Додатковий матеріал до уроку 10

Політичний устрій
Кін. X – 1 пол. XI ст. формою державного правління Київської Русі стала централізована монархія.
Централізована монархія форма правління, за якої найвища державна влада зосереджена в руках однієї особи монарха, що управляє країною з одного центру.
Монархія на Русі існувала в цей час майже виключно у формі одноосібної влади великого київського князя. Але в різні періоди існування монархія була представлена у формі співуправління декількох князів;
Нащадки колишніх східнослов’янських племінних князів були васалами Києва.
Князь
був головним носієм державної влади,
представник Русі на міжнародній арені. Зовнішні відносини з іноземними державами були його виключним правом.
зосереджував у своїх руках законодавчо-судову, виконавчу і військову владу.
установлював правові норми, що регулювали різні питання суспільного життя. («Устав земляний» князя Володимира, «Найдавніша правда Ярослава»).
Був головним воєначальником, безпосередньо вирішував питання оборони країни, брав особисту участь у військових кампаніях.
являв собою головну державну структуру, забезпечував нормальну діяльність усіх органів управління і вважався символом державної стабільності.
Влада князя була необмеженою, залежала від його авторитету й реальної сили, на яку він спирався.
Військову підтримку діяльності князя забезпечувала дружина, що перебувала у васальній залежності від нього.
Дружина поділялася на старших дружинників, що одержували від князя за свою службу землі, і молодших які отримували платню або частину здобичі.
При князі існувала князівська рада, до складу якої входили бояри, старші дружинники, представники міської знаті й вищого духовенства.
Князівська рада дорадчий орган при великому князі київському, що походить від східнослов’янських племінних рад старійшин.
Князівська рада своїми порадами і рекомендаціями мала можливість впливати на рішення князя. Із радою князь обговорював найважливіші питання державного життя: оголошення війни, укладання мирних угод, династичних шлюбів, установлення нових правових норм, вирішення важливих судових справ тощо.
Зокрема, за повідомленням Нестора-літописця, перед прийняттям християнства князь Володимир скликав раду для обговорення питання вибору нової віри.
Певне місце в системі державного правління займало віче.
Віче народні збори всього дорослого вільного населення, що приймало рішення з важливих громадських і державних справ.
Цей орган влади зберігався як залишок старих відносин і продовжував слов’янську традицію племінних зборів. Волевиявлення віча мало на меті довести думку народних мас до великого князя київського або його намісників. Проте роль віча за доби існування на Русі централізованої монархії була досить незначною.

2. Становлення феодальних відносин. Основні верстви населення. Феодальне землеволодіння. Феодальні повинності
За часів Київської Русі у східних слов’ян сформувалося феодальне суспільство.
Спочатку вільні селяни-общинники віддавали певну кількість вироблених ними продуктів як натуральну повинність своїй родоплемінній знаті.
У IX ст. право збирання данини з усього вільного населення перейшло до київського князя і його дружини. Збір данини мав назву полюддя.
На наступному етапі, у X ст., київські князі захопили і привласнили общинні землі.
За великим київським князем визнавалося право на верховне володіння всією землею Київської Русі.
Наприкінці X ст. розпочалося формування доменіальних володінь удільних князів.
Домен особисте земельне володіння середньовічного феодала.
Уділ у Київській Русі так називали адміністративно-територіальну одиницю, якою управляв князь, залежний від великого київського князя.
Спочатку ці володіння були умовними, і великий київський князь у будь-який час міг їх відібрати.
У XI ст. стала з’являтися земельна власність верхівки служилої знаті (бояр) та православної церкви.
У X-XI ст. на Русі стали формуватися васальні відносини: за вірну службу князь надавав своїм боярам і дружинникам право «кормління» права залишати собі податки, які сплачувало населення певної території.
Помісна форма землеволодіння, коли князь надавав землі боярам або дружинникам не в повну власність, а за умови несення служби, не передбачала для господаря помістя можливості передачі землі в спадок, продаж, дарування тощо без згоди князя.
Помістя феодальна земельна власність, що надавалася за службу у війську чи при дворі, яку не можна було заповідати, продавати тощо.
Наприкінці XI ст. з’являються боярські вотчини, які їхні власники могли передавати своїм нащадкам у спадок.
Вотчина феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати в спадок, продавати, дарувати тощо.

Особливістю формування феодальних відносин на Русі стало те, що, на відміну від Західної і Центральної Європи, тут не сформувалося розгалуженої системи стосунків між сеньйорами і васалами у вигляді «феодальної драбини». Верховним сеньйором, або сюзереном, що мав право надавати землю, був великий київський князь. Усі інші удільні князі, бояри і дружинники були його васалами. Роздавати землю удільні князі й бояри права не мали.

Становлення феодальних відносин вплинуло на склад суспільства Київської Русі. Сформувалася своєрідна соціальна піраміда, що визначала становище представників різних верств населення.

Соціальна верства велика група людей, становище якої в суспільстві визначається певним спільним обсягом прав і обов’язків.

Соціальна структура Київської Русі
Суспільство Київської Русі поділялося на панівні і залежні верстви населення.
До панівної верстви належали князі, бояри і дружинники,
До залежної міщани, вільні і залежні селяни, дворова челядь (холопи).
Руське духовенство, яке сформувалося після прийняття християнства, також входило до панівної верстви. Воно поділялося на вище духовенство (митрополит, єпископи та ін.) і рядових священнослужителів.
Найбільшу частину населення становили смерди особисто вільні селяни-общинники, що мали власне господарство, земельні наділи й сплачували данину князю.
Тимчасово залежними селянами були закупи і рядовичі.
Закупами називали тих селян, які через різні обставини втратили своє господарство й змушені були працювати на землевласника за грошову позичку (купу).
Тих селян, що уклали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до нього працювали в його господарстві, називали рядовичами.
Зовсім безправною була дворова челядь і холопи.
До челяді належали особи, які втратили своє господарство й працювали на феодала. Їх могли продати, подарувати або передати в спадок.
Холопами ставали переважно військовополонені. Їхнє становище нагадувало становище рабів, яких господар міг навіть безкарно вбити.
У складі міщан переважну більшість становили вільні ремісники і торговці, які сплачували податки і виконували повинності на користь міст.
В XI ст. міські ремісники і купецтво стали об’єднуватися в артілі й спілки за фаховими ознаками.


Система державної влади
за формою державного правління являла собою монархічну країну, але в різні періоди існування монархія була представлена то у формі єдиновладдя (одноосібна влада Великого князя), то у формі співуправління декількох князів, що із середини ХІІ ст. переросло в колективний сюзеренітет найбільш впливових і сильних князів;
за формою державного устрою Київська Русь - федеративна держава, тому що територіальні одиниці (князівства і землі) мали ознаки державних утворень, а найважливіші питання вирішувалися центральною владою;
державний режим - феодальна демократія;
велику роль відігравало віче - народні збори. Провідну роль у його скликанні і прийнятті рішень грали бояри і «кращі чоловіки», але брати в ньому участь могли й незаможні верстви населення;
важливу роль відігравали князівські з’їзди, що збиралися з ініціативи Великих князів для обговорення питань збереження внутрішнього миру, оборони країни, прийняття законів і правил успадкування престолу.

Київське торговище
Ось пристала одна тура до берега. Засмаглі люди в білих сорочках і таких же штанях тягнуть на гору широкі лотки. На лотках установлені чорні горщики, такі ж тарелі та миси. Це приїхали гончарі. З великими труднощами вносять вони свій товар у розкриті навстіж ворота міста.
За першою турою підпливає друга, третя. З ближніх і далеких погостів звозять віск, мед, жито, полти м’яса, бочки з пивом, сири, курей, солод, хміль, коноплі, залізо, олію, льон і вовну.
Сильні мускулисті люди ставлять свої лотки з товарами на площі. Праворуч улаштувалися шкіряники. Гарні червоні і зелені чобітки, прикрашені візерунками у вигляді листів з кольорової шкіри.
А за шкіряниками йде ряд дерев’яних виробів - тут ложки, гребінці, сільнички, ковші і цебра, окуті залізом.
У центрі торговища, на шухлядах, оббитих цвяхами і покритих невибіленим полотном, розташували товар особливо вправні майстри.
«Дивися, дивися!» - указує жінка, що висунулася з юрби, у довгій сорочці з кольоровою вишивкою на подолі на красиву велику металеву пряжку із вставками з кольорового скла.
Ця пряжка дуже дорога. Майстер багато над нею працював. У нього є рідкісна кам’яна форма, яку він залив воском і - вийшла воскова модель; за цією моделлю він зробив глиняну форму, що залив металом - бронзою. Коли метал остигнув, майстер розбив глиняну форму, підправив пряжку, а в гнізда по її кутах уставив червоні скельця. Багато уміння і мистецтва вклав майстер у роботу над цією пряжкою, та й часу треба було чимало для її виготовлення, тому й просить він за неї великі гроші. Не по кишені ця пряжка жінці в довгій сорочці.
Але поруч із блискучою квітчастою пряжкою лежать скроневі кільця і підвіски з бронзової і срібної проволоки, а от і намиста з кришталю, бурштину, сердоліку і кольорового скла. Жінка перебирає червоні намиста,– так, мабуть, вона візьме це, вони недорого коштують і дуже красиві.
Безліч торгових рядів тіснилися, ліпилися, нагромаджувалися один біля одного, виставляючи напоказ свій різномастий товар. Взуття, тканини, готове плаття, головні убори, мідний посуд, гончарні вироби, солодощі, зброя, пахощі, прикраси із золота і срібла - чого тільки не побачиш на цьому торговищі!
Ось арабський купець виставив свій товар. Тут були парчеві тканини, важкі шовки, найтонші мусліни, яскрава вовна, килими, лляні батисти. Щоправда, червоні, зелені, білі полотнища, заткані золотом і сріблом, оздоблені вигадливими візерунками, були недоступні простим смертним. Такі товари могли придбати тільки багатії та бояри. Але все це було так красиво, що перехожі - і жінки, і чоловіки - з однаковим інтересом розглядали товари, милувалися ними, зовсім не збираючись їх купляти.
Новгородські купці привезли хутра, риб’ячий зуб, перли, ловчих соколів, срібло, сіль, червону рибу. З Франції, Італії й інших західноєвропейських країн привезли вино, ювелірні вироби, зброю.
До пізнього вечора ходять покупці по торговищу. Дзенькають і переходять з рук у руки монети арабські, візантійські, західноєвропейські; купці розхвалюють свій товар, привертаючи увагу покупців.

Князівський суд
Поки йшли по місту бирючі і, вдаряючи ціпком у мідну тарілку, повішену на груди, скликали городян на суд, у садибі спішно закінчувалися останні приготування.
Перед палатами швидкі теслі звели поміст, на якому повинні були сидіти князь і бояри. Затягли його дорогими килимами, зверху, по килимах, розставили переметні лави з м’якими сукняними постілками. Князівське крісло, обшите золотими пластинами із вправленими в них дорогими каменями, пряме, з масивними підлокітниками, установили в середині. Унизу, перед помостом, шикувалися дружинники і пішці - у бойовому вбранні, у бронях і при щитах.
Ярополк з’явився перед людьми в червоному корзні, застібнутому на плечі золотою запоною, у червоних же сап’янових чоботах зі срібними завитушками по халявах, у пухнастій соболевій шапці з червоним верхом.
Побачивши князя, мужики поклонилися йому, баби поспіхом перехрестили лоба...
Ярополк опустився в крісло, бояри розсілися на лавах. Князівський тіун, стоячи на приступці, трохи нижче від помосту, утробним басом оголосив:
- Яко князь повелить, тако і здійсниться...
Князь кивнув. Негайно ж дружинники вихопили з групи... тих, хто стояв трохи подалі, щуплого старця... Біля помосту його кинули на коліна. Ярополк запитав, і в голосі не чулося погрози:
- Скажи, у чому твоя провина, старче?
Старий, мерзлякувато поводячи плечима, мовчав. Тоді за нього сказав свідок, що з’явився з-за помосту, шустрий, довголиций, з набряклими кошелями під маленькими вічками:
- Бронник Кропило, князь. Украв боярського сокола, сховав у хаті під крамницею. А як прийшли люди, почав лаяти їх негожими словами, паплюжив боярина і служок його...
Ярополк нахилився до Захарія, що сидів поруч з ним:
- Що сказано про це в «Руській Правді», боярине?
Захарія неспішно розправив бороду і, піднявшись з лави, протяжно виголосив на всю площу:
- Сказано в «Руській Правді»: «А отже украдуть чуж пес, або яструб, або сокіл, то за образу три гривні».
- Тож буде так,- сказав Ярополк.
По юрбі прокотився гул: зарухалися мужики, заохали, запричитали баби.
- А поки,- продовжував Ярополк,- узяти Кропилу під варту і кинути в поруб...
- Дякуй князя,– штовхнув Кропилу під бік дружинник, що його притримував.
Старик присів, ні слова не вимовив, тільки губами зворухнув, прошелестів щось невиразне. За знаком тіуна його відволокли убік і кинули на землю.
До помосту підвели міцного хлопця в посконній, з темними мокрими плямами на спині, сорочці. У хлопця синій шрам поперек обличчя, обличчя смішливе, лукаве. Прищулене око підморгувало юрбі.
- Паді! - багровіючи, наказав тіун.
Хлопець неохоче опустився на коліна. Почухуючи п’ятірнею потилицю, з-під лоба уп’явся на Ярополка. Очі його усе ще продовжували посміхатися, хоча обличчя вже було серйозне. Ярополк нетерпляче підстьобнув тіуна поглядом.
- У чому твоя провина, рабе? - запитав тіун.
- Не раб я, людина вільна,– відповів хлопець, торкаючи пальцем шрам.- Гончар я, а звуся Лука.
- Усі ми князівські люди,- поправив його Захарія.
- Князівські, але не раби,- спокійно відповів Лука.
Ярополк весь напружився: ось воно! Схилившись вперед, неприязно запитав:
- А скажи, Лука, у чому обвинувачує тебе мій тіун?
- Куру украв,– буркнув хлопець. Брехав. Юрба співчутливо мовчала. Тіун сказав:
- Грабував боярські скотарки.
- Куру украв,– прикидаючись дурнем, тупо повторив хлопець. Боярин Захарія, не стерпівши, ударив ціпком об поміст.
- Пив мед з боярських медуш, - безпристрасно продовжував тіун.- Бешкетував з іншими холопами на боярському дворі - зламував одрини і робив розбій.
- Куру украв,- знову проговорив гончар і повів на тіуна лютим поглядом.
- Свідок є? - запитав князь.
У юрбі мовчали. Тоді Ярополк звернувся до Захарія:
- А що сказано про це в «Руській правді»?
Багряний від стримуваного гніву, боярин сказав:
- Коли немає свідка, то випробувати залізом.
Князь кивнув. Гончар став майже білим, замітався в руках дружинників, що міцно тримали його. У світлиці, неподалік від помосту, малиновим кольором світився на вугіллях розпечений брус залізний.
- Куру украв, княже!.. Куру я украв! - підбадьорював себе запеклим лементом хлопець. Отроки зірвали з його каптан, оголили по лікоть праву руку. Притихла юрба подалася вперед, і раптом забився в перегрітому повітрі нестримний жіночий лемент:
- Люди добрі! Так який же він гончар без руки-то? Відпустіть Луку!..
- Цить ви,– пригрозив тіун,– чи самі погрітися захотіли?..
Стихло на площі. З горнця вихопили кліщами брус і сунули хлопцю в руку.
Стиснувши долоню, Лука, зробивши кілька кроків, упав. Дружинники натягнули йому на обпалену руку мішок, наклали воскову печатку.
Тіун протяжно вимовив:
- Рука загоїться, виходить, ти не винний - відпустимо з миром. Коли не загоїться, то провина твоя доведена. А щоби не втік, узяти того гончаря Луку під варту і кинути в поруб...
Поки суд та розправа, час збігав швидко. Сонце піднялося високо, стало припікати. Парко зробилося на помості. Князь витирав хусткою зіпріле обличчя, розсіяно прислухаючись до вироків, що викрикував тіун. У полудень, коли в соборі вдарили в било, Ярополк устав, широко перехрестився на золотий купол Успення Божої Матері і піднявся в терем. Бояри пішли за ним.
У сінях були накриті столи, швидкі чашники обносили умлілих гостей полуничним солодким квасом і медом.


Розвиток господарства
Наприкінці X у першій половині XI ст. провідною галуззю господарства Київської Русі залишалося, як і раніше, сільське господарство. Особливо великого розвитку досягло землеробство. Селяни вирощували жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, горох. Для обробітку землі, залежно від ґрунтів, використовували плуг, рало або соху. Землю обробляли за допомогою тяглової сили коней та волів. У лісових районах Русі залишалася підсічна система землеробства, а в лісостепових парова система з двопільною і трипільною сівозмінами. У першій половині XI ст. з’явилися перші млини.
З овочів садили капусту, огірки, ріпу, часник, цибулю. У садах вирощували вишні, сливи, яблука та груші. Успішно розвивалося присадибне тваринництво: на Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, на Лівобережжі свиней.
Серед промислів найпоширенішими були мисливство, рибальство і бджільництво. Продукти мисливства, особливо хутро, вивозилися руськими купцями до інших країн. Русичі здавна вживали в їжу мед і виготовляли з нього напої. Із воску робили свічки. Мед і віск також вивозилися для торгівлі за кордон.
Ремесло розвивалося як у сільській місцевості, так і в містах. У Київській Русі існувало понад 60 видів ремесел. Найбільших успіхів руські майстри досягли в металургії та обробці заліза. За даними археологічних досліджень, із заліза в цей період виготовляли близько 150 видів різноманітних виробів. Далеко за межами Київської Русі цінувалися виготовлені руськими ковалями мечі. Хорезмський учений Аль-Біруні писав, що вони є «дивними і винятковими».
Витонченістю і досконалістю визначалися руські ювелірні вироби, виготовлені в техніці черні та перегородчастої емалі.
Цікаві факти
Німецький чернець Теорфіл в XI ст. називав Київську Русь країною, майстри якої відкрили мистецтво черні та перегородчастої емалі. Мистецтвом черні русичі оволоділи в X ст. Так називали чорні та темно-сірі зображення, нанесені на метал за допомогою гравірування й наступного заповнення штрихів особливим сплавом. У техніці черні виготовлялися срібні колти (підвіски), медальйони, персні, хрести, браслети тощо.
Мистецтво перегородчастої емалі руські майстри запозичили в X-XI ст. у візантійців. Воно полягало в тому, що на поверхню золота або срібла напаювалися тонкі дротинки, які складали контур майбутнього малюнка. Вони утворювали перегородки, простір між якими заповнювався емаллю різнокольоровою склоподібною масою. Потім річ клали на жаровню, де емаль плавилася, а потім застигала. Емалями прикрашали князівські діадеми, медальйони, хрести, оклади церковних книг. Залишки майстерень, де виробляли емалі, знайдені археологами під час розкопок центральної частини стародавнього Києва та на території Києво-Печерського монастиря.

Інтенсивно розвивалося гончарство. Найбільше продукції на ринок постачали саме гончарі. Це були горшки, глечики, світильники, підсвічники, керамічні кахлі, іграшки тощо. На зламі XXI ст. руські майстри оволоділи технікою виготовлення полив’яних керамічних виробів: столового посуду й декоративних плиток, що йшли на оздоблення храмів і палаців.
Високого рівня розвитку досягло також склоробство. Його секретами руські майстри оволоділи наприкінці X у першій половині XI ст. У склоробних майстернях виготовляли віконне скло, посуд, браслети, намиста, персні та інші речі. На Русі були також розвинуті ремесла з обробки шкіри, дерева, кістки, каменю, виготовлення взуття, кравецтва, виробництво цегли і вапна.

Велику роль у господарському розвитку Київської Русі відігравала торгівля. Цьому сприяло те, що через її територію проходило декілька важливих міжнародних торговельних шляхів. «Грецький» шлях («із варягів у греки») поєднував Русь із балтійськими та чорноморськими ринками. «Соляним» шляхом підтримувалися зв’язки з країнами Центральної та Західної Європи. «Залозним» із країнами Кавказу та Арабського Сходу.
Основними товарами, які руські купці вивозили за кордон, були хутро, мед, віск, шкури, ювелірні прикраси, ремісничі вироби (мечі, кольчуги, замки тощо), льон, сільськогосподарська продукція. Із Візантії на Русь привозили золото, посуд, шовкові тканини, прикраси, вина, ікони, хрести. Із країн Сходу прянощі, зброю, тканини, прикраси. Із країн Північної та Західної Європи оселедці, напої, предмети озброєння, дорогий посуд, срібло, вовняні тканини, тонке полотно.
Розвиток торгівлі зумовив пожвавлення грошового обігу. Використовували арабські, візантійські та західноєвропейські монети.



Цікаві факти
Першим карбувати власні монети, як ви вже знаєте, став князь Володимир після прийняття християнства. Проте до початку XI ст. в грошовому обігу Київської Русі переважали арабські срібні монети диргеми. Поряд із ними, на думку багатьох дослідників, як засіб обміну використовували хутро дикого звіра куниці, вивірки тощо. Від тривалого використання диргеми зношувалися, а інколи їхній край обрізали шахраї. Тому на початку XI ст. з них стали виробляти срібні зливки гривні. Київська гривна мала шестикутну форму і масу близько 160 г. Назва «гривна» використовується в усіх давньоруських джерелах. Буква «я» наприкінці цього слова з’явилася в XIX ст., імовірно, під впливом західноукраїнського діалекту.

У населених пунктах Київської Русі були спеціальні місця, де відбувалася торгівля. Зокрема, німецький вояк Тітмар Маґдзебурзький повідомляє, що в 1018 р. в Києві було вісім торжищ, а руські літописці називають два Бабин торжок на Горі й Торговище на Подолі.

Повсякденне життя різних верств населення
Найчастіше русичі оселялися поблизу річок, поряд із лісом. У лісі вони полювали, збирали гриби та ягоди, ховалися від нападників у разі небезпеки. Велика кількість поселень цього часу складалася з однієї хатини в глибині лісу. Поряд зі своєю оселею люди будували господарські споруди, улаштовували поле, пасовисько, сіножать, ліс. Були також поселення з двох-трьох хатинок. Із часом деякі з них перетворювалися на хутори по десятку й більше хатин.
Селянська родина складалася з 12-15 осіб і вела самостійне господарство. Праця була надзвичайно важкою і виснажливою.

Цікаві факти
Особливо важкою працею був сінокіс. Косили «горбушею» косою, яка не різала, а підсікала траву ударом. В сінокіс (коса-«горбуша» збереглася до нових часів) дуже боліла шия, поперек, сухожилля, від напруги люди хворіли животами, спина і руки вкривалися виразками. Хліб жали серпами. Унаслідок важкої праці одна сім’я мала близько 3,2 тони озимого хліба й могла частину його продати.

Міста в Київські Русі виникали з різних причин. Одні об’єднувалися навколо княжих дворів (Київ, Чернігів), інші засновувалися князями, як, наприклад, Юр’їв. Чимало невеликих міст у Пороссі виникло зі сторожових фортець. Деякі, як, наприклад, древлянський Іскоростень, із центрів племінних княжінь.
Центром міста на Русі був добре укріплений замок (дитинець). Навколо розташовувався торговельно-ремісничий посад. У разі небезпеки його мешканці шукали захисту в дитинці. У княжому місті всі вулиці вели до дитинця, в інших містах на дороги, що вели до сусідніх міст та на пристань. Доріг було тоді дуже мало, користувалися переважно річковими шляхами. У більшості міст Русі великі площі були зайняті городами і садами, залишалися також незабудовані простори болота, луки, пустоші. Відсутність тісноти, як у західноєвропейських містах, спричиняла те, що будинки були невисокими, рідко які князівські споруди сягали трьох поверхів.

Оселями незаможних городян найчастіше були напівземлянки. У IX-X ст. у Києві й навколо нього, а в ХІ ст. усе далі на південь із північних районів Русі стали поширюватися наземні зрубні будинки із соснового або ялинового дерева. Переважна кількість будівель у містах стала споруджуватися з дерева, а кам’яні споруди були великою рідкістю. Багаті будівлі мали сіни відкриту терасу на другому поверсі й терем немовби башту, де розташовувалися кімнати. Існувала також кліть окрема кімната, де зберігалися речі. Із меблів були поширені лави, стіл і скрині. Заможні городяни мали стільці й ліжка, а прості спали на скринях або просто на підлозі, на рогожі й укривалися простим рядном. У багатих будинках ліжко було вишуканішим: його вкривали шовкові покривала й подушки, соболині ковдри, перини з пуху і пір’я. Лави вкривали килимами, а столи скатертинами. У кожному будинку були ікони. Прості люди освітлювали оселю скіпою (дерев’яними трісками), а заможні восковими свічками. У торговельно-ремісничих посадах майже в кожному будинку була реміснича майстерня або торгова лавка.
Заможного і бідного русича завжди було можна впізнати за вбранням. Селяни носили плетені личаки (лапті), бідні городяни черевики (взуття, зшите з черев’я м’якої шкіри з черева тварин). Досить часто бідні і багаті городяни носили чоботи (тоді їх називали по-тюркськи «сапоги», слово чоботи з’явилося набагато пізніше). Чоботи-сапоги бували прості з оздобленої шитвом і перлинами кольорової сап’янової шкіри.
Одяг прості городяни самі кроїли і шили з лляної і вовняної домотканої тканини, а заможні замовляли собі вбрання з дорогих іноземних тканин у кравців. Переважна більшість незаможних русичів носила полотняні сорочки, підперезані поясами, і вузькі штани. Зверху вдягали свитку. У прохолодну погоду і городяни, і селяни носили поверх свити плащ із грубого полотна, а взимку одягали кожух.
Знать убиралася в каптани, що сягали нижче колін, розшивалися багатим шитвом та обшивалися хутром на рукавах і подолі. Він одягався також на сорочку з тонкого полотна і вузькі штани. Кафтан підперізували поясом, а зверху накидали довгий плащ без рукавів, прикріплений пряжкою на правому плечі. Характерною рисою вбрання всіх міщан були різнокольорові тканини, тому існувало чимало майстерень красильників. Жінки і дівчата поверх довгої сорочки вдягали запаску з грубої тканини, а на них довгі каптани з широкими рукавами і підперізували їх поясом. Волосся пов’язували тонкою хусткою, зверху надягали шапку або прикрасу діадему.
Більшість русичів були невибагливими в їжі. Вони вживали багато дичини та рибу, які смажили, пекли, варили. Дещо пізніше стали їсти м’ясо домашньої худоби. Проте прості люди не мали можливості вживати його часто. Варили різноманітні каші. У багатих сім’ях випікали пшеничний і житній хліб, у бідних вівсяний. Пили коров’яче й овече молоко та робили з нього сир. Пісні страви мастили рослинною олією, про вершкове масло згадок немає. Споживали чимало овочів: ріпу, горох, огірки, часник, цибулю тощо. Із напоїв найпоширенішими були різноманітні киселі, меди й пиво. Для заможних людей із Візантії привозили вино.

ВИСНОВКИ
За формою державного правління наприкінці X у першій половині XI ст. Київська Русь була централізованою монархією з одноосібною владою великого київського князя.
У X-XI ст. на Русі сформувалися феодальні відносини й відповідно утворилася соціальна піраміда. Проте феодалізм на Русі мав певні особливості, які відрізняли його від тих феодальних порядків, що встановилися в західноєвропейських країнах.
Господарство Київської Русі досягло високого рівня розвитку. Основним заняттям населення Русі було сільське господарство.
Повсякденне життя русичів обумовлювалося їхньою приналежністю до певної суспільної верстви, особливостями природних умов та існуючими культурними традиціями.

Запам’ятайте дати
X-XI ст. установлення на Русі феодальних відносин.





ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ
Система державної влади
за формою державного правління являла собою монархічну країну, але в різні періоди існування монархія була представлена то у формі єдиновладдя (одноосібна влада Великого князя), то у формі співуправління декількох князів, що із середини ХІІ ст. переросло в колективний сюзеренітет найбільш впливових і сильних князів;
за формою державного устрою Київська Русь - федеративна держава, тому що територіальні одиниці (князівства і землі) мали ознаки державних утворень, а найважливіші питання вирішувалися центральною владою;
державний режим - феодальна демократія;
велику роль відігравало віче - народні збори. Провідну роль у його скликанні і прийнятті рішень грали бояри і «кращі чоловіки», але брати в ньому участь могли й незаможні верстви населення;
важливу роль відігравали князівські з’їзди, що збиралися з ініціативи Великих князів для обговорення питань збереження внутрішнього миру, оборони країни, прийняття законів і правил успадкування престолу.



Приложенные файлы

  • doc 25368090
    Размер файла: 103 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий