MIKRO 5-8


5.Суб’єкти та об’єкти економічних відносин на мікроекономічному рівні.
Об'єктом досліджень у мікроекономіці є мікросистема.
Мікроснстема — це система економічних відносин між господарюючими суб'єктами. Аналізувати мікросистему можна у трьох аспектах:
через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини;
з приводу чого ці відносини складаються;
який основний зміст цих відносин.
До основних суб'єктів мікросистеми належать:
Домогосподарства. Домогосподарство це економічна одиниця, що складається з одного або більше чоловік, які ведуть спільне господарство, забезпечує економіку ресурсами і використовує зароблені при цьому кошти на поточне споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. На ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію.
Підприємства (фірми). Підприємство — це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки. До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробництвом товарів чи послуг з метою отримання прибутку.
Держава. У мікроекономіці вона розглядається як сукупність органів влади, що є регулятором та координатором економічного житгя. При дослідженні мікросистеми потрібно абстрагуватися від того, що держава — власник значної кількості підприємств, що вона організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішою для мікроеко-номіки є її координаційна роль.
Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є фактори виробництва (ресурси) та його результати.
Факторами виробництва є:Праця-ціленанравлена діяльність людини, що видозмінює природну речовину, з метою надати їй необхідної для задоволенняноірсб людини форми.Капітал всі засоби виробництва, створені людиною в попередніх виробничих процесах.Природні ресурси, до яких належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Часто їх називають узагальнюючим словом «земля».Підприємницькі здібності — це особливі здібності деяких людей йти на мобілізацію ресурсів, свідомо йти на ризик, на організацію виробничого процесу з метою отримання прибутку.
Для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів необхідно розглянути деякі властивості ресурсів:
Обмеженість. У більшості випадків ресурси обмежені не абсолютно, а відносно: збільшення залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче.
Взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що одні ресурси можуть заміщувати інші, але тільки до певної міри. Наприклад, людську пращо завжди можна замінити капіталом (машинами), але витіснити людину як продуктивну силу взагалі з процесу виробництва неможливо.
Взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Наприклад, кількість працівників і відповідна кількість верстатів, які вони можуть ефективно обслуговувати; кількість водіїв і автомашин і т. д.
Результатом виробничої діяльності є матеріальний продукт (річ) або послуга. Вимірювати його можна як кількісно за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз залежить від цін, у яких розраховує ться результат. Ціни бувають поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або зіставними — зафіксованими на певний період.
Якщо мікроекономічну систему розглядати з погляду змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок - це спосіб взаємодії економічних суб'єктів, що ґрунтується на конкуренції і особливий механізм координації економічних дій.
Взаємовідносини, що встановлюються між продавцем і покупцем, мають деякі відмінні риси.
Рівноправне становище учасників. Це означає, що продавець і покупець повинні бути в рівних умовах, ніхто з них не повинен маги можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, на ринку діють і монополії, але у цьому випадку примус має економічний характер.
Принцип економічного зиску як головний критерій доцільності вступу у ринковий зв'язок. Основні правила, якими керуються учасники обміну:
а)обмін повинен приносити зиск (прибуток);
б)кожен намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе;
в)краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі від неї відмовитися.
Повна економічна відповідальність контрагентів за свої дії. Якщо свобода — це один бік ринкового становища суб'єкта, то повна самовідповідальність — інший. Якщо економічний суб'єкт сам обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам повинен відповідати за свій вибір.
6. Загальноекономічні та специфічні методи мікроекономіки.
Досягнення цілей мікроекономіки пов'язане з використанням певних методів пізнання економічного житгя суспільства.
Одними з основних методів дослідження в мікроекономіці є методи індукції і дедукції.
Індукція — це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків і узагальнень. Економіст у даному випадку починає з вивчення фактів. Фактами для нього служать статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.
Дедукція — це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роздумів із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків (гіпотез) до фактів. Гіпотеза — це попереднє судження про існування певної залежності між економічними явищами.
Вивчаючи якесь економічне явище, економісти не можуть досліджувати всі його деталі.
Абстрагування — це навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей.
Припущення «при інших рівних умовах». Мікроекономіка формулює економічні закони, в яких вказується, що настання одної о явища викликає інше, але тільки при інших рівних умовах. Тобто вважається, що всі інші фактори, які могли б вплинути на іііпс явище, залишаються незмінними..
Функціональний аналіз має велике значення в мікроекономіці. У ході його здійснення в досліджуваному явищі приділяється головна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною головною рисою, тобто функція. Необхідно зазначити, що з'ясування функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними явищами ускладнене.
Рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів — важлива риса мікроаналізу. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного до іншого аналогічного стану.
Методи статики і динаміки особливо широко використовуються у мікроекономічних дослідженнях. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.
Граничний аналіз — це технічний прийом, що широко використовується в побудові мікроекономічних моделей. Це
дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, яку приносить споживання додаткової одиниці блага).
Кінцевим завданням мікроекономічних досліджень є розробка теорій та моделей.
Економічна модель — це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Одним з найпростіших видів економіко-математичного моделювання є моделювання у двохвимірному просторі — за допомогою графіків. Цей метод часто використовується у мікроекономіці. Трьохвимірні графіки складніші для сприйняття, тому їх рідше використовують, а багатовимірних графіків не існує взагалі.
Економічні змінні — це натуральні або вартісні величини, які можуть набувати можливих значень.Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як діє той чи інший сектор економіки. Помилковою є думка, що чим більше модель схожа на реальний об'єкт, тим вона краща. Модель повинна бути максимально простою, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання.
7. Поняття корисності. Функція корисності. Закон спадної граничної корисності
Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності.
Корисність — поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго (наприклад, кава, сигарети, алкоголь). Відносно цих благ термін «корисність» має певну невідповідність, тому економісти давно намагаються замінити його.Корисність певної кількості блага (певного набору благ) оцінюється величиною еталонного блага, яким особа здатна пожертвувати за отримання одиниці блага, яке оцінюється.
Функція корисності — це співвідношення між обсягами
товарів і послуг, що споживаються, і рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.
Функція корисності може бути представлена як:
 (2.1)де U — корисність;
     — обсяги відповіднихспожитих товарів.
Для побудови моделі поведінки споживача введемо ще одне припущення: нехай споживач формує свій набір лише за рахунок двох товарів (X і У). Тоді функцію корисності можна подати у спрощеному вигляді: (2.2)
Якщо тижневе харчове споживання студента формується за рахунок пиріжків (товар У) і котлет (товар X), то можна знайти такі їх набори, що мають однакову корисність для споживача.
Сукупна корисність (ТоіаіІЛіШу) — це загальне задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним товарів чи послуг. Сукупна корисність зростає у процесі споживання, але вона іростає все меншими і меншими темпами (див. рис.2.3 а).
Гранична корисність (Маг§іпа1 ШіІііу) — це приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці товару чи
послуги (див. рис. 2.3 б).
Згідно із законом спадної граничної корисності (закон Госсена) величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися із збільшенням кількості товару, що споживається.
Із розглянутого вище закону спадної граничної корисності є деякі винятки. Для антиблаг максимальна корисність спостерігається за їх відсутності, а функція корисності є монотонно спадною (рис. 2.4).
57158890
Іноді трапляються випадки, коли гранична корисністьможе бути зростаючою (люди, що перебувають у полоні сильних пристрастей: колекціонери, наркомани, алкоголіки і т. д.) (рис. 2.5). Зростаюча гранична корисність може спостерігатись інколи лише у певному інтервалі споживання блага (алкоголь).

8.Рівновага споживача: графічна, алгебраїчна та економічна інтерпретація.
Рівновага споживача — це оптимальний набір товарів, що максимізує корисність при певному обмеженому рівні бюджету (доходу) споживача. Така рівновага передбачає: як тільки споживач отримує даний набір товарів — у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.
Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свій бюджет (дохід) на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, яка витрачається на кожний товар, тобто для всіх реально спожитих товарів А, В, С, ... виконується рівність:
а для всіх неспожитих товарів Y,Z ... виконуються нерівності:

Очевидно, що при цьому покупець не досягає максимуму задоволення. Із зменшенням споживання товару В збільшується його гранична корисність і, навпаки, із збільшенням споживання товару А зменшується його гранична корисність. Тому різниця між МUА/ РА і МUВ/ Рв буде зменшуватися. Перерозподіл витрат буде тривати до тих пір, поки відношення граничної корисності до ціни для кожного, реально спожитого товару не стане однаковим:
(2.6)Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме товари таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні. Відношення МUА/РА показує приріст загальної корисності в результаті збільшення витрат на товар А на 1 грн. Кожне відношення із рівності (2.3) можна вважати граничною корисність грошей (точніше, 1 гривні). Величина X показує, на скільки юти лів збільшується загальна корисність при збільшенні доходу споживача на 1 грн.
Нерівності (2.4) показують, що, якщо вже перша гривні витрачена на придбання товару 2, приносить споживачу недостатньо високу корисність, то він взагалі відмовляється від споживання цього товару.І
Рівність (2.3) показує, що у стані рівноваги (максимум ксрисності при заданих смаках споживача, цінах та доходах) кориснісіь, отримана від останньої грошової одиниці, витрачене на придбання будь-якого товару, однакова незалежно від тогс на який товар вона витрачена. Це положення отримало назв другого закону Госсена.
З формули (2.3) також випливає, що ціна обернено про порційно впливає на обсяг попиту на певний товар. Дійсно, і: збільшенням ціни на товар А зменшується перше відношенні рівності (2.3), щоб встановити втрачену рівність та максимізува ти загальну корисність, споживачеві необхідно зменшувати споживання товару А. Отже, із збільшенням ціни на певний товарі зменшується попит на нього.
(2.7)
Рівність (2.7) називають рівнянням рівноваги з кардиналістських позицій
Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень, тому звданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають уподобання, доход і ціни на товари. Для наочної демонстрації процесу вибору сумістимо на одному графіку карту кривих байдужості та лінію бюджетних обмежень якогось споживача (рис. 2.7). як бачимо, лінія бюджетних обмежень перетинає Риву байдужості, що відповідає корисності Z7j в точ-

ках  Це означає, що доход споживача при максимальному   використанні   дає   змогу   придбати   які перший, так і другий набір.. Максимальна корисність, яка доступна при заданому бюджеті, досягається тоді, коли споживається комбінація товарів, що відповідає точці, де бюджетна лінія дотикається до найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості.
Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при; заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули) замінювати його на інший.
Рівновазі   споживача   можна   дати   геометричне лумачення. Якщо рівновага досягається у точці дотику лінії бюджетних обмеженьдо кривої байдужості означає, що у точці нахил цих двох ліній збігається (довідково: нахил кривої у будь-якій точці відповідає нахилу дотичної, проведеної до неї у цій точці).
рішення.

Приложенные файлы

  • docx 23966808
    Размер файла: 176 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий