ТЕМА 1, ТЕМА 2, ТЕМА 3


ТЕМА 1.
1.1. Поняття та умови договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Сукупність погоджених між сторонами умов і становить зміст договору.
Традиційно у літературі вирізняють істотні, звичайні та випадкові умови договору.
Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються у законі, водночас ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.
Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.
Отже, істотні умови договору це:
- умови, які безпосередньо зазначеній законі;
- умови, які необхідно погодити саме для даного виду договору;
- умови, на погодженні яких наполягає одна зі сторін.
Звичайні умови - це умови, які традиційно, за звичаєм, включаються у договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але розуміється, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов'язків щодо проведення капітального і поточного ремонту. Але згідно з чинним законодавством, за загальним правилом, капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний - наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто у цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.
Випадкові умови - це умови, які, як правило, не передбачаються даним видом договору, але можуть бути встановлені за породженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін встановлюються у відступ від положень диспозитивної сторони. Наприклад, за загальним правилом, повірений за договором доручення має право на винагороду, якщо інше не встановлено законом чи договором. При укладанні конкретного договору сторони передбачили безоплатний характер договору.
Якщо випадкові умови за погодженням сторін дістають місце у договорі, вони набувають ознак істотних умов.
У багатьох випадках зміст договору визначається шляхом типізації договірних умов. Серед джерел регулювання договірних відносин певне місце посідають типові договори, тобто своєрідні нормативно-правові акти, які затверджені у встановленому порядку компетентними органами. На умовах, передбачених типовим договором, сторони і повинні укласти договір, оскільки, як правило, норми, що містяться у типовому договорі, мають імперативних характер.
1.2. Види договорів.
Класифікація договорів у цивільному праві можлива за різними підставами.
1. Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальні договори - це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди зі всіх істотних умов у формі, необхідній за законом. До них, зокрема, належать: купівля-продаж, найом, доручення, комісія, спільна діяльність та ін.
Реальними називаються договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику.
Практичне значення такого поділу полягає в тому, що в консенсуальних договорах спір про виконання обов'язків і відповідальність за їх невиконання може вирішуватися судовими органами вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передання майна ще не відбулося. Наприклад, можлива вимога про передачу купленої речі, про відповідальність за невиконання такого обов'язку тощо.
Однак, як зазначалося вище, для деяких договорів потрібно не тільки досягнення угоди, а ще й оформлення належним чином, без чого договір не вважається укладеним. Наприклад, згідно зі ст. 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, іншої нерухомості має бути обов'язково нотаріально посвідчений та підлягає державній реєстрації.
2. Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками угоди договори поділяються на односторонні та взаємні або синалагматичні (у ст. 626 ЦК вони іменуються "двосторонніми" та "багатосторонніми").
У односторонньому договорі одна зі сторін має тільки права, а інша - тільки обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, де у позикодавця є лише право вимагати повернення боргу, а у позичальника - тільки обов'язок виконати вказану вимогу.
Взаємні (синалагматичні) договори завжди породжують права і обов'язки для кожного з учасників. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати продану річ, але має право вимагати сплати її ціни; у свою чергу покупець зобов'язаний сплатити вартість речі, але має право вимагати передачі йому купленої речі.
3.3 урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори поділяються на оплатні і безоплатні.
Якщо обов'язку однієї особи щось зробити або передати, або виконати відповідає обов'язок контрагента надати зустрічне задоволення у грошовій або іншій матеріальній формі, то це оплатили договір. Таких договорів, де дії виконуються на оплатних засадах, у цивільному праві більшість. Вони встановлюються у вигляді загального правила (ч. 5 ст. 626 ЦК). Це договори купівлі-продажу, найму, підряду тощо.
Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжується відповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безоплатний. Таким є, наприклад, договір дарування, де дарувальник безоплатно передає іншій особі у власність майно.
4. За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори остаточні та попередні.
Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов'язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважне число договорів має саме такий характер.
Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо не породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий договір (ст. 635 ЦК). Іншими словами, попередній договір є угодою про укладення договору в майбутньому.
ЦК розрізняє попередній договір і договір про наміри. Договір про наміри (протокол про наміри), якщо в ньому не виражена прямо воля сторін придати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків.
ЦК не закріплює прямо якихось конкретних видів попередніх договорів. Як приклад попереднього договору можна назвати відомий практиці минулих років договір продажу житлового будинку.
5. За змістом діяльності, що ними регулюється, усі договори поділяють на майнові й організаційні.
Майновими є договори, спрямовані на регулювання діяльності осіб з приводу певного майнового блага. їх відмінною рисою є спрямованість на отримання майна або блага, що досягається виконанням зобов'язання. Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені створити передумови, передбачити можливості для подальшої підприємницької або іншої діяльності.
6. Залежно від значення договору для задоволення певних (приватних або суспільних) інтересів розрізняють звичайні (приватноправові) договори і договори публічні.
До публічних договорів належать договори, укладені комерційною організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів, виконання робіт і надання послуг, котрі такі організації за характером своєї діяльності мають здійснювати щодо кожного, хто до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування тощо).
Режим публічних договорів є винятком із загального правила, який спирається на принцип свободи договорів, і одним із випадків дії публічних засад у цивільному праві. Режим публічних договорів є прямо протилежним режиму "свободи договорів", який найбільш повно виражає приватноправові засади, що становлять основу цивільного права.
7.3 урахуванням значення договору для визначення кола повноправних учасників розрізняють основні договори і договори приєднання.
Основний договір є первісною і головною підставою визначення прав і обов'язків учасників зобов'язання. Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в повному обсязі (ст. 634 ІДК). Це означає: "або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або договір не відбудеться".
Юридична практика, особливо у сфері господарської діяльності, досить широко використовує договори приєднання, що й зумовило введення такого виду договорів у ЦК.
8. Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів:
- договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, постачання, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергоресурсів);
- договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найом, оренда, житловий найом, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг);
- договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних і пошукових робіт, договір на виконання аудиторських робіт);
- договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції);
- договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір);
- договори про спільну діяльність (засновницький договір, угоди про науково-технічну співпрацю).
9. Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів із урахуванням належності їх до певного типу або різновиду.
Так, договори купівлі-продажу та міни розрізняються як певні договірні типи; роздрібна купівля-продаж - це різновид того договірного типу, який іменується купівлею-продажем; договір, за яким одна річ обмінюється на іншу з певною грошовою доплатою - є вже змішаний договір, що поєднує в собі елементи двох договірних типів - міни і купівлі-продажу.
Для такої класифікації договірний тип виокремлюється або за специфікою опосередкованого ним матеріального відношення, або залежно від юридичних умов, необхідних для утворення цього договірного зобов'язання.
У випадках, коли договори схожі як за матеріальними відносинами, так і за істотними умовами, необхідними для виникнення зобов'язання, вони співвідносяться один з одним не як типи, а як різновиди одного і того ж договірного тилу.
Якщо укладений договір опосередковує 2 або декілька різнорідних відносин і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формування зобов'язань різних типів, він стає змішаним договором.
10. Залежно від суб'єкта, що набуває права за договором, розрізняють договори на користь кредитора і договори на користь третьої особи.
Договір на користь кредитора - це звичайний, типовий цивільно-правовий договір, що ґрунтується на врахуванні інтересів учасників майбутнього зобов'язання. Договір на користь третьої особи означає, що боржник, зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Причому ця третя особа, так само як і кредитор, також має право вимагати від боржника виконання договору (ст. 636 ЦК). Таким, наприклад, є договір страхування життя.
1.3. Класифікація договорів
Система договорів передбачає їх класифікацію. Значення класифікації цивільних договорів полягає у тому, що керуючись певними критеріями, договори можна поділити на групи із схожою правовою регламентацією, що дозволить вдосконалювати законодавство, кодифікувати його у потрібному напрямі.
Оскільки договір є різновидом правочину, то класифікація договорів може проводитися за тими самими критеріями, що й класифікація правочинів (консенсуальні і реальні, оплатні і безоплатні, абстрактні і каузальні тощо).
Проте договорам властиві й певні особливості, що зумовлюють такий їх поділ. Зокрема, за правилами формування змісту договори поділяються на іменні та безіменні.
У літературі деякі автори називають їх понайменованими і непойменованими договорами.
Іменні договори - це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦК України або в інших нормативних актах, що визначають їх поняття, коло прав та обов'язків сторін. При укладенні іменного договору сторони можуть не конкретизувати права та обов'язки, обмежившись посиланням "відповідно до чинного законодавства".
Безіменні договори безпосередньо законодавством не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (консалтинг, інжиніринг тощо).
Укладення безіменного договору вимагає від сторін ретельного визначення його змісту, оскільки такий договір безпосередньо законодавством не регламентований, тому питання щодо кола прав та обов'язків контрагентів, їх відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань має бути чітко визначена саме у договорі.
Подальший розвиток товарно-грошового обігу зумовлює появу нових за змістом цивільно-правових договорів, які поступово з безіменних перетворюються на іменні. Так, у ЦК УРСР 1963 р. з'явився раніше невідомий вітчизняному законодавству договір довічного утримання. У ЦК України 2003 р. окремі глави відведені раніше безіменним договорам, які поступово отримали визнання і самостійне значення у цивільному обігу - договори факторингу, франчайзингу, ренти.
За ознакою розподілу праві та обов'язків між сторонами вирізняють односторонні та двосторонні договори. В односторонньому договорі одна сторона має лише суб'єктивні права, а інша - лише суб'єктивні обов'язки. У двосторонніх договорах права і обов'язки покладаються на обидві сторони.
Договори на користь третьої особи. Прикладом такого договору є договір змішаного страхування життя, за яким у разі смерті застрахованого, страхова сума виплачується вигодонабувачеві - зазначеній у договорі третій особі.
Розрізняються також алеаторні (ризикові) договори. Алеаторні договори - це договори на ризик, тобто при укладенні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов'язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку (договір довічного утримання, договір страхування майна)
У новому ЦК України на відміну від раніше чинного ЦК, закріплені нові види договорів; публічний, попередній договір, договір приєднання.
Публічним визнається договір, в якому однією зі сторін є підприємець, що взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається. До таких організацій належать підприємства роздрібної торгівлі, зв'язку, транспорту загального користування, медичні установи та інші. Умови публічного договору (ціна товару, робіт, послуг) мають бути встановлені однакові для всіх споживачів.
Договір приєднання - це договір, умови якого визначені однією зі сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Особливість цього договору полягає у тому, що його умови і зміст розробляє і формулює, як правило, сторона, що передає товар, виконує роботу, надає послуги і посідає монопольне або домінуюче становище на ринку. Споживач може або укласти договір, погодившись із запропонованими йому стандартними умовами, або ухилитися від його укладання.
Попередній договір - це угода, за якою сторони зобов'язуються укласти у майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір має бути укладений у письмовій формі. Він повинен містити в собі умови, які б дозволили визначити його предмет та інші істотні умови основного договору, строк, протягом якого сторони зобов'язані укласти основний договір.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні заподіяні збитки, якщо інше не передбачене законом чи договором.
Договір про наміри (протокол про наміри) не породжує цивільно-правових наслідків, якщо в ньому прямо не виражено волі сторін надати йому силу попереднього договору.
У законодавстві, в судовій практиці, в юридичній літературі широко застосовується термін "господарський договір** Цим поняттям традиційно охоплюється частина цивільно-правових договорів, які укладаються юридичними особами - суб'єктами господарської діяльності (договір поставки, договір підряду на капітальне будівництво, договір оренди).
1.4. Зміст цивільно-правового договору та його тлумачення
Змістом договору є його умови, які мають бути чітко визначені та зрозумілі. Окрім визначеності, до змісту договору повинна висуватися вимога про здійсненність того зобов'язання, яке встановлюють у договорі сторони. Договір не може вважатися таким, що має юридичну силу, якщо особа бере на себе зобов'язання виконати дії явно неможливі.
Умови договору визначаються при його укладенні сторонами, як правило, на власний розсуд, але законодавство може висувати певні вимоги до них (ст. 628 ЦК України). Тому умови договору бувають ініціативними або обов'язковими.
Ініціативні умови договору можуть бути різноманітними, адже це відповідає принципу свободи договору (статті 3, 6, 627 ЦК України). Обов'язковими є ті умови договору, стосовно яких сторони зобов'язані досягти згоди, оскільки це продиктовано цивільним законодавством. Нехтувати цим приписом не можна у зв'язку з імперативністю відповідних норм.
Обов'язковими є істотні умови договору, досягнення згоди з яких необхідно для того, щоб вважати договір укладеним (ч. І ст. 638 ЦК України). Попри те, що наслідки відсутності в договорі істотних умов у ЦК не встановлюються, судова практика пішла шляхом визнання цих договорів неукладеними.
Отже, слід відрізняти неукладені договори від недійсних правочинів: підстави та наслідки недійсності правочинів містяться у статтях 215-235 ЦК України, а наслідком не укладеного договору буде набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).
Істотні умови договору можуть бути трьох видів: загальні для всіх договорів, спеціальні, тобто передбачені законом для конкретного виду договору, та індивідуальні, тобто такі, що висуваються однією зі сторін договору при його укладенні..
Загальною для всіх договорів істотною умовою є їх предмет, тобто те, про що, власне, сторони домовляються, з приводу чого вони вступають у правовідносини. Предметом договору може бути залежно від вигляду договору майно або дії. Найчастіше під предметом договору розуміється майно, яке одна сторона зобов'язалася передати іншій стороні (наприклад, товар у договорі купівлі-продажу). Предметом договору можуть бути також майнові права (наприклад, право оренди, сервітут, емфітевзис, суперфіцій); дії з виконання робіт (підряд та ін.) або надання послуг (транспортних, комісії, доручення і інш.); виключні права (авторський договір) тощо.
Якщо предмет договору становить майно, то варто його максимально індивідуалізувати і передбачити найбільш важливу для сторін інформацію про його властивості.
За загальним правилом, ціна не є істотною умовою договору навіть у разі, коли укладається оплати ми договір. Так само не є істотною умовою договору його строк, який сторони можуть принципово не вказувати, пов'язавши його моментом пред'явлення вимоги однією з них про виконання обов'язку іншою стороною і тим самим - припинення договору.
Індивідуальні істотні умови важливі для тієї сторони, яка їх висуває. При цьому друга сторона, розглядаючи запропоновані умови договору, приймає рішення про їх прийнятність, і лише тоді досягається домовленість між ними.
Випадковими вважаються такі умови, включення яких до договору свідчить про реалізацію сторонами права встановити для себе інше, ніж передбачено в законі, або обрати один із варіантів, пропонованих законом, або іншим чином скористатися правом вільно формувати умови договору.
Зміст договору може визначатися з повною ясністю і точністю при його укладенні, а може й згодом, але тоді в законі або в самому договорі, інших документах, які опосередковують відносини сторін, містяться чіткі вказівки, за допомогою яких можна визначити зміст договору. Це стосується ціни, строку (терміну), а можливо й інших умов договорів, які не встановлені взагалі або недостатньо конкретизовані в самому договорі. Існують й альтернативні зобов'язання, по яких боржник має можливість визначити точний предмет надання кредиторові зі встановленого в договорі переліку предметів, діючи за формулою "або - або".
Умови договору є правилами поведінки, обов'язковими лише для його сторін. І якщо й розглядати договір як засіб регулювання цивільних відносин та джерело права, то він є засобом індивідуального (автономного) регулювання, і його дія поширюється лише на конкретні правовідносини.
Форма типізації змісту договору може бути різною, досягатись не тільки шляхом затвердження типових договорів, а й шляхом введення форм типових договорів чи типових умов договорів.
Для опрацювання змісту договору часто використовуються міжнародні акти і звичаї, наприклад, правила Інкотермс - загальноприйняті у світі норми поведінки.
При випрацювані умов договору сторони відповідно до ст. 630 ЦК України можуть встановити в ньому що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, коли вони відповідають вимогам статті 7 ЦК України.
1.5. Форма та порядок укладення договору.
Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі погодили між собою його істотні умови. Погодження цих умов відбувається в процесі переговорів, які передують укладанню договору.
Загальний порядок укладання договорів регулюється статтями 638—650 ЦК. Переговори починаються з пропозиції укласти договір, яку одна сторона робить іншій. Така пропозиція, що знаходить своє вираження у запропонованому проекті договору, називається офертою, а особа, яка з нею звертається — оферентом. Ініціатором оферти є, як правило, сторона, яка надає послуги, речі (продавець, постачальник, підрядник). Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона має відповідати певним умовам:
- в ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору, щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла, про що йдеться. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона є не офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов'язує;
- оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різні об'яви, реклами, прайс-листи не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиції невизначеному колу осіб зробити оферту.
Для укладення договору однієї оферти замало, необхідно, щоб особа, якій була адресована оферта, дала згоду прийняти пропозицію. Відповідь про прийняття пропозиції має назву акцепт. Акцептантом може бути лише та особа, якій була адресована оферта. Якщо згоду укласти договір дає інша особа, це є нова оферта, з якою ця особа звертається до колишнього оферента, який у разі позитивної відповіді стане акцептантом.
Акцепт має бути повним і безумовним. Якщо сторона погоджується в цілому з пропозицією, але бажає внести в умови договору деякі корективи, скажімо, зазначає, що поставку продукції бажано здійснювати автомобільним транспортом, не поквартально, а помісячно, то така відповідь є не акцептом, а новою офертою.
Якщо пропозиція укласти договір була направлена із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним, якщо позитивна відповідь була надана протягом зазначеного строку. В тому випадку, коли строк на відповідь не зазначався, договір вважається укладеним, якщо згода укласти його дана негайно або протягом звичайного нормального часу для відповіді.
Якщо особа, яка отримала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботу, сплатила відповідну суму грошей тощо), що засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією. Особливості укладення договору на торгах визначаються відповідними нормативними актами, правилами їх проведення, локальними нормативними актами.
Торги можуть проводитися у вигляді аукціону чи конкурсу. Торги на аукціоні виграє особа, яка запропонувала найбільшу ціну (на аукціоні може бути названа найвища ціна, яка потім поступово зменшується. Відповідно аукціон виграє особа, яка перша погодиться на зменшену ціну. За умовами аукціону може бути передбачено, що всі учасники пропонують свою ціну в запечатаному конверті, а після відкриття конверту перемагає той, хто запропонував найбільшу). На конкурсі перемагає особа, яка за висновком конкурсної комісії, заздалегідь призначеної організаторами торгів, запропонувала найкращі умови.
Договір може бути укладеним в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.
1.6. Зміна та розірвання договорів.
Протягом строку дії договору він може зазнавати змін. Зміна умов або розірвання договору допускається лише за взаємною згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається відповідно розірваним або зміненим.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюються або припиняються з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Як правило, з цією метою сторони укладають додаткові угоди.
Додаткова угода - це будь-яка угода, що змінює раніше укладений договір. Найчастіше вона стосується продовження - пролонгації - терміну дії договору. Додаткова угода має бути оформлена в тому самому вигляді, що й договір. Після належного оформлення додаткова угода стає невід'ємною складовою частиною договору і не може бути змінена або скасована в односторонньому порядку.
За взаємною згодою сторін договір може бути також припинений шляхом заміни одного зобов'язання іншим між тими самими особами. Така зміна в цивільному праві дістала назву новації.
Новація припиняє також додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлене договором.
У цивільно-правовому договорі можуть змінюватися не лише умови, а й особи (сторони).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
♦ передання ним своїх прав іншій особі за договором (відступлення права вимоги);
♦ правонаступництва;
♦ виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
♦ виконання обов'язку боржника третьою особою (право на зворотну вимогу).
ТЕМА2.
2.1. Загальні положення про договори ,передачу майна у власність та їх класифікаціяСеред договорів виділяється такий їх вид, до якого належать договори, які опосередковують передання майна у власність від однієї особи до іншої. Відповідно, у відчужувача майна право власності припиняється, а у набувача - виникає. До них належать: договори купівлі-продажу (у тому числі поставки, міни тощо), дарування, ренти, довічного утримання (догляду).
Договір купівлі-продажу є найпоширенішим договором про набуття права власності. Він укладається з приводу різного майна і не тільки. Міжнародною Конвенцією про договір купівлі-продажу допускається навіть купівля-продаж послуг та результатів робіт. Різновиди договору купівлі-продажу: роздрібна купівля-продаж (§ 2 гл. 54 ЦК), найм-продаж (ст. 705 ЦК), поставка (§ 3 гл. 54 ЦК), контрактація (§ 4 гл. 54 ЦК), постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу (§ 5 гл. 54), міна (§ 6 гл. 54 ЦК).Покупець прагне придбати товар, а продавець - професійний торговець або виготівник, який продає свій товар, - не просто виручити гроші, а й отримати прибуток, адже це є метою підприємницької діяльності.Предмет договору купівлі-продажу може бути різним, але називається він узагальнено - товар.
Ціна товару за ЦК не є істотною умовою договору, зокрема у ст. 691 ЦК визначається можливість встановити ціну в разі відсутності її позначення в договорі.
Право власності на обмінювані товари, що передаються сторонами за договором міни, виникає у сторін одночасно після виконання кожною з них своїх зобов'язань щодо передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 715 ЦК).
Не є купівлею-продажем і передача об'єктів права державної власності в комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності в державну власність, що здійснюється на підставі Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", який визначає основні засади такої передачі і наголошується, що вона відбувається безо-платно або шляхом обміну майна.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Як зазначалося, договір дарування є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваної особи зустрічних дій майнового або немайнового характеру. Договір дарування, укладений з порушенням вимог закону про безоплатність передання іншій стороні майна у власність, є нікчемним.
Предметом договору дарування може бути будь-яке майно (як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути увласності особи, якій воно дарується. Згідно статті 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути також майнові права, якими уже володіє дарувальник, або які можуть виникнути в майбутньому. Предметом договору дарування можуть бути майнові права. Останні можуть мати зобов'язальну і речову природу. Речові правовідносин відрізняються від зобов'язальних своїм об'єктом, на якийспрямованадіяльністьсуб'єктів.
Поняття договору ренти закріплено ч. 1 ст. 731 ЦК України, згідно з якою за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає іншій стороні (платникові ренти) якесь майно у власність, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.\Договір ренти (ст. 731 ЦК) відрізняється від купівлі- продажу і, зокрема, від найму-продажу (з чим найбільш схожий цей договір) насамперед тим, що вартість майна, яке переходить у власність набувача, безпосередньо не пов'язана з рентними платежами, які в сукупності можуть значно переви-щувати вартість майна. При ренті можливі два варіанти: 1) з оплатною передачею набувачеві майна у власність, коли крім його вартості ще й сплачуються рентні платежі; 2) з безоплатною передачею майна, яке не підлягає оплаті, тобто сплачуються лише рентні платежі. Утім їх розмір, на відміну від орендних або лізингових платежів, не пов'язаний із вартістю майна. Залежно від оплатності або безоплатності передачі майна при ренті мають застосовуватися, відповідно, загальні положення про купівлю-продаж або дарування (ст. 734 ЦК). Окремих норм про особливості переходу права власності на майно за цим договором не встановлено, отже, воно переходить при передачі речі або при нотаріальному посвідченні та державній реєстрації правочину (ст. 334 ЦК).
Довічне утримання (догляд) регулюється гл. 57 ЦК. Предмет цього договору становить не будь-яке майно, а лише те, що має значну цінність (ст. 744 ЦК). Договір довічного утримання слід нотаріально посвідчити незалежно від його предмета (ст. 745 ЦК), а якщо у власність за цим договором передається нерухомість, він підлягає державній реєстрації.
Суб'єктний склад цього договору в порівнянні з договорами ренти та купівлі-продажу (ст. 746) має свої особливості. Відчужувачем може бути будь-яка особа, а не лише хвора чи стара, як то зазвичай буває в житті, а набувачем - лише фізична особа з повною дієздатністю або юридична особа.
2.2. Укладення, зміна та розірвання договору
Оскільки договір є загальним юридичним актом двох або декількох осіб, узгодження умов договору між ними проходить як мінімум 2 стадії: шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір, що називається офертою, і прийняття пропозиції іншою стороною, ЩО має назву акцепт. Відповідно сторона, що запропонувала укласти договір, називається оферентом, а сторона, що прийняла таку пропозицію - акцептантом.
Оферта - це волевиявлення особи, спрямоване на укладення договору на певних умовах. Однак такого спрощеного визначення поняття оферти недостатньо для визначення її суті. Слід враховувати, що офертою є не будь-яка пропозиція про вступ у договірні відносини, а тільки та, яка направлена конкретній особі або декільком конкретним особам і при цьому містить вказівку на конкретні положення, які пропонується включити в договір. Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути умови, що визнаються істотними для цього договору.
У випадку, якщо пропозиція зроблена у письмовій формі, договір вважається укладеним, якщо відповідь про прийняття пропозиції отримана протягом нормально необхідного для цього часу.
Особливим випадком укладення договору є встановлення договірних відносин на підставі так званої "публічної оферти", тобто оферти, зверненої до невизначеного кола осіб.
Зміна або розірвання договору, за загальним правилом, допускається лише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
Винятки із загального правила щодо добровільності зміни або розірвання договору можуть бути передбачені договором або безпосередньо законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. (Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору).
У разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається відповідно розірваним або зміненим.
У кожному разі, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним його порушенням однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
2.3. Характеристика окремих видів договорів про передачу майна у власність: договорів купівлі-продажу, договорів дарування, договорів довічного утримання та інші
Загальна характеристика договору договорів купівлі-продажу
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір купівлі-продажу належить до категорії договорів щодо передачі майна у власність. Це іменний, двосторонній, консенсуальний і оплатний договір.
Сторонами у договорі виступають продавець і покупець. За загальним правилом право продажу товару надане власнику. Водночас у певних випадках стороною може бути й інша особа (наприклад, транспортна організація - при реалізації швидкопсувного вантажу, якщо виникла загроза його псування і неможливо отримати вказівки від вантажовідправника або при реалізації не витребуваного вантажу; заставоодержувач - при відмові заставодателя викупити майно; зберігач - після закінчення строку зберігання і не витребування поклажодавцем та ін.).
Істотними умовами договору купівлі-продажу традиційно вважалися предмет та ціна.
Предметом договору можуть виступати як речі, що визначені індивідуальними та родовими ознаками, так і майнові права і право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Для того, щоб річ визнавалася товаром і могла виступати як предмет договору купівлі-продажу, необхідно наділити її такою властивістю як оборотоздатність. Речі, обмежені в обороті, можуть бути предметом договору купівлі-продажу лише за наявності у продавця та покупцяспеціального дозволу на їх реалізацію чи придбання (наркотичні речовини, мисливська зброя) а речі, які вилучені з обігу, взагалі не можуть продаватися і куплятися.
Найчастіше предметом договору купівлі-продажу виступають речі, які є у продавця на момент укладення договору або будуть створені (придбані) у майбутньому. Умова щодо предмета договору купівлі-продажу вважається виконаною, якщо зміст договору дозволяє визначити найменування товару і його кількість. Кількість може визначатися у мірах ваги, площі, штуках тощо.
На відміну від ЦК УРСР 1963 р., за яким ціна була істотною умовою договору купівлі-продажу, за ЦК України 2003 р. ціна є істотною умовою лише для окремих видів договорів купівлі-продажу (наприклад, продаж нерухомості).
В інших випадках за відсутності прямої вказівки на ціну безпосередньо у договорі вона визначається за правилами ст. 632 ЦК, тобто сплачується звичайна ціна, яка склалася на аналогічні товари на момент укладення договору. Ціна встановлюється за кількісну або за вагову одиницю товару.
Ціна у договорі може бути як договірною, тобто встановленою за погодженням сторін, так і централізованою або фіксованою.
Мета централізованих цін:
- обмежити монополізм;
- не допустити недобросовісну конкуренцію;
- захистити права споживачів
договорів дарування
Момент виникнення права власності обдаровуваного на дарунок
За загальним правилом ч. 1 ст. 722 ЦК право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. При цьому ч. 4 ст. 722 ЦК встановлюється правило, що прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка1. Таким способом можна прийняти у власність транспортні засоби, інші речі, фізичне прийняття яких є ускладненим.
При даруванні нерухомих речей право власності на них виникає в обдаровуваного на підставі імперативного правила ч. З ст. 334 ЦК з моменту нотаріального посвідчення договору дарування або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному.
Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття.
Зміст договору дарування
За консенсуальним договором дарування дарувальник зобов'язаний у визначений договором строк (термін) передати дарунок (відступити майнове право) обдаровуваному.
Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного. Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.
Дарувальник має такі права:
- відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився;
- вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи. У разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - відшкодування його вартості;
- вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування;
- вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність;
- вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.
Вимоги щодо розірвання договору дарування можуть бути пред'явлені, дарувальником, якщо на момент вимоги дарунок є збереженим. Наслідком розірвання договору дарування є обов'язок обдаровуваного повернути дарунок у натурі.
До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.
Обов'язки обдаровуваногоЯк зазначалося, договір дарування є безоплатним та у більшості випадків одностороннім договором. Але ст. 725 ЦК дозволяє встановлення в договорі дарування обов'язок у обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).
Обдаровуваний має право:
- у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості;
- обдаровуваний має право у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього.
Види договору дарування
Окремим видом договору дарування є пожертва. За частиною 1 ст. 729 ЦК пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, для досягнення обдаровуваними певної, наперед обумовленої мети.Сторонами договору пожертви є пожертвувач та обдаровуваний.
Договір про пожертву є завжди реальним договором та вважається укладеним з моменту прийняття пожертви.
До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.
Пожертвувач (або його правонаступники) має такі права:
- здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву;
- вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи - за рішенням суду.
Договір довічного утримання (догляд).
Своє майбутнє можна забезпечити, зробивши певні заощадження, заробивши велику пенсію, уклавши договір страхування чи розраховувати на вдячних нащадків. Договір довічного утримання - одна із цивільно-правових форм забезпечення громадян.
За договором довічного утримання або догляду одна сторона - відчужувач передає другій стороні - набувачеві у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК).
За юридичною природою договір довічного утримання є оплатним, одностороннім (оскільки після укладення договору на набувача покладаються обов'язки щодо утримання, а відчужувач набуває право на утримання) та реальним, оскільки момент укладення договору пов'язаний із передачею майна.
Відчужувачами можуть бути будь-які фізичні особи (як непрацездатні, так і працездатні), які володіють на праві приватної власності житловим будинком, приватизованою квартирою чи іншим майном, яке має значну цінність.
Набувачами виступають фізичні чи юридичні особи які мають можливість забезпечити довічне утримання відчужувану, зокрема догляд і надання необхідної допомоги.
У договорі довічного утримання має бути визначена ціна майна, яке відчужується, а також ретельно зазначені обов'язки набувача: наприклад, надання відчужував, до кінця його днів, право проживати у житловому будинку, який відчужується (зазначається конкретна частина будинку чи інше упорядковане житло, що надається для постійного проживання), забезпечення його необхідною допомогою та доглядом, а також визначена грошова оцінка всіх видів матеріального забезпечення, які надаються щомісяця. Така оцінка підлягає індексації. Звичайно, що у договорі неможливо передбачити розв'язання всіх питань побутового характеру, тому, якщо між контрагентами виникне спір, він повинен вирішуватися відповідно до засад справедливості до розумності.
Договір довічного утримання підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, а договір, за яким набувачеві передається нерухоме майно підлягає державній реєстрації.
Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його" навіть якщо про це не було передбачено договором довічного утримання. Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.
Набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання, укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі, оскільки при посвідченні договорі довічного утримання, нотаріус накладає на це майно заборону.
Втрата (знищення), пошкодження майна, переданого набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем.
Договір довічного утримання - типовий алеаторний (ризиковий) договір, оскільки на момент його укладання сторонам невідоме співвідношення прав і обов'язків. Так, Андре Рафре вважав, що уклав вигідну угоду, коли зобов'язався сплачувати 90-річній Жанні Калмен 500 доларів щомісячно за право стати власником її будинку. Чоловік не міг припустити, що його підопічна проживе ще 30 років, буде занесена в книгу рекордів Гіннеса, а сам він, сплативши 184000 доларів, що вдвічі перевищує вартість будинку, помре не дочекавшись здійснення своїх планів... За рішенням суду договір догляду може бути розірваний: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача.
У разі розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на передане ним майно і має право вимагати його повернення. Витрати, які були зроблені набувачем на утримання та догляд відчужувача, не підлягають поверненню. Суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором, якщо договір розірваний у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення.
Договір довічного утримання припиняється:
1) зі смертю відчужувача;
2) якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, а відчужувач набуває право власності на це майно. У разі припинення юридичної особи - набувача з визначенням правонаступників, до них переходять права та обов'язки за договором довічного утримання. У разі ліквідації юридичної особи - набувача, право власності на майно, передане за договором догляду, переходить до відчужувачаТЕМА 3
3.1. Майно може передаватися однією особою іншій не тільки у власність, а й у користування. Таке майно використовується на умовах і протягом строку, передбачених договором, і підлягає поверненню з його припиненням. Договори про передання майна в користування регулюються ЦК, ГК, Земельним кодексом України (далі - ЗК), Житловим кодексом України (далі - ЖК) та законами "Про оренду державного і комунального майна" та "Про оренду землі".
Сторонами договору найму (оренди) є наймодавець (орендодавець) - особа, яка здає в оренду майно, і наймач (орендар) - особа, яка використовує майно. Орендодавцем є власник майна або його представник. Як правило, представник власника виступає орендодавцем у разі оренди державного і комунального майна: Фонд державного майна України (ФДМУ), його територіальні відділення або представництва або орган місцевого самоврядування (управління комунального майна). Згідно зі ст. 5 Закона України "Про оренду державного і комунального майна" орендодавці цього майна відрізняються залежно від об'єкта оренди. Якщо має місце оренда цілісного майнового комплексу (ЦМК), то орендодавцем є ФДМУ. Дер- жпідприємства виступають орендодавцями окремого індивідуа- льно-визначеного майна і нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу державних або комунальних органів (ФДМУ, органів АРК або управлінь комунального майна) - також у відношенні структурних підрозділів (філій, цехів, ділянок) і нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.
Державні організації взагалі не мають права бути орендодавцями. Академія наук України, галузеві академії (Академія правових наук, Академія медичних наук та ін.) таким правом наділені, так само, як і їхні інститути й установи, відповідно до Закону України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України, галузевих академій наук і статусу їхнього майнового комплексу".
Наймачем (орендарем) може бути будь-яка особа. Нині для цього не треба реєструватися як суб'єкту підприємницької діяльності.
Предметом договору найму (оренди) може бути індивідуально-визначена неспоживна річ та майнові права (ст. 760 ЦК). Серед речей, що можуть бути предметом договору найму(оренди), законодавець окремо визначає земельну ділянку (§ З гл. 58), будівлю або іншу капітальну споруду (§ 4 гл. 58), транспортний засіб (§ 5 гл. 58), житло (гл. 59 ЦК). Зауважимо, що відносини найму (оренди) житла регулюються в окремій главі ЦК.
Якщо здається в оренду ЦМК, до його складу входять грошові кошти, які передаються орендареві на умовах кредиту52. Законом встановлюється перелік об'єктів, які не можна взяти в оренду, зокрема, акваторії портів, причали всіх видів, набережні причалів, портові системи інженерної інфраструктури, об'єкти культури, архітектури, спорту, утворення, фінансовані з бюджету.
Згідно зі ст. 796 ЦК України одночасно з правом найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві передається право користування земельною ді-лянкою, яка прилягає до будівлі чи споруди, в розмірі, необхідному для досягнення мети найму. Унаслідок неузгодженості між ЦК та Земельним кодексом України (далі - ЗК) виникають проблеми стосовно оформлення відносин оренди земельної ділянки. Існують такі підходи: 1) орендар будівлі автоматично не стає землекористувачем, для цього має бути укладений окремий договір оренди землі; 2) договір повинен комплексно регулювати відносини найму (оренди) будинку та земельної ділянки (ч. 2 ст. 124 ЗК); 3) право найму (оренди) земельної ділянки виникає у наймача (орендаря) будівлі автоматично (ст. 796, ч. 2 ст. 196 ЦК).
Така ж суперечливість існує й у випадку, коли орендодавець будівлі не є власником земельної ділянки, внаслідок чого постає питання про необхідність згоди власника останньої на передачу її в користування. За ст. 796 ЦК України це не вимагається, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки, а в ч. 4 ст. 93 ЗК України та ст. 8 Закону України "Про оренду землі" передбачено зворотне. Ці приклади свідчать про необхідність узгодження тих законів, що регулюють однакові відносини по-різному.
Орендна плата підлягає сплаті орендарем в розмірі, встановленому договором, а якщо орендується державне і комунальне майно, її розмір вираховується за відповідною методикою53. Зміни орендної плати можуть бути внаслідок змін цін и тарифів, причому лише за погодженням сторін, а також зміни стану об'єкта оренди. Останнє можливо за обставин, що виникли з незалежних від орендаря причин, зокрема внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв'язку з природними властивостями майна, що є об'єктом оренди, тощо. Це має довести в судовому порядку орендар. Якщо в погіршенні цього майна або у створенні гірших умов користування ним винні обидві сторони за договором, розмір орендної плати також може бути зменшений, але лише в частині, яка відповідає вині орендодавця у зменшенні можливості користуватися майном. Орендар також може порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати, якщо він з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, наприклад, унаслідок здійснення капітального ремонту (якщо його повинен робити орендодавець), прострочення орендодавцем надання майна орендареві, наявності в майні недоліків, що роблять неможливим його використання за призначенням, тощо.
Відповідно до ст. 797 ЦК орендна плата за користування будинком або спорудою містить у собі плату за користування земельною ділянкою. Проте можливість застосування цієї норми на практиці викликає деякі сумніви, оскільки користування земельною ділянкою може здійснюватися лише на підставі відповідного договору оренди, істотною умовою якого є орендна плата. Тому її дублювання в договорі оренди будинку або споруди приведе до безпідставного збагачення орендодавця будинку або споруди.
Цивільний кодекс у ч. 2 ст. 762 передбачає, що орендна плата може за вибором сторін вноситись у грошовій або натуральній формі. Між тим згідно з ч. З ст. 286 ГК орендна плата може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря.
У випадку несвоєчасної сплати орендної плати стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса54. Заборгованість з орендної плати протягом трьох місяців підряд слугує підставою для односторонньої відмови орендодавця від договору (ч. 1 ст. 782 ЦК).
Форма договору найму (оренди) залежить від його предмета та строку дії: а) вимоги до найму (оренди) майна, крім будівлі та іншої капітальної споруди, у гл. 58 ЦК не встановлюється, тому у відношенні цього договору діють загальні правила, викладені в статтях 205 - 210 ЦК, а в гл. 59 (щодо найму житла) вказується про просту письмову форму (ст. 811 ЦК); б) стосовно найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди - якщо строк договору становить до 3-х років, він укладається у письмовій формі, а на три роки і більше - підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 793 ЦК). Він також має бути зареєстрований (відповідно до ст. 794 ЦК, ст. 19 та ін.) Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їхні обмеження"). Згідно зі статтями 18, 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Строк дії договору має бути позначений у ньому, а за відсутності такого - договір вважається укладеним на невизна- чений строк (ч. 1 та 2 ст. 763 ЦК). При цьому має значення і момент, з якого договір вважається укладеним, яким є оформлення акта прийому-передачі орендованого майна (ч. 1 ст. 795 ЦК), що стосується найму будівлі або іншої капітальної споруди. Утім, початком строку дії договора є момент набрання ним чинності, яким є момент його укладення в належній формі (статті 631, 638 ЦК) або державна реєстрація (ст. 20 "Про оренду землі").
Дія договору найму (оренди) триває до спливу зазначеного в ньому строку. Стаття 763 ЦК, на відміну від ст. 17 Закону України "Про оренду державного і комунального майна та ст. 33 Закону "Про оренду землі", не передбачає правила про те, що договір за відсутності повідомлення про припинення вважається продовженим.
Серед прав та обов'язків сторін договору найму (оренди) одним із найважливіших є несення витрат на ремонт майна. Компенсація за поліпшення майна може передбачатися в договорі. Разом із тим часто виникають спори з приводу того, чи має орендар ще раз узгоджувати з орендодавцем проведення ремонту, якщо це й так зазначено в договорі як його обов'язок. Судова практика в цих питаннях різноманітна: від встановлення судом, що таке зазначення в договорі свідчить про попередню згоду орендодавця на це, до протилежної позиції, згідно з якою це ще не свідчить про узгодженість про розмір коштів, які має вкладати орендар у ремонт, особливо, про ті, що будуть компенсуватися його орендодавцем.
У статті 777 ЦК і ч. 1 ст. 285 ГК передбачено переважне право орендаря на продовження договору оренди. При цьому ЦК, на відміну від ГК, висуває умови і порядок здійснення цього права.
5) Орендар може претендувати на продовження договору оренди лише в тому випадку, якщо він належним чином виконував свої обов'язки.
6) Він має переважне право порівняно з іншими особами, які претендують на укладання договору оренди. Як правило, таке питання виникає тоді, коли орендодавець хоче здати приміщення іншому орендареві.
7) Якщо майно, яке перебуває в оренді, більше в оренду власником здаватися не буде, то про переважне право орендаря йтися не може, тому що немає особи, у порівнянні з якою у нього була б перевага.
Орендар, який має намір скористатися своїм переважним правом, зобов'язаний проінформувати про це орендодавця (відповідно до ч. 2 ст. 777 ЦК). Разом з тим, якщо орендар користується майном після закінчення строку дії договору (ст. 764 ЦК), не інформуючи орендодавця про свій намірскористатися переважним правом, продовження строку залежить від волі орендодавця. Якщо він не проти, то договір буде пролонгований на такий же строк на тих же умовах (ч. 4 ст. 284 ГК). В іншому разі протягом місяця після спливу строку дії договору орендодавець повідомляє про це орендареві, який мусить підкоритися і повернути орендоване майно. За таких обставин він утрачає своє переважне право.
5. На новий строк договірні відносини між тими ж особами можуть продовжуватися на інших умовах. Це особливо стосується орендної плати.
Припинення договору найму (оренди) має місце у випадку смерті фізичної особи-наймача, якщо інше не встановлено договором або законом, та в разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем (ст. 781 ЦК), при відмові орендодавця від договору оренди (ст. 782 ЦК). Умови, викладені в статтях 783 та 784 ЦК, необхідні для розірвання договору оренди, проте самі по собі не спричиняють припинення цього договору, а є лише підставами для звернення відповідної сторони до суду. До цього варто додати і передбачені ст. 291 ГК такі підстави припинення договору оренди, як закінчення строку, на який він був укладений, викупу (приватизації) об'єкта оренди (що передбачено також ст. 705 ЦК), загибелі (знищення) об'єкта оренди.
Цікавим є питання про те, як бути з ЦМК, взятим в оренду, кому його передавати, якщо державне підприємство, ЦМК якого був переданий в оренду, ліквідовано. У цих випадках орендоване майно потребує повернення орендодавцеві (ФДМУ), який упродовж певного строку володіє ним, або знов передати в оренду, або приватизувати.
3.2.
3.3. Характеристика договорів найму-оренди, лізингу, позички.
Договір найму-оренди
Договір оренди – це такий договір на користування чужим майном, відповідно до якого одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК) і
Характерні ознаки
А. Нормативно-правове регулювання:
I. Кодекси: Господарського кодексу України (параграф 5 "Оренда та лізинг" глави ЗО); Цивільного кодексу України ( глава 58 "Найм (оренда)*);
II. Закон під 10.04.1992 р. (в ред. від 14.03.1995 р.). "Про оренду державного та комунального майна"
Б) Об'єктом оренди можуть бути: (1) цілісні майнові комплекси підприємств чи їх структурних підрозділів, тобто господарські об'єкти, що забезпечують завершений цикл виробництва продукції (робіт, послуг), з відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними _комунікаціями і системою енергопостачання; проте оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства; (2) нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); (3) інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання
В) Сторони договору оренди:
Орендар (основні права та обов'язки визначені ст. 285 ГК): має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди; зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню; здійснювати поточний ремонт орендованого майна (якщо інше не передбачено договором оренди), своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, відшкодувати орендодавцю вартість орендованого майна — у разі його втрати, знищення чи псування з вини орендаря; може бути зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду.
Орендодавець: має права: на отримання орендних платежів, поверненім майна у разі припинення чи розірвання договору оренди, відшкодування збитків за рахунок орендаря у разі втрати, псування чи знищений об'єкта оренди з вини орендаря; зобов'язаний: передати об'єкт оренди орендарю у встановлений договором строк та у належному стані; здійснювати капітальний ремонт переданого п оренду майна (якщо інше не встановлено законом та договором оренди)
Г) Умови договору оренди: істотні умови (відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК): об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу
Д) Припинення та розірвання договору оренди:
1) договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.
2) договір оренди може бути розірваний: за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму (статті 783*784), відповідно до ст. 188 ГК України (загальний порядок зміни та розірвання господарських договорів).
Е) Дострокове розірвання договору на вимогу: (І) наймодавця можливе у випадках, якщо наймач: користується річчю (майном) всупереч договору або призначенню майна; без дозволу наймодавця передав річ (майно) у користування іншій особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі (майна); не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо такий обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача (ст. 783 ЦК України); (II) наймача - у разі, якщо наймодавець: передав у користування річ (майно), якість якого не відповідає умовам договору або призначенню речі (майна); не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі (майна) - ст. 784 ЦК України
Поняття договору лізингу закріплене в ч. 1 ст. 292 ГК України та ч. 1 ст. 806 ЦК України:
За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингодержувачеві) у виключне користування майно, що належить Лізингодавцю на праві власності чи праві господарського відання та було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Предметом договорі/ лізингу може бути майно з такими ознаками: неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, що відповідно до законодавства належить до основних фондів, не заборонена законом до вільного обігу на ринку і щодо якої немає обмежень про передачу в лізинг. Так, майно, яке є державною (комунальною) власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону (ч. 4 ст. 292 ГК); не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів (ч. 5 ст. 292 ГК).
Господарський кодекс (ст. 292) містить положення про види (фінансовий та оперативний) та форми (зворотний, пайовий, міжнародний тощо) лізингу, проте без визначення цих понять.
Цивільний: кодекс (ст. 806) розрізняє два види лізингу - прямий і непрямий; останній має основні (проте не всі) ознаки фінансового лізингу.
Договір фінансового лізингу має значно більше відмінностей від договору оренди, ніж договір прямого лізингу, зокрема:
правове регулювання договірних відносин фінансового лізингу здійснюється за допомогою спеціального закону "Про фінансовий лізинг", ст. І якого містить визначення договору фінансового лізингу. "За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)".
Суб'єкти фінансового лізингу:
лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;
лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.
• Істотні умови договору фінансового лізингу: предмет лізингу;
строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
розмір лізингових платежів (можливість включення до них; а) суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платежу як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсації відсотків за кредитом; г) інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу);
інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (наприклад, умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу, про прискорену амортизацію предмета лізингу та ін.).
Права сторін договору відповідно до Закону "Про фінансовий лізинг" (далі - Закон):
Лізингодавця:
інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;
здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;
відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;
А) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;
стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;
вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;
вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому (лізингодавцеві) в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.
Лізингоодержувача:
обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;
відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;
вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом і договором лізингу випадках;
вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу;
інші права відповідно до умов договору лізингу та нормативно-правових актів.
Обов'язки сторін відповідно до Закону:
Лізингоодержувача:
1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;
2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати
зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані;
3) своєчасно сплачувати лізингові платежі;
А) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;
письмово повідомляти лізинґодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета лізингу, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;
письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;
у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором;
інші обов'язки відповідно до умов договору лізингу та нормативно-правових актів. Лізингодавця:
у передбачені договором строки падати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;
попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;
відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;
А) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, та його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;
5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу;
інші обов'язки відповідно до умов договору лізингу та нормативно-правових актів.
форма договору фінансового лізингу - повна письмова;
обов'язковість реєстрації предмета лізингу в передбачених законом випадках (ст. 12 Закону);
строк лізингу - відповідно до умов договору, але не менше одного року;
можливість відмови від договору фінансового лізингу:
лізингоодержувачем в односторонньому порядку, якщо має місце значне (зазвичай понад 30 днів) прострочення передачі предмета лізингу, за умови письмового повідомлення про це лізинґодавця;
лізингодавцем, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше ЗО днів;
при цьому лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку та підставі виконавчого напису нотаріуса.
• Гаранти майнових прав сторін договорі/ щодо предмета лізингу: у разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу;
якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше;
предмет лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.
Поняття договору позички
Згідно зі ст. 827 ЦК за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Характеристика договору позички
1. Сторонами договору позички є користувач і позичкодавець.
Згідно зі ст. 829 ЦК позичкодавцем може бути фізична або юридична особа. При цьому особа, яка здійснює управління майном, може бути позичкодавцем за згодою власника. Юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю, тобто, укладати договори позички на стороні позичкодавця з означеними особами.
Користувачем може бути будь-яка юридична чи фізична особа незалежно від наявності статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
2. Позичкодавець безоплатно передає або зобов'язується передати користувачу річ для користування.
Предметом договору позички, як і договору найму, є річ, яка визначена індивідуальними ознаками, і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ); також предметом договору позички можуть бути майнові права.
Предмет договору передається користувачу безоплатно. Ознака безоплатності користування майном є основною ознакою, що відрізняє договір позички від платного договору найму. Згідно з ч. 2 ст. 827 ЦК користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
Речі передаються позичкодавцем або безпосередньо під час укладення договору, або в майбутньому. При цьому незважаючи на безоплатний характер передачі майна, у разі укладення договору позички така передача стає обов'язком позичкодавця. Згідно зі ст. 830 ЦК якщо позичкодавець не виконує обов'язку передати річ у користування, друга сторона мас право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків.
Річ передається позичкодавцем в користування. Цим підкреслюється як право користувача здобувати корисні властивості майна, так і тимчасовий характер такого користування і необхідність повернення після закінчення строку договору позички. Користувач не має переважного права перед іншими особами на купівлю речі, переданої йому у користування, на відміну від договору найму, за яким це є одним з переважних прав наймача.
Відповідно до ст. 833 ЦК користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування. При цьому користувач зобов'язаний:
o користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі;
o користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором;
o повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.
Незважаючи на фактичне передання речі користувачу, позичкодавець має право на її відчуження. При цьому згідно зі ст. 832 ЦК до набувача речі переходять права та обов'язки позичкодавця.
3. Предмет передається в користування на встановлений строк. Згідно зі ст. 831 ЦК якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею. За ст. 836 ЦК якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.
4. Згідно зі ст. 828 ЦК договір позички речі побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно. Договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особами укладається у письмовій формі. Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі, а якщо він укладений на строк 1 рік і більше, то він підлягає нотаріальному посвідченню. Договір позички транспортного засобу, в якому хоча б однією зі сторін є фізична особа, укладається у письмовій формі і також підлягає нотаріальному посвідченню.
5. Стаття 834 ЦК встановлює специфічні підстави розірвання договору позички.
Так, користувач має право повернути річ, передану йому в користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору позички не пізніше як за 7 днів до повернення речі.
Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо:
o у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому;
o користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;
o річ самочинно передана у користування іншій особі;
o в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.
Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.
Договір позички також припиняється у разі смерті фізичної особи абр ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встановлено договором.

Приложенные файлы

  • docx 26577097
    Размер файла: 80 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий