семинар7 природоресурсное


1. Поняття, зміст та суб'єкти управління у галузі використання та охорони земель
§ 1. Поняття, зміст та суб'єкти управління у галузі використання та охорони земель   Управління у галузі використання та охорони земель є різновидом, складовою управління природокористуванням та охороною довкілля. Головною ознакою, за якою цей різновид виділяється як самостійний, є земля — основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави.   Управління у сфері використання та охорони земель слід розглядати як організаційно-правову діяльність уповноважених органів з забезпечення раціональної та ефективної експлуатації земель усіма суб'єктами господарювання у межах, визначених земельним законодавством України.   Перехід до ринкової економіки призвів до корінних змін у формах та методах державного управління у сфері використання та охорони земельних ресурсів, а також його змісту. Набули широкого застосування економічні методи впливу на суб'єктів земельного законодавства, пов'язані з наданням податкових і кредитних пільг, виділенням коштів державного або місцевого бюджету, звільненням від плати за земельні ділянки, компенсацією з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель тощо.   Разом з тим в умовах ринкової економіки та роздержавлення права власності на землю важливим є поєднання економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель з методами адміністративного впливу на суб'єктів земельних правовідносин. За цих умов важливого значення набувають відповідні функції управління у галузі використання та охорони земель, зокрема землеустрій, контроль, кадастр, моніторинг земель. Відповідні функції становлять зміст управління у галузі використання та охорони земель.    Суб'єктом управління у галузі використання та охорони земель є система уповноважених органів, які відповідно до земельного законодавства здійснюють організаційно-правову діяльність щодо забезпечення раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони.   До числа таких суб'єктів ЗК України відносить: Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах, міські, селищні та сільські ради, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації. 
22222222222222222222222222222
Поняття, зміст і функції управління у галузі використання та охорони земель
Проблема управління земельними ресурсами завжди була актуальною, оскільки земля є основою будь-якого виробництва, особливо це стосується сільського і лісового господарства. Особливо актуальною проблема державного управління земельним фондом постає в умовах ринкової економіки, коли законодавчо закріплюються різні форми власності на землю і господарювання на ній. Збільшення чисельності суб'єктів господарювання на землі потягло за собою розширення кола учасників земельних відносин, а відтак загострились екологічні проблеми довкілля.
Державне управління є способом організації діяльності державних органів з метою забезпечити виконання правових норм і впорядкування суспільних відносин у тій чи іншій сфері. Управління у галузі використання та охорони земель є різновидом, складовою управління природокористуванням та охороною довкілля. Метою управління земельними ресурсами є вирішення проблем раціонального використання та охорони земель шляхом організованої, цілеспрямованої діяльності суб'єкта управління. Головного ознакою, за якою цей різновид виділяють як самостійний, є земля - основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави.
Управління у сфері використання та охорони земель слід розглядати як організаційно-правову діяльність уповноважених органів із забезпечення раціональної та ефективної експлуатації земель усіма суб'єктами господарювання у межах, визначених земельним законодавством України.
Перехід до ринкової економіки зумовив корінні зміни у формах і методах державного управління у сфері використання та охорони земельних ресурсів, а також його змісту. Набули широкого застосування економічні методи впливу на суб'єктів земельного законодавства, пов'язані з наданням податкових і кредитних пільг, виділенням коштів з державного або місцевого бюджету, звільненням від плати за земельні ділянки, компенсацією з бюджетних коштів зниження доходу власників землі і землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих і малопродуктивних земель тощо.
Разом з тим за умов ринкової економіки та роздержавлення права власності на землю важливим є поєднання економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель з методами адміністративного впливу на суб'єктів земельних правовідносин. За цих умов важливого значення набувають відповідні функції управління у галузі використання та охорони земель.
Термін "функція" (від лат.functio- виконання, здійснення) означає обов'язок, коло діяльності, призначення, роль. Функції управління - це відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які дають можливість здійснювати певний вплив на об'єкт управління з метою вирішення поставленого завдання, це також напрями управлінської діяльності, що мають правовстановлюючий, правозабезпечуючий чи правоохоронний характер.
Визначення змісту функцій управління та їх чітка класифікація необхідні для розробки раціональних основ системи управління. Функції державного управління у відповідній сфері розрізняють за критеріями: за органами, що їх здійснюють; місцем і значенням в управлінському процесі; юридичними наслідками, які тягнуть за собою їх здійснення, тощо. В. В. Горлачук поділяє функції управління на основні і спеціальні.
До основних належать:
- планування;
- координація;
- організація;
- регулювання;
- контроль.
Ці функції притаманні всім системам управління.
До спеціальних функцій відносять такі:
- надання і вилучення земель; моніторинг стану земельних ресурсів і динаміки його змін;
- ведення державного земельного кадастру;
- землеустрій; справляння плати за землю;
- державний контроль за раціональним використанням і охороною земель;
- вирішення земельних спорів; притягнення до юридичної відповідальності та інші.
Відповідні функції становлять зміст управління у галузі використання та охорони земель.
Суб'єктом управління у галузі використання та охорони земель є система уповноважених органів, які відповідно до земельного законодавства здійснюють організаційно-правову діяльність щодо забезпечення раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони. їх розрізняють за обсягом і характером компетенції. У сфері земельних відносин певні управлінські функції мають органи загальної, міжгалузевої, галузевої і спеціальної компетенції.
До органів загальної компетенції, що здійснюють відповідні управлінські функції, належать Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві ради та місцеві державні адміністрації,
Одним з найважливіших органів міжгалузевого управління у сфері охорони і раціонального використання земель є Міністерство екології та природних ресурсів України, яке здійснює державне управління земельним фондом у комплексі з усіма іншими природними ресурсами (водами, надрами, лісами, атмосферним повітрям, флорою і фауною). Певні управлінські функції щодо земельного фонду мають у межах своєї компетенції також Міністерство аграрної політики України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державний комітет лісового господарства України, Національне космічне агентство України, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет будівництва та архітектури і житлової політики України, деякі інші центральні органи виконавчої влади.
Галузеве управління земельним фондом здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до відання яких належить відповідна частина земельного фонду, що не залежить від територіального розміщення земель. Органом спеціальної компетенції у сфері земельних відносин є Державний комітет України по земельних ресурсах.
3333333333333333333333333333
Система органів управління у галузі використання та охорони земель і їхні повноваження
Органи управління у галузі використання та охорони земель мають розгалужену систему, яка діє у межах повноважень, визначених земельним та іншими галузями права України. Зазначена система функціонує як єдиний взаємопов'язаний механізм.
Систему органів управління та охорони земель поділяють на два види: органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції. Особливістю управління у галузі використання та охорони земель органами загальної компетенції є те, що вони здійснюють зазначену діяльність і разом з тим вирішують інші завдання, віднесені до їхньої компетенції, - розвиток економіки, соціальної сфери, національної безпеки та оборони тощо. На відміну від них, для органів спеціальної компетенції управління у галузі використання та охорони земель є головним або одним з головних напрямів їхньої діяльності.
До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, належать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади.
Систему органів управління спеціальної компетенції у даній сфері становлять: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по земельних ресурсах.
Відповідно до ст. 75 Конституції України основними повноваженнями Верховної Ради України у галузі управління використання та охорони земель є: прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; визначення засад державної політики у галузі використання та охорони земель; затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель; встановлення і зміна меж районів і міст; погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) особливо цінних земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин згідно з Конституцією України.
За ЗК України до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі використання та охорони земель на території республіки належить низка напрямів діяльності, пов'язаних з реалізацією загальнодержавної політики у сфері земельних відносин і захисту земельних прав громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави в цілому. Серед них: розпоряджання землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводять органи виконавчої влади; координація контролю за використанням та охороною земель.
Повноваження Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин визначено ЗК України (ст. 13 та ін.). Зокрема, відповідно до п. 2 ст. 84 ЗК України він здійснює повноваження власника щодо земель державної власності згідно з законом у межах і порядку, визначених Кодексом; за погодженням з Верховною Радою України має повноваження на продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави, іноземним державам та іноземним юридичним особам (п. 1 ст. 129 ЗК України); уповноважений надавати у постійне користування земельні ділянки із земель державної власності юридичним особам у випадках, визначених статтями 9 і 150 ЗК України (п. 7 ст. 122); має право приймати рішення щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, для суспільних та інших потреб (п. 2 ст. 149); визначає порядок встановлення та зміни цільового призначення земель (ч. 3 ст. 20 ЗК); надає дозвіл на проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних природних парків, дендрологічних і ботанічних садів, археологічних пам'яток (п. 3 ст. 97); затверджує методику грошової та експертної оцінки землі (п. 8 ст. 128); здійснює інші повноваження.
Органи місцевого самоврядування (обласні, Київська і Севастопольська міські, районні, районні у містах, сільські, селищні та міські ради) виконують управлінські функції у сфері земельних відносин відповідно до статей 8-12 ЗК України, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року (з відповідними змінами), "Про столицю України - місто-герой Київ" від 15 січня 1999 року. До їхніх повноважень належать: розпоряджання землями територіальних громад; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводять органи виконавчої влади; встановлення та зміна меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць; організація землеустрою; забезпечення реалізації державної політики у галузі використання та охорони земель та інші.
Повноваження місцевих державних адміністрацій визначено в ст. 17 ЗК України та Законі України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року (з відповідними змінами). Вони, зокрема, розпоряджаються землями державної власності у межах, визначених ЗК України; беруть участь у розробці та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних програм з питань використання та охорони земель; координують здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; готують висновки щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуповують земельні ділянки; викуповують земельні ділянки для суспільних потреб у межах, визначених ЗК України; готують висновки щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст.
Серед повноважень Міністерства екології та природних ресурсів України як центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин ст. 14 ЗК України виділяє: участь у розробці та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель; організація моніторингу земель; участь у розробці нормативних документів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів; здійснення державної екологічної експертизи землекористування; внесення пропозицій щодо формування державної політики у галузі охорони та раціонального використання земель; міжнародне співробітництво з питань охорони земель тощо.Відповідно до Указу Президента України "Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів" від 6 січня 1996 року (зі змінами від 19 серпня 2002 року) система державних органів земельних ресурсів складається з Державного комітету України по земельних ресурсах та підпорядкованих йому Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель, Державного комітету АР Крим по земельних ресурсах і єдиному кадастру, обласних, Київського і Севастопольського міських головних управлінь, районних відділів, міських управлінь (відділів) земельних ресурсів та інженерів-землевпорядників сіл і селищ.
Як зазначається у Положенні про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженому Указом Президента України від 14 серпня 2000 року, цей Комітет є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. У встановленому порядку він вносить пропозиції щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру і забезпечує її реалізацію, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.
Повноваження Держкомзему: координація робіт з проведення земельної реформи; участь у розробці та організації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель; ведення державного земельного кадастру, у тому числі державної реєстрації земельних ділянок і державного контролю за використанням та охороною земель; розробка економічного та правового механізму регулювання земельних відносин тощо.44444444444444444444
Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень
   Земельний кодекс України до адміністративно-територіальних утворень, для яких встановлюються та змінюються межі, відносить райони, села, селища, міста та райони у містах. Території зазначених утворень відокремлюються межею, тобто умовно замкненою лінією на поверхні землі.   Відповідно до Закону України “Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 р. територія — це частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними і створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею ресурсами. Метою формування територій і встановлення меж адміністративно-територіальних утворень є створення територіальних умов для самостійного вирішення органами місцевого самоврядування усіх питань місцевого життя. Необхідна умова цього процесу — врахування інтересів населення, яке проживає на відповідній території. Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються та змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економіч-ного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Як зазначається у ст. 183 ЗК України, одне з основних завдань землеустрою полягає у встановленні на місцевості меж району, села, селища, міста, району у місті.   Межі адміністративно-територіальних утворень не є постійними. Вони можуть змінюватися залежно від економічних, географічних, демографічних, екологічних та інших факторів. Разом з тим, включення земельних ділянок у межі відповідних утворень не тягне за собою припинення права власності чи права користування цими ділянками. Це надзвичайно важливе правило, яке є однією з гарантій захисту прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Правовий режим цих земельних ділянок може бути змінений лише у разі їх вилучення (викупу) у певних суб'єктів у порядку, передбаченому ЗК України.   Коло суб'єктів, яким надано право приймати рішення стосовно встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень, залежить від різновиду таких утворень. Зокрема, Верховна Рада України приймає рішення про встановлення і зміну меж районів і міст. Підставою для прийняття такого рішення є подання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської ради. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська чи Севастопольська міська рада за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад. Міська рада за поданням відповідних районних у містах рад приймає рішення про встановлення і зміну меж районів у містах.   Відповідно до п. “д” ст. 17 ЗК України висновки щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів у містах та міст готують місцеві державні адміністрації.   Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України, який має містити повні відомості про межі конкретного району, села, селища, міста, району у місті.   Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлює Верховна Рада України. На відміну від державних актів, які посвідчують право власності на землю чи право постійного землекористування, державний акт України дає уявлення про просторові межі відповідного адміністративно-територіального утворення.
Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються в порядку та відповідно до закону.
 
Навіть після прийняття Конституції України 28.06.1996 року траплялися випадки визначення порядку встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних одиниць (утворень) в Україні відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР "Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою УРСР" 12.03.1982 №1564-Х. Слід визнати цю практику такою, що не відповідає Конституції України, оскільки, згідно з п. 13 ч. 1 ст. 92 Конституції України, територіальний устрій України визначається виключно законами України. Під визначенням територіального устрою слід розуміти, зокрема, і визначення порядку встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць. Наведене положення Конституції враховано й у коментованій статті, де визначено, що "межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються в порядку та відповідно до закону".
Верховною Радою України розглядався проект Закону "Про адміністративно-територіальний устрій" (04.12.1997 Закон було прийнято Верховною Радою України, проте 30.12.1997 він був повернутий Президентом України з його пропозиціями)42". Проте навіть за відсутності такого спеціального закону чинні законодавчі акти містять ряд положень, що стосуються порядку встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень.
Загальним у встановленні меж будь-якого адміністративно-територіального утворення є визначення меж за проектами землеустрою (див. ч. 2 ст. 173 ЗКУ та коментар до неї). Після розробки проекту землеустрою він підлягає державній землевпорядній експертизі (ст. 9 ЗУ "Про державну експертизу землевпорядної документації") та затвердженню компетентним органом відповідно до повноважень, визначених ст. 174 ЗКУ. Особливості прийняття рішень щодо меж різних адміністративно-територіальних утворень розглянуті нижче.
Порядок визначення меж районів і міст. За умови відсутності спеціального закону про адміністративно-територіальний устрій ні Конституція України, ні ЗКУ, ні інші закони не визначають особливого порядку прийняття Верховною Радою України рішень про визначення меж районів та міст. Тому порядок визначення меж районів і міст Верховною Радою співпадає із загальним порядком підготовки рішень Верховної Ради - законів або постанов (див. ст. 91 Конституції України). Цей порядок визначається ст.ст. 89-94 Конституції України та Регламентом Верховної Ради України від 19.09.2008.
Єдина особливість процедури прийняття рішень - вимога щодо наявності подання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад, передбачена ч. 1 ст. 174 ЗКУ (див. вище).
Порядок визначення меж сіл і селищ. Ч. 2 ст. 12 ЗУ "Про планування та забудову територій" передбачає, окрім вимог ч. 2 ст. 174 ЗКУ щодо наявності подання ради, можливість підготовки пропозицій про встановлення та зміну меж населених пунктів виконавчими органами відповідних рад (див. додатково коментар до ст. 174 ЗКУ)
Відповідно до п. 41 ч. 1 ст. 26, п. 26 ч. 1 ст. 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні , рішення про визначення меж сіл і селищ приймаються міськими і обласники радами виключно на пленарних засіданнях як "рішення з питань адміністративно-територіального устрою". У такому самому порядку приймаються рішення про направлення подань районних та відповідних сільських, селищних рад про визначення меж.
Витяг із проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населених пунктів. На карті добре видно, що на території однієї сільської ради розміщено кілька населених пунктів - див.
коментар до ч. 1 ст. 173 ЗКУ.
Технічні питання розробки, погодження проекту визначаються Технічними вказівками по складанню проектів встановлення меж сільських населених пунктів, затвердженими Держкомземом України 30.10.1991. Вказівки застосовуються у частині, що не суперечать чинному законодавству України (у частині положень про затвердження проектів встановлення меж Вказівки суперечать ч.ч. 1 та 2 ст. 174 ЗКУ).
Порядок визначення меж районів у містах. Відповідно до п. 41 ч. 1 ст. 26, п. 26 ч. 1 ст. 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення про визначення районів у містах приймаються міськими радами виключно на пленарних засіданнях. У такому самому порядку приймаються рішення про направлення подань районних рад у містах.
Порядок визначення меж областей та Автономної Республіки Крим. Питання про визначення меж областей та меж Автономної Республіки Крим на даний час спеціально законодавством не регулюється. На наш погляд, виходячи із деяких загальних формулювань законодавства, повноваження приймати рішення щодо визначення меж даних адміністративно-територіальних утворень має Верховна Рада (див. коментар до ст. 174 ЗКУ). Рішення повинно прийматися Верховною Радою відповідно до процедури її правотворчості (див. ст.ст. 89-94 Конституції України, Регламент Верховної Ради України                           від 19.09.2008).
 
55555555555555555555555555555
5. Планування використання земель
   Планування використання земель здійснюється відповідно до норм глави 30 ЗК України. Воно є складовою Генеральної схеми планування території України, затвердженої Законом України від 7 лютого 2002 р. Генеральна схема планування території України визначає пріоритети та концептуальні рішення планування і використання території країни, вдосконалення системи розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі.   За видами та режимами переважного використання Генеральна схема виділяє різні за характером території: з інтенсивною, переважно промисловою, міською житловою та громадською забудовою (зона урбанізації), у тому числі: з критичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння; з високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння; з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння; переважно агропромислового виробництва та сільської забудови (зона сільського господарства); території та об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, водно-болотні угіддя, землі водного фонду, рекреаційного та оздоровчого призначення, інші природні території, важливі для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (зона національної екологічної мережі); території (зони) радіаційного забруднення, у тому числі відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоекологічного контролю.   Отже, державне планування використання земель України — важливий та необхідний елемент системи регулювання суспільних відносин у цій галузі. Його завдання полягає в забезпеченні оптимального розподілу земель між сферами виробництва та інших народногосподарських потреб, максимальному збереженні земель сільськогосподарського призначення, особливо найбільш цінних сільськогосподарських угідь. Завданням планування використання земель є також залучення до сільськогосподарського обігу земельних ділянок, які не використовуються за цільовим призначенням, постійне підвищення їх родючості, здійснення протиерозійних і протиселевих заходів, створення умов для рекультивації земель, охорони їх від забруднення та засмічення. Для вирішення цих завдань розробляються загальнодержавні та регіональні програми використання та охорони земель.   Важливого значення для планування використання земель набуває природно-сільськогосподарське районування та зонування земель. Вони становлять нові правові явища в земельному законодавстві України, які набули чинності з прийняттям нового ЗК України.   Природно-сільськогосподарське районування земель становить поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур. Воно допомагає скласти чітке уявлення про характер земель, їх необхідне та доцільне використання, продуктивність та дає можливість швидко, економічно і досить повно оцінити потенційні можливості земельних ресурсів відповідної території.   Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначає Кабінет Міністрів України (ст. 179 ЗК).   Зонування земель є однією з форм планування використання та охорони земель. Воно здійснюється відповідно до ст. 180 ЗК України лише у межах населених пунктів і нерозривно пов'язане з плануванням і забудовою територій, правове регулювання яких урегульовано Законом України “Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 р. Згідно зі ст. 11 зазначеного Закону схеми планування територій на місцевому рівні визначають зонування територій для забудови та іншого використання. При цьому Генеральною схемою планування території України, затвердженою Законом України від 7 лютого 2002 р., передбачені заходи щодо вдосконалення системи розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів.
Стаття 177. Загальнодержавні програми використання та охорони земель
 
 
Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються з метою забезпечення потреб населення і галузей економіки у землі та її раціонального використання і охорони.
Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України.
Загальнодержавні програми використання та охорони земель затверджуються Верховною Радою України.
До частини першої. Правовою основою складання та затвердження державних та регіональних програм використання та охорони земель є норми Конституції України, ст.ст. 177-180 ЗКУ, ЗУ "Про державні цільові програми", ЗУ "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", ст. 6 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".
Прикладом програм, що стосуються використання та охорони земель, є ЗУ "Про загальнодержавну програму формування екологічної мережі", ЗУ "Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства", Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені Постановою ВР України від 05.03.1998, Постанова Верховної Ради України "Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води" від 27.02.1997, ПКМ "Про затвердження Комплексної програми захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року" від 03.07.2006 №901, ПКМ "Про Комплексну програму розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь на період до 2010 року" від 16.11.2000 №1704, ПКМ "Про затвердження Програми комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиси у Закарпатській області на 2002-2006 роки та прогноз до 2015 року" від 24.10.2001 №1388, ПКМ "Про затвердження Комплексної програми ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах України" від 15.02.2002 №160.
Разом із тим, власне Загальнодержавної програми використання та охорони земель в Україні досі не прийнято.
Держкомземом підготовлено проект спеціальної Загальнодержавної програми використання та охорони земель на 2005-2015 pp.427. Програма схвалена KM України та подана як законопроект до ВР України428.
До частини другої. Відповідно до ст.ст. 85, 116, Конституції України, програми економічного, науково-технічного і соціального розвитку України повинні розроблятися KM України, а затверджуватися Верховною Радою України. Відносини щодо розроблення таких програм врегульовані також ЗУ "Про державні цільові програми", ЗУ "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України".
В Україні склалася стійка практика, за якою KM України на виконання ст. 8 ЗУ "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" щорічно розробляє такі програми та подає їх на затвердження Верховній Раді України, а остання не встигає вчасно розглянути та затвердити відповідну програму.
До частини третьої. Коментована норма дублює положення п. 6 ч. 1 ст. 85 Конституції України.
Стаття 178. Регіональні програми використання та охорони земель
 
 
Регіональні програми використання та охорони земель розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами.
Програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями та затверджуються відповідними радами.
 
До частини першої. Відповідно до повноважень, наданих Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям на підставі ст. 138 Конституції України (щодо Ради міністрів АР Крим), ст.ст. 16,17 ЗКУ, даними органами здійснюється розробка, а якщо бути точним "участь у розробленні та забезпеченні виконання" регіональних програм використання та охорони земель. Обов´язок затвердження таких програм ст.ст. 7, 8 ЗКУ покладає на Верховну Раду Автономної Республіки Крим та відповідні обласні ради (див. також ст. 143 Конституції України, п. 16 ч. 1 ст. 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні").
До регіональних програм, розроблених та затверджених на виконання коментованої норми, належать, наприклад, Програма розвитку земельних відносин і охорони земель в Донецькій області на 2006-2010 роки, затверджена Рішенням обласної ради від 23.12.2005 №4/31-73 942´, Програма розвитку земельних відносин у Дніпропетровській області на 2001 2010 роки, затверджена Рішенням обласної ради від 16.02.2001 №346-15/ХХШ430 тощо.
До частини другої. Аналогічно до ч. 1 коментованої статті ч. 2 визначає порядок розроблення та затвердження програм використання та охорони земель міст Києва і Севастополя. Однак ст. 9 ЗКУ, яка визначає повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин, не містить вказівки на правомочність із затвердження регіональних програм використання та охорони земель. Це право хоча і може бути виведене із загальних повноважень рад у галузі земельних відносин, проте його відсутність в одній статті ЗКУ і наявність в іншій, що кореспондують одна одній, є недоліком юридичної техніки.
 
таття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель
 
 
Природно-сільськогосподарське районування земель - це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур.
Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.
Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.
Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначається Кабінетом Міністрів України.
Загальна характеристика. Здійснення природно-сільськогосподарського районування земель регламентується ст. 26 ЗУ "Про охорону земель", ст. 39 ЗУ "Про землеустрій", ПКМ від 26.05.2004 №681 "Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель", Наказом Держкомзему України від 10.11.2004 №366 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення природно-сільськогосподарського районування (зонування) земель".
До частини першої. Природно-сільськогосподарське районування земель"здійснюється з урахуванням природних умов, агробіологічних особливостей сільськогосподарських культур, напрямів розвитку господарської діяльності та вимог екологічної безпеки шляхом обстеження стану земель і ґрунтів, збирання, аналізу, систематизації та узагальнення даних, що характеризують стан та особливості охорони і використання земель за окремими регіонами (зонами, провінціями, округами) або адміністративно-територіальними одиницями, проведення інших робіт" (п. 2 Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель, затвердженого ПКМ від 26.05.2004 №681).
Районування є основою для розробки землевпорядної документації відносно земель сільськогосподарського призначення.
За часів СРСР при проведенні природно-сільськогосподарського районування території України було виділено п´ять природно-сільськогосподарських зон та дві горні області431. У межах зон (гірських областей) виділялися провінції за показниками гідротермічного режиму.
Провінції поділялися на округи (переважно за характером рельєфу), в межах яких в свою чергу було виділено близько 200 природно-сільськогосподарських районів432. Представники землевпорядної науки відзначають, що застосовувана свого часу загальносоюзна методика підлягає вдосконаленню433.
ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на замовлення Держкомзему України розроблено схему (карту) природно-сільськогосподарського районування України із виокремленням відповідних таксономічних одиниць: зон, провінцій, округів434.
До частини другої. Ст. 26 ЗУ "Про охорону земель" передбачає, що даний вид районування земель обумовлює подальший поділ земель за цільовим призначенням з урахуванням природних умов, агробіологічних вимог сільськогосподарських культур, розвитку господарської діяльності та пріоритету вимог екологічної безпеки (див. також коментар до ст. 19 ЗКУ), є основою для встановлення вимог щодо раціонального використання земель відповідного району, може стати підставою для визначення територій, що потребують особливого захисту від антропогенного впливу, а також встановлення екологічних обмежень у використанні земель або ґрунтів з урахуванням їх геоморфологічних, природнокліматичних, ґрунтових, протиерозійних та інших особливостей відповідно до їх показників. Природно-сільськогосподарське районування є також інформаційною базою державного земельного кадастру й основою для розробки схем землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, систем ведення сільського господарства і проектів землеустрою.
Необхідність проведення природно-сільськогосподарського районування земель зумовлюється різним складом ґрунтів відповідно до природних умов певної території України. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність науково обґрунтованої диференціації земель сільськогосподарського використання, їх охорони та впровадження заходів щодо підвищення їхньої продуктивності.
Усі критерії, покладені в основу районування та поділу земель на відповідні групи, безпосередньо впливають на оцінку одиниці площі земель, на що вказується і у методиках її проведення (див. ст. 201 ЗКУ та коментар до неї).
До частини третьої. Ієрархія поділу земель на підставі природно-сільськогосподарського районування передбачає виділення природно-сільськогосподарських зон, природно-сільськогосподарських провінцій, природно-сільськогосподарських округів, природно-сільськогосподарських районів, гірських природно-сільськогосподарських областей. Кожен елемент системи районування характеризує сукупність показників. Відповідно до наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 10.11.2004 №366 такі показники об´єднані в розробленій для кожного елементу районування еколого-господарській характеристиці за такими показниками як клімат, геоморфологія, рельєф і гідрологія ґрунтів, стан ґрунтового покриву, якісна характеристика сільськогосподарських угідь, придатність ґрунтів для вирощування основних сільськогосподарських культур, їх бонітування та оцінка земель, а також співвідношення земельних угідь.
На підставі сукупності таких показників окремих груп земель України здійснюються заходи щодо охорони відповідних земель та їх ефективного використання.
На підставі матеріалів природно-сільськогосподарського районування території України складено перелік особливо цінних груп ґрунтів, затверджений Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 06.10.2003 №245. Цей перелік має важливе значення для застосування положень ЗКУ, присвячених використанню та охороні особливо цінних земель (див. ст. 150 ЗКУ та коментар до неї).
До частини четвертої. Відповідно до вимог ч.З. ст. 179 ЗКУ KM України затверджено постанову від 26.05.2004 №681 "Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель" якою встановлено порядок проведення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та екологічного районування. Згадана також можливість здійснення "інших" видів районування, зміст яких у постанові не розкритий.
 
66666666666666666666666666
Землеустрій
   Відповідно до ст. 181 ЗК України та Закону України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення земель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.   Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального використання земель; охорона земель; створення сприятливого екологічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.   Суб'єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористувачі, а об'єктами — територія України, території адміністративно-територіальних утворень або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.   Землеустрій, як сукупність соціально-економічних заходів, виконуються найрізноманітніші завдання, пов'язані з забезпеченням раціонального використа ня та охорони земель незалежно від їх цільового призначення (сільськогосподарського виробництва, промисловості, лісового та водного господарства, містобудування тощо).   На рівні загальнодержавних землевпорядних заходів проводяться: реалізація державної політики у галузі земельних правовідносин; визначення основного цільового призначення земельних масивів, розробка великих регіональних комплексних програм охорони та раціонального використання земельних ресурсів; планування та прогнозування (розробка державних, обласних, районних і регіональних схем використання земель та схем землеустрою, заходів щодо охорони земель), розробка цільових програм меліорації та рекультивації земель, боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунтів і т. ін.   Галузеві та відомчі завдання землеустрою залежать від характеру виробництва, його особливостей, спеціалізації. Зокрема, до завдань землеустрою у галузі сільськогосподарського виробництва слід віднести: створення та вдосконалення усіх форм власності на землю та землекористування; організація господарств, які володіють землею на праві власності, користування (у тому числі на умовах оренди); раціональна організація територій господарств, що є виробниками сільськогосподарської продукції, з метою найефективнішого ведення сільськогосподарського виробництва в нових умовах ринкової економіки.   Завданнями землеустрою у галузі промислового та інших видів несільськогосподарського виробництва є: пошук земель з метою їх використання у промисловості, будівництві і т. ін., які б мінімально зачіпали інтереси сільськогосподарського виробництва; відведення земель і утворення нових землекористувань; розробка заходів щодо охорони та раціонального використання земель з додержанням екологічних вимог.   Важливе значення мають також прогнозні та передпроектні завдання землеустрою, до яких належать: розробка схем використання й охорони земельних ресурсів держави та її окремих регіонів, у тому числі протиерозійних та інших ґрунтозахисних заходів; розробка схем землеустрою областей і регіонів; розробка прогнозів, регіональних програм використання й охорони земель; обґрунтування розміщення, встановлення та зміни меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами.   У процесі реалізації зазначених завдань важливим є проведення державної землевпорядної експертизи, яка визначає: питання правового забезпечення проектних рішень; відповідність передбачених заходів завданню на проектування, вимогам раціонального використання й охорони земель та нормативно-технічним документам; запропоновані проектною документацією рішення відносно знімання, збереження та використання родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель, проведенням їх рекультивації.   Землеустрій здійснюють за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб. Формою землеустрою є землевпорядний процес.   Землевпорядний процес — це загальний порядок виконання окремих землевпорядних дій. Він складається з таких взаємопов'язаних стадій, що послідовно виконуються: порушення клопотання про проведення землевпорядної дії; підготовчі роботи щодо складання проекту землеустрою; складання проекту землеустрою; розгляд проекту, проектної документації; затвердження проекту; перенесення проекту в натуру (на місцевість); оформлення та видача землевпорядних матеріалів і документів; здійснення авторського нагляду за виконанням проекту землеустрою.
777777777777777777777777777
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про державний контроль за використанням та охороною земель

Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення - обов'язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видачею агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, в якому фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів, рівні їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами;
забруднення земель - накопичення в ґрунтах і ґрунтових водах внаслідок антропогенного впливу пестицидів і агрохімікатів, важких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких перевищує природний фон, що призводить до їх кількісних або якісних змін;
знищення межових знаків - дії громадян, які призвели до втрати в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, внаслідок чого виникає потреба у проведенні додаткових геодезичних робіт з їх відновлення;
знищення чи пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних насаджень - дії громадян чи посадових осіб, які призводять до часткового або повного пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд чи захисних насаджень, погіршення їх технічного стану, внаслідок чого виникає потреба у проведенні додаткових робіт, пов'язаних із захистом земель від водної та вітрової ерозій, інших негативних процесів;
межа земельної ділянки - умовна замкнена ламана лінія, що розмежовує земельні ділянки; { Статтю 1 доповнено абзацом згідно із Законом N 271-VI ( 271-17 ) від 15.04.2008 }
межовий знак - спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); { Статтю 1 доповнено абзацом згідно із Законом N 271-VI ( 271-17 ) від 15.04.2008 }
невжиття заходів щодо боротьби з бур'янами - допущення появи небажаної трав'янистої рослинності, яка негативно впливає на розвиток культурних рослин, призводить до поширення шкідників і хвороб або не дає можливості використовувати землі за призначенням;
невикористання земельної ділянки, переданої під забудову, - порушення особою встановлених при передачі у власність або у користування земельної ділянки граничних термінів її забудови; { Статтю 1 доповнено абзацом згідно із Законом N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008 }
невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням - невикористання земельної ділянки, крім реалізації науково обґрунтованих проектних рішень, або фактичне використання земельної ділянки, яке не відповідає її цільовому призначенню, встановленому при передачі земельної ділянки у власність чи наданні в користування, в тому числі в оренду, а також недодержання режиму використання земельної ділянки або її частини в разі встановлення обмежень (обтяжень);
невиконання умов зняття, збереження і нанесення родючого шару ґрунту - невиконання або неякісне виконання обов'язкових заходів, передбачених затвердженою відповідно до законодавства проектною документацією, щодо знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту, що призвело до його псування чи знищення;
непроведення рекультивації порушених земель - невиконання комплексу організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель відповідно до затвердженої документації із землеустрою;
охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
псування земель - порушення природного стану земель, яке здійснюється без обґрунтованих проектних рішень, погоджених та затверджених в установленому законодавством порядку, забруднення їх хімічними, біологічними та радіоактивними речовинами, в тому числі тими, що викидаються в атмосферне повітря, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, неочищеними стічними водами, порушення родючого шару ґрунту, невиконання вимог встановленого режиму використання земель, а також використання земель у спосіб, що погіршує їх природну родючість;
розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель, - добування корисних копалин, будівництво очисних споруд, меліоративних систем та інших об'єктів з порушеннями вимог земельного законодавства України, затвердженої документації із землеустрою, що призводять до ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, псування і забруднення земель, засмічення відходами та інших негативних процесів на тій чи іншій земельній ділянці, а також на суміжних земельних ділянках, що викликає необхідність встановлення обмежень (обтяжень) використання цих земель;
самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. { Абзац статті 1 в редакції Закону N 271-VI ( HYPERLINK "http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/271-17" \t "_blank" 271-17 ) від 15.04.2008 }
Стаття 2. Основні завдання державного контролю за використанням та охороною земель
Основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є:
забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України;
забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель;
запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення;
забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.
Стаття 3. Основні принципи здійснення державного контролю за використанням та охороною земель
Основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є:
забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави;
пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами;
повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України;
поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель.
Стаття 4. Земля як об'єкт державного контролю та охорони
Об'єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.
Стаття 5. Органи, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, проведення моніторингу родючості ґрунтів
Державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
{ Зміни до частини першої статті 5 див. в Законі N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
{ Зміни до частини другої статті 5 див. в Законі N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.
{ Зміни до частини третьої статті 5 див. в Законі N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 } { Стаття 5 в редакції Закону N 4444-VI ( 4444-17 ) від 23.02.2012 }
Стаття 6. Повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі
{ Назва статті 6 в редакції Закону N 4444-VI ( 4444-17 ) від 23.02.2012 } { Зміни до назви статті 6 див. в Законі N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
До повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать: { Абзац перший статті 6 в редакції Закону N 4444-VI ( 4444-17 ) від 23.02.2012 } { Зміни до частини першої статті 6 див. в Законі N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині:
додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;
виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;
додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;
ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання;
розміщення, проектування, будівництва та введення в дію об'єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель;
виконання комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям;
дотримання строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язкового виконання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;
виконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених робочим проектом землеустрою; { Абзац дев'ятий пункту "а" частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 497-VIII ( HYPERLINK "http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/497-19" \t "_blank" 497-19 ) від 02.06.2015 }
дотримання правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереження захисних насаджень і межових знаків;
додержання встановленого законодавством порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;
додержання строків розгляду заяв чи клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю;
б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо:
приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель;
обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України; припинення будівництва та експлуатації об'єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків;
припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;
в) одержання в установленому законодавством порядку ( HYPERLINK "http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0515-13" \t "_blank" z0515-13 ) від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;
г) видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;
ґ) участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;
д) вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;
е) вирішення інших питань відповідно до закону.
Стаття 7. Повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів
{ Назва статті 7 в редакції Закону N 4444-VI ( 4444-17 ) від 23.02.2012 } { Зміни до назви статті 7 див. в Законі N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
До повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, належать: { Абзац перший статті 7 в редакції Закону N 4444-VI ( HYPERLINK "http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4444-17" \t "_blank" 4444-17 ) від 23.02.2012 }
{ Зміни до частини першої статті 7 див. в Законі N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
а) здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині;
{ Абзац перший пункту "а" статті 7 в редакції Закону N 4444-VI ( HYPERLINK "http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4444-17" \t "_blank" 4444-17 ) від 23.02.2012 }
додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель;
консервації деградованих і малопродуктивних земель;
збереження водно-болотних угідь;
виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок;
здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами;
додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні;
додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів;
додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель;
додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів;
б) проведення лабораторного аналізу стану забруднення земель, у тому числі радіоактивного, в зонах безпосереднього впливу викидів і скидів підприємствами забруднюючих речовин, а також у разі виникнення аварій та надзвичайних ситуацій;
в) участь у розробці нормативно-правових актів у сфері охорони земель;
г) організація ліквідації екологічних наслідків аварій, залучення до цього підприємств, установ, організацій незалежно від підпорядкування та форм власності, а також громадян;
ґ) вирішення інших питань відповідно до закону.
Стаття 8. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, при проведенні моніторингу родючості ґрунтів{ Назва статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( HYPERLINK "http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5462-17" \t "_blank" 5462-17 ) від 16.10.2012 }
До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин при проведенні моніторингу родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення належать: { Абзац перший статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законами N 4444-VI ( HYPERLINK "http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4444-17" \t "_blank" 4444-17 ) від 23.02.2012, N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
організація розроблення та впровадження загальнодержавних і регіональних програм із збереження, відтворення та охорони родючості ґрунтів;
розроблення та впровадження ґрунтозахисних та екологобезпечних технологій виробництва сільськогосподарської продукції;
забезпечення спостереження за зміною показників якісного стану ґрунтів у результаті проведення господарської діяльності на землях сільськогосподарського призначення; { Абзац четвертий статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
проведення моніторингу родючості ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення;
забезпечення формування національного, регіонального та місцевих інформаційних банків даних про стан ґрунтів земель сільськогосподарського призначення; { Абзац шостий статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
забезпечення ведення балансу потреби і надходження пестицидів та агрохімікатів в Україну, погодження технічних умов та питань щодо їх ввезення; { Абзац сьомий статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
розроблення і сприяння впровадженню механізму економічного стимулювання застосування ґрунтозахисних технологій та підвищення родючості ґрунтів;
ведення інформаційного банку даних про стан ґрунтів земель сільськогосподарського призначення; { Абзац дев'ятий статті 8 в редакції Закону N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
{ Абзац десятий статті 8 виключено на підставі Закону N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
вирішення інших питань відповідно до закону.
Стаття 9. Організація і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель та проведення моніторингу ґрунтів
{ Частину першу статті 9 виключено на підставі Закону N 4444-VI ( 4444-17 ) від 23.02.2012 }
{ Зміни див. в Законі N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
{ Частину другу статті 9 виключено на підставі Закону N 4444-VI ( 4444-17 ) від 23.02.2012 }
{ Зміни див. в Законі N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
{ Частину третю статті 9 виключено на підставі Закону N 4444-VI ( 4444-17 ) від 23.02.2012 }
{ Зміни див. в Законі N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом:
проведення перевірок;
розгляду звернень юридичних і фізичних осіб;
участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; { Абзац четвертий частини четвертої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель;
проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.
Стаття 10. Повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель
Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право:
безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель;
давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; { Абзац третій частини першої статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1708-VI ( 1708-17 ) від 05.11.2009 }
складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності;
у разі неможливості встановлення особи правопорушника земельного законодавства на місці вчинення правопорушення доставляти його до міліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення; { Абзац п'ятий частини першої статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 271-VI ( HYPERLINK "http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/271-17" \t "_blank" 271-17 ) від 15.04.2008 }
викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов'язаних з порушенням земельного законодавства України;
передавати до органів прокуратури, органів досудового розслідування акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення; { Абзац сьомий частини першої статті 10 в редакції Закону N 4652-VI ( 4652-17 ) від 13.04.2012 }
проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законодавства України;
звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. { Абзац дев'ятий частини першої статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1697-VII ( HYPERLINK "http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1697-18" \t "_blank" 1697-18 ) від 14.10.2014 }
Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства про охорону земель можуть мати й інші повноваження відповідно до закону.
Державні інспектори під час виконання службових обов'язків мають право на носіння форменого одягу встановленого зразка та використовувати спеціальні транспортні засоби з кольорографічним забарвленням і написом з емблемою в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 11. Відповідальність державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель
Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель зобов'язані додержуватися Конституції України ( 254к/96-ВР ), законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів.
За невиконання або неналежне виконання обов'язків державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель несуть відповідальність згідно із законом.
Стаття 12. Фінансування і матеріально-технічне забезпечення спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням та охороною земель
Фінансування і матеріально-технічне забезпечення спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням та охороною земель здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Стаття 13. Соціальний і правовий захист посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням та охороною земель
Держава гарантує захист честі, гідності, здоров'я, життя, майна посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і членів їх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій.
Шкода, заподіяна знищенням або пошкодженням майна посадової особи спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням та охороною земель чи членів її сім'ї у зв'язку з виконанням нею посадових обов'язків, компенсується в повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.
Посадові особи спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням та охороною земель підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
{ Частина третя статті 13 в редакції Закону N 77-VIII ( HYPERLINK "http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/77-19" \t "_blank" 77-19 ) від 28.12.2014 }
{ Частину четверту статті 13 виключено на підставі Закону N 77-VIII ( 77-19 ) від 28.12.2014 }
{ Частину п'яту статті 13 виключено на підставі Закону N 77-VIII ( 77-19 ) від 28.12.2014 }
{ Частину шосту статті 13 виключено на підставі Закону N 77-VIII ( 77-19 ) від 28.12.2014 }
{ Частину сьому статті 13 виключено на підставі Закону N 77-VIII ( 77-19 ) від 28.12.2014 }
Стаття 14. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
 Контроль за використанням та охороною земель
   Контроль за використанням та охороною земель являє собою одну з важливих функцій державного управління у зазначеній сфері суспільних відносин. Його завдання полягають у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавства України. Варто звернути увагу на те, що контроль здійснюється: а) за усіма без винятку суб'єктами земельних відносин, а не тільки за юридичними і фізичними особами; б) стосується всіх земель, незалежно від форм власності.   Конкретні завдання, функції контролю за використанням та охороною земель, а також форми і методи його здійснення визначені в Законі України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19 червня 2003 р..   Метою контролю за використанням та охороною земель, що збігається з метою усієї екологічної діяльності, є задоволення справедливих соціальних, економічних, екологічних потреб нинішнього і майбутнього поколінь у сфері розвитку й охорони навколишнього природного середовища.   Його конкретні цілі визначаються основними формами діяльності у сфері використання й охорони земель, якими є: організація раціонального землекористування; охорона земель; забезпечення екологічної безпеки людини.   Державний контроль за використанням земель здійснюють уповноважені органи виконавчої влади з питань земель- . них ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноважені органи з питань екології та природних ресурсів. Уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів є Державний комітет України по земельних ресурсах, обласні, Київське та Севастопольське міські управління та районні відділи земельних ресурсів. Ці органи у межах своїх повноважень здійснюють державний контроль за додержанням земельного законодавства, у тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання власниками земельних ділянок і землекористувачами; контролює додержання суб'єктами господарювання встановлених вимог щодо виконання земельно-кадастрових та землевпорядних робіт, експертної грошової оцінки земельних ділянок.   Органи Державного комітету України з питань земельних ресурсів здійснюють державний контроль за: раціональною організацією території та використанням земельних ділянок власниками землі і землекористувачами відповідно до умов їх надання; поверненням самовільно зайнятих ділянок у стані, придатному для використання; виконанням комплексу заходів, передбачених умовами надання земельних ділянок нормативними документами та затвердженими проектами із захисту земель від водної та вітрової ерозії, заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям, селів, підтоплення, заболочення, засолення, висушування, ущільнення та від інших процесів погіршення стану земель.   Важливого значення набуває контроль за рекультивацією порушених земель, зніманням, використанням і збереженням родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель, а також своєчасним приведенням цих земель у стан, придатний для використання за призначенням; збереженням та експлуатацією протиерозійних гідротехнічних споруд і систем, захисних лісонасаджень, встановленням і збереженням межових знаків; наданням достовірних даних про наявність, стан використання земельних угідь за Державним земельним кадастром, а також інформації про наявність земель запасу.   Крім того, органи Держкомзему здійснюють контроль за проектуванням, розміщенням, будівництвом, реконструкцією, введенням у дію, експлуатацією та ліквідацією об'єктів, що негативно впливають на стан земель; своєчасним і якісним виконанням комплексу необхідних заходів щодо запобігання і ліквідації псування земель, їх забруднення виробничими та іншими відходами і стічними водами, а також при добування корисних копалин, виконанні будівельних, геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт.   Спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, державні управління екології та природних ресурсів в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, інші територіальні органи та інспекції зазначеного міністерства.    Відповідно до Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 29 травня 2000 р., воно здійснює згідно з законодавством державний контроль за додержанням норм і правил у сфері використання та охорони природних ресурсів, у тому числі землі.   Мінекоресурсів України має право обстежувати підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, включаючи військові та оборонні об'єкти, об'єкти органів внутрішніх справ і Служби безпеки України з метою перевірки додержання вимог щодо охорони земель.   Важливою новелою ЗК України є запровадження такого різновиду контролю, як самоврядний контроль за використанням та охороною земель. Його здійснюють сільські, селищні, міські, районні та обласні радами відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.   Районні та обласні ради безпосередньо не здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Разом з тим, вони мають інші повноваження, які дають змогу опосередковано контролювати додержання вимог земельного законодавства. Зокрема, виключно на пленарних засіданнях районної та обласної рад вирішуються питання земельних відносин, затверджуються правила забудови і благоустрою населених пунктів області.   Вперше ЗК України встановлює норму, що передбачає здійснення громадського контролю за використанням та охороною земель.   Відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженого наказом Мінекоресурсів України 27 лютого 2002 р., громадський контроль здійснюють громадські інспектори. Вони призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі Положення, затвердженого Держкомземом України.   Основними завданнями громадського контролю у галузі охорони земель є: безпосередня участь громадськості у справах поліпшення екологічної ситуації; надання допомоги органам державного контролю у забезпеченні додержання вимог земельного законодавства підприємствами, установами, організаціями та громадянами, запобігання та виявлення порушень земельного законодавства, ліквідація їх наслідків; екологічна просвіта, виховання та інформування широких верств населення через засоби масової інформації.   З метою координації роботи громадськості, широкого залучення її до розробки та виконання заходів щодо охорони земель, бережливого ставлення до земельних ресурсів і підтримання контактів з природоохоронними органами при громадських природоохоронних формуваннях та при підрозділах Державної екологічної інспекції Мінекоресурсів України можуть створюватися на громадських засадах штаби громадських інспекторів.
888888888888888888888888888
 8. Моніторинг земель
   Моніторинг земель — важлива функція управління у сфері використання та охорони земель. Його об'єктом є землі України незалежно від форм власності на землю, цільового призначення та характеру використання. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов'язаних зі змінами родючості ґрунтів, збільшенням сільськогосподарських угідь, забрудненням земель токсичними речовинами; стану берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів, пов'язаних з утворенням ярів, селевими потоками, землетрусами та іншими явищами; стану земель у межах населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, а також іншими промисловими об'єктами.   До завдань моніторингу земель належать: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій щодо запобігання негативним процесам та усунення їх наслідків; інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням та охороною земель, а також власників земельних ділянок.   Моніторинг земель здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм. Інформація про стан земельних ресурсів та їх використання, яку отримано у процесі ведення моніторингу, нагромаджується в архівах і банках даних автоматизованої інформаційної системи. На основі зібраної інформації і результатів оцінки стану земель складаються оперативні зведення, наукові прогнози і рекомендації, які направляються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та інших державних органів для вжиття заходів щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків. Отримані матеріали об'єктивно характеризують фізичні, хімічні, біологічні процеси у навколишньому середовищі, рівень забруднення ґрунтів, що дає можливість органам державного управління пред'являти до землекористувачів певні вимоги щодо усунення правопорушень у сфері використання та охорони земель.   Державна система моніторингу навколишнього природного середовища загалом покладається на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Моніторинг земель є складовою загального моніторингу довкілля. Структуру, завдання та зміст моніторингу земель визначено у Положенні про моніторинг земель, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р.   Ведення моніторингу земель покладається на Державний комітет України по земельних ресурсах за участю Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство аграрної політики України, Національне космічне агентство України, інші зацікавлені міністерства та відомоства. Органи Держкомзему надають усім заінтересованим суб'єктам системи моніторингу інформацію про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансформацію земель, заходи щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків; Міністерство аграрної політики надає інформацію про фізичні, геохімічні та біологічні зміни якості ґрунтів сільськогосподарського призначення; Національне космічне агентство України — архівну та поточну інформацію з дистанційного зондування Землі.   Складовою моніторингу земель є моніторинг родючості грунтів, який проводиться спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань аграрної політики.
ПОЛОЖЕННЯ про моніторинг земель
1. Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.
Об'єктом моніторингу є всі землі незалежно від форми власності на них.
Складовою частиною моніторингу земель є моніторинг ґрунтів.
Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення проводиться Мінагрополітики відповідно до затвердженого ним положення.
{Абзац четвертий пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 1048 від 12.10.2011, № 334 від 25.04.2012}
{Пункт 1 в редакції Постанови КМ № 2041 від 26.12.2003}
2. Залежно від мети спостережень та ступеня охоплення територій проводиться такий моніторинг земель:
національний - на всіх землях у межах території України;
регіональний - на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов;
локальний - на окремих земельних ділянках та в окремих частинах (елементарних структурах) ландшафтно-екологічних комплексів.
{Пункт 2 в редакції Постанови КМ № 2041 від 26.12.2003}
3. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (агрохімічна паспортизація земельних ділянок, зйомка, обстеження і вишукування), виявлення у ньому змін, а також проведення оцінки:
{Абзац перший пункту 3 в редакції Постанови КМ № 2041 від 26.12.2003}
стану використання земельних ділянок;
{Абзац другий пункту 3 в редакції Постанови КМ № 2041 від 26.12.2003}
процесів, пов'язаних із змінами родючості грунтів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури грунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами;
стану берегових ліній річок, морів, озер, заток,водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд;
процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами;
стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.
Спостереження за станом земель залежно від терміну та періодичності їх проведення поділяються на:
базові (вихідні, що фіксують стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель);
періодичні (через рік і більше);
оперативні (фіксують поточні зміни).
3-1. Проведення моніторингу земель здійснюється у такому порядку:
виконання спеціальних зйомок і обстежень земель;
виявлення негативних факторів, вплив яких потребує здійснення контролю;
оцінка, прогноз, запобігання впливу негативних процесів.
На локальному рівні моніторинг земель проводять районні, міські відділи, управління земельних ресурсів, на регіональному - Рескомзем Автономної Республіки Крим, обласні, Київське, Севастопольське міські головні управління земельних ресурсів, на національному - Держземагентство.
{Абзац п'ятий пункту 3-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1048 від 12.10.2011}
{Положення доповнено пунктом 3-1 згідно з Постановою КМ № 2041 від 26.12.2003}
4. Стан земельного фонду оцінюється шляхом аналізу ряду послідовних спостережень і порівнянь одержаних показників.
5. Інформаційне забезпечення моніторингу земель складається з даних, які мають необхідну повноту для об'єктивної оцінки ситуації, її моделювання та прогнозування.
6. Ведення моніторингу земель здійснює Держземагентство за участю Мінприроди, Мінагрополітики, Національної академії аграрних наук та ДКА.
{Пункт 6 в редакції Постанови КМ № 2041 від 26.12.2003; із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1048 від 12.10.2011}
7. Основою технічного забезпечення моніторингу є автоматизована інформаційна система.
8. Інформація, одержана під час спостережень за станом земель, узагальнюється по районах, містах, областях, Автономній Республіці Крим, а також по окремих природних комплексах і передається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського і Севастопольського міських головних управлінь земельних ресурсів та Рескомзему Автономної Республіки Крим.
Форма та порядок надання інформації з моніторингу земель затверджується Мінагрополітики.
{Абзац другий пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1048 від 12.10.2011}
За результатами оцінки стану земель складаються звіти, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Держземагентства для вжиття заходів до запобігання і ліквідації наслідків негативних процесів.
{Абзац третій пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1048 від 12.10.2011}
9999999999999999999999999999999999
 9. Державний земельний кадастр
   Термін “кадастр” означає систематизовану сукупність даних стосовно кількісної та якісної характеристик відповідних видів природних ресурсів чи явищ.   Державний земельний кадастр — один з різновидів кадастрів природних ресурсів, до яких, крім нього, включаються: водний кадастр, лісовий кадастр, кадастр тваринного світу, кадастр рослинного світу та ін.   Державний земельний кадастр являє собою єдину державну систему земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі і землекористувачів.   Оперативність і точність даних земельного кадастру забезпечується використанням аерокосмічних зйомок та застосуванням методів дистанційного зондування земної поверхні.   Ведення державного земельного кадастру — одна з функцій державного управління у сфері землекористування та охорони земель. Його значення полягає в тому, що він є державним інформаційним ресурсом. Призначення державного земельного кадастру полягає в забезпеченні необхідною інформацією органів державної влади й органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ та організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням та охороною земель, економічного й екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (ст. 194 ЗК).   Державний земельний кадастр складається з відповідних складових, кожна з яких має визначене законодавством цільове призначення.   Кадастрове зонування земель — це розділення їх на земельні ділянки за різним цільовим призначенням і правовим режимом використання. Кадастрове зонування включає встановлення: місця розташування обмежень щодо використання земель; меж кадастрових зон та кварталів; меж оціночних районів та зон; кадастрових номерів (території адміністративно-територіальної одиниці) (ст. 197 ЗК).   Кадастрові зйомки згідно зі ст. 198 ЗК — це комплекс робіт, що виконуються для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Вони включають: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками і землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання земель; виготовлення кадастрового плану.   Бонітування ґрунтів відповідно до ст. 198 ЗК становить порівняльну оцінку якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та істотно впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Воно проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.   Економічна оцінка земель — це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі. Вона повинна з достатньою точністю відобразити відмінності в якості земель з точки зору економічної родючості ґрунтів при досягнутому рівні інтенсивності землеробства.   Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельних ділянок різного цільового призначення. Вона визначається в умовних кадастрових гектарах або грошовому виразі.   Грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою створення умов для економічного регулювання земельних відносин при зміні суб'єктів права власності на земельні ділянки, ціноутворенні, визначенні ставок земельного податку тощо. Вона визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною та експертною.   Державна реєстрація земельних ділянок є складовою автоматизованої системи державного земельного кадастру та необхідним елементом виникнення суб'єктивного права власності та права постійного користування на земельну ділянку. Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.   Державний реєстр земель складається з двох частин — книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі з зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку (ст. 202 ЗК).   Згідно з Указом Президента України “Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру” від 17 лютого 2003 р. функцію з державної реєстрації земельних ділянок покладено на Державний комітет України по земельних ресурсах.   Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь. При обліку кількості земель виділяють землі: у межах населених пунктів; за категоріями; за формами власності; зрошуванні й осушенні землі тощо (ст. 203 ЗК).   Облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що впливають на їх родючість, а також за ступенем забруднення ґрунтів. Він містить: класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель; характеристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гумусу і поживних рухомих речовин, механічним складом ґрунтів; характеристику культуртехнічного стану природних кормових угідь тощо.   Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом України, обласними головними управліннями, Київським та Севастопольським міськими головними управліннями, міськими (міст обласного та районного значення) управліннями (відділами), районними відділами земельних ресурсів, які є територіальними органами Держкомзему У1000000000000000
Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель
Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель у правовій доктрині визначається як комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на підвищення зацікавленості осіб, що здійснюють використання земель, у збереженні та відтворенні родючості грунтів, здійсненні заходів з захисту земельних ресурсів від негативних наслідків господарської діяльності людини.
Стаття 205. Зміст економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель
1. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель включає:а) надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель;
б) виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини;
в) звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами;
г) компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини.
До пункту "а".
Податкові пільги. На даний час податкове законодавство України, передбачаючи 18 видів загальнодержавних податків і зборів (ст. 9 ПКУ) і 5 видів місцевих податків і зборів (ст. 10 ПКУ), встановлює лише незначні пільги щодо сплати податку на прибуток підприємств та пільги із сплати земельного податку, що за певних умов можуть використовуватися особами, які здійснюють заходи з охорони земель.
Зокрема, л. 144.1 ст. 144 ПКУ передбачає, що витрати на капітальне поліпшення якості земель, не пов'язане з будівництвом, підлягають амортизації. Це означає, що ці витрати можуть бути виключені з прибутку, що оподатковується податком на прибуток підприємств. Пп.283.1.2 ст. 283 ПКУ передбачає, що за "землі сільськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння", земельний податок не справляється.
Кредитні пільги.
На даний час законодавство не передбачає механізму пільгового кредитування громадян та юридичних осіб, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель.
Потреба у розробці такого механізму існує. На наш погляд, його основою повинно стати надання коштів державного бюджету на зворотній безоплатній або частково оплатній основі відповідним суб'єктам для здійснення заходів згідно із програмами використання і охорони земель.
До пункту "б". Умовою надання коштів законодавець називає факт погіршення земель не з вини суб'єктів, що здійснюють поліпшення (п."б" ч. 1 ст. 205 ЗКУ), а цільовим призначенням коштів визначив лише відновлення земель. Видається, що доцільніше було б закріпити можливість стимулювання будь-якого поліпшення земель, у тому числі тих, стан яких не погіршувався. Слід сказати, що на практиці закони про державний бюджет на відповідний рік передбачають видатки на "докорінне поліпшення земель" незалежно від причин, що спричинили необхідність такого поліпшення. Відтак, можна з великою долею умовності стверджувати про існування дієвого механізму реалізації коментованої норми.
Зокрема, у ЗУ "Про державний бюджет на 2011 рік" передбачено виділення 15 тис. грн. на докорінне поліпшення земель науково-дослідних господарств (код 6591070), що, звичайно, в масштабах України є сумою просто мізерною. Виділення коштів громадянам не передбачено.
Порядок використання цих коштів на сьогодні визначається наказом Міністерства аграрної політики та Міністерства фінансів України "Про затвердження Порядку використання коштів Державного бюджету України на оплату робіт з докорінного поліпшення земель" від 27.01.2002 № 58/136. Порядок передбачає розподіл коштів між підприємствами на підставі рішень конкурсних комісій (п. 1.5), які здійснюють процедуру конкурсного відбору на підставі наказу Мінагрополітики України "Про затвердження Положення про умови проведення конкурсу на надання коштів Державного бюджету України на оплату робіт з докорінного поліпшення земель" від 31.07.2002 №216. Виділені кошти державного бюджету спрямовуються переможцям конкурсу для здійснення заходів з хімічної меліорації фунтів, до складу яких входять роботи з виготовлення проектно-кошторисної документації та проведення вапнування і гіпсування фунтів, в оплату яких включається вартість меліорантів, витрати на транспортування і внесення їх у фунт (п. 1.1 Положення).
Виділення коштів місцевого бюджету може регулюватися на регіональному та місцевому рівні.
До пункту "в". Пп.283.1.2 ст. 283 ПКУ передбачає, що за землі "землі сільськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння", земельний податок не справляється. Разом із тим, звільнення від плати за землю земельних ділянок, що перебувають у стадії поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами (п."в" ч. 1 ст. 205 ЗКУ, а також ст. 27 ЗУ "Про охорону земель"), ПКУ не передбачено. Враховуючи, що ПКУ прийнятий пізніше від ЗКУ та ЗУ "Про охорону земель", надання цієї пільги в частині, "не покритій" ПКУ, на сьогодні є неможливим.
До пункту "г". Пп.283.12 ст. 283 ПКУ передбачає, що за землі "землі сільськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння", земельний податок не справляється. Додатковим стимулом для землевласників та землекористувачів має стати компенсація за рахунок бюджету зниження доходу внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини (п."г" ст. 205 ЗКУ). Виходячи із договірного порядку здійснення консервації земель (ч. 3 ст. 172 ЗКУ), розмір компенсації зниження доходу від консервації земель повинен визначатися у відповідному договорі.
На жаль, існуюче законодавство про консервацію земель (ст.ст. 171, 172 ЗКУ, наказ Держкомзему від 17.10.2002 № 175 "Про Порядок консервації земель") не регламентує засад компенсації, а закони про державний бюджет традиційно не передбачають спрямування коштів на таку компенсацію. Необхідно наголосити, що механізм консервації земель та його складова - відшкодування зниження доходів власників землі та землекористувачів, - може працювати лише за умови існування фінансової основи - коштів, передбачених у бюджеті.
При формуванні законодавства та практики щодо компенсації при здійсненні консервації доцільно врахувати досвід Польщі. Т.з. Програма активізації сільської місцевості, розпочата напередодні вступу Польщі до ЄС, передбачає, зокрема, компенсаційні доплати за заліснення сільськогосподарських земель та здійснення догляду за насадженнями. Отримувачами компенсації є сільськогосподарські виробники або їх групи, залісненню підлягає не менше 3 га. Оплата здійснюється одноразово з розрахунку: через рік - фінансова допомога на заліснення; за 5 років - премія за опіку; за 20 років - премія за заліснення. Залежно від конфігурації території та виду насаджень оплата становить за хвойні дерева - від 4300 до 5100 га (1018-1207 євро/га), листяні - від 5000 до 5900 га (1184-1397 евро

Приложенные файлы

  • docx 26590836
    Размер файла: 104 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий