Gigiyena ekzamen doc



ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 1
1. Структура та основні завдання Державної санітарно-епідеміологічної служби України.
Зміст попереджувального і поточного санітарного нагляду та його особливості у Збройних Силах України.
Структура санітарно-епідемічної служби представлена стрункою системою організацій та закладів, котрими керує головний державний санітарний лікар країни - замісник Міністра охорони здоров
·я України через ДСЕУ Мінздраву України. В складі Міністерства охорони здоров
·я України є санітарно-епідеміологічні управління, котрі керуються діяльністю сан-епід. служби на території республіки. В кожному обласному центрі, місті, районі функціонує СЕС, котрі проводять в повному об
·ємі попереджувальний та поточний сан.-нагляд за всіма об
·єктами розповсюдженими в даній адміністративній території, а також здійснюють організацію протиепідемічних заходів.
В адміністративно-фінансовому відношенні сан-епід. станції підчиняються визначеному відділу охорони здоров
·я. Організаційно-методичне керівництво здійснюється крізь вищестоящу організацію сан. - епід. служби.
Керівництво наглядовими, правовими функціями СЕС здійснюється вищестоящою ланкою сан.-епід. служби.
В останні роки відбувається процес централізації управління та фінансування сан.- епід.служби. на рівні області. При цьому районні, міські СЕС виведені з підкорення місцевих органів охорони здоров
·я, знаходяться лише під владою облСЕС та фінансуються централізовано за рахунок обласного бюджету.
СЕС є самостійним медичним закладом, їх штатно-організаційна структура визначається Наказом Міністра охорони здоров
·я України. Введено нове, зараз існуюче положення про СЕС, згідно якого визначені типи (республіканська, обласна, міська, районна СЕС та категорії СЕС). 3 категорії для міст з районними та без районного поділу і 3 категорії для сільських районів.
Очолює СЕС лікар, котрий є головним сан. Лікарем відповідного району діяльності (республіка, місто, район) і замісником керівника відповідного органу охорони здоров
·я по сан.-епід. питанням.
Категорійність СЕС залежить від чисельності населення, яке обслуговується адміністративною територією.
В останні роки змінилась структура СЕС. Для більш широкого і ефективного використання лабораторних методів використання сан.-хімічні і біологічні лабораторії об
·єднанні з відповідними оперативними відділами і робота їх організована по принципу єдиної ланки. При цьому здійснюється єдине керівництво оперативними підрозділами і лабораторією, сумісне планування роботи, взаємне або перехресне засвоєння робітниками методів один одного.
В структуру республіканських, краєвих, обласних СЕС з 1969 року введені організаційні відділи, основним завданням котрих є централізація організаційного методичного керівництва сан.-епід. служби області (або краю).
Структура СЕС ( на прикладі міської) сан.-епід. станції складається з таких основних відділів (сан. - гігієнічного, епідеміологічного, дезінфекційного) і управління на чолі з головним лікарем.
Санітарно-гігієнічний відділ ділиться на 5 відділень:
комунальної гігієни;
гігієни праці;
гігієни харчування;
гігієни дітей та підлітків;
санітарно - хімічних лабораторій.

Епідеміологічний відділ - з 3 відділень:
протиепідемічного;
паразитологічного;
баклабораторій.

Дезинфекційний відділ - з 3 відділень:
евакуації та дезинфекції;
комунальної дезинфекції та санітарної обробки;
профілактика дезинфекції, дезинсекції та дезгатизації.
В тих містах, де є самостійна дезстанція, дез. відділ в місті відсутній.
Серед ряду проблем удосконалення сан.-епід. служби найбільш актуальними є кількісне визначення реальної потреби в посадах спеціалістів сан.-гіг. та епідеміологічного профілю.

Основними завданнями сил і засобів санітарно-епідеміологічної служби при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного і природного характера є:
аналіз епідемічної ситуації, оцінка та прогнозування її розвитку;
своєчасна інформація про санітарно-епідеміологічний стан;
забезпечення готовності системи управління, сил та засобів державної санітарно-епідеміологічної служби до дій у надзвичайних ситуаціях;
організація матеріально-технічного постачання установ та закладів санітарно-епідеміологічної служби, їх формувань – для розв'язання завдань в надзвичайних ситуаціях, спричинених епідеміями;
підготовка спеціалістів санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України, санепідслужб міністерств та відомств до роботи в надзвичайних ситуаціях;
участь у розробці та здійснення заходів щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з епідеміями, зменшення втрат та збитків від них.
На санітарно-епідеміологічні формування Державної служби медицини катастроф покладені наступні функції.
В режимі повсякденного функціонування:
організація та проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, що спрямовані на попередження виникнення епідемічних осередків;
підтримка високої організаційної та фахової готовності служби, що включає проведення планової підготовки та удосканалення спеціалістів, проведення тренувальних занять та навчань, навчання населення методом захисту від інфекційних захворювань, створення та підтримка спеціальних фінансових фондів, необхідного резерва лабораторного обладнання, засобів індивідуального захисту, запасів діагностичних та інших імунобіологічних препаратів, поживних середовищ, дезінфекційних засобів та іншого майна, забезпечення їх своєчасної заміни та поповнення.
В режимі підвищеної готовності:
посилення спостереження за епідемічною ситуацією;
направлення при необхідності груп експертів для проведення оцінки епідемічної ситуації та вироблення пропозицій щодо обсягу та характеру необхідних санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;
вироблення пропозицій з нормалізації епідемічної ситуації;
посилення чергово-диспетчерської служби;
прогнозування можливості виникнення епідемії;
прийняття заходів із захисту населення;
підвищення готовності сил та засобів санітарно-епідеміологічної служби для ліквідації епідемічного осередку;
уточнення планів;
висунення при необхідності сил та засобів в райони передбаченої діяльності.
3.  В режимі надзвичайної ситуації:
організація захисту населення;
висунення сил та засобів в райони надзвичайних ситуацій для виконання робіт;
проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.
Санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи у районах катастроф повинні бути спрямовані на:
джерело збудника інфекційного захворювання;
механізм передавання збудника;
сприйнятливість організму людини (табл. 1)
Таблиця 1
Упорядкований перелік санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів
№ п/п
Спрямованість
Група заходів

1
Джерело збудника інфекції
Діагностичні, ізолювальні, лікувально-профілактичні та режимно-обмежуючі

2
Механізм передачі
Санітарно-гігієнічні
Дезінфекційні та дезінсекційні

3
Сприйнятливість організму людини
Імунопрофілактика
Екстрена профілактика

4
Загальна
Лабораторні дослідження
Санітарно-просвітницька робота

Надання санітарно-гігієнічної та протиепідемічної допомоги в осередках надзвичайних ситуацій, на шляхах і в районах евакуації населення із осередків-катастроф є провідною складовою діяльності ДСМК, основним змістом роботи санітарно-епідеміологічної служби. При цьому слід сформувати основні принципи організації та виконання заходів у разі надзвичайної ситуації:
єдиний підхід до організації санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів;
відповідність змісту та обсягу заходів санітарно-епідемічному стану у районі (осередку) надзвичайної ситуації;
участь всіх складових галузі охорони здоров'я в організації та проведенні заходів щодо ліквідації епідемічних осередків;
постійна взаємодія служби медицини катастроф з іншими службами міністерств та відомств під час ліквідації санітарно-гігієнічних та епідемічних наслідків надзвичайних ситуацій.

Попереджувальний санітарний нагляд проводиться по всім галузям санітарної справи за виконанням санітарно-гігієнічних норм і правил під час проектування і будівництва, реконструкції житлово-комунальних, побутових, театрально-культурних суспільних закладів, курортів, навчальних закладів, дитячих закладів, функціонально-спортивних споруд, промислових підприємств, виробничих цехів, переобладнання агрегатів, змінах технології виробництва або впровадженні нових виробничих процесів, станків і ін., а також при плануванні, забудові і благоустрої населених районів враховуючи необхідність правильного стану трьох основних зон: житлової, суспільних споруд, промислової (промислових, сільськогосподарських об
·єктів).
Попереджувальний санітарний нагляд здійснюється по охороні атмосферного повітря, водойм, водопостачання і ґрунту. Попереджувальний санітарний нагляд встановлює санітарно-гігієнічні норми і правила, вимоги Держстана всі промислові товари, продукти харчування, тканини, мило, шкільні парти, дитячі меблі, іграшки, барвники і т. ін., порушення котрих може негативно відбитися на здоров
·ї населення.
Попереджувальному санітарному нагляду (держконтролю) підлягають всі медичні, біологічні препарати. Загальний державний нагляд за всіма медичними, біологічними препаратами, котрі випускаються в Україні, обумовлюється Держ. контролем.
Поточний санітарний нагляд сан-епід. служби відбувається також по всім галузям санітарної справи.
В зміст поточного санітарного нагляду в основному входить:
вивчення сан-гігієнічних умов праці і гігієнічна оцінка виробничого середовища;
виконання систематичного лабораторного контролю і поденне спостереження за санітарним станом підприємства, комунальних споруд, учбових закладів, державних дитячих закладів, виробничих, житлових і суспільно-культурно-побутових споруд, дотримання в них санітарних норм і правил;
пошук санітарних шкідливостей, забезпечення заходів щодо їх зменшення;
вивчення захворюваності і травматизму у робітників, службовців, підлітків і дітей, проведення заходів по їх профілактиці;
організація і контроль за проведенням оглядів;
вивчення санітарного стану дитячого населення;
контроль за дотримуванням гігієнічних умов навчання в школах і інших дитячих закладах;
гігієнічне вивчення і контроль за станом повітряного середовища, водойм, ґрунту;
санітарна охорона-кордонів;
забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних норм при виробництві харчових продуктів і продуктів харчування, під час їх транспортування і зберігання, а також їх реалізації;
розробка і впровадження заходів по організації раціонального харчування населення;
організація і проведення заходів по підвищенню санітарної культури підприємств;
контроль за виконанням оздоровчих заходів передбачених комплексним планом і вивчення ефективності цих заходів.
Поточний санітарний нагляд повинен бути плановим, комплексним, цілеспрямованим.
Плановість поточного санітарного нагляду - вся сукупність раніше передбачених, складених на основі реального вивчення конкретної обстановки санітарно-протиепідемічних закладів, які складають санітарне обслуговування населення і санітарно-протиепідемічних закладів, які складають санітарне обслуговування населення і санітарно-оздоровчих закладів.
Комплексність поточного санітарного нагляду означає виконання всіма спеціалістами санітарно-епідеміологічних закладів роботи разом з робітниками лікувально-профілактичних закладів, з участю профспілкових, господарчих органів, з широким залученням суспільно-санітарного активу.
Цілеспрямованість поточного санітарного нагляду ґрунтується пред(являємими вимогами на основі санітарно-гігієнічних норм, правил (а також сан.законодавством, підтвердженим лабораторними та іншими об
·єктивними методами дослідження).

2. Гігієнічні аспекти організації праці лікарів. Профілактика професійно-зумовлених захворювань лікарів різних спеціальностей.
Головний лікар лікувально–профілактичного закладу


Заступники головного лікаря


Поліклінічна Лікувальна Господарча Відділ або служба
справа частина (заступник (інженер з
(зав.поліклінікою) (начмед) або завгосп) охорони праці)

Зав. службами: Зав. стаціонарними Структурні підрозділи та їх ке-
терапевтична, відділеннями: терапев- рівники: гаражне господарство,
хірургічна та ін., тичне, хірургічне та ін., бригада сантехніків, електриків,
старші медсестри, старші медсестри, слюсарів, котельня, пральня,
сестри–господарки сестри-господарки автоклавна тощо


Рис. 3. Орієнтовна структурна схема здійснення адміністративного контролю та проведення заходів з охорони праці в лікувально–профілактичному закладі



Особливості праці в медичній галузі та лікарів різних спеціальностей
Серед абсолютної більшості інтелектуальних професій професія лікаря залишається однією з найбільш небезпечних.
Визначаючи особливості охорони праці лікарів різних спеціальностей слід зауважити, що існує цілий ряд негативних чинників, котрі в однаковій мірі характерні для будь–якої медичної спеціальності. До їх числа, насамперед, необхідно віднести:
високе нервово–емоційне, психічне та розумове напруження, пов’язане з почуттями співпереживання, відповідальністю за здоров’я та життя хворого тощо;
контакт з інфекційними агентами, небезпека зараження або травматизації під час проведення маніпуляцій, обстежень, оперативних втручань, перебування в середовищі, де мешкають носії та переносники захворювань;
несприятливе за своїми хімічними та фізичними властивостями навколишнє середовище безпосередньо на робочому місці (дискомфортний мікроклімат, атмосферний тиск, який часто змінюється, забруднення повітря та предметів лікарськими, анестезувальними, дезінфекційними та іншими хімічними речовинами, вплив іонізуючих випромінювань, електромагнітних полів радіочастот, квантових (лазерного тощо) випромінювань, ультразвуку, шуму, вібрації та інших несприятливих фізичних чинників);
вимушене положення тіла, виражене зорове напруження, фізичні навантаження під час виконання більшості маніпуляцій та оперативних втручань, відсутність достатніх умов для короткочасного відпочинку протягом періоду виробничої зміни;
порушення оптимальної з фізіологічної точки зору структури режиму дня, що пов’язані з працею у позаробочий та нічний час, із станом емоційного напруження, яке утруднює повне відключення від професійних справ після завершення робочого дня.
Крім того, існують певні, іноді досить виражені, особливості праці лікарів різних спеціальностей. Розглянемо деякі з них.
Лікар терапевтичного профілю. Абсолютна більшість хворих з будь–якими початковими проявами погіршання стану здоров(я звертаються спочатку саме до лікаря–терапевта. Відповідно серед таких пацієнтів можуть бути хворі на туберкульоз та інші інфекційні захворювання, в тому числі і особливо небезпечні. Отже, медичне обстеження таких відвідувачів може бути небезпечним для лікаря. Не можна не звернути увагу і на те, що за даними спеціальних досліджень, у понад 70% дільничних терапевтів та у понад 75% терапевтів швидкої медичної допомоги умови праці слід вважати несприятливими (велика кількість пацієнтів, шум, вібрація, складності обстеження хворого на дому тощо). Причому найбільш несприятливими є умови здійснення професійної діяльності дільничного педіатра (велика кількість викликів, недостатній рівень санітарної культури багатьох сімей тощо).
Лікар хірургічного профілю. Тривале вимушене положення тіла, а передусім, статичне навантаження нижніх кінцівок внаслідок того, що за операційним столом тривалість робочого часу становить у отоларингологів – 94%, у акушерів–гінекологів – 83%, хірургів – 77% від тривалості робочого дня, призводить до появи таких негативних зрушень, як плоскостопість, варикозне розширення вен тощо, а у ЛОР–лікарів, які більшість операцій проводять сидячи – до порушень кровообігу нижніх кінцівок, органів малого тазу, порушень функції хребта тощо. Хірурги, як правило, використовують велику кількість дезінфікуючих та мийних матеріалів (йод, спирт, препарати хлору та ін.), що може призводити до пошкоджень шкіри рук, виникнення дерматозів, екзем тощо. Повітря операційних блоків містить надлишкову кількість хімічних речовин як внаслідок використання мийних та дезінфікуючих препаратів, так і в результаті застосування наркотичних та знеболюючих засобів. Характерним є поєднання цих шкідливостей з високим рівнем бактеріального забруднення як повітря, так і рук, підвищеним ризиком травматизму та імовірним розвитком ускладнень від його наслідків (стафілокок, збудники правцю та ін.). Якщо до цього додати велике зорове напруження та розумове навантаження, необхідність обережності і, водночас, рішучості, слід погодитися, що охорона праці лікаря хірургічного профілю, безсумнівно, має винятково важливе значення.
Лікар–інфекціоніст (а також фтизіатр, паразитолог, дерматовенеролог, епідеміолог тощо). Слід визначити, що праця лікарів–інфекціоністів є дуже близькою до роботи лікарів терапевтичного профілю, однак шкідливостей в ній значно більше. В першу чергу цей факт зумовлений імовірно більш високим ризиком для інфекціоніста самому захворіти тими ж хворобами, що й пацієнти і, особливо, повітряно–крапельними інфекціями, антропонозними та зоонозними хворобами. Тому лікарям подібного профілю доводиться використовувати мийні та дезінфікуючі засоби, спецодяг (наприклад, протичумні костюми), приймати участь у проведення дезінфекційної обробки, щеплень та інших карантинних (протиепідемічних) заходів. Відповідно такі лікарі, окрім ризику набути якогось інфекційного захворювання, є більш схильними до виникнення алергічних захворювань. У своїй роботі лікар–інфекціоніст має постійно турбуватися про суворе дотримання таких вимог, як забезпечення відповідного порядку прийому інфекційних хворих, проведення санітарної обробки хворих, здійснення адекватного розподілу хворих по відділеннях та палатах, дотримання належного протиепідемічного стану відділень, предметів догляду за хворими, інвентарю, обладнання та посуду, встановлення певного порядку надання дозволів на відвідування хворих та догляду за ними, диспансерного обліку та виписки хворих із стаціонарних відділень, охорона довкілля від забруднень збудниками інфекційних захворювань тощо.
Не слід вважати, що суворе дотримання наведених вище вимог стосуються тільки лікаря(інфекціоніста або медичного персоналу, що працює в інфекційних відділеннях, їх дотримання є обов’язковими для лікаря будь–якого фаху. Однак порушення хоча б однієї вимоги саме лікарем–інфекціоністом може призвести до інфікування не тільки медичного персоналу, але й інших хворих та членів їх сімей.
Лікар–стоматолог. У більшості випадків працює в поліклінічних умовах, приймаючи за зміну до 25 і більше хворих. На жаль, сьогодні більшість відвідувачів стоматологічних кабінетів з’являються на прийом не лише для здійснення профілактичних оглядів, а через хвороби зубів або ротової порожнини, що існують вже досить тривалий час. Крім того, не можна гарантувати, що такі відвідувачі мають лише стоматологічні захворювання. Отже, лікар–стоматолог має високий ризик бути інфікованим від пацієнта, передусім, повітряно–крапельними інфекціями.
У структурі негативних чинників, що властиві для праці лікаря–стоматолога, значне місце також займають фізичні та хімічні чинники. В першу чергу, на чільне місце виходить вимушена робоча поза із відповідним статичним та м’язовим навантаженням. Стоматологи–терапевти під час здійснення професійної діяльності змінюють положення тіла залежно від характеру лікування і відповідного положення самого хворого, проте найчастіше працюють у робочій позі “сидячи”. Натомість найбільш характерною робочою позою для стоматологів–хірургів та стоматологів–ортопедів є робоча поза “стоячи”. Важко визначити, яке положення тіла є найменш зручним та фізіологічним, адже велике значення має тривалість та важкість виконуваних робіт. Наприклад, праця у нахиленому положенні з випростаними руками сприяє формуванню порушень постави і, зокрема, кіфозу. Тривале стояння зумовлює появу болю в ділянці м’язів спини, попереку, шиї та плечей, викликає появу застійних явищ в органах малого тазу і судинах ніг, може призвести до плоскостопості та варикозного розширення вен. Зрозуміло, що такі незручності та їх наслідки характерні не тільки для стоматологів, але й для інших фахівців, які здійснюють хірургічні види медичної діяльності (торакальна та абдомінальна хірургія тощо).
Під час лікування зубів стоматологам доводиться виконувати складні операції під суворим контролем зору, що зумовлює значне навантаження на зорову сенсорну систему. Зовсім не другорядне значення мають шум, вібрація, ультрафіолетове випромінювання (стерилізація інструментів) та ін. Повітря робочої зони лікаря–стоматолога містить цілий ряд шкідливих хімічних речовин: пари ртуті внаслідок приготування та використання амальгами, досить значний перелік парів, зумовлених використанням надзвичайно широкого спектру знеболюючих, антибактеріальних, дезінфікуючих та мийних препаратів тощо.
Лікар–рентгенолог (радіолог). Широке застосування джерел іонізуючого випромінювання вимагає винятково суворого дотримання відповідних правил та норм в ході здійснення професійної діяльності лікарів–рентгенологів, лікарів радіологічних відділень тощо. Такі вимоги зумовлені винятково шкідливою дією (у надлишкових дозах) радіації на людину, що може призвести до виникнення променевої хвороби та онкологічних захворювань, вплинути на спадковість та імунний стан організму. Крім того, в роботі лікарів зазначеного фаху відчутним є велике зорове напруження, що зумовлено потребою в адаптації до різних рівнів освітлення, високим навантаженням на акомодаційний апарат, необхідністю розрізнення кольорів тощо. За таких умов цей вид праці має бути всебічно регламентованим та мати певну специфіку щодо планування та реалізації заходів з охорони та безпеки професійної діяльності. Адже біологічна дія іонізуючого випромінювання, на відміну від інших негативних виробничих чинників, характеризується: невідчутністю впливу на організм людини, яка немає органів чуття, які б сприймали іонізуюче випромінювання, наявністю певного латентного періоду прояву біологічного ефекту та здатністю до накопичення поглинутих доз, що неминуче з часом призводить до підсумування ефектів опромінення.
Відповідно робота лікарів–рентгенологів, радіологів та інших фахівців, що працюють з джерелами іонізуючих випромінювань має базуватися на винятково суворому дотриманні належних вимог з охорони праці, норм радіаційної безпеки (НРБУ–97 та ОСПУ–01).
Загалом, ураховуючи досить високий рівень захворюваності серед медичних працівників для послаблення впливу негативних виробничих чинників на їх здоров’я та запобігання їх виникненню під час здійснення трудової діяльності, необхідним є запровадження цілеспрямованої системи профілактичних заходів, до структури якої мають бути віднесені професійний відбір, заходи законодавчого та адміністративно(організаційного змісту тощо.
Тому нині встановлений чіткий перелік загальних медичних протипоказань щодо допущення до роботи в закладах охорони здоров’я, діяльність в яких пов’язана з несприятливими професійними чинниками.
До їх числа відносять:
природжені аномалії органів з вираженою недостатністю їх функцій;
органічні захворювання центральної нервової системи із стійко вираженим порушенням функцій;
епілепсія з частими нападами та зміною особистості;
захворювання ендокринної системи з вираженим порушенням функцій;
злоякісні новоутворення;
виражені форми хвороб крові та кровотворних органів;
гіпертонічна хвороба II–III стадії;
хвороби серця з недостатністю кровообігу;
хронічні захворювання легенів з вираженою легенево–серцевою недостатністю та схильністю до кровотеч;
бронхіальна астма важкого перебігу з вираженими порушеннями кровообігу;
активні форми туберкульозу будь–якої локалізації;
виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки з частими загостреннями або схильністю до ускладнень;
цирози печінки, активні хронічні гепатити та ураження жовчовивідних шляхів з важкими нападами;
хронічні панкреатити, гастроентерити та коліти з частими загостреннями;
хронічні захворювання нирок з явищами ниркової недостатності, сечокам’яна хвороба з частими нападами або ускладненнями;
колагенози;
захворювання суглобів з частими загостреннями або зі стійким порушенням функцій;
стійке порушення менструальної функції;
вагітність і період лактації, патологія вагітності (невиношування і антенатальне ушкодження плода) у жінок дітородного віку, хронічні запальні захворювання матки та придатків з частими загостреннями;
захворювання зорового нерва і сітківки;
анофтальм;
глаукома.
Крім того, з урахуванням специфіки умов праці та наявності певних професіональних шкідливостей, властивих для деяких спеціалізованих відділень, установлений перелік додаткових медичних протипоказань до роботи в цих підрозділах.
Так, для персоналу інфекційних і туберкульозних лікарень та відділень, протитуберкульозних диспансерів, пологових будинків, санаторіїв–профілакторіїв, науково–дослідних інститутів, бактеріологічних лабораторій та лепрозоріїв, це такі:
алергічні захворювання;
хронічний бронхіт, що часто загострюється, хронічна пневмонія, бронхіальна астма;
гострий коліт та виражений хронічний коліт, що часто рецидивує;
кандидоз та інші мікози;
хронічні захворювання сечовивідних шляхів;
хронічні субатрофічні зміни верхніх дихальних шляхів зі схильністю до атрофії, гіперпластичний ларингіт, озена.
Для персоналу психіатричних, психоневрологічних і наркологічних лікарень, клінік, диспансерів та санаторіїв, а також лікувально–виробничих (лікувально–трудових) майстерень додатково встановлені такі протипоказання:
хронічні субатрофічні зміни верхніх дихальних шляхів зі схильністю до атрофії, озена, викривлення носової перегородки з порушенням функції носового дихання;
порушення функції нюхового аналізатора (аносмія);
порушення функції вестибулярного апарату;
алергічні захворювання;
хронічні захворювання передньої камери очного яблука, повік, кон’юнктиви, рогівки, сльозовивідних шляхів;
виражена вегетативна дисфункція;
наркоманії, токсикоманії, в тому числі хронічний алкоголізм.

3. Ситуаційна задача з гігієни дітей і підлітків.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 1
Учениця 5 класу у віці 12 років відвідує школу в першу зміну, побутові умови задовільні, здорова, приймає участь у роботі гуртка з вивчення англійської мови. В ході дослідження режиму дня школярки лікар установив, що учениця перебуває у школі – 7 годин, допомагає батькам вдома – 2 години, займається у гуртку (у п’ятницю та суботу) по 2 години, виконує домашні завдання – 4 години, дивиться телевізор – 2 години, перебуває на свіжому повітрі – 1 годину, читає художню літературу – 2 години, приймає їжу – 3 рази на день, спить – 6 год.
Дайте гігієнічну оцінку режиму дня школярки та у разі необхідності обгрунтуйие необхідність внесення відповідних змін


Режим дня 12 річної школярки не відповідає гігієнічним нормам:
Заняття вшколі в нормі 6 годин,оптимальними днями для відвідування гуртків є пн.-чт, а непятниця та субота,на свіжому повітрі вона заходиться лише 1 годину,а потрібно3 години,над/з вона витрачає 4 год,а норма 2,спить лише 6 годин, а для її віку необхідно 9годин.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 2
1. Гігієнічні принципи лікарняного будівництва. Гігієнічні вимоги до земельної ділянки і будівлі лікарні.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комплексів: децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.
При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Слід відзначити, що її перевагою є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних інфекцій.
Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будинку, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і фізіотерапевтичних кабінетів.
Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає об'єднання в одному головному корпусі лікарні загальносоматичних відділень, лікувально-діагностичних кабінетів, лабораторій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна і господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.
Зараз частіше застосовують централізовано-блочну систему, при якій лікарня складається з декількох корпусів (терапевтичного, хірургічного тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються позитивні сторони централізованої системи будівництва. За допомогою підземних, наземних або поверхових переходів на каталках перевозять хворих, пересувну лікувально-діагностичну апаратуру і різноманітні вантажі, що дозволяє більш ефективно застосовувати можливості лікувального закладу.
Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізовано-блочної системи є головний корпус - лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію медичних процесів, так і використання обладнання та реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень. Централізовано-блочна система дозволяє об'єднати функціонально однорідні підрозділи і створити відповідні комплекси (операційний, стерилізаційний, рентгенодіагностичний, лабораторний тощо).
У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2-3 підземні поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізаційний відділ, бомбогазосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю забезпечити кондиціонування повітря, раціональне опалення та освітлення і створити на всіх об'єктах нормальні й стабільні умови праці.
В Україні однаковою мірою функціонують лікарні всіх систем. Оскільки наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарської справи, санітарна техніка, постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і наукового розвитку, в нас постійно перебудовуються і добудовуються лікарняні будівелі.
Особливі вимоги пред'являють до лікарняної ділянки. При розміщенні лікарні на околиці населеного пункту легше вибрати ділянку, достатню за розмірами й озелененням. Тут менше шуму, пилу і гігієнічного комфорту значною мірою залежить від місце розташування та інших чистіше повітря. Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри, непов'язані з амбулаторним прийомом хворих, часто будують навіть за межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну допомогу до населення, доцільно розміщувати у центрі району обслуговування. А лікарні загального типу, які мають стаціонар і поліклініку, нерідко розташовують у межах селітебної зони.
Земельна ділянка повинна знаходитися з навітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об'єктів забруднення повітря. Необхідно, щоб рівень шуму на її території в денний час не перевищував 45 дБ, у нічний - 35 дБ.
Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу повинна розташовуватись на добре інсольованій та провітрюваній території. Бажано, щоб вона знаходилась поблизу від водопровідної мережі, каналізаційних комунікацій, джерел водопостачання та якомога далі від місць спуску стічних вод, а також поза зоною впливу промислових підприємств та інших джерел забруднення навколишнього середовища. Площа земельної ділянки для лікарень загального типу, залежно від загальної кількості ліжок, повинна складати від 80 до 300 м2, для дитячих лікарень - від 135 до 250 м2 з розрахунку на 1 ліжко. Для лікарень, що розташовані у приміській зоні, площа земельної ділянки збільшується, порівняно з вказаними, на 15-20 %.
Вибираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати відомості про те, що раніше було розташовано на цій території. Недопустимо використовувати ті ділянки, на яких були розміщені склади отрутохімікатів, радіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а також якщо рівень залягання ґрунтових вод становить менше 1,5 м до підошви фундаменту.
На земельній ділянці виділяють ряд функціональних зон: зону лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, зону інфекційного та пологового відділень, зону поліклініки, зону радіологічного та патологоанатомічного корпусів, садово-паркову та господарську зони. Ділянка повинна мати окремі в'їзди до лікувальних корпусів і господарської зони та патологоанатомічного відділення.
До складу лікарні загального типу входять:
1) приймальне відділення;
2) стаціонар із терапевтичним і хірургічним, акушерсько-гінекологічним, дитячим, інфекційним, анестезіологічно-реанімаційним, радіологічним відділенням, відділенням переливання крові з банком крові та кровозамінників тощо;
3) поліклініка;
4) лікувально-діагностичні підрозділи з відділеннями функціональної діагностики, рентгенодіагностики, фізіотерапевтичним, реабілітації та лікувальної фізкультури;
5) патологоанатомічне відділення з моргом;
6) допоміжні служби - харчоблок, пральня з дезкамерою, центральний стерилізаційний відділ, майстерні з ремонту медичної техніки й апаратури, гараж, овочесховище тощо;
7) адміністративно-господарська частина - канцелярія, медичний архів, бібліотека тощо.
Розміщення всіх вищезазначених підрозділів у лікарняних будівлях залежить від системи лікарняного будівництва. Будинок поліклініки розташовують ізольовано на відстані 30-50 м від лікувальних корпусів. Необхідно, щоб вхід у поліклініку був окремим.
Площа забудови лікарні повинна становити 12-15 %, зона зелених насаджень не менше 60 %, решта території - пішохідні й проїжджі дороги. Ширина захисної зеленої смуги за периметром ділянки - 15-30 м.
Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між функціональними зонами лікарень шириною 15 м. Санітарний розрив між лікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою зелених насаджень - не менше ніж 30 м. Патологоанатомічний відділ з моргом розміщують в ізольованому місці, якого не видно з вікон лікарні.
Із підвітряного боку і нижче за рельєфом місцевості, на відстані 30-40 м від лікарняних будинків, розташовують господарське подвір'я з центральною котельнею, пральнею, дезінфекційною камерою, гаражами, складськими приміщеннями, овочесховищем. Господарське подвір'я ізолюють від інших зон смугою зелених насаджень завширшки 8-10 м.
Приймальне відділення. Приймання хворих є дуже відповідальною ділянкою роботою лікарні. Тут складається перше враження хворого про заклад, покликаний вилікувати його. Даний момент має велике значення для психологічного настрою пацієнта та успіху лікування. Таким чином, можна сказати, що приймальне відділення є дзеркалом лікарні.
До складу приймального відділення входять вестибюль, довідкова, роздягальня, ванни-душові, убиральня. Слід відзначити, що перераховані частини розташовуються за потоковим принципом. Більшість хворих приймають у приймальному відділенні, яке міститься в головному корпусі. Окремими потоками йдуть інфекційні хворі, породіллі, хворі із шкірно-венеричною патологією та діти.
Хворі, направлені лікарями поліклініки на стаціонарне лікування, звертаються у приймально-виписну канцелярію, де їх приймає черговий медперсонал. Там пацієнтів реєструють, якщо необхідно - обстежують, проводять санітарну обробку, видають лікарняний одяг, взуття, рушник, дають направлення, вказують номер палати і проводять у відповідне відділення. Породіллі, минаючи канцелярію, потрапляють в акушерсько-гінекологічне відділення, заразні хворі - в інфекційне відділення.
Хворих, які потребують швидкої допомоги, направляються безпосередньо у лікувальне відділення приймального відділення. Це одна або дві великі палати на 10-12 ліжок, які розділено шторами з тканини або плівкового матеріалу, утворюючи начебто бокси. До кожного ліжка підведено трубопроводи для подачі кисню й інших медичних газів. Біля кожного ліжка є настінні електричні лампи, сигналізація, яка дозволяє викликати медперсонал. Палати обладнано тумбочками, шафами для медикаментів та особистих речей хворого. У приміщенні є діагностична і лікувальна пересувна апаратура, яка в лічені секунди може бути подана до будь-якого ліжка. У палаті е умивальник.
Стаціонар складається із спеціалізованих відділень, призначених для пацієнтів із захворюваннями одного профілю. Спеціалізоване відділення є найважливішим функціональним елементом лікарні. Якщо в ньому міститься понад ЗО ліжок, його організовують із палатних секцій і розташованих між ними приміщень, які є спільними для всього відділення.
Згідно із сучасною світовою наукою і практикою, ліжковий фонд стаціонару поділяється на чотири класи:
1. Ліжка 1-го класу призначені для реанімації та інтенсивного лікування: їхня частка сягає 20 % щодо всіх ліжок. Це найбільш вартісні й оснащені ліжка і потребують відповідного штатного забезпечення.
2. Ліжка 2-го класу - для відновлювального лікування. Орієнтовно їхня частка становить 45 % усього ліжкового фонду.
3. Ліжка 3-го класу - для тривалого лікування хворих із хронічною патологією. Складають 20 % усього ліжкового фонду.
4. Ліжка 4-го класу - для медико-соціального призначення, їх найменше - 15 %. Ліжка 2-го і 3-го класів становлять дві третини всього ліжкового фонду (65 %). Вони можуть бути організовані у вигляді денних стаціонарів або стаціонарів удома.
Такий розподіл ліжкового фонду вважається найбільш економічно вигідним.
Основним функціональним підрозділом кожної лікарні є лікарняне відділення, що існує для хворих з однорідними захворюваннями і складається з окремих палатних секцій. Палатна секція - основна структурна одиниця лікувального відділення, головним завданням якої є збереження гігієнічного комфорту і зручності обслуговування хворих. Вона розрахована на 30 ліжок, зокрема одно-ліжкові (площею 9 м2), дво- та чотириліжкові (площею 7 м2 на одне ліжко) палати. У палаті повинно бути не більше 4 ліжок. Цей показник є оптимальним як у технологічному, так і гігієнічному відношенні. У таких палатах найбільш зручно розташовувати ліжка паралельно до світлоносної стіни. Це покращує огляд хворих, проведення різних медичних маніпуляцій, зміну постільної білизни, догляд за пацієнтами, створює однакові параметри бактеріологічного забруднення повітряного середовища й інсоляції. У палатах відстань між ліжками повинна бути не меншою ніж 0,8-1,0 м. Ліжка ставлять на відстані не ближче ніж 0,9-1,0 м від зовнішньої стіни. Крім ліжок, у палаті повинні бути приліжкові тумбочки, стільці, стіл, вішалка. Необхідно, щоб у палатній секції для дорослих мають були ще й такі приміщення: пост чергової медичної сестри (4-6 м2), кабінет лікаря (10м2), процедурна (13-18 м2), клізмова (8 м2), їдальня (18 м2), місце денного перебування хворих (15 м2), санітарний вузол.
Пост чергової медсестри розміщують біля процедурної та палат на одне ліжко, призначених для важкохворих. З поста повинно бути видно коридор, вхід до палат і допоміжні приміщення. Відстань від поста до палат, що обслуговуються, не повинна перевищувати 15 м. Пост обладнують столом, двома шафами (для історій хвороб, медикаментів і матеріалу для перев'язок), стерилізатором, холодильником, умивальником, телефоном, сигналізацією для виклику з палати медперсоналу і двостороннього розмовного (або відеорозмовного) зв'язку сестри і хворого.
Санітарний вузол повинен бути оснащеним умивальнею, ванною, убиральнею та допоміжним приміщенням. Потрібні три убиральні: чоловічий з пісуаром, жіночий з висхідним душем і для медичного персоналу. Щоб запахи із санітарного вузла не проникали в палатний коридор, його забезпечують витяжною вентиляцією, а не вентилюють через кватирки чи відкриті вікна. Допоміжне приміщення устатковують пристосуванням і спеціальним зливом для миття суден та паровим стерилізатором для їх дезінфекції, шафою з витяжкою для зберігання випорожнень хворих, резервуаром для брудної білизни, шафою для предметів прибирання, столом для миття церат та умивальником. Приміщення санітарного вузла повинні мати природне освітлення, підлоги викладають плиткою, панелі висотою не менше 1,8м малюють масляною фарбою, а ще краще викладають облицювальною плиткою.
Сюди ж відносять і коридор, що з'єднує всі приміщення. Коридор може бути з однобічною (бічний), двобічною (центральний) і частково двобічною забудовою приміщенями. Гігієнічні переваги має світлий, добре вентильований, з бічною забудовою коридор. Ширина коридора повинна бути не меншою, ніж 2,4 м, що забезпечує вільне розвертання ліжок чи носилок.
У багатопрофільних лікарнях, коли відділення складаються з декількох палатних секцій, між палатними секціями розміщують кабінет завідувача відділенням (12 м2), кімнати старшої медичної сестри і сестри-господарки (по 10 м2), приміщення для зберігання переносної апаратури (12 м2), місце для каталок (5 м2), дві кімнати для персоналу, приміщення для спеціалізованих кабінетів (їх призначення залежить від профілю відділення), наприклад, у хірургічному відділенні - перев'язочна (22 м2). Буфет та їдальня можуть бути спільними для двох суміжних секцій.
Крім звичайних палаті облаштовують палати інтенсивної терапії, півбокси та бокси, баропалати, палати-біотрони, "стерильні" палати тощо. Чим менше ліжок у палаті, тим менша небезпека внутрішньолікарняної інфекції; крім того, це дозволяє ізолювати неспокійних та тяжкохворих.
Палата інтенсивної терапії з подвійним медичним постом і комплексом моніторингового спостереження забезпечує можливість проведення експрес-аналізів, різноманітних діагностичних досліджень і реанімаційних заходів.
Відділення анестезіології та реанімації обладнуються апаратурою для дистанційного безперервного контролю за станом життєво важливих функцій організму хворого (кардіомонітором, кардіоком-плексом тощо). У цьому випадку на посту чергової медсестри встановлюють виносний сигналізатор ритму і тривоги.

2. Рухова активність та здоров’я дітей і підлітків. Гігієнічна оцінка рухової активності учнів. Зміст лікарського контролю за фізичним вихованням школярів.

Рухову активність (ДА) слід розглядати як суму різноманітних рухів, виконуваних людиною в процесі його життєдіяльності. Рух є однією з основних потреб людини, яка забезпечує зв'язок і взаємодія організму з навколишнім середовищем, є засобом трудової, побутової, спортивній та інших видів діяльності, що мають важливе соціальне значення. Велика і незамінна роль рухів для зростаючого організму, як природного стимулятора його росту і розвитку, як регулятора основних процесів гомеостазу. Рухи постійно тренують і вдосконалюють механізми регуляції фізіологічних функції, підвищують рівень дієздатності організму і його неспецифічної резистентності.
Рухова активність дітей і підлітків може бути кількісно виміряна за біомеханічних ознаками: локомоціях (переміщення тіла в просторі), обертання і зміни взаємного розташування частин тіла, з подолання сил ваги і т.д. У цих випадках кількісна оцінка ТАК дається по кількості кроків, за величиною виконаної роботи в кіловат-годинах або кілограм - метрах за кількістю окремих обертань, виконаних фізичних вправ і т.д.
Крім того, рухова активність дітей і підлітків може характеризуватися тимчасовими показниками, тобто часом, витраченим на виконання різних рухів. Одиницею виміру в даному випадку є секунда, хвилина, час. З фізіологічних показників, що відображають кількісну характеристику ТАК, використовуються дані про витрати енергії (число кілокалорій) або дані щодо зміни частоти пульсу.
Форма, інтенсивність і кількість виконуваних дитиною рухів міняються в процесі онтогенезу під впливом як біологічних, так і соціальних чинників. Добова величина ТАК залежить від віку, статі, стану здоров'я дітей і підлітків, від обсягу виконуваних ними соціальних функції, від місцевих кліматичних умов і сезону року. У природних умовах найбільша величина добової ТАК спостерігається у дівчаток у віці 9-10 років, а у хлопчиків - у 9-12 років. При цьому активність хлопчиків у всіх вікових групах виявляється більше, ніж у дівчаток. Найменші статеві відмінності за рівнем ТАК відзначаються в 9-10-річному віці (близько 10%) і найбільші - в 16-18 років (близько 30%).
Гіпокінезія сприяє погіршенню фізичної працездатності, порушення координації рухів, зменшення професійної, спортивної та військової готовності молоді. Гіпокінезія знижує тонус організму, послаблює емоційну стійкість, створює передумови для швидкої стомлюваності школярів і виникнення у них різних нервово-психічних розладів. Що виникає при тривалій гіпокінезії стан дитячого організму характеризується низькими показниками м'язової сили і життєвої ємності легень, підвищеним вмістом холестерину в крові і оксікортікондов в сечі, збільшенням маси тіла за рахунок жирової тканини і різким зниженням резистентності організму (особливо до гострих респіраторних інфекцій).
У дітей і підлітків, які займаються регулярно спортом або іншими додатковими формами фізичної культури, рухова активність може істотно збільшуватися. На початкових етапах такого збільшення спостерігається поліпшення багатьох показників стану здоров'я і працездатності школярів. Проте є граничні навантаження, перевищення яких викликає перенапруження регуляторних механізмів, порушення білкового, вітамінного, мінерального обміну і цілий ряд патологічних змін у різних органах і системах організму, що росте. Надмірна рухова активність (гіперкінезія) за глибиною свого впливу і можливості порушень у стані здоров'я дітей та підлітків є більш небезпечною, ніж гіпокінезія.
Таким чином, рухова активність, будучи незамінним фактором життєдіяльності організму, може надавати позитивний вплив на ріст і розвиток, на стан здоров'я дітей та підлітків тільки в певному діапазоні величин. Як недолік, так і надлишок рухів призводять до патологічних зрушень в організмі, що росте. Висунуте положення є науковою основою для гігієнічного нормування рухової активності дітей та підлітків.
Інтенсивність рухової активності
Крім загальної кількості локомоцій (кроків) важливе значення при охороні і зміцненні здоров'я дітей та підлітків має інтенсивність ТАК, тобто кількість рухів, м'язової роботи або витрати енергії за одиницю часу. Навантаження різної інтенсивності мають не однаковий тренувальний ефект. Фізичні навантаження малої інтенсивності не збільшують досягнутий рівень фізичної працездатності. Позитивний ефект для укріплень здоров'я і гармонійного фізичного розвитку дітей і підлітків має більш інтенсивна ТАК. Угруповання інтенсивностей фізичних навантажень наведена в табл. 2. Дуже легкі і легкі фізичні навантаження мають велике значення у придбанні моторних умінь і навичок, розвитку координації рухів, в підвищенні загального тонусу організму, в розвитку пізнавальної діяльності, а також у забезпеченні повсякденної життєдіяльності організму. У режимі дня школяра повинна бути передбачена ТАК з різними по інтенсивності фізичними навантаженнями в залежності від поставлених цілей.
Класифікація фізичних навантажень по інтенсивності виконуваних рухів NN пп. Групи інтенсивності Кратність підвищення обміну речовин у порівнянні з рівнем основного обміну
1. Спокій (сон н відсутність рухів у положенні лежачи) 1
2. Спокійна сидяча діяльність 2
3. Дуже легка фізичне навантаження (повільна ходьба - 3 км / год, уроки праці, повільна їзда на велосипеді і т.д.) 3
4. Легка фізичне навантаження (рухливі ігри, фіззарядка, танці і т.д.) 4-6
5. Фізичне навантаження середньої тяжкості (інтенсивний біг, спортивні ігри і т.д.) 7-9
6. Велика фізичне навантаження (біг з околопредельной і граничною швидкістю тощо) 10 і більше

13. Зміст лікарського контролю за фізичним вихованням школярів.
Роль лікаря в організації фізичного виховання учнів дуже велика. Лікар проводить первинні, повторні і додаткові медичні огляди; розподіляє учнів на медичні групи; реєструє і аналізує динаміку стану здоров'я і фізичного розвитку школярів, на основі чого пропонує вчителю вносити відповідні корективи в педагогічний процес. Він проводить контроль за рішенням оздоровчих завдань фізичного виховання, за дотриманням гігієнічних умов на заняттях фізичною культурою і спортом і відповідністю обладнання і спортивного інвентарю фізичному розвитку учнів. Лікар контролює заходи, спрямовані на попередження спортивного травматизму, надає консультативну допомогу вчителю фізкультури у складанні і проведенні гімнастики до уроків, фізкультурних хвилин на уроках, ігор та фізичних вправ на перервах, індивідуальних домашніх задань.
В обов'язок лікаря входить забезпечувати медичний контроль на внутрішньошкільного спортивних змаганнях, готувати з числа учнів санітарний актив, який контролює дотримання гігієнічних умов і надає першу допомогу при травмах і нещасних випадках, перш за все в туристичних походах; організувати роботу по санітарній освіті.
Однією з основних обов'язків лікаря є регулярне проведення лікарсько-педагогічного контролю на уроках фізкультури і на заняттях спортивних секцій. Бажано, щоб лікар протягом навчального року не менше 2-3 разів побував на уроках фізкультури в кожному класі і не менше 1-2 разів - в кожній спортивній секції школи. Лікарсько-педагогічний контроль необхідно регулярно здійснювати на гімнастики до уроків, на физкультпауза та іграх на перервах. Тут лікар звертає увагу на санітарно-гігієнічну обстановку, відповідність навантаження віком та фізичної підготовленості учнів, правильність підбору і чергування вправ, ефективність вправ, відзначає випадки надмірного збудження, великий стомлюваності, прояви неорганізованості і порушень дисципліни. Всі свої зауваження він реєструє в журналі і доводить їх до відома вчителів з фізкультури та заступника директора з навчально-виховної роботи.
2.2 Лікарське обстеження школярів, які займаються фізичною культурою
Лікарський контроль є невід'ємною частиною єдиної системи фізичного виховання. Його основне завдання - забезпечити правильність, високу ефективність і відповідність анатомо-фізіологічних особливостей дитячого організму всіх шкільних фізкультурних і спортивних заходів, всіляко сприяючи оздоровчої спрямованості занять фізичною культурою і спортом.
Лікарський контроль передбачає:
1) медичне обстеження стану здоров'я, фізичного розвитку та функціонального стану організму школярів з метою визначення призначення і дозування фізичних навантажень, тобто розподіл учнів на медичні групи для участі в навчальних та позанавчальних заняттях і різних заходах з фізичного виховання;
2) лікарські спостереження, об'єктивно враховують вплив систематичних занять фізичними вправами на організм школярів;
3) санітарно-гігієнічний контроль за місцями та умовами проведення занять фізичними вправами і різних спортивних змагань, а також відповідністю спортивного одягу;
4) лікарсько-педагогічний контроль за змістом і методами проведення занять фізичною культурою і спортом, за відповідністю фізичного навантаження функціональним можливостям дітей;
5) профілактику спортивного травматизму;
6) санітарно-освітню роботу серед школярів, що займаються фізкультурою і спортом;
7) консультації з питань фізичного виховання школярів; 8) агітацію і пропаганду фізичної культури і спорту.

3. Ситуаційна задача з гігієни харчування.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 2
До лікарні швидкої допомоги привезли хворих батька та дочку. Під час обстеження дівчинки установлено: температура тіла – 36,0°, шкіра і слизові оболонки бліді, дівчинка адинамічна, на запитання відповідає в’яло. Зіниці розширені, реакція на світло знижена, голос сиплий, слизова оболонка рота суха, під час ковтання вода виливається через ніс, тверду їжу ковтати відмовляється, живіт м’який, спостерігається помірний метеоризм, протягом двох днів дефекації не було.
В ході опитування батька установлено, що за медичною допомогою він звернувся на другий день захворювання. Перед цим в суботу і неділю приймав їжу разом з дочкою вдома – споживали продукти, залишені дружиною перед від’їздом у відрядження (каша гречана, борщ, пельмені, яєчня, копчена ковбаса, огірки домашнього консервування, смажена картопля).
Поставте діагноз та вкажіть, який продукт або страва викликали захворювання. Перерахуйте лікувально-профілактичні заходи, які необхідно вжити у даному випадку.

Відповідь:у них ботулізм, отруєння скоріш за все викликали огірки домашнього консервування.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 3
1. Гігієнічні вимоги до земельної ділянки і приміщень дитячих дошкільних закладів. Оцінка функціональної готовності дітей до вступу в школу.

Дитячі дошкільні заклади
Відповідно до санітарних норм і правил на 1000 мешканців населеного пункту з метою забезпечення мережею 75% дітей віком від 2 місяців до 7 років планується передбачати 7090 місць у дитячих садках та яслах.
Дитячі ясласадки плануються на 150300 місць із формуванням від 1 до 14 груп, що обслуговують дітей віком від 1,5 до 7 років. Як, правило, утворюють три ясельні групи: молодшу (від 2 місяців до 1 року 15 дітей), середню (від 1 до 2 років 20 дітей) і старшу (23 роки 20 дітей), а також 4 дошкільні по 25 дітей: молодшу (34 роки), середню (45 років), старшу (56 років) і підготовчу (67 років). Дошкільні заклади організовуються в кожному сільському населеному пункті, де мешкає понад 12 дітей дошкільного віку. Місткість яселсадків установлюється виходячи з розрахунку: 65 місць на 100 дітей дошкільного віку, включаючи сезонні місця. Збільшення потужності закладів на літній період здійснюється за рахунок організації дитячих павільйонів на 12 групи.
Основними типами дошкільних закладів на селі є ясласадки на 1, 2, 3, 4, 6 і 8 груп (без урахування місткості на літній період). Кількість дітей в молодших ясельних групах не повинна перевищувати 15, у решті ясельних 20, в дошкільних 25 дітей. Ясласадки на 12 групи і менше рекомендується кооперувати з початковими школами. Ясласадки на 24 групи допускається комплексувати з неповними середніми школами, в яких зменшена наповненість класів.
Ясласадки розташовують в житловій зоні на відокремлених ділянках в зручному для населення місці. Допускається розміщення їх і в суспільному центрі села. Земельна ділянка для дитячих закладів вибирається чиста, суха, без різких перепадів рельєфу. Площа земельних ділянок в яслахсадках на 1 і 2 групи повинна становити 45 м2 на 1 місце, в яслахсадках на 4 групи 40 м2 на 1 місце, в яслахсадках на 6 і більше груп 35 м2 на 1 місце, але не менше 0,2 га. В умовах реконструкції допускається зменшувати площу земельної ділянки, але не більш, ніж на 25%. При об’єднанні яселсадків на 15 місць і початкової школи на 20 учнів площа ділянки має складати 0,3 га. На ділянці повинні бути виділені зони для дітей дошкільного віку, школярів, загального користування і господарського подвір’я. Відстань від приміщень дошкільних закладів до червоної лінії повинна бути не менше 25 м, від ділянки до житлових будинків з вікнами не менше 10 м, до глухої стіни не менше 5 м. У залежності від місцевих умов допускається зменшення віддалі від приміщення яселсадків до червоної лінії, залишаючи зелену захисну смугу шириною не менш, ніж 5 м.
Основним приміщенням у дошкільному закладі є групова (гральна) кімната площею 2,5 м2 на дитину. Кожна група повинна мати самостійний вхід, а також приймальню, ігровуїдальню, спальню та туалет. Для дітей ясельного віку необхідно передбачити місце для зберігання візків і санчат. Крім перелічених приміщень в яслахсадках передбачаються кухня, пральня та приміщення для зберігання продуктів. Для кожної групи обладнують ізольовані один від одного і обгороджені кущами майданчики розміром 130 м2, на яких повинні бути розташовані навіси площею 3050 м2, пісочниця, гімнастичне знаряддя тощо.
В дошкільних закладах з метою попередження поширення інфекційних захворювань, слід дотримуватися принципу групової ізоляції. Всі основні приміщення повинні мати природне освітлення. Глибина приміщень не повинна перевищувати 6 м. Незалежно від виду опалення температура повітря в основних приміщеннях протягом року повинна дорівнювати 2013SYMBOL 176 \f "Symbol" \s 1214°15С, а в горшковій та кабінеті медичного персоналу 2213SYMBOL 176 \f "Symbol" \s 1214°15С (з перепадами не більш, ніж 2 2,513SYMBOL 176 \f "Symbol" \s 1214°15С), відносна вологість повітря повинна бути у межах 4050%, швидкість руху повітря у межах 0,020,03 м/с.
Ігровіїдальні і групові приміщення обладнуються столами і стільцями відповідно до кількості дітей в групі. Разом з умивальником розташовують полицю для білизни, скриньку для предметів по догляду за дітьми та бак для брудної білизни. Прибирання приміщень і обладнання проводиться окремим маркованим інвентарем. Всі предмети (ганчірки, щітки та ін.) після використання полощуть у воді і 0,2% розчині хлорного вапна, після чого висушують. Приміщення групових кімнат після занять, обіду, до і після сну необхідно провітрювати. Найкращим є наскрізне провітрювання і водночас вологе прибирання приміщень, яке повинно проводитися при відсутності дітей і закінчуватися за 30 хвилин до їх приходу. В перехідні сезони року час провітрювання не повинен перевищувати 15 хвилин, а при температурі зовнішнього повітря нижче 013SYMBOL 176 \f "Symbol" \s 1214°15С 3 хвилин.
Велике значення надається проведенню оздоровчих заходів. З метою проведення процедур загартовування діти повинні займатися фізкультурою в спортивних костюмах (труси, майка, тапочки). В теплий період року заняття проводяться на вулиці. Це рекомендується робити і взимку, але тільки при умові високого ступеня загартування дітей, наявності відповідного одягу і оптимального чергування швидких і повільних рухів. Обов’язково двічі на день в першій і другій його половині організовують прогулянки й ігри дітей на вулиці загальною тривалістю не менш, ніж 34 години при будьякій погоді. Оздоровчі заходи повинні проводитися відповідно до рекомендованих схем і під постійним контролем медичного персоналу та включати у свою структуру повітряні і сонячні ванни, водяні процедури, сон на відкритому повітрі тощо. Зонування ділянки:
групові площадки
загальна фізкультурна площадка
город-ягідник
господарська площадка
зелені насадження.
М’які іграшки щодня наприкінці дня повинні дезінфікуватися бактерицидними лампами протягом 80 хв. .
У теплий час року щомісяця повинний проводитися аналіз піску на яйця глистів.
НАВЧАЛЬНА ІНСТРУКЦІЯ
з методики гігієнічної оцінки функціональної готовності дитини
до вступу в школу
Оцінка функціональної готовності дітей до вступу в школу передбачає про-
ведення експрес-оцінки функціональних можливостей організму та поглибленого
психофізіологічного обстеження вищої нервової діяльності кожної окремої дити-
Експрес-оцінка функціональної готовності дитини до вступу в школу
Експрес оцінка функціональної готовності дитини до вступу та система-
тичного навчання у школі проводиться на підставі результатів виконання компле-
ксного психофізіологічного тесту Керна-Ірасека, показників дослідження якості
звуковимови та точності координації рухів.
Тест Керна Ірасека складається з трьох завдань: 1) малювання людини; 2)
перемальовування короткої фрази з 3 - 4 слів; 3 ) перемальовування групи крапок.
Кожне завдання оцінюється у балах (найкраща оцінка - 1 бал, найгірша - 5 балів).
Сума даних виконання окремих завдань є загальним результатом дослідження.
Перше завдання полягає в тому, що дитина повинна намалювати фігуру лю-
дини без будь-яких установок з боку дослідника, друге - в тому, що дитина копіює фразу з трафарету, який виготовлений заздалегідь і вміщує просту коротку
фразу, наприклад: "Він їв суп" або "Вона пила сік", третє - в тому, що дитина
протягом 1 хвилини дивиться на трафарет, а потім намагається відтворити форму
розстановки і кількість крапок на листі паперу. Критерії загальної оцінки резуль-
татів тестування: висока готовність до навчання у школі - до 5 балів, середня
готовність - 6 - 10 балів, низька готовність - понад 11 балів.
Оцінка якості та чистоти звуковимови проводиться під час словесного
відтворення слів, що достатньо важко артикулюються, таких як: рак, чапля, яйце,
сокира, лопата, стілець, газета, зима, мишка, риба, чайка, ключ.
Точність координації рухів і, отже, готовність до сприйняття навичок пись-
ма, визначають за допомогою тесту "Вирізання кола". Дитині пропонують картку,
на якій зображені сім кіл, що розташовані на відстані 1 мм одне від одного. Сере-
днє коло відмічено потовщеною лінією і має діаметр, який дорівнює 50 мм. Май-
бутній школяр повинен вирізати коло за потовщеною лінією протягом 1 хвилини.
Відрахунок часу розпочинається з того моменту, коли ножиці доторкнуться до
потовщеної лінії. Оцінюють час та якість виконання тесту.

2. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації радіологічного відділення лікарні. Санітарно-дозиметричний контроль. Гігієнічна оцінка ефективності протирадіаційного захисту.
Радіологічне відділення, як правило, поділяють на відділення для дистанційної променевої терапії та відділення для застосування закритих і відкритих радіофармацевтичних препаратів.
Відділення для дистанційної терапії (телегамматерапії). Відділення оснащено установкою «Агат1». Радіоактивний кобальт знаходиться у контейнері, розташованому в самому апараті. В зв’язку з тим, що (випромінювання має велику проникаючу здатність, указаний контейнер не забезпечує повного поглинання (випромінення. Тому (апарат в робочому стані являє собою певну небезпеку для осіб, які знаходяться у приміщенні процедурної кімнати. Потужність дози, яку створює (апарат при закритому затворі, не повинна перевищувати 3 мР/год на відстані 1 м від кожуха апарату. Під час перезарядки приладу та ряду інших обставин потужність дози може досягти значно більш високих величин. Тому хворого попередньо навчають, як він повинен лягати, обкреслюють колом ділянку, яка підлягає опроміненню з таким розрахунком, щоб укладка хворого не займала більше 2 хвилин. На період здійснення опромінення хворого випромінювач автоматично висувається з контейнера і радіаційна небезпека, звичайно, збільшується.
Для забезпечення радіаційної безпеки головним є улаштування стаціонарного захисту та оптимальний вибір місця розміщення радіологічного відділення і, насамперед, приміщень процедурних. Проектування стаціонарних захисних пристроїв здійснюється виходячи з розрахункових гранично допустимих рівнів випромінювання, які встановлені для зовнішньої поверхні радіаційного захисту або для фактичних робочих місць
Дозиметр ДРГЗ-04, що являє собою широкодіапазонний цифровий дозиметр потужності експозиційної дози хвильового випромінювання та призначений для вимірювання потужності експозиційної дози на робочих місцях у суміжних приміщеннях, а також на території підприємств і закладів, які використовують радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючого випромінювання. Крім того, прилад можна використовувати і для контролю ефективності біологічного захисту радіаційних установок та протягом періоду ліквідації наслідків аварійних ситуацій.

3. Ситуаційна задача з комунальної гігієни.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 3
За дорученням лікаря медична сестра зробила вимірювання провідних метеорологічних показників у лікарняній палаті. Результати досліджень: середня температура повітря – 16(С; вологість повітря – 80%; швидкість руху повітря – 0,4 м/с.
Дайте гігієнічну оцінку мікроклімату у палаті та обгрунтуйте необхідні рекомендації

Відповідь:мікроклімат дискомфортний охолоджуючий. Температура повинна складати20-22,вологість допустима 30-70%,швидкість руху повітря0,04-0,1м/с


ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 4
1. Фізіолого-гігієнічне значення жирів у харчуванні людини. Захворювання, зумовлені дефіцитом і надлишком жирів та їх профілактика. Ознаки псування жирів. Рафіновані і перегріті жири та їх гігієнічне значення
ири - мають найбільшу енергетичну цінність. Вони необхідні для нормальної діяльності центральної нервової системи, для кращого засвоєння білків, мінеральних речовин, жиророзчинних вітамінів А, D, Е. У середньому людині на добу необхідно 102г жирів. Добре засвоюються жири молочних продуктів, рослинні, риб’ячий , гірше свинячий, баранячий, яловичий жири. В раціоні людини рослинний жир повинен становити 30% від загального вмісту жирів. Джерелом рослинних жирів є в основному соняшникова, кукурудзяна, соєва та інші олії. Рослинні жири містять полінена-сичені жирні кислоти, добову потребу людини в них може задовольнити 10 -15 г будь - якої олії. Але при термічній обробці корисні властивості олії втрачаються. Жири синтезовані в організмі при надмірному надходженні вуглеводів і білків, з їжею, містять лише насичені жирні кислоти. Надмір насичених жирних кислот часто є причиною порушення обміну жирів і збільшення вмісту холестерину в крові. Холестерин - “винуватець” розвитку атеросклерозу, що в свою чергу призводить до виникнення стенокардії, ішемічної хвороби серця, атеросклеротичного кардіосклерозу, інфаркту міокарда, інсульту. Дослідження свідчить, що люди з вираженими формами атеросклерозу зловживають жирами, цукром, продуктами високої енергетичної цінності, часто переїдають, нерегулярно харчуються.Жири бувають тваринними та рослинними. Джерелом тваринних жирiв є свиняче сало (питома вага жирів у ньому становить 9092%), вершкове масло (7282%), свинина (49%), ковбаса (2040%), сметана (30%), сир (1530%).  Джерелами рослинних жирiв є рослиннi масла (питома вага жирів у ньому становить 99,9%), горiхи (5365%), вiвсянi (6,1%) та гречанi (3,3%) крупи.  Твариннi жири являють собою твердi речовини, у склад яких входить велика кiлькiсть насичених жирних кислот.  Рослиннi жири, на вiдмiну вiд тваринних, вмiщують велику кiлькiсть полiненасичених жирних кислот.  Таким чином, основним компонентом жирiв є жирні кислоти (в природних умовах їх виявлено понад 40), якi розподіляються на 3 групи:  насичені;  ненасичені (з одним подвiйним зв’язком);  поліненасичені (з двома та бiльше подвiйними зв’язками).  Hасиченi жирнi кислоти (пальмiтинова, стеаринова та iн.) використовуються органiзмом в основному як енергетичний матерiал.  Полiнасиченi жирнi кислоти (лiнолева, лiноленова, арахидонова) практично не синтезуються в органiзмi, входять до складу клiтинних мембран та iнших структурних елементiв тканини, являють собою речовини, які надто необхiднi для забезпечення росту i обмiну речовин, еластичностi судин тощо).   Жири належать до життєво необхідних компонентів харчового раціону і відіграють важливу роль у життєдіяльності організму (табл. 5.1).
Таблиця 5.1. фізіолого-гігієнічні функції жирів
Функції
Проявлення функції

Енергетична
Енергетична цінність жирів - 9 ккал/г (37,7 кДж/г); під час окислення 100 г жирів виділяється 107 г води; жири зберігають білки від використання їх як джерела енергії

Пластична
Утворюючи комплекси із білками та вуглеводами жири входять до структури органел клітин, крові; жири - субстрат для утворення біологічно активних речовин (БАР): тканинних гормонів, жовчних кислот

Транспортна
Жири - розчинники і носії БАР: жиророзчинних вітамінів (А, D, Е, К), ПНЖК, фосфоліпідів, стеринів

Харчова
Жири покращують смакові властивості їжі, підвищують її харчову цінність, є носіями смакових і ароматичних речовин

Регуляторна
Жири нормалізують жировий та холестериновий обмін, функції нервової системи, сальних залоз (еластичність шкіри, захист її від інфекцій та токсинів); водний обмін (в екстремальних умовах є джерелом води)

Термоізоляційна
Резервний жир ізолює організм від впливу тепла та холоду

Амортизаційна
Резервний жир ізолює організм від механічних ушкоджень

Естетична
Резервний жир забезпечує естетичну форму тіла

Дефіцит та надлишок жирів у харчовому раціоні має негативні наслідки - порушуються регуляторні та пластичні процеси (рис. 5.1)

Рис. 5.1. Наслідки дефіциту та надлишку жирів у харчуванні


Ознаки псування:
Кислотонакопление й окиснення жирів є первісними ознаками псування, які не змінюють суттєво органолептичні властивості. Надалі ці властивості різко погіршуються при прогоркании й осаливании жирів. Прогоркание жиру відбувається за рахунок окиснення його киснем повітря. При цьому утворюються альдегіди й кетоны, що забезпечують йому неприємний смак і різкий захід. Як правило, прогоркание супроводжується осаливанием, у результаті чого жири здобувають білий відтінок, смак і запах стеарину return_links(1); ?>
Таким чином, в окисненому жирі, що й розклався, відбуваються зміни, що знижують його біологічну цінність за рахунок зменшення кількості поліненасичених жирних кислот і вітамінів. Крім того, продукти розкладання жиру мають токсичну дію


Фізіолого-гігієнічна роль жирних кислот
Жирні кислоти в організмі людини проявляють специфічний вплив. Насичені жирні кислоти (НЖК) насамперед є джерелом енергії, запобігають окисленню ліпідів мембран клітин, підвищують поріг токсичної дії отруйних речовин.
Коротко- та середньо-ланцюгові НЖК (С6-С10):
(масляна С4:0, капронова С6:0, каприлова С8:0, капринова С10:0)

· засвоюються без участі ліпази та жовчних кислот (у нерозщепленому вигляді);

· в організмі практично не депонуються і підлягають окисленню;

· енергетична цінність - 8,4 ккал/г (35 кДж)
Довголанцюгові НЖК:
(пальмітинова С16:0, стеаринова С18:0, арахінова С20:0)

· гірше емульгуються, повільно всмоктуються;

· не призводять до різкого підвищення вмісту тригліцеридів у крові;

· стеаринова кислота (крім інших) не підвищує рівень холестерину у крові;

· окислюються при фізичних навантаженнях.
Мононенасичені жирні кислоти (МНЖК)
(олеїнова С18:1, ізоолеїнова С18:1)
o джерело енергії;
o депонуються в організмі, входять до складу клітинних мембран, покращують еластичність артерій та шкіри;
o не підтримують ланцюгове окислення депонованих ліпідів в організмі.
Поліненасичені жирні кислоти (ПНЖК)
(лінолева С18:2, ліноленова С18:3, арахідонова С20:4) Поліненасичені жирні кислоти виконують надзвичайно важливі функції в організмі людини, а саме:

· пластична - ПНЖК є субстратом для утворення власних жирів організму, клітинних мембран, тканинних гормонів (простогландинів), оболонок нервових волокон, сполучної тканини, фосфоліпідів;

· регуляторна:
- забезпечують функції клітинних мембран;
- сприяють росту та розвитку організму;
- пов'язані з обміном вітамінів В1 і В6;
- стимулюють імунно-захисні функції організму;
- сприяють виведенню надлишку холестерину;
- попереджують утворення жовчних каменів;
- сприяють функціонуванню систем серцево-судинної, травлення, нирок, шкіри та репродуктивної (фізіологічна дія простагландинів);
- нормалізують стан стінок кровоносних судин - підвищують еластичність і зменшують проникність;

· енергетична - джерело енергії.
На основі сучасних поглядів щодо фізіологічної ролі поліненасичених жирних кислот родини
·3 та
·6 виник самостійний напрям у сучасній нутриціології. Практичні рекомендації нового напрямку - постійне надходження з їжею ПНЖК родини ю3, що обумовлено їх фізіологічною роллю.
Фізіолого-гігієнічна роль ПНЖК
Родини
·3
o складові мембран нервової тканини;
o сприяють інтелектуальному розвитку дітей;
o попередники простагландинів;

· розширюють зону чутливості сітківки, вирівнюють форму поля зору, особливо у новонароджених;

· знижують рівень жирів і холестерину у крові;

· знижують ризик атеросклерозу.
Родини
·6

· попередники арахідонової кислоти С20:4 та простагландинів;

· проявляють холестеринознижувальну дію;

· підвищують транспортування Na+ через клітинні мембрани і виведення їх з організму;

· гальмують агрегацію тромбоцитів;

· запобігають ішемічній хворобі серця.
Різке зростання вживання рослинних олій, особливо соняшникової, порівняно із тваринним жиром може призвести до негативних наслідків.
Наслідки надлишку ПНЖК
Ризик автоокислення ліпідів у клітинних мембранах та взаємодія їх із ферментами, гормонами, вітамінами і як наслідок:

· виснаження антиоксидантних систем організму;

· оксидативний стрес організму;

· масова загибель клітин;

· прискорене старіння організму.
Утворення недоокислених продуктів обміну жирних кислот, отруєння печінки, нирок; зниження імунітету.
Про важливість надходження з їжею ПНЖК можна судити і по наслідкам їх нестачі у харчовому раціоні (рис. 5.2).
В організмі людини внаслідок взаємодії оксидантіе та вільних радикалів відбувається ланцюгове окислення ліпідів - пероксидне окислення ліпідів.
Пероксидне (ланцюгове) окислення ліпідів ініціюють оксиданти і вільні радикали, які утворюються під впливом радіації, іонів металів, прооксидантів, а також такі оксиданти, як H2O2, HOCl, O3 вільні радикали: OH", O2-, NO", LOO", продукти окислення ліпідів - карбонильні сполуки, ефіри, спирти, гліколі, епоксиди, жирні кислоти, їх транс-ізомери, які є токсичними і здатні поширювати пероксидне окислення ліпідів.
Продукти окислення ліпідів пошкоджують клітини організму (порушують будову ДНК) та викликають їх старіння.

Рис. 5.2. Наслідки нестачі поліненасичених жирних кислот у харчовому раціоні

Рис. 5.3. Антиоксиданти харчового раціону
Існує ціла група речовин, що захищають організм від пошкоджень, які завдають продукти ланцюгового окислення ліпідів. Це - антиокислювачі, антиоксиданти (рис. 5.3).


2. Пил як виробнича шкідливість (фізико-хімічні властивості, біологічна дія, зрушення у стані здоров’я та захворювання). Профілактика пилової патології в умовах цивільної і військової праці.

Пил – дисперсна система (аерозоль), у якій дисперсною фазою є тверді частинки, а дисперсним середовищем – повітря. Пил як шкідливий фактор виробничого середовища наявний практично в усіх галузях промисловості та при виконання більшості робіт у сільському господарстві.

Класифікація пилу
1. За механізмом утворення:
аерозолі дезінтеграції (при подрібнюванні, розмальовуванні, шліфуванні, свердлінні тощо);
аерозолі конденсації (твердіння у повітрі пари розплавлених металів та інші речовини).
2. За походженням:
неорганічний (мінеральний, металевий);
органічний (рослинний, тваринний);
змішаний.
3. За дисперсністю:
видимий (понад 10 мкм);
мікроскопічний (від 0,25 до 10 мкм);
ультрамікроскопічний (менше 0,25 мкм).

Залежно від розмірів частинок, фізичних властивостей і хімічного складу пил чинить різноманітну дію на організм:
фіброгенну на легені
подразнювальну та запальну на дихальні шляхи, очі, шкіру;
алергенну;
канцерогенну;
мутагенну;
токсичну;
фотосенсибілізуючу;
радіоактивну.

Патогенний вплив пилу залежить від кількості (маси) частинок пилу в одиниці об’єму повітря, дисперсного складу, розчинності, хімічного складу, зокрема вмісту вільного діоксиду кремнію, який визначає агресивність пилу. Пил зі значним вмістом SiO2 здатний викликати специфічні професійні захворювання легенів – пневмоконіози та пилові бронхіти.
Пневмоконіоз – хронічне професійне пилове захворювання легень, яке характеризується розвитком фіброгенних змін у результаті тривалої інгаляційної дії фіброгенних промислових аерозолів.
Виділяють наступні види пневмоконіозів:
силікоз – пневмоконіоз, обумовлений вдиханням кварцового пилу, який містить вільний діоксан кремнію: кварц, крістобаліт, трідиліт.
силікатоз –пневмоконіози, які виникають у результаті вдихання пилу мінералів, які містять діоксид кремнію у зв’язаному стані з різними елементами: Al, Mg, Ca, Fe (антракоз, асбестоз, талькоз).
металоконіози – пневмоконіози, які виникають від дії пилу металів: Fe, Al, Mn та ін. (сидероз, барітоз, алюміноз, бериліоз, мангоконіоз);
пневмоконіози, які обумовлені дією органічного пилу:
рослинний (бісікоз – пил хлопка і льону), богасоз (пил цукрової тростини), фермерська легеня (сільськогосподарський пил, який вміщує мікроскопічні грибки);
синтетичний (пил пластмас).

Пневмоконіози від змішаного пилу
Найагресивнішим видом пневмоконіозу є силікоз ( лат. silex, silisis – кремінь). В основі захворювання є розвиток вузликового фіброзу у легеневій тканині, а також розростання фіброзної тканини вздовж бронхів, судин, біля альвеол. Захворювання може мати 3 форми: вузликову, інтерстиціальну, вузлову.
Вузликова форма силікозу характеризується виникненням у легенях дрібних круглих, чітко окреслених однотипних тіней, інтенсивність яких змінюється залежно від фази розвитку вузликів.
Інтерстиціальна форма характеризується посиленням і деформацією легеневого малюнка, що зумовлено периваскулярним і перибронхіальним фіброзом.
Вузловій формі притаманне виникнення різних за формою та чіткістю контурів дрібновузлових, велико вузлових та масивних фіброзних утворень.
Хворі на силікоз скаржаться на задишку, кашель, біль у грудях. Клінічна картина силікозу характерна тим, що відносно швидко розвивається емфізема легень, ушкоджуються та деформуються бронхи, які втрачають еластичність, утворюються бронхоектази. Згодом задишка стає вираженішою, посилюється кашель з виділенням значної кількості мокротиння. Спостерігається порушення змін легеневої тканини. Гіпертрофія правого шлуночка зумовлює зміни ЕКГ. Згодом на тлі легеневого серця і мускатної печінки розвивається серцево-легенева недостатність. Таким чином, силікоз уражує весь організм.

Методика ДОслІдЖЕНня ВМІСТУ пИлУ в ПоВІТРІ

При дослідженні запиленості проби повітря забирають на робочому місці в зоні дихання робітника. За відсутності фіксованих робочих місць проби повітря забирають у місцях періодичного перебування працюючих з урахуванням маршрутів їх пересування. Проби слід забирати у момент найбільшого пилоутворення. З метою вивчення ефективності пилоочисників проби забирають у момент їх роботи та після вимкнення.
Гігієнічна оцінка включає кількісну оцінку ваговим методом та якісну оцінку дисперсного та хімічного складу.
Кількісний вміст пилу в повітрі визначається або на основі визначення ваги пилу в одиниці об’єму повітря (мг/м3), або шляхом підрахунку кількості пилинок в 1 см3 повітря, тобто за допомогою, відповідно, вагового або розрахункового методів.
У випадку використання вагового методу вміст частинок пилу в повітрі робочої зони визначають шляхом зважування фільтра до і після протягування через нього повітря на аналітичній або електричній вазі. Аналітичні аерозольні фільтри, що застосовуються у даному випадку затримують до 98% пилових частинок та дозволяють протягувати повітря зі швидкістю – до 100 л/хв.
Перед відбором проб фільтр закріпляють в алонжі воронкоподібної форми та приєднують до електричного або пневматичного аспіратора.13tc "Вмiст пилових частинок у повiтрi робочої зони при застосуванні вагового методу визначають, зважуючи фiльтр до i пiсля протягування через нього повiтря. Аналiтичнi аерозольнi фiльтри затримують до 98% пилових частинок і дозволяють протягувати повiтря зі швидкiстю – до 100 л/хв."15 Тривалість відбору повітря (Т, хв.) залежить від ступеня запиленості (С, мг/м3), швидкості протягування (V, л/хв.) і необхідної мінімальної наважки на фільтрі (а, мг) та визначається з використанням формули (1):
13tc " Перед вiдбором проб фiльтр закрiплюють в алонжi лiйкоподiбної форми та приєднують до електричного або пневматичного аспіратора. Тривалiсть вiдбору повiтря (Т, хв) залежить вiд ступеня запиленостi (С, мг/м3), швидкостi протягування (V, л/хв) та необхiдної мiнiмальної наважки на фiльтрi (а, мг) i визначається за формулою (19)\:"15
а · 100013tc " а · 1000"15
T = ––––– ; (1)
C · V 13tc " T = ––––– ; (19)"15
Розрахунок концентрації пилу (мг/м3 ) проводиться за допомогою формули (2):13tc "Розрахунок концентрацiї пилу (мг/м3 ) проводиться за формулою (20)\:"15

(q2–q1) · 1000
П = ––––––– ; (2)
V
де q1 – маса чистого фільтру (мг);13tc "де q1 – маса чистого фiльтра (мг);"15
q2 – маса фільтру з пилом (мг);13tc " q2 – маса фiльтра з пилом (мг);"15
V – об’єм повітря (л), що протягується, приведеного до нормальних умов з використанням формули (3):
13tc " V – об’єм протягнутого повiтря (л), приведеного до нормальних умов за формулою (21)\:"15
Vt · 273 · P13tc " Vt · 273 · P"15
V = ––––––––– ; (3)
(273+t) · 101,32513tc " [(273+t) · 101,325]"15
де Vt – об’єм повітря (л), взятий для аналізу при температурі (t, °) та атмосферному тиску (P, гПА), безпосередньо під час дослідження.13tc "де Vt – об’єм повiтря (л), взятий для аналiзу при температурi (t, °) i атмосферному тиску (P, гПА), що були визначені під час дослідження."15
У випадку використання розрахункового методу розрахунок кількості пилинок проводиться за допомогою:
а) приладу Оуенса (досліджуване повітря осаджується на поверхні скла за рахунок удару його направленого потоку по вологій скляній поверхні, або в результаті прилипання пилинок до конденсуючої пари);
б) термопреципітаторів (у нагрітому стані пилинки, що знаходяться в повітряному середовищі осідають на охолоджену поверхню);
в) седиментаторів (осідання пилу, що міститься в певному об’ємі досліджуваного повітря за допомогою седиментаторів різних конструкцій, наприклад, седиментатора Гріна). Після проведеного дослідження скло з прилиплими до нього пилинками розміщують під мікроскопом та підраховують число пилинок. Кількість пилинок, що виявлена, на склі, ділять на об’єм досліджуваного повітря, приведеного до стандартних умов і визначають загальний вміст пилу в повітрі робочої зони.

Профілактичні заходи щодо запобігання несприятливого впливу пилу та токсичних хімічних речовин:
гігієнічне нормування – враховуючи, що серед аерозолів фіброгенної дії найбільшу агресивність має пил, який містить вільний діоксид кремнію, ГДК такого пилу (в залежності від % вмісту SiO2) складає від 1 до 2 мг/м3. Для інших видів пилу встановлена ГДК від 3 до10 мг/м3;
технологічні заходи – направлені на зменшення і навіть повне виключення того або іншого шкідливого фактору, за рахунок зміни технології виробництва (це самі радикальні, найбільш істотні заходи). До числа таких заходів відносяться: впровадження безперервних технологій, автоматизацію і механізацію виробничих процесів, дистанційне управління, використання нових технологій (заміна сухих процесів свердління вологими);
санітарно-технічні заходи – направлені на зниження рівня впливу шкідливого фактору за рахунок використання спеціальних технічних пристосувань на відміну від технічних заходів більш паліативні. До них можна віднести – герметизація робочих зон, використання місцевої витяжної вентиляції (витяжні шафи, кожухи, зонти);
архітектурно-планувальні заходи – направлені на зниження ступеня дії шкідливого фактору за рахунок раціональних планувальних рішень підприємств;
організаційні заходи – організація раціонального режиму праці і відпочинку, обмеження часу контакту працюючого з шкідливою речовиною, проведення професійної консультації, професійного відбору, недопущення на шкідливі підприємства підлітків і жінок;
використання індивідуальних засобів захисту: спецодяг і спецвзуття, засоби захисту рук, засоби індивідуального захисту органів дихання (фільтруючі респіратори, протигази при застосуванні яких, повітря, яке вдихає людина, очищається від шкідливих домішок за допомогою фільтрів і абсорбентів; ізолюючі шлангові і автономні дихальні апарати, за допомогою яких органи дихання людини повністю ізолюються від оточуючої атмосфери і повітря для дихання поступає з чистої зони), засоби захисту голови, засоби захисту очей і обличчя (захисні окулярів закритого або відкритого типу);
лікувально-профілактичні заходи – проведення попереджувальних і періодичних медичних оглядів, організація лікувально-профілактичного харчування, заходи направлені на підвищення реактивності організму (УФ-опромінення у фотаріях, дихальна гімнастика).

3. Ситуаційна задача з гігієни дітей і підлітків.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 4
Учениця 8-б класу у віці 14 років має довжину тіла – 158 см, масу тіла – 60 кг, обвід грудної клітки – 72 см. Границі серця без змін, тони чисті, частота серцевих скорочень – 66 уд/хв, артеріальний тиск – 105/65 мм рт. ст., границі легень в нормі, дихання везикулярне, хрипів немає. Ступінь розвитку вторинних статевих ознак – Маз, Рз, Ахз, Ме1,0. Два роки тому перенесла кір. Страждає на хронічний тонзиліт у стадії компенсації.
Визначте групу здоров’я, дайте гігієнічну оцінку фізичного розвитку дівчинки методом сигмальних відхилень та графічно представте профіль фізичного розвитку.
Відповідь: 3 група здоровя,у дівчинки за ростом і масою розвиток вище середнього,а за ОГК нижче середнього,пропорційний.





ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 5
1. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації інфекційного відділення лікарні. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій. Санітарно-протиепідемічний режим.

Інфекційне відділення

п\п
Назва приміщень (основний перелік)
Площа та інші відомості

1.
Приймально-оглядові бокси для відділень:
– до 60 ліжок
– до 100 ліжок
– понад 100 ліжок

2 бокси
3 бокси
на кожні 50 ліжок –
1 бокс

2.
Бокси:
– на 1 ліжко
– на 2 ліжка

22 м2
27 м2

3.
Напівбокси:
– на 1 ліжко
– на 2 ліжка

22 м2
27 м2

4.
Палати із шлюзом, туалетом та умивальником:
– на 1 ліжко
– на 2 ліжка

14 м2
21 м2

5.
Лікувально-допоміжні та господарчі кабінети (кімнати):
– кабінет зав. відділенням
– кабінет лікарів
– кімната старшої сестри
– кімната для персоналу
– кімната для сестри-господарки
– приміщення прибирального інвентаря
– сестринський пост
– буфетна та приміщення для миття і стерилізації кухонного посуду
– кімната для чистої білизни
– кімната для брудної білизни


12 м2
10-12 м2
10 м2
10-12 м2
10 м2
8 м2
4 м2

14-22 м2
8 м2
8 м2

6.
Санітарний пропускник для персоналу:
– кімната для домашнього одягу
– душова
– кімната для робочого одягу

8 м2
12 м2
8 м2

7.
Рентгенкабінет
згідно з будівельними нормами


Примітка: Інфекційне відділення повинно мати 2 входи: один для хворих, другий – для персоналу, доставки їжі та чистих речей. При недостатній кількості палат-напівбоксів або палат-боксів слід розташувати хворих у 1-2 ліжкових палатах з шлюзами та умивальниками. Доцільно в кожній окремій палаті на 2 та більше місць розміщувати хворих за однотипним діагнозом. Крім того, необхідно здійснювати і групування палат:
– палати для хворих з вірусними збудниками;
– палати для хворих з харчовими отруєннями;
– палати для хворих на вірусний гепатит та ін.

Внутрішньолікарняні інфекції (ВЛІ) це:
інфекційний стан, який дістав хворий у лікувальній установі;
інфекційні захворювання, набуті хворими у лікувальних закладах;
будь-яке клінічно виражене захворювання мікробного походження, що уражає пацієнта внаслідок його госпіталізації або відвідування лікувальної установи з метою лікування, а також медичний персонал під час виконання ним роботи.
Симптоми ВЛІ можуть проявитись як у лікарні так і за її межами у залежності від інкубаційного періоду.
Чому ВЛІ заслуговують на увагу? В першу чергу через чисельні негативні наслідки, серед яких необхідно в першу чергу відзначити:
додаткове негативне навантаження на здоров’я пацієнта і персоналу;
збільшення витрат на лікування та економічні витрати (лікарняні бюлетені);
збільшення термінів госпіталізації;
ускладнення проявів та перебігу основної хвороби;
зниження ефективності лікування основної хвороби;
небажана можливість залишитись носієм збудників хвороб на тривалий термін;
небезпека для оточуючих, сім’ї та ін. у випадку появи ознак захворювання після закінчення госпіталізації та лікування, адже інкубаційний період хвороб є доволі різний (Додаток 1).
Нині ще немає можливості викласти у суворій послідовності першорядні та другорядні джерела, збудники та шляхи передачі ВЛІ, адже для них характерна поліетіологічність, неповний облік, і відповідно недостатній аналіз таких станів. Однак, аналізуючи наукові публікації, відповідні матеріали санітарно-епідеміологічної служби та інші джерела доцільно вважати, що основними джерелами ВЛІ є:
а) хворі, медичний персонал, відвідувачі;
б) хірургічні інструменти та ін’єкційні матеріали (кров та її препарати);
в) зонди та катетери;
г) білизна, посуд, їжа, предмети догляду за хворими та прибирання приміщень;
д) іграшки, телефонні апарати, сходові поручні, дверні ручки тощо.
Причин, що зумовлюють появу ВЛІ дуже багато, однак провідними серед них є:
зростання чисельності дитячого та дорослого населення із хронічними захворюваннями:
втрата (зниження) природного імунітету;
велика концентрація хворих та персоналу, і особливо в лікарнях з централізованим типом забудови;
ускладнення оперативних втручань, збільшення терміну тривалості операцій та госпіталізації;
надлишкова, і доволі часто необґрунтоване вживання антибіотиків;
старіння лікарняних споруд, приміщень, комунікаційних мереж, обладнання, меблів, інвентарю тощо;
дефіцит мийних та дезінфікуючих матеріалів, разових шприців, матеріалів для забезпечення дотримання стерильності та ін.
недостатній рівень санітарно-гігієнічних та медичних знань серед населення.
Найбільш ймовірними шляхами передачі ВЛІ слід вважати:
аерозольний шлях (повітряно-крапельний та повітряно-пиловий);
контактний та фекально-оральний шлях, де найбільшим ризиком є оперативні втручання, пологи, ін’єкції та ендоскопічні дослідження;
трансмісійний (через кровосмокчущих комах: воші, комарі);
зоонозний шлях (антропозоонози);
аліментарний (вірусні гепатити, харчові отруєння і ін.).
Навіть приймаючи до уваги, що ВЛІ характеризуються поліетіологічністю та асоціацією мікроорганізмів слід знати, що частими винуватцями є одні і ті ж самі мікроорганізми (Додаток 2).
Профілактика ВЛІ об’єднує великий комплекс заходів та засобів, а їх узагальнена схема відтінена на малюнку 2.


Як видно із наданої схеми тут значне місце з профілактики ВЛІ займають:
Адміністративні заходи, які, насамперед, передбачають, що
головний лікар, керуючись відповідними законодавчими, нормативними та інструктивними положеннями:
а) несе відповідальність за організацію роботи лікувально-профілактичного закладу (ЛПЗ), в тому числі і за профілактику ВЛІ;
б) визначає функціональні обов’язки заступників та керівників структурних підрозділів ЛПЗ з питань профілактики, обліку та аналізу причин ВЛІ (Додаток 3);
в) контролює обов’язкове проходження лікарняним персоналом попередніх (при оформленні на роботу) та періодичних (за окремим графіком) медичних оглядів (Додаток 4);
г) турбується про належні умови перебування пацієнтів, охорону та гігієну праці персоналу ЛПЗ.
Інженерно-технічні заходи в першу чергу передбачають суворе дотримання будівельних норм та правил, а також забезпечення правильної експлуатації споруд та інженерних мереж, створює надійну основу та умови для профілактики ВЛІ. У стислому виді такі заходи передбачають:
експертизу та погодження проектів будівництва (реконструкції або капітального ремонту) ЛПЗ;
суворий контроль ( технічний нагляд) за реалізацією проекту;
принциповий підхід до прийняття об’єкту до експлуатації;
інженерне забезпечення експлуатації та функціонування споруд (своєчасний ремонт), вентиляції та енергопостачання мереж опалення, питного та гарячого водопостачання, водовідведення та ін. (Додаток 5).
Санітарно-гігієнічні заходи базуються на здійсненні як попереджувального, так і поточного санітарного наглядів.
В епідеміологічному плані профілактика ВЛІ передбачає: попередження та знищення носіїв, розрив шляхів передачі збудників та зміцнення резистентності організму як пацієнтів, так і лікарів, допоміжного медичного та технічного персоналу. У найбільш стислій формі санітарно-гігієнічні заходи з профілактики ВЛІ доцільно розглянути в контексті запровадження повсякденного санітарно-протиепідемічного режиму ЛПЗ (табл. 2).

Таблиця 2
Основний зміст дотримання санітарно-протиепідемічного режиму,
спрямованого на профілактику внутрішньолікарняних інфекцій
















Виділити медичні заходи як окремі та самостійні, очевидно, важко, адже вони тісно пов’язані з іншими, тому до їх числа необхідно: віднести
вивчення стану здоров’я всіх працівників лікарні;
планову та екстрену імунізацію як медичних працівників, так і пацієнтів;
висококваліфіковану догоспітальну діагностику та обґрунтовану госпіталізацію;
обґрунтоване призначення антибіотиків та ефективну хіміотерапію;
мінімізацію тривалості оперативних втручань та термінів госпіталізації;
забезпечення ЛПЗ необхідними фармацевтичними препаратами та сучасними засобами діагностики і лікування;
надійність, порядність та добросовісність і, особливо, високий рівень кваліфікації як медичного так і допоміжного технічного персоналу;
підняття рівня медичних знань як медичних працівників, так і пацієнтів.
Слід також усвідомити що зниження ВЛІ може відбутися лише при покращанні фінансування ЛПЗ, харчування людей, зростанні санітарної культури населення тощо.
Складовою заходів та засобів з профілактики ВЛІ або ліквідації її наслідків та проявів є дезобробка, до якої відносять слідуючі види:
Дезинфекція зниження збудників інфекційних хвороб (бактерій вірусів).
Дезинсекція знищення кліщів, комарів, мух, тарганів і т.п.
Дератизація знищення гризунів (миші, щурі і т.п.).
Якщо дезинсекція та дератизація, у більшості випадків, виконується спеціалізованими структурами станцій дезобробки то більшість заходів із дезинфекції виконується силами ЛПЗ: пральні, автоклавні, печі для спалювання, локальні інженерні споруди каналізації, стерилізаційні та ін.
Існує два види дезинфекції:
Потокова (повсякденна), що проводиться постійно у ЛПЗ з метою знищення збудників інфекційних хвороб (харкотиння, кал, сеча, посуд, білизна, предмети догляду за хворими, інвентар, підлога, стіни та стеля, інструментарій і ін.)
Заключна дезинфекція, проводиться після вибуття (виписки) хворого (одужання, госпіталізація до іншого відділення, смерть).
В залежності від умов, можливостей, вимог санітарно-епідеміологічної служби та показань дезинфекцію здійснюють такими методами: механічні, фізичні, хімічні та поєднані.
Фізичні та механічні методи:
а) Обпалювання, прожарювання лабораторних петель, голок, пробірок. Для цього використовують спиртівки, газові пальники, паяльні лампи та ін.;
б) Спалювання паперу, ганчір’я, сміття, трупів, інфікованих перев’язочних матеріалів, білизни та ін. після хворих із особливо небезпечними інфекційними хворобами. Такі дії виконуються у спеціальних печах (крематоріях), а їх розташування та будова має погоджуватися з СЕС та екологічною інспекцією;
в) Використання гарячого сухого повітря, жару, пари, гарячої води та ін. Названі методи реалізуються в автоклавних, стерилізаційних, пральнях, харчоблоках та буфетних, дезінфекційних камерах. Надійний результат ці методи дають при подальшому прасуванні гарячою промисловою або побутовою праскою (особливо при педикульозі).
г) Сонячні світло, ультрафіолетові та інші промені. Доцільно використовувати як стандартні так і пересувні (переносні портативні), бактерицидно-увіолеві лампи (світильники, опромінювачі) типу БУВ-10 та БУВ-20, ПРК та ін. При досягненні належного світлового коефіцієнту (1:4; 1:5) та систематичному використанні штучних джерел УФ-променів можна досягти надійної санації повітря так і інструментів операційних та ін.
Хімічні методи:
Сучасна дезинфекція часто виконується з застосуванням більш зручних хімічних матеріалів, що поєднують дезінфекційний ефект із мийним і навіть ароматизуючим. Однак такі матеріали дорого коштують. Тому, не втратили доцільності використання такі хімічні речовини як: 3-5% розчин фенолу, 5-10% лізолу, 7-12% формаліну, перекису водню, а також хлору та хлорвмісних препаратів.
Поєднанні (комбіновані) методи:
Це досить поширений різновид дезобробки, при якому вихідним станом є наприклад: очищення повітря і грунту або зняття верхнього шару стін, бруду, залишків крові на хірургічних інструментах та ін. Наступним етапом може бути обробка поверхонь ґрунту 5-10% розчин лізолу, або стін 3-5% розчином мідного купоросу, або меблів 0,5% розчином хлорного вапна. Надалі може застосовуватись обробка одягу, білизни у дезкамерах із подальшим прасуванням, або стерилізація інструментів із використанням відповідних фізичних або хімічних методів.
В лікарняних стаціонарах існує умовне об’єднання предметів та об’єктів для окремої дезобробки:
медичний інструментарій, прилади та вироби;
предмети догляду за хворими;
посуд та кухонний інвентар;
білизна, одяг;
приміщення та інвентар;
інвентар для прибирання.
За якістю дезобробки здійснюється візуальний, хімічний та бактеріологічний контроль:
а) візуальний контроль зумовлює проведення огляду стану інструментів, білизни, одягу, санітарного стану приміщень і ін.
б) хімічний контроль, що передбачає визначення вмісту активнодіючих речовин (наприклад: вміст активного хлору у маточному або робочому розчинах хлорного вапна). Широко використовується йод крохмальний метод (наприклад: якщо на посуд їдальні після миття нанести йод то можлива поява синього забарвлення свідчить про недостатнє змивання з його поверхні залишків їжі).
в) бактеріологічний контроль, що базується на виявленні бактерій (найчастіше кишкової палички) на предметах або об’єктах після дезобробки. Для цього використовують метод змиву або зіскоблювання та ін. користуючись ватними стерильними тампонами на паличках, що вмонтовані у стерильні пробірки. Перед взяттям проб (змивів) тампон зволожують 1% розчином натрію тіосульфату, протирають ним обстежувану поверхню (посуд, інвентар, руки персоналу), а далі у відповідних лабораторіях СЕС виявляють кількість бактерій. Наприклад: задовільну оцінку дезинфекції дають у разі відсутності росту кишкової палички, незадовільну при виявлені її росту хоча б в одній із проб.

Використання хімічних засобів дезінфекції
Дезінфекційні засоби хімічної природи, що дозволені для застосування в Україні та затверджені МОЗ України та Центральною санітарно-епідеміологічною станцією станом на 1.06.2003 року складають перелік 378 найменувань.
Розглянемо найбільш поширені з них:
Хлорне вапно використовується для дезінфекції предметів догляду за хворими, виділень, посуду, іграшок, поверхонь приміщень, предметів обстановки, сантехобладнення у разі виникнення кишкових і крапельних інфекцій, дезінфекції питної води у шахтних криницях, водопровідних і каналізаційних мережах. Хлорне вапно необхідно зберігати без доступу вологи, світла і тепла. Вапно, що вміщує активного хлору нижче 15%, є непридатним до використання. Для дезінфекції поверхонь використовують 0,2 – 5% розчин хлорного вапна.
Хлорамін–Б використовується для дезінфекції поверхонь приміщень, сантехобладнання, білизни, посуду, іграшок, предметів догляду за хворими, виробів медичного призначення, прибирального інвентарю у разі виникнення бактеріальних і вірусних інфекцій, при дерматофіліях, кандидозах, у вогнищах особливо небезпечних інфекцій (сибірка, холера, тощо, а також для проведення профілактичної дезінфекції на комунальних об’єктах, підприємствах громадського харчування та торгівлі. Це стійкий хімічний засіб у вигляді порошку, що містить 25% активного хлору, проте найчастіше використовується 0,2-0,5% його розчин.

Використання ультрафіолетового бактерицидного випромінювання
з метою санації повітряного середовища
Достатньо відомо, що ультрафіолетове бактерицидне опромінення є смертельним для життєдіяльності багатьох мікроорганізмів, що зумовлюють поширення повітряно-крапельним шляхом небезпечних інфекційних захворювань, таких як туберкульоз, дифтерія, кір, грип, натуральна віспа тощо.
При цьому слід відмітити, що використання ультрафіолетового бактерицидного випромінювання не виключає, а доповнює інші засоби дезінфекції, які забезпечують відповідний рівень знезараження приміщень з метою дотримання діючих санітарно-гігієнічних норм і правил.
Завдяки впливу ультрафіолетового опромінення при достатній циркуляції повітря бактеріальне забруднення приміщень знижується на 70–90%. Для цього енергія опромінення повинна складати 1,5–6,0 мкВт/м2. Найбільш ефективним для інактивації мікроорганізмів є випромінювання з довжиною хвилі 250–270 нм на відстані не більше 2 м при відносній вологості повітря 40-70%.
Необхідно пам’ятати, що ультрафіолетове опромінення утворює озон, який навіть у невеликих концентраціях може викликати вельми неприємні явища.
Існує пряме і непряме ультрафіолетове опромінення. Для організації прямого опромінення ультрафіолетові опромінювачі монтуються у верхній третині приміщення та спрямовуються у бік підлоги, для організації непрямого опромінення їх екранують в бік стелі. Пряме опромінення проводиться при відсутності у приміщеннях людей, тому такий вид опромінення має використовуватись вночі (операційні, кімнати очікування, кабінети, молочні кухні) або під час великих перерв (шкільні класи, ігрові кімнати дошкільних дитячих закладів). Непряме опромінення проводиться у присутності людей в приміщеннях з високою небезпекою розвитку інфекції, де завжди знаходяться люди (палати породіль, відділення інтенсивної терапії). Щоб знизити відбиття ультрафіолетових променів від стін (до 10% і нижче) слід застосовувати фарбу для стін на цинковій або свинцевій основі, скло, емаль тощо.
До теперішнього часу суттєво розширилась номенклатура бактерицидних ламп, розроблені лампи з малим вмістом ртуті, а також безозонові лампи, при роботі яких у повітрі не утворюється озон, який являє собою значну небезпеку для здоров’я людей і особливо для пульмонологічних хворих та дітей. Освоєно виробництво маячних та закритих бактерицидних випромінювачів (настінний рециркулятор ОБН 2х15 – 01), які дозволяють знезаражувати приміщення у присутності людей, внаслідок того, що опромінення повітря проводиться в закритій камері, через яку воно продувається вентилятором, при цьому повністю виключається вихід випромінювання безпосередньо у приміщення.
Створені спеціальні бактерицидні опромінювачі для знезараження салонів машин швидкої допомоги, які витримують ударні та вібраційні транспортні навантаження (опромінював ОББ 2х15). Розроблені та серійно випускаються настінно-стельові опромінювачі з високоефективною світлооптичною системою, яка забезпечує їх високу продуктивність (ОБНП 2х15–01).



2. Завдання, сили та засоби медичної служби з гігієнічного забезпечення військ. Санітарний нагляд за порядком збору та поховання загиблих воїнів у польових умовах, задачі медичної служби.

Санітарно-гігієнічне забезпечення військ
Санітарно-гігієнічні заходи включають санітарний нагляд і медичний контроль:
- за станом здоров'я особового складу;
- за розміщенням;
- за очищенням місць розташування;
- за водопостачанням;
- за організацією харчування;
- за умовами військової праці;
- за лазнево-пральним обслуговуванням особового складу. Для виконання цих завдань створена і функціонує у Збройних
Силах України система організаційно-адміністративних, санітарно-технічних, господарських, медичних та інших заходів, проведення яких забезпечує санітарне благополуччя військ, збереження і зміцнення здоров'я військовослужбовців та підтримання відповідного рівня їх боєздатності.
Санітарний нагляд - цілеспрямована діяльність органів управління, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби з контролю за виконанням юридичними та фізичними особами вимог санітарного законодавства з метою попередження, виявлення й усунення або зменшення шкідливого впливу небезпечних чинників навколишнього середовища на здоров'я особового складу, а за необхідності - застосування заходів правового характеру до порушників. Вимоги основного документа санітарного законодавства Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" з доповненнями (1994), а також встановлені відповідними постановами Кабінету Міністрів України і наказами Міністра оборони України та іншими законодавчими актами державні санітарні норми і правила, гігієнічні нормативи є обов'язковими для виконання військовими командирами і начальниками усіх рівнів.
Медичний контроль - сукупність заходів, які здійснюються медичною службою військ з метою збереження і зміцнення здоров'я особового складу, забезпечення його санітарного та епідемічного благополуччя шляхом контролю за повсякденним виконанням встановлених вимог щодо дотримання санітарно-гігієнічних правил і проведенням протиепідемічних і профілактичних заходів, у тому числі контрольних медичних оглядів і обстежень особового складу, динамічного лікарського спостереження за станом здоров'я окремих професійних груп військовослужбовців та осіб, які перехворіли на інфекційні захворювання.
Медичний контроль організовується начальниками медичної служби військових формувань відповідно до вимог чинних статутів та вказівок і настанов, а здійснюється безпосередньо лікарями, фельдшерами, медичними сестрами і санітарними інструкторами частин та підрозділів у обсягах і з періодичністю, що попередньо узгоджуються з представниками закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, до зони відповідальності яких належать дані формування. Одночасно медична служба останніх сама є об'єктом державного санітарно-епідеміологічного нагляду.
Медичний контроль за станом здоров'я особового складу військ
Основним завданням медичного контролю є визначення фізичного стану та стану здоров'я особового складу. Особлива увага приділяється виявленню хворих з явними і прихованими формами захворювань, зокрема хронічних, осіб із недостатньою масою тіла, ослаблених та виснажених, з початковими формами гіпо та авітамінозу.
Про важливість медичного контролю за станом здоров'я військовослужбовців свідчить і те, що ряд гігієнічних заходів внесено до статутних положень. Так, згідно із статтею 234 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, збереження і зміцнення здоров'я військовослужбовців досягається шляхом проведення командирами (начальниками) заходів, спрямованих на створення здорових умов служби і побуту; систематичного загартовування І фізичного тренування; виконання санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і лікувально-профілактичних заходів. Він починається з відбору та призову до лав Збройних Сил фізично здорових осіб і здійснюється протягом усього терміну служби шляхом проведення медичних і тілесних оглядів, а також повсякденного спостереження за особовим складом з метою визначення фізичного стану військовослужбовців, здатності їх витримувати умови бойової обстановки.
Основними напрямками діяльності командирів (начальників) щодо створення здорових умов служби і побуту військовослужбовців є (ст. 236 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України):
- встановлення і своєчасне доведення до військовослужбовців вимог техніки безпеки та забезпечення їх виконання;
- суворе виконання санітарних норм і вимог військових статутів щодо розміщення військовослужбовців, організації їх харчування, водопостачання та інших видів матеріального і побутового забезпечення;
- організація точного виконання розпорядку дня;
- своєчасне і повне доведення до кожного військовослужбовця встановлених норм забезпечення;
- усунення або зниження до встановлених меж впливу шкідливих факторів на здоров'я військовослужбовців, вжиття заходів щодо поліпшення екологічної обстановки в районі розташування військової частини (підрозділу).
Медичний контроль за станом здоров'я військовослужбовців здійснюється шляхом проведення:
- щоденного медичного спостереження за ними у процесі бойової підготовки І в побуті;
- систематичних медичних оглядів;
- поглиблених і контрольних медичних обстежень. Медичному оглядові підлягають:
- весь особовий склад полку - перед проведенням профілактичних щеплень;
- рядовий, сержантський і старшинський склад - у лазні перед миттям;
- особовий склад чергових сил (змін) - перед заступанням на бойове чергування (бойову службу);
- військовослужбовці, робота яких пов'язана з можливим впливом несприятливих факторів, а також особи, які перебувають під диспансерним наглядом, в установлені для них терміни;
- особи, які постійно працюють в їдальнях, на продовольчих складах, об'єктах водопостачання, у пекарнях, лазнях, пральнях і санітари - один раз на тиждень;
- особовий склад добових нарядів, призначений для роботи в їдальні та той, що несе службу зі стрілецькою зброєю;
- усі військовослужбовці строкової служби - новоприбулі, а також ті, хто повернувся з відпустки, відряджень і лікувальних закладів після одужання - в день прибуття до військової частини після доповіді про це безпосередньому командирові (начальникові);
- водії - перед виїздом у рейс;
- учасники спортивних змагань - перед змаганням;
заарештовані у дисциплінарному порядку - перед відправленням на гауптвахту, а також після повернення до підрозділу.
Поглиблені медичні обстеження проводять з метою оцінки фізичного розвитку, стану здоров'я. Вони охоплюють:
нове поповнення протягом двох тижнів після прибуття до військової частини;
- військовослужбовців строкової служби - двічі на рік перед початком зимового і літнього періодів навчання;
- офіцерів, прапорщиків та військовослужбовців, які проходять службу за контрактом - один раз на рік.
До проведення медичного обстеження військовослужбовців залучаються лікарі-спеціалісти з військових лікувальних закладів.
Тілесні огляди проводяться медичною службою (зазвичай, фельдшером чи санітарним інструктором) в дні миття особового складу в лазні. При цьому виявляють хворих з ранніми формами шкірних та венеричних захворювань, осіб із зниженою масою тіла, авітамінозом тощо. Одночасно перевіряють дотримання військовослужбовцями правил особистої гігієни

Класифікація похов
ань.
Військові поховання підрозділятимемо на наступні основні види:
·
планові військові поховання
·
бойові поховання
·
госпітальн
і поховання
·
санітарні поховання
·
непоховані останки
·
меморіальні поховання
·
тимчасові
поховання
·
перепохова
ння.
Нижче докладніше розглянемо кожен з них.
1.1. Планові військові поховання.
Планові військові поховання
-
місця поховання воїнів, полеглих на полі бою, загиблих при
виконання службових обов'язків або померлих від ран, в одиночних або спільних (братс
ьких)
могилах, кладовищах військових частин і підрозділів, виконаних спеціальними командами
військових частин і з'єднань.
Поховання останків воїнів Червоної Армії в період
Другої Світової війни проводилося
відповідно до "
Положення про персональний облік в
трат і поховання
загиблого особового складу
Червоної Армії у військовий
час", введеним в дію наказом НКО С
Р
СР від 15 березня 1941 року
No
138 [2]. По цьому "Положенню" команда,
що виділяється командиром, займалася розшуком
трупів,
їх збором і доставкою на м
ісце поховання. Перед похованням
у загиблих вилучалися
документи
(червоноармійська книжка, партквиток, комсомольський квиток
і тому подібне), один
примірник вкладиша солдатського медальйона
забирався і відправлявся в штаб частини для обліку, а
інший примір
ник повинен був залишатися разом із загиблим.
Загиблих повинні були ховати в могили достатньої глибини (від поверхні ґрунту до
похованих не менше 1,5 метра). На насипний пагорбок над могилою висотою до 0,5 метра
встановлювалася пірамідка заввишки 1,5 метра
, зроблена з дошок або каменя. На пірамідці
випалювався або писався номер могили. У більшості випадків поховання цього типу
організовувалися у військові кладовища. Трупи загиблого начальницького складу, від командира
полку і вище спрямовувалися в армійськи
й тиловий район, де ховалися в дерев'яних трунах.
При похованні в братській могилі, в книзі поховання (книга погребения) супроти кожного
прізвища точно вказувалося місцезнаходження трупа, похованого в могилі, наприклад: "від
південного краю могили 1
-
й в п
ершому ряду, від північного краю 3
-
ої в другому ряду, рахуючи
зверху", і так далі
У санітарних тилових установах і госпіталях поховання
військовослужбовців, померлих від
ран, проводилося
розпорядженням начальника санітарної установи
або госпіталю по правил
ах,
передбачених цим же "
Положенням"
[2]
.
З
практи
ки
, що склалася, кожній могилі відводилося спеціальне місце і привласнювався
номер. Могили здавалися по актах представникам місцевих орг
анів влади або військових
комісаріатів з наведенням в актах прізвищ похованих. Місця розташування братських могил
позначалися на топографічних картах, які спільно з актами поховання передавалися в архіви.
Проте з ряду причин це «Положення» не було своєчасн
о доведене до військових частин, і
тому такі поховання часто здійснювалися не у встановленому порядку.
У
ході тяжких оборонних боїв, в яких військові підрозділи несли великі втрати і деколи
вимушені були поспішно відступати, не представлялося можливим гідн
ого поховати полеглих. Не
завжди це робилося і в ході наступу.
Навесні 1942 року, коли лінія фронту почала пересуватися на захід і значні території були
визволені від супротивника, наказом НКО від 04.04.1942 р. No 106 була введена в дію «Інструкція
по приби
ранню колишніх полів битв».
Відповідно до інструкції, збір, документування
і поховання тих, що залишилися
непохованими, загиблих
воїнів Червоної Армії покладалися на команди, організовувані
місцевими
3
Радами депутатів трудящих з
цивільного населення. Перед
похованням начальник
команди
зобов'язаний був провести опізнання і облік всіх виявлених трупів військовослужбовців і
цивільного
населення.
Опізнання
повинне було проводитися по
медальйонах або інших
документах, виявлених при
загиблих (посвідчення особи, па
ртійний, комсомольський
квиток,
паспорт і ін.).
Всі встановлені в ході опізнання дані повинні були заноситися в книгу

«Іменний список
трупів командирів і бійців Червоної Армії і цивільного населення, виявлені на полях битв». Книга
має бути прошнурована і
опечатана печаткою місцевої Ради депутатів трудящих. Відповідальність
за зберігання і правильне ведення книги покладалася на начальника команди.
У книзі вказували: місце і час проведення робіт, населений пункт No могили і її точне
розташування, кількість і
встановлені біографічні дані похованих. При перепохованні трупів
вказувалося точне розташування колишньої могили, число трупів, що вилучені з неї, і місце
нового поховання.
При розформуванні команди книга здавалася начальником команди по акту голові
викон
кому місцевої Ради депутатів трудящих і зберігалася у вказаній Раді. Відомості з книги
повинні були повідомлятися до Центральн
ого
бюро з персонального обліку втрат особового складу
діючої армії.
Місцеві органи влади зобов'язувалися турботливо ставитися до
оформлення могил воїнів
Червоної Армії і цивільного населення: надмогильні пагорби обкласти дерном або каменем, посадити
дерева або кущі, зробити огорожу, систематично спостерігати за збереженням місць поховання і
підтримувати їх зовнішній вигляд.
На місці
кожної могили обов'язково повинен встановлюватися розпізнавальний знак з
випаленим або написаним номером могили.
Однак вже 22.04.1942 року, у зв'язку з тим, що місцеві Ради з поставленим завданням не
справляються, Начальник головного управління тилу Черво
ної Армії видав наказ, що зобов’язав
створити спеціальні команди для поховання трупів бійців Червоної Армії і воїнів супротивника на
кожному фронті, в кожній окремій армії і Московському військовому окрузі. Відповідальними за
поховання призначалися начальн
ики санітарних управлінь.
Начальникам команд було наказано вивчати райони боїв на місцевості і по картах, ставилося
в обов'язки здійснювати виявлення і поховання загиблих не лише на відкритій місцевості, а і в
лісових масивах. Поховання трупів бійців Черво
ної Армії проводити в суворій відповідності до
вимог інструкції, оголошеній в Наказі НКО від 4 квітня 1942 року No 106.
У післявоєнний період через місцеві органи влади була розгорнена робота по перенесенню
братських і одиночних могил, їх укрупненню (див. м
еморіальні поховання). Проте внаслідок
недостатньої оцінки стану військових поховань, були визначені стислі терміни робіт, матеріально і
організаційно вони були підкріплені недостатньо. Тому в цілому рівень робіт по перепохованню був
досить низький і частк
ово поховання залишилися як і раніше безіменними, а то й взагалі просто
зриті, заорані, зруйновані або перенесені неповністю, а інколи лише за звітами вважалися
перенесеними. Деякі з них нині можна було б відновити.
Слід констатувати, що при пошукових робо
тах серед зруйнованих і покинутих поховань
зустрічаються і планові захоронення. Суттєва відмінність поховань цього типу від інших полягає в
тому, що про них може бути знайдена інформація в місцевих воєнкоматах, архівних документах
військових частин, що вою
вали в цих місцях.
1.2. Бойові поховання.
Бойові поховання
-
поховання останків загиблих воїнів, здійснені в перервах між боями або
в процесі бойових дій однополчанами, друзями або товаришами загиблих.
На відміну від планових поховань, місця під бойові п
оховання не відводилися. Загиблих ховали
безпосередньо в районі загибелі, не складалися схеми поховань, проте загиблі заносилися в списки
втрат і, в більшості випадків, родичам повідомлялося місце загибелі. Ті з них, особу яких не вдавалося
встановити, чис
лилися зниклими безвісти.
Документи, особисті речі і медальйони при похованні часто не вилучалися, як того вимагав
порядок поховання.
4
Можливі виявлення пошуковцями невпорядкованих, напівзруйнованих або зруйнованих
бойових поховань. Інформація про ці похова
ння може бути найчастіше знайдена в списках
безповоротних втрат військових частин.
1.3. Госпітальні поховання
Госпітальні поховання

поховання бійців, що померли від ран та хвороб в фронтових та
тилових госпіталях. В залежності від віддаленості такого
госпіталю від лінії фронту, госпітальні
поховання можуть мати ознаки як планових військових поховань, так і бойових. Як свідчить
практика, особливо для польових госпіталів, такі поховання як правило є братськими. Розташовані
вони завжди поблизу місць дисло
кації госпіталів, в зоні, протилежній «лицьовій» частині
госпіталю, через яку здійснювався прийом поранених. Загиблі, поховані в госпітальних
похованнях, здебільшого числяться померлими від ран та включені в списки втрат. В таких
похованнях можуть знаходит
ись частини людських тіл (кінцівки), ампутовані пораненим, які не
відносяться до жодного з наявних скелетів. Цю особливість треба враховувати при дослідженні
госпітальних поховань в процесі визначення точної кількості похованих. Госпітальні поховання
можут
ь бути багатошаровими, коли шари ґрунту, насичені людськими останками, чергуються з
шарами «порожнього» ґрунту, яким були присипані тіла до чергового заповнення ями. Також в
ґрунті можуть траплятися прошарки або масиви породи сірувато
-
білого кольору, що яв
ляє собою
залишки негашеного або хлорного вапна, яким пересипали трупи з метою знезараження.
1.4. Санітарні поховання.
Санітарні поховання
-
поховання останків загиблих або померлих від ран воїнів, здійснені з
метою дотримання необхідних санітарно
-
гігієн
ічних умов. Іноді недосвідчені пошуковці плутають
це поняття з
Госпітальними похованнями,
які розглянуті вище.
Санітарні поховання здійснювалися, як правило, місцевим населенням. На окупованій
території польове командування німецької армії використовувало
для цього полонених
червоноармійців, або виділяло поховальні команди зі складу своїх підрозділів. Зазвичай поховання
проводилися через деякий час після закінчення ведення бойових дій, та особливо масовими вони
були навесні, після сходу снігів, коли розкла
дання трупів створювало загрозу забруднення
навколишнього середовища і могло спричинити поширення епідемій і різних захворювань. В
санітарних похованнях також іноді можуть бути виявлені
залишки негашеного або хлорного вапна,
яким пересипали трупи з метою з
незараження.
Санітарні поховання в більшості випадків являються братськими. Місця під санітарні
поховання вибиралися виходячи з умов місцевості. Зручніше було зносити останки загиблих у
воронки від снарядів та авіабомб, траншеї, бліндажі, силосні і картопл
яні ями, льохи, підвали
згорілих будинків, яри і тому подібне При цьому, відповідно, не дотримувався порядок поховання
воїнів і не складався список загиблих. Останки в таких місцях залягають хаотично, можуть бути у
значній мірі пошкодженими та фрагментован
ими. Більшість похованих таким чином бійців і
командирів Червоної Армії числилися або зниклими безвісти, або загиблими без вказівки точного
місця поховання
.
Документи, особисті речі і медальйони при такому похованні зазвичай не вилучалися.
Інформація про ц
і поховання, як правило, не документувалася. Основні джерела відомостей про
них
-
спогади учасників і очевидців їх створення. По суті останки, що знаходяться в санітарних
похованнях, можна вважати непохованими, а лише прибраними з місця безпосередньої заги
белі без
дотримання будь
-
якого порядку.
1.5. Непоховані останки.
Непоховані останки
-
останки військовослужбовців, які з різних причин залишилися
непохованими.
Це можуть бути останки воїнів, завалених вибухами в бліндажах, дотах, стрілецьких
ячейках, тра
ншеях, а також ті, що залишилися просто неба і внаслідок цього опинилися,
засипаними у верхніх шарах ґрунту під дією природних кліматичних процесів: занесення ґрунтом,
засипання рослинними відкладеннями, заростання лісом і тому подібне
.
Звичайно це місця
безпосереднього зіткнення військ протиборчих сторін.
5
Документи і особисті речі залишалися при загиблих.
1.6. Меморіальні поховання.
Меморіальні поховання
-
військові меморіали і могили, що створюються для увічнення
пам'яті геройськи загиблих військовослуж
бовців на місцях їх масової загибелі, запеклих битв або в
місцях великої історичної значущості. При цьому дані про загиблих можуть не відповідати
фактично похованим.
До таких поховань відносяться могили, створені на місці перенесення останків воїнів
Червон
ої Армії і партизан, загиблих в боях, місце загибелі яких було відоме, а місце поховання
-
ні. Це також меморіали на оборонних рубежах, в місцях бойових дій військових частин,
частин ополчення і партизанських загонів і місцях загибелі екіпажів літаків і ко
раблів.
Ці поховання мають велике значення для роботи по військово
-
патріотичному вихованню
молодого покоління.
1.7. Тимчасові поховання.
Тимчасові поховання
-
місця тимчасового захоронення останків, ексгумованих при
проведенні пошукових ексгумаційних роб
іт, будівництві житлових будинків, господарських і
інших об'єктів, виконувані з метою тимчасового зберігання останків до визначення порядку їх
поховання на постійне місце.
Створення тимчасових поховань здійснюється тільки у разі крайньої необхідності. При
їх
створенні в поховання в обов'язковому порядку закладаються записки, заздалегідь ізольовані від
вологи. Для цього можуть застосовуватися щільно закриті пляшки, поліетиленові плівки і тому
подібне
Записки призначені для інформування осіб, що можуть виявит
и тимчасове поховання та
дозволяють цим особам провести перепоховання останків в постійну могилу. Для цього в записки
необхідно вносити наступні дані: де, коли, ким і за яких умов проведені ексгумація і тимчасове
поховання; припущення про приналежність екс
гумованих до військових частин, армій, періоду і
місця ведення бойових дій; імена тимчасово похованих, якщо вони встановлені; причини створення
тимчасового поховання і планований час його ліквідації і так далі. Найбільш вірно закладати замість
записок копі
ї протоколів ексгумацій.
Відсутність протоколів ексгумацій або записок в тимчасових похованнях утруднює їх
ідентифікацію і унеможливлює встановлення імен осіб, останки яких знаходяться в тимчасовому
похованні. З цих причин створення безіменних тимчасових п
оховань неприпустимо.
В пошуковій практиці без крайньої необхідності треба взагалі уникати створення
тимчасових поховань, бо такі поховання є одним з найгірших методів збереження ексгумованих
останків до їх постійного поховання.
1.8. Перепоховання.
Пере
поховання
-
поховання останків воїнів в окремих або братських могилах, після їх
ексгумації в результаті пошукових, ексгумаційних, господарських або інших робіт.
Перепоховання не є об'єктами ексгумаційних робіт, за винятком тих випадків, коли виникає
необх
ідність перепоховання останків загиблих за бажанням родичів. Це пов'язано, зазвичай, з
перенесенням останків на батьківщину. Разом з тим перепоховання проводяться досить часто: в
процесі створення збірних кладовищ, через необхідність проведення господарськ
их робіт і так далі
З вищесказаного виходить, що перепоховання, є вторинним (повторним) похованням.
Головна
особливість перепоховань полягає в тому, що перепоховання корінним чином змінюють
інформаційну ситуацію: відомості, що існували про первинні похова
ння, значною мірою втрачають
своє значення. В той же час перепоховання виконуються цілеспрямовано, в обстановці, що сприяє
таким діям

3. Ситуаційна задача з гігієни праці.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 5
Монтажник радіотехнічних приладів та систем у віці 40 років (стаж роботи 12 років) звернувся до лікаря швидкої допомоги з приводу сильного болю у животі. Чіткого зв’язку виникнення болю з прийманням їжі не відмічає. Больові приступи супроводжуються наростанням слабкості, запамороченням, втратою апетиту. Стан в момент госпіталізації: больовий синдром відсутній, турбує загальна слабкість, поганий апетит та запори. Хворий блідий, слизові оболонки без особливих змін. У ході дослідження серцево-судинної системи відмічається помірне розширення серця вліво, на верхівці прослуховується функціональний систолічний шум. Частота серцевих скорочень – 95 ударів за хвилину, артеріальний тиск – 100/50 мм.рт.ст. Дані аналізу крові: ретикулоцити – 5%, еритроцити з базофільною зернистістю – 100 на 1 млн., гіперхромні макроцити.
Поставте діагноз та обгрунтуйте основні заходи щодо профілактики
Сатурнізм(хронічне отруєння ртуттю)



ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 6
1. Гігієнічна класифікація праці за показниками важкості та напруженості трудового процесу, шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища. Основні напрямки медико-санітарного обслуговування працівників промислових підприємств та діяльності цехового лікаря.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України №528 від 27.12.2001 з 1 березня 2002 р введена в дію: «ГІГІЄНІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАЦІ ЗА ПОКАЗНИКАМИ ШКІДЛИВОСТІ ТА НЕБЕЗПЕЧНОСТІ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЧОГО СЕРЕДОВИЩА, ВАЖКОСТІ ТА НАПРУЖЕНОСТІ ТРУДОВОГО ПРОЦЕСУ»
Сфера застосування «Гігієнічної класифікації праці» - гігієнічна оцінка умов та характеру праці на робочих місцях з метою контролю умов праці працівника (працівників) на відповідність діючим санітарним правилам і нормам, гігієнічним нормативам, але до розроблення на її основі Міністерством праці та соціальної політики України нових показників, за якими надаються пільги і компенсації працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, атестація робочих місць проводиться за «Гігієнічною класифікацією праці» №4137-86, затвердженою Міністерством охорони здоров’я СРСР 12.08.1986 р. (додаток 1)
Крім указаної мети «Гігієнічна класифікація праці», затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України №528 від 27.12.2001 може служити для виконання наступних задач:
встановлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів;
створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, регіону, країни;
розробки рекомендацій для профвідбору, профпридатності;
санітарно-гігієнічної експертиза виробничих об'єктів;
санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих та сільськогосподарських підприємств;
застосування заходів адміністративного впливу при виявленні санітарних правопорушень, а також для притягнення винуватців до дисциплінарної та карної відповідальності;
вивчення зв'язку стану здоров'я працюючого з умовами його праці (при проведенні епідеміологічних досліджень здоров'я, періодичних медичних оглядів);
складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці;
розслідування випадків професійних захворювань та отруєнь;
встановлення рівнів професійного ризику для розробки профілактичних заходів та обгрунтування заходів соціального захисту працюючих.
Гігієнічна класифікація базується на принципі диференціації умов праці залежно від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища і трудового процесу в порівнянні з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами (далі - гігієнічні нормативи), а також з урахуванням можливого шкідливого впливу їх на стан здоров'я працюючих.
Робота зі збудниками інфекційних захворювань, речовинами вдихання та потрапляння яких на шкіру повинно бути виключене (протипухлинні лікарські засоби, гормони-естрогени, наркотичні анальгетики), дає право віднесення умов праці за потенційну небезпечність до відповідного класу шкідливості.
Гігієнічна класифікація умов праці за радіаційним фактором поширюється виключно на роботи з індустріальними джерелами іонізуючих випромінювань.
Робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів може бути дозволена тільки при застосуванні засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів (захист часом). Робота в небезпечних (екстремальних) умовах праці (4 клас) не дозволяється, за винятком ліквідації аварій, проведення екстрених робіт для попередження аварійних ситуацій. Ця робота повинна виконуватись у відповідних засобах індивідуального захисту та регламентованих режимах виконання робіт.
Терміни та визначення, що застосовуються в Гігієнічній класифікації
Гігієна праці - галузь профілактичної медицини, що вивчає умови та характер праці, їх вплив на здоров'я, функціональний стан людини, розробляє наукові основи гігієнічної регламентації факторів виробничого середовища і трудового процесу, практичні заходи, спрямовані на профілактику шкідливої і небезпечної їх дії на працюючих.
Умови праці - сукупність факторів трудового процесу і виробничого середовища, у якому здійснюється діяльність людини.
Шкідливий виробничий фактор - фактор середовища і трудового процесу, вплив якого на працюючого за певних умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може викликати професійне захворювання, тимчасове або стійке зниження працездатності, підвищити частоту соматичних і інфекційних захворювань, призвести до порушення здоров'я нащадків.
Небезпечний виробничий фактор - фактор середовища і трудового процесу, що може бути причиною гострого захворювання, раптового різкого погіршення здоров'я або смерті. Залежно від кількісної характеристики рівнів і тривалості дії окрем шкідливі виробничі фактори можуть стати небезпечними.

Небезпечні та шкідливі виробничі фактори
(Витяг з Держстандарту 12.0.003 - 74)
Цим стандартом всі небезпечні та шкідливі виробничі фактори поділено на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.
До фізичних шкідливостей віднесено:
рухомі машини, механізми, незахищені рухомі елементи виробничого обладнання, заготовки, матеріали, вироби, що переміщуються, інші механічні фактори;
нагріваючий чи охолоджуючий мікроклімат робочої зони, високі рівні інфрачервоного випромінювання (гарячі цехи металургійної промисловості, котельні та ін.), гаряча вода чи пара;
підвищений чи знижений барометричний тиск та його різкі зміни;
високі рівні шуму, вібрації, інфра – та ультрамеханічних коливань повітря чи твердих поверхонь;
високі рівні електромагнітних коливань радіодіапазону, електричних магнітних полів промислових частот, статичної електрики;
високі рівні іонізуючої радіації (рентгенівські, гама, корпускулярне випромінювання);
недостатнє або надмірне освітлення робочих місць, низька контрастність, висока яскравість світла, його засліплююча дія, нерівномірність, пульсація світла, стробоскопічний ефект;
висока запиленість повітря, горючі, вибухонебезпечні гази (метан в шахтах).
Група хімічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів включає:
за характером дії на організм: подразнюючі, загальнотоксичні, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, тератогенні;
за шляхами проникнення в організм: через дихальні шляхи, через травну систему, через шкіру (хімічні опіки);
за тропністю дії: пневмотропні, нейротропні, гепатотропні, гематотропні, нефротропні, дермотропні, політропні;
за ступенем токсичності: особливо високотоксичні (ГДК у повітрі ( 0,1 мг/м3 ), високотоксичні (ГДК 0,1 – 1,0 мг/м3), середньотоксичні (ГДК 1,0 – 10,0 мг/м3), малотоксичні (ГДК ( 10,0 мг/м3).
Група біологічних небезпечних і шкідливих виробничих чинників включає біологічні об’єкти, вплив яких на працюючих викликає захворювання, отруєння, травми:
зоонозні бактерійні, вірусні, грибкові інфекції (сибірка, ящур, коров’ячий сказ, туляремія), інвазії, алергійні захворювання (від тваринного, рослинного пилу) та інші;
рослинні, тваринні отрути (напр. змієлови) та інші;
виробничі біологічні об’єкти: антибіотики, білково-вітамінні концентрати, стимулятори росту, біологічно активні препарати та ін.
Група психофізіологічних виробничих шкідливостей включає:
фізичні перенавантаження: статичні (утримання великих вантажів); динамічні (підняття і переміщення великих вантажів та його інтенсивність); гіподинамія, вимушене положення тіла, перенапруження окремих органів;
нервово-психічні перенавантаження: розумове перенапруження, перенапруження уваги, аналізаторів, дуже інтенсивна зміна виробничих процесів, інформації, монотонність праці, психоемоційні перенавантаження (напр. взаємовідносини “начальник - підлеглий”).

Фактори трудового процесу
Важкість праці – характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.
Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.
Гігієнічні нормативи умов праці (ГДК, ГДР, ОБРВ тощо) – рівні шкідливих виробничих факторів, які при щоденній (крім вихідних днів) 8-годинній роботі, але не більше 40 годин на тиждень протягом усього робочого стажу не повинні викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень у процесі роботи або у віддалені періоди життя нинішнього та наступних поколінь. Дотримання гігієнічних нормативів не виключає порушень стану здоров'я в осіб з підвищеною чутливістю.
Гранично допустима концентрація шкідливої речовини у повітрі робочої зони (ГДК р.з) - концентрація речовини, яка за умов регламентованої тривалості її щоденної дії при 8-годинній роботі (але не більш ніж 40 годин протягом тижня) не повинна викликати в експонованих осіб захворювань або відхилень у стані здоров'я, які можуть бути діагностовано сучасними методами досліджень протягом трудового стажу або у віддалені періоди їх життя або життя наступних поколінь. ГДК р.з. встановлюються для речовин, що здатні чинити шкідливий вплив на організм працюючих при інгаляційному надходженні.
Залежно від особливостей дії на організм шкідливих речовин для них встановлюються ГДК р.з двох типів: максимальна разова ГДКр.з.м.р та середньозмінна ГДК р.з.с.з.
ГДКр.з.м.р. – найвище регламентоване значення концентрації речовини у повітрі робочої зони для будь-якого 15-хвилинного (30-хвилинного для аерозолів речовин переважно фіброгенної дії) відрізку часу робочої зміни. Дія речовини на працюючих у концентрації, що дорівнює ГДКр.з.м.р., не повинна повторюватись протягом робочої зміни більш ніж 4 рази з інтервалами не менше 1 години.
ГДКр.з.с.з. – регламентоване значення концентрації шкідливої речовини у повітрі робочої зони для відрізку час), що дорівнює 75 % робочої зміни, але не більш ніж 8 годин, за умов дотримання ГДКр.з.м.р. ГДКр.з.с.з. встановлюється для речовин, для яких характерні кумулятивні властивості (речовини хроноконцентраційної дії).
Експозиція – кількісна характеристика інтенсивності і тривалості дії шкідливого фактора.
Професійний ризик – величина ймовірності порушення (ушкодження) здоров'я з урахуванням тяжкості наслідків у результаті несприятливого впливу факторів виробничого середовища і трудового процесу. Оцінка професійного ризику проводиться з урахуванням величини експозиції останніх, показників стану здоров'я і втрати працездатності працівників.
Захист часом – зменшення шкідливого впливу шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу на працюючих за рахунок обмеження часу їхньої дії: введення внутрішньозмінних перерв, скорочення робочого дня, збільшення тривалості відпустки, обмеження стажу роботи в конкретних умовах.
Здоров'я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад (преамбула Статуту ВООЗ ( 995_599 ).
Професійні захворювання – захворювання, у виникненні яких вирішальна роль належить впливу несприятливих факторів виробничого середовища і трудового процесу.
Професійна захворюваність – показник числа виявлених вперше протягом року хворих із професійними захворюваннями і отруєннями, розрахований на 100, 1000, 10000, 100000 працюючих, які зазнають впливу шкідливих виробничих факторів.
Виробничо-обумовлена захворюваність – захворюваність (стандартизована за віком) на загальні * захворювання різноманітної етіології (переважно на поліетіологічні), що має тенденцію до зростання при збільшенні стажу роботи в несприятливих умовах праці і перевищує таку в професійних групах, що не контактують із шкідливими факторами.
Працездатність – стан людини, при якому сукупність фізичних, розумових і емоційних можливостей дозволяє працюючому виконувати роботу визначеного змісту, обсягу і якості.
Роботоздатність – стан людини, визначений можливістю фізіологічних і психічних функцій організму, що характеризує його здатність виконувати конкретну кількість роботи заданої якості за необхідний інтервал часу.
Робочий день (зміна) – встановлена законодавством тривалість (у годинах) роботи протягом доби.
Постійне робоче місце – місце, на якому працівник перебуває більше 50% свого робочого часу. Якщо при цьому робота виконується на різних дільницях робочої зони, постійним робочим місцем вважається вся зона (ДСТУ 2293-93). * Не віднесені до професійних.

Гігієнічні критерії та класифікація умов праці
Принципи класифікації умов праці. Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи:
1 клас – ОПТИМАЛЬНІ умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.
2 клас – ДОПУСТИМІ умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.
3 клас – ШКІДЛИВІ умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженності можливих змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені:
1 ступінь (3.1) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров'я;
2 ступінь (3.2) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);
3 ступінь (3.3) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);
4 ступінь (3.4) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності);
4 клас – НЕБЕЗПЕЧНІ (ЕКСТРЕМАЛЬНІ) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.
За «Гігієнічною класифікацією праці» №4137-86, затвердженою Міністерством охорони здоров’я СРСР 12.08.1986 р. (додаток 1) 4 клас умов праці не встановлюється. 3 клас умов праці називається “ШКІДЛИВІ ТА НЕБЕЗПЕЧНІ” умови праці і диференціюється на 3 ступеня:
1 ступінь – умови та характер праці, що викликає функціональні порушення, які при ранньому виявленні і після припинення впливу носять зворотний характер;
2 ступінь – умови і характер праці, які викликають стійкі функціональні зрушення, що сприяють росту показників захворюваності з тимчасовою втратою працездатності і, в окремих випадках – появі ознак або легких форм професійних захворювань;
3 ступінь – умови і характер праці з підвищеною небезпекою розвитку професійних захворювань, підвищеною захворюваністю з тимчасовою втратою працездатності.
При наявності двох або більше шкідливих і небезпечних чинників трудової діяльності умови праці слід оцінювати за найбільш високим класом та ступенем.


Основні завдання та форми роботи медичних
підрозділів виробничих підприємств
Функції профілактики, лікування та реабілітації працюючих виконують лікувально-профілактичні заклади. З метою наближення профілактичних, лікувальних та реабілітаційних заходів до працюючих в сільській місцевості організована мережа дільничних лікарень, а на промислових підприємствах – мережа медико-санітарних частин, які мають подвійне підпорядкування – адміністрації підприємств та державним органам охорони здоров’я, а також взаємодіють з громадськими організаціями – Товариством Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, інженерно-лікарськими бригадами, цехами здоров’я та ін.
Медико-санітарна частина (МСЧ) – це поліклініка чи лікарня, призначена виключно чи в основному для надання медичної допомоги працівникам промислових підприємств, будівельних організацій чи інших відносно великих трудових колективів. Згідно “Положенню про МСЧ” основні її завдання такі:
надання невідкладної, першої, кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги працівникам підприємств та іншим прикріпленим особам (наприклад, сім’ям працівників);
участь у заходах адміністрації по оздоровленню умов праці, запобіганню і зниженню загальної та професійної захворюваності, виробничого травматизму, інвалідності;
диспансерне обслуговування окремих контингентів працюючих, об’єднаних умовами праці, вагітністю, віком;
організація і проведення (разом з СЕС) попередніх (при прийомі на роботу), періодичних та цільових медичних оглядів, розробка оздоровчих заходів за результатами медичних оглядів і контроль за їх виконанням;
експертиза тимчасової непрацездатності робітників, видача і продовження лікарняних листків;
участь (разом з адміністрацією підприємства та профспілкою) у роботі медико-соціальних експертних комісій (МСЕК), лікарсько-контрольних комісій (ЛКК), лікарсько-трудових експертних комісій (ЛТЕК) по визначенню професійних захворювань і отруєнь, інвалідності, по медичному відбору трудящих, які потребують дієтичного харчування, направлення в санаторії, профілакторії, реабілітації, переведення на інші ділянки роботи з полегшеними умовами праці; участь в роботі комісії по соціальному страхуванню;
проведення аналізу причин загальної і професійної захворюваності, травматизму, інвалідності та розробку комплексну оздоровчих заходів (разом з адміністрацією, профспілкою, СЕС);
аналіз ефективності проведених лікувально-оздоровчих заходів, дієтичного харчування, санаторно-курортного лікування;
санітарно-освітня робота серед робітників, організація роботи санітарних дружин;
впровадження у практику передових форм і методів наукової організації праці, підвищення кваліфікації лікарів, фельдшерів, медичних сестер в області профпатології та профілактики;
ведення облікової та звітної документації.
Оздоровчі медичні пункти організуються на невеликих підприємствах чи в окремих цехах і очолюються лікарем - дільничним терапевтом цехової лікарської дільниці (спеціалістом-профпатологом) або фельдшером чи медичною сестрою.
В обов’язки медичних пунктів входить:
раннє виявлення і екстрена медична допомога при травмах, гострих загальних чи професійних захворюваннях, отруєннях, направлення їх на госпіталізацію;
направлення в СЕС екстрених повідомлень про харчове, гостре професійне отруєння, інфекційне захворювання;
диспансерна робота на цеховій лікарській дільниці;
участь у комісіях по експертизі непрацездатності;
участь у проведенні попередніх (при прийомі на роботу), періодичних чи цільових медичних оглядів;
контроль за працевлаштуванням робітників згідно рішенням МСЕК, ЛКК, ЛТЕК;
вивчення (разом з санітарним лікарем з гігієни праці) умов праці робітників у цеху та розробці відповідних оздоровчих заходів;
медичний відбір хворих, які потребують дієтичного харчування, диспансерного нагляду, направлення в профілакторій, санаторій і направлення їх у відповідні комісії;
керівництво і контроль за роботою санітарних дружин, проведення санітарно-просвітньої роботи;
систематичний аналіз загальної, професійної захворюваності, травматизму;
ведення облікової та звітної документації медичного пункту.

Законодавча документація, що регламентує роботу медико-санітарних частин і медичних пунктів:
1. Наказ МОЗ України № 263/121 від 1994 р. “Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі”, який включає: підземні роботи (в шахтах, будівництві метро), роботи в кесонах, водолазні, верхолазні, під високою напругою, з вибухівкою, в металургії, на транспорті та інші.
2. Наказ МОЗ СРСР № 555 від 1989 р. “Про удосконалення системи медичних оглядів трудящих і водіїв транспортних засобів” та доповнення до нього – Наказ МОЗ України №745 від 1994 р. “Положення про медичний огляд працівників певних категорій”. Ці накази містять перелік професій, для яких передбачено попередні (при прийомі на роботу), періодичні та цільові медичні огляди, інструкцію по проведенню таких оглядів, інструкцію до складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці працюючого при підозрі у нього професійного захворювання, інструкцію про проведення передрейсових медичних оглядів водіїв автотранспортних засобів тощо.
3. Наказ МОЗ СРСР №12 від 1978 р. “Про покращання медичної допомоги трудящим промисловості, будівництва і транспорту”
4. Положення “Про взаємодію підприємств (об’єднань), організацій, установ і санітарно-епідеміологічних станцій по лабораторному контролю за станом умов праці” та інші.
Медико-санітарні частини і медичні пункти виробничих підприємств ведуть облік і направляють звіти про свою діяльність за спеціально передбаченими формами і в терміни, передбачені Центральним Статистичним Управлінням і Міністерством Охорони Здоров’я.

Основні задачі цехового терапевта
1. Лікування терапевтичних хворих своєї дільниці в поліклініці.
2. Консультування хворих з завідувачем відділеннями та лікарями інших спеціальностей, направлення їх на спеціальні види амбулаторного та стаціонарного лікування.
3. Організація першої медичної допомоги при раптових захворювання та травмах і професійних отруєнь в цеху.
4. Вивчення умов праці робітників та службовців, організація та участь в попереджувальних та періодичних оглядах, диспансерне спостереження за виділеними контингентами, відбір хворих, що потребують санаторно-курортного лікування, перебування в профілакторії, дієтичному харчуванні та інших видах лікувально-профілактичної допомоги (працевлаштування, протезування, корегуюча гімнастика і т.д.).
5. Керівництво роботою фельдшерських здоровпунктів по наданню невідкладної допомоги та контролю за дотриманням необхідних санітарно-гігієнічних умов в цеху.
Проведення відповідних протиепідемічних заходів, участь в розслідуванні причин виробничих травм та отруєнь, та дотримання техніки безпеки.
7. Санітарно-просвітницька робота.
8. Експертиза працездатності та систематичний аналіз захворюваності з тимчасовою та стійкою втратою працездатності на дільниці.
9. Участь в складанні та впровадженні комплексного плану оздоровчих заходів по дільниці та підприємству в цілому(дод.1).

Основні обов’язки цехового терапевта
1. Надання кваліфікованої лікарської допомоги працюючим (в разі необхідності з залученням інших спеціалістів).
2. Диспансерний нагляд за станом здоров’я працюючих та проведення профілактичних медичних оглядів.
3. Контроль за дотримуванням правил техніки безпеки.
4. Санітарно-просвітницька робота.

Профілактика професійно-зумовленої патології – це система державних, медичних і суспільних заходів, спрямованих на зміцнення та збереження здоров’я працюючих у промисловому та сільськогосподарському виробництві.
Розрізняють первинну профілактику, тобто запобігання виникненню захворювань, вплив на механізми, що її спричиняють та фактори ризику, що сприяють їх появі та вторинну профілактику, мета якої – запобігання розвитку та загостренню хвороби. Крім того, вторинна профілактика передбачає усунення шкідливого впливу чинників навколишнього середовища і систематичне лікування хворого.
Професійна реабілітація – процес відновлення соціальних, психічних і соматичних професійно-значущих функцій індивідуума.


2. Харчові отруєння та їх профілактика (класифікація харчових отруєнь, етіологічні фактори, тактика і обов’язки лікаря, який першим установив діагноз харчового отруєння). Загальна схема розслідування випадку харчового отруєння.

Харчові отруєння – це гостре, неконтагіозне захворювання, яке виникає внаслідок вживання їжі, яка масивно уражена окремими видами мікроорганізмів або що вміщує токсичні для організму речовини мікробної або немікробної етіології.
Симптоми, що характерні для харчових отруєнь:
Гострий початок
Одночасний початок захворювання у групи людей (нерідко масовість захворювань)
Короткий інкубаційний проміжок
Зв’язок із вживанням однієї і тієї ж страви
Територіальна обмеженість захворювання місцем де вживався або був придбаний певний харчовий продукт
Зникнення випадків нових захворювань після вилучення продукту, який спричинив харчове отруєння
Мікробні харчові отруєння не передаються від хворого до здорового

Харчові отруєння поділяють на:
Мікробні
Бактеріальні харчові токсикоінфекції
Бактеріальні харчові інтоксикації
Грибкові та харчові отруєння
Інфекції з перебігом хвороби, притаманним для харчових отруєнь
Скромботоксикози
Немікробні
Отруєння домішками хімічних речовин
Отруєння отруйними речовинами тваринного походження
Отруєння отруйними речовинами рослинного походження
Змішані (міксти)
Міксти мікробної природи
Міксти немікробної природи
Міксти мікробного і немікробного походження
Невідомої етіології
Аліментарна пароксизмально-токсична міоглобінурія

Токсикоінфекція – гострі, нерідко масові захворювання, що виникають у разі вживання їжі, котра містить велику кількість живих збудників та їхніх токсинів, виділених під час розмноження і загибелі мікроорганізмів (E.coli, proteus, enterococcus, streptococcus, Cl. Perfringens та ін.).
Бактеріальний токсикоз – гостре захворювання, спричинене вживанням їжі, що містить токсин, який накопичився внаслідок розвитку специфічного збудника. Самого збудника у їжі може не бути або його виявляють у невеликій кількості. До бактеріальних токсикозів відносять ботулізм і стафілококовий токсикоз.

Харчовий мікотоксикоз – переважно хронічне захворювання, яке виникає внаслідок уживання продуктів харчування, що містять токсичні метаболіти життєдіяльності мікроскопічних грибів.

МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ВИПАДКІВ ХАРЧОВИХ ОТРУЄНЬ
Всi випадки харчових отруєнь пiдлягають обов’язковому ретельному розслiдуванню та облiку з метою встановлення причин отруєнь, запровадження заходiв щодо їх лiквiдацii та профiлактики виникнення.
Лікар, якому доручено розслiдувати випадок харчового отруєння, повинен провести розслідування у такій послідовності.
Надавши невідкладну медичну допомогу захворiвшим установити зв’язок з медпрацівниками, вияснити час та обставини початку спалаху, кiлькiсть захворiвших, тривалiсть iнкубацiйного перiоду, основнi симптоми захворювання, заходи, що були прийняті.
Особисто опитати хворих (при масовому отруєннi вибiрково), проаналiзувати клiнiчну картину захворювання з урахуванням перших симптомiв та подальшого перебiгу хвороби (табл. 1). При цьому необхідновиключити можливість виникнення захворювань іншої етиології, що можуть нагадувати деякі ознаки харчового отруєння (гастрит, виразкова хвороба шлунку, запалення жовчного міхура, ниркові та печінкові коліки, загострення хронічного ентероколіту тощо.).Далі слід вияснити характер харчування потерпiлих впродовж останнiх двох днiв, наявнiсть захворiвших серед членiв сiмей потерпiлих та особливості їх харчування, визначити якi продукти можуть бути пiдозрiлими у виникненнi отруєння.
3. Встановити зв’язок з лабораторiєю СЕС та перевiрити правильнiсть вiдбору проб для лабораторного дослiдження, що був здійснений. Якщо проби пiдозрiлої їжi i пiдозрiлих харчових продуктiв, видiлень хворих, промивних вод, змивiв з обладнання та iнвентаря, кровi захворiвших не були вiдправленнi в лабораторiю, термiново це зробити. Для вiдбору проб слiд використувати лиши стерильний посуд. Продукти, якi швидко псуються в теплу пору року повиннi бути доставленi охолодженими (на льоду).
4. Перевiрити товарну документацiю (сертифiкати) на пiдозрiлi продукти, умови перевезення, термiни зберiгання та реалiзацiї сировини, напiвфабрикатiв та готової їжi, можливiсть забруднення продуктiв бактерiоносiями, хворими гнiйничковими або кишковими захворюваннями. Якщо харчове отруєння виникло внаслідок вживання консервiв, слiд уточнити маркiровку (позначення на кришцi i днi жестяноi банки або паперовiй етикетцi скляної тари), назву заводу i його мiсцезнаходження.
5. Обстежити санiтарний стан харчового об’єкта де виникло отруєння, продовольчої бази, з якої поступив пiдозрiлий продукт, та харчового пiдприємства, на якому вiн був виготовлений. Якщо цi об’єкти знаходяться в iншому адмiнiстративному районi, то про це слiд проiнформувати вiдповiдну СЕС, що розташоване за мiсцем виникнення харчового отруєння.
6. В процесi разслiдування харчового отруєння лiкар повинен здійснити необхiднi оперативнi заходи:
а) заборонити використання або, у необхiдних випадках, встановити умови реалізацiї харчових продуктiв, якi стали причиною отруєння;
б) звiльнити з роботи осiб, якi могли б бути джерелом забруднення харчових продуктiв або їжi;
в) запропоновати проведення необхiдних санiтарних заходiв (тимчасова або постiйна заборона експлуатацiї харчового об’єкту, загальне прибирання, ремонт
харчового пiдприємства, лiквiдацiя санiтарних порушень, якi сприяють виникненню отруєння);
г) притягати до адмiнiстративної вiдповiдальностi або передавати матерiал розслiдування в прокуратуру для притягання до кримiнальної вiдповiдальностi осiб, що є винними у виготовленнi та реалiзацiї продукту, який став причиною виникнення харчового отруєння.
7. Скласти акт розслiдування спалаху харчового отруєння за приведеною нижче схемою.

СХЕМА
складання акта розслiдувння харчового отруєння
1. Вказати прiзвище, посаду, мiсце роботи лiкаря, дату складання акту, прiзвище та посаду осiб, якi брали участь у розслiдуваннi спалаху харчового отруєння.
2. Докладно описати початок захворювання, його дату, число захворiвших протягом перших 3–4 годин, і потiм у наступніi години i днi. Описати клiничний стан: температура, наявність розладів шлунково-кишкового тракту (тошнота, блювання, понос, бiль у животi), головний бiль, озноб, судоми, загальна слабiсть, бiль у м'язах та суглобах, цiаноз, падiння серцевої дiяльностi, розлади з боку ЦHС (втрата свiдомостi та iн.). Зазначити ступінь важкості захворювання та попереднiй дiагноз. Указати загальну кiлькiсть осiб, якi вживали пiдозрiлу їжу (продукт) i кiлькiсть потерпiлих з додаванням поiменного списку захворiвших, госпiталiзованих та померлих (вказати вiк), а також описати обставини, що пов’язанi з виникненням харчового отруєння. Перерахувати, який матерiал було взято у хворих для лабораторного дослiдження.
3. Указати мiсце вживання їжi або харчового продукту, меню людей, які не є потерпiлими, але харчувались одночасно з потерпiлими на тому ж харчоблоцi (в їдальні, буфетi та iн.). Визначити через який час пiсля вживання пiдозрiлої їжi з’явились перші симптоми захворювання, який харчовий продукт мiг стати причиною отруєння i, на підставi цих даних, вiдобразити оцiнку захворiвшими органолiптичних якостей їжi (або харчового продукту), яка стала причиною захворювання (запах, смак, температура та iнш.) i приблизну кiлькiсть їжi.
4. Указати коли i звiдки був одержаний пiдозрiлий продукт та сировина для його виготовлення, його санiтарну характеристику у момент розслiдування, наявнiсть сертифiкатiв, ветеринарного посвiдчення.
5. Зробити короткий опис санiтарного стану харчового пiдприємства, яке виготовило пiдозрiлий продукт (їжу). Докладно описати технологiчний процес i санiтарнi умови виготовлення, зберiгання та реалiзацiї продукту (їжi). Описати умови перевезення та зберiгання сировини.
6. Указати, якi продукти або їжа затриманi або знищенi, якi продукти та iншi об'єкти (змиви з приладiв та iн.) направленi для проведення лабораторного дослiдження.
7. Указати результати хiмiчного, бактерiологiчного, бiологiчного i патологiчного дослiджень всiх матерiалiв.
8. Скласти обґрунтований висновок випадку розслiдування харчового отруєння вiдповiдно схеми, що запропонована нижче.

СХЕМА
висновку за актом розслідування спалаху харчового отруєння
В ході вивчення акту розслiдування гострого шлунково-кишкового захворювання установлено, що захворювання виникло:
1. Де (в селi, мiстi, колективi, їдальнi та iн.).
2. Коли (достатньо вказати лише мiсяць).
3. Одночасно, протягом одного, двох днiв захворіло ... осіб.
4. Потерпiлий контингент (дiти, дорослi, з одного колективу або з рiзних).
5. Захворювання розпочалось пiсля (обiду, снiданку, вечерi) i пов'язано (очевидно, мабудь, природно) з прийомом їжi (продукту або страви).
6. Iнкубацiйний перiод у основної маси потерпiлих складав ... .
7. Клiнiчний стан: у бiльшостi потерпiлих постiйними симптомами були ... .
8. При обстеженi харчового об’єкту виявлено:
а) у вiдношенi пiдозрiлого продукту... .
б) у вiдношенi обслуговуючого персоналу... .
в) у вiдношенi санiтарного стану об’єкта... .
9. Попереднiй дiагноз: одночаснiсть, масовiсть, раптовiсть початку захворювання, чіткий його зв’язок з прийомом їжi вказує на те, що захворювання є харчовим отруєнням, iнкубацiйний перiод, клiнiка, характер харчового продукту i результати епiдобстеження надають можливiсть стверджувати, що в даному випадку має мiсце харчове отруєння бактерiальної (небактерiльної) природи.
10. Результати лабораторного дослiдження (коротко викласти) пiдтверджують попереднiй дiагноз.
11. Остаточний дiагноз.
12. Профiлактичнi заходи, санкцiї.

СХЕМА
опитування потерпілих при харчовому отруєнні
1 .Прізвище, ім’я та по-батькові.
2. Вік.
3. Місце роботи.
4. Чим i коли харчувався потерпілий впродовж останніх двох днів.
5. Чи були подібні захворювання зареєстровані серед членів сім’ї, що i де вони вживали.
6. Дата i час захворювання.
7. Клiнiчнi симптоми захворювання (підвищення температури, озноб, судоми, головний біль, біль у кiнцiвках, животі, його характер, наявність нудоти, блювання, поносу, їх повторюваннiсть, стан серцевої дiяльностi та iн.).
8. Який продукт або страва підозрюється.
9. Місце i час вживання пiдозрiлого продукту (їжі).
10. Тривалість інкубаційного періоду від прийому їжі (пiдозрiлого продукту) до початку захворювання.

ПЕРШОЧЕРГОВІ ЗАХОДИ ЛІКАРЯ,
який першим встановив діагноз харчового отруєння
– Надати невідкладну допомогу всім захворiвшим.
– В ході надання допомоги відібрати для лабораторних досліджень блювотні маси (промивні води), кал, сечу, кров i поставити їх на холод.
– Усіх захворiвших госпіталізувати.
– Оглянути всіх здорових, що вживали підозрілу їжу.
– Установити медичний нагляд за здоровими.
– Відвідати кухню, перевірити виконання санітарно-гiгiєнiчних вимог.
– Вилучити підозрілу їжу (харчовий продукт), заборонити їх використання.
– Вияснити, звідки поступив підозрілий продукт.
– Написати екстрене повідомлення на ім’я головного лікаря СЕС (району, міста, області).
– Направити повідомлення в СЕС з медичною сестрою та продублювати його по телефону або телеграфу.

Заходи щодо профілактики харчових отруєнь
Організація та дотримання санітарних правил заготівлі харчових продуктів від їх виробників, переробки на харчових підприємствах, інших продовольчих об’єктах.
Дотримання санітарних правил вантаження, транспортування харчових продуктів, зберігання на складах, у торговій мережі, боротьба з гризунами, шкідливими комахами, безперебійне використання холодильних установок.
Дотримання санітарних правил кулінарної обробки харчових продуктів, термінів зберігання і реалізації готової їжі
Утримання у належному санітарному стані продовольчої техніки, кухонь, посуду, інвентарю, тощо.
Систематичний санітарний нагляд за продовольчими об’єктами, а ветеринарної служби – за тваринництвом та отриманням м’ясопродуктів.
Медичні огляди і обстеження на бацило-, гельмінтоносійство персоналу продовольчих об’єктів (промислових, складських, харчоблоків, торгової мережі та ін.), нагляд за дотриманням ними правил особистої гігієни та ін.


3. Ситуаційна задача з комунальної гігієни.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 6
Дані санітарно-гігієнічного о обстеження криниці свідчать про те, що шахтна криниця розташована на околиці населеного пункту. На відстані 56 м від неї розміщена молочно-товарна ферма. Біля криниці проходить грунтова дорога. Місцевість рівнинна. Криниця зроблена з бетонних кілець, має кришку, обладнана глиняним замком. Відра для загального користування немає. Глибина криниці становить 6,0 м. Дані лабораторного дослідження води: прозорість – 16 см, забарвленість – 29°, запах – 3 бала, смак – 2 бала, перманганатна окислюваність – 12 мг/л О2, вміст амонійних сполук – 0,2 мг/л, вміст нітритів – 0,01 мг/л, вміст нітратів – 50 мг/л, вміст хлоридів – 100 мг/л, вміст фтору – 0,8 мг/л, загальна жорсткість – 14 моль/дм3, загальне мікробне число при температурі 37°С – 300 КУО/см3, загальні колі-форми – 5 КУО/100 см3, патогенні ентеробактерії – 10 в 1 дм3, E. Coli – 3 КУО/100 см3.
Обгрунтуйте висновки щодо можливості використання води криниці та дайте рекомендації щодо її санації.
Відповідь:вода не придатна для споживання



ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 7
1. Свинець як виробнича шкідливість (фізичні властивості, біологічна дія, зрушення у стані здоров’я). Профілактика захворювань при роботі, що пов’язана зі свинцем.
Свинець Pb я0-важкий метал сірого кольору,пластичний при обробці. Використовується для виготовлення хімічної апаратури,акумуляторів,свинцевих пігментів,тетраетилсвинцю,для покриття електричних кабелів і т.і.
Головним шляхом поступання Pb і його сполук в організм являються дихальні шляхи,меньше значенння мають ШКТ и шкіра.
Pb відноситься до політропних отрут,які діють на всі органи і системи,але особливоо важкі змінеи виникають переважно в системі крові,нервовій,серцево-судинній системах і ШКТ.
Клініка свинцевої інтоксикації поліморфна.
Хронічні отруєнняя (сатурнізм) характеризуються полісиндромністю протікання. Разрізняють такі його форми :
- початкова форма,яка протікає малосимптомно і характеризується змінами периферійної крові і порфірінового обміну;
- легка форма - функціональні порушення ЦНС в вигляді астено-вегетативного синдрому і початкової поліневропатії,а також зміни периферійної крові;
-выражена форма - анемія, розвиток поліневропатії,ураження ШКТ,печінки,серцево-содинної системи,астено-вегетативний синдром,енцефалопатія.
Поліневропатії протікають в вигляді параліча разгиначів кисті і пальців рук.
Гематологічні зрушення характеризуються розвитком спочатку ретикулоцитозу і базофільної зернистості еритроцитів,а потім анемії зі зниженням Hb до 90 -100 г/л.
Ураження ШКТ - диспептичні зміни,свинцева коліка (схваткооподібні,інтенсивні болі + затвердіння,які не піддаються дії послаблюючих засобів),сіровато-лілова полоса на яснах (H2S+слюна).
Уження печінки протікають по типу токсичного гепатиту з порушенням пігментної,вуглеводної, антитоксичної та ін.функцій.
Профілактичні заходи включають :
- технологічні (автоматизація і непреривність технологічних процесів)
-санитарно-техничні (обладнання загальнообмінної та місцевої витяжної вентиляції)
- застосування засобів індивидуального захисту органів дихання
-лікувально-профілактичні заходи (особиста гігієна + медогляди 1 раз на рік).
ГДК Pb в повітрі робочойї зони - 0,01 мг/м3.

2. Основні теорії та види харчування. Функції їжі. Методи оцінки харчування населення. Особливості харчування дітей та осіб похилого віку.
Теорії харчування

кровотвірна теорія харчування
(Арістотель та Гален)
“кров є матерія для всього тіла, адже їжа є матерія, а кров це останній вид їжі”


теорія збалансованого харчування
(О.О.Покровський)
забезпечення нормальної життєдіяльності людини можливе тільки у разі забезпечення організму як потрібною кількістю енергії, так і при умові дотримання достатньо суворих співідношень між численними чинниками харчування


теорія адекватного харчування
(О.М.Уголєв)
харчовий раціон повинен бути не лише збалансованим, але й оптимально ураховувати характер обміну речовин, відповідати механізмам процесу травлення, що еволюційно вироблений і, отже, відповідати природній технології асиміляції їжі



Найважливіші функції їжі

енергетична функція, тобто забезпечення організму енергією (вуглеводи, жири, білки, органічні кислоти, алкоголь);
пластична функція, тобто забезпечення організму пластичними речовинами (білки, мінеральні речовини, жири, вуглеводи);
біорегуляторна функція, тобто забезпечення надходження в організм речовин, з яких утворюються біологічні регулятори обміну речовин у тканинах (білки, вітаміни, мікроелементи, поліненасичені жирні кислоти);
пристосувальнорегуляторна функція, тобто забезпечення організму речовинами, які мають виняткове, специфічне значення з точки зору адаптації різних органів та систем до різних умов перебування людини (харчові волокна, вода);
імунорегуляторна функція, тобто забезпечення організму речовинами, завдяки яким він може протистояти впливу різноманітних чинників, що ушкоджують (білки, вітаміни, мінеральні речовини);
реабілітаційна функція, тобто забезпечення організму речовинами, які сприяють відновленню здоров’я хворих (дієтичні продукти, фармакологічні властивості речовин при їх зменшення в раціоні або завдяки кулінарній обробці);
сигнальномотиваційна функція, тобто забезпечення організму смаковими речовинами, які сприяють підтриманню на певному рівні харчової мотивації (смакові та екстрактивні речовини).


Основні види харчування

Раціональне харчування, що переважно забезпечує спеціфічну дію їжі та являє собою фізіологічноповноцінне харчування здорової людини.
Преветивне харчування, що переважно забезпечує неспеціфічну дію їжі та являє собою раціональне харчування запобіжного характеру, яке відкоректоване з урахуванням впливу на організм факторів ризику розвитку неінфекційних захворювань та притаманних кожній людині фізіологічних та біохімичних властивостей.
Лікувальнопрофілактичне харчування, яке переважно забезпечує захисну дію їжі та максимально наближене до раціонального, проте, відрізняється тим, що у ньому підсилені певні функції їжі з урахуванням особливостей несприятливого впливу виробничих чинників.
Лікувальнодієтичне харчування, яке переважно забезпечує фармакологічну дію їжі та є невід’ємною частиною комплексного лікування з приводу різних захворювань у лікувальнопрофілактичних закладах та установах.



Раціональне харчування являє собою харчування, яке забеспечує постiйнiсть внутрiшнього середовища органiзму (гомеостаз) i пiдтримує його основнi життєвоважливi функцiї (рiст, розвиток, дiяльнiсть рiзних органiв i систем) на високому рiвнi в умовах впливу різноманітних чинників навколишнього середовища.



Гігієнічні принципи раціонального харчування

енергетична цiннiсть харчового рацiону повинна вiдповiдати величинi добових енерговитрат людини (у дiтей енергетичну цінність слід збільшити на 1015%), тобто харчування повинно бути адекватним;
харчовий рацiон повинен вмiщувати всi необхiднi харчовi речовини у вiдповiдних кiлькостях та у вiдповiдних спiввiдношеннях, тобто харчування повинно бути збалансованим;
слід дотримуватися правильного режиму харчування (час і тривалiсть прийомів їжi, кратнiсть i iнтервали мiж ними, черговiсть прийому страв, розподiл рацiону за прийомам тощо);
їжа повинна готуватися з доброякiсних, свiжих та рiзноманiтних продуктiв;
їжа повинна бути бездоганною у санiтарноепiдемiчному вiдношеннi і, отже, не вмiщувати патогенних речовин;
слід проводити правильну кулiнарну обробку;
слід забезпечити оптимальні умови для прийому їжі (оптимальні органолептiчнi властивості страв, сервiровка столу, iнтер’єр їдальнi, мiкроклiматичний комфорт, вiдповiдний об’єм їжi, що надає почуття насичення тощо).

Визначення адекватності харчування

Методи визначення енергетичної цінності харчового раціону

У ході вивчення родинного (сiмейного) або iндивiдуального харчування

Анкетний метод
Опитувальноваговий метод

Під час вивчення харчування в рiзних органiзованих колективах (ясла, дитячi садки, дiтячi будинки, школи, професійнотехнічні училища, вищі навчальні заклади тощо)

Метод статистичної обробки менюрозкладок (розрахунковий метод)
Лабораторний метод

У ході вивчення соцiальноекономiчних основ харчування населення

Балансовий метод
Бюджетний метод

Методи визначення величини добових енерговитрат

Метод прямої енергометрії (калоріметрії)
Метод непрямої або респіраторної енергометрії (калоріметрії)
Метод аліментарної енергометрії
Хронометражнотабличний метод.


Види харчового статусу органiзму

Звичайний харчовий статус
Оптимальний харчовий статус
Надлишковий (зайвий) харчовий статус
Недостатній харчовий статус


Основні критерiї оцiнки енергетичної адекватності харчування:
маса тiла;
масоростовий показник;
товщина підшкiрножирової складки.
Основні критерiї оцiнки вітамінної адекватності харчування:
резiстентнiсть капiлярiв;
кiлькiсть аскорбиновоi кислоти, що виводиться з сечею;
симптоми часткової вiтамiнної недостатності (насамперед, набряклiсть, розпушування та кровоточивiсть ясен, фолiкулярний гiперкератоз, сухiсть шкiри, жирна себорея, хейлоз, зайда тощо)


Фізіологогігієнічні норми харчування

1. Дитячi диференцiйовані вiковi нормативи:
6 мiсяців 1 рік; 1 1,5 років;
1,5 2 років; 3 4 років;
5 6 років; 7 10 років;
11 13 років; 14 17 років.

2. Hормативи для дорослого населення:
а) для цивiльного населення:
А. для здорових працюючих:
за iнтенсивністю працi на підставі визначення коефіцієнта фізичної активності;
2) спецiальнi (у залежностi вiд фiзiологiчного стану органiзму):
вагiтнi жiнки;
жінки, що годують;
спортсмени;
студенти.
3) на шкiдливих пiдприємствах (лiкувально профiлактичне харчування)
Б. для хворих (лiкувальнодiєтичне харчування)
б) для вiйськовослужбовцiв

Основні показники збалансованості харчування
Вiдповiднiсть вiковостатевих потреб у харчових речовинах їх фактичному споживанню;
Hаявнiсть у харчовому рацiонi оптимальних спiввiдношень мiж:
а) загальною кiлькiстю бiлкiв, жирiв i вуглеводiв 1 : 1 : 4;
б) тваринними i рослинними бiлками 50% : 50% (згідно з тимчасовими нормами харчування для населення України 45% : 55%);
в) тваринними i рослинними жирами 70% : 30% (10% за рахунок поліненасичених жирних кислот);
г) вуглеводiв цукру i крохмалю, тобто, між моно i полiцукрами 20% : 80% (10% за рахунок цукру та 5% за рахунок харчових волокон);
д) загальною кiлькiстю Ca i P 1 : 1,5;
е) окремими прийомами iжi
(при 3разовому харчуванні:

Ступені якості харчових продуктів
1. Продукт доброякісний всi характеристики i данi об’єктивних дослiджень в повній мірі вiдповiдають ДСТу на цей продукт.
2. Продукт зниженої якості має вiдхилення вiд ДСТу, які не викликають ані скарг, ані будьяких вiдхилень у станi здоров’я споживача.
3. Умовнопридатний продукт має вiдхилення вiд ДСТу, якi можуть викликати скарги або вiдхилення у станi здоров’я споживача i, разом з тим, можуть бути усуненi завдяки використанню спеціальних заходiв кулінарної обробки (додаткова термiчна обробка, додавання спецiй i т.д.).
4. Продукт недоброякісний продукт, який має суттевi вiдхилення вiд ДСТу, що можуть викликати скраги та вiдхилення у станi здоров’я споживача i не можуть бути усуненi за допомогою засобів спецiальної кулінарної обробки.

??? Під час проведення досліджень з вивчення фактичного харчування даного контингенту використовували наступні методи дослідження:
1. Анкетно-опитувальний метод - метод 24-годинного відтворення харчування (ВООЗ, 1995; Росія 1997) є найбільш прийнятним для вивчення як групового так й індивідуального (сімейного) фактичного харчування. Сутність методу полягала в опитуванні обстежуваних за спеціально складеною анкетою, що включає визначене коло питань, щодо антропометричних даних, даних харчового статусу, захворюваності, а також детальної характеристики вжитих страв, їх фактичної кількості. В анкету вносилися дані щодо раціонів харчування обстеженої особи – за 2 доби.
2. Антропометричний метод – включав визначення маси тіла, зросту та розрахунок індексу маси тіла (ІМТ) з використанням вагів та ростоміру.
3. Розрахунковий - розрахунки продуктових наборів, що входили до складу добових раціонів харчування населення, їх кількісних і якісних характеристик, енергетичної цінності та хімічного складу, здійснювалися за допомогою комп'ютерної програми Dancost (Данія, 1993 р.). В роботі також використовували таблиці хімічного складу та харчової цінності продуктів харчування (Скурихин И.М., 1987). Порівняння одержаних результатів проводили з „Нормами фізіологічних потреб в основних харчових речовинах та енергії" (Додаток до наказу МОЗ України від 18.11.99 № 272).
4. Біохімічний – для визначення ступеню забезпеченості організму вітамінами (В1, РР, С) та кальцієм. Етапи біохімічних досліджень біологічної рідини (сечі) для визначення вітамінів та кальцію: - збір ранкової сечі обстежених за точну кількість годин – транспортування зразків сечі – пробопідготовка – визначення вітамінів та кальцію в сечі – аналіз результатів та порівняння їх з вмістом вітамінів та кальцію в раціонах харчування. Вміст кальцію визначали методом титрування по Мак-Креддену і Шпету в модифікації Тульчинського (Тульчинський М., 1965), тіаміну - методом Янсена в модифікації Г.Д. Елисеєвої, N1-метилнікотинаміду - флуорометричним методом за Хаффу-Парлцвейг-Тільденом, аскорбінової кислоти – за Тільмансом (Спірічев В.В,1984).
5. Статистичний – обробка та аналіз матеріалів. Результати дослідження піддавали математико-статистичній обробці з використанням ЕОМ у середовищі Microsoft Excel 2003. Кількісний склад добових продуктових наборів порівнювали з рекомендованими „Нормами споживання основних груп харчових продуктів для працездатного населення" (Постанова Кабінету Міністрів України № 656 від 14 квітня 2000 р.).

3. Ситуаційна задача з гігієни дітей і підлітків.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 7
У вересні до шкільного лікаря зі скаргами на підвищену втому, неприємні відчуття та поколювання у ділянці серця під час занять фізичною культурою звернулася учениця 9 класу. Дівчинці 14 років: довжина тіла – 162 см, маса тіла – 54 кг, обвід грудної клітки – 72 см. За рік виросла на 5 см, постійних зубів – 28, ступінь розвитку вторинних статевих ознак – Ма2, Ах2, Ме0, мускулатура та шкірна складка виражені помірно, ЖЕЛ – 2560 мл, м’язова сила рук: правої – 32 кг, лівої – 18,5 кг. Об’єктивно з боку внутрішніх органів ніяких патологічних змін не виявлено. Практично здорова. Фізкультурою займається в основній групі.
Дайте гігієнічну оцінку фізичному розвитку дівчинки з використанням комплексного методу.


ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 8
1. Клімат та здоров’я населення (визначення, класифікація, кліматотвірні і кліматохарактеризуючі фактори та їх гігієнічна характеристика).

Клімат – багаторічний режим погоди в даній місцевості;
середній стан погоди в даній місцевості, що повторюється протягом
багатьох років.

Кліматоформуючі чинники:
1. Географічна широта, довгота
2. Ландшафт
3. Циркуляція повітряних мас
4. Близькість до морів, океанів

Кліматохарактеризуючі чинники:
1. Метеорологічні чинники: температура, вологість, атмосферний тиск, рух повітря
2. Інсоляція
3. Роза вітрів
4. Індекс мінливості погоди
5. Глибина промерзання грунту

Акліматизація – адаптація організму людини до незвичних кліматичних умов
Фази акліматизації:
І Початкова
ІІ Перебудови динамічного стереотипу
ІІІ Стійкої акліматизації
Види акліматизації:
1. Повна – супроводжується лише фізіологічними змінами в функціональному стані організму
2. Часткова – супроводжується деякими патологічними змінами в функціональному стані організму
Погода – комплекс фізичних властивостей повітря в даній точці земної кулі (температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск, радіаційна температура).
* Примітка: Радіаційна температура повітря у приміщенні – середня інтенсивність інфрачервоного випромінювання всіх оточуючих людину предметів і поверхонь.















Погодохарактеризуючі фактори:
Хімічний склад атмосфери
Геофізичні показники
Метеорологічні чинники (температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск)
Електричний стан атмосфери: газові розряди, грози
Синоптичні чинники: опади, хмарність, мряка
*Примітка: Метеорологія – наука про атмосферу, її властивості.


2. Ртуть як виробнича шкідливість (фізичні властивості, біологічна дія, зрушення у стані здоров’я). Профілактика захворювань при роботі, що пов’язана зі ртуттю.

Ртуть - сріблясто-білий,рідкий,важкий метал. Використовується в приладобудуванні,електротехніці,фармацевтичній промисловості.
Пари Hg проникають в організм в основному через органи дихання (солі Hg можуть проникати і через шкіру). Hg відносиьтся до сильних протоплазматичних отрут.Інтоксикації можуть бути гострими і хронічними.Гострі - можуть виникати при аваріях,які супроводжуються великим виділенням ртуті в повітря робочої зони, при чистці котлів і печей на ртутних заводах.
Хронічні інтоксикації (меркуріалізм) виникають у працюючих в умовах тривалого контакту з ртуттю і характеризуються функціональними змінами в ЦНС (астено-вегетативні розлади,тремор кінцівок, ртутний стоматит,синєвата ртутна кайма на яснах,порушення функції внутрішніх органів). Характерним симптомом хрон.ртутної iнтоксикації є тремор пальцiв витягнених рук, особливiстю якого є неритмiчнiсть i асиметрiя щодо ступеня його вияву
Профілактика отруєнь ртуттю направлена насамперед на заміну її менш шкідливими речовинами.
Крім того ,дуже эфективні заходи по демеркуризації шляхом механічної очистки з застосуванням розчину хлорного заліза.Обов'язкове використання спецодягу,проведення медоглядів (кожні 12 місяців).
ГДК Hg в повітрі робочої зони - 0,01 мг/м3,середнєзмінна - 0,005 мг/м3.

3. Ситуаційна задача з гігієни дітей і підлітків.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 8
Дитячий дошкільний заклад, що належить акціонерному об’єднанню “Поділля” розташований у північній частині мікрорайону міста. Радіус обслуговування міста становить 5 км. На одну дитину припадає 60 м2 території земельної ділянки, відсоток забудови 26%, відсоток озеленення 40%. З навітреної сторони земельної ділянки ростуть фруктові дерева. Кількість ігрових майданчиків відповідає кількості груп. Є один в’їзд, господарська зона відокремлена смугою зелених насаджень. Під час вивчення медичних карток розвитку дитини встановлено, що протягом місяця 65% дітей у віці 3-4 років понад 3 рази хворіли на гострі респіраторно-вірусні захворювання.
Обґрунтуйте гігієнічний висновок та викладіть необхідні рекомендації.

Не відповідає гіг.нормам:потрібно зменшити радіус обслуговування,збільшити зону озелененя до 45-50%

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 9
1. Класифікація харчових продуктів та методи оцінки ступеня їх якості. Поняття про фальсифіковані і рафіновані продукти та продукти-сурогати. Основні принципи проведення санітарної експертизи харчових продуктів та складання санітарно-гігієнічного висновку щодо їх якості.

У залежності від сировини і особливостей використання харчові продукти ділять на наступні групи: овочі та плоди; цукор, крохмаль, мед, кондитерські вироби; продукти переробки зерна; смакові продукти; рибні продукти; м'ясні продукти; молочні продукти; харчові жири.
У громадському харчуванні харчові продукти класифікують за умовами зберігання: м'ясо-рибні; молочно-жирові; гастрономічні; сухі; овочі та плоди.
Харчові продукти ділять на види і сорти. Вид продукту обумовлений його походженням або отриманням, асорт - рівнем якості відповідно до вимог стандарту. Види і сорти продуктів становлять асортимент.

Харчові продукти – об’єкти тваринного або рослинного походження, використовувані в харчуванні людини в натуральному вигляді або після певного оброблення як джерела енергії, харчових та смако-ароматичних речовин.
Для оцінки якості харчових продуктів існує багато пропозицій щодо визначення поняття “якість харчових продуктів”. Найбільш обґрунтоване визначення наведено у “Медико-биологических требованиях и санитарных нормах качества продовольственного сырья и пищевых продуктов (МБТ)» (1990). А саме: якість харчових продуктів – сукупність властивостей, що відображають здатність продукту забезпечувати потреби організму людини у харчових (поживних) речовинах, органолептичні характеристики продукту, безпечність його для здоров’я споживачів, надійність відносно стабільності складу та збереження споживчих властивостей.
Якість продукту базується на широкому спектрі вимог до нього. Розглянемо визначення деяких диференційованих показників якості, а саме харчову, біологічну та енергетичну цінність продуктів.
Харчова цінність – поняття, яке інтегрально відображає всю повноту корисних властивостей харчових продуктів, у тому числі забезпеченості цим продуктом фізіологічних потреб людини в основних харчових речовинах та енергії. Харчова цінність передусім характеризується хімічним складом харчового продукту з урахуванням споживання його у загальноприйнятій кількості.
Щодо біологічної цінності в літературі зустрічається різне тлумачення цього показника з одного боку як показника якості харчового білка, з іншого – якості жирових компонентів (особливо вмісту поліненасичених жирних кислот (ПНЖК). Більш доцільно характеризувати біологічну цінність продукту вмістом в ньому усіх незамінних компонентів: насамперед незамінних амінокислот, ПНЖК, вітамінів, мікро- і макроелементів. Тому за останніми уявленнями доцільним є наступне визначення цього поняття.
Біологічна цінність – вміст у харчових продуктах пластичних і каталітичних речовин, що забезпечують в організмі фізіологічну адекватність обміну речовин.
Енергетична цінність – кількість енергії (кДж, ккал), що звільняється в організмі внаслідок біохімічного окислення харчових речовин.
При виробництві харчових продуктів найбільш важливим питанням є забезпечення безпечності цих продуктів для споживача. Розглянемо ряд понять з цього приводу.
Безпечність харчових продуктів (згідно з МБТ) – відсутність токсичної, канцерогенної, мутагенної чи іншої несприятливої дії продуктів на організм людини у разі споживання їх у загальноприйнятих кількостях. Безпечність гарантується встановленням і дотриманням регламентованого рівня вмісту (відсутність або обмеження рівнів гранично допустимих концентрацій) забруднювачів хімічної та біологічної природи, а також природних токсичних речовин, що характерні для даного продукту та становлять небезпеку для здоров’я.
Безпеку харчових продуктів характеризують 2 показниками: санітарна доброякісність і епідемічна безпека. Санітарна доброякісність – відсутність у продукті ознак мікробної і фізико-хімічної зміни, залишків сторонніх й отруйних речовин органічної і неорганічної природи. Епідемічна безпека – відсутність або обмеження рівнів забруднення харчових продуктів патогенними та потенційно патогенними мікроорганізмами.
Мікробіологічні критерії безпечності харчових продуктів включають чотири групи показників:
І група – санітарно-показові – це мікроорганізми, що використовують як індикатори дотримання санітарних і технологічних режимів обробки молока та молочних продуктів (бактерії групи кишкових паличок, мезофільні аеробні та факультативно анаеробні мікроорганізми);
ІІ група – потенційно патогенні мікроорганізми (коагулазопозитивні стафілококи, бацилюс цереус, сульфітредукуючий клостридій, бактерії роду протея);
ІІІ група – патогенні мікроорганізми – збудники харчових отруєнь та інфекційних захворювань (шигели, сальмонели, стафілококи, бацили, віруси тощо);
ІV група – показники мікробіологічної стабільності продукту (дріжджі, мікроскопічні гриби).
 
2. Умовна класифікація харчових продуктів за придатністю до споживання
За безпечністю і придатністю до споживання харчові продукти умовно розділяють на такі групи:
1. Продукти, призначені для харчування без обмежень – повноцінні харчові продукти, які мають гарні органолептичні властивості, нешкідливі для здоров’я і відповідають вимогам нормативної документації за гігієнічними показниками.
2. Продукти, придатні для харчування, але зниженої якості – це продукти, які мають будь-який недолік або не відповідають вимогам нормативної документації за окремими показниками. Але ці недоліки не погіршують органолептичних властивостей продукту і не роблять його небезпечним для здоров’я споживачів. Наприклад, менший, порівняно зі стандартним, вміст жиру у сметані, молоці питному, підвищений вміст вологи у сирі сичужному чи кисломолочному і т.д. Ці продукти допускаються до реалізації за умови повідомлення споживача про їх знижену харчову цінність.
3. Умовно придатний продукт – продукт, що має недоліки, які не дають можливості використовувати його у харчуванні населення. Тобто спостерігається погіршення органолептичних властивостей, забруднення патогенними мікроорганізмами чи їх токсинами, пестицидами і т.і. Уповноважені особи повинні чітко визначати шляхи перероблення або знищення такої продукції.
4. Фальсифікований продукт – продукт, природні властивості якого змінено з метою введення в оману споживача. Наприклад, фруктові напої із концентратів, води, цукрозамінників і барвників з маркуванням “соки”, вершкове масло із заміною молочного жиру рослинним з маркуванням “солодковершкове масло”, горілка з неочищеного спирту тощо. Такі продукти не підлягають реалізації і після узгодження з санітарними установами використовуються на корм худобі або переробляються на технічні цілі.
5. Продукти-сурогати виробляються для заміни природних. Такі продукти зовнішньо не відрізняються від натуральних за виглядом, смаком, кольором, але переважно мають знижену харчову цінність (штучна ікра, кава зі злакових). Сурогати надходять у реалізацію, якщо вони нешкідливі для здоров’я людини і якщо споживача проінформовано про їх склад і походження.
 
3. Контроль якості молочних продуктів. Організація ТХК і МБК на молокопереробних підприємствах
Добре організовані технохімічний та мікробіологічний контролі на всіх стадіях технологічного процесу від приймання сировини до випуску готової продукції є однією з важливіших передумов виробництва високоякісної продукції, правильного ведення технологічного процесу, оптимального використання сировини та матеріалів.
Інформацію про правильність ведення технологічного процесу зобов’язана надавати служба технохімічного контролю на підставі аналізів і показників контрольно-вимірювальних приладів.
Ретельний ТХК і МБК сировини, напівфабрикатів, та готової продукції сприяє не тільки підвищенню якості молочних продуктів, а й скороченню втрат у виробництві, зниженню собівартості, запобігає випуску нестандартної та низькоякісної продукції, що є однією з головних вимог підвищення ефективності виробництва на певному підприємстві та в промисловості в цілому.
Головною метою ТХК та МБК є встановлення єдиної системи технохімічного, органолептичного та мікробіологічного контролю і забезпечення випуску продукції згідно з вимогами стандартів, технічних умов та інструкцій.
Технохімічний та мікробіологічний контроль здійснюють відділи технічного контролю (ВТК), які є самостійними структурними підрозділами підприємства. Керівник ВТК підпорядковується безпосередньо директору підприємства. Головним обов’язком ВТК є здійснення контролю продукції, випускаємої підприємством, щодо суворої відповідності її вимогам стандартів, технічних умов, державних правил, санітарних норм.
За відсутності в структурі підприємства самостійного ВТК його права, обов’язки і відповідальність покладаються керівником підприємства на лабораторії або осіб, які здійснюють ТХК і МБК (лаборантів, майстрів).
Робота ВТК (лабораторії) здійснюється у відповідності до положення про відділи технічного контролю згідно з діючими інструкціями і схемами технохімічного і мікробіологічного контролю, санітарними правилами тощо.
Співробітники лабораторії у своїй роботі керуються організаційно-методичною та нормативною документацією на сировину, готову продукцію та методи їх контролю.
Однією з основних умов правильної організації ТХК і МБК є старанне ведення лабораторної документації, журналів, затверджених форм, а також виявлення і облік усіх позитивних і негативних сторін виробництва, своєчасний аналіз причин порушення нормального ходу технологічного процесу, зниження виходу продукції, порушень стандартів.
Нормативну документацію необхідно утримувати у суворому порядку, у спеціальних папках із зазначенням термінів її дії, не допускати використання у роботі застарілих документів.
Усі лабораторні журнали потрібно пронумеровувати, прошнуровувати, підписувати у начальника ВТК або зав. лабораторією та скріплювати печаткою. Записи у журналі вести чітко і розбірливо, виправлення слід візувати особою, відповідальною за ведення журналу. Форми журналів та порядок їх ведення передбачені інструкціями по технохімічному і мікробіологічному контролю на підприємствах молочної промисловості.
Основні завдання і функції ВТК (лабораторії) такі:
–     перевірка та контроль якості сировини, тари, основних та допоміжних матеріалів;
–     контроль технологічних процесів оброблення молочної сировини і виробництва молочних продуктів;
–     контроль якості готової продукції, тари, упаковки, маркування та порядку випуску продукції з підприємства;
–     контроль умов, режимів та термінів зберігання сировини, матеріалів та готової продукції в камерах зберігання та складах;
–     контроль режимів та якості миття, дезінфекції тари та устаткування;
–     контроль реактивів, що використовуються для проведення лабораторних аналізів;
–     контроль мийних та дезінфікувальних засобів і приготування хімічних розчинів;
–     розгляд претензій на продукцію підприємства, з’ясування причин випуску недоброякісної продукції, виявлення винуватців;
–     участь у розробці та здійсненні заходів для підвищення якості продукції, запобігання та усунення причин випуску недоброякісних продуктів;
–     розробка разом із спеціалістами підприємств нових, сучасніших способів оброблення сировини, параметрів і режимів технологічних процесів, нових видів продуктів тощо;
–     видача на підставі результатів приймання і лабораторних аналізів висновку про придатність сировини, напівфабрикатів, для подальшого перероблення;
–     оформлення у встановленому порядку документації на прийняту й забраковану продукцію, актів, інших документів та претензій на недоброякісну сировину та матеріали, що надходять на підприємство;
–     контроль норм витрат і виходу готової продукції.
Головним завданням МБК є забезпечення випуску мікробіологічно безпечної продукції високої якості, стабільного складу і властивостей, що зберігаються протягом гарантованого терміну зберігання.
Мікробіологічний контроль виробництва молочних продуктів зводиться до контролю якості сирого молока, вершків, готової продукції, допоміжних матеріалів, технологічного процесу, санітарно-гігієнічного стану виробництва та повітря виробничих приміщень.
За результатами МБК можна судити про санітарно-гігієнічний стан підприємства, спрямованість мікробіологічних процесів у технології молочних продуктів, дію корисних мікроорганізмів та мікробіологічні причини виникнення вад продуктів.
Результати мікробіологічних досліджень якості готової продукції на відміну від результатів фізико-хімічних досліджень через тривалість проведення аналізів не можуть бути використанні для затримки випуску певної молочної продукції, але дозволяє усунути прояви мікробіологічної недоброякісності в наступних партіях і виявити можливі причини виникнення вад.
СТУПЕHI ЯКОСТІ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ

Доброякісний продукт – це продукт, який в повній мірі відповідає вимогам Державного стандарту. Реалізація без обмежень. Зберігання, згідно з терміном, вказаним на упаковці.
Продукт зниженої якості – це продукт, що має певні відхилення від Державного стандарту, але вони не можуть викликати скарг або зрушень у стані здоров’я споживача. Реалізація термінова або за приписом СЕС. Зберіганню звичайно не підлягає.
Умовно придатний продукт – це продукт, який має певні відхилення від вимог Державного стандарту, що можуть викликати скарги або зрушення у стані здоров’я споживача, але, водночас, можуть бути усунені завдяки використанню спеціальних заходів кулінарної обробки (додаткова термічна обробка, додавання спецій тощо). Реалізація та зберігання згідно з приписом СЕС.
Недоброякісний продукт – це продукт, який здатний викликати скарги або зрушення у стані здоров’я споживача, що не можуть бути усунені шляхом спеціальної кулінарної обробки. Такий продукт не повинен використовуватися в харчуванні людини і, отже, призначений для знищення або переробки з наступним застосуванням для годування тварин, технічних цілей тощо.
Крім того, прийнято виділяти фальсифіковані продукти, що вироблені з метою обману споживача, рафіновані продукти, які звільнені від баластних речовин за допомогою спеціальних засобів обробки, та продукти-сурогати (або ерзац-продукти), що вироблені для заміни натуральних.

ЗРАЗОК ГІГІЄНІЧНОГО ВИСНОВКУ
ЩОДО ЯКОСТІ ХАРЧОВОГО ПРОДУКТУ

Харчовий продукт, що досліджений, доброякісний (зниженої якості, умовно придатний, недоброякісний), свіжий (не свіжий), придатний для споживання (непридатний для споживання, придатний для споживання лише після спеціальної обробки (вказати якої), може бути використаний для інших цілей (указати для яких), придатний для зберігання (не придатний для зберігання, потребує швидкої реалізації, підлягає утилізації або переробці для харчування тварин).
Враховуючи вищевикладене зразок гігієнічного висновку щодо якості молока повинен мати наступний вигляд.
Молоко, що досліджене, доброякісне (зниженої якості, умовно придатне, недоброякісне), свіже (не свіже), придатне для споживання (непридатне для споживання, придатне для споживання лише після спеціальної обробки (указати якої), може бути використане для інших цілей (указати для яких), придатне для зберігання (не придатне для зберігання, потребує швидкої реалізації).

Методика відбору проб та органолептичні дослідження харчових продуктів
і готових блюд
Гігієнічна експертиза харчових продуктів і готових блюд проводиться:
періодично, в плановому порядку;
спорадично, при рейдових перевірках харчоблоків, об’єктів громадського харчування;
екстрено, у випадках виникнення харчових отруєнь, захворювань аліментарної етіології, при грубому порушенні санітарного режиму харчових об’єктів (їдалень, кафе, ресторанів, харчоблоків лікарень та ін.)

Метою гігієнічної експертизи харчових продуктів можуть бути:
визначення товарних якостей продуктів, оформлення сертифікатів;
виявлення наявності фальсифікації, порушень хімічного складу продуктів;
з метою контролю термінів реалізації продуктів;
визначення ступеню псування продуктів при їх зберіганні та можливостей подальшого зберігання;
визначення епідеміологічної та токсикологічної небезпечності продуктів (мікробного обсіменіння, забруднення пестицидами, іншими токсикантами, амбарними шкідниками, пліснявою тощо);
визначення ступеню шкідливості тари, посуду, обладнання, інвентарю та інших.
Методи відбору проб для лабораторного аналізу залежать від виду продуктів (сипучі, поштучні, рідкі, в тарі, без тари і т.д.). Вибирають середню пробу, яка відображала б якість всієї партії продовольства.
Сипучі та тверді харчові продукти (крупа, зерно, борошно, тверді жири та ін.) відбирають спеціальними щупами, ножами, совками з різних місць тари чи партії продовольства (до 10 зразків, з яких розмішують середню пробу масою до 1 кг).
Рідкі і м(які харчові продукти спочатку розмішують (мутовкою, струшують), відбирають з різної тари партії продукту, отримуючи середню пробу.
Закриті консервовані продукти відбирають з партії поштучно, у першу чергу – підозрілі (бомбажні консерви, з пошкодженою тарою).
Проби м(яса відбирають зрізанням з туші, напівтуші та з обов’язковим відбором кісток, суглобів.
Сипучі, тверді продукти без тари та поштучні відбирають у поліетиленові мішечки, рідкі – в скляну тару. Проби обов’язково опечатують, пломбують. Складається акт відбору проб, який підписується особою, яка відібрала пробу, та відповідальною особою продовольчого об’єкту. До проби додається супровідний бланк, в якому приводяться паспортні дані продовольчого об’єкту, маса чи кількість зразків проб, мета лабораторного дослідження, адреса лабораторії, куди зразок направляється, дата і година відбору проби, підпис особи, яка відібрала пробу.
Органолептичні дослідження харчових продуктів (і готових блюд) не потребують спеціального оснащення, а тому можуть виконуватися не лише в лабораторії, а і на самому продовольчому об’єкті, при відборі проб.
Спочатку слід ознайомитися з документацією продовольчого об’єкту, з накладними, сертифікатами на партію продовольства, дату поставки. Далі оглядають умови зберігання, обробки продуктів, наявність холодильників, санітарний стан об’єкта, стан тари, маркування (терміни зберігання та реалізації продукту та ін.).
Вивчають зовнішній вигляд зразків продуктів (при денному світлі), їх колір, відтінки, ознаки несвіжості, псування чи фальсифікації, підозрілі вкраплення, плями відмінного від продукту кольору та ін. За допомогою лупи виявляють наявність амбарних шкідників, фінн, а з компресоріумом – личинки трихінел.


2. Гігієнічні основи протирадіаційного захисту у промислових та побутових умовах. Методика оцінки радіаційного фону місцевості.

Протирадіаційний захист являє собою комплекс законодавчих, організаційних, санітарно-гігієнічних, та медичних заходів, що забезпечують безпечні умови праці при роботі с джерелами іонізуючого випромінювання.
До основних принципів протирадіаційного захисту відносять:
гігієнічне нормування;
попереджувальний та поточний санітарний нагляд;
виробниче навчання;
санітарну освіту;
радіаційний контроль;
медичний контроль.
Радіаційний контроль – це контроль за забезпеченням радіаційної безпеки, виконанням вимог щодо санітарних норм праці з радіонуклідами, а також отримання інформації, про опромінення медичного персоналу та населення.
Розрізняють 4 види радіаційного контролю:
дозиметричний;
радіометричний;
індивідуально-дозиметричний;
спектрометричний.

Відповідно до класифікації основних видів радіаційного контролю, апаратуру, що використовують для його проведення, поділяють на наступні групи:
1. Дозиметричні прилади, що визначають потужність дози (рівень радіації).
2. Радіометричні прилади, які визначають рівень забруднення поверхонь різних предметів.
3. Індивідуальні та мініатюрні портативні прилади, що призначені для проведення індивідуального контролю дози опромінення за певний проміжок часу.
4. Спектрометричні установки, які – встановлюють спектр (склад) радіонуклідів у будь-якому забрудненому об’єкті.

Класифікація засобів індивідуального захисту
(за С.М.Городинським)
1.Ізолюючі костюми:
а) шлангові;
б) з автономним джерелом повітряного підживлення.
2.Засоби захисту органів дихання:
а) фільтруючі (респіратори, протигази);
б) ізолюючі (пневмошлеми, пневмокаски).
3.Спецодяг:
а) повсякденного призначення;
б) короткочасного використовування (рукавиці, одежа з плівки).
4.Спецвзуття:
а) основне (черевики, чоботи);
б) додаткове (бахіли, напівгалоші).
5.Допоміжні захисні засоби захисту:
а) окуляри;
б) ручні захвати;
в) щітки.

Коротка характеристика основних приладів,
що використовуються для проведення радіаційного контролю

1. Радіометр-рентгенометр ДП-5А (польовий), що призначений для вимірювання рівня радіоактивного забруднення робочих поверхонь та потужності експозиційної дози (-випромінювання (Р/год, мР/год) та складається з пошукового зонду з перемикачем (муфтою) для вимірювання (- або (-випромінювання та реєструвального пристрою, що має шкалу, блок підживлення та телефон (для індикації).
2. Комплект індивідуального дозиметричного контролю ДП-21-Б, що призначений для визначення індивідуальної сумарної дози (-випромінювання. Комплект складається з малогабаритної іонізаційної камери (у вигляді авторучки) та зарядно-вимірювального пристрою (пульту). Камера установлюється в зарядний пристрій пульту, при цьому зовнішній електрод заряджається позитивно, а внутрішній – негативно. Величина заряду записується в журнал. Після роботи в зоні іонізуючого випромінювання заряд втрачається, про що свідчать результати вимірювання камери у вимірювальному пристрої пульту.
3. ІФКУ – дозиметр індивідуального фотоконтролю універсальний, що Призначений для вимірювання еквівалентних доз у діапазоні 0,05-2 Бер, а також теплових нейтронів. Являє собою поліетиленову касету, з світлонепроникаючим корпусом, з внутрішнього боку якого запресовані фільтри, що виключають певні види випромінювань. Всередині дозиметра знаходиться фотоплівка, яка розподілена на 4 поля:
Перше поле – доза (-випромінювання, а також фонового випромінювання;
Друге поле – доза фонового (-випромінювання;
Третє поле – доза (-випромінювання;
Четверте поле – дози теплових нейтронів та (-випромінювань.
4. Дозиметр ДРГЗ-04, що являє собою широкодіапазонний цифровий дозиметр потужності експозиційної дози хвильового випромінювання та призначений для вимірювання потужності експозиційної дози на робочих місцях у суміжних приміщеннях, а також на території підприємств і закладів, які використовують радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючого випромінювання. Крім того, прилад можна використовувати і для контролю ефективності біологічного захисту радіаційних установок та протягом періоду ліквідації наслідків аварійних ситуацій.
Дозиметр-радіометр побутовий “АНРІ-01-02-Сосна(, що – призначений для індивідуального використання з метою здійснення контролю радіаційної обстановки в робочих приміщеннях. Прилад дозволяє вимірювати потужність експозиційної (польової еквівалентної) дози (-випромінювання, щільність потоку (-випромінювання забруднених поверхонь, об(ємну активність радіонуклідів в речовині.



3. Ситуаційна задача з гігієни екстремальних умов та військової гігієни.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 9
Підрозділ, що обслуговує польовий табір біженців, який розміщений на острові біля гирла річки, для забезпечення питних потреб використовує воду з шахтної криниці, віддаленої від ближнього берега на 120 м. Глибина криниці становить 6 м. Стіни криниці зроблені з цементних кілець, її верхня частина піднімається над рівнем землі на 45 см, глиняного замка та навісу немає. Забір води здійснюється із застосуванням індивідуальних відер. Грунт у місці розташування криниці піщаний.
Дайте гігієнічну оцінку стану водопостачання та обгрунтуйте пропозиції щодо його покращання.

Потрібно :підняти верхню частину криниці до 80см,
зробити глиняний "замок",навіс,повинно бути відро загального користування

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 10
1. Фізіолого-гігієнічне значення білків у харчуванні людини. Захворювання, зумовлені дефіцитом і надлишком білків та їх профілактика. Поняття про білково-енергетичну недостатність.

Білки - це незамінні компоненти раціону, без яких неможливе життя, ріст і розвиток організму. З білками пов'язані основні прояви життя: обмін речовин; скорочення м'язів та рух; подразливість нервів; здатність до росту, розмноження і мислення.
В організмі людини білків міститься в середньому 17 % від маси тіла, а в перерахунку на сухі речовини - 44 %, в тому числі: 30 % білків містяться у м'язах; близько 20 % - у кістках і сухожиллях; біля 10 % - у шкірі. Протягом 5-6 місяців відбувається повна заміна власних білків тіла людини. Нагромадження і накопичення білків в організмі дорослих людей не відбувається.
Білки складаються із а-амінокислот. В організмі людини близько 80 амінокислот, однак до складу білків продуктів харчування входять лише 25, які називають іноді природними. Сьогодні залишається загадкою те, чому життя на Землі, починаючи з мікрогрибів, засноване на білках, побудованих саме з L-, а не D-
·-амінокислот. L-амінокислоти досить широко поширені в живій природі (бактерії) і входять до складу біологічно значущих олігопептидів (рис. 4.1).
Білки мають надзвичайно важливе значення для організму людини, їх неможливо замінити іншими речовинами. Вони належать до незамінних, есенціальних речовин і це зумовлено фізіологічними функціями, які виконують білки в організмі (табл. 4.1).

Рис. 4.1. Білкові структури організму
Таблиця 4.1. фізіологічні функції білків
Функції
Проявлення функції

Пластична (будівельна)
Незамінний субстрат для утворення власного специфічного білка в організмі, завдяки чому відбувається ріст і розвиток дитячого організму та відновлення клітин, що зносилися

Енергетична
Енергетичний коефіцієнт 1 г білка - 16,8 кДж (4 ккал)

Гормональна (регуляторна)
Гормони - в більшості білки і забезпечують нейрогуморальну регуляцію організму;
нейропептиди - відповідають за важливі процеси (сон, пам'ять, почуття страху та тривоги)

Каталітична (ферментативна)
Білки - основний компонент ферментів і забезпечують їх структурні й каталітичні функції

Транспортна
Складні білки-переносники транспортують в органи та тканини кисень, водорозчинні вітаміни, мінеральні речовини та продукти метаболізму

Захисна
Найважливіші фактори імунітету - білки. Вони забезпечують утворення антитіл, виведення токсинів, процес згортання крові. На основі цієї функції створена галузь науки - імунологія

Механічна (моторна)
Білки забезпечують скорочення і розслаблення м'язів, роботу внутрішніх органів, рух протоплазми в клітинах

Опорна
Білки - складова кісток і хрящів, нігтів і волосся

Рецепторна
Багато білків виконують функцію пізнання і передачі сигналів у клітину з зовнішнього середовища

Дефіцит і надлишок білка у харчовому раціоні негативно впливає на функціонування організму.
Дефіцит білків у дитячому організмі призводить до пластичних, гормональних, імунних та ферментативних розладів, а саме:

· затримується ріст;

· гальмується кістко утворення;

· порушується фізичний та психічний розвиток;

· порушуються процеси травлення, кровотворення.
Тривалий надлишок надходження білка до організму, що розвивається, призводить до:

· прискореного окостеніння епіфізів кісток;

· затримання росту;

· порушення гармонійності статури;

· збільшення темпів продукції статевих гормонів та прискорення статевого розвитку.
В організмі дорослих при дефіциті білків порушуються такі функції організму:

· знижується апетит та маса тіла;

· збільшується втомлюваність та знижується працездатність;

· уражається імунна система та підвищується рівень захворюваності;

· знижується активність ферментів, порушуються процеси травлення і кровотворення;

· негативно впливає на печінку, серцево-судинну та дихальну системи;

· знижується функціональна здатність статевого апарату.
При надлишку надходження білка до дорослого організму відбуваються біохімічні перетворення невикористаних амінокислот, що призводить до:

· інтоксикації організму продуктами метаболізму білків;

· зниження фізичної працездатності (сприяє розвитку втоми);

· накопичення кислих радикалів;

· утворення сечокислого каміння та новоутворень у суглобах;

· гальмування нервово-психічних реакцій.
Основними функціями білків в органiзмi людини є:  1. Пластична функцiя: забезпечення росту та розвитку органiзму; забезпечення нормального морфологiчного складу органiв та тканин; синтез гормонiв та ферментiв; синтез бiлкiв кровi (гемоглобiн, гепарин); синтез родопсину; синтез актоміозину , тобто скорочувального бiлка м’язової тканини. 2. Енергетична функцiя: Під час спалювання 1 г бiлка утворюється 4,1 ккал або 16,7 кДж тепла. 3. Імунологічна функцiя: синтез глобулiну та пропердину; утворення антигенiв та антитiл. 4. Забезпечення онкотичного тиску Теплова обробка прискорює перетравлювання білків. Тривале розварювання, подрібнення, протирання продуктів поліпшує перетравлювання, і засвоювання білків, особливо рослинних. Проте надмірне нагрівання може негативно вплинути на амінокислоти, з яких складаються білки. Фізіологічна потреба в бiлках коливається у межах вiд 65 до 117 г на добу для чоловiкiв та вiд 58 до 87 г на добу серед жiнок.  Причому, до числа провідних факторiв, що визначають її величину вiдносять: вiк; стать; професiйнi особливостi, перш за все, коефіцієнт фізичної активності та ступінь iнтенсивності працi; фiзiологiчний стан організму (вагiтнiсть, годування, хвороба тощо).   Порушення адекватностi, збалансованостi та режиму харчування можуть привести до виникнення достатньо серйозних функцiональних зрушень у станi здоров’я i навiть виникнення аліментарних захворювань.  Детальна характеристика аліментарнозумовлених захворювань буде приведена у наступних лекціях, проте, вже сьогодні слід відзначити, що за визначенням Комітету експертів ВООЗ у зв’язку з порушенням харчування прийнято виділяти наступні патологiчнi стани: недоїдання; переїдання; незбалансованiсть харчування; специфiчнi форми недостатності окремих харчових речовин, що виникають в умовах відсутності достатньої кількості конкретного інгредієнта. До найбiльш поширених форм бiлкової, а точнiше бiлкоенергетичної недостатності вiдносять такі патологічні стани та захворювання, як: алiментарна дистрофiя; схуднення; квашiоркор; харчовий маразм
2. Оксид вуглецю та нітросполуки як виробничі шкідливості (фізичні властивості, біологічна дія, зрушення в стані здоров’я). Профілактика захворювань, що пов’язані з впливом оксиду вуглецю та нітросполук.


Окис вуглецю я2- СО я0- газ без кольору і запаху,входить до складу гримучого (до 60 %) і ряду промислових газів світильного (4-11%),доменного і генераторного (до 30%).
В организм СО поступає інгаляційним шляхом. При цьому в крові утворюється карбоксигемоглобін - СОHb,який визиває стан гіпоксемії і гіпоксії. Отруєння можливі як на виробництві так і в побуті, гострі і хронічні.
Гострі інтоксикації за важкістю можуть моти різні форми.
В промислових умовах зустрічоється переважно легка форма отруєння,яка характеризується головнимй болем ,слабістю,тошнотою, явищами гіпотонії. Рівень СОНb - до 20%.
Отруєння середньої важкості супроводжуються втратою свідомості (рівень СОНb -до 30%).
Важка форма інатоксикації виникає при концентраціях СО в повітрі порядку декількох тысяч мг/м3 і характеризуеться тривалим коматозним станом.
Хронічна інтоксикація має 2 стадії:
1 стадия (початкова) характеризується астеновегетативними порушеннями з явищами ангіодистонічного синодрому.
П стадія зустрічається рідко і має характер токсичної енцефалопатії.
Профілактика отруєнь СО полягає насамперед в герметизації технологічних процесів,зв'язаних з його утворенням.
В ряді випадків обов'язкове влаштування ефективної природньої загальнообмінної і місцевої приточно-витяжної штучної вентиляції.
ГДК СО в повітрі робочої зони - 20 мг/м3.

3. Ситуаційна задача з радіаційної гігієни.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 10
На радіологічному об’єкті передбачається організація підрозділу, де будуть використовуватися радіоактивні речовини, що випромінюють (-промені з енергією 3 МеВ. Передбачається захист персоналу екраном з бетону, який зменшить потужність дози в 800 разів.
Визначте необхідну товщину екрана з бетону та вкажіть, які прилади необхідно використати для перевірки надійності захисту персоналу.
В.: З табл. Співвідношення кратності послаблення та числа шарів потрібно визначити кількість шарів = 10шарів половинного послаблення.Товщину одного шару знаходимо з табл. Товщина захисту з бетону в залежності від кратності послаблення та енергії випромінювання і =43,4 см. Загальна товщина 43,4*10=434 см. Перевірка надійності захисту персоналу здійснюється дозиметричними приладами (типу ДРГ).


ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 11
1. Водопостачання та здоров’я населення (характеристика джерел і систем водопостачання, гігієнічні вимоги до питної води, державний стандарт на питну воду). Заходи з санітарної охорони водоймищ. Державні стандартні норми та правила “Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною”.
Джерела водопостачання
Класифікація джерел водопостачання:
1. Підземні джерела:
міжпластові напірні (артезіанські) та ненапірні води, які залягають у водоносних горизонтах між водонепроникними шарами ґрунту (глини, граніти), а тому надійно захищені від проникнення забруднень з поверхні. Відрізняються стабільною невисокою температурою (5-12°С), постійним фізико-хімічним складом, значною мінералізацією, відсутністю патогенних мікроорганізмів, сталим рівнем і значним дебітом. Недоліком може виступати наявність токсичних мікроелементів або надлишкова кількість нетоксичних;
ґрунтові води, які залягають у водоносному горизонті над першим водонепроникним шаром ґрунту, а тому у разі неглибокого розташування недостатньо захищені від потрапляння забруднень з поверхні. Характеризуються сезонними коливаннями рівня стояння, дебіту, хімічного і бактеріального складу, що залежить від частоти і кількості опадів, наявності відкритих водойм, глибини залягання, характеру грунту. Фільтруючись через шар чистого дрібнозернистого ґрунту завтовшки 5-6 м і більше грунтові води стають прозорими, безбарвними, не містять патогенних мікроорганізмів;
верховодка – залягають на глибині до 1 м, характеристики майже відповідні грунтовим водам, однак можуть зустрічатись патогенні мікроорганізми;
джерельна вода, яка витікає з водоносних шарів, які виклинюються на поверхню біля підніжжя пагорбів, гір, в понижених місцях рельєфу.
2. Поверхневі води:
- проточні (ріки, водоспади льодовиків);
- непроточні (озера, ставки, штучні відкриті водосховища).
Склад їх води багато в чому залежить від характеру ґрунтів на території водозбору, гідрометеорологічних умов та суттєво коливається протягом року залежно від сезону і навіть погоди. Порівняно з підземними водами, для поверхневих характерні велика кількість завислих речовин, низька прозорість, підвищена кольоровість за рахунок гумінових речовин, що вимиваються з ґрунту, більш високий вміст органічних сполук, наявність мікрофлори, присутність у воді розчиненого кисню, поверхневі води менш мінералізовані. Відкриті водойми легко забруднюються ззовні, тому з епідеміологічної точки зору є потенційно небезпечними.
3. Атмосферні води (дощова, снігова). Використовують в ряді маловодних, безводних місцевостей. Характеризуються незначною мінералізацією, однак можуть містити розчинні хімічні речовини, що забруднюють атмосферу, наприклад, внаслідок промисловості.

Основні етапи проведення санітарної експертизи води
Основними етапами санітарної експертизи води є санітарно-топографічне і санітарно-технічне обстеження вододжерел, вивчення епідеміологічної обстановки, відбір проб та лабораторне дослідження води.
І. Санітарно-топографічне обстеження передбачає визначення санітарного стану території, де розташоване вододжерело, загальна геоологічна та топографічна будова місцевості, характер ґрунту, рослинності, вид вододжерела (відкрите, закрите), наявність та розташування можливих джерел забруднення води.
ІІ. Санітарно технічне обстеження пов’язане з визначенням санітарного стану вододжерела та наявності умов, що можуть сприяти забрудненню води і зумовлені порушенням його конструкційних елементів.
ІІІ. Вивчення епідеміологічної обстановки передбачає дослідження та оцінку захворюваності населення, яке використовує для питних потреб воду конкретного вододжерела. В першу чергу, звертають увагу на наявність хвороб, що можуть передаватися через воду, виникнення та реєстрацію епідемічних спалахів інфекційних хвороб серед населення та епізоотій серед свійських тварин.
ІV. Лабораторне дослідження – на основі ряду лабораторних аналізів визначають показники санітарно-епідеміологічної та санітарно-хімічної безпеки води.
Повний контроль безпечності та якості питної води здійснюється за показниками згідно з Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10) один раз на рік у найбільш несприятливий період року, а також за відповідними показниками у разі погіршення епідемічної ситуації.

Основні джерела місцевого (децентралізованого) водопостачання
Виділяють дві системи водопостачання – централізовану та децентралізовану. До основних джерел місцевого (децентралізованого) водопостачання відносять:
Шахтний колодязь - інженерна споруда, що є вертикальною виробкою з великим розміром поперечного перерізу, круглої, квадратної, прямокутної або шестигранної форми, що призначена для забору ґрунтових вод.
Трубчастий колодязь (свердловина) - інженерна споруда, що є вертикальною виробкою з невеликим розміром поперечного перерізу круглої форми, що призначена для забору підземних вод, розташованих на різній глибині.
Бювет - інженерна водозабірна споруда для забезпечення споживачів необробленими (крім знезараження води методом ультрафіолетового опромінення) міжшаровими напірними (артезіанськими) або безнапірними підземними водами, до складу якої входять свердловина, розподільна колонка та спеціальне приміщення або павільйон.
Каптаж – бетонований резервуар, побудований біля витоку джерела у підніжжі пагорба, гори, з вивідною трубою, через яку постійно витікає вода. Резервуар поділений стінкою певної висоти на дві камери. Перша камера слугує відстійником для піску, що вимивається джерелом, а в другій камері накопичується відстояна вода, яка постійно витікає через вивідну трубу. Місце витікання обладнане водовідвідним бетонованим лотком з нахилом в сторону струмка, річки.

Особливості будови та обладнання шахтної криниці:
1. Відстань від колодязя до споживача води не повинна перевищувати 150 м.
2. Місця влаштування бюветів, колодязів та каптажів джерел слід розташовувати на незабрудненій та захищеній території, яка знаходиться вище за течією ґрунтових вод на відстані не менше ніж 30 м від магістралей з інтенсивним рухом транспорту та не менше ніж 50 м від вбиралень, вигрібних ям, споруд та мереж каналізації, складів добрив та отрутохімікатів, місць утримання худоби та інших місць забруднення ґрунту та підземних вод (при умові розташування колодязя нижче за рельєфом по відношенню до джерела забруднення – відстань збільшується до 100 м).
У радіусі 50 м від бюветів, колодязів та каптажів джерел не дозволяється здійснювати миття транспортних засобів, водопій тварин, влаштовувати водоймища для водоплавної птиці, розміщувати пристрої для приготування отрутохімікатів та іншу діяльність, що може призвести до забруднення ґрунту та води.
Забороняється влаштовувати бювети, колодязі та каптажі джерел у місцях, що затоплюються, зазнають розмивів, зсувів та інших деформацій, на понижених та заболочених територіях.
3. Бокові стінки шахти закріплюють водонепроникним матеріалом (бетон, залізобетон, цегла, дерево і ін.). У разі використання дерев'яних зрубів слід застосовувати колоди завтовшки не менше ніж 0,25 м, прямі, без глибоких шпарин і червоточин, не уражені грибком.
4. Підводну частину стінок колодязя потрібно заглиблювати у водоносний горизонт не більше ніж на один метр для кращого його розкриття та збільшення шару води.
5. На дно криниці насипають шар гравію, влаштовують зворотний піщано-гравійний фільтр товщиною 40-50 см або фільтр з пінобетону.
6. Для опущення в колодязь людини з метою його чистки та ремонту в стінки колодязя необхідно вставити металеві скоби, розміщені у шаховому порядку на відстані 0,3 м одна від одної.
7. Надземна частина зрубу колодязя повинна підніматися над поверхнею землі не менше ніж на 0,8 м.
8. З метою захисту від засмічення оголовок повинен щільно закриватись кришкою з металу чи дерева або мати залізобетонне перекриття з люком, який також закривається кришкою. Зверху оголовка влаштовують дашок, навіс або оголовок вміщують у будку.
9. Для підйому води із колодязя слід застосовувати насоси (краще електрозанурювальні). Зливна труба насоса повинна мати гачок для підвішування відра. У разі неможливості застосування насоса допускається обладнання колодязя коловоротом або міцно прикріпленим "журавлем" з відром для загального користування.
10. Біля колодязя слід влаштовувати підставку для відер, навколо споруди повинні бути огорожа (радіусом не менше 2 м).
11. Для захисту колодязя від забруднення поверхневими стоками слід влаштовувати перехоплюючі канави, які відводять стоки від колодязя, навколо колодязя необхідно робити "замок" із гарно замішаної та пошарово утрамбованої глини чи масного суглинку (глибиною 2 м і шириною 1 м) або бетонувати (асфальтувати) майданчик радіусом не менше ніж 2 м на основі з щебеню товщиною 15 - 20 см та з ухилом від колодязя.

Вимоги до облаштування трубчастих колодязів (свердловин)
1. За своєю будовою трубчастий колодязь є свердловиною, яка обладнана водяним фільтром, водопіднімальною трубою і насосом. Якщо ґрунт, в якому будують колодязь, дуже слабкий або глибина колодязя велика, свердловину необхідно укріпити обсадними трубами. Трубчасті колодязі бувають неглибокі та глибокі. Підйом води з трубчастого колодязя здійснюється за допомогою ручного або електричного насоса.
2. Оголовок трубчастого колодязя повинен бути вище поверхні землі на 0,8 - 1,0 м та герметично закритим, мати кожух та зливну трубу з гаком для відра. Навколо оголовка колодязя влаштовують відмостки, водовідведення та глиняний “замок”, а також підставку для відер, як і для шахтного колодязя.
3. Неглибокі трубчасті колодязі (абіссінські) можуть бути індивідуального та громадського користування. Їх необхідно влаштовувати на ділянках, де рівень залягання ґрунтових вод не дуже глибокий - до 7 - 9 м. Такий колодязь є більш захищеним, ніж шахтний.
Глибокі трубчасті колодязі зазвичай слід використовувати, якщо глибина залягання водоносного шару перевищує 9 м.

Методика відбору проб води
Відбір проб води проводять у бутиль об’ємом 5 л (на повний аналіз) або на 2 л (на скорочений). Перед відбором проби бутиль не менше 2-х разів ополіскують водою, яка підлягає обстеженню. Бутиль заповнюється водою доверху. Перед його закриванням верхній шар води виливається для того, щоб під пробкою залишався невеликий шар повітря. При відборі проби складають супровідний документ, який вміщує дані про назву вододжерела, його місцезнаходження, дату та місце взяття проби, метеорологічні умови, температуру води, мету дослідження, посаду особи, що проводила відбір.

Визначення кількості води та дебіту шахтної криниці
Об’єм води у криниці визначають шляхом помноження площі перетину зрубу на висоту стовпа води. Виміри проводяться за допомогою рулетки.
Дебіт криниці визначають в ході проведення швидкого відкачування води насосом або вичерпування її відрами на основі підрахунку часу наповнення криниці до вихідного рівня.

Схема санітарного обстеження джерел місцевого водопостачання
1. Назва населеного пункту: область, район, місто, селище.
2. Місце розташування криниці:
а) за межами населеного пункту, у межах населеного пункту;
б) на рівному місці, на підвищеному місці, на схилі, в яру;
в) на березі водоймища;
г) чи не заливає криницю під час паводку.
3. Тип криниці:
а) шахтний, трубчастий, бювет, каптаж;
б) матеріал, з якого вона виготовлена: дерево, бетон, цегла, вапняк, граніт тощо;
в) діаметр, довжина, ширина, площа;
г) глибина до поверхні води, глибина до дна, висота стовпа води;
д) висота зрубу над рівнем землі;
є) улаштування глиняного замку;
ж) наявність ремонтних скоб, їх облаштування;
з) улаштування оголовка (для трубчастого колодязя)
і) стан внутрішньої поверхні стінок: наявність тріщин, щілин, плям, розростання грибків тощо.
4. З якого водоносного горизонту здійснюється забір води.
5. Рік побудови криниці, рік останнього ремонту, коли в останній раз проводилась санація.
6. Стан поверхні ґрунту біля криниці, наявність замощення (на якій відстані), водовідвідної канави, огородження (на якій відстані).
7. Спосіб підйому води з криниці: електричним чи ручним насосом (наявність перебоїв у його роботі), відром (воротом, (журавлем(), наявність загального відра та підставки для відра, стан пристроїв, що використовуються для підйому.
8. Наявність кришки, навісу або будки над криницею та їх технічний стан.
9. На якій відстані знаходиться криниця від найближчих будинків, будівель, помийних ям та інших ймовірних джерел забруднення ґрунту та води, санітарний стан оточуючої території навколо криниці (засміченість).
10. Число будинків та приблизна кількість мешканців, які використовують воду з криниці.
11. Дані про наявність інфекційних та інших захворювань, що можуть бути пов’язанні з вживанням недоброякісної води.
12. Дані щодо наявності епізоотій серед домашніх тварин у районі, де розташована криниця.
13. Відомості про наявність санітарного паспорту та посадової особи, відповідальної за санітарний нагляд, дата останнього контролю.
14. Результати лабораторних досліджень води за мікробіологічними та санітарно-хімічними показниками, проведені установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, їх оцінка.
15. Загальний висновок щодо санітарного стану об’єкта обстеження та придатності води для використання з метою забезпечення питних потреб населення.
16. Заходи щодо покращання санітарного стану криниці та якості води в ньому.
17. Дата обстеження, посада, підпис особи, яка проводила обстеження.
Гігієнічне значення води
Визначається насамперед фізіологічною потребою в ній людини. Вода, як повітря і їжа, є одним із найважливіших елементів зовнішнього середовища, без якого неможливе життя. Людина без води здатна прожити лише 5-6 діб, адже її тіло в середньому на 65% складається з цієї речовини. Без води не відбувається жоден біохімічний, фізіологічний та фізико-хімічний процес обміну речовин та енергії: неможливі травлення, дихання, анаболізм (асиміляція) та катаболізм (дисиміляція), синтез білків, жирів, вуглеводів із чужорідних білків, жирів, вуглеводів харчових продуктів.
За допомогою води в клітини організму надходять пластичні, біологічно вкрай потрібні компоненти та енергетичні матеріали, виводяться з нього продукти обміну (транспортна функція). Вода сприяє збереженню колоїдального стану живої плазми. Вода і розчинені у ній мінеральні солі підтримують найважливішу біологічну константу організму – осмотичний тиск крові й тканин. У водному середовищі створюються належні рівні лужності, кислотності, гідроксильних та водневих іонів. Вода забезпечує кислотно-лужний баланс в організмі, а це впливає на швидкість та напрямок біохімічних реакцій. Бере участь у процесах гідролізу жирів, вуглеводів, гідролітичного й окисного дезамінування амінокислот та в інших реакціях.
Вода є основним акумулятором тепла, яке утворюється в організмі в процесі екзотермічних біохімічних реакцій обміну речовин. Крім того, випаровуючись із поверхні шкіри й слизових оболонок органів дихання, вода бере участь у процесах тепловіддачі, тобто у підтриманні температурного гомеостазу.
Потреба організму у воді задовольняється головним чином за рахунок питної води, напоїв та продуктів харчування, особливо рослинного походження. Фізіологічна добова потреба дорослої людини у воді (за відсутності фізичних навантажень) у регіонах з помірним кліматом орієнтовно становить 1,5-З.

Гігієнічні вимоги, що пред’являються до питної води:
Вода повинна мати бездоганні органолептичні та фізичні якості;
Вода повинна мати оптимальний хімічний склад;
Вода не повинна погіршувати біологічну цінність їжі;
Вода не повинна бути твердою;
Вода не повинна вміщувати радіоактивні та токсичні хімічні речовини (не більше ГДК та ГДР);
Вода не повинна вміщувати патогенні мікроорганізми.
Епідеміологічне значення води
Роль води у механізмі передачі збудників кишкових інфекцій, виникненні епідемій та пандемії людство усвідомило значно раніше, ніж відкрили патогенні мікроорганізми. Із водою можуть поширюватись бактерії, віруси, найпростіші, гельмінти, грибки, викликаючи відповідні захворювання.
Найбільш масові водні епідемії з найтяжчими наслідками порушення громадського здоров'я пов'язані з можли-вістю поширення з водою збудників кишкових інфекцій, яким притаманний фекально-оральний механізм передачі

Гігієнічні показники та нормативи якості питної води
Водопостачання населення з метою забезпечення питних та інших потреб здійснюються за допомогою централізованої (з водоочисної станції міста вода по системі труб водопровідної мережі потрапляє до будівель) та децентралізованої (колодязі, каптажі) систем. Контроль безпечності та якості питної води водопровідної станції здійснюється комунальним відділом СЕС 1 раз на 4 місяці, джерела місцевого водопостачання – один раз на рік у найбільш несприятливий період року, а також у разі погіршення епідемічної ситуації за показниками згідно "Гігієнічних вимог до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10). Для визначення якості питної води та встановлення епідемічної, токсичної, радіаційної безпеки проводять ряд бактеріологічних, фізичних, хімічних, органолептичних, санітарно-токсикологічних, радіологічних досліджень та визначають ряд показників (див. додатки 1, 2).

Гігієнічні показники забруднення води органічними речовинами
Розрізняють прямі та непрямі показники забруднення питної води органічними речовинами. До прямих відносять:
бактеріологічні показники – загальне мікробне число, кількість загальних колі-форм (колі-індекс), патогенних ентеробактерій, Е. Соli тощо.
паразитологічні показники – клітини, яйця, лічинки кишкових гельмінтів (ооцистикриптоспоридій, цисти лямблій, дизентерійних амеб, балантидія кишкового тощо)
До непрямих відносять:
органолептичні показники – смак, запах, забарвленість, каламутність тощо.
хімічні показники – хлориди, сульфати, амонійні сполуки, нітрити, нітрати, перманганатна окислюваність тощо.
Отже, про фекальне забруднення води свідчить не лише наявність у воді групи кишкових паличок, але й збільшення порівняно з вихідним вмісту амонійного азоту, азоту нітритів і нітратів, хлоридів і окислюваності, що може використовуватись як непрямий хімічний показник забруднення води фекаліями. Беручи до уваги, що під час розпаду білків у кишках утворюються солі амонію, збільшення вмісту цього хімічного інгрідієнта у воді при забруднені її фекаліями свідчить про свіже забруднення, яке є одним із найбільш небезпечних у епідеміологічному плані.
У процесі мінералізації амонійні солі окислюються послідовно до нітритів та нітратів. Це дає змогу використовувати значення вмісту азотовмісних речовин для визначення ступеня і термінів забруднення води відкритих водойм фекаліями. Наприклад, ізольоване підвищення вмісту нітритів у воді свідчить про недавнє забруднення води, а збільшення солей азотної кислоти – про давнє забруднення. Якщо вода містить підвищені порівняно з характерними для даної водойми кількості всього комплексу азотовмісних речовин (солей аміаку, нітритів, нітратів та окиснюваності), то це необхідно трактувати як показник постійного фекального забруднення води.
Однак не слід виключати і можливість вимивання азотовмісних речовин рослинного походження у воді. Підвищений вміст амонійних сполук, нітратів, сульфатів може мати і неорганічне походження (добрива). Як правило, така їх природа підтверджується низькою твердістю, низькою окиснюваністю та низьким мікробним числом.

Визначення деяких показників якості питної води:
1. Мікробіологічні показники – показники епідемічної безпеки питної води, перевищення яких може призвести до виникнення інфекційних хвороб у людини:
Мікробне число – число мікроорганізімів, що міститься в 1 мл води (не більше, ніж 100).
Кількість загальних колі-форм (колі-індекс)– число бактерій групи Е.соli в 1 л води – не більше, ніж 10 КУО (або не більше 1 КУО у 100 мл води).
2. Паразитологічні показники –показники епідемічної безпеки питної води, перевищення яких може призвести до виникнення паразитарних інвазій у людини.
3. Органолептичні показники (запах, смак і присмак, забарвленість, каламутність) – фізичні властивості питної води, що сприймаються органами чуття:
Запах – показник, що характеризує властивість води подразнювати рецептори слизових оболонок носа та синусних пазух, зумовлюючи відповідне відчуття (табл.1).
Смак і присмак – показники, що характеризують здатність наявних у воді хімічних речовин після взаємодії зі слиною подразнювати смакові рецептори язика і зумовлювати відповідне відчуття (табл..1).
Забарвленість – показник, що характеризує інтенсивність забарвлення води, яке зумовлене вмістом забарвлених органічних речовин.
Каламутність – показник, що характеризує природну властивість води, зумовлену наявністю у воді завислих речовин органічного і неорганічного походження (глини, мулу, органічних колоїдів, планктону тощо).
4. Фізико-хімічні показники – фізичні чи хімічні показники, що нормуються за загальносанітарною або органолептичною ознакою шкідливості:
Загальна жорсткість – показник, що характеризує властивість води, зумовлену наявністю у ній розчинених солей кальцію та магнію (сульфатів, хлоридів, карбонатів, гідрокарбонатів тощо).
Сухий залишок –показник, що характеризує кількість розчинених речовин, передусім мінеральних солей, в 1дм3 води.


2. Гігієнічні принципи лікарняного будівництва та створення оптимальних умов для перебування хворих і роботи персоналу. Санітарна експертиза проектів будівництва лікувально–профілактичних закладів.
Існують чотири основні системи забудови лікарняних комплексів децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.
При децентралізованій або павільйонній системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Перевагою децентралізованої системи забудови є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньо лікарняних інфекцій.
Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будинку і, отже, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і фізіотерапевтичних кабінетів.
Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає, що в одному головному корпусі лікарні об’єднуються загально соматичні, передусім відділення неінфекційного профілю, лікувально-діагностичні кабінети, лабораторія, централізований приймальний покій тощо. Разом з тим в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна і господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.
Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізовано-блочної системи є головний корпус лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант також забезпечує як централізацію медичних процесів та використання обладнання, так і реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень.
Основною структурною одиницею лікувальних відділень є палатна секція, що розрахована на 30 ліжок. До основних приміщень палатної секції відносять одноліжкові (9 м2), дво- та чотириліжкові (7 м2 на одне ліжко) палати, процедурну (1218 м2), пост чергової медичної сестри (6 м2), кабінет лікаря (10 м2), їдальню, місце денного перебування хворих, вбиральню для хворих та медичного персоналу.
Головною особливістю хірургічного відділення є наявність операційного блоку, число столів у якому визначають із розрахунку один стіл на 2530 ліжок. Операційний блок, як правило, складається з стерилізаційної (612 м2), передопераційної (1020 м2), операційної (2535 м2) з наркозною (2030 м2), гіпсовою (20 м2), інструментальною (10 м2) та іншими підсобними приміщеннями.
Акушерське відділення включає у свою структуру пологове фізіологічне і обсерваційне відділення, відділення патології вагітних, а також відділення для новонароджених. Палатні секції у відділенні проектуються відповідно до вимог для загальносоматичних відділень для дорослих.
Інфекційне відділення повинно бути розміщене в окремому будинку та мати бокси, напівбокси і лікувальні палати. Бокс (площа на 1 ліжко 22 м2, на два 27 м2) складаються з палати, санітарного вузла, шлюзу і тамбура з виходом назовні. Напівбокс на відміну від боксу з палати, санітарного вузла та шлюзу між палатою і коридором. Палати мають площу 7,5 м2 на 1 ліжко у відділенні обов13SYMBOL 146 \f "Times New Roman" \s 1214’15язково обладнується санітарний пропускник з роздягальною, душовою та одягальнею і приміщенням для тимчасового збереження речей.
Палатні секції для дітей до одного року у дитячому відділенні розраховуються на 24 ліжка, а для дітей старше одного року на 30 ліжок і складаються з одноліжкових палат (9 м2 на 1 ліжко), дво- (7 м2 на 1 ліжко), та чотириліжкових палат (4 м2 на 1 ліжко), поста чергової медичної сестри, їдальні, приміщення для матерів, ігрової кімнати, приміщення для денного перебування дітей, вмивальні, вбиральні та процедурної.
У склад поліклініки лікувально-профілактичних закладів входять вестибюль-роздягальня, дожидальні, а також лікарські кабінети, які мають площу у межах від 12 до 18 м2. Недоцільно робити великі зали для чекання прийому лікаря, бо це призводить до суттєвого збільшення числа взаємних контактів хворих з різними захворюваннями.
Характеризуючи особливості санітарно-гігієнічного режиму та умови зовнішнього середовища у палатах та інших приміщеннях лікувально-профілактичних закладів, слід зазначити, що найкращими видами опалення є центральне водяне та променеве. Температура повітря в палатах загального профілю повинна складати 2013SYMBOL 176 \f "Symbol" \s 1214°15С, в реанімаційних, опікових, післяпологових палатах та палатах для дітей 22 13SYMBOL 176 \f "Symbol" \s 1214°15С, в кабінетах лікарів і маніпуляційних 2013SYMBOL 176 \f "Symbol" \s 1214°15С. Відносна вологість повітря повинна бути у межах 3560%, швидкість у межах руху повітря 0,20,3 м/с.
В невеликих лікарнях переважно використовують такі засоби природної та штучної вентиляції, як кватирки, фрамуги, припливні і витяжні канали. В лікарнях на 100 ліжок і більше в обов’язковому порядку рекомендується обладнувати припливно-витяжну механічну вентиляцію. Операційні і пологові повинні мати індивідуальну припливно-витяжну вентиляцію або бути обладнані кондиціонерами. Кратність обміну повітря у загальних палатах повинна бути у межах 23 рази на годину, в пологових, операційних, післяопераційних палатах та палатах інтенсивної терапії до 10 разів на годину.
Серед провідних характеристик природного та штучного освітлення необхідно відмітити такі: світловий коефіцієнт в палатах 1:51:6, в операційних 1:21:4, коефіцієнт природного освітлення в палатах 0,5%, кабінетах лікарів 1%, в операційних 2%. Штучне освітлення ліжок у палатах повинно становити 30 лк при використанні ламп розжарювання та 100 лк при застосуванні люмінесцентних засобів, в кабінетах лікарів відповідно 100 лк та 300 лк, в операційних 200 лк та 400 лк.
Встановлено, що в лікарні повинно витрачатися на добу 500 л води на одне ліжко, та 15 л води на амбулаторного хворого. Стічні води і тверді відходи лікарні можуть містити різноманітні заразні речовини, тому їх треба старанно збирати, зберігати, знешкоджувати і утилізувати. Найкращим способом видалення стічних вод є приєднання до загальної каналізації, а де її немає побудування місцевої каналізації з локальними очисними спорудами. Тверді відходи дезінфікуються та вивозяться звичайним способом, або знешкоджуються у біотермічних камерах на території господарського двору.
Гігієнічні умови в лікарні в значній мірі залежать від режиму та розпорядку дня хворих, санітарного режиму і утримання приміщень, додержання персоналом та хворими правил особистої гігієни.
Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обгрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоров13SYMBOL 146 \f "Times New Roman" \s 1214’15я і працездатності.
Тому всі приміщення лікарняних відділень треба прибирати щодня. Також щодня слід проводити вологе підмітання підлоги, прибирання вологою ганчіркою пилу з меблів і витирання дверей, ручок, панелей та підвіконників. В інфекційних відділеннях поверхні витирають дезінфікуючим розчином. Не менше одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей та стель.
Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолюючі властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання дзвеніння посуду тощо.
Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані нігті. Спецодяг повинен бути чистий, випрасуваний, відповідати за розмірами і формою фігурі медичного працівника.
Під час санітарного обстеження різних приміщень лікарні (палати, коридор, кабінет лікаря, маніпуляційна, приміщення денного перебування хворих, кімната старшої сестри), земельної ділянки та оцінки її санітарно13SYMBOL 190 \f "Symbol" \s 121415технічного забезпечення складаються акти санітарного обстеження, що мають 3 частини. У першій (паспортній) частині вказується прізвище, ім13SYMBOL 146 \f "Times New Roman" \s 1214’15я та по13SYMBOL 190 \f "Symbol" \s 121415батькові особи, яка здійснює перевірку, та присутніх, дата обстеження, В другій (констатуючій) частині наводяться дані огляду території, основних, допоміжних і службових приміщень та вказуються результати інструментальних досліджень. В третій частині (висновок) вказуються виявлені недоліки і приводяться конкретні терміни їх ліквідації, що узгоджені з адміністрацією закладу. Акт підписують особа, яка перевіряє, і представники адміністрації.

2. Гігієнічні принципи лікарняного будівництва. Гігієнічні вимоги до земельної ділянки і будівель лікарні.
Існують чотири основні системи забудови лікарняних комплексів децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.
При децентралізованій або павільйонній системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Перевагою децентралізованої системи забудови є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньо лікарняних інфекцій.
Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будинку і, отже, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і фізіотерапевтичних кабінетів.
Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає, що в одному головному корпусі лікарні об’єднуються загально соматичні, передусім відділення неінфекційного профілю, лікувально-діагностичні кабінети, лабораторія, централізований приймальний покій тощо. Разом з тим в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна і господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.
Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізовано-блочної системи є головний корпус лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант також забезпечує як централізацію медичних процесів та використання обладнання, так і реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень.
Основною структурною одиницею лікувальних відділень є палатна секція, що розрахована на 30 ліжок. До основних приміщень палатної секції відносять одноліжкові (9 м2), дво- та чотириліжкові (7 м2 на одне ліжко) палати, процедурну (1218 м2), пост чергової медичної сестри (6 м2), кабінет лікаря (10 м2), їдальню, місце денного перебування хворих, вбиральню для хворих та медичного персоналу.
Головною особливістю хірургічного відділення є наявність операційного блоку, число столів у якому визначають із розрахунку один стіл на 2530 ліжок. Операційний блок, як правило, складається з стерилізаційної (612 м2), передопераційної (1020 м2), операційної (2535 м2) з наркозною (2030 м2), гіпсовою (20 м2), інструментальною (10 м2) та іншими підсобними приміщеннями.
Акушерське відділення включає у свою структуру пологове фізіологічне і обсерваційне відділення, відділення патології вагітних, а також відділення для новонароджених. Палатні секції у відділенні проектуються відповідно до вимог для загальносоматичних відділень для дорослих.
Інфекційне відділення повинно бути розміщене в окремому будинку та мати бокси, напівбокси і лікувальні палати. Бокс (площа на 1 ліжко 22 м2, на два 27 м2) складаються з палати, санітарного вузла, шлюзу і тамбура з виходом назовні. Напівбокс на відміну від боксу з палати, санітарного вузла та шлюзу між палатою і коридором. Палати мають площу 7,5 м2 на 1 ліжко у відділенні обов13SYMBOL 146 \f "Times New Roman" \s 1214’15язково обладнується санітарний пропускник з роздягальною, душовою та одягальнею і приміщенням для тимчасового збереження речей.
Палатні секції для дітей до одного року у дитячому відділенні розраховуються на 24 ліжка, а для дітей старше одного року на 30 ліжок і складаються з одноліжкових палат (9 м2 на 1 ліжко), дво- (7 м2 на 1 ліжко), та чотириліжкових палат (4 м2 на 1 ліжко), поста чергової медичної сестри, їдальні, приміщення для матерів, ігрової кімнати, приміщення для денного перебування дітей, вмивальні, вбиральні та процедурної.
У склад поліклініки лікувально-профілактичних закладів входять вестибюль-роздягальня, дожидальні, а також лікарські кабінети, які мають площу у межах від 12 до 18 м2. Недоцільно робити великі зали для чекання прийому лікаря, бо це призводить до суттєвого збільшення числа взаємних контактів хворих з різними захворюваннями.
Характеризуючи особливості санітарно-гігієнічного режиму та умови зовнішнього середовища у палатах та інших приміщеннях лікувально-профілактичних закладів, слід зазначити, що найкращими видами опалення є центральне водяне та променеве. Температура повітря в палатах загального профілю повинна складати 2013SYMBOL 176 \f "Symbol" \s 1214°15С, в реанімаційних, опікових, післяпологових палатах та палатах для дітей 22 13SYMBOL 176 \f "Symbol" \s 1214°15С, в кабінетах лікарів і маніпуляційних 2013SYMBOL 176 \f "Symbol" \s 1214°15С. Відносна вологість повітря повинна бути у межах 3560%, швидкість у межах руху повітря 0,20,3 м/с.
В невеликих лікарнях переважно використовують такі засоби природної та штучної вентиляції, як кватирки, фрамуги, припливні і витяжні канали. В лікарнях на 100 ліжок і більше в обов’язковому порядку рекомендується обладнувати припливно-витяжну механічну вентиляцію. Операційні і пологові повинні мати індивідуальну припливно-витяжну вентиляцію або бути обладнані кондиціонерами. Кратність обміну повітря у загальних палатах повинна бути у межах 23 рази на годину, в пологових, операційних, післяопераційних палатах та палатах інтенсивної терапії до 10 разів на годину.
Серед провідних характеристик природного та штучного освітлення необхідно відмітити такі: світловий коефіцієнт в палатах 1:51:6, в операційних 1:21:4, коефіцієнт природного освітлення в палатах 0,5%, кабінетах лікарів 1%, в операційних 2%. Штучне освітлення ліжок у палатах повинно становити 30 лк при використанні ламп розжарювання та 100 лк при застосуванні люмінесцентних засобів, в кабінетах лікарів відповідно 100 лк та 300 лк, в операційних 200 лк та 400 лк.
Встановлено, що в лікарні повинно витрачатися на добу 500 л води на одне ліжко, та 15 л води на амбулаторного хворого. Стічні води і тверді відходи лікарні можуть містити різноманітні заразні речовини, тому їх треба старанно збирати, зберігати, знешкоджувати і утилізувати. Найкращим способом видалення стічних вод є приєднання до загальної каналізації, а де її немає побудування місцевої каналізації з локальними очисними спорудами. Тверді відходи дезінфікуються та вивозяться звичайним способом, або знешкоджуються у біотермічних камерах на території господарського двору.
Гігієнічні умови в лікарні в значній мірі залежать від режиму та розпорядку дня хворих, санітарного режиму і утримання приміщень, додержання персоналом та хворими правил особистої гігієни.
Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обгрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоров13SYMBOL 146 \f "Times New Roman" \s 1214’15я і працездатності.
Тому всі приміщення лікарняних відділень треба прибирати щодня. Також щодня слід проводити вологе підмітання підлоги, прибирання вологою ганчіркою пилу з меблів і витирання дверей, ручок, панелей та підвіконників. В інфекційних відділеннях поверхні витирають дезінфікуючим розчином. Не менше одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей та стель.
Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолюючі властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання дзвеніння посуду тощо.
Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані нігті. Спецодяг повинен бути чистий, випрасуваний, відповідати за розмірами і формою фігурі медичного працівника.
Під час санітарного обстеження різних приміщень лікарні (палати, коридор, кабінет лікаря, маніпуляційна, приміщення денного перебування хворих, кімната старшої сестри), земельної ділянки та оцінки її санітарно13SYMBOL 190 \f "Symbol" \s 121415технічного забезпечення складаються акти санітарного обстеження, що мають 3 частини. У першій (паспортній) частині вказується прізвище, ім13SYMBOL 146 \f "Times New Roman" \s 1214’15я та по13SYMBOL 190 \f "Symbol" \s 121415батькові особи, яка здійснює перевірку, та присутніх, дата обстеження, В другій (констатуючій) частині наводяться дані огляду території, основних, допоміжних і службових приміщень та вказуються результати інструментальних досліджень. В третій частині (висновок) вказуються виявлені недоліки і приводяться конкретні терміни їх ліквідації, що узгоджені з адміністрацією закладу. Акт підписують особа, яка перевіряє, і представники адміністрації.
Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу повинна бути розташована на добре інсольованій та провітрюваній території, поблизу від джерел водопостачання, і натомість якомога далі від місць спуску стічних вод та інженерних комунікацій, поза зоною впливу промислових підприємств та інших джерел забруднення навколишнього середовища.
Площа земельної ділянки для лікарень загального типу на 1 ліжко-місце у залежності від загальної кількості ліжок повинна складати від 80 до 300 м2, площа земельної ділянки для дитячих лікарень на 1 ліжко-місце від 135 до 250 м2.
Лише для лікарень, що розташовані у приміській зоні, площа земельної ділянки збільшується порівняно з указаними на 1520%.
Слід підкреслити, що обираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати відомості про те, який об13SYMBOL 146 \f "Times New Roman" \s 1214’15єкт раніше було розташовано на цій території (недоцільно використовувати ділянки, де знаходилися склади отрутохімікатів, радіоактивних речовин тощо, а також дані щодо рівня залягання грунтових вод ( він має бути 1,5 м до підошви фундаменту) та властивостей грунту (епідеміологічний стан, хімічний склад тощо).
На земельній ділянці виділяють такі функціональні зони: зона лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, зона інфекційного та пологового відділень, зона поліклініки, зона радіологічного та паталогоанатомічного корпусів, садово-паркова та господарська зони. Ділянка повинна мати окремі в13SYMBOL 146 \f "Times New Roman" \s 1214’15їзди до лікувальних корпусів і господарської зони та патологоанатомічного відділення.
Площа забудови лікарні повинна становити 1215%, зона зелених насаджень не менш, ніж 60%, ширина захисної зеленої смуги по периметру ділянки 1530 м.
Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між функціональними зонами лікарень і складати 15,0 м. Санітарний розрив між лікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою зелених насаджень не менше, ніж 30,0 м.

3. Ситуаційна задача з гігієни харчування.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 11
У добовому раціоні харчування дівчинки 7 років міститься: вітамін В1 – 1,8 мг, вітамін В6 – 1,6 мг, вітамін В2 – 0,8 мг, вітамін С – 24 мг, вітамін РР – 18 мг. Під час огляду установлено: дівчинка середньої ваги, фізичний розвиток гармонійний, біологічний вік відповідає календарному, слизові оболонки та шкіра без змін. Дівчинка часто хворіє на гострі респіраторно-вірусні захворювання (понад 3 рази на рік), після яких спостерігаються численні точкові крововиливи у місцях тертя одягу (манжети, гумки, пояси). Інколи у відповідь на незначну механічну травму виникає виражений крововилив, дівчинка не полюбляє споживати борошняні та овочеві страви.
Дайте гігієнічну оцінку зрушенням у стані здоров’я дитини, поставте діагноз та вкажіть на необхідні лікувально-профілактичні заходи.
В.:У дівчинки недостатність віт. С, добова потреба 40мг. На добу. Діагноз гіповітаміноз і розвиток цинги. Потрібен вітамінокомплексна терапія і харчова дієта, в якій буде достатня к-сть вітамінів, зокрема віт.С.


ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 12
1. Гігієнічні основи лікувально-дієтичного харчування. Класифікація харчових продуктів з урахуванням їх лікувальної дії. Задачі та обов’язки лікаря–дієтолога.
Лікувально-дієтичне харчування є найважливішим елементом комплексної терапії ряду захворювань, що використовується у разі виникнення гострих захворювань, у випадку загострення хронічних хвороб, та в період ремісії як у санаторно-курортних закладах, так і в системі громадського харчування.
В одних випадках, при захворюваннях органів травлення або порушеннях обміну речовин, лікувально-дієтичне харчування відіграє роль основного терапевтичного чинника, в інших – створює оптимальний фон для більш ефективного проведення лікувальних заходів.
Загалом лікувально-дієтичне харчування слід визначити як харчування, що в повній мірі відповідає потребам хворого організму в харчових речовинах і враховує як особливості перебігу адаптаційно-пристосувальних процесів, що мають місце, так і стан окремих функціональних систем.
Отже, основна задача лікувального харчування зводиться, перш за все, до відновлення порушеної рівноваги в організмі під час хвороби шляхом пристосування хімічного складу раціонів до метаболічних особливостей організму за допомогою підбору і поєднання продуктів та вибору способу кулінарної обробки на основі відомостей про особливості обміну речовин, стан органів і систем хворого організму.
В зв’язку з цим, як основні відмінності лікувально-дієтичного харчування від інших видів харчування слід відзначити:
обмеження окремих харчових речовин;
обмеження окремих харчових продуктів;
обмеження енергетичної цінності харчового раціону;
застосування спеціальних засобів кулінарної обробки;
встановлення певної температури їжі, яка споживається;
встановлення певного режиму харчування.

До числа основних принципів організації лікувально-дієтичного харчування необхідно віднести:
зниження функціонального навантаження на організм та забезпечення максимального щадіння уражених органів і систем;
забезпечення стимулюючого впливу на організм в цілому;
лікувальне харчування є важливим компонентом проведення комплексної терапії окремих захворювань, підвищувати ефективність терапевтичних засобів тощо;
відповідно до фізіологічних принципів побудови харчових раціонів лікувальне харчування має бути побудоване у вигляді добових харчових раціонів, які мають назву дієти, кожна з яких повинна характеризуватися наступними елементами:

· енергетична цінність і хімічний склад (кількість білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин тощо);
фізичні властивості їжі (об’єм, вага, температура, консистенція);
перелік дозволених харчових продуктів і тих продуктів, що рекомендуються;
особливості кулінарної обробки їжі;
режим харчування (кількість прийомів їжі, час харчування тощо);
дієтотерапія потребує диференційного та індивідуального підходу, урахування як особливостей перебігу основного і супутніх захворювань, так і особливостей фізіологічного стану хворого;
лікувально-дієтичне харчування має будуватися з обов’язковим урахуванням фізіологічних потреб організму хворого тобто повинно:
варіювати за своєю енергетичною цінністю відповідно до енерговитрат організму;
забезпечувати потреби організму у харчових речовинах з урахуванням їх збалансованості;
викликати оптимальне заповнення шлунку, необхідне для досягнення легкого почуття насичення;
задовольняти смаки хворого у межах дозволених дієтою з урахуванням ступеня переносимості їжі та розмаїття меню;
забезпечувати правильну кулінарну обробку їжі з зберіганням високих смакових якостей і цінних властивостей вихідних харчових продуктів;
забезпечувати дотримання принципу регулярного харчування;
лікувально-дієтичне харчування повинно бути динамічним, що досягається широким використанням в дієтотерапії принципів щадіння та тренування.
Принцип щадіння передбачає виключення з раціону факторів харчування, що сприяють підтримки патологічного процесу або його прогресуванню. Виділяють механічне, хімічне та термічне щадіння.
До основних принципів забезпечення механічного щадіння відносять:
запровадження спеціальних принципів первинної обробки, передусім рослинних продуктів;
обмеження в харчовому раціоні вмісту рослинної клітковини;
обмеження в харчовому раціоні вмісту тваринної сполучної тканини;
використання спеціальних засобів теплової обробки продуктів, що забезпечує максимальне пом’якшання тваринних і рослинних тканин та грубої скоринки;
подрібнення, протирання та п’юрування харчових продуктів з метою надання їх відповідної консистенції.
Спеціальні прийоми первинної обробки рослинних продуктів, що спрямовані на зниження в готовій їжі кількості клітковини, зводяться до того, що під час перебирання плодів та овочів видаляють зелені, незрілі екземпляри, у листових овочів – старі листки і найбільш грубі стебла, у свіжої зелені – використовують тільки верхні молоді гілочки. Окрім того, фрукти, що призначені для варіння, очищують від шкірочки.
У разі потреби в суворому механічному щадінні шлунково-кишкового тракту з круп (вівсяна, перлова, рисова) готують слизові відвари шляхом тривалого розварювання крупи у воді і наступного ретельного проціджування. При цьому у відвар переходять, головним чином, розчинні харчові речовини і лише мінімальна кількість клітковини.
Обмеження в харчовому раціоні вмісту рослинної клітковини. Якщо при звичайному раціональному харчуванні в добовому раціоні міститься біля 40–45 г клітковини, то в щадних дієтах кількість останніх повинна бути зменшена в 2–3 рази. Це досягається, насамперед, виключенням з раціону продуктів із підвищеним вмістом клітинних оболонок. Перше місце за вмістом клітковини займають коренеплоди (від 2 до 4 %), дещо менше її у капустяних овочах (від 1,8 до 2,4 %), ще менше в картоплі (1,5 %), а в кабачках її вміст становить менше 1 %. У крупах клітковина складає 1,5–5 %, причому особливо багато її в зерно-бобових – 7–10 % .
Обмеження в харчовому раціоні вмісту тваринної сполучної тканини. Для дієт із механічним щадінням шлунково-кишкового тракту вибирають частини туш із найменшим вмістом сполучної тканини, такі як вирізка, товстий і тонкий краї, м'язи задньої ноги.
Риба містить порівняно мало сполучної тканини, її колаген малостійкий до теплового впливу, чим і пояснюється легкість доведення риби до стану готовності. Сполучна тканина риби зосереджена в основному у шкірі. Тому для щадних дієт рибні котлети і кнельну масу готують з філе риби без шкіри з ретельним видаленням реберних кісток.
Використання спеціальних засобів теплової обробки продуктів. Для зменшення механічного впливу їжі на слизові оболонки шлунково-кишкового тракту кулінарні вироби повинні мати, по можливості, ніжну, гомогенну консистенцію. З цією метою продукти піддають тепловій обробці та подрібненню.
До основних прийомів теплової обробки продуктів, що застосовуються у лікувальній кулінарії, відносять: готування у воді, на пару, припускання і тушкування. При помірному механічному щадінні слизових оболонок шлунка і кишечника використовують такі прийоми теплової обробки продуктів, як запікання в духовій шафі (пудинги, рулети) та обсмажування без утворення грубої шкірки (м'ясні, рибні, овочеві, круп'яні котлети). Вироби перед обсмажуванням не панірують.
Протирання та п’юрування харчових продуктів. При протиранні їжі поверхня зіткнення її частинок з травними соками в багато разів збільшується, що полегшує доступ ферментам до клітин харчових речовин і, тим самим, сприяє прискоренню процесу перетравлення їжі. Крім того, пюреподібна їжа знижує моторну діяльність шлунково-кишкового тракту, що також сприяє його щадінню.
У процесі приготування дієтичних страв дуже часто використовують протирання круп після розварювання їх у 5–10 – кратній кількості води. Цей метод застосовують при виготовленні слизових відварів, круп'яних супів-пюре та протертих каш. Процес приготування таких страв полягає в тривалому розварюванні крупи у воді та проціджуванні відвару або протиранні крупи разом із відваром. Цей процес, як правило триває 3–4 години і пов'язаний із втратами основних харчових речовин крупи. Так, при приготуванні протертих супів ці втрати складають 25–30%, а при приготуванні слизових відварів – 50–70%. Щоб уникнути означених втрат і скоротити загальну тривалість приготування страв, замість круп можна використовувати відповідні види борошна, які призначені для дитячого та дієтичного харчування.
До основних принципів забезпечення хімічного щадіння відносять:
запровадження спеціальних прийомів кулінарної обробки продуктів;
вилучення з раціону страв, багатих на екстрактивні речовини;
вилучення з раціону ефірних олій, що використовуються як прянощі;
виключення з використання у кулінарній практиці процесів смаження та запікання.
Запровадження спеціальних прийомів кулінарної обробки продуктів.
До спеціальних прийомів кулінарної обробки продуктів, що забезпечують хімічне щадіння слизової оболонки шлунка і кишок відносять такі:
запровадження парового методу виготовлення страв;
вилучення із м’яса і риби екстрактивних речовин;
видалення з деяких овочів ефірних олій;
виключення процесів обсмажування та запікання.
Слабкими збудниками секреції шлунково-кишкового тракту є: питна вода, слабкий чай, лужні (негазовані) мінеральні води, незбиране молоко, вершки, некислий сир, сирий яєчний білок, виварене м’ясо, риба, усі види жирів, відварені і протерті овочі (картопля, цвітна капуста, буряк, морква), пюре із солодких фруктів, слабкий овочевий відвар та вегетаріанські супи. Саме ці продукти і слід рекомендувати у випадку необхідності запровадження хімічного щадіння.
Вилучення з раціону страв, багатих на екстрактивні речовини. В практиці лікувальної кулінарії відварювання м’яса і риби у киплячій воді застосовують в тих випадках, коли потрібно максимально видалити з них екстрактивні речовини. На ступінь видалення екстрактивних речовин значно впливає кількість води, у якій відварюється продукт, а також ступінь подрібнення м’яса, що відварюється, і воді з 1:1 до 1:3, кількість розчинних речовин, які виділяються, підвищується на 25%. Чим меншими є шматки м’яса, тим більшою – поверхня контакту з водою і тим сприятливіші умови для дифузії з них екстрактивних речовин.
Видалення з раціону ефірних олій, що використовуються як прянощі. Ефірні олії зумовлюють аромат багатьох рослинних продуктів, що використовуються як прянощі. У великій кількості вони містяться в цибулі та часнику, петрушці, селері, кропі, редьці, редисці. Ефірні олії посилюють виділення харчових соків, а також мають антисептичні властивості. Вони справляють збуджувальний вплив на центральну нервову систему та великих кількостях викликають подразнення нирок. Ефірні олії є дуже нестійкими речовинами і легко випаровуються разом із водяними парами. Тому для видалення ефірних олій з цибулі та пряних коренеплодів (петрушка, селера) їх відварюють у воді при інтенсивному кипінні.
Вилучення з використання у кулінарній практиці процесів смаження та запікання. Комплекс речовин, що беруть участь в утворенні смаженої шкоринки, створює специфічний смак і аромат смажених та запечених виробів і, отже, володіють сильною сокогінною дією, у результаті чого шкоринка смажених виробів є не тільки механічним, але й серйозним хімічним подразником шлунково-кишкового тракту. У зв’язку з цим, обсмажування і тривале запікання застосовується тільки в дієтах, в яких стимуляція виділення шлункового соку та активізація апетиту є необхідним лікувальним прийомом, наприклад, у разі проведення комплексної терапії туберкульозу та анемії, а також в дієтотерапії хронічних закрепів.
Запровадження термічного щадіння передбачає виключення з раціону термічних подразників і, отже, страв з високою температурою.
Принцип тренування передбачає розширення первинно суворої дієти за рахунок зняття, обмежень, що пов’язані з нею, з наступним перехідом на повноцінний харчовий раціон. Тренування, як правило, здійснюється за “ступінчастою” системою або за системою “зигзагів”.
“Ступінчаста” система передбачає поступове розширення первинно суворої дієти за рахунок дозованого зняття обмежень, “система зигзагів” передбачає відносно різку, короткочасну зміну дієти. Такі дієти і відповідно дні їх застосування отримали назву контрастних.
Контрастні дієти бувають двох видів: навантажувальні (”плюс–зигзаги”) дієти та розвантажувальні (”мінус–зигзаги”) дієти.
Навантажувальні дієти передбачають включення до раціону харчових речовин, вміст яких різко обмежений, або вони зовсім виключені з основної дієти. Такі дні справедливо називають ще “святковими”. Застосування навантажувальних дієт:
сприяє поштовхоподібному стимулюванню ослаблених функцій;
забезпечує включення до раціону дефіцитних харчових речовин;
викликає підвищення апетиту і полегшує ступінь переносимості довгострокових суворих дієтичних режимів;
є своєрідною функціональною пробою, що має важливе психопрофілактичне значення, зміцнюючи впевненість хворого у сприятливому перебігу захворювання.
Розвантажувальні дієти /дні/ передбачають обмеження енергетичної цінності або пов’язані з цілеспрямованою перебудовою хімічного складу раціону, що забезпечує щадіння зіпсованих функціональних механізмів, а також корегування обмінних зрушень.
Періодичність призначення навантажувальних та розвантажувальних дієт приблизно однакова – 1 раз на 7–10 днів.
В ході призначення лікувально-дієтичного харчування прийнято використовувати 2 системи: елементну і дієтну.
Елементна система передбачає розробку для кожного хворого індивідуальної системи з конкретним перерахуванням показників кожного з елементів добового харчового раціону.
Дієтна система характеризується призначенням в індивідуальному порядку певної дієти з числа раніше розроблених та випробуваних.
В лікувально-профілактичних закладах використовується переважно дієтна система, що передбачає запровадження 15 основних лікувальних дієт (столів) та групу контрастних або розвантажувальних дієт.
Крім того, частина основних дієт (1, 4, 5, 7 ,9, 10 тощо) мають декілька варіантів, що позначені прописними літерами алфавіту та додаються до номеру основної дієти (наприклад 1а, 1б,5а тощо).
Кожна дієта та її варіанти характеризується:
показанням до застосування;
цільовим лікувальним призначенням;
енергетичною цінністю та хімічним складом;
особливостями кулінарної обробки їжі;
режимом харчування;
переліком дозволених, рекомендованих та заборонених страв.
Дані щодо переліку основних столів лікувально-дієтичного харчування наведені в таблиці 1.
Таблиця1

Перелік основних столів лікувально-дієтичного харчування

Номер дієти (столу)
Показання
Особливості дієти

0
Після операцій (перші 3–6 днів)
Рідка протерта їжа низької калорійності (до 1000 ккал на добу)

1
Виразкова хвороба шлунка і 12–палої кишки у фазі згасаючого загострення, гіпер- і нормацидний гастрит, третя декада лікування
Несуворе механічне та хімічне щадіння (протерта, відварена їжа). Забороняються м'ясні бульйони, гострі приправи, консерви


Загострення виразкової хвороби шлунка і 12-палої кишки, загострення хронічного гастриту з підвищеною секрецією, перша декада лікування
Механічне, хімічне та термічне щадіння. Роздрібнене харчування кожні 2 – 3 години, склянка молока на ніч


Згасаюче загострення виразкової хвороби шлунка або гіперацидного гастриту, друга декада лікування
Те ж саме, що і при дієті № 1а, але із додаванням білих сухарів, протертих каш із білих круп на молоці з олією

2
Гіпоацидний гастрит, хронічні ентерити та ентероколіти після стихання загострення
Повноцінна, помірно щадна їжа у варено-му та тушкованому вигляді. Механічне щадіння у поєднанні з хімічними стимуляторами шлункової секреції

3
Хронічні закрепи аліментарного та нейрогенного походження
Різноманітне харчування з підвищеним вмістом продуктів, що посилюють мотори-ку кишок

4
Коліти та ентероколіти у стадії загострення
Обмеження механічних та хімічних подразників


Коліти та ентероколіти з переважан-ням процесів бродіння
Білкова дієта


Коліти і ентероколіти без різко вира-жених явищ запалення
Подальше розширення дієти № 4а

5
Хвороби печінки та жовчних шляхів поза стадією загострення
Повноцінна їжа з обмеженням смажених та м’ясних страв, а також гострих приправ, введення в раціон ліпотропних речовин


Загострення хвороб печінки та жовч-них шляхів
Те ж саме, що і при дієті № 5, але з меха-нічним щадінням та обмеженням м'ясних страв

6
Подагра
Обмеження загальної калорійності білка (до 1 г на 1 кг маси), кухонної солі (до 6 г), виключення продуктів, що багаті на пурини (печінка, нирки, мозок, смажене м'ясо, м'ясні і рибні супи, шпроти, квасоля, шпинат, гриби, бобові)

7
Хвороби нирок та сечостатевих шляхів без явищ ниркової недостатності
Певне обмеження білків та вільної рідини (до 1 л на добу), їжу готують без солі (3–6 грамів солі видають на руки)


Гострі та хронічні нефрити у стадії загострення
Сувора дієта, обмеження білка до 25 г на добу, без солі


Перехідна дієта від № 7а до № 7
Містить 40 г білків, 400 г вуглеводів, 80 г жирів та 2,5 г кухонної солі

8
Ожиріння
Обмеження калорійності за рахунок виключення солодощів та борошняних виробів до 1300–1800 ккал, обмеження солі. Небажані смажені і рафіновані продукти, копчені продукти і маринади, алкоголь

9
Цукровий діабет, алергічні захворю-вання
Помірне обмеження вуглеводів, індивідуальна побудова дієти у залежності від ступеня компенсації захворювання

10
Захворювання серцево-судинної системи
Обмеження калорійності, тваринних жирів, солі (до 5–6 г) та вільної рідини (до 1,2 л)

10і
Гострий інфаркт міокарда
Перші 2 дні хворий одержує тільки пиття, до 8 разів на добу, з 3 дня захворювання призначають раціон, що відповідає столу № 1а

11
Туберкульоз, анемії, хронічні інфекції, що виснажують
Дієта підвищеної калорійності (3000–4000 ккал), високий вміст білків, жирів, вітамінів та мікроелементів, максимальне розмаїття харчових продуктів

12
Захворювання нервової системи
Різноманітне харчування, але з обмежен-ням м'ясних супів, гострих приправ, міц-ного чаю, кави та алкоголю. Призначення вітамінів В1, В2, С

13
Гострі інфекційні захворювання
Дієта з механічним щадінням, дрібний режим харчування. Багато рідини, міне-ральних солей та вітамінів

14
Сечокам'яна хвороба
Багато рідини, обмеження кухонної та інших солей залежно від наявності фос-фатурії, оксалатурії, або сечо-кислого діате-зу. Призначення вітамінів А, В1, С і РР

15
(загальна)
Період реконвалесценції
Повноцінна дієта з підвищеним вмістом вітамінів


2. Вібрація як виробнича шкідливість (характеристика фізичних властивостей і біологічної дії, прилади та одиниці вимірювання, патологія). Наслідки дії загальної та локальної вібрації. Профілактика захворювань, що можуть виникнути у разі дії вібрації на організм.

Вібрація - це мехаанічні коливальні рухи системи з пружніми зв'язками.
За способом передачі на людину вібрацію умовно поділяють на місцеву (локальну), яка передається на руки працюючого, і загальну, що передається через опірні поверхні на тіло людини в положенні сидячи або стоячи.
Другі фізико-гігієнічні характеристики аналогічні характеристикам шуму.
Локальна вібрація - буває ударно-обертаючого типу.
Загальна вібрація (або вібрація робочих місць) ділиться на транспортну, технологічну і транспортно-технологічну.
При аналізі дії вібрації на організм виділяють фактори виробничого середовища, що посилюють її шкідливий вплив:
-непосильна м'язева напруженість
-шум високої інтенсивності
-несприятливи мікроклиматичні умови
Тривалий вплив вібрації, сполучений з комплексом несприятливих факторів, може привести до стійких патологічних зрушень в організмі працюючих, розвитку вібраційної хвороби.
Виділяють 2 форми вібраційної хвороби:
-викликана локальною або загальною вібрацією
Найбільш розповсюджене, майже соціальне і економічне значення має вібраційна хвороба, обумовлена впливом локальної вібрації.
До числа її основних симптомів відносять:
1) Судинні розлади, які полягають в порушенні периферичного кровообігу, зміні тонусу капілярів, зрушенні нормальної гемодинаміки. Хворі скаржаться на зненацька виникаючі приступи побіління пальців, які частіше з'являються при ???омывание??? рук холо
2) Поліневропатії, які проявляються ниючими ламаючими тягнучими болями в верхніх кінцівках, що непокоять хворих частіше вночі, або під час відпочинку. Біль супроводжується парестезіями, підвищеною ???зябкістю??? кистей рук.
3) Постійним симптомом вібраційної хвороби являється розладнання чутливості, як вібраційної, так і больової, температурної.
4) Враження кістково-м'язевої системи: міофаскуліти, міозити, тендоміозити, деформуючі артрози, артрити і т.д.
Робота з інструментами ударної дії (клепання, обрубка) викликають в рівній мірі як судинні, так і нервово-м'язеві чи кісткові порушення.
При роботі з інструментами обертового типу (шліфування) виникають головним чином ангіоспастичні судинні розлади.
Вібраційна хвороба виникає внаслідок дії загальної вібрації, і спостерігається у водіїв транспорту і операторів транспортно-технологічних машин і агрегатів.
Основними її симптомами являються:
1) вестибулопатії, які проявляються вестибуловегетативними розладами:запаморочення голови, головними болями, гіпергідрозом.
2) типові зміни в хребті, які проявляються в виді деформуючого остеоартрозу попереку і крижів.
3)Дисфункції травних залоз: порушення моторної і секреторної функції.
4)Ангіодистонічні зрушення (як периферичного, так і центрального типу)
5)Поліневропатії, в першу чергу нижніх кінцівок.
6)Специфічний негативний вплив на жіночу статеву сферу:
-загострення запальних процессів
-розлади менструального циклу в виді дисменореї
Комплекс профілактичних заходів включає в себе: гігієнічне нормування технічних, організаційних і лікувально-профілактичних заходів.
Технічні способи обмеження і зменшення вібрації направлені на усунення контакту працюючого з вібруючим обладнанням (оснащенням). Здійснюється це шляхом застосування дистанційного керування, промислових роботів, автоматизації і заміни технологічних оп
Велике значення має заміна і вдосконалення технологічних операцій (застосування зварювання, клейових сполучень і т.д.)
Зниження несприятливої дії вібрації ручних механізованих інструментів на оператора досягається також і шляхом технічних рішень:
- зменшення інтенсивної вібрації за рахунок конструктивних вдосконалень безпосередньо в джерелі
- засоби зовнішнього віброзахисту (наприклад, застосування ????вібро.....руючої мастики і т.д.)
Організаційні засоби - направлені на розробку і впровадження науково-обгрунтованих режимів праці і відпочинку. Так, сумарний час контакту з вібрацією не повинен перевищувати 2/3 тривалості робочої зміни.
Важливими в цьому відношенні заходами являються:
- встановлення регламентованої перерви для активного відпочинку
- проведення фізіо-профілактичних процедур і виробничої гімнастики
- створення комплексних бригад з взаємозаміною професій
З метою профілактики несприятливого впливу як локальної, так і загальної вібрації, працюючі повинні використовувати засоби індивідуального захисту: рукавиці або перчатки, спец. взуття.
До числа важливих медико-профілактичних заходів відносять:
- попередні і періодичні медичні огляди з обов'язковою участю невропатолога, терапевта, отоларінголога.
Із функціональних досліджень обов'язковою являється холодова проба, визначення вібраційної чутливості, динамометричних показників.
До роботи з вібруючим устанкуванням не допускаються люди з вираженою вегетативною дисфункцією, облітеруючим ендартеріітом, хворобою Дейно, захворюванням вестибулярного апарату, жіночої статевої сфери.
Суттєве значення в плані профілактики вібраційної хвороби мають такі медико-профілактичні заходи, як:
- теплові процедури для рук у вигляді гідропроцедур (ваночки) або сухе повітряне обігрівання.
- самомасаж рук і плечового поясу
- УФ-опромінення
- вітаміно-профілактика
психогігієнічні заходи

3. Ситуаційна задача з гігієни дітей і підлітків.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 12
Підприємство виготовляє парти з легких порід дерев, кришка має регульований нахил (від 1 до 45°), висота столу становить 0,8 м, висота сидіння – 0,5 м, дистанція сидіння додатня.
Чи має даний зразок парти відхилення від нормативних положень, встановлених, Державними стандартними нормами і правилами? Яка патологія може сформуватися у дітей, що використовують таку парту для навчальних занять?
В.:Для дітей різного росту потрібні різні розміри парт, тому якщо брати в загальному то нахил кришки має бути 15°, висота столу для дітей з ростом 175 і вище буде в нормі, а для менших вищим від норми, висота сидіння має відповідати довжині гомілки учня+ 1,5-2см., дистанція сидіння для навчання найоптимальніше повинна бути від’ємною. Якщо парта виготовлена неправильно або не відповідає зросту, то сидіти за нею для школяра вкрай важко і сприяє його швидкій втомлюваності. При постійному сидінні за такою партою у молодого організму, що формується та розвивається, відбуваються порушення постави, викривлення хребта, зміщення кута лопаток та ін. Занадто вузька шкільна лава не дає достатньої опори тулубу, занадто широка – затискає школяра в підколінних ямках, стискує судини та нерви. На низькій лаві ноги дитини зігнуті під гострим кутом, що в свою чергу заважає нормальному кровообігу, а на високій – не сягають підлоги, що втомлює дитину.Сидячи за високим столом, школяр змушений підіймати передпліччя вверх або ж опускати ліву руку вниз, викривляючи хребет. .Також зменшується відстань від очей дитини до лежачих на столі підручників та зошитів, що може сприяти близорукості. За низьким столом школяр повинен горбитись. При відділенні від столу спинки стільця школяр не може нею користуватись і спирається грудною кліткою на край столу. При зближенні спинки стільця до кришки парти руки школяра стають сковані. В обох випадках виникають проблеми, пов’язані із диханням, травленням та порушення кровообігу.




ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 13
1. Гігієнічні принципи раціонального харчування. Показники адекватності та збалансованості харчування. Задачі медичної служби з санітарного нагляду за харчуванням у бойовій обстановці.

Раціональним називається таке харчування, яке забезпечує постійність внутрішнього середовища і підтримує життєві прояви організму людини на високому рівні за різних умов праці та побуту Раціональне харчування це збалансоване харчування при оптимальному режимi прийому їжi. Збалансоване харчування являє собою повноцiнне харчування, яке характеризується оптимальною якiстю їжі та оптимальними, тобто такими, що відповідають фiзiологiчним потребам органiзму, спiввiдношеннями між окремими компонентами їжi. Роль їжі полягає в поповненні енергії і тканинних елементів, необхідних для росту, розвитку і функціонування організму, забезпечення обмінних процесів, нормального стану здоров'я і працездатності. Саме завдя¬ки харчуванню забезпечується безперервність перебігу двох проти¬лежних і взаємопов'язаних процесів асиміляції і дисиміляції. Таким чином, харчування слід вважати рацiональним, якщо воно в повній мірі компенсує енергетичнi витрати органiзму; забезпечує потреби організму в пластичних речовинах; вмiщує всi необхiднi для життєдiяльностi речовини iншого призначення, передусім, вiтамiни, мiкроелементи, харчовi волокна тощо; зрештою, харчовий рацiон за кiлькістю та набором харчових продуктiв повністю вiдповiдає ферментативним можливостям шлунковокишкового тракту.  Розглядаючи фізіологічні аспекти проблеми раціонального харчування слід підкреслити, що найважливішими функціями їжі є: енергетична функція, тобто забезпечення організму енергією (вуглеводи, жири, білки, органічні кислоти); пластична функція, тобто забезпечення організму пластичними речовинами (білки, мінеральні речовини, жири, вуглеводи); біорегуляторна функція - забезпечення надходження в організм речовин, з яких утворюються біологічні регулятори обміну речовин у тканинах (білки, вітаміни, мікроелементи, поліненасичені жирні кислоти); пристосувальнорегуляторна функція - забезпечення організму речовинами, які мають виняткове, специфічне значення з точки зору адаптації різних органів та систем до різних умов перебування людини (харчові волокна, вода); імунорегуляторна функція - забезпечення організму речовинами, завдяки яким він може протистояти впливу різноманітних чинників (білки, вітаміни, мінеральні речовини);  реабілітаційна функція - забезпечення організму речовинами, які сприяють відновленню здоров’я хворих (дієтичні продукти, фармакологічні властивості речовин при їх зменшенні в раціоні або кулінарній обробці) сигнальномотиваційна функція - забезпечення організму смаковими речовинами, які сприяють підтриманню на певному рівні харчової мотивації (смакові та екстрактивні речовини). Провiднi функцiї їжі забезпечують організм: специфічною дією, яка запобігає виникненню та розвитку синдромів недостатнього та надлишкового харчування, тобто аліментарних захворювань; неспецифічною дією, яка перешкоджає розвитку та прогресуванню неінфекційних захворювань; захисною дією, яка підвищує стійкість організму до несприятливого впливу виробничих чинників; фармакологічною дією, яка відновлює гомеостаз та діяльність функціональних систем організму, що порушені внаслідок хвороби. Таким чином, раціональне харчування являє собою харчування, яке забезпечує постiйнiсть внутрiшнього середовища органiзму (гомеостаз) i пiдтримує його основнi життєвоважливi функцiї (рiст, розвиток, дiяльнiсть рiзних органiв i систем) на високому рiвнi в умовах впливу різноманітних чинників навколишнього середовища. В основi органiзацiї рацiонального харчування людини незалежно вiд її вiку, стану здоров’я та особливостей професiйної діяльності знаходяться певні принципи.  Гігієнічні принципи раціонального харчування: 1) енергетична цiннiсть харчового рацiону повинна вiдповiдати величинi добових енерговитрат людини (у дiтей енергетичну цінність слід збільшити на 1015%), тобто харчування повинно бути адекватним;  2) харчовий рацiон повинен вмiщувати всi необхiднi харчовi речовини у вiдповiдних кiлькостях та у вiдповiдних спiввiдношеннях, харчування повинно бути збалансованим;  3) слід дотримуватися правильного режиму харчування (час і тривалiсть прийомів їжi, кратнiсть i iнтервали мiж ними, черговiсть прийому страв, розподiл рацiону за прийомам тощо);  4) їжа повинна готуватися з доброякiсних, свiжих та рiзноманiтних продуктiв;  5) їжа повинна бути бездоганною у санiтарноепiдемiологічному вiдношеннi і, отже, не вмiщувати патогенних речовин;  6) слід проводити правильну кулiнарну обробку;  7) слід забезпечити оптимальні умови для прийому їжі (оптимальні органолептичнi властивості страв, сервiровка столу, мiкроклiматичний комфорт, вiдповiдний об’єм їжi, що надає почуття насичення тощо). 


Раціональне харчування являє собою харчування, яке забеспечує постiйнiсть внутрiшнього середовища органiзму (гомеостаз) i пiдтримує його основнi життєвоважливi функцiї (рiст, розвиток, дiяльнiсть рiзних органiв i систем) на високому рiвнi в умовах впливу різноманітних чинників навколишнього середовища.



Гігієнічні принципи раціонального харчування

енергетична цiннiсть харчового рацiону повинна вiдповiдати величинi добових енерговитрат людини (у дiтей енергетичну цінність слід збільшити на 1015%), тобто харчування повинно бути адекватним;
харчовий рацiон повинен вмiщувати всi необхiднi харчовi речовини у вiдповiдних кiлькостях та у вiдповiдних спiввiдношеннях, тобто харчування повинно бути збалансованим;
слід дотримуватися правильного режиму харчування (час і тривалiсть прийомів їжi, кратнiсть i iнтервали мiж ними, черговiсть прийому страв, розподiл рацiону за прийомам тощо);
їжа повинна готуватися з доброякiсних, свiжих та рiзноманiтних продуктiв;
їжа повинна бути бездоганною у санiтарноепiдемiчному вiдношеннi і, отже, не вмiщувати патогенних речовин;
слід проводити правильну кулiнарну обробку;
слід забезпечити оптимальні умови для прийому їжі (оптимальні органолептiчнi властивості страв, сервiровка столу, iнтер’єр їдальнi, мiкроклiматичний комфорт, вiдповiдний об’єм їжi, що надає почуття насичення тощо).

Визначення адекватності харчування

Методи визначення енергетичної цінності харчового раціону

У ході вивчення родинного (сiмейного) або iндивiдуального харчування

Анкетний метод
Опитувальноваговий метод

Під час вивчення харчування в рiзних органiзованих колективах (ясла, дитячi садки, дiтячi будинки, школи, професійнотехнічні училища, вищі навчальні заклади тощо)

Метод статистичної обробки менюрозкладок (розрахунковий метод)
Лабораторний метод

У ході вивчення соцiальноекономiчних основ харчування населення

Балансовий метод
Бюджетний метод

Методи визначення величини добових енерговитрат

Метод прямої енергометрії (калоріметрії)
Метод непрямої або респіраторної енергометрії (калоріметрії)
Метод аліментарної енергометрії
Хронометражнотабличний метод.


Види харчового статусу органiзму

Звичайний харчовий статус
Оптимальний харчовий статус
Надлишковий (зайвий) харчовий статус
Недостатній харчовий статус


Основні критерiї оцiнки енергетичної адекватності харчування:
маса тiла;
масоростовий показник;
товщина підшкiрножирової складки.
Основні критерiї оцiнки вітамінної адекватності харчування:
резiстентнiсть капiлярiв;
кiлькiсть аскорбиновоi кислоти, що виводиться з сечею;
симптоми часткової вiтамiнної недостатності (насамперед, набряклiсть, розпушування та кровоточивiсть ясен, фолiкулярний гiперкератоз, сухiсть шкiри, жирна себорея, хейлоз, зайда тощо)


Фізіологогігієнічні норми харчування

1. Дитячi диференцiйовані вiковi нормативи:
6 мiсяців 1 рік; 1 1,5 років;
1,5 2 років; 3 4 років;
5 6 років; 7 10 років;
11 13 років; 14 17 років.

2. Hормативи для дорослого населення:
а) для цивiльного населення:
А. для здорових працюючих:
за iнтенсивністю працi на підставі визначення коефіцієнта фізичної активності;
2) спецiальнi (у залежностi вiд фiзiологiчного стану органiзму):
вагiтнi жiнки;
жінки, що годують;
спортсмени;
студенти.
3) на шкiдливих пiдприємствах (лiкувально профiлактичне харчування)
Б. для хворих (лiкувальнодiєтичне харчування)
б) для вiйськовослужбовцiв

Основні показники збалансованості харчування
Вiдповiднiсть вiковостатевих потреб у харчових речовинах їх фактичному споживанню;
Hаявнiсть у харчовому рацiонi оптимальних спiввiдношень мiж:
а) загальною кiлькiстю бiлкiв, жирiв i вуглеводiв 1 : 1 : 4;
б) тваринними i рослинними бiлками 50% : 50% (згідно з тимчасовими нормами харчування для населення України 45% : 55%);
в) тваринними i рослинними жирами 70% : 30% (10% за рахунок поліненасичених жирних кислот);
г) вуглеводiв цукру i крохмалю, тобто, між моно i полiцукрами 20% : 80% (10% за рахунок цукру та 5% за рахунок харчових волокон);
д) загальною кiлькiстю Ca i P 1 : 1,5;
е) окремими прийомами iжi
(при 3разовому харчуванні:

Ступені якості харчових продуктів
1. Продукт доброякісний всi характеристики i данi об’єктивних дослiджень в повній мірі вiдповiдають ДСТу на цей продукт.
2. Продукт зниженої якості має вiдхилення вiд ДСТу, які не викликають ані скарг, ані будьяких вiдхилень у станi здоров’я споживача.
3. Умовнопридатний продукт має вiдхилення вiд ДСТу, якi можуть викликати скарги або вiдхилення у станi здоров’я споживача i, разом з тим, можуть бути усуненi завдяки використанню спеціальних заходiв кулінарної обробки (додаткова термiчна обробка, додавання спецiй i т.д.).
4. Продукт недоброякісний продукт, який має суттевi вiдхилення вiд ДСТу, що можуть викликати скраги та вiдхилення у станi здоров’я споживача i не можуть бути усуненi за допомогою засобів спецiальної кулінарної обробки.


Харчування особового складу за своїм характером має риси громадського, прикладом чого є одночасне приготування і видача їжі. Це є небезпечним, оскільки при виникненні гострого кишкового захворювання одночасно можуть захворіти багато військовослужбовців, що призведе до втрати військовою частиною боєздатності та невиконання поставленого перед нею завдання. Доставка особовому складу частин продуктів здійснюється згідно із затвердженими нормами постачання. Харчування військовослужбовців повинно бути раціональним - якісне та кількісне співвідношення білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин та вітамінів. Калорійність повинна бути адекватною енергозатратам, а розподіл відповідати потребам організму протягом дня. Енергозатрати військовослужбовців коливаються в межах 14651-18837 кДж (3500-4500 ккал) за добу в мирний час, але в умовах бойових навчань, які наближені до навантажень під час війни, різко зростають і можуть досягати 23860 кДж (5700 ккал) і більше. При достатньому забезпеченні водою та збереженні гомеостазу людина може зберігати праце та боєздатність навіть при значному дефіциті поступлення енергії - до 10465 кДж (2500 ккал) за добу. їжу необхідно готувати з різноманітних продуктів, вона повинна легко засвоюватись організмом, мати добрий смак і приємний запах. У ній не допускається наявність радіоактивних та отруйних речовин, патогенних збудників або їх токсинів. Готувати їжу з визначеного набору харчових продуктів у військовій частині треба згідно з розкладкою продуктів на кожен день, яка складається, зазвичай, по днях І прийомах їжі на тиждень начальником продовольчої служби з участю лікаря (фельдшера) і підписується начальником продовольчої служби, начальником медичної служби, заступником командира з тилу та затверджується командиром частини. Вона є основним документом, який визначає норму і режим харчування, асортимент страв, перелік продуктів та спосіб приготування їжі. Перелік і кількість продуктів для одного військовослужбовця за добу видається згідно з нормою загальновійськового пайка, який встановлюється наказом Міністра оборони (рис. 15.17). Режим харчування у військовій частині передбачає протягом доби триразову видачу гарячої їжі: на сніданок, обід і вечерю. Чай готують вранці та ввечері. Проміжок між прийомами їжі не повинен бути більшим ніж 7 годин. Години приймання їжі для кожної зміни (за необхідності харчування у дві зміни) передбачаються затвердженим командиром частини розпорядком дня. Під час бойових дій визначальною є бойова обстановка, яка, безумовно, буде впливати на процес приготування та приймання їжі. Зазвичай, розподіл їжі щодо калорійності встановлюється у межах: на сніданок - 30-35 %, на обід - 40-45 % та на вечерю -20-30 %. Але під час спекотної погоди або із-за обставин обумовлених виконанням службових обов'язків може бути зменшення енергетичної цінності на обід та підвищення її на вечерю, а інколи І перенесення обіду на нічні години.

2. Гігієна праці при роботі з пестицидами (види пестицидів, особливості дії та способи застосування, заходи безпеки та профілактики захворювань).
Отрутохімікатами (пестицидами) називають хімічні речовини, застосовувані в сільському господарстві для боротьби з шкідниками і хворобами культурних рослині, смітної рослинністю, шкідниками зерна і харчових продуктів. Залежно від виробничого на значення розрізняють такі отрутохімікати: 1. Інсектициди - препарати, що знищують комах. 2. Фунгіциди - речовини, що знищують збудників грибних захворювань рослин. 3. Гербіциди - засоби, що знищують сміттєві рослини. 4. Лімаціди - препарати, що знищують молюсків і слимаків. 5. Бактерициди - речовини, що знищують бактеріальних збудників хвороб рослин. 6. Зооциди - засоби, що знищують гризунів. 7. Акарициди - знищують кліщів. 8. Дефоліанти - препарати, що викликають предуборочное знищення листя рослин. Препарати, що володіють широким спектром дії, називаються інсектофунгіцидами. Деякі з отрутохімікатів мають вираженими кумулятивними властивостями,, що треба мати на увазі поряд з токсичністю при виборі менш небезпечних з них для здоров'я людей, що знаходяться з ними в контакті. Гігієнічні умови праці при роботі з отрутохімікатами визначаються способом їх застосування, наявністю технічних засобів, досконалістю і справністю апаратури, метеорологічними умовами середовища. Чим досконаліша способи і техніка застосування отрутохімікатів, тим менше їх концентрація в повітрі і тим менше небезпека їх несприятливого впливу. Обробка отрутохімікатами грунту, нанесення їх на рослини і обробка ними насіння здійснюються шляхом обприскування, запилення, фумігації, протруювання, розкидання у вигляді приманки і т. д. В якості інсектофунгицидов в сільському господарстві поширені такі отрутохімікати: фосфорорганічні сполуки, ртутьорганічеськие препарати, хлорорганічні сполуки, мишьяксо-що тримають і медьсодержащие речовини. З них найбільший інтерес представляють перші три групи. Фосфорорганічні сполуки. До них відносяться: тіофос, карбофос, метафос, ок-таметіл, меркаптофос, хлорофос і ін Всі ці препарати дуже токсичні для чоло-зека і теплокровних тварин. Фосфорорганічні сполуки є інгібіторами холінестерази - ферменту, гідролізується ацетилхолін. Блокада холінестерази фосфорорганічними інсектицидами призводить до накопичення ацетилхоліну, який збуджує М-і Н-холінорецептори, що й обумовлює розвиток патологічного стану при отруєнні. Клінічну картину отруєння можна простежити на прикладі отруєння тіофосом. Тіофос ЛДБО - 2-5 мг / кг. Симптоми отруєння: нудота, блювота біль у животі, головний біль, слабкість, запаморочення, неспокій, слинотеча. Згодом розвиваються діарея, утруднене дихання, фібриляція посмикування м'язів, атаксія, судоми. кома. Концентрація тіофоса в повітрі-15 мг/м3 викликає гостре отруєння. При хронічному отруєнні спостерігається повільне наростання перерахованих симптомів. Раннім діагностичним ознакою отруєння служить зниження вмісту холінестерази крові. У терапевтичних цілях рекомендуються холіноблокуючу препарати: пентафен, тропацин, атропіну сульфат. Ртутьорганічні препарати. До них відносяться: гранозан (НІУІФ-2), меркуран, препарат НІУІФ-1, меркугексан та ін Чинним початком гранозана і меркуран є етилмеркурхлорид, препарату НІУІФ-1-етилмеркурфосфат. В останні роки в практику увійшли похідні фенілмеркурацетата (фунгітокс)> руберон, метоксіетілмеркурацетата (раде-сан) і фенілмеркурброміда (АГРОНАЛ). Препарати мають високу токсичність для людини, що перевищує токсичність металевої ртуті. Вони обла-дають вираженими кумулятивними властивостями і в концентраціях стотисячні часток міліграма на літр здатні при тривалій дії викликати отруєння. Гранозан відрізняється високу летючість, тому в повітрі складів виявляються значні кількості парів етилмеркурхлорид. Симптоми гострого отруєння: металевий смак у роті, гіперсалівація, нудота, головний біль, біль в області шлунка, набухання і кровоточивість ясен, діарея; у важких випадках наступають атаксія, паралічі, сліпота. Хронічне отруєння в початковому періоді розпізнати важко, для нього характерні легка стомлюваність, частий головний біль. Надалі з'являються тремор, вегетодістонія, паралічі. При лікуванні хороші результати дає застосування унітіолу. Хлорорганічні сполуки. Відносяться до числа найбільш широко застосовуваних пестицидів. Представляють собою хлорпроїзводниє ароматичних вуглеводнів (гексахлоран, гексахлорбензол, пентахлорфенол); хлоровані терпени (полі-хлорпінен, поліхлоркамфен та ін); хлор-похідні дієнової групи (алдрін, дилдрин та ін.) Хлорорганічні препарати можуть надходити в організм через дихальні шляхи, травний канал, через неушкоджену шкіру і слизові оболонки. Їм притаманні деякі загальні властивості »незважаючи на відмінність їх, хімічної структури. Вони не розчиняються у воді, володіють високою спорідненістю до жирів і ліпоїдів, надають токсичну дію на різні органи і системи з переважним ураженням нервової системи і паренхіматозних органів. Добре вивчена токсичність найбільш поширених представників цієї групи сполук - ДДТ і гексахлорана. Профілактика. Концентрація інсектофунгицидов в повітрі складських приміщень і при роботах з ними не повинна перевищувати гранично допустимі величини (етилмеркурфосфат і зтілмеркурхлорід - 0,005 мг/м3, октаметил - 0,02 мг/м3, тіо-Фос - 0,05 мг/м3, гексахлоран - 0 , 1 мг/м3, гексахлорбензол - 0,9 мг/м3). Необхідно суворо дотримуватися Санітарні правила по зберіганню, транспортуванню і застосуванню пестицидів / (отрутохімікатів) у сільському господарстві Вантажно-розвантажувальні роботи необхідно механізувати. Машини та апарати, застосовувані для протруювання насіння, повинні бути герметичні. Склади отрутохімікатів повинні розташовуватися за межами населеного пункту з підвітряного боку по відношенню до житловій зоні. Санітарно-захисна зона не менше 200 м. Працюючі з отрутохімікатами повинні бути ознайомлені з токсичними властивостями препаратів і способами безпечної роботи з ними. Необхідно проводити попередні і періодичні медичні огляди осіб, які працюють з отрутохімікатами. До роботи з інсектофунгіцидами не повинні допускатися підлітки, вагітні та жінки. Працюючі з отрутохімікатами забезпечуються спецодягом та захисними пристосуваннями (протигаз, окуляри, респіратор). Тривалість роботи з отрутохімікатами в залежності від їх токсичності встановлюється в межах 4-6 ч.


3. Ситуаційна задача з радіаційної гігієни.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 13
Персонал, що обслуговує радіологічну установку, працює щоденно по 6 годин. Активність радіоактивної речовини становить 0,5 мг/екв радію. Безпека праці забезпечується за рахунок встановлення відповідної відстані між людиною та джерелом випромінювання.
Розрахуйте мінімально допустиму відстань від джерела випромінювання до людини та дайте гігієнічну оцінку отриманим результатам.
В.: Мінімально допустиму відстань розраховуємо за формулою:
А (активність джерела опромінення, мг-екв радію;
t час опромінення за год;
r відстань від джерела випромінювання, м;

А(t
r = ( ; 13 QUOTE 1415
48




ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 14
1. Класифікація основних видів і форм трудової діяльності. Гігієнічна оцінка ступеня важкості і напруженості праці та методи їх дослідження.

З фізіолого(гігієнічної точки зору до основних видів трудової діяльності відносять фізичну динамічну роботу, фізичну статичну роботу та розумову або інтелектуальну працю.
Фізична динамічна робота являє собою процес скорочення м’язів, який приводить до переміщення вантажу, а також переміщення тіла людини або його частин у просторі.
Фактично фізичну динамічну роботу слід вважати як один з найбільш поширених видів рухової активності людини у процесі виконання трудової діяльності. При цьому різні частини рухового апарату можуть приймати неоднакову участь у виконанні роботи.
Виділяють такі різновиди фізичної динамічної роботи:
( загальна м’язова робота, у виконанні якої приймає участь більше ніж 2/3 маси скелетних м’язів, передусім м’язів нижніх кінцівок та тулуба;
( регіональна м’язова робота, у виконанні якої приймає участь від 1/3 до 2/3 маси скелетних м’язів, переважно м’язів плечового пояса та верхніх кінцівок;
( локальна м’язова робота, у виконанні якої приймає участь до 1/3 скелетних м’язів, насамперед м’язів верхніх кінцівок.
Фізична статична робота ( це процес скорочення м’язів, який необхідний для підтримування тіла або його частин у просторі. Тому, найбільш характерними її рисами слід вважати те, що напружування м’язів відбувається без зміни їх довжини та без активного переміщення тіла людини.
У залежності від характеру діяльності фізична статична робота може бути розподілена на 2 різновиди:
( фізична статична робота, яка спрямована на підтримку знарядь та предметів праці і відбувається за участю верхніх кінцівок;
( фізична статична робота, яка спрямована на підтримування певної робочої пози і відбувається за участю м’язів тулуба та нижніх кінцівок.
Зрештою, такий вид трудової діяльності як розумова або інтелектуальна праця об’єднує роботи, що пов’язані з необхідністю прийому, аналізу та переробки інформації і потребують виняткового напруження сенсорного апарату, уваги, пам’яті, активації процесів мислення та емоціональної сфери.
Виділяють такі різновиди розумової праці:
( операторська праця;
( адміністративно–керівна праця;
( творча праця;
( праця викладачів і медичних працівників;
( праця учнів і студентів.
Під час здійснення санітарно–гігієнічного контролю за змістом, режимом та умовами професійної діяльності необхідно оцінити роботу людини з кількісного боку, тобто визначити фізіологічну вартість праці, а також встановити ступінь функціональної напруженості у період її виконання.
Така оцінка необхідна у ході вирішення питань щодо організації раціонального режиму праці та відпочинку, праці жінок та підлітків, обґрунтування тривалості робочого дня, тарифікації праці, нормування факторів навколишнього середовища, визначення пільг відносно відпусток та допоміжних компенсацій тощо.
Функціональне напруження організму протягом періоду роботи схематично можна охарактеризувати з двох боків – енергетичного та психоемоційного. Перший – переважає у ході виконання фізичної праці, другий – під час розумової. Характеристику праці, яка потребує інтенсивної роботи головного мозку в ході одержання та аналізу цифрової інформації називають напруженістю, характеристику навантаження на організм при роботі, що потребує значних м’язових зусиль та енергетичного забезпечення – важкістю.
За важкістю різноманітні види праці поділяються на легку, середньої важкості, важку та дуже важку.
За напруженістю – на ненапружену, мало напружену, напружену, дуже напружену.
Для оцінки ступеню важкості та напруженості праці використовуються ергономічні та фізіологічні методи. До ергономічних показників фізичної роботи відносять вагу (масу) виробу, що піднімається, потужність виконуваної роботи, характер робочої пози, величина статичного навантаження тощо. До ергономічних показників розумової роботи відносять кількість об’єктів одночасного спостереження, тривалість зосередженого спостереження чи часу активних дій (у % від загального часу робочого дня), щільність сигналів за 1 годину, емоційна напруженість, змінність, напруженість функцій аналізаторів, обсяг оперативної пам’яті, інтелектуальна напруженість та монотонність.
Основними показниками важкості праці є потужність і величина статичного навантаження, а також інтенсивність (щільність м’язових зусиль за одиницю часу).
При визначенні напруженості праці основними показниками є показники уваги, щільність сигналів інформації, що переробляється, характеристика емоційної напруженості. Інші критерії – додаткові.
Визначати, до якої категорії належить та чи інша робота, потрібно по одному, найбільш інформативному основному показнику, чи двох додаткових.
Як фізіологічні критерії оцінки ступеня важкості та напруженості праці визначають ступінь змін фізіологічних показників впродовж періоду виконання діяльності (функції уваги, пам’яті, сила, врівноваженість, рухомість нервових процесів тощо.).
Фізіологічні показники визначають на початку та наприкінці робочого дня та відповідно до змін з боку досліджуваних функцій встановлюють рівень працездатності досліджуваних осіб та категорію праці

2. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації пунктів водопостачання і водорозбору. Санітарний нагляд за водопостачанням військ в умовах застосування ворогом зброї масового ураження.

Пункти водопостачання (ПВП), пункти водорозбору (ПВР), гігієнічні вимоги до їх обладнання та експлуатації. Табельні засоби обробки води у польових умовах.  ПВП – місце де проводиться добування, очистка, зберіг.,видавання води. ПВР – місце для видачі води. На ПВП є площадка для добування, очистки, зберіг., видавання води, місце де тара миється та підлягає дезінфекції, ділянка для транспорту. За 50-100 м від ПВП створюється зона санітарної охорони, місця для миття тари – за 25-30м від місця забору води. Вимоги до ПВП: джерело (криниця) має бути віддаленим від джерела забруднення на 15-35м, зруб має виступати над поверхнею землі не < ніж на 0,7м, над криницею має бути навіс, забороняється набирати воду індивідуальними відрами. Зберіг. води на ПВП проводиться у табельних засобах чи у тарі, її періодично чистять хлорним вапном ( 50-100мг активного хлору на 1л води) хлорують протягом 1 години, потім тару ополоскують водою. Фляги дезінфікують кип’тінням чи хлоруванням шляхом додавання 4мл1% р-ну хлорного вапна у флягу на 30 хв.Потім полощуть. Табельні засоби обробки води у польових умовах: - тканинно-вугільні фільтри (ТУФ-200), -військова та автомобільна фільтраційна станція (ВФС та МАФС), -пересувна опріснювальна станція (ОПС), -пересувна опріснювальна установка (ПОУ-4), для кип’ятіння використовують похідні кухні (КП- 2-48; КП-2-49; КП-125), польова автокухня ( ПАК-170), переносний наливний кип’ятильник ( ПНК-2). Див п. №178.



3. Ситуаційна задача з гігієни харчування.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 14
Збалансуйте харчовий раціон за якістю та кількістю основних харчових речовин:
Вік – 25 років Стать – жіноча
Професія – бібліотекар
Енерговитрати складають 2500 ккал

В.:Кількість білків =13%*2500ккал/100%=325ккал; рослинних-50%=162,5;тваринних-50%=162,5
Жирів=33%*2500/100%=825; тв.-70%=577,5;р.-30%=247,5
Вуглеводів=54%*2500/100%=1350ккал;моносахариди-20%=270;ди полі-80%=1080
Сніданок:ОБІД:ВЕЧЕРЯ=30%:50%:20%=750:1200:500ккал



ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 15
1. Освітлення та здоров’я. Гігієнічні вимоги до освітлення. Методики вивчення і оцінки природного та штучного освітлення. Зрушення у стані здоров’я що виникають в умовах недостатнього освітлення. Профілактика міопії у дітей і підлітків.

Гігієнічні вимоги до штучного освітлення
Штучне освітлення житлових приміщень тепер в основному проводиться електричними та люмінесцентними лампами. Недостатнє або неправильно обладнане штучне освітлення порушує функції ока, викликає стомлюваність, знижує працездатність (табл. 1). Найбільш доцільними для житла є світильники рівномірно розсіяного і відбитого світла (рис. 1).
Лампа розжарювання - найбільш розповсюджене і зручне джерело штучного освітлення. Спектр її випромінювання відрізняється від природного світла більшим вмістом червоних і оранжевих променів та відсутністю ультрафіолетових.
Люмінесцентна лампа - це трубка із звичайного скла, внутрішня поверхня якої покрита люмінофором. Трубка заповнена парами ртуті, при включенні між електродами, що знаходяться у двох кінцях трубки, виникає електричний розряд, який генерує ультрафіолетові промені. Під впливом ультрафіолетових променів починає світитися люмінофор

Гігієнічна оцінка природного освітлення проводиться за допомогою описового, геометричного та світлотехнічного методів.
Описовий метод передбачає визначення поверху, на якому знаходиться приміщення, кількості вікон та їх орієнтації і розмірів, типу скла, ступеня його забруднення, ширини простінків, наявності на вікнах та за ними предметів, що затiнюють, характеру і кольору пофарбування стiн, стелi та меблiв.
Геометричний метод заснований на визначенні величин свiтлового коефiцiєнта, коефiцiєнта заглиблення, проекцiї небосхилу, кутів падіння та отвору.
Свiтловий коефiцiєнт – це вiдношення площі поверхнi всiх вiкон, що засклена, до площi пiдлоги. Для навчальних примiщень світловий коефіцієнт повинен дорівнювати 1:4 – 1:5; для лiкарняних палат – 1:5 – 1:6; для житлових примiщень – 1:6 –1:8.
Коефiцiєнт заглиблення – це вiдношення вiдстані вiд вiкна до протилежної стiни до вiдстані вiд верхнього краю вiкна до пiдлоги. Величина коефіцієнта заглиблення повинна бути не більш ніж 2.
Проекцiя небосхилу – частина небосхилу, яку можна побачити через вiкно з робочого мiсця, найбiльш вiддаленого вiд вiкна. Проекція небосхилу повинна бути не менш ніж 30 см.
Кут падіння та кут отвору визначають для найбільш віддаленої від вікон робочої поверхні. Кут падіння указує на те, під яким кутом промені світла падають на робочу поверхню, кут отвору надає уявлення про величину небосхилу, який безпосередньо освітлює робоче місце. Відповідно до гігієнічних вимог, величина кута падіння повинна перевищувати 27°, кута отвору – перевищувати 5°.
Визначення кута падіння ( (кут АВС на найбільш віддаленому від вікон робочому місці, утвореного горизонтальною лінією чи площиною АВ від робочого місця до нижнього краю вікна (підвіконня) та лінією (площиною) від робочого місця до верхнього краю вікна АС) (див. мал.).


Мал. Схема визначення кута падіння та кута отвору

У зв’язку з тим, що цей кут утворює з лінією засклення вікна прямокутний трикутник, то його визначають за тангенсом – відношенням висоти вікна ВС над рівнем робочого місця (протилежний катет) до відстані від вікна до робочого місця АВ (прилеглий катет). За значенням тангенсу в таблиці 3 знаходять кут падіння (.
tg ( = ВС/АВ
Визначення кута отвору ( (кута САD, під яким з робочої точки видно ділянку неба). Цей кут визначають як різницю між кутом падіння ( та кутом затінення (-кутом DАВ на робочому ж місці між горизонталлю та площиною від робочого місця до вершини затінюючого об’єкта – будівлі, дерев, гір (див. мал.) .
Для визначення кута затінення знаходять на вікні точку перетину лінії (чи площини) від робочого місця до вершини затінюючого об’єкту Д, ділять величину катета ВД на АВ (тангенс кута затінення), а в таблиці знаходять кут затінення (.
tg ( = ВД/АВ
кут отвору – ( =(( ( ((
Таблиця 1
Таблиця натуральних тригонометричних величин
Тангенс
Кут, град.
Тангенс
Кут, град.
Тангенс
Кут, град.

0
0
0,287
16
0,601
31

0,020
1
0,306
17
0,625
32

0,030
2
0,325
18
0,649
33

0,050
3
0,344
19
0,675
34

0,090
5
0,364
20
0,700
35

0,105
6
0,384
21
0,727
36

0,123
7
0,404
22
0,754
37

0,141
8
0,424
23
0,781
38

0,158
9
0,445
24
0,810
39

0,176
10
0,466
25
0,839
40

0,194
11
0,488
26
0,869
41

0,213
12
0,510
27
0,900
42

0,231
13
0,532
28
0,933
43

0,249
14
0,555
29
0,966
44

0,268
15
0,577
30
1,000
45


Свiтлотехнiчний метод пов’язаний з необхідністю визначення та гігієнічної оцінки величини коефiцiєнта природної освiтленості.
Коефіцієнт природної освітленості – це процентне вiдношення освiтленостi горизонтальної поверхнi всерединi примiщення до освiтленості розсіяним світлом подібної горизонтальної поверхнi пiд вiдкритим небом.
Освiтленiсть вимiрюється люксметром, а потiм за допомогою формули (1) визначається коефіцієнт природної освітленості:

Е прим.
КПО = –––– · 100 % ; (1)
Е від.

де КПО – коефіцієнт природної освітленості (%);
Е прим. – освітленість всередені приміщення (лк);
Е від. – освітленість під відкритим небом (лк).
Для навчальних приміщень коефіцієнт природної освітленості повинен перевищувати 1,25–1,5%; для житлових i допомiжних примiщень – перевищувати 1,0%; для лікарняних палат – перевищувати 0,5%; для операційних – перевищувати 2,0%.

Методика роботи з люксметром

Люксметр Ю-116 чи Ю-16 складається з двох основних частин – фотоелемента та дзеркального гальванометра. Фотоелемент закритий матовим склом і приєднується до клем гальванометра, він спрацьовує під впливом світла, виробляючи електричний струм, силу якого вимірюють гальванометром. Стрілка його вказує число люксів, що відповідає досліджувальній освітленості.
На панелі вимірювального приладу типу Ю-116 встановлено кнопки перемикача і табличку зі схемою, яка зв’язує дію кнопок та насадки з різними діапазонами вимірювань. Прилад має дві шкали: 0 – 100 і 0 – 30. На кожній шкалі точками зазначено початок діапазону вимірювань: на шкалі 0 – 100 точка знаходиться над позначкою 20, на шкалі 0 – 30 над позначкою 5. Також є коректор для встановлення стрілки на нульове положення, який регулюється викруткою.
Селеновий фотоелемент, що приєднується до приладу за допомогою вилки, знаходиться в пластмасовому корпусі. З метою зменшення похибки використовують сферичну насадку на фотоелемент, виготовлену з білої світлорозсіюючої пластмаси та непрозорого кільця. Ця насадка застосовується паралельно з однією із трьох інших насадок-фільтрів, які мають коефіцієнти ослаблення 10, 100, 1000, що розширює діапазони вимірювань.
У процесі вимірювання стрілку приладу встановлюють на нульовій поділці шкали, потім напроти натисненої кнопки визначають вибране за допомогою насадок найбільше значення діапазону вимірювання. При натискуванні кнопки, напроти якої написано найбільше значення діапазону вимірювань, кратне 10, слід користуватися для відліку показів шкалою 0 – 100, при натиснутій кнопці, проти якої нанесено значення діапазону, кратне 3, шкалою 0 – 30. Показання приладу в поділках за відповідною шкалою множать на коефіцієнт ослаблення, що позначений на відповідній насадці.
Прилад відградуйовано для вимірювання освітленості, яку створюють лампи розжарювання. Для природного світла вводять поправочний коефіцієнт 0,8; для люмінесцентних ламп денного світла (ЛД) – 0,9; для ламп білого кольору (ЛБ) – 1,1.
На гальванометрi люксметра Ю-16 знаходяться три шкали: верхня – вiд 0 до 25 лк, середня – від 0 до 100 лк та нижня – від 0 до 500 лк. Цiна подiлки верхньої шкали – 0,5 лк, середньої – 2 лк, нижньої – 10 лк. Для вимiрювання освiтленостi перемикач установлюють на певний дiапазон (25, 100, 500) таким чином, щоб стрiлка вiдхилялась вправо вiд нульової точки, і здійснюють розрахунки, які надають інформацію про характер освітленості робочої поверхні у люксах. Якщо вимiрювання проводиться зі свiтлопоглинаючою насадкою, показники множать на 100.

Гігієнічна оцінка штучного освітлення
Гігієнічна оцінка штучного освiтлення проводиться за допомогою описового, розрахункового та свiтлотехнiчного методів.
Описовий метод передбачає визначення виду освiтлення, кількості світлоточок, типу ламп (лампи розжарювання або люмiнiсцентнi лампи) та їх кiлькості, типу освiтлювальної арматури, її стану, висоти пiдвiшування ламп тощо.
Розрахунковий метод заснований на оцінці показників рiвномiрності та достатності освiтлення.
Рiвномiрнiсть освітлення визначається за величиною площi примiщення, що припадає на одну свiтлоточку. Освiтлення вважається рiвномiрним, якщо на кожну свiтлоточку припадає не більш ніж 8–9 м2.
Достатнiсть освiтлення визначається за величиною питомої потужностi, тобто за показниками кількості Вт, що припадають на 1 м2 приміщення. Для ламп розжарювання достатня питома потужність складає 36 Вт/м2, для люмiнiсцентних ламп – 24 Вт/м2.
Свiтлотехнiчний метод передбачає визначення освітленості робочих місць приміщення з використанням люксметра.
Інтенсивність штучного освiтлення у випадку застосування в навчальному приміщенні ламп розжарювання повинна бути не меншою ніж 150 лк, у випадку застосування люмінісцентних ламп – не меншою ніж 300 лк.
Таблиця 2
Норми природного освітлення деяких приміщень різного призначення
Вид приміщення
Коефіцієнт природної освітленості (КПО)
Світловий коефіцієнт (СК)
Кут падіння (()
Кут отвору
(()
Коефіцієнт заглиблення приміщення


не менше

не менше
не менше
не більше

1. Учбові приміщення (класи)
1,25-1,5 %
1:4 – 1:5
27(
5(
2

2. Житлові кімнати
1,0 %
1:5 – 1:6
27(
5(
2

3. Лікарняні палати
0,5 %
1:6 – 1:8
27(
5(
2

4. Операційні
2,0 %
1:2 – 1:3
27(
5(
2

Таблиця 3

Показники оптимальної овітленості робочих місць різних приміщень

Назва приміщень
Освітленість робочих місць, лк

1.
Читальні зали
300

2.
Конферецзали
200

3.
Лабораторії аналітичні
500

4.
Класи, аудиторії, навчальні кабінети та лабораторії
500

5.
Кабінети та кімнати викладачів
400

6.
Дитячі дошкільні приміщення
200

7.
Обідні зали, буфети
200

8.
Житлові кімнати
100

9.
Приміщення лікувально-профілактичних закладів:
лікарняні палати
вестибюль
реєстратура
кімната чергового лікаря
ординаторська
перев’язочна
процедурна

200
50
200
300
300
150
150


Почати профілактику короткозорості потрібно практично з самого раннього дитинства. Уже на другий тижні життя малюк починає фіксувати свій погляд на предметах, а на другому місяці у нього формується свідомий погляд. Для нормального розвиткузору дитяче ліжечко розмістите в самому світлому місці кімнати і дивіться, щоб яскраве світло від лампочки освітлення або сонячне світло не засліплювали йому очі. Брязкальця намагайтеся купити дитині зеленого, червоного і оранжевого кольору. Висіти над ліжечком маляти вони повинні на відстані не менше 30 см.
У більшості дітей зір починає стрімко падати з моменту збільшення навантаженняна очі. Якщо раніше це було характерно для дітей-першокласників, зараз збільшилася кількість дітей п'ятирічного віку, які мають проблеми із зором. Це пов'язано з тим, що сучасні батьки починають навчати дітей читати, рахувати й малювати з трирічного віку, а вже до п'яти років у них розвивається короткозорість. Звичайно, розвитку короткозорості у маленьких дітей також сприяє тривалий перегляд мультфільмів, телепередач, захоплення комп'ютерними іграми. В результаті всіх цих факторівіноді короткозорість прогресує у малюків настільки швидко, що може привести до серйозних ускладнень.
На жаль, вилікувати короткозорість до кінця не можна, її можна тільки коригувати. Найпопулярніший метод корекції короткозорості лазером робиться дітям з 18 років, коли організм до кінця сформується. До цього віку при короткозорості дитини батьки повинні дбати про те, щоб якомога раніше призупинити процесрозвитку короткозорості.
Для цього треба тренувати очні м'язи, роблячи вправи спрямовані на дозованому напрузі і розслабленні очей. Окуліст може призначити спеціальні краплі для очей і різні фізіопроцедури, які допоможуть поліпшити харчування очей. Для поліпшення обмінних процесів в організмі призначають приймати вітаміни для очей, біодобавки та харчування, збагачене вітаміном А.
Всі рекомендації офтальмологів з профілактики короткозорості можна розділити на групи, залежно від впливу певного фактора: 1. ТБ. Для дітей до семи років не можна дозволяти дивитися телевізор довше 40 хвилин в день. Дітям старше семи років можна сидіти за телевізором від 15 до 3:00 в день, з перервами в 15-20 хвилин через кожні півгодини. Відстань до телевізора має бути не менше п'яти діагоналей екрану. Наприклад, якщо діагональ телевізора 72 см, то відстань від екрану до очей дитини має бути 72х5 = 350 см або 35 м. Якщо кімната не дозволяє це робити, то купуйте телевізор з меншим екраном.
2. Комп'ютер. Офтальмологи не рекомендують дозволяти дитині дошкільного віку сидіти за комп'ютером. Сьогодні для багатьох батьків це стає нездійсненним завданням. Але, якщо в сім'ї є спадкова схильність до короткозорості, то будьте категоричні і не дозволяйте дитині проводити час за комп'ютером. Для учнів першого і другого класу поступово дозволяйте сидіти за комп'ютером 15 хвилин, дітям старше 10 років до 15 годин в день, з обов'язковими перервами протягом 5-10 хвилин. У перервах привчите робити вправи для очей.
3. Навантаження під час читання, Шкільних занять і підготовки уроків. У першому класі і під час початку навчання дитини читанню, письму і малювання багаторазово зростає зорове навантаження. І якщо при цьому у нього незручні меблі, погана освітленість кімнати і неможливість змінити позу, то у дитини у багато разів зростає ризик розвитку короткозорості. До того ж батьки можуть самі посилити ситуацію, постійно лаючи дитини за неуспіхи у школі.
В цьому випадку стрес стає головною причиною погіршення зору дитини. При читанні відстань від очей дитини до книги повинно бути не менше 33 см. Слідкуйте за тим, щоб дитина сиділа рівно, попросіть дитину поставити лікоть на стіл, а долоня - на підборіддя, це і є положення, яке повинно бути при читанні.
Для уникнення погіршення зору дитини організуйте йому правильний режим дня і харчування. Дитина обов'язково повинен багато рухатися, найкраще записати школярів у спортивні секції, для зору гарні такі види спорту, як плавання, бадмінтон, теніс, волейбол та футбол. Ігри з м'ячем рухається розвивають у дитини фокусування внутрішньоочної м'язи, адже під час гри потрібно весь час дивитися вдалину і в близь. Дуже важливо для зору, щоб дитина добре виспався. У раціоні харчування дитини обов'язково повинні бути присутніми фрукти та овочі. Особливо корисні для зору овочі та фрукти оранжевого кольору: морква, персики, курага, обліпиха, хурма, помаранчеві помідори і т.д. Однак, без жирів каротин, що міститься в помаранчевих продуктах, не засвоюється. Тому краще за все дати їх дитині їсти зі сметаною або оливковою олією.


2. Гігієнічна характеристика загальновійськової пайки, загальновійськової сухої пайки та раціону виживання. Способи захисту продовольства від зараження радіоактивними та отруйними речовинами, методи дезактивації та знешкодження.

Військовослужбовці постачаються за нормами довольства або пайками. За останні роки норми воєнного часу наближені до норм мирного часу.
Розрізняють пайки:
3.1. Постійні (мирний час), в тому числі:
основні (загальновійськова, матроська, офіцерська, курсантська, госпітальна та ін.);
кліматичні (арктичні, тропічні, високогірні);
додаткові (лікувально-профілактичні);
спеціальні (для підводників, льотні та ін.).
3.2.Тимчасові (воєнний період):
польові (котлові, групові, індивідуальні);
бортові (авіаційні, морські, десантні);
аварійні (НЗ, бортові, носимі);
обмежені (групові, індивідуального користування, раціони виживання).

Інститутом харчової промисловості розроблені нові види концентратів таконсервів, розроблені нові консерванти, нові методи консервування (сублімація) , розроблена рецептура швидкорозварюваних круп і блюд, рецептура виготовлення хліба сповільненого черствіння, хліба теплової стерилізації, тобто відпадає необхідність використовувати сухарі та галети.
Сухий пайок тому і неефективний, і користуватися ним можна тільки в обмежений період 3-5 днів. Таке обмеження зумовлене не його недостатньою калорійністю, а порушенням функції травлення, появою диспептичних розладів.Є і нові види пайків та продуктів; наприклад сіль - на 100 г її - 500 мг вітаміна С. Тут сода використовується як консервант, без неї втрата вітаміна С на протязі 3 місяців складає 52%, а з нею - 5%.
3.4. Заміна харчових продуктів в пайці та її термін (3 доби,
дозвіл нач.мед.служби).
3.5. Гігієнічна оцінка пайки виживання.
З великого набору сухих пайок зупинимося на пайці виживання. По калорійності і хімічному складу вона забезпечує обмін речовин,
який протікає без фізичної сили тобто забезпечує нормальний хід фізіологічних процесів і тільки, для виконання бойового завдання. Енергія черпається за рахунок використання запасів: спочатку - жирової клітковини, потім - інші запаси. Загальна калорійність 1000 калорій, тобто тільки для основного обміну, всі види діяльності здійснюються за рахунок особистих накопичень.
Людина поступово, природньо, втрачає вагу, виконуючи завдання. Ці пайки можуть використовуватись тимчасово.
3.6.Особливості харчування у польових умовах.
можливі порушення режиму харчування, в т.ч. і у зв"язку з бойовою обстановкою;
можлива кількісна недостатність харчування;
проблема організації харчування в особливо важких умовах (великі пошкодження, повні, знищені запаси харчування, зупиняється повністю доставка продуктів, коли підрозділи працюють повністю відірваними від своєї частини, можливість ураження зброєю масового ушкодження РР, ОР та ін.
менш широкий асортимент продуктів, особливо натуральних (виключені швидкопсуючі);
часто використовуються концентрати або консерви;
використовування трофейного продовольства;
можливість виникнення харчових отруєнь;
3.7. Організація та контроль захарчуванням особового складу військ в польових умовах здійснюють:
командир частини;
зам.командира частини по тилу;
начальник продовольчої служби;
начальник медичної служби;
начальник хімічної служби


3. Ситуаційна задача з радіаційної гігієни.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 15
Робоче місце в радіологічній лабораторії необхідно обладнати захисним екраном з заліза такої товщини, щоб воно знизило потужність дози з 2000 мР/год до 2 мР/год. Енергія (-випромінювання складає 6 МеВ.
Визначте необхідну товщину екрана та вкажіть, за допомогою яких радіометричних приладів можна визначити ефективність дії захисту екрануванням.
В.:
Р
К = ; 13 QUOTE 1415
Ро
де:
К кратність послаблення;
Р (у перекладі з англ. “power” - потужність) фактична потужність джерела іонізуючого випромінювання;
Ро (у перекладі з англ. “obtained power” – потужність, якої повинно набувати джерело іонізуючого випромінювання в результаті використання захисного екрану – якої необхідно досягти).
Далі за табл. Товщина захисту з заліза (в см.) в залежності від кратності послабленнята енергії випромінювання знаходимо товщину при кратності 1000 і енергії 6 товщина має складати 36см.




ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 16
1. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації дитячого відділення лікарні. Санітарно–протиепідемічний режим.

Кожне лікарняне відділення призначене для хворих з однаковими захворю-
ваннями. Відділення повинне включати: палатні секції на 25-30 ліжок, з 6-8 палатами на 2-4 ліжка площею 7 м"7 на одне ліжко, не менше двох одноліжкових палат
площею 9-12 м" для важких соматичних та інфекційних хворих, кубатурою на
одного хворого 20-25 м З, об'ємом вентиляції 40-50 м з/ годину. Крім палат в палат-
ній секції передбачається кімната для денного перебування хворих площею 25 м"2 ,
засклена веранда (ЗО м ), лікувально-допоміжні приміщення: кабінет лікаря (8-9
м 2 ), процедурна-маніпуляційна (12-15м 2 ), пост медичної сестри (4 м 2 ), а в секціях
відділень хірургічного профілю - перев'язні (чиста і гнійна). Крім цього, повинні
бути: буфетна з їдальнею (на дві палатні секції площею 18 м ), кімната для чистої
та брудної білизни (по 4 м 2) , санітарний вузол з ванною (10 м2 ), туалетом для хво-
рих і персоналу, санітарна кімната (6-8 м~), коридор. Коридор може бути боковим,
з вікнами на північні румби або центральним, з світловими розривами (холами).
Оптимальною орієнтацією вікон палат у північній півкулі є південно-східна
та південна. Проте повинно бути передбачено 1 -2 палати з орієнтацією на північні
румби для важких хворих та хворих з гарячкою. Розміщення ліжок повинно бути
паралельне світлонесучій стіні для того, щоб хворий мав можливість відвернутись
від засліплюючої дії прямої сонячної радіації. Показники природного освітлення
(біля внутрішньої стіни) повинні бути: коефіцієнт природної освітленості - 1,3-
1,5%, світловий коефіцієнт - 1:4 - 1:6, кут падіння - не менше 27°, кут отвору - не
менше 5°, коефіцієнт заглиблення - не більше 2. Штучне освітлення повинне бути
загальне, 30-60 лк, та нічне чергове - 10-15 лк з світильниками в нижній частині
стін.
Вентиляція палат повинна забезпечуватись витяжними вентиляційними ка-
налами, наявністю кватирок та вікон, що відкриваються, а в сучасних лікарнях, і
кондиціонуванням повітря.
В відділеннях інфекційного профілю обладнуються : боксовані палати (з
ізоляцією кожного ліжка), напівбокси (ізольовані палати з загальним туалетом і
ванною), повні бокси (ізольовані палати з ванною та туалетом).
Операційний блок відділень хірургічного профілю розміщують в тупиково-
му виступі або окремому крилі лікарняної будівлі. В операційному блоці повинні
бути передбачені: операційна - ЗО м" (з розрахунку на 30-50 хірургічних ліжок у
відділенні; для складних операцій - площа 45-50 м 2 ), передоперацій на - 10-20 м"2 ,
стерилізаційна (одна на дві операційні), наркозна-15 м", інструментальна, кабінет
хірурга (протокольна), лабораторія екстрених аналізів, гіпсова перев'язна, кабінет
пересувної діагностичної та реанімаційної апаратури, анестезіологічного облад-
нання, приміщення для чистої і брудної операційної білизни, мийна і душова для
операційної бригади, післяопераційні реанімаційні палати, туалети для персоналу,
кімната операційної сестри та інші у залежності від профілю хірургічного відді-
лення.
У відділеннях хірургічного профілю повинні бути передбачені чиста та
гнійна перев'язні.
Існують певні особливості планування дитячих відділень та лікарень, тубер-
кульозних, психіатричних та інших специфічних лікувально-профілактичних за-
кладів, які розглядаються в нормативних документах і можуть бути вивчені при
необхідності.

10. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації інфекційного відділення лікарні. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій. Санітарно–протиепідемічний режим.
Кожне лікарняне відділення призначене для хворих з однаковими захворю-
ваннями. Відділення повинне включати: палатні секції на 25-30 ліжок, з 6-8 палатами на 2-4 ліжка площею 7 м"7 на одне ліжко, не менше двох одноліжкових палат
площею 9-12 м" для важких соматичних та інфекційних хворих, кубатурою на
одного хворого 20-25 м З, об'ємом вентиляції 40-50 м з/ годину. Крім палат в палат-
ній секції передбачається кімната для денного перебування хворих площею 25 м"2 ,
засклена веранда (ЗО м ), лікувально-допоміжні приміщення: кабінет лікаря (8-9
м 2 ), процедурна-маніпуляційна (12-15м 2 ), пост медичної сестри (4 м 2 ), а в секціях
відділень хірургічного профілю - перев'язні (чиста і гнійна). Крім цього, повинні
бути: буфетна з їдальнею (на дві палатні секції площею 18 м ), кімната для чистої
та брудної білизни (по 4 м 2) , санітарний вузол з ванною (10 м2 ), туалетом для хво-
рих і персоналу, санітарна кімната (6-8 м~), коридор. Коридор може бути боковим,
з вікнами на північні румби або центральним, з світловими розривами (холами).
Оптимальною орієнтацією вікон палат у північній півкулі є південно-східна
та південна. Проте повинно бути передбачено 1 -2 палати з орієнтацією на північні
румби для важких хворих та хворих з гарячкою. Розміщення ліжок повинно бути
паралельне світлонесучій стіні для того, щоб хворий мав можливість відвернутись
від засліплюючої дії прямої сонячної радіації. Показники природного освітлення
(біля внутрішньої стіни) повинні бути: коефіцієнт природної освітленості - 1,3-
1,5%, світловий коефіцієнт - 1:4 - 1:6, кут падіння - не менше 27°, кут отвору - не
менше 5°, коефіцієнт заглиблення - не більше 2. Штучне освітлення повинне бути
загальне, 30-60 лк, та нічне чергове - 10-15 лк з світильниками в нижній частині
стін.
Вентиляція палат повинна забезпечуватись витяжними вентиляційними ка-
налами, наявністю кватирок та вікон, що відкриваються, а в сучасних лікарнях, і
кондиціонуванням повітря.
В відділеннях інфекційного профілю обладнуються : боксовані палати (з
ізоляцією кожного ліжка), напівбокси (ізольовані палати з загальним туалетом і
ванною), повні бокси (ізольовані палати з ванною та туалетом).
Операційний блок відділень хірургічного профілю розміщують в тупиково-
му виступі або окремому крилі лікарняної будівлі. В операційному блоці повинні
бути передбачені: операційна - ЗО м" (з розрахунку на 30-50 хірургічних ліжок у
відділенні; для складних операцій - площа 45-50 м 2 ), передоперацій на - 10-20 м"2 ,
стерилізаційна (одна на дві операційні), наркозна-15 м", інструментальна, кабінет
хірурга (протокольна), лабораторія екстрених аналізів, гіпсова перев'язна, кабінет
пересувної діагностичної та реанімаційної апаратури, анестезіологічного облад-
нання, приміщення для чистої і брудної операційної білизни, мийна і душова для
операційної бригади, післяопераційні реанімаційні палати, туалети для персоналу,
кімната операційної сестри та інші у залежності від профілю хірургічного відді-
лення.
У відділеннях хірургічного профілю повинні бути передбачені чиста та
гнійна перев'язні.
Існують певні особливості планування дитячих відділень та лікарень, тубер-
кульозних, психіатричних та інших специфічних лікувально-профілактичних за-
кладів, які розглядаються в нормативних документах і можуть бути вивчені при
необхідності.

2. Харчові отруєння бактеріальної природи та їх профілактика (етіологія, умови, що сприяють виникненню харчових отруєнь, диференційний діагноз). Обов’язки лікаря, який першим встановив діагноз.

Отруєння харчові бувають бактеріального і не бактеріального походження. Харчові отруєння прийнято поділяти на отруєння бактеріальної та не бактеріальної природи. Серед бактеріальних харчових отруєнь найбільше поширення у всіх країнах світу мають токсикоінфекції. Сама назва показує двоїстий характер даних патологічних станів, що обумовлюються, з одного боку, масовим проникненням в організм збудників інфекції, а з іншого боку - комплексом клінічних явищ, типових для інтоксикації. Природа цих отруєнь найбільше часто буває зв'язана з деякими представниками сальмонел. Передача заразної основи переважно здійснюється через інфіковані харчові продукти. У багатьох випадках зараження відбувається при вживанні в їжу м'яса хворих тварин чи бацилоносіїв, у яких бактеріемія була спровокована важкою травмою, голодуванням, сильним стомленням і т.д. Іншим шляхом є посмертне зараження тварин, обумовлене недотриманням правил забою худоби й оброблення туші, коли вміст кишечнику потрапляє на її поверхню. Певне значення в цьому відношенні мають також гризуни, які хворіють сальмонельозами. Нарешті, велику небезпеку для контактного інфікування харчових продуктів служить бацилоносійство серед персоналу підприємств громадського харчування. До заходів щодо попередження масивного розмноження мікроорганізмів у харчових продуктах відносять достатнє охолодження і швидку реалізацію готових виробів, що виключає затримку їх у теплих приміщеннях кухні. Що стосується бактеріальної засіюваності, то єдиним способом для її усунення є інтенсивна термічна обробка продуктів. При цьому необхідно мати на увазі, що сальмонели можуть витримувати температуру 60°С протягом години. Приймаючи до уваги малу теплопровідність м'яса, його знезаражування може бути гарантовано тільки при варінні в продовження 1,5 годин у шматках вагою не більше 400 г і товщиною до 9 см. Особливим видом бактеріальних харчових отруєнь є токсикози - захворювання, обумовлені на противагу токсикоінфекціям проникненням в організм не живих мікробів, а тільки їхніх токсинів. До цих отруєнь відносяться стафілококові інтоксикації, які викликаються деякими штамами білого і золотавого стафілококів, основними джерелами яких можуть служити молочна худоба і людина. У першому випадку причиною, як правило, є вживання в їжу молока корів, хворих маститами, у другому інфікування обумовлюється різними гнійними ураженнями шкіри й ангінами. У цьому відношенні необхідно завжди пам'ятати, що маленький гнійничок на руці в кухаря може стати причиною великого спалаху харчових отруєнь. Часто ці інтоксикації зв'язують зі споживанням молочних продуктів чи виробів з них, зокрема морозива й особливо заварного крему, причому останній служить як би нагромаджувачем токсинів. Клінічна картина отруєнь стафілококовим токсином характеризується коротким інкубаційним періодом - у середньому 2-4 год, по закінченні якого в потерпілих з'являються нудота, блювота, різкі болі в області шлунку і понос. Температура звичайно не підвищується, а іноді навіть відзначається її зниження. Видужання ж, незважаючи на зовнішню вагу захворювання, звичайно настає протягом першої доби. У виді того що стафілококовий ентеротоксин є теплотривким і витримує 30-хвилинне кип'ятіння, то основою профілактичних заходів є високий рівень санітарного благоустрою харчових установ, що усуває небезпеку бактеріального засівання устаткування, продуктів і готових виробів. Дуже важливим представляється також відсторонення від роботи на харчових об'єктах осіб, які страждають гнійничковими захворюваннями шкіри і гострих катарів верхніх дихальних шляхів. Молоко, молочні продукти, тістечка з кремом повинні до реалізації зберігатися при низькій температурі. Одним з найбільш важких харчових отруєнь є ботулізм, випадки якого реєструються у всіх країнах світу. Доведено, що це дуже небезпечне захворювання викликається токсином анаеробної бацили тривалого мешканця ґрунту. По своїй біологічній активності він перевершує усі відомі токсини інших мікробів. По клінічній картині ботулізм являє собою своєрідне захворювання з нервово-паралітичним синдромом бульбашкового характеру. Після інкубаційного періоду, у середньому триває 12 - 24 год (але іноді подовжується до декількох діб), розвиваються типові нервово-рухові і секреторні розлади. До ранніх симптомів інтоксикації звичайно відносяться явища офтальмоплегії у виді розширення зіниць, диплопії, відсутності реакції на світло й ін. Надалі може відзначатися параліч м'язів м'якого неба, язика і гортані, що розладнує мову, акти ковтання і жування. Протягом 4 - 8 днів, захворювання відрізняється високою летальністю (до 67%), причому смертельний результат буває зв'язаний із зупинкою дихальної чи серцевої діяльності. Застосовувана в даний час специфічна сироваткова терапія при ранньому її застосуванні знижує летальність приблизно до 13%. У різних країнах захворювання ботулізмом нерідко буває переважно зв'язана з уживанням визначених харчових продуктів. Так, у Західній Європі велика частина цих інтоксикацій обумовлювалася споживанням копчених і солоних м'ясних продуктів. У США близько 70% випадків ботулізму викликалися рослинними консервами, що, очевидно, було зумовлено як засіювання ґрунту відповідними мікробами, так і недостатньо ретельною стерилізацією. У дореволюційній Росії та Україні ці захворювання майже винятково були зв'язані із солоною червоною рибою осетрових порід. Нарешті, однією з універсальних причин ботулізму може служити домашнє консервування різних продуктів, проведене без достатнього їхнього знезаражування. Герметичне закриття тари створює анаеробні умови, які сприяють розмноженню даного мікроба, особливо при малій кислотності середовища. При проведенні профілактичних заходів щодо боротьби з ботулізмом необхідно насамперед враховувати малу теплотривкість його токсину, починає руйнуватися вже при температурі 50°С, при нагріванні ж до 100°С він інактивується протягом 15 хв. Разом з тим дуже велику роль грає санітарний благоустрій рибних промислів, з можливо більш широким застосуванням холодильної техніки й удосконалюванням способів лову, що знижує можливість поранення риби, що забезпечує швидке видалення нутрощів і прискорює її переробку. До мікробних харчових отруєнь відносяться і так звані мікотоксикози, що являють собою захворювання, обумовлені продуктами життєдіяльності мікроскопічних грибів. Класичним прикладом даної групи отруєнь служить ерготизм, який викликається споживанням деяких продуктів рослинного походження, заражених мікотоксином ріжка. Найчастіше цей мікроскопічний гриб уражає жито, рідше - пшеницю і ячмінь, причому отрутним його початком є група алкалоїдів (ерготамін, ергометрин, ергобазин і ін.), стійких до нагрівання і які зберігають свою токсичність при випічці хліба. Клінічно ерготизм може виявлятися в гострій, конвульсивній формі, яка супроводжується тонічними судорогамирізних м'язових груп і летальності, що досить дає високий відсоток. При більш тривалому споживанні хліба, що містить меншу кількість ріжка, може розвиватися підгостре отруєння, яке характеризується ураженням судинно-нервового апарату, порушенням кровообігу і можливим розвитком гангрени. Основним профілактичним заходом щодо попередження ерготизму служить очищення посівного зерна від ріжка, причому її вміст у борошні не повинен перевищувати 0,05%. До числа харчових отруєнь, які викликаються мікроскопічними грибами, варто віднести і групу фузаріотоксикозів, зокрема аліментарно-токсичну алейкію. Це важке захворювання виникає при вживанні зерна перезимованих на корені злаків, інтенсивно заражених грибами з роду фузаріум. В основі даного патологічного стану лежить ураження центральної нервової системи, що обумовлює порушення трофіки тканин і різкий розлад діяльності органів кровотворення. В результаті у потерпілих розвивається гноблення гемопоезу з наступною алейкією і вираженою анемією. Зовнішніми ознаками захворювання можуть служити некротична (септична) ангіна й інші важкі ускладнення, обумовлені ареактивністю організму. Основною мірою профілактики аліментарно-токсичної алейкії є негайне вилучення з харчування населення перезимованого на полі зерна. Іншою, менш небезпечною, формою фузаріотоксикозу є отруєння "п'яним хлібом", в основі якого лежить ураження злаків особливим видом мікроскопічного гриба. Вживання такого хліба викликає симптоматику, що нагадує стан алкогольного сп'яніння, що виражається в ейфорії, порушенні координації рухів і т.д. При тривалому ж його використанні можливий розвиток анемії і психічного розладу. До числа профілактичних заходів відноситься суворе дотримання правил збереження зерна, яке усуває можливість його зволоження і пліснявіння. Дуже велика увага органів охорони здоров'я звертається у даний час афлатоксикозам, які зумовлюються специфічними токсинами, що володіють найсильнішим гепатотропним і канцерогенним впливом. Афлатоксини утворюються мікроскопічними грибами, які відносяться головним чином до роду аспергіллюс. Встановлено, що небезпечні їхні концентрації можуть міститися в багатьох продуктах харчування і кормах переважно в країнах тропічного поясу. Так, наприклад, афлатоксини були виявлені в арахісі, кокосових горіхах, зернових продуктах і навіть каві. Є також повідомлення про їхню присутність у хлібі, сирі, вині та деяких інших харчових продуктах. При проведенні спеціальних досліджень було встановлено, що афлатоксини викликають ураження печінки, аж до її некрозу, а також мають канцерогенну активність, значно перевищуючи активність бензпірена. З огляду на цю обставину, тимчасово встановлена припустима доза для афлатоксину прийнята рівною 0,25 мкг/кг.

3. Ситуаційна задача з гігієни праці.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 16
Працівниця складу лісоматеріалів пред’являє скарги на ниючі болі у дистальних відділах нижніх кінцівок, блідість пальців, поганий слух, порушення сну. Об’єктивно: гіпергідроз рук, суглоби рук частково деформовані, знижена больова та тактильна чутливість, холодова проба – позитивна. Під час проведення термографії верхніх кінцівок виявлена “термоампутація” кистей. В обов’язки працівниці входить обробка будівельних матеріалів з використанням електрорубанка. Засоби індивідуального захисту не застосовуються, медичні огляди не проводяться.
Оцініть умови праці та поставте діагноз. Укажіть, які профілактичні заходи необхідно провести в даному випадку та за допомогою яких приладів можна визначити рівень впливу шкідливого виробничого чинника.
В.:Умови праці не відповідають нормативним показникам, що призвело до захворювання робітника на вібраційну хворобу. Щоб профілактувати вібраційну хворобу потрібно щоб для робітників були створені сприятливі умови роботи: інструменти, які б генерували вібрацію в межах допустимої норми, наявність приладів, які знижують або гасять вібрацію, переодичні медичні огляди щоб попередити виникнення хвороби на ранніх стадіях(1 раз на 12 міс.),нормований робочий графік. Гігієнічна оцінка вібрації проводиться з використанням таких приладів, як вiброметр ВМ1 або шумовібровимірюючий комплекс ШВК1 з вiбродатчиком, що забезпечують визначення значень коливальної швидкостi (м/с), вiброприскорення (м/13tc "Гігієнічна оцінка вібрації проводиться з використанням таких приладів як вiброметр ВМ1 або шумовібровимірюючий комплекс ШВК1 з вiбродатчиком, що забезпечують визначення значень коливальної швидкостi (м/с), вiброприскорення"15с2) та рівня вібрації (дБ) в октавних смугах частот на робочій поверхнi.



ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 17
1. Харчова і біологічна цінність овочів та фруктів. Класифікація вуглеводів. Легко– і важкозасвоювані вуглеводи та їх гігієнічне значення.

Овочі, фрукти і ягоди мають винятково велике значення в харчуванні. Дефіцит цієї частини раціону - найпоширеніша помилка харчування, що призводить до серйозних негативних наслідків. Імунодефіцит, інфекційні хвороби, прояв негативу спадковості та інші біди можна запобігти або значною мірою послабити, якщо розуміти роль вітаміноподібна чинників, біологічно активних речовин взагалі, макро-і мікроелементів у харчуванні людини при його адаптації до реальної середовищі існування. Овочі і плоди відносяться до таких продуктів, які в найменшій мірі можна замінити будь-якими іншими харчовими продуктами. Значення овочів і плодів як продуктів харчування полягає в тому, що вони є основними постачальниками: вітамінів, пектинових волокон і активної клітковини, мінеральних елементів лужного характеру, органічних кислот і вуглеводів. До важливих фізіологічних властивостях овочів та плодів слід віднести їх вплив на роботу травних залоз. Крім того, вони нормалізують життєдіяльність корисної кишкової мікрофлори, знижують інтенсивність гнильних процесів, підвищують моторну функцію шлунка і кишечника, підсилюють перистальтику і таким чином покращують опорожняемость кишечника. Велике значення овочі і плоди мають для підтримки кислотно-лужної рівноваги в організмі і попередження ацидотический зрушень. Вони містять збалансований активний комплекс мінеральних речовин, що виявляють в організмі ощелачивающее дію. Біологічний склад овочів, фруктів і зелені надзвичайно багатий. Вони містять всі життєво важливі компоненти харчування. Вуглеводи відіграють першорядну роль в процесі харчування бодібілдерів, оскільки саме вони якнайбільше задіяні в забезпеченні енергетичних потреб всього організму, а також вони беруть участь у метаболізмі всіх поживних речовин. Вуглеводи являють собою органічні сполуки, що складаються з вуглецю, водню і кисню. Вуглеводи, оскільки вони досить легкодоступні і дуже швидко засвоюються, є основним джерелом енергії для організму.
В організм людини вуглеводи можуть надходити з їжею (крупи, овочі, бобові культури, фрукти, тощо), а також вироблятися з жирів і деяких амінокислот.
Класифікація вуглеводів:
Структурно вуглеводи підрозділяються на наступні групи:
Прості вуглеводи. До них відносять глюкозу, галактозу і фруктозу (моносахариди), а також сахарозу, лактозу і мальтозу (дисахариди).
Глюкоза – головний постачальник енергії для мозку. Вона міститься в плодах і ягодах і необхідна для забезпечення енергією і для вироблення в печінці глікогену.
Фруктоза майже не вимагає для свого засвоєння гормону інсуліну, що дозволяє використовувати її при цукровому діабеті, але лише в помірних кількостях.
Галактоза в продуктах у вільному вигляді не зустрічається. Виробляється при розщепленні лактози.
Сахароза міститься в цукрі і солодощах. При попаданні в організм розщеплюється на складові: глюкозу і фруктозу.
Лактоза – вуглевод, що міститься в молочних продуктах. При вродженому або набутому дефіциті ферменту лактози в кишечнику порушується процес розщеплення лактози на глюкозу і галактозу, що більш відоме як непереносимість молочних продуктів. У кисломолочних продуктах лактози менше, ніж у молоці, так як при сквашуванні молока з лактози утворюється молочна кислота.
Мальтоза – проміжний продукт розщеплення крохмалю травними ферментами. Надалі мальтоза розщеплюється до глюкози. У вільному вигляді вона міститься в меді, солоді (звідси друга назва – солодовий цукор) і пиві.
Складні вуглеводи. До них відносять крохмаль і глікоген (перетравлювані вуглеводи), а також клітковина, пектини і геміцелюлоза.
Крохмаль – становить до 80% всіх вуглеводів, які надходять з їжею. Його основні джерела: хліб і хлібобулочні вироби, крупи, бобові, рис і картопля. Крохмаль, відносно повільно перетравлюється, розщеплюючись до глюкози.
Глікоген, його ще називають «тваринний крохмаль», – полісахарид, який складається з сильно розгалужених ланцюжків молекул глюкози. Він в невеликих кількостях міститься в тваринних продуктах (у печінці 2 – 10 % і в м’язовій тканині – 0,3 – 1 %).
Клітковина – це складний вуглевод, що входить до складу оболонок рослинних клітин. В організмі клітковина практично не перетравлюється, лише незначна частина може бути перетравлена.
Клітковину, разом з пектином, лігніном і геміцелюлозою, називають ще баластними речовинами. Вони покращують роботу травної системи, будучи профілактикою багатьох захворювань. Пектини і геміцелюлоза володіють гігроскопічними властивостями, що дозволяє їм сорбувати і захоплювати з собою надлишок холестерину, аміак, жовчні пігменти та інші шкідливі речовини. Ще однією важливою перевагою харчових волокон є їхня допомога в профілактиці ожиріння. Не володіючи високою енергетичною цінністю, овочі через велику кількість харчових волокон сприяють ранньому відчуття насичення.
У великій кількості харчові волокна міститься в хлібі грубого помолу, висівках, овочах і фруктах.
Функції вуглеводів в організмі:
В організмі вуглеводи виконують такі функції:
Є основним джерелом енергії в організмі.
Забезпечують всі енергетичні витрати мозку (мозок поглинає близько 70% глюкози, що виділяється печінкою)
Беруть участь у синтезі молекул АТФ, ДНК і РНК.
Регулюють обмін білків і жирів.
У комплексі з білками вони утворюють деякі ферменти і гормони, секрети слинних та інших утворюючих слиз залоз, а також інші сполуки.
Харчові волокна покращують роботу травної системи і виводять з організму шкідливі речовини, пектини стимулюють процес травлення.

При традиційному змiшаному харчуваннi за рахунок вуглеводiв забезпечується близько 60% від добових енерговитрат, в той час як за рахунок бiлкiв та жирiв разом взятих лише 40%.  За ступенем харчової цінності вуглеводи розподіляють на: легкозасвоювані вуглеводи  - важкозасвоювані вуглеводи.   Легкозасвоювані вуглеводи після надходження в органiзм перетравлюються, всмоктуються та метаболiзуються. До їх числа вiдносять глюкозу, фруктозу, сахарозу, лактозу, мальтозу, крохмаль, декстрини, глiкоген тощо.  Легкозасвоювані вуглеводи розподіляються на доступні та недоступні (у цьому випадку назва речовин говорить сама за себе) вуглеводи.   Серед доступних видiляють: моноцукри (альдози: глюкоза, галактоза, ксилоза та кетози: фруктоза); олігоцукри (сахароза та лактоза); поліцукри (крохмаль, гликоген, пектини, целюлоза).  Важкозасвоювані вуглеводи після надходження в органiзм не розщеплюються ферментами шлунковокишкового тракту. До їх числа вiдносять, в першу чергу, рафiнознi олiгосахариди та неальфаглюконовi полiсахариди. 

2. Знешкодження і знезараження стічних вод лікарні та здоров’я населення (основні принципи та особливості знешкодження і знезараження при наявності та при відсутності централізованих каналізаційних систем, будова локальних очисних споруд).

Щорічно у міську каналізаційну мережу надходить в середньому 80–85 тис.м3 стічної води. Станція біологічної очистки стічних вод м. Вінниці може щоденно очистити 55 тис. м3. У зв’язку з цим, в теперішній час будується нова черга станції потужністю 35 тис. м3.
Особливості улаштування станції біологічної очистки представлені на схемі 1.
Технологічний процес покращання якості стічних вод на станції передбачає:
1) Приймання стічних вод (1 етап);
2) Механічну очистку (2 етап);
3) Біологічну очистку (3 етап);
Знезараження (4 етап).



Для приймання стічної води споруджені приймальний колодязь та гасник швидкості.
Далі стічні води поступають на станцію решіток, обладнану залізними решітчастими фільтрами, які дозволяють очистити воду від великих завислих та зважених предметів (гілля, листя, папір та ін.) та пісколовки, тобто бетонні резервуари в яких різко уповільнюється швидкість переливання стічних вод, в результаті чого великі та мілкодисперсні речовини адсорбуються та осідають на дно. Первинні радіальні відстійники, являють собою великі бетонні ємності, в які вноситься певна кількість мулу для здійснення відповідних біологічних реакцій. Стічна вода, повільно проходячи через ємності, вивільняється від завислих та зважених частинок, що осідають на дно резервуара і внаслідок вплив живих організмів, перетворюються на мул, який періодично забирають та вивозять на спеціальні мулові майданчики. Потім стічна вода надходить в аеротенки, де змішується з повітрям, що нагнітається насосною станцією. Кисень повітря окислює органічні речовини, що знаходяться у воді. Наступний етап очистки – відстоювання стічних вод у вторинних радіальних відстійниках. Принцип їх улаштування такий, як і первинних радіальних відстійників. Після проходження вторинних відстійників стічна вода поступає в хлораторну, де знезаражується з використанням газоподібного хлору з розрахунку 4–10 мг/л. Колі-титр стічної води після проведення хлорування повинен дорівнювати 1 мл.
Після здійснення санітарної очистки знезараження стічна вода поступає у спеціальний тунель і стікає у річку Південний Буг.




















































3. Ситуаційна задача з гігієни екстремальних умов та військової гігієни.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 17
На 42 добу після ядерного вибуху здійснена санітарна експертиза трофейного продовольства, яке було захоплено у ворога. Встановлено радіаційне забруднення продуктів, яке складає для м’яса 20 мР/год; для хліба – 14 мР/год. Виявити наявність отруйних речовин типу “Фосген” в ящиках з крупою не вдалось.
Визначте, чи можуть означені продукти використовуватися з метою організації харчування місцевого населення та укажіть, які прилади слід використати в ході проведення експертизи.

В.: Придатність даних продуктів можна виміряти за допомогою радіометра ДП5А або ДП5Б, тому м’ясо можна використовувати понад 30 діб, хліб лише 1 добу, ну і якщо в крупах нема фосфагену то їх також можна вживати.



ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 18
1. Основні етапи вивчення впливу денатурованого навколишнього середовища на здоров’я населення. Форми та методи дослідження. Основи законодавства України з питань охорони природи та раціонального використання природних ресурсів.


Принципові схеми гігієнічного дослідження вивчення впливу факторів навколишнього середовища на показники здоров’я

Зони спостереження – досліджувані території (дослідна і контрольна), що характеризуються ідентичними умовами проживання та діяльності населення, але відрізняються спрямованістю, поширенням та інтенсивністю впливу досліджуваних етіологічних чинників навколишнього середовища, обмежені необхідною кількістю контингентів спостереження.
Рекомендується для дослідження відбирати такі групи населення, які найбільш чутливі та зазнають найбільшого впливу фактору, що вивчається.
У відібраних зонах спостереження ретельно досліджується санітарно-гігієнічна ситуація, проводяться лабораторне та інструментальне вивчення інтенсивності дії всіх факторів та дається їм гігієнічна оцінка.
У зонах, відібраних для дослідження вивчення здоров’я населення проводиться вивчення стану здоров(я людей за допомогою епідеміологічного методу та основних способів його реалізації – санітарно-статистичного дослідження, медичного обстеження, клінічного спостереження та натурного епідеміологічного експерименту. Залежно від методологічної спрямованості гігієнічні дослідження впливу чинників навколишнього середовища на здоров’я населення можна звести до п’яти принципових схем вивчення.
Схема 1
Гігієнічне дослідження типу “чинник - показник здоров’я”

Вибір лімітуючого чинника шкідливості в навколишньому середовищі




Гігієнічна оцінка чинника (рівень поширеності, впливу, тривалість і умови впливу)




Вибір адекватного найбільш чутливого показника здоров’я та піддослідної групи населення




Збір даних для розрахунку показника здоров’я




Розрахунок показника здоров’я




Оцінка зв’язку між рівнем поширеності чинника і показником здоров’я




Розробка і впровадження профілактичних рекомендацій, оцінка їх ефективності


Схема 2

Гігієнічне дослідження типу “чинник – комплекс показників здоров’я”

Вибір лімітуючого чинника шкідливості в навколишньому середовищі




Гігієнічна оцінка чинника (рівень поширеності, впливу, тривалість і умови впливу)




Вибір адекватних показників здоров’я та піддослідної групи населення




Збір даних для розрахунку відібраних показників здоров’я




Розрахунок показників здоров’я




Інтеграція розрахованих показників здоров’я в індекс здоров’я, визначення групи здоров’я




Оцінка зв’язку між рівнем поширеності чинника та окремими показниками або індексами здоров’я




Розробка і впровадження профілактичних рекомендацій, оцінка їх ефективності

Схема 3

Гігієнічне дослідження типу “комплекс чинників - показник здоров’я”

Складання переліку етіологічних чинників навколишнього середовища




Гігієнічний опис поширеності відібраних чинників
(кількісна оцінка, визначення шляхів, тривалості та умов впливу на організм)




Визначення найбільш чутливого показника здоров’я для піддослідної групи населення




Збір даних для розрахунку визначеного показника здоров’я і його розрахунок




Оцінка багатофакторного зв’язку між різними етіологічними чинниками та показником здоров’я за допомогою математичного моделювання




Розробка і впровадження профілактичних рекомендацій, оцінка їх ефективності


Схема 4

Гігієнічне дослідження типу “комплекс чинників – комплекс показників здоров’я”

Складання переліку етіологічних чинників навколишнього середовища




Гігієнічний опис поширеності відібраних чинників
(кількісна оцінка, визначення шляхів, тривалості та умов впливу на організм)




Складання переліку адекватних показників здоров’я та вибір піддослідної групи населення




Збирання даних для розрахунку визначених показників здоров’я та їх розрахунок, визначення індексу здоров’я




Оцінка багатофакторного зв’язку між різними етіологічними чинниками та показником
( індексом здоров’я) за допомогою математичного моделювання




Розробка і впровадження профілактичних рекомендацій, оцінка їх ефективності


Схема 5

Інверсійний підхід до вивчення впливу чинників навколишнього середовища на здоров’я населення

Оцінка рівня здоров’я населення




Обґрунтування “нормованого” прогнозу зміни рівня здоров’я населення




Встановлення пріоритетного переліку чинників навколишнього середовища




Розробка та здійснення профілактичних заходів




Оцінка ефективності профілактичних заходів рівня здоров’я населення



Методика розрахунку інтегрального індексу здоров(я
(за Л.Є.Поляковим та Д.М.Малиським)
1 етап: відбір найбільш інформативних показників, що характеризують здоров(я населення в зоні спостереження.
2 етап: розрахунок окремих показників здоров(я для кожної зони спостереження(Мі).
3 етап: розрахунок середніх величин для кожної зони спостереження (М) та середнього квадратичного відхилення і-показника у зоні спостереження (
·і).
4 етап: Розрахунок нормованих до середнього рівня показників здоров(я окремо для кожної зони спостереження за формулою ((і):

(і = (Мі – М) /
·,

де (і – нормований показник здоров’я;
Мі – значення окремого показника здоров’я;
М – середнє значення показника здоров’я;

· - середнє квадратичне відхилення показника у зоні спостереження.
5 етап: заміна нормованих показників ((і) ймовірними одиницями ((і) за спеціальною таблицею 1:
Таблиця 1
Заміна нормованих показників здоров(я ((і) ймовірними одиницями ((і)







Менше -3,00
0,01
-0,51-1,00
0,41
1,011,50
0,68

-2,51-3,00
0,04
-0,01-0,50
0,46
1,512,00
0,80

-2,01-2,50
0,09
0
0,50
2,012,50
0,91

-1,51-2,00
0,20
0,010,50
0,54
2,513,0-
0,96

-1,01-1,50
0,32
0,511,00
0,59
3,01 і більше
0,99


6 етап: розрахунок середньої ймовірності одиниці (у) показників здоров(я для кожної зони спостереження за формулою:

у = ((і / n,
де ((і – сума ймовірності одиниць по зоні спостереження;
n – кількість відібраних показників здоров(я.
7 етап: розрахунок інтегрального індексу здоров(я (К): К=(1–у) х 100% (табл. 2).

Таблиця 2
Розрахунок інтегрального індексу здоров(я
Показ-
ники
здоров’я
Зони спостереження
N=(N
Рі=
(Рі  N
N

·i=
(Pi(qi


1 (А)
2 (В)
3 (С)





Рі1
N1
(і1=
(Рі1- Рі)
·i
(і1
Рі2
N2
(і1=
(Рі2- Рі)
·i
(і2
Рі3
N3
(і1=
(Рі3- Рі)
·i
(і3




1
















2
















3
















4
















5
















.
















n



у  =((і  /n
К =[1-((і  /n](100

(( 





у 





К 








2. Стан здоров’я дітей і підлітків та фактори, що його формують. Принципи комплексної оцінки стану здоров’я дітей і підлітків. Групи здоров’я. Методика вивчення функціонального стану організму учнів.

Принципи комплексної оцінки стану здоров'я:
1. Наявність або відсутність у момент обстеження хронічних захворювань.
2. Рівень функціонального стану основних систем організму.
3. Ступінь опірності організму несприятливому впливу.
4. Рівень досягнутого розвитку і ступінь його гармонійності.
Відповідно до указаних критеріїв розроблена схема розподілу дітей за групами здоров'я.
Виділяють 5 груп здоров’я:
Перша група здоров’я Здорові діти з нормальним розвитком та нормальним рівнем функцій.
Друга група здоро’я Здорові діти, що мають функціональні та деякі морфологічні відхилення, а також знижену опірність до гострих та хронічних захворювань.
Третя група здоров’я Діти, які страждають хронічними захворюваннями в стані компенсації, зі збереженням функціональних можливостей організму.
Четверта група здоров’я Діти, які страждають хронічними захворюваннями у стані субкомпенсації, зі зниженими функциональними можливостями організму.
П’ята група здоров’я Діти, які страждають хронічними захворюваннями у стані декомпенсації, зі значно зниженими функциональними можливостями організму.
Розподіл дітей за групами здоров'я дозволяє виявити осіб, що мають фактори ризику щодо розвитку патологічних зрушень, дітей з початковими формами захворювань та функціональними відхиленнями і розробити комплекс заходів з охорони та зміцнення їх здоров'я, профілактики хронічних захворювань.
В першу чергу, це стосується дітей та підлітків, які відносяться до другої групи здоров'я (діти реконвалісценти, а також діти, які часто і тривало хворіють, з загальною затримкою і дисгармонійністю фізичного розвитку як за рахунок надлишкової маси тіла, так і за рахунок її дефіциту без ендокринної патології, з порушеннями постави, плоскостопістю, з функціональними зрушеннями збоку серцевосудинної системи, міопією, карієсом, гіпертрофією піднебінних мигдаликів II ступеня, алергічними реакціями, збільшенням щитоподібної залози I і II ступенів, астенічним синдромом тощо).
Про ступінь опірності (резистентності) організму судять за даними щодо кількості гострих захворювань та загострень хронічних хвороб протягом минулого року, а також за показниками стану неспецифічної резистентності (вміст Ххроматину і гетерохроматину в епітелії слизової щоки, глікогену в нейтрофілах, активність лугової і кислої фосфотаз в нейтрофілах, дегідрогенази і сукцинатдегідрогенази в лімфоцитах, лізоциму і лактатдегідрпогенази в слині, ступінь бактерицидності шкіри).
Оцінка функціонального стану систем організму проводиться з використанням клінічних методів, а також за допомогою функціональних проб (проби Мартіне, ШтангеГенга, Летунова, РWС170).
Серед чинників, що формують здоров’я та мають вплив на процеси розвитку організму, що росте, виділяють сприятливі та несприятливі чинники.
До сприятливих чинників відносять: раціональний режим добової діяльності; адекватне і збалансоване харчування; відповідність навколишнього середовища гігієнічним вимогам; оптимальний руховий режим; загартовування; наявність гігієнічних навичок та здоровий спосіб життя.
До несприятливих чинників відносять: порушення режиму дня та навчально-виховного процесу; недоліки в організації харчування; порушення гігієнічних вимог до умов ігрової, навчальної, поза навчальної та трудової діяльності; недостатня або надлишкова рухова активність; несприятливий психологічний клімат у родині та в колективі; відсутність гігієнічних навичок, наявність шкідливих звичок.


3. Ситуаційна задача з гігієни праці.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 18
Дайте оцінку режиму та умовами роботи на ЕОМ студента вищого навчального закладу:
а) режим праці:
час занять – 4 академічних години;
перерви – по 10 хвилин між академічними годинами;
заняття – після 17 години.
б) умови праці:
площа на 1 робоче місце – 20 м2;
оздоблення стін – плитка з відзеркалювальним ефектом;
освітленість робочих місць – 200 лк;
температура повітря – 24°С;
відносна вологість повітря – 78%;
швидкість руху повітря – 0,03 м/с.
Укажіть, які прилади необхідно використати для оцінки умов праці.
В.:Режим праці прийнятливий,але потребує покращення перерва має бути хоча б одна 20-30 хв., заняття після 17год. Не дуже сприяють розумовому навантаженню. Умови праці сприйнятливі, але оздоблення стін відволікає від навчання і стомлює очі, температура повинна бути 18-20 °С, відносна вологість 60-70%, швидкість руху повітря 0,1м/с. Освітленість-люксиметром, температура повітря- термометром, вологість –психрометром, швидкість руху повітря –чашковий анемометр.




ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 19
1. Гігієнічні основи організації занять фізичною культурою і спортом дітей і підлітків. Види, форми та засоби фізичного виховання. Медичний контроль за фізичним вихованням учнів.

Гігієнічна оцінка уроку фізичної культури передбачає проведення хронометражних спостережень (вступна, підготовча, основна і заключна частини), визначення загальної і моторної щільності уроку та зовнішніх ознак втоми, побудову фізіологічних кривих фізичного навантаження, використання функціональних проб, дослідження рівня рухової активності та ступеня фізичної підготовленості, здійснення контролю за повітряно–тепловим режимом внутрішньошкільного середовища та оцінку правильності медичного забезпечення уроку.
В ході проведення хронометражних спостережень ураховують, що вступна частина (3–4 хвилини) передбачає організацію колективу та його підготовку до уроку, підготовча частина (12–15 хвилин) зумовлює проведення загальної фізичної підготовки, основна частина (20–25 хвилин), яка власне є темою уроку, поділяється на 2 періоди, а саме на періоди формування рухових навичок та рухливої гри, заключна частина (3–5 хвилин) повинна забезпечити приведення організму до вихідного стану.
Загальна щільність уроку фізичної культури являє собою відношення корисного часу, тобто часу, що був витрачений на виконання різних рухів, показ фізичних вправ та їх пояснення вчителем, шикування та перешикування, прибирання спортивного реманенту тощо, до загальної тривалості заняття. Відповідно до гігієнічних вимог її величина має становити не менше ніж 80%. Моторна щільність уроку фізичної культури являє собою відношення часу, що був витрачений на виконання різних рухів, до загальної тривалості заняття. Згідно з гігієнічними нормативами її величина не повинна складати менше ніж 60%.
Фізіологічна крива фізичного навантаження являє собою графічне зображення реакцій провідних показників функціонального стану організму (частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, частота дихання тощо) у відповідь на фізичне навантаження (рис.1). В умовах правильної побудови уроку фізіологічна крива повинна мати двохвершинну параболоподібну форму, причому після вступної частини уроку рівень фізіологічних показників, як правило, має збільшуватися на 15–20%, після періоду формування рухових навичок основної частини – на 50–60%, після рухливої гри – на 70–90%, після заключної частини – на 5–10%, що свідчить про наявність тренувального ефекту, та через 2–3 хвилини після закінчення уроку повинен повертатися до рівня вихідних значень.
Основними зовнішніми ознаками втоми, що ураховуються, є зміна забарвлення шкіри обличчя, насамперед його інтенсивне почервоніння, зрушення з боку характеристик дихання, передусім поява задишки, уваги, самопочуття, пітливості, особливостей виконання координованих рухів тощо.
Функціональними пробами, які широко використовуються у теперішній час, слід вважати ортостатичну пробу (перехід дитини з положення лежачи в положення стоячи з наступним визначення реакцій серцево–судинної та дихальної систем), проба Мартіне–Кушелевського (здійснення 20 присідань протягом 15 секунд), модифікована проба Летунова (10 віджимань від підлоги протягом 10 секунд), біг на місці у максимальному темпі впродовж 10 секунд та біг на місці протягом 1 хвилини (дівчата) і 1,5 хвилини (юнаки) у темпі 180 кроків за хвилину), степ–тест (PWC170) тощо.
Визначення фізичної підготовленості передбачає оцінку швидкісної (результати бігу на 30 (60, 100) метрів), силової (дані віджимань від підлоги, піднімання тулуба з положення лежачи, підтягувань на перекладині) та швидкісно–силової (результати стрибка у довжину з місця) підготовленості, а також рівня фізичної витривалості (дані бігу на 2000 (3000) метрів).
Медичне забезпечення уроку фізичної культури пов’язане з визначенням для кожної дитини певної групи фізичного виховання, що здійснюється згідно з даними поглибленого медичного огляду.
У середній школі дітей і підлітків прийнято поділяти на три групи фізичного виховання. До основної групи фізичного виховання відносять дітей і підлітків, які не мають відхилень у стані здоров’я або мають незначні відхилення та достатню фізичну підготовленість. Заняття з фізичної культури серед учнів, що належать до основної групи, проводять відповідно до навчальних програм з предмету в повному обсязі, а здача контрольних нормативів здійснюється з отриманням диференційованої оцінки.
До підготовчої групи фізичного виховання відносять дітей і підлітків, які мають відхилення у стані здоров’я та є недостатньо фізично підготовленими, а також дітей–реконвалестентів. Заняття з фізичної культури серед учнів, що належать до підготовчої групи, проводять відповідно до навчальних програм з предмету з обов’язковим дотриманням принципів поступовості та наступності.

2. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації рентгенологічного відділення лікарні. Санітарно-дозиметричний контроль. Методика визначення необхідного протирадіаційного захисту.
Гігієнічні вимоги для розміщення і проектування об’єктів, призначених для роботи з джерелами іонізуючого випромінювання:
земельна ділянка має знаходитись з підвітряного боку щодо житлових та громадських будівель, зон відпочинку, дитячих та оздоровчих закладів тощо;
встановлюється санітарно-захисна зона і зона спостережень;
у санітарно-захисній зоні не допускається розміщення житлових та громадських будівель, зон відпочинку, дитячих та оздоровчих закладів тощо;
зона спостережень має бути у 3 – 4 рази більше, ніж розміри санітарно-захисної зони;
до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання установа може приступити тільки після одержання спеціального санітарного паспорту, який видається органами Держсанепіднагляду, і відповідного дозволу (ліцензії) МЕБ.
Рентгенологічне відділення
Серед джерел іонізуючих випромінювань, які використовуються в медичних установах, найбільш розповсюдженими являються рентгенівські діагностичні апарати. Рентгенівське випромінювання, що генерується цими апаратами, характеризується значною проникаючою здатністю, у зв’язку з чим може являти певну небезпеку для персоналу рентгенологічних підрозділів, пацієнтів, яким проводяться рентгенологічні процедури, осіб, які перебувають в суміжних приміщеннях і на прилеглій території.
Вимоги до розміщення, планування, опорядження, санітарно-технічного обладнання рентгенологічних підрозділів медичних установ, протирадіаційного захисту їх персоналу і радіаційної безпеки пацієнтів викладені в “Будівельних нормах і правилах”, “Санітарних правилах і нормах – Рентгенологічні відділення (кабінети)”(ДСанПіН 42-129-11-4090-86), “Санітарних правилах роботи при проведенні медичних рентгенологічних досліджень” (№ 2780-80).
Основні санітарно-гігієнічні вимоги до рентгенологічних відділень (кабінетів):
мають розташовуватись у спеціально збудованих або реконструйованих для них приміщень (санітарне законодавство не дозволяє розміщення рентгенологічних кабінетів в житлових будинках і дитячих установах);
перевагу віддають блочному розміщенню в окремій прибудові або на першому чи останньому поверсі будівель;
повинні мати приміщення, перелік і площі яких наведені у таблиці 3;
для фарбування стін застосовується баритобетон;
двері повинні бути покриті листами заліза або свинцю, просвинцьованою гумою;
обладнання вікон залізними віконницями (дерев’яними з покриттям їх залізом або просвинцьованою гумою) або підняття підвіконня на висоту 1,6 м над рівнем підлоги;
світловий коефіцієнт у кабінеті повинен знаходитися у межах не менше 1 : 10;
після спорудження відділення стаціонарне захисне обладнання перевіряють за допомогою дозиметричної апаратури;
у процесі експлуатації кабінету контроль повинен здійснюватися не менше 1 разу на 2 роки;
повітря рентгенівського кабінету внаслідок дії іонізуючого випромінювання забруднюється озоном і оксидами озону, тому приміщення повинні обладнуватись припливно-витяжною вентиляцією, норми повітрообміну наведені у таблиці 4;
штучне освітлення повинно бути загальне і локальне (робоче), вимоги до освітлення наведені у таблиці 5;
у кабінетах рентгеноскопії передбачається затемнення і адаптаційне освітлення, у рентгеноопераційних – аварійне освітлення;
розрахункові граничнодопустимі рівні випромінювання (РГДР) мають відповідати нормам наведеним у таблиці 6;
граничнодопустимі рівні опромінення під час експлуатації кабінетів не повинні перевищувати значень, наведених у таблиці 7;
основними видами стаціонарного захисту є стіни, перекриття, перегородки, захисні двері та оглядове скло із свинцю;
індивідуальний захист: мала захисна ширма, що захищає тулуб лікаря-рентгено-лога; гумовий килимок, що захищає ноги; фартух з просвинцьованої гуми; рукавички;
персонал повинен суворо дотримуватись вимог спеціальних правил стосовно місця розташування під час процедур, часу перебування на робочому місці, використання засобів індивідуального захисту тощо;
під час проведення діагностичних (терапевтичних) процедур персонал зобов’язаний забезпечити пацієнта відповідними засобами індивідуального захисту ділянок тіла, які не опромінюються.
Таблиця 3

Перелік і мінімальні площі приміщень у рентгенологічному відділенні
Назва приміщення
Площа, м2

Процедурна з поворотним столом-штативом і стійкою для знімків
34

Процедурна з поворотним столом–штативом, столом з приставкою для рентгеноскопії
45

Кімната управління
10

Фотолабораторія
10

Кімната лікаря
10

Туалет для пацієнтів (у кабінетах для дослідження травного каналу)
1,6 13SYMBOL 180 \f "Symbol" \s 1214ґ15 1,1

Процедурна рентгенофлюрографічного кабінету
20

Роздягальня (в кабінетах для масових обстежень)
15

Очікувальна (в кабінетах для масових обстежень)
15

Фотолабораторія
6

Процедурна рентгеномамографічного кабінету
10

Процедурна ретгеностоматологічного кабінету
10

Процедурна рентгеноурологічна
34

Процедурна комп’ютерної томографії
34

Кімната управління комп’ютерної томографії
15

Комп’ютерна
18

Фотолабораторія комп’ютерної томографії
12

Переглядальна
12

Рентгеноопераційна
48

Комплекс допоміжних приміщень рентгеноопераційного блоку для досліджень серця і великих судин (кімната управління, передопераційна, стерилізаційна, кімната тимчасового перебування хворих, фотолабораторія, переглядальна)
86

Комплекс допоміжних приміщень рентгеноопераційного блоку для дослідження легенів (кімната управління, передопераційна, стерилізаційна, мікроскопічна, фотолабораторія, кімната особистої гігієни персоналу, кімната зберігання брудної білизни, комірка запасних частин, кімната перегляду знімків, кабінет лікаря)
101

Процедурні кабінетів дистанційної і контактної рентгенотерапії
24

Кабінет завідувача відділення
12

Кімната персоналу
3,25 на 1 особу

Очікувальна
4,8 на 1 кабінет


Таблиця 4
Розрахункові температура і кратність повітрообміну в рентгенологічних відділеннях
Назва приміщення
Температура,
Кратність повітрообміну


°С
+


Процедурні рентгенодіагностичні, процедурні рентгенотерапії, флюорографічні, роздягальні
20
3
4

Рентгеноопераційні
22
12
10

Стерилізаційні
18

3

Процедурні рентгеностоматологічні, кімнати управління, фотолабораторії
18
3
4

Кімнати лікарів, персоналу
20

1,5

Кімнати особистої гігієни
25
3
5

Комори і матеріальні
18

1,5

Шлюзи в боксах
20
5
5


Примітка: Відносна вологість повітря повинна становити 30 – 80%.

Таблиця 5
Освітленість робочих місць приміщень рентгенологічних відділень
Назва приміщення
Джерело освітлення
Освітленість

Рентгеноопераційна, процедурні рентгенодіагностичні
л.р.
200

Передопераційні, процедурні рентгенотерапевтичні
л.р.
л.л.
150
300

Флюорографічні кабінети, рентгеностоматологічні
л.р.
л.л.
100
200

Оглядові кімнати
л.р.
л.л.
200
500

Кімнати лікарів, персоналу
л.р.
л.л.
150
300

Сховище рентгенівської плівки
л.р.
л.л.
30
75


Примітка: л.р. – лампи розжарювання; л.л. – люмінесцентні лампи.
Таблиця 6
Розрахункові граничнодопустимі рівні випромінювання (РГДР)
на зовнішній поверхні захисту від рентгенівського випромінювача

Категорії осіб, які опромінюються при перебуванні
позарадіаційним захистом
РГДР, мР/год.

Персонал маніпуляційного рентгенівського кабінету (А)
1,7

Персонал інших підрозділів ЛПЗ і рентгенологічного відділення (Б)
0,12

Пацієнти і населення (В)
0,03


Таблиця 7
Граничнодопустимі рівні опромінення персоналу, пацієнтів та населення
Категорії осіб, які опромінюються
(у разі перебування за радіаційним захистом)
ГДР, мР/год.

Персонал маніпуляційного рентгенівського кабінету (А)
3,4

Персонал інших підрозділів ЛПЗ і рентгенологічного відділення (Б)
0,24

Пацієнти і населення (В)
0,06


Методи захисту від іонізуючої радіації (кількістю, відстанню, часом, екрануванням) можна поділити на законодавчі (нормативні) та організаційно-технічні.
Захист кількістю законодавчо регламентований НРБУ-97 (ліміти доз, допустимі рівні надходження радіонуклідів в організм інгаляційним, аліментарним шляхом, допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді, допустимі рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу, рук персоналу, регламентовані активності радіонуклідів на робочому місці).
Захист часом законодавчо забезпечується скороченням робочого часу персоналу (категорії А), збільшенням тривалості відпустки та більш раннім виходом на пенсію.
Захист відстанню та екрануванням законодавчо забезпечується будівельними нормами; правилами, якими передбачені відповідні норми площі, кубатури відповідних приміщень, їх технічне обладнання.
Умови праці в установах, які використовують відкриті джерела іонізуючого випромінювання, за радіаційною небезпекою поділяються на 3 класи. Під час визначення класу робіт враховують два основні показники радіаційної небезпеки: групи радіаційної небезпеки та активність радіонуклідів на робочому місці.
Радіонукліди, як потенційні джерела внутрішнього опромінення, розподіляються за ступенем радіаційної небезпеки на чотири групи (ОСПУ-01):
Група А – радіонукліди з особливо високою радіаційною небезпекою.
Група Б – радіонукліди з високою радіаційною небезпекою.
Група В – радіонукліди з помірною радіаційною небезпекою.
Група Г – радіонукліди малою радіаційною небезпекою.

Необхідно відзначити, що відповідно до НРБУ–97 встановлюються наступні категорії осіб, які зазнають опромінення:
Категорія А (персонал) особи, які безпосередньо постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючих випромінювань.
Категорія Б (персонал) особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але, у зв’язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках з об’єктами, що пов’язані з радіаційно-ядерними технологіями, можуть отримувати додаткові опромінення.
Категорія В все населення.


3. Ситуаційна задача з гігієни екстремальних умов та військової гігієни.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 19
На БПП полковим лікарем виявлені досить часті випадки заміни харчових продуктів продовольчою службою без погодження з медичною службою, наприклад: картоплі – капустою; капусти – солоними огірками; овочів – концентратами. Під час огляду кухні лікар установив наступне: очищена картопля закладається в холодну воду та ставиться на плиту для варіння, перші страви готуються у каструлі без кришки, квашена капуста вийнята з розсолу та розкладена у великий посуд.
Визначте зауваження полкового лікаря, що мають бути визначені у такій ситуації та обґрунтуйте заходи щодо їх усунення. Укажіть, які шляхи профілактики гіповітамінозів доцільно впроваджувати серед військовослужбовців під час харчування на БПП.
В.: Очищену картоплю не можна закладати в холодну воді, лише в киплячу і з закритою кришкою, тому що таким чином руйнується і випаровується віт.С, квашена капуста повинна накриватись, інакше вона також нематиме того вмісту віт.С який необхідний в польових умовах. Щоб попередити гіповітамінози використовують синтетичні препарати або рослини, що містять вітаміни.До них належать щавель, кропива, листя берези, голки ялини, ягоди свербивуса, обліпихи.Вітамінні настої підсолоджують. Навесні і влітку їх готують із листя берези, липи і люцерни. Особливо багато віт.С є у червоному перці, цвітній капусті, хроні.


ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 20
1. Поняття про здоровий спосіб життя. Гігієнічні принципи загартовування. Методи оптимізації рухового режиму. Гігієнічна характеристика лазень та їх роль у збереженні здоров’я людини.
Поняття здорового способу життя.
Поняття здорового способу життя. З позицій викладеного розуміння феномена здоров`я людини походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту.
Складові ЗСЖ
Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування (в тому числи споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень).
Для усвідомлення ЗСЖ важливі поінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров`я.
Проблема формування здорового способу життя
Проблема формування здорового способу життядосить ретельно висвітлюється в багатьох соціально-філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Особливої актуалізації ця проблематика набула у другій половині ХХ століття як у світі в цілому, так й в Україні.
Тенденції розвитку країн колишнього Радянського Союзу протягом 80-90-х років, змусили суспільство по-новому поставитись до складових здоров я та формування здорового способу життя, зокрема молодого покоління. Слід підкреслити, що цим питанням приділяють увагу різні науки - медицина, гігієна, охорона здоров я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична культура і нова наука - валеологія. Формуванню здорового способу життя в учнівської молоді, формуванню ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя, організації здорового способу життя школярів, медико-біологічним та психолого-педагогічним основам здорового способу життя, принципам формування здорового способу життя молоді присвячені наукові праці та посібники. У деяких школах викладається курс валеології - наука про здоровий спосіб життя.
Виявлена обмеженість суто медичного підходу, що визначає здоров`я як відсутність хвороби. За сучасними уявленнями здоров`я розглядають не як суто медичну, а як комплексну проблему, складний феномен глобального значення. Тобто здоров я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем. Стан власне системи охорони здоров`я обумовлює в середньому лише близько 10% всього комплексу впливів. Решта 90% припадає на екологію (близько 20%), спадковість (близько 20%), і найбільше - на умови і спосіб життя (близько 50%).
Звідси походить загальноприйняте у міжнародному співтоваристві визначення здоров`я, викладене в Преамбулі Статуту ВООЗ (1948 р.): "Здоров`я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад".
Крім розглянутого підходу, що став базовим для українсько-канадського проекту "Молодь за здоров я", існує широкий перелік дещо інших підходів до визначення поняття здоров я людини. У своїй праці "Соціальні технології культивування здорового способу життя людини9 Л.П. Сущенко проводить досить детальний аналіз відомих поглядів, визначень та підходів до поняття здоров я. На її думку, - "у даний час усе більше утверджується точка зору, відповідно до якої здоров я визначається взаємодією біологічних та соціальних чинників, тобто зовнішні впливи опосередковані особливостями функцій організму та їх регуляторних систем."10. Існує визначення здоров я як стан оптимальної життєдіяльності людини. В науковій роботі аналізується понад 200 визначень поняття "здоров я". Дискусія щодо визначення поняття здоров я ще триває, але важливим є визнання того, що здоров я людини не зводиться до фізичного стану, а передбачає психоемоційну врівноваженість, духовне та соціальне здоров я.
Поняття сфер або складових здоров`я
Поняття сфер або складових здоров`я. Світова наука розробила цілісний погляд на здоров`я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові - фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові невід`ємні одна від одної, вони тісно взаємопов`язані і саме разом, у сукупності визначають стан здоров`я людини. Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров`я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров`я. Цей принцип диференціації був закладений у групування індикаторів опитування з урахуванням змісту кожної сфери.
До сфери фізичного здоров`я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.
До сфери психічного здоров`я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров`я пов`язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.
Духовне здоров`я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства - освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду - все це обумовлює стан духовного здоров`я індивіда.
Соціальне здоров`я пов`язано з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму - сім`єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв`язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров`я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров`я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров`ї людини. У загальному вигляді соціальне здоров`я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі - економічної, політичної, соціальної, духовної.
Зрозуміло, що у реальному житті всі чотири складових - соціальна, духовна, фізична, психічна, і діють одночасно і їх інтегрований вплив визначає стан здоров`я людини як цілісного складного феномена.
Поняття передумов здоров`я.
До основних передумов здоров`я зараховують вісім чинників: мир, дах над головою, соціальна справедливість, освіта, харчування, прибуток, стабільна екосистема, сталі ресурси. Ті з передумов, наявність (відсутність, недостатність) яких у цілому або частково можливо було визначити засобами опитування, відбивають відповідні індикатори.
Мир. Поняття миру розуміється ширше, ніж відсутність стану війни в державі. Очевидно, що відсутність мирних стосунків в сім`ї, конфлікти з ближнім оточенням, на роботі, де працює людина, наявність конфліктів в громаді або поміж громадами (міжетнічних, міжконфесійних) суттєво зашкоджують усім складовим здоров`я - фізичній, психічній, духовній, соціальній.
Дах над головою. Поняття даху над головою дещо більше, ніж наявність будь-якої домівки. Потрібен певний рівень побутових умов, сталість майнових правовідносин, наявність інших чинників, що створюють відчуття впевненості у майбутньому щодо захисту власного майна від можливих негараздів природного або суспільного походження. Важливим є рівень розвитку соціальних інституцій, дія яких забезпечує відчуття захищеності особистості та її майна (правопорядку, аварій, надзвичайних ситуацій тощо). Соціальна справедливість, рівність, неупередженість. Наявність цих передумов здоров`я гарантує всім громадянам однакові можливості доступу до послуг соціальних інституцій, рівні громадянські, майнові, соціальні права, неможливість обмежень законних прав і інтересів людини з боку будь-яких сильних або владних структур. Наявність цих передумов створює у людини відчуття захищеності і впевненості в майбутньому, а також надає рівні (в межах чинного законодавства) потенційні можливості в реалізації потреб і здібностей, набуття гідного соціального статусу незалежно від расових, національних, релігійних, майнових, статевих, вікових визначників. І незалежно від ступеня використання цих можливостей конкретними особистостями, сам факт їх наявності у суспільстві справляє позитивний вплив на стан індивідуального і громадського здоров`я.
Освіта. Рівень здоров`я, як правило, безпосередньо пов`язаний з рівнем освіти. Чим вище середній рівень освіти в певному соціальному середовищі, тим кращі узагальнені показники здоров`я воно демонструє. Природно, що піклування про власне і громадське здоров`я неможливо без знання того, чому це необхідно і як це робити. Притому доцільно розуміти поняття освіти в даному контексті не тільки як освіту суто валеологічну, а значно ширше - як загальну освіту в цілому. Чим ширше знання основних природничих, наукових, філософських, гуманітарних положень, тим більше можливостей створювати у суспільстві системне уявлення про проблему здоров`я взагалі. Крім того, поняття освіти потрібно розуміти комплексно: і як надання інформації, і як навчання методам, прийомам і навичкам здорового способу життя, і як виховання в дусі безумовного пріоритету цінностей індивідуального і громадського здоров`я в усіх його проявах, сферах, рівнях.
Харчування. Це поняття розглядається не тільки утилітарно, як засіб ліквідації почуття голоду або мінімальної підтримки життєдіяльності організму. Воно включає забезпечення широким верствам населення доступу до споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, продуктів підвищеної біологічної цінності, фітопродуктів, спеціальних продуктів і харчових добавок тощо, що поліпшує стан здоров`я і протидіє природному процесу старіння.
Прибуток. Передбачається наявність фінансових можливостей для забезпечення не тільки мінімальних потреб існування, а й для створення в суспільстві послуг і товарів, необхідних для здорового способу життя, забезпечення спроможностей їх споживання.
Стабільна екосистема. Мається на увазі не тільки стабілізація нормальних екологічних умов там, де вони ще не зазнали шкоди від попередньої виробничої діяльності, а й відновлення пошкоджених екологічних утворень з метою запобігання подальшому порушенню екобалансу планети. Лише активна реституційна діяльність може забезпечити у майбутньому стабільність планетарної екосистеми з оптимальними фізико-хімічними параметрами для існування людства.
Сталі ресурси. Поняття містить не лише запобігання вичерпанню енергоресурсів, корисних копалин, виробничій сировини. Мається на увазі зважене господарювання щодо фінансових і матеріальних ресурсів країн, громад, окремих людей, незадіяних ресурсів виробництва, матеріалів та інструментів, інтелектуальних ресурсів, потенціалу громадських і приватних ініціатив. Вихідна теза така - чим більше всіляких ресурсів є в активі певного структурного утворення (людини, громади, організації, регіону), тим більше потенційні можливості спрямування цих ресурсів на заходи стосовно здоров`я.

Загартовування організму це формування й удосконалювання функціональних систем, спрямованих на підвищення імунітету організму, що в остаточному підсумку приводить до зниження «простудних» захворювань. Причому загартовування дітей дає подвійний позитивний результат зниження їх захворюваності і підвищення корисної зайнятості батьків на виробництві, що має не тільки соціальне, але й істотне економічне значення. Можна без перебільшення сказати, що науково обґрунтовані методи загартовування є невичерпними джерелами збільшення здоров'я дітей різного віку.
З давніх часів використовувалися і зараз залишаються основні і найдійовіші засоби загартовування природні сили природи: сонце, повітря і вода.
Загартовування найчастіше розглядається як процес пристосування організму до мінливих умов погоди і клімату. Але говорячи про загартовування як засобі фізичного виховання, мається на увазі не тільки пристосування організму, що відбуває під впливом несприятливих умов. Загартовування треба розглядати як свідоме застосування у визначеній системі заходів, що підвищують опірність організму, що виховують здатність швидко і без шкоди для здоров'я застосовуватися до різних умов зовнішнього середовища. Загартовування варто починати із самого раннього дитинства і продовжувати протягом усього життя видозмінюючи форми і методи його застосування в залежності від віку. Оздоровче значення повітряних, сонячних ванн, водяних процедур безсумнівне.
Існує два правила загартування. Їх два – щоденність і поступовість.
Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного тиску, сонячного випромінювання та інших фізичних чинників навколишнього середовища. У фізіологічному відношенні загартування розглядають як адаптацію, що досягається багаторазовим тренуванням, впливом того чи іншого загартовувального чинника або комплексом чинників.
Загартування підвищує адаптаційні можливості організму не тільки до погодних, а й до інших несприятливих (фізико-хімічних, біологічних, психологічних) чинників, знижує чутливість до респіраторних та інших заразних захворювань, підвищує працездатність, сприяє формуванню позитивних психофізіологічних реакцій.
Під час проведення загартувальних процедур слід враховувати такі принципи: поступовість (поступове збільшення інтенсивності й тривалості впливу загартувального чинника), систематичність (проводити процедури регулярно за визначеною системою), комплексність (цілеспрямоване поєднання впливу кількох чинників, наприклад, повітря і води), індивідуальний режим (характер, інтенсивність і режим загартування повинні враховувати індивідуальні особливості людини: вік, стать, стан здоров'я тощо.
2. Загартування водою
Холодна вода не даремно називається “королевою здоров’я”. Загартовувальна дія її на організм найсильніша.
Починають водні процедури поступово після ранкової зарядки. Температура води має бути 28-30 градусів. Кожні наступні два-три дні роби її холоднішою на один градус, поки не доведеш до 12 градусів, а то й нижче – в залежності від індивідуальних особливостей організму. Температура в приміщенні, де загартовуєшся, не повинна перевищувати 17-20 градусів.
Обтирання роблять губкою або мокрим рушником, починаючи з рук, плечей, шиї, тулуба. Відтак швидко витираються досуха і надягають білизну.
Ще сильніше діє обливання холодною водою. Тому температура води спочатку має бути не нижче 30 градусів. Її, також поступово знижуючи, доводять до 20-15 градусів і нижче.
Холодну воду використовують і як засіб проти зайвої ваги. У ній можна “спалювати” надлишки жирів завдяки високій теплопровідності води. Відомо, приміром, що за 15 хвилин купання у двадцятиградусній воді додатково виділяється 100 кілокалорій. Але вдаватися до цього сильнодіючого засобу, щоб схуднути, можна лише тоді, коли порадишся з лікарем.
Відомий німецький гігієніст Еріх Дойзер вважає, що звичайний душ краще закінчувати 1015-секундним перебуванням під абсолютно холодним струменем.
При контрастному душі, на його думку, повинна бути така черговість: 2 хвилини гаряча вода (не тепла, а гаряча), 510 секунд холодна (гарячий кран закручується зовсім). Знову 2 хвилини гарячої води і т. д. Всього від 4 до 6 циклів. Закінчувати обов'язково холодною водою.
Таким чином, після двох-трьох років підготовки більш-менш молоді (дітям і підліткам “моржування” категорично протипоказане!) і до того ж абсолютно здорові люди можуть подумати і про найвищу форму загартовування цілорічне плавання. Першого року, почавши навесні чи влітку з купання у воді температурою 1820 градусів, вони продовжують цю благу справу до жовтня-листопада, другого року до грудня, а на третій чи четвертий рік уже можна плавати серед крижин. Та й то не більше 4060 секунд. Навіть дуже досвідчені “моржі” не плавають більш як півтори-дві хвилини.
3. Загартування повітрям і сонцем
Повітряні ванни благотворно діють на людину. Завдяки ним людина стає більш урівноваженою, спокійною. Непомітно зникає підвищена збудливість, поліпшується сон, з'являються бадьорість і життєрадісний настрій. Позитивно впливають повітряні ванни на серцево-судинну систему - сприяють нормалізації артеріального тиску і кращій роботі серця.
Отже, у процесі загартовування повітрям відбувається підвищення працездатності всіх систем, що забезпечують терморегуляцію. Стосовно судинної системи це значить, що чим швидше судини після охолодження (звуження) повернуться до свого нормального стану, тим краще наш організм пристосовується до холоду.
Російський фізіолог А.А.Ухтомський писав: “Показником працездатності тканини є її лабільність, тобто швидкість, з яким тканина, відреагувавши, здатна повернутися до вихідного стану. У результаті загартовування повітрям значно підвищується рухливість до ефективність судинних реакцій у людини”.
Повітря не тільки постачальник кисню. Утворити вітер, його потоки впливають на природні процеси і явища. Від вітру - урагани і бурі, хвилювання на морських просторах, ерозія ґрунту, усякого роду руйнування .
Інша справа - повітряні потоки помірної сили. Саме вони з усіх природних факторів розглядаються як найбільш ніжні, безпечні, усім доступні процедури.
Саме повітря, на думку вчених, найбільш універсальний засіб загартовування. З повітряних ванн медики рекомендують починати систематичне загартовування організму. Це простий, але разом з тим винятково корисний початок не відкладайте в довгу шухляду.
Вплив повітряних потоків на людський організм різнобічний. Це вплив і температури повітря і його вологості, і швидкості руху, і наявності аерозолей - усякого роду твердих і рідких речовин, що знаходяться в стані дрібного роздроблення. Основний фактор, що впливає на людину, - температура повітря. Повітряна ванна може бути загальною, якщо впливу повітря піддається вся поверхня тіла, або частковою, коли оголюється тільки його частина (тулуб, шия, руки, ноги).
Вплив повітряних потоків, що гартує, зв'язано насамперед з різницею температур між ними і поверхнею шкіри. Шар повітря, що знаходиться між тілом і одягом, звичайно має постійну температуру (близько 27-28 °С). Різниця між температурою шкіри одягненої людини і навколишнім повітрям, як правило, невелика. Тому-то віддача тепла організмом майже непомітна. Але як тільки тіло людини звільняється від одягу, процес віддачі тепла стає інтенсивніше. Чим нижче температура навколишнього повітря, тим більшому охолодженню ми піддаємося.
Вплив холодного повітря на велику поверхню тіла викликає в організмі визначену реакцію. У перший момент унаслідок великої віддачі тепла виникає відчуття холоду, потім кровоносні судини шкіри розширюються, приплив крові до шкіри збільшується і відчуття холоду змінюється почуттям приємної теплоти. Шкідливі речовини в окремих випадках, обумовлених недостатнім провітрюванням навколишньої атмосфери, можуть накопичуватися в приземних шарах повітря, утворити отрутний смог, що нерідко викликає масові отруєння.
Особливу небезпеку представляють радіоактивні забруднення, що можуть носити глобальний характер.
Повітряні ванни і напівванни (оголення по пояс) проводять 12 рази в день. Хворі при цьому можуть чи сидіти лежати. Тривалість ванни і ступінь охолодження дозують по спеціальних таблицях. Розрізняють холодні повітряні ванни (температура повітря від 0 до +8°С), помірковано холодні (від +9 до +16 °С), прохолодні (від +17 до +20 °С), індиферентні (від +21 до +22 °С) і теплі (понад +22 °С).
Метод аеротерапії рекомендується при захворюваннях нервової і серцево-судинної систем, застосовується в хворих із захворюваннями легень (у період видужання), а також широко використовується як засіб загартовування здорових людей.
Корифей російської медицини Т. А. Захарян говорив, що по силу впливу на організм свіже повітря перевершує всі лікарські і лікувальні засоби. Дійсно, тільки з повітря ми одержуємо кисень, без якого не можуть обходитися легені, серце, кров, всі органи, тканини людини. Особливо корисний, воістину цілющий морське повітря - з підвищеною іонізацією, насичений солями, озоном.
Найпростіша і не зухвалих негативних емоцій процедура - повітряні ванни, що сприяють загартовуванню організму. Вони особливо корисні тим, хто схильний до застуд. Різноманітні форми загартовування в сполученні з руховою терапією, активністю, м'язовим навантаженням створюють основу міцного здоров'я, роблять людини більш стійким до фізичних і нервово-психічних перевантажень, до впливу несприятливих умов.
Повітряні ванни - це дозований вплив повітрям на тіло людини, цілком чи частково оголене. Систематичний і правильний прийом таких ванн тонізує нервову систему, підвищує несприйнятливість організму до захворювань. У лікувальній практиці на курортах, особливо дитячих, повітряні ванни знайшли широке застосування. Однак до них потрібно підходити обережно, з огляду на індивідуальні особливості організму, і строго виконувати призначення (ради) лікаря.
Повітряні ванни поліпшують обмін речовин, функцію органів кровообігу і бруньок, впливають на роботу органів травлення, а також на нервово-психічну сферу хворого. Поліпшуються настрій, сон, апетит, з'являється бадьорість, знижується підвищена збудливість, зникають головні болі. Проводяться ванни під тентами, на верандах кліматопавільйонів, захищених від прямих сонячних променів, у тіні дерев.
Під час прийому повітряних ванн на організм роблять вплив розсіяні ультрафіолетові промені. Тому ці процедури нерідко призначаються як підготовчі перед морськими купаннями, морськими, сонячними, пісковими ваннами й ін. Причому враховується температура і вологість повітря, швидкість вітру.
Не рекомендується приймати ванни при температурі нижче 15° С, відносної вологості понад 80 % і вітрі, швидкість якого більше 3 м/с. У літні дні кращий час між 8-11 і 17-19 ч. Тривалість прийому перших ванн 10-15 хв, поступово її доводять до 1-2 ч, а в окремих випадках і більше, у залежності від погодних умов і індивідуальних особливостей хворого.
В даний час повітряні ванни широко використовуються з лікувальною і профілактичною метою протягом усього року. У холодні місяці паралельно з ними успішно застосовуються цілодобове перебування на верандах, у спеціальних павільйонах, а також сон на березі моря.
Сонячна радіація - енергія випромінювання Сонця - є основним джерелом енергії атмосферних процесів; вона вимірюється кількістю тепла і виражається в мегаджоулях на 1 кв.м. Променева енергія Сонця досягає земної поверхні, проникаючи через шари атмосфери, яка частково поглинає, відбиває і розсіює сонячну радіацію.
Тепловий потік сонячного випромінювання, який сягає Землі, дуже великий. Він більш ніж у 5000 разів перевищує сумарне використання усіх видів паливно-енергетичних ресурсів у світі.
Серед переваг сонячної енергії її вічність і виняткова екологічна чистота. Сонячна енергія надходити на всю поверхню Землі, лише полярні райони планети страждають від її нестачі. Тобто, практично на всій земній кулі лише хмари та ніч заважають користуватися нею постійно.
Люди з незапам'ятних часів знали, що сонячне світло - і цілитель, і надійний союзник у боротьбі з хворобами. Широко використовували промені сонця як зміцнювальний засіб у Древній Елладі. Найбільші спортивні змагання стародавності - Олімпійські ігри - проводилися, як правило, у самі пекучі літні місяці. Рівно опівдні, коли нестерпно палило сонце, виходили на старт засмаглі атлети. Вони виступали оголеними і не мали права покривати для захисту від палючих променів сонця голову.
Ще більше поширення загартовування сонцем одержало в Древньому Римі. Як показали розкопки римських міст, буквально усюди: на дахах будинків, у лазнях, у гладіаторських школах - улаштовувалися солярії - місця для прийому сонячних ванн. У Римській імперії створювалися спеціальні кліматичні станції, що призначалися для сонцелікування. Сюди направлялися хворі для прийому необхідних цілющих процедур.
Дія чарівних ультрафіолетових променів на організм неоднакова. Одні з них роблять вітаміноутворюючу дію - сприяють утворенню в шкірі вітаміну D, недостатність якого викликає порушення фосфоро-кальцієвого обміну в організмі, приводить до захворювання дітей рахітом. Інші роблять так звану ерітемну і пігментну дію, тобто викликають на шкірі утворення еритеми (почервоніння) і пігменту, що обумовлює засмагу.
Сонячне проміння володіє воістину дивною цілющою силою. Його промені, насамперед ультрафіолетові, діють на нервово-рецепторний апарат шкіри і викликають в організмі складні хімічні перетворення. Під впливом опромінення підвищується тонус центральної нервової системи, поліпшується обмін речовин і склад крові, активізується діяльність залоз внутрішньої секреції.
Приймати сонячні ванни найкраще ранком, коли повітря особливо чисте і ще не занадто пекуче, а також ближче до вечора, коли сонце хилиться до заходу. Кращий час для засмаги: у середній смузі – 9-13 і 16-18 годин; на півдні – 8-11 і 17-19 годин. Перші сонячні ванни треба приймати при температурі повітря не нижче 18°. Тривалість їх не повинна перевищувати 5 хвилин (далі додавати по 3-5 хвилин, поступово доводячи до години). Під час прийому повітряних та сонячних ванн не можна спати! Голова повинна бути прикрита чимось начебто панами, а очі темними окулярами.
Чутливість до ультрафіолетових променів тим вища, чим менший вік дитини. Тому сонячні ванни дітям до одного року протипоказані. Вкрай обережно вони призначаються дітям від 1 року до 3 років. В осінньо-зимовий і весняний періоди прямі сонячні промені не викликають перегрівання, тому потрапляння їх на відкрите обличчя дитини не тільки припустиме, але і необхідне. Улітку рекомендують проводити світлоповітрянні ванни при температурі повітря 22o і вище для грудних дітей і при 20o для дітей 1-3 років, краще в безвітряну погоду. Поведінка дитини в момент проведення ванни повинна бути активною. Після сонячних ванн, а не до них, дітям призначають водяні процедури, причому обов'язково потрібно витерти дитини, навіть якщо температура повітря висока, тому що при вологій шкірі відбувається переохолодження дитячого організму.
Загартовування сонцем проводиться на відкритому повітрі під час роботи, занять спортом. Систематичне загартовування сприяє переношуваності високої температури повітря, удосконалює терморегуляцію організму в умовах перегрівання, зокрема, при важкій фізичній роботі. У той же час підвищується й опірність організму до переохолодження.
Повітряно-сонячні ванни найкраще приймати на березі ріки чи іншої водойми, серед зелених насаджень. Місця прийому сонячних ванн повинні бути досить відкритими для сонця і природного руху повітря.
Кращий час для прийому сонячних ванн – ранкові години, коли повітря чисте і менш нагрітий. При прийомі ванн необхідно лягати ногами до сонця, голову захищати від сонячних променів. Не рекомендується загоряти натще, безпосередньо перед їжею і відразу після неї. Сонячні ванни можна приймати через 30-40 хв. після сніданку, а закінчувати не менш ніж за годину до чергового прийому їжі.
У залежності від часу року, погоди загартовування починають із сеансів тривалістю 5-10 хв. у день. Поступово їх збільшують на 5-10 хв. щодня і доводять до 2-3 годин. Після кожної години опромінення необхідно робити перерва на 10-15 хв і відпочивати в тіні.
Під час прийому сонячних ванн забороняється спати, не можна доводити себе до рясного потіння. Після сонячної ванни варто прийняти чи душ викупатися.
При систематичних заняттях спортом на відкритому повітрі необхідність у спеціальному прийомі сонячних ванн істотно зменшується, тому що спортсмени одержують достатню дозу сонячної радіації під час занять.
Значення дії, що гартує, сонця своєрідна. Сонце є сильно діючим засобом загартовування. Сонячні промені роблять на організм загальне зміцнювальне дія, підвищують обмін речовин в організмі, краще стає самопочуття, сон, шкіра краще регулює теплообмін. Але сонце може робити і негативна дія. Тому треба до цієї процедури підходити дуже обережно. У молодших дітей особливо корисні сонячні ванни, але важливий при цьому індивідуальний підхід. Проводити сонячні ванни треба в русі, але гри треба проводити спокійного характеру. Сонячні ванни збільшуються поступово. Ультрафіолетові промені активно впливають на імунологічну резистентність організму, підвищуючи активність гіпоталамо-гіпофізарно- надниркової системи. Однак потрібно пам'ятати, що чутливість до ультрафіолетових променів тим вище, чим менше вік дитини. Тому сонячні ванни дітям до одного року протипоказані. Вкрай обережно вони призначаються дітям від 1 року до 3 років, і тільки в більш старшому віці їх проводять досить широко, але після попереднього тижневого курсу щоденних світлоповітрянних ванн.
Абсолютним протипоказанням до проведення сонячних ванн є температура повітря 30o. Після сонячних ванн, а не до них, дітям призначають водяні процедури, причому обов'язково потрібно витерти дитини, навіть якщо температура повітря висока, тому що при вологій шкірі відбувається переохолодження дитячого організму.
Штучне ультрафіолетове випромінювання, що ще кілька років назад широко застосовували не тільки на Півночі, але й у середній смузі Росії в першу чергу з метою профілактики рахіту, у даний час багато авторів або не рекомендують узагалі призначати дітям раннього віку, або використовувати вкрай обережно, з огляду на його можливу канцерогенну дію

2. Гігієнічні основи навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі (гігієнічні вимоги до навчальних посібників, розкладу уроків, структури уроку та організації його проведення).


Гігієнічна оцінка шкільних підручників проводиться відповідно до "Санітарних правил оформлення шкільних підручників" № 1405-76 і Держстандарту 7.21-80 "Підручники та навчальні посібники для І-Х класів загальноосвітньої школи. Видавниче оформлення І поліграфічне виконання" і полягає у встановленні якості оформлення підручника, тобто відповідності основних елементів оформлення підручників гігієнічним вимогам, які у значній мірі зумовлені насамперед віковими особливостями розвитку дітей. При цьому надзвичайно важливого значення надається якості підручників для дітей молодшого шкільного віку у зв'язку з віковими особливостями зорового аналізатора і недостатнім розвитком у них навичок читання.
Якість поліграфічних матеріалів і паперу визначає санітарний стан підручника (якість обкладинки, використання шорсткого, шпаруватого не проклеєного паперу, який легко вбирає вологу, що призводить до швидкого забруднення і псування підручника, заважає формуванню гігієнічних навичок у дітей і створює епідемічну небезпеку).
Обкладинка підручника повинна бути міцною, зробленою з матеріалу, який мінімально забруднюється. Для підручників використовують тверді обкладинки, вкриті паперовою, плівковою або суцільнотканинною обкладинкою з кантом, тканинною або паперовою спинкою, та м'які обкладинки на паперовій або нетканій основі. Підручники зшивають нитками, не допускається безниткове (клейове або дротяне) скріплення.
Максимальна маса шкільного підручника не повинна перевищувати 300 г. Загальна маса підручників з розрахунку на один навчальний день у комплекті з письмовим приладдям (без маси ранця або портфеля) не повинна перевищувати допустимих норм перенесення вантажів на віддаль до З км учнями І-Ш класів від 1,5 до 2 кг, IV-V - від 2 до 2,5 кг, УІ-УП - від 3 до 3,5 кг, УШ-Х(ХІ) - від 4 до 4,5 кг.
Ступінь зорового навантаження при читанні залежить від:
Групи меблів
Зріст школярів в см
Колір маркування

А
до 130
Жовтий

Б
130145
Червоний

В
145160
Голубий

Г
160175
Зелений

Д
понад 175
Білий

умов видимості тексту;
легкості для читання. Видимість тексту визначається:
якістю паперу (кольором, просвічуваністю, гладкістю). Папір має бути білого або ледь жовтуватого кольору з коефіцієнтом відбиття 0,7-0,8, гладеньким, не просвічуваним і не глянцевим.
якістю друку (контрастністю літер і фону, насиченістю, кольором і міцністю фарби).
Легкість для читання визначається: характером шрифту (гарнітурою, кеглем); форматом смуги; довжиною рядків; інтерліньяжем; апрошем.
Гарнітура - це вигляд або малюнок шрифту. Він повинен мати прості обриси з прямим накресленням літер, бути чітким, виразним, що досягається за певних співвідношень ширини літер до їх висоти, а також товщини основних (вертикальних) і з'єднувальних (горизонтальних і нахилених) штрихів.
Кегль - це розміри шрифту і набору, що включає висоту літери та вільних просторів над і під літерою й вимірюється у друкарських пунктах (пункт дорівнює 0,376 мм).
Тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних закладах становить: в 1 класах -35 хвилин, у 2-4 класах - 40 хвилин, в 5-12 класах - 45 хвилин.
Розклад уроків повинен враховувати оптимальне співвідношення навчального навантаження впродовж тижня, а також правильне чергування протягом дня і тижня предметів природничо-математичного і гуманітарного циклів з уроками музики, образотворчого мистецтва, трудового навчання та основ здоров'я і фізичної культури.
У початковій школі спарювати уроки не дозволено. Для учнів 59-х класів проведення спарених уроків допускається лише у разі проведення лабораторних і контрольних робіт, уроків трудового навчання та написання творів. В 10-12 класах допускається проведення спарених уроків як з основних, так і з ряду профільних навчальних дисциплін.
Робочий тиждень для учнів 1 класу протягом навчального року має передбачати встановлення додаткового розвантажувального дня (четвер), до розкладу якого не вводяться предмети, які потребують значного розумового напруження (математика, мовні предмети тощо).
Тривалість перерв між уроками для учнів 1 класу повинна бути не меншою 15 хвилин, для всіх інших класів - не менше 10 хвилин. Тривалість великої перерви (після 2-го уроку) має складати 30 хвилин. Замість однієї великої перерви після 2-го і 3-го уроків можна влаштовувати перерви впродовж 20 хвилин. Під час перерв необхідно організовувати перебування учнів на .відкритому повітрі та їх харчування.
Для профілактики виникнення втоми, порушень постави та появи розладів з боку органу зору серед учнів початкових класів на уроках письма, мови, читання та математики через кожні 15 хвилин уроку потрібно проводити фізкультурні хвилинки та спеціальну гімнастику для очей.
В ході визначення доцільності, характеру, змісту та обсягу домашніх завдань слід ураховувати індивідуальні особливості учнів та цілу низку педагогічних вимог. Так, у 1 класі домашні завдання не задаються. Надалі обсяг домашніх завдань має бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у 2 класі - 45 хвилин; у 3 класі - 1 годину 10 хвилин; у 4 класі - 1 годину 30 хвилин; у 5-6 класах - 2,5 години; у 7-9 класах - 3 години; у 10-12 класах - 4 години. У 1-4 класах домашні завдання не рекомендується задавати на вихідні та святкові дні.
Початок занять в загальноосвітніх навчальних закладах повинен припадати на час не раніше 8 години ранку. У разі використання двозмінного режиму навчання початок занять у другу зміну має організовуватися не пізніше 14 години, закінчення занять - не пізніше 19 години. Починати заняття як у першу, так і в другу зміну слід в один і той самий час протягом навчального року.
Учні перших, других і випускних класів, а також класів компенсуючого навчання повинні навчатися лише у першу зміну. Учні 3-5 класів можуть навчатися у першу зміну або у підзміну з початком занять не пізніше 12 години. Навчання в інноваційних навчальних закладах організовується лише в одну (першу) зміну.
Основними елементами санітарно-гігієнічного нагляду за розкладом занять є визначення відповідності розподілу та чергування предметів впродовж навчального дня і навчального тижня стану здоров'я та морфофункціональним можливостям організму дітей і підлітків, урахування особливостей фізіологічної кривої працездатності учнів (рис. 1), а також вивчення ступеня складності предметів та характеру їх взаєморозташування (наявність спарених уроків, розміщення поспіль уроків з предметів, подібних за змістом або за видом діяльності, наприклад, рідна мова та іноземна мова, алгебра та геометрія тощо).
Для визначення ступеня складності уроків використовують методику групування предметів за ступенем важкості (1 група: математика, іноземна мова; 2 група - хімія, фізика; 3 група - рідна мова, історія, географія; 4 група - природознавство, література; 5 група - фізична культура, музика, праця) або рангову шкалу складності шкільних предметів (математика - 11 балів; іноземна мова - 10; фізика, хімія - 9; історія - 8; рідна мова, література - 7; природознавство, географія - 6; фізична культура-5; праця-4; креслення-3; малювання-2; музика – 1) або методику визначення бального рівня складності окремих предметів (геометрія - 6 балів; алгебра-5,5 балів; іноземна мова-5,4 балів; хімія-5,3 балів; фізика-5,2 балів; біологія-3,6 балів; рідна мова - 3,5 балів; література - 1,7 балів; історія - 1,7 балів).
Гігієнічна оцінка організації уроку передбачає дослідження умов його проведення, особливостей подання навчального матеріалу, методики та унаочнення викладання, ступеня розвитку втоми учнів у ході навчального процесу, проведення хронометражних спостережень за тривалістю основних структурних елементів уроку (організаційна частина, перевірка домашнього завдання, основна частина, закріплення нового матеріалу, заключна частина).
При проведенні оцінки режиму дня обов’язково враховувати фізіологічну криву працездатності та відповідність довжини основних режимних елементів фізіологічній потребі.


3. Ситуаційна задача з комунальної гігієни.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 20
Санітарний лікар відділення гігієни дітей і підлітків міської СЕС оформив Акт перевірки умов перебування дітей у яслах-садочку “Сонечко” на 12 груп.
Під час проведення обстеження встановлено:
кількість гральних майданчиків – 9;
площа озеленення – 34%;
кількість групових приміщень – 10.
На земельній ділянці за даними лабораторного дослідження вміст гранул грунту з розмірами від 0,01 до 0,1 мм складає 80%, з розмірами менше, ніж 0,01 мм – 20%. Санітарне число становить 0,75, колі-титр – 2,0, кількість яєць аскарид – 5.
Дайте гігієнічну оцінку умовам перебування дітей у яслах-садочку та визначте зміст принципу забезпечення групової ізоляції у дитячому дошкільному закладі
Висновок: згідно з принципом групової ізоляції (див нижче) кількість гральних майданчиків та групових приміщень недостатня і має відповідати кількості груп. Площа озеленення повинна складати не менше 40-50 % від загальної площі ділянки

За шкалою оцінки санітарного стану грунту:
гранул грунту з розмірами від 0,01 до 0,1 мм складає 80%, розмірами менше, ніж 0,01 мм – 20% - супіщаний грунт
Колі – титр (1,0 і вище) – грунт чистий, безпечний
Число яєць гельмінтів (до 10) – слабо забруднений, відносно безпечний
Санітарне число Хлєбнікова ( 0,7- 0,86 ) – забруднений, небезпечний
Оскільки гігієнічні показники стану грунту мають відхилення від норми, то земельна ділянка не призначена для розміщення на ній дитячого дошкільного закладу
З метою попередження поширення інфекційних захворювань в дошкільних закладах необхідно дотримуватись принципу групової ізоляції. Основним приміщенням у дошкільному закладі є граль-ня-Ідальня (ясла) або групова (садок) кімната площею 2,5 м2 на дитину. Кожна група повинна мати самостійний вхід, а також приймальню, спальню та туалет. Передбачається зал для музичних та гімнастичних занять площею 75-100 м2. Для дітей ясельного віку необхідно передбачити місце для зберігання візків і санчат. Крім перелічених приміщень, в яслах-садках передбачаються кухня, пральня та приміщення для зберігання продуктів. Для кожної групи на ділянці обладнують ізольовані один від одного й обгороджені кущами ігрові майданчики розміром 130 м2, на яких розташувують навіси площею 30-50 м2, пісочницю, гімнастичне знаряддя тощо.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 21
1. Гігієна розумової праці. Провідні принципи, методи та засоби наукової організації праці. Санітарно-освітня робота.

Зрештою, такий вид трудової діяльності як розумова або інтелектуальна праця об’єднує роботи, що пов’язані з необхідністю прийому, аналізу та переробки інформації і потребують виняткового напруження сенсорного апарату, уваги, пам’яті, активації процессів мислення та емоціональної сфери.
Виділяють такі різновиди розумової праці:
операторська праця;
адміністративнокерівна праця;
творча праця;
праця викладачів і медичних працівників;
праця учнів і студентів.

Функціональний стан організму під час виконання трудової діяльності можна охарактеризувати з двох точок зору: енергетичної та інформаційної. Причому, перша (енергетична) є пріоритетною при здійсненні переважно фізичної роботи, а друга (інформаційна) у ході виконання розумової праці.
Характеристику навантаження на організм при роботі, що потребує м’язових зусиль та певного енергетичного забезпечення називають важкістю. Характеристику навантаження на організм при роботі, що потребує інтенсивної роботи головного мозку, насамперед в умовах одержання, аналізу та переробки інформації, називають напружуванням.
Для фізіологогігієнічної характеристики важкості та напруженості праці використовують ергономічні або ергометричні та фізіологічні показники.
До числа основних ергономічних показників важкості праці відносять величину вантажу у кг, динамічне фізичне навантаження у кг/м, відстань переміщення у м, характеристики робочої пози та ін. До числа основних фізіологічних показників величину енерговитрат, частоту серцевих скорочень, хвилинний об’єм крові та дихання та ін.
До числа основних ергономічних показників напруженості праці відносять щільність сигналів, категорію зорових робіт, ступінь монотонності праці, число об’єктів одночасного спостереження, тривалість зосередженої уваги, ступінь емоційної напруженості та ін. До числа основних фізіологічних показників латентний період сенсомоторних реакцій, характеристики нервових процесів, переключення та стійкість уваги, частота серцевих скорочень та ін.
Всі роботи за ступенем важкості розподіляють на легкі, середньої важкості, важкі та надто важкі, за ступенем напруженості на малонапружені, помірно напружені, напружені та надто напружені

2. Показники забруднення води патогенної мікрофлорою, неорганічними і органічними хімічними речовинами та радіоактивними речовинами. Особливості обробки води в польових умовах, табельні засоби.

Розрізняють прямі та непрямі показники забруднення питної води органічними речовинами. До прямих відносять:
бактеріологічні показники – загальне мікробне число, кількість загальних колі-форм (колі-індекс), патогенних ентеробактерій, Е. Соli тощо.
паразитологічні показники – клітини, яйця, лічинки кишкових гельмінтів (ооцистикриптоспоридій, цисти лямблій, дизентерійних амеб, балантидія кишкового тощо)
До непрямих відносять:
органолептичні показники – смак, запах, забарвленість, каламутність тощо.
хімічні показники – хлориди, сульфати, амонійні сполуки, нітрити, нітрати, перманганатна окислюваність тощо.
Отже, про фекальне забруднення води свідчить не лише наявність у воді групи кишкових паличок, але й збільшення порівняно з вихідним вмісту амонійного азоту, азоту нітритів і нітратів, хлоридів і окислюваності, що може використовуватись як непрямий хімічний показник забруднення води фекаліями. Беручи до уваги, що під час розпаду білків у кишках утворюються солі амонію, збільшення вмісту цього хімічного інгрідієнта у воді при забруднені її фекаліями свідчить про свіже забруднення, яке є одним із найбільш небезпечних у епідеміологічному плані.
У процесі мінералізації амонійні солі окислюються послідовно до нітритів та нітратів. Це дає змогу використовувати значення вмісту азотовмісних речовин для визначення ступеня і термінів забруднення води відкритих водойм фекаліями. Наприклад, ізольоване підвищення вмісту нітритів у воді свідчить про недавнє забруднення води, а збільшення солей азотної кислоти – про давнє забруднення. Якщо вода містить підвищені порівняно з характерними для даної водойми кількості всього комплексу азотовмісних речовин (солей аміаку, нітритів, нітратів та окиснюваності), то це необхідно трактувати як показник постійного фекального забруднення води.
Однак не слід виключати і можливість вимивання азотовмісних речовин рослинного походження у воді. Підвищений вміст амонійних сполук, нітратів, сульфатів може мати і неорганічне походження (добрива). Як правило, така їх природа підтверджується низькою твердістю, низькою окиснюваністю та низьким мікробним числом.

Визначення деяких показників якості питної води:
1. Мікробіологічні показники – показники епідемічної безпеки питної води, перевищення яких може призвести до виникнення інфекційних хвороб у людини:
Мікробне число – число мікроорганізімів, що міститься в 1 мл води (не більше, ніж 100).
Кількість загальних колі-форм (колі-індекс)– число бактерій групи Е.соli в 1 л води – не більше, ніж 10 КУО (або не більше 1 КУО у 100 мл води).
2. Паразитологічні показники –показники епідемічної безпеки питної води, перевищення яких може призвести до виникнення паразитарних інвазій у людини.
3. Органолептичні показники (запах, смак і присмак, забарвленість, каламутність) – фізичні властивості питної води, що сприймаються органами чуття:
Запах – показник, що характеризує властивість води подразнювати рецептори слизових оболонок носа та синусних пазух, зумовлюючи відповідне відчуття (табл.1).
Смак і присмак – показники, що характеризують здатність наявних у воді хімічних речовин після взаємодії зі слиною подразнювати смакові рецептори язика і зумовлювати відповідне відчуття (табл..1).
Забарвленість – показник, що характеризує інтенсивність забарвлення води, яке зумовлене вмістом забарвлених органічних речовин.
Каламутність – показник, що характеризує природну властивість води, зумовлену наявністю у воді завислих речовин органічного і неорганічного походження (глини, мулу, органічних колоїдів, планктону тощо).
4. Фізико-хімічні показники – фізичні чи хімічні показники, що нормуються за загальносанітарною або органолептичною ознакою шкідливості:
Загальна жорсткість – показник, що характеризує властивість води, зумовлену наявністю у ній розчинених солей кальцію та магнію (сульфатів, хлоридів, карбонатів, гідрокарбонатів тощо).
Сухий залишок –показник, що характеризує кількість розчинених речовин, передусім мінеральних солей, в 1дм3 води.
Таблиця 1
Оцінка запаху, смаку або присмаку питної води
Характер запаху, смаку або присмаку
Описове визначення запаху, смаку або присмаку
Інтенсивність, бали

Немає
Не відчувається
0

Дуже слабкий
Не відчувається споживачем, проте, виявляється під час лабораторного дослідження
1

Слабкий
Помічається споживачем, якщо звернути на це його увагу
2

Помітний
Легко відчувається і викликає несхвальний відгук про воду
3

Сильний
Змушує втримуватися від пиття
4

Дуже сильний
Настільки сильний, що робить воду непридатною до вживання
5


ІНСТРУКЦІЯ
до визначення активного хлору в препаратах для знезараження
води польовим (крапельним) методом
1. Визначення вмісту активного хлору у хлорному вапні або ДТСГК та оцінка його придатності для проведення знезараження води.
Готують 1% розчин хлорного вапна, що підлягає перевірці. В колбу наливають 30 мл дистильованої води, 10 крапель 1% розчину хлорного вапна (окремою піпеткою), 5 крапель розчину НСl (1:2), 10 крапель 5% розчину КI та 10 крапель розчину крохмалю. Далі титрують краплями 0,7% розчину тіосульфату натрію до повного знебарвлення. Кількість крапель, витрачених на титрування, відповідає відсотку активного хлору у вапні. Вапно, що вміщує менше 20% активного хлору, непридатне для знезараження води.
Наприклад: на титрування пішло 22 краплі 0,7% тіосульфату натрію. Отже, досліджене хлорне вапно вміщує 22% активного хлору і, таким чином, є придатним для знезараження води.
2. Визначення вмісту активного хлору в таблетках «Пантоцид» («Аквацид») та оцінка їх придатності для проведення знезараження води.
Одну таблетку з контрольної партії «Пантоциду» розчиняють у колбочці, в якій знаходиться 50 мл дистильованої води. Після повного розчинення таблетки вносять 5 крапель розчину HCL (1:2), 10 крапель 20% розчину КI та 10 крапель 1% розчину крохмалю. Далі титрують краплями 0,7% розчином тиосульфату натрію (1 крапля зв'язує 0,04 мг ). Таблетки, що вміщують менше 1,5 мг хлору є не придатними для проведення знезараження води. У свіжих таблетках вміст активного хлору в межах 3,0-3,5 мг. Таблетки з вмістом активного хлору менше 1,5 мг непридатні для знезараження води.
3. Визначення дози хлорного вапна (або ДТСГК) для проведення знезараження води за хлорпотребою методом пробного хлорування.
У три колби або склянки вливають по 200 мл води, яка підлягає знезараженню. У кожну колбу піпеткою вносять відповідно по 2, 3 та 6 крапель 1% розчину хлорного вапна. Розмішують та залишають на 30 хвилин. Далі визначають вміст залишкового хлору, для чого в кожну колбу вносять по 2 краплі розчину HCl (1:2), 10 крапель 5% розчину KI та 10 крапель 1% розчину крохмалю. Титрують краплями (слід збовтувати розчин після кожної краплі) 0,7% розчином гіпосульфату натрію (1 крапля зв'язує 0,04 мг хлору) до знебарвлення.
Залишковий хлор розраховують множенням кількості крапель, що витрачені для титрування на 0,04 і на 5 (для перерахунку на 1 літр води). За робочу для подальших розрахунків слід брати ту пробу, у якій залишковий хлор буде в межах 0,3-0,5 мг/л.
Наприклад, на титрування третьої проби, куди було внесено 6 крапель 1% розчину хлорного вапна, витрачено 2 краплі розчину гіпосульфіту. Залишковий хлор буде дорівнювати 2 х 0,04 х 5 = 0,4 мг/л, тобто знаходиться у межах норми 0,3-0,5 мг/л. Подальші розрахунки такі: 6 крапель 1% розчину вапна внесено в 200 мл води, а на літр треба у 5 разів більше, тобто 30 крапель, що в мілілітрах складає 30 / 25 = 1,2 мл. В 1 мл 1% розчину міститься 10мг вапна, а в 1,2 мл – 12 мг. Звідси для знезараження води в резервуарі РДВ-500 потрібно зважити 12 х 5000 = 60000 мг = 60 г такого вапна.

Очистка та знезараження води за стандартним методом Клюканова на моделі водоочисної установки з тканинно-вугільним фільтром
Очистка води проводиться за методом коагуляції (з використанням сірчано-кислого алюмінію), а знезараження – методом перехлорування (із застосуванням хлорного вапна). Підлягає обробці 5 т води. У бутиль з визначеною кількістю води, що підлягає покращанню якості, вносять необхідну кількість 1% розчину хлорного вапна (з розрахунку 10 мг активного хлору на 1 л води) та 1% розчину сірчанокислого алюмінію (з розрахунку 150 мг сірчаного алюмінію на 1 л води). Приклад розрахунку приведений у додатку 1.
Через 15 хвилин воду, що відстоялась проціджують через модель тканинно-вугільного приладу ТУФ-200 та оцінюють органолептичні якості одержаної води, визначають вміст залишкового хлору та складають гігієнічний висновок
3. Ситуаційна задача з гігієни дітей і підлітків.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 21
Під час здійснення санітарної експертизи розкладу занять встановлено, що відповідно до рангової шкали складності навчальних предметів найбільша сума балів припадає у III класі на понеділок, у IV класі – на вівторок, у V класі – на середу, у VI класі – на п’ятницю, у VII класі спостерігається рівномірний розподіл навантаження протягом тижня.
Обґрунтуйте гігієнічний висновок щодо ступеня раціональності побудови навчального розкладу та укажіть, в якому класі розклад уроків побудовано правильно та за якими критеріями оцінюється важкість предметів для учнів.
Висновок:: Розподіл уроків протягом тижня повинен узгоджуватися з-особливостями динаміки змін працездатності учнів. Так, найбільший рівень працездатності спостерігається в школярів у вівторок, середу та четвер, в ці дні й необхідно давати найбільше навчальне навантаження, значно менший - у понеділок, п'ятницю та суботу. Саме тому розклад уроків правильно побудовний у школярів 4, 5, 7 класів. Для визначення ступеня складності уроків використовують методику групування предметів за ступенем важкості, рангову шкалу складності, методику визначення бального рівня складності шкільних предметів. Основними критеріями є ступінь розумового та фізичного навантаження та напруження. Першими уроками повинні бути предмети, які не вимагають великого розумового навантаження та напруження (література, історія, географія). Такі предмети, як математика та іноземна мова, що є найбільш важкими, належить планувати на 2-3-4-у уроках. 5-й і 6-й уроки, коли рівень працездатності суттєво знижується, слід відводити для предметів, які характеризуються середнім і незначним рівнем розумового напруження (біологія, валеологія, малювання), та уроків праці та фізичного виховання. Перерви між уроками є необхідним і дуже ефективним видом активного відпочинку, що забезпечує збільшення рухової активності учнів під час перерви, перебування їх на відкритому повітрі, організоване приймання їжі тощо. Тривалість звичайних перерв у школі повинна становити 10 хвилин, великих - 20-30 хвилин.



ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 22
1. Погода та здоров’я населення (визначення, класифікація, погодотвірні і погодохарактеризуючі фактори, вплив на організм людини). Геліометеотропні реакції та їх профілактика.

Погода – комплекс фізичних властивостей повітря в даній точці земної кулі (температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск, радіаційна температура).
* Примітка: Радіаційна температура повітря у приміщенні – середня інтенсивність інфрачервоного випромінювання всіх оточуючих людину предметів і поверхонь.















Погодохарактеризуючі фактори:
Хімічний склад атмосфери
Геофізичні показники
Метеорологічні чинники (температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск)
Електричний стан атмосфери: газові розряди, грози
Синоптичні чинники: опади, хмарність, мряка
*Примітка: Метеорологія – наука про атмосферу, її властивості.

Механізм формування погоди

Причина змін погоди – рух повітряних мас (із різними властивостями).
* Примітка: Синоптична метеорологія – розділ метеорології, що присвячений вивченню великомасштабних атмосферних процесів (виникнення та переміщення циклонів та антициклонів, повітряних мас та атмосферних фронтів) та прогнозуванню погоди.
Фронт атмосфернний:
– перехідна зона між двома повітряними масами з різними фізичними властивостями;
– причина швидкої зміни погоди (за 1 добу).
Види атмосферних фронтів:
Теплий атмосферний фронт
Холодний атмосферний фронт
Погода оклюзії – результат нашарування холодного фронту на теплий, результатом якого є зникнення атмосферного фронту.
Фронтальна погода – погода, що формується в даній місцевості в момент проходження атмосферного фронту.
Погодопереніс – явища формування певних погодних умов в момент проходження над даною територією повітряної маси із певними властивостями.

Два основні синоптичні стани:
Циклон – ділянка пониженого атмосферного тиску із зниженням від перфіферії до центру
– в зоні циклону погода нестійка:
значний перепад тиску,
значний перепад температури,
підвищена вологість,
опади

13 EMBED Excel.Chart.8 \s 1415

Антициклон – ділянка підвищеного атмосферного тиску із підвищенням від перфіферії до центру
– в зоні циклону погода стійка:
незначний перепад тиску,
незначний перепад температури,
без опадів

13 EMBED Excel.Chart.8 \s 1415

Геліометеотропні реакції = фронто-синдром – реакції організму людини на швидку зміну погодних умов.

Фази геліометеотропних реакцій:
І Фаза клініко-фізіологічної адаптації – настає за 2 доби до зміни погоди
Причина: атмосферики – електричні імпульси з зони грозових розрядів.
ІІ Фаза підвищеної чутливості до погоди - настає за 6 годин до зміни погоди
Причина: атмосферики – електричні імпульси з зони грозових розрядів + зміна електромагнітного поля Землі, потенціалу “Земля-повітря”( зміна іонного складу повітря
ІІІ Фаза дезадаптації – в момент гострої погоди (безпосередньої зміни погоди)

Метеотропний синдром – симпотомокомплекс, що пов’язаний з певним типом погоди.

Категорії найбільш чутливих до зміни метеоумов хворих:
1. Із кардіоваскулярним синдромом
2. Із церебральним синдромом
3. Із суглобним (ревматоїдним) синдромом
4. Із катаральним синдромом
Метеопати – люди із підвищеною чутливістю до змін погодних умов.

Всі люди – метеопати, тільки ступінь чутливості до метеоумов в кожного – свій, індивідуальний.

Категорії людей за метеолабільністю:
1. Метеолабільні.
2. Віднсно метеостабільні


2. Фізичний розвиток як один з найважливіших критеріїв оцінки стану здоров’я. Методи оцінки фізичного розвитку дітей і підлітків.

Фізичний розвиток дітей та підлітків оцінюють на підставі визначення соматоскопічних (антропоскопічних), соматометричних (антропометричних) та фізіометричних показників з їх подальшим вивченням за допомогою методу сигмальних відхилень, за шкалами регресії, комплексного та центильного методів.
До соматоскопічних показників відносять стан шкіряних покривів та слизових оболонок, ступінь жировідкладання, характеристики опорнорухового апарату (кістяк, форма грудної клітки, хребта, ніг та стоп), ознаки статевого дозрівання (оволосіння під пахвами та на лобку, розвиток молочних залоз у дівчат, оволосіння на обличчі, розвиток щитовидного хряща гортані, мутація голосу у юнаків), до соматометричних довжину і масу тіла, обвід грудної клітки та інші обводи (обводи голови, плеча, стегна тощо), до фізіометричних м’язову силу, життєву ємкість легень, станову силу та ін.
Метод сигмальних відхилень з графічним зображенням профілю фізичного розвитку передбачає порівняння кожної індивідуальної ознаки з середньозваженою арифметичною величиною для цієї ознаки при певному віці, що дозволяє визначити її фактичне відхилення від нормативних значень.
Далі шляхом ділення фактичного відхилення на величину середнього квадратичного відхилення знаходять сигмальне відхилення ((), що і надає інформацію про те, на яку величину сигм у більшу або меншу сторону відрізняються показники дитини, котра досліджується, від середніх показників, властивих даному віковостатевому періодові.
Відхилення у межах від -1( до +1( вважають середнім розвитком ознаки, що досліджується, від -1( до -2
·( розвитком нижче середнього, від -2( та нижче низьким, від +1( до +2( вище середнього, від +2( та вище високим.
Для побудови профілю фізичного розвитку на однаковій відстані одне від одного проводять горизонтальні лінії, кількість яких зумовлюється числом ознак, що підлягають оцінці, і на кожній з них відкладають значення отриманих відхилень, котрі з’єднують прямими лініями. Метод сигмальних відхилень дозволяє визначити ступінь розвитку кожної окремої ознаки фізичного розвитку та його пропорційність, відомості про яку надає саме профіль. Якщо величини відхилень укладаються в одну сигму розвиток вважається пропорційним, якщо не укладаються непропорційним.
Методу оцінки фізичного розвитку за шкалами регресії дозволяє подолати основний недолік методики сигмальних відхилень, а саме відокремлений характер оцінки кожної соматометричної ознаки. Оціночні таблиці у даному випадку ураховують кореляційну залежність між ростом, масою тіла та обводом грудної клітки і, отже, дозволяють дати більш грунтовну оцінку ступеня фізичного розвитку за сукупністю взаємопов’язаних ознак.
Перший етап проведення індивідуальної оцінки фізичного розвитку за оціночними таблицями шкал регресії спрямований на пошук групи (розвиток середній, нижче середнього, вище середнього, низький, високий), до якої слід віднести ріст дитини. Далі знаходять показники маси тіла та обводу грудної клітки, що повинні відповідати фактичному ростові і порівнюють з ними фактичні показники ознак, які досліджуються. Для цього від величини фактичного розвитку ознаки віднімають стандартне його значення та ділять на сигму регресії ((R) для досліджуваної ознаки. Критерії оцінки аналогічні попереднім.
Проведене дослідження дозволяє віднести дитину до однієї з груп фізичного розвитку: нормальний фізичний розвиток маса тіла у межах від М 1(R
· до М + 2(R; дефіцит маси тіла маса тіла менш, ніж М 1(R; надлишок маси тіла маса тіла більш, ніж М +2(R; низькій ріст довжина тіла менш, ніж М 2(R.
Комплексний метод оцінки фізичного розвитку дозволяє урахувати як особливості морфофункціонального стану організма, так і відповідність рівня його біологічного розвитку календарному вікові.
Спочатку за даними довжини тіла, щорічного збільшення довжини тіла, числа постійних зубів, ступеня розвитку вторинних ознак статевого дозрівання, терміну окостеніння кисті визначають біологічний вік дитини та порівнюють його з календарним. У залежності від значень отриманих показників він може відповідати календарному вікові, випереджувати або відставати від нього.
Наступний етап комплексного методу пов’язаний з оцінкою морфофункціонального стану організму із застосуванням шкал регресії та вікових стандартів розвитку функціональних показників.
Рівень фізичного розвитку оцінюють за:
ростом, визначається за допомогою шкал регресії або у випадку їх відсутності за методом сигмальних відхилень. Як і в попередньому випадку існують 5 оцінок фізичного розвитку за ростом: високий, вище середнього, середній, нижче середнього, низький. Середню зважену величину кожного показника фізичного розвитку знаходять у таблиці 4.
гармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відрізняються від нормативних значень у межах від М -1(R
· до +1(R та функціональні показники характеризуються відхиленнями від М -1( і вище.
дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відстають від М -1(R до -2(R або випереджають за рахунок жировідкладень від М +1(R до +2(R та функціональні показники знаходяться у межах від М -1( до -2(;
різко дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відстають від М -2(R і нижче або випереджають за рахунок надлишкових жировідкладень від М +2(R і більше, функціональні показники характеризуються відхиленнями від М -2( і нижче.
Коефіцієнт регресії (КR) показує, на скільки змінюється маса тіла (в кг) і обвід грудної клітки (в см) при збільшені або зменшені росту на одиницю вимірювання (см). Сигма регресії ((R) cлужить для визначення індивідуального відхилення маси тіла і грудної клітки від стандартних даних росту.
За допомогою коефіцієнта регресії та сигми регресії складають оціночні таблиці (шкали регресії за ростом), які дозволяють оцінювати гармонійність розвитку людини за морфологічними ознаками.
Отже, під час використання комплексного методу оцінки фізичного розвитку рівень біологічного розвитку визначається на підставі ступеня відповідності його основних ознак (довжини тіла, щорічного збільшення довжини тіла, числа постійних зубів, розвитку вторинних статевих ознак, терміну осифікації кісток кисті віковим стандартам (табл. 5 та 6).
Ступінь гармонійності фізичного розвитку визначається шляхом порівняння фактичної маси тіла і обводу грудної клітки зі стандартними величинами цих показників для певного віку і статі, які приведені в таблиці 7 «Оцінка фізичного розвитку школярів (шкала регресії за ростом)».
Різниця між фактичною і стандартною величинами показника фізичного розвитку ділять на сигму регресії і отримують величину сигмального відхилення, яка дозволяє визначити ступінь гармонійності фізичного розвитку школяра.
Критерії оцінки морфофункціонального стану організму з використанням шкал регресії приведені вище. Слід лише підкреслити, що діти з відхиленням ваги нижче -3(R направляються до ендокринолога.
Так якщо, наприклад, необхідно дати оцінку фізичного розвитку дівчинки, 11 років з ростом 148 см, масою тіла 37 кг та величиною обводу грудної клітки 71 см, яка за рік додає в рості 8 см, має 20 постійних зубів та ступінь розвитку вторинних статевих ознак: Ма1Р0,1А1, хід практичної діяльності лікаря повинен бути таким.
Спочатку з метою визначення рівня біологічного розвитку порівнюють дані дівчинки, яка була обстежена, зі стандартами рівня біологічного розвитку для дівчаток 11 років (таблиця 6). За даними таблиць стандартів біологічного розвитку дівчаток у віці 11 років ріст повинен бути 142,2 (7,1 см, щорічне збільшеннядовжини тіла 68 см, число постійнмих зубів 21(3, ступінь розвитку вторинних статевих ознак: Ма1Р0,1А0,1. Таким чином у нашому випадку показники біологічного розвитку дівчинки відповідають стандартним величинам, тобто рівень біологічного розвитку відповідає календарному віку.
Далі для оцінки фізичного розвитку використовують оціночні таблиці за шкалою регресії (табл 7). За даними таблиці ріст дівчинки відповідає середньому, тобто фізичний розвиток за ростом є середнім. Використовуючи величини сигм регресії, знаходять, яка маса і який обвід грудної клітки повинні бути у дівчинки при її рості. За таблицею шкал регресії для 11річних дівчаток з ростом 148 см, маса тіла повинна складати 40,4 кг, а сигма регресії 5,37 см, отже, 3740,4 = -3,9; -3,9:5,37= -0,63(R, тобто різниця у масі тіла знаходиться в межах (1(R, що указує на гармонійний розвиток дівчинки за масою тіла у порівняні з ростом. Аналогічно визначають відповідність обводу грудної клітки росту дівчинки. Як бачимо, і за цим показником (R=0,06 розвиток також є гармонійним.
Отже, фізичний розвиток дівчинки, 11 років середній, гармонійний, рівень біологічного віку відповідає календарному віку.
Якщо фізичний розвиток є дисгармонійним або різко дисгармонійним, тоді обов’язково слід указують причину виявлених зрушень у морфофункціональному стані (за рахунок надлишкової або недостатньої маси тіла, малого обводу грудної клітки) та обгрунтовують рекомендації щодо корекції фізичного розвитку (збільшення або зменшення калорійності харчового раціону, зміна набору харчових продуктів, запровадження активних занять фізичною культурою та спортом тощо).
Центильний метод, на відміну від традиційних, які орієнтовані на оцінку ознак фізичного розвитку, що варіюють за законом нормального розподілу, є ефективним непараметричним способом стислого опису характеру їх розподілу, котрий має право або лівосторонню асиметрію. Сутність центильного методу полягає у зіставленні фактичної ознаки розвитку окремої характеристики фізичного розвитку з упорядкованим рядом, що включає у свою структуру весь діапазон коливань досліджуваної ознаки, розподілений на 100 інтервалів, попадання в які має рівну імовірність, але розміри цих центильних інтервалів у абсолютних одиницях вимірювань неоднакові. Для визначення ступеня фізичного розвитку використовують сім фіксованих центилів: 3й, 10й, 25й, 50й, 75й, 90й та 97й і відповідно вісім центильних інтервалів:
1й інтервал (нижче 3%) дуже низькі показники;
2й інтервал (від 3% до 10%) низькі показники
3й інтервал (від 10% до 25%) знижені показники
4й та 5й інтервали (відповідно від 25 до 50% та від 50% до 75%) середні показники;
6й інтервал (від 75% до 90%) підвищені показники
7й інтервал (від 90% до 97%) високі показники;
8й інтервал (вище 97%) дуже високі показники
Індивідуальну оцінку морфофункціональних показників проводять за одновимірними оціночними шкалами, що включають у свою структуру розмах коливань (максимальне та мінімальне значення), центральну тенденцію (медіану упорядкованого ряду) та 8 центильних інтервалів і дозволяють визначити як окремі характеристики розвитку соматометричних ознак, так і, ураховуючи той факт, 4й та 5й інтервали номограми характеризують гармонійний фізичний розвиток, 3й та 6й інтервали дисгармонійний, 1й та 2й і 7й та 8й різко дисгармонійний за рахунок дефіциту або надлишку маси тіла, ступінь гармонійності фізичного розвитку

3. Ситуаційна задача з комунальної гігієни.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 22
Визначте необхідну кількість хлорного вапна для проведення знезараження води методом перехлорування. Резервуар з водою має розміри: довжина – 2,5 м, діаметр – 1 м, хлорне вапно містить 25% активного хлору.
Укажіть, за якими показниками слід оцінювати надійність знезараження води хлором.
Оскільки хлорне вапно вміщує більше,ніж 20% активного хлору, то воно є придатниим для знезараження води.
1л = 1м3
Об’єм водойми = 196л???


Розрахунок необхідної кількості хлорного вапна проводять після визначення вмісту активного хлору у хлорному вапні. Установлено, що вміст активного хлору у хлорному вапні становить 25%, тобто:
100 г хлорного вапна - 25 г активного хлору
1 - х
х = ---- = 0,25 або 250 мг активного хлору
Отже, в 100 мл 1% розчину хлорного вапна вміщується 250 мг СI
100 мл 1% розчину - 250 мг активного хлору
х - 10 мг
х = 4 мл 1% розчину хлорного вапна
Таким чином, для знезараження методом перехлорування 1 л води, що підлягає обробці, необхідно використати 4 мл 1% розчину хлорного вапна.
196*4 = 784 мл розчнину


ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 23
1. Гігієнічне значення молока та молочних продуктів. Санітарна експертиза молочних продуктів. Показники якості та ознаки псування молока.

Питне молоко характеризується високими споживними властивостями, які визначаються його [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], засвоюваністю, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], органолептичними показниками, використанням. Вміст білків і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у питному молоці такий самий, як у свіжовидоєному.
Кількість [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] в окремих видах питного молока нормується [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Для визначення жирності використовується прилад [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Жири питного молока засвоюються краще, ніж свіжовидоєного. Це пояснюється їх дрібнодисперсним станом. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] молока невисока. Вона залежить, насамперед, від вмісту жиру і коливається від 30 до 80 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]/100 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] питного молока визначається вмістом повноцінних білків, поліненасичених жирних кислот, фосфатидів, мінеральних речовин, вітамінів. Молоко забезпечує потребу [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у жиророзчинних вітамінах на 2030%, у вітамінах B2 і B6  на 70%, у вітаміні В12  майже на 100%. Всі речовини у молоці перебувають в оптимальному співвідношенні. Молоко характеризується високими органолептичними властивостями: ніжним і приємним [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], привабливим білим [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] з жовтуватим відтінком. Воно необхідне для функціонування багатьох органів людини, насамперед [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Використовують молоко в їжу безпосередньо, для приготування перших, других і третіх страв, у хлібопекарській, кондитерській та інших галузях [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Молоко  продукт регулярного [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] тварини і може бути перемішане з молоком тієї ж самої або й інших однорідних тварин, отриманого у той самий час доїння або в інший час. У харчовій промисловості найпоширеніше коров'яче молоко, у різних місцевостях використовують також [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], а також кобиляче і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. В [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] видоюють [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], на далекій Півночі  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. В [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] крім молока кіз та овець споживають також [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] молоко.

САНІТАРНА ЕКСПЕРТИЗА МОЛОКА ТА МОЛОЧНИХ ПРОДУКТІВ

Відбір проб для лабораторного аналізу
У залежності від способу розливу, обробки та упакування молоко розподіляється на пастеризоване та сире, незбиране та знежирене, фляжне та пляшкове стерилізоване, пряжене, молоко з какао, кавою, вітаміном С, білкове.
Перед відбором проб з фляг молоко добре перемішують спеціальними мутовками. Для контролю відбирають 3% фляг від загальної кількості. Відбір проводять спеціальною металевою трубкою, опускаючи її на дно фляги з такою швидкістю, щоб молоко надходило в трубку одночасно з її зануренням.
Проби молока переносять у чистий та обполіснутий досліджуваним молоком посуд. З цього посуду після перемішування виділяють “середній” зразок об’ємом 500 мл.
Відбір проб молока, що розфасоване у пляшки або пакети передбачає відбір 1–2 одиниць упаковок з 100 ящиків, 2–3 одиниць – з 100–200 ящиків, 3–4 одиниць – з 200–500 ящиків, 4–5 одиниць – з 500–1000 ящиків.
“Середні” проби, що направляються у лабораторію, повинні мати етикетку з назвою підприємства, яким виготовлені продукти, номером партії або одиниць упаковки, назвою та сортом продукту, датою його виготовлення, температурою продукту в момент відбору проби, даними про посаду особи, котра здійснила відбір проби та її підписом. Проби пломбують або опечатують. Пляшки перев’язують цупкою ниткою (або шпагатом), кінці якої пломбують поверх пробки або кришки упаковки.
Дослідження проб молока слід проводити зразу після доставки їх у лабораторію і не пізніше, ніж через 4 години після відбору. До початку дослідження зразки продуктів повинні зберігатися при температурі повітря у межах від 6 – 8°.

Органолептичне дослідження молока та молочних продуктів
Зовнішній вигляд та консистенція. Молоко повинно являти собою однорідну рідину без осаду. Для визначення консистенції молоко наливають у склянку, яку трохи нахиляють та повертають у вихідне положення – проба не повинна бути ані водянистою, ані тягучою, ані утворювати клубочки слизу внаслідок процесів слизового бродіння, що зумовлені дією мікроорганізмів.
Смак та запах. Молоко повинно мати смак і запах, які властиві для свіжого молока. У випадку наявності різноманітних, нехарактерних для нього присмаків та запахів, молочні продукти не можуть бути допущені до реалізації. Побічні відтінки запаху молоко може придбати при неправильному зберіганні, передусім внаслідок поглинання різких запахів при одночасному зберіганні різноманітних продуктів, наприклад молока та мила, молока та оселедців. Неприємний присмак молока спостерігається у випадку поїдання тваринами часнику, цибулі, полину тощо.
Колір. Для натурального жирного молока властивий білий колір з легким жовтуватим відтінком. Натомість для знежиреного молока характерний білий колір з наявністю голубого відтінку.

Хімічне дослідження молока та молочних продуктів

Визначення густини (питомої ваги) молока
Під густиною молока розуміють відношення маси об’єму молока при температурі 20° до маси такого ж об’єму води при температурі 4°.
Визначення густини проводять спеціальним приладом – ареометром, який призначений для вимірювання питомої ваги виключно молочних продуктів і тому отримав назву лактоденсиметр.
В зв’язку з тим, що густина молока суттєво залежить від температури, лактоденсиметр має термометр, який показує температуру молока у момент вимірювання питомої ваги. Перед вимірюванням молоко перемішують, потім обережно, щоб не утворювалась піна, по стінці наливають у циліндр ємністю 200 – 250 мл, наповнюючи його на дві третини. Сухий чистий лактоденсиметр обережно занурюють у циліндр з молоком до поділки 1,030 і залишають його у плаваючому стані на відстані 5 мм від стінок.
Через 1–2 хвилини після занурення визначають питому вагу молока. Око дослідника при цьому повинно знаходитися на рівні верхнього меніска молока. Відлік показника проводиться по його верхньому краю з точністю до 0,0005, а підрахунок температури – з точністю до 0,5°С. Вимірювання слід проводити декілька разів. Розбіжність між двома паралельними визначеннями не повинна бути більше 0,0005.
Отриману величину густини продукту слід привести до стандартного показника, який характеризує питому вагу молока при температурі 20°С. Тому необхідно ураховувати те, що кожний градус температури змінює питому вагу молока на 0,0002 одиниці густини, або збільшуючи її (якщо температура перевищує 20°С), або зменшуючи (якщо температура не досягає 20°С).
Згідно з вимогами Державного стандарту (ДСТУ–2661-94) питома вага молока повинна знаходитися у межах 1,024 – 1,037 г/см3: 1,024-1,025 г/см3 – для пряженого молока; 1,026-1,030 г/см3 – пастеризованого и стерилізованого; 1,036-1,037 г/см3 – білкового.

Визначення кислотності молока

Кислотність молока зумовлена вмістом у ньому молочної кислоти, фосфорнокислих та молочнокислих солей, білків тощо. Кислотність виражається у градусах Тернера і є важливим показником свіжості молока.
Градус Тернера (°Т) являє собою кількість мілілітрів 0,1 н. розчину лугу, що витрачається на нейтралізацію кислот в 100 мл молока.
Для визначення кислотності у конічну колбу піпеткою вносять 10 мл молока і додають 10 мл дистильованої води та 3 краплі 1% спиртового розчину фенолфталеїну. Суміш титрують 0,1 н. розчином їдкого натру до появи рожевого забарвлення, яке не зникає протягом однієї хвилини. Кількість мілілітрів 0,1 н. розчину їдкого натру, що пішла на нейтралізацію 10 мл молока, множать на 10 і таким чином визначають кислотність досліджуваного молока.
Згідно з ДСТУ–2661-94 кислотність молока 1 сорту повинна становити 16 – 18°Т, кислотність молока 2 сорту – 19 – 21°Т, для білкового – до 25°Т.
Слід відмітити, що орієнтовним методом перевірки молока на свіжість є проба на кип’ятіння. У тонкостінну пробірку наливають 4–5 мл молока і, постійно перемішуючи, нагрівають його на спиртівці або газовій плиті протягом 1 хвилини (можна нагрівати пробірку впродовж 2 хвилин на водяній бані).
Якщо досліджуване молоко несвіже і, отже, його кислотність перевищує 25–27°Т, то при кип’ятінні воно звертається.

Визначення жирності молока

Жирність молока визначається з використанням спеціального приладу – бутирометра (або жироміра) за допомогою кислотного метода Гербера, що передбачає застосування як емульгатора жирів концентрованої сірчаної кислоти, котра зменшує адсорбцію ліпідів білками і, згодом, жирові кульки зливаються у суцільний шар жиру.
Процес злиття жирових кульок і вилучення шару жиру посилюється при додаванні до суміші амілового або ізоамілового спирту, а також при підігріванні жироміра та його центрифугуванні.
Для визначення вмісту жиру в молоці у бутирометр наливають (бажано з автоматичної піпетки) 10 мл сірчаної кислоти з питомою вагою 1,81 – 1,82 г/см3 і дуже обережно, не допускаючи змішування рідин, піпеткою Мора наливають молоко, необхідний об’єм якого указаний безпосередньо на піпетці. Потім, також автоматичною піпеткою, додають 1 мл амілового спирту.
Бутирометр закривають гумовим корком з одним шаром марлі і струшують та перевертають, підтримуючи при цьому пробку, до повного розчинення білкових речовин молока. Після цього жиромір ставлять на 5 хвилин на водяну баню при температурі води 65 – 70°С.
Далі, жироміри з різними пробами молока розміщують у металеві патрони центрифуги, вставляючи їх таким чином, щоб вузька частина жиромірів була повернута до центру, а самі жироміри розміщувались один проти одного. Закривши кришку центрифуги, проводять центрифугування протягом 5 хвилин зі швидкістю понад 1000 обертів за хвилину.
Після центрифугування жиромір виймають із центрифуги і поміщають на 3 хвилини в гарячу воду, щоб повністю зібрати жир. Після цього його виймають, утримуючи пробкою вниз. Межа жиру повинна знаходитися на рівні очей. Гвинтоподібним рухом пробки вверх і вниз установлюють нижню межу стовпчика жиру проти цілої поділки шкали і від неї відраховують кількість поділок до нижньої точки меніска верхньої межі жиру. Десять малих поділок жироміра відповідають 1% жиру в досліджуваному молоці.
Згідно з ДСТУ–2661-94 вміст жиру у молоці повинен знаходитися у межах від 1 до 6,0%.

Визначення спроб фальсифікації молока

Визначення наявності аміаку. Один з найбільш відомих методів визначення кислотності при фальсифікації молока оснований на зміні кольору розчину індикатора Несслера при додаванні його в сироватку молока, яке містить аміак.
В мірну склянку, місткістю 50 мл вимірюють циліндром 20 мл молока і підігрівають його на водяній бані при ( 40-45°. В підігріте молоко піпеткою вносять 1 мл 10% розчину оцтової кислоти. Для осаду казеїну залишають на 10 хв.
2 мл відстояної сироватки (без осаду) вносять у пробірку та піпеткою додають 1 мл розчину Несслера. Відразу перемішують та чекають результату протягом 1 хв.
Оцінка результатів дослідження: лимонно-жовте забарвлення характерне для молока не фальсифікованого. Оранжеве забарвлення різної інтенсивності вказує на наявність аміаку більшої концентрації від природного вмісту.
Визначення присутності соди. Сода може бути додана в молоко для того, щоб навмисно сховати підвищену його кислотність. Нейтралізуючи молочну кислоту, сода не затримує розвитку гнильних мікроорганізмів і сприяє руйнуванню вітаміну С, таке молоко не придатне для вживання в їжу.
У пробірку наливають 5мл молока й 4-5 краплі 0,2% спиртового розчину розолової кислоти. У присутності соди молоко здобуває малиново-червоне фарбування, при відсутності соди з'являється жовто-коричневе фарбування. Реакція дає можливість визначити наявність соди в кількості 0,1% і вище.
Визначення присутності крохмалю. Крохмаль або борошно додається в молоко, щоб додати йому більшу густу консистенцію після розведення водою. У конічну колбу наливають 10 -15мл молока й доводять його до кипіння. Після охолодження в молоко до-ливають 1мл розчину Люголя. Поява синього фарбування вказує на присутність крохмалю.
Визначення присутності нітратів. При розведенні молока водою в ньому можуть з'явитися нітрати, високий вміст яких може приводити до метгемоглобінемії, особливо у маленьких дітей. Для виявлення нітратів у колбу наливають 10мл молока й 0,3мл 20% розчину СаСО3, суміш кип'ятять до згортання молока, прохолоджують і фільтрують. У порцелянову чашечку поміщають 1-2 кристалика дифеніламіну й наливають 1мл концентрованої сірчаної кислоти. Потім на краї чашечки обережно нашаровують на неї три краплі фільтрату. Поява синього фарбування свідчить про присутність азотисто- і азотнокислих з'єднань.
Таблиця 1
Мікробіологічні показники молока
Вид упаковки
Кількість мезофільних аеробних та факультативно анаеробних мікроорганізмів, КУЕ в 1 г, не більше
Кількість продукту (см3), в якому не допускаються



БГКП
(коліформи)
Патогенні мікроорганізми, в тому числі сальмонели

Молоко в пляшках та пакетах
1 х 105
0,1
25

Молоко в флягах та цистернах
2х105
0,1
25


Примітка: В молоці, яке призначене для дитячих закладів, не допускається вміст патогенних мікроорганізмів, в т.ч. сальмонел.

Радіологічний контроль молока та молочних продуктів
(відповідно до Державних гігієнічних нормативів (1997 р)

Згідно з ДР-97 допустимий рівень вмісту радіонуклідів 137Сs і 90(( в молоці та молочних продуктах не повинен перевищувати 100 і 20 Бк/л, Бк/кг відповідно. ДР-97 запропоновано з метою подальшого зниження дози внутрішнього опромінення населення України шляхом обмеження надходження радіонуклідів з продуктами харчування і дотри-мання виробником необхідних умов одержання чистої продукції на забруднених територіях.

2. Гігієнічні принципи організації польового водопостачання. Показники забруднення води. Задачі і обов’язки служб, що приймають участь в організації польового водопостачання.

Задачі польового водопостачання:
розвідка води;
видобуток води;
обробка;
зберігання;
розподіл;
транспортування;
відпуск частинам та підрозділам.
Відповідальність за польове водопостачання несе загальновійськовий командир. Для виконання першої задачі польового водопостачання комплектується розвідувальна партія під керівництвом інженерного спеціаліста.
2.1. Розвідка вододжерел проводиться у декілька етапів: - попереднє вивчення маршруту та району розвідки визначаються на топогрофічній карті. Мета розвідки - визначити можливість використання того або іншого вододжерела. По-перше, необхідно визначити дебіт вододжерела (його продуктивність), розрахувати, чи вистачить його для забезпечення військ водою. Визначення дебіта проводять інженерні війська, але і ми з вами, тобто медична служба, повинні уміти його проводити (ця частина вивчається на практичних заняттях). Якщо уже визначений дебіт, та відомі норми польового водопостачання, медична служба може вирішувати чи достатньо запасів води для забезпечення військ.
2.2Норми водопостачання в польових умовах (слайд).
10 л/добу на 1 людину для помірного клімату та 15 л/добу для жаркого клімату.
Ці 10 л розподіляються слідуючим чином: 1,5 л для пиття, 3,5 л для виготовлення їжі, 1,0 л для миття котілка, ложки та кружки, 3,0 л для умивання.
У жаркому кліматі 2 основні норми збільшуються до 4,0 л та кількість водя дляумивання до 6 л.
Під час наступу норми водопостачання складають 8-12 л на 1 людину на добу.
В особливо важких умовах військам видається водатільки для пиття: у помірному кліматі 5 л (до 3діб) та у жаркому кліматі 8 л (до 3 діб). У польовому пересувному лазареті -- 30 - 40 л на 1 людину за добу, в евакошпиталі - відповідно 180 л. Для сан.обробки - 45 л на 1 людину.
Після вирішення питання про достатність дебіта вододжерела на основі норм водопостачання необхідно дати оцінку якості води та визначити метод її обробки. Це функція медичної служби.
2.3. Визначення якості води джерела медичною службою проводиться на основі санітарного обстеження вододжерела, куди входять:
санітарно-епідеміологічне обстеження населеного пункту, району розвідки вододжерела ( наявність інфекційних захворювань серед населення, насамперед кишкових інфекцій, а також епізоотій серед гризунів ти домашніх тварин);
санітарно-топографічне обстеження вододжерела (наявність джерел фекально-господарського забруднення грунту та водоймищ, забруднення атмосферними витоками, зараженість території РР та ОР);
санітарно-технічне обстеження вододжерела, його наповненість, технічний стан, розміри вододжерела, кількість води в ньому.
Визначення якості води у джерелі безпосередньо у польових умовах під час проведення розвідки.
Оцінка якості води вододжерел дається згідно органолептичним показникам, окисленості, азоту амонійного, нітритів, загальному вмісту солей: хлоридів та сульфатів (особливо це важливо для південних районів).
Після проведення санітарно-гігієнічного обстеження вододжерела, оцінки якості води у ньому з урахуванням висновків забрудненості води ОР та РР, отриманих від представників хімічних військ, медична служба дає дозвіл на використання цього джерела для водопостачання військ. У дозволі зазаначаються методи очистки, знезараження, дезактивації та дегазації води.
На основі цього дозволу загальновійськовий командир видає наказ про розбивку пункта водопостачання.
У роки ВВВ водопостачання було децентралізованим, 80% за рахунок криниць,бурові свердловини не включались (не було засобів, транспорту). Медична служба фронту, враховуючи ті умови,була прихильником децентралізованого водопостачання. Під час війни в Афганістані - децентралізоване.
В умовах сучасної війни при виборі джерела води для розвертання пункта водопостачання в першу чергу використовують підземні води - джерела (природні), бурові свердловини, шахтні криниці та в останню чергу відкриті водоймища.
2.4.Пункт водопостачання-це спеціально обладнане місце видобутку, обробки, зберігання та розподілу води. Знаходиться під охороною військ.(табл.,слайд).
Пункт водопостачання має:
робочий майданчик, де проводиться видобуток, очистка, зберігання та видача води,
майданчик для миття і дезинфекціі тари
пост регулювання і нагляду
місце польової лабораторіі
місце для укриття особового складу
місце для дегазаціі та дезактиваціі інших засобів.
навкруги пункта водопостачання є зона санітарної охорони від 50 до 100 м. У батальоні розгортається 1 пункт водопостачання, у полку 1-2, у дивізіі 2-3 пункти, не рахуючи полкових.
Польове водопостачання забезпечується не тільки через пункти водопостачання, але і через пункти водорозбору - це майданчики на віддалі від вододжерел, на яких розгортаються засоби для накопичення запасів води та видачі іі військам,а також шляхом індивідуальної водопотреби.
2,5 В обов"язки медичної служби входить забезпечення особового складу засобами для індивідуального знезараження води та інструктаж щодо їх використання. На оснащенні арміі є таблетки "пантоцид" та їх аналоги.
ВМА ім.Кірова розроблені нові таблетки - аквацид і аквасент - вміщують гіанурову та янтарну кислоти, вміст активного хлору в 1 таблетці 3,5 мг проти 3,0 мг у табл."пантоцид".
Нові таблетки неоквасант ще не отримали практичного застосування.
У період війни в Афганістані наші противники мали "соломинка виживання" - трубка, через яку можна протягувати любу воду і вода стає безпечна для вживання. Наші воїни в особливих умовах місцевості Афганістану користувалися трубкою "Роднік", яка має такеж призначення і не поступається своєю дією вищеописаному приладу, розробленому у США.
Найважливішою ланкою у загальній системі медичних заходів по забезпеченню водою особового складу військ являється контроль за засобами видобутку, зберігання транспортування та контроль за якістю води. Цими засобами оснащуються інженерні війська, тилові частини, зокрема, продовольча служба.
2.6 Табельні засоби видобутку води:
Мілкотрубчастий колодязь МТК-1, копач шахтних колодязів КПШ
-40, автобурова АВБ-100, УДВ-15 (установка добичі води для дивізії).
2.7 Табельні засоби піднімання води: ручний поршневий насос БКФ-2 (4 шт.) - це у батальоні та дивізіоні, ручний шланговий насос РШН-25, механізований шланговий насос МШН-10, мотопомпа.
2.8 Табельні засоби обробки води (слайд): тканинно-вугільний фільтр - ТУФ-200 (рота,батальон), є ще ТПФ, військова фільтровальна станція ВФС-25 модернізована автофільтровальна станція МАФС-3, пересувна опріснювальна установка ПОУ-4 дивізії, опріснювальна польова станція ОПС-2 знаходиться в окремих ротах польового водопостачання тільки армії.
2.9 Табельні засоби для зберігання і транспортування води:
РДВ - 50, 100, 1000, 5000.

2.10 . Табельні засоби контролю за якістю води.
НГХВ, НХК, ЛГ-1, ЛГ-2, МПХЛ; ВПХР-МВ; ДП5; РЛУ-2; та т.інш.
2.11. Особливості хлорування води в польових умовах.
Використовується метод перехлорування: беруть дози до 30 і більше мг/л. при цьому
відпадає необхідність визначення робочої дози хлору;
перехлорування видаляє запахи, наприклад, при наявності фенолу / при перехлоруванні утворюються поліхлорфеноли з малопомітним запахом та смаком /.
наступне дехлорування зменшує забарвленість води .
У польових умовах очистку води здійснюють шляхом коагуляціі з фільтруванням через швидкісні фільтри.
2.12. Засоби дезактивації води від радіоактивних продуктів ядерного
вибуху.
коагуляція з фільтруванням. Вона допомагає звільнити воду від завислих /змулених/ носіів РР,
дестиляція, яка дозволяє звільнити воду від усіх розчинених солей, у тому числі РР / засіб не підходить для ізотопу йоду, так як йод може сублімірувати/;
іонообмінна фільтрація допомагає звільнити воду від усіх розчинних аніонів та катіонів.
При проведенні дезактиваціі і дегазаціі води табельними засобами (ТУФ, МАФС) проводять заміну шіхти; використовують карбоферогель (активоване вугілля, оброблене сірчаною кислотою).
2.13. При застосуванні зброї масового ураження застосовуються підвищені вимоги до процесу обробки води:
повинна бути закрита система на усьому шляху обробки води,
знезараження проводиться перехлоруванням на протязі 5 - 6 годин,
табельні засоби /станціі/ повинні знаходитись, незалежно від виду застосованої зброї, у робочому стані, тобто без заміни шіхти і ряду інших вимог ( скорочення часу знезараження, дезактиваціі та дегазаціі, збільшення тривалості роботи фільтрів).

3. Ситуаційна задача з гігієни лікувально-профілактичних закладів.
СИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 23
У терапевтичному відділенні в ряді палат з північно-західною орієнтацією у хворих, крім скарг і симптомів, характерних для існуючого захворювання, з’явилися скарги на погіршання самопочуття, посилення головного болю, пітливість та роздратованість. Об’єктивно: у хворих спостерігається збільшення частоти серцевих скорочень та дихання, зниження температури шкіри дистальних ділянок тіла. Під час санітарного обстеження палат установлено: площа шестиліжкових палат – 43 м2, засклена поверхня вікон – 10 м2, тривалість безперервної інсоляції – 9 годин на добу, інсолюється близько 80% площі горизонтальної поверхні палати; температура повітря у палаті коливається у межах від +24 до +27°С, відносна вологість повітря становить 70%, швидкість руху повітря – 0,15 м/с. Фрамуги для провітрювання палат відкриваються рідко, штучна вентиляція відключена.
Дайте гігієнічну оцінку мікроклімату у палаті, обгрунтуйте гігієнічні рекомендації та назвіть прилади, за допомогою яких слід його оцінювати.
Висновок:
У палатах має бути не быльше, ніж 4 ліжка із площею не менше 7 м2 на 1 ліжко
Тривалість безперервної інсоляції повинна бути не менше 3 год /добу в період 22 березня - 22 вересня, світловий коефіцієнт - 1:5-1:6 КЕО - не менше 1 0%.
Оптимальна температура повинна бути 19-22С
Відносна вологість повітря в нормі 40-60%
Швидкість руху повітря в нормі 0,05 – 0,1 м_с
Штучна вентиляція має бути підключена, а тривалість безперервної інсоляції відповідно зменшена
КПО в нормі не менше 1%, СК = 1:5-1:6 ( 10/24=1:2,4 згідно задачі)
Отже, стан палати не відповідає гігієнічним нормам і підлягає реорганізації.



ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 24
1. Харчова і біологічна цінність риби та рибних продуктів. Санітарна експертиза риби, рибних продуктів та консервів. Ознаки псування риби. Захворювання, що пов’язані зі споживанням рибних продуктів.
Риба – це продукт високої харчової цінності, оскільки містить білки (13-23 %), жир (0,1-33 %), мінеральні речовини (1-2 %), вітаміни А, D, Е, В1, В12, РР, С, екстрактивні речовини і вуглеводи. Хімічний склад риби не є постійним, він змінюється залежно від виду, віку, місця і пори вилову.
Білки риби в основному повноцінні: альбуміни і глобуліни (прості білки), нуклеопротеїди, фосфоропротеїди і глюкопротеїди (складні білки). Всього в м'язовій тканині риби 85 % повноцінних білків. Вони майже повністю (97 %) засвоюються організмом людини. Тому риба є джерелом білкового харчування.
Неповноцінний білок сполучної тканини колаген (15 %) під дією теплової обробки легко переходить у глютин, отож м'ясо риби розм'якшується швидше, ніж м'ясо свійських тварин.
Жир риби містить велику кількість ненасичених жирних кислот (лінолеву, ліноленову, арахідонову та ін.), тому він рідкий при кімнатній температурі, має низьку температуру плавлення (нижче 37 °С) і легко засвоюється організмом людини. Вміст вітамінів D і А значно підвищує його цінність. Жир в організмі риб розподілений нерівномірно, наприклад, в тріски у м'язах міститься до 2 % жиру, а в її печінці 65 %. Кількість жиру в м'ясі різних риб неоднакова. За вмістом жиру рибу умовно поділяють на такі групи:
нежирна (до 2 %) тріска, пікша, сайда, навага, минь, судак, річковий окунь, шука, йорж, тихоокеанська камбала;
маложирна (2-5 %) оселедець тихоокеанський і атлантичний (під час нересту), корюшка, короп, вобла, пліть, карась, кефаль, морський окунь, сом, в'язь;
жирна (5-15 %) білуга, осетер, стерлядь, сьомга, кета, горбуша, скумбрія, ставрида, тунець, оселедець атлантичний і тихоокеанський (влітку, восени, на початку зими);
дуже жирна (15-33 %) лосось, білорибиця, мінога, вугор, стерлядь сибірська, осетер сибірський, оселедець тихоокеанський і атлантичний (наприкінці літа).
Вміст жиру впливає на смакові якості риби, її харчову цінність і кулінарне використання. Чим жирніша риба, тим вона ніжніша, смачніша й ароматніша. Однак жир риби легко окислюється, при цьому погіршується якість рибних товарів.
Мінеральні речовини входять до складу білків, жирів, ферментів і кісток риби. Найбільше їх у кістках. Це солі кальцію, фосфору, калію, натрію, магнію, сірки, хлору і мікроелементи мідь, кобальт, марганець, бром, фтор та ін. Морська риба містить більше мінеральних речовин, зокрема мікроелементів, ніж прісноводна. Вона багата на йод, який необхідний для нормальної діяльності щитовидної залози.
Екстрактивні речовини містяться в невеликій кількості і легко розчиняються у гарячій воді. Вони надають рибі і бульйонам специфічного смаку й аромату, сприяють збудженню апетиту і кращому засвоєнню їжі.
Специфічний різкий запах морської риби зумовлений присутністю в ній азотистих речовин амінів.
Вуглеводи риби представлені глікогеном (0,05-0,85 %) який формує смак, запах і колір рибних продуктів. Солодкуватий смак риби після теплової обробки зумовлений розпадом глікогену до глюкози.
Вміст води в рибі залежить від її жирності (чим більше жиру, тим менше води) і коливається від 52 до 83 %.
Харчова цінність риби залежить не тільки від хімічного складу, а й від співвідношення в її тілі їстівних і неїстівних частин і органів. До їстівних частин відносять м'ясо, шкіру, ікру, молочко, печінку; до неїстівних кістки, плавники, луску, нутрощі. Голови деяких видів риб, наприклад осетрових, їстівні, оскільки містять багато м'яса і жиру. Чим більше в рибі м'яса й ікри, тим вища її харчова цінність.

САНІТАРНА ЕКСПЕРТИЗА РИБИ ТА РИБНИХ ПРОДУКТІВ

Санітарна експертиза риби та рибних продуктів ґрунтується, передусім, на проведенні органолептичних та хімічних досліджень.
Доброякісна, свіжа, придатна до споживання та зберігання риба не тоне у воді; має гладку, блискучу луску, яка щільно прилягає до м’яса, вкрита прозорим слизом і важко знімається під час чищення; прозорі блискучі та випуклі очі; зябра, що не пахнуть та мають яскраво червоний колір; щільне, еластичне м’ясо, яке важко відділяється від кісток; специфічний рибний запах.
Хімічне дослідження спрямоване на визначення ступеня розкладання органічних речовин в умовах псування риби і передбачає оцінку вмісту аміаку (метод заснований на визначенні кількості хлориду амонію в результаті реакції між аміаком та хлористоводневою кислотою) та сірководню (метод заснований на утворенні сульфату свинцю внаслідок реакції між сірководнем та ацетатом свинцю) у рибі та рибних продуктах.
Паразитологічне дослідження риби
Стьожак широкий – збудник дифілоботріозу. В м’ясі риб досліджується наявність личинкової стадії стьожака широкого - плероцеркоїда.
Дослідження візуальне та мікроскопічне. Плероциркоїди мають розмір 6 мм і більше, на вигляд – білі витягнуті личинки. При невеликому зараженні риби продукт вважається умовно придатним та піддається проварюванню протягом 20 хв. При виявленні великої кількості плероциркоїдів – риба до реалізації не допускається.
Сисун котячий – збудник опісторхозу. Відноситься до класу трематод. Друга личинкова стадія паразита розвивається в м’язах риб і називається метациркарієм. Виявляється мікроскопічним методом. Метациркарії мають чорний пігмент в стінках сечового міхура личинки. Додатково метациркарії досліджують на рухливість, опускаючи у фізіологічний розчин на 6-24 години.
Риба, уражена котячим сисуном є умовно придатною. Єдиним (надійним) методом приготування - є проварювання протягом 30-50 хвилин.
Таблиця 2
Допустимий рівень вмісту радіонуклідів 137Сs і 90SR
у м’ясних та рибних продуктах (Бк/л і Бк/кг)
№ п/п
Назва продукту
137Сs
90SR

1.
М’ясо і м’ясні продукти
200
20

2.
Риба і рибні продукти
150
35

3.
Спеціальні продукти дитячого харчування
40
5


САНІТАРНА ЕКСПЕРТИЗА КОНСЕРВІВ

Консерви – це продукти, що розфасовані в герметичну тару та консервовані теплою обробкою або комбінованими методами, що забезпечують мікробіологічну стабільність в процесі зберігання.
Стерилізація консервів – це процес нагрівання, що забезпечує повну загибель не термостійкої мікрофлори, що не утворює спори та зменшення числа спороутворення мікроорганізмів до певного рівня, достатнього для запобігання псування продукту при зберіганні в умовах помірного клімату (15-30°С) та гарантовану за мікробіологічними показниками безпеку вживання консервів. Стерилізують звичайно продукти, що мають низьку та середню кислотність в герметичній тарі в автоклаві при температурі 110-120°С.
Субстерилізація консервів – це процес нагрівання, що забезпечує загибель не термостійкої мікрофлори, що не утворює спори та зменшення числа мікроорганізмів, що їх створює до певного рівня, достатнього для запобігання псування продукту при зберіганні при температурі 2-15°С та гарантовану за мікробіологічними показниками безпеку вживання консервів. Субстерилізації підлягають, головним чином, м’ясні консерви при температурі 100-110°С.
Пастеризація консервів – процес нагрівання, що забезпечує загибель в продукті дріжджів, пліснявих грибів та вегетативних форм бактерій, достатній для запобігання псування продукту, який містить інгібітори розвитку спорової мікрофлори та гарантує безпеку вживання консервів за мікробіологічними показниками. Пастеризацію застосовують для овочевих консервів, плодово-ягідних з високою кислотністю та деяких інших при температурі 100°С і нижче.
Повні консерви – продукт в герметичній тарі, що пройшов термічну обробку, яка забезпечує мікробіологічну стабільність продукту при зберіганні та реалізації в нормальних умовах без холодильника. Повні консерви повинні відповідати вимогам промислової стерильності.
Промислова стерильність – відсутність в консервованому продукті мікроорганізмів, здатних розвиватися при температурі зберігання, встановленої для дано-го виду консервів, а також мікроорганізмів та їх токсинів, небезпечних для здоров’я людини.
Консервовані продукти, в яких можливий розвиток залишкової мікрофлори, але які здатні обмежений час зберігатися без псування при температурі 2-15°С належать до категорії напівконсервів.
Бактеріологічний контроль якості консервів проводиться в залежності від рН консервованого продукту, специфічності його мікрофлори та рівня теплової обробки.

Дефекти зовнішнього вигляду консервів
Консерви можуть бути в металевій, скляній, пластиковій або в іншій тарі в тому разі, якщо тара не змінила форми. Кінці металевої тари в центральній частині плоскі або увігнуті. Якщо на один із кінців металевої тари натиснути пальцями, то інший кінець повинен залишитися плоским.
До дефектів зовнішнього вигляду тари консервів відносять ознаки негерметичності, що виявляються не озброєним оком (тріщини, сліди продукту, що витікає з банки), бомбаж, хлопуші, банки з вібруючими кінцями, неправильно оформлений шов жерстяних банок (язички, зубці, підріз, фальшивий шов), іржу, деформацію корпусу, денця, фальців та поздовжнього шва жерстяних банок, перекіс кришок на скляних банках, гумове кільце, що виступає (петля), тріщини або відкол скла, неповна посадка кришок, деформація кришок скляних банок.
До консервів з вібруючими кінцями відносять нормальні за зовнішнім виглядом металеві банки, один з кінців яких вигинається при натисканні на протилежний кінець та повертається в нормальний стан. До консервів з вібруючими кінцями відносять також консерви у тому випадку, якщо тара злегка здута, але при натисканні пальцями здуття зникає і не утворюється знову. До вібруючих відносять консерви, що ледве здуваються при термостатуванні (або заморожуванні), але це здуття зникає після охолодження (нагрівання) консервів до кімнатної температури.
До хлопуш відносять консерви з постійною здутим кінцем або кришкою, що повертається в нормальне положення під натиском пальців руки, при цьому здувається протилежний кінець. Після зняття тиску банка набуває попередній стан, це супроводжується характерним звуком.
До бамбажних відносять консерви в металевих, скляних, пластикових банках, пляшках, тубах або в іншій тарі, якщо вона постійно здута і не змінює свого положення при натисканні на неї пальцями.
У залежності від причин виникнення розрізняють такі види бомбажу, як справжній - мікробіологічний (внаслідок газовиділень в результаті діяльності мікроорганізмів, що залишилися життєздатними при порушенні правил стерилізації консервів), та несправжні: механічний (в результаті механічної деформації бляшанки), фізичний (внаслідок перегрівання або перемерзання вмісту консервної бляшанки) та хімічний (в результаті взаємодії вмісту банки з металевою поверхнею, яке супроводжується виділенням газів).
Зовнішня поверхня бляшаних консервів не повинна мати деформацій у вигляді ріжків біля бортиків бляшанки, закатні шви повинні бути гладенькими, денце і кришка – плоскими або увігнутими.
На кришці металевої консервної банки повинні бути виштампувані умовні позначки, які указують:
1-й ряд – дата виготовлення (число, місяць, рік);
2-й ряд:
– індекси м’ясної або рибної промисловості – буква «М» або «Р» ( на бляшанках з літографічним малюнком букву не вибивають);
– асортиментний знак - від одного до трьох знаків (цифри та букви крім М (якщо консерви м’ясні) і Р (якщо консерви рибні);
– номер підприємства-виробника – до трьох знаків (цифри і букви).
або
1-й ряд – індекс рибної промисловості (Р) чи м’ясної промисловості (М) і дата виготовлення (число, місяць, рік);
2-й ряд:
– номер зміни - одна цифра
– асортиментний знак – від одного до трьох знаків (цифри або букви).
На металевій кришці скляної або пластикової банки:
1-й ряд – дата виготовлення (число, місяць, рік):
число – 2 цифри (до 9 включно перед цифрою ставлять 0);
місяць – 2 цифри (до 9 включно попереду ставлять 0);
рік – 2 останні цифри.
2-й ряд:
– асортиментний знак – від одного до трьох знаків (цифри та букви);
– номер підприємства-виробника – від одного до трьох знаків (цифри та букви);
3-й ряд – номер зміни – одна цифра індекс м’ясної (М) чи рибної промисловості (Р).

Визначення герметичності консервів
Визначення герметичності консервів проводиться за допомогою занурення консервної банки (а вона обов’язково має бути герметично закритою) з попередньо усуненою етикеткою в нагріту до 80°С воду на 5–7 хвилин та її поступовим перевертанням. Шар води над консервною банкою повинен бути завтовшки 3 см. Поява цівки бульбашок указує на негерметичність банки. Проте, слід відмітити, що виділення поодиноких бульбашок повітря, що з’являються на початку дослідження у різних місцях, ще не свідчить про порушення герметичності бляшанки.
Витримка консервів у термостаті
Якщо зовнішній огляд консервів не дозволяє остаточно визначити їх якість або характер бомбажу, рекомендується помістити бляшанки на декілька днів у термостат при температурі 37°С.
Витримці у термостаті підлягають консерви:
– герметично закриті, непошкоджені, бездефектні за зовнішнім виглядом, призначені для визначення промислової стерильності консервованого продукту.
– з вібруючими кінцями, хлопуші, бомбажні консерви в герметично закритій тарі, призначені для виявлення причин виникнення цих дефектів.
Для проявлення життєздатності термофільних аеробних, факультативно-анаеробних та анаеробних мікроорганізмів консерви в тарі різної місткості витримують у термостаті при 55-62°С не менше 3 діб.
У випадку наявності в бляшанці життєздатних мікроорганізмів вже через декілька годин спостерігається швидке її здуття.
Під час витримки у термостаті консерви щодня оглядають. Консерви з виявленими дефектами тари зразу видаляють з термостату та витримують протягом 24 годин при кімнатній температурі, після чого відмічають стан тари та, якщо можливо, зовнішній вигляд продукту. Консерви у тарі, що приймає після охолодження при кімнатній температурі нормальний вигляд, вважають бездефектними та продовжують їх витримувати у термостаті.
Після закінчення терміну витримки у термостаті та охолодження консервів протягом 24 годин при кімнатній температурі відмічають стан тари і, якщо можливо, зовнішній вигляд продукту.
Таблиця 3
Показники якості м(яса, риби
Показники
М’ясо
Риба

Зовнішній вигляд, колір
Блідо-рожева скоринка підсихання, зволожена, не липуча
Блискуча, прилягаюча луска, очі випуклі, прозорі, м’ясо рожеве, зябра вологі, але без слизу

Консистенція
Еластична, ямка при натискуванні швидко випрямляється
Еластична, ямка при натискуванні швидко випрямляється

Запах
Приємний, характерний для кожного виду тварин
Характерний (“рибний”), але не гнильний

Жир
Білого, жовтуватого кольору, твердої консистенції, без запаху прогіркання, осалювання
Білого кольору, м(який, з “рибним” запахом, майже не маститься

Кістковий мозок
Жовтий, пружний, заповнює просвіт трубчастих кісток, не відшаровується від стінок кістки


Сухожилля, суглоби
Пружні, щільні. Суглобні поверхні гладенькі, блискучі
М(язи біля хребта не почорнілі

Бульйон при варінні
Прозорий, без пластівців, з приємним запахом та смаком.
Жир на поверхні – великими плямами
Прозорий, з великими краплями жиру на поверхні, з приємним характерним запахом

рН (по лакмусу)
5,8-6,4 (але не більше 6,7)
-

Аміак
Хлористий амоній – не більше “++”
-

Сірководень
Сірчаний свинець – не повинно бути, при наявності – буре забарвлення
-

Реакція з бензидіном
Синьо-зелене забарвлення – свіже м’ясо

-

Реакція з сірчанокислою міддю
Бульйон прозорий, без пластівців
-

Тріхінелли
Не більше 5 в 24 зрізах м(яса
При наявності зародків гельмінтів риба бракується

Фінни
Не більше 3 на 40 см2 зрізу
При наявності зародків гельмінтів риба бракується


2. Гігієна польового розташування військ. Види і способи польового розташування військ. Перспективне польове житло та його гігієнічна оцінка. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації фортифікаційних споруд і сховищ.

Бойова діяльність військ в умовах маневрованої війни пов'язаної з пересуванням військ похідним порядком, а також умови надзвичай-
них ситуацій потребують для повноцінного відпочинку, відновлення сили, тобто боєздатності, правильної цілеспрямованої організації розташування військ та формувань, населення в польових умовах.
4.1. Види і засоби розміщення військ.
Розташування військ буває: стаціонарним, постійним, тобто ка - зармовим або польовим (тимчасовим). В мирний час війська переваж-но розташовуються стаціонарно у військових містечках, на території
яких розташовуються казарми, а також у військових таборах.
Польове розташування -- це розташування військ поза житловим
помешканням (казарми). Воно використовується і в мирний час, і в воєнний період.
Польове розташування військ в мирний час застосовується під
час відпочинку на марші, на навчаннях, під час виходу на заняття до
навчальних центрів, при НС, катастрофах мирного часу. У воєнний
період застосовується тимчасове (польове) розташування особового складу військ діючої армії.
Відповідно з вимогами Уставу внутрішньої служби озброєних Сил України командири частини (підрозділів) зобов'язані організову-
вати розташування особового складу військ, формувань та населення
і нести за це повну відповідальність.
4.2. Задачі медичної служби по забезпеченню польового
розташування військ.
Розташування військ -- це забезпечення відповідних умов для ві-
дпочинку, відновлення сил і зміцнення здоров'я, від цього залежить боєздатність військ та резистентність організму постраждалих. Тому
медики повинні цьому питанню приділяти максимум уваги:
1. вибору земельної ділянки для розташування військ та фор- мувань, санітарному стану района розташування підрозділів, сані-
тарному захисту навколишнього середовища, так як він може перет-
воритися в джерело інфекційних захворювань.
2. площі, кубатури та якості повітря польового житла.
3. освітленню, водопостачанню.
4. мікроклімату в ньому.
5. забезпеченню особового складу та населення харчуванням.
6. знезараженню, видаленню і знешкодженню відходів (поки-
дьок).
7. забезпеченню особового складу військ та населення лазнею,
зміною білизни (тобто лазнево-пральне обслуговування).
8. виконання правил особистої і загальної гігієни. Заходи для
профілактики обморожень і розвитку "траншейної" стопи
(в холодний період року -- співпадання холоду і сирості), "во-
єнних", або "окопних" невритів, що пов'зано з частковою і за-
гальною дією холоду.
Під час 2-ї Світової війни армія (наприклад американська) ма-
ла (несла) великі збитки від "траншейної стопи" в Арденах.
9. культурно-побутове обслуговування.
Важливо, щоб всі види споруд для розташування військ були ма-
ксимально стійкими до уражуючих факторів ворога, особливо ОМП.
Щоб вони максимально попереджували тепловитрати (для профілак-
тики сирості). Повинні бути умови для просушування взуття, портя-
нок (онуч), обмундирування.
4.3. Особливості польового розташування.
-- тимчасовий характер розташування;
-- скупченість;
-- зниження рівня комунально-господарчого обслуговування;
-- слабка захищеність від несприятливого впливу клімато-погод-
них факторів;
-- постійний контакт з грунтом;
-- можливість контакту з небезпечними або шкідливими для здо-
ров'я представниками фауни і флори;
-- труднощі в організації водопостачання і харчування, а також
у видаленні відходів (покидьків).
Особливості польового розташування потребують від командирів
підрозділів чіткої організації праці та відпочинку особового скла-
ду, від кожного військовослужбовця чіткого виконання правил,
особистої і загальної гігієни.
Тимчасове (польове) розташування має різні види:
1) бівачне (поза населенним пунктом),
2) поквартирне (в населенному пункті),
3) суміжне (квартирно-бівачне),
4) на бойових позиціях (вогневі, командні, комунікаційні),
5) навчальні центри (у таборі).
Бівачне розміщення забезпечує більш високий рівень епідемічної
безпеки (використовуються палатки, плащі, заслони,землянки,схован-
ки зі снігу). У населенному пункті -- поквартирне розселення, небез-
печне в епідемічному відношені. Краще для розташування в населен-
ному пункті використовувати гуртожитки, корпуси навчальних закла-
дів (ПТУ, школи) та інші цивільні споруди. Змішане розташування
військ -- це таке розташування, коли штаб військової частини, медич-
ний пунк, господарчий та інші підрозділи розташовуються в населе-
ному пункті, а стройові підрозділи і техніка -- у позанаселенному пунк-
ті.
При розташуванні військ для відпочинку на бойових позиціях використовуються окопи, щілини з перекриттям, хлди сполучення, а також бойова техніка /бойові машини піхоти /БМП/, танки, автомобілі, бронетранспортери та ін./
При польовому розташуванні військ в мирний час у таборі (таблю), територія розподіляється на 4 зони, які розділяються передньою, середньою та задньою лінійками.
Проміж передньою та середньою лініями розташовуються стройові підрозділи , проміж снрндньою і задньою - адміністративно - господарчі об"єкти: 1/штаб частини; 2/ кухня; 3/ столова; 4/ медичний пункт. Між задньою і тиловою дорогою розташовуються: 1/ гаражі, 2/конюшні, 3/туалети, 4/склади, майстерні, 5/та інші господарчі будівлі. Визначається наявність джерел води в них, якість грунту, наявність і правильність обладнання споруд для збирання нечистот, мусороприймальників та помийних ям.
В арміі основним типом польового житла являється палаткка. Основні типи палаток для гуртового розташування військ - УСТ-41 /уніфіціровані санітарно-технічні/ і УСБ-41 /уніфіціровані санітарно-побутові/ (табл) в умовах сучасної війни палатки слід розташовувати в прикриттях для захисту від ядерної зброїю Для забезперення військ є різні види палаток: похідні, уніфіціровані, табірні, експедиційні для ВМФ та ін. Норми для палатки: площа на одну людину 1 кв.метр площини 1 повітряний куб- 2 метра кубічних.Належить чітко підтримувати санітарно - гігієничний режим в палатках.
Кращим типом польового розташування особового складу військ являються землянки.(табл.) Вони можуть бути різного типу: заглиблені /2.2м/, напівзаглиблені /1.6м/, косогірні, горизонтальні / на скальних грунтах або при високому рівні грунтової води/. Вони надійно захищають людей від холодів та атмосферних опадів. В період ВВВ землянки захищали людей і від гвинтівно-кулеметного вогню, осколків мін і снарядів, в сучасній війні при достатньому заглибленні їх вони можуть захищати і від діі вибухової хвилі. Для спорудження землянок треба вибирати сухі місця з низьким рівнем стояння грунтової води; в заболочений районах для боротьби з сирістю в кутках ставляться збірні криниці, які періодично звільняються від води /приклад - на Ленінградському фронті/. Особлива увага при обладнанні землянок приділяється їх вентиляціі, оскільки в землянках дуже малий повітряний куб: площа 2м при висоті 2м. Та ще й грунтове повітря відрізняється від атмосферного. Вентиляція забезпечується паленням печі або дією аератора.
Температура повітря в землянках повинна бути не менше 20 градусів.
Серед перспективного польового житла належить назвати:
а) циліндричний універсальний блок з розрахунком 12м.куб. на 1 людину.
б)збірно - щитові будиночки /Цубики/.
в)каркасно - щитові.
г)каркасні з тендом.
д)арочні.
є)суцільно-бетонно-пневматичні споруди.
На запитання про порядок збирання та захоронення загиблих воїнів ми не маємо часу зупинятися, це питання достатньо викладене в підручнику.
З чого складається санітарний нагляд по дпнному питанню для медичної служби:
контрольза дотриманням санітарно-гігієнічних вимог до місць загального поховання /братських могил/.
контроль за дотриманням правил поховання воїнів.
знищення небезпечних в санітарному відношенні матеріалів.
забезпечення підрозділів, виділених для поховання, та очистки поля бою дезинфекційними засобами.
контроль за організацією помивки особового складу після закінчення очистки поля бою і поховань.
Медична служба повинна здійснювати контроль за збудуванням та експлуатацією фортифікаційних споруд. Є декілька видів класифікаціі цих споруд.
4.4Класифікація фортифікаційних споруд
1.Для використання:
а)військові (для розташування зброї, бойових установок та особового складу,який обслуговує ці установки);б)спеціальні (розташування пунктів спостереження, командних, медичних, пунктів зв"язку та ін.).
2. За ступенем захищенності від уразливих факторів ОМП:
а)відкриті (окопи, траншеї,ходи сполучення),
б)напівзакриті (щілини з перекриттям),
в)закриті (бліндажі, сховища).
3.За призначенням:
а) оборонні (окопи, траншеї, ходи сполучення та ін.),
б) захисні (бліндажі, сховища).
Сховища являються колективними засобами захисту військовослужбовців від несприятливих факторів бойової обстановки. Вони класифікуються:
За будовою:
наземні
підземні. В свою чергу вони бувають легкого та тяжкого типу;
За ступенем захищенності:
герметизовані
негерметизовані
Герметизовані сховища діляться на:
невентильовані
з регенерацією повітря.
Невентильовані сховища призначені для короткочасного
і пасивного перебування особового складу (табл.).Час перебування в них забезпечується тією кількістю повітря, яка є в приміщенні і обмежується накопиченням в процесі дихання СО2.
У сховищах де є регенерація повітря, час перебування людей збільшується завдяки спеціальним поглиначам, які уловлюють СО2. Втрата кисню може поповнюватися двома шляхами:
за рахунок рідкого кисню ізбалонів
за рахунок хімічних процесів, під час яких вуглекислота і пари води,задопомогою діі спеціального хімічного агента, створюють кисенью Регенераційні установки повинні подавати кисень до 30 л. за годину на 1 людину і до 60/90 л/год, якщо виконуються якісь роботи.
У вентильованих сховищах здійснюється постійна подача очищеного від ОР, БС, РР зовнішнього повітря, приток та очистка повітря здійснюється за допомогою фільтровентиляційних агрегатів /ФАВ/. Щоб зовнішнє повітря не попадало через пори щілини в таких сховищах робиться повітряний підпор - постійне підвищення тиску /не менше 5 мм рт.ст. для надземних сховищ і 2-3 мм вод.ст.для підземних/.
Якщо у сховищах ведуться роботи, пов"язані з великими витратами кисню окрім ФВА обладнують регенераційними установками.
4.5.Типова схема сховища для тривалого перебування людей.
Перед вами схема сховища для тривалого захисту від зброї масового ураження з представленим основним набором приміщень та пристроїв:
основні приміщення для розміщення людей;
санітарно - побутові відсіки;
медичні кімнати;
комора для продуктів;
галерея і оголовок аварійного входу;
фільтровентиляційний відсік;
повітрозбирач.
Таким чином тут представлені ідеальні умови - троє дверей: зовнішні,у тамбурі та аварійні. Зовнішні двері повинні бути масивні, стійкі, герметично закриті. Підхід до сховища у вигляді зигзагу,що сприяє герметизації та захисту від зброї масового ураження.
4.6.Комплекс негативно діючих факторів повітряного середовища, яке формується у герметизованому сховищі.
1.Відбувається зміна хімічного складу та фізичних властивостей повітря: накопичуються органічні речовини, СО2, пари води, зменшується кількість О2, підвищується температура повітря, його мікробне число.
2. СО2 сприяє підвищенню легеневої вентиляції, зміненню частоти та амплітудидихання.
3. Пари води - затримка виділення тепла з організму та як наслідок перегрів організму.
4. Нервово-психічне напруження.
5. Гіподинамія.
Таким чином,у сховищахдля підтримання умов, забезпечуючих боєздатність особового складу військ, необхідно дотримуватись санітарно-гігієнічних норм.
4.7.Основні принципи, які покладені в основу розрахунку норм площі, кубатури, вентиляції сховищ.
призначення приміщень
характер роботи, яка в них виконується
кількість СО2, що видихається за 1 годину
розрахункова кратність повітрообміну
гранично припустима концентрація СО2 в повітрі
кількість людей
час перебування в приміщенні.
4.8.Допустимі концентрації СО2 у сховищах (табл.)
У військових сховищах:
у режимі чистої вентиляції - 1%;
у режимі фільтровентиляції - 2%;
у режимі повної ізоляції - 3%.
У спеціалізованих сховищах відповідно - 0,5%; 1%; 2%.
Маючи всі ці дані та дані санітарних норм інших показників можна зробити розрахунок кількості повітря (V), необхідного для сховища і яке подається фільтровентиляційними агрегатами:
V = К * n 3
Р2 - Р1 (м /год),
де К - кількість СО2, яка виділяється людиною за 1 год в залежності від ступеню його активності (24 л/год); 3
Р1 - початковий рівень вмісту СО2 (л/м ); 3 Р2 - гранично допустимий рівень СО2 (л/м );
n - число людей у сховищі.
Об'єм повітря для невентильованих сховищ - враховуються всі перераховані вище величини та час перебування у сховищі
V = К * n * t 3
Р2 - Р1 (м )
Є ще одна формула - менш точна. Її можна застосовувати для розрахунку об'єму приміщення герметизованого і не вентильованого сховища, часу, можливої кількості людей:
T = 10 * V * C
A * N


V = K * N * T
10 * C

де Т - час перебування у сховищі
V - об'єм сховища
С - ГДК вуглекислоти
А - кількість вуглекислоти, яку видихає людина за 1 год
n - кількість людей у сховищі.


3. Ситуаційна задача з комунальної гігієни.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 24
Під час санітарного обстеження цукрового заводу встановлено, що у приміщенні випарювальної станції розміром 12 х 10 х 6 м працює штучна вентиляція. Вентиляційних отворів – 4, розміри кожного отвору – 40 х 60 см. Швидкість руху повітря – 1,2 м /с.
Дайте гігієнічний висновок щодо ефективності штучної вентиляції у приміщенні (необхідна кратність обміну повітря за годину – 7) та укажіть, за якими критеріями слід оцінювати ефективність вентиляції виробничих та невиробничих приміщень заводу.
Визначення ефективності штучної вентиляції за кратністю обміну повітря

Кратнiсть обмiну повітря як показник ефективності штучної вентиляції визначається за формулою (2):

V в.п. v · S · n · t
КОП = = ; 1,2*0,4*0,6*4*3600/12/10/6 =5,76 (2)
V V

де КОП кратність обміну повітря;
V в.п. об’єм вентиляцiйного повітря (м3);
V об’єм примiщення (м3);
S площа вентиляцiйного отвору (м2);
v швидкiсть руху повiтря (м/с);
n кількість вентиляційних отворів;
t час (3600 с).
Кратнiсть обміну повiтря в житлових кімнатах, навчальних приміщеннях та лікарняних палатах повинна знаходитися у межах 23 разів на годину.
Отже, вентиляція приміщення є недостатньою, її ефективність слід оцінювати за швидкістю руху повітря, кількістю і площею вентиляційних отворів відповідно до об*єму приміщення за певний проміжок часу.



ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 25
1. Наукова організація праці. Заходи боротьби зі втомою. Гігієна та охорона праці під час роботи з комп’ютерною технікою.

ОСНОВНІ ШЛЯХИ БОРОТЬБИ З ВТОМОЮ
(наукова організація праці)
1.Раціональна організація робочого місця та міблів. Оптимальна поза людини забезпечує високу працездатність та продуктивність праці. Виконання роботи в незручній позі сприяє швидкому розвитку втомлення.
В зя'язку з цим, основне правило: Конструкція виробничого обладнання та організація робочого місця повинні відповідати антропометричним даним та психогігієнічним можливостям людини.
В трудових професах основними робочими позами є: в сидячому та стоячому положеннях. Вибір робочої пози залежить від величини м'язових зусиль під час роботи, точності і швидкості рухів, а також від характеру виконуваних робіт.
Робота стоячи доцільніше при необхідності постійних переміщень, пов'язаних з налагодженням обладнання; вона створює максимальні можливості для огляду і вільних рухів. В той же час троивала робота в вертикальному положенні супроводжується професіональною ратологією з боку нижніх кінцівок ( варікозні розширення вен, тромбофлебіти, набряки нижніх кінцівок, плоскоступість).
Робота в позі сидя більш раціональна і менш втомлює, т.я. зменшується висота центра важкості над площиною опори, підвищується стійкість тіла, знижується напруження м'язів, зменшується навантаженість на сердечно-судинну систему. В положенні сидя забезпечується можливість виконувати роботу, яка потребує виликої точності рухів. Однак і в цьому випадку можуть виникати застійні явища в органах таза, утруднення роботи органів кровообігу і дихання, статичне напруження м'язів спини та плечового поясу.
При проектуванні робочих місци неоюхідно керівництво і ергономічними рекомендаціями. Так , звичайно, виділяють 3 зони розміщення органів управління.
Найбільш зручна зона 1 (оптимальна), в цій зоні повинні розміщатися часто виконувані органи управління (кнопки, тумблери і т.д.) і виконувати операції, які потребують точних і швидких рухів.
В зоні 2 (легкої досяжності) можуть виконуватися досить точні і часті рухи, розташовуватися важливі і частовикористовувані органи управління.
Зона 3 (досяжності) - потребує великої амплітуди рухів для виконання робочих операцій. В ній розташовують викокористовувані органи управління.
Необхідно враховувати і психофізіологічну шкалу цольору.
Важливим засобом підвищення працездатності і боротьби з втомою є тренування - удосконалення вмінь і навичок в результаті повтьрювання діяльності (трудового навчання, праці, трудової творчості).
Тренування надає закінченість та стійкість всіх форм ДА.
Н.Е.Введенський писав: "Постоянное и систематическое упражнение и, как его результат, укрепляющихся навычок - вот, вообще говоря, самый надежный способ успешной работы".
В процесі тренування,яке лежить в основі виникнення будь-якого рухового навику, приймає участь весь організм: встановлюються складні і в той же час точні і досконалі взаємодії через ЦНС і кардіореспіраторну систему, руховим апаратом і т.д. Цей процес протікає по типу утворення умовних рефлексів на сукупність зовнішніх (оточуюче середовище) і внутрішніх (діяльністть м'язів, внутрішніх органів) подразників.
Ще один досить успішний шлях боротьби з втомою розробка і впровадження раціональних ритмів праці і відпочинку.
Раціональний режим праці і відпочинку - це таке співвідношення періодів роботи і відпочинку, при яких висока продуктивність праці поєднується з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірної втоми на протязі можливо тривалого періоду.
Чим ефективніше режим праці і відпочинку, тим довший період стійкої працездатності і коротше періоди впрацьованості і стаду працездатності.
Збереженню високої стійкої працездатності сприяють періодичне чергування роботи і відпочинку, які передбачаються внутрішньозмінними режимами праці і відпочинку.
Існує 2 форми чередування періодів праці та відпочинку на виробництві:
1) введення обідньої перерви в середені робочого дня, оптимальна тривалість якого встановлюється з урахуванням віддаленості від робочих місць санітано-побутових приміщень, їдалень, організації роздачі їжі;
2) введення короткочасних регламентованих перерв, продовжуваність і кількість яких визначається на основі спостереження за динамікою працездатності обліку важкості та напруженості праці.
Надто важливим суттєвим елементом боротьби з втомою є використання виробничої фізичної культури. В її основі лежитьь описаний І.М. Сеченовим феномен активного відпочинку - втомлені м'язи краще віддихають, їх працездатність швидше відновлюється не при повному спокої, а при роботі інших м'язових груп.
Основна задавдання виробничої фізкультури - відновлення робочого динаміного стереотипу на початку робочої зміни і збереження його максимально довше.
Ведуча форма виробничої фізкультури:
а) введення гімнастики, яка сприяє прискоренню входження в роботу, проводиться 5-7 хвилин і складається з 6-8 вправ, які відповідають характеру трудового процесу;
б) фізкультпаузи проводяться протягом 5-10 хвилин 1-4 рази за зміну в період початкової втоми, зниження працездатності;
в0 фізкультурна хвилинка проводиться протягом 2-3 хвилин з метою зниження втоми окремих органів і систем.
Вступну гімнастику, фізкультхвилинки і фізкультпаузи називають ще "малими" формами виробничої фізкультури і фізичного виховання взагалі. Крім того до виробничої фізкультури відносять професійно-прикладну фізичну підготовку (ППФП) і використання тренажерних пристосувань, в основі яких лежить ціленаправлене тренування ключлвих професійнозначимих психофізіологічних функцій і фізичних якостей.
Монтажник-висотник (ходіння по колоді, вправи на колодах, лазіння на канаті,що знаходить на висоті і т.д.).
Досить суттєво доповняє виробничу фізкультуру, викликаючи позитивний емоційний настрій, необхідний для будь-якої роботи функціональна музика.Крім того, музика діє як ритмічний стимулятор, який сприяє процесу засвоєння ритму, створенню робочо домінанти, формуванню і відновленню динаміного стереотипу. Особливо необхідно її використовувати на виробництві з високою монотонністю.
Важливим засобом профілактики передчасної втоми є робробка і впровадження добових режимв праці і відпочинку. Під добовим режимом праці і відпочинку слід розуміти раціональне чередування періодів роботи, відпочинку і сна людини протягом доби, що забезпечує його високу працездатність і життєдіяльність організму. Питаннями організації добових режимів праці і відпочинку займається медична біоритмологія. Роглянемо її гігієнічні аспекти.
Ще одне направлення профілактики втоми - психогігієнічні заходи:
1 - проведення психодіагностики, вивчення особистностних особливостей робітників;
2 - проведення психофізіологічного професійного відбору;
3 - обладнання кімнат психофізіологічного розвантаження - спеціальних приміщень, в яких відведений для цього час протягом зміни проводять сеанси для зняття втоми і нервово-психічної напруги.
Ефект психодинамічного рохвантаження домягається за рахунок естетичного оформлення інтер'єра; зручних меблів, які дозволяють знаходитися в зручній розслабленій позі; трансляцією спеціально підібраних музикальних творів; насиченням повітря цілющими негативними потоками; прийманням тонізуючих напоїв; імітацією природного оточення; демонтсрацією слайдів з видами природи та відображення звуків лісу, морського прибою і т.д.
Одним з важливих елементів психологічного розвантаження є аутогенне тренування, основане на комплексі взаємозв'язаних прийомів психічної саморегуляції і нескладних фізичних вправ з словесним самонавіюванням (психофізичне тренування).
Психодіагностика ставить за самоціль визначення особистностних особливостей, мотиваційну направленність, характерологічні характеристики і т.п.
Найбільн розповсюдженими тестами які використовуються в психодіагностиці є:
а) - тести перевірки знань, перевіряючі , наприклад знання мови (TOEJF), математики і т.п., а також знання в професіональній галузі;
б) - психометричні тести, що оцінюють здібності людини в таких яферах як словесний запас, розуміння словесних вказівок, загальні знання, числове і словесне мислення, сприймання плоских і просторових фігур і т.д.;
в) - інструментальні психометричні тести, перевіряють готовність і координацію рук, швидкість умов реакції, силу6 врівноваженість і рухомість нервових процесів і т.д.;
г) - особистності тести, які оцінюють особисті якості і сприяють успішній адаптації на робочомі місці;
В и д і л я ю т ь :
- особистностні опитники, що складаються з великої кількості питань з короткою відповіддю на них "Так - ні", або пропонують вібір з декількох суджень - одне з яких найбільш підходить (тести MMPI, FPI, Кеттела та інші).
Наприклад,
- мені важко працювати з людьми, які не дотримуються графіку часу;
Так - Ні
- я готовий ризикувати, щоб досягти успіхів в роботі;
Так - ні
г) - проектуючі тести. В даних тестах дано: початок речення, малюнки, чорнильні плями. Від досліджуваного вимагається відреагувати на дані стимулятори его природної реакції і таким чином виразити свої особисті якості;
- закінчення речення:
Мені завжди снилось ...
Чорною роботою являється ...
- малюнок :
необхідно виразити своє відношення до малюнка (хлопчик знущається над тваринами і т.д.);
- тест Роршаха (чорнильне п’ятно);
- тести поведінки в групі (безлюдний острів);
д) - біографічний опитник;
е) - графологічна перевірка;
ж) - інтерв'ювання.
І на кінець, дуже суттєвим засобом боротьби з втомою є організація гігієнічного виховання та санпросвіт робота.

Основні форми гігієнічного виховання:
- масова
- групова
- індивідуальна
Основні методи:
- усного слова
- друкованого слова
- гри
- навчання
- з використанням ТЗН
Основні засоби:
- бесіди, лекції
- вечори питань та відповідей
- конференції
- консультації
- листівки, пам'ятки
- статті в журналах, газетах
- виступи на ТБ
- свята здоров'я і т.д

УМОВИ ПРАЦІ ПРИ роботи з комп'ютерною технікою
Фахівці різних напрямків прийшли до висновку, що причиною відхилень у стані здоров'я користувачів є не стільки самі комп'ютери, а скільки не достатня дотримання принципів ергономіки. Для того, що б активне застосування комп'ютерних технологій не стало додатковим чинником погіршення здоров'я, вкрай необхідно, що б робоче місце відповідало гігієнічним вимогам безпеки. Вимоги до метеоумов. Температура в теплий період року 22-25 ° С, в холодний період року 21-24 ° С, відносна вологість повітря 40-60%, швидкість руху повітря 0,1-0,2 м / с. Інтенсивність теплового випромінювання від нагрітих поверхонь, освітлювальних приладів не повинна перевищувати 35 Вт / м І. Для створення комфортних метеоумов доцільно установка ефективної системи вентиляції та кондиціонування, забезпечення відповідних площі і об'єму робочого приміщення. Одним з найважливіших заходів по оздоровленню повітряного середовища є пристрій вентиляції та опалення. Чистота повітряного середовища досягається видаленням забрудненого, нагрітого або іонізованого повітря з робочого приміщення з подачею свіжого повітря. Для підтримки нормального мікроклімату необхідний достатній обсяг вентиляції, для чого в приміщеннях з працюючими комп'ютерами передбачається кондиціонування повітря, яка здійснює підтримання постійних параметрів мікроклімату незалежно від зовнішніх умов. Параметри мікроклімату підтримуються в холодну пору року за рахунок систем водяного опалення з нагріванням води до 100 ° С, а в теплу пору року - за рахунок кондиціонування, з параметрами відповідають вимогам санітарним нормам безпеки РНБ 4.02.01-03. Нормовані параметри мікроклімату, іонного складу повітря, вмісту шкідливих речовин мають відповідати вимогам СанПіН 9-131 РБ2000. Вимоги до освітлення. Створення оптимальної світловий середовища займає важливе місце в комплексі заходів з охорони праці і оздоровлення умов праці при роботі з ЕОМ і комп'ютерною технікою. Приміщення, оснащені ЕОМ і комп'ютерною технікою повинні мати як природне, так і штучне освітлення. У таких приміщеннях використовується природне бічне одностороннє висвітлення в денний час, у вечірній час використовується штучне загальне рівномірне освітлення. Нормований рівень освітленості для роботи з комп'ютерами становить 400 Лк, а КЕО = 4%. У робочих приміщеннях повинні передбачатися заходи для обмеження сліпучої дії світлових прорізів, що мають високу яскравість, а так само прямих сонячних променів. У разі, коли екран комп'ютера звернений до віконного отвору, передбачаються спеціальні екрануючі пристрої, вікна рекомендується забезпечувати светорассеивающими шторами, жалюзі або сонцезахисної плівкою з металевим покриттям. У випадках, коли одного виду освітлення недостатньо, влаштовують спільне освітлення. Додаткове штучне освітлення створює хорошу видимість інформації на екрані монітора, тексту на папері та інших матеріалів для роботи. При цьому в полі зору працюючих забезпечуються оптимальні яскравості оточуючих поверхонь, виключена або гранично обмежена відображена бляклість від екрану в результаті відбиття світлового потоку від джерел світла і світильників. При периметральном розташуванні комп'ютерів світильники розташовуються локалізовано над робочим місцем ближче до переднього краю, зверненого до користувача. У якості джерела штучного освітлення використовуються люмінесцентні лампи денного світла потужністю 65-80 Вт, коефіцієнт пульсації не повинен перевищувати 5%. Існують спеціальні люмінесцентні лампи, що імітують повний спектр природного сонячного світла. Не можна застосовувати світильники без розсіювачів та екрануючих грат. Чистку шибок віконних прорізів і світильників слід проводити не рідше 2-х разів на рік. Виробничий шум. Основними джерелами шуму в робочих приміщеннях, оснащених комп'ютерною технікою є принтери, МФУ і кондиціонери, а в самих комп'ютерах - вентилятори охолодження і трансформатори блоку живлення. Заходи захисту від шуму полягають у використанні малошумного обладнання та застосуванні звукопоглинальних пристроїв. У даних умовах шум, як правило, не перевищує допустимих меж, оскільки в комп'ютерній техніці немає обертових вузлів і механізмів. Електробезпека. Робоче приміщення, оснащене ЕОМ і комп'ютерною технікою відноситься до приміщень з підвищеною небезпекою. У такого роду приміщеннях обов'язковим є:
Захисне заземлення.
Ізоляція, огорожу та забезпечення недоступності струмоведучих частин.
Застосування малого напруги і подвійної ізоляції.
Площа на одне робоче місце для дорослих користувачів повинна складати не менше 6 м І, а об'єм не менше 20 м і. Для внутрішнього оздоблення приміщень повинні використовуватися дифузно відображають матеріали з коефіцієнтом відображення: 0,7-0,8 (для стелі), 0,5-0,6 (для стін) і 0,3-0,5 (для підлоги). Поверхня підлоги має бути рівною, без вибоїн, неслизькою, зручною для очищення, прибирання, мати антистатичні властивості. Особливу увагу необхідно приділяти пожежної безпеки, оскільки пожежі в приміщеннях з комп'ютерною технікою пов'язані з небезпекою для життя людей і великими матеріальними втратами. При тривалій роботі за комп'ютером необхідно виконувати ряд вимог, що стосуються режиму праці та відпочинку:
По можливості, час роботи за комп'ютером необхідно обмежити до мінімуму.
Щогодини рекомендується робити перерву тривалістю не менше 15 хвилин. Під час перерви треба встати, потягнутися, походити, зробити нескладні лікувальні гімнастичні вправи (нахили і повороти голови, вправи для кистей рук, потягування), по можливості вийти на свіже повітря.
Під час роботи за комп'ютером кожні 10-15 хвилин необхідно міняти позу, рухати плечима, ногами, головою.
Після роботи необхідно протягом 1-2 год відпочити в спокійній обстановці і в подальшому використовувати будь-яку можливість для відпочинку.
У приміщеннях з комп'ютерами необхідно якомога частіше робити вологе прибирання і провітрювання. Для збільшення вологості повітря рекомендується використовувати спеціальні прилади - зволожувачі, так як вода є природним іонізатором повітря. Загальне і місцеве зволоження повітря є одним з основних заходів захисту від статичної електрики, яка, крім неприємних відчуттів, особливого впливу на здоров'я користувача не робить. Для іонізації повітря рекомендується використовувати іонізатори повітря.
Розміри приміщення для роботи з комп'ютерами повинні відповідати кількості працівників і розміщувати в них комплексу технічних засобів. Висота приміщення до підвісної стелі повинна бути не менше 3-3,5 м, а відстань між підвісною і основною стелею повинно бути не більше 0,8 м.
Застосування дерева в обробці інтер'єру повинне бути обмежене або зведене до мінімуму, а при використанні просякнуте вогнетривкими складами. Застосування води для гасіння виниклої пожежі повинно бути використано лише в крайніх випадках, коли пожежа приймає загрозливі розміри. Але при цьому кількість води повинна бути мінімальною, а комп'ютерна техніка максимально можливим чином ізольована від попадання води.
Приміщення повинні бути оснащені стаціонарними системами автоматичного пожежогасіння і пожежними сповіщувачами.
Приміщення, де експлуатуються комп'ютери і периферичні пристрої має бути віддалене від сторонніх джерел електромагнітних випромінювань.

2. Гігієнічні вимоги до лікарняної палати. Методика вивчення мікрокліматичних умов та ефективності вентиляції в палаті. Показники якості повітря в палаті.

Відділення повинне включати: палатні секції на 25-30 ліжок, з 6-8 палатами на 2-4 ліжка площею 7 м2 на одне ліжко, не менше двох одноліжкових палат площею 9-12 м2 для важких соматичних та інфекційних хворих, кубатурою на одного хворого 20-25 м3, об’ємом вентиляції 40-50 м3/годину
Оптимальною орієнтацією вікон палат у північній півкулі є південно-східна та південна. Проте повинно бути передбачено 1-2 палати з орієнтацією на північні румби для важких хворих та хворих з гарячкою. Розміщення ліжок повинно бути паралельне світлонесучій стіні для того, щоб хворий мав можливість відвернутись від засліплюючої дії прямої сонячної радіації. Показники природного освітлення (біля внутрішньої стіни) повинні бути: коефіцієнт природної освітленості - 1,3-1,5%, світловий коефіцієнт - 1:4 - 1:6, кут падіння – не менше 27(, кут отвору – не менше 5(, коефіцієнт заглиблення - не більше 2. Штучне освітлення повинне бути загальне, 30-60 лк, та нічне чергове - 10-15 лк з світильниками в нижній частині стін.
Вентиляція палат повинна забезпечуватись витяжними вентиляційними каналами, наявністю кватирок та вікон, що відкриваються, а в сучасних лікарнях, і кондиціонуванням повітря.

3. Ситуаційна задача з гігієни харчування.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 25
Результати оцінки стану здоров'я дітей, які знаходяться у дитячому садку цілодобового перебування, свідчать про те, що шкіра значної частини дівчаток та хлопчиків є блідою та сухою, легко злущується. У деяких з них виявлені явища фолікулярного гіперкератозу та наявність ціанотичного відтінку шкіри в області сідниць. Діти пред’являють скарги на втому. В ході дослідження резистентності капілярів шкіри у 10 дітей відмічено 8 петехій, у 6 – 16 петехій, у 7 – 25 петехій, у 3 – 40 петехій. У трьох дітей виявлені численні синці та крововиливи. Останні 4 місяці раціон дітей складався, в основному, із молочних, круп’яних та макаронних продуктів.
Поставте діагноз та обгрунтуйте гігієнічні рекомендації щодо корекції харчування дітей і шляхи профілактики гіповітамінозних станів в організованих дошкільних дитячих закладах.

Висновок: гіповітаміноз С, у дітей з кількістю петехій до 15 – гіповітаміноз відсутній, 15-30 – перед гіповітаміноз, більше 30 петехій і синці з крововиливами – гіповітаміноз. Основним шляхом профілактики гіповітаміноз них станів є корекція та раціоналізація харчуванням шляхом його урізноманітнення, оптималізації його енергетичної та вітмінної адекватності. Потрібно збільшити в раціоні об*єм продуктів, які містять вітамін С та призначити аскорбінову кислоту

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 26
1. Основи особистої гігієни. Гігієна тіла та ротової порожнини. Методика оцінки засобів по догляду за ротовою порожниною.
Особиста гігієна є фактором збереження і зміцнення здоров'я людини, запобігання захворюванням, збільшення тривалості життя. Поняття особистої гігієни включає такі питання: режим дня, харчування, догляд за шкірою тіла і порожниною рота, одягом, загартовування, фізична культура, особиста гігієна у праці і побуті тощо.
Гігієнічні основи режиму дня. Режим дня це певне чергування різних видів діяльності людини протягом доби, яке сприяє виробленню динамічного стереотипу. Він складається з чергування періодів праці і відпочинку, організації відпочинку, занять фізичною культурою та ін. Перелічені види діяльності людини мають бути постійними, виконуватися в один і той же час і в однаковій послідовності.
Відомо, що в корі великого мозку за певних умов може розвинутися охоронне гальмування, яке охороняє нервові клітини від виснаження. Якщо режим праці, побуту і відпочинку у людини безпорядний, то може виникнути ослаблення цього процесу з перевагою збудження.
Тривалість режимних моментів визначається віком та індивідуальними особливостями людини. Так, для дітей і дорослих тривалість сну, робочого дня, а також кількість прийомів їжі мають бути різними.
Дуже важливим режимним моментом є правильна організація відпочинку. Відпочинок, за І. П. Павловим, має бути активним і включати зміну занять, що знімає втому, сприяє збереженню здоров'я, оскільки бездіяльний відпочинок не відновлює сили.
Догляд за шкірою тіла і порожниною рота. Одна з основних вимог особистої гігієни додержання чистоти тіла.
Шкіра людини виконує різні функції. Вона постійно забруднюється секретом сальних і потових залоз, змертвілими лусками епідермісу, а при зіткненні з навколишнім середовищем мікроорганізмами, пилом, гельмінтами. Тому для підтримання чистоти тіла необхідно 1 2 рази на тиждень змивати бруд з поверхні шкіри за допомогою гарячої води, мила та мачули з наступною зміною натільної та постільної білизни.
Частіше забруднюється шкіра верхніх кінцівок. Звідси бруд потрапляє на інші ділянки тіла та в їжу. Аби цього не трапилося, руки слід мити перед кожним прийманням їжі, після відвідування вбиральні, а також після кожного забруднення. Треба коротко підстригати нігті, аби не допустити скупчення бруду під ними. При бактеріологічному дослідженні бруду з-під нігтів знаходили збудників кишкових інфекцій, яйця гельмінтів, гноєрідні мікроорганізми, різноманітні гриби, коростяного кліща і т. ін.
Догляд за порожниною рота має велике значення і провадиться з метою запобігання захворюванням зубів і зниження бактеріального обсіменіння. Порожнина рота містить різні види мікроорганізмів, які потрапляють туди з навколишнього середовища під час вдихання повітря, з водою, їжею. Серед цих мікроорганізмів зустрічаються і патогенні, що можуть спричинити не тільки захворювання зубів і порожнини рота, а й інших органів і організму в цілому. Поганий догляд за порожниною рота сприяє збільшенню кількості мікроорганізмів. Залишки їжі у проміжках між зубами розкладаються, утворюючи різні органічні кислоти, що сприяють руйнуванню зубів; з'являється неприємний запах з рота.


Методика гігієнічної оцінки засобів догляду
за ротовою порожниною

Гігієнічна оцінка засобів догляду за ротовою порожниною передбачає проведення органолептичних та фізико-хімічних досліджень та визначення гігієнічного індекса зубів.
Органолептичні дослідження засновані на оцінці поверхні ручки щітки та її консистенції (тверда, аморфна, липка), головки щiтки (гладенька, жорстка; наявнiсть щiлин, вiдколiв, подряпин), забарвлення i мiцності фiксацiї барвника. Її визначають пiсля промивання зразкiв у проточнiй водi та обтирання серветкою (серветка помiтно забарвлена; мiстить залишки барвника, зовсім не забарвлюється). Крім того оцінюють стан ворсинок (наявнiсть або вiдсутнiсть задирок на боковiй поверхнi; випрямленi чи викривленi) і одориметричні дані, зокрема запах (наявний або вiдсутнiй) та ступінь його вираженості в балах пiсля промивання у водi і просушування за допомогою серветки.
Фізіко-хімічні дослідження передбачають визначення вмiсту метилового ефiру метакрилової кислоти (метилметакрилату) в середовищi, що iмiтує склад слини i знаходиться в контактi з пластмасою з групи акрилатiв.
Метод заснований на гiдролiзi метилового ефiру метакрилової кислоти у лужному середовищi. Метиловий спирт, що утворюється при цьому, окислюють до формальдегиду, вміст якого визначають за допомогою хромотропової кислоти.
В ході проведення дослідження на робочому мiсцi розмiщують 2 хiмiчнi склянки, в одній з яких знаходиться акрилоксид, в іншій – норакрил в 2,5% розчині NaOH. (полiмернi матерiали протягом 24 годин знаходяться в лужних розчинах у спiввiдношенні: 5 см2 площi матерiалу в 5 мл лугу). З кожної склянці вiдбирають по 2 мл розчину i переносять в колориметричнi пробiрки. Одночасно готують i вимірну шкалу (таб. 2).

Таблиця 2
Вимірна шкала для визначення вмісту метилметакрилату
Реактив
Номер стандарту


0
1
2
3
4
5
6
7
8

Стандартний розчин, мл
0
0,1
0,2
0,4
0,6
0,8
1,0
1,5
2,0

2,5 % розчин NaOH, мл
2
1,9
1,8
1,6
1,4
1,2
1,0
0,5
0

Вміст метил-метакрилату г

0

1

2

4

6

8

10

15

20


У всі пробірки шкали та проб вносять по 0,5 мл сірчаної кислоти (1:1) та по 1 краплі 2% марганцевокислого калію. Розчини струшують і через 7 хвилин в кожний з них додають 1 краплю сульфіту натрію. Розчин повинен знебарвитись. Після цього у всі пробірки додають по 2 мл хромотропової кислоти і розміщують їх на 20 хвилин на водяній бані. Забарвлення проб порівнюють зі стандартною шкалою після їх охолодження (через 20–25 хвилин).
Розрахунок проводять за формулою (1)

а · 1000
Х = –––– ; (1)
в
де Х – вмiст метилметакрилату в 1 мл (мг);
а – вмiст метилметакрилату в стандартнiй пробi (г);
в – кiлькiсть розчину лугу, що вiдiбраний для дослiдження в колориметричні пробiрки (мл).
Примiтка: в ході проведення оцінки результатiв слiд виходити з того, що вихiд метилметакрилату не повинен перевищувати 1 мг з площi полiмерного матерiалу, яка складає 1 см2, при експозицiї 24 години.

Визначення гiгiєнiчного iндексу зубiв, що дозволяє охарактеризувати їх чистоту та iнтенсивнiсть зубного нальоту, проводиться з використанням розчину KI (KI – 2 г, йод кристалiчний – 1 г, вода – 40 мл), який наносять на поверхню шести нижнiх фронтальних зубiв.
Інтенсивнiсть забарвлення оцінюють в балах за такою схемою:
1 бал – відсутність забарвлення;
2 бали – жовте забарвлення;
3 бали – забарвлення бежевого кольору,
4 бали – коричневе забарвлення;
5 балів – інтенсивне коричневе забарвлення.
Гігієнічний індекс зубів розраховують за формулою (2)

( Кn
ГІЗ = ––– ; (2) n
де ГІЗ – гігієнічний індекс зубів;
( Кn – сума балів;
n – кількість зубів.

Якщо гігієнічний індекс зубів складає до 1,5 балів – оцінка позитивна; від 1,5 до 3,4 балів – негативна, понад 3,5 бали – різко негативна.


2. Організація та особливості харчування у польових умовах. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації батальйонного продовольчого пункту.
3.Основи організації і проведення санітарного нагляду за харчуванням військ у польових умовах.
Харчування військ побудовано за чітко науковою основою.Проте раціональне харчування військ має багато особливостей і багато чим відрізняється від раціонального харчування цивільного населення.
Його мета: забезпечити наряду з іншими засобами зберігання боєздатності особового складу та високого рівня резистентності організму.
Військовослужбовці постачаються за нормами довольства або пайками. За останні роки норми воєнного часу наближені до норм мирного часу.
Розрізняють пайки:
3.1. Постійні (мирний час), в тому числі:
основні (загальновійськова, матроська, офіцерська, курсантська, госпітальна та ін.);
кліматичні (арктичні, тропічні, високогірні);
додаткові (лікувально-профілактичні);
спеціальні (для підводників, льотні та ін.).
3.2.Тимчасові (воєнний період):
польові (котлові, групові, індивідуальні);
бортові (авіаційні, морські, десантні);
аварійні (НЗ, бортові, носимі);
обмежені (групові, індивідуального користування, раціони виживання).

Інститутом харчової промисловості розроблені нові види концентратів таконсервів, розроблені нові консерванти, нові методи консервування (сублімація) , розроблена рецептура швидкорозварюваних круп і блюд, рецептура виготовлення хліба сповільненого черствіння, хліба теплової стерилізації, тобто відпадає необхідність використовувати сухарі та галети.
Сухий пайок тому і неефективний, і користуватися ним можна тільки в обмежений період 3-5 днів. Таке обмеження зумовлене не його недостатньою калорійністю, а порушенням функції травлення, появою диспептичних розладів.Є і нові види пайків та продуктів; наприклад сіль - на 100 г її - 500 мг вітаміна С. Тут сода використовується як консервант, без неї втрата вітаміна С на протязі 3 місяців складає 52%, а з нею - 5%.
3.4. Заміна харчових продуктів в пайці та її термін (3 доби,
дозвіл нач.мед.служби).
3.5. Гігієнічна оцінка пайки виживання.
З великого набору сухих пайок зупинимося на пайці виживання. По калорійності і хімічному складу вона забезпечує обмін речовин,
який протікає без фізичної сили тобто забезпечує нормальний хід фізіологічних процесів і тільки, для виконання бойового завдання. Енергія черпається за рахунок використання запасів: спочатку - жирової клітковини, потім - інші запаси. Загальна калорійність 1000 калорій, тобто тільки для основного обміну, всі види діяльності здійснюються за рахунок особистих накопичень.
Людина поступово, природньо, втрачає вагу, виконуючи завдання. Ці пайки можуть використовуватись тимчасово.
3.6.Особливості харчування у польових умовах.
можливі порушення режиму харчування, в т.ч. і у зв"язку з бойовою обстановкою;
можлива кількісна недостатність харчування;
проблема організації харчування в особливо важких умовах (великі пошкодження, повні, знищені запаси харчування, зупиняється повністю доставка продуктів, коли підрозділи працюють повністю відірваними від своєї частини, можливість ураження зброєю масового ушкодження РР, ОР та ін.
менш широкий асортимент продуктів, особливо натуральних (виключені швидкопсуючі);
часто використовуються концентрати або консерви;
використовування трофейного продовольства;
можливість виникнення харчових отруєнь;
3.7. Організація та контроль захарчуванням особового складу військ в польових умовах здійснюють:
командир частини;
зам.командира частини по тилу;
начальник продовольчої служби;
начальник медичної служби;
начальник хімічної служби.
3.8. Організація роботи батальонного продовольчого пункту.
Основним підрозділом постачання продовольства у польових умовах є батальон. Силами і засобами господарчого відділення взводу постачання батальону розгортається батальонний продовольчий пункт (БПП).
На майданчику БПП /100х100/ гігієнічні вимоги до земельної ділянки ті ж плюс маскіровка та ін. особливості воєнного часу, розміщуються 4 похідні автоприцепні кухні, кип"ятильник типу ПНК-2 для приготування кип"ятку, 4 автомобіля для зберігання і перевезення встановленних запасів продовольства і води, а також для буксування кухонь.Похідні кухні розташовують в каркасних палатках (наметах).
Враховуючи швидкі темпи пересування військ і обмеженність часу для виготовлення їжі, на БПП бажано використовувати продукти, які не вимагають тривалої обробки: консерви, концентрати.
Для підрозділів, які знаходяться на передовій, виготовлена їжа, хліб, цукор, доставляються на ротні пункти роздочі, (звідки уже термосами гаряча їжа розноситься підносчиками (по 2 солдата) на передову.
3.9.Польові кухні бувають слідуючі./табл./
кухня польова КП-28 з довольства уже знята, але для польових виходів використовується.Сучасні кухні - КП-125М.
Ця кухня дозволяє готувати 3 блюда і гарячу воду. Розрахована вона на 125 чоловік ( в основному використовується для мотострілкових частин). Працює на солярці або дровах.
КП-130 - кухня прицепна, вона має більш ефективну обігрівальну систему.
ПАК - 200 - польова автокухня з прицепом.
КА - 125М на основі ГАЗ-66, вона має плиту на прицепі, котли. На цій кухні можна виготовляти 7 блюд.
КДП - 30 - десантно- польова кухня.
ПП - 40 - переносна плита, можна приготувати їжу на 40 чоловік.
ПП - 12 - переносна плита на 1 відділення, використовувалась в Афганістані.
КТ - 40 - контейнер термічний для переноски їжі. Має 35 термосів, кожен на 12,5 л.
Польовий механізований хлібзавод ПМХЗ - цикл 55 хвилин. Повністю задовольняє дивізію хлібом (8 -10т.) за добу. Обслуговують його 5 чоловік.
Всі ці табельні засоби обтічної форми, без нерівностей, заглиблень, легко дезактивуються.
В польових умовах харчування буває котловим, самостійним (індивідуально-гуртовим) та змішаним. Харчування гуртовим методом обмежується в об'ємі батальона, а їжа готується для роти.
Деколи складаються умови, коли один або декілька чоловік готують собі їжу. При змішаному харчуванні 2 рази в день видається гаряча їжа,а в проміжках між ними вживаються раніше видані продукти.
3.10. Задачі медичної служби по організації санітарного
нагляду за харчуванням в польових умовах.
Медична служба повинна здійснювати санітарний нагляд за харчуванням, який включає:
а) контроль за кількісною і якісною повноцінністю харчування, оцінкою фактичного харчування особового складу;
б)контроль за доброякісністю харчових продуктів, технологією виготовлення та якістю готової їжі;
в)медичний нагляд за станом здоров'я працівників продовольчої служби і контроль за виконанням ними правил особистої гігієни;
г)організація заходів щодо профілактики гіповітамінозів (особливо А і С) та харчових отруєнь.
Медична служба здійснює чіткий контроль за рівнем забезпеченності організму вітаміном С і за заходами, які застосовуються для додаткової С-вітамінізації та її ефективністю. Шляхи забезпечення пайка достатньою кількістю вітамінів, особливо вітаміна С :
контроль за дотриманням правил збереження овочів і фруктів, дотриманням правил кулінарної обробки ( при неправильному збереженні та кулінарній обробці втрати вітаміну С - 15 -20 %).
використовування раньої городини /зелені/
дикоростучої зелені - С-вітаміноносіів (листки кропиви, щавеля, липи, голки хвойних дерев)
добавка синтетичних препаратів.
д)розробку рекомендацій щодо покращення харчування військовослужбовців;
медична служба повинна контролювати прийняті заходи захисту продуктів від зброї масового ураження;
повинна проводити медичну експертизу харчових продуктів в польових умовах;
гігієнічне виховання особового складу військ.
3.11.Експертиза продовольства та води в польових умовах (слайд)
Медична експертиза продовольства проводиться, якщо:
є випадки харчових отруєнь;
виявлено псування продуктів;
якщо заготівля продуктів проводиться на місці дислокації;
при використанні трофейних харчових продуктів;
при підозрі на зараження продуктів зброєю масового ураження.
Якщо експертиза проводиться у військовій частині, полку, санітарно-епідеміологічною лабораторією дивізії - вона називається санітарною експертизою, якщо вона проводиться у санітарно - епідеміологічних закладах армії та флоту,наприклад у армійському санітарно-епідеміологічному загоні окремого медичного батальона армії - ця експертиза називається гігієнічною.
1 етап розслідування на місці (слайд).
Він включає слідуючі питання:
збирання інформаціі на місці;
огляд місцевості та об'єкта;
вимірювання рівня зараження РР та ОР;
висновок кінцевий та попередній.
П етап - відбір продуктів на експертизу.
Ш етап - лабораторне дослідження всіма можливими методами.
1У етап - експертний висновок.
Медичній службі необхідно вирішити питання про можливість використовування харчових продуктів, які підлягали відповідній обробці: дезактивації, знезараженню або знешкодженню, в залежності від того, який фактор зброї масового ураження застосовувався.
Такі ж етапи характерні для експертизи води.
Можливі варіанти експертного висновку на етапах санітарної експертизи:
На 1 етапі - продукт можна споживати без обмежень;
продукт в їжу не придатний, підлягає знищенню;
продукт сумнівної якості, потребує лабораторного контролю.
На П етапі - продукт придатний для харчування особового складу (на протязі зазначених термінів споживання після ядерного вибуху);
продукт не придатний для харчування, вимагає спеціальної обробки (наприклад дезактивації) або утилізації.
продукт умовно придатний, можна вживати з обмеженнями (наприклад, розбавляється в раціоні продуктами незараженими).
3.12.Види лабораторних досліджень, які виконуються під час медичної експертизи в частинах і підрозділах медичною службою та засоби, які призначені для цих цілей.
1.Санітарно - токсикологічні (ВПХР, МВ, МПХЛ).
2.Радіометричні ДП-5, ІДМ-1с (дивізії);
РЛУ - 2, ДП -100 (арміі).
3.Санітарно - хімічні: ЛГ -1 (військова), ЛГ-2 (дивізія, армія).
4.Санітарно - бактеріологічні і вірусологічні - майно ВМЛ, ЛВ, ЛБ (арміі).
3.13. Особливості організації харчування в умовах використання противником ЗМУ (табл.)
Безпека харчування особового складу у зонах радіоактивного, хімічного та бактеріального зараження забезпечується системою заходів, які здійснюються силами і засобами продовольчої служби.
Найбільш важливе з них - це створення запасів продовольства у захистній тарі та упаковці. Сюда відносяться: хліб уповільненого черствіння, у картонних ящиках з проклеєними стиками , хліб подовженого збереження у поліетиленових мішках, крупи, сухарі, макаронні вироби - у багатошарових паперових мішках, з вільними поліетиленовими вкладками, консервні банки у герметичних бляшаних банках та ін. продукти.
Другий важливий захід - укривання негерметично упакованого продовольства від зараження. Для цього використовують підземні споруди, закривають бурти продовольства брезентом, поліетиленом. перевозять у спеціалізованому транспорті та добре закритих машинах.
Не менш важливим являється вибір місця для БПП, дотримання правил приготування,роздачі та вживання їжі.
Вважається, якщо місцевістьзабруднена радіацією до рівня потужності дози, яка не перевищує 1 р/год - можна використовувати цю територію з деякими застереженнями. Якщо до 5 р/год, то їжа виготовляється в умовах, коли польова кухня розташовується під наметом,якщо більше 5 р/год, то ця ділянка, де буде кухня, дезактивується, а місцевість навкруги зволожується з тим, щоб не знімати пилу, який вміщує РР.
Вживати їжу можна на територіі, де потужність дози не вище 0,5 р/год, а взимку, якщо грунт покритий снігом,або в мокру погоду, коли грунт вологий - Їжу можна вживати і на території, де потужність дози до 5 р/год.
Рівні радіоактивного зараження продовольства і води, які не приводять до променевого зараження.
(витяжка з Директиви Д-16-71) (табл.)
Вода, варена їжа, рідкі продукти (у казанку)--до 14 мр/год,
Хліб (буханка) ----до 14 мр/год
Риба (1 кг) ------до 14 мр/год
консерви у банках (концентрати)----2,5 мр/год
м'ясо (сире)---------2,5 мр/год
сипучі продукти, сухофрукти-----8 мр/год
Це дані для першої доби після ядерного вибуху, якщо більше 30 діб - зменшується у 10 разів.
Медична служба повинна давати висновки про можливість розташування БПП, вона несе відповідальність за визначення ступеня зараження продуктів, визначення методу дезактивації, її якість і порядок використання продуктів у залежності від ступеня їх зараження.
Дезактивація заражених харчових продуктів у випадку, якщо є запаси незаражених продуктів, иможе бути проведена часом - затриманням на складах до зниження активності результатом природнього розпаду короткоживучих ізотопів.
В залежності від умов обстановки деколи можна провести змішування заражених і незаражених продуктів до такого стану, щоб рівень радіоактивного забруднення при цьому не перевищував допустимий.
У таких же випадках, коли немає у наявності незараженого продовольства, а бойова обстановка не дозволяє замінити заражені продукти, на складі з'єднань проводиться дезактивація слідуючим методом:
1.Видалення зараженого зовнішнього шару продукту (тверді жири, масло, сир) ножом - товщиною 2,5 - 3 мм, а м'яса - 6-8мм, а потім миють проточною водою.
2.Заміна зараженої тари чистою (перетарування зерна, муки, крупи, солі, цукру).Якщо сипучі продукти крім соліта цукру знаходяться у мішках, то у цих випадках заміна тари може бути проведена слідуючим чином:
а)поверхню мішків покропити водою або змочити водою за допомогою ганчір'я, після чого мішок розшивається.
б)поверхня мішків просочується або парафіном (розтопленим) або клейстером.При цьому з внутрішнього боку мішка утворюється твердий шар продукту завтовшки 7-10 мм.
в)може бути використаний полий циліндр без дна і покришки (він вставляється, мішок розшивається і відкидається заражений шар).
3.Обмивання окремих видів продовольства чистою водою (картопля, морква та ін.)
4.Обмивання зовнішньої поверхні тари водою, водяним розчином миючих засобів або дезактивуючим розчином. Усі види банок з консервами, бочки, у яких зберігається продовольство дезактивується шляхом 2-х та 3-х кратного обмивання водою за допомогою брандспойту або витирання ганчір'ям, змоченим водою, або дезактивуючим розчином.
Хліб, готова їжа,якщо вони підпали під радіаційне зараження - знищуються.



3. Ситуаційна задача з комунальної гігієни.
CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 26
В населеному пункті використовують воду із шахтної криниці, яка розташована біля грунтової дороги. Глибина криниці – 6,5 м. Глиняний замок та відро відсутні. Місцевість рівна, грунт піщаний. Санітарний стан навколо криниці задовільний. В 70 м від криниці знаходиться помийна яма. За останні 6 місяців в населеному пункті зареєстровано 3 випадки захворювань на дизентерію.
Дані лабораторного дослідження води: забарвленість – 30°, запах – 2 бала, смак і присмак – 3 бала, вміст амонійних сполук – 0,01 мг/л, вміст нітратів – 40 мг/л, вміст нітритів – 0,01 мг/л, перманганатна окислюваність – 7 мг/дм3, загальна жорсткість – 12 моль/дм3, загальне мікробне число при температурі 37°С – 150 КУО/см3, загальні колі-форми – 2 КУО/100 см3, патогенні ентеробактерії – 10 в 1 дм3.
Складіть санітарно-гігієнічний висновок щодо придатності води для задоволення питних потреб населення та, у разі необхідності, дайте рекомендації щодо покращання її якості і, зокрема, викладіть послідовність санації криниці та критерії оцінки її ефективності.
Висновок: стан криниці не задовольняє санітарно-гігєнічні норми (визначити за таблицями)
ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ ПИТНОЇ ВОДИ

Органолептичні показники

Органолептичні
показники
Стандарти


Україна
Міжнародний

Прозорість
не менш, ніж 30 см


Запах
до 2 балів
не викликає заперечень

Смак
до 2 балів
не викликає заперечень

Колірність
до 20(
5–50(

Мутність
до 1,5 мг/л
до 2,0 мг/л


Бактеріологічні показники

Бактеріологічні показники
Стандарти


Україна
Міжнародний

Мікробне число
(число мікроорганізмів, що міститься в 1 мл води)
не більше, ніж 100
Не нормується

Колі-індекс
(число бактерій групи Е.соli в 1 л води)
не більше, ніж 3
Не більше, ніж
10–30

Колі-титр
(кількість води, в якій знаходиться 1 E.coli)
не менше, ніж 300 мл



Хімічні речовини, що впливають на органалептичні властивості води

Хімічні
речовини
Стандарти


Україна
Міжнародний

рН
6,0-9,0


Твердість
не більше, ніж 7 мг-екв/л
2 – 10 мг-екв/л

Щільний осадок
1000 мг/л
300 – 1500 мг/л

Залізо (Fe)
0,3 мг/л
0,1 – 1,0 мг/л

Сульфати (SO4)
500 мг/л
200 – 400 мг/л

Хлориди (Cl)
350 мг/л
200 – 600 мг/л

Мідь (Cu)
1,0 мг/л
0,05 – 1,5 мг/л

Цинк (Zn)
5,0 мг/л
5,0 – 15,0 мг/л

Марганець (Mn)
0,1 мг/л


Фосфати (PO4)
3,5 мг/л



Токсичні хімічні речовини

Токсичні хімічні
речовини
Стандарти


Україна
Міжнародний

Нітрати
не більш ніж 10 мг/л
не нормується

Рекомендації:
Встановити глиняний замок та відро
Ліквідувати помийну
Провести санацію криниці
Санація шахтного колодязя це комплекс заходів, який полягає у ремонті, очищенні та дезинфекції колодязя як споруди з метою запобігання забруднення води у ньому. З профілактичною метою санація колодязя проводиться перед введенням його в експлуатацію, а далі, за сприятливої епідемічної ситуації, періодично 1 раз на рік після очищення та поточного або капітального ремонту. Профілактична санація складається з двох етапів:
1) очищення та ремонту і 2) заключної дезинфекції. При заключній дезінфекції спочатку цямриння та внутрішню частини зрубу обробляють зрошувальним способом (зрошування з гідропульту 5% розчином хлорного вапна чи 3% розчином гідрохлориту кальцію). Потім вичікують, доки колодязь наповниться водою до звичайного рівня, після чого проводять дезинфекцію підводної частини колодязя об'ємним способом (кількість хлорного вапна чи гідрохлориту кальцію з розрахунку 100 150 мг активного хлору на 1 дм3 води у колодязі розчиняють у невеликому об'ємі води, освітлюють відстоюванням, виливають отриманий розчин у колодязь, воду у колодязі добре перемішують протягом 15-20 хвилин, колодязь закривають кришкою і залишають на 6-8 годин, не дозволяючи забір води з нього

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 27
1. Гігієнічна характеристика методів і засобів консервування харчових продуктів. Санітарна експертиза консервів та харчових концентратів.
Консервування харчових продуктів, передусім, проводять з метою забезпечення тривалого зберігання харчових продуктів.
Консервування дозволяє:
забезпечити населення впродовж всього року такими цінними сезонними продуктами, як овочі, фрукти, ягоди тощо;
оздоровити харчування в регіонах, що розташовані в суворих географічних, ландшафтних та природних умовах;
зробити харчування більш різноманітним за рахунок включення до нього продуктів, які добуваються у віддалених регіонах країни або планети (риба, ікра тощо);
створити резерви продовольства як для мирного (імовірність виникнення надзвичайних ситуацій), так і для воєнного часу.

Для здійснення консервування використовують різноманітні методи.

За походженням методи консервування можна розподілити на:
фізичні (охолодження, заморожування, висушування та ін.);
хімічні (соління, маринування);
біологічні (квашення).

За механізмом дії методи консервування можна розподілити на:
бактеріостатичні;
бактерицидні.

Бактеріостатичні методи консервування створюють умови для призупинення або затримки розвитку мікроорганізмів та впливу тканинних та окислювальних ферментів (заморожування, висушування, хімічні методи консервування).
Бактерицидні методи консервування сприяють знищенню мікроорганізмів та руйнуванню тканинних та окислювальних ферментів в харчовому продукті з наступним його захистом від інфекування та впливу О2 повітря і світла (стерилізація, в певній мірі пастерізація).

Розглянемо основні методи консервування більш детально:
Спочатку про фізичні методи, до яких відноситься консервування за допомогою низької, або навпаки високої температури.

Консервування за допомогою низької температури здійснюють шляхом охолодження та заморожування.
Охолодження являє собою зберігання харчових продуктів при температурі, що є близькою до 0(С. Такі умови сприяють затримці розвитку мікроорганізмів, пригніченню дії тканинних та окислювальних ферментів. Термін зберігання продуктів, що законсервовані таким чином коливається у межах від 6 годин до 20 днів. Здійснюється охолодження головним чином у льодовиках та у холодильниках.
Заморожування проводиться, насамперед, у х