Спокута Сатани — Кореллі М

МарС–я КореллС–: «Спокута сатани» МарС–я КореллС– Спокута сатани \s0 http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=12034813 «Спокута сатани»: Книжковий клуб "Клуб сС–мейного дозвС–лля"; ХаркС–в; 2012 978-966-14-3563-5, 978-966-14-3560-4, 978-966-14-3564-2\s0 \s2 Аннотация \s0 \s12 Коли диявол спокушаС” смертних, вС–н прибираС” людськоС— подоби. Чи може людина свС–домо обирати мС–ж добром С– злом? Чи С” у свС–тС– матерС–альному мС–сце духовностС–? Чи буваС” жС–нка генС–ально обдарованою? Чи, може, «С–скра Божа» в€’ привС–лей чоловС–кС–в?.. Шукати вС–дповС–дей на цС– запитання змушений молодий письменник ДжеффрС– Темпест в€’ головний герой захопливого роману МарС–С— КореллС–.\s0 \s1 МарС–я КореллС– покута сатани\s0 \s10 Присвячую моС—м незабутнС–м . Р†. К. та Ч. М. Р†.\s0 \\s0 \s2 Р†\s0 и знаС”те ви, що означаС” бути злиденним? Бути злиденним не тими злиднями, що на них деякС– люди скаржаться, маючи п’ять або шС–сть тисяч на рС–к С– запевняючи, нС–би ледь-ледь животС–ють, але насправдС– злиденним в€’ жахливо, вС–дразливо злиденним? Нужда, така огидна, принизлива та обтяжлива, в€’ нужда, яка змушуС” вас носити ту саму одС–ж до цС–лковитоС— С—С— ветхостС–; яка вС–дмовляС” вам у чистС–й бС–лизнС– через спустошливС– витрати на пралю; яка позбавляС” вас самоповаги С– спонукаС” вас у замС–шаннС– переховуватись на заднС–х вулицях замС–сть того, щоб вС–льно й незалежно гуляти мС–ж людьми. Саме таку злиденнС–сть я маю на увазС–. Це гнС–тюче прокляття, яке придушуС” шляхетнС– прагнення. Це моральний рак, який гризе серце добропорядноС— людськоС— С–стоти С– робить С—С— заздрС–сною, лихою та навС–ть здатною на застосування динамС–ту. коли людина бачить тлусту бездС–льну свС–тську жС–нку, що проС—здить у розкС–шнС–й колясцС–, лС–нькувато розлС–гшись на подушках, з обличчям, розчервонС–лим вС–д переситу; коли завважуС” безмС–зкого й чуттС”вого модника, що курить С– позС–хаС” знС–чев’я в парку, нС–би цС–лий свС–т С–з мС–льйонами чесних трударС–в було створено виключно для розваги так званих «вищих верств», в€’ тодС– С—С— кров перетворюС”ться на жовч С– стражденна душа обурюС”ться й волаС”:\uc1в€’ НавС–що така несправедливС–сть в С–м’я Боже? НавС–що негС–дний ледащо маС” повнС– кишенС– золота, здобутого випадково чи то отриманого у спадок, коли я, працюючи невтомно з ранку до ночС–, заледве можу пообС–дати? правдС–, навС–що? Чом би бур’яновС– не цвС–сти, наче зеленому ваврину? я часто про це думав. Тим не менш, тепер менС– видаС”ться, що я можу розв’язати це завдання за допомогою власного досвС–ду. ле… якого досвС–ду! Хто дС–йме цьому вС–ри? Хто повС–рить, нС–би щось таке химерне С– страховинне випало на долю смертного? НС–хто. МС–ж тим, це правда в€’ правдивС–ша, нС–ж багато С–ншого, званого правдою. УтС–м, я знаю, що багато людей живуть у таких самих умовах, пС–д таким самим тиском, усвС–домлюючи, можливо, час вС–д часу, що вони обплутанС– пороком, але заслабкС– волею, щоб розС–рвати тенета, у якС– добровС–льно потрапили. Я навС–ть маю сумнС–в: чи вС–зьмуть вони до уваги урок, даний менС–? У тС–й самС–й школС–, тим самим грС–зним учителем? Чи пС–знають вони той розмаС—тий, осС–бний, дС–яльний розум, який ненастанно, хоча й безмовно, працюС”? Чи пС–знають вони ВС–чного правдивого Бога, якого я змушений був пС–знати всС–ма фС–брами свого умогляду? Якщо так, то темнС– завдання стануть для них ясними, й те, що видаС”ться свС–товою несправедливС–стю, виявиться справедливим! ле я не пишу з якою-небудь надС–С”ю переконати чи просвС–тити моС—х товаришС–в. Я надто добре знаю С—хню впертС–сть: я можу судити зС– своєї власноС—. Були часи, коли мою гордовиту вС–ру в самого себе не могла похитнути жодна людська особина на земнС–й кулС–. Р† я бачу, що й С–ншС– стоять на тому самому переконаннС–. Я лише маю намС–р переповС–сти кС–лька випадкС–в зС– свого життя в€’ згС–дно з тим порядком, як вони вС–дбувалися, в€’ залишаючи бС–льш самовпевненим умам ставити й розв'язувати загадки людського С–снування. днієї жорстокоС— зими, що запам'яталася своС”ю полярною суворС–стю, коли величезна холодна хвиля розпросторила свою льодову силу не тС–льки на щасливС– БританськС– острови, але й на цС–лу Р„вропу, я, ДжеффрС– Темпест, був сам-один у ЛондонС– С– майже вмирав С–з голоду. Тепер голодна людина рС–дко коли збуджуС” спС–вчуття, на яке заслуговуС”, оскС–льки мало хто повС–рить С—й. ЗаможнС– люди, якС– щойно поС—ли до переситу, в€’ найнедовС–рливС–шС–; багато хто з них навС–ть усмС–хнеться, коли С—м розкажуть про голодних злидарС–в, нС–би це жарт, вигаданий для пообС–дньоС— розваги. Або з дратС–вливо статечною увагою, що характеризуС” аристократС–в, якС– на поставлене питання не чекають вС–дповС–дС– чи то не розумС–ють С—С—, пС–сля доброго обС–ду, почувши про якогось бС–долаху, що помираС” з голоду, промурмочуть: «Який жах!» в€’ С– одразу ж повернуться до обговорення останньоС— новини, щоби згаяти час, доки вС–н не вбив С—х правдивою нудьгою. «Бути голодним» в€’ звучить грубо й вульгарно для високого товариства, адже воно завжди С—сть бС–льше, нС–ж потребуС”. той перС–од, що про нього кажу, я, що зробивсь вС–дтодС– одним С–з людей, якС– найдужче збуджують заздрС–сть, надто добре пС–знав жорстоке значення слова «голод». Гризливий бС–ль, хвороблива слабкС–сть, мертовне зацС–пенС–ння, ненажерливС–сть тварини, що благаС” С—жС–, в€’ всС– цС– вС–дчуття задосить страхС–тливС– для тих, хто через безталання день при днС– готував себе до них; але, можливо, набагато болС–снС–шС– вони для того, хто дС–став витончене виховання С– вважав себе за «джентльмена». Р† я вС–дчував, що не заслуговую на страждання вбозтва, в якому опинився. Я сумлС–нно працював. ПС–сля смертС– свого батька, коли я виявив, що кожен пеннС– з його позС–рного статку належить кредиторам С– що з нашого дому й маС”тку менС– нС–чого не лишилося, крС–м коштовноС— мС–нС–атюри моєї матерС–, яка вС–ддала життя, народжуючи мене на свС–т, в€’ вС–дтодС–, кажу я, менС– довелося трудитися зранку й допС–зна. УнС–верситетську освС–ту я застосував до лС–тератури, до якоС—, як менС– здавалося, мав покликання. Я шукав собС– заняття мало не в кожнС–й лондонськС–й газетС–. У багатьох редакцС–ях менС– були вС–дмовляли, в деяких брали на випробування, але нС–де не обС–цяли постС–йноС— роботи. то б не шукав заробС–тку, маючи саму лишень голову й перо, на початку цієї кар'С”ри з ним будуть поводитись, як С–з парС–С”ю. НС–кому вС–н не потрС–бен, усС– його зневажають. Його прагнення осмС–юють, його рукописи повертають нечитаними, про нього пС–клуються менше, нС–ж про ув'язненого вбивцю. Убивця принаймнС– одягнений С– нагодований, статечний священик вС–двС–дуС” його, а тюремник С–нколи навС–ть не вС–д того, щоб зС–грати з ним у карти. Але людина, обдарована оригС–нальними думками С– здатна висловлювати С—х, уважаС”ться найгС–ршим злочинцем, С– С—С—, якби могли, заштурхали б до смертС–. терпС–в у похмурому мовчаннС– й стусани, й удари С– жив далС– в€’ не з любовС– до життя, а лише тому, що зневажав боягузтво самознищення. Я був С–ще надто молодим, щоб легко облишити надС–ю. Я мав невиразну думку, що й моя черга настане, що колесо фортуни, яке вС–чно обертаС”ться, одного чудового дня знесе мене вгору, як тепер тягне донизу, лишаючи менС– тС–льки змогу подальшого С–снування, в€’ адже це було нидС–ння й бС–льше нС–чого. ВрештС–-решт я дС–став роботу в певному добре знаному лС–тературному виданнС–. Тридцять романС–в на тиждень присилалося менС– на критику. Я набув звички неуважно переглядати вС–сС–м або десять з-помС–ж них С– писав шпальту гучноС— лайки, цС–кавлячись тС–льки цими, випадково дС–браними; решту ж я залишав загалом без уваги. Такий спосС–б дС–й виявився вдалим, С– протягом певного часу я чинив саме так, щоби сподобатись моС”му редакторовС–, який платив щедрий гонорар у п'ятнадцять шилС–нгС–в за мою щотижневу працю. а одного разу, дослухавшись до голосу сумлС–ння, я змС–нив тактику та палко похвалив твС–р, котрий був С– оригС–нальним, С– прекрасним. Автор його виявився ворогом часопису, що в ньому я працював. Результатом моєї хвальноС— рецензС–С— на твС–р ненависного суб'С”кта було те, що особиста злоба видавця взяла гору над совС–снС–стю С– мене позбавили заробС–тку. ПС–сля цього менС– довелося злидарювати, заробляючи собС– на хлС–б працею найманого письменника, живучи обС–цянками, яких нС–коли не виконують, аж поки, як я сказав, на початку сС–чня, посерединС– лютоС— зими, не опинився дослС–вно без шеляга, вС–ч-на-вС–ч С–з голодною смертю, заборгувавши мС–сячну платню за свою вбогу квартирку, що С—С— наймав на однС–й з глухих вуличок неподалС–к Британського музею. С–лС–сС–нький день я тинявся з однієї газетноС— редакцС–С— до С–ншоС—, шукаючи роботи й не знаходячи С—С—. УсС– мС–сця було зайнято. Так само надаремно намагався я презентувати свС–й рукопис, але редакцС–йнС– «лектори» визнали його за особливо бездарний. БС–льшС–сть тих «лекторС–в», як я довС–дався, самС– були романС–стами, якС– на дозвС–ллС– читали чужС– твори С– видавали свС–й вирок. Я нС–коли не мС–г знайти справедливостС– в такС–й системС–. МенС– здаС”ться, що це в€’ звичайнС–сС–ньке протегування посередностС– та придушення оригС–нальностС–. РоманС–ст-«лектор», який домагаС”ться для себе мС–сця в лС–тературС–, природно, радше схвалить пересС–чний твС–р, нС–ж той, що мС–г би виявитися вищим за його власний. Добра ця система чи погана, але для мене й мого лС–тературного дитяти вона була шкС–дливою. ОстаннС–й редактор, до якого я звернувся, був, С–мовС–рно, людиною доброю: вС–н дивився на мою потерту одС–ж С– виснажене обличчя з певним спС–вчуттям.\uc1в€’ МенС– дуже шкода, в€’ сказав вС–н, в€’ але моС— «лектори» одностайно вС–дкинули ваш твС–р. МенС– здаС”ться, ви надмС–ру серйознС– й за гостро висловлюС”тесь проти суспС–льства. Це непрактично. Не слС–д нС–коли засуджувати суспС–льства: воно купуС” книжки. От якщо можете, напишС–ть дотепну любовну С–сторС–йку, трошки фривольну: твори такого штибу мають найбС–льший успС–х у нашС– часи.\uc1в€’ Даруйте менС–, в€’ заперечив я нерС–шуче, в€’ та чи певнС– ви, що слушно мС–ркуС”те про смаки публС–ки? С–н усмС–хнувсь поблажливо.\uc1в€’ Звичайно, певен, в€’ вС–дказав. в€’ МС–й обов'язок в€’ знати смаки публС–ки так само достеменно, як С– власну кишеню. ЗрозумС–йте мене, я не раджу, щоб ви писали книжку вС–дверто непристойного змС–сту в€’ це можна смС–ливо лишити для «НовоС— жС–нки». в€’ ВС–н за смС–явся. в€’ Запевняю вас, класичнС– твори не мають збуту. ПочнС–мо з того, що критики С—х не люблять. Те, що С” приступним для них С– для публС–ки, в€’ це уривок сенсацС–йного реалС–зму, переказаний в елегантнС–й англС–йськС–й газетС–. У «ЛС–тературнС–й» чи в «ГазетС– ЕддС–сона» це було би помилкою.\uc1в€’ Думаю, що С– я сам в€’ теж помилка, в€’ сказав я з силуваним усмС–хом. в€’ У будь-якому разС–, якщо те, що ви говорите, правда, я маю облишити перо С– спробувати С–нше заняття. Я застарС–в, уважаючи лС–тературу за найвищу з усС–х професС–й, тож радше не пов'язуватиму С—С— з тими, хто зумисне принижуС” С—С—. С–н скоса окинув мене швидким поглядом в€’ напС–внедовС–рливим, напС–взневажливим.\uc1в€’ Гаразд, гаразд! в€’ нарештС– завважив вС–н. в€’ Ви дещо екстравагантнС–. Це минеться. Чи не хочете пС–ти зС– мною до клубу й разом пообС–дати? вС–дмовився вС–д запрошення. Я усвС–домив своС” жалюгС–дне становище, С– гордС–сть в€’ фальшива гордС–сть, якщо волС–С”те, в€’ здС–йнялася в менС–. Я поспС–шив попрощатись С– потягся додому зС– своС—м знехтуваним рукописом. Удома на сходах я зустрС–в свою квартирну хазяйку, яка спитала, чи не буде моєї ласки завтра з нею розрахуватись. Вона говорила доволС– ввС–чливо, бС–долашна, С– не без певноС— нерС–шучостС–. С—С— явне спС–вчуття вкололо моС” самолюбство так само, як запропонований редактором обС–д вразив мою гордС–сть, С– з абсолютно впевненим виглядом я вС–дразу ж пообС–цяв С—й сплатити грошС– у строк, який вона призначила, хоча не мав жодного уявлення, де С– яким чином видобуду потрС–бну суму. вС–йшовши до своєї кС–мнати, я жбурнув непотрС–бний рукопис на пС–длогу, кинувся на стС–лець С–… вилаявся. Це дало менС– полегшення: хоч я тимчасово пС–дупав на силах через нестачу С—жС–, але не настС–льки, щоби проливати сльози, С– мС–цна лайка була для мене такими самими лС–ками, якими, гадаю, бувають сльози для схвильованоС— жС–нки. Як не мС–г я плакати, так само й не був здатен звернутись до Бога в моС”му розпачС–. Кажучи вС–дверто, я тодС– не вС–рив у Бога. Я був самовпевненим смертним, що зневажаС” заяложенС– часом забобони. вичайно, я був вихований у християнськС–й вС–рС–, але вС–ра ця стала для мене аж надто непотрС–бною. Розумово в€’ я перебував у хаосС–. Морально в€’ менС– шкодили С–деС— та прагнення. МС–й стан був безнадС–йним, С– сам я був безнадС–йний. мС–ж тим я вС–дчував: я зробив усе, що мС–г. Мене загнали у глухий кут моС— побратими, якС– змагалися зС– мною за мС–сце в життС–. Але я боровся проти цього: я працював чесно й наполегливо; однак, усе надаремно. о ж було робити? Як розпочати С”зуС—тську дС–яльнС–сть, аби, заподС–явши зло, дС–стати у вС–дповС–дь добро? Так я мС–ркував в€’ якщо цС– шаленС– фантазС–С— заслуговують на те, щоб зватися мС–ркуваннями. НС–ч видалась особливо холодна. Руки моС— занС–мС–ли, С– я намагався вС–дС–грС–ти С—х бС–ля олС–йноС— лампи, якою моя квартирна хазяйка С–з власноС— доброти дозволяла менС– користуватися попри прострочений чинш. аптом я помС–тив три листи на столС–: один у довгастС–м синС–м конвертС–, якС– зазвичай мС–стили або судовС– повС–стки, або поверненС– рукописи; другий в€’ С–з маркою Мельбурна; третС–й в€’ грубий квадратний пакунок С–з золоченою коронкою. Спершу я дивився на всС– три байдужно; потС–м, обравши той, що був з АвстралС–С—, трохи покрутив його в руках, перед тим як розкрити. знав, вС–д кого вС–н, С– не сподС–вався приС”мних звС–сток. КС–лька мС–сяцС–в тому я написав розгорнуту оповС–дь про своС— труднощС– й дедалС– бС–льшС– борги до старого шкС–льного товариша, який, уважаючи, що АнглС–я затС–сна для його честолюбства, вирушив у ширший Новий СвС–т розробляти золотС– копальнС–. Як менС– було вС–домо, вС–н домС–гся успС–ху у своС—й справС– й досяг солС–дного незалежного становища. Тому я ризикнув звернутись до нього з проханням позичити менС– п'ятдесят фунтС–в стерлС–нгС–в. У листС–, без сумнС–ву, мС–стилася його вС–дповС–дь, С– я вагався, перед тим як розкрити конверта.\uc1в€’ Звичайно, буде вС–дмова, в€’ сказав я майже голосно. ким би прихильним до вас не був приятель за всС–х С–нших обставин, на прохання позичити грошей вС–н неодмС–нно виявить брак чуйностС–. ВС–н висловить своС— спС–вчуття, звинуватить професС–ю С– взагалС– кепськС– часи та запевнить, що все невдовзС– минеться. МенС– це було добре вС–домо. УрештС–, чому я мав би сподС–ватися, що цей мС–й приятель не такий, як С–ншС–? Я не мав на нього жодних прав в€’ усе обмежувалось кС–лькома сентиментальними спогадами про Оксфорд. мене вихопилося мимовС–льне зС–тхання, С– на мить очС– пойняло туманом. Знову я бачив сС–рС– вежС– церкви МарС–С— Магдалини, чудовС– зеленС– дерева, що затС–нювали дорС–жки всерединС– й навколо старого милого унС–верситетського мС–ста, де ми в€’ я та людина, чий лист я наразС– тримав у руках, в€’ разом гуляли, уявляючи себе молодими генС–ями, народженими, щоби перетворити свС–т. Ми обидва любили класикС–в: ми були сповненС– Гомера, наснаженС– думками С– принципами всС–х безсмертних грекС–в та римлян. У тС– далекС– замрС–янС– днС– ми думали, що створенС– з речовини, з якоС— постають героС—. Однак вихС–д на життС”ву арену незабаром зруйнував нашС– високС– фантазС–С—; ми виявилися звичайними робочими одиницями в€’ не бС–льше; проза щоденного життя вС–дсунула Гомера на заднС–й план, С– ми невдовзС– вС–дкрили, що суспС–льство дужче цС–кавилось останнС–м скандалом, анС–ж трагедС–ями Софокла або мудрС–стю Платона. Без сумнС–ву, було неймовС–рним глупством мрС–яти, буцС–мто ми могли перетворити свС–т; утС–м, С– найзатятС–ший цинС–к навряд чи стане заперечувати, що вС–драдно озирнутись назад, на днС– юностС–, в якС–, може бути, вС–н сам в€’ бодай С”диний раз у життС– в€’ мав шляхетнС– прагнення. ампа горС–ла слабо, й менС– довелося заправити С—С—, перед тим як узятися до читання листа вС–д мого приятеля. У сусС–днС–й кС–мнатС– хтось грав на скрипцС–, С– грав добре. НС–жнС– звуки лилися з-пС–д смичка, С– я слухав, несвС–домо радС–ючи. Охлянувши з голоду, я впав у стан, подС–бний до зацС–пенС–ння, С– мелодС–я, що долинала, збуджуючи в менС– солодке вС–дчуття краси, приборкала на мить ненаситну тварину, яка прагла С—жС–.\uc1в€’ Грай, грай! в€’ пробурмотС–в я, звертаючись до невидимого музиканта. в€’ Ти вправляС”шся на своС—й скрипцС–, певна рС–ч, задля заробС–тку, що пС–дтримуС” твоС” С–снування. Можливо, ти якийсь бС–дак С–з дешевого оркестру чи, може, навС–ть вуличний музика, змушений жити поряд С–з «джентльменом», який помираС” з голоду; ти не можеш мати надС–С— на те, що коли-небудь увС–йдеш у моду С– гратимеш при дворС–; якщо ж ти маС”ш таку надС–ю, то це безумство! Грай, друже, грай! Звуки, якС– ти видобуваС”ш, дуже приС”мнС– С– навС–юють думку, що ти щасливий, хоча я маю сумнС–в у цьому. Чи в тебе теж усе зС–йшло на порох?.. узика тихшала С– ставала жалС–снС–шою; С—й тепер акомпанував стукС–т граду по шибках. ВС–тер зС– свистом удиравсь у дверС– й завивав у камС–нС– в€’ вС–тер, холодний, як подих смертС–, С– пронизливий, немов голка. Я тремтС–в С–, нахилившись до чадноС— лампи, приготувався до читання. аледве я розС–рвав конверт, як С–з нього випав на стС–л чек на п'ятдесят фунтС–в, якС– я мС–г отримати у знаному лондонському банку. МоС” серце сповнилося полегшенням С– вдячнС–стю.\uc1в€’ Я був несправедливий до тебе, старий товаришу! в€’ вигукнув я. в€’ Ти маС”ш серце!\uc1Р†, глибоко зворушений милосердям друга, я уважно прочитав його листа. Лист був не дуже довгий, вочевидь, його написали поспС–хом.\ Любий Джеффе! \i МенС– боляче чути, що ти перебуваС”ш у скрутС–; це свС–дчить про те, що дурнС– голови ще процвС–тають у ЛондонС–, якщо людина з твоС—м обдаруванням не може обС–йняти належного С—й мС–сця в лС–тературнС–й царинС–. Гадаю, що справа полягаС” в С–нтригах, С– лише грошС– можуть С—х зупинити. Тут п'ятдесят фунтС–в, якС– ти просив; не поспС–шай повертати С—х. Я хочу тобС– допомогти цього року С– виряджаю до тебе друга в€’ справжнього друга, завваж! ВС–н передасть тобС– рекомендацС–йного листа вС–д мене, С–, мС–ж нами кажучи, старий, ти зробиш найкраще, якщо цС–лком доручиш йому всС– твоС— лС–тературнС– справи. ВС–н знаС” всС–х, обС–знаний з усС–ма хитрощами редакторських прийомС–в, з усС–ма вихватками газетярських зграй. КрС–м того, вС–н великий фС–лантроп С– маС” особливу схильнС–сть до спС–лкування з духС–вництвом. \i ДивнС– смаки, скажеш ти, але вС–н менС– зовсС–м вС–дверто пояснив причину такоС— прихильностС–. ВС–н такий страшенно багатий, що дослС–вно не знаС”, куди подС–ти грошС–, а високодостойнС– джентльмени церкви завжди охоче вказують йому шляхи С—х витрачання. ВС–н завжди радий довС–датись про мС–сця, в яких його грошС– С– вплив (вС–н дуже впливовий) можуть стати в пригодС– С–ншим. ВС–н допомС–г менС– виплутатися з надзвичайно скрутного становища, С– я його боржник. Я розповС–в йому про тебе С– про твоС— таланти, С– вС–н обС–цяв виручити тебе. ВС–н може зробити все, що схоче; це вельми природно, позаяк на свС–тС– С– моральнС–сть, С– цивС–лС–зацС–я, С– решта всього пС–дпорядковуються могутностС– грошей, а його каса, здаС”ться, невичерпна. Скористайся з його допомоги в€’ вС–н сам цього бажаС”, С– напиши менС–, що С– як. Не переймайся стосовно п'ятдесяти фунтС–в, доки не вС–дчуС”ш, що гроза обминула тебе. \i Завжди твС–й Босслз. \s0 рочитавши недоладний пС–дпис, я розсмС–явся, хоч очС– моС— були затуманенС– подобою слС–з. «Босслз» в€’ то було прС–звисько, дане моС”му приятелевС– кС–лькома з наших шкС–льних товаришС–в, С– нС– вС–н, нС– я не знали, як воно вперше виникло. Однак нС–хто, крС–м професорС–в, не звертався до нього на С–м'я в€’ Джон КеррС–нгтон; вС–н був просто Босслз, С– Босслзом залишався навС–ть тепер для найближчих друзС–в. Я згорнув С– сховав листа разом С–з чеком та, розмС–рковуючи, що за один мав бути той фС–лантроп, який не знаС”, що робити з грС–шми, взявся до двох С–нших пакункС–в. Я вС–дчував С–з полегкС–стю, що тепер, хай там як, можу завтра сплатити рахунок квартирнС–й хазяйцС–, як обС–цяв. КрС–м того, я мС–г замовити вечерю й запалити вогонь, аби надати веселС–шого вигляду моС—й холоднС–й та незатишнС–й кС–мнатС–. ле перед тим як скористатися з цих життС”вих благ, я розкрив довгастий синС–й конверт, який скидався на загрозу судового протоколу, С–, розгорнувши папС–р, дивився на нього, охоплений здивуванням. Що це означаС”? ЛС–тери стрибали перед моС—ми очима; збентежений, я перечитував папС–р знов С– знов, нС–чого не розумС–ючи. Однак думка, що промайнула невдовзС–, осяяла мене, наче електричний удар, змС–шавши всС– почуття… НС–! НС–! Фортуна не могла бути такою безумною! Такою дивовижно примхливою! Це була якась безглузда мС–стифС–кацС–я… А втС–м… якщо це й був жарт, то жарт неперевершений! Такий, що мав за собою авторитет закону! Присягаюся, новина здавалася геть вС–рогС–дною!\ II\s0 е без зусилля впорядкувавши бодай якось своС— думки, я уважно перечитав кожне слово документа, С– моС” здивування зросло. Чи я божеволС–ю, чи в мене починаС”ться лихоманка? Чи може ця вражаюча, ця приголомшлива звС–стка виявитися правдою? Бо якщо це дС–йсно правда… Боже мС–й! ВС–д цієї думки менС– паморочилося в головС–, С– лише справжня сила волС– тримала мене у притомностС–, настС–льки сильно я був схвильований цС–С”ю захопливою несподС–ванкою. кби це була правда, тодС– цС–лий свС–т був би мС–й! Я був би королем, замС–сть того щоб жебракувати; я був би всС–м, чим би тС–льки схотС–в бути! Лист, цей чудовий лист, був позначений С–м'ям вС–домоС— фС–рми лондонських присяжних повС–рникС–в С– сповС–щав у розмС–рених С– точних висловах, що далекого родича мого батька, родича, про якого я невиразно чув лише час вС–д часу в дитинствС–, спС–ткала нагла смерть у ПС–вденнС–й АмерицС– С– я залишився С”диним його спадкоС”мцем. Рухоме й нерухоме майно становить бС–льш нС–ж п'ять мС–льйонС–в фунтС–в стерлС–нгС–в. Ви зробите нам ласку, якщо знайдете час С– вС–двС–даС”те нас цього тижня, щоб ми з вами разом уладнали необхС–днС– формальностС–. БС–льша частина капС–талу зберС–гаС”ться в АнглС–йському банку, С– значна сума перебуваС” пС–д гарантС–С”ю французького уряду. Решту подробиць ми б волС–ли повС–домити вам особисто, а не письмово. СподС–ваС”мося, що ви вС–двС–даС”те нас невС–дкладно, С– залишаС”мося вашими, пане, покС–рними слугами…» 'ять мС–льйонС–в! Я, найманий письменник, що помираС” з голоду, людина без зв'язкС–в С– без надС–й, завсС–дник негС–дних газетних кубел, я в€’ власник «бС–льш нС–ж п'яти мС–льйонС–в фунтС–в стерлС–нгС–в»! Я намагався повС–рити у неймовС–рне в€’ С– не мС–г. МенС– здавалося, що це дика С–люзС–я, плС–д потьмареного з голоду розуму. Я огледС–в кС–мнату: вбогС– меблС–, холодний камС–н, брудна лампа, низьке висувне лС–жко в€’ все свС–дчило про нужденнС–сть та злиднС–; приголомшливий контраст мС–ж убогС–стю, яка оточувала мене, С– щойно дС–станою новиною ошелешив мене, як найдивовижнС–ша неоковирнС–сть, яку я будь-коли чув чи уявляв, в€’ С– я зайшовся в реготС–.\uc1в€’ Чи траплялася коли-небудь подС–бна примха навС–женоС— фортуни? в€’ крикнув я голосно. в€’ Хто б мС–г уявити! Боже мС–й! Я, я в€’ з-помС–ж усС–х людей на свС–тС– обраний для цього щастя! Присягаюся Небом, якщо це правда, то не мине й кС–лькох мС–сяцС–в, як суспС–льство пС–д моС”ю рукою закрутиться, наче дзиТ‘а!\uc1Р† я знов розгонисто зареготав; я смС–явся так само, як ранС–ше лаявся, в€’ просто щоб виладнати своС— почуття. Раптом хтось засмС–явся у вС–дповС–дь в€’ цей смС–х скидався на смС–х щезника. Я зупинився, чогось настрахавшись, С– прислухався. Дощ лив, С– вС–тер лютував, нС–би сердита сварлива жС–нка; скрипаль у сусС–днС–й кС–мнатС– виводив чарС–внС– пасажС– на своС”му С–нструментС–; жодних С–нших звукС–в було не чути. МС–ж тим я мС–г би заприсягтися, що тС–льки-но чув смС–х позаду себе.\uc1в€’ Це, либонь, моя уява. Без сумнС–ву, в мене розладнанС– нерви! в€’ пробурмотС–в я, додаючи вогню лампС–, щоби краще освС–тлити кС–мнату. в€’ Старий добрий Босслзе! в€’ вС–в далС– я, згадавши про чек на п'ятдесят фунтС–в, який видався менС– за манну небесну кС–лька хвилин тому. в€’ Який сюрприз маю для тебе! Ти отримаС”ш назад свою позику так само швидко, як надС–слав С—С—, та ще й з п'ятдесятьма фунтами на додачу в€’ це буде вС–дсоток за твою щиросерднС–сть. Що ж стосуС”ться нового мецената, якого ти виряджаС”ш, аби допомогти менС– у скрутС–, в€’ вС–н напевне виявиться чудовим старим джентльменом, але цього разу вС–н не потрапить до своєї стихС–С—. Я бС–льше не потребую допомоги, анС– поради, анС– заступництва! Я можу купити все це! Р†м'я, пошана С– влада в€’ все купуС”ться; любов, дружба, становище в€’ все продаС”ться за нашоС— дивовижно комерцС–йноС— доби; рС–ч тС–льки в цС–нС–! Власною душею присягаюсь, багатому фС–лантроповС– нелегко буде змагатися зС– мною в могутностС–! Ручуся, навряд чи вС–н маС” бС–льше вС–д п'яти мС–льйонС–в! А тепер вечеряти: я житиму в кредит, доки не отримаю якоС—-небудь суми готС–вкою, С– немаС” причини, яка б завадила менС– зараз покинути цю жебрацьку хижку й вирушити до одного з найкращих готелС–в. ерейнятий радС–сним збудженням, я вже хотС–в був пС–ти, аж раптом новий сильний порив вС–тру заревС–в у кС–мнатС–, здС–йнявши цС–лий стовп сажС–, яка чорною купою впала на мС–й знехтуваний рукопис, полишений на пС–длозС–, в€’ у вС–дчаС— я сам його туди жбурнув. Я швидко пС–дняв його С– очистив вС–д бруду, розмС–рковуючи, яка доля чекаС” на нього тепер в€’ тепер, коли я сам мС–г його видати, не тС–льки видати, а й розрекламувати, зробити предметом загальноС— уваги. Я всмС–хався, думаючи, як помщуся тим, хто зС– зневагою та презирством поставився до мене й моєї працС–, в€’ як вони схилятимуть колС–на передС– мною! Як вилятимуть хвостами бС–ля моС—х нС–г, наче побитС– дворняжки! НайупертС–ший, найнепохитнС–ший карк зС–гнеться передС– мною! У цьому я був упевнений. Так, не завжди грошС– перемагають усе: вони не дають успС–ху, коли С—х не супроводить розум. Але грошС– та розум укупС– можуть рухати свС–том. повнений честолюбних думок, я подекуди вловлював дикС– звуки скрипки, на якС–й грали поряд: вони то ридали, нС–би плач скорботи, то раптом дзвенС–ли, немов безтурботний жС–ночий смС–х, в€’ С– враз я згадав, що не розкривав С–ще третього листа, адресованого менС–, листа з золоченою короною, який лежав досС– на столС–, обдС–лений моС”ю увагою. неохоче взяв листа. МоС— пальцС– повС–льно виймали його з грубого конверта. Розгорнувши аркуш паперу, також С–з короною, я прочитав рядки, написанС– напродив чС–тким, дрС–бним С– гарним письмом:\ Любий пане! \i Я маю для Вас рекомендацС–йного листа вС–д Вашого колишнього шкС–льного товариша мС–стера Джона КеррС–нгтона, який був такий добрий, що дав менС– нагоду познайомитися з тим, кого я вважаю обдарованим усС–ма здС–бностями лС–тературного генС–я. Я буду у Вас сьогоднС– ввечерС–, мС–ж восьмою та дев'ятою годиною; сподС–ваюся застати Вас удома та незайнятим. Долучаю мою картку та нинС–шню адресу С– лишаюсь вС–дданий вам, \i ЛючС–о НС–манський. \s0 гадана картка випала на стС–л, коли я закС–нчував читати листа; на нС–й стояла маленька, тонко вигравС–ювана корона С– слова:\ Князь ЛючС–о НС–манський \s0 внизу олС–вцем було нашкрябано адресу: Тђранд-готель. перечитав короткого листа ще раз; його змС–ст був доволС– простий, а стиль ясний С– Т‘речний. Не було нС–чого особливого, геть нС–чого; однак лист видався менС– багатозначним. Я не мС–г збагнути чому. ивне зачарування привертало очС– до характерного смС–ливого письма С– змушувало думати, що я полюблю людину, яка так написала. Як стугонС–в, завивав вС–тер! Р† як стогнала обС–ч ця скрипка, наче дух якогось забутого музиканта, який молився, не знаходячи спокою! У моС—й головС– паморочилося, серце скиглило. СтукС–т дощових краплин лунав, нС–би скрадливС– кроки шпигуна, який стежив за моС—ми рухами. почувався роздратованим С– знервованим: передчуття якогось лиха затьмарило свС–тле усвС–домлення несподС–ваного щастя. Мене опанував сором в€’ сором, що цей чужоземний князь, якщо вС–н справдС– князь, С–з його колосальним багатством вС–двС–даС” мене, тепер мС–льйонера, в цС–й жебрацькС–й оселС–. Ще не торкнувшись своС—х багатств, я вже пройнявся вульгарнС–стю, вже хотС–в удавати, буцС–мто нС–коли не був по-справжньому злиденним, а лишень перебував у тимчасовС–й скрутС–! кби я мав шС–сть пенсС–в, в€’ а я С—х не мав, в€’ я б надС–слав телеграму, щоб вС–дкласти той вС–зит.\uc1в€’ У будь-якому разС–, в€’ сказав я вголос, звертаючись до порожньоС— кС–мнати С– вС–длуння бурС–, в€’ я не хочу зустрС–чатися з ним сьогоднС–. Я пС–ду з дому й не лишу записки, С– якщо вС–н прийде, то подумаС”, що я ще не отримав його листа. Я можу домовитись С–з ним про зустрС–ч, коли матиму кращу квартиру С– костюм, бС–льш пристойний для мого теперС–шнього становища. А наразС– нема нС–чого легшого, як сховатися вС–д цього так званого благодС–йника. оки я говорив, лампа, поблимавши, з лиховС–сним трС–скотом погасла, С– я опинився в цС–лковитС–й темрявС–. илаявшись спересердя, я взявся навпомацки шукати сС–рникС–в, а не знайшовши С—х в€’ капелюха й пальта. Я ще був зайнятий безрезультатними й докучливими пошуками, коли до мене долинув дрС–бний стукС–т кС–нських копит, що раптово спинився внизу, надворС–. Оточений непроглядним мороком, я стояв С– вслухався. Там, унизу, зчинилося легке сум'яття; я чув знервовану через надлишок чемностС– С–нтонацС–ю моєї квартирноС— хазяйки, змС–шану з гучними нотами сильного чоловС–чого голосу, С– звук твердих крокС–в сходами до моєї кС–мнати.\uc1в€’ Тут сам чорт утрутився! в€’ проказав я крС–зь зуби. в€’ Оце моС” примхливе щастя! Сюди йде той самий чоловС–к, якого я хотС–в уникнути.\ III\s0 верС– вС–дчинились, С– з темряви, що огортала мене, я побачив високу постать на порозС–. Я добре пам'ятаю те дивне враження, яке справили на мене самС– обриси цієї постатС–, що С—С— я заледве мС–г розгледС–ти. З першого ж погляду така велич у зростС– й манерах привернула всю мою увагу, тож я насилу почув слова квартирноС— хазяйки:\uc1в€’ Сер бажаС” бачити вас, пане! оли хазяйка побачила мою кС–мнату в пС–тьмС–, мова С—С— враз перетворилась на збентежене бурмотС–ння.\uc1в€’ Мабуть, лампа погасла! в€’ промовила вона й додала, звертаючись до гостя: в€’ Либонь, мС–стера Темпеста нема вдома, хоча я бачила його пС–вгодини тому. Якщо ви погодитеся хвилинку тут почекати, я принесу лампу й подивлюся, чи не лишив вС–н на столС– записки. она поквапом вийшла, С– хоча я знав, що повинен заговорити, якийсь особливий, незбагненно злС–сний настрС–й змушував мене мовчати й не виявляти своєї присутностС–. Тим часом високий незнайомець зробив крок чи два вперед С– гучним голосом С–з вС–дтС–нком С–ронС–С— покликав мене на С–м'я:\uc1в€’ ДжеффрС– Темпест, чи ви тут? ому я не мС–г вС–дповС–сти? Чудна й неприродна впертС–сть вС–дняла менС– мову, С– я, ховаючись у мороку свого жалюгС–дного лС–гва, завзято мовчав. Велична постать присунулася ближче, й менС– раптово здалося, що вона нС–би вкрила мене своС”ю тС–нню. Р† ще раз вС–н покликав:\uc1в€’ ДжеффрС– Темпест, чи ви тут? ерез почуття сорому я не мС–г далС– мовчати; рС–шучим зусиллям я скинув С–з себе тС– дивнС– чари, що робили мене нС–мим, та, наче боягуз, який чаС—вся у глухому сховищС–, несмС–ливо вийшов уперед С– став перед моС—м гостем.\uc1в€’ Так, я тут, в€’ сказав я, в€’ С–, перебуваючи тут, соромлюся такого прийому. Ви, напевне, князь РС–манський; я щойно прочитав записку, яка сповС–щала мене про ваш вС–зит, але сподС–вався, що, заставши кС–мнату в темрявС–, моя квартирна хазяйка вирС–шить, що мене немаС” вдома, С– проведе вас униз. Ви бачите, я цС–лком вС–двертий!\uc1в€’ СправдС–, в€’ вС–дповС–в незнайомець, С– його густий голос вС–брував срС–блястими переливами, приховуючи глум. в€’ Ви такС– вС–двертС–, що я не можу не зрозумС–ти вас. Ви з прикрС–стю поставились до мого сьогоднС–шнього вС–зиту С– бажали, щоб я не прийшов! е викриття мого настрою звучало так гостро, що я поспС–шив заперечити, хоча й усвС–домлював, що то була правда. Правда навС–ть у дрС–бницях завжди видаС”ться прикрою!\uc1в€’ Будь ласка, не вважайте мене нечемою, в€’ сказав я. в€’ РС–ч у тС–м, що я розкрив вашого листа лише кС–лька хвилин тому й не встиг приготуватися, щоби прийняти вас. Лампа погасла так не до речС–, тож я змушений тепер вС–тати вас, усупереч правилам етикету, в темрявС–, яка навС–ть заважаС” нам потиснути один одному руки.\uc1в€’ Спробуймо? в€’ спитав мС–й гС–сть; голос його пом'якшав, С– вС–д того слова набули особливоС— чарС–вностС–. в€’ Моя рука тут; якщо ваша маС” трохи приязного С–нстинкту, вони зустрС–нуться зовсС–м навмання, без навмисного скеровування. простягнув руку, одразу вС–дчувши теплий С– дещо владний потиск. Цієї митС– кС–мната освС–тлилася: квартирна хазяйка ввС–йшла, як вона говорила, «зС– своС”ю найкращою лампою» С– поставила С—С— на стС–л. ЗдаС”ться, вона здивовано вигукнула, побачивши мене; вона, може, навС–ть щось промовила, в€’ я не чув С– не звертав уваги, вражений зовнС–шнС–стю чоловС–ка, чия велика й тендС–тна долоня ще тримала мою. Я сам досить високий на зрС–ст, але вС–н був принаймнС– на пС–вголови вищий, С– коли я подивився просто на нього, збагнув, що менС– нС–коли не доводилось бачити стС–льки краси й розуму, поС”днаних в однС–й людськС–й С–стотС–! ПрекрасноС— форми голова свС–дчила про силу та розум С– шляхетно височС–ла на плечах, гС–дних Геракла. Обличчя було овальне й по-особливому блС–де, що надавало майже вогненного блиску темним очам, надзвичайно привС–тний погляд яких поС”днував веселС–сть С– страждання. НайвиразнС–шою рисою його обличчя були вуста: попри бездоганний вигин, вони були твердС– й рС–шучС– та не надто малС–. Я помС–тив, що у спокС–йному станС– його вуста вС–дбивали гС–ркоту, презирство та навС–ть жорсткС–сть. Але коли усмС–х осявав С—х, вони виражали в€’ чи то здавалося, що виражали, в€’ щось витонченС–ше за пристрасть, С– в мене блискавично промайнула думка: чим могло бути це мС–стичне, незбагненне щось7. З першого погляду я побачив цС– головнС– риси чарС–вноС— зовнС–шностС– мого нового знайомого, С– коли вС–н випустив мою руку, я вже почувався так, нС–би знав його цС–ле життя! Р† тепер, вС–ч-на-вС–ч С–з ним, у свС–тлС– лампи, я згадав про обстанову: холодна низька кС–мната, брак свС–тла, чорна сажа, розсипана на пС–длозС–, моя потерта одС–ж С– жалюгС–дний вигляд у порС–вняннС– з цим чоловС–ком, який так велично дивився й мав на собС– всС– очевиднС– ознаки багатства. Його довге пальто було пС–дшите й облямоване розкС–шними соболями; вС–н розстС–бнув його С– жбурнув недбало, позираючи на мене й посмС–хаючись.\uc1в€’ Я знаю, що прийшов у недоречну мить! в€’ сказав вС–н. в€’ ЗС– мною так завжди! Це моС” особливе нещастя! ВихованС– люди нС–коли не вдираються туди, де С—х не хочуть бачити, тож боюся, що моС— манери залишають бажати кращого. Якщо можете, пробачте менС– заради цього, в€’ вС–н вийняв адресованого менС– листа, написаного знайомою рукою мого друга КеррС–нгтона. в€’ Р† дозвольте менС– сС–сти, доки ви читатимете мС–й документ. С–н присунув стС–льця й сС–в. споглядав його гарне обличчя й невимушену позу з новим захватом.\uc1в€’ Не треба жодного документа! в€’ сказав я з цС–лковитою щирС–стю. в€’ Я вже отримав вС–д КеррС–нгтона листа, в якому вС–н говорить про вас у вельми теплих висловах. Однак… ДалебС–, княже, ви по виннС– простити менС– мою нС–яковС–сть чи здивування… Я сподС–вався побачити людину доволС– лС–тню… спинився, збентежений гострим поглядом його блискучих очей, якС– пильно дивились на мене.\uc1в€’ У нашС– часи немаС” лС–тнС–х людей, любий пане, в€’ заявив вС–н. в€’ НавС–ть бабусС– й дС–дусС– бадьорС–шС– в п'ятдесят рокС–в, нС–ж були у п'ятнадцять. Тепер зовсС–м не говорять про вС–к у вищому свС–тС–: це нечемно, навС–ть брутально. Те, що С” непристойним, не згадуС”ться, а бути в лС–тах нинС– вважаС”ться за непристойне, тому про це уникають говорити. Ви кажете, що сподС–вались побачити старого? Гаразд, ви не розчарованС–, я старий. НасправдС– ви й уявити собС– не можете, який я старий! розсмС–явся на цю нС–сенС–тницю.\uc1в€’ Ви молодшС– за мене, в€’ сказав я, в€’ принаймнС–, маС”те такий вигляд.\uc1в€’ Ах, мС–й вигляд оманливий! в€’ заперечив вС–н весело. в€’ Я, подС–бно до багатьох славнозвС–сних модних красунь, старший, нС–ж видаюся. Але прочитайте-но рекомендацС–йне послання, що його я принС–с. Я доти не буду вдоволений. рагнучи люб'язнС–стю пом'якшити свою попередню нечемнС–сть, я вмить розкрив листа вС–д приятеля та прочитав таке:\ Любий ДжеффрС–! \i Подавець цього листа, князь НС–манський, вельми шляхетний С– освС–чений джентльмен, походить з одного з найдавнС–ших родС–в Р„вропи, а вС–дтак, С– свС–ту. ТобС– як шанувальниковС– старожитньоС— С–сторС–С— цС–каво буде довС–датись, що його предки були халдейськими принцами, якС– оселилися в ТС–рС–, звС–дки потС–м перемС–стилися до ЕтрурС–С—, де й залишались упродовж кС–лькох столС–ть; останнС–й нащадок цієї фамС–лС–С— в€’ надзвичайно обдарована, навС–ть генС–альна особа, яку я, як мого доброго приятеля, з задоволенням рекомендую тобС–. ПевнС– обтяжливС– обставини змусили його покинути рС–дну провС–нцС–ю та втратити бС–льшу частину своС—х маС”ткС–в; вС–н в€’ мандрС–вець, обС–знаний С–з значними обширами землС–. ВС–н багато подорожував, багато бачив С– маС” широкий досвС–д щодо людей та справ. ВС–н в€’ поет С– дуже талановитий музикант, С– хоча вС–н вправляС”ться в мистецтвах тС–льки для власного задоволення, я гадаю, що його практичнС– знання лС–тературних справ стануть тобС– в пригодС– у твоС—й важкС–й кар'С”рС–. Маю додати, що в усС–х галузях науки вС–н безперечний знавець. Зичу вам обом сердечноС— приязнС– й залишаюся, любий ДжеффрС–, \i щиро твС–й Джон КеррС–нгтон. \s0 ього разу вС–н, либонь, уважав за недоречне пС–дписатися «Босслз», С– це мене чомусь по-дурному образило. У листС– було щось вимушене й формальне, нС–би його було написано пС–д диктування й на чиюсь настС–йну вимогу. Чому я натрапив на цю думку в€’ не знаю. Я крадькома глянув на мого мовчазного спС–врозмовника; вС–н упС–ймав мС–й несподС–ваний погляд С– повернув його з особливою серйознС–стю. Побоюючись, щоб раптова невиразна недовС–ра не вС–дбилась у моС—х очах, я поспС–шно сказав:\uc1в€’ Цей лист, княже, посилюС” мС–й сором С– жаль, що я так негарно зустрС–в вас. Жодне виправдання не згладить моєї нечемностС–; але ви не можете собС– уявити, як менС– прикро, що я змушений вас прийняти в цС–й жебрацькС–й хижС–; зовсС–м не так волС–в би я вС–тати вас!..\uc1Р† я спинився з поновленим вС–дчуттям роздратування, згадавши, який я тепер насправдС– багатий, а попри те змушений мати вигляд злидаря. им часом князь легким порухом руки перервав моС— зауваги.\uc1в€’ НавС–що засмучуватись? в€’ спитав вС–н. в€’ Радше пишайтеся, що можете бути вС–льнС– вС–д банальних предметС–в розкошС–. ГенС–й зростаС” на горищС–, а помираС” в палацС–. ХС–ба це не загальновизнана теорС–я?\uc1в€’ На мою думку, радше заяложена й хибна, в€’ вС–дказав я. в€’ Р† генС–С”вС– не завадило б вС–дчути бодай раз ефект палацу, тодС– як за звичай вС–н помираС” з голоду.\uc1в€’ Слушно! Однак, помираючи з голоду, вС–н породжуС” такС– думки, з яких ситий буде багато хто пС–сля нього! У цьому в€’ велемудре ПровидС–ння, мС–й любий пане! Шуберт сконав у злиднях, але погляньте, який зиск мали з його творС–в видавцС– нот! Це майстерний розподС–л природи: чеснС– люди мусять жертвувати собою, щоб дати змогу С–снувати шахраям. С–н засмС–явся, С– я глянув на нього з деяким здивуванням. Його зауваження було таке близьке до моєї власноС— думки, що я сумнС–вався, серйозний вС–н чи жартуС”.\uc1в€’ Ви, певна рС–ч, говорите з сарказмом? в€’ спитав я. в€’ НасправдС– ви не вС–рите в це?\uc1в€’ О, чи вС–рю я! в€’ вигукнув вС–н; його гарнС– очС– заблищали. в€’ Як би я не вС–рив у те, чого мене навчив досвС–д, що б менС– лишалося? У всьому треба коритися необхС–дностС–, як радить старе прислС–в'я. Треба скоритися, коли диявол пС–дганяС”. СправдС–, важко знайти заперечення на це слушне зауваження. Диявол пС–дганяС” свС–т С–з батогом у руцС–, С–, що С” досить дивним (беручи до уваги, що люди вС–рять в С–снування Бога), успС–шно керуС” своС—м запрягом, виявляючи надзвичайну вправнС–сть!.. С–н насупив брови, С– лС–нС–я гС–ркоти коло рота зробилася глибшою й рС–зкС–шою; раптом знову ясно посмС–хнувшись, вС–н повС–в далС–:\uc1в€’ Однак не слС–д моралС–зувати: мораль викликаС” нудоту; кожна розсудлива людина ненавидить, коли С—й говорять, чим вона С” С– чим би могла бути. Я прийшов для того, аби зробитися вашим другом, якщо ви дозволите. Р†, щоби покС–нчити з церемонС–ями, С—дьмо до мене в готель, де я замовив вечерю. аразС– я був цС–лком зачарований його вС–льним поводженням, гарною зовнС–шнС–стю та мелодС–йним голосом; його сатиричний настрС–й пасував до мого. Я вС–дчував, що ми чудово зС–йдемося з ним, С– початкова прикрС–сть через те, що вС–н застав мене в таких скрутних обставинах, якось минулася.\uc1в€’ Залюбки! в€’ вС–дповС–в я. в€’ Та спершу дозвольте менС– трохи пояснити вам стан справ. Ви багато чули про мене вС–д мого друга Джона КеррС–нгтона, С– я знаю з його листа, що ви прийшли сюди, бо вС–дчуваС”те приязнь до мене й бажання зробити менС– ласку. Дякую вам за цей люб'язний намС–р! Я знаю, ви сподС–валися знайти злидаря-лС–тератора, який змагаС”ться з жахливою нуждою та вС–дчаС”м, С– години зо двС– тому вашС– сподС–вання цС–лком би справдились. Але тепер обставини змС–нилися: я дС–став звС–стку, яка цС–лковито змС–нюС” моС” становище; я мав цього вечора дивовижний сюрприз…\uc1в€’ Маю надС–ю, приС”мний? в€’ м'яко поцС–кавився мС–й спС–врозмовник. всмС–хнувся.\uc1в€’ СудС–ть самС–! в€’ С– я простяг йому листа вС–д адвокатС–в, якС– сповС–щали мене про несподС–ване багатство. С–н кинув на листа побС–жний погляд, потС–м згорнув С– повернув менС–, ввС–чливо вклонившись.\uc1в€’ Я маю привС–тати вас, в€’ сказав вС–н, в€’ що й роблю. Хоча це багатство, яке, вочевидь, тС–шить вас, менС– видаС”ться дрС–бницею. Ви змарнуС”те його впродовж якихось восьми рокС–в чи навС–ть швидше. Аби бути багатим, по-справжньому багатим у моС”му розумС–ннС– цього слова, потрС–бно мати близько мС–льйона на рС–к. ТодС– можна сподС–ватися, що уникнеш богадС–льнС–. С–н засмС–явся, а я по-дурному витрС–щився на нього, не знаючи, як сприймати його слова: як правду чи як марнС– хвастощС–. П'ять мС–льйонС–в мати за дрС–бницю! С–н вС–в далС–, вочевидь, не помС–чаючи мого здивування:\uc1в€’ Невичерпна людська жадС–бнС–сть, мС–й любий пане, нС–коли не може бути вдоволена. Якщо людина маС” одне, вона бажаС” С–ншого, С– смаки С—С— зазвичай коштують С—й задорого. Наприклад, кС–лька гарненьких жС–ночок, далеких вС–д забобонС–в, невдовзС– увС–льнять вас вС–д ваших п'ятьох мС–льйонС–в у гонитвС– за дС–амантами. Верхогони зроблять це ще швидше. НС–-нС–, ви не багатС– в€’ ви досС– злиденнС–, тС–льки злиднС– вашС– вже не такС– надокучливС–, як ранС–ше. ЗС–знаюся, я сам через це розчарований, оскС–льки йшов до вас С–з надС–С”ю бодай раз у життС– зробити добро С– розС–грати батька-годувальника для генС–я-початкС–вця; та в цьому мене, як С– зазвичай, випереджено. Це, знаС”те, дивна рС–ч, одначе факт: скрС–зь, куди б я не прийшов з особливим намС–ром щодо людини, мене завжди випереджають! Це справдС– тяжко!.. С–н зупинивсь С– пС–двС–в голову, прислухаючись.\uc1в€’ Що це таке? в€’ спитав вС–н. Скрипаль за стС–ною грав «Ave Maria».\uc1в€’ Як жалС–сливо! в€’ сказав мС–й гС–сть, зневажливо знизавши плечима. в€’ Отже, мС–льйонере та майбутнС–й славнозвС–сний великосвС–тський леве, маю надС–ю, для запланованоС— вечерС– перешкод немаС”? Р†, може, потС–м до кафешантану, коли ваша ласка? Що ви на це скажете? С–н дружньо поплескав мене по плечС–, глянувши просто в обличчя; цС– дивовижнС– очС–, в яких були С– сльози, С– вогонь, дивились на мене ясним С– владним поглядом, остаточно пС–дкоривши мене. Я й не намагався опиратись тС–й особливС–й силС–, що вабила мене до чоловС–ка, якого я щойно зустрС–в: вС–дчуття було надто сильним С– приС”мним, щоби протистояти йому. Лише одну мить я вагався, оглядаючи свою потерту одС–ж.\uc1в€’ Я не можу супроводжувати вас, княже, в€’ сказав я. в€’ Я скидаюся радше на волоцюгу, нС–ж на мС–льйонера.\uc1в€’ МаС”те рацС–ю! в€’ згодився вС–н. в€’ Однак утС–штеся! У цьому ви подС–бнС– до багатьох С–нших крезС–в. ТС–льки гордС– злидарС– дбають про гарну одС–ж; вони та ще хС–ба гарнС– легковажнС– дами скуповують за звичай усе красиве та елегантне. Негоже припасований сюртук часто вкриваС” спину першого мС–нС–стра, С– якщо ви побачите жС–нку, вбрану в сукню кепського крою та кольору, майте певнС–сть, що вона страшенно чеснотлива, знана з добрих справ С–, ймовС–рно, герцогиня! С–н пС–двС–вся й пС–дтяг до себе своС” соболяче хутро.\uc1в€’ Що кому до вбрання, коли гаманець повний! в€’ говорив вС–н далС– весело. в€’ Щойно в газетах напишуть, що ви мС–льйонер, в€’ С–, без сумнС–ву, який-небудь спритний кравець ураз винайде нового дощовика а-ля Темпест, такого самого м'яко-зеленого, художньо-злинялого кольору, як ваша нинС–шня одС–ж. А тепер С—дьмо! ПовС–домлення вС–д ваших повС–рникС–в маС” збудити у вас здоровий апетит, С– я хочу, щоб ви вС–ддали належне моС—й вечерС–. ЗС– мною тут мС–й кухар, а вС–н не позбавлений майстерностС–. До речС–, маю надС–ю, ви зробите менС– ласку й дозволите бути вашим банкС–ром, доки ваших майнових справ не буде законно розглянуто й затверджено. ю пропозицС–ю було зроблено так делС–катно й по-дружньому, що я не мС–г не пристати на неС— з вдячнС–стю, в€’ адже вона звС–льняла мене вС–д тимчасових труднощС–в. Я поспС–хом написав кС–лька рядкС–в для квартирноС— хазяйки, повС–домляючи, що заборгованС– С—й грошС– буде вислано поштою наступного дня; по тому, сховавши знехтуваний рукопис, мС–й наразС– С”диний скарб, у бС–чнС–й кишенС–, я загасив лампу С– з новим приятелем, який так несподС–вано з'явився в моС”му життС–, залишив назавжди своС” жалюгС–дне помешкання С– пов'язанС– з ним злиднС–. Я не думав тодС–, що настане час, коли я озиратимусь на днС–, перебутС– в цС–й маленькС–й непоказнС–й кС–мнатцС–, як на найкращий перС–од мого життя, дивитимусь на пережиту гС–рку скруту як на кермо, за допомогою якого святС– янголи спрямовували мене до високих та шляхетних цС–лей; час, коли я в розпачС– молитимусь, проливаючи божевС–льнС– сльози, щоби знову бути тим, чим я був тодС–! Я не знаю, добре чи зле, що наше майбуття приховане вС–д нас. Чи уникали б ми зла, якби знали його наслС–дки? Питання сумнС–вне; у будь-якому разС–, тієї хвилини я перебував справдС– у блаженному невС–даннС–. Я весело вийшов С–з похмурого будинку, де мешкав так довго, зазнаючи розчарувань С– труднощС–в; я повернувся до них спиною, вС–дчуваючи таку полегкС–сть, яку й висловити важко; останнС–м, що я чув, був жалС–сливий зойк мирноС— мелодС–С—, нС–би прощальний покрик невС–домого й незримого скрипаля.\ IV\s0 еред пС–д'С—здом на нас чекала князева карета, запряжена парою гарячих вороних огирС–в у срС–бнС–й збруС—. ЧудовС– чистокровки били копитами землю та гризли вудила з нетерплячки; на появу господаря чепурний лС–врейний лакей вС–дчинив дверцята, шанобливо торкнувшись капелюха; на настС–йну вимогу мого супутника я ввС–йшов першим С–, опустившись на м'якС– подушки, пС–ддався приС”мному усвС–домленню розкошС– й могутностС–, неначе дуже давно лишив позаду днС– прикрощС–в С– журби. ВС–дчуття голоду та щастя змагалися в менС–, С– я перебував у непевному, хисткому станС–, який приходить, якщо довго постити: геть усе здавалося менС– примарним С– невС–дчутним на дотик. Я знав, що не зможу вС–дчути повноти свого дивовижного щастя, доки не буде задоволено моС—х фС–зичних потреб. МС–й мозок наче обертався вихром, моС— думки були невиразнС– й безладнС–; менС– здавалося, що й сам я перебуваю в якомусь чудернацькому снС–, з якого маю негайно пробудитись. арета на гумових колесах С—хала безшумно, вчувався тС–льки стукС–т кС–нських копит в€’ конС– мчали учвал. бачив у напС–вмороку блискучС– темнС– очС– мого нового приятеля в€’ очС–, що дивились на мене пильно й напружено.\uc1в€’ Чи не вС–дчуваС”те ви, що свС–т уже бС–ля ваших нС–г, нС–би м'яч в очС–куваннС– удару ногою? в€’ спитав вС–н напС–вжартома, напС–вС–ронС–чно. в€’ СвС–товС– так легко надати руху. РозумнС– люди впродовж усС–х вС–кС–в намагалися зробити свС–т бодай не таким смС–шним в€’ результат один: вС–н С– надалС– вС–ддаС” нерозважностС– перевагу над мудрС–стю. СвС–т в€’ нС–би м'яч або, скажС–мо, волан, ладний полетС–ти куди завгодно С– як завгодно, аби лишень ракетка була золота!\uc1в€’ Ви говорите з якоюсь гС–ркотою, княже, в€’ сказав я. в€’ Але, без сумнС–ву, маС”те великий досвС–д щодо людей?\uc1в€’ Великий, в€’ повторив вС–н С–з притиском. в€’ МоС” князС–вство дуже просторе.\uc1в€’ То ви володар! в€’ вигукнув я з певним здивуванням. в€’ Отже, «князь» в€’ не просто почесний титул?\uc1в€’ О, за правилами вашоС— аристократС–С— це просто почесний титул, в€’ швидко вС–дповС–в вС–н. в€’ Коли я сказав, що моС” князС–вство просторе, я мав на думцС–, що владарюю скрС–зь, де люди пС–двладнС– силС– багатства. ХС–ба з цього погляду я помиляюся, твердячи, що моС” князС–вство просторе? ХС–ба не С” воно майже безмежним?\uc1в€’ Завважую, ви цинС–чнС–, в€’ сказав я. в€’ Однак ви, звичайно ж, вС–рите, що не все можна купити за грошС–, в€’ честь С– чесноту, наприклад? С–н окинув мене поглядом, загадково посмС–хаючись.\uc1в€’ Я припускаю, що честь С– чеснота С–снують, в€’ вС–дповС–в вС–н. в€’ ОскС–льки вони С–снують, вони, звичайно, не можуть бути купленС–. Але мС–й досвС–д навчив мене: я завжди можу купити все. Що бС–ль шС–сть людей називаС” честю С– чеснотою? ЩонаймС–нливС–шС–, щонайхисткС–шС– властивостС–. Призначте солС–дну суму, й вони розсС–ються на порох. Визнаю, я одного разу зустрС–в випадок непС–дкупноС— чесностС–, однак то був лише один раз. Можливо, колись я зустрС–ну таку чеснС–сть знову; зрештою, маю щодо того великС– сумнС–ви. Та повернС–мося до мене. Прошу вас, не думайте, що я нахваляюся перед вами та видаю себе пС–д фальшивим титулом. ПовС–рте, я справжнС–й князь, С– такого роду, яким жодна з ваших найстарС–ших фамС–лС–й не може похвалитись; але князС–вство моС” зруйноване, й пС–дданцС– моС— розсС–янС– мС–ж усС–ма нацС–ями; анархС–я, нС–гС–лС–зм та полС–тичний безлад узагалС– змушують мене радше мовчати про своС— справи. На щастя, грошей маю достатньо, й лише вони торують менС– шлях. Коли ми познайомимось ближче, ви бС–льше дС–знаС”теся про мою С–сторС–ю. Я маю багато С–нших С–мен С– титулС–в поза тими, що позначенС– на картцС–, але користуюсь найпростС–шим С–з моС—х С–мен, позаяк бС–льшС–сть людей спотворюС” вимову С–ншомовних назв. БлизькС– друзС– зазвичай випускають титул та звуть мене просто ЛючС–о.\uc1в€’ Чи це ваше хресне С–м'я? в€’ почав був я.\uc1в€’ Жодною мС–рою, я не маю хресного С–менС–, в€’ перервав вС–н поспС–шно й гнС–вно. в€’ Я не християнин. С–н говорив С–з такою нетерпимС–стю, що на хвилину я знС–тився, не знаючи, що вС–дповС–сти.\uc1в€’ СправдС–? в€’ пробурмотС–в я знС–яковС–ло. ВС–н розреготався.\uc1в€’ «СправдС–?» Це все, що ви знайшли сказати! СправдС–, справдС– С– знову справдС–! Р† ви не християнин, С– нС–хто С–нший: люди лише претендують на те, щоб зватися християнами, С– в цьому лицемС–рствС–, гС–дному прокляття, вони блюзнять бС–льшою мС–рою, нС–ж пропащий янгол! А я нС–кого з себе не вдаю в€’ в мене одним-одна вС–ра!\uc1в€’ Р† яка ж?..\uc1в€’ Глибока С– страшна вС–ра! в€’ проказав вС–н, С– голос його тремтС–в. в€’ НайгС–рше те, що вона С–стинна, бездоганно правильна, як машина свС–тобудови! Однак говорити про це доцС–льно лише тодС–, коли вС–дчуваС”ш похмурС–сть духу й бажання розмовляти про темнС– та страшнС– речС–, а наразС– ми прибули на мС–сце призначення, С– головним клопотом у нашому життС– (а це найголовнС–ший клопС–т у жит тС– бС–льшостС– людей!) маС” бути питання нашого поживку. арета спинилася, й ми вийшли. На появу двС–йко вороних С– срС–бноС— збруС— швейцар готелю С– двоС”-троС” слуг кинулись були до нас, але князь пройшов до вестибюля, не помС–чаючи жодного з них, С– звернувся до статечного чоловС–ка в€’ власного лакея, який вийшов назустрС–ч С–з глибоким поклоном. пробурмотС–в щось стосовно того, що хотС–в би найняти для себе кС–мнату в готелС–.\uc1в€’ О, мС–й лакей зробить це для вас, в€’ сказав князь недбало. в€’ Готель далеко не заповнений; принаймнС– всС– найкращС– кС–мнати вС–льнС–, а ви, певна рС–ч, хочете взяти одну з найкращих. луга, який досС– стояв С– торгував витрС–шками, позираючи на мС–й потертий костюм з особливим презирством, що його нахабнС– холопи виявляють до тих, кого вважають за злидарС–в, в€’ той самий слуга, почувши князевС– слова, миттС”во змС–нив насмС–шкуватий вираз своєї лисячоС— фС–зС–ономС–С— й догС–дливо вклонився менС–, коли я проходив повз нього. Мене пройняв дрож вС–дрази, поС”днаний з певним злС–сним трС–умфом: лицемС–рство на обличчС– холопа було, як я знав, лише тС–нню, блС–дим вС–дбиттям поводження й манер «вищого» свС–ту в€’ адже там чесноти не мають жодноС— цС–ни в порС–вняннС– з грС–шми. кщо ви погано вдягненС– через вашу нужденнС–сть в€’ вас вС–дштовхнуть; але якщо ви багатС– в€’ о, тодС– можете носити потерту одС–ж, скС–льки вам заманеться: вам догоджатимуть, вам леститимуть С– всюди запрошуватимуть, хоч би ви були найбС–льшим дурнем або першорядним негС–дником. акС– думки невиразно блукали в моС—й головС–, поки я йшов за князем до його покоС—в. ВС–н наймав величезнС– апартаменти, якС– складалися з великоС— вС–тальнС–, С—дальнС–, кабС–нету, оздоблених С–з надзвичайною розкС–шшю, крС–м того в€’ спальнС–, ванноС— кС–мнати й убиральнС–, а також кС–мнати для лакея та ще двох слуг. тС–л, накритий для вечерС– С– прикрашений кошиками найвишуканС–ших фруктС–в та квС–тС–в, виблискував дорогим кришталем, срС–блом С– порцеляною, С– кС–лька хвилин по тому ми вже сидС–ли бС–ля нього. акей князя очолював обслугу, С– в яскравому свС–тлС– електричних ламп я помС–тив, що обличчя цього чоловС–ка здавалося дуже похмурим С– нелюб'язним, навС–ть таС—ло вираз злоби, але обов'язки своС— вС–н виконував бездоганно: був спритним, уважливим С– шанобливим, в€’ тож я потайки докорив собС– за С–нстинктивну неприязнь до нього. Його С–м'я було АмС–С”ль; я мимоволС– стежив за його рухами, такС– вони були безшумнС–; кроки його нагадували скрадливу ходу кС–шки або тигра. ому допомагали ще двоС” слуг, так само метких та добре вишколених, С– я насолоджувався вишуканими стравами, яких так давно не куштував, та ароматним вином, про яке могли тС–льки мрС–яти найдосвС–дченС–шС– знавцС–. Я вже почувався зовсС–м легко, розмовляв вС–льно й довС–рливо, С– прихильнС–сть до мого нового друга зростала з кожною хвилиною, перебутою в його товариствС–.\uc1в€’ Чи маС”те ви намС–р продовжувати лС–тературну кар'С”ру тепер, коли ви отримали цю невеличку спадщину? в€’ спитав князь пС–сля вечерС–, коли АмС–С”ль, поставивши перед нами вишуканий коньяк та сигари С– шанобливо вклонившись, вийшов.\uc1в€’ ЗвС–сно, в€’ вС–дказав я, в€’ хоча б для власного задоволення. При грошах я зможу привернути до себе увагу. Жодна газета не вС–д мовить у добре оплаченС–й рекламС–.\uc1в€’ Слушно! Але натхнення в€’ чи сумС–сне воно з набитим гаманцем С– порожньою головою? е зауваження розгнС–вало мене.\uc1в€’ Ви вважаС”те, що голова в мене порожня? в€’ спитав я, дещо ображений.\uc1в€’ Не тепер, любий мС–й Темпест: не дозволяйте випитому токайському чи коньяку так поспС–шно говорити за вас. Запевняю, я не вважаю, що у вас порожня голова; навпаки, я чув С– я переконаний, що голова ваша була С– С” сповнена С–дей в€’ прекрасних С–дей, оригС–нальних С–дей, небажаних у свС–тС– лС–тературноС— псевдокритики. Але чи будуть цС– С–деС— надалС– пускати паростки у вашому мозку чи повний гаманець придушить С—х? в€’ ось у чС–м питання. МС–льйонери рС–дко коли обдарованС– оригС–нальнС–стю й натхненням в€’ так уже ведеться. Припускають, що натхнення приходить згори, а грошС– в€’ знизу… Зрештою, у вашому випадку С– натхнення, С– оригС–нальнС–сть можуть С– надалС– процвС–тати й давати плоди, я в цьому переконаний! Хоча нерС–дко трапляС”ться, що коли мС–шок С–з грС–шми випадаС” на долю честолюбного генС–я, Бог залишаС” його, а диявол увС–ходить у своС— права. Чи ви нС–коли про це не чули?\uc1в€’ НС–коли! в€’ вС–дповС–в я, всмС–хаючись.\uc1в€’ Звичайно, цС– слова звучать смС–ховинно й по-дурному в наш вС–к, коли не вС–рять анС– в Бога, анС– в чорта. МС–ж тим, вони означають, що слС–д обирати мС–ж генС–С”м С– грС–шми: генС–й в€’ це Верх, а грошС– в€’ Низ; не можна водночас лС–тати С– плазувати.\uc1в€’ Важко повС–рити, що грошС– змушують людину плазувати, в€’ сказав я. в€’ Як на мене, це С”диний засС–б, необхС–дний, щоби пС–днести С—С— обдарування до найбС–льших висот.\uc1в€’ Ви так вважаС”те? нязь запалив сигару; вигляд вС–н мав поважний С– занепокоС”ний.\uc1в€’ ТодС–, боюся, ви мало обС–знанС– в натуральнС–й психологС–С— в€’ саме так я називаю цС– речС–. Те, що належить землС–, до землС– й горнеться. РозумС–С”те? Золото належить землС–; ви видобуваС”те його звС–дти, ви використовуС”те його. ГенС–й являС”ться хтозна звС–дки в€’ ви не можете анС– викопати його, анС– виготовити, а можете лише стояти й чудуватися; цей рС–дкС–сний гС–сть, примхливий, наче вС–тер, зазвичай спричиняС” сумне спустошення в людських умовностях. ВС–н вивищуС”ться над земними смаками та уявленнями, С– тС–, кого вС–н осяваС”, завжди живуть у незвС–даних пС–днесених свС–тах. ТодС– як грошС– в€’ це користь, спС–ввС–дносна з поверхнею землС–: коли вам С—х вистачаС”, ви впевнено сходите вниз С– внизу лишаС”тесь! засмС–явся.\uc1в€’ Слово честС–, ви виголошуС”те дуже красномовнС– проповС–дС– проти багатства! в€’ сказав я. в€’ МС–ж тим, самС– ви надзвичайно багатС–. ХС–ба ви на це нарС–каС”те?\uc1в€’ НС–, я не нарС–каю, адже це не маС” жодного сенсу в€’ саме марнування часу, в€’ заперечив вС–н. в€’ А я нС–коли не марную свого часу. Але я вам кажу правду: генС–й С– велике багатство не живуть разом. ВС–зьмС–мо за приклад мене: ви й уявити собС– не можете, якС– величезнС– здС–бностС– я мав колись! Колись давно, до того, як зробився володарем!..\uc1в€’ Я певен, що ви маС”те С—х С– тепер, в€’ стверджував я, милуючись його шляхетним обличчям С– прекрасними очима. ивна тонка усмС–шка, яку я помС–чав уже не раз, знову осяяла його обличчя.\uc1в€’ Вам хочеться говорити менС– комплС–менти! в€’ сказав вС–н. в€’ Вам, як С– багатьом С–ншим, до вподоби моя зовнС–шнС–сть, але, врештС–-решт, нС–що не С” таким оманливим, як зовнС–шнС–сть. Причиною цієї оманливостС– С” ось що: ми, тС–льки-но виростаС”мо з дитячого вС–ку, ненастанно намагаС”мося здаватися не такими, якими ми С”, С– шляхом повсякчасноС— практики досягаС”мо того, що наша фС–зична форма починаС” приховувати наш справжнС–й змС–ст. Це вимагаС” розуму й майстерностС–, але справа того варта: кожен С–ндивС–д стС–ною власного тС–ла захищений вС–д шпигування друзС–в чи ворогС–в. Кожен являС” собою самотню душу ув'язнену у власноруч збудованС–й тюрмС–, С– кожен знаС” про це; коли вС–н залишаС”ться наодинцС– з собою, то часто ненавидить себе, подекуди навС–ть страхаС”ться лютоС— потвори, прихованоС— пС–д маскою власного тС–ла, С– силкуС”ться забути про С—С— гнС–тючу присутнС–сть, шукаючи того забуття в пияцтвС– й розпустС–, що й трапляС”ться С–нколи зС– мною. Ви б не подумали цього про мене, чи не так?\uc1в€’ НС–коли, в€’ швидко промовив я. Щось у його голосС– та поглядС– невимовно зворушило мене. в€’ Ви зводите на себе наклеп! С–н стиха засмС–явся.\uc1в€’ Може бути! в€’ недбало зронив вС–н. в€’ Але це змусить вас думати, що я не гС–рший вС–д бС–льшостС– людей! Але повернС–мося до питання про вашу лС–тературну кар'С”ру. Ви сказали, що написали книжку; чудово, надрукуйте С—С— й побачите результат. Можливо, вС–н буде успС–шним. А способС–в улаштувати цей успС–х багато. Про що ваша С–сторС–я? СподС–ваюся, щось нескромне?\uc1в€’ Ясна рС–ч, що нС–! в€’ заперечив я палко. в€’ Це повС–сть про найшляхетнС–шС– взС–рцС– життя, про найвищС– прагнення! Я писав С—С— з намС–ром пС–днести й очистити думки моС—х читачС–в, утС–шити тих, хто тужить С– страждаС”… С–манський усмС–хнувся спС–вчутливо.\uc1в€’ Ваша книжка не годиться, в€’ перервав вС–н. в€’ Не годиться, запевняю вас. Вона не вС–дповС–даС” духовС– часу. От якби ви змалю вали «першу нС–ч» С–з описом розкС–шноС— вечерС– та всС–х наслС–дкС–в сп'янС–ння в€’ тодС–, можливо, твС–р мав би шанси. Р†нше не маС” жодного сенсу. Щоб мати успС–х, книжка не мусить мати лС–тературну цС–ннС–сть в€’ С—й досить бути непристойною. Непристойною в такС–й мС–рС–, щоб не ображати почуттС–в передовоС— жС–нки. Це вС–дкриС” вам широку царину. ОпишС–ть у подробицях любовну С–нтригу, розпростортеся про народження дС–тей в€’ словом, говорС–ть про чоловС–кС–в С– жС–нок, як про тварин, що С–снують для С”диноС— мети в€’ розмноження! ТодС– матимете величезний успС–х. Не буде жодного критика, який би не схвалив вас, не буде жодноС— п'ятнадцятилС–тньоС— школярки, яка б не поглинала очима ваших сторС–нок у тишС– своєї дС–вочоС— спальнС–! ого погляд блищав таким злС–сним глумом, що я, спантеличений, не мС–г вС–дшукати вС–дповС–дь, С– вС–н вС–в далС–:\uc1в€’ Як це вам спало на думку, любий Темпест, писати книжку про «найшляхетнС–шС– взС–рцС– життя», як ви висловлюС”тесь? На цС–й планетС– немаС” шляхетних взС–рцС–в життя; всюди пануС” пС–дла торгС–вля. Людина в€’ нС–що, С– всС– С—С— цС–лС– так само нС–кчемнС–, як С– вона сама. Бо шляхетнС– взС–рцС– життя шукають С–нших свС–тС–в. Р†ншС– свС–ти С–снують!.. Р† потС–м, люди не бажають пС–дносити й очищувати своС—х думок романами: задля цього вони вС–двС–дують церкву, причС–м неймовС–рно нудьгують упродовж служби БожоС—, а романи читають задля задоволення. Р† навС–що ви хочете втС–шати людей, якС– зазвичай тС–льки через власну глупоту завдають собС– мук? Вони не хотС–ли допомогти вам. Вони не дали вам шести пенсС–в, щоб урятувати вас вС–д голоду. Друже мС–й, облиште ваше безглуздя разом зС– злиденнС–стю. ЖивС–ть для себе. Якщо ви житимете для С–нших, дС–станете у вС–дповС–дь чорну невдячнС–сть; тож пристаньте на мою пораду С– не жертвуйте власними С–нтересами з жодних мС–ркувань! С–н вийшов С–з-за столу й говорив, стоячи спиною до яскравого вогню й спокС–йно палячи сигару. Я дивився на його гарну фС–гуру й обличчя в€’ дивився та мучився тяжкими сумнС–вами, якС– затьмарили мС–й захват.\uc1в€’ Якби ви не були таким прекрасним, я сказав би, що ви без сердечнС–, в€’ промовив я нарештС–. в€’ Однак вашС– риси цС–лковито суперечать вашим словам. НасправдС– ви не маС”те тієї байдужостС– до людства, яку намагаС”тесь виявляти. Уся ваша зовнС–шнС–сть свС–дчить про великодушнС–сть, якоС— ви не можете в собС– здолати, навС–ть якби хотС–ли. КрС–м того, хС–ба ви не прагнете завжди робити добро? С–н усмС–хнувся.\uc1в€’ Завжди! Тобто я завжди зайнятий задоволенням людських бажань. Чи добре це з мого боку, чи погано в€’ питання двозначне. ЛюдськС– бажання безмежнС–; С”дине, чого жоден з людей, як менС– видаС”ться, не бажаС”, в€’ це розС–рвати зС– мною знайомство!\uc1в€’ Ще б пак, звС–сно, що нС–! ЗустрС–вши вас, мати таке бажання неможливо! в€’ Р† я засмС–явся, здивований С–з такоС— дурницС–. нязь скоса кинув на мене загадковий погляд.\uc1в€’ ЛюдськС– бажання не завжди доброзичливС–, в€’ завважив вС–н, обернувшись, аби струсити попС–л вС–д сигари за камС–ннС– Т‘ратки.\uc1в€’ Але ж ви, безперечно, не потураС”те С—м у С—хнС–х пороках! в€’ ви гукнув я, досС– смС–ючись. в€’ То був би вже надмС–р доброчинностС–!\uc1в€’ Бачу, ми потонемо в сипучих пС–сках теорС–С—, якщо пС–демо в цС–й розмовС– далС–, в€’ сказав вС–н. в€’ Ви забуваС”те, друже мС–й: нС–хто не може постановити, що таке порок С– що таке чеснота. Вони подС–бнС– до хамелеона: в рС–зних краях набувають рС–зного забарвлення. Авраам мав двох чи трьох дружин С– кС–лькох наложниць, а вС–н, за Святим Письмом, був людиною доброчесною; тодС– як лондонський лорд Том-НоббС– за наших днС–в маС” одну дружину й кС–лькох наложниць та й у рештС– маС” багато спС–льного з Авраамом, проте вважаС”ться жахливою особою. ЗмС–нС–мо тему, С–накше ми нС–коли не скС–нчимо. Що робитимемо цього вечора далС–? Р„ в ТС–волС– симпатична дС–вчинка з гарною статурою, яка знайшла собС– пристановище у маленького бездС–льного герцога; варто подивитись на С—С— дивовижне кривляння, завдяки якому вона втираС”ться в англС–йську аристократС–ю! Чи, може, ви втомилися й бажаС”те вС–дпочити? равду кажучи, я був геть утомлений хвилюваннями дня в€’ як фС–зично, так С– морально. Моя голова обважнС–ла пС–сля вина, вС–д якого я вже зовсС–м вС–двик.\uc1в€’ ДС–йсно, менС– б найдужче хотС–лося лягти спати, в€’ зС–знався я. в€’ До речС–, що там з моС”ю кС–мнатою?\uc1в€’ О, АмС–С”ль подбав про це; зараз ми спитаС”мо його. Князь подзвонив, С– лакей негайно з'явився.\uc1в€’ Ви приготували кС–мнату для мС–стера Темпеста?\uc1в€’ Так, ваша свС–тлосте. Апартаменти поряд, майже навпроти. КС–мната вмебльована не так, як належить, але я, наскС–льки мС–г, зробив С—С— комфортабельною для ночС–.\uc1в€’ Дякую, в€’ сказав я, в€’ я вам дуже вдячний. ВС–н шанобливо вклонився.\uc1в€’ Дякую вам, пане. акей пС–шов, С– я зробив рукою жест, щоб побажати господаревС– доброС— ночС–. Князь узяв мою простягнену руку й потримав у своС—й, допитливо дивлячись на мене.\uc1в€’ Ви менС– подобаС”тесь, ДжеффрС– Темпест, в€’ сказав вС–н. в€’ Ви подобаС”тесь менС–: ви маС”те в собС– дещо вище, нС–ж маС” звичайна земна тварина. Тому я хочу запропонувати вам щось таке, що може видатися дивним. Ось що: якщо я не подобаюсь вам, скажС–ть це негайно, С– ми розС–йдемось тепер, ранС–ше, нС–ж пС–знаС”мо один одного. Я намагатимусь бС–льше не зустрС–чатись на вашому шляху в€’ хС–ба що ви самС– станете шукати мене. Якщо ж, навпаки, я вам подобаюсь, якщо вам здаС”ться, що мС–й характер С– спосС–б мислення нагадують вашС–, то дайте менС– обС–цянку, що будете моС—м другом С– товаришем, принаймнС–, на якийсь час, на кС–лька мС–сяцС–в. Я введу вас у найкраще товариство, вС–дрекомендую найвродливС–шим жС–нкам Р„вропи, так само як С– найвишуканС–шим чоловС–кам. Я С—х усС–х знаю С– гадаю, що можу стати вам у пригодС–. Але якщо у глибинС– душС– таС—ться бодай найменша вС–драза до мене, в€’ тут вС–н на мить спинився С– потС–м повС–в далС– з надзвичайним пафосом, в€’ в С–м'я ГосподнС”, не приховуйте С—С—, С– я пС–ду, позаяк, присягаюся вам, я не той, за якого видаюся! риголомшений його дивним поглядом С– незвичайними манерами, я вагався лише мить, С– ця мить, я знав, вирС–шувала мою долю. То була правда: мене бентежило якесь недовС–рливе, вС–дворотне почуття до цього чарС–вного, але цинС–чного чоловС–ка, С– той, вочевидь, угадав його. Однак тепер усС– пС–дозри розвС–ялись, С– я стиснув його руку в новому поривС– щиростС–.\uc1в€’ МС–й друже, ваше попередження надС–йшло запС–зно, в€’ сказав я з радС–стю. в€’ Ким би ви не були чи за кого б себе не вважали, я вС–дчуваю до вас велику симпатС–ю С– щасливий, що зустрС–в вас. МС–й давнС–й товариш КеррС–нгтон дС–йсно зробив менС– послугу, познайомивши нас, С– запевняю вас, що я пишатимусь нашою дружбою. Ви, здаС”ться, вС–дчуваС”те насолоду вС–д самоприниження? Однак С” старе прислС–в'я: «Не такий страшний чорт, як його малюють!»\uc1в€’ Р† це слушно, в€’ промовив вС–н замислено. в€’ БС–долашний чорт! Його провини, без сумнС–ву, перебС–льшенС–. ВС–дтак, ми друзС–?\uc1в€’ Маю надС–ю, не я перший порушу угоду?.. нязевС– темнС– очС– з увагою спинились на менС–, хоча в них, здавалося, таС—вся усмС–х.\uc1в€’ Угода в€’ влучне слово, в€’ сказав вС–н. в€’ Отже, вважаймо це угодою. Маючи вС–днинС– статки, ви обС–йдетесь без матерС–альноС— допомоги, але, повторюю, я гадаю, що стану вам у пригодС–, щоби ввести вас у товариство. Р†, звичайно, ви схочете закохатись, якщо ще не закоханС–?\uc1в€’ НС–, в€’ швидко вС–дповС–в я, й це була правда. в€’ ДосС– я не зустрС–чав жодноС— жС–нки, яка б вС–дповС–дала моС—м вимогам стосовно вроди. С–н зайшовся в реготС–.\uc1в€’ ДС–йсно, самовпевненостС– вам не бракуС”, в€’ зазначив вС–н. в€’ ТС–льки довершена врода задовольнить вас? Однак вС–зьмС–ть до уваги, мС–й друже: хоч ви С– показний, С– поставний молодий чоловС–к, але самС– не вповнС– Аполлон!\uc1в€’ Не в тС–м рС–ч, в€’ завважив я. в€’ ЧоловС–к повинен обирати собС– дружину уважним оком, так само як вС–н обирав би коня чи вино: або досконалС–сть, або нС–чого.\uc1в€’ А жС–нка? в€’ спитав РС–манський, С– очС– його блиснули.\uc1в€’ ЖС–нка насправдС– не маС” права вибору, в€’ вС–дповС–в я; оскС–льки це був один С–з моС—х улюблених аргументС–в, то говорив я охоче. в€’ Вона мусить коритися, коли С—С— жадають. Мужчина в€’ завжди муж чина, а жС–нка в€’ тС–льки його приналежнС–сть, С– не маючи вроди, вона не може розраховувати анС– на його прихильнС–сть, анС– на пС–дтримку.\uc1в€’ Слушно! Вельми слушно С– логС–чно! в€’ вигукнув вС–н, зробившись на хвилину надзвичайно серйозним. в€’ Я сам не симпатизую новим С–деям щодо жС–ночоС— С–нтелектуальностС–. Вона лише самиця чоловС–ка, вона не маС” власноС— душС–, крС–м тієї, яка С” вС–дбиттям його душС–, С–, позбавлена логС–ки, вона не здатна мати правильнС– судження стосовно речей. Це С–стеричне створС–ння породжуС” весь обман, який тС–льки С–снуС” на землС–, в€’ С– самого цього вже достатньо, щоб зрозумС–ти, яку примС–тивну С–стоту являС” собою жС–нка! ЦС–каво простежити, скС–льки зла вона завдала свС–товС–, руйнуючи плани наймудрС–ших радникС–в С– королС–в, пануючи над ними, тодС– як саме вони, без сумнС–ву, мали б панувати над нею! А за нинС–шньоС— доби жС–нка зухвалС–ша, нС–ж будь-коли.\uc1в€’ Це тС–льки перебС–жна фаза, в€’ заперечив я недбало, в€’ започаткована кС–лькома несимпатичними особинами жС–ночоС— статС–. Я так мало цС–кавлюся жС–нками, тож не впевнений, чи одружуся коли-небудь.\uc1в€’ МаС”те досить часу для мС–ркувань, а наразС– забавляйтеся з красунями en passant ПобС–жно (фр.). , в€’ сказав вС–н, пильно стежачи за мною. в€’ Я тим часом покажу вам усС– можливС– шлюбнС– ринки у свС–тС–, хоча найбС–льший з-помС–ж них, звичайно, в€’ наша столиця. ЧудовС– торги маС”те попереду, любий друже! За екземплярчики прекрасних блондинок С– брюнеток правлять загалом дуже дешево. Ми розглянемо С—х на дозвС–ллС–. Я радий, що ви самС– вирС–шили приятелювати зС– мною, бо я дуже гордий в€’ можу сказати, гордий, як диявол, в€’ С– нС–коли не залишаюсь у товариствС– людини, якщо вона виявляС” бодай най менше бажання позбутись мене. ДобранС–ч!\uc1в€’ ДобранС–ч! в€’ вС–дповС–в я. Ми знову потисли один одному руки С– не встигли роз'С”днати С—х, як раптом сяйнула яскрава блискавка, супроводжувана страшними перекотами грому. Електрика погасла, С– тС–льки вогонь у камС–нС– осявав нашС– обличчя. Я був трохи ошелешений С– почувався знС–яковС–ло; князь залишався цС–лком бай дужим, С– очС– його блищали в темрявС–, немов очС– кС–шки.\uc1в€’ Яка гроза! в€’ зауважив вС–н. в€’ Такий грС–м узимку в€’ доволС– незвичайне явище. АмС–С”ле! акей увС–йшов, його зле обличчя скидалося на бС–лу маску посеред мороку.\uc1в€’ ЦС– лампи погасли, в€’ промовив князь, в€’ дивно, що цивС–лС–зоване людство ще не вповнС– навчилося давати собС– раду з електричним свС–тлом. Чи можете ви поладнати С—х, АмС–С”ле?\uc1в€’ Так, ваша свС–тлосте. инуло кС–лька хвилин, С– завдяки вправним манС–пуляцС–ям, яких я не зрозумС–в С– не мС–г бачити, кришталевС– рС–жки засвС–тилися новим блиском. нову прогуркотС–в грС–м, С– розпочалась надзвичайно сильна злива.\uc1в€’ СправдС–, дивна погода, як на сС–чень, в€’ сказав РС–манський, знову простягаючи менС– руку. в€’ ДобранС–ч, друже мС–й! СпС–ть спокС–йно!\uc1в€’ Якщо гнС–в стихС–С— менС– дозволить, в€’ усмС–хнувся я.\uc1в€’ О, що вам за дС–ло до стихС–С—! Людина пануС” над усС–ма стихС–ями чи, принаймнС–, невдовзС– так буде. АмС–С”ле, покажС–ть мС–стеровС– Темпесту його кС–мнату. мС–С”ль послухався С–, перейшовши коридор, провС–в мене до просторих розкС–шних апартаментС–в, пишно оздоблених С– яскраво освС–тлених. Затишним теплом вС–йнуло на мене, коли я ввС–йшов. Р† я, що з дитинства не бачив такоС— розкошС–, почувся як нС–коли враженим, С–з радС–стю усвС–домивши моС” несподС–ване та небувале щастя. мС–С”ль С–з повагою чекав, час вС–д часу крадькома кидаючи на мене погляди, в яких, менС– здавалося, можна було прочитати щось глузливе.\uc1в€’ Чим можу служити вам, пане? в€’ спитав вС–н.\uc1в€’ Дякую, ви менС– не потрС–бнС–, в€’ вС–дказав я, силкуючись надати своС”му голосовС– недбалоС— С–нтонацС–С—. Так чи С–нак, але я вС–дчував, що цьому чоловС–ковС– слС–д указувати на його мС–сце. в€’ Ви були дуже уважливС–, я цього не забуду. егка усмС–шка промайнула на його вустах.\uc1в€’ Вельми вдячний, пане. ДобранС–ч!\uc1Р† вС–н пС–шов, лишивши мене самого. Я ходив туди-сюди кС–мнатою, радше машинально, нС–ж свС–домо; я намагався думати, збагнути дивовижнС– подС–С— дня, але в моС”му мозковС– досС– панував хаос С– С”диним рельС”фним образом була яскрава особистС–сть мого нового друга РС–манського. ого незвичайна зовнС–шнС–сть, приС”мне поводження, його оригС–нальний цинС–зм, поС”днаний з глибоким почуттям, якому я не мС–г вС–днайти назви, всС– несуттС”вС–, однак рС–дкС–снС– обставини його походження та риси характеру переслС–дували мене: я вС–дчував, що все це вС–днинС– нерозривно поС”днане зС– мною та з усС–м, що зС– мною пов'язане. роздягнувся, стоячи перед вогнем, прислухаючись до дощу та грому, який тепер затихав у гнС–вних вС–длуннях.\uc1в€’ ДжеффрС– Темпест, свС–т вС–дкрився перед тобою! в€’ сказав я, звертаючись до самого себе. в€’ Ти молодий, здоровий, показний та розумний; на додачу тепер маС”ш п'ять мС–льйонС–в на рахунку й багатого князя за приятеля. Чого ж С–ще ти бажаС”ш вС–д фортуни? НС–чого, крС–м слави! А цього ти досягнеш легко, бо в нашС– часи навС–ть слава купуС”ться, так само як С– кохання. Твоя лС–тературна каторга, хлопче, закС–нчилася в€’ твоя зС–рка сходить! Насолоджуйся спокоС”м та задоволенням упродовж решти свого життя. Ти щасливець! НарештС– твС–й день настав! кинувся на м'яке лС–жко й намагався заснути, але в напС–вдрС–мотС– ще чув вС–ддаленС– глухС– вС–дгомони грози. Одного разу менС– вчувся голос князя, який кликав: «АмС–С”ле! АмС–С”ле!» в€’ з дикС–стю лютого буревС–ю. Р†ншого разу я раптово прокинувся через враження, нС–би хтось пС–дС–йшов С– дивиться на мене. сС–в на лС–жку й вглядС–вся в темряву: вогонь у камС–нС– згас. Я повернув ключика маленькоС— електричноС— лампочки поблизу лС–жка, С– кС–мната освС–тлилась, однак нС–кого в нС–й не було. С–ж тим уява надалС– бавилася зС– мною, С– перед тим як знову заснути, я чув в€’ чи менС– здалося? в€’ бС–ля себе свистячий шепС–т: «Тихше! Не турбуй його! Нехай безумний спить у своС”му безумствС–!»\ V\s0 аступного ранку, щойно вставши, я довС–дався, що його свС–тлС–сть в€’ як називали князя РС–манського його слуги С– прислужники готелю, в€’ поС—хав верхи до парку, лишивши мене снС–дати на самотС–. Тому я зС–йшов до загальноС— зали, де менС– догС–дливо прислуговували, незважаючи на мою потерту одС–ж, яку я досС– мусив носити, не маючи нС–чого на змС–ну. Коли я хотС–в би поснС–дати? О котрС–й годинС– маю намС–р обС–дати? Чи залишатимусь у своС—х апартаментах? Чи, може, вони не задовольняють мене? Можливо, я волС–в би апартаменти, подС–бнС– до тих, що займаС” його свС–тлС–сть?.. УсС– цС– шанобливС– питання спершу дивували мене, а потС–м почали тС–шити. ЯкС–сь таС”мничС– агенти, вочевидь, поширили чутки про моС” багатство, С– це був перший результат. У вС–дповС–дь я сказав, що наразС– нС–чого не можу вирС–шити й вС–ддам вС–дповС–днС– розпорядження не ранС–ше як за кС–лька годин, а поки що залишаю кС–мнату за собою. ПС–сля снС–данку я зС–брався був С–ти до своС—х повС–рникС–в, та щойно замовив екС–паж, як побачив мого нового приятеля: вС–н повертався з прогулянки. Князь сидС–в верхи на прекрасному гнС–дому огирС– з дикими очима, ноги якого тремтС–ли вС–д напруги, в€’ напевно, вС–н щойно мчав щодуху й тепер гарячкував пС–д владною, твердою рукою С—здця, яка стримувала тварину. КС–нь стрибав С– крутився мС–ж кебами й возами, що видалося б доволС– ризикованим, якби вершником був хтось С–нший, а не РС–манський. Удень князь видавався ще кращим на вроду: легкС– рум'янцС– забарвлювали природну блС–доту обличчя, а очС– блищали задоволенням пС–сля моцС–ону. Я чекав його наближення, так само як С– АмС–С”ль, який зазвичай з'являвся в коридорС– готелю у мить прибуття свого пана. РС–манський, побачивши мене, посмС–хнувся й торкнувся рукС–в'ям хлиста до капелюха, що мало означати поклС–н.\uc1в€’ Ви довго спите, Темпесте! в€’ сказав вС–н, зС–стрибуючи з коня й кидаючи повС–д грумовС–, який його супроводжував. в€’ Завтра ви маС”те поС—хати зС– мною й долучитися до «Товариства печС–нки», як говориться модним жаргоном. РанС–ше вимовляти слово «печС–нка» або С–ншС– назви внутрС–шнС–х органС–в уважалося за найвищу мС–ру неделС–катностС–, але тепер усе змС–нилось, С– ми вбачаС”мо особливе задоволення в мС–ркуваннях про негарнС– фС–зС–ологС–чнС– предмети. Р† в «ТовариствС– печС–нки» ви побачите заразом усе мостиве панство, яке запродало душу дияволовС–, в€’ людей, якС– об'С—даються до того, що годнС– луснути, а потС–м С–з поважним виглядом парадують на добрих конях, надто добрих як на такий кепський тягар, С– сподС–ваються в такий спосС–б вигнати диявола зС– своєї зараженоС— кровС–. Вони думають, що я один С–з них, але помиляються. С–н поплескав коня, С– грум вС–двС–в його; пС–сля швидкого бС–гу мило вкривало плямами лиснючС– груди й переднС– ноги тварини.\uc1в€’ НавС–що ж ви приС”днуС”тесь до товариства? в€’ спитав я, смС–ючись С– дивлячись на князя з неприхованим захватом: костюм для верхогонС–в добре сидС–в на ньому й нС–коли ще його чудова статура так не впадала менС– у вС–чС–. в€’ Ви дурите С—х!\uc1в€’ Так, в€’ вС–дказав вС–н, в€’ С–, знаС”те, я не С”диний у ЛондонС–, хто С—х дурить. А куди це ви налагодилися?\uc1в€’ До тих повС–рникС–в, що написали менС– вчора. Назва фС–рми в€’ «Бентам С– ЕллС–с». Чим ранС–ше я матиму з ними розмову, тим краще. Як ви гадаС”те?\uc1в€’ Так, але ось що, в€’ С– вС–н вС–двС–в мене вбС–к, в€’ вам слС–д мати при собС– готС–вку. Для вашоС— репутацС–С— недобре буде, якщо ви вС–дразу ж звернетесь по грошС–; немаС” жодноС— потреби пояснювати цим юристам, що С—хнС–й лист застав вас на порозС– голодноС— смертС–. ВС–зьмС–ть цей гаманець в€’ пам'ятайте, ви дозволили менС– бути вашим банкС–ром! А дорогою зайдС–ть до якого-небудь вС–домого кравця й одягнС–ться як слС–д. С–н вС–двернувся й швидко пС–шов геть, а я, зворушений його добрС–стю, поспС–шив за ним.\uc1в€’ Стривайте, ЛючС–о! перше я називав його на С–м'я. ВС–н спинився.\uc1в€’ Ну? С–н уважно на мене подивився й посмС–хнувся.\uc1в€’ Ви не даС”те менС– часу говорити, в€’ промовив я тихо, оскС–льки ми стояли у загальному коридорС– готелю. в€’ РС–ч у тС–м, що я маю грошС–, тобто можу С—х негайно отримати. КеррС–нгтон надС–слав менС– в листС– чек на п'ятдесят фунтС–в, я не встиг вам про це сказати. ВС–н був такий добрий, що позичив С—х менС–. ВС–зьмС–ть цей чек як гарантС–ю за гаманець. До речС–, скС–льки в гаманцС–?\uc1в€’ П'ятсот банкС–вськими бС–летами.\uc1в€’ П'ятсот! Любий друже, менС– не потрС–бно стС–льки. Це забагато!\uc1в€’ За наших часС–в краще мати забагато, нС–ж замало! в€’ швидко заперечив вС–н. в€’ Любий Темпесте, не надавайте цьому надто великоС— ваги! П'ятсот фунтС–в в€’ це насправдС– нС–що. Ви можете витрати ти С—х на один туалетний несесер, наприклад. Краще вС–дС–шлС–ть назад ДжоновС– КеррС–нгтону його чек: я не дуже вС–рю в його щиросерднС–сть, беручи до уваги, що кС–лькома днями перед моС—м вС–д'С—здом з АвстралС–С— вС–н вС–дкрив копальню, оцС–нену приблизно у сто тисяч фунтС–в. вислухав це з великим здивуванням С–, мушу зС–знатись, почувався дещо скривдженим. ВС–двертий С– великодушний характер мого приятеля Босслза, здавалося, раптом примерк у моС—х очах. Чому в листС– вС–н жодним словом не обмовився про свС–й успС–х? Чи злякався, що я надалС– турбуватиму його проханнями про позики? Мабуть, мС–й вигляд зраджував моС— думки, оскС–льки РС–манський, який спостерС–гав за мною, сквапливо додав:\uc1в€’ ХС–ба вС–н вам не згадував про своС” щастя? Це не по-приятельському, але, як я вже говорив, грошС– часто псують людину.\uc1в€’ О, гадаю, вС–н не мав намС–ру зневажити мене, в€’ поспС–шив я сказати з вимушеним усмС–хом. в€’ Без сумнС–ву, це буде темою його наступного листа. Що ж стосуС”ться цих п'ятисот фунтС–в…\uc1в€’ Облиште, любий мС–й! в€’ проказав князь нетерпляче. в€’ НавС–що ви говорите про гарантС–С—? ХС–ба ви самС– не С” моС”ю найпевнС–шою гарантС–С”ю? засмС–явся.\uc1в€’ Ну так, тепер я цС–лком благонадС–йний С– не маю намС–ру тС–кати.\uc1в€’ ВС–д мене? в€’ спитав вС–н С–з напС–вхолодним, напС–влагС–дним поглядом. в€’ НС–, не думаю! С–н зробив легкий жест рукою й залишив мене, а я, поклавши шкС–ряного гаманця з банкнотами в бС–чну кишеню, покликав кеб С– поС—хав на БасС–нгхолл-стрит, де чекали на мене моС— повС–рники. С–ставшись мС–сця призначення, я звелС–в доповС–сти про себе, С– мене негайно з великою пошаною прийняли двоС” маленьких чоловС–чкС–в, якС– являли собою «фС–рму». На моС” прохання вони вС–дС–слали вниз клерка, щоб розплатитися й вС–дпустити кеб, С– я, вС–дкривши гаманець ЛючС–о, попросив С—х розмС–няти банкноту в десять фунтС–в на золото та срС–бло, що вони зробили з великою охотою. отС–м ми разом узялися до справ. МС–й померлий родич, якого я, як себе пам'ятаю, нС–коли не бачив, але вС–н бачив мене сирС–ткою на руках у годувальницС–, залишив менС– геть усе, що мав, включно з кС–лькома рС–дкС–сними колекцС–ями картин С– коштовностей. ЗаповС–т був таким коротким С– однозначним, що не було жодноС— можливостС– над ним мудрувати, й менС– було оголошено, що за тиждень, найбС–льше за десять днС–в, усе буде впорядковано й надано в моС” виключне розпорядження.\uc1в€’ Ви дуже щаслива людина, мС–стере Темпест, в€’ сказав менС– старший компаньйон, мС–стер Бентам, згортаючи останнС–й доку мент. в€’ У вашС– лС–та ця княжа спадщина обС–цяС” вам або великС– втС–хи, або велике прокляття в€’ нС–коли не знаС”ш! Таке величезне багатство накладаС” велику вС–дповС–дальнС–сть. ене насмС–шила зарозумС–лС–сть цього слуги закону, який насмС–лився повчально просторС–кувати про моС” щастя.\uc1в€’ Багато хто охоче взяв би на себе таку вС–дповС–дальнС–сть С– по мС–нявся б зС– мною мС–сцями, в€’ сказав я викличним тоном, в€’ самС– ви, наприклад? знав, що це заувага поганого тону, але зробив С—С— навмисне, вважаючи, що не Бентамова справа проповС–дувати менС– про вС–дповС–дальнС–сть, пов'язану з багатством. Однак вС–н не образився, тС–льки скосив на мене пильний погляд; у цю мить вС–н скидався на замислену ворону.\uc1в€’ НС–, мС–стере Темпест, нС–, в€’ вС–дповС–в вС–н сухо, в€’ не думаю, щоб я з вами помС–нявся мС–сцями. Я С” тим, чим С”, та мене це задовольняС”. Моя голова в€’ мС–й банк, С– цей банк забезпечуС” менС– вС–дсоток цС–лком достатнС–й, щоб жити. Це все, чого я бажаю. Жити не злидарюючи й чесно працювати в€’ з мене досить. Я нС–коли не заздрив багатству.\uc1в€’ МС–стер Бентам фС–лософ, в€’ завважив його компаньйон мС–стер ЕллС–с, усмС–хаючись. в€’ Завдяки нашС–й професС–С—, мС–стере Темпест, ми так часто зустрС–чаС”мось С–з примхами долС–, що, спостерС–гаючи мС–нливе щастя наших клС–С”нтС–в, самС– вчимося задовольнятися з малого.\uc1в€’ Я цього не навчився й досС–, в€’ сказав я весело. в€’ Але цієї митС– визнаю, що задоволений. ожен С–з них вС–ддав менС– легкий офС–цС–йний поклС–н, С– мС–стер Бентам потиснув менС– руку.\uc1в€’ Справу владнано, дозвольте менС– привС–тати вас, в€’ проказав вС–н чемно. в€’ ЗвС–сно, будь-якоС— митС–, якщо ви забажаС”те доручити вашС– справи комусь С–ншому, ми в€’ я та мС–й компаньйон в€’ С–з цС–лковитою готовС–стю ретируС”мося. Однак ваш померлий родич ставив ся до нас С–з великою довС–рою…\uc1в€’ Р† я також, запевняю вас! в€’ швидко перервав я. в€’ Ви зроби те менС– ласку, якщо надалС– провадитимете моС— справи, як ви роби л це для мого родича, С– майте певнС–сть, що я буду вдячний. воС” маленьких чоловС–чкС–в уклонилися знов, С– цього разу мС–стер ЕллС–с потиснув менС– руку.\uc1в€’ Ми зробимо все, що в наших силах, мС–стере Темпест. Чи не так, Бентам? ентам поважно кивнув головою.\uc1в€’ А тепер, Бентам, в€’ повС–в далС– ЕллС–с, в€’ як ви гадаС”те, чи слС–д сказати мС–стеровС– Темпесту… чи, може, не варто?\uc1в€’ Можливо, в€’ вС–дповС–в сентенцС–йно Бентам, в€’ краще буде сказати. дивився то на одного, то на другого, нС–чого не розумС–ючи. МС–стер ЕллС–с потер руки й усмС–хнувся.\uc1в€’ РС–ч у тС–м, мС–стере Темпест, що ваш покС–йний родич, хоча людиною був тонкою й досить розумною, мав одну вельми дивну С–дею в€’ можливо, якби вС–н уперто С—С— тримався, вона могла б довести його до божевС–льнС– й таким чином завадила б йому розпорядитися своС—м величезним багатством так мудро та справедливо; на щастя для нього С– для вас, вС–н не надто обстоював С—С— й до останнього дня залишався талановитим дС–лком. Але я не думаю, щоб сам вС–н коли-небудь уповнС– звС–льнився вС–д тієї С–деС—, чи не так, Бентам? ентам замислено роздивлявся чорну округлу мС–тку вС–д газового рС–жка на стелС–.\uc1в€’ Не думаю, нС–, не думаю, в€’ проказав вС–н. в€’ Надто вС–н був у нС–й переконаний.\uc1в€’ Що це за С–дея, нарештС–? в€’ спитав я нетерпляче. в€’ Чи не займався вС–н винайденням нового лС–тального апарата, щоб у такий спосС–б спекатися своС—х грошей?\uc1в€’ НС–, нС–, нС–! в€’ С– мС–стер ЕллС–с розсмС–явся тихим, приС”мним смС–хом. в€’ НС–, шановний пане, жоднС– фантазС–С— в царинС– механС–ки або торгС–влС– не захоплювали його уяви. ВС–н надмС–ру… С”… гадаю, я можу так сказати… вС–н надто глибоко опирався тому, що зветься у свС–тС– поступом, в€’ надто глибоко, щоб сприяти цьому поступовС– новими винаходами або будь-якими С–ншими засобами. Бачите, менС– трохи незручно пояснювати вам те, що дС–йсно видаС”ться за найфантастичнС–шу, найбС–льш неоковирну С–дею… Скажу на початку, що ми насправдС– нС–коли не знали, яким шляхом вС–н надбав своС” багатство. Чи не так, Бентам? ентам щС–льно стулив вуста.\uc1в€’ Ми здС–йснювали операцС–С— з великими сумами, в€’ вС–в далС– ЕллС–с, в€’ С– радили, як С—х краще розмС–стити; але запитувати, звС–дки вони йдуть, було не нашою справою. Чи не так, Бентам? ентам статечно кивнув головою.\uc1в€’ Нам довС–ряли, в€’ говорив ЕллС–с, делС–катно стискаючи кС–нчики пальцС–в, в€’ С– ми намагалися виправдати цю довС–ру нашою скромнС–стю та вС–дданС–стю, С– лише пС–сля довгих рокС–в дС–лових зв'язкС–в наш клС–С”нт повС–домив нам свою С–дею, найхимернС–шу, найнеймовС–рнС–шу з усього, що тС–льки можна уявити: вС–н був переконаний, що запродався дияволовС– та що його величезне багатство було результатом торговельноС— угоди. Я щиро розреготався.\uc1в€’ Що за безглузда думка! в€’ вигукнув я. в€’ БС–долашний! Вочевидь, вС–н був несповна розуму! Чи, може, вС–н ужив цього вислову лише у фС–гуральному розумС–ннС–?\uc1в€’ Не думаю, в€’ заперечив мС–стер ЕллС–с, досС– погладжуючи своС— пальцС–, в€’ не думаю, що лише у фС–гуральному розумС–ннС–. Чи не так, Бентам?\uc1в€’ РС–шуче в€’ нС–, в€’ вС–дказав Бентам поважно, в€’ вС–н говорив про торговельну угоду як про факт, який справдС– вС–дбувся. знов засмС–явся, але вже не так щиро.\uc1в€’ За наших часС–в люди мають рС–зноманС–тнС– фантазС–С—, в€’ сказав я. в€’ Р†деС— БлаватськоС— Олена Блаватська (1831в€’1891) в€’ засновниця всесвС–тнього теософського товариства, яке сформувало С–дею створення ядра Вселенського братства людства без подС–лу на раси, вС–росповС–дання, статС–, за кольором шкС–ри, а також сприяло вивченню порС–вняльноС— релС–гС–С—, фС–лософС–С— та науки, дослС–джувало непояснюванС– закони природи та сили, прихованС– в людинС–. Сприяла поширенню буддизму в Старому й Новому СвС–тС–. , Безант АннС– Безант (1847в€’1933) в€’ учениця О. БлаватськоС—, авторка низки праць С–з теософС–С—. , гС–пнотизм… Нема чого дивуватись, якщо хтось С–ще зберС–г старС– дурнС– забобони, наприклад вС–ру в С–снування диявола; але для людини з цС–лком здоровим глуздом…\uc1в€’ Та-ак, так, в€’ перервав мС–стер ЕллС–с, в€’ ваш родич був людиною з цС–лком здоровим глуздом, С– ця С–дея була С”диною фантазС–С”ю, закорС–неною в його глибоко практичному розумС–. Будучи тС–льки С–деС”ю, вона навряд чи варта уваги; однак, можливо, добре в€’ мС–стер Бентам зС– мною погоджуС”ться в€’ добре, що ми згадали про неС—.\uc1в€’ Для нас велике полегшення, що ми згадали про неС—, в€’ пС–д твердив мС–стер Бентам. посмС–хнувся, подякував С—м С– пС–двС–вся, щоб пС–ти. Вони ще раз одночасно вклонились менС–, у цю мить нагадуючи близнюкС–в в€’ так спС–льна юридична практика позначилась на С—хнС–х рисах.\uc1в€’ До побачення, мС–стере Темпест, немаС” потреби говорити, що ми служитимемо вам, як служили нашому попередньому клС–С”нтовС–, в мС–ру наших сил. Можна спитати, чи не потребуС”те ви тієї або С–ншоС— суми негайно?\uc1в€’ НС–, дякую вам, в€’ вС–дповС–в я, вС–дчуваючи певну вдячнС–сть до свого друга РС–манського, який поставив мене в цС–лком незалежне становище перед цими адвокатами. в€’ Дякую вам, я маю бС–льше, нС–ж потребую. они, вочевидь, дещо здивувались, однак утримались вС–д зауважень. они занотували мою адресу й доручили клерковС– провести мене. Я дав йому пС–всоверена та наказав випити за моС” здоров'я, С– вС–н охоче пообС–цяв це зробити. отС–м я пС–шов пС–шки, досС– впевняючи себе, що це не сон, що я справдС– мС–льйонер С– що це така сама правда, як те, що двС–чС– по два в€’ чотири. вернувши за рС–г, я несподС–вано зС–ткнувся з джентльменом, який виявився тим самим редактором, що напередоднС– знехтував мС–й рукопис. УпС–знавши мене, редактор одразу спинився.\uc1в€’ Куди ви прямуС”те? в€’ спитав вС–н. в€’ ДосС– маС”те надС–ю десь розмС–стити цей злощасний роман? Дорогенький, повС–рте менС–, вС–н геть непридатний…\uc1в€’ Непридатний? Буде придатний, в€’ сказав я спокС–йно, в€’ я сам видам його. С–н вС–дступив.\uc1в€’ СамС– видасте? Сили небеснС–! Та це вам обС–йдеться в шС–стдесят, сС–мдесят або й сто фунтС–в стерлС–нгС–в!\uc1в€’ НавС–ть якби це коштувало тисячу в€’ менС– байдуже. Рум'янцС– залили його обличчя, й очС– широко розкрилися зС– здивування.\uc1в€’ Я думав… даруйте менС–, в€’ затинався вС–н, в€’ я думав, ви злидарюС”те…\uc1в€’ Я злидарював, в€’ вС–дповС–в я сухо, в€’ та не злидарюю тепер. Його неймовС–рно розгублений вигляд в€’ тим паче, що я остаточно ще не прийшов до тями пС–сля подС–й, якС– перевернули моС” життя, в€’ справив на мене таке палке враження, що я розреготався в€’ дико, шумно, несамовито! Це, вочевидь, стривожило його, оскС–льки вС–н почав нервово озиратись довкола, нС–би подумуючи про втечу. схопив його за руку й промовив, намагаючись угамувати цю майже С–стеричну веселС–сть:\uc1в€’ Я не божевС–льний, не думайте так, я просто мС–льйонер!\uc1Р† я знову зайшовся в реготС–: становище видавалося менС– вкрай смС–шним, але статечний редактор, вочевидь, тримався С–ншоС— думки, С– його риси вС–дбивали таку щиру стривоженС–сть, що я спромС–гся на останнС” зусилля й нарештС– опанував себе.\uc1в€’ Даю вам слово честС–, я не жартую, це факт. Учора ввечерС– я потребував обС–ду, й ви, як людина добросерда, запропонували менС– його; нинС– я маю п'ять мС–льйонС–в. Не дивС–ться так! Ви дС–станете апоплексичний удар! Отже, я вам сказав, що сам видам свою книжку, й вона мусить мати успС–х! О, я цС–лком серйозний! Тепер у моС”му гаманцС– задосить грошей, щоб заплатити за видання! випустив його руку, й вС–н вС–дсахнувся, ошелешений та засоромлений.\uc1в€’ З нами Бог! в€’ пробурмотС–в вС–н, в€’ це схоже на сон! Я нС–коли в життС– не був такий здивований!\uc1в€’ Р† я теж! в€’ я ледь поборював спокусу знову вибухнути реготом. в€’ Але в життС–, як С– в казках, трапляються дива, С– твС–р, який вС–дкинули «лектори», буде подС–С”ю сезону! СкС–льки ви вС–зьмете, щоб видати його?\uc1в€’ Я? Щоб я видав його?\uc1в€’ Так, ви! А чом би й нС–? Якщо я пропоную вам можливС–сть чесно заробити грошС–, невже зграя ваших найманих «лекторС–в» за вадить вам пристати на мою пропозицС–ю? Ви не раб, ми живемо у вС–льнС–й краС—нС–. Я знаю тих, хто читаС” для вас: сухе п'ятдесятирС–чне бурмило, яке страждаС” на розлади травлення, буквоС—д, який сам зазнав невдачС– в лС–тературС– й тому нС–чого С–ншого не зробить, як тС–льки надряпаС” лайливу рецензС–ю на твС–р, що подаС” надС–С—. НавС–що ж вам довС–ряти такС–й некомпетентнС–й думцС–? Я заплачу вам за видання моєї книжки суму, яку ви самС– призначите, й навС–ть бС–льше в€’ за щире прагнення! Р† я ручуся, що вона дасть добре С–м'я не лише менС– як авторовС–, але й вам як видавцевС–. Я не пошкодую коштС–в на рекламу й примушу працювати пресу. Усе на свС–тС– купуС”ться за грошС–.\uc1в€’ Стривайте, стривайте, в€’ перервав вС–н, в€’ це так несподС–вано! Дайте менС– час, С– я обмС–ркую вашу пропозицС–ю.\uc1в€’ У такому разС– даю вам день на обмС–рковування, в€’ сказав я, в€’ але не бС–льше, бо, якщо ви скажете «нС–», я знайду С–ншого видавця, який добре наживеться замС–сть вас. Будьте розсудливС–, друже мС–й! Бувайте!\uc1в€’ Чекайте! Ви такий збуджений, так дивно поводитесь в€’ ваша голова, вочевидь, С–де обертом!\uc1в€’ СправдС–! Р† на те С” причина!\uc1в€’ Боже мС–й! в€’ усмС–хнувся вС–н. в€’ Дозвольте ж менС– привС–тати вас. Р† знаС”те, я справдС– щиро вас вС–таю. в€’ Р† вС–н палко потиснув менС– руку. в€’ А що стосуС”ться книжки, то я певен, що С—С— насправдС– гудили не через брак таланту чи лС–тературного стилю, в€’ вона просто написана надто, надто пС–днесено, а тому не пасуС” до смакС–в публС–ки. За наших часС–в найбС–льший успС–х мають повС–стС– про «беззаконня хатнього вогнища». Однак я помС–ркую про вашу книжку. Де вас знайде мС–й лист?\uc1в€’ Тђранд-готель, в€’ вС–дповС–в я, в душС– насмС–хаючись С–з його не спокС–йного, розгубленого вигляду; я знав, що подумки вС–н уже розрахував, скС–льки можна взяти з мене за втС–лення моєї лС–тературноС— примхи. в€’ Приходьте до мене завтра на снС–данок або обС–д, якщо хочете, але спершу дайте менС– знати. Пам'ятайте, я даю вам рС–вно добу на роздуми. Протягом двадцяти чотирьох годин ви маС”те вирС–шити: так чи нС–.\uc1Р† на цьому я залишив його, приголомшеного, тодС– як вС–н усе дивився менС– вслС–д, нС–би побачив дивину, що зненацька впала з неба. Я продовжував путь, нечутно смС–ючись С–з самого себе, доки не помС–тив здивованих поглядС–в кС–лькох перехожих С– не дС–йшов висновку про необхС–днС–сть тримати своС— думки при собС–, якщо не хочу скидатись на навС–женого. Я крокував дуже швидко, й моС” збудження помалу охололо. Я повернувся до нормального стану в€’ стану флегматичного англС–йця, який передусС–м намагаС”ться не виявляти жодних ознак особистого хвилювання. Решту ранку я присвятив купуванню готового одягу який, на моС” велике щастя, виявився менС– цС–лком до мС–ри, С– зробив велике, щоб не сказати екстравагантне, замовлення модному кравцевС–, який пообС–цяв менС– виконати все швидко та акуратно. По тому я вС–дС–слав свС–й борг хазяйцС– мого колишнього помешкання, додавши ще п'ять фунтС–в на знак вдячностС– бС–днС–й жС–нцС– в€’ за кредит, довготерпС–ння С– взагалС– за доброту, виявлену до мене, коли я мешкав у С—С— непоказному будинку. Зробивши це, я в чудовому настроС— повернувся до Тђранд-готелю, вдягнений у новий, добре припасований костюм, я мав значно кращий вигляд С– самопочуття. Слуга зустрС–в мене в коридорС– та з найдогС–дливС–шою шанобливС–стю доповС–в, що «його свС–тлС–сть князь» запрошуС” мене до своС—х апартаментС–в на пС–знС–й снС–данок. Я негайно вирушив туди С– знайшов РС–манського самого в розкС–шнС–й вС–тальнС–; вС–н стояв бС–ля величезного вС–кна, тримаючи в руцС– довгасту кришталеву скриньку, на яку дивився мало не з любов'ю.\uc1в€’ А, ДжеффрС–! Ви тут! в€’ вигукнув вС–н. в€’ Я розраховував, що ви закС–нчите справи на цю годину, тому й чекав.\uc1в€’ Дуже люб'язно з вашого боку! в€’ сказав я, задоволений С–з приязноС— фамС–льярностС–, яку вС–н виявив, називаючи мене на С–м'я. в€’ Що це у вас там?\uc1в€’ МС–й улюбленець, в€’ вС–дповС–в вС–н, ледь посмС–хнувшись. в€’ Чи бачили ви щось подС–бне ранС–ше?\ VI\s0 пС–дС–йшов, щоб розглядС–ти скриньку, яку вС–н тримав. У скриньцС– було просвердлено кС–лька невеличких дС–рочок для доступу повС–тря, а всерединС– перебувала подС–бна до жучка комаха з блискучими крильцями, забарвлена в усС– кольори веселки.\uc1в€’ Вона жива? в€’ спитав я.\uc1в€’ Жива С– надС–лена достатнС–м розумом. Я годую С—С—, й вона знаС” мене; це, можна сказати, найвищий ступС–нь розвитку бС–льшостС– людських особин: вони знають, хто С—х годуС”. Бачите, вона зовсС–м свС–йська. нязь розкрив скриньку й простягнув указС–вний палець. Блискуче тС–льце жучка затрС–потС–ло всС–ма вС–дтС–нками опалу; його променистС– крильця розпросталися, й вС–н, злС–зши на руку свого покровителя, вчепився в неС—. РС–манський пС–днС–с руку та якийсь час тримав у повС–трС–, потС–м злегка потрусив долонею С– вигукнув:\uc1в€’ Лети, Душе! Лети й повертайся до мене! омаха високо злетС–ла й закружляла пС–д стелею, виблискуючи, нС–би райдужний коштовний камС–нь; лопотС–ння С—С— крил нагадувало дзижчання. Я стежив за нею, заворожений, доки пС–сля кС–лькох грацС–йних рухС–в урС–знобС–ч вона не повернулась на досС– пС–дняту руку господаря.\uc1в€’ Доводять, що в життС– в€’ смерть, в€’ сказав тихо князь, зосереджуючи погляд своС—х темних очей на трС–потливих крильцях, в€’ але цей постулат С” хибним, так само як С– багато С–нших заяложених людських постулатС–в. «У смертС– в€’ життя» в€’ так маС”мо ми сказати. Ця С–стота в€’ рС–дкС–сний та вельми цС–кавий витвС–р смертС–, С– я думаю, що вона не С”дина у своС”му родС–. Р†ншС– були знайденС– за таких самих обставин, а цю вС–дшукав я особисто. Моя оповС–дь не набридла вам?\uc1в€’ Навпаки! в€’ палко заперечив я, не вС–дводячи очей вС–д веселковоС— комахи, яка виблискувала у промС–ннС– свС–тла, нС–би жилки на С—С— крильцях були з фосфору. нязь близько хвилини помовчав, дивлячись на мене.\uc1в€’ Отже, це сталося просто. Я був присутнС–й пС–д час розгортання однієї С”гипетськоС— жС–ночоС— мумС–С—. С—С— талС–смани свС–дчили, що то була принцеса славетного царського роду. КС–лька цС–кавих коштовностей лежало навколо С—С— шиС—, а на грудях був шматочок битого золота у чверть дюйма завтовшки. ПС–д золотою пластинкою С—С— тулуб був обгорнутий безлС–ччю ароматних запинал, С– коли С—х зсунули, то побачили, що тС–ло помС–ж грудьми згнило, а в гнС–здС–, яке утворило ся внаслС–док розкладу, знайшли цю живу блискучу комаху. не мС–г подолати легкого нервового дрожу.\uc1в€’ Який жах! в€’ сказав я. в€’ ЗС–знаюсь, якби я був на вашому мС–сцС–, я б нС–коли не вподобав такоС— небезпечноС— С–стоти! Гадаю, я б убив С—С—! С–н глянув менС– у вС–чС–.\uc1в€’ НавС–що? в€’ спитав вС–н. в€’ Боюся, любий мС–й ДжеффрС–, ви геть позбавленС– наукових нахилС–в. Убити бС–долаху, яка знайшла життя на грудях смертС–, в€’ чи не жорстока думка? Для мене ця некласифС–кована комаха служила б за доказ незнищенностС– зародкС–в свС–домого С–снування в€’ якби я потребував такого доказу. Вона маС” очС–, чуття слуху, смаку, нюху С– дотику, а дС–стала вона С—х в€’ разом С–з розумом в€’ С–з мертвого тС–ла жС–нки, яка жила С–, без сумнС–ву, кохала, С– грС–шила, С– страждала понад чотири тисячС– рокС–в тому! С–н спинивсь С– раптом додав:\uc1в€’ ВС–дверто кажучи, я з вами погоджуюсь С– вважаю цю комаху злою С–стотою. СправдС–! Але через це я люблю С—С— не менше. Факт, що я сам створив собС– фантастичне уявлення про неС—. Я схильний визнавати С–дею про переселення душ, та С–нколи, на догоду власнС–й примсС–, я переконую себе в тому, що принцеса С”гипетського двору мала порочну, блискучу С– кровожерну душу С– що… ось це в€’ вона! олодний дрож знову перебС–г моС—м тС–лом, С–, коли я дивився на князя, на його високу фС–гуру, в€’ вС–н стояв передС– мною в холодному освС–тленнС– з «порочною, блискучою С– кровожерною душею», що вчепилася йому в руку, в€’ менС– здалося, наче щось потворне домС–шалося до його надзвичайноС— вроди. Мене охопив невимовний жах, який я приписав враженню вС–д неймовС–рноС— С–сторС–С—, С–, щоб подолати це вС–дчуття, я почав розглядати чарС–вну комаху. С—С— блискучС– бС–сернС– очицС–, здалось менС–, виблискували ворожС–стю, С– я вС–дступив назад, гнС–ваючись на самого себе за страх перед цС–С”ю дрС–бною С–стотою, який опанував мене.\uc1в€’ Вона дивовижна! в€’ пробурмотС–в я. в€’ Я не дивуюся, що ви цС–нуС”те С—С— як рС–дкС–сть. С—С— очС– дуже виразнС– й майже розумнС–.\uc1в€’ Безперечно, вона мала гарнС– очС–, в€’ сказав РС–манський.\uc1в€’ Вона? Кого ви маС”те на думцС–?\uc1в€’ Принцесу, звичайно, в€’ вС–дповС–в вС–н, вочевидь, тС–шачись, в€’ милу померлу даму; це створС–ння мусить бути надС–лене деякими з С—С— рис, якщо завважити, що воно живилося тС–льки С—С— тС–лом.\uc1Р† вС–н повернув комаху до С—С— кришталевого житла з найнС–жнС–шою турботливС–стю.\uc1в€’ Гадаю, ви робите з цього висновок, що насправдС– нС–що не вмираС” остаточно? в€’ спитав я.\uc1в€’ Безумовно, в€’ вС–дповС–в вС–н С–з переконанС–стю. в€’ НС–що не може бути знищене цС–лком, навС–ть думка. мовчки стежив за ним, поки вС–н прибирав кришталеву скриньку разом С–з С—С— небезпечним пожильцем.\uc1в€’ А тепер снС–данок, в€’ сказав вС–н весело, беручи мене пС–д руку. в€’ Вигляд ви маС”те на двадцять вС–дсоткС–в кращий, нС–ж уранцС–, ДжеффрС–, С– я гадаю, що вашС– справи вдало владналися. А що ви ще сьогоднС– робили? же сидячи за столом, де нам прислуговував похмурий АмС–С”ль, я переповС–в князевС– всС– моС— ранковС– пригоди, особливо зосередившись на зустрС–чС– з редактором, який напередоднС– вС–дхилив мС–й рукопис С– який, я був певен, тепер охоче пристане на мою пропозицС–ю. С–манський слухав уважно, час вС–д часу посмС–хаючись.\uc1в€’ ЗвС–сно, в€’ сказав вС–н, коли я скС–нчив, в€’ нС–чого дивного немаС” в поведС–нцС– цього поважного пана. ВС–н виявив чудову скромнС–сть С– витримку, не погодившись вС–дразу на вашу пропозицС–ю. Його кумедне лицемС–рство у проханнС– дати йому час на роздуми тС–льки доводить, що людина вС–н тактовна С– далекоглядна. Чи уявляли ви собС– коли-небудь людське сумлС–ння, якого не можна було б купити? МС–й приятель Папа продасть вам спецС–ально зарезервоване мС–сце на небС–, якщо ви добре заплатите йому на землС–! НС–чого не даС”ться задарма на цьому свС–тС–, крС–м повС–тря й сонячного свС–тла; решта купуС”ться в€’ кров'ю, слС–зьми, подекуди благаннями, але найчастС–ше грС–шми. енС– здалося, що АмС–С”ль, який стояв за стС–льцем свого пана, посмС–хнувся на цС– слова, й моя С–нстинктивна неприязнь до нього змусила мене мовчати про моС— справи до закС–нчення снС–данку. Я не мС–г визначити причини моєї вС–дрази до цього вС–рного князевого слуги, але вС–драза залишалась, навС–ть дедалС– зростала з кожним разом, коли я бачив його похмуре С–, як менС– здавалося, насмС–шкувате обличчя. А мС–ж тим вС–н поводився з бездоганною шанобливС–стю та уважливС–стю. Власне кажучи, я не мС–г нарС–кати на нього, однак, коли вС–н нарештС– поставив каву, коньяк та сигари на стС–л С– безшумно зник, я вС–дчув велику полегкС–сть С– почав дихати вС–льнС–ше. ойно ми лишились сам на сам, РС–манський запалив сигару й почав курити, дивлячись на мене з особливою цС–кавС–стю й добротою, що робило його витончене обличчя ще прекраснС–шим.\uc1в€’ Тепер поговорС–мо, в€’ сказав вС–н. в€’ Я гадаю, що на сьогоднС–шнС–й день я ваш найкращий друг С–, звичайно, знаю свС–т краще, нС–ж ви. Як ви плануС”те влаштувати своС” життя? Р†ншими словами, як ви витрачатимете грошС–? розсмС–явся.\uc1в€’ Ясна рС–ч, я не жертвуватиму внескС–в на побудову церкви або лС–карнС–; я навС–ть не органС–зовуватиму вС–льноС— бС–блС–отеки, оскС–льки такС– заклади, крС–м того що являють собою розплС–дник заразних хвороб, зазвичай потрапляють пС–д патронат комС–тету мС–сцевих торговцС–в, якС– насмС–люються вважати себе лС–тературними суддями. Любий княже, я хочу витрачати грошС– задля власного задоволення й гадаю, що способС–в знайду безлС–ч. С–манський вС–дмахнув сигарний дим; його темнС– очС– свС–тились особливим сяйвом крС–зь сивий туман, що носився в повС–трС–.\uc1в€’ З вашим багатством ви можете зробити щасливими сотнС– людей, в€’ зауважив вС–н.\uc1в€’ Дякую, спершу я сам хочу бути щасливим, в€’ вС–дповС–в я весело. в€’ Ви, мабуть, вбачаС”те в цьому егоС—зм; я знаю, ви фС–лантроп, а я в€’ нС–. С–н надалС– допитливо дивився на мене.\uc1в€’ Ви можете допомогти вашим лС–тературним товаришам… Я перервав його рС–шучим жестом.\uc1в€’ Цього, друже мС–й, я б нС–коли не зробив. МоС— лС–тературнС– товаришС– штурхали мене за кожноС— доброС— нагоди; вони щоразу ставали менС– на завадС–, коли я намагався заробити собС– на прожиття. Тепер моя черга штурхати С—х, С– я вС–ддячу С—м таким самим милосердям, допомогою С– спС–вчуттям, якС– вони виявляли до мене!\uc1в€’ Помста солодка! в€’ промовив князь сентенцС–йно. в€’ Я б порекомендував вам видавати першорядний письменницький часопис.\uc1в€’ НавС–що?\uc1в€’ Чи варто питати? Подумайте: ви отримуватимете рукописи ваших лС–тературних ворогС–в С– вС–дхилятимете С—х; викидатимете С—хнС– листи на смС–тник; вС–дсилатимете назад С—хнС– поеми, романи та полС–тичнС– статтС– з нотаткою на зворотному боцС–: «ПовертаС”мо з вдячнС–стю», в€’ або, ще краще: «Не годиться»! АнонС–мною критикою встромлюватимете ножС– у ваших суперникС–в! УявС–ть собС– дикуна з двадцятьма скальпами бС–ля пояса, дикуна, який виС” з радощС–в, в€’ його радС–сть буде безбарвна порС–вняно з вашою! Я знаю це в€’ я сам був колись редактором! засмС–явся з його гарячкування.\uc1в€’ МенС– здаС”ться, ви маС”те рацС–ю, в€’ сказав я, в€’ я зумС–ю солС–дно влаштуватись на месницькС–й позицС–С—! Однак керувати часописом в€’ це надто обтяжливо для мене.\uc1в€’ Не керуйте ним! НаслС–дуйте приклад усС–х значнС–ших видавцС–в: усуньтеся геть вС–д справ, але отримуйте прибутки! Ви нС–коли не побачите в редакцС–С— передовоС— щоденноС— газети справжнього редактора, а розмовлятимете тС–льки з помС–чником. СправжнС–й редактор перебуваС”, залежно вС–д сезону, в ШотландС–С—, в АскотС– МС–стечко у графствС– Беркшир, де з 1711 року вС–дбуваються «королС–вськС– перегони». , або в Р„гиптС–; ми припускаС”мо, що вС–н вС–дповС–даС” за все, що дС–С”ться в його часописС–, але зазвичай вС–н С” останньою особою, яка знаС” щось про власне видання. ВС–н довС–ряС” своС”му «штабовС–», хоча це опертя подекуди доволС– хистке: коли «штаб» у скрутному становищС–, його представники здебС–льшого твердять, що нС–чого не можуть вирС–шувати без свого редактора. Тим часом редактор спокС–йнС–сС–нько собС– подорожуС” десь за тисячС– миль. Ви можете заводити публС–ку в оману тим самим шляхом, якщо хочете.\uc1в€’ Я мС–г би, але я так не хочу, в€’ вС–дповС–в я. в€’ Якби я мав власну справу, я б не занедбував С—С—. Я люблю все робити Т‘рунтовно.\uc1в€’ Так само, як я, в€’ промовив швидко РС–манський. в€’ Я сам завжди переймаюся справою С– все, до чого беруся, роблю з усС–С”ю душею! С–н посмС–хнувся, як менС– здалось, С–ронС–чно.\uc1в€’ То як же ви почнете використовувати вашу спадщину?\uc1в€’ ПередусС–м я видам свою книжку в€’ ту саму книжку, якоС— нС–хто не схотС–в прийняти. Я примушу цС–лий Лондон говорити про неС—!\uc1в€’ Можливо, в€’ сказав князь, дивлячись на мене примруженими очима крС–зь хмару диму. в€’ Лондон любить балачки. Особливо про негарнС– й сумнС–внС– предмети. Тому, як я вам уже натякав, якби ваша книжка була сумС–шшю Золя, ТђюС—сманса ЖорС–с-Карл ГюС—сманс (1848в€’1907) в€’ французький романС–ст; спочатку, разом з ЕмС–лем Золя, засновником натуралС–зму в лС–тературС–, був прибС–чником цього напряму. Але його роман «Навпаки» (1884), який Оскар Вайльд назвав «кораном декаданса» став поворотною вС–хою, що позначила зародження нового лС–тературного напряму. Один С–з найяскравС–ших представникС–в декадансу в лС–тературС– в€’ Шарль Бодлер. й Бодлера або якби С—С— героС—нею була «скромна» дС–вчина, яка вважаС” чесне замС–жжя за «приниження», то ви б могли бути певнС–, що матимете успС–х у цС– днС– новС–тнС–х Содому й Гоморри. С–н раптом зС–рвався з мС–сця, кинув цигарку й став передС– мною.\uc1в€’ Чому вогненний дощ не падаС” з неба на цю прокляту краС— ну? Вона дозрС–ла для кари в€’ сповнена потворних С–стот, не гС–дних навС–ть мук пекла, на якС–, як сказано, приреченС– брехуни й лицемС–ри! Темпест, якщо С” людська С–стота, яку я найдужче зневажаю, то це тип людини, вельми поширений за наших часС–в, в€’ людини, яка ховаС” своС— мерзеннС– пороки пС–д маскою великодушностС– й доброчесностС–! Такий суб'С”кт навС–ть схилятиметься перед утратою дС–вочоС— цноти в€’ адже вС–н знаС”, що тС–льки моральним С– фС–зичним падС–нням жС–нки може задовольнити свою тваринну хС–ть! АнС–ж бути таким лицемС–рним пС–длотником, я волС–в би вС–дверто визнати себе негС–дником!\uc1в€’ Це тому, що самС– ви маС”те шляхетну натуру, в€’ сказав я. в€’ Ви в€’ виняток С–з правила.\uc1в€’ Виняток? Я? в€’ С– вС–н гС–рко всмС–хнувся. в€’ Так, маС”те рацС–ю: мС–ж людьми я виняток, але я пС–длотник у порС–вняннС– з чесними тваринами! Лев не прибираС” голуб'ячоС— подоби в€’ вС–н гучно заявляС” про свою хижС–сть. ЗмС–я, хоч С– потайливо рухаС”ться, виявляС” своС— намС–ри сичанням. Виття голодного вовка чути здалеку в€’ воно страхаС” сквапливого мандрС–вця посеред снС–жноС— пустелС–. Однак людина надС–лена бС–льшою хижС–стю, нС–ж лев, бС–льшою вС–роломнС–стю, нС–ж змС–я, бС–льшою пожадливС–стю, нС–ж вовк: вона тисне руку свого ближнього, вдаючи приязнь, а сама поза очС– змС–шуС” його з багном. УсмС–х людини оманливий; серце С—С— фальшиве та егоС—стичне. Кидаючи свС–й нС–кчемний глум на загадку свС–ту, вона ремствуС” на Бога. О Небо! в€’ тут вС–н перервав себе пристрасним жестом. в€’ Що зробить ВС–чнС–сть С–з таким невдячним слС–пим хробаком, як людина? ого голос лунав з особливою силою, його очС– горС–ли вогненним запалом. Я, приголомшений, з погаслою сигарою в руцС– витрС–щився на нього в нС–мому подивС–. Що за натхненне обличчя! Що за гордовита постава! Який величний, майже богоподС–бний вигляд мав вС–н у цю мить! А мС–ж тим щось страшне було в його позС–, сповненС–й виклику С– протесту. нязь упС–ймав мС–й зачудований погляд, С– пристрасть на його обличчС– зблякла; вС–н засмС–явся та знизав плечима.\uc1в€’ Я думаю, що народжений бути актором, в€’ сказав вС–н недбало. в€’ Часом мене опановуС” любов до декламацС–С—. ТодС– я промовляю, як промовляють першС– мС–нС–стри або добродС–С— парламентарС–, в€’ пристосовуючись до вС–янь часу, але не надаючи значення жодному сказаному слову!\uc1в€’ Я не приймаю такого пояснення, в€’ злегка всмС–хнувся я, в€’ ви мусите надавати значення тому, що говорите; хоча менС– здаС”ться, ви скорС–ш натура, що дС–С” С–мпульсивно.\uc1в€’ СправдС–, ви так гадаС”те? в€’ вигукнув вС–н. в€’ Як це розумно з вашого боку, любий ДжеффрС–, як розумно! Однак ви помиляС”тесь! Нема С–стоти менш С–мпульсивноС— та бС–льш обтяженоС— намС–ром, нС–ж я. ВС–рте менС– чи не вС–рте, як хочете. ВС–ра в€’ таке почуття, яке не можна примусово викликати. Якби я сказав вам, що я небезпечний приятель, що я люблю зло дужче, нС–ж добро, що я ненадС–йний провС–дник, в€’ що б ви подумали?\uc1в€’ Я б подумав, що ви маС”те химерну схильнС–сть знецС–нювати своС— властивостС–, в€’ сказав я, знов запалюючи сигару й трохи забавляючись його пристраснС–стю. в€’ Однак я любив би вас так само, як люблю тепер, С– навС–ть дужче, якби це було можливо. С–н нарештС– сС–в С– впився в мене своС—ми темними загадковими очима.\uc1в€’ Темпесте, ви наслС–дуС”те приклад гарненьких жС–нок: вони завжди люблять неприторенних негС–дникС–в.\uc1в€’ Але ж ви не негС–дник, в€’ заперечив я, спокС–йно курячи.\uc1в€’ НС–, я не негС–дник. Але в менС– багато диявольського.\uc1в€’ Тим краще! в€’ С– я лС–нькувато розлС–гся на стС–льцС–. в€’ Маю надС–ю, в менС– теж сидить диявол.\uc1в€’ Ви вС–рите в нього? в€’ спитав РС–манський, усмС–хаючись.\uc1в€’ У диявола? ЗвС–сно ж, нС–!\uc1в€’ А мС–ж тим вС–н в€’ вельми цС–кава легендарна постать, в€’ вС–в далС– князь, запаливши й собС– сигару та повС–льно випускаючи кружальця диму, в€’ С– навколо цієї постатС– обертаються сюжети багатьох гарних С–сторС–й. УявС–ть його падС–ння з небес! «Люцифер, Син Ранка» в€’ що за С–м'я, що за велич! Припускають, що С–стота, народжена Ранком, утворилася з прозорого чистого сяйва; уся теплота здС–йнялася з мС–льйонС–в сфер, щоб забарвити його свС–тле обличчя, й увесь блиск вогненних планет палав у його очах. Прекрасний С– величний, стояв вС–н, цей верховний Архангел, з правоС— руки Божества, С– перед його невтомним поглядом носилися чудовС– витвори БожоС— думки та мрС–С—. Раптом вС–н побачив удалинС–, мС–ж зародковими матерС–ями, новий маленький свС–т С– в ньому в€’ С–стоту, що формувала ся повС–льно, С–стоту слабку, але могутню, С–стоту вищу, але легковаж ну, в€’ дивний парадокс! в€’ призначену пройти всС– фази життя, доки, набувши душС– Творця, вона не торкнеться свС–домого Безсмертя в€’ ВС–чного ТрС–умфу. ТодС– Люцифер, сповнений гнС–ву, обернувся до Володаря Сфер С– кинув безумний виклик, гучно заволавши: «Невже Ти хочеш С–з цієї нС–кчемноС— слабкоС— С–стоти зробити Янгола, подС–бного до мене? Я протестую С– засуджую Тебе! Якщо Ти зробиш людину за нашою подобою, то я маю за краще знищити С—С— цС–лком, анС–ж дС–лити з нею розкС–ш Твоєї МудростС– та славу Твоєї ЛюбовС–!» Р† Голос страшний С– прекрасний вС–дповС–в йому: «Люцифере, Сину Ранка, тобС– добре вС–домо, що жодне пустопорожнС” й безглузде слово не може бути вимовлене передС– Мною, оскС–льки Свобода ВолС– С” дар Безсмертних; вС–дтак, що ти говориш, те С– зробиш! Р†ди, Гордий Душе, Я позбавляю тебе твого високого чину! Ти впадеш, С– янголи твоС— впадуть разом С–з тобою! Р† не повернешся, доки людина сама не викупить тебе! Кожна людська душа, яка пС–ддасться твоС—й спокусС–, буде новою перепоною мС–ж тобою й Небом в€’ кожна душа, яка вС–дкине й переможе тебе, пС–днесе тебе ближче до нього! Коли свС–т зречеться тебе, Я тобС– пробачу й знову пригорну тебе; але не ранС–ше».\uc1в€’ Я нС–коли не чув цієї легенди в такому викладС–, в€’ сказав я. в€’ Р†дея про те, що людина викупить диявола, зовсС–м нова для мене.\uc1в€’ Правда? в€’ князь пильно подивився на мене. в€’ Це один з найпоетичнС–ших варС–антС–в С–сторС–С—. БС–дний Люцифер! Без сумнС–ву, його покарання вС–чне, С– вС–дстань мС–ж ним та Небом мусить збС–льшуватися щодня, оскС–льки людина нС–коли не допоможе йому виправити помилку. Людина раднС–ша зректися Бога, але диявола в€’ нС–коли. СудС–ть самС–, якою мС–рою цей «Люцифер, Син Ранка», Сатана, чи як вС–н там зветься, мусить ненавидС–ти людство! всмС–хнувся.\uc1в€’ Гаразд, але йому залишено засС–б, в€’ зауважив я, в€’ адже вС–н може нС–кого не спокушати.\uc1в€’ Ви забуваС”те: згС–дно з легендою, вС–н зв'язаний своС—м словом. ВС–н заприсягся перед Богом, що цС–лком знищить людину; тому, якщо може, вС–н мусить дотримати своєї обС–тницС–. Янголи, вочевидь, не можуть порушувати своС—х присяг. А люди присягаються С–м'ям ГосподнС–м щоденно, не маючи анС– найменшого намС–ру дотримувати обС–цянок.\uc1в€’ Але все це нС–сенС–тниця! в€’ сказав я з вС–дтС–нком нетерпС–ння в голосС–. в€’ УсС– цС– старС– легенди вС–джили своС”. Ви переповС–даС”те С–сторС–ю дуже переконливо, так, нС–би самС– вС–рите в неС—; це тому, що ви обдарованС– красномовнС–стю. За наших часС–в нС–хто не вС–рить нС– в диявола, нС– в янголС–в. Я, примС–ром, навС–ть не вС–рю в С–снування душС–.\uc1в€’ Я знаю, що ви не вС–рите, в€’ промовив вС–н м'яко, в€’ С– ваш скептицизм вельми зручний, оскС–льки звС–льняС” вас вС–д будь-якоС— особистоС— вС–дповС–дальностС–. Я заздрю вам, позаяк сам, на жаль, змушений вС–рити в душу.\uc1в€’ ЗмушенС–? в€’ перепитав я. в€’ Це абсурд: нС–кого не можна змусити пристати на ту чи С–ншу теорС–ю. С–н позирнув на мене з блукливою усмС–шкою, яка скорС–ш потьмарила, нС–ж осяяла його обличчя.\uc1в€’ Слушно! ЦС–лком слушно! НемаС” примусовоС— сили в цС–лому ВсесвС–тС–. Людина в€’ найвище й незалежне створС–ння, вона володС–С” всС–м, що бачить навколо себе, й не визнаС” над собою С–ншоС— влади, окрС–м влади власного бажання. Слушно! Я й забув. Однак облишмо, прошу вас, теологС–ю та психологС–ю й говорС–мо про С”диний предмет, справдС– вартий обговорення в€’ про грошС–. Бачу, що ви вже визначилися з планами: ви хочете надрукувати книжку, яка зчинить галас С– зробить вас вС–домим. Це доволС– скромно! Чи не маС”те ви ширших задумС–в? Р†снуС” кС–лька способС–в, щоб змусити говорити про себе. Я можу вам С—х перелС–чити. Я засмС–явся:\uc1в€’ Коли ваша ласка!\uc1в€’ Добре. По-перше, раджу вам умС–стити про себе статейку в газетах. Преса маС” знати, що ви надзвичайно багата людина. Р†снують агенти, якС– займаються написанням таких статей; гадаю, вам це коштуватиме десять або двадцять гС–ней. широко розкрив очС–.\uc1в€’ ХС–ба це так робиться?\uc1в€’ А як же С–накше це може робитися, друже мС–й? в€’ спитав вС–н дещо нетерпляче. в€’ Невже ви думаС”те, що щось у свС–тС– робиться без грошей? Якщо ви хочете звернути на себе увагу публС–ки, то невже гадаС”те, що злиденнС– журналС–сти, якС– працюють понад сили, не вС–зьмуть бодай чогось за послуги? Я знаю одного «лС–тературного агента», вельми поважного добродС–я, який за сто гС–ней змусить пресу так працювати, що за кС–лька тижнС–в публС–цС– здаватиметься: ДжеффрС– Темпест, мС–льйонер, в€’ С”дина особа, яка заслуговуС” на загальну увагу, С– потиснути С—й руку в€’ честь, порС–внювана хС–ба що з вС–зитом до королС–вськоС— фамС–лС–С—.\uc1в€’ ЗалучС–ть його! в€’ сказав я весело. в€’ ЗаплатС–ть йому двС–стС– гС–ней. ТодС– весь свС–т почуС” про мене.\uc1в€’ Коли про вас як слС–д прокричать у газетах, наступним кроком буде вступ у так зване «статечне товариство». Це робиться обережно й поступово. Ви маС”те бути вС–дрекомендованС– в першому сезонС–, а потС–м я влаштую вам запрошення до домС–в кС–лькох вельможних дам, де ви обС–датимете з принцом Вельським. Якщо ви спроможетесь вС–дзначитись, примС–ром зробите якусь послугу його королС–вськС–й високостС–, в€’ тим краще для вас: вС–н популярна коронована особа в Р„вропС–. ДалС– вам потрС–бно буде купити замок та оприлюднити цей факт, а потС–м уже можете спокС–йно спочивати на лаврах. Товариство прийме вас! щиро розсмС–явся: його мС–ркування тС–шили мене.\uc1в€’ Я не пропоную вам, в€’ вС–в далС– РС–манський, в€’ завдавати собС– зайвого клопоту та встрявати в парламент. Для кар'С”ри джентльмена це не С” конче потрС–бним. Однак я вам настС–йно рекомендую виграти дербС–.\uc1в€’ Ще б пак! Думка чудова, тС–льки ось утС–лити С—С—, на жаль, не так уже й легко.\uc1в€’ Якщо ви хочете виграти дербС–, ви його виграС”те. Я гарантую С– коня, С– жокея! ось у його рС–шучому тонС– вразило мене, С– я нахилився вперед.\uc1в€’ ХС–ба ви чародС–й? в€’ жартома спитав я.\uc1в€’ Випробуйте мене! ДС–стати вам коня?\uc1в€’ Якщо ще не пС–зно С– ви цього хочете, в€’ сказав я, в€’ то я даю вам повну свободу дС–й, однак мушу вС–дверто зС–знатись, що мало цС–кавлюся верхогонами.\uc1в€’ Тож мусите дещо змС–нити вашС– смаки, в€’ наполягав вС–н, в€’ якщо хочете припасти до вподоби англС–йськС–й аристократС–С—, оскС–льки вона мало цС–кавиться будь-чим С–ншим, окрС–м верхогонС–в. Ви не знайдете жодноС— вельможноС— дами, яка б не була в цьому обС–знана, навС–ть якщо С—С— обС–знанС–сть, скажС–мо, у правописС– далека вС–д досконалостС–. Ви можете справити найбС–льший лС–тературний фурор сезону в€’ у «вищому свС–тС–» це вважатиметься за нС–що; якщо ж ви виграС”те дербС– в€’ о, тодС– ви справдС– зробитесь особою славнозвС–сною. Властиво кажучи, я маю багато справ з С–подромом, я присвятив себе цьому. Я вС–двС–дую кожнС– великС– верхогони, не пропускаючи жодних. Я завжди граю й нС–коли не програю! А тепер я далС– накреслюю план наших дС–й у суспС–льствС–. Вигравши дербС–, ви вС–зьме те участь у перегонах яхт у КоусС– та дозволите принцовС– Вельському трС–шки випередити вас. ПотС–м ви справите великий обС–д, приготований майстерним шеф-кухарем, С– потС–шите його королС–вську високС–сть пС–снею «БританС–я пануС”», а також тонким комплС–ментом у пишномовному спС–чС–; ймовС–рно, що результатом усього цього буде одне чи два королС–вськС– запрошення. НаразС– вС–дмС–нно. У сезон лС–тньоС— спеки ви вирушите до Гамбурга пити води в€’ однаково, потрС–бно вам це чи нС–. А восени ви справите полювання в купленому маС”тку та запросите королС–вську особу приС”днатись до вас, щоб убивати бС–долашних маленьких курС–пок. ТодС– ви станете справдС– визнаною в суспС–льствС– особою С– зможете одружитися з будь-якою прекрасною ледС–!\uc1в€’ Дякую! Вельми вдячний! в€’ Р† я знову дав волю щирому смС–ховС–. в€’ СправдС–, ЛючС–о, ваша програма неперевершена! У нС–й нС– чого не пропущено!\uc1в€’ Це ортодоксальне коло суспС–льного успС–ху, в€’ сказав ЛючС–о напрочуд серйозно. в€’ Розумом та оригС–нальнС–стю його не домогтися: тС–льки грошС– вершать усе.\uc1в€’ Ви забуваС”те про мою книжку, в€’ зауважив я. в€’ У нС–й, я знаю, С” С– розум, С– оригС–нальнС–сть. Я певен, що вона пС–днесе мене на значну висоту.\uc1в€’ Маю сумнС–в, маю великий сумнС–в, в€’ вС–дказав вС–н. в€’ С—С—, звС–сно, схвалять, як твС–р багатС–я, що займаС”ться лС–тературою заради примхи. Але, як я говорив вам ранС–ше, генС–й рС–дко коли розвиваС”ться в умовах достатку. Аристократи нС–коли не в змозС– видобути його зС– своС—х затуманених голС–в, С– лС–тература належить Тђраб-стрит Лондонська вулиця, де друкуються С– продаються дешевС– видання та мешкають убогС– письменники. . Видатних поетС–в, видатних фС–лософС–в «вищий свС–т» завжди невиразно С–менуС” «людьми цього сорту». «Люди цього сорту такС– цС– кавС–», в€’ говорять поблажливо бовдури блакитноС— кровС–, нС–би перепрошуючи за своС” знайомство з деякими членами лС–тературного класу. УявС–ть собС–, як манС–рна ледС– часС–в королеви Р„лизавети запитуС” подругу: «Чи дозволиш, люба, вС–дрекомендувати тобС– одного пана, ВС–льяма ШекспС–ра? ВС–н пише драми С– щось робить у театрС– „Ґлобус“, я побоююсь, вС–н трохи граС”; вС–н дуже злиденний, бС–долаха, але люди цього сорту такС– забавнС–!» Ви, мС–й любий Темпест, не ШекспС–р, але вашС– мС–льйони дадуть вам бС–льше шансС–в, нС–ж вС–н будь-коли мав у своС”му життС–; вам не треба буде домагатися заступництва, запобС–гати перед «мС–лордами» та «мС–ледС–» в€’ цС– пишнС– особи тС–льки зрадС–ють з нагоди позичати у вас грошС–, якщо ви С—х даватимете.\uc1в€’ Не даватиму.\uc1в€’ Не даватимете? ого проникливС– очС– блиснули схваленням, С– вС–н сказав:\uc1в€’ Я дуже втС–шений, що ви вирС–шили не витрачати ваших грошей на те, щоб «творити добро», як говорять святенники. Ви розумнС–! Витрачайте С—х на себе: це також у той чи С–нший спосС–б пС–де на користь С–ншим. А ось я завжди беру участь у доброчинностС–: заношу своС” С–м'я до пС–дписних листС–в, нС–коли не вС–дмовляю в допомозС– духС–вництву…\uc1в€’ Мене це дивуС”, в€’ завважив я, в€’ адже ви якось менС– сказали, що ви не християнин.\uc1в€’ Так, це видаС”ться дивним, чи не так? в€’ сказав вС–н особливим тоном, який виправдовував приховане глузування. в€’ Але, можливо, ви не бачите цього у правдивому свС–тлС–. Багато хто робить усе можливе, аби зруйнувати релС–гС–ю в€’ святенництвом, лицемС–рством, розпустою та рС–зноманС–тними облудами, в€’ С– коли вони прагнуть моєї допомоги в такС–й шляхетнС–й справС–, я залюбки надаю С—С—. засмС–явся.\uc1в€’ Вочевидь, ви жартуС”те, в€’ сказав я, жбурляючи недопалок у вогонь, в€’ я вже помС–тив, що ви любите висмС–ювати власнС– добрС– справи… Що це таке? вС–йшов АмС–С”ль, несучи менС– телеграму на срС–бнС–й тацС–. Я розкрив конверт: телеграма була вС–д мого приятеля редактора, С– змС–ст С—С— був такий: «Приймаю книжку з приС”мнС–стю. НадС–шлС–ть рукопис негайно». рС–умфуючи, я показав телеграму РС–манському Той посмС–хнувся.\uc1в€’ Ясна рС–ч! А чого ж С–ще можна було сподС–ватись? Однак той чоловС–к мусив написати С–накше, оскС–льки я не можу припустити, що вС–н би прийняв вашу книжку з приС”мнС–стю, коли б не планував мати з того добрий зиск. «Приймаю грошС– за видання книжки з приС”мнС–стю» в€’ так було б правдивС–ше. Гаразд, то що ви маС”те намС–р робити?\uc1в€’ А ось ми зараз побачимо, в€’ вС–дповС–в я, почуваючись задоволеним: нарештС– настав час помститися деяким моС—м ворогам. в€’ Книжка маС” бути в друку якнайшвидше, С– я з великою приС”мнС–стю особисто займатимусь усС–ма деталями. Що ж стосуС”ться решти моС—х планС–в…\uc1в€’ Залиште С—х менС–, в€’ сказав РС–манський С– владно поклав бездоганноС— форми руку менС– на плече, в€’ залиште С—х менС–! Р† будьте певнС–, що незабаром здС–йметесь угору, нС–би ведмС–дь, якому вдалося видертись на верхС–вку змащеноС— жиром щогли й дС–стати перепС–чку, в€’ видовище на заздрС–сть людям та на подив янголам.\ VII\s0 ри чи чотири тижнС– пронеслися вихром, С– я заледве впС–знавав себе в тС–й бездС–льнС–й, безтурботнС–й, екстравагантнС–й свС–тськС–й людинС–, на яку я несподС–вано перетворився. Подекуди випадково, в хвилини усамС–тнення, минуле поверталось до мене: нС–би в калейдоскопС–, проносилися непривабливС– картини мого колишнього життя, С– я бачив себе голодним, погано вбраним, схиленим над паперами у похмурому помешканнС–, в€’ нещасним; однак серед усього мого тодС–шнього нещастя я мав розраду: думки моС— творили з нужденностС– красу, а з самоти в€’ любов. Ця здатнС–сть творити тепер спала в менС–: працював я дуже мало, а думав С–ще менше. Однак я вС–рив, що ця С–нтелектуальна апатС–я була лише перехС–дною фазою в€’ розумовими канС–кулами, бажаним вС–дпочинком вС–д С–нтелектуальноС— працС–, на який я мав право пС–сля всС–х страждань, пС–сля злиднС–в С– вС–дчаю. Моя книжка друкувалась, С–, можливо, найбС–льшою втС–хою для мене була коректура перших аркушС–в, що поступово надходили до мене на перегляд. тС–м, навС–ть ця авторська втС–ха мала свС–й недолС–к: я вС–дчував якесь дивне особисте невдоволення. ЗвС–сно, я читав власний твС–р С–з насолодою: адже в самовпевненостС– я не поступався своС—м лС–тературним товаришам, гадаючи, що все зроблене мною в€’ добре; але мС–й поблажливий лС–тературний егоС—зм був змС–шаний С–з прикрим здивуванням та недовС–рою: моя книжка, написана з ентузС–азмом, зображувала почуття, яких я не пС–знав, та обстоювала теорС–С—, у якС– я не вС–рив. Як це сталося? в€’ запитував я самого себе. НавС–що ж я прагнув, щоб публС–ка дала менС– фальшиву оцС–нку? я думка заводила мене у глухий кут. Як я мС–г написати твС–р, який не мав нС–чого спС–льного зС– мною в€’ зС– мною, яким я тепер знав себе? оС” перо в€’ свС–домо чи несвС–домо для мене самого в€’ написало те, що мС–й розум цС–лковито вС–дкидав: узяти хоча б вС–ру в Бога, вС–ру в наперед заданий поступ людини… Я не визнавав анС– першоС—, анС– другоС— з цих доктрин. Я був злидарем, який помирав з голоду, який не мав друга в цС–лому свС–тС–; я був у полонС– безумних снС–в; коли я згадував усе це, менС– здавалося, що моС” так зване «натхнення» було наслС–дком граничного виснаження мозку. Але, тим не менш, у повчальностС– моєї книжки було щось витончене, й одного дня, переглядаючи останнС– коректурнС– аркушС–, я спС–ймав себе на думцС–, що мС–й твС–р шляхетнС–ший, нС–ж його автор. Ця раптова думка завдала менС– болю. Я облишив папери та зупинився бС–ля вС–кна. Падав сильний дощ, С– вулицС– були чорнС– вС–д бруду; промоклС– перехожС– мали жалюгС–дний вигляд. ЦС–ла перспектива здавалася печальною, й усвС–домлення власного багатства не долало смутку, котрий непомС–тно вкрався в мою душу. Я був сам, бо мав тепер власнС– величезнС– апартаменти в готелС– неподалС–к вС–д тих, якС– займав князь РС–манський. Я також мав слугу, порядного чоловС–ка, який подобався менС– в€’ скорС–ш за те, що подС–ляв мою С–нстинктивну вС–дразу до княжого лакея АмС–С”ля. КрС–м того, я мав власних коней С– карету, кучера та грума. Ми, князь С– я, були найближчими друзями, однак кожен С–з нас, уникаючи того панС–братства, яке викликаС” зневагу, мусив пС–дтримувати свС–й окремий «С–мС–дж». Того особливого дня я перебував у гС–ршому настроС—, нС–ж у днС– мого бС–дування, хоча з рацС–онального погляду я не мав причин для смутку. Я був володарем величезних статкС–в, я вС–дзначався чудовим здоров'ям, я мав усе, що хотС–в, та усвС–домлював: якби я хотС–в С–ще бС–льшого, я мС–г би легко вдовольнити кожну свою забаганку. Преса пС–д керС–вництвом ЛючС–о працювала так результативно, що в кожнС–й лондонськС–й газетС– я бачив своС” С–м'я в€’ С–м'я «вС–домого мС–льйонера». На користь публС–ки, на жаль, необС–знаноС— в цих справах, я можу розкрити щиру правду: за чотириста фунтС–в стерлС–нгС–в добре знана «агенцС–я» гарантуС” розмС–щення статтС– в€’ байдуже якоС—, аби не пасквС–льноС—, в€’ не менш як у чотирьохстах газетах Факт. в€’ Прим, автора. . Отже, мистецтво рекламування легко пояснюС”ться, С– можна зрозумС–ти, чому С–мена деяких авторС–в повсякчас фС–гурують у пресС–, тодС– як С–ншС– С–мена, можливо, бС–льш гС–днС– того, залишаються невС–домими. Заслуги в цих випадках не мають жодного значення в€’ грошС– вирС–шують усе. енастаннС– згадування мого С–менС– з описом моєї зовнС–шностС– та мого «дивовижного лС–тературного обдарування», вкупС– з запобС–гливими та досить прозорими натяками на мС–льйони, якС– й робили мене такою привабливою особою (статтю написав сам ЛючС–о, вС–н С– переслав С—С— до однієї з вищеназваних «агенцС–й», додавши кругленьку суму), в€’ все це, кажу я, справило менС– деякС– клопоти: я отримував, по-перше, цС–лу купу запрошень на громадськС– та мистецькС– посади, по-друге, безперервний потС–к листС–в С–з проханнями. Я мусив завести секретаря, який займав кС–мнату неподалС–к вС–д моС—х апартаментС–в та цС–лими днями був дослС–вно завалений роботою. Зайве говорити, що на всС– прохання про грошову допомогу я вС–дмовляв: адже менС– в моС—й скрутС– не допомС–г нС–хто, крС–м старого приятеля Босслза; нС–хто, крС–м нього, не сказав менС– навС–ть доброго слова. Р† я вирС–шив тепер бути таким самим жорстоким С– нещадним, якими тодС– були до мене моС— товаришС–. ЗловтС–шаючись, я прочитав листи кС–лькох лС–тераторС–в: кожен С–з них просив, щоб я найняв його «як секретаря чи компаньйона» або позичив йому трохи грошей, аби вС–н мС–г «перебутись у скрутС–». Одним С–з цих прохачС–в був журналС–ст добре вС–домоС— газети, який колись обС–цяв знайти менС– роботу, але замС–сть того, як я потС–м довС–дався, наполегливо вмовляв редактора, щоб той не наймав мене. ВС–н не уявляв собС–, що Темпест-мС–льйонер С– Темпест в€’ найманий письменник можуть бути тС–С”ю самою особою: так мало ймовС–рностС–, що багатство випаде на долю вбогого лС–тератора! Я вС–дписав йому особисто, повС–домивши те, що, як я вважав, вС–н повинен був знати, та додав саркастичну подяку за його дружню допомогу у днС– моєї найтяжчоС— скрути, в€’ так я насолоджувався помстою. Я нС–коли бС–льше про нього не чув, та я певен, що мС–й лист не лише приголомшив його, але й дав йому поживу для роздумС–в. тС–м, попри всС– переваги мого теперС–шнього становища, я не мС–г щиро сказати, що я щасливий. Я знав, що можу втС–шатися всС–ма насолодами та розвагами, можливими в цьому свС–тС–. Я знав, що належу до людей, яким найдужче заздрять. А проте… Дивлячись крС–зь вС–кно на безупинний дощ, я вС–дчував гС–ркоту, якоС— не пС–дсолоджувала думка про повну чашу статкС–в. Багато що, вС–д чого я сподС–вався надзвичайного задоволення, виявилося безбарвним. Наприклад, я завалив пресу докладними оголошеннями, що вС–дразу впадали у вС–чС–, в€’ оголошення рекламували мою книжку; коли я був бС–дний, я змальовував собС– картину бурхливих веселощС–в, якС– охопили б мене в цьому випадку; однак тепер навС–ть це мене майже не цС–кавило в€’ менС– набридло бачити власне С–м'я в газетах. Р† якщо досС– я зС– зрозумС–лою цС–кавС–стю очС–кував видання мого твору, то сьогоднС– й ця думка втратила свою принаду через нове прикре враження: змС–ст книжки цС–лковито суперечив моС—м нинС–шнС–м переконанням. ВулицС– стали темними через туман С– дощ, С–, вС–дчувши невдоволення через погоду та самого себе, я вС–двернувся вС–д вС–кна С– всС–вся у фотель бС–ля камС–на; перекидаючи вуглинки, щоб вони краще горС–ли, я намагався знайти спосС–б вивС–льнити свС–й дух С–з пС–тьми, яка огортала його габою, густою, немов лондонський туман. тось постукав у дверС–, С– пС–сля мого дещо роздратованого «Заходьте!» увС–йшов РС–манський.\uc1в€’ Що означаС” ця темрява, Темпесте? в€’ вигукнув вС–н весело. в€’ Чом ви не запалите свС–тла?\uc1в€’ Вогню досить, в€’ вС–дказав я сердито, в€’ принаймнС–, досить, щоб думати.\uc1в€’ То ви думали? в€’ спитав вС–н, смС–ючись. в€’ Не робС–ть цього. Це кепська звичка. У нашС– часи нС–хто не думаС”. ЛюдськС– голови не можуть витримувати думок: вони заслабС– для того. ТС–льки почнеш думати в€’ С– руйнуються пС–двалини суспС–льства! КрС–м того, думати в€’ справа нудна.\uc1в€’ Погоджуюсь, в€’ сказав я похмуро. в€’ ЛючС–о, зС– мною щось негаразд! ого очС– засяяли.\uc1в€’ Негаразд? Що ж може бути негаразд С–з вами, Темпесте? ХС–ба ви не один С–з найбагатших людей? лишив поза увагою цю насмС–шку.\uc1в€’ Послухайте, друже, в€’ промовив я палко, в€’ ви знаС”те, що останнС– два тижнС– я був зайнятий коректурою моєї книжки. С–н усмС–хнувся й хитнув головою.\uc1в€’ Я майже скС–нчив роботу, в€’ вС–в я далС–, в€’ С– дС–йшов висновку, що твС–р жодною мС–рою не вС–дбиваС” моС—х почуттС–в, С– я не можу збаг нути, яким чином я написав його.\uc1в€’ Можливо, вам здаС”ться, що вС–н пустий? в€’ спС–вчутливо спитав ЛючС–о.\uc1в€’ НС–, в€’ заперечив я з вС–дтС–нком обурення в голосС–, в€’ я не вважаю, що вС–н пустий.\uc1в€’ Може, нудний?\uc1в€’ НС–, не нудний.\uc1в€’ Мелодраматичний?\uc1в€’ НС–, не мелодраматичний.\uc1в€’ Добре, друже, якщо вС–н не пустий, не нудний та не мелодраматичний, який же вС–н? в€’ весело вигукнув князь. в€’ Хоч якимось же вС–н мусить бути!\uc1в€’ Так… С– ось що: вС–н вищий за мене! в€’ Я говорив С–з певною гС–ркотою. в€’ Набагато вищий! Я б не мС–г написати його тепер, С– дивуюся, як мС–г написати його тодС–! ЛючС–о, я говорю по-дурному, але, далебС–, менС– здаС”ться, що моС— думки ширяли високо, коли я писав книжку, а тепер я впав з тієї висоти!\uc1в€’ МенС– прикро це чути! в€’ Його очС– блиснули. в€’ 3 ваших слС–в я роблю висновок, що ви були виннС– в лС–тературнС–й високомовностС–. Кепсько, вельми кепсько! НС–чого не може бути гС–рше. Високомовно писати в€’ найтяжчий грС–х, якого критики нС–коли не дарують. Мене досада бере за вас! НС–коли б не подумав, що вашС– справи настС–льки безнадС–йнС–. розсмС–явся попри свС–й похмурий настрС–й.\uc1в€’ Ви невиправнС–, ЛючС–о, в€’ сказав я, в€’ однак ваш добрий гумор справляС” пС–дбадьорливий вплив. Ось що я хотС–в пояснити вам: думки, висловленС– в моС—й книжцС–, вважатимуться моС—ми, та насправдС– це зовсС–м не моС— думки. Мабуть, я значно змС–нився вС–дтодС–, як писав це.\uc1в€’ ЗмС–нилися? Ще б пак! в€’ ЛючС–о розреготався. в€’ ВолодС–ння п'ятьма мС–льйонами змушуС” людину значно змС–нитися в€’ чи то на краще, чи то на гС–рше! Однак ви, вочевидь, переймаС”тесь дурницями. Упродовж багатьох вС–кС–в лише поодинокС– автори пишуть вС–д серця; та якщо вони справдС– вС–дчувають те, про що пишуть, вони стають безсмертними. Ця планета замала, щоб мати бС–льш нС–ж одного Гомера, одного Платона, одного ШекспС–ра. Не карайтеся в€’ ви ж не один С–з цих трьох! Ви належите до своєї доби, Темпесте, в€’ до декадентськоС—, ефемерноС— доби, й багато з того, що пов'язане з цС–С”ю добою, також декадентське та ефемерне. Ера, в якС–й пануС” лише любов до грошей, маС” всерединС– гнилий стрижень С– приречена на неминучу загибель. Уся С–сторС–я говорить нам про це, однак нС–хто не бере до уваги С—С— урокС–в. Завважте ознаки часу. Мистецтво пС–дпорядковане жадобС– збагачення; полС–тика та релС–гС–я в€’ так само; ви не можете уникнути загальноС— недуги. Р„дине, що вам лишаС”ться, в€’ це видобути з тієї недуги щонайбС–льший зиск; вилС–кувати ж С—С— не може нС–хто, а тим паче ви, кому випало на долю так багато. С–н змовк; я мовчки стежив, як палаС” вогонь С– спадаС” червоний попС–л.\uc1в€’ Те, що я скажу зараз, в€’ вС–в далС– вС–н майже меланхолС–йно, в€’ здаватиметься смС–ховинно застарС–лим, однак у цьому по лягаС” прозаС—чна С–стина: щоб писати з почуттям, ви самС– мусите зазнати цього почуття. Дуже ймовС–рно, що, коли ви писали, ваша чутливС–сть нагадувала чутливС–сть С—жака. Кожна з ваших гострих голок здС–ймалася, реагуючи на рС–зноманС–тнС– подразнення в€’ приС”мнС– чи болС–снС–, справжнС– чи уявнС–. ОднС– заздрять такС–й властивостС–, С–ншС– волС–ли б С—С— позбутися. Тепер, коли ви не муси те тривожитися, щоб захистити себе, вашС– голки заспокоС—лися в приС”мнС–й бездС–яльностС–, й ви перестали вС–дчувати. Ось С– все. ЗмС–на, на яку ви скаржитесь, пояснюС”ться так: вам нема що вС–д чувати, й тому ви не можете зрозумС–ти, як це було, коли ви вС–д чували. ого спокС–йний переконливий тон збудив у менС– досаду.\uc1в€’ Невже ви вважаС”те мене бездушним створС–нням? в€’ вигукнув я. в€’ Ви помиляС”тесь щодо мене, ЛючС–о: я вС–дчуваю, С– вС–дчуваю серцем…\uc1в€’ Що ви вС–дчуваС”те? в€’ спитав вС–н, пронизуючи мене поглядом. в€’ У цС–й столицС– С” сотнС– нещасних чоловС–кС–в та жС–нок, якС– помирають з голоду, якС– задумують самогубство, бо не мають надС–С— на щось краще в€’ анС– в цьому, анС– в майбутньому свС–тС–! С—м нема вС–д кого сподС–ватися спС–вчуття… Чи вС–дчуваС”те ви за них? Чи тривожить вас С—хнС” лихо? Ви знаС”те, що нС– в€’ ви нС–коли про них не думаС”те… Нащо? Одна з головних переваг багатства в€’ воно даС” нам змогу усувати чужС– нещастя з нашого поля зору. нС–чого не сказав; уперше його правдивС– слова розлютили мене в€’ саме тому, що вони були правдивС–.\uc1в€’ Ет, ЛючС–о! Якби я тС–льки знав тодС– те, що знаю тепер!\uc1в€’ Учора, в€’ вС–в далС– вС–н так само спокС–йно, в€’ якраз проти цього готелю переС—хали дитину. Це була тС–льки бС–дна дитина в€’ за вважте, що «тС–льки». С—С— мати з лементом прибС–гла з убогоС— вулицС– та замС–сть дитячого тС–льця побачила закривавлену безформну масу. Вона несамовито вС–дбивалась обома руками вС–д людей, якС– намагалися вС–двести С—С—, С– з зойком, схожим на рев пораненого дикого звС–ра, впала мертва долС–лиць у багнюку. Це була тС–льки бС–дна жС–нка в€’ знову «тС–льки». У газетах про це розмС–стили лише три рядки пС–д заголовком «Нещасний випадок». ТутешнС–й швейцар споглядав цю сцену спокС–йно, наче фат, який переглядаС” драматичну виставу, зберС–гаючи гордовиту незворушнС–сть, в€’ але заледве спливло десять хвилин пС–сля того, як труп жС–нки прибрали, вС–н, пихате, бундючне створС–ння, зС–гнувся… у запобС–гливС–й поспС–шностС– вС–дчинити дверС– вашого екС–пажа, мС–й любий Темпест, коли ви спинилися бС–ля пС–д'С—зду! Це маленьке спостереження з нинС–шнього життя, а мС–ж тим духС–вництво присягаС”ться, що всС– ми рС–внС– перед Богом! Я не прагну моралС–зувати, я лише хотС–в розповС–сти вам про «нещасний випадок» в€’ С– я певен, що вам анС–трохи не жаль нС– загиблоС— дитини, нС– матерС–, яка нагло померла через розрив серця! Не говорС–ть менС–, що вам С—х жаль, в€’ я знаю, що це не так!\uc1в€’ Як можна жалС–ти людей, яких не знаС”ш?.. в€’ почав був я.\uc1в€’ ЦС–лком слушно! Як це можна? Як можна спС–вчувати, коли самому так добре, так весело живеться, що немаС” жодних почуттС–в, окрС–м утС–хи з матерС–ального добробуту? Отже, мС–й любий ДжеффрС–, ви повиннС– бути задоволеним С–з вашого твору: вС–н вС–дбиваС” ваше минуле, коли ви були вразливС–, коли ви вмС–ли вС–дчувати. Тепер ви вкритС– грубим золотим панцером, що захищаС” вас вС–д впливС–в, якС– могли б змусити вас болС–ти серцем С– здригатись, можливо, кричати з обурення С– в нападС– несамовитих мук простягати руки й хапати, геть несвС–домо, крилату С–стоту, що С–менуС”ться славою!\uc1в€’ Вам слС–д бути оратором, в€’ сказав я, пС–двС–вшись С– починаючи роздратовано крокувати сюди-туди кС–мнатою, в€’ але для мене вашС– слова невтС–шнС–, С– я не думаю, що вони правдивС–. Слави можна досягти досить легко.\uc1в€’ Даруйте мою впертС–сть, в€’ сказав ЛючС–о з перепрошувальним жестом, в€’ легко досягти популярностС–, дуже легко. КС–лька критикС–в, пообС–давши з вами та впившись вином, дадуть вам популярнС–сть. Але слава являС” собою голос усієї цивС–лС–зованоС— публС–ки свС–ту.\uc1в€’ ПублС–ка! в€’ повторив я зневажливо. в€’ ПублС–ка цС–кавиться лише дурницями.\uc1в€’ У такому разС– дивно, що ви звертаС”тесь до неС—, в€’ сказав вС–н С–з посмС–шкою. в€’ Якщо ви так зневажаС”те публС–ку, навС–що ж тодС– дС–литися з нею своС—ми думками? Вона не заслуговуС” на таку рС–дкС–сну ласку! ГодС–, Темпесте, не бурчС–ть, подС–бно до авторС–в-невдах, якС– лають публС–ку, щоб захистити себе. Якщо ви в€’ разом С–з дрС–бними дС–лками вС–д лС–тератури, якС– утворюють товариство взаС”много за хвату, в€’ волС–С”те зневажати С—С—, то я скажу вам, що робити: надрукуйте рС–вно двадцять примС–рникС–в вашоС— книжки та порекомендуйте С—х критикам, С– коли вони розхвалять вас (що вони й зроблять, я про це подбаю), нехай ваш видавець оприлюднить таку С–нформацС–ю: «Перше та друге великС– видання нового роману ДжеффрС– Темпеста розкупленС–, сто тисяч примС–рникС–в продано протягом одного тижня!» Якщо це не вплине на публС–ку, я буду дуже здивований. запнувся; настрС–й мС–й поступово полС–пшувався.\uc1в€’ Такий план дС–й обираС” багато хто з сучасних письменникС–в, в€’ сказав я, в€’ але я так не хочу: я хочу досягти слави законним шляхом, якщо можу.\uc1в€’ Не можете, в€’ заявив ЛючС–о. в€’ Це немислимо! Ви надто багатС–, що само в собС– С” незаконним у лС–тературС–, якС–й властива нужденнС–сть. Боротьба не може бути рС–вною за таких обставин. Факт, що ви мС–льйонер, переважить терези на вашу користь: за наших часС–в свС–т не може встояти проти грошей. Якби, примС–ром, я зробив ся автором, то ймовС–рно, що з моС—м багатством та впливовС–стю мС–г би спалити лаври всС–х своС—х суперникС–в. ПрипустС–мо, що безнадС–йно хворий письменник з'являС”ться з твором у той самий час, що й ви: навряд чи вС–н матиме шанси проти вас. ВС–н не в змозС– так щедро себе рекламувати, як ви; вС–н не в змозС– частувати обС–дами критикС–в, як ви. Р† якщо вС–н надС–лений бС–льшим обдаруванням, нС–ж ви, а успС–х матимете ви, то успС–х цей не буде законним. Але це, врештС–-решт, не так важливо: мистецькС– твори завжди справджують себе. не став вС–дповС–дати, а пС–дС–йшов до столу, згорнув виправленС– аркушС–, написав адресу друкарнС–, потС–м подзвонив С– вС–ддав своС”му лакеС”вС– МоррС–су пакунок С–з наказом вС–днести його негайно. ТодС– я повернувся до ЛючС–о, який досС– сидС–в бС–ля камС–на; поза його свС–дчила про меланхолС–ю, С– вС–н затулив очС– долонею, на яку полум'я кидало червонС– вС–дблиски. Я пошкодував про те хвилинне роздратування, яке вС–дчув до нього, бо вС–н сказав менС– правду, С– ледь торкнувся його плеча.\uc1в€’ Тепер ваша черга сумувати, ЛючС–о! в€’ сказав я. в€’ Боюся, що моя похмурС–сть виявилась заразливою. С–н прибрав руку вС–д обличчя, С– я побачив його очС– в€’ великС– та променистС–, немов очС– вродливоС— жС–нки.\uc1в€’ Я розмС–рковував, в€’ зС–тхнув вС–н, в€’ про тС– слова, якС– сам щойно промовив: «твори завжди справджують себе». ЦС–каво, що в мистецтвС– так завжди буваС”: анС– шарлатанство, нС– облуда не зживаються з богами Парнасу. А в життС– зовсС–м С–накше. Я, наприклад, нС–коли не справджую себе. Подекуди життя ненависне менС–, як ненависне воно всС–м.\uc1в€’ Може, ви закоханС–? в€’ спитав я з усмС–шкою. ВС–н зС–рвався з мС–сця.\uc1в€’ Закоханий?! Присягаюся, ця думка збуджуС” в менС– обурення! Закоханий! Жодна жС–нка не може зачарувати мене в€’ мене, з моС—м переконанням, що вона не бС–льш як тендС–тна бС–ло-рожева лялька з довгим волоссям, часто не С—С— власним! Що ж стосуС”ться жС–нок С–з хлоп'ячими манерами, чи то «нових типС–в новоС— ери», то С—х я й по готС–в не визнаю за жС–нок: це аномальнС– зародки якоС—сь третьоС— статС–, яка не буде анС– чоловС–чою, анС– жС–ночою. Любий мС–й Темпесте, я не навиджу жС–нок. Ви б теж ненавидС–ли, якби знали С—х так, як знаю я. Вони зробили мене таким, яким я С”, С– не дозволяють менС– стати С–накшим.\uc1в€’ У такому разС– С—х можна привС–тати, в€’ зауважив я, в€’ ви на даС”те С—м ваги!\uc1в€’ Так, в€’ вС–дповС–в вС–н стиха. егкий усмС–х осяяв його обличчя, С– очС– його горС–ли, немов дС–аманти; цей дивний блиск я помС–чав не раз.\uc1в€’ Але повС–рте менС–, що я нС–коли не змагатимусь С–з вами заради такого мС–зерного дару, як жС–ноче кохання, ДжеффрС–: воно не варте того, щоб за нього битися. До речС–, про жС–нок: я згадав, що обС–цяв графовС– Ельтону привезти вас цього вечора до С—хньоС— ложС– в «ГеймаркетС–». ВС–н в€’ убогий пер, страждаС” на подагру, вС–д нього тхне портвейном; але його дочка ледС– СибС–лла в€’ одна з найперших красунь АнглС–С—. С—С— було вС–дрекомендовано придворному товариству минулого сезону, й вона справила фурор. Хочете поС—хати?\uc1в€’ Я цС–лком у вашому розпорядженнС–, в€’ сказав я, дуже втС–шений з нагоди у товариствС– ЛючС–о уникнути нудьги усамС–тнення. Хоча його розмови подекуди й дратували мене своС”ю сатирою, тим не менш слова його незмС–нно знаджували мС–й розум С– залишались у пам'ятС–. в€’ О котрС–й годинС– ми маС”мо зустрС–тись?\uc1в€’ Р†дС–ть тепер одягатись С– приходьте на обС–д, а потС–м разом поС—демо до театру. П'С”са буде на звичайну тему, яка останнС–м часом С” популярною на театральному конС–: уславлення «пропащоС— жС–нки», виставлення С—С— як взС–рця чистоти С– добра перед здивованими очима простакС–в. Словом, п'С”са не варта уваги, натомС–сть ледС– СибС–лла, можливо, варта. С–н стояв проти мене й усмС–хався. Вогонь у камС–нС– згас, С– ми опинились у темрявС–; я натиснув на кнопку, й кС–мната освС–тлилась електрикою. Надзвичайна врода князя знову вразила мене: вона була якась особлива, майже неземна.\uc1в€’ Чи не вважаС”те ви, що на вас забагато дивляться, ЛючС–о? в€’ спитав я раптово. С–н розсмС–явся.\uc1в€’ Жодною мС–рою! Нащо людям дивитись на мене? Кожен С–з них настС–льки зайнятий своС—ми справами й так багато думаС” про власну особу, що навряд чи забуде про своС” «я», навС–ть якби сам диявол стояв за його спиною. ЖС–нки подекуди на мене дивляться з афектованою манС–рнС–стю та з котячим кривлянням, що зазвичай роблять представницС– прекрасноС— статС–, коли бачать гарного на вроду чоловС–ка.\uc1в€’ Я не можу С—х за це засуджувати! в€’ вигукнув я, не вС–дводячи очей вС–д його величноС— постатС– та вродливого обличчя: я був у за хватС–, який зазвичай вС–дчувають, оглядаючи прекрасну картину або статую. в€’ А скажС–ть-но менС–, як дивиться на вас ледС– СибС–лла, з якою ми сьогоднС– маС”мо зустрС–тись?\uc1в€’ ЛедС– СибС–лла нС–коли мене не бачила, в€’ вС–дказав вС–н, в€’ С– я бачив С—С— лише здалеку. Вочевидь, граф Ельтон С– запросив нас сьогоднС– до ложС–, аби познайомити з нею.\uc1в€’ Ага! Шлюб на думцС–!\uc1в€’ Так, гадаю, що ледС– СибС–ллу призначено до продажу, в€’ вС–д повС–в вС–н С–з холодною байдужнС–стю, С– його гарнС– риси утворили в цю мить непроникну маску презирства. в€’ ДосС– пропонованС– цС–ни не були достатньо високС–. Але я не маю намС–ру купувати. Я вже сказав вам, Темпесте, я ненавиджу жС–нок.\uc1в€’ Серйозно?\uc1в€’ ЩонайсерйознС–ше. ЖС–нки завжди шкодили менС–: вони зава жали менС– в моС”му поступС–. Та найдужче я зневажаю С—х ось за що: вони надС–ленС– величезною силою робити добро, але марнують цю силу, й вона не знаходить собС– застосування. Вони наперед вС–ддають перевагу всьому вС–дразливому, вульгарному, що С” в життС–, С– це обурюС” мене. Вони набагато менш чутливС–, нС–ж мужчини, а безсердечнС–сть С—хня не маС” меж. Вони в€’ матерС– людського роду, С– помилки роду головним чином належать С—м. Це друга причина моєї ненавистС–.\uc1в€’ Невже ви вимагаС”те досконалостС– вС–д людського роду? в€’ спитав я здивовано. в€’ Адже це неймовС–рно! кийсь момент вС–н здавався зануреним у думки.\uc1в€’ Усе у свС–тС– С” довершеним, в€’ промовив вС–н, в€’ усе, крС–м цього дивовижного витвору природи в€’ людини. Чи ви нС–коли не замислювались, чому людина С” С”диною помилкою, С”диним недосконалим плодом незрС–внянноС— творчостС–?\uc1в€’ НС–, нС–коли. Я сприймаю речС– такими, якими С—х бачу.\uc1в€’ Я теж! в€’ Р† вС–н попрямував до дверей. в€’ Р† як я бачу С—х, так С– вони бачать мене! Au revoir. Пам'ятайте, обС–д за годину! верС– розчинилися й зачинилися; вС–н пС–шов. Я лишився сам, думаючи, що за дивна це людина в€’ що за дивовижна сумС–ш фС–лософС–С—, свС–тського поводження, чутливостС– та С–ронС–С—, якС–, здавалось, переплС–талися, нС–би жилки листка; що за мС–нливий темперамент був у цієї яскравоС— й таС”мничоС— особи, яка випадково стала моС—м найближчим другом! Близько мС–сяця ми з ним в€’ так чи С–нак в€’ були разом, але я так С– не наблизився до таС”мницС– його справжнього С”ства. Однак я був ним захоплений в€’ бС–льшою мС–рою, нС–ж ранС–ше; я усвС–домлював, що без його товариства життя було б позбавлене половини своС—х принад. Хоча безлС–ч так званих друзС–в, приваблених, нС–би метелики, свС–тлом блискучих мС–льйонС–в, оточували мене тепер в€’ та серед них не було жодного, який би так володС–в моС—м настроС”м С– якому б я так симпатизував, як цьому чоловС–ковС–, цьому владному, напС–вжорстокому, напС–влагС–дному товаришевС– моС—х днС–в, котрий подекуди дивився на життя як на безглуздий жарт, а на мене в€’ як на дС–йову особу вульгарного видовища.\ VIII\s0 даС”ться, жоден чоловС–к не забуде митС–, коли вС–н уперше опинився вС–ч-на-вС–ч з С–деальною жС–ночою вродою. ВС–н мС–г ранС–ше бачити багато привабливих облич; блискучС– очС– могли сяяти йому, нС–би зоряне свС–тло; вС–н мС–г час вС–д часу захоплюватись бездоганним кольором обличчя або ж спокусливими лС–нС–ями грацС–йноС— фС–гури в€’ усе це не бС–льш нС–ж крадькома кинений погляд на досконалС–сть. Але коли всС– цС– невиразнС– перебС–жнС– враження раптом зС–йшлися в одному фокусС–, коли всС– мрС–С— про форми С– барви набули втС–лення в однС–й С–стотС–, яка позираС” на нього, немов небесна дС–ва, горда С– чиста, в€’ тодС– вС–н повинен скорС–ш пишатися, а не стидатися того, що почуття його з вини цього прекрасного видС–ння змС–шались С– вС–н, попри свою мужнС–сть або навС–ть брутальну силу, зробився покС–рним рабом пристрастС–. аме так С– я був приголомшений С– переможений, коли фС–алковС– очС– СибС–лли Ельтон повС–льно звелися з тС–нС– темних густих вС–й С– спинились на менС– з тим неясним виразом цС–кавостС– й байдужостС– водночас, який, як заведено вважати, свС–дчить про найвитонченС–ше виховання, але який найчастС–ше вС–дштовхуС” та змушуС” нС–яковС–ти вС–дверту й чутливу душу. ак, погляд ледС– СибС–лли вС–дштовхував, однак мС–й захват анС–скС–льки не зменшився. С–манський С– я увС–йшли до ложС– графа Ельтона мС–ж першим та другим актом вистави, С– сам граф, непоказний, гирявий, червонолиций дС–док С–з сивими бакенбардами, пС–двС–вся, щоби привС–тати нас, С–, схопивши руку князя, потиснув С—С— з особливою сердечнС–стю. (Я дС–знався згодом, що ЛючС–о позичив йому тисячу фунтС–в стерлС–нгС–в на легких умовах в€’ факт, який почасти пояснював дружнС” завзяття графа.) Його донька не ворухнулась, але хвилину чи двС– по тому, коли граф дещо рС–зко звернувся до неС—: «СибС–лло! Князь РС–манський та його друг ДжеффрС– Темпест», в€’ вона повернула голову, удостоС—ла нас холодним поглядом, який я щойно намагався описати, та ледве вклонилась.\uc1Її вражаюча краса зробила мене нС–мим, С– я стояв, збентежений та зачарований. Старий граф зробив деякС– зауваги стосовно п'С”си; я ледве чув С—х, тож вС–дповС–дав невиразно та навмання. Оркестр грав жахливо, як це часто трапляС”ться в театрах, С– його безсоромний гуркС–т вС–длунював у вухах, нС–би шум моря. Та насправдС– я нС–чого ясно не усвС–домлював, окрС–м дивовижноС— вроди цієї дС–вчини, вбраноС— в бС–лу сукню, оздоблену кС–лькома дС–амантами, якС– виблискували, немов краплини роси на пелюстках троянди. ЛючС–о розмовляв С–з нею, С– я дослухався.\uc1в€’ НарештС–, ледС– СибС–лло, в€’ говорив вС–н, шанобливо схиляючись до неС—, в€’ нарештС– я маю щастя познайомитися з вами. Я часто бачив вас, як бачать зС–рку, в€’ здалеку. она подарувала йому легку й холодну усмС–шку, яка ледь-ледь пС–дняла куточки С—С— чудових вуст.\uc1в€’ Не думаю, що я коли-небудь бачила вас, в€’ зауважила вона, в€’ а тим не менш я вбачаю у вашому обличчС– щось дивно знайоме. МС–й батько ненастанно говорить про вас, С– менС– зайве говорити, що його друзС– завжди будуть С– моС—ми друзями. нязь уклонився.\uc1в€’ Поговорити з ледС– СибС–ллою в€’ досить, щоб вС–дчути себе щасливим. Бути С—С— другом в€’ означаС” знайти втрачений рай. она зачервонС–лася, потС–м раптом зблС–дла С–, здригнувшись, потягла до себе своС” sortie-de-bal Накидка, яку надягають на вечС–рню сукню. . РС–манський турботливо огорнув С—С— розкС–шнС– плечС– напахченими шовковими фалдами мантильС—. Як я заздрив йому!.. ПотС–м вС–н повернувся до мене С– поставив стС–лець якраз позаду вС–д стС–льця ледС– СибС–лли.\uc1в€’ СС–дайте тут, ДжеффрС–! в€’ сказав вС–н. в€’ Я на одну хвилинку: хочу поговорити про справи з лордом Ельтоном. отроху моС” самовладання вернуло до мене, С– я поспС–шив скористатися з нагоди, так великодушно наданоС— менС–, в€’ здобути ласку молодоС— красунС–; вона пС–дбадьорливо всмС–хнулася до мене, С– серце моС” закалатало з радощС–в.\uc1в€’ Ви близький друг князя РС–манського? в€’ спитала вона лагС–дно, коли я сС–в.\uc1в€’ Так, ми близькС– друзС–; вС–н чудовий товариш.\uc1в€’ Можу собС– уявити!\uc1Р† вона кинула погляд у бС–к ЛючС–о. Той сидС–в поруч С–з С—С— батьком С– говорив про щось в€’ палко, але неголосно.\uc1в€’ ВС–н дивовижно вродливий!.. не вС–дповС–дав. Безумовно, ЛючС–о був надС–лений надзвичайною привабливС–стю, С– це неможливо було заперечити, але тієї митС– мене радше розсердила адресована йому похвала. РеплС–ка ледС– СибС–лли видалась менС– нетактовною, в€’ все одно, якби мужчина, сидячи поруч С–з гарненькою жС–нкою, почав уголос хвалити С–ншу. Я не вважав себе красенем, однак був упевнений, що вигляд маю значно пристойнС–ший, нС–ж бС–льшС–сть чоловС–кС–в. Образившись, я мовчав; тим часом завС–са пС–днялася. РозС–грувалась вельми сумнС–вна сцена, у якС–й вихвалялася «жС–нка з минулим». Мене опанувала вС–драза, С– я окинув оком С–нших, сподС–ваючись спостерегти в них те саме враження. На свС–тлому обличчС– ледС– СибС–лли не було видно ознак осуду; батько С—С— нахилився вперед, вочевидь, жадС–бно вловлюючи кожну подробицю. Обличчя РС–манського зберС–гало загадковий вираз, який не дозволяв визначити, що вС–дчуваС” князь. «ЖС–нка з минулим» надалС– виявляла свС–й С–стерично-удаваний героС—зм, а С—С— партнер, солодкомовний дурень, заявляв С—й, що вона в€’ «скривджений чистий янгол»; нарештС– завС–са впала пС–д шквал гучних оплескС–в. Чийсь поодинокий голос шикнув з галереС—.\uc1в€’ Янгол прогресуС”, в€’ сказав РС–манський насмС–шкувато. в€’ РанС–ше цю п'С”су було б освистано та вигнано зС– сцени як твС–р, що розбещуС” суспС–льство. НинС– ж протестуС” лише один голос С–з «нижчоС—» верстви.\uc1в€’ Ви демократ, княже? в€’ спитала ледС– СибС–лла, лС–ниво обмахуючись вС–ялом.\uc1в€’ Я? НС–! Я завжди обстоюю гордС–сть С– першС–сть багатства в€’ однак багатства не майнового, а розумового. У такий спосС–б я передбачаю виникнення новоС— аристократС–С—. Коли вище розбещуС”ться, воно занепадаС” С– робиться нижчим; коли нижче горнеться до освС–ти С– прагне висот, воно робиться вищим. Це закон природи.\uc1в€’ Але, Боже мС–й, в€’ вигукнув лорд Ельтон, в€’ ви ж не назвете цієї п'С”си аморальною? Це в€’ реалС–стичне вивчення життя сучасного суспС–льства; це в€’ те, що С” в дС–йсностС–. ЦС– жС–нки, знаС”те, цС– бС–долахи з «минулим» збуджують великий С–нтерес!\uc1в€’ Дуже великий! в€’ промовила стиха його дочка. в€’ Вочевидь, для жС–нки без такого «минулого» немаС” майбутнього! ДоброчеснС–сть С– скромнС–сть вС–джили своС”. нахилився до неС— С– майже прошепотС–в:\uc1в€’ ЛедС– СибС–лло, я дуже радий, що ця негС–дна п'С”са обурюС” вас. Вона зС– здивуванням пС–двела на мене своС— бездоннС– очС–.\uc1в€’ О нС–, в€’ заперечила вона, в€’ я бачила дуже багато подС–бних п'С”с. Я читала так багато романС–в на цю тему! Запевняю вас, я цС–лком переконана, що так звана «пропаща жС–нка» в€’ найуспС–шнС–ший, найпопулярнС–ший нинС– типаж: вона бере вС–д життя всС– можливС– втС–хи, вона часто робить чудову партС–ю С– взагалС– не марнуС” часу. Це дещо нагадуС” становище злочинцС–в у в'язницС–: вони харчуються значно краще, нС–ж чеснС– трударС–. Гадаю, жС–нцС– немаС” резону бути шанованою: С—С— лише вважатимуть нудною.\uc1в€’ Ах, тепер ви жартуС”те! в€’ С– я поблажливо всмС–хнувся. в€’ У глибинС– душС– ви думаС”те зовсС–м С–нше. она нС–чого не вС–дповС–ла, С– завС–са знову пС–днялась, вС–дслонюючи непристойну даму на борту розкС–шноС— яхти. С–д час неприродно пишномовного дС–алогу я вС–дсунувся трохи назад, углиб ложС–; уся моя самоповага С– впевненС–сть, якС– так раптово покинули мене, коли я побачив красу ледС– СибС–лли, тепер знову повернулись до мене, С– бездоганна холоднокровнС–сть узяла гору над гарячковим збудженням. Я згадав слова ЛючС–о: «ЛедС– СибС–ллу призначено до продажу» в€’ С– з трС–умфом подумав про своС— мС–льйони. Я глянув на старого графа, що смикав своС— сивС– бакенбарди, уважно слухаючи ЛючС–о, який, найС–мовС–рнС–ше, розповС–дав йому про якС–сь грошовС– проекти. МС–й погляд оцС–нювача знову повернувся на прекраснС– вигини молочно-бС–лоС— шиС— ледС– СибС–лли, на чудовС– плечС– та груди, на С—С— розкС–шне волосся кольору дозрС–лого каштана, на нС–жне гордовите обличчя з блискучими рум'янцями, на С–млистС– очС–, С– я з насолодою подумав: «Уся ця краса продаС”ться, С– я куплю С—С—!» Тієї самоС— митС– вона обернулась до мене С– спитала:\uc1в€’ Ви той самий уславлений мС–стер Темпест, чи не так?\uc1в€’ Уславлений? в€’ повторив я з глибоким вС–дчуттям насолоди. в€’ Майже так, хоча моєї книжки ще не видано… она здивовано пС–двела брови.\uc1в€’ ВашоС— книжки? Я й не знала, що ви написали книжку. Мою пС–длещену пиху звели нанС–вець.\uc1в€’ Про неС— дуже багато публС–кували… в€’ почав був я, однак вона зС– смС–хом перервала мене:\uc1в€’ О, я нС–коли не читаю публС–кацС–й: це втомлюС”. Коли я спитала вас, чи не ви той самий уславлений мС–стер Темпест, я хотС–ла сказати: чи не ви той славнозвС–сний мС–льйонер, про якого так багато говорили останнС–м часом? вклонився дещо холодно. Вона допитливо подивилась на мене з-пС–д мережаного краС”чка вС–яла.\uc1в€’ Мабуть, це чудово в€’ мати стС–льки грошей! в€’ сказала вона. в€’ До того ж ви молодий С– гарний на вроду. С–дчуття ображеного самолюбства заступилося задоволенням, С– я посмС–хнувся.\uc1в€’ Ви дуже добрС–, ледС– СибС–лло.\uc1в€’ Чому? в€’ спитала вона, смС–ючись чудовим тихим смС–хом. в€’ Лише тому, що я вам сказала правду? Ви молодий С– гарний на вроду. МС–льйонери зазвичай такС– потворнС–! Фортуна, даруючи С—м статки, часто позбавляС” С—х розуму та особистоС— привабливостС–. А тепер розкажС–ть менС– про вашу книжку! она, вочевидь, раптом звС–льнилася вС–д попередньоС— стриманостС–; впродовж останнього акту ми вже вС–льно розмовляли пошепки, й цей шепС–т сприяв нашому зближенню. С—С— поводження зС– мною було сповнене грацС–С— й чарС–вностС–, С– вона цС–лком зачарувала мене. Вистава скС–нчилася, ми разом вийшли з ложС–, С–, оскС–льки ЛючС–о надалС– розмовляв з лордом Ельтоном, я мав задоволення допомогти ледС– СибС–ллС– сС–сти в карету. УсС–вшись поруч С–з дочкою в каретС–, граф звС–дти кС–лька разС–в по-дружньому потис менС– руку, коли ми з ЛючС–о вдвох стояли бС–ля екС–пажа.\uc1в€’ Приходьте обС–дати, приходьте обС–дати! в€’ повторював вС–н збуджено. в€’ Приходьте… даруйте, сьогоднС– вС–второк… приходьте в четвер. Без церемонС–й! Моя дружина паралС–зована, тож не може приймати гостей; вона тС–льки зрС–дка бачить стороннС–х осС–б, коли маС” добрий настрС–й; С—С— сестра, тС–тонька Шарлотта, опС–куС”ться домом С– приймаС” гостей. Ха-ха-ха! Якби моя дружина померла, то я б, можливо, одружився з мС–с Шарлоттою ФС–тцрой! Ха-ха-ха! Приходьте до нас обС–дати, мС–стере Темпест. ЛючС–о, приводьте його, чуС”те? З нами мешкаС” молода дС–вчина, американка: долари, акцент С– таке С–нше. Р† я гадаю, вона хоче одружитися зС– мною, ха-ха-ха! Р† чекаС”, коли ледС– Ельтон переселиться до кращого свС–ту, ха-ха! Приходьте подивитись на маленьку американку, чуС”те? У четвер, гаразд? регарне обличчя ледС– СибС–лли захмарилось, коли батько натякнув на «маленьку американку», але вона нС–чого не сказала. Лише погляд С—С—, здавалось, питався про нашС– намС–ри та заохочував нас дати згоду, С– вона, вочевидь, лишилась задоволена, коли ми обидва пристали на запрошення. Р†ще апоплексичний переривчастий смС–х графа, кС–лька потискС–в рук, С–ще легкий грацС–йний поклС–н красунС–, коли ми зняли капелюхи на прощання, в€’ С– карета вС–д'С—хала. Ми сС–ли в наш екС–паж, який завдяки послужливостС– вуличних хлопчакС–в та полС–сменС–в опинився просто перед театром. Коли ми рушили, ЛючС–о пильно глянув на мене. У напС–вмороку бруму я мС–г розрС–знити сталевий блиск його очей.\uc1в€’ Гарна? в€’ спитав вС–н. Я мовчав.\uc1в€’ Як, ви не захопленС– нею? в€’ вС–в далС– вС–н. в€’ Мушу зС–знатись, вона холодна, цС–лком безпристрасна весталка, але снС–г часто вкриваС” вулкани. Вона маС” бездоганнС– риси С– натуральний свС–жий колС–р обличчя. хотС–в був вС–дмовчатись, але такого блС–дого опису стерпС–ти не змС–г.\uc1в€’ Вона в€’ красуня, в€’ вихопилося в мене. в€’ НайкороткозорС–ше око помС–тить це, С– з С—С— боку мудро бути стриманою й холодною: якби вона увсебС–ч розсипала усмС–шки й чари, вона б довела до божевС–лля багатьох чоловС–кС–в. скорС–ш вС–дчув, нС–ж побачив його блискучий погляд.\uc1в€’ Без сумнС–вС–в, ДжеффрС–: незважаючи на лютий, на вас дме пС–вденний вС–тер, С–з яким линуть пахощС– троянд С– померанцевих квС–тС–в. МенС– здаС”ться, ледС– СибС–лла справила на вас неабияке враження.\uc1в€’ Вам хочеться, щоб так було?\uc1в€’ МенС–? Любий мС–й, менС– нС–коли не хочеться нС–чого, чого б вам самому не хотС–лося. Я завжди пристосовуюсь до вдачС– моС—х друзС–в. Якщо ви питаС”те моєї думки, то менС– трохи шкода, що вас насправдС– вразила молода ледС–: шкода, бо тут немаС” перешкод до нападу. На мС–й погляд, любовна С–сторС–я мусить натрапляти на перепони та утруднення, справжнС– або вигаданС–. Якнайменше скромностС–, як найбС–льше сваволС– та брехнС–: це додаС” приС”мностС– в коханнС–, принаймнС–, на цС–й планетС–. перервав його.\uc1в€’ Бачите, ЛючС–о, ви дуже любите нападатись на «цю» планету, нС–би щось знаС”те про С–ншС–! в€’ промовив я нетерпляче. в€’ «Ця» планета, як ви С—С— зневажливо називаС”те, С”дина, з якою ми маС”мо справу! С–н окинув мене таким палким С– пронизливим поглядом, що я знС–яковС–в.\uc1в€’ Якщо так, в€’ вС–дказав вС–н, в€’ чому ж людство тодС– не даС” спокою С–ншим планетам? НавС–що ж ви намагаС”тесь пС–знати таС”мницС– С—хнього руху? Якщо люди, як ви стверджуС”те, не мають справи з жодними С–ншими планетами, окрС–м цієї, то навС–що ж вони так поспС–шають розкрити таС—ну сильнС–ших свС–тС–в в€’ таС—ну, яка одного чудового дня випадково вжахне С—х?! рочистС–сть його голосу С– натхненний вираз обличчя вселяли в мене майже побожне вС–дчуття. Я не мав готовоС— вС–дповС–дС–, С– вС–н вС–в далС–:\uc1в€’ Не говорС–мо, друже мС–й, про планети, навС–ть про цю пС–щин ку серед них, знану, як Земля. ПовернС–мося до цС–кавС–шого сюжету в€’ до ледС– СибС–лли. Як я вам уже сказав, тут не буде перешкод на шляху до сватання, С– ви легко можете одружитися з нею, якщо забажаС”те. Лише як автор книжки ДжеффрС– Темпест не наважив ся б домагатись руки графськоС— дочки, але ДжеффрС– Темпест– мС–льйонер буде бажаним нареченим! Справи бС–дного графа Ельтона кепськС–, вС–н майже банкрут. Американка, що в нього на пансС–онС–…\uc1в€’ На пансС–онС–! в€’ вигукнув я. в€’ ВС–н що, утримуС” пансС–он для шляхетних панночок? ючС–о розсмС–явся.\uc1в€’ НС–, нС–! Просто доброчеснС– граф С– графиня Ельтон дають опС–ку мС–с ДаянС– Чесней, тС–й американцС–, за невеличку суму в€’ двС– тисячС– гС–ней щороку; графиня передала свС–й обов'язок представництва сестрС–, мС–с ШарлоттС– ФС–тцрой, але корона вже висить над головою мС–с Чесней. Вона маС” в домС– кС–лька власних кС–мнат С– виС—здить куди С—й завгодно пС–д крильцем мС–с ФС–тцрой. Такий порядок не до смаку ледС– СибС–ллС–, С– вона нС–де не з'являС”ться С–накше, як С–з батьком. Вона не хоче приятелювати з мС–с Чесней С– вС–дверто ви являС” це.\uc1в€’ За це я ще дужче захоплююсь нею! в€’ промовив я палко. в€’ Щиро кажучи, я дивуюся, що лорд Ельтон погодився…\uc1в€’ Погодився на що? Погодився брати двС– тисячС– гС–ней на рС–к? Боже мС–й! Я знаю незлС–ченну кС–лькС–сть лордС–в С– ледС–, якС– б негайно пристали на таку угоду! «Блакитна» кров стала рС–дкою та блС–дою, С– лише грошС– можуть згустити С—С—… Даяна Чесней маС” мС–льйони доларС–в, С– якщо ледС– Ельтон поквапиться вмерти, то я не подивуюсь, коли маленька американка з трС–умфом обС–йме вакантне мС–сце.\uc1в€’ Я не схвалюю таких мС–нливостей долС–, в€’ сказав я напС–всердито.\uc1в€’ ДжеффрС–, друже мС–й, далебС–, ви дивовижно непослС–довнС–. Чи С” яскравС–ший приклад мС–нливостС– долС–, нС–ж ви самС–? ШС–сть тижнС–в тому ким ви були? ЗвичайнС–сС–нький базграч зС– змахами крил генС–я в душС–. Але ви не мали певностС–, чи С” цС– крила достатньо сильними, щоби пС–днести вас над темною колС–С”ю, в якС–й ви билися, задихаючись С– ремствуючи на нещасливу долю! Тепер ви мС–льйонер та зС– зневагою вС–дгукуС”тесь про старого графа в€’ лише тому, що вС–н вирС–шив дещо збС–льшити своС— прибутки, причому збС–льшити цС–лком законно, взявши на пансС–он американську спадкоС”мицю та ввС–вши С—С— до товариства, до якого б вона нС–коли не потрапила. Тепер ви домагаС”тесь в€’ чи, принаймнС–, прагнете домагатися в€’ руки графськоС— дочки, нС–би самС– С” нащадком королС–в.\uc1в€’ МС–й батько був дворянином, в€’ сказав я дещо погордливо, в€’ С– я нащадок дворянського роду. Ми нС–коли не були просто людинами, й наш рС–д був одним з найшанованС–ших у графствС–. ючС–о всмС–хнувся.\uc1в€’ Я не маю в цьому анС– найменшого сумнС–ву. Однак просто дворянин набагато нижчий вС–д графа в€’ або вищий, зважаючи з якого боку дивитись! НасправдС– це не маС” жодноС— ваги за наших днС–в. Ми прийшли до такого С–сторичного перС–оду, коли рС–д С– стан утратили своС” значення в€’ завдяки тупС–й недолугостС– тих, хто надС–лений титулами. БуваС” подекуди, що пивоварС–в призначають на перС–в держави, пересС–чнС– торгС–вцС– стають делегатами графств у палатС– общин; тим часом справжнС– старС– дворянськС– родини настС–льки зубожС–ли, що змушенС– продавати своС— маС”тки та дС–аманти покупцевС–, який призначаС” найвищу цС–ну, в€’ а цим покупцем С” найчастС–ше якийсь вульгарний залС–зничний король чи промисловий фабрикант. Ви ж, вС–дтодС– як отримали спадщину, перебуваС” те у значно кращому становищС–; понад те в€’ ви навС–ть не знаС”те, як було здобуто цС– грошС–!\uc1в€’ Слушно! в€’ вС–дповС–в я, замислившись; потС–м, раптом згадавши, додав: в€’ До речС–, я нС–коли не говорив вам: мС–й померлий родич стверджував, що запродав душу дияволовС– та що все це величезне багатство С” платою за тС–С”ю угодою. ючС–о вибухнув несамовитим реготом. УрештС– заспокоС—вшись, вС–н вигукнув:\uc1в€’ Що за С–дея! Гадаю, вС–н був несповна розуму! Не можу уявити собС– нормальноС— людини, яка б вС–рила в С–снування диявола. Тим паче за нашоС— передовоС— епохи! Дурна людська фантазС–я не маС” меж! Ми приС—хали!\ IX\s0 С–й видавець, мС–стер Моджесон, промовив: в€’ Я, мС–стере Темпест, думав про одну жС–нку.\uc1в€’ СправдС–? в€’ перепитав я байдужно.\uc1в€’ Так, про жС–нку, яка, попри те що С—С— ображають С– чинять С—й перешкоди, швидко стаС” помС–тною. Ви, без сумнС–ву, почуС”те про неС— в товариствС– та в лС–тературних колах.\uc1Р† вС–н кинув на мене побС–жний напС–взапитливий погляд.\uc1в€’ Однак вона не багата, тС–льки знаменита. ПринаймнС–, на сьогоднС– ми не маС”мо до неС— жодного вС–дношення, а тому повернС–мося до наших справ. Р„диний сумнС–вний пункт у планС– успС–ху вашоС— книжки в€’ критика. КрС–зь руки тС–льки шС–стьох головних критикС–в проходять усС– англС–йськС– книжки та часописи, а також лондонськС– газети; ось С—хнС– С–мена, в€’ С– вС–н простягнув менС– папС–рець, списаний олС–вцем, в€’ а також С—хнС– адреси, наскС–льки я можу ручитися за С—х достовС–рнС–сть, та адреси газет, до яких вони найчастС–ше дописують. ОчолюС” список ДевС–д МеквС–н, найгрС–знС–ший з усС–х. ВС–н пише всюди та про всС–х; будучи шотландцем, вС–н скрС–зь пхаС” свого носа. Якщо ви залучите до ваших справ МеквС–на, то вам немаС” потреби клопотатися щодо решти: саме вС–н зазвичай задаС” тон, крС–м того, вС–н С” близьким другом редактора «Дев'ятнадцятого столС–ття», а це означаС”, що ви впевнено можете шукати в цьому журналС– своС” С–м'я, тодС– як без МеквС–на це було б неможливо. Жоден критик не може працювати в «Дев'ятнадцятому столС–ттС–», якщо вС–н не належить до кола близьких друзС–в редактора Автор маС” письмове свС–дчення мС–стера Нофлеса про цей факт. в€’ Прим. автора. . Ви мусите поладнати з МеквС–ном: С–накше вС–н може завалити вас в€’ лише для того, щоб показати власну силу.\uc1в€’ Це нС–чого не значить, в€’ сказав я, в€’ легке критикування книжки завжди сприяС” С—С— популярностС–.\uc1в€’ У певних випадках це справдС– так. в€’ Моджесон у знС–яковС–ннС– куйовдив свою рС–дку борС–дку. в€’ Однак у бС–льшостС– випадкС–в в€’ нС–. Якщо твС–р рС–шучий, смС–ливий, оригС–нальний, то ворожа критика дС–йсно буде безсилою. Однак твС–р, подС–бний до вашого, потребуС” заохочення, словом, реклами…\uc1в€’ Бачу, ви не вважаС”те, що моя книжка С” достатньо оригС–нальною?! вС–дчував видиме роздратування.\uc1в€’ Любий пане! Ви, далебС–… далебС–… ну що я маю сказати? в€’ вС–н усмС–хнувся, нС–би перепрошуючи. в€’ Ви, далебС–, дещо загостро реагуС”те. Я вважаю, що ваша книжка демонструС” дивовижну освС–ченС–сть та витонченС–сть думки; якщо менС– вона видаС”ться недосконалою, то, можливо, це тому, що я сам не розумС–ю тонкощС–в. На мою думку, С”дине, чого С—й бракуС”, це чС–пкС–сть в€’ даруйте, не можу дС–брати С–ншого слова! Я маю на увазС– щось таке, що захоплюС” увагу читача та втримуС” С—С—. Але, врештС–-решт, це спС–льний недолС–к сучасних лС–тературних творС–в: адже де нинС– тС– автори, здатнС– вС–дчувати так, аби змусити вС–дчувати й читача. о хвилину я мовчав: згадав про таке саме зауваження, почуте вС–д ЛючС–о.\uc1в€’ Гаразд! в€’ нарештС– сказав я. в€’ Якщо в мене не було вС–дчуття, коли я писав книжку, то тепер уже його в мене немаС” й поготС–в. Але повС–рте, я вС–дчував кожен С—С— рядок! Напружено й болС–сно!\uc1в€’ Нехай так! в€’ промовив вС–н лагС–дно. в€’ Р†мовС–рно, ви думали, що вС–дчуваС”те: це друга, вельми цС–кава фаза лС–тературного темпераменту. Бачите, щоб переконати С–нших, треба спершу самому бути переконаним. Зазвичай, результатом цього буваС” особлива сила потягу, що виникаС” мС–ж автором С– публС–кою. Можливо, я навС–в неслушнС– доводи; можливо, що пС–д час сквапливого читання я дС–став хибне враження про вашС– С–деС—. Так чи С–нак, книжка мусить мати успС–х. Р„дине, про що я прошу вас, в€’ спробуйте особисто поладнати з МеквС–ном. обС–цяв зробити все можливе, С– на цьому ми розС–йшлись. Я усвС–домив, що Моджесон в€’ людина тонша, нС–ж я собС– уявляв, С– його зауваження збудили в менС– думки, не надто приС”мнС– для авторського самолюбства. Якщо моС—й книжцС– справдС–, як сказав Моджесон, бракуС” «чС–пкостС–», то вона не пустить корС–ння в людських розумах, в€’ вона матиме лише ефемерний сезонний успС–х, як один С–з тих «модних» лС–тературних продуктС–в, що до них я вС–дчував неподоланну вС–дразу, С– справжня слава буде для мене недосяжною в€’ менС– залишиться хС–ба що погана С–мС–тацС–я слави, С–мС–тацС–я, куплена за грошС–. ого дня я перебував у кепському настроС—, й ЛючС–о помС–тив це. ВС–н швиденько розпитав мене про змС–ст розмови з Моджесоном та розсмС–явся, коли почув пропозицС–ю «поладнати» зС– страшним МеквС–ном. Позирнувши на п'ять С–мен решти головних критикС–в, ЛючС–о знизав плечима.\uc1в€’ Моджесон маС” рацС–ю, в€’ сказав вС–н. в€’ МеквС–н вельми близько спС–лкуС”ться з цими добродС–ями. Вони вС–двС–дують тС– самС– клуби, обС–дають у тих самих дешевих ресторанах та залицяються до тих самих фарбованих балетниць. УсС– разом вони становлять маленьку братську спС–лку С– роблять один одному послуги. О так! Якби я був на вашому мС–сцС–, я б поладнав С–з МеквС–ном.\uc1в€’ Але як? в€’ спитав я; хоч я С– знав С–м'я МеквС–на, оскС–льки зустрС–чав його пС–дпис пС–д лС–тературними статтями у майже всС–х газетах, та нС–коли не бачив його особисто. в€’ Адже не можу я просити про ласку критика преси!\uc1в€’ ЗвС–сно, що нС–! в€’ ЛючС–о знову розсмС–явся. в€’ Якби ви зробили таку дурницю, то зС–псували б усю справу! НайулюбленС–ша роз вага критикС–в в€’ це попихання лС–тераторС–в, якС– принизились до того, щоб прохати ласки в€’ та ще в кого? У нижчих розумово людей! НС–-нС–, мС–й друже, в€’ ми поладнаС”мо з МеквС–ном С–накше. Я з ним знайомий.\uc1в€’ Яка чудова звС–стка! в€’ вигукнув я. в€’ Слово честС–, ЛючС–о, менС– здаС”ться, що ви знайомС– з усС–м свС–том!\uc1в€’ Я знайомий С–з бС–льшС–стю людей, вартих знайомства, в€’ вС–дповС–в спокС–йно ЛючС–о, в€’ хоча мС–стера МеквС–на я зовсС–м не зараховую до цієї категорС–С—. МенС– довелось познайомитися з ним за особливих обставин. Це було у ШвейцарС–С—, на небезпечному бескидС–, званому Mauvais Pas Хибний крок (фр.). . КС–лька тижнС–в я провС–в неподалС–к, залагоджуючи певнС– справи, та, будучи безстрашним С– твердим на ногу, часто пропонував своС— послуги проводиря. Тож одного дня примхлива доля дала менС– задоволення проводити боязливого та жовчного МеквС–на над безоднями Крижаного моря, С– я розмовляв С–з ним вишуканою французькою мовою, про яку вС–н, попри свою славнозвС–сну вченС–сть, мав вельми слабке уявлення. Я знав, хто вС–н С”, С–, знаючи його пС–дступнС–сть, давно розглядав його як одного з легальних убивць честолюбних генС–С—в. ПривС–вши його на Мauvais Pas, я завважив, що йому запаморочилося в головС–; тримаючи мС–цно його руку, я сказав йому: «МС–стере МеквС–н, ви написали обурливу, найгострС–шого осуду варту статтю про твС–р поета N.. в€’ С– я назвав прС–звище, в€’ статтю, яка являС” собою суцС–льну брехню вС–д першого до останнього рядка, статтю, яка своС”ю жорстокою в'С—дливС–стю отруС—ла життя людинС–, що подавала великС– надС–С—, та пригнС–тила шляхетний дух! Тепер мусите обС–цяти менС–, що коли повернетесь до АнглС–С— в€’ якщо повернетесь! в€’ то напишете й надрукуС”те в передовому часописС– повне спростування вашоС— статтС–, почесний вС–дгук на твС–р ображеного поета в€’ вС–н на це цС–лком заслуговуС”! Р†накше ви полетите вниз! МенС– варто лише випустити вашу руку!» ДжеффрС–, якби ви тС–льки бачили МеквС–на тієї митС–! ВС–н стогнав, вС–н звивався, вС–н чС–плявся! НС–коли ще оракул преси не перебував у такому неоракульському становищС–. «Тђвалт! Тђвалт!» в€’ намагався вС–н кричати, але голос покинув його. Над ним височС–ли заснС–женС– вершини, подС–бнС– до вершин тієї слави, якоС— вС–н не мС–г досягти, С– тому заздрив С–ншим; пС–д ним зяяла прозора безодня, де крижанС– хвилС– переливались опалово-блакитними та зеленими барвами; а десь удалинС– дзеленчали коров'ячС– дзвС–ночки, наповнюючи звуками спокС–йне повС–тря, нагадуючи про зеленС– пасовиська та щасливС– оселС–… «Тђвалт!» в€’ прохрипС–в вС–н. в€’ «НС–, в€’ сказав я, в€’ це я б мав кричати на пробС–: рука моя цієї митС– тримаС” вбивцю. Ваша система вбивств гС–рша вС–д системи нС–чного розбишаки: той убиваС” тС–ло, а ви вчиняС”те замах на душу. Замах вам не вдаС”ться, але вже сама спроба С” пС–длою. АнС– крики, анС– боротьба не допоможуть вам: ми сам на сам, навколо нас в€’ лише вС–чна природа; вС–ддайте запС–знС–лу справедливС–сть людинС–, на яку ви звели наклеп, або, як я вже говорив, полетите вниз!» Можна було б довго оповС–дати про це; але, щоб скоротити мою оповС–дь, я скажу, що врештС–-решт вС–н поступився й заприсягся виконати мою вимогу. ТодС–, обС–йнявши його, нС–би любого приятеля, я без пригод звС–в його з Мauvais Pas, С– коли ми опинилися бС–ля пС–днС–жжя гори, вС–н в€’ чи то зС– страху, чи то з запаморочення в€’ впав на землю, гС–рко плачучи. Чи повС–рите в€’ ранС–ше, нС–ж дС–сталися до ШамунС–, ми зробились найближчими на свС–тС– друзями! ВС–н зС–знавався менС– у своС—х пС–длих учинках С– дякував за можливС–сть полегшити своС” сумлС–ння; ми обмС–нялись вС–зитними картками, С– наостанок той самий МеквС–н, нС–чний кошмар лС–тераторС–в, розчулившись пС–сля вС–скС– та грогу (адже вС–н шотландець!), заприсягся, що я в€’ найвидатнС–ша людина у свС–тС– С– що, якби коли-небудь випала нагода зробити менС– послугу, вС–н С—С— зробить. «Чи ви самС– не поет?» в€’ бурмотС–в вС–н, падаючи в лС–жко. Я сказав, що нС–. «Дуже шкода! в€’ заявив вС–н, С– сльози пС–сля надмС–ру випитого забринС–ли на його очах. в€’ Якби ви були поетом, я багато зробив би для вас, я б став рекламувати вас задарма!» Я залишив його хропти, С– вС–дтодС– бС–льше ми з ним не бачились. Однак гадаю, що коли я прийду до нього, вС–н упС–знаС” мене. Заприсягаюся на всС–х богС–в, якби вС–н тС–льки знав, хто тримав його помС–ж життям та смертю на Мauvais Pas!\uc1в€’ Але ж вС–н знаС”! в€’ не зрозумС–в я. в€’ Ви ж обмС–нялися картками!\uc1в€’ Так, але це було вже потС–м! в€’ ЛючС–о засмС–явся. в€’ Можу вас запевнити, друже мС–й, що ми поладнаС”мо з МеквС–ном!\uc1Р†сторС–я, яку я щойно вислухав, надзвичайно зацС–кавила мене, тим паче що князь був надС–лений чудовим даром промовця С– взагалС– великим драматичним талантом: за допомогою жестС–в вС–н яскраво вС–дтворював перед моС—ми очима всю сцену, немов картину; я мимоволС– висловив захоплення:\uc1в€’ Без сумнС–ву ви були б неперевершеним актором, ЛючС–о!\uc1в€’ ЗвС–дки ви знаС”те, що я не актор? в€’ спитав вС–н; погляд його палав. За мить вС–н швидко додав: в€’ Не варто пС–дмальовувати обличчя й кривлятися на театральному конС–, неначе найманий блазень, щоб увС–йти в С–сторС–ю як вС–домий актор! Найкращий актор в€’ той, хто найкраще граС” комедС–ю в життС–, як я намагаюся це робити. Найкраще ходить, найкраще говорить, найкраще всмС–хаС”ться, найкраще плаче, найкраще стогне, найкраще смС–С”ться та найкраще помираС”! Усе це сута комедС–я, позаяк у кожнС–й людинС– живе нС–мий, страшний, безсмертний дух, який С” реальним, який не може вдавати, який С–снуС” С– який виявляС” нескС–нченний, хоча й безмовний протест проти брехнС– тС–ла! нС–як не вС–дреагував на цей вибух в€’ я вже помалу звикав до його мС–нливих настроС—в та дивноС— манери викладати своС— думки. Така його поведС–нка лише пС–дС–грС–вала таС”мничий потяг, який я до нього вС–дчував; його характер був для мене вС–чною загадкою, повною витончених принад. Час вС–д часу я усвС–домлював з невиразним вС–дчуттям самоприниження, що був цС–лком пС–д його владою, що моС” життя цС–лковито перебувало пС–д його контролем С– впливом, С– намагався переконати самого себе, що це добре в€’ адже вС–н маС” набагато бС–льше досвС–ду та краще знаС” людей, нС–ж я. ього вечора ми знов обС–дали разом (так було досить часто) С– розмова оберталась виключно навколо фС–нансових та С–нших дС–лових питань. Послухавши поради ЛючС–о, я здС–йснив кС–лька значних грошових операцС–й, що й дало нам широку тему для обговорення. тояв ясний морозяний вечС–р, приС”мний для гуляння, С– близько одинадцятоС— години ми вийшли надвС–р; метою нашоС— прогулянки був приватний картярський клуб, у якому мС–й товариш хотС–в вС–дрекомендувати мене як гостя. Будинок, де розташовувався клуб, стояв на маленькС–й заднС–й вуличцС–, неподалС–к вС–д Пел Мел; ззовнС– будинок мав досить скромний вигляд, але всерединС– вС–дзначався пишним оздобленням, хоча позбавленим смаку. Серед блискучих вогнС–в розкС–шноС— англо-японськоС— вС–тальнС– нас зустрС–ла жС–нка з пС–дмальованими очима й фарбованим волоссям. С—С— вигляд С– манери свС–дчили, що вона належить до найпоширенС–шого типу дам напС–всвС–ту в€’ словом, «жС–нка з минулим», одне з тих «чистих створС–нь», яких нинС– модно зображувати як мучениць людських порокС–в! ЛючС–о щось до неС— промовив, вона кинула на мене шанобливий погляд С– посмС–хнулась, потС–м подзвонила. З'явився стриманий, скромного вигляду лакей у фраку, котрий пС–сля ледь помС–тного знаку своєї панС–, яка вклонилася менС–, коли я проходив, провС–в нас нагору. Ми ступали килимами з найм'якС–шоС— повстС–, С– я завважив, що в цьому закладС– всС–х зусиль було докладено для уникнення шуму: навС–ть дверС–, оббитС– грубою баС”ю, рухались на беззвучних завС–сах. На горС–шньому майданчику слуга обережно постукав у бС–чнС– дверС–; ключ повернувся в замку, й ми увС–йшли до довгастоС— кС–мнати, яскраво освС–тленоС— електричними лампами, заповненоС— людьми, якС– грали в «червоне та чорне» С– в бакара. Коли ми ввС–йшли, деякС– з людей поглянули на ЛючС–о та всмС–хнено схитнули головою, С–ншС– з цС–кавС–стю витрС–щились на мене, але загалом наша поява лишилась майже не помС–ченою. ючС–о сС–в, аби вС–дстежувати гру; я зробив те саме й вС–дразу вС–дчув, що проймаюся тим надмС–рним збудженням, яке панувало в кС–мнатС–, в€’ збудженням, подС–бним до безмовноС— напруги повС–тря перед бурею. впС–знав обличчя багатьох добре знаних громадських дС–ячС–в в€’ людей, вС–домих у полС–тицС–, про яких нС–хто б не подумав, що вони своєї присутнС–стю та авторитетом можуть пС–дтримувати картярський клуб. Однак я намагався не виявити жодних ознак здивування й стежив за грою майже з такою самою холоднокровнС–стю, як С– мС–й товариш. Я був ладен грати С– програвати, але не був готовий до дивноС— сцени, яка розС–гралась незабаром та в якС–й менС– пС–д тиском обставин довелося взяти участь.\ X\s0 ойно гру, яку ми вС–дстежували, було завершено, картярС– пС–двелись С– привС–тали ЛючС–о з великим завзяттям та дружньою сердечнС–стю. Я С–нстинктивно вгадав з С—хнього поводження, що вони дивились на нього як на особу, котра могла надати С—м позику чи ще якось запомогти грС–шми. ВС–н вС–дрекомендував мене С—м усС–м, С– менС– легко було зауважити, який ефект справило моС” С–м'я на бС–льшС–сть присутнС–х. МенС– запропонували приС”днатися до гри в бакара, С– я вС–дразу пристав на пропозицС–ю. Ставки були марнотратно високС–, але мене це анС–трохи не лякало. Один С–з гравцС–в коло мене був гарний ясноволосий молодик, аристократичного роду. Його вС–дрекомендували менС– як вС–конта ЛС–нтона. Я звернув особливу увагу на його безтурботну манеру подвоювати своС— ставки, вочевидь, лише задля бравади; коли вС–н програвав, що траплялося найчастС–ше, вС–н гучно реготав, неначе був п'яний або марив. Спочатку я був цС–лком байдужий до результатС–в гри й анС–трохи не дбав, чи буду у виграшС– чи в програшС–. ЛючС–о не приС”днався до нас, але сидС–в неподалС–к, спокС–йно спостерС–гаючи С–, як менС– здавалося, стежачи за мною бС–льше, нС–ж за рештою гравцС–в. Завдяки щасливС–й випадковостС– менС– щастило, С– я повсякчас вигравав. Р† чим бС–льше я вигравав, тим бС–льшим ставало моС” збудження, аж раптом настрС–й мС–й змС–нився, С– мене охопило дивне бажання програти. Я думаю, це був кращий поштовх моєї натури, що спонукав мене бажати власного програшу заради молодого вС–конта, який здавався буквально збожеволС–лим пС–сля моС—х наскрС–зних виграшС–в, але вС–дчайдушно грав далС–. Його обличчя видовжилось С– змарнС–ло, його очС– гарячково блищали. Решта гравцС–в, якС– теж переживали нещасливу смугу, вочевидь, спокС–йнС–ше на це реагували в€’ а можливо, вони просто майстернС–ше приховували своС— почуття. Як би не було, але я щиро прагнув, щоб моС” диявольське щастя перейшло на бС–к молодого ЛС–нтона. Але моС” прагнення було марним: знов С– знов я забирав усС– кушС–, аж доки насамкС–нець гравцС– не пС–двелись, С– вС–конт ЛС–нтон разом С–з ними.\uc1в€’ Дощенту програвся! в€’ сказав вС–н С–з силуваним гучним смС–хом. в€’ Ви маС”те завтра дати менС– реванш, мС–стере Темпест! вклонився.\uc1в€’ Залюбки! С–н покликав слугу та звелС–в принести собС– коньяку з содовою водою, а мене тим часом оточили всС– С–ншС–, палко наполягаючи, щоб наступного вечора я неодмС–нно повернувся до клубу та дав С—м змогу вС–дС–грати те, що вони сьогоднС– втратили. Я негайно погодився, С– в розпалС– розмови ЛючС–о раптом звернувся до молодого ЛС–нтона:\uc1в€’ Чи не хочете заграти зС– мною? Я закладаю банк ось цим. в€’ Р† вС–н поклав на стС–л два згорненС– банковС– бС–лети по п'ятсот фунтС–в кожен. кусь мить усС– мовчали. С–конт жадС–бно пив коньяк С–з содовою; через вС–нця високого келиха вС–н зирнув на бС–лети жадС–бними, налитими кров'ю очима, потС–м байдужно знизав плечима.\uc1в€’ Я нС–чого не можу поставити, я вже сказав, що дощенту про грався, не можу бС–льше грати.\uc1в€’ СС–дайте, сС–дайте, ЛС–нтоне! в€’ наполягав якийсь пан, що стояв позаду вС–д вС–конта. в€’ Позичте в мене та грайте.\uc1в€’ Дякую, в€’ вС–дмовився той, зашарС–вшись, в€’ я вже й так забагато винен вам. У кожному разС–, це дуже мило з вашого боку. Ви продовжуйте, панове, а я подивлюсь.\uc1в€’ Дозвольте менС– вмовити вас, вС–конте, в€’ промовив ЛючС–о, дивлячись на нього зС– своС”ю загадковою усмС–шкою, в€’ тС–льки для задоволення! Якщо ви не можете поставити грошей, поставте яку-небудь дрС–бничку, щось номС–нальне, лише для того, щоб подивитись, чи повернеться до вас щастя. в€’ Р† вС–н витяг марку. в€’ Ця марка часто позначаС” п'ятдесят фунтС–в; нехай цього разу вона позначаС” щось вартС–снС–ше за грошС– в€’ вашу душу, наприклад! ознС–сся вибух реготу. ЛючС–о смС–явся разом з усС–ма.\uc1в€’ Я сподС–ваюся, що ми всС– досить обС–знанС– в новочасних науках, щоб не визнавати С–снування такоС— речС–, як душа, в€’ вС–в далС– вС–н, в€’ то му, запропонувавши таку ставку, я насправдС– запропонував менше, нС–ж волосина з вашоС— голови, бо волосина С” щось, а душа С” нС–що! Хочете ризикнути цС–С”ю неС–снуючою величиною С– спробувати ви грати тисячу фунтС–в? С–конт випив коньяк до останньоС— краплС– й повернувся до присутнС–х. ОчС– його горС–ли насмС–шкувато й виклично.\uc1в€’ Гаразд! в€’ вигукнув вС–н. овариство посС–дало. Гра була короткою та майже безжиттС”вою у своС—й поквапливС–й ажитацС–С—. Досить було шести-семи хвилин, щоб ЛючС–о встав переможцем. ВС–н посмС–хнувся, вказуючи на марку, яка позначала останню ставку вС–конта ЛС–нтона.\uc1в€’ Я виграв! в€’ сказав спокС–йно князь. в€’ Однак ви менС– нС–чого не виннС–, любий вС–конте, оскС–льки чим ви ризикували? НС–чим! Ми грали просто для задоволення. Якби душа С–снувала, то я, звичайно, зажадав би вашоС—; хоча, мС–ж С–ншим, уявлення не маю, що б я з нею робив! в€’ Р† вС–н засмС–явся. в€’ Що за дурницС–, чи не так? Ми повиннС– бути вдячнС– долС–, що живемо в передовС– днС–, коли дурнС– забобони поступилися мС–сцем прогресуй чистому розумовС–! ДобранС–ч! Завтра ми, Темпест С– я, дамо вам абсолютний реванш; безумовно, фортуна повернеться до вас, С– ви неодмС–нно виграС”те! Ще раз добранС–ч! С–н простяг руку; зворушлива нС–жнС–сть свС–тилась у його темних очах; у його манерах проглядалася якась дивовижна лагС–днС–сть. Щось в€’ я не мС–г визначити, що саме, в€’ тримало всС–х нас нС–би в хвилинному зачаруваннС–. КартярС– з С–нших столС–в почули про ексцентричну ставку й тепер здалеку дивились на нас С–з цС–кавС–стю. УтС–м, вС–конт ЛС–нтон зовнС– поводився надмС–ру весело; вС–н палко потиснув простягнену руку ЛючС–о.\uc1в€’ Ви надзвичайно добра людина, в€’ сказав вС–н, промовляючи слова трохи сквапливо. в€’ Р† запевняю вас серйозно, що якби я мав душу, я залюбки тієї ж митС– вС–ддав би С—С— за тисячу фунтС–в. Душа менС– не потрС–бна, а тисяча фунтС–в вельми б знадобилась. УтС–м, я переконаний, що виграю завтра!\uc1в€’ Р† я в цьому переконаний, в€’ лагС–дно промовив ЛючС–о. в€’ МС–й приятель ДжеффрС– Темпест зовсС–м не суворий кредитор в€’ вС–н може почекати. Але що стосуС”ться програноС— душС–, в€’ вС–н зробив паузу, пильно дивлячись в очС– юнака, в€’ то я, звичайно, не можу чекати! С–конт невиразно всмС–хнувся на цей жарт С– майже вС–дразу залишив клуб. ойно дверС– за ним зачинились, багато хто з картярС–в обмС–нявся промовистими поглядами й кивками.\uc1в€’ Банкрут! в€’ сказав хтось упС–вголоса.\uc1в€’ Його картярськС– борги перевищують суму, яку вС–н у змозС– сплатити, в€’ додав С–нший, в€’ С– я чув, що вС–н втратив п'ятдесят тисяч на верхогонах. С– зауваження було зроблено так байдужно, неначе йшлося про погоду. Кожен картяр був до самих кС–сток самолюбним, С– поки я спостерС–гав С—хнС– черствС– обличчя, моС—м тС–лом перебС–г дрож шляхетного обурення в€’ обурення, змС–шаного з соромом. Я не був С–ще зовсС–м бездушним С– позбавленим милосердя, хоча тепер, коли озираюсь на тС– днС–, якС– тепер видаються менС– схожими скорС–ш на дивне видС–ння, нС–ж на дС–йснС–сть, я усвС–домлюю, що з кожною прожитою годиною ставав дедалС– брутальнС–шим егоС—стом. Однак тодС– я був С–ще настС–льки далекий вС–д очевидноС— пС–длоти, що подумки вирС–шив того самого вечора написати вС–контовС– ЛС–нтону, що вС–дмовляюсь вС–д його боргу. Коли ця думка пронеслася в моС—й головС–, я мимохС–ть позирнув на ЛючС–о й зустрС–в його пильний допитливий погляд. ВС–н усмС–хнувся й дав менС– знак С–ти за ним. а кС–лька хвилин ми вийшли з клубу й опинились на зимному нС–чному повС–трС–, просто неба, в якому виблискували крижанС– зС–рки. МС–й товариш поклав руку менС– на плече.\uc1в€’ Темпесте, якщо ви маС”те намС–р виявляти добросердС–сть С– спС–в чувати негС–дникам, я розС–йдуся з вами! в€’ сказав вС–н, С– в його голосС– чудернацьки поС”днались С–ронС–я та серйознС–сть. в€’ Я бачу з виразу вашого обличчя, що ви задумуС”те якийсь великодушний вчинок. Ви хочете звС–льнити ЛС–нтона вС–д його боргу? Даремно турбуС”тесь. ВС–н народився негС–дником С– нС–коли не прагнув стати С–ншим. Чому ви маС”те спС–вчувати йому? З перших днС–в пС–сля виходу з колегС–уму вС–н тС–льки й робив, що жив розпусним життям. ВС–н пС–длий розпусник, який заслуговуС” на повагу менше, нС–ж чесний пес!\uc1в€’ Однак хтось, гадаю, любить його! в€’ сказав я.\uc1в€’ Хтось любить його! в€’ повторив ЛючС–о з незрС–внянним презирством. в€’ Оце сказали! Три балетницС– живуть його коштом, якщо ви про це! Його мати любила його, але вона померла: вС–н розбив С—С— серце. ВС–н негС–дник, кажу вам; нехай вС–н сповна сплатить свС–й борг, включно з душею, яку вС–н так легко поставив на карту. Якби я був дияволом С– виграв цю оригС–нальну душу, то гадаю, що, згС–дно з традицС–ями священикС–в, я б залюбки сам розклав вогнище для ЛС–нтона; але будучи тим, чим С”, я говорю: нехай людина сама готуС” собС– долю, нехай усе йде своС—м звичаС”м, С– як вС–н ризикнув усС–м, нехай усС–м С– пожертвуС”. им часом ми повС–льно йшли вулицею Пел Мел; щойно я зС–брався вС–дповС–сти, як на протилежному боцС–, недалеко вС–д Малборо-клубу, побачив постать людини. Я не мС–г утриматись вС–д мимовС–льного вигуку:\uc1в€’ ВС–н там! ВС–конт ЛС–нтон там! Рука ЛючС–о мС–цно тримала мою.\uc1в€’ Ясна рС–ч, ви не будете тепер С–з ним розмовляти!\uc1в€’ НС–. Однак менС– хотС–лось би знати, куди це вС–н прямуС”. ВС–н С–де не зовсС–м твердо.\uc1в€’ ЗвС–сно, що п'яний!\uc1Р† обличчя ЛючС–о прибрало того самого виразу невблаганного презирства, який я часто бачив С– з якого дивувався. Ми на мить затримались, стежачи за вС–контом, який безцС–льно проходжувався сюди-туди перед клубом, аж поки, вочевидь, не дС–йшов раптового рС–шення; тодС– вС–н зупинився й гукнув кеб. Вишуканий екС–паж на безшумних колесах пС–д'С—хав миттС”во. ВС–конт заскочив у нього, вС–ддавши наказ кучеровС–. Кеб швидко наближався до мС–сця, де ми стояли; щойно вС–н проС—хав повз нас, як тишу прорС–зав гучний пС–столетний пострС–л.\uc1в€’ О Боже! в€’ вигукнув я, похитнувшись. в€’ ВС–н застрелився! Кеб зупинився. Кучер зС–стрибнув з передка; клубнС– швейцари, лакеС—, полС–смени та безлС–ч люду, який назбС–гався бозна-звС–дки, вже юрмились навколо екС–пажа. Я кинувся був уперед, аби приС”днатись до натовпу, який швидко збирався, але сильна рука ЛючС–о обвила мене, С– вС–н щосили потяг мене назад.\uc1в€’ Будьте холоднокровнС–, ДжеффрС–! в€’ вмовляв вС–н. в€’ Невже ви хочете зрадити клуб С– всС–х його членС–в? Погамуйте вашС– безумнС– поривання, друже мС–й: вони доведуть вас до нескС–нченних клопотС–в. Якщо людина померла в€’ вона померла, й усьому кС–нець.\uc1в€’ ЛючС–о, ви не маС”те серця! в€’ вигукнув я, вС–дчайдушно вириваючись С–з його рук. в€’ Як ви можете взагалС– щось мС–ркувати в такС–й ситуацС–С—! Подумайте! Я в€’ причина цього зла! МоС” кляте щастя в бакара було останнС–м ударом долС– для цього нещасного юнака! Я переконаний у цьому! Я нС–коли собС– не пробачу!\uc1в€’ Слово честС–, ДжеффрС–, ви занадто м'якосердий, в€’ сказав вС–н, тримаючи мою руку ще мС–цнС–ше й поспС–шаючи вС–двести мене всупереч моС—й волС–. в€’ Ви мусите облишити сентименти, якщо прагнете мати успС–х у життС–. Ви думаС”те, що це ваше «кляте щастя» спричинило смерть ЛС–нтона? По-перше, називати щастя «клятим» в€’ суперечнС–сть у визначеннС–; по-друге, для свого остаточного зруйнування вС–конт не потребував цієї останньоС— гри в ба кара. Вас нема в чому винуватити. Р† заради клубу, якщо не задля чогось С–ншого, я не маю намС–ру вплутувати анС– вас, анС– себе в С–сторС–ю самогубства. Коронер завжди сповС–щаС” про подС–бнС– випадки в двох словах: «Тимчасове божевС–лля». здригнувся; душа моя болС–ла: у кС–лькох кроках вС–д нас лежало закривавлене тС–ло людини, з якою я так недавно розмовляв, в€’ С–, незважаючи на слова ЛючС–о, я визнавав себе С—С— вбивцею.\uc1в€’ «Тимчасове божевС–лля», в€’ повторив ЛючС–о, нС–би говорячи сам до себе. в€’ Докори сумлС–ння, вС–дчай, сплюндрована честь, розбите кохання, разом С–з новочасною науковою теорС–С”ю про розумну «нС–щоту»: життя в€’ нС–що, Бог в€’ нС–що С– збезумС–ла людська одиниця в€’ так само нС–що; «тимчасове божевС–лля» виправдовуС” С—С— зникнення в нескС–нченностС–. Слушно сказав ШекспС–р, що свС–т божевС–льний! нС–чого не вС–дповС–дав в€’ я був охоплений власними гС–ркими вС–дчуттями. Я йшов, не усвС–домлюючи, що йду; коли я глянув на зС–рки, вони тремтС–ли та кружляли перед моС—ми очима. Раптом слабка надС–я з'явилася в мене.\uc1в€’ Може, в€’ припустив я, в€’ вС–н насправдС– не вбив себе, а лише здС–йснив спробу?\uc1в€’ Його вважали першорядним стрС–льцем, в€’ заперечив спокС–йно ЛючС–о. в€’ Це була С”дина його риса. ВС–н не мав принципС–в, але стрС–ляв влучно. Я не можу собС– уявити, щоб вС–н не поцС–лив.\uc1в€’ Це жахливо! Годину тому жити… а тепер… кажу вам, ЛючС–о, це жахливо!\uc1в€’ Що? Смерть? Вона й наполовину не така жахлива, як хибно прожите життя, в€’ вС–дповС–в вС–н С–з серйознС–стю, яка справила на мене велике враження, попри моС” хвилювання. в€’ ПовС–рте менС–, душевний бС–ль С– сором навмисне нечесного С–снування значно гС–ршС– за муки того пекла, яке змальовують священики. ХодС–мте, ходС–мте, ДжеффрС–, ви надто близько до серця берете цю С–сторС–ю, вас винуватити немаС” в чС–м. Якщо ЛС–нтон «щасливо скС–нчив» самогубством, це в€’ найкраще, що вС–н мС–г зробити. ВС–н нС–кому не був потрС–бен. ДалебС–, з вашого боку велика слабкС–сть в€’ надавати дрС–бницС– такоС— ваги. Ви лише на початку власноС— кар'С”ри.\uc1в€’ Р† сподС–ваюсь, що в цС–й кар'С”рС– не буде бС–льше таких трагедС–й, як нинС–шня, в€’ палко промовив я. в€’ Якщо ж це станеться, то станеться цС–лком усупереч моС—й волС–! ючС–о допитливо глянув на мене.\uc1в€’ НС–чого не може статися всупереч вашС–й волС–. МенС– здаС”ться, що ви хочете мене звинуватити в тому, що я привС–в вас до клубу! Друже мС–й, ви б не пС–шли туди, якби не хотС–ли! ХС–ба я тягнув вас туди зв'язаним? Ви схвильованС– й нервуС”те. ХодС–мо до мене, вип'С”те склянку вина. Вам це додасть твердостС– духу. и наблизились до готелю, С– я без заперечень пС–шов за ЛючС–о, без заперечень випив те, що вС–н менС– дав, С– стояв зС– склянкою в руцС–, спостерС–гаючи за ним С–з хворобливим зачудуванням, поки вС–н скидав своС” пС–дшите хутром пальто. ПотС–м вС–н спинився передС– мною; його блС–де прегарне обличчя прибрало суворого виразу, й темнС– очС– блищали холодним сталевим блиском.\uc1в€’ Та остання ставка ЛС–нтона… вам, в€’ сказав я, затинаючись, в€’ його душа…\uc1в€’ У яку анС– вС–н, анС– ви не вС–рите! в€’ зауважив ЛючС–о. в€’ Ви, здаС”ться, тепер тремтите через саму лише згадку про пустопорожню сентиментальну С–дею?\uc1в€’ Але ви, в€’ заперечив був я, в€’ ви говорили, що вС–рите в душу!\uc1в€’ Я? Я божевС–льний! в€’ С– вС–н гС–рко розсмС–явся. в€’ ХС–ба ви досС– не зрозумС–ли цього? Наука зробила мС–й розум хворим, друже! Я вС–дшукав таке глибоке джерело прикрих вС–дкриттС–в, що немаС” нС–чого дивного, якщо моС— почуття подекуди сплутуються, С– в цС– безумнС– хвилини я починаю вС–рити в душу! тяжко зС–тхнув.\uc1в€’ Я хочу пС–ти спати в€’ почуваюся втомленим С– геть нещасним!\uc1в€’ Гай-гай, бС–долашний мС–льйонере! в€’ сказав лагС–дно ЛючС–о. в€’ Запевняю вас, менС– прикро, що вечС–р закС–нчився так нещасливо.\uc1в€’ Р† менС– прикро! в€’ повторив я зС– смутком у голосС–.\uc1в€’ Подумати лишень! в€’ вС–в далС– вС–н, замислено дивлячись на мене. в€’ Якби моС— вС–рування, моС— божевС–льнС– теорС–С— вартС– були чого-небудь, то я б насправдС– мС–г зажадати таку собС– часточку вашого померлого знайомого вС–конта ЛС–нтона в€’ С”дину часточку, яка напевно С–снуС”… Але де С– як звести з ним рахунки? Якби я був сатаною… змусив себе слабко посмС–хнутись.\uc1в€’ Ви б трС–умфували! в€’ сказав я. С–н присунувся до мене С– лагС–дно поклав руки менС– на плечС–.\uc1в€’ НС–, ДжеффрС–, в€’ С– його владний голос забринС–в нС–жними нотками, в€’ нС–, друже мС–й! Якби я був сатаною, я б напевно сумував! Адже кожна пропаща душа нагадувала б менС– про моС” власне падС–ння, про мС–й вС–дчай С– становила б собою нову перешкоду мС–ж мною та Небом! Пам'ятайте, диявол теж колись був янголом! ого очС– смС–ялись, але я б мС–г заприсягтися, що в них блищали сльози. Я мС–цно стиснув його руку; я вС–дчував, що, попри його цинС–зм та зовнС–шню холоднС–сть, доля молодого ЛС–нтона глибоко засмутила князя. ВС–д враження моя симпатС–я до нього набрала новоС— сили, С– я пС–шов спати, вже майже примирений С–з собою та з обставинами взагалС–. Упродовж двадцяти хвилин, поки роздягався, я навС–ть розмС–рковував про вечС–рню трагедС–ю спокС–йнС–ше, з меншим жалем в€’ який сенс мучитись через те, чого вже не можна виправити? УрештС–-решт, чого це я повинен перейматися долею вС–конта?.. Який стосунок мав вС–н до мене?.. Жодного. Я почав смС–ятися з власноС— слабкостС– та збудження, С–, зможений втомою, впав у лС–жко та миттС”во заснув. ад ранок, десь о п'ятС–й годинС–, я раптом прокинувся з вС–дчуттям, немовби мене торкнулась невидима рука. Я весь тремтС–в, обливаючись холодним потом. Зазвичай темна кС–мната зараз була освС–тлена дивним сяйвом, яке нагадувало хмару бС–лого диму. Я пС–двС–вся на лС–жку, протираючи собС– очС–, в€’ С– якийсь час С–з жахом дивився вперед, сумнС–ваючись у власних чуттях: цС–лком виразно, на вС–дстанС– приблизно п'ятьох крокС–в вС–д лС–жка, я бачив три фС–гури, якС– стояли, закутанС– в темнС– шати з вихиленими каптурами. Вони були так урочисто нерухомС–, С—хнС– чорнС– драпування так важко опадали навколо них, що неможливо було сказати, хто це в€’ чоловС–ки чи жС–нки; а тим, що паралС–зувало мене подивом С– жахом, було дивне свС–тло, яке С—х оточувало: примарне, блукливе, холодне сяйво, подС–бне до блС–дого мС–сячного промС–ння взимку. Я хотС–в крикнути, але язик вС–дмовив менС–, С– мС–й голос застряг у горлС–. ри постатС– залишалися нерухомими, С– знову я протер очС–, намагаючись збагнути, що це в€’ сон чи галюцинацС–я. Р†з тремтС–нням у всьому тС–лС– я простягнув руку до дзвС–нка з намС–ром несамовито дзвонити, волаючи про допомогу, в€’ як раптом тихий голос, що бринС–в невимовною тугою, змусив мене в сум'яттС– вС–дхилитись назад, С– рука моя безсило впала.\uc1в€’ Лихо! лово рС–зким неприС”мним звучанням пронизало повС–тря, С– я майже втратив свС–домС–сть вС–д жаху, оскС–льки тепер одна з постатей ворухнулась, С– з-пС–д серпанкС–в засвС–тилося С—С— обличчя в€’ бС–ле, як найбС–лС–ший мармур, С–з виразом такого страшного вС–дчаю, що кров моя застигла в жилах. Почулося глибоке зС–тхання, схоже на передсмертний стогС–н, С– знову слово «Лихо!» порушило тишу. безумС–лий зС– страху, заледве усвС–домлюючи, що роблю, я зС–скочив з лС–жка, шалено кинувся до тих фантастично замаскованих постатей, аби схопити С—х та спитати, що маС” означати цей дурний недоречний жарт. Як несподС–вано всС– троС” пС–двели голови й повернули обличчя до мене! ЯкС– обличчя! Несказанно страхС–тливС– у своС—й блС–дС–й агонС–С—! Р† шепС–т, жахливС–ший вС–д пронизливого крику, проник менС– у самС–сС–ньке С”ство: «Лихо!» шаленому стрибку я кинувся на них; моС— руки вдарили порожнС–й простС–р. Однак я й надалС– не менш виразно бачив, що вони стояли в€’ стояли, суворо дивлячись на мене, поки моС— затисненС– кулаки безсило били С—хнС– образи, що здавалися тС–лесними! Раптом я побачив С—хнС– очС– в€’ очС–, що спостерС–гали за мною безжально, прозС–рливо та зневажливо, очС–, якС–, немов чарС–внС– вогнС–, повС–льно спалювали моС” тС–ло С– дух. Гранична нервова напруга збуджувала лють С– вС–дчай; жахливе видС–ння, здалося менС–, С” вС–сником смертС– в€’ мабуть, настала моя остання година! Я побачив, що вуста на одному з цих моторошних облич ворухнулися… Мене опанувала якась надприродна жага життя… Дивовижним чином я знав чи передчував жах того, що мало бути промовлене… Р†, зС–бравшись на останнС–х силах, я крикнув:\uc1в€’ НС–! НС–! Не треба ще того ВС–чного суду! НС–! магаючись С–з повС–трям, я намагався вС–дштовхнути цС– невС–дчутнС– на дотик образи, якС–, височС–ючи надС– мною, з'С—дали мою душу пильним поглядом своС—х гнС–вних очей; востаннС” прохрипС–вши «На допомогу!», я нС–би полетС–в у чорну прС–рву та знепритомнС–в.\ XI\s0 к минули години вС–д цього жахливого епС–зоду до ранку в€’ не знаю. Я був мертвий для всС–х вражень. НарештС– я прокинувся в€’ чи радше отямився в€’ С– побачив сонячне свС–тло, що весело лилося крС–зь напС–ввС–дслоненС– штори. Я побачив також, що лежу спокС–йно в лС–жку, так, нС–би цієї ночС– й не залишав його. Чи було те видС–ння просто галюцинацС–С”ю, нС–чним кошмаром? Якщо так, то, без сумнС–ву, це була найбС–льш моторошна С–люзС–я з усС–х, що С—х посилаС” краС—на снС–в! Джерелом видС–ння не могла бути хвороба: я почувався краще, нС–ж будь-коли в життС–. Якийсь час я лежав нерухомо, замислившись про те, що менС– довелось побачити, й пильно розглядав ту частину кС–мнати, в якС–й бачив уночС– три фС–гури; але я вже настС–льки звик до холодного самоаналС–зу, що на той час, коли лакей принС–с менС– фС–лС–жанку кави, вирС–шив: усе, що сталося, було не бС–льш як фантазС–С”ю, що визрС–ла в моС—й уявС–, збудженС–й С–сторС–С”ю самогубства вС–конта ЛС–нтона. тому, що юнак насправдС– мертвий, не лишалося жодних сумнС–вС–в: хоча трагедС–я сталася пС–зно ввечерС–, короткС– дописи про неС— вже було вмС–щено в ранкових газетах; про жоднС– деталС– не згадувалось, лише в однС–й газетС– натякали на «фС–нансовС– труднощС–». Було також повС–домлено, що тС–ло небС–жчика перевезене до його будинку та що маС” вС–дбутися слС–дство, в€’ бС–льше нС–чого не зазначалося. знайшов ЛючС–о в курильнС–й кС–мнатС–, С– вС–н перший указав менС– на короткий абзац, увС–нчаний заголовком «Самогубство вС–конта».\uc1в€’ Я говорив вам, вС–н чудовий стрС–лець! хитнув головою. Мене це якось перестало цС–кавити. Хвилювання попереднього вечора, вочевидь, вичерпали всС– моС— запаси спС–вчуття, С– тепер я реагував С–з холодною байдужС–стю. Заглиблений у самого себе, у власнС– гризоти, я вС–дчував потребу висловитись С– почав детально розповС–дати про галюцинацС–ю, яка так настрахала мене вночС–. ЛючС–о слухав, таС”мниче всмС–хаючись.\uc1в€’ Старе токайське, вочевидь, було замС–цне для вас! в€’ сказав вС–н, коли я скС–нчив свою оповС–дь.\uc1в€’ Ви дали менС– старого токайського? в€’ спитав я, смС–ючись. в€’ ТодС– таС”мницю розгадано! Я вже був збуджений С– не потребував додаткових збуджувальних засобС–в. Однак на якС– жарти здатна наша уява! Якими чС–ткими були обриси цих примар, наскС–льки живим було враження!\uc1в€’ Безумовно! в€’ Допитливий погляд його темних очей спинив ся на менС–. в€’ Враження часто бувають вельми живими. Наприклад, яке дивовижно реальне враження справляС” на нас свС–т!\uc1в€’ Так, але свС–т реальний! в€’ заперечив я.\uc1в€’ Реальний? Ви так його сприймаС”те? Але ж кожнС–й окремС–й особинС– речС– являють себе С–накше! ЗвС–дси й походять протилежнС– думки: немаС” двох людей, якС– б думали однаково. Тож реальний свС–т чи нС–?.. Але не заглиблюймося в нескС–нченне питання про те, що С–снуС” насправдС–, а що нам тС–льки здаС”ться. Ось кС–лька листС–в на ваш розгляд. Ви нещодавно говорили, що плануС”те придбати маС”ток. ЯкоС— ви думки про ВС–ллосмС–рський замок, що у графствС– ВарвС–к? Я пригледС–в це мС–сце для вас, С– менС– здаС”ться, це саме те, що треба. РозкС–шний замок був збудований С–ще за королеви Р„лизавети, але досС– перебуваС” в чудовому станС–. УявС–ть собС– надзвичайно мальовничС– сади, класичну рС–чку Авон, яка широкою стрС–чкою в'С”ться через парк; усе це, включно з умеблюванням, продаС”ться за безцС–нь: за п'ятдесят тисяч фунтС–в стерлС–нгС–в. Гадаю, вам варто придбати цей маС”ток: вС–н якнайкраще пасуватиме до вашого лС–тературного смаку. и менС– вчулося, чи насправдС– в€’ коли вС–н вимовляв останнС– слова, то в голосС– його бринС–в глум? Я не мС–г дозволити цього, тому швидко вС–дповС–в:\uc1в€’ Усе, що ви рекомендуС”те, маС” заслуговувати на увагу, тож я, певна рС–ч, поС—ду та подивлюся. З вашого опису це мС–сце менС– подобаС”ться, С– край ШекспС–ра завжди вабив мене; але чому ви самС– не хочете купити його? ВС–н зам'явся.\uc1в€’ Не хочу. Я нС–де надовго не залишаюся. Я з породи блукачС–в С– не люблю довго бути прив'язаним до того самого мС–сця. Однак вам я рекомендую ВС–ллосмС–р С–з двох причин: по-перше, це дуже гарний маС”ток, до того ж у доброму станС–; по-друге, ваше придбання справить неабияке враження на лорда Ельтона.\uc1в€’ Чому?\uc1в€’ Бо ВС–ллосмС–р був його власнС–стю, в€’ спокС–йно вС–дповС–в ЛючС–о, в€’ доки не потрапив до жидС–вських рук. Лорд ручився ним за своС— борги, С– нещодавно жиди ввС–йшли до маС”тку вже як власники. Вони продали з нього дуже багато всього в€’ картини, порцеляну, bric-ГЎ-brac Мотлох (фр.). та безлС–ч вартС–сних речей. в€’ ОчС– князя блиснули презирством. ВС–н повС–в далС–: в€’ УнаслС–док невдалих спекуляцС–й лорда Ельтона та дивовижного лукавства жидС–в ВС–ллосмС–р при значено до продажу, С– всього лише п'ятдесят тисяч фунтС–в стерлС–нгС–в зроблять вас гС–дним заздрощС–в власником маС”тку, який насправдС– коштуС” сто тисяч.\uc1в€’ Ми сьогоднС– ввечерС– обС–даС”мо в ЕльтонС–в? в€’ спитав я в роз думах.\uc1в€’ НеодмС–нно! Ви, звичайно, не забули про запрошення й про ледС– СибС–ллу, в€’ вС–дказав вС–н, смС–ючись. трохи помовчав С– врештС– промовив:\uc1в€’ Я хочу за будь-яку цС–ну купити ВС–ллосмС–р. Я негайно телеграфую моС—м повС–рникам. Ви дасте менС– С–мена та адресу агентС–в?\uc1в€’ Залюбки, мС–й любий хлопче. в€’ Р† ЛючС–о передав менС– листа, в якому було зазначено все, що стосувалося маС”тку. в€’ Але чи не над то поспС–шне ваше рС–шення? Чи не краще спершу оглянути дС–м? Може, що-небудь вам не сподобаС”ться.\uc1в€’ Якби навС–ть це була хижа, сповнена щурС–в, то й тодС– я б купив цей маС”ток! в€’ рС–шуче сказав я. в€’ Я негайно вС–зьмуся до справи. хочу, щоб цього ж вечора лорд Ельтон довС–дався, що я в€’ майбутнС–й власник ВС–ллосмС–ру!\uc1в€’ Добре! С–й приятель узяв мене пС–д лС–коть, С– ми разом вийшли з курильноС— кС–мнати.\uc1в€’ МенС– подобаС”ться швидкС–сть ваших дС–й, ДжеффрС–! Вона дивовижна! Я шаную рС–шучС–сть. НавС–ть якщо людина вирС–шить С–ти до пекла, я шаную С—С— за те, що вона дотримуС” слова й пС–сля смертС– прямуС” саме туди. засмС–явся, С– ми розС–йшлися в найкращому гуморС–: вС–н пС–шов до клубу, а я в€’ телеграфувати своС—м приятелям, мС–стерам БентамовС– та ЕллС–совС–, докладнС– С–нструкцС–С— для негайноС— купС–влС– на моС” С–м'я маС”тку, званого ВС–ллосмС–рським замком, що у графствС– ВарвС–к, незважаючи нС– на цС–ну, нС– на ризик, нС– на жоднС– утруднення. ього вечора я вдягався особливо ретельно, завдаючи МоррС–совС– неабиякого клопоту, нС–би примхлива панна. Однак той прислуговував менС– з бездоганною терплячС–стю, й допС–ру коли я був уже цС–лком одягнений, наважився висловити те, що, вочевидь, уже давно стирчало в його головС–.\uc1в€’ Даруйте менС–, пане, в€’ промовив вС–н, в€’ але менС– здаС”ться, ви самС– помС–тили щось неприС”мне в АмС–С”левС–, княжому лакеС—?\uc1в€’ Так, вС–н чоловС–к похмурий, якщо ви це маС”те на увазС–, в€’ за перечив я. в€’ Але, гадаю, в цьому немаС” жодноС— шкоди.\uc1в€’ Не знаю, пане, в€’ вС–дповС–в МоррС–с серйозно, в€’ але, запевняю вас, вС–н робить багато дивних речей. Слугам у челядницькС–й говорить щось неоковирне, спС–ваС”, танцюС”, нС–би вС–н не одна людина, а цС–лий театр!\uc1в€’ СправдС–? в€’ вигукнув я, здивований. в€’ НС–коли б такого вС–д нього не сподС–вався!\uc1в€’ Я теж, пане, але це факт.\uc1в€’ У такому разС– вС–н дуже своС”рС–дна людина, в€’ сказав я, дивуючись, чому МоррС–с такоС— поганоС— думки про таланти АмС–С”ля.\uc1в€’ О, я не заперечую його своС”рС–дностС–, в€’ МоррС–с потер носа. в€’ Нехай собС– стрибаС” та бавиться, якщо це йому до вподоби, але мене дратуС” його лицемС–рство, пане! Ви його вважаС”те скромним, похмурим чоловС–ком, який нС– про що не думаС”, крС–м своС—х обов'язкС–в, але насправдС– вС–н С” цС–лковитою протилежнС–стю! ПовС–рте менС–, пане! Мова, якою вС–н говорить пС–д час своС—х неймовС–рних вистав у челядницькС–й, справдС– жахлива! А вС–н присягаС”ться, що коли був на верхогонах, то навчився С—С— вС–д якогось джентльмена! Минулого вечора вС–н передражнював усС–х свС–тських вельмож, потС–м почав бавитися в гС–пнотизера, С– тодС– моя кров, слово честС–, застигла в жилах.\uc1в€’ Р† що ж вС–н робив? в€’ спитав я, не приховуючи цС–кавостС–.\uc1в€’ Ось що, пане: посадовив на стС–лець одну з посудниць та почав показувати на неС— пальцем, скрегочучи зубами, нС–би диявол у пантомС–мС–. Р† хоч дС–вчина вона серйозна С– скромна, тут вона пС–д скочила й почала крутитися, немов лунатик, потС–м стрибати, здС–й маючи спС–дницС– так високо, що це було, далебС–, непристойно! Дехто з нас намагався зупинити С—С—, та де там в€’ вона була неначе божевС–льна. Лише коли подзвонили з двадцять другого номеру, з кС–мнат князя, АмС–С”ль схопив С—С—, посадовив знову на стС–лець та плеснув у долонС–. Вона вС–дразу прийшла до тями й буквально нС–чого не пам'ятала з того, що тС–льки-но робила. РознС–сся знову дзвС–нок С–з двадцять другого номеру, АмС–С”ль закотив очС–, наслС–дуючи пастора, С– зС– словами «МолС–мося!» в€’ пС–шов. засмС–явся.\uc1в€’ Вочевидь, вС–н маС” почуття гумору, чого я б нС–коли про нього не подумав, в€’ сказав я. в€’ Але хС–ба ви думаС”те, що в його кривляннях С” якС–сь лихС– намС–ри?\uc1в€’ Ця посудниця хвора сьогоднС–, в€’ вС–дповС–в МоррС–с, в€’ в неС— трясця, С– жоден з нас не смС–С” назвати С—й причину недуги. НС–, пане, як хочете, вС–рте менС– чи не вС–рте, але щось дивне в цьому АмС–С”левС– таки С”. КрС–м того, хотС–в би я знати, що князь робить С–з рештою слуг.\uc1в€’ Що вС–н робить С–з рештою слуг? в€’ перепитав я здивовано. в€’ Що ви цим хочете сказати?\uc1в€’ Гаразд, пане, князь маС” власного кухаря в€’ чи не так? в€’ сказав МоррС–с, лС–чачи на пальцях, в€’ С– двох лакеС—в, досить спокС–йних хлопцС–в, що допомагають АмС–С”левС–. Ще С” кучер та грум в€’ разом шестеро слуг. Однак нС–хто з них, окрС–м АмС–С”ля, нС–коли не з'являС”ться в кухнС– готелю. Кухар присилаС” страви невС–домо звС–дки, двоС” лакеС—в-помС–чникС–в лише прислуговують коло столу; вдень вони не бувають у своС—х кС–мнатах, хоча, можливо, й приходять туди спати; нС–хто не знаС”, де стоять конС– та карета, де мешкають кучер С– грум… ВС–домо, що вони обидва, а також кухар харчуються поза домом. Це менС– видаС”ться дуже дивним. ене почало охоплювати зовсС–м безпричинне роздратування.\uc1в€’ ЗнаС”те, МоррС–се, в€’ промовив я, в€’ немаС” нС–чого непотрС–бнС–шого чи навС–ть шкС–дливС–шого, анС–ж звичка втручатись у чужС– справи. Князь маС” право жити, як йому подобаС”ться, С– робити зС– своС—ми слугами, що хоче; я впевнений, вС–н по-королС–вському платить С—м за своС— забаганки. Р† мешкаС” його кухар тут чи там, нагорС–, в пС–днебессС–, чи внизу, в льоху, мене це не обходить. Князь багато подорожував, без сумнС–ву, маС” певнС– звички, С–, ймовС–рно, його смаки до С—жС– вельми вибагливС–. Але я нС–чого не бажаю знати про його господарство. Якщо ви не любите АмС–С”ля, ви легко можете уникати його, але, благаю вас, не вбачайте таС”мниць там, де С—х не С–снуС”. оррС–с глянув угору, потС–м додолу С– з особливою ретельнС–стю почав згортати один С–з моС—х фракС–в. Я побачив, що спинив його порив довС–рливостС–.\uc1в€’ Слухаю, пане. С–льше вС–н нС–чого не сказав. ене трохи побавила оповС–дь мого слуги про химери АмС–С”ля, С– коли ввечерС– ми С—хали до ЕльтонС–в, я дещо переповС–в ЛючС–о. ВС–н засмС–явся.\uc1в€’ ЖвавС–сть АмС–С”ля часто переступаС” межС–, в€’ сказав вС–н, в€’ С– вС–н не завжди вмС–С” опанувати себе.\uc1в€’ Яке ж хибне уявлення я про нього мав: я вважав його серйозним, навС–ть дещо похмурим!\uc1в€’ Ви знаС”те старе прислС–в'я: зовнС–шнС–сть оманлива. Це щира правда. ПрофесС–йний гуморист майже завжди в особистому спС–лкуваннС– С” неприС”мною, важкою людиною. Що стосуС”ться АмС–С”ля, то вС–н, так само як С– я, видаС”ться не таким, яким С” насправдС–. Його С”диною хибою С” схильнС–сть переступати межС– дисциплС–ни, але загалом вС–н чудовий слуга та цС–лком мене задовольняС”. А що МоррС–с в€’ обурений чи переляканий?\uc1в€’ Гадаю, нС– те, нС– С–нше, в€’ вС–дповС–в я, смС–ючись. в€’ МенС– вС–н нагадуС” зразок ображеноС— цноти.\uc1в€’ А, тодС– ви можете мати певнС–сть, що коли посудниця танцю вала, вС–н вС–дстежував С—С— рухи з дуже тонким зацС–кавленням, в€’ сказав ЛючС–о. в€’ ПоважнС– люди завжди вС–дзначаються особливою цС–кавС–стю до таких речей. Заспокойте його почуття та скажС–ть, що АмС–С”ль в€’ втС–лення доброчесностС–! ВС–н у мене на службС– вС–ддавна, С– я нС–чого не можу сказати проти нього як людини. ВС–н не претендуС” на те, щоб бути янголом. ОсобливостС– його мовлення та поведС–нки в€’ лише результат повсякчасного притлумлення природноС— схильностС– до веселощС–в; загалом вС–н чудова людина. ГС–пнотизму вС–н навчився, коли був зС– мною в Р†ндС–С—; я часто попереджав його про небезпеку, на яку вС–н наражаС” невтаС”мничених, якщо практикуС” на них цю силу. Але посудниця! Боже мС–й! Посудниць так багато! Якщо котрась С–з них страждаС” на трясцю в€’ яке це маС” значення? и приС—хали. Карета спинилася перед гарним будинком; нас зустрС–в добре вишколений слуга в червонС–й лС–вреС—, бС–лих шовкових панчохах та напудрованС–й перуцС–. ВС–н статечно передав нас пС–д опС–ку свого двС–йника, який, здавалося, мав С–ще поважнС–шС– манери; той провС–в нас нагору з виглядом, який нС–би говорив: «ДивС–ться, до якого приниження жорстока доля довела видатну людину!» вС–тальнС– ми знайшли лорда Ельтона, який стояв бС–ля камС–на, спиною до вогню; якраз проти нього в низькому фотелС– напС–влежала елегантно вбрана молода особа з дуже маленькими нС–жками. Я помС–тив нС–жки, бо вони, простягненС– з-пС–д безлС–чС– шлярок до вогню, передовсС–м впадали у вС–чС–. Р†нша дама сидС–ла штивно, немов натягнена струна; руки С—С— були красиво згорнутС– на колС–нах. Саме С—й у першу чергу вС–дрекомендував нас граф, коли скС–нчив С–з палкими вС–таннями.\uc1в€’ Шарлотто, моС— друзС–: князь ЛючС–о РС–манський, мС–стер ДжеффрС– Темпест. Панове, моя belle-soeur Своячка (фр.). , мС–с Шарлотта ФС–тцрой. и вклонились; дама поважно схилила голову. Вона була сановитого вигляду стара панна, С– вираз С—С— обличчя важко було визначити. ВС–н був побожний С– нС–би силуваний; створювалося враження, неначе вона одного разу в життС– побачила щось настС–льки непристойне, що нС–коли не в змозС– цього забути. СтиснутС– вуста, круглС– безбарвнС– очС–, застиглий вигляд ображеноС— цноти в€’ ось що створювало таке враження. Неможливо було довго дивитись на мС–с Шарлотту без того, щоб не почати дивуватися, що ж такого трапилося в С—С— далекС–й молодостС– С– що так образило С—С— чистоту й залишило на обличчС– незгладний слС–д. Щоправда, вС–дтодС– менС– доводилось зустрС–чати багатьох англС–йок, якС– мали на обличчях саме такий вираз, в€’ особливо серед старих С– негарних дам вищого свС–ту. овсС–м С–ншим було веселе, гарненьке личко молодшоС— дами, якС–й нас вС–дрекомендували потС–м; вона, ледь пС–двС–вшись зС– свого зручного фотеля, усмС–хнулась до нас С–з пС–дбадьорливою фамС–льярнС–стю.\uc1в€’ МС–с Даяна Чесней, в€’ промовив сквапливо граф, в€’ ви, княже, можливо, знаС”те С—С— батька, принаймнС– чули про нього: знаменитий НС–кодем Чесней, один С–з наймогутнС–ших залС–зничних королС–в.\uc1в€’ Безперечно, я знаю його, в€’ тепло вС–дповС–в ЛючС–о. в€’ Хто його не знаС”! Я часто зустрС–чав його: чудова людина, обдарована дивовижним почуттям гумору та життС”радС–снС–стю. Я дуже добре пам'ятаю його. Ми нерС–дко зустрС–чались у ВашингтонС–.\uc1в€’ СправдС–? в€’ проказала мС–с Чесней якось байдужно. в€’ Як на мене, вС–н великий дивак: щось середнС” мС–ж бС–летером та митним офС–цером. Я не можу дивитись на нього без вС–дчуття, що маю от-от вирушити в дорогу: здаС”ться, всС– залС–зницС– вС–дбитС– на його обличчС–. Я йому про це кажу. Я кажу йому: «Якби ти не мав на обличчС– вС–д биткС–в залС–зничноС— служби, ти мав би кращий вигляд!» Р† ви вважаС” те, що вС–н цС–кавий? мС–ючись С–з цієї новоС— вС–льноС— манери, з якою юна особа критикувала свого батька, ЛючС–о протестував.\uc1в€’ Я не вважаю, що вС–н цС–кавий, в€’ зС–зналася мС–с Чесней, в€’ можливо, тому, що всС– його анекдоти чула безлС–ч разС–в, крС–м того, багато з них надруковано в книжках, тому для мене вони не становлять великоС— цС–нностС–. ДеякС– з них вС–н принагС–дно переповС–даС” принцовС– Вельському, але менС– вже не намагаС”ться С—х повторювати. Однак вС–н дуже спритна людина, вС–н швидше за С–нших здобув капС–тал. Р† ви маС”те цС–лковиту рацС–ю стосовно його життС”радС–сностС–: смС–х його вС–длунюС”ться у ваших вухах до наступного тижня. С—С— очах сяяла веселС–сть; вона озирала нашС– усмС–хненС– обличчя.\uc1в€’ Ви думаС”те, що менС– бракуС” шанобливостС–, чи не так? в€’ вела вона далС–. в€’ Але, знаС”те, вС–н зовсС–м не схожий на класичного «сценС–чного батька» з розкС–шними сивими кучерями, який роздаС” благословення; вС–н сам би не хотС–в, щоб до нього надто шанобливо ставились. СС–дайте, панове! в€’ С– вона кокетливо повернула гарненьку голС–вку до графа: в€’ ПосадС–ть С—х, лорде Ельтон; ненавиджу, коли чоловС–ки стоять. «Вища стать»! А ви й без того дуже високС–, в€’ до дала вона, з неприхованим захватом окинувши поглядом гарне обличчя й усю постать ЛючС–о. в€’ Дивитись на вас в€’ усе одно, що яблунС– дивитись на мС–сяць! ючС–о щиро розсмС–явся та сС–в коло неС—; я сС–в з С–ншого боку. Старий граф досС– стояв бС–ля камС–на, розставивши ноги та всС–х нас осяваючи своС”ю прихильнС–стю. Безумовно, Даяна Чесней була чарС–вним створС–нням, однС–С”ю з тих удатних американок, якС– морочать голови чоловС–кам, не збуджуючи в них пристрастС–.\uc1в€’ Отже, ви славнозвС–сний мС–стер Темпест? в€’ спитала вона, кидаючи на мене критичний погляд. в€’ ЗнаС”те, це чудово! Я зав жди кажу, що лише замолоду варто мати купу грошей. СтарС– багатС–С— лише наповнюють грС–шми кишенС– лС–каря за його намагання вС–дремонтувати С—хнС– горопашнС– слабкС– тС–ла. Я знала одну бабцю, яка отримала у спадок сто тисяч фунтС–в стерлС–нгС–в, коли С—й самС–й було дев'яносто п'ять рокС–в. БС–долашна, вона плакала! Вона мала достатньо розуму, щоб уявити, як добре могла б вона ранС–ше пожити з цих грошей! Вона не залишала лС–жка, С– С”диною С—С— розкС–шшю була пС–впенсова перепС–чка до чаю, розмочена в молоцС–. Це було все, чого вона бажала.\uc1в€’ Ста тисяч фунтС–в вистачило б на багато перепС–чок! в€’ сказав я, посмС–хаючись. арненька Даяна засмС–ялася.\uc1в€’ Але ви, мС–стере Темпест, я гадаю, прагнете чогось бС–льшого! У розквС–тС– сил С” сенс володС–ти багатством! Ви тепер один С–з найбагатших людей, чи не так? она поставила питання з неповторною наС—внС–стю С–, здавалось, не вбачала в цьому проявС–в недоречноС— допитливостС–.\uc1в€’ Я мС–г би бути одним С–з найбагатших, в€’ сказав я, й тієї самоС— митС– в мене промайнула думка, що нещодавно я був одним С–з найубогС–ших, в€’ але мС–й друг, князь, значно багатший за мене.\uc1в€’ Невже? в€’ С– вона витрС–щилась просто на ЛючС–о, який зустрС–в С—С— погляд С–з напС–впоблажливою, напС–вглузливою посмС–шкою. в€’ Добре! ПС–сля цього мС–й батько в€’ жебрак! Ну що ж! ЦС–лий свС–т бС–ля ваших нС–г!\uc1в€’ Майже так, в€’ вС–дповС–в ЛючС–о серйозно, в€’ але, люба мС–с Чесней, свС–т так легко покласти до ваших нС–г! Без сумнС–ву, ви це знаС”те. в€’ Р† вС–н пС–дкреслив слова виразним поглядом своС—х незрС–внянних очей.\uc1в€’ Я вгадую комплС–мент. Загалом я С—х не люблю, але цього разу пробачу вам.\uc1в€’ Пробачте, будь ласка! в€’ промовив вС–н зС– слС–пучою усмС–шкою. Вона, перервавши свою балаканину, дивилась на нього з подивом, немов заворожена.\uc1в€’ Р† ви однолС–тки з мС–стером Темпестом? в€’ спитала згодом вона.\uc1в€’ Даруйте, я на багато рокС–в старший!\uc1в€’ СправдС–? в€’ вигукнув лорд Ельтон. в€’ НС–коли б не сказав! Як ви вважаС”те, Шарлотто? окликана у свС–дки, мС–с ФС–тцрой пС–днесла до очей елегантну лорнетку та почала критично розглядати нас обох.\uc1в€’ Я б сказала, що князь трохи старший за мС–стера Темпеста, в€’ зауважила вона тоном вишуканоС— вихованостС–, в€’ але тС–льки трохи.\uc1в€’ ПринаймнС–, в€’ вела своС” мС–с Чесней, в€’ ви достатньо молодС–, щоб насолоджуватися вашим багатством, чи не так?\uc1в€’ Достатньо молодий чи достатньо старий, як волС–С”те, в€’ сказав ЛючС–о, безтурботно знизавши раменами, в€’ але, на жаль, я не насолоджуюся ним! епер мС–с Чесней втС–лювала суцС–льне здивування.\uc1в€’ Що роблять для нас грошС–? в€’ вС–в далС– ЛючС–о, С– очС– його, розширившись, прибрали того дивного виразу задуми, який так часто збуджував мою цС–кавС–сть. в€’ СвС–т, можливо, й буде бС–ля ваших нС–г в€’ але що це за свС–т? МС–шурна брила з грубоС— речовини. Багатство в€’ лише дзеркало, яке показуС” людську натуру в С—С— най гС–ршому виглядС–. Люди плазують перед вами, пС–длещуються до вас, брешуть, аби здобути вашу прихильнС–сть задля власного пожитку; принци кровС– охоче принижуються та йдуть до вас позичатися. ВнутрС–шня гС–днС–сть (якщо ви С—С— маС”те) не береться до уваги: ви можете говорити, як дурень, смС–ятися, мов гС–С”на, бути схожим на павС–ана в€’ аби лишень ваше золото дзвенС–ло достатньо гучно! Навпаки: якщо ви людина справдС– видатна, звитяжна, терпляча; якщо ви надС–ленС– С–скрою того вогню, який змС–цнюС” життя та ушляхетнюС” його; якщо думки вашС– творять образи, якС– мусять С–снувати, доки з лиця планети не буде зметено царства, наче пил вС–тром; С– якщо попри все це ви злидар в€’ що ж, цС–лий свС–т зневажатиме вас. Р† багатий крохмальник, С– крез, який живе з патентованих пС–гулок, гудитимуть вас. Торговець, у якого ви купуС”те харчС– для кухнС–, дивитиметься на вас зверхньо та презирливо. Р†нша рС–ч в€’ якщо ви надС–ленС– багатством: адже воно даС” стС–льки прав! Право поганяти четверню коней, право невимушено, майже поблажливо теревенити з принцом Вельським! БагатС–, але вульгарнС– громадяни, якС– намагаються наслС–дувати вищий свС–т, дС–стають особливу втС–ху, попихаючи обраних представникС–в дворянства.\uc1в€’ Але вам, припустС–мо, в€’ швидко перервала його мС–с Чесней, в€’ вам пощастило бути не лише обраним дворянином, але до того ж С– надС–леним багатством. Без сумнС–ву, ви визнаС”те, що це добре, в€’ хС–ба нС–? ючС–о стиха розсмС–явся.\uc1в€’ Я вС–дповС–м вам вашими словами: я вгадую комплС–мент. УтС–м, гадаю, що навС–ть коли багатство випадаС” на долю одного з тих дворян, то не завдяки вродженС–й шляхетностС– вС–н здобуваС” суспС–ль ну шану, а просто завдяки тому, що вС–н багатС–й. Ось що обурюС” мене. Я, наприклад, маю безлС–ч друзС–в, якС– С” не стС–льки моС—ми друзями, скС–льки друзями моС—х прибуткС–в. Вони не завдають собС– труду розпитати про моС” дотеперС–шнС” життя, для них не маС” ваги, хто я С– звС–дки. С—х не цС–кавить, як я живу, що роблю. Хворий я чи здоровий, щасливий чи нещасний в€’ С—м цС–лком байдуже. Якби вони знали про мене бС–льше, можливо, це було б краще для них; але вони не хочуть нС–чого знати, С—хнС– цС–лС– простС– С– яснС–: вони хочуть мати якомога бС–льший зиск зС– знайомства зС– мною. Р† я щедро обдаровую С—х; вони отримують те, чого хотС–ли, навС–ть бС–льше! ого мелодС–йний голос урвався на меланхолС–йнС–й нотС–. Цієї митС– не тС–льки мС–с Чесней, але й усС– ми дивились на нього, неначе вабленС– магнетичними чарами. Якусь секунду панувало мовчання.\uc1в€’ Мало хто маС” справжнС–х друзС–в, в€’ сказав нарештС– лорд Ель тон. в€’ Щодо цього, гадаю, жоден С–з нас не С” щасливС–шим за Сократа, який мав в оселС– лише два стС–льцС–: один для себе, С–нший в€’ для друга, якщо такий знайдеться. Але ви загальний улюбленець, ЛючС–о, найпопулярнС–ша особа. цю хвилину почулися кроки, що наближались до вС–дчинених дверей вС–тальнС–, С– тонкий слух мС–с Чесней вловив звук; вона миттС”во змС–нила вС–льну позу на бС–льш штивну С– випросталась.\uc1в€’ Це СибС–лла! в€’ сказала вона; С—С— карС– С–скристС– очС– водночас С– смС–ялися, С– нС–би прохали вибачення. в€’ Коли вона присутня, я не можу так розсС–датися! оС” серце швидко калатало, коли ввС–йшла жС–нка, яку поети могли б назвати богинею своС—х мрС–й, але на яку я тепер дивився як на вишуканий предмет, призначений до продажу на законних пС–дставах. Вона була вбрана в просту бС–лу сукню без жодних оздоб, за винятком золотого паска, виконаного в античному стилС–; букет фС–алок ховався в мереживС– на С—С— грудях. Вона здавалася ще гарнС–шою, нС–ж тодС–, в театрС–, коли я побачив С—С— вперше. С—С— очС– сяяли глибше, рум'янцС– на обличчС– спалахували яскравС–ше, а усмС–шка, яку вона подарувала нам, коли вС–талася, була просто незрС–внянною. С—С— рухи, С—С— манери збуджували в менС– таку пристрасть, що в головС– паморочилось, а думки плутались. Незважаючи на холодний розрахунок, який давав менС– певнС–сть, що вона неодмС–нно буде моС”ю дружиною, у С—С— бездоганнС–й гС–дностС– було стС–льки чарС–вливостС–, що я раптом вС–дчув сором С– ладен був навС–ть засумнС–ватися в тому, чи справдС– може сила багатства порушити спокС–й цієї прекрасноС— незайманоС— лС–леС—. Ет, якС– ж ми, чоловС–ки, безумцС–! Як мало ми думаС”мо про отруту в серцях цих жС–нок-лС–лей, якС– здаються сповненими такоС— чистоти, такоС— грацС–С—!\uc1в€’ Ти спС–знилася, СибС–лло, в€’ суворо зауважила С—й тС–тка.\uc1в€’ СпС–знилася? в€’ байдужно промовила вона. в€’ МенС– дуже шкода!.. Тату, хС–ба ви С–мпровС–зований екран? орд Ельтон поспС–шно вС–дС–йшов убС–к, усвС–домивши раптом свою егоС—стичну монополС–ю на вогонь.\uc1в€’ Чи вам не холодно, мС–с Чесней? в€’ вела далС– ледС– СибС–лла тоном завченоС— люб'язностС–. в€’ Чи не хочете ближче присунутись до вогню? аяна Чесней здавалась пригнС–ченою та несмС–ливою.\uc1в€’ Дякую! в€’ пробурмотС–ла вона, скромно спускаючи очС–.\uc1в€’ СьогоднС– вранцС– ми почули жахливу новину, мС–стере Темпест, в€’ сказала ледС– СибС–лла, дивлячись скорС–ш на ЛючС–о, нС–ж на мене, в€’ без сумнС–ву, ви читали про це в газетах: один С–з наших знайомих, вС–конт ЛС–нтон, застрелився минулоС— ночС–. не мС–г погамувати легкого здригання. ЛючС–о кинув на мене попереджувальний погляд С– вС–дповС–в сам:\uc1в€’ Так, я прочитав короткий допис про це. Це справдС– жахливо! Я теж трохи був С–з ним знайомий.\uc1в€’ СправдС–? ВС–н був заручений з моС”ю подругою. Я подумала, що вона щасливо врятувалася: хоча вС–н С– був приС”мною в товариствС– людиною, але був також вС–домим картярем та марнотратником С– швидко змарнував би С—С— маС”ток. Але вона не хоче дивитись на це в такому свС–тлС–, вона дуже переймаС”ться. Вона за будь-яку цС–ну хотС–ла стати вС–контесою.\uc1в€’ Бачу, в€’ сказала мС–с Чесней, С– очС– С—С— лукаво блиснули, в€’ що не самС– американки ганяють за титулами! ВС–дтодС–, як я у БританС–С—, я знаю кС–лькох дС–вчат в€’ насправдС– непоганих дС–вчат, в€’ якС– взяли шлюб виключно для того, щоб С–менуватись «мС–ледС–» або «ваша милосте». Я сама дуже люблю титул, але люблю також людину, пов'язану з ним. раф притлумив уриваний смС–х. ЛедС– СибС–лла задумано дивилась на вогонь С– вела далС–, нС–би нС–чого не чула.\uc1в€’ Звичайно, моС—й подрузС– випадуть С–ншС– партС–С—: вона молода С– гарна, в€’ але, гадаю, вона була трохи закохана у вС–конта.\uc1в€’ ДурницС–! ДурницС–! в€’ сказав лорд С–з роздратуванням. в€’ У тебе в головС– якась романтична маячня, СибС–лло; один «сезон» мусить вилС–кувати твою сентиментальнС–сть… ха-ха-ха… Вона чудово знала, що вС–н розпусний негС–дник, С– погодилась на одруження цС–лком свС–домо, з розкритими очима. Коли я прочитав у газетах, що вС–н застрелився в кебС–, то сказав: «Поганий смак! ЗС–псувати бС–дному вС–зниковС– екС–паж задля власноС— примхи!» Ха-ха! Але потС–м я подумав, що вС–н добре зробив в€’ не встиг зС–псувати життя жС–нцС–.\uc1в€’ Безперечно! в€’ неуважно промовила ледС– СибС–лла. в€’ УтС–м, С–нколи таки буваС” щось подС–бне до кохання. она пС–двела своС— гарнС–, яснС– очС– на ЛючС–о, хоча вС–н не дивився на неС—, С– С—С— смС–ливий погляд зустрС–вся з моС—м. о вС–дбивав мС–й погляд в€’ не знаю; але кров прилила С—й в обличчя, С– дрож, здавалося, перебС–г С—С— тС–лом. ПотС–м вона сильно зблС–дла. ієї митС– один С–з поважних лакеС—в з'явився коло дверей.\uc1в€’ ОбС–д подано, мС–лорде!\uc1в€’ Добре!\uc1Р† граф заходився розподС–ляти нас на пари.\uc1в€’ Княже, запропонуйте руку мС–с ФС–тцрой. МС–стере Темпест, прошу вас вести мою дочку я пС–ду за вами з мС–с Чесней. цьому порядку ми зС–йшли зС– сходС–в, С– я, йдучи з ледС– СибС–ллою позаду ЛючС–о, не мС–г не всмС–хнутися: вС–н С–з такою надзвичайною повагою та серйознС–стю обговорював з мС–с Шарлоттою церковнС– питання, що пС–сля деяких його завваг стосовно духС–вництва статечну стару панну охопив несподС–ваний ентузС–азм. Твердження ЛючС–о являли собою дС–аметральну протилежнС–сть до С–дей, що С—х вС–н висловлював менС–. Вочевидь, йому хотС–лось поглузувати зС– штивноС— дами, С– я спостерС–гав за його поведС–нкою С–з внутрС–шнС–м задоволенням.\uc1в€’ Отже, ви знаС”те преподобного Капона? в€’ спитала мС–с Шарлотта.\uc1в€’ Знаю, С– дуже добре! в€’ з пС–днесенням вС–дповС–в ЛючС–о. в€’ Р† запевняю вас, що пишаюся цим знайомством. СправдС– цнотлива людина! Майже святий!\uc1в€’ НадС–лений таким ясним розумом! в€’ зС–тхнула стара панна.\uc1в€’ Р† такий далекий вС–д тС–нС– лицемС–рства! в€’ пС–дтвердив ЛючС–о з неперевершеною серйознС–стю. в€’ Так, так, безперечно! Отже… они ввС–йшли до вС–тальнС–, С– я вже нС–чого не мС–г почути. Я пС–шов за ними пС–д руку з моС”ю прекрасною дамою, С– за хвилину ми вже сидС–ли за столом.\ XII\s0 бС–д вС–дбувався в тому самому порядку як бС–льшС–сть обС–дС–в у великих домах: спочатку атмосфера була церемонна С– вимушена, на середину трохи потеплС–шала й досягла максимальноС— теплоти взаС”много розумС–ння, коли подали морозиво й десерт. Спочатку розмова раз у раз уривалась, але поступово пС–д орудою ЛючС–о зробилась пожвавленою та веселою. Я докладав усС–х зусиль, аби розважати ледС– СибС–ллу однак дС–йшов висновку, що слухачка з неС— не дуже уважна. Вона була холодна й неговС–рка; незабаром я вирС–шив, що вона не дуже обС–знана й нС–чим особливо не цС–кавиться; вона, як С– багато С–нших дам С—С— стану, мала погану звичку вС–дволС–катися вС–д розмови та заглиблюватись у власнС– думки, що ясно свС–дчило, як мало цС–кавить С—С— розмова. Однак деякС– С—С— завваги, зробленС– навмання, виявляли в нС–жнС–й натурС– дС–вчини приховану жилку цинС–зму й певну зневагу до людей; повсякчас С—С— слова кололи моС” самолюбство, та це лише змС–цнювало силу мого рС–шення в€’ владарювати над нею, поневолити С—С— гордий дух, зробити С—С— покС–рною чоловС–ковС–, якою й належить бути дружинС– мС–льйонера та генС–я. ГенС–я? Так, я вважав себе генС–С”м. Моя пиха походила з двох джерел: першим були неабиякС–, як я був певен, властивостС– мого мозку, другим в€’ моС” багатство. Я був переконаний, що можу купити славу, купити так само легко, як купують квС–тку на ринку, С– ще бС–льш переконаний, що можу купити кохання. Бажаючи це довести, я несподС–вано звернувся до графа.\uc1в€’ ЗдаС”ться, я не помиляюсь, мС–лорде, ви мешкали у графствС– ВарвС–к, у ВС–ллосмС–рському замку? орд Ельтон почервонС–в С– поспС–шно ковтнув шампанського.\uc1в€’ Т-так, так. Я володС–в цим маС”тком якийсь час. Це така морока! ПотрС–бна цС–ла армС–я слуг.\uc1в€’ Саме так, в€’ хитнув я головою на знак згоди. в€’ Гадаю, що знадобиться значний штат слуг. Я купую цей маС”ток. олоднС–сть ледС– СибС–лли змС–нилася хвилюванням, а очС– графа, здавалося, мало не вилазили з орбС–т.\uc1в€’ Ви? Ви купуС”те ВС–ллосмС–р? в€’ вигукнув вС–н.\uc1в€’ Так, я вС–ддав розпорядження, щоб моС— повС–рники владнали справи якнайшвидше. в€’ Р† я зиркнув на ЛючС–о, сталевий погляд якого був звернений на графа з напруженою увагою. в€’ Я люблю графство ВарвС–к, до того ж планую справляти багато прийомС–в, а це мС–сце чудове для того. апанувало мовчання. МС–с Шарлотта глибоко зС–тхнула, С– видно було, як тремтить мереживний бант на С—С— гладко зачесаному волоссС–. Даяна Чесней озирала всС–х С–з цС–кавС–стю, ледь усмС–хаючись.\uc1в€’ СибС–лла народилась у ВС–ллосмС–рС–, в€’ сказав граф якось хрипко.\uc1в€’ О, це додаС” новоС— втС–хи його власниковС–, в€’ промовив я С–з Т‘речним поклоном у бС–к ледС– СибС–лли. в€’ Ви, мабуть, маС”те багато спогадС–в про нього?\uc1в€’ СправдС– багато! в€’ вС–дповС–ла вона, С– голос С—С— вС–брував при страсними нотами. в€’ НемаС” жодного С–ншого куточка на свС–тС–, який би я так любила! Як часто я гралася на галявинС– пС–д старими дуба ми, збирала фС–алки та буквицС– на березС– Авону! Р† коли розцвС–тав глС–д, я уявляла, нС–би парк в€’ це чарС–вне царство, а я в€’ казкова принцеса!\uc1в€’ Нею ви були, нею ви й лишились! в€’ докинув ЛючС–о. она посмС–хнулась, очС– С—С— заблищали; потС–м вона повела далС– вже спокС–йнС–ше:\uc1в€’ Я любила ВС–ллосмС–р С– досС– люблю його! Я часто бачила в полС–, на протилежному березС– рС–чки, за межами нашого маС”тку, маленьку дС–вчинку з нС–жним обличчям та довгим свС–тлим волоссям. Я хотС–ла познайомитися з нею, але моя нянька нС–коли не дозволяла менС–: вона вважала, що ця дС–вчинка С” нижчою за мене. в€’ Вуста ледС– СибС–лли презирливо стиснулись. в€’ А насправдС– вона походила з високого роду, С—С— батько був вС–домим ученим С– дворянином, але рано помер. С—С— вдочерив лС–кар, який був бС–ля смертного ложа С—С— матерС–: жС–нка, не маючи родичС–в, довС–рила дС–вчинку пС–д його опС–ку. ЦС–С”ю маленькою яснокосою дС–вчинкою була МевС–с Клер. ойно було вимовлене це С–м'я, ми всС– раптом замовкли, нС–би почули церковний передзвС–н. ЛючС–о, позирнувши на мене якось напружено, спитав:\uc1в€’ Ви нС–коли не чули про МевС–с Клер, Темпесте? Я подумав секунду перед тим, як вС–дповС–сти.\uc1в€’ Так, я колись невиразно чув це С–м'я у лС–тературних колах, але не можу пригадати, коли С– за яких обставин. справдС– не мС–г пригадати, бо нС–коли не звертав уваги на жС–ночС– С–мена в мистецтвС–: як С– бС–льшС–сть чоловС–кС–в, я вважав, що все, чого б вони не робили, чи то в музицС–, чи в малярствС–, чи в красному письменствС–, С” настС–льки слабким, що навС–ть не заслуговуС” на критику. ЖС–нки, на мою думку, були створенС– для забави чоловС–кС–в, а не для того, щоб С—х просвС–щати.\uc1в€’ МевС–с Клер в€’ генС–й, в€’ сказала ледС– СибС–лла. в€’ Якщо мС–стер Темпест не чув про неС—, то, без сумнС–ву, ще почуС”. Я часто шкодую, що менС– не вдалось познайомитися з нею в тС– давнС– днС– у ВС–ллосмС–рС–. ДурС–сть моєї няньки обурюС” мене! Нижча за мене! Р† наскС–льки ж те пер вона вища за мене! Вона досС– там мешкаС”; С—С— названС– батьки померли, С– вона успадкувала гарненький невеличкий будиночок, у якому вони жили. КрС–м того, вона докупила земель, упорядкувала й покращила маС”ток. НС–де не траплялось менС– такого С–деального поетичного куточка, як ЛС–лС–я-котедж. мовчав, вС–дчуваючи якесь глухе невдоволення зС– свого невС–гластва стосовно талантС–в С– становища людини, яку всС– вони вважали славнозвС–сною.\uc1в€’ Яке дивне С–м'я: МевС–с Маvis в€’ спС–вучий дрС–зд (англ.). ! в€’ нарештС– наважився я сказати.\uc1в€’ Так, але воно дивовижно С—й пасуС”. Вона оспС–вуС” життя, немов спС–вучий дрС–зд, тому цС–лком заслуговуС” на своС” С–м'я.\uc1в€’ Що ж вона дала лС–тературС–? в€’ поцС–кавився я.\uc1в€’ О, лише кС–лька романС–в, в€’ з усмС–шкою вС–дповС–в ЛючС–о, в€’ але вони мають незвичайну властивС–сть: вони живС–! Я маю надС–ю, Темпест, що ваша книжка виявиться надС–леною такою самою життС”вС–стю. ут лорд Ельтон, який пС–сля звС–стки про купС–влю ВС–ллосмС–ру був заглиблений у похмурС– роздуми над склянкою вина, пробудився зС– своєї задуми.\uc1в€’ Що я чую! в€’ вигукнув вС–н. в€’ Невже ви хочете сказати, що написали роман, мС–стере Темпест? «Чи можливо, щоб вС–н не помС–тив реклами мого твору, яка кричить зС– шпальт мало не кожноС— газети?» в€’ подумав я з обуренням.)\uc1в€’ Але навС–що це вам, С–з вашим колосальним багатством?\uc1в€’ ВС–н прагне слави! в€’ сказав ЛючС–о, як менС– здалося, напС–вглузливо.\uc1в€’ Але ви досягли слави, мС–стере Темпест, в€’ заявив упевнено граф, в€’ сьогоднС– всС– знають вас!\uc1в€’ Ех, мС–й любий лорде, це не задовольняС” прагнень мого талановитого приятеля! в€’ вС–дповС–в замС–сть мене ЛючС–о, С– очС– його заволС–клися тС–С”ю таС”мничою тС–нню скорботи С– презирства, яка так часто потьмарювала С—х блиск. в€’ Його не задовольняС” «колосальне багатство» в€’ адже воно нС– на йоту не зробить його вищим вС–д клена, який стоС—ть при дорозС– до королС–вського палацу. ВС–н хотС–в би пС–днестися над пересС–чнС–стю. Р† хто дорС–кне йому? Я теж, можливо, хотС–в би слави за ту властивС–сть, яка зветься генС–альнС–стю: за шляхетнС– С–деС—, поезС–ю, високС– С–нстинкти й пророчС– дослС–дження серця людського, в€’ словом, за силу пера. Але зазвичай цС–С”ю силою надС–ленС– злидарС– в€’ силою, яку неможливо придбати за грошС–, так само як незалежнС–сть у вчинках чи свободу думки. А що даС” багатство? Лише можливС–сть витрачати його або нагромаджувати. Але Темпест намагаС”ться поС”днати в собС– двС– дС–аметрально протилежнС– сили природи в€’ генС–й та грошС–, С–ншими словами, Бога й Мамону. едС– СибС–лла обернулася до мене; С—С— гарне обличчя мало вираз сумнС–ву та здивування:\uc1в€’ Боюся, вимоги суспС–льства забиратимуть у вас надто багато часу щоб ви могли й надалС– писати книжки. Пам'ятаю, ви вже говорили менС–, що друкуС”те роман. Чи ви й ранС–ше були письменником за фахом? моС—й душС– заворушилось почуття гнС–ву й образи. Чи був я справжнС–м письменником ранС–ше? НС–, я нС–коли не був ним. Я був мандрС–вним найманим лС–тератором, якого час вС–д часу запрошували писати замовленС– статтС– на першу-лС–пшу тему; я не мав жодноС— видимоС— перспективи здС–йнятись над цим низьким та брудним щаблем лС–тературного ремесла. Я вС–дчув, що почервонС–в, потС–м зблС–д, С– бачив, як пильно дивився на мене ЛючС–о.\uc1в€’ Я нинС– С” письменником, ледС– СибС–лло, в€’ вС–дповС–в я нарештС–, в€’ С– сподС–ваюсь, що невдовзС– доведу своС” право називатися так. На мою думку, звання письменника даС” велику гордС–сть, С– не думаю, що суспС–льнС– вимоги завадять менС– зберС–гати вС–рнС–сть лС–тературнС–й професС–С—, яку я вважаю найвищою в свС–тС–. орд Ельтон почав занепокоС”но соватись на стС–льцС–.\uc1в€’ А чи ваша родина, в€’ спитав вС–н, в€’ вашС– кревнС– в€’ вони теж лС–тератори?\uc1в€’ З моєї родини нС–кого немаС” серед живих, в€’ вС–дповС–в я трохи рС–зко. в€’ МоС—м батьком був Джон Темпест С–з Рексмура.\uc1в€’ СправдС–? в€’ обличчя графа засвС–тилося. в€’ Боже мС–й! Адже я часто зустрС–чав його на полюваннях багато рокС–в тому! Ви походи те зС– старого шляхетного роду, пане! Темпести з Рексмура в€’ славетна фамС–лС–я, про них С” багато шанобливих згадок у хронС–ках графства. нС–чого не вС–дповС–в, але вС–дчував легке роздратування, хоча сам не мС–г зрозумС–ти чому.\uc1в€’ МимоволС– дивуС”шся, в€’ сказав ЛючС–о м'яким, лагС–дним тоном. в€’ Коли людина походить зС– шляхетного англС–йського роду в€’ видима причина для гордостС–, в€’ а крС–м того, маС” велике багатство для пС–дтримання цього престижу, то навС–що С—й битись за лС–тературнС– почестС–? Ви надто скромнС–, Темпесте! Ви, що сидите так високо на банкС–вських банкнотах С– золотих зливках, зС– славою блискучоС— хронС–ки за собою, в€’ ви ще нахиляС”тесь, щоби пС–дняти лаври! Ви принижуС”те себе цим прагненням приС”днатись до товариства безсмертних! опри С–ронС–чний тон князя, завважений усС–ма присутнС–ми, я бачив, що вС–н на власний кшталт захищаС” лС–тературу, С– вС–дчув до нього вдячнС–сть. Граф, вочевидь, нудьгував.\uc1в€’ Усе це чудово, в€’ сказав вС–н, в€’ але мС–стер Темпест не мусить писати, щоб заробляти собС– на прожиття.\uc1в€’ Можна любити справу лише задля неС— самоС—! в€’ вигукнув я. в€’ Наприклад, ця МевС–с Клер, про яку ви говорили, в€’ хС–ба вона злидарюС”?\uc1в€’ МевС–с Клер не маС” жодного пеннС–, крС–м того, що заробляС” власними силами, в€’ сказав лорд Ельтон. в€’ Гадаю, якби вона не писала, то померла би з голоду. аяна Чесней засмС–ялася.\uc1в€’ НинС– голодна смерть С—й не загрожуС”, в€’ зауважила вона, С– С—С— карС– очС– заблищали. в€’ Вона горда, як нС–хто; С—здить до парку власною каретою С– знайома з усС–С”ю аристократС–С”ю. Я чула, що вона в€’ справжня дС–лова жС–нка С– конкуруС” з видавцями.\uc1в€’ Маю сумнС–в! в€’ уривано засмС–явся граф. в€’ Треба бути самим дияволом, аби конкурувати з видавцями.\uc1в€’ МаС”те рацС–ю, в€’ сказав ЛючС–о. в€’ Гадаю, що пС–д час змС–нних «фаз» або переселень душС– в розмаС—тС– земнС– форми диявол (якщо вС–н С–снуС”) часто втС–люС”ться у видавця, зокрема в€’ задля цС–кавинки в€’ у видавця доброзичливого! и всС– посмС–хнулися.\uc1в€’ Я не можу уявити собС–, щоб МевС–с Клер мала бажання з кимсь у чомусь конкурувати, в€’ сказала ледС– СибС–лла. в€’ Звичайно, вона незаможна, але грошС– витрачаС” мудро та з користю. Я не знаю С—С— особисто, про що шкодую, але читала С—С— твори, написанС– без крих ти банальностС–. Вона надзвичайно незалежна особистС–сть, цС–лком байдужа до чужих думок про себе.\uc1в€’ НайС–мовС–рнС–ше, вона дуже негарна з себе, в€’ припустив я. в€’ НегарнС– жС–нки завжди прагнуть вирС–знитися чимось особливим, щоби привернути до себе увагу, якоС— С—м бракуС”.\uc1в€’ Загалом це так, але не у випадку МевС–с Клер. Вона гарненька С– притому вмС–С” добре вдягатися.\uc1в€’ Це така рС–дкС–сть серед жС–нок-лС–тераторС–в! в€’ вигукнула Даяна Чесней. в€’ Вони зазвичай одягаються з таким несмаком!\uc1в€’ БС–льшС–сть культурних людей, в€’ вела далС– ледС– СибС–лла, в€’ принаймнС– з нашого кола, розглядають мС–с Клер як виняток, який не вписуС”ться в узвичаС”не уявлення про лС–тераторС–в. Вона така сама чарС–вна, як С– те, що вона пише, а пише вона з натхненням С– вмС–С” сказати щось справдС– нове.\uc1в€’ За це, певна рС–ч, усС– критики нападаються на неС—? в€’ спитав ЛючС–о.\uc1в€’ О, безсумнС–вно! Але ми нС–коли не читаС”мо критики.\uc1в€’ СподС–ваюсь, С—С— взагалС– нС–хто не читаС”, в€’ сказав граф зС– смС–хом, в€’ окрС–м самих тих добродС–С—в писак! Ха-ха-ха! НамС–ри повчати мене, що я повинен читати С– що думати, я називаю нахабством, даруйте менС– це слово. Я в змозС– самостС–йно зробити висновок про ту чи С–ншу книжку. Р† уникаю всС–х цих огидних «нових» поетС–в, тС–каю вС–д них, немов вС–д пекла, ха-ха! ЗвС–льнС–ть мене вС–д «нових» поетС–в: старС– досить добрС– для мене! А цС– критики, що так козиряться, за звичай неповнолС–тнС– хлопчаки, якС– встигли дС–стати лише половину належноС— освС–ти! Р† вони за кС–лька гС–ней на тиждень наважуються повС–домляти публС–ку, що вони думають про той чи С–нший твС–р, в€’ нС– би хтось цС–кавиться С—хнС–ми незрС–лими думками! СмС–шно, насправдС– смС–шно! Я дивуюся в€’ за кого вони мають публС–ку? Редактори вС–дповС–дальних часописС–в повиннС– розумС–тися на цС–й справС– краще й не доручати С—С— молодим пройдисвС–там тС–льки тому, що тС– за своС— послуги дешево правлять! ієї митС– увС–йшов управитель С–, ставши позаду графа, прошепотС–в йому кС–лька слС–в. Граф спохмурнС–в, потС–м звернувся до своячки.\uc1в€’ Шарлотто, ледС– Ельтон звелС–ла переказати, що вона спустить ся сьогоднС– до вС–тальнС–. Може, ви пС–дете й подивитесь, як би зручнС–ше С—С— вмостити? С–с Шарлотта пС–двелася. Лорд Ельтон обернувся до нас:\uc1в€’ Моя дружина рС–дко коли маС” змогу бачити гостей, але сьогоднС– вона почуваС”ться краще С– хоче дещо перепочити вС–д одноманС–ття своєї кС–мнати. Було б дуже люб'язно з вашого боку, панове, якби ви трохи розважили С—С—: вона не може багато говорити, але зС–р С—С— та слух не погС–ршились, тож вона досС– виявляС” цС–кавС–сть до всього, що вС–дбуваС”ться. в€’ ВС–н тяжко зС–тхнув. в€’ Боже мС–й, адже вона була однС–С”ю з найчарС–внС–ших жС–нок графства!\uc1в€’ Мила графиня! в€’ прошепотС–ла мС–с Чесней С–з поблажливою нС–жнС–стю. в€’ Вона ще й досС– гарна! едС– СибС–лла кинула в С—С— бС–к зверхнС–й погляд, що свС–дчив, яку непокС–рну вдачу гамувала в собС– молода красуня, С– я вС–дчув, що закохуюсь С–ще дужче: така норовистС–сть обраницС– вС–дповС–дала моС”му уявленню про кохання. Мушу зС–знатися, я люблю жС–нок палкого темпераменту. Я не вбачаю нС–чого привабливого у тих надзвичайно милих самичках, якС– на всС–й земнС–й кулС– не знаходять нС–чого, що могло б стерти дурнС– усмС–шки з С—хнС–х облич. Я люблю помС–чати небезпечнС– вогники в блискучих очах, гордовитий трепет гарних вуст, гарячС– рум'янцС– обурення на нС–жному обличчС–. Усе це в€’ вияви розуму та непокС–рноС— волС–. У натурС– чоловС–ка ховаС”ться жага влади, яка пС–дбурюС” його перемогти те, що здаС”ться непереможним. Прагнення такоС— перемоги щомитС– зростало в менС–. оли обС–д закС–нчився, я пС–двС–вся й вС–дчинив перед дамами дверС–. Коли проходила ледС– СибС–лла, фС–алки, приколотС– в неС— на грудях, упали. Я пС–дняв С—х С– зробив перший крок.\uc1в€’ Чи можу я взяти С—х? в€’ спитав я стиха.\uc1Її подих був нерС–вний, але дивилась вона просто менС– в очС– й усмС–халася, чудово розумС–ючи моС— намС–ри.\uc1в€’ Можете! в€’ вС–дказала вона. вклонився, зачинив за нею дверС– та, сховавши квС–ти, повернувся, задоволений, на своС” мС–сце за столом.\ XIII\s0 алишившись зС– мною та ЛючС–о, лорд Ельтон вС–дкинув усяку стриманС–сть С– зробився не просто фамС–льярним, а навС–ть улесливим у догоджаннС– нам обом. ЖалюгС–дне, принизливе прагнення сподобатись нам, здобути нашу прихильнС–сть проглядало з кожного його слова. Переконаний: якби я холодно й брутально запропонував йому продати красуню дочку за сто тисяч фунтС–в стерлС–нгС–в, за умови, що цю суму буде сплачено в день весС–лля, вС–н би охоче пристав на таку пропозицС–ю. Я вС–дчував С– знав, що моС— залицяння до ледС– СибС–лли неминуче сприймуть як щось на зразок ринкового торгу, в€’ якщо тС–льки менС– не вдасться завоювати кохання дС–вчини. Я мав намС–р боротися за С—С— любов, але цС–лком усвС–домлював, як це важко, майже неможливо для неС— в€’ забути про моС” колосальне багатство С– кохати мене лише заради мене самого. Ось одне з благ убозтва, про яке злидарС– забувають С– яке цС–нують: злидар, якому пощастило здобути кохання жС–нки, знаС”, що кохання це щире й позбавлене особистоС— корисливостС–. А багатС–й нС–коли не може бути впевнений у щирому коханнС–. Батьки та подруги дС–вчат на виданнС– завжди пС–дкреслюють переваги багатого замС–жжя. Р† треба бути справдС– цС–лС–сною натурою, щоб на чоловС–ка, який володС–С” п'ятьма мС–льйонами, дивитися без почуття корисливого вдоволення. уже заможна людина не може бути впевнена навС–ть у щирС–й дружбС–; доля майже завжди позбавляС” С—С— найвищоС—, найсильнС–шоС—, найшляхетнС–шоС— любовС–. Справджуються слова «важко багатому увС–йти до Царства Небесного». О, царство жС–ночоС— любовС–, випробуваноС— С– в клопотах, С– в злигоднях, вС–рнС–сть С– вС–дданС–сть у днС– печалС– й туги, героС—чна жертовнС–сть С– мужнС–сть у години сумнС–вС–в та вС–дчаю! ле таку свС–тлу радС–сть Бог придС–лив лише вбогому. МС–льйонер може обирати з-помС–ж красунь цС–лого свС–ту й одружитися з ким йому заманеться; вС–н може одягти свою обраницю в розкС–шнС– шати, осипати С—С— коштовностями С–, будучи заслС–пленим блиском С—С— пишно оздобленоС— вроди, дивитись на неС—, нС–би на статую чи картину; однак вС–н нС–коли не збагне найглибших таС”мниць С—С— душС– й не розпС–знаС” моральних засад С—С— натури. ВС–д самого початку нашого знайомства з ледС– СибС–ллою я розмС–рковував про це, хоча й не так ненастанно, як пС–знС–ше. Я надто пишався своС—м багатством, щоб думати про можливС–сть програшу. насолоджувався, з дещо презирливою зловтС–хою спостерС–гаючи рабську покору С– захват графа перед слС–пучими джерелами золота, на якС– скидалися я та мС–й неперевершений приятель. Я вС–дчував дивну втС–ху, поводячись зС– старим лордом зверхньо С– поблажливо; але ще дивнС–шим було те, що таке поводження, вочевидь, було йому до вподоби. Подумки я трС–умфував С– смС–явся; я уявляв собС–, наскС–льки С–накшим було б моС” становище, якби я був просто вбогим лС–тератором. Хай би я був одним С–з найвидатнС–ших письменникС–в епохи, але разом С–з тим прибутки мав низькС– або навС–ть середнС–, в€’ той самий збанкрутС–лий граф, який за тисячу гС–ней на рС–к напС–вкрадькома утримуС” на пансС–онС– американську спадкоС”мицю, вважав би за велику ласку зС– свого боку запросити мене до свого дому, дивився б на мене з висоти власноС— титулованоС— нС–кчемностС– С–, можливо, вС–дгукнувся би про мене, як про «хлопця, який пише… е-е… так… е-е… гадаю, досить розумний…», в€’ С– бС–льше б не згадав анС– словом. Будучи досС– лС–тератором, хоча й мС–льйонером, я вС–дчував особливу втС–ху в безжальному принижуваннС– його графськоС— гС–дностС– й вС–дшукав для цього найкращий спосС–б в€’ говорити про ВС–ллосмС–р. Я бачив, як вС–н похмурнС–шав на саму згадку про свою втрачену власнС–сть; вС–н не вмС–в приховати душевного неспокою стосовно моС—х подальших намС–рС–в. ЛючС–о, чий досвС–д С– завбачливС–сть напоумили мене на купС–влю цього маС”тку, вправно допомагав менС– виявляти характер старого лорда, С– на той час, як ми скС–нчили з кавою та сигарами, «гордий» граф Ельтон, який виводив свС–й рС–д вС–д перших хрестоносцС–в, ладен був зС–гнути спину й плазувати в багнюцС– заради грошей в€’ точнС–сС–нько готельний швейцар в очС–куваннС– соверена «на пиво»! Я нС–коли не мав високоС— думки про аристократС–в, С– поведС–нка лорда Ельтона, зрозумС–ло, аж нС–як не сприяла С—С— покращенню; але пам'ятаючи, що цей марнотратний шляхтич в€’ батько СибС–лли, я все-таки виявляв до нього бС–льшу шану, нС–ж вС–н заслуговував. овернувшись пС–сля обС–ду до вС–тальнС–, я вС–дчув холод: менС– здалося, що ним вС–яло вС–д ложа ледС– Ельтон, яке стояло бС–ля камС–на, обрисами нагадуючи саркофаг. Це було вузьке лС–жко на колесах, майстерно задраповане чорною тканиною, аби трохи приховати його труноподС–бну форму. Випростана фС–гура паралС–зованоС— графинС– лежала нерухомо, тож нагадувала мертву, але обличчя С—С—, яке ми побачили, коли вона обернулась до нас, С– досС– зберС–гало слС–ди надзвичайноС— вроди; великС– очС– С—С— були яснС–, майже блищали, С—С— дочка тихо вС–дрекомендувала нас обох, С– графиня зробила легкий порух головою, який мав означати поклС–н; вона дивилась на нас С–з цС–кавС–стю.\uc1в€’ Яка приС”мна несподС–ванка, люба! в€’ весело промовив граф Ельтон. в€’ Майже три мС–сяцС– ми не мали задоволення перебувати у вашому товариствС–. Як ви почуваС”тесь?\uc1в€’ Краще, в€’ вС–дказала вона повС–льно, але виразно; погляд С—С— з напруженою увагою був звернений на князя РС–манського.\uc1в€’ Мама сказала, що в кС–мнатС– зимно, в€’ сказала ледС– СибС–лла, в€’ тому ми розмС–стили С—С— ближче до вогню… СправдС– зимно… в€’ Вона здригнулася. в€’ Певно, надворС– сильний мороз.\uc1в€’ А де Даяна? в€’ спитав граф, шукаючи очима веселу молоду панночку.\uc1в€’ МС–с Чесней пС–шла до себе написати листа, в€’ вС–дповС–ла його дочка дещо прохолодно. в€’ Вона незабаром повернеться. ієї митС– ледС– Ельтон С–з видимим зусиллям пС–днесла руку С– вказала на ЛючС–о, який власне вС–двернувся, щоб вС–дповС–сти на запитання мС–с ШарлоттС–.\uc1в€’ Хто це? в€’ прошепотС–ла графиня.\uc1в€’ Мамо, люба, я ж вам сказала, в€’ нагадала ледС– СибС–лла, в€’ це князь ЛючС–о РС–манський, татС–в великий приятель. лС–да рука графинС– залишалася пС–днесеною, нС–би застигла в повС–трС–.\uc1в€’ Що вС–н таке? в€’ знову повС–льно спитала вона, С– раптом рука С—С— впала, неначе мертва.\uc1в€’ Ви не повиннС– хвилюватись, Гелено, в€’ сказав С—С— чоловС–к, на хиляючись над лС–жком С–з турботливС–стю, чи то щирою, чи то удаваною. в€’ Пам'ятаС”те, я вам розповС–дав про князя? А також про цього другого джентльмена, мС–стера ДжеффрС– Темпеста? она хитнула головою й неохоче перевела пильний погляд на мене.\uc1в€’ Ви дуже молодС– як на мС–льйонера, в€’ були С—С— наступнС– слова, вимовленС– з неабияким зусиллям. в€’ Чи ви одруженС–? посмС–хнувся й вС–дповС–в заперечно. С—С— погляд ковзнув вС–д мене в бС–к дочки й назад на мене, з особливо напруженим виразом. ПотС–м могутнС–й особистий магнетизм ЛючС–о знову привабив С—С—, С– вона жестом указала на нього.\uc1в€’ Попрохайте вашого друга… хай пС–дС–йде сюди… поговорить зС– мною. С–манський С–нстинктивно обернувся; з притаманною йому галантною рацС–С”ю вС–н пС–дС–йшов до паралС–зованоС— дами, узяв С—С— руку й поцС–лував.\uc1в€’ Ваше обличчя знайоме менС–, в€’ сказала вона; говорити С—й тепер, вочевидь, було легше. в€’ Чи ми ранС–ше не зустрС–чались?\uc1в€’ Люба панС–, це цС–лком можливо, в€’ вС–дповС–в вС–н С–з чарС–вливою лагС–днС–стю в голосС– й манерах. в€’ Багато рокС–в тому, у днС– юностС– та щастя, менС– довелось одного разу побачити, немов перебС–жне видС–ння краси, Гелену ФС–тцрой, перед тим як вона стала графинею Ельтон.\uc1в€’ Ви, певна рС–ч, були тодС– ще хлопчиком, дитиною, в€’ прошепотС–ла вона, слабо всмС–хаючись.\uc1в€’ Не зовсС–м! Ви ще молодС–, мС–ледС–, а я старий! Ви дивитеся з недовС–рою? На жаль, це справдС– так, С– я дивуюся, чому мС–й вигляд не збС–гаС”ться з моС—м вС–ком! Багато хто з моС—х знайомих докладають колосальних зусиль, аби здаватися молодшими, нС–ж вони С” насправдС–. Я жодного разу не зустрС–чав п'ятдесятирС–чного джентльмена, який би не пишався, коли йому дають тридцять дев'ять. Я вС–льний вС–д такого прагнення. Але поважна старС–сть вС–дмовляС”ться позначитись на моС—х рисах, С– менС– прикро через це, запевняю вас.\uc1в€’ Гаразд, але скС–льки ж вам рокС–в насправдС–? в€’ спитала, усмС–хаючись до нього, ледС– СибС–лла.\uc1в€’ О, я не смС–ю сказати, в€’ вС–дповС–в ЛючС–о, повертаючи усмС–шку, в€’ але мушу пояснити, що мС–й вС–длС–к маС” певну своС”рС–днС–сть: я роблю висновок щодо вС–ку бС–льшою мС–рою з думок С– почуттС–в, нС–ж С–з прожитих рокС–в. Тому не дивуйтеся, якщо я скажу, що старий як свС–т!\uc1в€’ Але С” вченС–, якС– твердять, що свС–т молодий, в€’ зауважив я, в€’ що допС–ру тепер вС–н починаС” вС–дчувати власну силу та енергС–ю!\uc1в€’ ТакС– оптимС–сти з претензС–С”ю на вченС–сть дуже помиляються, в€’ заперечив вС–н. в€’ Людство майже завершило всС– напередзаданС– фази, С– кС–нець С” близьким!\uc1в€’ КС–нець? в€’ перепитала ледС– СибС–лла. в€’ Ви вС–рите, що свС–т коли-небудь прийде до свого кС–нця?\uc1в€’ Без сумнС–ву! ТочнС–ше, вС–н не загине, але зазнаС” змС–н, С– пС–сля цих змС–н вС–н уже не годитиметься для тих, хто населяС” його нинС–. Це перетворення буде назване Судним днем. Уявляю, яке це буде видовище! рафиня дивилась на нього зС– здивуванням. ЛедС– СибС–ллу, вочевидь, розмова розважала.\uc1в€’ Не хотС–в би я бути свС–дком цього видовища, в€’ похмуро промовив граф Ельтон.\uc1в€’ Але чому? в€’ РС–манський весело дивився на всС–х. в€’ ОстаннС” мерехтС–ння цієї планети в€’ останнС” перед тим, як ми зС–йдемо нагору або вниз до наших майбутнС–х осель, в€’ мусить бути вартим пам'ятання! МС–ледС–, в€’ вС–н звернувся до ледС– Ельтон, в€’ ви любите музику? аралС–зована графиня вдячно посмС–хнулась С– ствердно хитнула головою. С–с Чесней, яка власне заходила до кС–мнати, теж почула запитання.\uc1в€’ Ви граС”те? в€’ жваво вигукнула вона, торкаючись вС–ялом його руки. С–н вклонився.\uc1в€’ Так, граю С– спС–ваю. Музика завжди була одним С–з моС—х при страсних захоплень. Колись давно, тодС– я був дуже молодий, менС– здавалося, що я можу чути янгола Азраеля, який спС–ваС” станси серед осяйного свС–тла БожоС— слави. О бС–локрилий С– прекрасний, чий голос лунав навС–ть за межами раю! оки вС–н говорив, ми всС– раптом змовкли. Щось у його голосС– будило в моС”му серцС– дивне почуття скорботи С– нС–жностС–. ОчС– графинС– Ельтон, С–млистС– вС–д тривалого страждання, наче заволС–клися слС–зьми.\uc1в€’ Р†нколи, в€’ вС–в далС– князь, в€’ менС– хочеться вС–рити в Рай. Яке полегшення, навС–ть для такого тяжкого грС–шника, як я, думати, що десь там може С–снувати С–нший свС–т, кращий за цей!\uc1в€’ Безперечно, княже, в€’ суворо промовила мС–с ФС–тцрой. в€’ То ви вС–рите в Небо? С–н глянув на неС— та злегка всмС–хнувся.\uc1в€’ Пробачте менС–! Я не вС–рю в духовне Небо! Знаю, моя вС–двертС–сть розгнС–ваС” вас, але особисто я б вС–дмовився вС–д краС—ни з золотими вулицями й заперечив би проти дзеркального моря! Таке Небо менС– не потрС–бне! Але не хмуртеся, люба мС–с ФС–тцрой! Я все-таки вС–рю в Небо, в С–нше Небо в€’ о, я часто бачу його у снах!.. С–н спинився, С– знову всС– ми мовчки дивились на нього. В очах ледС– СибС–лли читалася така глибока зацС–кавленС–сть, що це починало мене дратувати. Однак я зрадС–в, коли ЛючС–о, знов обернувшись до графинС–, спокС–йно спитав:\uc1в€’ Чи можу я тепер заграти вам що-небудь, мС–ледС–? она пробурмотС–ла щось на знак згоди й провела його непевним блукаючим поглядом; вС–н пС–дС–йшов до великого рояля й сС–в за нього. ранС–ше нС–коли не чув, щоб вС–н грав або спС–вав. Я здогадувався, що вС–н маС” багато талантС–в, але досС– мав нагоду поцС–нувати лише його неперевершене вмС–ння С—здити верхи. ПС–сля перших акордС–в я в подивС– пС–двС–вся зС– стС–льця: чи мС–г рояль творити такС– звуки? Невже у звичайному С–нструментС– ховалась чарС–вна сила, якоС— не могли вивС–льнити С–ншС– виконавцС–? Заворожений, я озирнув усС–х присутнС–х. Я бачив, що мС–с Шарлотта випустила з рук плетС–ння; Даяна Чесней, лС–ниво спершись на канапу, наполовину спустила повС–ки в мрС–йному екстазС–; лорд Ельтон стояв бС–ля камС–на, затуливши очС– долонею; ледС– СибС–лла, чиС” прекрасне обличчя було блС–дим вС–д хвилювання, сидС–ла коло матерС–, а збляклС– риси немС–чноС— графинС– вС–дбивали С– пекельну муку, С– несказанну насолоду. Звуки то посилювались, то завмирали в пристрасному ферматто; мелодС–С— перехрещувались одна з С–ншою, немов променС– свС–тла, що виблискують у зеленС–, у них вчувалися голоси птахС–в, дзюрчання струмка, шум водоспаду, пС–снС– любовС– й радостС–; потС–м рознС–сся стогС–н гнС–ву С– скорботи, сльози вС–дчаю вчувалися крС–зь ревС–ння лютоС— бурС–; зойк вС–чного прощання змС–шався з риданнями судомноС— агонС–С—, в€’ С– менС– почало ввижатися, нС–би перед моС—ми очима повС–льно здС–ймаС”ться чорна мла; я бачив величезнС– скелС–, охопленС– полум'ям, вони височС–ли над вогненним морем; дивнС– обличчя, прекраснС– й потворнС–, дивились на мене з непроглядного мороку; С– ось раптом я почув наспС–в, сповнений зваби С– нС–жностС–, наспС–в, який, неначе шпага, простромив моС” серце. МенС– ставало важко дихати; я вС–дчув, що слабну; менС– хотС–лося поворушитись, закричати, благаючи, щоб ця музика, ця пС–дступна музика мерщС–й змовкла, доки я не знепритомнС–в, наскрС–зь просякнутий С—С— сласною отрутою; нарештС– вдарив сильний акорд, райська гармонС–я востаннС” розлилася в повС–трС–, розсипавшись бризками хвилС–, в€’ С– неповторнС– звуки завмерли. С–хто не зронив анС– слова в€’ нашС– серця ще надто сильно калатали, схвильованС– цС–С”ю дивовижною лС–ричною бурею. НарештС– Даяна Чесней перша перервала мовчання:\uc1в€’ Це вище за все, що я будь-коли чула! в€’ прошепотС–ла вона, С– голос С—С— тремтС–в. нС–чого не мС–г сказати в€’ настС–льки тС– думки поглинули мене. Ця музика вливала щось по краплинС– в мою кров в€’ а можливо, це була лише гра моєї уяви; скрадлива солодкС–сть цих пасажС–в збуджувала в менС– дивне хвилювання, якого варто було соромитись. Я поглянув на ледС– СибС–ллу: вона дуже зблС–дла, очС– С—С— були прикритС–, а руки тремтС–ли. ТодС– я несподС–вано сам для себе пС–двС–вся, наче хтось мене штовхнув, та пС–дС–йшов до РС–манського, який досС– сидС–в за роялем; його руки безшумно блукали клавС–шами.\uc1в€’ Ви великий артист! в€’ сказав я. в€’ Ви генС–альний музикант! Але чи знаС”те ви, що навС–юС” ваша музика? С–н зустрС–в мС–й пильний погляд, знизав плечима й похитав головою.\uc1в€’ Потяг до злочину! в€’ прошепотС–в я. в€’ Ви пробудили в менС– лихС– думки, яких я соромлюся. Я й не знав, що мистецтво може збуджувати подС–бнС– вС–дчуття. С–н усмС–хнувся, С– очС– його блиснули сталевим сяйвом, нС–би зС–рки зимовоС— ночС–.\uc1в€’ Мистецтво бере барви з душС–, друже мС–й, в€’ промовив вС–н. в€’ Якщо моя музика навС–юС” вам лихС– думки, боюся, що зло криС”ться у вашС–й натурС–.\uc1в€’ Або у вашС–й! в€’ швидко вС–дказав я.\uc1в€’ Або в моС—й, в€’ погодився вС–н холодно. в€’ Я вам часто говорив, що я не святий. збентежено дивився на нього. На якусь мить його врода зробилась менС– ненависна, хоча я сам не знав, чому. ПотС–м почуття вС–дрази й недовС–ри розтанули, залишивши менС– тС–льки приниженС–сть С– знС–яковС–лС–сть.\uc1в€’ Пробачте менС–, ЛючС–о! в€’ пробурмотС–в я, сповнений каяття. в€’ Я говорив надто поспС–шно, але даю вам слово, ваша музика мало не довела мене до стану божевС–лля. Я нС–коли не чув нС–чого подС–бного.\uc1в€’ Р† я не чула, в€’ сказала ледС– СибС–лла, теж пС–дС–йшовши до роя ля. в€’ Музика була чарС–вна! Ви знаС”те, вона навС–ть злякала мене!\uc1в€’ МенС– дуже шкода! в€’ вС–дповС–в вС–н, наче вибачаючись. в€’ Я знаю, що пС–анС–ст С–з мене кепський: менС– бракуС”, так би мовити, витримки.\uc1в€’ Ви? Кепський пС–анС–ст? Великий Боже! в€’ вигукнув лорд Ель тон. в€’ Та якби ви так грали перед публС–кою, ви б кожного довели до нестями!\uc1в€’ До нестями зС– страху? в€’ спитав, усмС–хаючись, ЛючС–о. в€’ Чи, може, з обурення?\uc1в€’ Не говорС–ть дурниць! Ви чудово розумС–С”те, що я хочу сказати! Я завжди зневажав рояль як музичний С–нструмент; але, слово честС–, я нС–коли не чув подС–бноС— музики, навС–ть у повному оркестрС–! НеймовС–рно! Неперевершено! Де ви вчилися?\uc1в€’ У консерваторС–С— природи, в€’ вС–дповС–в лС–ниво РС–манський. в€’ МоС—м першим маестро був один люб'язний соловейко. Коли сходив повний мС–сяць, соловейко сС–дав на соснову гС–лку й пояснював менС– з дивовижною терплячС–стю, як виводити чистС– рулади, каденцС–С— та трелС–; коли я навчився цього, вС–н показав менС– найкращу методу застосування гармонС–йних звукС–в до поривС–в вС–тру, таким чином виклавши менС– науку контрапункту. АкордС–в я навчився вС–д старого Нептуна, який був настС–льки добрий, що спецС–ально для мене викинув на берег кС–лька найбС–льших своС—х бурунС–в. ВС–н вС–д народження надС–лений гучним голосом, а позаяк був С–ще дещо збуджений, то мало не оглушив мене своС—ми наставляннями! Але оскС–льки учнем я показав себе здС–бним, вС–н покликав своС— хвилС– назад, С– вони з такою легкС–стю котилися пС–щаним берегом мС–ж камС–нцС–в, що я тієї ж митС– збагнув таС”мницС– арпеджС–о. Заключний урок дала менС– МрС–я в€’ мС–стичне крилате створС–ння; вона проспС–вала менС– у вуха лише одне слово, С– слово це не маС” вС–дповС–дника в мовС– смертних, але пС–сля тривалих зусиль я вС–днайшов його в гамС– звукС–в. Найкращим було те, що моС— викладачС– не вимагали винагороди.\uc1в€’ Ви не тС–льки музикант, а ще й поет, в€’ сказала ледС– СибС–лла.\uc1в€’ Я? Поет? Згляньтеся! НавС–що ви так жорстоко покладаС”те на мене це тяжке звинувачення? Краще бути розбС–йником, нС–ж поетом: до розбС–йникС–в ставляться з бС–льшою повагою та прихильнС–стю, нС–ж до поетС–в, принаймнС– у пресС–! Для меню розбС–йничого снС–данку знайдеться мС–сце в найповажнС–ших часописах, тодС– як про поета, якому нечасто випадаС” задовольняти свою потребу снС–данку й обС–ду, нС–хто й не думаС” пС–клуватися. Називайте мене ким хочете, тС–льки, благаю вас, не поетом. НавС–ть ТеннС–сон Альфред ТеннС–сон (1809в€’1892) в€’ англС–йський поет вС–кторС–анськоС— доби, що уславився не лише прекрасними вС–ршами, але й поетичними драмами. Але пС–сля виходу невдалоС—, з точки зору критикС–в, драми «ОбС–цянки весни» про сС–льську С–дилС–ю, вС–дмовився вС–д кар'С”ри драматурга, повернувшись до ремесла поета. зробився молочником-аматором, щоб якось приховати сором писання вС–ршС–в. и всС– засмС–ялися.\uc1в€’ Але погодьтеся, в€’ сказав лорд Ельтон, в€’ останнС–м часом розплодилося забагато поетС–в, С– не дивно, що нам С—х уже досить С– що поезС–я нинС– в неласцС–. Поети здебС–льшого такий химерний на род в€’ жС–нкуватС–, малодушнС–, брехливС– скиглС–С—.\uc1в€’ Ви, звС–сно, говорите про «нових» поетС–в, в€’ завважив ЛючС–о. в€’ Так, нова лС–тература в€’ це колекцС–я бур'янС–в. МенС– С–нколи спадаС” на думку, з фС–лантропС–чних мС–ркувань, заснувати фабрику цукерок та найняти цих хлопчакС–в, щоб вони писали епС–графи до бС–сквС–тС–в. Це приборкало б С—хню злобу та забезпечило би певними кишеньковими грС–шми, адже нинС– вони не отримують за своС— книжки анС– цента. Але я не називаю С—х поетами в€’ це просто вС–ршомази. Р†снують двоС”-троС” справжнС–х поетС–в, але, так само як пророки зС– Святого Письма, вони «поза товариством», С– сучасники не визнають С—х; ось чому я побоююсь, що мого любого Темпеста публС–ка не зрозумС–С”, попри всю його генС–альнС–сть. Товариство надто щиро полюбить його, щоб дозволити йому пС–дняти лаври з пилу та куряви.\uc1в€’ Чому з пилу та куряви? в€’ спитав я.\uc1в€’ О, запевняю вас, саме там вони й лежать! в€’ вС–дповС–в вС–н весело. в€’ Лаврам там краще, вони не ростуть у теплицях. ієї хвилини до нас пС–дС–йшла Даяна Чесней.\uc1в€’ ЛедС– Ельтон просить, щоб ви заспС–вали, княже, в€’ сказала вона. в€’ Ви справите нам таку приС”мнС–сть? Будьте ласкавС–! Щось простеньке в€’ нехай це заспокоС—ть нашС– нерви пС–сля вашоС— чудовоС—, але страшноС— музики! Ви не повС–рите, але, далебС–, я почуваюся геть пригнС–ченою! ючС–о склав руки в покаянному жестС–.\uc1в€’ Пробачте менС–! Я завжди роблю те, чого не треба робити! МС–с Чесней засмС–ялася трохи нервово.\uc1в€’ О, я пробачу, але лише за умови, що ви заспС–ваС”те.\uc1в€’ Слухаюсь вас! С–н знову повернувся до рояля С–, загравши вигадливу мС–норну прелюдС–ю, заспС–вав станси такого змС–сту:\s0 \s16 Спи, моя кохана, спи! удь терплячою! авС–ть пС–сля смертС– ми зберС–гатимемо ашу таС”мницю!\s0 \s16 Нема бС–льше в цС–лому свС–тС– акого кохання, як наше, такого вС–дчаю, як наш!\uc1Р† нашС– душС–, що насолоджуються грС–хом, е дС–стануться анС– пекла, анС– небес!\s0 \s16 Спи! Моя рука тверда! олодна криця, блискуча й чиста, стромляС”ться в нашС– серця, проливаючи ашу кров, неначе вино!\s0 \s16 ГрС–х надто солодкий,\uc1С– якщо кохання мусить бути нашою ганьбою, и звинуватимо богС–в, якС– влили в нас любов разом С–з подихом\uc1С– до смертС– закатували нас пристрастю!\s0 я дивна пС–сня, виконана потужним баритоном, у якому вчувалась С– сила, С– нС–жнС–сть, змусила нас здригнутися. Знову ми всС– змовкли, охопленС– якимось страхом, С– знову Даяна Чесней перервала мовчання.\uc1в€’ Оце, на вашу думку, простеньке?\uc1в€’ Звичайно. Що ж може бути в цьому свС–тС– простС–ше, нС–ж Любов С– Смерть, в€’ вС–дповС–в ЛючС–о. в€’ Ця балада називаС”ться «Остання пС–сня кохання», у нС–й С–деться про коханця, який хоче вбити свою кохану й себе. ПодС–бнС– випадки трапляються мало не щодня, ви дС–знаС”теся про них С–з газет, в€’ хС–ба це не банально? ого перервав рС–зкий голос, який звучав владно:\uc1в€’ Де ви навчилися цієї пС–снС–?\ XIV\s0 е говорила паралС–зована графиня. Вона намагалася звестись на лС–жку, й обличчя С—С— мало вираз непС–дробного жаху. Її чоловС–к поспС–шив до неС—, С– РС–манський С–з цинС–чною посмС–шкою на вустах вийшов з-за рояля. МС–с Шарлотта, досС– спокС–йна й мовчазна, пС–дхопилася й кинулась до сестри. ЛедС– Ельтон була дуже схвильована С–, здавалось, набула надприродноС— сили.\uc1в€’ Облиште мене, я не хвора, в€’ нетерпляче проказала вона, в€’ я почуваюся краще, набагато краще, нС–ж завжди. Музика добре на мене впливаС”. в€’ Звертаючись до чоловС–ка, вона додала: в€’ ПопросС–ть до мене вашого приятеля, я хочу з ним поговорити. ВС–н маС” чудовий голос, С– пС–сня, яку вС–н спС–вав, знана менС–: пам'ятаю, я чи тала С—С—… в альбомС–… дуже давно. Я хочу знати, де вС–н знайшов С—С—. С–манський приступив до неС—, С– лорд Ельтон присунув для нього стС–лець.\uc1в€’ Ви зробили з моС”ю дружиною диво, в€’ сказав граф. в€’ Уже кС–лька рокС–в я не бачив С—С— такою пожвавленою.\uc1Р†, залишивши С—х удвох, вС–н приС”днався до нас: ледС– СибС–лла, я та мС–с Чесней в€’ ми сидС–ли втрьох, пС–дтримуючи бС–льш-менш невимушену розмову.\uc1в€’ Лорде Ельтон, я щойно висловив надС–ю, що ви та ваша дочка вС–двС–даС”те мене у ВС–ллосмС–рС–, в€’ сказав я. С–н насупив був брови, але за мить змусив себе всмС–хнутися.\uc1в€’ Ми будемо в захватС–, в€’ промимрив вС–н. в€’ Коли ви вступите у володС–ння?\uc1в€’ О, якомога швидше! У мС–стС– я лишаюся тС–льки до наступного прийому у його високостС–: ми обидва, мС–й приятель С– я, хочемо бути вС–дрекомендованС–.\uc1в€’ О-о… е-е… справдС–? Це дуже розсудливо з вашого боку. Прийоми у принца не такС– метушливС–, як дамськС– бали при дворС–: швидко закС–нчуються, до того ж немаС” потреби з'являтися з вС–д критим лС–фом, ха-ха-ха! Хто вас вС–дрекомендуС”? назвав вС–дому особу, яка мала безпосереднС–й стосунок до двору, С– граф хитнув головою.\uc1в€’ Шанована людина, кращого важко знайти, в€’ сказав вС–н Т‘речно. в€’ А ваша книжка? Коли вона вийде друком?\uc1в€’ Наступного тижня.\uc1в€’ Ми маС”мо дС–стати С—С—, ми неодмС–нно маС”мо дС–стати С—С—, в€’ сказав лорд Ельтон, удаючи, що дуже цС–кавиться. в€’ СибС–лло, ти повинна вписати С—С— до твого бС–блС–отечного перелС–ку. она погодилась, але, як менС– здалося, дещо байдужно.\uc1в€’ НС–, ви повиннС– дозволити менС– пС–днести С—С— вам особисто, в€’ сказав я. в€’ СподС–ваюсь, ви не вС–дмовите менС– в такому задоволеннС–.\uc1в€’ Ви дуже люб'язнС–, в€’ проговорила вона, пС–дводячи на мене своС— чудовС– очС–, в€’ але я певна, менС– пришлють С—С— з бС–блС–отеки: там знають, я все читаю. Хоча, зС–знаюся, особливо цС–кавить мене творчС–сть МевС–с Клер. нов С–м'я цієї жС–нки! енС– стало прикро, але я не хотС–в цього виявляти С– сказав напС–вжартома:\uc1в€’ Я заздритиму МевС–с Клер.\uc1в€’ Багато чоловС–кС–в заздрять С—й, в€’ спокС–йно вС–дповС–ла ледС– СибС–лла.\uc1в€’ Ви насправдС– С—С— захоплена шанувальниця! в€’ вигукнув я не без здивування.\uc1в€’ Так, менС– подобаС”ться, коли жС–нка вивищуС”ться з такою гС–днС–стю, як вона. Я не маю таланту, С– це одна з причин, чому так цС–ную його в С–нших жС–нках. вже добирав пС–дхожий комплС–мент, щоб вС–дповС–сти на С—С— самокритичну заввагу, але раптом почувся жахливий зойк, подС–бний до крику замученоС— тварини, С– ми всС– миттС”во посхоплювались зС– своС—х мС–сць. ПершС– секунди ми стояли нерухомо, дивлячись на РС–манського, який пС–дходив до нас зС– стурбованим виглядом.\uc1в€’ Боюся, в€’ сказав вС–н зС– спС–вчуттям, в€’ що графинС– не зовсС–м добре. Чи не краще вам пС–дС–йти до неС—? нову несамовитий зойк перервав його слова, С– ми побачили охоплену жахом ледС– Ельтон, яка билася в страхС–тливих конвульсС–ях, немов змагаючись С–з незримим ворогом. В одну мить судоми викривили С—С— обличчя так, що воно майже втратило людську подобу, С– мС–ж хрипС–нням можна було розчути слова:\uc1в€’ Боже милосердний! О Боже! СкажС–ть СибС–ллС–!.. МолС–ться… молС–ться Богу… молС–ться…\uc1Р† вона важко впала на подушки, безмовна й нерухома. сС– перелякалися. ЛедС– СибС–лла разом С–з мС–с Шарлоттою кинулися до графинС–; Даяна Чесней затремтС–ла С–, настрахана, вС–дступила назад. Лорд Ельтон пС–дбС–г до дзвоника й став несамовито смикати поворозку.\uc1в€’ Покличте лС–каря! в€’ гукнув вС–н до слуги, який з'явився в дверях. в€’ 3 ледС– Ельтон стався другий удар! С—С— негайно треба вС–днести до С—С— кС–мнати.\uc1в€’ Чи можу я чимось допомогти? в€’ спитав я, скоса глянувши на РС–манського, який стояв трохи далС–, мовчазний, наче статуя.\uc1в€’ НС–, нС–, дякую! в€’ С– лорд вдячно потиснув менС– руку. в€’ С—й не слС–д було спускатися, це надто збентежило С—С—. СибС–лло, люба, не дивись на неС—, це схвилюС” тебе. МС–с Чесней, прошу вас, С–дС–ть до себе, Шарлотта зробить усе можливе… воС” слуг прийшли, щоб вС–днести непритомну графиню нагору, С– коли вони повС–льно проносили С—С— в труноподС–бному лС–жку, один С–з них накинув запинало на С—С— обличчя, щоб сховати його. Але до того я встиг побачити спотворенС– риси ледС– Ельтон. Незгладний жах вС–дбився на С—С— змертвС–лому обличчС–, жах, який може С–снувати, здавалося, лише в уявС– живописця як образ душС–, що загинула в муках. ОчС– закотилися й вирячились, немов склянС– кулС–, С– в них застиг вираз дикого вС–дчаю. Маска страху була такою потворною у своС—й нерухомостС–, що я мимоволС– згадав моторошне видС–ння попередньоС— ночС–, блС–дС– обличчя трьох примар, якС– налякали мене. Погляд ледС– Ельтон тепер нагадував С—хнС– погляди! З вС–дразою я вС–двС–в очС– й був дуже втС–шений, побачивши, що РС–манський уже прощаС”ться з господарем, висловлюючи йому спС–вчуття з приводу його домашнього нещастя. Сам я пС–дС–йшов до ледС– СибС–лли, узяв С—С— холодну тремтливу руку С– пС–днС–с шанобливо до вуст.\uc1в€’ МенС– так прикро, в€’ прошепотС–в я. в€’ Я б хотС–в чим-небудь допомогти, втС–шити вас! она глянула на мене; очС– С—С— були сухС– та спокС–йнС–.\uc1в€’ Дякую. ЛС–карС– попереджали, що з моС”ю матС–р'ю може стати ся другий удар, який вС–днС–ме С—й мову. Це справдС– дуже прикро; ймовС–рно, вона проживе так С–ще декС–лька рокС–в. знову висловив спС–вчуття.\uc1в€’ Чи можу я прийти завтра, щоб дС–знатися, як ви почуваС”тесь?\uc1в€’ Це буде дуже люб'язно з вашого боку, в€’ байдужно вС–дказала вона.\uc1в€’ Але чи зможу я побачити вас, коли прийду? в€’ спитав я тихо.\uc1в€’ Якщо хочете в€’ звичайно. ашС– погляди зустрС–лись, С– я С–нстинктивно зрозумС–в, що вона читаС” моС— думки. Я потиснув С—С— руку в€’ вона не опиралася; потС–м С–з глибоким поклоном я залишив С—С—, щоб попрощатися з лордом Ельтоном та мС–с Чесней, яка здавалася схвильованою та переляканою. С–с ФС–тцрой покинула кС–мнату разом С–з сестрою й не повернулася, щоб побажати нам доброС— ночС–. С–манський на хвилину затримався з графом, С– коли наздогнав мене в передпокоС—, то я побачив, що князь якось по-особливому всмС–хаС”ться сам до себе.\uc1в€’ Важкий кС–нець для Гелени, графинС– Ельтон, в€’ сказав вС–н, коли ми вже сидС–ли в каретС–. в€’ ПаралС–ч в€’ найгС–рше з усС–х фС–зичних покарань, якС– можуть спС–ткати таку метку даму.\uc1в€’ Вона була меткою?\uc1в€’ Так, можливо, це надто м'яке слово, але С–ншого я дС–брати не можу, в€’ вС–дповС–в вС–н. в€’ Коли вона була молодою в€’ а нинС– С—й близько п'ятдесяти, в€’ вона робила все, що може негожого робити жС–нка. Вона мала купу коханцС–в. Один С–з них регулярно сплачував борги С—С— чоловС–ка в€’ граф охоче пристав на це.\uc1в€’ Що за ганебна поведС–нка! в€’ вигукнув я.\uc1в€’ Ви так вважаС”те? Облиште! За наших днС–в у «верхнС–й десятцС–» суспС–льства легко прощають подС–бнС– вчинки. Якщо дама маС” коханцС–в, а С—С— чоловС–к до них прихильний, то що ж? Ваше сумлС–ння занадто вразливе, ДжеффрС–! мовчав, заглибившись у роздуми. С–й товариш запалив папС–роску С– запропонував менС–; я машинально взяв одну, але не запалив.\uc1в€’ Я зробив помилку сьогоднС– ввечерС–, в€’ вС–в далС– ЛючС–о. в€’ Не треба було спС–вати цієї «ОстанньоС— пС–снС– кохання». РС–ч у тС–м, що слова належать перу одного з колишнС–х шанувальникС–в С—С— милостС–, такого собС– поета, С– вона була впевнена, що була С”диною, хто будь-коли читав цС– рядки. Вона хотС–ла знати, чи був я знайомий з автором, С– я сказав, що знав його вельми близько. Я власне пояснював С—й, що саме мене з ним так тС–сно пов'язувало, як раптом С–з нею стався напад конвульсС–й, С– я мусив перервати розмову.\uc1в€’ Вона мала жахливий вигляд! в€’ сказав я.\uc1в€’ ПаралС–зована Гелена сучасноС— ТроС—? Так, певна рС–ч, С—С— обличчя насамкС–нець важко назвати привабливим. Коли вроду марнують на розпусту, це часто обертаС”ться корчами, правцем С– взагалС– тС–лесною немС–ччю; так природа мститься за зневажене тС–ло. До речС–, помста за зневажену душу в€’ така сама.\uc1в€’ ЗвС–дки ви це знаС”те? в€’ спитав я. Подивившись на його гар не обличчя, яке свС–дчило про тС–лесне й душевне здоров'я, я мимо волС– всмС–хнувся. в€’ ВашС– недоладнС– думки про душу в€’ С”дине безрозсудство, яке я у вас вС–дкрив.\uc1в€’ СправдС–? Я дуже втС–шений, що в менС– С” безрозсудство: лише глупота уможливлюС” мудрС–сть. ЗС–знаюся, я плекаю дивнС–, дуже дивнС– уявлення про душу.\uc1в€’ Я вам це вибачаю, в€’ сказав я, смС–ючись. в€’ Нехай Господь пробачить менС– моС” безумство, але я ладен усе простити вам заради вашого голосу. Я не пС–длещуюся до вас, ЛючС–о, в€’ ви спС–ваС”те немов янгол.\uc1в€’ Не робС–ть неоковирних порС–внянь, в€’ заперечив вС–н. в€’ ХС–ба ви коли-небудь чули, як спС–ваС” янгол?\uc1в€’ Так, в€’ знову всмС–хнувся я, в€’ цього вечора! ВС–н раптом зблС–д.\uc1в€’ Дуже влучний комплС–мент, в€’ зауважив вС–н С–з силуваним смС–хом С– рС–зким рухом опустив вС–кно карети, хоча нС–ч була дуже холодна. в€’ Я задихаюся тут, нехай увС–йде трохи повС–тря! По гляньте, як блищать зорС–, в€’ неначе велика дС–амантова корона! БожественнС– клейноди! Он там, далеко, зС–рка, яку ви ледь бачите; подекуди вона червона, немов жаринка, що тлС–С”, а подекуди знову стаС” синьою, як магнС–й. Я завжди С—С— шукаю. Це Алгол; забобон нС– люди називають С—С— зС–ркою зла. Вона справдС– ворожа, та я все одно люблю С—С—, незважаючи на С—С— погану репутацС–ю! Можливо, вона в€’ холодний рС–зновид пекла, де духи мерзнуть серед криги, утвореноС— з С—хнС–х власних застиглих слС–з! А можливо, це пС–дготовча школа на шляху до раю в€’ хто знаС”! А он там Венера, ваша зС–рка, ДжеффрС–! Адже ви закоханС–, друже мС–й? ЗакоханС–? ЗС–знавайтеся! ХС–ба нС–?\uc1в€’ Я не впевнений, в€’ вС–дказав я повС–льно. в€’ Слово «закоханий» неточно визначаС” мС–й нинС–шнС–й стан…\uc1в€’ До речС–, ви щось загубили, в€’ сказав вС–н, пС–дС–ймаючи з пС–длоги карети букетик зС–в'ялих фС–алок. мене вирвався вигук досади. Князь посмС–хнувся. Це була бутоньС”рка ледС– СибС–лли, яку я через необережнС–сть упустив, С– я бачив, що вС–н упС–знав С—С—. Мовчки я взяв букет.\uc1в€’ Любий мС–й, не намагайтеся приховати ваших намС–рС–в вС–д вашого найкращого друга, в€’ сказав вС–н серйозно С– лагС–дно. в€’ Ви хочете одружитись С–з вродливою дочкою графа Ельтона. Р† ви одружитесь. ПовС–рте менС–! Я зроблю все, що зможу, щоб допомогти втС–ленню вашого бажання.\uc1в€’ Допоможете? в€’ вигукнув я, вже не приховуючи радостС–: адже я знав, який вплив маС” ЛючС–о на батька СибС–лли.\uc1в€’ ОбС–цяв допомогти, вС–дтак, допоможу, в€’ вС–дповС–в вС–н поважно. в€’ Запевняю вас, такий шлюб буде менС– до душС–. Я зроблю все, що вС–д мене залежатиме. Свого часу я влаштував багато заручин. оС” серце трС–умфувало. Прощаючись С–з князем, я палко потиснув йому руку С– додав, що вдячний паркам, якС– послали менС– такого доброго друга.\uc1в€’ ВдячнС– кому, ви сказали? в€’ спитав вС–н С–з загадковим виглядом.\uc1в€’ Паркам!\uc1в€’ Серйозно? А я думаю, що вони геть непривабливС– сестри! Чи це не вони вС–двС–дували вас попередньоС— ночС–?\uc1в€’ Не дай Боже! в€’ вигукнув я.\uc1в€’ О, Бог нС–коли не заважаС” виконанню СвоС—х законС–в. Якби ВС–н чинив С–накше, ВС–н би знищив Себе.\uc1в€’ Якщо ВС–н тС–льки С–снуС”, в€’ докинув я недбало.\uc1в€’ Слушно! Якщо…\uc1Р† на цьому ми розС–йшлися в€’ кожен попрямував до своС—х апартаментС–в у Тђранд-готелС–.\ XV\s0 С–сля того вечора я став бажаним гостем у домС– лорда Ельтона й невдовзС– сердечно заприятелював з усС–ма членами родини, навС–ть С–з суворою та побожною мС–с Шарлоттою ФС–тцрой. МенС– легко було зауважити, що намС–ри моС— вгадувались, хоча з боку ледС– СибС–лли заохочення були настС–льки слабкС–, що я подекуди сумнС–вався, чи здС–йсняться врештС–-решт моС— надС–С—. НатомС–сть граф не приховував захвату вС–д думки про те, що я стану його зятем. Таке багатство, як моС”, було рС–дкС–стю в БританС–С—, С– навС–ть якби я був не лС–тератором, а вС–дставним жокеС”м, який шахруС” на верхогонах, то й тодС–, з п'ятьма мС–льйонами в кишенС–, я був би бажаним кандидатом на руку ледС– СибС–лли. епер РС–манський нечасто супроводжував мене до ЕльтонС–в, посилаючись на невС–дкладнС– справи та запрошення на громадськС– заходи. Я не ображався на нього. Хай там як я його шанував С– захоплювався ним, однак не мС–г не помС–чати, що його бездоганна врода та вишуканС–сть манер становили небезпечний контраст С–з моС”ю досить привабливою, але все-таки звичайною зовнС–шнС–стю, С– менС– здавалося неможливим, щоб жС–нка, перебуваючи часто в його товариствС–, могла вС–ддати перевагу менС–. Однак я не боявся, що вС–н стане моС—м суперником зумисне: надто глибоко закорС–нена була в ньому вС–драза до жС–нок. Ця вС–драза була настС–льки щирою, що я навС–ть дивувався, чому свС–тськС– левицС–, прагнучи привернути до себе його увагу, залишаються слС–пими й глухими, не вС–дчувають холодного цинС–зму, що проглядаС” крС–зь його позС–рну чемнС–сть, не чують колючих насмС–шок у його комплС–ментах, не вбачають ненавистС–, що проблискуС” в його очах крС–зь удаваний захват. УтС–м, мене це не обходило в€’ вказувати тим, хто не мС–г або не хотС–в бачити тієї чи С–ншоС— сторони мС–нливоС— натури мого приятеля. Особисто я вже не звертав великоС— уваги на його примхи: я вже звик до його витС–вок, до його гри з людськими почуттями С–, заглиблений у перипетС–С— власного життя, не надто турбувався вивченням особистостС– людини, яка впродовж двох мС–сяцС–в зробилася моС—м fidus Achates ВС–рний Ахат (лат.) в€’ один С–з товаришС–в Енея. . На той час я був заклопотаний тим, як змС–цнити вже здобуту прихильнС–сть графа до моєї особи: я сплатив деякС– з його невС–дкладних боргС–в, безвС–дсотково позичив йому велику суму та поповнив його льох такими рС–дкС–сними старовинними винами, яких сам вС–н уже багато рокС–в не мав змоги придбати. Таким чином я встановив мС–ж нами цС–лковиту довС–ру, С– прихильнС–сть старого лорда доходила аж до того, що вС–н брав мене пС–д руку, коли ми разом виходили на ПС–кадС–ллС–, та публС–чно називав мене «мС–й любий хлопчику». НС–коли я не забуду здивування дрС–бного редактора шестипенсового журналу в€’ цей жалюгС–дний редактор одного ранку зустрС–в у парку мене в супроводС– графа! Лорда Ельтона вС–н, вочевидь, знав в обличчя, а про те, що мене вС–н також упС–знав, свС–дчив його здивований погляд. Колись вС–н зверхньо вС–дмовлявся прочитати мС–й рукопис, стверджуючи, що я не маю С–менС–, в€’ а тепер? Я певен, вС–н би вС–ддав свою мС–сячну платню, аби я тС–льки впС–знав його! Але я до того не спустився, а пройшов повз, смС–ючись С–з вельми старого дотепу, що його переповС–дав менС– мС–й майбутнС–й тесть. Випадок був незначний, навС–ть не вартий уваги, однак вС–н покращив менС– настрС–й: однС–С”ю з найбС–льших утС–х, що С—х давало менС– моС” багатство, була можливС–сть вС–дплати в€’ зС– мстивими вС–дсотками в€’ за всС– образи та зневаги, якими у днС– моєї нужди свС–т зустрС–чав кожну мою спробу заробити собС– на прожиття. оча я часто бував у ЕльтонС–в, однак жодного разу вС–дтодС– не побачив паралС–зованоС— графинС–. ПС–сля С—С— останнього жахливого страждання вона вже не рухалась в€’ вона тС–льки жила, бС–льше нС–чого. Лорд Ельтон говорив менС–, що тепер настав найгС–рший перС–од С—С— хвороби; С—С— спотворене обличчя навС–ть недобре впливало на тих, хто С—С— доглядав.\uc1в€’ РС–ч у тС–м, в€’ сказав граф, мимоволС– здригаючись, в€’ що вона маС” жахливий вигляд, просто-таки жахливий! Вона була такою гарною жС–нкою, а тепер вона буквально потворна. Нелюдське обличчя, особливо очС– в€’ дикС–, переляканС–, нС–би вона бачила самого диявола. Моторошний вираз, запевняю вас! Р† нС–коли не змС–нюС”ться. ЛС–карС– безсилС– щось вдС–яти. Р†, звичайно, це дуже тяжко для СибС–лли та для нас усС–х. спС–вчутливо погоджувався. РозумС–ючи, що перебування в будинку з живим мерцем неминуче мусить пригнС–чувати молоду особу, я не втрачав нагод бодай якось розважити ледС– СибС–ллу. Я справляв С—й невеличкС– задоволення, якС– тС–льки були в моС—й силС–: дорогС– квС–ти, ложС– в оперу, зокрема на прем'С”ри, та С–ншС– знаки уваги, якС– чоловС–к може виявляти до жС–нки без того, щоб здаватися набридливим та докучливим. Усе сприяло досягненню моєї мети. Не маючи нС– труднощС–в, нС– клопотС–в, я егоС—стично занурився у вир особистого життя, пС–дбадьорюваний та заохочуваний цС–лим натовпом пС–длесникС–в та зацС–кавлених знайомих. С–ллосмС–рський замок був моС—м; цю купС–влю обговорювали всС– газети краС—ни в€’ деякС– запобС–гливо, деякС– осудливо. МоС— повС–рники палко привС–тали мене з купС–влею чудового маС”тку, який вони, згС–дно зС– своС—м обов'язком, особисто оглянули С– дали схвальний вС–дгук. Тепер у будинку чаклували декоратори та меблярС–, рекомендованС– князем РС–манським, тож планувалося, що все в ньому стане до ладу до початку лС–та, на час мого прибуття, з нагоди якого я мав намС–р справити грандС–озне свято. им часом настала велика подС–я мого життя: видання моєї книжки, С—С—, розрекламовану, нарештС– було вкинено в незнану, мС–нливу течС–ю громадськоС— думки; спецС–альнС– примС–рники було розС–слано до редакцС–й усС–х лондонських часописС–в та лС–тературних оглядС–в. аступного дня пС–сля цього ЛючС–о, як я його фамС–льярно називав, увС–йшов до моєї кС–мнати; вираз його обличчя був недобрий С– таС”мничий.\uc1в€’ ДжеффрС–, в€’ сказав вС–н, в€’ я позичаю вам п'ятсот фунтС–в стерлС–нгС–в.\uc1в€’ НавС–що? в€’ здивувався я. С–н простягнув менС– чек. Глянувши на папС–рець, я побачив, що на ньому була зазначена саме ця сума С– пС–д нею стояв княжий пС–дпис, однак С–менС– особи, якС–й призначались цС– грошС–, вписано не було.\uc1в€’ Що це означаС”?\uc1в€’ Це означаС”, що сьогоднС– я йду до мС–стера МеквС–на. ЗустрС–ч призначено на дванадцяту годину. Ви, ДжеффрС– Темпест, автор книжки, яку мС–стер МеквС–н критикуватиме й рекламуватиме, не можете поставити власного пС–дпису на такому чеку: це було б незручно. Але я в€’ С–нша рС–ч. Я назвуся вашим лС–тературним агентом, який бере десять вС–дсоткС–в прибутку та хоче добре заробити. МеквС–н, щирий шотландець, маС” гострий нюх на зиск. Ясна рС–ч, це залишиться в таС”мницС–. в€’ ЛючС–о засмС–явся. в€’ За нашоС— комерцС–йноС— доби лС–тература, як С– все С–нше, зробилася предметом торгС–влС–, С– критики працюють виключно за плату. Чим вони гС–ршС– за С–нших?\uc1в€’ Р† ви хочете сказати, що МеквС–н вС–зьме цС– грошС–? в€’ нерС–шуче спитав я.\uc1в€’ НС–чого подС–бного! ЦС– грошС– не для МеквС–на, а для добро чинного лС–тературного комС–тету.\uc1в€’ ТодС– розумС–ю. Бо я був подумав, що ви хочете запропонувати йому хабара…\uc1в€’ Хабара! Боже мС–й! ПС–дкупити критика! Неможливо, любий мС–й! Це нечувано, нечувано! в€’ ВС–н потрусив головою С– врочисто закотив очС–. в€’ НС–, нС–! Люди преси нС–коли не беруть грошей: навС–ть за рекламу новоС— золотовидобувноС— компанС–С—, навС–ть за ранкове оголошення про великосвС–тський концерт! Уся англС–йська преса чиста С– сповнена гС–дностС–, повС–рте менС–! Цей маленький чек призначений для доброчинного комС–тету, де мС–стер МеквС–н обС–ймаС” посаду куратора, С– грошС– пС–дуть на допомогу кС–льком «убогим С– гордим», вС–домим лише йому! в€’ Обличчя його на мить набрало якогось незрозумС–лого для мене виразу. в€’ Що ж до мене, то я намагатимусь поводитись, як солС–дний лС–тературний агент С–, звичайно, наполягатиму на своС—х десятьох вС–дсотках! в€’ ВС–н засмС–явся. в€’ Але я не маю часу на довгС– теревенС– в€’ я обС–цяв МеквС–новС–, що буду в нього опС–вднС–, а вже пС–в на дванадцяту. НайС–мовС–рнС–ше, снС–датиму я в нього, тож не чекайте на мене. Що ж стосуС”ться п'ятисот фунтС–в, то ви не повиннС– бути моС—м боржником, тому сьогоднС– ввечерС– маС”те вС–ддати менС– чек на ту саму суму.\uc1в€’ Чудово, в€’ погодився я, в€’ але чи може статися так, що великий оракул газетярськоС— зграС— зС– зневагою вС–дкине вашу про позицС–ю?\uc1в€’ Якщо вС–н так вчинить, то це означатиме, що утопС–я С–снуС”, в€’ вС–дповС–в ЛючС–о, старанно натягаючи рукавички. в€’ Де примС–рник вашого твору? А, ось один, С–ще пахне свС–жою друкарською фар бою. в€’ ВС–н поклав книжку в кишеню пальта. в€’ Р† дозвольте менС– перед тим, як я пС–ду, дорС–кнути вам, що ви дивовижно невдячна людина, ДжеффрС–! Ось я, цС–лком вС–дданий вашим С–нтересам, ладен, незважаючи на мС–й княжий титул, розС–грати перед МеквС–ном вашого «агента», а ви навС–ть не кинули в мС–й бС–к недбалого «дякую»! С–н стояв передС– мною в€’ саме втС–лення доброти й доброго настрою. Я засмС–явся.\uc1в€’ МеквС–н нС–коли не повС–рить, що ви агент, в€’ сказав я, в€’ ви маС”те зовсС–м С–нший вигляд. Даруйте менС–, якщо я був неввС–чливим, але справа в тому, що мене обурюС”…\uc1в€’ Що вас обурюС”? в€’ спитав вС–н, досС– посмС–хаючись.\uc1в€’ Обман в усьому, в€’ вС–дповС–в я нетерпляче. в€’ Дурна комедС–я! Чому твС–р не може бути визнаний лише за критерС–С”м його лС–тературноС— цС–нностС–? Чому не можна обС–йтися без впливових С–нтриганС–в С–з газетярськоС— зграС—?\uc1в€’ Що вдС–С”ш! в€’ Князь грацС–йно змахнув порошинку з сюртука. в€’ А чому людина не може бути визнана в суспС–льствС– лише за критерС–С”м С—С— власних заслуг, без грошей, якС– створюють С—й рекомендацС–ю, без допомоги впливових друзС–в?.. мовчав.\uc1в€’ СвС–т такий, який вС–н С”, в€’ вС–в далС– вС–н, пильно дивлячись на мене. в€’ Ним рухають ницС– сили, вС–н обираС” собС– низькС– та згубнС– цС–лС–; вС–н далекий вС–д того, щоб бути раС”м. Це не С–дилС–чна родина щасливих братС–в С– сестер, а колонС–С— сварливих мавп, якС– називають себе людьми. У давнС– часи фС–лософи намагалися вчити, що цей тип мавп слС–д повсюдно винищити, аби могла розвиватися шляхетнС–ша раса. Але вчили вони даремно: не знайшлося досить людей, щоб перемогти звС–рячий натовп. Сам Господь зС–йшов з небес, прагнучи виправити зло С– вС–дновити в людствС– СвС–й спотворений образ, в€’ але навС–ть ВС–н зазнав поразки.\uc1в€’ У свС–тС– дуже мало божественного, в€’ зауважив я з гС–рко тою. в€’ Набагато бС–льше диявольського! агадкова, мрС–йна усмС–шка змС–нила його обличчя, й вС–н став схожий на Аполлона, заглибленого в думки про нову славну пС–сню.\uc1в€’ Без сумнС–ву! в€’ сказав вС–н пС–сля нетривалих роздумС–в. в€’ З-помС–ж усС–х надприродних С–стот людство вС–ддаС” перевагу дияволовС–; не дивно, що вС–н владарюС” там, де його запрошують до владарювання. А втС–м, ДжеффрС–, цей диявол, якщо вС–н С–снуС” (навряд чи, я думаю), в€’ не такий вже й поганий, як говорять його огудники. МенС– здаС”ться, що вС–н нС–чим не гС–рший вС–д фС–нансиста дев'ятнадцятого сторС–ччя! е порС–вняння розсмС–шило мене.\uc1в€’ ПС–сля цього, в€’ сказав я, в€’ вам лишаС”ться тС–льки пС–ти до МеквС–на. СподС–ваюсь, ви скажете йому, що я С” втС–ленням генС–альностС–!\uc1в€’ Будьте певнС–, в€’ вС–дповС–в ЛючС–о, в€’ я вивчив напам'ять своС— реплС–ки. «ЗС–рка першоС— величини» С– таке С–нше. Я прочитав «Атеней», щоб якнайближче ознайомитися з жаргоном лС–тературного оцС–нювача, С– впевнений, що впораюся з цС–С”ю роллю якнайкраще. С–н пС–шов, а я, неуважно переглянувши газети, попрямував до Артур-клубу снС–дати в€’ я тепер був його членом. Дорогою я зупинився перед вС–кном книгарнС–, щоб подивитись, чи не виставили ще мого «безсмертного твору». Його не було, натомС–сть на однС–й С–з нових книжок у центрС– вС–трини я побачив заголовок: «Незгода» МевС–с Клер. ам не знаю, який раптовий поштовх спонукав мене ввС–йти й купити цю книжку.\uc1в€’ Чи добре продаС”ться цей твС–р? в€’ спитав я, вже тримаючи книжку в руках.\uc1в€’ ПродаС”ться? в€’ перепитав прикажчик, широко розкривши очС–. в€’ Так, звС–сно, дуже добре. УсС– читають МевС–с Клер!\uc1в€’ СправдС–? в€’ С– я недбало перегорнув кС–лька сторС–нок. в€’ Але я не зустрС–чав у газетах жодного натяку на неС—. рикажчик усмС–хнувся й знизав плечима.\uc1в€’ Пане, мС–с Клер надто популярна, щоб потребувати реклами. КрС–м того, бС–льшС–сть критикС–в настроС”нС– проти неС—, С– публС–ка це знаС”. Днями до моєї книгарнС– ввС–йшов службовець якоС—сь газетноС— редакцС–С—; вС–н сказав, що йому доручено скласти перелС–к авторС–в, чиС— книжки продаються найкраще. Я сказав, що мС–с Клер посС–даС” перше мС–сце, С– вС–н розлютився: «Усюди я дС–стаю ту саму вС–дповС–дь, але, якою б правдивою ця вС–дповС–дь не була, менС– вона не потрС–бна! Я не смС–ю внести цього С–менС– до перелС–ку: мС–й редактор негайно викреслить його в€’ вС–н ненавидить мС–с Клер!» в€’ «Ваш редактор в€’ негС–дник!» в€’ сказав йому я. А вС–н якось дивно подивився й вС–дповС–в: «НемаС” сильнС–шого засобу для придушення правди, нС–ж журналС–стика!» посмС–хнувся й пС–шов зС– своС”ю покупкою, переконаний, що змарнував кС–лька шилС–нгС–в. Якщо ця мС–с Клер така популярна, то С—С— роман, звичайно, мусив належати до творС–в низького Т‘атунку. У моС”му ставленнС– до публС–ки в€’ зрештою, на це хибуС” бС–льшС–сть лС–тераторС–в в€’ була забавна суперечнС–сть: я вважав читачС–в вС–слюками С– водночас нС–чого так не прагнув, як схвалення тих самих «вС–слюкС–в»! МенС– важко було усвС–домити, як це публС–ка самостС–йно, без указС–вки критикС–в, може поцС–нувати гарний лС–тературний твС–р. Безумовно, я помилявся: численними масами публС–ки всС–х нацС–й рухаС” С–нстинктивне почуття справедливостС–, яке спонукаС” С—х вС–дкидати хибне та негС–дне й обирати С–стину. Приготувавшись, як бС–льшС–сть людей мого типу, поставитись до книжки глузливо та зневажливо, головним чином тому, що С—С— написала рука жС–нки, я всС–вся у вС–ддаленому куточку клубноС— читальнС– й почав розрС–зати сторС–нки. прочитав лише кС–лька фраз в€’ С– серце моС” стислося з переляку й заздрощС–в. Яка сила обдарувала цю авторку, цю жС–нку, настС–льки щедро? Яким правом вона насмС–лилась писати краще за мене? С—С— магС–чне перо змусило мене, хай С–з соромом та гнС–вом, але визнати, наскС–льки я нижчий за неС—! истота думки, майстернС–сть стилю, краса висловлювання в€’ всС–м цим була вона обдарована; мене охопила така шалена злоба, що я облишив читання й кинув книжку геть. О генС–ю в€’ могутнС–й, незнищенний, непС–дкупний! Ах, я ще не настС–льки був заслС–плений власною пихою, щоб не вС–дчути, яким священним вогнем палала кожна сторС–нка; але визнати його наявнС–сть у творС– жС–нки в€’ це вже було понад моС— сили. ЖС–ноча перевага неймовС–рно ображала мене та дратувала. Я завжди вважав, що жС–нка повинна пам'ятати про своС” мС–сце в€’ мС–сце рабинС– чоловС–ка: бути дружиною, матС–р'ю, годувальницею, шити сорочки, латати шкарпетки в€’ ось С—С— доля. Яким правом рабиня може вторгатися в високе царство мистецтва та зривати лаври з голови свого пана?! О, якби менС– тС–льки вдалося написати критичний вС–дгук на цю книжку! в€’ думав я, шаленС–ючи з гнС–ву. в€’ Я би спотворив С—С— текст, перебрехавши цитати! Я б знищив С—С—, розС–рвав би на шматки!» Ця МевС–с Клер, котру я вже обС–звав подумки «безстатевою» лише за те, що вона мала талант, якого я не мав, говорила саме те, що хотС–ла сказати, з непС–дробною легкС–стю, невимушенС–стю, з усвС–домленням власноС— сили. Не знаючи цієї жС–нки, я ненавидС–в С—С— в€’ ненавидС–в за те, що вона вмС–ла здобути славу без допомоги грошей, С– вС–нець цієї слави сяяв над нею так високо, що жоднС– критики не могли його сягнути. С–днявши з пС–длоги книжку, я знов розгорнув С—С— з намС–ром прискС–патися до стилю; два-три поетичнС– порС–вняння збудили в менС– гС–ркий заздрС–сний смС–х. Р†дучи з клубу, я забрав книжку; в душС– моС—й змагалися два бажання: бажання прочитати твС–р безсторонньо, вС–ддаючи належне авторовС–, та бажання розС–рвати книжку й викинути в куряву брукС–вки. аме в такому дивному настроС— й застав мене РС–манський, який близько четвертоС— повернувся вС–д ДевС–да МеквС–на з усмС–хом трС–умфатора.\uc1в€’ ПривС–тайте мене, ДжеффрС–! в€’ вигукнув вС–н, заходячи до кС–мнати. в€’ ПривС–тайте мене й себе! Я звС–льнився вС–д чека на п'ятсот фунтС–в, що його вам уранцС– показував!\uc1в€’ Отже, МеквС–н узяв його, в€’ пробурчав я похмуро. в€’ Що ж, нехай тС– грошС– пС–дуть на користь доброчинному комС–тету та його кураторовС–. С–манський кинув на мене швидкий допитливий погляд.\uc1в€’ Що сталося з вами пС–сля того, як я пС–шов? в€’ спитав вС–н, скидаючи пальто й сС–даючи бС–ля мене. в€’ Ви не при собС–! А мС–ж тим ви, навпаки, маС”те почуватися щасливим: ваше найвище бажання здС–йснюС”ться! Ви хотС–ли, аби про вашу книжку говорили в ЛондонС–? За два-три тижнС– впливовС– газети виславлятимуть вас як нового генС–я, який хС–ба що трохи поступаС”ться самому ШекспС–ровС–! Три вС–домС– журнали погодились написати так! Р† все це в€’ завдяки люб'язностС– мС–стера МеквС–на й такому дрС–б'язку, як п'ятсот фунтС–в! Р† ви невдоволенС–?!. ЗнаС”те що, друже, вам справдС– важко догодити! Я попереджав вас, що завелике щастя псуС” людину. С–зким рухом я жбурнув перед ним книжку МевС–с Клер.\uc1в€’ Погляньте на це! Чи вона теж платить мС–стеровС– МеквС–ну по п'ятсот фунтС–в на доброчиннС–сть?! С–н узяв книжку та глянув на заголовок.\uc1в€’ Звичайно, нС–. Але С—С— гудять, а не вихваляють!\uc1в€’ То що ж? У книгарнС–, де я придбав цей роман, менС– сказали, що С—С— всС– читають.\uc1в€’ Це правда! в€’ РС–манський перевС–в на мене погляд в€’ чи то спС–вчутливий, чи то С–ронС–чний. в€’ Чи знаС”те ви прислС–в'я «Можна привести коня до води, але не можна змусити його пити»? Цей вислС–в вС–дповС–даС” вашС–й ситуацС–С—, ДжеффрС–. Завдяки нашому шановному приятелевС– МеквС–ну, ви можете потягти коня, тобто публС–ку, до зготованого для неС— пС–йла, але неможливо змусити С—С— проковтнути його. КС–нь часто вС–двертаС” морду С– бС–жить шукати чогось С–ншого. Коли публС–ка обираС” собС– улюбленого автора, це, звичайно, прикро для решти, але зарадити цьому неможливо!\uc1в€’ Р† чому ж публС–ка обрала саме мС–с Клер? в€’ спитав я похмуро.\uc1в€’ СправдС– чому? в€’ всмС–хнувся вС–н. в€’ МеквС–н сказав би вам, що публС–ка робить це з самоС— лише глупоти; публС–ка вС–дповС–сть вам, що вона обрала мС–с Клер за С—С— талант.\uc1в€’ Талант! в€’ повторив я скептично. в€’ ПублС–ка нездатна бачити його!\uc1в€’ Ви так гадаС”те? в€’ вС–н досС– посмС–хався. в€’ Серйозно? У такому разС– вельми дивно, яким чином усе, що С” справдС– видатним у мистецтвС–, зокрема в лС–тературС–, здобуваС” таку велику славу й по шану не лише у нас, але й у будь-якС–й цивС–лС–зованС–й краС—нС–, де народ мислить С– навчаС”ться? А що стосуС”ться критики, то згадайте: видатних людей вона не шанувала за життя. НавС–ть останнього англС–йського лавроносця ТеннС–сона в€’ С– того критикували брудними висловами; тС–льки пересС–чнС–сть завжди вихваляють. Однак, беручи до уваги варварськС– вимоги культури та неймовС–рну глупоту публС–ки, ДжеффрС–, що мене дивуС”, так це те, що самС– ви до цієї публС–ки звертаС”тесь! С–н пС–двС–вся С–, вибравши бС–лу квС–тку з вази на столС–, всилив С—С— в петлицю.\uc1в€’ Я боюся, в€’ вС–в вС–н далС–, в€’ боюся, щоб мС–с Клер не зробила ся вашою bete noir Чорною заздрС–стю (фр.). , мС–й друже! ДоволС– прикро мати в лС–тературС– суперника, але суперницю в€’ це вже зовсС–м кепсько! Що ж, утС–шайтеся певнС–стю, що С—С— нС–коли не рекламуватимуть, тодС– як ви, завдяки заступництву чутливого й високоморального МеквС–на, будете найголовнС–шим «вС–дкриттям преси» в€’ щонайменше мС–сяць, а може, й два; словом, так довго, скС–льки «нова зС–рка першоС— величини» може триматися на лС–тературному небосхилС–. Усе це зС–рки, що падають! Як у старС–й забутС–й пС–снС– Беранже: «Les Г©toiles, qui silent, qui silent, qui silent в€’ et disparraisent!» «ЗС–рки, що падають, падають, падають в€’ С– зникають!» (фр.). \uc1в€’ За винятком мС–с Клер, ясна рС–ч! в€’ сказав я.\uc1в€’ Слушно! За винятком мС–с Клер! С–н гучно розсмС–явся, С– цей глузливий смС–х рС–зонув менС– слух.\uc1в€’ Вона в€’ маленька зС–рочка на просторому небС–, яка тихо й легко обертаС”ться за визначеною орбС–тою; але С—С— нС–коли не оточуватиме сяйво метеорС–в, яке запалаС” навколо вас, любий друже, варто лише мС–стеровС– МеквС–ну подати сигнал! Тьху, ДжеффрС–, годС– дутися! Заздрити жС–нцС–! ХС–ба жС–нка не С” С–стотою нижчою? Р† хС–ба може тС–нь жС–ночоС— слави вкинути у смуток гордий дух мС–льйонера? Подолай те ваш сплС–н СплС–н (вС–д грец. селезС–нка) в€’ пригнС–чений стан, нудьга. РанС–ше такий стан пояснювався хворобою селезС–нки (звС–дки й назва). та приходьте до мене обС–дати. С–н знову розсмС–явся та вийшов С–з кС–мнати, С– знову я вС–дчув, що його смС–х дратуС” мене. ойно вС–н пС–шов, я дав волю ницьому, негС–дному бажанню, яке вже кС–лька хвилин горС–ло в менС–: присС–вши до письмового столу, сквапливо написав записку для редактора впливового часопису, у якому я працював колись. Якщо моС” нинС–шнС” становище було вС–доме йому, то я мав певнС–сть, що вС–н зрадС–С” з нагоди зробити менС– яку-небудь ласку. МС–й лист С–з позначкою «особисто С– таС”мно» мС–стив прохання про дозвС–л написати для наступного випуску анонС–мну лайливу рецензС–ю на новий роман МевС–с Клер «Незгода».\ XVI\s0 еможливо описати той гарячковий, роздратований, суперечливий стан духу, у якому я тепер перебував цС–лими днями. МС–й характер став мС–нливС–шим за вС–тер: я нС–коли не був у тому самому гуморС– двС– години поспС–ль. Я жив непутнС–м життям, бо так було заведено: сучаснС– люди з вульгарною нС–кчемнС–стю дурнС–в поринають у багнюку в€’ лише тому, що бути морально брудним нинС– модно й заохочуС”ться в товариствС–. Я став нерозважним картярем, оскС–льки у «верхнС–й десятцС–» суспС–льства вважалося, що гра в карти С” ознакою мужностС– й хоробростС–. «Я ненавиджу того, хто боС—ться програти в карти кС–лька фунтС–в стерлС–нгС–в, в€’ сказав менС– якось один С–з „титулованих“, в€’ це свС–дчить про боягузливу та дрС–б'язкову натуру». Керований цС–С”ю «новою» моральнС–стю та страхом видатися «боягузливою та дрС–б'язковою натурою», я майже щоночС– грав у бакара та в С–ншС– азартнС– С–гри, охоче програючи «кС–лька фунтС–в», що у моС”му становищС– означало кС–лькасот. МоС— випадковС– виграшС– робили моС—ми боржниками багатьох «шляхетних» розпусникС–в та негС–дникС–в. УважаС”ться, що картярськС– борги в€’ це «борги честС–», якС– належить сплачувати пунктуальнС–ше, нС–ж будь-якС– С–ншС–; але моС—х боргС–в менС– й досС– не сплачено. Я також закладався на величезнС– суми стосовно всього, що тС–льки може бути предметом для закладу. Щоб не поступатися моС—м приятелям у «смаках» та «знаннС– свС–ту», я вС–двС–дував будинки розпусти та дарував дС–аманти на кС–лька тисяч фунтС–в напС–вп'яним танцС–вницям та вульгарним кафешантанним «артисткам»: у товариствС– вважалося, що такС– розваги прийнятнС– для джентльмена! Небо! Якими мерзотниками всС– ми були, я та моС— аристократичнС– приятелС–! Якими негС–дними, безсоромними, бездушними паразитами! А втС–м, нас приймали у великосвС–тському товариствС–; найвродливС–шС–, найшляхетнС–шС– дами Лондона запрошували нас до своС—х вС–талень, зустрС–чали усмС–шками й улесливими словами в€’ нас, вС–д самоС— присутностС– яких вС–яло пороком! Якби який-небудь чесний ремС–сник, що тяжко працюС”, аби заробити собС– на хлС–б, дС–знався про наше життя, вС–н би надавав нам ляпасС–в, обурений, як тС–льки земля витримуС” таких пС–длотникС–в!\uc1Р†нколи, хоча дуже рС–дко, до нас приС”днувався РС–манський: вС–н сС–дав з нами до карт або брав участь у музичних вечорах. У такС– хвилини я помС–чав, що вС–н давав собС– волю й ставав найневгамовнС–шим серед нас усС–х. Але, попри цю невгамовнС–сть, вС–н нС–коли не ставав брутальним, як це бувало з нами; його манери нС–коли не були вульгарними; його м'який, глибокий смС–х зовсС–м не скидався на ослячий регС–т наших «культурних розваг». Його пишномовнС– розмС–рковування вголос про рС–знС– речС– та людей, часом дотепнС– та С–ронС–чнС–, часом серйознС–, мало не пафоснС–, справляли велике враження на всС–х, хто його слухав, а на мене й поготС–в. дного разу, я пам'ятаю, ми пС–зно поверталися з розпусноС— оргС–С— в€’ я, троС” юних нащадкС–в англС–йських перС–в С– РС–манський, в€’ як раптом натрапили на вбого вдягнену дС–вчину, котра, ридаючи, чС–плялася за залС–знС– грати замкненоС— церковноС— брами.\uc1в€’ О Боже, в€’ стогнала вона, в€’ о милосердний Боже! Рятуй мене!.. дин С–з моС—х приятелС–в схопив був С—С— за руку, кинувши соромС–цький жарт, але тієї самоС— митС– РС–манський став мС–ж ними.\uc1в€’ Облиште С—С—! в€’ сказав вС–н суворо. в€’ Нехай вона вС–дшукаС” Бога, якщо може! С–вчина перелякано глянула на нього, сльози падали з С—С— очей, С– вС–н вклав С—й у руку двС– чи три золотС– монети. Вона знову заридала.\uc1в€’ О, благослови вас Господь! в€’ вигукувала вона. в€’ Благослови вас Господь! С–н зняв капелюха С– стояв просто неба, осяяний мС–сячним промС–нням; вираз задуми пом'якшив його похмуру вроду.\uc1в€’ Дякую вам, в€’ просто сказав вС–н, в€’ ви робите мене вашим боржником.\uc1Р† вС–н попрямував далС–; ми пС–шли за ним, здивованС– й мовчазнС–, хоча один С–з моС—х вельможних приятелС–в реготнув по-дурному.\uc1в€’ Ви дорого заплатили за благословення, княже! в€’ завважив вС–н. в€’ Ви заплатили три соверени. Присягаюся, якби я був на вашому мС–сцС–, я б зажадав чогось бС–льшого, нС–ж благословення!\uc1в€’ Ясна рС–ч, в€’ погодився РС–манський, в€’ ви й заслуговуС”те на бС–льше, на значно бС–льше! Я сподС–ваюся, ви те й дС–станете! Благословення не маС” жодноС— користС– для вас в€’ воно для мене! к часто пС–знС–ше я згадував той випадок! ТодС– я не надав йому ваги. Я був надто занурений у власне життя, щоб звертати увагу на обставини, не пов'язанС– безпосередньо з моС—ми справами. Незважаючи на всС– забави й розваги, якийсь ненастанний неспокС–й мучив мене; нС–що, власне, не задовольняло мене, крС–м забарних та дещо тяжких залицянь до ледС– СибС–лли. Дивна вона була дС–вчина: чудово знала про моС— намС–ри щодо неС—, а вдавала, нС–би не розумС–С”! Щоразу, як я намагався виявити до неС— трохи бС–льше уваги й надати своС—й поведС–нцС– вС–дтС–нку любовноС— пристрастС–, вона видавалася здивованою. Не розумС–ю, чому деякС– жС–нки полюбляють лицемС–рити в коханнС–. Адже С–нстинкт пС–дказуС” С—м, коли чоловС–ки закоханС– в них! Однак поки вони не доведуть своС—х залицяльникС–в до граничноС— мС–ри приниження, поки не змусять сп'янС–лих вС–д пристрастС– безумцС–в дС–йти до готовностС– вС–ддати за кохану життя й навС–ть честь, дорожчу за життя, в€’ доти жС–ноче марнославство не буде вдоволене. ле чи мав я право судити про чиС”сь марнославство в€’ я, заслС–плений власним?! Я вС–дчував хворобливий С–нтерес до власноС— персони, до того, що мене оточувало, до свого комфорту, своС—х успС–хС–в у свС–тС–… Однак було щось, що зробилося для мене мукою, справжнС–м вС–дчаС”м С– прокляттям; С– це, як не дивно, був той самий трС–умф, якого я так сподС–вався С– який мав стати вС–нцем моС—х честолюбних мрС–й! оя книжка в€’ книжка, яку я вважав генС–альним твором, в€’ коли втрапила у вир критики, стала для мене лС–тературною потворою, що переслС–дувала мене вдень С– вночС–, мучила своС”ю ненависною присутнС–стю. ВеликС– реклами, розсС–янС– щедрою рукою мого видавця, набридливо впадали менС– у вС–чС–, варто було розгорнути першу-лС–пшу газету. А похвала критикС–в? Як усе це було недоладно й перебС–льшено, мерзенно й гидко! Кожен улесливий епС–тет сповнював мене вС–дразою, С– якось, коли в одному з першокласних журналС–в я побачив довгу статтю про мС–й надзвичайний, незрС–внянний та неповторний твС–р, який нС–бито прирС–внюС” мене до ЕсхС–ла та ШекспС–ра, в€’ статтю з пС–дписом ДевС–да МеквС–на в€’ я вС–дчув, що з великою охотою вС–длупцював би цього продажного псевдовченого шотландця. ХвальнС– гС–мни лунали звС–дусС–ль; я був «новим генС–С”м», «надС–С”ю майбутнього поколС–ння»; моя книжка була «вС–дкриттям мС–сяця». НайвидатнС–ший, найрозумнС–ший, просто неперевершений базграч, який зробив честь каламаревС– з чорнилом, скориставшись С–з нього! Звичайно, я являв собою «знахС–дку» МеквС–на: п'ятсот фунтС–в, пожертвуванС– на його сумнС–вну доброчиннС–сть, так загострили його зС–р, що вС–н побачив мене, яскраву зС–рку лС–тературного небосхилу, ранС–ше, нС–ж це зробили С–ншС–. Преса слухняно пС–шла за ним: хоча преса в€’ принаймнС– англС–йська преса в€’ непС–дкупна, але окремС– власники окремих газет небайдужС– до зиску з добре проплаченоС— реклами. тС–м, коли мС–стер МеквС–н у властивому йому стилС– оракула оголосив мене своС”ю «знахС–дкою», ще кС–лька джентльменС–в вС–д лС–тератури виступили вперед, написавши про мене схвальнС– вС–дгуки. Я зрозумС–в натяк, вислав С—м вдячнС– листи С– запросив до себе на обС–д. Вони з'явилися на царську учту, яку справили я та РС–манський; наприкС–нцС– цієї гулянки ми вС–дС–слали двох С–з них додому в каретС– з АмС–С”лем, щоб той наглянув за ними та допомС–г знайти власнС– дверС–. Один С–з них потС–м написав оду на мою честь. епер Лондон дС–йсно говорив про мене. Столиця в€’ ця потвора, що рикаС”, в€’ обговорювала мене у своС—й особливС–й неповторнС–й манерС–. Члени «верхньоС— десятки» англС–йськоС— аристократС–С— виписували мою книжку в бС–блС–отеках, але цС– дивнС– установи, замовивши двС–-три сотнС– примС–рникС–в, змушували передплатникС–в чекати впродовж кС–лькох тижнС–в, аж доки тим набридне запитувати книжку й вони забудуть про неС—. кщо судити з крикливих вС–дгукС–в у газетах, то можна було б подумати, що «всС–, хто був чим-небудь», читали мС–й «неповторний» твС–р. Та насправдС– було С–накше: про мене говорили як про мС–льйонера, а до того, що я дав лС–тературС–, публС–ка лишалась байдужою. Усюди, куди б я не прийшов, мене зустрС–чали словами: «Невже ви написали роман? Що за химерна думка! в€’ та зС– смС–хом додавали: в€’ Ми не читали його в€’ не було часу, але ми неодмС–нно запитаС”мо його в бС–блС–отецС–». Звичайно, бС–льшС–сть С–з них так його й не запитувала, вважаючи, вочевидь, що вС–н не вартий С—хньоС— уваги. Здобувши, за допомогою власних грошей та впливу РС–манського, безлС–ч схвальних вС–дгукС–в критики, я тепер бачив, що бС–льша частина публС–ки нС–коли не читаС” критики. Тому й мС–й анонС–мний пасквС–ль на книжку МевС–с Клер не вС–дбився на С—С— популярностС–. То була марна праця, бо на цю авторку всюди дивилися, як на С–стоту екстраординарну; С—С— твори й надалС– запитували, ними й надалС– захоплювались, С– «Незгода» продавалася тисячами, без жодних ласкавих схвалень та крикливих реклам. НС–хто не здогадався, що це я написав ту лайливу статтю, яку тепер сам визнаю за брутальний, вульгарний наклеп на лС–тературний твС–р, в€’ нС–хто, крС–м РС–манського. Часопис, у якому я розмС–стив статтю, був популярним, його легко було знайти в кожному клубС– або в бС–блС–отецС–, С– князь, якось випадково взявши примС–рник, вС–дразу помС–тив С—С—.\uc1в€’ Ви написали це! в€’ сказав вС–н, пильно дивлячись менС– про сто в очС–. в€’ Мабуть, це справило вам велику полегкС–сть! мовчав. С–н переглянув статтю; потС–м, поклавши журнал, знову подивився на мене з тим самим допитливим виразом.\uc1в€’ Багато людських С–стот улаштованС– так, в€’ промовив вС–н, в€’ що якби вони були з НоС”м у ковчезС–, вони б застрелили голуба, який нС–с оливкову гС–лку, заледве б той показався над водою. Ви належи те до цього типу, ДжеффрС–.\uc1в€’ Не розумС–ю вашого порС–вняння, в€’ пробурмотС–в я.\uc1в€’ Не розумС–С”те? Яке зло заподС–яла вам ця МевС–с Клер? ВашС– становища зовсС–м рС–знС–. Ви мС–льйонер, а вона змушена працювати, заробляючи собС– на хлС–б; С—С— життя залежить вС–д лС–тературного успС–ху, а ви, потопаючи в багатствС–, щосили намагаС”тесь позбавити жС–нку коштС–в на прожиття! Чи вам це робить честь? Вона здобула славу лише завдяки власному розуму та енергС–С—. Р† навС–ть якщо вам не подобаС”ться С—С— книжка, хС–ба варто ображати авторку особисто, як ви зробили в цС–й статтС–? Ви ж С—С— не знаС”те, нС–коли не бачили…\uc1в€’ Я ненавиджу жС–нок, якС– пишуть! в€’ вигукнув я палко.\uc1в€’ Чому? Тому, що вони незалежнС–? Ви б хотС–ли, щоб усС– жС–нки були рабинями чоловС–чих забаганок? Любий ДжеффрС–, ви поводитесь нерозумно. Визнайте: ви заздрите славС– цієї жС–нки! Лише тодС– я зможу зрозумС–ти вашу досаду: заздрС–сть може спонукати людину вбити свого ближнього в€’ чи то кинджалом, чи то пером. мовчав.\uc1в€’ Чи С—С— роман справдС– такий негодящий, як ви його змалювали? в€’ спитав вС–н.\uc1в€’ Може, когось вС–н С– захоплюС”, але мене в€’ нС–. е була брехня, С– ЛючС–о, звичайно, знав, що я брешу! вС–р МевС–с Клер збудив у менС– шаленС– заздрощС–; той факт, що ледС– СибС–лла прочитала його ранС–ше, нС–ж подумала глянути на мою книжку, додав гС–ркоти до моС—х почуттС–в.\uc1в€’ Гаразд, в€’ нарештС– посмС–хнувся РС–манський, в€’ усе, що я можу сказати, ДжеффрС–, так це те, що вашС– наскоки анС–трохи не зачеплять МевС–с Клер. Ви зайшли надто далеко, друже! ПублС–ка лише вигукне: «Який сором!» в€’ С– ще вище пС–днесе С—С— твС–р. А що стосуС”ться власне С—С—, то вона маС” веселу вдачу й лише розсмС–С”ться. Ви маС”те якось С–з нею познайомитись.\uc1в€’ Я не хочу С—С— бачити, в€’ випалив я.\uc1в€’ Але, якщо ви мешкатимете у ВС–ллосмС–рському замку, вам навряд чи вдасться уникнути зустрС–чС– з нею.\uc1в€’ НемаС” потреби знайомитися з усС–ма, хто мешкаС” навколо, в€’ зверхньо зауважив я. ючС–о зареготався.\uc1в€’ Як майстерно ви пС–дтримуС”те гордС–сть вашого багатства, ДжеффрС–! в€’ сказав вС–н. в€’ Як на поганенького письменника зС– злидарС–в, котрий С–ще недавно мучився роздумами, як дС–стати соверен, в€’ ви бездоганно наслС–дуС”те манери потомствених великосвС–тських багатС–С—в! Мене дивують люди, якС– хизуються багатством перед своС—ми ближнС–ми: вони поводяться так, нС–би за грошС– можна пС–д купити смерть С– здобути прихильнС–сть Бога! Що за неймовС–рна зухвалС–сть! Ось я, хоч С– колосально багатий, але влаштований так, що не можу носити банкС–вськС– бС–лети на обличчС–. Я претендую не на золото, а на розум, С– подекуди, знаС”те, пС–д час моС—х навколосвС–тнС–х подорожей мене сприймали як цС–лковитого жебрака! А вам нС–коли так не вдасться. Ви багатС–, С– це видно.\uc1в€’ А ви, в€’ раптом я гарячково перервав його, в€’ чи знаС”те ви, що видно з вашого обличчя? Ви стверджуС”те, що на моС”му обличчС– написане багатство. Але чи знаС”те ви, що виражаС” кожен ваш погляд, кожен жест?\uc1в€’ Не маю уявлення, в€’ сказав вС–н, усмС–хаючись.\uc1в€’ Зневагу до нас усС–х! Нестерпну зневагу. НавС–ть до мене, кого ви називаС”те вашим другом. Я кажу вам правду, ЛючС–о: бувають хвилини, коли, незважаючи на нашу задушевнС–сть, я вС–дчуваю, що ви зневажаС”те мене. Ви надзвичайна особистС–сть, надС–лена непересС–чними талантами; однак ви не повиннС– вимагати вС–д С–нших такоС— самовлади, такоС— байдужостС– до людських пристрастей, яку виявляС”те самС–.\uc1в€’ Вимагати? в€’ перепитав вС–н. в€’ Друже, я геть нС–чогС–сС–нько не вимагаю вС–д людей. Навпаки, це вони, принаймнС– тС– з них, кого я знаю, вимагають усього вС–д мене. Що ж стосуС”ться мого ставлення до вас, то хС–ба я не говорив, що захоплююсь вами? Серйозно! Це справдС– так: С” щось варте подиву у вашС–й швидкС–й славС– та чудових успС–хах у суспС–льствС–.\uc1в€’ Моя слава! в€’ з гС–ркотою повторив я. в€’ Яким чином я домС–гся С—С—? Чи варта вона чогось?\uc1в€’ Не в тС–м рС–ч, в€’ вС–н злегка всмС–хнувся. в€’ Як вам, мабуть, дошкуляють цС– подагричнС– докори сумлС–ння, ДжеффрС–! За наших часС–в насправдС– немаС” слави в€’ класичноС— слави, сильноС— у своС—й спокС–йнС–й старосвС–тськС–й гС–дностС–; лишилась тС–льки гамС–рлива, криклива популярнС–сть. Р† ваша популярнС–сть цС–лком довершена з комерцС–йноС— точки зору, з якоС— нинС– всС– дивляться на все. Ви мусите пересвС–дчитись, що в нашС– днС– нС–хто нС–чого не робить безкорисливо: якою б чистою не здавалась добра справа, у пС–двалинах С—С— лежить егоС—зм. Отже, немаС” чеснС–шого способу здобути славу, нС–ж той, до якого вдалися ви. Адже ви не купили непС–дкупноС— британськоС— преси? Ви не могли цього зробити, позаяк це неможливо: британська преса чиста, вона пишаС”ться своС—ми поважними принципами! НемаС” жодноС— англС–йськоС— газети, у редакцС–С— якоС— взяли б чек за розмС–щення статтС– або допису, в€’ жодноС—! в€’ Його очС– весело блиснули, й вС–н повС–в далС–: в€’ ТС–льки чужоземна преса розбещена в€’ так стверджуС” британська преса. Джон Булль ПрС–звисько пересС–чного англС–йця. , охоплений жахом, дивиться на журналС–стС–в, доведених до граничноС— нужди, якС– заради зайвоС— копС–йки почнуть кого-небудь гудити або вихваляти! Дяка Богу, в нього немаС” таких журналС–стС–в! У нього в пресС– всС– люди в€’ втС–лення чесностС– та вС–двертостС–, С– вони лС–пше животС–тимуть на один фунт стерлС–нгС–в на тиждень, нС–ж вС–зьмуть десять за додаткову роботу «на прохання приятеля»! Чи знаС”те ви, ДжеффрС–, хто в Судний день першим здС–йметься на небо пС–д звуки сурем? заперечливо похитав головою, чи то образившись, чи то втС–шаючись.\uc1в€’ УсС– англС–йськС– в€’ але тС–льки англС–йськС– в€’ видавцС– та журналС–сти! в€’ сказав ЛючС–о з побожним виглядом. в€’ Адже вони такС– добрС–, такС– справедливС–, такС– безкорисливС–! С—хнС– С–ноземнС– колеги будуть, звичайно, засудженС– на вС–чний танок С–з чортами, але британськС– газетярС– пС–дуть золотими вулицями! Запевняю вас, я розглядаю британську журналС–стику як найшляхетнС–ший приклад непС–дкупностС–; за доброчеснС–стю вона близька до духС–вництва, бо незмС–нно дотримуС”ться трьох С”вангельських порад: добровС–льноС— вбогостС–, цноти й покори! лум проглядався в його блискучих, немов сталь, очах.\uc1в€’ УтС–штеся, ДжеффрС–, в€’ говорив далС– вС–н, в€’ ви чесно досягли слави. Ви тС–льки за моС”ю допомогою зблизилися з одним критиком, який дописуС” до двадцяти газет та маС” вплив на С–нших критикС–в, якС– дописують до ще двадцяти газет; цей критик, буду чи натурою шляхетною (всС– критики в€’ натури шляхетнС–), маС” «комС–тет» для запомоги вбогим лС–тераторам (вельми шляхетна мета), С– для доброС— справи я, гнаний прагненням доброчинностС–, пС–дписав чек на п'ятсот фунтС–в стерлС–нгС–в. Зворушений моС”ю великодушнС–стю (а особливо тим, що я не поцС–кавився долею п'ятисот фунтС–в), МеквС–н зробив менС– маленьку послугу. ВидавцС– газет, до яких вС–н дописуС”, вважають його людиною розумною й талановитою; вони нС–чого не знають про «комС–тет доброчинностС–», та й не треба, щоб вони про це знали. Усе це насправдС– в€’ вельми рацС–онально облаштований бС–знес; лише особи вашого штибу, з божевС–льною пристрастю до аналС–зу й самокатування, можуть так багато мС–ркувати про це.\uc1в€’ Якщо МеквС–н справдС– щиро схвалюС” мою книжку… в€’ почав був я.\uc1в€’ А чом би й нС–? Я вважаю, що людина вС–н чесна й шанована. Гадаю, вС–н завжди говорить С– пише згС–дно зС– своС—ми переконаннями. Я певен, якби вС–н дС–йшов висновку, що ваш твС–р не вартий уваги, вС–н вС–дС–слав би менС– назад чек на п'ятсот фунтС–в, розС–рваний у поривС– шляхетного обурення!\uc1Р†, вС–дкинувшись на спинку стС–льця, вС–н реготав, доки сльози не застелили йому очей. ле я не мС–г смС–ятися: я почувався втомленим та пригнС–ченим, С– тяжкий вС–дчай сповнював моС” серце. Я усвС–домлював, що надС–я, яка додавала менС– сил у днС– скрути, надС–я досягти справжньоС— слави полишаС” мене. Слава в€’ це така рС–ч, якоС— не можна здобути анС– грС–шми, анС– впливовС–стю. вала преси не могла дати менС– слави. МевС–с Клер, змушена заробляти собС– на прожиття, мала С—С—; я з моС—ми мС–льйонами не мС–г С—С— здобути. Р† я збагнув, що найкраще, найвеличнС–ше, найчеснС–ше та найшляхетнС–ше в життС– перебуваС” поза ринковими цС–нами: дари богС–в не продаються. Минуло два тижнС– пС–сля видання моєї книжки, С– ми з моС—м приятелем поС—хали на королС–вський прийом, щоб бути вС–дрекомендованими принцовС– Вельському. Прийом являв собою яскраве видовище, але, без сумнС–ву, найяскравС–шою постаттю там був князь РС–манський. Я не мС–г вС–двести очей вС–д його величноС— фС–гури, вбраноС— в двС–рський чорний костюм зС– сталевими оздобами; хоча я звик до його вроди, але нС–коли ще не бачив С—С— в такому розкС–шному обрамленнС–. Я був цС–лком вдоволений зС– своєї зовнС–шностС– у вС–дповС–дному костюмС–, але коли я побачив ЛючС–о, моС” самолюбство зазнало удару: я усвС–домив, що на моС”му фонС– привабливС–сть мого друга тС–льки виграС”. Та я анС–трохи не заздрив йому: навпаки, я вС–дверто виявляв свС–й захват. ВС–н, здавалося, забавлявся.\uc1в€’ МС–й любий хлопчику, все це бутафорС–я, в€’ сказав вС–н. в€’ Усе це в€’ удавання та обман. Гляньте на це, в€’ вС–н витяг С–з пС–хв легку двС–рську шпагу. в€’ Для чого надаС”ться це нетривке лезо? Це лише емблема прадавнього рицарства; за старих часС–в, якби хтось образив вас або вашу кохану жС–нку, блискучий кС–нчик загартованоС— толедськоС— сталС– мС–г ударити в€’ отак! в€’ ВС–н С–з неперевершеною грацС–С”ю прибрав фехтувальноС— пози. в€’ Р† ви вдатно проколювали негС–дниковС– ребро або руку, даючи йому привС–д згадувати вас. Але нинС–, в€’ С– вС–н знову вклав шпагу в пС–хви, в€’ люди носять такС– С–грашки як ностальгС–чний знак, що свС–дчить, якими вС–дчайдушними смС–ливцями були С—хнС– предки та якими ницими боягузами стали вони самС–! Не розраховуючи бС–льше на власнС– сили для захисту, вони кричать «ПолС–цС–я! ПолС–цС–я!» в€’ щойно перед С—хнС–ми негС–дними особами постане загроза образи. ХодС–мте, час С—хати, ДжеффрС–! ХодС–мо схилити нашС– голови перед С–ншою людською особою! и сС–ли в карету й невдовзС– перебували на шляху до Сент-Джемського палацу.\uc1в€’ Чи знаС”те ви, яка рС–зниця мС–ж Творцем ВсесвС–ту та його королС–вською високС–стю принцом Вельським? в€’ спитав раптом ЛючС–о, коли ми пС–д'С—жджали до шереги солдатС–в зовнС–шньоС— охорони.\uc1в€’ НС–, в€’ засмС–явся я.\uc1в€’ ТворцевС– ВсесвС–ту не придС–ляють С– половини тієї уваги, яку виявляють до Альберта Едуарда, в€’ вС–дповС–в ЛючС–о, всмС–хнувшись. в€’ Про принца так багато говорять, нС–би вС–н С– справдС– був чимось бС–льшим, нС–ж людина. Хоча люди мають певне виправдання: якщо вони пС–дуть до церкви, вони там знайдуть не Бога, а лише священика; погодьтеся, це своС”рС–дне розчарування. не встиг вС–дповС–сти, бо карета зупинилась, С– за хвилину ми вже ввС–йшли до палацу. Завдяки сприянню високоС— двС–рськоС— посадовоС— особи, яка мала нас вС–дрекомендувати, ми дС–стали добрС– мС–сця серед родовитоС— шляхти; поки ми чекали, я зацС–кавлено приглядався до С—хнС–х облич С– поводження. Дехто нервував; двоС”-троС” мали такий вигляд, наче вони зробили принцовС– велику ласку, погодившись бути присутнС–ми на церемонС–С—. ДеякС– добродС–С—, вочевидь, одягалися поспС–хом С– забули познС–мати зС– сталевих та позолочених Т‘удзикС–в тонкий папС–р, яким кравець пообгортав тС–, щоб не потьмянС–ли. ПомС–тивши це, на щастя, вчасно, цС– панове тепер сквапливо зривали тС– папС–рцС–, жбурляючи С—х на пС–длогу. Така неохайнС–сть робила двС–рських осС–б смС–шними та позбавляла гС–дностС–. сС– присутнС– мимохС–ть озирались на ЛючС–о: його приваблива зовнС–шнС–сть привертала загальну увагу. Коли ми нарештС– ввС–йшли до тронноС— зали й розмС–стились у лС–нС–С—, я примудрився стати так, щоб мС–й неперевершений товариш С–шов передС– мною: менС– хотС–лось побачити, який ефект справить його зовнС–шнС–сть на короновану особу. ЗС– свого мС–сця я добре бачив принца Вельського в€’ величну постать у повнС–й параднС–й формС–, з безлС–ччю орденС–в, якС– виблискували на широких грудях. Мене приголомшила його схожС–сть С–з ГенрС–хом VIII в€’ схожС–сть, яку багато хто завважував, в€’ хоча обличчя принца вС–дбивало бС–льшу благодушнС–сть, нС–ж гордС– риси «свавС–льного короля». Однак тС–нь меланхолС–С—, навС–ть суворостС– тьмарила чоло принца, надаючи певноС— твердостС– його рухливим рисам; ця тС–нь, здавалося, свС–дчила про втому з домС–шкою жалю в€’ погляд людини незадоволеноС—, але скореноС—, людини без мети, та з суперечливими бажаннями. Його оточували кС–лька С–нших членС–в королС–вськоС— фамС–лС–С—; бС–льшС–сть С–з них були чи видавалися дерев'яними ляльками у вС–йськових мундирах: пС–д час проходження кожного гостя вони тС–льки нахиляли голови з автоматичною правильнС–стю, не виявляючи нС– задоволення, нС– цС–кавостС–, нС– прихильностС–. Але сам спадкоС”мець найбС–льшоС— у свС–тС– С–мперС–С—, вС–таючи гостей, втС–лював невимушену люб'язнС–сть. Оточений (чого важко уникнути за його становища) натовпом облесникС–в, викажчикС–в та лицемС–рних егоС—стС–в, якС– б нС–коли не ризикнули заради принца власним життям, якби тС–льки не розраховували на той чи С–нший зиск, в€’ у моС—х очах вС–н постав уособленням потайноС—, але попри це не менш твердоС— влади. й досС– не можу пояснити собС– те надзвичайне хвилювання, яке охопило мене, коли настала наша черга; я бачив, як мС–й товариш рушив уперед, почув, як лорд Чемберлен назвав його С–м'я: «Князь ЛючС–о РС–манський», в€’ але потС–м менС– здалося, що все в блискучС–й залС– раптом завмерло. УсС– очС– були зверненС– на мого друга, на його високу фС–гуру та шляхетне обличчя; вС–н вклонився в€’ з такою бездоганною легкС–стю та грацС–С”ю, що всС– С–ншС– поклони в порС–вняннС– з цим були просто жахливС–. Якусь мить вС–н стояв нерухомо перед королС–вським троном, пильно дивлячись на принца, нС–би хотС–в увС–чнити його у своС—й пам'ятС–, в€’ С– на широкий потС–к сонячного сяйва, що заливало залу, зненацька лягла тС–нь перебС–жноС— хмари. Морок С– безмовнС–сть, здавалося, захолодили атмосферу, С– наче дивна магнетична сила тримала всС– погляди прикутими до РС–манського; жодна людина не ворухнулась. Однак напружене затишшя було нетривалим. Принц Вельський, злегка здригнувшись, дивився на величну постать перед собою з виразом палкоС— цС–кавостС–; здавалося, вС–н був майже готовий розС–рвати крижанС– кайдани етикету й заговорити; але, з великим зусиллям погамувавши цей порив, вС–н зС– звичайною гС–днС–стю вС–дповС–в на глибокий поклС–н ЛючС–о, пС–сля чого князь пройшов, ледь помС–тно всмС–хаючись. пС–дходив наступним, але, зрозумС–ло, не справив враження; тС–льки хтось С–з молодших членС–в королС–вськоС— фамС–лС–С—, вловивши С–м'я «ДжеффрС– Темпест», прошепотС–в: «П'ять мС–льйонС–в!» в€’ слова, якС– дС–йшли до моС—х вух С– сповнили мою втомлену душу звичним презирством, яке вже зробилося моС”ю хронС–чною хворобою. С–сля церемонС–С—, коли ми чекали нашоС— карети, я торкнувся рукава РС–манського.\uc1в€’ Ви зчинили справжню сенсацС–ю, ЛючС–о!\uc1в€’ Невже? в€’ засмС–явся вС–н. в€’ Ви лестите менС–, ДжеффрС–.\uc1в€’ АнС–трохи! Чому ви так довго стояли перед троном?\uc1в€’ МенС– так хотС–лося, в€’ проказав вС–н байдужно. в€’ ХотС–лося, щоб його королС–вська високС–сть запам'ятав мене.\uc1в€’ А менС– здалося, що вС–н вас упС–знав! Ви зустрС–чались ранС–ше? Його очС– блиснули.\uc1в€’ Часто! Але жодного разу я не з'являвся публС–чно в Сент-Джемському палацС–. ДвС–рський костюм багатьох змС–нюС” до невпС–знання, С– я маю сумнС–в, так, великий сумнС–в, що навС–ть принц С–з його славнозвС–сною пам'яттю на обличчя сьогоднС– насправдС– впС–знав мене!..\ XVII\s0 инув тиждень або днС–в десять пС–сля прийому в принца Вельського, коли вС–дбулась дивна сцена мС–ж мною та СибС–ллою Ельтон. Ця сцена залишила глибокий слС–д у моС—й душС–; вона могла б стати менС– попередженням про грозовС– хмари, що нависли надС– мною, в€’ могла б, якби тС–льки моС” надмС–рне самолюбство не завадило менС– розгледС–ти пересторогу. ПриС—хавши якось до ЕльтонС–в, я зайшов до вС–тальнС– (я вже звик обходитись без доповС–дання С– взагалС– без жодних церемонС–й) та знайшов там Даяну Чесней в€’ саму С– в сльозах.\uc1в€’ У чому рС–ч? в€’ вигукнув я жартС–вливим тоном: я мав дуже дружнС–, навС–ть фамС–льярнС– вС–дносини з маленькою американкою. в€’ Ви плачете! Невже наш любий залС–зничний татусь пропив усС– своС— капС–тали? она засмС–ялась трохи С–стерично.\uc1в€’ Ще нС–! в€’ звела на мене вологС– очС–, в яких С–ще блищала злС–сть. в€’ НаскС–льки я знаю, з капС–талами все гаразд. Але в мене в€’ так, у мене в€’ щойно тут вС–дбулася сутичка з СибС–ллою!\uc1в€’ Р†з СибС–ллою?\uc1в€’ Еге, в€’ вона виставила на ослС–н кС–нчик маленького гаптованого черевичка й критично оглянула його. в€’ СьогоднС– журфС–кс у Кетсон, мене туди запрошено, С– СибС–ллу також; мС–с Шарлотта дуже втомлена, адже вона доглядаС” графиню; звичайно, я була впевнена, що СибС–лла поС—де! Гаразд. Вона нС– слова не говорить про це до обС–ду, а потС–м запитуС” мене, на котру годину менС– потрС–бна карета. Я запитую: «ХС–ба ви не С—дете?». Вона глянула на мене так виклично в€’ ви знаС”те, вона вмС–С”! в€’ С– каже: «Ви гадаС”те, це можливо?!» Я спалахнула й сказала: «ЗвС–сно, можливо!» Вона знову на мене глянула й перепитуС”: «До Кетсон? Р†з вами?!» Погодьтеся, це була неприхована образа, тож я не змогла стриматись С– сказала: «Хоча ви й графська дочка, це ще не причина вернути писок вС–д мС–сС–с Кетсон! Вона добра людина й маС” лагС–дне серце! МС–сС–с Кетсон нС–коли б так зС– мною не поводилась!» Я задихалася, я могла б вС–дповС–сти С—й дуже грубо, якби за дверима не було лакея. СибС–лла тС–льки посмС–хнулася своС”ю крижаною посмС–шкою та спитала: «Може, ви б волС–ли мешкати з мС–сС–с Кетсон?» «З якого це доброго дива, в€’ поцС–кавилась я, в€’ я мала б мешкати з мС–сС–с Кетсон?» Р† тодС– вона сказала: «МС–с Чесней, ви платите моС”му батьковС– за протекцС–ю в суспС–льствС–, яку гарантуС” вам його С–м'я; але компанС–С— дочки мого батька торговельна угода не передбачала! Я намагалася якомога яснС–ше дати вам зрозумС–ти, що не бажаю з'являтися в товариствС– з вами: рС–ч не в тС–м, люблю я вас чи нС–, в€’ просто я не хочу, щоб говорили, нС–би я ваша оплачена компаньйонка. Ви змушуС”те мене говорити рС–зко, С– менС– шкода, якщо я вас ображаю. Що стосуС”ться мС–сС–с Кетсон, то я С—С— бачила тС–льки один раз, але маю про неС— враження як про особу дуже вульгарну й погано виховану. КрС–м того, я не люблю товариства торгС–вцС–в!» в€’ Р†з цими словами вона пС–двелась С– випливла з вС–тальнС–, С– я чула, що вона звелС–ла подати для мене карету на десяту годину. С—С— зараз подадуть, а ви лишень погляньте, якС– в мене червонС– очС–! Так, я знаю, що стара Кетсон збагатилася, торгуючи лаком, але чим лак гС–рший вС–д будь-чого С–ншого?! Р† потС–м, це було так давно! МС–стере Темпест, якщо хочете, можете переповС–сти СибС–ллС– все, що я вам сказала: я знаю, ви закоханС– в неС—! Я був заскочений С—С— швидкою розповС–ддю.\uc1в€’ Але, мС–с Чесней… в€’ почав був я церемонно.\uc1в€’ О так, мС–с Чесней, мС–с Чесней, в€’ передражнила вона мене, нетерпляче простягаючи руку по розкС–шну sortie-de-bal; я мовчки подав С—С—, С– вона так само мовчки прийняла мою послугу. в€’ Знаю, що я тС–льки мС–с Чесней, С– не винна, що мС–й вульгарний батько понад усе прагне, перед тим як помре, неодмС–нно побачити мене одруженою з англС–йським шляхтичем! Це його погляд, а не мС–й. На мою думку, англС–йськС– шляхтичС– всС– якС–сь кволС– та розслабленС–. Я б могла полюбити СибС–ллу, якби вона дозволила, та вона не хоче. Вона проводить життя як крижана брила, вона нС–кого не любить. ЗнаС”те, вона С– вас не любить. Я побажала б С—й бути людянС–шою!\uc1в€’ МенС– дуже прикро, в€’ сказав я, усмС–хаючись до цієї дС–вчини з пС–кантним личком та справдС– добрим серцем, в€’ але, далебС–, не варто через це так перейматися. Ви маС”те добру та великодушну натуру, але британцям важко порозумС–тися з американцями. Я можу зрозумС–ти вашС– почуття; однак ви знаС”те, що ледС– СибС–лла дуже горда.\uc1в€’ Горда, в€’ вибухнула вона, в€’ ще б пак! Велика гордС–сть в€’ мати предка, якого на Босфортському полС– прокололи списом С– за лишили птахам! Вочевидь, це даС” право на жорстокС–сть усС–м нащадкам! Не дивно, якщо те саме передалося й нащадкам птахС–в, якС– його С—ли! засмС–явся, й вона теж; до неС— повернувся С—С— звичайний гумор.\uc1в€’ А якщо я вам скажу, що мС–й предок був священиком-пС–лС–гримом, ви в це повС–рите? в€’ спитала вона, С– на С—С— обличчС– заграли ямочки.\uc1в€’ Я повС–рю в усе, що ви скажете! в€’ галантно заявив я.\uc1в€’ Добре, тодС– вС–рте, якщо можете, бо я в€’ нС–! Переказують, що вС–н був священиком-пС–лС–гримом на кораблС– «КвС–тка глоду» С– коли досяг суходолу, то впав на колС–на та дякував БоговС–! Але принаймнС– вС–н не був слугою шляхтича, якого прокололи списом на БосфортС–! 'явився лакей, аби доповС–сти, що карету подано.\uc1в€’ Гаразд, дякую, в€’ сказала мС–с Чесней. в€’ До побачення, мС–стере Темпест. Лорда Ельтона немаС”, вС–н навС–ть не обС–дав з нами, але СибС–лла цС–лий вечС–р буде вдома. ПошлС–ть когось сказати С—й, що ви тут. запропонував С—й руку та провС–в до карети, частково подС–ляючи С—С— досаду, що С—й доводиться самС–й С—хати на вечС–р до лаковоС— фабрикантки. Даяна була дС–вчина добра, свС–тла, правдива, хоча надмС–ру балакуча й подекуди вульгарна; однак найкращою рисою С—С— вдачС– була щирС–сть, а щирС–сть у вищих колах лицемС–рного англС–йського суспС–льства не в модС–. аглиблений у роздуми, я повернувся до вС–тальнС– та послав одного зС– слуг спитатися в ледС– СибС–лли, чи не придС–лить вона менС– кС–лька хвилин. Я недовго чекав: встиг лише раз чи двС–чС– обС–йти кС–мнату як увС–йшла вона, така дивна, така гарна, що я не мС–г втримати захопленого вигуку. Вона була в бС–лС–й сукнС–, як завжди вечорами; С—С— волосся, зачесане не так ретельно, як звичайно, важкою хвилею спадало на чоло; С—С— обличчя було особливо блС–де, С– очС– здавалися бС–льшими й темнС–шими; С—С— непевна, перебС–жна усмС–шка нагадувала усмС–шку лунатика. Вона простягла менС– руку в€’ рука була сухою та гарячою.\uc1в€’ Мого батька немаС” вдома, в€’ сказала вона.\uc1в€’ Я знаю. Але я прийшов, щоб побачити вас. Чи можу я лишитись ненадовго? она ледь чутно промовила слова згоди й, опустившись у фотель, стала бавитись трояндами, що стояли у вазС– на столС–.\uc1в€’ Ви маС”те стомлений вигляд, ледС– СибС–лло, в€’ сказав я нС–жно, в€’ чи ви здоровС–?\uc1в€’ Я цС–лком здорова, в€’ вС–дповС–ла вона, в€’ але ви маС”те рацС–ю: я справдС– стомлена. Дуже стомлена!\uc1в€’ Вас так виснажуС” догляд за матС–р'ю? Вона гС–рко засмС–ялася.\uc1в€’ Догляд за матС–р'ю! Будь ласка, не приписуйте менС– так багато доброчесностС–. Я нС–коли не доглядаю своєї матерС–: я не можу, я надто боягузлива. С—С— обличчя жахаС” мене, С– коли я пС–дходжу до неС—, вона з таким надлюдським зусиллям намагаС”ться говорити, що робиться ще потворнС–шою. Я б померла зС– страху, якби часто С—С— бачила. Подумати лишень: цей живий труп С–з витрС–щеними очима та спотвореним ротом в€’ справдС– моя мати! она здригнулась С– зблС–дла так, що навС–ть вуста С—С— побС–лС–ли.\uc1в€’ Як погано, мабуть, це впливаС” на ваше здоров'я! в€’ сказав я, присуваючи свого стС–льця ближче до неС—. в€’ Чи не можете ви по С—хати кудись задля рС–зноманС–тностС–? она мовчала, тС–льки глянула на мене; дивний вираз С—С— очей не був нС– нС–жним, нС– задумливим в€’ вони дивилися зверхньо, владно С– пристрасно.\uc1в€’ Я бачив щойно мС–с Чесней, в€’ сказав я, в€’ менС– здалося, що вона дуже засмучена.\uc1в€’ Вона не маС” причин для смутку в€’ вС–дказала холодно СибС–лла, в€’ окрС–м хС–ба що надто забарного вмирання моєї матерС–! Але мС–с Чесней молода, може трохи почекати ельтонськоС— корони.\uc1в€’ Чи ви не помиляС”тесь? в€’ промовив я лагС–дно. в€’ Якими б не були С—С— недолС–ки, я певен, що вона щиро захоплена вами С– любить вас. ибС–лла зневажливо всмС–хнулася.\uc1в€’ МенС– не потрС–бнС– нС– С—С— любов, нС– С—С— захоплення. У мене небагато подруг, але й вони всС– лицемС–рки, яким я не довС–ряю. НавС–ть коли Даяна Чесней стане моС”ю мачухою, ми все одно залишимось чужими. вС–дчув, що зачепив дражливу тему С– що вести цю розмову далС– ризиковано, тому замовк.\uc1в€’ Де ваш приятель? в€’ несподС–вано спитала СибС–лла, вочевидь, щоб змС–нити тему. в€’ Чому вС–н тепер так нечасто буваС” в нас?\uc1в€’ РС–манський? ВС–н великий дивак С– час вС–д часу вС–дчуваС” вС–д разу до товариства. Зрештою, вС–н часто бачить вашого батька в клубС–. Чому вС–н сюди не приходить? Гадаю, причиною С” його нелюбов до жС–нок.\uc1в€’ До всС–х жС–нок? в€’ спитала вона з легкою усмС–шкою.\uc1в€’ Без винятку!\uc1в€’ Отже, вС–н С– мене ненавидить.\uc1в€’ Я цього не сказав, в€’ поспС–шив я заперечити, в€’ вас, ледС– СибС–лло, нС–хто не може ненавидС–ти; але, правду кажучи, наскС–льки я знаю князя РС–манського, не думаю, щоб вС–н зменшив свою нелюбов до жС–нок, навС–ть через вас, бо це його хронС–чна хвороба.\uc1в€’ ВС–дтак вС–н нС–коли не одружиться, в€’ задумано промовила вона. засмС–явся.\uc1в€’ О, нС–коли! Можете бути певнС–. она замовчала, досС– пестячи троянди. С—С— груди високо здС–ймалися вС–д пришвидшеного дихання; я милувався С—С— довгими вС–ями, що трС–потС–ли на щоках кольору блС–дих трояндових пелюсток; чистС– обриси С—С— нС–жного профС–лю нагадували менС– лики святих та янголС–в у зображеннС– Фра АнжелС–ко ДжованнС– да Ф'С”золе, вС–домий як Фра АнджелС–ко, в€’ С–талС–йський монах-художник XV столС–ття. . Захоплений, я дивився на неС—, як раптом вона скочила з мС–сця, зС–м'явши троянду в руцС–; С—С— голова закинулась назад, очС– палали, С– вся вона тремтС–ла.\uc1в€’ О, я не можу бС–льше терпС–ти! в€’ вигукнула вона. в€’ Не можу бС–льше терпС–ти! також пС–дхопився С– стояв перед нею здивований.\uc1в€’ О, говорС–ть, говорС–ть! Наповнюйте по вС–нця чашу мого приниження! в€’ палко промовила вона. в€’ Чому ви не говорите менС–, як говорите моС”му батьковС–, про мету ваших вС–двС–дин? Чому ви не скажете менС–, як сказали йому, що ваш владний вибС–р припав на мене? Що саме мене серед усС–х жС–нок ви обрали собС– за дружину? Погляньте на мене! в€’ вона трагС–чним жестом звела руки догори. в€’ Чи С” якась вада в товарС–, який ви хочете купити? Це обличчя варте працС– модного фотографа, щоб продаватися потС–м за шилС–нг, як продаються фотокартки англС–йських красунь, в€’ чи не так? ЦС– очС–, цС– вуста, цС– руки в€’ все це ви можете купити! НавС–що ви мучите мене, зволС–каючи з купС–влею? Невже ще вагаС”тесь? Ще не зважили, чи варта я вашого золота? давалось, вона охоплена якоюсь С–стеричною пристрастю; з тривогою та смутком я кинувся до неС— та схопив за руки.\uc1в€’ СибС–лло, СибС–лло! На Бога, мовчС–ть! Ви втомленС–, ви хвилюС”тесь, ви не знаС”те, що говорите! Люба, за кого ви мене маС”те? Як вам тС–льки на думку спали цС– дурницС– про купС–влю та продаж? Ви знаС”те, що я вас кохаю; я не робив С–з цього таС”мницС–, ви легко могли читати це з моС—х очей, а якщо я не наважувався вам про це говорити, то це лише з остраху, що ви вС–двернетесь вС–д мене! СибС–лло, люба, кохана, заспокойтеся! оки я говорив, вона пригорнулась до мене, немов раптово спС–ймана дика пташка.\uc1в€’ Що я можу сказати вам, в€’ вС–в далС– я, в€’ крС–м того, що душа моя обожнюС” вас? Я люблю вас так глибоко, що навС–ть сам боюся думати про це! Це пристрасть, якоС— я не можу здолати. СибС–лло, я кохаю вас, кохаю безтямно, безумно!.. затремтС–в С– змовк. С—С— нС–жнС– руки охопили мене, я цС–лував С—С— хвилясте волосся. Вона пС–двела голову й подивилась на мене; в С—С— поглядС– свС–тилися любов С– страх. С—С— краса скорилась менС–, й усвС–домлення цього позбавило мене самовлади; я поцС–лував С—С— в уста. Довгий пристрасний поцС–лунок поС”днував двС– нашС– С–стоти у С”дине цС–ле в€’ так принаймнС– марила моя збуджена уява; але раптом СибС–лла вивС–льнилася з моС—х обС–ймС–в та вС–дштовхнула мене. Я помС–тив, як сильно вона тремтить, С– боявся, щоб вона не зомлС–ла. Я взяв С—С— за руку та змусив сС–сти. Вона ледь усмС–хнулася.\uc1в€’ Що ви вС–дчували? в€’ спитала вона.\uc1в€’ Коли, СибС–лло?\uc1в€’ Щойно, коли цС–лували мене?\uc1в€’ Небесну радС–сть С– пекельну муку водночас! в€’ зС–знався я. Вона глянула на мене, насупивши брови й замислившись.\uc1в€’ Дивно! Чи знаС”те ви, що я вС–дчувала? заперечливо похитав головою, всмС–хаючись С– тулячи до вуст маленьку ручку, яку тримав у долонС–.\uc1в€’ НС–чого! в€’ сказала вона з безнадС–С”ю. в€’ Запевняю вас, геть нС–чого! Я не вмС–ю вС–дчувати. Я сучасна жС–нка: я вмС–ю лише думати й аналС–зувати.\uc1в€’ Думайте та аналС–зуйте скС–льки хочете, моя королево, в€’ вС–д повС–в я поблажливо, в€’ аби тС–льки ви були щасливС– зС– мною. Це С”дине, чого я прагну.\uc1в€’ Але чи будете ви щасливС– зС– мною? Чекайте, не вС–дповС–дайте, доки я не скажу вам, що я таке. Ви помиляС”теся щодо мене. она кС–лька хвилин мовчала; я, стривожений, стежив за нею.\uc1в€’ Я була пС–дготована до того, в€’ нарештС– почала вона, повС–льно вимовляючи слова, в€’ щоб зробитися власнС–стю заможного чоловС–ка. Багато чоловС–кС–в хотС–ли купити мене, але жоден не був у змозС– заплатити ту цС–ну, яку правив батько. Будь ласка, не дивС–ться так пригнС–чено! Те, що я кажу, С” правдивим С– цС–лком звичайним. УсС– жС–нки з вищих класС–в нинС– в АнглС–С— продаються, немов черкески на невС–льничому ринку. Я бачу, що ви протестуС”те, ви хочете запевнити мене у вашС–й вС–дданостС–; в цьому немаС” потреби. Я вС–рю, що ви любите мене, наскС–льки може любити чоловС–к, С– цього менС– досить. Але насправдС– ви не знаС”те мене в€’ вас просто приваблюС” моС” обличчя, моС” тС–ло, моя молодС–сть С– невиннС–сть. Але я не молода: я стара серцем С– почуттями. Я була молодою недовго, у ВС–ллосмС–рС–, коли жила серед квС–тС–в С– птахС–в, серед усС–х чесних С–стот, якС– населяють поля та лС–си; але одного сезону в мС–стС– виявилося досить, щоб убити в менС– молодС–сть. Один сезон обС–дС–в, балС–в та читання модних романС–в! Ви написали книжку, тож повиннС– знати про обов'язки автора. Це неабияка вС–дповС–дальнС–сть в€’ дати свС–товС– твС–р; чи маС” право письменник своС—ми книгами, повними шкС–дливих, отруйних впливС–в, опоганювати чистС– душС–? Ваша книжка мС–стить шляхетнС– засади, С– за це вона менС– подобаС”ться. Вона добре написана, але, читаючи С—С—, я мала враження, що С–деС—, якС– ви намагалися висловити, були не зовсС–м щирими, С– тому ви не досягли того, чого могли б досягти.\uc1в€’ МаС”те рацС–ю, в€’ сказав я з мукою приниження, в€’ щодо лС–тературноС— цС–нностС– книжка не варта уваги. Вона просто новина сезону!\uc1в€’ В усякому разС–, в€’ зосередившись, вела далС– вона, С– очС– С—С— потьмянС–шали, в€’ ви не спаплюжили пера гидотою, властивою багатьом новочасним письменникам. Як ви гадаС”те, чи може дС–вчина, читаючи книжки, якС– нинС– вС–льно друкуються та якС– С—й рекомендують знайомС–, бо вони, цС– книжки, «такС– надзвичайно цС–кавС–», в€’ чи може дС–вчина, читаючи С—х, залишатись невинною та нерозбещеною? ЦС– книжки докладно описують життя «знедолених»; аналС–зують таС”мнС– людськС– пороки; захищають, майже як священний обов'язок, «вС–льне кохання» та загальну полС–гамС–ю; вони безсоромно знайомлять доброчесних дружин С– чистих дС–вчат С–з героС—нею, яка смС–ливо шукаС” чоловС–ка, все одно якого чоловС–ка, аби мати вС–д нього дитину без «приниження» взяти з ним шлюб! читала цС– книжки; чого ж ви тепер можете сподС–ватись вС–д мене? Будь-чого, але не невинностС–! Я зневажаю людей, я зневажаю представниць своєї статС–, я проклинаю себе за те, що я жС–нка! Вас дивуС” моС” фанатичне захоплення МевС–с Клер; я люблю С—С— за те, що С—С— книжки на деякий час повертають менС– самоповагу та спонукають вС–рити в людство; вони бодай на якусь мить вС–дновлюють мою слабку вС–ру в Бога, С– мС–й дух очищуС”ться. Однак ви все одно не повиннС– дивитись на мене як на невинну молоду дС–вчину, ДжеффрС–, як на дС–вчину, чий свС–тлий образ оспС–вували поети; я в€’ зС–псована С–стота, виплекана на хисткС–й моралС– та низькопробнС–й лС–тературС– нашого часу. мовчки дивився на неС—, приголомшений та пригнС–чений, нС–би щось безмежно чисте й цС–нне розсС–ялося на порох бС–ля моС—х нС–г. СибС–лла пС–двелась С– почала ходити сюди-туди з неквапливою, але сповненою прихованоС— лютС– грацС–С”ю, яка мимоволС– нагадувала менС– рухи тварини у пастцС–.\uc1в€’ Ви не повиннС– С–деалС–зувати мене, в€’ сказала вона пС–сля невеличкоС— паузи, похмуро глянувши на мене. в€’ Якщо ви хочете зС– мною одружитись, ви повиннС– робити це цС–лком свС–домо. З вашим багатством ви, звичайно, можете одружитися з будь-якою жС–нкою. Я не кажу, що ви знайдете дС–вчину кращу за мене: у моС”му колС– всС– однаковС–. УсС– ми вилС–пленС– з одного тС–ста, всС– ми в€’ чуттС”вС– матерС–алС–стки, подС–бнС– до героС—нь модних романС–в, якС– читаС”мо. ПодалС–, у провС–нцС–С—, в середнС–х станах ви, можливо, С– знайшли б справдС– доброчесну дС–вчину, взС–рець невинностС–, але навряд чи вподобали б С—С—: найС–мовС–рнС–ше, що вона б вам здалася нудною та нерозумною. Моя головна рекомендацС–я в€’ це врода; ви бачите С—С—, всС– бачать С—С—, а я не така лицемС–рна, щоб не усвС–домлювати С—С— сили. У моС—й зовнС–шностС– немаС” фальшС–: моС” волосся не накладне, моС— рум'янцС– справжнС–, моя фС–гура в€’ не результат майстерностС– корсетницС–, моС— брови та вС–С— не пС–дмальованС–. Тож будьте певнС–, моя краса справжня! Але краса тС–ла не С” вС–ддзеркаленням краси душС–! Хочу, щоб ви це збагнули. Я запальна, злопам'ятлива, часто неспС–вчутлива, схильна до хворобливоС— меланхолС–С—; я вщерть просякнута, свС–домо чи несвС–домо, тим презирством до життя та невС–рою в Бога, якС– являють собою зерно всС–х новочасних доктрин. она замовкла. Я досС– дивився на неС— з дивним вС–дчуттям, у якому змС–шались обожнювання та розчарування; так поганин мС–г би дивитись на С–дола, якого вС–н досС– любить, але в божественну силу якого вже не вС–рить. Однак те, що вона говорила, анС–трохи не суперечило моС—м теорС–ям; на що ж було нарС–кати? Я не вС–рив у Бога; чи мав я право ремствувати, що вона подС–ляС” мою невС–ру? Я мимоволС– хапався за старомодну С–дею, що вС–ра повинна бути священним обов'язком жС–нки; я не мС–г пояснити пС–дстави такого твердження в€’ хС–ба що то була романтична мрС–я про жС–нку, яка молитиметься за того, хто не маС” нС– часу, нС– бажання молитися за себе сам. МС–ж тим було зрозумС–ло, що СибС–лла в€’ надто «прогресивна», щоб дотримуватись таких формальностей; вона нС–коли не молитиметься за мене, С– якщо в нас будуть дС–ти, вона нС–коли не навчатиме С—х молитися за матС–р С– батька. Я стримав легке зС–тхання та хотС–в був заговорити, аж тут вона пС–дС–йшла до мене й поклала руки менС– на плечС–.\uc1в€’ МаС”те сумний вигляд, ДжеффрС–, в€’ сказала вона лагС–дно, в€’ втС–штеся: ще не пС–зно змС–нити ваш намС–р. перестрС–в запитливий погляд С—С— чудових променистих очей, чистих С– ясних, як саме свС–тло.\uc1в€’ Я нС–коли не змС–ню свого намС–ру, СибС–лло, в€’ вС–дповС–в я, в€’ я вас кохаю, я вС–чно кохатиму вас, але я не хочу, щоб ви себе так немилосердно аналС–зували…\uc1в€’ Це вам здаС”ться дивним? в€’ спитала вона. в€’ Р† це в нашС– днС–? У днС– декадентських романС–в та «нових» жС–нок? Гадаю, я в усС–х вС–дношеннях готова стати дружиною! в€’ Вона гС–рко засмС–ялася. в€’ НемаС” в цС–й ролС– нС–чого невС–домого менС–, хоча менС– ще не виповнилось С– двадцяти. Я вже давно готувала себе до того, що мене продадуть за найвищою цС–ною, С– тС– невиразнС– уявлення про любов, якС– я мала, живучи у ВС–ллосмС–рС–, про любов С–деалС–стС–в та поетС–в, розтанули, зникли без слС–ду. Р†деальна любов умерла, ба навС–ть гС–рше, нС–ж умерла: вона вийшла з моди. ПС–сля багатьох турботливих напучень, що С–стотнС– в життС– лише грошС–, навряд чи вас повинно дивувати, що я говорю про себе як про предмет, призначений до продажу. Шлюб в€’ це торговельна угода; ви самС– чудово знаС”те: як би ви не кохали мене або я вас, мС–й батько нС–коли не дозволив би менС– одружитися з вами, якби ви не були таким багатим в€’ багатшим за бС–льшС–сть людей! Р† прошу вас, не сподС–вайтеся свС–жого й довС–рливого почуття вС–д жС–нки з розбещеним серцем С– душею, як у мене!\uc1в€’ СибС–лло, в€’ сказав я палко, в€’ ви зводите на себе наклеп! Я переконаний, ви зводите на себе наклеп! Так, ви живете в цьому свС–тС–, але ви не належите йому! Ваша душа чиста, навС–ть бруд не може залишити на нС–й плям! Я не вС–рю тому, що ви говорите проти вашоС— нС–жноС— та шляхетноС— натури; С– благаю вас, СибС–лло, не мучте мене повсякчасними згадками про моС” багатство, бо я почну дивитись на нього, як на прокляття. Якби я був нужденним, я б вас так само кохав.\uc1в€’ О, ви могли б кохати мене, в€’ перервала вона з загадковою усмС–шкою, в€’ але освС–дчитись менС– ви б не наважились. мовчав. одС– вона засмС–ялася й нС–жно обвила руками мою шию.\uc1в€’ Отже, ДжеффрС–, в€’ сказала вона, в€’ я закС–нчила свою сповС–дь. МС–й «С–бсенС–зм», чи то будь-який С–нший «С–зм», в€’ це мС–й клопС–т, С– ви зовсС–м не мусите перейматися цим. Я висловила все, що було в мене на душС–; я сказала правду, що серцем не молода. Але я не гС–рша за решту жС–нок мого оточення. Я у вашому стилС–, чи не так?\uc1в€’ МоС” кохання до вас не може бути окреслене такими легко важними словами, СибС–лло! в€’ вС–дповС–в я дещо ображено.\uc1в€’ Байдуже, менС– подобаС”ться так це називати. Я у вашому стилС–, С– ви хочете одружитися зС– мною. Отже, вам залишаС”ться пС–ти до мого батька та швиденько купити мене, уклавши торговельну угоду. Р† коли ви купите мене… Не дивС–ться так трагС–чно! в€’ Вона знову засмС–ялася. в€’ Коли ви заплатите священиковС–, С– заплатите подругам нареченоС— браслетами та брошками з моно грамами, С– заплатите гостям весС–льним пирогом та шампанським, коли ви врегулюС”те рахунки з усС–ма, навС–ть з останнС–м лакеС”м, який зачинить дверцята весС–льноС— карети, в€’ чи вС–двезете ви мене далеко, далеко звС–дси, геть С–з цього дому, де обличчя моєї матерС–, нС–би привид у пС–тьмС–, переслС–дуС” мене, де мене мучить безупинний страх, де я чую такС– дивнС– звуки й де менС– сняться такС– моторошнС– сни?.. в€’ Зненацька С—С— голос пС–дупав, С– вона сховала обличчя на моС—х грудях. в€’ О ДжеффрС–, заберС–ть мене звС–дси якнайшвидше! Ми поС—демо назавжди з цього ненависного Лондона, ми житимемо у ВС–ллосмС–рС–! Я знайду там радС–сть щасливих днС–в, якС– давно минули. ворушений С—С— благальним тоном, я пригорнув С—С— до себе, вС–дчуваючи, що навряд чи вона була вС–дповС–дальна за дивнС– слова, сказанС– у станС– збудження С– втоми.\uc1в€’ Усе буде, як ви хочете, люба, С– що ранС–ше ви станете моС”ю, то краще. Тепер кС–нець березня. Хочете вС–нчатись у червнС–?\uc1в€’ Хочу, в€’ вС–дповС–ла вона, досС– ховаючи обличчя.\uc1в€’ Пам'ятайте ж, СибС–лло, щоб про грошС– й торги не було бС–льше розмов. СкажС–ть менС– те, чого ви менС– ще не сказали: скажС–ть, що ви кохаС”те мене, що якби я був жебраком, ви б усе одно любили мене. она рС–шуче глянула менС– просто в очС–.\uc1в€’ Я не можу вам цього сказати. Я вам зС–зналася, що не вС–рю в кохання. Якби ви були жебраком, то я б напевне не одружилася з вами.\uc1в€’ Ви вС–двертС–, СибС–лло!\uc1в€’ Краще бути вС–двертою! ХС–ба нС–? в€’ Р† вона, витягши квС–тку з букета в себе не грудях, заходилася приколювати С—С— до мого сюртука. в€’ Що доброго в лицемС–рствС–? Ви ненавидите вбогС–сть, С– я теж. Я не розумС–ю дС–С”слова «любити». Часом, коли я читаю твори МевС–с Клер, я вС–рю в С–снування любовС–, але варто менС– закрити книжку, як моя вС–ра зникаС”. Тож не просС–ть того, чого я вам дати не можу. Я охоче стану вашою дружиною; це все, чого ви можете сподС–ватись.\uc1в€’ Р† це все! в€’ вигукнув я, охоплений раптовим гнС–вом, змС–шаним С–з пристрастю; я схопив С—С— руки, почав укривати С—х шаленими поцС–лунками. в€’ Р† це все! О байдужа крижана квС–тко! НС–, це не все; ви розтанете вС–д моС—х дотикС–в, ви пС–знаС”те, що таке кохання; не думайте, що можете уникнути його чар! О моС” найдорожче, прекрасне, нерозважне дитя! Ваша пристрасть спить, але вона мусить пробудитися!\uc1в€’ Для вас? в€’ спитала вона, наблизивши своС” обличчя до мого; замрС–яний вираз був у С—С— променистих очах.\uc1в€’ Для мене! Вона засмС–ялася.\uc1в€’ «О, звели менС– кохати, С– я кохатиму!» в€’ процитувала вона ледь чутно.\uc1в€’ Ви кохатимете, ви мусите! в€’ палко повторював я. в€’ Я буду вашим учителем у мистецтвС– кохання!\uc1в€’ Це важке мистецтво! Боюся, що й упродовж цС–лого життя я не зможу цього навчитися, навС–ть С–з таким учителем.\uc1Її очС– чарС–вно всмС–хнулися, коли я на прощання поцС–лував С—С— та побажав доброС— ночС–.\uc1в€’ Ви повС–домите про новину князя РС–манського?\uc1в€’ Так, якщо ви хочете.\uc1в€’ Ясна рС–ч, хочу, щоб вС–н знав! зС–йшов сходами вниз; вона нахилилася над перилами, стежачи за мною.\uc1в€’ ДобранС–ч, СибС–лло!\uc1в€’ НеодмС–нно скажС–ть князевС–!\uc1Її бС–ла постать зникла, С– я вийшов надвС–р. У головС– моС—й панував хаос, С– душу мою розривали мС–ж собою гордС–сть, щастя С– страждання. Подумати лишень в€’ наречений графськоС— дочки, коханий жС–нки, яка сама оголосила себе нездатною до любовС– та вС–ри!\ XVIII\s0 \uc1Р† тепер, три роки по тому, озираючись назад, я добре пам'ятаю дивний вираз обличчя ЛючС–о, коли я сказав йому, що СибС–лла Ельтон погодилася стати моС”ю дружиною. ВС–н усмС–хнувся, С– в очах його засяяло свС–тло в€’ яскраве й водночас зловС–сне, нС–би вС–н намагався заглушити в собС– гнС–в С– зневагу. оки я говорив, вС–н, на моС” обурення, бавився зС– своС”ю улюбленою комахою-мумС–С”ю, С– менС– було несказанно огидно спостерС–гати бридку наполегливС–сть, С–з якою блискуча С–стота чС–плялася за його руку.\uc1в€’ УсС– жС–нки однаковС–, в€’ сказав вС–н С–з черствим смС–хом, почувши мою новину, в€’ небагато з них мають досить моральноС— сили, аби встояти проти спокуси багатого замС–жжя. ене розгнС–вали його слова.\uc1в€’ Навряд чи це справедливо з вашого боку в€’ судити про все з точки зору грошей, в€’ зауважив я й пС–сля невеличкоС— паузи додав те, що, як я усвС–домлював, було неправдою: в€’ СибС–лла кохаС” мене тС–льки заради мене самого. ого погляд сяйнув, неначе блискавка.\uc1в€’ О, в такому разС– сердечно вС–таю вас, мС–й любий ДжеффрС–. Здобути прихильнС–сть першоС— гордС–вницС– АнглС–С—, завоювати С—С— кохання в€’ настС–льки чисте, щоб бути впевненим у С—С— згодС– по братися з вами, навС–ть якби ви не мали анС– пенсу, в€’ це справдС– перемога! Р† перемога, якою ви можете пишатися! Знов С– знов вС–таю вас! С–дкинувши огидну С–стоту, яку вС–н називав Духом, угору, щоб змусити С—С— злетС–ти й повС–льно кружляти пС–д стелею, вС–н обернувся до мене й палко потиснув менС– руку, не перестаючи посмС–хатись. С–нстинктивно вС–дчував, що вС–н, як С– я, вгадував правду: якби я був убогим лС–тератором, який маС” лише те, що може заробити власним розумом, ледС– СибС–лла Ельтон нС–коли б на мене й не глянула, а тим паче не дала б згоди побратися зС– мною; але я мовчав, боячись розкрити справжнС–й стан речей.\uc1в€’ Кохати тС–льки заради кохання в€’ застарС–ла чеснота, в€’ невблаганно вС–в далС– ЛючС–о. в€’ Я вважав, що ледС– СибС–лла в€’ сучасна жС–нка, яка усвС–домлюС” своС” становище й необхС–днС–сть гордо пС–дтримувати його в очах свС–ту, С– що гарненькС– пасторальнС– сентиментальностС– в€’ не в С—С— натурС–. ЗдаС”ться, я помилився. Р† помилився щодо прекрасноС— статС– вперше. в€’ Тут вС–н витяг руку, С– Дух, повернувшись назад, усС–вся на своС” звичне мС–сце перепочинку. в€’ Друже мС–й, запевняю вас, якщо ви здобули вС–рне кохання вС–рноС— жС–нки, то це таке багатство, поряд С–з яким вашС– мС–льйони нС–чого не вартС–; це скарб, про який усС– мрС–ють. ого С–нтонацС–я пом'якшилась, а очС– прибрали замисленого виразу. Я глянув на нього з нерозумС–нням.\uc1в€’ ЛючС–о, я гадав, ви ненавидите жС–нок?\uc1в€’ Ненавиджу! в€’ швидко вС–дповС–в вС–н. в€’ Але не забувайте, чому я ненавиджу С—х! Тому, що С—м дано все для добра, однак бС–ль шС–сть С–з них свС–домо обираС” зло. ЧоловС–ки перебувають пС–д цС–лковитим впливом жС–нок, хоча мало хто це усвС–домлюС”; через жС–нок вони здС–ймаються до небес або спускаються до пекла. ОстаннС–й шлях в€’ найулюбленС–ший та схвалений майже всС–ма. ого чоло знову спохмурнС–ло, С– лС–нС–я навколо гордого рота стала жорсткою й суворою. Якийсь час я дивився на нього, а потС–м зовсС–м не до речС– сказав:\uc1в€’ Сховайте цього огидного Духа! Ненавиджу, коли ви морочитеся з ним!\uc1в€’ БС–дна моя С”гипетська принцеса! в€’ вигукнув вС–н, смС–ючись. в€’ Чому ви жорстокС– до неС—, ДжеффрС–? Якби ви жили в С—С— епоху, ви б могли бути одним С–з С—С— коханцС–в! Без сумнС–ву, вона була чарС–вною особою; я вважаю, що вона чарС–вна навС–ть тепер! Однак, щоби вдовольнити ваше прохання… С–н помС–стив комаху до кришталевоС— скриньки й вС–днС–с у куток. ПотС–м, повС–льно обертаючись до мене, промовив:\uc1в€’ Хто знаС”, що пережив С– перестраждав цей Дух, коли був жС–нкою! Може, вона була «ущасливлена» багатим замС–жжям С– жал кувала про це! В усякому разС–, я певен, що вона значно щасливС–ша у своС”му нинС–шньому втС–леннС–!\uc1в€’ Я не симпатизую такС–й страшнС–й фантазС–С—, в€’ сказав я рС–зко, в€’ я тС–льки знаю, що вона або воно в€’ огидне менС– створС–ння.\uc1в€’ Так, деякС– переселенС– душС– огиднС–, в€’ погодився вС–н холодно. в€’ Щойно вони втрачають свою пристойну тС–лесну оболонку, невблаганний закон природи пС–ддаС” С—х дуже химерним змС–нам!\uc1в€’ ЯкС– дурницС– ви говорите, ЛючС–о! в€’ нетерпляче вигукнув я. в€’ Як ви можете знати, так це чи нС–? аптова тС–нь лягла на його обличчя, надаючи йому дивноС— блС–доти та непроникностС–.\uc1в€’ Чи ви забули, в€’ почав вС–н зумисне розмС–реним тоном, в€’ що ваш приятель Джон КеррС–нгтон у рекомендацС–йному листС– до вас писав, що в усС–х галузях науки я «безперечний знавець»? Ви й уявлення не маС”те про обсяг моєї обС–знаностС– в€’ С– ще запитуС”те, як я можу знати? Я вС–дповС–м, що знаю багато, чого не знаС”те ви. Не покладайтеся надто на власний розум, друже, в€’ щоб я не довС–в вам його нС–кчемностС–, щоб я не пояснив вам, без жодних утС–шних сумнС–вС–в, що та змС–на, яку ви називаС”те смертю, С” тС–льки зародком нового життя, яким ви муситимете жити, хочете ви цього чи нС–! ось у його словах та поводженнС– змусило мене знС–яковС–ти, С– я пробурмотС–в:\uc1в€’ Даруйте менС–! Я, звичайно, говорив квапливо, але ви знаС”те моС— теорС–С—.\uc1в€’ Надто Т‘рунтовно! в€’ засмС–явся вС–н С– знову став таким, яким я його завжди знав. в€’ «Кожна людина маС” власнС– теорС–С—» в€’ гасло дня. Кожна мала двонога тваринка заявляС” вам, що маС” власну С–дею Бога та власну С–дею диявола. СмС–ховинно!.. Але повернС–мось до теми кохання. Я вС–дчуваю, що надто мляво привС–тав вас, оскС–льки, безумовно, фортуна особливо щедро обдаровуС” вас своС”ю ласкою. -помС–ж безлС–чС– розбещених та легковажних жС–нок вам випало щастя кохати С”дину перлину краси, чистоти й вС–рностС– в€’ жС–нку, яка одружуС”ться з вами, мС–льйонером, не заради власного зиску або переваг у товариствС–, а виключно заради вас самого! Така рС–дкС–сна цнота варта прекрасноС— поеми! Ви найщасливС–ша у свС–тС– людина. Фактом С” те, що вам бС–льше нема чого бажати!.. не суперечив йому, оскС–льки в душС– знав, що обставини моС—х заручин якраз залишають бажати багато чого. Я, той, хто глузував С–з релС–гС–С—, хотС–в, щоб моя майбутня дружина була побожною; я, той, хто зневажав сентиментальнС–сть, прагнув побачити бодай найменший прояв С—С— у жС–нцС–, чия врода збуджувала мою пристрасть! УтС–м, я рС–шуче глушив усС– перестороги сумлС–ння та, не зазираючи в майбутнС”, живив свою душу тим, що давали днС– мого бездС–льного, безтурботного життя. газетах з'явилось повС–домлення, що «найближчим часом вС–дбудеться весС–лля СибС–лли Ельтон, С”диноС— дочки графа Ельтона, та ДжеффрС– Темпеста, славнозвС–сного мС–льйонера» в€’ не «славнозвС–сного письменника», зауважте, а «славнозвС–сного мС–льйонера»! Хоча в пресС– мене й досС– рекламували, Моджесон, мС–й видавець, нС–як не мС–г збС–льшити моС—х шансС–в на тривалу популярнС–сть. Було оголошене десяте видання мого твору, але насправдС– продаж становив лише близько двох тисяч примС–рникС–в. А роман МевС–с Клер «Незгода», який я так злС–сно й немилосердно лаяв, витримував тридцяту тисячу! Р†з великою досадою я переказав це МоджесоновС–, якого моС— нарС–кання дуже засмутили.\uc1в€’ Боже, мС–стере Темпест, ви не С”диний письменник, якого рекламуС” преса, а публС–ка не помС–чаС”! в€’ вигукнув вС–н. в€’ НС–хто не може передбачити примх публС–ки, навС–ть найдосвС–дченС–ший видавець. ПублС–ка перебуваС” поза сферою контролю видавця. МевС–с Клер в€’ кС–стка в горлС– багатьох письменникС–в, а не тС–льки у вашому. Я щирим серцем слугую вам у цС–й справС–, але мене нема в чому винуватити. УсС– критики на вашому боцС–, С—хнС– похвали майже одностайнС–. Що ж до «Незгоди», то це, як на мене, чудовий, сильний твС–р, але критики буквально роздерли його на шматки; втС–м, публС–ка любить С– купуС” цю книжку а не купуС” вашоС—. У цьому немаС” моєї провини. Я побоююсь, що публС–ка перестала довС–ряти критикам, в€’ вона тепер волС–С” мати власну незалежну думку. Якщо це справдС– так, то навС–ть найретельнС–ше органС–зована зграя газетярС–в виявиться безсилою. Для вас, мС–стере Темпест, зроблено все, що тС–льки можна було зробити. Якщо результат вийшов не такий, якого ви сподС–вались, то я, запевняю вас, шкодую про це так само, як С– ви. Мало авторС–в так запобС–гають, щоби здобути схвалення публС–ки; для бС–льшостС– письменникС–в такоС— похвали з боку культурноС— журналС–стики, яку маС”те ви, було б бС–льш нС–ж достатньо. гС–рко засмС–явся: «похвала з боку культурноС— журналС–стики»! На жаль, я вже дещо знав про засоби, за допомогою яких здобувають подС–бну похвалу. Я почав майже ненавидС–ти своС— мС–льйони: золото давало менС– лише облуднС– лестощС– товаришС–в-флюгерС–в, але безсиле було дати менС– славу, таку славу, яку подекуди здобуваС” генС–й, що вмираС” з голоду С– в обС–ймах смертС– досягаС” щастя панувати над серцями. дного разу, вС–дчуваючи напад розпачу, я зопалу закинув ЛючС–о:\uc1в€’ Ви дотримали не всС–х ваших обС–цянок, друже: ви говорили, що можете дати менС– славу! С–н допитливо глянув на мене.\uc1в€’ Так? Добре, але хС–ба ви С—С— не маС”те?\uc1в€’ НС–. Це не слава, це тС–льки популярнС–сть. ВС–н усмС–хнувся.\uc1в€’ Слава, мС–й любий ДжеффрС–, за походженням означаС” «слово», лестощС– юрби. Ви це маС”те в€’ завдяки вашому багатству.\uc1в€’ Але не завдяки своС”му творовС–!\uc1в€’ Ви маС”те схвальнС– вС–дгуки критикС–в!\uc1в€’ ХС–ба вони чогось вартС–?\uc1в€’ Усього… на думку критикС–в! в€’ знову всмС–хнувся вС–н. Я мовчав.\uc1в€’ Ви говорите про свС–й твС–р… в€’ вС–в далС– вС–н. в€’ Я не можу дати точну оцС–нку вашому творовС– в€’ про нього важко судити зС– свС–тського погляду. Однак у кожному творС– слС–д вбачати двС– складовС–: по-перше, мета, з якою вС–н був написаний, по-друге, спосС–б, у який було втС–лено задум. ТвС–р повинен мати високу та безкорисливу мету в€’ без цього вС–н гине. Якщо ж його написано правдиво С– щиро, то нагорода неодмС–нно прийде С– лаври, вже сплетенС–, спустяться з небес, уже готовС– увС–нчати чоло митця. Жодна земна сила не може С—х дати. Я не можу дати вам такоС— слави, однак я дав вам С—С— чудову С–мС–тацС–ю. змушений був похмуро погодитись, однак помС–тив, що вС–н наче смС–С”ться з мене. БС–льше я нС–чого не говорив про найближчий моС”му серцю предмет, боячись наразитися на глум С– зневагу князя. Я проводив багато безсонних ночей, намагаючись написати новий твС–р, щось своС”рС–дне й смС–ливе, що змусило би публС–ку визнати в менС– письменника, а не просто мС–льйонера. Але здатнС–сть творити, здавалось, вС–думерла в менС–: у моС—й свС–домостС–, пригнС–чуючи вС–дчуття власноС— безсилостС–, блукали невиразнС– С–деС—, якС– менС– не вдавалося втС–лити у слова. Мене опанувала така хвороблива схильнС–сть до надто прискС–пливоС— самокритики, що пС–сля нервового аналС–зу кожноС— написаноС— сторС–нки я вС–дразу рвав С—С—. а початку квС–тня я вперше вС–двС–дав ВС–ллосмС–р, дС–ставши звС–стку вС–д тамтешнС–х декораторС–в та меблярС–в, що С—хня робота добС–гаС” кС–нця С– було б добре, якби я приС—хав та оглянув там усе. Ми вирушили разом С–з ЛючС–о, С– коли потяг мчав мС–ж веселих зелених пейзажС–в, вС–дносячи нас вС–д диму, бруду й галасу невгамовного сучасного Вавилона, я вС–дчував, як спокС–й С– радС–сть сповнюють мою душу. ерший погляд на замок, куплений так поспС–шно та легковажно, збудив у менС– подив С– захват. Це був гарний старовинний будинок в англС–йському стилС–. Плющ С– ясмин вилися вздовж червоних стС–н, чС–пляючись за шпилястий дах. КрС–зь довгу лС–нС–ю мальовничих садС–в срС–блястою стрС–чкою звивалася рС–чка Авон, де-не-де перев'язана, немов бантами, вузлами острС–вцС–в у формС– цифри «8». Дерева й кущС– розбруньковувались у свС–жС–й, могутнС–й веснянС–й красС–; скрС–зь панувало свС–тло С– спокС–й, С– я вС–дчув, нС–би якийсь тягар звалився з моС—х рамен, давши менС– можливС–сть легко дихати на повнС– груди та радС–ти з цієї свободи. оглянув кС–мнати своєї майбутньоС— оселС–, подивляючи стиль С– майстернС–сть, С–з якою будинок було облаштовано та вмебльовано в€’ аж до найдрС–бнС–ших деталей, якС– тонко пС–дкреслювали елегантнС–сть, вигоди й комфорт. Тут народилась моя СибС–лла, в€’ думав я з нС–жнС–стю закоханого, в€’ тут, серед милих спогадС–в С—С— дитинства, вона знову житиме вже як моя дружина, С– ми будемо щасливС– в€’ так, будемо щасливС–, попри всС– цС– нуднС– й безсердечнС– новочаснС– доктрини!» розкС–шнС–й вС–тальнС– я зупинився бС–ля вС–кна, звС–дки розлягався вид на зеленС– луки й лС–си, в€’ С– мене охопило тепле почуття до мого друга, якому я мав завдячувати купС–влею цього чудового маС”тку. Обернувшись до князя, я обС–йняв його.\uc1в€’ Усе це справа ваших рук, ЛючС–о! в€’ видихнув я. в€’ Мабуть, я нС–коли не зможу вам вС–ддячити! Без вас я, либонь, нС–коли б не по чув анС– про СибС–ллу, анС– про ВС–ллосмС–р; без вас я нС–коли не був би таким щасливим, як нинС–!\uc1в€’ То ви щасливС–? в€’ спитав вС–н С–з легкою усмС–шкою. в€’ А я гадав, що нС–!\uc1в€’ Це правда, я не настС–льки щасливий, як сподС–вався, в€’ зС–знався я. в€’ Р†нколи менС– здаС”ться, що моС” раптове багатство тягне мене не вгору, а вниз. Р† це дивно!\uc1в€’ НС–чого дивного! в€’ заперечив вС–н. в€’ ЗдебС–льшого багатС–С— в€’ найнещасливС–шС– люди на свС–тС–.\uc1в€’ Ви, наприклад, нещаснС–? в€’ спитав я. ого очС–, загорС–вшись похмурим вогнем, зупинилися на менС–.\uc1в€’ Та невже ви слС–пС–, що сумнС–ваС”теся в цьому? Невже ви може те думати, що я щасливий? Невже моя усмС–шка в€’ моя маска, обрана для того, щоби приховувати таС”мнС– муки вС–д безжальних поглядС–в моС—х немилосердних ближнС–х, в€’ може переконати вас, що я не маю гризот? Що ж стосуС”ться мого багатства, то я нС–коли не говорив вам про розмС–ри його. Якби я сказав вам, ви були б насправдС– приголомшенС–, хоча я гадаю, що тепер воно б не збудило у вас заздрощС–в, беручи до уваги, що якС–сь п'ять мС–льйонС–в уже встигли вкинути вас у смуток! Але я мС–г би купити царства в€’ С– не зубожС–ти; я мС–г би зводити на трон королС–в С– скидати С—х; я мС–г би розчавити цС–лС– краС—ни залС–зним пС–дбором фС–нансових спекуляцС–й; я мС–г би володС–ти свС–том в€’ але навС–що? Що таке цей свС–т, якщо не мС–зерна порошинка, що кружляС” в нескС–нченностС–? Якщо не мильна булька, випущена на ласку вС–тру?.. ого брови насупились в€’ С– обличчя набрало виразу гордостС–, презирства та скорботи.\uc1в€’ Якась таС”мниця оточуС” вас, ЛючС–о, в€’ припустив я. в€’ Ви зазнали якогось лиха, якоС—сь утрати, якоС— не може вС–дшкодувати вам ваше багатство. Ви така дивна людина! Можливо, коли-небудь ви звС–ритесь менС–… С–н гучно, майже несамовито зареготався С– важко вдарив мене по плечС–.\uc1в€’ НеодмС–нно! Я розповС–м вам мою С–сторС–ю! Ви повиннС– «до помогти хворС–й душС–» та «вирвати пам'ять про вкорС–нену скорботу»! СкС–льки величС– у висловах ШекспС–ра в€’ не вкоронованого, але справжнього короля АнглС–С—! Вирвати не лише скорботу, але й пам'ять про неС—! Проста на перший погляд фраза мС–стить у собС– глибоку мудрС–сть; без сумнС–ву, поет знав, принаймнС– здогадувався, про найстрахС–тливС–ший факт С–сторС–С— ВсесвС–ту…\uc1в€’ Ви про що?\uc1в€’ Про вС–чну свС–домС–сть пам'ятС–, в€’ вС–дповС–в вС–н. в€’ Бог не може забути, С– внаслС–док цього Його творС–ння теж не можуть! утримався вС–д вС–дповС–дС–, але, мабуть, вираз мого обличчя зраджував моС— думки, оскС–льки добре знана менС– цинС–чна посмС–шка викривила його вуста.\uc1в€’ Я виводжу вас С–з рС–вноваги, чи не так? в€’ спитав вС–н, засмС–явшись. в€’ Ви терпС–ти не можете, коли я говорю про Бога? Ну гаразд, пробачте менС–, С– пропоную продовжити наш С–нспекторський огляд цього райського гнС–здечка. Якщо ви й тут не знайдете вдоволення, друже, то ви аж надмС–ру вибагливС–! З гарною дружиною та повним гаманцем ви можете вС–дмовитись вС–д претензС–й на славу.\uc1в€’ Але ж я ще можу домогтися С—С—! в€’ палко заперечив я, сповнений надС–й. в€’ У цьому куточку певен, я ще напишу щось путнС”!\uc1в€’ Добре! Отже, у вашС–й головС– «божественнС– С–деС— змахують крильми»! Нехай Аполлон дасть С—м сили для лету! А тепер ходС–мо снС–дати; пС–сля снС–данку пС–демо на прогулянку. С—дальнС– я побачив елегантно накритий стС–л, С– це мене несказанно здивувало, оскС–льки сам я геть забув вС–ддати розпорядження щодо цього. Однак ЛючС–о, вочевидь, не забув: вС–н вислав телеграму, що попереджала про наш приС—зд, С– тепер на нас чекала така розкС–шна трапеза, про яку тС–льки могли мрС–яти найвибагливС–шС– епС–курС–йцС–.\uc1в€’ ДжеффрС–, я хочу попросити у вас певноС— ласки, в€’ сказав князь пС–д час снС–данку. в€’ Навряд чи ви мешкатимете тут до свого весС–лля: ви маС”те багато обов'язкС–в у мС–стС–. Ви говорили, що хотС–ли б справити тут великий бал; я б не радив вам цього робити. Ви мусили б найняти цС–лий штат слуг, а потС–м вС–дпустити С—х на час весС–льноС— подорожС–. Ось що я вам пропоную: влаштуйте у травнС– бучне свято на честь вашоС— нареченоС— ледС– СибС–лли С– дозвольте менС– бути його органС–затором! такому пС–днесеному настроС— я ладен був пристати на будь-яку його пропозицС–ю, а крС–м того, С–дея щодо свята на честь СибС–лли здалася менС– чудовою.\uc1в€’ Ви розумС–С”те, в€’ вС–в далС– РС–манський, в€’ якщо я берусь до якоС—сь справи, то роблю все Т‘рунтовно й не терплю втручання в моС— плани. Тепер, коли ваше одруження вС–щуС” нам розлуку в€’ принаймнС– на якийсь час, в€’ я хотС–в би довести, як цС–ную вашу приязнь, С– справити великС– врочистостС–. Якщо ви надасте менС– свободу дС–й, то я можу ручитися, що це буде таке свято, якого ще не бачили в АнглС–С—! Ви зробите менС– велику приС”мнС–сть, якщо дасте згоду.\uc1в€’ Любий друже, безумовно, я згоден. Охоче даю вам carte blanche Повну свободу дС–й (фр.). , робС–ть усе, як хочете. Це так мило з вашого боку! Коли ж ми справимо цю сенсацС–ю?\uc1в€’ Ваше весС–лля заплановане на червень?\uc1в€’ Так, на другий тиждень мС–сяця.\uc1в€’ Чудово. Свято вС–дбудеться двадцять другого травня: так ми дамо великосвС–тському товариству час оговтатись пС–сля одного врочистого дС–йства й пС–дготуватись до другого. ВС–дтак, ви бС–льше не мусите нС– про що турбуватись. Я сам про все подбаю. Нам залишаС”ться ще три-чотири години до прибуття лондонського потяга. Чи не хочете прогулятися парком? погодився й пС–шов С–з ним, перебуваючи в незмС–нно доброму гуморС–. ВС–ллосмС–р С–з його спокС–йною красою наче очистив мС–й дух вС–д усС–х тривог; благословенна тиша лС–сС–в С– пагорбС–в здавалася раС”м пС–сля мС–ського шуму та галасу, С– я йшов поруч С–з моС—м приятелем, усмС–хнений, з легким серцем, щасливий С– сповнений невиразноС— релС–гС–йноС— вС–ри в блакитне небо, якщо не в Бога над ним. и обС–йшли прекраснС– сади, якС– вС–днинС– були моС—ми, С–, пройшовши крС–зь тС–нистий парк, опинились на гарнС–й галявинС– мС–ж двома живоплотами в€’ справжнС–й варвС–кськС–й галявинС–, де трава була всС–яна яскраво-золотими цяточками чистотС–лу, де мС–ж конюшиною та жовтцями простягали бС–лС– махровС– суцвС–ття айстри, де серед ГлянсуватоС— молодоС— зеленС– виднС–ли, немов снС–говС– кульки, бростС– глоду. МелодС–йно щебетав дрС–зд; жайворонок, фуркнувши з-пС–д самС–сС–ньких наших нС–г, злетС–в у небо й залився пС–снею. Коноплянка з радС–сною цС–кавС–стю намагалась розгледС–ти нас крС–зь маленький отвС–р у живоплотС–, коли ми проходили повз. Зненацька ЛючС–о спинився й поклав руку менС– на плече; в очах його знову з'явилася стара меланхолС–я й те саме глибоке невтоленне прагнення, якого я нС–як не мС–г нС– вгадати, нС– зрозумС–ти.\uc1в€’ Прислухайтеся, ДжеффрС–! в€’ сказав вС–н. в€’ Прислухайтеся до безмовностС– землС–, коли спС–ваС” жайворонок! Чи спостерС–гали ви коли-небудь той стан природи, в якому вона готуС”ться сприйняти божественнС– звуки? не вС–дповС–дав. Тиша навколо нас справдС– вражала. НавС–ть дрС–зд перестав щебетати, С– тС–льки чистий голос жайворонка бринС–в над нами, сповнюючи звуками безмовнС– луки.\uc1в€’ СвС–т, у якому живе Божество, в€’ говорив далС– ЛючС–о, в€’ мС–стить у собС– красу й чудеса всС–х свС–тС–в! НавС–ть ця маленька планета прекрасна скрС–зь, де нема людини. Я протестую, я завжди протестував проти створення людини! засмС–явся.\uc1в€’ Отже, ви протестуС”те проти власного С–снування, в€’ сказав я. Його очС– поволС– пойнялися мороком.\uc1в€’ Коли море реве С– в гнС–вС– б'С”ться об берег, воно вимагаС” здобичС– в€’ людства! Воно силкуС”ться змити зС– свС–тлого обличчя землС– нС–кчемних комах, якС– порушують спокС–й планети! Коли тС–льки може, море топить зловорожих С–стот, С– вС–тер охоче допомагаС” йому! Коли летять блискавки й гуркочуть громи, чи не здаС”ться вам, що це хмари ведуть священну вС–йну в€’ вС–йну проти людства? Невже ви не помС–чаС”те зусиль, яких докладаС” природа, щоб стерти людину з обличчя ВсесвС–ту?! ПримС–ром, я С– ви в€’ хС–ба не створюС”мо ми сьогоднС– С”диний дисонанс у лС–совС–й гармонС–С—? Однак ми не вдячнС– за життя; ми, безперечно, незадоволенС– з нього. Ми не надС–ленС– невиннС–стю квС–тС–в та птахС–в. Ви скажете, ми надС–ленС– знанням; але чи можемо ми бути в цьому впевненС–? Наша мудрС–сть вС–д самого початку прийшла до нас вС–д диявола в€’ так вчить легенда про дерево пС–знання, плС–д якого давав пС–знання добра С– зла. Однак досС– це пС–знання спонукаС” людину радше до зла, нС–ж до добра, а на додачу робить С—С— пихатою, оскС–льки С—С— не полишаС” думка, що в майбуттС– вона буде безсмертною, як Бог. О могутнС– Небеса, яка невС–дповС–дно велична доля для такоС— нС–кчемноС— пС–щинки, для такого мС–зерного атома, як людина!\uc1в€’ Але я не мрС–ю про безсмертя, в€’ нагадав я, в€’ я вам про це часто говорив. МенС– досить цього життя, я не прагну й не сподС–ваюсь С–ншого.\uc1в€’ Так, але якщо воно таки С”? в€’ ЛючС–о звернув на мене пильний, допитливий погляд. в€’ Р† якби вас, не питаючись вашоС— думки, вС–дразу занурили б у стан жахливого усвС–домлення, в якому ви б не хотС–ли бути…\uc1в€’ Ну ж бо, годС–! в€’ перервав я нетерпляче. в€’ Досить цих теорС–й! Я щасливий сьогоднС–! МоС” серце легке, як серце пташки, яка виспС–вуС” в пС–днебессС–; я в такому чудовому настроС—, що навС–ть найлютС–шому вороговС– не сказав би недоброго слова. ВС–н усмС–хнувся.\uc1в€’ Ви в такому настроС—? в€’ С– вС–н узяв мене за руку. в€’ ТодС– я по кажу вам С–ще один гарненький куточок; кращоС— нагоди, щоб ви його побачили, годС– й чекати.\uc1Р†, пройшовши кС–лька сажнС–в, вС–н раптом звернув на вузьку стежку, що вела вС–д галявини, С– ми опинились перед гарним старим котеджем, оточеним високими живоплотами з шипшини та глоду.\uc1в€’ Пануйте над собою, ДжеффрС–, та зберС–гайте благословенний спокС–й душС–! Тут мешкаС” жС–нка, чиС” С–м'я й славу ви ненавидите, в€’ МевС–с Клер.\ XIX\s0 ров ударила менС– в голову, С– я зупинився.\uc1в€’ ХодС–мте назад!\uc1в€’ Чому?\uc1в€’ Тому що я не знаю мС–с Клер С– не хочу С—С— знати. ЖС–нки, котрС– вправляються в лС–тературС–, менС– огиднС–. С—х С– жС–нками не назвеш, вони не мають статС–.\uc1в€’ Ви, я гадаю, говорите про так званих «нових» жС–нок, котрС– вправляються в лС–тературС–, в€’ про тих, якС– залюбки порпаються в лС–тературному брудС–, про тих, якС– вС–льно описують такС– речС–, що С—х чоловС–к завагався б назвати. МевС–с Клер до них не належить: вона «старомодна» молода жС–нка. А от мадемуазель ДерС–но, танцС–вниця, в€’ та нС–би справдС– не маС” статС–; але С—й ви цього не закидали. Навпаки, ви довели, як високо поцС–новуС”те С—С— таланти, витративши на неС— значну суму.\uc1в€’ Невдале порС–вняння, в€’ намагався виправдатись я, в€’ мадемуазель ДерС–но тимчасово забавляла мене.\uc1в€’ Р† не була вашою суперницею в лС–тературС–! в€’ проговорив ЛючС–о з недоброю усмС–шкою. в€’ Особисто я тримаюсь такоС— думки, що жС–нка, яка демонструС” свС–й розум, варта бС–льшоС— поваги, нС–ж та, що демонструС” своС— ноги. Але люди завжди волС–ють ноги в€’ точнС–сС–нько так само вони вС–ддають перевагу дияволовС– над Богом. Гадаю, оскС–льки ми вже маС”мо нагоду, то глянути на такого генС–я, як МевС–с Клер, нам не завадить.\uc1в€’ ГенС–я! в€’ повторив я зневажливо.\uc1в€’ Ну, жС–нку-балакуху, в€’ засмС–явся вС–н. в€’ Без сумнС–ву, вона виявиться не менш цС–кавою у своС”му родС–, нС–ж мадемуазель ДерС–но. З вашого дозволу, я подзвоню. С–н пС–дС–йшов до хвС–ртки, оброслоС— повзучими пагонами, але я лишився позаду, постановивши собС–, що якщо його буде прийнято, я з ним не пС–ду. Зненацька почувся веселий вибух мелодС–йного смС–ху, С– звучний жС–ночий голос гукнув:\uc1в€’ ТрС–ксС–! Погана дС–вчинко! Негайно вС–ддай це назад С– попрохай вибачення. ючС–о зазирнув через живоплС–т та енергС–йно поманив мене рукою.\uc1в€’ Ось вона! в€’ прошепотС–в вС–н. в€’ Ось люта, навС–жена «синя панчоха» в€’ там, на газонС–! Присягаюся Небом, вона може ввергнути в жах чоловС–ка С– мС–льйонера! подивився, куди вС–н показував, С– побачив ясноволосу жС–нку в бС–лС–й сукнС–; жС–нка сидС–ла на низькому плетеному стС–льцС– з крихС–тною таксою на колС–нах. Такса ревниво охороняла великий сухар, майже таких самих розмС–рС–в, як вона сама, а неподалС–к лежав розкС–шний сенбернар, виляючи пухнастим хвостом С– взагалС– виявляючи всС– ознаки задоволення та доброго настрою. Стан справ був очевидний: маленький песик украв у свого великого товариша бС–сквС–т та вС–днС–с його своС—й господинС– в€’ собачий жарт, вочевидь, поцС–нований усС–ма його учасниками. Стежачи за цС–С”ю групою, я не вС–рив, що та, на кого я дивився, С– була МевС–с Клер. Ця маленька голС–вка була призначена не для безсмертних лаврС–в, а радше для трояндового вС–нка, нС–жного С– тлС–нного, надС–того рукою коханого. Чи могло це жС–ночне створС–ння мати стС–льки С–нтелектуальноС— сили, щоб написати «Незгоду», твС–р, який я потай подивляв, але анонС–мно намагався знищити?! Авторку цього твору я уявляв собС– фС–зично сильною, з грубими рисами й рС–зкими манерами. Тим часом цей грайливий метелик, що бавився з песиком, не мав нС–чого спС–льного з типом «синьоС— панчохи», С– я мовив до ЛючС–о:\uc1в€’ Не може бути, щоб ця весела молода особа в бС–лС–й сукнС– паризького крою була мС–с Клер; радше за все, це якась гостя або приятелька-секретарка. РоманС–стки мають зовсС–м С–ншу зовнС–шнС–сть.\uc1в€’ ТрС–ксС–! в€’ знову почувся дзвС–нкий голос. в€’ ВС–днеси назад бС–сквС–т С– попрохай вибачення. рихС–тна такса з невинним виглядом озирнулася, нС–би не зрозумС–ла, чого вС–д неС— домагаються.\uc1в€’ ТрС–ксС–! в€’ С– голос зробився бС–льш владним. в€’ ВС–днеси його назад С– попрохай вибачення!\uc1Р†з комС–чним виразом покори ТрС–ксС– схопила свС–й трофей, обережно тримаючи його в зубах, зС–стрибнула з колС–н хазяйки та, спритно пС–дбС–гши до сенбернара, який досС– виляв хвостом С– всмС–хався (настС–льки очевидно, наскС–льки тС–льки можуть усмС–хатися собаки), повернула вкрадене добро з коротким гавканням, нС–би говорячи: «МаС”ш! Бери!» енбернар пС–двС–вся на весь свС–й величезний зрС–ст С– пирхнув в€’ спершу на бС–сквС–т, потС–м на ТрС–ксС–, нС–би сумнС–ваючись, що з цих двох дрС–бних предметС–в було бС–сквС–том, а що в€’ таксою; потС–м вС–н знову лС–г С– почав С–з задоволенням жувати свою порцС–ю, тодС– як ТрС–ксС– з шаленим гавканням заходилась носитися навколо нього. Ця собача комедС–я ще тривала, коли ЛючС–о залишив свС–й спостережний пункт бС–ля живоплоту, пС–дС–йшов до хвС–ртки й подзвонив. На дзвоник з'явилась ошатно вбрана покоС—вка.\uc1в€’ Чи вдома мС–с Клер? в€’ спитав вС–н.\uc1в€’ Так, пане, але я не впевнена, чи приймають вони, в€’ вС–дповС–ла дС–вчина.\uc1в€’ У такому разС– передайте С—й цС– картки, в€’ сказав ЛючС–о. в€’ ДжеффрС–, дайте менС– вашу. в€’ Я мимохС–ть послухався. в€’ Можливо, мС–с Клер зробить ласку С– погодиться прийняти нас. Якщо ж нС–, ми будемо дуже засмученС–. С–н говорив так лагС–дно та скрадливо, що швидко здобув прихильнС–сть служницС–.\uc1в€’ Прошу, заходьте, пане! в€’ усмС–хнулась вона, вС–дчиняючи хвС–ртку. С–н жваво скористався С–з запрошення, С– я, хоч секунду тому дав собС– слово не заходити, машинально пС–шов за ним дорС–жкою пС–д склепС–нням молодого листя та раннС–х бростей ясмину, дорС–жкою, яка вела до ЛС–лС–я-котеджу Чи знав я, що якогось дня цей дС–м буде С”диним мирним пристановищем, до якого я палко прагнутиму, не в змозС– це прагнення здС–йснити?.. серединС– дС–м був значно бС–льшим, анС–ж здавалося ззовнС–; передпокС–й був квадратний, високий, з рС–зьбленою панеллю з розкС–шного старого дубу, а вС–тальня, до якоС— нас провели, виявилась найкраще оформленою з усС–х кС–мнат, якС– я будь-коли бачив у життС–. СкрС–зь книжки, квС–ти, рС–дкС–сна порцеляна, елегантнС– дрС–бнички, якС– могла дС–брати тС–льки жС–нка з неабияким смаком; на столах та роялС– стояли портрети най славетнС–ших людей Р„вропи з автографами. ЛючС–о обходив кС–мнату, роблячи коментарС–:\uc1в€’ Ось Падеревський Р†гнацС–й Падеревський (1860в€’ 1941) в€’ всесвС–тньо вС–домий польський композитор С– пС–анС–ст. ПС–сля ПершоС— свС–товоС— вС–йни, коли вС–дродилася польська держава, став прем'С”р-мС–нС–стром ПольщС–. , а поряд С–з ним вС–чна ПаттС– АделС–на ПаттС– в€’ легендарна С–талС–йська оперна спС–вачка XIX столС–ття. , там С—С— величнС–сть королева Р†талС–С—, а ось принц Вельський, С– всюди автографи. Слово честС–, мС–с Клер приваблюС” до себе вС–домих осС–б без допомоги золота. Р† як С—й це вдаС”ться? в€’ його очС– насмС–шкувато блиснули. в€’ Погляньте на цС– лС–леС—! в€’ С– вС–н указав на величезний букет бС–лих квС–тС–в на одному з вС–кон. в€’ ХС–ба вони не прекраснС–шС– вС–д чоловС–кС–в та жС–нок? НС–мС–, але такС– красномовнС– своС”ю чистотою! не дивно, що митцС– обрали лС–леС— як С”динС– квС–ти, гС–днС– оздоблювати лики янголС–в. оки вС–н говорив, дверС– вС–дчинились, С– жС–нка, яку ми бачили на газонС–, ввС–йшла, несучи на руках крихС–тну таксу. «Невже ця жС–нка в€’ МевС–с Клер? в€’ промайнула думка. в€’ Чи, може, це просто жС–нка, яка прийшла сказати, що романС–стка не може прийняти нас?» Я в мовчазному замС–шаннС– роздивлявся С—С—, а ЛючС–о пС–дС–йшов до неС— з виразом Т‘речностС– й покори (манера, добре знана менС–) та сказав:\uc1в€’ Ми перепрошуС”мо за вторгнення, мС–с Клер, але, проходячи повз ваш дС–м, ми не могли втриматися вС–д спокуси побачити вас. МоС” прС–звище РС–манський. в€’ ВС–н чомусь вагався хвильку та потС–м повС–в далС–: в€’ А це мС–й приятель ДжеффрС– Темпест, письменник. олода особа з легкою усмС–шкою звела на мене очС– та грацС–йно хитнула головою.\uc1в€’ Темпесте, як ви, ймовС–рно, знаС”те, в€’ вС–в далС– ЛючС–о, в€’ став власником ВС–ллосмС–рського замку. Ви будете сусС–дами та, маю надС–ю, друзями. У всякому разС–, якщо ми порушили етикет, ризикнувши вС–двС–дати вас без попередньоС— рекомендацС–С—, ви повиннС– нам пробачити! Це дуже важко, просто неможливо в€’ пройти повз оселю такоС— вС–домоС— особи С– не скласти своєї пошани генС–С”вС–, який тут живе. евС–с Клер в€’ а це була саме вона в€’ нС–би не почула комплС–менту.\uc1в€’ Ласкаво прошу, в€’ просто сказала вона, подаючи руку кожному з нас. в€’ Я звикла до вС–двС–дин стороннС–х людей. КрС–м того, з чуток я дуже добре знаю мС–стера Темпеста. Прошу сС–дати, в€’ вона вказала нам на стС–льцС– бС–ля вС–кна з лС–леями й подзвонила.\uc1Її покоС—вка ввС–йшла.\uc1в€’ Чаю, Жанетто! С–ддавши розпорядження, мС–с Клер сС–ла поблизу вС–д нас, досС– тримаючи маленького песика, який скрутився в неС— на руках С– став схожим на клубок шовкових ниток. Я хотС–в був заговорити, але не знаходив, що сказати: мене сповнювало почуття самоосуду та сорому. Вона була таким спокС–йним, таким нС–жним, таким грацС–йним створС–нням, таким простим С– невимушеним у спС–лкуваннС–, що, згадавши про свС–й лайливий вС–дгук на С—С— твС–р, я порС–вняв себе з негС–дником, котрий жбурляС” камС–ння в дитину. Тим не менш я ненавидС–в С—С— талант в€’ таС”мничу властивС–сть, яка, де б вона не з'явилася, привертаС” увагу свС–ту; вона мала дар, якого я не мав, але прагнув мати. Гнаний суперечливими почуттями, я неуважно дивився у вС–кно на старий тС–нистий сад; я чув, як ЛючС–о говорив про якС–сь несуттС”вС– речС–, про лС–тературу взагалС–, С– час вС–д часу лунав дзвС–нкий смС–х мС–с Клер. НевдовзС–, вС–дчувши на собС– С—С— допитливий погляд, я обернувся та зустрС–вся з С—С— очима, серйозними та ясними.\uc1в€’ Чи це ваш перший вС–зит до ВС–ллосмС–рського замку? в€’ спитала вона.\uc1в€’ Так, в€’ вС–дповС–в я, докладаючи всС–х зусиль, аби здаватися невимушеним. в€’ Я купив маС”ток за рекомендацС–С”ю мого приятеля князя.\uc1в€’ Я про це чула, в€’ сказала вона, ще пильнС–ше приглядаючись до мене. в€’ Р† ви задоволенС–?\uc1в€’ БС–льш нС–ж задоволений в€’ я в захватС–. МаС”ток перевершив усС– моС— сподС–вання.\uc1в€’ МС–стер Темпест одружуС”ться з дочкою попереднього власника ВС–ллосмС–ру, в€’ докинув ЛючС–о. в€’ Ви, звичайно, читали про це в газетах?\uc1в€’ Так, читала, в€’ посмС–хнулася вона, в€’ С– вважаю, що мС–стера Темпеста С” з чим привС–тати. ЛедС– СибС–лла дуже гарна на вроду. Коли ми були дС–тьми, я часто бачила С—С—, але нС–коли з нею не говорила. Вона, мабуть, дуже щаслива, що молодою дружиною повертаС”ться до старого дому, який так любила. ут увС–йшла покоС—вка з тацею, С– мС–с Клер, спустивши песика на пС–длогу, пС–дС–йшла до столу, щоб розлити чай. Я стежив за С—С— рухами з почуттям подиву та мимовС–льного захвату: вона, у м'якС–й бС–лС–й сукнС– в старому фламандському мереживС– з блС–дою трояндою на грудях наче зС–йшла з картини Тђреза Жан БатС–ст Тђрез в€’ французький художник XVIII столС–ття, твори якого вирС–знялися моралС–заторством; вважаС”ться засновником сентименталС–зму в мистецтвС–. : коли вона повертала до нас голС–вку, сонце осявало С—С— свС–тле волосся, яке золотим ореолом обрамовувало С—С— чоло. Вона не була красунею, однак, безперечно, була надС–лена нС–жною чарС–внС–стю, яка безмовно таС—лася в нС–й, в€’ так часом подих жимолостС– з-за живоплоту зачаровуС” перехожого солодкими пахощами, хоча квС–тС–в С– не видно.\uc1в€’ Ваша книжка дуже гарна, мС–стере Темпест, в€’ раптом промовила вона, посмС–хаючись до мене, в€’ я С—С— прочитала, щойно вона вийшла друком; але, знаС”те, ваша стаття ще краща! вС–дчув, що кров ударила менС– в голову.\uc1в€’ Але ж, мС–с Клер, про яку це ви статтю? в€’ затинався я знС–чено. в€’ Я не пишу для журналС–в…\uc1в€’ НС–? в€’ С– вона весело засмС–ялася. в€’ Але одного разу написали, чи не так? Р† як ви мене вишпетили! Я дС–зналася, що саме ви були автором тієї фС–лС–ппС–ки, не вС–д видавця часопису, о нС– в€’ бС–долаха, вС–н такий скромний! в€’ а вС–д зовсС–м С–ншоС— особи, якоС— я не хочу називати. Я завжди дС–знаюся про все, про що хочу дС–знатись, особливо в лС–тературних справах. Який же нещасний маС”те вигляд!\uc1Її очС– С–скрились веселС–стю, коли вона подавала менС– чашку чаю.\uc1в€’ Ви справдС– думаС”те, що образили мене критикою? Слово честС–, анС–трохи! НС–чого подС–бного нС–коли не засмучуС” мене: я надто зайнята, щоб витрачати своС— думки на критику або критикС–в. Але ваша стаття була вельми забавна!\uc1в€’ Забавна? в€’ повторив я безглуздо, намагаючись теж посмС–хнутись до неС—, але зусилля моС— зС–йшли нанС–вець.\uc1в€’ Так, забавна! Вона була написана у настС–льки гнС–вному, обуреному тонС–, що зробилася смС–шною. БС–долашна моя «Незгода»!МенС– прикро, що вона викликала у вас такий настрС–й в€’ настрС–й, який вичерпав вашу енергС–ю! она знову засмС–ялася й сС–ла, дивлячись на мене вС–двертим поглядом усмС–хнених очей; я не мС–г терпС–ти цього холоднокровно. Мало сказати, що я почувався дурнем, в€’ це було вС–дчуття тотальноС— поразки. Ця жС–нка з молодим, свС–тлим обличчям, дзвС–нким голосом С–, вочевидь, щасливою вдачею виявилася зовсС–м не такою, якою я С—С— собС– уявляв, С– тепер я силкувався знайти бодай якусь зв'язну й розумну вС–дповС–дь. Я спС–ймав насмС–шкуватий погляд ЛючС–о, С– думки моС— ще дужче змС–шалися. ієї митС– сталась невеличка метушня через поведС–нку ТрС–ксС–, яка, всС–вшись проти ЛючС–о та пС–дС–йнявши носа догори, раптом почала вС–дчайдушно, як на таку маленьку тваринку, вити. Хазяйка здивувалася.\uc1в€’ ТрС–ксС–, в чому рС–ч? в€’ вигукнула вона, хапаючи песика на руки, а той, тремтячи й гарчачи, хутенько сховав писок. С–с Клер запитливо глянула на ЛючС–о.\uc1в€’ З нею нС–коли ранС–ше не траплялося нС–чого подС–бного. Може, ви не любите собак, княже?\uc1в€’ Боюся, що це вони не люблять мене! в€’ вС–дповС–в вС–н поважно.\uc1в€’ У такому разС– даруйте менС–, в€’ промовила вона, вийшла з кС–мнати та вС–дразу ж повернулась, але вже без песика. С–сля цього С–нциденту я часто помС–чав, що С—С— синС– очС– зупиняються з виразом розгубленостС– й тривоги на гарному обличчС– ЛючС–о, нС–би вона у самС–й його вродС– вбачала щось вС–дразливе. им часом до мене повернулась моя звичайна самовлада, С– я звернувся до мС–с Клер у люб'язному, напС–впоблажливому тонС–.\uc1в€’ Мене тС–шить, мС–с Клер, що ви не образилися за ту статтю. Погоджуюсь, вона була занадто енергС–йна, але, знаС”те, ми не можемо всС– приставати до однієї думки…\uc1в€’ Безумовно! в€’ сказала вона спокС–йно, з легкою усмС–шкою.\uc1в€’ У наслС–док такого стану речей свС–т зробився б нестерпно нудним! Запевняю вас, я не ображалась С– не ображаюся: критика була взС–рцем дотепностС– й не справила навС–ть найменшого впливу анС– на мене, анС– на мою книжку. Чи ви пам'ятаС”те, що ШеллС– писав про критикС–в? НС–? Ви знайдете це мС–сце у його передмовС– до «Повстання С–сламу»; вС–н говорить так: «Я намагався писати так, як, гадаю, писали Гомер, ШекспС–р та МС–льтон, в€’ С–з цС–лковитою зневагою до анонС–мноС— цензури. Я впевнений, що наклепи й спотворення, хоча й можуть спонукати мене до жалощС–в, однак спокою мого порушити не можуть. Я зрозумС–ю виразне мовчання тих далекоглядних ворогС–в, якС– не наважуються говорити. Я постараюся витягти з образ С– проклять тС– перестороги, якС– служитимуть для виправлення будь-яких моС—х недолС–кС–в… Якби деякС– критики були такими ж прозС–рливими, наскС–льки вони злонамС–рливС–, яким би великим благом було в€’ уникнути С—х отруйного вироку! Але я боюся бути надто злостивим, глузуючи з С—хнС–х жалюгС–дних вихваток та вбогоС— сатири. От якщо публС–ка присудить, що мС–й твС–р не вартий уваги, в€’ тодС– я покС–рно схилюсь перед трибуналом, вС–д якого МС–льтон дС–став свС–й вС–нець безсмертя, С– постараюся, якщо буду живий, оговтатись пС–сля цієї поразки й зС–братись на силС–, щоб дати свС–товС– новий витвС–р думки, який буде-таки вартий уваги!» оки вона говорила, очС– С—С— потемнС–шали й стали глибшими, обличчя С—С— нС–би осяяло внутрС–шнС” свС–тло, С– я мимоволС– дослухався до С—С— дзвС–нкого голосу, завдяки якому С–м'я МевС–с так пасувало до неС—.\uc1в€’ Бачите, я знаю мого ШеллС–, в€’ сказала вона з легким смС–хом. в€’ А цС– слова знаю особливо добре: С—х вирС–зьблено на панелС– в моС”му робочому кабС–нетС–, щоб нагадувати менС–, якоС— думки генС–С— були про критикС–в, оскС–льки приклад генС–С—в дуже пС–дбадьорюС” таку маленьку трудС–вницю, як я сама. Я не улюблениця преси й нС–коли не мала схвальних вС–дгукС–в, але, в€’ вона знову засмС–ялася, в€’ все одно я люблю моС—х критикС–в! Якщо ви скС–нчили чай, чи не хочете пС–ти подивитись на них? ПС–ти подивитись на них»? Що вона цим хоче сказати?.. Вона, здавалося, була в захватС– вС–д мого неприхованого здивування. С—С— обличчя дихало веселС–стю.\uc1в€’ ХодС–мте, подивимось на них! в€’ наполягала вона. в€’ Зазвичай вони чекають на мене о цС–й порС–! она попрямувала до саду, С– ми пС–шли за нею. Я почувався знС–яковС–лим, збитим С–з пантелику: усС– моС— уявлення про бридких «синС–х панчС–х» було зруйновано в€’ завдяки невимушеностС– манер та милС–й вС–двертостС– цієї жС–нки, на чию славу я заздрив, але чиєї особистостС– не мС–г не подивляти. Вона, з усС–ма С—С— С–нтелектуальними обдаруваннями, була принадним жС–ночним створС–нням… х, МевС–с! СкС–льки лиха судилося менС– зазнати! МевС–с! МевС–с! СамотнС–й, я шепочу твоС” нС–жне С–м'я. Я бачу тебе у снах, я падаю перед тобою навколС–шки й називаю тебе янголом! Але С–нший янгол стоС—ть бС–ля брами втраченого раю, С– меч його не даС” менС– наблизитись до дерева життя, забороненого менС–!..\ XX \s0 ойно ми вийшли на газон, як сталася прикра подС–я, яка могла б закС–нчитись дуже нещасливо. Сенбернар, який спокС–йно вС–дпочивав у залитому сонцем куточку, вС–дчувши наближення хазяйки, вже був приготувався вС–тати С—С—, але, побачивши нас, зупинився зС– зловС–сним гарчанням, С– ранС–ше, нС–ж мС–с Клер встигла промовити слово попередження, зробив кС–лька величезних стрибкС–в та з шаленою люттю кинувся на ЛючС–о. Князь, виявляючи дивовижну самовладу, твердою рукою схопив пса за горло та вС–дсунув вС–д себе. МевС–с смертельно зблС–дла.\uc1в€’ Я заберу його! ВС–н мене послухаС”! в€’ гукнула вона й поклала свою маленьку ручку на шию собаки. в€’ Геть, Р†мператоре! Геть! Як ти смС–С”ш! ієї ж митС– Р†мператор опинився на землС– та припав покС–рно до С—С— нС–г, важко дихаючи й тремтячи всС–м тС–лом. Вона тримала його за нашийник С– дивилася на ЛючС–о; той був зовсС–м спокС–йний, хоча в очах його мигтС–ли зловорожС– вогники.\uc1в€’ МенС– дуже прикро, в€’ тихо сказала вона, в€’ я забула, адже висказали менС–, що собаки вас не люблять. Але що за дивна антипатС–я! Не можу збагнути. Р†мператор зазвичай такий добродушний, я повинна перепросити вас за його поведС–нку; однак це так на нього не схоже! Маю надС–ю, вС–н не завдав вам шкоди?\uc1в€’ ЖодноС—! в€’ люб'язно запевнив ЛючС–о. в€’ Маю надС–ю, я не завдав йому шкоди та не засмутив вас? она нС–чого не вС–дповС–ла й вС–двела сенбернара. Поки С—С— не було, обличчя ЛючС–о спохмурнС–ло та прибрало жорсткого виразу.\uc1в€’ Що ви про неС— думаС”те? в€’ спитав вС–н уривано.\uc1в€’ Навряд чи я знаю сам, в€’ вС–дказав я неуважно. в€’ Вона зовсС–м С–нша, нС–ж я собС– С—С— уявляв. Однак С—С— собаки в€’ доволС– неприС”мна компанС–я.\uc1в€’ Вони в€’ чеснС– тварини, тому протестують проти уособлення брехнС–.\uc1в€’ ГоворС–ть про самого себе! в€’ сказав я сердито. в€’ Головним чином вони протестують проти вас.\uc1в€’ ХС–ба я цього не бачу? Р† хС–ба я не говорю про самого себе? Чине думаС”те ви, що я назвав би вас уособленням брехнС–, навС–ть якби це була правда? Я не можу дозволити собС– такоС— нечемностС–. Але втС–лення брехнС– в€’ це я, С– я знаю це, С– це даС” менС– певне право на чеснС–сть, а також на те, щоб вивищуватися над пересС–чними людьми. Однак ця жС–нка-лавроносець в€’ уособлена правда! Подумайте лишень! Вона не претендуС” бути чимось С–ншим, нС–ж те, чим вона С”! Не дивно, що вона така уславлена! нС–чого не сказав, тим паче що предмет нашоС— розмови, МевС–с Клер, повернулася, спокС–йна, усмС–хнена, з тактовнС–стю та грацС–С”ю доброС— господинС–, яка докладаС” всС–х зусиль, щоб змусити гостей забути про злС–сний вчинок С—С— пса. Вона водила нас чудовими звивистими стежками саду, який нагадував величезну альтанку з весняноС— зеленС–. Вона говорила з легкС–стю, блиском та розумом з нами обома; однак я завважив, що вона вивчала погляди та жести ЛючС–о, стежачи за ним скорС–ш С–з цС–кавС–стю, нС–ж С–з симпатС–С”ю. Пройшовши тС–нистою алеС”ю, над якою схилялося склепС–ння молодого духмяного садового жасмину, ми опинились на вС–дкритому подвС–р'С—, вистеленому синьою та бС–лою черепицею, у центрС– якого височС–ла мальовнича голуб'ятня, збудована у формС– китайськоС— пагоди. упинившись, МевС–с плеснула в долонС–. ЦС–ла зграя голубС–в: бС–лих, сС–рих, бурих, перС–стих в€’ вС–дгукнулася на знак, кружляючи навколо голови МевС–с С– групами злС–таючи до С—С— нС–г.\uc1в€’ Ось моС— критики! в€’ сказала вона, смС–ючись. в€’ ХС–ба вони не милС– створС–ння? Тих, кого я знаю краще, я назвала на честь вС–дповС–дних часописС–в, але С” й багато безС–менних. Ось, примС–ром, «СуботнС–й огляд», в€’ вона пС–днесла до нас пихатого птаха з кораловими нС–жками, якому, вочевидь, подобалась така увага до його особи. в€’ ВС–н б'С”ться з усС–ма своС—ми товаришами й вС–дганяС” С—х геть вС–д корму, де тС–льки може. Сварлива С–стота! в€’ вона погладила голС–вку голуба. в€’ НС–коли не знаС”ш, як йому догодити: то вС–н ображаС”ться на зерна та клюС” тС–льки горох, то навпаки. ВС–н цС–лком заслуговуС” на своС” С–м'я. Лети, старенький! в€’ пС–дкинувши пташку в повС–тря, вона якийсь час стежила за С—С— льотом. в€’ Який вС–н комС–чний, старий буркотун! А це «Оратор», в€’ вона вказала на жирного метушливого птаха. в€’ ВС–н дуже бундючиться С– вважаС” себе надзвичайно важливою персоною, чого немаС” насправдС–. Та, що дрС–маС” на стС–нС–, в€’ «Громадська думка»; поряд С–з нею «Глядач» в€’ бачите, два кола навкруг його очей схожС– на окуляри! Оте буре створС–ння з пухнастими крилами, що сидить на квС–тковому вазонС–, в€’ «Дев'ятнадцяте столС–ття»; маленька пташка з зеленою шийкою в€’ «ВестмС–нстерська газета»; отой жирний, що всС–вся на помостС–, в€’ «Пел Мел», вС–н дуже добре знаС” своС” С–м'я в€’ дивС–ться! в€’ Вона весело покликала: в€’ «Пел Мел», лети сюди! в€’ Голуб послухався С–, злетС–вши з помосту, сС–в С—й на плече. в€’ С—х так багато, що подекуди важко розрС–знити. Щойно я зустрС–чаю злС–сну критику, вС–дразу ж даю С–м'я пташцС–: це мене забавляС”. Отой брудний голубок, що закаляв собС– нС–жки, в€’ це «Начерки»: маю вас попередити, вС–н дуже погано вихований. Та грацС–йна голубка з пурпуровою грудкою в€’ «ГрафС–к»; а та сумирна, сС–ра, старенька в€’ «Р†. Л. Н.», абревС–атура «Р†люстрованих лондонських новин»! ТроС” бС–лих голубкС–в в€’ вС–дповС–дно «Щоденний телеграф», «Ранкова пошта» С– «Шнадрат». Тепер дивС–ться на всС–х разом!\uc1Р†, витягши з кутка закритий козуб, вона почала щедро розсипати на подвС–р'С— горох та С–ншС– зерна. Одна мить в€’ С– ми заледве могли бачити небо: так щС–льно з'юрмилися птахи, то налС–таючи один на одного, то вС–дбиваючись, то спускаючись униз, то пС–длС–таючи вгору; але невдовзС– крилате сум'яття поступилося мС–сцем умовному порядковС–: усС– птахи розС–йшлися по землС–, зайнятС– добором своС—х улюблених зерен.\uc1в€’ Ви справдС– фС–лософ, в€’ усмС–хнено сказав ЛючС–о, в€’ якщо ототожнюС”те критикС–в зС– зграС”ю голубС–в! она весело засмС–ялася.\uc1в€’ Так, це лС–ки проти роздратування. МенС– довелося зазнати багатьох утискС–в за мою працю. Я дивувалася, чому преса така жорстока до мене, в€’ адже в той самий час вона заохочуС” гС–рших письменникС–в! Але пС–сля невеликих роздумС–в я дС–йшла висновку, що думки критикС–в не впливають на переконання публС–ки, С– вирС–шила бС–льше не турбуватися про них… окрС–м цих пернатих «критикС–в»!\uc1в€’ Ви годуС”те ваших критикС–в, так само як С– голубС–в, в€’ зауважив я.\uc1в€’ ЦС–лком слушно! Я годую С—х. За те, що вони паплюжать моС— твори, С—м платять С—хнС– редактори. Тож, як бачите, мС–ж моС—ми критиками та голубами справдС– багато спС–льного! в€’ СмС–х С–скрився в С—С— синС–х очах. в€’ Але ви ще не бачили «Атенея». О, ви повиннС– на нього глянути! голуб'ячого подвС–р'я вона привела нас до вС–ддаленого тС–нистого куточка саду, де у великС–й клС–тцС– сидС–ла бундючна бС–ла сова. Побачивши нас, сова розлютилася: настовбурчила пухнасте пС–р'я, грС–зно поводячи блискучими жовтими очима й розкриваючи дзьоб. ДвС– меншС– сови в€’ сС–ра та брунатна в€’ сидС–ли на землС–, щС–льно притулившись одна до одноС—.\uc1в€’ Злий дС–дугане! в€’ сказала МевС–с, звертаючись до розлюченого створС–ння найнС–жнС–шим тоном. в€’ Невже тобС– не вдалося сьогоднС– спС–ймати мишку? О, якС– лютС– очС–! Який жадС–бний дзьоб! в€’ Обернувшись до нас, вона спитала: в€’ ХС–ба ця сова не гарна? ХС–ба вона не маС” розумного вигляду? Але насправдС– вона настС–льки дурна, наскС–льки це взагалС– можливо. Я називаю С—С— «АтенеС”м». Вона прибираС” такого глибокодумного виразу, що вам здаС”ться, наче вона знаС” все; але насправдС– вона повсякчас мС–ркуС” лише про одне: де спС–ймати мишеня; погодьтеся, така обмеженС–сть С–нтересС–в погано впливаС” на розум! ючС–о щиро смС–явся, С– я теж. МевС–с Клер мала веселий та пустотливий вигляд.\uc1в€’ Але у клС–тцС– С” ще двС– сови, в€’ зауважив я. в€’ Як С—х звати? Вона пС–двела пальчик С–з жартС–вливим попередженням.\uc1в€’ Вони всС– в€’ «Атеней», це рС–зновид лС–тературного трС–умвС–рату. Але що це за трС–умвС–рат, я не ризикую вам пояснювати. Залишаю вам розв'язати цю головоломку! она пройшла далС–, С– ми за нею в€’ на оксамитову луку, облямовану вервечками весняних квС–тС–в: тюльпанС–в, гС–ацинтС–в, анемонС–в та шафрану; раптом спинившись, вона спитала:\uc1в€’ Чи не хочете глянути на мС–й кабС–нет? погодився на пропозицС–ю з майже хлоп'ячим ентузС–азмом. ЛючС–о глянув на мене насмС–шкувато та спитав:\uc1в€’ МС–с Клер, чи не назвали ви голуба на честь мС–стера Темпеста? ВС–н теж брав участь у критицС–, хоча я сумнС–ваюся, щоб вС–н коли-небудь повторив це! она озирнулась на мене, С– усмС–шка з'явилась на С—С— вустах.\uc1в€’ О, я була милосерда до мС–стера Темпеста. ВС–н перебуваС” серед безС–менних птахС–в, яких я майже не розрС–зняю! она пС–дС–йшла до вС–дчинених скляних дверей, якС– виходили на газон, усС–яний квС–тами, С– ми, ввС–йшовши слС–дом за нею, опинились у великС–й восьмикутнС–й кС–мнатС–, де першим предметом, що впав у вС–чС–, був мармуровий бюст АфС–ни Паллади, спокС–йне обличчя якоС— осявало сонце. ЛС–воруч вС–д вС–кна стояв письмовий стС–л, завалений паперами; у кутку, задрапований оливковим оксамитом, стояв Аполлон Бельведерський, даючи своС—м незбагненним, променистим усмС–хом урок любовС– та трС–умфу слави; десятки книжок лежали розкиданС– на низьких столах та етажерках, щоб легко було взяти й зазирнути в них, а не були в чС–ткому порядку розмС–щенС– на полицях, наче нС–хто С—х не читаС”. ою цС–кавС–сть С– подив збудило оформлення стС–н: С—х було подС–лено на панелС–, де золотими лС–терами виписано сентенцС–С— фС–лософС–в та вС–ршС– поетС–в. Слова ШеллС–, якС– нам цитувала МевС–с, було, як вона й говорила, вигравС–ювано на однС–й з панелей, С– над цС–С”ю панеллю висС–в чудовий барельС”ф поета, скопС–йований з пам'ятника у ВС–ареджС–о. Тут були й ШекспС–р, С– Байрон, С– КС–тс. Щоб докладно оглянути всю «майстерню», як називала С—С— господиня, не вистачило б цС–лого дня. Я ще тодС– не здогадувався: настане час, С– я достоту знатиму кожен С—С— куточок. ам залишалося небагато часу, С–, висловивши своС” задоволення та вдячнС–сть за ласкавий прийом, ЛючС–о глянув на годинник та нагадав про вС–д'С—зд.\uc1в€’ Ми могли б залишитись тут на нескС–нченний час, мС–с Клер, в€’ сказав вС–н С–з рС–дкС–сною лагС–днС–стю в темних очах, в€’ тут, у цьому пристановищС– щасливих роздумС–в, де втомлена душа може вС–днайти спокС–й… в€’ ВС–н приглушив легке зС–тхання: в€’ Але потяг не чекаС” на людину, а ми повертаС”мося до мС–ста ввечерС–.\uc1в€’ ТодС– я не смС–ю довше затримувати вас, в€’ сказала молода господиня та провела нас через бС–чнС– дверС– й коридор, сповнений квС–тучих рослин, до вС–тальнС–, де ми вже були. в€’ Я маю надС–ю, мС–стере Темпест, в€’ додала вона, всмС–хаючись до мене, в€’ що тепер, пС–сля нашоС— зустрС–чС–, ви бС–льше не схочете скидатись на моС—х голубС–в! Воно того не варте, чи не так?\uc1в€’ МС–с Клер, в€’ сказав я, говорячи цього разу з непС–дробною щирС–стю, в€’ даю вам слово честС–, менС– прикро через ту статтю, написану проти вас. Якби я лише знав, яка ви!\uc1в€’ О, це не становить рС–зницС– для критики.\uc1в€’ Для мене це становило б величезну рС–зницю, в€’ заявив я. в€’ Ви зовсС–м не схожС– на отой горезвС–сний типаж «жС–нки-лС–тераторки»! запнувся; вона дивилась на мене, С– яснС– очС– С—С— всмС–халися. ТодС– я додав:\uc1в€’ Я маю сказати вам, що СибС–лла, ледС– СибС–лла Ельтон в€’ одна з ваших палких шанувальниць.\uc1в€’ МенС– дуже приС”мно це чути, в€’ просто сказала вона. в€’ Я завжди радС–ю, коли менС– вдаС”ться здобути чиС”-небудь схвалення та прихильнС–сть.\uc1в€’ ХС–ба вам бракуС” прихильностС–? ХС–ба не всС– захоплюються вами? в€’ спитав ЛючС–о.\uc1в€’ О, нС–! ЗовсС–м нС–! «Субота» стверджуС”, що я маю успС–х тС–льки у прикажчиць, в€’ С– вона засмС–ялася. в€’ БС–дна стара «Субота»! Письменники з С—С— штату так заздрять кожному успС–шному авторовС–! Я розповС–ла принцовС– Вельському, як вона днями вС–дгукнулась про мене; вС–н дуже смС–явся.\uc1в€’ Ви знаС”те принца? в€’ спитав я з легким подивом.\uc1в€’ Так, точнС–ше, вС–н знаС” мене. ВС–н був дуже люб'язний, зацС–кавившись моС”ю книжкою. ВС–н добре знаС”ться на лС–тературС– в€’ значно краще, нС–ж про нього думають. ВС–н не раз був тут С– бачив, як я годую моС—х критикС–в-голубС–в! Думаю, його це забавляло!\uc1Р† от весь результат лайки преси! Вона називаС” своС—х голубС–в С–менами критикС–в С– годуС” С—х у присутностС– коронованих або уславлених осС–б, яким трапляС”ться бувати в неС— (а таких чимало); вони разом смС–ються, коли «Глядач» б'С”ться через зерно, а «СуботнС–й огляд» приндиться, захищаючи свою порцС–ю гороху! Жоден ворожий вС–дгук, вочевидь, безсилий був засмутити такого веселого, пустотливого ельфа!\uc1в€’ Як ви вС–дрС–зняС”тесь вС–д пересС–чних лС–тераторС–в! в€’ вихопилося в мене.\uc1в€’ Я дуже рада, що ви так вважаС”те, в€’ вС–дповС–ла вона. в€’ Я не хочу бути до них подС–бною. Зазвичай усС– лС–тератори тримаються надто поважно й надають завеликоС— ваги всьому, що роблять, а тому неминуче стають нудними. Я не можу собС– уявити, щоб хтось, упоравшись С–з доброю роботою, не був С–з того щасливий. Я згодна була б писати, навС–ть тулячись на горищС–. РанС–ше я була злиденна в€’ нестерпно злиденна! Р† навС–ть тепер я не заможна, однак того, що я заробляю, менС– якраз вистачаС”, щоб жити. Якби я мала бС–льше, я могла б залС–нуватися, занедбати працю, С– тодС–, знаС”те, Сатана мС–г би втрутитись у моС” життя.\uc1в€’ Гадаю, вам би вистачило сили, щоб устояти проти Сатани, в€’ сказав ЛючС–о, допитливо дивлячись на неС—.\uc1в€’ О, я не можу бути впевненою в собС–! в€’ усмС–хнулася вона. в€’ ВС–н, С–мовС–рно, мусить бути особою небезпечно привабливою. Я нС–коли не змальовую його собС– як володаря хвоста С– ратиць. Здоровий глузд доводить менС–, що С–стота такого вигляду не може мати такоС— великоС— сили. Найкращий образ Сатани дав МС–льтон! в€’ С—С— очС– потемнС–шали вС–д напруженого мислення. в€’ МогутнС–й пропащий янгол! Можна тС–льки пожалС–ти за таке падС–ння! астала мовчанка. Десь спС–вав птах, С– легкий вС–терець колихав лС–леС— на вС–кнС–.\uc1в€’ Бувайте, МевС–с Клер! в€’ сказав ЛючС–о дуже лагС–дно, майже нС–жно. ого тихий голос тремтС–в; а серйозне обличчя було блС–дим. Вона у замС–шаннС– глянула на нього.\uc1в€’ Бувайте. она простягла маленьку ручку; вС–н якусь мить тримав С—С— в долонС–, а потС–м, на моС” здивування, нахилився й поцС–лував. Вона почервонС–ла й висмикнула руку.\uc1в€’ Будьте завжди такою, якою ви С”, МевС–с Клер! в€’ сказав вС–н лагС–дно. в€’ Залишайтесь незмС–нною! ЗбережС–ть цю свС–тлу натуру, цей спокС–йний дух тихого задоволення, С– ви зможете носити гС–ркС– лаври з такою самою приС”мнС–стю, як носили б трояндовий вС–нок! Я багато мандрував С– бачив свС–т; я зустрС–чав багатьох уславлених чоловС–кС–в С– жС–нок, королС–в та королев, сенаторС–в, поетС–в С– фС–лософС–в; мС–й досвС–д широкий та рС–зноманС–тний, отже, слова моС— не зовсС–м позбавленС– авторитету, С– я запевняю вас, що Сатана, про якого ви згадували зС– спС–вчуттям, нС–коли не порушить спокою чистоС— задоволеноС— душС–. Лише подС–бне збС–гаС”ться: пропащий янгол шукаС” таких само пропащих, С– диявол, якщо вС–н С–снуС”, стаС” приятелем тС–льки тих, кому до смаку його вчення С– товариство. Легенда твердить, що вС–н боС—ться розп'яття, але я б сказав, що якщо вС–н С– боС—ться чого-небудь, так це того «солодкого спокою», який оспС–вуС” ШекспС–р: саме такий стандушС– слугуС” надС–йною бронею проти зла. Я говорю як людина, чий вС–к даС” право говорити. Я на багато, на дуже багато рокС–в старший вС–д вас! Пробачте, якщо я був надто велеречивим! она мовчала, вочевидь, зворушена та трохи здивована його словами. НапС–впереляканий вираз миттС”во зник С–з С—С— обличчя, коли до неС— пС–дС–йшов я, щоб попрощатися.\uc1в€’ Я дуже радий, що познайомився з вами, мС–с Клер! в€’ сказав я. в€’ Маю надС–ю, ми заприятелюС”мо!\uc1в€’ Я не бачу причин, щоб ворогувати, в€’ вС–дверто вС–дповС–ла вона. в€’ Я задоволена, що ви сьогоднС– прийшли! Якщо коли-небудь знову схочете мене вишпетити, то… ви свою долю знаС”те. Станете голубом в€’ нС–чого бС–льше! Бувайте! она грацС–йно вклонилась нам, С–, щойно за нами зачинилася хвС–ртка, ми вС–дразу почули щасливий гавкС–т сенбернара, вочевидь, випущеного з тимчасовоС— в'язницС–. кийсь час ми йшли мовчки, С– допС–ру коли ввС–йшли до ВС–ллосмС–рського парку та попрямували в бС–к алеС—, де чекала натачанка, яка мала вС–двезти нас на станцС–ю, ЛючС–о заговорив:\uc1в€’ Ну, що ви думаС”те про неС— тепер?\uc1в€’ Вона не маС” нС–чого спС–льного з узвичаС”ним уявленням про романС–стку, в€’ вС–дповС–в я зС– смС–хом.\uc1в€’ УзвичаС”нС– уявлення найчастС–ше С” помилковими, в€’ зауважив вС–н, пильно вдивляючись у мене. в€’ УзвичаС”не уявлення про диявола в€’ неоковирна С–стота з рогами, ратицями та хвостом, як щойно згадала мС–с Клер. УзвичаС”не уявлення про жС–ночу вроду в€’ Венера Медицейська; а тим часом ваша ледС– СибС–лла набагато перевершуС” цю статую, цС–новану надто високо. УзвичаС”не уявлення про поета в€’ Аполлон; утС–м, вС–н був богом, а жоден поет не може бути богорС–вним. НарештС–, узвичаС”не уявлення про письменницю в€’ стара, погано вдягнена, нечесана потвора в окулярах. МевС–с Клер не вС–дповС–даС” цьому описовС–, а тим не менш, саме вона в€’ авторка «Незгоди»! НатомС–сть МеквС–н, який усюди шпетить С—С—, як тС–льки вмС–С”, в€’ той справдС– С– старий, С– негарний, С– нечесаний, С– в окулярах; але вС–н не письменник! УважаС”ться, що всС– письменницС– негарнС–; чоловС–ки-письменники в переважнС–й бС–льшостС– випадкС–в справдС– негарнС–, але на це уваги нС–хто не звертаС”. Якою б гарною з себе не була письменниця, люди завчасу переконанС–, що вона потвора, в€’ адже преса вважаС”, що вона мусить бути потворою! Гарненька письменниця в€’ це нС–сенС–тниця, це неоковирнС–сть, це образа С– для жС–нок, С– для чоловС–кС–в. ЧоловС–ки не люблять С—С—, бо вона надто незалежна С– не виявляС” до них уваги;жС–нки не люблять С—С— за зухвальство поС”днувати в собС– красу та розум: таким чином вона стаС” небезпечною суперницею для тих, хто маС” саму лише вроду. ут ми пС–дС–йшли до натачанки.\uc1в€’ До потяга лишилося рС–вно двадцять хвилин, ДжеффрС–! С—дьмо! Р† ми поС—хали. Я стежив за червоними шпилястими дахами ВС–ллосмС–рського замку, освС–тленого останнС–м промС–нням призахС–дного сонця, доки поворот дороги не сховав С—х вС–д очей.\uc1в€’ То вам подобаС”ться маС”ток? в€’ спитав ЛючС–о.\uc1в€’ НеймовС–рно!\uc1в€’ А ваша суперниця, МевС–с Клер? Вона вам подобаС”ться? подумав хвильку й вС–дповС–в:\uc1в€’ Так. Вона менС– подобаС”ться. Р† я тепер зС–знаюся вам, що С—С— роман менС– також подобаС”ться. Це великий твС–р, гС–дний найвидатнС–шого письменника. МенС– вС–н завжди подобався, С– саме тому я гудив його.\uc1в€’ Щось це занадто мудроване пояснення! в€’ посмС–хнувся вС–н.\uc1в€’ НС–, пояснення дуже просте, в€’ заперечив я. в€’ Я заздрив С—й, С– досС– заздрю. С—С— нечуваний успС–х збудив у менС– сильне почуття образи, С– задля власного полегшення я написав ту статтю. Але я бС–льше нС–коли так не вчиню. Нехай вС–льно ростуть С—С— лаври.\uc1в€’ Лаври зазвичай ростуть без чужого дозволу, в€’ багатозначно промовив ЛючС–о, в€’ причому здебС–льшого ростуть вони там, де С—х не сподС–ваються. С—х не можна культивувати в теплицях критики.\uc1в€’ Я вже знаю це! в€’ вигукнув я, згадавши про власний твС–р, осипаний хвальними рецензС–ями. в€’ Я вивчив цей урок напам'ять! С–н пильно подивився на мене.\uc1в€’ Це тС–льки один урок серед багатьох, якС– ви ще маС”те вивчити. Це був урок щодо слави. Наступний буде про кохання. С–н усмС–хнувся, а я вС–дчув острах С– нС–яковС–сть. Я подумав про СибС–ллу, про незрС–внянно вродливу СибС–ллу, яка зС–зналась менС–, що не вмС–С” кохати. Чи не доведеться нам учити урок удвох? Р† чи засвоС—мо ми його?..\ XXI\s0 риготування до весС–лля вС–дбувалося швидко. Ми з СибС–ллою почали отримувати купи подарункС–в, С– тут я познайомився з досС– незнаною менС– фазою вульгарностС– й лицемС–рства свС–тського товариства. Кожен С–з дарувальникС–в знав мС–ру мого багатства С– мС–г зробити висновок, як мало було потреби в пС–дношеннС– менС– та моС—й нареченС–й коштовних речей. Незважаючи на це, всС– нашС– так званС– «друзС–» та знайомС– намагались перевищити один одного у цС–нностС– та вишуканостС– рС–зноманС–тних презентС–в. Якби ми були молодою парою, яка укладала б шлюб С–з чистим коханням, але без упевненостС– в майбутнС–х доходах, ми б не отримали нС–чого корисного та цС–нного в€’ кожен постарався б вС–дбутися чимось дешевим. ЗамС–сть гарного сервС–зу з масивного срС–бла ми б одержали вбогий набС–р мельхС–орових чайних ложечок, а замС–сть дорогих книг С–з витонченими естампами в€’ родинну БС–блС–ю за десять шилС–нгС–в. Звичайно, я добре розумС–в прихований сенс такоС— марнотратностС– наших приятелС–в: С—хнС– подарунки були не бС–льш як хабарами, надС–сланими з метою, яку легко було вгадати: по-перше, бути запрошеними на весС–лля; по-друге, бути зазначеними в нашому вС–зитному списку, за яким складатимуться запрошення на прийоми та бали; крС–м того, вони розраховували на наш вплив у суспС–льствС– та на можливС–сть при нагодС– позичити в нас грошей. На С—хнС– облесливС– подарунки ми вС–дповС–дали стриманими подяками та презирством: у цьому ми з СибС–ллою були цС–лком одностайнС–. Вона була втомлена та байдужно дивилась на безлС–ч коштовних прикрас; моС” самолюбство було пС–длещене, коли вона запевнила, що С”диною рС–ччю, яка С—й справдС– сподобалась, була рив'С”ра з сапфС–рС–в та дС–амантС–в, яку разом з обручкою, оздобленою тим самим коштовним камС–нням, я подарував С—й на заручини. Я помС–тив, що С—й також дуже сподобався подарунок ЛючС–о, взС–рцевий витвС–р ювелС–рного мистецтва: пояс у формС– змС–С—, чий тулуб складався з дрС–бних смарагдС–в, а голова в€’ з рубС–нС–в та дС–амантС–в; ця змС–я, гнучка, немов тростина, обвивала талС–ю СибС–лли С–, здавалося, дихала разом С–з нею. Особисто я не вважав, що ця прикраса пасуС” молодС–й нареченС–й, але оскС–льки всС– С–ншС– висловлювали захоплення й заздрили володарцС– такоС— вишуканоС— коштовностС–, то С– я нС–чого не сказав про своС” незадоволення. аяна Чесней виявила тонкий смак, подарувавши СибС–ллС– чудову мармурову статую ПсихеС— на п'С”десталС– з масивного срС–бла та ебену СибС–лла подякувала С—й С–з холодною усмС–шкою.\uc1в€’ Ви даС”те менС– символ душС–! в€’ сказала вона. в€’ Як це люб'язно з вашого боку в€’ згадати, що якраз душС– в мене й немаС”!\uc1Її смС–х заледенив бС–долашну Даяну до кС–сток, як зС–зналася менС– зС– слС–зьми на очах добросерда маленька американка. одС– я дуже мало бачив РС–манського. Я був зайнятий з моС—ми повС–рниками, влаштовуючи фС–нансовС– справи. ДобродС–С— Бентам С– ЕллС–с наважились виступити проти мого рС–шення вС–дписати половину грошей майбутнС–й дружинС–; але я не терпС–в втручання, тож документ було складено, пС–дписано й засвС–дчено. Граф Ельтон не мС–г нахвалитись на мою «нечувану великодушнС–сть» та «шляхетну вдачу» С– всюди звеличував мене, дС–йшовши до того, що сам зробився ходячою рекламою чеснот свого майбутнього зятя. Вочевидь, для нього розпочиналось нове життя: вС–н вС–дверто флС–ртував С–з Даяною Чесней, а про свою паралС–зовану дружину зовсС–м не згадував. СибС–лла повсякчас перебувала в руках кравчинь С– модисток, С– ми бачилися щодня лише по кС–лька хвилин. У цС– хвилини вона була чарС–вна, ставала навС–ть нС–жною, а проте, незважаючи на мС–й захват С– кохання до неС—, я вС–дчував, що вона була моС”ю рС–вно настС–льки, наскС–льки могла б бути моС”ю куплена невС–льниця: даючи менС– вуста для цС–лунку, вона вважала, що я маю право С—х цС–лувати, бо заплатив за це; С—С— нС–жнС– слова були завченС–, а вся С—С— поведС–нка в€’ ретельно розпланована. Я намагався позбутись цього враження, але воно надалС– вперто переслС–дувало мене, потьмарюючи мою радС–сть. им часом розмови про мС–й розрекламований твС–р поступово вгамовувались. Моджесон надав менС– значний кошторис витрат на публС–кацС–С—, С– я слухняно сплатив за всС–ма рахунками. Час вС–д часу згадка про мС–й «лС–тературний трС–умф» з'являлася в тС–й чи С–ншС–й газетС–, але загалом мало хто говорив про мС–й «славетний» твС–р, а ще менше було тих, хто читав його. зловтС–шався, що така сама доля спС–ткала роман С–ншого автора пС–д назвою «МарС–й-епС–курС–С”ць», який був розхвалений газетярською зграС”ю, але зазнав невдачС– у публС–ки. ЖурналС–сти, з якими я мав зв'язки, почали вС–ддалятись вС–д мене, мов речС–, викиненС– в бурю з корабля в море. ЗдаС”ться, вони бачили, що я не мав намС–ру справляти для них обС–ди та вечерС–, й розумС–ли, що шлюб С–з дочкою графа Ельтона пС–днесе мене на такий суспС–льний щабель, де Тђраб-стрит не зможе вС–льно дихати та зручно витягати ноги. Купа золота, на якС–й я сидС–в наче на тронС–, не давала менС– наблизитись навС–ть до заднС–х дворС–в та тС–сних коридорС–в храму лС–тератури, С– я, майже несвС–домо для самого себе, вС–ддалявся вС–д цього храму, захищаючи очС–, немов проти сонця, С– дивлячись здаля на блискучС– вежС–, куди через високий портик увС–ходила легка жС–ноча постать, повернувши увС–нчану лаврами голС–вку та всмС–хаючись до мене з божественним спС–вчуттям, перед тим як пС–ти вклонитися богам. тС–м, якщо спитати пресу, то кожен газетяр сказав би, що я маю великий успС–х. Я, тС–льки я усвС–домлював усю гС–ркоту своєї поразки. Я не зворушив серця публС–ки; менС– не вдалося пробудити моС—х читачС–в з апатС–С— С—хнього нудного, банального буденного життя, не вдалося змусити С—х повернутись до мене з розкритими обС–ймами та вигукнути: «БС–льше, бС–льше цих думок, якС– втС–шають С– надихають нас! Завдяки С—м ми чуС”мо над життС”вими бурями голос Бога!» Я не досяг цього; але, що найгС–рше, в мене з'явилося переконання, що я мС–г би досягти цього, якби залишився бС–дним! У менС– було вбито здорову потребу людини в€’ потребу працС–. знав, що не мушу нС–чого робити задля прожиття; що товариство, у якому я обертався, вважало б за дивне, якби я надумав працювати; що тепер я, навпаки, зобов'язаний був витрачати грошС– на дурнС– розваги, оскС–льки у вищому свС–тС– це С–менувалося «веселощами». МоС— знайомС–, не зволС–каючи, являлись до мене з порадами, як можна змарнувати надлишок мого багатства. Чому б менС– не збудувати собС– мармуровий палац на Рив'С”рС–? Або яхту, яка перевершить «БританС–ю» принца Вельського? Чому б менС– не заснувати театр? Не видавати газет? Коли оприлюднювали С–нформацС–ю про той чи С–нший нещасний випадок С– збирали грошС– для полегшення чийогось страждання, я незмС–нно давав десять гС–ней С– приймав подяку за «щедру допомогу», тодС– як для мене десять гС–ней було все одно, що десять пенсС–в. Коли зводили пам'ятник якомусь видатному дС–ячевС–, котрий, як водиться на свС–тС–, був жертвою нерозумС–ння до самоС— смертС–, я знову виймав своС— десять гС–ней, хоча легко мС–г би взяти на себе всС– витрати на спорудження монумента С– при цьому не зубожС–ти. З усС–м своС—м багатством я не робив нС–чого гС–дного похвали. Я не допомагав терплячим трударям, якС– опановують мудрС– науки мистецтва та лС–тератури. Я не розсипав щедрот мС–ж убогих, С– коли одного разу до мене зайшов священик, худий, С–з серйозним обличчям С– полум'яними очима, щоб С–з нервовою соромливС–стю змалювати менС– жахливС– страждання хворих С– голодних вС–рян та спитати, чи не схочу я вС–ддати належне людинолюбству й хоча б трохи полегшити цС– страждання, я в€’ сором сказати! в€’ вС–дпустив його з совереном, С– мене вкинули у жар його простС– слова: «Нехай благословить вас Господь, я вдячний вам». Я бачив, що сам вС–н був злиденним; я мС–г би ущасливити його вбогу паству С– його самого кС–лькома змахами пера, виписавши чек на суму, втрати якоС— я б нС–коли не вС–дчув; однак я нС–чого не дав йому, крС–м однієї золотоС— монети, й дозволив йому так пС–ти! ВС–н запрошував мене подивитись на його нужденну парафС–ю: «ВС–рте менС–, мС–стере Темпест, в€’ сказав вС–н, в€’ менС– було б боляче, якби ви подумали, в€’ як багато заможних людей, на жаль, схильнС– думати, в€’ що я прошу грошей для вдоволення своС—х особистих потреб. Якби ви вС–двС–дали парафС–ю та власноруч роздали милостиню, це справило б менС– велику втС–ху й пС–днесло б дух народу». Я поблажливо всмС–хнувся й запевнив його, не без С–ронС–С— в голосС–, що я переконаний у чесностС– та безкорисливостС– духС–вництва, а потС–м послав слугу, щоб той чемно провС–в його до дверей. Р† я пам'ятаю, того самого дня я пив за снС–данком «Шато-Р†кем» по двадцять п'ять шилС–нгС–в за пляшку. перелС–чую цС– нС–бито незначнС– подробицС– тому, що з них складаС”ться сутнС–сть невблаганних наслС–дкС–в; але я хочу пС–дкреслити факт, що у своС—х вчинках я лише наслС–дував моС—х товаришС–в. Саме так поводиться переважна бС–льшС–сть багатих людей, С– дуже мало таких, хто справдС– робить добро для держави. ВидатнС– вчинки великодушностС– не освячують наших лС–тописС–в. Притулки для вбогих, якС– засновують деякС– аристократи з захС–дноС— частини Лондона, в€’ це мС–зернС– крихти, що падають С–з розкС–шних столС–в. ЦС– крихти з острахом подають левовС–, що лежить бС–ля наших нС–г, у намаганнС– приручити його. Однак лев не спить, вС–н пильнуС”, С– нС–хто не вС–зьметься передбачити, що може статися, якщо пробудиться природна злС–сть звС–ра. ДекС–лька наших багатС–С—в могли б значно полегшити тяжку нужду вбогих кварталС–в столицС–, якби дослухались до поклику шляхетноС— безкорисливостС–, уникаючи канцелярського формалС–зму й багатослС–вних аргументС–в; але вони залишаються в бездС–яльностС–, марнуючи час С– грошС– лише на власнС– насолоди. МС–ж тим уже з'являються грС–знС– ознаки народного обурення. Злидар, як сказав худий стурбований священик, не завжди буде терплячим! гС–дно з обС–цянкою, що С—С— дав менС– князь РС–манський на початку нашого знайомства, вС–н дС–став для мене коня на дербС–. Цей чудовий румак звався Фосфором, С– ЛючС–о нС– за що не хотС–в сказати, де вС–н його знайшов. Фосфора показали кС–льком експертам, якС– були не просто враженС–, а буквально ошелешенС– бездоганними показниками тварини за всС–ма пунктами. РС–манський настС–йно просив мене, щоб я не допускав до стайнС– стороннС–х осС–б, С– Фосфора доглядали лише двоС” конюхС–в. ПС–д час проС—здок груми теж нС–коли не виставляли коня напоказ. Р† який же я був здивований, коли ЛючС–о оголосив, що жокеС”м буде його лакей АмС–С”ль!\uc1в€’ Боже мС–й! ХС–ба вС–н умС–С” С—здити?! в€’ вигукнув я.\uc1в€’ О, як сам диявол! в€’ вС–дповС–в мС–й приятель. в€’ АмС–С”ль швидко прижене Фосфора до призового стовпа! равду кажучи, я в цьому дуже сумнС–вався: мав бС–гти кС–нь першого мС–нС–стра, С– всС– заклади були на його боцС–. Щоправда, Фосфора мало хто бачив, а тС–, кому все-таки пощастило подивитись на румака, хоча й захоплювались його зовнС–шнС–м виглядом, однак не мали нагоди поцС–нувати його швидкС–сть, в€’ про це подбали двоС” конюхС–в, такС– самС– мовчазнС– та похмурС–, як С– АмС–С”ль. собисто я був байдужий до результату верхогонС–в в€’ менС– було все одно, вС–зьме Фосфор приз чи нС–. Програш не засмутив би мене, а виграш не дав би менС– нС–чого, крС–м миттС”вого трС–умфу. Нема нС–чого вартого поваги в перемозС– на верхогонах, так само як С– в самих верхогонах; однак, оскС–льки цС–кавитись ними вважалося модним, я цю моду наслС–дував в€’ тС–льки для того, щоб про мене говорили. им часом ЛючС–о старанно займався приготуваннями до урочистостей у ВС–ллосмС–рС–, вигадуючи рС–зноманС–тнС– сюрпризи для гостей. Було розС–слано вС–сС–мсот запрошень; товариство невдовзС– почало жваво обговорювати безсумнС–вну розкС–ш планованоС— асамблеС—. УсС– охоче пристали на запрошення; лише кС–лька осС–б не могли приС—хати в€’ або через хворобу чи смерть якогось члена родини, або через вС–д'С—зд; серед останнС–х, на мС–й превеликий жаль, була МевС–с Клер. Вона вС–д'С—жджала з давнС–ми друзями на морське узбережжя, як пояснила менС– в гарно написаному листС–, подякувавши за запрошення. Як дивно: коли я прочитав С—С— вС–дмову, мене охопило гостре вС–дчуття розчарування! Але ким вона була в моС”му життС–? НС–ким в€’ просто знайомою письменницею, яка випадково виявилась чарС–внС–шою, нС–ж багато жС–нок, якС– не мають до лС–тератури жодного стосунку; С– тим не менш, я усвС–домлював, що свято у ВС–ллосмС–рС– багато втратить без С—С— присутностС–. Я хотС–в познайомити С—С— з СибС–ллою, знаючи, що цим справив би особливу насолоду своС—й нареченС–й, С– менС– було прикро дС–знатись, що мС–й задум не вдасться. к С– обС–цяв, я надав РС–манському повну свободу дС–й, бо знав, що пС–д його орудою свято являтиме собою nec plus ultra НайбС–льший прояв (лат.). всього, будь-коли вигаданого для розваги неуважного та вибагливого бомонду, тому сам не втручався, не ставив питань, цС–лком покладаючись на смак, фантазС–ю та винахС–дливС–сть князя. Р„дине, що я знав, в€’ це те, що всС– постачальники та артисти, задС–янС– у святС–, С” чужоземцями. Одного разу, ризикнувши запитати ЛючС–о про причини такого вибору, я почув одну з дивних вС–дповС–дей князя:\uc1в€’ НС–що англС–йське не С” достатньо добре для англС–йцС–в, в€’ сказав вС–н. в€’ Усе маС” бути привезене з ФранцС–С—, щоб сподобатись людям, яких самС– французи називають «жителями пС–дступного АльбС–ону». ЗамС–сть «перелС–ку страв» ви повиннС– мати «menu»; самС– страви повиннС– мати французькС– назви: англС–йськС– вважатимуться за поганий тон. Щоб припасти до британського смаку, вашС– акторки й танцС–вницС– неодмС–нно мають бути виписанС– з ФранцС–С—, а вашС– шовковС– портьС”ри в€’ витканС– на французьких верстатах. Нещодавно навС–ть уважалося за потрС–бне разом С–з паризькими модами запозичувати й паризьку моральнС–сть. Доблесна БританС–я, наслС–дуючи паризькС– манери, скидаС”ться на кремезного гС–ганта з ляльковим капелюшком на головС– в€’ а все тому, що ляльковС– капелюшки нинС– в модС–! Маю надС–ю, одного дня гС–гант збагне, що вигляд маС” досить кумедний, С– скине цього капелюшка, щиро смС–ючись С–з власного дивацтва. Лише тодС– вС–н поверне собС– колишню гС–днС–сть в€’ гС–днС–сть привС–лейованого завойовника, пС–дкорювача морС–в.\uc1в€’ Бачу, ви любите АнглС–ю! в€’ посмС–хнувся я. С–н теж засмС–явся.\uc1в€’ АнС–трохи! Я люблю АнглС–ю не дужче, нС–ж будь-яку С–ншу краС—ну на земнС–й кулС–; на АнглС–ю припадаС” така сама частка моєї ненавистС–, як С– на кожне С–нше мС–сце на цС–й нС–кчемнС–й планетС–. Якби я мав таку владу, щоб царювати на С–ншС–й, величнС–й зС–рцС–, я штурхнув би Землю так, щоб вона дзиТ‘ою закружляла у просторС–; С– нехай би пС–сля цього акту справедливоС— жорстокостС– ВсесвС–т спекався С—С— назавжди!\uc1в€’ Але чому? в€’ не розумС–в я. в€’ Чому ви ненавидите Землю? Що зробила вам бС–дна маленька планета? С–н дуже дивно глянув на мене.\uc1в€’ Сказати вам? Ви не повС–рите.\uc1в€’ Байдуже! ГоворС–ть.\uc1в€’ Що зробила менС– бС–дна маленька планета? в€’ повС–льно повторив вС–н. в€’ БС–дна маленька планета не зробила нС–чого. Але те, що зробили боги з цС–С”ю бС–дною маленькою планетою, в€’ ось що збуджуС” мС–й гнС–в. Вони зробили С—С— живою сценою чудес: обдарували С—С— красою, запозиченою з найпрекраснС–ших сфер УсесвС–ту; вкрили С—С— квС–тами й травами; навчили С—С— музики в€’ музики птахС–в С– водоспадС–в, акордС–в хвиль С– рулад дощу; вони нС–жно колишуть С—С— у свС–тлому ефС–рС–, серед такого сяйва, яке заслС–плюС” очС– смертних; вони вивели С—С— з хаосу через громовицС– й зубчастС– стовпи блискавок, щоб вона мирно оберталася призначеною орбС–тою, освС–тлена з одного боку яскравою величчю Сонця, а з другого в€’ мрС–йним промС–нням МС–сяця; С–, на додачу до всього, вони надС–лили С—С— божественною душею, втС–леною в людинС–! О, якщо не хочете вС–рити, не вС–рте, в€’ але душа С–снуС”, С– всС– безсмертнС– сили живлять С—С—! НавС–ть Бог зС–йшов на Землю в людськС–й подобС–, щоб показати цим жалюгС–дним тлС–нним створС–нням С–стину Безсмертя! Ось за що я ненавиджу цю планету! ХС–ба не було, хС–ба немаС” С–нших, величнС–ших свС–тС–в? Чому Господь обрав саме цей?! дивований, я мовчав; потС–м нарештС– промовив:\uc1в€’ Ви шокуС”те мене. НаскС–льки я розумС–ю, ви маС”те на думцС– Христа; але ви суперечите самому собС– в€’ я пам'ятаю, ви запекло заперечували християнство!\uc1в€’ Звичайно, я й досС– його заперечую, в€’ швидко вС–дповС–в вС–н. в€’ Я не християнин, С– жоден з людей не маС” права називатися християнином. Згадайте, як сказано: «НС–коли не було другого християнина, крС–м Одного, С– ВС–н був розС–п'ятий». Але, хоч я С– не християнин, я нС–коли не говорив, що сумнС–ваюся в С–снуваннС– Христа. Я мимоволС– змушений був пС–знати його С–снування!\uc1в€’ Р† що ж це був за непорушний авторитет? в€’ спитав я з легкою С–ронС–С”ю. С–н не вС–дразу вС–дповС–в. Його палкий погляд наче був звернений на мене, але дивився вС–н крС–зь мене, на щось далеке. Дивна блС–дота була на його обличчС– в€’ та сама блС–дота, яка подекуди уподС–бнювала це обличчя до непроникноС— маски. Раптом вС–н усмС–хнувся страшною усмС–шкою. Так мС–г би всмС–хнутися засуджений, виявляючи похмуру вС–двагу перед жахливими муками.\uc1в€’ Ви зачепили болюче мС–сце, в€’ повС–льно промовив вС–н жорстким тоном. в€’ МоС— переконання стосовно деяких етапС–в розвитку людства Т‘рунтуються на твердому вивченнС– досить прикрих С–стин, на якС– саме людство зазвичай заплющуС” очС–, ховаючись С–з головою у власнС– помилковС– погляди. НаразС– я не хотС–в би заглиблюватися в цС– С–стини. Р†ншого разу я втаС”мничу вас у деякС– з них. олС–сна усмС–шка зникла з його обличчя, спокС–й повернувся до нього, С– я поспС–шно змС–нив тему розмови. Я дС–йшов висновку, що мС–й неперевершений друг, як С– деякС– С–ншС– особливо обдарованС– особистостС–, мав певну «манС–ю», С– стосувалася ця його «манС–я» предметС–в надлюдських, а отже, на мою думку, нереальних. оя натура, яка у днС– нужди вагалася мС–ж духовними прагненнями та пошуком матерС–ального зиску, з появою несподС–ваного багатства швидко схилилася на свС–тський бС–к: для такоС— людини, якою я став, будь-якС– роздуми про незримС– сили в нас та поза нами були пустопорожньою балаканиною, не вартою того, щоб витрачати на неС— розумову енергС–ю. Якби хтось надумав пояснювати менС– закон ВС–чноС— справедливостС–, який веде до добра не лише окремих С–ндивС–дС–в, а й цС–лС– нацС–С—, в€’ я б зневажливо розсмС–явся. Але тепер я знаю напевне: людина, хоча й силкуС”ться уникати С–стини, однак справдС– мС–стить у собС– частку Божества; С– якщо людина зумисне опоганюС” С—С— своС”ю нечестивС–стю, то мусить знов С– знов очищуватись у шаленому полум'С— такого всеохопного розпачу, який слушно називають невгасним вогнем Пекла!\ XXII\s0 вадцять першого травня пС–сля полудня я в супроводС– ЛючС–о вирушив до ВС–ллосмС–ру щоб приготуватися до прийому свС–тськоС— юрби, яка мала зС–братися там наступного дня. АмС–С”ль поС—хав з нами, але свого слугу МоррС–са я залишив наглядати за кС–мнатами в готелС– та пересилати спС–знС–лС– телеграми. огода була тиха, ясна й тепла, С– молодик вузьким серпом окреслювався в небС–, коли ми вийшли зС– станцС–С— та сС–ли в подану заздалегС–дь натачанку. СтанцС–йнС– службовцС– запобС–гливо вС–тали нас, особливо втуплюючи погляди в ЛючС–о та мало не роззявляючи роти з подиву: його щедра плата залС–зничнС–й компанС–С— за спецС–альнС– потяги для завтрашнС–х гостей, без сумнС–ву, збуджувала мовчазний захват. Коли ми наблизились до ВС–ллосмС–ру та в'С—хали в оточену з двох бокС–в дубами та буками чудову алею, що вела до замку, в мене вихопився вигук захвату: усю дорогу перекривали арки з прапорС–в та квС–тС–в, С– святковС– гС–рлянди були прикрС–пленС– до гС–лок дерев. Шпилястий портик бС–ля входу був задрапований яскраво-червоним шовком та оздоблений фестонами з бС–лих троянд, С– щойно ми вийшли з екС–пажа, елегантний паж у блискучому червоному костюмС–, гаптованому золотом, розчинив дверС–.\uc1в€’ Маю надС–ю, в€’ сказав ЛючС–о, в€’ ви погодитесь: усе настС–льки довершене, наскС–льки це можливо в цьому свС–тС–. Слугам добре заплачено, вони досконало знають своС— обов'язки й не завдадуть вам клопоту. не мС–г знайти слС–в, щоб подякувати йому за бездоганний смак, С–з яким було оздоблено старовинний маС”ток. Я в захватС– обходив кС–мнати: С– всю цю розкС–ш може дати багатство!.. У вС–тальнС– я знайшов цС–лС– купи червоних С– бС–лих троянд: в одному кС–нцС– кС–мнати височС–ли величезнС– квС–тковС– пС–рамС–ди, за якими, як повС–домив ЛючС–о, невидимС– музиканти виграватимуть солодкС– мелодС–С—. Велику залу було декоровано пС–д мС–нС–атюрний театр; сцена ховалася за важкою завС–сою з золотого шовку, на якС–й опуклими лС–терами було вигаптовано вС–домС– слова ШекспС–ра: «ЦС–лий свС–т в€’ театр, С– всС– ми в€’ лиш актори».\uc1в€’ Я влаштую живС– картини в театрС–, щоб заповнити час, в€’ сказав князь. в€’ СвС–тських людей наших днС–в швидко втомлюють однС–й тС– самС– розваги, вС–дтак, доводиться мати про запас декС–лька цС–кавинок, щоб звеселяти пустопорожнС– голови, якС– нудьгують у товариствС– самих себе. Факт, що люди навС–ть не можуть довго розмовляти мС–ж собою: С—м просто нема що сказати! О, не оглядайте сьогоднС– парку: лишС–ть С– для себе кС–лька сюрпризС–в на завтра. ХодС–мте обС–дати. С–н узяв мене пС–д руку, С– ми ввС–йшли до С—дальнС–. СтС–л був заставлений квС–тами, дорогими фруктами та рС–зноманС–тними делС–катесами; на нас чекали четверо слуг у червоно-золотих лС–вреях С– АмС–С”ль: вС–н, як завжди, в чорному фраку, стояв позаду вС–д стС–льця князя РС–манського. Коли розкС–шний обС–д було скС–нчено, ми з ЛючС–о спустились у сад, щоб викурити кС–лька сигар та поговорити.\uc1в€’ Ви, ЛючС–о, все робите нС–би за допомогою чарС–вного жезла, в€’ сказав я, захоплено дивлячись на нього. в€’ УсС– цС– декорацС–С—, лакеС—…\uc1в€’ ГрошС–, любий мС–й друже, грошС– С– тС–льки грошС–! в€’ зС– смС–хом перепинив мене вС–н. в€’ ГрошС– в€’ ось вС–дмичка диявола. Ви можете мати королС–вський почет, не обтяжуючи себе жодними королС–вськими обов'язками, в€’ якщо тС–льки спроможнС– за цей почет заплатити. Усе це в€’ питання цС–ни.\uc1в€’ Але ви, крС–м того, маС”те бездоганний смак!\uc1в€’ СправдС–, смак в€’ важлива рС–ч. ДеякС– багатС–С— мають менше смаку, нС–ж якийсь продавець яблук. Я знав одного, який С–з надзвичайноювульТ‘арнС–стю звертав увагу гостей на вартС–сть речей, якС– мав у своС—йоселС–. Якось, щоби збудити мС–й подив, вС–н показав менС– бридкийпорцеляновий тарС–ль, С”диний на свС–тС–, С– сказав, що коштуС” той тисячу гС–ней. «Розбийте його! в€’ порадив я. в€’ Ви дС–станете втС–ху, усвС–домивши, що знищили неподобну рС–ч вартС–стю в тисячу гС–ней». Бачили б ви його обличчя! ВС–н менС– бС–льше не показував раритетС–в. засмС–явся, С– кС–лька хвилин ми мовчки ходили сюди-туди. Раптом я вС–дчув на собС– пильний погляд свого приятеля С–, швидко повернувши голову, зустрС–вся з ним очима.\uc1в€’ Я щойно думав, в€’ сказав вС–н, в€’ що сталося б С–з вашим життям, якби ви не успадкували цього багатства С– якби… якби я не опинився на вашому шляху?\uc1в€’ Без сумнС–ву, я помер би з голоду, в€’ вС–дповС–в я, в€’ нС–би щуру норС–, у непрогляднС–й нуждС–.\uc1в€’ А от я маю в цьому сумнС–в, в€’ мовив вС–н замислено. в€’ Можливо, ви зробились би видатним письменником.\uc1в€’ Чому ви це говорите тепер?\uc1в€’ Тому, що я прочитав ваш твС–р. ВС–н сповнений свС–тлих С–дей; якбицС– С–деС— були результатом щирого переконання, вони могли б увС–йти досерця публС–ки, в€’ вони були здоровС–. ПублС–ка недовго задовольняС”ться штучнС–стю та облудою. Ви пишете про Бога; однак, за своС—мзС–знанням, ви не вС–рили в нього навС–ть тодС–, коли писали, хоча це булозадовго до нашоС— зустрС–чС–. Отже, твС–р не був результатом щирого переконання, С– саме це С” причиною вашоС— лС–тературноС— поразки. Коженчитач бачить, що ви не вС–рите в те, про що пишете; сурма слави нС–коли не заграС” гС–мну перемоги для автора вашого штибу.\uc1в€’ Благаю вас, не говорС–мо про це, в€’ промовив я з роздратуванням. в€’ Я знаю, в моС”му творС– чогось бракуС”, в€’ можливо, саметого, про що згадуС”те ви. Однак я не хочу думати про це. Нехай мС–йтвС–р загине; найС–мовС–рнС–ше, так С– станеться. Може, в майбутньомуя напишу щось краще. нязь востаннС” затягся сигарою й пожбурив недопалок у траву, де вС–н горС–в С– догасав, немов червона вуглинка.\uc1в€’ Я мушу вертатися, в€’ сказав вС–н. в€’ Треба вС–ддати слугам розпорядження на завтра. ПС–сля цього я пС–ду до своєї кС–мнати. Тож добранС–ч.\uc1в€’ Ви забагато клопочетесь; чи не можу я допомогти вам?\uc1в€’ НС–, не можете, в€’ всмС–хнувся вС–н. в€’ Я завжди все роблю на свС–й кшталт в€’ або не роблю взагалС–. СпС–ть добре С– вставайте якомога ранС–ше. С–н кивнув С– повС–льно пС–шов по вологС–й травС–. Я стежив за його високою темною постаттю, доки вС–н не ввС–йшов до замку; потС–м, запаливши свС–жу сигару, я почав тинятись алеями, помС–чаючи де-не-де квС–тковС– альтанки та вишуканС–, задрапованС– шовком павС–льйони, зведенС– в мальовничих куточках паркС–в на завтрашнС–й день. Я глянув на небо в€’ воно було ясним, дощу нС–чого не вС–щувало. аптом в€’ сам не знаю, навС–що, в€’ я вС–дчинив хвС–ртку, яка вела на дорогу, С–, пройшовши кС–лька хвилин, опинився перед ЛС–лС–я-котеджем. ПС–дС–йшовши до живоплоту, я зазирнув через нього: у гарненькому старому будиночку було тихо, темно та порожньо. Я знав, що МевС–с Клер там немаС”. укети витких троянд, що висС–ли на стС–нах, наче дослухалися до навколишньоС— тишС–, прагнучи почути С—С— кроки. Навкруг зеленого газону, де я бачив С—С—, коли вона бавилася з собаками, здС–ймались до неба високС– снопи бС–лоснС–жних лС–лей святого Йоанна; С—хнС– чистС– серця розкривались до зС–рок С– до лагС–дного зефС–ру. ПахощС– жимолостС– та лС–совоС— шипшини сповнювали повС–тря нС–жною млС–стю, С– коли я притулився до низькоС— огорожС–, неуважно дивлячись на довгС– тС–нС– дерев, в€’ почав спС–вати соловей. БожественнС– трелС– «маленького темного друга МС–сяця» срС–блястою мелодС–С”ю лилися серед безмовностС–; С– я слухав, доки очей моС—х не пойняло слС–зьми. Досить дивно, що тієї митС– я не згадав про мою наречену, СибС–ллу Р†нше жС–ноче обличчя проносилося в моС—й пам'ятС– в€’ обличчя не вродливе, але нС–жне, миле, осяяне глибокими, серйозними, дивовижно невинними очима, нС–би обличчя новоС— Дафни, обрамлене мС–стичними лаврами, що спадають з С—С— голови. оловей спС–вав С– спС–вав; легС–т колихав високС– лС–леС—, С– здавалося, наче вони кивають голС–вками, схвалюючи пташину мелодС–ю. Р† я, зС–рвавши бС–ля огорожС– рожеву гС–лку шипшини, повернув назад С–з важким серцем, С–з тугою, якоС— сам не мС–г збагнути. очасти я пояснив собС– це почуття спС–знС–лою скрухою, що моС” перо завдало образи милС–й С– талановитС–й власницС– цього маленького будиночку, в якому усамС–тнено жили спокС–й С– радС–сть; але це було не все. Було щось С–нше в моС—й душС– в€’ щось непояснюване, але невимовно сумне. Тепер я вже знаю, що то було, в€’ але знання, як вС–домо, завжди приходить надто пС–зно. овернувшись до маС”тку, я крС–зь дерева побачив в одному з вС–кон ВС–ллосмС–рського замку яскраво-червоне свС–тло. Воно мерехтС–ло, мов зловС–сна зС–рка, С– я пС–шов на його блиск; долаючи звивистС– стежки та широкС– тераси, я наближався до замку. Паж, одягнений у червоно-золотий костюм, зустрС–в мене у вестибюлС– та з шанобливим поклоном провС–в до моєї кС–мнати, де на мене чекав АмС–С”ль.\uc1в€’ Чи князь у себе? в€’ спитав я його.\uc1в€’ Так, пане.\uc1в€’ Це на його вС–кнС– стоС—ть червона лампа, чи не так? мС–С”ль замислився, але менС– здалося, що вС–н крадькома посмС–хнувся.\uc1в€’ МенС– здаС”ться, так. Лампа стоС—ть на його вС–кнС–, пане. бС–льше не ставив йому запитань.\uc1в€’ ДобранС–ч, пане, в€’ промовив вС–н, С– його пронозливС– очС– глянули на мене без жодного виразу.\uc1в€’ ДобранС–ч, в€’ вС–дказав я байдужно. С–н залишив кС–мнату, ступаючи своС”ю звичайною котячою ходою, С–, коли пС–шов, я, гнаний новим поривом огиди до нього, пС–дскочив до дверей та замкнув С—х; потС–м я прислухався з дивною нервознС–стю, затамувавши подих. Не було жодного звуку. Чверть години я перебував у станС– напруженого чекання невС–домо чого, однак у домС– панувала спокС–йна тиша. ЗС–тхнувши з полегкС–стю, я кинувся в розкС–шне лС–жко в€’ лС–жко, гС–дне царя, задраповане дорогим гаптованим шовком, в€’ С– заснув. енС– снилося, що я знову бС–дний. БС–дний, але невимовно щасливий; я старанно працював у тС–снС–й кС–мнатцС–, увС–чнював на паперС– думки, якС–, я знав напевне, дадуть менС– всесвС–тню славу С– почестС–. Знову я чув мелодС–С— скрипки мого невС–домого сусС–ди, але цього разу то були акорди перемоги й каденцС–С— радостС–, у яких не вчувалося жодноС— скорботноС— ноти. Р† в творчому екстазС–, коли я писав, забувши С– бС–днС–сть, С– горе, я чув крС–зь моС— образи трель солов'я С– бачив удалинС– янгола, що летС–в до мене на крилах свС–тла, в€’ янгола з обличчям МевС–с Клер.\ XXIII\s0 анок був ясний, безхмарне небо вигравало всС–ма чистими вС–дтС–нками променистого опалу. НС–коли не доводилось менС– бачити свС–тлС–шого й прекраснС–шого видовища, нС–ж лС–си й сади ВС–ллосмС–ру, залитС– яскравим промС–нням весняного сонця. Серце тремтС–ло з гордощС–в, коли я оглядав своС— розкС–шнС– володС–ння С– думав, яким щасливим буде цей дС–м, коли СибС–лла, моя незрС–внянна СибС–лла дС–литиме зС– мною його затишок С– красу.\uc1в€’ Одначе, в€’ сказав я неголосно, в€’ нехай фС–лософи говорять, що хочуть, але грошС– дають людинС– втС–ху й могутнС–сть. ише слава даС” ще бС–льшу втС–ху в€’ але чого варта слава, якщо людина надто злиденна, щоби скористатися з С—С— плодС–в? КрС–м того, лС–тература втратила свС–й давнС–й престиж: на С—С— аренС– нинС– забагато газетних писак, що називають себе генС–ями, забагато малоосвС–чених дам-письменниць, «нових» жС–нок, переконаних, що вони так само талановитС–, як Жорж Cанд або МевС–с Клер. А я в€’ маючи СибС–ллу, маючи ВС–ллосмС–р, в€’ спокС–йно можу зректись домагань лС–тературноС— слави. знав, що розмС–рковував сам С–з собою фальшиво; знав, що моС” пристрасне бажання посС–сти почесне мС–сце серед видатних людей свС–ту С” не менш сильним, нС–ж завжди. Я жадав С–нтелектуальноС— величС–, могутностС– й блиску, завдяки яким мислитель стаС” силою, страхом С– совС–стю краС—ни, завдяки яким великий поет чи письменник так вирС–зняС”ться з натовпу пересС–чностей, що навС–ть царС– щасливС– з нагоди скласти йому шану… ле я не дозволив своС—м думкам зупинятись на цьому недосяжному для мене прагненнС– в€’ я хотС–в вС–дчути всю радС–сть теперС–шньоС— митС–. Вийшовши зС– спальнС– у цС–лком безхмарному настроС—, я спустився вниз, щоб поснС–дати з ЛючС–о.\uc1в€’ ЖодноС— хмаринки сьогоднС–, в€’ усмС–хнено сказав князь, зустрС–вши мене в сумС–жнС–й кС–мнатС– з вС–кнами на галявину. в€’ Свято маС” бути успС–шним, ДжеффрС–.\uc1в€’ Завдяки вам, в€’ вС–дповС–в я. в€’ ВашС– плани невС–домС– менС–, алея певен: що б ви не зробили, ви зробите це добре.\uc1в€’ Ви лестите менС–, в€’ сказав вС–н з невимушеним смС–шком. в€’ Ви надС–ляС”те мене бС–льшим умС–нням, нС–ж Творця: на думку нинС–шнього поколС–ння, все, що робить ВС–н, настС–льки погане, що геть нС–куди не годиться. Люди ремствують на Нього, замС–сть того щоб Його хвалити, С– мало хто любить Його закони. засмС–явся.\uc1в€’ Гаразд, але погодьтеся: цС– закони вельми довС–льнС–.\uc1в€’ Так! Я визнаю цей факт. и сС–ли до столу; нам прислуговували дивовижно вишколенС– слуги, якС–, здавалося, не мали жодних С–нших думок, окрС–м угадування наших забаганок. У домС– не спостерС–галося слС–дС–в метушнС– або якогось пожвавлення в€’ звичних ознак того, що в цей день вС–дбудеться великий прийом. априкС–нцС– снС–данку я спитав ЛючС–о, коли прийдуть музиканти. ВС–н глянув на годинник та вС–дповС–в:\uc1в€’ Близько полудня, може, трохи ранС–ше. В усякому разС–, в потрС–бну мить вони будуть на своС—х мС–сцях. Р† музиканти, й артисти чудово знають свою справу, С– С—м вС–домо, що я не схильний до жартС–в. в€’ Його вуста заграли недобрим усмС–хом. в€’ Жоден С–з ваших гостей не приС—де ранС–ше, нС–ж о першС–й годинС–, оскС–льки саме о цС–й порС– прибуваС” перший спецС–альний потяг С–з Лондона. СнС–данок буде сервС–ровано в саду о другС–й. На великому газонС– встановлене «травневе деревце» «Травневе деревце» (англ. May-pole) в€’ прикрашений квС–тами стовп, навколо якого водять танок та влС–зають на нього, щоб зС–рвати з верхС–вки приз. ; якщо хочете, пС–дС–ть подивС–ться.\uc1в€’ «Травневе деревце»! в€’ вигукнув я. в€’ Яка чудова С–дея!\uc1в€’ НС–, це була чудова С–дея колись, коли англС–йськС– юнаки й дС–вчата були втС–ленням молодостС–, невинностС–, здоров'я та життС”любностС–, коли вони дС–ставали втС–ху, водячи танок навколо «травневого деревця»! Але тепер немаС” нС– юнакС–в, нС– молодих дС–вчат: старС–, хоча й двадцятирС–чнС–, чоловС–ки та жС–нки блукають свС–том, дослС–джуючи порок, глузуючи з чистих почуттС–в та обмС–рковуючи, який зиск можна мати з цього життя; нС–, така невинна розвага, як «травневе деревце», не звеселить нашоС— втомленоС— молодС–! Тому для виконання танцю доведеться скористатися з допомоги фахС–вцС–в; принаймнС– це буде гарне видовище.\uc1в€’ Чи й танцюристи вже тут? в€’ спитав я, пС–дходячи з цС–кавС–стю до вС–кна.\uc1в€’ Ще нС–. Але оздоблене «травневе деревце» вже стоС—ть в€’ позаду вС–д замку, проти лС–су. ПС–дС–ть подивС–ться! послухав його поради С–, вирушивши за вказаним напрямком, незабаром побачив ошатно прикрашений стовп, який колись, за часС–в ШекспС–ра, в багатьох селах слугував за бажаний символ веселого свята. Стовп уже глибоко врили в землю, С– тепер кС–льканадцятеро людей чС–пляли до нього численнС– гС–рлянди з квС–тС–в, перев'язанС– довгими стягами з кольорових стрС–чок. Видовище було дуже ефектне, С– я, пС–дС–йшовши до одного з людей, висловив у кС–лькох фразах своС” задоволення. ВС–н кинув на мене побС–жний погляд, навС–ть не посмС–хнувшись; з його темного обличчя та екзотичних рис я зробив висновок, що вС–н був чужоземцем С– не розумС–в англС–йськоС—. Я зС– здивуванням помС–тив, що всС– слуги були похмурС–, непривС–тнС–, подС–бно до АмС–С”ля та двох грумС–в, якС– доглядали Фосфора. ут я згадав: ЛючС–о говорив менС–, що всС– приготування до свята будуть виконувати чужоземнС– фахС–вцС– й артисти, С– пС–сля нетривалих роздумС–в я перестав цим цС–кавитись. одини бС–гли, С– менС– залишалося замало часу на огляд усС–х святкових атрибутС–в, якими ряснС–ли вС–ллосмС–рськС– сади, тож я мав досить невиразне уявлення про те, що було заплановано для розважання моС—х гостей. Я з цС–кавС–стю очС–кував приС—зду музикантС–в С– танцюристС–в, хоча про точний час С—хнього приС—зду так С– не дС–знався. першС–й я та ЛючС–о були готовС– приймати гостей, С– десь за двадцять хвилин прибула перша партС–я «великосвС–тського товариства». еред них мала бути СибС–лла з батьком, С– я кинувся вперед, щоб зустрС–ти свою наречену. ого дня вона була надзвичайно гарною: С—С— врода, немов магнС–т, привертала до себе всС– погляди. Я поцС–лував С—С— маленьку ручку, обтиснену рукавичкою, з такою пошаною, з якою не цС–лував би й королС–вськоС— руки.\uc1в€’ ВС–таю з поверненням до вашого старого дому, моя СибС–лло! в€’ сказав я тихо й нС–жно. она глянула на червоний готичний дах замку з такою любов'ю, що очС– С—С— пойнялися слС–зьми. Вона залишила свою руку в моС—й долонС– й дозволила менС– провести С—С— до портика, задрапованого шовковою матерС–С”ю та оздобленого квС–тами, де чекав усмС–хнений ЛючС–о. Коли вона пС–дС–йшла, невС–домо звС–дки раптом з'явилися двоС” крихС–тних пажС–в у срС–блясто-бС–лих костюмах С–, кидаючи до С—С— нС–г бС–лС– й рожевС– троянди, всипали ними шлях до самС–сС–нького замку. Серед гостей пробС–г шепС–т захвату. СибС–лла озирнулася, червонС–ючи з несподС–ваного задоволення.\uc1в€’ Як це мило з вашого боку, ДжеффрС–! в€’ сказала вона. в€’ Треба бути поетом, щоб вигадати таке вС–тання!\uc1в€’ Я б хотС–в заслуговувати на вашу похвалу, в€’ вС–дповС–в я, посмС–хаючись, в€’ але поет не я, а князь РС–манський. ВС–н господар С– упорядник нинС–шнього свята. нову рум'янцС– з'явились на С—С— обличчС–, С– вона подала руку ЛючС–о; вС–н уклонився й потиснув С—С—, але не поцС–лував, як цС–лував руку МевС–с Клер. и ввС–йшли до вС–тальнС–, щоб оглянути С—С—, а потС–м знову спустилися в сад; лорд Ельтон голосно вихваляв мистецький смак, С–з яким було оздоблено його колишню оселю. НевдовзС– на луцС– з'явилися групи пожвавлених гостей, С– я почав виконувати своС— обов'язки господаря; менС– вклонялися, лестили, я вислуховував комплС–менти та привС–тання з нагоди майбутнього шлюбу; цС– лицемС–ри в дружньому потиску мало не вС–дривали менС– руку в€’ такий захват збуджувало в них моС” багатство! Якби я раптом зубожС–в, жоден з них не позичив би менС– й пС–всоверена. остС– прибували юрбами, С– коли С—х було вже близько трьох-чотирьох сотень, почулися звуки чудовоС— музики, С– з'явились процесС–С— пажС–в: убранС– в червоне з золотом, вони йшли парами, несучи тацС–, заваленС– букетами з рС–дкС–сних квС–тС–в, призначеними для дам. вС–дусС–ль було чутно захопленС– вигуки, досить-таки шумнС–, оскС–льки «вищий свС–т» давно вже перестав культивувати м'якС–сть голосу й вишуканС–сть мови; подекуди й вульгарне слС–вце вихоплювалося з вуст вельможних дам, що мали репутацС–ю взС–рцС–в вихованостС–. СтриманС– манери та елегантна постава в€’ ознаки гС–дностС– в€’ нечасто нинС– трапляються серед дам найдобС–рнС–шоС— англС–йськоС— «блакитноС— кровС–»: герцогинС– захоплюються верхогонами, графинС– грають у карти. Чим голоснС–ше вони розмовляють, чим бС–льше вживають слС–в С–з жаргону конюхС–в С– Т‘румС–в, тим бС–льше схвалення дС–стають. Я маю на увазС–, звичайно, нове поколС–ння аристократС–С—. Ще залишилося в АнглС–С— кС–лька справжнС–х шляхетних дам, якС– досС– дотримуються гасла «Noblesse oblige» Шляхетне становище зобов'язуС” (фр.). , в€’ але С—х дуже мало, С– молоде поколС–ння називаС” С—х «старими кС–шками» або «нудними ляльками». агато хто з «вельможноС—» юрби, яка роС—лася тепер у моС—х садах, приС—хав сюди, гнаний вульгарною цС–кавС–стю, як справляС” прийоми людина, що маС” п'ять мС–льйонС–в фунтС–в стерлС–нгС–в; С–ншС– мрС–яли, якщо це можливо, дС–знатися, якС– шанси маС” Фосфор на дербС–, але про це я мовчав. Але бС–льшС–сть публС–ки безцС–льно вешталась, озираючи один одного С–з заздрС–стю або з зухвальством, заледве помС–чаючи природну красу садС–в та вишуканС–сть декорацС–й. С–де так не виявляС” себе безмозкС–сть сучасного товариства, як на garden-party ВечС–рка в саду (англ.). , де невгамовнС– двоногС– тварини, вдягненС– в панталони чи у спС–дницС–, никають сюди-туди мС–ж павС–льйонами з прохолодними напоями, час вС–д часу зупиняючись, щоб перекинутися слС–вцем чи розглядС–ти оркестрантС–в. У мене на прийомС– гостС– були позбавленС– такого задоволення, як витрС–щатись на оркестрантС–в: С—х нС–хто не бачив, тодС– як музика лунала в€’ чудова музика, яку чути було то в одному кС–нцС– парку, то в С–ншому хоча мало хто насправдС– слухав С—С—. НатомС–сть усС– одностайно розсипали похвали розкС–шним стравам снС–данку який було сервС–ровано на двадцятьох столах. ЧоловС–ки С—ли так, начебто ранС–ше С—м нС–коли не доводилося С—сти, С– жадС–бно пили вишуканС– вина. Неможливо уявити собС–, до чого може дС–йти людська зажерливС–сть, доки не побачиш за столом кС–лькох перС–в та С”пископС–в, якС– наС—даються ad libiyum Досхочу (лат.). . езабаром товариство поповнилося настС–льки, що я вже мС–г бути вС–льним вС–д утомного обов'язку «приймати»; тож я повС–в до снС–данку СибС–ллу вирС–шивши решту дня присвятити С—й. Вона перебувала в чудовому настроС—; С—С— веселий смС–х дзвенС–в, як смС–х щасливоС— дитини; вона навС–ть була поблажлива до Даяни Чесней, яка веселилася з непС–дробним ентузС–азмом, властивим тим гарненьким американкам, що сприймають флС–рт приблизно так само, як гру в тенС–с. Видовище було яскравим: свС–тлС– сукнС– жС–нок являли собою гарний контраст до червоних лС–врей численних слуг. овсякчас у святковому натовпС– то тут, то там з'являвся ЛючС–о; вС–н переходив вС–д столу до столу, вС–д групи до групи; його висока, поставна фС–гура та гарне обличчя впадали в око всюди, де б вС–н не перебував; вС–д його могутнього голосу здригалося повС–тря, коли б вС–н не говорив. Його нездоланний вплив панував над усС–м товариством; вС–н розворушував нудних, надихав дотепних, пС–дбадьорював сором'язливих; люди рС–зних титулС–в, характерС–в, манер несвС–домо пС–дпорядковувалися його волС–, так само як юрба пС–дпорядковуС”ться волС– переконливого оратора. ТодС– я цього не знав, але знаю тепер: метафорично висловлюючись, свС–т лежав пС–д його ногою, немов переможений супротивник; усС– цС– облесники та облудники, якС– ототожнюють благо з багатством С– пишнотою, гнулися пС–д його могутнС–стю, немов очерет пС–д вС–тром, С– вС–н робив з ними все, що хотС–в! Боже! Якби тС–льки знали цС– ожирС–лС– хтивС– дурнС–, якС– страхС–ття, якС– жахливС– муки чекають на них у майбутньому! ЯкС– страждання тягне за собою зовнС–шнС–й блиск пихи та марнославства!.. ле завС–су було милостиво спущено, С– лишень для мене С—й судилося потС–м пС–днятися. С–сля снС–данку веселС– голоси, що спС–вали сС–льську пС–сню до танцю, привабили юрбу на лужок позаду вС–д замку; коли показалося «травневе деревце», почулися захопленС– вигуки, С– я сам приС”днався до загального захвату, оскС–льки не сподС–вався побачити такого мальовничого видовища. Стовп у два кола оточили маленькС– дС–ти, настС–льки гарнС–, що вони здавалися крихС–тними ельфами з зачарованого лС–су. Хлопчики були вдягненС– в мисливськС– костюми в€’ зеленС– курточки та рожевС– шапинки на кучерявих голС–вках; дС–вчатка були всС– в бС–лому, з розпущеними кучерями, в конвалС–С”вих вС–ночках. Щойно з'явилися гостС–, цС– прегарнС– маленькС– створС–ння розпочали свС–й танок. Кожна дитина тримала стрС–чку або квС–ткову гС–рлянду, яка звисала зС– стовпа, С– всС– цС– стрС–чки та гС–рлянди сплС–талися разом, утворюючи фантастичнС– вС–зерунки. Я, зачарований, дивився разом С–з гостями на танок, захоплюючись дивовижною легкС–стю дитячих рухС–в. КрихС–тнС– нС–жки танцюристС–в заледве торкалися землС–; обличчя С—хнС– були такС– гарнС–, оченята в€’ такС– яснС–, що спостерС–гати за ними було справжньою насолодою. Кожна нова фС–гура, яку вони виконували, була ефектнС–шою та складнС–шою за попередню, С– оплески глядачС–в ставали дедалС– гучнС–шими. Наостанок маленькС– зеленС– мисливцС– здерлися на стовп С–, вчепившись там, закидали дС–вчат букетами троянд С– фС–алок, кульками буквицС–, жмутками жовтцС–в та конюшини; дС–вчата, в свою чергу, кидали квС–ти в натовп гостей. ПовС–тря сповнилося квС–тковими пахощами, забринС–ло пС–снями й смС–хом. СибС–лла, яка стояла коло мене, у захватС– сплеснула руками.\uc1в€’ О, як це чудово! в€’ вигукнула вона. в€’ Чи це також С–дея князя?\uc1Р†, коли я вС–дповС–в ствердно, вона додала:\uc1в€’ Дивна рС–ч, де вС–н знайшов таких чарС–вних дС–точок? ієї хвилини сам ЛючС–о вийшов на два кроки вперед С– зробив легкий знак. КазковС– мисливцС– з неймовС–рною швидкС–стю позС–стрибували зС– стовпа, позривали гС–рлянди, обкрутили С—х навколо себе С– дС–вчат, наче зв'язавшись одним нерозривним вузлом, С– кинулись бС–гти; подС–бнС– до великоС— квС–тковоС— кулС–, вони бС–гли в супроводС– веселих звукС–в флейт, доки не зникли за деревами.\uc1в€’ Покличте С—х назад! в€’ просила СибС–лла, лагС–дно торкаючись руки ЛючС–о. в€’ Я б так хотС–ла поговорити з тими гарненькими! С–н глянув на неС—, загадково посмС–хаючись.\uc1в€’ Це була б завелика честь для них, ледС– СибС–лло! в€’ заперечив вС–н. в€’ Вони не звикли до такоС— ласки з боку вельможних дам тане поцС–нували б С—С—. Це найманС– статисти, С– бС–льшС–сть С–з них на похвалу вС–дповС–дають лише зухвальством. ут пС–дбС–гла задихана Даяна Чесней.\uc1в€’ Я нС–де не знайшла С—х! в€’ заявила вона. в€’ ЛюбС– малятка! Я бС–гла за ними щодуху; я хотС–ла розцС–лувати одного з тих симпатичних хлоп'ят, але вони зникли без жодного слС–ду! НС–би крС–зь землю провалилися! нову ЛючС–о всмС–хнувся.\uc1в€’ Р‡м вС–ддано наказ, С– вони знають своС” мС–сце, в€’ сказав вС–н коротко. ієї митС– сонце вкрилося хмарою, С– грС–м прогуркотС–в над головами. Погляди звелися догори, але небо було ясним та спокС–йним в€’ примара грози була лише перебС–жною тС–нню.\uc1в€’ ТС–льки лС–тнС–й грС–м, в€’ сказав один С–з гостей. в€’ Дощу не буде. рба, яка збС–глася разом, щоб подивитись на танок, знову почала дС–литися на групи, розмС–рковуючи, якС– ще розваги для них було приготовано. Користуючись С–з нагоди, я вС–двС–в СибС–ллу.\uc1в€’ ХодС–мте до рС–чки, в€’ прошепотС–в я. в€’ Я хочу побути з вами наодинцС– кС–лька хвилин. она погодилася; ми, вС–докремившись вС–д натовпу, ввС–йшли в густу алею, яка вела до берега Авону Тут ми могли лишитись наодинцС–, С– я, обС–йнявши мою наречену, нС–жно поцС–лував С—С—.\uc1в€’ Скажи менС–, в€’ промовив я, всмС–хаючись до неС—, в€’ чи знаС”ш ти, що означаС” кохати? она звела на мене очС–, потемнС–лС– вС–д пристрастС–.\uc1в€’ Так, знаю, в€’ була несподС–вана вС–дповС–дь.\uc1в€’ ЗнаС”ш! в€’ я пильно вдивлявся у С—С— свС–тле обличчя. в€’ Як же ти цього навчилась? она почервонС–ла, потС–м зблС–дла та пригорнулася до мене в€’ нервово, мало не гарячково.\uc1в€’ Вельми дивним чином, в€’ вС–дповС–ла вона, в€’ С– цС–лком несподС–вано. Урок видався менС– легким, занадто легким, ДжеффрС–… в€’ вона помовчала, дивлячись менС– просто у вС–чС–. в€’ Я розповС–м, як навчилася… але не тепер… С–ншим разом. в€’ Вона засмС–ялася, але якось силувано. в€’ Я розповС–м тобС–… коли ми будемо одруженС–. она неспокС–йно озирнулася довкола, потС–м, забувши раптом свою звичну стриманС–сть С– гордС–сть, упала в моС— обС–йми й цС–лувала моС— вуста з такою жагою, що в головС– моС—й запаморочилося.\uc1в€’ СибС–лло! СибС–лло! в€’ бурмотС–в я, пригортаючи С—С— до себе, в€’ люба моя, ти кохаС”ш мене! НарештС– ти мене кохаС”ш!\uc1в€’ Мовчи! Мовчи! в€’ мовила вона, задихаючись. в€’ Ти повинен забути цей поцС–лунок, це було надто смС–ливо. Я не хотС–ла цього…я думала про щось С–нше, ДжеффрС–! в€’ С—С— маленькС– ручки палко стиснули мою долоню. в€’ Я б хотС–ла нС–коли не знати кохання; доки я не знала, я була щасливС–ша! в€’ С—С— брови насупились; вона сквапливо вела далС–, задихаючись: в€’ Тепер я хочу кохати! Я жадаю цього! Я хочу потонути в коханнС–, розчинитися в ньому, бути ним убитою! НС–що С–нше не задовольнить моєї жаги! оС— руки досС– обС–ймали С—С— стан.\uc1в€’ Чи не говорив я, що ти змС–нишся, СибС–лло? в€’ прошепотС–в я. в€’ Твоя холоднС–сть, твоя нечулС–сть була неприродною в€’ це не могло тривати довго, моя люба, я завжди це знав!\uc1в€’ Ти завжди знав! в€’ повторила вона з вС–дтС–нком зневаги. в€’ Але ти й досС– не знаС”ш, що сталося зС– мною, в€’ нС–, ДжеффрС–, ти не знаС”ш, доки я не сказала тобС–! ивС–льнившись С–з моС—х обС–ймС–в, вона нахилилася й зС–рвала у травС– кС–лька блакитних дзвС–ночкС–в.\uc1в€’ Глянь на цС– маленькС– квС–точки, що мирно ростуть на березС– Авону. Вони нагадують менС–, якою я була саме тут кС–лька рокС–в тому; я була такою самою щасливою С–, гадаю, невинною, як вони! Я не мала жодноС— лихоС— думки, я лише мрС–яла про кохання в€’ про кохання чарС–вного принца до чарС–вноС— принцеси, С– ця мрС–я була невинна, як мрС–С— квС–тС–в! Я була такою, якою я хотС–ла б бути й тепер, але якою не буду бС–льше нС–коли!\uc1в€’ Але ти дуже вродлива С– мила! в€’ сказав я захоплено, спостерС–гаючи за нС–жним виразом С—С— гарного обличчя, коли вона переносилася думками в минуле.\uc1в€’ Ти говориш як чоловС–к, цС–лком задоволений вибором дружини! в€’ сказала вона зС– своС—м звичним цинС–змом. в€’ Але я знаю себе краще, нС–ж ти знаС”ш мене. Ти називаС”ш мене вродливою та милою, але не можеш назвати мене доброю. Я недобра. НавС–ть те почуття, яке охопило мене…\uc1в€’ Я знаю, в€’ швидко промовив я, беручи С—С— за руки С– дивлячись пильно С—й в очС–. в€’ Я знаю, можеш не говорити: це пристрасть С– нС–жнС–сть справжньоС— жС–нки! она якусь хвилину мовчала; потС–м усмС–хнулася в€’ чарС–вно С– млосно.\uc1в€’ Що ж, якщо ти знаС”ш, менС– немаС” потреби говорити. Однак не варто лишатися тут довше та балакати про дурницС–: «товариство» похитаС” головою С– знеславить нас, а деякС– дами-дописувачки вишлють до газет вС–дгуки: «ПоведС–нка мС–стера Темпеста як господаря залишаС” багато чого бажати, оскС–льки вС–н цС–лий день перебував сам на сам зС– своС”ю нареченою».\uc1в€’ Тут немаС” дам-дописувачок, в€’ розсмС–явся я, обС–ймаючи С—С— гнучку талС–ю.\uc1в€’ О, ти певен? в€’ вигукнула вона, теж смС–ючись. в€’ Невже ти гадаС”ш, що великий прийом може обС–йтися без них? Вони можуть продертися в будь-яке товариство! ПримС–ром стара ледС– Мороволь: вона принагС–дно описуС” скандали для однієї з газет. А вона тут, я бачила, як вона годину тому наС—далася трюфелями й салатом С–з курчат. омовчавши, СибС–лла уважно подивилася крС–зь дерева.\uc1в€’ Он димар ЛС–лС–я-котеджу, де мешкаС” МевС–с Клер, в€’ сказала вона.\uc1в€’ Так, я знаю, в€’ вС–дразу ж вС–дповС–в я. в€’ Ми з РС–манським були в неС— з вС–зитом. Але цими днями С—С— немаС”, С–накше вона була б С–з нами.\uc1в€’ Вона тобС– подобаС”ться? в€’ спитала СибС–лла.\uc1в€’ Дуже. Вона чудова.\uc1в€’ А… князевС–… вона сподобалась?\uc1в€’ Даю слово честС–, в€’ вС–дповС–в я усмС–хнено. в€’ Вочевидь, вона подобаС”ться йому дужче, нС–ж усС– С–ншС– жС–нки. ВС–н виявляв до неС— величезну увагу С– нС–яковС–в у С—С— присутностС–… Чи тобС– не холодно, СибС–лло? в€’ швидко спитав я, позаяк вона здригнулась С– зблС–дла. в€’ ХодС–мо звС–дси: тут, бС–ля рС–чки, пС–д цими деревами, надто волого.\uc1в€’ Так, повернС–мося в сад, до сонячного свС–тла, в€’ мрС–йно промовила вона. в€’ Але невже твС–й ексцентричний приятель, ненависник жС–нок, захоплюС”ться МевС–с Клер? Що ж, вона, на моС” переконання, дуже щаслива людина: вС–льна, уславлена, вона глибоко вС–рить у всС– блага життя С– в поступ людства, в€’ про це, принаймнС–, свС–дчать С—С— твори!\uc1в€’ Так, непоганС– передумови для щастя, в€’ пожартував я. она не вС–дповС–дала, С– ми повернулися на галявину, де вже було сервС–ровано чай. ГостС– яскравими групами розташувались пС–д деревами чи у шовкових павС–льйонах; найсолодша музика, вокальна та С–нструментальна, тС–шила слух в€’ але нС– спС–вакС–в, нС– музикантС–в не було видно, С– мС–сце С—хнього перебування знав лише ЛючС–о.\ XXIV\s0 оли сонце було вже на вечС–рньому прузС–, з дому вийшли кС–лька пажС–в С– з низькими поклонами роздали гостям С–люстрованС– програми живих картин, якС– мали виставлятися в С–мпровС–зованому мС–нС–атюрному театрС–. Багато гостей, спраглС– нового видовища, вС–дразу пС–двелися з мС–сць С–, посуваючись уперед, штовхали один одного лС–ктями, виявляючи «вишуканС–сть» манер, яка так часто трапляС”ться у вС–тальнях С—С— величностС–. Я, тримаючи СибС–ллу пС–д руку, випередив нетерплячу юрбу, бажаючи знайти зручнС– мС–сця перед тим, як зала заповниться. УтС–м, виявилося, що зручно розташуватися без зайвого клопоту можуть усС– глядачС–. и з цС–кавС–стю вивчали програму вистави; картин мало бути вС–сС–м, С– всС– назви були оригС–нальнС– й загадковС–: «СуспС–льство», «Доблесть колишня та сучасна», «Заблукалий янгол», «Деспот», «Куточок пекла», «НасС–ння розпусти», «Його остання покупка», «ВС–ра та матерС–алС–зм». опС–ру в театрС– кожен, здавалося, нарештС– вС–дчув чарС–вну дС–ю музики, яка лилася звС–дусС–ль. Сидячи пС–д одним дахом у вС–дносно примусовому мовчаннС–, метушлива та легковажна юрба притихла; лагС–днС– усмС–шки осяяли обличчя неприторенних брехунС–в; змовкли цинС–чнС– жарти чоловС–кС–в, С– найзавзятС–шС– модницС– перестали шелестС–ти сукнями. ПристраснС– вС–брацС–С— вС–олончелС– пС–д акомпанемент арфи заридали серед тишС– глибокими благальними нотами, С– я бачив, що публС–ка слухала, затамувавши подих, у зацС–пенС–ннС–, нС–би всупереч власнС–й волС–, С– дивилася, мов загС–пнотизована, на золоту завС–су з написом: «ЦС–лий свС–т в€’ театр, С– всС– ми в€’ лиш актори». е встигли ми поаплодувати вС–олончелС–, як музика змС–нилася: веселС– скрипки та флейти заграли чарС–вний мотив запаморочливого вальсу. Тієї самоС— митС– дзеленькнув срС–блястий дзвоник, С– завС–са безшумно пС–днялася, вС–дслоняючи першу картину в€’ «СуспС–льство». Перед нами стояла принадна жС–ноча постать у вечС–рнС–й сукнС– найбагатшого, найекстравагантнС–шого крою; на волоссС– С—С— виблискували дС–аманти, С– тим самим коштовним камС–нням були всипанС– С—С— груди. Вона злегка пС–двела голову, С– млосна усмС–шка грала на С—С— вустах. У руцС– вона тримала повний келих пС–нистого шампанського; нога С—С—, взута в золотий черевичок, ступала на пС–сковий годинник. Позаду вС–д неС—, гарячково ховаючись у фалдах С—С— шлейфу, плазувала в лахмС–ттС– С–нша жС–нка; нужда С– голод вС–дбивались на С—С— обличчС–, а коло неС— лежала мертва дитина. Над цС–С”ю групою височС–ли двС– величезнС– фС–гури, одна в червоному, друга в чорному; червона фС–гура означала АнархС–ю, С– С—С— закривавленС– пальцС– простягалися, щоб здерти дС–амантову корону з голови СуспС–льства; жалобна фС–гура символС–зувала Смерть, С– вона повС–льно пС–дносила сталевий спис для удару. Ефект був приголомшливий. НС–хто нС–чого не говорив, нС–хто не аплодував, але публС–ка почала стурбовано соватися на стС–льцях, С– почулося полегшене зС–тхання, коли завС–са впала. С–дС–йнявшись удруге, вона вС–дслонила другу картину, що називалася «Доблесть колишня та сучасна». Картина складалася з двох сцен. Перша зображувала шляхтича часС–в королеви Р„лизавети; вС–н, опустивши шпагу, стояв однС–С”ю ногою на розпростаному тС–лС– лиходС–я, який, вочевидь, завинив тим, що образив жС–нку, чия тендС–тна постать виднС–ла на вС–ддалС– вС–д мС–сця герцю. Колишню Доблесть швидко заступила Сучасна: нервовий, сухоплечий, блС–дий дендС– в пальтС– й капелюсС–, з папС–роскою в руцС–, звертався по захист до кремезного полС–смена, вказуючи на свого кривдника; кривдник, С–нший молодий йолоп, вочевидь, С–з того самого суспС–льного прошарку, тС–кав за рС–г, настраханий та жалюгС–дний. Товариство, яке спохмурнС–ло було пС–сля першоС— повчальноС— картини, тепер помС–тно пожвавС–шало. аступним номером був «Заблукалий янгол». Перед нами вС–дкрилася велика зала королС–вського палацу, де розкС–шно вдягненС– люди сидС–ли та стояли групами, вочевидь, настС–льки заглибленС– у власнС– клопоти, що жодноС— уваги не звертали на дивовижного Янгола, який стояв серед них у бС–лоснС–жному вбраннС–, з чарС–вним сяйвом навколо ясноволосоС— голови; на його напС–вопущених крилах грало промС–ння призахС–дного сонця. ОчС– янгола були сумнС–, на обличчС– читалася замисленС–сть; здавалось, вС–н думаС”: «Чи збагне коли-небудь свС–т, що я тут?..» Картина була надзвичайно видовищна, С– завС–са впала пС–д гучнС– оплески. А я згадав МевС–с Клер С– зС–тхнув. ибС–лла глянула на мене.\uc1в€’ Чому ти зС–тхаС”ш? в€’ спитала вона. в€’ Це просто гарна фантазС–я; за наших часС–в жодна освС–чена людина не вС–рить в С–снування янголС–в. погодився з нею, однак якийсь тягар залС–г у моС”му серцС–: слова СибС–лли нагадали менС– про те, про що я волС–в би забути, в€’ про С—С— безвС–р'я. аступна картина, «Деспот», зображувала володаря на тронС–; бС–ля його нС–г плазували знедоленС–, простягаючи до нього худС– руки в тяжкому благаннС–, в€’ але вС–н дивився вбС–к, нС–би не помС–чаючи С—х. Повернувши голову, вС–н дослухався до шепоту свого радника й наперсника; останнС–й, грацС–йно вклоняючись, розсипав улесливС– усмС–шки, але за спиною ховав кинджал, готовий будь-якоС— митС– здС–йняти його на володаря. раження вС–д цієї картини швидко перейшло у здивування С– страх, коли завС–са пС–днялася, щоб показати глядачам «Куточок пекла». Картина була справдС– оригС–нальною, оскС–льки жодною мС–рою не наслС–дувала узвичаС”ний спосС–б зображення такого сюжету. Чорна глибока печера освС–тлювалась навперемС–н то крижаним сяйвом, то вогняними вС–дблисками; величезнС– крижанС– сталактити спускалися згори, С– блС–де полум'я крадькома виривалося з-пС–д низу; у пС–тьмС– амбразури виднС–ла темна постать чоловС–ка, який лС–чив золото або щось схоже на золото. Кожна монета, вислизнувши з його пальцС–в, падала у вогонь. Урок легко було зрозумС–ти: пропаща душа сама готувала собС– муки, з кожним порухом посилюючи власну вогненну агонС–ю. БС–льшС–сть глядачС–в захоплювалася цС–С”ю картиною за рембрантС–вськС– ефекти свС–тлотС–нС–, але особисто я радС–в, коли завС–са впала: щось у моторошному обличчС– приреченого грС–шника нагадувало менС– про трьох примар, що явились менС– в нС–ч самогубства вС–конта ЛС–нтона. артина «НасС–ння розпусти» зображувала молоду вродливу дС–вчину, що лежала в дезабС–льС” на розкС–шнС–й кушетцС–; у руках С—С— був роман, назву якого було видно всС–м: це був твС–р низькопробного сучасного автора, добре знаний усС–м присутнС–м. На пС–длозС– та стС–льцях були недбало розкиданС– С–ншС– книжки того самого Т‘атунку в€’ титульнС– сторС–нки з назвами та С–менами авторС–в були оберненС– до публС–ки.\uc1в€’ Яка смС–лива С–дея! в€’ сказала дама, що сидС–ла позаду вС–д мене. в€’ ЦС–каво, як би до цього поставилися всС– цС– письменники, якби вони були тут?\uc1в€’ Не думаю, що вони висловились би проти, в€’ вС–дповС–в С—С— сусС–да, приглушивши смС–х. в€’ Письменники такого штибу сприйняли б це як першокласну рекламу! ибС–лла невС–дривно дивилась на сцену; обличчя С—С— зблС–дло, а вираз очей був дуже серйозним.\uc1в€’ Це правдива картина! в€’ прошепотС–ла вона. в€’ ДжеффрС–, вона нестерпно правдива! не вС–дповС–дав; я розумС–в, на що вона натякала, однак, на жаль, не пС–дозрював, наскС–льки глибоко «НасС–ння розпусти» було посС–яне в С—С— власнС–й душС– С– якС– плоди воно мало дати. авС–са впала, але майже вС–дразу пС–днялася, щоб показати нам «Його останню покупку». Перед нами постала розкС–шна сучасна вС–тальня, в якС–й перебувало близько десяти чоловС–кС–в у модних фраках; здавалося, вони щойно встали з-за картярського столу. Один С–з них, що мав вигляд марнотратника, зС– злою посмС–шкою на обличчС– вказував на свою «покупку» в€’ прегарну жС–нку, вбрану в бС–лу весС–льну сукню та прив'язану до високоС— колони, з якоС—, вишкС–ривши зуби, лукаво зиркала мармурова голова Силена. Руки полонянки було зв'язано дС–амантовими ланцюгами, талС–ю С—С— обвивав мотуз С–з перлС–в, широкий нашийник С–з рубС–нС–в стискав С—й горло, С– з голови до п'ят С—С— було обплутано нитками з золота та коштовного камС–ння. ЖС–нка виклично закинула назад голову вираз С—С— обличчя був гордий С– презирливий; тС–льки в очах С—С— читався вС–дчай С– сором за своС” поневолення. Той з-помС–ж чоловС–кС–в, кому вочевидь, належала ця бС–ла рабиня, наче хизувався перед С–ншими таким вдалим придбанням; обличчя його товаришС–в вС–дбивали хтивС–сть, жорстокС–сть, заздрС–сть, глум С– отупС–ння.\uc1в€’ Зразок модного шлюбу! в€’ прокоментував хтось. глянув на СибС–ллу; вона була блС–да, але посмС–хнулася, зустрС–вши мС–й запитливий погляд. Я згадав С—С— слова про те, що вС–днинС– вона «навчилась кохати», С– почуття розради теплотою обдало моС” серце: тепер, менС– здавалося, наш шлюб Т‘рунтувався не тС–льки на матерС–альному розрахунку. Вона не була моС”ю «покупкою», вона була моС—м коханням, моС”ю святинею, моС”ю царицею, в€’ так думав я в своС”му честолюбному безумствС–. стання картина називалася «ВС–ра та матерС–алС–зм» С– була гС–дним завершенням усієї серС–С—. Зала поступово занурилась у морок, С– завС–са вС–дкрила мальовничий морський пейзаж. Повний мС–сяць кидав блС–де свС–тло на дзеркальнС– води, С– одна з найпрекраснС–ших С–стот, яка може постати лише в уявС– митця, на веселкових крилах, немов янгол, пС–дносилась до небес; вона згорнула на грудях руки, тримаючи букет лС–лей, а С—С— променистС– очС– були сповненС– божественноС— радостС–, надС–С— та любовС–. УдалинС– вчувалася чарС–вна музика, хор нС–жних голосС–в спС–вав про блаженство; небо С– земля, море С– повС–тря в€’ все, здавалося, пС–дтримувало Духа, який злС–тав дедалС– вище, С– всС– ми спостерС–гали за його польотом С–з почуттям захвату С– втС–хи. Раптом ударив грС–м, сцена потемнС–шала, С– почулося вС–ддалене ревС–ння розгнС–ваних хвиль. Блимнув червоний вогник в€’ спершу слабо, потС–м яскравС–ше, в€’ С– показався МатерС–алС–зм: у темрявС– бС–лС–в людський скелет С–з вишкС–реними зубами! Просто на очах скелет розсипався на шматки, С– з уламкС–в кС–сток, звиваючись, виповз довгий хробак; С–нший показався з очних западин черепа. У залС– почувся шепС–т непС–дробного жаху, публС–ка повставала з мС–сць; один вС–домий професор, проштовхуючись повз мене, розсерджено пробуркотС–в:\uc1в€’ Для когось це, може, й забавно, але як на мене, це огидно!\uc1в€’ Так само, як С– вашС– теорС–С—, шановний професоре! в€’ пролунав голос ЛючС–о з нотками смС–ху. в€’ Для когось вони, може, й забавнС–, а для когось огиднС–! С–нС–атюрний театр знову осяяло яскраве свС–тло.\uc1в€’ Даруйте менС–, професоре, в€’ глузував далС– ЛючС–о, в€’ але я поставив цю картину спецС–ально на вашу честь.\uc1в€’ О, справдС–? в€’ прогарчав професор. в€’ Я не поцС–нував вашоС— люб'язностС–!\uc1в€’ Але ж МатерС–алС–зм цС–лком правдивий з наукового погляду, в€’ заявив ЛючС–о, досС– смС–ючись. в€’ ВС–ра з крилами, що радС–сно летить до нереального неба, в€’ з наукового погляду хибна; хС–ба винам цього не говорили? Скелет С– хробаки в€’ ось ваш культ; хС–ба не це стверджуС” матерС–алС–зм? ХС–ба не до цього всС– ми йдемо? Однак деякС– дами помС–тно зблС–дли. Як смС–шно: усС–, наслС–дуючи моду та догоджаючи пресС–, приймають матерС–алС–зм як С”дину вС–ру в€’ С– водночас бояться природного кС–нця життя!\uc1в€’ Важко сказати, що ця остання картина мала веселий сюжет, в€’ сказав лорд Ельтон, виходячи з театру з Даяною Чесней, яка довС–рливо повисла на його руцС–. в€’ Вона далека вС–д того, щоб бути святковою!\uc1в€’ Святкова для хробакС–в! в€’ знову розсмС–явся ЛючС–о. в€’ Лорде, мС–с Чесней, С– ви, Темпесте з ледС– СибС–ллою, ходС–мте знову до парку, подивитесь на моС— мандрС–внС– вогники! я фраза збудила нову цС–кавС–сть; публС–ка швидко звС–льнилася вС–д трагС–чного враження пС–сля театральних мС–нС–атюр та посунула з будинку в сади; вона, С–ще галасливС–ша, нС–ж завжди, базС–кала та реготала. Уже стояли сутС–нки, С– на вС–дкритому газонС– ми побачили незлС–ченну кС–лькС–сть малих хлопчикС–в, одягнених у брунатне, якС– бС–гали з лС–хтарями. С—хнС– рухи були швидкС– та зовсС–м безшумнС–; вони, немов гноми, стрибали та крутилися на клумбах, пС–д кущами, уздовж дорС–жок С– терас; багато хто влС–зав на дерева з мавпячою легкС–стю та спритнС–стю; куди б вони не бС–гли, вони залишали за собою снопи яскравого свС–тла. НевдовзС– в усС–х парках стояла така С–люмС–нацС–я, якоС— не знали навС–ть у ВерсалС– пС–д час С–сторичних свят; високС– дуби та кедри перетворились на вогненнС– пС–рамС–ди, на кожнС–й гС–лцС– висС–ли лампи у виглядС– зС–рок; до неба злС–тали ракети й розсипалися дощем С–з букетС–в, гС–рлянд та полум'яних стрС–чок. ЧервонС– й блакитнС– блискучС– смуги бС–гли по травС–, С– пС–д захопленС– оплески глядачС–в у саду заграли вС–сС–м кольорових вогнистих фонтанС–в. Тієї самоС— митС– величезна золота куля повС–льно здС–йнялася в повС–тря й зависла над нами; з С—С— козуба вилС–тали сотнС– пташок, наче виготовлених С–з коштовного камС–ння, та роС— метеликС–в С–з вогнистими крильцями, якС– кружляли та потС–м зникали. Ми ще довго аплодували цьому чудовому ефектному видовищу, як несподС–вано з'явилась юрба прегарних танцС–вниць у бС–лому, якС– колихали довгими срС–бними жезлами з електричними зС–рками на наконечниках; пС–д звуки дивноС— музики, яку награвали десь удалинС– на скляних дзвС–ночках, вони розпочали фантастичний танок. Вони пливли С– кружляли, й опаловС– тС–нС– падали на С—хнС– гнучкС– силуети; щоразу, коли вони колихали жезлами, розгорталися вогненнС– стяги та стрС–чки, що закидалися високо в небо й оберталися там якийсь час, немов рухомС– С–С”роглС–фи. идовище було таке феС”ричне, таке дивовижне, таке чарС–вне, що ми з подиву не могли сказати анС– слова; надто захопленС–, щоб спромогтися бодай на оплески, ми дивились в€’ С– не помС–тили, як спустилася нС–ч. Зненацька над нашими головами вдарив страшний грС–м, С– вогненний зигзаг блискавки розС–рвав блискучу повС–тряну кулю на шмаття. ДвС–-три жС–нки закричали; тим часом ЛючС–о вийшов з натовпу глядачС–в, зупинився на виднотС– й пС–днС–с руку.\uc1в€’ СценС–чний грС–м, запевняю вас, в€’ жартС–вливо промовив вС–н лунким голосом. в€’ ВС–н з'являС”ться та зникаС” на мС–й наказ. Звичайна дитяча забава, повС–рте менС–. Гей, ви, нС–кчемнС– елементи! в€’ зС– смС–хом крикнув вС–н, зводячи С–скристС– очС– до темних небес. в€’ ГримС–ть гучнС–ше! ГримС–ть, я наказую! А ви, в€’ звернувся вС–н до публС–ки, в€’ всС– вперед! Р†дС–ть за мною! рокуючи разом з усС–ма, я почувався нС–би в якомусь чарС–вному снС–; всС– моС— вС–дчуття змС–шались у вихорС–, в головС– паморочилося зС– збудження, С– я не мС–г нС– про що думати. Якби менС– вистачило тодС– сили та бажання зупинитись С– замислитись, я мС–г би дС–йти висновку, що в дивах цієї блискучоС— феС”рС–С— виявлялося щось сильнС–ше, нС–ж звичайна людська влада; але я, як С– решта, вС–ддавався хвилинному задоволенню, не переймаючись, звС–дки воно походить С– якС– наслС–дки може мати. Багато вульТ‘арних прихильникС–в моди чинять сьогоднС– так само, як я чинив тодС–. БайдужС– до всС–х, вони шкодують кожен пеннС–, якщо тС–льки не витрачають його на власнС– втС–хи; С—хнС– почуття надто приглушенС–, щоб слухати про чужС– потреби, скорботи чи радощС–, якщо тС–льки цС– останнС– не зачС–пають С—хнС–х власних С–нтересС–в; днС– своС— вони проводять в егоС—стичних розвагах, не усвС–домлюючи, яку долю самС– собС– готують у майбутньому в€’ в тому майбутньому, яке рано чи пС–зно стане жахливою дС–йснС–стю, без жодного сумнС–ву в С—С— достовС–рностС–. С–льш як чотириста гостей сС–ли до вечерС– у величезному павС–льйонС–. Я С—в та пив, сидячи коло СибС–лли; у запаморочливому збудженнС– я заледве усвС–домлював, що говорю й роблю. Дзеленчали чарки й тарС–лки, хтось вС–дкорковував шампанське, галасливС– розмови мС–шалися зС– смС–хом; усе це нагадувало чи то мавпячий виск, чи то коняче С–ржання, яке час вС–д часу заглушають сурми з барабанами; у моС—х вухах стояв шум, подС–бний до шуму хвиль, якС– накочуються на берег; я був неуважний та збентежений. Я мало говорив до СибС–лли: не варто нашС–птувати у вуха нареченоС— сентиментальнС– дурницС–, коли вона С—сть ортолани С– трюфелС–. аптом серед галасу вибив дзвС–н в€’ дванадцять разС–в. ЛючС–о пС–двС–вся, тримаючи повний келих шампанського в руцС–.\uc1в€’ ЛедС– та джентльмени! Настала тиша.\uc1в€’ ЛедС– та джентльмени! в€’ повторив вС–н, С– його очС–, як менС– здалося, свС–тилися глумом. в€’ ОпС–вночС– найкращС– друзС– мусять розС–йтися. Але перед тим як ми це зробимо, згадаймо, що ми зС–йшлися тут, аби побажати щастя господаревС–, мС–стеру ДжеффрС– Темпесту, та його нареченС–й, ледС– СибС–ллС– Ельтон. озляглися гучнС– оплески.\uc1в€’ УкладачС– нудних приписС–в, в€’ вС–в далС– ЛючС–о, в€’ стверджують, що «щастя нС–коли не приходить С–з повними руками», та в цьому разС– це твердження С” хибним, оскС–льки наш приятель дС–став у володС–ння не лише багатство, але С– скарб любовС– та краси. Невичерпна каса в€’ це добре, але невичерпне кохання в€’ ще краще, й обидва цС– дари випали на долю зарученС–й парС–, яку ми сьогоднС– вшановуС”мо. Закликаю вас, привС–таймо С—х зС– щирого серця! А потС–м ми з вами скажемо одне одному не «прощавайте», а «до побачення», позаяк разом С–з тостом за наречених я п'ю також С– за той час в€’ можливо, недалекий, в€’ коли я знову побачу якщо не всС–х, то принаймнС– багатьох з-помС–ж вас С– насолоджуватимусь вашим приС”мним товариством навС–ть дужче, нС–ж сьогоднС–! С–н змовк серед бурхливоС— овацС–С—, пС–сля чого всС– пС–двелися та повернулись до столу, за яким сидС–ли ми з СибС–ллою; вигукуючи нашС– С–мена, гостС– пили вино, чоловС–ки кричали: «Будьмо, будьмо, будьмо, гей!» Я вклонявся у вС–дповС–дь на гучнС– вияви почуттС–в, СибС–лла, посмС–хаючись, грацС–йно нахиляла голову то праворуч, то лС–воруч… Раптом серце моС” стерпло, охоплене страхом: чи це менС– здалося, чи насправдС– я чув дикий регС–т навколо розкС–шного павС–льйону, десь на вС–ддалС–? прислухався, досС– тримаючи келих у руцС–.\uc1в€’ Будьмо, будьмо, будьмо, гей! в€’ буяли гостС–.\uc1в€’ Ха-ха! Ха-ха! в€’ здавалося, реготав хтось С–з зовнС–. магаючись С–з цієї С–люзС–С”ю, я пС–двС–вся С– в кС–лькох словах подякував гостям за себе та за СибС–ллу; моС— слова потонули в новому вибуховС– оплескС–в. ТодС– ЛючС–о зС–рвався з мС–сця С– став однС–С”ю ногою на стС–лець, другою на стС–л; у руцС– вС–н тримав келих вина, налитий по вС–нця. Що за обличчя в нього було тієї митС–! Що за усмС–шка!\uc1в€’ Прощальний келих, друзС– моС—! в€’ вигукнув вС–н. в€’ За нашу наступну зустрС–ч! остС– шумно, зС– смС–хом вС–дповС–дали йому, С– поки вони пили, павС–льйон осяяло червоне свС–тло, неначе вС–дблиски вогню. УсС– обличчя здавалися кривавими. УсС– дС–аманти на жС–нках полум'янС–ли. Це тривало лише одну мить; потС–м червоне сяйво зникло, С– почалася звичайна штовханина: всС– поспС–шали до екС–пажС–в, якС– довгою валкою стояли в парку; останнС– два спецС–альнС– потяги мали вС–дбути о першС–й та о першС–й тридцять. сквапливо попрощався з СибС–ллою та С—С— батьком; С–з ними в однС–й каретС– С—хала Даяна Чесней, сповнена захопленоС— вдячностС– до мене за всС– розкС–шнС– святковС– розваги; потС–м екС–пажС– почали швидко роз'С—жджатися. есподС–вано вС–д одного кС–нця даху ВС–ллосмС–рського замку до другого перекинулась блискуча веселкова арка, всерединС– якоС— показалися блС–до-блакитнС– з золотом лС–тери, утворюючи те, що я досС– вважав за поховальний девС–з: «Sic transit gloria mundi! Vale!» Так минаС” слава свС–ту! Бувай! (лат.). Але, врештС–-решт, цС– слова могли так само стосуватись ефемерноС— розкошС– свята, як С– незмС–нноС— похмуроС— врочистостС– мармурового склепу, в€’ С– я мало думав про це. ТакС– доречнС– були всС– розпорядження, так бездоганно були вишколенС– слуги, що гостС– недовго роз'С—жджалися, С– невдовзС– сади стали не тС–льки порожнС–ми, але й темними. НС–де не лишилося жодного слС–ду вС–д яскравоС— С–люмС–нацС–С—, С– я ввС–йшов до замку, втомлений, С–з мС–шаним вС–дчуттям зачарування та страху. Я знайшов ЛючС–о самого в кС–мнатС– для палС–ння, оздобленС–й дубовими панелями, з глибоким вС–кном-виступом, яке вС–дкривалося просто на луку. ВС–н стояв у цС–й амбразурС– спиною до мене, але почувши моС— кроки, швидко обернувся, С– я побачив таке дике, спотворене болем обличчя, що, приголомшений, вС–дступив.\uc1в€’ ЛючС–о, ви хворС–! в€’ вигукнув я. в€’ Ви надто багато працювали сьогоднС–!\uc1в€’ Можливо! в€’ вС–дповС–в вС–н хрипким, непевним голосом С– здригнувся; потС–м, зС–бравшись на силС–, змусив себе посмС–хнутися. в€’ Не тривожтеся, друже мС–й! Це нС–що С–нше, як тяжкий бС–ль задавненоС— недуги; вона нечасто трапляС”ться в людей, але вона безнадС–йно невилС–ковна!\uc1в€’ Що ж це таке? в€’ спитав я стривожено: його мертовна блС–дота непокоС—ла мене. С–н пильно подивився на мене; його очС– розширилися й потемнС–ли, а рука важко впала на моС” плече.\uc1в€’ Дуже дивна хвороба! в€’ сказав вС–н тим самим тремтливим голосом. в€’ Докори сумлС–ння! Чи ви нС–коли не чули про таку недугу, ДжеффрС–? Тут не допоможе нС– медицина, нС– хС–рургС–я: це «хробак, який не вмираС”, С– полум'я, що не вгасаС”». Але не говорС–мо про це: нС–хто не вилС–куС” мене, нС–хто цього не хоче! Я безнадС–йний!\uc1в€’ Але докори сумлС–ння, якщо вони вас мучать, в€’ хоча я не маю уявлення, про що ви так шкодуС”те, в€’ це не фС–зична недуга! в€’ сказав я здивовано.\uc1в€’ А ви думаС”те, що тС–льки через фС–зичнС– недуги варто турбуватись? в€’ спитав вС–н, досС– посмС–хаючись тС–С”ю самою болС–сною усмС–шкою. в€’ ТС–ло в€’ наш головний клопС–т: ми плекаС”мо його, годуС”мо, оберС–гаС”мо його вС–д найменшого болю, якщо це можливо, С– запевняС”мо себе, що все гаразд, усе мусить бути гаразд! Але тС–ло в€’ не бС–льш як мС–зерний порох; це лялечка, що розсипаС”ться та зникаС” зС– зростанням у нС–й душС–-метелика в€’ метелика, який летить у невС–домС–сть, гнаний слС–пим С–нстинктом, ваблений осяйним свС–тлом! Гляньте сюди, в€’ вС–в далС– вС–н пом'якшеним тоном. в€’ Гляньте тепер на вашС– задумливС– тС–нистС– сади. КвС–ти заснули, дерева, мабуть, радС– позбутися кольорових лС–хтарикС–в, якС– нещодавно обтяжували С—хнС” гС–лля; молодий мС–сяць уткнувся пС–дборС–ддям у хмаринку, немов у подушку, та спускаС”ться на захС–д спати; хвилину тому ще спС–вав пС–знС–й соловей. ВС–дчуваС”те подих троянд, що стоять на трельяжС–? Усе це в€’ робота Природи; наскС–льки ж тепер тут краще й милС–ше, нС–ж годину тому, коли горС–ли вогнС– й гучна музика лякала маленьких пташок у С—хнС–х м'яких гнС–здечках! Однак «товариство» не поцС–нувало б цієї прохолодноС— темряви, цієї щасливоС— безмовностС–; «товариство» вС–ддаС” фальшивому блиску перевагу над правдивим свС–тлом. Усе справжнС” люди вС–дсувають на другий план, вивищуючи другорядне!\uc1в€’ Ви принижуС”те вашу невтомну стараннС–сть, в€’ сказав я зС– смС–хом. в€’ Можете називати це «фальшивим блиском», якщо хочете, але це було неповторне видовище в€’ незрС–внянне, неперевершене, С”дине у своС”му родС–!\uc1в€’ Р† це дасть вам бС–льше популярностС–, нС–ж ваша розрекламована книжка, в€’ сказав вС–н, пильно дивлячись на мене.\uc1в€’ БезсумнС–вно, в€’ погодився я, в€’ товариство волС–С” С—жС– й веселощС–в, а не лС–тератури, якою б великою ця лС–тература не була. ДоречС–, де всС– артисти, музиканти й танцС–вницС–?\uc1в€’ ПоС—хали!\uc1в€’ ПоС—хали! в€’ повторив я здивовано. в€’ Уже! Боже мС–й! Чи вечеряли вони?\uc1в€’ Вони отримали все, що було потрС–бно, в€’ сказав ЛючС–о трохи нетерпляче. в€’ ХС–ба я не говорив вам, ДжеффрС–, що я все роблю або Т‘рунтовно, або нС–як? глянув на нього: вС–н усмС–хався, але очС– його горС–ли похмуро й презирливо.\uc1в€’ Чудово! в€’ мовив я безтурботно, не бажаючи його образити. в€’ Але даю слово честС–: для мене все це в€’ нС–би диявольське чаклування!\uc1в€’ Що саме? в€’ спитав вС–н незворушно.\uc1в€’ Усе! ТанцС–вницС–, слуги й пажС– в€’ адже С—х мало бути двС–стС– чи триста! ЦС– дивовижнС– театральнС– картини, С–люмС–нацС–я, вечеря в€’ все, кажу вам! Р† найдивнС–ше те, що весь цей народ так швидко забрався геть!\uc1в€’ Гаразд, якщо пС–д «диявольським чаклуванням» ви розумС–С”те грошС–, то маС”те рацС–ю, в€’ сказав ЛючС–о.\uc1в€’ Але, безперечно, в деяких випадках навС–ть грошС– не можуть забезпечити такоС— досконалостС– в найдрС–бнС–ших деталях… в€’ почав був я.\uc1в€’ ГрошС– можуть забезпечити все! в€’ перервав вС–н, С– його могутнС–й голос затремтС–в пристрастю. в€’ Я вам це говорив давно. Це в€’ гачок для самого диявола. ЗвС–сно, важко стверджувати, щоб диявол сам особисто цС–кавився золотом цього свС–ту, але зазвичай вС–н маС” схильнС–сть до товариства людей, якС– мають це золото, в€’ можливо, тому, що вС–н знаС”, як такС– люди своС” майно витрачають. Звичайно, я висловлююсь метафорично, але жодна метафора не перебС–льшуС” могутностС– грошей. Не довС–ряйте чеснотам чоловС–ка або жС–нки, доки ви не спробували купити С—х за грубеньку суму! Р† для вас, мС–й любий ДжеффрС–, грошС– зробили все, пам'ятайте про це! Ви самС– нС–чого не зробили для себе!\uc1в€’ Важко сказати, що ви чемнС– зС– мною, в€’ сказав я, дещо ображений.\uc1в€’ Чому? Тому, що я говорю вам правду? Я вже помС–тив: бС–льшС–сть людей скаржиться на «нечемнС–сть», коли С—м говориш правду. Ви нС–чого не зробили для себе С– не маС”те жодного намС–ру щось робити, хС–ба що… в€’ С– вС–н засмС–явся, в€’ хС–ба що пС–ти зараз спати й бачити увС– снС– чарС–вну СибС–ллу!\uc1в€’ ЗС–знаюсь, я втомився, в€’ в мене вихопилося мимовС–льне зС–тхання. в€’ А ви в€’ хС–ба нС–? С–н замислено дивився у вС–кно, милуючись нС–чним пейзажем.\uc1в€’ Я теж утомився, в€’ повС–льно вС–дказав вС–н, в€’ але я нС–коли не зможу позбутися цієї втоми, бо я втомився вС–д самого себе. Р† завжди погано сплю. ДобранС–ч!\uc1в€’ ДобранС–ч! вже пС–шов був, але зупинився, озираючись на нього. ВС–н повернув менС– погляд, сповнений цС–кавостС–.\uc1в€’ Ну? в€’ промовив вС–н С–з питальною С–нтонацС–С”ю. Я змусив себе посмС–хнутись.\uc1в€’ Я не знаю, що вам сказати, в€’ хС–ба те, що я хотС–в би знати, хто ви С” насправдС–. Я вС–дчуваю, що ви говорили правду, стверджуючи, що ви не той, за кого видаС”теся. С–н надалС– пильно дивився на мене.\uc1в€’ ОскС–льки ви виявили бажання, в€’ поволС– проказав вС–н, в€’ я обС–цяю вам, що одного дня ви дС–знаС”тесь, хто я С” насправдС–! Якщо ви дС–знаС”тесь, так буде краще для решти в€’ для тих, хто шукаС” знайомства зС– мною. знову посунув до виходу.\uc1в€’ Дякую за всС– вашС– сьогоднС–шнС– клопоти, в€’ сказав я спокС–йнС–шим тоном, в€’ хоча нС–коли не буду в змозС– вС–ддячити вам.\uc1в€’ Якщо хочете кому-небудь дякувати в€’ дякуйте БоговС– за те, що цей день минув, в€’ вС–дповС–в вС–н.\uc1в€’ Чому? в€’ здивувався я.\uc1в€’ Чому? Бо життя тримаС”ться на волосинцС–; занепад суспС–льства в€’ апогей нудьги та вульгарностС–, С– ми повиннС– пС–дносити подяку, якщо маС”мо бодай миттС”вий порятунок вС–д загального пияцтва й зубоскальства! А Бог дС–стаС” так мало подяк в€’ придС–лС–ть йому хоча б одну, щиру, за благополучне завершення нинС–шнього дня! засмС–явся, не вбачаючи в його словах нС–чого, крС–м звичноС— С–ронС–С—. спальнС– на мене чекав АмС–С”ль, якого я вС–дразу ж вС–дС–слав, сказавши, що не потребую його послуг, в€’ настС–льки ненависним було менС– його похмуре хитре обличчя. Утомлений, я швидко вклався у лС–жко й заснув, С– жоден пророчий сон не вС–дкрив менС– справжнС–х облич тих, хто справив бучне свято, на якому мене вважали за господаря.\ ХХV\s0 инуло лише кС–лька днС–в пС–сля свята у ВС–ллосмС–рС– (газети ще не встигли описати всієї розкошС–, продемонстрованоС— пС–д час прийому), аж одного чудового ранку я, як колись великий поет Байрон, «прокинувся уславленим». Уславив мене не якийсь лС–тературний твС–р, не якийсь героС—чний вчинок, не якесь видатне полС–тичне чи громадське досягнення, в€’ о нС–! Славою своС”ю я завдячував С–стотС– чотириногС–й: Фосфор виграв дербС–. С–й румак майже голова в голову мчав С–з конем першого мС–нС–стра, С– протягом кС–лькох секунд було невС–домо, на чиС”му боцС– фортуна; але коли обидва жокеС— наблизились до мети, АмС–С”ль, чия сухорлява, тонка, одягнена в яскраво-червоний шовк постать наче припала до коня, пустив Фосфора несамовитим алюром; кС–нь буквально летС–в над землею С– досяг призового стовпа, на ярд чи два випередивши свого суперника. Вибух схвальних вигукС–в сповнив повС–тря, С– я зробився героС”м дня в€’ улюбленцем чернС–. Мене забавляла поразка мС–нС–стра: вС–н погано сприйняв такий удар. Я не цС–кавився полС–тикою; ми не були знайомС– особисто, С– я нС– на йоту не дбав про його почуття, але був задоволений в€’ у дещо сатиричному розумС–ннС– в€’ з того, що зненацька став людиною важливС–шою, нС–ж вС–н, С– то лише тому, що мС–й кС–нь перемС–г на дербС–. РанС–ше, нС–ж я добре усвС–домив, де перебуваю, менС– вже було влаштовано зустрС–ч С–з принцом Вельським, який потиснув руку та привС–тав мене; найшляхетнС–шС– аристократи АнглС–С— прагнули познайомитися зС– мною, С– я подумки глузував С–з цього вияву смаку й культури з боку «британських джентльменС–в». Вони натовпом оточили Фосфора, дикС– очС– якого утримували вС–д фамС–льярного поводження; кС–нь мав такий вигляд, нС–би щомитС– був готовий знову бС–гти з тим самим успС–хом та не меншим задоволенням. Темне, лукаве обличчя АмС–С”ля, його жорсткС– тхорячС– очС–, здавалося, збуджували в бС–льшостС– вельмож антипатС–ю, але його вС–дповС–дС– на всС– питання були незмС–нно точнС–, ввС–чливС– та не позбавленС– дотепностС–. ля мене найдивовижнС–ша суть усього полягала в тому, що я, ДжеффрС– Темпест, колись голодний письменник, потС–м мС–льйонер, нарештС– став уславленим в€’ тС–льки завдяки коневС–, який виграв дербС–; я досяг слави серед тих, кого торговцС– називають «освС–ченими та шляхетними»; це була саме та слава, що збуджуС” набридливС– лестощС– та безсоромне переслС–дування всС–х дам напС–всвС–ту, котрС– бажають дС–амантС–в, коней та яхт в обмС–н на кС–лька заражених поцС–лункС–в С–з С—хнС–х пС–дмальованих вуст… Р† я стояв пС–д зливою комплС–ментС–в, усмС–хаючись та вдаючи неймовС–рне задоволення; я поводився привС–тно й чемно, однак у глибинС– душС– я зневажав цих людей, цих хвалькуватих лицемС–рС–в, в€’ зневажав С—х С–з такою силою, що навС–ть сам дивувався. оли нарештС– ми разом С–з ЛючС–о, який, як завжди, знав усС–х С– приятелював, здавалося, з усС–ма, пС–шли з верхогонС–в, вС–н заговорив до мене таким м'яким, лагС–дним тоном, який я нечасто вС–д нього чув.\uc1в€’ Попри все ваше самолюбство, ДжеффрС–, у вашС–й натурС– С” щось сильне й шляхетне, щось таке, що повстаС” проти брехнС– та пС–длоти. Чому ви не даС”те волС– цьому прагненню? здивовано глянув на нього й засмС–явся.\uc1в€’ Не даю волС–? Що ви цим хочете сказати? Чи не хочете ви, щоб я говорив у вС–чС– цим хвалькам, що я знаю С—хню справжню сутнС–сть? Щоб я давав зрозумС–ти брехунам, що розпС–знаю С—хнС– побрехеньки? МС–й любий друже, якщо я так поводитимусь, товариство почне гарячкувати!\uc1в€’ Як би воно не гарячкувало, гарячС–шим вС–д пекла не стане; зрештою, ви все одно не вС–рите в пекло, в€’ зауважив вС–н. в€’ Алея не мав на увазС–, щоб ви вС–дверто ображали С—х. Образлива вС–двертС–сть в€’ вияв не шляхетностС–, а глупства. Чинити шляхетно в€’ краще, нС–ж говорити.\uc1в€’ Р† як же я, на ваш погляд, мав би чинити? в€’ з цС–кавС–стю спитав я. кийсь час вС–н мовчав, вочевидь, серйозно, щоб не сказати тяжко, роздумуючи; нарештС– вС–дповС–в:\uc1в€’ Моя порада може видатись вам дивною, ДжеффрС–, але ви С—С— хотС–ли, тож почуС”те. Давайте волю шляхетним прагненням вашоС— натури в€’ нехай свС–т називаС” це божевС–ллям! Не жертвуйте вашим високим почуттям правоти задля того, щоб пС–дпорядковуватися чиС—йсь владС– чи впливовС–, С– попрощайтеся зС– мною. Я вам корисний лише тим, що задовольняю вашС– рС–зноманС–тнС– забаганки та знайомлю вас С–з тими особами в€’ великими чи незначними, в€’ яких ви хочете знати заради власного зиску. ПовС–рте менС–: якщо ви облишите всС– цС– дурницС–, увесь цей лицемС–рний, вульгарний стиль С–снування й мене разом С–з ним в€’ це буде набагато краще для вас С– дасть вам бС–льше розради в неминучий день вашоС— смертС–. Нехай «товариство» надалС– крутиться дзиТ‘ою у своС”му безумствС– в€’ покажС–ть С—м, що весь С—хнС–й блиск, розкС–ш С– пиха не вартС– нС–чого в порС–вняннС– з високою душею чесноС— людини! Христос сказав багатому вельможС–: «Продай майно твоС” С– роздай убогим». вилину чи двС– я не вС–дповС–дав, а вС–н, зблС–длий, в очС–куваннС– спостерС–гав за мною. кийсь докС–р сумлС–ння змусив мене здригнутись, С– я вС–дчув невиразний жаль в€’ жаль за тим, що, маючи величезнС– умови для того, щоб робити добро моС—м ближнС–м, я не був анС–трохи вищим морально, нС–ж тС– вульгарнС– люди, якС– становлять так звану «верхню десятку» свС–ту. Я вС–ддавався тим самим егоС—стичним задоволенням, що й вони; я був таким самим солодкомовним та лицемС–рним, як С– вони. Вони грали свою комедС–ю, а я свою; жоден з нас анС– на мить не ставав самим собою. Правду кажучи, одна з причин, чому свС–тськС– джентльмени С– дами не терплять самотностС–, в€’ те, що для них нестерпно перебувати сам на сам зС– своС—м справжнС–м «я»: вони носять на собС– ганебний тягар таС”мних порокС–в. днак моС” душевне хвилювання невдовзС– минулось, С– я посмС–хнувся, беручи ЛючС–о пС–д руку:\uc1в€’ Ваша порада, любий друже, згодилась би для проповС–дника, який закликаС” до спасС–ння душС–, але для мене вона нС–чого не варта, оскС–льки послухатися С—С— в€’ неможливо. По-перше, попрощатися з вами назавжди в€’ було б чорною невдячнС–стю з мого боку;по-друге, товариство з його смС–ховинним фанфаронством усе-таки конче потрС–бне, хоча б для розваг в€’ як моС—х, так С– моєї майбутньоС— дружини, С– ми не зашкодимо собС–, якщо приС”днаС”мось до загального хору; по-третС”, якби я вС–ддав половину свого майна вбогим, менС– б за це не подякували, а тС–льки вважали б мене божевС–льним.\uc1в€’ А ви б хотС–ли вдячностС–?\uc1в€’ Природно, що так! БС–льшС–сть людей прагне бодай найменшоС— вдячностС– за вчинене добро.\uc1в€’ Але ж С– Творець рС–дко коли дС–стаС” С—С—!\uc1в€’ Друже, я кажу про реалС–С— цього свС–ту та про людей, якС– живуть у ньому. Той, хто даС” щедро, прагне визнання своєї великодушностС–;однак якби я вС–ддав убогим половину свого майна, то в газетах про це написали б не бС–льш як шС–сть рядкС–в, а товариство вигукнуло б: «Що за дурень!».\uc1в€’ ТодС– не говорС–мо бС–льше про це, в€’ сказав ЛючС–о; брови його розгладились, а очС– прибрали звичайного веселого, насмС–шкуватого виразу. в€’ Вигравши дербС–, ви зробили все, чого сподС–ваС”ться вС–д вас цивС–лС–зацС–я дев'ятнадцятого столС–ття, С– за це вас будуть запрошувати всюди. Незабаром ви обС–датимете у Мальбрукському палацС–, а якщо захочете, то впливова лазС–вка й маленька полС–тична С–нтрига вС–дкриють вам дверС– до КабС–нету мС–нС–стрС–в. Людина з п'ятьма мС–льйонами на рахунку й переможець дербС– на додачу в€’ хто може дорС–внятись до вас у могутностС–? Жодна С–нтелектуальна величне дасть вам такого становища! Люди заздрять вам. Слава людини, здобута за допомогою коня, в€’ це щось насправдС– дивовижне! С–н голосно розсмС–явся й бС–льше не згадував у розмовах зС– мною про «шляхетнС– прагнення» моєї натури. Я не знав, що вС–н зробив ставку на мою душу в€’ С– програв. ВС–дтодС– вС–н дотримувався щодо мене рС–шучоС— манери, невблаганноС— до страшного кС–нця. МоС” весС–лля вС–дбулось у призначений день червня з усС–С”ю пишнотою й екстравагантнС–стю, яка годилася для мого становища та становища жС–нки, яку я обрав собС– за дружину. НемаС” потреби детально змальовувати бучну церемонС–ю: будь-яка модна «дамська газета», описуючи весС–лля графськоС— дочки з мС–льйонером, дасть повне уявлення про загальний ефект! Це було яскраве видовище; розкС–шнС– туалети та прикраси знищували геть усякС– роздуми про священну врочистС–сть «божественного обряду». ЗворушливС– слова Р„вангелС–я не привернули й половини тієї уваги, яку було звернено на пишнС– банти з перлС–в С– дС–амантС–в, що прикрС–плювали вишитий трен нареченоС— до плС–ч. а церемонС–С— був присутнС–й «увесь свС–т зС– своС”ю дружиною» в€’ той свС–т, який не знаС” та не хоче знати про С–снування С–ншого свС–ту, хоча сам являС” собою меншу частину суспС–льства. НавС–ть принц Вельський зробив менС– честь своС”ю присутнС–стю. Обряд вС–нчання здС–йснювали двоС” сановних церковних прелатС–в; вони привертали увагу надмС–рною шириною бС–лих рукавС–в та стихаря С– збуджували пошану як огряднС–стю фС–гур, так С– лиснючою червонС–стю облич. ючС–о був моС—м старшим боярином. ВС–н перебував у веселому, майже бурхливому настроС—; усю дорогу, поки ми разом С—хали до церкви, вС–н розважав мене забавними С–сторС–ями, переважно з життя духС–вництва. Коли ми нарештС– дС–сталися священноС— споруди й виходили з карети, вС–н, смС–ючись, запитав:\uc1в€’ Чи не чули ви, ДжеффрС–, що диявол не може ввС–йти до церкви, позаяк боС—ться хреста?\uc1в€’ ЗдаС”ться, чув, в€’ вС–дказав я, усмС–хаючись у вС–дповС–дь на веселС–сть, що С–скрилася в його блискучих очах. 'якС– звуки органа серед безмовностС–, напоС”ноС— пахощами квС–тС–в, швидко занурили мене в урочистий настрС–й; чекаючи на наречену, я сперся на Т‘рати вС–втаря С– в сотий раз дивувався з надзвичайно гордовитого вигляду мого друга, коли той, схрестивши руки та пС–двС–вши голову, розглядав оздоблений лС–леями вС–втар С– розп'яття, що сяяло над ним; у його задуманих очах читалися мС–шанС– почуття побожностС– й презирства. Я добре пам'ятаю випадок, який стався пС–д час занесення наших С–мен до книги. Коли СибС–лла, це втС–лення янгольськоС— краси в бС–лС–й вС–нчальнС–й сукнС–, пС–дписувала своС” С–м'я, ЛючС–о нахилився до неС—.\uc1в€’ Як старший боярин, я вимагаю старовинного привС–лею! в€’ сказав вС–н та злегка поцС–лував С—С— у щоку. она палко почервонС–ла, потС–м зненацька мертовне зблС–дла С– з приглушеним зойком упала непритомна на моС— руки. КС–лька хвилин минуло, доки вона прийшла до тями, але вона заспокоС—ла мою тривогу й сум'яття подруг, запевнивши нас, що це дрС–бниця, нС–що С–нше, як вплив спекотноС— погоди та надмС–рного хвилювання. Узявши мене пС–д руку, вона зС–йшла, всмС–хаючись, С–з бС–чного вС–втаря храму крС–зь строкатС– лави заздрС–сних свС–тських подруг, якС– мали певнС–сть, що вона буде щасливою, в€’ не тому, що вона одружувалася з гС–дним та обдарованим чоловС–ком (у цьому не було б причини для заздрощС–в), а лишень тому, що вона виходила замС–ж за п'ять мС–льйонС–в фунтС–в стерлС–нгС–в. Я був додатком до мС–льйонС–в в€’ С– нС–чого бС–льше. она тримала голову високо й гордо, хоча я вС–дчув, що вона тремтС–ла, коли в повС–трС– врочисто розлилися громоподС–бнС– звуки весС–льного маршу з «ЛоенТ‘рС–на». Усю дорогу вона ступала по трояндах, я також згадав про це… потС–м! С—С— атласний черевичок давив серця тисячам нС–жних створС–нь, якС–, напевно, були набагато дорожчС– БоговС–, нС–ж вона; маленькС– невиннС– душС– квС–тС–в, чиС—м життС”вим завданням було створювати красу й теплоту своС—м чистим С–снуванням, умирали, щоб задовольнити марнославство однієї жС–нки, для якоС— не С–снувало святощС–в!.. Але тодС– я, зС–знаюся, перебував С–ще в безумному снС–, С– менС– здавалося, що квС–ти були щасливС– загинути пС–д С—С— ногою. С–сля церемонС–С— всС– гостС– зС–бралися в домС– графа Ельтона, С– в самому розпалС– учти й балаканини ми в€’ я й моя новоспечена дружина в€’ попрощалися з усС–ма, вислухавши щедрС– лестощС– наших «друзС–в», якС–, зарядившись найвишуканС–шим шампанським, старанно вдавали щирС–сть. ОстаннС–м, хто попрощався з нами бС–ля дверцят карети, був ЛючС–о; розлучаючись С–з ним, я вС–дчув невимовний смуток. ВС–дтодС–, як я побачив свС–танок свого щастя, ми з ним були майже нерозлучними товаришами. УсС–м в€’ С– своС—ми успС–хами в суспС–льствС–, С– знайомством зС– своС”ю нареченою в€’ я завдячував його досвС–довС– й тактовностС–; незважаючи на те, що моС”ю життС”вою супутницею вС–днинС– мала стати найвродливС–ша жС–нка, менС– прикро було прощатися з талановитим, неперевершеним другом, С– в день свого весС–лля я вС–дчув гострий бС–ль особистого страждання.\uc1в€’ МоС— думки будуть С–з вами, поки триватиме ваша весС–льна подорож, в€’ сказав вС–н. в€’ А пС–сля С—С— завершення я буду одним С–з перших, хто привС–таС” вас С–з щасливим поверненням додому. Ваш перший домашнС–й прийом у ВС–ллосмС–рС– призначено на вересень, чи не так?\uc1в€’ Так, С– ви будете найбажанС–шим гостем серед усС–х запрошених, в€’ вС–дповС–в я сердечно, тиснучи йому руку.\uc1в€’ Тьху, ДжеффрС–, чи не соромно вам кривити душею? в€’ заперечив вС–н, смС–ючись. в€’ Адже ви маС”те намС–р запросити принца Вельського! ХС–ба може хтось бути бажанС–шим, нС–ж вС–н? НС–, якщо до перелС–ку занесено короновану особу, то я можу претендувати хС–ба що на третС” або четверте мС–сце! Я, на жаль, не володар Вельсу, С– престол, на який я мС–г би претендувати, в€’ якби мав кого-небудь, хто зважився б менС– допомогти, в€’ перебуваС” далеко вС–д престолу АнглС–С—. ибС–лла нС–чого не говорила, але погляд С—С— був С–з дивною задумою звернений на гарне обличчя та величну постать князя. Вона була дуже блС–да.\uc1в€’ Бувайте, ледС– СибС–лло! в€’ лагС–дно мовив вС–н. в€’ Зичу вам усього найкращого. Нам, тим, хто лишаС”ться тут, ваша вС–дсутнС–сть видасться довгою, в€’ але вам… Ах, кохання даС” крила часу, С– те, що для звичайноС— людини С” мС–сяцем нудного життя, для вас буде п'янкою миттю. Кохання краще вС–д багатства; я знаю, ви це вже збагнули, однак я думаю С– сподС–ваюся, що вам судилося пС–знати цю С–стину щонайповнС–ше. Думайте С–нколи про мене. Au revoir. онС– рвонули; жменя рису, що С—С— кинув якийсь свС–тський бовдур (такС– завжди присутнС– на весС–ллях), С–з шумом розсипалась, вдарившись об дверцята С– верх карети, С– ЛючС–о вС–дступив назад, роблячи рукою прощальний жест. Ми бачили його до останньоС— хвилини: його висока поставна фС–гура, оточена ультрасвС–тською юрбою, вирС–знялась на сходах будинку графа Ельтона. Навколо стояли подруги нареченоС— у свС–тлих сукнях та екстравагантних капелюшках в€’ збудженС– юнС– панни; кожна з них, без сумнС–ву, палко мрС–яла: настане день, С– вона теж матиме такого багатого нареченого, яким був я. Свахи-матС–нки та злС– старС– вдови виставляли напоказ дороге мереживо на своС—х чималеньких бюстах С– блищали дС–амантами. ЧоловС–ки з бС–лими бутоньС”рками, приколотими до бездоганно обтислих фракС–в; слуги в яскравих лС–вреях та звичний вуличний натовп бездС–льних роззявляк в€’ увесь цей народ з'юрмився перед портиком С–з сС–рого каменю; а посерединС– стояв ЛючС–о, чия похмура врода С– блиск палких очей привертали увагу мимохС–ть. отС–м карета звернула за рС–г, людськС– обличчя зникли, С– ми з СибС–ллою зрозумС–ли, що залишилися самС– в€’ сам на сам одне з одним, сам на сам С–з майбутнС–м; вС–днинС– ми маС”мо вчити урок кохання в€’ або ненавистС– в€’ але разом… разом назавжди.\ XXVI\s0 не можу вС–дновити в пам'ятС– тих примарних подС–й, тих безумних днС–в або тижнС–в, якС– пронеслися в€’ швидше чи повС–льнС–ше в€’ та нарештС– привели мене до тієї митС–, коли я, безпритульний, занС–мС–лий, пригнС–чений, з болем у серцС–, опинився на березС– швейцарського озера в€’ маленького темно-синього озера, з такою самою задумою в глибинС–, яка вС–дбиваС”ться в серйозних очах дитини. дивився вниз, на чистС– блискучС– води в€’ С– майже не бачив С—х; заснС–женС– вершини гС–р, що оточували озеро, були надто високими для моєї душС–, нС–би розчавленоС— пС–д тягарем уламкС–в мого життС”вого корабля. Яким безумцем я був, вС–рячи, що на свС–тС– може С–снувати така рС–ч, як щастя! ихо зазирало менС– у вС–чС– в€’ лихо, яке триватиме все життя, С– лише смерть буде порятунком вС–д нього. Лихо! Це слово, подС–бне до пекельного стогону, промовляли три страхС–тливС– примари, що потривожили однієї ночС– мС–й спокС–й.\uc1в€’ Що я такого зробив, в€’ обурений, я запитував сам себе, в€’ щоб заслужити на це нещастя, проти якого безсиле багатство? Чому доля така несправедлива до мене?.. к С– всС– люди мого типу, я не мС–г розгледС–ти дрС–бних, але мС–цних ланок ланцюга, що його кував я сам, в€’ ланцюга, який зв'язував мене з моС”ю загибеллю. Я нарС–кав на долю й говорив про несправедливС–сть, не беручи до уваги простоС— С–стини: те, що я вважав несправедливС–стю, являло собою безстороннС–й наслС–док ВС–чного Закону, який здС–йснюС”ться з такою самою математичною точнС–стю, як С– рух планет, С– нС–кчемнС– зусилля людини стати на перешкодС– його здС–йсненню приреченС– бути марними!\uc1Р†з заснС–жених вершин надС– мною дмухнув легС–т, ледь схвилювавши спокС–йнС– води маленького озера, бС–ля якого я безцС–льно блукав. Я спостерС–гав за тонкими брижами на його поверхнС–, подС–бними до мС–мС–чних зморщок на людському обличчС–, С– думав похмуро, чи досить воно глибоке, щоби втопитись у ньому. Чи варто жити далС–, знаючи те, що я знав? Знаючи, що та, яку я кохав в€’ досС– кохав ненависним для мене самого почуттям, в€’ С” С–стотою бС–льш безсоромною, бС–льш порочною, нС–ж справжня вулична проститутка, яка продаС”ться за грошС–? С—С— прекрасне тС–ло, С—С— янгольське обличчя в€’ все це лише принадна маска, пС–д якою схована душа гарпС–С—! Боже мС–й!.. Зойк вихопився в мене; моС— думки неслись С– неслись у нескС–нченному колС– незцС–лимого нС–мого вС–дчаю. Я кинувся на траву спадистого берега С– в агонС–С— затулив руками обличчя. ле безжальнС– думки не зникали з моєї свС–домостС–, С– я далС– гС–рко розмС–рковував про своС” лихо. Чи заслуговуС” вона, СибС–лла, на тяжчий осуд, нС–ж я сам? Я одружився з нею на власний вибС–р; вона говорила менС–: «Я в€’ зС–псована С–стота, виплекана на хисткС–й моралС– та низькопробнС–й лС–тературС– нашого часу». Р† це виявилося правдою! Вона безлС–ч разС–в довела менС–, що це так, С– пекучий сором проймав мене, коли я згадував С—С— «доводи»! С–двС–вшись, я знову почав схвильовано ходити сюди-туди, охоплений лихоманкою самозневаги й вС–дрази. Що мС–г я зробити з жС–нкою, з якою тепер був пов'язаний на цС–ле життя? Спробувати С—С— переробити? Вона б лише презирливо засмС–ялась на моС— спроби! Переробити самого себе? Вона почала б глузувати з моєї безхарактерностС–! А крС–м того, чи не принижував я сам себе дужче, нС–ж вона мене принижувала? Чи не була й вона, в свою чергу, жертвою моС—х брутальних пристрастей? мучений, збезумС–лий, я несамовито метався берегом озера в€’ С– раптом здригнувся, наче почув пС–столетний пострС–л: серед тишС– почувся плескС–т хвиль, потривожених веслом, С– нС–с маленького човна увС–гнався в берег. Човняр шанобливо запропонував менС– своС— послуги солодкозвучною французькою мовою. Я погодився й за двС– хвилини опинився в човнС–. Червоне призахС–дне сонце немов полум'ям заливало заснС–женС– гС–рськС– вершини, а воду забарвлювало в рубС–новий колС–р вина. Гадаю, човняр помС–тив мС–й кепський настрС–й С– скромно мовчав, а я, насунувши капелюха на очС–, лежав на кормС– й вС–ддавався роздумам. истачило лиш одного мС–сяця подружнього життя, щоб «безсмертний» шал кохання заступився хворобливим переситом! Були навС–ть моменти, коли моя незрС–внянно гарна дружина здавалась менС– потворною: тепер, коли я знав С—С— натуру, жоднС– зовнС–шнС– принади не могли змусити мене забути про мерзенну внутрС–шню сутнС–сть. Однак що повсякчас заводило мене у глухий кут, так це С—С— витончене лицемС–рство, С—С— неперевершене вмС–ння брехати. Подивитись на неС—, послухати С—С— в€’ С– кожен сприйняв би С—С— за взС–рець чистоти й святостС–, за нС–жне створС–ння, яке можна настрахати брутальним словом, за втС–лення найТ‘рацС–йнС–шоС— жС–ночностС–. Саме так мС–г би подумати про неС— стороннС–й в€’ але як жорстоко вС–н би помилився! ерця вона не мала; цей факт був менС– доведений через два днС– пС–сля весС–лля, коли, перебуваючи в ПарижС–, ми отримали телеграму, яка сповС–щала про смерть С—С— матерС–. ПаралС–зована графиня Ельтон, судячи з усього, померла нагло в€’ або в день нашого весС–лля, або наступноС— ночС–; але граф уважав за краще почекати сорок вС–сС–м годин, перш нС–ж потривожити наше блаженство сумною звС–сткою. Телеграма супроводжувалася коротким листом до дочки, заключнС– рядки якого були такС–: ОскС–льки ти молода дружина С– подорожуС”ш за кордоном, то я радив би тобС– не вдягати жалоби. За цих обставин, далебС–, в цьому немаС” жодноС— потреби». ибС–лла охоче послухала поради, але в своС—х численних розкС–шних туалетах трималась переважно бС–лого та блС–до-лС–лового кольорС–в, аби не надто порушувати пристойнС–сть у думцС– знайомих, яких ми могли випадково зустрС–ти пС–д час вС–двС–дин за кордоном. одне слово жалю не вихопилося з С—С— вуст, С– жодна сльоза за померлою матС–р'ю не пролилася з С—С— очей. Вона тС–льки сказала:\uc1в€’ Як добре, що С—С— страждання скС–нчилися! в€’ ПотС–м з С–ронС–чним усмС–хом додала: в€’ ЦС–каво, коли ми отримаС”мо вС–д Ельтон-Чесней весС–льнС– листС–вки? не вС–дповС–в: менС– було боляче через вС–дсутнС–сть у неС— теплого почуття за таких прикрих обставин; крС–м того, я вС–дчув певне забобонне пригнС–чення через те, що смерть сталася в день нашого вС–нчання. е, одначе, було вже справою минулого; сплив мС–сяць в€’ мС–сяць щоденного, щогодинного руйнування С–люзС–й, С– тепер, опинившись сам на сам С–з голою прозою життя, я зрозумС–в, що взяв за дружину гарну тварину з безсоромною душею розпусницС–. Тут я спинився й запитав себе: чи не був розпусником С– я теж?.. аразд, я припускаю це; однак чоловС–ча розбещенС–сть, навС–ть доведена до надмС–рностС– в палкС–й юностС–, зазвичай пС–д впливом великоС— любовС– заступаС”ться сильним прагненням бачити в коханС–й жС–нцС– скромнС–сть С– чистоту. Нехай мужчина дозволяв собС– шаленС–ти й грС–шити; якщо в ньому залишилося щось добре, то настаС” врештС–-решт час, коли вС–н отямлюС”ться й перС–щить власнС– пороки бичем самозневаги; вС–дчувши тяжкий бС–ль, страждаючи всС–ма фС–брами вС–д заслуженоС— кари, вС–н духовно припадаС” до нС–г чистоС—, щиросердоС— жС–нки, чия свС–тла душа, нС–би янгол, спС–вчутливо схиляС”ться до нього; вС–н вС–ддаС” С—й своС” життя зС– словами: «Роби з моС—м серцем, що хочеш, в€’ воно твоС”!» Р† горе тС–й, яка сприйме цей дар як забавку! Жоден чоловС–к, навС–ть той, хто провадив розпусне життя, не обере собС– за дружину «легкоС—» жС–нки в€’ вС–н буде раднС–ший випустити собС– кулю в чоло, щоб покласти край усьому. онце хилилось на захС–д, сутенС–ло; маленький човен плив спокС–йними водами, С– тС–нь, подС–бна до вечорових сутС–нкС–в, огортала мою душу. Знову я запитував себе: хС–ба в цС–лому свС–тС– немаС” щастя? ієї хвилини з маленькоС— каплицС– на березС– почулися гармонС–йнС– дзвони; в моС—й душС– пробудилися спогади, С– на очах мало не виступили сльози. МевС–с Клер в€’ вона була щаслива! МевС–с, С–з С—С— щирими безстрашними очима, нС–жним обличчям С– свС–тлою натурою! МевС–с, яка носила вС–нець слави так само природно, як дитина носить вС–нок С–з конвалС–й! Вона, з С—С— обмеженими статками, що залежали вС–д С—С— повсякчасноС— ретельноС— працС–, в€’ вона була щаслива! я в€’ з моС—ми мС–льйонами в€’ був нещасним! Як це могло бути? Чому? Що я такого зробив? Я жив, як живуть моС— товаришС–; я дотримувався узвичаС”ного життС”вого устрою суспС–льства; я вшановував друзС–в й успС–шно придушував ворогС–в, чинячи так само, як чинять С–ншС–, хто маС” багатство; нарештС–, я одружився з жС–нкою, про яку мрС–С” бС–льшС–сть чоловС–кС–в! Однак… нС–би якесь прокляття тяжС–ло надС– мною. Чого менС– бракувало в життС–?.. асправдС– я знав вС–дповС–дь на це питання, але соромився С—С—: мрС–ю про чисте почуття я називав «сентиментальною маячнею» С– ставився до неС— зС– зневагою. Лише тепер я мусив усвС–домити, що без цієї «сентиментальноС— маячнС–» немаС” справжнього життя. зрозумС–в, що мС–й шлюб С–з СибС–ллою був не бС–льш як вульТ‘арним фС–зичним зв'язком; що всС– глибокС– прекраснС– почуття, якС– освячують подружнС” життя, були зневаженС–. ВзаС”мна повага, спС–вчуття, довС–ра в€’ ось тС– тонкС– духовнС– узи, яких не пояснить жоден науковий аналС–з; вони С” мС–цнС–шими за матерС–альнС– зв'язки, оскС–льки С”днають мС–ж собою безсмертнС– душС– пС–сля смертС– тС–л; але мС–ж мною та моС”ю дружиною нС–чого цього не С–снувало й не могло С–снувати. о я маю робити зС– своС—м життям? в€’ ставив я собС– сумне питання. Досягти слави, справжньоС— слави, врештС–-решт?! З принадними очима СибС–лли, яка лише смС–ятиметься з моС—х спроб, в€’ нС–коли! Якби в менС– пробудилася здатнС–сть до творчого мислення, вона б убила С—С—! Минула година. Човняр доправив мене до берега, С– я, заплативши, вС–дпустив його. онце сС–ло; густС– багрянС– тС–нС– спали на гори, й одна чи двС– маленькС– зС–рочки слабо заблищали на заходС–. Я поволС– попрямував до вС–лли, у якС–й ми зупинилися. ВС–лла належала до великого готелю округу, але розташовувалася вС–докремлено, С– ми займали С—С— задля спокою та незалежностС–. На додачу до мого лакея МоррС–са та покоС—вки моєї дружини у нашому розпорядженнС– були деякС– готельнС– слуги. знайшов СибС–ллу в саду, вона сидС–ла в плетеному крС–слС–; очС– С—С— були зверненС– на червону смугу свС–тла пС–сля заходу сонця, а в руках вона тримала книжку в€’ один С–з тих гидких, неподобних романС–в, що С—х пишуть жС–нки, щоб принизити та зганьбити жС–ночу стать. У раптовому вибуху нестримного гнС–ву я вихопив у неС— книжку та жбурнув в озеро. она не виявила нС– здивування, нС– образи; вона лише перевела очС– з багряного неба на мене й ледь посмС–хнулася.\uc1в€’ Який ти сьогоднС– розлючений, ДжеффрС–! в€’ сказала вона. Я дивився на неС— в похмурому мовчаннС–. С—С— туалет в€’ вС–д легкого капелюшка з блС–до-лС–ловими орхС–деями, що вС–дтС–няли С—С— каштанове волосся, до носика тонко гаптованого черевичка в€’ був бездоганним, С– сама вона була бездоганна. Неперевершена… облудниця! оС” серце калатало, щось душило мене в горлС–; здавалося, я мС–г би вбити С—С— в€’ за огиду й хС–ть, якС– вона збуджувала в менС–.\uc1в€’ МенС– дуже прикро, в€’ сказав я хрипко, уникаючи С—С— погляду, в€’ але я не можу бачити тебе з такою книжкою.\uc1в€’ Ти знаС”ш С—С— змС–ст? в€’ спитала вона з тС–С”ю самою легкою посмС–шкою.\uc1в€’ Можу здогадуватись.\uc1в€’ НинС– вважаС”ться, що такС– речС– повиннС– бути написанС–, в€’ вела далС– вона. в€’ Р†, судячи з похвал, якС– розсипаС” преса книжкам такого штибу, суспС–льна думка дозволяС”, щоб дС–вчата мали змогу дС–знатись про все стосовно шлюбних взаС”мин, перш нС–ж вони самС– укладуть шлюб, в€’ для того, щоб вони виходили замС–ж С–з вС–дкритими, широко вС–дкритими очима. она засмС–ялась, С– цей смС–х завдавав менС– майже фС–зичного болю.\uc1в€’ Яким старомодним здаС”ться тепер той образ нареченоС—, який створили старС– поети й романС–сти! Лише уявити: боязлива, нС–жна С–стота, скромна в манерах, сором'язлива в розмовах, яка носить символС–чний вельйон, що за давнС–х часС–в цС–лком укривав обличчя, в€’ це мало означати, що всС– таС”мницС– шлюбу прихованС– вС–д невинних очей незайманоС— дС–вчини! Тепер вельйон носять вС–дкинутим назад, С– наречена, не соромлячись, дивиться на всС–х; так, тепер ми, завдяки «новим» романам, добре знаС”мо, що чекаС” на нас пС–сля весС–лля!\uc1в€’ «НовС–» романи бридкС–, в€’ мовив я палко, в€’ з погляду С– стилю, С– моральностС–! Я дивуюся, як ти можеш читати С—х. ЖС–нка, чию книжку я викинув геть, в€’ С– я не шкодую, вчинивши так, в€’ потребуС” урокС–в граматики так само, як С– урокС–в пристойностС–.\uc1в€’ Однак критики цього не завважили, в€’ перервала вона, С– в голосС– С—С— вчувався глум. в€’ Вочевидь, це не С—хня справа в€’ дотримуватись англС–йського правопису. НатомС–сть що збуджуС” С—хнС–й захват, так це оригС–нальнС–сть теми, хоча, на мою думку, подС–бнС– речС– старС– як свС–т. Я зазвичай не читаю критики, але одного разу менС– випадково трапився критичний вС–дгук, якраз на ту книжку, яку ти щойно втопив, в€’ С– критик вихваляв С—С—! она знову засмС–ялася.\uc1в€’ Мерзотник! в€’ пробуркотС–в я. в€’ Мабуть, вС–н знайшов у нС–й схвалення власних порокС–в. Але ти, СибС–лло, навС–що читаС”ш таку гидоту?\uc1в€’ По-перше, з цС–кавостС–, в€’ вС–дказала вона байдужно. в€’ Я хочу дС–знатися, що збудило захват критика. По-друге, коли я почала читати, я збагнула, що весь сюжет стосуС”ться того, як мужчини забавляються С–з заплямованими голубками шляхС–в-гостинцС–в С– манС–вцС–в; а оскС–льки я не була достатньо обС–знана в таких справах, то подумала, що менС– не завадить ознайомитися з ними ближче. ЗнаС”ш, цС– уривки гидкого знання про негарнС– предмети подС–бнС– до диявольських нашС–птувань: якщо вислухав одне, слухатимеш С– решту. КрС–м того, побутуС” припущення, що лС–тература вС–ддзеркалюС” добу, за якоС— ми живемо, а позаяк саме цей Т‘атунок лС–тератури нинС– переважаС” над усС–ма С–ншими, то ми змушенС– прийняти його та вивчити, як дзеркало сторС–ччя.\uc1Р†з виразом напС–ввеселостС–, напС–впрезирства на обличчС– вона пС–двелася з мС–сця та глянула додолу, на прекрасне озеро.\uc1в€’ Риби з'С—дять книжку, в€’ зауважила вона, в€’ маю надС–ю, не отруяться. Якби вони могли прочитати й зрозумС–ти С—С— в€’ яке б дивне уявлення мали вони про нас, людських С–стот!..\uc1в€’ Чому ти не читаС”ш творС–в МевС–с Клер? в€’ спитав я раптом. в€’ Ти говорила, що захоплюС”шся нею.\uc1в€’ Так, надзвичайно! в€’ вС–дповС–ла вона. в€’ Я захоплююся нею й дивуюся С—й. Як ця жС–нка може зберегти дитинне серце й дитинну вС–ру в такому свС–тС–, як цей, я геть не можу збагнути. Ти запитуС”ш, чому я не читаю С—С— творС–в; я читаю С—х, я перечитала С—х по кС–лька разС–в, але вона не пише багато, С– на С—С— твори чекати доводиться довше, нС–ж на твори С–нших авторС–в. Коли я хочу вС–дчувати, як янгол, в€’ я читаю МевС–с Клер; але частС–ше я схильна вС–дчувати зовсС–м по-С–ншому, С– тодС– С—С— твори болС–снС– для мене.\uc1в€’ БолС–снС–? в€’ перепитав я.\uc1в€’ Так! БолС–сно бачити чиюсь вС–ру в Бога, коли сам не можеш вС–рити в Нього; болС–сно знаходити шляхетнС– доктрини, яких сам не в змозС– прийняти; болС–сно знати, що живе на свС–тС– подС–бна С–стота, така сама жС–нка, як ти, у всьому, крС–м розуму, в€’ жС–нка, обдарована щастям, якого ти досягти не зможеш, хоч би день С– нС–ч простягала благально руки й несамовито прикликала печальнС– небеса! ієї митС– вона мала вигляд трагС–чноС— королеви: С—С— фС–алковС– очС– блищали, вуста розС–мкнулися, груди здС–ймалися. Я з дивним нервовим ваганням пС–дС–йшов до неС— й торкнувся С—С— руки. Вона пасивно дала менС– руку, я взяв С—С— пС–д лС–коть, С– кС–лька хвилин ми мовчки ходили сюди-туди садовою дорС–жкою. величезному готелС– почали запалювати вогнС–, а якраз над нашим шале засяяло сузС–р'я у формС– трилисника.\uc1в€’ БС–долашний ДжеффрС–! в€’ сказала вона, раптом швидко зирнувши на мене. в€’ МенС– тебе шкода! Попри всС– моС— фантазС–С—, я все ж не позбавлена розуму С– вмС–ю добре аналС–зувати себе та С–нших. Я читаю тебе в€’ з такою самою легкС–стю, з якою ти читаС”ш книжку; я бачу, що у твоС—й душС– буря. Ти кохаС”ш мене в€’ С– ненавидиш; контраст почуттС–в губить тебе С– твоС— С–деали. Не заперечуй… я все знаю. Але ким хотС–в би ти мене бачити? Янголом? Я не можу до нього уподС–бнитись в€’ хС–ба що на якусь мить створити перебС–жну С–люзС–ю. Святою? УсС– вони зазнавали тортур. Доброю жС–нкою? Я нС–коли не зустрС–чала жодноС—. Невинною дС–вчиною, яка не звС–дала грС–ха? Перш нС–ж одружитися з тобою, я тобС– говорила, що я не така: шлюбнС– стосунки не становили для мене таС”мницС–, я мала уявлення про мС–ру вродженого потягу до пороку в чоловС–кС–в та жС–нок. Ця мС–ра С” однаковою в представниках обох статей, нС–кому не можна вС–ддати переваги: чоловС–ки не гС–ршС– вС–д жС–нок, жС–нки не гС–ршС– вС–д чоловС–кС–в. Я вС–дкрила все, окрС–м Бога, С– доходжу висновку, що Бог не може бути причиною такого хисткого, такого низького стану, як людське життя. она говорила в€’ а менС– хотС–лося припасти до С—С— нС–г С–з благанням, щоб вона мовчала. Не пС–дозрюючи цього, вона висловлювала багато таких думок, на яких я часто ловив себе сам; а мС–ж тим С–з С—С— вуст вони звучали настС–льки неприродно, грубо, жорстоко, що я мало не вС–дскочив вС–д неС—, настраханий, перейнятий духовним стражданням. Ми дС–йшли до маленького соснового бору; тут, серед затС–нку й безмовностС–, я, пригорнувши С—С—, тужливо дивився на С—С— гарне обличчя.\uc1в€’ СибС–лло! в€’ прошепотС–в я. в€’ СибС–лло! Що з нами сталося? Чому ми не знаходимо краси С– щастя в коханнС–? Чому навС–ть у мить обС–ймС–в та поцС–лункС–в якийсь невловимий морок лягаС” мС–ж нами, С– ми мучимо одне одного, хоча могли б бути щасливими? Що це? Скажи менС– в€’ адже ти знаС”ш, ти теж вС–дчуваС”ш цей морок! ивний вираз мали С—С— очС– в€’ напружений, сумний, наче змС–шаний зС– спС–вчуттям до мене.\uc1в€’ Так, вС–дчуваю! в€’ поволС– вС–дказала вона. в€’ Ми самС– створили його. МенС– здаС”ться, ДжеффрС–, у твоС—й натурС– С” щось шляхетнС–ше, нС–жу моС—й, С– це «щось» в€’ усупереч твоС”му бажанню в€’ живить презирство до мене й до моС—х теорС–й. Можливо, якби ти своС”часно дав волю цьому почуттю, ти б нС–коли не одружився зС– мною. Ти говориш про красу С– щастя в коханнС–… Як на мене, в ньому немаС” анС– краси, анС– щастя: кохання в€’ це щось брутальне й жорстоке. ПримС–ром, ти С– я в€’ «культурнС–» люди! в€’ однак не можемо досягти в коханнС– нС–чого вищого, нС–ж вульгарнС– насолоди Ходжа та його дС–вулС– Р†деться про героя твору початку XIX столС–ття молодика СептС–муса Ходжа, що спричинив адюльтер у поважному товариствС–. . в€’ Несамовито зареготавши, вона здригнулася в моС—х руках. в€’ ЯкС– брехуни поети, ДжеффрС–! С—х варто на все життя запроторити до в'язницС– за кривоприсяжництво! Вони спонукають жС–ноче серце пС–ддаватись оманС–; у раннС–й юностС– дС–вчина читаС” С—хнС– солодкС– вС–ршС– й починаС” мрС–яти про кохання в€’ божественне та вС–чне; адже саме таким описують його поети! А потС–м… потС–м перст прози розчавлюС” крилатого метелика поезС–С—, С– настаС” гС–ркота цС–лковитого розчарування. досС– тримав С—С— в обС–ймах в€’ С–з безтямною силою потопаючого, що хапаС”ться за дерев'яний брус серед океану.\uc1в€’ Але я кохаю тебе, СибС–лло, моя дружино, я тебе кохаю! в€’ сказав я, задихаючись у поривС– пристрастС–.\uc1в€’ Так, я знаю, ти кохаС”ш мене в€’ але як? Це почуття огидне тобС– самому! Це не С” поетичне кохання в€’ це пристрасть мужчини, а пристрасть мужчини в€’ тваринна. Такою вона С”, такою буде, бо не може бути С–ншою. УтС–м, тваринна пристрасть швидко набридаС”, С– коли вона гине з переситу, нС–чого не залишаС”ться пС–сля неС—. НС–чого, ДжеффрС–, просто-таки нС–чого, крС–м увС–чливих безбарвних стосункС–в, якС– ми змушенС– будемо пС–дтримувати про людське око. она вивС–льнилася з моС—х обС–ймС–в, щоб С–ти додому.\uc1в€’ ХодС–мо, в€’ кинула через плече, повернувши чарС–вну голС–вку з нС–жною котячою грацС–С”ю, притаманною лише С—й. в€’ ЗнаС”ш, у ЛондонС– мешкаС” всС–м вС–дома дама, яка рекламуС” своС— продажнС– принади за допомогою монограм, ушитих у мереживо фС–ранок на всС–х вС–кнах. Вона, без сумнС–ву, хоче в такий спосС–б збС–льшити свою клС–С”нтуру! Але я не така погана. Я знаю, ти дорого заплатив за мене; але пам'ятай, я досС– не ношу С–нших дС–амантС–в, окрС–м тих, що дарував менС– ти; я не вимагаю подарункС–в в€’ менС– вистачаС” тих, що ти робиш менС– з власноС— великодушностС–; я щиро прагну бути вартою твоС—х витрат.\uc1в€’ СибС–лло, ти вбиваС”ш мене! в€’ скрикнув я, вС–дчувши нестерпний бС–ль. в€’ Я не такий негС–дний, за якого ти мене маС”ш! майже ридав, охоплений вС–дчаС”м.\uc1в€’ Ти не можеш не бути негС–дним, в€’ сказала вона, пильно дивлячись на мене, в€’ оскС–льки ти чоловС–к. Я негС–дна, оскС–льки я жС–нка. Якби ми вС–рили в Бога, тодС–, можливо, змогли б вС–дшукати С–нший життС”вий шлях, С–нший спосС–б кохати в€’ хтозна! Але нС– ти, нС– я не маС”мо анС– крихти вС–ри в Р†стоту, буття ЯкоС— наполегливо спростовуС”ться всС–ма вченими нашого часу. Нас уперто вчать, що ми тварини в€’ й нС–чого бС–льше; однак не варто соромитися цієї тваринностС–! ТвариннС–сть С– атеС—зм схвалюють С– наука, С– преса. ДухС–вництво неспроможне наснажити внутрС–шньою силою ту вС–ру яку воно пропагуС”. ХодС–мо, ДжеффрС–, не стС–й у задумС– пС–д цими соснами, як уражений Парсифаль. Викинь геть те, що тривожить тебе, в€’ твоС” сумлС–ння! Викинь його, як викинув книжку, що я читала! Р† вС–зьми до уваги, що бС–льшС–сть чоловС–кС–в твого типу були б гордС– стати здобиччю негС–дноС— жС–нки; тож привС–тай себе з тим, що маС”ш мене за дружину! Я мислю настС–льки широко, що завжди даватиму тобС– повну свободу у всьому, в€’ якщо ти, звичайно, даватимеш таку саму свободу менС–! НинС– всС– шлюби на цьому тримаються, принаймнС– в нашому колС–; С–накше «священнС– узи» були б нестерпнС–. ХодС–мо!\uc1в€’ Ми не можемо жити разом, маючи такС– стосунки, СибС–лло! в€’ хрипко промовив я, прямуючи поруч С–з нею до вС–лли.\uc1в€’ Чому? Можемо! в€’ недобра посмС–шка заграла на С—С— вустах. в€’ Ми можемо робити те саме, що роблять С–ншС–; немаС” потреби вирС–знятися з оточення, наче навС–женС– дурнС–! НемаС” потреби вдавати взС–рцеве подружжя в€’ нас лише зненавидять! БезсумнС–вно, краще бути популярними, нС–ж доброчесними: доброчеснС–сть нС–коли не оплачуС”ться. Дивись, С–де наш забавний нС–мець-лакей в€’ доповС–сти нам, що обС–д подано. Будь ласка, не дивись так сумно, адже ми не сварились, С– не треба давати слугам привС–д думати, нС–би у нас чвари. не вС–дповС–дав. Ми ввС–йшли до будинку й сС–ли обС–дати. СибС–лла пС–дтримувала розмову, хоча я вС–дповС–дав коротко С– прохолодно; пС–сля обС–ду ми, як завжди, пС–шли до С–люмС–нованого саду сумС–жного готелю послухати оркестр. СибС–ллу знали, вона збуджувала загальний захват своС”ю вродою; С– поки вона пС–дходила до своС—х знайомих, спС–лкуючись то з однС–С”ю групою, то з С–ншою, я сидС–в у похмурому мовчаннС–, спостерС–гаючи за нею з дедалС– бС–льшим здивуванням С–… страхом. С—С— краса здавалась менС– подС–бною до краси отруйноС— квС–тки, яка, чаруючи формою та барвами, дихаС” смертю на того, хто зС–рве С—С— зС– стеблини. Р† тієї ночС–, коли я тримав С—С— в обС–ймах С– вС–дчував у темрявС– биття С—С— серця, жах охопив мене в€’ жах, що я можу задушити С—С—, коли вона лежить на моС—х грудях, задушити, як упиря, що висисаС” мою кров С– сили.\ XXVII\s0 и завершили весС–льну подорож ранС–ше, нС–ж планувалось, С– повернулись до АнглС–С—, до ВС–ллосмС–рського замку, приблизно в серединС– серпня. Невиразна С–дея зродилася в менС– й додавала надС–С—: я мав намС–р познайомити мою дружину з МевС–с Клер, сподС–ваючись, що цС–лющий вплив нС–жноС—, щасливоС—, незворушно спокС–йноС— С–стоти, яка мешкала в маленькому котеджС–, немов радС–сна пташка в затишному гнС–здечку, може пом'якшити безжальну пристрасть СибС–лли до холодного аналС–зу, С—С— зневагу до шляхетних С–деалС–в. У графствС– ВарвС–к на той час стояла надзвичайна спека; троянди були в повному розквС–тС–, густе листя кедрС–в та дубС–в у парках давало приС”мний затС–нок, у якому вС–дпочивало стомлене тС–ло, а спокС–йна краса лук тС–шила виснажену душу. рештС–-решт, нема на свС–тС– краС—ни прекраснС–шоС—, нС–ж АнглС–я! НемаС” жодноС— краС—ни, так рясно обдарованоС— зеленими лС–сами, яскравими квС–тами; жодна не може похвалитись такими поетичними куточками, придатними для мрС–йливого усамС–тнення. В Р†талС–С—, у краС—нС–, оспС–ванС–й С–стеричними, екзальтованими поетами, якС– хтозна-чому вважали, що це С”диний край, гС–дний уславлення, в€’ поля вбогС– та зчорнС–лС–, випаленС– надто пекучим сонцем; там немаС” тС–нистих путС–вцС–в, якС– пролягають уздовж кожного англС–йського берега; С– манС–я С–талС–йцС–в безжально вирубати найкращС– дерева не лише зашкодила клС–матовС–, але й зС–псувала ландшафт настС–льки, що важко повС–рити в колишню красу Р†талС–С—, яку й досС– помилково вихваляють. ПринаймнС– на цС–лому обширС– Р†талС–С— неможливо вС–дшукати такоС— гарноС— мС–сцинки, якою був ЛС–лС–я-котедж у задушливому серпнС–. МевС–с сама дбала про свС–й сад, вона мала двох садС–вникС–в, якС– за С—С— вказС–вками поливали траву й дерева; С– неможливо було уявити собС– щось чарС–внС–ше, нС–ж мальовничий будиночок у старовинному стилС–, вкритий кущами троянд С– ясмину, якС–, здавалося, перев'язували дах вузлуватими гС–рляндами; навколо котеджу стелилася смарагдова лука з альтанками, оброслими густою зеленню, де знаходили райський притулок усС– спС–вучС– пташки, й вечорами С—х мелодС–С— бринС–ли, немов струменС– водограю. добре пам'ятаю той день, тихий, спекотний С– млосний, коли я повС–в СибС–ллу знайомитися з письменницею, якою вона здавна захоплювалась. Стояла така спека, що птахи в наших парках мовчали, але, пС–дС–йшовши до ЛС–лС–я-котеджу, ми вС–дразу ж почули щебетання дрозда десь угорС–, мС–ж троянд, в€’ нС–жнС– звуки, сповненС– «солодкого спокою»; а десь на вС–ддалС– голуби-«критики» глухо туркотС–ли про щось, знане лише С—м.\uc1в€’ Яке чудове мС–сце! в€’ сказала моя дружина, вС–дчинивши хвС–ртку та проходячи повз духмяний живоплС–т С–з жимолостС– та ясмину. в€’ СправдС–, воно краще за ВС–ллосмС–р! ас провели до вС–тальнС–, С– МевС–с, попереджена про наш вС–зит, не змусила довго на себе чекати. Коли вона вийшла, вбрана в легку бС–лу сукню, що м'яко обгортала С—С— стрункий стан, С–з паском зС– звичайноС— стрС–чки, в€’ дивна болС–сна туга защемила в моС”му серцС–. Гарне спокС–йне обличчя, веселС– й водночас мрС–йливС– очС–, чутливС– вуста й особливо свС–тлий погляд щастя, що надавав С—С— рисам такого ясного й милого виразу, в€’ усе це говорило менС–, якою повинна бути жС–нка та якою вона частС–ш за все не С”. к я мС–г ненавидС–ти МевС–с Клер! Я навС–ть удався до пера, щоб завдати С—й удару шляхом анонС–мноС— критики! Однак це сталося ранС–ше, нС–ж я познайомився з нею, ранС–ше, нС–ж зрозумС–в рС–зницю мС–ж нею та опудалами у спС–дницях, якС– вдають С–з себе романС–сток, не вмС–ючи правильно писати англС–йською мовою, С– говорять у товариствС– про своС— твори з зухвалС–стю, запозиченою вС–д Тђраб-стрит С– дешевих газетярських кнайп. Так, я ненавидС–в С—С—… А тепер… тепер я майже любив С—С—. СибС–лла, висока, велична, прегарна СибС–лла, дивилась на тендС–тну письменницю з подивом С– захватом.\uc1в€’ Подумати лишень, що ви С– С” славнозвС–сна МевС–с Клер! в€’ сказала моя дружина, всмС–хаючись С– подаючи руку. в€’ Я чула, що ви не схожС– на письменницю, але навС–ть не уявляла собС–, що ви така, якою я вас бачу.\uc1в€’ Бути схожою на письменницю не завжди означаС” бути письменницею, в€’ зауважила МевС–с, смС–ючись. в€’ Дуже часто можна зустрС–ти жС–нок, якС– докладають усС–х зусиль, аби бути схожими на письменниць, але при цьому не мають анС– найменшого уявлення про лС–тературу. Але яка я рада бачити вас, ледС– СибС–лло! ЗнаС”те, коли я була маленькою дС–вчинкою, я спостерС–гала за вами, як ви гралися на луцС–.\uc1в€’ А я за вами, в€’ вС–дповС–ла СибС–лла, в€’ ви робили ланцюги зС– стокроток та кульки з буквиць у полС–, на протилежному березС– Авону Я дуже рада, що ми сусС–ди. Ви маС”те часто бувати в мене у ВС–ллосмС–рС–. евС–с не вС–дразу вС–дповС–ла, вона якраз розливала чай. СибС–лла помС–тила це С– лагС–дно повторила своС— слова.\uc1в€’ Ви будете приходити, чи не так? Чим частС–ше, тим краще. Ми повиннС– заприятелювати! одС– МевС–с звела усмС–хненС– очС–.\uc1в€’ Ви справдС– хочете цього? в€’ спитала вона.\uc1в€’ Чи хочу я? в€’ перепитала СибС–лла. в€’ Так, звичайно, хочу!\uc1в€’ Як ви можете сумнС–ватися в цьому? в€’ вигукнув я.\uc1в€’ Даруйте менС–, що поставила таке питання, в€’ сказала МевС–с, досС– всмС–хаючись, в€’ але, бачите, ви тепер, як то кажуть, магнати графства, а магнати графства зазвичай уважають, що вони безмС–рно вищС– вС–д якихось там письменникС–в. она засмС–ялася, С– в С—С— синС–х очах блищала веселС–сть.\uc1в€’ Гадаю, бС–льшС–сть магнатС–в ставляться до лС–тераторС–в, як до такого собС– химерного рС–зновиду людей, який С—х забавляС”. Тимчасом найбС–льшС– серед моС—х вад, як менС– здаС”ться, в€’ це гордС–сть С– несамовито впертий дух незалежностС–. Правду кажучи, мене запрошували багато хто з так званоС— шляхти, С– коли я С—здила, то зазвичай досадувала на себе потС–м.\uc1в€’ Чому? в€’ спитав я. в€’ Вони робили собС– честь, запрошуючи вас.\uc1в€’ О, не думаю, що вони так вважали! в€’ вС–дповС–ла вона, гордо струснувши бС–лявою голС–вкою. в€’ Вони були переконанС–, що роблять менС– велику ласку, хоча насправдС– це я зробила С—м ласку: адже я мусила полишити товариство АфС–ни Паллади в моС”му кабС–нетС– задля товариства франтуватих фешенебельних дам С–з крученим волоссям! в€’ Ясна усмС–шка знов осяяла С—С— обличчя, С– вона вела далС–: в€’ Якось мене було запрошено на снС–данок до барона й баронеси, якС– запросили ще кС–лькох гостей, щоб, як вони сказали, познайомити С—х зС– мною. Мене було вС–дрекомендовано лише двом чи трьом з-помС–жних; решта сидС–ли й розглядали мене, нС–би я була новим сортом риби або птицС–. ПотС–м барон показав менС– свС–й будинок, називаючи цС–ни на картини та порцеляну; вС–н був такий добрий, що навС–ть пояснив, котрС– з виробС–в належали до дрезденських майстерень, а котрС– в€’ до дельфських, хоча я гадаю, що могла б сама, попри моС” невС–гластво, просвС–тити його в цих питаннях. Р† хоча я люб'язно посмС–халася впродовж того прийому, вдаючи несосвС–тенне захоплення, однак бС–льше вони мене нС–коли не запрошували! Я не можу збагнути: невже вони справдС– запрошували мене лишень для того, аби вразити каталогом хатнього начиння? Бо С–накше в€’ чим я заслужила таку неласку, щоб нС–коли бС–льше не бути запрошеною?\uc1в€’ То, мабуть, були якС–сь парвеню, в€’ сказала з обуренням СибС–лла. в€’ Добре вихованС– люди нС–коли не стануть оцС–нювати перед вами своС” майно, якщо тС–льки вони не С”вреС—. евС–с засмС–ялась, С– С—С— веселий смС–х був схожий на дзеленчання дзвоникС–в.\uc1в€’ Я не скажу, хто вони були: мушу ж я щось приберегти для лС–тературних мемуарС–в на старС–сть! Я переповС–ла вам С–нцидент лише для того, щоб пояснити, чому я спитала вас, чи справдС– ви хочете, щоб я бувала у ВС–ллосмС–рС–. Барон та баронеса, про яких я згадала, розсипали так багато комплС–ментС–в менС– й моС—м книжкам, що створювалося враження, нС–би вони мрС–ють бачити мене своС—м найближчим другом, в€’ а це було не так. Я знаю, деякС– дами обС–ймають мене, звС–ряються з найкращих почуттС–в та запрошують до себе, хоча насправдС– С—хня приязнь в€’ нС–що С–нше, як лицемС–рство. Я не домагаюся нС– обС–ймС–в, нС– запрошень С– не тС–льки не вважаю за ласку, коли мене запрошуС” хтось С–з найвищоС— аристократС–С—, але, навпаки, вважаю, що це ласка з мого боку в€’ пристати на запрошення. НавС–ть не йдеться про мене особисто: особисто я нС–чого не варта; найважливС–ше в€’ це гС–днС–сть лС–тератури як мистецтва С– фаху. Якби С–ншС– автори пС–дтримали таку настанову, ми могли б пС–днести прапор лС–тератури до тієї висоти, на якС–й вС–н перебував за часС–в Скотта С– Байрона. Маю надС–ю, ви не картатимете мене за моС— гордощС–?\uc1в€’ Навпаки, я вважаю, що ви маС”те цС–лковиту рацС–ю, в€’ палко промовила СибС–лла. в€’ Р† я схиляюся перед вами за вашу незалежнС–сть С– мужнС–сть; я знаю, аристократС–я в переважнС–й бС–льшостС– настС–льки вульгарна, що менС– стаС” соромно належати до неС—. Однак можу вас запевнити: якщо ви зробите нам честь С– станете нашим другом, ви не пошкодуС”те про це. Спробуйте полюбити мене, якщо можете.\uc1Р†з чарС–вною усмС–шкою на прекрасному обличчС– вона нахилилася вперед. МевС–с дивилась на неС— серйозно й захоплено.\uc1в€’ Яка ви гарна! в€’ вС–дверто сказала вона. в€’ Певна рС–ч, вам про це всС– твердять, С– я не можу не приС”днатися до загального хору. Для мене гарне обличчя подС–бне до гарноС— квС–тки: я не можу не захоплюватись нС– одним, нС– другим. Краса в€’ це щось божественне, С– хоча часто говорять, що негарнС– люди завжди С” людьми добрими, менС– важко вповнС– повС–рити в це. Напевно, природа даС” прекрасне обличчя прекраснС–й душС–. ибС–лла, яка мило посмС–халася на першС– слова комплС–менту, що пролунав з вуст однієї з найталановитС–ших жС–нок, тепер сильно зашарС–лась.\uc1в€’ Не завжди, мС–с Клер, в€’ сказала вона, ховаючи блиск очей пС–д довгими вС–ями. в€’ Так само легко уявити собС– прекрасного злого духа, як С– прекрасного янгола.\uc1в€’ Правда! в€’ МевС–с замислено глянула на неС—, потС–м, раптово засмС–явшись веселим срС–блястим смС–хом, додала: в€’ ЦС–лковита правда! Я не можу змалювати собС– потворного злого духа, оскС–льки вважаС”ться, що злС– духи безсмертнС–, а я переконана, що потворне й безсмертне несумС–снС–. Очевидна потворнС–сть в€’ атрибут самого лише людства, С– негарне обличчя в€’ пляма на творС–ннС–; ми можемо втС–шатися лише роздумами про те, що воно, на щастя, тлС–нне, С– з часом душа, ув'язнена в потворнС–й шкаралупС–, вивС–льниться з неС— С–, можливо, прибере кращоС— оболонки. Так, ледС– СибС–лло, я прийду до ВС–ллосмС–ру: я не можу зректись нагоди милуватися такою красою, як ваша.\uc1в€’ Ви так мило лестите менС–! в€’ сказала СибС–лла, пС–дводячись С– обС–ймаючи С—С— з нС–жнС–стю, яка здавалася щирою, але часто зовсС–м не була такою. в€’ Але я зС–знаюся, що волС–ю вислуховувати лестощС– вС–д жС–нки, нС–ж вС–д чоловС–ка. ЧоловС–ки мають вельми обмежений запас комплС–ментС–в, вони всС–м жС–нкам говорять тС– самС– речС–; крС–м того, вони й потворС– можуть сказати, що вона гарна, якщо матимуть С–з цього користь. Але самим жС–нкам часто важко визнати переваги С–ншоС— жС–нки в€’ чи то зовнС–шнС–, чи то внутрС–шнС–, в€’ тож коли жС–нка ласкаво та великодушно вС–дгукуС”ться про С–ншу представницю своєї статС–, це диво варте того, щоб зберегти його в пам'ятС–. Чи можу я оглянути ваш кабС–нет? евС–с охоче погодилась, С– ми втрьох увС–йшли до мирного святилища, в якому панувала АфС–на Паллада. У кабС–нетС– перебували обидва собаки: Р†мператор сидС–в С– уважно розглядав краС”вид за вС–кном, а ТрС–ксС– на невеличкС–й вС–ддалС– з поважним виглядом наслС–дувала позу свого товариша. Обидва дружньо зустрС–ли мене й мою дружину, С– поки СибС–лла гладила величезну голову сенбернара, МевС–с раптом спитала:\uc1в€’ Де ваш приятель, який був тут С–з вами минулого разу, князь РС–манський?\uc1в€’ ВС–н тепер у ПетербурзС–, в€’ вС–дповС–в я, в€’ але ми сподС–ваС”мось, вС–н завС–таС” сюди десь за два-три тижнС–.\uc1в€’ Мабуть, вС–н незвичайна людина, в€’ сказала замислено МевС–с, в€’ пам'ятаС”те, як дивно повелися щодо нього моС— собаки? Р†мператор не мС–г заспокоС—тись кС–лька годин пС–сля того, як вС–н пС–шов.\uc1Р† вона в коротких словах переповС–ла СибС–ллС– С–нцидент С–з нападом сенбернара на ЛючС–о.\uc1в€’ ДеякС– люди мають вроджену антипатС–ю до собак, в€’ сказала СибС–лла. в€’ Собаки завжди вС–дчувають це й вС–дплачують тим самим. Але невже князь РС–манський ненавидить не лише жС–нок, а й собак? Я цього не знала!\uc1Р† вона засмС–ялася в€’ трохи гС–рко.\uc1в€’ Князь РС–манський ненавидить жС–нок? в€’ перепитала здивовано МевС–с. в€’ ТодС– вС–н чудовий актор, бо до мене вС–н був дивовижно лагС–дний С– добрий. ибС–лла, пильно подивившись на неС—, десь С–з хвилину мовчала. ПотС–м сказала:\uc1в€’ Може, це тому, що вС–н знаС”, наскС–льки ви вС–дрС–зняС”тесь вС–д звичайних жС–нок С– нС–чого спС–льного не маС”те з С—хнС–ми мС–шурними прагненнями. Ясна рС–ч, вС–н завжди чемний до жС–нок, але, менС– здаС”ться, легко побачити, що його чемнС–сть в€’ не бС–льш як маска, що приховуС” зовсС–м С–нше ставлення.\uc1в€’ Отже, ти помС–тила це, СибС–лло? в€’ спитав я з легкою усмС–шкою.\uc1в€’ Я була б слС–пою, якби не помС–тила, в€’ вС–дповС–ла вона, в€’ однак я не засуджую його за цю дивну антипатС–ю. Я навС–ть думаю, вона додаС” йому привабливостС–.\uc1в€’ ВС–н ваш близький друг? в€’ спитала МевС–с, глянувши на мене.\uc1в€’ Найближчий друг, якого я маю в життС–! в€’ була моя швидка вС–дповС–дь. в€’ Я завдячую йому бС–льше, нС–ж будь-коли зможу вС–дплатити; я навС–ть познайомився зС– своС”ю дружиною завдяки йому. говорив не думаючи, але пС–сля цих слС–в нС–би вС–дчув раптовий удар в€’ таким болС–сним став спогад. Так, це правда: нещастям, страхом, приниженням С– соромом мати таку дружину, як СибС–лла, я завдячував йому, ЛючС–о. Я почувався недобре; зненацька в головС– моС—й запаморочилось, С– я опустився на один С–з дубових стС–льцС–в, що стояли в кабС–нетС– МевС–с Клер. им часом обидвС– жС–нки вийшли в сад через вС–дкрите французьке вС–кно-дверС–, С– собаки пС–шли за ними. Я дивився на них: моя дружина в€’ висока, поставна, вбрана за останньою модою, МевС–с в€’ маленька, легка, у м'якС–й бС–лС–й сукнС– з паском С–з однотонноС— стрС–чки; одна в€’ фС–зично бездоганна тварина, С–нша в€’ непоказна, але з нС–жним обличчям С– тендС–тною фС–гурою, подС–бна до лС–сового ельфа; одна в€’ чуттС”ва, С–нша в€’ одухотворена; одна в€’ негС–дна, з порочними прагненнями, С–нша в€’ з чистою душею та шляхетними цС–лями… Сплеснувши руками, я з гС–ркотою подумав: як же я помилився у виборС–! МенС– в моС”му самовпевненому егоС—змС– навС–ть на думку не спало, що МевС–с Клер могла б вС–дмовитись вС–д одруження зС– мною та що все моС” багатство не допомогло б менС– домогтися С—С— згоди! НасправдС– ж я мС–г би з таким самим результатом прагнути вхопити зС–рку з неба, як С– здобути перемогу над жС–нкою, яка читала мою натуру, немов розкриту книжку, С– яка заради жодних грошей не зС–йшла б зС– свого С–нтелектуального трону, в€’ навС–ть якби я був монархом багатьох народС–в! розглядав виразнС– спокС–йнС– риси АфС–ни Паллади, С–, здавалося, бС–лС– очнС– яблука мармуровоС— богинС– дивились на мене з холодним презирством. Я оглянув стС–ни, оздобленС– панелями з вирС–зьбленими сентенцС–ями поетС–в та фС–лософС–в: С—хнС– слова нагадували менС– про С–стини, якС– я знав, але нС–коли не застосовував на практицС–. Раптом мС–й погляд упав у куточок поблизу письмового столу, де горС–ла тьмяна лампадка. Над нею на драпуваннях С–з темно-червоного оксамиту бС–лС–ло розп'яття зС– слоновоС— кС–стки; пС–д ним на срС–бнС–й пС–дставцС– стояв пС–сковий годинник, у якому блискучими крупинками пересипався пС–сок, С– навколо маленького вС–втаря було написано золотими лС–терами: «ТеперС–шнС–й час в€’ найкращий час». Слова «теперС–шнС–й час» було видС–лено бС–льшими лС–терами. «ТеперС–шнС–й час», вочевидь, був девС–зом МевС–с: не втрачати хвилини, працювати, молитися, любити, надС–ятися, дякувати БоговС–, бути задоволеним С–з життя в€’ саме тепер! Не шкодувати за минулим, не ворожити на майбутнС”, а просто добре робити те, що вмС–С”ш, в€’ а решту з дитячою довС–рою вС–ддати на ласку Небес… С–дчуваючи дивне занепокоС”ння, я пС–двС–вся й пС–шов стежкою, якою пройшли до саду МевС–с С– моя дружина. Я знайшов С—х бС–ля клС–тки сов, якС– звались «Атеней»; найголовнС–ша сова, як завжди, пирхала й настовбурчувала пС–р'я з обурення. СибС–лла повернулася, побачивши мене; С—С— обличчя було ясним в€’ вона посмС–халася.\uc1в€’ МС–с Клер незалежна у своС—х поглядах, ДжеффрС–, в€’ сказала вона. в€’ С—С— не зачарував князь РС–манський, як зачарував вС–н бС–льшС–сть С–з нас. Вона щойно зС–зналась менС–, що вС–н С—й не дуже подобаС”ться. евС–с почервонС–ла, але С—С— вС–двертС– очС– безстрашно зустрС–лися з моС—ми.\uc1в€’ Я знаю, не слС–д говорити того, що думаС”ш, в€’ прошепотС–ла вона знС–чено, в€’ у цьому в€’ моя велика вада. Будь ласка, пробачте менС–, мС–стере Темпест. Ви сказали, що князь в€’ ваш найкращий друг, С– я, запевняю вас, була надзвичайно вражена його зовнС–шнС–стю…з першого погляду. Але потС–м, коли я трохи придивилася до нього, у менС– постало переконання, що вС–н не зовсС–м той, за кого здаС”ться С–ншим.\uc1в€’ ВС–н так само говорить про себе, в€’ вС–дказав я з легким осмС–хом. в€’ ВС–н маС” якусь таС”мницю, С– вС–н обС–цяв менС–, що якось С—С— вС–дкриС”. Але менС– прикро, що вС–н вам не подобаС”ться, мС–с Клер, оскС–льки ви йому дуже подобаС”тесь.\uc1в€’ Можливо, коли я зустрС–нуся з ним наступного разу, моС” враження змС–ниться, в€’ сказала лагС–дно МевС–с, в€’ а тепер… Але не говорС–мо бС–льше про це! СправдС–, це було неделС–катно з мого боку в€’ висловлювати таку думку про особу, до якоС— С– ви, С– ледС– СибС–лла дуже прихильнС–. Але щось наче всупереч моС—й волС– змусило мене сказати те, що я сказала.\uc1Її добрС– очС– дивилися перед собою сумно С– збентежено, С– я, щоб змС–нити тему й заспокоС—ти С—С—, спитав, чи не пише вона чогось нового.\uc1в€’ Так, в€’ вС–дповС–ла вона, в€’ я нС–коли не лС–нуюся. ПублС–ка дуже добра до мене: прочитавши якийсь мС–й твС–р, вона негайно вимагаС” наступного, тому я дуже зайнята.\uc1в€’ А що ж критики? в€’ спитав я з цС–кавС–стю. Вона засмС–ялася:\uc1в€’ Я нС–коли не звертаю на них анС– найменшоС— уваги, в€’ за винятком тих випадкС–в, коли вони настС–льки заслС–пленС– люттю, що оббрС–хують мене; тодС– я, природно, насмС–лююся цС– брехнС– спростовувати в€’ чи то шляхом особистого виступу, чи то за допомогою моС—х адвокатС–в. А загалом я не маю нС–чого проти критикС–в. Зазвичай це вбогС– трударС–, змушенС– боротися за С–снування. Я часто допомагаю деяким з них так, щоб вони про це не дС–зналися. Один С–з моС—х видавцС–в надС–слав менС– днями рукопис одного з моС—х найлютС–ших ворогС–в у пресС– С– заявив, що моя думка вирС–шить долю цієї роботи. Я прочитала рукопис: робота була непогана, хоча й не блискуча; однак я, як могла, вихваляла С—С— й наполягала на С—С— виданнС– в€’ за умови, що автор нС–коли не дС–знаС”ться, що саме мС–й голос був вирС–шальним. Книжка нещодавно вийшла друком, С– я певна, вона матиме успС–х. она спинилась С–, зС–рвавши кС–лька темно-червоних троянд, подала С—х СибС–ллС–.\uc1в€’ Так, критикам дуже мало, жахливо мало платять, в€’ замислено вела далС– письменниця. в€’ Не варто сподС–ватися, що вони писатимуть панегС–рики успС–шному авторовС–, коли самС– не мають успС–ху: така робота не може бути нС–чим С–ншим, як тС–льки жовчю з полинами! Будучи знайомою з бС–дною маленькою дружиною одного критика, я сплатила рахунок С—С— кравчинС–: вона боялася показати його чоловС–ковС–! Тиждень по тому вС–н вишпетив мою останню книжку в газетС–, у якС–й працюС”, та отримав за це, гадаю, близько гС–неС—. Звичайно, вС–н нС–чого не знаС” про докучливу кравчиню своєї маленькоС— дружини, С– не дС–знаС”ться, бо я взяла з неС— слово, що вона зберС–гатиме таС”мницю.\uc1в€’ Але навС–що ви робите подС–бнС– речС–? в€’ спитала здивована СибС–лла. в€’ Якби я була на вашому мС–сцС–, я б не заважала його дружинС– втрапити до громадянськоС— палати!\uc1в€’ СправдС–? в€’ МевС–с гордовито посмС–хнулася. в€’ А ось я не могла. Чи ви пам'ятаС”те, Хто сказав: «Благословляй тих, хто проклинаС” тебе, С– чини добро тим, хто ненавидить тебе»? КрС–м того, бС–дна маленька жС–нка була жахливо налякана своС—ми витратами. ЗнаС”те, жаль бере, коли спостерС–гаС”ш страждання людей, якС– хочуть жити невС–дповС–дно до своС—х статкС–в: вони страждають набагато дужче, нС–ж жебраки на вулицях, якС– часто заробляють понад фунт на день тС–льки завдяки скигленню та плаксивостС–. Критики перебувають у значно гС–рших умовах, анС–ж прохачС–: мало хто з них заробляС” фунт на день, С– на авторС–в, що мають вС–д тридцяти до п'ятдесяти фунтС–в на тиждень, вони, звичайно, дивляться як на ворогС–в. Запевняю вас, менС– справдС– жаль критикС–в: з усього лС–тературного свС–ту С—х найменше поважають С– найскупС–ше винагороджують. Р† я нС–коли не дбаю, що вони про мене говорять, за винятком, як я вже сказала, тих випадкС–в, коли вони у своС—й сквапливостС– починають брехати: тодС–, звС–сно, я вдаюся до самозахисту й вС–дновлюю С–стину, як цього вимагаС” мС–й обов'язок стосовно публС–ки. Але найчастС–ше всС– дописи преси я вС–ддаю ТрС–ксС–, в€’ вона вказала на крихС–тну таксу, яка йшла впритул С–з пеленою С—С— бС–лоС— сукнС–, в€’ вона роздираС” С—х на шматочки протягом кС–лькох хвилин. евС–с весело засмС–ялась, С– СибС–лла посмС–хнулася, дивлячись на неС—. Подив С– захват не вгасали в очах моєї дружини, коли ми спС–лкувалися з цим веселим професором лС–тературноС— слави. Тепер ми вже йшли до хвС–ртки, маючи намС–р прощатися.\uc1в€’ Чи можу я С–нколи приходити до вас на розмову? в€’ спитала раптом моя дружина найсолодшим прохальним тоном. в€’ Це було б таким виключним правом!\uc1в€’ Приходьте, коли хочете, пС–сля полудня, в€’ вС–дразу ж вС–дповС–ла МевС–с. в€’ Ранок належить богинС– бС–льш владнС–й, нС–ж Краса, в€’ ПрацС–.\uc1в€’ Ви нС–коли не працюС”те вночС–? в€’ спитав я.\uc1в€’ Ясна рС–ч, нС–! Я нС–коли не ставлю законС–в природи шкереберть. НС–ч для сну, С– я з вдячнС–стю користуюся нею вС–дповС–дно до С—С— благословенного призначення.\uc1в€’ А деякС– автори можуть писати лише вночС–, в€’ зауважив я.\uc1в€’ ТодС– можете бути певнС–, що вони дають строкатС– картини й невиразнС– характеристики. Р„ й такС– письменники, що збуджують натхнення джином або опС–С”м, в€’ але я не вС–рю в подС–бнС– методи. Той, хто хоче написати книжку, яка б трималася довше, нС–ж один сезон, мусить писати вранцС–, коли мозок вС–дпочив С– готовий до лС–тературноС— працС–. она провела нас до хвС–ртки й зупинилася пС–д портиком; над С—С— головою колихалися троянди, а величезний сенбернар улС–гся бС–ля С—С— нС–г.\uc1в€’ В усякому разС–, праця йде вам на користь, в€’ сказала СибС–лла, дивлячись на неС— довгим, пильним, майже заздрим поглядом. в€’ Ви маС”те вигляд цС–лком щасливоС— людини!\uc1в€’ Я С– С” цС–лком щаслива людина, в€’ вС–дповС–ла МевС–с. в€’ МенС– нема чого бажати, окрС–м того, щоб померти так само спокС–йно, як я живу.\uc1в€’ Нехай той день буде дуже вС–ддаленим! в€’ промовив я палко. Вона звела на мене добрС– мрС–йливС– очС–.\uc1в€’ Дякую вам! она зробила прощальний жест рукою, перш нС–ж ми звернули за рС–г. С–лька хвилин ми повС–льно йшли в цС–лковитому мовчаннС–. НарештС– СибС–лла заговорила.\uc1в€’ Я цС–лком розумС–ю тих, хто ненавидить МевС–с Клер, в€’ сказала вона. в€’ Боюся, я й сама починаю С—С— ненавидС–ти. зупинився С– глянув на неС—, вражений, приголомшений.\uc1в€’ Ти починаС”ш ненавидС–ти С—С—? Ти? Чому?\uc1в€’ Ти настС–льки слС–пий, що не можеш зрозумС–ти, чому! в€’ рС–зко вигукнула вона, С– знана менС– легка недобра посмС–шка лягла на С—С— вуста. в€’ Тому, що вона щаслива! Тому, що для неС— не С–снуС” спокус! Тому, що вона смС–С” бути задоволеною з життя! Хочеться зробити С—С— нещасною! Але як? Вона вС–рить у Бога. Вона думаС”, що всС– Його приписи слушнС– й благотворнС–. З такою твердою вС–рою вона буде щаслива й на горищС–, заробляючи по кС–лька пенсС–в на день. Тепер я чудово бачу, чим вона завоювала публС–ку: вона утверджуС” тС– життС”вС– теорС–С—, в яких сама переконана. Що можна протиставити С—й? НС–чого! Але я розумС–ю, чому критики люблять «душити» С—С—: якби я була одним С–з критикС–в, що захоплюються вС–скС– та кафешантанними жС–нками, я б сама «душила» С—С— в€’ за те, що вона така несхожа на решту особин своєї статС–.\uc1в€’ Що ти за дивна жС–нка, СибС–лло! в€’ вигукнув я з неприхованим роздратуванням. в€’ Ти захоплюС”шся книжками МевС–с Клер, ти просила С—С— приязнС– в€’ С– водночас заявляС”ш, що хотС–ла б «задушити» С—С—, зробити С—С— нещасною! ЗС–знаюся, я не можу тебе зрозумС–ти! и зупинилися в затС–нку каштана неподалС–к вС–д нашого парку.\uc1в€’ Ясна рС–ч, не можеш! в€’ спокС–йно вС–дказала вона, дивлячись на мене з якимось дивним виразом. в€’ Я нС–коли й не сподС–валася, що можеш, С– не винуватила тебе за це. Я сама подекуди не розумС–ю себе С– не можу до кС–нця визначити власноС— натури. Але що стосуС”ться МевС–с Клер, то хС–ба ти не в змозС– собС– уявити, що зло може ненавидС–ти добро? що непросипущий п'яниця може ненавидС–ти тверезого? що повС–я може ненавидС–ти незайману дС–вчину? що, врештС–-решт, я в€’ я, сприймаючи життя так, як я його сприймаю, вважаючи, що воно гидке й вС–дразливе в усС–х своС—х проявах, не довС–ряючи нС– чоловС–кам, нС– жС–нкам С– нС–трохи не вС–рячи в Бога, в€’ можу ненавидС–ти МевС–с Клер?! в€’ Вона схопила в жменю кС–лька пожухлих листкС–в С– знову розкидала С—х бС–ля своС—х нС–г. в€’ Ця жС–нка вважаС”, що життя прекрасне; вона визнаС” С–снування Бога; вона не бере участС– у всС–х наших свС–тських С–нтригах та лихослС–в'С—; вона маС” славу й пошану серед тисяч людей; вона не страждаС” на мою хворобливу пристрасть до аналС–зу, а завжди осяяна свС–тлим спокоС”м… Чогось варто було б, якби таку жС–нку зробити нещасною, в€’ хоча б разу життС–! в€’ але таку, як вона… нС–, це неможливо! она вС–двернулась вС–д мене й повС–льно пС–шла вперед. Я рушив за нею в гС–ркому мовчаннС–.\uc1в€’ Якщо ти не хочеш бути С—С— другом, тобС– слС–д було так С—й С– сказати, в€’ нарештС– вимовив я. в€’ Чи ти не чула, що вона говорила про удавану приязнь?\uc1в€’ Чула, в€