ «ГІро ЗдПС».
Пенсії за віком у зв’язку з особливими умовами праці.
Згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення» (ст. 13) право на пенсію мають трактористи- машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства,— чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Жінки, які працюють трактористами-машиністами, машиністами будівельних, шляхових і вантажно-розвантажувальних машин, змонтованих на базі тракторів і екскаваторів, — після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.
Умови призначення пенсій за віком жінкам-дояркам; свинаркам-операторам; жінкам, зайнятим на вирощуванні тютюну; робітницям текстильного виробництва. Жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, — після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Норми обслуговування для цих цілей встановлюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Жінки, зайняті протягом повного сезону на вирощуванні, збиранні та післязбиральній обробці тютюну, - після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років.
Робітниці текстильного виробництва, зайняті на верстатах і машинах, — за списком виробництв і професій, затвердженим у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, — після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років.
Умови призначення пенсій за віком жінкам, що народили п'ятеро і більше дітей і працювали в сільсько господарському виробництві. Жінки, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей, — незалежно від віку і трудового стажу’.
Умови призначення пенсій за віком водіям, зайнятим на важких і шкідливих роботах. Водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:
чоловіки— після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі по менше 12 років 6 місяців;
жінки — після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Розміри пенсії зі зниженням пенсійного віку, визначається згідно зі ст. 27 та 28 нового ЗУ «Про ЗЛПС».
Дострокові пенсії за віком.
Згідно ЗУ «Про ЗДПС» (прикінцеві положення) право на пенсію мають, особи тимчасово, до прийняття відповідного закону:
особи, хворі на гіпофізарний нанізм (ліліпути), диспропорційні карлики мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 45 років, жінками - 40 років та за наявності в чоловіків не менше 20 років страхового стажу, а в жінок не менше 15 років страхового стажу;
інваліди по зору І групи - сліпі та інваліди з дитинства І групи мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 50 років, жінками - 40 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу в чоловіків і не менше 10 років страхового стажу в жінок;
жінки, які народили п’ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини-інваліда здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності не менше 20 років страхового стажу;
військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, а також ті, що стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при захисті, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов’язку, дружини (чоловіки), якщо воші не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов'язків військової служби (службових обов’язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років для чоловіків і не менше 20 років для жінок.
У цих випадках розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 ЗУ «Про ЗДПС» і фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Достроковий вихід на пенсію за віком у зв’язку зі змінами в організації виробництва і прані. Достроково призначена пенсія за віком відповідно до ЗУ "Про зайнятість населення" у період до досягнення пенсійного віку, працюючим пенсіонерам не виплачується.(за 1,5 року до досягнення пенсійного віку).
Поняття та особливості пенсії за вислугу років. Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років.
Пенсію за вислугу років можна визначити, як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду та Державного бюджету, що призначаються довічно в розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком, визначеній законодавством категорії працівників, які мають спеціальний стаж - вислугу років, встановленої тривалості.
Для пенсійного забезпечення за вислугу років юридичне значення надається насамперед видам і тривалості спеціального стажу роботи (служби). Тому основною умовою для призначення цього виду пенсії є наявність встановленої законом тривалості вислуги років. Слід зазначити, що умови призначення пенсії за вислугу років для кожної категорії громадян неоднакові. Одним вони призначаються лише за наявності вислуга років, незалежно від віку, другим - крім вислуги років, встановлюється і вік, а для третіх, наприклад, державних службовців, враховується, крім всього, і запальний стаж. Але для всіх категорій працівників обов'язковою умовою виходу на пенсію за вислугу років є полишення роботи чи посади, перебування на яких дає право на цей вид пенсії.
Право на пенсію за вислугу років мають окремі громадяни, зайняті на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугою років визначено у ст. 52 ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Це категорії працівників, перелік яких установлено в ст. 54,55 ЗУ „Про пенсійне забезпечення”, а також в інших спеціальних нормативно - правових актах. Розмір пенсії розраховується згідно ЗУ «Про ЗДПС».
Науковці виділяють умовно чотири категорії громадян, які мають право на пенсію з-a вислугу років:
військослужбовці та працівники органів внутрішніх справ і деяких інших силових структур;
держ. службовці, судді, прокуратури, наукові працівники та прирівняні до них;
працівники цивільної авіації та льотно - випробного складу;
окремі категорії працівників деяких галузей народного господарства.
Право на пенсію за вислугу років згідно ЗУ „Про пенсійне забезпечення” мають такі категорії робітників і службовців авіації, а також льотно-випробного складу, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті:
а)працівники льотного і льотно-випробного складу при вислузі років на цих посадах не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Зазначені працівники, звільнені від льотної роботи за станом здоров'я (через хворобу), при наявності вислуга років у чоловіків не менше 20 років і у жінок не менше 15 років мають право на пенсію пропорційно відпрацьованому часу.
б)працівники, які здійснюють управління повітряним рухом і мають свідоцтво диспетчера, чоловіки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи tic менше 20 років, з них не менше 12 років 6 місяців роботи по безпосередньому управлінню польотами повітряних суден; жінки - після досягнення 45 років і при запальному стажі роботи не менше 17 років 6 місяців, з них не менше 10 років роботи по безпосередньому управлінню польотами повітряних суден.
Зазначені працівники, звільнені від роботи по безпосередньому управлінню польотами повітряних суден за станом здоров'я (через хворобу), при наявності вислуга років у чоловіків не менше 10 років і у жінок не менше 7 років 6 місяців, мають право на пенсію пропорційно відпрацьованому масу.
У вислугу років працівникам, які здійснюють управління повітряним рухом, зараховується також робота, зазначена у пункті “а” статті 54 Закону
Працівники, які здійснюють управління повітряним рухом і мають посвідчення (диспетчери, старші диспетчери, керівники польотів), мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах: чоловіки - не менше 20 років; жінки - не менше 17 років 6 місяців.
Порядок обчислення строків вислуги для призначення їм пенсій затверджується Кабінетом Міністрів України;
в)інженерно-технічний склад — за переліком посад і робіт, шо затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України:
чоловіки — після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи в цивільній авіації не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначених посадах;
жінки — після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи в цивільній авіації не менше 20 років, з них не менше 15 років на зазначених посадах.
У вислугу років працівникам інженерно-технічного складу зараховується також робота, зазначена в пунктах “а” і “б” статті 54 Закону;
г)бортпровідники:
чоловіки — після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 15 років як бортпровідник;
жінки — після досягнення 45 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років як бортпровідниця.
Право на пенсію за вислугу років згідно ЗУ „Про пенсійне забезпечення” мають:
а)робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах,— за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи:
чоловіки — після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі,
жінки — після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі,
б)працівники експедицій, партій, і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, геофізичних, лісовпорядних роботах:
чоловіки — після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;
жінки — після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
Артисти театрально-концертних закладів, підприємств і колективів при стажі творчої діяльності від 20 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначений Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Та деякі інші категорії.
Поняття, умови та механізм призначення пенсій по інвалідності в солідарні системі.
Пенсії по інвалідності - це щомісячні грошові виплати, здійснювані за рахунок соціальних фондів, що призначаються особам, які повністю або частково втратили працездатність, внаслідок чого їм визначеними медичними закладами встановлена одна з трьох груп інвалідності. На пенсію по інвалідності можуть розраховувати тільки застраховані особи. Існує дві основні умови для призначення пенсії в разі інвалідності: засвідчений у встановленому порядку факт інвалідності особи та наявність пенсійного страхового стажу.
За пенсією по інвалідності до Пенсійного фонду можуть звернутися лише особи, які повністю або частково втратили працездатність внаслідок загального захворювання і яки МСЕК встановив 1, 2 або 3 групу інвалідності.
Особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності та за наявності необхідного страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для інвалідів І групи:
до досягнення особою 25 років включно - 1 рік;
від 54 років до досягнення особою 59 років включно - 10 років;
для інвалідів II та III груп:
до досягнення особою 23 років включно - І рік;
від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки
від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років; від 56 років до досягнення особою 59 років включно -14 років.)
Пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: інвалідам І групи - 100 відсотків пенсії за віком; інвалідам II групи - 90 відсотків пенсії за віком; інвалідам III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 ЗУ «Про ЗДПС».
Особи, визнані інвалідами після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 ЗУ «Про ЗДПС» (60 років), мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу 15 років.
Непрацюючі інваліди II групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 Закону «Про ЗДПС», за наявності такого страхового стажу.
у жін. - 20 років, а у чол. - 25 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 46 років включно;
у жін. - 21 рік, а у чоловіків - 26 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 48 років включно;
у жін. - 25 років, а у чол. - 30 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 59 років включно.
До страхового стажу зараховується період від дня визнання особи інвалідом до досягнення нею віку необхідного для призначення пенсії за віком.
Якщо інвалідом пропущено строк повторно переогляду виплата пенсії припиняється.
Пенсії у зв’язку з втратою годувальника н солідарній системі: механізм їх призначення. Коло членів сім’ї, що мають право на пенсію.
Пенсія у зв'язку з втратою годувальника - це щомісячна грошова виплата Пенсійного фонду (в окремих випадках з фонду соц. страхування), призначена непрацездатним членам сім’ї в разі втрати годувальника, які перебували на його утриманні, у розмірі, співвіднесеному із заробітком (доходом) годувальника
Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони па утриманні годувальника. Пенсією забезпечується ті непрацездатні члени сім’ї, годувальник яких відносився до категорії застрахованих осіб. на одержання пенсії впливає причина смерті годувальника, а інколи і її час.
Під терміном "втрата годувальника" розуміється смерть годувальника, його безвісна відсутність чи пропажа безвісти. До членів сім’ї, що звертаються за пенсією, передбачено такі вимоги: кожен член сім'ї, що претендує па пенсію, повинен відповідати, таким умовам: бути членом сім’ї годувальника, бути непрацездатним; бути утриманцем годувальника при його житті. Умовами призначення пенсії в разі втрати годувальника є:
належно підтверджена смерть годувальника;
наявність у годувальника на день смерті законодавчо визначеного страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії в разі інвалідності III групи.
Коло осіб, які мають право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника у солідарній системі ЗУ "Про ЗДПС" чітко визначає у ст. 36. Непрацездатними членам и сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до Досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання, до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але lie довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, яким він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною померлою годувальника до досягнення нею (ними) 8 років. Усиновлені діти мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми. Пасинок і падчерка мають право па пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дії не одержували аліментів від батьків. Неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, зберігають усиновлення. Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім’ї - 50 % пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім’ї - 100% пенсії за віком, що розподіляється між ними рівними частками.
Надбавки та підвищення до пенсій в солідарній системі.
Законодавством встановлені надбавки до пенсії за віком:
а)непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї (ЗУ «Про пенсійне забепечення);
б) одиноким пенсіонерам, які за висновком медичних закладів потребують постійного стороннього догляду, — на догляд за ними(ЗУ «Про пенсійне забезпечення);
в)пенсіонерам, які набули відповідно до законодавства колишнього Союзу РСР право на надбавку до пенсії за роботу після досягнення пенсійного віку,— в розмірі 10 процентів основної пенсії за кожний повний рік роботи після призначення пенсії, але не більше 40 процентів.
г)особам, які набули права па пенсію за віком відповідно до цього Закону і мають стаж роботи, передбачений статтею 12 цього Закону, але після досягнення пенсійного віку виявили бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку,— в розмірі 10 відсотків основного розміру пенсії без урахування надбавок, підвищень, додаткової пенсії за кожний повний рік роботи після досягнення пенсійного віку, але не більш як 40 відсотків;
д) пенсіонерам, крім осіб, зазначених у пункті “в” цієї статті, які мають стаж роботи, передбачений статтею 12 цього Закону, і в період роботи відмовились одержувати пенсію,— у розмірі 10 відсотків основного розміру пенсії без урахування надбавок, підвищень, додаткової пенсії за кожний повний рік роботи після відмови від одержання пенсії, але не більш як 40 відсотків;
Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» призначені пенсії за віком ветеранам війни підвищуються.
Інвалідам війни:
а)на 50% прожиткового мінімуму (ПМ) для непрацездатних - інвалідам війни І групи;
б) на 40% ПМ для непрацездатних - інвалідам війни II групи;
в)на 30% ГІМ для непрацездатних - інвалідам війни III групи;
Учасникам бойових дій - 25% ПМ для непрацездатних;
Учасникам війни:
а)на 15% ПМ для непрацездатних - учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни
б)на 10% ПМ для непрацездатних - іншим учасникам війни;
Особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» :
а)на 25% ПМ для непрацездатних - членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону , а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге;
б) на 10 % прожиткового мінімуму для непрацездатних - дружинам (чоловікам) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами, які не одружилися вдруге;
Відповідно до Закону України «Про донорство крові та її компонентів», призначені пенсії за віком підвищуються особам , яким присвоєно звання «Почесний донор України» на 10% ПМ для непрацездатних на одну особу. Дітям війни підвищення становить 7 % від ПМ.
Особам, які одночасно мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" і "Про соціальний захист дітей війни", таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав.
Пенсії по інвалідності та у зв’язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку па виробництві або професійного захворювання призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров’я, внаслідок трудового каліцтва або проф. захворювання. Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. Залежно від ступеня втрати здоров'я інваліди поділяються на 3 групи. Причина і групи інвалідності, а також час настання інвалідності встановлюються МСеК. Пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи, згідно ЗУ „Про пенсійне забезпечення, та згідно ЗУ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Виплачується Пенсійним фондом за кошти страхового.
Пенсії по інвалідності призначаються в таких розмірах: інвалідам І групи — 70%; - інвалідам II групи - 60 %; - інвалідам III групи - 40 % заробітку (стаття 64 „Пенсійне забезпечення”). Пенсії інвалідам внаслідок трудового каліцтва та професійного захворювання обчислюються із середнього заробітку на підприємстві для даної професії.
Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Непрацездатними членами сім’ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри і онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли чоловіки, жінки - 60 років, в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся — в разі відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку.
Члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування
Сім’ї годувальника, який помер внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, а також сім"ї померлого пенсіонера пенсія призначається незалежно від стажу роботи годувальника. Пенсії в разі втрати годувальника призначаються на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 30 % заробітку годувальника. Пенсія в разі втрати годувальника встановлюються на весь період, протягом якого член сім’ї померлого вважається непрацездатним.
Звернення та пенсією. Призначення та перерахунок пенсії.
Звернення за призначенням пенсії - це виражений громадянином певному компетентному органу намір одержувати встановлену Законом пенсію.
Звернення відображає односторонній, виключно правомочний характер і не вимагає будь-чиєї згоди.
Звернення за пенсією, по загальному правилу, викликає обов'язок відповідного підприємства (установи, організації) підготувати - для призначення документи, розглянути їх і подати в орган по призначенню пенсій. Таким чином, звернення за пенсією - юридична дія правомочної і зобов'язаної особи зверненої на встановлення правовідносин з приводу оформлення потрібного одержання пенсій, документів і подання до пенсії.
Звернення відображається у формі подачі відповідної заяви про призначення певного виду пенсії, заява подасться в письмовій формі.
Заява про призначення пенсії працюючим громадянам і членам їх сімей (у зв’язку з втратою годувальника) та про відстрочку часу її призначення відповідно до Закону ЗДПС подається працівником (членом його сім'ї у зв'язку з втратою годувальника) до управління Пенсійного Фонду через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (посадова особа).
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
У разі, якщо до заяви додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис потрібно донести документи протягом трьох місяців).
У 10-денниЙ строк з дня отримання від працівника заяви на підприємстві мають бути оформлені всі необхідні документи (сформований комплект документів), які направляються до управління Пенсійного фонду- за місцезнаходженням підприємства або за місцем проживання (реєстрації) особи (п.35 Порядку № 22-1). На практиці документи подаються саме за місцем проживання пенсіонера. На підприємство також покладений обов'язок надання допомоги майбутньому пенсіонеру у зборі необхідних для оформлення пенсії документів.
У разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжу вала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі (раз на два роки). Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.
За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 ЗУ «Про ЗДПС», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Загальні правила і організація виплати пенсій
Стадія виплати пенсії є самостійною стадією реалізації суб’єктивного права на пенсію. Стадія виплати пенсії це стадія безпосереднього здійснення права на пенсію. Однак, вона якось стоїть відокремлено від процедури її призначення, хоча безумовно, дуже з нею пов’язана.
Пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат з накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення.
Пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом.
Поняття виплати пенсій містить в собі два важливих аспекти:
правовий режим виплати пенсії;
способи виплати пенсії.
Правовий режим виплати пенсії означає об'єм виплати пенсі Відповідно де ст. 47 пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) за місцем фактичного проживання пенсіонер; незалежно від прописки і не пізніше 25 числа кожного місяця. Це означає що виплата пенсії провадиться незалежно від того, чи працює даний працівник, чи залишив роботу. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на що пенсію.
Способи виплати пенсії означають, яким шляхом призначена пенсі буде одержана пенсіонером. Існує два способи виплати пенсій за місцем проживання пенсіонерів: в) через підприємства поштового зв'язку, згідно з ЗУ "ГІро зв'язок", б) ощадні банки.
Підприємствами поштового зв'язку випітна пенсій здійснюється:
за відомостями;
разовими дорученнями,
поштовими переказами.
У разі переїзду одержувача у зв’язку зі зміною місця проживання в межах України, органи Пенсійного фонду мають право оформити виплату пенсії заздалегідь - за 2 місяці наперед.
Виключення складають тільки особи, які були звільненні за півтора роки до досягнення пенсійного віку за скороченням штатів, у зв'язку з реорганізацією чи ліквідацією підприємства, пенсії яким призначені відповідно до ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення". Такі пенсії будуть виплачуватись тільки непрацюючим пенсіонерам. Після досягнення ними пенсійного віку пенсії будуть виплачуватись на загальних підставах
Особливості виплати пенсій у солідарній системі (ЗУ «Про ЗДПС»)
Під час перебування пенсіонера на повному державному утриманні у відповідній установі йому виплачується 25 відсотків призначеної пенсії. У випадку, коли розмір його пенсії перевищує вартість утримання, виплачується різниця між пенсією і вартістю утримання, але не менше 25 % призначеної пенсії (ст.48 нового Закону').
Якщо у пенсіонера, який перебуває у відповідній установі на повному державному утриманні, є непрацездатні діти, які перебувають на його утриманні, пенсія виплачується у такому порядку: 25 % пенсії - самому пенсіонерові, а інша частина пенсії, але не більш як 50 % призначеного розміру пенсії, зазначеним членам сім’ї.
Частина пенсії, що залишилася після виплати пенсіонеру та членам його сім’ї, перераховуються до установи, де пенсіонер перебуває на повному державному утриманні, за його особистою заявою. Зазначені кошти зараховуються на банківські рахунки цих установ понад бюджетні асигнування і спрямовуються виключно на поліпшення умов проживання в них пенсіонерів.
У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон з заявою про виїзд пенсіонер пред'являє закордонний паспорт з візою і талон про зняття з реєстрації. Раніше пенсія, призначена в Україні, виплачувалася за 6 місяців наперед перед від’їздом за кордон, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку» за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Але це питання на даний час законодавством не урегульовано.
Виплата пенсії припиняється (стаття 49 Закону) за рішенням органів Пенсійного фонду або за рішенням суду у таких випадках:
якщо пенсія призначена па підставі документів, що містять недостовірні відомості;
у разі смерті пенсіонера;
у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати Виплата пенсії поновлюється з дня, з якого припинено виплату пенсії, але не більше ніж за три роки, якщо інше не передбачено Законом.
Сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - до місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті.
Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку (стаття 50 ЗУ «Про ЗДПС»),
З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сімї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.
З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 % пенсії.
Пенсійні виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду.
Згідно ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страхова організація, що здійснює виплата довічних пенсій, зобов'язана пропонувати застрахованій особі такі види довічних пенсій: довічна пенсія з установленим періодом, довічна обумовлена пенсія, довічна пенсія подружжя або одноразову виплату. Накопичу пальний фонд ще не запроваджено.
Довічна пенсія з установленим періодом - щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера, але не менше, ніж протягом десяти років із дня її призначення. У разі смерті пенсіонера право на отримання призначеної довічної пенсії протягом установленого періоду мають спадкоємці, зазначені в договорі страхування довічної пенсії або визначені відповідно до Цивільного кодексу України.
Довічна обумовлена пенсія - щомісячно виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера. У разі якщо загальна сума довічної обумовленої пенсії, виплачена пенсіонеру на момент смерті, є меншою, ніж сума вартості договору страхування довічної пенсії на час його укладення, різниця коштів між зазначеними сумами виплачується спадкоємцям, зазначеним у договорі страхування довічної пенсії або визначеним відповідно до Цивільного кодексу України.
Довічна пенсія подружжя - щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера, а після його смерті - його чоловіку (дружині), який (яка) досягли пенсійного віку, передбаченого ч. 1 ст. 26 нового Закону, протягом їх життя.
Застрахована особа має право вільного вибору одного з видів довічних псиній. Вад довічної пенсії, обраний застрахованою особою, зазначається в договорі страхування довічної пенсії. У договорі страхування довічної пенсії також обов'язково зазначається рівень інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку обраної довічної пенсії. Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії протягом 3 робочих днів з дня отримання коштів на оплату договору страхування довічної пенсії. Страховій організації забороняється вимагати від застрахованої особи довідку про стан її здоров'я. Дострокове припинення дії договору страхування довічної пенсії за бажанням сторін забороняй ся
Договір страхування довічної пенсії укладається між застрахованою особою та страховою організацією відповідно до законодавства про страхову діяльність з урахуванням вимог, передбачених цим Законом, після досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Пенсії за вислугу років особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим особам.
Згідно ЗУ «Про пенсійне пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби то деяких інших осіб» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію, пенсії призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Право на пенсійне забезпечення мають звільнені зі служби: а)особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстроково! служби та військової служби за контрактом; б) особи начальницького і рядового складу ОВС України, особи податкової міліції, особи Державної кримінально виконавчої служби України, підрозділів цивільного захисту; г) особи начальницького і рядового складу державної пожежної охорони, особи начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України; та інші, прирівняні до них.
Пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право па пенсію, які мають вислугу 20 років і більше: за вислугу 20 років - 50 %, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 % відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення,
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом та іншим особам, прирівняним до них які мають страховий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України: за страховий стаж 25 років - 50% і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
в) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, які звільняються з військової служби на умовах Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (пункт "в" статті 12): за вислугу 15 років -40 процентів відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 проценти зо кожний повний рік вислуги понад 15 років, але не більше ніж 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43).
Максимальний розмір пенсії, не повинен перевищувати 80 % сум грошового забезпечення, а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
У зв’язку з реформуванням пенсійного забезпечення передбачається поступове, протягом 10 років, збільшення необхідної вислуги років для призначення пенсії з 20 до 25 років
Пенсії по інвалідності особам, звільненим з військової служби та деяким іншим особам.
Пенсії по інвалідності військо службовцям та деяким іншим особам, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка мас право на пенсію, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.
Групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико- соціальними експертними комісіями. Залежно від ступеня втрати працездатності інваліди поділяються на три групи.
Залежно від причини інвалідності інваліди з числа військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію нарівні з військо службовцями поділяються на такі категорії:
а) інваліди війни — при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов’язків військової служби (службових обов’язків) чи пов’язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з’єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю у бойових діях у мирний час, а також інші особи, зазначені у статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту;
б) інші інваліди з числа військовослужбовців — при настанні інвалідності внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку', не пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби (службових обов’язків), або внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби.
Пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом (ЗУ «Про пенсійне пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб») призначаються в таких розмірах:
а)інвалідам війни І групи — 100 процентів, II групи — 80 процентів, III групи — 60 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку);
б)іншим інвалідам І групи — 70 процентів, II групи — 60 процентів, III групи — 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).
Пенсії в разі втрати годувальника сім’ям осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб.
Пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби не пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право па пенсію — якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються Дії сімей загиблих на фронті.
Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, які перебували на їх утриманні.
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо воші після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Батьки військовослужбовців, інших осіб, які мають право на пенсію за Законом «Про пенсійне пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»), які затнули (померли) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків чи виконанням інтернаціонального обов’язку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років - для чоловіків і не менше 20 років - для жінок.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а)діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надасться у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;
б)батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку ( 60 років) або є інвалідами;
в)батьки та дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов’язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", або якщо вони є інвалідами.
г)дід і бабуся — при відсутності осіб, які за законом зобов’язані їх утримувати;
д)дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.
Дружина (чоловік) годувальника, померлого внаслідок причин, зазначених в пункті “а” (інвалідів війни), незалежно від того, працює вона (він) чи ні, має право на пенсію в разі втрати годувальника.
Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військово- навчальних закладів та навчальних закладів органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони), стажисти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не довше, ніж до досягнення ними 23-річного віку.
Члени сім’ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім’ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:
а)членам сімей військовослужбовців, які померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов’язків військової служби (службових обов’язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з’єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час — 40 % заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім’ї. В таких же розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих інвалідів війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;
б)сім’ям військовослужбовців, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов’язків військової служби (службових обов’язків), або внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби, — 30% заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім’ї.
Пенсійне забезпечення осіб, постраждалнх внаслідок техногенно-екологічних катастроф.
Призначення та виплата пенсій особам, потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС. регулюється двома Законами України: "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яким передбачено визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС (ст. 11, 14), порядок визначення стажу та віку виходу на пенсію, розмірів пенсій по інвалідності то у разі втрати годувальника, та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що регулює порядок обчислення розмірів пенсій та їх виплати, строки призначення пенсій та порядок їх перерахунку.
Пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3,4, встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, (інвалідам І гр. - 30%, інв. II гр. - 20 %, інв.. III групи, дітям-інвалідам, - 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Особи, які були евакуйовані в 1986 році із 10-кілометрової зони відчуження, користуються правом дострокового виходу на пенсію із зменшенням пенсійного віку. Факт евакуації з 10-кілометрової зони відчуження підтверджується: евакуаційним листом; довідкою паспортного відділу; довідкою сільської (селищної) ради; довідкою про відселення.
Згідно з пунктом 2 статті 55. Закону „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особи, які були евакуйовані з 30- кілометрової зони відчуження, користуються правом виходу на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку, передбаченого ст.26 Закону "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".
Учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які відпрацювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим у встановленому порядку (чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше), вік виходу на пенсію зменшується додатково на 3 роки понад передбачений цією статтею.
Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (60 p.):
№ Категорії осіб, які постраждали Зменшення віку
Учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:
- які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів 10 років
- які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів 8 років
- які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної оброб- ки населення і дезактивації техніки або їх бу- дівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році 5 років
Потерпілі від Чорнобильської катастрофи :
- евакуйовані з 10-кілометрової зони відчуження у 1986 році 10 років
- евакуйовані з інших територій зони відчуження у 1986 році 8 років
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 роки* та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 рокі
- особи, які постійно проживали абопостійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 рокі
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років 2 роки* та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років
- особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що виконувалися за урядовими завданнями 2 роки
Дана пенсія призначається непрацездатним членам сімї померлого годувальника, які були на його утриманні у розмірі на 1 члена сімї 50% пенсії по інвалідності померлого годувальника і на 2 і більше 100%.
Пенсійне забезпечення науково-педагогічних працівників.
ЗУ "Про наукову та науково-технічну діяльність" Пенсія науковому працівнику призначається за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком (ч - 35 років загального стажу, ж - ЗО p.). після досягнення чоловіками віку 62 роки за наявності стажу наукової роботи не менш як 20 років, жінками - пенсійного віку (поетапно збільшення до 60 років), встановленого ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності стажу наукової роботи не менш як 15 років.
Науковцям призначаються пенсія за віком (вислугу років), по інвалідності та втраті годувальника.
Пенсії за віком науковим працівникам призначаються в розмірі 80 відсотків від сум заробітної плати наукового працівника, яка визначається відповідно цього Закону та ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та на яку відповідно до законодавства нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування (внески).
Для обчислення пенсії враховується заробітна плата наукового працівника за основним місцем роботи.
Пенсія науковим (науково-педагогічним) працівникам призначається з дня звернення за призначенням пенсії та за умов звільнення з посади наукового працівника, за винятком осіб, які працюють за строковим трудовим договором (контрактом), що укладений після досягнення пенсійного віку.
Пенсія по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, а також унаслідок каліцтва чи захворювання у зв'язку з ЧАЕС науковому працівнику призначається в таких розмірах:
інвалідам І групи - 80 % заробітної плати наукового працівника; інвалідам II групи - 60 % заробітної плати наукового працівника; інвалідам III групи - 40 % заробітної плати наукового працівника.
Пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого наукового (науково-педагогічного) працівника (годувальника), які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі: 80 % пенсії наукового працівника - на трьох і більше непрацездатних членів; 60 відсотків - на двох непрацездатних членів сім'ї; 40 відсотків - на одного непрацездатного члена сім’ї.
До непрацездатних членів сім'ї померлого наукового (науково-педагогічного) працівника належать особи, зазначені в статті 36 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". В період роботи пенсіонери, які отримують „спеціальні’’ пенсії, отримуватимуть пенсію на загальних підставах і максимальний розмір 10 ПМ для непрацездатних.
Пенсії за особливі заслуги перед Україною.
ЗУ "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" передбачив встановлення громадянам, які мають значні заслуги у сфері державної, господарської діяльності, досягнення у галузі науки, культури, освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, пенсій за особливі заслуги перед Україною.
За цим Законом встановлюються пенсії: за віком; по інвалідності; у разі втрати годувальника; за вислугу років
Пенсії за особливі заслуги встановлюються громадянам, які мають право на пенсію за віком, по інвалідності, у разі втрата годувальника та за вислугу років відповідно до закону. Пенсії за особливі заслуги встановлюються громадянам України:
Пенсії за особливі заслуги перед Україною (пенсії за особливі заслуги) встановлюються громадянам України:
Героям України, Героям Радянського Союзу, Героям Соціалістичної Праці, орденом Слави трьох ступенів, чотирма і більше медалями "За відвагу", чотирма і більше орденами України та колишнього СРСР, особам, відзначеним почесним званням України, колишніх СРСР та УРСР "народний";
ветеранам війни, нагородженим за бойові дії орденом, медаллю "За відвагу" або медаллю Ушакова, незалежно від часу нагородження;
видатним спортсменам - переможцям Олімпійських та Параолімпійських ігор. Всесвітніх ігор глухих, чемпіонам і рекордсменам світу та Європи;
космонавтам, які здійснили політ у космос;
народним депутатам України, депутатам колишніх СРСР та УРСР, членам Кабінету Міністрів України та Уряду колишньої УРСР,
особам, відзначеним почесним званням України, колишніх СРСР та УРСР "заслужений", Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР або Грамотою Президії Верховної Ради УРСР;
депутатам - всього чотирьох і більше скликань Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, районних, міських рад міст обласного значення в Україні та в колишній УРСР;
матерям, які народили п'ятеро і більше дітей та виховали їх до 6 віку. При цьому враховуються діти, усиновлені в установленому законом порядку.
Пенсія за особливі заслуги встановлюється як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом, у таких розмірах прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність:
від 35 до 40 %- особам, зазначеним у пунктах 1 і 8 статті 1 цього Закону;
від 25 до 35 %- особам, зазначеним у пунктах 2-5 статті 1 цього Закону;
від 20 до 25 %- особам, зазначеним у пунктах 6 і 7 статті 1 цього Закону.
Розмір надбавки визначається відповідними комісіями, залежно від заслуг особи. У разі, коли особа одночасно має право на надбавки, зазначені в кількох пунктах статті 1 Закону, призначається та надбавка, яка є більшою у максимальному розмірі.
У разі смерті особи, яка мала право на пенсію за особливі заслуги, непрацездатні члени сім’ї, мають право на встановлення надбавки до пенсії у таких розмірах: за наявності одного непрацездатного - 70 %, двох і більше - 90 % надбавки до пенсії померлого годувальника або надбавки до пенсії, що могла бути йому встановлена.
Пенсійне забезпечення державних службовців, народних депутатів, посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну службу" державна служба в Україні це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Держ.службовцям призначається пенсія за віком (вислугу років), по інвалідності та втраті годувальника.
На одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 р, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"(поетапно підвищення до 6) р), за наявності страхового стажу ч. - 35 p., ж - 30 р., 1) у тому числі стажу держ служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, 2) а також особи за наявності страхового стажу ч. - 35 p., ж - ЗО p., які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Пенсія по інвалідності у розмірах, як для вислуги років, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до ЗУ "Про ЗДПС", особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад держ. службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби. Якщо особа повертається на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється.
Пенсії народним депутатам призначаються згідно ЗУ „Про статус народного депутата України” та аналогічно як держ. службовцям у розмірах 80 % від з/п., а при загальному стажу ч. - 35 p., ж - 30 р. і вік ч. 62 р. (поетапно підвищення до 62 - ч. і ж. - 60 Р)
Пенсійне забезпечення суддів.
ЗУ "Про судоустрій і статус суддів". Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.
Судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"(поетапно до 60 p.), виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу", або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює па відповідній посаді.
Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
На одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 р, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"(поетапно підвищення до 60 р), за наявності страхового стажу ч. - 35 p., ж - 30 р., 1) у тому числі стажу держ. служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, 2) а також особи за наявності страхового стажу ч. - 35 p., ж - 30 p., які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. В період роботи пенсіонери, які отримують „спеціальні” пенсії, отримуватимуть пенсію на загальних підставах і її максимальний розмір 10 ПМ для непрацездатних.
Пенсія по інвалідності у розмірах, як для вислуги років, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до ЗУ "Про ЗДПС", особам, визнаним інвалідами 1 або II групи у період перебування на держ. службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби
Пенсійне забезпечення працівників прокуратури
ЗУ "Про прокуратуру", прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вишу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості.
Прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуго років не менше 25 років (передбачається поетапне підвищення з 20 до 25 р.) у тому числі постаиио також збільшення вислуги з 10 до 15 років на посадах прокурорів і слідчих прокуратури.
Пенсія призначається в розмірі 80% від суми їхньої місячної заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, або страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Розмір виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначаться за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат на 60.
Прокурорам і слідчим, що визнані інвалідами І або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, нередбачених для пенсії за вислугу років(80%), за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.
Членам сімей прокурора, які були на його утриманні на момент смерті, призначається пенсія на випадок втрати годувальники, за наявності у нього стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 % віл середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім'ї, 80 % - на двох і більше членів сім’ї.
В період роботи пенсіонери, які отримують „спеціальні” пенсії, отримуватимуть пенсію на загальних підставах і її максимальний розмір 10 ПМ для непрацездатних.
Поняття, ознаки та класифікація соціальних допомог.
Допомоги ми розуміємо як закріплені нормами права матеріальні виплати (в основному у грошовій формі) для забезпечення належного життєвого рівня при настанні певного соціально значимого випадку за рахунок бюджетів різних рівнів або страхових фондів.
Ознаки соціальних допомог:
соціальні допомоги - це соціальні виплати грошової форми;
соціальні допомоги - це виплати переважно короткотермінового характеру - періодичні, щомісячні чи одноразові;
соціальні допомоги надаються фізичним особам;
підставою надання допомог є визначені законом соціальні ризики (втрати доходу, понсссппя додаткових витрат, малозабсзпсчепості);
соціальні допомога надаються з мстою: - компенсації втраченого доходу; компенсації об'єктивно зумовлених витрат; надання додаткової підтримки до основного джерела існування.
соціальні допомоги виплачуються за рахунок коштів фондів соціального страхування або бюджетів різних рівнів (державного місцевих).
Класифікація соціальних допомог
В залежності від тривалості виплати усі допомоги можна поділити на три групи:
Одноразовими вважаються допомоги, що призначенні для разового відшкодування додаткових витрат громадянам (наприклад, допомога на поховання, одноразові допомоги біженцям тощо);
періодичні допомоги призначенні для заміни втраченого доходу в повному обсязі чи частково, виплачуються за певний період одноразово (наприклад, допомога по тимчасовій непрацездатності, допомога по вагітності та пологах);
Щомісячні допомоги - це грошові виплати регулярного характеру, що здійснюються протягом певного періоду, тривалість якого визначена законом і залежить від виду допомоги (наприклад, допомога малозабезпеченим сім’ям, допомога одиноким матерям тощо).
В залежності від джерела фінансування допомога поділяться на дві групи: державні соціальні допомоги та допомоги, за рахунок коштів соціальних страхових фондів (тобто страхові)
Поняття та види соціальних допомог, що надаються за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Соціальні допомоги, що надаються за рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування - це щомісячні, одноразові або періодичні грошові виплати в більшості випадків короткострокового характеру, які здійснюються за рахунок коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування громадянам, в зв’язку з настанням страхового ризик) з метою компенсації втраченого доходу або об’єктивно зумовлених витрат.
Страхові допомоги характеризуються такими особливостями:
такі допомоги виплачуються за рахунок коштів соціальних страхових фондів;
суб’єктом права на страхові допомоги може бути як правило застрахована особа, яка сплачує страхові внески.
основна цільова спрямованість страхових допомог полягає, як правило, у компенсації втраченого заробітку (наприклад, допомога по вагітності та пологах, допомога по тимчасовій непрацездатності тощо). В окремих випадках цільове призначення страхових допомог може полягати у компенсації об’єктивно зумовлених витратах (допомога на поховання, тощо);
розмір страхових допомог може визначатися у співвідношенні до заробітку застрахованої особи та тривалості страхового стажу.
Види соціальних допомог, що надаються за рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування:
За рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати:
допомога по тимчасовій непрацездатності;
допомога по вагітності та пологах;
допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві).
За рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття:
допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;
допомога по частковому безробіттю;
матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
За рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України:
допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого та інші;
За рахунок коштів Пенсійного Фонду України:
допомога на поховання пенсіонерів.
Поняття та види державних соціальних допомог.
Під державними соціальними допомогами слід розуміти щомісячні, періодичні або одноразові грошові виплати соціально-аліментарного характеру, що надаються фізичним особам з мстою матеріальної підтримки або компенсації додаткових витрат, які були понесені при настанні соціального ризику за рахунок коштів Державного чи місцевих бюджетів.
Види державних соціальних допомог за законодавством України:
Допомоги сім’ям з дітьми:
допомога в зв’язку з вагітністю та пологами; допомога при народженні дитини;
допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку , допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; допомога одиноким матерям; допомоги при усиновленні дитини.
Тимчасова допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме;
Державні соціальні допомоги дітям-сиротам
Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям;
Державна соціальна допомога дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства, а також надбавка на догляд за ними;
Грошова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним;
Державна допомога дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СПІД;
Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам та державна соціальна допомога на догляд;
Грошова допомога біженцям
Допомога на поховання за рахунок коштів державного бюджету та інші.
Допомога в зв’язку з вагітністю та пологами: умови, розмір та порядок призначення.
Правове регулювання призначення і виплати допомог у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам здійснюється за двома основними ЗУ: «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими похованням» та «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та іншим законодавством (тобто допомога є страховою чи державною в залежності від правового статусу особи).
Право на державну допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами мають вагітні жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, а саме:
жінки з числа військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань - 100 відсотків грошового забезпечення;
жінки, звільнені з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи та організації - 100 відсотків середньомісячного доходу;
жінки, зареєстровані у центрі зайнятості як безробітні - 100 % мінімального розміру допомога по безробіттю;
аспірантки, докторантки, клінічні ординатори, студентки вищих навчальних закладів 1-І V рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладів - місячна стипендія. Жінка, яка продовжує навчання, має право на виплату стипендії або допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами за її вибором.
непрацюючим жінкам та жінкам, зареєстрованим як суб’єкти підприємницької діяльності, - 25 відсотків розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатної особи, з розрахунку на місяць
Підставою призначення допомоги є факт вагітності та пологів, листок тимчасової непрацездатності.
Надасться допомога в зв’язку з вагітністю та пологами жінкам за весь період відпустки, тривалість якої становить: - 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів; - жінкам, віднесеним до 1-4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - 180 календарних днів (90 - до пологів і 90 - після).
У разі народження мертвої дитини допомога виплачується на загальних підставах, а у разі викидня - не виплачується
Державна допомога в зв’язку з вагітністю та пологами призначається і виплачується органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання. Жінкам з числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань за місцем основної служби.
Допомога призначається за умови якщо звернення за нею надійшло не пізніше ніж через шість місяців з дня закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами.
Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 % середньої заробітної плати і не залежить від страхового стажу. Виплачується за основним місцем роботи. Сума допомоги по вагітності та пологах в розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини (граничної суми) місячної заробітної плати, з якої сплачувались страхові внески на ЗДСС.
Допомога при народженні дитини: умови, розмір та порядок призначення.
Допомога при народженні дитини згідно ЗУ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.
Допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.
Допомога при народженні дитини, яка народилася після 8 квітня 2011 p., надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам ПМ, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомога на перш)' дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.
При цьому така допомога надається у розмірах прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, встановленого на день народження дитини.
Розмір та строк виплати допомоги, яка призначається одному з батьків дитини, визначається з урахуванням кількості живо народжених та усиновлених дітей (враховуючи померлих), які до народження дитини перебували на утриманні особи, якій призначається допомога, її чоловіка (дружини), крім дітей, від виховання яких зазначена особа (її чоловік, дружина) відмовилась, а також дітей, які передані на виховання іншій особі, та повнолітньої дочки (повнолітнього сина) чоловіка, які не були усиновлені дружиною. У разі народження двійні або більшої кількості дітей кожна дитина з їх числа вважається наступною.
Виплата допомога припиняється у разі: позбавлення дотримувача допомога батьківських прав, відмови дотримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використаннякоштівінезабезпечення дотримувачем допомога належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в дотримувача допомоги без позбавлення батьківських прав, тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування дотримувача допомога у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомога.
Виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в яком)’ виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.
Виплата допомога припиняється на підставі пропозицій органу опіки та піклування чи державного соціального інспектора органу праці та соціального захисту населення. Допомога призначається і виплачується органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання.
Допомога при усиновленні дитини
Відповідно до ЗУ "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" допомога при усиновленні дитини призначається усиновлювачу, який є громадянином України, постійно проживає на її території та усиновив дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування (якщо усиновлювачами є подружжя - одному з них на їх розсуд).
Для призначення допомоги при усиновленні дитини органові праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подаються такі документи:
заява усиновлювача (якщо усиновлювачами є подружжя - одного з них), що складаєтьсязаформою,затвердженоюМінпраці;
копія свідоцтва про народження дитини, виданого державним органом реєстрації актів цивільного стану після внесення змін до актового запису про народження дитини на підставі рішення суду про усиновлення дитини;
копія рішення суду про усиновлення дитини.
У разі смерті дитини до прийняття рішення про призначення допомоги при усиновленні дитини така допомога не виплачується. Допомога при усиновленні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше 12 календарних місяців з дня набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини.
Допомога при усиновленні дитини призначається на кожну дитину у розмірі та в порядку, що встановлені виплати допомога при народженні пертої дитини, на дату набрання законної сили рішенням про усиновлення. Допомога при народженні дитини, надасться в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 p.. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі ПМ при народженні дитини, решта суми допомоги виплачується протягом 24 місяців.
Виплата допомоги при усиновленні дитини припиняється у разі:
позбавлення отримувача допомога батьківських прав;
нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини;
відібрання дитини в отримувача допомога без позбавлення батьківських прав;
смерті дитини або отримувача допомога;
перебування отримувача допомога у місцях позбавлення волі за рішенням сулу;
скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним;
тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання.
Виплата допомоги при усиновленні дитини припиняється за рішенням органу, який призначив допомогу, прийнятим на підставі пропозицій служби у справах дітей, і: у разі смерті дитини - повідомлення державного органу реєстрації актів цивільного стану з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини.
Допомога при усиновленні дитини призначається і виплачується усіпюі лювачу органами праці та соціального захисту населення за місцем його реєстрації.
Допомога їм догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку: умови, розмір та порядок призначення.
Відповідно до ЗУ "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" право на виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного вік)’ мас один з батьків дитини, усиновлювач, опікун, дідусь, бабуся або інший родич, який фактично здійснює догляд за дитиною.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається з дня звернення за її призначенням, але не раніше ніж з дня, що настає після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами для непрацюючих осіб та осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а для працюючих осіб - з дня настання відпустки по догляду за дитиною по день її закінчення.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по день досягнення дитиною вказаного віку включно.
Відповідно ЗУ "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується у розмірі, що дорівнює різниці між: 100 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менш як 130 гривень.
Для призначення допомоги у розмірі, що перевищує мінімальний, подається в установленому порядку довідка про склад сім'ї та декларація про доходи та майновий стан (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім'ї).
Виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку припиняється:
у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним; смерті дитини; смерті отримувача допомога;
у разі, коли особа, що отримує в органі праці та соціального захисту населення допомогу на догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку:
звернулася до центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні - з дня призначення їй допомога по безробіттю;
виявила бажання працювати - з дня працевлаштування (початку виконання трудових обов'язків);
Не припиняється виплата допомога особам, що працюють у режимі неповного робочого часу, вдома, у виборчій комісії, в тому числі у день голосування, дні встановлення підсумків голосування та результатів виборів, або провадять підприємницьку діяльність. Покриття втрат на виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (в тому числі військовослужбовцям) здійснюється за рахунок коштів державного бюджету у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.
Допомога на дітей одиноким матерям: умови, розмір та порядок призначення.
Відповідно до ЗУ "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.
Право на допомог)' на дітей одиноким матерям (батькам) має мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію.
Якщо одинока мати, одинокий усиновлювач, мати (батько) у разі смерті одного з батьків зареєстрували шлюб, за ними зберігається право на отримання допомоги на дітей, які народилися чи були усиновлені до шлюб)’, якщо такі діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).
Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, право на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги.
Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким уенновлювачам, матерям (батькам) у разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчальних закладах I-IV рівня акредитації, - до закінчення дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менш як 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини ВІДПОВІДНОГО ВІК)’.
Середньомісячний сукупний дохід сім’ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім! для всіх видів соціальної допомога на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням. Зазначена допомога призначається на кожну дитину.
Виплата допомога одиноким матерям (батькам) припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; позбавлення волі отримувача допомоги за вироком суду; скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним; реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку; смерті дитини; смерті отримувача допомоги.
Виплата допомога на дітей одиноким матерям (батькам) зупиняється у разі: тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав, тимчасового працевлаштування дитини.
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування.
Відповідно до ЗУ "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається особам, визначеним в установленому порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування та відповідно до законодавства набули статусу дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування.
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, не призначається у разі перебування дитини на повному державному утриманні.
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається в розмірі, що становить два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку.
У разі коли на дитину виплачуються призначені в установленому порядку пенсія, аліменти, стипендія, державна допомога, розмір допомоги на дитину, над якою встановлено опіку чи піклування, визначається як різниця між двома прожитковими мінімумами для дитини відповідного віку та розміром призначених пенсії, аліментів, стипендії, державної допомоги. Розмір призначених пенсії, аліментів, стипендії, державної допомога враховується як середньомісячний розмір зазначених виплат, одержаних на дитину за попередні шість календарних місяців.
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається на шість місяців. Питання про продовження виплати допомога вирішується на підставі заяви та довідок про місячні розміри пенсії, аліментів, стипендії, державної допомога, що одержує опікун чи піклувальник на дитину.
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається з місяця, в якому була подана заява з усіма необхідними документами, та виплачуєш» щомісяця до моменту досягнення дитиною 18-річного віку включно.
Підставою дня припинення виплати допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, є:
звільнення від виконання обов'язків опікуна чи піклувальника; працевлаштування або взяття шлюбу дитиною до досягнення нею 18-річного віку;
усиновлення дитини, передача дитини батькам; досягнення дитиною 18-річиого віку;
надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, якщо вона записана матір'ю або батьком дитини.
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається та виплачується органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання опікуна чи піклувальника або дитини.
Покриття витрат на виплату допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.
Тимчасова державна допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, lie мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме: умови призначення та розмір.
Постанова КМУ про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме ”
Тимчасова допомога призначається у разі, коли:
рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не викопується у зв'язку з ухиленням від сплати аліментів або відсутністю у боржника коштів та іншого майна, па які за законом може бути звернено стягнення;
один з батьків перебуває під арештом, слідством, на примусовому лікуванні, у місцях позбавлення волі, якого визнано в установленому порядку недієздатним, а також перебуває на стиковій військовій службі;
місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено.
Тимчасова допомога призначається дитині віком до 18 років.
Тимчасова допомога не призначається на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням або на повному державному утриманні.
Тимчасова допомога призначається і виплачується за місцем проживання (перебування) одного з батьків, який утримує дитину, управлінням праці та соціального захисту населення.
У разі зміни місця проживання (перебування) одержувача виплата тимчасової допомоги продовжується органом праці та соціального захисту населення за новим місцем проживання (перебування)^ з місяця звернення одержувача.
Для призначення тимчасової допомога одержувач подає органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання (перебування):
заяву; довідку про реєстрацію місця проживання (перебування) дитини; довідку про реєстрацію місця проживання (перебування) одержувача.
Залежно від підстав, на яких призначається тимчасова допомога, додатково подаються і інші документи: рішення суду (виконавчий лист) про стягнення з одного з батьків аліментів на дитину; довідка державної виконавчої служби, що підтверджує факт несплати аліментів одним з батьків протягом шести місяців, що передують місяцю звернення; довідка відповідної установи про перебування одного з батьків під арештом, слідством. У деяких випадках подається довідка про розмір аліментів.
Тимчасова допомога призначається кожні шість місяців починаючи з місяця, в якому подані усі необхідні документи. Тимчасова допомога призначається в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку.
Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менший від мінімального розміру аліментів на одну дитину, що передбачений частиною другою статті 182 Сімейного кодексу, тимчасова допомога призначається в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і сумою, що становить 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку.
Підстави притишення виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дітей або місце проживання їх невідоме.
Постанова КМУ „Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме ”
Виплата тимчасової допомога припиняється у разі:
встановлення місця проживання (перебування особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду;
виявлення обставин, що свідчать про можливість одного з батьків утримувати свою дитину;
досягнення дитиною 18-річного віку;
виконання в повному обсязі зобов'язань одного з батьків щодо сплати аліментів у разі виїзд)' на постійне місце проживання за кордон;
влаштування дитини до відповідної установи на повне державне утримання;
скасування або визнання усиновлення недійсним;
усиновлення дитини (чоловіком матері або дружиною батька);
відмови від стягнення аліментів;
добровільного виконання рішення суду особою, щодо аліментів;
скасування в установленому законодавством порядку рішення суду щодо стягнення аліментів;
смерті дитини, якій була призначена тимчасова допомога;
смерті одного з батьків, зобов'язаного сплачувати аліменти, або визнання його в установленому порядку безвісти відсутнім чи оголошення померлим;
позбавлення в установленому порядку одного з батьків, який утримує дитину, батьківських прав;
відібрання дитини від одного з батьків, який утримує дитину, без позбавлення батьківських прав;
встановлення над дитиною опіки чи піклування.
Про виникнення зазначених обставин одержувач зобов'язаний повідомити у десятиденний строк орган праці та соціального захисту населення.
Виплата тимчасової допомоги припиняється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому виникла одна із зазначених обставин.
У разі встановлення місця проживання (перебування) одного з батьків і припинення його розшуку орган внутрішніх справ у триденний строк повідомляє про це одержувача, орган праці та соціального захисту населення, посадову особу, яка винесла ухвалу (постанову) про розшук, а також суд за місцем знаходження виконавчого листа.
Якщо виникла можливість стягнення аліментів з одного з батьків, виявлено, що один з батьків може утримувати дитину або місце проживання (перебування) одного з батьків встановлено, у зв'язку з чим можливе стягнення з нього коштів на утримання дитини, орган праці та соціального захисту населення звертається до суду із заявою про стягнення суми сплаченої тимчасової допомога.
Стягнуті кошти зараховуються до державного бюджету.
Державна соціальна допомога па дітей-сиріт, та дітей позбавлених батьківського піклування.
Постанова КМУ „Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківською піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за падання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного тину та прийомних сім'ях за принципом "гроші ходять за дитиною", передбачає соц. допомогу на дітей, яка призначається в грошовій формі батькам-вихователям на кожну дитину-вихованця і прийомним батькам на кожну прийомну дитину.
Призначення і виплата соціальної допомога та грошового забезпечення здійснюється управлінням праці і соціального захисту населення.
Призначення соціальної допомога та грошового забезпечення здійснюється з моменту влаштування дитини у дитячий будинок сімейного типу або прийомну сім’ю включно до дня досягнення дитиною 18-річного віку, а у разі навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, за денною формою у вищих навчальних закладах 1-IV рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладах — до його закінчення, але не довше ніж до досягнення 23-річного віку.
Розмір соціальної допомоги становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного ВІК)’. Для осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 18 до 23 років, які навчаються у загальноосвітніх навчальних закладах, за денною формою у вищих навчальних закладах 1-1V рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, розмір соціальної допомоги становить два прожиткових мінімуми для працездатної особи.
У разі коли дитині виплачуються призначені в установленому порядку пенсія, аліменти, стипендія чи державна допомога, розмір соціальної допомоги визначаться як різниця між двома прожитковими мінімумами для дитини відповідного піку та розміром зазначених виплат за попередній повний місяць на момент влаштування дитини у дитячий будинок сімейного типу або прийомну сім’ю.
Розмір грошового забезпечення становить 35 відсотків двох прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку на кожну дитину-вихованця та кожну прийомну дитину і не залежить від пенсії, аліментів, стипендії чи державної допомоги на кожну дитину - вихованця та на кожну прийомну дитину.
Сумарний обсяг грошового забезпечення не повинен перевищувати п’яти прожиткових мінімумів для працездатної особи і розподіляється між батьками-вихователями рівними частинами за їх згодою.
Розмір грошового забезпечення одному з прийомних батьків не повинен перевищувати півтора прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Видатки, пов’язані з виплатою соціальної допомоги та грошового забезпечення державним підприємством поштового зв’язку, здійснюються уповноваженими органами за рахунок коштів державного бюджету.
Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам.
Право па державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства і діти-інвалідн віком до 18 років. Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам призначається управліннями праці та соціального захисту населення.
Види допомоги: державної соц. допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам віком до 18 p.; надбавка на догляд за інвалідами з дитинства та дітьми-інвалідами віком до 18 p.; допомоги на поховання інваліда з дитинства або дитини-інваліда віком до 18 років.
Допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам призначається у таких розмірах:
інвалідам з дитинства І групи — 100 % ПМ для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам з дитинства II групи — 80 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам з дитинства 111 групи — 60 % ПМ дня осіб, які втратили працездатність,
на дітей-інвалідів віком до 18 років — 70 % ПМ для осіб, які втратили працездатність.
Державна соціальна допомога призначається на кожного інваліда з дитинства чи дитину-інваліда.
Інвалідам з дитинства І групи встановлюється надбавка на догляд за ними в розмірі: інвалідам з дитинства, віднесеним до підгрупи А І групи, - 75 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам з дитинства, віднесеним до підгрупи Б І групи, - 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Одиноким інвалідам з дитинства II і III груп, які за висновком лікарсько- консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду, встановлюється надбавка на догляд за ними в розмірі 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність
Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом установлюється в розмірі: - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віком . Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, які не працюють, не навчаються, не проходять службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років також призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну,піклувальнику, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, у відпустці без збереження заробітної плати, у разі якщо дитина-інвалід потребує домашнього догляду, і вони фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Одинокій матері (одинокому батьку) надбавка на догляд за дитиною-інвалідом призначається незалежно від факту роботи, навчання, служби
Державна соціальна допомога малозабсзпеченим сім’ям: умови призначення, порядок призначення та розмір.
Згідно ЗУ“Про державну’ соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям призначається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.
Малозабезпечена сім'я - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.
Призначення і виплата соціальної допомоги здійснюється управліннями праці та соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного до місцевих бюджетів.
Розмір соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї.
Середньомісячний сукупний дохід сім'ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги.
Для кожної дитини (крім дитини-інваліда), яка входить до складу малозабезпеченої сім’ї, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10 відсотків, а для кожної дитини-інваліда, яка входить до склад)’ малозабезпеченої сім’ї, для кожної дитини, яка утримується матір’ю (батьком, усиновителем), що не перебуває у шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому ‘ порядку за вказівкою матері (батька), для кожної дитини, в якої один або обоє батьків є інвалідами І або II групи, - на 20 відсотків.
Для громадян, які отримали статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, рівень забезпечення прожиткового мінімум)' збільшується на 20 відсотків.
Розмір соціальної допомоги (в тому числі максимальний), збільшується на кожну дитині віком від 3 до 13 років у 2012 році - на 120, у 2013 році - на 180, у 2014 році - на 250 гривень, а на кожну дитину віком від 13 до 18 років збільшується у 2011 році на 100 гривень, у 2012 році - на 230, у 2013 році - на 360, у 2014 році - на 500 гривень
Призначена соціальна допомога може бути зменшена до 50 відсотків її розміру у разі невикористання сім'єю можливостей знаходження додаткових джерел для існування.
До стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.
Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету.
Підстави відмови в призначенні допомоги малозабезпеченим сім’ям.
Згідно ЗУ’Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” соціальна допомога не призначається у випадках, коли:
працездатні члени малозабезпеченої сім’ї не працюють, не служать, не вчаться за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах 1-І V рівнів акредитації протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги (крім осіб, які в установленому порядку визнані безробітними та за інформацією центрів зайнятості не порушують законодавство про зайнятість щодо сприяння своєму працевлаштуванню; осіб, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку або за дітьми, які потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку; осіб, які доглядають за інвалідами І групи або дітьми-інвалідами віком до 18 років, за інвалідами 11 групи внаслідок психічного розладу, а також за особами, які досягли 80-річного віку);
з'ясовано, що малозабезпечена сім’я мас додаткові джерела для існування, а також хто-небудь із її складу протягом 12 місяців перед зверненням за наданням державної соціальної допомоги здійснив покупку або оплатив послуги на суму, яка на час звернення перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім’ї;
у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї с друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім'ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім'ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму),
у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї (крім сімей, що складаються лише з дітей та осіб, які досягли 65-річиого віку або с інвалідами І та II групи, та сімей, в яких є діти-інваліди) є земельна ділянка площею понад 0,6 га, крім випадків, коли така земельна ділянка з незалежних від сім'ї причин не приносить дохід.
Соціальна допомога виплачується раз на місяць за місцем реєстрації (фактичного проживання) уповноваженого представника сім'ї державними підприємствами і об’єднаннями зв’язку або перераховується на особовий рахунок уповноваженого представника сім'ї в банку за його вибором.
Соціальна допомога призначається на шість місяців.
Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам: умови призначення та розмір.
Громадяни України, які досягли віку 63 p., або є інвалідами і не одержують пенсію та постійно проживають на території України, мають право на державну соціальну допомогу.
За ЗУ «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» здійснюються два види грошових виплат: 1) державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам; 2) державна соціальна допомога по догляду.
Розмір соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, встановлюється виходячи з розміру ПМ для осіб, які втратили працездатність: інвалідам І гр.., жінкам, яким присвоєно звання "Мати-героїня", - 100 %; інвалідам II групи - 80 відсотків; інвалідам III групи - 60 відсотків;
священнослужителям, церковнослужителям - 50 відсотків; особам, які досягай віку 63 p., - 30 відсотків.
Державна соціальна допомога призначається особі, яка:
досягла віку, 63 років, для жінок підвищення цього віку передбачається поетапно та не має права на пенсію відповідно до чинного законодавства або визнана інвалідом в установленому порядку;
не одержує пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, передбачені ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності";
є малозабезпеченою особою (крім інвалідів, зазначених у пункті 4);
є інвалідом І групи, середньомісячний сукупний дохід якого не перевищує 115 відсотків ПМ для осіб, які втратили працездатність
Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державна соціальна допомога на догляд призначаються довічно особам, які досягли віку 63 роки, жінки поетапно до 63р.
Держ. соп, допомога на догляд відповідно до ЗУ “Про державну соціальну допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам"
Право на отримання державної соціальної допомоги на догляд в органах Пенсійного фонд)' України мають інваліди війни та особи, які прирівняні до них відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». При визначенні розміру допомоги враховується не тільки група інвалідності, але і підгрупа (А чи Б), до якої віднесено інваліда.
інвалідам війни з числа військовослужбовців та інших осіб, яким призначено пенсії по інвалідності відповідно до Закон)' України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" :
а)інвалідам І груші;
б)інвалідам II групи, які є одинокими та за висновком лікарсько- консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;
в)інвалідам III групи, які є одинокими та за висновком лікарсько- консультативної КОМІСІЇ потребують ПОСТІЙНОГО стороннього ДОГЛЯД)';
особам, які належать до інвалідів війни відповідно до статті 7 Закон)' України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист)'" та одержують пенсії за віком, по інвалідності або за вислугу років, крім зазначених у пункті 1 цієї частини:
а)інвалідам І групи;
б)інвалідам II і III груп, які є одинокими і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;
особам, яким призначено пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" і які є інвалідами І групи внаслідок причин, визначених у пункті “б" статті 16 зазначеного Закону, або є одинокими пенсіонерами і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують догляд)';
одиноким малозабезпеченим особам, які за висновком лікарсько- консультативної комісії потребують постійного стороннього догляд)' і одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім інвалідів І групи);
малозабезпеченим інвалідам І групи, які одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім інвалідів, зазначених)’ пунктах 1-3).
З 2012 року збільшено розмір державної соціальної допомоги на догляд інвалідам війни згідно Закону України "Про державну соціальну допомог особам, які не мають
праванапенсіютаінвалідам"зокрема:
Інвалідам війни, які отримують пенсію по інвалідності за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"
Інвалідам 1 групи підгрупи "А" - 100%
Інвалідам 1 групи підгрупи "Б" - 50%
Інвалідам 2 групи, які є одинокими та за висновком ЛКК потребують постійного стороннього догляду - 25%
Іншим інвалідам 1 групи внаслідок причин, не пов'язаних з виконанням обов’язків військової служби або є одинокими та за висновком ЛКК потребують постійного стороннього догляд)’ - 50%
Допомога по тимчасовій непрацездатності: умови та порядок падання, підстави відмови в наданні
Допомога по тимчасовій непрацездатності - це грошова виплата, яка надасться у випадках, коли виконання роботи чи здійснення іншої діяльності неможливе у зв'язку з короткостроковим погіршенням стану здоров'я чи іншими об'єктивними обставинами, в розмірі пропорційному заробітку та страхового стажу, що фінансується за рахунок Фонду соц. страхування з тимчасової втрати працездатності.
Соціально-правовою підставою призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є тимчасова непрацездатність особи.
Страхові випадки надання допомоги:
тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві;
необхідності догляду за хворою дитиною;
необхідності догляду за хворим членом сім’ї;
догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;
карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби;
тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижче оплачувану роботу;
протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;
санаторно-курортного лікування.
Рішення про призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності приймається комісією (уповноваженим) з соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації.
Існують також випадки, у яких особі, яка звертається за призначенням допомога, може бути відмовлено в її наданні, а саме:
У разі одержання застрахованою особою травми або її захворювання при вчиненні злочину.
У разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення віл роботи чи інших обов’язків або симуляції хвороби.
За час перебування під арештом і час проведення судово-медичної експертизи.
За час примусового лікування, призначеного за постановою суду.
У разі тимчасової непрацездатності у зв’язку з захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольної о. токсичного, наркотичного сп’яніння або дій, пов'язаних з таким сп’янінням.
За період перебування особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці та додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.
Крім того, особи, які в період отримання допомоги порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд у лікарсько-консультативну комісію чи МСЕК, втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строку, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу.
Розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності.
ЗУ «Про обов’язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності безпосередньо залежить від страхового стажу осіб, які застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування
Отже, допомога по тимчасовій непрацездатності залежно від страхового стажу виплачується застрахованим особам в таких розмірах:
відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до 5 років;
80 відсотків середньої заробітної плати (доход)’) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від 5 до 8 років;
100 відсотків середньої заробітної плати (доход)’) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад 8 років.
Допомога по тимчасовій непрацездатності призначається у стовідсотковому розмірі незалежно від страхового стажу також деяким категоріям громадян, які мають пільги відповідно до законодавства України.
Відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" це:
Особи, віднесені до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи (ст.ст. 20, 21,22, 23).
Один з батьків або особа, що їх замінює та доглядає дитину віком до 14 років, яка потерпіла від чорнобильської катастрофи (ст. 30).
Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захист)' це:
Інваліди війни (ст. 12).
Учасники війни (ст. 13).
Учасники бойових дій (ст. 14).
Члени сімей ветеранів війни (ст. 15).
Особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (ст. 16).
Тривалість виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності.
ЗУ "Про обов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою тратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" передбачено у випадках хвороби дитини віком до 14 років допомога виплачується застрахованій особі, яка здійснює догляд за дитиною, з першого дня за весь період, протягом якого дитина за висновком лікаря потребує догляду, але не більше як за 14 календарних днів, а для догляду за дитиною, постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС, - на весь період її хвороби, включаючи санаторно-курортне лікування.
Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворим членом сім'ї надасться особі, яка здійснює догляд з першого дня. але не більше, як на 3 календарні дні. Але існують винятки у тих випадках, коли хвороба тяжка та враховуючи побутові - обставини, допомога може призначатися на період, не більший 7 календарних днів,
У разі хвороби матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до 3 років або дитиною-інвалідом віком до 18 p., допомога надається застрахованій особі, яка здійснює догляд за дитиною з першого дня і на весь період захворювання.
Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років, по догляду за хворим членом сім'ї та в разі хвороби матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до 3 років або дитиною-інвалідом віком до 18 років, не надасться, якщо застрахована особа перебувала в цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням чи творчій відпустці. Допомога починає сплачуватись з дня, коли мати або інша працююча особа, яка здійснює догляд, повинна стати до роботи.
Якщо тимчасова непрацездатність особи викликана карантином, накладеним органом санітарно-епідеміологічної служби, допомога надається з першого дня за весь час відсутності на роботі з цієї причини.
У разі, коли застрахована особа була тимчасово переведена згідно медичного висновку на легшу, нижче оплачувану роботу, цій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності з першого дня і за весь час такої роботи, але не більше як за 2 місяці. Ця допомога обчислюється за загальними правилами, але надається в розмірі, який разом з заробітками за тимчасово виконувану роботу не може перевиту вати заробітку, який особа одержувала до переведення.
У разі здійснення протезування за медичними показаннями в стаціонарі протезно - ортопедичного підприємства допомога застрахованій особі надасться з першого дня за весь період перебування в цьому підприємстві з урахуванням часу на проїзд туди і назад.
Допомога по тимчасовій непрацездатності в разі здійснення санаторно-курортного лікування надасться застрахованій особі лише у разі, коли тривалість щорічно (основної та додаткової) відпустки недостатня для пройду та лікування у санітарно-курортному закладі.
Порядок призначення та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Соціально-правовою підставою призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є тимчасова непрацездатність особи.
Рішення про призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності приймається комісією (уповноваженим) з соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації.
Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком па виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Допомога по тимчасовій непрацездатності особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, установах, організаціях або у фізичних осіб, призначається та надається за основним місцем роботи за рахунок сплачених цими особами страхових внесків.
У разі ліквідації (реорганізації) підприємств, установ, організацій матеріальне забезпечення за страховими випадками, які настали до їх ліквідації (реорганізації), виплачується застрахованим особам їх правонаступниками, а в разі їх відсутності - виконавчою дирекцією відділення фонду за місцем реєстрації ліквідованого підприємства як страхувальника.
Іншим застрахованим особам призначення та виплата допомоги здійснюється виконавчою дирекцією відділення Фонду за місцем реєстрації їх як страхувальників.
У разі, якщо у виплаті допомоги відмовлено, про це видасться або надсилається повідомлення заявникові із зазначенням причин відмови та порядку оскарження. Повідомлення надсилаються не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.
Якщо призначена допомога не отримана у зв'язку зі смертю одержувача, то вона виплачується членам сімей, які проживали з ним, або спадкоємцям.
Допомога по безробіттю: умови призначення, розмір та тривалість виплати.
Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи, а також незастраховані особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.
Види матеріального забезпечення на випадок безробіття:
допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;
допомога по частковому безробіттю;
матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомога)' по безробіттю залежно від страхового стажу.
Право на допомогу по безробіттю зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна.
Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.
Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб перед пенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.
Умовою для призначення допомоги по безробіттю є готовність особи до участі в загальнодержавних оплачуваних громадських роботах, якщо така робота для них є підходящою.
У разі відмови особи від участі у загальнодержавних оплачуваних громадських роботах, якщо така робота є для неї підходящою, без поважних причин розмір допомоги по безробіттю, зменшується на 50 відсотків строком до трьох місяців.
Застрахованим особам розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доход)) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу ,
до 2 років - 50 відсотків;
від 2 до 6 років - 55 відсотків;
від 6 до 10 років - 60 відсотків;
понад 10 років - 70 відсотків.
Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому - 70 відсотків.
Допомога по безробіттю незастрахованим особам, визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Особам, звільненим з останнього місця роботи за угодою сторін, виплата допомоги по безробіттю починається з дня її призначення у розмірі 100 відсотків до визначеного розміру.
Виплата допомоги по безробіттю особам, звільненим з останнього місця роботи чи служби за власним бажанням без поважних причин, у перші 90 календарних днів не здійснюється. Виплата допомоги таким особам починається з 91 календарного дня у розмірі 80 відсотків до визначеного розміру.
Відкладений,скорочення та припинення виплати допомоги по безробіттю.
Виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі:
працевлаштування безробітного;
поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;
вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;
проходження професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;
призову па строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;
набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;
призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку;
призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості;
зміни місця проживання;
закінчення строку їх виплати;
зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів;
відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням служби зайнятості, у тому числі осіб, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності);
відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;
смерті безробітного.
Тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на строк до 90 календарних днів у разі:
приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу (у тому числі за межами України) або здійснення іншої діяльності за винагороду в період одержання допомоги по безробіттю - на строк не менше кількості календарних днів тимчасової роботи;
порушення умов і строку реєстрації, перереєстрації як безробітного - на строк не менше ніж 30 календарних днів;
недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню відповідно до Закону України “Про зайнятість населення" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", які надані безробітному в письмовій формі, у тому числі неповідомлення про перетин державного кордону у період, визначений працівником центру зайнятості для самостійного пошуку роботи, - на строк не менше ніж 15 календарних днів;
припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості - на строк не менше ніж 60 календарних днів.
Якщо особа звертається до центру зайнятості після закінчення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації якій було скорочено виплат)’ матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації через пропуск занять більше трьох годин протягом учбового дня без поважних причин, але строк скорочення не закінчився, їй скорочується строк виплати допомоги по безробіттю на кількість днів, що залишилися від скорочення матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.
Допомога на поховання
Допомога на поховання це одноразова грошова виплата, що провадиться в разі смерті особам, які здійснюють поховання, з метою часткової компенсації матеріальних втрат.
Особливість правового регулювання призначення та виплати допомоги на поховання полягає в тому, що відсутній єдиний нормативний акт, який би містив положення щодо призначення допомоги в комплексі не залежно від правового статусу померлої особи, В першу чергу необхідно виокремити, за організаційно-правовою формою соціального захисту дві групи допомог на поховання: державні допомоги на поховання, що виплачуються в разі смерті незастрахованої особи за рахунок коштів державного бюджету та страхові допомоги на поховання, що виплачуються застрахованим особам за рахунок коштів страхових фондів.
Державні допомоги на поховання.
За рахунок коштів державного та місцевого бюджетів виплачується допомога на поховання померлого (померлої):
аспіранта, докторанта, студента навчального закладу I-1V рівня акредитації, що навчається за денною формою, учня професійно-технічного навчального закладу, якщо померлий не утримувався особою, застрахованою в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування; особи, яка перебувала на утриманні зазначених осіб,
дитини, на яку один з батьків (опікун,), що не застрахований п системі соціального страхування, отримував допомогу відповідно до Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”;
особи, не застрахованої в системі соціального страхування, яка отримувала на дитину допомогу відповідно до ЗУ “Про державну допомогу сім’ям з дітьми’’ або ЗУ “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" ;
особи, яка не досягла пенсійного віку та на момент смерті не працювала, не перебувала на службі, не зареєстрована у центрі зайнятості як безробітна;
особи, яка не має права на отримання пенсії або держ. соц. допомоги відповідно до ЗУ “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”.
Допомога на поховання померлої особи з числа тих, що зазначені у пункті 1-5, надасться за останнім місцем її проживання з коштів місцевого бюджет)’ на підставі заяви, паспорта чи іншого документа, що посвідчує особу виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов’язалася поховати померлого, та довідки про смерть у розмірі, встановленому органом місцевого самоврядування виходячи з вартості ритуальних послуг.
Допомога на поховання надасться в день звернення за нею протягом шести місяців після смерті особи у розмірі, встановленому на день смерті.
Допомога на поховання не виплачується у разі смерті особи, яка перебувала на пивному державному утриманні у відповідній установі (закладі) (крім випадків, коли поховання здійснюється виконавцем волевиявлення померлого або особою, яка зобов’язалася поховати померлого).
Страхові допомоги на поховання
За рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності:
-у разі смерті осіб, які працюють на умовах трудового договору;
-у разі смерті осіб, що були членами колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.
громадяни України, які працювали за межами території України за умови сплати страхових внесків до Фонду;.
-у разі смерті працівника, який втратив роботу у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, за якими зберігалася середня заробітна плата за попереднім місцем роботи на період працевлаштування, але не більш як на три місяці.
-особи, які забезпечують себе роботою самостійно за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування відповідно до діючого законодавства
Допомога на поховання застрахованої особи або особи, яка перебувала на її утриманні, надасться в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За рахунок Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття призначається допомога на поховання у разі смерті, особи, яка визнана в установленому порядку безробітною та зареєстрована у державній службі зайнятості або особи, яка була на його утриманні.
За рахунок коштів Пенсійного Фонду України допомога на поховання видається у 2 - х кратному розмірі пенсії в разі смерті пенсіонера. Особливість призначення допомоги даній категорії громадян полягає в тому, гака допомога на поховання виплачується лише в разі смерті самого пенсіонера. У разі смерті члена сім’ї пенсіонера розмір допомоги на поховання залежатиме від правового статусу самого померлого.
Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником.
Розмір і процедура проведення та обліку витрат на поховання та пов’язаних з цим ритуальних послуг встановлюються правлінням Фонду для обласних управлінь його виконавчої дирекції на диференційній основі відповідно до фінансових можливостей та місцевих умов за поданням виконавчої дирекції Фонду. При цьому проводяться витрати на: саме поховання; придбання одягу, взуття, інших предметів для похорону; організацію поминального обіду; релігійні обряди; виготовлення і встановлення пам’ятників та огорож тощо.
Житлова субсидія як вид державної соціальної допомоги: умови призначення та розмір.
Житлова субсидія є формою допомоги родинам в оплаті утримання житла, холодного і гарячого водопостачання, водовідведення, електроенергії, вивезення побутового сміття та рідких нечистот, а також у грошовій формі для придбання скрапленого газу та рідкого і пічного побутового палива.
Субсидія є безповоротною (в основному безготівкова форма надання) допомогою, при її призначенні громадяни не беруть на себе зобов’язання щодо її повернення.
Не призначаються субсидії на телефон, радіо, антену.
Допомога у формі субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуга, скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо у межах норм споживання з урахуванням пільг, які надаються відповідно до чинного законодавства, і обсягу визначеного Кабінетом Міністрів України обов'язкового відсотка платежу. При цьому норма володіння чи користування загальною площею житла та нормативи користування комунальними послугами встановлюються виходячи з 21 кв. м. на наймача і кожного зареєстрованого у житловому приміщенні (будинку) та додатково 10,5 кв. м на всіх тут зареєстрованих, а для громадян, які проживають в однокімнатній квартирі, — на загальну площу незалежно від розміру квартири. Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг надається шляхом перерахування коштів на рахунок підприємств, що надають комунальні послуги, а субсидія для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива за бажанням громадян виплачується відділеннями поштового зв’язку чи перераховується на їх рахунок в банківській установі.
Субсидія призначається уповноваженому власнику (співвласнику) житла, на якого відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації.
На сьогодні, обов'язковий відсоток платежу для призначення субсидії за житлово- комунальні послуга становить 10 або 15 відсотків середньомісячного сукупного доходу громадян, зареєстрованих у житловому приміщенні.
З 2012 року у разі призначення житлової субсидії сім'ї, до складу яких входять діти, інваліди І - II груп і дохід яких на одну особу не досягає прожиткового мінімуму, сплачуватимуть за житлово-комунальні послуга 10 відсотків середньомісячного сукупного доходу ).
Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається на шість місяців. Субсидія для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива призначається один раз на календарний рік за особистим зверненням громадян.
Субсидія для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива та відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг надасться на календарний рік. При цьому субсидія на оплату житлово-комунальних послуг розраховується з місяця звернення за її призначенням до кінця поточного року.
Допомога у вигляді субсидії не призначається, якщо:
у житлових приміщеннях зареєстровані працездатні громадяни працездатного віку, які не працювали і не навчалися за денною формою навчання я та не були зареєстровані у службі зайнятості населення як такі, що шукають роботу, протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням субсидії (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за інвалідами 1 групи або дітьми-інвалідами віком до 18 років, або інвалідами І чи II групи внаслідок психічного розлад)', або особами, які досягли 80- річного віку; а також осіб, які надають соц. послуга);
уповноважений власник житла, на якого відкрито особовий рахунок, або будь - яка особа, що зареєстрована разом з ним у житловому приміщенні, здає за договором у найм або в оренду житлове приміщення (будинок);
уповноважений власник, па якого відкрито особовий рахунок, та особи, які зареєстровані разом з ним у житловому приміщенні, мають у своєму володінні чи володінні дружини (чоловіка, неповнолітніх дітей) у сукупності більше ніж одне житлове приміщення, загальна площа яких у сумі перевищує встановлені норми володіння чи користування загальною площею житла. У випадках придбання житлового приміщення субсидія призначається не раніше ніж через рік з місяця придбання;
уповноважений власник житла, та особи, зареєстровані разом з ним у житловому приміщенні, мають у своєму володінні чи володінні їх дружин (чоловіків, дітей) два або більше транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації та обліку в Державтоінспекції. При цьому не враховуються транспортні засоби, одержані чи придбані на пільгових умовах через органи праці та соціального захисту населення, а також транспортні засоби вітчизняного виробництва, які перебувають в експлуатації протягом більш як 10 років здати випуску, та інші транспортні засоби, що перебувають в експлуатації протягом більш як 15 років з дати випуску.
будь-хто із зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, протягом 12 місяців перед зверненням здійснив купівлю земельної ділянки, квартири автомобіля, будівельних матеріалів, інших товарів довгострокового вжитку тощо, на суму, яка перевищує 10-кратну величину ПМ для зазначених осіб;
під час вибіркового обстеження матеріально-побутових умов сім'ї державним соціальним інспектором з'ясовано, що будь-хто із складу зареєстрованих у приміщенні осіб, має додаткові джерела для існування, не зазначені у декларації про доходи (здає у найм (оренду) житлове приміщення або його частину; працює без оформлення трудових відносин у встановленому порядку; отримує дохід від утримання худоби, птиці, інших тварин, тощо.
Соціальне обслуговування в системі соціального з або печення.
Складовою соціального забезпечення с соціальне обслуговування. Обслуговування здійснюється шляхом надання послуг. Ці послуги, у свою чергу, поділяються на дві великі групи: І) пов'язані із задоволенням соціально-культурних і духовних потреб людини (включає і соціальне забезпечення); 2) пов’язані із забезпеченням матеріально-побутових потреб населення.
Економічна наука до сфери послуг відносить усі види соціального забезпечення. Надання побутових і пов’язаних з ними послуг інвалідам та іншим категоріям непрацездатних громадян отримало назву соціальних послуг, а діяльність щодо їх надання — соціального обслуговування.
ЗУ «Про соціальні послуги», що заклав основи для подальшого розвитку нормативної бази права соціального обслуговування. У Законі визначено основні терміно-поняття, принципи падання соціальних послуг, форми надання соціальних послуг, види соціальних послуг то інші положення на яких будується дана галузь.
Соціальне обслуговування можна визначити як діяльність соціальних служб із надання безплатно чи па пільгових умовах соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою подолання або пом'якшення обставин, які порушують життєдіяльність особи.
Компонентами соціального обслуговування є: 1) конкретні складні життєві обставини; 2) соціальні служби; 3) певні види соціальних послуг; 4) визначене законом коло осіб, яким надається соціальні послуги; 5) джерела фінансування та способи надання з них соціальних послуг. Під складними життєвими обставинами розуміють обставини, спричинені інвалідністю, віком, станом здоров'я, соціальним становищем, життєвими звичками і способом життя, внаслідок яких особа частково або повністю не має (не набула або втратила) здатності чи можливості самостійно піклуватися про особисте (сімейне) життя та брати участь у суспільному житті.
Безпосередньо соціальним обслуговуванням займаються соціальні служби, соціальні служби - підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.
Поняття права соц. обслуговування, його предмет, методи та система.
Право соціального обслуговування - це сукупність правових норм, які регламентують порядок отримання вразливими верствами населення на некомерційній ти основі соціальних послуг з боку спеціально створених для цього або наділених відповідними повноваженнями соціальних служб.
Предметом права соціального обслуговування є однорідні суспільні відносини, які виникають з приводу надання соціальних послуг. Предмет правового регулювання є об'єктивним критерієм розподілу норм права за галузями, підгалузями права і правовими інститутами. Предметом правового регулювання права соціального обслуговування виступають суспільні відносини, що виникають між соціальними службами та їх клієнтами з приводу надання таких послуг соціально-побутових; психологічних; соціально- педагогічних; соціально-медичних, реабілітаційних; соціально-економічних; юридичних; послуг із працевлаштування; інформаційних; інших соціальних послуг.
Методи правового регулювання права соціального обслуговування - це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких норми права юридичними засобами впливають на свідомість і поведінку суб’єктів суспільних відносин у сфері соціального обслуговування.
У праві соціального обслуговування можуть застосовуватися диспозитивний, імперативний, заохочу вальний та рекомендаційний методи правового регулювання
Вказані методи права соціального обслуговування характеризуються: поєднанням загальнодержавного, місцевого (регіонального) і локального регулювання; поєднанням диспозитивного і імперативного способів правового регулювання при домінуванні диспозитивного, оскільки у праві соціального обслуговування, на відміну від пенсійного права, переважають дозвільні норми. Як відомо, складовими імперативного методу є припис, а диспозитивного - дозвіл, заборона; поєднанням нормативних і договірних способів впливу. Договірні засади відіграють більш важливу роль і є значно поширенішими ніж у пенсійному праві; специфікою складних життєвих обставин, які, як правило, не залежать від волі людини і мають вимушений характер; специфікою відповідальності, тобто застосуванням, як правило, правовідновлюючих і правообмежуючих санкцій, специфікою форми захисту. Застосовуються адміністративний (позасудовий) та судовий порядок вирішення конфліктів у сфері надання соціальних послуг.
Система права соціального обслуговування - це науково обгрунтований розподіл правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері соціальних послуг, на окремі однорідні групи та розташування їх у відповідній послідовності залежно від того, яку роль вони відіграють всередині цієї підгалузі права.
Як будь-яка підгалузь права право соціального обслуговування складається із Загальної та Особливої частини. Також відсутній базовий кодифікований нормативний акт, який би в основних рисах окреслив систему цієї підгалузі права.
Поняття, види та форми падання соц. послуг за законодавством України.
Соціальні послуги - комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв'язання їхніх життєвих проблем.
До основних рис соціальних послуг належать такі: 1) метою їх надання є подолання складних життєвих обставин; 2) вони надаються на некомерційній основі; 3) як правило, мають нематеріально-речовий характер діяльності соціальних служб; 4) неможливість нагромадження, зберігання й транспортування більшості з них.
Перелік основних видів соціальних послуг подано у ст. 5 ЗУ «Про соціальні послуги». Він включає соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-методичні, соціально-економічні, юридичні, інформаційні послуги та послу пі з працевлаштування. Можливі іі інші соціальні послуги.
Усі соціальні послуги закон поділяє на ті, що надаються безоплатно та ті, що надіються за плату.
Безоплатні соціальні послуги державними та комунальними суб’єктами в обсягах, визначених державними стандартами соціального обслуговування, надаються:
громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв’язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу;
громадянам, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, стихійними лихами, катастрофами, які є біженцями внаслідок збройних та міжетнічних конфліктів, якщо середньомісячний сукупний дохід цих осіб нижче встановленого прожиткового мінімуму .
дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї.
Платні соціальні послуги надаються:
громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв’язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд;
громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах у зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, у зв'язку із стихійним лихом, катастрофою, якщо середньомісячний сукупний дохід цих осіб вище встановленого прожиткового мінімуму;
іншим громадянам, іноземцям та особам без громадянства, у тому числі біженцям, які проживають в Україні на законних підставах та перебувають у складних життєвих обставинах, потребують сторонньої допомоги і мають можливість оплачувати ці послуги.
В сучасній системі соціального забезпечення також можна виокремити окрему групу соціальних послуг, що надаються за рахунок коштів загально-обов’язкового державного соціального страхування.
Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування.
Матеріальна допомога надасться особам, що знаходяться у складній життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.
Соціальне обслуговування здійснюється:
за місцем проживання особи (вдома);
у стаціонарних інтернатних установах та закладах, у реабілітаційних установах та закладах;
в установах та закладах денного перебування;
в установах та закладах тимчасового або постійного перебування;
у територіальних центрах надання соціальних послуг;
в інших закладах соціальної підтримки (догляду)
Професійна діяльність в сфері надання соціальних послуг.
Професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг визначається - це діяльність на постійній основі із застосуванням персоналом відповідного рівня кваліфікації знань, навичок та методів соціальної роботи, дотриманій її цінностей і принципів, за яку виплачується винагорода.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг підлягає ліцензуванню.
Ліцензії видаються суб'єктам господарювання:
фізичним особам - підприємцям, які провадять професійну діяльність у сфері надання соціальних послуг на всій території України;
юридичним особам - зареєстрованим в установленому законодавством порядку незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що провадять професійну діяльність у сфері надання соціальних послуг на всій території України і не мають на меті отримання прибутку, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Суб’єкт господарювання, що надає соціальні послу пі особам, зобов'язаний провадити професійну діяльність у сфері надання соціальних послуг відповідно до Ліцензійних умов провадження професійної діяльності у сфері надання соціальних послуг.
Ліцензування професійної діяльності у сфері надання соціальних послуг здійснюють Мінпраці, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
Суб'єкти, що надають соціальні послуги, здійснюють свою діяльність на професійній основі відповідно до положення про них або їх статуту, де обов’язково зазначаються перелік соціальних послуг, категорій осіб, яким вони надаються, умови та порядок їх надання.
В залежності від форми надання та видів соціальних послуг встановлюються:
По-перше, організаційні та інші спеціальні вимога до суб’єкта, який провадить професійну діяльність у сфері надання соціальних послуг (відповідність профілю закладу, відповідність санітарно-гігієнічним нормами, забезпечення водо-теплопостачання, облаштування для безперешкодного доступу для людей з обмеженими можливостями);
По-друге, кваліфікаційні вимоги до працівників, які безпосередньо надають соціальні послуги (відповідна спеціальна освіта, рівень освіти, стаж роботи).
Волонтерська діяльність у сфері надання соціальних послуг.
Згідно ЗУ «Про волонтерську діяльність» волонтерська діяльність ь - добро вільна, безкорислива, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами та волонтерськими організаціями шляхом надання волонтерської допомоги.
Волонтерська допомога - роботи та послуга, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами та волонтерськими організаціями.
Волонтерська діяльність є формою благодійництва.
Безоплатне виконання робіт або надання послуг особами, що маг одноразовий характер або здійснюється на основі сімейних, дружніх чи сусідських відносин, не є волонтерською діяльністю.
Волонтерська діяльність ґрунтується на принципах законності, гуманності, рівності, добровільності, безоплатності, безкорисливості, неприбутковості.
Волонтерська діяльність здійснюється за такими напрямами: надання волонтерської допомоги з метою підтримки малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних, безпритульних, осіб, що потребують соціальної реабілітації;
здійснення догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують підтримки та допомоги;
надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям,
надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;
проведення заходів, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, збереженням культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;
надання волонтерської допомоги за іншими напрямами.
Надання юридичній особі статусу волонтерської організації здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності на підставі письмової заяви від імені цієї юридичної особи.
Волонтер - фізична особа, яка досягла вісімнадцятирічного віку і здійснює волонтерську діяльність на добровільній та безоплатній основі.
За договором про провадження волонтерської діяльності одна сторона (волонтер) зобов'язується за завданням другої сторони (волонтерської організації) особисто безоплатно надавати волонтерську допомогу її отримувачам протягом установленого в договорі строку, а волонтерська організація зобов'язується надати волонтеру можливість здійснювати волонтерську діяльність та відшкодовувати волонтеру витрати, пов'язані з виконанням договору.
Порядок призначення та виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги.
Непрацюючим фізичним особам, які постійно налають соціальні послуги громадянам похилого піку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами), призначається щомісячна компенсаційна виплата.
Компенсація призначаються виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах:
15 % - фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам І групи;
10 % - фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам II групи та дітям-інвалідам;
7 % - фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам III групи та хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, визнаним такими в порядку, затвердженому МОЗ
Компенсація фізичним особам пенсійного віку, які падають соціальні послуга, призначається у зазначених розмірах виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Фізична особа, яка надає соціальні послуга, мас право одержувати тільки одну компенсацію незалежно від кількості обслуговуваних осіб, видів та обсягу послуг.
Компенсація не виплачується фізичним особам, які надають соціальні послуга громадянам, яким відшкодовуються втрати на надання послуг по догляду відповідно до Законів України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ”, „Про психіатричну допомогу", „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” та у разі надання фізичною особою соціальних послуг на платній основі.
Компенсація призначається і виплачується органом праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи, якій надаються соціальні послуги, з дня подання фізичною особою, яка надає соціальні послуга, та особою, яка їх потребує, заяв разом з документами.
Для призначення компенсації подаються такі документи:
непрацюючою фізичною особою, яка надає соціальні послуги:
заява про згоду надавати соціальні послуги;
паспорт або інший документ, що посвідчує особу;
висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що стан її здоров'я дозволяє постійно надавати соціальні послуга;
копія трудової книжки та довідки органу державної податкової служби про те, що особа не займається підприємницькою діяльністю, і про відсутність даних про доходи цієї особи, а у разі відсутності трудової книжки - лише зазначені довідки;
Компенсація призначається на час встановлення групи інвалідності або на час, протягом якого особа, що подала заяву про необхідність отримання соціальних послуг, потребуватиме постійного стороннього догляду.
Поняття інвалідності та її правові наслідки.
Легальне визначення термінів „інвалідність", „інвалід", „дитина-інвалід" дається в Законі Україні „Про реабілітацію інвалідів в Україні".
Згідно з ним інвалідність - інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою 0Ї наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Інвалід - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Інвалідність пов'язана з втратою здоров'я та обмеженням життєдіяльності. Втрата здоров'я - наявність хвороб і фізичних дефектів, які призводять до фізичного, душевного і соціального неблагополуччя. Обмеження життєдіяльності - це неможливість виконувати повсякденну діяльність способом та в об’ємі, звичайних для людини, що створює перешкоди у соціальному середовищі ставить її в незручне становище порівняно зі здоровими і проявляється частковою або повною втратою здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також значним обмеженням обсягу трудової діяльності, зниженням кваліфікації і призводить до соціальної дезадаптації. Критеріями життєдіяльності виступають: здатність до пересування; здатність до самообслуговування: здатність до орієнтації; здатність до спілкування; здатність контролювати свою поведінку; здатність до навчання; здатність до трудової діяльності.
МСЕК визначають ступінь обмеження життєдіяльності, тобто величину відхилення від норми діяльності людини.
Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлюється I, II, III групи, а також причини інвалідності, однією з яких є інвалідність з дитинства.
Встановлення інвалідності особі тягне за собою виникнення права людини на соціальне забезпечення, зокрема: пенсійне забезпечення, забезпечення соціальними допомогами, отримання соціальних послуг, пільг та компенсацій. В залежності від групи інвалідності та причини інвалідності буде залежати на який конкретний вид соціального забезпечення має право особа, на яких умовах та в якому розмірі чи обсязі.
Правові засади реабілітації інвалідів.
Згідно з ЗУ „Про реабілітацію інвалідів в Україні", реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення.
Реалізація державної політики у сфері реабілітації інвалідів покладається на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які у співпраці та партнерстві з громадськими організаціями інвалідів забезпечують розробку і виконання програм для запобігання виникненню інвалідності, компенсації вад і розладів функцій організму особи, створення умов для їх усунення шляхом медичної, психолого-педагогічної, психологічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації інвалідів.
За допомогою законодавства втілюється у життя соціально політико держави, зокрема в сфері реабілітації інвалідів. Основною метою законодавства, що стосується осіб, які мають інвалідність, є, по можливості, найбільш повна соціальна і економічна інтеграція інвалідів у сім’ю, колектив і суспільство.
Законодавство України з питань реабілітації інвалідів складається із ЗУ країни „Про реабілітацію інвалідів в Україні", „Про основи соц. захищеності інвалідів в Україні", „Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії", „Про соц.. послуги" ти деякі інші. Воно доповнене незаконними нормативними актами та ратифікованими міжнародними договорами.
Багато положень щодо соціального забезпечення інвалідів міститься у нормативних актах Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства освіти і науки України. Окремі питання правового статусу інвалідів регулюються актами громадських організацій інвалідів.
Основними завданнями такого законодавства є:
створення умов для усунення обмежень життєдіяльності інвалідів, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної суспільної діяльності;
визначення основних завдань системи реабілітації інвалідів, видів і форм реабілітаційних заходів;
розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування;
сприяння залученню громадських організацій інвалідів до реалізації державної політики у цій сфері.
Законодавство мусить враховувати постійно змінюючи критерії інвалідності, умови роботи і життя. До такого роду змін відносяться досягнення медицини, ліквідація хвороб, що призвели до інвалідності, роль сім’ї, економічні умови, нова технологія, досягнутий суспільством прогрес у розумінні статусу інвалідів.
Важливими складовими державної політики у сфері реабілітації інвалідів є додержання всіх соціальних нормативів у сфері реабілітації та державних типових програм реабілітації інвалідів.
Види реабілітації інвалідів.
Згідно з ЗУ „Про реабілітацію інвалідів в Україні", реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомога у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення.
Відповідно до Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” передбачено такі види реабілітації: медична реабілітація, рання реабілітація дітей-інвалідів, фізична реабілітація, психологічна реабілітація, соц. реабілітація, професійна реабілітація, трудова реабілітація, фізкультурно-спортивна реабілітація.
Медична реабілітація - система лікувальних заходів, які спрямовані на відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей організму з метою забезпечення умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання.
Фізична реабілітація - система заходів, спрямованих на вироблення і застосування комплексів фізичних вправ на різних етапах лікування і реабілітації, що забезпечують функціональне відновлення особи, виявляють і розвивають резервні і компенсаторні можливості організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користування технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення.
Психологічна реабілітація - система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості.
Соціальна реабілітація (абілітація) спрямовується на оптимізацію і коригування ставлення інвалідів, дітей-інвалідів до своїх вад, становища в сім’ї та суспільстві, виховання у них навичок до самообслуговування, адаптацію в навколишньому середовищі.
Професійна реабілітація - система заходів, спрямованих на підготовку особи до професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійної працездатності шляхом адаптації, реадаптації, навчання, перенавчання чи перекваліфікації з можливим подальшим працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням з урахуванням особистих схильностей та побажань особи.
Трудова реабілітація - система заходів, розроблених з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах, у тому числі шляхом створення спеціальних чи спеціально пристосованих робочих місць
Фізкультурно-спортивна реабілітація спрямовується на підвищення рухової активності, оздоровлення, формування компенсаторних функцій організму і позитивної мотивації в інвалідів, дітей-інвалідів до суспільної адаптації.
Забезпечення органами соціального захисту населення фізичних осіб технічними засобами реабілітації.
«Порядок забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації» 2012 р. визначає механізм:
безоплатного забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів та інших окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації;
безготівкового перерахування коштів підприємствам, що виконали індивідуальні заявки інвалідів, дітей-інвалідів та інших окремих категорій населення на виготовлення технічних та інших засобів реабілітації, надання послуг з їх ремонту.
Дія цього Порядку не поширюється на осіб, інвалідність яких пов'язана з трудовим каліцтвом, що настало внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
До технічних та інших засобів реабілітації, якими забезпечуються інваліди, діти- інваліди та інші окремі категорії населення через органи праці та соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконкому міської, районної у місті ради (далі - місцеві органи праці та соціального захисту населення), належать:
протезно-ортопедичні вироби, в тому числі ортопедичне взуття;
спеціальні засоби для самообслуговування та догляду;
засоби для пересування;
допоміжні засоби для особистої рухомості, переміщення та підйому;
меблі та оснащення;
спеціальні засоби для орієнтування, спілкування та обміну інформацією.
Інваліди та діти-інваліди забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації відповідно до індивідуальної програми реабілітації (далі - індивідуальна програма). Зазначеними засобами (крім засобів для пересування) забезпечуються також діти віком до 18 років з вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату (далі - діти віком до 18 років).
Ветерани військової служби, ветерани органів внутрішніх справ і ветерани державної пожежної охорони забезпечуються протезами верхніх та нижніх кінцівок, спеціальними засобами для самообслуговування та догляду, які є обов’язковими для застосування у разі забезпечення такими протезами.
Жінки після мастектомії та з вродженими вадами молочних залоз забезпечуються протезами молочних залоз, ліфами для їх кріплення, протезами на верхні кінцівки, зокрема компресійними рукавами.
Особи похилого віку забезпечуються протезами верхніх та нижніх кінцівок, спеціальними засобами для самообслуговування та догляду, які є обов’язковими для застосування у разі забезпечення такими протезами.
Першочергово забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації діти - інваліди, позачергово - інваліди та жінки після мастектомії, з вродженими вадами молочних залозу разі первинного протезування.
У разі коли інвалід, дитина-інвалід, інша особа своєчасно не звернулися із заявою про заміну технічного та іншого засобів реабілітації, строк експлуатації яких закінчився. зазначені засоби за пропущений період не видаються.
Забезпечення інвалідів автотранспортом.Забезпечення інвалідів автомобілями здійснюють:
Міністерство соціальної політики Автономної республіки Крим, головними управліннями праці та соц. захисту населення обласних, Головним управлінням соціального захисту населення Київської міської і управлінням праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрацій (головні управління соціального захисту)
управліннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Для забезпечення автомобілями діти-інваліди беруться на облік після досягнення ними п'ятирічного віку.
Підставою для забезпечення інвалідів автомобілями є заява та висновок МСЕК про наявність в інваліда медичних показань для забезпечення автомобілем і наявність або відсутність протипоказань до керування ним.
Черговість забезпечення інвалідів автомобілями
Позачергово автомобілі отримують:
Інваліди війни і від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин
Інваліди з числа колишніх малолітнім, яким не виповнилося 14 р на момент ув’язнення, в’язнів концтаборів, ГЕТО та інших місць примусового утримання
Сім’ї 2ома та більше інвалідами
Інваліди 2 групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС
Інваліди з ампутацією 2 ох ніг
Незалежно від медичних показань позачергово авто забезпечуються:
Інваліди 1 групи з числа учасників ліквідації аварії на ЧАЕС
Інваліди війни 1 групи по зору без обох рук
Інваліди з куксами обох рук і ніг
Першочергово з осіб зазначених вище забезпечуються авто інваліди, які належать до осіб, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною та інваліди війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час ВВВ та війни з Японією.
У порядку загальної черги авто забезпечуються інваліди 2 групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також громадяни, які не брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань та інші інваліди, які мають відповідні показання.
Розподіл авто здійснюється Головним управлінням соц. захисту, Управлінням виконавчої дирекції фонду у такому співвідношенні:
50 % тим особам, які мають право на першочергове забезпечення
30% позачергове
20% іншим особам в порядку черги
Санаторно-курортне лікування та відпочинок інвалідів та пенсіонерів
Відповідно до Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян органами соціального захисту населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України органи праці та соціального захисту населення забезпечують за рахунок коштів державного бюджету безплатними путівками до санаторно -курортних закладів:
інвалідів усіх категорій;
ветеранів війни у санаторіях, що належать до сфери управління Мінпраці, та за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам;
осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
колишніх неповнолітніх (яким на момент ув’язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та Н союзниками в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також дітей, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків;
колишніх малолітніх (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин;
колишніх в'язнів концентраційних таборів, та інших місць примусового тримання в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни;
осіб, які були насильно вивезені на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих Німеччиною інших держав;
дітей партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, яких у зв'язку з патріотичною діяльністю їх батьків було піддано репресіям, фізичним розправам, гонінням;
дружин (чоловіків) померлих жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.
Зазначені особи, повинні за зареєстрованим місцем проживання перебувати на обліку в органах праці та соціального захисту населення для санаторно-курортного лікування
Органи охорони здоров’я забезпечують путівками ветеранів війни на лікування у госпіталях, а також санаторно-курортними путівками - інвалідів, ветеранів війни із захворюванням на туберкульоз та дітей-інвалідів до досягнення 18-річного віку (згідно з медичними показаннями за наявності відповідних профільних санаторно-курортних бюджетних закладів).
Інваліди війни забезпечуються путівками на санаторно-курортне лікування позачергово щороку, але не частіше ніж один раз на календарний рік (із січня по грудень) в міру надходження путівок.
Учасники бойових дій забезпечуються путівками на санаторно-курортне лікування щороку в міру надходження путівок і мають першочергове право на їх одержання.
Учасники війни, особи, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", забезпечуються путівками на санаторно-курортне лікування один раз на два роки в міру надходження путівок і мають переважне право на їх одержання.
Інваліди загального захворювання та інваліди з дитинства забезпечуються путівками в порядку черговості в міру надходження путівок.
Всі інші пенсіонери забезпечуються путівками в порядку черги на загальних підставах, але не частіше ніж один раз на два календарні роки.
Соціальне обслуговування фізичних осіб територіальними центрами: загальні умови та порядок надання соціальних послуг
Територіальний центр утворюється для здійснення соціального обслуговування та надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, за місцем проживання, в умовах стаціонарного, тимчасового або денного перебування.
У територіальному центрі можуть утворюватися такі структурні підрозділи:
відділення (не менш як два різного спрямування):
соціальної допомоги вдома;
соціально-побутової адаптації;
соціально-медичних послуг;
стаціонарне для постійного або тимчасового проживання;
організації надання адресної натуральної та грошової допомоги; 2) інші підрозділи.
Територіальний центр забезпечує здійснення своїми структурними підрозділами соціального обслуговування (надання соціальних послуг):
Громадян похилого віку, інвалідів, хворих (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, визнані такими в порядку, затвердженому МОЗ.
Громадян, які перебувають у складній життєвій ситуації у зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, стихійним лихом, катастрофою (і мають на своєму утриманні неповнолітніх дітей, дітей-інвалідів, осіб похилого віку, інвалідів), якщо середньомісячний сукупний дохід їх сімей нижчий ніж прожитковий мінімум для сім'ї.
Територіальний центр забезпечує безоплатне в обсягах, визначених державними стандартами, соціальне обслуговування (надання соціальних послуг):
громадян похилого віку, інвалідів, хворих (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які не здатні до самообслуговування і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу;
громадян, які перебувають у складній життєвій ситуації у зв’язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу*, стихійним лихом, катастрофою (і мають на своєму утриманні неповнолітніх дітей, дітей-інвалідів, осіб похилого віку, інвалідів), якщо середньомісячний сукупний дохід їх сімей нижчий ніж прожитковий мінімум для сім'ї.
Для окремих структурних підрозділів територіального центру можуть передбачатись особливі умови здійснення безоплатного соціального обслуговування (надання соціальних послуг).
Територіальний центр може надавати платні соціальні послуги:
громадянам похилого віку, інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу;
громадянам, які перебувають у складній життєвій ситуації у зв’язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, стихійним лихом, катастрофою (і мають на своєму утриманні неповнолітніх дітей, дітей-інвалідів, осіб похилого віку, інвалідів), якщо середньомісячний сукупний дохід їх сімей вищий ніж прожитковий мінімум для сім’ї.
Медичними протипоказаннями для соціального обслуговування (надання соціальних послуг) громадян є наявність у них інфекційних захворювань, залежності від психоактивних речовин, алкоголю, психічних захворювань, що потребують перебування на спеціальному Диспансерному обліку.
Обслуговування громадян похилого віку, інвалідів, хворих, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, структурними підрозділами територіального центру припиняється за письмовим повідомленням громадян у разі:
поліпшення стану здоров'я, виходу із складних життєвих обставин, в результаті чого громадянин втрачає потребу в соціальному обслуговуванні (наданні соціальних послуг);
виявлення у громадянина, якого безоплатно обслуговує територіальний центр, працездатних рідних (батьків, дітей, чоловіка, дружини) або осіб, які відповідно до законодавства повинні забезпечити йому догляд і допомогу, або осіб, з якими укладено договір довічного утримання (догляду);
направлення громадянина до стаціонарного відділення територіального центру, будинку-інтернату для громадян похилого віку, пансіонату, психоневрологічного інтернату, будинку для ветеранів та інших закладів постійного проживання;
зміни місця проживання;
поліпшення матеріально-побутових умов, у результаті якого громадянин не потребує соціально-економічних послуг (для громадян, які потребували надання цих послугу відділенні організації надання адресної натуральної та грошової допомоги);
грубого, принизливого ставлення громадянина до обслуговуючого персоналу, соціальних працівників, соціальних робітників та інших працівників територіального центру і його структурних підрозділів;
порушення громадського порядку (сварки, бійки тощо);
систематичного перебування в стані алкогольного, наркотичного сп'яніння;
виявлення медичних протипоказань для соціального обслуговування (надання соціальних послуг) територіальним центром;
надання громадянинові соціальних послуг фізичною особою, якій призначено грошову компенсацію у встановленому законодавством порядку ;
уразі смерті громадянина.
Умови та порядок здійснення соціального обслуговування (надання соціальних послуг) відділенням соціальної допомоги вдома територіального центру.
відділення соціальної допомоги вдома територіального центру утворюється для соціального обслуговування (надання соціальних послуг) не менш як 80 таких одиноких громадян, які не здатні до самообслуговування у зв’язку з частковою втратою рухової активності (мають III. IV і V групу рухової активності) і потребують сторонньої! допомоги, соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в домашніх умовах згідно з медичним висновком:
похилого віку;
інвалідів (які досягли 18-річного віку), крім інвалідів унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які отримують соціальну допомогу на постійний сторонній догляд, побутове та спеціальне медичне обслуговування відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;
хворих (з числа одиноких осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці).
Відділення не здійснює соціального обслуговування (надання соціальних послуг) громадян, які потребують цілодобового стороннього догляду.
У територіальному центрі може бути утворено кілька відділень соціальної допомога вдома або одне відділення з відповідною структурою, штатним розписом і фондом оплати праці.
У разі виявлення не менш як 50 непрацездатних громадян з порушеннями опорно-рухового апарату, зору, слуху, з психічними розладами (соціально-безпечні, які не перебувають на спеціальному диспансерному обліку), інших категорій громадян, які не здатні до самообслуговування та які потребують соціального обслуговування (надання соціальних послуг) вдома, місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть утворювати спеціалізовані відділення.
Якщо громадян, які потребують соціального обслуговування (надання соц. послуг), виявлено менш як 80 осіб (для спец, відділення — менш як 50 осіб), їх обслуговування може здійснюватися згідно з договором, який укладається з непрацюючого фізичною особою і територіальним центром, про оплату відповідної роботи за рахунок коштів, що виділяються для цієї мети. Відділення соціальної допомога вдома надає такі соціально - побутові послуга: 1) приготування їжі вдома, годування, доставка гарячих обідів і т. д.; 2) придбання та доставка товарів з магазину або базару за кошти громадян, які обслуговуються; 3) виклик лікаря; 4) допомога у прибиранні приміщення; 5) оформлення документів па отримання субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та інших видів соціальної допомоги, внесення платежів;13) та інші соціальні послуги.
Перелік, умови та порядок здійснення соціального обслуговування (надання соціальних послуг) відділенням соціально-побутової адаптації територіального центру
Відділення соціально-побутової адаптації територіального центру утворюється для соціального обслуговування (надання соц. послуг) не менш як 30 громадян похилого віку, інвалідів (які досягли 18-річного віку), що частково втратили здатність до самообслуговування.
Відділення соціально-побутової адаптації обслуговує громадян незалежно від їх сімейного стану, які мають часткове порушення рухової активності та не мають медичних протипоказань для перебування в колективі та потребують соціально-побутової і психологічної адаптації, надання соціально-побутових, соціально-педагогічних, психологічних послуг з метою усунення обмежень життєдіяльності, підтримання соціальної незалежності, відновлення знань, вмінь та навичок з орієнтування в домашніх умовах, ведення домашнього господарства, самообслуговування, поведінки у суспільстві, сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, організації дозвілля і відпочинку.
Відділення соціально-побутової адаптації надає: соціально-побутові послуги — соціально-побутова адаптація осіб похилого віку, інвалідів з метою усунення обмежень життєдіяльності, підтримка соціальної незалежності, навчання трудовим навичкам, адаптація до посильної трудової діяльності; соціально-педагогічні послуги; психологічні послуги; інформаційні послуги — надання інформації, необхідної для ліквідації складної життєвої ситуації, що склалася; інші соціальні послу пі.
На кожного громадянина, якого обслуговує відділення соціально-побутової адаптації, ведеться особова справа, в якій міститься: 1) письмова заява громадянина; 2) медичний висновок про потребу в соціально-побутовій адаптації та відсутність медичних протипоказань для перебування в колективі; 3) карта індивідуальних потреб у соціальних послугах; 4) копія довідки про встановлення групи інвалідності; 5) довідка про склад сім'ї; 6)копія наказу про здійснення (припинення) обслуговування.
У складі територіального центру може утворюватися кілька відділень соціально - побутової адаптації залежно від місця проживання громадян, яких він обслуговує, стану їх здоров’я та потреб.
Перелік, умови та порядок надання соціальних послуг відділенням соціально медичних послуг територіальною центру.
Відділення соціально-медичних послуг територіального центру утворюється для обслуговування не менш як 50 громадян на день або за наявності 25-ти ліжко-місць для громадян похилого віку, інвалідів (які досягли 18-річного віку) з частковим порушенням рухової активності, які частково не здатні до самообслуговування.
Відділення обслуговує громадян незалежно від їх сімейного стану, які не мають медичних протипоказань для перебування в колективі та потребують соціально-медичних послуг з метою запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, підтримки її здоров'я.
Відділення соціально-медичних послуг надає:
соціально-медичні послуга - організація консультацій щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, підтримка її здоров'я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів.
психологічні послуги - організація консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення відносин з оточуючим соціальним середовищем, психологічна корекція, методичні поради;
інформаційні послуги - надання інформації, необхідної для ліквідації складної життєвої ситуації, що склалася;
інші соціальні послуги.
У складі територіального центру можуть утворюватися кілька відділень соціально-медичних послуг залежно від місця проживання громадян, яких він обслуговує, стану їх здоров'я та потреб.
Перелік, умови та порядок здійснення соціального обслуговування (падання соціальних послуг) стаціонарним відділенням для постійного або тимчасового проживання територіального центру.
Стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання територіального центру (далі - стаціонарне відділення) утворюється для обслуговування не менш як 10 і не більш як 50 одиноких громадян (обмеження щодо граничної чисельності громадян у стаціонарному відділенні, що встановлено цим пунктом, набирає чинності з і січня 2015 p.), до якого на постійне або тимчасове проживання, повне державне утримання безоплатно приймаються одинокі громадяни похилого віку, інваліди (які досягли 18- річного віку), хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які відповідно до висновку лікарсько- консультаційної комісії закладу охорони здоров'я за ста-ром здоров'я не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду та допомога, соціально- побутових, соціально-медичних та інших соціальних послуг.
У стаціонарному відділенні громадяни перебувають на повному державному утриманні, одержують необхідні їм соціальні помути та відповідно до встановлених норм забезпечуються:
житлом, одягом, взуттям, постільною білизною, м'яким і твердим інвентарем і столовим посудом;
раціональним чотириразовим харчуванням, у тому числі з урахуванням вік)' і етапу здоров’я, у межах натуральних норм харчування, передбачених для мешканців інтернатних установ;
цілодобовим медичним обслуговуванням;
слуховими апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування (крім моторизованих), медикаментами відповідно до медичного висновку;
комунально-побутовим обслуговуванням (опалення, освітлення, радіофікація, тепло-, водопостачання тощо).
За наявності вільних місць до стаціонарного відділення на загальних умовах строком до чотирьох місяців можуть прийматися одинокі громадяни похилого віку, інваліди (які досягли 18-річного віку), хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які тимчасово втратили здатність до самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, соціально-медичного обслуговування.
За рішенням органу, що утворив територіальний центр, до стаціонарного відділення на загальних підставах можуть прийматися (за наявності вільних місць) громадяни похилого віку, інваліди (які досягли 18-річного віку), хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які мають рідних, що повинні забезпечити їм догляд і допомогу. В такому разі зазначені категорії громадян перебувають у стаціонарному відділенні на умовах оплати згідно із затвердженими тарифами або за рахунок додаткових коштів місцевих бюджетів.
Право на позачергове влаштування до стаціонарного відділення мають одинокі ветерани війни, особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», жертви нацистських переслідувань, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до І, 2 і 3 категорії, у разі, коли вони не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду та соціально-медичного обслуговування.
Перелік, умови та порядок здійснення соціального обслуговування (падання соціальних послуг) відділенням організації надання адресної натуральної та грошової допомоги територіального центру.
Відділення організації надання адресної натуральної ти грошової допомоги територіального центру утворюється для обслуговування не менш як 500 таких громадян, які відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов потребують натуральної чи грошової допомоги:
похилого віку;
інвалідів;
хворих (з числа осіб працездатного вік)’ на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці} у разі коли вони на своєму утриманні мають неповнолітніх дітей, дітей-інвалідів, осіб похилого віку, інвалідів;
які перебувають у складній життєвій ситуації у зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, стихійним лихом, катастрофою, у разі коли вони мають на своєму утриманні неповнолітніх дітей, дітей-інвалідів, осіб похилого віку, інвалідів.
Право на безоплатне обслуговування відділенням адресної допомога мають: громадяни, які не здатні до самообслуговування у зв'язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу;
інші громадяни похилого вік)’, інваліди, хворі (з числа осіб працездатного віку па період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці], які мають на своєму утриманні неповнолітніх дітей, дітей-інвалідів, осіб похилого віку, інвалідів, за умови, що середньомісячний сукупний дохід їх сімей нижчий ніж 1,5 прожиткового мінімуму для сімТ;
Відділення адресної допомоги може організовувати пункти прийому від громадян, підприємств, установ та організацій продуктів харчування, одягу, взуття, меблів, предметів першої потреби, побутової техніки, коштів, робіт та послуг для задоволення потреб малозабезпечених громадян.
Відділення адресної допомоги здійснює обслуговування громадян за умови подання письмової заяви, довідки про склад сім’ї, довідки про доходи всіх членів сім'ї.
За згодою громадянина складається акт обстеження його матеріально-побутових умов.
У разі коли громадянин через часткову втрату рухової активності не може відвідати відділення адресної допомога та особисто отримати допомогу, адміністрація територіального центру вживає заходів для доставки допомога громадянину за місцем його проживання.
Заклади інтернатного типу Міністерства соціальної політики України: принципи та організація їх функціонування
У системі праці та соціального захисту населення перебувають стаціонарні соціально- медичні установи чотирьох типів:
а)будннки-інтернати для осіб похилого віку та інвалідів, геріатричні будинки- інтернати, пансіонпти для ветеранів війни та праці;
б)психоневрологічні інтернати;
в)дитячі будннки-інтернати чотирьох профілів;
г)спеціальні будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів.
Будинки-інтернати ЗАГАЛЬНОГО ТИПУ с стаціонарними соціально-медичними установами для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. Вказані інтернаті установи забезпечують умови, що сприяють адаптації громадян похилого віку та інвалідів у новому середовищі.
Серед інтернатних установ загального типу виділені геріатричні пансіонати (будинки- інтернати, відділення) призначені для проживання осіб з вираженими віковими порушеннями психіки; пансіонати - це стаціонарні установи інтернатного типу з підвищеними комунально-побутовими умовами проживання в них ветеранів війни та праці.
До другого типу відносяться ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНІ ІНТЕРНАТИ, які є стаціонарними соціально-медичними установами, призначені для постійного проживання громадян з психоневрологічними захворюваннями, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.
Ці інтернати забезпечують умови, що сприяють соціально-психологічній реабілітації, адаптації підопічних у новому середовищі та організації їх трудотерапії.
До третього типу належать ДИТЯЧІ БУДИНКИ-ІНТЕРНАТИ, які є соціально- медичними установами для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.
Основними профілями цих інтернатів є:
будинки-інтернати І профілю для дітей з фізичними вадами і нормальним інтелектом дошкільного та шкільного віку, для яких самостійне пересування є значно утрудненим або неможливим, які частково себе обслуговують (змішані за статтю);
будинки-інтернати, де можуть одночасно функціонувати:
а)відділення II профілю - для дітей з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватись і обслуговуватись (роздільні за статтю);
б)відділення III профілю - для фізично здорових дітей з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватись і не можуть самостійно обслуговуватись (роздільні за статтю);
в)відділення IV профілю — для дітей різного ступеня розумової відсталості, які мають складні фізичні вади, не можуть самостійно пересуватись та обслуговуватись (змішані за статтю).
У дитячих будинках-інтернатах, крім соціально-побутових та медичних послуг мешканці забезпечуються: 1) засобами навчання і виховання у будинку-інтернаті першого та відділеннях другого профілю; 2) засобами корекції і виховання у відділеннях третього профілю; 3) спортивним інвентарем для проведення оздоровчо-спортивної корекції фізичних вад вихованців; 4) придбанням сільськогосподарської техніки та інвентарю для виробничих підрозділів і молодіжних відділень будинку-інтернату; 5) організацією працетерапії у виробничих підрозділах будинків-інтернатів.
До четвертого типу відносяться спеціальні будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів - це медико-соціальні установи системи праці та соціального захисту населення для постійного проживання громадян похилого віку та інвалідів, що звільнилися з місць позбавлення волі і за якими відповідно до чинного законодавства встановлено адміністративний нагляд, а також для тих осіб, які направляються з приймальників- розподільників, раніше судимих або неодноразово притягуваних до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, і які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.
На практиці спеціальні будинки-інтернати розглядають як спеціалізовані інтернатні установи для осіб з девіантною поведінкою (з кримінальним ухилом).
Організація і функціонування стаціонарних установ системи праці та соціального захисту населення здійснюється на науково обґрунтованих принципах. До них відносяться, зокрема, такі:
а)розміщення будинків-інтернатів у залежності від потреб окремих регіонів та здійснення по відношенню до них єдиної загальнодержавної політики.
б)здійснення спеціалізації в обслуговуванні різних категорій осіб.
в)надання, поряд з іншими, реабілітаційних послуг, що дають можливість досягти і підгримувати оптимальний для себе рівень самостійності й життєдіяльності.
Соц. обслуговування осіб похилого віку та інвалідів у закладах інтернатного типу системи мін. соц. політики України: умови та порядок надання соціальних послуг
Для вирішенні питання про необхідність влаштування особи в стаціонарний заклад в залежності від обставин справи виникає потреба у встановленні таких юридичних фактів: І) волевиявлення зацікавленої особи у влаштуванні в стаціонарний соціальний заклад; 2) вік особи; 3) потреба стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування; відсутність медичних протипоказань до перебування у стаціонарному закладі; 5) рішення компетентних органів про прийом до установи.
В окремих випадках виникає погреба у встановленні таких юридичних фактів, як:
а)відсутність родичів, зобов'язаних за законом утримувати осіб похилого віку та інваліди, або одинокість; б) належність до відповідної категорії осіб; в) наявні матеріально-побутові умови життя заявника чи батьків або близьких родичів дитини, яку влаштовують у дитячий будинок-інтернат та ін.
У стаціонарні інтернатні установи системи праці та соціального захисту населення фізичні особи приймаються на добровільній основі, за їх власним бажанням. Про добровільність волевиявлення свідчить цілий комплекс дій особи похилого віку чи і шаліла: клопотання перед органам праці та соціального захисту населення про видачу путівки, власноручно написана заява, проходження медогляду, поведінка на співбесіді тощо.
До психоневрологічного інтернату влаштуватись можна за заявою особи, яка виявила бажання проживати в інтернаті, або її опікуна (піклувальника) про приймання до інтернатної установи.
Прийом до дитячого будинку-інтернату здійснюється на підставі заяви батьків (опікунів, піклувальників чи установи, де перебуває дитина) про прийняття до цього закладу. Вказані особи виступають законними представниками дітей-інвалідів.
До спеціального будинку-інтернату (відділення) на підставі рішення колегії головного управління napці та соціального захисту населення облдержадміністрацій ne/wводяться підопічні за систематичне грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку(вживання алкоголю, наркотичних та інших токсичних препаратів, бійки, самоцільну відсутність у будинку-інтернаті без поважних причин понад 10 днів тощо). Такий провід можливий поза волею підопічного.
За бажанням до спеціальних будинків-інтернатів можуть направлятися особи, які звільняються з місць позбавлення волі.
У стаціонарні установи приймаються особи певного віку. Виявлення останнього проводиться на підставі паспорта, пенсійного посвідчення, інших документів.
До будинку-інтернату загального та спеціального типу приймаються особи похилом віку, які досягли пенсійного віку та інваліди І і II групи, старий 18 років. До психоневрологічних інтернатів приймаються інваліди 1 і II групи з психоневрологічними захворюваннями, старші 18 років, а до дитячих інтернатних установ -інваліди вікам від -І до ІЯ років.
Необхідність стороннього догляду, побутового обслуговування. медичної допомоги. тобто чи є в особи відповідний медичний висновок (медична картка, довідка МСЕК про групу інвалідності, медична довідка про стан здоров’я дитини).
Безпосередньо факт необхідності стороннього догляду встановлюють медики. оскільки він пов'язаний зі станом здоров'я.
Довідку проте, що особа потребує стороннього догляду, видає лікарсько-консультативна комісія (ЖК) медичного закладу за місцем проживання громадянина.
Соціальні послуги, що надаються фізичним особам Мін. охорони здоров’я України.
Держава гарантує всім громадянам реалізацію їхніх прав у галузі охорони здоров'я шляхом: а] створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я, б) організації та проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я; в) надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги в обсязі, встановленому Кабінетом Міністрів України; г) здійснення державного і за можливості громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я;
Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я є МОЗ України, а територіальним — його органи на місцях. Безпосередньо охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково- медичні та інші заклади охорони здоров'я.
Складовою охорони здоров'я є лікувально-профілактична допомога. Вона надається поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров’я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідний дозвіл (ліцензію]. Для забезпечення лікувально-профілактичною допомогою громадян України, котрі мають відповідні пільги, встановлені законодавством, створюються спеціальні лікувально-профілактичні заклади.
Видами лікувально-профілактичної допомоги е:
первинна лікувально-профілактична допомога. Розглядається як основна частина медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для надання спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги. Первинна лікувально-профілактична допомога надасться переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики;
спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога. Надається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику і лікування;
високоспеціалізована (третинна) лікувально-профілактична допомога. Надається лікарем або групою лікарів, котрі мають відповідну підготовку в галузі складних для діагностики і лікування захворювань, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування, а також з метою встановлення діагнозу і проведення лікування захворювань, що рідко трапляються.
До системи Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України входять такі заклади, що надають соціальні послуги особам з особливими потребами:
будинки дитини;
центри медико-соціальної реабілітації;
МСЕК є органом, що здійснює медико-соціальну експертизу (встановлює інвалідність і ступінь втрати здоров'я повнолітніх), що організовується в самостійні центри, бюро, при обласних управліннях охорони здоров’я.;
Лікарсько-консультативні комісії, багатопрофільні лікарні, спеціалізовані лікарні, диспансери, Українська дитяча спеціалізована лікарня „ОХМАТ-ДИТ", Український центр медичної реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи, клініки науково-дослідних установ Міністерства охорони здоров'я, протезно-ортопедичні підприємства.
БУДИНКИ ДИТИНИ - комунальні заклади охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.
Будинки дитини, як правило, є двох типів:
а)будинок дитини загального типу — для медико-соціального захисту дітей-сиріт. дітей. які залишилися без піклування батьків, віком віл народження до трьох років. Крім дітей цієї категорії, тут можуть перебувати літи, які мають сім'ю, проте утримання та виховання їх v сім'ї з поважних причин (хвороба годувальника, тривале відрядження, навчання тощо) неможливе, а також діти із затримкою розумового та Фізичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання:
б)спеціалізований будинок дитини — для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, з валами Фізичного та розумового розвитку віком від народження до чотирьох років.
ЦЕНТР МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ — це лікувально- реабілітаційний заклад для неповнолітніх, які вживають алкоголь, наркотичні засоби і психотропні речовини, а також для неповнолітніх, які за етапом здоров’я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації.
Центри створюються в державній системі охорони здоров'я при обласних (міських! наркологічних диспансерах з урахуванням потреб кожного регіону.
Основними завданнями центру є створення умов і забезпечення лікування неповнолітніх, які вживають алкоголь, наркотичні засоби і психотропні речовини, проведення психологічної корекції та заходів соціальної реабілітації, а також реабілітації неповнолітніх з девіантними формами поведінки, що призводить до їхньої соціальної дезадаптації, надання психологічної допомоги їхнім сім'ям, робота з батьками.
Соціальні послуги, що надаються фізичним особам, закладам та установам міністерством освіти і науки, молоді та спорту У країни.
Однією із найпоширеніших форм піклування про дитину була і залишається навчально- виховна, її реалізують загальні заклади освіти, а також спеціалізовані соціальні установи. Головним органом державного управління у сфері освіти є Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України.
У системі МОНМтаС України діють комплекс установ, що надають соціальні послуги дітям, сім’ям та молоді - це:
-медико-ненхологічні консультації - це діагносгико-корекційна структура;
психологічна служба - діє з метою виявлення та створення оптимальних соціально- психологічних умов для розвитку особистості;
дошкільні навчальні заклади (садочки, ясла) та спеціальні дошкільні навчальні заклади (ясла-садок компенсуючого тину), для дітей валами фізичного або розумового розвитку;
спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку;
санаторні школи інтернати для дітей, які потребують тривалого лікування та реабілітації;
навчально-виховні заклади та установи для дітей, які позбавлення батьківського виховання;
навчально-реабілітаційні центри та інші структури;
центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
центри соціально-психологічної допомоги;
студентська соціальна служба;
центри реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми;
Мета цих установ, в залежності від типу установи - розвиток і формування особистості, забезпечення соціально-психологічної реабілітації і трудової адаптації учня, сприяння самовизначенню, підновлення і зміцнення здоров’я, забезпечення реалізації державної політики з питань сім'ї, дітей та молоді, демографічних процесів, рівності прав та можливостей жінок і чоловіків
Гак, психолого-медико-педагогічні консультації забезпечують виявлення, облік, діагностичне обстеження дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, віком до 18 років; 2) направлення їх до спеціальних дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, лікувальних закладів відповідного типу, установ та закладів системи праці та соціального захисту населення; 3) надання індивідуальної колекційної допомоги та добір відповідних програм навчання цієї категорії дітей; 4) консультування батьків (осіб, які їх замінюють), медичних працівників з питань навчання, соціальної адаптації та інтеграції у суспільне життя дітей з відхиленнями в психофізичному розвитку; 5) просвітницьку діяльність серед населення.
Головними завданнями інтернатних закладів для дітей, які позбавлені батьківського піклування с: 1) забезпечення утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; 2) забезпечення всебічного розвитку, фізичного, соціального та психічного здоров'я вихованців; 3) створення умов, сприятливих для проживання дітей, їх навчання та виховання; 4) забезпечення соціального захисту, 5) медико-психолого- педагогічної реабілітації та соціальної адаптації вихованців; 6) реалізація прав дітей-сиріт повноцінного життя шляхом падання їй комплексу послуг (соціальних, психологічних, юридичних, медичних тощо) з урахуванням індивідуальних потреб;
соціальний готель - це заклад соціального захисту для перебування бездомних громадян, який має у своєму складі окремі номери (кімнати). До соціального готелю приймаються бездомні особи, які працюють або мають інше постійне легальне джерело доходу, недостатнє для оренди (наймання), купівлі житла. Розміщення та проживання бездомних громадян у соціальному готелі є платними. Оплата за проживання в соціальному готелі може здійснюватися безпосередньо бездомним громадянином або іншою фізичною чи юридичною особою;
інші заклади, що надають помути бездомним особам.
Закладами соціального захисту для безпритульних дітей є:
притулок для дітей служби у справах дітей - заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування в ньому дітей віком від 3 до 18 років;
центр соціально-психологічної реабілітації дітей - заклад соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинилися у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомога;
соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко.) - заклад соціального захисту для проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, безпритульних дітей віком від 3 до 18 років, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомога і подальшого влаштування дітей.
Соціальна адаптація — комплекс правових, економічних, організаційних, соціально- психологічних та інших заходів, які здійснюються щодо звільнених осіб з метою пристосування до умов соціального середовища, захисту їх прав і законних інтересів. Такі особи нерпі за все потребують допомоги в отриманні паспорта, реєстрації, у поверненні до свого житла, можливості працевлаштування.
Соціальний патронаж — комплекс заходів державної підтримки та допомоги звільненим особам, які здійснюються з метою сприяння цим особам у працевлаштуванні, професійній переорієнтації та перепідготовці, створення належних житлово-побутових умов, запобігання впливу на них криміногенних факторів.
Заходи соціального патронажу здійснюють місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, центри соціальної адаптації, служби у справах та ін. дітей, позбавлених батьківського піклування, на належні умови проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації та підготовки їх до самостійного життя та праці.
Спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку забезпечують своїм вихованцям розвиток і формування особистості, забезпечення соціально-психологічної реабілітації і трудової адаптації учня, виховання в нього загальнолюдських цінностей, громадянської позиції.
Головним завданням санаторної школи-інтернату є відновлення і зміцнення здоров’я дітей у поєднанні із загальноосвітньою підготовкою, надання їм кваліфікованої медико- психолого-педагогічної допомоги, їх самовизначення.
Соціальні послуги, що налаються окремим категоріям осіб (біженцям, бездоміним громадин, безпритульним дітям та особам, які відбували покараним у виді обмеження волі або побавлення волі певний строк).
Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, націоналі пості, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися mist захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Соціальні послуги біженця.
Особи, які бажають отримати статус біженця, розміщаються у спеціальних пунктах, які забезпечують: 1)створення особам, розміщеним у пункті, житлових умов, необхідних для їх тимчасового перебування у пункті; 2) організація харчування, надання соціально- побутових послуг та першої медичної допомоги; 3) забезпечує дотримання вимог санітарно-гігієнічного та сапі-тарно-протиепідемічного режимів у пункті; 4) сприяння цим особам у тимчасовому працевлаштуванні чи навчанні відповідно до чинного законодавства, 5) щомісячне подання до місцевого органу міграційної служби даних про наявність вільних місць у пункті; 6) організація своєчасного від'їзду із пункту розміщених у ньому осіб.
Підставою для розміщення у пункті є направлення органу міграційної служби та документ, що підтверджує особу прибулого. Термін перебування у пункті (до трьох місяців) встановлюється органом міграційної служби.
Соціальні послуги бездомним та безпритульним особам
Соціальні послуги бездомним та безпритульним - реінтеграція бездомних та безпритульних осіб.
Реінтеграція бездомних осіб і безпритульних дітей - процес повернення бездомних осіб і безпритульних дітей до життя в суспільстві як повноправних його членів;
Суб'єктами, які забезпечують реінтеграцію бездомних осіб, можуть надаватися такі послуги: тимчасовий притулок, соціальні, медичні, юридичні, освітні, реабілітаційні.
Заклади для бездомних громадян і безпритульних дітей — соціальні заклади, діяльність яких спрямована на допомогу бездомним громадянам і безпритульним дітям, їх підтримку та реінтеграцію [система заходів, що спрямована на повернення бездомних громадян та безпритульних дітей до самостійного повноцінного життя].
Закладами соціального захисту для бездомних осіб є:
будинок нічного перебування - це заклад соціального захисту для ночівлі (розміщення на ніч) бездомних громадян, прийом до якого не потребує попереднього медичного обстеження;
центр реінтеграції бездомних осіб - це заклад соціального захисту для бездомних і громадян, діяльність якого спрямована на поступове повернення особи до самостійного
повноцінного життя шляхом падання їй комплексу послуг (соціальних, психологічних, юридичних, медичних тощо) з урахуванням індивідуальних потреб;
соціальний готель - це заклад соціального захисту для перебування бездомних громадян, який має у своєму складі окремі номери (кімнати). До соціального готелю приймаються бездомні особи, які працюють або мають інше постійне легальне джерело доходу, недостатнє для оренди (наймання), купівлі житла. Розміщення та проживання бездомних громадян у соціальному готелі є платними. Оплата за проживання в соціальному готелі може здійснюватися безпосередньо бездомним громадянином або іншою фізичною чи юридичною особою;
інші заклади, що надають помути бездомним особам.
Закладами соціального захисту для безпритульних дітей є:
притулок для дітей служби у справах дітей - заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування в ньому дітей віком від 3 до 18 років;
центр соціально-психологічної реабілітації дітей - заклад соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинилися у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомога;
соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко.) - заклад соціального захисту для проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, безпритульних дітей віком від 3 до 18 років, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомога і подальшого влаштування дітей.
Соціальні послуга особам, які відбували покарання у віщі обмеження волі або позбавлення тілі певний строк
Соціальна адаптація — комплекс правових, економічних, організаційних, соціально - психологічних та інших заходів, які здійснюються щодо звільнених осіб з метою пристосування до умов соціального середовища, захисту їх прав і законних інтересів. Такі особи нерпі за все потребують допомоги в отриманні паспорта, реєстрації, у поверненні до свого житла, можливості працевлаштування.
Соціальний патронаж — комплекс заходів державної підтримки та допомоги звільненим особам, які здійснюються з метою сприяння цим особам у працевлаштуванні, професійній переорієнтації та перепідготовці, створення належних житлово-побутових умов, запобігання впливу на них криміногенних факторів.
Заходи соціального патронажу здійснюють місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, центри соціальної адаптації, служби у справах та ін.
Соціальні послуги, що надаються особам у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.
Право на соціальні послуга за загальнообов'язковим соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюється забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, утримання санаторіїв-профілакторіїв, надання соціальних послугу позашкільній роботі з дітьми).
На законодавчому рівні надання соціальних послуг регламентується положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням".
Для забезпечення відновлення здоров'я застрахована особа та члени її сім’ї (а також особа, яка навчається у вищому навчальному закладі) мають право на отримання санаторно-курортного лікування, оздоровлення в спеціалізованих оздоровчих закладах (у тому числі дитячих). Надання послуг застрахованим особам, пов’язаних із санаторної курортним лікуванням, здійснюється за наявності медичних показань.
Отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортних послуг передбачає комплексне лікування, медичну реабілітацію та профілактику захворювань з максимальним використанням природних лікувальних ресурсів, фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, та ін. Путівка є документом, який надає застрахованій особі і члену її сім’ї право на отримання відповідних послуг у зазначеному в путівці санаторно-курортному закладі протягом указаного в ній термін}'
Рішення про виділення путівки застрахованій особі приймає комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства на підставі особистої заяви та медичної довідки для одержання путівки.
Відповідно до рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємство, установа, організація, яке с основним місцем роботи застрахованої особи, видає путівку
Застрахованій особі протягом календарного року може бути виділена лише одна путівка для санаторно-курортного лікування з урахуванням путівки, отриманої до санаторію- профілакторію або до реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу, за винятком отриманої путівки для самостійного санаторно-курортного лікування дитини.
Комісією (уповноваженим) із соціального страхування приймається рішення про виділення застрахованій особі путівки в двомісний номер з частковою оплатою в розмірі ЗО відсотків Ії вартості, а путівки в одномісний номер - з частковою оплатою в розмірі 50 відсотків її вартості.
Соціальні послуги, що надаються потерпілим він нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Перелік соціальних послуг та порядок їх надання Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України регламентуються ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Відповідно вищевказаного ЗУ в разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку:
організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;
сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомога потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;
організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально- профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров’я застрахованого;
вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;
забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства, сприяти наданню потерпілому, який прожинає в гуртожитку, ізольованого житла;
відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії або медико-соціальної експертної комісії проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб зі зниженою працездатністю;
організовувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи з іншими заінтересованими суб'єктами підприємницької діяльності;
у разі невідкладної потреби надавати інвалідам разову грошову допомогу, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок або за рахунок Фонду;
організовувати залучення інвалідів до участі в громадському житті.
Види соціальних послуг, що надаються безробітним.
За Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» видами соціальних послуг є:
професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації)' професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях;
профорієнтація;
пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних;
фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;
інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.
Професійна підготовка, перепідготовка або підвищення кваліфікації громадян є одним із видів соціальних послуг, зорієнтованих на забезпечення ефективної політики зайнятості населення, підвищення конкурентоспроможності особистості на ринку праці. Професійне навчання здійснюється лише у ліцензованих навчальних закладах.
Пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних.
Оплачувані громадські роботи - це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності громадян, що не потребують спеціальної кваліфікації і викопуються на договірній основі. Такі роботи повинні мати суспільно корисну спрямованість і сприяти соціальному розвитку регіону. Оплачувані громадські роботи є підходящою роботою для осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності).
Оплачувані громадські роботи організовують місцеві державні адміністрації за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах комунальної власності і за договорами на інших підприємствах. Для проведення оплачуваних громадських робіт місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад створюють на підвідомчих підприємствах за рахунок коштів місцевого бюджету спеціальні додаткові робочі місця, в тому числі з гнучкими формами зайнятості, а також визначають умови та порядок створення таких робочих місць на інших підприємствах незалежно від форм власності і господарювання.
Професійна орієнтація забезпечує ефективне використання трудового потенціалу особи, сприяє підвищенню її соціальної та професійної мобільності, відіграє значну роль у профілактиці вимушеного безробіття. Профорієнтаційні заходи стимулюють пошук людиною найефективніших засобів підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня, розвиток соціально-економічної ініціативи, інтелектуальної та трудової незалежності.
Головною метою профорієнтаційної роботи є сприяння специфічними методами посиленню конкурентоспроможності працівника на ринку праці та досягнення ефективної зайнятості населення.
Професійна орієнтація включає такі елементи: професійна інформація, професійна консультація, професійний добір, професійний відбір та професійна адаптація.


Приложенные файлы

  • docx 26714176
    Размер файла: 257 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий