свинарство екзамен

1.Формування м'ясного балансу та споживання м'яса населенням України. Досвід розвитку свинарства за кордоном.
Залежно від кліматичних умов та кормових можливостей, чисельності населення, рівня добробуту, традицій і звичаїв виробництво свинини в світі розподілено нерівномірно. Так, питома вага свинини від загального виробництва в Європі наближається до 50 %, в Азії -- 60 %, Америці -- 23 % і Океанії -- 7,5 відсотка.Серед європейських країн найбільш висока питома вага свинини в Данії (75%), Голландії (72%) і Німеччині (62%). В Азії найбільший цей показник (84,5 %) має Китай. В Японії на свинину припадає близько 43 %, а в Канаді -- в межах 39 %.Середнє виробництво свинини на одну тварину в світі складає -- 74 кг, в Європі -- 102 кг. Найбільше свинини на перехідну голову отримано у Франції (157,4 кг), Нідерландах (134,9 кг), тобто у Європі. Друге місце посідає північна Америка (90,4 кг), третє -- Африка (45,5 кг).Найбільше використовується свинини в Європі, де вона є традиційним продуктом харчування. Середньорічне споживання цього м'яса на душу населення тут складає близько ЗО кг. В колишньому СРСР цей показник доходив до 21 кг, а в Україні -- 29 кг. Основними постачальниками свинини на даний час є Гонконг,Японія і Росія.Розвиток свинарства в Україні.Україна поки що знаходиться в групі імпортерів, але її ресурси і споконвічні традиції такі, що в найближчому майбутньому вона не повинна залишатися в цій групі.У різних регіонах України свинарство з давніх часів було традиційною галуззю тваринництва. Внаслідок своїх біологічних особливостей свиня в селянській родині завжди вважалася джерелом доходу і при створенні добрих умов догляду та утримання майже ніколи не була збитковою. Виробництво свинини в усіх господарствах дореволюційної України досягло 659 тис. тонн, що становило 58,7 % від загальної кількості виробництва м'яса. Загальна кількість свиней на той період перебувала в межах 8,5 млн. голів. Усе свинарство тоді було зосереджено головним чином у дрібних селянських одноосібних, а також у поміщицьких господарствах і належало до найбільш відстаючих галузей сільськогосподарського виробництва. Загальна чисельність поголів'я свиней на 1.01.2013 р. склала лише 8,4млн. голів.
2. Завдання дисципліни «Свинарство та технологія виробництва та переробки свинини» та її зміст. Чисельність свиней в Україні та перспективи розвитку свинарства.
Внаслідок своїх біологічних особливостей свиня в селянській родині завжди вважалася джерелом доходу і при створенні добрих умов догляду та утримання майже ніколи не була збитковою. Виробництво свинини в усіх господарствах дореволюційної України досягло 659 тис. тонн, що становило 58,7 % від загальної кількості виробництва м'яса. Загальна кількість свиней на той період перебувала в межах 8,5 млн. голів. Усе свинарство тоді було зосереджено головним чином у дрібних селянських одноосібних, а також у поміщицьких господарствах і належало до найбільш відстаючих галузей сільськогосподарського виробництва. Загальна чисельність поголів'я свиней на 1.01.2013 р. склала лише 8,4млн. голів.“Свинарство і технологія виробництва свинини” – одна із провідних дисциплін підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів зооінженерного профілю. Тривалість курсу один 7 семестр.. Обсяг лекцій – 36 годин, лабораторних занять – 54. Осінній семестр закінчується іспитом. Програмою передбачається підготовка курсового проекту за індивідуальними завданнямиНавчальною програмою передбачається вивчення біологічних та продуктивних ознак свиней; конституції, екстер’єру та інтер’єру, походження та біологічно-технологічних особливостей диких та свійських свиней, порід і заводських типів, теоретичних основ селекції, методів розведення, організації племінної роботи у свинарстві та планування селекційно-племінного процесу, технологій виробництва свинини, відтворення свиней, вирощування поросят-сисунів, вирощування поросят після відлучення та на відгодівлі, організація кормової бази та кормоприготування, особливостей ведення фермерських господарств, механізації виробничих процесів тощо.
3. Біологічні особливості свиней (поліестрічність, тривалість поросності, багатоплідність, великоплідність, молочність тощо) та їх генетичний потенціал.
Свині відрізняються від інших видів сільськогосподарських тварин такими біологічними особливостями, раціональне використання яких робить галузь високоприбутковою. Найважливішими з них є висока багатоплідність і добрі материнські якості свиноматок, відносно короткий період поросності, висока скоро спілість, добра оплата корму продукцією, широкі адаптаційні якості тощо.Поліестричність. Свиноматки здатні приходити до охоти і можуть бути заплідненими через кожні 18 - 21 день, а отже від них можна отримувати поросят у будь - який період року. Ця особливість дозволяє планувати одержання опоросів в залежності від наявності приміщень, кормів, пори року, насиченості товарною продукцією ринків збуту, зайнятості працівників та фермерів тощо.Тривалість поросності. Вагітність свиноматок коливається від 102 до 128, а в середньому вона складає 114 днів.Від свиноматок із скороченим періодом поросності одержують поросят з меншою живою масою при народженні, хоча в наступному цей недолік може бути компенсованим. Від свиноматок з середньою тривалістю вагітності можна одержати за рік по 2 опороси, а за умов раннього відлучення поросят – 2,1-2,3 та більше опоросів.Багатопліднісь. Серед свійських тварин – свині найбільш багатоплідні. Молоді свиноматки за першим опоросом народжують 8 - 9 поросят і більше, а дорослі (старше 18 міс.) – в середньому 10 - 12 живих поросят. Відомі випадки, коли за один опорос народжувалось 30 - 32 поросяти. За оптимальних умов відтворення, годівлі та утримання від однієї свиноматки можна відлучити на протязі року 20 - 24 поросяти і виробити до 3 т свинини.Великоплідність. Показник характеризує відтворювальні якості. Визначається середньою живою масою одного поросяти при народженні. В середньому цей показник становить 1,0 - 1,2 кг.Молочність. Цей показник характеризує материнські якості свиноматок. Істинна молочність визначається кількістю молока, що виділяється свиноматкою за 60 днів лактації. В середньому вона складає 250 кг, а у деяких свиноматок досягає 400-450 кг. Умовна молочність (цей показник використовується у виробництві) визначається за живою масою гнізда поросят у 21-денному віці і складає 50-56кг.Молокоутворення у свиноматок за час лактації здійснюється нерівномірно. Найбільша кількість молока виділяється протягом 2 - 3-го тижня підсисного періоду (близько 72% від загальної кількості), потім його утворення поступово зменшується.Зниження кількості молока у свиноматок на другому місяці лактації є важливим моментом і його необхідно враховувати при організації підгодівлі поросят, оскільки це пов’язано зі зменшенням споживання ними поживних речовин Експериментальним шляхом було встановлено, що на утворення 1 кг приросту живої маси поросят витрачається 3 - 3,5 кг материнського молока.Скоростиглість. Свині швидко ростуть і досягають господарської статевої зрілості у 7-8 місячному віці (за умов нормального розвитку) та можуть використовуватись для відтворення. З урахуванням короткого періоду поросності свинки у річному віці здатні принести нормально розвинений приплід.За належних умов годівлі та утримання свині більшості порід досягають живої маси 100кг у віці 6 - 6,5 міс. (180-200 днів). Відомі випадки досягнення цього показника за 140 днів, при середньодобових приростах живої маси 1262 г.Всеїдність. Свині здатні добре засвоювати корми рослинного і тваринного походження, продукти їх переробки, харчові відходи їдалень та харчової промисловості. Свиней можна випасати на будь яких пасовищах, вони охоче їдять жолуді, горіхи, різноманітні фрукти і овочі. Вони здатні споживати близько 120 видів кормів рослинного і тваринного походження.
4. Характеристика відтворювальних якостей кнурів плідників та свиноматок.
До основних відтворю¬вальних ознак свиней відносяться: багатоплідність, великоплідність, молочність, маса гнізда у 2 місяці, вирівняність гнізда, материнські якості, запліднюваність. Одним із основних показ¬ників, що характеризують високі відтворювальні якості, є міцність конституції. Цей показник повинен обов'язково враховуватися при відборі кнурів і свиноматок за відтворювальними якостями.Багатоплідність свиней. Розрізняють потенційну і фактичну багатоплідність. Фактична багатоплідність кількість живих поросят при народженні, що припадає на один опорос; потен¬ційна кількість яйцеклітин, що утворилась при овуляції. Як правило, приблизно 3040 % яйцеклітин гине до запліднення і на різних стадіях розвитку плода. Основні причини їх загибе¬лі: спадкові особливості, порушення в технології годівлі і утри¬манні, неправильні строки парування свиноматок (осіменіння), погана якість сперми кнурів і т.д. Великоплідність. Великоплідність середня маса одного по¬росяти при народженні. Цей показник має велике значення для подальшого росту свиней. Середня великоплідність поросяти 1,11,3 кг. Поросята живою масою менше 1 кг, як правило, є ослабленими.Велике значення має вирівняність гнізда по великоплідності. Вирівняність гнізда визначається відхиленням окремих поросят від середньої великоплідності гнізда. Молочність. Одержати дані про фактичну кількість молока у свиноматок дуже важко, тому молочність визначають за ма¬сою гнізда в 21-денному віці. Природно, що вона не відповідає кількості виробленого молочною залозою молока, оскільки на утворення 1 кг живої маси поросяти витрачається приблизно 3 кг молока і, крім того, поросята до 21-денного віку споживають підкорм, який теж впливає на масу гнізда. Для уявлення про кількість виробленого свиноматкою молока необхідно масу гнізда у 21-денному віці помножити на коефіцієнт 3.За біологічним складом молоко свиней значно відрізняється від коров'ячого. В ньому в 1,5 раза більше сухих речовин, біл¬ка, лактози. За 60 днів фактична молочність свиноматки скла¬дає 200250 кг, у кращих свиноматок 350400 кг. Маса гнізда у 2 місяці. Маса гнізда важлива селекційна ознака, від якої в кінцевому підсумку залежить продуктивна цінність свиноматки. Середнього масою гнізда у 2 місяці визна¬чається переважно товарна продукція свиноматки, одержана за рік. На цей показник впливають багатоплідність, великоплід-ність, молочність, кількість поросят в 1,5 місяця.
5. Оцінка свиней за показниками відгодівельних, забійних та м'ясних якостей.
М'ясні якості визначають:забійною масою (кг) кожної туші зі шкурою, без голови, кінцівок, нутрощів, нутряного жиру; голову відокремлюють поперечним розрізом перпендикулярно хребту між потиличними відростками і першим шийним хребцем; передні кінцівки відрізають по нижній межі зап'ясного суглоба, задні по нижній межі скакального суглоба; довжиною (см) охолодженої туші, яку вимірюють у висячому вертикальному положенні від переднього краю лобкової кістки до передньої поверхні першого шийного хребця (атланта); товщиною (мм) шпику, яку вимірюють міліметровою лінійкою на охолодженій напівтуші у висячому вертикальному положенні над остистими відростками 67-го грудного хребця: товщину шпику вимірюють разом із товщиною шкіри; площею « м’язового вічка» (см ), яку вимірюють на розрізі найдовшого м'яза спини між останнім грудним і поперековим хребцями планіметром по його контуру, перенесеному з туші на прозору плівку (кальку), або множенням ширини «м'язового вічка» на висоту і коефіцієнт 0,8;масою (кг) задньої третини охолодженої напівтуші, яку відокремлюють поперечним розрізом між передостаннім та останнім поперековими хребцями.
Відгодівельні якості тварин оцінювали за такими показниками:
- середньодобовий приріст, г;
- вік досягнення живої маси 100 кг, днів;
- витрати кормів на 1 кг приросту за період відгодівлі, корм. од.Забійний вихід – це відношення забійної маси до перед забійної живої маси тварин після 12-годинної витримки без годівлі. Залежно від віку та вгодованості свиней, породи і типу відгодівлі забійний вихід становить 7085%, що на 2025% вище, ніж великої рогатої худоби та овець. Найбільший вихід, який відмічають у спеціальній літературі, 8890%
Історія створення, характерні особливості, розповсюдження та народногосподарське значення української м'ясної породи.Порода є складним конгломератом поєднань різних генотипів – великої білої, миргородської, ландрас, уельс, п’єтрен, уессекс-седлбекської, української степової білої порід. У породі створено три заводські типи (центральний полтавський, харківський, асканійський) з генеалогічною структурою 12 ліній та 25 родин. Офіційно порода, як селекційне досягнення українських вчених, була затверджена 31 грудня 1993 рокуТварини характеризуються чітко вираженим м’ясним типом, довгим, широким і глибоким тулубом, добре розвинутими окостами і міцною конституцією. За розвитком вони відповідають, а окремі перевищують вимоги класу еліта, мають високу резистентність, стресостійкі і добре пристосовані до умов промислової технології. Жива маса дорослих кнурів становить у середньому 321 кг, довжина тулуба 184 см; свиноматок відповідно – 242 і 169 см.Харків Херсон Миколаїв Одеса Київ ДніпропетровськСвині створеного генотипу характеризуються високою консолідованістю. Заводські типи, лінії, родини використовують у системах гібридизації як у батьківській, так і в материнській формах. Подальша селекційно-племінна робота з цією породою зосереджена на підвищенні продуктивних якостей і м’ясності туш, а також вивченні комбінаційної здатності між заводськими типами і в поєднанні з іншими генотипами свиней.
6. Способи нумерації та ідентификації свиней.
Існує кілька способів нумерації тварин татуювання, вищипи на вухах, закріплення бирок, кнопок, сережок, таврування, охолодженим у рідкому азоті до -196 °С нумератором, ошийники, барвники та ін. Найпоширенішими способами нумерації є татуювання, вищипи на вухах, биркування.Татуювання застосовують в основному для свиней білої масті. Цим способом можна мітити й пігментованих свиней, але зі використанням кольорових мастик. Мастику для татуювання готують із сажі та денатурованого спирту або 3 %-го розчину карболової кислоти, розведеної до густини сметани. Для кращого збереження номера до мастики додають гліцерин карболовий. Нумеруючи татуюванням, гніздовий і порядковий номери в гнізді поросятам ставлять на лівому вусі не пізніше першого дня після народження, заводський номер на правому вусі у період від одно - до 2-місячного віку.Татуюють спеціальними татуювальними малими щипцями (для нумерації дорослих свиней використовують великі щипці), до яких додається набір цифр, із голок (пластинки металеві із впресованими напівгострими металевими стержнями-голками, розміщеними у формі цифри). Перед нанесенням на вухо номер набирають із відповідних цифр, які вставляють у гнізда приймальної касети-щипців. Поставлений таким чином номер може зберігатися у тварин на все життя, але його зчитування деякою мірою утруднене: очищення вуха спричиняє неспокійну поведінку свиней; можна помилитися, коли зчитуєш цифри, особливо заокруглені, якщо при татуюванні були травмовані великі кровоносні судини вушної раковини.Нумерація вищипами. Використовують два типи щипців: звичайні з овальним лезом та дірокол. Розроблений спеціальний ключ, де кожному вищипу на вусі відповідає певна цифра (рис. 2). На правому вусі: на кінці 100, на верхньому краї 1, на нижньому краї всередині 3, біля голови 6000, круглий отвір у центрі вуха 400, у середині вуха біля голови 1600; на лівому вусі на кінці 200, на верхньому краї 10, на нижньому краї всередині 30, біля голови 12000, круглий отвір у центрі вуха 800, усередині вуха біля голови 3200. Закріплення кнопок. Металева кнопка складається з двох частин. На її зовнішній частині вибивають сталевим нумератором передбачуваний індивідуальний номер тварини. Для закріплення кнопки використовують щипці двох типів: дірокол і щипці для закріплення кнопки в отвір вуха. Вухо очищають, дезінфікують місце проколу, в центрі вуха діроколом пробивають отвір, через який вставляють одну в другу зовнішню і внутрішню частини кнопки й за допомогою щипців закріплюють кнопку у вусі.Закріплення сережок. Сережка це металева пластинка, на якій нумератором вибито необхідний номер. Закріплюють сережку з номером на нижньому краї правого вуха. Для цього вухо очищають і дезінфікують, сережку закладають у спеціальні щипці, енергійним зусиллям стискають рукоятку щипців, пробивають вухо і зразу ж закріплюють сережку.
7. Продуктивність та господарсько-корисні ознаки свиней. Асортимент продукції свинарства.
Продуктивна цінність свиней визначається 28 ознаками, із яких три приходиться на розвиток, вісім - на відтворювальну здатність, три на відгодівельні і 14 - на м'ясо-сальні якості. Автори відзначають, що показники ці нерівноцінні і обумовлюються складною взаємодією генетичних та паратипічних факторів.Дослідженнями встановлено, що основні біологічні і господарські ознаки продуктивності свиней за інтенсивністю наслідування можна розподілити на три групи: відтворювальну здатність, відгодівельні і м'ясні якості. Кожна із цих груп включає від 3 до 10 і більше ознак, в всередині кожної з них показники, як правило, позитивно корелюють один з одним.Ступінь прояву продуктивності свиней і можливостей інтенсивного їх використання залежить також від конституції тварин. За конституцією свиней можна визначити їх здоров'я, пристосованість до несприятливих умов середовища, належність до тієї або іншої породи, а також провести попередню оцінку їх продуктивності. Важливе значення набуває вибір тварин за конституційною міцністю, особливо при створенні ліній, типів і порід свиней спеціалізованих за м'ясною продуктивністю.Господарсько-корисні ознаки, що характеризують продуктивність свинейВони поділяються на три групи: воспроизводительная (репродуктивна) здатність; відгодівельні якості; м'ясні якості.Відтворна здатність кнура визначають кількістю (у відсотках) запліднених маток по відношенню до покритим цим кнуром або запліднених його спермою. Після опоросів маток, злучені з кнуром, продуктивність кнура оцінюють по середній масі нащадків в 2- або 4-місячному віці. Причому, якщо є дані про живій масі молодняка в 2- і 4-місячному віці, то кнура оцінюють за живою масою нащадків у віці 4 місяців. Основний оцінкою продуктивності кнура служать показники контрольного відгодівлі та забою потомства. Після отримання опоросів від дочок продуктивність кнура оцінюють також по продуктивності по можливості всіх, але не менше п'яти врахованих дочок.Відтворну здатність матки оцінюють за многоплодию (число живих поросят при народженні), молочності (маса всіх поросят в посліді в 21-денному віці), масі всіх поросят при відлученні їх від матері, термінів оплодотворяемости після відлучення поросят минулого опоросу. Сумарним показником відтворювальної здатності є кількість поросят до відбирання, одержуваних від матки за рік.Про відгодівельних якостях судять по середньодобовий приріст живої маси за період вирощування або відгодівлі, віком досягнення певної маси (наприклад, вік 180 днів при масі 100 кг) або за масою тварини в певному віці (наприклад, маса 110 кг у віці 200 днів), ефективності використання корму (витрати корму в кормових одиницях на 1 кг приросту живої маси).М'ясні якості визначають за забійному виходу (маса туші без внутрішніх органів у відсотках від маси тварини перед забоєм), довжині туші, товщині шпику (підшкірного шару жиру), величиною м'язового вічка (площа поперечного розрізу найдовшого м'язу спини), масі окосту, змістом м'яса і жиру в туше. Найбільш цінними вважаються довгі туші з тонким шаром шпику, великим м'язовим вічком і великим окостом. Вони містять багато м'яса (м'язової тканини) і мало жиру. Якість м'яса характеризують також колір, консистенція, температура плавлення жиру, мармуровість, вологоємність, ніжність і соковитість.
Ассортимент свинины представляет собой преимущественно сырье для дальнейшей индустриальной переработки и свиные части. Основными поставщиками свинины для Ольвии являются первоклассные бойни Европы и Южной Америки. Ольвия гарантирует высокое качество продукции, а также и превосходный сервис при доставке продукции в пункт назначения.Среди прочего, мы поставляем:
Сырье для дальнейшей переработки

Свиные шкурки

Свиные ножки

Свиные челюсти

Свиной тримминг

Свиной спинной жир (3 мм)

Свиные головы

Мясо с головы

Свиная кожа

Обрезки свиного жира

Свиные части

Свиные ноги

Свиные плечи

Свиная шея

Свиные бока

Свиная грудинка

Свиное филе

8. Типи конституції та їх характеристика за станом здоров'я та продуктивності. Методи оцінки екстер'єру свиней.
Під конституцією розуміють сукупність найбільш важливих морфологічних і фізичних ознак організму зумовлених спадковістю, умовами індивідуального розвитку і зв’язаних з характером продуктивності і здатністю з характером продуктивності та здатністю організму певною мірою реагувати на зовнішні подразники .За класифікацією проф. П.М. Кулєшова у свиней виділяють чотири типи конституції: груба, ніжна, щільна та рихла. В основу поділу на типи покладено: розвиток шкіри, підшкірної жирової клітковини, м’язової тканини, кістяка, внутрішніх органів та окремих частин тіла (статей). Для того чи іншого генотипу притаманні свої конституційні особливості.При оцінці і відборі свиней у практичній роботі враховують наступні поєднання названих типів конституції:Груба щільна конституція характеризується грубими формами тіло будови, грубим і міцним кістяком, міцними і сухими кінцівками; добре розвиненими, сухими, чітко окресленими м’язами і сухожиллями, відносно великою і важкою головою з товстими і грубими вухами, грубою і товстою шкірою з слабко розвиненою підшкірною жировою тканиною; гурбою і густою щетиною, яка на шиї та холці утворює гребінь подібний до гриви. Свині цього типу енергійні, витривалі, але піздньоспілі, витрачають багато кормів на приріст, мають низький забійний вихід.Груба рихла конституція. Свині цього типу мають грубі форми тіло будови, але характеризуються рихлим кістяком “сирими”, погано окресленими м’язами, товстою і рихлою шкірою з глибокими складками на кінцівках і боках, слабкими бабками, неміцним копитним рогом з тріщинами. Свині цього типу флегматичні, малорухомі, легко піддаються різним захворюванням, від них одержують порівняно мало товарної продукції.Ніжна щільна конституція свиней характеризується тонким і міцним кістяком, добре окресленими м’язами і сухожиллями. Голова легка, у лобі, з тонкими і прозорими вухами. Тулуб довгий, достатньо широкий і глибокий з добре розвиненими грудьми. Спина і поперек міцні, окороки великі і добре виповнені. Шкіра щільна, тонка, вкрита грубою і м’якою, тонкою щетиною. Кінцівки міцні, сухі, без складок шкіри, з міцними бабками і копитами. Свині енергійні, відрізняються відносно високим рівнем продуктивності.Ніжна рихла конституція визначається тонким і слабким кістяком; рихлими, погано окресленими м’язами і сухожиллями; надмірно тонкою шкірою з дуже рідкою, тонкою і м’якою щетиною. Спина у таких свиней часто провисла або аркоподібна, поперек слабкий, бабки дуже м’які, проступаючі. Тварини флегматичні, легко піддаються різним захворюванням, мало пристосовані для господарського використання.Акад. М.Ф. Іванов виділив міцний тип конституції, яка характерна для свиней з високою життєздатністю, добрим здоров’ям, високим рівнем резистентності і продуктивності.Екстер’єр – це зовнішня будова тіла тварин та його анатомо-морфологічні особливості, за якими можна визначити стан здоров’я та продуктивності свиней. Оцінку його проводять за фенотипом. Основними методами оцінки екстерєру свиней є: опис екстерєру за розвитком по спеціальній схемі з використанням спеціального ключа; пунктирна (бальна) оцінка за шкалою; використання промірів (довжини тулуба, обхвату грудей, обхвату п’ясти, висоти в холці, глибини і ширини грудей та ін.); визначення індексів тіло будови та побудова екстерєрних профілів графічними методом;здійснення фотографування свиней
9. Поняття порода та класифікація порід свиней за напрямком продуктивності.
Порода – це група тварин, яка об’єднується за походженням, морфологічними, фізіологічними та господарсько-корисними ознаками, вимогами до технології виробництва та умов середовища, відрізняється від інших порід характерними особливостями і високою здатністю передавати свої якості нащадкам.Різні породи свиней за однакових умов годівлі та утримання мають неоднакову продуктивність. Тому за напрямом продуктивності їх розподіляють на три групи:перша породи універсального напряму продуктивності (велика біла, українська степова біла) характеризуються високою відтворною здатністю з добрими відгодівельними та м’ясними якостями, їх універсальність полягає в тому, що при певних умовах годівлі від них можна одержати м’ясну або сальну свинину;друга породи м’ясного напряму продуктивності (полтавська м’ясна, ландрас, уельська, дюрок, українська м’ясна, естонська беконна, гемпшир, п’єтрен, спеціалізовані м’ясні типи і лінії), що характеризуються високими відгодівельними якостями, високою м’ясністю та доброю відтворною здатністю, від них одержують молодняк для м’ясної і беконної відгодівлі;третя породи сального напряму продуктивності (миргородська, українська степова ряба, велика чорна, північнокавказька) характеризуються схильністю до більш раннього осалювання туш і нижчою багатоплідністю.
10. Історія створення, характерні особливості, розповсюдження та народногосподарське значення великої білої породи свиней.
Велика біла порода свиней, універсальної продуктивності. Виведена в XIX столітті в Англії складним схрещуванням місцевих пізньостиглих свиней із скороспілими китайськими багатоплідними неаполітанськими, португальськими. Неодноразово завозилася до Росії, де добре акліматизувалися. Пізніше в результаті тривалої племінної роботи була створена по суті нова вітчизняна порода, представлена, двома основними типами: м'ясні і м'ясо -сальні(більшість тварин).Тварини гармонійно складені, міцною конституції, добре пристосовані до різних кліматичних умов, скоростиглі. Дорослі кнури важать 320-350 кг, матки - 220-250 кг. Плодючість маток 11-12 і більше поросят.Велика біла порода використовується для відгодівлі до м'ясних, беконних і жирних кондицій. Основна маткова порода - в промислових комплексах. При інтенсивній м'ясній відгодівлі молодняк до 6 ти місяців важить 100 кг.Завдяки гнучкій генетичній структурі і хорошій акліматизації ця порода розводиться майже у всіх країнах Європи, в США, Канаді, Китаї, Кореї, Японії, Нової Зеландії.Використовувалася при створенні багатьох порід. У Росії Велика біла порода є об'єктом експорту.
11. Історія створення, характерні особливості, розповсюдження та народногосподарське значення уельської породи і ландрас.
Одна із давніх порід Англії. Виведена на основі довгих висловухих свиней в Уельсі. На першому етапі свиней удосконалювали за рахунок внутрішнього генетичного резерву. Починаючи з 30х років ХХ ст., породу почали удосконалювати на поліпшення якості туші, а з 1953 року. Коли в Англію стали завозити ландрасів, уельських свиноматок схрещували з кнурами ландрас, і породоутворюваний процес якісно змінився й наблизив уельсів до ландрасів. Поліпшені уельси одержали значне поширення, бо порода добре використовує пасовища, характеризується високими відтворювальними і добрими м’ясними якостями.Сучасні уельські свині відрізняються великими розмірами, довгим тулубом, добре розвиненими м’ясними формами.У свиней цієї породи довгий, але достатньо компактний тулуб, злегка ввігнута й довга з великими вухами голова, міцні кінцівки, щетина блискуча, біла.У 24-місячному віці кнури досягають живої маси 270-290 кг при довжині тулуба 175-180 см і обхваті грудей 148-155 см. Свиноматки характеризуються добрими материнськими якостями, багатоплідні. Середня багатоплідність становить 10-12 поросят.На контрольній відгодівлі молодняк проявляє високі середньодобові прирости – 670-700 г. Витрати корму на 1 кг приросту становлять 3,8-4,0 корм. од. У тушах підсвинків міститься до 61-63 % м’яса.У нашу країну уельські свині вперше завезені в 1964 році і розміщені в дослідному господарстві «Українка» Інституту тваринництва НААНУ. При роботі з породою одержують високі результати в різних варіантах промислового схрещування. Як встановлено, у помісей збільшується довжина тулуба щодо материнської форми, поліпшуються м’ясні якості.Поряд із ландрасами уельсів використовують на свинарських комплексах для схрещування із свиноматками великої білої породи і одержують помісних свиноматок, які призначені для відтворення товарного три породного молоднякуПорода виведена у Данії шляхом схрещування місцевих свиней з великою білою породою і цілеспрямованою селекцією на високу скороспілість, м’ясність і оплату корму продукцією. Ці свині типового м’ясного напряму продуктивності найпридатніші для беконної відгодівлі. Тривала селекція породи ландрас за зазначеними ознаками забезпечила високу ефективність використання тваринами протеїну корму для синтезу білка тіла. Порода ландрас одержала визнання і набула поширення у всьому світі.Порода бере початок з 1895 року. На першому етапі створення були використані генотипи скороспілих англійських беркширів і середньої білої. Надалі визначну роль у породоутворенні відіграли свині англійської великої білої породи.На Україні породу ландрас розводять вже більше 35 років. Вона добре акліматизувалася, забезпечує високий рівень продуктивності. Тварини характеризуються витягнутим тулубом, добрим плоским окостом. Кінцівки короткі, міцні, прямі, з міцними бабками і сухими скакальними суглобами. Лопатка косо розміщена, без перехвату. Плечовий пояс розвиненй слабко, грудна клітка з округлими ребрами, досить широка й глибока. Спина аркоподібна. Поперек прямий, широкий, крижі не звислі, окости добре розвинені. Шкіра тонка. Щетина рідка., блискуча, біла. Темперамент жвавий. Дорослі кнури досягають живої маси 29-310, а свиноматки – 240-260 кг. Довжина тулуба кнурів становить 175-185, а свиноматок – 165-170 см. Багатоплідність свиноматок 11-12 поросят, молочність 50-55 кг. Молодняк на відгодівлі має середньодобовий приріст 700-720 г, а живої маси 100 кг досягає у 180-190- добовому віці при витратах корму на 1 кг приросту 3,9-4,0 корм. од.Ландраси становлять інтерем для дослідної роботи вчених. Встановлено, що свині цієї породи порівняно з тваринами інших порід мають високу питому вагу і краще розвинуті внутрішні органи.Ландраси краще використовують азотисту частину раціону. Цю породу широко використовують у міжпородному схрещуванні з метою одержання помісних тварин із добрими м’ясними якостями, а також при гібридизації і виведенні нових порід свиней. За останні роки в Україні вивчено велику кількість комбінацій промислового та відтворного схрещування ландрасів з великою білою, миргородською, українською степовою , дюрок, великою чорною та іншими породами і встановлено, що в абсолютній більшості вони забезпечують поліпшення відгодівельних, м’ясних і відтворних якостей у свиней комбінованих генотипів.Для породи характерний багатий генетичний потенціал, її широко використовують на всіх свинарських комплексах для одержання товарного молодняку з поліпшеними м’ясними якостями. Вона є невід’ємною складовою в різних комбінаціях генотипів при утворенні нових типів, ліній і породних груп
12. Історія створення, характерні особливості, розповсюдження та народногосподарське значення порід дюрок і гемпшир.
Виведена у США на основі схрещування двох груп рудих свиней штатів Нью-Джерсі та Нью-Йорк. До Америки червоні свині були завезені з Африки (гвінейські), Іспанії, Португалії та руді беркшири. Рудих свиней, яких розводили в штаті Нью-Джерсі, називали джерсейськими. Вони відзначалися міцною конституцією, великими розмірами і високою багатоплідністю.Свині з штату Нью-Йорк були меншими, ніж джерсейські, й компактнішими, але характеризувалися високими м’ясними якостями та скороспілістю.Зазначені два типи спочатку розводили самостійно, а з 1889 року були фактично об’єднані в одну породу. Спочатку порода мала сальний напрям продуктивності, але пізніше, за рахунок селекції і незначного прилиття крові свиней породи тем ворс, була створена сучасна м’ясна порода.Внаслідок високої життєздатності і доброї продуктивності порода поширилася на всій території США. Зараз у США є більше 5 млн голів племінних свиней породи дюрок.В цілому свині породи дюрок характеризуються міцною конституцією, міцним кістяком, добре розвиненими кінцівками. Постава останній пряма, копитці торцеподібні, тулуб довгий, спина аркоподібна, окости завислі, добре виповнені. Голова невелика, вуха короткі, спрямовані вперед. Масть руда. Свині характеризуються спокійним норовом.Тварини досягають великих розмірів. Жива маса дорослих кнурів становить 390-420, а свиноматок – 330-350 кг.Останні мало плідні порівняно з іншими породами (9-10 поросят), але їм притаманні високі материнські якості. Вони добре вигодовують потомство. Потенціальні задатки молодняку після відлучення високі. При добовій годівлі молодняк характеризується високою скоростиглістю. Живої маси 100 кг досягають у 150-160-добовому віці. Середньодобовий приріст становить 900-1000 г. М’ясні якості достатньо високі. Тварини ефективно використовують корм.У нашу країну породу завезли в 1975 році із США, Чехословаччини та Румунії. Одержала значне поширення в товарних господарствах, промислових свинарських комплексах. Користується попитом у населення0 для розведення в домашніх підсобних господарствах.Одна із стародавніх порід Америки. Походить від англійських свиней, яких розводили в Шотландії і які поступово перемістилися на південь Англії – графство Гемпшир. Ці свині потрапили до США в 1825 р. Протягом тривалого періоду їх парували з іншими породами – так званими тонкошкірими. В 1904 році породі дали назву гемпширська. Тепер гемпширів розводять на всій території США, за чисельністю порода посідає третє місце в країні серед інших порід.Гемпширську породу створювали в умовах невеликих фермерських господарств без певної селекційної програми. Тому на першому етапі динаміка її удосконалення була незначною. Згодом почали проводити порівняльні породовипробування. Порода стала швидко видозмінюватися в бік поліпшення м’ясних якостей, виповненості окостів, підвищення стресочутливості. Чіткою селекційною програмою за порівняно короткий строк було значно підвищено комерційну значимість породи.Характерна особливість гемпширських свиней – високі адаптаційні властивості, добра пристосованість до утримання на пасовищах.Тварини мають довгий тулуб, міцну аркоподібну спину. Кінцівки поставлені правильно, міцний кістяк трохи грубуватий, пряма постава ратиць. Голова легка, з довгим прямим рилом, короткими прямостоячими вухами, міцними щелепами, підтягнутими ганашами. Масть чорна, з характерним білим поясом навколо тулуба на рівні передніх кінцівок. Конституція в цілому значно ніжніша. Тип нервової системи легко збуджуваний. Свині середніх розмірів. Для свиноматок характерна невисока багатоплідність з добре розвиненими материнськими якостями. Поросята до відлучення досягають великих розмірів. На відгодівлі середньодобові прирости становлять 850-960 г.Важлива особливість гемпширів – цк добре розвинена філейна частина і великі виповнені окости. Порода займає провідне місце за величиною «м’язового вічка».До нашої країни гемпшерів завезли близько 20 років тому, їх використовують в основному для одержання товарних гібридів. Було проведено значну кількість досліджень на комбінаційну здатність для створення нових заводських типів і синтетичних ліній свиней. Порода пластична і має можливість для значно ширшого використання її потенціалу.
13. Історія створення, характерні особливості, розповсюдження та народногосподарське значення полтавської м'ясної і української степової білої порід.
Створена у результаті багаторічної селекційної роботи методом складного відтворного схрещування і об’єднання кращих спадкових якостей порід великої білої, ландрас, миргородської, п’єтрен, уесекс-седлбекської, гемпшир та дюрок. Це новий генотип свиней, що відповідає сучасним вимогам племінного й товарного свинарства.Офіційно порода затверджена в 1993 році наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України. Загальна кількість свиней полтавської м’ясної породи становила майже 95 тис. голів.Свині цієї породи характеризуються добре розвинутими м’ясними формами, довгі, мають широкий і глибокий тулуб, з добре обмускуленими плечима, грудьми, мають пряму і широку спину, легку голову з невеликими, горизонтально поставленими вухами і добре розвинутими окостами. Масть свиней біла. Тварини відрізняються міцною конституцією, успадкованою частково від свиней уессекс-седлбекської і миргородської порід. До тварин полтавської породи ставляться такі мінімальні, щодо цільового стандарту, вимоги: жива маса повновікових кнурів 300, свиноматок 240 кг; довжина тулуба кнурів 180, свиноматок 165 см; багатоплідність 10-11 поросят за опорос, молочність 54-56 кг, маса гнізда поросят при відлученні в 2-місячному віці 180 кг; вік досягнення живої маси 100 кг – 180 діб; витрати кормів на 1 кг приросту 3,8 корм. од.; довжина туші 94 см; товщина шпику 26 мм; маса окосту 10,5 кг; вихід м’яса з туші 60 %.Для свиней цієї породи характерна добра пристосованість до розведення в умовах промислової технології. Вони мають високі показники якості м’яса і сала.За узагальненими даними дослідів і виробничої перевірки на промислових комплексах і товарних фермах правильно організоване схрещування збільшує багатоплідність свиноматок на 0,3-0,8 поросяти, збереженість приплоду – 7-9 %. При відгодівлі гібридних свиней полтавської і великої білої порід вік досягнення живої маси 100 кг скорочується на 8-10 діб, середньодобовий приріст збільшується в середньому на 50 г, знижуються втрати кормів на 1 кг приросту на 0,3-0,4 корм. од.Свиней м’ясної породи сьогодні широко застосовують у системах розведення практично в усіх областях України переважно для одержання природно-лінійних гібридів з підвищеною інтенсивністю росту й міцністю туш. Кнурів і свиноматок породи постійно експонують на виставках, аукціонах, вони мають високу оцінку експертних комісій.У господарствах України великий попит на свиней полтавської м’ясної породи.Українська степова порода – одна з найпоширеніших за кількістю поголів’я порода, незважаючи на тенденцію скорочення у зв’язку із розведенням тварин великої білої породи, а також нових імпортованих порід та нових типів м’ясного і беконного напрямів продуктивності.Питома вага цієї породи займає друге місце після великої білої серед всього поголів’я свиней України.Характерною особливістю тварин цієї породи є дещо грубіший тип конституції порівняно з великою білою породою, голова довга і вузька у лобі, кістяк грубуватий, кінцівки сильні, тулуб вкритий густою щетиною, масть біла. Тварини добре переносять суворі умови степової зони України та інших областей півдня країни. Порода характеризується м’ясо-сальним напрямом продуктивності і проходить процес удосконалення на підвищення відгодівельної та м’ясної продуктивності. За розвитком це великі тварини. Жива маса дорослих кнурів досягає 300-350, свиноматок – 240-260 кг. Важливою особливістю є материнські якості свиноматок. Середня багатоплідність останніх становить 10-12 поросят за опорос, а в деяких випадках навіть 1416 голів; молочність варіює в межах 45-55 кг. Свині української степової білої породи мають високий потенціал відгодівельної і м’ясної продуктивності. Живої маси 100 кг свині досягають у 175-200-денниому віці при середньодобовому прирості 750-860 г і витраті корму 3,5-4,0 корм. од. При забої молодняку живою масою 100 кг від нього одержують довгі туші – 95-98 см із невеликою товщиною шпику над 6-7-м грудними хребцями – 25-30 мм та добре розвиненим окостом – 10-11 кг.У породи є ряд провідних високопродуктивних ліній (більше 20) і родин (понад 50), що забезпечують високу селекційну ефективність.У товарних господарствах свиней зазначеної породи використовують як при чистопородному розведенні, так і при схрещуванні з іншими породами для одержання гетерозисного покоління. Добрі материнські якості української степової білої породи у поєднанні з кнурами м’ясних порід і ліній забезпечують одержання високопродуктивних помі сей та гібридів для промислової відгодівлі. Найкращі поєднання одержують при схрещуванні з кнурами порід ландрас, дюрок, великої чорної, а також з полтавською м’ясною породою
14.(45) Конструктивні особливості будівництва і реконструкції приміщень для свиней.
15. Історія створення, характерні особливості, розповсюдження та народногосподарське значення української м'ясної і миргородської порід.
Селекційна робота по створенню української м’ясної породи велася з 1981 року по розробленій програмі на основі свиней випробуваного полтавського м’ясного типу та помісей різних поєднань харківської, білоруської та асканійської селекції.Порода є складним конгломератом поєднань різних генотипів – великої білої, миргородської, ландрас, уельс, п’єтрен, уессекс-седлбекської, української степової білої порід. У породі створено три заводські типи (центральний полтавський, харківський, асканійський) з генеалогічною структурою 12 ліній та 25 родин.Офіційно порода, як селекційне досягнення українських вчених, була затверджена 31 грудня 1993 року Міністерством сільського господарства і продовольства України. За даними породного обліку загальна чисельність свиней української м’ясної породи становить 70 тис. голів. Свиней цієї породи розводять у 24 господарствах України.Тварини характеризуються чітко вираженим м’ясним типом, довгим, широким і глибоким тулубом, добре розвинутими окостами і міцною конституцією. За розвитком вони відповідають, а окремі перевищують вимоги класу еліта, мають високу резистентність, стресостійкі і добре пристосовані до умов промислової технології. Жива маса дорослих кнурів становить у середньому 321 кг, довжина тулуба 184 см; свиноматок відповідно – 242 і 169 см.Багатоплідність тварин старше двох опоросів становить 10,8 поросяти, молочність – 54,9 кг, маса гнізда у 2- місячному віці – 182,3 кг.Вік досягнення живої маси 100 кг становить 179 днів, середньодобовий приріст – 827 г, витрати кормів на 1 кг приросту – 3,46 корм. од., товщина шпику – 25,6 мм, маса задньої третини напівтуші – 11,0 кг.Дослідженнями встановлено, що м’ясо і сало підсвинків центрального типу породи при живій масі 100, 120 і 140 кг за хімічним складом, вмістом амінокислот, жирних кислот, фізичними та технологічними якостями м’язової та жирової тканин відповідають вимогам, що пред’являють до продукції високої якості.Свині створеного генотипу характеризуються високою консолідованістю. Заводські типи, лінії, родини використовують у системах гібридизації як у батьківській, так і в материнській формах. Подальша селекційно-племінна робота з цією породою зосереджена на підвищенні продуктивних якостей і м’ясності туш, а також вивченні комбінаційної здатності між заводськими типами і в поєднанні з іншими генотипами свиней.Попит на свиней нової породи високий, їх закуповують для створення племінних ферм, племрепродуктів та племзаводів у різних зонах України.Виведена в результаті складного відтворного схрещування місцевих українських чорно-рябих свиней з тваринами беркширської, середньої білої, великої білої та темворської порід. Створювалася порода в Миргородському, Полтавському і Хорольському повітах Полтавської губернії. На перших етапах порода формувалася без визначеної системи. Свиней поліпшували з метою одержання високоякісної свинини для приготування бекону на Полтавській беконній фабриці.Формувалася порода в жорстких умовах годівлі й утримання. В результаті цілеспрямованої селекції була створена популяція невибагливих стресотійких, високорезистентних, життєздатних свиней, яку в 1940 році затвердили як миргородську породу.Державним планом породного районування миргородська порода затверджена у восьми областях України. Вона посідає третє місце серед інших порід країни. Свині миргородської породи густого м’ясо-сального типу продуктивності, з тенденцією у своєму розвитку на зниження сальності. Це переважно міцні тварини. Вони добре пристосовані до використання пасовищ. Тулуб у них бочкоподібний, широкий, глибокий; спина пряма, широка; добре розвинені окости; масть чорно-ряба.У провідних селекційних стадах жива маса дорослих кнурів досягає 310-340, а дорослих свиноматок – 230-240 кг. Багатоплідність свиноматок – 10-12 поросят, молочність – 55-60 кг.На контрольній відгодівлі молодняк живої маси 100 кг досягає у 186-190-добовому віці при середньодобовому прирості 690-710 г і витратах корму на 1 кг приросту 4,0-4,2 корм. од. Туші забитих тварин характеризуються високими якісними показниками, їх довжина становить 96-98 см, товщина шпику на рівні 6-7-го грудних хребців 25-40 мм, площа «м’язового вічка» 30-35 см, маса окосту 10,1-10,7 кг. М’ясо миргородських свиней має високі смакові якості за рахунок низького вмісту вологи і наявності жирових прошарків.Генеалогіна структура породи включає 27 ліній і 60 родин. Провідним племінним підприємством по удосконаленню породи є племзавод ім.. Декабристів Миргородського району Полтавської області.Порода удосконалюється в напрямі поліпшення м’ясності, підвищення скороспілості і багатоплідності. Генотип миргородських свиней має певну цінність в системі промислового схрещування і гібридизації. Здатність до ефекту гетерозису за основними продуктивними якостями проявляє миргородська порода з ландрасами, уельсами і великою білою.Розводять свиней цієї породи головним чином у Полтавській, Сумській та Хмельницькій областях
Історія створення, характерні особливості, розповсюдження та народногосподарське значення великої чорної української степової рябої і порід.
Велика чорна порода створена наприкінці ХІХ ст. у південно-західній частині Великобританії методом схрещування двох раніше існуючих корнуельської та ессекської порід. В Україну великі чорні свині завезені з Німеччини в 1947 р. Це тварини густого м’ясо-сального типу, спокійного темпераменту, міцної конституції, чорної масті, добре пристосовані до пасовищного способу утримання, вони легко переносять спеку. Розводять свиней цієї породи у Донецькій, Луганській, Сумській та Вінницькій областях. Провідним племзаводом є "Червона зірка" Костянтинівського району Донецької області.
Дорослі кнури мають живу масу 300-360 кг, свиноматки – 200-240 кг. Багатоплідність маток – 9-11 поросят. Свиноматка Васерблюме 1210 по 3 опоросу мала багатоплідність 11 поросят при живій масі кожної голови в двомісячному віці 20,7 кг. На державному породовипробуванні у свиней великої чорної породи середньодобові прирости становили 733 г при затраті корму на 1 кг приросту 4,07 к. од. і досягненні живої маси 100 кг за 186 днів. В умовах правильної відгодівлі великі чорні свині у 10 - 11-місячному віці можуть досягати 210230 кг. Кнурів цієї породи широко використовують для промислового схрещування з тваринами великої білої та інших порід. Схрещування сприяє скороченню строків відгодівлі на 510 днів, збільшенню середньодобових приростів на 3-5% і економії кормів на кожному кілограмі приросту на 0,12 - 0,15 к. од. порівняно з чистопородним молодняком контрольних груп.Генеалогіческая структура свиней великої чорної породи в країні представлена 9 лініями і 11 родинами. Основні генеалогічні лінії породи: Краніта, Нарциса, Елеве; родини: Васерблюме, Ітоки, Ліри. Базовим господарством цієї породи є племрадгосп "Червона зірка" Донецької області.
Українська степова ряба порода - універсального напряму продуктивності. Виведена колективом учених Інституту тваринництва степових районів "Асканія-Нова" під керівництвом академіка Л. К. Гребеня і затверджена наказом Міністерства сільського господарства СРСР від 18 вересня 1961 р. № 163 як планова для чистопородного розведення та промислового схрещування у південних областях України. Робота по виведенню породи розпочалася у 1938 р типових високопродуктивних кнурів та маток після перевірки їх з а якістю нащадків. На першому етапі створення ліній застосовували споріднене розведення із суворим вибракуванням кволих, малопродуктивних тварин. Водночас було закладено три лінії кнурів: Рябого, Розбійника і Рідного. Для підвищення скоростиглості українських степових рябих свиней, особливо при відгодівлі у молодому віці, в кінці 40-х на початку 50-х років проводили ввідне схрещування з кнурами [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] в результаті чого було виведено лінії Рекорда та Рубіна. Цим же методом в 1970-1985 рр. завдяки об’єднанню генотипів української степової рябої породи (материнська основа) та порід ландрас і дюрок створені лінії м’ясного напряму продуктивності Реала 861 та Радія 1985.Українські степові рябі свині мають міцну конституцію, довгий тулуб на міцних ногах, широкі груди, спину і поперек, добре розвинений окіст. Масть ряба різних відтінків: світла, темна, рудувата. Жива маса дорослих кнурів – 300- 330 кг, маток – 200-240; довжина тулуба - відповідно, 187 та 165 см. Багатоплідність – 10-11 поросят, маса гнізда при відлученні у 60-денному віці – 170-180 кг. При м’ясній відгодівлі маси 100 кг досягають у віці 180190 днів при середньодобових приростах 680740 г і витраті корму на 1 кг приросту 3,63,9 к. од.Генофонд породи представлений 10 лініями кнурів та 24 родинами маток (у рік апробації породи було 6 ліній та 15 родин Ареал розповсюдження - Херсонська, Миколаївська, Запорізька області, Автономна Республіка Крим. Чисельність чистопородного поголів’я - 14 тис. голів.Селекційно-племінна робота з породою здійснюється під методичним керівництвом Інституту тваринництва степових районів "Асканія-Нова". Племінні господарства - племзавод "Молочне", який реалізує високоякісний племінний молодняк господарствам степової зони, племінні репродуктори сільськогосподарських підприємств "Таврія" Херсонської, "Батьківщина" Миколаївської та "Южний" Запорізької областей. Кнурами-плідниками породи укомплектоване спільне українсько-німецьке племпідприємство "Асканія-Генетик"
Етологічні особливості свиней. Стресові явища в свинарстві. Синдром РSS
Як і у більшості видів стадних тварин, групи свиней утворюють соціальну ієрархію. Тварина домінант володіє правом першим підійти до корму, виступає переможцем в жорстоких сутичках. У соціальній ієрархії може мати місце нестійкість рангу, проте перебудови звичайно відбуваються на середньому рівні, а не на верхньому або нижньому.Чинниками, що визначають домінантність тварини, є його жива маса, статева приналежність і ділянка мешкання. Звичайно лідируюче положення займають свині більшої маси. У своєму станку свиня прагне домінувати над новоприбулою незалежно від відносних розмірів.Якщо свиней з різних станків помістити разом, то протягом 2030 хв. відбуватиметься люта бійка. Коли агресивність спадає, підсилюється реакція обстеження. При цьому свині «вивчають» як навколишнє оточення, так і інших тварин. Ієрархічне ранжирування продовжується протягом двох діб.Агресивні свині наносять супротивнику іклами глибокі рани на голові і у області лопаток. Перед нападом вони подібно жуйним риють кінцівками землю, клацають щелепами і виділяють велику кількість пінистої білої слини. Той, що програв сутичку приймає позу покірності з притиснутими вухами відступає від переможця з вищанням. Переможець звичайно переслідує переможеного і кусає його за шию.Агресивність посилюється із збільшенням щільністю посадки тварин. Свині, що містяться в індивідуальних верстатах, менш агресивні, ніж тварини при груповому утриманні, а кабани менш агресивні, ніж свиноматки. Є міжпородні відмінності по агресивності.На прояв агресивності, що супроводжується укусами хвостів, впливають підвищена концентрація аміаку в приміщенні, недолік грубих кормів в раціоні і ін.Помічено, що свині віддають перевагу солодким речовинам (сахарозі, глюкозі і сахарину). Цю особливість використовують в практиці при вирощуванні молодняку: збільшують поїдання грубого корму, вводячи сахарин в раціон стартера.Свині звичайно активні тільки вдень, але в жарку погоду ця особливість може виявлятися вночі. З часу, що витрачається у свиней на сон, 6 ч доводиться на повільну хвильову фазу сну, а 1,25 ч на парадоксальну фазу з швидким рухом очей, що дає припускати можливість сновидінь.Велике господарське значення має статеву поведінку свиней, яка виявляється в природній формі тільки при вільному спаровуванні. Матка, якщо вона в охоті , дозволяє кнуру робити садку : приймає характерну позу, яку називають позою нерухомості або позою спаровування.У свиней статевий акт триває довше, ніж у інших видів тварин, від 3 до 20 мін. Здоровий виробник протягом доби може покрити одну і ту ж матку кілька разів.За відсутності кнура визначити маток в охоті можна, натискаючи на їх поясницю, імітуючи масу кнура . Магнітофонне відтворення «любовної» пісні кабана або використовування препуциальних змивів значно полегшує виявлення цієї реакції.Для правильної вибірки свиноматок в охоті потрібна не тільки наявність повноцінного статевого циклу зі всіма його елементами, але і сумарна дія нюхових, акустичних, зорових, тактільних подразників, що підсилюють активність статевої поведінки свиней. На великих свинарських комплексах при штучному заплідненні застосовують феромон запаху кнура, а також акустичні подразники, які є одним з природних чинників послідовності безумовних подразників при спаровуванні кнура і свиноматок.Термін «стрес» в дослівному перекладі означає напругу, тобто такий стан, який виникає в організмі у відповідь на дію несприятливого (екстремального) чинника.Відмічена підвищена стресо чутливість у свиней, що селекціонуються на високу м'ясність (PSS). Синдром PSS характеризується не тільки слабкістю кінцівок, поганою терморегуляцією, зниженою плодючістю, відмінком тварин при транспортуванні, але і значними економічними втратами, пов'язаними з отриманням низькосортної свинини (вада PSE бліда, водяниста, в'яла; DFD суха, темна, жилава). Так, в багатьох європейських країнах і США вибраковують від 22 до 41% туш з ознаками PSE.
Системи парування свиней. відбір та підбір в свинарстві.
Відбір і підбір важливі методи поліпшення стад та порід тва¬рин. Під відбором розуміють виділення кращих особин бажаного типу, пристосованих до певних умов існування. Підбір це спря¬мована система парувань відібраних тварин для отримання потом¬ства з бажаними якостями. Ці два методи пов’язані між собою і тіль¬ки в поєднанні дають позитивні результати.Відбір. Вчення про відбір розроблено Ч. Дарвіном, який на під¬ставі вивчення матеріалів щодо поліпшення порід тварин і сортів рослин дійшов висновку, що цей процес відбувається під дією при¬родного і штучного відбору.Природний відбір це виживання в боротьбі за існування тих організмів, які найбільше пристосовані до умов зовнішнього середо¬вища й відтворення потомства. Природний відбір мав, безумовно, вирішальне значення у періоди приручення та одомашнення тва¬рин. Проте в умовах сучасних технологій ведення тваринництва на всіх етапах поліпшення чи створення порід його дія послаблена, але неминуча.Штучний відбір здійснюється людиною і спрямований на виді¬лення для подальшого розведення тварин, найбільш міцних, здоро¬вих і цінних за продуктивними та племінними якостями.Ефективність відбору залежить від таких чинників: напряму (ме¬ти) та інтенсивності відбору; кількості ознак і чисельності тварин; оцінки за фенотипом, генотипом та якістю потомства; групування тварин за походженням, господарською і племінною цінністю, при¬значенням, віком, класами; рівня знань та досвіду селекціонерів тощо. У тваринництві існує кілька форм методичного відбору ма¬совий, індивідуальний, технологічний, стабілізуючий та ін.Масовий (фенотиповий) відбір провадять за індивідуальними особливостями тварин продуктивністю, конституцією, екс¬тер’єром, інтер’єром, життєздатністю без урахування їхнього похо¬дження та якості потомства. В товарних господарствах застосовують ще груповий відбір (форма масового), тобто тварин поділяють на групи залежно від мети використання.Індивідуальний (генотиповий) відбір передбачає врахування пе¬редусім походження (генотипу) та якості потомства, а також власно¬го фенотипу тварини, її предків, родичів, потомства. Індивідуаль¬ний відбір є основною формою роботи в племінному тваринництві, оскільки дає кращі результати у вдосконаленні продуктивних і племінних якостей тварин порівняно з масовим відбором.Технологічний відбір. Інтенсифікація тваринництва, переведен¬ня галузі на промислову основу поставили свої вимоги щодо відбору тварин, найбільш пристосованих до нових умов утримання та вико¬ристання. У разі технологічного відбору враховують придатність корів для машинного доїння, стійкість проти хвороб (вим’я, кінців¬ки), стабільність лактації, темперамент тощо.Стабілізуючий відбір. У зоотехнії під цим поняттям розуміють відбір, спрямований на збереження і закріплення у стаді на певний період тварин бажаного типу без зміни їх в іншому напрямі.Відбір тварин провадять за такими основними ознаками: великої рогатої худоби за молочною продуктивністю і жирномолочністю; свиней скороспілістю та плодючістю; овець настригом, довжи¬ною й тониною вовни; коней робочою продуктивністю; птиці за несучістю, скороспілістю тощо.Ознаки та показники відбору. У селекційній роботі врахову¬ють різні господарсько корисні ознаки й показники, за якими здійс¬нюють відбір. Ознаки це ті господарські якості, заради яких роз¬водять сільськогосподарських тварин (молочність, м’ясність, якість смушків, міцність конституції, придатність корів до машинного до¬їння та ін.). Показники це переважно кількісні критерії, за яки¬ми можна визначити розвиток тієї чи іншої ознаки (жива маса, приріст, забійний вихід, товщина шпику, кількість молока, вміст жиру та білка в молоці тощо). Залежно від мети відбору кількість ознак і показників може бути різною.Провадити відбір тварин за великою кількістю ознак практично досить складно. Крім того, чим більше ознак враховують у процесі відбору, тим менший ефект може бути одержаний по кожній із них. Відбір же за невеликою кількістю ознак хоч і прискорює досягнення мети, однак часто супроводиться зниженням міцності конституції, плодючості, що негативно позначається на продуктивності та пле¬мінних якостях тварин.Щороку в серпні вересні у господарствах провадять комплекс¬ну оцінку племінних і продуктивних якостей тварин із метою ви¬значення подальшого використання їх, яка називається бонітуван¬ням. Тварину впродовж її життя оцінюють кілька разів, і кожна на¬ступна оцінка уточнює попередню.Бонітувальні класи основні критерії якісного групування по¬голів’я. Основним (базисним) класом є перший. Тварини, що нале¬жать до першого класу, повинні відповідати вимогам затвердженого стандарту і бути придатними для запису їх до Державної книги племінних тварин. До другого й третього класів відносять тварин, які мають показники, нижчі від стандарту породи.Селекційні ознаки відбору. Оцінювання і відбір тварин за комплексом ознак здійснюють за генотипом (походження та якість потомства) й фенотипом (індивідуальний розвиток, конституція, екстер’єр, жива маса, продуктивність). Кожна з цих оцінок доповнює одна одну і дає змогу відбирати найкращих тварин, поліпшувати стадо. Послідовність оцінювання може дещо змінюватися залежно від виду тварин, напряму їхньої продуктивності.
Комплексна і переважаюча селекція. Індексна і тандема селекція.
Комплексна селекція (за незалежними рівнями) характеризується одночасним поліпшенням багатьох ознак (міцність конституції, багатоплідність, швидкість росту, м'ясні якості), і сприяє підтриманню господарсько корисних ознак у стаді і забезпечує високу продуктивність свиней. Цей напрям широко використовували при поліпшенні великої білої породи, створенні вітчизняних порід свиней. Комплексна селекція спрямована на поліпшення одночасно кількох продуктивних ознак, які залежать одна від одної, тобто не корелюють між собою, що викликає значні труднощі.Для успішної комплексної селекції необхідно вирішувати й оцінювати велику кількість поголів'я свиней, при цьому потреба у ремонтному молодняку збільшується в два рази з включенням у таку селекцію нових ознак. У цьому і полягають труднощі комплексної селекції. Для їх подолання останнім часом почали використовувати селекційні індекси як різновидність комплексної селекції.індексна селекція порівняно з іншими методами відбору є найбільш ефективною. Фактично в країнах з розвиненим свинарством селекція ведеться виключно за індексами, тому далі індексній селекції відводиться особлива роль.Під селекційним індексом слід розуміти математичний опис лінійної комбінації ознак продуктивності, або показник племінної цінності тварини, який базується на врахуванні окремих господарських та біологічних ознак. Розраховане для кожної тварини числове значення індексу є критерієм відбору і являє собою узагальнюючу оцінку тварини.Переважаюча селекція характеризується поліпшенням однієї або кількох ознак, які корелюють між собою, а інші продуктивні якості підтримуються на досягнутому рівні. Переважаюча селекція може бути спрямована на поліпшення відтворних якостей (багатоплідність, молочність, збереження поросят), відгодівельних (швидкість росту, витрати кормів на одиницю приросту живої маси) або м'ясних (товщина сала, величина окосту, процент м'яса в туші тощо). Вона дозволяє, по-перше, швидше поліпшити продуктивні якості (легше одну, ніж зразу цілий комплекс) і, по-друге, створити в породі спеціалізовані стада (відселекціоновані за відтворною здатністю або відгодівельними чи м’ясними якостями) й посилити в ній генетичну різнорідність.При переважаючій селекції основна частка селекційного тиску припадає на ту селекційну ознаку, яку необхідно поліпшити Але при цьому не можна допускати погіршення інших продуктивних ознак, а треба підтримувати їх на досягнутому рівні. Наприклад, для великої білої породи свиней характерні багатоплідність 11 поросят, середньодобовий приріст на відгодівлі 750 г, витрати корму на 1 кг приросту 3,8 корм, одиниці, товщина сала 3 см. При переважаючій селекції зусилля зосереджують в одних стадах на підвищенні багатоплідності до 12 поросят, у других на досягненні середньодобового приросту 800 г і витраті корму на 1 кг приросту 3,5 корм, од., в третіх на зменшенні товщини сала до 2,5 см при підтриманні інших неселекціонованих ознак на рівні вимог не нижче першого класу.Різновидність переважаючої селекції є тандемна, де її проводять почергово (то за породною, то іншою ознакою). Наприклад, 5 років селекціонують стадо на поліпшення м'ясності, наступні 5 років на поліпшення відгодівельних якостей і т. Успішно цей напрямок селекції можна застосовувати у птахівництві і свинарстві.
Селекція і якість свинини. Стресочутливість тварин і вади свинини: методи визначення і попередження
Селекція свиней - це комплекс заходів щодо оцінки спадкоємних якостей тварин, добору кращих особин на основі цієї оцінки і їхньому підбору для одержання більше високопродуктивного потомства. В основу племінної роботи покладені методи генетичного вдосконалювання свиней, тобто таке поліпшення хазяйновито корисних якостей, що досягається методами селекції й передається з покоління в покоління. У цьому змісті умови годівлі й змісти можуть зберігати й змінювати показники продуктивності, але тільки в межах спадкоємних можливостейФактори селекції: Рівень сучасних наукових знань дозволяє виділити п'ять основних положень, що визначають ефективність селекції: генетичну обумовленість мінливості ознак; точність оцінки спадкоємних якостей, тобто генотипу; добір, підбор і частоту зміни поколінь. Розглянемо ці фактори стосовно до практичного застосування. Генетична обумовленість мінливості ознак. Вона залежить від природи цих ознак, їхнього еволюційного розвитку й значення в забезпеченні життєздатності особини й виду в цілому. З обліком цього всі ознаки свиней діляться на три групи: кількісні, якісні й граничні. Основними показниками якості м'яса, які являють певний інтерес для споживача, є - колір, смак, аромат, соковитість та ніжність м'яса. В сучасних умовах якість м'яса оцінюють комплексно - якість і безпеку. Тільки така комплексна оцінка може гарантувати санітарну якість м'яса.Харчова цінність м'яса - це властивість його за своїм хімічним складом відповідати формулі збалансованого харчування (білок 1, жири 1,2, вуглеводи 4,6). Харчова цінність м'яса виявляється у вмі-сті в ньому білків, жирів, вітамінів, мінеральних, екстрактивних та інших біологічно ак-тивних речовин.Біологічна цінність м'яса характеризується якістю його білкових компонентів і проявляється ступенем затримки азоту м'яса в організмі тварин, що ростуть.Вона залежить від амінокислотного складу білків м'яса, його збалансованість, засвоюваністі та інших структурних особливостей білків.
Енергетична цінність м'яса визначається частиною енергії, яка звільняється з м'яса в процесі біологічного окислювання і забезпечує фізіологічні функції організму (ккал або кДж)Товарну оцінку м'яса проводять згідно ГОСТ 7724-77 "М'ясо свинини в тушах і напівтушах". Стандарт розповсюджується на м'ясо свинину в тушах і напівтушах, м'ясо поросят, призначене для роздрібної торгівлі, мережі громадського харчування і для промислової переробки на харчові цілі.
Наблюдения за предрасположенностью свиней к стрессам позволили сделать вывод о том, что этот признак связан с рецессивными генами, а селекция на повышенную мясность туш и снижение толщины шпика привела к физиологической нестабильности животных. Увлекаясь хозяйственно полезными (количественными) признаками, селекционеры долгое время не уделяли внимание отбору стресс-устойчивых животных. Однако замечено, что наиболее чувствительны к воздействию неблагоприятных факторов животные с укороченным туловищем, чрезмерно развитой мускулатурой и очень тонким слоем шпика на спине. У них часто наблюдается дрожание конечностей (в области лопаток), а при убое обнаруживается бледный цвет мяса.
Стресс, вызывая повышенную секрецию адреналина, приводит к образованию молочной кислоты при расщеплении гликогена печени в условиях недостаточного снабжения кислородом. При стрессе перед убоем ухудшается качество мяса. Для него характерны низкая рН, бледная окраска, интенсивное отделение сока и разрушение структуры.Бледная окраска мяса сама по себе не является недостатком, но редко все мышцы бывают обесцвечены в равной степени. Многие отруба имеют окраску различной интенсивности. Такая "пятнистость" делает мясо непривлекательным, особенно в расфасованном виде. С экономической точки зрения гораздо большим недостатком является водянистость мышц. Так называемое водянистое мясо теряет способность связывать воду. Это может привести к значительной потере массы, а полученное мясо оказывается менее пригодным для переработки, особенно в консервной промышленности.К стрессам ухудшающим качество мяса после убоя свиней, прежде всего следует отнести физические и психические нагрузки перед убоем, длительность и характер транспортировки и повышенный температурный режим окружающей среды. Наиболее подвержены стрессу свиньи породы пьетрен бельгийский и датский ландрас. Повышение температуры тела, частоты пульса и дыхания у животных перед убоем сопровождается появление порока мяса Р SE .Во время стресса с усилением выделения адреналина и кортикостероидных гормонов при одновременном снижении количества натрия возникают пищеварительные расстройства у поросят, они заболевают диспепсией. Опыт ряда хозяйств подтверждает, что нецелесообразно совмещать отъем порося с переводом в новое помещение. Лучше всего удалять свиноматок в другое помещение и выращивать поросят в прежнем логове до 4-х месяцев, а затем переводить их в помещения для откорма.Перегруппировка животных после отъема становится опасной из-за проявления психического стресса, повышенной агрессивности, увеличения числа драк и травматических повреждений кожи, что является предпосылкой для возникновения каннибализма.
Чистопорідне розведення свиней. Особливості та значення.
Чистопородною вважають тварину, яка походить від чистопородних батьків, що підтверджується документально по племінних записах, а інколи і за встановленою в неї групою крові. Робота з породою дає можливість успішно її удосконалювати, розвиваючи певні, бажані для нас особливості. Якщо допускати стихійні, непланові схрещування, то можна досить швидко втратити цінні якості породи, які створювалися копіткою багаторічною працею селекціонерів. Чистопородні тварини краще поєднують свої ознаки не тільки при чистопородному розведенні, а й при схрещуванні, і втрачати цю якість невигідно. Кращих чистопородних тварин записують до Державних племінних книг.
Основним методом збереження й удосконалювання породи як основи для застосування інших методів розведення свиней є чистопорідне (усередині породне, чисте) розведення. Застосовується для збільшення чисельності породи, збереження її сталості в певних межах мінливості основних господарсько-біологічних властивостей свиней, Зниження зустрічальності в чередах небажаних якостей, підвищення частоти прояву бажаних призів шляхом застосування різних селекційних прийомів. У свинарстві використовуються наступні методи чистого развеяния: - аутбридинг, тобто неспоріднене розведення;Розведення по відкритим, частково закритим і закритим завожим лініях; - розведення закритих типів (популяцій); - розведення по інбредних лініях; - розведення помірковано инбридированных ліній. Всі вони застосовуються для підвищення племінних якостей свиней, ромі їх при чистому розведенні використовують методи освіження юви, крос ліній. У зв'язку із впровадженням систем гібридизації всі й методи застосовуються й при різних методах схрещування. Чисте розведення дозволяє домогтися видатних результатів селекції. Так, ландрас не має собі рівних у світі порід по використанню азоту корму, і досягнуто це тільки методом чистопорідного розведення. Метод є основним для племінних заводів і інших племгоспів, створюваних спеціально для підтримки й Множення чистопорідних свиней. Однак дотепер він є що не володіє й для пользовательного свинарства у формі нественного розведення, тому що в товарних господарствах інбридинг у будь-якому ступені вкрай небажаний, особливо при поганому зоотехнічному обліку. Для його запобігання в пользовательных господарствах застосовується часта (щорічно або через рік) зміна кнурів, племферм, звідки вони завозяться, періодична часткова заміна маткової череди. Все це негативно позначається на ефективності виробництва, знижує можливості підвищення продуктивності череди
Використання схрещування в свинарстві. Необхідні умови при його запровадженні.
СхрещуванняДля племінних цілей використовують ввідне, поглинальне і відтворне схрещування, для підвищення продуктивності тварин промислове.Ввідне схрещування (піділлє крові). Метод застосовують для поліпшення окремих ознак породи, що розводиться в даній зоні, шляхом одно -, максимум двократного схрещування з іншою породою. Для цього використовують породу з добре вираженими бажаними якостями, які відсутні або слабо виражені у покращувальної породи. Покращувальна порода зберігає свої основні продуктивні якості і втрачає небажані. Прикладом ввідного схрещування може служити використовування свиней породи п"єтрен при виведенні окремих ліній (типів) в північнокавказькій і миргородській породах.Поглинальне (преобразуюче) схрещування. Метод застосовують для корінного масового поліпшення порід і стад свиней, що не відповідають по продуктивності або іншим якостям сучасним вимогам. При цьому свиноматок покращу вальної породи систематично спарюють з виробниками поліпшуючої породи до IVV поколінь, після чого помісей розводять «в собі».Поглинальне схрещування широко застосовувалося в нашій країні в період колективізації для масового поліпшення місцевих малопродуктивних порід свиней. В ролі основної поліпшуючої породи використовували велику білу.
Зараз це схрещування використовують вкрай рідко, лише як елемент відтворного схрещування.Відтворне (заводське) схрещування. Метод служить для створення нових порід, що поєднують в собі корисні якості початкових порід.Відтворне схрещування підрозділяється на просте, коли в ньому беруть участь дві породи, і складне, якщо використовують три породи і більш. Звичайно таке схрещування проводять протягом двох-трьох поколінь, а потім з метою закріплення одержаних якостей помісей бажаного типа розводять «в собі». Цим методом створені всі вітчизняні породи свиней.
Промислове схрещування. При промисловому схрещуванні спарюють тваринних різних порід для отримання користувальних (товарних) свиней з явищем гетерозису. Різновид промислового перемінне схрещування, при якому помісних маток послідовно покривають у ряді поколінь кнурами порід, що використовуються в схрещуванні.Перемінне схрещування може бути двух- і багато порідним (просте і складне) Цей метод дозволяє одержувати помісей з ефектом гетерозису в декількох поколіннях.
Типи аграрних підприємств з виробництва племінної і товарної продукції та взаємозв'язок між ними.
Виробнича база тваринництва обумовлюється формою власності та галузевою спеціалізацією господарств і, в першу чергу, їх поділом на дві різні за призначенням групи: племінні і промислові (товарні) підприємства. до підприємств з племінної справи належать племзаводи, племінні репродуктори, елевери, племпідприємства (племасоціації). [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] це провідні племінні господарства вищої категорії, головне завдання яких полягає у проведенні поглибленої селекційно-племінної роботи по удосконаленню конкретної породи; виведенню нових і більш продуктивних ліній та родин, заводських типів, а у окремих випадках і нових порід; відтворення і вирощування племінного молодняку для ремонту стада і реалізації іншим господарствам. Селекційна робота з стадом ведеться у відповідності до перспективного плану племінної роботи, який є складовою частиною програми селекційно-племінної роботи з породою в цілому.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], як правило, є дочірніми підрозділами племінних заводів і співпрацюють з ними за однією селекційною програмою. Займаються розмноженням заводських типів, ліній та родин, які створені на базі племінних заводів; ведуть селекційну роботу по створенню власних типів та родин.У цій категорії господарств кількість основних свиноматок повинна бути не менше 5% від їх загальної кількості.Елевери та контрольно-випробувальні станції по оцінці кнурів і свиноматок методом контрольної відгодівлі - це спеціалізовані господарства або ферми, які ведуть роботу по оцінці, вирощуванню і випробуванню плідників за якістю нащадків.Племасоціаціїя та племобєднання - це державні установи, які проводять племінну роботу з поліпшення та удосконалення породних і продуктивних якостей сільськогосподарських тварин у господарствах різного виробничого спрямування і форм власності; утримують і використовують плідників для штучного осіменіння тварин; мають лабораторію для обробки та фасування сперми, обладнання для її збереження і доставки у господарства.
Комплектування стада та його структура.
За існуючих систем і методів, розведення комплектування маточних стад повинно здійснюватись за наступною схемою: племінний завод племінний репродуктор (дочірнє господарство племзаводу) [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (товарної ферми) товарна репродуктивна ферма господарства. Племінні заводи і племінні репродуктори, як правило, комплектуються кнурами і свиноматками тільки однієї породи. Для подальшого підвищення ефективності селекції стадо основних свиноматок поділяють на дві групи: провідну і виробничо-племінну. Головне призначення провідної групи, яка укомплектована найбільш цінними свиноматками, одержання від них високоякісного молодняку для ремонту і розширення власного стада. В залежності від прийнятої технології відтворення у провідну групу племзаводів і племрепродукторів виділяють: за сезонною системою – 20-25% свиноматок, за рівномірно-ритмічної ( потокової)- 10-15% свиноматок від загальної їх кількості. Племінні репродуктори (племінні ферми та групи) промислових комплексів, спецгоспів і товарних ферм комплектуються свиноматками і кнурами однієї породи або різних порід з метою одержання чистопородних або двопородних (породнолінійних) ремонтних свинок. Як свідчить багаторічна практика племінних і промислових господарств, за нормальної вікової структури стада, щорічно за старістю, зниженням продуктивності і відтворної здатності вибуває 25 - 40% і більше основних кнурів і свиноматок. Замість тих, що вибули, в основне стадо надходять молоді, перевірені за продуктивністю кнури і свиноматки. Від того, як організовано ремонт стада і залежить, в основному, якість стада. Якщо щорічно стада поповнюється кращими молодими свиноматками і кнурами, то і якість його безумовно поліпшується.У практиці свинарства співвідношення основних і свиноматок, що перевірюються, в середньому складає 1:1. Проте в залежності від можливостей і виробничої необхідності у товарних господарствах це співвідношення може досягти 1:2-1:3. Збільшення кількості свиноматок, що перевірюються, дає можливість господарству за короткий строк і без значних капіталовкладень в умовах літньо-табірного утримання одержати більше поросят і укомплектувати основне маточне стадо найбільш продуктивними молодими тваринами.У племінних господарствах, як правило, співвідношення основних і свиноматок, перевірюються не повинно перевищувати 1:0,6-1:0,7. Це пов’язано з якістю маточного поголів’я і одержанням племінного молодняку від основних свиноматок.
Ефективність використання помісних і інбредних кнурів-плідників. Гетероспермне осіменіння свиноматок.
В умовах промислового виробництва свинини широко застосовується штучне осіменіння свиней. Інколи свиноматок осіменяють змішаною спермою кнурів-плідників.Осіменіння змішаною спермою є одним з видів промислового схрещування, що застосовується з метою підвищення продуктивності свиноматок, великоплідності і життєздатності потомства. Гетероспермне осіменіння є різновидом дубль-кросингу (подвійного спаровування).
У наукових дослідженнях було виявлено, що осіменіння змішаною спермою підвищує запліднюваність свиноматок, вони приносять більш численні гнізда, і нерідко з’ясовується, що отриманий при цьому молодняк вирізняється підвищеною життєздатністю та енергією росту порівняно з чистопородним.
Ефект гетероспермного осіменіння ґрунтується на вибірковості запліднення. Багаточисленні дослідження свідчать про наявність загальної закономірності, яка полягає у переважному злитті гамет, що забезпечує отримання найжиттєздатніших нащадків.
Гібридизація: міжвидова, міжпородна, породно-лінійна.
Подальша розробка методів промислового схрещування привела до створення програм розведення по отриманню високопродуктивних товарних тварин на основі схрещування спеціалізованих (батьківських і материнських), відселекционованних на обмежене число господарське корисних ознак ліній в межах як однієї, так і декількох порід. Таке між лінійне, порідно-лінійне і міжпородне схрещування одержало назву гібридизації.
Використовування різних форм гібридизації гарантує отримання ефекту гетерозису у товарних тварин, що не завжди спостерігається при промисловому схрещуванні. Гетерозис явище підвищеної життєздатності і продуктивності помісних і гібридних тварин, одержаних від різних варіантів схрещування. Залежно від сполучуваності порід, типів і ліній, використовуваних в схрещуванні, гетерозис може виявлятися в різних формах (репродуктивна, соматична, адаптаційна, мутаційна, змішана): збільшенні багатоплідні, життєздатності приплоду, скоростиглі, зниженні витрат на приріст живої маси, поліпшенні економічних показників виробництва свинини і ін.
Система гібридизації включає:
мережу свинарських господарств з спеціалізацією для отримання початкових батьківських форм і виробництва товарної свинини;
програму вдосконалення селекційних стад порід, типів і ліній для гібридизації;
селекційно-гібридні центри для оцінки результатів робіт по гібридизації; селекційні стада для оцінки порівняльної продуктивності і сполучуваності порід, намічених програмою гібридизації як початкові форми.
Прижиттєва оцінка товщини шпику у свиней.
Для визначення м'ясних якостей свиней при житті використовують результати вимірювання товщини шпику свиней над 67-м грудними хребцями.
Товщину шпику племінних свиней прижиттєве визначають при досягненні кнурцями й свинками живої маси 85110 кг. Цей показник є обов'язковим при встановленні сумарного класу до кінцяжиття. Товщину шпику вимірюють спеціальними приладами різної конструкції.Вченими Донського державного аграрного університету разом з інженерами Кишинівського заводу «Електроприлад» створено ультразвуковий прилад ТУК-2, а разом із вченими Таганрозького інституту зв'язку прилад ТУ-1, який відрізняється від ТУК-2 більшою точністю вимірювання Ультразвуковий прилад УЗБЛ-2 створено вченими Інституту тваринництва УААН, ультразвуковий прилад УТ-40 СЦП випускається Запорізьким дослідним заводом дефектоскопії. Принцип роботи цих приладів ґрунту¬ється на відбиванні ультразвукових імпульсів від меж двох різних тканин Чим товща тканина, тим триваліший час проходження імпульсу. При цьому на екрані ЕЛТ показники товщини шпику й м'яса подаються в сантиметрах.Розроблено метод, який дозволяє визначити при житті тварини кіль¬кість підшкірного жиру в кілограмах. У таблиці 5 наведено дані про вихід сала у свиней живою масою 100, 105, 110 кг і різної середньої товщини шпику. Товщину найдовшого м'яза спини вимірюють на межі початку попереку, відступивши 68 см від середньої лінії спини.Шпиковимірювачі портативніші, ніж ультразвукові прилади, але за допомогою ультразвукових приладів можна визначити товщину не тільки шпику, а й м'язів.
Завдання та методика контрольної відгодівлі свиней.
Контрольна відгодівля свиней є основним методом оцінки племінних кнурів і свиноматок для виявлення кращих із них за відгодівельними і м'ясними якостями потомства Метод полягає у відгодівлі потомства кнурів і свиноматок, яких оцінюють в однакових контрольних умовах з наступним забоєм відгодованих свиней і визначенням якості одержаних туш.Гнізда, з яких заплановано відбір молодняку для контрольної відгодівлі, оглядають при досягненні поросятами віку 20ЗО днів. У таких гніздах кнурців каструють. Повторно поросят у цих гніздах оглядають при досягненні ними віку 5560 днів. Відбирають двоє четверо поросят живою масою кожного, близькою до середньої по гнізду, але не нижче вимог першого класу для ремонтного молодняку відповідно до інструкції по бонітуванню свиней.
Годують тварин досхочу два рази на добу, не допускаючи залишків і втрат (до «чистого корита»). Комбікорм рецепту ПК-55-26 розмішують з водою, рецепту К-55-26 з молочними відвійками і водою у співвідношенні 2 кг води або її суміші з молочними відвійками на 1 кг комбікорму..При проведенні контрольної відгодівлі враховують по кожному підсвинку вік досягнення живої маси 100 кг (у днях) та середньодобовий приріст за період відгодівлі від ЗО до 100 кг. Витрати кормів враховують щоденно індивідуально, а при груповому утриманні у середньому по станку і після закінчення облікового періоду перераховують в кормові одиниці на 1 кг приросту за обліковий період відгодівлі. М'ясні якості визначають:забійною масою (кг) кожної туші зі шкурою, без голови, кінцівок, нутрощів, нутряного жиру; голову відокремлюють поперечним розрізом перпендикулярно хребту між потиличними відростками і першим шийним хребцем; передні кінцівки відрізають по нижній межі зап'ясного суглоба, задні по нижній межі скакального суглоба;довжиною (см) охолодженої туші, яку вимірюють у висячому вертикальному положенні від переднього краю лобкової кістки до передньої поверхні першого шийного хребця (атланта); товщиною (мм) шпику, яку вимірюють міліметровою лінійкою на охолодженій напівтуші у висячому вертикальному положенні над остистими відростками 67-го грудного хребця: товщину шпику вимірюють разом із товщиною шкіри;площею « м’язового вічка» (см ), яку вимірюють на розрізі найдовшого м'яза спини між останнім грудним і поперековим хребцями планіметром по його контуру, перенесеному з туші на прозору плівку (кальку), або множенням ширини «м'язового вічка» на висоту і коефіцієнт 0,8;масою (кг) задньої третини охолодженої напівтуші, яку відокремлюють поперечним розрізом між передостаннім та останнім поперековими хребцями.
Мета бонітування, організація і технологія проведення.
Бонітування свиней визначення племінної цінності на підставі оцінки тварин за комплексом господарське корисних ознак шляхом безпосереднього їх огляду і аналізу заходів в організації племінної роботи. На підставі його результатів розробляються заходи по поліпшенню якісного складу стада. Бонітування дозволяє оцінити тварин за продуктивними та племінними якостями
Організація бонітування. Свиней бонітують у племзаводах, племрепродукторах, племінних фермах сільськогосподарських підприємств племінних репродукторах (племсекторах) промислових комплексів, племінних ядрах товарних господарств, а також на племпідприємствах і пунктах штучного осіменіння Свиней не бонітують у господарствах, які поставлені на карантин через заразні захворювання. Бонітуванню не підлягають тварини, призначені для відгодівлі та забою на м'ясо. Дволінійних або двопородних свиноматок бонітують за шкалами вихідної материнської породи.Основними ознаками при визначенні комплексного класу молодняку є : жива маса, сумарний клас батьків для молодняку до 6-місячного віку; жива маса, довжина тулуба, конституція, екстер'єр, оцінка за власною продуктивністю та сумарний клас батьків для молодняку старше б місяців.Основними ознаками при визначенні комплексного класу свиноматок і кнурів є жива маса, довжина тулуба, конституція, екстер'єр, оцінка за відтворювальною здатністю, власною продуктивністю. Після проведення контрольної відгодівлі потомків при визначенні комплексного класу свиноматок і кнурів ураховується оцінка за якістю потомства . Кнурів, свиноматок та молодняк оцінюють за даними останнього зважування і вимірювання. У дорослих тварин і молодняку оцінюють конституцію, екстер'єр за 5-бальною шкалою. У цілому клас за конституцію і екстер'єр не визначають.
Методика складання перспективного плану племінної роботи у свинарстві.
Розробка перспективного плану племінної роботи зі стадом свиней тієї чи іншої породи процес творчий. У плані відзначають основні положення по удосконаленню стада свиней, методи племінної роботи, напрями селекційного процесу та організаційні заходи, які забезпечують досягнення запланованих цільових стандартів. При вивченні методики складання перспективного плану студенти повинні заздалегідь ознайомитися із загальними методичними підходами і основними питаннями перспективного плану й засвоїти принципи обробки необхідної для цієї мети племінної документації.Перспективний план складається з двох частин. До першої входять аналіз попередньої племінної роботи, загальні відомості про господарство і розвиток тваринництва, характеристика племінного стада свиней за комплексом зоотехнічних ознак, передбачених даними бонітування, історія формування стада, вихідне поголів'я свиней до початку дії плану, генеалогічний аналіз стада, зоотехнічна характеристика ліній і родин, аналіз попереднього добору, характеристика годівлі й утримання тварин. Другу частину становлять перспективний план племінної роботи і заходи по забезпеченню його виконання: основні завдання і напрями племінної роботи зі стадом свиней; план розвитку свинарства й реалізація племінного молодняку свиней; план підвищення якісних показників племінного стада і план перевірки кнурів та свиноматок за якістю потомства; робота з лініями кнурів-плідників, з родинами свиноматок; завезення племінного молодняку; добір і підбір у стаді; умови вдосконалення племінного молодняку; ветеринарно-санітарні заходи. Це основні питання, на яких ґрунтується перспективний план племінної роботи. При необхідності зміст документа може бути під кореговано або розширено.
Державні книги племінних свиней та їх значення. Вимоги до тварин для запису в державну книгу.
Державна племінна книга (ДПК) є своєрідним дзеркалом породи, в якому відображаються генетично зумовлені потенційні можливості породи за основними селекційними господарсько корисними ознаками. ДПК є тим ланцюгом, за допомогою якого може бути проведений глибокий генетичний аналіз стада, встановлений ступінь успадкування тваринами нових поколінь окремих ознак, котрі селекціонують, здійснено вибір господарств для завезення з них племінних свиней для наступного поліпшення стада. Як важливий засіб удосконалення порід свиней ДПК дозволяють шляхом відбору та правильного використання кращих плідників і свиноматок забезпечити підвищення продуктивності племінних стад.Усі цінні племінні тварини, як загальнодержавне добро, підлягають найсуворішому обліку. У господарствах, тварини яких занесені в ДПК, має бути організована їх повноцінна годівля, правильне утримання, раціональне використання і вирощування висок оцінного племінного приплоду. До встановлених цін на племінних свиней проводять надбавки за кожного із батьків, записаних у ДПК. Для кожної породи ДПК ведуть окремо на підставі даних зоотехнічного обліку.Найважливішим елементом зоотехнічного обліку по породах свиней є: реєстрація походження за породністю тварин; облік осіменіння й опоросів свиноматок; облік кількості та маси гніздапоросят при народженні, в 45- або в 60-денному віці; зважування тварин, взяття промірів і класова оцінка в строки, встановлені інструкцією з бонітування свиней; індивідуальний облік племінного використання кнурів, свиноматок та якості їх потомства; прижиттєве визначення товщини шпику.Усі породи свиней, по яких ведуть ДПК, мають свій шифр.До ДПК заносять тільки чистопородних кнурів і свиноматок з добрим екстер'єром та міцною конституцією, яких оцінено за комплексом ознак не нижче класу еліта, з даними про походження за чотирма рядами предків по матері і батьку, причому кнури повинні бути оцінені за відгодівельними й м'ясними якостями ; за продуктивності дочок, свиноматки за багатоплідністю, масою гнізда при відлученні не менше ніж по двох опоросах. Кнурів і свиноматок оцінюють згідно з інструкцією по бонітуванню свиней, яка діє на момент запису тварин в ДПК. Кнури, які одержали при бонітуванні оцінку І класу за один показник (ознаку), а свиноматки за три показники, обов'язкові для визначення сумарного класу, або оцінку II класу за один показник, занесенню не підлягають. Тварин для запису в ДПК відбирають за даними зоотехнічного обліку з обов'язковим їх оглядом.Зоотехніки господарств і спеціалісти племпідприємств, селекційних центрів та інших організацій систематично аналізують результати бонітування племінних свиней, виявляють тварин, які за племінними й продуктивними якостями та за станом здоров'я відповідають вимогам для занесення в ДПК. При оформленні індивідуальних карток дані про походження тварин, визначених для запису в ДПК, перевіряють за первинними документами виробничого зоотехнічного обліку. Запис роблять чорним чорнилом або тушшю.Картки з висновками лікаря ветеринарної медицини, підписані керівником господарства і спеціалістами, які відповідають за відбір і оформлення документів на тварин, направляють наплемпідприємства. В ДПК записують тварин, призначених до використання на племінні цілі, що відповідають вимогам інструкції і які належать племінним заводам, племінним репродукторам та племінним фермам (секторам) великих комплексів незалежно від їх відомчої підпорядкованості.
Головні напрями впровадження ресурсозберігаючих технологій і зниження собівартості свинини.
Головна мета впровадження ресурсозберігаючих технологій у виробництво полягає у підвищенні продуктивності свиней (до рівня біологічно-генетичних можливостей), визначенні основних чинників зниження собівартості свинини та одержанні прибутку.Відомо, що собівартість свинини формується прямими та непрямими (побічними) витратами. До прямих відносяться такі , які безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції (вартість кормів, заробітна плата працівників зайнятих у виробництві, амортизація і поточний ремонт основних засобів, утримання свиней у літніх таборах, вартість медикаментів та препаратів, електричної енергії, різноманітного палива та ін.).Генетично-селекційні ресурси дозволяють одержувати від кожної свиноматки до 25 поросят за рік і добиватися середньодобових приростів 1000 г і більше (потенційні можливості свиней за цією ознакою визначаються рівнем 1300 г за добу). Це дає підстави вважати науково - обгрунтованним наступний рівень продуктивності свиней: багатоплідність - 12 поросят, вихід поросят при відлученні в розрахунку на опорос – 11 голів, середня жива маса поросяти у 2-місячному віці – 22 кг, середньодобовий приріст молодняку на відгодівлі – 800 г, витрати корму на 1 кг приросту – 3,4 корм. од. (приблизно 2,8 кг високоякісного комбікорму), товщина сала на рівні 6 - 7 грудних хребців при забої живою масою 100 кг – 30 мм. Проте необхідно розуміти, що найбільшу частку витрат у свинарстві (65% і більше від загальної собівартості свинини) складає вартість кормів, тобто використання сировинного ресурсу. За біологічними особливостями та в умовах відповідної технології виробництва на 1ц приросту живої маси свині витрачають не більше 400 - 450 корм. Од. При неповноцінній і незбалансованій годівлі ці витрати збільшуються у 1,5 -2рази і більше, в залежності від рівня і повноцінності годівлі свиней різних статево-вікових груп. У зв’язку з цим при організації кормової бази слід враховувати наступні вимоги:1. Кількість кормів, що виробляється, повинна відповідати запланованому обсягу виробництва свинини. 2. За кількісними і якісними ознаками корми повинні надходити безперебійно і своєчасно у відповідності до руху поголів’я, кількісного складу тварин різних виробничих груп, рівня продуктивності та обсягу виробництва;3. Структура кормового балансу повинна передбачати використання якісних і дешевих кормових компонентів. 4.Ззгодовування фуражного зерна без відповідних білкових, вітамінних та мінеральних добавок, з урахуванням потреб організму свиней, призводить до перевитрат кормів. Витрати на оплату праці (використання трудового ресурсу) - це другий найбільш вагомий і впливовий фактор ресурсозбереження і зниження собівартості продукції Витрати на оплату праці залежать і визначаються рівнем механізації трудомістких процесів та матеріальною зацікавленістю працівників галузі .За низьким рівнем механізації на 1 ц приросту живої маси свиней витрачається 30-50год., а за високим - 3-5 год. Проте, високий рівень механізації потребує значних коштів на придбання відповідного устаткування, його обслуговування. Потребує постійної уваги і питання підвищення заробітної плати обслуговуючого персоналу, з урахуванням прожиткового мінімуму .В залежності від рішення цих питань частка витрат на оплату праці у собівартості свинини може коливатись в значних межах: від 6 до 20%.Особливої уваги потребує біобезпечність використання профілактично-лікувального ресурсу. На жаль, у сучасних умовах виробництва на цей фактор звертається недостатньо уваги. Тому своєчасна розробка ветеринарно-профілактичних заходів у відповідності до ветеринарної ситуації у регіоні, їх своєчасне виконання є обов’язковим елементом ресурсозберігаючих технологій виробництва. Не можна економити на профілактично-лікувальних засобах. Нехтування цим принципом може призвести до значних втрат і навіть до ліквідації галузі у конкретному господарстві.До енергетичного ресурсу відносять: покупне паливо усіх видів, яке витрачається на технологічні потреби, виробництво окремих видів енергії (електричної, теплової, стисненого повітря, холоду та ін.), опалення приміщень, транспортні роботи по обслуговуванню галузі свинарства, які виконуються автомобілями і тракторами господарства, транспортування різноманітної енергії до місця споживання. Вартість цих витрат формується у відповідності з існуючими цінами та різноманітним надбавками до них.Багатоплановий вплив організаційного фактора. По-перше - це рівень зоотехнічної роботи по відтворенню поголів’я свиней та дотриманню технологічних вимог на всіх ділянках виробництва. По-друге – це компетентне і своєчасне вирішення різноманітних питань виробничого циклу та керівництво галуззю, підбір і виховання керівників та спеціалістів середньої ланки. По-третє – приватизація ферм або передача їх орендним і зацікавленим колективам на чолі з досвідченим, перспективним і ефективним власником.
Технологія відтворення стада свиней.
Під [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] стада слід розуміти комплекс зоотехнічних, ветеринарних та організаційних заходів спрямованих на формування поголів’я свиноматок і кнурів, відбір та вирощування ремонтного молодняку, своєчасне бракування маток і кнурів основного стада та їх заміну молодими тваринами (ремонт стада), підбір і складання плану парування з метою одержання приплоду високої якості, підготовку кнурів і свиноматок до парування, своєчасне виявлення свиноматок у охоті та їх парування, відбір та удосконалення системи розведення, створення [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], планування і одержання опоросів, вирощування поросят, виробництво кінцевої продукції, ведення зоотехнічного обліку тощо.Відтворення стада може бути простим і розширеним. У першому випадку чисельність свиноматок, кнурів та ремонтного молодняку, а також загального поголів’я свиней на початок та кінець року залишається незмінним. У другому випадку, що характерно, для вирішення проблеми відродження галузі свинарства, чисельність свиноматок та загального поголів’я, рівень інтенсивності, використання основних свиноматок та їх продуктивності, середньодобові прирости на дорощуванні та відгодівлі, обсяги реалізації продукції – повинні збільшуватись, а витрати кормів та інших матеріальних ресурсів – скорочуватись.Вибір одного із напрямків відтворення стада обумовлюється розвитком кормової бази, наявністю приміщень і чисельністю працівників, можливістю кооперування з іншими господарствами або фермерами ринками збуту продукції тощо.
Планування опоросів та розробка планів підбору.
План парування свиней розробляється у відповідності до прийнятої системи опоросів, які можуть бути [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] або сезонними. У кожному з названих випадків опороси повинні мати туровий характер, тобто щоб тривалість формування технологічної групи свиноматок складала не більше 5 днів. При туровій системі є можливість для комплектування відповідних груп поросят за віком і живою масою, що полегшує їх підготовку до відгодівлі, спрощує механізацію процесів годівлі та догляду за тваринами.Рівномірно-круглорічні опороси, як правило, планують на великих комплексах і фермах промислового типу. Така система відтворення придатна для господарств з обсягом виробництва не менше 6,0 тис. голів відгодівельного молодняку Для невеликих і середніх за розміром товарних ферм доцільно застосовувати систему сезонно-турових опоросів, терміни яких приурочують до найсприятливіших періодів року і до підвищеного попиту населення на купівлю молодняку для приватних підсобних господарств. На таких фермах опороси основних свиноматок доцільно одержувати: першого туру у січні –лютому, другого – у липні-серпні, а свиноматок, що перевірюються – навесні (березень, квітень, травень Сезонна форма виробництва свинини дуже ефективна для господарств, але не виправдовує себе з позиції споживачів м’яса. Тому існування великих комплексів і ферм промислового типу з рівномірно-цілорічним виробництвом свинини є об’єктивною необхідністю, що диктує споживач.Для підприємств з обсягом виробництва 24,0 тис. голів і більше [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] виробництва коливається від 1 до 4 днів, а менших – 7 днів (або кратний йому). Це пов’язано з тим, що естральний період свиноматок складає 21 день і за цей період можна укомплектувати три повні технологічні групи свиноматок. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] називають закріплення свиноматок за кнурами-плідниками при чистопородному розведенні або схрещуванні з метою одержання потомства найкращої якості. Відомо, що одна і та ж свиноматка при паруванні з різним кнурами дає неоднакове потомство, тому необхідно враховувати комбінаційну здатність тварин. Випадкове парування навіть кращих маток і кнурів не завжди дає бажані результати. Кращі поєднання тварин необхідно повторювати, що гарантує успіх підбору.У свинарстві застосовують однорідний (гомогенний) і різнорідний (гетерогенний) підбір.Гетерогенний підбір застосовується у племінних господарствах але найбільш частіше у товарних господарствах, де кнурі-плідники, як правило, вище за класом та господарсько-корисними ознаками ніж свиноматки. Характерною ознакою гетерогенного підбору є підвищення мінливості, що сприяє одержанню тварин з новими якостями.У практичні роботі з стадом підбір здійснюється за допомогою розробленого плану парувань, згідно якого за кожним плідником закріплюються окремі свиноматки або групи маток. У першому випадку він буде індивідуальним, у другому – груповим. Індивідуальне закріплення, як правило, проводять у племінних, а групове – у товарних господарства, особливо при штучному осіменінні свиноматок.При складанні плану підбору необхідно враховувати вікові особливості. До перевірки молодих кнурів спаровують з основними свиноматками, а молодих свиноматок – з перевіреними кнурами. Не слід старих свиноматок закріплювати за старими плідниками, краще їх парувати з тваринами середнього віку.
Визначення охоти та строків парування (осіменіння) свиноматок. Технологія осіменіння маток.
Самий надійний спосіб визначення початку охоти у свиноматок – це використання кнура - пробника. Інші методи дають неточні результати оскільки фізіологічно не обґрунтовані. Кількість кнурів – пробників визначається із розрахунку один кнур для перевірки 100 свиноматок, що приблизно відповідає щоденному виявленню у охоті 10 маток. Рекомендується цих кнурів використовувати не частіше ніж через два дні на третій, з часу досягнення ними 8-9 місячного віку. Щоб не загальмувати статеві рефлекси бажано використовувати кнурів – пробників у паруванні (2 - 3 рази на місяць).Щоб правильно визначити час осіменіння, потрібно знати початок охоти, а не її наявність, В практиці найбільш поширене одно - або дворазове виявлення свиноматок в охоті протягом доби. В останньому випадку доцільно , щоб інтервали між двома виявленнями охоти протягом доби були приблизно однаковими. Краще, коли це роблять о 7-й та 19-й годині (за 1-2 години до годівлі або через такий же час після неї). Допускається скорочення між двома виявленнями охоти до 6 - 7 годин.Дорослих свиноматок слід осіменяти через 24, а молодих через 30 год. після початку охоти. Так, якщо охоту виявили вранці, бо напередодні ввечері свиноматка відганяла кнура, її осіменяють ввечері. Коли ж вона відганяла кнура вранці, а прийняла ввечері, то її осіменяють вранці наступного дня. Якщо ж визначають охоту один раз на добу, наприклад щодня вранці, тоді осіменяти (парувати)свиноматку треба двічі: зразу ж після визначення охоти, а вдруге – через 12 - 15 год. Слід зазначити, що і при дворазовому виявленні охоти результати одержують кращі, якщо свиноматку осіменяють два рази.На товарних фермах для підвищення життєздатності приплоду і збільшення виходу поросят на опорос бажано спаровувати свиноматок в одну охоту з кнурами різних порід або осіменяти змішаною спермою кнурів однієї або декількох порід. Цей метод дозволяє підвищити заплідненість яйцеклітин та інші показники на підставі вибірної їх здатності до найбільш життєздатних сперміїв.При організації парування або осіменіння необхідно враховувати запланований прохолост свиноматок з метою одержання опоросів від визначеного поголів’я, обумовленого технологією виробництва.У приміщенні, де проводиться парування температура повітря повинна бути на рівні 15-16 градусів. При більш високій температурі рівень заплідненості свиноматок і наступна їх продуктивність знижується.До закінчення охоти свиноматок слід витримувати у індивідуальних станках (не більше двох діб). Потім тварин переводять до групових або індивідуальних станків (в залежності від прийнятої технології виробництва), формують групи маток за часом парування і утримують їх у цьому укладі до 32 дня, як умовно
Інтенсивне використання свиноматок - складовий елемент ресурсозберігаючої технології відтворення свиней.
Інтенсивність використання основних свиноматок в умовах сучасного виробництва дуже низька і в середньому складає 1,2 - 1,4 опороси за рік. Проте, у провідних племінних заводах України та прибуткових товарних господарствах цей показник (навіть за умов відлучення поросят у 60- денному віці) досить високий і складає 1,8 -1,9 опороси .Тривалий час неефективного використання основних свиноматок за рахунок періоду про холосту потребує додаткових витрат кормів та інших ресурсів на їх утримання, а при меншій чисельності одержаних від них поросят стають додатковим тягарем у формуванні вартісних показників.Багатоплідність свиноматок сучасних порід коливається в значних межах – від 1 до 32 поросят. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] вважаються опороси свиноматок з кількістю поросят 6 і менше. Так, при багатоплідності 8 поросят і підвищенні інтенсивності використання основних свиноматок з 1,1 до 2-х опоросів вихід поросят в розрахунку на 100 свиноматок збільшується з 880 до 1600 голів; багатоплідності 9 поросят - відповідно з 990 до 1800, багатоплідності 10 поросят – з 1100 до 2000 та багатоплідності 11 поросят – з 1200 до 2200 голів.
Утримання свиней на ділянці підсосу. Конструктивні особливості станків для підсисних свиноматок.
У підсисний період свиноматка потребує значно більшої кількості поживних речовин, ніж під час поросності. У цей період необхідно особливо ретельно контролювати в раціонах свиноматок вміст факторів протеїнового і амінокислотного живлення. У складі протеїну повинно бути не менше 5% лізину, а сума метіоніну з цистином повинна складати 66% від кількості лізину. Слід також ретельно контролювати мінеральний та вітамінний склад раціонів свиноматок, що необхідно для підтримання нормального обміну речовин в організмі матки та її поросят.За високої молочної продуктивності неможливо тільки кормом повністю компенсувати свиноматці потребу в поживних речовинах, тому відбувається часткове використання резервів організму матки. Організація оптимального режиму підгодівлі поросят у підсисний період дозволяє дещо знизити виробіток молока свиноматкою, зменшити втрату маси, полегшити її запліднення після відлучення поросят і скоротити період між двома суміжними опоросами.У підсисний період свиноматка потребує значно більшої кількості поживних речовин, ніж під час поросності. У цей період необхідно особливо ретельно контролювати в раціонах свиноматок вміст факторів протеїнового і амінокислотного живлення. У складі протеїну повинно бути не менше 5% лізину, а сума метіоніну з цистином повинна складати 66% від кількості лізину. Слід також ретельно контролювати мінеральний та вітамінний склад раціонів свиноматок, що необхідно для підтримання нормального обміну речовин в організмі матки та її поросят.Годівля свиноматок під час лактації, як правило, здійснюється лише концентрованим кормом. Об'ємисті корми, за винятком коренебульбоплодів, не забезпечують достатнього надходження в раціоні доступної енергії. Раціони з великою кількістю картоплі, кормового і цукрового буряку буває важко збалансувати за амінокислотами. Крім того, ці корми дуже швидко псуються, і тому їх залишки необхідно регулярно видаляти з годівниць.Кількість корму, що згодовується щодобово свиноматці, яка знаходиться на підсосі, залежить від вмісту в ньому енергії, її молочної продуктивності та складу молока, кількості поросят у гнізді. В умовах свинарських господарств різної потужності і призначення застосовують три типи станків для утримання підсисних свиноматок.До першого типу відносять станки, у яких свиноматки протягом всього підсисного періоду утримуються вільно, не мають доступу до зони відпочинку поросят і їх підгодівельного майданчика.Призначення другого типу станків – фіксоване утримання підсисних свиноматок протягом всього часу їх спільного перебування з поросятами.Третій тип станків передбачає напівфіксоване утримання маток. В цих станках під час опоросу і впродовж перших 10 днів після нього свиноматок утримують у фіксованому стані. Потім стінки станка для опоросу переміщають так, щоб свиноматка могла переміщатись по станкуНа племінних фермах рекомендується утримувати підсосних свиноматок у фіксованому стані протягом перших 10 днів. З цією метою використовують станки типів: “діагональний” та “ленінградський”, конструкція яких дозволяє зсовувати одну з бокових стінок фіксуючого пристрою і матка може рухатись вільно. На племінних і товарних фермах використовують станки місцевої конструкції (металеві або дерев’яні).
Технологія вирощування поросят-сисунів. Профілактика анемії та шлунково-кишкових захворювань.
У перші 3 дні після опоросу спостерігається великий відхід молодняку (90% падіжа за весь підсисной період). Щоб уникнути цього необхідно стежити за тим, щоб новонароджені поросята обов'язково одержували молозиво матері, що забезпечує їм повноцінне живлення і вироблення колострального імунітету.
Тому в перші дні життя поросяти багато в чому визначається успіх його подальшого вирощування. Порося може або добре почати розвиватися, або поступово слабіє від недоїдання, травм, захворювань або інших причин, що приводить до його загибелі.
Важливо, щоб кожне порося мало доступ до діючих сосок свиноматки. Якщо поросят народилося більше, ніж сосків у свиноматки, то їх підсаджують до інших свиноматок з вільними діючими сосками.
При фіксованому утриманні підсосних маток, особливо на шороховатій підлозі або в незручній за розміром клітці, нерідко трапляється, що годуючи матка не може вільно лягти і частина сосків нижнього ряду стають недоступними для поросят. При такому положенні, навіть при достатній кількості діючих сосків, частину поросят недоотримають молока, відстають в рості і гинуть. Тому оператори повинні контролювати ситуацію.
Для нормального розвитку поросяті потрібно в добу 710 міліграм заліза, а з молоком матері воно одержує всього близько 1 міліграм. Низький вміст в організмі поросят заліза приводить до захворювання анемії (малокрів'ю). В результаті цього поросята відстають в рості, знижується їх стійкість до різних захворювань, а інколи наступає загибель.
Анемія у поросят розвивається з 3-денного віку і особливо важко протікає у весняні і зимові місяці. Добре усуває дефіцит заліза в організмі поросят застосування ферродекстрінових препаратів. Вони стимулюють синтез гемоглобіну і відновлюють обмінні процеси. Менший ефект дають згодовування поросятам гліцерофосфату заліза і добавки сірчанокислого заліза.
Для профілактики анемії необхідно поросятам у віці 2 3 днів робити ін'єкцію одного з ферродекстрінових препаратів: 2 мл ферроглюкина, 1,5 мл ферродекса або 5 мл урзоферіна та ін. Повторну ін'єкцію цих же препаратів (і в тій же дозі) проводять в тритижневому віці. Якщо вказаних препаратів немає, то користуються розчином сірчанокислого заліза і міді (2,5 г сірчанокислі залізо і 1 г сірчанокислу мідь розчиняють в 1 л води). Кожному поросяті щодня дають по 10 мл. цього розчину разом з питною содою. У старшому віці, коли поросята починають споживати корми, їм згодовують макро- і мікроелементи відповідно до їх потреби.
У поросят-сисунів у віці двох-трьох тижнів наступає критичний період життя. До цього часу у них часто спостерігається ослаблення загального фізіологічного стану організму і резистентності, в крові знижуються рівень гемоглобіну, зміст еритроцитів, загального білка і гамма-глобулінів. В результаті різкого падіння бактерицидності молока у свиноматок ослабляється імунітет. У цей період у поросят прорізаються корінні зуби, вони сильно турбуються і за відсутності спеціальної підгодівлі у верстатах можуть гризти підстилку.
Біологічні та фізіологічні особливості поросят. Обґрунтування схем підгодівлі.
Вирощування поросят – найважливіший процес у технології виробництва свинини, від результатів якого залежать кінцеві зоотехнічні та економічні показники всієї галузі. Поросята порівняно з дорослими свинями мають ряд біологічних особливостей організму, які необхідно добре знати і враховувати у практичній роботі.Після народження, протягом 2 - 3, а інколи і 4 - 7 днів, більшість поросят втрачає близько 5 - 6% від початкової маси, так як за перші 10 днів кількість води у їх організмі зменшується на 6 - 7%.При вирощування поросят-сисунів найбільш відповідальними є наступні вікові періоди: перші 2-3 дні після народження, коли організм пристосовується до нових умов існування; 5-7-й день, коли внаслідок нестачі заліза в молоці свиноматки у поросят починає розвиватися анемія; 14 - 21-й день, коли втрачається імунітет проти різних захворювань, одержаний з молозивом від свиноматки; 35 - 60-й день збігається з часом відлучення поросят, а отже з позбавленням їх материнського молока і повному переході на інші корми.Особливості терморегуляції.затримують виділення тепла, температура їх тіла швидко знижується. Вже за перші 30 хвилин життя температура тіла зменшується на 1,5 - 2 градуси. У подальшому, в залежності від температури приміщення, вона додатково знижується на 3 - 4 і навіть 5 - 10%. Внаслідок цього організм поросят переохолоджується, що призводить до порушень функцій внутрішніх органів та систем, загибелі поросят.Згідно спеціальних досліджень поросятам-сисунам у перші дні життя [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] температура 32 - 34, а у віці 7 днів - 29-310СОсобливості кровопостачання.частка крові від загальної маси тіла з віком знижується від 7,5 - 8% при народженні до 3,2 - 2% у дорослому стані. Відповідно знижується інтенсивність обмінних процесів. З молозивом поросята щоденно одержують до 30 г білку, який на 40 - 50% складається з гамаглобулінів.Для нормального розвитку добова потреба поросяти в залізі складає 7 - 10 мг, а з молоком свиноматки він одержує близько 1 мг. У крові поросят при нестачі заліза і міді в молоці матері знижується вміст гемоглобіну. Якщо у 100 мл крові у новонароджених поросят міститься 10,9 г гемоглобіну, то вже на 10 день життя його кількість знижується до 4-5 г, а на 15-20- до 3-4 г, внаслідок чого розвивається[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Поросята стають блідими, мерзнуть, з’являється в’ялість. Особливості системи травлення. Характерною особливістю поросят-сисунів є дуже висока енергія росту та інтенсивний енергетичний обмін: протягом перших 10 днів їх жива маса збільшується у 2,5 рази, до місячного віку – у 5, у 2-місячному - у 11-12 разів і більше; їх енергетичний обмін в розрахунку на 1 кг живої маси за добу досягає 550 МДж, тоді як у дорослих свиней він не перевищує 71 МДж.Об’єм шлунку у новонароджених поросят не перевищує 25 – 30 мл, тонкого відділу кишечнику – 100 мл, а загальний об’єм усього шлунково-кишкового тракту – 160 мл . До 3-тижневого віку у шлунковому соку поросят не виробляється соляна кислота, без якої ферменти соку (пепсин і хімозин), перетравлюючи білки, і ліпаза, розщепляючи жири, не можуть нормально функціювати.На четвертому тижні життя потреба поросят у сухих речовинах молока матері задовольняється на 84,3%, у обмінній енергії – на 90,3, у перетравному протеїні – на 90,4%, а на шостому тижні – відповідно на 39,8; 52,7 і 55,6%.Привчання поросят до поїдання кормів досить трудомістка і копітка справа. Поросята в першу декаду життя задовольняють потребу в поживних речовинах за рахунок молозива і молока свиноматки, тому вони, як правило, поїдають інші корми дуже неохоче. Проте поросятам обов’язково треба задавати підгодівлю для привчання їх спочатку до виду, запаху, а потім і смаку невідомого для них нового корму. Чим раніше поросята починають споживати концентровані, соковиті та зелені корми, збиране молоко тощо, тим швидше в них нормалізуються процеси травлення і використання поживних речовин кормів.На великих промислових комплексах, де відлучають поросят у 26-денному віці, їх згодовують тільки повно раціонні розсипні або гранульовані комбікорми за такою схемою (табл. 1).
Схема годівлі поросят при ранньому відлученні
(за даними М.Т. Ноздріна, 1974)
Корми
Вік поросяти дні
Всього за період вирощування, кг


5-10
11-20
21-30
31-40
41-50
51-60


Кількість корму для поросят на добу, г
50
100
250
450
800
900
25

Відлучення поросят та фактори, які впливають на збереженість поросят-сисунів.
Відлучення поросят є одним з важливих технологічних елементів в системі вирощування поросят на репродуктор них фермах, оскільки воно впливає не тільки на ріст і розвиток їх після відлучення, а й на продуктивність свиноматок в наступні відтворювальні цикли. Передумовою успішного відлучення поросят є своєчасне привчання їх до поїдання різноманітних кормів з раннього віку. Не підготовлені до цього поросята після відлучення не можуть споживати необхідної кількості кормів, знижують прирости, у них настає розлад травлення, що призводить навіть до загибелі частини приплоду. Щоб запобігти таким захворюванням, поросятам необхідно згодовувати антибіотики протягом 3 – 5 днів після відлучення, зменшити добову норму кормів на 15 – 20% при забезпеченні нормального фронту годівлі та вивести із раціону корми, які швидко псуються (збиране молоко). Даванку води не обмежують.Підготовка свиноматок до відлучення полягає в тому, щоб зменшити у них молоко утворення та запобігти захворюванню вимені. Для цього за 1,5 – 2 дні до відлучення добову норму кормів зменшують на 30%, а для багато молочних свиноматок – на 50%, а за день до відлучення залишають без води. При такій годівлі у свиноматок різко зменшується виділення молока, що запобігає виникненню маститів.Як правило, поросят відлучають за один раз. У день відлучення, після чергової годівлі поросят, свиноматку переводять у групу холостих, а поросят залишають у тому ж станку, щоб зменшити [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]Збереженість поросят за підсосний період залежить насамперед від молочності свиноматок, годівлі та утримання поросят, конструкції станків, волого-температурного режиму та загального ветеринарно-епізоотичного стану на свинофермі.При відлученні поросят у 26 – 30-денному віці їх краще утримувати гніздами в спеціально обладнаних приміщеннях. Коли ж поросят відлучають у 3-, 7-, 10-денному віці, то тоді їх необхідно утримувати по двоє в спеціальних клітках-боксах, де майже всі процеси по догляду за ними повністю механізовані.
Оптимальні показники технології дорощування поросят: розмір груп, площа станка на одну голову, фронт годівлі, мікроклімат. Одно, дво і трьох фазна технологія вирощування
Після відлучення поросят розміщують у спеціально обладнаних приміщеннях. Якщо їх відлучають у 2-місячному віці, то формують в групи по 20 – 25 голів в один станок. Краще на дорощування поросят розміщувати гніздами або по 10 – 12 голів в одному станку. В середньому на кожну тварину відводять 0,35 – 0,4 м2 площі підлоги та 25 см фронту годівниці. Огорожа між станками суцільна, заввишки до 80 см. а поверх неї вставляють трубний металевий елемент. Для повнішого скупчення виділень тварин у спеціально призначених місцях решітчастої підлоги частину огорожі станка також роблять з металевих решіток. Кращою підлогою в станках для відлучених поросят є дерев’яні настили або асфальто-керамзитне покриття з підстилкою .Сучасні станки мають щілинну підлогу з прорезиненого або полімерного матеріалів. З точки зору біобезпеки станки для утримання сисунів та відлучників повинні мати накопичу вальні ванни для гною під підлогою. В станках влаштовують годівниці та автонапувалки. Якщо поросята-сисуни мають таке цінне джерело поживних речовин, як молока матері, поросята після відлучення часто втрачають апетит і недоліки в годівлі особливо негативно впливають на стан поросят: вони хворіють, відстають у рості. Це призводить не тільки до зниження продуктивності, а й до марного витрачання кормів. В той же час поросята в 2 – 4-місячному віці мають високу енергію росту і при створенні їм найсприятливіших умов годівлі та утримання можуть добре засвоювати корми і швидко рости.Для нормального росту і розвитку та підтримання різних процесів життєдіяльності в організм поросят повинна надходити достатня кількість перетравної енергії. Джерелом енергії для поросят є органічні речовини, що містяться в кормах. Тому щоб забезпечити достатній рівень енергетичного живлення поросят, їм слід згодовувати корми з високим вмістом легко перетравних органічних речовин, таких як зерно кукурудзи, ячменю вівса, корми тваринного походження, кормові дріжджі, нехарчовий жир та ін. Для нормального живлення поросят має значення не тільки кількість протеїну, а й його якість (амінокислотний склад).Раціони для відлучених поросят повинні не тільки містити в собі всі необхідні поживні речовини в достатній кількості, але й мати високі смакові якості та невеликий об’єм. Концентровані корми повинні становити не менше 75 – 80% за поживністю раціону, соковиті або зелена маса – 15 – 30, трав’яне борошно – 5%.Концентровані корми вводять до раціону у вигляді комбікормів заводського виготовлення або кормо сумішей, виготовлених для різних вікових груп свиней на міжколгоспних комбікормових заводах. Для забезпечення інтенсивного росту молодняку свиней суміші концентрованих кормів необхідно збагачувати вітамінами та мікроелементами. Їх можна додавати в сухому вигляді при виготовленні кормо сумішей або в розчиненому стані безпосередньо перед роздаванням кормів, причому вітаміни та мікроелементи треба додавати окремо, тому що останні можуть ін активувати вітаміни.
Вплив різних факторів на ефективність відгодівлі. Принципи планування відгодівлі
Відгодівля - це нормована годівля тварин, призначених на м'ясо. Через нестачу кормів у багатьох господарствах свиней відгодовують при низьких середньодобових приростах живої маси, внаслідок чого подовжується строк відгодівлі, збільшуються витрати на виробництво свинини. Крім того, подовження строків відгодівлі за умов неповноцінної годівлі негативно впливає на якість свинини, оскільки вона стає грубою та жирною. Якість туш, тобто вміст у них м'яса і сала, змінюється залежно від віку, рівня годівлі та умов утримання тварин. У складі приросту живої маси молодих свиней частка води значна у результаті того, що ріст маси тіла у молодому віці відбувається, в основному, за рахунок м'язової тканини, яка включає 70% води. При збільшенні в складі приросту частки жиру вміст води знижується, енергетичність свинини підвищується. Молодняк, одержаний від схрещування двох порід свиней і більше, при інтенсивній відгодівлі проявляє значно вищий приріст, як правило, з меншими витратами кормів і в коротші строки досягає живої маси порівняно з вихідними породами. Молодняк при м'ясній відгодівлі годують за науково обгрунтованими нормами.
Технологія беконної, м'ясної і сальної відгодівлі свиней.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. На інтенсивну м’ясну відгодівлю поросят ставлять у 3 – 4-місячному віці живою масою 25 – 30 кг. М’ясна відгодівля триває 4 – 4,5 місяця. За цей період жива маса тварин збільшується на 75 – 90 кг, середньодобові прирости на відгодівлі становлять 625 – 650 г.Інтенсивну м’ясну відгодівлю молодняку поділяють на два періоди: перший (підготовчий) триває від 3 до 5,5-місячного віку підсвинків і другий (заключний) – не більше 2 – 2,5 місяця. У першому періоді підсвинки повинні давати середньодобові прирости близько 500 г У другому періоді відгодівлі середньодобові прирости свиней повинні становити 600 – 750 г. Перший і другий періоди при м’ясній відгодівлі різняться між собою не тільки набором кормів, які сприяють поліпшенню якості продукції в кінці відгодівлі, але й типом годівлі, структурою раціонів. У першому періоді свиням згодовують велику кількість об’ємистих і біологічно повноцінних кормів (до 30% за поживністю раціону) з насиченням її повноцінним перетравним протеїном. У другому періоді (кінець відгодівлі) згодовують вуглеводисті концентровані корми до 80 – 85% за поживністю при меншій кількості в них перетравного протеїну.Беконна відгодівля свиней. Беконна відгодівля є однією з різновидностей інтенсивної м’ясної відгодівлі. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] називають половинки спеціально розібраних туш молодих свиней без голови, хребта, лопаток, ніжних частин ніг, особливим способом посолені і прокопчені. В беконній пів тушці м’ясо має бути ніжним, соковитим, пронизаним тонкими прошарками зернистого жиру. Сало білого кольору завтовшки від 1,5 до 3,5 см повинне розміщуватися рівномірно по товщині в хребтовій частині. З бекону виготовляють високоякісні м’ясні копченості: корейку, грудинку, окороки різних сортів, рулети та ін.Всіх відібраних для беконної відгодівлі поросят поділяють на групи за віком, масою, статтю і вгодованістю. Чим краще будуть підібрані групи тварин, тим успішніше проходитиме відгодівля, свинок і кастратів краще утримувати і відгодовувати окремо. При спільному утриманні свинки приходять в охоту, непокоять кастратів, в результаті чого знижуються прирости живої маси як свинок, так і кастратів і погіршується оплата корму.У беконних свиней повинні бути: легка голова і недовгі ноги, широкі і добре розвинуті стегна, довга середня частина тулуба, легкі лопатки. При такій будові тіла вони дають більший вихід бекону при відносно невеликій масі субпродуктів. Тому для беконної відгодівлі відбирають молодняк від скороспілих свиней з доброю здатністю до оплати корму. Беконну відгодівлю свиней доцільно поділяти на два періоди. Перший період починається в 2,5 – 3-місячному віці поросят і триває до 5 – 5,5-місячного віку. В цей час для поросят створюють добрі умови годівлі і утримання, щоб вони до кінця періоду при середньодобових приростах не менше 460 г досягли живої маси 60 – 65 кг.Другий період починається з 5-місячного віку і триває до забою тварин, коли підсвинка звичайно дають середньодобові прирости не менше 600 г і до 7 – 7,5 місяця досягають живої маси 95 – 100 кг.
Формування навколишнього середовища. Мікроклімат приміщень та його вплив на стан здоров'я і продуктивність свиней.
Більшу частину часу свині знаходяться у приміщеннях, тому їх здоров’я і продуктивність значно залежать від стану повітряного середовища у обмеженому просторі ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]), вплив якого складається із сукупної дії температури, вологості, променевої енергії, газового складу повітря, пилу, наявності мікроорганізмів та ін.Формування мікроклімату залежить від наступних чинників: місцевого клімату, пори року, архітектурно-будівельних рішень, рівня повітря обміну (вентиляції), опалення, теплозахисних якостей огороджуючи конструкцій, технології утримання і годівлі, способу прибирання гною, щільності розміщення свиней тощо. Вплив мікроклімату проявляється через його сумарну дію на фізіологічний стан, продуктивність та здоров’я свиней. У зв’язку з формуванням незадовільного мікроклімату господарства несуть значні втрати від зниження продуктивності, відтворної здатності свиноматок, підвищення рівня смертності (особливо поросят після народження та відлучення), а також від перевитрат кормів на одиницю продукції. Необхідно підкреслити, що в умовах незадовільного мікроклімату, як правило, у свиней знижується природна резистентність та імунологічна реактивність до захворювань. Крім того, незадовільні мікрокліматичні умови значно скорочують строки експлуатації приміщень, механізмів та обладнання. Температура повітря – основний фізичний подразник організму тварин.. Не дивлячись на зміни температури навколишнього середовища, температура їх тіла коливається в незначних межах і становить 38 - 40 (С.Загальна кількість тепла виділяє мого протягом доби становить: для холостих і поросних свиноматок 31558, для підсосних маток з поросятами – 77414, для відгодівельного молодняку 28929 кДж.Дослідами, проведеними у кліматичних камерах, визначено, що оптимальна температура для молодняку свиней різного віку становить 15-23 градуса.Свині значно гірше переносять високі температури повітря, ніж низькі. Підвищення температури за межі теплової байдужості (27-350С і вище) негативно впливає на життєдіяльність організму. У таких умовах свині втрачають апетит, менше споживають кормів, стають млявими, поживні речовини корму використовуються незадовільно, процеси слиновиділення уповільнюються, пригнічується діяльність шлунково–кишкового тракту, знижується рівень газообміну та споживання кисню, змінюється морфологічний і біохімічний склад крові, прискорюється дихання та робота серця і, як наслідок, знижується продуктивність і стійкість до захворювань. У свиноматок гальмується процес проходження до охоти, вона проходить мляво, кількість новонароджених поросят зменшується. Тривале перебування свиней в умовах високої температури може призвести до теплового удару, який нерідко закінчується смертю. Знизити негативний вплив високих температур на організм свиней можна шляхом підвищення повітрообміну і швидкості руху повітря, а також дотримання зоогігієнічних норм розміщення тварин у приміщенняхПри пасовищному утриманні свиней в найбільш жаркі періоди літа необхідно практикувати тільки ранкові та вечірні часи для використання пасовищ.Найбільш чутливі до низьких температур новонароджені поросята. Якщо поросята після народження утримуються при температурі повітря 18-20(С, то температура їх шкіри знижується на 1.5 - 3 (С, а при 12 – на 5-6 (С і відновлюється до норми лише через 8 - 10 днів. Такі зміни призводять до значного ослаблення захисних функцій молодого організму і утворюються умови для виникнення інфекційних та незаразних захворювань. Біологічна терморегуляція у поросят починає функціонувати лише через 6 - 10 днів і досягає повної активності приблизно у 30-денному віці. На перші 10 днів життя припадає 20 % відходу молодняку, з них третина – наслідок простудних захворювань. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] називається видалення шкідливого, зіпсованого повітря із приміщення і заміна його свіжим зовнішнім. Природна вентиляція не передбачає використання будь-яких пристроїв, а обмін повітря здійснюється через вікна, двері та щілини. Вона забезпечує потребу тварин у чистому повітрі лише на 20 - 30%.Вентиляційні установки за принципом дії і конструктивними особливостями підрозділяється на: припливні, які використовують для подачі свіжого повітря у приміщення; витяжні, що забезпечують відсмоктування повітря; припливно-витяжні (комбіновані).
Конструктивні особливості будівництва і реконструкції приміщень для свиней.
При будівництві комплексів вживають заходи до повного забезпечення нових свинарських підприємств кормами власного виробництва. Одночасно затверджують систему використовування гною і стічних вод, що запобігає забрудненню навколишнього середовища і джерел водопостачання.
Використовування стандартних будівельних конструкцій, устаткування і передової технології виробництва набагато скорочує об'єм капітальних вкладень, прискорює введення в експлуатацію свинарських підприємств і гарантує їх забезпеченість кормами.Типові проекти передбачають наступні системи утримання тварин: на крупних комплексах із закінченим циклом виробництва потужністю 54 тис., 108 тис. свиней в рік безвигульну на комплексах меншої потужності в цеху репродукції стійлово-вигульну, в цеху відгодівлі безвигульну. Свинарський комплекс розташовують від ферм для інших видів тварин на відстані не менше 150 м, птахівничих 200; від складів зерна і овочів 50, мінеральних добрив 300; від скотомогильника 1000 м.Територію комплексу (ферми) обгороджують, упорядковують; бажано оточувати її захисними посадками дерев.При визначенні розмірів ділянки під комплекс (ферму) виходять з наступного розрахунку: на матку з приплодом 220280 м2, на свиню спеціалізованої відгодівельної ферми 2030 м2. Вимоги до приміщень для свиней. Кожне приміщення Повинне бути міцне, довговічно, забезпечувати постійність температурного та волового режиму, достатній рівень повітрообміну і природної освітленості.Стіни свинарників не повинні промерзати і вбирати вологу. Матеріал для них підбирають залежно від місцевих умов, гігієнічності та вартості. Кам'яні стіни менш бажані, особливо в свинарниках-маточниках. У приміщеннях для поросят кам'яні стіни обшивають деревом.Підлоги в свинарниках повинні бути щільними і зручними для прибирання гною і проведення дезинфекції. На холодній, сирій підлозі свині, особливо поросята, швидко застуджуються і захворюють. У станках для утримання маток з поросятами, кнурців і поросят - від лучників їх роблять дерев'яними , пластиковими, метало - пластиковими ,бетонними із знімними дерев'яними щитами, що захищають свиней від холоду. При бідові дерев'яної підлоги дошки щільно укладають на подовжні лаги, втоплені в утрамбовану глину з таким розрахунком, щоб між дошками підлоги і глиною не залишалося простору для скупчення гнойової рідоти. При груповому утриманні свиней підлоги в лігві можуть бути глинобитними. При будь-якому покритті підлога у станках і в лігві для відпочинку свиней повинні на 5 см підніматися над гнойовим проходом і мати до нього ухил не менше 1 см на 1 м підлоги. При реконструкції слід враховувати якнайповніше використовування приміщень (шляхом раціонального розміщення тварин і засобів механізації всіх трудомістких процесів).Досвід роботи спеціалізованих господарств із закінченим циклом виробництва свинини свідчить про доцільність концентрації дорослого поголів’я, ремонтного молодняку і поросят, вирощуваних до 34-місячного віку, на відособленій репродуктор ній фермі або в ізольованих приміщеннях, а всіх відгодовуваних свиней в інших ізольованих приміщеннях або на спеціальній фермі по відгодівлі. Таке розміщення поголів'я значно поліпшує ветеринарний стан в кожному господарстві.
Утримування кнурів, холостих маток і ремонтних свинок, а також запліднених маток до виявлення їх запліднення (до 32-го дня поросності) знаходяться в окремому приміщенні або у відособленій його частині. У цьому ж приміщенні необхідно обладнати пункт штучного запліднення або манеж для природного парування. Маток завершального періоду поросності слід розміщувати у станках з невеликою кількістю тварин (по 812) в спеціальному секторі в тому ж свинарнику або в окремих приміщеннях.Особливу увагу слід звертати на створення оптимальних умов утримання підсосним маткам і їх потомству в ізольованому, найсухішому, теплішому, світлішому приміщенні, обладнаному спеціальними станками для індивідуального фіксованого (або вільного) утримання маток і з відділеннями, що обігріваються, для відпочинку і годування поросят. В цьому випадку відпадає необхідність в устрої спеціальних приміщень для вирощування поросят на дорощуванні з 2645- до 105-денного віку (до передачі їх на відгодівлю). У приміщеннях, що звільнилися, обладнають відповідно більшу кількість маточників для утримання підсосних маток і подальшого вирощування відлучених поросят до 23-місячного віку.( двуфазова система) Всіх відгодівельних свиней розміщують в спеціальних ізольованих приміщеннях або на ізольованій фермі і розміщують у станках по 1520 голів.У господарстві бажано обладнати добре механізований кормоцех (або кормокухню), що забезпечує переробку і підготовку кормів до згодовування, у тому числі і харчових відходів.Територія свинарських ферм повинна бути обгороджена суцільною огорожею. Обслуговуючий персонал на ферму повинен проходити тільки через санпропускник, а спеціальний транспорт проїздити через ворота з дезинфікуючими «килимками».
46.ОСОБЛИВОСТІ ЛІТНЬО-табірне утримання СВИНЕЙ
Утримання свиней у літніх таборах дає змогу виробити додатково певну кількість продукції, знизити витрати на к літальне будівництво, відремонтувати чи реконструювати приміщення без порушень технологічного ритму потокового виробництва; оздоровити стадо й підвищити продуктивність тварин без додаткових витрат на медикаменти. Використання дешевих зелених кормів, коренебульбоплодів сприяє підвищенню поживної цінності раціонів, одержанню високою продуктивності всіх статево-вікових груп свиней. Включення. в раціон тварин зелених кормів і утримання на добрих пасовищах дає можливість зменшити (більш як на ЗО40 %) витрати концентрованих кормів. За рахунок зеленої маси пасовищ загальна потреба в кормах поросят 24-місячного віку може забезпечуватись до 15%, молодняку старше 4 міс на 3040, свиноматок понад 40 і кнурів-плідників на 25 %. Згодовування свиням на відгодівлі повноцінних раціонів, у складі яких 40 % зелених кормів, дає змогу одержувати понад 500 г приросту за добу. Свіже повітря, сонячна інсоляція, контакт з грунтом, поїдання зелених кормів позитивно позначаються на стані здоров'я тварин, їх відтворних функціях і продуктивності. Все це сприяє зниженню собівартості продукції, підвищенню рентабельності галузі й економічної ефективності.
Розміщувати літні табори для свиней найкраще безпосередньо на пасовищі, на відстані до 500600 м від ферми, що дозволяє готувати корми у кормоцеху свиноферми, використовувати електроенергію від існуючої електромережі, водопровід і гноєсховища. При відсутності такої можливості необхідно враховувати, що відстань від табору до найвіддаленіших пасовищ не повинна перевищувати 0,51,5 км.Місце для влаштування табору слід вибирати не ближче 300500 м від великих доріг, населених пунктів. Воно повинне бути сухим, на підвищеному місці, захищеним від холодних вітрів і літньої спеки лісосмугами.Літні табори для свиней можуть бути стаціонарними і пересувними. Стаціонарні являють собою спрощену будівлю у вигляді навісу з прилягаючими до нього з одного або двох боків відкритими майданчиками і кормовим проїздом. Залежно від способу утримання свиней роблять індивідуальні або групові станки, відповідно ділять і відкриті майданчики. Найраціональніше попарне розміщення будівель з спільним кормовим проїздом. Висота від підлоги до виступаючого елементу покриття біля задньої стіни лігва не менше 1,2 м. Стіни навісу зсередини білять вапном. Дах повинен бути водонепроникним і з боку входу мати козирок для захисту від сонця. Підлогу лігва роблять з водонепроникних матеріалів з нахилом в бік відкритого майданчика "З5 %. Відкриті майданчики повинні мати суцільне тверде покриття з нахилом, який має забезпечувати стікання дощової води до місця її збору. У загорожах відкритих майданчиків влаштовують ворота для проїзду бульдозера, що очищає майданчики від гною. Проїзд для бульдозера заглиблюють не менш як на 150200 мм. Видаляти гній з майданчиків можна й скребковими транспортерами. У цьому ви-падку на межі навісу і початку відкритого майданчика роблять гнойовий канал, у який встановлюють скребковий транспортер.Для будівництва таборів використовують бут, бетон, пісок, глину, цеглу, шлакоблоки, черепашник, шифер, дерево.
На практиці використовують декілька варіантів навісів таборів для різних виробничих груп свиней.Вартість одного головомісця розглянутих літніх таборів для свиней становить: для відгодівельного молодняку 150 200 грн., для холостих і поросних свиноматок550700, для підсисних свиноматок 12003000 грн.Дешевші пересувні табори, в яких утримують ремонтний і відгодівельний молодняк. Будівельними матеріалами для таких таборів можуть служити жердини, хвойні гілки, очерет, солома та інші місцеві матеріали.Літні табори, особливо стаціонарні, слід обсаджувати деревами та кущами, які сприяють очищенню і оздоровленню атмосфери, створенню затінених ділянок для відпочинку тварин.У літні табори переводять тварин живою масою 80 100 кг і більше при середньодобовій температурі плюс 5 7 °С і вище, тварин з меншою масою плюс 810 °С і вище. Перед переведенням у табір всіх тварин оглядають і сортують, піддають спеціальній ветеринарній обробці проти інфекційних і паразитарних захворювань. Підозрюваних у захворюванні і слабких тварин виділяють в окремі групи.Догляд за тваринами у таборах здійснюють згідно з розпорядком дня.Відлучають поросят від свиноматок у віці 3560 днів залежно від забезпеченості кормами. Утримання поросят гніздом без переміщення до 4-місячного віку створює добрі умови для одержання від молодняка максимальної продуктивності.Відгодівельний і ремонтний молодняк утримують групами по 25ЗО голів. При використанні вологих кормових сумішей і нормованій годівлі важливо, щоб біля годівниці одночасно розмістились всі тварини. Якщо фронт годівлі менший, інтенсивність росту молодняка знижується, що зумовлено особливостями взаємостосунків між тваринами у групі. Тварини всіх вікових груп повинні мати вільний вихід на вигульний майданчик. Це дозволить тваринам вільно переміщуватись у ту зону, де параметри мікроклімату найбільше відповідають їх фізіологічному стану.Годують свиней у літніх таборах, як правило, зеленими та соковитими кормами. В раціон включають в основному місцеві дешеві корми; балансують раціони за основними поживними речовинами, мікроелементами, біологічно активними речовинами.Зелені корми є добрим джерелом повноцінного протеїну, вітамінів, мінеральних речовин. Особливо багаті на протеїн трави бобових культур. Молодняк, який одержує такі корми, добре росте. Інтенсивне використання маточного поголів'я потребує вирощування конституціонально міцних тварин, здатних давати життєздатний приплід, для чого ремонтний молодняк вирощують на раціонах, що включають до 20 % за поживністю зеленої маси. Однак надмірна кількість клітковини зелених кормів знижує перетравність і використання основних поживних речовин. Розрахунки показують, що оптимальною кількістю зеленої маси в раціонах свиней є 10 20 % за поживністю.Для забезпечення свиней зеленими кормами з ранньої весни й до пізньої осені площу зеленого конвейєра на практиці визначають орієнтовно, з розрахунку 0,5 га на основну свиноматку.У зеленому конвейєрі для лісостепової зони України найбільше повинні використовуватись багаторічні бобові трави (люцерна, еспарцет, конюшина) і їх сумішки з багаторічними злаковими травами (тимофіївка, вівсяниця, тонконіг, райграс). Поросята-сисуни з перших днів життя повинні мати вільний доступ до годівниці з мінеральними кормами: крейдою, червоною глиною, деревним вугіллям.Свиноматок необхідно годувати так, щоб не допускати ожиріння. Цього досягають організацією нормованої годівлі і активного моціону. Підсисним поросятам корми згодовують досхочу, а молодняку на дорощуванні й відгодівлі даванку кормів регулюють так, щоб вони були повністю з'їденими не більш як за ЗО40 хв.Поряд з стаціонарним утриманням у літніх таборах свиней утримують також з використанням пасовищ. Його з успіхом застосовують у племінних або невеликих господарствах, що позитивно позначається на відтворних функціях тварин; у свиноматок зменшується прохолост, рідше спостерігаються ускладнення при опоросах, менше буває мертвонароджених поросят, підвищується молочність свиноматок.Підсисні поросята в умовах пасовищ краще розвиваються, перебування на чистому повітрі й сонці сприяє зміцненню у них кістяка, мускулатури і внутрішніх органів. Вирощений у таких умовах молодняк відзначається гармонійним розвитком, добре розвиненими органами розмноження, організм тварин загартовується, робиться менш сприйнятливим до різних захворювань. Для пасовищ виділяють ділянку на відстані не більше як 0,51,5 км від табору. Кращим способом випасання свиней є обгороджування ділянок. При цьому забезпечується раціональніше використання зелених трав і зменшуються витрати на догляд за тваринами. Доцільно також використовувати електропастухи.Пасуть тварин спочатку 12 год на добу, поступово збільшуючи тривалість випасання на 810-й день. Виганяють свиней на пасовище два рази на день: вранці після спадання роси та в другій половині дня, коли спадає спека. В літні жаркі дні (червень липень) свиней слід пасти з 45-ї год ранку і з 1516-ї год, у серпні вересні з 6 7-ї год і з 1517-ї год. Загальна тривалість денного випасання свиней становить 68 год, по 34 год за один раз. Зазначені строки перебування свиней на пасовищі орієнтовні, оскільки вони залежать від кліматичних умов і якості травостою. На доброму пасовищі свині наїдаються за 1 1,5 год, коли вони починають рити землю або погано пастись, їх слід загнати в табір.Поросним свиноматкам за тиждень до опоросу і через 45 днів після нього свіжоскошену траву слід згодовувати із годівниць і випускати тільки для коротких прогулянок. На 6-й день після опоросу свиноматок можна виганяти на пасовище невеликими групами по 45 голів два рази на день і тримати не більше ЗО хв щоразу. В подальшому тривалість випасання подовжують, доводячи його до 1,5 год. У період дощів свиней слід випасати на природних пасовищах з щільною дерниною. Не можна випасати їх на ділянках, засіяних багаторічними травами у рік їх висіву, а також пізньої осені, оскільки рослини, що йдуть в зиму, погано перезимовують.Орієнтовна потреба в пасовищах на добу для 1 голови становить, м 2: відлучених поросят1,52,5; ремонтних свинок і молодняка на відгодівлі 2,55; свиноматок і кнурів 610.Встановлено, що за рахунок випасання потреба свиней у протеїні забезпечується на 4060 %, а за загальною поживністю на 2050 %. Тому при табірно-пасовищному утри манні свиней необхідно обов'язково підгодовувати концкормами й скошеною зеленою масою сіяних трав. Так, поросних свиноматок підгодовують один раз з розрахунку 11,5 кг концкормів і 22,5 зеленої маси, а підсисним дають двічі відповідно по 12 і 11,5 кг за кожну годівлю. Відгодівельному і ремонтному молодняку згодовують за день від 0,7 до 1,5 кг концкормів і 1,52 зеленої маси.
Згодовують концентровані корми свиням не раніше як через 11,5 год після повернення їх з пасовища, щоб свині не повертались раніше з пасовищ, а максимально використовували їх.Оптимальна кількість тварин в одній кормовій групі на пасовищі може бути такою, голів: холості й поросні свиноматки 70, підсисні з поросятами ЗО, відлучені поросята 200, ремонтний і відгодівельний молодняк 100.При широкому використанні у годівлі свиней зеленої маси раціони тварин необхідно контролювати й балансувати, особливо за такими мінеральними речовинами, як кухонна сіль, фосфор, кобальт, мідь, цинк, марганець. Сіль, фосфати, кісткове борошно, крейду, мелене вапно свиням дають разом з концкормами.Для напування свиней табори забезпечують автонапувалками або необхідною кількістю корит для води. Загальна потреба в автонапувалках одна напувалка на 2025 голів. Якщо у господарстві немає можливості користуватись централізованим водопостачанням, то при організації водопою свиней використовують пересувні цистерни, різні місткості, які з'єднують з автонапувалками трубами. Потреба у воді й продуктивність тварин залежать від температури води. Як дуже холодна, так і тепла вода погано задовольняє спрагу й слабо стимулює секреторну функцію органів травлення. Оптимальною вважається температура води 10 16 °С.
47.Основні вимоги до повноцінної годівлі свиней.
Головними факторами повноцінної годівлі є: повний набір незамінних поживних речовин, своєчасне і оптимально узгоджене в кількісному відношенні надходження їх в організм тварин. Для достатньо повного задоволення потреб тварин у поживних речовинах їх раціони, згідно даних наукових досліджень, повинні бути збалансованими приблизно 50 – 80 показниками для свиней. Кількість показників, що контролюються, зростає у міру підвищення рівня інтенсифікації тваринництва. Співвідношення різних за поживністю та фізико – механічними властивостями кормових компонентів, що входять до складу раціону, характеризує тип годівлі. Вибір останнього диктується необхідністю забезпечення тварин відповідною кількістю поживних речовин та фізіологічними особливостями їх травлення. Тому слід підкреслити ще одну умову раціонального використання кормів6 вони повинні бути узгодженими не тільки за кількісним, але і за якісним відношенням. Тобто корми доцільно згодовувати у такому вигляді, в якому їх поживні речовини будуть легко доступними і засвоюватимуться організмом тварин з максимальною ефективністю. Отже, основа інтенсивного розвитку тваринництва – це повноцінна годівля, яка забезпечується виробництвом достатньої кількості кормів, зниженням втрат їх поживності при заготівлі та зберіганні, а також правильною підготовкою кормів до згодовування.Перелік сировини, що застосовується у сучасному тваринництві на корм свиням дуже широкий. Проте основу кормових раціонів становлять корми рослинного походження. Так корми промислового виробництва на 82 – 98 % складаються з інгредієнтів рослинної сировини, у тому числі 50 – 85% - фуражного зерна. Приблизно 3 – 10% становлять компоненти тваринного походження і близько 1 – 9% - мінеральні та синтетичні речовини. На спеціалізованих тваринницьких комплексах та фермах з високим рівнем індустріалізації відмічається тенденція до збільшення у раціонах питомої ваги концентрованих кормів. у свинарстві вона досягає 62 – 88% за поживністю. Таким чином, у кормових раціонах безумовно переважають рослинні корми. Отже, кормоприготування зводиться до переробки рослинної сировини і змішування її компонентів з деякими іншими, що включаються до кормових раціонів лише як добавки.
48.Типи годівлі свиней. Принципи нормування раціонів.
На сьогодні виділяють два основні типи годівлі свиней: рідкий і сухий. 
Суха годівля Донедавна більшість свинарських ферм віддавали перевагу саме методу сухої годівлі. Вважалося, що такий тип годівлі пов'язаний з нижчими витратами на установку і обслуговування устаткування, і забезпечує кращий санітарно-гігієнічний стан ферми. Таке твердження справедливе лише стосовно годівлі гранульованими комбікормами. Сучасне устаткування для сухої кормораздачі через годівниці, суміщені з поїлками, порівняно легко обслуговувати, знижуються втрати корму і його забруднення. Можливий будь-який режим дозування, але більш виправданим є вільний доступ свиней до корму. Годівниці всіх провідних виробників оснащуються ніпелями напування або сосковими поїлками. З їх допомогою свині можуть самостійно визначати, корм якої консистенції споживати. При сухому типі годівлі можливе застосування системи фазового годування, проте не в такому об'ємі, як при використанні систем рідкого годування. Це пов'язано з обмеженою різноманітністю готових раціонів і технічними можливостями устаткування.
Рідка годівля.Рідка годівля свиней існує з давніх часів, оскільки харчові відходи традиційно складали основу раціону свиней ще за епохи дрібномасштабного виробництва продукції свинарства. Різке збільшення поголів’я свиней та перехід до крупних свинокомплексів обумовив потребу у постійному надходженні великих об'ємів кормів, що призвело до розвитку технології отримання сублімованих раціонів. На фоні розробки сухих комбікормів з’являлось дедалі більше автоматизованих систем сухої годівлі, які в 70-80-х роках ХХ століття здавалися єдиним шляхом ефективного підвищення виробництва свинини. Невідомо у якому напрямку йшов би розвиток системи сухої годівлі свиней в подальшому, якби не різкий стрибок цін на зернові наприкінці 80-х – на початку 90-х років. Після короткотривалої стабілізації в середині 2000-х років, уже в 2007 р. динаміка росту світових цін на зерно знову стала позитивною, а скорочення посівних площ під зернові та збільшення попиту на продовольство на фоні світової фінансової кризи змусило виробників знизити витрати на корми та знаходити нові засоби підвищення продуктивності тварин. Так відбулося відродження інтересу до рідкої годівлі свиней.Отже, які тенденції в годівлі свиней превалюють на сьогодні? Лідером в рідкій відгодівлі свиней серед європейських країн є Ірландія (90% поголів’я), на другому місці – Німеччина, Данія і Голландія (до 50% поголів'я_. Сполучені Штати і Канада залишаються прихильниками сухої годівлі, тоді як на південному заході США протягом останніх декількох років почали освоювати системи рідкої годівлі, які вже охопили 20% поголів'я свиней.
Що нам дає рідка годівля?Слід відзначити, що якщо переваги і недоліки сухої годівлі є більш зрозумілими для українського виробника, то стосовно рідкої відчувається певний дефіцит інформації.Отже, серед основних переваг рідкої годівлі слід відзначити можливість використання дешевих відходів харчової промисловості. Враховуючи те, що 70% витрат під час виробництва свинини пов'язано з кормами, включення дешевих продуктів до складу повноцінних і збалансованих раціонів свиней значно знижує собівартість продукції. Для годування свиней використовуються відходи молочної, пивоварної, цукрової, мукомельної промисловості, а також виробництва рослинних масел, хлібобулочних і кондитерських виробів. Звичайно ж, заборонені до використання харчові залишки з приватних будинків, безпеку яких важко проконтролювати.
Серед інших переваг слід відзначити: 
- значно вищий рівень поїдання рідкого корму, порівняно із сухими (на 5% і більше); 
- зниження коефіцієнту конверсії (до 10%);
- збільшення приростів живої маси до 6 %;
- швидше досягнення забійної живої маси.
Для поросят після відлучення рідкий корм більшою мірою відповідає їх фізіологічним потребам, ніж сухий. Більш того, компоненти, що входять до складу рідкого раціону (зерна злакових, молочні продукти) містять молочнокислі бактерії, які ферментують кормову суміш, знижуючи її pH, і тим самим забезпечують консервуючий ефект. Молочна кислота перешкоджає розмноженню патогенної мікрофлори в кормі. Так, дослідження на 320 фермах в Голландії показали, що випадки субклінічного сальмонельозу серед поросят, які вирощуються на рідкому кормі, зустрічаються в 10 разів рідше, ніж серед поросят, яким дають сухий корм, а частота спалахів колібактеріозу знижується на 25 %!Ферментовані корми сприяють кращій перетравлюваності поживних речовин, їх засвоюваності, а значить і збільшенню приростів.На багатьох фермах практикується метод контрольованої ферментації кормів шляхом додавання в корм молочної кислоти і доведенням pH до значення 4,8. Фермери не зважають на високу вартість молочної кислоти, так як результат її додавання багатократно перевищує додаткові витрати.Рідка годівля вважається особливо ефективною при відгодівлі свиней, адже саме на цю категорію поголів’я припадає основна витрата кормів, а це означає, що зберігається значний потенціал в економії витрат за рахунок удосконалення технології годівлі. Сучасні автоматизовані системи рідкої годівлі, які в даний час широко використовуються в європейських країнах, дозволяють з мінімальними витратами праці забезпечити підготовку і високоточну дозовану роздачу корму тваринам.До недоліків рідкої годівлі відносять наступне: зниження собівартості продукції можливе за рахунок використання харчових відходів, необхідні великі первинні інвестиції та кваліфікований персонал для управління процесами, так як при порушенні технології на одному з етапів ризик втрат може бути високим.Організація годівлі передбачає використання норм, розроблених науковими установами для різних видів і вікових груп тварин. Норма годівлі це потреба організму в енергії, поживних і біологічно активних речовинах, зумовлена живою масою, продуктивністю, фізіологічним станом, господарським використанням та особливостями утримання.Загальну потребу тварин в енергії і поживних речовинах теоретично прийнято розподіляти на такі частини, зокрема на пов’язану з:
1) підтриманням життєдіяльності організму в спокійному і непродуктивному стані (підтримувальна потреба);
2) основною продуктивністю ростом молодняку, приростом живої маси при відгодівлі, утворенням молока у лактуючих тварин, яєць у птиці під час яйцекладки (потреба на продукцію);
3) супутньою продуктивністю або з специфічним станом тварин, наприклад із продовженням росту молодої лактуючої корови, з новою вагітністю і розвитком плода у лактуючих тварин тощо (супутня потреба).
Норми, що застосовуються нині у нас в практиці тваринництва, розраховані на сумарну потребу тварин для підтримання життєвих функції організму, ріст і розвиток молодняку, основну продукцію чи репродуктивні функції й не враховують для деяких груп тварин потреби на супутню продуктивність, яку необхідно додатково брати до уваги при визначенні загальної норми, наприклад на ріст молодих дійних корів, роздій новотільних тощо. Нині для визначення норми годівлі використовують деталізовані норми, за якими рекомендується враховувати від 20 до 40 показників поживності раціону. Відповідно до встановленої норми годівлі складають раціони.Раціон це набір і кількість кормів, які споживає тварина за певний проміжок часу (доба, місяць, сезон, рік). Якщо раціон повністю і всебічно задовольняє потребу організму в необхідних поживних речовинах, то він називається збалансованим. Раціон складають із доброякісних кормів, що відповідають природі живлення тварин. До нього мають входити різноманітні корми, які при поєднанні сприятливо впливають на процеси травлення, відповідають структурі кормовиробництва у господарстві і по можливості є дешевими. В раціоні має бути і певне співвідношення між окремими кормами.У практиці годівлі сільськогосподарських тварин можливі різні співвідношення кормів у раціонах залежно від типу годівлі, що склався в господарстві.Під типом годівлі розуміють умовну назву раціону, яка залежить від умісту в ньому окремого корму або групи кормів за енергетичною поживністю чи сухою речовиною. Визначають тип годівлі за структурою раціону.Структура раціону це співвідношення окремих груп кормів у ньому за вмістом енергії, виражене у відсотках до загальної його поживності.
49.Характеристика технологічного процесу при запровадженні сезонно турової системі опоросів.
При сезонно-турової системі від маток отримують 2 туру ущільнених опоросів: перший - у листопаді-січні, другий - у липні-серпні. У цьому випадку свинина виробляється нерівномірно і знижується інтенсивність використання маток, так як їх случают не відразу після приходу в охоту, а з перервами, щоб отримати опороси в запланований час.Застосовують на невеликих товарних фермах сільськогосподарських підприємств та фермерських господарствах.Сезонно-турова система відтворення застосовується на дрібних фермах (поголів'я не більше 200 основних свиноматок) з річним виробництвом 2,5-3 тис. поросяти, коли господарство погано забезпечене кормами, і тому одержання приплоду пристосовується до нового врожаю. До 70 % річного приплоду одержують у першому півріччі. Нижче дається опис основних принципів технології. Злучку й опороси маток проводять турами (групами в строго обмежений термін). Якщо перший (зимовий) тур проходить у грудні-січні, те другий (літній) - через півроку. Цей інтервал не вдається скоротити, тому що він складається з 4 мес холостого й поросного періодів і 2 мес лактації маток. Зимові опороси звичайно завжди вдалі, оскільки матки добре підготовлені за літньо-осінній період, досить угодовані, і приплід від них виходить високої якості. Июньско-Липневий опорос буде трохи гірше за результатами, але ще до відібрання поросят за рахунок зерна нового врожаю можна одержати досить високі привести на дорощуванні поросят. При наявності літнього табору цілком можливе проведення додаткового опоросу ремонтних маток, однак це можливо тільки при наявності кормів наприкінці квітня – травні Відбір ремонтних свинок проводять тільки від опоросів кращих маток першого тура. При гарному вирощуванні вони досягнуть случных кондицій уже до вересня поточного року й можуть бути включені у відтворення для того, щоб в однорічному віці дати перший приплід. Але звичайно при такій системі свинок вирощують протягом року, причому до злучки в січні треба мати їх майже вдвічі більше, ніж планується выбраковать основних маток. Така система досить зручна, дозволяє при нормальній технології одержувати від матки в середньому в рік 1,6- 1,8 опоросу й забезпечити задовільні умови годівлі, але в той же час має ряд негативних моментів. У випадку дворазового прохолоста у зв'язку з короткою тривалістю тура злучки (не більше 1,5 мес) деякі матки залишаться холостими до наступного тура, що почнеться через 6 мес. Це змусить хазяїна выбраковать частина поголів'я по ознаці прохолоста, незважаючи на їхню продуктивність у попередніх опоросах, або свідомо йти на подорожчання виробництва. У такому випадку з низькою віддачею використовуються верстати для опоросів, особливо якщо вони обладнані дорогими системами обігріву, облучателями й іншими пристосуваннями для підвищення схоронності приплоду. При цій системі вкрай нераціонально використовуються кнури. Адже доводиться цілий рік містити поголів'я, що забезпечує покриття всіх маток в обмежений термін. Наприклад, у череді на 200 маток треба мати 12-15 кнурів різного віку, і за 1,5 мес. кожний з них у середньому повинен зробити не менш 20 покриттів, тобто використовуватися гранично інтенсивно. А якщо частина маток зажадає трикратного покриття в одне полювання, те цей показник інтенсивності використання кнурів ще більше збільшиться, і їх може просто не вистачитиДля ферм такого й меншого розміру більше краща трохи інша технологія, якщо є можливість повної забезпеченості поголів'я необхідними кормами, включаючи й покупні. При цьому варіанті основним обмежником розміру й кратності турів запліднення й опоросів маток є наявність опоросных верстатів. Якщо на 200 основних маток при двомісячній лактації є всього 100 опоросных верстатів, то в кожному турі можна одержувати 100-120 опоросів, а інтервал між ними повинен становити 2,5-3 мес, для того щоб забезпечити санітарний розрив між опоросами в кожному опоросном верстаті й мати мінімум (від 7 до 15) резервних днів для витримки тяжелосупоросных маток у цих верстатах. Але в цьому випадку треба мати площу для дорощування поросят-отъемышей, де їх можна містити до постановки на відгодівлю у віці 3,5-4 мес при масі 30 кг і більше.  Для ферм із кількістю маток від 200 до 400 голів найбільш прийнятна система трьох-чотири турової технології, у якій розриви між опоросами складуть 4 і 3 мес відповідно. Оптимальної буде рівномірна система, що сприяє уніфікації технологічних процесів протягом року. 
50.Характеристика технологічного процесу при запровадженні поточно - цехової системі опоросів.
51.Принципи роботи сучасних свинарських господарств: поточність та ритмічність "все зайнято і все порожньо", спеціалізація цехів тощо. Стандартизація продукції, що випускається.
Стандартизація продукції, що випускається.Для контролю роботи забійних пунктів і м'ясопереробних підприємств встановлені норми виходу м'яса, жиру, субпродуктів, жиру-сирцю. Норми виходу в %: свинини в шкурі з першої категорії вгодованості - 67,5; другої і четвертої - 67,4 і третьої - 72,8; свинини без шкури - з другої категорії вгодованості - 59,4; третьої - 65,7 і четвертої - 59,1. Норми виходу оброблених харчових субпродуктів складають в % до маси м'яса: свиней І категорії - 4,43; II категорії - 11,77. Норми виходу жиру-сирцю передбачені в таких розмірах в % до маси м'яса: свинина в шкурі І категорії - 5,2; II категорії - 5,3; III категорії - 2,5; IV категорії - 7,0; свинина без шкури II категорії - 7,2; III категорії - 10,0; V категорії - 7,0.Свині характеризуються багатоплідністю, скоростиглістю, високим забійним виходом, раціональним використанням кормів. За продуктивними ознаками свиней ділять на три основні типи: сальний, м'ясний і м'ясо-сальний (універсальний).Свині сального типу мають широкий тулуб і голову, короткі ноги, великі округлі окости, тонку шкіру. До них відносять миргородську, велику чорну, українську степову рябу та інші породи.Свині м'ясного типу відрізняються видовженим тулубом, високими кінцівками, розвинутими окостами і тонкою гладкою шкірою. Беконних свиней відгодовують для отримання нежирного "мармурового" м'яса з рівномірними прошарками жиру. Така свинина ніжка, соковита, смачна. До цієї групи належать ландрас, п'єтрен, дюрок, полтавська м'ясна, українська м'ясна, червона білопояса та інші.Свині м'ясо-сальних (універсальних) генотипів мають поєднані якості м'ясних та сальних порід. У віці до 6-7 місяців при певному типу годівлі, від них можна одержати ніжне, соковите, нежирне м'ясо, а якщо відгодівлю продовжити до 10-12-місячного віку, то в тушах нагромадиться значна частка якісного сала. Найбільш поширені породи: велика біла і українська степова біла.Зростання виробництва свинини у світі досягаються переважно за рахунок збільшення поголів'я свиней та інтенсифікації їх відгодівлі. Важливим фактором інтенсивного розвитку свинарства за кордоном є широке впровадження гібридизації як селекційного методу підвищення продуктивності, удосконалення продуктивних і племінних якостей тварин, впровадження в сферу виробництва порід з високим виходом м'яса, а також поліпшення технології підготовки тварин до забою і переробки туш.Можливість отримання помісного та гібридного поголів'я свиней з поліпшеними показники росту і накопиченням значної кількості м'язової тканини вважається перспективним для збільшення виробництва м'яса, особливо в умовах гострого дефіциту м'ясної сировини.При розведенні існуючих та виведенні нових порід із відповідними властивостями і якісними показниками можуть виникати нові проблеми. Наприклад, підвищення маси тварин може супроводжуватись диспропорцією окремих частин туші. Значне зниження жирності може зумовити зміну структури м'яса і його органолептичних показників.Розведення тварин за новими технологіями може призвести до підвищення в них стресчутливості і, як наслідок, до отримання м'яса з дефектами Р8Е і ВГО. За останній час все частіше згадується про дефект м'яса Я8Е - червоно-рожеве, м'яке і ексудативне. Воно за кольором близьке до звичайного, але ексудативне, як Р8Б. Втрати м'ясного соку при переробці м'яса Я8Е досягають 11,2 %, Р8Е - 8,2 %.Якісні характеристики тварин підвищуються селекцією, генною модифікацією, поліпшенням відгодівлі, умов утримання, вдосконалення умов транспортування тварин на забій. Зараз виявлено вже декілька генів, які відповідальні за ряд якісних характеристик, у тому числі ген, мутація якого призводить до збільшення частки м'язів, а відповідно й виходу. Недавно виявлений ген, який впливає на вміст внутрішньом'язового жиру в тушах свиней. Відомий ген, зміна або видалення якого дозволить контролювати поголів'я свиней і великої рогатої худоби за статтю. Знайдено гени, що можуть викликати такий дефект м'яса як Р8Е - м'ясо блідо-рожевого кольору, м'яке і водянисте.Збільшення виробництва м'яса свинини можливо також за рахунок використання не кастрованих молодих кнурів, які характеризуються підвищеною здатністю синтезувати білок і більшою біологічною та м'ясною продуктивністю порівняно з кастрованими тваринами. Діючі стандарти не передбачають оцінку молодих кнурів старших 4-х місяців і їх туш завдяки наявності специфічного аномального запаху м'яса. Він зумовлений вмістом андростерону і спостерігається у 20-40 % тварин переважно при тепловому обробітку. Виділення окремої категорії якості молодих кнурів живою масою до 70 кг і маси туш до 47 кг буде гарантувати обмеження віку і відповідно відсутність аномального запаху.Утримання і відгодівля тварин в умовах, які не відповідають фізіологічним вимогам організму, часто приводить до відхилення у якості м'язової тканини за такими показниками, як інтенсивність забарвлення, величина рН, здатність зв'язувати вологу, появу Р8Б свинини. Відсутність у стандарті вимог до показника рН свинини і відповідно визначення належності її до групи якості приводить до того, що переробна промисловість не може виробляти з них високоякісні м'ясні продукти.У проекті стандарту включені додаткові вимоги щодо визначення приналежності свинини до групи якості залежно від величини рН. На основі цих вимог буде проводитись сортування м'яса з метою раціонального використання.Вгодованість свиней, яких здають на забій, визначають за ГОСТ 1213-74 "Свині для забою". Залежно від живої маси, товщини шпигу та віку свиней ділять на п'ять категорій.До першої та другої категорій не відносять свиноматок. Самців же можна віднести лише тих, яких кастрували не пізніше двомісячного віку, до першої і не пізніше чотиримісячного віку - до другої та четвертої категорій. Свиней, які відповідають вимогам першої категорії і не мають на шкірі пухлин, але з синцями відносять до другої категорії.Слід відмітити, що максимальну масу туші свиней першої категорії в шкурі, м'ясного молодняку другої категорії та підсвинків в шкурі, без шкури і крупонованої, а також мінімальну масу туші кабанів четвертої категорії встановлюють диференційовано по областях відповідно до вимог живої маси тварин, передбачених вітчизняними стандартами. За рештою показників туші свиней повинні відповідати вимогам нормативно-технічної документації на свинину, затвердженої в установленому порядку.Для реалізації в торгівельній мережі та мережі громадського харчування випускають свинину: першої та четвертої категорії, а також туші підсвинків в шкурі другої категорії, другої та третьої категорії без шкури або знятим купоном, обрізну.Свинину першої, другої та четвертої категорій випускають в вигляді поздовжніх напівтуш. Розпилювання або розрубування на поздовжні напівтуши виконують по середині хребцевого стовпа, без залишення цілих хребців в якій-небудь напівтуш та без їх подрібнення.Допускається випускати свинячі напівтуші масою: в шкурі менше 39 кг, без шкури - менше 34 кг, не розділені на напівтуші.
52. Біобезпека свинарських підприємств. Загальні принципи профілактики хвороб свиней.
Безпека праці при обслуговуванні тварин
Кожна тварина має свій норов, тому особливості його поведінки корисно знати тим, хто працює на тваринницьких фермах. Небезпечними і шкідливими факторами для працівників ферм є:
- частини тіла тварини,
- мікроби і віруси, носіями яких є хворі тварини. При виконанні виробничих операцій по годівлі, напування та огляду тварин, слід дотримувати встановлений режим утримання, поводитися з тваринами спокійно і впевнено, що сприяє виробленню у них слухняного вдачі. Проводити будь-які роботи в груповому верстаті або секції, коли там знаходяться тварини необхідно вдвох, причому страхує працівник повинен мати кошти для відлякування тварин. При необхідності зону роботи слід відгородити переносним огородженням.При роботі на свинофермі необхідно пам'ятати, що найбільш небезпечні кнури-виробники та підсисні матки. До обслуговування свиней, експлуатації машин і устаткування повинні допускатися фізично здорові особи не молодше 18 років, які не мають медичних протипоказань, пройшли виробниче навчання, вступний та первинний інструктажі з охорони праці на робочому місці. Забороняється використання осіб молодше 18 років і жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими умовами праці. На свинарських підприємствах такими роботами є:1. Обслуговування кнурів. p> 2. Навантаження, вивантаження, супровід тварин при транспортуванні.3. Обслуговування посудин що працюють під тиском. p> 4. Робота в колодязях, гноївкозбірниках, закритих ємностях.5. Робота з проведення дезінфекції, дезінсекції, дезінваціі, дератизації.При догляді за свинями травмування працівників може відбуватися в результаті необережних дій поблизу тварин. Необхідно виключити безпосередній контакт з тваринами. Кожну половозрастную групу свиней повинен постійно обслуговувати один працівник, що знає їх індивідуальні особливості, при цьому необхідно поводитися з тваринами спокійно і впевнено, не викликаючи у відповідь агресивних дій з їхнього боку. Годівля і напування тварин виробляти з кормового проходу. Чистку годівниць виробляти, д отримуючись обережність. Утримувати свиней повинні в теплих, сухих, світлих приміщеннях. Провітрювати приміщення, включати припливно-витяжну вентиляцію, можна відкривати вікна та двері, при цьому необхідно уникати протягів, щоб не застудити тварин.При догляді за кнурами і підсисними матками слід дотримуватися особливої вІвІобережності, як при роботі з завідомо агресивними тваринами. Із зовнішнього боку станків, де містяться агресивні тварини, повинні бути вивішені попереджувальні таблички.Хряков-виробників містять в індивідуальних верстатах. Перегородки між станками роблять суцільними з міцного металу висотою не менше 1,4 метра. Годувати й напувати потрібно тільки з боку кормового проходу, не заходячи у станок. Чистять верстати, коли в них немає тварин. Працівники повинні бути забезпечені засобами захисту від можливого нападу тварин (Електропоганялки, переносними щитами, захисними циліндрами). Захисні циліндри повинні бути виготовлені з тонкого металевого листа фанери або міцного картону і бути підібрані за зростом працівника, щоб не заважали при ходьбі і надійно захищали нижню частину тіла. Переганяти кнурів-виробників і пробників повинні не менше двох працівників.
При проведенні зооветмеропріятій слід застосовувати фіксаційні верстати або фіксувати свиней шляхом накладення мотузяною петлі на кінцівки або верхню щелепу. Огородження верстатів, що примикають до службового проходу повинні бути гратчастими, що дозволяє вести спостереження і проводити огляд тварин без заходу у станок.Канал навозоуделенія повинен бути перекритий решітками. Відростаючих у кнурів ікла потрібно спилювати. На прогулянках не можна допускати бійок між кнурами. Обслуговуючий персонал повинен мати дерев'яні щити і відра з водою для впливу на кнурів, що прийшли в лють.
Техніка безпеки при обслуговуванні свиноматок та кнурів-плідників. При обслуговуванні дорослих свиней слід бути уважним і обережним. Прийняті на роботу особи зразу повинні працювати разом з досвідченими свинарями. Свиноматка перед і після поросності дуже збуджена й агресивна. Приймати поросят повинні лише досвідчені свинарі. Діяти треба сміливо, рішуче, але не грубо, ні в якому випадку не слід бити свиноматку. Особливу агресивність виявляють свиноматки, якщо від них відлучають поросят.При догляді за кнурами-плідниками не слід гучно, розмовляти і бити тварин. Утримувати їх треба в спеціальних приміщеннях або в станках, що з'єднані з пунктом штучного осіменіння в свинарнику для холостих свиноматок. Перегородки між станками суцільні, не нижче 1,4 м; напувалки та годівниці відкидні, які завантажуються з проходів. Ікла у кнурів по досягненні ними парувального віку і надалі у міру відростання спилюють і вирівнюють терпугом.Неспокійних кнурів випускають на прогулянку індивідуально.Особливої обережності слід дотримувати при організації груп для прогулянок кнурів, яких раніше утримували поодинці.Доглядати за кнурами-плідниками доручають найбільш досвідченим свинарям. Станки прибирають при відсутності тварин. Кнура фіксують за верхню щелепу міцною мотузкою, яку прив'язують за кільце або скобу, що закріплені на підлозі, стіні або на стовпі.
Профілактика хвороб Вимоги безпеки при обслуговуванні свиней.
У приміщеннях необхідно постійно підтримувати чистоту, порядок та достатню освітленість. До обслуговування тварин забороняється допускати осіб, що не досягли шістнадцятирічного віку, а по догляду за кнурами підлітків, що не досягли 18 років. Для свинарів обладнують індивідуальні шафи для зберігання одягу і взуття, умивальник, забезпечують милом, видають рушники, аптечки з необхідними медикаментами.
Для обслуговування тварин за кожною виробничо-віковою групою закріплюють постійних осіб, які мають навики по утриманню, годівлі, догляду за тваринами, а також ознайомлені з дотриманням ветеринарно-санітарних правил.Особи, що роблять огляд, обробку тварин, не повинні заходити в фіксаційні станки, особливо де утримують кнурів. Годувати і напувати тварин слід з кормового проходу.Працівники свинарських комплексів проходять регулярне медичне обстеження у встановленому порядку раз на рік, а при посту-панні на роботу повне медичне обстеження. Особи, хворі на туберкульоз, бруцельоз та інші антропозоонози, до роботи з тваринами не допускаються. Обслуговуючий персонал повинен дотримувати правил, передбачених при догляді за хворими свинями. У випадку захворювання свиней інфекційними хворобами до догляду за ними допускають осіб, інструктованих про заходи утримання згідно з правилами поводження з такими тваринами. Особи, що не мають 18 років, вагітні жінки та ті, що годують дітей, до догляду за свинями, ураженими заразними хворобами, не допускаються. Персоналу, обслуговуючому хворих свиней, крім спецодягу та взуття, видається санітарний одяг і взуття на період роботи. Виходити в спецодязі та взутті, а також виносити їх за межі господарства категорично забороняється.Для запобігання професійним захворюванням працівникам свинарських підприємств необхідно постійно стежити за ветеринарно-санітарним станом виробничих споруд, побутових приміщень та навколишньої території. Перед прийманням їжі слід знімати одяг, вимити руки з милом та витерти їх рушником. Забороняється приймати їжу, пити воду і палити в період роботи в свинарниках, споживати некип'ячене молоко від хворих тварин, одягати будь-який одяг на санітарний.Для профілактики травматизму і підвищення рівня праці обслуговуючого персоналу вагоме значення має правильне нормування освітлення робочих місць. Найменша загальна освітленість на поверхнях виробничих споруд при використанні ламп розжарювання для точної роботи становить 200 лк, при малій точності 50 лк, при загальному спостереженні за перебігом виробничого процесу ЗО лк, при використанні люмінесцентних ламп відповідно 300, 100150 та 75 лк. Світильники у приміщеннях застосовують паралельно рядами або в шаховому порядку. Вони повинні забезпечувати рівномірне і достатнє освітлення, бути безпечними в пожежному відношенні та економічними.
Запобіжні заходи при обслуговуванні систем вентиляції, опалення. Відповідальність за виконання правил з техніки безпеки при роботі з вентиляцією, паровими, водонагрівальними котлами, електрокалориферами, опроміню вальними приладами покладається на інженера-механіка або-техніка. Зазначене обладнання може бути пущене в експлуатацію лише в полагодженому стані, бути заземленим, мати захисні решітки, щоб була відсутня вібрація, сильний шум та стукіт. Парові котли, тепло генератори, що працюють на рідкому паливі, необхідно встановлювати в окремих приміщеннях після огляду та фіксації результатів у книзі.
При обслуговуванні приладів для УФ-опромінення свиней персонал повинен мати захисні окуляри, а ІЧ-опромінювачі захисну сітку.
Засоби особистої профілактики при дезинфекції, дератизації і дезинсекції, робота з хімічними речовинами. Особи, що проводять роботи, забезпечуються спецодягом за встановленими нормами. При використанні препаратів, які впливають подразнююче на слизові оболонки очей, органів дихання, роботу дозволяється виконувати лише у протигазах або захисних окулярах і респіраторах, а при роботі з концентрованими речовинами в гумових рукавичках.Усі хімічні речовини, які використовують як отруйні принади, повинні надходити в закритій тарі з етикеткою назви препарату і написом: «Отрута». Після роботи обличчя й руки необхідно вимити теплою водою з милом, а посуд, який використовували для приготування розчинів деззасобів, промити окропом. Місце, де готували принади, після завершення робіт перекопують і засипають гашеним вапном.
Заходи особистої профілактики при розтині трупів свиней. Розтин необхідно проводити в халаті з одягненим на верх нього гумовим фартухом, в рукавичках, нарукавниках, шапочці, чоботях. Якщо немає рукавичок, руки змазують вазеліном, ланоліном, пошкодження на шкірі обробляють йодом. Після розтину руки миють, рукавички, взуття тощо обмивають водою і дезінфікують: гумові речі 35%-ним розчином хлораміну, руки 5%-ним розчином калію перманганату або 23%-ним розчином формаліну.Інструменти очищають, миють, кип'ятять в 3%-ному розчині соди або кладуть на 23 год. у 35%-ний розчин лізолу, креоліну. Трупи після завершення розтину утилізують.Охорона праці на свинарських підприємствах починається з будівництва їх за розробленими типовими проектами. При експлуатації свиноферм та комплексів необхідно постійно підтримувати в них високий ветеринарно-санітарний та гігієнічний рівень, що відповідає вимогам техніки безпеки, дотриманню правил виробничої санітарії.Крім того, не рекомендується передавати інвентар з приміщення в приміщення без підготовчого знезараження. Тварин сільськогосподарського призначення при перекладі з одного приміщення в інше не дозволяється змішувати з іншим поголів'ям. Переведення тварин сільськогосподарського призначення має відбуватися тільки лише в заздалегідь продезінфіковані приміщення і після відповідних обробок, зумовлених ветеринарною службою.Відгодівельне поголів'я в особливості треба оберігати від інфекційних хвороб, які завдають великої шкоди. Незаразні хвороби менше небезпечні для цієї групи сільськогосподарських тварин, однак це не означає, що з ними не потрібно проводити профілактичні операції.З незаразних хвороб для відгодівельного поголів'я в найбільшою мірою небезпечні аскаридоз. Аскаридоз - це глистяні хвороби, внаслідок яких заражені тварини зменшують продуктивність і служать першопричиною інфікування здорових свиней. Інфікування свиней трапляється через кал і інвентар. Заражені аскаридами свині екстрагують з випорожненнями величезне число яєць глистів.Для запобігання глистових хвороб в кожному свинарському господарстві все доросле поголів'я свиней і зумовлений для відгодівлі молодняк піддають дегельмінтизації, тобто обробці проти аскаридозу. У той же час піддають обробці сільськогосподарських тварин, кал і приміщення. Системна обробка дає дуже гарні результати. Виробляють її ветеринарні лікарі та фельдшери.Необхідно не забувати, що поросята інфікуються від свиноматок. Тому всі маточне поголів'я має час від часу контролюватися по аскаридоз і вчасно оброблятися. Вагітних маток дегельмінтизації не піддають, оскільки при обробках трапляється летальний результат ембріонів. Молодняк піддають обробці перед відбиранням.Найбільшою мірою результативною при відгодівлі свиней представляється щомісячна обробка відгодовування свиней за допомогою кремнефтористого натрію.З інфекційних хвороб в найбільшою мірою небезпечними для свиней служать чума, бешиха, паратиф Чума - одна з найбільш гострих хвороб свиней, що викликається вірусом, що фільтрується.Головне джерело чуми - нездорові тварини, продукти їх забою і трупи загиблих від чуми свиней.Інфікування трапляється також через заражену територію, інвентар, взуття, одяг, людей, корми, підстилку, воду, гній. Переносники чуми мухи, гризуни.Тому головним методом збереження здоров'я тварин сільськогосподарського призначення представляється попередження хвороби. Попередження формується із загальних ветеринарно-санітарних процедур і з обробок тварин сільськогосподарського призначення спеціальними вакцинами, за допомогою яких у тварин сільськогосподарського призначення репродукується несприйнятливість до хвороби.Чумою рідше хворіють ізольовані свині. Спочатку хвороба виникає у одній або декількох свиней, а потім різко розноситься на решту поголів'я. Нездорові свині, як правило, гинуть. Коли гостра форма хвороби передається в підгостру і хронічну, падіж тварин сільськогосподарського призначення слабшає.У захворілих свиней зростають температурні показники тіла, слабшає апетит, вони робляться млявими. Нездорові тварини зариваються в підстилку в стороні від решти поголів'я. Простежується запальний процес слизової оболонки очей і слизові або слизово-гнійні виділення з носа, зрідка з кров'ю. На шкірному покриві виникають маленькі геморагії - червоного кольору плями, які при натисканні на них пальцями не бліднуть. По всій поверхні шкірних покривів, а деколи тільки лише на вухах, череві та суглобах виникає висип. Виникнення червоної висипки або плям, не зникаючих при натисканні, - перший симптом хвороби свиней чумою. У хворих чумою супоросних маток спостерігаються масові викидні.При перших ознаках захворювання свиней чумою потрібно відразу ж викликати ветеринарного лікаря, який організує і проведе весь комплекс лікувальних і превентивних процедур.Лікування хворих свиней виконується за допомогою протичумних сироваток, а попередження хвороби - обов'язковими щепленнями свиней протичумної вакцини.Пика - інфекційна хвороба, яка вражає головним чином відгодівельних і молодих свиней у віковій групі від 4 до 12 міс. Збудник захворювання - бешихове паличка, особливо стійка до зовнішніх впливів. Поширюють захворювання щури та миші.Інфікування свиней пикою трапляється через травний тракт і шкірний покрив.Хвороба проявляє себе в трьох формах: гострій, підгострій і хронічній. Найбільшою мірою небезпечна гостра форма, при якій температурні показники зростає до 42, загальний стан сільськогосподарських тварин важке. На 2-3-й день хвороби на шкірному покриві виникають червоного кольору плями, зникаючі при натисканні.При підгострій вигляді у свиней виникають червоного кольору припухлості шкірних покривів (кропив'янка). Кропив'янка закінчується, як правило, видужанням через 6-12 діб.В окремих епізодах трапляються ускладнення, тоді формується хронічна форма, при якій вірогідні омертвіння значних ділянок шкірних покривів.Виробляють лікування хворих свиней імунної сироваткою. Для попередження пики використовуються різноманітні протіворожістие вакцини, а також сироватки. Перенесли захворювання пикою свині набувають стійку несприйнятливість.Паратиф - одне з часто зустрічаються інфекційних хвороб молодняку свиней у віковій групі від 2 до 6 міс
Захворювання з'являється в результаті серйозних похибок у змісті і харчуванні свиноматок і молодняку свиней.Збудник хвороби - паратіфозная паличка. Хвороба здатна проходити у гострій, підгострій та хронічній формах. При гострій формі простежується сильне пригнічений стан, температурні показники 41,5-42, втрата апетиту, слабкість, симптоми хронічного захворювання легенів, запори, що змінюються проносами, зрідка з домішкою крові. Тварини гинуть через 4-10 діб.Хронічна форма проходить кілька тижнів і не завжди призводить до загибелі, однак при цьому тварини сильно виснажуються. На тілі формуються бульбашки, що лопаються, шкірний покрив робиться складчастим. Для запобігання хвороби треба в першу чергу сформувати повноцінне харчування і правильне утримання поголів'я.Для лікування використовують лікувальні сироватки. Відмінний ефект дає використання антибіотиків-хлортетра-циклін, окситетрацикліну в пропорціях 10-15 мг на один кілограм ваги 2 рази на день, 4-6 доби підряд. Крім того, можна згодовувати синтоміцин-15-20 мг 2 рази на день, 4-6 доби підряд. При захворюванні легенів антибіотики впроваджують внутрішньом'язово.
Профілактику паратифу виробляють способом прищеплення поголів'я в півторамісячної віковій групі. З цією ж метою з перших діб після відлучення поросятам впроваджують з їжею 1 раз на день протягом 20-30 діб підряд антибіотики із розрахунку на один кілограм ваги тварини кристалічний тетрациклін - 5 мг, біоміцин - 0,5-1,0 мг, біоветін - 0,05 м.
53.Особливості виробництва свинини в особистих підсобних та фермерських господарствах.
У процесі структурної перебудови агропромислового комплексу значне місце посідають особисті підсобні господарства громадян.Вони відіграють важливу роль у забезпеченні населення продукта-ми харчування, створенні продовольчих ресурсів держави, а також впливають на формування цін продовольчого ринку. Перспективними формами фермерства слід вважати поступову трансформацію особистих господарств населення у фермерські і формування виробничих фермерських кооперативів, які успішно розвиваються в пере-
дових країнах світу.У 2002 р. в Україні налічувалося селянських (фермерських) господарств 43 042, а площа сільськогосподарських угідь їх становила 2822,7 тис. га, у тому числі рілля 2637,5 тис. га. Поголів’я свиней досягло 5813 тис. голів, що становить 63,2 % загального поголів’я, а виробництво свинини 540 тис. т у забійній масі (88,5 % загального виробництва м’яса).Для розведення свиней фермер може використовувати старі спо-
руди або будувати нові. Розмір ділянки під ферму відводиться зРис. 6.11. Схема розділення свинячих туш на відруби для роздрібної торгівлі:1 лопатковий; 2 спинний (корейка); 3 поперекова частина з пахвиною; 4 окіст; 5 голінка; 6 грудинка; 7 передпліччя (рулька); 8 баки з шийнимрозрахунку 250 – 280 м2 на 1 свиноматку з приплодом і вигульні майданчики 10 м2 на свиноматку та 0,8 м2 для молодняку. Для поголів’я 100 і більше тварин економічно вигідно будувати свинарник дворядний завширшки 7,5 – 9 м, якщо поголів’я до 100 голів, то станки розміщують в один ряд. За поголів’я 3 – 10 свиноматок доці-
льно мати один станок для холостих свиноматок і 2 – 9 для індивідуального утримання. Приміщення для утримання свиней має бути сухим, теплим взимку, прохолодним улітку, добре освітленим (світловий коефіцієнт 1 : 10 – 15). Щоб споруда відповідала цим вимогам, необхідно фундамент закладати на глибину 0,5 – 1,0 м, стіни споруджувати з матеріалу з низьким коефіцієнтом теплопровідності. Стеля і дах мають бути вологонепроникними, а підлога міцною, сухою і не слизькою. Вікна повинні бути подвійні, ворота утеплені із тамбуром, а за шириною і висотою відповідати кормороздавальному пристрою. Для підтримання оптимального мікроклімату в свинарнику монтують припливно-витяжну систему вентиляції. Обов’язковим є забезпечення чистою підстилкою в кількості 1 – 2 кг на голову на добу. Для утримання свиноматок і ремонтного молодняку використовують вільно-вигульну систему, а відгодівельного поголів’я безвигульну. Холостих і поросних до 100 днів свиноматок утримують групами, а підсисних і глибокопоросних (після 100 днів поросності) в індивідуальних станках. Поросят віком 2 – 4 міс утримують у групових станках гніздами. У 4-місячному віці частину молодняку відбирають для ремонту основного поголів’я, а тих, що залишилися,відгодовують для реалізації на м’ясо. Годують свиней вологими сумішами, до складу яких доцільно вводити корми місцевого виробництва. У приміщеннях можна використовувати станкове обладнання ОСМ-60Б, ОСМ-Ф-2, призначене для опоросу свиноматок і утримання їх з поросятами до 2-місячного віку. Роздають корми ручним візком ТУ-300 або кормороздавачем КСП-0,8.Підсисних поросят підгодовують в окремих станках (один станок для двох суміжних маток). Якщо використовують нетипові станки, то огородження їх заввишки 100 см облаштовують із дерев’яних брусків або металевого прутка з просвітами 10 см, а для відгодівельного поголів’я 15 см. Із кормового проходу станок облаштовують дверцятами завширшки 70 см, а в стіні влаштовують лази для виходу свиней на вигульні майданчики. Обігрівання поросят у підсисний період має бути локальним, в ящиках із лампами інфрачервоного опромінення (температура 28 – 30 °С).
Водопостачання забезпечується з розрахунку: матки дорослі 25 л, матки із приплодом 60, молодняк 15 л на голову за добу. Напувають свиней із годівниць або, якщо можливо, станки обладнують автонапувалками. Гній прибирають конвеєром КСГ-3 (на 50
голів) з одночасним завантаженням у тракторний причіп ІПТС-2.У фермерському господарстві за наявності значної кількості поголів’я свиней виділяють племінну і товарну групи. У першій здійснюють чистопородне розведення на базі однієї з районованих порід
(велика біла, миргородська або інша порода свиней). Для комплектування племінної групи власник господарства завозить із племінних заводів 10 свиноматок і 5 кнурів відповідної породи, а для гібридизації у товарній групі кнурів іншої породи.Отримання приплоду у товарній групі здійснюється на основі промислового схрещування чи гібридизації. Для цього необхідно використовувати як материнську породу велику білу або миргородську, а породу кнурів українську м’ясну чи полтавську м’ясну.Молодняк свиней треба відгодовувати на м’ясо до живої маси 120 –130 кг, оскільки в цей період він росте інтенсивно і з меншими витратами корму на одиницю продукції. За умов підвищеного попиту ринку на нежирну свинину відгодівля може здійснюватися до живої маси 90 – 110 кг.
54. Комплексна механізація виробничих процесів в свинарстві.
На свинарських підприємствах передбачають дві системи утримання тварин: вигульних і безвигульного.Годування всіх груп свиней, слід передбачати у верстатах. Підгодовують поросят-сосунов у верстатах для маток, де для цієї мети вигороджують частину площі [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Годування тварин може здійснюватися кормосуміші з роздачею їх за допомогою мобільних кормороздавачів, сухими комбікормами з роздачею їх тросошайбовимі роздавальниками з подальшим зволоженням їх у годівницях, рідкими кормами з роздачею їх по трубопроводах і годуванням харчовими відходамиПоять свиней з автонапувалок, встановлюваних над гнойовими каналами. Гній можуть видаляти механічно за допомогою бульдозера або скрепового конвеєра, а також гідравлічним способом. Розміщують свиней у групових стайках або секціях з урахуванням наступних вимог: кнурів по 5 голів у кожному груповому верстаті або по одному кнура в індивідуальному станку; маток в індивідуальних верстатах або об'єднують у групи, але не більше 12 голів у станку; відгодовування свиней, ремонтний молодняк і поросят у групових станках по 25.голів, по можливості однаковими за віком і масою.За своїм призначенням свинарські підприємства поділяються на племінні та товарні.Племінні свинарські підприємства займаються вдосконаленням існуючих порід свиней, виведенням нових порід, а також вирощуванням високоцінного молодняку для товарних підприємств.Основним завданням товарних свинарських ферм і комплексів на промисловій основі є [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] м'яса. Товарні ферми поділяють на репродукторние, відгодівельні та із закінченим виробничим циклом. На репродукторних підприємствах вирощують поросят, призначених для відгодівлі на спеціалізованих відгодівельних фермах і комплексах промислового типу; на відгодівельних підприємствах відгодовують свиней на м'ясо; на підприємствах із закінченим виробничим циклом вирощують поросят, призначених для відгодівлі, і організують відгодівлю власного молодняку свиней на м'ясо.Потужність інших типів свинарських підприємств (репродуктори з вирощування ремонтних свинок, станції штучного осіменіння, станції [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] відгодівлі і т. д.) визначається завданням на проектування.Підприємства на 12 тис. і більше свиней на рік повинні проектуватися як комплекси промислового типу. Тваринницькі комплекси, на відміну від звичайних ферм, володіють більш високим ступенем механізації і автоматизації виробничих процесів, мають високий рівень концентрації і спеціалізації виробництва.
Годування свиней Стаціонарними є пристрої, змонтовані всередині приміщення і представляють собою власне годівниці (РВК-Ф-74, ТРЛ-100Н) або пристрою розташовані над годівницями і дозовано їх заповнюють при годуванні.Мобільними називають кормороздавачі, мають можливість переміщення щодо [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] приміщень. Вони можуть взагалі виїжджати з території ферми до місць завантаження кормами або для технічного обслуговування (КТУ-10А, КУТ-3Б, ІСРК-12) або переміщатися між кормоцехів і годівницями (КС-1, 5, РС-5А та ін.)Шнекові (гвинтові) кормороздавачі застосовуються у вигляді годівниць для згодовування свинопоголів'я сухих кормосумішей.Штангово-шайбовая [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (наприклад, РКА-1000) застосовують для роздачі сухих або гранульованих кормів свинопоголів'я, що міститься в секціях або верстатах. Зворотно-поступальний рух штанги з жорстко закріпленими на ній шайбами всередині труби, переміщує корм від бункерів-накопичувачів до дозатора, розташованим під годівницями. У міру заповнення заслінки дозаторів відкривають і корм висипається в годівниці або кормовій стіл.Трос-шайбовая роздавальники (КШ-0, 8) - всередині труби по замкнутому контуру переміщається трос із закріпленими на ньому полімерними шайбами, які тягнуть сухий корм до місця видачі його в годівниці. Але частіше даний тип кормороздавачів використовується для годування ВРХ або птиці.Стрічкові транспортери - представляють собою жолоби освічені огорожами, з днищем у вигляді стрічки (ТВК-80Б, РВК-Ф-74) або утворені металевою стрічкою на роликах - КЛО, КЛК.Скребкові кормороздавачі - КРС-Ф-15 є ланцюговим-скребковий [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] замкнутого контуру, поміщений усередині бетонної поглиблення-годівниці. Розносить корм по периметру годівниці від місця завантаження.Платформні кормороздавачі (РК-50, РКС-3000м) встановлюються над годівницями і дозовано завантажують у них корм по мірі пересування по довжині приміщенняНа малих свинофермах фермерських господарств можуть використовуватися мобільні кормороздавачі.Для малих свиноферм розроблені мобільні кормороздавачі на базі самохідного тракторного шасі і електромобільних з ручним управлінням. Кормороздавальник КТС-Ф-1, 0 розроблений для свинарських комплексів і ферм, самохідний, монтується на тракторному шасі Т-16.Роздавальник розрахований на застосування при роздачі кормів свиням у фермерських господарствах, на малих і нетипових фермах, в підсобних господарствах, при веденні свинарства фермерами або іншими особами на орендному підряді. КТС-Ф-1, 0 призначений для змішування і роздачі напіврідких і вологих кормів. Після завантаження кормом бункера-змішувача включають по дорозі до місця кормораздачи мішалку всередині бункер і вивантажний пристрій (при цьому вивантажним горловина закрита шиберной заслінкою).Гідровращатель мішалки і гідромотор включаються одночасно. Гідравлічний привід робочих органів спрощує керування машиною, робить її більш надійною. Привід вивантажувального пристрою здійснюється від гідромотора, а [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] шиберной заслінкою - гідроциліндром.При роздачі корму заслінку відкривають, мішалка подає корм до вивантажний горловині, через яку він надходить у годівниці. Висота вивантаження корму 420 +20 мм.Продуктивність роздавальника 3-4 т за годину експлуатаційного часу. Продуктивність і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] видачі корму регулюються шиберной заслінкою. Обсяг бункера-змішувача 1 м 3, габаритні розміри роздавальника 3700 х 1800 х 2500 мм, маса 2070 кг.Електромобільних кормороздавальник з ручним керуванням можна використовувати для роздачі корму як свиням, так і великій рогатій худобі. При годівлі свиней роздавальник дозволяє видавати їм сухі концентровані корми, вологі кормосуміші і рідкі живильні корму.В останньому випадку на роздавальник встановлюється ємність для дозованої видачі рідкого корму.Для роздачі концкорми і вологих мешанок бункери встановлюють на підставку. Візок кормораздатчика електромобільних, триколісна: переднє колесо поворотне, одне з двох задніх коліс провідне. Візок переміщається від [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], що складається з електродвигуна і редуктора. Управління [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] переміщення здійснюється в ручному режимі. Механізм [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] переднім колесом складається з рейкового зачеплення і системи важелів. Електромотори підключаються через пристрій кабельного харчування. На візку розміщується пульт з апаратурою для управління всіма механізмами кормораздатчика.Корм видається за допомогою двох шнеків, розміщених в бункері паралельно його осі. Обертання шнека передається від індивідуального електроприводу 10, що складається з електродвигуна, редуктора і ланцюгової передачі. В останній використовуються [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]зірочки. Можлива видача трьох різних порцій корму, кратних 0,67 кг при перемиканні позицій трьохпозиційного реле часу.Напування свинейАвтопоения свиней може забезпечуватися за допомогою серійних чашкових і бесчашечних (сосковий) автонапувалок.Щоб напитися з чашечной автопоїлки, тварина натискає п'ятачком на кришку, при цьому спрацьовує розташований в корпусі клапан і[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] надходить у чашу.Автопоїлка самоочищається ПСС-1 призначена для напування свиней з одночасним [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] чаші поїлки від залишків корму і бруду. Складається з корпусу з чашею, уніфікованого з автопоїлка АП-1, клавішного механізму, притискної планки, осі і кришки з пружиною. У верхній частині корпусу є отвір з різьбою для приєднання до водопровідної труби, а на задній стінці - два отвори для кріплення поїлки до верстата. Технологічний [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] поїння та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] чаші поїлки від бруду здійснюється наступним чином: тварина натискає на кришку, відсуваючи її до стінки корпусу, і п'є воду з чаші, після [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] як тварина звільнить кришку, чаша під дією пружини повертається в початкове положення, захоплюючи і випліскуючи назовні воду з накопиченими в ній домішками.При розташуванні автопоїлки поза годівниці рекомендується нижня схема розводки. При цьому основні гілки розводящої магістралі прокладають безпосередньо по підлозі біля переднього борту годівниці. Стояк монтують по розділовій стійці. Щоб уникнути пошкодження магістралі зверху під кутом до неї прибивають рейку.Безнапірні групові автопоїлки влаштовуються одночасно з годівницями. Вода до них підводиться від загального [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] з поплавковим-клапанним механізмом.Вільний напір для всіх автонапувалок повинен бути не більше 5 м, інакше порушується [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] запірних клапанів напувалок, що призводить до їх переповнення.Водораздатчікі ВР-ЗМ, ВУК-3 і пересувні автопоїлки ПАП-10А і АТ-3 на причепі агрегатуються з тракторами МТЗ усіх модифікацій.Забір і подача води проводяться за допомогою відцентрового насоса.
Соскові автопоїлки ПБП-1А (для поросят-сосунов і поросят-от'емишей) і ПБС-1А (для дорослих свиней) призначені для напування тварин водопровідною водою при індивідуальному і груповому утриманні. Клапанний механізм у поїлок ПБП-1А і ПБС-1А однаковий, вони відрізняються один від одного лише розмірами корпусу. Щоб напитися, тварина бере в рот носок корпусу 2 (рис. 1, б) разом із соском 1 і натискає на останній до упора в шкарпетку. При цьому спрацьовує надітий на гумовий амортизатор 5 клапан 6, і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] надходить у порожнину рота тварини. При відпуску соска подача води [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] припиняється. Гумові ущільнення 3 і 4 запобігають підтікання води при нейтральному положенні соска.
Автопоїлка встановлюється під кутом 60 ° (рис. 1, в). Кінець соска повинен знаходитися на висоті від підлоги: для поросят-сосунов і поросят-от'емишей - 220-250 мм; для дорослого поголів'я при утриманні в групових станках - 420-450 мм; при індивідуальному змісті свиноматки в станку - 600. Для запобігання попаданню в поїлки бруду і інших включень загальна горизонтальна труба 7 для подачі води до напувалок повинна розташовуватися нижче поїлок. Тоді вона виконує і роль відстійника. Для спуску з цієї труби води з осілими[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] на кінці труби встановлюють вентиль.
При груповому утриманні свиней досить [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] одну автопоїлка у верстаті місткістю до 25 поросят чи дорослих свиней.Навозоудаление у свинарникахСистеми гноєвидалення роблять серйозний вплив на мікроклімат у свинарнику. Установка такої системи, сприяють зниженню захворюваності тварин, скорочення трудо-та енерговитрат на свинокомплексі. А, отже, і збільшення ефективності виробництва підприємства. Система гноєвидалення - життєва необхідність.Гній на свинофермах видаляють через щілинні підлоги в двох варіантах, з застосуванням скребкового [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ТС-1 і гідрослівом.Установки УСН-8 і ТС-1 завдяки великій довжині можуть збирати гній із двох або більше поруч стоять тваринницьких приміщень. У цьому випадку ділянки каналу між приміщеннями повинні бути надійно утеплені на зимовий період. Крім того, необхідно передбачити подачу усередину каналів теплого повітря з тваринницького приміщення або від калорифера для запобігання замерзання в них маси.Транспортувати гній вологістю 76-91% за [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] території ферми або комплексу в гноєсховище доцільно за допомогою установок УТН-10. Напірний трубопровід виготовляється зі сталевих труб діаметром 300 мм і розташовується нижче рівня промерзання грунту.Головним достоїнством поршневих установок є можливість транспортування густого підстилкового гною і подача його в гноєсховище знизу, що запобігає промерзанню гною.Для зручності обслуговування і ремонту поршневих установок їх доцільно встановлювати вище нульової позначки, що особливо важливо в зонах з високим стоянням грунтових вод. Для подачі гною з приямка поперечного колектора в горловину насоса можна використовувати похилі транспортери типу ТСН при підстилковому утриманні тварин, а при безпідстилковому - ковшові транспортери НПК-30 або шнекові.Самосплавна система гноєвидалення-найбільш актуальний варіант навозоудаленія для сучасних умов з мінімальною кількістю використання води. Система може бути встановлена як в маленьких приміщеннях, так і у великих корпусах. Система передбачає більш рідкісне кількість вивезення екскрементів з тимчасових відстійників в основні порівняно з гідрозмивуСепаратор в автоматизованому [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] поділяє рідкий гній на тверду і рідку фракції. У результаті сепарування виходить вода -[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] добриво для поливу і суха фракція - компост без запаху і не створює проблем при зберіганні. Результати поділу залежать від різних факторів: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] корму тварин, інгредієнти гною, температура, термін зберігання гною, його в'язкість і т.д.Резервуари для гною можуть бути як відкритими, так і закритими, виготовляються зі сталі або бетону
Вентиляція та опалення в свинарниках
При проектуванні будівель для утримання свиней враховують, що, на відміну від інших тварин, свині більш чутливі до різких коливань температури, протягам і вогкості. Оптимальна температура повітря для дорослих свиней 13 ... 19 ° С, а для нормального розвитку поросят-от'емишей 18 ... 22 ° С. Відносна вологість повітря в приміщенні для дорослих свиней допускається до 75%, а для поросят-До 70%.Для обігріву Поросят-сосунов у верстатах рекомендується робити локальний обігрів підлоги площею 1 ... 1,5 м * на один верстат.Температура [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] обігріти підлоги повинна бути 30 ° С (± 2%).Вентиляція приміщень припливно-витяжна, механічна, з подачею свіжого повітря у верхню зону і витяжкою з нижньої і верхньої зон.Температура в приміщенні підтримується автоматично.
55.Транспортування свиней на м'ясопереробні підприємства Транспортування свиней. До місця здавання свиней транспор-
тують автомобільним (до 300 км), залізничним чи водним (більше
ніж 300 км) транспортом або гоном. Кожний вид транспорту має від-
повідати вимогам для перевезення тварин (завантаження, утри-
мання в дорозі, розвантаження). На партію свиней оформляють то-
варно-транспортну накладну і ветеринарне свідоцтво. Протягом пе-
ріоду перевезення транспорт супроводжує провідник.
Під час транспортування на невеликі відстані (до шести годин)
тварин не годують і не напувають. Якщо тривалість становить по-
над шість годин, то господарство-постачальник забезпечує їх годів-
лю концкормами відповідно до норм із розрахунку 3,5 кг на одну
голову. Годують та напувають свиней у період відпочинку.
Влітку тварин транспортують у найбільш прохолодний час. За-
бороняється перевозити їх автомашинами всіх систем за темпера-
тури нижче від –20 °С або вище за +25 °С. Для транспортування
тварин використовують підстилку.
Приймання-здавання забійних свиней. На м’ясопереробні
підприємства тварин завозять згідно з графіком. Підприємство по-
винно прийняти забійних свиней не пізніше від двох годин з мо-
менту прибуття, а в товарно-транспортній накладній зазначити час
приїзду транспорту на приймальний пункт.
Після ветеринарного огляду і перевірки правильності оформлен-
ня товарно-транспортної накладної тварин зважують. На вміст трав-
ного каналу роблять знижку з їх фізичної живої маси 3 % за умови,
що господарство розміщене від м’ясопереробного підприємства на
відстані 50 км, 1,5 % на відстані 50 – 100 км і понад 100 км за-
раховують фактичну живу масу. Якщо приймання свиней триває
більше від двох годин, знижку зменшують на 0,5 % за кожну повну і
неповну годину. Неповною годиною вважають затримку більше ніж
на 30 хв.
Кількість голів і живу масу тварин записують у товарно-тран-
спортну накладну в розділ «Прийнято» і виписують накладну у
трьох примірниках, з яких перший видають постачальнику, дру-
гий передають у забійний цех, а потім у бухгалтерію м’ясопере-
робного підприємства, третій залишають на базі приймання. Піс-
ля надходження її в бухгалтерію підприємства на кожну перероб-
лену партію свиней оформлюють приймальну квитанція (ф. ПК-1),
яка для постачальника є розрахунковим документом за здану кіль-
кість свиней.
Якщо приймання здійснюють за живою масою і виникли розбіж-
ності в якісній оцінці тварин, то з них виділяють окрему групу для
проведення контрольного забою, результати якого оформляють ак-
том. На основі цього акта бухгалтерія здійснює розрахунок за всю
здану партію свиней.
8 ПРАВИЛА ПРИЙМАННЯ
8.1 Свиней приймають партіями. Партією вважається будь-яка кількість іарин однієї статі і віку, що надходить в одному транспортному засобі і супро-іджується однією товарно-транспортною накладною і одним ветеринарним ідоцтвом.
Допускається на всі одночасно відправлені підприємством транспортні иниці одне ветеринарне свідоцтво.
8.2 Підготовка свиней до приймання здійснюється відповідно до правил, і затверджені у встановленому порядку.
8.3 До приймання допускається тварини після перевірки відповідних супровідних документів, проведення клінічного огляду, а за необхідності - й термометрії тварин, та отримання дозволу лікаря ветеринарної медицини. Тварин хворих, підозрілих на захворювання, а також з підвищеною температурою ізолюють.
8.4 Під час приймання свиней перевіряють шкіряний покрив на наявність на шкірі пухлин, а також синців і травматичних пошкоджень, які торкаються підшкірної тканини.
Свиней зважують індивідуально або групами однорідними за основними виробничими ознаками - згідно з 7.2 цього стандарту.
56.Визначення вгодованості свиней.
Вгодованість свиней визначають при зовнішньому огляді, звертаючи увагу на форми тулуба, спини, окороків, лопаток. Але основний показник вгодованості свиней товщина підшкірного жиру (шпигу) над остистими відростками 67-го грудних хребців.Вгодованість свиней, яких здають на забій, визначають за ГОСТ 121374 «[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] для забою». Залежно від живої маси, товщини шпигу та віку свиней ділять на п'ять категорій відповідно до вимог, наведених у таблиці 211.
Таблиця 211.Категорії свиней та їх характеристика (ГОСТ 121374)
Категорія
Характеристика категорій
Жива маса, кг
Товщина шпигу над остистими відростками 67-го грудних хребців, см

Перша
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]-молодняк беконні у віці до 8 міс включно, відгодовані у спеціалізованих господарствах, фермах, відділках, бригадах радгоспів, колгоспів та інших господарств на раціонах, які забезпечують одержання високоякісної свинини. Масть біла, шкіра без пігментованих плям. Тулуб без перехвату за лопатками. Довжина тулуба від потиличного гребеня до кореня хвоста 100 см. Шкіра без пухлин, синців та травматичних пошкоджень, які зачіпали б підшкірну тканину
80105 включно
1,53,5

Друга
Свині-молодняк м'ясні. До цієї категорії відносять також підсвинків
Від 20 до 60
1 і більше

Третя
Свині жирні, включаючи свиноматок та кабанів
60150 включно
1,54

Четверта
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], свиноматки
Понад 150
4,1 і більше

П'ята
Поросята-молочники. Шкіра біла або злегка рожева без пухлин, висипу, синців, ран, укусів. Остисті відростки спинних хребців і ребра не виступають.
48 включно


До першої та другої категорій не відносять свиноматок. Самців же можна віднести тільки тих, яких кастрували не пізніше двомісячного віку. Самців, кастрованих не пізніше чотиримісячного віку, відносять до другої, третьої та четвертої категорій. Свиней, які відповідають вимогам першої категорії, не мають на шкірі пухлин, але з синцями і травматичними пошкодженнями, що зачіпають підшкірну тканину, відносять до другої категорії.При контрольному забої та прийманні за кількістю й якістю м'ясо туш свиней першої категорії повинне відповідати таким показникам: мускули добре розвинуті, особливо на спинній, поперековій та задньотазових частинах. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] щільний, білого кольору або з рожевим відтінком, рівномірний по всій довжині напівтуші, товщина шпигу над остистими відростками 67-го грудних хребців від 1,5 до 3,5 см включно без товщини шкіри. Різниця в товщині шпигу на холці у найтовщій її частині та на попереку у найтоншій його частині не повинна перевищувати 1,5 см, на поперечному розрізі грудної частини на рівні 67-го ребер повинно бути не менше двох прошарок мускульної тканини. Довжина напівтуші від місця з'єднання першого ребра з грудною кісткою до переднього краю зрощення лобкових кісток не менш як 75 см, маса туші в шкірі не менш як 53 кг, шкіра повинна бути без пігментації, а також без синців і травматичних пошкоджень, які зачіпають підшкірну тканину. Для виявлення синців на напівтуші допускається не більш як три контрольних порізи шкіри діаметром до 3,5 см.Маса туші в шкурі для м'ясного молодняка другої категорії повинна бути від 39 до 98 включно, без шкури 3490 кг включно, крупонованої 3791 кг включно; для підсвинків 1239 кг включно, без шкури 1034 кг включно; для поросят п'ятої категорії повинна бути від 3 до 6 кг включно. Максимальну масу туші свиней першої категорії в шкурі, м'ясного молодняка свиней другої категорії та підсвинків у шкурі, без шкури і крупонованої, а також мінімальну масу туші кабанів четвертої категорії встановлюють деферен-ційовано по союзних республіках відповідно до вимог живої маси свиней, передбаченими даними стандартами. За рештою показників туші свиней повинні відповідати вимогам нормативно-технічної документації на м'ясо свиней, затвердженої в установленому порядку
57. Переробка побічної продукції свинарства. Екологічні проблеми зв’язані з свинарством і енергозаощаджувальні технології їх вирішення.
Крім м'яса і жиру від свиней отримують ряд побічних продуктів, а саме: шкіра, щетина, кров, кишки, т.д., які використовуються в якості сировини для подальшої переробки.
З шкіри свиней виготовляють взуття, з щетини щітки, з кишок та крові– ковбаси, з кісток – кісткове борошно.
58.Морфологічний і хімічний склад м'яса. Визначення якості м'яса.
М'ясо належить до найважливіших продуктів харчування, як джерело повноцінних білків, а також жирів, мінеральних, екстрактивних речовин і деяких вітамінів. За допомогою м'яса і м'ясних продуктів світові потреби в білку тваринного походження задовольняються приблизно на 27,4%.Харчова цінність м'яса визначається його хімічним складом, енергетичною цінністю, смаковими властивостями і рівнем засвоюваності. Найбільш важливою складовою частиною м'яса є білки, тому що основна частка їх представлена повноцінними, легкозасвоюваними протеїнами, які використовуються організмом людини для побудови своїх тканин. Для характеристики біологічної цінності враховують збалансованість незамінних амінокислот, знаходять коефіцієнт використання білка (КВБ) процентне відношення засвоєного білка до прийнятого; коефіцієнт ефективності білка (КЕБ) відношення приросту дослідних тварин до 1 г використаного білка. У порівнянні з "ідеальним білком" КВБ окремих видів продуктів складає, %: яловичини 88,3; свинини 86,2; молока 69,2; ізоляту соєвого білка 62,6; гороху, квасолі 57,9. Коефіцієнт ефективності білка вареної ковбаси 1-го сорту складав 4,2, тоді як з добавкою 3% казеїнату натрію 3,2. Харчову цінність м'яса характеризують також по "якісному білковому показнику", який являє собою відношення триптофану (як індекс повноцінних білків м'язової тканини) до оксипроліну (показника неповноцінних сполучнотканинних білків).1. Морфологічний і хімічний склад м'яса
М'ясом вважають сукупність м'язової, сполучної, кісткової, жирової тканин в їх природному співвідношенні із залишком крові. Ці тканини мають неоднакову харчову цінність, а тому їх співвідношення впливає на споживні властивості м'яса.
Частка окремих тканин залежить від виду і породи тварин, статі, віку, вгодованості, частини та туші (табл.1)
Таблиця 1. Частка окремих тканин, % до розробленої туші
Тканини
Свинина

М'язова
39-58

Жирова
15-45

Сполучна
6-8

Кісткова
10-18

Кров
0,6-0,8

М'язова (мускульна) тканина є основною їстівною частиною м'яса. Вона має найвищу харчову цінність, М'язова тканина складається із м'язових волокон і міжклітинної речовини. М'язове волокно являє собою сильно витягнуту (до 15 см) клітку. Воно складається з оболонки (сарколеми), ядра, плазми (саркоплазми) і міофібрил. Група м'язових волокон утворює первинний м'язовий пучок, оточений сполучнотканинною оболонкою. Первинні пучки об'єднуються в пучки вторинні, третинні, що відповідно оточені сполучнотканинними оболонками, які називають перемізієм, а в сукупності утворюють м'яз (мускул). М'яз також оточений оболонкою фасцією. М'язи можна відділити один від одного по фасціях і використати відповідно до харчової цінності.
За будовою і характером скорочення м'язових волокон розрізняють поперечно-смугасту, гладку і серцеву тканини.
Поперечно-смугаста м'язова тканина складає основну частку м'яса і скорочується залежно від волі тварини. Вона характеризується високою поживною цінністю, завдяки вагомій частці повноцінних білків. Назва тканини походить від особливостей розміщення міофібрил у волокні, коли їх темні (анізотропні) і світлі (ізотропні) ділянки знаходяться на одному рівні і утворюють суцільні поперечні світлі і темні смуги, які чергуються між собою.Від розміщення м'язів і функцій, які вони виконують, залежить якість м'яса. М'язи, які інтенсивно працювали при житті тварини (м'язи шиї, грудей, живота і передніх кінцівок), містять більше сполучної тканини, тому більш жорсткі, їх харчова цінність невисока. М'язова тканина старих тварин також більш жорстка, а колір її темніший, ніж у молодих тварин.М'язова тканина являє собою найбільш складну і найбільш цінну в харчовому відношенні частину м'яса. Вона є основним джерелом білка і деяких інших важливих поживних речовин для організму людини. До складу м'язової тканини входять, %, білки 18,522, жири 23, азотисті екстрактивні речовини 0,92,5, вуглеводи до 1,5; мінеральні речовини 11,4; вода 7275%.Білки займають біля 80% сухого залишку м'язової тканини, з них близько 85% відносять до повноцінних. Окремі частини м'язового волокна характеризуються відповідним складом. Наприклад, до складу міофібрил в основному входять: міозин, актин, актоміозин і тропоміозин.Міозин складає 35% всіх білків м'язової тканини. Він містить близько 20 амінокислот, включаючи всі незамінні. При обробці соляними розчинами переходить у витяжку. Короткочасною дією трипсину на міозин розщеплюють його на два білки, які називають мероміозинами: важкий Н-мероміозин і легкий Н-мероміозин. Н-мероміозин має ферментативну активність і, крім того, здатність зв'язуватись з іншим білком міофібрил-актином. Міозин здатний поглинати і утримувати велику кількість води, що дуже важливо для отримання доброї і стійкої емульсії фаршу варених ковбас.Актин складає 1215% від всіх м'язових білків і може бути у фібрилярній і глобулярній формі. Останній розчинний у воді. фібрилярний актин здатний взаємодіяти з міозином, утворюючи актоміозин.Актоміозин є скелетом міофібрил, а кількість його залежить від глибини дозрівання м'яса. У теплому м'ясі його міститься близько 3,7%. Актоміозин у розчинах відрізняється високою в'язкістю, здатністю різко скорочуватись при відповідних концентраціях іонів калію і магнію.До складу саркоплазми м'язового волокна входять: міоальбумін, глобулін X, міоген, міоглобін.Глобулін Х займає 20% всіх білків м'язів, розчиняється в соляних розчинах, має ферментативні властивості.Міоген займає близько 20% білків м'язів, розчиняється у воді. Це група білкових речовин, яка виконує в основному ферментативні функції, зв'язані з окислюючим перетворенням вуглеводів та інших сполук.Міоглобін дихальний пігмент м'язової тканини, забарвлює її в червоний колір. Він є складним білком типу хромопротеїдів, розкладається при гідролізі на білок глобін і небілкову групу гем, до складу якої входить двовалентне залізо.Міоглобін міститься у м'язовій тканині великої рогатої худоби залежно від віку, % на сиру тканину: телят 0,10,3, дорослих тварин 0,41,0, старих тварин 1,62,0. Кількість міоглобіну у свинині складає 0,30,7%. М'язи, які інтенсивно працюють, містять більше міоглобіну і темніші, ніж ті, що мало працюють.Зміна кольору м'яса після забою тварин залежить від перетворень міоглобіну в поверхневому шарі м'ясної туші. Це зумовлено тим, що міоглобін може з'єднуватись з деякими газами, утворюючи нові сполуки. При окисленні киснем він переходить у яскраво-червоний оксиміоглобін, який при подальшому; окисленні перетворюється в метміоглобін. Це дуже стійка сполука, яка міцно утримує кисень. Внаслідок цієї реакції залізо із двовалентного переходить у тривалентне, а м'ясо набуває буро-коричневого забарвлення.Під час коптіння м'ясних продуктів міоглобін або оксиміоглобін вступає в реакцію з окисом вуглецю, утворюючи карбооксиміоглобін міцну сполуку вишнево-червоного кольору. З окисом азоту міоглобін утворює нітрозоміо-глобін. Цей своєрідний метод збереження кольору м'яса використовується в ковбасному виробництві при солінні м'яса з додаванням нітриту натрію. Під час нагрівання м'ясних продуктів відбувається денатурація білка глобіну, і нітро-зоміоглобін переходить у нітрозогемохромоген яскраво-червоного кольору, і характерного для готових ковбасних виробів, і
Міоглобін може також вступати в реакцію з сірководнем в присутності кисню, утворюючи сульфоміоглобін жовто-зеленого кольору. Це спостері-гається при гнитті м'яса або зберіганні теплих нерозібраних тушок птиці.
Азотисті екстрактивні речовини виділяються із м'яса гарячою водою (80° С) і до них відносять креатин, креатинін, аденозінфосфати, карнозин, ансерин, гіпоксантин, вільні амінокислоти та інші. Вони поліпшують якість м'яса, зумовлюють його характерний смак і аромат, сприяють процесам травлення, засвоєнню їжі людиною. Частина екстрактивних речовин (вітаміни, гормони тощо) є біологічно активними, деякі суттєво впливають на дозрівання м'яса після забою тварин. М'ясо дорослих тварин містить більше екстрактивних речовин і має більш виражений смак, ніж м'ясо молодих тварин.Сполучні тканини виконують в організмі механічну функцію, зв'язуючи окремі тканини між собою і скелетом, беруть участь у побудові інших тканин і виконують захисні функції. Із сполучних тканин побудовані сухожилля, суглобні з'єднання, оболонки м'язів, хрящі дихальних шляхів, кровоносні судини та інше.
Основними структурними утвореннями сполучної тканини є колагенові і еластинові волокна, які зумовлюють жорсткість м'яса. Залежно від співвідношення цих волокон змінюються і властивості відповідних видів сполучної тканини.Пухка сполучна тканина складається в основному із колагенових і частково з еластинових волокон, які утворюють складну сітчасту структуру. Вона входить до складу всіх органів, є між органами і в підшкірній клітковині. В деяких місцях організму вона містить велику кількість жирових клітин.Щільна сполучна тканина в основному складається із сильно розвинутих колагенових волокон, які розміщені паралельними пучками. Тому вона має високу міцність. З неї побудовані сухожилля мускулів, зв'язки і фасції.
Еластинова сполучна тканина побудована з дуже товстих еластинових волокон. Вона входить до складу потилично-шийної зв'язки, м'яз живота і стінок аорти.
Сполучні тканини містять від 21 до 40% білків, більша частка яких неповноцінні. Основними серед них є колаген, еластин, ретикулін, муцини і мукоїди.
Колаген (по-грецьки клеєутворюючий) не містить триптофану і має мало метіоніну. Він набрякає у воді, а при тривалому нагріванні у воді переходить у водорозчинну формужелатин (глютен), який утворює дуже в'язкі розчини.
Еластин не розчиняється навіть у гарячій воді. На нього не діють протеолітичні ферменти, крім еластази. Вважають, що він практично не засвоюється організмом.
Кісткова і хрящові тканини є різновидами сполучної тканини. Кісткова тканина є найбільш щільною і складається з клітин, які мають велику кількість відростків. З їх допомогою клітини з'єднуються одна з одною і з каналами, якими надходять поживні речовини.
Кісткова тканина містить в середньому 2025% води, 30% білків і 45% неорганічних сполук. Органічні речовини складаються переважно з колагену і незначної кількості еластину, альбумінів, глобулінів, муцинів і мукоїдів, а також жиру. Вміст жиру в різних кістках коливається в широких межах від 3,8 до 27%. Найбільша кількість жиру припадає на трубчасті кістки (1727%), найменша на грудні (3,8%).
Хрящі містять 6070% води, 1720 білків, 210 мінеральних речовин, 35 жиру і близько 1% глікогену. З них виготовляють желатин, клей і м'ясокісткове борошно.
Кров. Частка її коливається від 4,5 до 8,3% до живої маси тварин. При забої виділяється до 60% крові, яка міститься в тілі тварин.
Кров забійних тварин містить 1619% білків, 0,61,0% жиру, 0,80,9% мінеральних речовин. Для харчових цілей використовують кров звичайну, кров'яну плазму (з виділеними форменними елементами) і сироватку (не містить білка фібріногену).
Свинина характеризується рожево-червоним кольором різної інтенсивності, але окремі м'язи мають різні відтінки. Для свинини характерна м'якша консистенція порівняно з іншими видами м'яса. Поверхня розрізу тонко- або щільнозерниста з чітко вираженою "мармуровістю". Сполучна тканина не така груба, як у яловичини і краще розварюється. Жирова тканина молочно-білого кольору; підшкіряний жир білий, іноді з рожевим відтінком.
Свинину поділяють за статтю, віком і вгодованістю. Виділяють м'ясо кнурів і свиноматок; м'ясо поросят-молочників з масою туші у теплому стані від 3 до 6 кг, підсвинків масою від 12 до 39 кг у шкурі і від 10 до 34 кг без шкури.
З врахуванням вгодованості і якості свинину ділять на 5 категорій. До І категорії (беконної) відносять туші беконних свиней з добре розвинутою м'язовою тканиною, з масою туші у теплому стані від 53 до 72 кг у шкурі, товщиною сала над остистими відростками між б7 спинними хребцями від 1,5 до 3,5 см. Воно повинно бути розміщене рівномірним шаром по всій довжині півтуші, хоч допускається різниця в товщині сала на холці у найтовщій її частині і на попереку в найтоншій її частині в межах 1,5 см. На поперечному розрізі грудинки на рівні між шостим і сьомим ребрами повинно бути не менше двох прошарків м'язової тканини. Не допускається пігментація шкури, наявність кровопідтікань, травматичних пошкоджень, пухлин.
До II категорії (м'ясна молодняк) відносять туші м'ясних свиней (молодняку) масою від 39 до 98 кг у шкурі, від 37 до 91 кг без крупона, від 34 до 90 кг без шкури з товщиною сала від 1,5 до 4,0 см, а також туші підсвинків.
До III категорії (жирна) відносять туші жирних свиней різної маси, з товщиною сала 4,1 см і вище.До IV категорії (промпереробка) відносять туші свиней масою вище граничної для II категорії.До V категорії (м'ясо поросят) відносять туші поросят-молочників масою від 3 до 6 кг, в яких шкура повинна бути аналогічною свинині І категорії, а остисті відростки хребців і ребра не повинні виступати.
Випускають також свинину обрізну, в якої знято сало вздовж всієї довжини хребтової частини півтуші на рівні 1/3 ширини півтуші від хребта, а також у верхній частині лопатки і стегнової частини, її відносять до II категорії.Для реалізації в торговельній мережі випускають свинину І і V категорій, а також туші підсвинків у шкурі, свинину II і III категорій без шкури або із знятим крупоном, а також свинину обрізну.Не допускається для реалізації, а використовується для промислового перероблення на харчові цілі свинина IV категорії; підсвинки без шкури; свинина, яка одержана від кнурів; заморожена більше одного разу; з пожовтілим салом; із зачищеннями від побитостей і кровопідтікань на площі більше 10% поверхні або зривами підшкіряного жиру на площі більше 15% поверхні; з неправильним розчленуванням туші по хребту; деформовані півтуші.М’ясо є найголовнішим джерелом білка в раціоні людини. Воно містить амінокислоти, вітаміни груп В і Р, фосфор і калій. Але такі якості притаманні тільки якісному м’ясу. Визначити якість можна по ряду параметрів.
Характеризуючи свинину, можна в тій чи іншій мірі віднести ці характеристики й до інших видів м’яса. По-перше, досить важливий вік тварини. Телятина по своїх якостях значно перевершує м’ясо дорослої корови. Свіжість м’яса визначається по скоринці підсихання. У свіжого м’яса корочка рожева, а у розмороженого – червона. Недотримання правил забою видає саме червоне м’ясо. Якщо до м’яса прикласти серветку, вона повинна залишитися сухою. М’язи повинні бути міцно з’єднані з кісткою. Бульйон, приготований на свіжому м’ясі, прозорий, а запах апетитний. Поверхність м’яса не повинна містити крові, а при смаженні повинен виділятися рожевий сік.
Свіже м’ясо ніколи не має запаху, окрім специфічного. Жировий прошарок має бути білого кольору, але не жовтого. Але є і винятки. Наприклад, якщо тварину годували кукурудзою, жир може придбати саме жовтий відтінок. Але запаху в жирі бути не повинно в кожному разі. Розморожувати м’ясо потрібно теж за правилами. Якщо на м’ясо натиснути пальцем, повинна з’явитися невелика ямка. Якщо ямочка розправилася швидко, і в ній не утворилося вологи, м’ясо свіже. Якщо ж навпаки, ямочка стала вологою і не розправляється, можна зробити висновок, що м’ясо розморожували не раз.
59.Первинна переробка забійних свиней та технологія забою. . Вгодованість свиней (ДОСТ 1213-74). Залежно від живої маси, віку і товщини шпику свиней розділяють на п'ять категорій вгодованості.Д о п е р ш о ї категорії відносять свиней (не включаючи свиноматок) до 8-місячного віку живою масою 80105 кг, відгодованих у спеціалізованому господарстві, білої масті, без плям і різних змін на шкірі. Товщина шпику 1,53,5 см. Самці повинні бути кастровані не пізніше 2-місячного віку.До другої категорії відносять свиней (за винятком свиноматок) живою масою 60150 кг і товщиною шпику 1,5 4 см, а також підсвинків живою масою від 20 до 60 кг і товщиною шпику не менше 1 см. В цю категорію переводять свиней першої категорії, якщо вони мають на шкірі травми, пухлини та інші зміни.До третьої категорії відносять свиней, які мають товщину шпику 4,1 см і більше незалежно від живої маси.Четверта категорія включає свиней (кнури і свиноматки) живою масою більше 150 кг і товщиною шпику 1,54 см.Самці другої, третьої і четвертої категорій вгодованості повинні бути кастровані не пізніше 4-місячного віку.П' я т а категорія поросята-молочники живою масою 4 8 кг, у яких не виступають ребра, остисті відростки спинних хребців.Оцінка м'ясних якостей тварин за живою масою не досконала, суб'єктивна, призводить до конфліктів, особливо при визначенні вгодованості і норми скидок на вміст шлунково-кишкового тракту. Зважування свиней не дає чіткого уявлення про вихід м'яса, оскільки цей показник залежить від породи, віку, статі, вгодованості, .режиму годівлі, ступеня наповнення шлунково-кишкового тракту і ряду інших факторів, значення яких встановити в кожному конкретному випадку складно.Тварини, доставлені на м'ясокомбінат за графіком, повинні бути прийняті протягом двох годин з моменту прибуття. Після перевірки документів і ветеринарного огляду свиней розділяють за віком, статтю і способом переробки (із зняттям або без зняття шкури), приймають за кількістю голів і в звичайному порядку відправляють на забій. За зваженими тушами визначають категорію вгодованості і маркують відповідним штампом, результати оформляють актом у двох примірниках, один з яких передають господарству (рис. 1),


Рис 1. Частини тіла, за якими визначають вгодованість:
1 шия; 2 лопатка; 3 холка; 4 6-7-й грудні хребці; 5 спина; 6 поперек; 7 окіст; 8 передня пахвина; 9 задня пахвина
Первинна переробка забійних свиней Переробку забійних тварин здійснюють на підприємствах м'ясної промисловості різного виробничого навантаження і технічного рівня: м'ясокомбінатах, холодобойнях, бойнях, скотозабійних пунктах, беконних фабриках, ковбасних, консервних заводах тощо. Чим вищий технічний рівень підприємства, тим повніше переробляються туші, тим краща якість ї санітарний стан продукції, яку виробляють.М'ясокомбінати основні підприємства м'ясної промисловості по переробці забійних тварин, які включають в себе скотобазу, основні виробничі і допоміжні цехи. Великі м'ясокомбінати виробляють протягом року 3055 тис тонн м'яса і м'ясопродуктів. Холодобойні призначені для первинної переробки тварин, охолодження і збереження замороженого м'яса і м'ясопродуктів, із яких у міру необхідності м'ясо відправляють споживачу. .Бойні слабомеханізовані підприємства, де здійснюється тільки первинна переробка, одержують м'ясні туші, жир, субпродукти і шкури. Інші продукти забою (кишечник, кров, технічні субпродукти тощо) для дальшої переробки відправляють на м'ясокомбінат. Бойні забезпечують м'ясом невеликі міста і населені пункти. Скотозабійні пункти невеликі підприємства по переробці тварин, розміщені у великих господарствах, в сільських пунктах, робітничих селищах Технологія забою. Первинна переробка свиней складається і; послідовного проведення операцій: оглушення, знекровлення «відбілювання і знімання шкіри (або ошпарювання і обпалюванню для видалення, щетини), вилучення внутрішніх органів, розпилювання туш, оцінки якості м'яса та зважування.Оглушення веде до втрати свідомості, чутливості й рухливості, у результаті чого створюються умови вигіднішого і безпечнішого виконання наступних операцій первинної переробки свиней. Не можна допускати при оглушенні загибелі тварин, бо ступінь знекровлення м'яса при цьому погіршується. Оглушення проведене правильно, якщо тварина знаходиться без свідомості протягом часу, достатнього для накладання пут на кінцівки і знекровлення. Оглушення проводять механічним або електричним способом. Нині набуло поширення електрооглушення свиней. Роботу ведуть у боксах, контакти накладають на вискову і потиличну частини голови і пропускають струм 70В протягом 510 с. Електрооглушення одночасно із знекровленням застосовують у тих випадках, коли необхідно зібрати кров з метою наступної її переробки. Для електрооглушення 'свиней останнім часом використовують струм високої частоти 2400 Гц, напругою 220 270В з експозицією 815 с. Електрооглушення вважають гуманним, швидким і ефективним способом, проте воно має і недоліки: деяка частина тварин гине і в процесі оглушення спостерігається велика кількість випадків крововиливів у легені і м'язову тканину, що знижує якість м'яса тощо. Для запобігання шкідливим наслідкам електрооглушення необхідно знекровлення тварин розпочинати не пізніше ніж через 1,5 хв. після оглушення.Знекровлення. Вміст крові в тілі свиней становить близько 5 % живої маси. Туша вважається добре знекровленою, якщо кількість зібраної крові не менша 3,5 % живої маси тварини, що відповідає 5060 % всієї крові, яка є в її організмі. Остання кров залишається у внутрішніх органах і потім при їх видаленні і обробці вилучається. Деяка кількість крові залишається у м'ясі. При неповному знекровленні в туші залишається багато крові, при цьому вихід м'яса дещо збільшується, проте таке м'ясо швидко псується, кров тривалий час стікає на підлогу, забруднюючи приміщення. Знекровлення проводять у вертикальному положенні туші (тварину підвішують за задні кінцівки головою вниз) і рідше в горизонтальному. Вертикальне положення забезпечує кращий санітарний стан м'яса і місця забою. На знекровлення туші впливає стан тварини перед забоєм, кваліфікація забійника та ін. Знекровлення свиней здійснюють шляхом перерізування великих кровоносних судин яремних вен і сонних артерій. Свиней підвішують за задню кінцівку путовим ланцюгом, обмотуючи її вище скакального суглоба. Знімання шкури. Процес трудомісткий і забирає ЗО40 % часу, витраченого на переробку тварин. Операції по зніманню шкіри треба проводити обережно, бо від якості знімання шкури залежить товарний вигляд туші. При зніманні шкури не можна торкатися брудними руками поверхні туші, що призводить до швидкого псування м'яса. При неохайному зніманні робляться вихвати і прирізи жиру та м'яса, які погіршують товарний вигляд тушіПідрізи, дірки, вихватці на шкірі знижують і її сировинну цінність. Механізація операцій значно полегшує виробничий процес. Площа забіловки у свиней становить 3540 % усієї поверхні туші.Для забіловки і зняття шкури з туш свиней роблять розріз поза вухами через потиличну кістку і до основи нижньої щелепи. Знімають шкуру із задніх кінцівок від скакального суглоба до лобкового зрощення. Потім вирізують задню кишку і роблять розріз шкури вздовж лобкового зрощення до білої лінії черева (у самок по 5 см від сосків з кожного боку) до грудної кістки, після чого відокремлюють міжсоскову частину, потім роблять забіловку гомілок, пахвин, черева, частково грудей і боків. Шкуру, зняту з передніх кінцівок і щік, захоплюють петлею із ланцюга , другий кінець якого приєднують до гаку лебідки або механічної установки. Обробка туш у шкурі. Після знекровлення туші ошпарюють при температурі 63 65 °С протягом 3 5 хв. Для цього туші опускають в чан, наповнений гарячою водою. За температурою води повинен бути строгий контроль. При ошпарюванні верхній шар шкури розм'якшується, після чого щетина легко випадає із волосяної сумки. Ошпарювання вважається закінченим, якщо щетина з хребта і голови висмикується без зусилля. Щетину видаляють за допомогою скребкової машини або вручну скребками. Для повного, видалення щетини тушу обпалюють газом (паяльною лампою при 1000 1106 °С протягом 20 ЗО с). Обпалювання надає туші гарний товарний вигляд і дезинфікує її. Поверхня обпаленої туші повинна мати рівномірний коричневий колір. Після обпалювання тушу змочують водою і додатково очищають тупими скребками від сажі і залишків епідермісу),Видалення внутрішніх органів. Неправильне і несвоєчасне видалення внутрішніх органів може призвести до забруднення м'яса вмістом шлунково-кишкового тракту і різноманітною мікрофлорою. При цьому зменшується його стійкість при зберіганні, знижується якість. Внутрішні органи необхідно видалити не пізніше як через 45 хв. після знекровлення туші, оскільки кишечник тварини містить велику кількість різноманітної мікрофлори, яка швидко поширюється на навколишні тканини. Затримка з видаленням кишечника більше як на 2 год. після знекровлення може спричинити нагромадження-отруйних продуктів.. Тому м'ясо треба піддати бактеріологічному дослідженню для виключення мікрофлори, здатної викликати захворювання людини при його використанні.Розділення туш на напівтуші. Після нутровки туш їх ділять на повздовжні напівтуші (розрубують сокирою, сікачем або розпилюють пилкою). .Туші розділяють вздовж хребта, трохи відступивши в бік від лінії верхніх остистих відростків, залишаючи півтуші з'єднаними у ділянці шиї.Зачистка туш. Правильне її проведення значною мірою впливає на якість і вихід м'яса. При зачищенні туш обрізують побитості, крововиливи, видаляють бахрому і очищають шийну частину з внутрішнього боку. Видаляють нирки і жирову тканину, починаючи із діафрагми і закінчуючи ділянкою нирок, відрізують хвіст і і задні кінцівки, жирову тканину з грудної порожнини та діафрагму. На свинячих тушах зберігають щоковини. Після зачистки напівтуші із внутрішнього боку промивають чистою, теплою водою (25ЗО °С), видаляють забруднений кров'ю і вмістом шлунково-кишковий тракт. Із зовнішнього боку туші миють тільки у випадку їх забруднення, після чого тушу потрібно зневоднити тупим боком ножа зверху вниз або чистим рушником. Повторне зачистки І миття туші (напівтуші) піддають товарній оцінці, ветеринарно-санітарній експертизі та клеймуванню. Клеймування м'яса. На кожну тушу (напівтушу) ставлять клейма певної форми, які визначають придатність м'яса до споживання і категорію вгодованості. Для клеймування туш використовують клейма круглої, квадратної, трикутної, овальної і ромбовидної (40X40 мм) форм з кутом 60120° . На кожному клейм повинні бути зазначені скорочена назва країни і номер підприємства. Туші зважують ,а потім відправляють для охолодженні . Для запобігання забрудненню і поліпшенню товарного вигляду туші бажано загортати серветками, плівками та іншим матеріалом.
Діюча схема сортового розрубу свинячих туш.
По діючий ДОСт 7597-55 на свинину для роздрібної торгівлі передбачається випуск цього виду м'яса з підприємства тільки в напівтушах і тушах, що у торговельній мережі реалізуються 1 сортом, за винятком рульки і гомілки, що відносяться до 2 сортових.Свинячі туші і напівтуші обробляються на окремі частини за схемою, представленої на рис. 2. До 1 сорту відносяться лопаткова частина, спинна частина (корейка), грудинка, поперекова частина з пахвою, окіст; до 2 сорту передпліччя (рулька), гомілка .Найкращі показники по якості мають напівтуші свинини, отримані від забою свинок і кабанців у віці 7-8 місяців. Свинина, отримана від забою невихолощених виробників, має найгірші показники по якості.На харчові достоїнства розрубів впливає ряд факторів: твердість тканин, процентне співвідношення в ньому кіст і м'якоті, наявність у м’якотній частини підвищеної кількості кровоносних і лімфатичних судин, а також відхилення в співвідношенні жиру і м'язів.






Рис. 2. Схема розрубу свинячих туш:
1 - лопаткова частина; 1 - спинна частина (корейка); 3 - грудинка; 4 - поперекова частина з пахвою; 5 - окіст; 6 - баки; 7 - рулька; 8 - гомілка.
Анатомічні границі оброблення свинячої туші.
Свинина 1 сорту. Лопаткова частина - передня лінія проходить по лінії відділення голови і баків, задня границя - між 5-6 спинними хребцями по прямої лінії вниз з перетинанням ребер, нижня - через плеч-ліктьовий суглоб.Спинна частина (корейка) - сюди входять спинні хребці з 6 по 14 і верхня частина (майже половина) відповідних їм ребер.Грудинка - включає всі ребра, що залишилися після лопаткової частини і корейки, і велику частину грудної кісти (від кінця 6 ребра).Поперекова частина з пахвою границя йде перед поперекового хребця і за 14 ребром; між останніми і передостаннім (6 і 7) поперековими хребцями.Окіст - тазостегнова частина напівтуші, що включає кісти таза, останній поперековий хребець, крижові хребці, стегнову кісту, колінну чашечку і верхню частину гомілкової кісти (великий і малої).Свинина 2 сорти. Передпліччя (рулька) - містить ліктьову і променеву кісти зап'ястя. Відрубують рульку через передню частину плеч-ліктьового суглоба.Гомілка містить двох нижніх третин гомілкових кіст і кісти скакального суглоба. Відокремлюють неї від окосту розрубом через гомілкові кісти.
60. Облік в свинарстві і основні форми обліку.
Мічення тварин  обов'язкова умова ведення племінної роботи в кожному господарстві. Кожній тварині при народженні присвоюють номер, під яким її записують у форми зоотехнічного обліку. На практиці застосовують такі способи мічення [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]:
Татуювання. Найпоширеніший спосіб мічення тварин. Для цього потрібні спеціальні татуювальні щипці з набором голчастих цифр і спиртовий розчин голландської сажі. До розчину слід додавати 23 краплі гліцерину. Інвентарний номер наносять на праве вухо з внутрішнього боку, де відсутні великі кровоносні судини і волосся.
Велику рогату худобу, овець і свиней, записаних до ДПК, додатково мітять порядковим номером за племінною книгою на лівому вусі, а рогатих тварин на лівому розі.
Вищипи на вухах роблять спеціальними щипцями по відповідній системі (ключу). Кожному вищипу на правому і лівому вусі відповідає цифра, за сумою вищипів і визначають номер тварини (табл. 89).
Таблиця 89.
Ключ для мічення тварин вищипами на вухах
Місце вищипа
Означає цифру


на правому вусі
на лівому вусі

Верхній край вуха
1
10

Нижній край вуха
3
30

Кінчик вуха
100
200

Круглий вищип посередині [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
400
800

Круглий вищип по краю вуха
1000
2000

 Таврування полягає в випалюванні розжареним або охолодженим в рідкому азоті металевим клеймом на відповідній ділянці тіла (з лівого або правого боку на шиї, лопатці, крупі та стегні) відповідного номера або знака (тавра). Випалювання на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (інколи на копитах) проводять також розжареним металевим клеймом.
Бирки  двусторонні поліетиленові мітки зразка ВІТ або бирки ББД-1, які можна читати на відстані 1015 м. Широко використовують для мічення, особливо на комплексах, нашийники з нанесеними на них номерами тварин. Бирки закріплюють на вухах, голові, шиї, гриві і хвості у коней. Зоотехнічний та племінний облік. В організації й веденні селекційно-племінної роботи важливе значення має чітко налагоджений зоотехнічний і племінний облік, який забезпечує повну і точну інформацію про якість тварин. На [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] облік ведуть у спеціальних формах.У молочному скотарстві установлені такі основні форми: картка племінного бугая (форма 1-мол), картка племінної корови (форма 2-мол), журнал реєстрації приплоду і вирощування молодняка великої рогатої худоби (форма 3-мол), акт контрольного доїння (форма 4-мол), журнал штучного осіменіння, запуску і отелення корів та осіменіння телиць (форма 10-мол), зоотехнічний звіт про результати племінної роботи з великою рогатою худобою молочного напряму продуктивності (форма 7-мол), звіт про племінну роботу в тваринництві (форма 1-твар), зведений звіт про результати племінної роботи з великою рогатою худобою молочного напряму продуктивності (форма 2-плем. врх).У свинарстві основні форми обліку картка племінного кнура (форма 1-св), картка племінної свиноматки (форма 2-св), журнал обліку парування і осіменіння свиней (форма 4-св), книга обліку опоросів і приплоду свиней (форма 5-св), книга обліку вирощування ремонтного молодняка свиней (форма 6-св), зведена бонітувальна відомість свиней (форма 7-св), станкова карта для підсисних свиноматок (форма 8-св).












13PAGE 15


13PAGE 141415



13 EMBED Photoshop.Image.7 \s 1415



C:\Users\якубовская\Desktop\свиньи\глосарій ..docглосарій ..doc)глосарій ..docглосарій ..doc13глосарій ..docКглосарій ..docC:\Users\якубовская\Desktop\свиньи\глосарій ..docглосарій ..docглосарій ..doc глосарій ..doc

Приложенные файлы

  • doc 26659531
    Размер файла: 646 kB Загрузок: 1

Добавить комментарий