посибник для издательства

Міністерство освіти і науки України
Харківська обласна рада
Головне управління освіти і науки
Харківської обласної державної адміністрації
Педагогічний коледж
Харківського гуманітарно-педагогічного інституту











Робота соціального педагога в школі


(навчально-методичний посібник)

























Харків
20011

Укладач: Рассказова О.І., завідувач кафедри соціальної педагогіки ХГПІ, кандидат педагогічних наук, доцент. У посібнику використані матеріали студентів ХГПІ Пучко М.І. та Тадаєвої А.В.










Схвалено на засіданні кафедри соціальної педагогіки
Протокол №__ від _______2011 р.
Завідувач кафедри __________ О. І. Рассказова
ЗМІСТ
Передмова
Теоретичне обґрунтування змісту (теоретичні
положення, сутність проблеми)
Основний зміст роботи (практичні рекомендації, поради, напрями, види, методи роботи)
Висновки ..
Література (оформлюється згідно з вимогами ВАК України)
1. Соціальний педагог - новий тип вихователя чи шкільний кур'єр?

В умовах загострення економічних, політичних, соціальних проблем на початку нового тисячоліття в Україні виникла необхідність в активній розробці вітчизняної концепції соціальної педагогіки – науки, спрямованої на вирішення проблем життєдіяльності особистості чи соціальної групи у суспільстві, потреба у підготовці нових фахівців з соціального виховання дітей та молоді, здатних здійснювати соціальну допомогу проблемним групам населення, функції яких раніше виконували класні керівники, організатори дитячого дозвілля, працівники дитячої кімнати міліції та інші працівники освітньої та соціальної сфер.
Парадоксально, але у колишньому СРСР, де ще у 20-х років ХХ століття було розроблено основи педагогіки середовища; який мав багатющі народні, національні традиції, завжди відрізнявся самобутністю, оригінальністю, гуманізмом і милосердям, невичерпними джерелами практичного досвіду соціальної допомоги, соціальний педагог як професія офіційно зареєстрована лише в квітні 1991 року [Дмитренко., С.4-5]. Це пояснюється тим, що в умовах домінування протягом десятиліть єдиної комуністичної ідеології, панування у нашій країні тоталітаризму, який декларував безпрецедентну в історії людства соціальну захищеність, непотрібно було створювати систему соціального виховання та соціального захисту населення. Розпад існуючої соціальної системи призвів до загострення соціальних проблем. У зв’язку з цим, ще з початку 90-х рр. ХХ ст. набула офіційний статус діяльність соціальних педагогів і соціальних працівників – спеціалістів, які були покликані задовольнити потреби суспільства щодо сприяння соціальному становленню особистості, сім’ї, групи, організації змістовного дозвілля підлітків та молоді, керування неформальними угрупуваннями та об’єднаннями, усунення конфліктних ситуацій в різних соціальних групах, профілактики негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі.
Вихід соціально-педагогічної діяльності на професійний рівень - явище значне, хоча це скоріше можна назвати юридичним оформленням досвіду, нагромадженої роботи, яка увібрала в себе усе найкраще, була сформована і продовжує розвиватися як результат багаторічного науково-практичного пошуку, в процесі якого вивчався та аналізувався вітчизняний і зарубіжний досвід, виявлялося загальне і специфічне, створювалися найсприятливіші умови для відпрацювання стандартів цієї професії [Дмитренко., С.4-5].
За період становлення соціальної педагогіки в Україні було накопичено певний досвід: розроблено методологічні питання соціальної педагогіки, поняття про професійно-педагогічну культуру соціального педагога: систему знань, умінь, професійних та особистісних якостей, які повинен здобути та розвинути майбутній фахівець у процесі навчання; кодекс етики соціального педагога, що містить комплекс принципів та правил, якими фахівець має користуватися у професійній діяльності; мету, функції та напрями такої діяльності та багато іншого. Вчені, що стояли у витоків вітчизняної соціальної педагогіки (Н. Заверіко, А. Капська, А. Малько (Рижанова), Л. Міщік та ін.), стали її корифеями, завдяки працям яких соціальна педагогіка дійсно набула статус хоча й молодої, але повністю самостійної науки.
Попри досить ґрунтовну розробленість методологічних основ соціальної педагогіки як науки, більш ніж двадцятирічний досвід підготовки та діяльності соціально-педагогічних кадрів в Україні висвітлив низку проблем, які й сьогодні залишаються не вирішеними. Підготовка соціальних педагогів у нашій країні ускладнюється у зв’язку з тим, що в ході практичної діяльності фахівцю з соціальної педагогіки приходиться стикатися з широким колом різноманітних, непередбачуваних, часто найкритичніших ситуацій та станів особистості, розв’язувати заплутані соціальні та психологічні завдання, займатися ресоціалізацією та соціальною реабілітацією різноманітних категорій людей, що мають серйозні соціальні відхилення (від людей з обмеженими можливостями, сиріт до наркоманів та правопорушників).
Виходячи з цього, виникає необхідність ознайомлення фахівців процесі загальної фахової підготовки, а потім й підвищення кваліфікації не тільки з методологічними питаннями соціальної педагогіки як науки та різними аспектами соціально-педагогічної діяльності, а й з основами соціально-педагогічного проектування, менеджменту, науково-дослідної роботи соціального педагога тощо. Коло питань, яке має охоплювати підготовка та діяльність соціального педагога постійно розширюється, у зв’язку із виникненням нових соціальних проблем та суспільних замовлень.
Сьогодні, до таких питань, окрім підтримки обдарованості, корекції та профілактики девіантної поведінки учнів, наприклад, включені проблеми встановлення в українському суспільстві гендерної рівності, формування у дітей та їх батьків компетентності у сфері здоров’я, ранньої професійної орієнтації та професійної адаптації учнів та багато інших.
Сучасне життя висуває перед людиною велику кількість соціальних, психологічних, культурно-духовних, професійних проблем, що зумовлює необхідність підготовки підростаючого покоління до зустрічі із непередбачуваними ситуаціями, озброєння дітей та молоді засобами їх подолання.
Діяльність соціального педагога, зокрема, й шкільного, має підпорядковуватися саме цьому стратегічному завданню соціального виховання, до реалізації якого можна безумовно йти різними шляхами. Це й розширення соціального досвіду дітей та молоді у ході інформаційної, екскурсійної діяльності, проведення різноманітних акцій та виховних заходів, й організація змістовного дозвілля, й профілактична діяльність з попередження відхилень у поведінці учнів, й корекція девіантних проявів дитини, й, у разі необхідності, ресоціалізація та соціальна реабілітація.
До кола питань, що розглядаються соціальною педагогікою, входять проблеми правового захисту дитини та сім'ї, питання розвитку дитячих ініціатив, виховання дітей з девіантною поведінкою, груп "ризику", різні аспекти допомоги дітям-інвалідам, дітям-сиротам, жертвам обставин тощо [Социальная педагогика/социальная работа [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Социальная педагогика/социальная работа. Навч. посібник. - К.:ІЗМН, 1997. - 392с., С.3].
Серед іншого, займається соціальний педагог і наданням безпосередньої соціальної допомоги, бере участь у роботі із пільговим континентом, здійснює соціальний супровід та соціальний патронаж, які між іншим, все ж таки є прерогативою соціальних працівників (співробітників соціальної сфери: центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центрів зайнятості, служб соціального забезпечення, центрів ресоціалізації тощо).
За твердженням деяких вчених кінця ХХ століття, для соціальної роботи в нашій країні характерна домінуюча роль соціальної педагогіки та соціального виховання [Социальная педагогика/социальная работа [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Социальная педагогика/социальная работа. Навч. посібник. - К.:ІЗМН, 1997. - 392с., С.4-5]. Виходячи з цього, процедура оформлення соціальної пільги чи інша форма соціального обслуговування, згідно із думкою авторів першого вітчизняного посібника з соціальної педагогіки (соціальної роботи), мала нести у собі певний виховний, профілактичний вплив, а соціальний працівник повинен був отримати певну підготовку соціального вихователя та частково здійснювати його функції.
На думку вчених [Дмитренко., С.4-5], те, що соціальні педагоги проклали дорогу професії соціального працівника, є закономірним не лише тому, що базову основу професійної компетентності будь-якого фахівця з соціальних питань становлять психолого-педагогічні, етичні та моральні характеристики, а й тому, що початком цього послужили прогресивні вітчизняні традиції педагогіки середовища.
Саме у педагогічній сфері ще в 60-70-ті роки були зроблені перші спроби ввести спеціалістів, безпосередньо спрямованих на соціальну роботу в мікрорайоні (організатори позакласної та позашкільної роботи, педагоги-організатори житлово-комунальних служб, вихователі у клубах тощо). Спираючись на цей позитивний вітчизняний досвід, вчені розглядають соціальну педагогіку, соціально-педагогічну службу (педагогіку відносин у соціумі) як базову інтегративну основу в системі служб соціальної допомоги населенню, яка дає змогу своєчасно діагностувати, виявляти і педагогічно доцільно впливати на відносини в соціумі, на розвиток різноманітних ініціатив, формування ціннісних орієнтацій особистості, її ставленню до себе, свого фізичного і морального здоров'я, до оточуючого середовища [Социальная педагогика/социальная работа [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Социальная педагогика/социальная работа. Навч. посібник. - К.:ІЗМН, 1997. - 392с., С.4].
Вивчення існуючого сьогодні стану соціально-педагогічної практики переконує, що у реальності наведена вище ідея втілилася «з точністю до навпаки». Робота сучасного шкільного соціального педагога пріоритетним, а іноді (за браком часу), і єдиним напрямом має соціальну допомогу, яка розуміється адміністрацією шкіл переважно як паперова робота із «льотним контингентом». Соціальний педагог сьогодні складає перелік обдарованих та девіантних учнів, дітей, які належать до льотного контингенту (сироти, напівсироти, діти з багатодітних сімей, інваліди, «чорнобильці» та ін.), оформлює безкоштовне харчування, допомагає сиротам придбати одяг, займається кур’єрською роботою, розвозячи різні документи до районного управління освіти та інших закладів.
Маємо свідчення шкільних соціальних педагогів про те, що їм доводиться отримувати та привозити до школи безкоштовне харчування, новорічні дарунки для дітей вчителів, супроводжувати їх на різні заходи тощо. Нам навіть довелося в інтернатному закладі освіти бачити соціального педагога, що виконував обов’язки секретаря директора. На питання «Чи ведуться у закладі соціальні паспорти учнів або класів?», цей фахівець з новеньким дипломом спеціаліста з соціальної педагогіки відповів лише красномовним поглядом.
Подібна ситуація, що почала складатися у вітчизняній школі в останні роки, принижує статус соціальної педагогіки як науки і практики, створює спрощений погляд на соціального педагога як на «шкільного соціального працівника», та викликає протиріччя між ґрунтовністю теоретико-методологічної розробки соціально-педагогічної проблематики, досить високим рівнем підготовки фахівців соціальних педагогів та існуючим станом соціально-педагогічної діяльності у школі, яка реалізується в основному лише як формалізована, спрямована на виконання розпоряджень «з гори» та подальше звітування «для галочки», соціальна допомога учням. Це, зокрема, пояснюється недостатнім розумінням з боку представників освітньої сфери функцій та призначення соціального педагога у суспільстві, тому, вважаємо за потрібне зупинитися на цьому питанні.
Спираючись на думку Л. Коваль, І. Звєрєвої та С. Хлєбік, наголосимо, що поняття "соціальна педагогіка" не є тотожним поняттю "шкільна соціальна робота" (та ж соціальна робота - специфічна діяльність уповноважених органів держави та об'єднань громадян, спрямована на соціальне обслуговування, в тому числі соціальне страхування, надання соціальних послуг, соціальної допомоги громадянам, а також здійснення соціальної профілактики і соціальної реабілітації з метою реалізації та захисту економічних, соціальних, екологічних прав, духовних і культурних запитів людини - але виключно з дітьми та підлітками).
Соціальна педагогіка, шкільна соціально-педагогічна служба (педагогіка відносин у соціумі) розглядається вченими як базова інтегративна основа в системі служб соціальної допомоги населенню, яка дає змогу своєчасно діагностувати, виявляти і педагогічно доцільно впливати на відносини в соціумі, на розвиток різноманітних ініціатив, формування ціннісних орієнтацій особистості, її ставленню до себе, свого фізичного і морального здоров'я, до оточуючого середовища [Социальная педагогика/социальная работа [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Социальная педагогика/социальная работа. Навч. посібник. - К.:ІЗМН, 1997. - 392с., С.5-6, 11].
Це підтверджуються аналізом праць вчених, які, хоча і трактують поняття «соціальний педагог» дещо по-різному, погоджуються з тим, що основне призначення соціального педагога полягає у соціальному вихованні, збагаченні позитивного соціального досвіду людини.
Наприклад, Л. Міщик вважає, що соціальний педагог є професійним працівником соціуму, фахівцем з виховної роботи з дітьми, їх батьками, дорослим населенням у сімейно-побутовому мікросередовищі та його оточенні; з підлітками, молодіжними групами та об'єднаннями, з організації культурно-дозвіллєвої, фізкультурно-оздоровчої, трудової, ігрової та інших видів діяльності, групового спілкування, технічного, художнього та інших видів творчості дітей і дорослого населення в соціумі [Міщік Л.І. Теоретико-методичні основи професійної підготовки соціального педагога у закладах вищої освіти: Монографія / Відп. ред. Л.Г.Коваль. – Запоріжжя: Промінь, 1997. – 370 с.].
А. Малько зазначає, що соціальний педагог - фахівець з соціального виховання, який здійснює посередницьку роль між людиною та соціальним середовищем з метою їх духовного розвитку та гармонізації їх відносин на особовому; міжособовому та надособовому рівнях [Малько А.О. Соціальна ледагогіка: конспект лекцій. - X., 1998.- С.59-60].
Усе зазначене вище викликає справедливе питання, яким саме чином одна людина, навіть найкращій фахівець своєї справи, може здійснювати таку значну палітру дій? Чи не варто соціальним педагогам обмежитися у школі певною галуззю, зокрема, тією ж допомогою «пільговому контингенту», а не намагатися «охопити те, що неможливо охопити»?
У відповідь на це питання наведемо ще декілька висловлювань вчених щодо призначення соціального педагога у суспільстві. У понятійно-термінологічному словнику записано, що соціальний педагог - спеціаліст, зайнятий у сфері соціальної роботи або освітньо-виховної діяльності, здійснює посередницьку роль між освітніми закладами, сім'єю, трудовими колективами, громадськістю, організовує їх взаємодію, об'єднує зусилля з метою створення в соціальному середовищі умов для всебічного розвитку дітей, підлітків, молоді як особистостей, їх благополуччя в соціумі [Малько А.О. Соціальна ледагогіка: конспект лекцій. - X., 1998.- С. 32-45, С.59-60]. Соціальний педагог - фахівець із виховної роботи з дітьми, підлітками, молоддю, дорослими, який покликаний створювати сприятливі соціальні, навчально-виховні умови для розвитку й соціалізації особистості; це спеціаліст, який зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності; він організовує взаємодію освітніх та позашкільних закладів та установ, сім'ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку [Професія - соціальний працівник [Текст]/ Упоряд.: О. Главник. За заг. ред. К. Шендеровського, І. Ткач. - К.: Главник, 2006. - 112 с.].
Отже, на відміну від соціального працівника, вчителя, психолога, соціальний педагог виступає як посередник між людиною та соціальним середовищем, який має використовувати не тільки свій власний потенціал, а й можливості інших фахівців, різних соціальних інститутів задля створення позитивних умов для соціального розвитку особистості.
Вчені підкреслюють, що провідною функцією соціальної педагогіки є функція інтегративна [Социальная педагогика/социальная работа [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Социальная педагогика/социальная работа. Навч. посібник. - К.:ІЗМН, 1997. - 392с., С.5-6], така ж функція притаманна і соціально-педагогічній діяльності. Соціальний педагог забезпечує інтеграцію цілеспрямованих і середовищних впливів на особистість, що розвивається, а також стимулює розвиток суб'єктної позиції людини в цьому процесі, що регулює взаємини в системі "особистість-сім'я-суспільство" [Социальное воспитание учащихся (основнне теоретические положення). - М., 1990. - 33 с.,с.22].
Таким чином, соціальний педагог є «менеджером» середовищних впливів на особистість, який здійснює посередництво між різними фахівцями та соціальними інститутами з метою створення у суспільстві умов для сприяння становленню та розвитку людини, групи, соціуму. Таке розуміння професії має бути сьогодні покладене в основу практичної діяльності соціального педагога в школі.

2. «Лікбез» (теоретичний мінімум) соціального педагога

Виходячи з розуміння соціального педагога як «менеджера» впливів соціального середовища на розвиток особистості, зазначимо, що концепція діяльності такого фахівця базується на таких соціально-педагогічних категоріях, як «соціалізація», «соціальне виховання», «соціальне середовище», «чинники соціалізації» та «агенти соціалізації».
Соціалізація - історично зумовлений процес розвитку особистості, надання та засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, що притаманні даному суспільству. Кожна людина є об’єктом процесу соціалізації, оскільки суспільство у цілому та окремі його групи зацікавлені у тому, щоб кожний індивід успішно опанував ролі чоловіка або жінки (полоролева соціалізація), створив міцну сім’ю (сімейна соціалізація), зміг би компетентно увійти у соціальне та економічне життя суспільства (професійна соціалізація). Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у своїй діяльності та спілкуванні.
Процес включення індивіда у систему суспільних відносин має двосторонній характер. 3 одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, притаманний даному, суспільству, а з іншого - активно відтворює у своїй діяльності та відносинах систему соціальних, зв'язків, яка закодована у соціальному досвіді людства. Тому, сутність соціалізації полягає у постійному динамічному сполученні протилежних процесів уособлення та пристосування людини в умовах певного суспільства.
Уособлення – процес автономізації людини у суспільстві, результатом якого є становлення людської індивідуальності у ціннісних орієнтаціях (ціннісна автономія), власних прихильностях (емоційна автономія), шляхах вирішення життєвих ситуацій (поведінкова автономія) [Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов / Под ред. В. А. Сластенина. - 5-е изд., доп. - М.: Издательский центр «Академия», 2005. - 200 с.]. Виходячи з цього, важливим механізмом соціалізації виявляється індивідуалізація – прагнення індивіда бути особистістю, формування у людини індивідуальних рис, якостей, цінностей, установ, що особливо активізується у підлітковому віці.
Пристосування (соціальна адаптація) – процес або результат прояву взаємної активності людини та суспільства, що передбачає оволодіння індивідом соціальними нормами, цінностями, пріоритетами, культурним досвідом цього суспільства. Засвоєння певних норм, оцінок, типових соціальних ситуацій, вирішення нагальних проблем шляхом використання засобів стимулювання соціальної поведінки та дій називається соціальною адаптацією. Завдяки дії цього механізму індивід виявляє свою соціальну активність (або пасивність), виробляє навички творчої спрямованості в соціальній ситуації, тобто процес соціалізації здійснюється більш активно і динамічно.
Соціальна адаптація - це процес активного пристосування індивіда до зміненого середовища за допомогою різних засобів. В умовах нестабільного соціально-економічного статусу суспільства проблеми соціальної адаптації мають важливе значення, Це пов'язане з тим, що соціальна адаптація особистості мас дві форми; активну, коли індивід прагне вплинути на середовище, змінити його, тобто активно вводить у промес соціалізації, і пасивну, коли він не вступає у взаємодію з середовищем, не прагне змінити його, визнати пануючі у ньому норми, оцінки, засоби діяльності. Показником низької соціальної адаптації є перехід в інше соціальне середовище, аномалії (різні види порушень в ціннісно-нормативній системі суспільства), відхилення у поведінці.
Проблеми соціальної адаптації особливо гостро відчуваються у молодіжному середовищі. Вони позначаються і на психічному здоров'ї молодої людини, і на формуванні її ціннісних норм, і на формах поведінки. Зростання кількості дітей, схильних до девіантної поведінки, свідчить про домінування саме низької соціальної адаптації ц їх соціальному розвитку. Тому категорія соціальної адаптації стає предметом поглибленого вивчення, практично-методичної розробки і безпосереднього втручання соціального педагога.
Механізми соціалізації підростаючих поколінь, пов’язані із процесом соціального пристосування виявляються в процесі ідентифікації, інтеграції та інтеріоризації.
Ідентифікація (лат. ототожнювати) - процес ототожнення індивідом себе з іншими людьми, групою, колективом, який допомагає оволодівати різними видами діяльності, засвоювати соціальні норми та цінності, приймати соціальні ролі. Виділяють три форми ідектифікації:
а) пряме емоційне ототожнення з реальною або нереальною людиною (наприклад) уподібнення одному з батьків у ранньому дитинстві або кіногерою у підлітковому віці). Ця форма домінує на початкових етапах соціалізації особистості;
6) прирахування до певної номінальної соціальної групи (вікової, національної тощо). Наприклад, соціальні межі поведінки у зв'язку із зарахуванням себе до тієї чи іншої вікової групи (порівняно з реальним віком особи) можуть проходити між інфантилізмом та акселерацією, "дорослістю";
в) зарахування (з відчуттям належності) себе особою певної соціальної групи, колективу, малої групи. Активне засвоєння індивідом соціальної поведінки, групових норм і цінностей здійснюється у спільній діяльності, насамперед, у трудових колективах. Тому цей механізм соціалізації діє на більш свідомих етапах розвитку людини [Социальная педагогика/социальная работа [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Социальная педагогика/социальная работа. Навч. посібник. - К.:ІЗМН, 1997. - 392с., С.5-6].
Інтеріоризація суспільних ідеалів у молодіжному середовищі пов'язана з пошуками реальних "прикладів для наслідування" та з характером уявлень про шляхи реалізації ідеалів. Інтеграція – формування рис та якостей людини, що забезпечують їй особистісний розвиток у складі певної групи. Інтеграція відбувається переважно у молодіжному віці, хоча зберігається протягом усього життя. Нажаль сьогодні вплив середовища на людину далеко не завжди є позитивним. Тому, у процесі соціалізації людина мусить бути здатною протистояти тим чи іншим несприятливим життєвим обставинам.
Повне розчинення в соціумі деякої частини молоді свідчить про відсутність тієї активності, яка дозволяє вибірково сприймати та оцінювати оточуючу дійсність. У зв'язку з цим, соціальне виховання – «педагогічно орієнтована і доцільна система сприяння особистості в оптимальній реалізації здібностей та можливостей на всіх вікових етапах розвитку людини, в різних сферах мікросередовища особистості з використанням потенціалу всіх суб'єктів виховного процесу» (Н. Бура [Бурая Н.П. Соціальна робота: Навч. посіб. X.: Ун-т внутр. справ, 1996. 104 с., с 18]) – стає ще одним важливим механізмом соціалізації особистості.
Зазначимо, що соціалізація може відбуватися як в умовах виховання, тобто цілеспрямованого формування вихованця, так і в умовах стихійного впливу чинників суспільства на особистість. Призначення соціального виховання полягає в тому, щоб сприяти процесу соціалізації допомогти вихованцеві вижити в умовах соціальних негараздів, криз і революцій - екологічної, енергетичної, інформативної, комп'ютерної тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому. При цьому, людина в процесі соціалізації прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення. Ці процеси стулюють не пасивну адаптацію (пристосування людини до вимог суспільства), а розвиток у людини прагнення до активного творчого самоствердження у суспільстві.
У наведеному вище визначенні соціальне виховання розглянуто як сприяння особистості (своєрідний вплив, що межує з допомогою), але тільки у сфері мікросередовища. Л. Коваль, І. Звєрєва, С. Хлєбік розглядають соціальне виховання як систему соціально-педагогічних, культурних, сімейно-побутових та інших заходів, спрямованих на оволодіння та засвоєння дітьми і молоддю системою загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування у них сталих ціннісних орієнтацій та адекватної соціально спрямованої поведінки [Л. Коваль, І. Звєрєва,, с.25]. А. Малько (Рижанова) теж розглядає соціальне виховання як систему заходів, спрямованих на становлення та реалізацію духовного потенціалу людини, групи, суспільства; на гуманізацію відносин у соціумі [А. Малько, с. 5].
Вирішальне значення у формуванні поведінки, яка б відповідала суспільному ідеалу, в переорієнтації та перебудові свідомості особи має самовиховання. Воно починається з осмислення себе як члена суспільства, своїх позицій в ньому, ставлення до природи, Батьківщини, людей, сім'ї, ровесників. Процес самовиховання стає успішним лише тоді, коли дитина починає розуміти себе, осмислювати своє місце в світі, замислюватись над своїм майбутнім.
Інша провідна категорія соціальної педагогіки - соціальне середовище. У психології та педагогіці (Л. Виготський, А. Макаренко, О. Сухомлинський, С. Шацький) соціальне середовище визначається як суб'єктивно пережита людиною об'єктивна реальність. Соціальне середовище - це своєрідний показник інтеріоризації (опанування) особистістю культури, рівня соціального розвитку, способу життя, цінностей суспільства.
Вплив соціального середовища на формування особистості здійснюється лише в тому випадку і тією мірою, якою особистість сама в результаті активного ставлення до соціального середовища здатна взяти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. В такому разі правомірно говорити про співвідношення провідного впливу соціального середовища і конкретного ставлення до нього особистості Ці характеристики становлять зміст соціальної ситуації. Залежно від вікових особливостей, умов проживання, внутрішніх процесів розвитку особистості змінюються її переживання, ставлення до оточуючого світу, тобто формується соціальна ситуація розвитку.
Соціальна ситуація складається у середовищі під впливом різних чинників (факторів) соціалізації. Термін «чинники соціалізації» досить ґрунтовно розкрито у працях російського вченого А. Мудрика [Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. для студ. вузов. – М.: Издательский центр «Акамедия», 2002. – с. 6]. Соціалізація протікає у взаємодії дітей та підлітків з величезною кількістю різних умов, які тією чи іншою мірою впливають на розвиток особистості. Ці умови, що діють на людину, прийнято називати чинниками. Реальні можливості виховного потенціалу суспільства соціальна педагогіка розглядає у зв'язку із системою діючих соціальних чинників, серед яких першорядне значення мають сім'я, сусідство, навчальний і трудовий колектив, друзі, неформальні групи, засоби масової інформації, а також мистецтво, політика, економіка; екологія, їх урахування. Крім того, важливим чинником є забезпечення педагогічно доцільної організації взаємодії індивіда з середовищем, яка і є головним завданням соціального педагога. Через взаємини школи і сім'ї здійснюється взаємозв'язок із позашкільним середовищем. У зв'язку з цим школа повинна стати відкритою соціально-педагогічною системою, через яку здійснюється формування творчої спрямованості людської діяльності [Коваль], а виникнення соціальної педагогіки як нового напряму педагогічних знань може бути розглянуто як результат посилення соціальної функції загальної педагогіки [Дмитренко].
Як бачимо, існує велике розмаїття чинників соціалізації, фактично не всі вони навіть виявлені, з відомих далеко не всі ґрунтовно вивчені, а про ті чинники, які досліджувалися, знання нерівномірні. Усі досліджені фактори соціалізації умовно можна об'єднати в групи: мегафактори (мега - дуже великий, загальний) - космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів Землі; макрофактори (макро - великий) - країна, етнос, суспільство, держава, які впливають на соціалізацію всіх, хто живе в певних країнах (цей вплив опосередковано двома іншими групами факторів); мезофактори (мезо - середній, проміжний), умови соціалізації великих груп людей, виділених: за особливостями місцевості і типом поселення, в яких вони живуть (регіон, село, місто, селище); за належністю до аудиторії тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення та ін.); по приналежності до тим чи іншим субкультурам.
Мезофактори впливають на соціалізацію як прямо, так і опосередковано через четверту групу - мікрофактори. До них відносяться чинники, що безпосередньо впливають на конкретних людей, які з ними взаємодіють, - сім'я і рідні, сусідство, групи однолітків, виховні організації, громадські, державні, релігійні, приватні і контрсоціальні організації, мікросоціум.
Усі ці чинники різною мірою впливають на кожну конкретну людину. Динаміка їх розвитку і впливу залежить як від рівня розвитку суспільства, економічного рівня, ментальності, культури, історії, традицій, так і від індивідуальних якостей особистості, її інтересів, прагнень, уподобань.
Враховуючи багаторівневість структури соціальною середовища на макрорівні, особливе значення для соціалізації дітей та молоді мають:
спосіб життя, тобто сукупність умов, які забезпечують життєдіяльність на всіх рівнях розвитку погреб, установок, диспозицій особистості;
умови, що забезпечують реалізацію нагальних потреб особистості (екологічних, житлово-побутових);
умови, що забезпечують самоствердження, самовиявлення особистості на рівні соціальних потреб (професійне становлення, задоволення культурних потреб тощо).
Процес входження особистості в етнокультурні відносини, національну систему виховання та освіти сприяє соціалізації молоді на мезорівні. Об'єднуючи сукупність багатьох елементів, мезорівень забезпечує:
освітні орієнтації, властиві для суспільства;
формування культурних цінностей та їх відповідність загально людським;
збереження і відтворення генофонду нації та розвиток її інтелектуального потенціалу.
Мікрорівень - це конкретні умови життя кожної особистості (сім'я, група, колектив), її розвитку в соціально орієнтованих установах, громадських об'єднаннях та організаціях. Соціалізація особистості на мікрорівні забезпечує:
продуктивні умови спілкування, як домінуючого виду діяльності молоді;
формування соціальною статусу і репутації особистості;
розвиток нормативно ціннісної системи відносин особистості.
Найважливішу роль в тому, якою виросте людина, як пройде її становлення відіграють люди, в безпосередній взаємодії з якими плине її життя, - агенти соціалізації. На різних вікових етапах склад агентів змінюється: по відношенню до дітей та підлітків такими виступають батьки, брати і сестри, родичі, однолітки, сусіди, вчителі; в юності чи молодості в число агентів входять також представники субкультур, друзі, колеги по навчанню чи роботі, чоловік або дружина. За своєю роллю у соціалізації агенти розрізняються залежно від того, наскільки вони значущі для людини, як будується взаємодія з ними, в якому напрямі і якими засобами вони чинять свій вплив.
Важливим аспектом соціальної педагогіки виступає керування обставинами (чинниками), які прямо або опосередковано діють на вихованців, організація цих обставин в оптимальну систему, що забезпечує суспільству необхідний виховний ефект. На думку, А. Мудрика, провідні завдання соціальної педагогіки як науки саме й полягають у:
вивченні дії об'єктивних і суб'єктивних чинників соціального середовища, характеру їх впливу на формування особистості;
дослідженні закономірностей та перспектив соціально-педагогічної взаємодії особистості та середовища;
розробці механізмів регулювання й корекції відносин особистості та суспільства.
Вирішення цих завдань здійснюється соціальною педагогікою у межах сучасного відрізку часу, стосовно конкретної держави, з урахуванням найближчих перспектив її розвитку. Практичний зміст указаних вище завдань реалізується у соціальній діяльності суспільства, зокрема у роботі соціального педагога, і полягає у:
визначенні шляхів створення оптимального режиму навчально-виховного процесу в навчальних закладах в умовах мікросередовища;
створенні педагогічних технологій інтеграції виховних зусиль суспільства ("педагогіки середовища", за визначенням С. Шацького);
дослідженні факторів, що впливають на відхилення у поведінці неповнолітніх;
вивченні впливу соціального середовища на формування рівня соціальної зрілості особистості та готовності випускників шкіл, технікумів, коледжів тощо до виконання необхідних суспільству соціальних функцій і ролей; підтримка та соціальна реабілітація дітей, які живуть у несприятливих соціальних умовах.
Таким чином, соціальний педагог має бути фахівцем, покликаним позитивно впливати на розвиток дитини, вивчаючи та використовуючи виховний потенціал різних чинників оточуючого середовища і агентів соціалізації. Це новий тип вихователя – «менеджера середовища», що, як бачимо, не має нічого спільного з функцією шкільного кур’єра, яку сьогодні часто виконує шкільний соціальний педагог.

3. Призначення соціального педагога у суспільстві – офіційний погляд

З’ясувати чи не суб’єктивним є такий погляд на призначення фахівця можна вивчивши офіційні вимоги до нього, викладені у кваліфікаційних характеристиках соціального педагога. При цьому, ми будемо спиратися переважно на державні документи щодо визначення сутності професії «соціальний педагог», провідним з яких є довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників (ДКХПП). Цей документ - систематизований за видами економічної діяльності збірник описів професій в Україні, які наведені в Класифікаторі професій, створеному із метою приведення прийнятих державою кваліфікаційних характеристик професій працівників. Він є нормативним документом, обов'язковим із питань управління персоналом на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності. Довідник визначає перелік основних робіт, які властиві тій або іншій посаді, та забезпечує єдність у визначенні кваліфікаційних вимог щодо певних посад.
Довідник служить основою для: розроблення посадових інструкцій працівникам, які закріплюють їх обов'язки, права та відповідальність; складання положень про структурні підрозділи, які визначають їх роль та місце в системі управління підприємством (установою, організацією); формування та регулювання ринку праці; ведення документації про укладення трудового договору (прийняття на роботу), професійне просування, переведення на іншу роботу, відсторонення від роботи, припинення і розірвання трудового договору; присвоєння і підвищення категорій за посадою відповідно до оволодіння особою повним обсягом знань та робіт за результатами кваліфікаційної атестації; організації навчально-виховного процесу в закладах освіти, які готують працівників за професіями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів.
Згідно Довіднику (пп. 13 «Педагог соціальний») [Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників Випуск 80 Соціальні послуги Название Справочник квалификационных характеристик профессий работников Кем принят Мінпраці та соцполітики Тип документа Довідник Рег. Номер 324 Дата принятия 14.10.2005 Статус Действующий] завданнями та обов'язками соціального педагога є:
вивчення, узагальнення та запровадження в роботу нових методик із соціальної реабілітації дітей;
ведення статистичної та іншої документації щодо дітей, які потребують соціальної реабілітації: особових справ підопічних, листування з органами виконавчої влади, суб'єктами профілактично-виховної та лікувальної реабілітації, батьками;
складання планів виховної та реабілітаційної роботи;
здійснення посередництва між освітніми установами, сім'єю, трудовими колективами, громадськістю, організація їх взаємодії, об'єднання зусиль з метою створення в соціальному середовищі умов для всебічного розвитку дітей, підлітків як особистостей, їх благополуччя в мікросоціумі;
проведення соціально необхідної роботи щодо організації спілкування дітей, молоді, дорослих у громаді за місцем проживання, мікрорайоні, сімейно-сусідських спільнотах;
сприяння участі вихованців у науковій, технічній, художній творчості, спортивній, суспільно корисній діяльності, виявленню задатків, обдаровань, розкриттю здібностей, талантів;
піклування про професійне самовизначення та соціальну адаптацію молоді;
залучення до культурно-освітньої, профілактично-виховної, спортивно-оздоровчої, творчої роботи різних установ, громадських організацій, творчих спілок, окремих громадян;
сприяння подоланню особистих, міжособистісних, внутрішньосімейних конфліктів;
надання необхідної консультативної психолого-педагогічної допомоги дитячим, молодіжним об'єднанням, угрупованням соціального ризику, дітям, підліткам, які потребують піклування;
ствердження настановами і особистим прикладом поваги до принципів загальнолюдської моралі, правди, справедливості, гуманізму, доброти, працелюбства, інших доброчинностей;
виховання поваги до батьків, жінки, культурно-національних, духовних, історичних, цінностей України, країн світу, дбайливе ставлення до навколишнього середовища;
підготовка дітей, підлітків до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;
додержання педагогічної етики, виявлення поваги до гідності особистості дитини, захист її від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, профілактика вживання дітьми та підлітками алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам, пропаганда здорового способу життя;
профілактика правопорушень неповнолітніх, дитячого побутового, дорожньо-транспортного травматизму, пожеж;
постійне вдосконалення власного професійного рівню, педагогічної майстерності, загальної культури;
ефективне застосування професійних знань в практичній діяльності.
Таким чином, посадові обов'язки, встановлені кваліфікаційними характеристиками, передбачають, що соціальні педагоги впливають на розвиток ініціатив дорослих і дітей, на створення умов плідного проведення вільного часу і дозвілля, розвитку творчості, занять спортом і суспільно корисною діяльністю.
Вони захищають інтереси дітей, підлітків і молоді, сприяють попередженню і подоланню негативних явищ в дитячому та молодіжному середовищі, надають допомогу в період соціального і професійного самовизначення та пропагують і впроваджують здоровий спосіб життя.
Соціальні педагоги виявляють інтереси і потреби населення у різних видах діяльності, розробляють програми проведення заходів та організують виховально-профілактичну, культурно-дозвільну і спортивно-оздоровчу роботу; сприяють розвитку технічної і художньої творчості дорослих і дітей; надають допомогу сім'ї в справі розвитку виховних можливостей і позитивного впливу.
Фахівці здійснюють психолога-педагогічну допомогу, виявляють особистісні, міжособові та внутрісімейні конфлікти, факти поведінки, що відхиляються від норми; займаються профілактикою правопорушень, дитячого і побутового дорожньо-транспортного травматизму; забезпечують додержання техніки безпеки і санітарно-гігієнічних норм під час роботи з населенням, вживають заходів по наданню першої медичної допомоги.
Крім того, соціальні педагоги виявляють дітей, які потребують опіки й опікунства, допомагають їм, реалізують завдання щодо особистісного розвитку дітей і підлітків у співдружності з вихователями, вчителями шкіл і працівниками позашкільних закладів; залучають різні культурно-освітні заклади та громадські організації, творчі спілки, громадськість до формування розумово і фізично здорового населення. Фахівці постійно беруть участь у методичній роботі, підвищують свою кваліфікацію і рівень професіоналізму [коваль, 78-79].
Визначені у кваліфікаційних характеристиках посадові обов’язки соціального педагога конкретизуються у межах кожного навчального закладу у посадових інструкціях соціального педагога (Приклад наведено у додатку 1 та додатку 2).
До кваліфікаційних характеристик фахівця, окрім перелічених вище посадових обов’язків, належать знання, уміння, особистісні та професійні якості, ціннісні орієнтації.
Соціальний педагог має справу з людиною та її оточенням. Успішність контактів та професійної діяльності прямо пропорційно залежить від рівня сформованості його професійно-педагогічної культури – системи знань та вмінь, а також особистісних якостей і цінностей.
Система знань соціального педагога відображає як різноманітні посадові обов’язки, що має виконувати цей фахівець у суспільстві, так і інтегративний характер соціальної педагогіки як науки, розмаїття її зв’язків з іншими науками. У Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників зазначено, що соціальний педагог повинен знати:
Закон України "Про освіту" (1060-12); Конвенцію про права дитини (995_021 );
основи законодавства України про соціальний захист;
нормативні документи з питань навчання і виховання дітей, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку; державні стандарти освіти, програмно-методичні документи;
основи трудового законодавства;
знання в обсязі вищої освіти зі спеціальностей "Соціальна педагогіка", "Соціальна робота";
основні закономірності становлення особистості, педагогіку, теорію та методики виховання, вікову, педагогічну, сімейну, соціальну психологію, етику, естетику, основи права, екології, культурно-освітні дисципліни;
цілі, принципи, зміст, форми, методи, засоби освітньо-виховної роботи в соціальному середовищі, школі, сім'ї;
сучасний стан і тенденції розвитку дитячих, підліткових спілок, рухів, організацій, їх вплив на особистість дитини, підлітка;
функції, права системи державних інститутів, установ, громадських, релігійних організацій у галузі освіти, навчання та виховання підростаючого покоління;
культурні, економічні, демографічні, екологічні особливості соціального середовища, в якому організовується робота;
державну мову [Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників Випуск 80 Соціальні послуги Название Справочник квалификационных характеристик профессий работников Кем принят Мінпраці та соцполітики Тип документа Довідник Рег. Номер 324 Дата принятия 14.10.2005 Статус Действующий].
Вчені ["Теоретико-методологічні основи соціально-педагогічної діяльності "Гриньова В.М., Яресько К.В. Харьков: Крок, 2003. - 32 с.], виходячи з державних стандартів, розширили систему знань соціального педагога, яка містить, окрім соціально-педагогічних, досить широке коло знань з інших наук: психологічних, педагогічних, соціологічних, методологічних, культурологічних, історичних, економічних, правових, екологічних, валеологічних та інших.
Система знань передбачає також сформованість системи умінь [Гриньова]: комунікативних, прогностичних, діагностичних, організаційних, управлінських Вони допомагають зробити знання дієвими, перевірити важливість, необхідність, міцність знань, вільно орієнтуватися в соціальних ситуаціях, приймаючи правильні рішення.
У цілому, на основі оволодіння вказаними видами знань соціальний педагог повинен виробити такі уміння: застосовувати професійні знання в практичній діяльності, вивчати відхилення у поведінці школярів, молоді; проводити профілактичну роботу з попередження девіантної поведінки, а також розробляти програми та проекти роботи з "дітьми вулиці", працювати з групами ризику в умовах неформального спілкування, сприяти прояву ініціативи, активізації суб'єктивної позиції вихованців (клієнтів); організовувати взаємодію педагогічного колективу, батьків, громадських об'єднань та організацій, служб у справах неповнолітніх, служб соціального захисту, профспілок, правоохоронних органів, медичних установ тощо щодо виховання, оздоровлення, здійснення соціального патронажу, профілактичної роботи і соціальної реабілітації дітей та підлітків [наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 N 864 Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, cоціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами. www.yurist-online.com/zakoni/008/07/014641.php].
Педагогічна культура соціального педагога є інтегральною єдністю знань, умінь і особистісних якостей та цінностей, між яким існують певні зв'язки та відношення, котрі формуються, реалізуються та вдосконалюється у різноманітних видах соціально-педагогічної діяльності, визначаючи характер останньої.
Про сформованість професійного компоненту (системи знань і системи умінь) свідчить професійна компетентність педагога, проте, при вирішенні соціальних конфліктів, завдань, ситуацій особливого значення набувають особистісні та професійні якості фахівця. Особливо важливими є особистісний компонент педагогічної культури соціального педагога, який дозволяє йому ефективно здійснювати свою професійну діяльність. Цей компонент надає можливості: бути поінформованим про різні соціальні групи населення та їх особливості; передбачати наслідки своїх дій; уміти контактувати з різними категоріями людей (важкими підлітками, дітьми сиротами, інвалідами, людьми похилого віку та ін.); бути професійно тактовними (викликати симпатію у людей, їх довіру, дотримуватися професійної таємниці, виявляти делікатність у інтимних питаннях життя іншої людини та ін.); мати емоційну стійкість при усіх колізіях, невдачах, складностях у роботі, сумлінно виконувати свій обов'язок, проявляючи спокій, доброзичливість, увага до людини.
Соціальний педагог повинен мати: розвинені комунікативні та організаційні здібності, здатність співчувати, співпереживати; ціннісні орієнтації, спрямовані на розвиток особистості дитини як найвищої цінності суспільства, на творчу педагогічну діяльність; навички проведення співбесід, інтерв'ювання, вирішення конфліктних ситуацій, проведення групових занять з дітьми та дорослими [наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 N 864 Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, cоціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами. www.yurist-online.com/zakoni/008/07/014641.php].
Крім того, особистісний компонент має ціннісну складову, адже педагог є носієм певних конкретних цінностей. Особистісні цінності - істотний чинник соціальної регуляції взаємостосунків людей, поведінки індивіда, побудови відносин. У зв'язку з тим, що педагог може безпосередньо впливати на духовну сферу своїх вихованців, інших людей, його ціннісні орієнтації особливо важливі. Адже останні є одним з стрижневих утворень, які визначають цілісність, активну соціальну позицію особистості. Вони формуються при засвоєнні соціального досвіду та мають прояв у цілях, ідеалах, переконаннях, інтересах особистості. Чим багатша система цінностей педагога, тим більше підстав для ціннісного обміну в міжособистісних стосунках. Отже, система особистісних цінностей педагога включає цінності: загальнолюдські (Істина, Краса, Справедливість), посеред яких найважливішими є Людина, Щастя Людини, Свобода Людини; соціальні (родина, нація, держава); цінності духовного життя та культури (наукові знання, моральні й естетичні цілі, уявлення, погляди); матеріальні [Гриньова].
Необхідно зазначити, що виховання на основі засвоєння певних цінностей - головний напрям у соціальному формуванні особистості, розвитку її духовного світу та духовної культури. Тому й необхідно приділяти особливу увагу розвитку цінностей майбутнього соціального педагога.
Таким чином, можна говорити про те, що особистісний компонент є стрижневим у формуванні професійної культури соціального педагога, оскільки він зумовлює його вихованість, високу культуру поведінки, педагогічний такт, сприяє самоствердженню особистості, усвідомленню власного "Я".
Необхідно також виділити соціальний компонент професійної культури соціального педагога - соціальну перцепцію професії, сприйняття її суспільної значущості, престижу [Гриньова]. Установки й стереотипи, які сформувалися, мають вплив на формування педагогічної культури вже на перших етапах її розвитку. Проте, враховуючи стійкість установок і стереотипів, їх вплив на педагогічну культуру, має пролонгований характер. І соціальні установки, і соціальні стереотипи мають об'єктивний вплив на формування культури вчителя.
Крім того, соціальний компонент включає: особисту та соціальну відповідальність; загострене почуття добра та справедливості; соціальна підтримка та захист; соціальна допомога; милосердя; почуття власної гідності та поваги до іншої людини; толерантність; ввічливість; порядність; готовність зрозуміти інших і прийти їм на допомогу; емоційну стійкість; візуальність (зовнішня привабливість людини); красномовність (уміння переконувати словом); особисту адекватність за самооцінкою, рівним домагань і соціальної адаптованості [Гриньова].
Вказані компоненти педагогічної культури [Гриньова] визначають гуманістичну педагогічну позицію соціального педагога, а саме: співпереживання за іншу людину, її долю, взаємовідносини з іншими людьми та суспільством; захист прав людини, від посягання на її гідність; піклування про своїх клієнтів; підтримку та допомогу в стресових, конфліктних ситуаціях (психологічна, моральна, матеріальна, фізична), у працевлаштуванні та ін.; повагу до людини, ставлення до неї як найвищої цінності; терпимість у роботі з клієнтами; порядність у стосунках з клієнтами та колегами; педагогічний такт; комунікативність (позитивний вплив на спілкування, стосунки між людьми, на ситуацію в мікросоціумі, робота в умовах неформального спілкування та ін.); емпатійність (відчуття настрою людини, виявлення її установок і сподівань, співпереживання її потребам).
Впливати на своїх підопічних, вирішувати професійні завдання можна лише за умов: набуття знань і досвіду соціальним педагогом; його законними повноваженнями (посадою); статусом (правами); репутацією (думкою про достоїнство та недоліки людини); харизматичними даними (виключними даними, талантом); особистісною привабливістю.
Таким чином, соціальний педагог є фахівцем, що отримує ґрунтовну різнобічну підготовку, спрямовану на вирішення широкого кола суспільних проблем, що передбачено його посадовими обов’язками.

4. Робота соціального педагога в школі як один з напрямів соціально-педагогічної діяльності

Діяльністю можна назвати сукупність дій людини, що спрямована на бажану зміну певного предмету. Існує економічна, політична, правова, культурна, технічна, наукова та інші види діяльності. До особливого виду діяльності відносимо соціальну роботу. Соціальна робота - діяльність, що спрямована на здійснення допомоги людям, які ії потребують, бо не здатні самостійно вирішити життєві проблеми: діти, пенсіонери, інваліди, хворі, біженці, безробітні та ін. [дмитренко]. Така діяльність через поняття «допомога» безпосередньо пов’язана із соціально-педагогічною.
Соціально-педагогічна діяльність (робота соціального педагога) також є особливим видом людської діяльності. Її специфіка визначається тим, що соціальний педагог виступає як посередник між особистістю та соціумом, який здатен впливати на формування гуманних, виховних, соціально здорових відносин між соціальним середовищем та окремими його членами. Соціальний педагог у процесі роботи використовує не тільки власний виховний потенціал, а й можливості різних фахівців та соціальних інститутів, і, таким чином, значного розширює коло свого соціально-педагогічного впливу. У процесі встановлення контакту та первинної діагностики соціальний педагог диференціює клієнта, з’ясовує, з яким спеціалістом його треба зв'язати у відповідності з виявленою проблемою (з службою психічного чи фізичного здоров'я, правового чи економічного захисту, культурного дозвілля і педагогічної анімації та ін.) [Дмитренко]. Важливу роль у соціально-педагогічній діяльності відіграють так звані волонтери, які за покликанням займаються тим чи іншим видом соціального виховання або соціально-педагогічної допомоги.
У цілому, соціально-педагогічна діяльність - це вид професійної або волонтерської діяльності, спрямований на створення умов у соціумі для духовного розвитку людини або групи людей, гуманізації їх відносин, надання людині психологічної, моральної, фізичної, медичної та інших видів допомоги з метою гармонізації її життя. Соціально-педагогічна діяльність має на меті розвиток та саморозвиток особистості, створення умов найбільшого сприяння та психологічного комфорту. Соціальний педагог допомагає людям у їх повсякденному житті, забезпечує консолідацію всіх сил і можливостей суспільства щодо конкретного громадянина, розвиваючи його активність як суб'єкта цього процесу [Дмитренко].
Соціальна допомога повинна мати активний характер і сприяти залученню до соціальної роботи як самих клієнтів, так і соціальних працівників, зокрема соціальних педагогів. Вона спрямована на поступове створення своєрідного механізму саморозвитку, що сприяє виявленню взаємної турботи і взаємодопомоги, милосердю, послабленню соціального і міжнаціонального напруження, формуванню сприятливого мікроклімату в соціумі.
Таким чином, залежно від характеру роботи соціального педагога визначають два основних види його діяльності: соціальне виховання та соціально-педагогічну допомогу.
Соціальне виховання вміщує: культурно-дозвіллєву діяльність (організація діяльності дітей, молоді, сімейно-сусідських спільнот, культурно-освітня робота за місцем проживання, організація фізкультурно-оздоровчого та культурного відпочинку, соціальна анімація), соціальне навчання та ін.
Соціально-педагогічна допомога вміщує: правоохоронну роботу (попередження правопорушень, соціальна підтримка різних категорій населення, соціально-реабілітаційна діяльність); психологічну діяльність (консультативно-посередницька, охорона здоров'я та пропаганда здорового способу життя, медико-реабілітаційна діяльність); профілактичну роботу (консультативно-посередницька, охорона здоров'я та пропаганда здорового способу життя, медико-реабілітаційна діяльність) [Коваль Л.Г., Звєрева І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 392 с., с.67].
Становлення, розвиток і реалізація духовності людини, гармонізація та демократизація відносин людини та суспільства складають основну мету соціально-педагогічної діяльності [малько].
Таким чином, на відміну від звичайного педагога, який працює в навчальному закладі і виконує, перш за все, навчальну, виховну, розвиваючу функції, соціальний педагог повинен реалізувати функції соціального виховання, соціальної допомоги і захисту.
Крім того, функціями роботи соціального педагога є :
організаторська, яка включає організацію тієї чи іншої діяльності, здійснює вплив на зміст дозвілля, допомогу у працевлаштуванні, професійній орієнтації та адаптації, координує діяльність підліткових і молодіжних об'єднань, взаємодіє з медичними, освітніми, культурними, спортивними, правовими закладами, товариствами і благодійними організаціями.
прогностична, яка визначає та вивчає ознаки, які характеризують стан розвитку (перш за все духовного) людини, групи, мікросередовища та визначає можливості перспективи їх розвитку при збереженні даної сукупності соціальних впливів.
попереджувально-профілактична та соціально-терапевтична, у відповідності з якими соціальний педагог передбачає і приводить у дію механізм попередження і подолання негативних впливів у соціально-правовому, юридичному та психологічному плані, організовують соціально-терапевтичну допомогу, забезпечують захист прав у суспільстві, допомагають підліткам і молоді в період соціального і професійного визначення.
комунікативна полягає у встановленні контактів з тими, хто потребує допомоги та підтримки, організації обміну інформацією, залученні добровільних помічників і населення мікрорайону до соціальної праці та відпочинку, ділових та особистісних контактів, зосередження інформації І налагодження взаємодії між різними соціальними інститутами в роботі з клієнтами.
правозахисна використовує арсенал правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів, для їх підтримки сприяє застосуванню заходів державного примусу та реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які допускають прямі або опосередковані протиправні дії.
соціально-педагогічна - у відповідності з якою соціальний педагог повинен встановлювати інтереси та потреби людей у різноманітних видах діяльності (культурно-дозвіллєвій, спортивно-оздоровчій, технічної та художньої творчості, туризму) та залучати до роботи з ними різні установи, організації, суспільні, творчі спілки, спеціалістів і організаторів культурно-дозвіллєвої діяльності.
психологічна передбачає різноманітні види консультування та корекції міжособистісних відносин, допомогу в соціальній реабілітації всім тим, хто цього потребує, повинна сприяти соціальній адаптації особистості.
соціально-медична передбачає організацію роботи з профілактики здоров'я, надання першої медичної допомоги, роботу з питань культури харчування, санітарно-гігієнічних норм, по плануванню родини, формування відповідального ставлення до репродуктивної та сексуальної поведінки, сприяння підготовці молоді до сімейного життя та формуванню здорового способу життя.
морально-гуманістична є інтегральною, вона поєднує риси всіх попередніх функцій, надає соціально-педагогічній діяльності гуманістичної спрямованості, створює умови для гідного функціонування людини, групи людей у суспільстві.
Аналіз функціональної структури соціально-педагогічної діяльності представлений у таблиці.
Таблиця. Функціональна структура діяльності фахівця – соціального педагога

Функції діяльності
Предмет
Засоби діяльності
Процедура діяльності
Продукт
Уміння
Знання

1
2
3
4
5
6
7
8

1
організаторська
групи дітей та підлітків
виховні та організаційні засоби
включає організацію тієї чи іншої діяльності, здійснює вплив на зміст дозвілля, допомогу у працевлаштуванні, професійній орієнтації та адаптації, координує діяльність підліткових і молодіжних об'єднань
організований вихований дитячий колектив
організовувати: культурно-дозвільну діяльність учнів, їх батьків, інших громадян як у сімейно-побутовому середовищі, так і в інших закладах (центрах дитячої творчості, позашкільних закладах та ін.); застосовувати засоби ефективної організації творчої діяльності дітей і молоді в навчально-виховному процесі школи, позашкільних закладів, осередків соціальної роботи з різними категоріями населення; розробляти заходи по організації вільного часу, науково-технічної та художньої творчості
усвідомити, що таке феномен культури та її роль у людській життєдіяльності; оволодіти способами надбання, збереження та передачі соціального досвіду, базисних цінностей культури; знати форми та типи культури, основні культурно-історичні центри та регіони світу, закономірності їх функціонування та розвитку; історію України та її місце у системі світової культури та цивілізації

2
прогностична
групи дітей та підлітків
діагностичний інструментарій (тести, анкети)
визначає та вивчає ознаки, які характеризують стан розвитку (перш за все духовного) людини, групи, мікро-середовища та визначає можливості перспективи їх розвитку при збереженні даної сукупності соціальних впливів
визначені ознаки, які характеризують стан розвитку людини, групи, мікро-середовища та перспективи їх розвитку
складати психологічну характеристику особи (її темпераменту, здібностей); давати інтерпретацію власного психічного стану; володіти найпростішими способами психічної саморегуляції; надавати психологічну допомогу дітям і їх батькам; здійснювати психокорекційний вплив на дітей і молодь, які перебувають у кризовому стані та конфліктних ситуаціях
усвідомлення: основних закономірностей розвитку особистості; основних психічних функцій та їх фізіологічних механізмів; співвідношення природних і соціальних факторів у становленні психіки; розуміння значення волі та емоцій, потреб і мотивів, а також підсвідомих механізмів у поведінці людини; вікових та індивідуальних особливостей людини; методів психолого-педагогічної діагностики розвитку дітей різного віку та їх оточення

3
попереджувально-профілактична та соціально-терапевтична
діти девіантної поведінки
корекційні та профілактичні програми, тренінги
різноманітні види консультування та корекції міжособистісних відносин, допомогу в соціальній реабілітації всім тим, хто цього потребує, повинна сприяти соціальній адаптації особистості
зменшення кількості асоціальних явищ неповнолітніх та у соціальному середовищі, у цілому
використовувати та укладати нормативні та правові документи стосовно майбутньої діяльності; вживати необхідних заходів щодо відновлення порушених прав; запобігати конфліктних ситуацій або вирішувати їх на правовій основі; виявляти шляхи подолання міжособистісних конфліктів.
сучасний стан здоров’я дітей та молоді, шляхи підтримки та відновлення здоров’я, зокрема, репродуктивного, людини, здоровий спосіб життя, основи фізичної культури, особливості роботи з категоріями людей, що знаходяться у групі ризику щодо стану здоров’я (люди хворі на СНІД та їх сім, інваліди та ін.)

4
комунікативна
особистість, сім’я, заклади освіти та виховання, соціальні служби тощо
комунікативні тренінги, засоби обміну інформацією
встановлення контактів з тими, хто потребує допомоги та підтримки, організації обміну інформацією, залученні добровільних помічників і населення мікрорайону до соціальної праці та відпочинку, ділових та особистісних контактів, зосередження інформації, налагодження взаємодії між різними соціальними інститутами в роботі з клієнтами
система соціального виховання, взаємодії між різними соціальними інститутами в роботі з клієнтами
вільно володіти державною мовою України; на науковій основі організовувати свою справу; володіти культурою мислення, знати її загальні закони; уміти в письмовій чи усній формі логічно оформити свої думки; володіти комп'ютерними методами збирання, зберігання та обробки інформації, що застосовується у сфері його професійної діяльності; користуватися правилами мовного етикету; вести бесіду – діалог загального характеру іноземною мовою; освоїти зміст підручників, програм для загальноосвітньої школи, методику використання різних видів наочності, комп'ютера; використовувати методи розв'язання завдань під час визначення оптимальних співвідношень параметрів різних систем
оволодіння: основами загальної педагогіки (цілі, принципи, зміст, форми, методи, засоби освітньо-виховної роботи у соціальну середовищі, сім'ї); формами, засобами та методами педагогічної діяльності; сучасним станом і тенденціями розвитку дитячих і підліткових спілок, рухів, організацій, їх вплив на особистість; функціями, правами, системами державних установ, інститутів, громадських, релігійних організацій у галузі освіти, навчання та виховання підростаючого покоління; основами педагогічної майстерності; різними формами соціально-педагогічного впливу на особистість, різні категорії дітей, молоді, людей похилого віку; основами родинної педагогіки, сімейного виховання; інформацію про національні особливості побуту та родинного виховання, народні традиції регіонів.

5
правозахисна
жертви несприятливих умов соціалізації
правові норми, адміністративні заходи, правозахисні тренінги
використовує арсенал правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів, для їх підтримки сприяє застосуванню заходів державного примусу та реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які допускають прямі або опосередковані протиправні дії
пом’якшення дії несприятливих умов соціалізації на клієнта, встановлення соціальної справедливості
вміти: використовувати та укладати нормативні та правові документи стосовно майбутньої діяльності; вживати необхідних заходів щодо відновлення порушених прав; запобігати конфліктних ситуацій або вирішувати їх на правовій основі; виявляти шляхи подолання міжособистісних конфліктів.
знання: основ української правової системи та законодавства, організацію та функціонування судових і правоохоронних органів; прав та свобод людини та громадянина, особливості їх реалізації у різних сферах життєдіяльності; правових та морально-етичних норм у сфері професійної діяльності; етичні та правові норми, що регулюють взаємини людини та суспільства, людини та оточуючого середовища, механізмів врахування їх у розробці соціально-педагогічних проектів; норм сімейного, трудового, житлового законодавства та охорони материнства і дитинства; основних державних документів з питань розвитку освіти та виховання, соціального захисту дітей, молоді, людей похилого віку (Конституція України як Основний Закон; Закон України "Про освіту", "Концепція про права людини" та інші ).

6
соціально-педагогічна
діти та молодь, а також різні установи, організації, суспільні, творчі спілки, спеціалістів і організаторів культурно-дозвіллєвої діяльності
засоби соціально-педагогічного управління (виховні заходи, зустрічі, години спілкування тощо)
соціальний педагог повинен встановлювати інтереси та потреби дітей та молоді у різноманітних видах діяльності (культурно-дозвіллєвій, спортивно-оздоровчій, технічної та художньої творчості, туризму) та залучати до роботи з ними різні соціальні інститути та фахівців
організоване навколо учнів виховне середовище, яке вміщує систему діяльності установ, організацій, творчих спілок, спеціалістів і організаторів культурно-дозвіллєвої діяльності
вміти: здійснювати педагогічне керівництво процесом виховання дітей у родинах; допомагати сім'ям у розвитку інтелектуальних, морально-естетичних, фізичних якостей їх дітей; вивчати ти інтереси та потреби дітей та молоді у різноманітних видах діяльності; забезпечувати посередництво між особистістю та сім'єю, між особистістю та різними суспільними і державними інституціями; володіти методикою і технологією соціального прогнозування та проектування.
знати: основи загальної педагогіки (цілі, принципи, зміст, форми, методи, засоби освітньо-виховної роботи у соціальну середовищі, сім'ї); форми, засоби та методи педагогічної діяльності; сучасний стан і тенденції розвитку дитячих і підліткових спілок, рухів, організацій, їх вплив на особистість; функції, права, системи державних установ, інститутів, громадських, релігійних організацій у галузі освіти, навчання та виховання підростаючого покоління; основи педагогічної майстерності; різні форми соціально-педагогічного впливу на особистість, різні категорії дітей, молоді, людей похилого віку; основи родинної педагогіки, сімейного виховання; інформацію про національні особливості побуту та родинного виховання, народні традиції регіонів..

7
психологічна
дитина та родина у проблемній ситуації, дезадаптовані учні, соціальні групи у стані конфлікту
Консультативні корекційні та профілактичні засоби
передбачає різноманітні види консультування та корекції міжособистісних відносин, допомогу в соціальній реабілітації всім тим, хто цього потребує, сприяння соціальній адаптації особистості
зменшення дії негативних чинників мікросередовища на розвиток дитини
вміти: складати психологічну характеристику особи; давати інтерпретацію власного психічного стану; володіти способами психічної саморегуляції; надавати психологічну допомогу людині у кризовому стані; здійснювати корекційний вплив на дітей і молодь у конфліктних ситуаціях.
знати: основні закономірності розвитку особистості; основні психічні функції та їх фізіологічні механізми; співвідношення природних і соціальних факторів у становленні психіки; значення волі та емоцій, потреб і мотивів, а також підсвідомих механізмів у поведінці людини; вікові та індивідуальні особливості людини; методи психолого-педагогічної діагностики розвитку дітей різного віку та їх оточення.

8
соціально-медична
діти, молодь, родина; люди з обмеженими можливостями; учні схильні до суїцідальної поведінки
Просвітницькі лекції, тренінги, семінари, акції, флеш-моби з питань здоровя
передбачає організацію роботи з профілактики здоров'я, надання першої медичної допомоги, роботу з питань культури харчування, санітарно-гігієнічних норм, по плануванню родини, формування відповідального ставлення до репродуктивної та сексуальної поведінки, сприяння підготовці молоді до сімейного життя та формуванню здорового способу життя
пріоритет здорового способу життя серед молоді, свідоме ставлення учнів до власного здоров’я, сприятливі умови для соціалізації хворих дітей та осіб з обмеженими можливостями
вміти: проводити фізкультурно-оздоровчу діяльність в школі, за місцем проживання, сімейно-побутовому середовищі, позашкільних закладах і центрах дитячої творчості; володіти навичками фізичного самовдосконалення
знати про: сучасний стан здоров’я дітей та молоді, шляхи підтримки та відновлення здоров’я, зокрема, репродуктивного, людини, здоровий спосіб життя, основи фізичної культури, особливості роботи з категоріями людей, що знаходяться у групі ризику щодо стану здоров’я (люди хворі на СНІД та їх сім, інваліди та ін.)/

9
морально-гуманістична
діти та молодь, а також їх оточення
засоби масової інформації, просвітницькі семінари, конференції, зустрічі
поєднує риси всіх попередніх функцій, надає соціально-педагогічній діяльності гуманістичної спрямованості, створює умови для гідного функціонування людини, групи людей у суспільстві
сприятливі умови для гідного функціонування людини, групи людей у суспільстві
вміти: науково аналізувати соціально значущі проблеми та процеси, використовувати методи історичних, соціальних, педагогічних наук у різних видах професійної та соціальної діяльності; застосовувати можливості сучасних наукових методів пізнання природи, суспільства, особистості та володіти ними на рівні, необхідному для вирішення завдань, що постають у процесі виконання професійних функцій; висловлювати та обґрунтовувати свою позицію з питань ціннісного ставлення до історичного минулого; збирати, аналізувати, систематизувати інформацію про соціальні проблеми дітей і молоді, людей похилого віку; уміти прогнозувати напрями продуктивної діяльності дітей, молоді, людей похилого віку; володіти процедурою та методами соціальних інновацій, творчо використовувати інновації в соціально-педагогічній діяльності; володіти методами соціальної статистики; уміти забезпечувати соціально-педагогічну діяльність з врахуванням сучасної етнографічної та демографічної ситуації.
знати: основні історичні факти, дати, події та імена історичних діячів; типологію, основні джерела виникнення та розвитку масових соціальних рухів, форм соціальних взаємодій, фактори соціального розвитку, типи та структуру соціальних організацій, їх аналіз; умови формування особи, її свободи, відповідальності за збереження життя, природи, культури, розуміння ролі насильства та ненасильства в історії та людській поведінці, моральних зобов'язань людини стосовно себе та інших людей; знати специфіку роботи в різноманітному соціальному середовищі; мати наукове уявлення про соціологічний підхід до трактування особистості, чинники її формування в процесі соціалізації; основні закономірності та форми регуляції соціальної поведінки; соціальні спільноти та соціальні групи.

Сферою соціально-педагогічної діяльності має бути все суспільство, оскільки немає в ньому такого елементу, який не впливав би на соціальне формування людини, не відбивався б на розвитку соціуму [Гриньова].
Об 'єктами професійної діяльності соціального педагога є:
В освітній сфері: загальноосвітні школи, гімназії та ліцеї, школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки дорослих, будинки для дітей-інвалідів;
У дозвільній (соціокультурній) сфері: позашкільні установи, клуби, гуртки, різні об’єднання та організації;
У соціальній сфері: комісії у справах неповнолітніх, соціальні служби для молоді, центри працевлаштування, будинки для людей похилого віку, спеціалізовані служби різного відомчого підпорядкування.
Заклади освіти та виховання, які можна об’єднати загальною назвою «школа», є провідним місцем роботи соціального педагога. Школа є тим центром, який може надати кваліфікаційну та своєчасну допомогу дитині, створює найкращі умови для її соціального розвитку. Суб’єктами соціально-педагогічної діяльності в школі є: соціальний педагог, заступник директора з виховної роботи, психолог, класні керівники, керівники гуртків, клубів, секцій, бібліотекар, медичний працівник, представники учнівського органу самоуправління, представники батьківського комітету та ін.
Основні напрями соціально-педагогічної роботи в школі:
1. Захист та охорона прав дитини.
Захист прав дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку - проблема національного значення. Діти - це особлива соціально-демографічна група населення віком від народження до 18 років, яка має свої специфічні потреби, інтереси та права, але не володіє достатньою спроможністю відстоювати і захищати їх перед суспільством.
З правової точки зору дитина є самостійним суб'єктом права, тому на неї поширюється весь комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини.
Захист та охорона прав дитини в Україні реалізується на основі конвенції ООН про права дитини за такими напрямами :
Охоронний напрям - захист дітей, які відчули на собі жорстокість, насильство; захист дитини від негуманного ставлення вчителів, співробітників школи, від негуманних міжособових відносин дітей у школі, захист дітей, що опинилися в кризовій ситуації; робота щодо корекції поведінки неповнолітніх з відхиленнями в поведінці і тих, що повернулися з місць позбавлення волі; роз'яснення пільг молодим сім'ям, жінкам, неповнолітнім, молоді, соціально-правова, психолого-педагогічна підтримка дітей з неповних родин, формування правового ставлення до батьківських функцій у розведених осіб і батьків, які не були в шлюбі; надання соціально-правової допомоги сиротам, інвалідам, сім'ям інвалідів, що мають неповнолітніх дітей, малозабезпеченим сім'ям групи ризику, дітям, які потрапили в екстремальну ситуацію. Захист прав дітей здійснюється через забезпечення інформацією та консультування дітей, дорослих у соціально-педагогічних інформаційно-консультативних пунктах щодо взаємних прав і обов'язків дітей і дорослих. Через телефон "Довіри", які можуть бути підрозділами соціальних служб, або самостійними спеціалізованими службами. Завданням цих телефонів є негайна кваліфікована допомога дітям, молоді, що перебувають у кризовому стані, консультування вчителів, батьків з проблем соціалізації, допомога у встановленні зв'язків абонентів з іншими соціальними службами, фахівцями. Інший вид захисту надає притулок-сховище для неповнолітніх. Він забезпечує тимчасові умови життєдіяльності дітям, що об'єктивно чи суб'єктивно є знедоленими, не мають умов для життя та розвитку особистості в сім'ї, у виховних закладах. Комплексні форми захисту надає Територіальний центр соціальної допомоги сім'ї та дітям.
Профілактично-виховний напрям ґрунтується та виявленні несприятливих психо-біологічних, психолого-педагогічних факторів, які зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей, молоді. Здійснюються організаційно-педагогічні заходи зі створення виховуючого середовища за місцем проживання дітей, з залучення різних соціальних інститутів у процес виховання, розв'язуються проблеми працевлаштування неповнолітніх, надається допомога в організації дозвілля дітей, залученню їх до різного роду установ культури, спорту. У межах цього напряму проводяться консультації для вчителів щодо їх прав стосовно дитини, розповсюдження Декларації ООН про права дитини серед школярів, педагогів, батьків; допомога в адаптації у школі.
Загальноосвітній напрям передбачає створення у школі умов для інтелектуального розвитку особистості, професійної підготовки підлітків, перепідготовки молоді, поглиблення наукових знань про суспільство, особу, сім'ю, сфери життєдіяльності завдяки розгортанню мережі дитячих, підліткових молодіжних об'єднань, шкіл, курсів, клубів за інтересами, секцій; через розвиток служб соціально-педагогічної допомоги здійснюється підтримка дитячих і молодіжних ініціатив.
2. Організація виховного середовища в школі.
Важливою проблемою, над вирішенням якої працює соціальний педагог є створення позитивного соціального середовища у школі. Соціальне середовище це сукупність усіх тих соціально-природних умов та обставин, які суттєво впливають на поведінку та свідомість людини. Через соціальне середовище здійснюється засвоєння учнем культури, підвищення рівня його соціального розвитку, формування способу життя, системи цінностей. Тобто через якісне соціальне середовище здійснюється набуття дитиною насиченого позитивного соціального досвіду.
Вплив соціального середовища школи на формування учня здійснюється лише в тому випадку і тією мірою, якою особистість сама в результаті активного ставлення до соціального середовища здатна взяти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. Тому, для створення такого середовища у школі велике значення мають процеси соціальної адаптації та соціального виховання учнів. Проблеми соціальної адаптації особливо гостро відчуваються особистістю саме у шкільні роки. Вони позначаються і на психічному здоров'ї учня, на формуванні його ціннісних норм, і на формах поведінки. Зростання кількості дітей, схильних до девіантної поведінки, свідчить про домінування пасивної соціальної адаптації або дезадаптації їх у шкільному середовищі. Тому процес соціальної адаптації стає предметом поглибленого вивчення, практично-методичної розробки і безпосереднього втручання соціального педагога.
Вирішенню та навіть запобіганню проблем дезадаптації учнів допомагає соціальне виховання – педагогічно орієнтована і доцільна система сприяння особистості в оптимальній реалізації її здібностей та можливостей, в різних сферах мікросередовища, з використанням потенціалу всіх суб'єктів виховного процесу.
Створення позитивного соціального середовища у школі вимагає від соціального педагога таких дій:
створення виховних взаємин у навчально-виховному закладі через впровадження елементів самоуправління школярів, одухотворення шкільного життя ідеями, що поєднали б учнів та вчителів;
контроль за відповідністю засобів навчання його меті;
допомога в адаптації дітей при вступі до школи, в переході з одного ступеня навчального закладу до іншої та при випуску з навчального закладу;
попередження конфліктів, які можуть виникнути в учнівському колективі;
створення системи позакласних клубів за інтересами, підтримка дитячих ініціатив, як умова позитивної самореалізації особистості;
розширення та поглиблення соціального досвіду через участь дітей у походах по історичним та культурним місцям регіону, через організацію допомоги людям похилого віку, біженцям, хворим;
допомога дітям в організації їх змістовного дозвілля та їх участі в організації дозвілля малечі;
залучення батьків, громадських організацій, культурно-просвітницьких закладів до виховного процесу школи;
Разом із педколективом навчального закладу соціальний педагог бере участь у педрадах, батьківських зборах та інших нарадах, що стосуються соціально-педагогічного життя навчального закладу; проводить консультації з вчителями та іншими працівниками навчального закладу з різних соціально-педагогічних проблем з метою сприяння покращенню умов життя та навчання учнів; організовує співпрацю з учителями та іншими спеціалістами школи (психолог, дефектолог, лікар) при розробці індивідуальної стратегії і тактики допомоги дезадаптованим учням; надає допомогу в оцінці та аналізі дисциплінарних порушень учнів тощо.
3. Робота з вирішення проблеми девіацій у школі.
Соціальна девіація - це широкий спектр відхилень поведінки особистості від традиційних у даному суспільстві нормативів поведінки [Соціальна енциклопедія / Під ред. А.П.Горнина, Г.Н. Кареловою, О.Д. Катульского та інших. М: Велика Російська енциклопедія, 2000 рік.].
Девіантна поведінка людини - система вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам і виявляються у вигляді незбалансованості психічних процесів, дезадаптованості, порушенні процесу самоактуалізації чи у вигляді відхилення від морального та естетичного контролю над особистою поведінкою [Гилинский Я.И., Афанасьев В.С. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения: Учебное пособие. – СПб: СПбФ РАН. – С. 34, с. 34].
Одним з розповсюджених сьогодні проявів девіації є аддиктивна поведінка, що виражається у прагненні людиною відходження від реальності внаслідок змінені свого психічного стану (алкоголізм, вживання наркотиків, комп’ютерні ігри тощо) [Корнієнко І.О. Методологічні засади профілактики алкоголізму в загальноосвітній школі // Науково-методичні засади діяльності психологічної школи: Навч.-метод. посібник: В 2 т. / За заг. ред. В.Г. Панка, І.І. Цушка. - К.: Ніка-центр, 2005. - Т.2. - С. 56, с. 56].
Підкреслимо, що девіація може бути не тільки негативною, а й позитивною, що більш відома під назвою «обдарованість».
Як бачимо, девіації можуть мати різноманітний характер, тому різноманітною є й соціально-педагогічна робота у школі з девіантними дітьми. Це й:
- соціально-психологічна експертиза, спрямована на визначення проблем і кризових станів різних категорій молоді;
- соціальна реабілітація - діяльність спрямована на здійснення системи оргаїгізаційних, економічних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих та інших соціальних заходів щодо відновлення фізичного стану, честі, гідності, прав і свобод дітей та молоді;
- консультативна робота, яка включає комплекс заходів щодо інформаційного обслуговування молоді, створення позитивно спрямованої програми життєдіяльності особистості;
- соціальна просвіта, яка передбачає підвищення загальнокультурного рівня розвитку різних категорій молоді, умови включення її у соціальне життя, засвоєння та оволодіння його цінностями;
- психолого-педагогічна корекція, основним завданням якої є здійснення заходів щодо попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі, утруднень у спілкуванні та міжгрупових взаєминах, формування адекватної соціально значущої діяльності;
- соціальна профілактика, що ґрунтується на виявленні несприятливих психобіологічних умов, психолого-педагогічних факторів які зумовлюють відхилення у психічному і соціальному розвитку дітей, підлітків, молоді, в їхній поведінці, стані здоров'я тощо, а також на організації життєдіяльності та дозвілля молоді.
4. Соціально-педагогічна робота з сім’ями учнів.
Учням та їхнім батькам шкільний соціальний педагог надає такі види соціальних послуг:
- допомагає у вирішенні конфліктних ситуацій на ранній стадії та запобігає розвитку більш складніших проблем, допомагає учням та їх батькам у формуванні навичок вирішення та подолання кризових станів;
- виступає посередником між навчальним закладом та сім'єю: допомагає батькам і вчителям зрозуміти інтереси і потреби дітей в отриманні освіти і віднайти способи їх задоволення в навчальному закладі; допомагає визначати індивідуальні навчальні програми для дітей, які цього потребують (наприклад, навчання вдома);
- виступає посередником між батьками і вчительським колективом, спонукає батьків до активної участі в житті навчального закладу, доводить до відома адміністрації та педколективу необхідну інформацію про становище в сім'ях учнів, які потребують соціально-педагогічної підтримки;
- слідкує за відвідуванням учнями навчального закладу, допомагає їм у подоланні причин, що призводять до пропусків занять;
- попереджує і понижує негативний вплив факторів ризику на дітей, зокрема й у сімейному середовищі, допомагає сім'ям "соціального ризику";
- здійснює соціально-педагогічний захист сім’ї та її членів;
- сприяє зміцненню, гармонізації та розвитку позитивних відносин у сім’ї, внутрисімейних стосунків, зв’язків з соціальним оточенням, зокрема, через організацію спільного дозвілля, розвиток інтересів;
- сприяє активізації педагогічної фікції сім'ї, наданню допомоги у вихованні дітей, онуків тощо, нейтралізації негативного впливу сімейного середовища на людину, в першу чергу, на дитину;
5. Соціально-педагогічна робота за місцем проживання учнів.
Соціально-педагогічна робота за місцем проживання спрямована на організацію взаємодії у соціальному вихованні всіх факторів соціалізації визначеного соціального середовища, на розкриття позитивного та нейтралізацію негативного впливів факторів мікрорайону на активізацію виховного потенціалу сімейно-сусідських спільнот, їх моральної відповідальності за умови життя та розвитку дитини, родини в даному мікросоціумі.
Основні напрями соціально-педагогічної роботи за місцем проживання:
- організація громадськості на формування здорового образу життя та усвідомленого виховання в мікрорайоні через застосування ідей народної, козацької педагогіки, педагогічних інновацій стосовно соціального виховання в умовах різних етнічних культур, через організацію змістовного спілкування, через організацію сімейно-сусідської взаємодопомоги;
- організація громадськості на суспільно-корисну діяльність за місцем проживання.
- створення у мікросередовищі системи культурно-дозвіллєвих колективів, закладів (можливо на громадських засадах) та координація їх діяльності відповідно до потреб мікрорайону;
- організація роботи з соціального виховання в канікулярний та літній час.
6. Соціально-педагогічна робота з людьми, що мають психофізичні проблеми.
Соціальний педагог по роботі з дітьми, що мають психофізичні обмеження, виконує такі посадові обов’язки [наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 N 864 Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами. www.yurist-online.com/zakoni/008/07/014641.php]:
- забезпечує соціально-педагогічний патронаж дітей-інвалідів шкіл-інтернатів, спеціальних та санаторних шкіл,
- сприяє взаємодії навчальних закладів, сім'ї, служб у справах неповнолітніх, соціального захисту, охорони здоров'я, центрів соціальних служб для молоді, кримінальної міліції, інших підрозділів державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, неурядових та громадських організацій з метою адаптації дитини з особливими потребами до вимог соціального середовища і створення умов для її сприятливого розвитку;
- сприяє розвитку дітей з обмеженими можливостями, поліпшенню їхнього психоемоційного стану;
- стимулює розвиток соціальної і економічної активності дітей-інвалідів, підприємницької ініціативи, інтелектуального, трудового потенціалу;
- сприяє виявленню та розкриттю здібностей, талантів, обдарувань вихованців через їхню участь у науковій, технічній, художній творчості, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію молоді з урахуванням медико-фізіологічних та соціально-психологічних можливостей;
- залучає різні установи, громадські організації, творчі спілки, окремих громадян до культурно-освітньої, профілактично-виховної, спортивно-оздоровчої та інших видів роботи з дітьми-інвалідами
Особливої актуальності сьогодні набуває питання інклюзивної освіти дітей з обмеженими можливостями, тобто раннього включення їх у соціальне середовище за допомогою організації спільного навчання дітей з психофізичними обмеженнями та здорових дітей.

5. Заклади освіти як чинник соціального виховання дітей та молоді

Виховні організації - це державні і недержавні організації, основним завданням яких є соціально виховання певних вікових груп населення. За ознакою входження людини в склад виховної організації можна виділити обов’язкові організації (школи), добровільні (клуби, дитячі та юнацькі об'єднання та ін.), примусові (спеціалізовані заклади для дітей з антисоціальною поведінкою, психічними та іншими аномаліями). За юридичним статусом виховні організації поділяються на державні, громадські, комерційні, конфесійні, приватні. За ступенем відкритості-закритості: відкриті (школи), інтернатні, закриті (спеціалізовані заклади).
В процесі соціалізації дітей, підлітків та молоді виховні організації насамперед здійснюють соціальне виховання й, звичайно, як будь-які людські спільноти, впливають на своїх членів в процесі взаємодії членів організації стихійно. Основними функціями виховних організацій в процесі соціалізації можна вважати такі: приєднання людини до культури суспільства; створення умов для індивідуального розвитку і духовно-ціннісної орієнтації; автономізація підростаючих поколінь від дорослих; диференціація вихованців у відповідності з їхніми особистісними ресурсами стосовно до реальної соціальної-професійної структури суспільства [Житомир].
Освітні заклади створюються для забезпечення реалізації суспільного ідеалу особистості, провідних соціальних груп, для репродукції та розвитку суспільства. Система освітніх закладів будь-якої країни є провідним фактором соціалізації, зокрема соціального виховання. Головною метою системи навчально-виховних закладів освіти є адаптація до існуючих цінностей культури суспільства, окремих його груп. Проте, при орієнтації країни на внутрішній розвиток, адаптація відбувається таким чином, що вона не гальмує, а навпаки забезпечує підвалини для індивідуалізації (процес формування неповторних, унікальних рис) особистості, групи. Тому структура, організація, зміст соціально-педагогічної діяльності у системі освітніх закладів залежить від відповідних провідних соціальних цінностей суспільства.
Шкільний соціальний педагог – діє в загальноосвітній або професійній школі, позашкільних і дошкільних установах, соціальних притулках дитячих будинках, школах-інтернатах, школах реабілітації й інших освітніх установах. В організації своєї роботи дає пріоритети створенню здорового мікроклімату в колективі, гуманізації між особових відносин, сприяє реалізація здатностей кожного, захисту інтересів особистості, організації дозвілля, включенню в соціальну корисну діяльність, вивчає спеціальні проблеми школярів і вчителів, вживає заходів до їхнього рішення. Підтримує постійний зв’язок з родинами учнів. Особлива увага приділяє проблеми захисту дитини від батьківської жорстокості, егоїзму, уседозволеності.
Донедавна в загальноосвітніх навчальних закладах функції соціального педагога певною мірою виконували класні керівники, вихователі груп продовженого дня, організатори дитячих колективів, тренери та керівники гуртків, заступники директорів з навчально-виховної та виховної роботи.
Листом Міністерства освіти і науки України від 15.06.2004 р. № 1/9 - 324 "Про внесення змін і доповнень до нормативів чисельності практичних психологів та соціальних педагогів навчальних закладів" з 2004-2005 навчального року в штатні розклади закладів освіти введено ставки практичних психологів і соціальних педагогів із розрахунку 1 ставка на 700 учнів міської школи.
Соціально-педагогічна діяльність в закладах освіти здійснюється, за Статтею 22 Закону України "Про освіту" [Закон України "Про освіту"//Освіта.- 1996, 21 серпня.]. Соціальні педагоги шкіл входять до психологічної служби (разом із психологом) навчально-виховного закладу і безпосередньо підпорядковуються адміністративно – керівникові закладу, методично – Міському центру практичної психології і соціальної роботи. Соціальні педагоги керуються у роботі Положенням про психологічну службу системи освіти України (наказ Міністерства освіти України за № 127 від 03.05.99 року).
Базовою основою для соціально-педагогічної діяльності загальноосвітнього навчального закладу є також Конвенція ООН про права дитини (1989), Концепція національного виховання (1994), постанова «Про вдосконалення керівництва виховною роботою в закладах Міносвіти України» (1994), «Концепція виховання у національній системі освіти» (1996), «Національна програма «Діти України» (1996), Національна доктрина розвитку освіти в Україні, сучасний вітчизняний та зарубіжний досвід соціально-педагогічної діяльності та інші нормативні документи.
Основними принципами діяльності соціального педагога у школі є законність, дотримання і захист прав дитини, деференційність, системність, індивідуальний підхід, доступність, конфіденційність, відповідальність за дотримання етичних та правових норм.
Основною метою діяльності соціального педагога є створення соціальних умов для життєдіяльності, різнобічного розвитку категорій дітей, захист їх конституційних прав, здійснення соціального супроводу проблемних сімей, рання профілактика злочинності і правопорушень. На думку вчених, мета соціально-педагогічної роботи в навчальному закладі полягає також у сприянні успішному вирішенню учнями власних проблем. Засоби досягнення цієї мети - вивільнення і розвиток ресурсів учня і його соціального оточення, забезпечення необхідних соціальних змін, навчання, виховання та самовиховання особистості [Шульга, В. В. Соціальний педагог у загальноосвітньому навчальному закладі [Текст]: методичні рекомендації. - К.: Ніка-Центр, 2004. -124 с.].
Модель соціально-педагогічної діяльності школи перебуває ще у стадії формування. Вона складається із двох взаємообумовлених частин: внутрішньої і зовнішньої. На цій основі А.Малько [Малько, А. Соціальна педагогіка в школі [Текст]: Культурологічний аспект. // Рідна школа. – 2001 №3 с. 36-40] пропонує власну структурну модель соціально-педагогічної діяльності освітнього закладу, що складається з внутрішньої та зовнішньої частин соціально-виховної діяльності закладу, які взаємодоповнюють одна одну.
Внутрішкільна соціально-педагогічна діяльність полягає в діагностуванні об'єктів соціального виховання, управлінні соціально-виховною діяльністю. На основі діагностування (соціологічного, психологічного, педагогічного, соціально-педагогічного) рівня сформованості соціального досвіду, соціальної вихованості, потреб та інтересів дітей, плануються заходи соціального працівника з охорони та захисту прав дитини.
Поряд із цим проектується здійснення соціального виховання за трьома напрямами: організація життєдіяльності з метою формування людяності; соціально-педагогічна корекція позицій та поведінки дитини, відхиленої від допустимих норм; соціально-педагогічна реабілітація. Реалізація цих частин соціального виховання відбувається у процесі створення та функціонування культурно-виховного простору школи. Він складається з таких взаємопов'язаних виховних сфер: традицій школи (історія, свята, гімн, герб, прапор, норми одягу, вітання тощо), виробництва (навчальний процес, догляд за приміщенням школи, присадибними ділянками), інформаційної системи (бібліотечно-інформаційний центр, газета, телебачення, радіо, комп'ютерна мережа, архів), мистецтва та дозвілля (гуртки, секції, клуби, театри, музеї, художня і музична школи), економіки (грошова одиниця, стипендії, гранти) тощо [Малько, А. Соціальна педагогіка в школі [Текст]: Культурологічний аспект. // Рідна школа. – 2001 №3 с. 36-40].
Зовнішня соціально-педагогічна діяльність створює можливості для застосування набутих у школі знань, умінь та навичок, досвіду емоційно-чуттєвого ставлення до світу та творчої діяльності у реальному житті в активній про соціальній діяльності. Крім цього, спрямовується на педагогізацію соціального середовища, яке оточує школярів, що покликане гармонізувати вплив різноманітних чинників соціалізації на процес цілісного становлення особистості дитини.
Від традиційних сфер діяльності, які пов'язані з аналізом та вирішенням проблем людей (психологія, соціологія, педагогіка тощо), соціально-педагогічна робота відрізняється перш за все своїм інтегральним характером. Соціальний педагог сприймає учня як цілісного індивіда, поєднуючи різні сторони його особистості, в той час як суміжні спеціалісти підходять до вирішення проблем однобоко, однак цілісне бачення учня дозволяє вчасно прийти йому на допомогу. Важливою особливістю соціально-педагогічної роботи в загальноосвітній школі, на відміну від суміжних сфер діяльності, є її посередницький характер, до того ж цей елемент виступає не як периферійний, а як центральний [Малько, А. Соціальна педагогіка в школі [Текст]: Культурологічний аспект. // Рідна школа. – 2001 №3 с. 36-40, 131].
Соціальний педагог виступає посередником між учнем і соціумом. За умови більш детального аналізу посередництва можна виділити декілька напрямів його здійснення:
- між учнем і різноманітними структурами й установами;
- між учнем та вчителями і вихователями;
- між дитиною та батьками;
- між учнем та іншими спеціалістами, які залучаються до вирішення виховних та навчальних проблем учня (тренери, керівники гуртків тощо);
- між учнем та різними групами ровесників, молодіжними групами тощо.
Ефективне здійснення соціальним педагогом посередницької функції можливе в разі дотримання таких умов:
- розуміння соціальним педагогом проблем учня, його здатності перейматися змістом проблеми дитини;
- адекватного представлення (презентації) і вираження (репрезентації) проблем учня;
- наявності знань про існування соціальних ресурсів різних закладів та установ, що займаються проблемами дітей та молоді;
- наявності знань про інструментальні можливості суміжних професій, представники яких залучаються до вирішення проблем учня;
- уміння забезпечувати порозуміння різних спеціалістів та їх ефективне співробітництво;
- довіри до соціального педагога учня і тих людей, з якими у нього виникли проблеми (що досягається завдяки професіоналізму і бездоганній роботі соціального педагога) [Социальная педагогика [Текст]: Учебное пособие для студентов выс-шых учебных заведений / Под ред. В. А. Микитина. - М.: Гуманит. изд. центр Владос, 2002. - 272 с.].
Орієнтовний перелік документів, які соціальний педагог веде у школі:
Соціальний паспорт школи.
Папка “Нормативні документи соціального педагога”.
План роботи на рік.
План роботи на місяць.
Список категорійних дітей.
Соціально-психологічний паспорт дітей, що потребують підвищеної педагогічної уваги.
Графік роботи на тиждень.
Журнал щоденного обліку роботи.
Журнал проведення профілактичної роботи і пропаганди здорового способу життя.
Журнал патронажної роботи та обліку матеріальної допомоги.
Протоколи індивідуальних консультацій соціального педагога.
Протоколи засідань Ради профілактики.
Статистичний звіт про роботу соціального педагога.
Картотека дітей, що знаходяться під опікою.
Список дітей-сиріт та дітей, що залишились без піклування батьків і проживають з опікунами.

6. Діагностична робота соціального педагога

Провідним у діяльності соціального педагога загальноосвітньої школи є діагностичний напрям роботи. Соціальний педагог діагностує розвиток особистості дитини, підлітка, молодої людини як клієнта в соціальному середовищі, особливості впливу цього середовища на їх соціалізацію, їхні позитивні можливості, негативні впливи, а потім проектує діяльність усіх суб'єктів соціального виховання.
Метою психодіагностики є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психічних особливостей особистості та прогнозування їх подальшого розвитку.
Метою соціальної діагностики є встановлення соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я досліджуваного.
Педагогічна діагностика - це вивчення особистості дитини, підлітка, молодої людини та дитячого, молодіжного колективів з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для більш ефективної реалізації його основних функцій.
Соціальний педагог повинен пам'ятати про те, що вивчення особистості повинно бути спрямоване не стільки на викриття недоліків, скільки на пошук резервів особистості, її нерозкритих можливостей і потенціалів.
Соціально-педагогічна діагностика за змістом і кінцевою метою є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними і соціальними дослідженнями [Професія - соціальний працівник [Текст]/ Упоряд.: О. Главник. За заг. ред. К. Шендеровського, І. Ткач. - К.: Главник, 2006. - 112 с.]. Тому соціальний педагог користується різноманітними видами діагностики, пристосовуючи їх до власної мети, і повинен володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного і частково медичного дослідження.
Процес соціально-педагогічної діагностики учнівського колективу має таку структуру.
1. Констатація певного неблагополуччя в діяльності і поведінці учня або у групі.
2. Усвідомлення можливих причин неблагополуччя, аналіз особливостей соціальної ситуації.
3. Висунення робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності виявлених даних.
4. Збір додаткової інформації, необхідної для перевірки гіпотези.
5. Перевірка робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних.
6. Повторення процедури, якщо гіпотеза не підтвердилася [Професія - соціальний працівник [Текст]/ Упоряд.: О. Главник. За заг. ред. К. Шендеровського, І. Ткач. - К.: Главник, 2006. - 112 с.].
Согласно программе диагностической деятельности можно выделить следующие аспекты соціально-педагогической диагностики [Ингенкамп К. Педагогическая диагностика / Перевод с немецкого. M., 1991]: изучение (сбор данных; сравнение; интерпретация; аналіз, прогнозирование; доведение до сведения учащихся результатов диагностической деятельности.
В педагогической диагностике требуется прежде всего изучение, осуществляемое в несколько этапов: сбор данных, на основе которых делаются все выводы, сравнение наблюдаемого нами поведение с прежним поведением того же лица, с поведением других лиц, с описанием стандартного поведения, интерпретация, чтобы после обработки имеющейся информации дать оценку тому или иному поведению и анализ с целью определить причины отклонения в поведении. Изучение отдельных учеников и класса в целом должно быть направлено на вскрытие причин поведения, мотивов, а не на констатацию фактов.
Исследование процесса развития каждого ученика должно осуществляться на протяжении всех лет его обучения. Диагностика должна охватывать всех учащихся без исключения и проводиться путём систематических диагностических срезов по каждому из параметров соціального развития. В случае невозможности проведения этого среза в отношении какого-либо ученика в установленное время (из-за болезни или по другим причинам) этот срез должен быть проведён в самое ближайшее время, но ни в коем случае не пропущен. Только в таком случае возможно эффективное использование результатов диагностической деятельности соціального педагога.
Не менее важно прогнозирование, которое позволяет предвидеть поведение в других ситуациях или в будущем.
Наконец, требуется сообщать другим (чаще всего учащимся и их родителям) результат диагностики, ибо с помощью обратной связи нужно оказать влияние на поведение детей в будущем. Необходимо контролировать воздействие этих сообщений на учащихся, для того чтобы знать, удалось ли достичь желаемого результата.
В зависимости от задач изучения, применяемые методы подразделяются на [Фридман Л.М., Пушкина Т.А., Каплунович И.Я. Изучение личности учащегося и ученических коллективов. M.: Просвещение, 1988]: неэкспериментальные (служат для выявления наличия или отсутствия какой-нибудь психологической особенности); диагностические (для количественного измерения); экспериментальные (для объяснения психических явлений); формирующие (для выявления возможностей развития).
Неэкспериментальные методы часто используют как средство первоначальной «разведки», ориентировки, знакомства с учениками. Они позволяют собрать большой материал для установления предварительных данных. Также их можно использовать для долговременного наблюдения за динамикой изменений. Серед таких методов: анкетирование, анализ продуктов деятельности, наблюдение, беседа.
Диагностические методы позволяют не просто описать те или иные психические особенности личности или группы людей, но и измерить их. До цієї групи методів належать: шкалирование, тестирование
Шкалирование представляет собой метод измерения, с помощью которого реальные качественные психологические явления получают своё числовое выражение в форме количественных оценок. Наприклад за технологіею соціальної паспортизації класу [Дементьев И. Работа школы с детьми группы риска [Текст]// Воспитание школьника. - 2000. - № 7 - С. 24] соціальному педагогу необхідно зібрати інформацію про особистісні характеристики учня та соціально значимі характеристики інших членів сім'ї та умов її проживання. Збір такої інформації необхідно проводити за запропонованим алгоритмом, наведеним в таблиці «Матриця соціального благополуччя дитини» (Додаток 3), який дозволяє вирахувати узагальнений показник рівня соціального благополуччя дитини.
Тестирование – это стандартизированный метод, используемый для измерения различных характеристик отдельных лиц. Часто оно является наименее трудоёмким способом получить сведения об объективных данных или субъективных позициях. Серед психологічних тестов, доцільних у роботі соціального педагога: методи виміру товариськості учнів, діагностика міжособових стосунків, вивчення життєвих цілей, цінностей учнів, тест «Самооцінка» (Додаток 4) та інші.
Экспериментальные методы передбачають проведення експерименту. Эксперимент представляет собой метод психологического исследования, позволяющий не только описать явление, но и объяснить его. Исследователь планово воздействует на происходящее с целью выявить закономерности, вычленить комплекс наиболее благоприятных условий.
Этот метод применяется, в основном, в научной работе, хотя может использоваться в повседневной деятельности соціального педагога для проверки эффективности новых и оптимизации хорошо зарекомендовавших себя приёмов работы. До цієї групи методів належать: лабораторный експеримент (проводится в искусственных для ученика, специально создаваемых и точно учитываемых условиях), естественный експеримент (ученики, находящиеся в естественных для них условиях игровой, учебной или трудовой деятельности, не догадываются о проводимом психологическом исследовании), моделирующий експеримент (объяснение соціально-педагоических явлений посредством их моделирования).
Ранее описанные методы изучения учащихся носят, прежде всего, фиксирующий характер, выявляют лишь текущий уровень развития. Однако личность следует изучать в развитии. Только тогда можно в полной мере выявить её способности и возможности.
Формирующие методы как раз и отвечают данным требованиям. Суть этой группы методов – изучение психологических особенностей ученика в естественных условиях путём активного формирования интересующих исследователя качеств. "Попутно" решаются образовательные и воспитательные задачи. Такие методы, как аналіз, прогнозирование, сообщение клиентам результатов исследования, позволяя прослеживать развитие личности, удачно сочетают психологическое изучение школьников с поиском и разработкой оптимальных путей соціально-педагогической работы.
На основі діагностики соціальний педагог складає низку документів (Додаток 5):
Соціальний паспорт школи.
Список категорійних дітей.
Соціально-психологічний паспорт дітей, що потребують підвищеної педагогічної уваги.
Статистичний звіт про роботу соціального педагога.
Картотека дітей, що знаходяться під опікою.
Список дітей-сиріт та дітей, що залишились без піклування батьків і проживають з опікунами.
Важливою формою документації соціального педагога в школі є соціальна паспортизація класів (Додаток 6), яка здійснюється за спеціально розробленим алгоритмом та відображається у «Матриці соціального благополуччя дитини» (Додаток 3).

7. Планування роботи соціального педагога в школі

Планування навчально-виховної роботи у школі є однією з важливих умов її успішності, оскільки забезпечує цілеспрямовану діяльність (раціональне використання можливостей і резервів) усіх підрозділів.
Планування шкільної соціально-педагогічної діяльності – процес моделювання діяльності соціального педагога на певний період часу, коли він створює модель своєї діяльності: змістовну, організаційну, структурну. План – документ, що вказує змістові орієнтири діяльності і визначає їх порядок, обсяг і часові межі. Створення плану роботи є одним із етапів управління процесом соціального формування особистості та учнівського колективу, який упорядковує педагогічну діяльність, забезпечує виконання таких вимог до педагогічного процесу, як планомірність, системність, керованість і наступність результатів.
Планування має бути підпорядковане принципам науковості, передбачає систему науково обґрунтованих завдань, змісту, методів, форм і засобів; реальності та оптимальності передбачуваних заходів, виконання яких забезпечує рівномірний ритм роботи школи; соціальної детермінації, формуючи в учнів необхідні суспільству моральні, правові та інші якості.
Серед інших вимог до планування - чіткість, зрозумілість, педагогічна доцільність, єдине спрямування, організаційна, концептуальна єдність заходів у досягненні сформульованих цілей.
В узагальненому вигляді вимоги до плану представлено у книзі М. Рожкова, Л. Байбородової:
1. Цілеспрямованість, тобто плановий зміст і форми роботи, передбачає реалізацію конкретних, орієнтованих на результат цілей. Мета має формулюватися таким чином, щоб її досягнення можливо було легко перевірити. Завдання конкретизують мету та відповідають етапам, крокам діяльності (діагностика, корекція, профілактика, оцінка результатів тощо). Кожна справа, дія має сприяти вирішенню поставлених завдань. Залежно від мети кожна форма роботи має своє місце та специфіку використання.
2. План орієнтований на реалізацію потреб та інтересів дітей, на їх розвиток, що припускає врахування пропозицій школярів і батьків при плануванні, вивчення їх ціннісних орієнтацій.
3. План – це результат спільної творчості педагога та всіх учасників виховного процесу.
4. План роботи передбачає зв’язок виховного процесу з життям суспільства, практичною діяльністю дітей, що означає:
– створення умов для застосування школярами на практиці знань, отриманих на уроці, у позаурочний час;
– відображення основних подій країни в житті колективу;
– залучення дітей до активної діяльності, перетворення навколишнього середовища.
5. Орієнтація на комплексний характер планів, що передбачає:
– різноманітність змісту і форм роботи, спрямованих на розвиток різноманітних інтересів і здібностей дітей;
– позитивний вплив на різні сторони, властивості особистості;
– залучення школярів до різних видів діяльності;
– цілісність впливу на свідомість, почуття, поведінку дітей.
6. План передбачає створення умов для вибору різних видів, форм діяльності.
7. При плануванні необхідно забезпечити послідовність змісту і форм діяльності: виключити невиправдане дублювання, враховувати попередній досвід, бачити перспективи в роботі.
8. Конкретність і доцільність плану, обґрунтованість запланованої роботи, що припускає облік особливостей кожного учнівського та педагогічного колективу, рівня їхнього розвитку, сформованих традицій, педагогічну обґрунтованість запланованої роботи відповідно до задач колективу.
9. Реальність і розумна насиченість плану.
Планування діяльності соціального педагога має ґрунтуватися на науково-правовій базі освітньої галузі яку складають :
1. Положення про психологічну службу системи освіти України (наказ Міністерства освіти України за № 127 від 03.05.99 року).
2. Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року.
3. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною асамблеєю Організацій Об’єднаних Націй 20 листопада 1959 року.
4. Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20 листопада 1989 року.
5. Конституція (Основний Закон) України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року.
6. Закон України “Про освіту” від 23.03.1996 р. № 100/96-ВР (зі змінами і доповненнями).
7. Концепція виховання дітей і молоді в національній системі освіти, затверджена колегією Міністерства освіти і науки України 28 лютого 1996 року.
8. Проект Концепції виховання громадянина України//Позакласний час.плюс. – 2006. – № 3. – С. 15-31.
9. . Концепція державної сімейної політики, схвалена Постановою Верховної Ради України від 17.09.1999 р. № 1063-ХІV.
10. Указ Президента “Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя” від 15.03.2002 р. № 258/2002.
11. Указ Президента “Про Національну програму правової освіти населення” від 18.10.2001 р. № 992/2001.
12. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства” від 15.09.1999 р. № 1697.
13. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми” від 25.09.1999 р. № 1768.
14. Проект Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку Української державності // Педагогічна газета. – 2000 р. - № 6(72) (червень).
За формою планування буває текстовим, графічним, змішаним (текстовим і графічним), при чому плану завжди повинна бути властива календарність (розподіленість заходів на чверті, місяці, тижні).
За терміном передбачення і реалізації дій планування діяльності школи, зокрема і роботи соціального педагога, поділяють на перспективне та оперативне (річне й поточне). Чітке перспективне і оперативне планування забезпечує високу ефективність соціально-педагогічної роботи, дозволяючи визначити найсуттєвіші напрями діяльності, зосередити зусилля педагогічного колективу на головному. План є документом який захищає соціального педагога від хаотичної діяльності і дозволяє запровадити системний підхід щодо організації соціально виховного процесу.
Перспективне планування. Характерна його особливість полягає у виробленні плану розвитку школи на 3-5 років, який забезпечував би цілеспрямовану діяльність керівництва школи та педагогічного колективу в чітко окресленій перспективі. Йому передує всебічний аналіз роботи за попередній період, визначення головних завдань на новий період, прогнозування організаційно-педагогічних проблем розвитку школи й основних напрямів удосконалення навчально-виховної роботи, особливостей функціонування та розвитку педагогічного та учнівського колективів, матеріально-технічної бази школи.
Перспективний план роботи школи забезпечує розподіл сил і засобів на тривалий період, надає системі навчально-виховної роботи школи системності, ритмічності, чіткого використання наявних засобів і залучення нових. Перспективне планування діяльності соціального педагога у школі забезпечує передбачення соціально-педагогічних проблем та підготовку усього педагогічного колективу до їх вирішення, а також вірне вироблення стратегій соціального виховання учнів та ін.
Річне планування. Визначає основні завдання педагогічного колективу на наступний рік. Загалом річний план школи охоплює такі розділи:
1. Вступ. Характеристика мікрорайону, школи, аналіз діяльності за попередній навчальний рік, завдання на новий навчальний рік.
2. Виконання Закону про освіту. Передбачає форми і строки оперативного обліку дітей шкільного віку в мікрорайоні, план використання фонду школи, забезпечення медичного нагляду, харчування дітей, створення груп подовженого дня.
3. Організація роботи з кадрами. Охоплює розстановку кадрів і розподіл обов'язків між ними, науково-практичну проблематику, над якою працює колектив, напрями методичної роботи, вивчення і поширення педагогічного досвіду, розвитку науково-педагогічної інформації, роботи педагогічної ради школи, використання досягнень науки та передового досвіду.
4. Керівництво навчально-виховним процесом. Об'єднує заходи щодо створення умов для навчального процесу (оснащення кабінетів, забезпечення технічними засобами навчання, поповнення фонду бібліотеки), організації позакласної і позашкільної виховної роботи гуртків, факультативів, товариств, клубів тощо.
5. Педагогічний контроль за навчально-виховним процесом. Окреслює цілі, форми перевірки (журналів, учнівських зошитів, якості знань та умінь учнів, виховних заходів, санітарного стану тощо), відповідальних за неї (адміністрацію, профспілковий актив, педагогів).
6. Робота з батьками, спонсорами, громадськістю. Передбачає заходи педагогічної пропаганди серед батьків, тематику батьківських зборів, роботу батьківського комітету, ради школи, спільну роботу громадських комісій сприяння сім'ї та школі.
7. Зміцнення матеріально-технічної бази, організаційно-господарська робота. Містить перелік заходів щодо створення й оснащення кабінетів, майстерень, спортзалу, приміщень для гурткової роботи, ігрових кімнат, поточного й капітального ремонту меблів, електрообладнання, теплові системи, забезпечення санітарно-гігієнічного режиму, протипожежної безпеки, розподілу коштів школи.
Поточне планування. Його основою є загальношкільний план, на підставі якого складають календарні плани організаційної, методичної та позакласної роботи на чверті: плани роботи вчителів (тематичні та поурочні), класних керівників (на чверть або півріччя), директора школи і його заступників (на тиждень), учнівських гуртків та організацій, розклад навчальних, позакласних занять і заходів та ін. Поточні плани мають графічну побудову (по горизонталі відмічають тижні й дні навчальної чверті, по вертикалі - організаційні форми роботи, їх тематику, прізвища відповідальних). Містять такі розділи: педагогічна рада, засідання методичних об'єднань, профспілкові збори та виробничі наради, наради у директора, засідання місцевого комітету, загальношкільні батьківські збори, шкільні вечори, спортивні змагання, масові культпоходи й туристичні походи, загальношкільна газета, робота наукових товариств, клубів, організація виставок та олімпіад.
Планування дає змогу уникнути дублювання, заздалегідь визначити питання, на яких слід зосередити увагу, спланувати роботу й особистий час вчителів та учнів.
Структура плану може включати такі розділи:
1. Персоніфікований аналіз діяльності соціального педагога за минулий рік.
2. Цілі та завдання діяльності соціального педагога (в новому навчальному році).
3. Основні напрями діяльності соціального педагога .
4. Вивчення стану та ефективності роботи соціального педагога.
Перший розділ плану традиційно називається «Персоніфікований аналіз діяльності соціального педагога за минулий рік». Без такої діяльності неможливо правильно визначити цільові орієнтири, пріоритетні напрями виховної роботи на наступний навчальний рік, обрати оптимальні форми, методи та прийоми її організації.
Залежно від організаторської культури школи, традицій виховної діяльності, особистісних якостей соціального педагога застосовуються такі види аналізу: аналіз реалізації цілей та виконання завдань (оцінюється ступінь досягнення мети, визначеної у плані роботи за минулий період); аналіз основних подій і педагогічних ситуацій (аналіз, оцінювання, облік результатів, тобто діагностування нової ситуації). Одним із видів аналізу є статистичний аналіз, що містить інформацію про кількість робочого часу затраченого на ті чи інші види робіт, а також про кількість осіб охоплених роботою соціального педагога, та відбивається у звіті про роботу соціального педагога (Додаток 7).
Аналіз діяльності може здійснюватися поквартально (Додатки 8 та 9) та узагальнюватися наприкінці навчального року. Доцільним є також аналіз окремих напрямів роботи соціального педагога в школі, наприклад: робота з обдарованими учнями; робота з попередження та профілактики правопорушень і злочинності, наркоманії, СНІДу серед учнів тощо (Додаток 10); соціально-педагогічний патронаж важковихованих дітей (Додаток 11).
При складанні звіту необхідно враховувати :
– позитивні аспекти здійсненої діяльності (що із запланованого вдалося реалізувати і завдяки чому);
– негативні аспекти здійсненої діяльності (що із запланованого не вдалося реалізувати і завдяки чому)
– що було особливо вдалим у визначенні змісту, форм та способів організації спільної діяльності соціального педагога та інших учасників виховного процесу; доцільність і результативність проведених заходів щодо розвитку колективу;
– які нові результати отримано в процесі підготовки, проведення та підбиття підсумків спільної діяльності;
– які педагогічні наслідки можуть мати проведені заходи – що не вдалося, хто не зміг впоратися зі своїм дорученням, які педагогічні та організаційні завдання не вдалося виконати;
– які проблеми можуть загостритись найближчим часом, проявитися у перспективі
Успішному проведенню такого аналізу сприяє колективний аналіз життєдіяльності, який передбачає активну участь в аналітичній роботі всіх суб’єктів виховного процесу, педагогів, учнів, батьків. Можна виділити такі форми колективного аналізу: усне опитування, анкетування, заповнення “відкритої сторінки думок”, різноманітні форми колективного творчого аналізу (усний журнал, “жива газета”, “телепрограма” тощо), огляд досягнень, самоатестації шкільного соціального педагога, загальношкільні збори, присвячені підбиттю підсумків роботи протягом року.
У другому розділі плану – “Цілі та завдання діяльності соціального педагога” (в новому навчальному році) – зазначаються цільові орієнтири діяльності соціального педагога. У підході до визначення і формування мети, бажано керуватися наступним:
– орієнтація на формування творчої особистості, її подальший розвиток і вдосконалення;
– визначення мети з урахуванням можливостей школи;
– орієнтація на те, щоб у кожній педагогічній дії, враховувалися гармонія взаємовідносин з людьми і самим собою;
– мета має бути сформульована таким чином, щоб результати наближення до неї можна було б передбачити і оцінити;
– цілі та завдання мають бути гнучкими, придатними до коригування, виконання яких дає змогу досягти поставленої мети.
У третьому розділі – “Основні напрями діяльності соціального педагога” відповідно до результатів, отриманих у процесі аналізу виховної діяльності зазначених у першому розділі плану, та на основі сформульованих цілей і завдань виховної роботи соціальний педагог визначає напрями, форми та способи організації життєдіяльності шкільного колективу. Добір заходів має бути системним, науково-обґрунтованим, тому соціальному педагогу слід під час планування спиратись на теоретичні та технологічні розробки з питань виховання. Перевагу слід віддавати тим заходам, які пропонувались вчителями та учнями. Також важливо правильно визначити термін виконання тих чи інших заходів.
У педагогічній практиці існує велика кількість форм планування. Планування – справа творча, тому соціальний педагог має право вибрати з різних варіантів створення планів такий, який найбільше відповідає його педагогічним переконанням, містить необхідну інформацію, є зручним для використання у повсякденній роботі.
Найбільш популярним серед педагогів є календарний план (Додаток 12).
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА
Час проведення
Назва заходу
Відповідальний
Позначка про виконання







Недолік такої форми планування полягає в тому, що всі виховні заходи прив’язані до календаря і план нагадує перелік видів діяльності соціального педагога, розташованих у хронологічному порядку. При цьому важко проаналізувати систему і технологію впливу на учнів, слабо простежується роль педагогічного колективу. За подібною структурою соціальними педагогом, як правило, складаються плани роботи школи з вирішення окремих соціальних проблем, наприклад з профілактики антисоціальних явищ серед учнів (Додаток 13)
У зв’язку із наявністю у роботі соціального педагога низки змістових напрямів, традиційними для багатьох шкіл стали календарно-тематичні плани. В них зміст соціально-педагогічної роботи на півроку чи навчальний рік представлено у вигляді розділів, система яких відображає основні напрями соціально-педагогічної роботи за соціально-педагогічними функціями або за видами такої роботи (Додаток 3) :
Оперативна форма планування є різновидом календарного плану. Ця форма дозволяє визначити види діяльності учнів і технологічні функції соціального педагога на місяць (Додаток 14) або на кожен тиждень. У структуру плану вводиться колонка для оцінки результатів проведеної роботи.
ОПЕРАТИВНИЙ ПЛАН РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА
Навчальні тижні
Заходи
Оперативна робота соціального педагога
Оцінка результатів роботи




.


Позитивним у такому плануванні є те, що в результаті оперативного планування можна відразу виокремити частину роботи, яку соціальний педагог виконує безпосередньо та визначити обов’язку покладені на учнівський колектив, орган самоуправління, вчителів, батьків, волонтерів, помічників соціального педагога.
Лінійно-хронологічний план містить перелік заходів, розташованих потижнево. Наприклад, понеділок як перший день навчального тижня контрастує з недільним відпочинком, і в цей день краще планувати збори, зустрічі та інші заходи просвітницького характеру. У вівторок можна провести батьківські збори і підготувати виставку творчих робіт учнів. У середу та четвер провести діагностично-корекційну консультативну роботу, запросити гостей з соціальних служб або інших установ. П’ятницю як переддень дня відпочинку краще присвятити організації занять за інтересами у творчих групах, гуртках і факультативах, КВК, турнірів, змагань з фізкультури і спорту.
Структурі планових заходів передує коротка характеристика рівня вихованості учнівського колектив і чергові завдання. За формою лінійно-хронологічний план виглядає наступним чином:
ЛИНЕЙНО-ХРОНОЛОГІЧНИЙ ПЛАН РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА
Профіль дня тижня
Апрель


30-й тиждень
31-й тиждень
32-й тиждень
33-й тиждень

Понеділок.
День професійної орієнтації старшокласників
1.04.
Профорієнтаційні уроки в 11-х класах із залученням волонтерів
8.04.
Зустріч старшокласників з представниками Центру зайнятості 
15.4.
Участь у Дні відкритих дверей вищого закладу освіти
22.4.
Бесіда психолога із старшокласниками "Здібності та можливості особистості – основа її майбутнього"


Перелік наведених заходів та профілі днів тижня показаний умовно. До того ж всі їх провести протягом одного тижня важко. Тому протягом тижня можуть бути методичні дні, вільні від виховних справ.
Однією з форм планування є графік роботи соціального педагога, який відображає дні тижня, інтервал робочого дня, види роботи соціального педагога (Додаток 15).
Четвертий розділ плану роботи соціального педагога – «Вивчення стану та ефективності роботи соціального педагога) – містить відомості про форми звітної документації, а також критерії, показники, методики, за допомогою яких буде здійснюватися вивчення успішності роботи соціального педагога.
За планом роботи соціального педагога, як правило, ведуться такі форми звітної документації як журнал щоденного обліку роботи соціального педагога, протоколи індивідуальних консультацій соціального педагога, журнал проведення профілактичної роботи соціального педагога, журнал патронажної роботи та обліку матеріальної допомоги дітям з малозабезпечених сімей (Додаток 16).
Досвід роботи соціальних педагогів показує, що форми фіксування отриманих результатів можуть бути й іншими та залежать від досвіду конкретного педагога (щоденник соціального педагога, тест, аналіз анкетування або усна інформація, що виголошується на засіданнях методичних об’єднань, зборах учнівського колективу тощо) та вимог закладу, у якому він працює.
Такі форми вивчення стану та ефективності роботи соціального педагога можуть дати уявлення про зміст роботи, яку здійснював соціальний педагог протягом року, кількість часу, витраченого на той чи інший вид робіт.
Більш об’єктивну картину вивчення ефективності роботи фахівця дає критеріально-орієнтований аналіз, спрямований на виявлення зміни показників результативності виховної роботи, ролі соціального педагога у даному процесі, відповідно до розроблених критеріїв ефективності виховної діяльності даного навчального закладу (Додаток 17).
Під час аналізу слід розрізняти критерії оцінювання результатів і критерії оцінювання процесу. Перші дають змогу визначити рівень розвиненості соціальних якостей особистості учнів, їх вихованості, культури поведінки, соціалізації, а також якість соціального середовища у школі. Інші допомагають з’ясувати ефективність роботи соціального педагога і те, як реалізується процес соціального виховання учнів, як на результати останнього впливають ті чи інші чинники (умови) соціального середовища у школі.
При визначенні якості соціального середовища у школі можуть бути обрані такі критерії :
– гуманність виховних відносин;
– ступінь залучення учнів до життєдіяльності шкільного колективу та суспільства у цілому;
– рівень ділових та міжособистісних взаємовідносин між вчителями, учнями, батьками;
– рівень розвитку учнівського самоврядування у школі;
– наявність зовнішніх соціальних зв’язків у шкільній спільноті.

9. Адаптація учнів як один з важливих видів роботи соціального педагога в школі

Входження дитини до шкільного колективу, її успішна адаптація у закладі освіти – важлива складова процесу соціалізації особистості, оскільки організаційно соціальне виховання, набуття соціального досвіду у закладах освіти здійснюється через колективи, яким як автономним системам завжди притаманні певні комплекси тих або інших норм і цінностей.
Сучасний етап розвитку суспільства характеризується посиленням тенденції до індивідуалізації навчально-виховного процесу освітніх закладів, що зумовлюється визнанням самоцінності кожного його суб’єкта. У цій позитивній тенденції виявилися в ході її реалізації й негативні боки: уособлення особистості у колективі, зменшення потреби у спілкуванні та взаєморозумінні, зниження здібності діяти у складі групи та ін. Вказані явища, що спостерігаються у навчально-виховному процесі сучасних закладів освіти різних рівнів, зокрема – школи, значно ускладнюють як процес навчання, так і соціальну адаптацію індивіда у соціальному середовищі. Вони призводять до виникнення конфліктів між однолітками, непорозумінь та нездорової конкуренції, викликають ізольованість особи у групі, що веде до депресивних станів, провокують кризові ситуації, викликані відсутністю підтримки чи допомоги з боку однолітків та вчителів тощо.
Адаптація - процес пристосування органів чуття до особливостей діючих на них стимулів з метою їх найкращого сприйняття і забезпечення рецепторів від перевантажень. У разі соціальної адаптації – це процес активного пристосування індивіда до змінювання середовища за допомогою різних соціальних засобів. Це складний тривалий процес, що ініціюється внутрішніми силами організму та передбачає активізацію різних органів чуття, стимуляцію психічних процесів особистості зовнішніми подразниками, що пов’язані зі зміною оточуючого середовища.
Соціальна адаптація розуміється у науці як пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними).
Адаптація пов'язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе і своїх соціальних зв'язків. Вона відіграє вирішальну роль в соціалізації особистості. Порушення адаптації має негативні наслідки для особистості, провокуючи асоціальну поведінку, маргінальність, алкоголізм, наркоманію, суїцид тощо.
На процес соціальної адаптації учнів школа, як і інша виховна організація, впливає в залежності від змісту та форм організації життєдіяльності та взаємодії, які створюють більш або менш сприйнятливі можливості для розвитку людини, задоволення нею своїх позитивних потреб, здібностей та інтересів. Поглиблене вивчення цих процесів стає можливим за умови постійного контакту соціального педагога з дітьми, інформація отримана у ході таких перспективних досліджень допомагає глибше зрозуміти та позитивно спрямувати закономірності адаптаційних процесів у школі.
Відзначимо, що при вступі дитини до школи та переході до різних її ланок процес адаптації має місце завжди, а іноді має тривалий характер і супроводжується певними ускладненнями. Такі ускладнення призводять до порушення процесу засвоєння дитиною суспільних, зокрема навчальних, норм, цінностей, розриву соціальних зв’язків, патологічної трансформації поведінки та набуття учнем негативного досвіду соціальної адаптації, у цілому. Негативні наслідки ускладнень процесу адаптації, у першу чергу, відбиваються у особистих та навчальних проблемах учня.
Спостерігаючи розгортання процесу адаптації учнів, відзначимо, що певна кількість дітей, які мають досить високий адаптаційний потенціал, фактично відразу створюють «кістяк» колективу, інші приєднуються до нього поступово, а деякі ще довго тримаються відсторонено, створюючи так звану маргінальну частину класу. Часто це саме діти з неблагополучних родин, діти-сироти чи інваліди, досвід яких у спілкуванні та спільній діяльності обмежений, а можливості соціальної адаптації знижені. Такі діти, у наслідок психологічної травми пережитої у дитинстві чи фізичних обмежень, можуть уникати близьких контактів з оточуючими, а ті, у свою чергу, вважають таких дітей не здатними до спілкування, не цікавими та уникають їх. Отже, можливості отримання в умовах школи дітьми льотного контенгенту позитивного життєвого досвіду спільної з однолітками діяльності та спілкування значно обмежуються.
З метою згуртування дитячого колективу, подолання негативних явищ, пов’язаних з дезадаптацією учнів, соціальному педагогу спільно з вчителями та класними керівниками необхідно проводити виховні заходи, спрямовані на формування позитивного емоційно-почуттєвого клімату в класах, виховання у дітей потреби у спілкуванні з однокласниками, позитивного сприйняття усіх членів колективу. Серед таких заходів основними є: адаптаційні заняття, творчі ситуації, ситуації спілкування та самопізнання, різноманітні адаптаційні ігри, анкети та тести рефлексивного характеру, елементи спільного планування діяльності класу, соціально-педагогічні тренінги (Додаток 18). До таких заходів слід обов’язково залучати психолога, батьків, запрошувати фахівців різного профілю (працівників центрів зайнятості, лікарів, представників правоохоронних структур та ін.).
Наведемо методику проведення "Заняття-знайомства" (Додаток 19), оскільки адаптаційні засоби, які воно містить, ефективно сприяють створенню позитивної невимушеної довірливої атмосфери спілкування, згуртовують колектив, спрямовують його на досягнення певного результату спільної діяльності.
Заняття має майже універсальний характер, його з деяким змінами можна застосовувати у соціально-педагогічній роботі з учнями різного віку, батьками, педагогічним колективом. За допомогою заняття-знайомства можна встановлювати контакт і з представниками різновікової аудиторії. Проводиться як з метою сприяння знайомству абсолютно незнайомих між собою людей (перші батьківські збори), так й для встановлення контакту нової людини (соціального педагога) з існуючим колективом (первинна діагностика класу). Елементи заняття можуть застосовуватися при роботі з класом систематично для підвищення рівня згуртованості колективу, запобігання явища дезадаптації його членів.
Використання розумного розмаїття засобів протягом заняття є запорукою виникнення та закріплення у учнів інтересу до спілкування та спільної діяльності, вони мають нагоду проявити себе, якнайкраще узнати один одного, зацікавитися особистістю іншого. На процес адаптації людини впливають навіть малопомітні, на перший погляд, другорядні фактори оточуючого її мікросередовища. Отже, грамотна організація "Заняття-знайомства" потребує врахування та ретельної розробки кожної деталі, що може посилити або знизити адаптаційний ефект. Так, приміщення, у якому проводиться заняття повинно бути помірно просторим, світлим, з великими вікнами, прикрашеними квітами. Це допоможе створити неформальну домашню атмосферу спілкування. Необхідно розмістити учасників у формі кола – найбільш сприятливій для спілкування у колективі, адже між його членами немає зорових бар’єрів.
Заняття адаптаційного характеру передбачає створення в процесі його проведення сприятливої атмосфери знайомства прийняття кожного члену колективу, розділення його інтересів. Заходи, що проводяться протягом заняття дають позитивний адаптаційний ефект навіть коли учень неготовий до спілкування, поводиться пасивно або проявляє ворожість, агресію. Головне не примушувати людину висловлюватися і відразу виявляти активність, слід надати їй можливість спостерігати за тим, що відбувається навколо, поступово занурюючись у позитивне емоційне середовище. Бажання взяти участь у колективних іграх обов’язково дозріє у учня, а педагогу необхідно не упустити цей момент і стимулювати його намагання приєднатися до загалу.
Заняття, що триває не більше двох годин, закінчується так, щоб адаптаційний ефект, який було досягнуто, зберігся якомога довше. Для цього створюється ситуація рефлексії, усвідомлення кожним членом колективу результатів заняття. За результатами заняття при необхідності проводиться індивідуальне психологічне консультування учнів самим соціальним педагогом або психологом, де допомога надається у вигляді пролонгованого консультування або залучення в психокорекційні (чи тренінгові) групи . Активізація самодослідження і самоаналізу особистості сприяє не лише формуванню адекватної самооцінки, гармонізації Я-концепції в цілому, але і становленню творчої самостійної особистості.

10. Запобігання розвитку проблеми суїциду у шкільному середовищі

За даними Державного комітету статистики: за останні роки значно збільшилася кількість суїцидів серед підлітків та молоді, що навчається. Як стверджує статистика, Україна посідає одне з провідних місць у Європі за кількістю самогубств. За даними Державного комітету статистики на 100 тис. чоловік доводиться 22 самогубства. Смерть від суїциду посідає друге місце в Україні після природної смерті та смерті від зовнішніх причин [Операчук Г.О. Профілактика суїцидальної поведінки молоді // Культура безпеки, екології та здоров’я. – 2010. - №2. – С. 30 – 39.].
Самогубство (суїцид) - вільне і навмисне припинення свого життя. При суїциді людина має мету і мотив, який спонукає її до дії. Причина суїциду - невирішений конфлікт особистості з самою собою або з оточенням і психосоціальна дезадаптація. Розрізняють істинні суїциди і демонстративно-шантажні; суїциди у вигляді помсти, уникнення, самопокарання, відмови від життя як такого. Суїцидальна спроба має дві фази: оборотну і необоротну Окрім самої спроби самогубства до суїцидальної поведінки належать й: антівітальні переживання; пасивні суїцидальні думки; суїцидальні задуми, наміри.. Найбільш схильні до суїцидальної поведінки підлітки та люди похилого віку.
У радянські часи існувало переконання, що суїцид – явна ознака психічного захворювання. Тобто кожний суїцидент отримував звання ненормального, а тих, кого вдалося врятувати, довічно ставили на облік до психіатра.
Важко переоцінити заслугу відомого психіатра А. Г. Амбрумової, яка зуміла фактично довести те, що більшість суїцидентів – люди практично здорові і вперше заснувала для них у Москві телефон довіри, а також кризовий стаціонар, у якому, зокрема, здійснювалося попередження самогубств.
Соціальному педагогу, як і будь-якому працівнику школи, перш за все, потрібно усвідомити, що не кожний потенційний самовбивця – психічно хворий. Сьогодні вважається, що роздуми про самогубство частіше за все ознака не відсутності, а певного «надлишку» розуму. Така поведінка може бути характерною для вразливих творчих осіб, обдарованих дітей тощо.
Взагалі суїцид – не привід для осуду. Звичайно, людина вибрала не найкращий і не найрозумніший спосіб вирішення проблем. Не її вина, а її біда в тому, що інших способів вона знайти не зуміла. Суїцидальними людьми, особливо підлітками, часто керують амбівалентні почуття. Вони відчувають безнадійність, і в той же самий час сподіваються на порятунок. Часто аргументи за і проти суїциду настільки урівноважені, що підлітку щоб не вчинити самогубство досить коли близькі люди у критичні хвилини виявляють теплоту, турботу, розуміння. Нажаль, згідно з результатами соціально-психологічних досліджень: 27,2 % дітей віком 10 -17 років іноді втрачають бажання жити; 17,8% - вважають, що нікому «немає до них діла»; 25,5% - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини; 51,9% - не стримуються в ситуації конфлікту [Настільна книга соціального педагога / Автори – уклад.: О.Є. Марінушкіна, І.М. Вишнева, В.В. Носенко. – Х.: Вид-во «Ранок», 2010. - С. 155 – 204].
Соціальному педагогу важливо знати під час бесіди з суїцидальною людиною про психологічні особливості осіб схильних до самогубства. Адже схильності до суїцидальної поведінки залежать від психологічного типу особи. Крім того, виявляється потенційний взаємозв'язок між суїцидальною поведінкою і агресивністю учня. Сприяє розвитку суїцидальної поведінки дитини й порушення внутрішньосімейних відносин, жорстоке ставлення оточення, позиція підлітка в сім'ї і в класі, характерологічні особливості і тип акцентуації, ризик депресії у підлітків та ін.
Зазначені характеристики учнів визначаються психологічною службою школи за допомогою відомих психологічних методик, наприклад Розенцвейга, А. Басса-А. Дарки (Додаток 20) [Лабораторный практикум по специальной психологии / Автор-состав. Льдокова Г.М. – Елабуга: Изд-во ОАО «Алмедиа», - 2007.] чи інших, спостереження за поведінкою учня, опитування його близьких. Діагностика має носити комплексний характер, оскільки універсальної психодіагностичної методики для визначення суїцидального ризику у дитини сьогодні не існує.
Соціальному педагогу разом із психологом слід спостерігати за дитиною групи ризику, знаходити приводи частіше спілкуватися з нею, провести поглиблені психологічні дослідження та вивчення соціальної ситуації і оточення учня. Зустрічі мають бути завжди позитивно спрямованим, присвяченими, наприклад, вивченню виявленого обдарування дитини, у жодному разі, не обговоренню її поведінки або результатів успішності.
Навіть застосування комплексу методик не може гарантувати стовідсоткове виявлення потенційного суїцидента. Фахівці можуть встановити лише схильність учня до подібної поведінки. Тому ані соціальний педагог, ані психолог не має етичного права розголошувати у педагогічному колективі або під час спілкування з батьками свої особисті міркування, основані на результатах спостережень за учнем, видаючи їх за відповідний «соціальний діагноз».
Не зважаючи на складність діагностування можливості суїциду, запобігти суїцидальним спробами учня цілком реально. Майже кожний, хто всерйоз думає про самогубство, так чи інакше, дає зрозуміти оточуючим про свій намір. Самогубства, як правило, не виникають раптово, імпульсно, непередбачувано або неминуче. Вони є останньою краплею в чаші проблеми дезадаптації, що поступово погіршується. Серед тих, хто намагається вчинити суїцид, від 70 до 75% тим або іншим чином розкривають свої прагнення. Іноді це лише натяки, часто ж загроза є легко помітною. Дуже важливо те, що 3/4 тих, хто потім вчиняє самогубства, спочатку упродовж найближчих тижнів і місяців відвідують лікарів, психологів, педагогів, працівників соціальних служб з якого-небудь приводу. Вони шукають можливості висловитися і бути вислуханими. Проте дуже часто лікарі, соціальні працівники і сім'я не звертають на це уваги.
Hе слід довіряти поширеному міфу про те, що «хто говорить про самогубство, ніколи цього не зробить». Заява про можливий суїцид може бути і демонстрацією, але може бути і закликом про допомогу. Провести чітку межу навіть фахівцю дуже складно.
Соціальному педагогу слід знати синдроми поведінки підлітків, що вказують на готовність до суїциду:
тривожно-ажитована поведінка, зовні навіть схожа на піднесення, проте, з проявами метушні, поспіху;
затяжні порушення сну: підлітка переслідують страшні сни з картинами катаклізмів, катастроф, аварій або зловісних тварин;
напруга афекту, що періодично розряджається зовні не мотивованою агресією;
депресія, апатія, мовчазність: підліток важкий на підйом, тікає від обов'язків, безглуздо проводить час, в поведінці помітне заціпеніння, сонливість;
виражене відчуття нікчемності, вини, сорому за себе, виразна невпевненість в собі. Цей синдром може маскуватися демонстративною бравадою, зухвалою поведінкою;
важко протікаючий пубертат («дорослішання») з вираженими соматичними ендокринними і нервово-психічними порушеннями;
вживання алкоголю, токсикоманія, наркоманія.
Важливо переключити потенційного самовбивцю з думки про суїцид. Але у жодному разі не говорити йому: "Та ти не думай про це!", так не можна прямо відрадити людину не думати про суїцид. Краще переключити його думки на інший цікавий для нього предмет.
Соціальному педагогу слід пам’ятати та донести до вихованців, що будь-який суїцид – це особисте, усвідомлене рішення самої людини. І розпоряджатися своїм життям – невід'ємне право кожної особи. Оскільки краща [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]– дати можливість кожному відчути це право, так само як і право шукати інші методи для розв’язання проблем. Якщо учень відчуває себе потрібним хоча б самому собі, якщо він має право голосу хоча б стосовно себе самого – вже тому життя стає для нього досить великою цінністю. З цих питань соціальний педагог може проводити з учнями виховні та профілактичні заняття (Додаток 21), сприяти вивченню дітьми своєї особистості, розумінню своєї соціальної цінності.
Часто суїцидальні спроби підлітка провокують, так звані, кризисні ситуації. Криза - стан людини при блокуванні його цілеспрямованої життєдіяльності в проблемній момент розвитку особистості. Затяжна криза несе в собі загрозу соціальної дезадаптації, нервово-психічного або психосоматичного страждання, суїциду. Хронізація кризи властива людям з вираженою акцентуацією характеру, незрілим світоглядом, збідніністю життєвих установок.
Саме такі учні потребують допомоги в період переживання кризи, який сприймається не тільки як важкий період життя, але й як глухий кут. У ситуації кризи при спробі подолання стресового стану людина переживає певний вид фізичного та психологічного перевантаження. Емоційна напруга і стреси можуть приводити або до оволодіння новою ситуацією, або до зриву і погіршення виконання життєвих функцій, суїциду.
Соціальному педагогу важливо розуміти, що хоча деякі ситуації можуть бути стресовими для усіх людей, для особливо вразливих учнів вони виявляються справжніми кризами. Вразливим учням важливо, щоб їх зрозуміли та підтримали оточуючі, важливо дати їм зрозуміти, що вони потрібні іншим і унікальні як особистість.
Кризової називають ситуацію, коли учень стикається з перешкодою у реалізації важливих життєвих цілей і коли він не може впоратися з цією ситуацією за допомогою звичних засобів.
Соціальному педагогу слід пам'ятати про те, що кризові ситуації і кризи різноманітні як саме життя людини. Основні види криз, повз які він не може пройти, наступні: кризи розвитку; кризи відносин; кризи стану душі; кризи втрат; кризи сенсу життя; психічні кризи; морально-естетичні кризи.
Серед усього розмаїття виділяються два типи кризових ситуацій: зумовлені змінами в природному життєвому циклі (наприклад, підлітковий вік) і травмуючими подіями життя (наприклад, втрата близької людини). Особливу увагу соціальному педагогу слід звертати на учнів, у житті яких обидва типа кризових ситуацій накладаються один на один (наприклад, розрив з коханою людиною у підлітковому віці, розлучення батьків під час переходу дитини з молодшої у середню школу тощо).
Ситуації, що належать до розряду критичних, в своїй основі можуть мати об'єктивний і суб'єктивний компоненти. Об'єктивний компонент представлений впливами зовнішнього, предметного і соціального, світу в той час як суб'єктивний полягає у сприйнятті і оцінці дитиною ситуації як критичної.
Ситуації, які реально чи потенційно мають несприятливий результат для особистості, можна розділити на два класи: обумовлені особливостями самої дитини, для їх розв’язання необхідно обов’язково залучати психолога, а іноді й дитячого психотерапевта; детерміновані особливостями соціальних взаємовідносин учня, умов його існування. До розв’язання останніх – слід залучати працівників соціальних служб, правоохоронних органів тощо.
В. Балакірєв і Л. Додсон (1996 р.) розробили ефективну методику соціально-психологічної допомоги дітям і підліткам у кризових ситуаціях. Методика складається з констатуючої та психокорекційної частин.
Констатуюча частина включає три зустрічі-сесії з групами або класами. Теми сесії: «Типи кризових ситуацій», «Зміст і вираз переживань у кризових ситуаціях» і «Способи подолання кризових ситуацій». Зустрічі проводяться за одним сценарієм:
групове обговорення запропонованої соціальним педагогом та психологом теми;
виконання індивідуальних творчих завдань;
обмін враженнями та обговорення в групі. Допомога організаторів полягає в проясненні того, що хоче дитина відобразити у творчій роботі, схвалення, заохочення до самостійних дії.
Після зустрічі з фахівцем необхідно продовжити контакт з батьками та дитиною, можлива й сімейна соціально-педагогічна чи психологічна терапія.
Соціальний педагог має донести до педагогічного колективу та батьків принципи встановлення довіри між вихователями і підлітком в кризовому стані (Додаток 22). До вчителів важливо донести такі рекомендації щодо спілкування з дитиною у кризовому стані:
створювати щадні умови навчання;
висловити небайдуже ставлення до дитини;
не нав’язливо регулювати відносини дитини з учнями в класі (гуманність, доброта, терпимість), створити в класі відчуття комфорту і безпеки.
Працюючи з підлітками в кризових ситуаціях, соціальний педагог разом із психологом можуть застосовувати різні техніки: ментального переживання, внутрішнього діалогу, самовизволення та ін. Соціальний педагог, працюючи з учнями шкіл може реалізовувати профілактичні та корекційні програми, наприклад «Програму корекційно-розвивальної і профілактичної роботи зі школярами «групи ризику» (Додаток 22)




11. Національне виховання як складова соціального виховання школярів

Одним з актуальних сьогодні в Україні напрямів виховної роботи є національно-патріотичне виховання, спрямоване на формування у людини вмінь навичок та звичок культурної, толерантної поведінки в суспільстві, а саме соціалізації особистості.
У Конституції України зазначено: «Держава сприяє консолідації й розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України».
Необхідність «відродження українського народу, його історичної свідомості» відображена й в Декларації про державний суверенітет України. У Національній доктрині розвитку освіти в Україні підкреслюється: «Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації, розвиткові культури Українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями». Входячи з цього, національне виховання дітей і дорослих потребує постійної уваги державних інститутів громадських організацій, усіх навчальних закладів України.
Формування нової людини, що дійсно усвідомлювала б себе громадянином незалежної України, уміла відстоювати інтереси нації, держави – найважливіше завдання української школи, яка, нарешті, стає національною, починає спиратися на здобутки вітчизняної етнопедагогіки та етнопсихології.
Розвиток українського національного характеру, національно забарвлених ціннісних орієнтацій повинно сьогодні стати основною, системотворчим чинником у побудові навчально-виховного процесу закладів освіти, що і забезпечить об’єднання завдань, форм і методів педагогічної роботи в єдине ціле на національному ґрунті.
В умовах реалізації європейського вибору України завдання національного виховання дітей та молоді у закладах освіти набувають особливої значущості, оскільки пов’язуються з формуванням толерантності, морально-правової та національної свідомості, виконанням громадських обов’язків перед народом України, становленням високої гідності людини, групи, нації.
Рівень розвитку національної гідності визначає ставлення людини до власних обов’язків у сфері навчання, праці, відносин з іншими людьми тощо. Тому, вважаємо, що гармонійна соціалізація людини у соціумі, де існує ціла низка етнічних культур, субкультур, вірувань, конфесій, є можливою, насамперед, за умови формування в індивіда розуміння та позитивного сприйняття власної етнічної приналежності, розвитку національної гідності. Тобто, якщо соціалізація є універсальним механізмом трансляції культури, зокрема національної від покоління до покоління, еволюції культури, то формування національної гідності, з одного боку є продуктом соціалізації, а, з іншого – потужним чинником, що спрямовує процес соціального становлення людини у позитивне русло.
Вченими обґрунтовано передумови формування національної гідності людини:
акцентування уваги людини на її духовних цінностях;
розвиток почуттів совісті і честі як механізмів самооцінки своїх дій;
знання історії свого народу;
знання культури, традицій, звичаїв, віри свого народу;
володіння багатством рідної мови [БІЙЧУК Галина Леонідівна ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук: 13.00.02 - теорія і методика навчання (українська література). – Київ, 2003. – 22 с.]
Наведені вище передумови можуть бути покладені в основу визначення критеріїв оцінки ефективності процесу формування національної гідності, а саме: зацікавленість людини у сфері духовних цінностей; моральний розвиток людини, використання найвищих здобутків людської моралі для самооцінки своїх дій; усвідомлення особистістю своєї національної приналежності; знання історії свого народу, володіння національною культурою; уявлення про походження та становлення української нації, її морально-духовні цінності; знання щодо культури, традицій, звичаїв, віри свого народу; володіння багатством рідної мови та шанобливе ставлення до неї; розуміння сутності національного ідеалу; критичне ставлення до недоліків національного характеру та вміння їх викорінювати у власній поведінці, звичках, переконаннях. На основі наведених критеріїв можна дослідити стан сформованості національної гідності школярів та впливати на цей стан шляхом організації певного педагогічно-керованого процесу.
Аналіз праць вчених(М. Борисова, М. Боришевського, Ю. Руденка, Л. Савки, Т. Сиротенко та інших) показує, що накопичені у народному історико-культурному досвіді засоби впливу на особистість, формування в неї загальнолюдських та національних цінностей, якостей, характеристик, зокрема і національної гідності, є дуже різноманітним.
Вважаємо доцільним звернути увагу на ті засоби, використання яких є найефективнішим у формуванні національної гідності школярів.
По-перше, таким засобом є безумовно рідна українська мова – одна з найдавніших і найбільш розвинутих мов світу, вона має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних засобів, пізнавально-навчальних прийомів практично невичерпна. Вона надзвичайно багата лексично, граматично і інтонаційно, тому за своїми можливостями здатна виконувати велику культуро-творчу та духовно-творчу, роль у становленні особистості. «Мова відбиває в собі психологію, культурні здобутки народу і навіть його зв’язки з іншими народами. Носієм цього всього є слово», - зазначав Г. Ващенко.
Другим засобом формування національної гідності є такий здобуток народної педагогіки як родовід. Через розуміння зв’язку поколінь людина найбільш повно усвідомлює культурні надбання, ідейно-моральні норми народу, до якого належить, відчуває основоположну роль загальнолюдських та національних цінностей у житті людини та нації, у розвитку їх культури і духовності. Від роду до народу, нації - такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її гуманістичної суті, патріотичної спрямованості, національної свідомості і повноцінності, громадської зрілості та гідності. В умовах вивчення свого роду, продовження його справ, реалізації мрій і надій, дослідження генетичного коріння, родовідного дерева, тобто в процесі родовідного виховання, виникають психологічний комфорт, упевненість у своїх силах і можливостях; підвищується зацікавленість людини у сфері духовних цінностей, стимулюється її моральний розвиток, відбувається усвідомлення особистістю своєї національної приналежності; збагачуються знання історії свого народу, підвищується рівень володіння національною культурою.
Рідна історія – ще один вагомий засіб формування національної гідності людини. З історії родоводу починається історія рідного народу, повага до нього формується в процесі пізнання історичних фактів, відомостей, наукових знань історії Батьківщини - України. Отже, історія розкриває найцінніше духовне багатство - знання про виникнення, становлення і розвиток свого народу, нації, Вітчизни. Говорячи про українську історію, дослідник історико-педагогічної спадщини І. Зоц підкреслює: «вона – бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Сьогодні, коли ми заходились будувати на своїй землі свою домівку-державу, - без своєї кришталево чистої криниці не впоратись» [Зоц І.О. Набуття морального досвіду слухачів підготовчих відділень та підготовчих курсів через ознайомлення з історією Голодомору\\ Гуманізм та освіта: IX міжнародна науково-практична конференція електронне наукове видання матеріалів конференції. - conf.vstu.edu.ua/humed/2008/1/]. Дійсно, вивчаючи історію України, людина глибоко засвоює першоджерела, витоки духовності рідного та інших народів, які здавна живуть на території нашої України, що сприяє підвищенню національної свідомості громадянина, формуванню національної та особистої гідності.
З рідною історією пов'язаний такий засіб формування національної гідності людини як краєзнавство, якому належить провідна роль у формуванні основ духовності особистості. Засвоєння національних цінностей починається з краєзнавства - історичного, етнографічного, географічного, літературного. Краєзнавча робота спрямовується на збереження неповторних національних ландшафтів, їх первозданності, біосфери рідного краю, охорону скіфських курганів і козацьких могил та інше. Беручи активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, молодь прилучається до героїки минулих епох, трудових подвигів, справ і мистецьких традицій дідів та прадідів. Краєзнавча діяльність створює умови для глибокого засвоєння регіональних особливостей національного життя (етнографічних, фольклорних, мовних, тощо) для формування гідності людей як представників певної місцевості, поваги до свого рідного краю.
Формування національної гідності людини можливо й шляхом спілкування з рідною природою. Природа є одвічним вихователем людини, вона – не тільки всеосяжна матерія, джерело Буття, а й безсмертний Дух, горнило Свідомості, джерело морально-етичних та духовних орієнтацій людини [Абрамчук О. В. Формування ціннісних орієнтацій студентів ВТНЗ у навчально-виховному процесі\\ Гуманізм та освіта: IX міжнародна науково-практична конференція електронне наукове видання матеріалів конференції. - conf.vstu.edu.ua/humed/2008/1/]. У праці «Виховання волі і характеру» Дійсно, природа рідного краю – сама по собі є впливовим засобом формування національної гідності. Народна виховна мудрість із колиски плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. Сьогодні однією з причин порушення єдності людини з природою стало те, що тривалий період нехтувалися численні засоби національної системи виховання, спрямовані на формування в молоді екологічного світобачення.
Народний календар є невід’ємним засобом народного виховання. Це система історично обумовлених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які в певній послідовності відзначаються народом протягом року. Народний календар - енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючого покоління.
Наш народ виробив багатющу символіку, яка виникла та усталювалась протягом століть і стосується істотних сторін, доленосних подій у житті української нації, держави, духовності. На думку дослідників [Дем’янюк Т.Д. Зміст та методика народознавчої роботи в сучасній школі. – К.: ІСДО, 1996. – 108 с., с.6], символіка містить у собі важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст, спрямованість і є дієвим засобом формування національної гідності. Українська символіка виконує історично-важливу функцію консолідації нації в єдину етнографічну, культурно-історичну спільноту, об'єднання споконвічних українських земель в єдину суверену державу. Національна символіка України - герб (тризуб), прапор (синьо-жовтого кольору), гімн «Ще не вмерла в Україні», в історичній пам'яті народу символізують державну, політичну, економічну і національну незалежність України.
Національне мистецтво як найяскравіше втілення творчого потенціалу народу завжди було масовим, дійсно народним заняттям, і це необхідно враховувати при використанні мистецтва як засобу педагогічного впливу. Адже «щоб формувати духовну культуру підростаючого покоління з найповнішим використанням можливостей народного мистецтва, недостатньо забезпечення умов для опанування системою знань і вмінь, включення в художню діяльність, необхідно виховувати ціннісне ставлення до мистецтва через проведення різноманітних виховних заходів, які будуть доповнювати дозвілля молоді, її вільний час» [О.В. Гречановська Технологія написання сценарію\\ Гуманізм та освіта: IX міжнародна науково-практична конференція електронне наукове видання матеріалів конференції. - conf.vstu.edu.ua/humed/2008/1/].
За умови грамотного використання соціально-педагогічних засобів (Додаток 23) можна виховувати в молоді любов та повагу до рідної землі, природи; формувати поняття про побут та культуру народу; створювати уявлення про походження та становлення української нації, її морально-духовні цінності; знайомити студентство з видатними діячами українського мистецтва, з героями життя та міфів; збільшувати зацікавленість юнаків та дівчат у сфері культурних цінностей; сприяти усвідомленню особистістю своєї національної приналежності; розширювати знання щодо традицій, звичаїв, віри свого народу; ознайомлювати молодь зі скарбами рідної мови та ін.

12. Робота з учнями девіантної поведінки. Превентивна діяльність соціального педагога

У практиці виховання існує безліч термінів, що позначають соціально дезадаптованих дітей: недисципліновані, важкі, педагогічно занедбані, важковиховувані, діти з відхиленнями у поведінці, схильні до правопорушень, соціально занедбані. Найчастіше ці терміни вживаються як синоніми; іноді їх розподіляють за ступенем наростання соціальної дезадаптації. Наприклад, недисциплінованість, переходить у важковиховуваність, потім - у схильність до правопорушень. Усі ці терміни поєднуються поняттям «девіантна поведінка».
Взагалі, девіантна поведінка - це дії особистості, які не відповідають суспільним нормам - моральним, правовим, дисциплінарним, побутовим та іншим. Відповідно до цього виділяють поведінку, що відхиляється від моральних (аморальну), правових (протиправну), медичних (поведінка хворої людини) та інших норм.
Занепокоєння викликають як самі учні, яким властива девіантна поведінка, так і неготовність до вирішення проблеми вчителів, вихователів, шкільних психологів та інших фахівців, які зустрічаються з необхідністю працювати із цим контингентом учнів. Часто саме їм доводиться здійснювати первинну діагностику девіантних учнів, з'ясовувати причини порушення процесу адаптації, вирішувати питання про первинні превентивні та корекційні заходи.
Джерела педагогічної занедбаності підлітків слід шукати в системі моральних відносин, які склалися в сім'ї. Умови життя та виховання «важких» учнів у сім'ї є чинником, який безпосередньо діє на формування свідомості та поведінки дитини. Підліток-правопорушник, як правило, живе в сім'ї, де батьки не є моральним взірцем для дитини. Він безпосередній свідок конфліктів між батьками, відчуває неувагу до свого внутрішнього світу. Таким чином, розлади в сімейних відносинах, педагогічна неосвіченість батьків є фактором, який негативно впливає на формування особистості підлітка й штовхає його на шлях правопорушень.
Ставлення важковиховуваних школярів до навчання - один з істотних чинників, що сприяє формуванню особистості в певному напрямі. Серед неповнолітніх, що вчинили правопорушення, великий відсоток становлять підлітки, які перестали відвідувати школу, переважна більшість з їх погано вчиться або не хоче вчитися. Такі підлітки-правопорушники відстають у своєму розумовому розвитку, втрачають перспективу, перестають переживати радість пізнання.
Важливим чинником, який впливає на те, що підліток стає на шлях правопорушень, є і його низька соціальна активність і несприятливий стан у колективі школи. Часто в нього складаються конфліктні стосунки з класом, учителями й батьками. Такий учень починає самостверджуватися шляхом негативізму, бравади, куріння та зв'язків з асоціальною компанією. Його провідний мотив - зайняти значущу позицію серед однолітків, дістати високу оцінку товаришів. При тому, що школа не стала для нього основною сферою особистого спілкування. Як правило, підліток шукає інше коло спілкування, де його негативізм та відхилення у поведінці будуть оцінені позитивно. Це або злочинні «компанії» однолітків, або, взагалі, кримінальні групи, де підлітка використовують для здійснення правопорушень, мотивуючи тим, що він не підлягає кримінальній відповідальності як неповнолітній.
Робота з дитиною девіантної поведінки передбачає застосування засобів корекції. Корекція - це робота працівників психологічної служби школи з конкретними відхиленнями у поведінці учня, що спрямована передусім на зміну самого неповнолітнього.
Виправлення неповнолітніх залежить від ступеня педагогічної занедбаності, моральної стійкості, особливостей психічного стану, від готовності до виправлення, вміння протистояти негативному впливу та методів перевиховання. Виховна соціальна робота буде тим ефективнішою, чим більше вона ґрунтуватиметься на психологічних основах виховання дітей підліткового віку. Психологічна служба школи забезпечує психічне здоров’я учнів, гармонійний розвиток особистості, формування громадянина, здатного до свідомого суспільного вибору, вільного саморозвитку особистості, сприяє гармонізації взаємин особистості і суспільства, вирішенню проблем психологічного забезпечення навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи, профілактиці конфліктів, правопорушень.
Корекційну роботу з учнем реалізовувати в тісній взаємодії з виховними, медичними, юридичними закладами, установами соціального захисту населення. Тільки в співпраці, включаючи і співпрацю шкільного психолога та соціального педагога, можна дійти до бажаних змін, забезпечити відповідну корекційну роботу з учнями, які мають асоціальну спрямованість поведінки.
Основу корекційної діяльності складає робота з групами учнів, до яких входять підлітки, схильні до асоціальної поведінки, які вже скоїли незначні правопорушення, стоять на шкільному обліку важковиховуваних дітей або на обліку в комісіях в справах неповнолітніх.
Форми групової корекції повинні базуватись на результатах діагностики, відповідати віковому рівню розвитку дітей.
Великий позитивний вплив на емоційну сферу учасників корекційної групи має музика, спів, поезія, танок, ляльковий театр. При цьому діти проявляють творче ставлення до життя, відкритість до діалогічного типу спілкування, наявність здібності передавати свій внутрішній стан засобами мистецтва.
Корекція девіантної поведінки учнів, це складний,тривалий і не завжди успішний процес, тому подолання проблеми відхилень у поведінці учнів у роботі шкільного соціального педагога, у першу чергу, передбачає вирішення питання про їх запобігання. Пошуки ефективних заходів ранньої профілактики правопорушень - одна з важливих проблем, які розробляє соціальна педагогічна наука.
Превентивна діяльність серед неповнолітніх передбачає збирання соціальними педагогом інформації щодо виконання Комплексної програми профілактики злочинності в Харківській області (Додаток 24), створення у школі банку даних неповнолітніх що знаходяться на обліку у КМСД (Додаток 25), ведення на дітей, які перебувають на внутришкільному обліку обліково-профілактичних карток (Додаток 26).
На сонові діагностики психолог в тісній співдружності з соціальним педагогом планують лекції, семінари для вчителів, батьків з метою підвищення їх психологічної компетентності. Ознайомлюють їх з причинами відставання у навчанні школярів, з проблемами неблагополучних сімей тощо. На виховні заходи запрошуються такі спеціалісти, як юрист, інспектор у справах неповнолітніх, нарколог, гінеколог, андролог, сексопатолог.
Таким чином, шкільним психологом і соціальним педагогом в загальноосвітніх закладах проводиться значна превентивна робота з неповнолітніми, схильними до правопорушень. Це, зокрема:
Шкільний облік важковиховуваних підлітків та молодших школярів, які потребують допомоги, підтримки.
Організація відповідної психокорекційної роботи з учнями.
Відвідування неблагополучних, проблемних сімей (щотижня).
Спільні виступи на батьківських зборах, консиліумах, психолого-педагогічних семінарах.
Проведення виховних годин на морально-етичні проблеми, проблеми взаєморозуміння, поваги.
Ведення картотеки: неблагополучні сім’ї; діти-інваліди; діти з послабленим здоров’ям; діти-сироти; обдаровані діти; важковиховувані; групи тренінгу.
Консультативна робота з учнями, батьками, вчителями.
Співробітництво з комісією в справах неповнолітніх.
Співробітництво з медичними закладами.
Співробітництво з центрами соціальних служб для молоді.
Робота з педагогічним колективом школи: (ознайомлення з новинками психолого-педагогічної літератури, бесіди, консультації з питань профілактики правопорушень серед неповнолітніх і т.д.).


13. Гендерна освіта учнів – новий напрям роботи соціального педагога

В умовах розвитку гуманістичного ставлення до людини як соціальної самоцінності, як центру освітнього та різноманітних соціальних (адаптації, індивідуалізації, інтеграції тощо) процесів, неможливо досліджувати особистість, сприяти її становленню та розвитку без урахування психологічних і соціокультурних особливостей статі (ґендеру). Ґендер розглядається у науці як один із базових вимірів соціальної структури суспільства, що разом з іншими соціально-демографічними та культурними характеристиками (етнос, культурний рівень, вік та ін.) організує соціальну систему, підтримуючи соціально-рольовий статус кожної особистості та визначаючи соціальні можливості людини в освіті, професійній діяльності, суспільному виробництві [Цокур О., Іванова І. Розвиток гендерного підходу в освіті. – К., 2009 // Освіта.ua. - osvita.ua/school/upbring/1693].
Побудова демократичного суспільства вимагає створення у його межах умов для повноцінної самореалізації людей різних статей, незалежно від їх психофізичного стану та умов навчання. Уряд України здійснив низьку кроків щодо встановлення ґендерної рівності у державі. Так, 27 грудня 2006 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1834 «Про затвердження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві», у межах виконання якої, затверджено наказ № 839 від 10 вересня 2009 року «Про впровадження принципів ґендерної рівності в освіту». Накреслені у державних документах положення покликані сприяти встановленню ґендерної справедливості, усуненню негативних статево-рольових стереотипів, що особливо актуально у закладах освіти, зокрема й інтернатного типу.
Зважаючи на значення ґендеру для індивідуального становлення та розвитку особистості, для формування в індивіда можливостей щодо повноцінної участі в освітніх і соціальних процесах, до розробки ґендерних проблем звернулися вчені різних галузей: психологи, культурологи, соціологи, а також юристи, медики, соціальні працівники та інші фахівці.
Останнім часом ґендерні дослідження посіли чільне місце у педагогічній науці (Т. Вороніна, І. Іванова, І. Кльоцина, В. Кравець, Т. Надвинична, Л. Смоляр, О. Цокур, А. Фурман, О. Шнирова, Л. Штильова та інші вчені). На думку дослідників, особливий інтерес викликає становлення ґендерної самосвідомості особистості, що знаходиться у процесі навчання, виховання та розвитку у закладах освіти. За твердженням вчених, освіта не є ґендерно нейтральною, оскільки різні її елементи по-різному впливають на представників різної статі, і часто ґендерні стереотипи у повсякденній педагогічній практиці укорінюються внаслідок прихованих чи відкритих елементів статевої дискримінації [Цокур О., Іванова І. Розвиток гендерного підходу в освіті. – К., 2009 // Освіта.ua. - osvita.ua/school/upbring/1693].
Розуміючи гендерну педагогіку як сукупність освітніх підходів, спрямованих на створення комфортних умов у начально-виховних закладах для соціалізації дітей, важливою складовою якої є статева самоідентифікація індивіда, підкреслимо значення впровадження такої педагогіки у заклади освіти різних ланок.
У межах психологічної науки вироблено погляд на гендер як на психологічну стать. Формування гендерно вікової самосвідомості зв’язано з розвитком самосвідомості дитини. В нормі перша гендерна самосвідомість формується у дитини у віці від 1,5 до 3 років. В цей період діти навчаться правильно відносити себе до визначеної статі, визначати стать своїх однолітків, розрізняти чоловіків від жінок. У віці 3-4 років виникає зв’язане з статтю усвідомлене надання переваг тим чи іншим іграшкам. Важливого значення набувають наразі дослідження, пов'язані з ґендерною самосвідомістю особистості у старшому шкільному віці, адже старший підлітковий вік (14-17 років) - це найбільш складний період життєдіяльності особистості в онтогенезі.
Соціальному педагогу потрібно розуміти, що сьогодні поняття гендер значно розширено. Це не тільки «психологічна стать» (я – дівчина, я - хлопець), а й «соціальна стать» - сукупність соціальних ролей, які може виконувати у суспільстві людина як представник певної статі (жінка – вихователька, секретарка, прибиральниця; чоловік – начальник, військовий, пожежник). Сьогодні, у зв’язку зі зміною умов праці та побуту людей, поступово змінюються погляди на їх призначення у суспільстві, розширюються можливості самореалізації людини у суспільстві незалежно від її статі, у відповідності з її бажаннями, прагненнями, здібностями та можливостями. Цій, характерній для демократичного суспільства тенденції, перешкоджають існуючі у суспільстві негативні гендерні стереотипи («Жінка має сидіти вдома, кар’єра не для неї», «Чоловіки не плачуть, не скаржаться, не хворіють!» та ін.).
Вивчення праць вчених переконує, що на сучасному етапі розвитку освіти стає нагальним формування у середніх закладах освіти гендерної культури особистості, як невід’ємної частини її соціалізації. Особливої гостроти у колі освітніх проблем набуває питання формування ґендерної самосвідомості людей, що мають психофізичні вади, зокрема дітей, що навчаються в інтернатному закладі. Специфіка таких закладів, визначена вченими (Ю. Чернецька) полягає у тому, що в них шляхи отримання дитиною соціального досвіду є досить обмеженими і тому для повноцінного соціального та особистого розвитку учнів, зокрема й формування в них гендерної самосвідомості, необхідно створювати у інтернатному закладі особливе сприятливе для формування гендерної самосвідомості старших школярів середовище.
Виходячи із сказаного вище, соціальний педагог має впроваджувати у своїй роботі заняття з формування гендерної самосвідомості учнів, проводити просвітницькі заходи серед вчителів та батьків. Робота соціального педагога має вміщувати: систематичне гендерне навчання, просвіту (тобто пропаганду та розповсюдження гендерних знань, становлення гендерної культури), стимулювання гендерної самоосвіти у процесі освіти та виховання учнів.
Уроки гендерної рівності (Додаток 27), доречні у роботі соціального педагога щодо гендерної освіти підлітків мають вирішувати наступні завдання:
– широке ознайомлення учнів з інституційними цінностями, нормами і правилами міжстатевого спілкування;
– формування адекватного розуміння дорослості;
– формування тілесної ідентичності, з якою тісно пов’язаний психосоматичний потенціал особистості;
– розкриття особливостей людської, як жіночої, так і чоловічої психології, демонстрація їх тотожності;
– формування у підлітків і молоді вірного уявлення про взаємини статей, що базуються засвоєнні системи загальнолюдських і національних моральних цінностей.
Результат процесу формування гендерної самосвідомості полягає не лише у правильному розумінні підлітком сутності моральних норм та настанов у сфері взаємин статей, але й потреби керуватися ними в усіх сферах діяльності. У процесі становлення гендерної самосвідомості необхідно досягнути розвитку в підлітка: соціальної відповідальності у взаєминах між статями; прагнення мати сім’ю, що відповідає сучасним вимогам суспільства: рівноправність батька й матері в сім’ї, свідоме і відповідальне ставлення до виховання дітей; здатності розуміння інших людей і почуття поваги до них; усвідомлення себе представником своєї статі, що підтримує самооцінку і почуття самоповаги, впевненість і потенціал самореалізації; формування необхідних навичок спілкування й взаєморозуміння у сфері міжстатевих стосунків; формування досвіду нестатевої любові, дружніх стосунків між представниками різних статей.

14. Запобігання насильству у родині учня

Однією актуальних проблем сьогодення, з якою усе частіше стикається шкільний соціальний педагог, є проблема насильства у сім’ї.
За офіційним визначенням, насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю [З А К О Н У К Р А Ї Н И «Про попередження насильства в сім'ї» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 10, ст.70 ) - zakon.rada.gov.ua cgi-bin/laws/main.cgi].
Сімейне насильство неоднорідне і може бути розділено на цілий ряд специфічних категорій: жорстоке поводження з дітьми з боку батьків, бабусь і дідусів, інших родичів, вітчима або мачухи, партнерів одного з батьків (тобто вони не вступали в шлюб, але можуть проживати разом). Поняття "Жорстоке поводження" включає фізичне насильство, інцест і сексуальне насильство, а також психологічно негативний вплив, що може проявлятися, наприклад, у ігноруванні дитини або залученні до насильства між батьками або іншими членами сім'ї. Дитина не повинна спостерігати акти насильства. У цьому ж ряду знаходиться ситуація, коли дитина постійно спостерігає за насильницькими відносинами між батьками, хоча сама і не є безпосередньою їх жертвою.
Законодавство про попередження насильства в сім'ї складається з Конституції України (254к/96-ВР), Закону «Про попередження насильства в сім'ї» , інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо попередження насильства в сім'ї.
Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 10, ст.70 ) визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сім'ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї (Додаток 28).
Соціальний педагог має знати та донести до своїх потенційних клієнтів,що за здійснення заходів по попередженню насильства в сім'ї відповідають такі державні органи:
- уповноважений орган державної влади з питань попередження насильства в сім'ї, який приймає і розглядає заяви про здійснення насильства в сім'ї і направляє жертви насильства в сім'ї і членів сім'ї, що знаходяться під загрозою насильства, в кризові центри, центри медико-санітарної реабілітації;
- дільничні інспектори міліції і кримінальна міліція у справах дітей (у випадках, коли жертва насильства або особа, відносно якої є реальна загроза насильства в сім'ї, або особа, що зробила насильство в сім'ї, не досягли 18 років);
- органи опіки, що надають допомогу у відновленні порушених прав і захищають законні інтереси неповнолітніх, які мають батьків і стосовно їх здійснено або існує загроза здійснення насильства в сім’ї);
- членів їх сім'ї, що надають психологічну, педагогічну, медичну і юридичну допомогу, а також (за можливості) притулок для тимчасового перебування членів сім'ї, які можуть стати або стали жертвами насильства;
- центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї, де потерпілі перебувають добровільно на якийсь час, який є необхідним для лікування і психосоціальної реабілітації;
- центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, які проводять соціальну інспекцію неблагополучних сімей. Об'єкти інспекції: діти, що знаходяться на обліку в органах внутрішніх справ, діти, що пережили насильство в сім'ї, дорослі члени сім'ї, що перебувають на обліку в наркологічному диспансері, в органах внутрішніх справ.
Заяви і повідомлення приймаються по місцю мешкання потерпілого.
Підставою для ухвалення заходів по попередженню насильства в сім'ї є:
- заява про допомогу жертви насильства в сім'ї (члена сім'ї, щодо якого є реальна загроза здійснення насильства);
- повідомлення про насильство (загрозу) стосовно неповнолітнього або недієздатного члена сім'ї;
- виявлене жертвою насильства (членом сім'ї, стосовно якого існує загроза насильства) бажання отримати захист від насильства в сім'ї у випадку, якщо повідомлення або заява поступила від жертви особисто.
При виявленні соціальним педагогом випадку насильства у сім’ї учня, необхідно озброїти його інформацією про те, що попросити про правову допомогу можна на підставі заяви (повідомлення) про насильство в сім'ї або загрозу його здійснення, яка приймається за місцем проживання потерпілого органами, перерахованими вище.
У випадках, якщо повідомлення або заява поступило не від потерпілого особисто, він може просто висловити бажання про застосування відповідних заходів із попередження насильства в сім'ї. Крім того, для застосування заходів щодо попередження насильства достатньо повідомлення про застосування насильства в сім'ї або реальну загрозу його здійснення щодо неповнолітнього або недієздатного члена сім'ї. Повідомлення може поступити від будь-якої особи або організації.
Структура, в яку поступило повідомлення про здійснення насильства в сім'ї або реальну загрозу його здійснення, розглядає заяву і вчиняє в межах своїх повноважень заходи з попередження насильства в сім'ї. Порядок розгляду заяв і повідомлень про здійснення насильства в сім'ї або реальній загрозі його здійснення затверджується Кабінетом міністрів України.
Часто дитина, у сім’ї якої склалися несприятливі умови, виявляє своє страждання не прямо, опосердковано через незвичну поведінку, зниження навчальної успішності, зменшення кола спілкування. Жорстокість у сім’ї може виявитися й в агресивній поведінці учня. Такі незвичні прояви мають ретельно вивчатися психологічною службою школи за допомогою відповідних методик (Додаток 29). Соціальному педагогу важливо спрямувати зусилля на профілактику насильства у сім’ях учнів. Для цього створюються банки даних дітей, що потребують підвищеної педагогічної уваги, де відзначаються сімейні умови (сім’я неповна, благополучна, кількість дітей у сім'ї), причини не благополуччя сім'ї тощо (Додаток 30). Взагалі робота з сім’єю є одним з важливих напрямів діяльності соціального педагогає



15. Робота з неблагополучними сім’ями.

На сучасному етапі суспільного буття українська сім’я має багато проблем, які впливають на її нормальну життєдіяльність, порушують її функції. До актуальних проблем сім’ї в сучасному соціумі можна віднести: зниження кількості зареєстрованих шлюбів, збільшення кількості розлучень, масова бездітність та однодітність молодих сімей, погіршення матеріального становища родин, вплив таких негативних явищ, як алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність та інших явищ на стійкість сімейних стосунків тощо. Зазначені проблеми призводять до зменшення кількості благополучних сімей, тобто сімей, які повноцінно виконують свої функції. Поява великої кількості родин, які неспроможні повноцінно виконувати свої функції, призвела до урізноманітнення типології таких сімей, що потребують соціально-педагогічного супроводу.
Сім’ї соціального ризику – це соціально незахищені сім’ї, що самостійно не можуть подолати проблеми, які виникають у процесі їх життєдіяльності та потребують соціальної підтримки й супроводу. Якщо соціальна підтримка таким сім’ям не надаватиметься, то кризові явища в таких сім’ях будуть прогресувати, і згодом ці сім’ї або розпадуться, або перейдуть у розряд неблагополучних. Поза увагою суспільства не повинна залишатися ні одна сім’я.
У законодавчому полі України виділено положення, згідно з якими сім’я визнається найвищою соціальною цінністю, що охороняється, захищається та підтримується державою. Так, у статті 51 Конституції України зазначено, що сім’я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою [Конституція України. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.]. У Національній програмі "Діти України" сказано, що сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного та соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків або осіб, що їх замінюють, спрямовані на забезпечення необхідних умов для виховання, освіти, розвитку здорової дитини [Національна програма "Діти України"].
Закон України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" від 23 листопада 1992 року встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей із дітьми шляхом надання державної допомоги, з урахуванням складу сім’ї, її прибутків, віку та стану здоров’я дітей тощо. З 1 січня 2004 року вступив у дію Закон України "Про соціальні послуги", згідно з яким основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування. Матеріальна допомога надається особам, які знаходяться у складній матеріальній ситуації, у вигляді грошової чи натуральної допомоги: продукти, одяг, засоби особистої гігієни, засоби догляду за дітьми тощо. Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання населенню, сім’ям соціальних послуг (соціально-побутових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, юридичних, послуг щодо працевлаштування тощо) за місцем проживання, у стаціонарних інтернативних закладах, у реабілітаційних закладах, в інших закладах соціального догляду. Здійснення ефективного соціального супроводу сімей і надання сім’ям різноманітних соціальних послуг та різноманітних видів соціально-педагогічної допомоги можливе лише за наявності професійно підготовлених до такої діяльності кадрів. Одним із фахівців, що працюють у цьому напрямі є соціальний педагог, який проводить обстеження матеріально-побутових умов проживання дитини, складаючи відповідні акти (Додаток 31). Займається паспортизацією багатодітних родин (Додаток 32)
У разі необхідності соціальний педагог залучає фахівців соціальних служб до соціального супровід сім’ї, який передбачає здійснення соціальними службами системи комплексних заходів щодо тривалої допомоги сім’ям та їх членам з метою збереження сім’ї, відновлення родинних стосунків, захисту і реалізації прав членів сім’ї у родині і прав сім’ї у суспільстві. Соціально-педагогічний супровід – це довготривала різноманітна допомога неблагополучним сім’ям, яка спрямована на створення умов для ліквідації причин неблагополуччя (чи їх можливої компенсації), на формування здатності сім’ї самостійно розв’язувати свої проблеми, виконувати функції, реалізовувати свій соціальний та виховний потенціал. Таким чином, соціально-педагогічний супровід сім’ї можна розглядати як частину соціального супроводу.
Етапи соціально-педагогічного супроводу неблагополучної сім’ї:
1. Виявлення неблагополучної сім’ї.
2. Знайомство з сім’єю, збір інформації про неї, формування позитивної мотивації до роботи з соціальним педагогом.
3. Подолання опору окремих членів сім’ї щодо спільної роботи з соціальним педагогом (працівником), роз’яснення її перспектив, звернення до позитивного потенціалу сім’ї.
4. Досягнення згоди сім’ї на спільну соціально-педагогічну роботу, укладання та підписання контракту між соціальним педагогом (працівником) та сім’єю.
5. Подолання наслідків сімейного неблагополуччя, усунення його причин, стабілізація та корекція стосунків, встановлення зв’язків сім’ї з мікро- та макросередовищем.
6. Профілактика рецидивів неблагополуччя, спрямування сім’ї на самостійне розв’язання проблем.
7. Вихід соціального педагога з сім’ї, закінчення строку дії контракту. Аналіз результатів соціально-педагогічного супроводу, надання сім’ї пропозицій щодо варіантів подолання можливих проблем.
Критеріями ефективності соціально-педагогічного супроводу неблагополучної сім’ї як системи є: а) відновлення виконання сім’єю своїх функцій (репродуктивної, соціалізуючої, економічної, комунікативної, рекреативної, психотерапевтичної; б) відновлення внутрішньосімейних зв’язків та їх стабілізація (емоційна близькість членів сім’ї, їх спільне проживання, спільне ведення господарства, виховання дітей, юридична реєстрація шлюбу); в) відновлення зв’язків сім’ї з мікросередовищем (родичами, сусідами, колегами по роботі, вчителями); г) відновлення зв’язків сім’ї з макросередовищем.
Питанням значення сім’ї в соціалізації особистості та особливостям соціально-педагогічної роботи з різними типами сімей приділяють увагу такі сучасні вчені як З.І. Зайцева, А.Й. Капська, Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєва, С.Р. Хлєбік, Н.А. Сейко, І.М. Трубавіна та інші [Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. Капської А.Й. – К., 2000. – 372 с.; Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – С. 222 – 244; Сейко Н.А. Соціальна педагогіка: Методичний посібник. – Житомир: Житомирський. держ. пед. ун-т, 2002. – С. 129 – 132.; Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сімєю: Навчальниий посібник – К.: ДЦССМ, 2002. – С. 38.].
З. І. Зайцева виділила такі основні напрями соціально-педагогічної роботи з сім’єю, застосування яких є доцільним у роботі шкільного соціального педагога: підготовка молоді до сімейного життя, робота з сім’ями щодо стабілізації сімейних стосунків, допомога батькам у розв’язанні різних проблем сімейного виховання, сімейна психотерапія.
Підготовка молоді до сімейного життя передбачає формування навичок здорового способу життя, психолого-педагогічних, економічних, медичних знань з питань становлення особистості, формування статево-рольової ідентифікації, розвиток комунікативних навичок, корекції особистих проблем, духовного виховання, створення власного іміджу, оволодіння знаннями щодо планування сім’ї та збереження репродуктивного здоров’я. Основними формами роботи є: мобільні курси, навчально-консультативні пункти, вечірні жіночі та юнацькі гімназії, клуби для дівчат, кабінети довіри, комунікативні тренінги, служба телефону довіри, індивідуальні та групові психологічні консультації.
Робота з сім’ями щодо стабілізації сімейних стосунків – це діяльність соціального педагога щодо удосконалення стосунків у сім’ї, профілактики дисгармонії сімейних відносин, подружніх конфліктів, організація вільного часу сім’ї, допомога в організації сімейного господарювання та побуту, ознайомлення з юридично-правовими аспектами шлюбно-сімейних стосунків, здійснення соціального супроводу неблагополучних сімей. Основними формами роботи є: клуби дозвілля сімей, сімейні вечори, сімейні спортивні свята, фотовиставки.
Допомога батькам у розв’язанні різних проблем сімейного виховання соціальним педагогом проводиться завдяки педагогічній освіті батьків, наданню їм соціально-педагогічної допомоги щодо виховання дітей різних вікових груп. Особлива увага звертається на сім’ї з одинокими батьками, з дітьми-інвалідами, з обдарованими дітьми. До такої роботи активно залучаються педагоги та психологи. Основними формами роботи є семінари, конференції, аналіз досвіду сімейного виховання, аналіз педагогічних ситуацій, індивідуальні та групові консультації. Сімейна психотерапія передбачає соціальну реабілітацію сімей із дисгармонією у сімейних стосунках та спрямовується на профілактику розлучень, допомагає у навчанні членів сім’ї долати різноманітні стресові ситуації, поважати та розуміти близьких людей. Основними формами такої роботи є: кабінети екстреної психологічної допомоги, телефони довіри, подружнє консультування [Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А.Й. Капської. – К., 2000. – С.181 – 205].

16. Профорієнтаційна робота соціального педагога.

Підготовка молоді до свідомого вибору професії в умовах ринкових відносин є одним із важливих завдань соціального педагога, реалізація якого має забезпечувати ефективну соціалізацію підростаючих поколінь.
Свідомий професійний вибір кожної молодої людини сприяє кращій підготовці кваліфікованих, творчих фахівців для різних галузей господарської діяльності, науки, освіти, техніки і культури, попереджує плинність кадрів, забезпечує створення соціального комфорту в суспільстві.
Вибір професії - важлива соціальна проблема. Помилка, припущена під час вибору це не тільки невдача однієї людини, вона має більш серйозні соціальні наслідки. Разом з тим, це й особиста проблема: вид трудової діяльності, яку обирає особистість, суттєво впливає на все її життя. Через виробничу сферу людина виявляє своє ставлення до світу. Саме діяльність визначає місце людини в цьому світі. Отже, професійна орієнтація – справа як особиста, так і соціальна.
Професійна орієнтація як елемент соціальної адаптації особистості має входити у життя людини поступово, починаючи з раннього дитинства. Вчені підкреслюють, що кожна дитина повинна знати вартість речі, якою вона користується, кількість праці, що в неї вкладена, естетичну цінність і корисність. У шкільному віці особистість вже має орієнтуватися у світі нових і традиційних професій, розуміти їхню сутність, особливості роботи, шляхи одержання професії, вміти вірно оцінити свої професійні схильності тощо. Цей період у соціальному становленні особистості є особливо сприятливим для підготовки дитини до вибору професії, оскільки вона вже є достатньо свідомою та рефлексивною особистістю щоб оцінити власні здібності, і, одночасно, ще не має психологічних комплексів, обмежень, «зашореності» дорослого.
Професійна орієнтація є важливим елементом процесу соціалізації учнів середньої та старшої школи. Специфічна соціальна активність підлітка полягає у більшій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки, які існують у світі дорослих. Використовуючи доцільні засоби профорієнтації можна створювати позитивні умови для соціалізації особистості підлітка, готувати його до життя, вирішувати його соціально-педагогічні проблеми. Головною метою соціального педагога у профорієнтаційній роботі з учнем є підготовка її до вибору професії у відповідності до її індивідуально-психологічних особливостей, можливостей і потреб ринку праці в кадрах та сприяння розвитку професійних інтересів і нахилів.
На думку дослідників [Автор: О. Моїсеєнко Профорієнтаційна робота соціального педагога Освіта.UA Профорієнтаційна робота соціального педагога osvita.uaШколаПозашкілля2313], професійна діяльність соціального педагога загальноосвітнього навчального закладу обумовлює допомогу учням у професійному самовизначенні. При цьому специфіка роботи визначає можливість і необхідність організації спільної роботи фахівців різних професійних галузей, а саме: медиків, психологів, фахівців центрів зайнятості населення й інших. Так, за допомогою медиків можливі організація просвітницьких заходів і попередні висновки про професійну придатність майбутніх фахівців. Допомога психологів припускає проведення діагностичних і просвітницьких заходів у даному напрямі. Фахівці центрів зайнятості населення можуть допомогти в наданні інформації про ринок праці на даний момент.
В ідеалі організація такого тісного цілеспрямованого співробітництва повинна бути попередньо спланованою й мати не разовий, а систематичний характер. Цього можна досягти, ініціювавши попереднє планування спільної роботи та підписання угод про здійснення подібних просвітницьких, діагностичних та інших заходів між керівниками підприємств, організацій (наприклад, міським центром зайнятості й загальноосвітнім навчальним закладом або управлінням чи відділом освіти).
Практичні психологи, соціальні педагоги проводять у школах профорієнтаційні гри, тренінги (у рамках яких проводяться діагностичні заходи). Діагностичні методики, які використовуються практичними психологами та соціальними педагогами в рамках профорієнтаційної роботи: «Карта інтересів» (за Клімовим); тест професійних інтересів (за Голландом); ДДО; КІС; Тести Айзенка, Леонгарда, Люшера, Лірі, Личко, Шмишека, Спілберга для вивчення особистісних особливостей (та їх проявів) учнів; «Малюнок людини з геометричних фігур»; «Схильність до виконавської або творчої праці»; «Здатності школяра» (за Петрушиним). Досить часто фахівці соціально-психологічної служби використовують актуалізуючі методики («За і проти», за Пряжніковою) та ін.
У рамках профорієнтаційного напряму не можна не відзначити важливість консультативної роботи (її індивідуальної та групової форм). У ході консультацій необхідно давати учням інформацію про необхідність максимально серйозно підходити до питання про вибір професій, про можливості проходження діагностичних заходів, про необхідність співвідносити свої потенційні й наявні можливості з вимогами до визначених професій (складання психограм, професіограм тощо), про те, в яких навчальних закладах можна продовжити навчання, одержати професійну підготовку (пропонуючи подібну інформацію, варто звертати увагу учнів на необхідність (або відсутність такої) оплачувати навчання, в якому обсязі буде стягуватись оплата, які умови вступу тощо).
Очевидно, що не тільки соціальний педагог працює в даному напрямі. Питаннями професійного вибору займаються психологи, класні керівники. Принципово важливим є питання про конструктивну взаємодію фахівців, які працюють у різних професійних напрямах усередині школи (не дивлячись на те, що кожний має свою професійну специфіку). Такої взаємодії можна досягти за допомогою організації та підготовки спільних заходів. Зрозуміло, що в ході творчого процесу підготовки активізуються наявні знання фахівців і виявляється пошукова активність усіх учасників (для одержання нової інформації, що впливає на якість проведення профорієнтаційних заходів).
Форми проведення спільної роботи: наради; семінари; «круглі столи»; ділові ігри; тренінги; конференції.
Організація позитивного впливу засобів профорієнтаційної діяльності на соціалізацію молодших підлітків побудована на дослідженні здібностей, наданні інформації щодо існуючих професій і розвитку здібностей тому, що для вдалого вибору професії необхідно якомога більше дізнатися про свої можливості, розвивати їх і володіти реальною ситуацією в країні, щоб у майбутньому людина змогла отримувати максимум задоволення від своєї роботи і приносили користь від своєї діяльності суспільству, що і є головним завданням соціального педагога. На основі цих положень розроблено програму профорієнтаційної діяльності для сприяння соціалізації учнів (Додаток 33).

16. Комп'ютерні ігри як чинник соціального виховання учнів

Комп’ютерні ігри – новий різновид ігрової діяльності, що виник у період активного інформаційного перетворення суспільства. Такі ігри, спрямовуючи свідомість дітей та підлітків у віртуальну реальність формують в них певну залежність, що заважає розширенню їхнього соціального досвіду, «живому» спілкуванню та соціальному розвитку, сприяє проявам дезадаптації, погіршанню стану соціального здоров’я підростаючого покоління, у цілому.
Розуміючи усю серйозність ситуації, пов’язаної зі зростанням впливу таких ігор на свідомість підростаючого покоління,
В наш час - добу комп'ютерного прогресу - підростаюче покоління часто інтегрується до "віртуального світу", забуваючи про те що саморозвиток і самовдосконалення відбуваються саме через "живе" спілкування, а не через віртуальний світ. Адаптація свідомості дітей та підлітків до віртуальної реальності сприяє виникненню залежності від ігор, заважає нормальному розвитку особистості, пригнічує психофізіологічне та соціальне здоров’я людини [Мудрик А. В. Социализация и смутное время. - М.: 1991. – С.12-34].
З іншого боку, у зв'язку зі швидкими темпами радикальних змін у житті суспільства в процесі виховання й навчання дитини батьки та педагоги стикаються з особливими труднощами, спостерігаючи явища, не відомі їм по особистому дитячому та юнацькому досвіду. Відповідно, для них становить істотну проблему сформувати правильне ставлення до цих явищ, одним із яких саме і є комп'ютерні ігри. Батьки сучасних дітей часто скаржаться на те що дитина майже не відходить від комп'ютера, не реагує на зауваження, з цього приводу, та якщо вдається витягти її з комп'ютерного крісла, то не на довго і весь час, що дитина не сидить за комп'ютером вона розмовляє про якісь новітні стратегії та технології, що дозволяють краще сприймати віртуальне бачення. Розуміючи зовнішній бік проблеми, вихователі звертаються у її вирішенні до примусових методів: заборон та покарань. Це ще більше відраджує дитину, що і так страждає на ігрову залежність, від реальності, робить стан її соціального здоров’я критичним.
У цій ситуації набуває актуальності активізація та популяризація серед батьків і вчителів різноманітних досліджень, проведених соціальними педагогами, педагогами, психологами, соціологами й представниками суміжних наук. щодо позитивного та негативного впливу комп'ютерних ігор на формування особистості дитини, на її соціальне здоров’я.
Необхідно окремо враховувати низку чинників, наприклад, надто слабку вивченість впливу комп'ютерних ігор на дитину, підлітка у вітчизняній науці через їх недавнє поширення, особливо в Україні: до самого останнього часу існування комп'ютерних ігор не мало статусу соціально-психологічного феномена.
Особливо негативно впливає залежність від ігор на нерозвинену свідомість дітей, підлітків та юнацтва. Протистояти цьому можливо лише через інтеграцію виховних зусиль школи, родини та територіальної громади, розробивши соціально-педагогічні умови профілактики ігроманії.
На основі вивчення праць вчених [Оранж Т. Медиадиета для детей: руководство для родителей: как преодолеть зависимость от телевизора и компьютерных игр / Т. Оранж, Л. О'Флин. - М.; СПб.: ДИЛЯ, 2007. – 272 с.] накреслимо шляхи профілактики виникнення у дітей та підлітків ігрової залежності через створення позитивного мікросередовища, спрямованого на компенсацію впливу комп’ютерних ігор на стан соціального здоров’я особистості.
Це, по-перше, створення психологічно-комфортного «соціально-виховного» середовища в сім’ї на засадах довірливої, толерантної міжоособистісної взаємодії батьків і дітей – найвагоміша умова розвитку позитивного самопочуття дитини, набуття моральних цінностей суспільства як противаги «віртуальним цінностям».
Залежність дітей від негативних впливів комп’ютерних ігор значною мірою зумовлена особливостями сімейного виховання. Такі чинники, як незадоволення багатьох потреб дітей, поява у них агресії, тривожності, фрустрації, відсутність самоконтролю поведінки, що розвивається в залежності від умов виховного середовища в сім’ї, роблять свідомість дитини сприятливою до будь-якої медіа-інформації без критичного вибору. Саме засобами сімейного середовища, що охоплює моделі гуманістичних стосунків, вияву пізнавального інтересу до позитивних сторін життя, батьки здійснюють вплив на розвиток особистості, привчають дитину до моральної поведінки, навіюють потяг до справедливості й доброти.
Другий шлях створення позитивного соціального середовища задля профілактики виникнення у дітей та підлітків ігрової залежності має базуватися на розумінні того, що спілкування дитини з комп’ютером не завжди відбувається зі знаком «мінус». Захоплення дітей комп’ютером, що розвиває пізнавальні інтереси, здібності, моральні цінності, допоможе нейтралізувати їхню увагу й надмірний потяг до таких ігор, що містять сюжети насильства, стимулюють жорстокість, викликають залежність.
Третій шлях боротьби за соціальне здоров’я підростаючих поколінь, нейтралізації негативного впливу комп’ютерних ігор на поведінку дітей, розвитку у них критичного ставлення до комп’ютерних засобів полягає у розширенні знань оточення - батьків, вчителів, педагогів-позашкільників - про причини й мотиви захоплення дітей тематикою насильства, що переважає у комп’ютерній реальності.
Шляхом спостереження за поведінкою дітей у процесі участі у комп’ютерних іграх, вивчення їхніх безпосередніх реакцій, а також організації діалогу з ними, можна виявити причини їх зацікавленості. Знання реальних чинників, що зумовлюють привабливість деяких ігор для дітей допоможе внести деякі корективи у виховне середовище школи для формування у дітей досвіду позитивної поведінки.
Ще один шлях гармонізації впливу комп’ютерних ігор на соціальне здоров’я підростаючого покоління - формування у дітей імунітету до моделей агресії, що зображуються у комп’ютерних іграх, який нейтралізує їх негативний вплив на особистість.
Беззаперечною істиною є те, що найкращий засіб уберегти дитину від насильства у віртуальній реальності – це вилучити сцени жорстокості, вбивства, знущання з сюжетів комп’ютерних ігор. Але в силу соціально-економічних причин зробити такі кроки неможливо. Тому педагогам залишається «вакцинувати» дітей від впливу насильства, що зображується в медіапродукції, формувати у них упереджене ставлення до агресії.
Список використаних джерел

Абрамчук О. В. Формування ціннісних орієнтацій студентів ВТНЗ у навчально-виховному процесі // Гуманізм та освіта : IX міжнародна науково-практична конференція. – КIВЦ ВНТУ, 2008. - Режим доступа: conf.vstu.edu.ua/humed/2008/1/
Моїсеєнко, О. Профорієнтаційна робота соціального педагога [загальноосвітнього навчального закладу] / О. Моїсеєнко // Відкритий урок. 
· 2008. 
· № 5. 
· С. 33
·34.
Бійчук Г. Л. Формирование українського національного характеру старшокласників у процесу вивчення літератури : автореф. дис канд. пед. наук : 13.00.02 / Галина Леонідівна Бійчук, Інститут педагогіки АПН України. – Київ, 2003. – 22 с.
Бурая Н. П. Соціальна робота : Навч. посібник / Н. П. Бурая. - X. : Ун-т внутр. справ, 1996. - 104 с.
Гилинский Я. И. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения: учебное пособие / Я. И. Гилинский, В. С. Афанасьев. – СПб : Филиал Института социологии РАН, 1993.- 246 с.
Дем’янюк Т.Д. Зміст та методика народознавчої роботи в сучасній школі. – К.: ІСДО, 1996. – 108 с.
Дементьев И. Работа школы с детьми группы риска / И. Дементьев // Воспитание школьника. - 2000. - № 7 - С. 24.
Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 80. Соціальні послуги. Номер 324. – Чинний від 2005-10-14. – Краматорськ, 2005. – С.1-6.
Україна. Закони. «Про попередження насильства в сім'ї» : закон України вводиться в дію від 15 листопада 2001 р. № 2789-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002. - № 10 - ст. 70.
Україна. Закони. «Про освіту» : закон України вводиться в дію від 04.06.91 ВР № 1144-XII (1144-12) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991. - № 34 - ст. 451. 
Зоц І.О. Набуття морального досвіду слухачів підготовчих відділень та підготовчих курсів через ознайомлення з історією Голодомору / І. О. Зоц // Гуманізм та освіта : IX міжнародна науково-практична конференція. – КIВЦ ВНТУ, 2008. - Режим доступа: conf.vstu.edu.ua/humed/2008/1/
Ингенкамп К. Педагогическая диагностика / К. Ингенкамп.- M., 1991. – 262 с.
Коваль Л. Г., Звєрєва І. Д., Хлєбік С. Р. Социальная педагогика / социальная работа : навч. посібник / Л. Г.Коваль, І. Д. Звєрєва, С. Р. Хлєбік. - К. : ІЗМН, 1997. – 392 с.
Конституція України. – К. : Преса України, 1997. – 80 с.
Методологічні засади профілактики алкоголізму в загальноосвітній школі / І. О. Корнієнко // Науково-методичні засади діяльності психологічної школи: навч.-метод. Посібник : в 2 т. / за заг. ред. В. Г. Панка, І. І. Цушка. - К. : Ніка-центр, 2005. - Т.2. - 284 с.
Льдокова Г. М. Лабораторный практикум по специальной психологии / Г. М. Льдокова. – Елабуга : Изд-во ОАО "Алмедиа", 2007. – 64 с.
Малько А. Соціальна педагогіка в школі: культурологічний аспект / А. Малько // Рідна школа. – 2001. - №3. - С. 36-40.
Соціальна педагогіка : конспект лекцій. Ч. І. Основи соціальної педагогіки. / укл. А. О. Малько. – Харків : ХДІК, 1998. – 59 с.
Дмитренко Т. О. Методологічні основи соціальної педагогіки / Т. О. Дмитренко, К. В. Яресько/ - Харьков: Крок, 2003. – 32 с.
Міщік Л. І. Теоретико-методичні основи професійної підготовки соціального педагога у закладах вищої освіти: монографія / Л. І. Міщік. – Запоріжжя: Промінь, 1997. – 370 с.
Мудрик А.В. Социализация и «смутное время». – М.: Знание, 1991. – 80 с.
Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов / Под ред. В. А. Сластенина. - 5-е изд., доп. - М.: Издательский центр «Академия», 2005. - 200 с.
Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 N 864 Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, cоціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Настільна книга соціального педагога / Автори – уклад.: О.Є. Марінушкіна, І.М. Вишнева, В.В. Носенко. – Х.: Вид-во «Ранок», 2010. – 204 c.
Національна програма "Діти України" ЗАТВЕРДЖЕНО Указом Президента України від 18 січня 1996 року N 63/96. - zakon.nau.ua doc/?code=63/96
О.В. Гречановська Технологія написання сценарію\\ Гуманізм та освіта: IX міжнародна науково-практична конференція електронне наукове видання матеріалів конференції. - conf.vstu.edu.ua/humed/2008/1/
Операчук Г.О. Профілактика суїцидальної поведінки молоді // Культура безпеки, екології та здоров’я. – 2010. - №2. – С. 30 – 39.
Оранж Т. Медиадиета для детей: руководство для родителей: как преодолеть зависимость от телевизора и компьютерных игр / Т. Оранж, Л. О'Флин. - М.; СПб.: ДИЛЯ, 2007. – 272 с
Професія - соціальний працівник [Текст]/ Упоряд.: О. Главник. За заг. ред. К. Шендеровського, І. Ткач. - К.: Главник, 2006. - 112 с.
Професія - соціальний працівник [Текст]/ Упоряд.: О. Главник. За заг. ред. К. Шендеровського, І. Ткач. - К.: Главник, 2006. - 112 с.
Сейко Н.А. Соціальна педагогіка: Методичний посібник. – Житомир: Житомирський. держ. пед. ун-т, 2002. – С. 129 – 132.
Социальная энциклопедия / Редкол.: А.П.Горкин, Г.Н.Карелова, Е.Д.Катульский и др.. - М.: Большая Российская энциклопедия, 2000 – 438 с.
Социальное воспитание учащихся (основные теоретические положення). - М., 1990. - 33 с.
Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А.Й. Капської. – К., 2000. – С.181 – 205.
Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім’єю: Навчальний посібник / Трубавіна І. М. – К.: ДЦССМ, 2003. – 132 с.
Теоретико-методологічні основи соціально-педагогічної діяльності Гриньова В.М., Яресько К.В. Харьков: Крок, 2003. - 32 с.
Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. Капської А.Й. – К., 2000. – 372 с.
Фридман Л.М., Пушкина Т.А., Каплунович И.Я. Изучение личности учащегося и ученических коллективов: Кн. для учителя.– М.: Просвещение, 1988. - 206 с.
Цокур О., Іванова І. Розвиток гендерного підходу в освіті. – К., 2009 // Освіта.ua. - osvita.ua/school/upbring/1693
Шагивалеева Г.Р. Диагностический практикум по «Социальной психологии». – Елабуга: Издательство ЕГПУ, 2005. – 32 с.
Шульга, В. В. Соціальний педагог у загальноосвітньому навчальному закладі [Текст]: методичні рекомендації. - К.: Ніка-Центр, 2004. -124 с.
Іванченко А.В., Сбруєва А.А. Дікова-Фаворська О.М. Соціалізація і соціальне виховання. Навчальний посібник.- Житомир, 2005, -168 c.













Заголовок 1 Заголовок 2 Заголовок 3 Заголовок 415

Приложенные файлы

  • doc 26067878
    Размер файла: 656 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий