ІПУ Самост.робота

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Харківський національний університет внутрішніх справ

Факультет права та масових комунікацій

Кафедра загальноправових дисциплін





НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО
САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ)





з дисципліни Історія правових учень

Галузь знань “Право” (0304)
Напрям підготовки (спеціальність) “Правознавство” (6.030401)
Спеціалізація господарсько-правова

Освітньо-кваліфікаційний рівень “бакалавр”
















м. Харків

2013



СХВАЛЕНО
Науково-методичною радою
Харківського національного
університету внутрішніх справ
_______________________ Протокол № _______
(дата, місяць, рік )



ЗАТВЕРДЖЕНО
Вченою радою факультету права та масових комунікацій

________________________ Протокол № _______
(дата, місяць, рік )
______________ ________________
(підпис) (П.І.Б.)


ПОГОДЖЕНО
Секцією науково-методичної ради з юридичних дисциплін
Харківського національного
університету внутрішніх справ ______________________ Протокол № ______ (дата, місяць, рік )
________ ________________
(підпис) (П.І.Б.)

ЗАТВЕРДЖЕНО
На засіданні кафедри загальноправових дисциплін
________________________ Протокол № _______ (дата, місяць, рік )
___________ _____________________________
(підпис) (П.І.Б.)



РОЗРОБЛЕНО ТА ВНЕСЕНО: Факультетом права і масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ
Розробники: Головко Б.Г., Зайцев Л.О., Кириченко В.Є. – Харків:
Харківський національний університет внутрішніх справ, 2013.
Рецензенти:
Передерій О.С. доцент кафедри міжнародного права юридичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук;
Коцан І.Д. доцент кафедри державно-правових дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук.
© Б.Г. Головко, Л.О.Зайцев, В.Є. Кириченко 2013
© Харківський національний університет внутрішніх справ.

Передмова
Навчальна дисципліна «Історія правових учень» є юридичною наукою, належить до навчальних дисциплін, що становлять частину системи вищої української юридичної освіти та спрямована на вивчення історії становлення і розвитку ідей права, держави, закону, головних державно-правових інститутів в процесі формування людської цивілізації, а також на формування світогляду юриста. Цей курс має на меті не лише сформувати розуміння цінності права на різних етапах розвитку суспільства, ознайомити з виникненням таких фундаментальних явищ, як верховенство права, права і свободи людини, державний суверенітет, правова держава, але і через усвідомлення цих феноменів виконати певну виховну, методологічну функцію.
«Історія правових учень» відноситься до теоретико - історичних дисциплін і пов’язана з «Історією держави і права України», «Історією держави і права зарубіжних країн» , «Теорією держави і права».
Мета навчальної дисципліни «Історія правових учень» полягає у досягненні студентами знань, які дозволили б їм орієнтуватись у різноманітних правових ученнях, оцінювати місце і роль політичних доктрин, ідеологій, поглядів, глибоко розуміти і усвідомлювати роль історії правових учень у пізнанні сучасних правових проблем, застосовувати теоретичні знання для прийняття правильних рішень, набувати певні навики прогнозування динамічних процесів у сучасному праві.
Навчально-методичні вказівки до самостійної роботи з навчальної дисципліни « Історія правових учень » для студентів за напрямом підготовки (спеціальністю) «Правознавство» (06.030401) на 49 аркушах.








1. Загальні методичні вказівки

Метою самостійної роботи з навчальної дисципліни «Історія правових учень» є: систематизація і засвоєння знань, формування професійних умінь і навичок, формування професійної компетенції майбутнього фахівця; заохочення до самоосвіти і розвитку пізнавальних та творчих здібностей, прищеплення смаку до науково-дослідної роботи.
Самостійна робота студентів з даної навчальної дисципліни включає такі види самостійної діяльності:
- самостійне виконання завдань викладача;
- опрацювання навчального матеріалу відповідно до графіка самостійної роботи (конспектів, навчальної та наукової літератури);
- написання доповідей, рецензій, огляду літератури і інших видів письмових робіт;
- виконання науково-дослідної роботи;
- підготовка до модульного та підсумкового модульного контролів;
- інші види самостійної роботи, спеціальні для конкретної навчальної дисципліни і спеціалізації (конкурси самостійних робіт з дисциплін кафедр).
Організація самостійної роботи передбачає наступні умови:
- готовність студентів до самостійної праці;
- мотивація отримання знань;
- наявність і доступність усього необхідного навчально-методичного і довідкового матеріалу;
- система регулярного контролю якості виконаної самостійної роботи;
Контроль самостійної роботи студентів передбачає його об'єктивність та обумовленість цілями навчання.
Контроль за результатами самостійної роботи здійснюється в межах часу, відведеного на обов’язкові навчальні заняття з дисципліни, та проходить у письмовій, усній або змішаній формі.
Формами контролю самостійної роботи студентів можуть бути семінарські заняття, колоквіуми, заліки, тестування, контрольні роботи тощо.
Завдяки індивідуальним заняттям викладача і студента забезпечується зворотний зв'язок з особою, що навчається і можлива корекція організації навчального процесу по відношенню до окремого студента.
Для здійснення контролю знань студенти повинні надають на перевірку самостійно виконані індивідуальні завдання: конспекти, контрольні роботи тощо.
Виконуються не лише стандартні, а й творчі індивідуальні завдання за власним вибором. Індивідуальна творча робота студента оформлюється у вигляді контрольної роботи з певної наукової проблеми, що повина містити систематизоване викладення сутності проблеми, фактичний матеріал, обґрунтовані висновки, список використаних джерел. Кращі роботи можуть бути з часом оформлені як доповіді на студентські науково-практичні конференції.
Вимоги до контрольної роботи:
загальний обсяг в межах 12-15 сторінок, надрукованих на папері формату А4 шрифтом 14 (New Roman) через півтора інтервалу);
за структурою має містити такі складові: титульний аркуш, короткий вступ, основну частину, висновки і список використаних джерел;
вимоги до оформлення титульного аркуша: згори - назва навчального закладу і профільної кафедри (загальноправових дисциплін); нижче - тип роботи (контрольна), назва навчальної дисципліни, назва роботи; ще нижче, праворуч, - прізвище автора та номер групи, в якій навчається студент; науковий ступінь, звання та прізвище керівника; унизу сторінки - назва міста, в якому знаходиться навчальний заклад, і рік написання;
у вступі необхідно стисло обґрунтувати актуальність вибору теми, визначити мету та завдання роботи;
в основній частині мають бути чітко та логічно послідовно викладені основні аспекти досліджуваної проблеми, наведені наукові факти; на думки різних авторів обов’язково зроблено посилання, а цитати мали посторінкові виноски; у тексті не повинно бути граматичних помилок і виправлень;
висновки - це викладені у стислій формі основні узагальнення та власний глибокий аналіз наукової інформації, міркування щодо проблем і перспектив розвитку тих чи інших явищ і процесів тощо;
список використаних джерел має складатися не менш як з 10 назв, оформлених відповідно до існуючих вимог; при використанні інформації з мережі Internet слід давати повний опис джерела.
Студенти можуть також готуватися до дискусій та круглих столів з проблем історії права, а також аналізувати окремі монографії чи публікації у періодичній літературі.
На самостійну роботу з навчальної дисципліни «Історія правових учень» відводиться 64 години.
Програму укладено згідно з вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах та узгоджено з примірною структурою змісту навчального курсу, рекомендованою Європейською Кредитно-Трансферною Системою (ECTS).










2. Структура залікового кредиту та тематика лекційних, семінарських, практичних і лабораторних занять

Структура вивчення навчальної дисципліни
Кількість годин
(денна форма навчання)

Змістовий модуль № 1.Історія учень про право до початку ХХ ст.

58



Тема № 1: Історія правових учень як наука і навчальна дисципліна.





Лекція за темою № 1 « Історія правових учень як наука і навчальна дисципліна. Правова думка Стародавнього Сходу »
2





Семінарське заняття






Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
2



Тема № 2: Правова думка Стародавнього Сходу





Лекція






Семінарське заняття






Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
2



Тема № 3: Античні вчення про право





Лекція за темою № 3 «Античні учення про право»
2





Семінарське заняття «Античні учення про право»
2





Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
2



Тема № 4: Правові учення у Європі




періоду Середньовіччя (V-XIV ст.ст.)





Лекція за темою № 4 « Правові учення у Європі періоду Середньовіччя »
2





Семінарське заняття « Правові учення у Європі періоду Середньовіччя»
2





Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
4



Тема № 5: Правові учення у державах Арабського Сходу у Середні віки.






Лекція






Семінарське заняття






Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
4



Тема № 6: Правові учення епохи Відродження та Реформації.





Лекція






Семінарське заняття






Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
4



Тема № 7: Учення про право у європейській юридичній думці періоду буржуазних революцій XVII – XVIII ст.ст.





Лекція за темою № 7 «Учення про право у європейській юридичній думці періоду буржуазних революцій XVII – XVIII ст.ст.»
2





Семінарське заняття «Учення про право у європейській юридичній думці періоду буржуазних революцій XVII – XVIII ст.ст.»
2





Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
4



Тема № 8: Правові учення в Україні та Росії у ХУІ-ХУІІI ст.ст.





Лекція






Семінарське заняття






Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
4



Тема № 9: Правові доктрини у вченнях




європейського Просвітництва. Американська правова думка ХУІІI – початку XIX cт.





Лекція












Семінарське заняття






Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
4



Тема № 10: Європейська правова думка у XIX cт.





Лекція за темою № 10 «Європейська правова думка у XIX cт.»
2





Семінарське заняття «Європейська правова думка у XIX cт.»
2





Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
4



Тема №11: Розробка теорії права в Україні і Росії у XIX cт.





Лекція за темою № 11 «Розробка теорії права в Україні і Росії у XIX cт.»
2





Семінарське заняття «Розробка теорії права в Україні і Росії у XIX cт.»
2





Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
4


Змістовий модуль № 2. Правові учення у XX- на початку XXI cт.

50



Тема № 12: Правова думка в Україні на початку ХХ ст.





Лекція за темою №12 «Правова думка в Україні на початку ХХ ст.»
2





Семінарське заняття «Правова думка в Україні на початку ХХ ст.»
2





Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
4



Тема № 13: Правова ідеологія більшовизму та націонал-соціалізму.





Лекція за темою № 13 «Правова ідеологія більшовизму та націонал-соціалізму»
2





Семінарське заняття «Правова ідеологія більшовизму та націонал-соціалізму»
2





Практичне заняття
4





Лабораторне заняття






Самостійна робота *




Тема № 14: Основні підходи до праворозуміння в СРСР та УРСР.





Лекція за темою №14 « Основні підходи до праворозуміння в СРСР та УРСР»
2





Семінарське заняття






Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
4



Тема № 15 Оновлені концепції праворозуміння у сучасній юриспруденції






Лекція за темою № 15 «Оновлені концепції праворозуміння у сучасній юриспруденції»
2






Семінарське заняття «Оновлені концепції праворозуміння у сучасній юриспруденції»
2





Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
6



Тема № 16: Нові концепції праворозуміння у сучасній юриспруденції





Лекція за темою № 16 «Нові концепції праворозуміння у сучасній юриспруденції»
2





Семінарське заняття «Нові концепції праворозуміння у сучасній юриспруденції»
2





Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
6



Тема № 17: Тенденції розвитку сучасної української правової думки





Лекція за темою № 17 « Тенденції розвитку сучасної української правової думки »
2





Семінарське заняття « Тенденції розвитку сучасної української правової думки »
2





Практичне заняття






Лабораторне заняття






Самостійна робота *
4

Всього за заліковим кредитом
108





3. Методичні вказівки до самостійної роботи

Модуль № 1

Змістовий модуль № 1.Історія учень про право до початку ХХ ст.
Тема № 1: Історія правових учень як наука і навчальна дисципліна.
Навчальна мета заняття: формування комплексного уявлення про місце історії правових учень в системі юридичних наук.

Час, що відводиться для засвоєння теми –4 год., з них:
лекційне заняття – 2 год.;
семінарське заняття – 0 год.;
самостійна робота – 2 год.

Навчальні питання:
1. Предмет історії правових учень.
2. Методологія історії правових учень.
3. Періодизація історії правових учень.
5. Місце історії правових учень в системі юридичних наук.

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:

Для визначення предмету історії правових учень необхідно усвідомити, що погляди на право відрізняються, хоч і не радикально, від поглядів політичних, суспільних тощо. Правові вчення та ідеї спрямовані на з`ясування ґенези, суті, тенденцій та перспектив розвитку права і закону, ролі правових норм у суспільстві та їхнього значення. У найбільш загальному вигляді можна сказати, що предметом самостійної юридичної дисципліни історія правових учень є виникнення, розвиток і трансформація правових теорій, доктрин, поглядів. До того ж названа наука також вивчає теорії щодо походження, ролі, значення існуючих реально і бажаних, ідеальних форм держави і державного правління. Таким чином, історія правових учень є самостійною науковою і навчальною дисципліною одночасно теоретичного та історичного профілю. Така особливість обумовлена вивченням специфічного предмету історії виникнення і розвитку теоретичних знань про право, державу, політику, законодавство, історії правових і політичних концепцій та теорій.
Відповідаючи на друге питання, необхідно відмітити, що при вивченні історії правових учень використовується увесь спектр загальнонаукових та спеціальнонаукових методів. Найбільш важливими серед них є: історичний та проблемно-концептуальний. Історичний метод передбачає вивчення правових теорій у контексті і на фоні історичних періодів, подій, які обумовили їхнє виникнення. До того ж історичний метод дозволяє актуалізувати, усучаснити проблеми, що вивчаються. Проблемно-концептуальний метод дозволяє дослідити ставлення до фундаментальних проблем права, правди, справедливості, законності на різних історичних етапах, звертаючи увагу на спільні і особливі риси.
Наступне питання присвячене періодизації історії правових учень. У науці існує багато підходів щодо періодизації, однак доцільно можна виокремити три періоди в історії правових учень: античний, середньовічний і сучасний. Для античного світогляду є характерним те, що він не розрізняє державу і суспільство, право і мораль. Для середньовіччя притаманне прагнення до звільнення від земних пут, перенесення ідеалів у загробне життя. В той же час, держава і церква зливаються в одне, норми права співпадають з релігійними канонами. Новий період, який охоплює і сучасність, характеризується боротьбою людини за свою свободу і права, починаючи від боротьби за свободу совісті, через політичні права до соціально-економічних і, врешті, до комплексу прав і свобод людини, який знаходить своє закріплення в Міжнародній Хартії прав людини.
Останнє питання теми поребує визначення історії правових учень, як філософії права серед інших юридичних наук і дисциплін. Наголос слід зробити на тому, що це – світоглядна, а не галузева або спеціальна дисципліна. Вона покликана сформувати власний правовий, юридичний світогляд, слугує вихованню поважного ставлення до права і закону, розуміння їх цінності, спільного і особливого.

Теми для контрольних робіт:
1. Предмет історії правових учень і її місце в системі юридичних наук.
Система історії правових учень. Правова теорія, концепція, ідея. Закономірності розвитку правової ідеології.
Методологія, принципи і методи пізнання історії правових учень.
Література:
Базова: 1, 2, 3, 4, 5,6,7,8,9,10,11.
Допоміжна: 44, 45,48,49.



Тема № 2: Правова думка Стародавнього Сходу.

Навчальна мета заняття: простежити розвиток поглядів на право і державу у країнах Стародавнього Сходу. Ознайомитися з філософськими і літературними пам'ятки Стародавнього Китаю, Індії, Вавилону та ідеями про право, закон і державу. державу і характер законів.

Час, що відводиться для засвоєння теми –4 год., з них:
лекційне заняття – 0 год.;
семінарське заняття – 2 год.;
самостійна робота – 2 год.
Навчальні питання:
1. Джерела правової думки у Давньосхідних державах.
2. Основні напрями правової ідеології Вавилону, Китаю, Індії.
3. Видатні представники філософської і правової думки.

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:

Відповідаючи на перше питання, необхідно ознайомитись з найвидатнішими пам’ятками філософської і правової думки. Серед них – „Повчання Птахотепа” , „Повчання Аменемопе”, „Книга мертвих”, ”Повчання гераклеопольського царя своєму сину” у давньому Єгипті. У давньому Вавилоні - „Закони Хаммурапі”, „Авеста” – давніх персів, „Закони Ману”, „Артхашастра”, „Дхаммапада”- у індусів, „лунь юй”, „Дао де цзин”, „Шан цзюнь шу” – у стародавньому Китаї. Слід звернути увагу на те, що ці твори лише умовно можна вважати правовими пам’ятками, головним чином, вони містять релігійні, етичні, моральні настанови.
Вивчення другого питання передбачає усвідомлення головних теорій, концепцій, доктрин, в яких значною мірою відобразилися погляди на право, закон, справедливість, рівність, суспільний устрій, існуючі і бажані форми держави тощо. На окрему увагу заслуговує з’ясування спільного і особливого у головних напрямах філософської, релігійної і правової думки на Стародавньому Сході. Так, слід вивчити докорінні відмінності між буддизмом і брахманізмом, даосизмом, конфуціанством, легізмом, даосизмом і іншими напрямами правової думки. Доцільно замислитись над проблемами актуальності давньосхідних правових положень у сучасному житті. Цікавим уявляється спробувати визначити ставлення до справедливості, права, закону, рівності, прав людини, методів управління державою і суспільством, які панували у тогочасних державах.
Готуючись до відповіді на трете питання, студент повинен ознайомитись з персоналіями, вивчити життя і творчість видатних філософів, письменників, державних і релігійних діячів стародавнього Сходу, спробувати через висвітлення основних етапів їх діяльності пояснити їх ставлення до проблем права і держави. Серед таких особистостей, які заслуговують на особливу увагу, є Конфуцій, Шан Ян, Будда, Каутілья. Ознайомлення з життям і діяльністю цих діячів окрім суто наукового інтересу слугує також цілям загальноосвітнього і фахового виховання.

Теми для контрольних робіт:
Особливості політико-правової ідеології в Індії: брахманізм – буддизм (порівняльна характеристика).
Особливості політико-правової ідеології в Китаї: конфуціанство – легізм – даосизм (порівняльна характеристика).
Видатні діячі давньосхідної філософської і правової думки.

Література:
Базова: 1,2, 5-11.
Допоміжна: 13,16,1819,29,32

Тема № 3: Античні учення про право.
Навчальна мета заняття: вивчення студентами джерел правової думки античного світу, ознайомлення з творами давньогрецьких і давньоримських мислителів, присвячених проблемам права і держави.

Час, що відводиться для засвоєння теми –6 год., з них:
лекційне заняття – 2 год.;
семінарське заняття – 2 год.;
самостійна робота – 2 год.

Навчальні питання:
1. Етапи і загальна характеристика правових концепцій Античного світу.
2. Гомер, Гесіод, Піфагор, „Сім мудреців” про справедливість, звичай, законність.
3. Проблеми права у діалогах Платона.
4. Аристотель про справедливість, право розподільне і зрівняльне, правильні і неправильні форми держави.
5. Римська юриспруденція у працях Гая, Папініана, Цельса, Павла, Ульпіана, Модестіна.

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:

Відповідаючи на перше питання, слід згадати основні етапи періодизації історії античних Греції і Риму, з якими співпадають етапи розвитку правової думки. Необхідно мати на увазі, що антична доба Стародавньої Греції - це період полісної організації суспільства. У стародавніх греків поліс був формою втілення ідеї універсальної справедливості, критерієм якої виступало право. Саме в умовах поліса зародилися, утвердилися і поширилися великі політичні ідеї, які на тисячоліття пережили своїх творців і не втратили актуальності сьогодні. По-перше, це ідея громадянського суспільства. її суть полягає в усвідомленні кожним громадянином своїх прав і обов'язків, своєї приналежності до всього громадянського суспільства. А для цього потрібно працювати на загальне благо, в інтересах всієї спільноти і тим самим забезпечувати власне благо. По-друге, ідея демократії, яка вперше отримала своє філософське обґрунтування і реальне втілення в життя. По-третє, це ідея республіканської форми державного правління. В древньогрецьких державах вперше виникли і отримали свою апробацію такі невід'ємні складові частини політичного життя міста-поліса, як виборність, колегіальність і строковість органів влади. Розвиток державно-правової думки Стародавньої Греції був невід'ємний від розвитку філософії і певною мірою співпадав з періодами розвитку державності.
Послідовниками політико-правових вчень давньогрецьких філософів стали мислителі Стародавнього Риму. Деякі з них були вихідцями з Греції або запозичали державні і правові ідеї Платона, Сократа, Арістотеля, Епікура та інших учених, розвивали і збагачували їх. Теоретичним державно-правовим концепціям римських авторів були притаманні характерні риси і особливості, які відображали нові політичні реалії і соціально-економічні умови. У ІІІ-ІІст. до н.е. поширюється вчення стоїків. Вони першими заперечили поліс з його державно-правовими інститутами. Основами їхнього вчення була свобода особи і природне право. Прибічники цього вчення відстоювали загальний природний закон, який мав божественний характер.
Відповідь на друге питання передбачає вивчення творчості "семи мудреців" (Фалеса, Піттака, Періандра, Біанта, Солона, Клеобула і Хілона), які підкреслювали велике значення законів для життя поліса, закликали до підпорядкування їм. Політичним ідеалом Піфагора ( кінець VI ст. до.н.е.) та його послідовників було правління освіченої аристократії, яке базувалося на справедливих законах. Прихильником ідеї правління освіченої аристократії був і Геракліт (VI-V ст. до.н.е.). Будучи противником демократичного порядку прийняття законів, він визнавав виняткове право на існування нового писаного закону для поліса, першоджерелом якого повинен стати божественний закон - Логос. На його думку, існування держави без законів неможливе, оскільки саме вони впорядковують суспільне життя. З цілком протилежними думками щодо божественного першоджерела законів виступав один із творців атомістичної концепції Демокріт (V-IV ст. до н.е.). Обов'язок нести в народ просвітницькі ідеї взяли на себе софісти (мудрі). Заслугою їх було те, що вони розглядали не окремих, а всіх людей потенційно вільними і розмірковували щодо такого суспільного і правового порядку, який би міг забезпечити людську свободу. Погляди софістів розвинув і збагатив Сократ (V ст. до н.е.). Він вперше сформулював концепцію договірних відносин між державою і громадянином, заклавши тим самим основи практичної політики і права.
Трете питання присвячене діяльності Платона (V-IV ст. до н.е.), який вперше серед античних філософів дав своє розуміння держави, започаткувавши філософсько-політичну теорію міста-держави. Основні положення цієї теорії Платон розвинув у двох найбільших своїх працях - "Держава" і "Закони". В діалозі "Закони" Платон знову повертається до власного проекту ідеальної держави. Всесвітом і людьми керують боги, які мають свою мету, не відому людям. Людина орієнтується у своїх вчинках лише на власні бажання і вподобання, любить лише себе і нерідко несвідомо коїть зло, сама ж потерпаючи від нього. Тому в "ідеальній" державі пропонувалося жорстко регламентувати всі аспекти життя і діяльності людини. Іншими словами, Платон відстоював модель тоталітарної держави.
Опрацьовуючи четверте питання, насамперед потрібно зазначити, що відомий філософ античності Арістотель (IV ст. до н.е.) відійшов від схеми ідеальної держави Платона і поставив за мету створити ідеал держави. Свої думки з цього приводу він виклав у "Політиці", "Етиці" та "Афінській політії". У своїх міркуваннях про право і його роль у суспільстві Арістотель доходив висновку, що воно поширюється тільки на вільних людей. Рабів він називав знаряддями, призначеними задовольняти інтереси свого господаря.
Відповідь на останнє передбачає вивчення правового спадку римських філософів і юристів. Послідовником вчення Епікура був римський філософ і поет Тіт Лукрецій Кар. У своїй поемі "Про природу речей" він пов'язує всі форми суспільного життя винятково з розумом людини. Вчення стоїків про всесвіт і природний розум відстоював грецький історик Полібій (II ст. до н.е.), який був прихильником римського державного устрою.
В перші століття нової ери поширюються ідеї світової держави, природного права. Одним з перших такі думки сформулював римський оратора, письменник і політичний діяч Марк Тулій Цицерон. У своїх працях "Про державу" і "Про закони" Цицерон вказував, що основою держави є прагнення людей до співжиття, до задоволення природної потреби в охороні власності. З часом ідея природного права від Цицерона, Сенеки, інших мислителів античності перейшла до римських юристів, а згодом - до родоначальників католицизму. Зусиллями римських юристів було створено нову науку - юриспруденцію, їхні праці склали основу кодифікації імператора Юстиніана. В полі зору юристів знаходилось широке коло проблем загальноюридичного і галузевого характеру, серед яких центральне місце займав захист приватної власності. Ними була розроблена юридична основа права особи на власність. Вчення і теоретичні розробки римських юристів знайшли відображення та інтерпретацію в творчості визначних представників правової думки Європи.

Теми для контрольних робіт:
Платон про державу і право.
Розуміння Платоном права і закону.
Вчення Аристотеля про право і державу.
Цицерон про сутність права і форми держави.
Створення римськими юристами юриспруденції.
Література:
Базова: 1,2,8-11.

Допоміжна:,15, 18, 29, 31,41, 43,47,57, 65.


Тема № 4: Правові учення у державах Арабського Сходу у Середні віки.
Навчальна мета заняття: вивчення студентами джерел ісламської правової думки. На підставі ознайомлення з творами арабських мислителів визначити особливості правової думки Арабського Сходу.

Час, що відводиться для засвоєння теми - 4год, з них:
лекційне заняття – 0 год.;
семінарське заняття – 0 год.;
самостійна робота – 4 год.


Навчальні питання:

1. Мусульманська правова доктрина.
2.Правове учення Ібн Халдуна.
3. Ібн Сінна, аль-Фарабі, Ібн Рушд про державне право та зв’язок права і політики.

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:
Відповідаючи на перше питання, студенти повинні усвідомити сутність поняття шаріату, як сукупності приписів, встановлених Аллахом. Зміст шаріату включає три основні частини –догматику, етику і практичні норми. Наслідком пошуку правил поведінки на підставі головних джерел ісламі стала поява іджтихаду, який у свою чергу заклав основи мусульмансько-правової доктрини - фікху. Доречним є також ознайомлення з основними толками (школами) мусульманського права. Заслуговує на увагу і з’ясування принципових відмінностей між різними напрямами ісламу (сунітським і шиїтським).
На підставі вивчення трактату „Мукаддима” („Вступ”) студенти дізнаються про внесок у мусульманську правову науку видатного вченого Ібн Халдуна. Перш за все, слід звернути увагу на спробу розрізнити право природне і позитивне і визначити критерії цього поділу. Значною заслугою Ібн Халдуна перед теорією права було те, що він вивчав не ідеальне, а реально існуючу мусульманську державу і намагався гармонізувати її з вимогами мусульманського права. Цікавим є з’ясування періодів існування держави від виникнення до загибелі. Безперечним здобутком вченого стало виділення окремих різновидів форм правління – монархії природної, політичної і халіфату. Цілком новаторською стала також думка Ібн Халдуна, що державна політика реалізується не лише правителями, а передбачає залучення підданих.
При відповіді на третє питання необхідно враховувати певну наступність у поглядах представників середньовічної арабо-мусульманської філософії і права зі спадщиною Платона і певною мірою Аристотеля. Так, аль-Фарабі також вибудовув модель ідеальної держави, методів державного правління, вивчав критерії, за якими відрізнялись ідеальні держави тощо. Доцільно звернути увагу на просвітництво, як чесноту, якою повинен був володіти державний правитель і всі громадяни ідеальної держави. Також доволі цікавим є поєднання релігійних, філософських і правових норм у вченнях арабських мислителів часів середньовіччя.

Теми для контрольних робіт:

Формування і розвиток мусульмансько-правової думки.
Проблеми права, держави і політики у працях арабських мислителів.
Мусульманська концепція держави і права.
Історичні долі мусульмансько-правової думки.

Література:

Базова: 1,2,8-11.

Допоміжна:, 13,33, 43, 57.





Тема № 5: Правові учення епохи Відродження та Реформації.

Навчальна мета заняття: ознайомити студентів з основними джерелами правової думки часів Відродження і Реформації. Дослідити динаміку поглядів видатних представників суспільної думки від ортодоксальних, схоластичних до гуманістичних антифеодальних.

Час, що відводиться для засвоєння теми - 4год, з них:
лекційне заняття – 0 год.;
семінарське заняття – 0 год.;
самостійна робота – 4 год.

Навчальні питання:

1 Співвідношення права, моралі і політики в роботі Н.Макіавеллі „Государ”.
2. Жан Боден про державний суверенітет.
3. Правові ідеї соціалістів – утопістів Т.Мора і Т.Кампанелли.

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:
Відповідаючи на перше питання, слід визначити, що одну з перших світських державно-правових концепцій цього періоду розробив італійський мислитель, дипломат і політичний діяч, "батько політології" Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Найвідомішими його творами є "Монарх", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія", "Історія Флоренції". Найбільшою заслугою Макіавеллі в історії вчень про державу і право є наповнення поняття "держава" тим змістом, який воно має в сучасній юридичній науці. Держава у вченні філософа мислиться не як інституція, а як узагальнююче поняття "політичного стану суспільства", його політична форма організації. Макіавеллі застосував новий термін "stato" (держава), абстрагуючись при цьому від конкретних історичних форм держави (поліс, монархія, республіка, олігархія тощо). Відповідно до його вчення, держава - це політичний стан суспільства (стан владарювання та підлеглості), політичних відносин (відносин панування і підкорення) з органами влади, юстицією, правом, відповідними законами. Важливим атрибутом держави є політична влада, під якою розумілася сила, здатна примушувати підлеглих до покори. Джерелом розвитку держави та зміни її форм є взаємна боротьба народу та аристократії. Цій проблемі Нікколо присвячує значну частину свого твору "Монарх". Відстоюючи ідею сильної централізованої монархії, Макіавеллі виклав низку положень, які б сприяли розвиткові держави і забезпечували стабільність суспільства. Віддаючи перевагу надзвичайній централізації влади монарха, Макіавеллі виправдовує її на етапі об'єднання і зміцнення держави. Після цього він допускав встановлення республіканської форми правління, але такої, яка б поєднувала елементи монархії, демократії і аристократії. Політичну владу мислитель розглядав не як божественний недоторканний інститут, а як боротьбу соціальних сил. А в таких умовах політичний вибір не завжди поєднується з мораллю. Розмежовуючи політичну доцільність і мораль, філософ розмірковував над перевагами аморальності, яка, при її вмілому використанні, допомагає правителеві досягти мети. При цьому він підкреслював, що "для досягнення мети придатні будь-які засоби". Ця теза й досі викликає неоднозначне тлумачення і гостру критику.
Відповідь на друге питання пердбачає знайомство з твором відомого французького юриста Жана Бодена (1530-1596) "Шість книжок про республіку". На думку Бодена, держава формується з родини. Необхідність захисту і взаємодопомога спонукають до об'єднання родини. Коли ж всі родини об'єднуються верховною владою, тоді і виникає держава як форма управління родинами. Верховна влада є визначальною ознакою, яка відрізняє державу від усіх інших утворень, які виникають внаслідок об'єднання родин (напри-лад, сільської общини). Державу, незалежно від її конкретних історичних форм, філософ позначає терміном "республіка" у розумінні "спільна справа". Це - така політична спільність, яка має свою незалежну владу і не підлягає іншій політичній владі: церкві, імперії, великим сеньйорам. Другою характерною ознакою держави є її суверенітет, під яким розумілась необмежена влада над громадянами і підданими. На міжнародній арені суверенітет для Бодена означав перш за все незалежність держави від церкви, папи римського, інших держав. Єдиним сувереном у державі, носієм верховної влади може бути лише монарх, який уповноважений Богом правити державою і є його намісником на землі. В рамки вчення Бодена вкладалася тільки одна форма державності - монархія. Тільки вона єдина може здійснювати надзаконну владу. Більше того, тільки за монархії можливе чітке та злагоджене функціонування всіх елементів державного механізму. Демократичну, аристократичну і тиранічну державність Боден вважав такими, що не можуть забезпечити добробут суспільства. Обґрунтовуючи фактори стабільності у державі, Боден зазначав, що запорукою хорошого життя є дотримання підданими приписів закону. Закон - це воля суверена і зразок справедливості. Право, на думку мислителя, є досягненням суспільства, бо відрізняє державу від додержавних утворень. Воно повинно, в першу чергу, регулювати дотримання угод і вимагати шанобливого ставлення до приватної власності. Взагалі, виражаючи волю молодої буржуазії, Боден підкреслював, що приватну власність не може порушити навіть державний правитель, оскільки право приватної власності є невід'ємним атрибутом сім'ї.
Трете питання присвячено аналізу наукової спадщини соціалістів-утопістів Томаса Мора (1478-1535) і Томмазо Кампанелли (1568-1639). У працях „Утопія” і „Місто Сонця” побудовані ідеальні держави. Основу державного життя складали народні збори, церква існує, але лише як один з інститутів держави, праця є обов’язковою, але не обтяжливою, приватна власність скасована і замінена спільністю майна, в ідеологічному житті панує віротерпимість, панує принцип: ”Від кожного по здібностям, кожному за потребами”, закони нечисленні, ясні, короткі і зрозумілі, судочинство відбувається у храмах, процес гласний, усний і швидкий, катування заборонені тощо. Студенту важливо замислитись, чому ці абсолютно нездійсненні (утопічні) ідеї набули значного суспільного розголосу, викликали жорстку реакцію влади і у чому полягало значення утопічних теорій для подальшого розвитку правової і суспільної думки.


Теми для контрольних робіт:
1. Право і етика у державно-правовому вченні Н. Макіавеллі.
2. Правові ідеї тираноборців.
3.Правові ідеї Реформації.

Література:

Базова: 1,2,8-11.

Допоміжна: 13,17, 22, 29, 31,43,55.


Тема № 6: Учення про право у європейській юридичній думці періоду буржуазних революцій XVII – XVIII ст.ст.
Навчальна мета заняття: Ознайомити студентів з основними джерелами правової думки періоду перших буржуазних революцій.

Час, що відводиться для засвоєння теми – 8 год, з них:
лекційне заняття – 2 год.;
семінарське заняття – 2 год.;
самостійна робота – 4 год.

Навчальні питання:
Г.Гроцій про право природне, позитивне і міжнародне.
2. „Левіафан” Т.Гоббса про природні закони.
3. Теорія природного права Б.Спінози.
4. Дж. Локк про природні права, приватну власність і розподіл влади.

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:



Готуючись до відповіді на питання плану, слід звернути увагу на то,що буржуазні революції в Нідерландах (остання третина XVI - початок XVII ст.), в Англії (1640-1688рр) призвели до докорінних змін у способові виробництва цих країн, а також заклали основи буржуазної правової свідомості.
Розкриваючи перше питання, слід вказати на те, що виразником інтересів нової буржуазії, який перший здійснив спробу з'ясувати сутність та призначення держави і права в нових умовах, був голландський юрист і політичний діяч Гуго де Гроот Гроцій (1583-1645). Він був одним із основоположників теорії природного права і суспільного договору та науки міжнародного права. Найвідоміша його праця "Про право війни і миру". В основу виникнення держави Гроцій поклав суспільний договір (договірна теорія походження держави) і вважав, що прагнення до спілкування та об'єднання людей у колективи зумовлене не примусом, не корисливим інтересом, а кероване. Посередниками у спілкуванні і врегулюванні відносин між людьми є однакові для всіх суспільні норми. Право, за Гроцієм, це сума соціальних норм, які забезпечують належний порядок у суспільстві, яке об’єдналось на основі добровільної угоди. Важливою рисою права є те, що воно встановлюється волею людей, а засобом (формою) його реалізації є закон, який силою примусу спонукає дотримуватись норм права. Таку силу уособлює держава.
Друге питання присвячене діяльності англійського мислителя Томаса Гоббса (1588-1679). Головними філософськими і правовими працями Т.Гоббса є "Філософські засади вчення про громадянина", " Левіафан, або матерія, форма і влада держави церковної та громадянської". Переважна більшість ідей мислителя стосується держави як політичного організму. Держава, на думку Гоббса, є не що інше, як людиноподібний організм. Т. Гоббс зазначав, що сила держави і влада закону мають виправдання лише тоді, коли вони забезпечують особисту безпеку людини. А тому немає ніякої розумної підстави для покори владі, крім сподівання, що вона створить умови захисту індивіда, його особистої вигоди. Отже, люди об'єднуються в державу задля добра, власної безпеки. Держава виступає як засіб приборкання пристрастей у досягненні миру, як спосіб досягнення Царства Божого через спасіння, спокуту, розкаяння. "Не може бути тому ніякої суперечності між законами Бога і законами християнської держави", - вказує Гоббс. Основоположним моментом у вченні Гоббса про право є аксіома про природну рівність людей. Від природи люди всі рівні і вільні. Природне право надає людині право вибору і свободу вчинку. Політичним засобом здійснення природного права є позитивний закон.
Наступником Т.Гоббса став видатний голландський мислитель Бенедикт Спіноза (1632-1677). У своїх творах "Богословсько-політичний трактат" і "Політичний трактат" він одним з перших в історії вчень про державу і право здійснив системний аналіз демократії як форми реалізації людиною потреб свободи. Державно-правову концепцію Спіноза розвинув, спираючись на ідеї природного права і суспільного договору. Подібно до Т.Гоббса, Спіноза був апологетом сильної державної влади. Але, на відміну від свого попередника, він заперечував втручання верховної влади в особисте життя людей і детальну регламентацію життєдіяльності людини, свободу якої він всебічно обстоював. На думку Спінози, свобода найкраще забезпечується демократичною формою правління. Тому найкращою державною формою організації суспільства, яка б унеможливлювала повне підкорення особи верховній владі, є демократія у формі республіки. Ця форма найбільш наближена до свободи вже з тієї причини, що джерелом влади в демократичній республіці є народ, незалежно від того, в чиїх руках зосереджується верховна влада. А оскільки народ є джерелом влади, то він має найбільше можливостей на власну безпеку і реалізацію потреби свободи.
Останнє питання охоплює діяльність англійського філософа Джона Локка (1632-1704) та англійського історика, філософа, економіста та публіциста Девіда Юма (1711-1776). У своєму відомому творі "Два трактати про державне правління" Джон Локк одним з перших розробив концепцію поділу влади. Подібно до своїх попередників (Спінози та Гоббса), він теж був прихильником договірної теорії виникнення держави. Держава, на думку мислителя, - це сукупність людей, які об'єднуються добровільно і підкоряються ними ж створеним законам. Влада в суспільстві ніколи не може поширюватися далі, ніж це потрібно для загального блага. Закликаючи дотримуватися режиму законності, Д. Локк наголошував, що всі, хто зосереджує в своїх руках владу, зобов'язані правити у відповідності з приписами закону. Але щоб у державі утвердився режим законності, необхідно створити незалежні одна від одної влади. Для успішного втілення цієї вимоги необхідне чітке розмежування функцій і повноважень між цими владами. Під цим кутом зору мислитель розробив концепцію поділу влад, поклавши в її основу ідею змішаного правління, яка дістала свій розвиток у творах Платона, Аристотеля, Цицерона, Полібія та інших мислителів минулого. Джон Локк переконаний в необхідності поділу влади на законодавчу, виконавчу і федеративну. Згідно з його концепцією, сувереном в державі, тобто носієм верховної влади є народ. За ним залишається законодавча влада, народ здійснює її через своїх обранців у представницькому органі (парламенті). Законодавча влада забезпечується громадською довірою. Якщо парламент втратить цю довіру, то народ як суверен може його змінити. Компетенція втілювати закони в життя належить виконавчій владі - монархові або кабінету міністрів. Вона підпорядковується законодавчій владі і в разі необхідності парламент може її замінити. Король є частиною обох гілок влади, оскільки він не тільки керує своїми міністрами, а й санкціонує закони. Він царює, але не править. Федеративна влада є органом, який відстоює інтереси держави в міждержавних стосунках. їй належить право вирішувати питання війни і миру, союзів і договорів з іноземними державами та окремими іноземцями. Федеративна влада, з одного боку, знаходиться в руках парламенту, а з іншого - здійснюється руками уряду. На думку Локка, поділ влад є необхідною умовою забезпечення свободи, тобто умов для реалізації індивідуумом своїх природних прав.

Теми для контрольних робіт:
1. Г.Гроцій про право і політику.
2.Право війни і миру у трактуванні Б.Спінози.
3. Дж Локк про розподіл влад.



Література:

Базова: 1,2,8-11.

Допоміжна: 12,13,17, 22, 29, 31,36,3740,43,57.


Тема № 7: Правові учення в Україні та Росії у ХУІ-ХУІІI ст.ст.
Навчальна мета заняття: проаналізувати провідні праці вітчизняних і російських мислителів, присвячені проблемам права і держави.

Час, що відводиться для засвоєння теми – 4 год, з них:
лекційне заняття – 0 год.;
семінарське заняття – 0 год.;
самостійна робота – 4 год.

Навчальні питання:

Загальна характеристика української правової думки XVI- XVIII стст.
Концепція українського права і держави у діяльності українських
гетьманів.
3. Правова думка Я.Козельського, Г.Сковороди, С. Десницького

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:

Готуючись до відповіді на перше питання, слід пам’ятати, що з середини XVI ст. Україна втратила свою державність, а її землі увійшли до складу Речі Посполитої, Угорщини, Румунії, Московського царства. Тому і правові ідеї кращих представників українського народу були спрямовані на возз’єднання своїх земель і відновлення державності. Маємо відмітити, що вказаний період позначився оформленням української національної ідеї. В роботах Ю.Дрогобича, П.Русина, І.Вишенського, Ю.Немирича, П.Могили знаходимо
актуальні правові думки щодо вирішення скрутного становища України. Необхідно розглянути роботу С.Оржіховського-Роксолана (1513-1566) „Напучення польському королю Сигізмунду Августу” щодо форми держави, міста самодержавної влади, способів керування підданими, розподілу влад, виховання патріотизму тощо. Проблемам співвідношення влади державної і церковної присвячені праці П.Могили, засновника відомої академії. П.Могила доводив право православної церкви на існування, радив цареві правління мудре, зважене, моральне, законослухняне.
Відповідаючи на друге питання, слід перш за все згадати основні положення „Березневих статей”, які регламентували стосунки України з Московією, надавши право українцям обирати гетьмана, визначати засади зовнішньої політики, закріпивши привілеї козацькі, шляхетські і міщанські, тобто заклавши основи державного і суспільного ладу. На жаль, після смерті Хмельницького його нащадки не змогли повною мірою підтримати його прагнення до відновлення державності, але з точки зору вивчення правових ідей гетьманські статті також являють значний інтерес. Це, перш за все, „Гадяцький трактат” І.Виговського, „Коломацькі статті” І.Мазепи, „Пакти і Конституції законів...” П.Орлика тощо. Необхідно проаналізувати основні положення цих документів і зробити висновки щодо ставлення українських гетьманів до проблем права і держави.
Відповідь на третє питання слід почати з усвідомлення того, що в середині XVIII ст. в Росії сформувалась ідеологія Просвітництва. Просвітники вважали, що критика самодержавства допоможе вихованню громадської думки і спрямує державу на шлях політичних і соціальних реформ. Представником цього напряму був Г.С.Сковорода (1722-1794), автор численних бесід, розмов, трактатів, діалогів - „Наркіс”, „Сад божественних пісень”, „Кільце..” тощо. Головним у праворозумінні Г.Сковороди є розробка проблем людини, її природи, статусу, рівності і свободи.
С.Ю.Десницький – один з перших докторів права у Російській імперії. Скептично ставився до договірної теорії походження держави, виступав за конституційну монархію з розподілом влад, за повне відокремлення влади судової від адміністративної. Відстоював рівність всіх громадян перед законом, дотримання всіма вимог закону, але заперечував найбільш негуманні види покарання, в тому числі ратував за обмеження застосування смертної кари.
Уродженець Київської губернії Я.П.Козельський (1728-1794) дотримувався концепції природних прав людини і договірного походження держави. Метою держави вважав загальне благо, бажаною формою правління –республіку. Вважав, що закони, які видаються в державі, повинні відповідати чотирьом видам права - Божественному, природному, міжнародному і цивільному.

Теми для контрольних робіт:
1. Значення Конституції П.Орлика для вітчизняного конституціоналізму.
2. Праворозуміння у творчості Г.С.Сковороди.
3. Правові погляди О.М.Радищева.

Література:

Базова: 1,2,8-11.

Допоміжна: 13,14,20,21,26,27,35, 40, 45, 49, 52,53,54,56, 57, 59, 60,65.





Тема № 8: Правові доктрини у вченнях європейського Просвітництва. Американська правова думка ХУІІI – початку XIX cт.
Навчальна мета заняття: проаналізувати провідні праці європейських і американських просвітників.

Час, що відводиться для засвоєння теми – 4 год, з них:
лекційне заняття – 0 год.;
семінарське заняття – 0 год.;
самостійна робота – 4 год.

Навчальні питання:

1.Правова доктрина Ш.Монтеск’є.
2.Народний суверенітет за Ж.- Ж.Руссо.
3.С.Пуфендорф – засновник світської юридичної науки у Німеччині.
4.Правові погляди „батьків – засновників” США.
5.Ч. Беккаріа про гуманізацію кримінального права.

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:
Відповідь на перше питання передбачає знайомство студента з творчістю видатного теоретика науки про право, політику, мислителя, письменника і правознавця Шарля-Луі Монтеск’є (1689-1755). Найбільш відомими роботами є „Персидські листи”, „Загальний трактат про обов’язки”, „Про дух законів”. Необхідно звернути увагу, що Монтеск’є не протиставляє права громадян правам держави. Держава покликана забезпечити громадянські свободи, спокій через гуманне кримінальне законодавство, дотримання правил судочинства, запобігання деспотизму, суворе дотримання законів і встановлення режиму законності. Запорукою такої ситуації є існування в державі не залежних одна від одної трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової. Слід звернути увагу, що саме незалежність, а не розподіл функцій мислитель вважав головною гарантією функціонування держави. Заслуговує на увагу студента також думки Монтеск’є щодо створення правової держави, справедливі і несправедливі форми держави, вплив географічних факторів на створення і діяльність держави.
Готуючись до відповіді на друге питання, слід пригадати роботи Жан-Жака Руссо (1712-1778) „Про суспільний договір...”, „Міркування про походження і основи нерівності між людьми”, „Проект конституції для Корсики”. Основу праворозуміння Руссо складає його переконаність у природному стані, як найкращому для людства. Звідси, на його думку, реальні держава, право і суспільство засновані на насильстві і є неприйнятними. Доцільно розібратися у причинах критики приватної власності, представницького правління, суспільного життя тощо. Необхідно звернути увагу на те, що філософ визначав свободу, як „підпорядкування закону, який індивід сам для себе встановив”; держава – є синонімом і громадянського суспільства, і політичного організму, і суспільного організму, і республіки, і суверена. Воля суверена, вважав Руссо, стає загальною за спільністю інтересів, що об’єднує більшість громадян. Акт суверенітету - це справедлива угода цілого з кожним з його рівноправних членів, які не підпорядковуються нікому, окрім власної волі. Загальна справедливість існує і зберігається завдяки санкціонуванню сувереном і стає реальною у формі закону, як акті загальної волі.
Третє питання плану присвячено творчим досягненням фундатора німецької природно-правової школи, засновнику систе5много підходу у юридичних дослідженнях Самуеля Пуфендорфа (1632-1694). У працях „Основи універсальної юриспруденції”, „Про обов’язки людини і громадянина згідно з природним правом”, „Про право природне і право народів” Пуфендорф доводив, що у первісному стані люди користувались свободою і незалежністю. Але з часом, внаслідок егоїстичних устремлінь, виникла загроза природним правам людини. Тому, з Божою допомогою, люди домовляються створити державу, а потім визначають форму її правління. Цікавим є міркування щодо місця і функції монарха як голови держави, його підпорядкованості праву, відносинам з церквою тощо. Слід розібратися в особливостях праворозуміння Пуфендорфа, основу якого склала „теорія обов’язків”, співвідношенні права природного і позитивного, різновидах норм права народів, класифікації договорів тощо.
Опрацьовуючи четверте питання доцільно пригадати фундаментальні джерела американської державності - Декларацію незалежності 1776 р., Статті конфедерації 1777 р., Конституцію США 1787 р. та ін. Політична, а відтак і правова думка США відображалась у трьох напрямах – ліберальному, консервативному і радикальному. Необхідно вивчити погляди найвидатніших діячів періоду створення США – Бенджаміна Франклін, Томаса Пейна, Томаса Джефферсон, Олександра Гамільтона і ін. Б.Франкліну належить концепція гомруля – самоврядування, він обстоював ідею гармонійного розвитку країни, став фундатором утилітаризму. Він вважав, що право приватної власності є не природним, а громадянським, є не первинним, а похідним і виникає внаслідок суспільного договору.
Правові погляди Т.Пейна ґрунтуються на засадах раціоналізму, конституціоналізму, революційного демократизму. Він дуже чітко розмежував особу, суспільство і державу. На його думку, суспільство існувало завжди, держава виникла, як уособлення вад людини і є необхідним злом. Конституцію Т.Пейн визначав як документ найвищої юридичної сили, що виходить від народу, а не від держави.
П’яте питання присвячено вивченню поглядів юриста і просвітителя, засновнику класичної школи кримінального права, автору праці „Про злочини і покарання” Чезаре Беккаріа (1738-1794). Дуже перспективно і повчально сьогодні звучать його думки про тісний взаємозв’язок гуманності і законності. Беккаріа запропонував досягти співмірності злочину і покарання, категорично заперечував смертну кару з дуже цікавою аргументацією. Мислитель не сприймав тортури, як спосіб забезпечення дізнання, пропонував принцип презумпції невинності звинуваченого. Беккаріа також належить обґрунтування наріжних принципів правосуддя: рівності всіх свідків, включення до складу суду засідателів, публічність судового розгляду. Доцільно поміркувати над актуальністю засобів, які Беккаріа запропонував в якості профілактичних для запобігання злочинності.

Теми для контрольних робіт:
1. Вольтер про державу і право.
2. Дж.Віко, про періодизацію державного розвитку.
3. Правові учення у США часів створення держави.

Література:

Базова: 1,2,8-11.

Допоміжна: 13, 17,22, 29,31,42, 46, 50,51, 62.


Тема № 10: Європейська правова думка у XIX cт.

Навчальна мета заняття: проаналізувати основні напрями європейської правової думки XIX cт.

Час, що відводиться для засвоєння теми – 6 год, з них:
лекційне заняття – 2 год.;
семінарське заняття – 0 год.;
самостійна робота – 4 год.
Навчальні питання:


1. Правова теорія І.Бентама
2. Історична школа права
3. Юридичний позитивізм К.Бергбома і А.Есмена
4. Правова концепція Г.Єллінека


Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:
Опрацьовуючи перше питання, необхідно ознайомитись з основними працями засновника теорії утилітаризму Ієремії Бентама (1748-1832) „Нарис про правління”, „Про закони в загальних рисах”, „Непряме законодавство”. Студенту слід усвідомити основні принципи, на яких ґрунтується названа теорія: зміст діяльності людини криється у позитивних результатах, користь – мірило оцінювання всіх явищ, мета розвитку людини полягає у встановленні гармонії між суспільними і індивідуальними інтересами та те, що спрямовано на досягнення добра і щасть є моральністю. Дуже сучасною є думка Бентама, що природним прагненням людини є задоволення, тому корисним для людини є те, що допомагає уникнути страждань. Цікавою є ставлення до доктрини природного права, яку мислитель критикував, як не наукову.
Друге питання плану присвячене вивченню одного з найпомітніших напрямів у правовій науці – історичній школі права. Батьківщиною цієї доктрини стала Німеччина, а основним напрямом – протидія раціоналізму Просвітництва і природно-правовим концепціям Великої французької революції. Виразниками ідей історичної школи стали юристи, професори Геттінгенського і Берлінського університетів Густав Гуго (1764-1844), Карл -Фрідріх Савіньї (1779-1861) і Георг Пухта (1798-1846). Необхідно розібратися в основних положеннях історичної школи – принцип історизму, а не розум є провідним при вивченні правових процесів, він єдиний критерій розумності права, право виникає спонтанно, і напрям його розвитку співпадає з розвитком звичаїв, мови тощо. Доцільно акцентувати увагу на стадіях розвитку права: природного і „вченого” і поміркувати над їх відмінностями. Найкращою формою державного правління вважали спадкову монархію, підкреслюючи, що все, що існує у державі і суспільстві є законним, тому що відповідає вимогам звичаїв і звичаєвого права.
Готуючись до відповіді на третє питання, необхідно згадати, що у другій половині XIX cт. у Європі стверджуються буржуазні порядки, розвивається практика представницької демократії, яка залучає населення до політичного життя, триває розвиток буржуазного правознавства з подальшим поглибленням юридичного позитивізму. Представником цього напряму став німецький юрист Карл Бергбом (1849-1927), думки якого викладені у дослідженні „Юриспруденція і філософія права”. Бергбом доводить, що призначення науки є вивчення, а не вимагання і оцінювання, наука має справу лише з реальними об’єктами, основний метод дослідження емпіричний. Тому теорія права присвячена правотворчій і законодавчій діяльності держави, тобто об’єктивно існуючому праву, заснованому на юридичних фактах. Цікавою є думка дослідника про те, що хто не хоче відмовитися від позитивного права, повинен відкинути і право природне, єдиним реальним правом є те, що виражене в законі.
Прихильником юридичного позитивізму був також і французький правник Адемар Есмен (1848-1913). У дослідженні „Загальні підстави конституційного права” він спробував ототожнити державу з правопорядком, системою державно-правових норм, акцентувавши увагу на принципових відмінностях конституційного права і соціології. Есмен вважав державу юридичним уособленням нації, стверджував, що представницька держава служить всьому суспільству, а не лише окремим класам чи соціальним групам. На його думку, оптимальним правлінням є представницьке і парламентське правління як в умовах республіки, так і монархії. Віддаючи належне ідеям лібералізму, Есмен багато уваги приділяв індивідуальним правам: особистій1 свободі, моральній свободі і рівності.
Творчий спадщині Георга Єллінека (1851-1911) присвячене останнє питання. Новаторство цього державознавця полягало у спробі об’єднати формальне розуміння права і держави з соціологією. Вчений розрізняв соціальне вчення про державу і вчення про державне право. Критерієм відмінності є різні аспекти і визначення. Правове розуміння держави зводиться до корпорації, тобто юридичної особистості. Як соціальне явище держава володіє первинною владою союзної єдності осілих людей. Єллінека вважав, що соціальні і юридичні поняття права і держави суттєво відрізняються: писана конституція від реальної. Дуже повчальною є його думка про те, що право виступає засобом компромісу між суперечними інтересами. Значна частина теорії вченого присвячена з’ясуванню цінності прав і свобод, як умові захисту індивідуума від державного втручання.
Теми для контрольних робіт:
1. Г.Спенсер про право і державу.
2. Правова теорія держави Л.Гумпловича.
3. Обґрунтування природних прав людини у філософії І.Канта.
4.Консервативні і ліберальні ідеї у юридичних концепціях XIX cт.

Література:

Базова: 1,2,8-11.

Допоміжна:.29, 30, 31,32, 59.


Тема № 11: Розробка теорії права в Україні і Росії у XIX cт.
Навчальна мета заняття: проаналізувати основні напрями вітчизняної і російської правової думки XIX cт.

Час, що відводиться для засвоєння теми – 8 год, з них:
лекційне заняття – 0 год.;
семінарське заняття – 0 год.;
самостійна робота – 8 год.
Навчальні питання:

1. Проект слов`янського союзу Кирило-Мефодієвського товариства
2. Правові погляди М.Драгоманова, І.Франка, Л.Українки
3. Соціологічна теорія права С.Муромцева і М.Ковалевського.
4. Теорія правової держави Б.Чичеріна.

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:

Приступаючи до вивчення запропонованих питань, студент повинен усвідомити, що на початку XIX cт. у правовому і політичному житті України переважали проблеми ліквідації кріпацтва, поширення передових європейських державно-правових ідей, визначення перспектив розвитку вітчизняної держави і права.
Суттєвий внесок у розвиток вітчизняного конституціоналізму, правової думки, розуміння прав людини і громадянина зробило Кирило – Мефодіївське товариство. Для розуміння його значення слід ознайомитись з програмою товариства, яку виклав М.Костомаров у праці „Книга буття українського народу”. Цей дуже романтичний твір є маніфестом українства, він містить вимоги втілення верховенства закону, націлює на перебудову суспільства на принципах справедливості, рівності, свободи , закликає до створення децентралізованої держави і встановлення федеративних зв’язків між слов`янськими народами. До програмних документів товариства необхідно віднести і його „Устав”, написаний В.Білозерським. Ліквідація кріпацтва, політичне об’єднання слов’ян – головні складові цього документу. Видатним представником товариства став Г Андрузький, який виклав у „Нарисах конституції республіки” своє бачення слов’янської федерації.
Видатне місце в суспільно-політичній думці України XIX cт. посідав публіцист і історик, етнограф і літературознавець М.П.Драгоманов (1841-1895). Провідні роботи „Вільний союз-Вільна спілка”, „Пропащий час-українці під Московським царством”, „Турки внутрішні і турки зовнішні” присвячені роздумам над долею і перспективами розвитку української державності. На відміну від багатьох однодумців, Драгоманов, будучи прихильником федералізму, розумів його як принцип зв’язку частин і цілого у територіально-політичному устрої держави, як ідею досягнення компромісу між загальнодержавними і місцевими інтересами. Безумовною заслугою Драгоманова, як першого послідовного конституціоналіста у Російській правовій думці, є його переконання у тому, що конституціоналізм є універсальним засобом досягнення політичної свободи, більш того, поняття „конституціоналізм” він доповнив поняттям „політичної свободи”. Студенту необхідно ознайомитись з програмою Драгоманова щодо децентралізації Російської держави, створення широкого місцевого самоврядування, як засобу подолання протиріч між державою і суспільством.
Під впливом ідей М.Драгоманова формувались погляди І.Я.Франка (1856-1916). При розгляді ідей Франка доцільно замислитись над поєднанням у його творчості орієнтирів марксизму , а з іншого боку палке бажання досягнення національній самостійності українським народом.
Третє питання плану присвячено з’ясуванню сутності соціологічного підходу до права, тлумачення права як правопорядку, виправдання суддівської правотворчості. Видатним російським правником був С.А.Муромцев (1850-1910), який розумів під правом сукупність юридичних відносин. Правові норми він розумів як атрибут цього порядку. Завдяки такій позицій у російському правознавстві розповсюджувався погляд на право, який не ототожнював право з веліннями носія верховної влади у державі і допомагав більш глибокому розумінню права, його ролі і сутності.
М.М.Ковалевський (1851-1916)- відомий український і російський правознавець і соціолог, очолював Товариство імені Шевченка в Петербурзі, вважав, що суспільство розвивається на основі закону прогресивного розвитку. Започаткував масштабні порівняльно-правові дослідження, які доводили безперспективність класової боротьби, а революції розглядались як трагічні наслідки соціальної нерівності. Із співвідношення особи і держави Ковалевський виводив людську солідарність, яка трактувалась як суспільний порядок. Заперечуючи відроджені природні права, вчений вбачав забезпечення політичних прав у системі народного представництва і місцевого самоврядування.

Б.М.Чичерін (1828-1904) –засновник російської ліберальної думки. У працях „Нариси з історії російського права”, „Власність і держава”, „Філософія права” він тлумачить свободу як джерело права і моралі. Спираючись на концепцію свободи, Чичерін визнавав право як „взаємне обмеження свободи загальним законом, що є невід’ємною належністю всіх людських суспільств”. Дуже послідовно розмежовував право і мораль, вбачав джерело права у свободі, а не в законі. Державу правник визначав як „союз вільного народу, пов’язаного законом в одне юридичне ціле, яким управляє верховна влада для загального блага”. Владу в ідеальній державі Чичерін поділяв на чотири гілки: монархічну, законодавчу, урядову і судову. Значну увагу приділяв судовій владі, її організації і функціонуванню. Суд називав „вищим органом правди” і пристрасно захищав принцип незалежності правосуддя, незмінності суддів, рівність громадян перед судом тощо.


Теми для контрольних робіт:
1. Мораль і право у вітчизняній правовій думці.
2. Автономно - федералістична концепція М.Драгоманова.
3. Б.Чичерін про різні форми держави.
4.Анархістська концепція держави і права.

Література:

Базова: 1-11.

Допоміжна:.21, 30, 41,44, 53,57,61,66.



Заголовок 1 Заголовок 2 Заголовок 315

Приложенные файлы

  • doc 26557707
    Размер файла: 367 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий