Письмові відповіді на запитання до теми 4


Письмові відповіді на запитання до теми 4
Горькової Анастасії 2 курс хореографія
1)Методологія - це:
1сукупність прийомів дослідження, що застосовують ся в певній науці;
2вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.
Методологія науки (гр.гаеШойоз - спосіб, метод і Іоцоз - наука, знання) - це система методологічних і методичних принципів і прийомів, операцій і форм побудови наукового знання. Філософський рівень методологіїфункціонує у вигляді загальної системи принципів діалектики. Вона формує світоглядну концепцію світової науки, тобто основні вихідні теоретичні положення, які затвердилися в науціі які рівною мірою треба знати: і філософію, і правознавство, і туризмо-логію, і філологію. У кожній галузі науки є, крім загальних, ще й свої специфічні теоретичні вихідні положення, які становлять її! теоретичний фундамент.
Методологія виконує такі функції:
визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динаміку процесів та явищ;
передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета;
забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;
допомагає введенню нової інформації;
забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;
створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних явищах, і логіко-аналітнчннй інструмент наукового пізнання
2)Ці ознаки поняття «методологія», що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: методологія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об'єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища. Розрізняють три види методології:
Філософську або фундаментальну - систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію.
Загально-наукову, яка використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання тощо. Сучасні дослідники в науковихрозробках віддають перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів: потреба—«суб'єкт—►об'єкт —> процеси—► умови—► результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, структурність, взаємозв'язок з зовнішнім середовищем, цілеспрямованість і самоорганізацію дослідження, створює умови комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності.
3.Частково-паукову - сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми.
Філософська, або фундаментальна методологія є
вищим рівнем методології науки, що визначає загальну стратегію принципів пізнання особливостей явищ, процесів, сфер діяльності. Філософська методологія виконує дві функції. По-перше, вона виявляє сутність наукової діяльності та її взаємозв'язки з іншими сферами діяльності, тобто розглядає науку відносно практики, суспільства, культури людини. По-друге, методологія вирішує завдання вдосконалення, оптимізації наукової діяльності, спирається на розроблені нею світоглядні й загальметодо-логічні орієнтири та постулати.
Усі досягнення минулого були опрацьовані у вигляді діалектичного методу пізнання реальної дійсності, в основу якого було покладено зв'язок теорії і практики, принципи пізнанності реального світу, взаємодії зовнішнього і внутрішнього, об'єктивного і суб'єктивного тощо. Проблеми наукового пізнання стали предметом постійного протистояння різних наукових поглядів на світ, на сутність науки та знання через антиномію в гносеології - антиномію раціоналізму – емпіризму
3)Види методології:
1. Методологія філософська - це основа, на якій базується діяльність. У ролі методологічної основи конкретних наукових напрямків виступають великі філософські навчання.
Методологія філософська існує не як система твердих норм або вказівок, а пропонує основні орієнтири.
2. Загальнонаукова методологія - займається розробкою універсальних принципів, засобів і форм наукового пізнання, що співвідносяться з широким колом наук. На цьому рівні розробляються і загальні проблеми наукового дослідження, способи здійснення теоретичної й емпіричної діяльності (загальні проблеми побудови експерименту, спостереження і т. д.).
3. Методологія конкретно-наукова розробляє принципи та засоби наукового пізнання в рамках конкретних наук (гуманітарних, природничих, технічних) виходячи з особливостей її об'єкта.
4. Методологія окремих наук - займається системою методів організації теоретичного і практичного пізнання в рамках конкретної науки (психології, педагогіки, філософії і т. д.), відображаючи специфіку її предмета.
5. Методологія наукових дисциплін являє собою сукупність методів, що відповідають предмету конкретної наукової дисципліни (загальна психологія, зоопсихологія, соціальна психологія тощо)
6. Методологію конкретних досліджень відображає сукупність використовуваних прийомів і засобів, спрямованих на вивчення конкретного предмета будь-якого дослідження (уваги, здатності до навчання, особливостей особистості і т. д.).
Таким чином, представлені види методології можна розглядати як систему рівнів пізнання людиною навколишньої дійсності.
4) У пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний.
Емпіричний (від гр. еmреіrіа – досвід) рівень знання – це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об'єкта, що пізнається. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня знання.
Теоретичний рівень – це знання, отримане шляхом абстрактного мислення. Людина починає процес пізнання об'єкта із зовнішнього його опису, фіксує окремі його властивості, сторони. Потім заглиблюється в зміст об'єкта, розкриває закони, яким він підлягає, переходить до пояснення властивостей об'єкта, об'єднує знання про окремі сторони предмета в єдину, цілісну систему, а отримане при цьому глибоке різнобічне конкретне знання про предмет і є теорією, що має певну внутрішню логічну структуру. Слід відрізняти поняття "чуттєве" і "раціональне" від понять "емпіричне" і "теоретичне". "Чуттєве" і "раціональне" характеризують діалектику процесу відображення взагалі, а "емпіричне" і "теоретичне" належать до сфери лише наукового пізнання. Емпіричне пізнання формується в процесі взаємодії з об'єктом дослідження, коли ми безпосередньо впливаємо на нього, взаємодіємо з ним, обробляємо результати і робимо висновок. Але отримання окремих емпіричних фактів і законів ще не дає змогу побудувати систему законів. Для того щоб пізнати сутність, необхідно обов'язково перейти до теоретичного рівня наукового пізнання. Емпіричний і теоретичний рівні пізнання завжди нерозривно пов'язані між собою і взаємообумовлюють один одного.
Так, емпіричне дослідження, виявляючи нові факти, нові дані спостереження та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми та завдання. В свою чергу, теоретичне дослідження, розглядаючи та конкретизуючи теоретичний зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення та передбачення фактів і цим орієнтує та спрямовує емпіричне знання. Емпіричне знання опосередковується теоретичним – теоретичне пізнання вказує, які саме явища та події мають бути об'єктом емпіричного дослідження і в яких умовах має здійснюватись експеримент. На теоретичному рівні також виявляються і вказуються ті межі, в яких результати на емпіричному рівні істинні, в яких емпіричне знання може бути використано практично. Саме в цьому і полягає евристична функція теоретичного рівня наукового пізнання.
Межа між емпіричним та теоретичним рівнями досить умовна, самостійність їх один стосовно одного відносна. Емпіричне переходить у теоретичне, а те, що колись було теоретичним, на іншому, більш високому етапі розвитку, стає емпірично доступним. У будь-якій сфері наукового пізнання, на всіх рівнях спостерігається діалектична єдність теоретичного та емпіричного. Провідна роль у цій єдності залежно від предмета, умов та вже наявних, отриманих наукових результатів належить то емпіричному, то теоретичному. Основою єдності емпіричного та теоретичного рівнів наукового пізнання виступає єдність наукової теорії та науково-дослідної практики.

5)До методів, що застосовують на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, моделювання та ін.
76835461645
Абстрагування (від латинського терміну аЬвігакеге, що означає відволікання) - це уяшіе відвернення від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ, зв'язків і відношень між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від почуттєвого сприймання до уявного образу.
Процеси абстрагування в системі логічного мислення тісно пов'язані з іншими методами дослідження і передусім з аналізом і синтезом.
Аналіз - це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.
Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибшій проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.
Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових судженнях встановлюються зв'язки між предметами чи явищами або між їхніми певними ознаками. Шлях до судження проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв'язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим; на основі вже існуючих висновків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).
Індукція (від латинського іпсіисГш - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень.
Дедукція (від латинського сіесіисііо - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні вважається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні - доведення або виведення твердження (наслідку) з одного або кількох інших тверджень (посилань) на основі законів логіки, що мають достовірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів логічного аналізу.
Моделювання — непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об'єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який грунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об'єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під моделлю розуміють уявну або матеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об'єкт дослідження, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об'єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджуваному явищу, процесу.
Метод ідеалізації - мислене конструювання об'єктів, яких немає в дійсності, або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (мислено) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями.
Формалізація - метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.
Серед великої різноманітності загальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методи дослідження, які дозволяють мислено відтворити досліджуваний об'єкт у всій його об'єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку. За допомогою логічного методу дослідник на основі опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення. Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв'язки та закономірності розвитку.
Загальнонауковий статус мають математичні (тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіоматичний, статистичний, а також системно-структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційні методи досліджень. Математичні методи важливого значення набувшоть при обробці матеріалів дослідясення.
Аксіоматичний метод — це засіб побудови наукової теорії, при якому без доведення приймаються деякі твердження (аксіоми), а потім використовуються для доведення інших тверджень (теорем) за логічними правилами.
6) Розрізняють два рівні наукового пізнання:
- емпіричний;
- теоретичний.
Емпіричний рівень характеризується безпосереднім дослідженням реально існуючих, чуттєво сприйманих об'єктів. На цьому рівні здійснюється процес накопичення інформації про досліджуваних об'єктах, явищах шляхом проведення спостережень, виконання різноманітних вимірювань, постановки експериментів. Тут виробляється також первинна систематизація отриманих фактичних даних у вигляді таблиць, схем, графіків і т. п. Крім того, вже на цьому рівні наукового пізнання - як наслідок узагальнення наукових фактів - можливо формулювання деяких емпіричних закономірностей.
Теоретичний рівень наукового дослідження здійснюється на раціональної (логічної) ступені пізнання. На даному рівні відбувається розкриття найбільш глибоких, суттєвих сторін, зв'язків, закономірностей, властивих досліджуваним об'єктам, явищам. Теоретичний рівень - більш висока ступінь в науковому пізнанні. Результатами теоретичного пізнання стають гіпотези, теорії, закони.


Приложенные файлы

  • docx 25367982
    Размер файла: 215 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий