32,33,34,35,36


32. Рима, її роль у вірші
Ри́ма (грец. rhýthmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка.
Роль рими
Рима як звукове, а не графічне явище, охоплює ритмічний акцент і наступні за ним звуки (іржава — держава), навіть групи слів (складна рима: характерника — химерний кат}), зрідка — цілі рядки (панторима), тісно пов'язується з ритмомелодикою, лексикою, синтаксисом, строфікою віршованого мовлення. Попри те, що їй відводиться чільна роль у ліричній композиції та строфотворенні, вона виконує й інші функції: естетичну, мнемотехнічну, магічну, ритмоінтонаційну, жанрововизначальну.
Рима також виповнюється важливим смисловим навантаженням, поглиблюючи основний зміст поетичного твору:
Запізнились на свято писарчуки!... Не встигли чорнильні
Душі донести нам, не розхлюпнувши, чару Бахового
Бунту.
Тут, зважаючи на послідовність римування даної строфи (кільцеве та суміжне), відповідно у прямішій формі розкривається екзистенціальне переживання поета: печаль — (між) проваль; безмежна — обережно. Водночас рима відбиває і певні нюанси, приховані в основному поетичному тексті. Тому вважати її за версифікаторську оздобу безпідставно. Як свідчення шляхетного смаку та інтелектуальної винахідливості, рима вказує на невичерпні можливості одухотвореної версифікації, навіть у межах канонічних форм, на переборення шаблонності банальної, зуживаної рими завдяки свіжій, вишуканій, неординарній.
Різновиди рими
За місцем ритмічного акценту (наголосу) в суголосних словах рими поділяються на чоловічі (наголос на останньому складі), жіночі (наголос на передостанньому складі), дактилічні (наголос на третьому складі з кінця) та гіпердактилічні (наголос на четвертому складі з кінця). Чоловічу риму ще називають окситонною, жіночу — парокситонною, а дактилічну пропарокситонною.
За якістю співзвуч бувають багаті та бідні, за частинами мови — граматична (іменникова, дієслівна тощо), неграматична (римуються слова різних частин мови), за повнотою суголось — тонічні і приблизні, за розташуванням у строфі — суміжні (парні), перехресні, кільцеві (охопні), тернарні, кватернарні, за грою значень — каламбурні, залежно від інтервалу чи за відсутністю його. Подеколи трапляється різнонаголошена рима.
Правлячи за основний чинник строфотворення, рима поширена й у астрофічному вірші, може не вживатися у строфі (білий вірш, білий сонет).
Клаузула (лат. clausula — закінчення) — заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу. Співзвучні клаузули утворюють риму.
Залежно від місця наголосу розрізняють клаузули (як і рими):
— окситонні (чоловічі) — з наголосм на останньому складі. Кінець рядка звучить твердо, уривчасто.
Наприклад:
Аж сьогодні, зачувши недбале «аГОв!» -
Суміш сумніву і підлоти,-
Я шукаю в ефірі органниц глаГОл,
Як аеродром пілоти
— парокситонні (жіночі) — з наголосом на передостанньому складі. Кінець рядка звучить м’якше, тепліше.
Наприклад:
Блаватним більмом, холоднечею НОти,
Густим аж цілющим – презирством криниць
Не око, а серце благає спільНОти,
Ковтаючи солод людських таємниць
— дактилічні — з наголосом на третьому від кінця складі. Кінець рядка звучить плавно, лагідно, іноді тужливо.
— гіпердактилічні — з наголосом на четвертому від кінця складі. Така рима часто сприймає додатковий наголос на останньому складі і тому звучить , як чоловіча.
Звичайно, якоїсь певної інтонації рими (і клаузули) створити самостійно не можуть — вони лише увиразнюють, посилюють основну авторську інтонацію.
33. Строфа, види строф
Строфа – це група віршових рядків, об’єднаних одною думкою, інтонацією, порядком римування і відокремлена від суміжних віршових сполук великою паузою.
Строфа – найбільша ритмічна одиниця віршованого твору. Римо- ритмічний малюнок у кожній строфі одного вірша майже завжди однаковий, що надає стійкості ритму усього твору. В цьому полягає ритмотворче значення строфи.
Термін „строфа” виник ще в античній трагедії, означав відтинок пісні, що виконувався між двома поворотами в урочистій процесії хору (обидві однаково побудовані частини називалися строфою та антистрофою).
Основні види римування у строфі такі:
-паралельне (або суміжне, парне) – ааббПолонило, пригнобило і повело а
О, мелодіє, ще й не такого утнемо! а
І впадає жовтаво об’ємне чоло б
У п’ятіркою линв розліноване небо. б
-перехресне абабНіч сказилась. Гукала холопським «агов» а
Готувала труну і безсмертні квіти б
І трудилася в поті чола свого а
Конокради і вундеркінди б
-кільцеве абба-потрійне ааа бббКласифікація строф здійснюється за кількістю рядків у них та за типом римування. Наймінімальнішою строфою вважається двовірш (дистих), максимальною — вісімнадцятивірш.
Дистих – найпростіша строфа, написана будь-яким розміром, що складається з двох рядків, об’єднаних спільною римою (трапляється і неримована) та викінченою думкою з виразними ознаками лаконізму й афористичності. Дистих широко вживається як окремий твір. Схема римування: аа. Наприклад:
Ба, й осмислене взнане шаленство хвиль –
Не на щастя, скоріш на лихо.
Дистихи часто бувають самостійними творами (епіграми, епітафії тощо).
Терцет (або тривірш) – трирядкова строфа, що складається з трьох рядків, і всі три або два з них римуються між собою.
Хоч тривіршова строфа була відома вже в давньогрецькій ліриці, проте в нашій поезії вона не надто поширена. Терцет має 4 різновиди:
усі три рядки на одну риму.
2)два рядки римуються, третій — холостий, не має рими:
3)два рядки римуються, третій – холостий, має риму аж в суміжній строфі:
4)є ще й четвертий різновид – неримований верлібровий терцет:
Катрен (або чотиривірш) – строфа з чотирьох рядків.
Перрший тип (перехресне римування абаб)
А, пусте!...
Захмеляє кривляння свідчад. а
Він собі видається молодим і гарним б.
Ніби сонячне сплетиво, в тілі мовчать а
Божевільно чутливі гами.бДругий тип – кільцеве римування (абба):
Третій тип – перерване римування (абвб):
Четвертий тип – катрен на одну риму (аааа):
У сучасному віршознавстві термін „катрен” стосується будь-якого чотиривірша, навіть якщо він входить до таких складних строфічних структур, як, наприклад, сонет.
Пентина (або п’ятирядкова строфа, п’ятирядник) – строфа, що складається з п’яти рядків. Ця строфа сьогодні поширена значно менше, ніж дистих і катрен.
У пентинах також можливі різні способи римування:
Наприклад:
а)Садок вишневий коло хати, а
Хрущі над вишнями гудуть, б
Плугатарі з плугами йдуть, б
Співають, ідучи, дівчата, а
А матері вечерять ждуть. б
(Т. Шевченко)
б) Ніч сказилась. Гукала холопським «агов» а
Готувала труну і безсмертні квіти б
І трудилася в поті чола свого а
Конокради і вундеркінди б
А освітлений , чорний - од буйних нестям – в шанобливій підступній тиші а
Бувають і неримовані п’ятирядкові строфи.
Секстина (або шестирядкова строфа) – строфа, що складається з шести рядків. Можливих способів римування досить багато.
Септима (або семивірш) – це семирядкова строфа з різним порядком рим.
Септима зустрічається не дуже часто, хоч теоретично багатша від попередніх строф.
Восьмивірш – це восьмирядкова строфа з розмаїтою системою римування. Можливі близько тисячі варіантів восьмивірша.
У класичній поезії виділяються тверді віршовані форми, або традиційні (канонічні) строфи, що становлять одночасно і строфу, і закінчений твір, серед них: тріолет, терцини, сонет, октава, рондо, рондель, канцона тощо. Більшість канонічних строф – за походженням належать до романського середньовіччя. Меншість – із Ближнього Сходу (газель, рубаї) або з Далекого Сходу (пантум, танка).
34. Складна строфіка: терцини, октава, тріолет, строфа « Енеїди», рондель, сонет.
Терцини – низка 3-х рядків, що римуються за схемою аба, бвб, вдв, ...). Перший рядок римується з третім, а другий — з першим і третім рядком наступної строфи. Замикає терцину рядок, що римується з середнім рядком останнього тривірша.
Октава (або восьмивірш) – традиційна строфа з восьми рядків п’ятистопного або шестистопного ямба з римуванням: абабабвв при обов’язковому чергуванні чоловічих і жіночих рим. У перших шести рядках одна рима повинна бути жіночою, а друга – чоловічою.
Останній двовірш враховує певну традицію, за якою в цю останню риму включається й слово „октави”.
.
Тріоле́т (фр. triolet, від лат. trio — троє) — восьмивірш за схемою римування на дві рими: абааабаб.

Тріолет виник у середньовічній французькій поезії, прижився в інших європейських літературах. В українській версифікаційній практиці з'являється епізодично.
Строфа « Енеїди» - це десятирядковий вірш, у « Енеїді» вони пронумеровані.
Рондель - Рондель (франц. rondelle від лат. rotundus — круглий) — тринадцяти-рядкова строфа на дві рими. Включає три строфи: два чотиривірші і один п'ятивірш. Перший рядок повторюється тричі, а другий двічі.Сонет – ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, точніше з двох катренів та двох терцетів.
Схеми: абаб абаб ввд еед, або абаб абаб вде вде, чи абаб абаб ввд еде.
З’явився сонет у XIII ст. в Італії. Сонети писали Петрарка, Шекспір, Пушкін. В українському віршуванні відомі сонети І. Франка („Вольні сонети”, „Тюремні сонети”), М. Рильського („Чернігівські сонети”, „Рибальські сонети”), М. Зерова, Б.-І. Антонича, Є. Маланюка, Д. Павличка35. Народне віршування
Народне віршування — вживані у фольклорі різноманітні віршові форми, серед яких головними можна окреслити три типи: 1) Розмовний вірш (див.: Райошник) — вживається в прислів'ях, приказках, віншуваннях, загадках, замовляннях і та ін.; характерний тим, що у ньому фрази без чіткої метричної організації пов'язані здебільшого суміжними римами ("З сином позмагайся, та й на печі зоставайся, а з зятем позмагайся, то й із села вибирайся"; "Як оженився я, дав мені тесть в придане торбу з сьома перегородками: на хліб і на вихліб, на пшоно і випшоно, на сіль і на висіль [...]"). 2) Речитативний вірш , Пісенний вірш — використовується в ліричних, танцювальних і обрядових піснях.
Його метрична структура визначається кількістю складів у рядку і членуванням їх паузами на частини (коліна), метричні одиниці, а не будовою стопи, як у силабо-тонічному вірші. Кожен пісенний рядок — рівноскладовий і симетричний, має однакову кількість складів і відповідно однакове членування. Схематично таку структуру можна зобразити цифрами, наприклад, десятискладовий вірш багатьох колядок складається з двох колін (5+5), одинадцяти—, тринадцяти—, сімнадцятискладовий вірш весільних пісень — з трьох колін: (4+4+3), (5+5+3), (5+5+7). Пісенний вірш може мати різні форми строфи. Найчастіше це двовірш з ізометричних (однакових) або, рідше, гетерометричних (неоднакових) рядків.
Велике розмаїття будови пісенних строф зумовлене повторенням окремих їх частин, пісенних колін та приспівами-рефренами на початку, всередині і наприкінці вірша або строфи. Рима у народних піснях найчастіше парокситонна, рідше окситонна і подеколи дактилічна. Римуються часто не тільки закінчення віршових рядків, а й силабічні групи посередині їх — внутрішня рима
«"Через сад //' на посад // їстоньки носила, //Чом ко мні / не прийшов // єще-м тя просила"; віршовий розмір тут (3+3+6), (4+3+6).
В обрядових (колядках, весільних піснях) творах рима виступає Найчастіше в невиробленій, неповній формі й заступається асонансом. У пісенних строфах часто зустрічаються епанафора, конкатенація, риторична рима.
36. Тонічна система віршування
(грецьк. tonos — наголос) — система віршування, яка ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках (ізотонізмі), а також на їх варіативній рівномірності — впорядкованій і невпорядкованій. Кількість наголосів визначає розмір віршорядка: він може бути 2-, 3- і т. д.-наголошеним. Найчастіше спостерігається 3- та 4-наголошені рядки. Ненаголошені та напівнаголошені слова виконують лише допоміжну й варіативну роль у витворенні тонічного розміру. А в пісенній, фольклорній тонші додаються ще й суто музичні наголоси.
Російський учений М. Гаспаров називає чотири щаблі переходу від силабо-тонічного віршування: 1) силабо-тонічний віршорядок — обсяг міжіктових інтервалів постійний (у ямбі та хореї — один склад, у трискладових розмірах — два склади); 2) дольник — обсяг міжіктових інтервалів коливається в діапазоні двох варіантів (1–2 склади); 3) тактовик — обсяг міжіктових інтервалів коливається в межах трьох варіантів (1–2–3 склади); 4) акцентовик — обсяг міжіктових інтервалів коливається необмежено і на слух не сприймається. Суто тонічне віршування починається «за порогом тактовика» і вимірюється вже «не кількістю стоп (і, відповідно, кількістю сильних місць, іктів), а кількістю слів (і, відповідно, наголосів)

Приложенные файлы

  • docx 23886003
    Размер файла: 34 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий