СЕМИНАР


1.Ознаки виконавчої влади. Співвідношення державного управління з виконавчою владою.
Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Серед органів державної влади важливе місце посідають органи виконавчої влади, що здійснюють функції державного управління економічним, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом. Ці органи виступають основним суб'єктом адміністративного права.
Ознаки виконавчої влади:
·        відносна самостійність у системі єдиної державної влади;
·        організаційний характер впливу на суспільні відносини;
·        організаційна оформленість її носіїв (суб'єктів), тобто вона має конкретне суб'єктивне визначення і уособлюється в діяльності спеціальних структур, наділених державою відповідною компетенцією;
·        системність суб'єктів (їх сукупність) характеризується функціональною взаємозалежністю,  організаційно-ієрархічною  і  юридичною підвладністю;
·        професіоналізм, тобто ця влада здійснюється спеціально утвореними, підготовленими та офіційно визнаними державою суб'єктами;
·        універсальність існування в часі та просторі, тобто виконавча влада здійснюється безперервно й на всій підпорядкованій державі території;
·        вторинність і підвладність законодавчій владі.
·        Вивчення механізму функціонування виконавчої влади свідчить, що її основними функціями є:
·        регулювання зв'язків між структурними утвореннями;
·        перетворення політичних проблем на організаційно-правові завдання, плани, програми;
·        практична реалізація законів у загальнодержавному масштабі.
Співвідношення державного управління з виконавчою владою.
Державна влада є саме видом соціальної влади і похідна від неї. З волі та за рахунок суспільства утворюється держава, формується й оплачується її апарат. Водночас суспільство ніби бере на себе зобов'язання підкорятися волі та виконувати вимоги держави.
Реалізація влади відбувається шляхом панування або управління. Управління - це цілеспрямований, вольовий та упорядковуючий вплив суб'єкта на об'єкт. У соціальній сфері це вплив на зв'язки і відносини між компонентами, з яких складається суспільство, тобто на суспільні відносини. Отже, державна влада здійснює волю держави, а соціальна — волю соціуму, тобто суспільства.
Держáвне управлíння — це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження. Зміст влади виявляється у державному управлінні. Державне управління необхідно розглядати в широкому та вузькому розумінні.
В широкому розумінні державне управління охоплює органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, судової влади, прокуратури та інші органи державної влади.
У вузькому розумінні - тільки органи виконавчої влади.
Викона́вча вла́да - це одна з трьох гілок державної влади, яка, відповідно до конституційного принципу поділу влади у державі, розробляє і втілює державну політику спрямовану на забезпечення виконання законів та управляє сферами суспільного життя, насамперед державним сектором економіки. Виконавчій владі надається можливість самостійно приймати рішення необхідні для виконання цих завдань, проте вона є підзвітною відносно законодавчої гілки влади. За дотриманням чинного законодавства, в тому числі і органами виконавчої влади, слідкує судова влада2Поняття, предмет І метод адміністративного права України
Адміністративне право, подібно до інших складових національної системи права, слід розглядати як: а) галузь права; б) галузь законодавства; в) юридичну науку; д) навчальну дисципліну.
1 Про Положення про Головне управління державної служби України: Указ Президента України від 2 жовтня 1999 р. -1999. - № 1272/99.
Як галузь українського права (законодавства) адміністративне право України являє собою систему адміністративних правових норм, інститутів та нормативно-правових актів, що регулюють і охороняють особливе коло суспільних відносин у сфері державного управління. Як галузь права воно може бути розглянуто в об'єктивному й суб'єктивному розумінні. В об'єктивному розумінні адміністративне право України характеризується сукупністю адміністративних правових норм, інститутів і нормативно-правових актів, що утворюють його внутрішню та зовнішню форми. Внутрішня форма адміністративного права включає внутрішню побудову - систему адміністративного права. Зовнішня форма характеризується джерелами, що являють собою спосіб зовнішнього виразу змісту адміністративно-правових норм та інститутів.
За суб'єктивним розумінням адміністративне право України -це сукупність закріплених нормами об'єктивного права можливостей людини і громадянина, що реалізуються у сфері державного управління.
Адміністративне право України має свій предмет і метод правового регулювання.
Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права є такі:
- вони виникають у результаті державної владно-управлінської діяльності;
- суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;
- їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідомої, вольової, цілеспрямованої діяльності.
Методи адміністративного права - це засоби, способи та прийоми, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права. Аналізуючи засоби, за допомогою яких законодавець здійснює правовий вплив на предмет адміністративного права, слід сказати, що переважно це зобов'язання, заборони та адміністративно-правовий примус. У ряді випадків застосовуються і певні дозволи. Наприклад, дозвіл одержувати певну інформацію для здійснення покладених на орган чи посадову особу завдань.
Серед способів як складового елемента адміністративно-правового методу, слід виділити авторитарний (наказовий, щоб не сказати владний чи диктаторський) та субординаційний. Авторитарний спосіб виправданий "нерівністю" сторін адміністративних правовідносин, а саме: наявністю владного суб'єкта управління та підвладністю об'єкта управління. Наприклад, відносини податкової адміністрації з будь-яким платником податків. Субординаційний спосіб передбачає одержання обов'язкової згоди на дії об'єкта управління від суб'єкта управління.
Отже, наявність власного предмета й методу правового регулювання дає змогу відокремлювати адміністративне право від інших галузей українського права.
Як юридична наука адміністративне право являє собою систему знань, теорій, гіпотез, висновків і рекомендацій стосовно історії виникнення та розвитку, поняття, предмета й методу правового регулювання, системи та джерел галузі адміністративного права (законодавства), науки та навчальної дисципліни. Наука має свій предмет і методи дослідження, свою систему і джерела.
Як навчальна дисципліна адміністративне право вивчається в юридичних навчальних закладах. її предметом є вивчення адміністративного права як галузі права і законодавства, а також як юридичної науки.
Отже, адміністративне право України - одна із профілюючих галузей права, норми, інститути та відносини якої, історія розвитку і функціонування є предметом дослідження юридичної науки і викладається як навчальна дисципліна в юридичних навчальних закладах.
3Система і джерела адміністративного права. Характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення
Система адміністративного права - це його внутрішня форма, як вже було зазначено, що характеризує його внутрішню побудову. Структура системи адміністративного права включає в себе: а) адміністративні правові норми; б) адміністративні правові інститути.
Адміністративно-правові норми можна охарактеризувати як загальнообов'язкові, формально-визначені правила поведінки людини в суспільстві, що встановлюються (санкціонуються) і забезпечуються державою з метою закріплення, регулювання й охорони суспільних відносин у сфері державного управління.
Адміністративно-правовим нормам притаманні як загальні ознаки, що характеризують будь-яку правову норму, так і певні особливості, характерні тільки для цього виду правових норм. До особливих ознак адміністративно-правових норм можна віднести такі:
- закріплюють владні (керівні) та внутрішньо-організаційні відносини:
- метод впливу на суспільні відносини є державно-владним (імперативним);
- гарантування державного переконання та примусу при їх реалізації;
- органічне об'єднання їх у межах галузі адміністративного права (законодавства) і неможливість існування окремо.Адміністративно-правові норми мають логічну структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція) і можуть за різними критеріями групуватися за певними видами. Вони можуть об'єднуватися за різними критеріями і створювати адміністративно-правові інститути (наприклад, загальні, особливі та спеціальні).
Адміністративно-правовий інститут - це об'єднання двох і більше адміністративно-правових норм в єдину початкову, видову чи родову групу для регулювання відповідних суспільних відносин.
Об'єднуючись, норми й інститути утворюють загальну, особливу та спеціальну частини адміністративного права України, Загальна частина об'єднує адміністративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що закріплюють і регулюють основні принципи управління, правовий статус суб'єктів управління, форми та методи їхньої діяльності, функціонування адміністративного процесу та гарантії І способи забезпечення законності в державному управлінні.
Особлива частина включає в себе адміністративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що закріплюють і регулюють управління в різних сферах суспільного життя, а саме: в економічній, адміністративно-політичній, соціально-культурній, державно-правовій та ін.
Спеціальна частина обіймає адміністративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що регулюють адміністративно-правову діяльність конкретних органів (наприклад, внутрішніх справ, митної служби, податкової адміністрації тощо).
Названі три види інститутів слід розглядати як загальні. Своєю чергою, вони поділяються на головні та початкові.
Зовнішню форму адміністративного права складають його джерела. Джерелами адміністративного права називають правові звичаї, нормативні договори та нормативно-правові акти, правові акти державного управління, що вміщують адміністративно-правові норми.
Основним видом джерел адміністративного права є нормативно-правові акти - письмові документи державних органів та інших компетентних суб'єктів, що приймаються ними в установленому порядку і вміщують адміністративно-правові норми. Існують різні критерії для класифікації нормативно-правових актів, що являють собою джерела адміністративного права. За юридичною силою їх можна поділити на конституційні, законні та підзаконні. Наприклад, Конституція України закріплює, Що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38).
Серед законів, що є джерелами адміністративного права, можна виділити кодифіковані й інкорпоровані. До кодифікованих законів відносять, наприклад, Кодекс України про адміністративні правопорушення. Земельний кодекс України, Митний кодекс України та деякі інші. Інкорпоровані закони, у свою чергу, можуть бути органічними та звичайними. До органічних законів як джерел адміністративного права можна віднести Закони України "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про Збройні Сили України", "Про Службу безпеки України", "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", "Про Антимонопольний комітет України", "Про органи та служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх", "Про державну податкову службу", "Про державну службу" та ін. До звичайних законів як джерел адміністративного права відносять Закони України "Про підприємництво", "Про зайнятість населення", "Про державний кордон України", "Про митну справу в Україні, "Про надзвичайний стан", "Про охорону праці", "Про пожежну безпеку", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про звернення громадян" та ін.
Названі джерела адміністративного права - це джерела вищої юридичної сили. Норми Конституції України, що закріплюють права людини й громадянина, мають пряму дію.
Певна частина адміністративно-правових норм може бути закріплена у Постановах Верховної Ради України. Наприклад, Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 р., або Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затверджене Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р.
Джерелами адміністративного права є ряд підзаконних нормативних актів Президента України та Кабінету Міністрів України, зокрема: Національна програма боротьби з корупцією, затверджена Указом Президента України, Указ Президента України "Про врегулювання деяких питань, пов'язаних з процесом управління об'єктами державної власності"; Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України та ін. Джерелами адміністративного права можуть бути і спільні постанови Кабінету Міністрів України і профспілок України з питань охорони праці та соціального захисту працівників незалежно від форми власності.
Окрему групу нормативних актів, що визнаються джерелами адміністративного права, становлять акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади. Сюди відносять накази міністерств, державних комітетів і служб, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій.
Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти керівників підприємств, установ і організацій, акти територіальних громад, представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування та органів місцевої самоорганізації населення, якщо в них вміщено адміністративно-правові норми.
Підзаконні нормативно-правові акти, що деталізують окремі норми чи інститути законів, розглядаються деякими авторами як правові акти державного управління. На думку В. К. Колпакова, акти управління характеризуються за двома особливостями.4 а) як правові джерела і б) як управлінські. Вони мають між собою діалектичний зв'язок. їх визначають із трьох найбільш поширених позицій: а) як форми управлінської діяльності держави; б) як документи, що походять від компетентних органів; в) як владні дії державних виконавчо-розпорядчих органів. В. К. Колпаков визначає правові акти державного управління як владні, підзаконні, втілені в установлену форму волевиявлення суб'єктів державного управління, що безпосередньо впливають на правові норми й відносини з метою їх удосконалення відповідно до державних інтересів.
Одним із кодифікованих джерел адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП), який було прийнято 7 грудня 1984 р. (почав діяти з 1 червня 1985 р.). У ньому вміщуються норми, що регулюють і охороняють матеріальні і процесуальні суспільні відносини у сфері адміністративних правопорушень і адміністративної відповідальності. У загальних положеннях закріплюються завдання та система законодавства про адміністративні правопорушення, компетенція і повноваження державних органів і органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань про адміністративні правопорушення, їх запобігання, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, чинність законодавства та забезпечення режиму законності при провадженні у справах про адміністративні правопорушення.
Матеріальне право про адміністративні правопорушення і адміністративну відповідальність складається із загальної та особливої частин. У загальній частині закріплюються поняття адміністративного правопорушення, окремі елементи об'єктивних і суб'єктивних ознак складу адміністративного проступку, поняття і види адміністративних стягнень і загальні правила їх накладання.,
В особливій частині закріплюються види адміністративних проступків у різних галузях, а саме: а) охорони праці та здоров'я населення; б) ті, що посягають на власність; в) охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури; г) у промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії; у сільському господарстві; д) при порушенні ветеренарно-санітарних правил; е) на транспорті, у галузі шляхового господарства і зв'язку; є) житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою; ж) торгівлі, фінансів і кустарно-ремісничих промислів; з) стандартизації, якості продукції та метрології; и) ті, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку; і) ті, що посягають на встановлений порядок управління.
У процесуальному праві закріплюється система органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, справи, що підвідомчі їм, а також їхня компетенція щодо розгляду цих справ.
Окремий розділ присвячений регулюванню порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення, У ньому закріплені завдання і принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення, порядок складання протоколів, затримання правопорушників, їх особистий огляд, огляд речей і вилучення речей і документів. Визначається коло осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, порядок винесення на розгляд справ, оскарження і опротестування постанов відносно справи про адміністративне правопорушення.
Окремим розділом регулюється порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. У ньому закріплюються основні положення та порядок провадження з виконання постанови про: а) винесення попередження; б) накладення штрафу; в) оплатне вилучення предмета; г) конфіскацію предмета, грошей; г) позбавлення спеціального права; д) застосування виправних робіт; е) застосування адміністративного арешту; є) відшкодування майнової шкоди.Отже, чинний кодекс України про адміністративні правопорушення врегульовує матеріально-правові та процесуальні адміністративні делікатні правовідносини.
4Адміністративні правовідносини
Що слід розуміти під адміністративними правовідносинами? Це частина суспільних відносин, які регулюються нормами адміністративного права шляхом впливу на поведінку суб'єктів у сфері державного управління, що приводить до виникнення між такими суб'єктами правових зв'язків державно-владного характеру.
Основні ознаки адміністративних правовідносин:
1) вони виникають на основі адміністративно-правових норм;
2) характеризуються наявністю сторін, що іменуються суб'єктами адміністративного права;
3) за змістом включають в себе адміністративні права владного характеру і юридичні обов'язки;
4) є видом суспільних відносин державних органів, фізичних або юридичних осіб, організацій і спільностей;
5) здійснення суб'єктивних прав або додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.
Групувати адміністративні правовідносини можна за різними підставами:
а) залежно від кількості суб'єктів - прості та складні;
6) залежно від дії в часі — довготривалі та короткотривалі;
в) за змістом поведінки зобов'язаної сторони - пасивні та активні дії чи бездіяльність;
г) залежно від функціонального призначення - регулятивні и охоронні; за галузевою належністю - матеріальні та процесуальні;
д) за сферами управління окремими галузями - соціально-культурною, адміністративно-політичною, економічною та ін.
Адміністративні правовідносини мають складну будову і включають такі елементи, як суб'єкти, об'єкти, зміст правовідносин.
Підставами виникнення, зміни чи припинення адміністративних правовідносин є юридичні факти.
Суб'єктами адміністративних правовідносин називають державні органи, фізичних та юридичних осіб, які наділяються адміністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління (державної виконавчої влади).
Необхідно розрізняти суб'єкт адміністративного права і суб'єкт адміністративних правовідносин. Названі поняття близькі, але не тотожні. Суб'єкт адміністративного права може існувати абстрактно, але ніколи не вступатиме у правовідносини. А от суб'єкти адміністративних правовідносин завжди конкретні. Для того щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адміністративних правовідносин, необхідні такі три умови: а) наявність адміністративно-правової норми, що передбачає адміністративні права і обов'язки; б) наявність адміністративної правосуб'єктності (право-дієздатності); в) наявність адміністративного юридичного факту.
Адміністративно-правові норми містяться в джерелах адміністративного права.
Суб'єкти адміністративних правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені і нести юридичну відповідальність за свої дії.
Суб'єктами адміністративних правовідносин можуть бути: а) Президент України; б) державні органи виконавчої влада; в) державні службовці; г) громадяни України; іноземці й особи без громадянства; д) система місцевого самоврядування; е) об'єднання громадян та ін.
Об'єктом адміністративних правовідносин є сама управлінська діяльність у сфері державного управління.
Зміст адміністративних правовідносин характеризується синтезом фактичного та юридичного. Юридичний зміст - це адміністративні суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливості імперативних дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів. Фактичний зміст - це сама поведінка суб'єктів адміністративних правовідносин, їх діяльність, у якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.
Зміст адміністративного суб'єктивного права включає такі можливості: а) діяти відповідно до своїх повноважень; б) вимагати певних дій від зобов'язаної сторони; в) впливати на об'єкт управління; г) використовувати форми й методи контролю, заохочення та примусу.
Адміністративні юридичні обов'язки - це закріплена нормами адміністративного права міра необхідної, найбільш розумної і доцільної поведінки суб'єкта, спрямована на задоволення інтересів носія адміністративного суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.
Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності: а) здійснення певних дій; б) утримання від здійснення дій, що протирічать інтересам інших осіб; в) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від інших осіб; г) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою адміністративного права необхідних варіантів поведінки.
Адміністративні юридичні факти — це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою адміністративно-правової норми, що породжують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Залежно від підстав розглядають різні види юридичних фактів:
1) за юридичними наслідками - правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі;
2) залежно від форми їх прояву - позитивні та негативні;
3) за характером дії розрізняють юридичні факти одноразової та безперервної дії;
4) за характером дій - активні та пасивні;
б) за галузевою ознакою - матеріальні та процесуальні;
6) за розподілом прав і обов'язків - односторонні та багатосторонні;
7) за функціями в механізмі правового регулювання - регулятивні та охоронні;
8) залежно від кількості суб'єктів - прості та складні;
9) за наявністю волі - юридичні дії (життєві обставини, що характеризують вольову поведінку адміністративних суб'єктів, їх зовнішнє вираження волі та свідомості) та юридичні події (життєві обставини, що виникають, розвиваються і припиняються незалежно від волі суб'єктів адміністративних правовідносин).
Юридичні дії, у свою чергу, поділяють на правомірні та неправомірні. Правомірні юридичні дії (вчинки та результати діяльності) завжди відповідають нормам адміністративного права (наприклад, подання скарги, звернення організації за реєстрацією, подання проекту документа на експертизу та ін.).
Неправомірні юридичні дії - правові аномалії, зловживання правом (що не є правопорушенням) та адміністративні правопорушення.До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу тощо.
Отже, юридичні факти, як життєві обставини, що передбачаються нормами адміністративного права, мають велике теоретичне і практичне значення для адміністративних правовідносин.
Таким чином, адміністративні правовідносини носять яскраво Виявлений імперативний характер. У той самий час існують і окремі горизонтальні відносини, в тому числі й адміністративно-договірного характеру, які в адміністративному праві мають чітко виражений допоміжний і тимчасовий характер.
5Поняття адміністративної відповідальності
Адміністративну відповідальність слід розглядати в позитивному (перспективному) та ретроспективному (негативному) видах. У перспективному розумінні адміністративна відповідальність характеризується як відповідальне ставлення суб'єкта адміністративного права до своїх обов'язків і додержання заборон. У ретроспективному значенні - це специфічне правовідношення між державою (її органами й посадовими особами) та суб'єктом адміністративного правопорушення щодо реагування на вчинене правопорушення і на суб'єкт, що його вчинив, а також покладання на правопорушника виду й міри адміністративного стягнення.
Виділяють основні та похідні ознаки адміністративної відповідальності. До основних ознак відносять те, що адміністративна відповідальність:
1) є засобом охорони встановленого правопорядку;
2) нормативно визначена й полягає в застосуванні санкцій адміністративних правових норм;
3) супроводжується осудом із боку держави правопорушника та правопорушення;
4) пов'язана із застосуванням примусу та негативних для правопорушника наслідків;
5) реалізується у визначених законодавством процесуальних формах.
До похідних ознак відносять те, що:
1) підставою адміністративної відповідальності е не тільки проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й порушення, передбачені нормами інших галузей права (наприклад, житлового, трудового, земельного та ін.);
2) адміністративна відповідальність полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень;
3) право притягати до адміністративної відповідальності належить державним органам та їхнім посадовим особам;
4) існує особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності і т. ін.
Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річ-ного віку (ст. 12 КУпАП).
Вчинення адміністративного проступку неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує адміністративну відповідальність. За вчинення адміністративних проступків у віці від 16 до 18 років до неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи впливу:
а) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення в потерпілого;
б) застереження;
в) догана або сувора догана;
г) передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за згодою колективу, а також окремим громадянам на їх прохання (ст. 24і КУпАП).
6 Адміністративні стягнення: поняття та види
Адміністративне стягнення — це захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Види адміністративних стягнень закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. До них належать:
1) попередження - письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість вчинення ним адміністративних правопорушень;
2) штраф - майнове стягнення, або вилучення в порушника певної грошової суми на користь держави;
3) оплатне вилучення предмета, який був засобом вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в його примусовому вилученні з наступною реалізацією та передачею одержаної суми власнику за вирахуванням витрат на реалізацію вилученого предмета;
4) конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в примусовому невідшкодовуваному вилученні цього предмета у власність держави. Конфіскованим може бути тільки предмет приватна власність порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами;б) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, на строк до трьох років за грубе чи систематичне порушення порядку користування цим правом (стосується тільки права керувати транспортними засобами та права полювання);
6) виправні роботи призначаються на строк до двох місяців із відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з утриманням до 20% її заробітку у власність держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) народним судом (народним суддею);
7) адміністративний арешт встановлюється і застосовується лише у виключних випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) народним судом (народним суддею).
Таким чином, адміністративні стягнення як вид і міра адміністративного впливу держави на осіб, що вчинили правопорушення, закріплюються главою 3 КУпАП і поділяються на основні й додаткові і мають на меті виховання особи, що вчинила правопорушення, інших осіб для запобігання правопорушень у майбутньому.
7 Основи адміністративного процесу
Діяльність виконавчо-розпорядчих органів і посадових осіб постійно потребує розгляду й вирішення відносно конкретних фізичних або юридичних осіб питань управлінського характеру. Таку діяльність називають адміністративними справами. Для вирішення адміністративної справи необхідно застосувати матеріальну адміністративно-правову норму до конкретного індивідуального випадку або конкретної життєвої ситуації. Застосовуються адміністративно-правові норми з додержанням певних, передбачених законодавством процедур (правил). Ці правила закріплюються в нормативно-правових актах як адміністративні процесуальні норми - загальнообов'язкові правила, що регламентують порядок вирішення адміністративних справ різних категорій. Об'єднані в інститути вони утворюють адміністративне процесуальне право.
Вирішення різних адміністративних справ на підставі адміністративних процесуальних норм називається адміністративною процесуальною діяльністю, якою займаються виконавчо-розпорядчі органи та їхні посадові особи. Сукупність адміністративних процесуальних дій (діяльність) у межах конкретної адміністративної справи має назву адміністративного провадження. Однопорядкові групи адміністративних проваджень утворюють різні види проваджень. Існує багато класифікацій адміністративних проваджень. Так, В. К. Колпаков виділяє нормотворчі, установчі та правозастосовчі групи проваджень..Нормотворчі провадження здійснюються в процесі підготовки й видання нормативних актів управління.
Установчі провадження - у процесі створення, реорганізації, ліквідації організаційних структур у сфері державного управління, а також під час комплектування персоналом організаційних структур у сфері державного управління.
Правозастосовчі провадження є найскладнішою групою адміністративних проваджень. До них належать такі провадження.
1) По застосуванню заходів примусу в державному управлінні: а) дисциплінарне провадження; б) провадження у справах щодо адміністративних правопорушень; в) провадження щодо застосування заходів матеріального впливу.
2) По застосуванню заходів заохочення і стимулювання в державному управлінні: а) провадження у справах щодо нагородження державними нагородами, відзнаками, грамотами тощо; б) провадження у справах щодо присвоєння почесних та інших звань; в) провадження у справах щодо преміювання тощо.
3) По реалізації громадянами своїх прав і обов'язків: а) провадження за зверненнями громадян; б) провадження щодо виконання громадянами військового обов'язку; в) провадження по одержанню громадянами житла тощо.
4) Щодо реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків: а) провадження щодо легалізації юридичних осіб; б) провадження щодо виділення юридичним особам кредитів; в) провадження щодо оформлення і видачі юридичним особам ліцензій тощо.
5) По здійсненню контролю і нагляду (контрольно-наглядові провадження) та багато інших.
Усі адміністративні провадження складаються з окремих операцій (стадій). Для кожного виду проваджень може бути кілька таких стадій. Здійснюється провадження по адміністративних справах за участю суб'єктів, яких можна поділити на три групи: а) ті, що вирішують справу; б) ті, відносно яких вирішують справу; в) допоміжні учасники процесу.
8 Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення
Важливе місце в системі суб'єктів, що вирішують справи, відведене органам і посадовим особам, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Система таких органів визначена третім розділом КУпАП. У ст. 213 КУпАП закріплюється, що справи про адміністративні правопорушення розглядають:
1) адміністративні комісії при районних державних адміністраціях і виконавчих комітетах, міських, районних у містах, селищних і сільських рад. Вони вирішують всі справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, які належать до компетенції інших органів. Комісія створюється відповідною держадміністрацією чи виконавчим комітетом у складі голови, секретаря і членів комісії;
2) виконавчі комітети селищних і сільських рад уповноважені розглядати справи про порушення громадського порядку, правил торгівлі та інші аналогічні порушення;
3) місцеві суди (судді) розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені до їх компетенції Кодексом. Судді одноособово розглядають справи про дрібне хуліганство, порушення правил адміністративного нагляду тощо;
4) органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспекцій та інші уповноважені органи (їхні посадові особи) розглядають справи, віднесені до їхньої компетенції законодавством. Так, наприклад, ОВС (їхні посадові особи) розглядають справи про порушення громадського порядку, порушення правил паспортної системи, правил прикордонного режиму, правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземних громадян і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину чи інших паливно-мастильних матеріалів.
Отже, закон визначає систему органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення та визначає їхню підвідомчість.

Приложенные файлы

  • docx 22918547
    Размер файла: 38 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий