Додатковий матеріал до уроку 11

Архітектура
Десятинна церква Це хрестокупольний храм. Стіни зведені з каменю й цегли - плінфи. Внутрішній простір перекритий склепінням у формі хреста, над яким підноситься 25 бань. В оздобленні церкви використано багато мармуру, тому ми називаємо її мармуровою.
Ця церква збудована Володимиром Великим на візантійський зразок. Але тепер у місті є багато будівель, що мають наші, національні ознаки. Однією з них є знаменитий Софіївський собор.
Князь Ярослав 1037 року заклав Софіївський собор - найбільшу споруду нашого міста. Це є головний храм Київської Русі - «митрополія руська», де проводить богослужіння митрополит.
Правила зведення церков прийшли до нас з Візантії. Церква має бути прямокутною будівлею. Всередині ряди стовпів ділять її на довгасті відділи - нефи.
Софіївський собор не схожий на жодний храм у світі. Зайдіть до собору, і ви одразу ж побачите Божу Матір Оранту, яка в молитві здіймає руки догори. Художник зобразив її на ясному золотому тлі. Її вбрання - золоте і блакитне. Ці кольори - символи нашої Русі. Фігуру Оранти виклав мозаїкою - кольоровими шматочками спеціального скла - смальти. Смальту роблять київські умільці. У мозаїках Софії смальта має 168 відтінків і прикрашає 640 м площі.
Прикрашені стіни фресками - розписом по сирій штукатурці. Їхня площа сягає 300 метрів. Особливо ретельно зображено князя Ярослава Мудрого з дружиною, синами й дочками. На стінах, біля сходів, що ведуть на хори, намальовані сцени полювання, давньоруських музикантів-скоморохів.
Сьогодні Софія Київська - дорогоцінна пам’ятка не тільки для України, а й для всього світу. Неодноразово вороги руйнували нашу святиню, тому собор декілька разів реконструювався. Сьогодні він лише частково зберіг свій первісний вигляд. Софію взяла під охорону найвпливовіша міжнародна організація у справах культури - ЮНЕСКО. Тому цей собор - пам’ятка світового значення
У цей час зводились величні монастирі - Києво-Печерський, Михайлівський, Видубецький. У Чернігові зводиться Спаський собор, за зразком Київської Софії будують Софійські собори у Новгороді та Полоцьку. Споруджують Михайлівську церкву у Переяславі, Спаський собор у Чернігові, Успенський у Києві.



Освіта
Подальший розвиток господарства, міжнародні зв’язки вимагали збільшення кількості освічених людей. Про поширення і роль освіти Київської держави свідчить той факт, що збереглися підписи королеви Анни серед «хрестиків», які ставили на державних актах неписьменні французькі політики.
Писемність у Київській Русі була відома ще до запровадження християнства. Про це свідчать угоди Русі з греками, в яких містяться вказівки про те, що обидві держави розв’язували різні спірні питання «не тільки на словах, а й на письмі».
У IX ст. болгарські просвітителі Кирило та Мефодій створили більш досконале слов’янське письмо - кирилицю. Після введення на Русі християнства кирилиця поступово витіснила стару писемність. Саме християнство справило значний вплив на розвиток освіти. Осередками освіти стали монастирі та церкви.
Вже за князювання Володимира Великого було створено першу школу, в якій здобували знання діти найближчого оточення князя. Матері, направляючи дітей, плакали, як за померлими, настільки це було незвичною справою. За часів Ярослава Мудрого кількість шкіл збільшується. Вчителями в школах були священики. Тут вчили читати, писати, а також церковного співу та начал християнської моралі. Школи не мали окремих будинків. Учні збиралися у будь-якому приміщенні.
Підручниками служили богослужебні книги, найчастіше - Псалтир. Навчання грамоти розпочиналося з вивчення азбуки. Учні писали на покритій воском дощечці з допомогою писал - металевих або кістяних стрижнів із загостреним кінцем і лопаткою у верхній частині. Гострим кінцем писали букви і слова, а лопатками згладжували написане. Для кращого запам’ятовування алфавіту букви писали на окремих предметах (пряслицях, гребінцях, дерев’яних дощечках). Великі тексти писали на березовій корі. Існували школи для дівчаток. Першу з них заснувала онука Ярослава Мудрого, Янка, при Андріївському монастирі.


Розвиток книгописання й літописання

З розвитком освіти дедалі більшого значення набували книги. Усі книги були рукописними, створювались повільно і коштували досить дорого, лише багаті русичі могли дозволити собі їх купити. Перші рукописні книги також створювалися в монастирях і церквах. Саме там, у тиші монастирської келії, народжувались книжки.
Праця переписувача тяжка і виснажлива. Пишуться книги на пергаменті (тонко виробленій телячій шкірі) гусячим пером. Чорнило виробляється з дубової або вільхової кори, квасного меду, тощо. Книги прикрашаються орнаментами із зображенням птахів, звірів. Великі літери на початку рядка пишуться червоною фарбою. Потім книгу старанно оправляють у дошки, покриті шкірою, або срібну оправу, на якій власник пише своє ім’я. Пишуться книги також на бересті та дошках.
Високо цінували книгу на Русі. Її вважали поводирем у житті. «Окраса для вояка - зброя, для корабля - вітрила, а для праведника - читання книг»,- писав літописець. Про увагу до книг свідчить той факт, що почали створювати бібліотеки. Першу бібліотеку та архів для зберігання важливих документів заснував князь Ярослав Мудрий при Софіївському соборі у Києві. Його бібліотека була найбільшою у світі на той час і нараховувала понад 500 томів.
На княжих дворах, у монастирях перекладалися слов’янською мовою іноземні книги. З них русичі черпали наукові знання, які використовувались на практиці в ремеслі, будівництві, торгівлі, медицині та інших галузях
Розповідь служителя храму
Наша Софія зберігає дуже важливу таємницю. Тут ведеться переписування книг. Книги пишемо чорнилом, яке виготовляємо з дубової або вільхової кори, квасного меду тощо. Великі літери на початку рядка малюємо червоною фарбою. Сторінки робимо з пергаменту і прикрашаємо орнаментами, зображеннями фантастичних птахів, звірів тощо. Готову книгу старанно оправляємо в дошки, вкриті шкірою, або срібним окладом, на якому власник пише своє ім’я. Така книга коштує дуже дорого.
Вже готові 5 книг: «Златая цепь», «Слова святих отців», «Кузьми Індікоплава мандрування», «Діяння Дігенія Акріта» і «Шестоднєв».




Літописання
Робилися перші спроби записувати важливі події. Виникло літописання, що стало винятковим явищем, оскільки не мало аналогів у літературі Європи. Літопис - це запис найважливіших подій за роками.
Найдавніший літописний твір, який до нас дійшов,- «Повість минулих літ». Він написаний ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором в 1113 р. Він написаний давньослов’янською
Літописання дуже важлива справа. Адже треба правильно і правдиво викласти всі події, які відбуваються в нашому житті. Ці події записували в літописи. Згодом з кількох літописів робиться одне зведення (звід). Один з перших зводів написаний давньослов’янською мовою і називається Найдавнішим Київським Зводом.
У період феодальної роздробленості виникають літописи у Чернігові, Переяславі, Володимирі, створюється Київський літопис, Галицько-Волинський.
Князь Ярослав Мудрий створив і зберігає в Софії Київській свою бібліотеку - понад 500 книжок. Можливо, колись наші нащадки матимуть змогу їх прочитати.


Усна народна творчість
Дуже цікавою була в Київській Русі усна народна творчість, яка передавалась із покоління в покоління і стала важливим джерелом літературних творів та літописання. Численними є народні пісні, перекази, казки, легенди, прислів’я, билини про Іллю Муромця, Добриню Микитича, Альошу Поповича та Микулу Селяниновича, Микиту Кожум’яку. Пригадаймо деякі з них.
Крім літописів, створюються й інші літературні твори. Більшість з них загинула, до нас дійшли одиниці. Це - «Повчання дітям» Володимира Мономаха», «Моління Даниїла Заточника», «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона, «Руська правда», Києво-Печерський патерик.
Особливе місце посідає літературна пам’ятка невідомого автора «Слово о полку Ігоревім», написана наприкінці XII ст. У ній розповідається про похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича на половців, а провідною є ідея єдності руських земель.
Літературна спадщина Київської Русі була винятково багатою. За підрахунками окремих вчених, у ХІ-ХІІІ ст. в обігу по всій території Русі перебувало близько 140 тис. книг декількох сотень найменувань. Значне місце посідали перекладні твори. Крім богослужебних книг, з грецької мови перекладались історичні, філософські, природничі праці.


Образотворче мистцтво
Шедеврами світового значення є мозаїки Софіївського собору. Це насамперед постать Христа-Вседержателя, що є символом влади, та найбільше з усіх відомих на Русі (висота 4,45 м) зображення Богоматері-заступниці зі зведеними вгору руками («Оранта»).
У культурі тієї доби не останню роль відігравав іконопис. Ікони писалися на дерев’яних дошках і знаходилися в усіх церквах, проте переважна більшість їх втрачена. Багато ікон привозили з Візантії, де існувала найкраща на той час школа іконопису. Історія донесла відомості і про одного з перших іконописців - київського майстра Алімпія. Його твором вважають велику ікону «Богоматір Велика Панагія» поч. XII ст. з Ярославського Спасо-Преображенського монастиря. Однією з найпопулярніших на Русі була ікона Володимирської Богоматері ІІ пол. ХІ - поч. XII ст., яку привезли з Константинополя у Київ.
До часів Ярослава Мудрого належить виникнення книжкової мініатюри «Остромирове Євангеліє», написане в 1056–1057 рр. київським дияконом Григорієм, прикрашене чудовими заставками та трьома, витонченої роботи, мініатюрами.
Серед пам’яток художнього різьблення по каменю привертають увагу плити, прикрашені орнаментом або зображенням на релігійні теми. Одинадцять з них збереглося на хорах Софії Київської. Різьбленням по дереву прикрашали фасади будинків, човни, сани, речі домашнього вжитку. Особливо популярними були різьблені скриньки, ручки дзеркал та ножів, ложки. Вироби художнього ремесла Київської Русі у великій кількості вивозили за кордон.


Художні ремесла Київської Русі
Найжвавіше і найгомінкіше життя шумить на Подолі. Там селяться ремісники: кожум’яки, гончарі тощо. Давайте відвідаємо найбільший ринок, де вирує бурхлива торгівля, і побачимо, що ж пропонують київські умільці.
Я - золотар і володію різними техніками обробки коштовних металів. Ось вироби, прикрашені технікою зерні, скані, перегородчастої емалі. Назва «зернь» походить від слова зерно. Я роблю прикраси з крихітних металевих зерняток! Уявляєте, яка то праця - виготовити вручну ті зернятка! Скань - це візерунки з найтонших скручених дротиків. Але найкраще в мене виходять перегородчасті емалі. Я можу на площі зав­більшки, як зріз олівця, вмістити зображення жіночої голівки з діадемою і сережками.
Зброяр. Недорого! Добрі мечі, булави з бронзи, луки, наконечники списів! А подивіться, скільки праці я доклав, аби зробити кольчугу воїна! На неї витрачено 600 метрів залізного дроту, з якого зроблено 20 тис. кілець! Купуйте! Захищайте наше місто і державу від лютих ворогів, бережіть честь землі своєї!
Різьбяр. Вибирайте мій товар! Дивіться - ось різьблені скрині, шкатулки, ручки дзеркал, ножів, ложки, шахові фігури, рами для вікон. Все з найкращих порід дерева! Все для вашої зручності та краси!
Гончар. Різноманітні гончарні вироби! Для дому і для храмів. Гляньте, будь ласка, які кольори! Глечики, горщики, горнятка; миски, мисочки і блюдечка! Рослинні і тваринні візерунки. Не проходьте повз мене! Купуйте!



Музичне мистецтво давньоруських слов’ян
Прислухайтесь уважно до ринкового багатоголосся - і ви почуєте звуки музики. Вона збирає навколо себе дуже багато людей. Тож давайте приєднаймося до цього гомінкого кола і познайомимося з талановитими виконавцями.
Скоморохи. Ми виступаємо на княжих дворах, на міських та ринкових майданах, святкових зібраннях. Серед нас є танцюристи, фокусники, актори. Наші музики грають на гуслях, сопілках, лютнях, гудках, арфах, флейтах, б’ють у бубни, тарілки. Під час родинних та громадських свят ми приносимо людям радість і задоволення.
Співець. А я можу виконати для вас билини, де ви почуєте про наших славетних героїв: Іллю Муромця, Добриню Микитича, Альошу Поповича. Проте з найбільшою радістю виконаю пісню про князя Ярослава Мудрого, котрий є душею і тілом нашої землі Руської, її вірним захисником й оберегом.
Народні пісні і танці були джерелом розвитку музичного мистецтва Київської Русі. Талановиті музиканти, співці, танцюристи, мандруючи від села до села, виступали на народних святах, ярмарках, заробляли собі на життя, знайомили людей зі своїм мистецтвом. З письмових джерел відомо про поширення при дворах князів, великих феодалів світської розважальної музики, співів та забав скоморохів. Серед музичних інструментів відомі флейта, тарілки, лютня, скрипка-гудок, гуслі, сопілка, труби, бубни.
Ще одним видом музичного мистецтва був церковний спів, який мав свій особливий стиль і вже в часи Київської Русі трансформувався з простого одноголосся у багатоголосся хору.
Своєрідним видом була також військова музика. У супроводі такої музики виступали в похід військові дружини, звучала вона під час битв, штурму ворожих фортець. Особливу роль у ній відігравали труби та бубни.

Висновок:
Культура Київської Русі ІХ–ХШ ст. була надзвичайно високою і сягала європейського рівня. Монголо-татарська навала на деякий час загальмувала духовний розвиток країни. Були знищені міста і села, в руїни перетворились чудові храми і собори, в полум’ї знищені ікони і літописи.
Але ніхто не зміг викоренити культурні традиції народу, які стали тією основою, на підставі якої склалася вся наступна культура України.


Приложенные файлы

  • doc 25368084
    Размер файла: 63 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий