Лекція 1 Суть процесу виховання

Тема : Суть процесу виховання.
Мета : ознайомити студентів із змістом та особливостями поняття «виховання», характеристиками, етапами процесу виховання. Розкрити особливості особистісно-діяльнісного підходу до виховання. Формувати вміння проектувати виховну взаємодію. Розвивати операції аналізу, порівняння. Виховувати гуманістичні погляди на виховний процес як педагогічну взаємодію.
План :
1.Теорія і методика виховання як розділ педагогіки.
2.Зміст педагогічного поняття «виховання» як суспільно-історичного явища. Характеристика виховного процесу.
3.Діалектика і рушійні сили виховного процесу.
4.Особистісно-діяльнісний підхід до організації виховного процесу.
5.Етапи процесу виховання.
Література :
1.Казанжи І.В.Теорія і методика виховної роботи в школі 1 ступеня : навчальний посібник/ І.В.Казанжи.- К.: Видавничий Дім «Слово», 2014.С.6-12, 24-34.
2.Фіцула М.М. Педагогіка : Навчальний посібник. Видання 2-ге, виправлене, доповнене.-К.: «Академвидав», 2005.-С.237-257.
3.Волкова Н.П. Педагогіка : Навч.посіб.Вид.2-ге, перероб., доп.-К.:Академвидав, 2007.-с.94-98.
Завдання для самостійної роботи :
1.Уважно ознайомтесь зі змістом лекції.
2.Виділіть незрозумілі поняття, питання, проблеми для додаткового консультування, з’ясування їх змісту з викладачем.
3.Сформулюйте по аналогії з дидактикою, які питання, розділи ви будете вивчати в розділі «Теорія виховання».
4.Поясніть, чому поняття «виховання» має суспільно-історичний характер.
5.Вкажіть на сутність, діалектику і рушійні сили виховного процесу.
6.Розкрийте особливості особистісно-діяльнісного підходу до виховання.
7.Зобразьте схематично етапи процесу виховання, поясніть їх взаємозв’язок.
8.Виділіть істотні характеристики виховного процесу.

Зміст лекції.
Теорія і методика виховання як розділ педагогіки.
Розділ «Теорія і методика виховної роботи» має за мету збагатити студентів знаннями із сучасної теорії виховання; ознайомити із сутністю, особливостями, етапами, закономірностями, принципами, методами, формами, технологіями, напрямами процесу виховання; особливостями роботи класного керівника (класовода); специфікою організації виховної роботи з батьками вихованців; змістом та особливостями роботи із дитячими самодіяльними організаціями.
В результаті засвоєння розділу студенти повинні знати :
Сутність теорії та методи національного виховання, специфіку виховного процесу з молодшими школярами.
Принципи, форми, методи, технології організації виховної роботи з молодшими школярами.
Принципи організації учнівських колективів, різних дитячих об’єднань та керівництва ними.
Методи позакласної та позашкільної роботи з учнями початкових класів.
Сутність та характеристиками виховного процесу як педагогічного явища.
Вміти :
Визначати конкретні завдання виховного процесу, виходячи із загальної мети національного виховання, рівня індивідуального розвитку та вихованості учнів.
Володіти методами та формами організації виховного процесу, педагогічної діяльності та прогнозування;
Регулювати і корегувати міжособистісні стосунки в учнівському колективі, формувати гуманні відносини з учнями;
Налагоджувати стосунки з батьками учнів, домагаючись єдності виховних впливів школи , позашкільних установ, сім’ї та громадськості;
Сприяти вихованню, самоосвіті та саморозвитку учнів;
Визначати основні завдання виховної роботи в класному колективі;
Складати план виховної роботи з молодшими школярами;
Здійснювати педагогічну діагностику дитячого колективу;
Організовувати позаурочну роботу з молодшими школярами;
Забезпечувати зв'язок з батьками дітей класного колективу;
Організовувати і проводити батьківські збори, лекторії та тренінги для батьків.

2 Зміст педагогічного поняття «виховання» як суспільно-історичного явища. Характеристика виховного процесу.
Виховання –соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості. Має суспільно-історичний характер. Виникає як потреба готувати молодь до життя, передавати їй норми та цінності. Суспільство як соціальне об’єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи із виховання кожної особистості. «Зневага до виховання є загибель людей, сімей, держав і всього світу» стверджував Я.А.Коменський. Виховання з погляду (соціального досвіду) суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільності. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.
Виховання –це цілеспрямоване управління процесом розвитку особистості, що є частиною процесу соціалізації. Сучасна педагогіка трактує виховання як соціальну взаємодію вчителя та учнів, їх відносин, що розвиваються.
В.О.Сухомлинський зазначав : «Виховання – це багатогранний процес постійного духовного збагачення і оновлення і тих, хто виховується, і тих, хто виховує». На думку О.В.Киричука, виховання слід розглядати як закономірну, послідовну, неперервну зміну моментів розвитку взаємодіючих суб’єктів. Основним системо утворюючим елементом його виступає педагогічна взаємодія.
Розглядаємо виховання як цілісний, цілеспрямований соціальний процес передачі досвіду гуманістичних міжособистісних і суспільних відносин у реально існуючих і спеціально створюваних умовах, процес підготовки людини і колективу до життя і праці, формування особистості, співтворчість виховуючих і виховуваних, яка включає і процес самовиховання як оволодіння соціальним досвідом.
З точки зору гуманістичної психології виховання – це цілеспрямоване створення умов для різностороннього розвитку і саморозвитку людини, становлення її соціальності; допомога дитині в розвитку її потенційних можливостей.
Сутність процесу виховання полягає в тому, що зовнішнє (об’єктивне) стає досягненням внутрішнього (суб’єктивного), переводиться в область свідомості людини з тим, щоб знайти своє вираження в результатах подальшої поведінки і діяльності.
Вирішальне значення будуть мати не самі по собі умови розвитку, а фактичне місце людини в цих умовах розвитку, її відношення до них і характер діяльності в них, що і називається соціальною ситуацією розвитку.
Характеристиками (ознаками) процесу виховання є : виховання – цілеспрямований процес (є мета виховання); цілісний процес; двосторонній (взаємодія вихователя і вихованця); складний (формування і розкриття внутрішнього світу дитини); довготривалий і безперервний; різноманітний за формами, методами і прийомами; залежний від різноманітних об’єктивних і суб’єктивних факторів; результати мають неоднозначний характер.
Функціями процесу виховання є виховання, самовиховання, перевиховання. Самовиховання і виховання – дві сторони складного процесу формування особистості. Самовиховання – це свідома, цілеспрямована і самостійна діяльність, що виникає в результаті активної взаємодії особистості із середовищем, впливає на розвиток і вдосконалення самої особистості. Потреба у самовихованні – вища форма розвитку особистості. Загалом, кінцева мета виховання особистості – це запуск механізмів самовиховання. Передумовою самовиховання є формування свідомості особистості. Провідним компонентом самовиховання є формування моральних якостей, цінностей, самооцінки, вольових рис особистості. Самовиховання успішно здійснюється за таких умов :
В дитячому колективі створено сприятливий для самовиховання морально-психологічний клімат;
В учня сформовано ідеал, до якого він прагне;
В учнів наявний певний рівень свідомості, що дає змогу адекватно оцінювати свою поведінку і дії;
Учні мають певні відомості із психології, можуть визначати позитивні і негативні риси і якості своєї особистості;
В учнів сформований певний рівень сили волі, що дає змогу долати труднощі.
Етапи педагогічного керівництва самовихованням :
1.Підготовчий – переконати учнів у необхідності зайнятись самовихованням і в можливостях досягти бажаних результатів.
2.Допомога у складанні програми самовиховання та її реалізації.
3.Організація контролю за ходом самовиховання, який переходить у самоконтроль.
Перевиховання – виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості учня, які сформувались під впливом несприятливих умов виховання.
Етапи перевиховання :
Вивчаються і аналізуються позитивні і негативні якості учня, умови, що сприяли їх формуванню, визначаються шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних якостей особистості, конкретні завдання і зміст процесу перевиховання.
Починається реалізація наміченої програми роботи з учнем.
Переломний – триває реалізація програми перевиховання, але вже в умовах, коли дитина прийняла її, добровільно виконує свої обов’язки, виявляючи самостійність і активність.
Заключний – створюються умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.

3.Діалектика і рушійні сили процесу виховання.
А.С.Макаренко вказував, що з усім складним світом оточуючого середовища дитина вступає у велику кількість відносин. Цю обставину не можна не враховувати у реальному виховному процесі. Це надає йому гнучкості, рухливості, динамічності, змінності. Ніяка виховна система не може бути постійною, незмінною, бо змінюється дитина, вступаючи у нові системи відношень, змінюються соціальні функції виховного процесу, вимоги до результатів виховання.
Рушійною силою виховання є протиріччя. Проте, вони тільки тоді визначають зміст і напрям розвитку, коли для їх прояву створені сприятливі зовнішні умови. Переборюючи протиріччя, особистість піднімається у своєму розвитку, набуває нової якості, готується вирішувати більш складні завдання, оволодівати способами діяльності та поведінки.
Зовнішні протиріччя :
Невідповідність між виховними впливами школи і сім’ї;
Зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення;
Між окремими впливами вчителів, які працюють в одному і тому ж класі;
Між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності.
Внутрішні протиріччя :
Між необмеженими можливостями розвитку людини й обмежуючими умовами соціального життя;
Між зростаючими соціально значущими завданнями і можливостями дитини;
Між зовнішніми впливами і завданнями виховання;
Між потребами і можливостями особистості.
Дія рушійної сили – це внутрішня об’єктивна закономірність будь-якого процесу. Але у системі виховання дітей вона дещо прихована, не завжди усвідомлюється вихованцем, оскільки він не має достатнього соціального досвіду. Щоб рушійна сила справді виступала дієвим фактором, вихователь має створювати специфічні ситуації, залучаючи вихованців до сфери їх впливу.
4.Особистісно-діяльнісний підхід до організації виховного процесу.
Виховання –цілісний, цілеспрямований соціальний процес передачі досвіду гуманістичних міжособистісних і суспільних відносин у реально існуючих і спеціально створюваних умовах, процес підготовки людини до життя і праці, формування різнобічно розвиненої особистості кожного, співтворчість суб’єктів виховання , що включає також і процес самовиховання. В.О.Сухомлинський зазначав, що виховує кожна хвилина життя і кожний куточок землі, кожна людина, з якою особистість, що формується стикається. Усе, що проходить поза людиною певною мірою відбувається в її думках, поглядах, почуттях, ставленні до інших людини. Незважаючи на всі зміни в суспільстві незмінною залишається мета виховання – формування самодостатньої особистості, яка має активну позицію.
У філософії мета виховання визначається як відтворення соціального досвіду в індивіді, як переведення культури людства в індивідуальну форму існування. Глибинна сутність виховання полягає не в так званому педагогічному впливі на людину, що формування її полягає не у виховних розмовах і бесідах, а у включення її в різні види діяльності щодо оволодіння різними сторонами суспільного досвіду, якими і визначається її особистісне формування. Міра особистісного розвитку людини залежить не тільки від самого факту її участі в діяльності, але й головним чином від ступеня тієї активності , яку вона демонструє в цій діяльності, а також від характеру її спрямованості, що у сукупності прийнято називати ставленням до діяльності. Все це ставить перед учителем завдання – постійно стимулювати активність учнів у діяльності і формувати до неї позитивне відношення. Звідси можна зробити висновок, що саме діяльність і відношення до неї виступають як визначаючі фактори виховання і особистісного розвитку учнів.
Вказаний підхід до трактування розвитку особистості дістав назву діяльнісно-особистісної концепції виховання. Сутність її полягає в тому, що тільки включаючи підростаючу людину в різні види діяльності з оволодіння суспільним досвідом, їі активність в цій діяльності, можна здійснити дійове виховання.
У побудові педагогічного процесу основою є врахування індивідуальних ( фізіологічних, психічних, особистісних) особливостей і відомих закономірностей у розвитку кожного. Враховуються інтереси, нахили, погляди та переконання , здібності, стан здоров’я, культура навчальної діяльності, гуманних відносин. На цій основі формуються малі групи і колективи для досягнення намічених завдань. Плани і програми роботи школи мають органічно поєднувати як загальнодержавний підхід до виховання, так і індивідуальний план роботи класного керівника для дітей певного віку і рівня розвитку.
Особистісно-діяльнісний підхід до виховання – цілісний, комплексний, диференційований здійснюється у колективній діяльності всіх учасників виховного процесу. В.О.Сухомлинський підкреслював, що не можна виключити з системи виховання жодної грані. Якщо щось не враховано, то не можна буде розв’язати завдання формування цілісної особистості.
Дитина є суб’єктом виховного процесу, тому доцільно у практику роботи школи впроваджувати інтерактивні методи та форми діяльності, які ставлять за мету не нав’язування норм і правил та примусове їх виконання, а створення умов для осмислення суті моральних норм і правил, їх доцільності, добровільного сприйняття, творчого застосування, набуття досвіду морально-ціннісного ставлення до себе, до людей, до навколишнього світу. А це потребує розвитку таких механізмів морального становлення особистості , як ідентифікація, децентрація, позитивний образ «Я», емпатія, совість, рефлексивно-вольові механізми.
Для цього необхідно створити у навчальному закладі психолого-педагогічні умови :
Відповідність виховної практики засадам особистісно орієнтованої парадигми освіти;
Ставлення до особистості як до суб’єкта виховання;
Перцептивна, комунікативна, інтерактивна взаємодія всіх суб’єктів виховного процесу;
Створення умов для розвитку творчого потенціалу особистості, перспектив її саморозвитку в колективі;
Захист і підтримка інтересів особистості дитини;
Стимулювання активності і набуття практичних навичок, необхідних для гармонізації особистості;
Самоідентифікація та суспільно-значиме особистісне самовизначення дитини;
Інтеграція виховних впливів освітнього середовища;
Практичне спрямування виховного процесу навчального закладу;
Культивування цінностей особистості.
5.Етапи процесу виховання.
Педагог має розглядати процес виховання як послідовність етапів, знання яких допоможе йому спланувати виховну роботу, передбачити її зміст і методику проведення на кожному етапі. Організація процесу виховання особистості учня або колективу класу охоплює такі етапи :
Визначення сукупності рис і властивостей особистості (певного ідеалу), які слід сформувати у вихованця. Щодо виховання класу мають на увазі формування такого колективу, який би за своїми якостями відповідав еталону, виробленому на основі поставленої суспільством мети виховання .
Вивчення індивідуальних особливостей вихованця (колективу), його позитивних рис, недоліків у характері й поведінці, а також рис, які перебувають на стадії зародження. Знання особистості вихованця (колективу), порівняння її з наміченим ідеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток. На цій основі можна планувати виховну роботу з вихованцем (колективом) – діагностика і проектування. Важливо, щоб учень (колектив) знав, що пропонує йому вихователь, приймав пропонований ним взірець для наслідування і докладав зусиль для досягнення поставленої мети.
Реалізація програми виховання, залучення вихованців до різних видів діяльності, участь у яких сприяє формуванню досвіду поведінки відповідно до ідеалу.
Спонукання учнів до самовиховання, самостійної роботи з розвитку особистості.




15

Приложенные файлы

  • doc 26705084
    Размер файла: 68 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий