до т.7 л.1

Функції державного кредиту.
У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні функції: фіскальну; регулюючу; розподільну; контрольну.
Фіскальна функція державного кредиту полягає у залученні державою коштів у розмірах, необхідних для фінансування бюджетних видатків.
Регулююча функція державного кредиту пов’язана із регулюванням грошового обігу, рівня відсоткових ставок та ліквідності банківської системи. Регулювання грошового обігу здійснюється за допомогою операцій купівлі-продажу державних цінних паперів Національним банком України.
Розподільна функція державного кредиту полягає у пролонгації погашення кредитів у часі. Відповідно, тягар погашення державного кредиту стосується майбутніх поколінь, адже кредитні платежі можуть розподілятися на десятки років.
Контрольна функція полягає у постійному контролі за своєчасністю та повнотою погашення державних кредитів, а також ефективністю їх використання.

Види державного кредиту.
Запозичення класифікуються таким чином:
1). залежно від розміщення запозичень їх поділяють на:
– внутрішні – на внутрішньому фінансовому ринкові (надаються юридичними і фізичними особами певної країни та нерезидентами);
– зовнішні – надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій та фізичних інституцій.
2). за правом емісії розрізняють:
– державні – випускають центральні органи влади й управління; надходження від них спрямовуються у центральний бюджет;
– місцеві позики – випускають місцеві органи управління, вони спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. Органи місцевого самоврядування здійснюють запозичення на будівництво доріг, охорону навколишнього середовища та фінансування інших заходів, у яких зацікавлена територіальна громада.
3). за ознакою характеру використання цінних паперів є:
– ринкові позики – облігації (казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів;
– неринкові позики – не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.
4). залежно від забезпеченості державні позики поділяються на:
– заставні – відображають один із головних принципів кредитування – принцип матеріальної забезпеченості; вони забезпечуються державним майном або конкретними доходами;
– беззаставні – не мають конкретного матеріального забезпечення, їх надійність визначається авторитетом держави.
5). за ознакою утримувачів цінних паперів вирізняють такі, що реалізуються тільки серед населення, такі, що реалізуються тільки серед юридичних осіб, та універсальні, тобто передбачені для розміщення як серед фізичних, так і серед юридичних осіб.
6). відповідно до терміну погашення заборгованості виокремлюють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від одного до п’яти років) та довгострокові (понад п’ять років).
7). за формою виплати доходу державні позики поділяються на:
– процентні – за процентними позиками дохід установлюється у вигляді позичкового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, що змінюється залежно від різних чинників, які впливають на розвиток економіки, насамперед, від попиту та пропозиції на кредитному ринкові. Якщо облігація має купони, виплата процентного доходу має здійснюватися на купонній основі. Вона може проводиться щороку, один раз на півріччя, щоквартально з вилученням одного купона;
– виграшні – за виграшних позик дохід виплачується на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід у цьому разі отримують не всі кредитори, а тільки ті, номери облігацій яких виграли. Така система доцільна за незначних сум позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентним дохід не може істотно стимулювати надання позики державі;
– процентно-виграшні – передбачають виплату доходів як у грошовій, так і у виграшній формах;
– безпроцентні (цільові) – держава використовує з метою фінансування певних інвестиційних проектів у надзвичайних ситуаціях. На сьогодні такий вид позик не використовується;
– дисконтні (з нульовим купоном) – характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах немає купонів, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.
8). за характером погашення заборгованості розрізняють: одноразову виплату й виплату частинами. Одноразова виплата передбачає отримання боргу наприкінці терміну дії позики.
Під час погашення частинами може застосовуватися три варіанти: 1) позика погашається рівними частинами протягом кількох років; 2) позика погашається щоразу сумами, які збільшуються; 3) щоразу сума зменшується. Другий варіант використовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій – навпаки, якщо доходи зменшуватимуся або планується збільшення державних видатків.
9). за методом розміщення запозичення можуть бути:
– добровільні – за добровільного розміщення позик рішення купувати чи не купувати державні цінні папери майбутній покупець приймає добровільно на власний розсуд;
– примусові – для примусового розміщення характерний тиск на майбутнього покупця з боку органів державного управління, як це було за сталінських часів, коли громадян примушували вкладати частину свого заробітку в облігації майже з кожної заробітної плати, а іноді зобов’язували купувати облігації й на всю суму заробітної плати;
– такі, що розміщуються за підпискою – як правило, розміщуються серед підприємств за затвердженим списком.
10). залежно від зобов’язань держави щодо погашення боргу розрізняють позики з правом і без права довгострокового погашення. Право довгострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринкові.
11). за правовим оформленням виокремлюють облігаційні та безоблігаційні державні позики. Облігаційні позики супроводжуються випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку. Безоблігаційні оформлюються шляхом підписання угод і договорів. На сучасному етапі розвитку економіки безоблігаційні запозичення використовуються на міжнародному рівні, ними оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій.
Грошові запозичення здійснюються у валюті:
– країни-кредитора;
– країни-позичальника;
– третьої країни.
Погашення відбувається шляхом товарних поставок або за допомогою валюти за узгодженням сторін. Іноді у міжнародних угодах встановлюється пільговий період щодо погашення запозичень і сплати процентів за ними, який надає відстрочення погашення позики на 3-5 років з метою отримання максимального ефекту від її використання.

Форми внутрішнього та зовнішнього державного кредиту.
Державний кредит є невід’ємною складовою економічної і фінансової системи держави. У теорії і на практиці його прийнято поділяти на внутрішній і міжнародний (зовнішній) державний кредит, кожен з яких у свою чергу має свої особливості і форми вияву.
При внутрішньому державному кредиті держава зазвичай виступає позичальником грошових коштів, а її кредиторами є банківські установи, підприємства, страхові компанії, населення та ін.
Внутрішній державний кредит може мати такі форми:
– державні запозичення у вигляді державних позик;
– мобілізація коштів через систему державних ощадних установ;
– використання коштів позикового фонду;
– казначейські позики;
– гарантовані запозичення.
Державні запозичення – основна форма державного кредиту, коли держава є позичальником. Для цих запозичень характерне те, що тимчасово вільні грошові кошти населення та суб’єктів господарювання залучаються до фінансування загальнодержавних потреб шляхом випуску й реалізації держав них цінних паперів. Оформлення державних запозичень в Україні в основному здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів – облігацій та казначейських зобов’язань (векселів).
Облігація (від лат. “obligatio” – зобов’язання) – найпоширеніший вид цінних паперів, боргове зобов’язання держави, за яким у встановлені терміни повертається борг і сплачується дохід у формі процента або виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (на конкретні проекти).
Облігація має номінальну вартість (зазначену на неї суму боргу) і курсову (ринкову) ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між ринковою ціною та номінальною вартістю облігації становить курсову різницю.
Облігації позик, що містяться у портфелях державних кредиторів, є ліквідними активами. Кредитор може в будь-який час повернути облігації, тобто продати їх державі через систему Ощадбанку, й одержати відповідну суму готівкою, та й самі облігації можуть бути платіжним засобом.
Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Тобто, на відміну від облігацій, кошти від продажу яких спрямовуються на поповнення бюджетного фонду, позабюджетних фондів або на спеціальні цілі, кошти від реалізації казначейських зобов’язань держави спрямовуються тільки на поповнення бюджету. Вони підлягають реалізації тільки серед населення. Виплата доходу здійснюється у формі процентів або на дисконтній основі.
Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформлюються короткострокові позики (іноді середньострокові – казначейські ноти), облігаціями – середньо- та довгострокові.
Другою формою внутрішнього державного кредиту є мобілізація частини вкладів населення до державних запозичень через систему Ощадного банку, якщо банк належить до державних установ. Залучені кошти спрямовуються в дохідну частину бюджету. Однак, як правило, ощадні банки незалежно від форми власності діють на комерційних засадах і залучені кошти населення формують їхні кредитні ресурси, тому вилучення частини цих коштів на користь держави може негативно відобразитися на фінансових результатах їх діяльності.
На відміну від першої форми державного кредиту – державних запозичень – коли фізичні та юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошових коштів, Ощадбанк надає державі кошти в кредит за рахунок залучених коштів без відома справжнього власника (населення). Аналогічно діють й комерційні банки, коли надають кредити своїм клієнтам. Крім того, частина ресурсів Ощадбанку може спрямовуватися на придбання державних цінних паперів.
Ще одна форма внутрішнього державного кредиту – запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, яка характеризується тим, що державні кредитні установи передають частину кредитних ресурсів на покриття видатків уряду (без купівлі державних цінних паперів).
Окрім зазначених вище форм державного кредиту, який відбувається на основі державних запозичень у вигляді державних позик, є ще дві форми, що відображають відносини фінансової допомоги з боку держави.
Казначейські позики як форма внутрішнього державного кредиту відображають відносини надання фінансової допомоги суб’єктам господарювання з боку органів державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах зворотності, строковості та платності. Тобто у цьому разі держава є кредитором.
Нині ця форма державного кредиту активно не використовується, але життя все більш потребує відродження такого механізму. Держава на несе відповідальності за фінансові результати діяльності суб’єктів господарювання, але може надати фінансову допомогу тим підприємствам, у стабільній роботі яких вона зацікавлена.
Відносини, пов’язані з казначейськими позиками не є аналогом банківського кредитування, оскільки, на відміну від банків, держава надає фінансову допомогу на пільгових умовах (на більш тривалий термін, та під менший процент, порівняно з комерційними банками) нормою проценту, тобто є засобом підтримки важливих для економіки суб’єктів господарювання.
Якщо уряд гарантує безумовне погашення запозичень і виплату процентів за позиками, зробленими нижчими за рівнем органами влади й управління або окремими суб’єктами господарювання, то йдеться про умовний державний кредит – гарантовані запозичення. У цьому випадку держава є гарантом. За гарантованими запозиченнями уряд несе реальну фінансову відповідальність тільки в разі неплатоспроможності платника.
Міжнародний державний кредит (зовнішній) – сукупність відносин, в яких держава виступає на світовому фінансовому ринку як позичальником, так і кредитором. Ці відносини набувають форми державних зовнішніх запозичень. Вони здійснюються на тих самих умовах, що й внутрішні, тобто на умовах зворотності, строковості й платності. їх надання або погашення відбувається за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Суми отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами за ними включаються до державного боргу країни.
Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.
Формами зовнішнього державного кредиту є:
державні зовнішні позики;
позики міжнародних фінансових органів;
міжурядові позики, банківські кредити держави.
Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи та інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові інституції, іноземні держави та їх угруповання. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства тощо.
Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав постачальників енергоносіїв). Як правило, вони бувають середньо- або довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.
Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою. Погашення позик і виплата процентів за ними може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочення погашення позики на 3-5 років після використання кредитних коштів.
Як уже зазначалося, державні позики є основною формою державного кредиту.
Слід зазначити, що в умовах перехідного періоду держкредит повинен використовуватися не тільки як джерело залучення фінансових ресурсів, але й ефективного інструмента централізованого кредитного регулювання економіки.
Кредит відіграє специфічну роль в економіці, бо він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але й прискорює його. Кредит сприяє економії витрат обігу. Це досягається за рахунок:
а) скорочення витрат з виготовлення, випуску, обліку і збереження грошових знаків, підготовлена до випуску частина готівки виявляється непотрібною;
б) прискорення обігу коштів, багаторазове використання вільних коштів;
в) скорочення резервних фондів.
В умовах економічного підйому, достатньої економічної стабільності кредит виступає фактором зростання. Перерозподіляючи величезні грошові й товарні маси, кредит підтримує підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може виявитися лише в умовах надвиробництва товарів.
Особливо помітний такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні кошти, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для обігу.










15

Приложенные файлы

  • doc 25367891
    Размер файла: 61 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий