Modul добавленный


Характеристика ризику як економічної категорії.
Считают, что термин «риск» - греческого происхождения, который берет начало от слов ridsikon, ridsa – «круча, скала» и связывается, в первую очередь, с появлением опасности или неуверенности в любой сфере хозяйственной деятельности и социально-экономической жизни.
Экономический риск есть возможность наступления потерь (убытка), измеряемых в денежном выражении.
Объект риска - экономическая система, эффективность и условия существования которой точно неизвестны.
Субъект риска – юридическое или физическое лицо, заинтересованное в результатах управления объектом риска и имеющее достаточно полномочий для принятия решений касательно объекта риска.
Признаками экономического риска являются:
Нежелательность возникновения убытка (потери). Если появление убытка не затрагивает интересы субъекта, связанного с ним, то данный убыток не является риском данного субъекта. Например, потеря отходов пластмассы может быть нежелательна для предпринимателя в том случае, если он намеревался использовать их как вторичное сырье, а может оставить его безразличным. В первом случае мы имеем дело с экономическим риском (так как налицо заинтересованность субъекта в уменьшении убытка), а во втором случае экономический риск данного субъекта отсутствует
Денежное измерение убытка, которое позволяет количественно оценить возможные риски, а также управлять рисками, используя различные методы и инструменты, на основе принципов экономической эффективности
Непредсказуемость, случайность возникновения потери. Ситуации, в которых потери возникают наверняка, или наверняка не возникают, в общем случае к рисковым не относятся. Только возможность возникновения убытка, время появления которого предсказать невозможно трактуется как рисковая ситуация
Возможность возникновения убытка. Например, процесс производства некоторой продукции может сопровождаться возникновением убытков и т.д.
Основні фактори ризику.
Экономическому риску, как одной из самых сложных категорий, связанных с результативностью хозяйственной деятельности, присущи следующие черты:
экономическая природа (риск проявляется на всех этапах предпринимательской деятельности, независимо от ее сферы; он прямо связан с доходностью и экономическими потерями в процессе ведения хозяйства);
альтернативность (риск предусматривает необходимость выбора из двух или нескольких возможных вариантов решений);
неопределенность результатов (ожидаемый уровень риска может колебаться в определенном диапазоне, и его следствием могут быть как негативные, так и позитивные результаты);
колебание уровня риска (степень хозяйственного риска существенно варьирует под воздействием фактора времени, многочисленных объективных и субъективных факторов, которые находятся в постоянной динамике);
постоянство (полное устранение риска невозможное в результате объективно-субъективной природы данной категории, динамичности риска и тому подобное).
Условия существования риска:
система стремится достичь определенной цели;
система избирает путь достижения цели;
Факторы риска - причины или движущие силы, которые порождают рискованные процессы.
Источники риска - конкретные составные элементы факторов, которые предопределяют возможность потерь
Основні функції ризику.
Выделяют такие функции риска, как: инновационная, регулятивная, защитная, компенсационная, социально-экономическая и аналитическая.
Инновационная функция
Стимулирование поиска путей нетрадиционного решения проблем, стоящих перед субъектом ведения хозяйства. Большинство предприятий достигает успеха, становятся конкурентоспособными на основе инновационной деятельности, связанной с риском.
Регулятивная функция
Конструктивный аспект. Возможность выполнения риском роли катализатора во время осуществления хозяйственных операций, поскольку он предопределяет новаторский поиск и предпринимательскую активность.
Деструктивный аспект. В условиях неполной информации без надлежащего учета закономерности развития явления риск может стать проявлением авантюризма, субъективизма.
Защитная функция
Юридические и физические лица вынуждены искать средства и формы защиты от нежелательной реализации риска.
Компенсационная функция.
Обеспечивает компенсационный успех (позитивную компенсацию) — дополнительную, сравнительно с плановым уровнем, прибыль в случае успешного результата (реализации шанса).
Социально-экономическая функция.
В процессе рыночной деятельности благодаря риску и конкуренции выделяются (селекционируются) социальные группы эффективных собственников.
Аналитическая функция.
Наличие риска предопределяет необходимость выбора в процессе анализа из альтернативных вариантов наиболее прибыльного варианта с наименьшей степенью риска.
Подводя итог, необходимо отметить, что риск как субъективно-объективная категория является неотъемлемой составляющей любого направления и вида хозяйственной деятельности предприятия. Его влияние следует учитывать в прогнозировании экономических последствий решений, которые принимаются субъектом, а также поведения потребителей, конкурентов.
Критерії прийняття рішень за умов ризику: критерії Байєса і Лапласа .
Правило Байєса (критерій математичного сподівання)
Ґрунтується на припущенні, що відомі ймовірності настання можливих станів зовнішнього середовища . Обов’язкова вимога — . Вона означає, що використано всі можливі стани природи, і інших бути не може.
Критерієм вибору служить значення математичного сподівання альтернативи j.
Відповідно до правила Байєса оптимальною вважається альтернатива з більшим значенням математичного сподівання, ніж в інших альтернативах
Критерій Лапласа
Критерій дає змогу відокремити кращий варіант у тому випадку, якщо жодна з умов не має істотної переваги.
Коли немає ніяких підстав вважати, що кожний окремий стан природи більш імовірний, порівняно з іншими, використовують припущення про те, що ймовірність виникнення кожного з можливих станів навколишнього середовища однакова. У такому випадку цінності кожної альтернативи можна обчислити за формулою звичайного середнього арифметичного всіх її можливих оцінок у різних станах природи. Оптимальною є та альтернатива, яка має найбільшу середню оцінку.
Критерії прийняття рішень за умов ризику: правило максімакс і критерій Вальда.
Правило максимакс. Критерій оптимізму відповідає оптимістичній наступальній стратегії. При цьому не береться до уваги ніякий можливий результат, крім найкращого.
Відповідно до цього правила вибирається альтернатива з найвищим досяжним значенням вартості капіталу. Особа, що приймає рішення, не враховує ступінь ризику від несприятливої зміни навколишнього середовища.
Використовуючи це правило, визначають максимальні значення для кожного рядка та вибирають найбільше з них. Спільний недолік правил максимакса й максиміна - використання тільки одного варіанту розвитку ситуації для кожної альтернативи в обґрунтуванні рішень
Правило максимін (критерій Вальда). Вважається фундаментальним критерієм. Називають критерієм песиміста, оскільки він орієнтується на кращий з гірших результатів. Особа, що приймає рішення, в цьому випадку мінімально готова до ризику. Припускаючи максимум негативного розвитку стану навколишнього середовища, вона не стільки бажає виграти, скільки не програти.
За цим критерієм обирається стратегія, що гарантує максимальне значення найгіршого виграшу (стратегія фаталізму). Для цього у кожному рядку матриці фіксують альтернативи з мінімальним значенням вартості капіталу і з відзначених мінімальних вибирають максимальне. Альтернативі a* з максимальним значенням із усіх мінімальних надається пріоритет. Використовується в тих ситуаціях, коли обирається стратегія управління, виходячи з вимоги отримання максимально можливого прибутку (виграшу) в найгірших умовах. Можна застосовувати у випадках, коли: помилки у виборі стратегії поведінки можуть призвести до катастрофічних наслідків; коли рішення можна застосовувати тільки один раз і в майбутньому його вже не вдасться змінити
6. Критерії прийняття рішень за умов ризику: критерії Севіджа і Гурвіца..
Правило мінімакс (критерій Севіджа). Мінімакс орієнтований на мінімізацію жалю з приводу втраченого прибутку й допускає розумний ризик заради отримання додаткового прибутку. Розрахунок критерію складається з чотирьох етапів:
1. Знаходимо кращий результат кожної графи (максимум aij ).
2. Визначаємо відхилення від кращого результату кожної окремої графи, тобто
mахaij - aij. Отримані результати створять матрицю ризику (жалю), тому що її елементи — це недоотриманий прибуток від невдало прийнятих рішень, допущених через помилкову оцінку можливої реакції ринку.
3. Для кожного рядка матриці жалю знаходимо максимальне значення.
4. Обираємо рішення, за якого максимальний жаль буде меншим, ніж за інших рішень.
Критерій використовується тоді, коли необхідно обрати стратегію захисту об'єкта від занадто великих утрат. Використання критерію Севіджа є доцільним тільки за умови достатньої фінансової стабільності підприємства, коли є впевненість, що випадковий збиток не призведе до повного краху
Правило Гурвіца. Відповідно до цього правила максимакс і максимін сполучаються зв'язуванням максимуму мінімальних значень альтернатив. Це правило називають ще правилом оптимізму — песимізму. Оптимальну альтернативу можна розрахувати за формулою:
a =  maxjaij + (1-)min aij
де  — коефіцієнт оптимізму,  = 1 ..0 (коли  = 1, альтернатива вибирається за правилом максимакс, якщо  = 0 — за правилом максимін).
В основу правила покладено використання критерію Гурвіца. Застосовуючи правило Гурвіца, враховують більш істотну інформацію, ніж у разі використання правил максимін і максімакс7. Прийняття господарських рішень у конфліктних ситуаціях.
Конфліктною називається ситуація, коли стикаються інтереси двох чи більше сторін, які мають суперечливі цілі, причому виграш кожної зі сторін залежить від того, як поводитимуться інші [31; 58]. Приклади конфліктних ситуацій: «бойові» дії, біржові угоди, різні види виробництва в умовах конкуренції, угоди на фондовому ринку, спортивні змагання, змагання, ігри. У житті конфлікт за- вжди супроводжується ризиком.
Рішення в умовах конфлікту завжди пов’язані з ризиком, тому необхідним є обґрунтований підхід у виборі напряму подальших дій. Підприємець у процесі своїх дій повинен вибрати таку стратегію, що дасть змогу йому зменшити ступінь протидії, що, у свою чергу, знизить ступінь ризику.
Математичний апарат для вибору відповідного господарського рішення в конфліктній ситуації сформований у теорії ігор. Завдяки їй:
підприємець або менеджер краще розуміють конкретну обстановку, проблему в цілому та зводять до мінімуму ступінь ризику;
можна вирішувати багато економічних проблем, пов’язаних з вибором, визначенням найкращого стану, підпорядкованого тільки деяким обмеженням, що випливають з умов самої проблеми;
підприємець (менеджер) спонукується розглядати всі можливі альтернативи як своїх дій, так і стратегії партнерів, конкурентів.
Мета теорії ігор — формування рекомендацій щодо оптимальної поведінки учасників конфлікту, тобто визначення оптимальної стратегії кожному з них. У теорії ігор розроблено систему власних понять [31]. Математична модель конфлікту називається грою, сторони у конфлікті — гравцями. Результат гри називається виграшем, програшем або нічиєю, правила гри — перелік прав і обов’язків гравців.
Оптимальною стратегією гравця називається така, що забезпечує йому максимальний виграш. Основне припущення, на підставі якого знаходять оптимальне рішення в теорії ігор, полягає в тому, що супротивник такий же розумний, як і сам гравець. У грі грають два гравці, назвемо їх А і B. Себе прийнято ототожнювати з гравцем А. Нехай в А є m можливих стратегій: , а в супротивника B — n можливих стратегій: . Така гра називається грою . Позначимо через виграш гравця A за власної стратегії і стратегії супротивника . Зрозуміло, що можлива кількість таких ситуацій — .
Гра може мати нормальну (матричну) форму або розгорнуту (у вигляді дерева). Гру зручно відображати таблицею, що називається платіжною матрицею, або матрицею виграшів.
8. Модель визначення середньозваженої ціни капіталу (WACC).
Найбільш використовуваний у практиці закордонних фірм метод обгрунтування ставки дисконтування — це визначення середньозваженої ціни капіталу підприємства (Weighted Average Cost of Capital— WACC). Вартість капіталу для фінансування проекту — це середньозважена величина вартості за кожним джерелом фінансування.
Виділяють чотири типи джерел фінансування:
позика банків;
вкладення інвесторів у пільгові акції;
вкладення інвесторів у звичайні акції;
реінвестування прибутку.
Виходячи з цього середньозважену вартість капіталу можна обчислити за формулою:

де Wd,Wp,Ws,We — частка відповідного джерела в загальному обсязі інвестицій; kd — відсотки за кредит; kp — необхідна дохідність пільгових акцій; ks — необхідна дохідність звичайних акцій; ke — необхідна дохідність за альтернативними інвестиціями. Коефіцієнти необхідної доходності включають безризикову ставку та премію за ризик, які визначаються: загальноекономічними умовами, станом ринку, інвестиційними та фінансовими рішеннями компанії; фінансовими потребами для інвестиційного проекту.
9. Модель визначення ціни капітальних активів (СРАМ).
Існує інша модель, завдяки якій можна більшою мірою врахувати ризик в обґрунтуванні ставки дисконтування. Це модель визначення ціни капітальних активів (Capital Asset Pricing Model — САРМ).
Основний принцип САРМ застосовується в інвестиційному аналізі, оскільки дана модель являє собою метод оцінювання, скоригованого на фактор ризику вартості капіталу фірми, необхідної для реалізації проекту. Відповідно до моделі САРМ очікувана норма прибутковості акції компанії (ціна акціонерного капіталу) розраховується як сума вільної від ризику норми прибутковості та відповідної ризикової премії, що визначається ринком:

krf — безризикова ставка;
km — середньоринкова дохідність акцій;
βs —рівень систематичного ризику проекту.
Коефіцієнт β є оцінкою систематичного ринкового ризику. Чим вищий коефіцієнт, тим вищий і систематичний ризик. За акціями він коливається від 0,5 до 1,5. Коефіцієнт β звичайної акції вказує, на скільки відсотків наближено зросте (знизиться) норма прибутку акції, якщо норма прибутку ринку зросте (знизиться) на 1 %. Тобто це означає, що коефіцієнт β певної акції показує, якою мірою норма прибутку акції реагує на зміни, котрі відбуваються на ринку в цілому.
Коефіцієнт систематичного ризику j-го активу визначається за формулою:

Таким чином, завдяки описаній вище моделі можна врахувати тільки систематичний ризик, при цьому вважається, що несистематичний ризик усувається деверсификацією. Тому для недиверсифікованих портфелів необхідно додатково враховувати несистематичний ризик.
Традиційно середньозважена ціна капіталу підприємства може застосовуватися як ставка дисконтування під час проведення інвестиційних розрахунків у тому випадку, якщо розглянутий проект належить до того самого класу ризику, що і середній ризик наявних проектів. В іншому разі це може призвести до неправильних висновків в оцінці проекту. Якщо рівень ризику проекту відмінний від середнього ризику здійснюваних фірмою проектів, прийнятна ставка дисконтування може бути здобута на основі дослідження р фірм, чия діяльність, а отже й ризик, аналогічні розглядуваному проекту. Найчастіше на практиці для визначення ставки дисконтування, що враховувала би ризик, застосовуються середні коефіцієнти р для галузі — об'єкта майбутніх інвестицій.
10. Опціонний критерій прийняття інвестиційних рішень в умовах ризику.
Опціонний критерій прийняття рішень [24]. Опціон — право вибору способу, форми, обсягу, техніки виконання зобов’язання, наданого однією зі сторін в умовах договору (контракту). За допомогою цього критерію (в інтересах інвестора) враховують ряд допущень, котрі впливають на рекомендації з ПР. У разі використання критерію NPV передбачається, що інвестиції цілком обігові та не затримуються в часі. У реальній ситуації власники капіталу не займаються інвестуванням, поки прибутковість не перевищить вартість капіталу, і продовжують діяльність навіть за перевищення вартості капіталу над прибутковістю активів. Для обліку опціону (право інвестора) формулу NPV варто модифікувати:
, (6.8)
де — чистий дисконтований дохід за використання, відповідно, традиційного підходу і права відстрочки інвестування.
Опціон витрат, пов’язаних із переносом терміну ПР, оцінюється, коли інвестиції необоротні, та діє альтернатива «зараз або в майбутньому». Завдяки цьому підходу можна розрахувати ціну активу, що дає право відкласти інвестиційне рішення. Це право визначається як різниця NPV з урахуванням можливої відстрочки та NPV прийняття рішення сьогодні.
У діяльності з розробки й обґрунтування інвестиційних рішень ОПР використовують методи: «мозкової атаки»; відображення ідей на папері (методи 635, Дельфі); творчої конфронтації (синектика); системного структурування (морфологічна матриця, «дерево рішень»); системного виділення проблем (прогресивне абстрагування, матриці гіпотез, «дерево проблем»).
11. Якісний аналіз ризиків підприємницької діяльності, характеристика зон ризику.
Рассмотрим качественную характеристику потерь на примере шкалы зон риска. (рис. 1.1)
0
1
2
3
А
В
С
D

Рис.1.1 Схема границ и зон риска
На шкале рисков откладывается величина потерь в денежном выражении. На шкалу наносятся характеристические точки, соответствующие: 0 – отсутствие потерь
1 – размер планируемой прибыли
2 – размер планируемой выручки от реализации продукции
3 – размер собственного капитала предприятия.
Зоны, разграниченные этими характеристическими точками, называются: А – безрисковая зона; Б – зона допустимых рисков; В – критических и Г – катастрофических рисков. В зависимости от относительной величины, потери (риски) разделяют на допустимые, критические, катастрофические.
Если предприятие получает дополнительный объём прибыли, в этом случае потери отрицательные (П<0) и предприятие находится в безрисковой зоне.
Если ожидаемые потери больше нуля, но меньше объёма запланированной прибыли, они называются допустимыми. Когда суммарный размер всех потерь не превышает уровня запланированной прибыли (0<П<Прибыль)предприятие находится в зоне допустимого риска. В этой зоне предприятие осуществляет безубыточную деятельность.
Критические потери больше запланированной прибыли, но не превышают объёма выручки от реализации продукции. Такие потери более опасны, поскольку в результате таких потерь у предприятия возникают убытки от операционной деятельности. (Прибыль<П<Выручка).
В зоне катастрофических потерь прогнозируемые убытки превышают величину критических потерь, т.е. больше запланированной выручки от реализации и в максимуме могут достигать величины, равной всему собственному капиталу, имущественному состоянию предпринимателя, или превосходить его. Наличие катастрофических потерь означает, что предприятие должно реализовывать часть имущества для покрытия обязательств перед контрагентами. Катастрофический риск способен привести к банкротству предпринимателя, закрытию его дела и распродаже имущества.
Или так:
Целесообразность принятия конкретного хозяйственного решения, содержащего определенные риски, может быть выявлена проведением качественного анализа этих рисков.
Во многих научных трудах отмечается на необходимости применение системного подхода к анализу риска предприятия, который предусматривает: всестороннее (научное, техническое, технологическое, маркетинговое, стратегическое) изучение предприятия и среды его функционирования как источники риска; анализ внешних и внутренних факторов риска; построение и анализ цепочки развития событий при влиянии тех или других факторов; определение показателей оценки уровня риска; установление механизмов и моделей взаимосвязи показателей и факторов риска. Объектом анализа риска должны быть стратегические, инновационные, инвестиционные решения относительно текущего и будущего развития предприятия, взаимоотношения с коллективом, поставщиками сырья, потребителями продукции, конкурентами.
Рассмотрим особенности качественного анализа, целью которого является определение факторов и зон риска, а также проведение идентификации возможных рисков. Для данного вида анализа характерным является два аспекта:
первый аспект связан с необходимостью сравнивать ожидаемые позитивные (благоприятные) результаты с возможными экономическими, социальными неблагоприятными последствиями;
второй аспект связан с выявлением влияния решений, которые принимаются в условиях неопределенности и конфликтности, на интересы субъектов ведения хозяйства.
В рамках деятельности определенного субъекта ведения хозяйства может быть использована такая классификация зон риска:
Безрисковая зона.
Зона допустимого риска.
Зона критического риска.
Зона катастрофического риска.
Основными критериями разграничения выступают: прибыль, выручка, собственные средства предприятия, потери, коэффициент риска. Иногда в пределах зоны допустимого риска выделяют минимальную зону и зону повышенного риска, используя как критерии чистую и расчетную прибыли от осуществления предпринимательской деятельности.
Содержательная характеристика основных зон риска в процессе осуществления хозяйственных операций подана в табл. 1.
Таблица 1.Характеристика основных зон риска
Зона риска Характеристика
Безрисковая зона Отсутствие любых потерь во время осуществления хозяйственных операций
Зона допустимого риска Возможная величина потерь не превышает размера ожидаемой прибыли. В худшем случае — потеря всей прибыли, при благоприятном стечении обстоятельств — незначительный размер потерь, приходящихся на одну рискованную ситуацию.
Частые случаи наступления риска.
Большая вероятность возникновения расходов данного уровня.
Потери поддаются точному расчету в пределах одного года.
Наступление рисковых событий не вынуждает систему к изменению определенных целей
Зона критического риска
Возможный размер потерь превышает прибыль, но не является большим, чем выручка от реализации.
Нечастые случаи наступления риска.
Средний уровень вероятности возникновения данного уровня потерь.
Наступление рискованных событий вынуждает систему к изменению определенных целей
Зона катастрофического риска Наиболее опасная; возможные потери превышают размер выручки от реализации и могут достичь величины, что равняется имуществу предприятия.
Крайне редкие случаи наступления риска.
Очень низкая вероятность возникновения потерь данного уровня.
Наступление риска может привести к банкротству, краху или ликвидации фирмы
12. Політичні ризики в процесі якісного аналізу ризиків підприємницької діяльності..
Політичні ризики тісно пов’язані із соціальними ризиками (їх особливістю є те, що вони багато в чому зумовлюють один одно-го). Політичний ризик передбачає наявність імовірності можливого негативного впливу на діяльність суб’єктів господарювання з боку держави через проведення нею політичного курсу розвитку країни. Цей вид ризику належить до системних ризиків, оскільки суб’єкти підприємницької діяльності не можуть безпосередньо впливати на них для мінімізації втрат у випадку їх реалізації. Але підприємства повинні завжди враховувати політичні ризики у своїй діяльності. Реалізація політичного ризику може бути спричинена здійсненням певних подій політичного характеру:
військові події, виникнення локальних конфліктів, здійснення революцій, переворотів тощо;
загострення внутрішньополітичної ситуації в країні внаслідок проведення глобальних політичних заходів (референдумів, виборів);
зміни в політичному курсі, що проводиться державою (наприклад, націоналізація, відмова нового уряду виконувати зобов’язання, прийняті на себе попереднім, тощо);
зміни геополітичної ситуації (наприклад, введення ембарго (заборони) на відносини з виробниками певних країн, так само як і світового співтовариства стосовно фірм даної країни).
13. Соціальні ризики в процесі якісного аналізу ризиків підприємницької діяльності..
Соціальний ризик може виражатися в ризику конфліктів із громадськістю та ризику, пов’язаному з працівниками підприєм-ства (окремим або групою). Ризики конфліктів із громадськістю мають місце тоді, коли ефективна для підприємства стратегія йде врозріз з інтересами будь-яких соціальних груп, що можуть бути виражені в законах, активній реакції протестувальників від цих груп. Даний вид ризику шкодить конкурентоспроможності фір-ми, завдаючи шкоду торговій марці, привабливості підприємства та його продукції, ускладнює відносини фірми з органами державної влади (неможливість отримання державного замовлення (контракту), отримання субсидій, податкових пільг тощо). Виникнен-ня такої ситуації може спричинити конфлікти з окремими працівниками, робочим колективом підприємства в цілому (страй-ки, невиходи на роботу, блокування вивозу готової продукції з території підприємства тощо). Соціальні ризики можна передба-чати, а за умови ефективної організації роботи служби підприєм-ства зі зв’язків із громадськістю — значно знизити ступінь їхньо-го впливу. Окремий прояв соціальних ризиків являють собою ри-зики, пов’язані із захворюванням, смертю окремого працівника (в основному це стосується тієї частини персоналу, що є носієм ноу-хау даної фірми або займає ключові позиції в управлінні); недбальством, нечесністю та безвідповідальністю будь-якого учасника бізнесу. Управління цими ризиками значно ускладнено че-рез труднощі щодо прогнозування їх виникнення. Як окремий випадок соціальних ризиків можна розглядати і демографічні ри-зики, специфіка яких полягає в тому, що вони можуть спричини-ти виникнення інших видів ризиків (наприклад, ризиків, пов’язаних із реалізацією продукції).
14. Екологічні ризики в процесі якісного аналізу ризиків підприємницької діяльності..
Екологічний ризик — ризик завдання збитку навколишньому природному середовищу. Відповідно до ДОСТУ це ймовірність негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на приро-дне довкілля, котрі спричинять необоротну деградацію екосистеми, заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу від запланованої діяльності, що випливає з екологічної оцінки не-сприятливих (або небезпечних) природних процесів і явищ, оп-тимізації використання природних ресурсів.
15. Адміністративно-законодавчі ризики в процесі якісного аналізу ризиків підприємницької діяльності..
Адміністративно-законодавчі ризики — ризики, що чинять вплив на діяльність суб’єктів господарювання та виникають уна-слідок адміністративних і законодавчих змін. Джерела даної гру-пи ризиків: введення відстрочки (мораторію) на різні види пла-тежів, із зовнішніми включно; несприятливі зміни в податковому законодавстві; обмеження в конвертації національної валюти (обміні її на іноземну); проблеми, пов’язані з обмеженням прав власності щодо продукції, створюваної підприємством; імовір-ність виникнення конфліктів підприємства із законодавством.
16. Виробничі ризики в процесі якісного аналізу ризиків підприємницької діяльності..
Виробничі ризики — ризики, що виникають у процесі науко-во-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), ви-робництва, реалізації та післяреалізаційного обслуговування продукції (послуг). Можна виокремити такі групи виробничих ризиків:
 ризики НДДКР (технічні ризики);
 безпосередньо виробничі ризики;
 транспортні ризики;
 реалізаційні ризики (маркетингові або комерційні).
Ризики НДДКР (технічні ризики) базуються на тому, що в процесі проведення цих робіт завжди існує ймовірність недосяг-нення бажаних (раніше запланованих) результатів (імовірність утрат). Ця група ризиків може бути зумовлена як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками До об’єктивних факторів, що впливають на можливі втрати під час проведення НДДКР, нале-жать ті чинники, рішення яких — в компетенції фірми (проблеми з фінансуванням лабораторних досліджень, застаріле устаткуван-ня для проведення дослідів). Суб’єктивні чинники виникнення технічного ризику зумовлені факторами, не залежними від під-приємства, а саме:
 отримання негативних результатів після проведення науко-во-дослідних робіт, запланованих і профінансованих зацікавле-ною фірмою;
 недосягнення попередньо запланованих технічних параметрів у ході проведення конструкторських і технологічних розро-бок інновацій;
 випередження отриманими результатами техніко-техно-логічних можливостей виробництва (разом із рівнем підготовки та перепідготовки кадрів), необхідних для їх освоєння;
 випередження отриманими результатами техніко-технологічних можливостей прогнозованих споживачів нових продуктів;
 виникнення, у разі використання нових технологій і продуктів, побічних або відкладених на майбутнє проявів проблем, які не можуть бути розв’язані внаслідок недостатнього сучасного рівня розвитку науки та техніки (наприклад, проблема взаємодії на-вколишнього природного середовища та людини).
Безпосередньо виробничі ризики як основна група ризиків включає такі види:
 ризики, що виникають у процесі розробки стратегії підпри-ємства;
 постачальницькі ризики;
 ризики порушення планових строків;
 ризики конфліктів з інтересами підтримки поточної діяль-ності фірми й інших її напрямів.
Розглянемо класифікацію ризиків, що виникають у процесі розробки стратегії підприємства, та причини їх виникнення
17. Фінансові ризики в процесі якісного аналізу ризиків підприємницької діяльності..
Імовірність виникнення втрат фінансових ресурсів у зв’язку з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості капіталу, структурі активів та пасивів зумовлює виникнення фінансових ризиків, класифікацію яких схематично подано на рис. 7.1.

Розглянемо детально кожен вид фінансових ризиків та причини їх виникнення. Ризики, пов’язані з купівельною спроможністю грошей, включають:
інфляційний ризик — ризик того, що в разі прискорення темпів інфляції отримувані грошові прибутки знецінюються з погляду реальної купівельної спроможності швидше, ніж зростають;
дефляційний ризик — ризик того, що за збільшення темпів дефляції відбувається падіння рівня цін, погіршення економічних умов підприємництва та зниження прибутків;
валютний ризик — імовірність появи валютних утрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти щодо іншої під час проведення зовнішньоекономічних, кредитних тощо валютних операцій;
ризики ліквідності — ймовірність появи втрат у процесі реалізації цінних паперів або інших товарів через зміну оцінки їх якості та споживчої вартості.
18. Ризики ВЕД в процесі якісного аналізу ризиків підприємницької діяльності..
Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) реалізується як на рівні держави, так і на рівні окремих фірм. У другому випадку ЗЕД виявляється в укладанні й виконанні контрактів з іноземними партнерами.
Структура ризиків ЗЕД велика та налічує, за висновками сучасних теоретиків ризику, близько 150 видів. Основними з них є [30]:
країнні ризики, пов’язані з особливостями країни-партнера (політичні ризики:ризик націоналізації та експропріації; ризик трансферту, пов’язаний з обмеженнями на конвертування національної валюти; ризик розриву контракту через дії країни, в якій перебуває контрагент; ризик воєнних дій і громадянських заворушень; макроекономічні ризики, пов’язані з платоспроможністю країни-дебітора);
ризики вибору й надійності партнера;
маркетингові ризики, пов’язані з можливістю просування товарів на іноземні ринки збуту;
транспортні ризики (регламентуються «Міжнародними комерційними умовами» — «Інкотермс»; ці ризики ми вже розглянули докладно);
комерційні ризики, що виникають у процесі реалізації товарів і послуг (ризик відмови реєстрації товару у країні ввезення, ризик упущеної вигоди, ризик прямих фінансових утрат тощо); ступінь можливості виникнення комерційних ризиків становить близько 20 % решти ризиків і залежить від кожної конкретної ситуації;
митні ризики (ризики, пов’язані з несвоєчасною сертифікацією товарів; ризики неправильного розрахунку митних платежів, акцизів, ПДВ тощо; ризики недотримання вимог щодо заповнення документів ЗЕД).
19. Система показників абсолютного та відносного вимірювання ризику (??не уверена??)
Система показателей количественной оценки риска включает абсолютные величины (дисперсия, среднеквадратическое отклонение, семивариация, семиквадратическое отклонение отклонение), относительные (вероятность, коэффициент вариации, коэффициент риска). Для количественной оценки риска необходимо определить все возможные последствия отдельного события и вероятности этих событий. Абсолютная величина рисков характеризуется размером прогнозируемых (возможных) потерь (убытков) в материально-вещественном или стоимостном выражении, если убытки поддаются такому измерению. В ситуации, когда недостаточно знать лишь размер риска в абсолютном выражении, а его значение необходимо сравнить с определенными показателями, что характеризуют деятельность предприятия, проводят оценку риска в относительном выражении. Самыми распространенными измерителями степени риска является: вероятность возникновения убытков или недополучения доходов сравнительно с прогнозируемым вариантом; дисперсия, среднеквадратическое отклонение, коэффициент вариации.
19. Система показників кількісної оцінки ризику включає абсолютні величини (дисперсія, середньоквадратичне відхилення, семіваріація, семіквадратичне відхилення), відносні (ймовірність, коефіцієнт варіації, коефіцієнт ризику) (табл. 7.16). Для кількісної оцінки ризику необхідно визначити всі можливі наслідки окремої події та ймовірності цих подій. Абсолютна величина ризиків характеризується розміром прогнозованих (можливих) утрат (збитків) у матеріально-речовинному чи вартісному вираженні, якщо збитки піддаються такому вимірюванню. У ситуації, коли недостатньо знати лише розмір ризику в абсолютному вираженні, а його значення необхідно порівняти з певними показниками, що характеризують діяльність підприємства, проводять оцінку ризику у відносному вираженні. Найпоширенішими вимірниками ступеня ризику є: ймовірність виникнення збитків або недоотримання доходів порівняно з прогнозованим варіантом; дисперсія, середньоквадратичне відхилення, коефіцієнт варіації.
Абсолютне вимірювання ризикуАбсолютна величина ризику (абсолютний рівень втрат)- Перевагою даного підходу є те, що в якості i-го параметра (Pі) можна використовувати широкий спектр показників, за якими підприємство прогнозує збитки у випадку реалізації певного ризику або групи ризиків
Математичне сподівання- Математичне сподівання, пов’язане з невизначеною ситуацією, є середньо зваженим усіх можливих результатів, де ймовірність кожного з них ви­користовується як частота або питома вага відповідного значення.
Дисперсія — середньозважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очі­куваних. Характеризує розсіювання значення ви­падкового параметра від його середнього прогнозованого значення
Середньоквадратичне відхилення- Показує максимально мож­ливе коливання певного параметра від його середньоочікуваної величини та дає можливість оцінити ступінь ризику з погляду ймовірності його здійснення (чим більша величина даної числової характеристики, тим ризикованішим є господарське рішення).
Відносне вимірювання ризику
Величина ризику у відносному вираженні- Розмір збитків, віднесений до конкретної бази, обраної безпосередньо підприємством, залежно від специфіки та виду оцінюваного ризику
Коефіцієнт варіації- Порівнює ризикованість напрямів діяльності і конкретних ситуацій за ознаками (втратами), вираженими у різних одиницях виміру.
Коефіцієнт варіації може змінюватися в межах від 0 до 100 %. Чим менша величина, тим більш стабільною є прогнозована ситуація і, відповідно, менший ступінь ризику здійснення напряму діяльності чи певного заходу
Коефіцієнт ризику- Чим більше значення, тим більшим є ступінь ризику варіанту рішення.
20. Крива ризику та процес її побудови.
Крива ризику — крива розподілу ймовірностей виникнення певного рівня втрат прибутку.
21. Статистичний та експертний методи кількісного оцінювання підприємницьких ризиків.
Статистический метод используется в случае стабильности внутренней и внешней среды деятельности предприятия. Для расчета вероятностей возникновения расходов по данному методу проводится анализ статистической информации относительно результативности осуществления субъектом ведения хозяйства определенных операций за соответствующий промежуток времени.
Сущность статистического метода оценки рискованных событий базируется на теории вероятностей распределения случайных величин. Имея достаточно информации о реализации определенных видов риска в прошлых периодах для конкретных видов предпринимательской деятельности, субъект ведения хозяйства способен оценить вероятность реализации их в будущем. Вероятностно-статистический подход предусматривает использование как критериев таких характеристик случайной величины, как: математическое ожидание, медиана, дисперсия. Они определяются функцией распределения случайной потери, которая отвечает рассмотренному риску. Для расчета степени определенного вида риска необходимо знать закон его распределения, то есть знать, при каких условиях он может быть реализован, как его реализация будет отображаться на деятельности субъекта ведения хозяйства. Используя описанную выше методику, субъекты предпринимательской деятельности могут рассчитать степень риска практически для любого направления деятельности, портфеля инвестиций или заказов. Статистический метод дает возможность анализировать и оценивать разные «сценарии» реализации конкретного вида деятельности.
В тех случаях, когда информация ограничена, для количественного анализа риска используются аналитические методы, или стандартные функции распределения вероятностей, например, нормальное распределение или распределение Гаусса, метод показателей (экспоненциальный) распределения вероятностей, которое достаточно широко применяют в теории массового обслуживания. Вероятностная оценка рисков математически достаточно разработанная, но опираться только на математические расчеты в предпринимательской деятельности не всегда целесообразно, поскольку точность расчетов во многом зависит от исходной информации.
Экспертный метод (метод экспертных оценок) определения степени риска используют при нехватке статистической информации в прошлом периоде, или когда проводится оценка рисков предпринимательской деятельности, что не имеет аналогов, а это, как правило, также не дает возможности анализировать прошлые показатели. Он считается более субъективным, сравнительно с другими методами. Экспертное оценивание вероятности потерь проводится по такому алгоритму:
формирование целей проведения экспертной оценки;
постановка задачи;
создание рабочей группы для выполнения объема работ, предусмотренных всеми этапами оценки;
подбор членов экспертной группы (руководители, ведущие специалисты, внешние эксперты, работники страхових компаний); оптимальным составом группы экспертов для предприятий средних размеров является четыре лица;
определение компетентности экспертов по формуле:

где kt — средний коэффициент компетентности t-го эксперта;
k1,k2...kn — значение коэффициентов компетентности, предоставленных другими экспертами t-му эксперту, включая собственную оценку;
п — количество экспертов.
обработка результатов опроса, которая заключается в определении средних показателей вероятности потерь определенных уровней. Они могут рассчитываться как средневзвешенная величина по коэффициентам компетентности.
Благодаря данному методу группа экспертов отделяет составляющие комплекса рисков, поддающиеся управлению, и делает выводы о вероятности возникновения рисков и степени их влияния на деятельность фирмы.
Экспертные методы основаны на опросах квалифицированных специалистов (штатные специалисты предприятия и приглашенные) и последующей математической обработке результатов опроса. Эксперты дают бальные оценки относительно вероятности возникновения того или иного вида риска, а также степени его влияния на деятельность предприятия. Главное условие совершенной экспертной оценки — недопущение влияния экспертов друг на друга (так называемая дельфийская процедура).
Экспертные методы широко применяются для определения уровня вероятности возникновения инфляционного, инвестиционного, валютного рисков. Используя данный метод, следует иметь в виду, что: правильность экспертных оценок (по результатам анализа) намного ниже 50 %; самая существенная причина неточности экспертных оценок заключается в системном характере явлений, которые происходят в мире; метод экспертной оценки срабатывает только на стадиях эволюции системы.
22. Аналітико-розрахунковий та рейтинговий методи кількісного оцінювання підприємницьких ризиків.
Аналитико-расчетный метод предлагается использовать в случае управления риском при нестабильных условиях функционирования предприятия. Для количественной оценки уровня риска аналитическим методом используется ряд показателей: анализ чувствительности, точка безубыточности, проверка стойкости. Алгоритм определения степени риска аналитико-расчетным методом включает такие этапы:
1. Подготовка к аналитической проработке информации, что содержит:
определение ключевого параметра, относительно которого осуществляется оценка конкретного направления предпринимательской деятельности (например, объем продаж, рентабельность и тому подобное);
отбор факторов, что влияют на деятельность фирмы, а следовательно, и на ключевой параметр (например, уровень инфляции);
расчет значений ключевого параметра на всех этапах производственного процесса (НДДКР, внедрение в производство, полное производство, отмирание данного направления деятельности).
2. Построение диаграмм зависимости избранных результирующих показателей от величины входных параметров; их сопоставление и выделение основных показателей, которые в наибольшей степени влияют на анализируемый вид (или группу видов) предпринимательской деятельности.
3. Определения критических значений ключевых параметров (например, расчет критической точки производства).
4. Анализ, на основании добытых критических значений ключевых параметров и факторов, возможных путей повышения эффективности и стабильности работы предприятия, снижение степени риска.
Данный метод широко используется для оценивания риска неплатежеспособности фирмы, риска потери финансовой стойкости.
Статистический, экспертный, расчетно-аналитический методы являются прикладными способами построения кривых вероятностей возникновения потерь. Статистический метод предусматривает изучение статистики потерь, что имели место в аналогичных видах предпринимательской деятельности, установление частоты появления определенных уровней потерь. Используя экспертный способ, эксперты должны предоставить собственные оценки вероятностей возникновения определенных уровней потерь, по которым возможно найти средние значения экспертных оценок и с их помощью построить кривую распределения вероятностей. Можно также установить экспертным путем показатели наиболее вероятных допустимых, критических, катастрофических потерь и по этим точками воспроизвести ориентировочно всю кривую распределения вероятностей этих потерь.
Рейтинговый метод. Система рейтингового оценивания состоит из таких элементов: системы оценочных коэффициентов; шкалы весомости этих коэффициентов (при необходимости); шкалы оценки значений добытых показателей; формулы расчета окончательного рейтинга. В процессе разработки жизнеспособной системы рейтинговой оценки встает проблема выбора эталону для сравнения (сравнение с условным эталонным предприятием вполне возможно, но выбор такого эталону требует уточнения для каждого вида риска). Необязательно выбирать среди большого количества предприятий наилучшее, удобнее просто выбрать среди показателей перечня предприятий наилучшие и сформировать из них эталон для сравнения. Наличие в рейтинговой оценке определенных эталонных значений предусматривает, что рейтинг вычисляется методом расстояний или разниц между реальным и эталонным значениями. Для определения окончательного рейтинга ранжуються не значение, а расстояния. Традиционный рейтинг исключает операцию ранжування расстояний, что экономит время.
23. Методи кількісного оцінювання підприємницьких ризиків: нормативний метод, метод аналогів та метод доцільності витрат.
Нормативный метод является очень удобным для оценивания риска. Систему нормативов можно рассматривать как один из вариантов рейтингового метода с той разницей, что шкала оценки предварительно сформирована и состоит из минимума значений ранжування. Сравнение с нормативом осуществляется за шкалой «низкий риск — нормальный риск — высокий риск».
Сущность метода аналогов заключается в том, что во время анализа степени риска определенного направления деятельности целесообразно использовать данные о развитии аналогичных направлений в прошлом. За этим методом оценка вероятности потерь выполняется в последовательности, что предусматривает:
проведение анализа прошлых факторов риска на основе разнообразных информационных источников (отчеты компаний об их деятельности за предыдущие годы; информация, что распространяется государственными организациями; данные страхових компаний);
обработку добытых данных для выявления залежностей между запланированными результатами деятельности и учета потенциальныхрисков.
Следует отметить, что любое направление деятельности предприятия находится в постоянном развитии. Поэтому наиболее оптимальным является сравнение прошлых и теперешних показателей в границах одной стадии развития. Иначе возможность допущения ошибки в процессе проведения анализа достаточно высокая. Использование метода аналогов целесообразно, когда необходимо выявить степень риска любого инновационного направления деятельности предприятия при отсутствии базы для сравнения, при необходимости оценки инвестиционного или кредитного риска.
Метод анализа целесообразности расходов имеет наибольшее практическое применение и ориентирован на идентификацию потенциальных зон риска. Перерасход средств может быть вызван одним из четырех основных факторов или их комбинацией: начальной недооценкой стоимости; изменением границь проектирования; разницей в производительности; увеличением начальной стоимости. Эти факторы могут быть детализированы. На основе типичного перечня составляют контрольный перечень для конкретного мероприятия (проекта) или его элементов.
24. Переваги та недоліки основних методів кількісної оцінки підприємницьких ризиків.
ПРЕИМУЩЕСТВА И НЕДОСТАТКИ ОСНОВНЫХ МЕТОДОВ КОЛИЧЕСТВЕННОЙ ОЦЕНКИ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКИХ РИСКОВ
Метод Преимущества Недостатки
Статистический метод Возможность получения наиболее полной количественной картины об уровне риска Не анализируются источники происхождения риска (риск берется как целостная величина), то есть игнорируются мультискладові риску. Необходимое наличие достаточно полной статистической информации. Невысокая точность оценки
Метод экспертных оценок Возможность оценки тех видов риска, вероятность генерации которых другими методами оценить невозможно. Простота расчета Добытые результаты носят субъективный характер, что предопределяет отсутствие гарантий достоверности получения независимой экспертной оценки. Невысокая точность оценки
Анализ целесообразности расходов Возможность поиска путей снижения риска через статью расходов с максимальным риском Не анализируются источники происхождения риска (риск берется как целостная величина), то есть игнорируются мультискладові риску
Рейтинговый метод Использование метода не предусматривает анализа больших массивов данных, поэтому оценка минимально зависит от широты информационного контуру; сразу происходит ранжування полученного результата за определенной шкалой; объем необходимых математических знаний — только в пределах элементарных финансовых расчетов В процессе разработки жизнеспособной системы рейтинговой оценки возникает проблема выбора эталону для сравнения
Нормативный
метод Простота расчета та оперативность Невысокая точность оценки не дает возможности учесть все нюансы конкретной ситуации
Аналитический метод Возможность проведения пофакторного анализа параметров, которые влияют на риск и выявление последующих направлений его снижения Метод еще недостаточно разработан на теоретическом уровне
Метод аналогов Возможность использования предыдущего опыта работ при отсутствии четкой базы для сравнения, что не отвечает современным требованиям Игнорирование фактору постоянного развития любой деятельности
25. Оцінка поточної вартості фірми у безризиковій ситуації.
26. Оцінка поточної вартості фірми з урахуванням ризику.
27. Формування стратегії ризик менеджменту та система управління ризиками.
28. Принципи управління ризиками.
29. Загальна схема процесу управління ризиками.
30. Правила та засоби вибору варіанту рішення в ризикованих ситуаціях.
31. Напрями та методи регулювання ступеню ризику господарювання.
В вопросе 6.2 о степени риска, но там не совсем в тему

Приложенные файлы

  • docx 25368141
    Размер файла: 80 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий