текст_для_тесту

Національний музей російського мистецтва в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] являє собою найбільшу колекцію [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Музей, колекція якого нараховує понад 12.000 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], від ікон 13 сторіччя до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] живопису та скульптури XIX-XX сторіч, лишається єдиним подібним музеєм російського мистецтва на території колишнього [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] поза межами [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Музей відкрився в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] році, як Київська картинна галерея. Музей розміщено у приватному будинку відомого київського цукропромисловця, почесного громадянина Києва, Федора Терещенка (1832-1994). Будинок є пам'яткою архітектури кінця ХІХ ст. Основу музейного фонду склали художні колекції київських промисловців та меценатів [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Первинна експозиція музею складала близько 200 творів, зараз розміщується більш ніж в 30 залах. Побудована за хронологічним принципом, вона відображає майже всі основні етапи розвитку російського живопису, з XII століття до сьогодення. Музей знайомить глядача з давньоруським [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], портретним мистецтвом XVIII століття, багатою і різнобічною колекцією другої половини XIX століття, творами передвижників, мистецтвом [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ],[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ],[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], роботами художників періоду революції та [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Музей володіє унікальними колекціями творів Д.Левицького, В.Боровиковського, І.Шишкіна, М.Врубеля, а також творами І.Рєпіна, О.Іванова, В.Васнєцова, М.Реріха К. Брюлова, М. Ге, Левітана, В. Сєрова, В. Верещагіна та ін. 
Музей репрезентує мистецтво живопису, графіки, скульптури, виробів із скла, фарфору, кістки та ін. з ХІІІ ст. по теперішній час. Тут можна знайти чимало творів, що стали хрестоматійними шедеврами світового значення.
Серед незвичних, казкових за сюжетом картин музейної збірки - полотно [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. ЇЇ автор - [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] . Замову на створення картини йому надав меценат Савва Морозов. Три царевни ототожнювалися з корисними копалинами Донбасу, де чорнява дівчина в чорній сукні була алегорією кам'яного вугілля. Картина 1881 року не сподобалась посадовцям правління Донецької залізниці, для службового кабінету якого її й призначали. Пізніше її передали у Третьяковську галерею.
Але Віктор Васнецов створив ще одну версію картини у 1884 р. Її придбав киівський меценат І. Терещенко. Цей варіант зараз у збірці Національного музею російського мистецтва в Києві.

Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків зберігає найбільш значне та систематичне зібрання класичного зарубіжного мистецтва в Україні, яке сьогодні налічує понад 20 тисяч творів. Основою музейної колекції є приватне зібрання видатних українських меценатів Богдана Івановича (1849–1917) та Варвари Николівни (1852–1922) Ханенків. 
Заповітом, складеним у березні 1917р., Б.І.Ханенко передав власну колекцію предметів старовини й мистецтва, утворену протягом більш ніж сорокарічної збиральницької діяльності, а також рідкісну бібліотеку й особняк у власність місту Києву. Своїй дружині - Варварі Николівні колекціонер доручав завершити перетворення приватного будинку на Терещенківській у музей світового мистецтва, відкритий для широкої громадськості. Згідно з декретом 1919 р. про націоналізацію художніх скарбів, музей отримав статус державної установи. З 1924 р. музей був відомий як київський Музей західного та східного мистецтва. У 1999 р. знаменитій скарбниці мистецтв було повернуто ім’я її фундаторів. 
Музей Ханенків розташовано в центрі Києва, у двох старовинних будівлях по вулиці Терещенківській: в будинку № 15 - в минулому приватній оселі подружжя Ханенків - та в будинку № 17 – в колишньому прибутковому домі, перебудованому під музейне приміщення в 2006 р. Дві самостійні постійні експозиції, присвячені відповідно західноєвропейському та східному мистецтву.
З вестибюлю, оформленому в дусі барокко, відкривається вид на парадні сходи та портик, де розташовані копії найбільш відомих статуй античного часу. На першому поверсі розташований Меморіальний кабінет – данина пам’яті засновників музею. У залах другого поверху в розкішних інтер'єрах кінця 19 ст. розміщено експозицію західноєвропейського мистецтва, побудовану за регіонально-хронологічним принципом. Основні зали: „Велика” та „Червона” вітальні, „Золотий кабінет”, «Дельфтська їдальня» та ін. - оформленні в дусі історизму. Серед багатьох художніх скарбниць України музей Ханенків вирізняє розташування шедеврів мистецтва у відповідному оточенні. 
В цій частині експозиції представлено живопис Італії 14 - 18 ст., полотна художників Нідерландів, Фландрії та Голландії 15 - 17 ст., Іспанії 15 - 17 ст., Франції 17 - 19 ст. Серед шедеврів колекції - твори провідних європейських майстрів: Дієго Веласкеса, Хуана де Сурбарана, Майстра дель Оссерванца, Якопо дель Селлайо, Джентіле Белліні, Марко Пальмеццано, Аллессандро Маньяско, Бернардо Белотто, Франческо Гварді, Пітера Брейгеля Молодшого, Гейсбрехта Лейтенса, Пітера Пауля Рубенса, Якоба Йорданса, Давіда Тенірса, Дірка Гальса, Франсуа Буше, Жозефа Верне, Жака–Луї Давіда та багатьох інших. 
Основні етапи розвитку західноєвропейської скульптури представляє група дерев’яних поліхромних творів, вирізьблених майстрами Середньовіччя, роботи ренесансних майстерень Лоренцо Гіберті, Донателло, Луки дела Роббіа, високоякісні відливи уславлених барокових шедеврів за моделями Джованні да Болонья та Бенвенуто Челліні, мармурові та бронзові оригінали таких самобутніх майстрів як Нікола Кордьє та Антоніо Канова. Вироби з бронзи та слонової кістки, ренесансні меблі, італійська майоліка, венеційське скло, порцеляна провідних європейських мануфактур, лімозькі емалі, брюссельські шпалери та ін. знайомлять із найбільш самобутніми явищами в історії західноєвропейського прикладного мистецтва. 
Окремий зал присвячено унікальним візантійським іконам 6 -7 ст. Один з найцінніших художніх скарбів України - чотири воскові ікони: Іоанн Предтеча, Святі Сергій та Вакх, Богоматір з немовлям, Мученик та мучениця є найбільш давніми з усіх відомих християнських ікон, які збереглися до наших днів. У 1850 р. ці прадавні ікони були знайдені в синайському монастирі Св. Катерини дослідником православ’я в країнах Сходу - Архімандритом Порфирієм Успенським (1804 – 1885). До колекції музею вони надійшли в 1941 р. Разом з древніми синайськими іконами в залі представлено рідкісну портативну мозаїчну ікону більш пізнього часу - «Святий Миколай Мірлікійський» (XIII ст.), яка походить з колекції Б.І та В.Н. Ханенків. 
Найзначнішу в Україні колекцію мистецтва країн Сходу представлено в нещодавно відкритих залах будинку № 17.  Твори буддійського мистецтва знайомлять з художньою культурою народів Індокитаю, Непалу, Тибету, Монголії, Бурятії та Калмикії. В окремому залі представлені тематичні комплекси: „Буддійська ікона (танка) 18 - 19 ст.”, „Храмова та вівтарна скульптура 8 - 19 ст.”, „Ритуальні предмети буддійського культу”. 
В залі мистецтва Китаю окрім колекції класичного китайського живопису, на особливу увагу заслуговують предмети теракотової поховальної пластики 7 - 10 ст. З давніми традиціями прикладного мистецтва Китаю знайомлять вибрані твори від 3 ст. до н.е. – до початку 20 ст.: бронзове литво, порцеляна, взірці шовкоткацтва та художнього різьблення по каменю і слоновій кістці, а також емалі та лаки. 
Світ мусульманської культури Ірану, Іраку, Сирії, Єгипту, Туреччини й окремих регіонів Середньої Азії та Кавказу представляють твори різних видів мистецтва: старовинні тканини та килими, керамічні вироби та бронзовий посуд, предмети зі скла та ювелірні прикраси. Перлинами колекції є твори мініатюрного живопису 13 - 18 ст., серед яких –аркуші надзвичайної цінності: „Приготування ліків” (1224 р.) та „Чашник” - славетного перського художника 17 ст. Рези Аббасі. 
В наступному залі експонуються найбільш традиційні види мистецтва Японії. Обширна музейна колекція гравюри 17-19 ст., представлена аркушами таких видатних майстрів як Корюсай, Хіросіге, Хокусай та ін.. Окрасою експозиції цього залу є різноманітне за технікою оздоблення та сюжетами зібрання „цуба” – деталей самурайських мечів. Велике зацікавлення глядачів викликає також колекція мініатюрної скульптури - „нецке” та „окімоно”. 

Національний художній музей України був заснований зусиллями української інтелігенції наприкінці ХІХ століття як перший загальнодоступний музей Києва. Будівля музею споруджена за проектом московського архітектора Петра Бойцова у неокласичному стилі. Доопрацьовував проект та керував роботами відомий київський зодчий Владислав Городецький. Скульптурне оздоблення фасаду виконано майстернею Еліо Саля.
Перша виставка з нагоди ХІ Всеросійського археологічного з’їзду відкрилася у недобудованому приміщенні Київського міського музею старожитностей і мистецтв у серпні 1899 року. Офіційне відкриття та освячення закладу, який здобув назву Київський художньо-промисловий та науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича, відбулося у 1904 році. Остання назва цієї інституції Національний художній музей України з’явилася 1994 року за часів незалежності української держави, що засвідчило найвищий статус музею як провідної колекції вітчизняного мистецтва, яка і нині залишається духовною скарбницею нашої країни, її гордістю та багатством.
За тривалий період існування (понад 100 років) в фондах музею зібрано унікальну колекцію творів українського живопису, скульптури та графіки від [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ст. до сучасності. Завдяки цьому став одним із центральних закладів зі збереження, вивчення та популяризації національного образотворчого мистецтва, джерелом духовної культури.
Фонди Національного художнього музею України на сьогодні налічують близько 40 000 експонатів, серед яких  шедеври українського та зарубіжного живопису, скульптури та графіки від часів [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] до сьогодення. У музеї є одна з кращих в Україні збірка [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], давньої поліхромної скульптури, козацьких портретів [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ст., колекція народних картин [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Також представлені класичні твори живопису [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ст., український [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та мистецтво тоталітарної доби, новітні течії живопису межі [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]-[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] століть, зібрання [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] від [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] до сучасності.

Собор святої Софії - Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису 11 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря i є складовою Національнoгo заповідника «Софія Київська». Окрім цього собору до Національного заповідника належать такі пам'ятки історії, як Золоті ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква і Судацька фортеця.
Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.
У «Повісті врем'яних літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком. Натомість в Новгородському літописі ця подія позначена 1017 роком. В будь-якому разі, засновником собору історичні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого).
Храм присвячено Софії Премудрості Божій. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Тим пояснюються його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура. Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а зовнішній вигляд образ Граду Божого Небесного Єрусалима.
За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.
Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму 54,6 м, довжина 41,7 м, висота до зеніту центральної бані 28,6 м. Собор має п'ять нав, завершених на сході апсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.
Увінчувала собор ступінчаста композиція з тринадцяти бань, покритих свинцевими листами. Стіни викладалися з великих природних каменів граніту й рожевого кварциту, що чергувалися з рядами плитоподібної цегли плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.
У 1169 Київ захопив та зруйнував володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого та половецької князівни, який пограбував Софію, вкравши всі цінні золоті речі та релігійні реліквії, в тому числі безцінну ікону Пресвятої Богородиці. У 1240 році Київ захопив хан Батий та зруйнував і пограбував більшість культурних пам'яток. Софіївський собор встояв, але був поруйнований та пограбований.
Нове відродження Софії Київської пов'язане з київським митрополитом Петром Могилою У 16331647 рр. митрополит проводить кап. ремонт собору та оздоблює його. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Основним будівельним матеріалом була цегла і вапняно-піщаний розчин. Причому цегла часто застосовувалась не тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів. Стандартних розмірів цегли не було, тому іноді навіть в одному будинку можна зустріти цеглу різної величини. Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини мали різні відтінки від темно-червоного до світло-жовтого. Як правило, всі внутрішні приміщення будинків мали склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли печі, облицьовані візерунчастими полив'яними плитками, що надавало інтер'єрам особливого колориту.
У 16901707 рр. митрополит Варлаам Ясинський проводить кап. ремонт собору при особливому зацікавленні та матеріальній допомозі гетьмана І. Мазепи. В галереях надбудовано поверхи, вибудовано 4 нові куполи, перебудовано на бароковий стиль верхи старих веж. Збудовано нову муровану дзвіницю, звану мешканцями Києва «Тріумфальна дзвіниця». Головний купол гетьман І. Мазепа наказав позолотити своїм коштом.
У 1699 р. почалося спорудження нових кам'яних будинків навколо собору. Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софіївського собору після поновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури XVIIXVIII століть.
У 18431853 рр. позолочено іконостаси. Надбудовано четвертий поверх дзвінниці.
1934 р. територія Софійського монастиря оголошена Державним історико-архітектурним заповідником. Комуністичний уряд забороняє служіння в соборі. Всі золоті та срібні цінності (царські ворота, ікони, срібні кадила, свічники, дорогі церковні ризи, книги) забрано, позолочені іконостаси розібрано, золото здерто, а решту - спалено.
У 19411943 рр. за німецько-гітлерівської окупації Києва, зграбовано експонати Софіївського архітекткрно-історичного музею, частину дорогих ікон та фотоархівів. Все те німці вивезли до Німеччини.
У 1990 ансамбль Софійського монастиря занесено до Переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Збереглися і крізь віки до нас дійшли 260 кв. метрів мозаїк та 3 тисячі кв. метрів фресок. Біля кожної мозаїчної композиції є написи грецькою мовою, що пояснюють сюжет. Імена мозаїстів невідомі. Однак художні особливості окремих зображень і способи укладання смальти дають можливість визначити склад бригади майстрів у кількості восьми чоловік (не рахуючи підмайстрів). Особливу цінність становлять мозаїки ХІ ст., які прикрашають головні частини храму центральну баню і головний вівтар. Тут зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку згідно з «небесною ієрархією».
Шедевром мистецтва мозаїки вважається зображення Оранти- розміщеної в центральному апсиді фігури Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів в вишину. Унікальність зображення полягає в тому, що воно виконане на внутрішній поверхні куполу Собору, і з різних точок Оранта виглядає зображеною у різних позах стоячи, схилившись у молитві чи на колінах.
Усі мозаїки собору виконані на сяючому золотому фоні. Їм притаманні багатство барв, яскравість і насиченість тонів. При всій кольоровій різноманітності мозаїк переважними тонами є синій і сіро-білий у поєднанні з пурпуровим. Палітра мозаїк собору налічує 177 відтінків кольорів. Наразі сучасні майстри, використовуючи методи 11 сторіччя, не в змозі виготовити таку різноманітність кольорів мозаїки.
Смальта виготовлена зі скла, забарвленого в різні кольори додаванням солей і окислів металів. Зображення виконані безпосередньо на стіні шляхом вдавлювання у вогку штукатурку кубиків смальти, розміри яких у середньому близько 1 куб. см. У наборі облич часто зустрічаються дрібніші кубики близько 0,25 куб. см. Крім смальти, використано кубики з природного каміння.
У зеніті центральної бані зображений Христос Пантократор (Вседержитель), який царює над усім простором. Навколо Христа-Вседержителя чотири архангели, з яких лише один мозаїчний, а інших в кінці XIX ст. домалював олією М. О. Врубель.
Частина фресок (розпис мінеральною фарбою на вологому тиньку), що збереглися в Софійському соборі, датується ХІ століттям вони були виконані під час будівництва собору. В XIX столітті, під час реконструкції собору, на стіни були нанесені нові малюнки, виконані олійними фарбами, які, як правило, повторювали контури старих зображень. В ХХ столітті, під час чергової реставрації вченими було виявлено, що велика частина фресок ХІ століття збереглася під шаром тиньку та олійних фарб, і, де це було можливо, старі фрески були відкриті.
На стінах Софійського Собору до цього часу залишилися написи та малюнки, залишені священиками та відвідувачами собору. Ці написи та малюнки мають загальноприйняту назву графіті. Кількість графіті та малюнків (збереглися понад 300) свідчать про високий рівень писемності в Київській Русі. Найперше це цінні знахідки давньоруської письменності, оскільки найдавніші з них виконані не кирилицею, а глаголицею.
Графіті містять цінні відомості про різні сторони життя Київської Русі зокрема збереглися записи про смерть Ярослава, автограф Володимира Мономаха, запис про мирний договір, укладений наприкінці XI ст. між князями Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом та Олегом Святославичем на р. Желані (зараз Жуляни), купівлю княгинею, дружиною Всеволода Ольговича, Боянової землі (середина ХІІ ст.). Також відоме графіті дружини князя Ізяслава Ярославовича Гертруди-Олісави: «Господи помози рабі своєй Олісаві Святополчі матері, руський княгині».
Софія Київська з давніх часів слугувала усипальницею князів і вищого духовенства. Некрополь Св. Софії, що містив десятки поховань як у соборі, так і на його подвір'ї, є найдавнішим і охоплює найдовший за часом існування період в історії України (10541995). Більшість імен тих, хто похований у Софійському некрополі, невідома, однак ідентифіковані поховання свідчать про те, що тут знайшли притулок видатні діячі національної історії.

Михайлівський Золотоверхий монастир споруджений у 11081113 роках онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем на базі Михайлівського Золотоверхого собору. Хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами та одним позолоченим куполом. На початку 20 століття храм 7-купольний. Михайлівський Золотоверхий собор було збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'яковому розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва. Згідно з думкою деяких істориків, київський князь Ізяслав Ярославич, чиє християнське ім'я було Димітрій, збудував монастир св. Димітрія та церкву у верхьному Києві поблизу Собору святої Софії в другій половині 1050-х років. Через півсторіччя його син Святополк II Ізяславич збудував в 11081113 роках монастирську церкву, присвятивши її своєму патронові архангелу Михаїлу. Можливо, що однією з причин, що спонукала князя збудувати церкву була недавня перемога Святополка над половцями, оскільки архангел Михаїл був заступником воїнів.
Під час монгольськоії навали в 1240-х роках монастир зазнав відчутних втрат. Монголи пошкодили собор та зняли його позолочені бані. В 1496 році монастир було відроджено і перейменовано з монастиря св. Димітрія на монастир св. Михаїла, відповідно до назви церкви, збудуваної Святополком. Після числених відбудов та розширень впродовж XVI ст. монастир став одним з найбільших та найбагатших монастирів України. В 1620 році Іов Борецький зробив його резиденцією відновленої православної Київської митрополії.
1922 року Михайлівський монастир було ліквідовано. У 19341936 Михайлівський Золотоверхий собор, дзвінниця та частина інших споруд монастиря були знесені у зв'язку з проектом створення на цьому місці урядового центру. Останній планували зробити копією головного будинку ЦК КПУ зараз Міністерство закордонних справ. Перед знищенням унікального ансамблю української архітектури, була проведена дослідницька робота. Фрески, мозаїки були перевезені до музеїв Москви, Ленінграду (Санкт-Петербургу), Новгорода та інших міст СРСР. Мозаїчну композицію «Євхаристія» було перенесено до Софійського собору. Багато смальтового розпису потрапило до Лаврського заповідника. Урядовий центр, на місці Михайлівського Золотоверхого собору, так і не збудували.
У 1998 р. на День Києва було відкрито відтворений Собор. У 2001 – 2004 рр з Ермітажу було передано фрески київського Михайлівського Золотоверхого собору, які опинилися в Росії. Мозаїки собору, врятовані зі зруйнованого храму 12 століття.
Імена художників, які створили мозаїки і фрески Михайлівського Золотоверхого собору, невідомі. Ймовірно, в роботах брав участь давньоруський майстер Алімпій з Києво-Печерського монастиря. Загальна площа мозаїк, що збереглися, 45 кв. м. Написи на мозаїках собору зроблено старослов'янською мовою. Крім мозаїк і фресок, збереглися дві шиферні плити кінця 1 ст. з рельєфним зображенням вершників. Відомо, що іконостас для притвору Святої Катерини був оздоблений різьбярем Романом, оправу для Євангеліє виконав київський золотар Самійло Ростовський.

Свя
·то-Успе
·нська Ки
·єво-Пече
·рська ла
·вра одна з найбільших православних святинь України, визначна пам'ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври.
З часу свого заснування як печерного монастиря у 1051 році Києво-Печерська лавра була постійним центром православ'я на Русі. Разом із Софіївським собором вона занесена до Світової спадщини ЮНЕСКО. На території Верхньої Лаври діє «Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник», якому було надано статус національного у 1996 році. Монастирське життя зосереджене на території Нижньої лаври. Обидві частини Лаври відкриті для відвідувачів.
Монастир заснований у 1051 році за князя Ярослава Володимировича монахом Антонієм як печерний монастир. Вважається одним з перших монастирів на Русі, що поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря вважається один з перших учнів Антонія Теодосій. В 1058 році, попросивши благословіння преподобного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев'яну церкву в честь Успіння Пресвятої Богородиці.
В XI столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У XII столітті монастир отримав статус «лаври» головного великого монастиря. У XVIII столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи.
Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пу
·стелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, Росії і Білорусі. Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повісті временних літ»), Нікон, Сільвестр. У XIII столітті було складено «Києво-Печерський патерик» важливе джерело історії Києва.
В 1920 році Лавру закрили. 29 вересня 1926 року ВУЦВК і Рада народних Комісарів УРСР прийняли постанову про «Визнання колишньої Києво-Печерської Лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко». В одному з корпусів була розміщена Державна історична бібліотека України (знаходиться там до цього часу). На території лаври було утворено музейний комплекс, у його складі Музей книги, Музей історичних коштовностей та ін.
Під час Другої світової війни у 1941 році було підірвано Свято-Успенський собор.
Чернецьке життя і богослужіння в Києво-Печерській лаврі відновлено з 1988 року. 2000 році було відбудовано Свято-Успенський собор. Тривають роботи його розпису.
Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври склався протягом майже дев'яти століть та відобразив розвиток культури і духовності, зміну стилістичних напрямків у мистецтві, процес удосконалення інженерних конструкцій. Він органічно пов'язаний з унікальним наддніпрянським ландшафтом і формує силует Києва з боку Дніпра.
Сучасний лаврський ансамбль розташований на 22 га і поділяється на такі частини:
Верхня лавра
Ближні печери
Дальні печери
Гостинний двір
Києво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво ще з одинадцятого століття (Успенський собор, Троїцька надбрамна церква). Наприкінці дванадцятого століття навколо Києво-Печерської лаври було зведено оборонні стіни. У 16981701 році паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з бійницями і баштами. У 17311744 році споруджено Велику Лаврську дзвіницю, висота якої 96,52 метра. Аби піднятися на її верхівку необхідно зійти на 374 сходинки.
Більшість монастирських будівель і споруд мають архітектурні форми українського бароко середини XVIII століття.
Наймолодший храм Києво-Печерського монастиря. Перша Трапезна палата монастиря, побудована у XII столітті, не зберігалась і про її архітектуру нічого не відомо. Друга Трапезна палата із церквою Св. Петра і Павла була відбудована в стилі українського бароко, але у 1893 році її також зруйнували. Сучасна Трапезна палата з церквою побудована у 1895 році, з 1990 року в церкві регулярно проводяться богослужіння.
На території Лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля трапезної генеральний суддя українського війська Кочубей Василь і полтавський полковник І.Іскра. У церкві Спаса на Берестові засновник Москви Юрій Долгорукий.
У музеях і фондах, розташованих на території Києво-Печерської лаври, можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок. Особливий інтерес викликає колекція з дорогоцінних металів, стародавні гравюри і твори сучасних художників.

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Театр імені Івана Франка засновано у Вінниці 1920 року. Очолив його видатний український митець Гнат Петрович Юра. Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 року виставою "Гріх" В.Винниченка. За віком виконавців це була трупа молодіжна. До неї входили актори, котрі згодом увійшли в історію української сцени як видатні митці - Г.Юра, А.Бучма, Й.Гірняк, О.Добровольська, М.Крушельницький, Ф.Барвінська, О.Горська, М.Братерський, П.Нятко, К.Блакитний, О.Рубчаківна, М.Пилипенко, С.Семдор, О.Юра-Юрський, Т.Юра та ін. Праця перших 3 років, що проходила у скрутних пересувних умовах, дала блискучий результат: колектив досяг одностайного визнання своєї творчої потужності з боку глядачів, громадськості. Як наслідок цього, франківці одержали запрошення стаціонарно працювати як державний театр в Харкові, котрий був тоді столицею України.
Влітку 1926 року театр ім. І.Франка рішенням уряду переводиться із столичного Харкова до Києва, а з Києва до Харкова їде театр "Березіль", яким керував Лесь Курбас. Від 30 вересня 1926 року, коли в прекрасному приміщенні колишнього театру "Соловцов" було показано "Вій" Остапа Вишні (за М.Гоголем), франківці прийняли "київське похрещення" і працюють в цьому місті ось вже понад 80 років. Г.Юра очолював колектив з 1920 до 1966.
У 1940 році театр одержав звання академічного.
У період Великої Вітчизняної війни колектив працює в евакуації - в Семипалатинську і Ташкенті. Дві фронтові бригади обслуговують бійців на передових лініях боротьби з фашистами.
Франківські артисти активно знімалися в кіно. Зокрема роль партизанки Олени Костюк, зіграна Наталією Ужвій у кінострічці "Райдуга" за повістю В.Василевської, як і сам фільм (режисер М. Донськой), що одержав нагороду американської кіноакадемії - "Оскара", стала класикою світового кіномистецтва.
Від 40-років розширюється коло франківської режисури. Тут працюють Б.Норд, Б.Тягно, Б.Балабан, М.Крушельницький, В.Івченко, В.Гаккебуш, від 50-х років - В.Оглоблін, В.Крайниченко, В.Харченко, від 60-х - Д.Алексідзе, В.Скляренко, Д.Лизогуб, Б.Мешкіс, О.Барсегян, Д.Чайковський, від 70-х - С.Сміян та інші.
Від 1987 до 2001 року біля режисерського керма Першої української сцени стояв визначний режисер Сергій Данченко (1937-2001), а в акторському складі славу переймають Богдан Ступка і Степан Олексенко, Юлія Ткаченко і Станіслав Станкевич, Марина Герасименко, Лариса Хоролець, Наталя Лотоцька, Віталій Розстальний і Володимир Нечепоренко, Анатолій Хостікоєв і Наталя Сумська, Богдан Бенюк і Лариса Кадирова, а також Ірина Дорошенко, Поліна Лазова, Людмила Смородіна, Лесь Задніпровський, Михайло Крамар, Олег Шаварський, Олексій Богданович, Володимир Коляда, Любов Кубюк та багато інших.
Шануючи кращі національні традиції, театр прагне ближче стояти до надбань сучасного європейського мистецтва ("Енеїда" І.Котляревського та "Тев`є-Тевель" Шолом Алейхема, "Біла ворона" Ю.Рибчинського, Г.Татарченка та "Бал злодіїв" Ж.Ануйя, "Крихітка Цахес" за Т.Гофманом і "За двома зайцями" М.Старицького, "З коханням не жартують" П.Кальдерона та "Майстер і Маргарита" М.Булгакова, "Приборкання норовливої" та "Король Лір" В.Шекспіра, "Швейк" за Я.Гашеком і "Три сестри" за А.Чеховим, "Пігмаліон" Б.Шоу та інші).
Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року театру надано статус Національного. Відтоді він іменується Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.
Від кінця 2001 року обов`язки художнього керівника франківців прийняв, видатний актор і сподвижник С. Данченка народний артист України Богдан Ступка.
Від 2002 року успішно працює Театр у фойє.
Творчий шлях на франківській сцені починає плеяда молодих акторів: Т.Шляхова, О.Зубков, Ю.Ребрик, О.Яблучна, К.Баша-Довженко, А.Добриніна, Н.Ненужна, Д.Чернов, Я.Гуревич, Т.Міхіна, П.Піскун, А.Савченко, О.Печериця, О.Форманчук, О.Мєдвєдєва, І.Мельник, Д.Рибалевський, О.Терновий, О.Фесуненко, В.Мазур.
Від початку 90-х театр активно вписує свою творчість в європейський культурний контекст, гастролюючи в Німеччині, Австрії, Греції, Югославії, Італії, Польщі, США, де його робота знаходить гідну оцінку.
Сьогоднішній репертуар позначений жанровою різноманітністю. На сцені йдуть як психологічні твори, так і п’єси комедійного плану, ряд музичних вистав, посилилась увага до модерної драматургії – мов перегук із уподобаннями франківців 20-х років.

Національна опера України імені Тараса Шевченка - уславлений творчий колектив, знаний в усьому світі. Він має велику історію, освячену багатьма непересічними, важливими для національної культури подіями, іменами митців, творчість котрих полишила яскравий слід на музичній сцені.
Історія Національної опери України, порівняно з іншими значними театрами світу, відносно коротка. Постійна оперна трупа була організована у Києві тільки в 1867 р. і стала поряд з театрами Москви і Петербурга однією з кращих у Російській імперії.
Перший міський театр було споруджено А.І.Меленським 1804 року на Царській площі. Він існував до 1851 року. Його знесли через вітхість та збудували на його місці готель "Європейський", який і дав наступну назву площі. Нині на його місці височить Український Дім. Другий міський театр відкрився у 1856 році на Кадетській (нині вулиця Богдана Хмельницького), на розі з Володимирською. Будівлю спроектував академік архітектури І. В. Штром. В театрі виступали такі видатні співаки, як Федір Шаляпін, Л. Солбінов, А. Нежданова, М. Баттістіні, Т. Руффо, драматичні актори Айра Олдрідж, Сара Бернар та інші. За диригентським пультом стояв С. В. Рахманінов, ставив свої опери М. В. Лисенко, приїздив на прем"єри П. І. Чайковський.
У 1896 році будинок згорів. Тоді це був не якийсь винятковий випадок. Тільки за два роки (1889-1891) в Європі і Америці згоріло... 22 театральні приміщення. В 1901 році на його місці було зведено новий театр опери та балету. Споруду у формах французького ренесансу спроектував академік архітектури В. О. Шретер. На будівництві працювало водночас понад 300 чоловік.
На жаль, архітектор не дожив кілька місяців до того дня, коли відбулося урочисте освячення нового приміщення Київської опери. На свій час Київський міський (оперний) театр справді вражав: партер, амфітеатр, бельетаж та чотири яруси могли вмістити одночасно 1650 глядачів (у партері налічувалося 384 місця). В інтер"єрах домінували оксамит і бронза. Вишукані крісла, люстри та світильники привезли із Відня. Загальна кубатура театру становила майже 100 000 куб. м, площа приміщень - 40210 кв. м. На той час сцена Київського оперного була найбільшою в Росії (ширина 34,3 м; глибина 17,2 м; висота 22,7 м). Театр мав системи парового опалення, кондиціонування повітря, прекрасне сценічне обладнання.
Над головним входом театру красувався офіційний герб Києва із зображенням архістратига Михаїла - покровителя міста. Проти цього категорично виступив Київський митрополит Фіогност, який визнав це блюзнірством. Над таким гріховним закладом - і раптом святий небесний воїн. Герб замінили алегоричною композицією: геральдичні грифони тримають у лапах ліру як символ музичного мистецтва. Фасад будівлі прикрашали бюсти композиторів М.Глинки та О.Сєрова, які подарували Києву артисти петербурзького Маріїнського театру. Під час реставрації будівлі у 1934 р. їх зняли.
У 1983 - 1988 рр. було здійснено капітальну реконструкцію театрального приміщення. Будівля, на яку тягарем ліг час і лихоліття Другої світової війни (артилерійські обстріли, пряме попадання авіабомби), вимагала великої роботи, яка продовжувалася майже п"ять років. Свій 120-ий сезон у 1988 р. Київська опера відкрила в оновленому приміщенні, яке постало в усій своїй красі.
У березні 1919 року на базі націоналізованої Російської опери було створено Оперу Української Радянської Республіки, 1926 року перейменовану на Київську академічну оперу. Столичний театр опери та балету відкрито у 1934 році. З 1939 року він носить ім"я Тараса Григоровича Шевченка.
У різні роки в театрі працювали видатні артисти  диригенти [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], вокалісти [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], виступав у театрі і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
З [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] по [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. балетну трупу Національної опери України очолював [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]), з ім'ям якого пов'язані досягнення українського [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] останніх трьох десятиліть ХХ ст. Окрім класичних вистав  «Лебедине озеро» і «Лускунчик» П.Чайковського, «Раймонда» О.Глазунова, «Коппелія» Л.Деліба  він здійснив постановки багатьох сучасних творів, зокрема, «Лілеї» К.Данькевича, «Спартака» А.Хачатуряна, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]Є.Станковича, «Легенди про любов» А.Мелікова, привнісши на балетну сцену поліфонізм танцю, симфонічну розгорнутість хореографічної партитури. Його постановка балету «Ромео і Джульєтта», здійснена [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року, вже 30 років не сходить зі сцени. Вистава була показана в багатьох країнах і відзначена медаллю [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] як найкраща інтерпретація прокоф'євського твору.
Дедалі частіше імена київських митців з'являються на афішах багатьох зарубіжних театрів. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] співають тепер на найпрестижніших оперних сценах [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. З тріумфом виступають у Метрополітен-опера та Нью-Йорк Сіті-опера Володимир Гришко, Михайло Дідик  у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], Ірина Дворовенко танцює в одній з найкращих американських балетних труп, Іван Путров з успіхом танцює в Ковент Гардені. Олексій Ратманський очолив Датську Королівську хореографічну трупу, а Денис Матвієнко став прем'єром балету трупи [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Вистави київської трупи із захопленням слухали і дивились в останні роки в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ],[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. З 4 квітня 2011 року художнім керівником призначено композитора [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].


Приложенные файлы

  • doc 26615736
    Размер файла: 150 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий