Тема 7 Фінансовий ринок

Тема 13. Фінансовий ринок.

Сутність та необхідність функціонування фінансового ринку.
Структура фінансового ринку.
Валютний ринок та валютні операції.
Ринок кредитних ресурсів.
Ринок цінних паперів.
Види цінних паперів, їх характеристика.
Фондова біржа в Україні.

Сутність та необхідність функціонування фінансового ринку.
Ефективне функціонування економіки держави потребує добре розвинутого фінансового ринку. Фінансовий ринок – це сфера реалізації фінансових активів та економічні відносини, які виникають між продавцями і покупцями цих активів. Фінансовий актив – це товар на фінансовому ринку, в якості якого виступають гроші (гривні та іноземна валюта), цінні папери, дорогоцінні метали.
Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію та розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, у розпорядженні підприємств та населення.
Об’єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є розбіжність потреби у фінансових ресурсах з наявністю джерел задоволення цієї потреби. Як правило, кошти є в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби – в інших. Для акумулювання тимчасово вільних коштів та ефективного їх використання і призначений фінансовий ринок.
Можуть виникати й інші ситуації, наприклад, певні суб’єкти економічної діяльності використовують наявні в них ресурси з метою отримання доходу.
Функції фінансового ринку:
мобілізація тимчасово вільних коштів з різних джерел;
ефективний розподіл акумульованого вільного капіталу;
визначення найефективніших напрямів використання капіталу з позицій забезпечення високого рівня його доходності.

Суб’єктами фінансового ринку є:
позичальники – фізичні або юридичні особи, які залучають грошові кошти кредиторів, щоб мобілізувати частину фондів , необхідну для розвитку бізнесу;
інвестори – фізичні або юридичні особи України чи зарубіжних держав, а також держави в особі їх урядів, які приймають рішення про вкладення власних фінансових ресурсів в об’єкти інвестування. Вони продають свої грошові фонди на ринку для того, щоб ці фонди приносили дохід. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців;
фінансові інститути – це посередники, що забезпечують зустріч позичальника та інвестора. До фінансових посередників належать: банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії, біржі тощо.
Фінансовий ринок ефективно функціонує лише за певних умов:
низькі темпи інфляції;
успішний розвиток економіки;
сприятливий політичний клімат;
стабільна законодавча база.


Структура фінансового ринку.

В економічній літературі немає єдиної думки відносно того, за якими ознаками можна класифікувати фінансовий ринок. Тому розглянемо класифікацію за декількома критеріями.
За сферою поширення розрізняють світові, національні, регіональні та місцеві фінансові ринки.
Фінансові ринки поділяються також на первинні і вторинні. Первинні – це такі, на яких нові випуски зобов’язань продаються та купуються вперше. Вторинні – такі, на яких відбувається подальший продаж і купівля непогашених зобов’язань. Поділ на первинні і вторинні може бути здійснений для ринків, на яких обертаються зобов’язання у вигляді цінних паперів, а також деяких видів позик. Головною особливістю первинного ринку є те, що інвестори, купуючи цінні папери, свої грошові кошти передають безпосередньо емітенту цих паперів. Вторинні ринки не збільшують обсягу фінансових активів, але їх існування підвищує ліквідність цінних паперів і тим сам сприяє розвитку первинного ринку. В свою чергу, він поділяється на біржовий і позабіржовий.
Біржовий (організований) ринок представлений системою фондових та валютних бірж.
На організованому ринку забезпечується:
висока концентрація попиту і пропозиції в одному місці (встановлюється найбільш об’єктивна система цін на окремі фінансові інструменти);
проводиться перевірка фінансового становища емітентів цінних паперів, які допущені до торгів;
процедура торгів носить відкритий характер;
гарантується виконання укладених угод.
Однак біржовий ринок має окремі слабкі сторони:
він більш суворо регулюється державою, що знижує його гнучкість;
виконання всіх нормативно-правових актів щодо його функціонування збільшує витрати на здійснення операцій купівлі-продажу;
Позабіржовий (неорганізований, “вуличний”) – це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж фінансових інструментів і послуг, угоди щодо яких не реєструються на ринку.
Цей ринок характеризується:
більш високим рівнем фінансового ризику (оскільки багато фінансових інструментів і послуг, які котируються на ньому, не проходили процедури перевірки на біржах або були ними відхилені в процесі лістингу);
більш низьким рівнем юридичної захищеності покупців;
торгівлею цінних паперів нижчої якості;
більш низьким рівнем інформованості про здійснені угоди тощо
Разом з тим цей ринок:
забезпечує обсяг більш широкої номенклатури фінансових інструментів і послуг;
задовольняє потреби окремих інвесторів у фінансових інструментах з високим рівнем ризику і , відповідно, більшим доходом;
у більшій мірі забезпечує таємницю здійснених окремих угод.
Фінансовий ринок – це ринок фінансових ресурсів. Він складається із взаємопов’язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:
валютний ринок;
ринок кредитних ресурсів;
ринок цінних паперів;
ринок фінансових послуг,
В рамках іншого підходу виділяють такі складові фінансового ринку:
ринок грошей (ринок короткострокових кредитних операцій, валютний ринок)
ринок капіталів (ринок цінних паперів, ринок середньо - та довгострокових кредитів).


3. Валютний ринок та валютні операції.


Валютний ринок – це ринок, на якому відбувається обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі-продажу.
Купівля іноземної валюти зумовлена необхідністю здійснювати платежі за куплені товари за кордоном, а також надані послуги, виконані роботи іноземними компаніями.
Валютний ринок України – це переважно міжбанківський ринок, адже саме в процесі міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют. Через проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг, інвестування тощо.
Суб’єктами валютного ринку України є:
Національний банк України;
комерційні банки;
інші фінансово-кредитні установи (страхові, інвестиційні, дилерські компанії), які одержали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з валютними цінностями;
кредитно-фінансові установи нерезиденти;
валютні біржі, валютні підрозділи фондових, товарних бірж;
підприємницькі структури.
З економічного погляду валютний ринок – це досить складна форма перерозподілу фінансових ресурсів як у середині країни, так і на міждержавному рівні. Інструментом цього перерозподілу є валютний курс. Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни. Стабільність ціни грошової одиниці кожної країни визначається рівнем її економічного розвитку, що насамперед характеризується якістю і собівартістю виробленої продукції, становищем державних фінансів, виваженою та ефективною інвестиційною політикою.
У будь-якій державі валютний ринок виконує певні функції:
своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;
регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних резервів держави;
регулювання економічних соціальних процесів у державі.
Основні валютні операції:
обмін валют з метою здійснення розрахунків;
спекулятивні операції (купівля-продаж валют з метою отримання прибутку від різниці у валютних курсах);
страхування валютних ризиків.

Ринок кредитних ресурсів.

Ринок кредитних ресурсів – це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності і строковості.
Економічна суть ринку кредитних ресурсів полягає в тому, що наявні фінансові ресурси в державі перебувають в розпорядженні й володіння тих фізичних і юридичних осіб і в тому місці, де виникає потреба й можливість їх використання.
Джерелом коштів, що циркулюють на кредитному ринку, є кошти, акумульовані на депозитних рахунках банків, залишки коштів на розрахункових та інших рахунках юридичних осіб, вільні кошти населення і кошти акумульовані центральним банком держави. Розміщення акумульованих коштів здійснюється на основі кредитних угод між банками, юридичними і фізичними особами.
Мобілізовані фінансові ресурси використовуються для надання коротко -, середньо – та довгострокових кредитів. Від терміну, на який надається кредит, залежить і його ціна – процентна ставка як плата за користування кредитними ресурсами. Чим довший строк повернення позики, тим вища плата за її надання. Чим довше використовуються кошти, тим більший прибуток вони мають дати. Тому процентні ставки за довгостроковими кредитами вищі.
На кредитному ринку важливу роль відіграє облікова ставка центрального банку, яка визначає рівень процентних ставок, оскільки за цією ставкою можна отримати кредити національного банку. Висока облікова ставка – показник наявності інфляційних процесів в країні, високої ризиковості кредитного ринку.
Небанківські кредитні установи, наприклад кредитні спілки, інвестиційні фонди тощо, здійснюють кредитування обмеженої кількості юридичних і фізичних осіб відповідно до законодавства та своїх статутів. Але це також сегмент кредитного ринку.
Суб(єктами ринку кредитів є кредитори, позичальники, посередники і держава в особі центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства учасниками ринку кредитів та регулює ринок за допомогою економічних методів.
Організаційно-функціональними учасниками ринку кредитних ресурсів є комерційні банки, брокерські контори та інші фінансово-кредитні інститути.

Ринок цінних паперів.

Ринок цінних паперів – це особлива сфера фінансових відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб(єктів економічної діяльності.
За економічною суттю ринок цінних паперів – це форма розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів у державі з метою повнішого забезпечення потреб економіки ресурсами та їх ефективного використання.
Ринок цінних паперів, з одного боку, - це вигідна система розміщення тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб з метою одержання доходу, а з іншого, - ринок цінних паперів дає можливість задовольнити потребу в фінансових ресурсах підприємницьких структур для розширення своє господарської діяльності.
Основним об(єктом ринку є цінні папери.
Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання прав, що зазначені в цих документах, іншим особам.
Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний, а також біржовий і позабіржовий.
Успішне становлення і розвиток ринку цінних паперів потребує дотримання відпрацьованих і перевірених світовою практикою принципів і стандартів. До них належать:
- соціальна справедливість – забезпечення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів і позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних виявів, дискримінації прав і свобод суб(єктів ринку цінних паперів;
- регулятивність – створення гнучкої та ефективної системи регулювання ринку цінних паперів;
- ефективність – максимальна реалізація потенційних можливостей ринку з мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки;
- прозорість – надання інвесторам повної інформації щодо умов випуску та обігу цінних паперів на ринку;
- конкурентність – забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників.
Однією з особливостей ринку цінних паперів в Україні є те, що між його учасниками ще не встигли скластися стійкі відносини, які дозволяють говорити про її постійне відтворення. Для багатьох підприємств вихід на ринок цінних паперів закінчується першою ж емісією.

Види цінних паперів, їх характеристика.
Основним об(єктом на ринку цінних паперів є цінні папери. Учасниками операцій з цінними паперами є емітенти і вкладники (інвестори).
Емітент – це той, хто випускає цінні папери і отримує гроші від їх продажу. Вкладник сподівається, що вкладення грошей в цінні папери принесе йому дохід у майбутньому.
Згідно ЗУ “Про цінні папери і фондову біржу” до цінних паперів належать: акції, облігації, векселі, ощадні сертифікати, казначейські зобов(язання.
Акція – це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує внесення певного паю до статутного капіталу акціонерного товариства.
Акції можуть бути прості і привілейовані, іменні і на пред(явника.
Прості акції – це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою. Тобто якщо емітент за результатами річної діяльності отримав незначний прибуток або закінчив рік із збитком, дохід у вигляді дивідендів по простій акції не виплачується. Отже, виплата дивідендів по простих акціях не гарантується емітентом. Власник простої акції має право брати участь в управлінні акціонерним товариством. При ліквідації емітента власник простої акції отримує право на частку активів підприємства в останню чергу, тобто після розрахунку емітента з трудовим колективом, державою, кредиторами і власника привілейованих акцій.
Привілейованими акції називаються тому, що їх власник має певні привілеї в порівнянні з власником простих акцій цього ж емітента. Найчастіше привілеї заключаються в тому, що власник привілейованої акції має гарантований фіксований процент дивіденду, незалежно від розміру прибутку підприємства. Привілейовані акції дають власнику право на першочергове отримання частини майна при ліквідації товариства і повернення йому номінальної вартості акцій на його вимогу. Однак власник такої акції позбавлений права брати участь в управління товариством, якщо це не передбачено статутом. Привілейовані акції випускаються на суму до 10% статутного капіталу акціонерного товариства.
Іменна акція представляє собою цінний папір, на бланку якого вказується ім(я її власника. При випуску таких акцій емітент заводить книгу реєстрації іменних акцій, в яку заносяться дані про їх власників.
На бланку акції на пред(явника немає імені власника. Поіменній акції емітент буде виплачувати дивіденди тій особі, яка на момент виплати в книзі реєстрації значить як її власник. Дивіденди по акціях на пред(явника можуть виплачуватися особі, яка пред(явить акції чи відповідний документ депозитарію, що йому належить певна кількість акцій, які знаходяться на зберігання в депозитарії.
Облігація – це цінний папір, який засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов(язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу, у визначений строк із виплатою відсотків. Облігації різняться від акцій головним чином тим, що їх власник не є членом акціонерного товариства, а відтак і не має права голосу на зборах акціонерів. Облігації можуть бути іменними і на пред(явника, перебувати у вільному обігу та з обмеженнями. Крім того, розрізняють процентні та безпроцентні облігації. Прибуток по процентних облігаціях виплачується відповідно до умов їх випуску, якими передбачається розміри та строки виплати відсотків. Номінальна вартість облігації повертається власникові після її погашення. Прибуток по безпроцентних облігаціях не виплачується. Власникові такої облігації після надання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.
Вексель – це письмове абстрактне й безспірне зобов(язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Вексель може бути простим або переказним. Простий вексель – це письмове зобов(язання, яке позичальник видає кредитору про оплату визначеної суми грошей після настання строку. Переказний вексель є письмовим наказом кредитора позичальникові про сплату визначеної суми грошей третій особі після настання строку оплати. Цей вексель набуває сили лише після того, як позичальник акцептує його (дасть згоду оплатити). Порядок випуску та обігу векселів визначається урядом.
Казначейські зобов(язання – це вид цінних паперів на пред(явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхніми власниками грошових засобів до бюджету і дають право на отримання фіксованого доходу.
Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Власник сертифіката має право на одержання доходу у вигляді відсотка, розмір якого визначається банком. Банки видають сертифікат строкові та до запитання, іменні та на пред(явника.

Фондова біржа в Україні.

Фондова біржа являє собою організований постійно діючий ринок, на яком здійснюється торгівля цінними паперами. Іншими словами, фондова біржа – це, перш за все, місце, де знаходять один одного продавець та покупець цінних паперів, де ціни на остання визначаються попитом та пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами.
ЗУ “Про цінні папери та фондову біржу” визначено, що фондова біржа може бути створена у формі акціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснюють свою діяльність відповідно чинного законодавства.
Своєю діяльність фондова біржа забезпечує:
перерозподіл на комерційній основі фінансові ресурси між юридичними і фізичними особами шляхом організації купівлі-продажу цінних паперів;
сприяння становленню та розвитку ринку цінних паперів та належне розповсюдження інформації про нього;
підвищення довіри інвесторів дол. Вкладення на довгостроковій основі вільних грошових коштів у цінні папери;
контроль за діяльністю учасників біржових торгів.
Відмінною рисою фондової біржі є некомерційний характер її діяльності. Основна мета діяльності біржі – створення належних умов для широкомасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами – не сумісна з комерційними підходами до її діяльності.
Доходи біржі обмежуються сумами, необхідними для забезпечення її нормального функціонування та розвитку і не використовуються для виплати дивідендів суб(єктам, що внесли кошти в статутний капітал біржі. Доходи фондової біржі формуються за рахунок:
відрахувань на користь біржі, що стягується з членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговому залі;
плата компаній за включення їх акцій у біржовий список;
щорічні внески компаній, які використовуються біржею на утримання їх лістингу в належному стані;
вступні внески нових членів тощо.
Фондова біржа зобов(язана забезпечувати гласність і публічність торгів шляхом повідомлення її членів про місце і час проведення торгів, про список і котирування цінних паперів, допущених в обіг, про результати торгових сесій тощо.
Потрібно відмітити, що біржа не встановлює ціни на цінні папери, вона їх тільки фіксує., об(єктивно сприяючи їх формуванню. Біржею концентрується процес пропозиції і попиту на цінні папери, а результатом їх співставлення виступає рівноважна ціна, за якою відбувається купівля-продаж фондових інструментів.
Фондова біржа пред(являє жорсткі вимоги як до своїх членів, так і до емітентів, які бажають, щоб їх акції продавались під час торгових сесій.


15

Приложенные файлы

  • doc 26583762
    Размер файла: 68 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий