Семинар по финансам


1. Поняття, ознаки і функції страхування.
Страхування — одна із стародавніх категорій, що відображає особливу сферу економічних відносин суспільства. Головний спонукальний мотив страхування — це ризикований характер виробництва і життя людини. До ознак, що характеризують категорію страхування, відносяться:
1)виникнення грошових перерозподільчих відносини, які обумовлені можливістю настання непередбачених подій (страхових випадків), що можуть нанести матеріальні збитки як економіці держави, так і населенню;
2) здійснення розподілу нанесених збитків між учасниками страхування;
3) перерозподіл збитків як між територіальними одиницями, так і перерозподіл збитків у часі;
4) повернення коштів, мобілізованих у страховий фонд при настанні страхового випадку.
Правова сутність страхування визначена у ст. 1 Закону України "Про страхування".
Економічна сутність страхування міститься в тому, що за рахунок платежів усіх учасників-створювачів страхового фонду виплачується допомога тому, у кого виникли втрати внаслідок випадкових подій.
У соціальному плані, страхування дозволяє захистити особисті інтереси фізичних і юридичних осіб та забезпечити соціальну і політичну стабільність у суспільстві.
Міжнародний аспект страхування полягає в усуненні національних відмінностей у законодавстві різних країн і уніфікації юридичних норм по забезпеченню захисту інтересів господарюючих суб'єктів, їх фінансових гарантій незалежно від кордонів.
Сутність страхування виявляється у функціях: ризиковій; попереджувальній; заощаджувальний; контрольній.
З матеріальної сторони для повноцінного функціонування системи страхування створюються централізовані і децентралізовані спеціальні резервні фонди, необхідні для покриття непередбачених потреб членів суспільства.
Практика господарського будівництва виявила необхідність створення наступних грошових резервних фондів.
Першу групу складають децентралізовані фонди, які створюються у самих господарствах-колгоспах, радгоспах, промислових підприємствах і виробничих об'єднаннях.
Другу групу утворюють грошові фонди міністерств, відомств і інших органів управління.
Третя група — резервні фонди Кабінету Міністрів республіки, виконкомів Рад народних депутатів, передбачені у державному і місцевому бюджетах.
Четверта група грошових фондів складається з сукупного фонду державного страхування.
Резервні фонди класифікуються за наступними ознаками: за матеріально-речовинним складом (матеріальні; грошові); за методами утворення (добровільні; обов'язкові); за ступенем централізації (державні резервні фонди; резервні фонди місцевого рівня); за напрямами використання (для покриття збитків від стихійних лих в середині країни; для покриття збитків від стихійних лих за межами держави; для компенсації непередбачених витрат об'єктів бюджетної сфери).
2. Класифікація форм і видів страхування.
За формою проведення страхування буває: обов'язкове - відповідно до законодавчих норм; добровільне.
У залежності від об'єкту страхування буває: майнове (обов'язкове і добровільне), особисте (добровільне).
Основні види страхування — майнове, особисте, страхування відповідальності.
Об'єктом майнового страхування є майно підприємств, закладів, організацій і населення в різних видах.
При страхуванні будівель, споруд, інвентарю, всіх видів машин і засобів транспорту, сировини, матеріалів продукції, які належать сільськогосподарським підприємствам, збитки відшкодовуються в розмірі повних (100%) витрат, які нараховуються по балансовій оцінці за відрахуванням зносу.
По страхуванню тварин відшкодовується 70% втрат, які визначаються виходячи із їх балансової оцінки (по робочим тваринам — із урахуванням амортизації).
По страхуванню врожаю відшкодовується 70% його недобору у порівнянні з середнім за минулі 5 років, а також витрати по пересіву (підсіву) загиблих (ушкоджених) посівів.
Страхові платежі господарств нараховуються за даними про балансову вартість майна на 1 січня поточного року.
Базою тарифів є дані про середній рівень виплати у відшкодуванні збитків: по страхуванню сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень - за 10 років, тварин, приміщень та іншого майна - за 5 минулих років, коли були встановлені ставки.
Страхування майна державних промислових і інших підприємств (крім сільського господарства) було введено у 1989 р. спочатку як добровільне. Страхова сума визначається страховиком за погодженням із страхувальником з урахуванням кон'юнктури ринку, особливостей конкретного об'єкта страхування і т. ін. на основі дійсної вартості застрахованого майна на момент підписання договору.
Якщо втрата або пошкодження майна сталося через необачність страхувальника то відшкодування зменшується на 30%. Максимальний розмір страхового відшкодування визначається страховою сумою і виплачується при повній загибелі майна.
Методи відшкодування втрат бувають такими: метод пропорційного відшкодування збитку: страхове відшкодування; метод "першого ризику".
Особисте страхування можна визначити як галузь страхової діяльності, яка забезпечує страховий захист громадян і членів їх сімей.
Об'єктом особистого страхування є життя, здоров'я і працездатність населення.
Особисте страхування підрозділяється на: страхування від нещасних випадків (індивідуальне страхування громадян; страхування працівників за рахунок організацій, де вони працюють; страхування дітей і школярів; страхування пасажирів авіаційного і залізничного транспорту); страхування життя; змішане страхування (страхування дітей; весільне страхування; страхування пенсій; страхування на випадок смерті застрахованого; страхування на випадок утрати працездатності).
Особливе місце в особистому страхуванні займають страхування додаткової пенсії тому, що воно не належить ні до страхування від нещасних випадків, ні до страхування життя, а також медичне страхування, оскільки у формі обов'язкового набуває рис соціального страхування, а у формі добровільного - особистого.
Виділилась нова галузь — страхування відповідальності, яка в Україні до 1990 р. не проводилась. Об'єктом страхування виступає відповідальність перед третіми юридичними або фізичними особами, котрі можуть понести збитки внаслідок будь-якої дії чи внаслідок бездіяльності страхувальника.
Об'єктом страхування в страхуванні відповідальності виступає відповідальність перед третіми особами, якою може бути заподіяний збиток унаслідок будь-якої дії або бездіяльності страхувальника. Метою страхування відповідальності є страховий захист економічних інтересів суб'єктів, здатних заподіяти шкоду.
Страхування відповідальності здійснюється за наступними напрямками: страхування професійної відповідальності; страхування відповідальності власників транспортних засобів; страхування відповідальності підприємця; страхування кредитів і т. ін.
З вищезазначених, найбільш поширеним видом страхування в усьому світі є страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. В Україні було створено Моторне (Транспортне) страхове бюро з метою забезпечення платоспроможності страховиків (які отримали право здійснювати обов'язкове страхування відповідальності власників транспортних засобів) та здатності їх виконувати свої зобов'язання перед страхувальниками.
На страховому ринку України, з'явилась ще одна нова для нашої держави галузь страхування — перестрахування. Це означає страхування страховиком ризику виконання своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика.
Страховики-резиденти можуть проводити перестрахування по тих видах діяльності, на які в них є ліцензії.
3. Правове регулювання відносин страхування.
В Україні страхова діяльність регламентується Законом України "Про страхування", прийнятим у березні 1996 року.
Всі правовідносини, що пов'язані з проведенням страхування, можна поділити на дві групи: правовідносини, що регулюють особисте та майнове страхування, тобто процес формування і використання, страхового фонду; правовідносини, які виникають у зв'язку з організацією страхової справи.
Страхова діяльність в Україні здійснюється страховиками-резидентами України.
Страховиками визначаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств, або товариств з додатковою відповідальністю.
Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали з страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.
Правове регулювання охоплює широкий спектр взаємовідносин страхових обов'язків і служить орієнтиром при заключенні конкретних договорів страхування.
Договір страхування — це письмова згода між страховиком і страхувальником, відповідно до якого страховик бере на себе обов'язки у випадку настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати збитки в межах страхової суми страхувальнику чи другій особі, призначеній страхувальником, або на користь якого укладений договір страхування (подання допомоги, виконання послуги і ін.), а страховик зобов'язується виплатити страхові платежі у визначені строки і виконати інші умови договору.
Договір страхування вступає в силу з моменту внесення страхового платежу, якщо інше не передбачено договором.
Укладання договору страхування, виходячи із практики, є обов'язковим.
Детальні умови страхування повинні регулюватися Правилами кожного виду страхування.
Страховий випадок — це настання стихійного лиха, іншого несприятливого явища, яке призводить до збитків у майні, або виникнення певних явищ у житті громадян.
Страхова сума — це грошовий вираз обов'язків страховика при виникненні страхового випадку. При страхуванні майна вона встановлюється в межах його вартості (страхової оцінки).
Стаття 25 Закону України "Про страхування" передбачає підстави для відмови у виплаті страхової суми: навмисні дії страхувальника або особи; надання страхувальником свідомо невірних відомостей про об'єкт страхування; здійснення страхувальником-громадянином чи другою особою, на користь якої укладено договір страхування, навмисного злочину, що призвів до страхового випадку; одержання страхувальником повного відшкодування збитків по майновому страхуванню від особи, що винна в її заподіянні; несвоєчасна інформація страхувальником про настання страхового випадку, без поважних на те причин, або створення страховику перешкод у визначенні обставин, характеру і розміру збитків.
Рішення про відмову у виплаті страхових сум приймається страховиком і повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови у строк, який обумовлений правилами страхування. Дане рішення може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.
Ставка страхового платежу (тарифу) — це розмір платежу з одиниці страхової суми. Загальний розмір платежів (плати) страхувальника визначається виходячи з страхової суми та інших витрат.
4. Організація і регулювання страхового ринку в Україні.
Прийнятий у 1993 р. Декрет Кабінету Міністрів "Про страхування" юридичне затвердив невисокий розмір статутного фонду (сума еквівалентна 5 тис. дол. США) і стимулював виникненню великої кількості дрібних страхових компаній.
В той же час, тільки у 1994 р. Кабінет Міністрів України прийняв понад З0 постанов, що так чи інакше стосувались питань страхування.
Важливою подією для всіх суб'єктів, які мають відношення до страхування, було прийняття Верховною Радою України Закону України "Про страхування” від 4 жовтня 2001 р., який відмінив раніше виданий Декрет.
У відповідності із Законом, мінімальний розмір статутного фонду встановлено в сумі еквівалентній ста тисячам екю, для страховиків, заснованих за участю іноземного капіталу — у розмірі 500 тисяч екю.
У відповідності з постановою Кабінету Міністрів України у відповідності до страхового законодавства України, створив Національну страхову компанію відкритого типу "Оранта", головним засновником якої з боку держави виступив Фонд державного майна України.
Основними ланками державного страхування є регіональні управління державного страхування та інспекції, до яких відносяться НАСК "Оранта".
Роботу по особистому і майновому страхуванню серед населення безпосередньо проводять позаштатні агенти державного страхування.
Органи державного страхування організують роботу інспекції, безпосередньо проводять деякі види страхування, розраховують і затверджують суми виплати страхового відшкодування, проводять ревізії підпорядкованих підрозділів, контролюють використання коштів на проведення заходів по попередженню загибелі, пошкодження застрахованого майна тощо.
З метою виконання вимог Закону "Про страхування" Міністерство фінансів України виконує наступні функцій: видача страховикам ліцензій на проведення конкретних видів страхування і перестрахування; встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів; узагальнення практики страхової діяльності; розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність; участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності; ведення єдиного державного реєстру страхових організацій; контроль за платоспроможністю страховиків у зв'язку з виконанням ними зобов'язань перед страхувальниками; розробка нормативної і методичної документації з питань страхової діяльності.
Особливу роль в системі заходів державного регулювання страхування відіграє Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. На нього покладено такі функції: ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків); видача ліцензії на проведення страхової діяльності; контроль за платоспроможністю страховиків, щодо виконанім їх страхових зобов'язань перед страхувальниками; встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів; розробка методичних та нормативних документів з питань страхової діяльності; узагальнення практики страхової діяльності, розробка і надання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність; участь у здійснені заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.
У відповідності з Положенням про умови і порядок державного обов'язкового страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, в редакції" постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.1992 р., Національна страхова компанія "Оранта" виплачує страхові суми особам рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ (їхнім спадкоємцям у випадку загибелі, поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю.
У сучасних умовах продовжується процес розробки і вдосконалення економічного і правового механізмів регулювання страхового ринку в інтересах страховиків.
5. Участь органів внутрішніх справ у страхових правовідносинах.
Різні зловживання можливі в тих органах страхування, де відсутній попередній і поточний контроль при розгляді документів на сплату страхових сум, де є доступ страхових агентів і інспекторів до картотек достроково припинених договорів, де мається можливість підпису незаповнених чеків створює підґрунтя для втручання органів внутрішніх справ з метою попередження та припинення правопорушень.
Страхове відшкодування сплачується при настанні страхових випадків на підставі актів, які складають страхові органи за участю, в необхідних випадках, відповідного фаху спеціалістів. Особи, що підписали акт, несуть персональну відповідальність за правильність його складання. А це перевіряють компетентні органи.
Працівникам органів внутрішніх справ потрібно знати, що при порушенні кримінальної справи страховик сплачує лише 30% страхового відшкодування, а решту 70% — після закінчення розслідування.
Особливе значення мають висновки органів внутрішніх справ по страхових випадках про причини і обставини загибелі чи пошкодження майна, нещасного випадку, втрати працездатності чи смерті годувальника.
1. Грошова система і її елементи.
У правовому регулюванні грошового обігу активно виявляється господарсько-організаторська функція нової незалежної держави України.
Перехід до ринкової економіки вимагав від України, суверенної, незалежної держави, введення власної валюти, яка повинна дати можливість захистити її внутрішній ринок, забезпечити проведення власної фінансової, кредитної та емісійної політики.
Особливої уваги заслуговує розгляд правових аспектів введення в готівковий обіг національної грошової одиниці – гривні.
Грошова система держави — це встановлені нею за допомогою правових норм форми організації грошового обігу країни. Грошова система країни формується історично і включає в себе такі елементи: найменування грошової одиниці; масштаб цін; валютні курси; види грошових знаків, які мають законну платіжну силу; регламентацію безготівкового обороту; ознаки держави, які здійснюють регулювання грошового обігу.
Платіжна система становить основну інфраструктуру сучасної ринкової економіки.
На платіжну систему покладається завдання здійснювати грошовий обіг між операторами. Платіжна система — набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказування коштів, поєднання яких, разом з інституцій ним и та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг. Основна мета платіжної системи — забезпечення розвитку виробництва товарів і послуг.
Діяльність платіжної системи визначається відповідно до правил, які приймаються платіжною організацією і мають визначати: організаційну структуру платіжної системи, умови членства, порядок вступу та виходу із системи, принципи виконання документів на переказ, відкликання документів на переказ, порядок розв'язання спорів, управління ризиками в системі, систему страхування, систему захисту інформації, порядок проведення реконсиляції тощо.
Чинним законодавством передбачено кілька видів платіжних систем. Зокрема, за юрисдикцією їх можна класифікувати на внутрішньодержавні та міжнародні.
Система електронних платежів НБУ є державною системою міжбанківських розрахунків. Вона обслуговує ті банківські установи, які мають кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ. Саме на НБУ покладено завдання регламентації діяльності СЕП, забезпечення її функціонування, надання гарантій її надійності та безпеки з метою проведення через неї міжбанківських переказів.
2. Організація готівкового обігу та регулювання касових операцій. Стабільність національної грошової одиниці Національний банк забезпечує, маючи певні, встановлені законодавством, повноваження, зокрема у сфері регулювання готівкового обігу.
Для забезпечення організації готівкового обігу Національний банк здійснює: виготовлення та зберігання банкнот і монет; створення резервних фондів банкнот і монет; встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків; встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет; встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки; визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств та організацій; визначення вимог стосовно технічного стану та організації охорони приміщень банківських установ.
Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.
Центральний банк країни забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках..
Чинне законодавство до структури золотовалютного резерву НБУ відносить: монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервну позицію у МВФ; іноземну валюту у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном: цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародне визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.
До повноважень НБУ належить також вилучення зношених, пошкоджених, фальшивих та підроблених грошових знаків.
Готівковий обіг — це обіг законних платіжних засобів (банкнот та розмінної монети), які обслуговують потреби економіки країни.
Для вдосконалення режиму обслуговування клієнтів та з метою забезпечення максимального і своєчасного здавання виручки підприємствами до установ банків останні можуть створювати вечірні каси для приймання готівкової виручки в робочі, вихідні та святкові дні.
Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки і здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми. Розрахунки готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб здійснюються також через установи банків шляхом переказування готівки на користь підприємств (підприємців) та фізичних осіб для сплати будь-яких платежів.
Для забезпечення додержання фінансової дисципліни при проведенні касових операцій використовуються відповідні фінансово-розрахункові документи.
Касові операції оформляються прибутковими та видатковими касовими ордерами.
Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, що одержана в установі банку, для виплат, пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад встановлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. .
Видача готівки з кас підприємств проводиться виключно під звіт за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше виданими під звіт сумами.
Уся готівка, що надходить до кас підприємств, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися в їх касах.
Для забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємство повинно мати касу, а його керівники мають обладнати касу та забезпечити надійне зберігання у ній готівки.
Операції через касу здійснює касир.
3. Правові основи безготівкового грошового обігу.
Організація безготівкових розрахунків в Україні регламентується законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», нормативно-правовими актами НБУ, у тому числі Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 135.
При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.
Кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки за дорученнями власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів у встановлених законодавством випадках і тільки у рамках наявних на рахунку коштів.
Банки приймають до виконання тільки розрахункові документи:
своїх клієнтів, які подають їх до банку у порядку, передбаченому договорами про розрахунково-касове обслуговування цих клієнтів;
клієнтів інших банків або органів Державного казначейства, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи Державного казначейства.
Платежі з рахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня.
До платіжних інструментів, що використовуються при безготівкових розрахунках, чинне законодавство відносить: платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; меморіальні ордери; акредитиви.
Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.
Платіжні доручення застосовуються у розрахунках за товарними і нетоварними платежами: за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо); у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків встановлено законодавством та/або обумовлено в договорі; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, встановленого чинним законодавством; для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках; для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів; в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного законодавства.
Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки.
Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої — вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату певної суми коштів, нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.
Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.
Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до банку, що обслуговує платника, переказати без погодження з платником певну суму коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (поточних і депозитних) рахунків фізичних осіб. Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника — протягом З0 календарних днів з дати їх складання.
Видаткові операції за рахунками юридичних або фізичних осіб зупиняють уповноважені державні органи відповідно до законів України і виключно у випадках, передбачених ними.
Розрахунковий чек — розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.
Чекову книжку на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Один або кілька розрахункових чеків на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент може видати на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою. Строк дії чекової книжки — один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, — три місяці з дати їх видачі.
Розрахунковий чек обов'язково має містити всі реквізити, що передбачені Інструкцією НБУ № 135, і заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору) або з використанням технічних засобів (місяць видачі та сума розрахункового чека мають зазначатися словами).
Розрахунковий чек з чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не враховується).
Акредитив — договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
-покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку - емітенті або у виконуючому банку.
-непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента.
Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізуючий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).
Меморіальний ордер — розрахунковий документ, який у випадках, передбачених законодавством, складається банком для оформлення внутрішньобанківських операцій, операцій щодо списання коштів з рахунку платника, здійснення договірного списання коштів з рахунку свого клієнта на підставі його письмового доручення або розпорядження стягувача про списання коштів з рахунку платника.
Як платіжні інструменти можуть також розглядатися банківські платіжні картки та векселі.
Законодавство передбачає кілька видів платіжних карток. Зокрема, фізичним особам, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам-підприємцям — корпоративні платіжні картки.
Розрахунки за операції з платіжними картками, виконані на території України як резидентами, так і нерезидентами, між сквайрами і торговцями, а також між платіжними організаціями небанківських платіжних систем-нерезидентїв і торговцями, здійснюються лише у валюті України.
Міжбанківський переказ між банками — членами платіжних систем за операціями із застосуванням платіжних карток, здійсненими їх держателями в межах України, проводиться лише у валюті України незалежно від того, в якій валюті відкритий картрахунок клієнта.
Одним із заходів, спрямованих на розширення безготівкового обігу коштів, є запровадження системи безготівкової виплати заробітної плати державним службовцям.
4. Роль, значення і зміст діяльності органів внутрішніх справ по охороні грошової системи України
Проведення перевірок з участю співробітників ОВС є доволі складний процес та потребує певних знань і досвіду.
Перед перевіркою працівник служби БЄЗ органів внутрішніх справ повинен встановити, скільки рахунків відкрито в банках в підревізуємому органі, особливо, які функціонували нетривалий час.
Одночасно необхідно ретельно перевірити правильність відображення сум по кореспондуючих рахунках в реєстрах бухгалтерського обліку.
Перевірку розрахункових операцій слід проводити за даними аналітичного обліку та первинними документами в розрізі балансових рахунків, статей та окремих підрозділів, на предмет їх законності та доцільності.
В ході ревізії чи перевірки, оперуповноваженому ОВС належить ретельно перевірити наявність підтверджуючих документів по кожній відображеній у виписці банку сумі. Особливо уважно треба перевіряти операції, по яких у виписках є підчистки, виправлення, маючи на увазі, що кожне таке виправлення повинно бути обумовлене підписом відповідної посадової особи та завірене гербовою печаткою банку.
Досліджуючи правильність оформлення та законність проведених операцій, в першу чергу вивчають платежі за матеріальні цінності та послуги, розрахунки по дебіторській та кредиторській заборгованості.
Перевірка розрахунків на дебіторській і кредиторській заборгованості установ і приватних осіб передбачає ретельне дослідження даних, які містяться в документах та регістрах бухгалтерського обліку.
При ревізії грошових розрахунків необхідно також перевірній, чи проводяться взаємні звірки з розрахунків з дебіторами та кредиторами, чи є в наявності підтвердження про суми заборгованості, правильність регулювання встановлених розходжень.
Наступним етапом роботи працівників правоохоронних і контролюючих органів є перевірка повноти та своєчасності виконання зобов'язань та розрахунків з бюджетом.
Потім проводять перевірку правильністі відрахувань з грошового утримання та заробітної плати працівників перевіряємих підприємств, установ, організацій і перерахування платіжним дорученням з поточного або іншого рахунку, або поштовим переказом за призначенням.
При перевірці розрахункових операцій слід також звернути увагу на стан розрахунків та правильність операцій по взаємних розрахунках з вищим органом та внутрішньогосподарські розрахунки, чи не здійснюється приховування витрат вищих органів через рахунок взаємних розрахунків з підзвітними органами.
Працівники правоохоронних органів, які виконують завдання по забезпеченню охорони грошової системи, повинні добре орієнтуватися в засобах розкрадання як обігових коштів, так і коштів, які знаходяться в безготівковому обігу, повинні вміти їх своєчасно виявити і попереджувати.
Видатки є однією а з визначальних сторін фінансової діяльності держави, вони є безперервним використанням державою коштів бюджету, позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені в актах про бюджет
Розмір видатків визначається державними завданнями, які закріплюють прогнози і цільові програми. Виробничі підприємства в системі господарства покривають свої потреби за рахунок власних коштів або залучених у кредитно-фінансових установах кредитних ресурсів.
Такі видатки є за своєю фінансовою природою децентралізованими. У свою чергу видатки бюджетних організацій є централізованими видатками, оскільки здійснюються за рахунок коштів відповідного бюджету (державного або місцевого).
Водночас бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів централізованого фонду, мають можливість отримати доходи від власної діяльності. У зв'язку з цим існує два режими бюджетного фінансування:
кошторисно-бюджетний режим;
режим фінансування підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу.
Видатки бюджету - де прямі цільові витрати держави, що забезпечують її безперебійне функціонування і відображають економічні відносини, що пов'язані з розподілом і перерозподілом частини національного доходу, яка концентрується у бюджеті.
У Бюджетному кодексі конкретизовано поняття видатків бюджету, що визначаються як кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету - це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.
Слід зауважити, що поняття видатків державного і місцевих бюджетів значно ширше, ніж процес включення до відповідних бюджетів видатків на утримання конкретних галузей та установ і відпуск їм коштів - бюджетного фінансування. Як вважають науковці, до інституту видатків державного і місцевих бюджетів слід віднести цільове, доцільне й ефективне використання (касові і фактичні видатки) коштів розпорядниками бюджетних коштів.Держава, виділяючи бюджетні асигнування, завжди визначає:пріоритети витрат;загальний обсяг фінансування;цільове використання коштів;норми витрат.Незалежно від джерел покриття видатків фінансування здійснюється на підставі таких принципів:плановість;безоплатність і безповоротність;цільове спрямування коштів;ефективність їх використання;фінансування в міру виконання плану;оптимальне поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел;здійснення контролю за використанням коштів.Додатковими принципами кошторисно-бюджетного фінансування є:одержання максимуму ефективності при мінімумі витрат;урахування раніше використаних коштів.Розпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття зобов’язань і здійснення видатків бюджету
Одержувачі бюджетних коштів (далі - одержувачі) - це підприємства і госпрозрахункові організації громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм надання послуг безпосередньо через розпорядників.Одержувачі витрачають бюджетні кошти відповідно до плану використання бюджетних коштівУстанови та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності та виконання покладених на них функцій складають та затверджують кошторис доходів і видатків відповідно з бюджетними призначеннями, які встановлені Законом України “Про Державний бюджет”.Бюджетне призначення являє собою повноваження, яке надається головному розпоряднику бюджетних коштів Законом України “Про Державний бюджет”, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, яке має кількісні та часові обмеження, яке дозволяє Міністерству фінансів, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.Асигнування – це повноваження розпоряднику бюджетних коштів на взяття зобов’язань та витрачання бюджетних коштів на конкретну мету в процесі виконання бюджету, яке надано відповідно до бюджетного призначення.Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2000 року № 17.Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.Існують наступні види кошторисів:· індивідуальні кошториси – це кошториси, які складаються бюджетними організаціями. Причому незалежно від того, веде бюджетна організація облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, індивідуальний кошторис та план асигнувань складаються за кожною виконуваною нею функцією;· зведені кошториси – це зведення показників індивідуальних кошторисів розпорядників коштів бюджету нижчого рівня за функціональною класифікацією, що складаються головним розпорядником, розпорядником вищого рівня для подання їх Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються;· кошториси на централізовані заходи – це кошториси, до яких включаються асигнування тільки в тих випадках, коли проведення таких заходів за рахунок коштів бюджету дозволено законодавством України (централізовані заходи здійснюються головними розпорядниками).
Кошторис має дві складові:· загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією основних функцій;· спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.Відповідно до Порядку № 17 установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджету, мають право приймати зобов’язання та витрачати кошти з бюджету на цілі та в межах, які встановлені кошторисами і планами асигнувань.План асигнувань із загального фонду бюджету установи – це помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань протягом року.План асигнувань є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом із кошторисом.

Приложенные файлы

  • docx 26590731
    Размер файла: 56 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий