ЛЕКЦІЯ 3 студ


ЛЕКЦІЯ 3.
ТЕМА 3. Онтогенез психічного розвитку особистості.

План.
1. Загальна характеристика онтогенезу психічного розвитку особистості.
2. Філогенез і онтогенез психіки.
3. Основні поняття і загальні питання психічного розвитку.
3.1. Взаємодія біологічного і соціального в психічному розвитку.
3.2. Розвиток людини як процес оволодіння суспільно-історичним досвідом.
3.3. Рушійні сили психічного розвитку.
3.4. Навчання і розвиток.

ЛІТЕРАТУРА:
1.
2. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В.Гамезо и др. - М., 1984. - С. 47-62.
3. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В.Петровского - М., 1979. - С. 21-30.
4. Годфруа Ж. Что такое психология? В 2-х т. - М., 1992. - Т. 2. С. 7-70.
5. Детская психология: Учеб. пособие / Я.Л. Коломинский, Е.А. Панько, А.Н.Белоус и др.; Под ред. Я.Л.Коломинского, Е.А.Панько. - Мн.: Университетское, 1988. - 399с. - С. 46-72.
6. Леонтьев А.Н. К теории развития психики ребенка. - Избранные психологические произведения: В 2-х т. - М., 1983. - Т.1 - С. 281-302.
7. Максименко С. Д. Онтогенез особистості // Практична психологія та соціальна робота. – 2006. – № 10. – С. 1–10.
8. Моргун В.Ф., Ткачева Н.Ю. Проблема периодизации психического развития личности. - М.,1981. - С.33-67.
9. Немов Р.С. Психология. В 3 кн. Кн.2. Психология образования. - М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995. - 496 с. - С.14-48.
10. Обухова Л.Ф. Концепция Жана Пиаже: за и против. - М., 1981.
11. Эльконин Д.Б. Природа детства и его периодизация. - Избранные психологические труды. - М., 1989. - С.26-93.
Ключові питання онтогенезу психіки людини. Умови психічного розвитку: внутрішні та зовнішні. Чинники психічного розвитку: біологічні та соціальні; нормативні вікові, нормативні історичні та ненормативні. Характер психічного розвитку: неперервний та стрибкоподібний. Природа людини як суб’єкта розвитку: людина як організм та людина як механізм.
Теорії онтогенезу психіки людини. Біологічні теорії: рекапітуляції (Е. Геккель, С. Холл), дозрівання (А. Гезелл), етологічна (К. Лоренц, К. Фріш). Біхевіоральні теорії: оперантного научіння (Б. Скіннер), соціального научіння (Дж. Роттер), соціально-когнітивна (А. Бандура). Когнітивні теорії: генетичної епістемології (Ж. Піаже), інформаційного підходу (Дж. Брунер), культурно-історичного розвитку психіки (Л. Виготський, Д. Ельконін). Психоаналітичні теорії: психосексуальна (З. Фройд), психосоціальна (Е. Еріксон). Гуманістична теорія (А. Маслоу, К. Роджерс). Екологічна теорія (У. Бронфенбреннер).
Показники когнітивної та психосоціальної сфери психічного розвитку (за Г. Крайгом). Показники пізнавальної сфери, системи особистих відносин і оволодіння системою практичних та розумових дій (за Г. Люблінською).
Головні тенденції та закономірності онтогенезу психіки людини. Поняття про сенситивні періоди та вікові кризи.
1. Загальна характеристика онтогенезу психічного розвитку особистості.
Розвиток людської особистості вивчався відомими психологами – Ж. Піаже, Л.С. Виготським, С.Л. Рубінштейном, О.М. Леонтьєвим, П.Я. Гальперіним, Б.Г. Ананьєвим, О.В. Запорожцем, Н.С. Лейтесом, Б.М. Тепловим, Д.Б. Ельконіним та багатьма іншими.
Характеристику психічного розвитку особистості дав Г.С. Костюк. Він розробив принцип розвитку у психології, що є центральним у розумінні природи психічного розвитку особистості.
За положеннями цього принципу, розвиток людської особистості – це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти.
Кількісні зміни, тобто збільшення одних і зменшення інших її ознак, зумовлюють виникнення якісно нових і знищення старих психічних властивостей.
- Кількісні та якісні зміни особливо помітні в утробному періоді розвитку людини, коли її організм за короткий час перетворюється із зародкової клітини в людську істоту.
Після народження дитини також відбуваються кількісні та якісні зміни в будові організму, функціонуванні його як цілого й окремих його органів, що характеризує процес його дозрівання.
Під «дозріванням» розуміють, насамперед, зміни індивіда чи окремих його функцій і процесів внаслідок дії внутрішніх вроджених факторів. Так, можна говорити про дозрівання органічних функцій людини чи всього її організму.
Дозрівання становить фундамент розвитку, але не входить у це поняття як його аспект чи сторона, бо має якісно іншу природу.

Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу. Вони повязані з фізіологічним розвитком, але визначаються не ним, а наслідками взаємодії з зовнішнім світом, яка регулюється нервовою системою та її психічними функціями, а в дитинстві здійснюється за допомогою дорослих у спільній діяльності з ними, регулюється словом. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних процесів, так і психіки в цілому.
Психіка дитини формується з віком та ускладнюється як структурно організована динамічна система. Виникають нові психічні якості, нові складні психічні структури внаслідок диференціації наявних структур, виділення окремих функцій і нової їх інтеграції, тобто об’єднання у нове ціле.
Процес психічного розвитку йде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнюваних структур, у якій генетично пізніші структури виникають з більш ранніх і включають їх у себе в зміненому вигляді.
Онтогенез психіки відбувається не по прямій, а по спіралі. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої. Більш ранні структури не зникають з появою пізніших, в індивіда завжди є можливість повернутися до них.
Ускладнення психічних структур при переході від нижчих до вищих рівнів психічного життя стосується всіх сторін психічного розвитку – мотиваційного плану психічної діяльності дитини (комплекси потреб, інтересів та інших спонукань до дій), змістового боку психічних процесів (системи уявлень, знань, понять про об’єктивну дійсність), операційного їх плану (системи дій, операцій, навичок), всієї психічної діяльності загалом.
Філогенез і онтогенез психіки.
Філогенез – це історичне формування групи організмів.
(від грец. Phyle – рід, плем'я, вигляд|вид| і genos| – походження)
Філогенез психіки – це процес виникнення та історичного розвитку психіки і поведінки тварин, виникнення та еволюції форм свідомості в ході історії людства.
Філогенез психіки (історичний її розвиток), розглядається за аналогією з філогенезом організмів; тому в дослідженні філогенезу мова йде про видовий розвиток психіки у тварин.
Філогенез вивчався переважно об’єктивними методами (дійсно, інтроспекція — самоспостереження, самоспоглядання як метод пізнання психіки для тварин виявляється неможливим). Погляд на філогенез вказує на те, що існує взаємозумовленість між рівнем розвитку психіки та рівнем організації нервової системи її тілесного носія. Про це переконливо свідчать порівняльно-фізіологічні й зоопсихологічні дані. Ця взаємозумовленість cклалась у процесі адаптації організму та його психічного складу до середовища.
Онтогенез – (від грец. – ontos – суще) це процес розвитку індивідуального організму. Вивчається формування основних структур психіки індивіда від зачаття до смерті.
Антропогенез – (від грец. – antropos – людина) процес походження людини (Homo sapiens). Вивчаються і морфологічні перетворення, і якнайглибші якісні зміни поведінки і психіки від людиноподібної мавпи до сучасної людини.
Підходи до розуміння того, кому властива психіка:
1. Антропопсихізм (Декарт) – психіка властива тільки людині;
2. Панпсихізм (французькі матеріалісти) – загальна натхненність природи; всій природі, всьому світу властива психіка (і каменю зокрема);
3. Біопсихізм: психіка – це властивість живої природи (властиво і рослинам);
4. Нейропсихизм (Ч. Дарвін) – психіка властива тільки організмам, які мають нервову систему;
5. Мозгопсихізм (К.К. Платонов) – психіка тільки у організмів з трубчастою нервовою системою, що мають головний мозок;
6. Критерієм появи зачатків психіки у живих організмів є наявність чутливості (А.М. Леонтьєв) – здатності реагувати на життєво незначущі подразники середовища (запах, звук і тому подібне), які є сигналами для життєво важливих подразників (їжа, небезпека), завдяки їх об'єктивно стійкому зв'язку. Критерієм чутливості є здатність утворювати умовні рефлекси.
Одну з гіпотез, що стосується стадій і рівня розвитку психічного віддзеркалення запропонував О.М. Леонтьєв, пізніше вона була допрацьована і уточнена К.Е.Фабрі. Так з'явилася концепція Леонтьєва-Фабрі. Вся історія розвитку психіки згідно цієї концепції ділиться на ряд стадій і рівнів. Виділяють 3 стадії:
1) елементарної сенсорної психіки (від лат. sensys – відчуття).
Це нижчий рівень розвитку психіки в філогенезі. Вона наявна в багатоклітинних безхребетних організмів. Поведінка тварин зумовлена впливом окремих властивостей предметів або явищ зовнішнього світу.
2) перцептивної психіки (від лат. perceptio – сприйняття). При переході від однієї стадії до іншої  відбувся гігантський стрибок в поведінці тварин і в організації їх нервової системи. Рівень психічного віддзеркалення безпосередньо залежить від рівня організації нервової системи організму, чим вона складніша, тим досконаліша психіка.
3) тваринного інтелекту. Стадія пов'язується головним чином з людиноподібними приматами (хоча наявна і в дельфінів). Ці тварини здатні до наочно-дійового мислення. Перед твариною відкриваються відношення між речами (у наглядній дії). Поведінка цих тварин перетворюється на набір цілеспрямованих операцій. Отже, мислення виступає головним психічним процесом на цій стадії.
Згідно з В. Келером, гештальтпсихологом, що став відомим завдяки дослідам із шимпанзе, вищі примати мають 4 кардинальні відмінності від тварин, які знаходяться на попередній стадії розвитку психіки:
— здатність до інсайтів (раптових осяянь), коли мавпа здогадується, як вирішити складне завдання;
— здатність відтворити одного разу здійснену операцію без нових спроб;
— здатність перенесення знайденого рішення у інші принципово подібні умови;
— здатність до рішення двохфазних завдань (завдань, у яких виділяються попередня фаза (підготовча) і фаза здійснення (досягнення головної мети).
На вищому щаблі філогенезу психіки стоїть людина.
Онтогенез психіки людини.
Онтогенез – це індивідуальний розвиток, тоді як філогенез є розвитком виду в цілому.
Біологічний онтогенез, згідно з законом Мюллера-Геккеля, є копіюванням філогенезу. Щодо онтогенезу психіки людини це твердження не є таким безсумнівним. Людина народжується саме людиною, і опанування нею вищих форм психічної діяльності відбувається інакше, ніж у тварин. Соціологізуючи онтогенез людської психіки можна стверджувати, що ця відмінність остаточно зумовлюється впливом суспільства. Але якщо застосувати методологічний принцип творчої самодіяльності, онтогенез психіки постане як розгортання суто людської сутності у біологічних і соціальних умовах.
Ці умови можуть виключити можливість цього саморозвитку людини (генетичні аномалії призводять до розумової неповноцінності, відсутність соціальних контактів у сензитивний період розвитку також виявляється руйнівною), але не вносять у індивідуальний розвиток людини нічого такого, що не було присутнім у її потенції.
Вивченням онтогенезу психіки людини займаються дві галузі психологічної науки: загальна психологія та вікова психологія.
Онтогенез людини вікова психологія поділяє на сензитивні періоди, кожен з яких сприяє появі в людини певних психічних новоутворень.
Якщо новоутворення не з'явиться в свій час, імовірно, що воно може не з'явитися взагалі, тому виховний вплив на певні сторони особистості повинен бути своєчасним (інакше він буде неефективним).
Сенситивний період – чутливий, оптимально сприятливий до розвитку певних психічних функцій відрізок становлення особистості.
Сенситивність тлумачать як найбільш сприятливі та своєчасні умови для розвитку певної психічної функції, якості.
Приміром, ранній період є сенситивним для розвитку мовлення, так як:
по-перше, в цьому віці діти дуже чутливі до розвивального впливу дорослих, їх мовленнєві навички інтенсивно поповнюються і вдосконалюються,
по-друге, якщо дитина в цьому віці не отримує адекватної стимуляції зі сторони дорослих, то втрати у розвитку мовлення можуть бути незворотними. Раннє дитинство також є сензитивним періодом для засвоєння способів використання предметів, тобто, їхніх значень.
Дошкільне дитинство сензитивне для розвитку фантазії, взаємовідносин з іншими та ставлення до себе.
Молодший шкільний вік сензитивний до навчальної діяльності, до формування довільності психічних процесів.
Підлітки сензитивні до формування уявлень про власну особистість, до самовдосконалення, до встановлення глибоких дружніх відносин з однолітками, до діяльності, у якій вони можуть ствердити себе.
Старші школярі сензитивні до освоєння власного внутрішнього світу. Старшим школярам властива не помітна ззовні, але величезна внутрішня робота: пошуки перспективи життєвого шляху, розвиток почуття відповідальності та прагнення керувати собою, збагачення емоційної сфери.
Індивідуальний розвиток психічних процесів і властивостей буде протікати тим більш успішно, чим більше можливостей для нього одержить дитина у відповідний сензитивний період.
Сенситивність залежить від ряду факторів, найбільше від закономірностей дозрівання мозку людини та попередніх надбань її психічного розвитку. Відтак межі переживання сенситивного періоду є індивідуальними для кожної людини.
Важливо також памятати, що врахування сенситивного періоду передбачає опору не лише на сформовані психічні процеси, а здебільшого ті, що знаходяться в процесі дозрівання. Ефективний процес навчання активізує задатки дитини, стимулюючи їх розвиток до рівня знань, вмінь, здібностей.
Для сучасної науки є відкритим питання визначення сенситивних періодів для всіх психічних функцій, що формуються в онтогенезі людини.
Сензитивні періоди об'єднуються у стадії. Ці стадії існують об'єктивно, вони відокремлюються одна від одної віковими кризами (1-го, 3-го, 7-го років життя, підліткового віку та ін.), проте про зміст цих стадій у психологів єдиної думки немає.
Є велика кількість теорій онтогенезу: Теорія рекапітуляції Холла-Болдуїна, згідно з якою в онтогенезі повторюється соціогенез (розвиток суспільства). Звідси й досить дивні назви стадій онтогенезу: первісне дикунство, мисливство, пастушество, землеробство, торгово-промислова стадія.
Теорія дитячої сексуальності 3. Фройда твердить, що стадії онтогенезу зумовлені розвитком сексуальності. Він відрізняє оральну, анальну, фалічну, латентну та генітальну стадії, прив'язуючи їх до опанування людиною різними ерогенними зонами. Фіксація на якійсь стадії, зумовлена найбільш яскравими враженнями, пов'язаними з нею, є джерелом психопатології.
Епігенетична теорія Е. Еріксона (теорія життєвого циклу) поділяє онтогенез на вісім стадій психосоціального розвитку, на кожній з яких людиною вирішується певна проблема – і наслідком вирішення є певне вікове психічне новоутворення.
У вирішенні :
— проблеми базової довіри-недовіри до світу народжується надія;
— у протистоянні автономії та сорому й сумніву - сила волі;
— у виборі між ініціативою та почуттям провини - цілеспрямованість;
— у протиборстві працелюбності й меншовартості - компетентність;
— у обранні ідентичності всупереч змішанню ролей - вірність;
— у конфлікті близькості й ізоляції - любов;
— у ствердженні генеративності проти стагнації - опікування;
-- у здобутті цілісності всупереч відчаю - мудрість.
Теорія провідної діяльності О. М. Леонтьєва, згідно з якою змістом стадій психічного онтогенезу є послідовне оволодіння людиною певними видами діяльності, такими як гра, навчання, праця.
Згідно уявлень про індивідуальний розвиток психіки людини, що склалися в межах суб'єктного підходу В. О. Татенка, зміст стадій онтогенезу полягає в черговості розгортань (а потім згортань) так званих "інтуїцій суб'єктного ядра" людини: екзистенціальної, експірієнтальної, рефлексивної, інтенціальної, потенціальної, актуальної, віртуальної, — тобто внутрішніх сутнісних утворень людини, які актуалізуються в конкретних психічних явищах.
Григорій Костюк у своїх працях багато уваги приділив проблемі онтогенезу.
Так, розглядаючи співвідношення біологічного та соціального в онтогенезі людської психіки, він спростував однобічні тлумачення психічного розвитку, в яких наголошувалося на вирішальній ролі то спадковості, то середовища в його біологічному або фізичному розумінні.
На думку Г. Костюка, не вирішує проблему і запропонована В. Штерном теорія конвергенції як спроба пов’язати між собою обидва фактори. З огляду на це Г. Костюк обгрунтував ідею, згідно з якою онтогенетичний розвиток людини є цілісним процесом, який виражається у морфологічній, фізіологічній, психічній, соціальній формах. Вроджені безумовно-рефлекторні структури є основою розвитку психічних функцій і властивостей, але не визначають його змісту. Специфічна якість психічних новоутворень залежить від соціальних умов життя, формується за культивованими у суспільстві взірцями.
Внаслідок цього психічний онтогенез набуває конкретно-історичного характеру. Хоч дитина і народжується природною істотою, вона має можливість стати істотою суспільною завдяки навчанню (починаючи від зустрічі з предметним світом до використання суспільно-історичного досвіду). Навчання й виховання є визначальними чинниками, які зумовлюють розвиток психіки.
Соціалізація дитини, вважав Г. Костюк, відбувається через її діяльність, засвоєння соціального досвіду, вростання в життя суспільства, через перехід зовнішніх (інтеріндивідуальних) відношень у внутрішні (інтраіндивідуальні) властивості особистості, яка розвивається. За його твердженням вчаться не тільки діти, а й дорослі, що впливає на їх психічний і особистісний розвиток. Провідну роль у житті дорослої людини відіграє діяльність зі створення матеріальних і духовних цінностей.
Онтогенетичні форми, на думку Г. Костюка не існують окремо одна від одної. Зв'язок між ними полягає в тому, що нижчі форми включаються у вищі й стають механізмами їх реалізації. Так відбувається розвиток.
Характеризуючи онтогенетичний розвиток, Г. Костюк вказував на його типологічні та індивідуальні відмінності, що виявляються у функціональних особливостях нервової системи. У розумових, емоційних, моральних, вольових якостях, у потребах, інтересах, здібностях, характерологічних рисах дітей і молодих людей. У процесі розвитку твориться індивідуальна неповторність особистості. Якщо розвиток може бути не тільки творчим, усвідомленим, а й неусвідомленим процесом, то потреба в неповторності індивідуального розвитку є його рушійною силою. Вікові особливості набувають індивідуалізованого характеру, а сама індивідуалізація може розглядатися як загострення вікових ознак.

Основні поняття і загальні питання дитячого розвитку.

Говорячи про розвиток психіки, ми маємо на увазі, що психічні процеси людини з моменту її народження і протягом усього життя закономірно змінюються.
Змінюється їхня якість - наприклад, пам'ять стає довільною, почуття - різноманітними і тонкими, уявлення про світ - більш повними.
Ось кількісні характеристики: дитина трьох років може вивчити невеликий вірш, а дорослий - цілу поему).
Отже, РОЗВИТОК ПСИХІКИ - це закономірні якісні та кількісні перетворення психічних процесів протягом життя людини.
а) Взаємодія біологічного і соціального в психічному розвитку.
Проблема генотипічної і середовищної зумовленості розвитку психіки і поведінки пов'язана із з'ясуванням того, як співвідносяться дані людині з народження особливості організму і генетично зумовлені закони її дозрівання з можливостями навчання, виховання, придбання знань, умінь і навичок. І це питання не тільки теоретичне – від відповіді на нього залежить практичне вирішення питання про те, чому, як і коли можна вчити (і навчити) людину.
Найбільш значимими для психічного розвитку людини є наступні фактори:
1) природні властивості організму дитини, одержувані спадково через гени (насамперед, це особливості будови та функціонування нервової і гуморальної систем, а також мозку.)
2) "людські" соціальні умови життя (дитина виростає серед інших людей, що її виховують і навчають), у певному культурному середовищі.
У літературі описані випадки, які доводять, що умовою формування людської психіки є життя серед інших людей. Коли діти виростали в ізоляції від людського суспільства, у лігвищі звірів, незважаючи на властиву цим дітям специфічну людську організацію, їхня поведінка більше нагадувала звички тварин. Вони звичайно відмінно лазять і скачуть, бігають навколішки, видають нечленороздільні звуки, їдять, як звірі.
Так, на початку 20 століття індійський психолог Рид Сингх знайшов у вовчому виводку двох дівчаток – восьми (Камала) і півтора (Амала) років і взяв їх із собою. Молодша з них померла через рік, старша прожила до 17 років. За цей час її вдалося відучити від вовчих звичок, навчити правильно вживати близько 40 слів.
А що вийде, якщо "людськими" умовами оточити найближчих наших еволюційних родичів - шимпанзе?
Такий досвід був здійснений у 30-х роках радянським зоопсихологом Н. Ладигіною-Котс. Шимпанзе Йоні виховувався в їхній родині з півтора до чотирьох років. Він користувався повною волею, у його розпорядженні було все, що буває в звичайної дитини, "мама" намагалася навчати його правильному використанню предметів і мови. Через десять років такі ж спостереження дослідниця вела за своїм сином Рудольфом. Ці спостереження описані в книзі "Дитя шимпанзе і дитя людини в їхніх інстинктах, емоціях, іграх, звичках і виразних рухах». У спостереженнях була виявлена велика подібність багатьох ігрових і емоційних проявів. Але виявилась і принципова відмінність:
1) шимпанзе не опановує вертикальну ходу;
2) наслідує лише зовнішні сторони людських дій, не засвоюючи зміст багатьох з них;
3) шимпанзе недоступні творчі конструктивні ігри;
4) шимпанзе не може засвоїти людську мову.
Тобто, для формування людської психіки необхідною умовою є наявність "людської" анатомо-фізіологічної організації.
Незважаючи на те, що шимпанзе Йоні був ізольований від мавп’ячого співтовариства, він виріс мавпою, із усіма властивими шимпанзе особливостями поведінки, у той час як діти у вовчій зграї виросли істотами з типовими вовчими звичками.
Отже, психічні функції дані тварині генетично, розвиваються в онтогенезі спонтанно, відповідно до спадкоємної програми;
людська ж поведінка не передається генетично, а здобувається протягом життя, у процесі соціального спадкування, що полягає в передачі з покоління в покоління людських здібностей, людських якостей, людського способу життя в процесі навчання і виховання, через оволодіння предметами матеріальної і духовної культури.
Природні властивості дитини, не породжуючи психічних якостей, створюють передумови для їхнього утворення. Самі ж ці якості виникають завдяки СОЦІАЛЬНОМУ СПАДКУВАННЮ (наприклад, фонематичний слух формується в залежності від мовного середовища, у якому живе дитина) і т.п.
Таким чином, дитина народжується, маючи найпростіші форми поведінки, що забезпечують її виживання і можливості психічного розвитку: подих, ссання, плач, захисні й орієнтовні рефлекси і т.п. Ці механізми забезпечують первісний зв'язок дитини із зовнішнім світом і створюють умови для контактів з дорослими.
Підводячи підсумок оглядові взаємодії біологічних і соціальних факторів у розвитку психіки відзначимо, що в цілому в розвитку живих істот спостерігається наступна закономірність - чим вище місце, яке даний організм займає на еволюційних щаблях за рівнем свого розвитку, тим складніше його нервова система і тим більше часу йому потрібно для того, щоб досягти стану повної психологічної і поведінкової зрілості.
Так, лемури (примітивні примати) незабаром після своєї появи на світ здатні вести самостійний спосіб життя, дитина бабуїна має потребу в матері кілька перших років життя, людська ж дитина залежна від батьків протягом не менш 15 років свого життя.
б) Розвиток людини як процес оволодіння суспільно-історичним досвідом. Якщо розглядати, як відбувається соціальне спадкування, то ми побачимо, що діти здобувають людські якості, опановуючи світом людської культури, тобто засвоюючи людські дії і якості в процесі спільної діяльності та спілкування з дорослим. Дитину навчають спочатку найпростішим культурним діям - пити з чашки, користуватися горщиком і т.д. З часом дитину навчають контролювати свої почуття, виражати думки словами, сприймати предмети мистецтва.
Оволодіння суспільно-історичним досвідом (або його засвоєння) може бути СТИХІЙНИМ (без спеціальних впливів з боку інших людей) і ЦІЛЕСПРЯМОВАНИМ (навчання, виховання).
На фізіологічному рівні в процесі засвоєння суспільного досвіду окремі рефлекторні механізми поєднуються в складні системи - функціональні органи мозку - що забезпечують такі здібності, як мовний слух, музичний слух, логічне мислення і т.п. (при народженні маса головного мозку дитини складає 1/4 від маси мозку дорослої людини, за 7 років маса мозку збільшується в 3,5 рази).
Отже, у спільній діяльності і спілкуванні з дорослим дитина, під керівництвом дорослого, опановує суспільним досвідом, досягненнями людської культури.
в) Рушійні сили психічного розвитку.
В чому полягає основний механізм розвитку особистості, тобто що спонукає людину розвиватися, ускладнювати свою поведінку, здобувати нові уміння, удосконалювати свої здібності?
Особистість розвивається в силу виникнення в її житті різноманітних, але насамперед внутрішніх, протиріч. Вони визначаються її відносинами з навколишнім середовищем, її успіхами і невдачами. Викликаючи в самому індивіді протилежні тенденції, що вступають між собою в боротьбу, вони стають джерелом його активності, спрямованої на вирішення внутрішнього протиріччя шляхом формування нових способів поведінки.
Одні протиріччя, вирішуючись, змінюються іншими, більш високого рівня. Якщо вони не знаходять свого вирішення, виникають затримки розвитку, кризи, а в тих випадках, коли вони відносяться до мотиваційної сфери особистості, -- і хворобливі її порушення, психоневрози.
ГОЛОВНА РУШІЙНА СИЛА РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ - протиріччя між новими потребами, що виникають в неї і тими засобами, якими вона володіє для їхнього задоволення (стан "хочу, але не можу"). "Хочу" (потреби) випереджає "можу" (можливості) і спонукає освоювати нові форми поведінки. Така мотивація – наймогутніше джерело розвитку. (Наприклад, "хочу поїхати на навчання в США (через півроку), але не володію іноземною мовою" - ця мотивація дозволить вивчити іноземну мову протягом кількох місяців; у той час, як зовнішнє "треба", що не стало внутрішнім "хочу", забезпечує тривалий і безрезультатний процес вивчення іноземної мови - школа, ВНЗ, аспірантура - а поспілкуватися з іноземцем складно ).
Особистість поступово "переростає" свій спосіб життя, він перестає задовольняти її, тому що відстає від її можливостей. Особистість, що розвивається, прагне нового положення, нових видів суспільно-значимої діяльності й у реалізації цих прагнень знаходить нові джерела свого розвитку.
Найкращі умови для розвитку з погляду рушійних сил створюються тоді, коли мета навчання і виховання відповідають власній мотивації діяльності дитини та підсилюють її.
г) Навчання і розвиток.
Загальний генетичний закон розвитку, сформульований Л.С.Виготським, стверджує, що вищі психічні, специфічно людські функції (ВПФ) утворюються протягом життя, у результаті оволодіння соціальними знаряддями-засобами, виробленими в ході розвитку людського суспільства. Їхнє походження і розвиток пов'язаний із засвоєнням способу використання цих засобів, тобто з навчанням у широкому смислі слова.
Говорячи інакше, будь-яка психічна функція в психічному розвитку дитини з'являється на сцену двічі, у двох планах: спершу - соціальному, потім - психологічному, спершу між людьми як категорія інтерпсихічна, потім формується як внутрішня якість дитини, як категорія інтрапсихічна. Це відноситься однаково і до довільної уваги, і до довільної пам'яті, до утворення понять, до розвитку волі.
Будь-яка ВПФ була колись зовнішньою тому, що вона була соціальною функцією відносин двох людей раніше, ніж стала внутрішньою, власне психічною функцією о д н і є ї людини. Засіб впливу на себе спочатку є засобом впливу інших на особистість. (Наприклад, можливість вольового керування своєю поведінкоют виникає після того, як інтеріоризуються способи керування інших людей твоєю поведінкою: зовнішнє "не можна об'їдатися морозивом, а то занедужаєш" стає внутрішнім, або: "пограйся ще 5 хвилин, а потім йди спати" стає внутрішнім способом саморегуляції: "ще 5 хвилин я поваляюся в ліжку, а потім встану" і т.п.)
Отже, якщо психічний розвиток розуміти як процес засвоєння суспільно-історичного досвіду людства, а навчання - як цілеспрямований і організований спосіб передачі цього досвіду, то навчання включається в самий процес розвитку, а не надбудовується над ним.
Задача навчання і виховання полягає не в тому, щоб пристосувати педагогічний процес до незалежної від нього природи дитини, а в тому, щоб розширювати обрії розвитку і вести його за собою, прискорювати його.
Навчання тільки тоді ефективне, коли воно йде попереду розвитку. Тоді воно будить до життя цілий ряд функцій, що знаходяться в стадії дозрівання, у ЗОНІ НАЙБЛИЖЧОГО РОЗВИТКУ (ЗНР).
Л.С. Виготський вважав, що існує два етапи в розвитку кожної, більш-менш складної психічної діяльності:
Рівень актуального розвитку - якості, якими дитина вже опанувала настільки, що вони стали її внутрішнім надбанням (інтеріоризувались). Це той рівень знань і умінь, яким дитина володіє на сьогоднішній день і оперує самостійно.
Зона найближчого розвитку - рівень, що досягає дитина при вирішенні задач не самостійно, а в співробітництві з дорослим. Такі функції, що поки ще є інтерпсихічними, інтериоризація яких ще тільки починається; - це розбіжність у рівні складності задач, які розв'язуються дитиною самостійно і під керівництвом дорослого.
Це поняття показує, що реальне ставлення розумового розвитку до можливостей навчання може бути виявлене за допомогою визначення РАР і ЗНР; навчання, створюючи ЗНР, "веде" за собою розвиток; тільки те навчання є дієвим, яке "забігає вперед" розвитку.
Велика або менша можливість переходу дитини від того, що вона уміє робити самостійно, до того, що вона може робити в співробітництві, і виявляється найбільш чуттєвим симптомом, що характеризує динаміку розвитку й успішність розумової діяльності дитини.
З поняттям ЗНР тісно пов'язане поняття СЕНЗИТИВНИХ ПЕРІОДІВ РОЗВИТКУ. Це властиве певному віковому періоду оптимальної наявності умов для розвитку певних психічних властивостей і процесів. Передчасне або запізніле стосовно сензитивного періоду навчання може виявитися неефективним, таким, що несприятливо позначається на розвитку психіки.
Дитячий вік сензитивний до формування сенсомоторики й емоційної установки людини стосовно навколишнього світу.
Раннє дитинство є сензитивним періодом для розвитку мови і засвоєння способів використання предметів, тобто, їхніх значень.
Дошкільне дитинство сензитивне для розвитку фантазії, відносин з іншими та ставлення до себе.
Молодший шкільний вік сензитивний до навчальної діяльності, до формування довільності психічних процесів.
Підлітки сензитивні до формування уявлень про власну особистість, до самовдосконалення, до встановлення глибоких дружніх відносин з однолітками, до діяльності, у якій вони можуть ствердити себе.
Старші школярі сензитивні до освоєння власного внутрішнього світу. Старшим школярам властива не помітна ззовні, але величезна внутрішня робота: пошуки перспективи життєвого шляху, розвиток почуття відповідальності та прагнення керувати собою, збагачення емоційної сфери.
Індивідуальний розвиток психічних процесів і властивостей буде протікати тим більш успішно, чим більше можливостей для нього одержить дитина у відповідний сензитивний період.
Назва рівня віддзеркалення
Особливості психічного віддзеркалення
Будова нервової системи
Представники тваринного світу
1. Стадія елементарної сенсорної психіки
А. Нижчий рівень
  Примітивні елементи чутливості, розвинена дратує
  Дифузна (або сітчаста)
  Прості (амеба)
 
Б. Вищий рівень
  Наявність відчуттів, здібність до формування елементарних умовних рефлексів
  Гангліозна (або вузлова)
  Кільчасті черв'яки, брюхоногі молюски (равлики)
 
2. Стадія перцептивної психіки
А. Низький рівень
  Віддзеркалення зовнішньої дійсності у формі образів предметів. Об'єднання властивостей в цілісний образ речі.
  Трубчаста
  Риби, членистоногі, головоногі молюски, деякі комахи
 
Б. Вищий рівень
  Складання певної картини світу. Елементарні форми мислення, здібність до навчання.
  Збільшення головного мозку, поява кори головного мозку
  Вищі хребетні, тобто птахи і деякі ссавці
 
В.Найвищий рівень
  Образний характер сприйняття зовнішнього світу. Навчання, дослідницька діяльність, створення примітивних знарядь праці, гнучкість мислення
  Розвинена кора головного мозку, збільшення лобових доль.
  Мавпи і дельфіни
 
Подальший|дальший| розвиток психіки відбувається|походить| на рівні свідомості. Представник – людина.

Приложенные файлы

  • docx 26695518
    Размер файла: 51 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий