Vidpovidi na bileti z inklyuziyi

1.Визначте методи та прийоми стимулювання когнітивно-мовленнєвого розвитку дітей з особливими освітніми потребами.
Вчителі повинні планувати заняття для всіх дітей в цілому,а потім індивідуалізувати їх таким чином,щоб максимально розкрити потенціал кожної дитини.У своїй роботі можуть застосовувати такі методи,як:
- моделювання (демонстрація поведінки);
- індивідуалізація (корекція завдань відповідно до потреб і особливостей конкретної дитини);
- підтримання зворотного зв’язку;
- надання зразків;
- використання словесних і невербальних підказок;
- очікування (наприклад,улюблену страву передають дитині лише на її прохання);
- підхід до справи з гумором ;
- розпитування (наприклад: «Ти можеш мені показати свою роботу?»);
- пере спрямовування (безмежну енергію дитини можна спрямувати в безпечне русло);
- безпосереднє фізичне скеровування (ви можете керувати дитиною,наприклад,тримаючи за руку її);
- чергування занять.
Педагогічні прийоми,що їх можуть використовувати вчителі:
1.Розробка еквівалентних вправ. Щоб діти не нудьгували від повторення тих самих занять,учителі
повинні весь час видозмінювати завдання і матеріали.
2.Поширення.За такого методу дорослі перефразовують,розвивають і поширюють дитячі вислови.
3.Поступове зменшення кількості підказок. Першими можна вилучити фізичні підказки,згодом-жести і
натяки,а останніми-словесні підказки.
4.Паралельні коментарі дають дітям змогу ознайомитися з відповідною лексикою.
5.Підказки. За їх допомогою можна досягти бажаної поведінки.при словесних підказках часто досить
лише одного звука чи слова,щоб дитина згадала правильні дії. Кількість підказок треба поступово
зменшувати.
6.Взаєморозуміння.Взаємини дорослих і дітей повинні бути гармонійними. Атмосфера має бути
створена тепла,доброзичлива, в якій всі діти почували б себе зручно і впевнено.
7.Підкріплення. Це дія чи послідовність дій,які мають на меті закріпити бажану поведінку дитини.
Підкріплення можуть бути конкретними або соціальними.
8.Зворотна послідовність.Такий метод особливо придатний для розвитку вмінь,пов’язаних із
самообслуговуванням.
9.Формування.Це процес заохочення і закріплення певних видів поведінки дитини з метою поступового
наближення її до бажаного кінцевого результату.
10.Аналіз завдань.
2.Визначте методи та прийоми стимулювання когнітивно-мовленнєвого розвитку дітей з
особливими освітніми потребами.
Дивись питання № 1
3. Визначте методи та прийоми стимулювання соціального та емоційного розвитку дітей з
особливими освітніми потребами.
Для ефективного розвитку соціальних умінь у групі потрібно створити таке середовище,в якому б усіх дітей сприймали і поважали. Коли дитина відчуває,що до її почуттів ставляться з повагою,вона готова ділитися ними з іншими. Педагоги повинні навчати дітей робити вибір,спілкуватися, а також бути незалежними. Методи,що сприяють розвиткові соціальних умінь:
1.Моделювання (демонстрація) поведінки. Найефективніше спрацьовує тоді,коли демонстрація
правильної поведінки супроводжується відповідними словами.
2.Встановлення чітких правил. Правила повинні бути конкретними,простими і включати відповідні
обґрунтування.
3.Логічна і відповідна реакція на поведінку. Позитивна реакція,посмішка чи похвала,сприяє
повторенню і закріпленню поведінки. Виправлення ж діють протилежно.
4.Створення умов для гри та вибору. Пропонуючи дітям самим обирати заняття,педагоги навчають їх
прийняттю рішень і незалежності.
5.Зменшення кількості дітей у групах.
6.Надання достатнього простору та широкого вибору матеріалів. Середовище і матеріали повинні
заохочувати дітей до творчості і сприяти соціальній взаємодії між малятами.
7.Проведення занять,що потребують співпраці.
8.Навчання соціальним умінням на прикладі однолітків.
9.Заохочення позитивної соціальної поведінки за допомогою щирої похвали.
10.Розуміння індивідуальних відмінностей. Кожній дитині властивий свій темперамент,,стиль навчання,рівень розвитку,здібності.
Ігри сприяють всебічному розвиткові дітей,однак важливі вони для опанування соціальної компетентності. Щоб забезпечити ефективне ігрове навчання,педагоги повинні врахувати такі чинники,як час,місце,умови та реквізит. Педагоги повинні весь час стежити за грою дітей і,якщо треба,скеровувати їхні дії,оцінювати сильні і слабкі якості та заохочувати малят до найкорисніших для них видів ігор.
Один з найефективніших педагогічних прийомів у роботі з дітьми - розпитування. Якщо запитання відповідають рівневі розвитку дітей і правильно побудовані,вони допомагають їм вийти на новий рівень розуміння речей та подій і дають учителеві змогу одержати інформацію,необхідну для оцінювання потреб дітей.
4. Визначте можливі варіанти надання підтримки родинам в контексті реалізації інклюзивних підходів.
1.Обмін інформацією. Одне з важливих завдань учителя-зустрічатися з батьками,обмінюватися з ними інформацією і розглядати можливі варіанти навчання дітей. Якщо вчитель знає сімейні обставини і діє відповідно,він може надати родинам суттєву допомогу.
2.Використання громадських ресурсів. Жодна з програм не може повністю задовольнити всі потреби сім`ї дитини з вадами. Тому педагоги повинні підтримувати зв'язок з іншими установами,що можуть надати допомогу в цій справі. Такі колективні зусилля дають змогу надати родинам дієву інтегровану підтримку.
3. Полегшення переходів. Ретельне планування і продумані спільні дії батьків,учителів,служб підтримки дають змогу максимально зменшити стрес,що його викликає в дітей перехід з дому до дитсадочка, а потім і до школи. У дітей необхідно розвивати такі якості,як соціальність і незалежність,уміння обслуговувати себе і діяти у колективі.
Щоб полегшити перехід,учитель має зустрітися з батьками,заспокоїти їх і розповісти,які можливості для розвитку дитини надає школа. При цьому можна діяти таким чином:
*Розповідати про вади дитини. Доцільно вести розмову одночасно з обома батьками,уникаючи специфічного педагогічного чи медичного жаргону.
*Слухати батьків. Уважно слухаючи батьків і ставлячи доречні запитання,вчитель може дізнатися про специфічні потреби дитини й оптимально спланувати її перехід на наступний освітній щабель.
*Допомагати сім`ям підбирати інформацію. Батьки можуть надати педагогам багато важливих відомостей про стан здоров`я і розвиток дитини.
*Заохочувати членів родини відвідувати клас. Візити батьків дають змогу впевнитися,що потреби їхніх дітей задовольняються. Це породжує відчуття причетності до справи і сприяє довірі до фахівців,які працюють з дітьми.
5. Визначте можливі шляхи залучення дітей з відставанням у розвитку в звичайні групи.
Не існує чітко встановленої методики залучення дітей з особливими потребами до звичайних груп. У цій справі вчителі повинні спиратися на свої знання і досвід,а також використовувати сучасні ефективні педагогічні підходи,зокрема,збирати щонайбільше відомостей про дітей,створювати можливості для практичного навчання,враховувати сильні якості і потреби кожного учня,спостерігати,оцінювати і планувати навчання кожної дитини,працювати спільно з іншими членами колективу тощо.
6. Визначте можливі шляхи залучення дітей із синдромом Дауна в звичайні групи.
Синдром Дауна –це найпоширеніша із хвороб,при яких спостерігаються затримки психічного розвит- ку. Є понад 50 клінічних симптомів синдрому Дауна,однак усі вони рідко спостерігаються в однієї люди ни. Люди із синдромом Дауна звичайно менші за своїх ровесників,а їхній фізичний та інтелектуальний, пізнавальний розвиток повільніші. Після того,як дитині поставили діагноз хвороби Дауна,батькам слід порадити щонайшвидше залучити маля до початкових освітніх програм. У цьому випадку вони можуть отримати необхідну інформацію про методи розвитку в дитини мовних,когнітивних і соціальних умінь, а також про специфічні вправи для розвитку моторики великих і малих рухів. Неможливо точно передба чити, яких успіхів досягнуть такі діти в майбутньому,тому батьки і педагоги повинні намагатися не накладати ніяких обмежень на їхній розвиток. Доцільно лише під час навчання робити наголос на кон-
кретних діях і поняттях,а не на абстрактних ідеях. Завдання слід ділити на кілька етапів і підтримувати постійний зв'язок з учнями. Нині в суспільстві покращується ставлення до дітей з особливими потреба ми. Все це відкриває перед дітьми із синдромом Дауна нові широкі можливості.
7. Визначте особливості створення середовища сприятливого для емоційного розвитку дитини. Найкраще діти навчаються тоді,коли почувають себе в безпеці і можуть досягти успіху. Педагоги повинні створювати таку емоційну атмосферу,щоб діти почувалися саме так.Ось кілька умов, необхід- них для створення емоційно безпечного навчального середовища:
*Емоційна підтримка. Для емоційно сприятливих умов характерними є співчуття, сприйняття, щирість, повага,теплота. Діти мають відчути,що їх цінують та підтримують.
*Визнання дитячих емоцій. Усі емоції природні і мають законне право на існування. Вчитель повинен визнавати дитячі емоції і не заперечувати їх,а спонукати дітей протистояти цим емоціям чи ігнорувати їх.
*Висловлення почуттів за допомогою слів. Оскільки діти найефективніше навчаються на власному досвіді, доцільно називати й описувати їхні емоції в час,коли відбуваються події,а також знайомити її з відповідними словами.
*Послідовність. Діти відчувають довіру до дорослих тоді,коли вони можуть передбачати і покладатися на незмінну і послідовну емоційну реакцію з їхнього боку.
8. Визначте стратегії ефективного спілкування з родинами дітей з особливими потребами.
Родини дітей з особливими потребами часто занадто хвилюються з приводу щоденних успіхів своїх малят. Їм необхідно пояснювати,що навчання відбувається невеликими кроками,проте весь час..Щоб заспокоїти батьків,корисно спілкуватися з ними в неформальних умовах:
*Бесіди на початку та наприкінці навчального дня. Обмін інформацією щодо успіхів дітей,події. З часом слід запропонувати батькам брати участь у роботі: надавати адміністративну підтримку,ремонтувати іграшки
*Записки і записники. Обмін короткими,неформальними записками сприяє налагодженню добрих стосунків з родинами. Слід заохочувати батьків теж надсилати педагогам записки. Такий підхід особливо успішний тоді,коли вчитель працює над конкретним завданням,а родина дитини йому в цьому допомагає і коли обмін інформацією відбувається не менше,ніж раз на тиждень. Такий записник гарантує безперервність спілкування та поінформованість і батьків,і вчителів про успіхи дитини та зміни у її поведінці.
*Дошки оголошень. З інформації на дошках оголошень родини дітей дізнаються про заняття,які відбуваються. На них можна розмістити відомості про розвиток дитини, можуть бути вивішені зразки дитячих малюнків,оповідання про екскурсії чи фотокартки членів сім`ї.
9. Визначте чинники, що впливають на успішну адаптацію навчального процесу в інклюзивних групах.
Аби інклюзія була успішною, потрібно працювати над створенням відповідного освітнього клімату й сукупності практичних підходів. Йдеться, насамперед, про:
1.Розвиток позитивного ставлення (до ідеї інклюзії; дітей з особливими освітніми потребами та можливостей їхнього розвитку і навчання тощо). Формування позитивного ставлення до інклюзивної освіти необхідно здійснювати на всіх рівнях - від системи навчання студентів педагогічних навчальних закладів до системи підвищення кваліфікації досвідчених учителів-практиків. Водночас необхідна просвітницька робота у суспільстві та формування відповідної суспільної, громадської думки стосовно інклюзії.
2.Політику і лідерство, спрямовані на надання підтримки (на рівні держави, органів освіти, громади, навчального закладу). Національна політика і законодавство мають узгоджуватися з міжнародною політикою. Визначальним чинником у створенні інклюзивних шкіл є підтримка ініціатив шкільних освітніх систем. Доцільно створювати «команди лідерів» для керування й підтримки інклюзії у навчальному закладі. Також важливо формувати переконання, що інклюзія це справа, за яку вся школа несе спільну відповідальність. Шкільна адміністрація, зі свого боку, може налагодити контакти зі спеціальними закладами освіти, надаючи в такий спосіб колективу педагогів допомогу під час переходу до нових ролей, сприяючи обміну досвідом. Необхідно формувати почуття поваги до індивідуальних відмінностей; сприяти впровадженню інклюзивної практики через проведення консультацій, заохочення співпраці; розширювати повноваження вчителів, надаючи їм певної автономії тощо.
3.Процеси, що відбуваються у школах і ДНЗ, які ґрунтуються на практичній діяльності, підтвердженій результатами досліджень (використання перевірених технологій і методів). Для того, аби школи і ДНЗ працювали ефективно, важливо, щоб вони змінювалися й адаптувалися для задоволення різноманітних потреб усіх дітей. Зважаючи на історичні реалії нашої країни, де спеціальна освіта функціонує багато десятиліть, педагоги мають стати «учителями всіх дітей». Педагогам спеціальних шкіл необхідно замислитися, яким чином використати свої навички для того, аби покращити й збагатити навчальну практику всіх дітей у системі освіти, що переходить до інклюзивних підходів. Педагогам потрібно навчитися працювати в командах разом з асистентами учителів та іншим допоміжним персоналом задля досягнення однієї мети.
4.Гнучку навчальну програму і викладання (застосування адаптацій та модифікацій; диференційоване викладання). Навчальні програми значно ускладнюють педагогам реалізацію їхніх спроб використовувати інклюзивний підхід. Наразі педагогам пропонують неформально модифікувати навчальну програму, використовувати відповідні адаптації (використання техніки, додаткових ресурсів та ін.) або робити це формально за допомогою Індивідуального навчального плану. Інклюзія та загальна якість освіти покращаться, якщо вчителі адаптуватимуть методи викладання таким чином, аби вони відповідали найкращій практиці навчання.
5.Залучення громади (якнайширше використання її ресурсів та залучення до діяльності навчального закладу).
6.Змістовну рефлексію (постійний моніторинг власної професійної діяльності). Рефлексія - рушій вдосконалення вчителя. Освітянам потрібно вміти міркувати й навчатися, оскільки їм необхідна практика, підтверджена результатами їхніх досліджень.
10.Визначте чинники, що сприяють розвитку соціальних умінь.
Для ефективного розвитку соціальних умінь потрібно створити таке середовище,в якому б усіх дітей сприймали і поважали. Вчителі повинні навчати дітей робити вибір,спілкуватися,а також бути неза- лежними.
1.Моделювання(демонстрація) поведінки. Метод моделювання найефективніше спрацьовує тоді,коли демонстрація правильної поведінки супроводжується відповідними словами.
2.Встановлення чітких правил. Правила повинні бути конкретними,простими і включати відповідні обґрунтування.
3.Логічна і відповідна реакція на поведінку. Позитивна реакція(посмішка,похвала)сприяє повторенню і закріпленню поведінки. Виправлення ж діють протилежно. Реакція з боку дорослих- повинна відповідати вікові дитини та її вчинкам.
4.Створення умов для гри та вибору.
5.Зменшення кількості дітей у групах.У малих групах діти мають більше можливостей для взаємодії і налагодження стосунків.
6.Надання достатнього простору та широкого вибору матеріалів. Середовище і матеріали повинні заохочувати дітей до творчості і сприяти соціальній взаємодії між малятами.
7.Проведення занять,що потребують співпраці.
8.Навчання соціальним умінням на прикладі однолітків.
9.Заохочення позитивної соціальної поведінки за допомогою щирої похвали.
10.Розуміння індивідуальних відмінностей.
Ігри сприяють всебічному розвиткові дітей,однак особливо важливі вони для опанування соціальної компетентності. Щоб забезпечити ефективне ігрове навчання,педагоги повинні враховувати такі чинники,як час,місце,умови та реквізит.
11 .Визначте шляхи залучення дітей з ортопедичними вадами в звичайні групи.
До ортопедичних вад належать тяжкі порушення опорно-рухового апарата. Важливо,щоб педагоги розуміли природу ортопедичних вад дітей. Педагогам важливо знати,наскільки діти адаптувалися до свого середовища,або як цей процес відбувається. За наявності у групі дітей з ортопедичними проблемами можуть виявитися необхідними:
1.Розробка занять,зорієнтованих на розвиток уміння самообслуговування.
2.Опимізація розташування іграшок,збільшення або зменшення висоти столів і мольбертів,зміна місць кріплення водопровідних кранів і гачків для одягу,інші модернізації у групі,щоб дати дітям можливість користуватися всіма згаданими речами.
3.Розробка колективних ігор і занять для дітей з вадами і звичайних малят,щоб уникнути соціальної ізоляції дітей-інвалідів.
4.Усунення бар`єрів,які можуть заважати дітям вільно пересуватись у межах ДНЗ та на дитячому ігровому майданчику.
5.Використання під час занять широкого спектра матеріалів з метою стимулювання розвитку сенсорних систем людей.
Дуже важливо обрати для дитини з ортопедичними проблемами оптимальне місце і правильно поводи- тися з нею. Щоб бути здатним до концентрації уваги,дитина має почуватися зручно і впевнено. Діти з ортопедичними проблемами мають змінювати положення тіла кожні 20-30 хвилин. Педагоги повинні добре знати допоміжне обладнання,яким змушені користуватися діти:інвалідні крісла, милиці, ортопеди чні апарати, протези та інші механічні пристрої.Не слід недооцінювати можливостей дітей з ортопедич ними проблемами,але й не можна вимагати від них неможливого. Будьте в цих питаннях реалістами.
12. Дайте загальну характеристику наявних у дітей порушень розвитку, які зумовлюють специфічні освітні потреби.
Діти з особливостями(порушеннями)психофізичного розвитку мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку,зумовлені вродженими чи набутими розладами. Залежно від типу порушення виділяють такі категорії дітей:
- З порушеннями слуху (глухі,оглухлі,зі зниженим слухом);
- З порушеннями зору (сліпі, осліплі,зі зниженим зором);
- Порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);
- З мовленнєвими порушеннями:
- З порушеннями опорно0рухового апарату;
- Зі складною структурою порушень (розумово відсталі сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.);
- Емоційно-воловими порушеннями та дітей з аутизмом.
В Україні основною категорією дітей з особливими освітніми потребами загально прийнято вважати саме дітей з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку.
Поділяють:
- вроджені порушення, спричинені шкідливим впливом на плід генетичних факторів,інтоксикацій, інфекцій, травм, порушенням живлення, гормональним розладами, резусною несумісністю груп крові матері та дитини, впливом медичних препаратів, алкоголю наркотичних та отруйних речовин .
- набуті порушення зумовлені, переважно, різноманітними шкідливими впливами на організм дитини під час народження та у наступні періоди розвитку (механічні ушкодження плоду, тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи у мозок, інфекційні захворювання тощо). .
13. Дайте загальну характеристику особливостей когнітивного розвитку дітей залежно від їхніх особливих освітніх потреб.
Часто важко,а інколи й неможливо точно визначити,чим викликане відставання в когнітивному розвит ку дитини з вадами-органічними порушеннями чи відсутністю належної шкільної освіти. При деяких хворобах спостерігаються значні затримки і відхилення інтелектуального розвитку дітей,а в інших випа дках цього не відбувається.Дітям з вадами важко оволодівати когнітивними вміннями. Ці розлади мо жуть бути викликані генетичними порушеннями(хвороба Дауна),пренатальними враженнями, токсич ними речовинами(наприклад,алкоголем) або вірусними інфекціями (корева краснуха),перинатальними ускладненнями(гіпоксія),постнатальними впливами(травми голови,асфіксія,отруєння) та іншими чинни ками.Усе це необов`язково призводить до розладу пізнавальної здатності дитини,проте інколи вплив зазначених чинників буває вагомим і викликає порушення інтелектуального розвитку. У розумово відсталих дітей,як правило,погіршені увага і пам'ять,що негативно відбивається на їхній здатності до навчання.
Порушення зору.Сліпі від народження діти можуть оволодівати когнітивними вміннями за умови ефек тивного навчання.Оскільки малята з порушеним зором не можуть сприймати навколишній світ так,як їхні здорові однолітки,інколи вних спостерігаються затримки когнітивного розвитку.Це відбувається тому,що дитина не має змоги комплексно сприймати зоровф,звукові і тактильні сигнали.За умови з боку оточуючих і активного використання дітьми інших органів чуття вади зору не відбиваються на здатності малят до абстрактного мислення.
Порушення слуху.В дітей з поганим слухом частіше спостерігаються розлади і затримки розвитку мов них навичок ,ніж порушення когнітивної здатності.Інтелектуальний,пізнавальний розвиток глухих дітей може не відрізнятися від типового.Однак для цього малят треба навчати спілкуватися з використанням альтернативних символьних систем,якщо через вади вони не можуть сприймати звичайні лінгвістичні символи.
Фізичні вади.Неможливість рухатися і маніпулювати предметами суттєво заважає знайомству дитини з навколишнім світом. Малята з порушеннями ЦНС(церебральним паралічем,щілинами у хребті),діти з хронічними захворюваннями й ортопедичними проблемами можуть сприймати навколишній світ зовсім по-іншому,ніж їхні здорові товариші. Приблизно в половини таких дітей спостерігається той чи інший дефіцит когнітивних умінь,хоча інколи він неправильно діагностується через тяжкі порушення мови. За наявності серйозних фізичних проблем у дітей може порушуватися зорове,слухове і тактильне сприй няття.Оскільки вміння читати і писати значною мірою залежить саме від зорового сприйняття,малятам може бути важко ними оволодівати.
Аутизм. Ці діти являють собою цікаву загадку з погляду перцептивного і концептуального розвитку.Їм складно контролювати сигнали від органів чуття,тому в них може спостерігатися гіперреактивність або гіпореактивність на стимули. Хоча ці діти здатні сприймати інформацію про навколишній світ,однак вони гірше засвоюють візуальні і звукові сигнали. Ще однією проблемою таких дітей ї стереотипна реакція на різні об’єкти.
14. Дайте загальну характеристику особливостей мовленнєвого розвитку дітей залежно від їхніх особливих освітніх потреб.
Затримка розвитку мовних навичок спостерігається в дітей з різними вадами.
Порушення слуху.Втрата слуху,повна або часткова,суттєво відбивається на розвиткові мовних навичок у дітей.Малята зі зниженим слухом не можуть достатньо добре чути всі потрібні звуки.А діти із серйоз нішими порушеннями змушені користуватися мовою знаків,щоб навчити їх розуміти мову і говорити, необхідні спеціальні прийоми і методики.якщо порушення слуху в дитини вчасно не виявити і не вжити відповідних заходів,це може викликати серйозні проблеми в майбутньому.
Порушення зору.Питанню розвитку комунікативних навичок у дітей з порушеннями зору необхідно приділяти велику увагу.В цьому випадку важливо,щоб педагоги працювали спільно з офтальмологами,а також фахівцями з орієнтації та пересування. Це дає змогу досягти оптимальної адаптації дитини.
Затримка інтелектуального розвитку. В деяких дітей може спостерігатися вповільнений розвиток мов них навичок через порушення інтелектуального розвитку.Таким малятам необхідно приділяти особливу увагу,а також надавати їм щонайбільше можливостей для взаємодії і спілкування з дітьми та дорослими.
Аутизм. Характерний атиповий розвиток мови і труднощі в оволодінні соціальними вміннями.Таких малят слід цілеспрямовано навчати висловлювати свої думки іпотреби,а також усіляко заохочувати їх до спілкування з іншими.
Дефіцит стимуляції.Відповідна стимуляція сприяє розвиткові мови та інших комунікативних навичок. І,навпаки,дефіцит стимуляції вповільнює розвиток мови і заважає оволодінню комунікативними вміннями. Батьки і педагоги повинні щодня вчити малят спілкуванню.
Емоційні розлади.У дітей з емоційними розладами можуть спостерігатися різні види мовних пору шень,починаючи з відхилень послідовності розвитку мовних навичок і закінчуючи повною відмовою від спілкування з іншими.Під час роботи з такими малятами батьки і педагоги повинні створювати сприятливе навчальне середовище,а також установлювати розумні межі прийнятної поведінки.
Порушення здатності до навчання.У таких дітей спостерігаються різні види порушень мовних навичок. Крім того,вони погано слухають,із труднощами згадують слова,легко відволікаються,часто гіпо- або гіперактивні. Ці малята потребують особливої уваги,а також спеціальної допомоги в опану ванні мови і вивченні елементів семантики та синтаксису.
15. Дайте загальну характеристику особливостей мовленнєвого розвитку дітей залежно від їхніх особливих освітніх потреб. Дивись питання № 14.
16. Дайте загальну характеристику особливостей фізичного розвитку дітей залежно від їхніх особливих освітніх потреб.
Фізичний і моторний розвиток дітей з особливими потребами буває досить різним.У деяких малят він практично не відрізняється від типового,а в інших можуть спостерігатися суттєві відхилення від норми.
ДЦП.Він може викликати найрізноманітніші порушення.У деяких дітей спостерігаються мінімальні розлади,інші ж повністю втрачають контроль над м`язами.Є різні форми церебрального паралічу-моноплегія(враження однієї кінцівки),диплегія(враження двох ніг і незначні порушення роботи рук),геміплегія(враження м`язів однієї половини тіла),триплегія(враження трьох кінцівок) і квадриплегія (враження рук і ніг).У цих дітей можуть спостерігатися затримки розумового розвитку,а також порушення зору і слуху.
Затримки психічного розвитку.Такі діти гірше виконують завдання,пов’язані з точними рухами.У багатьох випадках їхній контроль над своїм тілом із часом покращується,однак для цього потрібні регулярні вправи та інші рухи.
Порушення здатності до навчання.У дітей з такими вадами часто спостерігаються порушення мотори ки. Їм властива погана координація,незграбні рухи(їм важко користуватися ножицями,ловити м’яча), а також погана орієнтація у просторі.Це буває викликано порушеннями моторних механізмів і перцептивно-моторними проблемами,Якщо така дитина не отримує потрібної допомоги,ситуація може ще більше ускладнитися.
Порушення зору.В багатьох випадках діти з порушеним зором мають гірший фізичний розвиток,ніж їхні ровесники,можливо,внаслідок недостатнього знайомства з навколишнім світом і меншої фізичної активності.Розвиток моторики сліпих дітей гірший за розвиток моторики малят з поганим зором,а останні поступаються нормальним здоровим дітям.
Емоційні розлади.У дітей з емоційними розладами можуть спостерігатися порушення розвитку моторики внаслідок обмежених можливостей для оволодіння необхідними вміннями.
17. Дайте характеристику моделей інвалідності в Україні
Ставлення до осіб з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема до неповносправних дітей, співвідноситься з теоретичними суспільно-соціальними моделями, що формувалися у процесі розвитку суспільства і були зумовлені панівними ідеологічними установками, громадською думкою, системою соціально-політичного устрою.
У медичній моделі інвалідність розуміється як особиста проблема індивіда, тобто обмежені можливості розглядаються в контексті взаємозв'язку між певною людиною та її недугою. В основу цієї моделі наприкінці XIX ст. було покладено постулати консервативної теорії "інвалідизму":
-людство поділено на здорових людей та людей з обмеженими можливостями;
-здорові люди здібніші від людей з обмеженими можливостями;
-здорові люди мають контролювати ресурси і життя людей з обмеженими можливостями.
Сьогодні в межах цієї моделі соціальна допомога включає: патронаж людей з обмеженими функціональними можливостями вдома; їх медичне обслуговування; забезпечення медикаментами; санаторне лікування; виплату коштів та реалізацію пільг, гарантованих державою. Завдання соціально-педагогічної роботи в цій моделі полягає у підтриманні життєдіяльності особистості переважно за допомогою медичних заходів та домінуючому акценті на соціальному захисті інвалідів.
Зростання кількості дітей з обмеженими функціональними можливостями все більше актуалізує необхідність упровадження в практику соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю соціальної моделі підтримки осіб з обмеженою дієздатністю. Стрижнем такої моделі має стати взаємозв'язок, взаємодія молодих людей з обмеженими можливостями з соціумом, а не відхилення чи ігнорування їх через проблеми здоров'я та розвитку. Обмежена дієздатність окремих дітей та молодих людей має сприйматися як наслідок того, що соціальні умови звужують можливості самореалізації інвалідів. Діти та молодь з обмеженими функціональними можливостями мають розглядатися не як аномальна, а як особлива група людей. Щоб забезпечити це, необхідна інтеграція людей з обмеженими можливостями в суспільство через створення для них умов максимально можливої самореалізації, а не шляхом пристосування інвалідів до норм та правил життя здорових людей. Суспільство має адаптувати існуючі в ньому стандарти до потреб людей з обмеженими можливостями для того, аби вони не почували себе заручниками обставин та обмеженої дієздатності.
У межах соціальної моделі допомога дітям та молоді з обмеженими функціональними можливостями передбачає:
-розширення сфери їх соціальних контактів;
-створення умов для довільного переміщення;
-забезпечення різних видів консультування;
-навчання дітей з обмеженими можливостями в загальноосвітніх школах;
-допомогу в професійному самовизначенні та працевлаштуванні;
-розвиток потенційних можливостей інвалідів;
-створення мережі громадських організацій, які здійснюють різні види соціальної реабілітації та захищають інтереси дітей-інвалідів у суспільстві;
-залучення волонтерів до роботи з дітьми та молоддю з обмеженими функціональними можливостями.
Розвиваючи соціальну модель підтримки дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями, необхідно виходити з того, що інтеграція їх у суспільство це цілеспрямований процес передачі суспільством соціального досвіду з урахуванням особливостей і потреб різних категорій інвалідів за їхньої активної участі, а також забезпечення адекватних для цього умов. Це сприятиме, як показує досвід, залученню інвалідів до всіх соціальних систем, структур, соціумів і зв'язків, призначених для здорових дітей та молоді, активній участі в основних напрямах діяльності життя суспільства у відповідності з віком та статтю, що підготує їх до повноцінного життя, найбільш повної самореалізації та розкриття себе як особистості. Ефективна інтеграція дітей та молоді в суспільство можлива за умови створення інноваційного освітньо-реабілітаційного, корекційно-розвиваючого середовища, яке системно поєднує в собі медичні, психологічні, педагогічні та соціальні аспекти, сприяє саморегуляції поведінки, самореабілітації, розвитку та саморозвитку особистості.
В останні  роки сформувалася  політико-правова модель.
Зміст цієї моделі визначає такий підхід до вирішення проблем інвалідності: рівні права людини, що має інвалідність, на участь у всіх аспектах життя суспільства мають бути закріплені законодавчо, реалізовані через стандартизацію положень і правил в усіх сферах життєдіяльності людини з обмеженими функціональними можливостями.
У програмних документах громадських рухів за права інвалідів виокремлюється   також  модель   культурного   плюралізму, яка базується на принципах філософії незалежного життя та толерантного ставлення до людей з обмеженими функціональними можливостями.
18. Дайте характеристику моделей інвалідності. Дивись № 17!!!
19. Історичний огляд проблеми навчання і виховання дітей з особливими потребами.
В еволюції стосунків суспільства і держави до осіб і відхиленнями в розвитку виділяється п'ять періодів, які охоплюють часовий проміжок у дві з половиною тисячі років шлях від ненависті й агресії до прийняття, партнерства та інтеграції осіб з обмеженими психофізичними можливостями.
Еволюція ставлення суспільства та держави до осіб з психофізичними порушеннями й становлення системи спеціальної освіти
Період еволюції
Етапи становлення системи спеціальної освіти
Хронологічні межі

І. Від агресії та зневаги до усвідомлення необхідності піклуватися про дітей з особливостями розвитку
Формування передумов виникнення національної системи спеціальної освіти
966-1715 рр.

ІІ. Від усвідомлення необхідності піклуватися про осіб з відхиленнями в розвитку до усвідомлення необхідності навчати частину з них
Формування передумов виникнення національної системи спеціальної освіти
1715-1806 рр.

ІІІ. Від усвідомлення можливостей до усвідомлення доцільності навчання трьох категорій дітей: з порушенням слуху, зору та розумово відсталих
Розгортання мережі спеціальних навчальних закладів та оформлення паралельних систем спеціальної освіти
1806-1927 рр.

ІV. Від усвідомлення необхідності навчати певну частину дітей з порушеннями до розуміння необхідності навчати всіх дітей з відхиленнями в розвитку
Удосконалення вертикальної та горизонтальної структур системи спеціальної освіти, її диференціація
1927-1991 рр.

V. Від сегрегативного навчання дітей з особливими освітніми потребами до інклюзивного навчання
Розвиток національної системи спеціальної освіти з провідною тенденцією інклюзії
1991р.- донині


Перший період (996-1715 рр.) - від агресії та зневаги до усвідомлення необхідності піклуватися про людей з відхиленнями в розвитку. Умовною межею цього періоду в Західній Європі є відкриття в Німеччині першого притулку для сліпих (1198 р). У Російській імперії створюються перші монастирські притулки (1706-1715 рр.).
Другий період (1715-1806 рр.) - від усвідомлення необхідності піклуватися про осіб з відхиленнями в розвитку до усвідомлення навчати частину з них. Умовна межа - відкриття у Франції спеціальних шкіл для глухонімих і сліпих (1770-1784 рр.). У Російській державі - відкриття перших спеціальних шкіл для глухих та сліпих (1806-1807 рр.).
Третій період (1806-1927 рр.) - від усвідомлення можливостей до усвідомлення доцільності навчати три категорії дітей: з порушеннями слуху, зору та розумово відсталих. Умовний кордон - остання чверть XIX століття. Ухвалення у західноєвропейських державах законів про загальну початкову освіту і на цій основі - законів про навчання глухих, сліпих і розумово відсталих дітей. У Радянському Союзі - створення спеціальних шкіл для глухих, сліпих і розумово відсталих дітей у зв'язку з прийняттям Закону про Всеобуч (1927-1935 рр.).
Саме в цей період у школах Західної Європи на тлі розгортання мережі спеціальних закладів робляться спроби спільного навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку зі своїми здоровими однолітками. Як зазначає у своєму дослідженні П Кулик, в Австрії у 1846 р. було ухвалено закон, який передбачив створення можливостей для навчання сліпих дітей разом зі зрячими. Подібні законодавчі акти були в Англії, Шотландії та інших європейських країнах. Не вдаючись до детального висвітлення історичного аспекту цієї проблеми зауважимо, що в Радянському Союзі спроби спільного навчання відбувалися постійно й досить широко обговорювалися на різних педагогічних зібраннях. Зокрема, у 1924 р. на ІІ-му Всеросійському з'їзді з питань соціально-правової охорони неповнолітніх було ухвалено резолюцію, де зазначалося зокрема: «...сліпі мають право вступати до звичайних навчальних закладів для зрячих... в кожному окремому випадку з дозволу керуючого органу, коли є підстави сподіватися, що вони виконуватимуть основні вимоги, які ставляться до їхніх зрячих товаришів» . Підтвердженням доцільності цієї ухвали слугував той факт, що саме в цей період відомий український вчений О. Щербина успішно провів експериментальне дослідження з навчання сліпої дівчинки Р.Золотницької в умовах масової школи і став активно пропагувати ідеї «...необхідності наполегливої боротьби проти відокремлення сліпих від зрячих».
Варто зазначити, що, незважаючи на переважання в цей історичний період сегрегаційних установок щодо навчання дітей з обмеженнями і розгортання системи спеціальних закладів, спроби спільного навчання дітей з порушеннями та їхніх здорових однолітків не припинялися.
Четвертий період (1927-1991 рр.) - від усвідомлення необхідності навчання певної частини дітей з порушеннями до розуміння необхідності навчати всіх дітей з відхиленнями в розвитку. В Західній Європі цей період від початку XX століття до кінця 70-х років характеризується розвитком законодавчої бази спеціальної освіти та структурним удосконаленням національних систем. У Радянському Союзі - диференціація й удосконалення системи спеціальної освіти, перехід до 8 типів спеціальних закладів (1950-1990 рр.).
Саме у цей період з 70-років XX століття у світовій освітній політиці на тлі економічного зростання розвитку суспільних демократичних стосунків у передових державах світу чітко визначилися антидискримінаційні настрої за будь-якою ознакою: національною, етнічною, релігійною, рівнем психофізичного розвитку. На зміну старої парадигми суспільно-державного усвідомлення «повноцінна більшість» - «неповноцінна меншість» приходить нова - «єдина спільнота, яка включає і людей з певними проблемами». Світова спільнота фіксує законодавчо неприпустимість так званого соціального маркування. Національні антидискримінаційні законодавчі акти затверджуються з урахуванням основних положень Декларацій ООН. Формується нова культурно- історична норма - повага до відмінностей між людьми.
П'ятий період (1991 р. - й донині) - від сегрегативного навчання дітей з особливими освітніми потребами до інклюзивної освіти. В Західній Європі з кінця 70-х років значно скорочується кількість спеціальних шкіл, збільшується кількість спеціальних класів у загальноосвітніх школах, учнів з особливими освітніми потребами починають навчати у загальноосвітніх школах в інклюзивному середовищі. Цей період у країнах пострадянського простору розпочався у 90-х роках і збігається з розпадом СРСР та кардинальною перебудовою державного устрою.
Цей період визначаний саме як перехід до інклюзивного навчання.
20. Назвіть форми інклюзивної освіти.
Сучасний стан розвитку України зумовлює визначення нових пріоритетів і перспектив розвитку спеціального освітнього закладу та висуває нові вимоги до змісту навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку, до розробки інноваційних технологій педагогічної підтримки та корекції.
При розробці варіантів організації інклюзивного навчання необхідно врахувати інфраструктуру закладів масового та спеціального навчання, яка існує в конкретному регіоні, напрацьовані форми організації навчально-виховного та корекційного процесів.
Розглянемо моделі інклюзивної освіти дітей з особливими освітніми потребами та їх інтеграції в загальноосвітній простір.
І модель постійна повна інтеграція Передбачає навчання дитини, яка має відповідні психофізичні
порушення, на рівні з дітьми, що нормально розвиваються, у єдиних дошкільних групах та класах.
Повна інтеграція може бути ефективною для тих дітей, рівень яких відповідає рівню психофізіологічного та мовленнєвого розвитку або наближений до вікової норми здорових дітей. Раннє діагностування та грамотна організація корекційної допомоги різко підвищує вірогідність досягнення дитиною норми психічного розвитку,а тому рання корекційно-педагогічна робота це надійний шлях
до повної інтеграції дитини в соціальне та загальноосвітнє середовище. Повна інтеграція може бути організована в різних освітніх закладах.
Правила комплектування класів (груп): діти з відхиленнями в розвитку зараховуються у звичайні групи дошкільного закладу або класи школи. Дозування часу інтеграції немає, діти впродовж дня перебувають разом з однолітками. Зміст спільної діяльності не регламентується, діти з обмеженими можливостями здоров’я відвідують усі навчальні заняття разом зі здоровими однолітками. В умовах повної інтеграції інклюзивна освіта забезпечується педагогами загальноосвітніх шкіл. Вона дозволяє максимально нормалізувати оточення та способи взаємодії в соціумі. Разом із тим є діти, рівень розвитку яких нижчий за рівень розвитку здорових
однолітків, тому є варіанти дозування інтеграції.
II модель постійна неповна інтеграція
Може бути ефективною для тих дітей, рівень психічного розвитку яких нижчий за рівень вікової норми. Ця група дітей потребує систематичної корекційної допомоги, але при цьому вони здатні з деяких навчальних предметів навчатися разом і спільно зі здоровими однолітками, проводити з ними більшу частину позакласного часу.
Постійна неповна інтеграція може бути організована у більшості дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів. Діти з обмеженими можливостями здоров’я об’єднуються із здоровими дітьми в одну дошкільну групу («спеціальну») або в один клас («гнучкий»).Правила комплектування: у дошкільній групі дві третини дітей складають здорові вихованці, одна третина діти з певними відхиленнями; гнучкі класи можуть бути організовані тільки в тих школах, де є паралельні класи, до складу яких вводяться двоє-троє дітей з обмеженими можливостями здоров’я (наприклад, діти із ЗПР,неускладненою інтелектуальною недостатністю). Вони періодичноиповин у випадку неповної інтеграції до процесу навчання залучаються педагоги загальноосвітнього чи дошкільного закладу та педагог-дефектолог. Методичну допомогу педагогам масових закладів у роботі з дітьми, які мають психофізичні порушення, здійснює вчитель-дефектолог.ні об’єднуватися в одну групу для проведення вчителем-дефектологом корекційних занять.
III модель постійна часткова інтеграція
Є оптимальною для тієї групи дітей, які здатні оволодіти лише невеликою частиною необхідних умінь та навичок на рівні зздоровими однолітками, проводити з ними частину навчального та позакласного часу. Доцільність такої моделі полягає у можливості розширення спілкування та взаємодії для дітей з обмеженими можливостями здоров’я з боку здорових однолітків. Часткова інтеграція може бути реалізована в дошкільних закладах, де є спеціальні групи, та в загальноосвітніх школах, де функціонують спеціальні класи. Час інтеграції дозується, зміст спільної діяльності регламентується. Для дітей дошкільного віку, які зараховані до спеціальних груп, пропонується дозоване відвідування масової групи, для чого в розклад вносяться відповідні зміни.У загальноосвітніх навчальних закладах інтегровані учні можуть відвідувати окремі уроки загальної школи, для чого в розклад також вносяться відповідні корективи. Разом із тим слід пам’ятати, що діти з обмеженими можливостями здоров’я більшу частину часу навчаються та виховуються в спеціальній групі або класі і лише незначну частину дня перебувають зі здоровими однолітками.
IV модель систематична тимчасова інтеграція
Дає можливість мінімально використати спілкування дітей з обмеженими можливостями розвитку та здорових однолітків. Модель передбачає спільні заходи, частіше виховного характеру, не рідше ніж два рази на місяць.
Ця модель є ефективною підготовкою до інших форм інтегрованого навчання та реалізується в дошкільних навчальних закладах комбінованого типу та в масових школах, де функціонують спеціальні групи (класи). Учні з обмеженими можливостями психофізичного розвитку об’єднуються з іншими дітьми в межах додаткової освіти. Вони разом відвідують гуртки за інтересами, спортивні секції, організовують спільні виставки, конкурси, змагання, свята тощо.
V модель епізодична інтеграція
Передбачає мінімальну спеціальну взаємодію дітей з вираженими порушеннями психофізичного розвитку з однолітками; подолання об’єктивних перешкод у соціальному спілкуванні, які складаються в умовах корекційних закладів. Епізодична інтеграція передбачає, що вихованці спеціальних освітніх закладів практично весь час навчаються окремо і тільки епізодично об’єднуються з дітьми загальноосвітніх закладів на відповідний час. Соціальна взаємодія забезпечується в таборах відпочинку, спеціально організованих конкурсах-святах, під час проведення виставок дитячої творчості, спортивних змагань тощо.Варіативні моделі інтеграції дітей з обмеженими можливостями здоров’я в загальноосвітній простір дають можливість кожній дитині з особливими освітніми потребами підібрати оптимальну модель інтеграції та інклюзії, забезпечують необхідну спеціалізовану психолого-педагогічну допомогу та супровід
21. Обґрунтуйте важливість врахування різних психофізичних розладів у процесі навчання і виховання дітей.
Навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку здійснюється з урахуванням особливостей їхнього розвитку,використанням специфічних заходів та організаційних форм навчальної роботи,залежно від характеру розладу.
Тематичні заняття є одним з ефективних засобів для різнобічного навчання дітей з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей.Наприклад,під час занять з куховарства діти мають безпосередній дактиль ний контакт з матеріалами і вчаться розрізняти предмети,запахи та види поверхонь.Вони змішують, ріжуть,розминають,розтирають харчові продукти,завдяки чому в них поліпшується розвиток дрібної моторики.На цих заняттях діти вчаться оцінювати події,висувати припущення,робити висновки. Отже,забезпечується набуття дітьми широкого спектра знань і практичних навичок у різних сферах.
Знаючи здібності дітей,їхні потреби,інтереси,темперамент і стилі навчання,педагоги розробляють заняття,що відповідають можливостям дітей і забезпечують їхній всебічний розвиток.
22. .Обґрунтуйте важливість дотримання етичних норм у процесі оцінювання дитини з особливими потребами.
1.Дотримуйтеся політики і правил школи.У цій справі вчителі повинні спиратися на свою внутрішню культуру і професіоналізм.Дуже важливо враховувати право на таємницю приватного життя дітей та їх родин.
2.Будьте об’єктивними і неупередженими.Збираючи факти,вміння і поведінку дитини,слід не дозволяти особистим почуттям і упередженості впливати на спостереження.Якщо почуття і життєвий досвід вчите ля впливатимуть на інтерпретацію поведінки дитини,до результатів не можна буде ставитися з довірою.
Першим кроком до об’єктивності і неупередженості є усвідомлення особистих переконань.Оскільки негативна упередженість щодо дитини може суттєво вплинути на задоволення її індивідуальних пот- реб.Учителі,фахівці і батьки намагаються допомагати один одному бути чесними і об’єктивними.
3.Уникайте ярликів.Сучасні методики рекомендують уникати використання медичних термінів для характеристики маленьких дітей-з багатьох причин.Ярлики можуть справляти довготривалий негатив ний вплив.Вони неадекватно відображають проблеми дитини і мало що кажуть про її позитивні якості. Сьогодні педагоги дітей з вадами переходять від ярликів та поділу дітей на категорії до раннього і всебічного навчання дітей без будь-якої їхньої класифікації.
4.Враховуйте вплив людських відмінностей на результати оцінювання.Діти є частиною суспільства,і багато з них належить до різних рас та етнічних груп.При цьому крім домінантної мови,вони часто користуються і національними мовами.Іншими чинниками,які впливають на життя дітей,є соціально-економічні умови,війни,епідемії,природні катаклізми тощо.Все це впливає на результати оцінювання дітей.
Учителі повинні добре розуміти,як людські відмінності впливають на результати оцінювання.Треба використовувати методики і матеріали,що відповідають культурним особливостям дитини і водночас допомагають повністю розкрити її здібності.
23. Обґрунтуйте характерні риси інклюзивних дошкільних навчальних закладів.
Характерні риси інклюзивних
Погодження з управлінням освіти.
Взаємна згода між завідуючими ДНЗ.
Запровадженням інклюзії в ДНЗ займається весь персонал ДНЗ. Педагоги та інші працівники всіляко сприяють розвитку особистості кожної дитини.
Батьки та інші члени родин активно залучаються до ухвалення рішень щодо методів навчання й виховання своїх дітей.
Плани роботи з дітьми розробляє колектив професіоналів, члени якого ефективно співпрацюють один з одним.
Ролі й відповідальність усіх педагогів чітко визначено.
Програми роботи з дітьми з особливими потребами передбачають індивідуалізовані навчальні плани, розроблені з урахуванням важливих якостей, схильностей і потреб учнів.
Ефективність програм регулярно оцінюють, до цього процесу долучаються члени родин, педагоги, фахівці та інші причетні до справи особи.
Створення відповідної бази для корекційного блоку:
- наявність програм, спеціального обладнання, дидактичних матеріалів;
- надання діагностичних, консультативних та дійових послуг фахівцями (корекційними педагогами, логопедами, психологами, дитячими психіатрами, фахівцями з фізкультури, працетерапії, терапії поведінки, дієтотерапії, соціальними працівниками та ін.).
Уведення додаткових штатних одиниць.
Організація психолого-медико-соціального супроводу дітей з особливими потребами.
Проведення спільних педрад, семінарів, науково-практичних конференцій з обговорення проблем інклюзивного навчання дітей з особливими потребами в ДНЗ
Інклюзивний освітній заклад – це заклад освіти, який відкритий для навчання всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей. Цей заклад забезпечує безбар’єрне фізичне середовище, адаптує навчальні програми та плани, методи й форми навчання, тим самим надаючи можливість усім дітям успішно навчатись в тому числі і дітям з особливими освітніми потребами;залучає батьків до співпраці; співпрацює з фахівцями з метою надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей; створює позитивну атмосферу в шкільному середовищі та громаді загалом.
24. Охарактеризуйте види адаптації і пристосувань для дітей з особливим потребами.
Види адаптації
Характеристика
Приклади

Пристосування середовища
Модифікація фізичного оточення
Обладнання кімнати похилими пандусами, якщо в класі є діти, що пересуваються на інвалідних візках або за допомогою милиць. Збільшення або зменшення інтенсивності освітлення, якщо в класі є діти з порушеннями зору. Зменшення рівня шуму, якщо в класі є діти з порушенням слуху.

Адаптація навчальних підходів
Модифікація навчальних підходів і методик
Застосування методу поширення (того, що знає дитина). Епізодичне навчання в принагідних ситуаціях. Зміна темпу занять.

Адаптація матеріалів
Модифікація навчальних посібників, іграшок та інших матеріалів
Використання книжок, надрукованих великим шрифтом, якщо в класі є діти з порушеннями зору. Обладнання іграшок та іншого приладдя великими держаками, якщо в класі є діти з порушеннями моторних функцій.

Адаптація навчального плану
Модифікація навчального плану або завдань, визначених для дитини
Зміна тривалості або послідовності занять. Корекція завдань (приміром, якщо дитина ще не готова розпізнавати текст, завдання може бути модифіковане таким чином: «Дитина розпізнаватиме своїх однокласників на фотографіях, тоді як інші діти розпізнаватимуть свої написані імена»).


Для учнів з особливостями психофізичного розвитку необхідні спеціальні пристосування приміщень закладу (ліквідація архітектурних бар’єрів, побудова пандусів, наявність туалетних кімнат, посилення освітлення навчальних приміщень, створення у класах (групах) ігрових куточків тощо, а за потреби придбання спеціального обладнання та адаптаційного устаткування).
Приклад пристосування навчального середовища:
- створення центрів діяльності;
- розташування меблів таким чином, щоб діти могли працювати індивідуально, в малих та великих групах;
- забезпечення можливості вільно обирати центр діяльності і переміщуватися з одного центру до іншого;
- наповнення центрів діяльності відповідними навчальними матеріалами, посібниками, наочністю, додатковою літературою, індивідуальними картками-завданнями;
- обладнання місця для проведення ранкових зустрічей, куточка усамітнення, місця для гри, виставки дитячих робіт.
25. .Охарактеризуйте джерела отримання інформації про дитину з особливим потребами.
Прийом дітей до інклюзивних груп здійснюжться керівником ДНЗ протягом календарного року за наявності місць на підставі заяви батьків або осіб,які їх замінюють,медичної довідки про стан здоров`я дитини з висновком лікаря,що дитина може відвідувати ДНЗ,довідки дільничого лікаря про епідеміологічне оточення,свідоцтва про народження.Для дітей з особливими освітніми потребами,у тому числі з інвалідністю,додатково подається висновок психолого-медико-педагогічної консультації, копія медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 р.(наданою лікарсько-консультативною комісією)або копія посвідчення особи,яка одержує державну соціальну допомогу,копія індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда,направлення місцевого органу управління освітою.
26.Охарактеризуйте досвід інклюзивної освіти у країнах СНД.
В основу сучасної державної освітньої політики країн СНД щодо дітей з особливими освітніми потребами, як визначено в оновленому у 2003 році „Законі про освіту", покладено ідею їх повного інтегрування у соціум через здобуття освіти в інклюзивному середовищі. Здобуття освіти неповносправними регламентує ухвалений Сеймом Литви у 1998 році "Закон про спеціальну освіту", який був розроблений завдяки громадським і батьківським ініціативам, незадовго до вступу країни до Європейського Союзу. Ухвалення „Закону про спеціальну освіту" уможливило переорієнтування коштів державного бюджету, виділених на спеціальну освіту й дало змогу фінансово забезпечити заклади інклюзивного навчання.
Сучасна державна освітня політика в Республіці Білорусь спрямована на інтеграцію дітей з особливостями психофізичного розвитку у суспільство. Правову основу інтеграційних процесів становлять Закон Республіки Білорусь „Про права дитини" (ст. 8 „Право на гідний рівень життя", ст. 15 „Право на проживання в сім'ї", ст. 21 „Соціальний захист сім'ї державою", ст. 23 „Право на освіту", ст. 29 „Захист прав дитини, які залишилися без піклування батьків", ст. 31 „Права дітей-інвалідів і дітей з особливостями психофізичного розвитку"), "Концепція реформування спеціальної освіти", „Програма реформування спеціальної освіти"Цікаві зміни в контексті інтегрованого (інклюзивного) навчання дітей з порушеннями розвитку відбуваються і в інших країнах пострадянського простору.
Певний позитивний досвід має ще одна країна - Грузія.У Конституції Грузії визначено, що всі громадяни мають право на одержання і на вибір форми освіти. Держава гарантує узгодженість навчальних програм і відповідність міжнародним нормам і стандартам.
 Національні освітні системи країн пострадянського простору внаслідок глобальних соціально-політичних та економічних перетворень відчули необхідність принципових змін і модернізації насамперед освітньої законодавчої бази, узгодження її з ратифікованими міжнародно-правовими актами щодо дотримання прав всіх людей без обмежень. У всіх країнах були ухвалені освітні закони, які стверджували право на здобуття освіти всіх громадян та надавали право вибору навчального закладу.
Втім, в останні роки у всіх країнах, окрім Литви, відзначається тенденція до збереження інфраструктури спеціальних закладів. На сьогодні в системі спеціальних інтернатних закладів перебуває значна частина дітей з обмеженнями. Сприяють цьому незадовільний матеріально-економічний стан сімей, зокрема, незначна фінансова допомога, яку надають батькам дітей-інвалідів; низький соціальний статус, відсутність альтернатив щодо надання спеціальної допомоги та підтримки дітям з обмеженими можливостями, суспільні дискримінаційні установки, негативна громадська думка, індивідуальне ставлення тощо.
27.Охарактеризуйте досвід інклюзивної освіти у країнах Центральної Європи.
 Західноєвропейські системи загальної середньої освіти, незважаючи на різноманітність типів і рівнів навчальних закладів, які опікуються освітою, в тому числі й школярів з особливими освітніми потребами, є ключовими елементами сучасної європейської моделі соціального устрою, яка виявляється привабливою для країн, що позбулися тоталітарних режимів, наразі й для України, з огляду на завдання та перспективи розв’язання назрілих педагогічних і соціальних проблем.
В передових країнах Західної Європи, починаючи з 70-х років ХХ ст. відбувалася перебудова спеціальної освіти. Зокрема, інтегроване та інклюзивне навчання дітей з особливостями розвитку визначено як основну форму здобуття освіти неповносправними.
Аналіз досвіду навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку у країнах Європи свідчить, що у переважній більшості з них інклюзивне навчання є основною формою здобуття освіти людьми з обмеженими можливостями. Однак, варто зазначити, що діти з особливими освітніми потребами мають змогу здобувати освіту і в спеціальних навчальних закладах, і в закладах масового типу.
У європейських країнах спеціальні заклади функціонують і надають допомогу дітям з обмеженими можливостями здоров’я, однак, вони не є сегрегативними осередками. «Кордони» між спеціальною та загальною освітою прозорі, оскільки країни з демократичним устроєм пропагують цінності громадянського суспільства, яке базується на ідеях рівноправності, толерантності та інклюзії.
28. Охарактеризуйте еволюцію ставлення до людей з особливими потребами.
В еволюції стосунків суспільства і держави до осіб і відхиленнями в розвитку виділяється п'ять періодів, які охоплюють часовий проміжок у дві з половиною тисячі років шлях від ненависті й агресії до прийняття, партнерства та інтеграції осіб з обмеженими психофізичними можливостями.
Еволюція ставлення суспільства та держави до осіб з психофізичними порушеннями й становлення системи спеціальної освіти
Період еволюції
Етапи становлення системи спеціальної освіти
Хронологічні межі

І. Від агресії та зневаги до усвідомлення необхідності піклуватися про дітей з особливостями розвитку
Формування передумов виникнення національної системи спеціальної освіти
966-1715 рр.

ІІ. Від усвідомлення необхідності піклуватися про осіб з відхиленнями в розвитку до усвідомлення необхідності навчати частину з них
Формування передумов виникнення національної системи спеціальної освіти
1715-1806 рр.

ІІІ. Від усвідомлення можливостей до усвідомлення доцільності навчання трьох категорій дітей: з порушенням слуху, зору та розумово відсталих
Розгортання мережі спеціальних навчальних закладів та оформлення паралельних систем спеціальної освіти
1806-1927 рр.

ІV. Від усвідомлення необхідності навчати певну частину дітей з порушеннями до розуміння необхідності навчати всіх дітей з відхиленнями в розвитку
Удосконалення вертикальної та горизонтальної структур системи спеціальної освіти, її диференціація
1927-1991 рр.

V. Від сегрегативного навчання дітей з особливими освітніми потребами до інклюзивного навчання
Розвиток національної системи спеціальної освіти з провідною тенденцією інклюзії
1991р.- донині


Перший період (996-1715 рр.) - від агресії та зневаги до усвідомлення необхідності піклуватися про людей з відхиленнями в розвитку. Умовною межею цього періоду в Західній Європі є відкриття в Німеччині першого притулку для сліпих (1198 р). У Російській імперії створюються перші монастирські притулки (1706-1715 рр.).
Другий період (1715-1806 рр.) - від усвідомлення необхідності піклуватися про осіб з відхиленнями в розвитку до усвідомлення навчати частину з них. Умовна межа - відкриття у Франції спеціальних шкіл для глухонімих і сліпих (1770-1784 рр.). У Російській державі - відкриття перших спеціальних шкіл для глухих та сліпих (1806-1807 рр.).
Третій період (1806-1927 рр.) - від усвідомлення можливостей до усвідомлення доцільності навчати три категорії дітей: з порушеннями слуху, зору та розумово відсталих. Умовний кордон - остання чверть XIX століття. Ухвалення у західноєвропейських державах законів про загальну початкову освіту і на цій основі - законів про навчання глухих, сліпих і розумово відсталих дітей. У Радянському Союзі - створення спеціальних шкіл для глухих, сліпих і розумово відсталих дітей у зв'язку з прийняттям Закону про Всеобуч (1927-1935 рр.).
Саме в цей період у школах Західної Європи на тлі розгортання мережі спеціальних закладів робляться спроби спільного навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку зі своїми здоровими однолітками. Як зазначає у своєму дослідженні П Кулик, в Австрії у 1846 р. було ухвалено закон, який передбачив створення можливостей для навчання сліпих дітей разом зі зрячими. Подібні законодавчі акти були в Англії, Шотландії та інших європейських країнах. Не вдаючись до детального висвітлення історичного аспекту цієї проблеми зауважимо, що в Радянському Союзі спроби спільного навчання відбувалися постійно й досить широко обговорювалися на різних педагогічних зібраннях. Зокрема, у 1924 р. на ІІ-му Всеросійському з'їзді з питань соціально-правової охорони неповнолітніх було ухвалено резолюцію, де зазначалося зокрема: «...сліпі мають право вступати до звичайних навчальних закладів для зрячих... в кожному окремому випадку з дозволу керуючого органу, коли є підстави сподіватися, що вони виконуватимуть основні вимоги, які ставляться до їхніх зрячих товаришів» . Підтвердженням доцільності цієї ухвали слугував той факт, що саме в цей період відомий український вчений О. Щербина успішно провів експериментальне дослідження з навчання сліпої дівчинки Р.Золотницької в умовах масової школи і став активно пропагувати ідеї «...необхідності наполегливої боротьби проти відокремлення сліпих від зрячих».
Варто зазначити, що, незважаючи на переважання в цей історичний період сегрегаційних установок щодо навчання дітей з обмеженнями і розгортання системи спеціальних закладів, спроби спільного навчання дітей з порушеннями та їхніх здорових однолітків не припинялися.
Четвертий період (1927-1991 рр.) - від усвідомлення необхідності навчання певної частини дітей з порушеннями до розуміння необхідності навчати всіх дітей з відхиленнями в розвитку. В Західній Європі цей період від початку XX століття до кінця 70-х років характеризується розвитком законодавчої бази спеціальної освіти та структурним удосконаленням національних систем. У Радянському Союзі - диференціація й удосконалення системи спеціальної освіти, перехід до 8 типів спеціальних закладів (1950-1990 рр.).
Саме у цей період з 70-років XX століття у світовій освітній політиці на тлі економічного зростання розвитку суспільних демократичних стосунків у передових державах світу чітко визначилися антидискримінаційні настрої за будь-якою ознакою: національною, етнічною, релігійною, рівнем психофізичного розвитку. На зміну старої парадигми суспільно-державного усвідомлення «повноцінна більшість» - «неповноцінна меншість» приходить нова - «єдина спільнота, яка включає і людей з певними проблемами». Світова спільнота фіксує законодавчо неприпустимість так званого соціального маркування. Національні антидискримінаційні законодавчі акти затверджуються з урахуванням основних положень Декларацій ООН. Формується нова культурно- історична норма - повага до відмінностей між людьми.
П'ятий період (1991 р. - й донині) - від сегрегативного навчання дітей з особливими освітніми потребами до інклюзивної освіти. В Західній Європі з кінця 70-х років значно скорочується кількість спеціальних шкіл, збільшується кількість спеціальних класів у загальноосвітніх школах, учнів з особливими освітніми потребами починають навчати у загальноосвітніх школах в інклюзивному середовищі. Цей період у країнах пострадянського простору розпочався у 90-х роках і збігається з розпадом СРСР та кардинальною перебудовою державного устрою.
Цей період визначаний саме як перехід до інклюзивного навчання.
29. Охарактеризуйте Міжнародне законодавство у сфері освіти дітей з особливими потребами
Організація Об'єднаних Націй (ООН) понад півстоліття є визнаним міжнародним законотворцем. Засадничі законодавчі акти Організації Об'єднаних Націй визначили, що питання інвалідності стосуються сфери прав людини, а не лише реабілітації та соціального забезпечення.
Найбільш фундаментальне втілення прав людини на міжнародному рівні - Загальна Декларація ООН про Права людини, ухвалена у 1948 р. Хоча вона і не мала прямого відношення до осіб з обмеженими можливостями здоров'я, проте проголосила рівність прав «всіх людей без винятку».
Значним та дієвим кроком у визначенні прав осіб з обмеженою життєдіяльністю було прийняття 20 грудня 1971 року Генеральною Асамблеєю ООН Декларації про права розумово відсталих осіб. Згідно з цією Декларацією розумово відсталі мають ті ж самі права, що й усі інші члени суспільства. Вони мають право на медичне обслуговування, матеріальну забезпеченість, освіту та професійну підготовку відповідно до можливостей, на проживання у колі сім'ї чи перебування у спеціальних закладах, де умови оптимально наближені до звичайних умов проживання, що стверджує їхнє право на повну інтеграцію у суспільство. Декларація про права розумово відсталих осіб стала першим нормативно-правовим документом щодо визнання людей з неповносправністю суспільно повноцінною в соціальному сенсі меншиною, яка потребує правового захисту та підтримки, оскільки саме розумово відсталі найчастіше сприймалися як неповноцінна меншість серед людської спільноти.
9 грудня 1975р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Декларацію про права інвалідів. У ній зазначено, що: «Інваліди, незважаючи на причину, характер і складність їхніх каліцтв або порушень, мають ті ж основні права, що й їхні співгромадяни того ж віку». У цьому нормативно-правовому документі заявлено, що інваліди мають отримувати необхідну підтримку, яка б дала змогу максимально виявити свої можливості й здібності та прискорила процес Їхньої інтеграції у суспільство.
У цих міжнародних документах було вперше визнано, що інвалідність є не медичною, а соціальною проблемою, проблемою прав людини
30. Охарактеризуйте освітні аспекти залучення дітей, які мають глухоту, сліпо-глухоту і порушення слуху.
Глухота-це тяжкі порушення слуху,внаслідок яких людина не здатна сприймати звукову інформацію в будь-яких або майже будь-яких формах.
Сліпо-глухота-це комбіноване враження органів зору і слуху,при якому спостерігаються тяжкі порушення розвитку.зокрема комунікативних навичок.
Порушення слуху-це постійне або тимчасове погіршення слуху.Люди з порушеним слухом звичайно здатні сприймати певні звукові сигнали,зокрема мову.
Порушення слуху і глухота не впливають на інтелектуальний,пізнавальний потенціал людини чи її здатність до навчання,однак діти з такими вадами потребують у школі спеціальної допомоги.Їм надають такі послуги:
- регулярні заняття з логопедом(отоларингологом,аудіологом);
- підбір слухового апаратачи інших підсилювальних пристроїв;
- послуги спеціального перекладача(для дітей,які користуються мовою знаків);
- вибір зручного місця в класі,щоб дитина могла читати по губах педагога і добре бачити субтитри навчальних відеофільмів;
- допомога «секретаря»,який записує слова присутніх,що дає глухій дитині можливість брати активну участь в іграх і навчальному процесі;
- оволодіння педагогом і іншими дітьми альтернативними системами спілкування,якими користується дитина з порушеним слухом (наприклад,мовою знаків);
- надання рекомендацій.
Дітям з порушеним слухом набагато важче оволодівати мовними навичками,ніж їхнім здоровим ровесником.Під час роботи з глухими дітьми або з тяжкими враженнями слухового апарата необхідне раннє і наполегливе застосування візуальних моделей спілкування(за допомогою мови знаків та інших засобів),які запобігають затримкам розвитку мови.
Люди з порушеннями слуху можуть спілкуватися за допомогою оральних чи мануальних засобів.В оральному спілкуванні використовується мова,читання по губах,а також залишковий слух.Мануальне спілкування здійснюється через знаки.Можна також використовувати обидва методи одночасно.Для людей з порушеним слухом розроблено багато корисних пристроїв і систем,зокрема,текстові телефони.Вони дають можливість глухим людям спілкуватися по телефону практично будь з ким.
У роботі з глухими дітьми та погіршеним слухом доцільно використовувати такі стратегії і підходи:
- садіть дитину так,щоб вона добре бачила педагога;
- визначте,на якій відстані можна розмовляти з дитиною з погіршеним слухом;
- розмовляйте з нормальною швидкістю,не підвищуючи голос і без надмірної артикуляції губами;
- не розмовляйте з дитиною,стоячи до нього спиною чи навпроти джерела яскравого світла.
- використовуйте широковживані слова та речення.За потреби повторюйте і перефразовуйте їх або демонструйте дитині,що від неї вимагають;
- коли ви хочете привернути увагу дитини,звертайтеся до нього на імя;
- використовуйте візуальні та тактильні наочні посібники;
- заохочуйте дитину з порушеним слухом говорити під час групових занять,давайте йому для цього достатньо часу.
31. Охарактеризуйте основні принципи роботи, зорієнтовані на дитину з особливими потребами в інклюзивних групах.
Інклюзивна освіта базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання. Інклюзивну освіту, як систему освітніх послуг, має забезпечувати інклюзивна школа - заклад освіти, що адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує наявні в громаді ресурси, залучає батьків, фахівців для надання спеціальних послуг відповідно до потреб кожної дитини, забезпечує сприятливий клімат в освітньому середовищі.
Основні принципи інклюзивного навчання:
- всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;
- школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів, узгоджуючи різні види й темпи навчання;
- забезпечення якісної освіти для всіх завдяки відповідному навчально-методичному забезпеченню, застосуванню організаційних заходів, розробці стратегії викладання, використанню ресурсів і партнерських зв'язків зі своїми громадами;
- діти з особливими освітніми потребами мають отримувати додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.
Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей - всі діти - цінні й активні члени суспільства. Навчання в інклюзивних освітніх закладах корисне як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для інших дітей, членів родин та суспільства в цілому. Взаємодія зі здоровими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до розвитку та цілеспрямованого використання нових знань і вмінь. Взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами та іншими дітьми в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають більш чуйними, готовими до взаємодопомоги.
32. Охарактеризуйте переваги тематичного навчання для дітей з особливими потребами
Тематичний підхід приносить користь у роботі з дітьми-інвалідами.Достатньо довгий і цілеспрямований розгляд теми дає змогу кожній дитині спочатку ознайомитися з нивим матеріалом,а потім і набути відповідних знань і умінь.Багатьом дітям з вадами потрібні «наднавчання»,щоб оволодіти новими знаннями,вміннями та мовними навичками.Тематичний підхід уможливлює це.Оволодіння новими вміннями іпоняттями відбувається багатомодальним шляхом-через ігри з кубиками,глиною,музичні заняття,фізичні вправи,екскурсії та інші види діяльності,пов’язані з темою.В навчальному плані повинні бути передбачені різноманітні шляхи,які ведуть до однієї мети.процес навчання,який стимулює дитячу самостійність і дає змогу кожному вивчати матеріал з різною швидкістю,можна проілюструвати за допомогою метафори «підведення».Цей термін уперше використав Виготський.У його теорії наголос зроблено на тому,що дорослі повинні дуже точно відмірювати кількість підтримки і кількість стимулів,необхідних для оптимального розвитку дитини.Вони мають брати на себе ініціативу,коли діти ще малі,а згодом поступово зменшувати свою підтримку,щоб малята,дорослішаючи,могли ставати самостійнішими.Нова самостійність,у свою чергу,приносить нові сподівання і нові проблеми,які викливають потребу нових видів допомоги.Це і є процес «підведення».Це індивідуальний метод,який має на меті задоволення специфічних потреб дітей.Кінцева мета вчителя-перетворити дітей на незалежних членів суспільства.Під час навчання дітей,які погано засвоюють інформацію і з труднощами оволодівають новими поняттями,дуже важливо спиратися на їхні попередні знання та досвід.Якщо теми занять пов’язані з інтересами дітей та подіями їхнього життя,це дає дітям змогу починати вивчення нового матеріалу зі знайомої відправної точки.Вчителі повинні уважно прислухатися до того,що цікавить дітей,і будувати навчальний план так,щоб починати зі знайомого матеріалу,а вже потім поступово переходити до нових ідей і понять.Тематичний підхід допомагає дітям промоделювати свої дії в різних умовах під час рольових ігор,що сприяє використанню набутих знань та навичок у ДНЗ,вдома і будь-де.Особливо корисні для дітей заняття,що моделюють реальні життєві ситуації.Вони дають дітям змогу оволодіти необхідними практичними вміннями.Тематичні заняття дають педагогу можливість навчати дітей спілкуватися,сповіщати про свій вибір,ділитися інформацією,розповідати про проблеми та відкриття тощо.Все це сприяє швидшому оволодінню мовою.Під час занять за вибором дітей педагог повинен відігравати роль помічника і зразка.Його завдання-стежити за дітьми і допомагати їм у досягненні мети.
33. .Охарактеризуйте перспективність діяльності всеукраїнських громадських фондів та організацій у розвитку інклюзивної освіти.
Для деяких учнів з особливими потребами може бути корисною індивідуальна робота з ментором. Ментор - це дорослий або інший учень, який зобов'язується постійно працювати з учнем протягом певного періоду, зазвичай від однієї до трьох годин на тиждень. Ментори, які працюють з дитиною упродовж навчальних годин, надають допомогу під час навчання дитини у школі. Ментори працюють під керівництвом учителів. Вони особливо опікуються академічними успіхами учня та його соціальним розвитком, знайомлять дитину з новими ситуаціями та виступають рольовою моделлю. Зазвичай менторами стають волонтери, котрих часто залучають, навчають та підтримують громадські асоціації. Ментори можуть бути неформальними членами навчальної команди.
Допомога громадських організацій та соціальних служб
Діти з особливими потребами та їхні сім'ї можуть отримувати різноманітні послуги від соціальних служб. Залежно від потреб дитини, це може бути допомога психолога, лікаря, психіатра, соціальних працівників, спеціалістів з поведінки та інших професіоналів. Учасники цієї навчальної команди можуть допомагати в задоволенні різноманітних соціально-емоційних потреб та вирішенні проблем зі здоров'я
Батьки активні учасники шкільної громади
Батьки можуть по-різному брати участь у житті шкільної громади - від залучення до шкільних засідань до волонтерської діяльності у школі. Рішення про форму співпраці необхідно обирати залежно від здібностей, інтересів, потреб сім'ї, виду робіт та ін. Участь батьків у шкільних нарадах або робота в шкільних комітетах може дати інформацію про навчальну діяльність, допомогти налагодити стосунки з іншими батьками та персоналом школи, а також сприяти спільній роботі для забезпечення якісної освіти всіх дітей. На шкільних нарадах виробляються спільні пропозиції керівництву щодо освітніх питань: політики, пріоритетів програм, бюджету, особливих потреб, шкільного клімату та планування заходів.
Волонтерство та адвокатство батьків.
Для деяких батьків робота волонтером у школі їхніх дітей може бути безпосереднім способом демонстрації своїм дітям, що вони цінують освіту й підтримують роботу вчителів і шкільного персоналу. А це, відповідно, покращить ставлення всіх дітей до навчання. Батьки-волонтери також можуть стати переконливими прихильниками шкільної та громадської освіти, створювати важливі зв'язки з ширшою громадою. Волонтери можуть:
- ділитися набутим досвідом з окремих галузей, напрямів, умінь, сфер інтересів або звичаїв;
- сам на сам працювати з дитиною, яка має освітні проблеми з окремих предметів, наприклад, читання; - бути ментором дитини;
- виконувати адміністративну роботу вдома - готувати матеріали або телефонувати іншим батькам, щоб повідомити про заплановану подорож або подію; допомагати у шкільній бібліотеці;
- під керівництвом учителя допомагати в класі.
Адвокат - це людина, яка виступає замість когось, діє від імені або підгримує когось іншого. Батьки найкраще знають сильні сторони, індивідуальність, труднощі та успіхи своєї дитини. Вони супроводжують її протягом усього часу навчання. Тож природно вони є адвокатами своїх дітей. А найкращі адвокати здатні підгримувати позитивні робочі стосунки й знаходити взаємовигідні варіанти вирішення проблем. У них чітке й реалістичне бачення майбутнього своїх дітей, вони здатні донести його до інших людей.
Застосовувані батьками навички адвокації стануть міцною основою, на якій дитина будуватиме навички обстоювання власних інтересів. Під час свого зростання від молодшої школи через старшу і аж до вступу в громаду вони перебиратимуть на себе цю відповідальність. Далі вміщено більше інформації стосовно навчання вашої дитини навичок обстоювання своїх інтересів.
Дорослі люди з особливими потребами, які успішно закінчили навчання і результативно долають щоденні перешкоди, часто вдячні своїм батькам за те, що вони постійно залучалися до процесу їхньої освіти.
Залучення громади (якнайширше використання її ресурсів та залучення до діяльності навчального закладу); залучення громади до діяльності шкіл надзвичайно важливе для досягнення успіху інклюзивною освітою. Школи, як освітні осередки, мають не лише налагоджувати зв'язки і брати активну участь у житті місцевої громади, а й запрошувати до закладу конкретних членів громади. Корисно налагоджувати партнерські стосунки з місцевими, національними та міжнародними громадськими організаціями. Найважливіша група як у громаді, так і в шкільній спільноті, - батьки. Без співпраці та допомоги батьків інклюзія неможлива. Адже їхня роль поширюється на кілька сфер. Батьки ухвалюють рішення разом зі своїми дітьми або від їхнього імені. Вони також можуть допомагати іншим у прийнятті рішень, надаючи цінну інформацію і своє бачення. Батьки - перші вчителі дитини і залишаються ними усе життя. Часто вони - єдині вчителі своєї дитини у перші роки її життя, і вони добре розуміють її навчальні потреби. Батьки можуть допомагати в якості вчителів удома і в класі. Вони - захисники інтересів своєї дитини. Усвідомлюючи це, слід налагоджувати ефективну співпрацю з батьками.
З 2001 року Міністерство освіти і науки України спільно з Інститутом спеціальної педагогіки НАПН України та за підтримки Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» проводить науково-педагогічний експеримент «Соціальна адаптація та інтегрування у суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах». Понад 20 навчальних закладів з різних областей України задіяно в цьому експерименті. Позитивний досвід впровадження інклюзивної освіти нині поширюється на інші навчальні заклади України.
Впровадженню інклюзивної освіти в Україні на основі використання найкращого світового досвіду сприяє Національний україно-канадський проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими освітніми потребами в Україні», в рамках якого відпрацьовуються й удосконалюється нормативно-правова база та інклюзивні технології навчання.
34. Охарактеризуйте поняття „тематичне навчання”.
Тематична організація навчального процесу спонукає дітей до мислення,особливо концептуального.В ранньому віці малята вивчають нові ідеї та поняття переважно на власному досвіді.Події у своєму житті вони поділяють на два види: інваріантні,тобто ті,які відбуваються завжди,та опціональні-ті,що трапляються час від часу.Подорослішавши,діти починають досліджувати навколишній світ,навчаються висувати припущення,переглядати їх,робити висновки.
Чим молодші діти,тим більше заняття повинні бути пов’язані з їхнім життям та інтересами.За тематичної організації навчального процесу педагоги надають дітям широкі можливості для мислення і вивчення нових понять,завдяки чому діти поступово починають розуміти зв'язок між заняттями і навколишніми подіями.Тематичні проекти і навчальні плани навчають дітей робити узагальнення.Коли та сама тема розглядається багато разів з різних боків протягом дня,діти починають довіряти такому способу одержання інформації.Тематичні заняття надають дітям широкі можливості для оволодіння ключовими вміннями під час роботи з різними матеріалами в групі та на екскурсії.Теми також полегшують дітям запам’ятовування ї згадування нової інформації.
35 .Охарактеризуйте принцип „нормалізації” у скандинавських країнах.
Поступово в скандинавських країнахі батьки почали спонукати педагогів залучати дітей з особливими потребами до звичайних класів. Вони зрозуміли неадекватний характер спеціальних програм і були сповнені бажання зірвати тавро сегрегації із системи освіти дітей з проблемами в розвитку. Родини прагнули, щоб їхні діти залишалися в рідних домівках, де до них ставилися б як до важливих членів сімей.
В основі поняття «нормалізації» лежать наступні положення: дитина з особливостями розвитку – людина, яка розвивається, здатна освоювати різні види діяльності; суспільство має визнавати це і забезпечувати умови життя, максимально наближені до загально пройнятої норми.

36. Охарактеризуйте проблеми і захворювання, які можуть спричиняти особливі освітні потреби.
Є багато вад і захворювань,унаслідок яких дитина може потребувати спеціалізованої навчальної допомоги або модифікації і пристосування навчальних програм.
- Алергія та астма.Алергія-це аномальна реакція на певні речовини,так звані алергени.Алергічні реакції можуть бути тяжкими або незначними і виникати в будь-який час.Схильність до алергічних рекцій часто зумовлена спадковими чинниками.Астма-це хронічне захворювання,при якому рух повітря через дихальні шляхи може бути блокований унаслідок спазму м`язів або надлишку слизу.Напади астми у хворих людей можуть спричинятися провокуючими чинниками зовнішнього середовища.педагогам треба постійно стежити за тим,чи не з`явились у дітей ознаки астми або алергічних реакцій,і за необхідності вживати відповідних заходів.Батьки повинні інформувати педагогічний колектив про поточний стан і історії хвороб своїх дітей.
- Синдром порушення уваги в поєднанні з гіперактивністю.Являє собою нейробіологічний розлад.У дітей з цим синдромом невідповідна поведінка і погана концентрація уваги,вони імпульсивні й гіперактивні.У таких дітей можуть виникати труднощі з оволодінням соціальними вміннями,а також із розвитком гідності і самоповаги.У роботі з такими дітьми застосовують різні педагогічні і психотерапевтичні методики.а інколи також медикаментозну терапію.І вдома,і всадочку вони найкраще діють у структурованому,добре знайомому їм оточенні.Коли правила поведінки і вимоги до дітей чіткі і незмінні,коли діти заздалегідь знають,якими будуть наслідки їхніх дій,а дорослі неухильно додержуються своєї політики,двти отримують надійний порівняльний еталон для своїх вчинків.Утаких умовах вони краще контролюють себе і краще вчаться.
- Церебральний параліч. Це порушення моторних функцій і контролю м`язів унаслідок враження мозку перед,під час або невдовзі після народження дитини.Є три види церебрального паралічу:
а)спастична форма (напружені,ригідні м`язи,утруднене керування м`язами);
б)атетоїдна форма (мимовільні і неконтрольовані рухи м`язів);
в)атаксична форма (порушення рівноваги і сприйняття відстані,розлад координації ріхів)
Досить часто зустрічаються комбіновані враження.При церебральному паралічі людина не спроможна повністю контролювати моторні функції.Раннє діагностування дає змогу вчасно надати дітям із церебральним паралічем необхідну допомогу і запобігти багатом проблемам.У перші роки життя такі діти отримують потрібні їм послуги безпосередньо в сім`ї-з ними працюють педагоги,логопеди,фацівці з лікувальної фізкультури і працетерапії,соціальні працівники,психологи та ін.спеціалісти.Вони надають необхідну інформацію батькам,підтримують їх і навчають ефективно працювати зі своїми дітьми.
- Розщілина губи (з розщілиною піднебіння або без неї).Це один з найпоширеніших уроджених дефектів.Причина цього виду вад невідома.У більшості випадків це хлопчики.При цьому виді вад одна або обидві губи,а також інколи ясна,розділяються на дві половини.Розщілина губи може бути як незначною,так і глибокою.Таким дітям потрібна допомога хірурга,стоматолога і логопеда.Діти з розщілиною губи нічим не відрізняються від своїх однолітків,звичайно в них типовий фізичний та інтелектуальний,пізнавальний розвиток.
- Діабет-це складне хронічне захворювання,при якому організм унаслідок порушення обміну речовин стає нездатним належним чином переробляти вуглеводи,жири та білки.Насампередтруба дізнатися,чи одержує дитина ін’єкції інсуліну,чи додержується вона дієти і чи потрібно їй приймати їжу через регулярні проміжки часу.Усі члени пед..колективу повинні знати,як діяти у випадках можливих реакцій на інсулін.Треба заохочувати участь дитини в усіх заняттяхя.однак при цьому слід регулювати тривалість жвавих ігор і активних фізичних вправ.Для того,щоб дитина почувала себе добре,необхідні регулярне харчування,фізичні вправи,медикаментозна терапія у правильних співвідношеннях.
- Епілепсія та ін..види нападів.Це хвороба,при якій спостерігаються раптові короткочасні зміни у роботі мозку.Коли клітини головного мозку функціонують невідповідно,свідомість людини,її рухи та дії можуть на короткий час порушуватися.Такий стан називається епілептичним нападом.Напади можуть негативно впливати на здатність дітей до навчання.Важливо,щоб члени пед..колективу знали про стан учнів і про те,як необхідно діяти у випадку раптових нападів.У деяких дітей,крім нападів,можуть спостерігатися й інші види вад,наприклад,порушення здатності до навчання.Щоб досягти успіху в роботі з такими дітьми,необхідна ефективна співпраця педагогів і родин дітей.
- Зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і синдром набутого імунодефіциту(СНІД). СНІД викликається ВІЛом.Цей вірус уражає клітини імунної системи,внаслідок чого організм втрачає свою здатність до боротьби з інфекціями і деякими видами злоякісних пухлин.Більшість дітей,хворих на СНІД,народилися від хворих матерів.Ефективних ліків або вакцини проти СНІДу ще немає.Це захворювання досить швидко поширюється.У всіх дітей є право на освіту.Хворі на СНІД є жертвами обставин,і в них повинні бцти такі ж можливості отримати освіту,як і в інших дітей.
- Отруєння свинцем.Коли свинець у великій кількості потрапляє до організму людини,він викликає певні хімічні зміни у крові.Таке отруєння порушує роботу багатьох органів,а також може спричинити довготривале відставання в розвитку.В перші роки життя результати отруєння свинцем можуть бути малопомітними,проте коли дитина йде до школи,де від неї вимигають концентрації уваги і засвоєння великої кількості нових знань,хімічне враження може стати очевиднішим.У результаті отруєння свинцем у дітей спостерігаються:
- затримки або регресія загального розвитку;
- погана координація рухів,повільна реакція;
- легка збуджуваність;
- агресивна та інші соціально неприйнятні види поведінки;
- проблеми з концентрацією уваги;
- труднощі з опануванням мовних звичок;
- порушення здатності до навчання;
-затримка або погіршення інтелектуального розвитку.
- Дефекти мозкової трубки-розщілина у хребті.Мієломенінгоцеле.Це вади,пов`язані з дефектами мозкової трубки.В багатьох випадках такі діти потребують цілої низки операцій протягом усього дитинства,тому програми доводиться гнучко модифікувати відповідно до їхніх особливих потреб.У таких дітей спостерігаються порушення уваги,труднощі в оволодінні мовними навичками,проблеми з розумінням письмової мови і математичних операцій.За умови вчасної й ефективної допомоги таких дітей можна успішно підготувати до навчання у школі.
- Недостатність харчування (дефіцит поживних речовин)
- Наслідки пренатального впливу алкоголю
-Насідки пренатального впливу наркотичних речовин і тютюню
- Дисфункція сенсорної інтеграції.
37. Охарактеризуйте проекти та експериментальні класи; громадську діяльність батьків як шляхи запровадження інклюзивної освіти в Іспанії та Австрії.
Корисним видається досвід й іншої європейської держави – Австрії та Іспанії.. В цих країнах функціонувала добре налагоджена система спеціальної освіти, до складу якої входили спеціальні школи для дітей з порушеннями зору та слуху, порушеннями опорно-рухового апарату, інтелектуальними вадами, емоційно-вольовими розладами та комплексними порушеннями розвитку. Як зазначає відомий австрійський вчений у цій галузі Х.Волкер, з кінця 40-х до початку 80-х років ця система ставала дедалі більш диференційованою та сегрегаційною. Однак, вже у 80-х роках почали організовуватися громадські співтовариства, до яких входили батьки дітей з особливостями розвитку, вчителі, працівники різних медичних та освітянських закладів, які керувалися ідеями рівноправності, в тому числі, і в здобутті освіти. Ці громадські організації виникали стихійно в різних провінціях, однак, у 1983 р. вони об’єдналися в єдину спільноту і звернулися до Міністерства освіти з пропозиціями щодо проведення експерименту з інтегрованого навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку. Міністерство освіти Австрії підтримало цю ідею, виділило кошти та створило робочу групу, яка мала проводити ці експериментальні дослідження. До складу цієї групи увійшли науковці, які працювали в галузі масової та спеціальної освіти, адміністратори та педагоги масових і спеціальних шкіл, фахівці служб допомоги дітям з порушеннями розвитку та представники громадських організацій із числа батьків. Розроблена
--експериментальна програма передбачала апробацію чотирьох моделей інтегрованого навчання, зокрема:
· інтегровані класи. У класі навчалося 20 учнів, четверо з яких мали особливі освітні потреби. Навчання проводили 2 педагоги, один з яких був учителем спеціальної школи. Для дітей з особливостями розвитку розроблялася індивідуальна навчальна програма, яка передбачала надання психолого-педагогічної допомоги;
·- взаємодіючі класи. Ця модель передбачала, що учні зі спеціальної школи та їхні однолітки з масової школи братимуть участь у спільних заходах, спілкуватимуться під час позакласної роботи тощо, однак, весь навчальний час проводитимуть окремо;
-малокомплектні класи передбачали наявність спеціального класу в масовій школі у складі 6-11 учнів. Переважно ці класи складалися з учнів із затримкою у розвитку пізнавальних процесів. Навчання таких школярів відбувалося за програмою масової початкової чотирирічної школи, однак, термін навчання подовжувався до шести років.
· звичайні класи, в яких учні з особливими освітніми потребами, їхні батьки та вчителі отримують
допомогу від спеціально підготовлених шкільних консультантів.
У 1991 р. Австрійський Центр експериментальної освіти та шкільного розвитку провів оцінювання всіх чотирьох експериментальних моделей. На думку експертів, найбільш дієвою моделлю стали інтегровані класи; модель із залученням шкільних консультантів найкраще зарекомендувала себе у сільській місцевості; не підтвердили очікувань взаємодіючі та малокомплектні класи, від організації яких згодом взагалі відмовилися. В цілому, проведений експеримент з інтегрованого навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку було оцінено як успішний, такий, що дав поштовх до функціонування в країні 290 інтегрованих класів, 24 взаємодіючих класів, а також запровадження посад спеціальних педагогів (понад 3200 ставок), які працюють шкільними консультантами.
Австрійський вчений Х.Волкер зазначає, що найважливішим результатом проведеного експерименту стало переконання фахівців у галузі спеціальної та масової освіти, що діти з особливими потребами можуть досягти успіхів не лише перебуваючи в системі спеціальної освіти. Успішність соціальної інтеграції дітей з порушеннями психофізичного розвитку визначається часом і тривалістю їхнього залучення у колективи здорових однолітків; батьки можуть стати партнерами та дієвими помічниками у навчанні дітей з особливостями розвитку, а педагоги спеціальних і масових шкіл, взаємодіючи, підвищують свою педагогічну майстерність.
Одним із наслідків проведення науково-пошукового експерименту державного значення стало прийняття Австрією у 1993 р. «Закону про освіту», у якому законодавчо визнано право батьків на вибір навчального закладу для своєї дитини, регламентовано функціонування спеціальних та інклюзивних закладів. На сьогодні у спеціальних закладах країни навчаються лише діти зі значними порушеннями слуху, зору та інтелекту.
В освітній системі Австрії функціонують центри спеціальної освіти, які несуть відповідальність за навчання дітей з особливими потребами в масових загальноосвітніх закладах і координують роботу всіх фахівців, залучених до цього процесу. Спеціалісти цих центрів діагностують дітей, консультують вчителів, надають навчально-методичну допомогу спеціальним педагогам і батькам учнів з порушеннями розвитку, проводять семінари та тренінги з підвищення кваліфікації, співпрацюють з адміністративними місцевими службами, медичними центрами тощо. Психолого-педагогічну підтримку, в тому числі і певні корекційно-реабілітаційні послуги, учням з особливими потребами у школах надають спеціальні педагоги, які, переважно, є штатними працівниками цих закладів. Спеціальні педагоги мають функціональні обов’язки, які визначаються потребами школярів з обмеженими можливостями здоров’я. Ці фахівці можуть бути асистентами вчителів, зокрема учителів-предметників, консультантами педагогів і батьків. У класі на них покладається відповідальність за навчання учнів з особливостями розвитку, яка поділяється разом з учителем класу. Тимчасову підтримку учням з особливими потребами можуть надавати профільні фахівці з медичних і медико-соціальних закладів.
38. Охарактеризуйте процедуру розробки індивідуалізованих навчальних планів.
Розробка індивідуального навчального плану.Перед зустріччю щодо обговорення ІНП необхідно виконати багато підготовчої роботи. Присутнім на, обговоренні ІНП необхідно володіти знаннями про те, що включається в ІНП, проглянути документи і ставити уточнюючі запитання членам команди, бути готовим відповідати на всі поставленні питання в ході роботи. Директор має бути добре проінформований про ІНП, а особливо - про навчання учня з особливими потребами, котрий навчається у його школі. При складанні ІНП необхідно:
1)Переглянути інформацію від викладацького колективу. Звернути увагу на тестування й навчальні проблеми, які були у минулому. Додатково проаналізувати успішність учня з навчального журналу. Визначити сильні сторони учня і, спираючись на них, формувати основу ІНП.
2)Переговорити з учителями, аби дізнатися про навчальну успішність учня.
3)За умови, що є попередні ІНПни для цього учня, переглянути їх. Особливо необхідно звертати увагу на мету, цілі й об'єкти попередніх ІНПів.
4)Порівняти їх з робочим звітом про виконану роботу. За можливості обговорити з учителями, які здійснювали попередні ІНПни, та визначити рекомендації успішних, вдалих і невдалих рішень.
5)Обговорити з сучасними й колишніми вчителями все, що було зроблено для цього учня, та проблеми, які виникали. Маючи таку інформацію, можна зрозуміти й визначити суть навчальної програми, яку повинен отримати учень.
6)Визначити й закріпити вчителів та працівників, які будуть залучені до роботи з учнем. Встановити норми кількості учнів з особливими потребами в класі. Визначити, хто з учителів у школі найбільш підходить до навчальної роботи цього учня.
7)Визначити зручний для батьків час, і зробити все можливе, щоб залучити їх до роботи. Деякі батьки цього не бажають, але інші погоджуються брати активну участь у процесі. ІНП є зв'язком між батьками та школою, тому необхідно не тільки залучати батьків до роботи, але також зазначати в документі всі спроби співпраці.
8)Визначити час, зручний для вчителів з особливої освіти, які найбільш підходять для реалізації плану. Необхідна також присутність учителя для вирішення, що можна, а що не можна робити з класом та який час відведений на це.
9)Необхідно спостерігати за учнем у класі. Занотувати його навчальну та громадську діяльність, як він чи вона долає труднощі, які взаємовідносини з іншими учнями тощо.
10)Забезпечувати можливості для спостереження особам, обізнаним з особливими потребами учнів, які можуть бути залучені до виконання ІНП. Ці особи знайомитимуться з учнями після зустрічі щодо ІНП, проте це допоможе їм подати рекомендації при створені ІНП.
11)Варто переконатися у тому, що батьки знають, що вони можуть запрошувати на зустріч людей, які обізнані з потребами їхньої дитини та можуть допомогти при створені ІНП.
Підготовка та вимоги до підписання ІНП
Під час зустрічі всі учасники разом створюють ІНП. Крім того, варто переконатися, що прослухали всі ідеї. Необхідно додержуватися таких важливих пунктів під час зустрічі:
-Учасники не повинні відчувати тиск, бути скованими, напруженими.
-Терміни й абревіатури не повинні використовуватися, а використані необхідно пояснити згідно з контекстом.
- Ідеї, які виникли, не повинні осуджуватися, бути догмами, обов'язковими, обмеженими.
- Потрібно занотовувати все, про що говориться. По-перше, необхідно переконатися, що батьки розуміють визначення та цілі ІНП. Потрібно пояснити батькам, що це - індивідуальна програма навчання тільки для їхньої дитини, що учень з такими ж особливими навчальними проблемами може мати інші цілі та об'єкти.
По-друге, пояснити батькам, що мета зустрічі спланувати спеціальну навчальну програму для їхньої дитини.
По-третє, повідомити батькам, що чекають від них як членів команди; важливе значення відомостей про дитину, відомі лише їм, які вони вважають важливою складовою плану. Батькам необхідно знати: якщо визначені компоненти плану не дають результату, буде організована інша зустріч для уточнення, удосконалення ІНП.
Представте батькам усіх присутніх на зустрічі, які відіграють велику роль у навчанні їхньої дитини. Якщо у батьків виникають питання, вони можуть поставити їх у будь-який час. Якщо ви представляєте проект ІНП батькам, то поясніть їм, що проект є чорновим варіантом, і якщо у них є рекомендації чи доповнення, вони можуть їх внести в програму.
На зустрічі щодо ІНП слід розглянути такі питання:
- Чи має учень проблеми зору?
- Чи має учень проблеми слуху?
- Чи не заважає поведінка учня його/її навчанню або іншим?
- Чи потребує учень допоміжні технічні пристосування та механізми?
- Чи потрібна учню служба перевезення?
- Чи потрібно учневі віком 14 років та старше дотримуватися ІНП?
- Чи навчається учень у старших класах?
- Чи потребує учень адаптивного фізичного навчання?
- Чи потрібне учневі особливе забезпечення?
- Який теперішній рівень учнівської діяльності?
- В якій навчальній сфері необхідна допомога учневі?
- Чи є соціальні та емоційні сфери, в яких учень потребує підтримки?
- Скільки часу проведе учень, відвідуючи заняття?
- Якщо ж учень не відвідуватиме заняття, то як він/вона взаємодіятиме зі здоровими однолітками?
- Коли буде ІНП оцінений?
Кожен ІНП має оцінюватися щороку. Батькам також потрібно знати, як їхня дитина досягає цілей ІНП, як і батькам дітей без особливих навчальних потреб. Тобто, якщо інші діти у школі одержують табель з успішності після кожної четверті, то й учні з особливими навчальними потребами повинні отримувати його відповідно до успішності виконання ІНП.
Іноді батьки можуть прийти на зустріч і запитати: «Де мені розписатися?» Такі батьки не хочуть витрачати час на зустріч. Вони довіряють районному відділу освіти або були неодноразово присутні на такій зустрічі й не мають бажання зустрічатися з тими самими людьми. Яка б не була причина, батьків треба підбадьорювати, заохочувати якомога довше затриматися на зустрічі, аби шкільний колектив переконався у тому, що батьки розуміють, що відбувається.
З іншого боку, можуть бути батьки, краще обізнані із законом особливої освіти, ніж представники освіти. Необхідно пам'ятати, що батьки бажають тільки всього найкращого своїм дітям. Якщо ви відповіли на всі поставленні питання, поспілкувалися з усіма, хто причетний до розвитку дитини, розумієте звіт викладацького колективу, то ви добре підготувались. Мета ІНП - працювати з потребами учня, які описані у звіті викладацького колективу.
Поміркуйте щодо місця зустрічі. Деякі батьки прагнуть тримати все якомога конфіденційно, а для інших це не є проблемою. Переконайтеся, що для учасників підготовлено зручні стільці та свіжу воду, після кожної години роботи буде організована перерва. Кімната не повинна мати предмети, які відвертають увагу, тобто телефон, ксерокс тощо. Але, якщо є особи, котрі не можуть бути присутні на зустрічі, проте могли б брати участь по телефону, встановіть телефон з гучномовцем. Забезпечте приміщення дошкою чи папером, аби учасникам легше було висловити свої думки. Важливо записувати зустріч. Це забезпечить вас точною інформацією про те, що там відбулося.
Після зустрічі важливо, щоб усі, хто працюватиме з учнем, підписали ІНП. Проте найважливіше - переконатися, що ІНП створений, аби забезпечити учневі всі його потреби.
Обов'язково переконайтеся, що учителі не розглядають зустріч як батьківські збори або покарання, а як перевірку прогресу учня. Зміни, які неотрібно зробити, потребують додатковий час та забезпечення, щоб належно задовольнити потреби учня. Наступні пункти - це кроки, які необхідні після зустрічі, щоб забезпечити виконання ІНП:
-Переконайтеся, що батьки отримали завірену копію ІНП.
- Забезпечте копіями ІНП вчителів, які працюватимуть над його виконанням.
- Переговоріть з усіма вчителями, які працюють над виконанням ІНПів кожного учня щомісячно.
- Перевірте, чи відповідає робота потребам учня.
- Щонайменше кожних 9 тижнів обговорюйте із вчителями, чи робить учень прогрес щодо виконання цілей ІНП.
- Переконайтеся, що батькам посилають відомості про успішність учня з особливими навчальними потребами так само часто, як учні в школі отримують табелі.
- Якщо ж учень не виконує цілі ІНП, або треба внести якісь зміни, необхідно організувати іншу зустріч якомога швидше.
39. Охарактеризуйте розвиток суспільної допомоги дітям з особливими потребами в історичному аспекті.
Дискримінацію до осіб з порушеннями засвідчує ретроспектива ставлення до них суспільства. Ще з античних часів громадянське право детермінувало визнання осіб з вадами як неповноцінних, недієздатних громадян, які потребують опіки. Так, законодавство давньогрецької Спарти передбачало виявляти фізично неповносправних дітей і відокремлювати їх від здорових, оберігаючи в такий спосіб державний устрій і сповідуючи ідею «фізичної повноцінності» своїх громадян. «Нехай в силі буде той закон, що жодної каліки-дитини годувати не варто» - такі свідчення тогочасного ставлення до інвалідів залишив римський філософ Аристотель.
Неповноцінність і непотрібність людей з порушеннями було визнано в основах Римського права. «Ми вбиваємо калік і топимо дітей, які народжуються слабкими іі потворними. Ми вчиняємо так не через гнів та досаду, а керуючись правилами розуму: відділяти неприродне від здорового» такс право обстоював у Давньому Римі Сенека. Саме римський суд, встановивши інститут опікунства над людьми з обмеженнями, став у подальшому зразком для вироблення законодавчих норм стосовно фізично та психічно неповносправних. Римське право, яке стало основоположним у законодавстві більшості європейських країн, закріпило юридичний статус повної безправності людей з обмеженнями майже до 20-го століття. Законодавство захищало «повноцінну більшість» від «неповноцінної меншості», жорстко фіксуючи обмеження громадянських прав інвалідів.
40. Охарактеризуйте рушійні сили процесу втілення ідей про освітню інтеграцію.
Інтегрування дітей з порушеннями психофізичного розвитку в загальноосвітний простір України, як один з напрямів гуманізації всієї системи освіти, відповідає пріоритетам державної політики, що окреслені в «Національній доктрині розвитку освіти в Україні у XXI столітті», і полягають в: «особистісній орієнтації освіти; створенні рівних можливостей для дітей та молоді у здобутті якісної освіти; забезпеченні варіативності здобуття базової або повної загальної середньої освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей».
Інтегрування дітей з порушеннями психофізичного розвитку до загальноосвітніх закладів - це світовий процес, до якого долучені всі високорозвинені країни. В основі концепції інклюзії лежить дотримання принципу прав дитини на використання всіх можливостей, які пропонує суспільство.
Інклюзивна освіта, що являє собою закономірний і логічний варіант трансформації інститутів загальної та спеціальної освіти, виступає одним із основних інститутів соціальної інтеграції. Реалізація технологій освітнього інтегрування дозволить узгодити протиріччя між рівними правами осіб з порушеннями психофізичного розвитку у виборі життєвого шляху, форми освіти, освітніх послуг і фактичною нерівністю можливостей різних соціальних груп населення.
Важливість освітніх інтеграційних процесів підкреслював Л. Виготський. Він вказував на необхідність створення такої системи навчання, яка б органічно пов'язувала спеціальне навчання з навчанням дітей з нормальним розвитком. Вчений наголошував: «При всіх перевагах наша спеціальна школа відрізняється тим основним недоліком, що вона замикає свого вихованця... у вузьке коло шкільного колективу, створює відрізаний і замкнутий світ, де все прилаштовано і пристосовано до дефекту життя. Наша спеціальна школа натомість, щоб виводити дитину з ізольованого світу, як правило, розвиває в ній навички, які призводять до ще більшої ізольованості й посилюють її сегрегацію. Через ці недоліки не лише паралізується загальне виховання дитини, а й спеціальна виучка зводиться майже нанівець».
41. Охарактеризуйте ставлення до батьків дітей з особливими освітніми потребами як до партнерів.
Сучасні зорієнтовані на дитину програми базуються на переконанні,що батьки є першими і головними вчителями людини.Педагоги ДНЗ з повагою ставляться до навчального процесу,який відбувається вдо ма, і будують свою роботу,спираючись на інтереси дітей та їхніх родин.Оскільки до освітніх закладів почали залучати дітей з вадами і особливими потребами,постійна співпраця з їхніми родинами має ще більше значення.
У процесі навчання дітей,особливо дітей-інвалідів,дуже важливо враховувати інтереси,пріоритети і турботи сімей.Батьки дітей з особливими потребами повинні працювати в тісному контакті з педагогами і бути їхніми партнерами під час розробки та реалізації навчальних планів.
42. .Охарактеризуйте стан інклюзивної освіти в Україні.
Інтегрування дітей з порушеннями психофізичного розвитку до загальноосвітнього простору України, як один з напрямів гуманізації всієї системи освіти, відповідає пріоритетам державної політики. На зміну «державоцентриській» освітній системі, де головна мета визначалася як формування особистості за певними еталонами й підпорядкування власних інтересів державним з жорсткою регламентацією навчального процесу, має йти «дитиноцентриська» система освіти, в якій домінує орієнтація на інтереси дитини, на задоволення її потреб.
Важлива умова формування цієї системи - забезпечення можливості вибору освітньої установи та навчальної програми відповідно до індивідуальних особливостей дитини; здійснення стимулювання досягнень дітей у різних сферах діяльності; забезпечення можливості вибору освітньої установи та навчальної програми відповідно до індивідуальних особливостей дитини; здійснення стимулювання досягнень дітей у різних сферах діяльності; забезпечення соціально-педагогічного захисту дітей і т. ін.
Реорганізація й оновлення національної системи педагогічної освіти на основі принципів демократизації, гуманізації та модернізації, визнання права кожної дитини на одержання освіти, адекватної її пізнавальним можливостям і вимогам часу є дороговказом до пошуку оптимальних шляхів її реформування, соціалізації дітей з порушеннями психофізичного розвитку, їх інтегрування у суспільство.
Повний статистичний державний облік дітей, що мають порушення психофізичного розвитку, нині в Україні відсутній, оскільки на заваді стоять міжвідомчі бар'єри, різні підходи до проведення обліку таких дітей, відсутність єдиної категоріальної класифікації тощо. Відтак, визначити кількість дітей з порушеннями психофізичного розвитку, не охоплених спеціальним навчанням, досить складно.
Таким чином, за наявності досить розгалуженої та розвиненої системи спеціальної освіти в Україні, значна частина дітей з особливими освітніми потребами не одержує спеціальної допомоги і не має змоги задовольнити свої особливі потреби. Вочевидь, не останню роль у цьому відіграло й те, що в недавньому радянському минулому соціально-політичне спрямування педагогіки тривалий час не сприяло адекватній допомозі учням, які мають труднощі в навчанні, зосібно й школярам з порушеннями психофізичного розвитку, в умовах масових навчальних закладів. Масова й спеціальна школа поділили сфери своєї компетенції. В цій ситуації діти з незначними порушеннями, вчасно не виявлені й не маючи реальної можливості одержати спеціальну педагогічну допомогу, змушені були навчатися в умовах масової школи, без адекватного психолого-педагогічного супроводу. Ця,за словами В.Лубовського , «вимушена інтеграція» повною мірою характеризує й сьогодення сучасної школи.
Водночас виявлення значної кількості дітей з особливостями психофізичного розвитку пояснюється насамперед удосконаленням системи діагностування, оскільки освітня демократизація та реформування торкнулися й системи ПМПК, окреслені за радянських часів селекційні функції яких змінено на консультативні.
Об'єктивність та неупередженість у зборі статистичних даних регіональних ПМПК зумовлена й тим, що більша частина з них не є підрозділами обласних управлінь освіти, а мають статус юридичної особи, який надає їм певної автономності та самостійності.
До того ж прийняті за роки незалежності Закони України «Про освіту», стаття 3, де визначено, що «громадяни України мають право на безкоштовну освіту в державних навчальних закладах незалежно від будь-яких ознак, в тому числі, і від стану здоров'я», «Про загальну середню освіту», стаття 29, де зазначається, що «Батьки або особи, які їх замінюють, мають право: вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей ...», «Про охорону дитинства», де вказується, що «Дискримінація дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку забороняється...» та інші нормативно-правові документи засвідчили право батьків на вибір навчального закладу для своєї дитини. Значна частина батьків цим правом скористалася, вочевидь, не бажаючи, аби їхні діти перебували в цілодобових інтернатах, які почасти віддалені від місць проживання, а іноді, в окремих областях, і за їх відсутності. Економічна криза 90-х років теж не сприяла вирішенню питань розміщення дітей з особливостями розвитку в спеціальних закладах, оскільки на місцях певна частина їх перепрофілювалася та скорочувалася, останні ж фінансувалися недостатньо. Як наслідок, значно зросла кількість дітей з особливостями розвитку, що перебувають в масових загальноосвітніх закладах, в умовах так званого стихійного інтегрування.
Інклюзивна освіта на теренах України потребує свого вирішення на основі виваженого підходу, як з боку державних органів влади, так і з боку громадськості, оскільки інклюзивні процеси у навчанні дітей з порушеннями психофізичного розвитку у країнах пострадянського простору мають свою специфіку, розвиваються в умовах особливого соціокультурного статусу з урахуванням позитивів і досягнень диференційованого навчання.
Реалізація ідеї інклюзії як однієї з провідних тенденцій сучасного етапу розвитку національної системи освіти жодною мірою не означає згортання існуючої диференційованої системи спеціальної освіти. Ефективне інтегрування можливе лише в умовах постійного удосконалення систем загальної та спеціальної освіти, ліквідації наявних кордонів між ними. Принципово важливою тут є продумана державна політика, яка має базуватися на оптимізації процесу інтегрування учнів з особливими потребами у загальноосвітній простір та враховувати науково-методичні підходи впровадження інклюзивної освіти:
інклюзивна освіта потребує розроблення відповідної нормативно-правової бази, що закріплює правові засади здобуття освіти в різних формах особами з порушеннями психофізичного розвитку;
інклюзивне навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку має відбуватися за участі різнопрофільних фахівців (корекційний педагог, асистент учителя, психолог, медичний працівник, соціальний працівник, помічник учителя та ін.) й за умови вчасно проведеної корекційно-розвивальної роботи;
ефективність інклюзивного навчання освіти суттєво підвищиться за умови своєчасної й кваліфікованої діагностики та оцінювання розвитку дитини, а також при наданні консультативно-інформаційної підтримки педагогам і адміністрації загальноосвітнього закладу, в якому вона навчається, та її батькам;
в умовах інклюзивної освіти вкрай значущим є застосування мультидисциплінарного підходу при організації психолого-педагогічного супроводу учнів, залучення місцевої громади до вирішення питань інтегрування такої дитини у соціокультурний простір;
необхідними є розробка й подальше удосконалення навчально-методичного забезпечення (індивідуальних навчальних планів, спеціальних програм, підручників і дидактичних засобів, враховуючи вимоги особистісно-діяльнісного підходу в освіті дітей з порушеннями психофізичного розвитку;
ефективне інклюзивне навчання можливе лише за умови спеціальної підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів. Метою такої підготовки є оволодіння педагогами загальноосвітніх шкіл (дошкільних закладів) основними методамидиференційованого навчання, сучасними методиками оцінювання навчальних досягнень та розвитку дітей тощо; - широке запровадження інклюзивного навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку передбачає залучення батьків до навчально-виховного процесу на партнерських засадах, співпрацю з громадою та підтримку ініціатив громадських і батьківських організацій. Безумовно, впровадження інклюзивної освіти має відбуватися поступово з професійним відпрацюванням усіх її складових.
43.Охарактеризуйте стратегії інклюзивних груп.
Сьогодні проблема навчання дітей з особливими освітніми потребами набуває широкої актуальності. Інклюзивна освіта стає доступною для дітей з особливими освітніми потребами, адже право на рівний доступ до якісної освіти та навчання за місцем проживання в умовах загальноосвітнього закладу – це право всіх дітей.
Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей: усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для інших дітей, членів родин і суспільства в цілому. Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах та дитячих садках наголос робиться в першу чергу на розвитку сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх особливостях. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвитку дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими потребами й мотивують їх до розвитку та цілеспрямованого використання нових знань і вмінь. Взаємодія між дітьми з особливими потребами та іншими дітьми сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати та толерантно ставитись до людських відмінностей, вони стають більш чуйними, готовими до взаємодопомоги.
44.Охарактеризуйте стратегію ефективного спілкування з батьками дітей з особливими потребами.
Родини дітей з особливими потребами часто занадто хвилюються з приводу щоденних успіхів своїх малят. Їм необхідно пояснювати,що навчання відбувається невеликими кроками,проте весь час..Щоб заспокоїти батьків,корисно спілкуватися з ними в неформальних умовах:
*Бесіди на початку та наприкінці навчального дня. Обмін інформацією щодо успіхів дітей,події. З часом слід запропонувати батькам брати участь у роботі: надавати адміністративну підтримку,ремонтувати іграшки
*Записки і записники. Обмін короткими,неформальними записками сприяє налагодженню добрих стосунків з родинами. Слід заохочувати батьків теж надсилати педагогам записки. Такий підхід особливо успішний тоді,коли вчитель працює над конкретним завданням,а родина дитини йому в цьому допомагає і коли обмін інформацією відбувається не менше,ніж раз на тиждень. Такий записник гарантує безперервність спілкування та поінформованість і батьків,і вчителів про успіхи дитини та зміни у її поведінці.
*Дошки оголошень. З інформації на дошках оголошень родини дітей дізнаються про заняття,які відбуваються. На них можна розмістити відомості про розвиток дитини, можуть бути вивішені зразки дитячих малюнків,оповідання про екскурсії чи фотокартки членів сім`ї.
45.Охарактеризуйте суспільний рух за громадянські права (США, Італія) як шлях до задоволення освітніх прав дітей з особливими потребами.
1830 р. у Сполучених Штатах Америки створено перші школи для дітей з проблемами зору та слуху. Учні в цих школах були ізольовані та навчалися за спеціальними програмами. Так, у школах для дітей з проблемами слуху використовували альтернативні системи спілкування, мову знаків, жестів тощо. Оскільки це були великі заклади, вони часто розташовувались за сотні кілометрів від домівок учнів і діти перебували тут майже весь час.
На початку XX ст. італійська лікарка Марія Монтессорі створила «Дитячий дім» для захисту і виховання дітей бідняків у Римі. Вона була переконана, що до дитячої індивідуальності необхідно ставитися з повагою, слід дозволяти дітям робити вибір і заохочувати їх до розв’язання проблем. Марія Монтессорі намагалася розвивати у дітей вміння та навички, які давали б змогу надалі самим потурбуватися про себе. Вона була щирим захисником безнадійних, на думку багатьох, дітей. Поступово в Європі, США, Австралії, Канаді батьки почали спонукати педагогів залучати дітей з особливими потребами до звичайних класів. Вони зрозуміли неадекватний характер спеціальних програм і були сповнені бажання зірвати тавро сегрегації із системи освіти дітей з проблемами в розвитку. Родини прагнули, щоб їхні діти залишалися в рідних домівках, де до них ставилися б як до важливих членів сімей. Досвід Канади, Великобританії, США, Швеції, Норвегії, Німеччини, де є спеціальні і інклюзивні школи, але там більше переходять до інклюзивних шкіл. Вважають, що у дітей більше можливостей в майбутньому. Вони бачать результати. У Америці, наприклад, 20-ти річний досвід показав, що потім дитина може працевлаштуватися. Там багато людей з синдромом Дауна, з іншими недоліками, які успішно працюють. Для здорових дітей теж це важливо, вони бачать, що є інші діти, що суспільство всіляке. Це важливо, щоб така дитина не вважалася хворою, а мала всі можливості для реалізації. А школа - це перший важливий етап для інтеграції, включення людини в суспільство. В США закон про інклюзивну освіту ухвалений 30 років тому. За ці роки всі вже звиклися, що різні діти можуть вчитися разом. Вирішені проблеми організації навчання: наприклад, дитина з важкими порушеннями здоров’я отримує помічника, який супроводжує її по школі. А в Данії подібний закон діє В передових країнах Західної Європи, починаючи з 70-х років ХХ ст. відбувалася перебудова спеціальної освіти. Зокрема, інтегроване та інклюзивне навчання дітей з особливостями розвитку визначено як основну форму здобуття освіти неповносправними.ще з 1817 року!
В освітніх департаментах провінцій Італії функціонують консультативні служби, до складу яких входять різнопрофільні фахівці, адміністратори шкіл, працівники управлінь освіти, представники громадських організацій, за необхідності долучаються спеціалісти служб охорони здоров’я. Співробітники цих служб організовують інклюзивне навчання, діагностуючи дітей і визначаючи їхні потреби, надають консультативну та навчально- методичну допомогу педагогам і шкільній адміністрації.
46.Охарактеризуйте шляхи залучення дітей з особливими потребами в загальноосвітні навчальні заклади.
Серед умов і шляхів подолання перешкод і труднощів у вирішенні проблем інклюзії виділено такі:
правильне діагностування розвитку дитини та врахування її потенційних можливостей;
психологічна підготовка дитини з особливими потребами та її батьків до навчання спільно зі
здоровими однолітками;
розробка методики інтеграції дитини залежно від виду дизонтогенезу;
тісна співпраця з батьками, надання їм необхідного мінімуму дефектологічних знань, психотерапевтичної та консультативної допомоги;
відповідна підготовка педагогів загальноосвітніх закладів;
створення спеціальних умов у класі, школі (необхідне обладнання, охоронний режим тощо);
підготовка здорових учнів класу до взаємодії з дитиною з особливими потребами;
супровід інклюзивного учня фахівцем-дефектологом, надання дитині кваліфікованої корекційної допомоги;
забезпечення комплексного медико-психолого-педагогічного супроводу.
47.Проаналізуйте національне законодавство щодо забезпечення рівного доступу до освіти дітей з особливими потребами.
Україна, яка до 1991 року була в складі СРСР, декларативно визнала основні міжнародно-правові документи стосовно осіб з обмеженою життєдіяльністю, проте державна політика у цей період мала переважно компенсаційний характер, заходи цієї політики концентрувалися на незначній фінансовій допомозі та наданні певних послуг. Завдання пристосування життєвого середовища до особливостей та потреб осіб з обмеженими можливостями здоров'я як умови їхнього успішного інтегрування у суспільство навіть не формулювалося.
Здобуття незалежності держави ознаменувалося прийняттям Основного Закону - Конституції України, де стверджується рівність прав усіх людей, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця походження, від мовних та інших ознак. У Конституції визначено та стверджено основні права людини, серед яких - право на освіту (ст.53), право на соціальний захист (ст.46) та ін. В Україні інтеграційні процеси в освітній системі розпочалися з 90-х років у зв'язку з розпадом СРСР і кардинальною перебудовою державного устрою, зумовлені прийняттям національних антидискримінаційних законодавчих актів, ухвалених з урахуванням основних положень Декларацій ООН, Законодавчого визнання набуло право на здобуття освіти громадянами України без будь-яких обмежень у прийнятому (1993 р.) Законі «Про освіту». Гуманізм і демократія як підґрунтя освіти, доступність та безоплатність освітніх послуг, право всіх громадян на безкоштовну освіту незалежно від стану здоров'я, відкритий характер навчальних закладів і т.ін. дає підстави розглядати цей законодавчий документ, що регламентує функціонування освітньої системи України як прогресивний крок у виконанні вимог міжнародних нормативно-правових документів, ратифікованих нашою державою.
Водночас окремі законодавчі акти, хоча й побудовані на демократичних засадах, містять певні суперечності. Зокрема, Закон України «Про загальну середню освіту» містить доволі контраверсійне твердження про дітей з особливими потребами:
«Зарахування та добір дітей для навчання у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах), їх переведення з одного типу таких навчальних закладів до іншого проводиться за висновком відповідних психолого-медико-педагогічних консультацій у порядку, встановленому Міністерством освіти України. Якщо батьки або особи, які їх замінюють, усупереч висновку відповідної психолого-медико-педагогічної консультації відмовляються направляти дитину до відповідної спеціальної загальноосвітньої школи (школи-інтернату), навчання дитини проводиться за індивідуальною формою».
Починаючи з 2000 року, активізація законотворчої діяльності в Україні, стосовно регламентації надання освітніх, медичних, соціальних послуг особам з обмеженими можливостями здоров'я, сприяла ухваленню низки законів («Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» 2000 р., «Про охорону дитинства» 2001 р., «Про соціальні послуги» 2003 р., «Про реабілітацію інвалідів в Україні» 2005 р.
Вперше законодавчо визнано (Закон «Про реабілітацію інвалідів в Україні») психолого-педагогічний супровід як необхідну умову успішного інтегрування в соціум дитини з обмеженими можливостями здоров'я, а також необхідність соціального, педагогічного й психологічного патронажу за місцем проживання.
Необхідність інтегрування дітей з особливими освітніми погребами зазначається в офіційних документах на рівні постанов Кабінету Міністрів України та державних програм. Зокрема в Доктрині освіти (2001) вказується на рівний доступ до якісної освіти інтегруванням у загальноосвітній простір дітей з особливими потребами. Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, схвалена Постановою Кабміну України № 1545 від 12.10.2000 р., серед загальних положень містить фразу, що «замість ізольованого інтернатного виховання дітей-інвалідів повинно прийти інтегроване навчання й виховання», а в «напрямках реабілітації» передбачає «перебування дитини-інваліда в дитячому колективі без ізоляції від суспільства (як це відбувається в закритих інтернатних установах), в умовах звичайного середовища» та про «поступове інтегрування дітей-інвалідів до дитячих дошкільних закладів і загально-освітніх шкіл». Тут також задекларовано збереження сімї на противагу влаштуванню дитини в інтернат і перевага «інтегрування до учнівського колективу» над домашньою формою навчання.
Суперечливі позиції стосовно впровадження інклюзивної освіти містить «Положення про індивідуальне навчання» (наказ МОНУ від 20.12.2002 р. № 732).
Нижче наведено цитати з окремих документів, які стосуються організації інклюзивного навчання в загальноосвітніх школах.
Зокрема, у Наказі МОН України № 849 від 3 листопада 2004 р. йдеться про те, що в рамках свого індивідуального навчального плану діти з особливими потребами повинні мати, крім загальноосвітнього, ще й корекційний, реабілітаційний, логопедичний компонент тощо: «Для створення оптимальних умов оволодіння навчальним матеріалом з учнями, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, підготовчого, 1- 4-х класів, проводяться індивідуальні та групові заняття з корекції вад розвитку».
Відповідні пункти містяться й у «Комплексній програмі освіти та фахової підготовки інвалідів», затвердженій спільним наказом МОНУ та АПН України від 26.11.2002: «Створити в кожному районі міст і смт не менше однієї загальноосвітньої школи з необхідними умовами для навчання інвалідів, аби забезпечити ранню соціальну адаптацію дітей-інвалідів, які не мають відставання в інтелектуальному розвитку»; відповідальність за це покладено на Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, міські і обласні державні адміністрації, громадські організації інвалідів. Передбачено також «розробити нормативи чисельності і ввести в спеціальних школах-інтернатах, центрах професійної, соціальної, медичної реабілітації інвалідів, навчально-виробничих підприємствах і ВНЗ І - IV рівнів акредитації посади вчителів (викладачів) валеології, реабілітологів, психологів, профконсультантів, сурдоперекладачів та інших спеціалістів у межах виділених асигнувань». У зазначеному документі наголошується на кадровому забезпеченні навчання дітей з особливими освітніми потребами.
Завдяки співпраці психолого-медико-педагогічних консультацій і центрів практичної психології та соціальної роботи розширюються можливості інтегрування дітей з особливими потребами в суспільство, підвищується ефективність ранньої діагностики відхилень у розвитку дітей, а також здійснюється цілеспрямована розвивально-корекційна робота безпосередньо в навчальному закладі, де навчається дитина.
Нині ми стоїмо на порозі кардинальних змін освітньої політики стосовно дітей з особливими потребами. Активна робота проводиться над доопрацюванням основних освітніх законів, зокрема в закон «Про освіту», введено поняття інклюзивного навчального закладу, Кабінетом Міністрів України затверджено «Порядок організації інклюзивного навчання у загально-освітніх навчальних закладах про інклюзивне навчання» (Постанова Кабінету Міністрів України від 15.08.2011 №872).
З 2001 року Міністерство освіти і науки України спільно з Інститутом спеціальної педагогіки НАПН України та за підтримки Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» проводить науково-педагогічний експеримент «Соціальна адаптація та інтегрування у суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах». Понад 20 навчальних закладів з різних областей України задіяно в цьому експерименті. Позитивний досвід впровадження інклюзивної освіти нині поширюється на інші навчальні заклади України. Впровадженню інклюзивної освіти в Україні на основі використання найкращого світового досвіду сприяє Національний україно-канадський проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими освітніми потребами в Україні», в рамках якого відпрацьовуються й удосконалюється нормативно-правова база та інклюзивні технології навчання.
Аналіз законодавчих та нормативно-правових документів засвідчив, що політика сучасної України щодо дітей з порушеннями психофізичного розвитку як міноритарної групи, що потребує реабілітації та інтеграції, характеризується максимальним залученням держави до системного вирішення проблем, однак механізми реалізації цього процесу нині активно відпрацьовуються.
48.Розкрийте види адаптацій і пристосувань щодо задоволення специфічних потреб дітей з особливими потребами.
Види адаптації
Характеристика
Приклади

Пристосування середовища
Модифікація фізичного оточення
Обладнання кімнати похилими пандусами, якщо в класі є діти, що пересуваються на інвалідних візках або за допомогою милиць. Збільшення або зменшення інтенсивності освітлення, якщо в класі є діти з порушеннями зору. Зменшення рівня шуму, якщо в класі є діти з порушенням слуху.

Адаптація навчальних підходів
Модифікація навчальних підходів і методик
Застосування методу поширення (того, що знає дитина). Епізодичне навчання в принагідних ситуаціях. Зміна темпу занять.

Адаптація матеріалів
Модифікація навчальних посібників, іграшок та інших матеріалів
Використання книжок, надрукованих великим шрифтом, якщо в класі є діти з порушеннями зору. Обладнання іграшок та іншого приладдя великими держаками, якщо в класі є діти з порушеннями моторних функцій.

Адаптація навчального плану
Модифікація навчального плану або завдань, визначених для дитини
Зміна тривалості або послідовності занять. Корекція завдань (приміром, якщо дитина ще не готова розпізнавати текст, завдання може бути модифіковане таким чином: «Дитина розпізнаватиме своїх однокласників на фотографіях, тоді як інші діти розпізнаватимуть свої написані імена»).

Адаптація – змінює характер подачі матеріалу, не змінюючи зміст або концептуальну складність навчального завдання. Зокрема, можуть використовуватись такі види адаптацій:
пристосування середовища (збільшення інтенсивності освітлення в класних кімнатах, де є діти з порушеннями зору; зменшення рівня шуму в класі, де навчається слабочуюча дитина, забезпечення її слуховим апаратом; створення відокремленого блоку в приміщенні школи для учнів початкової ланки);
адаптація навчальних підходів (використання навчальних завдань різного рівня складності; збільшення часу на виконання, зміна темпу занять, чергування видів діяльності);
адаптація матеріалів (адаптація навчальних посібників, наочних та інших матеріалів; використання друкованих текстів з різним розміром шрифтів, картки-підказки, тощо).
49.Розкрийте зміст індивідуалізованого навчального плану.
Відповідна група розробляє ІНП під час одного чи кількох засідань.Основну увагу звертають на розробку конкретних навчальних стратегій і підходів,а також на системи додаткових послуг,які дадуть дитині можливість успішно навчатися.Як правило,ІНП містить такі відомості:
1) Ідентифікаційна інформація (ім`я дитини,її вік,адресу,телефон,імена батьків,вади дитини,дату прийняття дитини до школи(ДНЗ),термін дії ІНП.
2) Поточний рівень знань і вмінь дитини.Наводяться відомості про рівень розвитку дитини,одержані у процесі оцінювання. А саме про її вміння,сильні якості,стиль навчання (особливо якщо один зі стилів домінує),про те,що дитина не вміє робити,у чому їй потрібна допомога тощо.У плані повинно бути зазначено,які питання (що стосуються навчального процесу)турбують батьків.Має бути наведена інформація щодо впливу вад дитини на її здатність до успішного навчання у звичайній групі.Всі ці відомості повинні бути максимально точними,оскільки вони є підґрунтям для подальшої розробки завдань.
3) Цілі і завдання повинні допомогти дитні оволодіти певними знаннями і вміннями.Вони мають відповідати поточному рівневі розвитку дитини.У визначенні цих цілей і завдань беруть участь усі особи,причетні до роботи здитиною.
Цілі-це твердження щодо бажаного результату.Вони можуть стосуватися знань,умінь,поведінки і повинні бути чітко сформульовані.
Завдання-це необхідні проміжні кроки на шляху до поставленої мети.
У добре розробленому плані має бути чітко визначено ,хто,колиі як повинен робити.
4). Додаткові послуги.У навчальному плані можуть бути передбачені сеанси занять з дитиною:логопеда,фахівців із лікувальної фізкультури і працетерапії,психолога та ін.. спеціалістів.В ІНП має бути зазначено кількість і тривалість сеансів роботи з дитиною фахівців.
5). Модифікація групового середовища.Відповідна адаптація середовища даї змогу дітям з вадами навчатися у звичайній групі.Під час розробки плану роботи з дитиною необхідно звернути увагу на такі чинники,як
- середовище
- навчальні підходи,
- вказівки,
- види корекції поведінки,
-організація роботи,
-матеріали та обладнання,
-сенсорні потреби.
6) Вибір найпридатнішого для дитини місця.Слід враховувати два важливих чинники.По-перше,місце і навчальна програма повинні відповідати потребам учня і, по-друге,програма має бути максимально наближеною до стандартної шкільної програми у певній країні(місцевості)
Термін «відповідна навчальна програма» означає,що вона дає можливість проводити індивідуалізоване навчання і надавати дитині необхідні їй додаткові послуги.
7). Термін дії ІНП.Як правило, ІНП розробляють на один рік.Однак члени групи з розробки ІНП можуть у будь-який момент запропонувати провести збори,щоб відкоригувати план чи скласти новий.Це може виявитися необхідним,наприклад,якщо:
- Дитина досягла поставленої мети.
- У дитини виникають труднощі в досягненні поставлених цілей.
- Було прохання збільшити кількість послуг дитині.
- Виникають питання стосовно оптимальності теперішнього місця учня
- Дитну переводять до іншого закладу
- У дитини спостерігаються проблеми з поведінкою.
8)Документування відомостей про прогрес дитини та оцінювання ефективності програм.
Невід’ємною складовою процесу розробки ІНП є оцінка і збирання відомостей про успіхи дитини. При цьому можуть збиратися зразки робіт дитини, результати спостережень, контрольні листки, описи поведінки, результати порівнянь з типовим рівнем розвитку, результати тестів тощо.
Через деякий час педагог та інші фахівці оцінюють успіхи дитини, визначають, наскільки ефективним є навчальний план, діляться інформацією з батьками дитини. За потреби члени групи з розробки ІНП можуть ініціювати проведення зборів ще дол. Закінчення терміну дії плану.
Відомості про прогрес дитини (із зазначенням відповідних дат) записуються безпосередньо в ІНП.
ІНП можуть мати різний вигляд. При щоденних зусиллях педагогів щодо реалізації окреслених цілей і завдань, при ретельному документуванні всіх відомостей, можна очікувати на успішне навчання і розвиток дітей
50.Розкрийте зміст індивідуалізованого навчального плану.
Дивись питання № 49( те ж саме)
51.Розкрийте зміст індивідуалізованого навчального плану.
Дивись питання № 49 (те ж саме)
52.Розкрийте значення спостережень як важливих елементів зорієнтованих на дитину програм.
Спостереження-фундаментальний елемент зорієнтованих на дитину програм.Вперше привітавшись з учнями та їхніми батьками,вчитель починає вивчати їх і налагоджувати стосунки.З часом спостереження дають змогу виявити особливості поведінки дітей,їхні навчальні пріоритети,конкретні вміння,а також загальний рівень розвитку.Головною метою спостережень за дітьми є збір інформації,що дає педагогу можливість відповідним чином побудувати навчальний процес,задовольнити потреби дітей і сприяти їхньому всебічному розвитку. Педагоги можуть проводити спостереження різними способами,використовуючи різні прийоми під час гри,роботи чи навчання.Цей підхід дає змогу зібрати потрібну інформацію без прямого втручання,і фахівці вважають його найпридатнішим для роботи з маленькими дітьми.Такий метод дає змогу визначити поведінку дітей.Такий метод дає змогу визначити поведінку дітей та оцінити їхні дії.Спостереження є також першим кроком у налагодженні добрих стосунків з двітьми та їхніми батьками.
53.Розкрийте класифікацію порушень розвитку людини.

54.Розкрийте комплексний підхід до процесу збирання інформації про дитину з особливими потребами.

55.Розкрийте освітні реформи у країнах Центральної Європи (Чехія, Угорщина, Словаччина, Польща) щодо запровадження інклюзивної освіти.
Цим країнам притаманні форми повного та часткового інтегрування (коли учні навчаються сумісно або проводять 80 та більше відсотків навчального часу у спецкласах). Варто зазначити, що в Чехії має місце так звана зворотне інтегрування: усі спецшколи мають дозвіл навчати дітей, що не мають вад психофізичного розвитку. Кількість таких дітей є обмеженою – не більше 25-ти відсотків від загальної кількості учнів у класі. У Чехії послуги дітям з особливими потребами та молоді взагалі надаються спеціальними навчальними центрами, які зазвичай є частиною спеціальної школи. У цих центрах працюють команди спеціалістів (два спецпедагоги – як для дітей молодшого, так і старшого віку, психолог і соціальний працівник). Цими спеціалістами здійснюється спеціальне діагностичне навчання, лікувальні заняття, психотерапія, спеціальні корекційно-розвивальні заняття, також вони відповідають за складання індивідуальних навчальних планів у тісній співпраці з учителями загальних класів і батьками. Інтегровані учні розглядаються як пацієнти денної амбулаторії. Серед основних цілей цих центрів є інтегрування учнів до загальноосвітньої школи за місцем проживання, тобто впровадження інклюзивної форми навчання.
В усіх чотирьох країнах інклюзивне навчання є досить поширеною формою здобуття освіти неповносправними.
Нещодавно в Угорщині розпочалось інтегрування учнів з розумовою відсталістю, як найбільш складної категорії дітей для залучення, в то й же час школярі з поведінковими порушеннями в основному здобувають освіту в інклюзивному середовищі.
Аналіз досвіду навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку у країнах Європи свідчить, що у переважній більшості з них інклюзивне навчання є основною формою здобуття освіти неповносправними. Однак, варто наголосити, що діти з особливими освітніми потребами мають змогу здобувати освіту і в спеціальних навчальних закладах, і в закладах масового типу. У європейських країнах спеціальні заклади функціонують і надають допомогу дітям з обмеженими можливостями здоров’я, однак, вони не є сегрегативними осередками. «Кордони» між спеціальною та загальною освітою прозорі, оскільки країни з демократичним устроєм пропагують цінності громадянського суспільства, яке базується на ідеях рівноправності, толерантності та інклюзії.
56.Розкрийте основні засади реалізації інклюзивних підходів.
 Інклюзивна практика реалізує доступ до одержання освіти в загальноосвітньому закладі за місцем проживання та створення необхідних умов для успішного навчання для всіх без виключення дітей, незалежно від їх індивідуальних особливостей, психічних та фізичних можливосте     й. Збільшення кількості народження дітей із порушеннями в розвитку не лише проблема українського, але глобального масштабу. Рівень підтримки, гуманізм та терпимість у ставленні до дітей з особливими потребами, можливість надати їм доступну та якісну освіту – показники ступеня розвитку суспільства, в якому вони живуть. Реалізація прав на освіту дітей з обмеженими можливостями здоров'я розглядається як одна з найважливіших завдань державної політики в галузі корекційної освіти. Отримання такими дітьми якісної загальної та професійної освіти є одним з основних і невід'ємних умов їх успішної соціалізації, забезпечення повноцінної участі в житті суспільства, ефективної самореалізації в різних видах професійної і соціальної діяльності. Метою роботи з дітьми, які мають порушення психофізичного розвитку, є інтеграція у сучасну систему соціальних стосунків. Діти народжуються з великими потенціальними можливостями пізнавати світ у всій його красі, жити, розвиватись і творити в ньому. Спілкування є однією з основних людських потреб. Дитина з особливими потребами – не пасивний член суспільства, а особистість, яка має право на задоволення власних соціальних потреб, на працю, відпочинок, створення сім’ї, пенсійне забезпечення, доступ до культурних цінностей.
В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Навчання дітей з особливими потребами ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких підтверджується і від використання якої виграють усі діти. Вона передбачає, що різноманітність між людьми є природнім явищем. Через обмеження у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні розвиток цих дітей значною мірою залежить від задоволення їхніх потреб іншими людьми, а це становить багатогранний процес соціально-педагогічної інтеграції та процесу інклюзії, зокрема. Освіта дітей з особливостями психофізичного  розвитку є однією із найважливіших завдань для країни. Це необхідна створення дійсно інклюзивного середовища, де кожен зможе відчувати затребуваність свого існування. Суспільство зобов’язане дати можливість кожній дитині, незалежно від її потреб та інших обставин,повністю реалізувати свій потенціал, приносити користь суспільству і стати повноцінним його членом. Водночас, наше сьогодення - це зміна ціннісних орієнтацій в освіті, визначення розмаїття кожної дитини, обумовлене зміною освітньої парадигми на гуманістичну "освіта для всіх, школа для всіх".
  Перед нашим суспільством стоїть гостра проблема залучення наших співгромадян, що мають деякі особливості фізичного розвитку в соціум, проблема їх активної адаптації, соціалізації та розвитку в рамках суспільства і на благо суспільства.
Одним з варіантів вирішення цієї проблеми є розвиток в Україні інклюзивної освіти, націленої на:
залучення дітей з обмеженими можливостями в освітній процес;
соціалізація дітей-інвалідів у сучасному суспільстві;
створення активної поведінкової установки у дітей-інвалідів на впевнене позиціонування себе в сучасному суспільстві;
вміння перетворювати свої недоліки в достоїнства;
зміна ставлення сучасного суспільства до людей з обмеженими можливостями через вищевказане залучення дітей з обмеженими можливостями в наше суспільство.
60.Розкрийте основні причини доцільності запровадження інклюзивних програм.
  Філософія інклюзії базується на вірі в те, що кожна людина з вадою має отримати освіту і житлові умови, які б якомога ближче відповідали нормальним. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності шкіл. Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та якості навчання. Діти з особливими потребами стають частиною нашого життя, вони включаються в загальноосвітні школи, оточення, спільноти. До них ставляться як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, як вони є. Це те право, яким всі ми користуємось як члени суспільства.
      Інклюзія базується на концепції «нормалізації», в основі якої – ідея, що життя і побут людей з обмеженими можливостями мають бути якомога більше наближені до умов і стилю життя усієї громади. Принципи «нормалізації» закріплені низкою сучасних міжнародних правових актів: Декларація ООН про права розумово відсталих (1971), Декларація про права інвалідів (1975), Конвенція про права дитини (1989) та ін. Зокрема, Декларація ООН про права розумово відсталих є першим нормативно–правовим документом щодо визнання осіб з порушеннями психофізичного розвитку суспільно повноцінною в соціальному сенсі меншиною, яка потребує соціального та правового захисту.
      Особливої уваги в демократичному суспільстві потребують громадяни з обмеженими фізичними можливостями, а тому ще однією з проблем, яку має вирішити суспільство і державна політика, є пошук інструментів соціальної та духовної реабілітації, спеціального навчання, адаптації та інтеграції в суспільство молоді з обмеженими фізичними можливостями. Адже ці люди розвиваються в умовах деформованого процесу соціалізації, що значно утруднює процес становлення та формування повноцінної особистості. До інструментів, що застосовуються державою для вирішення цього питання, належать освіта, психолого-педагогічний та духовний вплив на особистість.
      Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з нормальним рівнем розвитку, членів суспільства в цілому. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.
61.Розкрийте переваги та перешкоди розвитку інклюзивної дошкільної освіти.
Інклюзія є соціальною концепцією, яка передбачає розуміння мети – гуманізація суспільних відносин і прийняття прав осіб з обмеженими можливостями на якісну та доступну освіту. Інклюзія в освіті – це ступінь інклюзії  в суспільстві, одна з гуманітарних ідей його розвитку.
   Основний принцип інклюзії: у всіх випадках, коли це можливо, усі діти мають навчатися разом, незважаючи на певні труднощі чи відмінності, які існують між ними. Розкриття потенційних можливостей дітей з психофізичними порушеннями залежить не стільки від форм навчання (інтернатна чи інклюзивна), хоча вони й визначають різний ступінь соціальної адаптованості, скільки від гнучкості системи спеціальної освіти, рівня та діапазону наданих послуг, які задовольняють їхні потреби (раннє виявлення порушень, єдність діагностики і корекції розвитку, наступність дошкільного, шкільного і після шкільного змісту освіти тощо).
 Інклюзивна освіта прагне розвинути методологію, спрямовану на дітей і орієнтовану на те,що всі діти індивідууми з різними потребами у навчанні. Інклюзивна освіта розробляє підходи до навчального процесу, який буде більш гнучким для задоволення різноманітних потреб дітей з особливостями психофізичного розвитку. Навчання в інклюзивних класах дозволяє дітям набути знання про права людини,(хоча їх цьому не вчать спеціально), а це веде до зменшення дискримінації, тому діти навчаються спілкуватися один з одним, вчаться бачити і сприймати людське розмаїття.
Прихильники спільного навчання вирізняють такі позитивні сторони інклюзивних процесів:
– стимулюючий вплив більш здібних однолітків;
– можливість у ширшому діапазоні ознайомлюватися із життям;
– розвиток навичок спілкування та нестандартного мислення;(як у дітей з особливостями психофізичного розвитку, так і в їхніх здорових однолітків);
можливість виявлення гуманності, співчуття, милосердя, терпимості у реальних життєвих ситуаціях, що є ефективним засобом морального виховання.
Переваги проявляються :
у подоланні ізоляції вихованців;
можливості отримання освіти за місцем проживання без відриву від сім`ї;
орієнтації дітей з особливими потребами на здорових однолітків;
реальній соціальній адаптації з раннього віку.
Фахівці вказують на особистісне зростання всіх учасників процесу інклюзії.. Навчання в загальноосвітніх закладах дітей з особливими потребами, з одного боку, допомагає їм позбутися почуття ізольованості, відчуження, сприяє зникненню соціальних бар’єрів і сегрегації, а з іншого навчає інших дітей спілкуватися і працювати разом, формує в них почуття відповідальності за товаришів, які потребують допомоги, емпатії, співчуття. Разом із тим існує багато причин, які гальмують включення дітей з психофізичними вадами у масові школи. Л. М. Шипіцина основною серед них називає не складність дефекту (як прийнято вважати), а систему ставлення до таких дітей з боку соціального оточення . Ідеться також про неприязнь до інвалідів усіх членів суспільства загалом, учнів і вчителів масових шкіл, непідготовленість педагогів до навчання дітей з психофізичними вадами, відсутність адаптованих та індивідуальних програм для навчання інтегрованих учнів. Інклюзивний дошкільний навчальний заклад заклад освіти, що забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує освітні програми, середовище, методи та форми навчання, використовує наявні ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг, створює позитивний клімат. Для прийняття рішення про розгортання інклюзивної практики в освітньому закладі слід вивчити наявні для цього умови
Одним із гальмівних факторів інклюзії на сучасному етапі розвитку освіти є її стихійність, нерозуміння дійсної сутності. Часто стихійна інтеграція здійснюється з ініціативи батьків або вчителів початкових класів і трактується ними спрощено як спільне перебування дітей з психофізичними вадами зі здоровими однолітками без створення спеціальних умов і надання фахової допомоги. Такі явища призводять до дискредитації самої ідеї спільного навчання,оскільки гальмують розвиток учнів, ускладнюють процес засвоєння ними знань, стимулюють формування негативних особистісних новоутворень невротичного та психотичного характеру. І на даний момент в Україні відсутня нормативно-правова база щодо інклюзивного навчання в ДНЗ.
63.Розкрийте перешкоди та преваги (для дітей, батьків, педагогів, суспільства в цілому) включення дітей з особливими потребами до системи дошкільної освіти.
Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для звичайних дітей, членів родин та суспільства в цілому. Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах наголос робиться в першу чергу на розвиткові сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові дітей з особливими потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до розвитку та цілеспрямованого використання нових знань і вмінь. Взаємодія між «здоровими» дітьми і дітьми з особливими потребами в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають більш чуйними, готовими до взаємодопомоги. Інклюзивні підходи також корисні для сім'ї. В цьому випадку родини дітей з особливими освітніми потребами можуть отримувати підтримку з боку інших батьків, вони краще розуміють, у чому розвиток їхніх дітей є типовим й у чому атиповим, а також беруть активнішу участь у процесі навчання і виховання. Вчителі інклюзивних класів глибше розуміють індивідуальні відмінності й особливості дітей, а також ефективніше співпрацюють з батьками та іншими фахівцями (спеціалістами з лікувальної фізкультури, реабілітологами, логопедами, соціальними працівниками та ін.) Інклюзивна система освіти є також корисною із суспільної точки зору, оскільки завдяки спільному навчанню діти змалку вчаться розуміти і толерантно ставитися до людських відмінностей. Загалом, результати наукових досліджень засвідчили, що учням з особливими освітніми потребами інклюзивна освіта:

· дає змогу покращувати навчальні результати;

· забезпечує відповідні їхній віковій категорії рольові моделі в особі однолітків;

· створює можливості для навчання в реалістичному/природному середовищі;

· допомагає формувати комунікативні, соціальні й академічні навички;

· забезпечує рівний доступ до навчання;

· дає змогу підвищувати самооцінку й відчувати себе частиною цілого;

· розширює можливості для налагодження нових дружніх стосунків.
Учням з типовим розвитком інклюзивна освіта:

· допомагає підвищувати чи підтримувати рівень успішності;

· створює відповідне середовище для виховання поваги до відмінностей і розмаїття;

· розширює можливості для налагодження нових дружніх стосунків;

· надає стимули до співпраці;

· допомагає розвинути в собі такі риси, як творчість і винахідливість;

· дає змогу набувати лідерських навичок;

· забезпечує можливість навчатися на основі ширшого набору форм і методів роботи.
Педагогічному персоналу інклюзивна освіта:

· допомагає налагодити співпрацю й застосовувати командний підхід до вирішення проблем і шляхи подолання труднощів;

· забезпечує можливості для професійного розвитку;

· допомагає усвідомити важливість розроблення програм навчання для дітей із різноманітними потребами;

· дає змогу збагатити власну палітру методів і прийомів викладання та навчальних стратегій.
Адміністрації навчального закладу інклюзивна освіта:

· допомагає виробити спільні переконання й цінності щодо інклюзії дітей з особливими освітніми потребами;

· забезпечує можливість користуватися широким набором ресурсів і видів підтримки та обирати оптимальні їх варіанти;

· допомагає сформувати позитивне ставлення до розмаїття, тобто усвідомити, що кожна особистість своїми унікальними рисами та здібностями сприяє збагаченню людської спільноти;

· надає стимули, що надихають до здійснення перетворень, посилює здатність змінювати ситуацію на краще;

· допомагає зміцнити відчуття громади.
Батькам інклюзивна освіта:

· надає можливості для співпраці й активнішого залучення до життя шкільної громади;

· забезпечує можливість вибору в їхньому прагненні забезпечити якісну освіту своїй дитині;

· допомагає краще усвідомити розмаїття шкільної та загальної громади;

· надає стимули й заохочує до спілкування з іншими батьками для отримання підтримки й інформації;
· допомагає сформулювати чітку мету й створити реальне майбутнє для своєї дитини.
Для громади / суспільства інклюзивна освіта:

· дає змогу зрозуміти потреби й здібності всіх учнів;

· забезпечує відображення школою істинного розмаїття громади;

· демонструє соціальну цінність рівності;

· сприяє утвердженню громадянських прав усіх людей.
64.Розкрийте поняття „діти з особливими потребами”, „інклюзія”, „інклюзивна освіта”, „сегрегація”, „дискримінація”, „реабілітація”.
Інклюзія (від англ. inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі, і насамперед, що мають труднощі у фізичному розвитку. Він припускає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті.
Інклюзія  це процес реального включення дітей з особливостями психофізичного розвитку в активне суспільне життя і однаковою мірою необхідна для всіх членів суспільства. Дитина з особливими потребами це не обділена долею, це, швидше, визначений спосіб життя за обставин, що склалися, який може бути дуже цікавий їй  і оточуючим людям, якщо порушення  розглядати в рамках соціальної концепції. Тоді головний сенс процесу інклюзії можна позначити так: «Всім тут раді!»
Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу. Інклюзивне  навчання забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей. В основу  інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей; забезпечує рівноцінне ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Отримані поза соціумом знання і вміння не могли допомогти дітям з особливими освітніми потребами цілковито адаптуватися в суспільстві, підготуватися до подолання неминучих життєвих труднощів, а, отже, реалізуватися в повній мірі як рівноправні і повноцінні члени суспільства. В інклюзивних класах діти з особливими потребами включені в освітній процес. Вони осягають основи незалежного життя, засвоюють нові форми поведінки, спілкування, взаємодії, вчаться виявляти активність, ініціативу, свідомо робити вибір, досягати згоди у розв’язанні проблем, приймати самостійні рішення.
Діти з особливими потребами
Поняття “діти з особливими освітніми потребами”, широко охоплює всіх учнів, чиї освітні проблеми виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з особливостями психофізичного розвитку, обдарованих дітей та дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків тощо). Загальноприйнятий термін «діти з особливими освітніми потребами» робить наголос на необхідності забезпечення додаткової підтримки в навчанні дітей, які мають певні особливості розвитку. Вочевидь, прийнятним є визначення, за яким до дітей з особливими потребами відносять дітей-інвалідів, дітей з незначними порушеннями здоров’я, соціальними проблемами та обдарованих дітей .

Рис. Діти з особливими потребами
Логічно обґрунтованим видається визначення, яке дає знаний французький вчений G. Lefrancois: „Особливі потреби це термін, який використовується стосовно осіб, чия соціальна, фізична або емоційна особливість потребує спеціальної уваги та послуг, надається можливість розвинути свій потенціал” . До їх числа входять діти, які мають як виняткові здібності або талани, так і діти з фізичними, психічними, соціальними відмінностями.
Найбільш поширене та прийнятне стандартне визначення „особливих потреб”, зокрема в країнах Європейської Спільноти, подано в Міжнародній класифікації стандартів освіти (International Standart Classification of Education): „Особливі освітні потреби мають особи, навчання яких потребує додаткових ресурсів. Додатковими ресурсами можуть бути: персонал (для надання допомоги у процесі навчання); матеріали (різноманітні засоби навчання, в тому числі допоміжні та корекційні); фінансові (бюджетні асигнування для одержання додаткових спеціальних послуг)”.
У довідковій літературі обдарованість визначається комплексом задатків і здібностей, які потенційно за сприятливих умов дають змогу досягти значних успіхів у певному виді діяльності чи діяльностей. У шкільному віці обдарованих дітей нараховується близько 3-5 % від загальної дитячої популяції.
Діти з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими розладами. В Україні основною категорією дітей з особливими освітніми потребами загально прийнято вважати саме дітей з особливостями ( порушеннями) психофізичного розвитку.
Дискримінація - обмеження в правах, позбавлення рівних прав окремих осіб і певних категорій населення країни по ознаках національної приналежності, соціального походження, політичних і релігійних поглядів, статі, віку і іншим ознакам. Наприклад, після розпаду СРСР на колишніх його територіях спостерігаються факти Д. некорінного населення: відмова у виборчих правах, отриманні громадянства тощо. 
Реабілітація (від лат. re- префікс, що вказує на зворотню дію, і habilitas - придатність, спроможність) - 1) відновлення доброго імені, колишньої репутації; відновлення в колишніх правах, в тому числі в адміністративному і судовому порядку (наприклад, Р. репресованих); 2) застосування до підсудних (в першу чергу неповнолітніх) заходів виховного характеру або покарань, не пов'язаних з позбавленням свободи, з метою їх виправлення; 3) комплекс медичних, юридичних і інших заходів, направлених на відновлення або компенсацію порушених функцій організму і працездатності хворих і інвалідів. Р. - один з найважливіших напрямів в соціальній роботі. 
Сегрегація- це:
1. Вид расової дискримінації, який полягає в різних формах відокремлення кольорових від білих. Переконливо й палко розповів канадець Б. Фокс у своєму фільмі «Літо на Міссісіпі» про боротьбу американської молоді проти сегрегації .
2. мет. Неоднорідність хімічного складу сплавів, що виникає під час їх кристалізації.
65.Розкрийте поняття „тематичне навчання”.
Тематична організація навчального процесу спонукає дітей до мислення,особливо концептуального.В ранньому віці малята вивчають нові ідеї та поняття переважно на власному досвіді.Події у своєму житті вони поділяють на два види: інваріантні,тобто ті,які відбуваються завжди,та опціональні-ті,що трапляються час від часу.Подорослішавши,діти починають досліджувати навколишній світ,навчаються висувати припущення,переглядати їх,робити висновки.
Чим молодші діти,тим більше заняття повинні бути пов’язані з їхнім життям та інтересами.За тематичної організації навчального процесу педагоги надають дітям широкі можливості для мислення і вивчення нових понять,завдяки чому діти поступово починають розуміти зв'язок між заняттями і навколишніми подіями.Тематичні проекти і навчальні плани навчають дітей робити узагальнення.Коли та сама тема розглядається багато разів з різних боків протягом дня,діти починають довіряти такому способу одержання інформації.Тематичні заняття надають дітям широкі можливості для оволодіння ключовими вміннями під час роботи з різними матеріалами в групі та на екскурсії.Теми також полегшують дітям запам’ятовування ї згадування нової інформації.
68.Розкрийте різницю між поняттями „інклюзія” та „інтеграція”.
Часто терміни інтеграція й інклюзія помилково вживають як взаємозамінні. Водночас ці поняття різняться суттєвими відмінностями.
За інтеграції діти з різними (відмінними) здібностями залучаються до існуючої освітньої системи; педагогічні зусилля спрямовуються на те, аби зробити дитину «нормальнішою», допомогти пристосуватися до існуючої моделі шкільної освіти (проведення уроків, умови шкільного життя тощо).
Інклюзія ,ж передбачає, що від самого початку всі діти належать до системи масової освіти. Отже, про потребу «пристосовувати» дитину до освітнього середовища взагалі не йдеться, адже вона вже є частиною цієї системи. Мета інклюзії полягає в тому, щоб кожний навчальний заклад був заздалегідь готовий прийняти дітей з різними (відмінними) здібностями.
Розв'язання цього завдання потребує змін не лише в організації роботи шкіл, а й переосмислення та зміни ставлення педагогів спеціальних і масових навчальних закладів, чимало з яких досі вбачають свою роль у тому, аби навчати певну «категорію» дітей: вчителі масових навчають «нормальних» учнів, учителі спеціальних закладів - учнів «з порушеннями розвитку». Для цього потрібно змінити ставлення, переконання і цінності шкільних працівників
Термін «інклюзія» є відмінним від терміна «інтеграція» за своїм концептуальним підходом. Зокрема документ «Міжнародні консультації з питань навчання дітей з особливими освітніми потребами» зазначає, що «...інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір. Інклюзія - це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у всіх програмах». Відмінність у підходах полягає у визнанні того факту, що ми змінюємо суспільство, щоби воно враховувало й пристосовувалось до індивідуальних потреб людей, а не навпаки.
Окремою формою інтеграції можна вважати навчання дітей з особливими освітніми потребами у спеціалізованих класах загальноосвітньої школи. Проте це не можна називати інклюзією. Практичний досвід такого навчання показує, що однолітки не починають частіше спілкуватися з дітьми з особливими освітніми потребами, що є однією із беззаперечних переваг інклюзивного навчання.
Просте фізичне включення дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітній простір також не є інклюзією. Досвід такого навчання засвідчив, що в разі нездатності педагогів організувати навчальний процес таким чином, щоби враховувались індивідуальні потреби кожної дитини, такі діти не брали участь у навчальному процесі і, як наслідок, знижувалась їхня мотивація до навчання та погіршувались навчальні результати.
Ураховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що інклюзія передбачає особистісно зорієнтовані методи навчання, в основі яких - індивідуальний підхід до кожної дитини з урахуванням усіх її індивідуальних особливостей - здібностей, особливостей розвитку, типів темпераменту, статі, сімейної культури тощо.
69.Розкрийте роль вихователя у процесі включення дітей з особливими потребами.
 Якщо корекційні педагоги, практичні психологи, які спеціалізуються на корекційній роботі, є компетентними щодо роботи з такими дітьми, то вихователі дошкільних закладів часто не мають ні психологічної, ні методичної готовності до інклюзії. Тому у загальноосвітніх дошкільних навчальних закладах має здійснюватися спеціальна підготовка педагогічного персоналу.    Наказом Міністерства освіти і науки України «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю» від 2 грудня 2005 р. № 691 передбачено включення у навчальні плани вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації, що готують фахівців за напрямом «Педагогічна освіта», дисципліни «Основи корекційної педагогіки», яка й забезпечить професійну готовність до інклюзивної освіти. Досвід інших країн переконливо доводить, що для тих фахівців, які вже працюють у навчальних закладах, ефективними шляхами такої підготовки є курси підвищення кваліфікації, теоретичні та практичні семінари, тренінги.    Змістом такої освіти мають бути основи корекційної педагогіки і психології з певними методичними аспектами. Зокрема, вихователі мають бути компетентними у таких питаннях: підходи держави і суспільства до організації освіти дітей, які мають вади психофізичного розвитку; основні поняття корекційної педагогіки і спеціальної психології; особливості і закономірності розвитку різних категорій осіб з психофізичними вадами; комплексне психолого-педагогічне вивчення дітей; диференційовані та індивідуальні механізми і прийоми дошкільного корекційного навчання і виховання кожної із категорій дітей; зміст та методи роботи з родинами вихованців.    З метою реалізації інклюзивної освіти вихователі повинні вміти: здійснювати моніторинг розвитку дітей, що мають труднощі у засвоєнні знань, різних видів діяльності та адекватно оцінювати причини, якими спричинено ці труднощі; своєчасно виявляти відхилення у розвитку дошкільників та під керівництвом корекційного педагога брати участь у здійсненні правильного психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку; здійснювати індивідуальний та диференційований підхід до вихованців з вадами психофізичного розвитку; формувати готовність здорових дошкільників до позитивної спільної взаємодії з однолітками, що потребують корекції психофізичного розвитку; проводити роботу з батьками щодо надання їм правильної інформації про осіб з порушеннями психофізичного розвитку.    Поза всяким сумнівом, компетентність вихователів є однією з умов ефективності інклюзивної дошкільної освіти.
70.Розкрийте роль вихователя у процесі залучення дітей з особливими потребами у звичайні групи.
Для впровадження інклюзії у дошкільну практику вихователі мають змінюватися. Вони мають прийняти й усвідомити нову освітню парадигму, нові способи організації навчально-виховного процесу, розробки навчально-методичного забезпечення, опанувати сучасні методики диференційованого й особистісно орієнтованого викладання (залежно від індивідуальних потреб дитини). Вчителі мають спілкуватися один з одним, працювати в команді з іншими педагогами та фахівцями, батьками, учнями, представниками громади, щоб визначити, які зміни необхідні для впровадження інклюзивної практики безпосередньо в їхньому навчальному закладі.
Зміни - це процес, який триває певний час. А вихователі - головні провідники цих змін. Справжні зміни досягаються на практичному рівні, в групі, в садочку. Проте навіть у найкращих ДНЗ існує низка перешкод, які ускладнюють впровадження змін.
Одні з них можуть бути особистими: вважають, що все й так достатньо добре, не бачать, як запропоновані заходи можуть змінити на краще навчальну практику; думають, що у них немає необхідних знань і навичок; не впевнені, що достатньо фахово підготовлені, аби працювати з дітьми з особливими потребами; побоюються, що їхня некомпетентність стане очевидною для них самих, для колег та адміністрації; що робота потребуватиме надто багато часу; не впевнені, що надаватимуться потрібні ресурси та підтримка; їх турбує перспектива співпраці з іншими фахівцями тощо. Щоб подолати ці побоювання, вихователям слід переосмислити власні педагогічні компетентності й дійти висновку, що бути педагогом означає самому навчатися упродовж життя.
Є й інші перешкоди на шляху змін. Традиційне функціонування ДНЗ не надто сприяє співпраці педагогів. Достатньо автономне середовище, в якому працюють педагоги (заняття) призводять до того, що вихователь залишається певною мірою ізольованим. Педагоги настільки звикають до цієї ізоляції, що перспектива спільного вирішення проблем, командного планування тощо викликає в них занепокоєння. Відтак обмежено можливості для поширення кращого педагогічного досвіду, оскільки педагог працює сам і колеги за його роботою не спостерігають (за винятком відкритих занять, атестації педагога тощо).
Неприйняття або й вороже ставлення викликають нові ідеї, які надходять із зовнішнього джерела (наприклад, директива, спущена «згори»; зміни, які «нав'язуються» іншим фахівцем тощо).
Серед інших чинників можна назвати традиційні: брак фінансування, низький рівень забезпечення педагогічної освіти, недостатньо часте та ґрунтовне підвищення кваліфікації, обмежені матеріальні та кадрові ресурси.
Беручи до уваги перераховані чинники, що впливають на процес змін у навчальних закладах, можна вжити певних заходів для їх нейтралізації.
Відбудуться зміни чи ні, залежить від переконань самих провідників змін - педагогів-новаторів. Розуміння сутності нововведення,шляхів впровадження та їх кінцевого результату дає змогу переконувати інших. Провідники змін, спираючись на власний практичний досвід, можуть наводити переконливі аргументи в особистих бесідах, на педагогічних нарадах, засіданнях методичних об'єднань, семінарах, під час проведення майстер-класів чи тренінгів.
Провідники змін можуть створити умови для колективного чи командного аналізу поточної ситуації в навчальному закладі, визначення проблем, шляхів їх вирішення та окреслення шляхів відповідних змін. Коли педагоги усвідомлять необхідність у змінах і те, як їх досягнути, вони будуть вмотивовані їх впроваджувати, відчуватимуть відповідальність за досягнення найкращих результатів.
Обравши шлях змін, педагоги мають бути свідомі того, що це потребуватиме підвищення рівня їхньої фахової компетентності. Брак необхідних навичок - не вирок, а лише стимул до подолання особистісних бар'єрів у підвищенні власного професійного рівня. Для цього найкраще використовувати групові, колективні форми роботи, оскільки в такий спосіб група педагогів відчуватиме підтримку одне одного, формуватиме спільне бачення щодо нових педагогічних підходів тощо.
Глобальні зміни (такі, як впровадження інклюзивної практики, що насамперед передбачає прийняття нової освітньої філософії) часто відбуваються складно і потребують чимало зусиль. Саме тому провіднику змін надзвичайно важливо створити атмосферу взаємної довіри та підтримки, де кожен окремо, і всі разом матимуть змогу спілкуватися, ділитися своїми думками і обговорювати проблеми. Така атмосфера дає відчуття впевненості, що зміни досяжні й варті зусиль, які докладає кожен. Практика співпраці та колегіальності (коли педагоги обговорюють свою діяльність; спостерігають за роботою один одного, спільно працювати над курикулумом, планують, розробляють, оцінюють його; діляться знаннями про викладання та навчання) надзвичайно ефективна в закладах, які стали на шлях впровадження змін. У таких умовах педагоги більше налаштовані експериментувати, вдосконалювати свою практику, брати відповідальність за її результати.
Провідник змін, як член педагогічного колективу, сформувавши атмосферу довіри й конструктивної співпраці, закладає підґрунтя для ретельного аналізу ситуації, визначення проблем і потреб та окреслення необхідних дій всіма вихователями закладу. Коли це відбувається у співпраці з колегами, всі члени команди починають усвідомлювати значення власного внеску у спільну роботу. Такий шлях зміни ставлень та впровадження нових практик ефективніший за директиви «згори». Принцип «рівний - рівному» дає кращі результати для сприйняття філософії інклюзії, розвитку необхідних умінь і навичок, для впровадження нових педагогічних практик, втілення змін у діяльність навчального закладу.
Вихователям: по-доброму, турботливо ставитися до дітей з обмеженими можливостями здоров'я, показуючи приклад ставлення до таких дітей іншим вихованцям, створювати умови для їх гарного самопочуття і розвитку у дитячому садку; планувати і здійснювати індивідуальний підхід у всіх видах діяльності з урахуванням діагнозу дітей з обмеженими можливостями здоров'я; залучати дітей з обмеженими можливостями здоров'я до ігор у маленьких підгрупах, до загальних хороводних та імітаційних ігор, парних доручень, розвиваючи їх інтерес до спілкування з однолітками і збагачуючи досвід таких дітей; учити дітей з обмеженими можливостями здоров'я мити, витирати руки й обличчя рушником, знімати і надягати одяг, доглядати за ним, правильно сидіти за столом і користуватися столовими приборами, складати іграшки на місце і підтримувати порядок, розвиваючи навички елементарного самообслуговування та гігієни; співпрацювати з дітьми з обмеженими можливостями здоров'я у практичних справах (спільні ігри, трудові доручення, догляд за тваринами, рослинами тощо), сприяючи розвитку пізнавальної активності, допомагати дітям через спільну діяльність освоювати нові способи та прийоми дії; розвивати дрібну, артикуляційну та загальну моторику за допомогою пальчикової, артикуляційної гімнастики, чистомовок, масажу, загальнорозвивальних вправ, ігор і завдань.
71.Розкрийте специфіку планування навчальних заходів для дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР).
Діти із ЗПР можуть навчатися і розвиватися,більшість із них стають продуктивними членами суспільства.відповідне навчання,починаючи з раннього дитинства і до кінця періоду розвитку, допомагає повністю розкрити потенціал дітей із ЗПР.Уроботі з такими дітьми слід виходити з потреби задоволення індивідуальних потреб.До планування навчальних заходів необхідно обов’язково залучати батьків. Робота з батьками таких дітей має виключно важливе значення, оскільки їхнє розуміння природи труднощів і відповідна допомога в колі родини сприятимуть подоланню труднощів у навчанні. Кілька порад вчителеві
Зосередьте увагу на сильних сторонах учня і спирайтеся на них у процесі навчання. Водночас, будьте готові, що доведеться поступово заповнювати прогалини у знаннях, вміннях і навичках учня.
Подавайте зміст навчального матеріалу невеликими частинами, використовуючи мультисенсорний підхід (слуховий, візуальний, маніпуляційний). Якомога більше повторюйте та закріплюйте вивчене.
Заохочуйте учня, підтримуйте позитивну мотивацію навчання.
Дещо сповільніть темп навчання, зважаючи на знижені психічну витривалість і розумову працездатність учня. Будьте терплячими, якщо учневі необхідно пояснити чи показати щось багаторазово. Віднайдіть оптимальний варіант взаємодії з ним (поясніть новий матеріал до уроку, на занятті дайте письмовий тезовий план, алгоритм дій тощо).
Розчленовуйте завдання на окремі невеликі частини. Якщо необхідно – складайте письмовий алгоритм поетапного виконання завдання. Усні інструкції давайте по одній, доки учень не навчиться утримувати у пам'яті одразу кілька.
Практикуйте прикладне застосування набутих учнем знань.
Спільно з учнем покроково аналізуйте виконання завдання.
Урізноманітнюйте навчальну діяльність, однак, забезпечуйте плавний перехід від одних видів діяльності до інших.
Завдання мають відповідати можливостям учнів та виключати відчуття стійких невдач.
Надавайте учням достатньо часу для виконання завдання та практичного застосування нових умінь і навичок, водночас, надто тривале виконання однієї вправи може стомити його.
Не перекладайте подолання проблем у навчанні виключно на батьків. Допомагайте їм усвідомлювати найменші успіхи учня та закріплювати їх. Учні з труднощами у навчанні потребують не авторитарних підходів у сімейних стосунках, а виваженого, доброзичливого ставлення до дитини.
Подолання труднощів у навчанні – це результат спільної тривалої та копіткої роботи педагогів, психологів, батьків і навіть терапевтів.
Навчальні програми повинні відповідати вікові й розвиткові дітей і бути спрямовані на розвиток їхніх функціональних умінь.
72.Розкрийте специфіку планування процесу формального оцінювання.
Оцінювання-це процес збирання всебічної інформації про дитину.Потім ці відомості використовують для з`ясування сильних якостей дитини та сфер,де вона відстає.Мета процесу оцінювання-точне визначення поточного рівня розвитку особистості,яке даї можливість розробити відповідні навчальні плани і заходи.Процес оцінювання дітей з особливими потребами повинен бути більш комплексним,спрямованим і точним,ніж процес оцінювання дітей з типовим рівнем розвитку.Комплексність необхідна для того,щоб точно визначити можливості дитини і всі сфери,де вона потребує допомоги.Процес має бути всебічним,щоб частки інформації,надані всіма членами педагогічного колективу,допомогли змалювати повну картину поточного рівня розвитку дитини.І процес повинен бути точним,щоб знання,вміння,ставлення та інтереси дитини були повністю відображеннями в підсумковій доповіді-індивідуальному профілі .
73.Розкрийте суть тематичного навчання.
Тематична організація навчального процесу спонукає дітей до мислення,особливо концептуального.В ранньому віці малята вивчають нові ідеї та поняття переважно на власному досвіді.Події у своєму житті вони поділяють на два види: інваріантні,тобто ті,які відбуваються завжди,та опціональні-ті,що трапляються час від часу.Подорослішавши,діти починають досліджувати навколишній світ,навчаються висувати припущення,переглядати їх,робити висновки.
Чим молодші діти,тим більше заняття повинні бути пов’язані з їхнім життям та інтересами.За тематичної організації навчального процесу педагоги надають дітям широкі можливості для мислення і вивчення нових понять,завдяки чому діти поступово починають розуміти зв'язок між заняттями і навколишніми подіями.Тематичні проекти і навчальні плани навчають дітей робити узагальнення.Коли та сама тема розглядається багато разів з різних боків протягом дня,діти починають довіряти такому способу одержання інформації.Тематичні заняття надають дітям широкі можливості для оволодіння ключовими вміннями під час роботи з різними матеріалами в групі та на екскурсії.Теми також полегшують дітям запам’ятовування ї згадування нової інформації.
74.Розкрийте термін «інклюзія». Перешкоди та преваги включення.
Інклюзивна освіта - це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних освітніх потреб і різних стилів навчання дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивні освітні заклади повинні забезпечити спектр необхідних послуг відповідно до різних освітніх потреб таких дітей.

75.Розкрийте форму індивідуалізованого навчального плану.
Індивідуальний навчальний план (ІНП) – це один з найважливіших інструментів у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Індивідуальний навчальний план – це формальний документ, який містить детальну інформацію про дитину і послуги, які вона має отримувати. Він розробляється командою педагогів і фахівців та об'єднує їхні зусилля з метою розробки комплексної програми роботи з дитиною і, водночас, визначає, які саме послуги надаватиме кожний фахівець. Батьки є активними учасниками розробки індивідуального навчального плану, оскільки вони знають своїх дітей краще за інших. Індивідуальний навчальний план визначає необхідні адаптації/модифікації та слугує підґрунтям для подальшого планування навчальних занять. Він розробляється та реалізується для кожного учня з особливими освітніми потребами. Під час створення індивідуального навчального плану головна увага звертається на розробку конкретних навчальних стратегій і підходів, а також системи додаткових послуг, які дадуть дитині змогу успішно навчатися у звичайному класі.
Зазвичай, в індивідуальному навчальному плані містяться такі компоненти:
1.Інформація про дитину загального характеру: Ім'я дитини, її вік, адреса, телефон, імена батьків, порушення розвитку, дата зарахування дитини до школи, термін дії ІНП.
2.Поточний рівень знань і вмінь дитини. Наводяться відомості про рівень розвитку дитини, зафіксовані під час спостережень і досліджень: її вміння, сильні якості, стиль навчання (особливо якщо один зі стилів домінує), що дитина не вміє робити, у чому їй потрібна допомога тощо. У плані має бути зазначено, що турбує батьків. Має бути наведена інформація щодо впливу порушень розвитку дитини на її здатність до успішного навчання у звичайному класі. Всі ці відомості мають бути максимально точними, оскільки вони є підґрунтям для подальшої розробки завдань.
3. Цілі і завдання. Саме вони мають допомогти дитині опанувати певні знання і вміння. Вони мають відповідати поточному рівневі розвитку учня. У визначенні цих цілей і завдань беруть участь всі особи, причетні до роботи з дитиною. Цілі – це твердження щодо бажаного результату. Вони можуть стосуватися знань, умінь, поведінки і мають бути чітко сформульовані, висловлені через позитивні твердження та бути зрозумілими всім, хто їх читає. Завдання – це необхідні проміжні кроки на шляху до окресленої цілі, написані зрозумілими та простими термінами.
У плані має бути визначено, хто, що, коли і як має робити. Цілі мають бути визначені в усіх сферах, де спостерігаються відставання у розвитку (інтелектуальний, соціальний і емоційний розвиток, розвиток моторики, мовленнєві навички тощо).
4. Спеціальні та додаткові послуги. В навчальному плані мають бути передбачені заняття з відповідними фахівцями (з логопедом, фізіотерапевтом, психологом та іншими спеціалістами). Вчителі та фахівці співпрацюють над інтегруванням додаткових послуг у навчальний процес. Іноді учень потребує більш інтенсивних або особливих послуг, які можуть надаватися лише у відповідному середовищі (наприклад, заняття з використанням спеціальної апаратури тощо). В цьому випадку доцільно домовитися з відповідним закладом, який може надавати такі послуги. В індивідуальному навчальному плані має бути визначена кількість і тривалість занять фахівців з дитиною.
5. Адаптації/модифікації. Відповідна адаптація середовища дає змогу дітям з особливими потребами навчатися у звичайному класі. При розробці плану необхідно звернути увагу на необхідне облаштування середовища; використання належних навчальних методів, матеріали та обладнання; урахування сенсорних та інших потреб дитини.
6. Термін дії ІНП. Зазвичай, індивідуальний навчальний план розробляється на один рік. Однак, члени групи з розробки ІНП (батьки, адміністратор, вчитель та ін.) можуть у будь-який момент запропонувати провести збори, щоб модифікувати план або скласти новий. Це може виявитися необхідним, наприклад, якщо:
дитина досягла поставленої мети;
у дитини виникають труднощі при досягненні визначених цілей;
надійшло прохання збільшити кількість послуг дитині;
дитину переводять до іншої школи;
у дитини спостерігаються проблеми з поведінкою тощо. Традиційно, розробку ІНП починають одразу після приходу дитини до класу, а термін дії плану закінчується через рік. Водночас, можна варіювати цей процес, пристосовуючи його до загального шкільного планування.
7. Інформація про прогрес дитини. Невід'ємною складовою процесу розробки ІНП є оцінка і збирання відомостей про успіхи учня. При цьому можуть збиратися зразки робіт дитини, результати спостережень, контрольні листки, описи поведінки, результати порівнянь з типовим рівнем розвитку, результати тестів тощо. Через деякий час вчитель та інші фахівці оцінюють успіхи дитини, визначають, наскільки ефективним є навчальний план, діляться інформацією з батьками учня. За потреби члени групи з розробки ІНП можуть ініціювати проведення зборів ще до закінчення терміну дії плану.
76.Розкрийте характерні риси інклюзивних освітніх закладів.
Інклюзивний дошкільний навчальний заклад заклад освіти, що забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує освітні програми, середовище, методи та форми навчання, використовує наявні ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг, створює позитивний клімат. Для прийняття рішення про розгортання інклюзивної практики в освітньому закладі слід вивчити наявні для цього умови
78.Сплануйте можливі шляхи залучення дітей з аутизмом в ДНЗ
Допомога дитині : заняття з психологом, забезпечення уваги і любові, почуття безпеки, привчати до доторкувань, мімічних реагувань, самостійності, музики, віршів, складання пазлів.
Корекційна робота з аутистами орієнтовно розділяється на два етапи.
Перший етап: «Встановлення емоційного контакту, подолання негативізму у спілкуванні з дорослими, нейтралізація страхів». Дорослим слід пам'ятати про 5 «не»:
1) не говорити голосно;
2) не робити різких рухів;
3) не дивитись пильно в очі дитині;
4) не звертатись прямо до дитини;
5) не бути занадто активним і нав'язливим
Контакти і спілкування базуються на підтриманні елементарних, не відповідних віку, ефективних проявах і стереотипних діях дитини посередництвом гри. Наприклад: дитина махає руками – дорослий організовує гру «Метелики літають». Для організації початкових етапів спілкування дорослий повинен спокійно і зосереджено займатись чимось, наприклад, розмальовувати щось, пересипати мозаїку і т.д. Вимоги спочатку повинні бути мінімальні. Успіхом можна вважати те, що малюк погоджується бути поряд, пасивно слідкує за діями дорослого. Якщо дитина не виконує завдання, її увагу слід переключити на більш легке, не можна наполягати, доводити дитину до негативної реакції. Після закінчення завдання треба разом порадіти успіху. Для підняття настрою організовуються ігри з емоційними яскравими враженнями: музикою, світлом, водою, кульками, мильними бульбашками. Хвилини сенсорної аутостимуляції, звичні для аутичних дітей (часто проявляють потяг до світла, води, музики), посилюють в таких іграх необхідний навчальний момент. Емоційний дискомфорт дитини зменшується шляхом постійного контролю. Одним з показників такого стану є моторика (визначити, наскільки малюк скутий), а також здавленість та сила голосу, посилення стереотипних рухів. Пом'якшенню страхів сприяють спеціальні ігри, в яких підкреслюється безпечність ситуації. Потрібно ретельно підбирати ігри, книжки, вірші, відкидаючи ті, що можуть емоційно травмувати дитину.
Другий етап: «Подолання труднощів цілеспрямованої діяльності дитини.» Навчання спеціальним нормам поведінки, розвиток здібностей. Для дітей з аутизмом дуже важлива цілеспрямована діяльність. Вони швидко втомлюються, відволікаються, навіть від цікавих занять. Попередженню цього сприяє часта зміна видів діяльності і врахування бажання і готовності дитини взаємодіяти з педагогом. Змістовою стороною занять з дитиною є діяльність, яку вона любить, яка додає стану приємних сенсорних відчуттів, тобто потрібно враховувати інтереси та уподобання дитини. На початку роботи з дитиною активно обігруються її стереотипи. Під час навчання дорослий знаходиться позаду дитини, непомітно надає допомогу, створює відчуття самостійного виконання дії. Потрібно дозувати похвалу, щоб не виробити залежності від підказки. Неадекватна реакція у дитини свідчить про перевтому або нерозуміння задачі. У дитини з аутизмом є специфічна потреба у збереженні постійності в обстановці, слідування заведеному порядку. Потрібно використовувати режим, розклад, картинки, малюнки, чергувати працю і відпочинок. Специфічні прийоми треба використовувати для соціальної адаптації. Дорослий повинен не лише зацікавити дитину, а зрозуміти внутрішній світ, стати на її позицію розуміння дійсності. Перш за все, коригується емоційна сфера. Емоційні процеси в нормі є тією сферою психічного буття, котра заряджає та регулює всі останні функції: пам'ять, увагу, мислення і т.д. Нажаль, у дітей-аутистів з великими зусиллями формуються вищі почуття: співчуття, співпереживання. Не формується у них правильне емоційне реагування в різноманітних ситуаціях, розрізнення емоційних станів за зовнішніми проявами (через міміку, жести, пантоміміку), розуміння суті поведінкових реакцій та, відповідно, реагування на них. На це спрямована робота з корекції емоційно-афективної сфери. На основі результатів обстеження дитини складається індивідуальна програма корекції.
Кілька порад вчителеві
встановити позитивний емоційний контакт
використовуються стереотипи дитини
навчати дитину мові почуттів, фіксувати увагу на емоційному стані людей і тварин
навчати поведінковій етиці на емоційній основі, аналізувати світ емоцій. В подальшому розвиток творчих здібностей та уяви дозволяє дитині адекватно сприймати літературні казки
педагогам не слід використовувати травмуючі слова: «ти злякався», « не вийшло». Завдання педагога – попередити наростання негативізму, подолати комунікативний бар'єр
одним з напрямків роботи є соціально-побутова адаптація дітей, формування навичок самообслуговування .
79.Сплануйте навчальні заходи для дітей із затримкою психічного розвитку.
Значна частина дітей із затримкою психічного розвитку, отримавши своєчасну корекційну допомогу, засвоює програмовий матеріал і "вирівнюється" по закінченні початкової школи. Водночас, чимало учнів і в наступні роки шкільного навчання потребують особливих умов організації педагогічного процесу через значні труднощі у засвоєнні навчального матеріалу.
Учень, який має подібні труднощі, потребує ретельного психолого- педагогічного вивчення для визначення оптимальних та ефективних методів навчання. Робота з батьками таких дітей має виключно важливе значення, оскільки їхнє розуміння природи труднощів і відповідна допомога в колі родини сприятимуть подоланню труднощів у навчанні.
Кілька порад вчителеві
Зосередьте увагу на сильних сторонах учня і спирайтеся на них у процесі навчання. Водночас, будьте готові, що доведеться поступово заповнювати прогалини у знаннях, вміннях і навичках учня.
Подавайте зміст навчального матеріалу невеликими частинами, використовуючи мультисенсорний підхід (слуховий, візуальний, маніпуляційний). Якомога більше повторюйте та закріплюйте вивчене.
Заохочуйте учня, підтримуйте позитивну мотивацію навчання.
Дещо сповільніть темп навчання, зважаючи на знижені психічну витривалість і розумову працездатність учня. Будьте терплячими, якщо учневі необхідно пояснити чи показати щось багаторазово. Віднайдіть оптимальний варіант взаємодії з ним (поясніть новий матеріал до уроку, на занятті дайте письмовий тезовий план, алгоритм дій тощо).
Розчленовуйте завдання на окремі невеликі частини. Якщо необхідно – складайте письмовийпам'яті одразу кілька. Практикуйте прикладне застосування набутих учнем знань.
Спільно з учнем покроково аналізуйте виконання завдання.
Урізноманітнюйте навчальну діяльність, однак, забезпечуйте плавний перехід від одних видів діяльності до інших.
Завдання мають відповідати можливостям учнів та виключати відчуття стійких невдач.
Надавайте учням достатньо часу для виконання завдання та практичного застосування нових умінь і навичок, водночас, надто тривале виконання однієї вправи може стомити його.
Не перекладайте подолання проблем у навчанні виключно на батьків. Допомагайте їм усвідомлювати найменші успіхи учня та закріплювати їх. Учні з труднощами у навчанні потребують не авторитарних підходів у сімейних стосунках, а виваженого, доброзичливого ставлення до дитини.
Подолання труднощів у навчанні – це результат спільної тривалої та копіткої роботи педагогів, психологів, батьків і навіть терапевтів.
80.Сплануйте шляхи встановлення партнерських стосунків з родинами, які мають дітей з особливими потребами.
Батьки, як і будь-яка ланка, дотична до інклюзії, потребують відповідної підтримки і допомоги, що безумовно, підвищить у цьому їхню роль. Обов’язковим є отримання батьками широкого спектру послуг аби надати їм можливість стати компетентними захисниками прав своїх дітей, для подальшого використання цих навичок у відстоюванні права дитини на рівний доступ до якісної освіти, забезпечення економічної та соціальної незалежності дітей у майбутньому. Варто батьків дітей з особливими потребами:
1. Навчити краще розуміти внутрішній стан дітей та стати компетентними захисниками їхніх прав та інтересів.
2. Оцінити потреби та забезпечити надання освітніх, соціальних та інших послуг сім’ям дітей з особливими потребами.
3. Забезпечити інформаційною підтримкою для задоволення їхнього професійного зростання у відстоюванні прав і інтересів дітей з особливими потребами.
4. Спонукати до розвитку активної громадянської позиції, сприяти створенню батьківських організацій
81.Сплануйте шляхи залучення родини до розвитку інклюзивних програм.
У процесі навчання таких учнів дуже важливо враховувати інтереси, пріоритети й турботи сімей. Батьки дітей з порушеннями психофізичного розвитку мають працювати в тісному контакті з учителями та іншими фахівцями під час розробки та реалізації навчальних планів, їх адаптації, організації навчального середовища тощо.
   Принципи педагогічної діяльності орієнтованої на інтереси сім’ї:
- Визнання того, що сім’я є елементом стабільності в житті дитини, в той час як педагоги можуть весь час змінюватися.
- Ефективне співробітництво педагогів з батьками та іншими фахівцями.
- Регулярний обмін з батьками повною та неупередженою інформацією стосовно їхніх дітей.
- Запровадження в навчальному закладі політики та системи послуг, які забезпечують сім’ям необхідну емоційну та фінансову підтримку.
- Розуміння й урахування потреб дітей під час розробки навчальних та інших програм.
- Заохочення і створення умов для взаємної підтримки батьків.
- Розуміння унікальності кожної сім’ї, повага до різних методів навчання та виховання дітей, що застосовуються батьками.
- Турбота про те, щоб послуги, які надаються родинам, були комплексними, скоординованими, гнучкими, доступними і відповідали потребам кожної родини.
82.Спроектуйте види допомоги, які можуть надавати інклюзивним групам фахівці із спеціальних видів навчання.
У роботі з дітьми із особливими освітніми потребами дуже важливою є співпраця з фахівцями:
- Аудіологами (проводять оцінювання слуху,лікують захворювання органів слуху,призначають відповідні реабілітаційні заходи,підбирають слухові апарати тощо)
- Фахівці з працетерапії.Мета працетерапії-покращити функціональні вміння людей,необхідні їм у звичному,повсякденному житті.
- Фахівці з лікувальної фізкультури.Займаються лікуванням людей, у яких внаслідок вад,травм,захворювань виникли певні проблеми зі здоров`ям.Вони оцінюють рухомість суглобів,силу мязів ,функції серця і легень,а також показники ефективності виконання різних побутових справ.
- Психологи.Ці фахівці мають справу із широким спектром психологічно-освітніх проблем,які виникають у дітей,їхніх батьків,учителів.
- Логопеди.Здійснюють діагностику і виправлення дефектів мови і порушень комунікативних навичок у дітей та дорослих.
- Інші фахівці (невропатолог,спеціаліст з харчування, офтальмолог, оптики, оптометристи, ортопеди, отоларингологи,психіатри,соціальні працівники)
83.Спроектуйте види допомоги, які можуть надавати інклюзивним групам аудіологи.
Аудіологія-це розділ отоларингології,який вивчає слух і його порушення. Аудіологи проводять оцінювання слуху,лікують захворювання органів слуху,призначають відповідні реабілітаційні заходи,підбирають слухові апарати тощо.Аудіологи можуть надавати такі види послуг:
-ідентифікувати погіршення або втрату слуху;
-визначати ступінь і природу втрати слуху;
-рекомендувати відповідне лікування;
-проводити лікувальні сеанси з метою поліпшення здатності пацієнтів до спілкування;
-розробляти та запроваджувати громадські програми і заходи,що мають на меті запобігання проблем зі слухом;
-надавати рекомендації дітям,батькам,вчителям у випадках втрати або погіршення слуху в дітей;
-Установлювати потребу застосування групових або індивідуальних звукопідсилювальних пристроїв,підбирати відповідні слухові апарати,проводити регулярне оцінювання їхньої ефективності.
84.Спроектуйте види допомоги, які можуть надавати інклюзивним групам фахівці з працетерапії.
Мета працетерапії-покращити функціональні вміння людей,необхідні їм у звичному,повсякденному житті.У роботі з маленькими дітьми увагу насамперед треба звертати на фунуціональні аспекти життя. Фахівці з працетерапії можуть:
- покращувати мобільність дітей і їхню здатність до плавних переходів від одного фізичного заняття до іншого (наприклад,від сидіння на підлозі до стояння і потім до катання на триколісному велосипеді)
- навчати дітей користуватися різними інструментами й обладнанням (наприклад ,пензлями, ножицями, драбинами,триколісними велосипедами тощо)
- розвивати у дітей вміння самообслуговування (наприклад,їсти в столовій,самостійно ходити по садочку,одягатися і роздягатися тощо)
- розвивати у дітей вміння писати.Якщо через фізичні вади дитина не може писати руками,фахівці з праце терапії можуть порадити використовувати спеціальні пристрої (наприклад,системи розпізнавання голосу) і навчати дітей користуватися ними.
- учити дітей (старших)правильно діяти у звичних ситуаціях (підбирати матеріалиЮї,звертати увагу на обставини,завешувати роботу вчасно тощо)
- розробляти,виготовляти і застосовувати ортопедичні апарати для лікування захворювань і травм кісток,суглобів;
- учити дітей,членів їхніх родин і вчителів використовувати і підтримувати у працездатному стані ортопедичні апарати і протези.
- займатися розробкою,конструюванням і пристосуванням допоміжних технологічних пристроїв,а також навчати дітей користуватися ними.
Фахівці з праце терапії часто займаються розвитком у дітей умінь,необхідних для налагодження успішних соціальних стосунків з однокласниками і вчителями,оскільки від цього значною мірою залежить успіх дитини в школі та в подальшому житті.Ці фахівці займаються діагностуванням і лікуванням людей з розладами когнітивного розвитку,порушеннями здатності до навчання,фізичними вадами,а також дисфункцією сенсорної інтеграції
85.Спроектуйте види допомоги, які можуть надавати інклюзивним групам фахівці з лікувальної фізичної культури.
Ці фахівці-медики займаються лікуванням людей, у яких внаслідок вад,травм,захворювань виникли певні проблеми зі здоров`ям.Вони оцінюють рухомість суглобів,силу мязів ,функції серця і легень,а також показники ефективності виконання різних побутових справ.саме лікування полягає у виконанні спеціальних вправ і тренуванні дій у звичних щоденних ситуаціях.Працюючи з маленькими дітьми,фахівці з фізкультури можуть розвивати в них уміння сидіти, повзати, стояти, ходити, лазити, бігати.Лікувальна фізкультура може покращити здатність дітей до самостійного пересування.Фахівці з лікувльної фізкультури можуть запобігти виробленню небажаних звичок(наприклад,сидіти зігнувшись), збільшити силу м`язів і об’єм рухів у суглобах.Лікувальна фізкультура і праце терапія-це споріднені спеціальності.В обох випадках застосовують схожі вправи і методики,однак між ними є й суттєва різниця.Фахівці з лікувальної фізкультури звертають увагу на те,як людина рухається.А фахівці з праце терапії займаються фізичними проблемами,які заважають успішному функціонуванню людини.
86.Спроектуйте види допомоги, які можуть надавати інклюзивним групам психологи.
Ці фахівці мають справу із широким спектром психологічно-освітніх проблем,які виникають у дітей,їхніх батьків,учителів.Психологи можуть сприяти розвиткові соціальних умінь дітей,а також надавати належну моральну підтримку сім`ям дітей з вадами.Вони можуть допомагати дітям,їхнім рідним і вчителям долати важкі ситуації,наприклад,наслідки війни,насильства,голоду,розлучення батьків тощо.Психологи є експертами у проведенні оцінювання.Вони можуть надавати індивідуальні або групові рекомендації,брати участь у розробці навчальних планів,оцінювати ефективність програм,здійснювати підготовку батьків і персоналу тощо.Психологи можуть бути залучені до процесу спостережень за дітьми і їхнього оцінювання з метою визначення сильних якостей дітей і сфер,де вони потребують підтримки.Вони можуть також допомагати визначати чинники,які негативно впливають на здатність дітей до навчання і самоконтролю.
87.Спроектуйте можливі варіанти адаптації групового приміщення до особливих освітніх потреб дітей з ДЦП.
Адаптація – змінює характер навчання, не змінюючи зміст або понятійну сутність навчального завдання. Наприклад, під час проведення педагогічних занять дитину, яка має проблеми зору педагог садить ближче до себе; або дитина із синдромом Дауна, яка потребує тактильного, тілесного контакту садиться біля педагога.
До школи прийшла дитина, яка користується інвалідним візком, милицями чи просто повільно ходить. Необхідно облаштувати будівлю, враховуючи такі рекомендації.
Внутрішній простір школи.Уздовж коридорів (по всьому периметру) бажано зробити бильця, щоб дитина, яка погано ходить, могла рухатися, тримаючись за них.Ширина дверей має бути не менше 90-95 см, інакше дитина на візку не проїде. Для того, щоб вона змогла піднятися на верхні поверхи, у шкільній будівлі має бути передбачений хоча б один ліфт (можливо, доступ до нього доведеться обмежити для інших учнів), однак, не в усіх школах це можливо зробити. Тому, у разі можливості, слід переносити заняття для класів, у яких навчаються діти з особливими потребами, на перший поверх.Гарний вихід установлення на сходах підйомників. Однак, і ліфти, і підйомники дороге обладнання, і поки не кожна школа може собі це дозволити. Ще одним розв'язанням проблеми пересування сходами дитини з особливими потребами може бути організація чергування старшокласників, які по черзі допомагатимуть учневі на сходах. Якщо в коридорі є телефон-автомат, його слід повісити нижче, щоб дитина, яка користується інвалідним візочком, могла ним скористатися.
Шкільна роздягальня.У роздягальнях дітям з особливими потребами потрібно виділити зону, відокремлену від проходів, і обладнати її бильцями, лавочками та гачками для сумок, одягу тощо. Або ж можна відвести для цього невелику окрему кімнату.
Шкільна їдальня.У їдальні варто передбачити окрему непрохідну зону для учнів-інвалідів. Ширину проходів між столами для вільного пересування на інвалідному візку рекомендується збільшити до 1,1 м. Також бажано, щоб столи в їдальні знаходилися недалеко від буфетної стійки. Водночас не варто розміщати дітей з особливими потребами окремо від решти однокласників.Бажано, щоб дітям з особливими потребами допомагали співробітники їдальні, чергові старшокласники.
Шкільний туалет.У шкільних туалетах варто передбачити одну спеціалізовану туалетну кабінку для дітей з особливими потребами, які мають порушення опорно-рухового апарату, у тому числі й тих, які користуються інвалідними візками. Розміри спеціалізованої кабіни: ширина не менше 1,65 м; глибина 1,8 м; ширина дверей не менше 90 см. У кабіні з одного боку унітазу має бути передбачена вільна площа для розміщення крісла-візка (для забезпечення можливості пересадки з крісла на унітаз). Кабіна має бути оснащена бильцями, підвісними трапеціями тощо. Усі ці елементи мають міцно кріпитися.У туалеті варто хоча б одну раковину встановити на висоті 0,8 м від підлоги. Нижній край дзеркала та електричного засобу для сушіння рук, рушник і туалетний папір розміщуються на такій самій висоті.
Спортивний зал.Діти з особливими потребами мають бути залучені й на уроках фізкультури. Вони можуть виконувати посильні вправи та брати участь у різних іграх разом з однокласниками. Це допоможе їм не відокремлюватися від однолітків і виконувати шкільну програму в більш повному обсязі.Роздягальню, душову та туалет при фізкультурному залі для дітей, які користуються інвалідними візками, необхідно переобладнати. У душовій кабіні, як і в туалеті, одну кабінку необхідно обладнати так, щоб дитина з особливими потребами могла нею користуватися (ширина дверей має бути не меншою, ніж 90 см; візок має входити в кабінку повністю). Бажано, щоб у роздягальні всі проходи були не вужчі, ніж 90 см.
Шкільна бібліотека.Читальний зал шкільної бібліотеки також бажано обладнати для вільного доступу школярів з особливими потребами: частину стійки для видачі книг рекомендується переобладнати до рівня не вище 0,7 м.Книги, що знаходяться у відкритому доступі, та картотеку бажано розмістити в межах зони досяжності (протягнутої руки) людини на візку, тобто не вище 1,2 м при ширині проходу біля стелажів чи картотеки не менше 1,1 м.
Класні кімнати.Важливо врахувати, що дитині з особливими потребами необхідний додатковий простір для вільного пересування. Мінімальний розмір зони учнівського місця для дитини на візку (з урахуванням розвороту візка) 150x150 см. Біля парти варто передбачити додатковий простір для зберігання інвалідного візка (якщо дитина пересідає з нього за стіл), милиць, тростинки тощо.Ширина проходу між рядами столів у класі має бути не менше 90 см. Такої же ширини мають бути вхідні двері без порогу. Бажано залишити вільним прохід біля дошки, аби дитина на інвалідному візку або на милицях могла вільно пересуватися вздовж неї. Дошку слід повісити нижче.Якщо заняття відбуваються в класі, де дошка або якесь обладнання знаходяться на підвищенні, його необхідно обладнати з'їздом (наприклад, покласти та закріпити похилу дошку). Це можуть зробити й однокласники на уроках праці.
88.Створіть добірку адаптивного приладдя, яке забезпечує максимальну рухову свободу дитини з особливим потребами.
Щоб забезпечити максимальну спроможність дітей до самостійного функціонування,використовують адаптивне приладдя різних видів. А саме:
- Протези (штучні пристрої,що заміняють кінцівки).
- Бандажі,корсети,фіксатори,ортопедичні апарати (їхнє призначення-допомагати пересуватися й утримувати тіло та кінцівки в певних положеннях).
- Обладнання для пересування (ходунки.інвалідні крісла тощо)
- Технологічні пристрої (наприклад,телефонні апарати з текстовими дисплеями,калькулятори,системи синтезу мови тощо).
Усе згадане щойно устаткування сприяє розвиткові незалежності дитини-інваліда.Педагоги закладів повинні добре знати відповідні пристрої та вміти надавати дітям з вадами необхідну підтримку з метою забезпечення їхньої ефективної взаємодії з товаришами.
89.Створіть добірку методів та прийомів стимулювання соціального, емоційного та когнітивного розвитку дітей з особливими освітніми потребами.
Для ефективного розвитку соціальних умінь у групі потрібно створити таке середовище,в якому б усіх дітей сприймали і поважали. Коли дитина відчуває,що до її почуттів ставляться з повагою,вона готова ділитися ними з іншими. Педагоги повинні навчати дітей робити вибір,спілкуватися, а також бути неза- лежними. Методи,що сприяють розвиткові соціальних умінь:
1.Моделювання (демонстрація) поведінки. Найефективніше спрацьовує тоді,коли демонстрація
правильної поведінки супроводжується відповідними словами.
2.Встановлення чітких правил. Правила повинні бути конкретними,простими і включати відповідні
обґрунтування.
3.Логічна і відповідна реакція на поведінку. Позитивна реакція,посмішка чи похвала,сприяє
повторенню і закріпленню поведінки. Виправлення ж діють протилежно.
4.Створення умов для гри та вибору. Пропонуючи дітям самим обирати заняття,педагоги навчають їх
прийняттю рішень і незалежності.
5.Зменшення кількості дітей у групах.
6.Надання достатнього простору та широкого вибору матеріалів. Середовище і матеріали повинні
заохочувати дітей до творчості і сприяти соціальній взаємодії між малятами.
7.Проведення занять,що потребують співпраці.
90.Створіть добірку методів та прийомів стимулювання фізичного розвитку дітей з особливими освітніми потребами.
На початку життя вкрай важливим є розвиток сенсорних відчуттів,почутя рівноваги,а також уміння контролювати великі і малі м`язи.У дітей з особливими потребами можуть спостерігатися специфічні порушення,які обмежують їхню спроможність переробляти сенсорну інформацію.Інші діти можуть бути нездатними сприймати велику кількість сенсорної інформації тощо.Все це справляє дуже негативний вплив на процес розвитку і навчання.Завдання педагога-по змозі розвинути і дітей здатність сприймати й аналізувати сенсорну інформацію,що допоможе їм набагато ефективніше вивчати навколишній світ.
Під час планування занять і пристосування середовища до дітей педагоги повинні мати на увазі,що в людському організмі є дві системи для збору і переробки сенсорної інформації.Система вестибулярних рецепторів дає змогу мозкові отримувати інформацію про рухи тіла і положення голови.Система кін естетичних рецепторів надсилає інформацію про стан і дії м`язів.
Ось приклади деяких занять,що сприяють розвиткові сенсорних систем організму дітей:
- Вправи,які потребують рухів усього тіла,наприклад,різноманітні нахили й оберти тулуба.Дозволяйте дітям виконувати лише ті вправи і рухи,які є для них зручними.Ніколи не примушуйте дітей до фізичних вправ,якщо дитина уникає занять,які потребують рухів усього тіла,пропонуйте їй брати в них часткову участь,скажімо,протягом однієї хвилини.допомагати собі руками тощо.
- Перенесення важких іграшок.Такі вправи.як носіння великих пустотілих предметів чи важких м’ячів дають необхідне навантаження на сухожилля,м`язи і суглоби дітей.
- Заняття,під час яких відбувається тактильна стимуляція.Це ігри з піском,глиною,водою і багнюкою, малювання пальцями і крейдою,фгші види занять художньою творчістю.
- Заняття з куховарства.Вони дають дітям можливість вивчати речі на запах,на смак і на дотик,а також маніпулювати з різними кухонними інструментами.
- Ігри зі «скринькою відчуттів».вони вчать дітей розрізняти й аналізувати тактильні сигнали.До скриньки можна класти пера,щітки,різні тканини,наждачний папір та інші речі,придатні для тактильної стимуляції.
Розвивати сенсорне сприйняття дітей зручно під час сніданку та обіду.Діти можуть визначати свої улюблені страви,а також учитись описувати смаки,які їм подобаються і не подобаються.














































Рисунок 1Описание: Описание: http://npu.edu.ua/!e-book/book/html/D/ikpp_kkp_Inkluzivna_ocvita/img/img_3.jpg15

Приложенные файлы

  • doc 24052686
    Размер файла: 630 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий