География Туризмму

 ГЕОГРАФІЯ ТУРИЗМУ

МІЖНАРОДНІ ТУРИСТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Місія, мета і завдання міжнародних туристичних організацій визначені в їхніх статутах та інших програмних документах. До світових міжнародних туристичних організацій загального характеру відносяться: Всесвітня туристична організація (ЮНВТО); Всесвітня рада з подорожами і туризму (ВТТС); Міжнародна асоціація світового туризму (МТ); Міжнародний туристичний союз (ТУІ); Міжнародний туристичний альянс (АІТ); Всесвітня асоціація з питань дозвілля і відпочинку (ВАРА) та ін. Цілями і завданнями світових міжнародних туристичних організацій загального характеру є представництво і захист інтересів організацій та компаній туристичної індустрії; визначення політики в сфері туризму; формування основних напрямів розвитку світового туризму; забезпечення взаємовигідного співробітництва між країнами - членами цих організацій і практичне сприяння їм у рішенні проблем розвитку туріндустрії й економічного зростання країни. У 1975 р. було створено міжнародну спеціалізовану організацію системи ООН - ВТО. В даний час ЮНВТО складається зі 138 дійсних, асоційованих і понад 350 членів, що приєдналися. Дійсними членами є держави, їхні урядові заклади; асоційованими - території, що не мають зовнішньополітичної самостійності; що приєдналися - міжнародні та національні організації, туристичні асоціації та компанії, а також компанії, пов'язані з туризмом (авіаційні й інші транспортні компанії, туроператори, турагенти, готельні і ресторанні асоціації, видавничі компанії, навчальні і дослідницькі інститути, місцеві та регіональні туристичні ради). Її діяльність охоплює всі аспекти міжнародного туризму: правові, адміністративні, економічні, фінансові, соціальні, екологічні, статистичні, технічні, кадрові. Основною метою ВТО, відповідності до ст. З Статуту ВТО, є "сприяння розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, світ, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини й основних людських цінностей для всіх людей без поділу на раси, стать, мову і релігію". Основні завдання ВТО: розширення і поглиблення співробітництва держав - членів цієї організації в галузі туризму з метою розвитку країн і регіонів; удосконалення якості утворення і професійної підготовки туристичних кадрів; планування, розробка і реалізація заходів для захисту і раціонального використання навколишнього середовища в контексті світового розвитку; підвищення якості туристичного обслуговування і забезпечення безпеки туристичних послуг; вивчення туристичного ринку, збирання, аналіз і систематизація статистичних даних, прогнозування розвитку туризму; забезпечення зв'язків і обміну інформацією між країнами, що беруть участь v туристичному розвитку; розробка і поширення туристичної документації. Керівними органами ВТО є Генеральна асамблея, Виконавча рада і Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем. Метою і завданнями світових міжнародних туристичних організацій галузевого характеру є: представництво і захист інтересів своєї галузі на міжнародному рівні і визначення тенденцій і шляхів її розвитку; розвиток і координація співробітництва організацій і компаній галузі між собою і з організаціями і компаніями інших галузей туристичної індустрії; розробка і впровадження єдиних принципів, норм і стандартів якості обслуговування у своїй галузі, підготовка для неї фахівців, а також вирішення актуальних проблем її розвитку; інформаційна, видавнича і маркетингова діяльність. Міжнародна готельна асоціація (МГА) - член ВТО з 1979 р. Основна мета асоціації - представлення інтересів світової готельної індустрії на міжнародному рівні. Серед задач МГА - створення умов для широкого співробітництва готельних підприємств; забезпечення інформаційного обслуговування організацій (своїх членів) з питань розвитку гуманітарних ресурсів, технології й автоматизації, захисті навколишнього середовища, маркетингу; контроль за виконанням міжнародного законодавства; координація і публікація туристичних досліджень; фінансування цільових програм і інші задачі. Штаб-квартира МГА знаходиться в Парижі (Франція). До регіональних міжнародних туристичних організацій загального характеру відносяться: Європейська комісія з туризму (КЕТ); Європейська туристична група (ЕТАГ); Бюро організацій - членів ЛІТ у Європейському союзі (АІТ-ЕС); Асоціація з розвитку і координації європейських туристичних обмінів (АДСЕТЕ); Туристична асоціація країн Азії і Тихого океану (ПАТА); Туристична асоціація країн Східної Азії (БАТА); Федерація туристичних асоціацій країн- членів АСЕАН (ФАТА); Асоціація туристичної індустрії Америки (ТІАА); Конфедерація туристичних організацій Латинської Америки (КОТАЛ); Карибська туристична організація (КТО); Арабський туристичний союз (ЮАТ); Панафриканська туристична організація (ПАТО); Африканська асоціація подорожей (АТА) та ін. Цілями і завданнями регіональних міжнародних туристичних організацій загального характеру є: представництво і захист інтересів туристичної індустрії свого регіону на міжнародному рівні; визначення тенденцій і шляхів розвитку туризму; просування в'їзного туризму; маркетингова діяльність, сприяння об'єднанню і координації зусиль усіх секторів і компаній туристичної індустрії; фінансування цільових програм розвитку туризму в регіоні; впровадження нових технологій; розробка єдиних норм і стандартів туристичного обслуговування, інформаційна і видавнича діяльність.







Всесвітня туристична організація (ЮНВТО) як основний регулятор міжнародного туризму
Історія створення ЮНВТО
Всесвітня туристична організація (ЮНВТО) - спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй та провідна міжнародна організація у сфері туризму. Основними міжнародно-правовими формами діяльності ЮНВТО є проведення конференцій та нарад з питань розвитку туризму. Станом на кінець 2014 р. до складу Організації прийнято 156 країн, 6 територій, а також понад 400 членів, що приєдналися, серед яких органи державної влади, туристичні, готельні та ресторанні асоціації, авіакомпанії, туроператори, навчальні заклади туристичного профілю тощо [9].

Рис. 2.1. Розташування країн-членів ЮНВТО по регіонах світу
Історія створення Всесвітньої туристичної організації розпочалася ще у 1925 р., коли в Гаазі (Нідерланди) був скликаний Міжнародний конгрес офіційних туристичних асоціацій. У 1934 р. цей заклад змінив свою назву на Міжнародний союз офіційних організацій з пропаганди туризму (МСООПТ), а після Другої світової війни (1947 р.) його було перетворено на Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МСОТО) з штаб-квартирою у Женеві (Швейцарія). МСОТО на той час виконував функцію технічної неурядової організації, до складу якої входило 109 національних туристичних адміністрацій та 88 асоційованих членів, які представляли інтереси приватних та громадських організацій [1, с. 7].
У 1967 р. держави-члени МСОТО запропонували перетворити його на спеціальний міжурядовий орган, уповноважений на світовому рівні вирішувати усі нагальні питання, пов'язані з розвитком міжнародного туризму. В 1969 р. Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято відповідну резолюцію щодо провідної ролі, яку повинен відігравати у майбутньому трансформований Міжнародний союз офіційних туристичних організацій в рамках системи Організації Об'єднаних Націй.
На виконання цієї резолюції в травні 1975 р. у Мадриді (Іспанія) МСОТО було реорганізовано у Всесвітню туристичну організацію. Секретаріат ВТО на запрошення іспанського уряду, розташувався в столиці цієї країни. У 1976 р. Всесвітня туристична організація отримала статус Виконавчої агенції Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН), а у грудні 2003 р. - спеціалізованої установи ООН [1, с. 8].
Нині ЮНВТО відіграє вирішальну роль у розвитку та пропаганді сталого і доступного туризму, покликаного сприяти економічному піднесенню, міжнародному взаєморозумінню, миру, добробуту, взаємоповазі, а також реалізації основних прав і свобод громадян незалежно від раси, статі, мови та релігії. ЮНВТО є каталізатором процесів розвитку технічного обміну та міжнародного співробітництва, стимулювання та розширення партнерства між державними і приватними організаціями.
ЮНВТО сприяє реалізації положень Глобального етичного кодексу туризму, що дозволяє країнам-членам Організації максимально використовувати економічний, соціальний та культурний вплив туризму, а також повністю використовувати його переваги, мінімізуючи при цьому негативні наслідки туризму для соціальної сфери та екології.
Структура та керівні органи ЮНВТО
Члени ЮНВТО поділяються на наступні три категорії: дійсні члени, асоційовані члени та члени, що приєдналися.
Статус дійсного члена доступний для всіх суверенних держав. Статус асоційованого члена надається територіям, які не мають право реалізації своїх зовнішніх відносин. Території можуть стати асоційованими членами, якщо їх кандидатури попередньо схвалені урядом держави, до якої вони належать. Членами, що приєдналися до Організації, можуть бути підприємства, установи та заклади, які безпосередньо працюють у сфері туризму або в суміжних галузях. До них належать туроператори, авіакомпанії, транспортні підприємства, готелі, ресторани, банківські установи, страхові компанії, консультаційні центри та ін.
Керівними органами Всесвітньої туристичної організації є: Генеральна Асамблея, Виконавча Рада, Регіональні комісії, Комітети та Секретаріат.
Найвищий орган ЮНВТО - Генеральна Асамблея - збирається один раз на два роки для обговорення бюджету та програми діяльності Організації. Генеральна Асамблея складається з делегатів країн-членів ЮНВТО, які мають право постійного голосу. Під час голосування кожен дійсний член має один голос. Рішення з усіх питань ухвалюють переважно більшістю голосів присутніх дійсних членів. Асоційовані члени, а також члени, що приєдналися та представники інших міжнародних туристичних організацій беруть участь у роботі Генеральної Асамблеї в якості спостерігачів (без права голосу). Раз на чотири роки члени Генеральної Асамблеї (за пропозицією Виконавчої Ради) обирають Генерального секретаря ЮНВТО [16, с. 72].
У роботі Генеральної Асамблеї беруть участь представники Комітету асоційованих членів, який складається із трьох груп:
- група туристичних центрів, яка об'єднує територіальні органи з управління туризмом;
- група з освіти, яка об'єднує наукові та освітні організації;
- професійна група, яка об'єднує всіх інших асоційованих членів. Генеральною Асамблеєю створено шість постійних Регіональних
комісій: для Європи, Африки, Північної та Південної Америки, Східної Азії та Тихоокеанського регіону, Близького Сходу, Південної Азії. Регіональні комісії виконують поточні завдання щодо реалізації рекомендацій Генеральної Асамблеї в межах відповідних регіонів. Вони проводять свої засідання не менше одного разу на рік та складаються з усіх дійсних і асоційованих членів відповідного регіону світу.
Регіональні комісії забезпечують наступну роботу: зустрічаються з керівниками туристичної галузі країн кожного регіону для обговорення актуальних питань та вироблення рішень; забезпечують контакти між туристичними відомствами та організаціями, що фінансують розробки цільових проектів розвитку туризму; представляють Організацію на туристичних заходах національного та регіонального рівня; влаштовують національні семінари з тематики, що викликає інтерес для тієї або іншої країни; допомагають налагоджувати ефективні контакти між туристичним бізнесом та органами державної влади; проводять регіональні конференції з метою обміну досвідом та визначення спільних для вирішення завдань.
У період між сесіями Генеральної Асамблеї функціонує Виконавча Рада - керівний орган ЮНВТО, що відповідає за виконання Організацією своєї програми діяльності згідно встановленого бюджету. Цей орган складається з членів, які обираються Генеральною Асамблеєю із розрахунку одне місце у Раді на п'ять дійсних членів. Під час виборів керуються правилами, затвердженими Генеральною Асамблею та принципом справедливого і рівного географічного розподілу. Іспанія як країна, де розташована штаб-квартира ЮНВТО, має одне постійне місце у Виконавчій Раді. Термін повноважень членів - чотири роки, однак, кожні два роки половина членів Виконавчої Ради переобираються. Асоційовані члени, а також члени, що приєдналися, беруть участь у роботі цього органу ЮНВТО тільки на правах спостерігачів. Виконавча Рада проводить свої засідання двічі на рік. Зі складу членів Виконавчої Ради щороку обираються голова та два його заступники [16, с. 74].
Секретаріат, яким керує Генеральний секретар, має у своєму складі більше 100 співробітників, що працюють на відповідних посадах у штаб-квартирі ЮНВТО у Мадриді. Генеральний секретар забезпечує юридичне представництво ЮНВТО, виконує вказівки Генеральної Асамблеї та Виконавчої Ради, а також звітує про діяльність, адміністративні рахунки, проект загальної програми роботи Організації та бюджетні поправки. Генеральному секретарю допомагають його заступники - виконавчі директори за різними напрямами роботи. Генеральним секретарем Всесвітньої туристичної організації з січня 2010 р. є Талеб Ріфаї.
Персонал Секретаріату призначається Генеральним секретарем за правилами, що визначаються Генеральною Асамблеєю. Співробітники відповідають за реалізацію програми роботи та виконання завдань, які встановлені членами ЮНВТО. Генеральний секретар і персонал Секретаріату діють в межах своїх посадових інструкцій та відповідальні тільки перед Організацією [16, с. 75].

 















Основні поняття і визначення туризму як сфери діяльності
У будь-якій діяльності, особливо пов'язаної з міжнародними угодами, самим актуальним є питання дефініцій, тобто узгоджених і прийнятих за основу визначень, понять, термінів, що дозволяють адекватно тлумачити предмет, об'єкт і умови угоди, принципи і положення нормативних актів. Різночитання в тлумачення застосовуваних термінів можуть мати дуже несприятливі наслідки в практичних діях суб'єктів туристської діяльності. Туристська термінологія зазнає істотні зміни згідно стрімкого темпу розвитку і формування як суспільних відносин, так і туризму, його галузей та видів. Тлумачення туристських термінів - предмет запеклих дискусій апологетів теорії туризму. Коли ми говоримо про туризм, ми маємо на увазі людей, які відвідують друзів і родичів, відпочивають на канікулах і просто добре проводять час. У вільний часом вони можуть займатися різними видами спорту, приймати сонячні ванни, кататися на конях, можуть ходити в походи, читати, розмовляти і, нарешті, просто насолоджуватися навколишнім світом. Можна включити в наше визначення туризму та людей, які беруть участь у різних з'їздах, конференціях або інших видах ділової та професійної діяльності, їздять в навчальні тури або займаються дослідженнями. Ці люди (назвемо їх туристами) використовують під час подорожей різні види транспорту: починаючи з велосипедів і закінчуючи польотами на реактивних літаках. Багато подорожують на автомобілях, автобусах, поїздах і навіть мотоциклах. Для того щоб встановити значення туризму і повніше описати сферу його діяльності, необхідно в першу чергу виділити різні групи суб'єктів, які взаємодіють в туризмі. 1. Туристи. Це люди, які відчувають різні психічні і фізичні потреби, природа яких визначає напрямки і види участі цих людей у туристської діяльності. 2. Організації, що надають туристам товари і послуги. Це підприємці, які бачать в туризмі можливість отримувати прибуток за допомогою надання товарів і послуг з урахуванням попиту на туристичному ринку. 3. Місцеві органи влади. Розглядають туризм як важливий фактор економіки, пов'язаний з доходами, які місцеві громадяни можуть отримувати від цього бізнесу в вигляді податків, що надходять у місцевий бюджет. 4. Приймаюча сторона. Місцеве населення, сприймає туризм в першу чергу як фактор зайнятості населення. Для цієї групи важливим є результат взаємодії з туристами, в тому числі іноземними. Таким чином, туризм може бути визначений як сукупність явищ і взаємовідносин, що виникають при взаємодії туристів, постачальників, місцевих органів влади та місцевого населення в процесі туристичної діяльності. Подорожі, туризм - це комплекс споріднених сфер бізнесу. Найбільш близькою до туризму професією є поширення турів, тобто робота туристських агентств. Безпосередньо залучені до туризму авіакомпанії, компанії з прокату машин, залізні дороги, автобуси, готелі і ресторани. До суміжними видами бізнесу також можна віднести фінансові структури, які фінансують розвиток сфери обслуговування та ін Для того, щоб сформулювати повне визначення поняття "туризм", необхідно розглянути багатоаспектність туризму і його взаємодію з іншими видами діяльності. Відсутність єдиних визначень ускладнює вивчення туризму як навчальної дисципліни. Вивчення туризму з наукової точки зору (у ряді інших дисциплін) з недавніх пір привернуло увагу вчених багатьох областей знань. У зв'язку з цим виникла необхідність в розробці точних визначень і термінів. Ця проблема не так проста, як здається на перший погляд. Нею щорічно займаються різні організації, включаючи Лігу Націй, Організацію Об'єднаних Націй, Всесвітню туристичну організацію, Організацію економічного співробітництва і розвитку. Міжнародні організації постійно звертаються до теми тлумачення термінології, в основному з метою узгодження принципів міжнародної статистики. Так, в 1937 р. визначення "міжнародний турист" було дано на Конференції експертів за статистикою Ліги Націй. В 1950 р. International Union of Official Travel Organization (IUOTO) - Міжнародний союз офіційних туристських організацій (МСОТО), перетворений в 1975 р. у Всесвітню туристичну організацію (ВТО), уточнив визначення "турист", ввівши нові поняття: "екскурсант" і "транзитний мандрівник". При цьому було дано чітке розмежування цих категорій від категорії "турист". Певні групові і економічні інтереси країн істотно впливають на тлумачення понять, що приймаються за основу в національних нормативних актах, регулюючих певні відносини у сфері туризму.
§ 1. Подорож
Подорожі та туризм - два нерозривно пов'язаних поняття, які характеризують певний спосіб життєдіяльності людини. Це відпочинок, активна розвага, спорт, пізнання навколишнього світу, торгівля, лікування та безліч інших видів діяльності. Однак завжди при цьому є характерна дія, визначає і обосабливающее власне подорож від інших сфер діяльності - переміщення людини в іншу місцевість або країну, континент, відмінні від його звичайного місцезнаходження або проживання. У подорожах переміщуються: окремі індивідууми; групи осіб, об'єднаних єдиним інтересом і метою; цілі експедиції, в тому числі і військові, у складі яких можуть бути кілька сотень або навіть тисяч спеціалістів, а також дипломати, мігранти і переселенці. Для окремих народів подорож - це спосіб життя, усталений віками і викликане кліматичними особливостями місцевості проживання. До них відносяться, наприклад, кочові племена: белунджи, бедуїни, цигани та ін Кочівники разом зі стадами тварин щорічно переміщуються в міру освоєння пасовищ, причому їх не зупиняють навіть кордони держав. Так, белунджи постійно мігрують з Пакистану до Афганістану. Сезонні сільськогосподарські робітники подорожують по мірі збору врожаю з півдня на північ США. Подорож - термін, що володіє значною спільністю понятійного сенсу і що означає переміщення людей в просторі і часі. Таким чином, подорож - це переміщення людей у часі і просторі, а людина, що здійснює подорож, незалежно від цілей, напрямів, засобів пересування і тимчасових проміжків, іменується мандрівником. Залежно від особливостей подорожі мандрівника можна іменувати мореплавцем, космонавтом, бізнесменом, натуралістом і т. д. у відповідності з цілями, напрямками, засобами пересування та іншими характеристиками, які мають істотне чи навіть несуттєве значення. При певних характеристиках і умови організації та здійснення подорож може бути складовою частиною туристської послуги. Для цілей статистики мандрівний людина іменується також "відвідувачем". Національне законодавство деяких країн дає чітке тлумачення методу визначення кількісних характеристик подорожей. Так, Бюро переписів США, відповідає за ведення досліджень національних подорожей, дав наступне визначення подорожі: "переміщення більш ніж на 100 миль від місця постійного проживання". Проте в "Огляді національних подорожей" (1963 і 1967 рр..) використовується визначення, доповнене словами "або за межами міста на одну або більше ночей". Центр даних з туризму США, який перебуває у Вашингтоні, використовував у своїй роботі визначення, встановлені Бюро переписів США. Як і Бюро переписів, Центр даних з туризму США виключив з визначення подорожі такі види поїздок: - переміщення членів екіпажів морських суден, залізничних потягів, повітряних судів і т. д; - подорожі осіб між регіонами, країнами з метою роботи; - подорожі осіб з метою навчання.
§ 2. Туризм
Туризм як окремий випадок подорожей має чіткі обмеження, характеристики і безліч визначень в понятійному сенсі. На відміну від подорожі туризм - категорія, яка має сильний вплив економіки і володіє дуалізмом (подвійністю) внутрішньої природи явища, так як туризм - це і особливий, масовий, рід подорожей, і діяльність по організації та здійснення цих подорожей. Наведемо класичне визначення туризму і дамо розгорнуту характеристику його складових. Туризм - тимчасове переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну або місцевість в межах своєї країни у вільний час в цілях отримання задоволення і відпочинку, оздоровчих, гостьових, пізнавальних або в професійно-ділових цілях, але без заняття оплачуваною роботою у відвідуваному місці. Зазначимо, що: а) значна частина обмежень в поняттях буде носити суто економічний характер, обумовлений місцем туризму в сучасному розвиненому суспільстві; б) самі визначення будуть служити цілям і принципам міжнародної туристичної статистики, яка, в свою чергу, діє за категоріями, що визначаються в цілях саме економіки, планування, обліку тощо; в) будуть враховуватися вимоги однакового розуміння міжнародного істоти категорій, що підлягають статистичній оцінці і порівнянні. Основні особливості туризму: 1. На відміну від подорожей туризм - це переміщення людей в досить короткі проміжки часу. Тривалі подорожі здійснюються лише одиницями індивідуумів. Туризм ж масове явище XX століття, яке одержало свій розвиток у силу сформованої в розвиненому суспільстві політико-економічної ситуації. Люди (здебільшого трудящі за наймом) повсюдно отримали право на щорічну короткий (в середньому 2-3 тижні) відпустку. Після другої мі світової війни (1939-1945 рр..) люди в більшості своєму сталжить в достатку, дозволяє виділяти кошти на відпочинок і короткострокові подорожі з метою відпочинку. Розвинені транс портні засоби, відкрили еру трансконтинентальних польотів на повітряних суднах, дали цілком доступну можливість відвідування практично будь-яких куточків світу. За статистикою найбільшу частку займає туризм вихідного дня (2-3 дні), далі йдуть невеликі туристські поїздки (6-7 днів), значно меншу частку займають 8-12-денні тури. Всі інші, більш тривалі, туристські поїздки випадають із статистики через нікчемність свого удель - ного ваги в загальній масі. 2. Для туризму важливо визначити категорію місця постійного проживання (місце проживання). Туризм предусматри - кість виїзд людей з місця свого постійного проживання в іншу місцевість, країну в цілях туризму. Переміщення в межах місцевості постійного проживання, наприклад щоденні поїздки на роботу, не можуть бути віднесені до туризму. В країні, де є правовий інститут прописки, це - місце прописки, що реєструється відповідними службами державної влади, що регулює міграцію населення. Має місце інша понятійна категорія - звичайне місце постійного проживання визначається строк, протягом якого людина постійно проживає в одному і тому ж місці (місті, селищі, районі). При цьому для кожного певного місця, району, країни, а також населення слід виділяти осіб, які можуть бути віднесені до категорії постійних жителів або відвідувачів. Наприклад, за статистикою внутрішнього туризму важливо обмежити категорії населення, які йдуть щодня на роботу на певні тимчасові проміжки і відстані. Так, для невеликого міста це буде 20-30 хв при відстані в кілька кілометрів, для великого міста - поїздки на роботу тривалістю до 3 год на відстань понад 50-100 км. Слід враховувати і мінімальний проміжок від-ність жителя в цьому місці, а також відмінності і особливості місцевостей і адміністративних територій. Для жителя невеликого селища поїздка на 70 км буде далеким подорожжю. У той же час в Москві або Волгограді це відстань знаходиться в межах міської риси. Дуже непростій питання-чи є туристами дачники, наступні на свої дачі у вихідні дні на відстань більше 120 км? Мало хто з мають в Росії ділянки погодиться назвати ці поїздки відпочинком і ту - ризмом, скоріше, це тяжка праця. 3. Визначення періоду вільного часу виходить із про-ного розуміння туризму як способу відпочинку. Воно недостатньо справедливо для деяких видів туризму, наприклад для професійно-ділового, учасники якого найчастіше скоюють поїздки як фахівці, відряджені фірмою. 4. Найважливішою категорією є мета туризму, яка дозволяє чітко виділити види діяльності, що відносяться до туризму і попадають під пільгові митні, податкові та інші бажані режими, що встановлюються державній вами виключно для туризму. Головні цілі туризму: раз-влекательные (атрактивні), рекреаційні і пізнавальні. Другими за значимістю є цілі оздоровчі і лікувальні, далі слідують професійно-ділові, гостьові і пр. 5. Туризм - важлива складова економіки багатьох держав-дарств, яка забезпечує зайнятість місцевого населення, завантаження готелів і готелів, ресторанів, видовищних заходів, надходження іноземної валюти та ін. Туризм заснований на екс-., плуатації місцевих туристських ресурсів, що приносить даної; місцевості або державі дохід. Туризм залежно від складових послуг і обслуживавмых категорій населення поділяється на внутрішній і міжнародний. Внутрішній туризм - тимчасовий виїзд громадян конкретної країни з постійного місця проживання в межах національних кордонів тієї ж країни для відпочинку, задоволення пізнавальних інтересів, занять спортом і в інших туристських метою. Внутрішній туризм не представляє собою окрему сферу, а пов'язаний з усіма іншими секторами національного життя1. Міжнародний туризм - систематизована і цілеспрямована діяльність підприємств сфери туризму, пов'язана з наданням туристських послуг і туристського продукту іноземним туристам на території Російської Федерації (в'їзний туризм) і наданням туристських послуг і туристичного продукту за кордоном (виїзної туризм). Туризм у багатьох країнах - діяльність, що перебуває під пильною увагою держави як економічно вигідна і прибуткова галузь. Має також місце поняття національний туризм - сукупність діяльності сфері внутрішнього і виїзного туризму, тобто обслуговування туристів з числа жителів своєї держави. За способом організації розрізняють плановий і самодіяльний туризм. Плановий туризм - будь-які види туризму, які розробляються та реалізуються організаторами туризму - туроператорами. Плановий туризм регулюється державою за допомогою законодавчих і нормативних актів. Він становить основу індустрії масового туризму. Початок планового туризму поклав Томас Кук. Саме він у 1849 р. придумав продавати туристичні послуги в пакеті: перевезення, екскурсії і харчування. Значною мірою плановий туризм є головною складовою діяльності різних комерційних організацій і підприємців. Самодіяльний туризм - специфічний вид суспільної туристської діяльності, здійснюваний на добровільній самодіяльній (аматорської) основі. Самодіяльний туризм базується на діяльності добровільних туристських об'єднань, спілок і туристських клубів, які видають власні нормативні акти, регулюючі туристську діяльність, проводять походи, туристські зльоти та змагання, видають власну туристську методичну літературу та періодичні видання. Самодіяльний туризм має програмно-нормативні основи, що визначають напрями, характер, зміст туристської суспільної практики, вимоги щодо оволодіння туристськими вміннями і навичками. Соціальний туризм - різновид туризму, субсидируемая з коштів, що виділяються на соціальні потреби з метою створення умов для подорожей школярам, молоді, пенсіонерам, інвалідам, ветеранам війни і праці та іншим громадянам, яким держава, державні і недержавні фонди та інші благодійні організації надають соціальну підтримку найменш забезпеченої частини населення при використанні їх права на відпочинок. Це положення було закріплено в Манільській декларації зі світового туризму у 1980 р. Соціальний туризм розглядається як2: - подорожі, інші види туристських занять, оздоровлення та відпочинку, реалізуються громадянам Російської Федерації за ціною соціального туру, разових послуг соціального туризму або субсидовані з коштів, що виділяються державою на соціальні потреби; - сфера професійної діяльності по формуванню, просуванню і реалізації соціальних турів, разових послуг соціального туризму; - громадський рух учасників соціального туризму.
§ 3. Рекреація
Рекреація - розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних). Деякими дослідниками рекреація розглядається як масив, в ході якого відбувається відновлення продуктивних сил людини, або як діяльність, спрямована на відновлення. Альтернативну точку зору є підхід, коли рекреація розглядається як функція будь-якої діяльності, будь-якого часу і будь-якої території. Центр досліджень політики національного туризму США витлумачує ці три терміна - "подорож", "туризм" і "рекреація" - наступним чином: 1. Подорож - дія, пов'язане з переміщенням людей з місця свого постійного проживання в іншу країну або місцевість в межах своєї країни, крім будь-яких форм заробітку. 2. Туризм - синонім терміна "подорож". 3. Рекреація - діяльність людей, що займаються творенням і персональним використанням вільного часу. Рекреація може включати пасивне і активне участь в індивідуальних або групових спортивних заходах, інтелектуальне вдосконалення, розвагах і т. д.
§ 4. Споживачі туристського продукту
У 1963 р. на Конференції ООН з міжнародного туризму в Римі були розглянуті питання туристських дефініцій. Було прийнято визначення поняття "турист", яке стосовно до російських умов у повному вигляді виглядає наступним чином. Турист - споживач туру, туристського продукту або ту-. ристских послуг; тимчасовий відвідувач місцевості, населеного пункту, території або країни незалежно від його громадянства, національності, статі, мови і релігії; знаходиться в даній місцевості не менше ніж 24 год, але не більше 12 місяців протягом календарного року, або знаходиться поза місця свого проживання в межах своєї країни і здійснює щонайменше одну ночівлю; мандрівний заради задоволення або з пізнавальними, лікувальними, діловими цілями і не займається при цьому діяльністю в місці тимчасового перебування, оплачується з місцевого джерела. Адекватно зазначеним вище визначень виділимо участю-ков туризму: міжнародний турист, внутрішній турист, екскурсант, відвідувач. Міжнародний (іноземний) турист. У Комітеті статистичних експертів при Лізі Націй в 1937 р. було дано таке визначення іноземного туриста: особа, подорожуюча в цілях туризму в іншу країну, яка не є країною його звичайного місця проживання, що знаходиться за межами його звичайного середовища, на термін не менше 24 год, без заняття оплачуваною діяльністю3. Міжнародними туристами вважаються особи, які подорожують: - з метою відпочинку, лікування, відвідування родичів і т. д.; - з метою участі в семінарах, конгресах (наукових, дипломатичних, релігійних, адміністративних, атлетичних і т. д.); - з діловими цілями; - в морському круїзі, навіть якщо вони залишаються на судні менше 24 год. До категорії міжнародних туристів не належать і не враховуються в статистиці туризму: - іноземні робітники; - мігранти, включаючи утриманців та супроводжуючих; - особи, з метою навчання терміном більше шести місяців; - військовослужбовці, їхні утриманці і члени сімей, за винятком прямування в цілях туризму; - працівники дипломатичних служб, а також утриманці, члени сімей, прислуга працівників дипломатичних служб; - кочівники і біженці, вимушені переселенці; - регулярно мігруючі в цілях пошуку роботи громадяни прикордонних районів; - транзитні мандрівники; - учасники групових поїздок на туристських поїздах, які ночують у вагонах поїзда; - учасники групових поїздок на спальних автобусах, нею чующие у салонах цих автобусів; - члени екіпажів морських суден, залізничних потягів,що" ночують на судні або у вагоні поїзда; - члени екіпажів повітряних суден, які не проводять ніч в місці відвідування; - мандрівники, які проїжджають через країну без зупинки, навіть якщо їх подорож триває більше 24 год. Такі обмеження адекватно відповідають принципам, опублікованими в документі ООН - Тимчасове керівництво по міжнародному туризму (1978 р.)4. Внутрішній турист. Що ночує тимчасовий відвідувач, тобто здійснює у відвідуваному місці як мінімум одну ночівлю, постійно проживає в певній місцевості та мандрівний в цілях туризму в іншу місцевість в межах своєї країни, але поза межами його звичайного проживання на строк, що не перевищує 12 місяців, і не займається оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування. У публікаціях Національного комітету США з аналізу туристських ресурсів (1973 р.) дано таке визначення внутрішнього туриста: особа, подорожуюча поза свого місця проживання, за умови переміщення більш ніж на 50 миль (в один кінець) з діловими, пізнавальними, особистими та іншими цілями, крім занять оплачуваною діяльністю, та здійснює одну ночівлю або повертається в той же день5. До категорії внутрішніх туристів не належать і не враховуються в статистиці внутрішнього туризму: - постійні мешканці, які переміщуються в інше місце або місцевість в межах країни з метою організації свого звичайного місця проживання, наприклад переселенці, особи, з якихось мотивів змінюють своє місце проживання; - особи, що переміщуються в інше місце в межах країни для заняття діяльністю, оплачуваною з джерела у відвідуваному місці, наприклад тимчасові або сезонні, вахтові робітники; - особи, що переміщаються в зв'язку і з метою тимчасової роботи в установах межах країни; - особи, які регулярно переміщуються між місцевостями в цілях оплачуваної роботи або навчання; - військовослужбовці, які перебувають при виконанні службових обов'язків або на маневрах, а також утриманці, які супроводжують і члени їх сімей; - кочівники і біженці, а також вимушені переселенці; - транзитні пасажири; - учасники групових поїздок на туристських поїздах, які ночують у вагонах поїзда; - учасники групових поїздок на спальних автобусах, що ночують у салонах цих автобусів; - члени екіпажів морських суден, залізничних потягів, які ночують на судні або у вагоні поїзда; - члени екіпажів повітряних суден, які не проводять ніч в місці відвідування. Екскурсант. Тимчасовий (одноденний) відвідувач місцевості, населеного пункту або країни, незалежно від його громадянства, статі, мови і релігії, що знаходиться в даній місцевості в цілях туризму менш ніж 24 год. До категорії екскурсантів відносяться пасажири яхт та інших круїзних суден, учасники туристських залізничних маршрутів. Екскурсанти не враховуються статистиці туризму. Відвідувач. У 1963 р. Конференція Організації Об'єднаних Націй з міжнародного туризму, що проходила у Римі, рекомендувала для вивчення Статистичної комісією': ООН повне визначення терміна "відвідувач": це особа, яка відвідує країну, поза межами свого місця проживання, з будь-якою метою, крім занять оплачуваною діяльністю. Це визначення включало: 1. Туристів як тимчасових відвідувачів, які залишаються в країні як мінімум 24 години і мають метою подорожі наступний такі напрямки: - відпочинок, лікування, навчання, паломництво, спорт і т. д.; - ділові поїздки, відвідування родичів, участь в конгресах. 2. Екскурсантів як тимчасових відвідувачів, що перебувають у країні менше 24 годин. Експертна статистична група, скликана Комісією ООН у 1967 р., рекомендувала країнам використовувати визначення "відвідувач", запропоноване у 1963 р. в Римі, виділивши в ньому особливий клас відвідувачів, який можна визначити як "одноденних відвідувачів" або "екскурсантів", які, в свою чергу, поділяються на одноденних екскурсантів і людей, які перетинають кордон з робітниками цілями, пасажирів круїзів і транзитних пасажирів, які не зупиняються на ніч у готелях.












Розвиток туризму в світі
Усезростаюча значущість туризму характерна для XX - початку XXI ст. Його роль зводиться не лише до впливу на економіку, а - чи не найголовніше - до усвідомлення необхідності розвитку зв'язків між народами різних країн світу та для взаємопізнання їхньої історії, культури, традицій. Туризм став послом дружби у міжнародних відносинах.
Сучасні туристичні потоки формуються під впливом чинників, що сягають історією давніх епох. Це пояснюється намаганням людини пізнати навколишній світ, встановити зі сусідніми народами торговельно-економічні, культурні й інші зв'язки. Перші ознаки туризму спостерігаються у глибокій давнині й тісно пов'язані з подорожуванням як головним засобом пізнання довкілля.
Упродовж багатьох віків населення було статичним. Воно здебільшого характеризувалося прив'язаністю до землі, сільського господарства. Минали століття, зростали потреби в нових для проживання територіях. Для їх пошуку цілі племена вирушали в світові мандри, зустрічаючи маловідомі народи, котрі відрізнялися мовою, культурою, традиціями. Дехто з мандрівників описували ці особливості, а матеріали потім використовували для посилення зв'язків між народами. З-поміж середньовічних мандрівників, які описували культуру і побут, наприклад, народів Сходу, вирізнявся відомий мореплавець, венеціанський купець XIII ст. Марко Поло. Зібрані ним матеріали слугували основою для складання географічних карт.
Кінець XV-друга половина ХУП ст. - епоха Великих географічних відкриттів, що посприяло подальшому розвитку торгівлі й мореплавства. Централізовані монархії Європи споряджали експедиції для завоювання нових заморських територій. Усе це ознаменувало зростання рухливості населення світу. Отже, мандрівники упродовж багатьох століть вирушали в дорогу не задля отримання задоволення, а щоби досягти якоїсь мети. Подорожі задля задоволення стали лише тоді популярними, коли з'явились регулярні пасажирські перевезення, організоване харчування та засоби розміщення, дія подорожуючих (XVII ст.), коли зникли елементи явного ризику і повсякденних перешкод, які віками були головною перешкодою на шляху подорожуючих.
Після Першої промислової революції (наприкінці Х*УШ ст.), подорожі стали популярнішими, але переважно серед заможних верств населення. Однак зауважимо, що переміщення людей відбувалися постійно. Вони були пов'язані з війнами й іншими політичними подіями, з паломництвом до святих місць, пошуком роботи, навчанням. Однак обсяги цих подорожей були незначними.
Масштабне зростання туризму пов'язане з подальшим розвитком світового господарства, ринкових відносин і класичних складових попиту: вільного часу, грошей та споживчих преференцій.
Більшість сучасних дослідників туризму вирізняють чотири основні стадії (етапи) його розвитку1, хоча їх терміни можуть дещо не збігатися. Так, англійські вчені Ю. Лікоріш і К. Дженкінс першу з чотирьох стадій пов'язують з тривалим періодом, що охоплює найдавніші часи аж до XVIII ст., а українські дослідники І. Беліков, Л. Устименко й І. Афа-насьєв продовжують його майже до середини XIX ст., а точніше - до 1841 р. На наш погляд, його верхня межа збігається з періодом розгортання Першої промислової революції, яка спричинила відчутні зміни у суспільному житті людства - появу парової машини та її практичного застосування.
Отже, назвемо чотири основні стадії (етапи) в історії розвитку туризму.
Перша - від найдавніших часів до кінця XVIII - початку XIX ст. Це стадія започаткування розвитку світового туризму.
Друга - початок XIX ст. до кінця Першої світової війни - період становлення організованого туризму.
Третя - від 1918 р. до кінця Другої світової війни - етап індустріалізації туризму.
Четверта - з 1945 р. до наших днів. Пов'язана з масовим розвитком туризму та процесом глобалізації.
Чимало дослідників першу стадію, стадію започаткування туризму, найчастіше пов'язують із розвитком торговельних зв'язків, між окремими містами, країнами, регіонами2. Найумілішими торговцями давнини були фінікійці, котрі успішно використовували кораблі для прокладання морських шляхів у невідомі країни, плаваючи вздовж західних берегів Європи, Африки.
Особливий період в історії людства пов'язаний із давньогрецьким мандрівником, ученим, батьком історії Геродотом (бл. 485 р. - бл. 425 р. до н. е), який описав країни Близького Сходу, скіфські степи, Причорномор'я (V ст. до н. е.). Після Геродота чималий внесок у пізнання світу зробив Пі-фей, об'їхавши береги Західної та Північної Європи у 330 р. до народження Христа, описав для греків ці країни. Уперше назвав Англію Альбіоном (Білим Островом).
Високого рівня досягла рухливість греків у період розквіту міст-держав, зокрема Афін, Дельфи, Епідаври, Олімпії. Починаючи з 776 р. до н. е., щорічно на Олімпійські ігри сходилися любителі спорту і шанувальники мистецтва не лише з Еллади, а й інших європейських країн. До цього періоду також належить будівництво перших спеціалізованих будівель, в яких могли розміститися атлети та глядачі. Для пізнання світу велике значення мали військові походи Александра Македонського в IV ст. до н. е.
Для пізнання світу чимало зробив давньогрецький географ Страбон (63 р. до н. е. - 20 р . н. е.). Його знаменита "Географія" у 17 книгах стала помітним кроком у пізнанні світу, країн, окремих народів. Клавдій Птолемей доповнив попередніх дослідників-географів новим пізнанням світу.
Після завоювання римлянами Греції відкрився прямий шлях до місць, які вже у ті часи вважалися центром світової культури. Римляни вивчали грецьку мову, філософію, пізнавали пам'ятки культури, а також відвідуючи місця з теплими мінеральними водами та з організованим комфортом у районах Кампанії й Етрурії, Геркулануму. В період Римської імперії виникли державні двори вздовж доріг, де розміщалися на відпочинок кур'єри та державні службовці Риму. Під час таких поїздок римляни вже тоді користувалися дорожніми путівниками.
У ранньому Середньовіччі поширилось релігійне паломництво. Дорогою до святих місць паломники використовували для відпочинку монастирі, церкви, постоялі двори. Найвідомішими центрами релігійного туризму на Святій землі були Єрусалим, Назарет, Вифлиєм, монастирі Келюші, Лурд, а також святиня мусульман - Мекка та ін.
Значно розширили пізнання світу арабські мандрівники УП-XI ст. Найвідомішим був купець із Басри - Сулейман, який побував у Китаї, Індії й інших країнах світу і залишив цікаві спогади.
Вагомий внесок у пізнання географічного простору зробили морські відкриття в VIII-IX ст. північними народами, зокрема норманами, котрі під час походів одночасно захоплювали прибережні міста, поселення, захоплювали купецькі судна. їх на наших землях називали варягами.
В епоху Київської Русі особливо тісними були контакти наших пращурів із країнами Західної Європи та Візантією, що й вплинуло на доленосне рішення про прийняття християнства на Русі-Україні. Це допомагало через посередництво священнослужителів, перекладачів, ремісників підтримувати тісні зв'язки і з Візантією, і з багатьма іншими країнами Європи.
У Середньовіччі масове переміщення людей спостерігалося під час христових походів. Це давало змогу не лише завойовувати нові території, а й пізнавати їх, розширювати ринки збуту, закуповувати нові товари. Детальні описи цих країн і народів залишили такі відомі мандрівники, як Афа-насій Нікітін і вже згадуваний нами Марко Поло.
Важливою віхою у розвитку туризму стало використання мінеральних вод, грязей з лікувально-оздоровчою метою, їх застосування з давніх-давен засвідчують археологічні розкопки, описи в Біблії, наприклад, про використання священного озера Бенарес під Єрусалимом з лікувальною метою. У Стародавньому Єгипті лікувальні властивості мінеральних вод використовували жерці, чим і примножували багатства місцевих храмів. Дещо пізніше задля лікування та паломництва використовували священні джерела, озера і навіть річки (Індія, Стародавній Китай, Персія).
"Про рекреаційно-туристичну діяльність у сучасному розумінні цього слова, - зазначає В. Мацола, - ми можемо говорити лише в Древній Греції та Стародавньому Римі. У цих країнах сформувалися спеціальні центри з цінними природними рекреаційними ресурсами, які надавали широкий асортимент рекреаційних послуг: купання, пиття, гарячі ванни, натирання, лікування, побутові послуги і т. д,"8 Особливо популярними у Давній Греції були гарячі джерела на о. Євбел, де для їх використання зводилися спеціальні будівлі. Тут їхні власники за відповідну платню здавали будинки прибульцям для лікування.
У Стародавньому Римі чудовими місцями оздоровлення були курорти Байя, Аква-Альбула, приморська кліматична місцевість Сенціо, а також о. Капрі на південь від материкової Італії, що й донині вважається одним із найпривабли-віших туристичних центрів Європи.
У давню епоху популярними були центри на теперішніх Беіля Єркуланс і Синджарз-Баі в Румунії, Аквінкула (Будапешт) та оз. Балатон в Угорщині, Вараджінське-Топліце (Хорватія), Добрна (Словенія), Варна в Болгарії, Вісбаден у Німеччині, Баден у Швейцарії, Бат у Великій Британії, Екс-ле-Бен у Франції та ін.*
Лікувальні мінеральні джерела та місцеві кліматичні умови вміло використовували й на американському континенті, зокрема ацтеки в Мексиці й інки в Південній Америці. В епоху Візантійської імперії з лікувально-оздоровчою метою послуговувалися деякими місцевостями на берегах і островах Мармурового й Егейського морів, а також береги протоки Босфор. У XII ст. широкої популярності набули мінеральні джерела Франції та Італії. У XIV ст. виник курорт Карлсбад (тепер Карлові Вари). У цей час став популярним курорт Баден-Баден на території південно-західної Німеччини.
Із зародженням курортів встановився режим лікувальних процедур. Від середини XVI ст. у Карлсбаді вперше запроваджено податок із пацієнтів. На початку XVII ст. у Франції вже існувала курортна інфраструктура, створена для нагляду за курортами, їх експлуатацією. Такі ж установи виникли у Великій Британії, Швейцарії5.
У цьому ж періоді (кінець XVII ст.) у французькому лексиконі з'явився термін "турист". Ним називали представників привілейованої знаті, котрі з цікавості відвідували зарубіжні країни. Особливо посилився інтерес до Італії, античних пам'яток Риму, Флоренції й інших міст. Із відкриттям Помпеї (XIX ст.) Італія перетворилася на провідну туристичну країну Європи.
Розвиток туризму суттєво пришвидшився у XVIII ст., коли виникли морські курорти, створивши моду на купання у морській воді. Перші великі готелі на таких курортах були відомі у Великій Британії, а згодом у Франції й інших країнах. Спочатку на морських курортах відпочивали найбагатші відвідувачі. Зі зростанням добробуту, клієнтами таких закладів ставали представники середньої верстви. Масові подорожі задля особистого задоволення розпочалися наприкінці XVIII - початку XIX ст.
Отже, подорожі, здійснювані до кінця XVIII ст., не можна вважати туризмом у сучасному розумінні. їх потрібно розглядати як стадію започаткування сучасного туризму.
Друга стадія, яку ще називають залізничною ерою" пов'язана з першим вибухом великого попиту на подорожі та їх впливом на суспільні звички й економіку країн. Зростання швидкості переміщення за допомогою пароплавів і потягів, а також збільшення кількості населення та його фінансово-економічних можливостей створили помітний туристичний ринок. З'явилися подорожі, а з ними - туристичні центри з туристичною торгівлею, агентами, туропе-раторами, котрі пропонували організовані тури, турпакети і навіть туристичну літературу. На перший погляд, мало що змінилося й сьогодні, але координація транспортних планів і туристична політика тоді була обмеженою або, радше, недосконалою.
Перша пасажирська залізниця відкрилася в Англії 1830 р. Згідно з даними дослідників, зокрема англійських авторів Ю. Лікоріша та К. Дженкінса, вже 1841 р. Т. Кук запровадив на залізниці перший пакетний тур, здійснивши масову прогулянку (570 осіб) із Лейстера до Лафборо. Він активно розпочав новий напрямок бізнесу. Заслугою Т. Кука було і те, що він зайнявся організацією всіх складових подорожі- транспорту, розміщення, обслуговування на місці перебування, створюючи справжній туристичний продукт і задовольняючи специфічний ринковий попит. Він винайшов суттєву послугу - туристичний пакет. Винахід підприємливого англійця почали впроваджувати в усьому світі, але насамперед у 40-50-х роках XIX ст. - у промислово розвинутих європейських країнах.
Т. Кук докорінно змінив ставлення до подорожі - від необхідної, інколи далекої, пов'язаної часто з пошуком роботи або з метою навчання, до організованої розваги та нового розуміння самого відпочинку. Сучасники цінували його не лише за науку організації туризму, а й за рекламну діяльність, за видані ним туристичні путівники. Він першим організував міжнародні поїздки (тури) з Англії до материкової Європи, зокрема на Всесвітню виставку в Парижі (1851 р.), а з 1856 р. - до інших європейських держав. Від 1865 р. Т. Кук почав використовувати судна для круїзних поїздок англійських туристів до Північної Америки, зокрема СПІА. У 1882 р. було здійснено першу кругосвітню подорож.
У 1867 р. відбувся п'ятимісячний вояж до святих місць (Палестини) разом із Марком Твеном, напевне, перший круїз по Середземному морю. Вартість такої поїздки для пасажира становила 1200 доларів. Тоді це була величезна сума, яку оплатити могли лише представники найбагатших верств населення6.
Розширення попиту на туристичні послуги пов'язано не тільки із підвищенням життєвого рівня населення, а й із розвитком залізничного транспорту, судноплавства, зв'язку, машинізацією виробництва, поширенням реклами та сервісного обслуговування.
Організовані поїздки стимулювали будівництво великих готелів у містах біля вокзалів і на популярних курортах. Попит на туристичні послуги стимулював розвиток курортів, що ґрунтувалися на використанні мінеральних джерел, грязей. Це відбувалося доти, доки поїздки до моря не зумовили бурхливого зростання середземноморських центрів, таких як Ніцца, Канни у Франції та ін.
Готельні компанії на межі XIX-XX ст. зайнялися будівництвом не окремих будівель, а готельних ланцюгів, надаючи відпочиваючим організовані харчувальні, лікувальні послуги і под.
На розвиток туризму значно впливали самодіяльні туристичні клуби, товариства, які з'явилися у другій половині XIX ст. Вони розробляли маршрути, дбаючи про забезпечення туристів необхідним комфортом. Перший такий клуб виник у Великій Британії (1857 p.), згодом - в Австрії (1862 p.), Італії, Швейцарії (1863 p.), Німеччині (1869 р.) та в інших країнах Європи й світу. Посиленню привабливості туристично-оздоровчих центрів сприяла започаткована реклама і маркетингова діяльність. Так, у Монте-Карло 1914 р. було відкрито ралі, щоб активізувати міжсезонну туристично-відпочинкову діяльність. У свою чергу готельні компанії зорганізували виставку автомобілів старих марок. Це відбулося передусім у Лондоні та Брайтоні.
Трансатлантичні подорожі, які з 60-х років XIX ст. почали називати ґрандтурами, були змотивовані пізнанням культурної спадщини, допитливістю населення. Кількість подорожей на американський континент поступово зростала, зокрема до її північних країн. Це спричинило заснування нової компанії Wells Fango, Рух пасажирів з Великої Британії та Європи до Америки разом із мігрантами в 1910- 1914 pp. перевищив щорічно 1 мли осіб7.
Отже, впродовж другої стадії розвитку туризму відбулися серйозні зміни в самій суті подорожі: подорож задля певної мети перетворилася на подорож задля задоволення або заняття спортом, хобі. Ця нова тенденція охопила більшість країн Європи. З'явилися високоякісні рекламні буклети, брошури та путівники. Позитивну роль відіграли письменники, котрі присвячували твори подорожам.
Фактично сучасний туризм за формою і змістом з'явився напередодні Першої світової війни. Інтенсивний розвиток туризму в XIX ст. привів до заснування 1898 р. Міжнародної ліги туристичних асоціацій зі штаб-квартирою у Люксембурзі, яка 1919 р. була перетворена на міжнародний туристичний альянс, який існує дотепер і об'єднує понад 140 країн світу.
Третій (міжвоєнний) період порівняно короткий; він тривав від 1918 р. до 1945 р. Його ще називають етапом індустріалізації туризму. Цей період мав найбільшу ваду - був уражений головними світовими рецесіями (кризами) 30-х років. Після Першої світової війни туризм відновився порівняно швидко, хоча війна не минула безслідно. Вона принесла очікувані зміни, що вилилося у зацікавленості в мирі та взаєморозумінні між народами, підвищенні активності руху за емансипацію жінок тощо. Другим важливим чинником на шляху розвитку туризму були технічні вдосконалення, пришвидшені потребами воєнного часу. Так, ефективнішими стали автомобілі й автобуси, завдяки чому туроператори могли забезпечити для туристичних потреб комфортніший і дешевший транспорт. Авіація стала практичнішим засобом доставки. Це був початок ери мобільності й комунікацій, що значно впливало на розвиток туризму в усіх країнах світу.
Загалом подорожі були пов'язані здебільшого з державним транспортом. У післявоєнні роки зростало повітряне сполучення. Наприклад, 1938 р. у Великій Британії зафіксовано 220 тис. пасажирів, з них 95 тис. були спрямовані на материкову Європу. Третина британських відпочиваючих подорожувала туристичними міжміськими автобусами. Тяга до нових видів відпочинку продовжувалася. Усе популярнішими в Західній Європі ставали кемпінг і подорожі автомобілями з причепами, поширювалися молодіжні туристичні табори, посилювався соціальний аспект туризму та відпочинку за сприянням національних держав (сам відпочинок усе ще був обмежений у часі - від одного до двох тижнів на рік). Так, 1939 р. у Великій Британії з 18 млн робітників 11 млн користувалися урядовою підтримкою. Це був період становлення соціального туризму.
Поступово зростала й кількість закордонних подорожей за участю представників середньої верстви. Це спостерігається в Європі й Америці. Спеціалісти оцінюють згаданий період розвитку туризму як репетицію для злету туризму після Другої світової війни. Адже, як уже згадувалося, світова криза 30-х років визначально вплинула на обмеження розвитку туризму, зменшення обсягів трансатлантичних перевезень. Це особливо простежувалося в Німеччині й Італії. Вони з-поміж європейських країн мали чи не найбільші економічні труднощі. Події позначилися і на Великій Британії. Якщо в 1930 р. подорожі з Англії до Австрії налічували 1,8 млн осіб, а до Швейцарії майже 1 млн, то в період кризи ці потоки зменшилися на половину і навіть більше. Ще відчутнішого удару зазнав туризм під час Другої світової війни. Але шлях до революційних змін у розвитку туризму, незважаючи на світову кризу і Другу світову війну, вже було визначено. Подорожі й відпочинок для мільйонів жителів планети ставали невід'ємною частиною їхнього життя.
Четвертий період - стадія масових подорожей - розпочинається від 1945 р. і триває дотепер. На цьому етапі впроваджується науково-технічна революція, яка зреалізувалася зростанням добробуту всіх верств населення світу, збільшенням доходів та вільного часу, що вплинуло на спосіб життя і поведінку людей. Масштаби цих змін виявилися величезними.
Масове зростання подорожей найперше розпочалося у розвинутих країнах світу. Цьому сприяли розвиток засобів зв'язку, транспорту й інших форм комунікацій, зокрема телебачення, котрі підсилювали економічні чинники розвитку туризму, а також інтерес населення до атракцій чужоземних країн. Склалася така ситуація, що закордонні поїздки в розвинутих країнах переважили інтерес до вітчизняного турпродукту або відпочинку вдома.
Загалом населення багатих країн світу стало значно мобільнішим завдяки збільшенню кількості автомобілів - зі 100 млн у 1970 р, до 650 млн у перших п'ять років XXI ст. Причому на приватні автомобілі припадає майже 4/в наземного транспорту. Приватний автомобіль став найважливішим засобом переміщення до місць відпочинку - 58 % загальної кількості перевезених8.
Залізничний і громадський транспорт (автобусний) на цій стадії розвитку туризму, зокрема в розвинутих країнах, втратили визначальну роль, але зросло перевезення туристів на регулярних рейсах повітряним транспортом. З другої половини 80-х років XX ст. з'явились перевезення нерегулярними рейсами (чартерні послуги). На них припадало до 1/б від всього перевезення відпочиваючих повітряним транспортом у світі й понад 50 % на європейських рейсах9.
Швидкому та масштабному розвитку повітряного пасажирського транспорту після війни сприяли революційне впровадження багатомісних літаків і вища ефективність устаткування, що зумовило суттєве скорочення часу перельотів та зниження реальних цін. Чартерні рейси найінтенсивніше використовували туроператори європейських країн. Масштаби розширення туристичних перевезень повітряним транспортом, за даними СОТ, уже в середині 90-х років сягнули майже 600 млн осіб, а 1960 р. налічували всього 69 млн. Загалом обсяг туристичних прибуттів від 1950 р. до 2008 р. зріс майже в 35 разів, становлячи у 2008 р. 924 млн осіб. Причому найбільша частка припала на Європу, що дорівнювало від загального обсягу міжнародних прибуттів, відповідно, 66,4% та 52,8%. Із розширенням загального обсягу поїздок туристичні потоки змінили свій напрямок. По-перше, подорожі на великі відстані зростали швидше, ніж на короткі. По-друге, почали масово здійснюватися відпочинкові поїздки північних індустріальних міст до сонячних південних берегів. Більшість турпотоків упродовж 50-х років XX ст. за характером стали спеціалізованішими. Значно зросли культурні й освітні поїздки. Розвинувся спортивний туризм, поїздки з відвідуванням друзів, знайомих, родинних місць (сентиментальний туризм).
Наприкінці 80-х років масовий рух із холодніших північних широт до теплих південних пляжів Середземномор'я дещо послабився, зокрема в Іспанію. Це відбулося внаслідок зміни попиту. Натомість із південних країн - Іспанії, Італії та інших значна частка приросту туристів у Європі припала на подорожі до прохолодніших північноєвропейських країн. Одночасно надійне повітряне сполучення в світі посприяло перерозподілу міжнародних потоків на користь передусім Азійсько-Тихоокеанського макрорегіону. Якщо їх частка у 1980 р. від загальної кількості прибуттів у світі становила 8,3 %, 1990 р. - 12,8, 2000 р. - 16,0, 2005 р. - 19,3, то у 2008 р. - 20,3 %10.
Відчутні темпи зростання туристичних потоків не могли здійснюватися без потужних капіталовкладень, спрямованих на облаштування нових туристичних районів, здебільшого в Європейське Середземномор'я, Карибський регіон Центральної Америки, країни Східної та Південно-Східної Азії. Деякі з цих відпочинково-оздоровчих центрів біля моря, що будувалися на урбаністичний манер, тобто з висотними будівлями, зазнали чимало проблем. Насамперед - це конфлікт з якістю довкілля, рухом "зелених". Одначе розширення бізнесу, пов'язаного з діловим туризмом, у тому числі й конференційним, засвідчує зростання попиту на такі готельні комплекси у світових туристичних центрах. Висока економічність ділового туризму зробила цей ринковий сегмент послуг прибутковим, а відтак - стабільним і перспективним.
Зауважимо також, що на розвиток туризму безпосередньо впливають світові рецесії. Скажімо, перша у післявоєнний період так звана енергетична криза (1974 р.) вплинула на суттєве зменшення трансатлантичних подорожей до Європи. На щастя, відродження поїздок відбулося за достатньо короткий період. Під час другої рецесії (1981 р.) відбувся відчутний економічний спад, що вплинуло на загальні показники туристичних прибуттів. Так у 1982 р., порівняно з попереднім, кількість міжнародних туристів у світі зменшилася на 1,7 млн, причому середньорічні темпи зростання у 80-х роках становили понад 3 млн осіб.
Економічна криза 1991 р. пов'язана з війною у Перській затоці. Вона суттєво позначилась на певних структурних змінах в світовому господарстві: відбувся спад обробної промисловості, а це спричинило збільшення безробіття, відтак негативно вплинувши на зростання туризму, зокрема в Європі. Загалом 90-ті роки були періодом стабільних темпів зростання - від 439,5 млн осіб міжнародних туристів 1990 р. до 639,6 млн осіб 1999 р.11
Світова економічна криза, розпочавшись у другій половині 2008 р., ще не дає нам підстав розглядати її наслідки, але цілком зрозуміло, що її вплив на розвиток туристичного руху в світі буде негативним.
В останні десятиріччя традиційні групові поїздки за межі своєї країни в Європі та й у Північній Америці почали масово здійснюватися на власних автомобілях. Це призвело до зменшення тривалості подорожей (максимум до п'яти ночей), зате виявилася нова тенденція - збільшилася частота виїздів-подорожей. Це поліпшило, тобто злагодило сезонність у туризмі. З тих пір (кінець 80-х років XX ст.) сезонність у багатьох країнах, котрі приймають туристичні потоки, почали розглядати не як непереможну економічну, а як маркетингову проблему.
Загалом упродовж першої половини четвертого періоду розвитку туризму спостерігалося екстенсивне зростання відпочинку, кількості туристичних підприємств та обсягів наданих ними послуг. Починаючи з 80-х років, з одного боку, масовий конвеєрний туризм (так його називає В. Сапрунова), трансформувався в масовий диференційований, що зумовлено різноманітністю потреб і мотивацій туристів, тобто поширенням вузькоспеціалізованих сегментів у туристичному попиті, різноманітністю пропонованих послуг, вираженою спеціалізацією туристичних послуг12. З іншого боку, на розвиток масового туризму почали впливати нові чинники - якість послуг, економічний стан навколишнього середовища і навіть політична ситуація. Отже, на останньому етапі четвертого періоду розвитку туризму відбувся перехід від ринку виробника до ринку споживача послуг, що вимагає їх гнучкості задля задоволення не лише потреб представників еліти та середньої верстви, а й населення з низьким рівнем доходів.






Розвиток туризму в Україні
Туризм в Україні пройшов такі ж етапи розвитку що і в світі. Причому як пишуть В. Федорченко і Т. Дьорова, прототипом їх було мандрівництво18.
Перший період розвитку туризму в Україні пов'язаний з мандрівництвом від найдавніших часів. Наприклад, Геро-дот, про якого ми вже згадували у четвертій частині 9-том-ної історії, описує Північнопричорноморські степи України, населені тоді скіфами: "їхня країна рівнинна і рясніє травою, і зрошується водою багатьох річок, яких стільки, скільки каналів у Єгипті. Я назову ті з них, які найбільш відомі і судноплавні від самих своїх джерел. Це Істр (Дунай), що має п'ять гирл, а потім Тірас (Дністер), Тіпаній (Південний Буг), Борисфен (Дніпро),.. Танаїс (Дон)"14. Про
Дніпро історик написав: "Борисфен... вона найбільш корисна для людей не лише серед інших рік Скіфії, але і взагалі серед всіх інших, крім єгипетського Нілу, бо з ним не можна зрівняти жодну іншу ріку". Навколо Борисфена "Найкращі і найбільш поживні пасовища для худоби, і дуже багато в ньому риби, приємної на смак, і вода в ньому дуже чиста.., і ниви навколо нього чудові, а там, де не сіяно, виростає висока трава. А в його гирлі відкладається багато солі. І великі риби в ньому без колючок і кісток"15.
Страбон у 17-томній праці "Географія" описує життя і побут племен Північного та Східного Причорномор'я, їхнє господарство, відображає існуючі тоді зв'язки з давньогрецькими містами. Найбільше відомостей подає про Босфор і Херсонес.
Цікаві спогади про південні території України залишили лікар, родоначальник медицини, Гіппократ (бл. 460-377 рр. до н. е.), астроном, математик і географ Птоломей, римський натураліст Пліній Старший (23-79 рр. н. е.) та ін.
У добу Середньовіччя витоки вітчизняного туризму найінтенсивніше виявилися за існування Київської Русі. Писемні джерела засвідчують, що Руська Земля була багатою державою: мала, як на цей період часу, розвинуте сільське господарство. Землеробство, садівництво, бджільництво, ремесло і промисли дивували іноземних гостей, котрі заїжджали на ці землі. Давньоруські ремісники досягли високої майстерності в ливарній справі, центрами яких були Київ, Львів, Володимир, Галич, Холм. Дотепер у кафедральному храмі Святого Юра у Львові зберігся дзвін-велет, вилитий місцевим майстром Яковом Скорою 1341 р. Поширеним на Русі-Україні було кування та карбування, кравецтво, обробка кістки та каменю. Успішно розвивались будівельна справа й архітектура.
Вагоме місце у житті й обороні краю посідали давньоруські міста, які здебільшого були не лише ремісничо-торговельними осередками, а й адміністративно-політичними центрами окремих земель. Саме до них належав Київ - столиця Русі-України. Літопис "Повість минулих літ" налічував в IX-X ст. 20 міст, у тому числі Чернігів, Переяслав, Любеч, Вишгород та ін. У X ст. літописці згадують 32 міста, в XI ст. - близько 60, а в XIII ст. їх уже налічувалося майже 300. У XII-XIII ст. великим містом вважався Галич - центр Галицько-Волинської держави.
У XIV-XV ст. (період урбанізації Європи) Київ мав провідне значення в господарському житті Центрально-Східної Європи. У цей час на західних землях зростає значення м. Львова як ремісничого, адміністративного й оборонного центру.
Упродовж XIV-XV ст. в Україні споруджено низку оборонних замків. Деякі з них збереглися дотепер. Замки переважно будували з дерева. Кам'яними були Кам'янець-Подільський, Хотинський, Меджибіський, Жванецький і замки Скали, Смотрича на Поділлі та Луцька на Волині1*.
Важливим джерелом пізнання нашого краю в епоху Середньовіччя стали описи подорожей арабських мандрівників територією України або здійснені описи наших територій з уст українських купців. Адже торгові зв'язки купців-русичів були інтенсивними з Хазарським Каганатом, Великим Булгаром, Середньою Азією, арабським Близьким Сходом та ін. Письмові джерела засвідчують, що руські купці в X- XII ст. жваво торгували з Чехією, Польщею, Придунайськими країнами, підтримували торговельні зв'язки з Німеччиною, Францією, Італією, Іспанією.
Про Русь-Україну залишилися літературні згадки чи описи арабських письменників VII-Хет., зокрема письменника перського походження Ібн-Хордадбега ("Книга шляхів для пізнання держав"), написана в 60-70 роках IX ст. Арабський мандрівник Аль-Масуді (20-50 роки X ст.) наводить докладні географічні й етнографічні відомості про слов'ян, котрі заселяли нинішні українські землі, причому констатує: одні з них були християнами, а інші поклонялися сонцю.
У розвідці Ібн-Даста "Книга добрих скарбів" (перша половина X ст.) згадується про традиційну українську гостинність, де шанують гостей і добре ставляться до чужинців, не дозволяючи нікому їх кривдити або утискати. Відома також праця арабського письменника Ібн-Хаукаля, який мандрував світом упродовж ЗО років, "Книга шляхів і держав" (70-ті роки Хет.)17.
Серед перших європейських мандрівників, котрі відвідали Русь-Україну (В. Федорченко та Т . Дьорова "Історія туризму в Україні", 2002 р.), називають німецького мандрівника Бруно з Кверфурта, який зустрічався у Києві з Володимиром Великим і користувався його щирою прихильністю.
Єпископ Тітмар з Мерзебурга (978-1018 рр.) згадує про Київ - велике і багате місто, де налічувалося понад 400 церков і 8 ринків, а люду незчисленна сила. З-поміж середньовічних іноземних мандрівників, котрі подорожували і відвідували Україну (XIII ст.), були італієць Плано Карпіні та фламандець Віллена Рубрука. Подорожуючи до Орди, через п'ять років після навали Батия на землі Руси-України, Плано Карпіні пише: "...Пішли проти Русії і зробили велике винищення в землі Русії, зруйнували міста і фортеці і вбили людей, оточили Київ... і після довгої облоги вони взяли його і вбили мешканців міста; звідси, коли ми їхали крізь їхню землю, ми знаходили безчисленні голови і кістки мертвих людей, які лежали в полі..." І на відміну від П. Карпіні, який проїхав усю територію нинішньої України зі заходу на схід, В. Рубрук перетнув лише Крим та Приазов'я. У 1253 р. він морем прибув до Криму й описує його так: "На морі від Керсона до гирла Танаїду знаходяться високі миси, а між Керсоною і Садайєю існує сорок замків майже кожний з них має свою мову; серед них було багато Готів..." В. Рубрук описує також великі солоні озера Криму, звідки сіль вивозили у всі кінці узбережжя Чорного моря18.
Отже, як засвідчують згадані описи, в X-XIII ст. мандрівників приваблювали не лише центральні райони Київської Русі, а й південні - сучасна Степова Україна і, безумовно, колоритний Крим. Щоправда, в часи татарської навали (XIII ст.) територія України менше приваблювала мандрівників.
Значно частіше Україну відвідували європейські мандрівники, котрі подорожували зі Заходу та Півдня на Схід
У XV-XVI ст. Так, Жільбер де Лянуа, будучи послом Франції, Англії й Бургундії, 1421 р. побував у таких містах, як, Львів, Судова Вишня, Белз, Луцьк, Кам'янець-Подільський, згодом відвідав Малу Татарію (Степову Україну) і м. Кафу (Феодосію) . Збереглися описи посла Венеціанської республіки А. Контаріні після його подорожі у 1437 р. Україною, Грузією, Московією. Географічне положення України добре описав відомий німецький дипломат 3. Герберштайн, "дорадник чотирьох цісарів".
Захопливий щоденник подорожі М. Литвина, литовського дипломата в Кримському Ханстві, який 1550 р. мандрував Україною. Не залишили поза увагою європейці й української вольниці - Запорозької Січі. її описав 1594 р. посол німецького імператора Е. Лясота.
Один із найдокладніших описів Козацької України є щоденник подорожі П. Алеппського, який подорожував нашими землями в 1654 і 1656 рр. Він змальовує нашу Батьківщину як "прекрасну країну, що повна мешканців і замків, як гранатне яблуко зерен". Зацікавленість Україною європейцями зростала. Це підтверджує "Опис України", здійснений французьким інженером Гійомом де Бопланом (середина XVII ст.), який перебував на військовій службі в польського короля. Він детально розповів про побут і звичаї українців, а карта тодішньої України, створена ним, стала неоціненним джерелом і для сучасних історико-краєзнавчих досліджень. Ще однин француз Ж. Шарден у другій половині XVII ст. здійснив три подорожі до країн Сходу. Його записи, пізнавальні малюнки пізніше ввійшли до тематичного туристичного атласу. Територія України, частково відображена на "Карті узбережжя Чорного та Азовського морів", виконана особисто Ж. Шарденом 1672 р. Матеріали його подорожей видані у вигляді гравюр і вміщені в атласі. Зауважимо, що саме таким способом відтворено гравюру А. Гогенберґа, виконану за рисунком А. Пассароті, де зображено панораму Львова, призначену для атласу "Опис відомих міст світу" (Кельн, 1618 р.).
З-поміж цікавих записів про Україну варто згадати німецького мандрівника Ульріха фон Вердума, який подорожував українськими землями у 70-х роках XVII ст. Його "Щоденник" містить цікаві відомості про Волинь і Поділля.
Важливою складовою туристичної сфери е готельне господарство, тому доцільно простежити історію його розвитку в Україні. Праобразом перших готелів на Русі-Україні були заїзні двори, розташовані на відстані кінного переходу один від одного. У великих містах будували гостинні двори, які, окрім об'єктів розміщення та харчування, мали крамниці, склади. Такі споруди з XV ст. створювали при поштових станціях, а також на торговельних шляхах, котрими проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського Ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини та країн Західної Європи.
В Україні століттями будували корчми вздовж торговельних і чумацьких шляхів. Тут спритні підприємці не лише торгували горілкою, а й надавали нічліг подорожуючим, охорону кінним упряжам.
На Козацькій Січі (о. Чортомлин) у другій половині ХУП ст. біля Дніпровського порту був розташований "Грецький дім" - приміщення для іноземних послів і купців. Це засвідчує існування цивілізованих торговельних та політичних зв'язків Запорозької Січі зі зовнішнім світом. Однак справжні готелі на території України з'явилися лише вХІХст.
Подорожуючи Україною 1769 р. німецький просвітитель-мандрівник Г. Гердер був захоплений її красою, природою, культурою і духовним багатством народу, що проживав на цих землях: "Україна стане Новою Грецією - гарне небо над людьми, її грайлива вдача, співуча душа, її родючі землі колись розквітнуть: з багатьох народностей виникне колись могутня розвинута нація, як це сталося і з Грецією, її терени сягнуть Чорного моря, а звідти поширяться на весь світ"19. Ці слова Гердер опублікував у "Нотатнику подорожуючого", в якому європейський читач відкрив для себе новий та загадковий світ Східної Європи, краю, що манив таємничістю почуттів.
Отже, навіть загальнооглядова інформація про туристичну Україну в перший період розвитку туризму підтверджує, що інтерес мандрівників до наших просторів постійно зростав, а залишені ними матеріали про територію України і людей, які її заселяли, є неоціненним скарбом для вивчення минулого рідного краю.
Другий період розвитку туризму в світі, пов'язаний із розвитком індустріального суспільства, сприяв перетворенню стихійного мандрівництва на організований туризм. Специфікою України було те, що вона, як і в попередні чотири століття, залежала від геополітичних сусідів: на початку XIX ст. - від двох великих імперських держав - Росії й Австрії. Тому характер туризму в цей період дуже нагадував процеси, що відбувалися в Російській імперії загалом: поступово розвивалися транспортна інфраструктура, музейна справа, споруджувалися готелі. На межі XIX-XX ст. прогресувало краєзнавство. Основною причиною такого поступу став загальноєвропейський процес науково-технічного прогресу та прискорений на його базі соціально-економічний розвиток України.
Вигідне географічне положення, значна історико-архітектурна спадщина та високий адміністративний статус Києва у XIX ст. сприяли перетворенню його на вагомий туристичний центр Європи, хоча для цього, як зазначають Л. Устименко й І. Афанасьєв, не вистачало готелів, закладів харчування та розваг для туристів. Транспортна інфраструктура тільки почала набувати сил. Регулярні залізничні рейси Києва зі зовнішнім світом встановилися в 1889 р.20
Першим великим готелем Києва того періоду дослідники вважають "Зелену гостиницю". Готель збудований у 1803- 1805 рр. Він належав Лаврі. На межі XIX- XX ст. Київ уже мав стільки місць у готелях, що їх цілком вистачало для заможних туристів.
З організацією "Підприємства громадських подорожей в усі країни світу", створеною в Петербурзі 1885 р., почали виникати подібні організації в інших містах імперії, наприклад, в Одесі - Кримський гірський клуб (1890 р.) із філіями в Ялті та Севастополі, а 1895 р. - Ялтинське екскурсійне бюро. У1901 р. було створено Російське товариство туристів із відділеннями у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кам'явці-Подільському, Одесі. Воно у перші роки діяльності вступило до Міжнародної ліги туристичних товариств.
Уведення західноукраїнських земель до Австрійської імперії (1772 р.) посприяло впорядкуванню вже відомих на той час курортних місць. Так, 1778 р. було відкрито санаторії "Любінь Великий", а 1870 р. - курорт "Шкло". У Не-мирові 1814 р. почала працювати спеціальна бальнеолікарня і гостьовий пансіонат21. Відкриття курорту "Трускавець" відбувалося 1827 р. Перший лікувальний санаторій у Мор-шині з'явився 1876 р.
На Закарпатті цілеспрямована розбудова бальнеорекреації та її інфраструктури припадає на період перебування у складі Чехословаччини (1919-1938 рр.).
Розвиток туризму безпосередньо пов'язаний зі зростанням мандрівництва. Цьому сприяло також посилення інтересу серед української інтелігенції до вивчення історії та культурної спадщини свого народу. З-поміж перших мандрівників були члени "Руської трійці" - народні просвітителі Я. Головацький та І. Вагилевич22. Останній вивчав життя автохтонних мешканців Українських Карпат - бойків, гуцулів, лемків. Дослідниками краю також були батько Микола та син Корнило Устияновичі, І. Нечуй-Левицький, А. Могильницький, А. Петрушевич, В. Шухевич та інші. Постійно подорожував О. Партицький, який через сторінки свого часопису "Газета шкільна" (1878 р.) закликав галичан зайнятися вивченням рідного краю, прокладати нові маршрути відпочинку для львів'ян, переймаючи досвід таких європейських міст, як Краків, Відень.
Особливий внесок у розвиток туристики зробив І. Франко. Його праця "Галицьке краєзнавство" дотепер слугує українській краєзнавчій науці, хоча написана наприкінці XIX ст. (1892 р.). "Наука краєзнавства... даючи тим самим кожному, навіть найменш заможному і найменш підготовленому, змогу докладно ознайомитися зі своїм краєм і усією батьківщиною, з її географічним положенням, ґрунтами, кліматом, шляхами сполучення, містами, людьми, суспільним устроєм, історією, пам'ятками і т. д. Наскільки таке ознайомлення корисне, не треба доводити. - зазначає І. Франко. - Адже ж це перший ступінь, перша прикмета раціональної освіти - знати своє найближче оточення, знати минуле і сучасне свого народу і відчувати себе живим і свідомим членом живого, свідомого і об'єднаного організму"23. І. Франко 1883 р. організував "Кружок для устроювання вандрівок (мандрівок. - С. К.) по ріднім краю". Його як знавця Карпатського краю у 1904 р. ввели до складу міжнародної експедиції Товариства австрійської етнографії для дослідження Бойківщини. Результати подорожей опубліковані. Ці й інші матеріали стали основою для розвитку в Галичині туристичної справи - пізнавального та оздоровчих його видів.
Кінець XIX ст. - початок освоєння туристичних територій Яремча, Ворохти, Гребенева й інших місць, а вже на початку XX ст. розгорнувся масовий туристичний рух, що дав підстави вченому В. Кубійовичу констатувати про туризм як один із визначальних напрямів господарської спеціалізації Карпат24.
У розвиток туризму на західноукраїнських землях важливу сторінку вписали численні туристичні, краєзнавчі та спортивні товариства. Туристичною діяльністю зацікавилося українське спортивне товариство "Сокіл", українське товариство "Чорногора" (1910 р.), польське товариство "Татранське". Усі вони надавали методичну та практичну допомогу в здійсненні мандрівок, пізнанні Карпат, Альп, Татр. Однак еволюційний поступ туризму перервала Перша світова війна.
У третій міжвоєнний період розвитку туризму в Україні туристично-краєзнавча робота на західноукраїнських землях, завойованих тоді Польщею, швидко відновилася. У 1921 р. професор І. Крип'якевич заснував "Кружок любителів Львова". За його допомогою організовували перші науково-пізнавальні мандрівки Львовом та його околицями. У 1922 р. відновило роботу туристичне товариство "Чорногора", яке продовжило використовувати туристичне краєзнавство для національно-патріотичного виховання української молоді.
Вагомий внесок у розвиток туризму зробило краєзнавче українське туристичне товариство "Плай", зорганізоване 1924 р. у Львові. Воно популяризувало пам'ятки природи та культури засобом туризму, розробляло туристичні маршрути рідним краєм. У такому ж напрямі діяли товариства "Сокіл", "Січ", "Луг" та ін.
У 30-х роках почали зароджуватися перші об'єкти туристичної інфраструктури - "захисти", які чимось нагадували сучасні турбази. З'явилися дитячо-юнацькі пластові табори й агрооселі - літниська для самодіяльних туристів, що формувалися з української інтелігенції. З метою безпеки мандрівників та відпочиваючих, зокрема на лещатар-ських (лижних) маршрутах, організовували службу охорони. Відомими центрами гірськолижного туризму стали курорти Славське, Розлуч, Сянки. Виникли лижні витяги на горах Тростян, Високий Верх, Ільза, Кичера. Центрами сільського зеленого туризму були с. Криворівня, присілок Ярем-ча - Дора, Космач, Сколе, Гребенів, Славське, Розлуч, Тухля, Болехів, Рожнятів, Жаб'є (Верховина), Ворохта, Микуличин, Вижниця, Воловець, Рахів.
У міжвоєнний період успішно розвивався випуск туристично-краєзнавчої літератури. З 1925 р. за редакцією відомого історика І. Крип'якевича виходив у світ часопис "Туристичне краєзнавство". У цьому ж році у Львові побачив світ "Провідник по Карпатах" із ілюстраціями, картами, пропонованими туристичними маршрутами. У 1939 р. відбувся перший на теренах України туристичний салон-виставка "Куди їхати на дозвілля"26.
У Центральній та Східній Україні, які ввійшли до складу СРСР, туристична справа розвивалася по-іншому. Якщо у 20-х роках система туристично-екскурсійних закладів формувалася на базі національно-культурного відродження, то в період сталінського деспотизму, що утвердився в Україні наприкінці 20-х років, вона зазнала грубого ідеологічного впливу партійних і державних органів. Хоча зауважимо: у 20-х роках були відкриті перші будинки відпочинку. В 1928 р. був заснований Одеський науково-дослідний інститут курортології, який розпочав діяльність із вивчення рекреаційних ресурсів України з метою використання їх для лікування найрізноманітніших захворювань.
Управління туризмом в Україні підпорядковувалося Товариству пролетарського туризму, створеному в РРФСР. В Україні діяло його відділення.
У 1930 р. було створено Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму та екскурсій. У середині 30-х років його, як і всі інші добровільні туристичні товариства, що існували в країні, ліквідували Постановою уряду. Керівництво самодіяльним туризмом було передано Всесоюзній раді фізичної культури при Центральному виконавчому комітеті СРСР. Водночас організацію туризму та екскурсій було передано Всесоюзній центральній раді професійних спілок, а в її структурі створено підрозділ Туристично-екскурсійне управління. Отже, в сфері туризму країни практично було запроваджене державне управління. Друга світова війна перервала цей процес.
Із завершенням Другої світової війни, яка завдала відчутної шкоди туристичній інфраструктурі, Україна ввійшла у четвертий етап світового розвитку туризму.
Туризм в Україні ще довго перебував у занепаді. Лише у 60-х роках держава виявила інтерес до його подальшого розвитку, зокрема тоді, коли в 1965 р. на рівні областей були створені профспілкові ради з туризму та екскурсій, підпорядковані Українській республіканській раді з туризму та екскурсій. Туризм в Україні продовжував розвиватися на профспілковій і відомчій основі. Профспілковим туризмом керував "Укрпрофтуризм", а іноземним - монопольно займався "Інтурист" і "Супутник", який відповідав за розвиток міжнародного молодіжного туризму.
З 70-х років туризм в Україні поступово перетворюється на галузь сфери послуг із достатньо розвинутою інфраструктурою. Однак найбільшим недоліком туристичної сфери було безпосереднє втручання в їх діяльність керівних органів комуністичних і профспілкових організацій.
Починаючи з кінця 80-х і в перші роки незалежності молода Українська держава зустрілася з чималими труднощами в розбудові власної туристичної галузі - погіршувалася матеріально-технічна база туризму, здійснився відплив коштів за кордон. Унаслідок цього в 1989-1992 рр. держава втратила майже 80 % валютних надходжень від іноземного туризму26.
Відродження туризму здійснюється поступово. Важливим кроком у створенні правових засад туристичної діяльності та його розвитку стало прийняття Верховною Радою України 15 вересня 1995 р. Закону України "Про туризм", який визначив конкретні завдання розвитку сфери туризму. Розпочався новий етап, пов'язаний із розбудовою приватних туристичних підприємств, які поєднують діяльність не лише з отриманням високих прибутків, а й з намаганням досягти якісних показників в обслуговуванні своїх клієнтів. Туризм перетворився на засіб формування ринкового механізму економіки. Від його діяльності почали надходити значні кошти до державного бюджету, він дав змогу раціонально використовувати вільний час громадянам і став вагомим чинником вивчення історії рідного краю та культурної спадщини українського народу.
На початку XXI ст. туристична галузь практично відновила попередні потужності й почала відігравати важливу роль в економічній діяльності України, виробляючи до 8 % ВВП і склавши 20 % зовнішньоторговельного обігу України. Туристична галузь забезпечила роботою 1,58 млн українців27.
На законодавчому рівні 18 листопада 2003 р. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про туризм", де поруч із загальними положеннями узаконена державна політика та державне регулювання в галузі туризму, показана безпека туризму, подано основи організації туристичної діяльності, професійної підготовки фахівців та наукове забезпечення туризму, висвітлено правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму, а також контроль за діяльністю в галузі туризму і відповідальність за порушення законодавства України про туризм.
Названі інші заходи посприяли зростанню обсягів обслуговування туристів. Так, у 2008 р. кількість туристів обслуговуваних суб'єктами туристичної діяльності України, становила 3042 тис. осіб, що більше, ніж у 2000 р. Внутрішній туризм теж зріс - від 1351 тис. у 2000 р. до 1387 тис. туристів у 2008 р. Щоправда, фінансово-економічна криза кінця 2008 і 2009 рр. наклала свій відбиток на діяльність сфери туризму. Так, кількість внутрішніх туристів у 2008 р. порівняно з попереднім роком зменшилася на 843,9 тис. осіб, проте кількість туристів - громадян України, які виїжджали за кордон, за цей же період зросла більше ніж у 3 рази28.
Ця тенденція є вкрай негативним явищем. Адже вона може призвести до банкрутства вітчизняних туристичних закладів, передусім об'єктів розміщення туристів і відпочиваючих. Тому, на наш погляд, такі підприємства повинні заручитися державною підтримкою і насамперед - фінансовою допомогою, котру потрібно використати для негайної реконструкції застарілих споруд радянського зразка і завершення будівництва розпочатих об'єктів. У кінцевому варіанті необхідний такий розрахунок: вартість послуг, що реалізуються для вітчизняних відпочиваючих, має бути на 20-25 % нижчою від аналогічних закордонних об'єктів, але якість послуг не повинна особливо відрізнятися. Лише в такому випадку (і за фахової реклами), можна буде повернути нашого туриста до відпочинку на вітчизняних туристичних об'єктах.

 





















ЧИННИКИ ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗВИТОК ТУРИЗМУ
Фактори, що впливають на розвиток туризму, різноманітні й багатогранні. Наявність сприятливих факторів приводить до лідерства окремих регіонів і країн у світовому туризмі, і ,на-йпаки, небажані фактори знижують туристичний потік.
 Основні фактори, що впливають на розвиток туризму, можна розподілити на дві групи: статичні і динамічні.
 Статичні мають незмінне в часі значення. До цієї групи належать природно-кліматичні, географічні, культурно-історичні фактори.
 До динамічних факторів відносяться:
 - демографічні;
- соціальні;
- економічні;
- культурні;
- науково-технічний прогрес;
- міжнародні фактори.
 Демографічні фактори. У XX ст. Чисельність населення планети збільшилася в 5 разів; як наслідок - збільшення частки іноземних мандрівників. До демографічних факторів, крім загального зростання народонаселення, варто віднести й урбанізацію, тобто збільшення частки міського населення за рахунок скорочення чисельності сільських жителів. Звідси висновок: оскільки міське населення активніше подорожує, то цей процес веде до зростання темпів розвитку міжнародного туризму.
 Важливим демографічним фактором є зміна вікової структури населення. Збільшення в багатьох країнах середньої тривалості життя приводить до того, що все більше людей мають вільний час і засоби, що дозволяють їм робити закордонні подорожі.
 Соціальні фактори. До них відноситься зростання добробуту населення розвинутих країн, що активно беруть участь в туристичному обміні, збільшення тривалості оплачуваних відпусток і скорочення тривалості робочого тижня.
 Слід також зазначити, що індустріалізація сучасного суспільства створює великі стресові навантаження на населення і відповідно зумовлює потребу у відпочинку, рекреації, відновлювальній активності, в тому числі за допомогою туризму. Тому промислові міста є місцями підвищеного попиту на туризм із метою відпочинку. Саме тут формуються різні сегменти з попитом на спортивний, пішохідний, веслярський, пригодницький, сільський туризм та інші нетрадиційні види подорожей.
 Економічні фактори. Вони полягають у зміні структури споживання товарів і послуг у бік збільшення в споживчому кошику населення частки різних послуг, у тому числі й туристичних.
 
Культурні фактори. Це насамперед зростання культурного рівня населення багатьох країн і в зв'язку з цим прагнення людей до ознайомлення із закордонними культурними цінностями.
 Науково-технічний прогрес. Він зумовлює швидкий розвиток матеріально-технічної бази міжнародного туризму, іншими словами - туріндустрії, що створює необхідні умови для масового туризму. Йдеться про готельні ланцюги й інші колективні засоби розміщення, транспортні засоби для масових пасажирських перевезень. Особливо варто виділити впровадження в туріндустрію комп'ютерної техніки, без чого зараз неможлива організація масового туризму.

Міжнародні фактори. Це пом'якшення міжнародного клімату, перехід від конфронтації між окремими державами до співробітництва і взаєморозуміння, процеси глобалізації, рішення спірних міжнародних питань шляхом переговорного процесу.
 Ці постійно діючі фактори в певні періоди можуть підсилюватися чи послаблюватися різними менш масштабними й короткочасними кон'юнктурними змінами, такими як, наприклад, економічні кризи, природні катаклізми, погроза тероризму і т. п.
 Найважливіші фактори, що зумовлюють розвиток туризму за кордоном:
 - підтримка з боку державних органів;
- зростання суспільного багатства і доходів населення;
- скорочення робочого часу;
- розвиток транспорту і засобів комунікації;
- урбанізація;
- пріоритети в системі духовних цінностей суспільства.
 Підтримка збоку державних органів. Досвід різних країн показує, що успіх розвитку туризму прямо залежить від того, як на державному рівні сприймається ця галузь, наскільки вона користується державною підтримкою.
 Зростання суспільного багатства. В післявоєнні роки в розвинутих країнах світу значно збільшилися доходи на душу населення. При цьому витрати на харчування і предмети розкоші скорочуються, а частка витрат на туризм збільшується. Усереднені дані за різними країнами свідчать, що в загальній сукупності витрат витрати на подорожі становлять 12-19 %.
 Скорочення робочого часу. Тривалість робочого часу в промисловості ФРН скоротилося з 2350 годин на рік у 1950 р. до 1716 годин у 2004 р.
 Розвиток транспорту привів до збільшення мобільності суспільства і, відповідно, до зростання подорожей.
 
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
















ПРИРОДНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ
Туризм не може розвиватися без взаємодії з навколишнім середовищем. Цінність території для задоволення туристичних (рекреаційних) потреб традиційно визначалася багатством природи, її різноманітністю. Природно-рекреаційні ресурси - це природні умови, явища природи, створюють комфортні умови для рекреаційно-туристичної діяльності і сприяють організації відпочинку та оздоровлення. Основними серед них є клімат, акваторії, ландшафт, а також деякі природні об'єкти, що мають пізнавальні та атрак-вальні властивості. Кліматичні ресурси визначають загальну комфортність території, її придатність для лікування і відпочинку. Серед основних кліматичних особливостей, які визначають її комфортність, є: температурний режим, кількість сонячних днів у році, вологість, атмосферний тиск, режим вітрів. Україна належить до країн зі сприятливими кліматичними умовами для літніх видів рекреації. Важливою складовою рекреаційних ресурсів є водні ресурси, до яких належать моря, озера, водосховища, річки придатні для організації відпочинку та оздоровлення. Серед природно-рекреаційних ресурсів важливу роль відіграють бальнеологічні, до яких належать мінеральні води, лікувальні грязі (пелоїди). Найбільший туристичний центр з використання бальнеологічних ресурсів знаходиться в Угорщині. В околицях Будапешта в 14 місцях з надр пробивається 523 джерела. Саме тут знаходиться найбільша в Європі купальня «Сечені». Другим регіоном за обсягом використання бальнеологічних ресурсів є Близький Схід. Це відоме Мертве море. Місцевість навколо Мертвого моря багата гарячі мінеральні джерела. Найбільше з них розташоване на південно-сході від узбережжя, в Хамей Зоар, поруч з оазисом Ейн-Геді. Ще один оздоровчий фактор Мертвого моря - повітря, відрізняється особливою чистотою і високим вмістом кисню. Мертве море відоме ще й своїми цілющими мінеральними грязями, які мають рідкісні лікувальні властивості. Особливе місце серед рекреаційних ресурсів займають пляжні ресурси. Більше 55% рекреантів світу так чи інакше пов'язують свій відпочинок і оздоровлення з перебуванням біля води (приак-ві курорти, круїзи тощо). Відомо, що перебування на пляжі особливо корисно для оздоровлення людей, адже тут на організм діє комплекс оздоровчих факторів, пов'язаних зі стихією моря. Розвиток рекреаційної діяльності в приаквальних зонах дає можливість задовольнити потребу в лікуванні і відпочинку, так і в естетичному сприйнятті, у спілкуванні з природою. Привабливими і популярними світовими пляжами є Лазурний берег Франції. В останні десятиліття популярними стали прибережні території півдня Італії, півдня і сходу Іспанії, Сардинія, Балеарські і Канарські острови, Мальта, узбережжя Адріатичного моря в Хорватії. Не втратило своєї привабливості причорноморське узбережжя Болгарії, Румунії, Південного берега Криму. Серед інших регіонів світу популярними зонами відпочинку є узбережжя США, Мексики, Гавайські, Багамські, Бермудські острови, а також курорти в Бразилії, Марокко, Тунісі, Єгипті, Ізраїлі, Туреччині, Таїланді, Індії, Китаї, Японії. Пляжні ресурси України зосереджені у приморських територіях Криму і Одеської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей. Важливою складовою рекреації, оздоровлення та лікування є лісові (фітолікувальні) ресурси. Лісова тиша сприятливо впливає на психіку людини. Ліс стимулює творчі можливості, активно впливає на емоційну сферу людини. Найбільші запаси Фитолик-вальних ресурсів мають Бразилія, Індонезія, Венесуела, Конго. У Росії, США, Канаді, Скандинавських країнах сконцентровані найбільші запаси лісових ресурсів помірного поясу. Західна Європа відзначається невеликою кількістю цінних фітолікувальні ресурсів. Наявність лісів сприяє також розвитку специфічних видів туризму, зокрема полюванні. Для туризму значну цінність мають ландшафти, що відрізняються оздоровчими або пізнавальними властивостями, включаючи рельєф, мальовничі пейзажі, печери. Різноманітність природних ландшафтів, створюють передумови для розвитку різних видів рекреаційно-туристичної діяльності. Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце займають гори. Найпри-вабливишимы світовими гірськими ландшафтами є Альпи Швейцарії, Австрії, Франції, Італії, Кордильєри США, гірські райони Скандинавських країн, Карпати. Альпійський макрорегіон щорічно відвідує 150 млн туристів. Для розвитку зимових видів туризму (гірськолижний, санний) використовуються гірські райони Іспанії (Піренеї), Греції (Парнас Вермион, Пилион, Олімп), Канади, США (Кордильєри). Великі перспективи мають гірські райони Азії (Гімалаї, Памір). Гирськорекреацийни ресурси України зосереджені в Карпатах і Кримських горах. Своєрідними ландшафтами є печери. Довжиною печерою світу вважається печера Флінт-Мамонтова у США (530 км). Глибокими карстовими печерами є Крубера (глибина 2191 м) і Сніжна (1753 м) в Абхазії. У деяких печерах виявлені стоянки доісторичної людини з рідкісними наскальними малюнками. У багатьох печерах на днищах, стінках або стелі утворюються натічні форми сталактити і сталагміти). Нерідко сталактити і сталагміти зростаються, утворюючи натічні колони. Багато печер світу - це відома перші об'єкти туризму, які охороняються державою. В Україні під охороною держави перебувають Червоні, Геофізична, Скельська, Світу, Мармурова, Еміне-Баїр-Хосар і ряд інших печер Криму, всі найбільші печери Поділля і Буковини - Оптимістична, Озерна, Кришталева, Вертеба, Ювілейна, Перлина, Атлантида, Попелюшка. Кілька печер України, що входять до числа найбільших у світі, за відповідного обладнання можна перетворити в туристичні об'єкти міжнародного значення. Особливу групу ландшафтів утворюють національні парки, державні заповідники, заказники, унікальні природні об'єкти, пам'ятники природи, парки, є пам'ятками садово-паркового мистецтва, дендропарки, ботанічні сади, зоологічні парки, заповідні урочища, складових природно - заповідний фонд. Разом з тим, можна визначити і природні фактори, які лімітують туризм. Для прибережної рекреації найбільшу небезпеку представляють акули і електричні скати. З понад 400 видів акул - 27 помічені в нападах на людей і човни, а 4 види представляють серйозну небезпеку (велика біла акула, сіра бича, длиннокрылый, тигрова). Щорічно сотні людей у світі зазнають нападів акул, при цьому 30% випадків закінчуються трагічно (40% жертв - серфінгісти). Найбільш небезпечними районами поширення акул є: узбережжі півострова Флорида і частина Мексиканської затоки, узбережжя Атлантики від Уругваю до Венесуели, прибережні води Австралії, Нової Гвінеї, ПАР. Ці райони практично збігаються з рекреаційно-туристичними прибережними районами. У країнах тропічного поясу туристи, які прибувають з інших кліматичних зон, ще не мають належного імунітету до специфічних інфекційних захворювань. Тому існує небезпека захворіти при відвідуванні країн Африки, Південної Америки і Південної Азії. До особливо небезпечних карантинних захворювань у міжнародному масштабі належать: чума, віспа, холера, жовта лихоманка і малярія. З часом уявлення про ресурсному потенціалі території як основного фактора розвитку туризму змінюються. Наприклад, недостатність природних ресурсів для розвитку купально-пляжного туризму - теплого моря і тривалого сезону купання - може бути скоригована будівництвом аквапарків. В Японії великою популярністю користується водний парк з піщаним пляжем і імітацією морських хвиль. Для занять гірськолижним спортом тепер необов'язково їхати в гірські райони: сьогодні гірськолижні траси прокладаються навіть у межах міської забудови.
Поняття про туристичні ресурси
Туризм є ресурсно орієнтованою суспільно-господарською системою, тому визначення поняття "туристичні ресурси" та їх місця у туристичній діяльності належать до важливих завдань науки про туризм. "Туристичні ресурси, - зазначено у Законі України "Про туризм" - сукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста"1. Дещо по-іншому запропонувала визначення терміна група російських авторів: "Туристичні ресурси - це природні, історичні, соціально-культурні й інші об'єкти, що стимулюють туристів до подорожі, здатні задовольняти потреби у відновленні та розвитку фізичних, емоційних та інтелектуальних сил людини"2. Туристичний словник І. В. Зоріна і В. Квартальнова подає: "Ресурси туристичні - природні, історичні, соціально-культурні об'єкти, з об'єктами туристичного показу включно, а також інші об'єкти, здатні задовольняти духовні потреби туристів, сприяти відновленню та розвитку їхніх фізичних сил. Ресурси туризму доступні для ознайомлення і використання незалежно від форм власності, якщо до того не існує законодавчих обмежень. Природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, артефакти (лат. arte - мистецтво і fachus - зроблений. - С.), які мають комфортні властивості й споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані для організації відпочинку та оздоровлення певного контингенту людей..."3
Українські автори - М. Мальська, Н. АнтонюкіН. Ганич пропонують таке визначення: "Туристичні ресурси - специфічні властивості природного середовища, а також їх поєднання, прояви людської діяльності, природні, історичні, соціально-культурні об'єкти, які є предметами зацікавлення туристів, стимулюють їх до подорожі, здатні задовольнити їхні потреби у відновленні та розвитку фізичних, емоційних та інтелектуальних сил. Ресурсом є не лише пейзаж чи історична пам'ятка, а й тиша, чисте повітря, гостинність жителів, доступність розваг тощо"4. Запропоновані поняття дуже близькі за формою і змістом. Однак таке трактування поняття "туристичні ресурси", зауважує професор О. Любіцева, достатньо широке, а номенклатура туристичних ресурсів практично безмежна5. І далі зазначає, що туристичні ресурси (франц. resource - допоміжні засоби) - це об'єкти природи, історії, культури, поточні події, явища, які можуть бути використані у процесі створення та реалізації туристичного продукту, будучи мотиваційною підставою для його вибору, наприклад, за видом, сезоном та іншими ознаками. Погоджуємось з О. Любіцевою, що поняття "туристичні ресурси" і "рекреаційні ресурси" є синонімами, але, на нашу думку, розглядати туризм як вид рекреації - питання дискусійне.
У більшості визначень поняття "туристичні ресурси" (до якого приєднується й автор посібника) - це об'єкти та явища природного й антропогенного походження, які використовують або можуть бути використані для туристичної діяльності. Особливість туристичних ресурсів полягає в тому, що вони мають властивість відновлювати фізичні й духовні сили людини, розвивати їх, а також придатні для надання найрізноманітніших послуг, потреби в яких виникають під час мандрівки туристів.
У процесі класифікації туристичних ресурсів більшість дослідників розподіляють їх на три складові: природні,
історико-культурні, чи культурно-історичні, соціально-економічні. Щоправда, відомий туризмознавець професор О. Бей-дик у статті "Ресурси світового туризму: поняття, класифікація, картографування" передбачає спрощений розподіл ресурсів на дві групи - природні й культурно-історичні®, а в монографії "Рекреаційно-туристичні ресурси України" (2001 р.) деталізує структуру рекреаційно-туристичних ресурсів, зазначаючи: "гіперблок рекреаційно-туристичних ресурсів складається з природних, природно-антропогенних, суспільно-історичних..."7 У свою чергу природні ресурси вчений розподіляє на природяо-географічні й природно-антропогенні (рис. 4.1). На наш погляд, найраціональніший поділ туристичних ресурсів на природні, історико-культурні та соціально-економічні передумови, що доповнюють туристичні ресурси інфраструктурними компонентами (рис. 4.2). Адже в умовах глобалізації здійснюється цілеспрямована діяльність з розширення ресурсної бази туризму за рахунок штучно створених об'єктів, наприклад, аквапарків, розважальних центрів, де природні складові вдосконалюються штучно сформованими елементами, і под. Окрім цього, до соціально-економічних передумов варто віднести матеріально-технічну базу самого туризму, трудові ресурси, які забезпечують функціонування галузі будівництва, транспорт, сферу послуг (торгівлю, громадське харчування тощо).
Природні туристичні ресурси (ПТР) - це природні, тобто кліматичні, водні, геологічні, ґрунтові, фітолікувальні та ландшафтні, а також природно-антропогенні (національні природні парки, заповідники, пам'ятки природи таін.), які володіють комфортними умовами і можуть бути використані для туристичної діяльності.
Природні ресурси за призначенням багатофункціональні, їх використання з туристично-рекреаційною метою пов'язане не лише із природними властивостями, закладеними в будові, а й з економічною доцільністю експлуатації. Наприклад, мінеральні лікувальні води можна використовувати з лікувально-оздоровчою метою лише у тому випадку, якщо їх мінеральний склад, за визначенням спеціалістів, відповідає певним лікувально-оздоровчим стандартам і якщо визначені запаси вод економічно вигідно використовувати.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
За характером впровадження у процес туристичної діяльності ПТР дуже різні. Одні з них можуть використовуватися лише споглядально. Так, красиві ландшафти підвищують атрактивність місцевості й через сприйняття цих ландшафтів туристами не впливають на їх екологічний стан. Інші (пляжні ресурси морських, річкових та озерних берегів, лікувальні ресурси лісів та ін.) за надмірної експлуатації" що виявляється через перевантаження згаданих екосистем туристами, призводить до нераціонального використання природних ресурсів або навіть їх зникнення. Тому подальший розвиток туристичної діяльності вимагає наукового обґрунтування впливу туризму на стан природних туристичних ресурсів.
Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це сукупність пам'яток матеріальної та духовної культури, які створені в процесі історичного розвитку суспільства на певній території, мають пізнавальну цінність і можуть бути використані для туристичної діяльності. Такі об'єкти приваблюють туристів незалежно від сезону, пори року, що активно впливає на стан розвитку туризму.
Кожен із видів ІКТР (рис. 4.3) структуризують на підвиди. Так, пам'ятки археології охоплюють ареали первісного заселення, стоянки і поселення, кургани; давні городища (прості) та давні городища (складні), забезпечені лініями оборони з дитинцем.
Пам'ятки історії - це меморіальні пам'ятки, пов'язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, війнами, бойовими традиціями, та пам'ятники учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань і війн, а також відомим діячам історії.
Архітектурні пам'ятки та пам'ятки містобудування структуризуються на архітектурні ансамблі, пам'ятники оборонного будівництва, сакральні споруди, народної архітектури, громадські споруди, палацо-паркові ансамблі й сучасні пам'ятки архітектури.
Мистецькі пам'ятки як вид ІКТР - це пам'ятки професійних і народних художніх промислів, а також музеї, які експонують пам'ятки образотворчого, декоративно-ужиткового та інших видів мистецтва.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Рис. 4.3. Види історико-культурних туристичних ресурсів
До етнографічних пам'яток належать етнографічні музеї з відповідною експозицією, музеї народної архітектури і побуту, фольклорні пам'ятки усної та писемної творчості, яскраво виражені й добре збережені народні традиції тощо.
Сучасний туризм має новостворені туристично-привабливі об'єкти, які є результатом цивилізаційних перетворень. Це, наприклад, масштабні європейські техноцентри Віденський технічний музей, Лондонський науковий музей, Московський політехнічний музей, Німецький музей у м. Мюнхені та ін. Щось подібне запроектовано у м. Єнакієве (Донецька область), де планується відкрити Державний політехнічний музей "Український техноленд" на базі двох непрацюючих вугільних шахт, що повинно стати добрим подарунком для учасників чемпіонату Європи з футболу "Євро-2012".
Особливістю ІКТР є те, що вони мають повсюдний характер розташування, і визначити їх значення для туризму дуже важко, адже кожен із таких пам'яток може вирізнятися особливою цінністю. Тому ми запропонували методику оцінки (див. 4.4), яка дає змогу визначити хоча б наближено пізнавальну цінність ІКТР окремого поселення, центру, району. За результатами таких оцінок можна ранжувати відповідними поселеннями і районами з метою введення їх до туристичних маршрутів чи пізнавальних занять для відпочиваючих.
Окрім того, зауважимо, що не вся спадщина минулого належить до ІКТР. До них варто зарахувати лише ті історико-культурні об'єкти, котрі добре вивчені, мають суспільно-виховне значення і саме тому можуть бути використані для задоволення туристичних потреб певних туристичних груп, що формуватимуться за інтересами.
До туристичних ресурсів ми віднесемо соціально-економічні передумови, у тому числі стан розвитку матеріально-технічної бази самого туризму (об'єктів розміщення - турбаз, готелів, мотелів, кемпінгів, баз відпочинку, пансіонатів, санаторіїв та ін.) й інфраструктурних галузей, а саме - шляхи сполучення, транспорт і дорожнє господарство, торгівлю, громадське харчування, побутове обслуговування, сучасні інформаційні та рекламні служби, туристичні фірми, навчальні заклади, підприємства з виробництва товарів туристичного сервісу тощо (детальніше див. 4.5).


















Класифікація туристичних ресурсів
Класифікація туристичних ресурсів.
Тур.ресурси – сукупність природних і створених людиною предметів та явищ довкілля, що використовуються в сфері туризму як об’єкти тур.зацікавлення, та похідні компоненти для створення тур.продукту.
Класифікація:
1.природно-кліматичні – прир.та кліматичні умови території (клімат, водні ресурси, ліси, парки, унікальні природні пам’ятки)
2.історико-культурні – пам’ятки матеріальної, духовної культури, створені в процесі історичного розвитку країни та народу(музеї,театри,археологічні, історичні, мистецькі, етнографічні пам’ятки)
3.соціально-економічні – економіко-географічне розташування країни, транспортна доступність, рівень ек.розвитку, організація тур.господарства, стандарти обслуговування, рівень добробуту суспільства















7 нових чудес світу
до семи нових чудес світу увійшли:
Римський Колізей (Італія)
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]Колізей – найбільший амфітеатр у Стародавньому Римі, символ могутності імператорського Риму. Збудований у 75-80 рр. до н.е. для боїв гладіаторів, циркових видовищ тощо. Назва “колізей” походить від двох слів collies та eum, які тлумачаться як “його пагорб”, або “пагорб сатани”.
На честь урочистого відкриття Колізею свято в Римі тривало 100 днів поспіль. Публіка отримувала подарунки у вигляді золотих монет та солодощів. Арена Колізею мала овальну еліптичну форму, осі якої становлять близько 1156 і 188 м. Висота зовнішніх стін складала 48 м. В Колізеї за виставами мали змогу спостерігати одночасно понад 50 тис. глядачів.
Ряди глядачів в римському амфітеатрі, на відміну від Греції, розподілялися за соціальною ознакою. Для захисту публіки від дощу і палючого сонця над ареною натягували тент з полотна, що закріплювався до високих мачт. Арена мала дерев’яну підлогу, котра зазвичай засипалася піском. Підлога могла опускатися і підніматись. Інколи вона наповнювалася водою за допомогою каналу від акведука, і тоді в Колізеї відбувались морські битви зі справжніми кораблями.
В теперішній час ця пам’ятка давньоримської архітектури вражає своєю величчю і станом збереження, хоча за часи свого існування вона неодноразово зазнавала різних пошкоджень. Ця гігантська споруда потерпала від впливу землетрусів, пожеж та повеней. У Колізей декілька разів потрапляла блискавка.
Статуя Христа Спасителя в Ріо-де-Жанейро (Бразилія)
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]Велична статуя Христа, який руками немов обіймає усе місто, була зведена на горі Корвокадо у 1931 році. Відтоді статуя двічі піддавалась реставрації: у 1980 році незадовго перед першим візитом Папи Римського до Ріо, і в 1990 році, коли на горі була встановлена система підсвітки.
Христос стоїть, широко розкинувши руки, і начебто обіймає все місто, благословляючи та охороняючи його. Гора Корковадо – частина національного парка Тижукі, який займає більше 3000 гектарів.
Статуя була виготовлена у Парижі. Автори скульптури – дизайнер бразилець Геїтор да Сільва та французький скульптор Пол Ландовськи. Побудова цієї статуї тривала 5 років, а офіційне відкриття відбулося 12 жовтня 1931 року. Вже через кілька років вона стала справжньою візитівкою Ріо-де-Жанейро.
Сьогодні відвідування статуї Христа входить майже у всі туристичні маршрути. Щорічно її відвідують близько 600 тисяч туристів. До головної пам’ятки Ріо-де-Жанейро можна дійти не лише, подолавши 222 сходинки, але й піднявшись на ліфті або ескалаторі. Спорудження трьох ліфтів тривало три роки і обійшлося міській адміністрації в майже 2 млн. доларів США.
Велика Китайська стіна (КНР)
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]Велика китайська стіна
· (кит.  «довгий замок у десять тисяч лі») кріпосна стіна на півночі Китаю, грандіозний пам'ятник архітектури китайської цивілізації. Перші ділянки споруджені в 4-3 ст. до н.е.
Проходить стіна з сходу на захід від р. Шаньхайгуань, на побережжі Ляодунської затоки, до пункту Цзяюйгуань (провінція Ганьсу). Загальна довжина всіх її ліній 6 352 км (3 948 миль), висота 6,6 м (на окремих ділянках до 10 м), ширина нижньої частини близько 6,5 м, верхньої близько 5,5 м. На всьому протязі Великої китайської стіни споруджені каземати для охорони і сторожові башти, а у головних гірських проходів  фортеці.
Великий китайський мур зберігся до наших днів, переважно, у вигляді кам'яної захисної стіни династії Мін (17 століття). Будівництво муру в основному було закінчено до 213 року до н.е. Крім 300 тисяч солдат у будівництві стіни приймали участь сотні тисяч мобілізованих селян. «Самим довгим цвинтарем світу» називають Великий китайський мур, де захоронено біля 400 000 чоловік.
Священне місто інків Мачу-Пікчу (Перу)
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]Мачу-Пікчу (інк. – „стара гора”), легендарне місто інків, розташоване у Перу, на висоті від 1500 до 6270 метрів над рівнем моря. Його загальна площа  32 592 гектара. Вершина Мачу-Пікчу перебуває «під захистом» більш високої Уайна-Пікчу (інк. – „молода гора”), на схилах якої також збереглися руїни древніх будівель. Звідси відкривається приголомшливий вид на глибокий стрімкий каньйон ріки Урубамба.
Інки побудували своє місто-фортецю у дійсно неприступному місці  у самому серці Кордильєр, на вершині гори, оточеної високими піками й непрохідними лісами. Могутня імперія інків  нерозгадана таємниця Перу. Вони вважали себе синами Сонця, споруджували свої храми на висоті 3500 метрів. У своїй мудрості їх порівнюють лише з тибетськими ченцями.
Мачу-Пікчу цілком могло існувати незалежно від зовнішнього світу. Археологи досі вражені чіткістю планування міста і красою його кам'яних конструкцій. Свої споруди мешканці цього міста будували з необроблених кам'яних монолітів, а пізніше з обтесаних великих кам'яних блоків вагою 200 і більше тонн! І ті, й інші підганялися один до одного з такою точністю, що між ними і до цього дня не може пройти лезо бритви!
Мачу-Пікчу нараховує більше 200 приміщень і окремих будівель, храмів, житлових споруд, оборонних стін з кам'яних блоків, що показує, якого разючого мистецтва досягли інки у будівельній справі. Давні архітектори подбали навіть про дренажну й зрошувальну систему, що складається з безлічі вузьких каналів, які впадали в широкий центральний.
Мотиви, що спонукали жителів поспішно покинути Мачу-Пікчу, дотепер невідомі. Теорій на цей рахунок безліч: можливо, у місті виникла епідемія невиліковної хвороби, або спалахнула локальна громадянська війна, або місто атакували ворожі племена, або ж з якої-небудь причини різко скоротилася кількість доступної питної води. Найбільш імовірно, що населення покинуло святилище, щоб зберегти його існування в секреті від завойовників і, тим самим, уберегти від неминучого руйнування.
Піраміда майя Чічен-Ітца на півострові Юкатан (Мексика)
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]Головною пам'яткою Чічен-Ица є піраміда майя Кукулькан. Її ще називають «Ель-Кастильо», що в перекладі з іспанської означає «замок».
Піраміда була побудована близько 800 року нашої ери. Вона є найбільш відомим храмом племені майя, який служив політичним та економічним центром цивілізації. «Кукулькан» мовою майя означає «пернатий змій». Висота піраміди 25 метрів, на її верхньому майданчику розташований храм. В основі піраміди  квадрат зі стороною 55,5 м. На сторонах піраміди 9 терас, по одній на кожну область царства мертвих. Так майя уявляли собі потойбічний світ те місце, куди вони відправлялися після смерті.
До вершини піраміди ведуть чотири широких крутих сходів-драбин, поділених на 18 прольотів, кожний з яких відповідав місяцю року, адже в календарі майя було 18 місяців.
Кожні сходи складаються з 91 щаблинки. Якщо число щаблинок сходів помножити на кількість сходів (4) і розглядати платформу на вершині піраміди, на якій стоїть храм, як ще одну сходинку, то одержуємо 91 x 4 + 1 = 365 кількість днів у році . Ці цифри зовсім не випадковий збіг. Учені зробили висновок, що майя поклали в основу побудови піраміди календарний принцип. Та й сама піраміда, можливо, мала якесь астрономічне значення.
Піраміда орієнтована суворо на чотири сторони світу. Сходи, що розташовані на північному боці піраміди, унизу по краях кінчаються зміїними головами, які є символом бога Кукулькана.


Палац-мавзолей Тадж-Махал (Індія)
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]Мавзолей збудовано султаном Шах-Джаханом з династії Великих Моголів над гробницею своєї коханої дружини Мумтаз Махал (до заміжжя  Арджуманд Бану). Створенню мавзолею передувала безсмертна історія кохання султана та його дружини. Шах-Джахан ще в п’ятнадцятирічному віці зустрів і покохав Арджуманд Бану, дочку головного міністра. Але батько Шах-Джахана, з політичних міркувань, призначив у дружини своєму спадкоємцеві іншу. Однак, за законами ісламу, чоловікові дозволялось мати декілька дружин, і в 1612 році Арджуманд Бану у 19-літньому віці вийшла заміж за принца Кхуррама, який згодом став падишахом Шах-Джаханом.
В 1629 році Шах-Джахан вирушив з військом із Агри на південь, щоб призупинити повстання намісника бунтівного Декана. Під час походу Мумтаз Махал, яка постійно супроводжувала чоловіка, помирає під час народження чотирнадцятої дитини. Повернувшись в Агру, Шах-Джахан присягнувся збудувати для своєї покійної дружини усипальницю, якої ще не бачив світ.
Для спорудження п’ятикупольної будівлі мавзолею, яке тривало близько 20 років (приблизно з 1630 до 1652 рр.) були запрошені найкращі архітектори з Індії та інших країн Сходу. Загалом, до будівництва Тадж-Махалу було залучено близько 20 тисяч робітників з різних країн. Безпосередню участь в проектуванні усипальниці приймав і сам Шах-Джахан. Після смерті, Шах-Джахана було поховано в ній, в одному склепі з Мумтаз Махал.
Покинуте античне місто Петра (Йорданія)
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]Петра була столицею давньої імперії Набатеїв і розташовувалася на перехресті караванних шляхів Аравійської пустелі. Місто видовбували у скелях з ІХ ст. до н. е. і до 40 р. н. е.
Більше 2-х тисяч років тому Петра була лише місцем тимчасового пристанища кочових арабів набатейців, вихідців з півночі Аравійського півострова. З декількох печер у скелях, що легко обороняються, місто Петра поступово було перетворене набатейцями на неприступне місто-фортецю.
Набатейці були відважними вояками і дивовижними інженерами водночас. Вони зуміли на той час збудувати унікальне місто з підземними тунелями та водогоном.
Петра і дотепер становить частину володінь бедуїнів. Вони зустрічають відвідувачів зі своїми конями та верблюдами, щоб влаштувати екскурсію у дійсно незабутнє червоно-рожеве місто. Щоб туди потрапити, необхідно пішки або верхи пробратися крізь страшнувату ущелину Сік величезну тріщину в піщанику, довжина якого трохи більша 2 км. Це петляючий вузький прохід між нависаючими скелями, що майже замикаються на висоті більше 90 метрів.
Наприкінці ущелини з півмороку у всій своїй пишноті постає найбільш вражаючий палац Ель-Хазне (Скарбниця). Ця велична пам'ятка стародавності вирубана у цільній скелі і має висоту близько 42 м та ширину 30 м.























ПЕРШІ ТУРИСТИЧНІ ОБ»ЄКТИ СІМ ЧУДЕС СВІТУ
У 1640 році француз Д. Бессі відшукав у бібліотеці Ватикану з рукопис грека Філона Візантійського. Він жив у III ст. до н. е. і, ймовірно, був першим античним автором, вжив у своєму творі словосполучення - «Сім чудес світу». Пізніше про видатних архітектурних досягнення людства писали і Пліній Старший (I ст. Н.е.), і римський поет Марціал (I ст. Н.е.), і грек Павсаній (II ст.. Н.е.), і «батько історії »Геродот. Були й інші автори. їх списки «чудес світу», включаючи і перелік Філона, розрізнялися між собою. Одні вважали такими стіни Древнього Вавилона і Колізей, інші з захопленням писали про мосту через річку Євфрат. І все ж, ще за античних часів люди виділили з численних на той час здобутків світового мистецтва й архітектури «сім чудес світу». Це були піраміда Хеопса в Гізі, висячі сади Семіраміди у Вавілоні, храм Артеміди в Ефесі, статуя Зевса в Олімпії, усипальниця царя Мавсола в Галікарнасі (Галікарнаський мавзолей), Родоський Колос (статуя бога Геліоса) та Александрійський маяк на острові Фарос. Піраміда Хеопса. В давнину «дивом» вважали всі єгипетські піраміди. Але коли фараон Хеопс побудував свою гігантську усипальницю, вона затьмарила собою всі інші. Піраміда була побудована в XXVIH ст. до н. е. за наказом фараона Хуфу ^ еопса). Довжина основи піраміди 233 м. Тоді її висота була 146,6 м. За багато років через наступ пісків і руйнування піраміда стала нижче на 9,8 м. Вона складена з 2300000 кам'яних кубів. Вага кожного з блоків більше двох тонн. Блоки укладені в 203 ярусу, спочатку їх було 210. Піраміда займає площу близько 10 футбольних полів. Усередині три похоронні камери, розташовані одна над іншою і сполучені вузькими ходами. Глибока камера вирубані в скельній основі піраміди. Площині піраміди були облицьовані плитами світлого піщаника, які немов сяяли в променях сонця. Вершину прикрашав позолочений камінь. Поряд з пірамідою Хе-Опса на плато Гіза знаходяться ще дві великі піраміди: піраміда Хефрена ^ Афра) висотою 143,3 м і піраміда Мікеріна (Менкаура) висотою 62 м. Поряд з трьома великими пірамідами розташована величезна статуя Сфінкса - лева з людською головою. Довжина фігури сфінкса 57 м, висота - близько 20 м. Голові сфінкса скульптор надав портретні риси фараона Хефрена. Як і інші споруди ансамблю, сфінкса часто заносило піском. Найбільші втрати пірамід завдали НЕ грабіжники, а самі єгиптяни. З XII ст. населення Каїра почало використовувати білий камінь пірамід для будівництва власних будинків. Олександрійський маяк. Олександрійський маяк знаходився на східному березі острова Фарос. У 332 р. до н. е. Олександр Македонський наказав побудувати в дельті Нілу великий порт. Щоб полегшити роботу лоцманів, на підході до Олександрії, на острові Фарос було вирішено спорудити маяк. Острів з'єднали з материком дамбою. Будівництво тривало кілька років і було завершено близько 280 р. до н. е. під час правління Птолемея II ст. Основа маяка, який стали називати Фароського, мала форму квадрата зі стороною 30 м. В ній знаходилися кімнати для робітників і солдатів. На основі стояла восьмигранна вежа висотою 60 м, яка була облицьована білим мармуром. На верхівці третьої вежі, піднімалася над рівнем моря на 117 м, височіла статуя Зевса і завжди горіло величезне багаття. На вершині маяка перебували також різні прилади: флюгера і сонячні години. Головним архітектором маяка був Сострат Книдський. В античні часи Фароський маяк був найбільшим спорудою такого роду. Він був одночасно фортецею і вишкою для спостереження за кораблями, наближалися. Фароський маяк простояв близько 15 століть. З часом олександрійську бухту затягнуло мулом, і вона стала несудноплавних. Маяк перестав світити; зникли бронзові пластини, що служили дзеркалами (можливо, вони були переплавлені). Повністю знищив це чудо світу сильний землетрус в XIV ст. Маяк впав. Через кілька років після катастрофи з уламків цієї величезної споруди турки побудували військовий форт. Ця фортеця існує досі. Висячі сади Семіраміди. У VI ст. до н. е. за часів правління засновника Халдейської імперії Навуходоносора, Вавилон досяг свого розквіту. Розширивши кордони своєї держави, Навуходоносор одружився перської принцесі. Можливо, її звали Амітіс, проте в історії вона залишилася під ім'ям Семіраміди. Щоб прикрасити одноманітний пейзаж випаленої сонцем долини і розвеселити серце коханої дружини, Навуходоносор наказав збудувати у Вавілоні величезний сад, який був розташований на чотирьох ярусах споруди пірамідальної довжиною близько 40 м. її підтримували колони висотою до 25 м. Основу ярусів становили кам'яні плити, покриті шаром очерету, залитого асфальтом. Додаткову гідроізоляцію забезпечували листи свинцю і подвійний шар цегли. Ще вище - шар землі, на якому росли сотні рослин, привезені зі всіх куточків імперії Навуходоносора. «Висячі сади» нагадували величезний квітучий пагорб, який піднімався над стінами міста. Це був перший у світі ботанічний сад. У IV ст. до н. е. Вавилон був захоплений військами Олександра Македонського. Після його смерті місто почало занепадати. Повністю сади знищили потужні повені. Вони розмили цегельний підмурок колон, платформи впали на землю. В наші дні від цього чуда світла залишилися лише холм і уламки цегли. Колос Родоський. Острів Родос знаходиться в Середземному морі, біля берегів Малої Азії. На початку IV ст. до н. е. Деметрій I - малоазійський цар Фрігії та Лікії - зажадав від родосців, щоб вони приєдналися до його походу на Єгипет. Після відмови він вирішив взяти непокірний острів штурмом. Пробити стіну міста повинна була гелеополіда - величезна дев'ятиповерховий облогової башта висотою 30 м. При вигляді цього монстра родосці почали молити бога Геліоса - захисника острова - про допомогу, пообіцявши побудувати в його честь статую, буде вище вежу. При штурмі міста гелеополіда застрягла у виритій родосці ямі і закрила собою пробиту в стіні дірку. У цей час у Родос наближався флот Птолемея I і війська Де-метрія і відступили. Родосці виконали свою обіцянку. Вони замовили скульптору Харету побудувати величезну статую Геліоса, висота якої повинна була скласти 36 р. її основою стали три масивних кам'яних стовпи, скріплених залізними балками. На них був закріплений металевий каркас, покритий глиною. Зверху статую покривали листи бронзи товщиною близько 2 мм (на їх виготовлення пішло майже 13 т цього металу). Голова Геліоса була позолочена і увінчана сонячним диском з сімома променями. Колос Родоський простояв недовго - трохи більше півстоліття. Гіганта підкосила землетрус в 222 р. до н. е. Давньоримський історик Страбон писав, що «статуя лежала на землі ... переломлена в колінах ». Звідси пішов вислів «колос на глиняних ногах». Було здійснено кілька спроб відновити статую, проте вони виявилися невдалими. У 977 р. острів Родос захопили араби. Вони продали бронзові листи купцям, які вивезли їх і швидше за все переплавили. Мавзолей у Галікарнасі. Цар Мавсол (IV ст. До н. Е.), який був правителем Карії, вирішив звести для себе величну усипальницю в приморському містечку Галікарнасі. Для її створення він оголосив спеціальний конкурс, запросивши взяти в ньому участь грецьких архітекторів та скульпторів. Перемогли в конкурсі Сатир і Піфей. Згідно з їх планами, П'ятиярусна основі (33 на 39 м) був побудований величезний куб, а на його вершині храм, оточували 39 колон висотою по 11 м. Дахом служила піраміда з 24 сходинок. Загальна висота споруди сягала 49 м. Навколо споруди були розташовані статуї левів і вершників, що скачуть. Мавсола не довелося побачити завершення будівництва. Будівництво продовжила Артеміссія. На вершині споруди вона веліла поставити зображення квадриги, якою правила сімейна пара - Мавсол і Артеміссія. Величну гробницю в Галікарнасі було добре видно здалеку. Ця споруда стала настільки знаменитої, що римляни стали називати мавзолеями всі великі усипальниці. Гробниця Мавсола не постраждала в 334 р. до н. е.., коли місто було захоплено і спалено військами Олександра Македонського. Проте у XII ст. вона була зруйнована землетрусом. У XV ст. кам'яні блоки і плити Мавзолею були використані лицарі-іоаннітів для будівництва фортеці Св. Петра. У 1523 р. Галікарнас був захоплений турецьким султаном Сулейманом. Територія Мавзолею була забудована, а фортеця отримала нове ім'я - Будрун. Статуя Зевса Олімпійського. У першій половині V ст. до н. е. в Греції розпочався збір коштів для будівництва в Олімпії найвелич-жебрацького храму, присвяченого Зевсу. Не пізніше 456 р. до н. е. будівництво було завершено. Храм був зведений на фундаменті величиною 64 на 27 м. Дах храму підтримували 34 колони висотою 10,5 м. В храмі була статуя Зевса, створена прославленим грецьким скульптором Фідієм. Вона була побудована в окремій майстерні, а потім частинами переміщена в храм. Відкриті частини тіла бога були зроблені з відполірованих пластин слонової кістки. Золоте оздоблення статуї важило не менше 200 кг, а в очі статуї були вставлені великі дорогоцінні камені. Висота Зевса сягала 12 м, фігурка богині перемоги Ніки, яку Зевс тримав у руці, була у людський зріст. У іі ст. н. е. статуя Зевса постраждалої від землетрусу. За однією версією, вона була розграбована близько 350 р. н. е. За іншою версією, статуя близько 475 р. була перевезена в Константинополь, де загинула під час пожежі.
Top of Form
Bottom of Form






































Організаційні форми та види туризму
Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм.
До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм - подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм - подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.
Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.
Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об'єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак існують такі види туризму:
дитячий;
молодіжний;
сімейний;
для осіб похилого віку;
для інвалідів;
культурно-пізнавальний;
лікувально-оздоровчий;
спортивний;
релігійний;
екологічний (зелений);
сільський;
підводний;
гірський;
пригодницький;
мисливський;
автомобільний;
самодіяльний тощо.
Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом.
Класифікація туризму
Комплексність туристичних послуг розкривається через їхню класифікацію. Існує кілька класифікаційних підходів, що ґрунтуються на різних групувальних ознаках. З метою класифікації сучасного туризму необхідно встановити його найістотніші класифікаційні ознаки. Доцільна класифікація за географічною ознакою, напрямом туристичного потоку, метою поїздки, способом пересування, засобам розміщення туристів, кількістю учасників, організаційно-правовими формами і т, п. Згідно зі ст. 4 Закону України "Про внесення змін до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] від 18 листопада 2003 року, залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їхніх цілей, об'єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак існують такі види туризму: - дитячий; - молодіжний; - сімейний; - для осіб похилого віку; - для інвалідів; - культурно-пізнавальний; - лікувально-оздоровчий; - спортивний; - релігійний; - екологічний (зелений); - сільський; - підводний; - гірський; - пригодницький; - мисливський; - автомобільний; - самодіяльний тощо. Розглянемо характеристику основних видів туризму (табл. 3.1). Головним є поділ туризму на внутрішній і міжнародний. 1. Внутрішній туризм являє собою міграційні потоки людей у межах країни постійного проживання з туристичними цілями. Національна грошова одиниця, яка використовується повсякденно, продовжує залишатися засобом платежу, а рідна туристу мова- засобом спілкування. Такі подорожі порівняно легко організувати. За деякими оцінками, на частку внутрішнього туризму припадає 80-90 % усіх туристичних поїздок, а загальний обсяг витрат на внутрішній туризм є 5-10 разів перевищує витрати туристів на міжнародні поїздки. 2. Міжнародний туризм охоплює поїздки осіб, що подорожують з туристичними цілями за межі країни постійного проживання. Перетин державного кордону для них пов'язаний з певними формальностями: оформленням закордонних паспортів і віз, проходженням митних процедур, валютним і медичним контролем. Ці правила вводяться державою в цілях боротьби з незаконною міграцією, міжнародним тероризмом, торгівлею наркотиками, проституцією і т. д. і забезпечують установлений порядок в'їзду в країну і виїзду з неї. Спеціальні служби перевіряють дотримання туристами паспортно-візового режиму, вимог щодо вакцинації (щеплень), правил і умов провезення через кордон речей, товарів, валютних коштів і проведення операцій по обміну валюти. Таблиця 3.1 КЛАСИФІКАЦІЯ ТУРИЗМУ  
Класифікаційна ознака
Види туризму

1 Географічний принцип
1.1. Внутрішній 1.2. Міжнародний

2 Напрямок туристичного потоку
2.1. В'їзний 2.2. Виїзний

3 Мета поїздки  
3.1. Рекреаційний 3.2. Оздоровчий відпочинок 3.3. Пізнавальний відпочинок 3.4. Професійно-діловий туризм 3.5. Науковий (конгресний) 3.6. Спортивний відпочинок 3.7. Шоп-тури 3.8. Пригодницький 3.9. Паломницький 3.10. Ностальгічний 3.11. Екотуризм 3.12. Екзотичний 3.13. Елітарний

4 Джерело фінансування
4.1. Соціальний 4.2. Комерційний

5 Спосіб пересування
5.1. Пішохідний 5.2. Авіаційний 5.3. Морський 5.4. Річковий 5.5. Автотуризм 5.6. Залізничний 5.7. Велосипедний 5.8. Змішаний

6. Засоби розміщення
6.1. Готелі 6.2. Мотелі 6.3. Пансіонати 6.4. Кемпінги 6.5. Намети

7. Кількість учасників
7.1. Індивідуальний 7.2. Сімейний 7.3. Груповий

8. Тривалість перебування
8.1. Короткотривалий 8.2. Довготривалий

9. Розташування туристичного місця
9.1. Гірський 9.2. Водний 9.3. Сільський 9.4. Приміський

10   Інтенсивність туристичного потоку
10.1. Постійний 10.2. Сезонний

11. Організаційна форма
11.1. Організований 11.2. Неорганізований

3. Національний туризм включає внутрішній і виїзний туризм і співвідноситься з категорією (ВНП). Подорожі з метою розваг і відпочинку складають основу міжнародного туристичного обміну. На їх частку доводиться близько 70 % світового туризму. Вони об'єднують оздоровчі, пізнавальні, любительські спортивні поїздки і т. д. 4. Туризм в'їздний- подорожі в межах країни осіб, що не проживають у ній постійно, з туристичними цілями без заняття оплачуваною діяльністю. 5. Туризм виїзний - подорожі осіб, які постійно проживаючих в одній країні, в іншу країну з аналогічними цілями без заняття оплачуваною діяльністю у відвідуваній країні. 6. Рекреаційний туризм. Туризм із метою відпочинку для ряду держав є найбільш масовою формою. Поїздки іноземних туристів в Іспанію, Італію. Францію, Австрію переслідують насамперед саме цю мету. Рекреаційний туризм характеризується тривалістю подорожі, невеликою кількістю міст, що входять у маршрут, широким використанням авіаційного транспорту і насамперед чартерних рейсів. Поїздки з метою відпочинку відрізняються великою розмаїтістю і можуть включати видовищно-розважальні програми (театр, кіно, фестивалі і т. д.), заняття по інтересах (полювання, музична і художня творчість), етнічні походи, пов'язані з вивченням національної культури країни перебування. До рекреаційного туризму відносяться різні різновиди туризму з метою відпочинку, знайомства з визначними пам'ятками (Excursions), занять спортом (Skiing, Diving, Fishing), здійснення походів (Activity & Adventure), екзотичний відпочинок (Exotic Travel), тематичні поїздки (Theme Trips, based around cultural themes in arts, history, archaeology, etc.). 7. Оздоровчий відпочинок має особистий, індивідуальний характер. Однак нерідко бувають випадки, коли туристи поєднуються для спільних поїздок, що має за мету одержання групових знижок за проїзд. Звичайна тривалість туру на лікування - 24- 28 днів, що значно більше, ніж за іншими видами туризму. Оздоровчий відпочинок залежно від засобів впливу на організм людини поділяється на клімато-, бальнео-, море -, грязелікування і т. д. 8. Пізнавальний (екскурсійний) туризм. Цей вид туризму виключає в себе подорожі і поїздки з пізнавальними цілями. Екскурсія як форма пізнання і вид дозвілля виконує функції розширення кругозору й інтелекту. Однієї з різновидів пізнавальних поїздок є автомобільний туризм. Порівняно з подорожами на іншими видами транспортних засобів, поїздки на автомашинах і автобусах надають туристам набагато більшу пізнавальну можливість. 9. Професійно-діловий туризм. До цього виду туризму відносяться поїздки з діловими цілями. Життя в сучасному цивілізованому суспільстві викликає необхідність міжнародних контактів. Поїздки представників ділових кіл останнім часом стали носити масовий характер. Ряд туристичних фірм спеціалізується на організації групових поїздок бізнесменів з різними цілями. Великою перевагою ділового туризму є можливість його організації в ненапружений сезон. При цьому турфірми можуть надавати як чисто туристичні послуги (транспортні, розміщення, харчування, екскурсійне обслуговування), так і специфічні (вивчення інформації, збір даних про можливих торгових партнерів, переклади, надання необхідних економічних матеріалів, організація ділових зустрічей і т. д.). Спеціально для цього створюються великі конгрес-центри, що мають зали для засідань і засоби для розміщення відвідувачів. Нерідко учасників конгресу супроводжують члени їхніх родин, для яких організатори форумів разом з туристичною фірмою пропонують чисто туристичну програму. Часто й самі учасники ознайомлюються з визначними пам'ятками міста, а після завершення конгресу роблять туристичні поїздки по країні. Відмінною рисою цього виду туризму є те, що учасники ділових зустрічей витрачають під час перебування в країні значно більше грошей, ніж звичайний турист. Тому багато держав прагнуть до проведення в себе міжнародних форумів та інших подібних заходів. До ділового туризму відноситься також і заохочувальний туризм (інсентив-туризм). Він поступово завойовує позиції й на ринку країн Східної Європи та України, витісняючи традиційний соціальний туризм. Це туристичні подорожі, що організуються підприємствами та фірмами для своїх співробітників як засіб заохочення та як винагорода за сумлінну працю. Особливістю таких турів є цікаві програми перебування, що передбачають, поряд із відпочинком та екскурсіями, заходи соціального змісту: професійні зустрічі, відвідування підприємств і установ, проживання в сім'ях, організація розваг тощо. Бурхливе зростання заохочувального туризму в світі привело до створення ряду асоціацій цього профілю, проведення конференцій, організації виставок і видання спеціальних каталогів. У світі витрати на організацію інсентив-туризму становлять 5-6 млрд $ США. У діловому туризмі виділяються два великі сегменти: індивідуали або групи, мандрівники з діловими цілями, і співробітники різних компаній, яким часто доводиться їздити в справах компанії. Останній є так званим корпоративним туризмом. На світовому туристичному ринку працюють три найбільші транснаціональні компанії, що спеціалізуються на корпоративному туризмі: "American Express" (від виникнення якої в 1850 р. і ведеться історія цього бізнесу), "ВІЧ" і "Carlson Wagonlit Travel". 10. Науковий туризм. Його ще називають конгресний туризм (Conference Travel). Мета конгрессного туризму полягає в проведенні науково-практичних семінарів, конференцій, з'їздів. 11. Великою популярністю користається спортивний туризм. Головно завдання цих турів- забезпечення можливості туристам займатися обраним видом спорту. Спортивний туризм вимагає наявності необхідної бази: різноманітний інвентар, спеціальні траси, підйомники, спортивні площадки, спорудження. Одним з основних вимог, що пред'являються до спортивних тур, є забезпечення безпеки відпочиваючих. Спортивні тури залежно від мети подорожі поділяють на два види: активний і пасивний. У першому випадку основою є заняття яким-небудь видом спорту, у другому- інтерес до спорту, наприклад, відвідування змагань. 12. "Шоп-тури" характерні для України і країн СНД. Метою поїздок за кордон є придбання товарів народного споживання для їхньої наступної реалізації (взуття, трикотажу й інших товарів - у Туреччині, Італії, Португалії, Сирії; текстилю- в Індонезії; хутра - в Греції й Аргентині; меблів - у Польщі й Італії; теле- і радіотоварів - в ОАЕ; автомашин - у Німеччині, Швеції, Голландії). "Човниковий" бізнес приносить відчутне збільшення бюджету цих країн. Так, у Туреччині "човники" щорічно закуповують товарів на суму 8-10 млрд дол. Уряд країни всіляко підтримує шоп-туризм. Радник турецького міністра туризму по зв'язках із пресою повідомив, що туристи, які купили неякісний товар, вправі в 15-денний термін зажадати його обміну, повернення сплаченої суми або безоплатного усунення недоліків. У випадку купівлі товару з прихованим дефектом споживач має право протягом двох років пред'явити претензію продавцю. 13. Пригодницький туризм є своєрідним видом відпочинку і забезпечує не тільки перебування туристів у привабливому для них місці, а й заняття незвичайним видом діяльності ("царське полювання", "пошуки піратських скарбів" і т: д.). Пригодницький туризм поділяється на кілька видів: 1) похідні експедиції; 2) сафарі-тури (полювання, риболовля, лов метеликів і т. д.); 3) морські подорожі (яхтинг). Географія і тематика пригодницьких турів досить велика і різноманітна. Звичайно це групові тури. Специфічною рисою такого туризму є одержання різних ліцензій, що дозволяють полювання, риболовлю, вивіз трофеїв. Пригодницький туризм пов'язаний з визначеним ризиком, тому для забезпечення безпеки таких турів необхідні висококваліфіковані інструктори. Цей вид туризму має досить високу вартість, і його можна віднести до розряду елітарного відпочинку. 14. Релігійний (паломницький) туризм користається попитом і популярністю. У туризмі з релігійними цілями можна виділити кілька видів: 1) паломництво (відвідування святих місць для поклоніння реліквіям); 2) пізнавальні поїздки (ознайомлення з релігійними пам'ятками, історією релігії, культурою релігії); 3) наукові поїздки (поїздки істориків та інших фахівців, що займаються питаннями релігії, та ін.). Серйозною проблемою в цьому виді туризму є питання про підготовку висококваліфікованих кадрів. Важливо, щоб вони могли не тільки показати історичні й архітектурні визначні пам'ятки, але й були знайомі з духовними та релігійними цінностями. 15. Ностальгічний туризм. Даний вид туризму заснований на потребі людей у відвідуванні родичів, місць народження і проживання близьких і займає важливе місце в міжнародному туристичному обміні. 16. Екотуризм покликаний створювати економічні стимули для збереження навколишнього середовища. Поняття "екотуризм" охоплює широкий спектр подорожей - від невеликих пізнавальних турів для школярів до регулярних туристичних програм у національних парках і заповідниках. Одержуваний прибуток від цього виду туризму частково можна направляти на природоохоронні заходи. 17. Кілька слів варто сказати про екзотичний туризм. Останніми роками з'явилися тури, що вражають своєю незвичайністю, такі як дайвінг - підводне плавання, рафтинг - сплавлення гірськими річками на легких надувних плотах, банджі-джампінг - стрибки з висоти. Характер екзотичного туризму мають також гастрономічні тури. Часто пригодницький туризм пов'язаний з певним ризиком і вимагає підвищеної уваги до безпеки туристів. Внаслідок цього з пригодницького виділився екстремальний туризм , метою якого є випробування сил людини в складній обстановці. Він набуває популярності особливо серед молоді, бо не тільки створює умови для випробування власних сил людини, а й загартовує її. Українська державна молодіжна організація - туристичний клуб "Компас", основою роботи якої є організація літніх наметових таборів для молоді, пропонує їх учасникам такі змагання екстремального характеру. Юні туристи мають можливість випробувати себе на витривалість, загартуватись, здійснивши нічний перехід через ліс або відправитися туди в тижневий похід з мінімумом харчів і побутових зручностей. Французька фірма "АПСАРА" організовує тури на криголамах в Антарктиду й Арктику. Перший круїз в Антарктиду був організований у 1989 р. Туристи подорожують на висококомфортабель-них криголамах із сауною, басейном, гімнастичним і конференц-залами. Криголам забезпечений катерами і гелікоптерами для екскурсій. Подорож включає проживання в цих екзотичних місцях, де туристи спостерігають за життям місцевих "жителів" - тюленів, моржів і пінгвінів. У 2005 р. Антарктиду відвідали близько 11 тис. туристів, заплативши за тур від 9 до 16 тис. дол. Багато бажаючих познайомитися з підводним світом. Самий перспективний проект у цьому напрямі - подорожі на прозорій субмарині. Один з її маршрутів планується прокласти до місця катастрофи "Титаніка". Відповідно до статистики, починаючи з 1985 р. в експлуатації знаходиться 46 туристичних субмарин. У 2004 р. кількість туристів, що побували в глибинах морів і океанів, склало понад 2 млн, при цьому прибуток організаторів подорожей дорівнює 147 млн дол. Паризький "Одеон-готель" розробив для своїх клієнтів маршрут, що точно повторює останній земний шлях принцеси Діани. Бажаючі доторкнутися до таїнства трагедії проїдуть на чорному "Мерседесі" від готелю "Рітц" до тунелю - місця катастрофи. 18. Елітарний туризм розрахований на заможну клієнтуру. Для цієї категорії споживачів рівень цін на ринку не має особливого значення, але вони пред'являють підвищені вимоги до якості пропонованих товарів і послуг. У зв'язку з цим не можна не відзначити ту роль, яку елітарний туризм відіграє в розвитку туристичного бізнесу в цілому. Тут задається імпульс розвитку всієї туристичної індустрії. Він сприяє утвердженню і розповсюдженню нових вищих стандартів обслуговування і, зрештою, сприяє поліпшенню якості життя населення. Тому елітарний туризм нерідко називають "туристичним локомотивом". 19. Орієнтир на споживачів змушує виробників туристичних послуг вишукувати нові сегменти ринку. Дохідним бізнесом стає організація весільних турів. Так, британська компанія "Томпсон Холідейз" продає близько 5 тис. весільних турів на рік. Туристичним фірмам вигідно займатися цим видом туризму, оскільки витрати на проживання істотно скорочуються через надання високих знижок готелями молодятам (до 60-80 %). Пакет туристичних послуг, крім базових, включає відеозйомку, лімузин, квіти, шампанське і т. п. У випадку якщо обряд одруження планується зробити в поїздці, його організують як фольклорне свято. Практика показує, що молодята воліють відпочивати в районі Карибського басейну чи в країнах Південно-Східної Азії, у Європі популярна Італія, у США - Лас-Вегас. 20. Соціальний туризм - це подорожі, субсидовані із засобів, які виділяє держава на соціальні потреби. Метою соціального туризму є не отримання прибутку, а підтримка людей з низьким рівнем доходу для реалізації їхнього права на відпочинок. Концепція соціального туризму побудована за трьома принципами: - забезпечення відпочинку всіх і кожного члена суспільства шляхом широкого залучення до сфери туризму людей з низьким рівнем доходів; - субсидування туризму для малозабезпечених; - активна участь центральних урядових, муніципальних, суспільних і комерційних структур в його розвитку. Ця концепція була реалізована на практиці в Швейцарії і Франції завдяки системі відпускних чеків. Головним її елементом є чек - платіжно-розрахунковий засіб, що вводиться в обіг для надання адресної допомоги туристам і забезпечення доступності відпочинку всім верствам населення. У колишньому СРСР цей вид туризму також був популярний, на його частку приходилося майже 80 % внутрішнього туризму і 50 % міжнародного. Держава направляла величезні кошти на зміцнення матеріально-технічної бази туризму. У даний час відсутність бюджетних засобів на дотації в соціальний туризм України призвело до відчуження більшої маси населення, особливо слабо захищених прошарків від подорожей. 21. Організований туризм - це подорожі індивідуалів чи групи туристів, організовані турпідприємством. Організовані туристи здобувають право на тур шляхом купівлі туристичної путівки. При цьому кількість послуг може бути різною. Наприклад, туристи можуть придбати лише курс на харчування чи комплекс послуг, включаючи транспортні послуги, харчування, проживання, трансфер, екскурсійне обслуговування і т. п. Таким чином, усі туристичні поїздки залежно від особливостей особистості, характеру туриста і його бюджету відбуваються на груповій чи індивідуальній основі. Індивідуальні поїздки надають споживачу більше незалежності і самостійності, але вони дорожчі і тому малодоступні масовому туристу. Групові поїздки, навпаки, дешевші, доступні масовому туристу, проте в таких поїздках кожен учасник зобов'язаний підкорятися встановленому для групи порядку подорожі. Частка індивідуальних поїздок іноземних туристів у нашу країну в складі організованого туризму становить близько 10 %. Інші 90 % припадають на групові поїздки. Порівняно із закордонною практикою частка індивідуального туризму в нашій країні незначна. Збільшитися вона може в разі поліпшення якості обслуговування, що може бути досягнуто за рахунок розвитку інфраструктури індивідуального обслуговування і відповідної підготовки обслуговуючого персоналу. Крім того, організація індивідуальних поїздок є трудомістким процесом, що потребує максимального використання комп'ютерної технології для бронювання, проведення розрахунків та інших операцій, а також високої кваліфікації персоналу турфірм. З іншого боку, індивідуальний туризм з економічної точки зору дуже вигідний для туристичних фірм, тому що дає вищі валютні надходження в розрахунку на одного туриста порівняно з доходами від групових турів. Тому в стратегії маркетингу необхідно знайти належне місце заходам для розвитку індивідуального туризму, провівши в цьому напрямі відповідні дослідження та необхідні організаційно-технічні заходи. З точки зору форми організації подорожі та туристичного обслуговування виділяють такі специфічні види туризму як тай-мшер, туризм самообслуговування, клубний туризм тощо. 22. Система відпочинку таймшер (кондомініум) виникла у Франції та детально розроблена в США. Time share (поділений час)- це придбання готельного номера, вілли, котеджу у власність на певний час (наприклад, один-два тижні протягом року по черзі з іншими власниками). Нині ця система популярна в світі. За її умовами приймають гостей понад 3 тис. курортів у 80 країнах світу. Право на володіння можна передавати чи обмінюватися ним. Існують спеціальні біржі, де можна обміняти, скажімо, свій готельний номер на європейському курорті на такий в одній із країн Азії. На жаль, на українському ринку ця форма відпочинку не набула поширення за недостатністю досвіду роботи з нерухомістю у вітчизняних туристичних фірм і слабкістю відповідного законодавства, а в країнах СНД, зокрема в Росії, з її впровадженням були пов'язані численні випадки шахрайства й обману клієнтів. 23. Клубний туризм - це відпочинок людей, яких поєднують спільні заняття, інтереси й захоплення. Місцем організації такого відпочинку, як правило, є туристичні містечка або круїзні судна, на яких вони відправляються, наприклад на острови, вивчати життя пташок чи риб і слухати лекції спеціалістів, організовують зустрічі філателістів, любителів джазової музики тощо. Таким спільним заняттям може бути просто активний відпочинок, бо передбачає обслуговування за принципом "all inclusive" (все включено). Дуже цікаву "нову філософію" клубного відпочинку пропонує французька туристична корпорація "Середземноморський клуб" (Клаб Медітерранс або Клаб Мед). Українським туристичним фірмам варто приділити особливу увагу формуванню і просуванню на закордонних туристичних ринках як можна більш різноманітного туристичного продукту для індивідуальних туристичних подорожей в Україну, що передбачає різні варіанти маршрутів, програми, види туризму, класи обслуговування, засоби транспорту, набори послуг тощо. Груповим туром вважається поїздка кількох людей за єдиними маршрутом, програмою, термінами і набором послуг. Не існує твердих норм кількісного складу учасників групового туру. Мінімальною нормою звичайно вважається 10 чоловік. Однак тур-фірми з метою стимулювання продаж своїх турів нерідко погоджуються на умови групових турів для 5-6 чоловік. Щодо максимальної кількості учасників групових турів немає певних обмежень. Як правило, кількість учасників групи при наявності попиту визначається можливостями заброньованих засобів розміщення, транспорту, харчування. Оскільки організація групових турів пов'язана з використанням більшого обсягу туристичних послуг, що в розпал туристичного сезону стають украй дефіцитними, формування турів розпочинається задовго до їхнього продажу і виконання. На ринок виносяться групові тури, під які приймаюча турфірма вже отримала від підприємств обслуговування тверду гарантію бронювання послуг. Підводячи підсумок класифікації туризму, хочеться навести переваги туристів з різних країн відповідно до досліджень іспанського фахівця X. Монтанер Монтехано. На його думку, французам подобається сімейний туризм у країнах із близькою для них культурою, залучає відпочинок на сонце, у той же час вони намагаються уникати далеких подорожей Італійські туристи віддають перевагу самодіяльному туризму, вибирають відпочинок на природі, прагнуть до знайомства з людьми, їх культурою. Для англійців вагомими критеріями при виборі подорожей є клімат, кухня, можливість рекреації. При цьому можливі як організовані, так і самодіяльні тури. Туристи з Німеччини вибирають організований відпочинок у кемпінгах, сімейних пансіонатах. Істотним фактором є екологічна ситуація в місці подорожі. Турист-індивідуал може скористатися послугами турагентства, але може й самостійно організувати свою подорож, наприклад через інтернет. Готелі, ресторани, транспортні та інші підприємства (постачальники) пропонують свої послуги з окремих тарифів для групових туристів і туристів-індивідуалів. Індивідуальна подорож, як правило, обходиться дорожче, ніж групова (з розрахунку на одного туриста). Комплексне обслуговування (Package tour) є основним типом пропозиції послуг для групового туризму. Турист купує турпакет, який є набором послуг, включених у вартість туру. Вартість турпа-кету зазвичай нижча, ніж сума вартості окремих послуг, що входять у турпакет. Груповий турпакет оформляється груповим ваучером, в обмін на який група туристів отримує комплексне обслуговування, включаючи авіаперевезення, трансфер, розміщення в готелі, харчування в ресторані, екскурсійне обслуговування та інші послуги. У турпакет можуть входити послуги гіда-перекладача зі всього маршруту, що особливо популярно серед молодіжних і шкільних груп, а також серед туристів третього віку. Професійні гіди-перекладачі проводять екскурсії, дають інформацію по шляху проходження туристів, допомагають вирішувати всі організаційні питання групового обслуговування, проявляють турботу і надають увагу всім членам групи, дають пояснення щодо того, що бачать туристи під час подорожі. Все включено (All-inclusive) - особливий вид послуги розміщення, що надається деякими дорогими готелями з включенням в одну ціну всього набору готельний-ресторанних послуг. На велику увагу заслуговує пропозиція комплексного туристичного обслуговування для особливо важливих персон(VIP), яке передбачає підвищений рівень сервісу (і підвищену ціну). Це може бути, наприклад, проходження прикордонних і митних формальностей в аеропортах в особливому приміщенні з підвищеною комфортністю, трансфер на лімузині, урочиста зустріч у готелі, розміщення в президентському номері, організація зустрічей і церемоній. Клубний відпочинок {Club Holidays) пропонують окремі організаційні структури, які мають у своєму розпорядженні власні засоби розміщення й території, обладнані для активного відпочинку і розваг членів клубу.





Класифікація засобів розміщення туристів
ВИДИ ЗАСОБІВ РОЗМІЩЕННЯ ТУРИСТІВ
Розвиток туризму викликав зростання готельного господарства як головної складової туристичної галузі. Більше того, в умовах зростаючої конкурентної боротьби на міжнародному туристичному ринку, сучасне готельне господарство в більшості країн світу виділилось у самостійну галузь економіки.
Засоби розміщення характеризуються великою різноманітністю за видами й типами. У залежності від призначення вони поділяються на такі: готелі, мотелі, ротелі, ботелі, флотелі, кемпінги, флайтелі, туристичні котеджі, шале, бунгало, турбази. Готелі та мотелі відносяться до основних засобів розміщення, а решта до додаткових.
Готель найбільш поширений стаціонарний тип засобів розміщення, характерними рисами якого є високий рівень розвитку матеріально-технічної бази та використання сучасних прогресивних форм і методів управління й організації господарства.
Готельні підприємства в залежності від призначення поділяються на два види:
готелі економічного класу для масового туризму;
готелі розряду «люкс» і конгреси!.
Готелі масового туризму за своєю архітектурою та плануванням можуть відповідати готелям вищої категорії, але вартість номерів у них нижча. У цих готелях на першому, цокольному поверсі, що з'єднує кілька багатоповерхових корпусів, розташовані ресторани, магазини, виставочні салони, відділення зв'язку, бюро туристичного обслуговування. Крім ресторанів у готелях є бари, буфети та кафе.
Кожний номер має повний санвузол, радіо, телефон. Кімнати умебльовані недорого, але комфортно. Чисельність обслуговуючого персоналу в таких готелях зведена до мінімуму.
Готелі розряду «люкс» і конгресні це фешенебельні готелі, тут високі ціни тому, що у всьому присутні не тільки комфорт, але й розкіш. Особливо це є характерним для готелів цього розряду США. Так, у 1992 р. журнал «Хоутелз» ознайомився з готелями дев'ятьох міст світу, де туристам надаються найбільш дорогі номери. Лідером своєрідного конкурсу став двоповерховий «люкс-апартамент» у готелі «Фонтебло Хилтон» (США), площею 1858 м2. Номер має чотири спальні, п'ять ванних кімнат, кухню, вітальню та їдальню. Великі вікна від підлоги до стелі дають можливість гостям милуватися панорамою Атлантичного океану та курорту Майямі. «Люкс-апартамент» прикрашено колонами, бронзовими статуями та кришталевими люстрами; дерев'яні панелі інкрустовано вставками кремового, бежевого та чорного кольору. Вартість проживання за добу дорівнює 5000 доларів США, а його завантаження 62 відсотки протягом року.
Мотель порівняно новий тип шляхового готелю, батьківщиною якого є США. Спочатку це були досить примітивні споруди (на початку XX ст.), а в 1935 р. з'явився перший мотель, уже як комфортабельний готель для автотуристів зі стоянкою для автомобіля, автосервісом, заправкою та іншими послугами.
Ротель пересувний готель, що являє собою вагон з одно та двомісними відсіками, в яких розташовано спальні крісла (з трьома регуляторами положення). Кожний відсік забезпечено вентиляцією, індивідуальним освітленням. Крім того, є відсік для перевдягання, умивальник і туалет. У задній частині вагону міститься кухня та холодильник. Ротелі бувають двох типів: для масового туризму та класу «люкс». До ротелів класу «люкс» під'єднуються додаткові вагони, де є бари, ресторани, дискотеки, спортзали. Ботель новий вид невеликих готелів на воді (від англійського «бот. човен). В Одесі створено яхт-клуб «Морлим», що намагається розвивати яхтений туризм й організовувати будівництво ботелів.
Флотель «курорт на воді». За останні 100 років це нововведення І готельній індустрії вважається найбільш хвилюючим. Флотель надає від починаючим широкий вибір послуг: риболовля, човни, підводний спорт вишки для стрибків у воду, басейни тощо. Лідерами в будівництві флотелів є фірми США , Іспанії, Швейцарії.
Підвищений інтерес до відпочинку на воді сприяв виникненню ново: форми розміщення туристів «будинку на воді», тобто плавучих будинків корисною площею до 50 м , що розташовуються на платформах довжиною близько 12 м типу катамарана з навісними двигунами.
Флайтель «літаючий готель» або аероготель. Перший флайтель було збудовано в Оклахомі. Його обладнано майданчиком для посадки літаків і телефонним зв'язком з метеостанцією. Таких готелів небагато тому, що це надзвичайно дорогий вид відпочинку.
Такі засоби розміщення туристів як кемпінги, туристичні котеджі, турбази, альпіністські табори розташовуються, як правило, в мальовничій місцевості. Тут розселення може бути в наметах, котеджах (будинки з усіма зручностями на 2-3 кімнати), будиночках. Для туристів працюють ресторани, бари, дискотеки, басейн. Як правило, туристичне обслуговування тут має сезонний характер.
У світовій практиці готельної індустрії варто також виділити шале та бунгало.
Шале (від французького слава «шалет») це сільський будиночок у горах. Шале як тип готелів вперше виник у Швейцарії.
Бунгало сільський будинок у вигляді легкої будівлі з верандами Найчастіше зустрічається в тропічних країнах.
Різноманітність форм і видів розміщення туристів з кожним роком зростає. Так, в американському місті Кі-Ларго у Флориді збудовано підводниіі готель, що носить ім'я фантаста Жюля Верна. На глибині 9 м туристи ма ють змогу милуватися красою моря. У Сінгапурі відкрився перший у світі плавучий готель на 200 номерів. Спеціалісти фінської фірми «Вяртсиля» спроектували тримаран плавучу базу відпочинку для 2 тис. Туристів, що має подобу штучного острова, який можна відбуксувати до теплих тропічних морів і заякорити. А на самій півночі Швеції зимою не пустує жодного дня «Арктик Холл» готель, створений зі снігу та криги, площею 600 м2 з конференц-залом, баром, рестораном, кінозалом, картинною галереєю та каплицею.



Класифікація туристичних підприємств
Туристичне підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи, здійснює ко мерційну та науково-дослідну діяльність із метою отримання при бутку. Усю діяльність туристичних підприємств у загальному вигляді можна звести до виконання трьох основних функцій: організаційної (фомування комплексних маршрутів для ту ристських груп та туристів-індивідуалів на основі договорів між підприємствами туристичної індустрії); посередницької (комплектування і продаж послуг та товарів туристського призначення за дорученням підприємств-постачальників туристичних послуг); торговельно-банківської (операції з обміну валют, страхуван ня майна та життя туристів). Основною функцією туристичних підприємств як складової ту ристичної індустрії є виробництво (комплектування), надання та реалізація комплексного турпродукту. Основною метою функціонування туристичних підприємств є задоволення потреб споживачів у туристичних послугах. Основним видом їх діяльності є комплектування та реалізація туристичного продукту - комплексу туристичних послуг, що задовольняють по треби туриста під час його подорожі. За змістом та характером своєї основної діяльності туристичні підприємства є свого роду посередниками між споживачем (турис том) та виробником окремих туристичних послуг (засобами розмі щення туристів, транспортними організаціями, підприємствами харчування тощо). Класифікацію підприємств туристичної індустрії можна здійс нити залежно від мети діяльності, форми власності, розміру, ступе ня домінування на ринку конкурентної стратегії тощо. Діяльність туристичних підприємств розрізняється за специфікою Рис. 4.1. Класифікація видів туристичних підприємств [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] виконуваних функцій, обсягами діяльності та задіяних ре сурсів, що обумовлює їх класифікацію та типізацію. На практиці виділяють такі типи комерційних туристичних під приємств, які функціонують і розвиваються за власні фінансові кошти за рахунок отримання прибутку: туронератори, турагентства, туристичні бюро, екскурсійні бюро, інші підприємства сфери туризму. Ці підприємства функціонують у різних організаційно-правових формах, на різних сегментах ринку туристичних послуг (в’їзний туризм, виїзний туризм, організація екскурсій, рекламно-інформаційна робота тощо). Туристичним оператором є туристичне підприємство, що займа ється організацією внутрішніх та міжнародних подорожей із різно манітним асортиментом послуг. Вони комбінують пакети послуг безпосередніх виробників у комплексний туристичний продукт, який реалізується за єдиною ціною. Туроператор є свого роду опто вим підприємством, продукти якого реалізуються через мережу роздрібних турагентств. Сполучною ланкою між турогіератором і споживачем на ринку туристичних товарів і послуг виступає турагентство. Туристичне агентство - роздрібне підприємство, що займається реалізацією турів, організованих туроператорами, та окремих ту ристичних послуг (транспортних, екскурсійних та інших). Основ ними функціями турагентств є надання туристичних послуг, інфор мування клієнта, надання консультацій щодо мети подорожі та організації подорожі. На ринку туристичних послуг функціонують й інші комерційні підприємства, основною діяльністю яких є надання туристичних послуг. Бюро екскурсій - це фірма, яка організовує і проводить екс курсії. Бюро реалізації туристсько-екскурсійних послуг здійснює реалі зацію туристських та екскурсійних путівок. Бюро подорожей та екскурсій організовує тури, транстури і екс курсії. На туристичному ринку існує ряд туристичних організацій, які діють на некомерційній основі. До некомерційних (соціально спря мованих) слід віднести туристичні союзи, туристські клуби, ту ристські гуртки, клуби самодіяльного туризму, існування яких за безпечується державним чи бюджетним фінансуванням. Такі об’єд нання можуть існувати на кошти членських внесків, асигнувань із суспільних чи приватних фондів. Іноді такі об’єднання проводять заходи, що мають цільову спрямованість і використовуються для здійснення певних туристичних проектів, причому не мають на ме ті отримання прибутку. Туристський клуб - це установа, завдання якої полягає у пропа ганді туризму та екскурсій серед населення, організації масового самодіяльного туризму, підготовці туристів до категорійних ту ристських походів. Туристські клуби організовують учнівські, сту дентські відпочинково-спортивні заходи, агітаційні заходи. Туристсько-краєзнавчий клуб - це добровільна організація, яка створюється з метою занять туризмом і краєзнавством у закладах освіти, за місцем проживання та об’єднує дрібні гуристсько-краєзнавчі гуртки і секції. Туристська секція - це первинна добровільна організація люби телів туристичних походів і подорожей на підприємствах і в на вчальних установах. Секція займається організацією походів, туристичних з’їздів, змагань, вечорів відпочинку, конкурсів само діяльного туристичного спорядження тощо. Туристсько-краєзнавчий гурток - це первинна добровільна ор ганізація, яка створюється з метою засвоєння дітьми і підлітками теорії та практики туризму і краєзнавства. Існують туристсько- краєзнавчі гуртки спортивного, краєзнавчого, пошуково-дослід- ницького типів. Великими підприємствами вважаються ті, які обслуговують за рік понад 100 тис. туристів, середніми - 30-100 тис. за рік, а мали ми є такі, що обслуговують - не більш як ЗО тис. клієнтів. За регіонами діяльності розрізняють міжнародні туристичні під приємства, які пропонують свої продукти в декількох країнах. Між регіональні туристичні підприємства охоплюють декілька регіонів, регіональні пропонують свої послуги в межах певної географічної території. Діяльність місцевих туристичних підприємств обмежу ється охопленням місцевою рекламою. Усі турпідприємства можна поділити за ступенем їх домінуван ня на туристичному ринку. Це: підприємства-лідери, які характери зуються найкращим використанням конкурентних переваг і мають найбільшу ринкову частку; підприємства, що мають міцну конку рентну позицію, та підприємства, що мають слабку конкурентну по зицію, займають проміжне становище, а підприємства-аутсайдери мають найменшу частку на туристичному ринку, через те, що не ефективно використовують конкурентні переваги та через некваліфікований аналіз ринку і прийняття некомпетентних управлін ських рішень. Підприємства можна класифікувати залежно від стратегії, якої вони дотримуються. Підприємства-комутанти - це невеликі підприємства з універ сальним профілем діяльності, що прагнуть до задоволення неве ликих за обсягами, а іноді і короткочасних, потреб певних груп споживачів. Підприємства-експлеренти - це підприємства з експеримен тальним профілем діяльності, стратегія яких пов’язана зі створен ням нових чи радикально змінених існуючих сегментів ринку. Головна їх перевага у впровадженні принципових нововведень. Підприємства-віоленти - це підприємства з масовим профілем виробництва, що функціонують у сфері стандартного виробництва та реалізації туристичного продукту (як правило, туроператори). Головна їх конкурентна перевага у високій продуктивності праці та реалізації порівняно дешевих і достатнього рівня якості турпро- дуктів. Підприємства-патієнти - це підприємства, що дотримуються стра тегії вузької спеціалізації. Такі підприємства надають дорогі та висо кої якості послуги для вузького кола споживачів і прагнуть до оволо діння максимальною часткою невеликого ринкового сегменту. За ринкових відносин важливою умовою забезпечення виживан ня та ефективної діяльності туристичних підприємств є високий рівень їх конкурентоспроможності, а визначення сутності, типіза ція та класифікація туристичних підприємств за конкретними ознаками - необхідна передумова розроблення методичних підхо дів до визначення можливостей туристичних підприємств на ту ристичному ринку.







ЕКОНОМІКА І ТУРИЗМ
Макроекономіка - галузь економічної науки, що вивчає економіку як єдине ціле з погляду забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції та рівноваги платіжного балансу.
Економічне зростання є наслідком впливу таких стійких чинників, як зростання кількості населення і технологічний прогрес. Динаміка цих чинників у довгостроковій перспективі визначає динаміку потенційного обсягу виробництва. У короткостроковому періоді економіка відхиляється від головної траєкторії рівномірної поступальної ходи, тому, щоб забезпечити стійке економічне зростання, треба управляти цими циклічними коливаннями.
Управління економічним циклом з метою забезпечення повної зайнятості ресурсів і неінфляційного економічного зростання здійснюється за допомогою інструментів макроекономічної політики: бюджетно-податкової (або фіскальної) і кредитно-грошової (або монетарної). Бюджетно-податкову політику (у тому числі зовнішньоторговельну) провадить переважно уряд , а кредитно-грошову політику (у тому числі валютну) - переважно Центральний Банк. Координація короткострокових і довгострокових цілей, вибір інструментів і розробка альтернативних стратегій фіскальної і монетарної політики є безпосереднім об'єктом дослідження в макроекономічній теорії.
Економіка туризму вивчає поведінку людей, які виробляють, розподіляють, обмінюють і споживають туристський продукт на всіх рівнях даної сфери господарства з метою задоволення потреб значної частини населення в туристських послугах.
В. Азар тлумачить поняття економіки туризму як велику економічну систему з різноманітними зв'язками між окремими елементами в межах як народного господарства окремої країни, так і зв'язків національної економіки зі світовим господарством.
Макроекономіка досліджує економіку як єдине ціле. Вона дає відповіді на такі питання: як досягти повної зайнятості і як забезпечити економічне зростання, що спричиняє зміни загального рівня цін? До макроекономічних належать проблеми досягнення стійкого економічного зростання, повної зайнятості і мінімального рівня інфляції.
Економіка туристичного бізнесу є, з одного боку, сукупністю суспільних відносин, що виникають при провадженні туристичної діяльності, тобто при виробництві, розподілі, обміні та споживанні туристичних послуг (турпродукту), її вивчає економічна теорія, а з іншого боку - це складова народногосподарського комплексу країни як каталізатора економічного зростання.
Економіка туристичної діяльності охоплює:
- створення та надання туристичних послуг в обсягах і в терміни, обумовлені договором на організацію подорожей;
- ефективне використання наявної і створення нової матеріально-технічної та ресурсної бази туризму;
- забезпечення валютних надходжень до бюджету держави (регіону) та отримання прибутку суб'єктами туризму;
- кооперування засобів туристичної діяльності;
- сприяння зайнятості населення та задоволення його різноманітних потреб.
До основних завдань економічної діяльності суб'єктів туристичного бізнесу належать такі:
а) створення (комплектування) туристичного продукту;
б) формування ринку туристичних послуг;
в) удосконалення інфраструктури туризму;
г) реалізація туристичних послуг через систему гуртової й роздрібної торгівлі з використанням комп'ютерних технологій;
д) пріоритетний розвиток внутрішнього та в'їзного туризму.
У країнах ЄС і інших промислово розвинених країнах доходи від туризму становлять приблизно 5,5% ВВП.
Економічне значення туризму залежить не тільки від ефективності туристської діяльності, а й від типу і характеру економіки.
Економічне значення туристичної діяльності (наприклад, для країни, що розвивається,) може бути оцінене з погляду її здатності генерувати приплив іноземних туристів чи надавати кошти для забезпечення більш гнучких цін у її експортній промисловості. У індустріально розвиненій країні туристична індустрія здатна сприяти урізноманітненню національної економіки і протистояти нестійкості регіональної економіки.
Значення туризму для економіки країни можна оцінити на підставі обліку її відносної частки в загальносвітовому показнику. У такий спосіб можна оцінити відносне значення окремих країн для світового туризму. Водночас значення туризму можна оцінити враховуючи важливість туристичної діяльності для економіки кожної окремої дестинації. Найкращий результат дасть аналіз обох цих аспектів разом. Це допоможе з'ясувати, чому одні країни є лідерами з відправлення туристів, а інші потрапили в залежність від своєї туристичної діяльності.
Туризм так чи інакше впливає на економіку практично за всіма аспектами фундаментального визначення цієї сфери життя суспільства.
Сучасний туризм як економічне явище:
o має індустріальну форму;
o виступає у вигляді турпродукта і послуг, що не можуть накопичуватися і транспортуватися;
o створює нові робочі місця і виступає найчастіше піонером освоєння нових районів і каталізатором прискореного розвитку національної економіки;
o слугує механізмом перерозподілу національного доходу на користь країн, що спеціалізуються на туризмі;
o є мультиплікатором зростання національного доходу, зайнятості і зростання місцевої інфраструктури і росту рівня життя місцевого населення;
o характеризується високою ефективністю і швидкою окупністю інвестицій;
o є ефективним засобом охорони природи і культурної спадщини, оскільки саме ці елементи становлять основу його ресурсної бази;
o пов'язаний практично з усіма галузями господарства і видами діяльності людини, оскільки саме їхня диференціація і дискретність створюють ту різницю потенціалів рекреаційного середовища, що спонукають людей до пізнання і зміни місць свого перебування.
Охарактеризовані особливості туризму та його внесок у світову економіку створюють уявлення про ефективність туризму лише загалом. На жаль, усе ще не вироблено єдиної методики для оцінки внеску туризму в національне і світове господарства, а тому для визначення внеску туризму в економіку (його економічного ефекту) використовують такі змінні:
o внесок туризму в створення національного доходу;
o туризм і платіжний баланс;
o туризм і податкові надходження в бюджет;
o туризм і зростання кількості робочих місць;
o вплив туризму на регіональний розвиток.
Значущість кожної з цих складових для оцінки ефекту від туризму відома, хоча теоретична розробка оцінки кожної вимагає подальших досліджень.
Розглянемо предмет економіки туризму. Споконвічно поняття "економіка" тлумачилося двояко:
1) народне господарство, що включає галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери;
2) наукова дисципліна, що займається вивченням галузей народного господарства країни чи окремих регіонів, а також окремих секторів і деяких умов та елементів виробництва.
Предметом економіки туризму є економічні відносини, що виникають і розвиваються в сфері туризму в процесі виробництва, розподілу і споживання туристичних продуктів і послуг, призначених для задоволення потреб споживача.
Економіка туризму - це наукова дисципліна, що досліджує галузеві аспекти економічних відносин у цій сфері діяльності, а також процеси та явища, які відбуваються в процесі виробництва, формування обміну і споживання туристичних продуктів і послуг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
За сучасних умов економіка туризму розглядає туризм як складний соціально-економічний організм із безліччю власників і суб'єктів діяльності, хоча дискусія про те, чим є туризм: галуззю господарства чи міжгалузевим комплексом, - триває дотепер.
Діяльність цього складного соціально-економічного організму, своєю чергою, впливає на функціонування:
- окремих економічних суб'єктів (мікроекономіка);
- національної економіки загалом (макроекономіка);
- визначених підсистем національної економіки чи галузей народного господарства (мезоекономіка);
- світової економіки (метаекономіка).
Сучасний розвиток туризму і виробництво туристичних продуктів неможливо уявити відособленим, ізольованим, таким, що функціонує і розвивається поза національною економікою. У реальному господарському житті він базується на міжгалузевій виробничій кооперації, що пов'язує туризм і поєднані з ним галузі економіки: транспорт, сільське господарство, будівництво, що, з одного боку, поставляють туризму необхідні засоби і технічні умови виробництва, тобто формують матеріально-технічну базу туризму, а з іншого - доправляють вироблені туристичні продукти до споживача.
На основі взаємодії різних галузей виникає туристичний комплекс - функціональна багатогалузева система, що виражає взаємозв'язок, взаємодію власного турпродукту і поєднаних з ним галузей економіки з виробництва туристичних продуктів, товарів і послуг та їх реалізації.
Практично всі галузі національної економіки прямо чи опосередковано беруть участь (чи можуть брати участь) у функціонуванні туристичного комплексу, незважаючи на те, що вичленувати туристичну складову і провести чітку її межу інструментами сучасної статистики надзвичайно складно. У документах Всесвітньої туристичної організації відзначається, що коли враховується непрямий вплив туризму, тільки одна галузь - оборонна, не чинить жодного впливу.
Вузловими питаннями предмета економіки туризму є такі:
- об'єктивні чинники, що зумовлюють потреби людей у туристичних послугах;
- вміст і характер потреб людей у туристичних послугах, а також класифікація цих потреб за різними критеріями;
- економічна поведінка людей, які споживають туристичний продукт, і їхні (туристів) інтереси;
- економічні особливості процесів виробництва туристичного продукту, аналіз туристичної індустрії і трудового потенціалу сфери туризму;
- економічні особливості процесів формування, обміну і реалізації туристичного продукту за умов сучасного, як внутрішнього, так і зовнішнього, ринку;
- специфіка економічного і фінансового механізмів функціонування туризму як на рівні підприємства, так і на рівні галузі;
- економічна і соціальна ефективність туризму як на мікрорівні, так і на макрорівні.
Одна з особливостей економіки туризму полягає в тому, що вона за своїм характером динамічна, мінлива і, отже, історична. Вона розвивалася разом з розвитком суспільства, подорожей і туризму. Туризм економічно і соціально змінювався разом з тими перетвореннями, які відбувалися в національному і світовому господарстві загалом.
На ранніх стадіях економіка туризму зводилася до вивчення мандрівниками звичаїв, особливостей і характеру розвитку інших країн і народів. Уже в епоху Римської імперії виникли перші економічні ресурси стародавнього туризму - заїжджі двори, які мали і державний, і приватний характер.
У середні віки, з розвитком християнства і торгівлі, з'являються мандрівні служителі церкви і купецтво. Перші переслідують мету розповсюдження християнства, другі, - збагачення. Туристичні ресурси набувають вигляду монастирів, новий розвиток отримують і заїжджі двори.
У епоху Великих географічних відкриттів економічні цілі мандрівників, мореплавців і першопрохідців - захоплення та освоєння нових територій.
Подорожі та екскурсії набувають економічно нових форм - форм туризму.
В епоху промислового перевороту з'являються принципово нові транспортні засоби, що стають матеріальною основою розвитку туризму, як внутрішнього, так і міжнародного. Туризм перетворюється на один з реальних чинників людського буття. Організовані екскурсії входять в спосіб життя значної частини населення. У СРСР туризм розвивався високими темпами, набув нових соціальних форм. У 90-х роках XX ст. значного розвитку набуває міжнародний туризм.
Невід'ємними ознаками економіки туризму (і внутрішнього, і міжнародного) є гуртові туристичні фірми, роздрібні турагентства і туроператори, всесвітні, національні і регіональні туристичні організації найрізноманітніших видів і форм.
Економіку туризму можна визначити як дисципліну, яка вивчає й аналізує економічні відносини, що розвиваються в процесі виробництва і споживання туристичних продуктів і послуг, призначених для задоволення потреб і бажань мандрівників.
Ці відносини можна розглядати як на макрорівні (рівень держави, регіону, дестинації), так і на мікрорівні (рівень конкретно взятого району або підприємства, що виробляє туристичні продукти і послуги). З одного боку, виробництво продукції і послуг, необхідних для задоволення потреб, безпосередньо залежить від бажань споживачів - туристів; з іншого - на розвиток самої туристичної індустрії впливає безліч зовнішніх і внутрішніх факторів. Тому економіку туризму визначають як динамічну складову економіки будь-якої країни, що швидко розвивається. Однак у багатьох країнах економіка туризму ще перебуває на початковій стадії розвитку.
Добре відомо, що з кінця 50-х років XX ст. туризм зазнав значних змін. Особливістю цього періоду є те, що зміни охопили як форми, так і зміст туризму, зокрема спосіб, яким задовольнялися туристичні потреби і бажання. Природно, необхідними стали систематизоване вивчення й аналіз економіки туризму.
У минулому туризм не розглядався як галузь економіки. Його виробнича активність була неважливою і в більшості випадків розвитку туризму навіть не надавали особливого значення. З часом туризм почав поступово розвиватися якісно і кількісно. Тільки тоді економісти оцінили важливість туризму як економічного феномена і ту роль, яку він може відіграти в розвитку національної економіки, і були змушені вирішувати конкретні економічні проблеми, що супроводжують туристичну діяльність.
Тривалий час політиків теж не цікавила роль, яку туризм відіграє у балансуванні державних платежів, особливо в періоди зростання дефіциту. Багато років минуло, поки туризм досяг сучасного рівня, і стала зрозумілою значущість його впливу на економіку.
Розвиток туризму і важливість його для економіки держави, зумовили необхідність наукового дослідження різноманітних проблем економіки туризму і пошуку шляхів їх вирішення.
Згідно з класичним визначенням предметом економічної науки є методи вирішення задачі вибору напрямів і способів використання обмежених (рідкісних) ресурсів у різних конкуруючих цілях. Іншими словами, необхідно визначити, як з обмежених ресурсів виробити найбільшу кількість продукції. Але оскільки, як уже зазначалося, економіка туризму є специфічною складовою економіки, ця специфіка і повинна стати предметом аналізу.
Як і будь-яка економіка, економіка туризму відповідає на такі основні запитання: що, як і для кого виробляти.
Економіка туризму вирішує такі проблемні завдання:
1) які туристичні продукти і послуги будуть вироблені за визначений період, у якій кількості, якої якості і наскільки вони є різноманітними;
2) як ці туристичні продукти і послуги будуть вироблені, тобто за рахунок яких джерел і за якою технологією;
3) як ці туристичні продукти і послуги будуть розподілені серед внутрішніх і зовнішніх туристів;
4) як економічна діяльність буде розвиватися з часом. Спробуємо чіткіше окреслити перелічені проблеми.
1. Кількість, якість і розмаїтість туристичних продуктів і послуг, пропонованих країною (регіоном, дестинацією) у даний туристичний період, поступово змінюються. Виробництво одних може збільшуватися, інших знижуватися, а третіх - зовсім або тимчасово припинятися. Водночас на туристичному ринку з'являються нові туристичні продукти і послуги для задоволення визначених потреб і бажань туристів. Ситуація значною мірою залежить від того, хто вирішує перелічені проблеми і як ухвалюється рішення; за допомогою якого механізму, за яким критерієм туристичні продукти і послуги визначаються і як оцінюються кількість, якість і розмаїтість продуктів і послуг.
2. Різноманітні туристичні продукти і послуги, які надаються в даній країні (регіоні, дестинації), можуть вироблятися неоднаковими способами. Постають запитання: хто і за якими критеріями добирає ці способи виробництва, чи можливо, щоб продукт чи послуга були вироблені одночасно двома чи декількома способами?
3. Туристичні продукти і послуги, вироблені в країні (регіоні, дестинації), яка приймає туристів, розподіляються як серед іноземних (в'їзних), так і серед місцевих туристів, і задовольняють їхні туристичні потреби і бажання.
Великою проблемою економіки туризму є вибір критерію, за яким може бути проведений розподіл туристичних продуктів і послуг. Такий критерій не можна вибирати довільно. На вибір критерію розподілу туристичних продуктів і послуг впливає безліч зовнішніх і внутрішніх факторів: економічних, технологічних, політичних та ін. Кожна країна (регіон, дестинація), яка приймає туристів, вибирає свій критерій розподілу туристичних продуктів і послуг.
4. Економіка туризму розвивається за збільшення обсягу виробництва на кожного туриста незалежно від того, внутрішній він чи зовнішній. При цьому повинна не тільки збільшуватися кількість, а і поліпшуватись якість пропонованих туристичних продуктів і послуг. Задоволення туристичних потреб і бажань залежить від загального економічного розвитку країни (регіону, дестинації), яка приймає туристів. Тому проблема туристичного розвитку є однією з найважливіших в економіці туризму.
Отже, суспільство, незалежно від місця, часу і рівня розвитку, зіштовхується з економічними проблемами в туризмі. Ці проблеми, як правило, пов'язані з тим, що:
а) невизначена кількість туристичних потреб і бажань залежить від їх розподілу за важливістю;
б) існують різні способи використання обмежених чи рідкісних туристичних ресурсів, які надаються в розпорядження туристів для задоволення їхніх потреб і бажань.
У економічних відносинах туризм розглядається:
1) як певна сукупність суспільних відносин у сфері виробництва, обміну і розподілу продукції;
2) частина народногосподарського комплексу країни, що включає певні галузеві види виробництва та економічної діяльності;
3) економічна наука, яка вивчає туризм як галузь господарства країни або регіону (економіка туризму);
4) суспільна наука, що вивчає поведінку в сферах виробництва туристичного продукту, його споживання, розподілу та обміну. Економісти аналізують процеси, що відбуваються в цих сферах, прогнозують їх наслідки для фізичних осіб, організацій і суспільства загалом;
5) сучасна економічна теорія, що вивчає поведінку людей як суб'єктів господарювання на всіх рівнях туристичної економічної системи в процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання туристичних послуг в цілях задоволення людських потреб за обмежених ресурсів сім'ї, фірми і суспільства загалом.
З погляду фундаментальної економіки туризм - це економічний комплекс, розвиток якого більшою мірою пояснюється всесвітньо-господарськими процесами і відносинами, ніж іманентними (внутрішніми) причинами. Але туризм також найважливіший каталізатор економічного зростання багатьох країн, що швидко розвиваються, оскільки слугує каналом перерозподілу валового національного продукту між країнами, який не супроводжується вивезенням (імпортом) товарів і послуг. Туристи не тільки вивозять частину зароблених в інших виробництвах коштів, а й створюють в інших країнах нові робочі місця.
Одним з перших на туризм як економічне явище сучасного світу звернув увагу американський економіст П. Ротоу, який визначив залежність між економічними стадіями розвитку країн та особливостями розвитку в них туризму (табл. 1.1).
Таблиця 1.1. ЕКОНОМІЧНІ СТАДІЇ РОЗВИТКУ КРАЇН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ В НИХ ТУРИЗМУ (за П. Ротоу, 1959 р.)
Економічна стадія
Економічна стадія
Особливості

Традиційне суспільство. Стійке землеволодіння, аристократія, стійкі традиції. Дуже низька ефективність інвестицій, можливість поліпшення ситуації без значних змін системи. Низький рівень життя та охорони здоров'я
Нерозвинений світ. Економічні і соціальні умови не сприяють розвитку туризму, окрім внутрішнього туризму, що набуває елітного характеру
Велика частина Африки, частина Південної Азії

Суспільство в очікуванні змін. Лідери усвідомлюють необхідність змін зовнішнього світу. З'являються нові ідеї. Змінне суспільство Лідери в змозі змінити методи виробництва та економічні механізми в країні. Швидко розвиваються промисловість і сектор послуг. Суспільство, що швидко розвивається, швидкий розвиток індустрії з переважанням розвитку сектора важкої промисловості
Світ, що розвивається, Соціально-економічні умови сприяють зростанню внутрішнього туризму. Іноземний туризм також можливий за рахунок іноземних інвестицій
Південна та Центральна Америка, Середній Схід, Мексика, частина Південної Америки

Суспільство масового споживання. Розвинений економічний потенціал; виробництво великої кількості товарів і послуг. Швидке зростання потреб у соціокультурному середовищі
Розвинений світ
Основні центри міжнародного і внутрішнього туризму
Північна Америка, Західна Європа,
Японія, Австралія, Нова Зеландія

Моделі економічного впливу туризму на сферу економіки з часом дещо ускладнилися і базуються не на теоретичних концепціях і гіпотезах, а на статистичних відомостях. Однак модель П. Ротоу і сьогодні визначають класичною практично всі "авторитети" економіки туризму. Справді, незважаючи на кардинальні зміни у світовому туризмі та економіці, що відбувалися після 1959 р., гіпотеза П. Ротоу не лише не застаріла, а й продовжує підтверджуватися новими статистичними показниками і сучасними тенденціями.
І в наш час основні центри міжнародного туризму розташовані в економічно розвинених країнах, де туризм став одним з символів процвітання "середнього класу" і продуктом масового споживання. У країнах, що розвиваються, як і передбачав П. Ротоу, швидко розвивається внутрішній туризм як засіб мультиплікації доходів у сфері послуг, засіб збільшення зайнятості місцевого населення і розвитку інфраструктури. Іноземний туризм розвивається завдяки іноземним інвестиціям. Економіку туризму можна вивчати за різними аспектами:
o як сукупність факторів виробництва;
o як сукупність підгалузей і видів діяльності;
o як співвідношення попиту і пропозиції.
Спеціальної уваги заслуговує визначення кон'юнктури туристичного ринку як співвідношення попиту і пропозиції, еластичності попиту і пропозиції. Квінтесенцією визначення кон'юнктури є розрахунок попиту за напрямами подорожей залежно від доходів населення.
Економічне обґрунтування туристичних маршрутів передбачає аналіз цієї проблеми в контексті регіональних програм розвитку туризму: рекреаційна характеристика, попереднє економічне обґрунтування, маркетингові дослідження, інвестиційне проектування.
Якщо уявити економіку як сукупність факторів виробництва, то досліджуючи фактор "капітал" слід зосередити увагу на основних і оборотних фондах, нематеріальних активах, з'ясувати їх сутність, класифікацію, оцінити ефективність інвестиційної політики в туризмі. Для цього насамперед слід висвітлити загальні принципи структуризації капітальних вкладень та їх окупності, специфіку інвестиційної політики за умов туристичного ринку, джерела фінансування, управління інвестиціями тощо.
Важливими є питання розрахунку собівартості туристичних послуг і ціноутворення, включаючи класифікацію витрат, облік витрат у системі "директ-костинг", аналіз умов формування прибутку за різних економічних умов і методів ціноутворення, а також економічний аналіз показників.
Існує безліч інших проблем, наприклад, пов'язаних зі створенням туристичних продуктів і наданням послуг, визначенням ціни, за якою вони будуть розподілятися, і розміщенням туристичних фірм.
У макроекономіці туріндустрії можна виокремити чотири основні проблеми: ефективного розподілу обмежених туристичних ресурсів; підтримки стійкої економіки туризму; розвитку економіки туризму; справедливого розподілу туристичного доходу (і виробництва). Усі вони вирішуються за допомогою механізмів туристичного ринку.
У соціалістичній економіці найважливіші рішення в сфері економіки туризму ухвалювала держава без контролю за допомогою механізмів туристичного ринку. Як наслідок держава, а не об'єктивні економічні закони, регулювала і координувала дії туристичних організацій і туристів. Отже, за адміністративно-командної системи управління держава відігравала головну роль, а роль туристичного ринку була другорядною.
Це не означає, що за умов "стихійного" ринку держава не повинна брати участь у вирішенні основних економічних проблем туризму. До процесу регулювання економіки туризму держава долучається завдяки визначеній туристичній політиці, мета якої - усунення вузьких місць і нейтралізація небажаного впливу чинних на туристичному ринку механізмів. Економіка туризму базується на таких основних принципах:
1) максимізація ступеня психологічного задоволення туристів;
2) максимізація доходів організацій, у тому числі турфірм, які пропонують туристичні продукти і послуги;
3) максимізація стимулювання витрат туристів у процесі їхніх подорожей.
Застосування перелічених принципів звичайно дає позитивний результат. Реалізація першого принципу спонукає туристів повернутися в країну, яка добре їх прийняла, і як наслідок, витратити більше грошей на подорож.
За певних обставин дотримання цих принципів може призвести до негативних наслідків. Наприклад, досягнення короткострокової мети максимізації доходу може спричинити створення великої кількості структур для обслуговування туристів, внаслідок чого знизиться рівень їхнього психологічного задоволення. Це може викликати зменшення потоку туристів у дану дестинацію і тим самим зменшення припливу коштів. Підвищена увага до туризму як до основного елемента економічного розвитку країни також може призвести до подібних наслідків.
На туризм як галузь економіки впливає безліч обмежувальних факторів. Для аналізу відносин, які склалися в туризмі, ці обмеження варто класифікувати:
1. Обмеження в туристичному попиті: будь-яка організація бізнесу обмежена у своїй виробничій активності, спрямованій на задоволення попиту клієнтів, оскільки цей попит пов'язаний з економічними можливостями туристів щодо купівлі турпродуктів і послуг.
2. Обмеження в туристичній пропозиції, пов'язані з наявністю необхідних туристичних ресурсів. Серед усіх ресурсів найважливішими, мабуть, є природні ресурси. Це легко побачити, аналізуючи географічний розподіл туристичних напрямків (дестинацій) загалом. Очевидно, що деякі туристичні дестинації є більш привабливими для туристів ніж інші.
3. Обмеження, що стосуються навколишнього середовища, звичайно пов'язані з його забрудненням. На визначених туристичних напрямках (дестинаціях) збирається багато туристів, які завдають шкоду навколишньому середовищу: організація кемпінгів у заборонених місцях, розведення багаття, засмічення території тощо. Через це можуть бути запроваджені обмеження на відвідування таких дестинацій.
4. Обмеження вільного часу туриста, яке автоматично перешкоджає вибору способу проведення вільного часу. Порівняно короткий період туристичної активності споживача погано впливає на виробничу активність турфірми, отже, зменшує можливість зростання прибутку. Це також негативно впливає на обсяг туристичного обороту і як наслідок, зменшує надходження у державний бюджет.
5. Юридичні обмеження, до яких, зокрема, належать закони про захист навколишнього середовища, закони, які встановлюють зони розвитку туризму, нормативні акти про обмеження будівництва.
6. Обмеження через відсутність знань: діяльність багатьох видів у туризмі обмежена через недостатність спеціальних знань у бізнесменів, через що вони неохоче йдуть на ризик у незнайомій їм області. Те ж саме стосується діяльності держави в туризмі: дуже часто особам які ухвалюють рішення бракує знань.
7. Обмеження через недостатність ресурсів: йдеться не тільки про природні ресурси, а й про ресурси, необхідні для функціонування туристичної індустрії. До таких ресурсів належать, наприклад, грошовий капітал, професійно підготовлений персонал, готельний і ресторанний фонд, транспорт. Обмеженість подібних ресурсів знижує можливість задоволення потреб і бажань туристів.
Звичайно, крім перелічених, існує безліч інших, менш значних обмежень. Крім того, різноманітні обмежувальні фактори можуть поєднуватися і створювати комплекси обмежень в економіці туризму.
Під туроперейтингом в економіці туризму розуміють діяльність у сфері туризму, що спрямована на формування комплексного туристичного продукту та оптимізацію умов його споживання шляхом розроблення пакету програм та обслуговування туристів по маршруту.
Економічні чинники зовнішнього середовища туроперейтингу можуть впливати на напрями і масовість туристичних потоків як прямо (наприклад, рівень капіталовкладень у туризм, оподаткування туристичної діяльності, розвиток туристичної інфраструктури), так і опосередковано (через добробут населення). До найзначущіших показників рівня економічного розвитку суспільства, що впливають на туроперейтинг, належать: рівень доходів населення, рівень соціальних гарантій і матеріальне становище соціально незахищених верств суспільства, вартість життя в державі і співвідношення її з доходами населення, рівень і якість життя, стабільність національної валюти, тривалість відпусток, рівень безробіття та ін.
Економічні чинники багато в чому визначають ступінь розвитку туризму в регіоні або в країні, але, водночас, і сам туризм безпосередньо впливає на темпи економічного розвитку, забезпечуючи надходження валютних засобів в економічну систему, вирішуючи проблеми зайнятості населення, згладжування відмінностей в економічному розвитку регіонів.
Виокремлюють п'ять основних економічних функцій туризму:
o виробнича функція - підприємство виконує виробничу функцію, якщо використовуються такі виробничі чинники, як праця, земля, капітал. При комбінуванні виробничих чинників для виробництва нового продукту створюється додаткова вартість. Такий процес називають накопиченням цінностей;
o забезпечення зайнятості населення - кількісне зростання кадрів у туризмі можна призупинити тільки внаслідок упровадження технічних розробок. Технічні засоби полегшують діяльність, але не зможуть замінити особисте спілкування менеджера і клієнта. Туризм, прямо або опосередковано впливає на зростання зайнятості населення. Прямий вплив полягає в наданні населенню робочих місць безпосередньо в туристичних підприємствах (готелі, туристичні фірми, транспорт). Непрямий вплив на зростання зайнятості в туризмі полягає в наданні робочих місць у галузях, функціонування яких залежить від ступеня розвитку туризму в регіоні (громадське харчування, торгівля і побутові послуги);
o функція створення доходу - вживаючи економічну термінологію, можна сказати, що економічна діяльність в секторі туризму робить внесок у створення національного доходу. Це особливо стосується людей, чиє робоче місце безпосередньо залежить від туризму. Ефект же створення національного доходу в туризмі передусім має регіональне значення. Значне збільшення доходу спостерігається тоді, коли первинний прибуток туристичної галузі переходить у регіональну економічну систему; торгівлю, промисловість і сільське господарство (так звана грошова рециркуляція);
o функція згладжування виявляється у тому, що туризм сприяє економічному розвитку слабких у структурному відношенні регіонів. Туристів, як правило, цікавлять регіони із слабо розвиненою промисловістю, місця, що мають первозданний ландшафт і навколишнє середовище в стані повної оддавати. Найчастіше це сільськогосподарські регіони. Для місцевих жителів таких регіонів туризм є важливим джерелом додаткового доходу, він сприяє вирівнюванню їхніх доходів, оскільки вони найчастіше нижчі, ніж у місцях з розвиненим промисловим виробництвом. Функція згладжування в туризмі має також міжнародне значення. Для всього світу туризм є інструментом перерозподілу доходів країн з індустріальним (і постіндустріальним) і сільськогосподарським виробництвом;
o функція нівеляції платіжного балансу, в якому витрати місцевих туристів, що виїхали за кордон, протиставляються доходам, одержаним від споживання товарів і послуг іноземними туристами. Залежно від складу платіжного балансу держави поділяють на країни з відкритими туристичними економіками (перебуваючи в яких іноземці витрачають більше грошей, ніж місцеві громадяни в своїх поїздках за рубіж) і країни, що постачають міжнародних туристів.

 











Туристичний ринок як сфера прояву економічних відносин
Туристський ринок - це система світогосподарських зв'язків, у якій здійснюється процес перетворення туристсько-екскурсійних послуг в гроші і зворотного перетворення грошей в туристсько-екскурсійні послуги. Іншими словами, туристський ринок - це сфера прояву економічних відносин між виробниками та споживачами туристичного продукту. Якщо економічні інтереси виробника і споживача туристського продукту співпадають, то відбувається акт купівлі-продажу туристичного продукту. Ринок виконує численні функції: інформаційну, посередницьку, регулюючу, ціноутворюючу, стимулюючу, творчо-руйнівну, диференціюючу. Але в якості основоположних функцій туристського ринку можна виділити наступні: 1) реалізація вартості і споживчої вартості, укладених у туристському продукті; 2) організація процесу доведення туристського продукту до споживача (туриста); 3) економічне забезпечення матеріальних стимулів до праці. У процесі виконання туристським ринком першої функції відбувається рух вартості, яка відображається за допомогою обміну: гроші туристський продукт. Завершення цього обміну означає завершеність акта товарно-грошових відносин, реалізацію вартості, укладеної в туристському продукті, і суспільне визнання його споживчої вартості. В результаті забезпечується нормальний хід суспільного відтворення, з'являються і накопичуються грошові кошти для розвитку туристської індустрії. Функція організації процесу доведення туристського продукту до споживача здійснюється через створення мережі турагентів і туроператорів за його реалізації. Функція економічного забезпечення матеріальних стимулів до праці полягає в те, що в процесі обміну "гроші - туристський продукт" на туристському ринку розподіл як необхідна фаза відтворення постає в завершеному вигляді. У працівників туристської фірми, які одержують за свою працю грошову винагороду, створюються матеріальні стимули до підвищення якості і збільшення кількості туристського продукту, його виробництва у відповідності із запитами споживачів. Туристський ринок характеризується наявністю суб'єктів, тобто юридичних і фізичних осіб, які є виробниками і споживачами туристського продукту. Можна виділити три суб'єкти туристичного ринку, а саме: самих туристів (споживачів турпродукту), туроператорів і турагентів. Туроператор - це туристська організація, яка займається розробкою туристських маршрутів і комплектацією турів, забезпечує їх функціонування, організовує рекламу, розраховує у відповідності з діючими нормативами і затверджує в установленому порядку ціни на тури за цими маршрутами, продає тури турагентам для випуску і реалізації путівок за своїми ліцензіями. Турагент - господарюючий суб'єкт або індивідуальний підприємець, який набуває тури по туристських маршрутах, розроблених туроператором, випускає за ним путівки і реалізує ці путівки безпосередньо туристам. Турист - особа, подорожуюча з будь-якою метою, крім пошуку заробітку і зміни постійного місця проживання, при терміні перебування поза межами свого постійного місця проживання не менше 24 годин (менше 24 годин - екскурсанти)1. Туристський ринок характеризується ємністю, рівнем збалансованості попиту і пропозиції, умовами реалізації туристського продукту. Місткість туристичного ринку - це його здатність "поглинути" те чи інше кількість туристського продукту, тобто можливий обсяг реалізації окремих турів, послуг туризму, товарів туристично-сувенірного призначення при існуючих ціни та пропозиції. Ємність залежить від обсягів платоспроможного попиту населення, рівня цін і розмірів туристського пропозиції. На туристському ринку стикаються попит на туристський продукт, який пред'являє турист, і пропозиція туристичного продукту, яке надає туристська фірма. Механізм функціонування туристичного ринку - це система дій економічних важелів для збалансування попиту і пропозиції на туристичний продукт, на обмін "гроші - туристський продукт", на грошові потоки та потоки туристського продукту. Функціонування туристського ринку можна представити схемою, наведеною на рис. 3.2, яка показує, що попит на послуги туризму обумовлений побажаннями і смаків туристів. На туристському ринку відбувається безперервний рух потоків грошей і туристського продукту, які рухаються назустріч один одному, створюючи туристський кругообіг.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 3.2. Схема функціонування туристичного ринку
Туристський кругообіг - це система економічних і юридичних (цивільно-правових) відносин, яка виникає між туристом і туристичною фірмою і показує напрямки руху туристських потоків туристського продукту, інвестицій у розвиток туризму і грошових надходжень у бюджет від доходів туристської діяльності. Туристський кругообіг здійснюється за наступною схемою (рис. 3.3): 1 - турист сплачує турфірмі гроші за турпутівку; 2 - турфірма видає туристу турпутівку; 3 - турист обмінює турпутівку на турпродукт, тобто на конкретні послуги туризму; 4 - в процесі реалізації турпродукту турист отримує туристські враження, т. тобто відбувається процес непрямого повернення туриста його грошей; 5 - турфірма виробляє інвестиції в розвиток туристського ринку, туристської індустрії і на створення нових видів тур-продукту; 6 - турфірма отримує нові види турпродукту; 7 - турфірма платить податки і різні збори у бюджет.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 3.3. Схема туристського кругообігу (.................... - потоки туристського продукту; ---------- - грошові потоки)
Функціонування туристського ринку і пов'язаних з ним підприємств туристської індустрії має явно виражений сезонний характер. На сезонність у туризмі впливають різні фактори. До первинних факторів сезонності функціонування туристичного ринку належать природно-кліматичні. До вторинних факторів належать: 1) економічні - структура споживання товарів і послуг, формування платоспроможності попиту допомогою пропозиції; 2) наявність вільного часу; 3) демографічні - диференційований попит половозрастному складу та іншими ознаками; 4) психологічні - традиції, смаки, мода; 5) технологічні - пов'язані з комплексним наданням якісних послуг. Отже, у процесі аналізу та планування обсягу реалізованих послуг туристської фірми необхідно враховувати закономірність відхилення показників окремих місяців від середньорічних показників. Ці розрахунки проводяться на основі коефіцієнта сезонності, який представляє собою процентне співвідношення середніх місячних рівнів за ряд років до середньомісячного обсягу реалізованих послуг за весь розрахунковий період:
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
У1 -середній рівень обсягу реалізованих послуг окремого місяця, у.о.; у -середньомісячний обсяг реалізованих послуг за розрахунковий період, у.о. Розрахунки слід проводити за ряд років, не менше трьох останніх. В якості прикладу розрахуємо коефіцієнт сезонності виручки від реалізації туристського продукту в Тверському регіоні "за січень. Припустимо, що середньомісячний обсяг реалізованих послуг за розрахунковий період становить 20 тис. у. тобто Середній рівень виручки за січень розрахункового періоду дорівнює 9,8 тис. у. е. Тоді коефіцієнт сезонності для січня розраховується наступним чином:
(9,8 / 20) х 100% = 49%
тобто відхилення від середнього рівня обсягу реалізованих послуг у січні становить 49 %. Сезонність туризму впливає на структуру зайнятості працівників у туристській індустрії, особливостями якої є: 1) значна питома вага неповної зайнятості; 2) сезонні коливання обсягу зайнятості та трудової навантаження; 3) низький питома вага кваліфікованого персоналу; 4) обмежені можливості професійного росту; 5) значна питома вага жіночої праці. Для успішного ведення туристської діяльності фірмам недоцільно розпорошувати свої зусилля, а рекомендується зосередитися на певному колі споживачів туристського продукту і будувати свою політику поведінки на туристичному ринку таким чином, щоб найбільш повно задовольняти всі потреби саме цього вузького сегмента мандрівників. Тому проводиться сегментація туристського ринку, т. тобто поділ його на однорідні питомі ринки, сегменти. В основі сегментації лежить прагнення фірм отримати монопольне становище якщо не на всьому ринку, то, принаймні, в тій його частині, яка найбільш краща з точки зору її виробничих, фінансових і збутових можливостей. Поділ ринку на сегменти повинно здійснюватися за певними критеріями. Найбільш відповідає сучасним завданням розвитку туристської індустрії метод сегментації, ко-торий базується на трьох групах критеріїв: географічних, соціальних і психологічних. Всякий ринок, як класичний, так і сучасний, в процесі свого функціонування спирається на дію трьох основних економічних законів: закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон конкуренції. При цьому закон попиту і пропозиції формує поведінку споживачів на ринку, а закон конкуренції виступає як механізм функціонування ринку.









ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ У СВІТІ ТА В УКРАЇНІ
13.1. Прогнози розвитку світового туризму
Усвідомлення людиною того, що вона є громадянином не тільки своєї країни, але і світу, веде до розширення туристичних поїздок, збільшення пропозицій на ринку різноманітних турів, особливо цільових. На конференції ВТО в Ліссабоні за результатами дослідження "Tourism 2020 Vision" проголошені п'ять перспективних туристичних напрямків XXI століття. Пригодницький туризм. У світі залишається все менше не досліджених туристами регіонів. Справжніх романтиків приваблюють найвіддаленіші куточки Землі, гірські вершини і морські глибини. Нові туристичні потреби вимагають розробки відповідного туристичного продукту. Круїзи. Цей сектор туризму розвивається феноменально швидкими темпами. Якщо в 1997 році на круїзних суднах по морських і річкових маршрутах подорожувало біля 7 млн. чоловік, то вже в 2000 році кількість туристів зросла понад 9 млн. В світі будується 42 восьмипалубних круїзних теплоходи, місткістю до 6200 пасажирів кожен. Екологічний туризм. Головна мета екотуризму - збереження навколишнього середовища та забезпечення мінімального згубного впливу людини на природу. Можна організовувати як тематичні пізнаватьні тури для любителів екотуризму, так і тури для відпочиваючих на курортах, з відвідуванням національних заповідників. Культурно-пізнавальний туризм. Найбільші потоки туристів, подорожуючих з пізнавальною метою, спостерігаються в Європу, Азію та на Ближній Схід. Для невеликих груп туристів можна організовувати пізнавальні тури у вигляді одноденних екскурсій з відвідуванням пам'ятників культури. Тематичний туризм. Цей вид туризму передбачає підвищену зацікавленість до конкретного явища, наприклад до кліматичних умов певної місцевості або тематичних парків як місць відпочинку. За прогнозами ВТО, в XXI столітті очікується туристичний бум: кількість подорожуючих у світі до 2020 року зросте до 1,6 млрд. чоловік за рік, що означає збільшення туристичних прибуттів у 2,4 раза порівняно з 2000 роком. При цьому доходи від туризму, за прогнозами ВТО, у 2010 році складуть 1550 млрд. доларів США, тобто у 3,3 раза перевищать рівень 2000 року, а до 2020 року прогнозується збільшення доходів до 2000 млрд. доларів США.
Прогноз найбільш популярних туристичних напрямків до 2020 р.
Країна
Кількість туристичних прибуттів, млн.
Частка на світовому туристичному ринку, %
Динаміка зростання 2000-2020 рр., %

Китай
137,1
8,6
8,0

США
102,4
6,4
3,5

Франція
93,3
5,8
1,8

Іспанія
71,0
4,4
2,4

Гонконг
59,3
3,7
7,3

Італія
52,9
3,3
2,2

Великобританія
52,8
3,3
3,0

Мексика
48,9
3,1
3,6

Росія
47,1
2,9
6,7

Чеська Республіка
44,0
2,7
4,0

Всього
708,8
44,2
-

Передбачається, що при щорічному зростанні на 8% кількість туристичних прибуттів в Китай досягне до 2020 року 137,1 млн. осіб. Другим за популярністю туристичним напрямком стануть США (102,4 млн.), далі -Франція (93,3 млн.), Іспанія (71,0 млн.), Гонконг (59,3млн.). Щоденні витрати туристів, за винятком коштів на авіаперевезення, збільшаться до 5 млрд. доларів у день. За прогнозами ВТО, очікується бурхливий розвиток виїзного туризму. Найбільшими країнами-постачальниками туристичних потоків стануть Німеччина, Японія, США, Китай, Великобританія. Економічна відсталість нових політичних структур у Східній Європі є реальним бар'єром для залучення населення цих країн у міжнародний туризм. Обсяг туризму між країнами Західної і Східної Європи буде зростати, в основному, в напрямку зі Сходу на Захід. І все ж таки разом з економічним піднесенням країн Східної Європи, розбудовою туристичної інфраструктури, розвитком транспортних систем міжнародний туризм для країн, що розвиваються, стане джерелом не тільки надходження іноземної валюти, але і створення нових робочих місць. Таким чином, тенденції розвитку міжнародного туризму носять позитивний характер. Зростаючий інтерес туристів до іншої культури, велика кількість реклами, доступність інформації сприяють збільшенню можливостей спілкування між народами, що дозволяє пересічним громадянам краще розуміти один одного.
13.2. Перспективи розвитку туризму в Україні та вплив соціальних, демографічних та інших факторів на туристичний ринок
Розвиток туризму в Україні суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, і є одним із найбільш перспективних напрямків структурної перебудови економіки. За підрахунками Всесвітньої Туристичної Організації, у 2001 році за кількістю прибутне іноземних туристів Україна займала 22 місце у світі (5,8 млн. осіб, що становить близько 1 % від світових туристичних прибуттів). За прогнозними розрахунками щодо розвитку в'їзного туризму в Україні до 2005 року, його чи-сельність зросте до 9,3 млн. осіб; прогноз на 2010 рік-12,1 млн. осіб; прогноз на 2020 рік - 15,0 млн. осіб. Як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, так і для України, на перспективу, сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою коливатиметься в межах 60 % в загальних обсягах турпотоків. Окрім цього, сусідні країни забезпечуватимуть і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких щорічно збільшуватиметься. Аналізуючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні на наступні десять років, перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм - це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені. Стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму. Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади. На думку одного з провідних спеціалістів туризму Роберта А. Браймера, "у теперішній час найбільш гальмівним фактором у розвитку туризму на суспільному рівні є відсутність уваги та підтримки з боку політиків та громадської влади. Коли на туризм не зважають, його доходи не визначені, відсутнє ретельне планування та, як наслідок, відсутній і розвиток. Як тільки буде глибока зацікавленість на законодавчому рівні, поєднання зусиль для піднесення статусу індустрії туризму на більш високий рівень не тільки у вигляді декларацій, а й конкретних заходів щодо встановлення та підтримки економічних зв'язків, почне ефективно діяти маркетинг у сфері туризму, відтоді можна розраховувати на видимі результати". Одне із ключових питань, яке необхідно вирішити в найближчий час, - питання оптимізації взаємодії туризму і культури як на рівні центральних органів влади, так і на місцях. Культурна спадщина, музеї, театри в більшості країн світу є винятково важливим фактором залучення туристів, генерації міжнародних і локальних туристичних потоків. І в результаті цього, свого клієнта отримують транспорт і громадське харчування, готелі, місцева промисловість та ін. Координація стратегічного розвитку культурної сфери і туризму на місцях повинна привести до більш тісної співпраці місцевої влади і реального бізнесу у вирішенні конкретних завдань по збереженню культурної спадщини, впровадження в практику діяльності музеїв, національних заповідників передової менеджерської практики, орієнтації для роботи в ринкових вимірах і координації діяльності з суб'єктами туристичної індустрії. Перспективний розвиток туризму в Україні суттєво вплине на зайнятість населення. Якщо в 2005 році кількість працівників у туристичній галузі складатиме 169 тис. чол., а зайнятість в туризмі з урахуванням інших галузей (транспорт, торгівля, зв'язок та ін.) та тимчасової зайнятості протягом активного туристичного сезону -2,79 млн. осіб, то вже в 2010 році ці показники складатимуть, відповідно 220 тис. осіб і 3,63 млн. осіб. Подальший розвиток демократії, політична стабільність, визначення пріоритетних напрямків економічного розвитку, майбутній вступ України до НАТО та ЄС - все це забезпечить створення високоприбуткової туристичної галузі, яка задовольнить потреби внутрішнього та міжнародного туризму, з урахуванням природнокліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалу країни, її національних особливостей. Важливими факторами, що впливатимуть у подальшому на розвиток ринку туризму, є демографічні зміни, матеріальний та соціальний стан населення, рівень освіти, тривалість відпустки, професійна зайнятість та багато інших чинників. Демографічна структура населення України та аналіз вікових груп, які найбільше подорожують, ще раз підтверджують, що в Україні найбільш активна частина населення від ЗО до 40 років, на відміну від економічнорозвинених країн, де люди старшої вікової групи (55-60 років) відіграють все більш важливу роль у міжнародному туризмі. Тільки в 2001 році у світі зареєстровано майже 120 млн. прибуттів, здійснених людьми старшого віку. Основними постачальниками цієї категорії туристів є США, Канада, Японія та країни Європейського Союзу. Населення цих країн, незважаючи на швидкі темпи старіння, залишається фізично активним і, що не менш важливо, краще забезпеченим. Поступове збільшення кількості працюючих, забезпечення більш високого доходу на кожного члена сім'ї, підвищення тривалості оплачуваної відпустки та гнучкість робочого часу поступово розширять такі сегменти туристичного ринку, як поїздки з метою відпочинку і в період відпусток, відвідування тематичних парків і культурних заходів, здійснення ділових поїздок, короткочасних подорожей і маршрутів вихідного дня тощо. Зростання рівня освіти збільшує потяг людини до знань, зацікавленість іншою культурою викликає бажання подорожувати і отримувати нові враження. Одним із найважливіших чинників, що впливає на розвиток як внутрішнього, так і міжнародного туризму, є добробут населення. Існує чіткий зв'язок між тенденцією розвитку туризму, загальним економічним розвитком і особистими доходами громадян. Туристичний ринок дуже відчутний до змін в економіці. За стабільних цін зростання особистого споживання на 2,5 % збільшує витрати на туризм на 4 %, а зростання особистого споживання на 5 % - на 10%. Щорічне збільшення доходів громадян України приведе до більш інтенсивної туристичної діяльності і, зокрема, до збільшення кількості споживачів з високими доходами. В майбутньому населення України буде характеризуватися як таке, що має підвищену якість життя. Відпочинок, подорожі, мистецтво, культура стануть основними елементами, які заповнять вільний час людини.























ТУРИСТИЧНИЙ БІЗНЕС
Поняття "туризм" визначається в законі України "Про туризм" як тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування (стаття 1). Такий виїзд людини робить її туристом. Туристом вважається особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін. Поняття "туризм" охоплює систему трьох взаємопов'язаних елементів: географічний компонент (регіон появи туристів, транзитний регіон і туристична дестинація), турист і туристична індустрія. Вихідним моментом створення й розвитку економічної системи сучасної сфери туризму є задоволення туристичних потреб, що лежать в основі попиту на туристичні послуги. Задоволення цього попиту здійснюється через систему пропозиції туристичного продукту на ринку. Туристичний бізнес виступає єдиною економіко-технологічною системою формування й реалізації туристичного продукту з метою задоволення попиту на туристичні послуги. Він охоплює чотири основних елементи: 1) виробництво туристичних послуг; 2) комплектування туристичного продукту; 3) реалізація туристичного продукту або окремої послуги; 4) споживання туристичного продукту (послуги). Туристична послуга в економіко-технологічній системі бізнесу виступає товаром, а суб'єкт туристичної діяльності - підприємницькою структурою, що створює, пропонує і реалізує на ринку ці послуги споживачам, тобто туристам. Окрема туристична послуга (розміщення, харчування, транспортування, екскурсії, побутові послуги, культурно-видовищні заходи, спортивні, рекреаційно-оздоровчі послуги і т.п.) може задовольнити тільки якусь конкретну потребу туриста, а не комплекс його потреб. Тому виникає об'єктивна необхідність об'єднання всіляких за призначенням туристичних послуг у єдиний комплекс, який прийнято називати туристичним продуктом. Необхідність формування комплексу туристичних послуг у вигляді продукту з метою задоволення потреб туристів стала основою створення таких підприємницьких структур як туристичні оператори та агенти (ділери). Отже, на шляху до ринку туристичні послуги проходять стадії виробництва комплектування й анімації, тобто об'єднання в турпродукт. У Законі України "Про туризм" туристичний продукт визначається як попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше двох таких послуг, що реалізуються або пропонуються до реалізації за визначеною ціною. До складу туристичного продукту входять послуги перевезення, розміщення, організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо, тобто послуги, спрямовані на задоволення потреб туриста під час його подорожі. Визначаючи туристичну послугу коротко, слід зазначити, що вона являє собою доцільну діяльність по задоволенню якої-небудь потреби туриста. Туристичні послуги та товари поділяються на дві групи: характерні (основні) та супутні (додаткові). Характерні туристичні послуги та товари призначені для задоволення потреб споживачів, виробництво й надання яких суттєво скоротиться без їх реалізації особам, що подорожують, а супутні хоч і призначені для задоволенім потреб туристів, але їх виробництво несуттєво скоротиться без реалізації туристам. Важливу роль у туристичному бізнесі відіграє просування туристичного продукту до споживачів, яке охоплює комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичного продукту або окремих туристичних послуг. До таких заходів відносяться організація рекламно-ознайомлювальної діяльності, проведення або участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо. Місцем продажу туристичних послуг є країна, в якій зареєстровано суб'єкт господарювання, що реалізує туристичний продукт, а місцем надання проданих послуг - країна, на території якої знаходяться туристичні об'єкти, які надають відповідні послуги. На відміну від звичайних споживчих товарів, які постачаються до місць перебування (помешкання) споживача, основні туристичні послуги надаються там, де знаходяться об'єкти інтересу туристів (туристичні об'єкти), що викликає необхідність подорожей з метою отримання таких послуг. Оскільки об'єкти туристичних відвідувань знаходяться як на території своєї країни, так і поза нею, то за цією ознакою виділяються дві організаційні форми туризму: внутрішній та міжнародний. Внутрішній туризм в Україні - це подорожі в межах своєї території своїх громадян та осіб, які постійно проживають на її території. До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм, який охоплює подорожі в межах України осіб, що постійно не проживають на її території, та виїзний, який являє собою подорожі українських громадян та осіб, що постійно проживають в Україні, до інших країн. Оскільки туризм - це переміщення людини з місця постійного проживання до туристичного об'єкта і повернення назад, то появилося поняття "тур", яке походить від французького слова "tour" і означає рух по колу. Завчасно визначений шлях подорожі називається маршрутом. Ця назва походить від німецького слова "marschrute", що в перекладі означає послідовний шлях руху. Отже, тур - це ціленаправлена подорож людей (пішохідна або на транспорті) за визначеним маршрутом у конкретні терміни тривалістю понад 24 години, але не більше одного року. Така тривалість подорожей потребує забезпечення туристів певним комплексом послуг, який називається пакетом туристичних послуг за відповідним маршрутом (туром). Відтак у широкому розумінні поняття "тур" охоплює не тільки туристичний маршрут, а й пакет товарів і послуг, необхідних туристам під час подорожування за цим маршрутом. У ринковій економіці тур як єдність маршруту з його матеріально-технічним, культурним та іншим забезпеченням виступає товаром, ціна на який визначається за законами ринку. Формування турів охоплює розробку маршрутів і пакетування товарів і послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування за певним маршрутом. До основних туристичних послуг відносяться реклама, перевезення, харчування, розміщення, організація відвідувань туристичних об'єктів, забезпечення відпочинку й рекреації (оздоровлення). Формування, продаж та проведення турів здійснюють спеціальні суб'єкти туристичної діяльності, якими є підприємства, установи, організації різних форм власності, фізичні особи, які зареєстровані у встановленому законодавством України порядку та отримали ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг. Отже, суб'єкт туристичної діяльності, по-перше, утворюється відповідно до чинного законодавства країни; по-друге, займається формуванням (створенням) і/або реалізацією туристичного продукту (послуги); по-третє, функціонує на принципах комерційного розрахунку з метою максимізації прибутку або іншого ефекту, в тому числі й соціального. На туристичному ринку споживачеві пропонується товар у формі конкретного туру, який охоплює попередньо розроблений комплекс туристичних товарів і послуг, необхідних при подорожі за певним маршрутом. Формування цілісно-цільової спрямованості туристичного продукту в складі туру є основною функцією туроператорів, що готують цей продукт для реалізації в закінченому, тобто скомплектованому вигляді. Споживання туристичного продукту завершує відтворювальний цикл руху туристичних послуг. Туристичні ресурси при цьому виступають факторами формування турів як комплексу туристичних послуг за певним маршрутом подорожей. В умовах ринку як туристичні ресурси, так і результати їхнього використання здобувають усі властивості товару - корисність для споживача і ціну для виробника. Туристична діяльність здійснюється комплексом підприємницьких структур, який називається туристичною індустрією. Сучасна індустрія туризму охоплює всю сукупність суб'єктів господарювання, які виконують туристичні послуги (рис. 1.1). Туристична індустрія є міжгалузевим комплексом підприємницьких структур з виробництва та реалізації туристичного продукту для внутрішнього й міжнародного туризму. З метою підвищення якості туристичного обслуговування, забезпечення захисту прав і законних інтересів, життя, здоров'я та майна громадян, підвищення рівня екологічної безпеки об'єктам туристичної індустрії присвоюються категорії якості та рівня обслуговування. Види категорій об'єктів туристичної індустрії, порядок їх установлення та зміни визначаються Кабінетом Міністрів України.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 1.1. Комплекс структур туристичної індустрії



НАЙПЕРСПЕКТИВНІШІ ТУРИСТИЧНІ НАПРЯМКИ ХХІ ст.




За прогнозами Всесвітньої туристичної організації (ВТО), сфера туризму активно розивати-меться і в майбутньому. Кількість подорожуючих до 2020 року сягне 1,6 млрд осіб на рік, що означає збільшення туристичних прибуттів у 2,4 раза порівняно з 2000 роком.
При цьому доходи від туризму, за прогнозами ВТО, у 2010 році складуть 1550 млрд доларів США, тобто у 3,3 раза перевищать рівень 2000 року, а до 2020 року прогнозується збільшення доходів до 2000 млрд доларів США .
Прогноз найбільш популярних туристичних напрямків до 2020 року наведено у таблиці 1.
Таблиця 1*
Популярні туристичні напрямки
Країна
Кількість туристичних прибуттів, млн.
Частка на світовому туристичному ринку, %
Динаміка зростання у 2000-2020 рр., %

Китай
137.1
8.6
8.0

США
102,4
6.4
3.5

Франція
93.3
5.8
1.8

Іспанія
71,0
4.4
2.4

Гонконг
59.3
3.7
7,3

Італія
52.9
3.3
2,2

Великобританія
52,8
3.3
3.0

Мексика
48.9
3.1
3.6

Росія
47,1
2.9
6.7

Чеська Республіка
44.0
2.7
4.0

Всього
708,8
44.2
-

* Джерело: Дані Всесвітньої туристичної організації.
Із таблиці видно, що при щорічному зростанні на 8 % кількість туристичних прибуттів у Китай досягне до 2020 року 137,1 млн дол.
Другим за популярністю туристичним напрямком стануть США (102,4 млн), далі - Франція (93,3 млн), Іспанія (71,0 млн), Гонконг (59,3 млн).
Щоденні витрати туристів, за винятком коштів на авіаперевезення, збільшаться до 5 млрд доларів у день.
За прогнозами ВТО, очікується бурхливий розвиток виїзного туризму. Найбільшими країнами-постачальниками туристичних потоків стануть Німеччина, Японія, США, Китай, Великобританія.
Економічна відсталість країн Східної Європи є реальним бар’єром для залучення населення цих країн у міжнародний туризм. Обсяги туризму між країнами Західної і Східної Європи будуть зростати в основному в напрямку зі Сходу на Захід.
І все ж таки разом з економічним піднесенням країн Східної Європи, розбудовою туристичної інфраструктури, розвитком транспортних систем, міжнародний туризм для країн, що розвиваються, стане джерелом не тільки надходження іноземної валюти, а й створення нових робочих місць [2, 226-227].
Фахівці Всесвітньої туристичної організації визначили п’ять найперспективніших видів туризму у ХХІ столітті:
1. Круїзи - один із найперспективніших та бурхливо зростаючих видів туризму. Якщо на початку 1980 р. кількість “круїзних” туристів складала 1,5 млн осіб, то нині - 10 млн, і їхня кількість постійно зростає. 2. Пригодницький туризм - для любителів гострих відчуттів. Постійно зростає попит на сходження на найвищі вершини світу та екскурсії по морських глибинах. 3. Культурно-пізнавальний туризм - активно розвиватиметься в Європі, Азії, Близькому Сході, відповідно, зросте значення охорони пам’яток культури. 4. Діловий туризм - набув активного розвитку нині і розвиватиметься і в майбутньому, що пов’язано зі швидкими темпами розвитку світової економіки, поглибленням політичних та економічних зв’язків між різними державами світу. 5. Космічний туризм - за даними американських фахівців, забезпечить щорічний дохід у розмірі 10 млрд доларів США.

Висновки. Сучасні тенденції розвитку міжнародного туризму мають позитивний характер. Проаналізовані дані свідчать про те, що туристична галузь економіки активно розвивається: зростає кількість туристичних прибуттів у світі загалом і у всіх туристичних макрорегіонах зокрема, створюються нові робочі місця у сфері туризму, і їх кількість постійно зростає, збільшуються прибутки від туризму. Проте існує ряд проблем галузі, вирішення яких суттєво прискорить розвиток туристичної сфери. Тому подальші наукові пошуки в цьому напрямку будуть присвячені пошукам шляхів вирішення проблем розвитку туристичної галузі господарства.












Світові туристичні регіони


Необхідно відзначити нерівномірність розвитку міжнародного туризму в різних регіонах світу, а також його достатньо диференційовану доходність, про що свідчать результати досліджень Всесвітньої туристичної організації.
При аналізі регіональної структури туристичних прибуттів і надходжень виділяють 5 найважливіших туристичних регіонів світу:
Європейський це країни Західної, Північної, Південної, Центральної та Східної Європи, включаючи всі колишні республіки СРСР, а також держави Східного Середземномор'я (Ізраїль, Кіпр, Туреччина);
Американський країни Північної, Південної, Центральної Америки, острівні держави та території Карибського басейну;
Азіатсько-Тихоокеанський країни Східної, Південно-Східної Азії, Австралія та Океанія;
Африканський країни Африки (крім Єгипту та Лівії);
Близькосхідний країни Західної та Південно-Західної Азії, Єгипет і Лівія.
Ці регіони виділені ВТО за такими характеристиками: географічне розташування; наявність та особливості туристичних ресурсів; політична ситуація та рівень економічного розвитку країн і життя населення; стан туристичної інфраструктури; місце туризму в економіці та культурі, державній політиці країн; розвиток його певних видів; спрямування туристичних потоків; їх кількість і кількість грошових надходжень від туризму; динаміка його розвитку.
 
 
Розподіл туристичних потоків по регіонах
Регіони
Міжнародні туристичні прибуття,
Надходження від міжнародного туризму, млрд. $

к-стьмлн. ос.
частка, %
Приріст, %
К-сть
частка, %
Приріст, %

Європейський
581,8
51,4
+2,7
508,9
40,9
+3,6

Американський
181,0
16,0
+8,0
274,0
22,0
+3,1

Азіатсько-Тихоокеанський
263,3
23,.2
+5,4
376,8
30,3
+4,1

Африканський
55,7
4,9
+2,4
36,4
2,9
+2,9

Близькосхідний
51,0
4,5
+5,4
49,3
4,0
+5.7

Світ в цілому
1 133

+4,3


+3.7

 

Європейський регіон вважається провідним туристичним регіоном світу. Цей регіон приймає близько 51% світових туристів і отримує близько 41% надходжень. Цьому сприяють політична та економічна стабільність у регіоні, висока якість життя населення, наявність хорошої інфраструктури та багатство ресурсів, розмаїття туристичного продукту. Країною, яка вважається лідером з прийому туристів, як в регіоні, так і в усьому світі є Франція. Значну роль відіграють Іспанія, Італія, Великобританія, Німеччина, Туреччина. У регіоні понад 80% становить частка внутрішньорегіонального туризму. Темпи зростання туризму в Європі нижчі за загальносвітові. Це частково пояснюється старінням туристичного продукту, відносною дорожнечею життя в країнах Західної Європи.
Успіх Європи пояснюється наступними факторами:
- велика кількість держав на відносно невеликій території;
- населення європейських країн має високі реальні доходи;
- більша частина населення деяких європейських країн, наприклад Німеччини, Франції, Великобританії, охоче проводить відпустку за кордоном, але поблизу своєї країни;
- наявність багатьох культурно-історичних пам’ятників, створених природою та людиною;
Країни – лідери за к-стю прибуттів у 2014 р.: Франція, Іспанія, Італія, Туреччина, Великобританія
Найбільшу к-сть туристів прийняли Південна і Західна Європа.
- Південна Європа і Середземномор’я – 214,87 млн. ос., 36.9% (найбільше – Іспанія, Італія, Туреччина)

- Західна Європа – 174,48 млн. ос., 30,0% (Франція, Німеччина, Австрія)
- Центральна і Східна Європа – 121,06 млн. ос., 20,8 % (Росія, Польща). Єдиний субрегіон в Європі, який продемонстрував спад –4,9% порівняно з попереднім роком через події в Україні.
- Північна Європа – 71,34 млн. ос., 12,1% (Великобританія)
Найвищі темпи зростання в 2014 р. спостерігались у Латвії та Угорщині.
Американський регіон раніше був на другому місці за кількістю прибуттів і надходжень, але з 2005 р. він поступається Азіатсько-Тихоокеанському регіону. За визначенням ВТО до регіону Америки входять Північна, Південна і Центральна Америка та Карибський басейн.
Половину прибуттів до регіону забезпечують США країна, яка вже декілька років займає перше місце в світі за кількістю надходжень. На другому місці – Мексика, на третьому - Канада Важливе місце в регіоні належить островам Карибського моря. Натомість країни Південної Америки забезпечують трохи більше 15% прибуттів і надходжень у регіоні, що пояснюється їх політичною та економічною нестабільністю.
- На Північну Америку припадає 66,5% туристичних прибуттів. Лідером є США.
- Південна Америка – 15,8% (лідери – Бразилія, Аргентина, Чілі).
- Кариби – 12,4% (найбільше – Домініканська республіка, Пуерто-Рико, Куба)
- Центральна Америка – 5,3% (лідери – Коста-Ріка, Панама)
Азійсько-Тихоокенський регіон. Експерти туризму вважають цей регіон «туристичним напрямом майбутнього». Найбільшу кількість туристів приймає Китай, а також так звані «нові індустріальні країни»: Гонконг, Малайзія, Таїланд). Швидкими темпами розвивається туристична індустрія Китаю, якому експерти пророкують стати провідною туристичною державою лідером світового туризму у 2020 р. Китай приваблює велику кількість туристів чудовою екзотичною природою, пам'ятками культури, індустрією розваг, високим рівнем сервісу, у той же час регіон генерує близько 75% виїзних туристичних потоків. Найбільшим ринком-постачальником туристів до Китаю та інших регіонів світу є Японія.
Популярність регіону зростає, в основному, за рахунок Японії (політична стабільність, нові авіамаршрути, велика рекламна діяльність, розробка нових інклюзив-турів і сприятливий курс обміну валюти). Крім Японії найбільш популярними місцями призначення в даному регіоні є Гонконг, Сінгапур, Таїланд, Австралія і Південна Корея. Економічний розвиток цих країн дозволив збільшити обсяг внутрішньорегіонального пересування туристів, в той час як міжрегіональні поїздки з Європи і Американського регіону отримали додатковий стимул у вигляді порівняно сприятливого обмінного курсу.
Північно-Східна Азія – 51,8% (лідери – Китай, Гонконг)
Південно-Східна Азія – 36,7% (Малайзія, Таїланд)
Океанія – 5,7% (Австралія, Нова Зеландія)
Південна Азія - 6,8% (Індія)
Африканський регіон туристського призначення приймає приблизно до 5% загального числа міжнародних туристів, причому основний потік припадає на країни, розташовані в північній частині континенту (Туніс, Марокко) та Південно-Африканську Республіку.
В останні роки традиційні туристичні країни північної Африки зазнали спаду туризму, натомість зріс туристичний потік до країн тропічної Африки. Країна приваблює туристів чудовим відпочинком, екзотичними національними парками Кенії, Танзанії, Заїру та Замбії, можливістю взяти участь у сафарі. Одним з лідерів регіону є Південно-Африканська Республіка.
Північна Африка - 35,6% (Туніс, Марокко)
Субсахара (решта території) – 64,4% (ПАР, Зімбабве, Кенія)
 
Близькосхідний регіон притягує туристів передусім як світовий центр паломництва. Країна, де знаходяться основні мусульманські святині, це Саудівська Аравія. Крім паломництва тут успішно розвиваються діловий туризм (Кувейт), відпочинок (Арабські Емірати), пізнавальний туризм (Єгипет). У 2002 р. темпи зростання туризму в цьому регіоні становили майже 11%. Найбільший відсоток зростання туристичних відвідувань у регіоні (17,5%) спостерігався у 2001 р. у зв'язку зі святкуванням 2000-ї річниці Різдва Христового.
На фоні блискучих показників перших років XXI ст. у 2005 р. Близький Схід вступив у період поміркованого розвитку в середньому +5%., а в 2008 році спостерігався новий скачок – 18,2%. У 2009 – спад 5,6%, а в 2010 – знову скачок 13,6%. Спад в 2011-2013 рр. (в середньому близько 5,5 %) пов’язаний із політичною нестабільністю, викликаною серією повстань, що відбулися в цих країнах (т.зв. «арабська весна»), а також воєнні дії у Лівії та Сирії, зростання загрози тероризму. Після такого спаду у 2014 р. знову зафіксовано зростання.
Країни-лідери – Саудівська Аравія, Єгипет








































Історико-культурні рекреаційні ресурси
До історико-культурних рекреаційних ресурсів належать історичні, історико-архітектурні пам'ятки, пам'ятки сучасної архітектури, унікальні споруди тощо. Історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні цінності народу дуже важливі для формування світогляду задоволення матеріальних, а серед них і туристичних потреб. У розвинутих країнах світу це значний туристичний ресурс, який активно використовують для отримання прибутку. Деякі країни, наприклад Італія, Франція, інші більшу частину доходів, яку дає рекреаційне господарство, отримують завдяки вмілій експлуатації історико-культурного потенціалу. Цьому сприяє належна організація туристичних послуг. Загальновідомі пам'ятки історії та культури Риму, Венеції, Флоренції, Парижа приваблюють щороку сотні тисяч туристів.
До популярних туристичних об'єктів належать середньовічні замки - укріплене житло феодалів, королів, султанів, шахів та інших володарів. Багато замків у Європі і на Близькому Сході побудували войовничі чернечі ордени. Замки-фортеці зазвичай зводили у важкодоступних місцях, на крутих пагорбах і горах. Навколо замків замкових споруд концентрувалися селища, мешканці яких при появі ворога ховалися в них. Вони могли витримати довгі місяці облоги і були практично неприступними. У XIV і XV ст. замки втрачають своє колишнє військове призначення і здебільшого стають палацами знатних аристократів.
Значна частина замкових споруд дійшла до наших днів у вигляді руїн. Збережені й відновлені замки в Іспанії, Німеччині, Швейцарії були переобладнані під музеї з чудовими колекціями середньовічних картин, посуду, меблів та інших елементів інтер'єру. Вони є цікавим елементом туристичної програми, їх охоче відвідують туристи. Найбільша кількість стародавніх замків збереглася в Іспанії та Франції - Шовіньї, Фалес, Лош, Кусі, Лувр, Віландо тощо.
Унікальним пам'ятником історії Нойшванштайн у Баварії (Німеччина). Зовнішній архітектурний вигляд цього замку з багатьма маленькими вежами послужив Болтові Діснею прототипом для створення казкового Діснейленду, що став емблемою всіх тематичних парків цього типу (в Америці, Європі та Японії).
В Україні під охороною держави перебуває понад 70 тис. пам'яток історії та культури, серед них понад 12 тис. особливо цінних у туристичному плані, які є зразками монументальних витворів мистецтва.
Пам'ятки архітектури в Україні розміщені нерівномірно. Основна їх частина знаходиться в західних областях України, а також у Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській, Сумській областях та Республіці Крим. Східні і південні області не такі багаті на історичні пам'ятки, - найстаріші з них належать до XVII ст., що пов'язано з освоєнням території.
Найбільша кількість пам'яток архітектури припадає на місто Львів (2500) та Львівську область. Це пояснюється давнім освоєнням цієї території, віддаленістю від театрів воєнних дій минулого, порівняно високим економічним розвитком та цільністю населення. Львів розташований на перехресті важливих торговельних шляхів з півночі на південь і з заходу на схід. У Львові збереглися визначні пам'ятки, XII та наступних століть. Особливо цінними є архітектурні ансамблі площі Ринок (XV-XIX ст.), Вірменської (XIV-XIX ст.) та Руської вулиць, які занесені до списку світової архітектурної спадщини ЮНЕСКО. Мистецьку цінність європейського масштабу мають ансамблі Успенської церкви (XVI- XVII ст.), Святоюрського (XVII ст.) та Вірменського (XIV- XVIII ст.) соборів; Домініканського костелу (XVIII ст.). Другим щодо кількості пам'яток архітектури є місто Київ (понад 1500). Передусім це споруди епохи Київської Русі - Золоті ворота (1037 p.), Софіївський собор (1037 p.), Видуби-цький монастир (XI ст.), ансамбль Києво-Печерської Лаври (XI ст.). Зважаючи на виняткову художню цінність ансамбль споруд Софіївського собору та Києво-Печерської Лаври, за рішенням ЮНЕСКО, внесено до списку світової культурної спадщини.
Кам'янець-Подільський - місто-заповідник, який за кількістю пам'яток архітектури (понад 150) посідає третє місце в Україні. Особлива цінними є Стара фортеця (XI-XVIII ст.), церкви, костели, житлові споруди.
В Україні збереглися пам'ятки, пов'язані з колонізацією Причорномор'я стародавніми греками. Це руїни Херсонесу і Панті-капея в Криму, Ольвії - в Миколаївській області.
Через часті напади на землі України іноземних загарбників на території України споруджено чимало замків і фортець, які мають європейське значення. До найцінніших слід віднести замки в Ужгороді (XI-XVI ст.), Кремінці, Луцьку, Острозі (XIII- XIV ст.) та інші, а також на Волині та Поділлі.
Характерним елементом пізнавальних ресурсів є соціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане з територією України і тієї зарубіжної країни, в межах якої вони первісно виникли. Це місця, пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні відомих письменників, художників, політичних діячів, наприклад, Оноре де Бальзака, Міцкевича, Костюшка, Растреллі, декабристів тощо. Деякі з них мають світове та європейське значення.













Природні рекреаційні ресурси
Бальнеологічні ресурси
Бальнеологічні ресурси - природні лікувальні речовини, які використовуються для не медикаментозного лікування на курортах і в поза курортних умовах.
Ці ресурси беруть участь в основному процесі суспільного виробництва - відтворенні робочої сили, яке полягає в неперервному відновленні: фізичних сил і розумових здібностей людини, її психічного стану, відновленні та підвищенні кваліфікації працівників, зростанні їх загальноосвітнього та фахового рівнів, "виробництві" людини як цілісного та універсального продукту суспільства.
До бальнеологічних ресурсів належать лікувальні мінеральні води та пелоїди (грязі). З природних лікувальних ресурсів насамперед виділяють ті, які безпосередньо використовуються у бальнеолікуванні, визначають його санаторно-курортну спеціалізацію і профілізацію. Це питні та купальні води, лікувальні грязі та озокерит. До них відносять лікувальний клімат, різноманітні природні водойми та мальовничі ландшафти, які сприяють оздоровленню та реабілітації тих, хто одужує після хвороби.
Природні мінеральні води поділяють на вісім основних бальнеологічних груп: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей, вуглекислі, сірководневі, залізисті та миш'якові, йодобромні, радонові борвмісні та слабко мінералізовані з високим вмістом органічних речовин.
Найбільший туристичний центр з використання бальнеологічних ресурсів розташований в Угорщині. В околицях Будапешта в 14 місцях із надр пробиваються 523 життєдайні джерела. Саме тут знаходиться найбільша в Європі купальня "Сечені".
Другий за обсягом використання бальнеологічних ресурсів є Близький Схід. Це відоме у світі Мертве море. Концентрація солей і мінералів у ньому складає 33 відсотки. Місцевість навколо Мертвого моря багата на гарячі мінеральні джерела. Найбільше з них розташоване на південному сході від узбережжя, в Хамей Зоар, поряд з оазою Ейн-Геді. Температура води у джерелі сягає +3ГС. Ще один оздоровлювальний чинник Мертвого моря - повітря. Цей басейн є найнижчою місциною світу, відповідно, атмосферний тиск тут найвищий на планеті. Повітря відзначається особливою чистотою і високим вмістом кисню. Мертве море відоме ще й своїми цілющими мінеральними грязями. Насичені корисними органічними речовинами, мінералами та солями, вони мають рідкісні лікувальні властивості. До відомих у світі бальнеологічних курортів належать курорти в Таїланді (Пхукет, Са-муї), Єгипті (Сіді Абдель Рахман, Агамі), Греції (о. Кіпр), Австрії (Бад-Халл).
Найбільшою бальнеологічною областю України є Карпатський регіон, зокрема Передкарпаття. Тут відомо понад 200 джерел і свердловин мінеральних вод. Першість в регіоні належить трус-кавецькій "Нафтусі". У Закарпатті зосереджено 600 джерел і свердловин мінеральних вод. Зокрема, дуже цінними у лікуванні є вуглекислі води. Також тут зосереджені джерела сірководневих вод, а на базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс. Закарпаття багате на поклади заляганням рідкісних миш'якововмісних підземних вод, а також борвмісних, які використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання.
Важливим бальнеологічним регіоном є Поділля. Тут розташовано 10 родовищ і 16 ділянок мінеральних вод. Сьогодні у цьому регіоні функціонують такі курорти, як Заліщики (Тернопільська обл.), Хмільник (Вінницька обл.) та ін.
Чималі запаси мінеральних вод, зокрема хлоридних, виявлено у Дніпропетровській, Полтавській, Київській та інших областях.
Лікувальні властивості грязей відомі в Україні з давніх часів. їх застосовують для ванн у поєднанні з електропроцедурами. В Україні експлуатується сім торф'яних і 10 сульфідних родовищ. Значні поклади лікувальних торф'яних грязей відкрито у Львівській області (Немирівське, Великолюбінське родовища).
Унікальним і ще не до кінця вивченим є такий лікувальний засіб, як озокерит (земляний або гірський віск). Найбільш відоме у світі Бориславське родовище озокериту, який за якістю не має аналогів. Відомі і такі грязеві курорти, як Бердянськ, Євпаторія Хаджибей та ін.
Отже, бальнеологічні курорти - це екологічно найчистіші природні екосистеми, гармонізовані з соціальними потребами людини на основі досягнень науки і техніки. Без цього неможливий ні лікувальний ефект цих територій, ні його збалансований розвиток у майбутньому.
Фітолікувальні ресурси
Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами рекреаційного використання лісів, їхніми водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.
Ліс - найдавніша окраса Землі, невичерпне джерело радості для людини. У це поняття ми вкладаємо всю сукупність геологічних і біологічних компонентів: озера і джерела з кришталево чистою водою, смарагдове багатство різнотрав'я, п'янке повітря. У лісі кожного з нас приваблює голос самої природи. Лісова тиша сприятливо діє на психіку людини. Ліс стимулює творчі можливості, активно впливає на емоційну сферу, відновлює порушену рівновагу між людиною та довкіллям. Особливо привабливий ліс для відпочинку, якщо у ньому є невеличкі галявини, струмки, озера. Рекреаційні ліси повинні бути декоративними, мати сприятливі умови для нормальної життєдіяльності лісових рослин.
Ліси на земній кулі зосереджені у двох поясах: північному, який представлений хвойними і мішаними лісами Євразії та Північної Америки, і південними, що охоплює ліси екваторіального та тропічного лісів (табл. 4.1).
Таблиця 4.1
ЛІСИ СВІТУ
Типи лісів
Млн. га
%

Екваторіальні тропічні вологі ліси



Нижній пояс
418
17,1

Гірський пояс
45
1,8

Вологі тропічні ліси
260
10,7

Сухі ліси
510
20,9

Ліси тропічних поясів, разом
1 233
50,5

Змінно вологі ліси помірних і субтропічних поясів, лаврові ліси
20
0,9

Ліси з твердих порід
170
7,0

Змішані широколистяні та гірські хвойні ліси
395
16,2

Північні хвойні ліси (тайга)
620
25,4

Ліси помірних поясів, разом
1 205
49,5

Разом
2 438
100,0

Найбільші запаси фітолікувальних ресурсів (вологі екваторіальні ліси) мають Бразилія, Індонезія, Венесуела, Конго. Ліси помірного поясу, особливо тайга, багаті на хвойні породи дерев, що є особливо цінним елементом для лікування. У Росії, США, Канаді, Скандинавських країнах та на півночі Китаю сконцентровані найбільші запаси помірного поясу. Західна Європа відзначається невеликою кількістю цінних фітолікувальних ресурсів.
Площа українських лісів державного значення становить 6,9 млн. га, а тих, що можуть використовуватись для рекреаційної діяльності - 4 млн. га. За іншими даними, рекреаційні ліси складають 10 відсотків державного лісового фонду. Комплексна оцінка його дала можливість виокремити 265 ефективних для рекреаційного освоєння територій і окремих місцевостей загальною площею понад мільйон гектарів (табл. 4.2).
Таблиця 4.2
РОЗМІЩЕННЯ ОКРЕМИХ ТЕРИТОРІЙ, ПРИДАТНИХ ДЛЯ РЕКРЕАЦІЙНОГО ОСВОЄННЯ
Природні зони
К-ть місць відпочинку
Загальна площа, тис. та
Площа, вкрита лісом, тис. та

Полісся
30
138
126

Лісостеп
145
646
596

Степ
62
149
85

Карпати
28
397
292

Разом
265
1 330
1 099

Ландшафтні ресурси
Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце посідають гори. Різноманітність природних ландшафтів, наявність екстремальних сприятливих і комфортних умов створюють передумови для розвитку різних видів рекреаційної діяльності - від спортивних до санаторно-лікувальних.
Найпривабливішими світовими гірськими ландшафтами, які притягають туристів мальовничими краєвидами, чистим повітрям, є Альпійські території Швейцарії, Австрії, Франції, Італії, американські Кордильєри, гірські райони Скандинавських країн, Карпати. Нині Альпійський макрорегіон щороку відвідує до 150 млн. людей, а загальна кількість місць для розміщення туристів становить 3 мільйони.
Для розвитку зимових видів туризму (гірськолижний, санний) використовуються гірські райони Іспанії - Піренеї; Греції - гірськолижний центр Парнас Верміон, Піліон, Олімп; СІЛА, Канади - Кордильєри. Великі перспективи має Азійський регіон, де розміщені найвищі у світі гори - Гімалаї.
Гірськорекреаційні ресурси нашої держави зосереджені в Карпатах і Кримських горах.
Карпати - це середньо високі гори з вологим теплим кліматом, значною лісистістю (40%), сприятливими перепадами висот для організації гірськолижних спусків, лижних полів. Гірські долини, захищені верховинськими хребтами, характеризуються благодатним мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів
(Яремча, Ворохта, Космач, Вижниця, Рахів та ін.). Рекреаційні ресурси Карпат оцінюються як найперспективніші для відпочинку та лікування упродовж року.
Кримські гори за екзотичністю не поступаються Карпатам, хоча тут менше сприятливих умов для відпочинку. Зате невисока лісистість (10%), круті оголені схили приваблюють скелелазів та любителів гострих відчуттів.
Кліматичні ресурси
Кліматичні ресурси - важлива умова розвитку рекреаційного господарства, оскільки вони визначають загальну комфортність території щодо лікування та відпочинку. Кліматичні умови деяких регіонів протипоказані для відвідування рекреантами з окремими захворюваннями (наприклад, бронхіальною астмою), зате в інших кліматичних умовах такі хворі почуватимуться прекрасно.
Україна належить до країн зі сприятливими погодними умовами для літніх видів рекреації. Тривалість періоду для їх інтенсивного розвитку в середньому коливається від 105 днів на півночі до 180 на південному березі Криму. Отже, комфортні умови для літніх видів відпочинку, туризму, кліматолікування існують не тільки влітку, а й на початку осені та в другій половині весни. Купальний сезон на більшості території не перевищує 80 днів, тоді як у Причорномор'ї, особливо на південному березі Криму, він триває 120 і більше.
Тривалість сприятливого періоду для зимових видів рекреації (лижні, санні, ковзанярські види спорту) коливається від 20- 26 днів на півдні до 40 і більше - на півночі та північному сході. Для зимових видів відпочинку найсприятливіші умови на гірських масивах Полонинського, Верховинського та Чорногорського хребтів Українських Карпат, де період занять гірськолижними видами відпочинку та спорту триває 90-100 днів.
Отже, кліматичні умови України дуже сприятливі для розвитку рекреаційної діяльності.
Пляжні ресурси
Пляжні ресурси посідають особливе місце серед рекреаційних ресурсів. Понад 55 відсотків рекреантів світу так чи інакше пов'язують свій відпочинок і оздоровлення з перебуванням біля води (приаквальні курорти, будинки відпочинку, круїзи тощо). Відомо, що перебування на пляжі особливо корисне для оздоровлення людей, адже тут на організм діє комплекс оздоровлювальних чинників, пов'язаних зі стихією моря.
Найпривабливішими та найпопулярнішими світовими пляжами є Лазурний берег Франції - від Тулона до Монако, протяжність якого складає 180 км, ширина - від 2 до 9 км. За останні десятиріччя популярними стають прибережні території Півдня Італії, Півдня і Сходу Іспанії, Сардинія, Балеарські і Канарські острови, Мальта, узбережжя Адріатики (Хорватія). Не втратило своєї привабливості причорноморське узбережжя Болгарії (Золоті Піски), Румунії, Південного берега Криму. Серед інших регіонів світу найпопулярнішими зонами відпочинку є узбережжя морів і океанів, що омивають береги СІЛА, Мексики, Гавайські, Багамські, Бермудські острови, а також курорти в Марокко, Тунісі, Єгипті, Ізраїлі, Туреччині, Таїланді, Індії, Китаї, Японії, Бразилії.
Пляжні ресурси України зосереджені у приморських територіях Одеської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та у Криму. Рекреаційна цінність морського узбережжя визначається поєднанням сприятливих кліматичних умов та бальнеологічних і ландшафтних ресурсів. Для рекреації можна використовувати майже 1500 км морського берега. Найвищу рекреаційну цінність має невелика територія Південного берега Криму, захищена з півночі Кримськими горами, на якій панує субтропічний середземноморський клімат.
Розвиток рекреаційної діяльності у приаквальних зонах спрямований на соціальні результати, де поєднуються можливості задовольнити потребу, як у лікуванні й відпочинку, так і в естетичному сприйнятті, у спілкуванні з природою.
Печери
Печери - це підземні порожнини, іноді дуже великих розмірів, які утворюються в легкорозчинних осадових породах (вапняку, кам'яній солі, гіпсі) внаслідок дії підземних вод (карстові печери). Найбільшою на землі печерою вважається Мамонтова печера в СІЛА, яка складається з низки сталактитових залів і коридорів. Загальна довжина її ходів перевищує 530 км. Найглибшими карстовими печерами є П'єр-Сен-Мартен (глибина 1171 м) і Берже (1141 м) у Франції.
У глибоких печерах, підземних ріках і озерах виявлена своєрідна фауна і флора: риби, земноводні і комахи, що перебувають у повній темряві, а тому позбавлені зору. Замість очей у них розвиваються щупальця, подовжуються вусики і лапки. У деяких печерах виявлені стоянки доісторичної людини з рідкісними наскальними малюнками. Багато печер світу - це найвідоміші об'єкти туризму, які охороняються державою.
В Україні є кілька печер, що входять до переліку найбільших у світі, які за відповідного обладнання можна перетворити на рекреаційно-туристичні об'єкти міжнародного значення. Виділяють три регіони їх розміщення: Подільсько-Буковинський (Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Львівська та Івано-Франківська області), Крим та Карпати.
У Подільсько-Буковинському районі відомо понад 130 печер карстового походження, з них у Тернопільській області - 70, у Чернівецькій - 35. Сумарна протяжність їх складає 412 км, п'ять з них - найбільші у світі: Оптимістична (180 км), Попелюшка (60 км), Кришталева (22 км).
У Криму налічується більше 40 великих печер та 857 карстових порожнин різного розміру. Найбільші з них: Солдатська (500 м), Каскадна (400 м), Мармурова (1,6 км).
Карпатські печери розташовані у Закарпатській області в басейні річок Великої та Малої Угольки. За своїми розмірами вони значно менші від печер двох попередніх районів. Найбільша з них Дружба (довжина 270 м, глибина 46 м).
Серед печер Подільсько-Буковинського району однією з найбільш вивчених є Кришталева, яка має складну розгалужену систему лабіринтів. Стіни багатьох галерей та залів вкриті білосніжними та різнокольоровими, нерідко стрічкоподібної текстури кристалами вторинного гіпсу, що надає печері казкової краси. Головні галереї електрифіковані й обладнані для відвідування.

 



















Сучасний туристичний бізнес
Процес, початок якому було покладено виїздами на природу, перетворився в організовані поїздки на далекі відстані. Фактично, туристичний бізнес, заснований на організованих поїздках, зародився ще в XIX ст., але організований туризм тільки після Другої світової війни став повноцінною галуззю промисловості. Згідно з пануючими тенденціям у напрямку стандартизації туристичного продукту і його серійного виробництва, а також "монтажу" туристичних розваг, керівники туристичного бізнесу пропонували масовому споживачу організовані подорожі. З таким підходом були тісно пов'язані процеси раціоналізації розмірів туристичних фірм, кооперації з іншими галузями економічної системи, а також формування ринків для реалізації продукту під назвою "подорожі". Боротьба за місце на ринку загострилася на всіх рівнях виробництва туристичного продукту: - організації подорожей і перебування в місцях відвідування, а також реалізації конкретних заходів; - розподілу і продажу; - транспортування, розміщення й організації харчування. Звичайно, 50-ті роки ще не можна було назвати "золотим віком" туристичних підприємств, але ринок тоді був дійсно вільним, прозорим і відкритим. Серед підприємств, які пропонували різноманітні подорожі - поїздки автобусом, літаком, пароплавом, а також між фірмами, які забезпечували розміщення, харчування і культурну програму, існувала конкуренція. Капітал і послуги були розподілені між численними самостійними підприємствами, а нові фірми могли входити й завойовувати свою нішу на ринку і мали досить високі шанси закріпитися на ньому. Цілком істотним було існування в той час різних співтовариств, союзів, кооперацій і співробітництва, але вони мали, як правило, вільний, добровільний та епізодичний характер. Залізниця мала свою частку в бюро подорожей, а ті у свою чергу, брали участь у фірмах автобусних перевізників і були зв'язані угодами з готелями. Або ж навпаки - деякі регіональні готельні й автобусні фірми ставали співвласниками бюро подорожей. Найбільші організатори подорожей навіть перетворювалися співвласників банків. Але в ці "піонерські" часи почалася бурхлива експансія капіталу. Основні споживчі інтереси населення були забезпечені, а жага подорожей значно посилилася. Бурхливе зростання кількості подорожей за кордон стало причиною збільшення інвестицій у туристичну галузь. Чартерні перевезення туристів літаками вимагали значних капіталовкладень, оскільки авіаційна промисловість безперервно вдосконалювала існуючі моделі літаків і створювала нові моделі, більш безпечні, комфортні і швидкі, ніж попередні. Для того, щоб не відставати від технічного прогресу в цій галузі, потрібні були чималі інвестиції. Неабияке значення мали і нові цілі туристичних поїздок. Процес відкриття перспективних для туризму регіонів і територій вимагав забезпечення їх аеропортами, транспортними засобами і відповідною інфраструктурою, готельною і харчовою базами. У цей період значна частина інвестицій надавалася самими туристичними підприємствами. Туристичний продукт пропонувався все більш широкому і різноманітному колу клієнтів, які мали можливість вибирати різні цілі і форми подорожей, звичайно, з урахуванням реклами і під впливом відповідних і орієнтованих на конкретні групи клієнтів маркетингових стратегій. При загостренні конкуренції ця діяльність стала досить дорогою. Нові канали розподілу, а також розміщення туристичних бюро і посередницьких фірм у місцях, які характеризувались високою відвідуваністю, - частіше за все у великих торгових центрах, на території великих транспортних підприємств - все це передбачало значні фінансові витрати. Чим більшим було туристичне підприємство, тим більш капіталомістким ставало утримання адміністративного апарату. Не кожен проданий туристичний продукт приносить прибуток, оскільки, з одного боку, транспортні, готельні і гастрономічні потужності не завжди можуть використовуватися на сто відсотків, а з іншого - досить часто при намаганні утримати попит ціни стабілізуються на більш низькому рівні, ніж фактична собівартість продукту. Тому туристичні підприємства часто використовують так зване змішане калькулювання, при якому ризиковані або що завдають збитків продукти урівноважуються продуктами з гарантовано високим прибутком. Подібні принципи функціонування привели до того, що в період бурхливого росту (60-ті роки) організований туризм став однією з капіталомістких і агресивно конкурентних галузей економіки. У ці роки у світовому туризмі пройшла перша велика хвиля концентрації капіталів. Звичайно, і раніше - одразу після Другої світової війни - знаходимо свідчення тяжіння підприємств до простих форм об'єднання капіталів. Типовим прикладом можна вважати спільне підприємство під назвою "Центральноєвропейське бюро подорожей", яке виникло як результат згоди таких партнерів, як німецька і угорська державні залізниці, австрійське транспортне бюро, північно-німецький Ллойд, а також Хапат-Ллойд, яке виділило для реалізації загальних економічних цілей відповідні капітали і створило юридично й організаційно самостійне підприємство. У 50-ті роки також мало місце злиття туристичних підприємств (особливо їх вертикальних об'єднань), які знаходились в єдиному ланцюгу послуг, що надавалися туристу. Це дозволило вижити або збільшити свою ринкову потужність. Мета подібних об'єднань полягала у вертикальному розвиткові діяльності фірми шляхом освоєння споріднених або ринково зв'язаних фаз процесу виробництва продукту. Саме тому бюро подорожей здебільшого інтегрувалися з транспортними підприємствами. У 60-ті роки характер концентрації і централізації капіталу змінився. Якщо до цього часу підприємства об'єднувалися на принципах кооперації, то в 60-ті роки почалися процеси злиття підприємств-конкурентів, які мали аналогічні продукти і ринки, з метою монополізації ринку. Як приклад, можна навести чотири великі німецькі фірми, що займалися організацією подорожей, -TOUROPA, Scharnow, Hummel і Dr.Tigges Reisen, - які спритно обійшли антимонопольні й антикартельні закони, спочатку під виглядом співробітництва в галузі електронного резервування місць і в цілях підвищення ефективності використання парку літаків, а в результаті створили (шляхом злиття) великий туристичний концерн Touristik Union International GmbH KG (TUI). У 60-ті роки, поряд зі злиттям традиційних організаторів подорожей також змінювалась діяльність концернів в інших галузях. Цей процес називають зв'язаною диверсифікацією. Він полягає в об'єднанні підприємств, які належать до різних секторів промисловості. Ефект досягався за рахунок обміну знаннями і вміннями, накопиченими до цього моменту в незалежних, але достатньо подібних сферах діяльності. Наприклад, великі торговельні концерни, мережа посилкової торгівлі Quelle або Neckezmann почали пропонувати своїм клієнтам поїздки за дуже вигідними цінами, завдяки чому ці концерни досить швидко захопили значну частину туристичного ринку через свої каталоги й торгові дома. Обидва концерни без значних інвестицій і витрат на рекламу зуміли забезпечити собі ефективний продаж туристичного продукту. Вони мали можливість використовувати вже існуюче програмне забезпечення власної комп'ютерної мережі, офісне обладнання і т.д. Торгові доми і система посилкової торгівлі дозволили цим концернам застосовувати змішане калькулювання, при якому туристичні підприємства з високим ризиком, цінами, нижчими від фактичної собівартості, сприяли кращому використанню транспортної системи і готельної мережі, але найважливіше - це дозволяло залучати додаткових клієнтів. Завдяки цьому короткострокові витрати на "чистий" туризм могли покриватися із прибутків від торговельної діяльності, а в довгостроковому періоді туризм виявився досить прибутковим. Традиційні малі й середні туристичні підприємства зіштовхувалися на бурхливо зростаючому ринку ще з одним видом конкуренції. Організації, представляючи інтереси конкретних соціальних груп (профспілки, молодіжні організації, клуби за інтересами, товариства любителів регіональних традицій або фольклору тощо), об'єднували свої сили і створювали туристичні концерни, які динамічно розвивалися і займали значну частку ринку. Як приклад можна навести німецький GUT-Reisen, створений як туристичний концерн на базі профспілкових відділів з організації відпочинку працівників при заводських профспілкових комітетах. Інший приклад - автомобільні клуби, які організували власні національні туристичні концерни, такі як німецький ADAC або австрійський АО АС. На туристичному ринку 60-х років також закріпилася відповідна група малих і середніх підприємств, які вдало використали існуючі ринкові ніші і будували свою діяльність на дуже вузькій спеціалізації. До цієї групи можна віднести численних організаторів екскурсійних поїздок, зокрема таких, які орієнтувалися на конкретні регіони (наприклад, Турцію, Скандинавію, Східну Європу) або на окремі категорії клієнтів (молодіжні подорожі, поїздки для осіб "третього віку", сімейний відпочинок із малими дітьми, подорожі для медичних працівників), а також підприємства, які пропонували специфічні форми туристичної активності (відпочинок під вітрилами, експедиції, споглядання природи, задоволення інтересів - хобі і т.д.). Фірми із цієї групи виявились одними з небагатьох, яким не довелося "бігати за клієнтами", їх також не зачепила розповсюджена в той час тенденція до концентрації капіталу. Отже, можна зробити висновок, що внаслідок процесів концентрації і централізації капіталу в 50-60-х роках на туристичному ринку сформувалось чотири групи підприємств: - великі туристичні підприємства, які виникли в результаті вертикального злиття; - великі підприємства і концерни, створені шляхом горизонтального злиття; - концерни, створені у процесі зв'язаної диверсифікації; - вузькоспеціалізовані малі й середні підприємства, яких не зачепив процес концентрації. Крім тенденції перетворення вільного туристичного ринку в потужну олігополізовану ринкову структуру, спостерігається прихід у цю галузь великих банків, страхових концернів, транспортних підприємств і фінансових груп. Олігополістична форма ринку проявилася в усіх ланцюгах туристичного сектора - від виробництва продукту через розподіл і реалізацію до фінансування. Концентрація туристичного бізнесу в декількох групах викликала гарячковий пошук нових партнерів (навіть з інших галузей), які володіли фінансовими ресурсами, заміну попередніх партнерів і навіть повний розрив із ними. Покинуті партнери ставали здобиччю великих концернів, які були настільки потужні, що навіть безперервна зміна правових норм боротьби з недобросовісною конкуренцією не забезпечувала відповідного захисту. Державні підприємства часто ставали співзасновниками подібних концернів або підтримували з ними тісні кооперативні і договірні контакти. Саме в такій ситуації опинилася німецька залізниця і державна авіакомпанія LUFTHANSA по відношенню до концерну TUI. Жорстке застосування до цього концерну антимонопольних норм із реструктуризації загрожувало б фінансовим інтересам обох державних підприємств. Тому немає нічого дивного в тому, що ефективність виконання юридичних норм у таких випадках була невисокою або взагалі нульовою. Внаслідок подібної практики кинутих партнерів, які виявилися слабкими ринковими конкурентами, чекало неминуче банкрутство. В історії 70-х і 80-х років дійсно зафіксована велика кількість несподіваних і стрімких банкрутств. На сучасному етапі туризм все частіше розглядається наукою як вид господарської діяльності, яка не тільки приносить прибутки, а й задовольняє потреби, пов'язані з використанням вільного часу і з подорожами. Отже, сприйняття туризму стало предметом вивчення в першу чергу всіх економічних дисциплін і наук про організацію і управління. В межах такого підходу туризм отримав термін "туристичного бізнесу". Його формують господарюючі суб'єкти різних галузей - від туристичного бюро і готелів через виробників літаків, автомобілів і обладнання для кемпінгів до перукаря в конкретній туристичній місцевості. Можна виділити три головні критерії, які дають підстави відносити господарюючих суб'єктів до туристичного бізнесу: 1. Значення послуги, яку надає господарюючий суб'єкт, або продукту, який він виробляє, для реалізації подорожі і туристичного перебування: - основні туристичні послуги (з проживання, харчування, транспортні, організаційні, посередницькі); - туристичний продукт, який розширює основну пропозицію і спеціалізований на задоволення туристичних потреб (виготовлення сувенірів, виробництво спортивного обладнання, послуги екскурсоводів, виробництво індивідуального туристичного спорядження); - додаткові послуги (банківське фінансове обслуговування, страхування, торгівля, розважальні і перукарські послуги, проектування і будівництво об'єктів туризму, забезпечення безпеки, медичне обслуговування тощо). 2. Залежність продажу продукту, що виробляється, від обсягу туристичного попиту. При цьому, на цей продукт може існувати (і, як правило, існує) попит місцевого населення. Приблизні пропорції між туристичним і місцевим попитом можна представити так: - послуги проживання (100% продажу цих послуг приїжджим гостям); - послуги харчування (70% продажу послуг приїжджим гостям і 30% - місцевому населенню); - транспортні послуги (50% продажу послуг приїжджим гостям і 50% - місцевому населенню); - послуги проектування і будівництва (30% продажу інвесторам у туристичну галузь і 70% продажу іншим інвесторам). Вважається, що господарюючий суб'єкт можна віднести до туристичного бізнесу, якщо реалізація продукту, що ним виробляється, як мінімум, на одну третину залежить від туристичного попиту. 3. Туристичні потреби, для задоволення яких призначений продукт, що виробляється суб'єктом: - безпосередні потреби приїжджих гостей (шляхом надання послуг проживання, харчування і сервісне обслуговування тощо); - опосередковані потреби приїжджих гостей (шляхом надання послуг/продуктів туристичним інвесторам або іншим господарюючим суб'єктам). Більш широким, порівняно з туристичним бізнесом, вважається поняття туристичної індустрії. Воно охоплює всю функціонуючу для підтримки туристичного бізнесу і туристів інституційну сферу, в тому числі й суспільну. Крім туристичних підприємств, вона включає, пов'язані з туризмом органи адміністративного управління, територіального самоуправління в туристичних регіонах, господарського самоуправління туристичного сектора, а також міжнародні й державні органи, які формують туристичну політику. Особливо важлива роль відводиться регіональним органам самоуправління, які здійснюють регіональну туристичну політику. Сьогодні регіональна політика займається питаннями розвитку туризму для соціально-економічної активізації структурно й економічно слабких (депресивних) регіонів із поступовим вирівнюванням регіональних диспаритетів. У результаті комплексного підходу до туризму в науках, які вивчають просторову економіку, сформувалося поняття комплексного туристичного освоєння місцевості. Комплексне туристичне освоєння місцевості передбачає наявність чотирьох основних компонентів: - природничих та історико-культурних туристичних цінностей; - техніко-економічної інфраструктури загального і спеціального призначення; - основної матеріальної бази туризму; - допоміжної бази (з кооперації). Тільки комплексне освоєння місцевості, яка має туристичні цінності, необхідну інфраструктуру, а також об'єкти основної і допоміжної матеріальної бази, забезпечує максимальне задоволення потреб приїжджого в цю місцевість гостя. Методологічні основи аналізу туристичного освоєння місцевості подані на рис. 1.1.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Рис. 1.1. Структурно-логічна схема аналізу туристичного освоєння місцевості
Просторові аспекти також охоплюють різнобічні просторові зв'язки туристичних місцевостей: - з іншими туристичними місцевостями (з точки зору їх співробітництва, які часто мають транскордонний характер); - з місцевостями - джерелами туристичного руху (щодо спрямування туристичних потоків); - з місцевостями, які мають інші господарські функції (з погляду загальних інтересів, зумовлених постачальними і збутовими зв'язками з кооперації при виготовленні продукту); - з найближчим оточенням (з точки зору сусідніх зв'язків і загальною адміністративною підлеглістю). Деякі з перелічених зв'язків виявляються транскордонними і стають об'єктами міжнародного правового регулювання, потрапляючи у сферу міжнародних економічних і політичних відносин. Сьогодні дослідницькою домінантою економічних наук став туристичний ринок і проблеми окупності туристичного бізнесу. Туристичний ринок - це економічна категорія, що визначається як сукупність відносин обміну, предметом яких є операції купівлі-продажу товарів і послуг, що слугують задоволенню потреб, пов'язаних зі зміною місця перебування у вільний від роботи час. Можна говорити про ринок кінцевих предметів і послуг, які безпосередньо отримує турист у суб'єктів, формуючих зібрані певним чином пропозиції. Можна також говорити про туристичний ринок, забезпечений інвестиціями, на якому в ролі як продавців, так і покупців виступають господарюючі суб'єкти. Ці суб'єкти функціонують або виключно в туризмі, або зайняті, головним чином, в цьому бізнесі, або їх господарська діяльність у галузі туризму носить опосередкований характер. У спеціалізованій економічній літературі поняття "туристичний ринок" використовується або як теоретична економічна категорія, або як реальний туристичний ринок глобального, тобто світового масштабу. У повсякденному вживанні також зустрічається термін "туристичні ринки"; при цьому основою для їх поділу слугують або географічні (за місцем локалізації), або галузеві (виходячи з виду туристичної господарської діяльності) критерії. В першому випадку йдеться, наприклад, про європейський, американський, східний чи західний туристичний ринок, або про ринок країн, що розвиваються, тощо. В другому випадку виділяються готельний, гастрономічний, транспортний, авіаційний і т.п. ринки. Усі суб'єкти, які присутні на туристичних ринках із боку пропозиції (регіони, адміністративні одиниці, підприємства великого, середнього і малого бізнесу, а також комерційні установи й організації), - це елементи, в широкому розумінні, туристичної індустрії. Із погляду співвідношення туристичної індустрії з навколишнім природним середовищем туризм став предметом вивчення екологічної економіки. Основна увага в цьому напрямку приділяється ресурсомісткості туристичної індустрії, зумовленій як взаємозв'язками різних видів туристичної активності, так і впливом туристичної господарської діяльності на довкілля. Таким чином, можна зробити висновок, що для дослідження туризму необхідний комплексний підхід, який передбачає всебічний аналіз туристичної індустрії з усіма її складовими. Тільки комплексний підхід дає можливість реально оцінити стан функціонування туризму й виробити рекомендації з його подальшого розвитку.


.
ізними сезонами - все це сприяє зміні динаміки туристського попиту. Отже, з'являється новий споживач туристських послуг з більш високим рівнем доходу, але обділений часом. Турагентам доведеться розробляти нову маркетингову стратегію, організовувати нові тури на доступних туристських напрямках. Ці "нові" туристи будуть вимагати від туріндустрії надання їм високоефективних методів вибору і придбання турів. А відстрочення та очікування, що асоціюються з деякими видами подорожей, будуть розглядатися ними як вкрай небажані.

1 Це визначення було висунуто на конференції ООН в 1954 р. і підтверджено Римською конференцією ООН в 1963 р. 2 Мотиваційні аспекти в туризмі як визначальний фактор попиту докладно розглянуті у частині другій ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). 3 Таймшер - володіння часом на відпочинок в рамках клубного відпочинку. 4 Кондомініум - спільне управління будинком або групою будинків, в яких індивідуальні покупці можуть придбати окремі квартири; в той же час вони стають співвласниками громадських приміщень, майданчиків, зон для відпочинку в даному приміщенні.




















Туристичне районування світу
Придатними для туризму (станом на 1.01.2007 р.) вважають такі регіони: Європа; Америка; Східна Азія та Тихоокеанський регіон; Південна Азія; Африка; Близький Схід. Європа, незмінний світовий лідер за обсягами міжнародного туризму, спромоглася привабити понад 370 млн. іноземців. Доходи теж сягнули чималої суми 226 млрд. доларів США. Значною мірою цьому сприяли рекреаційні ресурси країн Європи. Серед країн, які найбільше приваблюють туристів, варто відзначити такі: Франція середземноморські узбережжя (Лазурове узбережжя), історико-архітектурні пам'ятки. Країна має сприятливі кліматичні умови для розвитку як літніх, так і зимових видів туризму. У Франції здійснюються 10 відсотків гірських баз світу, популярний конгресний туризм понад 500 конгресів кожний рік. Щороку цю країну відвідує майже 70 млн. туристів, а доходи від туризму становлять 29,07 млрд. доларів США. Іспанія. Популярними районами серед туристів є Канарські острови, райони Коста-Брава, пляжі Коста-Дорада, Коста дель Соль, острів Мальорка та давньоісторичні міста. Іспанію щорічно відвідує 47,7 млн. туристів, доходи від туризму становлять 29.6 млрд. доларів США. Італія. Основними туристичними центрами є Рим, Неаполь та Флоренція. Пам'ятки 22 міст Італії є унікальними, а 1350 з них вважають надзвичайно привабливими. Щороку країну відвідує 34,8 млн. туристів, доходи становлять 30,4 млрд. дола-рів'США. Велика Британія популярна незайманою природою, історичними містами та музеями, а південь її славиться піщаними пля- жами. Щорічно до країни прибувають 22 млн. іноземних туристів, доходи складають 21,3 млрд. доларів США. У Скандинавських країнах особливо поширений гірськолижний туризм. Серед інших країн, які приваблюють значну кількість туристів, варто відзначити Німеччину, Угорщину, Грецію, Чехію, Австрію, Швейцарію, які мають не лише відповідну інфраструктуру, а й дуже давні традиції приймання значних потоків відпочивальників і туристів. Америка. В Америці, як свідчить статистика, щорічно відпочиває близько 120 млн. іноземних туристів. Позитивні зміни спостерігаються там в доходах від туризму вони досягають 121 млрд. доларів на рік. Але якщо в Аргентині, Канаді, Бразилії, Болівії, Перу, Сальвадорі, Панамі та Гондурасі туристів побільшало, то в США та Мексиці навпаки, хоча прибутки від туризму там зросли. В Америці туристів найбільше приваблюють острівні країни Карибського моря, Мексика, деякі райони США та Канади, а саме національні парки та резервації (Йєллостонський національний парк, Гранд Каньйон та ін.). Рекреаційними районами світового значення стали Флорида (Майямі) та Каліфорнія. Потреба туристів в ознайомленні зі своєрідним органічним світом набуває великої популярності переважно у національних парках, а саме у мало освоєних районах, де людина може відчувати себе максимально близькою до природи. Цей вид туризму поширений в екваторіальних районах Латинської Америки, а також у тайгових лісах Канади. Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Загалом в Азії є значні рекреаційні ресурси. Тут і десятки тисяч кілометрів узбережжя теплих морів, і найвищі у світі гори, і тисячі унікальних історичних та архітектурних об'єктів, і дуже самобутня культура. Втім, потік туристів до країн Азії стримують різні політичні і соціальні фактори. У багатьох з них існують тоталітарні режими, тривають військово-політичні конфлікти. Недостатня кількість об'єктів сервісу та малорозвинена транспортна мережа у країнах Півден-но-Східної Азії. Цей регіон не відзначається збільшенням показників з приймання туристів, а навпаки, щороку вони знижуються. Найбільших втрат зазнали Гонконг, Сингапур, Індонезія, Японія, Австралія, Філіппіни, Нова Зеландія. Водночас, Таїланд збільшив прийом туристів, хоча грошові надходження загалом від галузі знизилися. Стабільно розвивається туристична галузь Китаю. А Південна Корея «торговий рай» збільшила і кількість туристів, і заробітки на них. Загалом цей регіон відвідує в середньому 87 млн. туристів, доходи від надання туристичних послуг становлять майже 73 мрд. дол. США. Південна Азія також досить приваблива мандрівників. Серед країн, які значно поліпшили свої показники, варто відзначити Іран, Шрі-Ланку та Індію. Найпривабливішими місцевостями цього регіону є екзотичні острови Індійського океану, Індія з її культурою, традиціями, архітектурними пам'ятками, екзотикою тамтешніх мешканців тощо. Щороку її відвідує близько 2 млн. туристів, а дохід становить майже 3,2 млрд. доларів США. Загалом за рейтингом регіонів світу на 2007 p., Південна Азія посідає останнє місце за прийманням туристів (5 млн.) та за надходженнями від іноземного туризму (4,4 млрд. дол. США). Африка. ПАР та країни Північної Африки мають рекреаційні ресурси, схожі з європейським Середземномор'ям. В інших регіонах Африки переважають природні рекреаційні ресурси для спортивного (особливо сафарі) та пізнавального туризму. Але їх використання стримується надзвичайно низьким рівнем розвитку більшості країн та тропічними хворобами. Незважаючи на це, регіон найстрімкішс поліпшує всі показники, особливо ПАР, Замбія, Зімбабве, Марокко, Мадагаскар. Після 2000 року до Африки в рік прибуває близько 25 млн. туристів, що становить 9,5 млрд. доларів США доходу від їх перебування. Близький Схід. На Близькому Сході найактивніше на світовому ринку діяли Єгипет, Ліван, Бахрейн, Йорданія. Ці країни мають рекреаційні ресурси, схожі з європейським Середземномор'ям. Однак, їм більше притаманна східна культура, яка відображаєься в архітектурі, традиціях. У Єгипті величезні потоки туристів курсують до району пірамід або круїзами по Нілу. Загалом Близький Схід щороку відвідує у середньому 15,6 млн. туристів, з них близько 4 млн. Єгипет, 3,7 млн. Саудівську Аравію, 9 млн. туристів Туреччину.




















Туристичне районування України
Рекреаційні ресурси, потоки рекреантів та матеріально-технічна база дозволяють виокремити в Україні такі зони. Кримський рекреаційний регіон найпопулярніший, всесвітньо відомий санаторно-курортний та оздоровлювальний регіон України. Цьому сприяють кліматичні, водні, грязеві, пляжні, пізнавальні ресурси. М'який середземноморський клімат Південного берега Криму є визначальним чинником зростання популярності регіону. Щороку тут оздоровлюється до 8 млн. людей. У Криму функціонує понад 700 лікувально-оздоровлю-вальних закладів, зокрема 128 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням, 130 будинків відпочинку та пансіонатів. їх загальна рекреаційна місткість складає 207,2 тис. місць. Чисельність організованих рекреантів сягає 2 млн. осіб, серед них 170 тис. іноземних туристів. Структура курортно-рекреаційної мережі Криму на 30 відсотків складається з лікувальних закладів і на 70 із закладів відпочинку. Найпопулярнішими курортами на заході Криму є Євпаторія, Саки, на півдні Ялта, Алушта, Гурзуф. На території Кримського рекреаційного регіону функціонує 15 туристичних. Основними туристичними центрами є Севастополь, Керч, Феодосія, Судак. Питома вага потенційно рекреаційних територій у структурі земель Кримського півострова становить 20 відсотків площі регіону. Відомим в Україні є Західно-Причорноморський рекреаційний регіон у межах Одеської, Миколаївської і Херсонської областей. Популярністю в цьому регіоні користуються такі райони: Каро-ліно-Бугаз, Чорноморка, Шабо, а також Скадовськ, Коблево, Сергіївка, що простяглися смугою завширшки 13 км уздовж Чорного моря. Приваблюють відпочивальників також лимани і джерела мінеральних вод, розташовані на відстані 1520 км від узбережжя Чорного моря. Найціннішими рекреаційними ресурсами регіону є помірний континентальний клімат, тепле море, піщані пляжі, лікувальні грязі та мінеральні води. Численні лимани, мілководні затоки (Тендрівська, Джарилгіцька) створюють сприятливий мікроклімат і доступні для масового відпочинку дітей. Найбільші запаси лікувальних грязей зосереджені у Куяльниць-кому, Буджацькому, Хаджибсйському і Тилігульському лиманах та в Грязевому озері. Мінеральні води залягають у Причорноморському артезіанському басейні (Очаків, Коблево, Одеса, Сергіївка, Кароліно-Бугаз, Татарбунари). Тут функціонує понад 350 лікувально-оздоровлювальних закладів, серед них 55 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням та 67 будинків і пансіонатів відпочинку відповідно на 18 584 та 30 584 ліжкомісць. Розвивається у цьому регіоні й пізнавальний туризм. Цьому сприяють морські круїзи, розгалужена мережа залізничних та автомобільних доріг. Відомими туристичними центрами є Одеса, Миколаїв, Херсон, Білгород-Дністровський. Загальна кількість організованих рекреантів сягає 0,5 млн. осіб на рік. Якщо враховувати неорганізованих відпочивальників, то ця цифра зросте щонайменше у чотири рази. Серед морських курортних місцевостей виділяється рекреаційний район Бердянського узбережжя, що займає територію від Фсдотової коси до східного кордону України і входить до Схід-но-Причорноморського регіону. Великою популярністю тут користуються відомі кліматичні та грязеві курорти Бердянська і Маріуполя. Клімат цього рекреаційного району перехідний від морського до континентального. Купальний сезон триває з травня по жовтень. У районі Бердянська функціонують чотири санаторно-курортні заклади, з них одна турбаза. Перспективи цього району тісно пов'язані з екологічним станом приморських міст та акваторії Азовського моря. Сприятливим регіоном для санаторно-курортного лікування, оздоровлювального туризму та відпочинку є Українські Карпати. Карпатський рекреаційний регіон займає територію у межах Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей. У його межах зосереджена третина рекреаційного потенціалу України. Тут налічується близько 800 джерел мінеральної води практично всіх бальнеологічних типів. Лікувальні торфогрязі, прикарпатський озокерит та сприятливі умови для клімато-лікування дають можливість розвивати мережу бальнеологічних та кліматичних курортів, пансіонатів, будинків і баз відпочинку, туристичних закладів. Природно-ресурсна база санаторної субгалузі дозволяє щороку оздоровлювати до 8 млн. людей. Регіон мас значний потенціал рекреаційної місткості території площа використовуваних та зарезервованих для рекреації ландшафтів становить 616,7 тис. га. Питома вага потенційно рекреаційних територій у Львівській, Івано-Франківській і Чернівецькій областях складає 3050 відсотків до площі області, а у Закарпатській понад 50 відсотків. Якщо брати до уваги нерівномірне розміщення рекреаційних ресурсів, і насамперед природно-ресурсної бази, то у регіоні можна виокремлюють три райони: Персдкарпатський і Закарпатський курортно-оздоровлювальні та Гірсько-Карпатський туристсько-оздоровлювальний. У Карпатах є великі природно-ресурсні можливості для організації і розвитку зимових видів відпочинку, зокрема гірськолижного. Сьогодні у регіоні освоєно до 30 гірськолижних трас, хоча їх кількість можна збільшити вдвічі й обслужити за сезон понад 250 тис. любителів зимового відпочинку. Карпатський регіон має значні пізнавальні ресурси. Зокрема, в Ужгороді, Львові, Мукачеві, Самборі, Дрогобичі. Із сільських адміністративних районів високу пізнавальну цінність рекреаційних ресурсів має Мукачівський район Закарпатської, Косівсь-кий район Івано-Франківської, Дрогобицький, Старосамбірський і Сколівський райони Львівської областей. У Карпатському регіоні діє 60 санаторіїв, 17 пансіонатів, 10 будинків відпочинку, 70 санаторіїв-профілакторіїв, 120 баз відпочинку, 150 таборів відпочинку для старшокласників і понад 180 заміських дитячих таборів. Найпопулярнішим курортом є Трускавець, який спеціалізується на лікуванні захворювань нирок, печінки, сечовивідних шляхів, а також органів травлення та обміну речовин. За рік на курорті обслуговують понад 75 тис. осіб. На кліматолікуванні спеціалізуються курорти в Яремчі, Ворохті, Косовому. У Карпатах розміщено 53 туристські бази, готелі, кемпінги, а також кілька десятків гірськолижних підйомників. Потужність туристичних закладів на день максимального розгортання становить понад 10 тис. місць. Дві третини туристичних об'єктів і 45 відсотків туристичних місць припадає на Закарпаття. Більшу частину території України займає Центральноукраїнська рекреаційна зона, яка включає Придніпровський, Донецький, Подільський та Придністровський рекреаційні регіони. Основними рекреаційними ресурсами цієї зони є помірний континентальний клімат, густа річкова мережа, чимало водосховищ, а також грязі і мінеральні води. Клімат центральної частини зони м'якший, з меншим ступенем континентальності. Опадів тут буває до 600 мм на рік. Річки Дніпро, Сіверський Донець, Дністер є стержнем рекреаційного регіону. Якщо характеризувати регіони цієї зони загалом, то слід зауважити, що за кількістю купальних днів вони майже не поступаються, наприклад, Одеській групі курортів. Крім того, Донецький рекреаційний регіон виділяється групою озер (Солоний Лиман, Банне, Ріпне, Сліпне, Вейсове та Червонооскільське водосховища), які створюють сприятливі умови для розвитку водних видів туризму. Найгострішою проблемою для Центрально-української рекреаційної зони є охорона русла Дніпра від радіонуклідів Чорнобиля та стічних вод промислових гігантів центральної та східної частин України. Частина Поліської рекреаційної зони сьогодні фактично закрита для масового відпочинку та оздоровлення через шкідливий вплив Чорнобиля. З іншого боку, усвідомлення несприятливої ситуації у цій зоні викликає потребу формувати туристсько-рекреаційні райони для підвищення ролі рекреаційних ресурсів, як чинника оздоровлення населення. Вагоме місце у цій зоні займає Західно-Поліський рекреаційний район з центром у Шацьку, де налічується до ЗО прісноводних озер. Тут зосереджено 74 рекреаційні заклади. Найбільшу цінність мають водокліматичні і лісові ресурси. Західно-Поліський район характеризується великими лісовими масивами з переважанням сосни, значними площами лук і боліт. Абсолютні висоти цієї рівнинної території становлять 160190 м. Серед Шацьких озер наймальовничішими є Світязь (площа близько 2,5 тис. га, максимальна глибина 58 м), Пулемецьке, Люцимир, Пісочне, Острів'янське, Перемут та ін. Значну частину району займає Шацький національний парк (майже 20% його площі припадає на озера). їх чиста вода, здебільшого піщані береги, аромат соснових лісів, ресурси різноманітних дикорослих плодів, ягід, грибів, значні рибні ресурси, а також теплий м'який клімат усе це створює винятково сприятливі умови для відпочинку та формування тут нового санаторно-курортного комплексу загальнодержавного значення. Рекреаційні ресурси Поліської рекреаційної зони використовуються не повністю. Зокрема, питома вага потенційно рекреаційних територій у структурі земель Волинської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей становить 3050 відсотків до площі області, а в Рівненській області понад 50. Отже, рекреаційний комплекс України є багатофункціональним. Його діяльність сприяє масовому оздоровленню населення, підвищенню внутрішньої культури людини, її всебічному розвитку.






Туристично-рекреаційні райони та центри західної європи
Значні природно-рекреаційні ресурси, багато міст з історичними, архітектурними пам’ятками, художніми цінностями й іншими визначними пам’ятками приваблюють у Західну Європу щорічно 175 млн. туристів, які забезпечують країнам регіону понад 100 млрд. доларів прибутку. Лідирують за кількістю туристів: Франція (перше місце у світі, 75 млн. туристів), Велика Британія (27 млн. туристів), ФРН (20,1 млн. туристів), Австрія (19 млн. туристів), Нідерланди (9,6 млн. туристів).
Основними туристичними об’єктами в регіоні є: Альпи (рекреація, зимові види спорту в Швейцарії, Австрії та Франції); морські курорти середземноморського узбережжя Франції; зони відпочинку в Арденнах (Бельгія, Люксембург) і Піренеях (Франція), долинах Рейну, Мозеля; озера в Німеччині; численні джерела цілющих вод (Німеччина, Франція); культурні центри світового значення, в яких розташовані найвідоміші музеї (Британський, Національна галерея і Галерея Тейт у Великій Британії, Лувр у Франції), картинні галереї (Будинок Рембрандта в Амстердамі), концертні зали (Шекспірівський і Ковент-Гарден в Англії); королівські палаци, замки, історичні й архітектурні пам’ятки, реліквії реформації в Німеччині, бібліотеки й університети (Британська бібліотека, Оксфордський і Кембриджський університети у Великій Британії, Сорбонна у Франції); ландшафтні парки.
У Німеччині протягом багатьох десятиліть проводять традиційні торгові ярмарки в Ганновері, Франкфурт-на-Майні, Лейпцизі.
У країнах Західної Європи до списку культурної спадщини ЮНЕСКО внесено 136 об’єкти:
- в Австрії (8): історичний центр Зальцбурга, палац Шенбрунн, культурний ландшафт Хальштатта-Дахштейна, гірська залізниця Земмерінга, історичний центр Граца, культурний ландшафт долини Вахау, історичний центр Відня, культурний ландшафт у районі озера Нойзідлерзее;
- у Бельгії (10): фламандські монашські общини, площа Гран-Плас, гідравлічні суднопідйомники на Центральному каналі і їх оточення, дзвінниці-бефруа міст Бельгії (33 дзвіниці), історичний центр Брюгге, міські особняки архітектора Віктора Орта, неолітичні розкопки в районі Спьєн, собор Нотр-Дам в Турні, музейний комплекс Плантен-Мортенюс, Будинок Стокле;
- у Великій Британії (28): Замки й фортеці короля Едуарда І в древньому князівстві Гуінед, замок і кафедральний собор в місті Дарем, узбережжя "Міст гіганта", ущелина Айрон-Брідж, острови Сент-Кілда, мегалітичні пам’ятники Стоунхендж, Ейвбері й прилеглі археологічні об’єкти, королівський парк Стадлі й розвалини Фаунтинського аббатства, Бленхеймський палац, місто Бат, Вал Адріана (укріплений рубіж Римської імперії), Венсмінстерський палац, аббатство й церква Святої Маргарити, Кентербрійський собор, острів Хендерсон, Лондонський Тауер, острови Гоф й Неприступний, Старе місто й Нове місто в Единбурзі, "Приморський Гринвіч", пам’ятники неоліту на Оркнейських островах, гірський ландшафт Бленавона, укріплення міста Сент-Джордж, фабрики в долині річки Дервент, Юрське узбережжя Дорсета й Східного Девону,, фабричні поселення Нью-Ланарк, Солтейр, Королівський ботанічний сад в Кью, місто Ліверпуль, ландшафт Корнуолла й Західного Девону, Акведук Понткисіллте;
- в Ірландії (2): археологічні пам’ятки в долині річки Бойн, монастирський комплекс Скелліг Майкл (VII ст.);
- у Люксембурзі (1): стародавні квартали і фортифікаційні споруди міста Люксембург;
- у Нідерландах (9): острів Скохланд, система оборонних споруд міста Амстердам, внутрішнє місто й гавань Вілемстада, вітрові млини в районі Кіндердейк-Елсхаут, парова насосна станція Вауда, польдер Бемстер, будинок Шрьодер, Ваттове море, концентричні канали ХVII століття в кварталі Сінгелграхт;
- у Німеччині (33): Ахенський собор, Шпайєрський собор, резиденція єпископа в місті Вюрцбург, Кафедральний собор Св. Марії й церква Св. Михаїла в місті Хільдесхайм, паломницька церква у Вісі, ганзейське містечко Любек, палац Аугустусбург й мисливський замок Фалькенлуст в місті Брюль, Кельнський собор, пам’ятники міста Трір, укріплені рубежі Римської імперії, монастир в місті Лорш, палаци й парки Потсдама й Берліна, "Паркове королівство" Дессау-Вьорліц, колегіальна церква, замок й Старе місто в Кведлінбурзі, монастирський комплекс Маульбронн, кар’єри Раммельсберга й історичне місто Гослар, містоБамберг, залізоробний завод в місті Фьольклінген, викопні знахідки в кар’єрі Мессель, пам’ятники архітектурної школи Баухауз в містах Веймар і Дессау, пам’ятні місця Лютера в містах Айслебен і Віттенберг, "Класичний Веймар", Музейний острів в Берліні, замок Вартбург, монастирський острів Райхенау, стара вугільна шахта Цольферайн, долина Середнього Рейну, історичні центри міст Вісмар і Штрльзунд, Бременська ратуша й статуя Роланда на Ринкові площі, Парк Мускау, старе місто в Регенсбурзі, берлінські житлові комплекси епохи модернізму, Ваттове море;
- у Франції (35): ансамбль Мон-Сен-Мішель з затокою, готичний кафедральний собор в місті Шартр, Версальський палац і парк, церква Мадлен у Везлі, гроти з палеолітичними малюнками в долині річки Везер (147 доісторичних стоянок і 25 печер), палац і парк Фонтенбло, Ам’єнський кафедральний собор, римський театр й тріумфальна арка в місті Оранж, пам’ятники міста Арль, цістеріанське аббатство Фонтене, соляні заводи в Арк-е-Сенан і Сален-ле-Бен, площі Плас-Станіслас, Плас-де-ла-Кар’єр і Плас-д’Альянс в місті Нансі, аббатство Сен-Савен-сюр-Гартамп, миси, скелясті бухти й природний резерват міста Пьяна, акведук Пон-дю-Гар поблизу Німу, Гранд-Іль – історичний центр Страсбурга, береги Сени та центр міста в Парижі, собор Нотр-Дам, колишній монастир Сен-Ремі й палац То в Реймсі, собор Сент-Етьєн в Бурже, історичний центр міста Авіньйон, Південний канал, укріплення міста Каркассон, район гори Мон-Пердю в Піренеях, частина шляху паломників в Сантьяго-де-Компостела у Франції (69 пам’ятників), історична частина міста Ліон, район Сент-Емільйона, дзвінниці-бефруа міст Франції (23 дзвіниці), долина Луари від Сюллі-сюр-Луар до Шалон-сюр-Луара, місто Провен, центр міста Гавр, Порт-де-ла-Луна в Бордр, лагуни Нової Каледонії, укріплення Вобану, єпископське місто Альбі, пікі, кратери й вали на острові Реюньйон;
- у Швейцарії (10): монастир в місті Мюстаїр, монастир Святого Галла в Санкт-Галлені, стара частина міста Берн, замки й фортеці торгового центру Беллінцона, гірський район в кантонах Берн і Вале (гори Юнгфрау, Бічхорн, льодовик Алеч), гора Сан-Джоджио, виноградники Лаво, тектонічний район Сардони, Ретійська залізна дорога, "годинникові" міста Ла-Шо-де-Фон і Ла-Локль.
Найвідоміші центри туризму: Лондон, Віндзор, Единбург, Кардіфф (Велика Британія); Відень, Зальцбург (Австрія); Амстердам, Гаага, Дельт, Лей ден (Нідерланди); Потсдам, Берлін, Лейпциг, Кельн, Франкфурт-на-Майні, Трір, Дрезден, Лорш, Брюлі, Гослар (Німеччина); Париж, Ніцца, Канн, Тулуза, Лурд, Гренобль (Франція); Женева, Давос, Санкт-Моріц, Берн (Швейцарія).
Західна Європа є найпопулярнішим туристичним регіоном світу. Туристів приваблюють як різноманітна природа, так і наявність багатьох історико-культурних й історико-архітектурних об’єктів. Розвинута інфраструктура, значною мірою спільна історія об’єднують країни регіону в єдиний туристичний центр Європи.





Туристично-рекреаційні райони та центри ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ
Центра
·льна Євро
·па політичний та історико-географічний регіон, у який включають колишні соціалістичні країни Європи.
Складається з таких країн: Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чехія, Чорногорія, Україна
ПОЛЬЩА Польська Республіка є однією із найбільших країн Східної Європи. Вона розташована між Балтійським морем на півночі, Карпатами та Судетами на півдні. У горах, розташованих на території Польщі, а це Карпати і Судети, практикуються гірськолижні тури, які відчутно дешевші, ніж у більш дорогих для туристів країнах - Австрії, Франції, Німеччині і Швейцарії. На відпочинок до Польщі приїжджають жителі сусідньої Німеччини й інших країн Євросоюзу, багато з яких беруть участь в екологічних турах у польській провінції, де збереглися незаймані ліси, функціонують національні парки. Особливою популярністю користуються кінні тури, рибалення, велосипедний туризм. До послуг туристів близько 500 км піщаних пляжів на узбережжі Балтійського моря, де сформувався ланцюг курортних центрів: Дарлувко, Дзввижино, Колобжег, Криница Морска, Леба, Мендзиздроє, Нехоже, Реваль, Свіноуйсце, Устка, Ярославець. Пляжно-купальний сезон (температура води - понад +180 С), триває із початку червня до початку вересня .
Північно-східну частину Польщі (Вармія, Мазури і Підляшшя) називають "зеленими легенями Європи". У цьому малолюдному районі переважають ліси і озера (Великі Мазурські озера). На схід розташовуються Бебжанські болота і Біловезька пуща. Ця територія приваблює перш за все любителів природи. Польща багата численними архітектурними пам'ятками, такими, як королівські замки у Варшаві і Кракові, замками польських магнатів, костелами, фортифікаційними спорудами. До списку Світової спадщини ЮНЕСКО увійшли архітектурні ансамблі Кракова, Варшави, Торуня , але не менш привабливими для туристів є Гданськ, Познань та інші міста, в яких сконцентровані численні туристичні атракції світового рівня пізнавальної цінності.

СЛОВАЧЧИНА Словацька Республіка з точки зору туристичного попиту, насамперед, відома гірськолижними, бальнеологічними і кліматотерапевтичними курортами, розташованими у Високих і Низьких Татрах. Ці гори чудово підходять для туризму, дякуючи ландшафтному різноманіттю, мінеральним і термальним джерелам та розвинутій транспортній інфраструктурі. У Татрах зустрічається багато високогірних озер - слідів давнього зледеніння. Найбільше із них - Штребське Плесо, площа якого складає 19 га. Незмінне захоплення у туристів викликають дивовижні за красою Татранські водоспади. Схили Татр вкриті хвойними лісами з насиченим фітонцидами і багатим озоном повітрям, виходами на поверхню мінеральних і термальних джерел, що формує сприятливі природні передумови для функціонування санаторіїв, де лікують сухоти, астму, неврози й інші захворювання. Найбільш відомими лікувальними курортами стали Бардеєв (найстаріший курорт Словаччини, у межах якого перший санаторій був збудований у 1777 р.), Жиліна, Тренчин, Штребське Плесо, Бардейовське Купеле та ін. Словацька індустрія туризму використовує унікальне природне явище - термальні пляжі, розташовані у невеликих курортних центрах: Бешеньова, Ликава, Квачани, Жяр, Прибилина, Заважна-Поруба, Липтовський Ян, де пропонується широкий спектр лікувально-оздоровчих послуг. Світову славу має курорт Пьєштяни, розташований у долині річ-ки Ваг на так званому Курортному острові. Перші письмові згадки про гарячі джерела і грязі та їх лікувальну силу датуються 1549 р. Курорт постійно діє із 1822 р. Тоді ж він отримав і свою другу назву - Наполеонівський курорт. Багата культурними пам'ятками столиця Словаччини. У минулі часи Братислава була невеликим форпостом Римської Імперії. Пізніше вона стала прикордонною угорською фортецею. Національною пам'яткою словаків є замок Девін, руїни якого височіють на скелі біля злиття Дунаю і Морави та створюють неповторну панораму міста. У Братиславі багато музеїв з пізнавальними експозиціями: Словацький національний музей, Братиславський міський музей, Музей виноробства, Музей зброї, Словацька національна галерея.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
УГОРЩИНА Країна термальних бань - Угорська розташована на південь від Чехії та Словаччини. Угорщина знаходиться у межах Середньодунайської рівнини у басейні Тиси і Дунаю. Геотуристичне положення країни досить вигідне. Вона розташована у безпосередній близькості як від західноєвропейського, так і східноєвропейського споживчих туристичних ринків, має сприятливі природні й культурно-історичні передумови для розвитку індустрії туризму. Із точки зору ресурсів міжнародного туризму країна багата історичними пам'ятками, насамперед у столиці, курортною зоною озера Балатон, лікувальними бальнеологічними курортами, м'яким кліматом. Будапешт - одне із найкрасивіших міст світу. Дунай ділить його на дві історичні частини: Буду і Пешт. Сполучають береги 7 мостів для автомобільного руху і 2 - для залізничного. Найбільш відомі визначні пам'ятки міста - Будайська фортеця, набережна Дунаю із будівлею Парламенту та проспект Андраші. Квартал Будайської фортеці представлений такими пам'ятками як Музей історії Будапешта, Військово-історичний музей, Музей "Людвіг", Угорська національна галерея. Будапешт також відомий тим, що це - єдина в світі столиця, де в межах міста розташовуються термальні купальні із вільним доступом до мінеральних джерел.
Озеро Балатон - традиційний район пляжно-купального відпочинку міжнародного рівня. Південний берег озера особливо привабливий для сімейного відпочинку. Тут навіть на відстані 200-300 м від берега глибина води не перевищує 1 м. Любителі плавання, зазвичай, відпочивають на північному березі Балатону, де глибини більші. В околицях Балатону діють бальнеологічні курорти, клуби верхової їзди, численні кемпінги надають послуги автотуристам з Австрії, Німеччини й інших країн Європи. Відомими містами-курортами на березі Балатону є Балатонфюред ("мекка для сердечників", Балатондерек, Кестхей. Окрім зручних пляжів, туристам пропонується знайомство з природними пам'ятками і багатою культурною спадщиною міст і їх околиць: Таваш - карстова печера з підземним озером, фортеця Шюмег, Музей Африки, палац Фештетич з цікавою бібліотекою, фортеця Резі. Один із найбільш відомих бальнеологічних курортів Угорщини - Хевіз. Свою популярність він здобув завдяки однойменному найбільшому термальному озеру Європи. Вода, що містить сірку, натрій, магній, кальцій, органічні рештки, допомагає при лікуванні ревматизму, запаленні суглобів, нервових і гінекологічних захворювань, покращує обмін речовин в організмі людини. Навіть взимку температура води в озері не опускається нижче +29о С. РУМУНІЯ Румунія - придунайська, причорноморська і прикарпатська держава на південному сході Європи зі столицею у місті Бухарест. Геотуристичне положення Румунії досить вигідне, насамперед, за рахунок виходу до узбережжя Чорного моря, наявності гірської системи Карпат і близькості до споживчого туристичного ринку. Важливим чинником розвитку туризму є середньовисотні гори Карпати. Вони розташовані всередині країни у вигляді дуги і діляться на три гірські ланцюги: Східні, Південні і Західні Карпати. У всіх зонах Карпат функціонують туристичні центри, які спеціалізуються на зимових видах спорту та літньому відпочинку. Прикладами є Синая, Буштень, Предял, Пояна-Брашов, Борша, Дуреу, Стина-де-Вале, Азуга. У гірських та передгірських районах розташовані численні бальнеологічні курорти: Бейле-Херкулане - один із найдавніших курортів світу, Бейле-Фелікс, Ефорі-Норд, відомий грязьовими ваннами на озері Текиргіол, Бряза, Ринка, Ковасна - "курорт тисячі джерел", Бэйле-Тушнад, Балвантош. У містечку Тиргу Вікна знаходиться найбільший у Європі підземний санаторій, розташований на глибині 130 м у давній соляній шахті. Це - ціле підземне містечко із цілющим мікрокліматом, де є своя православна церква, кіоск із продовольчими товарами і обладнані місця для ігор та відпочинку. До традиційних видів туризму, поширених у Румунських Карпатах, належать гірський велосипедний туризм та спелеотуризм. Широкої популярності набуває екологічний туризм і відвідування заповідників та природних національних парків, найбільш відвідуваними із яких є Чахлеу, Залізні Ворота, Родна, Домоглед - Валя Черней. Гори Румунії багаті на фауну, що перетворило їх на відомий у Європі осередок мисливського туризму. Чорноморське узбережжя Румунії має загальну довжину близько 250 км. Відомі морські курорти Румунії, такі як Мамайя, Ефорія, Мангалія, Текиргіоле, дякуючи пляжам із дрібним, чистим піском і рівному пологому дну, завоювали заслужену популярність. Румунія - країна із багатою і цікавою історією. Бухарест - найбільший культурний та індустріальний центр країни, залишає у туристів двояке враження. Цікавими для туристів є палац Котрочень, Парламент, Королівський палац, караван-сарай Хануллуй-Манук, музеї, серед яких виділяються Національний історичний музей, Етнографічний музей на острові Херестреу. У місті збереглася велика кількість сакральних пам'яток: кафедральний собор Патріархії (XVII ст.), собор Св. Георгія Старого (XIX ст.), монастирі Плумбуїта, Антім, Михай-Воде та ін.
Найбільш романтичним і відвідуваним паломниками містом країни вважаються Ясси. Відомими пам'ятками міста є церкви Трей-Ієрах та Митрополітане, де знаходяться мощі Св. Параскеви, Св. Миколи Чудотворця, монастир Арджеша, палац Іоан-Кузи. На березі Чорного моря лежить Констанца - давньогрецький поліс Томіс, сучасний порт і популярний приморський курорт, де збереглися мозаїки давньоримських часів, пам'ятник Овідію, який свого часу був засланий сюди, Генуезький маяк, мечеть Махмуда. На окрему увагу заслуговує Марамуреш - найбільш гористий і найбагатший на мінеральні води регіон країни. Його туристичною "візиткою" є Чимитирул-Весел у Селинці - єдиний у світі меморіальний комплекс, де смерть і пов'язані з нею обряди, подані у гумористичному ключі. БОЛГАРІЯ
Республіка Болгарія - держава що знаходиться на південному сході Європи у межах Балканського півострова. Геотуристичне положення Болгарії оцінюється як вигідне. Країна омивається Чорним морем, наявні гірські системи і рівнини формують ландшафтне різноманіття. Туристів приваблює, насамперед, Чорноморське узбережжя. Курорт "Сонячний берег" вважається найбільшим і найвідомішим туристичним комплексом Болгарії. Пляжі "Сонячного берега" простягаються на відстань 16 км і складаються із дрібного золотисто-жовтого піску. Море мілке, тому цей курорт є прекрасним місцем для сімейного відпочинку із дітьми. Морський курорт "Золоті піски" знаходиться за 18 км на північ від Варни і розташований на території однойменного Народного парку. Своїй назві курорт зобов'язаний пляжам із ніжнозолотавим дрібнозернистим піском, до яких підступають масиви хвойних лісів. Поєднання моря і лісу створює унікальний лікувальний ефект. Велику частину країни займають гірські хребти Стара Планина, Средна-Гора, Рила. Гірський рельєф створив сприятливі передумо-ви для розвитку гірськолижного туризму. У країні є недорогі популярні гірськолижні курорти, такі як Боровець, Пампорово, Бансько. Знамениті мінеральні джерела гармонійно доповнюють туристичні ресурси країни. У Болгарії нараховується близько 500 джерел мінеральних і термальних вод. Найбільшим бальнеологічним комплексом є "Вонеща вода" поблизу Велико-Тирново. Великою популярністю користуються курорти Хісаря, Санданські, Девін, Банкя. Столиця Болгарії - Софія - цікаве місто з багатою і давньою історією. Туристів у ньому приваблюють храм-пам'ятник Олександра Невського, побудований у пам'ять про звільнення країни від турецького панування, Історичний музей, Ботанічний музей, Національна галерея мистецтв, Боянська церква ХІІІ ст. та інші об'єкти. УКРАЇНА Україна розташована у південно-східній частині Європи. Україна володіє значними природними туристичними ресурсами: сприятливими кліматотерапевтичними умовами, привабливими рівнинними, гірськими й аквальними (морськими та річковими) ландшафтами, багатою флорою і фауною. На їх основі створено національні природні парки, дендропарки, заповідники та заказники. Лікувально-оздоровчі ресурси країни - мінеральні і радонові води, лікувальні грязі, ропа лиманів, бішофіт, озокерит - належать до унікальних у світовому масштабі. Для клімату нашої країни, у цілому сприятливого для господарювання і комфортного для життя людей, притаманна чітка сезонність. Пік туристичної активності припадає на літні місяці. Головний туристичний сезон із комфортним погодно-кліматичним режимом у країні триває близько 100 днів, але пляжно-купальний період, коли температура води перевищує +18° С, дещо менший і складає 60-70 днів. Зимовий туристичний сезон, якому притаманне поєднання мінусових температур і достатньо потужного і тривалого снігового покриву, чітко виражений у Карпатах та на Поліссі і складає близько 45 днів.
На території України знаходиться особлива кліматична область - Південний берег Криму, де від кліматичних ресурсів значною мірою залежить інтенсивність і потужність туристичних потоків. Період із комфортним погодно-кліматичним режимом у межах Південного берегу значно довший, ніж у цілому по країні і складає близько 150 днів. Тривалішою є і пляжно-купальна фаза - 90-95 днів (рис. 2. 17). Саме кліматичні особливості Криму в поєднанні з гірськими ландшафтами та морським узбережжям перетворили півострів на головний рекреаційно-туристичний район України. Важливим ресурсом туристично-рекреаційної діяльності є ліси. Ними вкрито 14 % території України . Найбільші лісові масиви зосереджені в Карпатах, де лісистість досягає 40 %, у Кримських горах, де вона перевищує 30 % та на півночі країни - більше 25 %. На території України виявлено близько 500 джерел мінеральних вод різного рівня мінералізації. Понад 80 джерел мінеральних вод України використовуються для потреб близько 50 курортів, 20 бальнеолікарень, 40 заводів лікувально-столових вод. Найбільш потужні запаси мінеральних вод приурочені до надр Українських Карпат (Трускавець, Свалява, Поляна Квасова, Моршин та ін.), Українського кристалічного щита (Хмільних, Миронівка та ін.), Дніпровсько-Донецької западини (Миргород). На території Україні діє 4 біосферні заповідники загальною площею понад 240 тис. га, що становить 0,4 % території держави, 16 природних заповідників, площа яких складає 0,3 % від загальнодержавної та 29 національних парків, частка яких у площі країни досягає 2 % Культурно-історичні пам'ятки є вагомою складовою туристично-рекреаційного потенціалу України. Туристів приваблюють залишки античних міст Північного Причорномор'я (Ольвія, Херсонес, Пантікапей), мегаліти (Кам'яна Могила на Запоріжжі), архітектура епохи Київської Русі, унікальні культові споруди (Софія Київська, Почаївська і Святогірська лаври, Спаській та Борисо-Глібський собори в Чернігові, собор Святого Юра у Львові та багато інших), замкові, палацові і парково-палацові комплекси (Паланок на Закарпатті, Ластів'яче Гніздо, Бахчисарай, Лівадійський і Воронцовський палаци у Криму, Сокиринці і Качанівка на Чернігівщині), фортифікаційні споруди (Білгород-Дністровська, Судацька, Хотинська, Кам'янець-Подільська фортеці), численні музеї з унікальними експонатами.
ЛАТВІЯ Латвійська Республіка - прибалтійська держава , столиця Латвії - Рига. У Латвії близько 3 000 озер і понад 12 тис. річок, що створює хороші передумови для організації активного відпочинку. Більше 40 % території займають ліси. Столиця країни - головний туристичний центр. У Ризі багато архітектурних ансамблів і пам'ятників: район Старої Риги - Векрига, Домський Собор з одним із найбільших у світі органом, церкви Св. Петра, Св. Якова і Св. Іоанна, Порохова вежа, Шведські ворота, Ратушна площа. У місті велика кількість музеїв: Державна художня галерея, Музей природи, Музей історії Риги і мореплавства, Музей воскових фігур і багато інших. Не менш цікавим є балтійський курорт Юрмала. Місто простягається на 30 км вздовж Ризького затоки. Сосновий ліс і дюни уздовж узбережжя затримують сильний вітер з моря і сприяють формуванню особливого мікроклімату. Курорт Сігулда, який називають "латвійська Швейцарія" - належить до найбільш відвідуваних місць країни. Місто і його найближчі околиці відомі, дякуючи численним атракціям: замок Турайда, Біріні і Кримульдський, садиба князя Кропоткіна, парк скульптур, палац Ігате, руїни Арайшського замку, одна з найкращих бобслейних трас світу, долина річки Гауя, Національний парк "Гауя", парк пригод "Mezakakis" ("Лісова кішка"), печера Гутманя - найбільша в Латвії із джерелом, яке вважається святим.
ЛИТВА На південь від Латвії, на узбережжі Балтійського моря розташована Литовська Республіка. Вільнюс - столиця Литви, найбільше місто республіки, промисловий, культурний і туристичний центр. У Литві нараховується близько 760 річок, понад 2 800 озер, 5 національних і 30 регіональних парків. Ліси займають близько 30 % території. Ліси Литви вважаються екологічно чистими, тому там розташовані відомі курорти і туристичні центри. Організаційним центром туристичної індустрії Литви, у якому сконцентровані значні суспільні і подієві ресурси, є столиця. Вільнюс - надзвичайно красиве місто із бароковою архітектурою. Найбільш цікавим архітектурним ансамблем є Старе місто із вежею Гедимінаса на Замковій горі, Старим і Новим арсеналом, Кафедральною площею із собором, Артилерійським бастіоном, палацом єпископа, Вяркайським і Президентським палацами. І, звичайно, церкви і костели. У жодному іншому місті Східної Європи немає такої кількості храмів на невеликій території. Взагалі ж, Старе місто Вільнюса - одне із найбільших у Європі (займає площу в 360 га), де зосереджено більше тисячі археологічних, історичних, архітектурних і художніх пам'яток ХІІІ-ХVІ ст. Вільнюс також вважається великим виставковим і музейним центром Європи. Незмінною увагою вільнюсців і гостей міста користуються Центр сучасного мистецтва, Національний музей "Арсенале", Музей прикладного мистецтва, Національна і Художня галерея, Музей Геноциду, численні літературні і меморіальні музеї. Литва пропонує як пляжно-купальний відпочинок на узбережжі Балтійського моря, так і лікувально-оздоровчі тури з використанням лісових і бальнеологічних ресурсів у внутрішніх районах країни (рис. 2. 19). Литовським курортам притаманна домашня сімейна атмосфера і неквапний ритм життя, позбавлений метушні та зайвих переживань.
Друскінінкай - бальнеологічний курорт на півдні Литви. Хвойні ліси, багато озер і річок, мінеральні джерела і чистота навколишнього середовища приваблюють сюди курортників цілий рік. Паланга - один із найбільш популярних курортних центрів Литви, розташованих на березі Балтійського моря. Популярність до Паланги як курорту прийшла у XIX ст., коли перші відпочиваючі оцінили гармонійне поєднання моря, сонця, дюн та соснового лісу. Визначною пам'яткою курорту вважається Ботанічний парк Паланги, створений у кращих європейських традиціях паркової архітектури. Пляжі Куршської коси вважаються найкращими на всьому балтійському узбережжі. Смуга чистого піску шириною 25-70 м тягнеться вздовж усього берега. У 2001 р. пляжам у Ніде, а в 2004 р. - в Юодкранте за високу якість було присвоєно "блакитний прапор" Євросоюзу.
ЕСТОНІЯ Естонська Республіка розташована у північно-східній частині Європи, на південному узбережжі Фінської затоки Балтійського моря. Величезне багатство країни - ліси, де водяться лосі, кабани, козулі. Естонії належить більше 1 500 островів, на її території розташовано понад 1 000 озер. Естонія приваблює туристів своїми архітектурними та історичними пам'ятками, унікальними природними заповідниками, відмінними можливостями для оздоровчого та активного відпочинку. В окремих районах країни природа збереглася у первісному вигляді. Долина річок Ахья і Котіорг, височина Хаанья, озера Пюхаярв, Аегвійду, Отепя, заповідники Соома й Ендла - визнані осередки екологічного туризму й активного відпочинку - походів на байдарках, велосипедних і пішохідних турів.
Курорти Естонії особливо привабливі влітку. Це, насамперед, Пярну, Хаапсалу, Курессааре, Тойле і Нарва-Йиесуу розташовані на морському узбережжі, а також приозерні туристичні центри Вярске і Пюхайярве. Пярну - відомий і популярний курорт Прибалтики. Естонці називають його літньою столицею країни. Пярну славиться своїми широкими пляжами, добре прогрітим морем, бульварами, прекрасною архітектурою. Хаапсалу - курортне місто на заході Естонії. Тут найтепліше в Естонії море і лікувальна морська грязь, багате подіями культурне життя. Соснові ліси і свіже морське повітря створили в Нарва-Йиесуу особливий цілющий мікроклімат, а джерела мінеральних вод дозволяють поєднати пляжно-купальний відпочинок із оздоровленням і лікуванням. Таллінн - столиця Естонії, центр економічного та культурного життя країни - належить до найбільш збережених середньовічних міст Європи. Історична частина столиці - Старе місто складається із Вишгорода з численними храмами, фортечними стінами і баштами. Його головними архітектурними атракціями є Домський собор Тоомкірх (ХІІІ ст.) із масивною баштою, старі будинки під червоною черепицею і численними флюгерами, які формують незабутній колорит Таллінна. У місті діють понад 20 музеїв, які пропонують для огляду численні артефакти й унікальні колекції старожитностей і творів мистецтва. Острів Сааремаа - другий за величиною острів у Балтійському морі - вважається найбільш "естонським" регіоном. На острові серед соснових лісів і ялівцевих чагарників збереглися дерев'яні вітряки, середньовічні кам'яні церкви і хутори, де будівлі вкриті соломою. Курессааре - головне місто острова. Нині місто відоме далеко за межами Естонії, дякуючи Єпископському замку - єдиному повністю вцілілому середньовічному замку у країнах Балтії. У його залах розміщується Художня галерея і Сааремааський музей. Туристів на острів також приваблюють можливість дайвінгу, відвідування Війдумяеського і Вілсандійського заповідників та геологічного заказника Каалі з ідеально круглим озером метеоритного походження.
 





















Туристично-рекреаційні райони та центри СХІДНОЇ ЄВРОПИ
Східна Європа багата на ресурси для розвитку рекреаційної галузі й туризму. Найважливішими передумовами цього є гірські курорти Карпат, Криму, Судет, Татр, чудові узбережжя Чорного, Азовського і Балтійського морів, унікальні ландшафти Карелії, Уралу, озера Балатон, озерні ландшафти Білорусі та Польщі, курорти з цілющими водами у Чехії, Угорщині, Литві, Росії, Україні, багаті на історичні та культурні пам’ятки міста.
У Познані (Польща), Сорочинцах (Україна), Нижньому Новгороді (Росія) організують традиційні торгові ярмарки, які є своєрідними етнографічними святами.
Найважливіші центри туризму:
- у Росії (19,8 млн. туристів) – Москва, Санкт-Петербург, міста „Золотого кільця” і міста на Волзі, об’єкти історії та культури: музеї Ермітаж, Третьяковська галерея, Великий театр, Московський Кремль, Петродворець, Пушкін, Павловські, монастирі Сергієва Посаду та інші;
- в Україні (15,6 млн. туристів) – культурна спадщина Києва, Львова, Одеси, Канева (могила Т.Г.Шевченка) тощо;
- у Польщі (14,3 млн. туристів) – Варшава (Старе місто в стилі ренесанс і бароко, давні палаци), Гданськ, Краків (Вавельський замок ХІІІ ст., собор Св. Станіслава (1359), у якому знаходяться гробниці польських королів Тадеуша Костюшко, Адама Міцкевича, Юзефа Пілсудського) та інші;
- в Угорщині – (12,2 млн. туристів) – Будапешт (будинок парламенту, палацовий комплекс із храмом у готичному стилі в Буді) та ін.;
- у Чехії (6 млн. туристів) – Прага (Старе місто ХІІІ ст., Карлів міст з фігурами святих; Градчанський замок, собор Св. Вітта тощо), Брно, Пльзень (готична церква Св. Варфоломія ХІІІ ст., ратуша ХVI ст.) тощо;
- у Словаччині (1,4 млн. туристів) – Братислава (готичний собор ХІ ст., руїни палацу угорських монархів) тощо.
До списку ЮНЕСКО занесено 69 об’єктів:
- у Білорусі (4) – Біловезька Пуща, Мирський замок, Геодезична дуга Струве (6 пунктів), Несвіжський замок;
- в Естонії (2) – історичний центр Таллінна, Геодезична дуга Струве (3 пункти);
- у Латвії (2) – історичний центр Риги, Геодезична дуга Струве (2 пункти);
-  у Литві (4) – історичний центр Вільнюса, Куршська коса, археологічний заповідник Кернаве, Геодезична дуга Струве (3 пункти);
- у Польщі (13) – історичний центр Кракова, соляні шахти в місті Величка, концентраційний табір в Освенцимі, Біловезький національний парк, історичний центр Варшави, стара частина міста Замосць, замок Тевтонського ордену в місті Мальборк, Середньовічне місто Торунь, місто Кальваря-Зебжидовська, церкви в містах Явір й Свидниця, дерев’яні церкви в Південній Малій Польщі, парк Мужаковський в місті Ленкниця, Зал Століття в місті Вроцлав;
- у Європейській частині Росії (14) – історичний центр Санкт-Петербурга, Московський Кремль й Червона площа, історичні пам’ятки Новгорода, историчний ансамбль „Соловецькі озера”, білокамінні пам’ятники Володимира й Суздалі, церква Вознесіння в Коломенському, архітектурний ансамбль Троїте-Сергіївської лаври, Західний Кавказ, історично-архітектурний комплекс „Казанський Кремль”, Ферапонтів монастир, Куршська коса, Новодівичій монастир, історичний центр Ярославля, Геодезична дуга Струве (2 пункти);
- у Словаччині (7) – історичний центр міста Банська Штьявніца, Спишський Град й місто Левоча, село Влколинець, історичний центр міста Бардейов, гірський масив Словацький Карст, букові ліси Карпат, дерев’яні церкви словацьких Карпат;
- в Угорщині (8) – місто Будапешт, село Холлоке, національний парк Аггтелек, бенедиктинський монастир Паннонхалма, національний парк Хортобадь, ранньохристиянський некрополь міста Печ, Озеро Фертьо (Нойзідлерзеє) і його околиці, виноробний регіон Токай;
- в Україні (3) – Софійський собор в Києві, Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова, Геодезична дуга Струве (4 пункти), букові ліси Карпат;
- у Чехії (12) – історичні центри міста Ческі Крумлов, Праги, міста Телч, церква Св. Яна Непомуцкого на Зеленій Горі, історичний центр міста Кутна Гора й кафедральний собор Богоматері в Седлеці, парковий комплекс Ледніце-Валтіце в околицях Бржецлава, сади й замок в місті Кромержиж, село Голєшовіце, замок в Літомишлі, колона Пресвятої Тройці в місті Оломоуц, вілла Тугендгат в місті Брно, єврейський квартал й базиліка Св. Прокопа в місті Тршебіч.
Східноєвропейські країни мають давню історію, пам’ятки якої є подекуди унікальними туристичними об’єктами. Проте туризм у них (крім Чехії та Словаччини) не отримав значного міжнародного розвитку. Це зумовлено як напруженим політичним становищем у деяких районах (південь Росії, Білорусь), так і недостатнім економічним розвитком.




















Туристично-рекреаційні райони та центри ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

У країнах Південно-Східної Європи розвинуті всі сучасні види відпочинку: морський, гірськолижний, спелеотуризм, полювально-спортивний, культурно-пізнавальний тощо. Першою серед країн регіону почала розвивати міжнародний туризм як галузь економіки колишня Югославія. Проте військова обстановка наприкінці 90-х років ХХ ст. перекреслила всі досягнення країни у цій сфері. Після завершення військових дій туристська сфера приносить суттєві прибутки в економіку Хорватії, Чорногорії і Словенії.
Щорічно країни регіону відвідують до 20 млн туристів. Лідирує Хорватія, яку щороку відвідують близько 8 млн туристів. Особливо привабливими є курорти субтропічного узбережжя Адріатики (Албанська Рів’єра) і Чорного моря (болгарські „Золоті піски”, „Албена”, „Сонячний берег”), рекреаційні можливості Карпат і Альп, історичні й культурні пам’ятки Римської епохи і середньовіччя та інші.
У містах Любляні й Пловдіві щороку проводять міжнародні торгові ярмарки.
До списку ЮНЕСКО занесено 36 об’єктів:
- в Албанії (2) – археологічний музей-заповідник Бутринті, історичні центри Берат і Гірокастри;
- у Болгарії (9) – Боянська церква, Мадярський вершник, печерні церкви в Іваново, фракійська гробниця в Казанлиці, стара частина міста Несебр, національний парк Пірін, Рільський монастир, природний заповідник Сребирна, фракійська гробниця в Свештарах.
- у Боснії і Герцеговині (2) – район Старого мосту в історичному центрі міста Мостар, міст Мехмет Паші Соколовича у Вишеграді;
- у Косово (1) – православні монастирі (Високі Дечани, Грачаниця, Перського патріарха, церква Богородиці Левішка);
- у Македонії (1) – місто Охрид;
- у Молдові (1) – об’єкти геодезичної дуги Струве;
- у Румунії (7) – дельта Дунаю, укріплені церкви в поселеннях Трансільванії, монастир в Хорезі, церкви історичної області Молдова, историчний центр міста Сигишоара, церкви історичної області Марамуреш, укріплення даків в горах Орешті;
- Сербії (3) – давнє місто Старі-Рас і монастир Сопочани, монастир Студеніца, палац-галерея Гамзіград;
- у Словенії (1) – Шкоцянські печери;
- у Хорватії (7) – старе місто Дубровника, історичний центр міста Спліт й  палац Діоклетіану, національний парк Плитвіцькі озера, Євфазієва базиліка в місті Пореч, історичний центр міста Трогір, собор святого Якова в Шибенику, Стариградська рівнина на острові Хвар;
- у Чорногорії (2) – природний і культурно-історичний район Котор, національний парк Дурмітор.





















Туристично-рекреаційні райони та центри СХІДНОЇ АЗІЇ
Східна Азія -- східна частина Азії. Площа складає понад 6,640,000 км?. Термін широко вживається в ООН замість європоцентристського словосполучення "Далекий Схід".
Традиційно, до Східної Азії відносять наступні країни - КНР, КНДР, Південну Корею, Японію, Монголію а також Гонконг і Тайвань. Спільним для всіх вищезгаданих регіонів є високий рівень сприйняття класичної китайської культури, поширення ієрогліфічної писемності, спільні для цих країн релігійні практики -- буддизм, конфуціанство, даосизм.
Населення Східної Азії нараховує понад 1,6 -- 2 мільярди чоловік, що становить близько 40 % мешканців Азії і чверть населення світу. Найбільше число зайнятого населення в туристичній сфері спостерігається в країнах Східної Азії (Корея, Японія, Китай) - 74819 тис.чол.
Країни цього регіону стали значними рекреаційно-туристичними центрами, здебільшого, зовсім нещодавно, у 1980-і роки. Це, як правило, нові індустріальні країни, в яких у 1980-і рр. відбувалося стрімке економічне зростання: Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Таїланд, Індонезія і Тайвань. Розвиток туризму був щільно пов'язаний з експортом товарів та послуг цими країнами. Експорт товарів сприяв збільшенню ділових подорожей до цих країн, а бізнес-туризм, у свою чергу, стимулював розвиток готельного бізнесу та індустрії розваг, одним словом - в'їзного туризму.
1996р. Східну Азію та Тихоокеанський регіон відвідали понад 90 млн. туристів. За період з 1980 р. по 1996 р. кількість прибутих зросла більше, ніж у чотири рази. 78% рекреаційно-туристичних потоків у регіоні в першій половині 90-х рр. складали представники країн цього ж регіону, найбільше з них було японців - близько 15% від загального попиту на туристичні послуги в Східній Азії та Тихоокеанському регіоні. Така велика частка японців пояснюється не лише заможністю мешканців Японії, але й дією спеціальної програми японського уряду, за якою стимулювалося проведення канікул та відпусток японцями за кордоном. Наступними за кількістю тих, хто від'їжджав з цих країн для відпочинку та лікування в межах регіону, були Сінгапур (9% усіх туристів в регіоні) і Тайвань (близько 7%). З інших основних регіонів світу найбільшу кількість туристів до Східної Азії та Тихоокеанського регіону постачали Європа і Америка (у приблизно рівних кількостях).
Основними чинниками формування рекреаційно-туристичних потоків до Східної Азії були: екзотична тропічна природа, велика кількість унікальних природних об'єктів; привабливість ділових поїздок в ці країни; розвинутість розважального туризму, індустрії розваг (японська індустрія розваг посідала друге місце у світі після США); першокласний шопінг-туризм пропонували Гонконг і Сінгапур.
Найбільшим туристоутворюючим ринком для Східної Азії була і є Європа. З окремих країн найбільшу кількість прибуттів до Східної Азії забезпечувала Великобританія. 34 % туристів до країн Східної Азії прибували в середині 1990-х рр. з США. 28 % складав внутрішньорегіональний туризм. Регіональними лідерами з прийому іноземних гостей були Індія та Пакистан (дві третини прибуттів до Східної Азії). В цих країнах добре розвивався пізнавальний туризм. Шрі-Ланка, Мальдівська Республіка та деякі інші країни успішно спеціалізувалися на пляжному туризмі. Значно розвинулося надання послуг любителям гірськолижного спорту в Непалі, не кажучи про використання пізнавального туризму в цій країні, пов'язане з модою на буддизм у країнах Європи та Північної Америки. Як і в Африканському регіоні, у Східній Азії гальмували розвиток туризму недостатня розвинутість рекреаційно-туристичної інфраструктури, слабка транспортна система.
Не на високому рівні знаходиться рекреаційний комплекс у державах Азії. Тут є унікальні пам'ятки стародавніх культур, історичні заповідники, найбагатші природні ландшафти. Але для успішного опанування їх рекреантами у багатьох країнах немає достатньої матеріально-технічної бази. Виняток становить лише Японія, де організація та культура рекреаційного комплексу -- кращі у світі.

















туристично-рекреаційні райони та центри південно-західної азії
До складу регіону входять 19 країн: Азербайджан, Афганістан, Бахрейн, Вірменія, Грузія, Ємен, Ізраїль, Ірак, Іран, Йорданія, Катар, Кіпр, Кувейт, Ліван, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Туреччина. На них припадає до 17 % території Азії та майже половина її держав. Займає він півострів Мала Азія, Вірменське та Іранське нагір'я , частково Великий та малий Кавказ, Месопотамію, Палестину, Аравійський півострів і острів Кіпр.
Країни регіону мають давню історію і такі особливості:
· розташування на стику трьох частин світу: Азії, Європи й Африки, межування з країнами регіонів Південна та Південно-Східна Європа, Північна Африка, Північна та Центральна і Південна Азія;
· більша частина території регіону омивається морями: Середземним, Чорним, Червоним і Каспійським морем-озером, а також Перською затокою Аравійського моря. За доступністю суші з моря регіон поступається тільки Європі;
· наявність найдавніших центрів цивілізації, де ще 10 тис. років тому існували землеробство і скотарство, 6 тис. років тому – іригація і приблизно тоді ж зародилася металургія (виплавка міді). На території регіону виникли найдавніші рабовласницькі державні утворення: Давньовавилонське царство у Месопотамії, Елам у Західному Ірані, Хетська держава в Малій Азії, фінікійські міста -держави у Леванті, Маїн та Саба у південно-західній частині Аравії, Урарту на Вірменському нагір'ї, де розвивалися художні ремесла, література, наука. Створений фінікійцями алфавіт започаткував писемність багатьох народів, у тому числі європейських;
· давні традиції політичної інтеграції країн регіону. Протягом сторіч вони входили до складу могутніх державних утворень (арабські халіфати, Османська імперія). Дотепер живі ідеї єдиної арабської держави;
· належність більшості країн до ядра ісламського світу. Іслам виник тут на початку VII ст. У західній частині сучасної Саудівської Аравії і поширився насамперед у країнах регіону. Нині головні центри, найбільші святині ісламу розташовані саме тут. Крім ісламу, регіон є батьківщиною християнства та іудаїзму;
· політична напруженість у регіоні, який є найбільшим світовим імпортером зброї. За кількістю національних конфліктів і осередків напруженості він не має собі рівних у світі. Вже півстоліття триває конфлікт між євреями Ізраїлю та арабами Палестини. Невирішеною залишається курдська проблема. Греко-турецькі суперечки розділили на двоє Кіпр. “Гарячими точками” залишаються Ліван і Афганістан.
Усередині регіону виділяють декілька субрегіонів: Близький Схід, Середній Схід, Закавказзя, Середземноморське узбережжя Азії (Сирія, Ліван).
Природні умови.Різноманітними є природні ландшафти Південно-Західної Азії, де переважають випалені сонцем пустелі, напівпустелі та гірські системи.
Для регіону характерна значна гористість альпійського віку, висока сейсмічність, свідченням чого є землетруси у Вірменії, Туреччині, Ірані тощо. Найбільші гірські системи регіону – Кавказькі гори, Іранське (найбільше у світі за площею 2,7 млн км2) й Анатолійське нагір'я. Вершини деяких із них досягають понад 5000 м висоти (Ельбрус – 5642 м, Дихтау – 5203 м, Казбек – 5033 м). Загальна площа льодовиків Великого Кавказу – 1426 км2.
Найбільша низовина регіону – Месопотамська, що розташована у долинах річок Тигр та Євфрат і є одним із великих зрошуваних оазисів світу.
Регіон розташований у субтропічному і тропічному поясах. Клімат дуже жаркий і сухий. У центрі й на півдні Аравійського півострова температури сягають +55 С. Лише на узбережжях Чорного і Середземного морів розташована зона твердолистяних лісів, а в Туреччині, Грузії, Азербайджані та Ірані є невеличкі ділянки вологих субтропіків.
Гідромережа порівняно густа у горах, дуже розріджена на рівнинах. На озера багаті переважно гірські території Кавказу, Малоазіатського нагір'я, де розташовані тектонічні озера Севан, Ріца (перебуває під охороною, а також національний парк навколо нього), Ван, Туз, Урмія. Особливо виділяється Мертве море (безстічне озеро) – найсолоніше водоймище суходолу на земній кулі.
У регіоні зосереджені одні з найбільших пустель світу: Руб-ель-Халі, Великий і Малий Нефуд, Сирійська пустеля, Деште-Лут, Деште-Кевір. Усі пустелі вкриті величезними барханами.
Природні ресурси.Регіон багатий на мінеральні ресурси. Головне багатство - нафта і газ. Запаси нафти складають 60% світових, газу – 30%. Регіон багатий на інші корисні копалини, що використовуються переважно для місцевих потреб: фосфорити, мідь, золото, сірка, кам'яна сіль, калійна сіль, хром, горючі сланці.
Водні ресурси дуже обмежені. Традиційна східна культура виробила чисельні прийоми раціонального водоспоживання. Близький Схід – батьківщина іригації й більшості гігієнічних навичок, засвоєних від арабів європейцями. Через гостру нестачу прісної води у країнах Аравійського півострова налагоджене опріснення морських вод (до 30 заводів в ОАЕ, Саудівській Аравії, Кувейті). Світовою популярністю користуються теплі мінеральні джерела Памуккале в Туреччині, мінеральні води Грузії (Боржомі, Цхалтубо).
Регіон бідний на лісові ресурси. Середня лісистість – 9%. У деяких країнах цілком відсутня лісова рослинність (Бахрейн, Кувейт, Йорданія, Афганістан, ОАЕ). Багата гірська флора характерна для Грузії (40% території), Кіпру (30%), Туреччини (26%), Ірану (10%).
Рекреація і туризм.Країни мають сприятливі передумови для розвитку рекреаційної галузі економіки. У більшості з них є унікальні природні передумови – гірські ландшафти, цілющі джерела, курорти узбережжя Чорного, Середземного й Червоного морів; історичні та культурні пам'ятки трьохтисячолітньої історії (археологічні розкопки, печерні буддійські монастирі в Афганістані, релігійні пам'ятки – мінарети, мечеті, мавзолеї середньовіччя). Цікаві для туристів екзотичний спосіб життя в оазисах, горах, а також сучасна екзотика багатих “золотих князівств” Перської затоки.
Основні центри туризму: Єреван (сховище давніх рукописів Матенадаран), Ечміадзін у Вірменії; прибережна чорноморська смуга Гагра – Сухумі – Поті – Батумі в Грузії; Єрусалим, Хайфа в Ізраїлі; Егейське і Середземне узбережжя Туреччини, Стамбул, Ізмір, Анталія, руїни Трої, Ефеса і Мілета.
Регіон – найбільший у світі центр паломництва.
 













туристично-рекреаційні райони та центри ПІВДЕННОЇ АЗІЇ
Південна Азія.До регіону належать 7 країн: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдівська Республіка, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка. За територією він майже дорівнює Західній Європі, а за кількістю населення вдічі переважає її. Країни Південної Азії омиваються водами Індійського океану, зокрема Аравійським морем на заході, Бенгальською затокою та Андаманським морем на сході. Дві країни розташовані на островах: Мальдівська Республіка та Шрі-Ланка.
До Другої світової війни всі країни перебували під владою Великої Британії й становили одну колонію під назвою „Імперія Індії”.
Сухопутні кордони мають гірське обрамлення. Ця особливість зумовлює географічне відокремлення регіону, але не повністю, оскільки через гірські перевали прокладені транспортні шляхи.
Найрозвинутіша держава регіону – Індія, яка є однією з колисок людської цивілізації. Її населення першим у світі навчилося вирощувати рис, бавовник, цукрову тростину, почало розводити домашню птицю. Індійська культура подарувала світу шахи і десяткову систему числення. Досягнення давньої й середньовічної Індії в галузі науки, літератури і мистетства, різноманітні релігійно-філософські системи вплинули на розвиток багатьох цивілізацій Сходу, стали невід”ємною складової світової культури.
Сучасне політико-географічне положення регіону є досить нестабі
· <\„
·
·
·эльним через суперечки між Індією та Пакистаном щодо належності території Кашміру. Становище ускладнюється ще тим, що обидві держави, змагаючись у військовій могутності, інтенсивно виготовлюють ядерну зброю, що не може не турбувати світове співтовариство.
Природні умови і ресурси. Країни мають унікальні й різноманітні ландшафти: східчасті лавові плато, великі плоскі низовини і найкращі у світі гори й нагір’я, тропічні пустелі, перезволожені дельти річок, безмежні простори орних земель.
На півночі регіону розташована Індо-Ганська низовина та найвища гірська система - Гімалаї, протяжність яких 2500 км, а ширина до 500 км. У межах регіону знаходяться 12 піків заввишки понад 8000 м, серед яких найвищим є Джомолунгма (Еверест, 8848 м). Гімалаї протягом року вкриті снігами і льодовиками. Північний захід регіону обрамовує грандіозна гірська система Каракорум, у межах якої розташована 2-га вершина світу – г. Чогорі (8611 м). Район Гімалаїв і території навколо них високосейсмічні: тут частими є землетруси катострофічної сили.
Регіон має дуже жаркий клімат, близький до екваториального на півдні, гірський субтропічний на півночі. Зміна сезонів визначається мусонами. Потужна стіна Гімалаїв не пропускає у країни регіону холодні вітри з розташованої на півночі Внутрішньої Азії. Тому зима тут тепла, а Індія і Пакистан є одними із найбільш жарких країн світу. На території регіону знаходиться найвологіше місце у світі – м. Черрапунджі, де опадів випадає до 12000 мм щорічно, а на заході регіону – пустеля Тар, де опадів не буває роками.
До річкової системи належать великі ріки – Інд і Ганг, Брамапутра, Біас, Джамна, Гогра, Коси. Регіон багатий на підземні води.
Природні ресурси.Надра регіону містять потужні мінеральні ресурси: унікальні запаси камяного вугілля, бурого вугілля, урану й торію, залізних, марганцевих, хромових руд, бокситів. Також видобувають багато нерудної сировини: графіту, кухонної солі, магнезіту, алмазів, багатьох дорогоцінних каменів. Але головні паливні корисні копалини – нафта й газ – тут у дефіциті.
Численні ріки багаті на гідроресурси, високий і їхній іригаційний потенціал, але освоєння рік ускладнено нестійкісю їх режиму. До 4/5 стоку дають паводкові води: у регіоні щорічно відбуваються руйнівні повені. Особливо страждає від цього Бангладеш, який буавє затопленим на 80%.
Багатством регіону є різноманітні ліси. Найбільше лісів у Бутані (70%), найменше – у Пакистані (2%). Індія є важливим постачальником на світовий ринок дуже цінної тропічної деревини. Проте останніми роками внаслідок інтенсивного вирубування площі лісів значно скоротилися.
Південна Азія є одним з екологічно небезпечних регіонів світу. Тут поширені різні види антропогенних ландшафтів – від вторинних лісів до саван. Тривале видобування лісів призвело до утворення пустель (Тхая в Пакестані, Тар в Індії). Важливою проблемою регіону є також водозабезпечення людей й господарства. Більшість населення використовує забруднену воду, а великі території страждають від її нестачі. Наслідками нерацфіональної господарської діяльності є швидка ерозія грунтів, вторинне засолення їх при зрошуванні, заболочення, збільшення площі піщаних пустель. Усе це актуалізувало проблему охорони природи у всіх її аспектах.
Населення.Південна Азія – один з найбільш перенаселених регіонів світу. В Індії – другій за чисельністю населення держав світу – мешкає понад 1 млрд жителів. Густота населення складає 200 осіб/км2, а у дельтах річок до 500, у деяких районах Бангладеш – до 1000 осіб/км2.
Для країн регіону характерні високі темпи приросту населення – 3% на рік. Високий рівень народжуваності зумовлений історичними, етнічними та релігійними традиціями.
Демографічна ситуація зумовлює глобальні проблеми – продовольчу (хронічне недоїдання населення у Бангладеш та Індії), неписьменності (до 50% населення неписьменне через бідність країн).
Строкатість національного складу і релігійності, нерозвязані полвтичні й териториальні суперечки зумовили постійні міжетнічні й міжрегіональні конфлікти:
- у 1947 р. через поділ Індії на 2 частини ( індуську Індію та мусульманський Пакистан) розпочалося перенаселення народів;
- конфліктна мовна ситуація в Індії;
- воєнні конфлікти у Шрі-Ланка між двома основними етносами.
Переважна частина населення зайнята у сільському господарстві (до 70%).
Рекреація.Істотним джерелом валютних надходжень у деяких країнах є іноземний туризм. Щорічно регіон відвідує понад 2 млн туристів, яких приваблюють гірські ландшафти Гімалаїв, Карокума, тропічні пустелі, савани вологі ліси, чудові морські узбережжя Індії та Мальдивів, а також істричні й культурні реліквії й екзотика місцевого способу життя: культурні скарбниці ламаївських монастирів, індуїзм і йога, індуїстська і могольська архітектура, монументи буддистів, сикхів, фестивалі, релігійні свята.
 



















ПІВДЕННО-СХІДНОАЗІЙСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
В'єтнам - Індонезія - Камбоджа - Лаос - М'янма - Сінгапур - Таїланд - Філіппіни ІНДОНЕЗІЯ Республіка Індонезія (столиця - Джакарта), площа якої складає 1,9 млн км2, займає значну частину найбільшого у світі Зондського архіпелагу. До переліку великих островів, які вона займає повністю чи частково, належать Суматра, Ява, Калімантан, Сулавесі. Індонезія розташована в безпосередній близькості до двох внутрішньорегіональних туристичних споживчих ринків - японського та австралійського і значно віддалена від європейського та північноамериканського. При цьому головні споживачі індонезійського туристичного продукту знаходяться саме у двох останніх регіонах.  Країна знаходиться між Азією й Австралією у зоні впливу волого-го тропічного клімату і володіє надзвичайним різноманіттям уніка-льних природних туристичних ресурсів: тропічні й екваторіальні ліси з неймовірним біорізноманіттям, які стали основою розвитку екологічного туризму; морське узбережжя, придатне для пляжно-купального відпочинку (пляжно-купальний сезон триває цілий рік, при цьому пересічна температура води не опускається нижче +27о С - рис. 2. 27); вулкани.
На особливу увагу заслуговує тваринний світ країни. На індонезійських островах уживаються ссавці Азії, сумчасті Австралії і власні ендеміки: орангутанг, тигр, леопард, носоріг, слон, дюгонь, аноа, кенгуру, проєхидна, бабірусса, тапір, ведмідь, гавіал. Пташине царство представлене понад 600 унікальними видами птахів, серед яких шестиперий "райський птах" Берлепша, малео, казуар, птах-носоріг, вінценосний голуб. Природне розмаїття доповнюється культурним і соціальним. Індонезія - неповторний культурний світ, який утворився шляхом взаємодії чотирьох світових релігій: християнства, ісламу, буддизму й індуїзму. 250-300 етнічних груп, об'єднаних в одну державу із населенням понад 240 млн осіб, живуть більше ніж на 17 тис. островів, мають власні мови чи діалекти. На одному острові живуть переважно мусульмани (Ява), на іншому - індуси (Балі), на третьому - християни (північ Сулавесі). Розвиток масового міжнародного туризму сприймається в індонезійському суспільстві неоднозначно. Особливо це стосується залучення сакральних пам'яток до туристичного використання, яке супроводжується суперечками, скандалами і навіть терористичними актами. Найбільше нарікань викликають західні туристи, які мало знайомі із буддійською чи індуїстською культурою окремих районів країни й інколи ображають своєю поведінкою релігійні почуття аборигенів. Острів Балі користується найбільшою популярністю серед туристів. Тут розташовані численні сучасні готелі, у розпорядженні яких знаходяться чудові пляжі. На острові відкриті для відвідування давні храми індуїстів, Парк птахів, Парк рептилій.  На острові Ява зберігся найбільший у світі буддійський храмовий комплекс VІІІ ст. - Боробудур - місце паломництва і масового туризму. Це - монументальна будова, заввишки 35 м. У нижній частині він складається з галерей, що утворюють шестиступінчасту квадратну в плані піраміду. На трьох верхніх круглих терасах, навколо великої центральної ступи (дагоби), розміщені 72 маленькі ступи. Сходи посередині кожного боку піраміди ведуть на вершину. Мури нижніх терас прикрашені різьбленими реалістичними, високохудожніми барельєфами на теми буддійських легенд.  Неподалік Боробудура розташований царський палац Рату Боко і комплекс буддійських та індуїстських храмів Прамбанан. Між унікальних споруд найбільшою популярністю серед туристів користується храм Лара Джонгранг, зведений на честь бога Шиви.  Суматра - "рай" для любителів природи й екологічного туризму. На них чекають екваторіальні ліси, вулкани, водоспади, гарячі сірководневі джерела, спеції, які ростуть прямо над головою. Тут розташовано ряд національних парків та заповідників. Широко відомий парк відпочинку Ганнінг. Туристів сюди приваблює можливість здійснення трекінгу гірськими лісами, а також відвідування центру реабілітації орангутангів. Популярною туристичною дестинацією Індонезії є національний парк Комодо, який розкинувся у центрі архіпелагу на 603 км2 суходолу і 1 214 км2 морських вод. Парк включає три головні острови - Комодо, Рінка, Падар і численні дрібні острівки.  У туристів, які відвідують Індонезію, великим попитом користується продукція народних промислів: срібні, керамічні та плетені вироби, предмети художнього різьблення по кістці, сувеніри з дерева і пір'я. *** ТАЇЛАНД Сіам - така історична назва сьогоднішнього Таїланду - кілька десятків років у світі асоціюється з туризмом, тайським боксом і тайським масажем.  Королівство Таїланд - конституційна монархія із 1932 р. Країна розташована на півострові Індокитай і займає площу 514 тис. км2. Загальна кількість населення складає 66 млн осіб. Протяжність території країни із півночі на південь досягає 1 500 км, із заходу на схід - 800 км. Більше половини території займають низовинні рівнини, на півночі і заході здіймаються ланцюги гір. Прибережна територія відома чудовими піщаними пляжами. Клімат Таїланду доволі різноманітний, але переважають два його типи - тропічний саван і тропічний мусонний клімат. Для центральної частини країни характерні три сезони: спекотний з березня до травня - денна пересічна температура складає +32-34о С; дощовий і спекотний з червня до жовтня і прохолодний з листопада до лютого, коли денна температура знижується до +30о С, що унаочнює кліматична діаграма Бангкоку (рис. 2. 28). Тому найкращий період для відпочинку в Таїланді - кінець листопада - березень.
На узбережжя країни час від часу накочуються цунамі - велетенські хвилі, які виникають під час землетрусів і завдають значних збитків курортній інфраструктурі. Загроза цунамі є стримуючим фактором для поїздок потенційних туристів. На території країни створено 5 національних природних парків, загальною площею близько 8 тис. км2, ряд природних заповідників, які стали основою розвитку екологічного туризму. До складу більшості природоохоронних об'єктів включені унікальні природні атракції: водоспад Ераван, гора Дой-Інтанон, місця поселень слонів тощо. Велике значення у житті тайців мають річки Меконг, Менам, Салуїн. Вони є і головними "коридорами" туристичного освоєння внутрішніх районів країни, насамперед, для потреб екологічного туризму. Живлення у річок дощове, тому повені влітку і на початку осені - звичне явище. Таїланд - безумовний лідер серед країн Південно-Східної Азії за відвідуваністю. Туристичну славу країні принесли відмінні морські курорти: Ча-Ам, Хуа-Хин, Паттайя, Пхукет та інші (рис. 2. 29).
Королівство відоме надзвичайно цікавими для туристів культурно-історичними і подієвими ресурсами, стравами тайської кухні, плаваючими базарами й іншою "екзотикою". Тисячі буддійських храмів і монастирів, палаци і пагоди формують неповторне тло, на фоні якого проходить відпочинок. Найбільш вражаючим є Бангкок. Його "візитівка" - Великий Королівський палац - архітектурний комплекс, який включає ряд унікальних об'єктів. Вражають уяву відомі на увесь світ фігури Будди, одна з яких вилита із золота (вага статуї - 5,5 т), а друга висічена з цілісного шматка нефриту. Зберігаються вони у храмах Золотого та Смарагдового Будди відповідно. По-своєму цікаві численні канали, які підтримують діловий ритм столиці, парк Лумпіні із дельфінарієм і аквапарком, Музей науки - один із кращих у південно-східній Азії, нічні базари, на яких задешево можна придбати продукцію найвідоміших торговельних брендів. Туристам, яким набридло використовувати лише "пісок, сонце і воду", обов'язково покажуть крокодилячу ферму в Самутпракарне, парк Муанг-Боран, де у мініатюрі відтворена територія королівства зі всіма визначними пам'ятками, найбільшу у світі статую Будди (висота - 127 м), розташовану поблизу міста Накхонпатхом, історичний парк на території Аюттхая - давньої столиці Сіаму - з унікальними храмами і палацами, занесеними до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Окремої уваги заслуговують яскраві видовища, які приваблюють до Таїланду тисячі туристів. Відомими далеко за межами країн Південно-Східної Азії стали тайський бокс, півнячі бої, змагання бійцівських рибок, слонячі поєдинки, паради трансвеститів, буддійські свята. Не менше вражень, ніж від пляжів, буддійських храмів і різноманітних видовищ залишає тайська кухня. Вона була практично не відома європейцям майже до середини ХХ ст. Характерною рисою тайської гастрономії є поєднання у стравах п'яти смаків: солодкого, за рахунок кокосового молока, цукрової тростини, спілого ананаса і цукрової пальми; кислого, за рахунок лимону, лайму, лимонного сорго, неспілих манго й ананаса, оцту; гіркого, за рахунок свіжих трав і гіркого огірка; солоного, за рахунок рибного соусу; гострого, за рахунок свіжого чи висушеного перцю чілі.  Тайським стравам притаманні три компоненти, присутні практично завжди - рис, соус карі і кокосове молоко. Рис - національна страва. Він може бути і головною стравою, і гарніром, і десертом. Переважають два способи його приготування з використанням різних сортів рису - розсипчастий і клейкий. Туристам пропонують менш екзотичний обсмажений рис у поєднанні з рибою, крабами, яйцями і овочами. Основою приготування соусу карі є перець чілі, який використовується у супах, салатах. Кокосове молоко заміняє звичне для європейця коров'яче молоко і широко застосовується для тушкування та варіння, при приготуванні м'ясних і рибних страв.  На обід туристу-європейцю запропонують на вибір гостро-кислі супи з креветками і грибами або з кокосового молока з курицею. Другою стравою буде рис із свининою або м'ясом птиці, густо здобрений гострим соусом. Тайці не відчувають особливої пристрасті до солодкого, тому на десерт буде запропоновано суміш із яєць, клейкого рису, кокосів або фруктове асорті, де крім звичних бананів, апельсинів, ананасів можна побачити і скуштувати папайю, тамаринд, лічі, тангерин, рамбутан, помело, лангсат, ююбу, дур'ян. Запивати все слід холодною водою або чаєм. Алкогольні напої не сумісні з гострою їжею, тому до столу не подаються. Взагалі ж, тайці віддають перевагу пиву. Туристам слід бути обережними. Гостра тайська кухня може викликати алергію, жар, печію, проблеми зі шлунком, тому захоплюватися екзотичними стравами і фруктами не варто. На всіх курортах працюють ресторани з європейською, арабською, мексиканською кухнею.  *** СІНГАПУР Визнаним центром міжнародного туризму стала невелика острівна Республіка Сінгапур (площа - 697 км2) - держава-місто, великий фінансовий, промисловий і транспортний центр у Південно-Східній Азії. Острів вважається одним із найбільш відвідуваних місць світу - щороку сюди приїздить у 2 рази більше туристів, ніж корінних мешканців, яких нараховується близько 4,7 млн.  Сінгапур приваблює своєю незвичністю. На невеликій території поєднуються старі колоніальні квартали й ультрасучасні хмародряпи, храми різних релігій і розважальні заклади, один із найбільших портово-промислових комплексів світу з сотнями танкерів на рейді і курорт із пляжами з білосніжного піску, гамірні, стерильно чисті торговельні вулиці і ділянки майже незайманих лісів. Місто багате на природні та культурно-історичні пам'ятки, видовища і техногенні атракції. Сінгапурський зоопарк, парк птахів, парк орхідей, парк метеликів, океанарій, етнічні квартали (ЧайнаТаун, маленька Індія), вечірнє шоу фонтанів (музичні фонтани Сентози вважаються найбільшою у світі спорудою такого характеру), фонтан багатства, статуя Мерліона (міфічний напівлев-напівриба - символ Сінгапура), штучний острів Семаку, який повністю створений із сміття, тематичний парк розваг Universal Studios Singapore, найвище на планеті оглядове колесо Singapore Flyer (165 м), набережна Клар-Кі, нічні прогулянки й екскурсії - ось ті об'єкти і видовища, які зазвичай відвідують туристи.  Острів Сентоза, що входить до складу Сінгапуру, - головний курортний центр, який приваблює туристів 3,5 км пляжів, гольфовими полями, сучасною готельною інфраструктурою. *** МАЛАЙЗІЯ Малайзія - держава в Південно-Східній Азії, яка складається із двох частин, розділених Південно-Китайським морем. Західна складова країни - Малайя - розташована на півдні півострова Малакка, а східна - Сабах і Саравак - на півночі острова Калімантан (Борнео). Площа Малайзії складає 329,8 тис. км2. Загальна кількість населення - 25,7 млн осіб. Із 2005 р. столиця країни Куала-Лумпур поступово передає столичні функції новому спеціально збудованому місту Путраджайа. Обидві частини країни переважно гористі. Територія Малайзії розташована у зоні екваторіального, спекотного і дуже вологого клімату. Пересічні денні температури протягом року тримаються на рівні +31-33о С, сезон дощів триває із березня до травня і з вересня до листопада, що підтверджує кліматична діаграма Куала-Лумпуру (рис. 2. 30). Найбільш прийнятний для європейців час відвідування країни - зимові місяці і початок літа.
Протягом останніх років у країні проводиться політика стимулювання міжнародного туризму як перспективної галузі міжнародної спеціалізації господарства. Це має об'єктивні підстави. Малайзія відрізняється від інших країн регіону унікальною комбінацією природних екзотичних ресурсів, давньою цивілізацією, яка поєднує елементи місцевої, індійської, китайської, європейської та японської культур і вищим рівнем соціально-економічного розвитку.  Малайя - регіон активного розвитку традиційного пляжно-купального відпочинку і пізнавального туризму на основі ресурсів моря, сонця і "старого каміння". Острови Пенанг і Лангкави - належать до головних курортів країни (рис. 2. 31).
Розвиток туристичної індустрії на о. Борнео (штати Сабах і Саравак) більшою мірою орієнтується на використання надзвичайно багатих лісових і ландшафтних ресурсів. Головними туристичними принадами острова є Національний парк Гунунг Мулу з найдовшими у світі вапняковими печерами, заповідник орангутангів у Сепилоці, Морський заповідник острова Лабуан з численними місцями для дайвінгу і сноркелінгу, національні парки Абдул-Рахман, Бако і Кінабалу з унікальними екологічними стежками, прокладеними серед первісних джунглів, карстовими печерами, відслоненнями гірських порід тощо. Багато районів Малайзії мають свої неповторні природні і культурні особливості, які щороку приваблюють все більшу кількість туристів (табл. 2. 13). Табл. 2. 13. Туристичні об'єкти і ресурси Малайзії
Штат/федеральна територія
Головні туристичні об’єкти і ресурси

Кедах
"Рисова чаша Малайзії"; численні археологічні пам’ятки; приморський курорт Лангкави;

Перак
"Срібний штат"; унікальні печерні храмові комплекси; приморські курорти Ламут, Пангкор, Пангкор Лаут;

Селангор
Один з головних індустріальних осередків; приморські курорти Моріб, Баган Лаланг, а також на островах Карей, Кетам, Індах і Ангса;

Негери -Сембілан
Приморські курорти у 50-кілометровій смузі в районі порту Діксон;

Малакка
Численні історичні пам'ятки – індуїстські храми, мечеті, мавзолеї, церкви; приморські курорти: Танджунг Бідара, Танджунг Клінг; крокодиляча ферма; музей-заповідник "Палац султана"; гірський курорт Гентінг Хайлендс; аквапарк Сануей-Лагун;

Джохор
Національні парки; палац султана; парк розваг Форест Сіті; парк орхідей;

Пенанг
"Перлина Сходу", один із відомих приморських курортів країни; ботанічний сад; храм змій; храм Кек Лок Сі; ферма метеликів; сад тропічних прянощів; сад орхідей і гібіскусів; Пенангський національний парк;

Келантан
Будівля банку "Морський окунь"; Королівський палац; Музей ремесел і Крафт Віллідж (ремісничі поселення, які спеціалізуються на виробництві батику, сувенірної продукції з срібла, дерева); міні-зоопарк; пляжі;

Перак
Королівське місто Перак з мечетями і палацом султана; Замок Келлі; пляжі і курорти острова Панґкор;

Сабах
Меморіал другої Світової війни Кундасанґ; культурологічне село Монсоп'яд (мисливці за головами); Галерея Борнео; ремісниче поселення Суманґкап (в-во гонгів); пляжі; коралові рифи; джунглі; карстові печери; національні парки;

Саравак
Палац "білих раджів" Астана; англіканський і католицький собори; коралові рифи; джунглі і мангрові зарості; пляжі; національні парки;

Паханг
Приморський курорт Тіоман; національні парки (Рейнфорест) і заповідники; коралові рифи; озера Тасік Бера і Рамсарське; олов'яні копальні;

Тренгану
Високогірне озеро Кунуїр; водоспад Сінайа; виробництво сувенірної продукції – батику; приморський курорт Реданг;

Куала-Лумпур
Зоопарк; Палац султана; Масджид Негара – національна мечеть; парки орхідей, птахів, метеликів; Чайна Таун; карстові печери; численні музеї;

Путраджайа
Ботанічний сад; мечеть і міст Путра; Монумент Тисячоліття.

Малайзія є визнаним центром релігійного туризму. Мусульманські, індуїстські, буддистські сакральні святині приваблюють тисячі прочан і туристів. До переліку найбільш відомих святилищ належать печери Бату з храмовим комплексом, які знаходяться приблизно за 30 км від Куала-Лумпуру. Щороку, наприкінці січня - на початку лютого, тут проходить релігійне свято, що збирає численних паломників із країн регіону.  *** БРУНЕЙ На північно-західному узбережжі острова Борнео розташована Держава Бруней-Даруссалам площею 5,8 тис. км2, яку населяє майже 400 тис. жителів. Економічне благополуччя країни базується на видобутку і продажі нафти. Більшість туристів приїздить до Брунею з метою знайомства з історією і культурою ісламського світу, традицій якого свято дотримуються місцеві жителі.  У столиці султанату місті Бандар-Сері-Бегаван, єдиному великому місті країни, знаходиться одна із найбільших сакральних споруд Азії - мечеть Омар-Алі-Сайфуддін і найбільший у світі житловий палац, який належить султану. Він нараховує 1 778 кімнат, 18 ліфтів, 44 сходи, 51 тис. світильників. Для оздоблення будівлі мармур привезли з Італії, граніт із Китаю, люстри замовлялися у Великій Британії. У межах палацового комплексу розміщена найбільша у світі приватна колекція автомобілів, більшість з яких існують у єдиному екземплярі, оскільки виконані на замовлення султана. У колекції лише роллс-ройсів нараховується більше 150. Палац відкритий для відвідування туристами у кінці Рамадану. Незважаючи на невелику територію, у країні є національні парки та заповідники з пишною екваторіальною флорою й унікальною фауною. Узбережжя багате зручними пляжами, які здебільшого використовуються для організації пікніків.  У 1994 р. в країні відкрито тематичний парк Джерудонг, який відразу перетворився на одну із головних туристичних атракцій султанату.  Підтвердженням того, що країна існує за рахунок нафти, є цікавий пам'ятник - "Білліон-Барель-Моньюмент", яким відзначено видобуток мільярдного бареля "чорного золота". ***
М'ЯНМА Союз М'янма (Бірма, Бірманський Союз ) - держава, що розташована в західній частині півострова Індокитай. Вона займає площу 676,6 тис. км2. Загальна кількість населення складає 48,1 млн осіб. Із 2006 р. функції столиці виконує місто Нейп'їдо ("Королівська країна"), збудоване на місці селища Чеп'ї і розташована у центрі країни. Бірма - одна із бідних країн світу. Водночас, вона належить до головних світових незаконних виробників опіуму та героїну і входить до так званого "Золотого трикутника" - гірської території, розташованої на кордоні Бірми, Таїланду й Лаосу і відомої великими обсягами вирощування опійного маку, виробництва і торгівлі наркотиками. Це накладає певну специфіку на розвиток міжнародного туризму. Незважаючи на таку "славу", відпочинок у М'янмі стає все більш популярним. Країна перебирає на себе частину туристів, для яких Таїланд вже втратив екзотичність. Основою розвитку туризму є надзвичайно багаті культурно-історичні ресурси. Не даремно Бірму називають "країною золотих пагод", яких нараховується близько 2,5 тис. Фактично вся держава є величезним історико-культурним і археологічним заповідником, де залишилися сліди давніх цивілізацій і могутніх імперій. Сотні храмів збереглися, ще більше перетворилися на руїни.  Національним символом країни є грандіозна пагода Шведагон, побудована 2 500 років тому і розташована в Янгоні - найбільшому місті країни. Її висота - понад 110 м. Для оздоблення храмового комплексу було використано 8 тис. золотих пластин, 5 тис. алмазів, 2 тис. дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів. У пагоді зберігаються 4 волосини із голови Будди. На околицях Янгону знаходиться ще один унікальний об'єкт - найбільша у світі мармурова скульптура Будди вагою понад 400 т і висотою близько 50 м. Увагою туристів користується Паган - місто пагод і храмів, зруйноване у 1287 р. й більше так і не відбудоване. Паган із повним правом можна вважати найбільш унікальним на планеті архітектурно-археологічним музеєм під відкритим небом. Тут на площі близько 42 км2 зосереджено понад 5 тис. храмів і пагод. Найбільш відомою спорудою є "золота пагода" Швезигон, збудована у 1057 р. Високу художню цінність також мають храми Годопалін-Пато, Ананда-Пато (ХІ ст.), пагоди Швегуг'ї, Локананда-Кьяунг, Швесандо-Пая, Мануха-Пая, Махабодхі-Пая (ХІ-ХІІІ ст.). Мандалай - одна із давніх столиць країни - приваблює своїм відносно сухим мікрокліматом і численними архітектурними дивами, парками і сакральними святинями. Найбільш важливими серед останніх є Махамуні або Аракан-Пая ("Велика Пагода") із 4-метровою статуєю Будди з позолоченого металу і велетенським гонгом вагою 5 т, а також пагода Кутходо зі знаменитою "мармуровою книгою", де у 729 мармурових павільйонах зберігаються висічені в камені сторінки Трипітакі - сукупності буддійських священних текстів. Не меншу цікавість викликає пагода Садамуні, парки Нандоун і М'янгхоун, пагода Чактог'ї і зоопарк Яданапон, монастирі Атумаші-Чанг, Шве-Ін-Бін-Чанг і Такоун-Чанг, "золота пагода" Еіндоя з парком, пагода Швечимін із образом Будди, баптистська церква Хадсон, Кафедральний собор Сакред-Херт, три мечеті, індуїстський храм Шрі-Ганеша, Королівський парк, Музей Мандалая, дерев'яний міст в Амарапуру і багато інших виняткових творінь людини.  Згаслий вулкан Попа-Даунг-Калат, висотою близько 1,5 тис. м, вважається одним із найбільш загадкових місць країни. До вулкану протягом багатьох сотень років здійснюються паломництва. Це - священне місце для жителів країни.  Здобувають популярність приморські курорти Нгапалі, Лінтха, Чікто, Чунгтха, пляжі півострова Сетсе й узбережжя в Кантая, Манг-Ма-Ган і Чанг-Та, що вказує на залучення ресурсів узбережжя "теплого моря" до активного туристичного використання. Слабка готельна інфраструктура не може оперативно обслуговувати туристичний потік, який постійно зростає. Навіть старі кораблі, обладнані під плавучі готелі, не вирішують проблеми розміщення туристів. *** ФІЛІППІНИ Республіка Філіппіни - держава у Південно-Східній Азії, розташована на архіпелазі, що складається із понад семи тисяч островів. Із них заселені близько 1 тис., а щось із 2,5 тис. не лише безлюдні, а навіть не мають назв. Площа країни - 300 тис. км2, населення - 98 млн осіб, столиця держави - Маніла.  Клімат країни - тропічний, спекотний і вологий. Пересічна річна температура складає +26,5о С. Значну частину островів займають тропічні ліси. Численні національні парки країни (Канлаон, Маунт-Апо, Волькано та ін.) роблять перспективним розвиток екологічного туризму.  На Філіппінських островах є велика кількість діючих вулканів, серед них - Тааль на острові Лусон - найменший вулкан планети. Територія країни перебуває у зоні дії руйнівних тайфунів, які налітають на острови до 20 разів на рік. Ці природні особливості належать до головних стримуючих чинників розвитку міжнародного туризму , який в основному пов'язаний із пляжно-купальним відпочинком, дайвінгом (дайверів приваблюють не лише коралові рифи, а і численні залишки затонулих кораблів і літаків часів другої світової війни), відвідуванням екзотичних місць і незайманих куточків дикої природи, оздоровленням на основі використання бальнеологічних ресурсів.  Одним із кращих місць для дайвінгу є прибережні води о. Палаван, затока Субік-Бей (о. Лусон) із курортним центром Олонгало, курортні зони островів Капонес і Камера, затока Лінгаєн, в акваторії якої розмістилися близько 400 острівків, обрамлених білими піщаними пляжами і кораловими рифами.  До туристичної "екзотики" Філіппін належать: печери Сагада - місце захоронень племені "мисливців за головами"; рисові тераси на о. Лусон загальною довжиною близько 22,5 тис. км, вирубані у скельних породах близько 3 тис. років тому; підземна річка Пуерто-Прінсеса на о. Палаван; район вулкану Пінатубо; місце солевидобутку в районі затоки Дасол і багато іншого. Головним районом пляжно-купального відпочинку країни є острівна група Вісаян, яка складається із безлічі великих і малих островів, на яких зосереджені найбільш відомі курорти країни. Серед них виділяється невеликий о. Боракай, який вважається одним із найкращих у світі місць для засмаги і купання. Головне його багатство - багатокілометрова пляжна смуга, складена із дрібного білого коралового піску. Не менш привабливими є пляжі островів Себу, Бохоль, Негрос.  На основі гарячих сірчистих джерел о. Лусон функціонують популярні бальнеологічні курорти Куйяб і Лос-Банос.  Не зважаючи на відчутну перевагу природних ресурсів, країна активно долучає до використання культурно-історичну складову ресурсно-туристичного потенціалу. Найбільше атракцій антропогенного походження сконцентровано у столиці. У Манілі увагу туристів привертають форт Сантьяго, церква і дзвіниця Паоай, Манільський собор, музеї Каса-Маніла і Санто-Томас, Люнета-Парк, Рісаль-Парк, зоопарк, Кокосовий палац, фортечні стіни ХVІ ст., що мають довжину до 4,5 км. У середині цих стін нині розташовані картинні галереї, музеї, ресторани і навіть акваріум. Незмінним інтересом туристів користуються колоритні східні базари. У другому за величиною місті країни - Себу - інтерес у відвідувачів викликають місце висадки Магеллана і монумент на його честь, форт Сан-Педро, численні зразки колоніальної архітектури, центр із виготовлення гітар, які вважаються одними з найкращих у світі.  *** КАМБОДЖА Королівство Камбоджа - держава на півдні півострова Індокитай зі столицею Пномпень. Його площа - 181 тис. км2. Населення - 14,5 млн осіб. Південно-західні береги королівства омиваються водами неглибокої Сіамської затоки, в якій знаходяться декілька камбоджійських островів (Танг, Прінг, Ко-Конг, Ко-Тотанг та ін.), що разом із материковим узбережжям належать до територій пріори-тетного розвитку туризму.  Країна перебуває у зоні дії тропічного мусонного, спекотного і вологого клімату. Чітко виділяються два сезони: спекотне і вологе літо із травня до початку листопада (+26-32о С) і суха зима (+22-26о С). Камбоджа входить до групи найбідніших країн світу. Економіка королівства базується на надходженнях від текстильної промисловості і міжнародного туризму. У ній порівняно недавно закінчилася громадянська війна, яка забрала незмірну кількість людських життів і нанесла значної шкоди господарству. Небезпечний спадок війни - величезна кількість замінованих територій. Це - один із стримуючих чинників розвитку міжнародного туризму в країні. Особливо небезпечним для туристів є відвідування внутрішніх районів країни. Незабутні враження у гостей Пномпеня залишає Музей геноциду Туол-Сленг, експозиції якого розмістилися у приміщенні в'язниці за часів Пол Пота . Страшні свідчення злочинів режиму "червоних кхмерів" зібрані тут як пересторога майбутнім поколінням.  Гордість столиці Камбоджі - численні храми, серед яких особливої уваги заслуговують Ват-Пном, Тонле-Баті, храмовий комплекс Ват-Оуналом - головний буддійський центр країни і резиденція патріарха, пагода Ват-Ланг-Ка.  Головною туристичною атракцією Камбоджі є Ангкор - місто-храм, давня столиця кхмерської імперії. Нинішній Ангкор є величезним комплексом палаців, культових і фортифікаційних споруд. Його площа вражає уяву. Із заходу на схід Ангкор простягнувся на 24 км, із півночі на південь - на 8 км. У Х-ХІІ ст. Ангкор був одним із найбільших міст світу і домінував в усій Південно-Східній Азії. В Ангкорі найкраще збереглися видатні пам'ятки кхмерської культури - храм-мавзолей Ангкор-Ват (найбільша культова споруда світу; її площа - 81 га) і цитадель Ангкор-Тхом. "Воротами" для мандрівників, які бажають ознайомитися з архітектурними перлинами Ангкору є місто Сієм-Ріп, яке протягом декількох років перетворилося на туристичний центр із сучасною готельною інфраструктурою і міжнародним аеропортом. Класичним прикладом модерного приморського курорту світового рівня із красивими пляжами, розвинутою готельною і ресторанною інфраструктурою є місто Сіануквіль. *** В'ЄТНАМ Соціалістична Республіка В'єтнам - держава, що розташована у східній частині півострова Індокитай. Зі сходу і півдня країна омивається водами Південно-Китайського моря. У його акваторії В'єтнаму належить ряд островів. Загальна площа республіки - 331,2 тис. км2. Населення - 88,6 млн осіб. Столиця - Ханой. На більшій частині території країни переважає тропічний мусонний клімат, на півночі він близький до субтропічного, на півдні - до субекваторіального. Пересічна температура повітря протягом року практично незмінна - від +26о С восени і взимку, до +29о С весною і літом. Протягом року випадає близько 2 000 мм опадів. У гірських районах клімат близький до помірного. Весною й осінню погода буває нестійкою, а із середини жовтня до кінця грудня на узбережжя налітають тайфуни, тому у цей час не рекомендується приїздити до країни на відпочинок.  Протягом останнього десятиліття проблема використання при-родних і культурно-історичних ресурсів для потреб розвитку міжнародного туризму набула в країні актуальності. У В'єтнамі, насамперед за рахунок іноземних інвестицій, з'явився ряд сучасних готельних комплексів, які входять до американських і китайських готельних мереж, приморських і кліматичних курортів (Нячанг, Фантхі-єт, Дананг, Далат), які пропонують активний відпочинок у поєднанні зі специфічними оздоровчими програмами і високою якістю обслуговування. Нячанг - найбільш відомий курорт В'єтнаму. Він розташований на березі однойменної затоки. Курорт славиться не тільки білосніжними пляжами, а й цілющими мінеральними джерелами і лікувальними грязями. Повітря, наповнене ефірними оліями евкаліптів та іонами морських солей, сприятливо впливає на самопочуття людей, які страждають захворюваннями органів дихання.  Фантхієт - відомий приморський курорт, на якому відпочивають шанувальники пляжно-купального відпочинку, яхтингу та гри в гольф.  На околицях Дананга сформувалася потужна курортна зона - місце для любителів активного відпочинку на морі: водні лижі, дайвінг, серфінг. Серед фанатів серфінгу і віндсерфінгу сьогоднішній В'єтнам користується великою популярністю. Цьому сприяє сучасна інфраструктура, дешевизна послуг, зручні пляжі і високі хвилі , що найбільше цінується серферами.  Отримав визнання високогірний курорт Далат, що приваблює красою місцевої природи: водоспади, озера, сосновий бір, квітники, цілюще гірське повітря. В'єтнам багатий архітектурними пам'ятками, що нагадують про давню культуру місцевих народів. Це - мавзолеї, давні поховання і мегаліти, пагоди, серед яких найбільш відомою є семиярусна споруда у Хошиміні. У Ханої увагу туристів привертають нетипові сакральні споруди, музеї, а також Храм Літератури, де на 82 плитах, розташованих на спинах кам'яних черепах, вибиті імена відомих на всю країну вчених і літераторів. Значну частину території країни займають тропічні джунглі . У В'єтнамі формується мережа національних парків, де туристи можуть насолодитися ландшафтами незайманих лісів, життям екзотичних тварин і рослин у природних умовах.


















ПІВДЕННОАЗІЙСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Афганістан - Бангладеш - Бутан - Індія - Іран - Мальдіви - Непал - Пакистан - Шрі-Ланка ІНДІЯ Республіка Індія, загальною площею 3,3 млн км2 (7-е місце у сві-ті) із населенням 1,2 млрд осіб (2-е місце у світі) і столицею Нью-Делі, розташована у Південній Азії на півострові Індостан. Вона омивається водами Індійського океану, до її складу входять Андаманські, Нікобарські та Лаккадівські острови. На території Індії Гімалаї простягаються дугою із півночі на північний схід, утворюючи природний кордон із Китаєм, Непалом та Бутаном.  Практично вся територія Індії знаходиться в субекваторіальному поясі. Основною рисою, яка визначає погодно-кліматичні характеристики є тропічні мусони. Дощі в Індію приносить літній мусон. Вони посилюються на початку червня на західному узбережжі і приблизно в середині червня на східному - у Бенгалії. Ця закономірність добре помітна на кліматичній діаграмі Мумбаю (рис. 2. 20), який знаходиться на західному узбережжі країни і одним із перших "зустрічає" мусон із Аравійського моря. Саме там мусонний клімат виражений найбільш чітко.
Календарний рік у країні можна розділити на три основні кліматичні сезони. У листопаді - лютому, коли панує північно-східний мусон, свіжо, сонячно і сухо. У березні температура поступово підвищується і з кінця місяця до червня триває жаркий і сухий сезон. Із липня і до середини вересня, під дією літнього мусону, тримається волога спекотна погода. Жовтень - перехідний час. Вологість висока, але дощі припиняються. Враховуючи ці особливості, слід пам'ятати, що найбільш невдалим періодом для відпочинку в Індії буде час від середини червня до середини вересня. Пляжно-купальний сезон в Індії триває цілий рік - температура прибережних вод не опускається нижче +25о С (рис. 2. 21).
В Індії проживає більше мільярда осіб. Враховуючи, що в країні не так жорстко, як у Китаї, проводиться політика планування сім'ї, за прогнозами демографів Індія незабаром стане найбільш багатонаселеною у світі. Окрім того, Індія вважається найбільш багатонаціональною країною світу.  Індія володіє чудовими ресурсами, придатними для організації масового літнього і зимового відпочинку, екологічного і пізнавального туризму. Тисячі кілометрів пляжів на узбережжі Індійського океану, численні лижні поля. Країна лише починає освоювати ці природні багатства. Уже зараз великою популярністю у туристів користується пляжі штатів Гоа і Керала. До того ж, Керала - визнаний центр аюрведи - особливої практики лікування та піклування про здоров'я.  Своєрідним туристичним ресурсом країни є культурний світ, його духовні і матеріальні прояви: філософія індуїзму, відтворена в архітектурній симфонії храмів, пишні палаци, які свято оберігають пам'ять минувшини, багатоголосі сучасні мегалополіси і "загублені" міста. Тадж Махал  одне із "семи чудес нового світу", архітектурна перлина Сходу, уособлення любові, кохання, вірності, синівської невдячності й англійської колоніальної пихи Монумент розташований за два кілометри від індійського міста Агра. Збудований імператором Шах Джахан Мугалом як мавзолей для своєї дружини Мумтаз Махал. У будівництві брало участь до 20 тис. робітників. Ім'я архітектора невідоме, але поширена думка, що в розробці проекту брали участь найкращі архітектори Індії та інших країн Сходу на чолі з агрським архітектором Устад-Ісою. Не виключено, що одним з авторів був сам Шах Джахан, який мав високий художній смак. Навколо Тадж Махалу було висаджено сад, причому сам мавзолей знаходиться на його початку. У центрі саду – водойма, береги якої викладені мармуровими плитами. Вздовж зрошувального каналу з фонтанами висаджені кипариси. Напроти Тадж Махалу, на іншому березі річки, Шах Джахан хотів побудувати ще один мавзолей для себе, тієї ж форми, що і Тадж Махал, але з чорного мармуру. Обидва мавзолеї повинні були з'єднуватись мостом. Та після того як син Аурангзеб усунув батька від влади і посадив до в'язниці, плани не втілилися в життя. Після смерті Шаха Джахана поховали в одному склепі з Мумтаз Махал. На їхніх могилах лежать плити, прикрашені орнаментом із золота та срібла. За часів колоніальної залежності мавзолей було розграбовано. Освічені британці повелися як варвари. Коштовне оздобленняТадж Махалу вкрадене, або вивезене до Англії.  Із точки зору пізнавального і релігійного туризму велике значення мають міста країни: Делі, Мумбаї (Бомбей), Колката (Калькутта), Ченнай (Мадрас), Варанасі та інші (табл. 2.№). Шанувальники екологічного туризму відвідують національні парки,серед яких великою популярністю користуються Казіранга, Манас, Джавхар, Дачі-гам, Корбет та Саріска.  Табл. 2. 11. Туристичні центри Індії
Місто
Головні туристичні об’єкти

Делі
Червоний Форт (Лал-Кіла, 1639-1648 рр.) з палацовим комплексом епохи Великих Моголів і "різнокольоровим палацом" Ранг-Махал; руїни храму Бхайрона; ансамбль Кутб-Мінар (Віджай-Стамбх, 1191-1370 рр.); руїни Лалкота; "Стара фортеця" Пурана-Кіла (Дін-Панах, 1530-1545 рр.); палац Радж Гхат; обсерваторія Джантар-Мантар (1725 р.); комплекс Джахаз-Махал ("палац-корабель", 1229-1230 рр.); "башта-плаха" Чор-Мінар, Університет Делі; Парламент; Меморіал повстання 1857 р.; Президентський палац Раштрапаті-Бхаван (1931 г.), колона Ашокі (250 р. до н. е., висота понад 12 м) із суцільної брили піщаника; нержавіюча металічна колона (895 р. до н. е.) біля мечеті Кувват-уль-Іслам; численні храми всіх світових релігій; численні музеї і меморіальні комплекси: Національний музей; Національна галерея сучасного мистецтва; Меморіальний музей Джавахарлара Неру "Тінмурті-Хауз"; меморіал Індіри Ганді;

Агра
Мавзолей Тадж-Махал (1630-1648 рр.); Велика фортеця Агри з комплексом палаців, площ, мечетей і парків; Перлинова мечеть (XVII ст.) і Нагіна-Масджід; Кхаз-Махал і Дзеркальний палац; мавзолей Джахангрі-Махал, усипальня Ітемад-уд-Даули; водний парк "Павільйон риб";

Мумбаї
Тріумфальна арка "Ворота Індії"; міський форт (1720 р.), церкви Св. Іоанна і Св. апостола Фоми; собор Св. Томаса (1672-1718 рр.), Музей принца Уельського (1911 р.); храм Махалакшмі, мавзолей і мечеть Хаджи-Алі; Бомбейський університет; Монетний двір (1828 р.); акваріум Тарапоревала; Музей Західної Індії; парк Вікторія-Гарденз і зоопарк; Планетарій ім. Неру; Галерея сучасного мистецтва;

Джайпур
Палацовий комплекс Чандра-Махал; палаци Радж-Махал, Джал-Махал (Озерний палац), Хава-Махал (Палац вітрів); фортеця Ембер (XI-XVI ст.); форти Джайгарх і Нахагарх (XVIII ст.); храми Бірла, Шрі-Говінд-Дев, Лакшмі-Нараїн і Канак-Вріндаван; мінарет Ісварі-Мінар-Сварга-Сал; обсерваторія під відкритим небом – Джантар-Мантар;

Ченнай
Храмовий комплекс Махабаліпурам з храмами VII-VIII ст. і відомими скельними барельєфами "Покаяння Арджуни"; центр паломництва Мадурай, з храмом богині Менакші (1560 р.) і комплексом храму Шиви (XII-XVII ст.) з "Тисячаколонним залом" (середина XVI ст.); Форт Св. Георгія; Кафедральний собор св. Апостола Фоми (1504 р.);

Колката
Меморіальний музей ім. королеви Вікторії (1921 р.); форт Вільям (1696 р.); Індійський музей; Ботанічний сад (XVIII в.); храм Калі; технологічний музей Бірла; Будинок уряду Радж-Бхаван; собор Св. Павла; храм Махабодхі-Мандір;

Варанасі
Колона і ступа Дхармараджика; ступа Дамeкx на місці першого богослужіння Будди; храм Сріянсантх; храми Вішванатх, Аннапурна і Манмандір, мечеті Гьянвапі (XVII ст.) й Аламгір; музей Бхаван.

*** НЕПАЛ Федеративна Демократична Республіка Непал (площа - 147,2 тис. км2; населення - 28,5 млн осіб; столиця - Катманду) - найбільш високогірна держава світу. Вона повністю розташована у Гімалаях. Понад 40 % території Непалу знаходиться на висоті понад 3 000 м.  Непал - "мекка" для альпіністів. На території країни повністю або частково знаходяться 8 найбільш високих вершин світу, у тому числі Еверест (Джомолунгма) - найвищий пік на Землі.  У Гімалаях прокладені сотні маршрутів та екологічних стежок для піших мандрівок. Не меншою популярністю користуються сплави гірськими річками, відвідування національних природних парків і елефант-трекінги - прогулянки на слонах найбільш унікальними і привабливими ділянками .  Непал - країна із давньою і самобутньою культурою, яка вважається батьківщиною Будди. Монастирі, релігійні обряди і церемонії, фестивалі залишають незабутні враження у туристів, які відвідали країну. *** БУТАН У Східних Гімалаях розташована невелика держава Південної Азії - Королівство Бутан зі столицею Тхімпху. Площа королівства складає 38,4 тис. км2, його населяє 691 тис. осіб.  Бутан - одна з найбільш загадкових і самобутніх країн світу. Во-на практично не зачеплена цивілізацією. У країні переважає натуральне господарство. Навіть у столиці відсутні сучасні будівлі зі скла і бетону, на дорогах немає світлофорів, а перше Інтернет-кафе відкрилося у 2000 р. Іноземці отримали право відвідувати королівство з 1974 р. Перебування туристів у Бутані значною мірою регламентоване дозволами (дуже часто за підписом короля) на відвідування багатьох об'єктів. Окрім своєї соціально-економічної незвичності, країна цікава багатою культурною спадщиною і незайманою природою. Дикий пейзаж зрідка "розривають" характерні лише для Тибету дзонги - буддистські фортеці-монастирі, які гармонійно вбудовані в оточуючі гори. Дзонги виконують оборонні, освітні, управлінські та релігійні функції. У них проводяться різноманітні офіційні церемонії і релігійні свята, які називаються тсечу. Найбільшими дзонгами є Тонгса, перший храм якого збудований у 1543 р., і Вангді (1638 р.), який вважається одним із найкрасивіших храмово-палацових комплексів країни. Внутрішній туризм у його сучасному розумінні в країні практично відсутній. Екологічний, релігійний і пізнавальний туризм - головні напрямки освоєння ресурсного потенціалу і розвитку міжнародного туризму в Бутані. *** ШРІ-ЛАНКА На південь від Індії розташована острівна держава - Демократична Соціалістична Республіка Шрі-Ланка. Її площа складає 65,6 тис. км2, населення - 21,3 млн осіб. Офіційною столицею вважається Шрі-Джаяварденепура-Котте, фактичною - Коломбо. Узбережжя Шрі-Ланки - сучасний "туристичний рай", який формують понад 1 500 км пляжів з дрібним піском, пальмами і кораловими рифами із фантастичним біорізноманіттям і затонулими кораблями. На обладнаних курортних зонах західним туристам пропонують модний цілорічний "коктейль" із активного відпочинку на воді, екологічних турів і національного колориту: національних свят, рибних і фруктово-овочевих базарів, пам'яток архітектури та святих місць.  Негомбо, Берувела, Когалла і Калутара - найбільш популярні курорти у різних частинах острова, на території яких діють дайвінг-центри, спортивні клуби для шанувальників віндсерфінгу, водних лиж, сноркеллінгу, підводного полювання, організовуються пізнавальні тури. Найбільша кількість історичних і культурних пам'ятників зосереджена в центрі острова і утворює "культурний трикутник": Анурад-хапура - перша давня столиця Шрі-Ланки, яке вважається "святим містом", Полоннаруві - середньовічна столиця держави, Канді - останній бастіон правителів незалежної сингальської держави, де у храмі Далада Малігава зберігається одна із сакральних буддистських святинь - зуб Будди.  Серед туристів незмінною популярністю користується комплекс печерних храмів Дамбулла. Тут у 5 великих і численних малих печерах із настінним високохудожнім розписом V- VІІІ ст. розміщено велику кількість статуй Будди. Одним із чудес Дамбулли є печера, стінами якої вода тече догори. У найвищій точці печери вода накопичується і спадає вниз у золоту чашу, навколо якої медитують монахи.  *** МАЛЬДІВИ Мальдівська Республіка - острівна держава в екваторіальних водах Індійського океану, розташована на південний захід від острова Шрі-Ланка. Мальдіви складаються із майже 1 200 невеликих коралових островів, які лише на кілька метрів підіймаються над водою. Заселеними є лише 220 атолів. Площа країни - 298 км2, населення - майже 400 тис. осіб, столиця - Мале.  Головним туристичним ресурсом країни є океанічні пляжі, які вважаються одними із найбільш мальовничих на планеті. Білий м'який пісок, чиста блакитна вода, яка зливається з небом, буяння тропічної рослинності формують образ туристичного едему. Його доповнює і стиль відпочинку: спокійне усамітнення, несквапність, респектабельність, які не відміняють активного відпочинку. Насолода рухом - невід'ємний атрибут близько 100 острівних курортів. Їх вибір залежить від цілей відпочинку: насолода розкішшю (Атоли Фаафу, Північний Мале, Баа), оздоровлення (Атоли Південний і Північний Арі), дайвінг (Атоли Лаваньї, Алавелі, Маччафуші, Вілігілі-вару, Эллаїду, Батала, Рангалі-Фінолу), "медовий" місяць (Атол Південний Мале), сімейний відпочинок (Атол Північний Мале).  На Мальдівах реалізується цікава концепція використання ре-сурсів і розвитку туристичної індустрії - "один острів - один курорт - один готель". Це дозволило створити унікальні курортні комплекси, які відрізняються між собою не лише дизайном, а й атмосферою відпочинку та категоріями туристів, які обирають готелі за смаком і фінансовими можливостями. При цьому острови діляться на "туристичні" і ті, де живуть мальдівці, що, за бажанням відвідувачів країни, зводить до мінімуму спілкування з її жителями.  Мальдіви бідні на культурно-історичні ресурси. У столиці вартими уваги є Національний музей із унікальною експозицією скульптур ХІІ ст., палац Муліаге, Мечеть П'ятниці, національна святиня - каплиця Меду Зіраят, базар Сінгапур. На атолі Кураматі знаходиться археологічна зона, де вів розкопки Тур Хейердал. Мальдівці підтримують екологічність і престижність своїх курортів рядом обмежень і табу, порушення яких карається значними штрафами, а то й арештом. На пляжах забороняється вживання спиртного, засмага і купання топлес (лише пляжі острова Кураматі чекають шанувальниць подібного відпочинку), збір коралів, підводне полювання. Мусульманські традиції не передбачають появу в громадських місцях у пляжному одязі.  *** ІРАН Ісламська Республіка Іран розташована в південно-західній частині Азії. На півночі країну омивають води Каспійського моря, на півдні - Перської й Оманської заток Індійського океану. За площею (1,6 млн км2) країна займає 18-е місце у світі, за населенням (66,4 млн осіб) - 19-е. Столиця - Тегеран. Значну частину території країни займають гори і пустелі. На території Ірану виділяються три природно-кліматичні зони: узбережжя Перської й Оманської заток із тропічним спекотним кліматом, центральні області з посушливим субтропічним кліматом і гірські райони з помірним кліматом.  У силу існуючих традицій ісламського фундаменталізму міжнародний туризм в Ірані не отримав широкого розповсюдження. Разом із тим країна має великий ресурсний потенціал для розвитку міжнародного туризму з ряду напрямків: лікувально-оздоровчий, пізнавальний, пляжно-купальний та ін. Поблизу Тебріза на березі найбільшого в Ірані озера Урмія знаходяться бальнеологічні курорти-купальні, які використовують для лікування й оздоровлення солону воду, близьку за мінералогічним складом до води Мертвого моря. Найбільш відомим місцем відпочинку в Ірані є курортна зона на острові Кіш в Ормузькій протоці. Іран відомий кількома гірськолижними курортами: Дізін, Тошаль, Абе Алі. Потужні культурно-історичні ресурси пов'язані з давніми містами, серед яких виділяється Тегеран, Ісфаган, Шираз, Тебріз. У них можна побачити багато історичних визначних пам'яток: середньовічні мечеті, пам'ятки давнини, гробниці перських діячів науки і мистецтва. Найбільш відомими є зіккурат Дур-Унташ (давнє місто і храм, зведені близько 1250 р. до н. е.), розташований неподалік міста Дізфуль, Сольтаніє в однойменній давній столиці - найбільший купол планети, збудований із цегли у 1305-1313 рр., нині занесений до Світової спадщини ЮНЕСКО.





















ПІВНІЧНО-СХІДНОАЗІЙСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Китай - Монголія - Південна Корея - Північна Корея - Тайвань - Японія КИТАЙ  Китайська Народна Республіка (КНР) розташована в східній частині Азії. Територія Китаю омивається водами західних морів Тихо-го океану. Площа - 9,6 млн км2. Китай - найбільша країна в Азії і третя у світі за площею (поступається лише Росії та Канаді).  Територія Китаю з півночі на південь простягається на 5,5 тис. км., а з заходу на схід - на 5 тис. км. Протяжність сухопутного кордону країни складає 22,8 тис. км.  Країна гориста - приблизно 2/3 території займають гірські масиви. У туристичній індустрії це - додатковий чинник для розвитку окремих видів туризму. Із огляду на величезну територію, Китаю властива різноманітність кліматичних характеристик. Північний Китай знаходиться у межах помірного кліматичного поясу. У свою чергу, тут виділяються дві кліматичні області: мусонного клімату прибережних територій з дощовим теплим літом і холодною зимою; континентального клімату внутрішніх районів із спекотним літом та морозною зимою. Центральний Китай розташований у зоні субтропіків. У цілому для цього району характерне жарке дощове літо і прохолодна зима. Літні опади приносить мусон, який панує із квітня до вересня. Клімат Південного Китаю - субтропічний у північних областях і тропічний на решті території. Південь Китаю перебуває під впливом зимового північно-східного і літнього південно-західного мусонів. На кліматичних діаграмах Гуанчжоу, розташованого в тропіках (рис. 2. 22), і Пекіну, який знаходиться у  межах помірного кліматичного поясу (рис. 2. 23) відображено місячний хід денних температур повітря і пересічний обсяг опадів, що дає загальну уяву про клімат різних регіонів країни і дозволяє обрати найбільший оптимальний час для комфортного відпочинку в Китаї. Уявлення про тривалість пляжно-купального сезону (температура води вища +180 С) дають графіки ходу пересічних температур прибережних вод у різних регіонах країни: на північному сході він триває з червня до жовтня, а на південному сході - цілий рік (рис. 2. 24).
Розвиток туристичної індустрії Китаю ґрунтується на "трьох китах": культурна спадщина, природне різноманіття і дисциплінованість на всіх рівнях - від топ-менеджерів до покоївок.  Туристична індустрія Китаю демонструє динамізм розвитку і ви-соку економічну ефективність. При чому це стосується як міжнародного, так і внутрішнього туризму. Протягом 2007 року сумарна потужність туристичного в'їзного потоку склала 132 млн прибуттів. У структурі в'їзного потоку переважають візитери із Гонконгу. На них припадає 60 % від загальної кількості міжнародних туристів. Прибутки від обслуговування в'їзних туристів у 2007 р. оцінюються на рівні $ 42 млрд. Обсяг внутрішніх туристичних поїздок у Китаї - найбільший у світі. У 2007 році він сягнув позначки в 1,6 млрд. У Китаї більше подорожують сільські жителі. Їх частка у структурі загального туристичного потоку перевищує 60 %.  Для внутрішнього туризму в Китаї характерна гіпертрофована сезонність і сконцентрованість у часі - 25 % всіх подорожей здійснюється протягом трьох "золотих тижнів" у травні і жовтні, коли в країні організовуються весняні та осінні фестивалі.  За оцінками фахівців КНР у XXI ст. стане світовим лідером за кількістю міжнародних туристичних прибуттів. Велика китайська стіна, названа одним із нових "семи чудес нового світу", є найбільшою оборонною спорудою всіх часів і народів. Будівництво стіни тривало дуже довго: починаючи з VІІ ст. до н. е. і до XVII ст. Велетенська споруда має довжину понад 6,7 тис. км. Сьогодні Велика китайська стіна втратила військові функції – це туристична атракція світового рівня, яка має велику культурно-історичну цінність, приголомшує технікою будівництва й архітектурною довершеністю. До показу включена не вся споруда, а її окремі ділянки: Бадалін, Симатай, Мутяньюй (передмістя Пекіна), фортеця Шаньхайґуань, що знаходиться на крайній східній ділянці стіни і свого часу названа "морською митницею Китаю", а також фортеця Цзяюйґуань, що знаходиться на західній ділянці.  Китай володіє надпотужними культурно-історичними ресурсами. На території країни розташовано близько 40 культурно-історичних і природних об'єктів, занесених до списку Світової спадщини (див. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). Більшість із них сконцентровані на сході країни (рис. 2. 25).
Один із найбільш грандіозних пам'ятників архітектури всього людства - Велика Китайська стіна на півночі країни є туристичною "візитівкою" Китаю. Поблизу стіни діє безліч храмів, кожен із яких є унікальним витвором архітектурного мистецтва. Найбільша кількість туристичних атракцій характерна для великих міст, які перетворилися на популярні центри міжнародного туризму: Пекін, Шанхай, Гуанчжоу, Макао, Сянган (Гонконг), Сіань, Чунцин, Харбін.  Історія столиці Китаю - Пекіна - налічує більше 3 тис. років. У місті збереглася велика кількість культурно-історичних пам'яток, що дозволяють осмислити минуле, зрозуміти сьогодення, скласти уявлення про майбутнє цієї країни. У Пекіні знаходиться найбільший у Китаї державний музей Ґуґун - "заборонене місто", колишній імператорський палац, резиденція 24 імператорів династій Цінь і Мін, найбільший у світі палацовий комплекс.  За 20 км від центру Пекіна розташований Літній імператорський палац - Парк Іхеюань. За 50 км від міста в Долині Гробниць покоїться прах більшості імператорів династії Мін. На південній околиці Пекіна височіє храм Неба (Тяньтань). Тут у день літнього сонцестояння проходили служби ченців за участю імператора з проханням до Неба послати гарний врожай. У північно-східній частині китайської столиці був побудований знаменитий ламаїстський храм Юнхе-гун. У багатьох містах Китаю, у тому числі і в Пекіні, є храми Конфуція. Шанхай, розташований у гирлі найбільшої ріки Китаю - Янцзи, більше відомий як діловий центр. До визначних пам'яток Шанхаю належить буддійський монастир, храми Ченхуанмяо і Юйфеси з нефритовою скульптурою Будди, п'ятиярусна пагода Лунхуа, Сад мандарина Ю, Сад Багряних Осінніх Хмар, площа Реньмінь, мальовнича вулиця Сіжоу Крік, численні музеї. У давньому місті Сіань знаходиться єдиний у своєму роді музей теракотових фігур воїнів і коней із поховання імператора Цінь Ши Хуан-ді. Теракотова армія, знайдена у 1974 р., складається з понад 8 тис. повнорозмірних фігур, які не повторюють одна одну. На початку 2000-их років до воїнства і коней додалися знайдені фігури чиновників, акробатів, музик. Гуанчжоу - велика промислова агломерація на південному сході Китаю. У Гуанчжоу проводяться міжнародні виставки-ярмарки, які дозволяють західним фірмам отримувати уявлення про китайські товари. У безпосередній близькості від Гуанчжоу розташовані колишня англійська та португальська колонії Сянган (Гонконг) і Макао (Аоминь) - визнані міжнародні туристичні центри із численними атракціями. Туристів завжди приваблювали культура Тибету і неприступні вершини Гімалаїв, які постійно намагаються штурмувати альпіністи. Адміністративним центром Тибету є Лхаса - "місто богів" - традиційна резиденція Далай-Лами. Місто розташоване на висоті 3 660 м над рівнем моря. Світову славу Тибету і Лхасі принесли монастирі - центри буддизму і ламаїзму, де до цих пір оберігаються і примножуються культурні традиції минувшини. Активнішому залученню ресурсів Тибету до туристичного використання сприятиме збудова-на у першому десятилітті ХХІ ст. високогірна залізниця. Вона з'єд-нала Тибет із рівнинним Китаєм і сама пособі є унікальним об'єктом, вартим спеціальної уваги туристів. Туристична індустрія КНР поступово стає на шлях використання природних туристичних ресурсів для потреб розвитку масового пляжно-купального відпочинку, традицій якого в країні фактично не існувало. Поширення західної моди на такий вид туризму привело до формування відповідної інфраструктури. Наприклад, популярністю став користуватися тропічний острів Хайнань, розташований на півдні Китаю. Тут збудовані сучасні готелі, які спеціалізуються на пляжному відпочинку та оздоровленні. Китай - багатонаціональна і найбільша за кількістю населення країна планети - 1,3 млрд осіб. Прогодувати таку кількість населення - завдання не з простих. А нагодувати смачно, і так, щоб сподобалося і туристам - ще складніше. Але китайська кухня із багатими традиціями завоювала визнання всього світу і належить до справжніх туристичних ресурсів, використання яких - один з найбільш приємних способів познайомитися з країною. Історія китайської кухні нараховує більше 3 тисяч років і невідривна від давньої китайської філософії. Ще в другому тисячолітті до нашої ери в Китаї була створена теорія "гармонізації харчування", а Конфуцій вчив кулінарному мистецтву в VІ-V ст. до н. е.  Китайці їдять всі відомі нам продукти, а також "екзотику" на кшталт ластів'ячих гнізд, акулячих плавників, деревних грибів чи качиних яєць, які до 100 днів витримуються в землі. Є кілька інгредієнтів, які присутні практично в усіх китайських стравах. Насамперед, це - соєвий соус, який має специфіку приготування. Сою відварюють, змішують із підсмаженою пшеницею і додають до цієї суміші особливий вид плісняви. Коли пліснява достатньо розвинеться, суміш поміщають у соляний розчин, потім віджимають, фільтрують і пастеризують. Другий традиційний компонент - імбир - корінь із пряним і гострим смаком. Відмінною рисою китайської гастрономії є методи приготування. Своєрідність страв досягається за рахунок майстерності обробітку сировини. Один із головних принципів - страва повинна складатися із маленьких шматочків. Звідси випливають два головні кулінарні "секрети" китайської кухні - правильно нарізати і правильно підсмажити. Основу китайської кухні складають страви з найрізноманітніших продуктів: крупи, борошно, овочі, м'ясо, риба, морські безхребетні тварини, водорості, молоді пагони бамбуку і багато іншого. Зазвичай, в одну страву входить велика кількість інгредієнтів, які готуються окремо. Це приводить до незвичного для європейців поєднання смаків і ароматів: свинина із запахом риби, яловичина з фруктовим смаком, кисло-солодкі огірки тощо. Китайську кухню неможливо уявити без рису, який в окремих районах навіть заміняє хліб. Туристам на сніданок обов'язково запропонують дамічжоу - рідку рисову кашу, а на обід - дань - розсипчасту рисову кашу з м'ясом, креветками, рибою, дрібно нашаткованою цибулею чи паростками бамбуку.  Бути в Китаї і не скуштувати качку по-пекінські, теж саме, що бути в Парижі і не побачити Ейфелеву вежу. Ця страва - туристична "візитка" китайської кухні. Китайці і донині тримають у таємниці технологію відгодівлі качок, з яких готують страву з неповторним смаком і ароматом. Туристам неодмінно розкажуть історію про те, що американські дипломати згодилися визнати Тайвань невід'ємною частиною Китаю, лише після того, як скуштували качку по-пекінські.  Парадокс сучасного Китаю - поєднання комуністичної ідеології і ринкової економіки. Для країни характерні одні з найвищих у світі темпи економічного зростання, економічної могутності держави і злиднів переважної частини населення. Китай став найбільшим у світі виробником автомобілів, чорних металів, алюмінію, електроніки й електротехніки, взуття, синтетичних і бавовняних тканин та впевнено перетворюється на провідну туристичну країну. У Китаї реалізується концепція територіального розвитку, заснована на залученні зарубіжних інвестицій у вільні економічні зони, які спрямовуються в промисловість і туристичну індустрію. *** МОНГОЛІЯ Монголія - держава у північно-східній частині Центральної Азії площею 1,6 млн км2 і з населенням 3 млн осіб. Столиця країни - місто Улан-Батор.  Головними рисами геотуристичного положення є значна віддаленість від головних туристичних споживчих ринків і відсутність виходу до моря. Різко континентальний клімат формує на більшій території країни зони суб'єктивно негативних тепловідчуттів протягом тривалого періоду часу, що призводить до формування відносно короткого туристичного сезону. Ці негативні моменти компенсуються майже дикими ландшафтами річкових долин, степів, пустель і гірських країн, а також самобутньою культурою місцевих жителів. Монголія - одна із небагатьох країн світу, для яких характерні багаті комбінації екосистем. Пустеля Гобі, що займає більше половини Монголії, відрізняється великою різноманітністю флори і фауни. Тут можна зустріти як кам'янисті пустелі із рідкісною рослинністю, так і піщані бархани. Найбільш цікавою областю є Південна Гобі, де зосереджені основні пам'ятки та туристичні центри. Монголія, як і багато інших країн, заохочує розвиток туризму. Найбільш перспективними стали екологічні, етнографічні та історичні пізнавальні тури. Країна і сьогодні зберігає спосіб життя, давні традиції та самобутню культуру кочівників. У якій ще столиці світу можна побачити юрти, де живуть городяни, і вершників, які на конях поспішають на роботу до офісів? Окрім такої "екзотики", Улан-Батор приваблює туристів численними атракціями: мавзолей Сухе-Батора, Зимовий палац останнього імператора Монголії, монастирі Гандан і Чойжин-Ламин-Сум, дзвін Миру, численні музеї і галереї (Музей історії і природознавства з чи не найкращою у світі колекцією кісток динозаврів, Музей мистецтв, Музей національної іграшки та ін.).  Метою багатьох відвідувачів країни є Каракорум - колишня столиця монгольської імперії ХIII-ХVІ ст., де збереглися залишки кам'яних стін, ремісничі квартали, культові споруди, палац хана Удегея і ведуться інтенсивні археологічні розвідки, які обіцяють нові відкриття. Серед природних об'єктів Монголії незмінною увагою туристів користуються могутній водоспад у верхів'ї річки Орхон, "монгольська Швейцарія" - озеро Хубсугул і його околиці, каньйон річки Чулут, виняткове за масштабами планети кладовище викопних тварин юрського і крейдяного періодів у пустелі Гобі та кладовище динозаврів у горах Немегету.  У 2009 р. в околицях Улан-Батора, на священній горі Боґд Кан Уул, з'явився перший монгольський гірськолижний курорт "Sky Resort", що ознаменувало початок нового етапу в освоєнні багатих ландшафтних ресурсів країни. *** РЕСПУБЛІКА КОРЕЯ У 1953 р. Корейський півострів був розділений на дві частини демаркаційною лінією, проведеною приблизно по 38 паралелі. На південь від цієї лінії розташована Республіка Корея (далі - РК), а на північ - Корейська Народно-Демократична Республіка. Стосунки між двома корейськими державами далекі від дружніх, що гальмує розвиток багатьох політичних і соціально-економічних процесів, у тому числі і туризму. У межах РК (столиця - Сеул) на площі близько 100 тис. км2 живе 48,5 млн осіб. Країна омивається водами Японського і Жовтого мо-рів. Берегова лінія надзвичайно розчленована й обрамлена майже 3 тис. островів. Суходолу притаманна ландшафтна різноманітність - 70 % території зайнято невисокими горами. Клімат помірний мусонний. Найкращий час для відвідування країни протягом літнього туристичного сезону - травень-червень і вересень-жовтень (рис. 2. 26). Купальний сезон розпочинається із другої половини липня і триває до кінця жовтня. Такий пізній початок пов'язаний із особливостями циркуляції холодних і теплих океанічних течій поблизу узбережжя країни.
Узбережжя Жовтого моря - головний район пляжно-купального відпочинку, а Кенпходе і Наксан у його межах вважаються найкращими пляжами.  Приблизно за 100 км від південного узбережжя знаходиться острів Чечжудо. Завдяки своєму ізольованому положенню, унікальній природі і м'якому тропічному клімату острів перетворився на популярне місце відпочинку. Головні туристичні принади острова - пляжі із чорним піском, каскади мальовничих водоспадів, згаслий вулкан Халласан із кратерним озером на вершині. Потоки застиглої лави утворили на схилах вулкану численні тунелі, гроти, печери, знайомство з якими залишає незабутні враження у відвідувачів. У країні створено ряд національних парків, які стали основою розвитку окремих видів туризму: Сораксан, відомий первісними ландшафтами і належить до найбільш мальовничих місць планети, пропонує екологічні тури і гірськолижний відпочинок, Чірісан вважається найкращим місцем для трекінгу й альпінізму; Соннісан з храмом Попчуса (553 р.) є головною туристичною звабою центральної частини РК; Сорак Уотерпія знаний термальними джерелами. Гірські лижі і сноуборд користуються серед корейців великою популярністю, що дозволило залучати гірські ландшафти до активного туристичного використання і створювати відповідну інфраструктуру, яка не поступається кращим зразкам європейської. Гірськолижних курортів у країні доволі багато. Найбільш популярними серед них є Канвондо, Чолла-Пукто, Стар-Хілл. Гірськолижний сезон, зазвичай, триває із кінця листопада до середини березня.  Країна володіє багатими й унікальними культурно-історичними ресурсами. Вони концентруються переважно у містах, стали основою для створення ряду національних парків. Сеул - головний центр політичного, економічного та культурного життя країни. У місті збереглися численні архітектурні пам'ятники: королівські палаци династії Чосон, серед яких світову відомість має Кьонбоккун, давні церемоніальні ворота на площі Намдеун, які вважаються найбільш цінною пам'яткою країни, Сеульська телевежа, англіканський собор і багато іншого. Столиця багата музеями. Найбільш відомими із них є Державний музей Кореї, Королівський музей, Музей мистецтв Токсугун, Художня галерея "Чосон ільбо". Околиці Сеулу активно використовуються для організації відпочинку і пізнавального туризму. Велетенський дольмен бронзового віку, парк-музей "Корейське село", фортеця Хвасон, яка занесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, гробниці династії Лі, розважальний комплекс "Еверленд", фортеці Намхансансон і Пуюсансансон - далеко не повний перелік атракцій, розміщених довкола столиці.  Південно-східні райони країни - головний осередок формування нації, тому пам'ятки історії зустрічаються тут на кожному кроці. Найбільша їх кількість сконцентрована в Кьончжу - столиці давнього королівства Сілла. Тут розташований найдавніший буддійський храм країни - "Монастир царства Будди" із дзвоном Емілле, а також найдавніша обсерваторія, численні пагоди, королівські поховання і гробниці, печерний храм Соккурам (включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО), курортний комплекс на озері Помун. *** ЯПОНІЯ Японія - острівна держава на сході Азійсько-Тихоокеанського регіону, розташована на Японському архіпелазі, який складається із 6 852 островів. Загальна площа країни становить 377,9 тис. км2, на її території мешкає 127 млн осіб. Столиця - Токіо. Рельєф країни переважно гористий (гори займають понад 60 % території), сильно розчленований. Найвища вершина - вулкан Фудзіяма (3 776 м) - національний символ країни. На півночі Японії переважає помірний мусонний клімат, на півдні - субтропічний і тропічний мусонний. Літній температурний діапазон змінюється у межах +25-+35о С, зимовий - у межах -15-+15о С. Найкращий час для відвідування островів - весна (особливо час цвітіння сакури) і кінець вересня - початок жовтня. Характерними особливостями природи є часті землетруси й активна вулканічна діяльність, що стримує певну частину потенційних туристів від поїздок до Японії. Теплий клімат на більшості території, наявність безлічі островів і протяжної берегової лінії, гірські ландшафти і природні лижні поля роблять Японію потенційно сприятливим місцем для масового туризму. Тим не менше, прибережних і гірськолижних курортів тут, на відміну від інших країн світу з подібним ресурсним забезпеченням, значно менше. Для розвитку туризму в країні необхідні значні фінансові і матеріальні вкладення в курортну інфраструктуру, що на сьогодні є невигідним, оскільки японці віддають перевагу відпочинку за кордоном. Фактично до другої половини ХІХ ст. Японія була "закритою" для зовнішнього світу державою, що зумовило самобутність японської культури. Саме виняткові культурно-історичні і подієві ресурси є основою розвитку туризму. Численні історичні пам'ятки, храми, святі для японців місця розкидані територією країни. Вони збережені і дбайливо доглянуті, що залишає незабутні враження у кожного, хто відвідав Японію. Туристичним символом країни є священні ворота храму Іцукусіма на острові Міядзіма, які стоять у бухті прямо у воді. Тут же на палях розмістився і сам храм - одна з найбільш шанованих японцями сакральних святинь. Ще одним знаковим об'єктом, який уособлює індустріальну велич Японії, став міст Сето-Охасі. Він збудований у 1988 р. і перекинутий через внутрішнє Японське море. Міст з'єднав острови Сікоку і Хонсю. Його довжина перевищує 12 км.  Найбільшими туристичними центрами країни із великою кількість високоатрактивних об'єктів є Токіо, Нара, Кіото, Камакура, Саппоро й інші міста та регіони (табл. 2. 12).  Табл. 2. 12. Туристичні центри Японії
Місто /регіон
Головні туристичні об’єкти

Токіо
Імператорський палац Кокьо в оточенні парків Хігасі-гьоен і Кітаномару; храм Тосегу; Токійський Національний музей; Національний музей науки і парк Уено; храм богині Кеннон; комплекс хмародряпів "Три башти"; Галерея Тенрі; Музей Ідеміцу; парк Сіба з численними пагодами і храмами; Токійський метрополітен-музей; головна торгова вулиця Гінза; Діснейленд; центр старого міста – Асакуса з храмом Сенсодзі й унікальною бібліотекою давніх манускриптів; храм Мейдзі-дзингу; олімпійський комплекс Йойош; Національний музей сучасного мистецтва; "міст Японії" –  Ніхонбасі;

Нара
Храм Кофукудзі; храм Тодайдзі з "Залою Великого Будди" Дайбуцуден – одна з найбільших дерев'яних будівель світу; храм Хорюдзі і парк, де живуть олені, котрі вважаються "божими посланцями"; одна із найбільших бронзових статуй Будди – Великий Будда (Дайбуцу, 16 м висотою і вагою 452 т); Південні ворота з фігурами небесних стражів; храми Якусідзі, Тоседайдзі, Касуга-Тайся, Сін-Якусідзі, Музей східного народного мистецтва, музей Ямато Бункакан, Національний музей Нара, Художній музей Нара, Художній музей Нейраку;

Кіото
У місті знаходиться близько 2 000 храмів; Імператорський палац Госьо; палаци Саннай-ден і Нідзьо з класичними японськими садами; "Золотий павільйон" Кінкакудзі; "Срібний павільйон" Гінкакудзі; імператорська вілла Кацура Рікю з ландшафтним парком; палацовий ансамбль Кацура; "сади каменів" Рьондзі і Самбо-Ін; Мінамідза – найдавніший в Японії театр "кабукі"; Національний музей; Національний музей сучасного мистецтва;

Камакура
Давня столиця Японії, місце паломництва і популярний морський курорт;  храми Сугімото-дера, Кентьо-дзі із найстарішим у країні дзвоном, Енгаку-дзі з "залою святих реліквій" Сяріден, Цуругаока Хатіман; "лотосові ставки" Гендзі і Хейке з перекинутими через них "щасливим" Барабанним містком; 13-метрова бронзова статуя Будди; священне джерело у печері Дзенарай Бентен;

Саппоро
Провідний центр гірськолижного туризму; Ботанічний сад; квартал розваг Сусукіно;

Беппу
Центр бальнеологічного туризму, один з найбільших у світі районів виходу на поверхню термальних вод (понад 3,5 тис. джерел); гейзер Татсумакі Дзігоку; "киплячі озера" Чіноїке Дзігоку й Умі Дзігоку; зоопарк, де незмінним успіхом у відвідувачів користуються "снігові макаки", які приймають гарячі ванни;

Хоккайдо
Найменш заселений і найбільш "зелений" острів Японії; близько 20 національних парків – основа розвитку екологічного туризму й активного відпочинку; гарячі джерела Дзікокудане у вулканічному кратері Ноборібецу;

Фурано, Акакура
Гірськолижні курорти.

Нагоя
Головні сакральні святині синтоїзму – Атсута й Іся з Музеєм скарбів; Художній музей Токугава; Ботанічний сад; Військово-морський арсенал; храм Токуфудзі;

Кобе
Муніципальний художній музей; храм Сумо; акваріум; європейські квартали вулиці Ямамото і християнські церкви; парк Соракуен; штучний острів Порт-Айленд.




























Туристично-рекреаційні райони та центри АВСТРАЛІЇ ТА ОКЕАНІЇ

АВСТРАЛІЯ І ОКЕАНІЯ
Австралія - Вануату - Гуам - Кірибаті - Кокосові Острови - Маршалові Острови - Мікронезія - Нова Зеланді- Нова Каледонія - Норфол- Острів Різдва - Острови Кука - Острови Піткерн - Палау - Папуа - Нова Гвінея - Північні Маріанські Острови- Самоа - Соломонові Острови - Тонга - Тувалу - Уолліс і Футуна - Фіджі - Французька Полінезія АВСТРАЛІЯ Австралійський Союз (далі у тексті - АС) - єдина держава світу, що займає цілий континент. До складу країни входить о. Тасманія та ряд дрібніших островів. Австралія має площу 7,7 млн км2, омивається водами Тихого й Індійського океанів. На її території мешкає 21,3 млн осіб. Для геотуристичного положення Австралії характерні дві головні риси: наявність величезного природно-ресурсного туристичного потенціалу (ендемічна флора і фауна, різноманіття незайманих ландшафтів суходолу і прибережних вод, багатий підводний світ коралових рифів, комфортні погодно-кліматичні умови, які дозволяють протягом року експлуатувати різноманітні і багаті ресурси) і значна віддаленість від головних споживчих ринків. Розвиткові туризму, насамперед на узбережжі, сприяє комфортний для відпочинку клімат. Хоча Австралія і вважається найбільш спекотним регіоном південної півкулі, на її узбережжі ніколи не буває виснажливої спеки, так само як і пронизливого холоду. Високі температури пом'якшуються впливом океанів. На півночі континенту переважає субекваторіальний, мусонний, спекотний клімат, у центральній частині - тропічний пустельний, на південному заході - субтропічний із переважанням зимових опадів, на східному узбережжі - тропічний, морський, спекотний із літнім максимумом опадів, що підтверджує кліматична діаграма Сіднея (рис. 2. 32).
Пересічні температури повітря у січні змінюються у діапазоні +20-30о С, липня - +12-20о С. Купальний сезон фактично цілорічний - температура прибережних вод у найбільш холодну пору року не опускається нижче +16о С, що ілюструють графіки ходу пересічної температури прибережних вод у різних регіонах країни (рис. 2. 33).
Більшу частину території Австралії займають великі за площею пустелі і низовини. На сході підіймається невисокий Великий Вододільний хребет, ландшафти якого активно освоюються любителями активного відпочинку в горах. Куполоподібні вершини гір і велика кількість природних лижних полів сприяють розвитку гірськолижного туризму. Австралія має високорозвинуту економіку. В останні роки до одного із перспективних сегментів господарського комплексу Австралії слід віднести туризм. Найбільш відомим міжнародним курортом Австралії є Золотий Берег (Ґолд Кост), розташований на східному узбережжі. Золотий Берег - це 80 км піщаних дюн-пляжів у обрамленні світлотінних евкаліптових лісів. У цій курортній зоні знаходяться найбільш відвідувані тематичні парки, серед яких "Світ Кіно", "Світ Мрій", "Світ Моря". До визначних туристичних пам'яток АС належить Великий Бар'єрний риф, розташований поблизу східного узбережжя країни. Він має протяжність близько 2 500 км. Це - найбільша коралова споруда на планеті. Велика кількість туристів приїздить до країни саме заради знайомства із цим унікальним природним об'єктом. Вони здійснюють круїзи на острови Великого Бар'єрного рифу, займаються дайвінгом і сноркеллінгом. Великий Бар'єрний риф - світова підводна "мекка" для дайверів, які шукають нових вражень і професійних аквалангістів, які вивчають коралові екосистеми. Однією із тенденцій розвитку туризму Австралії є використання диких, незайманих цивілізацією територій. Туристів все більше приваблюють малодосліджені райони. Так, популярним є ексклюзивний тур до Центральної Австралії, де можна побачити скелю Айрес Рок, складену з особливих геологічних порід червоного кольору. До заповідних місць Австралії, окрім Великого Бар'єрного рифу, належать Акуляча затока біля західних берегів Австралії, вологі тропіки на північному сході країни, Західна тасманійських пустеля, о. Фрейзера та ін. Популярними місцями відпочинку в Австралії є прилеглі острови Тихого океану, наприклад, Кернс, Магнетик-Айленд, Херон-Айленд, Гамільтон, Хайман. Цьому сприяють виняткові ресурси суходолу і прибережних вод та розвинута туристична інфраструктура островів: численні готелі, бунгало, ресторани, тенісні корти, тренажерні зали, басейни, поля і майданчики для гри в гольф, сквош, крикет, футбол, волейбол, хокей на траві, дайвінг- та фітнес центри, яхт-клуби і т. п. Дуже часто метою подорожі до континенту є знайомство із його рідкісним тваринним світом: кенгуру, коала, качконіс, єхидна, вомбат, страус Ему та інші представники фауни не залишають байдужими ні дітей, ні дорослих. На основі фауністичних ресурсів у країні створено ряд національних парків: Какаду (включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО), Парк диких тварин Північних Територій та ін. Австралійська індустрія туризму інтенсивно залучає до використання єдині у своєму роді виробничі об'єкти: залізниці, які раніше використовувалися для освоєння територій і транспортування лісу, кам'яного вугілля й іншої сировини; шахти і кар'єри, де ведеться або вівся видобуток корисних копалин (копальні найбільшого у світі алмазоносного району Кімберлі, золотоносні родовища у районі Калгурлі); вівчарські ранчо у внутрішніх районах Австралії; авіабаза знаменитої медичної Королівської Служби "Літаючий Лікар"; радіостанція "Аеро-скул", що транслює радіоуроки для дітей фермерів, які живуть у віддалених районах; крокодилячі і верблюжі ферми і багато іншого, що має інтерес для туристів. Міста Австралії, незважаючи на невелику історію розвитку, багаті на туристичні атракції. Серед них чільне місце займає столиця країни - Канберра: Австралійський військовий меморіал, Національна галерея Австралії, Національний музей Австралії, Національна бібліотека Австралії, зоопарк, акваріум, башта Телсра, Національний музей динозаврів, театри і багато іншого.  Сідней визнано одним із найкрасивіших міст світу. Його символ - Сіднейська Опера - унікальна будівля, яка з висоти пташиного лету нагадує білокрилого лебедя. Туристів до Сіднею приваблює океанарій, зоопарк Торонга, Королівський Ботанічний сад, олімпійські споруди. Для гостей міста відкриті двері десятків музеїв, художніх галерей, магазинів, закладів харчування, казино і нічних клубів. Мельбурн, із повним на те правом, називають "культурною столицею Південної півкулі". Національна галерея, меморіал Джеймса Кука, Музей сучасного австралійського мистецтва, Монетний двір, Королівський Ботанічний сад, Музей Вікторії, собор Св. Патрика - далеко не повний перелік цікавих туристичних об'єктів міста.  Казино сучасного міста Перт чекають азартних гравців. Туристи зі спокійнішою вдачею мають можливість побувати в Галереї образотворчого мистецтва, Музеї Західної Австралії або Коуну Коала Парку - заповіднику-зоопарку, де відвідувачам дозволяється бавитися з коалами і тримати їх на руках. Неподалік Перту у місті Фрімантл розташовані цікаві для туристів об'єкти: Морський музей, Фрімантлська Темниця, Центр образотворчого мистецтва. А на околицях обох міст на узбережжі простяглася низка відмінних пляжів, дайвінг-центрів та інших туристичних зваб, які роблять перебування в Австралії незабутнім.  *** НОВА ЗЕЛАНДІЯ Нова Зеландія - держава, що розташувалася на двох великих островах - Північному і Південному, розділених протокою Кука та на ряді дрібних у південно-західній частині Тихого океану. Нова Зеландія займає плащу 267,7 тис. км2. Це розвинута країна із високими соціальними стандартами життя і порівняно невеликим населенням - близько 4,2 млн осіб.  Північ країни перебуває у зоні дії субтропічного морського клімату, а південь - помірного морського. Пересічні температури липня міняються у діапазоні від +12о С (на півночі) до +5о С (на півдні), а січня - від +19о до +14о С відповідно. У гірських районах, де сніг лежить із червня до листопада - значно прохолодніше. Одна із особливостей природи країни - майже постійні і досить сильні вітри. Ландшафти - одна із головних туристичних принад країни. Візуально вони добре знані мільйонам глядачів з різних куточків світу, дякуючи популярним кінострічкам і серіалам. Достатньо лиш згадати кінотрилогію за романом Дж. Р. Р. Толкіна "Володар Перснів", серіали "Ксена - принцеса-воїн" та "Геркулес: легендарні подорожі", які були зняті в Новій Зеландії, аби у пам'яті численної глядацької аудиторії спливли незабутні пейзажі, що були природним фоном для захоплюючих пригод кіногероїв. Привабливість новозеландських ландшафтів помножена на популярність художніх творів навіть привела до появи так званого "фродо-туризму" . Шанувальники "Володаря Перснів" влаштовують справжні паломництва до пагорбів Бомбей, гірських масивів Нгарухое і Тонгаріро, вулкану Руапеху, гори Санді, озера Уанака й інших місцевостей у Новій Зеландії, де були зняті окремі епізоди кінотрилогії. Безсумнівне багатство країни - національні парки. Найбільш відвідуваними є Маунт-Кук, Тонгаріро, Фьордленд, Уревера та ін.  Дуже часто мета поїздки до Нової Зеландії - озеро Роторуа - район давнього вулканізму площею понад 80 км2 із сотнями гейзерів і насиченим запахом сірководню, який не відлякує справжніх шанувальників природної і фольклорної екзотики. Лише тут можна побачити гейзер Похуту, який викидає струмінь гарячої води на висоту понад 30 м, долину гейзерів Ваймангу із блакитними і зеленими озерами в кратерах згаслих вулканів, унікальні геотермальні форми рельєфу, заповідне поселення аборигенів племені маорі, які зберегли патріархальні традиції. На основі бальнеологічних ресурсів Роторуа споруджено більше ста грязелікувальних і гідротермальних комплексів. До відомих туристичних атракцій Нової Зеландії належать курортні зони Раглан і Кафіа. Окрім пляжно-купального відпочинку, дайвінгу і серфінгу вони приваблюють водоспадом Брідал-Вейл-Фаллс (висота - 60 м), мінеральними джерелами Тей-Пуйа-Хот-Спрінгс, карстовою печерою Вайтомо, природним парком Те-Коуту, знаного захоплюючими бердвотчинг-турами. На території країни функціонує значна кількість сучасних гірськолижних курортів. Найбільші з них - Факапапа і Туроа - розташовані на схилах вулкану Руапеху.  Головними туристичними центрами Нової Зеландії є Окленд (найбільше місто країни), столичний Веллінгтон і Крайстчерч - найбільше місто на о. Південний.  Унікальність Окленда полягає у тому, що місто розташоване на території Оклендського вулканічного району. У його межах знаходяться кратери близько 50 згаслих вулканів. Останнє виверження відбулося 600-800 років тому. Його "результатом" став о. Рангітто, який нині є однією із природних окрас міста. До визначних культурних пам'яток Окленда слід віднести Картинну галерею, Музей транспорту і техніки. Веллінгтон відомий Національною галереєю мистецтв, Національним музеєм, "вуликом" - оригінальною будівлею парламенту, ботанічним садом, собором Св. Петра. Крайстчерч - відправна точка екскурсій на південно-західне узбережжя Нової Зеландії, до краю фіордів і дикої незайманої природи. В усіх містах великий вибір розважальних комплексів, казино, пабів, кафе, ресторанів, великих торгових центрів. Острови Кука - залежна від Нової Зеландії територія. Це - архіпелаг, що складається з 15 островів. Туристична індустрія використовує природні ресурси островів і пропонує пляжно-купальний відпочинок, дайвінг, екологічні вилазки у джунглі, океанічне рибалення, прогулянки на яхтах. Новозеландці - піонери у царині екстремального й адреналінового туризму. Зорбінг, рівербаґінґ, скідайвінг, "білий" і "чорний" рафтинг, кайонінг, даунхіл, глайдинг і параглайдинг та багато інших видів ризикованих видів розваг і відпочинку зробили перші кроки або інтенсивно розвиваються саме у Новій Зеландії. Це приваблює до країни любителів гострих відчуттів і є додатковим чинником розвитку туризму.



Туристично-рекреаційні райони та центри АФРИКИ

Африканському туристичному регіону притаманна перевага природних туристичних ресурсів. Особливо значними серед них є флоро-фауністичні і ландшафтні складові ресурсного потенціалу. Для порізнених країн і територій регіону характерні комфортні погодно-кліматичні умови - основа розвитку масового туризму.  На ринку міжнародних туристичних послуг окремі африканські держави посіли чільні місця і пропонують високоякісний туристичний продукт: Маврикій - весільний туризм і пляжно-купальний відпочинок; Туніс і Марокко - пляжно-купальний, лікувально-оздоровчий і пізнавальний туризм; Зімбабве, Танзанія та Кенія - сафарі й екологічний туризм; ПАР - пляжно-купальний відпочинок, гастрономічний і екологічний туризм; Кабо-Верде спеціалізується на дайвінгу та серфінгу. Стосовно більшості інших держав, особливо центральноафриканських, то актуальність розвитку міжнародного туризму для них не стоїть на порядку денному: несприятливий для відпочинку європейців і американців клімат, міжетнічні конфлікти, бідність, висока захворюваність на СНІД та інші недуги і відсутність елементарних побутових умов роблять ці країни неприваб-ливими з точки зору рекреаційно-туристичної діяльності.  На африканському континенті протягом останніх десятиліть від-булися суттєві зміни у структурі міжнародного туризму. Протягом 1980-х років частка міжрегіональних туристичних потоків в Африці перевищувала внутрішні регіональні. Ситуація змінилася у 1990-х роках, які пройшли під знаком поступового переважання внутрішніх регіональних подорожей над зовнішніми

ПІВНІЧНОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Алжир - Марокко - Судан - Туніс ТУНІС Республіка Туніс - північноафриканська середземноморська арабська держава, розділена на 23 провінції - говернорати. Її загальна площа - 163,6 тис. км2. Загальна кількість населення Тунісу складає 10,5 млн осіб.  Головними особливостями геотуристичного положення Тунісу є такі: третина території зайнята пустелею Сахара; Атлаські гори простяглися вздовж всього кордону з Алжиром; протяжність берегової лінії, без врахування островів, складає 1,3 тис. км; відносна близькість до споживчого європейського туристичного ринку. Туристичне освоєння узбережжя держави лише набирає обертів, що дозволяє включити Туніс до перспективних туристичних країн Африки.  Північ Тунісу перебуває під впливом середземноморського клімату з м'якою дощовою зимою і спекотним сухим літом. Найбільш холодними є січень і лютий. Протягом цих місяців денна температура складає близько +15, а вночі - +6-8 оС, інколи бувають і мінусові температури. Найбільш жаркий - серпень. Але літню спеку на узбережжі пом'якшує морський бриз. Із жовтня до лютого дощить. Всі перераховані особливості добре відслідковуються на кліматичній діаграмі столиці країни (рис. 2. 34). Із неї також можна зробити висновок, що із квітня до жовтня відпочинок на півночі Тунісу буде найбільш комфортним.
На півдні країни (південніше затоки Габес) клімат більш континентальний і сухіший. Найбільш спекотні місяці - липень і серпень із денними температурами до +40 оС, а у найбільш "дощовому" жовтні випадає не більше 33 мм опадів. Пляжно-купальний період, коли температура води перевищує +18 оС, на середземноморському узбережжі Тунісу триває із середини квітня до кінця жовтня, що унаочнює графік зміни пересічної температури прибережних вод у районі о. Джерба (рис. 2. 35)
Туніс приваблює піщаними пляжами і багатою екскурсійною програмою. У туристів є можливість поєднувати відпочинок на морі з ознайомленням із давніми містами, де збереглися акведуки, храми, античні скульптури, відвідуванням середньовічних арабських базарів, мечетей, музеїв.  Саме в Тунісі, за 16 км від столиці, знаходиться Карфаген - давній фінікійський порт, давня велична держава-місто, процвітаюча столиця римської провінції, захоплена і зруйнована до того римськими військами у 146 році до н. е., середньовічне піратське гніздо. Нинішній Карфаген - один із найбільш популярних туристичних центрів, зона активних археологічних робіт. Найбільшу увагу туристів привертають пам'ятки давньоримської епохи.  Місто Кайруан - потужний центр релігійного туризму, четвертий за значенням в ісламському світі після Мекки, Медини та Єрусалиму. У країнах Магрибу вважається, що семикратний хадж до святинь Кайруана заміняє паломництво до Мекки. У місті збереглися давні мечеті, серед яких почесне місце займає Соборна мечеть Кайруана, закладена разом з містом у 670 р. Вона більше нагадує фортецю. Для її будівництва використали матеріали зі зруйнованого Карфагену, у тому числі більше 400 античних колон. Головною релігійною святинею Кайруана є гробниця одного з супутників Магомета.  Великий інтерес викликає місто Дугга, де збереглися численні античні пам'ятки: фінікійський мавзолей (ІІІ ст. до н. е.); римський театр на 3,5 тис. глядачів; Капітолій, збудований у 166 році; Тріумфальна Арка римського імператора Септимія Севера; приватні вілли багатих римлян, із яких туристам показують найбільш відомі: "Трилисник" і "Пори року". Туніська кухня свято оберігає арабські гастрономічні традиції. Широко використовується яловичина, козлятина, баранина, м'ясо птиці, риба, особливо тунець, якому країна зобов’язана назвою, інші морепродукти. Особливою популярністю користується суп шорба з овочами і яловичиною, омлет[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] з м’ясом, сиром і перцем, шашлик, кус-кус – каша з сорго, куди додають тушковане м’ясо, гострий соус і овочі. При приготуванні багатьох страв широко застосовуються різні прянощі, ароматні трави, маслинова олія. Майже завжди на стіл подається багато хліба, який ламають руками і часто використовують замість ложки і харісса – гостра паста з червоного перцю, петрушки, часнику, тмину і маслинової олії. Десерти – узвичаєні в арабській кухні: бахлава або пахлава, тістечка з мигдалем, корицею, фініками. Традиційні напої – зелений чай з м’ятою або мигдалем, кава з кардамоном. Варто спробувати туніські вина "Картаж", "Піно", "Блан-де-Блан", "Шато Россі". Тунісці пишаються своїм фініковим лікером "тібардін" і горілкою "буха" з фініків та інжиру.  Привабливим туристичним центром на півдні країни є Матмата. На околицях містах можна побачити численні підземні житла, збудовані берберами. У більшості печер, глибина яких досягає 10 м і до сьогодні живуть люди. На основі ресурсів моря туристична індустрія Тунісу пропонує лікувально-оздоровчі тури. Особливою популярністю користуються програми омолодження. Центри таласотерапії, які розробляють і реалізують на споживчому ринку унікальні системи оздоровлення з використанням теплої морської води в комплексі з морськими грязями та водоростями, розташовані в Хаммамете, Суссі, Джербі. Програми спрямовані на покращання здоров'я і призначені для лікування артрозів, хвороб шкіри, органів дихання, позбавлення зайвої ваги, зняття стресових навантажень тощо. *** МАРОККО Королівство Марокко - держава на північному заході Африки, береги якої омиваються водами Атлантичного океану та Середземного моря. В останні роки Марокко перетворилася на популярну туристичну країну, де можливі традиційні та екзотичні види відпочинку і лікування на сучасних курортах. Площа королівства - 446,6 тис. км2. Населення - 31,3 млн осіб. Столиця - місто Рабат. Марокко займає приатлантичні рівнини, західну частину гір Атлас і північно-західну частину пустелі Сахара. Клімат на рівнинах субтропічний середземноморський, що дозволяє на узбережжі розвивати пляжно-купальний відпочинок практично цілорічно (рис. 2. 36). Територія країни лежить у зоні сейсмічної активності.
Королівство має багаті туристичні ресурси як культурно-історичного походження, за рахунок взаємодії ісламської та християнської культур, так і природного, дякуючи ландшафтному різноманіттю гір і морського узбережжя.  Найбільш популярні туристичні центри Марокко - Агадір, Рабат, Марракеш, Фес, Мекнес, Касабланка, Ес-Сувейра виникли завдячуючи вдалому поєднанню культурної спадщини й узбережжя теплого моря (рис. 2. 37).
Агадір - найбільш європеїзований і модний марокканський курорт. Більшість місцевих жителів вдягнута по-європейському, жінки не закривають обличчя. В Агадірі немає "старого" міста. 300 сонячних днів на рік, зимова температура, яка не опускається нижче +22 оС і літня, яка не піднімається вище +28-30 оС, багатокілометрові пляжі, обладнані сучасною інфраструктурою й обрамлені зеленню евкаліптів, сосен і фінікових пальм, приваблюють сюди безліч туристів з Європи. Відома агадірская таласотерапія, заснована на використанні багатою йодом води Атлантичного океану, стала туристичною "візитівкою" курорту.  Рабат - центр політичного життя країни, один з найбільших осередків арабської культури, просвітництва і туризму. Місто - суцільний музей під відкритим небом із сотнями цікавих об'єктів: "старе" місто (медина), фортеця, численні мечеті, некрополі, мавзолеї, палаци, музеї (античності, археології, мистецтва, етнографії, природи і багато ін.). Уявлення про Марокко буде не повним без відвідування Марракеша. За кількістю музеїв, архітектурних і сакральних пам'яток місто на рівних конкурує з Рабатом, але значно переважає столицю за східним колоритом.  На особливу увагу заслуговують базари Марракеша, на яких можна побачити йогів, заклинателів змій, знахарів, чаклунів, торговців сувенірами й екзотичними товарами. Навколо площі Джема-ель-Фна виросло справжнє ринкове містечко зі своїми "кварталами": ринок прянощів, овочів і фруктів, ринки музикантів, столярів, ковалів, килимарів, ювелірів, чоботарів, мідярів, ткачів, шевців тощо. Касабланка - ділова столиця королівства, популярний курортний центр, місто, в якому і у житті, і у культурі мирно співіснують Схід і Захід: монументальний кафедральний собор Нотр-Дам і Велика мечеть Хасана ІІ, квартал базарів Хаббус і одне з найбільших у світі казино, бурхливе світське і нічне життя та жінки із закритими обличчями. На околицях Касабланки розташовані залишки давнього міста Анфа, доступна лише для мусульман святиня Сіді-Абд-ер-Рахман, курортна зона з центрами Айн-Діаб, Темара, Мохаммедія.  Фес - колишня столиця королівства, релігійний, культурний і курортний центр країни. Це місто має право пишатися багатою культурною спадщиною: Королівський палац, Арсенал, сади Бу-Джелуд, мечеть Мулай-Ідріс (не мусульманам заборонено навіть наближатися до неї), медресе і багато іншого. У Фесі знаходиться один з перших сучасних бальнеологічних центрів, який використовує оздоровчі властивості термальних вод.  Мекнеш часто називають "марокканським Версалем". Головними туристичними принадами міста є напівзруйнований палац Дар-Кебир, численні мечеті, в'язниця Кари, Етнографічний музей.  Неподалік Мекнеша знаходиться давньоримське місто Волюбіліс (ІІ-ІІІ ст.), де туристи мають змогу оглядати повністю або частково відновлені Капітолій, тріумфальну арку Каракали, терми площею близько 1 тис. м2, "будинок Орфея", "будинок Венери", численні фрески. Поблизу Волюбіліса розміщується мавзолей Мулай-Ідріс - одна із найбільш шанованих марокканських сакральних святинь, місце паломництва мусульман. Танжер - місто-курорт на півночі країни - заслуговує на увагу мандрівників, які цінують якісний відпочинок на морському узбережжі у поєднанні із можливістю знайомства з культурними традиціями країни-дестинації. Після пляжів і комфортних погодно-кліматичних умов, головною туристичною принадою міста є східні базари. Серед культурно-історичних пам'яток найбільш цікавими є палац Дар-ель-Манхез, де розміщені експозиції Музею давньої історії, Сади Мендубія, церква Св. Андрія, султанська скарбниця Біт-ель-Мал, Велика мечеть, Музей сучасного марокканського мистецтва. Околиці Танжера - суцільна курортна смуга, де виділяється містечко Азела - один з елітарних курортів країни. Колишня піратська фортеця Могадор, нині знана як Ес-Сувейра, у 60-70 роках ХХ ст. була "столицею" хіпі, містом, де відпочивала мистецька бунтарська богема з Європи і Північної Америки. Такому стану речей місто завдячувало Джиммі Хендріксу , який був частим гостем місцевих ріядів - невеликих дешевих готелів. Нинішня Ес-Сувейра - місце справжнього паломництва дайверів і віндсерферів. Любителі давнини та східної екзотики знайдуть у місті численні сліди минулих епох: резиденція паші, будинки у мавританському стилі, мечеті, порт, залишки фортифікаційних споруд зі старими гарматами, практично не змінений ринок рабів, цікаві музейні експозиції. Неподалік від Ес-Сувейри знаходяться знамениті Пурпурові острови, де в античні часи виробляли пурпур для його відправки в Рим. Пізніше острів був місцем карантину для пілігримів, які поверталися після хаджу до Мекки. На околицях міста є ще один цікавий туристичний об'єкт - Дар-Султан, більше знаний як "замок у пісках", а також мальовничий пляж Сіді-Харраз. Давнє місто Укаймеден - один із найбільших гірськолижних курортів не лише Марокко, а і всієї Африки. Він розташований у західній частині національного парку Гравюр Репестр, що дозволяє поєднувати активний зимовий відпочинок із екологічним туризмом. *** СУДАН Республіка Судан (столиця - Хартум) - найбільша за площею держава Африки (2,5 млн. км2 ) країна саван, пустель і тропічних лісів. Судан має вихід до Червоного моря і численних сусідів, із якими не завжди мирить: Єгипет на півночі, Лівія на північному заході, Чад на заході, Центральноафриканська Республіка і Демократична Республіка Конго на південному заході, Уганда і Кенія на півдні і південному сході, Еритрея й Ефіопія на сході. Судан – типова аграрна країна із низьким рівнем розвитку. Надра країни багаті на вуглеводневу сировину, поліметалічні, у тому числі, золотоносні руди, природні будівельні матеріали. Фактично все господарське життя країни сконцентроване у долині Нілу.
На африканському узбережжі Червоного моря, де сходяться кордони Судану і Єгипту розмістилася спірна територія – "Трикутник Халаїба" площею 20,6 тис. км2 (для порівняння – площа Словенії – 20,2 тис. км2). На території "трикутника" утворено єгипетський національний парк "Гори Ельба", у надрах знайдено промислові запаси нафти. Протягом ХХ ст. спірні землі перебували у складі Судану. Із 2000 р. "Трикутник Халаїба" знаходиться під повним контролем Єгипту. Право на територію не визначене резолюціями ООН. Кожна держава світу на власний розсуд визнає територіальну належність "Трикутника Халаїба" до Судану чи до Єгипту.  Судан є унікальною країною, культурний простір якої формується двома різними традиціями - арабською і чорною африканською. Всередині кожної із них існують сотні етнічних і мовних відмінностей, що ускладнює процес консолідації і співпраці. Північні штати, які займають більшу частину території країни, заселені арабами-сунітами різного етнічного походження. На півдні і заході переважають народи негроїдної раси, які у більшості сповідують християнство або лишаються прихильниками традиційних вірувань.  Громадянська війна, яка триває у Судані майже увесь час з моменту проголошення незалежності від Великої Британії і Єгипту у 1956 році, має катастрофічні наслідки для економіки і демографічного потенціалу всієї країни. Із цієї ж причини не випадає говорити і про міжнародний туризм, як реальний сектор економіки. Судан належить до переліку найбільш небезпечних для туристів країн. Разом із тим, країна володіє достатніми ресурсами для розвитку різних видів туризму. Екваторіальний мусонний клімат на півдні країни і тропічний пустельний на півночі у поєднанні з морським узбережжям, обрамленим кораловими рифами, створюють ідеальні передумови для організації пляжно-купального відпочинку, дайвінгу і сноркеллінгу. Національні парки (наприклад, Діндер, Бома, Джидер, Саутерн, Німуле) хоч і перебувають у запустінні, але можуть бути основою для розвитку екологічного туризму і сафарі. Пам’ятки часів Давнього Єгипту (численні піраміди та їх руїни, храми епохи Хатшепсут і Тутмоса ІІІ), мечеті, експозиції музеїв можуть на рівних конкурувати із туристичними атракціями Єгипту або Туреччини. Загальна кількість населення - 41,1 млн осіб. Більшість суданців - 57 % - живе у селах. Міста в основному виросли в долині Нілу і на морському узбережжі. Найбільші з них - Хартум, історія якого почалася з будівництва у 1821 р. невеликої солдатської казарми; Омдурман - типове східне місто із вузькими покрученими вуличками, маленькими будинками і найбільшим у Судані базаром верблюдів; Порт-Судан, єдиний сучасний порт країни на узбережжі Червоного моря, який прийшов на зміну занедбаному Суакіну, в якому колись зупинялися торгові кораблі, які привозили шовк, посуд, а забирали слонову кістку, рабів та акулячі плавники.  Транспортна система країни - відстала й архаїчна. Поширене в'ючне перевезення вантажів і його перенесення людьми-носіями. Характерна особливість автомобільних доріг - відсутність твердого покриття, що унеможливлює пересування ними у сезон дощів. Для судноплавства і туристичного освоєння країни використовується Ніл.
ЗАХІДНОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Бенін - Буркіна-Фасо - Гамбія - Гана - Гвінея - Гвінея Бісау - Кабо-Верде - Кот-Д'Івуар - Мавританія - Малі - Нігер - Нігерія - Сенегал - Сьєра Леоне - Того Західна Африка - приатлантичний регіон, який об'єднує молоді держави, що звільнилися від колоніалізму. Їм притаманні схожі історичні й соціально-економічні особливості розвитку та проблеми. У більшості своїй це - бідні аграрні країни. Розпад британської і французької колоніальних систем, до якої входила більшість країн цього регіону, привів до їх політичної незалежності, але викликав до життя інші, ще гостріші проблеми.  Для багатьох країн цієї частини Африки характерні економічна і політична нестабільність. Більшість країн - багатонаціональні. У деяких районах продовжуються міжетнічні зіткнення. Гострою є проблема піратства. Часто відбувається зміна влади. Усе це ускладнюється бідністю. У більшості своїй величина ВВП у розрахунку на душу населення у країнах регіону становить декілька сотень доларів на рік. Слабка економіка цих держав не в змозі ефективно реагувати на екологічні виклики: опустелювання перетворилося на гостру проблему цього регіону. Все це призводить до того, що, незважаючи на наявні природні ресурси (тепле океанічне узбережжя, біорізноманіття, сприятливий клімат), міжнародний туризм не є актуальним напрямком розвитку національних господарств. Масовий туризм не набув належного рівня розвитку і має анклавний, осередковий характер.  До країн, які мають певні здобутки на шляху реалізації проектів розвитку туристичної індустрії належать Сенегал, Буркіна-Фасо, Гамбія. СЕНЕГАЛ Республіка Сенегал - найбільш відвідувана туристами країна у Західній Африці. Вона займає рівнинну територію у зоні саван і рідколісь субекваторіального кліматичного поясу. Її площа становить 196,7 тис. км2; населення - 13,7 млн осіб; столиця - Дакар. Сенегал - багатонаціональна країна; офіційна мова - французька; панівна релігія - іслам. Міжнародну популярність Сенегалу принесли автомобільні ралі Париж-Дакар. У країні переважають природні туристичні ресурси: океанічне узбережжя з найкращими у Західній Африці пляжами, багатий рослинний і тваринний світ (у національних парках можна спостерігати за життям жирафів, буйволів, бегемотів, леопардів, крокодилів, черепах, ламантинів, рожевих фламінго тощо, а головним національним символом країни є унікальне дерево баобаб), ландшафтне різноманіття (посушлива північ - "ворота" до Сахари, зволожений зелений південь - край надзвичайного біорізноманіття) і пам'ятки природи. На Атлантичному узбережжі розташовані найкращі західноафриканські курортні райони Скірінг, Карабан, Горі, Лез Альманді, Пті-Кот і Салі. Комфортна погода протягом року, майже завжди спокійний океан, зручні пляжі, фольклорні поселення, десятки затишних готелів і широка гама туристичних розваг (океанічне рибалення на рибу-меч, водні лижі, серфінг, кінні екскурсії, сафарі, бердвотчинг-тури, теніс) роблять відпочинок у цих туристичних центрах змістовним, насиченим і незабутнім. Одна із головних туристичних принад Сенегалу - озеро Ретба. Його екстраординарність полягає у надзвичайно високій концентрації у воді різноманітних солей (близько 350 г/літр - у 10 разів більше, ніж у водах Світового океану) і незвичайному рожевому кольорі води за рахунок голофітних бактерій - єдиних живих організмів, здатних жити у такій воді.  У той же час слід мати на увазі, що в країні є окремі райони, де мають місце сепаратистські дії. Імовірність тропічних захворювань у Сенегалі нижча, ніж в інших африканських країнах. Однак перед поїздкою доцільно зробити щеплення від малярії. *** НІГЕРІЯ Федеративна Республіка Нігерія - перша за чисельністю населення країна Африки і восьма світу (його загальна кількість складає 149,2 млн осіб). Площа країни - 923,8 тис. км2. Нігерія розташована у західній частині континенту в оточенні Чаду і Камеруну на сході, Беніну на заході та Нігеру на півночі. Нігерії належить 900 км узбережжя Гвінейської затоки, яке увійшло в історію під назвою "Невільничий берег". Саме звідси європейці із ХVІ ст. почали проникати вглиб материка і зробили цей регіон одним із головних осередків работоргівлі. Абуджа - столиця Нігерії із 1991 р. Місто спроектоване Кендзо Танге - одним із найбільш впливових японських архітекторів ХХ ст., який відбудував Хіросіму, спланував ділові квартали Болоньї і Неаполя, створив новий центр Скоп'є після землетрусу.  Абуджа знаходиться майже у центрі країни, серед мальовничої степової долини. Цей регіон слаборозвинений, етнічно нейтральний. Обираючи місце розташування нової столиці, влада намагалася вирішити кілька завдань: економічний розвиток регіону, у тому числі за рахунок екологічного туризму і створення міста, у якому був би відсутній переважаючий вплив окремих етнічних груп або релігійних громад.  Нігерія - багатонаціональна країна. Її населяють близько 250 племен і народностей. Однак офіційна мова у Нігерії - англійська - колишня колонія Великої Британії, яка отримала незалежність у 1960 р., є членом Співдружності. Неоднорідним є і релігійний склад. Майже 50 % населення - прихильники ісламу, 40 % - християни, решта притримуються традиційних місцевих вірувань. Етнічні та конфесійні чинники використовувалися для спроб розколу країни, тривалий час були основою міжусобиць.  Найбільшим містом країни є Лагос - колишня столиця, потужний портово-промисловий комплекс і головний туристичний центр, в якому збудовані сучасні готелі і розміщується один із найбільших у Західній Африці ринків. Через давнє місто-порт Калабар, який разом із Лагосом був центром работоргівлі, сьогодні вивозять какао-боби, каучук, деревину, плоди олійної пальми. Місто Ібадан - не лише головний осередок регіону, який спеціалізується на вирощуванні какао, а й відомий туристичний та університетський центр Нігерії. Не варто оминати увагою ще три міста: Оніча, Кацина і Кано - знані на всю Західну Африку торговельні центри, відправні пункти екологічних, фольклорних і пізнавальних турів. Незважаючи на наявність сприятливих природних передумов, міжнародний туризм у Нігерії не отримав значного розвитку.
ЦЕНТРАЛЬНОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Ангола - Габон - Демократична Республіка Конго - Екваторіальна Гвінея - Камерун - Конго - Сан-Томе і Принсіпі - Центрально-африканська Республіка - Чад АНГОЛА Республіка Ангола (площа - 1,3 млн км2; населення - 12,8 млн осіб; столиця - Луанда) - держава на південному заході Африки. На півдні вона межує із Намібією, на півночі - з Демократичною Республікою Конго, на сході - із Замбією, анклав Кабінда оточений територіями Республіки Конго і Демократичної Республіки Конго. Із заходу береги Анголи омиваються водами Атлантичного океану.  Територія Анголи розташована у межах дії тропічного мусонного (північ) і субтропічного клімату (південь). Пересічна річна температура складає +21 оС. Для внутрішніх пустельних районів характерні значні амплітуди коливання добових температур. Туристів до Анголи приваблюють природні ресурси: майже 1 600 км океанічного узбережжя, багатий тваринний і рослинний світ, ландшафти тропічних лісів, саван і пустель, мінеральні води. Ангольське узбережжя більшою мірою придатне для організації океанічного рибалення. Прибережні води надзвичайно багаті на рибу за рахунок вод холодної Бенгельської течії, насичених киснем і поживними речовинами. Найкращі пляжі зосереджені на околицях Луанди і Намібу. Сама пустеля Наміб - чудове місце для сафарі, а її піщані дюни вважаються одними із найкращих у світі для занять сендбордингом і піщаним слаломом.  Мережа національних парків (Кісама, Порту-Алешандрі (Йона), Камея, Муна, Кванза-Сул, Лвандо, Міландо), попри не доглянутість і проблему браконьєрства, мають значну привабливість для прихильників екологічного туризму. *** КАМЕРУН Республіка Камерун - держава в західній частині Центральної Африки (площа - 475,4 тис. км2; населення - 18,9 млн осіб; столиця - Яунде), узбережжя якої омивається водами затоки Бонні - частини Гвінейської затоки. Її сусідами є Нігерія, Чад, Центрально-африканська Республіка, Габон, Конго й Екваторіальна Гвінея. Камерун часто називають Африкою в мініатюрі. Перебуваючи в країні, туристи отримують можливість побувати в кількох природних зонах - від вологих екваторіальних лісів на атлантичному узбережжі до типових африканських саван і напівпустель на півночі. Відповідно, багаті і флоро-фауністичні ресурси. Із ними найкраще знайомитися у національних парках. Найбільш привабливими і відвідуваними серед них є Де Коруп, Ваза, Бубанджида, Бенуе, Джа, Кампо, Коуссері. Головна природна атракція країни - вулкан Камерун (4070 м).  Район Бафусам-Баменда відомий значними запасами вулканічних солей, що містять практично всі відомі мікроелементи. Використання цього ресурсу із часом може перетворити Камерун на один з кращих бальнеологічних регіонів Африки.  Результатом туристичного освоєння океанічного узбережжя стало виникнення курорту Крібі, що приваблює багатокілометровими пляжами із білого дрібного піску, сучасною готельною та ресторанною інфраструктурою.  *** САН-ТОМЕ І ПРИНСІПІ Демократична Республіка Сан-Томе і Принсіпі - острівна екваторіальна держава у Гвінейській затоці. Вона належить до переліку малих країн світу за площею (964 км2) і населенням (212,7 тис. осіб). Зате за величиною щорічного природного приросту населення (понад 3 %) республіка - один із світових лідерів. Столиця - Сан-Томе. Сан-Томе і Принсіпі має всі підстави для перетворення на "туристичний рай": заворожуючий вулканічний ландшафт із численними скелями, урвищами і мисами, пишні джунглі із гамірним пташиним царством, багато представників якого вціліли лише тут, білі піщані пляжі із прозорою водою, самобутня культура - суміш африканського, португальського і креольського культурних світів, колоритна колоніальна архітектура, низькі ціни на туристичні послуги, гостинність місцевого населення. На заваді стоїть лише одне - екваторіальний морський, спекотний та вологий клімат і погода, що важко витримується європейцями. Пересічні річні температури повітря змінюються у межах +23-26оС, річна кількість опадів на рівнинах перевищує 1 100 мм, а в горах - 3 000 мм. Дощить фактично кожного дня. Найвологіший місяць - березень. У цей час дощ росить 8-12 год. на добу, а температура повітря тримається на рівні +30оС.
ПІВДЕННОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Ботсвана - Лесото - Намібія - Південно-африканська Республіка - Свазіленд Південна Африка - порівняно молодий, динамічний регіон міжнародного туризму. Найбільш популярними туристичними країнами-дестинаціями є ПАР і Намібія, які володіють унікальним природно-ресурсним потенціалом та культурно-історичними атракціями світового рівня.  ПІВДЕННА АФРИКА  Південноафриканська Республіка (ПАР) - одна із найбільш економічно розвинутих, цікавих і привабливих для відвідування країн Африканського континенту. Офіційною столицею ПАР визнане місто Тсване (Преторія). Однак цей статус є досить умовним: у місті розташований лише уряд. Парламент знаходиться у Кейптауні, Верховний Суд - у Блумфонтейні. Площа країни складає 1,2 млн км2.  Через різноманіття етнічних груп, населення Південної Африки називають "народом веселки". В етнічній структурі переважає чорношкіре населення - 77 %, ще 11 % - білошкірі. Загальна кількість населення - 49 млн осіб. Для геотуристичного положення ПАР притаманні цікаві особливості: води Атлантичного й Індійського океанів зливаються біля південного узбережжя країни; на території республіки сформувався неповторний рослинний і тваринний світ; африканський колорит і європейський вплив скристалізували унікальний культурний простір. Єдина проблема - значна віддаленість від головних споживчих ринків. Незважаючи на це, у кінці першого десятиріччя ХХІ ст. до ПАР приїздить до 8 млн туристів, які щороку привносять до економіки країни до 6 млрд. Південна Африка розташована в тропічних і субтропічних широтах Південної півкулі. Взимку тут формується область високого атмосферного тиску і панує суха прохолодна погода. Влітку зі сходу надходять вологі повітряні маси з Індійського океану, випадає більша частина опадів, температура повітря помітно підвищується. У цілому розрізняють клімат центральної частини, західного і східного узбережжя. Кліматична діаграма Кейптауну на рисунку 2. 38. ілюструє кліматичні особливості, які притаманні територіям, що перебувають у зоні впливу субтропічного середземноморського клімату.
Найкращий час для відпочинку в Південній Африці - період з вересня до грудня. Купальний сезон на ряді приморських курортів може тривати цілий рік (наприклад, район Дурбана) або протягом листопада-лютого у районі Кейптауну (рис. 2. 39). Для туристичної подорожі національними парками найкращим часом буде травень-червень, коли тварини мігрують у пошуках води. Спостерігати за китами найкраще з червня до грудня.
Територія ПАР омивається водами Атлантичного й Індійського океанів. Географічне положення на самому півдні Африки, на перехресті торгових шляхів, сприяло економічному розвитку країни. Однак основним фактором економічного зростання стали природні ресурси: алмази, золото, платина, уран, залізні руди, вугілля. Історія гірничорудної справи в ПАР створила своєрідні туристичні визначні пам'ятки. Так, у центрі міста-музею Кімберлі шукачі дорогоцінних каменів викопали "Велику Діру" - найбільшу у світі рукотворну діамантову шахту, що йде у глиб Землі майже на кілометр. Алмази зустрічаються тут і до цього дня. Тому туристи за невелику плату можуть спробувати щастя і знайти алмаз, рівних якому ще не було. У ПАР безліч заповідників і національних парків (Ройяль-Натал, Ауграбіс, Еддо-Елефант, Умфолозі, Італа, Веллі, Піланесберг, Ботсалано, Нейчес-Веллі), природні ландшафти яких стали уособленням Африки. Особливо привабливими є парки в Драконових горах, де туристи мають змогу милуватися п'ятикаскадним водоспадом Тугела, який вважається другим за висотою у світі (948 м), озером Санта-Лючія, так званим "Амфітеатром" - восьмикілометровим бескидом і велетенською базальтовою стіною протяжністю 250 км. Не менш цікавими природними пам'ятками багаті плато Трансвааль і Кару, пустелі Наміб і Калахарі та інші райони країни. Але "візитівкою" країни є Крюгер-парк, розташований у Східному Трансваалі. На площі майже 2 млн га (територія Словенії або Ізраїлю) охороняються природні комплекси саван, сухих рідколісь і тропічних лісів. У парку живе близько 150 видів ссавців (антилопи, буйволи, носороги, слони, леви, леопарди, гепарди), 500 видів птахів, більше 100 видів рептилій, 33 види амфібій, 50 видів риб.  У 2007 р. більше половини туристів, що відвідали Південну Африку, зупинили свій вибір на відпочинку в національному парку або заповіднику.  Вздовж узбережжя розташована низка морських курортів. Найбільш відомі серед них - Амланга-Рокс, Сан-Сіті. Останній приваблює туристів ще і сучасним тематичним парком. Дурбанська "Золота миля", яка тягнеться на кілька десятків кілометрів, вважається одним із кращих районів в Африці для пляжно-купального відпочинку, підводного полювання, серфінгу та інших видів туризму. Улусабу, що в перекладі означає "безпечні землі" – місце для елітного відпочинку в ПАР. На будівництво туристичного комплексу, який розмістився на шляху міграції тварин руслом річки Рок Лодж, було затрачено $ 15 млн. Комплекс органічно вписався у довкілля і не створює видимих проблем для диких тварин. Антропогенний тиск регулюється фінансовими важелями. Вартість доби перебування в Улусабу – $ 14 тис. На туристів чекають розкішні номери, оздоблені у народних африканських традиціях із використанням екологічно чистих матеріалів, обіди, зготовані у термітнику, "занурення у дику природу" із відкритих веранд і багато інших пригод, пов’язаних зі світом тварин.  На відміну від багатьох африканських держав, ПАР володіє потужними культурно-історичними туристичними ресурсами, зосередженими у багатьох містах і регіонах країни (табл. 2. 14). ПАР - велика виноробна країна. Вина експортуються більш ніж у 50 країн світу. У ПАР стимулюється не лише вирощування винограду і виробництво вин, а і розвиток "винного" туризму, який знайомить із головними виноградарсько-виноробними районами, традиціями та специфікою вирощування і переробки винограду. Часто "винний" туризм приносить власникам ферм більше прибутків, ніж винне виробництво. Головний район розвитку такого виду туристичної діяльності - адміністративні утворення, які виникли на території колишньої Капської провінції.  Табл. 2. 14. Культурно-історичні туристичні ресурси ПАР
Місто/регіон
Головні туристичні об’єкти і ресурси

Йоганнесбург
Сад Оппенгеймера; Музей історії країни; Геологічний музей; Палеонтологічний музей; планетарій; печери Стеркфонтейн; культурне поселення Леседі в Сварткопс-Хіллс; історичне селище зулу Сібайя-Зулу-Бома; зулуський крааль Фумангена-Зулу; найбільший у південній півкулі торгово-комерційний центр Карлтон;

Тсване
Площа Керкплатс; парк Брайнтіріон, де розташована офіційна резиденція президента ПАР; Музей Крюгера; будинок Мелроуз; Монумент Першопоселенцям; форт Клапперкоп; обсерваторія "Радкліфф"; Муніципальна художня галерея; Музей природничих наук та індустрії; Музей історії національної культури; Музей Поліції; Музей Корта Стенберга; Музей природної історії Трансваалю; музей під відкритим небом Пьєрніф; Музей Саммі Марка; культурне поселення Мапоч Ндебеле;

Дурбан
Храм Шрі Амбалаваанар Алайям; мечеть Джума; Національний музей природної історії, Музей природничих наук, Музей старих будівель; Центр африканського мистецтва; Парк рептилій Фітцсиммонс; дельфінарій Сі-Уорлд; Ботанічний сад;

Пітермаріцбург
Музей провінції Натал; Парк королеви Єлизавети; Музей Вортреккер; Національний ботанічний сад Натал;

Кейптаун
Касл – найстаріша будівля ПАР; будівля Парламенту; собор Св. Георгія; резиденція президента ПАР; мечеті Пінк-Палм-Трі та Нурел-Намейда; турецькі бані; найдовша торгова вулиця континенту – Фуртреккер-Роуд; Ботанічний сад Кірстенбош, комерційний центр Сіті-Боул; авеню Джордж; зразки архітектури вікторіанської епохи; резервація Кагга-Кхама, острів-в'язниця Роббен;

Іст-Лондон
Акваріум;  Музей Іст-Лондона, у якому зберігається єдине у світі яйце птаха додо;

Кімберлі
Гірничорудний музей; Музей образотворчого мистецтва; копальня Біг-Хоул, яка вважається найбільшою у світі (діаметр – 1,6 км);

Блумфонтейн
Національний парк Голден-Гейт-Хайлендз;  Національний музей;  Військовий музей Бурської Республіки; Національний літературний музей; Культурне поселення басуто;

Порт-Елізабет
Океанарій; парк слонів; музейний комплекс "Порт-Елізабет"; вікторіанські квартали Старого міста;

Франшхук
Найбільший у південній півкулі винний погріб.

*** НАМІБІЯ Республіка Намібія - південноафриканська держава, яка займає площу 824,3 тис. км2. Її населяє 2,1 млн осіб. Столиця країни - Віндгук. Сусідами Намібії є Ангола, Замбія, Ботсвана і ПАР. Із заходу країна омивається водами Атлантики. Клімат Намібії тропічний, дуже сухий і спекотний, на півночі - субтропічний із ознаками континентальності. Пересічні температури літа складають +28-32 оС, зими - +15-20 оС. На узбережжі випадає від 10 до 50 мм опадів на рік, зазвичай, у вигляді туманів. Прчиною практичної відсутності опадів є вплив холодної Бенгельської течії.  Намібія - унікальна країна, яка володіє багатою флорою і фауною, рідкісним поєднанням ландшафтів, геологічних і геоморфологічних пам'яток природи. Використання цих ресурсів - основа розвитку екологічного туризму. Головним природним об'єктом і туристичною дестинацією країни є пустеля Наміб, розташована на узбережжі Атлантичного океа-ну. Її вік учені оцінюють у 60-80 млн років. Походження пустелі пов'язано із холодною Бенгельською течією, яка проходить біля берегів країни. Розкинувшись на 1 600 км вздовж узбережжя, пустеля вражає різноманіттям ландшафтів. Абсолютно суха місцевість, де роками не випадає краплини дощу, насичена життям і приваблює тисячі туристів.  Біля узбережжя Намібії й Анголи спостерігається рідкісне явище: лунають потужні підводні вибухи, вода вирує і стає червоною, над хвилями здіймаються хмари жовтого диму, який насичує все довкола запахом сірководню. Після закінченню підводної "канонади" на поверхні води лишаються чорно-зелені брудні "острівки", а берег укривають мертві мешканці океану. Одна із гіпотез пояснює це явище впливом холодної Бенгельської течії, що призводить до різкого зниження температури води і масовому відмиранню діатомових водоростей. Їх залишки товстим шаром осідають на дно, де починається інтенсивний процес гниття з виділенням сірководню, який накопичується у пустотах океанічного дна. Влітку, коли вода прогрівається, газ розширюється і проривається на поверхню, отруюючи все довкола. Це явище перешкоджає використанню узбережжя для організації масового пляжно-купального відпочинку, але є додатковим чинником розвитку екологічного туризму: стати свідком подібної "диявольської" феєрії – мрія багатьох справжніх шанувальників дикої природи.  Всюдисуща холодна течія все ж таки залишила можливості для розвитку пляжно-купального відпочинку. Дякуючи особливостям географічного положення і м'якому сухому клімату, узбережжя на околицях міста Свакопмунд, заснованого німецькими колоністами, перетворилося на першокласний курорт. У грудні-квітні вода на пляжах міста прогрівається до +25-26 оС, що створює майже ідеальні умови для відпочинку.  Намібію часто називають країною "громадського туризму". Згідно планів уряду, розроблених на початку 1990-х років, місцеві громади можуть взяти на себе відповідальність за формування цінової і політики і використання земель, що перебувають у їх юрисдикції. Кожна громада на власний розсуд проводить зонування земель і виділяє сільськогосподарські угіддя, ділянки дикої природи із максимальним режимом заповідання та території, призначені для розвитку туристичної діяльності, а потім отримує із цього фінансові вигоди. *** СВАЗІЛЕНД На півдні Африки, на кордоні між Мозамбіком та ПАР, розташовано невелике Королівство Свазіленд - патріархальна монархія, де король бере участь у ритуальних танцях, знімає пробу із нового врожаю, а на фестивалях серед молодих незаміжніх жінок вибирає собі нову дружину.  Площа королівства - 17,4 тис. км2; населення - 1,3 млн осіб; столиця - Мбабане. Відсутність сучасних курортів і готелів - наслідок патріархального життя країни. Однак ця обставина компенсується дикою природою і неповторним національним колоритом.  У країні створена мережа заповідників і природних парків, є велика кількість археологічних пам'яток. Свазіленд заслужив славу одного зі світових центрів кінного і пішохідного туризму.  Національний парк Малолотжа - найбільш відвідуваний і цікавий. На його території розташовані близько 30 водоспадів і найдавніша із відомих шахт у світі, яка, на думку вчених, була у виробництві понад 40 тис. років тому.
СХІДНОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Бурунді - Джибуті - Еритрея - Ефіопія - Замбія - Зімбабве - Кенія - Коморські Острови - Мадагаскар - Малаві - Маврикій - Мозамбік - Реюньон - Руанда - Сейшельські Острови - Танзанія - Уганда КЕНІЯ Республіка Кенія розташована на східно-африканському узбережжі Індійського океану. Її площа - 580,4 тис. км2; населення - 39 млн осіб; столиця - Найробі.  Екватор перетинає країну майже посередині. Незважаючи на це, клімат Кенії субекваторіальний із пересічними температурами січня +14-27 оС, липня - +14-28 оС. У західних районах температура повітря досить рівна (+22-23 оС) із незначними коливаннями і постійними дощами. Причиною є висотна поясність. За винятком вузької прибережної смуги, територія Кенії лежить у межах надзвичайно різноманітного за рельєфом нагір'я (найвища точка - гора Кенія висотою 5 199 м). Кліматичні умови кенійського нагір'я вважаються одними із найкращих в Африці (рис. 2. 40). Температурний режим прибережних вод сприяє розвитку пляжно-купального відпочинку (рис. 2. 41).
На заході частина кордону країни проходить озером Вікторія. На півночі розташоване найбільше озеро Кенії - Рудольф. Більшість озер сильно засолені.
Винятково різноманітними є ландшафти, рослинний і тваринний світи Кенії. На північному сході країни переважають напівпустелі і солончаки, які, у міру збільшення опадів, змінюються районами із рідким трав'яним покривом і низькими деревами. Нагір'я Кенії - це савани із родючими землями, густими травами, баобабами і пальмами. У прибережних районах і в долинах нечисленних річок савани чергуються із вічнозеленими тропічними лісами і мангровими заростями.  У Кенії сформована густа мережа природоохоронних об'єктів як на суходолі, так і в акваторії океану. До неї належать 59 національних парків, заповідників і заказників. Серед туристів особливою популярністю користується національний парк Накуру, що включає знаменитий вулкан Мененгай і озеро Накуру, на берегах якого можна побачити незмірну кількість рожевих фламінго. Одним із найбільш пам'ятних видовищ, яке можна спостерігати в національному парку Амбоселі - життя слонів у природних умовах. Тсаво - найбільший національний парк Кенії. Він займає площу близько 21 тис. км2. Мрія кожного туриста, який відвідує парк - побачити і піднятися на найвищу точку Африки - гору-вулкан Кіліманджаро, яка знаходиться на кордоні Кенії і Танзанії. Національний парк Масаї Мара є продовженням відомого національного парку Серенгеті, що знаходиться в Танзанія. На його території туристи мають можливість ознайомитися з ендемічними представниками фауни, наприклад, чорним носорогом, який перебуває на межі вимирання. Винятковою природною туристичною атракцією Кенії є знаменита Рифт-Веллі - зона Східно-африканського рифтового розлому. Тут у тектонічних котловинах знаходяться десятки озер з унікальними фізико-хімічними параметрами води, неповторною флорою і фауною. Серед найбільш цікавих озер - Туркана (одна з найсолоніших водойм світу), Магаді (озеро відоме колоніями фламінго і водою, насиченою содою), Богорія (одне із найкрасивіших озер Африки), Найваша (озеро приваблює великою популяцією бегемотів). А згаслі вулкани, термальні джерела, фумароли і гейзери нагадують про бурхливі геологічні процеси, що відбувалися у Рифт-Веллі мільйони років тому.  Момбаса - давнє місто-острів, вік якого складає близько 900 років. Колись Момбаса була столицею Кенії, тепер це - столиця кенійського курортного туризму.  Момбаса - найбільша курортна зона на екваторіальному узбережжі Індійського океану, головним багатством якої є 70 км зручних пляжів. На основі їх використання сформувалося кілька кенійських курортів, які здобули світове визнання: Ламу, Кікамбала, Ватаму, Малінді, Пате та ін. Вузькі вулички, мечеті та індуїстські храми Момбаси створюють незабутній культурний колорит міста. Тут злилися арабські, перські і місцеві традиції з європейським "присмаком". Старе Місто, Форт-Ісус (визначна пам'ятка архітектури, зведена португальцями у XVI ст.) і Старий Порт - свідчення колишньої колоніальної величі Португалії. Місто цікаве не лише своїми історичними пам'ятками, а й можливістю зробити унікальні покупки: незвичні сувеніри, традиційний національний одяг, тканини дивних кольорів і розцвіток.  Давнє місто Малінді відоме фешенебельними готелями і найдавнішим португальським пам'ятником на континенті - хрестом, встановленим Васко да Гамою у 1498 р. Неподалік від Малінді розташовані руїни загадкового арабського міста Геді, де віднайдені елементи міських стін, мечетей, житлових будинків, величезного палацу, басейнів і колодязів. Вчені не дійшли спільної думки, чому жителі залишили місто. У Геді продовжуються археологічні розвідки, які, можливо, розкриють таємниці міста.  Серед інших туристичних центрів виділяється Найробі - найбільше місто у Східній Африці. У столиці туристи мають можливість відвідати Національний музей, художню галерея Сорсбі, глиняну мечеть Кірпарам, знаменитий ринок, таємні в'язниці і камери тортур.  Із огляду на ресурсну забезпеченість, найбільш перспективним для Кенії є екологічний туризм. Його розвиток доповнює традиційну аграрну спеціалізацію країни, яка в географічному поділі праці відома як постачальник сільськогосподарських культур - кави, чаю, кукурудзи, цукрової тростини, фруктів та ін. *** ТАНЗАНІЯ Об'єднана Республіка Танзанія (ОРТ) - держава на східному узбережжі Африки. Окрім материкової частини до складу країни вхо-дять острови Занзібар, Мафія, Пемба та ін. Загальна площа ОРТ складає 947,3 тис. км2; населення - 41 млн осіб. У Танзанії дві столиці: фактичним адміністративним центром є Дар-ес-Салам, законодавчим - Додома. Танзанія має одне із найбільших узбереж серед східно-африканських країн, що створює сприятливі передумови для розвитку масового пляжно-купального відпочинку. ОРТ, як і інші країни цього регіону, відома національними парками, які є природною основою розвитку екологічного туризму.  Серенгеті - найбільший парк Танзанії, який займає площу близько 15 тис. км2. Найбільше захоплення у туристів викликає спостереження за щорічною міграцією тисяч звірів, особливо антилоп гну.  Національний парк Нгоронгоро знаходиться у величезному кратері згаслого вулкана діаметром майже 20 км. Краї кратера розташовані на висоті близько 2,5 тис. км над рівнем моря, а його дно - на 600 м нижче країв кратера. Тому всередині кратера утворилося власна середовище проживання, ізольоване від довколишнього простору. Багато тварин народжуються, живуть і вмирають саме тут. Знайомство із цим унікальним "загубленим світом" - мета подорожі багатьох туристів, які приїздять до Танзанії.  У країні швидкими темпами розвивається масовий пляжно-купальний відпочинок. На узбережжі Танзанії є кілометри зручних пляжів. Особливою популярністю користується приморський курорт Танга, де окрім "піску, сонця і води" є бальнеологічні ресурси та мальовничі печери.  Острів Занзібар часто називають островом прянощів. Із XIX ст. і до сьогодні Занзібар належить до провідних світових постачальників гвоздики, кориці, ванілі, мускатного горіха, шафрану, імбиру, різних перців та інших спецій. Але нинішня популярність острова більшою мірою пов'язана з міжнародним туризмом. Він володіє фантастичними природними і культурно-історичними ресурсами. Головним природним багатством є океан. Занзібар і довколишні менші острови - визнані світові центри дайвінгу і сноркеллінгу. Практично все їх узбережжя оточене рифами й ідеальними пляжами, які не бувають порожніми жодного дня протягом усього року - температура води не опускається нижче +26 оС.  Головною культурно-історичною принадою Занзібару є арабське місто Стоун-Таун, включене до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Архітектурний ансамбль міста не залишить байдужим навіть найбільш затятого скептика: палаци, ринки, площі, мусульманські мечеті, християнські собори, індуїстські храми, фортифікаційні споруди, музеї, сади, бані, резиденції впливових осіб створюють особливе урбаністичне середовище. Велика кількість унікальних об'єктів розкидана територією острова: руїни палаців Марухубі і Мтоні, палац Дунга, місто-фортеця Кізимказі, комплекс печер Мангапвані, султанські бані Кідичі і Кізимбані та багато інших.  До помітних туристичних центрів ОРТ належать Дар-ес-Салам і Багамойо, в яких туристи мають змогу ознайомитися з архітектурним спадком, сакральними святинями різних конфесій та оригінальними музейними експозиціями. *** УГАНДА Республіка Уганда розташована у північно-західній частині Східно-африканського плоскогір'я, у районі Великих Африканських озер, у зоні саван і рідколісь субекваторіального поясу. Площа країни становить 241 тис. км2; населення - 32,4 млн осіб; столиця - Кампала.  Уганда належить до бідних сільських аграрних країн світу із численними соціальними проблемами: висока народжуваність (48 - 2-е місце у світі); висока захворюваність на ВІЛ/СНІД (майже 1 млн хворих - 9 місце у світі); дуже високий ступінь ризику інфекційних захворювань (малярія, чума, гепатит А, черевний тиф, сонна хвороба); низький рівень грамотності населення. Незважаючи на такий стан справ, Уганду називають "туристичною перлиною" Африки. Підставою для цього є надзвичайно багаті природні ресурси, що стали основою розвитку екологічного туризму, сафарі та фотосафарі, рафтингу. До головних і найбільш відомих туристичних атракцій країни належать: національний парк Бвінді (тут живе половина горил, які ще залишилися в світі); Кабарега і Мерчісон - одні із найкрасивіших водоспадів світу; національні парки Рувензорі й Ачоле, які вважаються одними із кращих в Африці і відомі надзвичайним фауністичним різноманіттям: гіпопотами, леви, слони, буйволи, жирафи, антилопи, болотні козли, червонохвості мавпи, баклани, гігантські чаплі, орли та багато ін.; озеро Вікторія - один із найбільших у світі резервуарів прісної води; озеро Альберт, що відоме своїми чудовими краєвидами. *** МОЗАМБІК Республіка Мозамбік знаходиться на південному сході континенту й омивається водами Індійського океану. Її площа перевищує 799 тис. км2. Загальна кількість населення складає майже 22 млн осіб. Столиця - Мапуту.  Мозамбік - одна із найбідніших аграрних держав. За величиною внутрішнього валового продукту у розрахунку на одну особу ($ 900) країна займає 218-е місце серед 227 країн світу. Туристів до Мозамбіку приваблюють головним чином піщані пляжі, розташовані в районах Тофу, Лангош, Лурно і мису Барра-Фалса. Країна також відома національними парками (Горонгоса, Баньїне, Зінаве) з багатим тваринним світом. Одним із найкрасивіших місць континенту вважається морський національний парк Архіпелаг Базаруто - чудове місце для дайвінгу і змістовного активного відпочинку. Надзвичайно цікавою є самобутня культура Мозамбіку. На особливу увагу туристів заслуговує скульптура народу маконде, визнана найбільш вишуканою і складною формою африканського художнього мистецтва. Традиційна музика також користується підвищеною увагою. Фахівці вважають, що саме музика народів Мозамбіку стала основою розвитку популярних нині стилів реггі і нью-ейдж. Відомими стали і народні музичні інструменти - лупембе та маримба. Досить часто метою подорожі до Мозамбіку стає відвідування концертів оркестрів, які виконують на цих інструментах народні музичні твори. *** СЕЙШЕЛИ В Індійському океані біля берегів Африки знаходиться невелика острівна держава Республіка Сейшельські Острови. Її площа складає 455 км2. До складу країни входить понад 100 островів, із них лише на 33-ох є постійне населення. Взагалі ж на островах живе 87,5 тис. осіб - нащадків піратів, білих колоністів, чорних рабів та індійських торговців. Найбільшим є острів Мае, на якому розташована столиця - місто Вікторія. Історія Сейшельських Островів багата на таємниці, які залишили першовідкривачі архіпелагу - пірати. Ці справжні і вигадані секрети створюють ауру загадковості, яку вміло використовують організатори туристичної індустрії, перетворюючи її на додатковий чинник привабливості, а відтак і розвитку.  Сейшели - типова "країна-готель", класичний "туристичний рай" у сучасному розумінні. Республіка існує за рахунок міжнародного туризму, який забезпечує робочими місцями 1/3 економічно активного населення і 70 % валютних надходжень.  При розвинутій індустрії туризму сейшельцям вдалося зберегти природу у майже первозданному вигляді. Острови багаті на ендеміків. Тільки тут живуть гігантські альдабрські черепахи (вага - до 250 кг; вік - до 150 років), багато рідкісних птахів, у тому числі чорний какаду і соловей бульбуль. У водах Індійського океану безліч морських мешканців. Це дозволяє островам належати до регіонів, де активно впроваджуються екотуристичні види діяльності. Але головними ресурсами є "сонце, море і пісок", які є основою розвитку пляжно-купального відпочинку. До того ж, пересічна температура води не опускається нижче +26 оС (рис. 2. 42), а пісок на пляжах має ніжно-рожевий колір.
Найбільш відомими курортними центрами і зонами на Сейшельських Островах є Вікторія, Бо-Валлон, Ла Діг, Праслін. *** МАВРИКІЙ "Спочатку був створений Маврикій і лише потім рай. Цей рай був відображенням Маврикію", - так свого часу писав Марк Твен про найбільший острів Маскаренського архіпелагу, що розташований у західній частині Індійського океану.  Республіка Маврикій має площу 2 тис. км2. Загальна кількість населення складає 1,3 млн осіб. Столиця держави - Порт-Луї.  Нинішній Маврикій завоював славу місця для елітного відпочинку. Туристів приваблюють десятки кілометрів пляжів, затінених пальмовими гаями, численні засоби розміщення на будь-який смак, екологічні екскурсії до національних парків, круїзи на катамаранах і яхтах, дайвінг, океанічне рибалення і гостинність місцевого населення. Більш відвідуваною є північна частина Маврикію. Тут сформувалося кілька туристичних зон: Пуант-о-Піман, Кап-Малере, Бе-о-Тортю, Пуант-о-Каноньє та ряд інших. Серед інших островів архіпелагу туристи віддають перевагу о. Родрігес із центром Порт-Матурін.  Туристична індустрія країни спеціалізується на весільному туризмі. Молодята, які мають можливість провести "медовий місяць" на Маврикії, опиняються у казковій атмосфері, багатій на несподіванки і сюрпризи. Маврикій не рекомендується відвідувати протягом лютого-березня. У цей час над архіпелагом панують тропічні циклони. Шквальні вітри, швидкість яких досягає 220 км/год., і зливи, що призводять до катастрофічних повеней, можуть повністю зіпсувати відпочинок.


ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
США - Канада - Мексика Північноамериканський район виділяється надзвичайно високим рівнем розвитку внутрішнього туризму. У США щороку здійснюється близько 1 млрд подорожей; щоденно у цій країні туристи витрачають більше $ 1,5 млн.; протягом 1995-2000 років половина дорослих американців взяла участь у туристичних поїздках, а кожен п'ятий американець здійснив освітню подорож. Подорожі та активний відпочинок стали невід'ємним елементом культури американців, що відбилося і на виробництві - індустрія туризму стала найбільшим експортером послуг і галуззю, де зосереджена найбільша кількість підприємців.  США Сполучені Штати Америки є світовим політичним і економічним лідером. За загальним обсягом внутрішнього валового продукту зі США може зрівнятися лише Європейський Союз. Китай, який займає 2 місце у світі за обсягом ВВП, поступається США майже у 2 рази.  США - федеративна республіка, до складу якої входять 50 штатів та федеральний округ Колумбія. Загальна площа США становить 9,8 млн км2; населення - 307,2 млн осіб (за показниками площі і кількості населення країна займає 3-ті місця у світі); столиця - місто Вашингтон. Геотуристичне положення США надзвичайно вигідне. Основну частину країни формують так звані "суміжні штати", які знаходяться в центрі Північної Америки між Мексикою і Канадою. На ці 48 штатів припадає 83 % площі країни, 49-м штатом є Аляска (площа - 1,5 млн км2), 50-м - Гавайські острови, що знаходяться у центральній частині Тихого океану. Водний шлях між "суміжними штатами" і Аляскою (Сіетл - Анкорідж) становить 2 600 км, а відстань до Гавайських островів (Сан-Франциско - Гонолулу) - понад 3 900 км. Територія країни поділяється на високу гористу, переважно посушливу західну частину, яка зайнята Кордильєрами, і здебільшого рівнинну вологу східну частину (лише вздовж Атлантичного узбережжя простягнулися давні середньовисокі гори Аппалачі). Центр країни займають обширі Внутрішні рівнини (Центральні і Великі). Кожен із регіонів по-своєму привабливий і цікавий з точки зору організації туристичної діяльності. 50 штатів простягнулись від спекотного до холодного поясів, однак більша їх частина розташована в помірній зоні. Континентальна частина має помірний і субтропічний клімат, лише південь Флориди, як і Гавайські острови, знаходиться в тропіках. На Алясці клімат субарктичний та помірний. Безморозний період триває від півроку на кордоні з Канадою до цілого року на півдні і на Гавайях. Континентальність клімату зростає в центральних і західних районах. Східна половина країни - більш зволожена, середньорічна кількість опадів від 500 до 2 000 мм, тоді як західна - має більш посушливий характер - 200-500 мм, а в пустелях південного заходу - менше 100 мм опадів. Лише тихоокеанський північний захід виділяється надмірністю опадів - до 6 000 мм.  Така різноманітність умов, ресурсів і просторового розташування сприяє розвиткові практично всіх видів туризму і задовольняє всі потреби пересічного споживача туристичних послуг. Наявність мальовничих місць сприяє розвитку туризму, орієнтованого на використання природних ресурсів - у країні створено більше 350 національних парків і заповідників загальною площею понад 30 млн га, які мають світову славу і приймають до 300 млн туристів за рік. Завжди багато відвідувачів у Єллоустоні, Великому Каньйоні, Каньйонленді, Ачезі, Титані, Ґлешієрі, Олімпіку, Йосеміті, Мамонтовій печері та на територіях багатьох інших цікавих об'єктів.  Розміщення національних парків США подано на рис. 2. 45. Неважко помітити, що більшість із них зосереджена на заході країни в Гірських і Тихоокеанських штатах.
Знайомство із національними парками США найкраще розпочинати із Єллоустона - найстарішого національного парку США і світу, заснованого у 1872 р. Єллоустон розташований у північно-західній частині штату Вайомінг на висоті 2 300 м. Його площа - 900 тис. га. Щороку до парку приїздить до 3 млн туристів. Їх приваблюють Мамонтові гарячі джерела з терасами і знаменита долина гейзерів, де найбільший інтерес викликає гейзер Олд Файтфул, який через кожні 80 хвилин викидає фонтан води на висоту майже 100 м. Не менш цікаве і високогірне озеро Єллоустон з однойменною річкою, що витікає із нього й утворює мальовничий каньйон із ланцюгом водоспадів. Кемпінг на території національного парку Ачез (Кам’яні Арки) у штаті Юта, який можна вважати типовим для країни, має необхідні системи життєзабезпечення і функціонування (електро- й водопостачання, телефонний зв’язок, пункт прокату туристського спорядження, службу охорони, екскурсійне обслуговування тощо) і окремі майданчики для розміщення наметів чи автофургонів, які все частіше приходять на зміну традиційним туристським наметам. Кожен майданчик обладнаний столом та грилем, але дрова треба привозити з собою – на території парку і кемпінгу їх збирати заборонено і американці чітко дотримуються цього правила. Від кемпінгу до найближчого поселення – більше 20 км. Заасфальтовані дороги утримуються в ідеальному стані і прокладені до найбільш цікавих панорамних точок національного парку. До унікальних природних об’єктів, таких як "Ландшафтна арка", "Балансуючий камінь", "Делікатна арка", прокладені марковані пішохідні доріжки. Плата береться як за в’їзд на територію парку ($ 10 за автомобіль, $ 5 за мотоцикл і велосипед), так і за використання кемпінгу ($ 10 за добу із середини березня до кінця жовтня і $ 5 – із кінця жовтня до середини березня або $ 3 з особи у випадку розміщення групи до 11 осіб). 80 % всіх зібраних коштів лишаються на рахунку адміністрації парку і використовуються для потреб його розвитку. Щороку національний парк "Кам’яні Арки" відвідує до 1 млн туристів.  Створення і функціонування національних парків у США переросло у потужний сектор сфери обслуговування з єдиною системою управління (Служба національних парків) і багатомільярдними обіговими коштами. На Службу національних парків покладені обов'язки з охорони природної і культурної спадщини, пропаганди її ролі і значення для американського суспільства, благоустрою об'єктів, організації туристичної діяльності на території парків.  США - високоурбанізіована країна. Частка міського населення у середньому перевищує 70 %. Своєрідним туристичним ресурсом країни є урбаністичний ландшафт. Численні міста утворюють міські агломерації. На окремих територіях сформувалися суцільні урбаністичні смуги, що отримали назву мегалополісів. Найбільшими з них є суцільна урбанізована зона від міста Бостон до столиці США Вашингтона, яка отримала назву мегалополісу "Босваш". У районі Великих Озер сформувався мегалополіс "Чіпітс" (Чикаго-Пітсбург). На заході країни суцільна урбанізована територія, що простягнулася від Сан-Дієго до Сан-Франциско, стала основою мегалополісу "Сан-Сан".  Міжнародний туризм у США значною мірою пов'язаний із відвідуванням великих міст: Нью-Йорк, Вашингтон, Чикаго, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Лас-Вегас і багато інших.  Нью-Йорк - провідний фінансовий, економічний, політичний, культурний і туристичний центр США, головний порт країни. Візитною карткою Нью-Йорка є Статуя Свободи. Символом фінансової могутності США вважається Уолл-Стріт. Тут розташована Нью-Йоркська фондова біржа, провідні банки і брокерські контори. Відомими туристичними атракціями міста є штаб-квартира ООН з тематичними скульптурними композиціями довкола, Рокфеллер-центр та 102-поверхова Емпайр-Стейт-Білдінг із оглядовими майданчиками на даху, Бродвей із театрами, кінотеатрами, ресторанами, магазинами й оригінальними пам'ятниками, Центральний парк - острівок окультуреної природи серед хмародряпів, Бруклінський міст довжиною близько 2 км, що з'єднує Манхеттен і Лонг-Айленд.  Місто відоме своїми численними музеями: африканського, сучасного і примітивного мистецтва, американських індіанців, сексу, поліції, імміграції, єврейської історії, дизайну та багато інших. Але неперевершеністю свого зібрання виділяється Метрополітен-музей - один із найбільших художніх музеїв світу, який пишається унікальними експозиціями різножанрових творів мистецтва. Колекція імпресіоністів і постімпресіоністів є однією із найбільших. Зібрання єгипетського мистецтва вважається одним із найбільш повних і представницьких у світі. Нині у постійній експозиції перебуває близько 2 млн творів мистецтва.  Метрополітен-музей існує за рахунок спонсорської допомоги і мінімальної державної підтримки. Важивим моментом є те, що хоча вартість вхідного квитка й обумовлена $ 20), але зайти до музею можна за символічну плату. Варто лише підійти до відповідного віконця, внести пожертву, скажімо $ 1, і отримати невеликий значок, який дає право на вхід до музею.  Нью-Йорк - космополітичне місто. Тут компактними осередками живуть китайці, італійці, росіяни, українці і багато інших національних громад. Так, китайський квартал Чайна Таун знаний серед туристів особливою атмосферою Сходу, а також своїми магазинчиками, вуличними ятками і ресторанами, де можна смачно і недорого поїсти. А Гарлем, де мешкають переважно чорношкірі громадяни США, і сьогодні є небезпечним місцем для вечірніх прогулянок. Брайтон-Біч - район компактного проживання іммігрантів з колишнього Радянського Союзу, де працюють російськомовні магазини, ресторани, радіостанції, культурні центри.  Особливо привабливою столиця США стає під час цвітіння сакури. У цей час помилуватися містом приїздять тисячі американців. Основними визначними пам'ятками Вашингтону є Білий дім, Капітолій, бібліотека Конгресу США, меморіали ветеранів В'єтнаму і корейської війни, меморіал Лінкольна, монумент Вашингтона, меморіал Другої світової війни, національні музеї: американських індіанців, американської історії, природознавства і ряд інших. Виняткової уваги заслуговує Національна галерея мистецтва. У колекції музею представлена одна з кращих у світі колекцій італійського Відродження. Музей також відомий творами нідерландського та іспанського бароко, роботами французьких та американських художників. Шедеврами колекції Національної галереї мистецтв є твори Леонардо да Вінчі, Рембрандта, Ван Гога, Моне, Вермера, Пікассо, Матісса, Поллока. Вхід до музею безкоштовний.  Численних туристів приваблює Приозер'я і його найбільше місто - Чикаго, яке можна порівнювати із Нью-Йорком за кількістю бірж, штаб-квартир корпорацій, банків, хмародряпів. Тому Чикаго часто називають "другим містом" або "містом вітрів". Воно розташоване на південно-західному березі незамерзаючого озера Мічиган.  У місті туристи, насамперед, знайомляться із найвищим хмародряпом Америки - Уілліс-тауер (до 2009 р. - Сірс-тауер), який належить до найвищих будівель світу. Із оглядових майданчиків 110-поверхової споруди відкривається незабутня панорама Чикаго й озера Мічиган. Серед інших атракцій на увагу заслуговують Музей науки і промисловості, Інститут мистецтв, Мілленіум-парк, Музейний кампус Чикаго, до складу якого входить Планетарій Адлера, Акваріум Шеда і Музей історії природи.  Не можна оминути увагою Українське село - колоритний район Чикаго із православними храмами, котеджною забудовою, україномовним населенням і маленьким магазином із назвою "Одеський привіз". Район у північно-східній частині США має назву "Нова Англія". Це перший район, який був освоєний європейськими колоністами. Нова Англія - інтелектуальний осередок Америки. У Бостоні знаходиться широко відомий Гарвардський університет, а в Нью-Хейвені (штат Коннектикут) - престижний Єльський університет. У Новій Англії сформувався національний тип американця-янкі. Так назвали перших колоністів, які освоювали цей край.  У центрі континентальної частини США розкинулися Великі рівнини, які у широтному напрямку розрізаються притоками Міссісіпі. Як нагадування про екологічні аномалії у штаті Південна Дакота заснований національний парк "Бедлендс" - "погані, дурні землі". Це - одна з типових ділянок у передгір'ях Кордильєр, складених товщами пухких порід, які в умовах посушливого клімату легко розмиваються зливовими опадами і піддаються вітровій ерозії. У результаті утворюється складна, заплутана мережа розгалужених ярів, розділених вузькими вододілами-гребенями, що перетворює ці землі в важко прохідні ділянки, непридатні для господарського використання. Значний потенціал мають природні та культурно-історичні туристичні ресурси південних штатів. Флорида на південно-східному узбережжі - відомий регіон відпочинку жителів США і туристів з-за кордону. Маямі - південне місто штату відоме своїми чудовими пляжами, пальмами, готелями, крокодилячими фермами, будинками і віллами знаменитостей. Місто Орландо у центральній частині Флориди приваблює уславленими тематичними парками, розташованими в околицях міста: "Юніверсал Студіос" - сукупність парків, присвячених технологіям та історії кіно; "Морський світ" - розважальний парк, який пропонує неймовірні шоу з участю морських тварин і велетенський прозорий тунель-акваріум для знайомства з життям підводного царства; "Світ Уолта Диснея" - декілька дитячих освітньо-розважальних парків. Варто відвідати і Космічний центр імені Кеннеді на острові Мерріт і мис Канаверел - головний стартовий майданчик NASA.  Поняття "Флорида" і "пляж" невідривні одне від одного. Найбільш відомим в околицях Орландо є Нью-Смерна-Біч - пляж, що носить титул найбезпечнішого (див. додаток А). Місто Тампа розташоване на західному узбережжі півострова. Головними туристичними атракціями міста є Музей науки і промисловості, Флоридський акваріум, Музей мистецтв, район Айбор-Сіті з Міським музеєм і центром виготовлення кубинських сигар, сади Буша з ландшафтними зонами й імітацією ділянки танзанійського парку Серенгеті, водний парк Едвенчер-Айленд. Природа і визначні місця західних штатів приваблюють численних туристів. Лос-Анджелес - найбільше місто Каліфорнії - штату, який за своїм економічним потенціалом перевищує багато країн світу. Відомими далеко за межами країни туристичними атракціями Лос-Анджелеса є Голівуд - легендарний осередок кіноіндустрії та Диснейленд - один з перших і найбільш відвідуваних тематичних парків світу.  Сан-Франциско вважається найкрасивішим містом США. Квартали міста розкинулися на пагорбах тихоокеанічного узбережжя. Могутні мости з'єднують ділову частину міста з материком. Серед них і популярний серед туристів об'єкт - знаменитий міст "Золоті Ворота". Сан-Франциско виникло у часи золотої лихоманки. Зараз місто існує завдяки високим технологіям, банківській справі і туризму. Власне зовнішній образ міста, його культурне середовище, дякуючи кіноіндустрії та поп-культурі, є пізнаваними і знаними в усьому світі. Вони перетворилися на специфічний туристичний ресурс. Щороку близько 15 млн туристів відвідують Сан-Франциско - світову "столицю" сексуальних меншин, батьківщину руху хіпі, місто, де відбуваються події художніх фільмів "Основний інстинкт", "Втеча із Алькатрасу", "Солодкий листопад", серіалу "Детектив Неш Бріджес" і залишають у місті майже $ 8 млрд. У більшості з них метою є потрапити на пірс № 39. Саме тут знаходиться Акваріум затоки Сан-Франциско - один із найбільш відвідуваних туристичних об'єктів у США. У Каліфорнії багато й інших визначних місць. Серед них - Долина Смерті, оголошена національним пам'ятником природи. Долина Смерті - одна із найбільш глибоких, пустельних і безводних западин світу. Її абсолютна висота складає 86 м нижче рівня моря. Температура повітря у долині досягає +60оС. Виняткова сухість призводить до інтенсивної вітрової ерозії на схилах довколишніх хребтів. Свою назву унікальний природний об'єкт отримав у 1849 р. після загибелі у цьому районі групи золотошукачів. На плато Колорадо сформувався один із найглибших каньйонів світу. Річка Колорадо "створила" це диво у своїй середній течії. Американці ж створили у долині річки низку національних парків: Гранд Каньйон, Ґлен Каньйон, Каньйонлендс, Брайс Каньйон, які своїми фантастичними краєвидами приваблюють туристів із усього світу. Місто Лас-Вегас (штат Невада) виросло серед пустелі за рахунок кондиціонерів і грального бізнесу. Лас-Вегас - ціла країна казино, у якій нараховується близько 500 гральних закладів, 30 із яких належать до найбільших у світі.  За межами континентальної частини країни розташовані два штати - Гавайї та Аляска - своєрідні природні і туристичні антиподи. Гавайські острови розмістилися в центрі Тихого океану і є "меккою" для туристів. Атмосфера свята і безтурботність - головні враження, за якими мандрують на Гавайські острови; сонце, вода і пісок - головні туристичні ресурси островів. Аляску називають "краєм білого мовчання". Тут багато гігантських гір, льодовиків, фіордів, а також річок, що впадають у Північний Льодовитий океан, озер та лісів. На території штату створено 8 національних парків, у тому числі найбільший у США - парк Врангеля. Досить багато жителів США проводять літню відпустку саме на Алясці. Популярними є екологічні тури за для спостереження за життям тварин і птахів, круїзи уздовж узбережжя, спортивне полювання і рибалення. Протягом останніх десятиліть у США відбулися помітні зміни у культурному середовищі. Країна перейшла від політики "плавильного казана", яка орієнтувалася на створення єдиної американської культури шляхом інтеграції багатьох національних традицій, принесених іммігрантами, до доктрини полікультурності, що має образні назви "яскравої мозаїки" або "салатниці", тобто збереження і підтримки як національної, так і релігійної самобутності з одночасним вихованням поваги і толерантного ставлення до проявів інокультурності.  Культурна самобутність стала потужним чинником розвитку туризму. Яскравим прикладом є аміші - послідовники християнської течії менонітського походження. Значна частина сучасних амішів мешкає у штаті Огайо. Стиль і традиції їх життя є діаметрально протилежними способу життя сучасної людини. Аміші - послідовники старих традицій і звичок. Їздять вони лише у кінних екіпажах зі сталевими колесами, землю орють кінним плугом, носять одяг пошитий власноруч за модою кінця ХVІІІ ст., одружуються лише з єдиновірцями . Амішам забороняється їздити на машинах і літати на літаках, користуватися електроенергією, фотографуватися, дивитися телевізор, слухати радіо, мати комп'ютер, носити годинник і т. п. Живуть аміші за рахунок натурального господарства і продажу меблів ручної роботи й екологічно чистих продуктів харчування. Їх охоче купують численні туристи, які приїздять до поселень амішів для знайомства із їх побутом. Не менш цікавою для туристів є самобутність мормонів, більшість із яких живе за патріархальними релігійними приписами у штаті Юта. Вони і до тепер мають сильний вплив на громадсько-політичне життя в штаті. США вважаються важливим центром освітнього туризму. Тут знаходяться престижні університети, що приваблюють багато іноземних студентів: Гарвардський, Єльський, Стенфордський, Прінстонський.  *** КАНАДА Найбільша країна Західної півкулі, друга за величиною країна світу (площа - майже 10 млн км2), Канада простирається на 7 700 км із заходу на схід і на 4 600 із півночі на південь. Загальна кіль кість населення країни становить 33,5 млн осіб. Столиця Канади - місто Оттава.  Єдиний сухопутний сусід Канади - США, "прозорий" кордон з якими перетворився на значний чинник соціально-економічного розвитку країни. Повною мірою це стосується і туризму. Американці - головні споживачі канадського туристичного продукту. Значну частину території Канади займають ліси (дугласія, кедр, ялина, сосна, ялиця, клен). У країні величезна кількість річок (найбільші - Св. Лаврентія, Саскачеван, Юкон) і озер (Верхнє, Велике Ведмеже, Гурон, Ері, Онтаріо). Є тут і величезні гірські масиви (Кордильєри, Скелясті гори, Аппалачі) і неосяжні простори Внутрішніх рівнин, і навіть невеликі ділянки полинових пустель. Більша частина території країни лежить в області вічної мерзлоти. Клімат переважно помірний і субарктичний, трохи вологіший і м'якший на західному і східному узбережжях, де зими досить теплі, а літо не дуже жарке. У центрі країни клімат різко континентальний і посушливий, однак у горах Селкірка часті дощі і снігопади. Середня температура січня коливається від -35оС на півночі до +4оС на півдні; середні літні температури - від +21оС на півдні до +4оС на островах Канадського Арктичного архіпелагу. Опади по території розподіляються нерівномірно: від 150 мм у рік на півночі до 2 500 мм на західному узбережжі. У країні станом на початок 2010 р. нараховується 39 національних парків і заповідників: Банфф - найстаріший національний парк країни і найбільш відвідуваний парк світу; Йохо із водоспадом Такаккау, каньйонами і карстовими печерами; Вуд-Баффало із найбільшою чередою бізонів; Джаспер із льодовиками і гарячими джерелами та ін. (табл. 2. 16). Національні природні парки - основа розвитку природноорієнтованого туризму, розвиток якого переважає в Канаді. Табл. 2. 16. Національні парки Канади
Національний парк
Площа, тис. км2
Рік
створення
Головні природні й історичні атракції

Ауюіттук
19,7
2001
Мис Пенні-Айс – 6 000 км2 льоду і снігу.

Банфф
6,6
1885
Льодовики, сніжники і термальні джерела.

Вапуск
11,5
1996
Форт принца Уельського; завод Йорк; ділянки арктичної пустелі з унікальним тваринним світом.

Вуд-Баффало
44,8
1922
Одна з найбільших у світі внутрішня дельта, утворена річками Атабаска і Піс-Рівер; найбільша на континенті череда бізонів (близько 2 500 голів); місця гніздування американських журавлів і пеліканів.

Глейшер
1,3
1886
Перевал Роджерс; природні комплекси, які з висотою змінюються від тропічних лісів до арктичних пустель; ділянки трансконтинентальної залізниці.

Джаспер
10,9
1907
Льодовик Атабаска; термальні джерела; гірські краєвиди.

Йохо
1,3
1986
Озера Емералд, О'Хара; водоспад Такаккаку; вапнякові печери.

Наханні
4,8
1976
Каньйон річки Саут-Наханні і водоспад Віргінія; термальні джерела.

Фанді
0,2
1948
Морські прибережні системи: у затокці Фанді перепади висот води між припливом і відпливом можуть досягати 18 м; плато Каледонія; близько 20 водоспадів.

Принс-Альберт
3,9
1927
Череда бізонів; популяція білого пелікана; культурні об’єкти, пов’язані з життям індіанців.

Кожна провінція і територія Канади відома по-своєму. Недарма говорять про Канаду із "багатьма обличчями", маючи на увазі її адміністративно-територіальний поділ на 10 провінцій і 3 території, які відрізняються соціально-економічними особливостями розвиту, природною і культурною самобутністю.  Онтаріо - найбільша за чисельністю населення та економічно розвинута провінція країни. У її межах розташована низка природоохоронних територій, велика кількість річок і найчистіших озер. Але туристичною "візитівкою" Онтаріо є Ніагарський водоспад, найцікавіша частина якого ("Велика підкова") розміщується саме на канадській території. В Онтаріо знаходяться Оттава і Торонто - міста з потужним виробничим, культурно-історичним та подієвим потенціалом. Столицю Канади з повним правом називають містом музеїв і парків. Національна галерея, Художня галерея Оттави, Галерея Керша-Мессона, Музей Цивілізації, Музей природи, Канадський королівський Монетний двір, Парк провінцій, Парк конфедерації - далеко не повний перелік місць, де мешканці Оттави та її гості можуть ознайомитися з культурною спадщиною Канади і корисно провести свій вільний час. Серед численних атракцій Торонто варто згадати РАТН - підземне місто з офісами, магазинами, закладами харчування, скверами, фонтанами, вулицями загальною протяжністю майже 30 км. Не можна обійти увагою і Зал хокейної слави - галерею розвитку канадського і європейського хокею з шайбою. Франкомовний Квебек - найбільша за площею адміністративно-територіальна одиниця Канади. Квебек відрізняється різноманіттям ландшафтів: приозерні і прибережні території, ліси. У провінції розташовані великі міста Квебек і Монреаль. Квебек відомий Латинським кварталом - визначною пам'яткою, занесеною до Світової спадщини ЮНЕСКО. Монреаль - місто хмародряпів, швидкісних магістралей, великий міжнародний транспортний вузол, морські і повітряні ворота країни. Одночасно це - важливий історичний та культурний центр. У місті багато архітектурних пам'яток, що датуються в основному серединою і кінцем XIX ст.: Колона адмірала Нельсона, церква Нотр-Дам, площа Дез-Арм (Королівська площа) та ін. Нова Шотландія із трьох сторін оточена океаном. Провінція відома широкими пляжами, національними парками, індіанськими резерваціями. Тут розташований великий яхтовий центр Ярмут, парк французьких колоністів Порт-Руаяль в Аннаполісі. Як серед туристів, так і серед місцевих популярним є морське рибалення. Єдиний офіційно двомовний Нью-Брансуїк належить до приатлантичних провінцій. Природна гордість регіону - затока Фанді - вважається одним із найбільш відвідуваних туристами місць у Північній Америці. Столиця провінції - місто Фредеріктон є відомим центром яхтного відпочинку.  Острів Принца Едуарда часто називають "садовою" провінцією. Основою її економіки є сільське господарство, рибальство і туризм. На острові, який сам по собі є цікавим туристичним об'єктом, часто проводяться фестивалі й інші культурні заходи і пропонується різноманітний відпочинок: велосипедні маршрути, які знайомлять з пам'ятками архітектури, серед яких є численні маяки, екологічні тури до заповідних місць, пляжно-купальний відпочинок тощо. Столиця провінції - місто Шарлоттаун є центром круїзного туризму.  Айсбергами біля берегів багата провінція Ньюфаундленд і Лабрадор. Ці плаваючі крижані гори надзвичайно гарні, величні, привабливі. Місцева туристична індустрія зробила їх головною визначною пам'яткою цих місць. Пшенична Манітоба цікава різноманітною природою. Прерії і змішані ліси, численні озера і річки, полярна тундра на півночі - усе це формує неповторний вигляд цих місць. Столиця провінції - Вінніпег - відома своїм культурним життям, музеями, парками, у тому числі зоопарком і театрами. Незмінною увагою туристів користується пам'ятник Героям Першої світової війни роботи ісландського скульптора Ейнара Йоунссона. Провінція Саскачеван - степовий і озерний край, "житниця Канади". У провінції проживають нащадки переселенців з Німеччини, Скандинавії. Але саме вихідці з України зробили провінцію головним виробником зерна в країні. Туристичними "родзинками" Саскачевану є мальовниче озеро Атабаска, мінеральні води (Мусс Джо - один із найбільших бальнеологічних центрів Західної Канади) і літні табори для підлітків, які організовує академія Королівської канадської кінної поліції, що базується у місті Реґіна. Варто зазначити, що сама Королівська канадська кінна поліція є предметом особливої гордості й уваги. У Саскачевані пропонуються спеціальні тури для ознайомлення з історією і сьогоденням поліцейських. Альберта - край ландшафтного різноманіття. Скелясті гори на заході і прерії на сході створюють прекрасні умови для розвитку туризму. В Альберті розташовані відомі національні парки з мальовничими краєвидами - Вуд-Баффало, Джаспер та ін. У провінції видобувається левова частка канадської нафти. Столицею Альберти є місто Едмонтон, де туристи мають можливість відвідати Королівський музей Альберти, музеї авіації та залізниці. Цікавим об'єктом є Українське культурне село - місце демонстрації українських поселень у Центральній і Східній Альберті 1892-1930 років. Скансен включає церкви, елеватор, кузню, житлові будинки під стріхами, сувенірні магазини, шинок, де гостям пропонують традиційні страви української кухні. Таким способом влада Альберти шанує пам'ять про українських переселенців, які освоювали канадські степові простори. Британська Колумбія - західна гориста провінція Канади. Це - край гір, озер, численних річок і зелених долин. Столицею провінції є місто Ванкувер - великий портово-промисловий комплекс, культурний і спортивний центр Канади. Британське видання The Economist тричі (2005, 2007, 2009 рр.) присвоювало Ванкуверу звання "краще місто Землі". Центральна частина столиці розташована біля підніжжя величних гірських піків, вкритих протягом року сніговими "шапками", на березі морської бухти. Серед ванкуверців і гостей міста великою популярністю користується приморська набережна і парк Стенлі - 400 га кедрового лісу, океанарій, розміщена просто неба колекція індіанських тотемів. У 1971 р. у місті відкрито Музей століття, до складу якого ввійшли планетарій і Морський музей. Знаний Ванкувер й історичним центром Ґестаун з будівлями ХІХ ст. Юкон - територія легендарної "золотої лихоманки" початку XX ст. Суворий край із незайманою дикою природою розкинувся на площі 500 тис. км2 між Аляскою і Північно-Західними Територіями Канади. Велику частину Юкону займають Кордильєри, а на самій півночі, на арктичному узбережжі тягнеться тундра. Адміністративний центр - Уайтхорс. Нинішній Юкон приваблює шанувальників суворої північної природи, полювання і річкового рибалення. Північно-Західні Території розташовані у північній частині країни, у приполярних областях. Адміністративний центр - Єллоун-найф. Основою економіки Північно-Західних Територій є видобуток корисних копалин (золото, срібло, уран) і туризм. Спостереження за життям у природних умовах рідкісних видів тварин (білі вовки, білі кити, бізони, ведмеді, олені), рафтинг і рибалення у тисячах чистих річок та озер - головні напрямки розвитку туристичної індустрії краю. Нунавут - нова найбільша і найменш заселена адміністративна одиниця у складі Канади. Вона відділилася від Північно-Західних Територій у 1999 р. Столиця - місто Ікалуїт - розташована на Баффіновій Землі - одному із найбільших островів планети, який входить до складу Канадського Арктичного архіпелагу. Унікальна культура інуїтів і дика природа Нунавуту щороку приваблює близько 20 тис. туристів з різних країн світу (місцеві поселення - місця зупинок круїзних лайнерів). Вони мають можливість знайомитися із побутом аборигенів, займатися полюванням і рибаленням. Для активізації туристичної діяльності планується створення трьох національних природних парків. *** МЕКСИКА Мексиканські Сполучені Штати - одна із ключових латиноамериканських країн із потужним природно-ресурсним потенціалом, що розташована на півдні Північної Америки. Мексика - федеративна республіка у складі 31 штату і столичного округу. Площа країни складає майже 2 млн км2. Її населяє 111,2 млн осіб. Столиця - Мехіко.  Більшу частину країни займає Мексиканське нагір'я, оточене хребтами Сьєра-Мадре, Поперечної Вулканічної Сьєри, що включає діючі вулкани Орісаба (5 700 м), Попокатепель (5 452 м) та ін. Клімат на більшості території країни тропічний, на півночі - субтропічний. Пересічні температури січня коливаються від +10оС на північному заході до +25оС на півдні; червня - від +15оС на Мексиканському нагір'ї до +30оС на узбережжі Каліфорнійської затоки. Опадів випадає від 100 до 3 000 мм за рік. Кліматичні особливості Мексики дозволяють цілорічно розвивати масовий пляжно-купальний відпочинок (рис. 2. 46 і 2. 47).
ВІ посушливих районах переважає пустельна і напівпустельна природна рослинність, у вологих - панують тропічні ліси, у горах на півночі - хвойні. На основі лісових і ландшафтних ресурсів у країні створена мережа національних парки: Каньйон-дель-Ріо-Бланко, Невадо-де-Толука, Босенчев, Кумбрес-де-Монтеррей із гірськими сосновими лісами, Ла-Молінче і Піко-де-Орісаба зі знаменитими вулканами, заповідник рідкісних птахів Селестум та ін.  На початку ХХІ ст. Мексика - визнаний латиноамериканський лідер в експорті туристичних послуг. Кількість іноземних туристів, які відвідали Мексику за період із 1970 по 1998 роки, зросла більше ніж втричі і в середньому збільшувалася на 5 % у рік, тоді як прибутки від туризму виросли майже у двадцять разів - із $ 415 млн до $ 7,9 млрд.  Для такого стрімкого зростання туристичної галузі Мексика мала відповідні природні і соціально-економічні передумови, якими скористалася сповна. Серед природних чинників слід виділити два компоненти - сонце і вода, точніше, морське й океанічне узбережжя із чистими та зручними пляжами і комфортні для відпочинку кліматичні умови окремих регіонів.  Серед численних соціально-економічних факторів найбільший вплив мали як загальносвітові тенденції розвитку туризму, серед яких збільшення вільного часу в населення провідних світових держав та прогрес у галузі транспорту, так і власне "мексиканські" економічні, географічні та геополітичні чинники, насамперед - сусідство зі США. Саме американці, а слідом за ними і канадці стали основними споживачами мексиканського туристичного продукту.  Потужним чинником розвитку туристичної індустрії стала багата культурна спадщина. Особливої популярності набули центри найдавніших Американських цивілізацій майя та ацтеків - Чічен-Іца, Майяпан, Паленке, Теотіукан, Ушмаль, де збереглися чудові зразки архітектури і мистецтва: піраміди, залишені ацтеками, культові споруди, кам'яні укріплення, давні поселення і житлові будинки. Високу пізнавальну цінність мають пам'ятки іспанської колоніальної доби у містах Пуебла, Гвадалахара, Кампече, Ель-Тахін і багатьох інших центрах, розкиданих територією країни.  У Мексиці із початком світового туристичного "буму" на державному рівні була затверджена програма розвитку так званих "полюсів росту туризму". Однією із особливостей їх територіальної локалізації було розміщення курортних центрів і готельних комплексів у найменш заселених і найбідніших областях країни, які, водночас, володіють відповідним природно-ресурсним туристичним потенціалом. Це співпадало із програмами регіонального розвитку країни. При цьому увага акцентувалася на управлінських рішеннях, що спиралися на планові механізми. Планування із метою розвитку туристичної інфраструктури, на думку аналітиків, дозволило уникнути кількох негативних моментів: по-перше, надмірного навантаження на довкілля; по-друге, спекуляції землею та гіперінфляції і, по-третє, нерегульованої забудови. Наслідком останньої могла б стати так звана "хибна урбанізація", тобто формування міських нетрів або гетто, що є супутниками великих міст і курортів.  Перші відчутні результати з'явилися у 1975 р., коли 27 тис. іноземних туристів відвідали острів Канкун, що лежить у Карибському морі поблизу півострова Юкатан - один з обраних "полюсів росту туризму". Із того часу Канкун став на шлях перетворення у туристичний центр світового рівня. Кількість готелів за період із 1975 по 1979 роки на острові збільшилася з 9 до 42, тоді як кількість місць у них подвоїлася, а потік іноземних туристів із 1975 по 1984 роки збільшувався в середньому на 38 % щороку. На початку 1990-х років у середньому за рік на острові відпочивало вже близько 2,5 млн осіб із Мексики та інших країн. На Канкун туристів приваблюють чисті пляжі, комфортний для відпочинку субтропічний клімат, близьке розташування культурних атракцій, гостинність і високий рівень комфорту. Не менш знаним є курорт Акапулько на березі Тихого океану. Він славиться своїми прекрасними пляжами, розкішними готелями, насиченим нічним життям і казино. Сприятливий клімат і бухта Акапулько, яка належить до найкрасивіших у світі, щороку ваблять до міста мільйони туристів. Головним організаційним центром туристичної індустрії є столиця країни. Мехіко називають містом архітектурних пам'яток і музеїв. У місті нараховується понад 1 400 унікальних будівель і монументів, 10 археологічних парків, більше 100 музеїв. Історичний центр Мехіко включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Першорядними пам'ятками Мехіко є піраміда ацтеків, замок Чапультепек, Національний кафедральний собор, муніципальний і національний палаци. Серед музеїв поза конкуренцією перебуває Національний музей антропології. Його експозиція включає всесвітньовідомі експонати: Камінь Сонця, який називають календарем ацтеків, велетенські кам'яні голови ольмеків , знайдені у джунглях поблизу Табаско і Веракрусу, скарби цивілізації майя із Чічен-Іци та Паленке.

























ТУРИСТИЧНІ РАЙОНИ ТА ЦЕНТРИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ
ЦЕНТРАЛЬНОАМЕРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Беліз - Гватемала - Гондурас - Коста-Рика - Нікарагуа - Панама - Сальвадор Переважна більшість держав Центральної Америки, які часто називають "банановими республіками" , є бідними аграрними країнами, що спеціалізуються на вирощуванні бананів, кави, какао, цитрусових, цукрової тростини, кукурудзи, рису. Величина ВВП у розрахунку на одну особу змінюється від $ 2 800 у Нікарагуа до $ 11 900 у Панамі.  Міжнародний туризм належить до пріоритетних напрямків розвитку національних господарств. Підставою для цього є стійкий попит з боку американських і канадських споживачів і ресурсна забезпеченість: країни володіють достатніми для розвитку туристичної індустрії природними і суспільними туристичними ресурсами, що підтверджують дані таблиці 2. 17.  Серед природних ресурсів переважають біотичні і ландшафтні, які сконцентровані в національних парках та узбережжя теплих морів із пляжами і кораловими рифами. Культурно-історична складова ресурсів презентована неперевершеними пам'ятками цивілізації майя, музеями, непересічними зразками архітектури іспанської колоніальної доби. Найбільш привабливими туристичними країнами району є Беліз, Коста-Рика, Панама. У цілому країни Центральної Америки протягом кількох останніх років приймають близько 7-8 млн туристів, із них 2 млн приїздить до Коста-Рики. Табл. 2. 17. Туристичні ресурси країн Центральної Америки
Країна
Головні природні туристичні ресурси
Культурно-історичні туристичні центри і об’єкти

Беліз;
Столиця – Бельмопан;
Площа – 23,9 тис. км2;
Населення – 307 тис. осіб 
Тропічний пасатний клімат; коралові рифи; пляжі вздовж усього узбережжя Карибського моря; карстові області, у тому числі підводні; національні парки і заповідники: Кокскомб-Бесін-Вайлдлайф-Санктуарі, Лоухінг-Бірд-Кей, Маунтін-Пайн-Рідж, Ріо-Браво-дель-Норте, Комьюніті-Бабун-Сенктюрі (більше 40 % території і 30 % узбережжя відведені під природоохоронні території).
Руїни давнього міста майя Каракол із пірамідою Канаа; залишки міста-фортеціШунантуніч з пірамідою Ель-Кастільо;Алтун-Ха – один із найбільших археологічних центрів, в якому збереглися пам’ятки цивілізації майя; Лубаантун – давнє місто із залишками фортифікаційних споруд, пірамід, яке у 1927 р. "подарувало" велику загадку майя – череп людини, майстерно вирізьблений із цілісного шматка кварцу.

Республіка Гватемала;
Столиця – Гватемала;
Площа – 108,9 тис. км2;
Населення – 13,3 млн осіб
Субекваторіальний пасатно-мусонний клімат; пляжі вздовж обох узбереж; термальні джерела; карстові печери; численні озера: Атитлан, Аматитлан, Аярса, Ісабаль; національні парки і заповідники: Тікаль, Ріо-Дульче, Кірігуа, Атитлан, Челема, Маян.
Археологічний парк "Руїни Куїрігуа";Антигуа – головний туристичний центр країни з численними палацами і храмами; Тікаль – одне з найбільших міст цивілізації майя, в якому нараховується понад 3 000 пам'яток, серед них 6 пірамід, акрополь, 16 храмів;Чічікастенандо (святилище Паскуаль-Аба, обряди, базар); Флорес: зоопарк, печери.

Республіка Гондурас;
Столиця –
Тегусігальпа;
Площа – 112,1 тис. км2;
Населення – 7,8 млн осіб
Тропічний пасатний клімат; коралові рифи і пляжі карибського узбережжя; національні парки і заповідники: Селак, Ла-Тігра, Ель-Кусуко, Маріно-Пунта-Сал, Ріо-Платан, Куеро-і-Саладо, Сук-Сук-Кайе, Піджен-Кайе.
Архітектурні пам'ятки і музеї Тегусігальпи; давнє місто Копан із залишками споруд епохи майя, серед яких ієрогліфічні сходи – найдовший відомий текст, що дійшов до наших днів від цивілізації майя; Комаягуа з найдавнішим собором Ла-Мерсед у Центральній Америці, на башті якого встановлено один із найдавніших годинників світу.

Республіка Коста-Рика;
Столиця –
Сан-Хосе;
Площа – 51,1 тис. км2;
Населення – 4,3 млн осіб
Субекваторіальний клімат із пересічною річною температурою +22о С; пляжі; коралові рифи; водоспади; вулканічні ландшафти; карстові печери; національні парки: Ла-Амістад, Корковадо, Браулі-Каррильо, Чир-Ріко, Барра-Онда (підземний), Мануеля Антоніо, Гуанакасте (майже 30 % території країни відведено під природоохоронні об’єкти).
Архітектурні пам’ятки і музеї міста Сан-Хосе;Алахуела (ферма з розведення метеликів); музеї, базари і карнавали міста Лімон; Кутріс– зона археологічних розкопок; Гуаябо – національна археологічна пам'ятка.

Республіка Нікарагуа;
Столиця –
Манагуа;
Площа – 130,4 тис. км2;
Населення – 6 млн осіб
Тропічний пасатний клімат; Лаго-де-Нікарагуа – найбільше озеро в Центральній Америці; вулканічні ландшафти; тропічні ліси; термальні води; національні парки і заповідники: Волкан-Масая, Саслая, Босавос, Мірафлор (17 % території відведено під природоохоронні об'єкти).
Колоніальна архітектура і музеї містаГранада; музеї, фрески, палаци і собори містаМанагуа; музеї і собори міста Леон; фієста патрональ – карнавали і фольклорні виступи під час святкування кожним містом дня ангела-охоронця.

Республіка Панама;
Столиця –
Панама;
Площа – 75,4 тис. км2;
Населення – 3,4 млн осіб
Субекваторіальний, спекотний і вологий клімат; знамениті піщані пляжі: Горгона, Коронадо, Сан-Карлос, Фаральоні; коралові рифи; вулкан Чірікі; о-ви Лас-Перлас з понад 80 пляжами; архіпелаг Секас; о-ви Бокас-дель-Торо (місце зйомки реаліті-шоу "Останній герой" для 12 країн світу); о. Ісла-Гранде; національні парки і заповідники: Соберанія, Сарігуа, Ісла-Канас, Серро-Хойя, Койба, Дарьєн.
Панамський канал – одне з технічних чудес сучасного світу довжиною близько 80 км; щороку через канал проходить понад 12 000 океанічних суден, що саме пособі є туристичним атракціоном; Панама-Вьєхо – перше європейське місто на узбережжі Тихого океану із залишками численних зразків іспанської колоніальної архітектури; музеї й архітектурний ансамбль міста Сан-Феліпе(Каско-Антіко); історичний о. Табога; археологічний парк Ель-Кано; архітектурний ансамбль і Зона вільної торгівлі міста Колон; фортифікаційні споруди міста Портобело; індіанське культурне середовище архіпелагуСан-Блас; півострів Асуеро з низкою культурних поселень – місце проведення релігійних фестивалів і карнавалів.

Республіка Ель-Сальвадор,
Столиця –
Сан-Сальвадор;
Площа – 21 тис. км2;
Населення – 7,2 млн осіб
Тропічний пасатний клімат із пересічною річною температурою +21-+22о С; вулканічні ландшафти; пляжі (Ла-Лібертад, Ла-Коста-дель-Бальсамо, Плайя-ель-Еспіно); озера (Лагуна-де-Апастепек, Лагуна-Алегрія, Лагуна-де-Сієга, Лаго-де-Сучітлан); джерела мінеральних вод; національні парки і заповідники: Боске-ель-Імпосібле, Боске-Монтекрісто (знаходиться під юрисдикцією Сальвадору, Гондурасу і Гваметали), Бальбоа, Серро-Верде з вулканом Ісалько й озером Лаго-де-Коатепек.
Архітектурний ансамбль, музеї, базари і торгові вулиці міста Сан-Сальвадор; Хойя-де-Серен ("американські Помпеї") – унікальне поселення майя; комплекс Сан-Андрес – одна з найбільших ділянок доколумбових культур у країні; Теуакан – руїни давнього міста майя; Музей сальвадорської революції в містіПеркін; колоніальна архітектура містаСучітото; Чіуатан – одна з найбільших археологічних ділянок посткласиної епохи майя; Ла-Пальма – місто народних промислів і фестивалів; Тасумаль – археологічна зона майя; археологічна ділянка Кара-Сусія.

КАРИБСЬКИЙ БАСЕЙН
Ангілья - Антильські Острови - Антигуа і Барбуда - Аруба - Багами - Барбадос - Бермуди - Віргінські Острови - Гаїті - Гваделупа - Гренада - Домініка - Домініканська Республіка - Кайманові Острови - Куба - Мартініка - Монтсеррат - Сент-Люсія - Сент-Кітс і Невіс - Тринідад і Тобаго - Ямайка КУБА Острівна Республіка Куба - одна із небагатьох соціалістичних країн світу. Країна розташована на великих островах Куба і Хувентуд та ще 1 600 дрібних острівках і коралових рифах, що належать до групи Великих Антильських островів. Її площа складає майже 111 тис. км2, населення - 11,5 млн осіб, столиця - місто Гавана.  Геотуристичне положення країни має як негативні, так і позитивні риси. До позитивних належать такі: 1) розташування у зоні дії комфортних погодно-кліматичних умов, які дозволяють цілорічно розвивати масовий пляжно-купальний відпочинок (це підтверджує кліматична діаграма Гавани і графік зміни щомісячної пересічної температури води на пляжах столиці, яка не опускається нижче +24оС на рисунках 2. 48 і 2. 49); 2) тепле морське узбережжя з великою кількістю зручних пляжів; 3) давні традиції гостинності; 4) розташування у безпосередній близькості до ємного північноамериканського споживчого туристичного ринку; 5) багаті суспільні туристичні ресурси. Головною негативною рисою є напруженість стосунків із США, що заважає налагодити повноцінний туристичний потік. До революційних подій на "Острові Свободи" саме американці були головними споживачами кубинського туристичного продукту. Незважаючи на політичні колізії, до Куби щороку приїздить понад 2 млн туристів із різних країн світу.
Окрім моря, сонця і пляжів, Куба багата на інші природні туристичні ресурси: карстові печери, найцікавіші з яких розташовані в провінції Пінар-дель-Ріо поблизу міста Матансас, мінеральні джерела і лікувальні грязі (о. Сан-Дієго-де-Лос-Банос, курортні райони Ольгін та Ельгеа), озера (Лагуна-дель-Тесоро), коралові рифи, біотичні ресурси, найбільш цікаві з яких представлені на території численних національних парків і заповідників, наприклад, Сапата, Бахіа-де-Наранхо, Баконао, Сьєра-Маестра та інші. На основі використання багатих природних ресурсів на Кубі сформувалася мережа курортних зон і центрів світового значення. Найбільшими із них є Варадеро (вважається одним із найкращих курортів Західної півкулі), Кубанакан, Сороа, Санта-Марія, Бібіхагуа і багато інших.  Шанувальники культурно-історичних атракцій знайдуть у містах на Кубі велику кількість цікавих об'єктів. Насамперед, Гавана, яка знана серед туристів бульваром Прадо, набережною Малекон, фортецями, фортами, палацами, театрами, музеями (Антропологічний і Національний музеї, Музей Гавани, Музей старовинної зброї тощо), меморіалами "Гранма" і Хосе Марті, ботанічним садом, зоопарком, оглядовими майданчиками, сучасними хмародряпами і церквами. Незмінною увагою гостей столиці користується будинок-музей Ернеста Хемінгуея у садибі "Віхія". Специфічною туристичною атракцією на Кубі стала американська військова база Гвантанамо. Спостерігати за життям на базі туристам пропонується з пагорба, на вершині якого знаходиться ресторан. Пригодою є власне поїздка: тисяча кілометрів із Гавани потягом або автобусом, а потім кількагодинне сходження ґрунтовою дорогою до ресторану. Разом зі стравами та напоями офіціанти пропонують бінокль: перед очима допитливих (і довірливих) туристів з'являються дахи казарм, огорожа з рядами колючого дроту, а далеко – берег, до якого колись давно пристали каравели Колумба під час його останнього плавання до Америки.  "Кубинською Венецією" називають місто Матансас. Окрім численних мостів через річки Юмурі і Сан-Хуан, місто відоме палацом-музеєм Хунко, замком Сан-Северино, численними  історичними будівлями. Місто Ольгін цікаве собором Сан-Ісідоро, Музеєм природничих наук, пагорбом Лома-де-ла-Крус, на який ведуть 458 сходинок. В околицях міста знаходяться унікальні археологічні зони Чорро-де-Маїта і Банес. *** АРУБА Аруба - окрема адміністративна одиниця Нідерландів із внутрішнім самоуправлінням, один із найбільш престижних туристичних осередків світу, площею 180 км2 і населенням близько 103 тис. осіб, який розташований у центрі Карибського моря за 30 км від узбережжя Венесуели. Адміністративний центр - місто Ораньєстад.  Острів Аруба належить до групи Малих Антильських островів. Він має напрочуд красиву природу, дивне, як для тропіків, сухе повітря і практично ідеальну погоду продовж усього року. Пересічна денна температура повітря змінюється у межах +29-32оС, нічна - +24-27оС, а температура прибережних вод не опускається нижче +25оС. Ще однією природною "дивиною" Аруби є постійно прохолодний пісок на пляжах, який не припікає ніг навіть у найбільш спекотні години. На цьому дива, щоправда вже соціальні, не закінчуються: на острові практично відсутня злочинність і увесь він - суцільна безмитна зона торгівлі. *** БЕРМУДИ Бермудські острови - архіпелаг, який складається більше ніж із 300 островів, острівків і скель. Лише на 20 із них постійно живуть люди. Найбільшими островами є Бермуда, Сент-Джорджес, Сент-Дейвідс, Сомерсет, Боаз і Айрленд. Бермудські острови лежать у західній частині Атлантичного океану, неподалік від східного узбережжя США.  Загальна площа архіпелагу невелика - 53,3 км2, але до неї варто ще додати майже 360 км2 коралових рифів, які оточують Бермуди і створюють природну неповторність цього куточка Землі.  Архіпелаг - залишки давно згаслого вулкану, який підіймається над дном Атлантики більше ніж на 5 000 м. Поверхня Бермудських островів рівнинна, найвища "вершина" здіймається над океаном на висоту 90 м. Клімат субтропічний, м'який завдяки впливу Гольфстріму. Бермуди - визнаний центр сувенірної продукції. Вироби місцевих майстрів виділяються своєю неповторністю і унікальністю. Тематично вони пов'язані із океаном, місцевими легендами про кораблі-привиди, найбільш відомими морськими катастрофами. Головним "китом", на якому тримається все господарство Бермудів, є туризм. Туристів приваблюють сюди чудові пляжі з унікальним рожевим кораловим піском і неймовірний підводний світ, знайомству з яким сприяє надзвичайна прозорість і чистота води. Вчені довели, що прозорість води біля берегів архіпелагу найвища в Західній Атлантиці. Перебуваючи під водою, можна бачити на віддаль 60-90 м. Бермуди вважаються одним із найбільш безпечних і екологічно чистих місць на планеті.  Головний туристичний ресурс архіпелагу - його підводний світ. Вважається, що кращого місця для дайвінгу та рибалки, ніж Бермуди, не знайти. А ще туристам запропонують оглянути місця 18 історичних морських катастроф, кілька десятків штучних аварій та коралові рифи.  Увазі відвідувачів архіпелагу пропонуються унікальні експозиції Інституту підводних досліджень, Морського музею з вражаючим велетенським акваріумом, Музею природознавства. Щире захоплення викликають мешканці місцевого зоопарку.  Справжня насолода чекає на тих, хто знається на гольфі. Бермуди мають найвищу у світі щільність полів для гольфу - 10 на квадратний кілометр.
ПІВДЕННОАМЕРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН
Аргентина - Болівія - Бразилія - Венесуела - Еквадор - Гайана - Колумбія - Парагвай - Перу - Суринам - Уругвай - Французька Гайана - Чилі БРАЗИЛІЯ Федеративна Республіка Бразилія, яка займає 5-те місце у світі за територією і чисельністю населення (відповідно - 8,5 млн км2 і 199 млн осіб) - найбільша країна Латинської Америки. Вона займає майже половину материка і розміщується у східній і центральній частині Південної Америки. Країна межує зі всіма південноамериканськими державами, за винятком Чилі й Еквадору. Столиця - новозбудоване місто Бразиліа. Залежно від широти і характеру підстилаючої поверхні клімат Бразилії змінюється від екваторіального до субтропічного. Пересічна температура січня коливається у межах +23-29оС, липня - у межах +16-24оС. Протягом вересня-березня на більшій частині території країни - сезон дощів. Найкращий час для відвідування найбільшого міста країни - Ріо-де-Жанейро - із травня до серпня. У цей час денна пересічна температура повітря тримається на рівні +25оС, із океану дме легкий бриз, температура прибережних вод не опускається нижче +20оС (рис. 2. 50 і 2. 51).
У межах країни розрізняють два головні географічні регіони - Амазонію - велетенську заболочену низовину, вкриту екваторіальними і перемінно-вологими лісами, мало заселену і недостатньо освоєну та Бразильське плоскогір'я, яке лежить у зоні саван і рідколісь. Амазонія стала головним осередком розвитку екологічного туризму в Бразилії. Туристів приваблюють неймовірної краси ландшафти, надзвичайне багатство тваринного і рослинного світу, можливість відкрити загублені світи і стати першовідкривачем. Флора регіону лише на 30 % досліджена вченими. В амазонських лісах росте щонайменше 40 000 видів рослин, живе 1 300 видів птахів (майже у 8 разів більше, ніж у Європі), понад 400 різновидів ссавців і стільки ж земноводних, 3 000 різновидностей риб. Сельва лишається домом для близько 200 індіанських племен, які роками не контактують із цивілізованим світом.  Можливість ознайомитися з природними дивами Амазонії надає національний парк Пантанал, який славиться своїми пейзажами і винятковим біорізноманіттям. Водоспади Ігуасу належать до природних чудес світу і часто стають метою подорожі багатьох туристів. Вони знаходяться на однойменній річці, на кордоні Бразилії та Аргентини. Не меншу популярність мають водоспади на річці Парана (Сеті-Кедас, Урубупунга).  Бразилія - це майже 8 000 км пляжів, які стали основою створення широкої мережі курортів світового рівня: Убатуба, Ілья-Бела, Натал, Форталеза і, звичайно, Ріо-де-Жанейро зі знаменитими пляжами Копакабана, Іпанема, Ботафогу, Леме, Грумарі, Лебнон та інші загальною протяжністю 90 км.  Колоритні міста Бразилії самі по собі є туристичними атракціями. Бразиліа належить до найбільш незвичних міст континенту, яке внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Нова столиця була збудована у центральній частині країни фактично із "нуля" за 4 роки (1957-1960). Оригінальне планування, архітектурні особливості й цікаві об'єкти (ботанічний сад, зоопарк, міський парк із басейнами, наповненими мінеральною водою, Арковий палац із висячими садами і багато іншого) перетворили Бразиліа на одне із найбільш відвідуваних міст країни.  Першість за кількістю туристів упевнено утримує Ріо-де-Жанейро, або Ріо - найбільше місто країни. Головними символами Ріо є знаменита статуя Христа на горі Корковадо і кристалічна скеля Пау-ді-Асукар ("Цукрова голова") біля входу в бухту Гуанабара. Місто багате видатними архітектурними пам'ятками: колоніальні церкви, монастирі Сан-Бенто, Сан-Антоніу, імператорський палац, палац Тірадентіс та ін. У місті багато музеїв: Національний історичний музей, Національний художній музей, Музей Республіки тощо. Але світову славу Ріо приніс щорічний карнавал. Сотні тисяч туристів приїздять до Ріо-де-Жанейро на видовище, яке вважається найяскравішим святом планети.  Особливе культурне середовище, яке сформували вишуканий архітектурний ансамбль, численні музеї, парки з каскадами водоспадів, дозволили внести столицю золотошукачів - місто Ору-Прету до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. *** АРГЕНТИНА Республіка Аргентина (столиця - Буенос-Айрес) - держава на південному сході Південної Америки, що простяглася з півночі на південь на 3 700 км. Площа країни складає 2,8 млн км2. Загальна кількість населення досягла 41 млн осіб. Східна частина країни - рівнинна; гірський ланцюг Анд, де височіє найвищий пік Південної Америки - г. Аконкагуа, формує природний західний кордон із Чилі; на південному заході - Патагонське плоскогір'я. Клімат змінюється від тропічного на півночі, до помірного на півдні. Найбільші річки: Парана, Парагвай, Ріо-Саладо, Ріо-Колорадо. Національні парки: Ігуасу, Науель-Уапі, Лос-Гласьярес, Лос-Алерсес, Ланін та інші. Аргентина багата різноманітними туристичними ресурсами: багатокілометрові пляжами стали основою створення приморських і гірськолижних курортів; річки з водоспадами, густі ліси і незаймані степи - підґрунтя для розвитку екологічного туризму; скотарські ранчо і виноградарські ферми перетворилися на осередки поширення сільського, кінного і гастрономічного туризму та винотерапії; європеїзовані міста зі зразками колоніальної архітетури та музеями пропонують цікаві пізнавальні тури. Шанувальникам природних чудес аргентинська туристична індустрія пропонує подорож до національного парку Ігуасу, на кордоні із Бразилією і Парагваєм. Тут розташований каскад із близько 275 водоспадів під загальною назвою Ігуасу (Арайагарай, Бельграно, Рівадавія, Рамірес, Сальто-Ескондідо, Сальто-Флоріано, Уніон, Міте та ін.). "Перлиною" серед них є каскад із 14 водоспадів Гарганте-дель-Дьябло. Водоспади з'єднані між собою містками для кращого огляду фантастичного ландшафту. І навіть курсує невеликий туристичний потяг, що сполучає між собою найбільш віддалені ділянки каскаду. Південь Аргентини займає Патагонія - малоосвоєна територія, де представлені різноманітні ландшафти: гірські хребти з льодовими, міжгірськими улоговинами й озерами, плоскогір'я з пагорбами та низинами, дикі океанічні береги з пташиними базарами. Одним із цікавих місць Патагонії є півострів Вальдес, де у туристів з'являється можливість спостерігати за життям морських левів, пінгвінів, китів і пташиного царства.  "Землею кінця світу" називають острів Вогняна Земля. Його адміністративний центр - Ушуайя - найбільш південне місто світу та "ворота" до Антарктиди. Із міста організовуються бердвотчинг-тури до численних місцевих озер. Морські екскурсії - туристична принада цих місць. Багато з них проходять повз лігвища тюленів і фантастично величезну колонію бакланів.  Буенос-Айрес, у якому мешкає 40 % населення країни, має потужний культурно-історичний потенціал. Одних лише музеїв у місті нараховується близько 120. Вартими уваги місцями і пам'ятками Буенос-Айреса є район Ла-Бока, історична зона Сан-Тельмо з антикварним базаром, президентський палац, ратуша, храми, площі, тунелі колоніальних часів. Цікавими для туристів містами є Сальта - один із найбільших центрів паломництва (чудодійні скульптури Діви Марії і Христа Чудотворця у соборі Сан-Франсиско), Кордоба із унікальними зразками колоніальної храмової архітектури і музеями, Ла-Ріоха - визнаний центр виноробства. Усе більшу кількість туристів приймають сучасні курортні центри країни: Барілоче ("аргентинська Швейцарія") на озері Науель-Уапі, Серро-Катедраль - найбільший у Південній Америці гірськолижний курорт, приморські курорти Лас-Грутас, Ель-Кондорі, Плайас-Дорадас та інші. *** ВЕНЕСУЕЛА Республіка Венесуела - країна іспано-індіанської культури із 27-мільйонним населенням, що розташована у північній частині Південної Америки і має вихід до узбережжя Карибського моря. Її площа становить 912 тис. км2; столиця - Каракас. На більшій частині території країни домінує субекваторіальний клімат. Пересічні річні температури повітря міняються мало - +21-+26оС. Умовно виділяються два сезони: сухий (верано), який охоплює період із грудня до квітня; вологий (інв'єрно) - іншу частину року. Температура прибережних вод не опускається нижче +26оС. Амазонські джунглі, хребти Карибських Анд, 3 000 км піщаних пляжів, найбільше у Південній Америці озеро Маракайбо, одна з найдовших у світі річка Оріноко, найвищий водоспад планети Анхель, багата флора і фауна, представниками якої є ягуар, оцелот і найдовша у світі змія анаконда, а також унікальне культурне середовище - головні туристичні ресурси Венесуели.  Популярним місцем відпочинку є узбережжя Карибського моря. Тут, окрім купання і засмаги на сонці, можна займатися рибаленням, яхтингом, дайвінгом та іншими видами активного відпочинку, які пропонує сучасна індустрія туризму. Острів Маргарита - головна курортна зона країни, у межах якої розташувалися найбільші готельні комплекси. До найбільш популярних туристичних центрів острова належать Порламар, відомий ще і зоною безмитної торгівлі, Пампатар, Ла Асунсіон та ін. Культурно-історична "перлина" Венесуели - місто Коро - справжній музей колоніальної архітектури під відкритим небом із численними церквами, житловими будівлями, площами і монументами, вік більшості яких складає 350-400 років.  Центрами розвитку пригодницького, сільського й екологічного туризму на рівнинах Льяноса, які займають майже 1/3 території Венесуели, стали атос - великі скотарські ферми. Найбільш відомими із них стали Ато-Дона-Барбаро й Ато-Ель-Седраль. Туристам пропонуються кінні тури, сплави на плотах і каное, моторизовані сафарі тощо. Водоспад Анхель розташований на р. Чурун у центрі національного парку Канайма. Висота вільного падіння води перевищує 800 м. Офіційно водоспад "відкрито" у 1935 р., але місцевим індіанцям він відомий здавна. Водоспад Анхель розташований на р. Чурун у центрі національного парку Канайма. Висота вільного падіння води перевищує 800 м. Офіційно водоспад "відкрито" у 1935 р., але місцевим індіанцям він відомий здавна. До Анхеля організовуються екскурсії. Через важкодоступність перевага віддається авіатурам. Складність полягає у тому, що водоспад є найбільш повноводним і красивим у дощовий сезон, коли повітряні подорожі ускладнені через сильну хмарність і часті тумани. Місцеве населення називає водоспад Керепакупаї-Меру – "той, що падає у найглибше місце"  *** КОЛУМБІЯ Республіку Колумбія, яка розташована на північному заході Південної Америки, називають "країною казкових багатств", царством археологічних національних парків. Площа країни - 1,1 млн км2; населення - 43,7 млн осіб; столиця - Богота.  Із 1499 р, коли на цю землю ступила нога першого іспанського конкістадора, і до завоювання Колумбією незалежності у 1819 р. із країни вивезено до Європи тисячі тон золота, срібла, дорогоцінних каменів і прикрас, а численні міста могутньої цивілізації інків, тайрона зникли із лику землі.  Мальовнича природа Колумбії, теплі узбережжя Тихого й Атлантичного океанів, Амазонія, гірські масиви, особливе культурне середовище (суміш індіанських, європейських і африканських традицій), оспіване Габріелем Маркесом, дозволяють включати країну до переліку кращих туристичних регіонів Південної Америки. Однак сумнівна слава одного із найбільших світових виробників наркотиків, вседозволеність наркобаронів і внутрішні політичні протиріччя не дозволяють сповна використовувати ресурсний потенціал країни. Незважаючи на це, Колумбія пишається рядом туристичних центрів світового рівня. Серед них курортні острови Сан-Андрес, Провіденсія і Санта-Каталіна поблизу Карибського узбережжя, Летисія - "ворота до Амазонії" - невелике містечко, з якого щодня десятки туристичних груп вирушають для знайомства з фантастичними біотичними ресурсами, життям рожевих дельфінів, індіанських племен тікуна та ягуа. Серед шанувальників природи та культури користуються популярністю національні природні й археологічні парки Колумбії: Пурас із однойменним вулканом, водоспадами, термальними джерелами і фумароловим озером Термалес-де-Сан-Хуан; Тієррадентро - археологічний комплекс із печерами, похованнями і скульптурами; Сан-Агустін, де на площі понад 300 км2 розкидано близько 500 мегалітичних скульптур висотою від 20 см до 7 м.  *** ЕКВАДОР Республіка Еквадор - держава на північному заході Південної Америки, яка має вихід до Тихого океану і розташована з обох боків екватора. Її площа складає 276,8 тис. км2, населення - 14,6 млн осіб.  Територія країни перебуває у зоні дії екваторіального і субекваторіального клімату. Загальна картина погодно-кліматичних умов дуже неоднорідна. Еквадорці навіть говорять, що вони мають чотири сезони протягом одного дня. Причина - особливості місцевого рельєфу.  Столиця країни - місто Кіто, розташоване на висоті 2 800 м. Кіто вважається одним із найкрасивіших міст континенту і відрізняється безліччю культурно-історичних особливостей і своєрідних традицій. В архітектурі міста можна помітити сліди іспанських, нідерландських і навіть доколумбових стилів. До найбільш відомих пам'яток Кіто належить комплекс історичних споруд навколо площ Незалежності, Сан-Франсиско і Санто-Домінго. У місті велика кількість унікальних церков, чудових музеїв, парків і колоритних ринків.  У декількох кілометрах від столиці знаходиться екватор, на якому розташований культурно-розважальний комплекс "Середина світу" з численними музеями, магазинами, закладами харчування і фантастичним видом на вулкан Пулулаха. Поблизу знаходиться археологічний комплекс Кочаскі і гарячі джерела в Ойякачі. Вузьку долину між двома паралельними гірськими ланцюгами, де розташовані 9 із 10 найвищих гірських піків Еквадору, Александр фон Гумбольдт поетично назвав "дорогою вулканів". У цій долині мешкає половина населення Еквадору. Панамериканське шосе, яке проходить долиною, дає можливість побачити майже всі знамениті вулкани країни, у тому числі Чімборасо (6 310 м) і Котопахі (5 897 м). У країні налічується понад 20 національних парків та заповідників, які займають близько 16 % території країни. Чільне місце серед них займають Галапагоські острови, які занесені до Світової спадщини ЮНЕСКО. Архіпелаг вважається однією із основних туристичних атракцій Еквадору. Острови називають "унікальним живим музеєм і наочним прикладом еволюції", де збереглися і дбайливо охороняються раритетні екосистеми. Тут водяться ігуани, велетенські черепахи, пінгвіни, кити, дельфіни. 90 % території островів знаходиться під охороною. Пересування ними чітко регламентоване й обмежене спеціально маркованими стежками. Шанувальників пляжно-купального відпочинку чекає низка сучасних курортів на півночі Еквадору. Чудовими пляжами пишається Атакамес - сучасний приморський курортний центр країни. Масовість і традиційність приморського відпочинку поєднуються з дбайливим ставленням до довкілля у містечках Муїс і Бахія-де-Каракес, які називають "екологічними курортами".  *** ПЕРУ Республіка Перу знаходиться у західній частині Південної Америки. Вона межує із Колумбією та Еквадором на півночі, Бразилією і Болівією на сході, із Чилі на півдні. Країна омивається водами Тихого океану. Площа Перу - 1,3 млн км2. Загальна кількість населення складає майже 30 млн осіб, з яких 45 % - індіанці. Столиця держави - місто Ліма.  У зв'язку зі складним рельєфом, кліматичні умови на території Перу надзвичайно різноманітні. Пересічна річна температура на узбережжі коливається від +15 до 26оС, у гірських районах до висоти 3 500 м зимові температури складають +4-6оС, літні - +16-17оС. Найкращим часом для відвідування прибережних районів є період із грудня до травня, гірських - із червня до серпня. Із точки зору фізико-географічних умов територія Перу розділяється на три райони: коста - вузька смуга рівнин на узбережжі Тихого океану, сьєра - гірська місцевість (Анди) і сельва - Амазонська низовина. Територія сучасного Перу була центром величезної імперії інків, яку із несподіваною легкістю завоювали і фактично знищили іспанські конкістадори у XVI ст. Туристів приваблюють до країни численні міста, храми-піраміди, фортеці інкської та доінкських культур, багато із яких до цих пір "загублені" у джунглях.  Одна з особливостей просторового розміщення туристичних ресурсів природного і суспільного походження на території Перу - їх тісне територіальне сусідство і "переплетення". Одна й та ж територія дуже часто містить непересічні зразки творінь людини і природи. Яскравим прикладом є пустеля Наска. Велике (500 км2), майже квадратне кам'яне плато помережене помітними лише з повітря загадковими малюнками велетенських розмірів (від 8 до 40 м), виконаних однією суцільною, вибитою в камені, лінією. Походження і призначення цих зображень не зрозуміле і до сьогодні. Головними пам'ятками кости є національний парк Уаскаран, національний морський заповідник Паракас і численні сліди однойменної культури. Туристів приваблюють піщані дюни Уакачіна, колонії фламінго, руїни давньої імперії Чіму - Чан-Чан - величезного за мірками давніх часів міста, збудованого із глини і каменю. Коста пропонує і традиційний відпочинок. Туристи охоче відвідують приморські курорти Пікасмайо і Паракас  На території Перу знаходиться кілька природних об'єктів - цікавих туристичних атракцій. Один із них - високогірне реліктове озеро Тітікака, частина якого знаходиться у Болівії. Саме в районі цього озера індіанці почали вперше культивувати картоплю, яка згодом поширилася всім світом. Ще одне природне диво - каньйон Колка, який вважається найглибшим у світі. Його глибина складає майже 3 500 м, а довжина - близько 100 км. А невелике льодовикове озера Лаурікоча відоме тим, що з нього бере свій початок грандіозна Амазонка.  Однією із причин приїзду багатьох туристів до Перу є бажання познайомитися з побутом аборигенів - індіанців кечуа й аймара. Для того, щоб це зробити, необхідно вирушити до амазонської сельви.  Туристичною "візитівкою" Перу є Мачу-Пікчу - найбільш відоме і найбільш загадкове давнє священне місто інків, довкола якого і до сьогодні точаться суперечки вчених-істориків та археологів. Загублене місто у 1911 р. знайшов американський дослідник Хайрам Бінгем, який вирушив на пошуки легендарної столиці інків Вілка-бамби. Ця знахідка належить до найбільших археологічних відкриттів ХХ ст. *** ЧИЛІ Республіка Чилі - держава на південному заході Південної Америки, яка займає довгу смугу землі між Андами і Тихим океаном. Територія країни витягнута вздовж узбережжя океану на 4 300 км. Її площа перевищує 756 тис. км2, а загальна кількість населення складає 16,6 млн осіб. Столиця Чилі - місто Сантьяго.  Через значну протяжність, потужні океанічні течії і складний рельєф Чилі відрізняється винятковою погодно-кліматичною різноманітністю. Різні ділянки території країни перебувають у зонах впливу тропічного, субтропічного, помірного і полярного типів клімату. Протилежність кліматичних умов унаочнюють кліматичні діаграми південного міста Чилі Пунта-Аренас і міста "вічної весни" Аріка, розташованого на межі пустелі Атакама, поблизу кордону з Перу (рис. 2. 52. і 2. 53).
Унікальними є і туристичні ресурси цієї країни. Природа зле "пожартувала" над чилійцями: одне із найбільш протяжних узбереж не достатньо використовується для організації масового пляжно-купального відпочинку. Причина - потужні холодні течії біля берегів Чилі. Через їх вплив температура прибережних вод лише на півночі піднімається вище +23оС, досягаючи у центральних регіонах максимальної позначки +17-18оС, а в південних - +4-6оС.  Цю "помилку" природи чилійці компенсують інтенсивним використанням гірських систем. Країна перетворилася на визнаний осередок гірськолижного відпочинку. Вальє-Невадо, Портільо, Ло-Вальдес і ще кільканадцять сучасних гірськолижних центрів приваблюють тисячі шанувальників активного відпочинку. Окрім якісних трас, сервісу і засобів розміщення, гірськолижні курорти Чилі мають ще одну перевагу. Вони розташовані у південній півкулі, що дозволяє туристам із Північної Америки та Європи відпочивати протягом червня-жовтня - традиційного лижного міжсезоння.  На півночі розкинулася пустеля Атакама, місячні пейзажі якої надихають творців фантастичних фільмів і надовго запам'ятовуються туристам. Незабутні враження лишають гейзери в пустелі та міста-привиди - індустріальні сліди виробництва селітри, кинуті зараз напризволяще. На острові Пасхи у Тихому океані вражають своєю величчю багатовікові загадкові кам'яні ідоли Рапа-Нуї. Сам острів, який географічно і культурно тяжіє до Полінезії, а не до Південної Америки, є дивним і загадковим.  На крайньому півдні з'являються тисячі островів, фіордів, а велетенські айсберги свідчать про близькість Антарктиди. Місцевою визначною пам'яткою є архіпелаг Вогняна Земля, розташований на крайньому півдні країни. Туристів приваблюють національні парки (Торрес-дель-Пейн, Кеулат, Пумалін та ін.), де вони мають змогу знайомитися із суворою природною красою краю. Серед великих міст найбільший інтерес для туристів мають Сантьяго, Вальпараїсо, Пуерто-Монт. Столиця приваблює численними архітектурними пам'ятками (палацовий комплекс Ла-Монеда, сакральні споруди, приміщення Центрального ринку, архітектурний ансамбль Площі Зброї), музеями (Музей чилійського мистецтва доколумбової епохи, Музей сучасного мистецтва, Національний музей мистецтв, будинок-музей Пабло Неруди), театрами, найсучаснішим на континенті Планетарієм, казино, магазинами, ресторанами, фунікулерами і парками із ігровими майданчиками.  Головними туристичними атракціями Вальпараїсо є численні фунікулери, кожен з яких має своє ім'я, припортова зона, музеї, площа Сотомайор.  До Пуерто-Монт, найбільш "німецького" міста з ідеально рівними і чистими вулицями в обрамленні будинків із гостроверхими дахами вкритими червоною черепицею, туристи їдуть заради неповторних ландшафтів на околицях міста: міріади озер в оточенні хвойних лісів, льодовикові форми рельєфу і стіна Анд залишають незабутні враження.




















Нормативно-правова база туристичної діяльності
Специфіка туристичного бізнесу полягає в комплектації турпродукту з різних видів сервісу - транспорту, харчування, розміщення, консульських служб і т. п. Звідси велика кількість правових і нормативних документів, що регулюють туристичну діяльність. Наприклад, адміністративним законодавством регламентується питання одержання в'їздних віз, валютним законодавством - форма розрахунків, митним - порядок пропуску через границю декларуючих товарів. Є нормативні акти Держстандарту України про сертифікацію туристичних послуг, акти державних антимо-нопольних органів про застосування до туристичних послуг законодавства в сфері прав споживачів і т. д. Основні документи нормативно-правової бази туризму: 1. Конституція України. 2. Цивільний кодекс України. 3. Господарський кодекс України. 4. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 р. № 887-ХІІ. 5. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. № 1576-ХП. 6. Закон України "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 р. №3929-ХП. 7. Закон України "Про туризм" від 15.09. 1995 р. № 324/95-ВР. 8. Закон України "Про ліцензування окремих видів господарської діяльності" від 01.06. 2000 р. № 1775-ІП. 9. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію" від 29.12. 1995 р. № 1074. 10. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Програму розвитку туризму до 2005 року" від 28.06. 1997р. № 702. 11. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку органів ліцензування" від 14.11. 2000 р. № 1698. 12. Постанова Кабінету Міністрів України "Про строки дії ліцензії на проведення певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу" від 29.11. 2000 р. № 1755. 13. Інструкція про умови і правила здійснення підприємницької діяльності, пов'язаної з організацією іноземного і зарубіжного туризму (ліцензійних умовах), і контролі за їх дотриманням / Затверджена наказом Ліцензійної палати України і державного комітету України з туризму від 12.01.1999 р. № 5/1. 14. Методичні рекомендації з організації поїздок вітчизняних туристів за кордон / Затверджено постановою Колегії державного комітету України з туризму від 16.04.1996 р. № 96/8. 15. Програма забезпечення захисту і безпеки туристів / Затверджено постановою Колегії державного комітету України з туризму від 08.10.1996 р. № 96/5. 16. "Про затвердження Правил користування готелями і надання готельних послуг в Україні" / Наказ Державного комітету по житлово-комунальному господарству України і Державного комітету України з туризму від 10.09.1996 р. № 77/44. 17. Правила обов'язкової сертифікації послуг харчування / Затверджено наказом Державного стандарту України від 27.01.1999 р. №37. 18. Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг / Затверджено наказом Державного стандарту України від 27.01.1999 р. №37.






 Рекреаційно-туристичні ресурси України

Україна, володіючи численними історичними та культурними цінностями, унікальними рекреаційними ресурсами, зможе досягти значного економічного ефекту в туристичному бізнесі. Туризм визнано одним з пріоритетних напрямків національної культури й економіки. І це повністю погоджується зі світовими тенденціями, які свідчать, що туристична сфера буде індустрією ХХІ століття. Природно-кліматичні та історичні умови створили на Україні потужну ресурсну базу для розвитку туристично-рекреаційної індустрії, та розбудови відповідної інфраструктури. Основними факторами привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів є природа, клімат, мистецтво, історія, харчування, архітектура, релігія.
         Уся територія України характеризується виключно сприятливими умовами для проведення різних видів туристичної діяльності та наявністю різноманітних рекреаційних ресурсів для відпочинку і лікування населення. У навчальному посібнику:          В Україні є великі рекреаційні ресурси, які мають міжнародне значення. Природний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більш як 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси.  Родовища лікувальних грязей, а також мінеральних і радонових вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, який має не тільки внутрішнє, але й міжнародне значення. В Україні створено 11 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам'ятники садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій.
  Українські Карпати... Вже сама назва викликає приємні відчуття, нагадує чарівну співанку-коломийку про цей унікальний і величний край, який асоціюється з дивною, давньою-прадавньою казкою, і тоді виринає в серці колись почута гуцульська мелодія про оброслі смерековими ясновидами високі гори, а голос трембіти кличе  відвідати цю благодатну, незбагненну і чарівну землю. Книга  Зачаровані Карпати : Заповідники та національні природні парки Закарпаття / Під заг. ред. Ф. Д. Гамора, В. І. Камендаря. - Ужгород : Карпати, 2005 – це своєрідне запрошення до захопливої подорожі заповідними місцями Карпатських Гір. Це видання дасть можливість глибше пізнати унікальну природу Карпатського біосферного заповідника, Ужанського національного природного парку, Національного природного парку “Синевир”, ландшафтного парку “Зачарований край” – найзначніших природоохоронних територій Закарпаття.
Південь України. Благодатний край, де жаркий родючий степ зустрічається з прохолодою чорноморських хвиль. Тут багато унікальних місць, які  можна використовувати для найвишуканіших подорожей та відпочинку.
         Всесвітньо відомий біосферний заповідник  „Асканія-Нова” – єдина в Європі ділянка типчаково-ковилового степу, якого ніколи не торкався плуг. Фрідріх Фальц-Фейн у 1898 році в своєму родовому маєтку за власною ініціативою першим у світі вилучив з господарського використання ділянку своїх угідь, яка стала праядром теперішнього найбільшого у Європі (11054 га) заповідного типчаково-ковилового степу. Про  історію цього дивосвіту, його творців та захисників, про досвід природоохоронної діяльності, декоративного садівництва, зеленого будівництва та захисного лісорозведення  розповідає книга:  Курдюк М. Г. Подорож у дивокрай. - Ічня : ПП "Формат", 2010.
         Регіональні ландшафтні парки “Кінбурнська коса” та “Гранітно-степове Побужжя”, цілющі грязі Тилигульського і Бейкушського лиманів, національний археологічний заповідник “Ольвія” – ось далеко не повний перелік рекреаційно-туристичних куточків Миколаївщини. З пам'ятками природи та історії Миколаївської області знайомить книга: Заповідні місця Миколаївщини : фотоальбом . - К. : Комп’ютерні системи, 2002.
         Унікальний природний та історичний комплекс, який завжди привертає увагу туристів – легендарна Хортиця. Хортиця – найбільший острів не лише на Дніпрі, а й на усіх річках Європи.  Природа острова унікальна. На його території поєднуються усі ландшафти України: плавневі ліси та луки, справжні та петрофітні степи, скелясті відшарування гранітів, балки, нагорні діброви, висячі болота, озера. Найславетнішим в історії Хортиці є період запорозького козацтва. Тут на невеличкому острові Мала Хортиця у 1552 р. князь Дмитро Вишневецький, згуртувавши козаків, побудував фортецю («городок»), що стала прообразом Запорозької Січі. У книзі: Хортиця. - Запоріжжя : Дике поле, 2006.розповідається про Національний заповідник “Острів Хортиця”, його пам'ятки історії та  природні мальовничі куточки, що давно стали улюбленим місцем здорового відпочинку.
          Крим – це унікальна місцевість, де зустрілися гори і море, ріки й озера, безкрайні степи і багаті ліси. На Ангарському перевалі катаються на лижах, і водночас у Ялті цвітуть троянди. У Місхорі п'янить солодкий запах магнолій, а в горах розквітли фіалки... Так дивовижно переплітаються в Криму пори року. Книга: Перлини Криму/ Жемчужины Крыма. - К. : Спалах, 2002 запрошує у край неповторної краси, яким є цей унікальний маленький півострів. Тут є де побувати. Недаремно Крим називають музеєм просто неба.
         Історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні цінності народу   мають важливе значення для  розвитку туризму