самовиховання


Справжній успіх у вихованні приходить тоді, коли воно дістає активну підтримку від самовиховання, зливається з ним. Народні педагоги вважають, що все, чого людина досягає в житті, значною мірою приходить завдяки самовихованню. Емпіричним шляхом, на основі багатьох спостережень вони прийшли до цілком об'єктивного висновку, що рівень виховання різко падає, якщо той, кого виховують, не бачить і не хоче розуміти своїх недоліків, не прагне їх позбутися, тобто уникає самовиховання.
Самовиховання в народній педагогіці сприймається як систематична діяльність особистості, спрямована на вироблення або вдосконалення моральних, трудових, фізичних, естетичних якостей, звичок поведінки відповідно до певних соціально зумовлених ідеалів трудящих мас. У практиці родинного виховання самовиховання посідає одне з чільних місць і залежить від сімейного мікроклімату, змісту життя дитини, її інтересів і стосунків.
Самовиховання супроводить людину все її життя. До нього залучають дитину змалку, дбаючи про формування в неї потреби в самовихованні через вироблення самосвідомості, гартування волі, прищеплення позитивних ідеалів, прагнення до самостійності, до соціально цінних видів діяльності, до ініціативності, виконання громадських обов'язків. Форми самоудосконалення в народній педагогіці узгоджуються з віковим та індивідуальним розвитком особистості. Вони різноманітні й виражаються в основному у вигляді пристосування, наслідування, орієнтації на дорослих, ровесників, старших товаришів, друзів, народних героїв.
Мотив самовиховання є вже в такому найпершому і найсильнішому засобі впливу на формування особистості, як народна казка. Виріс же Бух Копитович (за українською народною казкою «Про богатиря Буха Копитовича») сам серед степу «верст за сімдесят» від своїх батьків і завдяки чарівній силі (як це часто буває в казках) та самовихованню став порядною людиною, мужньою, чесною, привітною, справедливою, вольовою.
Самовиховання динамічне, воно видозмінюється й ускладнюється з розвитком і з віком дитини. Потенціал самовиховання кується насамперед через орієнтацію на позитивний приклад, на основі особливої схильності дітей до наслідування. Винятково важливу роль у цьому відіграє приклад самих батьків, а також такі засоби народної педагогіки, як колискова пісня й казка.
Малята люблять, коли з ними хтось інтенсивно спілкується. У їхній уяві все навколишнє теж прагне до живого спілкування. І цей природний потяг дітей народна педагогіка мудро використовує як стимулюючий засіб для самовиховання на основі казок, байок, колискових пісень. У казці все говорить: люди, тварини, дерева, квіти, речі, сонце, хмари. Казки насичені різними незвичайними персонажами, між якими часто йде довга й безкромпромісна боротьба зі злом в ім'я утвердження добра на землі. Ввійшовши в чарівний світ казки, дитина неодмінно стає на захист людяності й благородства. Нестримна дитяча уява й фантазія в безперервній взаємодії з такими позитивними казковими образами, як Івасик-Телесик, Котигорошко, Кирило Кожум'яка, які вступили в двобій з лютими зміями і знищили їх, Ілля Муромець, який захистив рідну землю від численних ворогів та переміг солов'я-розбійника. Дитина захоплюється такими борцями за щастя трудящих, як Довбуш і Кармалюк (казки «Довбуш карає пана», «Допомога Довбуша біднякові», «Зустріч Кармалюка з паном», «Як Кармалюк пана сповідав», «Кармалюк і багач»). Та хіба перелічити численні колізії та стимулюючі впливи на самовиховання, на які так багата усна народна творчість. Стає зрозумілим і очевидним, що казка належить до тих засобів, які чи не найкраще настроюють дитину на хвилю самовиховання і водночас роблять її ще піддатливішою виховному впливові. Виховання, у свою чергу, стимулює самовиховання.
Народна педагогіка відводить самовихованню велику роль уже в ранньому віці життя дитини. Коли в дитини формується відповідний рівень свідомості й самосвідомості, у неї виникає здатність до самоаналізу, спостереження і самооцінки, вміння розібратися у вчинках інших людей, а отже, й проаналізувати свою власну поведінку та усвідомити необхідність підпорядкування особистих якостей і власної поведінки вимогам трудящих мас.
З моменту народження людина стає соціальною істотою. Формування її характеру, поведінки визначається всією сукупністю соціальних чинників: взаєминами між батьками, членами сім'ї, родичами та іншими людьми, їх прикладом, поглядами, переконаннями, життєвим досвідом. З часом дитина краще розуміє суть народних афоризмів — прислів'їв, приказок, заповітів, у яких, по суті, викладена ціла програма самовиховання в дусі вимог трудящих мас.
Уже в підліткомову віці дитина здатна сприймати такі форми і методи самовиховання, як самокритика, самопереконання, самонавіювання, самозобов'язання, емоційно уявне перенесення в становище іншої людини. Дитина любить похвалу. Підліткові теж не байдуже, що про нього говорять батьки, сусіди, товариші, вчителі. Цю схильність дитини народна педагогіка використовує як прекрасний стимул для самовиховання особистості. У масовій виховній практиці дуже поширеною є оцінка вчинків поведінки дитини кожним дорослим. Де дорослі, там переважно й діти. То чому б не поцікавитися не тільки своєю, а й чужою дитиною? Це чудове кредо народної педагогіки заслуговує всілякої підтримки. Вимоги громадськості, бажання заслужити позитивну оцінку своїх вчинків, прагнення піднести свій авторитет серед товаришів, утвердити себе в колективі теж висуваються народною педагогікою на перший план як стимулюючі мотиви самовиховання. Народна педагогіка вдається і до таких регулюючих засобів самовиховання, як вплив соромом, особливо тоді, коли треба покласти край поганим вчинкам або націлити підлітка на викоренення якоїсь особливо негативної риси його характеру — лінощів, байдужості, неохайності, неслухняності, впертості, брехливості, слабодухості.
Серед стимулів самовиховання назвемо спілкування зі старшими людьми, порухи власної совісті дитини, вірність слову, почуття чесності, людської гідності. Спілкуючись зі старшими, особливо з батьками, діти засвоюють важливі моральні вимоги народної педагогіки: треба поважати старших і бути чуйним у ставленні до них, виконувати волю старших, зважати на бажання і поради старших, не можна робити те, що осуджують старші.
Одне з чільних місць в організації самовиховання народна педагогіка відводить народним святам, обрядам, символам як засобам вираження настрою, ідей, переконань, світогляду людини. Вони не тільки символічно відображають і поглиблюють почуття людини, а й значною мірою облагороджують її. Значення народних свят і обрядів для самовиховання полягає в тому, що вони дають можливість для виявлення почуттів і думок людини, будять емоційні відчуття і переживання, стимулюють настрій. Кожний народний обряд чи свято, як правило, розраховані на широке коло людей, як дорослих, так і малих. Отже, ці чинники самовиховання мають, масовий характер.
Винятково благородну місію в організації самовиховання несе народна символіка. У народній педагогіці символіка супроводить всі періоди розвитку людини, починаючи з моменту її народження. Кожний народний символ переважно позначає щось добре, світле, оптимістичне. Народна символіка відображає всі основні віхи життя людини. Коло народної символіки надзвичайно широке: розмальоване яйце (писанка) — символ весняного пробудження природи і родючості, рожева троянда — символ бажаного знайомства, червона — символ кохання, жовта — розлуки, біла — смутку і страждання, коса — символ дівочої краси і честі, птахи — символ сім'ї як осередку домашнього затишку й дітонародження, перстень — символ дружби і довір'я. Чимало символів пов'язано з весіллям: рушник, на який стають молоді, — символ єдиного життєвого шляху подружжя, його спільної долі, вінок на голові молодої — символ радості, молодості, дівоцтва, мирта в прикрасі молодих символізує сімейний мир і згоду, квіти є символом численних «плодів» подружнього життя — дітей, обсипання молодих зерном, цукерками та горіхами символізує достаток і щасливе подружнє життя, хліб-коровай — символ праці і достатку.
Звичайно, що в магічну силу слова, обрядового дійства, у чарівний вплив речей, тварин чи рослин, ніхто вже не вірить. Але якщо сучасний молодий господар, освічений і начитаний, підтримуючи давню добру народну традицію, садить біля новозбудованої оселі явір і калину або на дереві, стовпі чи даху клуні кладе колесо від воза, щоб гніздились лелеки, то цим він символічно перед людьми й самим собою заявляє, що все робитиме для того, щоб мати міцну, згуртовану сім'ю. Адже явір, калина й лелеки в гнізді біля людської оселі у народі символізують сімейну злагоду і радість дітонародження.
Якщо у вихованні є недоліки, їх треба виправляти. Невиховану дитину треба перевиховувати. Перевиховання — це насамперед перебудування неправильно сформованих поглядів, суджень, усунення причин хибної поведінки особистості з орієнтацією на позитивний приклад. При цьому слід враховувати вікові і психологічні особливості особистості, причини, які привели до хибного виховання. Саме ці моменти народної педагогіки про перевиховання відображені в українській народній казці «Лінива».

Приложенные файлы

  • docx 26557042
    Размер файла: 22 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий