Програма стажування ДСБЕЗ


МВС УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник
ГУМВС України у
Львівській області
генерал-майор міліції

_________________О.В. Рудяк
ЗАТВЕРДЖУЮ
Ректор
Львівського державного
університету внутрішніх справ
доктор юридичних наук, професор,
генерал-лейтенант міліції

_____________ М.М. Цимбалюк









стажування на посаді оперативного уповноваженого підрозділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю та методичні рекомендації для курсантів 4-го курсу
факультету з підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції Львівського державного університету внутрішніх справ




Спеціальність 6.030401 «Правознавство»
Спеціалізація ДСБЕЗ










Львів 2013




























Програма стажування на посаді оперативного уповноваженого підрозділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю та методичні рекомендації для курсантів 4-го курсу факультету з підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції Львівського державного університету внутрішніх справ / укладачі: А.В. Баб’як , Л.Ф. Гула, І.В. Красницький, О.Г. Рибак. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013 – 75 с.


( Баб'як А.В., Гула Л.Ф., Красницький І.В., Рибак О.Г., 2013
© Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013

І. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ
1. Мета та завдання стажування
Програма визначає порядок організації стажування курсантів Львівського державного університету внутрішніх справ (далі–ЛьвДУВС) у підрозділах кримінальної міліції.
Стажування курсантів 4-го курсу факультету з підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції ЛьвДУВС на посаді оперативного уповноваженого підрозділу державної служби боротьби з економічними злочинами (далі – ДСБЕЗ) передбачає набуття практичних навичок роботи в підрозділах ДСБЕЗ на вказаній посаді.
Програма стажування курантів 4-го курсу факультету з підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції ЛьвДУВС на посаді оперативного уповноваженого підрозділу ДСБЕЗ (далі–Програма) підготовлена відповідно до Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про міліцію», Положення про проведення стажування студентів вищих навчальних закладів України, затвердженого наказом МОН України від 08.04.1993 року № 93, зі змінами і доповненнями внесеними наказом МОН України від 20.12.1994 року № 351, Положення про практичну підготовку курсантів ВНЗ МВС України, затвердженого наказом МВС України від 25.01.2008 року № 30.
Стажування курсантів є складовою підготовки фахівців, обов’язковим компонентом освітньо-професійної програми для здобуття відповідного кваліфікаційного рівня.
Мета стажування. Стажування на посаді оперативного уповноваженого підрозділу ДСБЕЗ є завершальним етапом теоретичного вивчення навчальних дисциплін «Оперативно-розшукова діяльність», «Організація і тактика протидії злочинам у сфері економіки». Стажування проводиться з метою підготовки майбутніх спеціалістів до самостійного виконання службових обов’язків. Стажування призначене для максимального прискорення ознайомлення курсантів з роботою підрозділів ДСБЕЗ загалом та оперативного уповноваженого ДСБЕЗ зокрема.
Завдання стажування
1. Ознайомлення з організацією діяльності підрозділу ДСБЕЗ та оперативною обстановкою на території обслуговування.
1.1. Курсант повинен ознайомитися з:
оперативною обстановкою на території обслуговування;
структурою підрозділів ДСБЕЗ та їх місцем у системі МВС України;
обов’язками та правами працівників підрозділів ДСБЕЗ;
завданнями підрозділів ДСБЕЗ;
порядком внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань;

виконання доручень слідчого, прокурора щодо здійснення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні.

1.2. Курсант повинен набути вмінь:
планувати роботу;
взаємодії з іншими службами ОВС, правоохоронними та контролюючими органами, громадськими організаціями;
здійснювати першочергові заходи з перевірки інформації щодо злочинів у сфері економіки.

2. Ознайомлення з організацією роботи ДСБЕЗ у сфері попередження, виявлення та припинення злочинів.

2.1. Курсант повинен вивчити:
оперативно-розшукову характеристику злочинів, віднесених до компетенції ДСБЕЗ;
завдання, систему, структуру, компетенцію та загальні положення організації діяльності підрозділів ДСБЕЗ;
тактичні прийоми попередження та припинення злочинів;
підстави для проведення оперативно-розшукової діяльності підрозділами ДСБЕЗ;
підстави та порядок виконання доручень слідчого, прокурора щодо здійснення слідчих (розшукових) дії та негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні.

2.2. Курсант повинен набути вмінь:
виявляти осіб, котрі причетні до вчинення економічних злочинів, здійснювати невідкладні оперативно-розшукові заходи щодо фіксації слідів злочинів (предметів, документів тощо);
виявляти осіб, що становлять оперативний інтерес, та порядку постановки їх на профілактичний облік;
використовувати основні практичні прийоми припинення задуманих та підготовлюваних злочинів у сфері економіки;
використовувати обліки ОВС у попередженні та припиненні економічних злочинів;
документувати злочинні дії осіб (за оперативно-розшуковими справами) у сфері фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій;
вміти виконати доручення слідчого, прокурора щодо здійснення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні;
складати відповідні документи за результатами використання оперативно-розшукових сил, засобів та методів ОРД , а також за результатами здійснення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій у боротьбі зі злочинами у сфері економіки.

3. Ознайомлення з розшуковою роботою ДСБЕЗ.
3.1. Курсант повинен вивчити:
категорії осіб, які розшукуються підрозділами ДСБЕЗ;
організацію розшукової роботи в рамках державного, міждержавного та міжнародного розшуку, відмінність та особливості роботи;
завдання, які вирішуються у процесі розшукової роботи;
сучасну організацію, систему, суб’єктів і об’єкти розшукової роботи;
розшукові заходи згідно з типовими планами «Сирена», «Грім», «Перехват».

3.2. Курсант повинен набути вмінь:
оформлення розшукових завдань, орієнтувань, виставлення облікових документів;
- планування розшукової роботи в рамках ОРС.

IІ. ОРГАНІЗАЦІЯ, ПРОВЕДЕННЯ І КЕРІВНИЦТВО СТАЖУВАННЯМ

Учасниками процесу організації та проведення стажування є:
керівництво ВНЗ – ректорат ЛьвДУВС, керівництво ФПФПКМ ЛьвДУВС;
керівники стажування від ВНЗ – науково-педагогічний персонал кафедри оперативно-розшукової діяльності та спеціальної техніки ФПФПКМ ЛьвДУВС та інших кафедр, які залучаються до організації та проведення стажування;
керівники органів внутрішніх справ, керівники підрозділів, у яких курсанти проходять стажування, та безпосередні керівники стажування від ОВС.
На весь період проведення стажування наказом ректора ЛьвДУВС призначаються керівники стажування з числа досвідчених осіб науково-педагогічного складу кафедри оперативно-розшукової діяльності та спеціальної техніки ФПФПКМ, а також інших кафедр ЛьвДУВС.
Організацію проведення стажування, контроль за її проходженням здійснюють ректорат ЛьвДУВС, керівництво ФПФПКМ та керівник ОВС (керівник територіального підрозділу ДСБЕЗ), у розпорядження яких направлені курсанти.

Ректорат ЛьвДУВС, керівництво ФПФПКМ забезпечує:
1) своєчасне прибуття курсантів для проходження стажування до ОВС та призначення керівників стажування;
розробку навчально-методичного забезпечення матеріалів для проведення стажування, методичних рекомендацій для керівників стажування та програм стажування курсантів;
завчасне інформування (не пізніше ніж за місяць до початку стажування) ОВС про терміни проведення стажування та кількісний склад курсантів, направлення переліку питань для проведення вхідного/вихідного контролів знань;
проведення інструктажів із курсантами, які направляються для проходження стажування;
надання курсантам програми проходження стажування, методичних рекомендацій щодо стажування в ОВС, до яких в обов’язковому порядку включаються витяги з Положення, правил застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, витягів із Законів України «Про міліцію», «Про засади запобігання та протидії корупції» тощо;
проведення всіх організаційних заходів перед виїздом курсантів на стажування та здійснення контролю за прибуттям практикантів до ОВС для його проходження;
ознайомлення практикантів із системою інформування про хід проходження стажування та забезпечення контролю за виконанням ними планів стажування, веденням щоденників стажування, дотриманням визначеного розпорядку дня, своєчасністю підготовки ними необхідної звітної документації;
проведення інструктажів з відповідальними особами ОВС, до яких направляються курсанти для проходження стажування.

Керівники стажування від ЛьвДУВС:
здійснюють контроль за організацією та проходженням стажування курсантами в органах і підрозділах внутрішніх справ та мають право отримувати витяги з наказів про її організацію;
ознайомлюватися з планами стажування, веденням щоденників і надають вказівки та рекомендації щодо внесення до них змін і доповнень відповідно до Програми стажування;
мають право виявляти і вживати заходів для усунення недоліків в організації стажування та вносити пропозиції керівництву ОВС щодо їх усунення;
мають право вивчати умови організації та проведення стажування курсантів, бути присутніми при проведенні інструктажів та доведенні заходів безпеки, спостерігати за виконанням ними практичних дій;
можуть брати участь у підведенні підсумків несення служби (виконання практичних дій) курсантами;
мають право вносити пропозиції керівництву відповідних ОВС щодо заохочення керівників стажування з числа працівників ОВС;
мають право отримувати інформацію у відповідних ОВС про роботу молодих фахівців-випускників ВНЗ у регіоні.

Керівники органів внутрішніх справ, куди скеровані курсанти на стажування:
визначають конкретні підрозділи і служби за напрямом, спеціальністю (спеціалізацією) курсантів, які прибувають на стажування, створюють належні умови для її проведення;
призначають наказом безпосередніх керівників стажування з числа осіб, рекомендованих керівництвом підрозділу, у якому планується проведення стажування. Цим же наказом закріпляють курсантів за керівниками стажування (не більше трьох курсантів за одним працівником). Копію наказу в семиденний термін направляють до ВНЗ;
забезпечують своєчасне інформування керівників підрозділів, до яких курсанти розподілені для проходження стажування, про її терміни, мету та порядок організації і проведення;
організовують своєчасне оформлення і видачу курсантам на період стажування вкладишів до службового посвідчення, що підтверджують виконання обов’язків на конкретній посаді (додаток 3);
організовують проведення вхідного/вихідного контролю знань практикантів до початку стажування та перед його захистом згідно з питаннями, що розроблені ВНЗ, та відповідно до вимог програм стажування і функціональних обов’язків за посадою, на якій вона проводиться;
здійснюють постійний контроль за організацією та проведенням стажування, можуть готувати пропозиції щодо її вдосконалення; підводять підсумки та аналізують результати стажування з обов’язковим виставленням загальної оцінки. Копії підсумкових матеріалів направляють до ЛьвДУВС;
вживають заходів щодо забезпечення належних умов праці та побуту курсантів під час проходження стажування;
припиняють проходження стажування та відряджають курсанта до ЛьвДУВС (із письмовим повідомленням) у разі систематичного невиконання ним плану, недбалого ставлення до виконання службових обов’язків або грубого порушення службової дисципліни.

Керівники підрозділів ДСБЕЗ, у яких курсанти проходять стажування, зобов’язані:
забезпечити створення належних умов для виконання програм, планів проходження стажування у повному обсязі та контроль за їх реалізацією;
призначити керівників стажування з числа найбільш підготовлених працівників, які мають відповідний кваліфікаційний рівень, достатній практичний досвід роботи, високі ділові та моральні якості;
представити курсантів особовому складу підрозділу, роз’яснити їх правовий статус;
провести інструктажі з курсантами, ознайомити їх з оперативною обстановкою, завданнями і функціями підрозділу ДСБЕЗ, його структурою, внутрішнім розпорядком, заходами особистої безпеки та правилами безпеки праці, умовами використання і застосування спецзасобів тощо;
проводити виховну роботу з курсантами;
забезпечити курсантів робочими місцями, службовими бланками, літературою тощо, за можливості створити для них необхідні житлово-побутові умови (забезпечити житлом, медичним обслуговуванням та харчуванням);
передбачати під час формування розпорядку робочого дня курсантів час для роботи з нормативно-правовими актами (2-3 години на тиждень);
щотижнево розглядати питання організації та проведення стажування курсантів на оперативних нарадах, надавати їм допомогу у виконанні завдань, передбачених програмою стажування, готувати пропозиції щодо її вдосконалення;
контролювати виконання вимог програми стажування курсантами, планів стажування у повному обсязі;
погоджувати та надавати на затвердження керівництву відповідного ОВС звіти про підсумки проходження стажування (копію звіту після затвердження надсилати до ВНЗ);
затверджувати характеристики на курсантів;
розробляти за узгодженням з керівництвом ОВС розпорядок дня курсантів, які проходять стажування.

Керівники стажування від (підрозділу ДСБЕЗ) ОВС зобов’язані:
ознайомити курсантів з оперативною обстановкою на дільниці (об’єкті, у регіоні), характером і особливостями роботи;
здійснювати практичне навчання відповідно до програми стажування та плану проходження стажування, при цьому проводити роботу, спрямовану на формування у курсантів навичок і вмінь, що необхідні для успішного виконання поставлених завдань;
вести щоденний облік та давати оцінку роботі практиканта, контролювати виконання плану проходження стажування, дотримання внутрішнього розпорядку, ведення щоденників тощо;
вивчати рівень підготовки, ділові та моральні якості курсантів, їх ставлення до роботи;
узагальнювати підсумки стажування та подавати звіти на погодження відповідним керівникам підрозділів внутрішніх справ;
складати характеристики на курсантів, затверджувати їх у керівництва підрозділу внутрішніх справ (не пізніше ніж за три дні до закінчення стажування).

Обов’язки викладачів-керівників стажування:
проводити інструктажі з працівниками ОВС – безпосередніми керівниками стажування та керівниками ОВС від базового органу;
здійснювати контроль за виконанням курсантами програми та індивідуальних планів стажування, веденням щоденника;
вивчати та систематизувати досвід роботи випускників Львівського державного університету внутрішніх справ, які проходять службу в підрозділах;
ознайомлюватися з місцем проживання курсантів та їх побутовими умовами.

Права викладачів - керівників стажування:
ознайомлюватися з планом стажування;
усувати недоліки в організації і проведенні стажування;
вносити пропозиції щодо заохочення керівників стажування з числа працівників ОВС;
бути присутнім та приймати участь в обговоренні результатів роботи, пов’язаної з виконанням навчальної програми курсантами.

Курсанти зобов’язані:
своєчасно прибути для проходження стажування до відповідного ОВС;
виконувати передбачені програмою стажування завдання у визначені терміни та скласти план роботи, який затвердити у керівника;
дотримуватись заходів особистої безпеки, правил охорони праці, техніки безпеки, встановленого розпорядку дня;
під час стажування чітко спланувати свою роботу, скласти індивідуальний план проходження стажування, ретельно та якісно проводити кожний із заходів, сумлінно виконувати службові доручення, щоденно вести облік проведених заходів, про що робити відмітки у щоденнику стажування, бути бездоганним в своїй поведінці, взірцем високої дисциплінованості, мати зразковий зовнішній вигляд;
ознайомлюватися з нормативно-правовими актами, інструкціями, оглядами, методичними та аналітичними документами, що стосуються діяльності ОВС, формами і методами роботи працівників. Засвоїти функціональні обов’язки за посадою, на якій проходять стажування;
виконувати розпорядок дня, встановлений у підрозділі за місцем проходження стажування, дотримуватися дисципліни і правил, які діють у місці його проходження;
вести щоденник, щоденно звітувати безпосередньому керівникові стажування про виконану роботу;
систематично підтримувати зв’язок із керівником стажування з числа науково-педагогічного складу ЛьвДУВС, повідомляти про недоліки в організації стажування;
відвідувати заняття зі службової та спеціальної підготовки;
підготувати звіт про підсумки проведення стажування за встановленою формою та подати його на погодження та затвердження. Оформити інші документи, які необхідно подати до захисту стажування.

Курсанти мають право:
ознайомлюватися з усіма службовими документами в обсязі завдань, визначених програмою стажування та планами проходження стажування;
підписувати від свого імені підготовлені за дорученням безпосереднього керівника стажування документи;
за згодою безпосереднього керівника стажування користуватися технічними та іншими засобами, наявними у відповідному ОВС;
надавати пропозиції керівництву ОВС та ВНЗ щодо вдосконалення організації та проведення стажування, а також діяльності практичних підрозділів;
повідомляти керівництво ВНЗ у випадках порушень вимог чинного законодавства України, нормативно-правових актів МВС та МОНМС, цього Положення, з боку керівництва ОВС за місцем проходження стажування.
Суворо забороняється залучати курсантів до виконання завдань, не передбачених цією Програмою, а також переміщати їх з одного підрозділу до іншого без погодження з ректоратом ЛьвДУВС.
Також забороняється залучати курсантів до завдань, виконання яких пов’язане з ризиком для життя і здоров’я або може призвести до неправомірних дій через їх недостатню фахову підготовленість.

III. ПОРЯДОК ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ СТАЖУВАННЯ ТА ОФОРМЛЕННЯ ЗВІТНИХ ДОКУМЕНТІВ

Документацією стажування є:
- індивідуальний план стажування;
щоденник стажування;
звіт за результатами стажування;
затверджений начальником ОВС відгук-характеристика керівника стажування, обов’язковим реквізитом якого є гербова печатка відповідного підрозділу;
всі документи щодо проходження стажування курсантами 4-го курсу мають бути оформлені одним архівом (звичайні, без грифу таємно).
Для повноти, змістовності й результативності виконання програми курсанти ведуть щоденники стажування (прошиті, пронумеровані зошити обсягом не менше 40 арк.). Щоденник ведеться впродовж усього строку, в ньому відображаються організаційні, оперативно-пошукові дії, у яких бере участь практикант щодня. Щоденник стажування має титульну сторінку, на якій вказується назва навчального закладу, факультету, кафедри; посада, на якій він проходить стажування (оперуповноваженого ДСБЕЗ), прізвище, ім’я, по батькові курсанта, місто та рік (додаток 2).
У першій частині щоденника фіксується планування роботи курсанта. Планування своєї роботи курсант здійснює щоденно на підставі програми стажування. У плані вказуються заходи до виконання, відмітка про виконання та підпис безпосереднього керівника стажування. Затверджує план керівник стажування від ОВС (продовження додатку 2).
У другій половині щоденника курсант фіксує інформацію про хід виконання запланованих заходів, а також інформацію про виконання позапланових заходів.
Планування своєї роботи курсант здійснює щоденно на підставі програми стажування з розрахунку на весь період її проходження. У плані вказуються заходи до виконання, відмітка про виконання та підпис безпосереднього керівника стажування. Затверджує план керівник стажування від ОВС (продовження додатку 1).
На час проходження стажування курсантам оформлюються та видаються вкладиші до посвідчення особи, які підтверджують, що вони є оперативними уповноваженими ДСБЕЗ (додаток 3). До вкладиша вносять такі дані: серію та номер посвідчення, особові дані курсантів, строк, до якого діє вкладиш, посаду, прізвище; вкладиш підписує начальник ОВС, він скріплюється печаткою. Без пред’явлення службового посвідчення вкладиш вважається недійсним.
Після закінчення стажування складається звіт, який затверджується начальником ОВС (додаток 4) та відгук-характеристика (додаток 5).
У відгуку-характеристиці мають знайти відображення обсяг та якість виконання програми стажування й плану проходження стажування, рівень підготовленості слухача чи курсанта до виконання службових обов’язків і вміння реалізувати набуті знання на практиці; наявність навичок тактично правильно застосовувати спеціальні й технічні засоби, дотримуватися заходів особистої безпеки, складати службові документи; особисті морально-вольові якості, дисциплінованість, старанність; професійний рівень розвитку; ставлення до роботи загалом та підсумкова оцінка за стажування. Характеристики направляються до ВНЗ і долучаються до особових справ курсантів.
У кінці стажування курсант готує звіт, у якому вказує підсумки стажування. У звіті необхідно вказати назву підрозділу ДСБЕЗ, у якому курсант проходив стажування, результати виконання завдань стажування та досягнення її мети (що конкретно виконувалось, які необхідні уміння та навички були набуті під час практики). Крім того, можуть висловлюватися пропозиції щодо вдосконалення навчально-виховного процесу та заходи щодо оптимізації стажування у підрозділах ДСБЕЗ, труднощі та недоліки, які мали місце під час її проходження.
У документах стажування СУВОРО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ вказувати дані, які можуть призвести до розголошення таємниці та зашкодити проведенню оперативно-розшукової діяльності або виконанню завдань підрозділу ДСБЕЗ. Зазначається виключно формулювання заходу відповідно до вимог Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», відомчих нормативних документів МВС України.

IV. ЗАХИСТ РЕЗУЛЬТАТІВ СТАЖУВАННЯ
Після закінчення стажування курсанти подають до комісії із захисту стажування навчального закладу такі документи:
індивідуальний план стажування (з відмітками про виконання запланованих заходів);
щоденник стажування;
звіт за результатами стажування затверджений начальником ОВС;
відгук-характеристику керівника стажування.
Всі документи щодо проходження стажування курсанти 4-го курсу оформляють і представляють одним архівом (звичайні, без грифу таємно).
Результати проходження стажування оцінюються комісіями з огляду на попереднє вивчення звітних матеріалів, висновків керівників ОВС, у яких проходило стажування, доповідей курсантів та їх відповідей на поставлені запитання.
За підсумками захисту стажування курсанту виставляється оцінка, яка вноситься до залікової книжки, екзаменаційної відомості та у додаток до диплома.
Результати захисту стажування відображаються в атестаціях курсантів. Підсумки проходження стажування фіксуються в особових справах випускників.


Начальник кафедри
оперативно-розшукової діяльності
та спеціальної техніки факультету
з підготовки фахівців для підрозділів
кримінальної міліції
кандидат юридичних наук, доцент
підполковник міліції А.В. Баб’як


ПОГОДЖЕНО
Начальник факультету з підготовки фахівців
для підрозділів кримінальної міліції
кандидат юридичних наук, доцент
підполковник міліції
І.В. Красницький

V. ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ
вхідного/вихідного контролю знань курсантів у процесі проходження та захисту стажування в оперативних підрозділах по лінії ДСБЕЗ

Структура підрозділів ДСБЕЗ, їх права та обов’язки.
Призначення обліків ОВС, що використовуються в ОРД.
Використання методів оперативно-розшукової діяльності і їх роль у боротьбі зі злочинністю.
Застосування заходів оперативно-розшукової діяльності і їх роль у боротьбі зі злочинністю.
Конспірація в оперативній роботі. Способи конспірації.
Сутність виявлення осіб та фактів, які становлять оперативний інтерес. Перелік кола осіб, які становлять оперативний інтерес. Первинні свідчення, джерела їх отримання і порядок перевірки.
Правова основа документування фактів і дій, які становлять оперативний інтерес, та їх суть.
Способи реалізації оперативно-розшукової інформації та її значення.
Оперативно-розшукова тактика і її завдання.
Види оперативно-розшукових планів, вимоги до них.
Поняття та зміст гарантій законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності оперативними підрозділами органів внутрішніх справ.
Організація виявлення та припинення злочинів по лінії ДСБЕЗ.
Порядком внесення відомостей про кримінальні правопорушення до
Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Порядок виконання доручень слідчого, прокурора щодо здійснення слідчих (розшукових) дії та негласних слідчих (розшукових) дії в кримінальному провадженні.
Об’єктивні та суб’єктивні причини, які впливають на припинення злочинів по лінії ДСБЕЗ.
Особливості планування оперативно-розшукових заходів у процесі виявлення та припинення злочинів по лінії ДСБЕЗ.
Види контрольних заходів з боку начальника ОВС щодо виявлення та припинення злочинів по лінії ДСБЕЗ.
Оперативно-розшукові заходи щодо попередження, виявлення, та припинення злочинів у сфері інтелектуальної власності.
Оперативно-розшукові заходи щодо попередження, виявлення та припинення фальшивомонетництва.
Оперативно-розшукові заходи щодо попередження, виявлення та припинення:
хабарництва;
службових злочинів;
розкрадань власності;
злочинів у сфері незаконного виготовлення, зберігання, збуту або транспортування з метою збуту підакцизних товарів;
злочинів, пов’язаних із операціями з металобрухтом.
Порядок заведення справ контрольно-спосережного провадження.
Прокурорський нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю.
Судовий контроль за оперативно-розшуковою діяльністю.
Взаємодія підрозділів ДСБЕЗ з іншими державними органами.
Організація проведення перевірки суб’єкта підприємницької діяльності.
Дії оперативного працівника в разі відмови суб’єкта підприємницької діяльності виконувати вимоги працівника міліції.
Порядок призначення і проведення ревізії, інвентаризації.
Правила роботи із таємними документами в підрозділі ОВС.
Роль громадськості у проведенні оперативно-розшукових заходів.
Порядок оформлення направлень на перевірку суб’єктів підприємницької діяльності.
Оформлення запитів на отримання інформації, яка містить комерційну чи банківську таємниці.
Порядок відвідування жилих приміщень громадян, приміщень підприємств, установ, організацій.
VI. ДОКУМЕНТАЦІЯ СТАЖУВАННЯ
(ВЗІРЦІ ДОКУМЕНТІВ)
Додаток 1
ЗАТВЕРДЖУЮ
Керівник підрозділу
__________________________________________
(посада)
__________________________________________
(звання)
__________________________________________
(підпис) (ініціали, прізвище)
__________________________________________
(дата)

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПЛАН
проходження стажування курсантом

(№ групи, найменування факультету, ВНЗ)
в період з 28.01 до 10.05.2013 року
№ з/ п
Заходи
виконання
Відмітки
про виконання
































Курсант (слухач)
____________________ __________________ _____________________
(звання) (підпис) (ініціали, прізвище)
__________________
(дата)
ПОГОДЖЕНО
Керівник стажування
__________________________________________
(посада)
__________________________________________
(звання)
__________________________________________
(підпис) (ініціали, прізвище)
__________________________________________
(дата)
Додаток 2

__________________________________________________________________________
(назва ВНЗ)
___________________________________________________________________________
(найменування інституту (факультету)
____________________________________________________________________________
(назва кафедри)
ЩОДЕННИК
стажування
на посаді оперативного уповноваженого
підрозділу ДСБЕЗ
курсанта ___ навчальної групи
факультету з підготовки фахівців для підрозділів
кримінальної міліції
Львівського державного університету внутрішніх справ
_________________________ _______________________
(спеціальне звання) (прізвище, ініціали)
















(місто, рік)




Продовження додатка 2

ІНФОРМАЦІЯ
про виконання стажування

Дата
Зміст роботи



















Курсант (слухач)
____________________ __________________ _____________________
(звання) (підпис) (ініціали, прізвище)
__________________
(дата)

Примітка:
1. Керуючись програмою стажування, у щоденнику курсант планує виконання робіт під час проходження стажування та затверджує його в безпосереднього керівника стажування.
2. У розділі «Інформація про виконання стажування» у хронологічному порядку зазначається:
– особисто виконана робота;
– позитивний досвід роботи працівників органу (підрозділу) внутрішніх справ;
– труднощі й недоліки, що мали місце під час проходження стажування;
– статистичні дані, цікаві з точки зору вивчення предмета;
– висновки та пропозиції щодо поліпшення діяльності органів (підрозділів) внутрішніх справ.
Вказані дані дадуть можливість якісно підготувати як звіт курсантові так і відгук-характеристику керівникові стажування.
Щоденник стажування повинен бути відповідним чином оформлений (затверджений, пронумерований, прошитий).



Додаток 3

ВКЛАДИШ
до посвідчення особи №______________________________________________
Курсант_____________________________________________________________
(спеціальне звання, прізвище, ім’я, по батькові)

проходить стажування у посаді_________________________________________
(назва посади і підрозділу внутрішніх справ)

Дійсний до «_____»_________20_р.
при пред’явленні службового посвідчення №_________________

Керівник кадрового підрозділу ОВС
___________________________________
___________________________________
________________________________ __________ _____________
підрозділ підпис ініціали, прізвище

(дата)
М.П.











Додаток 4

ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник ОВС
__________________________
(посада, звання)
__________________________
(місце гербової печатки підрозділу)
«____»______________20__ р.

З В І Т
про підсумки стажування у посаді оперативного уповноваженого підрозділу ДСБЕЗ

курсанта________________________________________________________
навчальної групи
факультету з підготовки фахівців
для підрозділів кримінальної міліції
Львівського державного університету внутрішніх справ

(Викладається зміст і обсяг виконання плану стажування)

Курсант
____________________ __________________ _____________________
(посада, звання) (підпис) (ініціали, прізвище)
__________________
(дата)

Безпосередній керівник стажування
____________________ __________________ _____________________
(посада, звання) (підпис) (ініціали, прізвище)
__________________
(дата)

ПОГОДЖЕНО
Керівник ДСБЕЗ, де курсант проходив стажування __________________ _____________________ ___________________
(посада, звання) (підпис) (ініціали, прізвище)
__________________
(дата)




Продовження додатка 4

Зауваження осіб, які перевіряли проходження стажування __________________________________________________________________
________________
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·_______
__________________________________________________________________
__________________________________________________________________

Підписи осіб, які перевіряли проходження стажування
___________________ ___________________ _____________________
(посада, звання) (підпис) (ініціали, прізвище)
__________________
(дата)



Захищено з оцінкою___________________________________________________

Підписи голови та членів комісії
____________________ __________________ _____________________
(посада, звання) (підпис) (ініціали, прізвище)
__________________
(дата)
____________________ __________________ _____________________
(посада, звання) (підпис) (ініціали, прізвище)
__________________
(дата)

Продовження додатка 4

Порядок складання звіту про проходження стажування у посаді оперативного уповноваженого підрозділу ДСБЕЗ:
У звіті зазначається:
назва райвідділу, підрозділу міліції, їх коротка характеристика;
підсумки виконання програми стажування та індивідуального завдання кафедри (що конкретно зроблено; що вивчено; узагальнено; відпрацьовано практично);
думки про результати стажування;
висновки щодо позитивних моментів організації та проходження стажування;
труднощі і недоліки, які були на період проходження стажування, недостатність знань, отриманих під час навчання;
пропозиції щодо удосконалення навчального процесу та поліпшення організації стажування в органах внутрішніх справ.

До звіту також додаються матеріали, що були підготовлені курсантом протягом проходження стажування.

Звіт повинен бути відповідним чином оформлений (затверджений, пронумерований, прошитий).


















Додаток 5

ЗАТВЕРДЖУЮ
_________________________
_________________________
_________________________
_________________________
«____»______________20__р.
(місце гербової печатки підрозділу)

Відгук-характеристика
на
Курсанта____________________________________________________________
(посада, звання, прізвище)
У характеристиці мають знайти відображення:
розуміння курсантом задач, які стоять перед ОВС в сучасних умовах;
якість виконання програми стажування;
знання нормативних актів і вміння застосовувати їх на практиці;
організаторські здібності;
вміння планувати роботу, розробляти процесуальні документи;
морально-вольові якості, дисциплінованість, самостійність в рішеннях;
витримка, тактовність, загальний рівень культури;
підготовленість до практичної діяльності;
оцінка за стажування (за п’ятибальною системою).




Керівник стажування ________________
____________________________
____________________________
«_____»_______________20____ р.


VII. МЕТОДИЧІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ВИТЯГИ З НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Під час проходження стажування курсанти керуються основними нормативно-правовими актами, які викладені нижче та настановами керівника стажування



ВИТЯГИ З НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №4. – Ст. 20.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Міліція в Україні
Міліція в Україні – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Стаття 2. Основні завдання міліції
Основними завданнями міліція є:
забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;
запобігання правопорушенням та їх припинення;
...
виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;
...
захист власності від злочинних посягань;
виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;
...
Стаття 3. Принципи діяльності міліції
Діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.
...
Стаття 6. Сприяння державних органів, громадських об’єднань, трудових колективів і громадян у виконанні завдань міліції
Державні органи, громадські об’єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов’язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю.
Міліція має право для виконання покладених на неї завдань залучати громадян за їх згодою до співробітництва у порядку, встановленому законами, що регулюють профілактичну та оперативно-розшукову діяльність. Примусове залучення громадян до співробітництва з міліцією забороняється.
...
Розділ II. ОБОВ’ЯЗКИ І ПРАВА МІЛІЦІЇ
Стаття 10. Основні обов’язки міліції
...
2) виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;
...
9) розшукувати осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством;
...
25) забезпечувати у порядку, встановленому законодавством України, безпеку осіб, взятих під захист, у разі надходження від них заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про загрозу їх життю, здоров’ю, житлу чи майну;
...
Працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов’язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

Стаття 11. Права міліції
Міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право:
...
5) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях:
– осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються від дізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання кримінального покарання, – на строки і в порядку, передбачені законом;
– осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, на строк, встановлений органом попереднього розслідування, прокурором, судом, але не більше десяти діб;
...
10) здійснювати на підставах і в порядку, встановлених законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-, кіно-, відеозйомку і звукозапис, прослухування телефонних розмов з метою розкриття злочинів;
12) проводити кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб попередження протиправних дій та розкриття правопорушень;
13) вести профілактичний облік правопорушників, криміналістичний та оперативний облік в обсязі, структурі й порядку, що визначаються завданнями, покладеними на міліцію цим Законом;
29) матеріально і морально заохочувати громадян, які подають допомогу в охороні правопорядку та боротьбі із злочинністю;
...
31) видавати у разі наявності небезпеки для життя і здоров’я особам, взятим під захист, відповідно до чинного законодавства зброю, спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про небезпеку.
При здійсненні заходів із запобігання, виявлення і розкриття злочинів у сфері податкового законодавства права, передбачені цією статтею, надаються виключно органам податкової міліції у межах їх компетенції.

Розділ V. ПРАВОВИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ

Стаття 25. Відповідальність працівників міліції
Працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.
При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов’язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися.
Працівник міліції, який виконує свої обов’язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави.
Дії працівника міліції можуть бути оскаржені у встановленому порядку до органів внутрішніх справ, суду або прокурору.
Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов’язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Розділ VI. КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ МІЛІЦІЇ

Стаття 27. Нагляд за додержанням законності у діяльності міліції
Нагляд за додержанням законно міліції здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.

Розділ ІІІ. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ, СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ І ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ

Стаття 12. Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.
Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених Законом України «Про міліцію».
Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції.
Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору.
У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян. При завданні шкоди міліція забезпечує подання необхідної допомоги потерпілим в найкоротший строк.
Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів примусу працівник міліції рапортом доводить до відома безпосереднього начальника.
Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування фізичного впливу і спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування зброї працівник міліції зобов’язаний негайно і письмово повідомити своєму начальникові для сповіщення прокуророві.
Перевищення повноважень по застосуванню сили, в тому числі спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Стаття 13. Застосування заходів фізичного впливу
Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на неї обов’язків.

Стаття 14. Застосування спеціальних засобів
Працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв’язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби, а також використовувати службових собак у таких випадках:
1) для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю;
2) для припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку;
3) для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захоплення;
4) для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі;
5) для припинення масового захоплення землі та інших дій*, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльності населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров’я людей;
6) для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов’язки по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю;
7) для звільнення заложників.
Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника.
Повний перелік спеціальних засобів, а також правила їх застосування встановлюються Кабінетом Міністрів України за висновком Міністерства охорони здоров’я України і Генеральної прокуратури України і публікуються в засобах масової інформації.

Стаття 15. Застосування вогнепальної зброї
Працівники міліції як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках;
1) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здоров’ю, а також звільнення заложників;
2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім’ї, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека.
3) для відбиття нападу на охоронювані об’єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;
4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;
5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівника міліції.
6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або працівника міліції.
Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи. Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю громадян або працівника міліції.
Працівник міліції має право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосування. Спроби особи, яка затримується працівником міліції з оголеною вогнепальною зброєю, наблизитися до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутися до його зброї, дають працівникові міліції право застосовувати вогнепальну зброю згідно з цим Законом.

Стаття 15-1. Гарантії особистої безпеки озброєного працівника міліції
Працівник міліції має право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосування. При затриманні злочинців чи правопорушників або осіб, яких працівник міліції запідозрив у скоєні злочинів чи правопорушень, а також при перевірці документів у підозрілих осіб, працівник міліції може привести у готовність вогнепальну зброю, що є попередженням про можливість її застосування.
Спроба особи, яка затримується працівником міліції із вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутись до зброї, дають працівникові міліції право застосувати вогнепальну зброю.







Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Прокурорський нагляд за додержанням законів в Україні
Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
...
Стаття 5. Функції прокуратури
Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції:
...
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
...

Глава 2. НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ
ОРГАНАМИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ДІЗНАННЯ, ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО

Стаття 29. Предмет нагляду
Предметом нагляду є додержання законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
Нагляд має своїм завданням сприяти:
1) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;
2) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;
3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;
5) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.
Здійснюючи нагляд, прокурор вживає заходів до узгодження дій правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю.
Стаття 30. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство
Прокурор вживає заходів до того, щоб органи дізнання і попереднього слідства:
1) додержували передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочин)’, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічних засобів, припинення та закриття справ, а також Додержували строків провадження слідства та тримання під вартою;
2) при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне і об’єктивне дослідження всіх обставин справи, з’ясовували обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом’якшують і обтяжують його відповідальність;
3) виявляли причини вчинення злочинів і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення.
Прокурор має право в необхідних випадках доручати керівникам органів попереднього слідства, дізнання, внутрішніх справ, національної безпеки проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону та забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки злочину.
...

Стаття 32. Обов’язковість вказівок прокурора
Вказівки прокурора, його заступника органам, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство щодо порушення кримінальних справ і провадження розслідування, які даються відповідно до кримінально-процесуального законодавства, є обов’язковими для цих органів.
Про засади запобігання і протидії корупції: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 40. – Ст. 404.

Цей Закон визначає основні засади запобігання і протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
безпосереднє підпорядкування - відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням;
близькі особи - подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 4 цього Закону;
конфлікт інтересів - суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень;
корупційне правопорушення - умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність;
корупція – використання особою, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей;
неправомірна вигода – грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову;
члени сім'ї – особи, які перебувають у шлюбі, їхні діти, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Стаття 2. Законодавство у сфері запобігання і протидії корупції
1. Відносини, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції, регулюються цим Законом, іншими законами і міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.
2. Дія цього Закону та передбачені ним обмеження поширюються на всіх осіб, визначених суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення, у межах, установлених цим Законом.

Стаття 3. Основні принципи запобігання і протидії корупції
1. Діяльність із запобігання і протидії корупції ґрунтується на принципах:
верховенства права;
законності;
комплексного здійснення правових, політичних,соціально-економічних, інформаційних та інших заходів;пріоритетності запобіжних заходів;
невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень; відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
участі громадськості у заходах щодо запобігання і протидії корупції, державного захисту осіб, які надають допомогу у здійсненні таких заходів; забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, відшкодування збитків, шкоди, завданої корупційним правопорушенням.

Стаття 4. Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення
1. Суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем'єр-міністр України, Першийвіце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;
ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);
д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, особи начальницького складу податкової міліції;
е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;
є) члени Центральної виборчої комісії;
ж) посадові та службові особи інших органів державної влади;
2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках);
в) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному до судового;
г) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів;
3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;
4) посадові особи юридичних осіб, фізичні особи – у разі одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1, 2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.

Стаття 5. Суб'єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції
1. Президент України, Верховна Рада України, органи прокуратури України здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції в межах повноважень, визначених Конституцією України .
2. Органи державної влади здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції або беруть участь у їх здійсненні у межах повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами.
3. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції відповідно до Конституції і законів України, актів Президента України.
4. Координацію реалізації органами виконавчої влади визначеної Президентом України антикорупційної стратегії здійснює спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики, який утворюється Президентом України і діє відповідно до вимог, встановлених законом.
5. Спеціально уповноважені суб'єкти безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень (далі – спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції).
Спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції є органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом.
Координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють у межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.
6. Суб'єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках – у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері, є:
1) уповноважені підрозділи органів державної влади;
2) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;
3) підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові та службові особи, а також громадяни, об'єднання громадян за їх згодою.
7. Посадові і службові особи органів державної влади, посадові особи місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів зобов'язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб'єкт у сфері протидії корупції.

Розділ II ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЮ КОРУПЦІЇ
Стаття 6. Обмеження щодо використання службового становища
1. Особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:
1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);
2) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи;
3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;
4) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.

Стаття 7. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності
1. Особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється:
1) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;
2) входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
2. У разі якщо Конституцією і законами України для окремих посад встановлено спеціальні обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, то їх додержання забезпечується за спеціальними процедурами.
3. Обмеження, передбачені частиною першою цієї статті, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.
Стаття 8. Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв)
1. Особам, зазначеним у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб:
1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами; 2) якщо особа, яка дарує (здійснює) дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи.
2. Особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, можуть приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, – однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.
Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості дарунків (пожертв) не поширюється на дарунки (пожертви), які:
1) даруються (здійснюються) близькими особами;
2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.
3. Дарунки, одержані особами, зазначеними у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям, є відповідно державною або комунальною власністю і передаються органу, установі чи організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 9. Обмеження щодо роботи близьких осіб
1. Особи, зазначені у підпунктах "а", "в"-"ж" пункту 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам.
Особи, зазначені у підпунктах "а", "в"-"ж" пункту 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.
Положення абзаців першого та другого цієї частини не поширюються на:
1) народних засідателів і присяжних;
2) близьких осіб, які безпосередньо підпорядковані один одному у зв'язку з перебуванням кожного з них на виборній посаді;
3) осіб, які працюють у сільській місцевості, гірських населених пунктах;
4) осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту;
5) інших осіб, визначених законом.
2. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний строк.
Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.
У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
3. Особам, зазначеним у підпунктах "а", "в"-"ж" пункту 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону (крім народних засідателів і присяжних), забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та у будь-який інший спосіб впливати на прийняття такого рішення.

Стаття 10. Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування
1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, які звільнилися з посади або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення забороняється:
1) укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями незалежно від форми власності, якщо особи, зазначені в абзаці першому цієї частини, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій;
2) розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом;
3) представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали.

Стаття 11. Спеціальна перевірка щодо осіб,які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування
1. Стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (крім кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів), проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто.
Організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника (заступника керівника) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, на зайняття посади в якому претендує особа, крім випадків, установлених законом.
До проведення спеціальної перевірки залучаються спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції, а в разі потреби – інші центральні органи виконавчої влади.
2. Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (крім кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів), зокрема щодо:
1) притягнення особи до кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення, наявності судимості, її зняття, погашення;
2) факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за корупційні правопорушення;
3) достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру;
4) наявності в особи корпоративних прав;
5) стану здоров'я, освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.
3. Спеціальна перевірка проводиться у п'ятнадцятиденний строк за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади.
У разі ненадання особою такої згоди питання щодо призначення її на посаду не розглядається.
У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту подання претендентом на посаду неправдивих відомостей про себе посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду, а також протягом трьох робочих днів повідомляє про виявлений факт правоохоронні органи для реагування в установленому законом порядку, крім випадків, визначених законом. Рішення про відмову у призначенні (обранні) на посаду з підстави, зазначеної в абзаці третьому цієї частини, може бути оскаржено до суду.
Порядок організації проведення спеціальної перевірки затверджується Президентом України.
4. Для проведення спеціальної перевірки особа, яка претендує на зайняття посади, подає до відповідного органу:
1) письмову згоду на проведення спеціальної перевірки;
2) автобіографію;
3) копію документа, який посвідчує особу;
4) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону;
5) копії документів про освіту, вчені звання та наукові ступені;
6) медичну довідку про стан здоров'я за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України;
7) копію військового квитка (для військовослужбовців або військовозобов'язаних);
8) довідку про допуск до державної таємниці (у разі його наявності).
5. Після одержання письмової згоди особи, яка претендує на зайняття посади, на проведення спеціальної перевірки орган, на посаду в якому претендує особа, не пізніше наступного дня надсилає до відповідних органів державної влади, до компетенції яких належить проведення спеціальної перевірки відомостей, передбачених у частині другій цієї статті, запит про перевірку відомостей щодо особи, яка претендує на зайняття відповідної посади.
Запит підписує керівник органу, на посаду в якому претендує особа, а в разі його відсутності – особа, яка виконує обов'язки керівника, або один з його заступників відповідно до розподілу функціональних обов'язків.
До запиту додаються копії документів, зазначених у частині четвертій цієї статті.
6. Інформація про результати спеціальної перевірки, підписана керівником органу, що здійснював перевірку, а в разі його відсутності – особою, яка виконує його обов'язки, або заступником керівника органу відповідно до розподілу функціональних обов'язків, подається до органу, який надіслав відповідний запит, у семиденний строк з дати надходження запиту.
Орган, на посаду в якому претендує особа, на підставі одержаної інформації готує довідку про результати спеціальної перевірки.
Особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі незгоди з результатами перевірки можуть подавати зазначеним органам свої зауваження у письмовій формі.
7. Інформація про результати спеціальної перевірки та документи щодо її проведення є конфіденційними, якщо вони не містять відомостей, що становлять державну таємницю. Такі документи зберігаються в порядку, встановленому відповідно дозакону.

Стаття 12. Фінансовий контроль
1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.
Особи, які не мали можливості подати до 1 квітня за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік через перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною, через тимчасову непрацездатність, перебування за межами України, під вартою, подають таку декларацію за звітний рік до 31 грудня. Особи, які не подали декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік із зазначених причин і звільняються з цього місця роботи, зобов'язані подати таку декларацію до розірвання трудового договору.
2. Відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік Президента України, Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, голів та суддів вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України та його заступників, Голови Національного банку України, Голови Рахункової палати, Голови та членів Вищої ради юстиції, членів Центральної виборчої комісії, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівників інших органів державної влади та їх заступників, членів колегіальних органів державної влади (комісій, рад), керівників органів місцевого самоврядування та їх заступників, підлягають оприлюдненню протягом 30 днів з дня їх подання шляхом опублікування в офіційних друкованих виданнях відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
3. У разі відкриття особою, зазначеною в пункті 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, валютного рахунка в установі банку-нерезидента вона зобов'язана в десятиденний строк письмово повідомити про це орган державної податкової служби за місцем проживання із зазначенням номера рахунка і місцезнаходження банку-нерезидента.
4. Порядок зберігання документів і використання відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, та відомостей, передбачених частиною третьою цієї статті, затверджується Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог, встановлених законом.
5. Особа, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в пункті 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, до призначення або обрання на відповідну посаду подає в установленому законом порядку декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.

Стаття 13. Кодекси поведінки
1. Загальні вимоги до поведінки осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, якими вони зобов'язані керуватися під час виконання своїх службових повноважень, підстави та порядок притягнення до відповідальності за порушення цих вимог установлюються законом.
2. Законами та іншими нормативно-правовими актами, що визначають організацію і порядок діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, надання окремих видів державних послуг або порядок діяльності категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави, місцевого самоврядування, можуть установлюватися спеціальні вимоги щодо поведінки таких осіб.
3. Держава сприяє закріпленню норм професійної етики та інших вимог щодо здійснення окремих видів діяльності в кодексах поведінки підприємців, представників відповідних професій.

Стаття 14. Урегулювання конфлікту інтересів
1. Особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані:
1) уживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів;
2) повідомляти невідкладно безпосереднього керівника пронаявність конфлікту інтересів.
2. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначаютьповноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, порядок надання окремих видів державних послуг тапровадження інших видів діяльності, пов'язаних із виконаннямфункцій держави, місцевого самоврядування, мають передбачатипорядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів.

Стаття 15. Антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів
1. З метою виявлення у проектах нормативно-правових актівнорм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень,розроблення рекомендацій стосовно їх усунення Міністерство юстиціїУкраїни проводить антикорупційну експертизу проектівнормативно-правових актів.
Порядок і методологія проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів та порядок оприлюднення її результатів визначаються Міністерством юстиції України.
Результати антикорупційної експертизи ідлягають обов'язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акта.
2. Обов'язковій антикорупційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються Кабінетом МіністрівУкраїни, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади.
3. За ініціативою фізичних осіб, об'єднань громадян, юридичних осіб може проводитися громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів.
Проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів та оприлюднення її результатів здійснюються за рахунок відповідних фізичних осіб, об'єднань громадян, юридичних осіб або інших джерел, не заборонених законодавством.


Стаття 16. Вимоги щодо прозорості інформації
1. Особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється:
1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом; 2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону.
2. Не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про:1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них особами, зазначеними в пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону;
2) розміри, види оплати праці осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, а також одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, дарунки (пожертви).

Стаття 17. Заборона на одержання послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування
1. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України.


Розділ III УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ В ЗАХОДАХ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

Стаття 18. Участь громадськості в заходах щодо запобігання і протидії корупції
1. Об'єднання громадян, х члени або уповноважені представники, а також окремі громадяни в діяльності щодо запобігання, виявлення і протидії корупційним правопорушенням (крім випадків, коли це віднесено законом до виключної компетенції спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції) мають право:
1) повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних правопорушень спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції, іншим органам, зазначеним у статті 5 цього Закону, керівництву та колективу підприємства, установи чи організації, в яких були вчинені ці правопорушення, а також громадськості;
2) запитувати та одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування в обсягах та порядку, не заборонених законом, інформацію про діяльність щодо запобігання і протидії корупції;
3) проводити, замовляти проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, подавати за результатами експертизи пропозиції до відповідних органів державної влади;
4) брати участь у парламентських слуханнях та інших заходах з питань запобігання і протидії корупції;
5) вносити пропозиції суб'єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції;
6) проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі наукових, соціологічних тощо, з питань запобігання і протидії корупції;
7) проводити заходи щодо інформування населення з питань запобігання і протидії корупції;
8) здійснювати громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції, з використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать законодавству.
2. Об'єднанню громадян, фізичній, юридичній особі не може бути відмовлено в наданні доступу до інформації стосовно компетенції суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, а також стосовно основних напрямів їх діяльності. Така інформація надається в порядку, встановленому законом.
3. Законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, а також делегування повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, з метою їх громадського обговорення розміщуються на офіційних веб-сайтах органів державної влади, органів місцевого самоврядування невідкладно, але не пізніше дня, наступного за днем їх внесення належним суб'єктом до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
4. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування узагальнюють результати громадського обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-правових актів, передбачених частиною третьою цієї статті, та оприлюднюють їх у засобах масової інформації.

Стаття 19. Інформування громадськості про заходи щодо запобігання і протидії корупції
1. Спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції зобов'язані щороку не пізніше 10 лютого оприлюднювати інформацію про вжиті заходи щодо протидії корупції та про осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.
2. Спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики щороку не пізніше 15 квітня готує та оприлюднює у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку звіт про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції.
У звіті мають відображатися такі відомості:
1) статистичні дані про результати діяльності спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції з обов'язковим зазначенням таких даних:
а) кількість осіб, щодо яких винесено постанови про притягнення як обвинуваченого та складено протоколи про вчинення адміністративних корупційних правопорушень;
б) кількість осіб, щодо яких набрав законної сили обвинувальний вирок суду та на яких накладено адміністративне стягнення за корупційне правопорушення;
в) відомості окремо за категоріями осіб, зазначених у частині першій статті 4 цього Закону, і за видами відповідальності за корупційні правопорушення;
г) відомості про розмір завданих корупційними правопорушеннями збитків, стан та обсяги їх відшкодування;
2) узагальнені результати антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів;
3) інформація про результати виконання органами державної влади заходів щодо запобігання та протидії корупції, у тому числі в рамках міжнародного співробітництва;
4) результати соціологічних досліджень, що проводяться державними та недержавними науково-дослідними установами, з питань поширення корупції;
5) інформація про стан реалізації визначеної Президентом України антикорупційної стратегії.

Стаття 20. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції
1. Особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави. Держава забезпечує здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист від протиправних посягань на життя, здоров'я, житло та інше майно осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, а також близьких їм осіб.
2. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, здійснюється відповідно до Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" .


Розділ IV ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Стаття 21. Види відповідальності за корупційні правопорушення
1. За вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 4 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.
2. Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, порядок формування та ведення цього реєстру затверджується Міністерством юстиції України.

Стаття 22. Особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення
1. Особа, щодо якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченої у вчиненні злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом, до розгляду справи судом, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України.
Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом.
У разі закриття провадження у справі про адміністративне корупційне правопорушення у зв'язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з таким відстороненням.
2. Дострокове припинення повноважень особи на виборній посаді, припинення повноважень посадової особи на посаді, звільнення, що здійснюється за рішенням Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, звільнення військової посадової особи з військової служби у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, а також відсторонення такої особи від виконання службових повноважень у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Конституцією і законами України.
Інші особи, яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом.
3. Про звільнення особи з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, керівник органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації у триденний строк письмово повідомляє суд, який постановив обвинувальний вирок або прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення, та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби. Порядок інформування спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
4. З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення або невиконанню вимог цього Закону, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
5. Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.

Розділ V УСУНЕННЯ НАСЛІДКІВ КОРУПЦІЙНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Стаття 23. Відшкодування збитків, шкоди, завданих державі внаслідок вчинення корупційного правопорушення
1. Збитки, шкода, завдані державі внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають відшкодуванню в установленому законом порядку.

Стаття 24. Незаконні нормативно-правові акти та правочини
1. Нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) внаслідок вчинення корупційного правопорушення, можуть бути скасовані органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об'єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування.
2. Правочин, укладений внаслідок корупційного правопорушення, є нікчемним.

Стаття 25. Відновлення прав і законних інтересів та відшкодування збитків, шкоди, завданих фізичним та юридичним особам внаслідок вчинення корупційного правопорушення
1. Фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок вчинення корупційного правопорушення і яким завдано моральної або майнової шкоди, збитків, мають право на відновлення прав, відшкодування збитків, шкоди в установленому законом порядку.
2. Збитки, шкода, завдані фізичній або юридичній особі внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності суб'єкта, який здійснює заходи щодо запобігання і протидії корупції, відшкодовуються з Державного бюджету України в установленому законом порядку. Держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодували збитки, шкоду, завдану незаконним рішенням, діями або бездіяльністю суб'єкта, що здійснює заходи щодо запобігання та протидії корупції, мають право зворотної вимоги (регресу) до особи, яка завдала збитків, шкоди, у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами, відшкодуванням моральної шкоди). з

Стаття 26. Вилучення незаконно одержаного майна
1. Кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку, а кошти у встановленому судом розмірі вартості незаконно одержаних послуг чи пільг – стягненню на користь держави.

Розділ VI КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНІВ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

Стаття 27. Контроль у сфері запобігання і протидії корупції
1. Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у сфері запобігання і протидії корупції в межах, визначених Конституцією України.
Інші органи державної влади здійснюють контроль у сфері запобігання та протидії корупції у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Стаття 28. Громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції
1. Громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції здійснюється на підставі та в порядку, визначеному законом.
Стаття 29. Прокурорський нагляд
1. Нагляд за додержанням законів у сфері запобігання і протидії корупції здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.

Розділ VII МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 30. Міжнародне співробітництво у сфері запобігання і протидії корупції
1. Україна відповідно до укладених нею міжнародних договорів здійснює співробітництво у сфері запобігання і протидії корупції з іноземними державами, міжнародними організаціями, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції.
2. Міжнародна правова допомога та інші види міжнародного співробітництва у справах про корупційні правопорушення здійснюються компетентними органами відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Стаття 31. Міжнародні договори України у сфері запобігання іпротидії корупції
1. У разі якщо міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про запобігання і протидію корупції, застосовуються правила міжнародних договорів.

Стаття 32. Міжнародний обмін інформацією у сфері запобігання і протидії корупції
1. Компетентні органи України можуть надавати відповідним органам іноземних держав та одержувати від них інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, з питань запобігання і протидії корупції з додержанням вимог законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
2. Надання органам іноземних держав інформації з питань, пов'язаних з запобіганням і протидією корупції, можливе лише в разі, якщо ці органи та відповідний компетентний орган України можуть установити такий режим доступу до інформації, який унеможливлює розкриття інформації для інших цілей чи її розголошення у будь-який спосіб, у тому числі шляхом несанкціонованого доступу.

Стаття 33. Заходи щодо повернення в Україну коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень, і розпоряджання вилученими коштами та іншим майном, одержаними внаслідок корупційних правопорушень
1. Україна здійснює заходи щодо повернення в Україну коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень, і розпоряджається цими коштами та іншим майном відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Розділ VIII ПРИКІНЦЕВ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 липня 2011 року, крім статей 11 і 12, які набирають чинності з 1 січня 2012 року.
2. У декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2011 рік відомості про витрати надаються з дня набрання чинності цим Законом.
3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення у відповідність із цим Законом нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.


Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5–6. – Ст. 30.

Стаття 58. Відповідальність банку за своїми зобов’язаннями
Банк відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.
Учасники банку відповідають за зобов’язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.

Стаття 59. Арешт, стягнення та зупинення операцій по рахунках
Арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Звільнення майна та коштів з-під арешту здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням Суду.
Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а так само зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми. Забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку.
Рішення суду про стягнення на кошти, які знаходяться на рахунках юридичних чи фізичних осіб, підлягають негайному і безумовному виконанню, за винятком випадків введення мораторію.

Стаття 60. Банківська таємниця
Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.
Банківською таємницею, зокрема, є:
1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;
2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) системи охорони банку та клієнтів;
5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.
Положення цієї статті не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.
Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз’яснення щодо застосування таких актів.

Стаття 62. Порядок розкриття банківської таємниці
Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:
1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;
2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;
3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України – на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об’єктом фінансового моніторингу;
6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності.
Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:
1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;
2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;
3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації;
4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.
Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).
Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.
Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.
Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені цією статтею, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.
Національний банк України відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності має право надати інформацію, отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу банківського нагляду іншої держави, якщо є гарантії того, що надана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму.
Положення цієї статті не поширюються на випадки надання спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінансові операції у випадках, передбачених законом.
Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.

Стаття 63. Запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом
Банки зобов’язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Національний банк України при здійсненні нагляду за діяльністю банків не рідше одного разу на рік проводить перевірку банків з питань дотримання ними законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Стаття 64. Обов’язок щодо ідентифікації клієнтів
Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки.
Банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами – юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.
Банк зобов’язаний ідентифікувати відповідно до законодавства України:
– клієнтів, що відкривають рахунки в банку;
– клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу;
– клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50000 гривень;
– осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.
Рахунок клієнту відкривається та зазначені операції здійснюються лише після проведення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Банк має право витребувати, а клієнт зобов’язаний надати документи і відомості, необхідні для з’ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану. У разі ненадання клієнтом необхідних документів чи відомостей або умисного подання неправдивих відомостей про себе банк відмовляє клієнту у його обслуговуванні. У разі наявності при здійсненні ідентифікації мотивованої підозри щодо надання клієнтом недостовірної інформації або навмисного подання інформації з метою введення в оману банк має надавати інформацію про фінансові операції клієнта спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.
Для ідентифікації клієнта – юридичної особи банк має ідентифікувати фізичних осіб, які є власниками цієї юридичної особи, мають прямий або опосередкований вплив на неї та отримують економічну вигоду від її діяльності. У разі якщо юридична особа є господарським товариством, банк має ідентифікувати фізичних осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі. Клієнт має надавати передбачені законодавством відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. У разі ненадання таких відомостей клієнтом рахунок не відкривається, а в разі наявності раніше відкритих рахунків банк відмовляє в здійсненні обслуговування. Для ідентифікації і вжиття заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження особи клієнта – юридичної особи та для забезпечення спроможності банку виконувати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що мають сумнівний характер, банк має право витребувати передбачену законодавством інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особи та її керівників, у органів державної влади, які здійснюють нагляд та/або контроль за діяльністю цієї юридичної особи, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати передбачені законодавством заходи щодо збору такої інформації з інших джерел. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні особи зобов’язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію.
Для ідентифікації клієнта – фізичної особи та вжиття заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження його особи, банк має право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особи, у органів державної влади, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації про цю особу, яка є необхідною для виконання правил внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що мають сумнівний характер. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні особи зобов’язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію.
Ідентифікація клієнта банку не є обов’язковою при здійсненні кожної операції, якщо клієнт був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи визнання безвісно відсутньою банк закриває рахунок такої особи і невідкладно надає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо такого рахунку та не перераховує чи іншим шляхом не розпоряджається коштами на цьому рахунку до отримання розпоряджень зазначеного органу. У випадку ненадходження протягом семи робочих днів зазначених розпоряджень або рішення суду стосовно вжиття чи невжиття заходів щодо цих коштів банк вирішує пов’язані з ними питання відповідно до законодавства України.

Стаття 65. Зберігання документів
Усі документи про здійснення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та результати ідентифікації осіб, які здійснювали такі операції, банк зобов’язаний зберігати протягом п’яти років з дня проведення таких операцій.
Результати ідентифікації власника рахунку та особи, уповноваженої діяти від його імені, зберігаються банком протягом п’яти років після закриття рахунку.







Положення
про Департамент державної служби боротьби з економічною
злочинністю Міністерства внутрішніх справ України:
Затверджене Наказом МВС від 03.09.2012 № 769

І. Загальні положення
Департамент державної служби боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України (далі - ДДСБЕЗ) є самостійним структурним підрозділом у складі кримінальної міліції апарату МВС України, який безпосередньо підпорядковується Міністрові внутрішніх справ України або уповноваженому ним заступникові та згідно із законодавством України організовує і здійснює оперативно-розшукову діяльність.
У своїй діяльності ДДСБЕЗ керується Конституцією України, Кримінальним і Кримінально-процесуальним кодексами України, Законами України "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про засади запобігання і протидії корупції" (Декларація N 3206- VI), іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, у тому числі цим Положенням.
Структура та штатний розпис ДДСБЕЗ затверджуються відповідно до чинного законодавства.
ДДСБЕЗ спільно з головними управліннями, управліннями МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті (далі - ГУМВС, УМВС) забезпечує ефективну діяльність територіальних підрозділів державної служби боротьби з економічною злочинністю (далі - підрозділи ДСБЕЗ).
ДДСБЕЗ здійснює свою діяльність на підставі поєднання єдиноначальності та колегіальності у вирішенні питань, пов'язаних із виконанням службових обов'язків, відповідно до перспективного та поточного планування, з урахуванням наукових рекомендацій і передового досвіду, персональної відповідальності кожного працівника за стан справ на дорученій ділянці роботи та виконання конкретних завдань.
Діяльність ДДСБЕЗ ґрунтується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, справедливості та максимального забезпечення прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
ДДСБЕЗ здійснює діловодство, створює необхідні умови для забезпечення режиму секретності.

II. Основні завдання ДДСБЕЗ
Участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері боротьби із злочинністю, захисту економіки та об'єктів права власності.
Своєчасне припинення злочинів у сфері економіки та запобігання їм.
Аналіз, прогнозування криміногенних процесів у сфері економічної діяльності та своєчасне інформування про них керівництва МВС України та інших органів виконавчої влади.
Виявлення та припинення фактів порушення прав інтелектуальної власності.
Виявлення причин і умов, які сприяють учиненню правопорушень у сфері економіки, та вжиття заходів щодо їх усунення.
ІП. Функції ДДСБЕЗ
Організація і координація роботи ДДСБЕЗ та підрозділів ДСБЕЗ з попередження, виявлення і розкриття злочинів у сфері економіки, у тому числі з протидії злочинам в органах державної влади, проти власності, у сфері інтелектуальної власності, а також забезпечення відшкодування завданих зазначеними злочинами збитків.
Аналіз стану економічної злочинності, чинників, що її обумовлюють, прогноз криміногенної ситуації; розроблення та внесення пропозицій керівництву Міністерства щодо організації діяльності підрозділів ДСБЕЗ.
Організація взаємодії з підрозділами апарату МВС України, іншими правоохоронними органами, а також співпраця з правоохоронними органами іноземних держав і міжнародними організаціями у вирішенні питань боротьби зі злочинністю у сфері економіки.
Аналіз ефективності використання сил, засобів та оперативно-пошукових обліків у боротьбі зі злочинністю, визначення основних напрямів і тактики оперативно-розшукової діяльності, пов'язаної з виявленням злочинів у сфері економіки, та вироблення на цій основі пропозицій керівництву Міністерства щодо підвищення ефективності оперативно- розшукової діяльності; безпосередня робота з джерелами оперативної інформації та за оперативно-розшуковими справами.
Організація та реалізація протидії підрозділами ДСБЕЗ злочинності у сфері економіки, надання їм практичної допомоги в організації роботи з попередження і викриття злочинів, у вирішенні інших службових завдань.
Здійснення поточного та перспективного планування оперативно-службової діяльності ДДСБЕЗ, узагальнення позитивного досвіду у сфері протидії економічній злочинності, розроблення методичних рекомендацій і посібників.
Участь у підготовці матеріалів на засідання колегії МВС України та оперативні наради керівництва Міністерства з актуальних питань діяльності державної служби боротьби з економічною злочинністю (далі - ДСБЕЗ). Унесення пропозицій до планів роботи МВС України.
Організація розроблення та реалізації програм, комплексних і цільових оперативно- профілактичних операцій, а також інших заходів, спрямованих на активізацію протидії злочинності на визначений пріоритетних напрямах.
Ужиття заходів, спрямованих на встановлення майна та матеріальних цінностей, здобутих злочинним шляхом, щодо яких судом може бути прийнято рішення про стягнення їх для відшкодування завданих злочинами збитків чи виконання додаткової міри покарання у вигляді конфіскації майна.
Організація підготовки проектів нормативно-правових актів з питань боротьби зі злочинністю у сфері економіки; скасування застарілих актів; ведення систематизованого обліку нормативно-правових актів МВС України з питань діяльності ДСБЕЗ.
Участь у розробленні спільно зі структурними підрозділами апарату МВС України та іншими правоохоронними органами проектів міжнародних договорів України у сфері боротьби з економічною злочинністю та забезпечення їх виконання.
Надання ГУМВС, УМВС, районним, районним у містах, міським управлінням (відділам), лінійним управлінням (відділам) (далі - міськрайліноргани) внутрішніх справ практичної, методичної та консультативної допомоги в організації діяльності підрозділів ДСБЕЗ з попередження, припинення і розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів.
Забезпечення контролю за діяльністю підрозділів ДСБЕЗ щодо виконання вимог нормативно-правових актів з питань організації боротьби зі злочинністю. Участь у комплексних перевірках службової і оперативно-розшукової діяльності цих підрозділів, ужиття заходів щодо усунення виявлених недоліків.
Заслуховування на оперативних нарадах керівників підрозділів ДСБЕЗ, оперативних груп з питань організації оперативно-розшукової роботи з розкриття злочинів у сфері економіки; підготовка проектів наказів МВС України щодо підвищення ефективності роботи працівників ДСБЕЗ на зазначеному напрямі.
Участь у наукових дослідженнях та розробленні за їх результатами державних програм боротьби зі злочинністю; підготовка інформаційно-аналітичних, методичних матеріалів щодо стану та підвищення ефективності протидії злочинам у сфері економіки.
Участь у проведенні заходів з попередження і викриття злочинів у сфері економіки, у тому числі тих, що вчиняються в органах державної влади та місцевого самоврядування, а також порушень у сфері інтелектуальної власності.
Ужиття заходів щодо захисту бюджетних коштів від злочинних посягань, забезпечення правомірності застосування процедур закупівлі товарів, робіт і послуг та цільового використання бюджетних коштів.
Організація роботи з протидії злочинам у сфері господарської діяльності та руйнування злочинних схем у сфері економіки, у сфері земельних відносин і використання державного майна, запобігання незаконному використанню надр та інших природних ресурсів, легалізації (відмиванню) доходів, одержаних незаконним шляхом.
Організація та здійснення оперативно-розшукової діяльності, спрямованої на виявлення та припинення злочинів у сфері економіки, а також комплексне використання джерел оперативної інформації, можливостей оперативних підрозділів та застосування оперативно-технічних засобів під час провадження в оперативно-розшукових справах; контроль за використанням коштів, призначених для проведення цієї роботи.
Розгляд запитів і звернень народних депутатів України, звернень громадян, підприємств, установ, організацій, вивчення публікацій і повідомлень у засобах масової інформації з питань, що належать до компетенції ДДСБЕЗ.
Здійснення контролю за дотриманням працівниками ДСБЕЗ порядку прийняття, реєстрації, обліку і розгляду заяв, повідомлень та іншої інформації про правопорушення, ужиття заходів для покращення цієї роботи.
Організація та здійснення діловодства, у тому числі за матеріалами негласних заходів оперативно-розшукової діяльності, здійснення контролю за дотриманням правил роботи з шифротелеграмами.
Організація взаємодії з органами досудового слідства, іншими підрозділами органів внутрішніх справ та правоохоронними органами, а також науково-дослідними установами МВС України.
Співпраця з правоохоронними органами іноземних держав, міжнародними правоохоронними організаціями, підготовка матеріалів до засідань колегії МВС України і держав - учасниць СНД, а також до міжнародних зустрічей, конференцій з питань, що належать до компетенції служби.
Надання відповідним структурним підрозділам Міністерства пропозицій щодо створення та вдосконалення існуючих автоматизованих інформаційних систем; забезпечення своєчасного поповнення та належного використання оперативно-пошукових обліків.
Ужиття заходів із забезпечення відбору, розстановки і виховання працівників ДДСБЕЗ, створення резерву кадрів для висування кандидатами на посади, організації їх професійної підготовки та підвищення кваліфікації.
Співпраця із засобами масової інформації з питань інформування громадськості про діяльність ДСБЕЗ шляхом проведення прес-конференцій, брифінгів, інтернет-конференцій, прямих телефонних ліній, розміщення статей, інтерв'ю, коментарів, підготовки теле- і радіопередач, виготовлення та розповсюдження інформаційно-презентаційної продукції.
IV. Права ДДСБЕЗ
У своїй діяльності ДДСБЕЗ має права, передбачені Кримінально-процесуальним . кодексом України, Законами України "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про засади запобігання і протидії корупції" (Декларація N 3206-VI), іншими нормативно - правовими актами.
Працівники ДСБЕЗ мають право:
Викликати громадян і посадових осіб у справах про злочини та у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в її провадженні, в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу у встановленому законом порядку;
Вимагати від керівників підприємств, установ і організацій пояснення по фактах порушення законодавства, перевірка додержання якого віднесена до компетенції ДСБЕЗ;
Входити безперешкодно у будь-який час доби на територію і в приміщення підприємств, установ організацій, в тому числі митниці, та оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах;
Перебувати на земельних ділянках, в жилих та інших приміщеннях громадян за їхньою згодою, а також на території і в приміщеннях підприємств, установ і організацій з повідомленням про це адміністрації з метою забезпечення безпеки громадян, громадської безпеки, запобігання злочину, виявлення і затримання осіб, які його вчинили;Одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об'єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність";
Порушувати в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або іншими видами господарської діяльності індивідуально, та брати участь в їх проведенні;
За рішенням суду в присутності понятих та керівників підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, щодо яких проводиться перевірка, витребувати і вилучати оригінали документів, що свідчать про правопорушення, зразки сировини і продукції, а до ухвалення такого рішення суду - в присутності понятих та керівників підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, щодо яких проводиться перевірка, вивчати документи, що свідчать про правопорушення, за рахунок відповідного органу міліції робити з них копії із залишенням особам, щодо яких проводиться перевірка, опису документів, з яких виготовлено копії, опечатувати каси, склади та архіви на термін не більше 24 годин з моменту такого опечатування, зазначеного в протоколі;
Вилучати у громадян і службових осіб предмети і речі, заборонені або обмежені в обороті, а також документи з ознаками підробки, знищувати ці предмети, речі та документи або передавати їх за призначенням у встановленому порядку;
Відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для з'ясування обставин вчиненого або такого, що готується, злочину, а також збирати відомості про протиправну діяльність підозрюваних або осіб, щодо яких провадиться перевірка;
Використовувати за згодою адміністрації службові приміщення, транспортні засоби та інше майно підприємств, установ, організацій, а так само за згодою осіб - житло, інші приміщення, транспортні засоби і майно, які їм належать;
Проводити контрольну та оперативну закупівлю та постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь;
Здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольного формою, провадити дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством;
Проводити в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства.





Інструкція
з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та
підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень. Наказ МВС №700 від 14.08. 2012

Загальні положення
1.1 Основним завданням взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ України є попередження, виявлення і розслідування кримінальних правопорушень, притягнення до встановленої законодавством відповідальності осіб, що їх учинили, відшкодування завданої кримінальними правопорушеннями шкоди, відновлення порушених прав та інтересів громадян і юридичних осіб.
1.2 Правову основу взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ становлять Конституція України. Кримінальний га Кримінальний процесуальний кодекси (далі - КК та КПК) України. Закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Конституційного Суду України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України і нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ України з питань організації взаємодії між органами та підрозділами внутрішніх справ при попередженні, виявленні й розслідуванні кримінальних правопорушень.

3.Організація взаємодії при направленні оперативним підрозділом матеріалів за результатами оперативно-розшукової діяльності до слідчого підрозділу
3.1. При веденні оперативним підрозділом оперативно-розшукової справи (далі ОРС) щодо осіб, стосовно яких є дані про участь у підготовці до вчинення злочину, підслідного слідчим органів внутрішніх справ, начальник оперативного підрозділу звертається до начальника слідчого підрозділу про закріплення за цією ОРС слідчого для забезпечення методичного супроводження її реалізації та надання практичної допомоги оперативному підрозділу.
3.2.Начальник оперативного підрозділу з дотриманням режиму таємності надає слідчому необхідні матеріали ОРС для вивчення та надання у разі потреби рекомендацій щодо фіксації додаткових фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, які засвідчують наявність в їх діях ознак злочину.
3.3.У подальшому матеріали ОРС розглядаються під час оперативної наради за участю начальників оперативного, слідчого підрозділів та працівників, які брали участь у їх підготовці, для визначення повноти зібраних матеріалів та наявності підстав для реєстрації в ЄРДР.
Одночасно розробляється план заходів з реалізації матеріалів ОРС, який затверджується начальниками слідчого та оперативних підрозділів.
3.4.У разі встановлення під час проведення оперативно-розшукових заходів фактичних даних, що свідчать про ознаки злочину в діяннях окремих осіб та груп, але якщо їх припинення може негативно вплинути на результати кримінального провадження, начальник оперативного підрозділу інформує про це начальника слідчого підрозділу і лише після закінчення їх проведення матеріали ОРС виносяться на розгляд оперативної наради для розроблення спільних заходів з їх реалізації.
4.Створення СОГ для досудового розслідування кримінальних правопорушень
4.1.Для швидкого та повного розслідування тяжких, особливо тяжких злочинів, а також кримінальних правопорушень, які викликали значний суспільний резонанс, утворюються СОГ.
4.2.Утворення СОГ здійснюється за наказом начальника територіального орг ану внутрішніх справ, погодженого з начальником слідчого підрозділу. При цьому керівником
СОГ е слідчий, який визначений начальником слідчого підрозділу здійснювати досудовс розслідування кримінального правопорушення.
4.3.До складу СОГ. як правило, включаються співробітники, які брали участь в огляді місця події. У разі потреби залучаються дільничні інспектори міліції, на території обслуговування яких учинено кримінальне правопорушення, співробітники інших орг анів та підрозділів внутрішніх справ.
4.4.Забороняється здійснювати заміну оперативних працівників, що включені до складу слідчо-операї ивної групи, без узгодження зі слідчим (керівником групи) або керівником органу досудового розслідування.
4.5.Контроль за роботою СОГ покладається на начальника слідчого підрозділу, який за погодженням з начальником територіального органу внутрішніх справ вправі організовувати проведення оперативних нарад за участю слідчих та працівників інших органів і підрозділів внутрішніх справ з питань виявлення та розслідування кримінальних правопорушень, у тому числі стану виконання доручень слідчих та взаємодії служб.
4.6.Для організації розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів, учинених у минулі роки, наказом начальника територіального органу внутрішніх справ, погодженого з начальником слідчого підрозділу створюються спеціалізовані постійно діючі СОГ.
4.7.Для досудового розслідування кримінальних правопорушень, учинених на території декількох районів регіону, наказом начальника ГУМВС. УМВС, погодженим з начальником слідчого управління (відділу) ГУМВС, УМВС, може створюватися СОГ ГУМВС, УМВС.
Контроль за її роботою покладається на слідче управління (відділ) ГУМВС, УМВС.
Для досудового розслідування кримінальних правопорушень, учинених на території декількох областей (регіонів), наказом МВС може створюватися міжрегіональна СОГ.
Контроль за її роботою покладається на Головне слідче управління МВС України або слідче управління (відділ) ГУМВС, УМВС. на території обслуговування якого вчинено найбільшу кількість кримінальних правопорушень.
6.Виконання співробітниками оперативного підрозділу письмових доручень про проведення слідчих (розшуковик) дій та негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування
6.1. Під час досудового розслідування кримінальних правопорушень слідчий надає відповідним оперативним підрозділам внутрішніх справ, а в разі створення СОГ -
конкретним співробітникам оперативного підрозділу, включеним до її складу, письмові доручення про проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій (далі доручення)
6.2. Не допускається надання слідчим неконкретизованих доручень оперативному підрозділу (співробітнику оперативного підрозділу члену СОГ) та без встановленого строку їх виконання
6.3 Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії в кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотанням до слідчого судді чи прокурора.
Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативним підрозділом
6.4.Доручення, які даються оперативному підрозділу, повинні бути зареєстрованими в канцелярії територіального органу внутрішніх справ та передавитися в порядку, передбаченому Інструкцією про організацію діловодства в системі МВС України
6.5.У дорученнях зазначається найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, перелік слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій, які потрібно виконати, інші відомості, які необхідні для виконання цих дій
6 6 Термін виконання доручень слідчих не повинен перевищувати встановленого у них строку У разі неможливості своєчасного виконання доручення продовження строку його виконання письмово погоджується начальником оперативного підрозділу з начальником слідчого підрозділу
6.7 Матеріали про виконання доручень слідчих направляються до слідчого підрозділу разом із супровідним листом за підписом начальника територіального органу внутрішніх справ, який реєструється в канцелярії органу внутрішніх справ
6 8 Контроль за виконанням співробітниками оперативних підрозділів доручень слідчих покладається на начальника територіального органу внутрішніх справ, який зобов'язаний:
6 8 1 Визначати конкретних осіб з числа співробітників оперативних підрозділів, на яких покладати обов'язки з виконання доручень слідчих (за виключенням доручень,
які надаються співробітникам оперативного підрозділу, включеним до складу СОГ).
6.8.2.Визначати шляхом видання наказу конкретних осіб з числа співробітників оперативних підрозділів, на яких покладати обов'язки щодо ведення обліку доручень слідчих для їх своєчасного виконання
6.8.3.Щотижня під час оперативних нарад керівництва територіального органу внутрішніх справ інформувати про стан виконання доручень слідчих.
6.9. Начальник слідчого підрозділу особисто розглядає матеріали викопаного доручення слідчого, які надійшли від оперативного підрозділу. У разі його формального виконання повертає матеріали відповідно до вимог діловодства начальнику територіального органу внутрішніх справ для усунення недоліків та вжиття до винних заходів дисциплінарного впливу в установленому порядку.
12.Особливості взаємодії при досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень у сфері господарської та службової діяльності
12.1 Досудове розслідування кримінальних правопорушень у сфері господарської та службової діяльності здійснюється виключно спеціалізованими підрозділами слідчих управлінь (відділів) ГУМВС, УМВС та слідчими територіальних органів внутрішніх справ, які спеціалізуються на розслідуванні кримінальних правопорушень зазначеної категорії
12.2. Матеріали оперативного підрозділу, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння у сфері господарської та службової діяльності окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, що направляються до слідчого підрозділу для початку та здійснення досудового розслідування, в обов'язковому порядку повинні містити відомості про проведену роботу із забезпечення відшкодування завданої шкоди, у тому числі вжиті заходи з розшуку майна і коштів, на які може бути накладено арешт, та про їх місцезнаходження
12.3. Начальник слідчого підрозділу:
12.3.1. Особисто вивчає всі кримінальні провадження про кримінальні правопорушення у сфері господарської чи службової діяльності, в яких не встановлено осіб, що їх учинили Забезпечує виконання слідчим всіх необхідних слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на їх виявлення
12.3.2. Щомісяця під час здачі звітів надає до слідчого управління (відділу) ГУМВС, УМВС для вивчення кримінальні провадження про кримінальні правопорушення вказаної категорії, відомості про які внесено до ЄРДР у звітному періоді та за якими не повідомлено про підозру
За результатами вивчення зазначених кримінальних проваджень начальником слідчого управління (відділу) ГУМВС, УМВС надаються письмові вказівки та забезпечується контроль за їх виконанням








ПОЛОЖЕННЯ
про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань. Наказ Генерального
прокурора України від 17.08.2012 № 69

Розділ I. Основні засади ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань
1. Загальні положення
1.1. Положення визначає порядок формування та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.
1.2. Реєстр - це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 2.1 цього Положення, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру.
1.3. Реєстр утворено та ведеться відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) з метою забезпечення:
- єдиного обліку кримінальних правопорушень та прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження;
- оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування;
- аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі.
1.4. Держатель Реєстру - Генеральна прокуратура України (далі - Держатель).
1.5. Держатель здійснює:
- розробку засобів організаційного, методологічного та програмно-технічного ведення Реєстру;
- виконання функцій адміністратора електронної бази даних (накопичення, їх зберігання, захист, контроль права доступу тощо);
- організацію взаємодії з базами даних Міністерства внутрішніх справ України та Державної судової адміністрації України;
- розробку нормативних документів щодо створення, ведення та користування даними Реєстру.
1.6. Виконання функцій адміністратора Реєстру покладається на Генеральну прокуратуру України та прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (далі - Адміністратор).
1.7. На прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя покладаються функції адміністраторів спеціалізованих прокуратур (на правах обласних).
1.8. Спеціалізовані прокурори усіх рівнів отримують носії з електронним цифровим підписом у прокуратурах обласного рівня за місцем свого розташування.
1.9. Адміністратор забезпечує технічне і технологічне створення та супроводження програмного забезпечення Реєстру, адміністрування та моніторинг використання системи, надання реєстраторам доступу до нього та обмеження доступу у визначених Положенням випадках, використання електронного цифрового підпису, збереження і захист даних, що містяться у Реєстрі, перевірки дотримання дисципліни та системи безпеки, проводить навчання щодо наповнення та користування Реєстром, а також виконує інші функції, передбачені цим Положенням.
1.10. Реєстраторами Реєстру (далі - Реєстратор) є:
- прокурори;
- слідчі - органів прокуратури, внутрішніх справ, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, та органів державного бюро розслідувань (з моменту створення).
1.11. Користувачами Реєстру (далі - Користувач) є:
- керівники прокуратур та органів досудового розслідування, прокурори, слідчі та інші уповноважені особи органів внутрішніх справ, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, та Державного бюро розслідувань, які виконують функції з інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів та ведення спеціальних обліків (оперативних, оперативно-облікових, дактилоскопічних тощо) відповідно до чинного законодавства.
1.12. Відомості про реєстраторів та користувачів заносяться до довідника організаційної структури Реєстру по кожному органу досудового розслідування та прокуратурах.
1.13. Кадрові підрозділи органів прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової служби України та Державного бюро розслідувань у день підписання наказу про призначення чи звільнення керівника прокуратури, прокурора, керівника органу досудового розслідування та слідчого письмово повідомляють про це осіб, відповідальних за ведення довідників зазначених відомств, для внесення до них змін про реєстраторів.
2. Порядок внесення відомостей до Реєстру
2.1. До Реєстру вносяться відомості про:
1) час та дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
2) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;
3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела;
5) попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
6) передачу матеріалів та відомостей іншому органу досудового розслідування або за місцем проведення досудового розслідування (ч. 5 ст. 36, ч. 7 ст. 214, ст. 216, ст. 218 КПК України (4651-17) );
7) прізвище, ім'я, по батькові та посада слідчого, прокурора, який вніс відомості до Реєстру та/або розпочав досудове розслідування;
8) дату затримання особи;
9) обрання, зміну та скасування запобіжного заходу (ст. ст. 178, 200, 202 КПК (4651-17) );
10) час та дату повідомлення про підозру, відомості про особу, яку повідомлено про підозру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
11) зупинення та відновлення досудового розслідування;
12) оголошення розшуку підозрюваного;
13) об'єднання та виділення досудових розслідувань;
14) продовження строків досудового розслідування та тримання під вартою;
15) встановлені, відшкодовані матеріальні збитки, суми пред'явлених позовів у кримінальному провадженні, вартість арештованого майна;
16) закінчення досудового розслідування.
2.2. До Реєстру вносяться інші відомості, передбачені первинними обліковими документами, та результати судового провадження.
2.3. Внесення відомостей здійснюється шляхом занесення реєстратором інформації до Реєстру та вибору даних у довідниках для заповнення документів первинного обліку про:
- кримінальне правопорушення (додаток 1 (v0069900-12BF269) );
- наслідки досудового розслідування кримінального правопорушення (додаток 2 (v0069900-12BF270) );
- заподіяні збитки, результати їх відшкодування та вилучення предметів злочинної діяльності (додаток 3 (v0069900-12BF271) );
- особу, яка вчинила кримінальне правопорушення та яка підозрюється у їх вчиненні (додаток 4 (v0069900-12BF272) );
- рух кримінального провадження (додаток 5 (v0069900-12BF273) ).
2.4. Після внесення відомостей до Реєстру реєстратором проводиться накладення електронного цифрового підпису. Використання електронного підпису здійснюється відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" (852-15) .
2.5. Установлені форми документів первинного обліку, довідників є єдиними для реєстраторів усіх правоохоронних органів. Унесення змін та доповнень до них здійснюється Держателем Реєстру.
2.6. Облік кримінальних правопорушень, осіб, які їх учинили, проводиться за територіальним принципом його вчинення (юрисдикцією місця вчинення кримінального правопорушення) або за визначенням прокурора відповідного рівня згідно з вимогами ст. 218 КПК України (4651-17) .
2.7. Порядок обміну інформацією, що міститься в Реєстрі та базах даних органів внутрішніх справ, і використання її у службовій діяльності визначається спільним наказом Генеральної прокуратури України та Міністерства внутрішніх справ України.
2.8. Порядок передачі, обліку та використання даних про результати судового провадження врегульовується спільним наказом Генеральної прокуратури України та Державної судової адміністрації України з урахуванням вимог законодавства про доступ до судових рішень.
3. Строки внесення відомостей до Реєстру
3.1. Унесення відомостей до Реєстру здійснюється з дотриманням таких строків (про):
1) заяву, повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення - у термін, визначений ч. 1 ст. 214 КПК України (4651-17) ;
2) дату складання повідомлення про підозру, дату і час вручення повідомлення про підозру, зміну раніше повідомленої підозри - невідкладно;
3) передачу матеріалів та відомостей (ч. 5 ст. 36, ч. 7 ст. 214, ст. 216, ч. 4 ст. 218 КПК України (4651-17) ), зупинення та відновлення досудового розслідування (ч. 4 ст. 280, ч. 2 ст. 281, ч. 3 ст. 282 КПК (4651-17) ), об'єднання, виділення матеріалів досудового розслідування (ст. 217 КПК (4651-17) ), закінчення досудового розслідування (ч. 3 ст. 283 КПК (4651-17) ) - протягом 24 годин з моменту прийняття процесуальних рішень;
4) продовження строків розслідування (ст. ст. 219, 294, 296 КПК (4651-17) ) - протягом 24 годин з моменту задоволення прокурором клопотання з цих питань;
5) оголошення розшуку (ст. 281 КПК (4651-17) ) - протягом 24 годин з моменту винесення прокурором або слідчим відповідної постанови;
6) вжиті заходи забезпечення кримінального провадження (ст. 131 КПК (4651-17) ), відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні (ст. 290 КПК (4651-17) ) - протягом 24 годин з моменту вчинення процесуальної дії;
7) повернення судом кримінального провадження, обвинувального акта, клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, клопотання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру у порядку ч. 3 ст. 314, ч. 4 ст. 288, ч. 2 ст. 407 КПК (4651-17) - упродовж 24 годин з моменту надходження з суду матеріалів до прокурора;
8) інші відомості, передбачені первинними обліковими документами, - упродовж 24 годин з моменту прийняття процесуального рішення.
4. Надання відомостей з Реєстру
4.1. Відомості з Реєстру надаються у вигляді витягу в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України (4651-17) (додаток 6 (v0069900-12BF274) ).
4.2. Витяг з Реєстру - це документ про внесення певних відомостей про кримінальне правопорушення до Реєстру або про відсутність таких у Реєстрі, отриманих за параметрами пошуку, визначеними в пункті 4.3 цього розділу.
4.3. До витягу з Реєстру включається інформація про:
1) номер кримінального провадження;
2) дату надходження заяви, повідомлення та дату внесення відомостей про заяву, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Реєстру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення;
3) прізвище, ім'я, по батькові потерпілого, заявника (найменування юридичної особи та ідентифікаційний код ЄДРПОУ);
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
5) прізвище, ім'я, по батькові та дату народження особи, яку повідомлено про підозру;
6) орган досудового розслідування;
7) прізвище, ім'я, по батькові слідчого, який здійснює досудове розслідування або прокурора, який здійснює процесуальне керівництво.
4.4. Реєстратори самостійно формують (отримують) витяг з Реєстру у межах унесеної у кримінальному провадженні інформації та посвідчують його своїм підписом.
4.5. Держатель отримує витяг з Реєстру у межах всієї внесеної до Реєстру інформації відповідно до вимог чинного законодавства.
4.6. Перевірка наявності вже розпочатих досудових розслідувань здійснюється за однією або сукупністю відомостей про кримінальні правопорушення, які внесені до Реєстру всіма реєстраторами про:
1) номер та дату реєстрації кримінального провадження;
2) орган досудового розслідування;
3) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
4) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
5) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;
6) прізвище, ім'я, по батькові та дату народження особи, яку повідомлено про підозру.
4.7. Доступ до відомостей щодо кримінальних правопорушень про хабарництво, які внесені до Реєстру, відкривається з моменту висунення підозри особі. Винятком з цього правила є слідчий та прокурор, який здійснює процесуальне керівництво, керівник слідчого підрозділу та керівник прокуратури, які відповідно проводять досудове розслідування та здійснюють контроль і нагляд у цьому кримінальному провадженні.
Розділ II.
1. Порядок формування та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань
1.1. Формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення або виявлених ними самостійно з будь-якого джерела. Усні заяви заносяться слідчим або прокурором до протоколу, який підписується заявником.
1.2. Відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам пункту 4 частини 5 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
1.3. Особа, яка подає заяву чи повідомляє про кримінальне правопорушення під розпис попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення, крім випадків надходження заяви, повідомлення поштою або іншими засобами зв'язку.
1.4. Заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення вважаються поданими з моменту попередження особи про кримінальну відповідальність (за виключенням випадків, коли таке попередження не можливо зробити з об'єктивних причин: надходження заяви, повідомлення поштою, іншим засобом зв'язку, непритомний стан заявника, відрядження тощо).
2. Облік кримінальних правопорушень
2.1. Облік кримінальних правопорушень за заявами, повідомленнями, які надійшли прокурору або органу досудового розслідування, або виявленими з інших джерел обставинами, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення, здійснюється за дорученням керівника прокуратури або органу досудового розслідування шляхом внесення до Реєстру відомостей, визначених ч. 5 ст. 214 КПК України (4651-17) .
Після внесення та перевірки цих даних керівником прокуратури або органу досудового розслідування у Реєстрі автоматично фіксується дата обліку інформації та присвоюється номер кримінального провадження.
2.2. До Реєстру підлягають внесенню відомості, які характеризують кримінальне правопорушення. Факт внесення цих відомостей відображається у Реєстрі та вони є доступними для перегляду прокурору відповідного рівня.
2.3. У разі виявлення правопорушення на морському, річковому судні чи військовому кораблі, а також у миротворчому контингенті та персоналі, що перебуває за межами України, під час виконання міжнародних миротворчих місій поза межами України досудове розслідування розпочинається негайно, відомості про нього вносяться до Реєстру при першій можливості.
2.4. Номер кримінального провадження складається з таких реквізитів: код органу, який розпочав досудове розслідування, рік, код відомства та територіального органу, номер кримінального провадження. Реквізити номера кримінального провадження зберігаються на всіх стадіях досудового розслідування.
2.5. Код регіону, району (залізниці), на території яких учинено кримінальне правопорушення, слідчий або прокурор після внесення відомостей до Реєстру про кримінальне правопорушення визначає згідно із довідником регіонів (залізниць). Кодування регіонів, районів (залізниць) єдині для всіх органів досудового розслідування.
2.6. У разі зазначення у заяві, повідомленні про декілька вчинених кримінальних правопорушень або які були виявлені безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, відомості про них заносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо.
2.7. На виявлене під час досудового розслідування кримінальне правопорушення в рамках одного кримінального провадження слідчий за довідником 1 "Перелік інших джерел, з яких виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення" заносить відомості до Реєстру про джерело, з якого виявлено кримінальне правопорушення, та відомості про кримінальне правопорушення. Кримінальному провадженню за цим правопорушенням присвоюється новий номер.
2.8. При встановленні факту проведення кримінального провадження за аналогічною заявою (дублікатом), повідомленням про кримінальне правопорушення слідчий приєднує матеріали до раніше облікованого кримінального провадження без подальшого врахування їх у звітності. Із довідника 1 автоматично вибираються відомості - "дублікат заяви" (додаток 7 (v0069900-12BF275) ). Цей порядок поширюється на випадки отримання з різних джерел заяв, повідомлень про вчинення одного і того самого кримінального правопорушення.
2.9. Крім цього, до Реєстру вносяться відомості про кримінальне правопорушення у випадках:
2.9.1. проведення кримінального провадження, що надійшло в установленому законом порядку з органів досудового розслідування іноземних держав за місцем учинення кримінального правопорушення, якщо відомості про це кримінальне правопорушення раніше не було внесено до Реєстру;
2.9.2. проведення кримінального провадження стосовно громадянина України, що надійшло в установленому законом порядку з іноземної держави для проведення досудового розслідування, якщо відомості про це кримінальне правопорушення раніше не було внесено до Реєстру;
2.9.3. виділення досудового розслідування в окреме провадження.
2.10. У перших двох випадках (пп 2.9.1 та 2.9.2 пункту 2.9) у картці вибирається реквізит "у кримінальному провадженні, що надійшло для проведення досудового розслідування з іноземних держав". У подальшому інформація про правопорушення до статистичної звітності про кримінальні правопорушення не включається.
2.11. При виділенні досудового розслідування в окреме провадження використовується реквізит "виділене".
2.12. Якщо кримінальні правопорушення вчинено групою осіб (усіма її членами), то при виділенні з кримінального провадження матеріалів щодо особи відомості про правопорушення до Реєстру вдруге не заносяться, а обліковується лише кримінальне провадження;
2.13. При виділенні досудового розслідування стосовно особи, яка входила до злочинної групи, але кримінальне правопорушення вчинила самостійно, у першому кримінальному провадженні правопорушення, що вчинені даною особою, виключаються і обліковуються у новому кримінальному провадженні у загальному порядку за новим номером.
2.14. Внесення окремих відомостей до Реєстру про кримінальне правопорушення відбувається за такими правилами:
2.15. За довідником 2 "Перелік підрозділів, які попередили, виявили кримінальне правопорушення або ведуть досудове розслідування" вибирається підрозділ правоохоронного органу, працівниками якого безпосередньо виявлено кримінальне правопорушення, складено та передано на реєстрацію рапорт.
2.16. При внесенні до Реєстру фабули кримінального правопорушення в обов'язковому порядку відображається дата, час, адреса, місце, спосіб, знаряддя, засоби та інші особливості вчинення кримінального правопорушення, розмір збитків, прізвище фізичної особи (осіб) або дані про юридичну особу (осіб), які є потерпілими, дані про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, інші необхідні відомості.
2.17. У разі коли невідомі дата та час учинення кримінального правопорушення або інші відомості, інформація заноситься до Реєстру після їх встановлення відповідно до порядку редагування, визначеного п. 7 Положення.
2.18. При внесенні відомостей до Реєстру про попередження кримінального правопорушення працівником відповідного підрозділу правоохоронного органу слід враховувати, що попередженими вважаються кримінальні правопорушення, про підготовку яких було заздалегідь відомо із показань підозрюваних, затриманих, свідків, із заяв громадян, повідомлень посадових осіб підприємств, установ та організацій, засобів масової інформації або особистого спостереження працівниками цих органів, коли в результаті проведення ними оперативних та інших заходів осіб було затримано при готуванні або замаху на вчинення цього правопорушення, або поставлено в умови, що виключали можливість доведення правопорушення до кінця.
2.19. Попередженими за ініціативою правоохоронних органів також слід уважати кримінальні правопорушення, учинення яких не було допущено представниками громадськості за пропозиціями, проханнями та рекомендаціями працівників цих органів.
2.20. Не підлягають обліку в числі попереджених кримінальних правопорушень діяння, що не містять у собі ознак готування чи замаху на правопорушення, зазначених у статтях 14, 15 КК України (2341-14) .
2.21. Внесення відомостей щодо кваліфікації кримінального правопорушення, пов'язаного з бюджетними коштами, проводиться з урахуванням даних, визначених довідником 9 "Додаткові відмітки щодо кваліфікації" за трьома ознаками:
1) коди основних джерел бюджетного фінансування, які стали предметом злочинних посягань, а саме: 100 - з незаконним відшкодуванням ПДВ, 101 - з коштами державного бюджету або 102 - з коштами місцевих бюджетів;
2) коди, що вказують на додаткові ознаки бюджетних коштів, які стали предметом злочинного посягання за напрямками: 103 - з коштами резервного фонду бюджетів усіх рівнів, 104 - з коштами субвенцій бюджетів усіх рівнів або 105 - з коштами, призначеними на виконання державних цільових програм;
3) коди, що вказують на додаткові ознаки бюджетних коштів, які стали предметом злочинного посягання за окремими способами їх використання: 106 - у сфері державних закупівель, 107 - інші правопорушення, пов'язані з бюджетними коштами.
2.22. Відомості про кримінальні правопорушення, що вчинені в громадських місцях, у тому числі на вулицях (дорогах), площах, у парках, скверах, включаються до Реєстру з урахуванням таких визначень:
2.23. Громадські місця - це місця, що використовуються громадянами для спільної роботи, відпочинку, пересування, проведення масових заходів та інших потреб (вулиці, площі, вокзали, аеропорти, магазини, кафе, бари, ресторани, музеї, клуби, пляжі в період їх роботи, а також транспортні засоби громадського користування під час перебування в них громадян, ділянки лісу, поля під час проведення на їх території організованих масових зібрань).
2.24. На залізничному транспорті, в аеропортах, у річкових та морських портах, учиненими в громадських місцях слід уважати кримінальні правопорушення, що вчинені в приміщеннях вокзалів, пасажирських (приміських) потягах, літаках, катерах, пароплавах; на перонах, платформах, пристанях та в інших місцях під час очікування посадки та висадки пасажирів.
2.25. Не слід уважати такими, що вчинені у громадських місцях, кримінальні правопорушення, що скоюються протягом тривалого часу (продовжені кримінальні правопорушення), та кримінальні правопорушення, вчинені у приміщеннях, відведених для проживання (хоча б тимчасово), і тих, які виконують функції житла (власні домоволодіння, квартири, жилі кімнати будівель та приміщень готелів, гуртожитків, санаторіїв, пансіонатів, профілакторіїв, будинків відпочинку, кемпінгів), учинені в місцях загального користування за місцем проживання, на сходах, сходовій клітці, горищах, у підвалах, ліфтах жилих будинків, учинені на території підприємств, установ та організацій (незалежно від обмеження до них доступу адміністрацією), крім випадків, коли особи, які знаходяться у вказаних місцях, своїми неправомірними діями порушують інтереси сторонніх осіб (наприклад особа, перебуваючи на балконі чи у вікні квартири, викрикує непристойні слова або своїми діями порушує спокій громадян).
2.26. Не вважаються громадськими місцями території залізничних станцій, морських і річкових портів, аеропортів, вантажних районів та дворів, контейнерних площадок, території підприємств, установ та організацій залізничного, морського, річкового та повітряного транспорту, не пов'язані з обслуговуванням пасажирів та які мають обмежений доступ.
2.27. Із загальної кількості кримінальних правопорушень, учинених у громадських місцях, виділяються "вуличні". Вулицею слід уважати відкриту частину території міста чи населеного пункту, крім приміщень та будівель, на якій перебувають громадяни, рухається транспорт і до якої є вільний доступ у будь-яку пору року та час доби. Також вулицею слід уважати проїжджу частину дороги, у т. ч. автомагістралі, тротуари, площі, проспекти, бульвари, набережні, мости, шляхопроводи, естакади, проїзди, зупинки громадського транспорту, парки, сквери, провулки, завулки, двори, за винятком приватних домоволодінь, уключаючи зелені насадження та елементи благоустрою.
2.28. Крім того, до кримінальних правопорушень, що вчинені в умовах вулиці, належать:
- крадіжки з ресторанів, кафе, закладів громадського харчування, магазинів, ларків, кіосків, транспортних засобів, інших об'єктів, якщо проникнення в них здійснено безпосередньо з вулиці;
- незаконне заволодіння транспортним засобом, якщо він знаходився на вулиці, біля будинків, на стоянках, які не охороняються.
2.29. При визначенні кримінальних правопорушень, що вчинені на автомобільних дорогах, у тому числі на автомагістралях, у населених пунктах та за їх межами, необхідно керуватися визначеннями цих понять, наведених у Правилах дорожнього руху (1306-2001-п) .
2.30. Кримінальні правопорушення (особи, які їх учинили) за видами економічної діяльності визначаються та заносяться до Реєстру із використанням Національного класифікатора України "Класифікація видів економічної діяльності" (va375202-05) . При цьому необхідно керуватися кодом КВЕД, який зазначено у графі 2 "Підклас" даного класифікатора (наприклад: код центрального банку КВЕД-65.11.0 - до Реєстру заноситься код "65110").
2.31. При віднесенні кримінальних правопорушень до вчинених на підприємствах, в установах та організаціях за видами економічної діяльності слід керуватися вимогами спільної Вказівки Генеральної прокуратури України та Міністерства внутрішніх справ України про єдиний порядок обліку злочинів, учинених на підприємствах, установах та організаціях за видами економічної діяльності від 12.09.2011 № 117.
2.32. Внесення відомостей до Реєстру про фізичних та юридичних осіб, які потерпіли від кримінальних правопорушень, відбувається на підставі заяви про вчинення щодо них кримінального правопорушення або залучення їх до провадження як потерпілих (ст. 55 КПК України (4651-17) ). Винятком з цього правила є наявність потерпілих осіб, які не встановлені, або безвісно зниклі, дитини (неповнолітньої або малолітньої), а також особи, яка загинула від злочинних діянь.
2.33. Якщо особа, яка потерпіла від кримінального правопорушення, на початок досудового розслідування не була визнана потерпілою відповідно до ст. 55 КПК України (4651-17) або під час досудового розслідування відбулися зміни щодо відомостей про осіб, які потерпіли від кримінальних правопорушень (зміна складу потерпілих; особа, яка потерпіла від кримінального правопорушення, померла; установлена особа, яка була невідома; інша інформація про потерпілих осіб), до Реєстру вносяться відповідні зміни згідно з п. 7.1 розділу 2 цього Положення.
2.34. Відомості про кримінальне правопорушення заносяться до Реєстру одночасно з внесенням інформації до картки про рух кримінального провадження.
3. Облік кримінальних проваджень
3.1. Облік кримінальних проваджень під час досудового розслідування здійснюється шляхом внесення до Реєстру відомостей щодо руху кримінальних проваджень про:
а) кримінальне правопорушення та номер кримінального провадження;
б) передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю (ч. 7 ст. 214, ст. 216 КПК України (4651-17) ) або за місцем проведення досудового розслідування (ст. 218 КПК України (4651-17) );
в) об'єднання матеріалів досудових розслідувань (ч. 1 ст. 217 КПК України (4651-17) ), при цьому об'єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження;
г) виділення досудового розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер кримінального провадження;
д) прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування;
е) закінчення досудового розслідування (ч. 2 ст. 283 КПК України (4651-17) );
ж) зупинення досудового розслідування (ст. 280 КПК України (4651-17) );
з) продовження строку досудового розслідування (ст. ст. 219, 294 КПК України (4651-17) );
и) доручення прокурором здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу (ч. 5 ст. 36 КПК України (4651-17) );
к) відновлення досудового розслідування;
л) відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні (ст. 290 КПК України (4651-17) );
м) повернення судом клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурору в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 288 КПК України (4651-17) ;
н) повернення судом кримінального провадження у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 289, п. 1 ч. 3 ст. 314, п. 2 ч. 2 ст. 407 КПК України (4651-17) ;
о) повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору в порядку, передбаченому п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України (4651-17) .
3.2. У разі повернення матеріалів кримінального провадження судом на підставі ч. 4 ст. 288, ч. 3 ст. 289, п. 1 ч. 3 ст. 314 та п. 3 ч. 3 ст. 314, ст. 407 КПК України (4651-17) відомості до Реєстру заносить прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.
3.3. Окремі особливості внесення відомостей до Реєстру щодо руху кримінальних проваджень
3.3.1. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району (міста) в інший район (місто), удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації.
3.3.2. Факти скерування кримінального провадження до іншого органу досудового розслідування та отримання його останнім підтверджуються слідчим відповідного правоохоронного органу шляхом уведення до Реєстру відомостей про рух кримінального провадження.
3.3.3. Облік кримінальних проваджень стосовно громадян України, що надійшли для проведення досудового розслідування з компетентних органів іноземних держав про кримінальні правопорушення, що вчинені на їх території, проводиться за місцем розташування органу, якому доручено проведення їх розслідування.
3.3.4. При надходженні таких кримінальних проваджень слідчим заносяться відомості до Реєстру про прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування, а також відомості про кримінальне правопорушення з відміткою "у кримінальному провадженні, що надійшло для проведення досудового розслідування з іноземних держав" та надається новий номер кримінального провадження.
3.3.5. За всіма прийнятими рішеннями слідчі вносять інформацію до Реєстру про кримінальне провадження згідно з цим Положенням. Зазначені кримінальні правопорушення та особи, які їх учинили, у формах звітності про кримінальні правопорушення на території України не враховуються, а обліковуються лише у звітності про роботу органів досудового розслідування.
3.3.6. Кримінальні провадження про правопорушення, учинені іноземними громадянами, знімаються з обліку при направленні органом досудового розслідування України до правоохоронного органу іноземної держави кримінального провадження для проведення досудового розслідування.
4. Облік наслідків досудового розслідування кримінальних правопорушень, результатів відшкодування матеріальних збитків та вилучення предметів злочинної діяльності
4.1. Прокурор та слідчий, у межах повноважень, визначених КПК України (4651-17) , вносить до Реєстру відомості про наслідки досудового розслідування кримінальних правопорушень на кожне окремо кримінальне правопорушення.
4.2. Зазначені відомості є підставою для відображення у звітності даних про наслідки досудового розслідування кримінальних правопорушень після прийняття одного з рішень:
а) при зверненні до суду з обвинувальним актом (п. 3 ч. 2 ст. 283 КПК України (4651-17) ), з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 44 - 49 КК України (2341-14) ), з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК України), при закритті кримінального провадження, коли помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого (п. 1 ч. 2 ст. 283, п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України (4651-17) ), з одночасним внесенням до Реєстру відомостей про особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, та рух кримінального провадження;
б) при зупиненні досудового розслідування (ст. 280 КПК України (4651-17) ) одночасно з внесенням до Реєстру відомостей про рух кримінального провадження;
в) при передачі кримінального провадження за підслідністю (ч. 7 ст. 214, ст. 216 КПК України (4651-17) ) або за місцем проведення досудового розслідування (ст. 218 КПК України (4651-17) ) одночасно з внесенням до Реєстру відомостей про рух кримінального провадження;
г) при закритті кримінального провадження (п. 1 ч. 2 ст. 283, пп. 1 - 4, 6 - 8 ч. 1 ст. 284 КПК України (4651-17) ), при зверненні до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 292, ч. 1 ст. 511 КПК України (4651-17) ) одночасно із внесенням до Реєстру відомостей про рух кримінального провадження.
4.3. Слідчий на підставі матеріалів кримінального провадження вносить до Реєстру відомості з урахуванням вимог ч. 3 ст. 284 КПК України (4651-17) . Прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, включає до Реєстру результати досудового розслідування відповідно до вимог ч. 3 ст. 283 КПК України (4651-17) .
4.4. При внесенні відомостей до Реєстру про кримінальні правопорушення, вчинені у складі організованих груп та злочинних організацій, необхідно керуватися розділом VI Кримінального кодексу України (2341-14) , Законом України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (3341-12) та постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 13 (v0013700-05) .
4.4.1. Додатково злочинні угруповання можуть характеризуватися за етнічним (національним) складом, наявністю міжрегіональних, транснаціональних та корумпованих зв'язків у злочинному середовищі.
4.4.2. До організованих груп та злочинних організацій з міжрегіональними зв'язками відносяться організовані групи та злочинні організації (далі - ОГ та ЗО), злочинна діяльність яких охоплює територію двох або більше регіонів України (Автономна Республіка Крим, області, міст Києва та Севастополя).
4.4.3. До організованих груп та злочинних організацій з транснаціональними зв'язками відносяться ОГ та ЗО за умови вчинення ними хоча б одного злочину, що має транснаціональний характер, який учинено:
а) за кордоном або на території двох чи більше держав;
б) на території однієї держави, але істотна частина його підготовки, планування, керівництва або контролю має місце в іншій державі;
в) на території однієї держави, але за участю організованої групи або злочинної організації, які здійснюють злочинну діяльність на території двох або більше держав;
г) на території однієї держави, але його істотні наслідки мають місце в іншій державі.
4.4.4. До організованих груп та злочинних організацій з корумпованими зв'язками відносяться ОГ та ЗО, учасники яких для підготовки, вчинення або приховування кримінальних правопорушень використовують зв'язки в правоохоронних та контролюючих органах, органах законодавчої, виконавчої, судової влади та місцевого самоврядування.
4.4.5. До організованих груп та злочинних організацій, сформованих на етнічній основі, відносяться ОГ та ЗО, учасники яких учиняли кримінальні правопорушення на території України та до їх складу входила більшість осіб - представників національних меншин.
4.5. Кримінальні правопорушення, що вчинені у стані алкогольного, наркотичного, психотропного або токсичного сп'яніння, слід уважати такими, якщо:
- особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, затримана безпосередньо на місці його вчинення або неподалік одразу після вчинення правопорушення, у встановлений строк була піддана медичному огляду і є висновок медичної установи про наявність у цієї особи стану наркотичного, психотропного або токсичного сп'яніння;
- наявність у цієї особи стану наркотичного, психотропного або токсичного сп'яніння підтверджується матеріалами розслідування кримінального провадження.
4.6. При визначенні та внесенні відомостей до Реєстру про кримінальні правопорушення, пов'язані з насильством у сім'ї, слід керуватися Кримінальним (2341-14) , Житловим (5464-10) , Сімейним кодексами України (2947-14) та Законом України "Про попередження насильства в сім'ї" (2789-14) .
4.7. При віднесенні кримінальних правопорушень до корупційних необхідно керуватися вимогами Інструкції про порядок обліку кримінальних та адміністративних корупційних правопорушень, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової служби України, Міністерства оборони України та Державної судової адміністрації України.
4.8. Відомості про заподіяні збитки, результати їх відшкодування та вилучення предметів злочинної діяльності вносяться слідчим до Реєстру одночасно з інформацією про наслідки досудового розслідування при:
а) зверненні до суду з обвинувальним актом (п. 3 ч. 2 ст. 283 КПК України (4651-17) ), з клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ст. 292 КПК України (4651-17) ), з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 44 - 49 КК України (2341-14) );
б) закритті кримінального провадження, коли помер підозрюваний, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого (п. 1 ч. 2 ст. 283, п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України (4651-17) ).
4.8.1. До Реєстру вносяться суми збитків (у тисячах гривень), встановлених під час досудового розслідування у закінчених кримінальних провадженнях (крім замахів). Розмір збитків повинен відповідати сумі, зазначеній в обвинувальному акті, клопотанні про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанні про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, постанові про закриття кримінального провадження.
4.8.2. При формуванні показника розміру відшкодованих збитків (у тисячах гривень) слід ураховувати наявні у кримінальному провадженні докази - заяви, розписки потерпілих, первинні фінансові документи (платіжні доручення, прибуткові касові ордери, чеки), інші докази, які підтверджують фактичне отримання потерпілим, цивільним позивачем (їх представниками) коштів (майна) у якості спричинених збитків та фактичну сплату сум заподіяних збитків.
4.8.3. Також ураховується вартість вилученого у ході досудового розслідування майна (коштів), що було предметом злочинного посягання, придбане за кошти, отримані злочинним шляхом, та передане потерпілому (цивільному позивачу або його представнику) на відповідальне зберігання. Інше вилучене майно (кошти), яке було тимчасово арештоване, при формуванні цього показника не враховується. До відшкодованих збитків також відносяться суми повернутої заробітної плати у закінчених кримінальних провадженнях.
4.8.4. Відшкодування збитків у кримінальних правопорушеннях, пов'язаних з ухиленням від сплати податків, визначається відповідно до глави 9 Податкового кодексу України (2755-17) .
4.8.5. Відшкодування збитків у кримінальних правопорушеннях, пов'язаних з ухиленням від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, визначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .
4.8.6. При формуванні показника розміру суми, на яку пред'явлено цивільний позов у кримінальних провадженнях (у тисячах гривень), необхідно враховувати суму, на яку пред'явлено цивільні позови цивільним позивачем, його представником або прокурором у порядку кримінального судочинства.
5. Облік осіб, які вчинили кримінальне правопорушення та які підозрюються у їх вчиненні
5.1. Облік осіб, яких повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, здійснюється прокурором або слідчим шляхом внесення відомостей до Реєстру після:
- складання повідомлення про підозру (ст. 277 КПК України (4651-17) );
- вручення (дата та час) повідомлення про підозру (ст. 278 КПК України (4651-17) ).
5.2. Відомості про особу, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення та стосовно якої під час досудового розслідування прийнято рішення, передбачене п.п. 2 - 4, 6 ч. 1 ст. 284 КПК України (4651-17) , виключаються з числа осіб, які вчинили кримінальне правопорушення.
5.3. Правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність вносяться до Реєстру з урахуванням усіх правопорушень, у вчиненні яких підозрюється особа.
5.4. Відомості про особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, заносяться до Реєстру у випадках, коли стосовно неї приймається одне з таких рішень про:
а) звернення до суду з обвинувальним актом (п. 3 ч. 2 ст. 283, ст. 291 КПК України (4651-17) ), з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 44 - 49 КК України (2341-14) ), з клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ст. 292 КПК України (4651-17) );
б) закриття кримінального провадження, коли помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого (п. 1 ч. 2 ст. 283, п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України (4651-17) );
5.5. При внесенні до Реєстру відомостей про особу, яка вчинила кримінальні правопорушення, слід керуватися такими правилами:
а) відомості про вік правопорушника вносяться у повних роках. Наприклад: якщо злочинцю в момент учинення кримінального правопорушення було 28 років 11 місяців 28 днів, то вік цієї особи повинен бути внесений до Реєстру "у віці 28 років";
б) відомості про працездатних осіб (16 років і більше), які не працюють і не навчаються, заносяться до Реєстру у випадках, коли особи до моменту вчинення кримінального правопорушення ніде не навчалися або фактично ніде не працювали і, незалежно від того, скільки часу пройшло з моменту залишення ними (їх звільнення) останнього місця роботи або навчання. У числі непрацюючих не слід вказувати пенсіонерів, інвалідів 1 - 2 груп, безробітних, вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною;
в) до осіб, які вчиняли кримінальні правопорушення, ураховуються всі особи, які раніше були засуджені або звільнялися від кримінальної відповідальності на підставі статей 44 - 49, 97 КК України (2341-14) . З цієї категорії виділяються особи, щодо яких згідно із законом судимість не знято і не погашено. Правові наслідки судимості визначаються статтею 88 КК України, рецидив - статтею 34 КК України;
г) відомості про рід заняття, службове становище особи, яка вчинила кримінальні правопорушення, заповнюються на момент учинення правопорушення;
д) інформація про осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у складі ОГ та ЗО, вносяться до Реєстру з використанням положень пункту 4.4 цього розділу;
е) відомості, визначені для внесення до Реєстру при закінченні досудового розслідування стосовно особи, враховуються у звітності після внесення прокурором результатів досудового розслідування відповідно до вимог ч. 3 ст. 283 КПК України (4651-17) .
6. Облік кримінальних правопорушень минулих років та таких, які рахуються в органах досудового розслідування
6.1. Відомості про кримінальні правопорушення за заявами і повідомленнями, що надійшли до органів дізнання, слідчих, прокурорів до набрання чинності Кримінальним процесуальним кодексом України (4651-17) і в яких не прийнято рішення про порушення кримінальної справи чи про відмову в порушенні кримінальної справи вносяться до Реєстру органами досудового розслідування протягом десяти днів з моменту його впровадження.
6.2. Рішення за кримінальними правопорушеннями, кримінальні провадження про які станом на 18 листопада 2012 року перебували в провадженні, вносяться слідчими до Реєстру після попереднього обліку кримінальних правопорушень та раніше прийнятих у них рішень. При внесенні цих відомостей до Реєстру використовується реквізит "кримінальні правопорушення, які на день набрання чинності КПК (4651-17) перебувають у провадженні".
6.3. Рішення за кримінальними правопорушеннями минулих років та у яких станом на 18 листопада 2012 року зупинено або закрито кримінальне провадження, вносяться до Реєстру у порядку, передбаченому п. 6.1 цього розділу, після відновлення провадження у них або скасування постанови про закриття кримінального провадження. При внесенні цих відомостей до Реєстру використовується реквізит "кримінальні правопорушення, зареєстровані до набрання чинності КПК (4651-17) ".
6.4. Відомості про зареєстровані кримінальні правопорушення та прийнятті до набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України (4651-17) рішення у кримінальних правопорушеннях цієї категорії не включаються до статистичної звітності.
6.5. Облік судових рішень у кримінальних провадженнях, надісланих до суду до 18 листопада 2012 року включно, здійснюється на підставі довідок про наслідки розгляду кримінального провадження судом форми 6, які підшиті до матеріалів кримінальних справ.
Довідки форми 6 у всіх розглянутих кримінальних провадженнях надсилаються судами до органів, що проводили досудове розслідування, не пізніше 5-ти робочих днів з дня набрання рішенням суду законної сили чи повернення кримінального провадження після розгляду судом апеляційної інстанції (касаційної інстанції - у разі перевірки касаційною інстанцією вироку або ухвали, винесених ним, як судом першої інстанції, або перевірки вироку чи ухвали апеляційного суду, винесених ним у апеляційному порядку).
Органи досудового розслідування після одержання довідок форми 6 упродовж доби пересилають їх до інформаційно-аналітичних підрозділів органів внутрішніх справ за територіальним принципом для використання при оперативно-довідковому обліку осіб, які вчинили кримінальні правопорушення.
7. Редагування відомостей Реєстру
7.1. Редагування (зміна) зафіксованих у Реєстрі відомостей проводиться шляхом внесення реєстратором оновлених даних до відповідного пункту картки.
7.2. Редагування проводиться в разі необхідності внесення змін до обліку кримінальних правопорушень (щодо перекваліфікації діянь з менш тяжких на більш тяжкі кримінальні правопорушення або з більш тяжких на менш тяжкі (ст. 12 КК України (2341-14) ), потерпілих осіб, у разі зміни повідомлення про підозру (ст. 278 КПК України (4651-17) ), встановлених та відшкодованих збитків та в інших випадках.
7.3. Редагування (зміна) відомостей у разі виявлення неточностей, технічних помилок або неповноти даних після накладення електронного цифрового підпису здійснюється реєстратором у межах, визначених у розділі III Положення щодо доступу до інформації, яка міститься в Реєстрі.
Розділ III. Доступ до відомостей, які внесені до Реєстру
1. Право доступу до відомостей, які внесені до Реєстру, мають:
- Держатель - у повному обсязі з урахуванням повноважень, якими наділені прокурори та керівники підрозділів Генеральної прокуратури України;
- прокурори та керівники прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, спеціалізованих (на правах обласних), міських, міських з районним поділом, районних, міжрайонних та прирівняних до них прокуратур - у межах кримінальних правопорушень, щодо яких слідчими прокуратури та слідчими піднаглядних їм органів провадиться досудове розслідування;
- слідчі та керівники органів досудового розслідування - органів прокуратури, внутрішніх справ, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, та органів державного бюро розслідувань (з моменту створення) - у межах кримінальних правопорушень, щодо яких цими органами провадиться досудове розслідування та здійснюється контроль за додержанням вимог кримінального процесуального законодавства;
- користувачі - у межах наданих адміністратором прав доступу для отримання інформації про розпочаті досудові розслідування та прийняті під час досудового розслідування рішення, забезпечення ведення спеціальних обліків, проведення аналізу результатів діяльності правоохоронних органів.
Розділ IV. Захист відомостей, внесених до Реєстру
1. Адміністратор здійснює комплекс програмних, технологічних та організаційних заходів щодо захисту відомостей, що містяться у Реєстрі, від несанкціонованого доступу.
2. Адміністратор за кожним фактом втрати або пошкодження Реєстратором носія з електронним цифровим підписом невідкладно вживає заходів до його блокування та повідомляє про це Держателя Реєстру.
3. Адміністратор негайно інформує відповідного керівника прокуратури та органу досудового розслідування про намагання реєстратора отримати інформацію за межами наданого йому доступу.
Розділ V. Звітність
1. На підставі відомостей про кримінальні правопорушення та результати досудового розслідування адміністраторами Реєстру формується єдина звітність про кримінальні правопорушення, осіб, які їх учинили, та рух кримінальних проваджень.
2. Форма, періодичність подання звітності та правила її формування визначаються окремими нормативними актами за погодженням з центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.
3. Коригування даних звітності допускається упродовж звітного періоду. У разі виявлення помилок минулих років коригування у звітах не проводиться, а допущені помилки відображаються у спеціальній доповідній записці, що додається до звіту.
4. До загальної кількості облікованих у звітності кримінальних правопорушень не включаються правопорушення, кримінальні провадження за якими закрито за таких підстав:
1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України (4651-17) );
2) встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (4651-17) );
3) набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою (п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України (4651-17) );
4) існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню (п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК України (4651-17) ).
Розділ VI. Контроль та нагляд
1. Прокурори, керівники органів досудового розслідування усіх рівнів несуть відповідальність по відомствах за забезпечення своєчасного, повного та достовірного внесення інформації до Реєстру.
2. Прокурори, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, перед внесенням до Реєстру відповідно до ч. 3 ст. 283 КПК України (4651-17) даних про результати досудового розслідування особисто перевіряють правильність та повноту відомостей про кримінальне правопорушення, осіб, які їх учинили, та руху кримінальних проваджень.
3. Прокурори, які наділені повноваженнями контролю та нагляду за обліковою дисципліною, забезпечують систематичні перевірки повноти, правильності та своєчасності внесення відомостей до Реєстру.
У разі встановлення фактів невідповідності внесеної інформації до Реєстру матеріалам кримінального провадження вживаються заходи до усунення виявлених порушень.
Розділ VII. Відповідальність
1. Держатель Реєстру не несе відповідальності за помилки реєстратора при внесенні інформації до Реєстру.
2. Реєстратори відповідають за об'єктивність внесених до Реєстру відомостей відповідно до вимог чинного законодавства про державну статистику та інформацію.
3. Порушення вимог цього Положення, втрата, пошкодження носіїв інформації з електронним цифровим підписом та незаконне втручання в роботу Реєстру тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.










13PAGE 145015


13PAGE 14315




П Р О Г Р А М АTimes New Roman Заголовок 1 Заголовок 2 Заголовок 3 Заголовок 4 Заголовок 5 Заголовок 715

Приложенные файлы

  • doc 26686708
    Размер файла: 619 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий