ИДПЗК 31-60 Яна

31.Виникнення і формування міжнародного гуманітарного права збройних конфліктів у ХІХ – ХХ ст.
Міжнародне гуманітарне право - це система юридичних норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, які забороняють або обмежують використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечують права індивіда в цей час і встановлюють міжнародно-правову відповідальність за їх порушення.
термін "міжнародне гуманітарне право" з'явився досить недавно, у другій половині XX ст. V правовій літературі та міжнародних документах і досі широко використовують його "попередників" "закони та звичаї ведення війни", "право війни" та "право збройних конфліктів".Уперше термін "міжнародне гуманітарне право" запропонував відомий швейцарський юрист Ж. Пікте, який набув широкого вжитку в юридичній літературі, а згодом його було використано у назві Дипломатичної конференції "Про підтвердження і розвиток міжнародного гуманітарного права, що застосовується у період збройних конфліктів 1974-1977 рр. У консультативному висновку Міжнародного суду ООН "Про законність погроз чи застосування ядерної зброї" 1996 р. сказано: система норм, які раніше називалися "законами та звичаями війни", надалі стала йменуватися "міжнародним гуманітарним правом".
Основною відмінністю міжнародного гуманітарного права від права війни є те, що перше не вирішує питання про законність війни, для галузі це не принципово. Воно покликане захистити всіх жертв війни, тобто осіб, що не беруть або перестали брати участь у збройному конфлікті. 
32. Ідея Єдиної Європи та її реалізація в історичному аспекті.
Розглядаючи державу та її інтереси як першопричину міждержавних суперечностей, що спричинюють воєнні конфлікти, прихильники "єдиної Європи" висловлювались за необхідність утворення наднаціонального об'єднання, яке керувалося б, в першу чергу, спільними інтересами, а не інтересами окремих держав. Серед перших відомих політичних проектів об'єднання європейських держав виділяється розроблений на початку XIV план "Повернення святої землі". Проект проголошував ідею поновлення на релігійній основі втраченої єдності європейських народів і передбачав утворення церковного собору та арбітражного трибуналу, які мали підтримувати мирне співіснування між християнськими держ та вести спільну боротьбу проти мусульман.
У 18 квітня 1951 р., Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція й ФРН підписали в Парижі Договір про заснування Європейського співтовариства вугілля й сталі (ЄСВС). Європейський Союз створений згідно з Договором про ЄС ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]), підписаним в лютому [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року і чинним із листопада [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р.базується на трьох засадах: 1) Європейське співтовариство (ЄОВС, ЄЕС, Євратом) з доповненнями та формами співробітництва, 2) спільна зовнішня політика і політика у сфері міжнародної безпеки;
3) співробітництво у внутрішній та правовій політиці.
33. Міжнародне право і процеси глобалізації
Поява ж міжнарод права в сучасному його розумінні як права міждержавного прямо пов'язано з процесами становлення державності. Міжнародне право це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що виникають у результаті угод між державами й іншими суб'єктами міжнародного спілкування і регулюючих відносини між ними з метою мирного співіснування. сновні ознаки міжнародного права: міжнародне право це сукупність юридичних норм і принципів; ці норми створюються шляхом фіксованої (договір) або мовчазно вираженої (звичай) угоди між суб'єктами міжнародного права; ці норми признаються суб'єктами міжнародного права в якості юридично обов'язкових; реалізація норм міжнародного права забезпечується примусом, форми, характер і межі якого визначаються в міждержавних угодах.
Процес глобалізації істотно вплинув на зміну конфігурації й суті міжетнічних і міжрелігійних відносин. Світ стає дедалі більш взаємопроникним, у ряді країн Європи означилися лінії конфліктної взаємодії між спільнотами з різними релігійними, національними і культурними традиціями. Проявами цього стали настрої національної упередженості та релігійної нетерпимості. Разом із тим глобальний трансформаційний процес породжує і засоби до упередження і нейтралізації подібних дестабілізуючих явищ, зокрема, пропонує демократичні процедури захисту релігійних і національних прав, а також утверджує систему цінностей, серед яких важливе місце належить культурному і релігійному плюралізму.
34. Кримінальний кодекс Наполеона 1810 року.
Диктатура, установлена у Франції Наполеоном, була революційною диктатурою. Уряд, що керував створенням і прийняттям кодексу 1810 р., був тим буржуазним урядом, «що задушив французьку революцію і зберіг тільки ті результати революції, що були вигідні великій буржуазії». Кодекс 1810 р. це гострий політичний акт, у якому молода і ще повна сил буржуазія, упоєна своєю перемогою, із усією відвертістю заявляє про свій намір найсуворішими заходами насильства захищати від усяких зазіхань приватну власність. Творці кодексу 1810 р. представники інтересів великої буржуазії. Даючи оцінку кодексу 1810 р., не можна перебільшувати прогресивну роль, що він один час виконував як у Франції, так і за її межами. В Франції його прогресивна роль позначилася в тому, що він був одним зі знарядь остаточної поразки феодалізму. За границями Франції кодекс 1810 р. протягом багатьох років служив зразком антифеодального кримінального права, одним із засобів боротьби з феодалізмом. Він ніс із собою кримінальне право, що допомагало руйнувати сильні ще в багатьох країнах, особливо в Німеччині, залишки феодалізму. Хоча він значною мірою вводився насильно, супроводжуючи наполеонівським перемогам і будучи для Наполеона одним з засобів закріплення свого впливу, кодекс 1810 р. представляв собою більш передову систему права, чим кодекси «освіченого патріархального деспотизму», що панували на всьому континенті Європи, або чим феодальне англійське звичаєве право.
35. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта. (1799 – 1804) Консульство заклало в основу державного устрою принцип бюрократичного централізму , армія, церква, поліція, бюрократія стали головними ричагами диктатури Наполеона. Наполеон ліквідував більшість демократичних відносин. Найбільшим досягненням здійсненим в роки консульства було створення апарату централізованої центральної державної влади. Наполеон відстоював поділ на департаменти, але ліквідувавши місцеві . замість виборних посад і зборів в кожному департаменті назначався перфект, який назначав муніципальні ради . Перфекти підкорялися міністру закордонних справ. Міністерство внутрішніх справ було створено в 1800р. В роки Консульства була створена система народної освіти, яка існує і нині. На чолі всієї системи стало відомство під назвою "Університет" завідував вищою і середньою школою. Вищі школи готувати техніків, інженерів, нотаріусів, судових, адміні, фін чиновників. Період консульства став часом гучних перемог Франції залишками контрреволюції держав Європи, що не хотіли ніяких революційних змін. 12 липня 1806 року утворено Рейнський союз з 16 пов'язаних з Францією держав.
Наполеон наштовхувався на опір населення, почали формуватися національні рухи. Іноземне панування відродило чуття національної відрубності в державах-сателітах, почали виникати ідеї національного визволення. Після падіння Наполеона частина запроваджених ним реформ збереглася,
· поділ Італії, об'єднані в союз німецькі держави, не кажучи про кодекс. Завдяки цьому утворилося залежне від Росії, але з власною назвою, Королівство Польщі.
37. Листопадова революція 1918 року в Німеччині.
У 1918 році Боротьба монополій за надприбутки, зростання експлуатації, авантюристична зовнішня політика – все вступало у відверті суперечності з інтересами німецького народу. Усічні 1918 року, коли відбувалися переговори в Брест-Литовську, робітничий клас у Берліні, Мюнхені та інших містах провів демонстрації, страйки, під час яких уперше в Німеччині з’явилася Ради робітничих депутатів і революційні старости.. Третього жовтня 1918 року був сформований коаліційний уряд на чолі з принцом М. Баденським. На початку жовтня 1918 року “Спартак” провів свою конференцію, яка закликала до боротьби проти уряду. 3 листопада 1918 року на військово-морській базі у місті Кіль вибухнуло повстання. Робітники Кіля підтримали повстання, була створена Рада робітничих і матроських депутатів. Дев’ятого листопада повстання перемагає в Берліні. На мітингу озброєних робітників і солдатів К. Лібкнехт проголошує “вільну Німецьку Соціалістичну республіку”. Кайзер Вільгельм тікає до Голландії. Німецька імперія перестала існувати. За таких умов імперський канцлер М. Баденський передає владу соціал-демократичному урядові на чолі з Фрідріхом Ебертом, обирається виконавчий комітет Берлінської Ради робітничих і солдатських депутатів і затверджуєтся уряд Еберта, визнавши його “чисто соціалістичним урядом”. Отримавши санкцію Берлінської ради, уряд Еберта став називати себе Радою Народних Уповноважених (РНУ). Новий уряд видає декларацію, яка не йшла далі буржуазно-демократичних реформ, і розпочинає боротьбу проти Рад робітничих і солдатських депутатів, вимагаючи скликання установчих зборів.
38. "Білль про права" 1791 року (США).
Rонгрес 1789 року прийняв десять поправок до конституції, запропонованих штатами. У 1791 році вони були ухвалені більшістю штатів і дістали назву «Білль про права». Поправка перша проголошувала, що конгрес не має права видавати закони, які об-межували б свободу совісті, «свободу слова чи преси. Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, було сказано в другій поправці, «право народу зберігати і носити зброю не підлягає обмежен-ню». У мирні часи заборонялося розміщати солдатів на постій до будь-якого будинку без згоди його власника (поправка третя). Поправка четверта декларувала право народу на охорону особи, житла, паперів та вла-сності «від необгрунтованих обшуків чи затримань». Особливе значення мала поправка п'ята, яка забезпечувала охорону особи і прива-тної власності. Білль про права надавав громадянам право «на скорий і прилюдний суд безсторон-ніх присяжних» у випадках карного переслідування (поправка шоста). Звинувачений мав право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення й да-ли очну ставку із свідками, які свідчать проти нього. Звинувачений міг вимагати примусового виклику своїх свідків і «користуватися допомогою адвоката для захис-ту». У цивільних судових справах «з ціною позову, яка перевищує двадцять дола-рів», також зберігалося право на суд присяжних на основі положень загального пра-ва (поправка сьома). Поправка восьма забороняла вимагати надмірно великі застави, стягувати завеликі штрафи, «накладати жорстокі і незвичайні покарання». При цьому перелік даних прав і свобод зовсім не розглядався у Біллі про права як вичерпний або «як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за на-родом» (поправка дев'ята). Права і повноваження, не віднесені конституцією до компетенції Союзу і не заборонені нею ж окремим штатам, «залишаються відповідно за штатами або за народом» (поправка десята). Білль про права органічно ввійшов у конституцію 1787 року
39. Історичні перспективи марксистсько-ленінської концепції держави і права.
В основі концепції марксистсько-ленінської концепції лежить теза про те, що Право - є зведена в закон воля панівного класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя суспільства. Виникнення й існування права порозумівається необхідністю нормативного регулювання суспільних відносин в інтересах економічно пануючого класу.. Ленін:»в першій фазі комуністичного суспільства “буржуазне право” скасовується не цілком, а лише почасти, у міру вже досягнутого економічного перевороту, тобто лише стосовно засобів виробництва. “Буржуазне право” визнає їхньою приватною власністю окремих осіб, а соціалізм робить їхньої спільною власністю, і тільки в цій частині “буржуазне право відпадає”. Але воно залишається у своїй іншій частині: у якості регулятора розподілу праці і розподілу продуктів між членами суспільства. Такий “недолік” марксистсько-ленінська теорія вважає неминучим у першій фазі комунізму (після скинення капіталізму), тому що люди відразу не навчаться працювати на суспільство без усяких норм права, оскільки для цього немає необхідних економічних умов. Інших же норм, крім буржуазного права немає. Право відмирає цілком тоді, коли суспільство здійснить правило: “від кожного по здібностях, кожному по потребах”
40. Пролетарська революція в Парижі 18 березня 1871 року і утворення Паризької Комуни.
(!перша в історії) до 28 травня
. Головною задачею - ліквідація класового панування буржуазії і звільнення від німецької навали.Комуна проіснувала 72 дні.Бзруйнований старий державний апарат. Вищим органом державної влади була оголошена Рада Комуни. + Ставали обов'язковими виборність і змінюваність на всіх державних посадах. Рівень заробітної плати державних службовців не повинен був перевищувати відповідний показник кваліфікованих робітників. Захист інтересів трудящих:підвищення заробітної плати низькооплачуваних робітників та службовців. Вводився мінімум оплати праці робітнику, який виконував державні замовлення, і т.д, Знижувалася квартплата. Бідняки з нетрів переселялися в квартири багатіїв. Їм поверталися речі, раніше закладені в ломбарди. Підприємці і торговці врятовані від банкрутства відстрочкою сплати боргів по комерційних векселях і т.д., додаткові робочі місця на військових, а також покинутих або бездіяльних підприємствах. Заборона на нічні зміни, штрафи, відрахування з зарплати, Установлювалися граничні ціни на хліб.. У муніципальних крамницях ціни були на одну третину нижче ринкових. -Проте збережено колишнє правління Французького банку.. Представництво в ньому було обмежено лише одним делегатом від Комуни, тому фінансувався контрреволюційного уряду. Паризька Комуна не встигла ввести восьмигодинний робочий день. Виявилася незавершеною спроба розробити ряд аграрних реформ. Комуна не змогла залучити на свою сторону селян паризьких передмість і т.д.
42.Уроки Паризької Комуни. + 40 пит
Проіснувавши 72 дня, комуна загинула під ударами військ версальського уряду. Аналізуючи причини поразки комуни, В.І. Ленін дійшов висновку про відсутність в той час у Франції умов для перемоги пролетарської революції. Мрії комунарів про суспільство соціальної справедливості в своїй країні, їхні надії на те, що слідом за революцією у Франції підуть аналогічні події в інших країнах, внаслідок чого виникне Всесвітня демократична і соціальна республіка, виявилися безпідставними.
Цей висновок аж ніяк не знижує величезного, всесвітньо-історичного значення аналізованого події. Комуна зробила свій внесок в історичний досвід розвитку демократії, збагативши його принципово новими державними і правовими інститутів. Разом з тим та надмірна абсолютизація досвіду комуни, яка існувала в марксистській теорії і активно застосовувалася в практиці державного будівництва в нашій країні в радянський період, представляється абсолютно невиправданою.
Паризька комуна виникла в екстремальних військово-політичних умовах, діяла в межах одного міста, мала надзвичайно короткочасний період існування. Вже в силу одних лише цих обставин досвід комуни не повинен був механічно переноситися на інші держави, переживали зовсім іншу історичну ситуацію, в тому числі і на Росію з її величезною територією, багатоукладної економікою і багатонаціональним населенням.
43. Декларація прав люд і гром 1789 р. (Франція)
Вона прийнята постановою Франц. Національних зборів [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], визначна документальна пам’ятка [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Д включає загальні колективні та індивідуальні права всіх громадян Ф, вона до сих пір носить фундамент х-р для францу констит права. Ці права включають право брати участь у представницькій владі, рівність перед законом, волю від несправедливого ув'язнення, свободу слова і релігії, податок у залежності від можливості його заплатити (прогресивне оподат), безпеку власності. У [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] були додані рівні права для жінок, право на роботу, на створення спілок, на страйки, відпочинок, соціальну безпеку, допомогу в літньому віці і вільне навчання.
44. Звичаєво-правова основа виникнення держаи і пава каїн третього світу
Країни «третього світу»  колишні [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та напівколонії, які здобули політичну незалежність і посідають особливе місце у світовій політиці і світовому господарстві. Ідею «трьох світів» запропонував журналіст [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у статті «Три світи, одна планета» Удавшись до аналогії з терміном [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], що його впровадив французький революціонер [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у памфлеті «Що таке третій стан?» 1789 року, Сові уподібнював капіталістичний світ [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], комуністичний світ – [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], а решту країн, які не входили до жодного блоку, – третьому стану. Попри метафоричність цього уподібнення, Сові цілком серйозно ставився до аналогії між роллю «третього стану» та «третього світу». Перефразовуючи знаменитий вислів абата Сієса, він писав наприкінці статті: «Тому, врешті-решт, цей третій світ, забутий, експлуатований і зневажений, як третій стан, також захоче стати чимось». Із падінням [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] термін утратив свій первісний сенс, бо «другий світ» припинив існування, але його продовжують уживати для позначення слаборозвинених країн.
45. Основні школи мусульманського правознавства
З XI ст. мусульманське право розвивалося в рамках таких правових шкіл-толків сунітської і шиїтської (школи Медини та іракської школи). Ці школи використовували звичаєве право, яке діяло на їх територіях, і пристосували його до потреб віри. В юридичному відношенні відмінність між школами було незначною. Поява шкіл-толків фактично закріпила становище доктрини як основного джерела мусульманського права. Кожна із шкіл створила свій набір методів юридичної техніки, за допомогою яких уводилися нові норми у разі «мовчанки» Корана і суни. Шиїтський напрямок ісламу розпався на дві школи. Школа зейдитів, заснована Зеїдом бен Алі, вважається найближчою сунітським школам. Ця школа переважає в Йемену. Ще одна шиїтська школа Джа-Фарита заснована Саадеком Аль Джа. Її послідовники спираються тільки на традиції імамів вихідців із родини Пророка.
. У наші дні шиїти становлять близько восьми відсотків усіх мусульман.
.Мусульманський світ сунітів розділився на чотири школи. Перша з них ханефітська школа, що була заснована учнем школи Куфа в Іраку Абу Ханіфом. Їй властива відносна раціональність у методах дослідження окремих приписів і велика обережність у використанні традицій.. Друга значна сунітська школа школа Малекіта, засновником і головою якої був Малік Ібн Анас. Вона вважається школою, яка найбільше поважає звичаї Медіни, враховує загальний інтерес і закінченість релігійного закону. Школа хафецитів була створена Ель Хафеї. Його теорія джерел права виходить з релігійного ідеалу, а не ґрунтується на творчому вивченні практики.. Ханбала вважається найбільш суворою зі шкіл через надзвичайну прихильність до традицій. Школи мусульманського права різняться між собою багатьма деталями, але їхні принципи залишаються загальними. Так, бажаючий може пристати до іншої школи, підкорившись її владі. Визнається також право суверена наказати своїм суддям застосовувати правила певної школи.
46. Етапи загальної кризи капіталізму
«загальна криза капіталізму» - процес, який носить необоротний характер, і в остаточному підсумку веде до загибелі капіталістичного суспільства. Етапи цієї кризи: 1 розпочався після жовтня 1917 р., коли виникла поки що єдина країна переможного пролетаріату - СРСР. 2 - після світової війни 1939-1945 рр., коли були утворені т. зв. країни народної демократії. Розпад колоніаль-ної системи імперіалізму, демократичні революції 6070-х років оголошувалися новою ланкою загального процесу. Зрозуміло, що на всіх етапах цих перетворень роль СРСР, ВКП(б) - КПРС і марксистської теорії в цілому гіперболізувалися надмірно. Оголошувалося, що увесь суспільний прогрес, досягнутий людством у XX ст., не лише блискуче підтверджував геніальність передбачень марксистських класиків, але й був досягнутий в кінцевому підсумку внаслідок того, що все ширші народні маси творчо опановували марксизм.
47. Правові основи виходу з кризи США у 1933-1935 рр.
Заступивши на посаду, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] вніс до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і дістав cхвалення 70 зак. актів - «перший Новий курс» суть яких - в проведенні держ-[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. У березні [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р. банківська система США була на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] був прийнятий [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], який розділив інвестиційні і комерційні банки Комерційним банкам було заборонено гарантувати інвестиційні позики, займатись розміщенням та також іншими операціями з цінними паперами. Було заборонено вільний [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] в країні. Була створена Національна Адміністрація Відновлення Промисловості (НІРА), якою були запроваджені «Кодекси чесної конкуренції». Для виходу з с/г кризи був прийнятий в травні [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р. закон про допомогу [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і установлена Адміністрація по регулюванню сільського господарства (ААА). Декілька штатів прийняли власні «Малі Нові курси»
48. Фашистська диктатура у Німеччині
З перших днів приходу до влади Гітлер почав реалізовувати свою програму: задача1 – об’єднати німців в народне суспільство, зад2 перетворити її у військове сус-во. 24 березня 1933 року вступив у дію закон "Про захист народу та рейху", що надавав Гітлеру надзвичайні повноваження і конституційні основи для режиму диктатури, по суті анулювавши Веймарську конституцію, фактично він став постійно діючим основним законом фашистської держави.
Функції партійних і державних органів були тісно пов'язані. Управлінський апарат фашистської Н був багаточисельним, громіздким, він перебудовувався за волею Г, котрий поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера фашистської партії та верховного головнокомандуючого. Так, поряд з існуванням імперського уряду в фашистській Німеччині були створені Рада міністрів з питань оборони імперії, Таємний кабінет, колегія трьох уповноважених. Важливою ланкою механізму фашистської диктатури стали органи, що здійснювали широкомасштабну обробку німецького народу. У липні 1933 року була створена Генеральна рада німецької економіки з метою мілітарізації економіки "Третього рейху". В її склад входили представники провідних монополій країни. Це був перший крок до встановлення тоталітарної форми правління у сфері економіки, що проіснувала з середини 30-х до середини 40-х років.
49.Національно-державне розмежування в Середній Азії
12 червня 1924 р. ЦК РКП(б) ухвалило постанову "Щодо національного розмежування народів Середньої Азії" і відразу на місцях розгорнулися, з одного боку, агітаційна робота, спрямована на переконання населення у доцільності здійснюваних заходів, а з іншого - боротьба між етнічно різними місцевими кланами за сфери майбутнього контролю. У вересні 1924 р. підготовчу роботу з національно-державного розмежування середньоазіатських республік було завершено. 14 жовтня 1924 р. ІІ сесія ЦВК СРСР ухвалює рішення щодо відокремлення з Туркестанської АРСР автономних одиниць - Таджицької АРСР та Кара-Киргизької АО (у складі РРФСР, з 1926 р. - Киргизька АРСР). Постановою сесії ЦВК СРСР від 27 жовтня 1924 р. створено Узбецьку та Туркменську РСР. 16 лютого 1925 р. створено Каракалпацьку АО (у складі Казахської АРСР). 13 травня 1925 р. ухвалено постанову щодо входження Туркменської і Узбецької РСР до складу СРСР. Наступними роками здійснено перетворення Таджицької (з 1929 р.), Казахської та Киргизької АРСР (1936 р.) у союзні республіки, а Каракалпацької АО в автономну республіку (1932 р., з 1936 р. - у складі Узбецької РСР). У 1936 р. кордони республік радянської Середньої Азії набули майже сучасних контурів, хоча дещо змінювалися у 50-х роках.
50. Буржуазна революція в Англії 17 ст.
Суть "конституційного" по видимості конфлікту , що переріс до осені 1642 р. у конфлікт збройний , полягала у фундаментальному протиріччі між двором - в інтересах великої феодальної знаті (включаючи ієрархів церкви) і зрослої з нею торгово-фінансової олігархії внутрішньою і зовнішньою політикою і життєво важливими інтересами нових суспільних класів. Після довгої боротьби у червні 1646 р. Карл І був одержав поразку і втік на північ, у розташування армії шотландців. Таким чином, перша громадянська війна завершилася повною військовою перемогою парламенту, спираючи на самовідданість і масовий героїзм селян і міських ремісників, одягнених у солдатські мундири. Період другий, більш коротких і переможний для пуритан громадянської війни приходиться на 1648-1649р.Армія роялістів була остаточно розгромлена. Короля полонили і незабаром стратили. Відбулося утвердження буржуазної республіки 1649 - 1653 рр. Органічним продовженням цієї республіки став режим військової диктатури відомої під назвою протекторату Кромвеля. (1653-1658). Це державний устрій одержав своє відтворення в Конституції, яка відома під назвою Оруддя управління - 1653. В 1658 році Кромвель помер, а в 1660 році здійснилась реставрація династії Стюартів, при підтримці частини військових і буржуазії до влади син страченого - Карл, який урочисто підтвердив "Велику Хартію 1215 року", "Петицію про права", податкові права парламенту, обіцяв правити в згоді з парламентом, не переслідувати діячів революції. Але він не виконав своїх обіцянок. Таку ж політику проводив і брат Карла ІІ Яків..Така політика, якою знову був незадоволений в першу чергу панівний клас, привела до утворення в цьому класі двох партій – торі(землевласників) і вігі (промисловців і торговців). В 1679 році вігі перемагають на парламентських виборах і добиваються закону, за допомогою якого противники урядової політики були захищені від репресій. В 1688 році через три роки після того, як місце на престолі зайняв Яків ІІ торі і вігі об'єднавшись здійснили так звану славну революцію, в результаті якої Яків ІІ був зміщений з престолу і втік з країни. Його місце зайняв Вільгельм Оранський. Отже, переворот 1688 року здійснений без пролиття крові, був справою обох партій торі і вігі.
51. Характеристика Конституції П’ятої республіки 1958 р. (Франція)
28 вересня 1958 р. під час референдуму понад 79 % виборців схвалили конституцію П’ятої республіки. Нова конституція суттєво відрізнялася від попередньої, перетворивши Францію у президентську республіку. Центральне місце у владних структурах належало президентові, якого обирали на сім років усі виборці країни. Згідно з конституцією, президент є главою держави і головнокомандувачем збройних сил, призначає прем’єр-міністра й усіх вищих цивільних та військових посадових осіб. Президент підписує і публікує закони, має право повернути на повторний розгляд або винести на референдум будь-який законопроект. У разі конфлікту з парламентом президент має повноваження розпустити Національні збори і призначити нові вибори. Законодавча влада за конституцією П’ятої республіки належить двопалатному парламентові: Національним зборам і Сенату. Депутати Національних зборів обираються загальним таємним голосуванням терміном на п’ять років. Сенат формується шляхом непрямого голосування й оновлюється кожні три роки на третину депутатів. Конституція П’ятої республіки значно розширювала права населення «заморських територій», яким надавалась автономія в усіх внутрішніх справах. Прихильники де Голля у жовтні 1958 р. створили нову політичну партію «Союз на захист нової республіки» (ЮНР), яка під час парламентських виборів у листопаді 1958 р. здобула перемогу.
51. Характеристика Конституції П'ятої Республіки 1958 р. (Франція).
"Франція є неподільною, світською, демократичною і соціальною Республікою". Головна риса Конституції 1958 р. – концентрація політичної влади в руках виконавчих органів. Зосередження влади в руках глави держави й уряду – один із проявів конституційно закріпленої авторитарної тенденції у французькому політичному режимі. Президент займає вершину ієрархії органів державної влади. Стаття б Конституції закріплює за ним обов'язок забезпечувати "своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів, а також спадкоємність держави". У цій самій статті проголошується, що президент є "гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, дотримання угод Співтовариства і договорів". Президент має широкі прерогативи в галузі законодавства. Він наділений правом законодавчої ініціативи. Стосовно парламенту президент має повноваження розпускати нижню палату.
Законодавчий орган Республіки – парламент – відіграє відносно незначну роль у політичному житті країни. Парламент складається з двох палат – Національних зборів і Сенату. Основна функція парламенту – прийняття законів – сильно обмежена Конституцією. Парламент має право контролювати діяльність уряду.Уряд Франції – Рада міністрів, згідно зі ст. 20 Конституції, "визначає і провадить політику нації". До складу уряду входять прем'єр-міністр – глава уряду, міністри, що очолюють міністерства, і державні секретарі, що керують підрозділами окремих міністерств. У Конституції спеціально визначено повноваження прем'єр-міністра. На нього покладено відповідальність за національну оборону, він повинен забезпечувати виконання законів, здійснювати нормотворчу діяльність.
Конституційна рада – особливий орган, який контролює дотримання Конституції Також до повноважень Конституційної ради входить спостереження за ходом президентських виборів, проведенням референдумів.Урядовій владі надано широкі можливості для впливу на парламент, а в деяких випадках – для дій і "через його голову".
52. Криваве законодавство в Англії
На початку 16 століття Англія була зовсім невеличкою країною, більшість мешканців якої складали селяни. Тому зрозуміло, що “революція цін, яка привела до підвищення цін майже на всі товари, особливо на сільськогосподарську продукцію, стала для Англії справжнім потрясінням. Кількість роботи в країні значно зменшилася, тому з’явилася величезна кількість жебраків (їх на початку століття в Англії налічувалося майже 50 тисяч). Король Генріх УІІІ почав видавати закони, що були направлені проти жебрацтва. Так, наприклад, збирати милостиню дозволялося тепер тільки хворим та немічним – тих же, хто ще міг працювати, били батогом і повертали додому. Якщо цю людину затримували вдруге – знову били та відрізали половину вуха, якщо втретє – страчували як злочинця. Наступний король Едуард УІ ще більше посилив ці міри – згідно з новими законами, той, хто не працював, віддавався у рабство до того, хто на нього доніс.Таким своєрідним чином англійські королі боролися з кризою, яка того часу охопила Англію. До речі, ці закони ввійшли у історію під назвою “криваве законодавство”. 40-х рр. ХVІ ст. з поліцейських міркувань влада ввела податок на бідних. На зібрані гроші купувалась земля і будувались робітничі будинки. Закон 1576 р. наказував відкрити їх у кожному графстві 2-3. Там були каторжні порядки.
Міста боялись злочинів та хвороб і теж не приймали злиднів. У 1589 р.був прийнятий статут, де йшлося, щоб в одному домі жила лише одна сімя.
Заборонялось приймати жильців.
53. Держава і право соціалістичних країн Азії і Куби ( питання розкрито неповністю).
У передвоєний період сталінська модель державного соціалізму була канонізована, а у повоєнні роки перенесена на національний ґрунт ряду інших країн Східної і Центральної Європи та Азії, а пізніше Куби. Одержавлений соціалізм, з одного боку, був грубим спотворенням самої ідеї соціалізму, в центрі якої має знаходиться не держава, а людина праці. З іншого боку, державний соціалізм виявився непоганим ідеологічним прикриттям тоталітарного сталінського режиму. Тому сучасна економічна наука оцінює цю модель як приклад глибоких деформацій у розвитку суспільства.
Куба. На Кубі боротьбу проти військово-політичної диктатури американського ставленика Батісти розпочали молоді революціонери на чолі з Фіделем Кастро. 1 січня 1959 року – повалена диктатура. 1 січея 1959 року революція перемогла Ф. Кастро став премєр-міністром Куби.
Своє завдання Кастро вбачав у зміцненні незалежності Куби від США, пішов на зближення з СРСР. Куба перетворилася на типову тоталітарну соціалістичну країну. СРСР став головним кредитором Куби. США зміцнила своє ставлення до країн Латинської Америки. Програма «Союзу заради прогресу» містила положення, за якими Сша надавала позику.
54. Хабеас корпус акт 1679 р. та йогоарактеристика
-закріплення прав та свобод людини Цим актом встановлювалися процедурні гарантії особистої недоторканності особи обмеження строків тримання під вартою, вводився інститут поруки та застав.
Акт мав врегулювати зміст особи під охороною до суду, тобто. попередній висновок, і навіть визначити правове становище цієї особи. Ще Акт передбачав гарантії проти неправомірних арештів. Гарантії включали у собі: Арешт має здійснюватися лише з письмового наказу суду й за наявності вагомих причин до арешту. Затриманий вправі просити лорда-канцлера (чи інших компетентних осіб) про звільнення його передачі під заставу. Лорд-канцлер чи судді у своє чергу зобов'язуються «присудити і дарувати наказ Habeas corpus»[, і протягом двох днів суддя чи лорд-канцлер повинен звільнити із в'язниці, взявши з заарештованого зобов'язання з однією або як поручительствами у сумі «зі свого розсуду відповідно до стану ув'язненого і роду його преступления»- з'явитися до суду. Начальники в'язниць, і навіть наглядачі, не що видали наказ про арешт або які доставили ув'язненого до суду, караються грошовим штрафом на користь ув'язненого. Судді також можуть бути оштрафовані на користь ув'язненого через відмову від видачі розпорядження про доставці заарештованого до суду. Арештований звільняється з арешту, якщо її - річ був розглянуто в протягом певного терміну.Проте треба сказати, що Habeas corpus act носить класовий характер. Він вміщує імущий клас" і не зачіпає інтереси бідняків. Якщо людина бідна, він неспроможна надати поручництва. У ситуації, яка запропонована в казусі, допущено порушення того становища акта, у якому говоритися про неприпустимість повторного арешту особи, відпущеного по Habeas corpus act. Арешт Джона Тартинга є незаконними, оскільки він зроблений без наказу відповідного суду й тому укладений може бути освобождён з-під стражи.
55. Державний лад Паризької комуни
Найвищим органом була сама Паризька Комуна, яка відразу оголосила себе “єдиною владою”. Комуна визнала недійсними накази або повідомлення версальського уряду, забороняла чиновникам і службовцям їх виконувати.
Паризька Комуна не знала розподілу влади, її декрети і розпорядження виконували комісії, які вона створювала зі свого складу. Комуна обирала десять таких комісій, кожна з яких відала «функціями колишніх міністерств». Першого травня 1871 року був прийнятий декрет про організацію Комітету громадського порятунку, який складався з п'яти членів. Паризька Комуна призначала в усі важливі відомства по одному делегату, який мав працювати під контролем комісії і Комуни. Таким чином була знищена чиновницька бюрократія. Комуна скасувала привілеї чиновництва, ліквідувала особливий статус цієї замкненої групи. За саботаж, невихід на роботу звільняли чиновників, обирали нових працівників, перетворюючи їх на службовців Комуни. Комуна скасувала стару поліцію, знищила жандармерію. Порядок у Парижі підтримували резервні пролетарські батальйони Національної гвардії. Місцеве управління організовувалося відповідно у двадцяти округах, на які поділявся Париж. Низовою судовою інстанцією залишалися мирові судді, які повинні були обиратися населенням. Але тимчасово їх довелося призначати Виконавчій комісії. Мирові судді розбирали як цивільні, так і незначні кримінальні справи. Для серйозніших справ передбачалося створити Палату цивільних справ. Комуна проголошувала демократичне судочинство, прилюдний, рівний для всіх суд, виборність суддів, свободу захисту. Широкі права надавалися звинуваченим. Вони мали право вимагати виклику свідків за рахунок Комуни, обирати захисника на свій розсуд і т.д.
56. Абсолютна монархія у Франції. Суть класичного французького абсолютизму. З ім’ям Франциска І (1515-1547) пов’язані реформи у галузі державного керівництва, що сприяли його централізації і становленню абсолютизму. Перехід від станово-представницької монархії до абсолютизму був зумовлений багатьма соціально-економічними причинами. Перед загрозою наростання селянських заворушень і невдоволення міської бідноти дворянство і верхівка городян були зацікавлені в посиленні королівської влади. Вони підтримували централізацію влади, ліквідацію роздробле-ності. Абсолютизм у Франції встановився у другій половині XVІ ст. за Генріха ІV Наваррського.
Абсолютизм остаточно сформувався за кардинала Рішельє, міністра Людовіка ХІІІ. Він жорстоко придушував повстання селян і міських низів, переслідував гугенотів і також рішуче розправлявся з бунтівливими магнатами. Королівська декларація 1626 р. оголошувала про знесення замків та укріплень герцогів і графів. У період абсолютизму було істотно реорганізовано місцеве управління. Встановився бюрократичний централізм. Адміністративно Францію було поділено на провінції, округи. Великі округи очолювали інтенданти – чиновники з дуже широкими повноваженнями. Влада губернатора була обмежена до мінімуму. Інтенданти короля у справах юстиції, поліції, фінансів підпорядковувались першому міністру або королю.
За абсолютизму король був необмеженим монархом. Він видавав і скасовував закони, сам призначав і зміщував чиновників.
57. Корпоративна держава в Італії. 1934
В основу економічної політики фашистів було покладено ідею створення “ корпоративної держави ” на засадах “ класового миру ”. Власне її автором був не Б. Муссоліні, а один з ідеологів фашизму поет Габріель д’Анунціо. Суть задуму полягала в тому, що соціальний мир нібито настане тоді, коли в італійській економіці почнуть діяти фашистські картелі й синдикати, об’єднані в корпорації. Згодом він утворив спеціальне міністерство корпорацій для регулювання економічного життя країни. Для усунення конфліктів між робітниками і підприємцями 1927 р. було прийнято Хартію праці, за якою професійні спілки було підпорядковано державним органам під контролем фашистів і включено до галузевих корпорацій. . До керівництва корпорації входили партійні чиновники, представники фашистських профспілок і підприємці. Загалом в основних галузях економіки було створено 22 національні корпорації, а на середину 30-х рр. Пратктично усі італійці стали їхніми членами. Корпорації схвалили заборону страйків і 40-годинний робочий тиждень, контролювали укладення колективних трудових договорів, розглядали конфліктні ситуації, надавали фінонсову підтримку профспілкам. +численні пільги та успіхам в організації дозвілля робітників набули великої популярності.+ скоротити безробіття (з широке роздержавлення, провели вдалу грошову реформ. - Провалилися “ битви ”: “ битви за урожай ”, “ битва за народжуваність ” і навіть “ битви ” проти... горобців
58. Встановлення фашистської диктатури в Німеччині.
Виник після 1 світової війни. Причини: реваншистські настрої після поразки у війні та підписання принизливих умов Версальського миру, соціальна незахищеність більшої частини населення в результаті зростаючої післявоєнної розрухи, реакція на більшовицьку політику експорту світової революції.Націонал-соціалістська робітнича партія Німеччини (НСДАП), І що стала центром тяжіння усіх фашистів, була утворена в 1919 р. Порівняно швидко лідером цієї партії став Адольф Гітлер. Робітничий клас менш піддавався впливу нацистів, але його значна частина також виступала проти Веймарської республіки, підтримувала комуністів - прибічників соціалістичної революції. Отримавши доступ до виконавчої влади, нацисти почали послідовну ліквідацію режиму політичної демократії Німеччини. Передусім Гітлер домігся підписання спеціального указу "Про охорону народу і держави", що ліквідував основні права громадян та надав необмежені повноваження каральним органам. Повнота влади в Німеччині опинилась в руках Гітлера. Була проведена адміністративна реформа, в результаті якої ліквідували земельні парламенти та органи місцевого самоврядування. Влада на всіх рівнях переходила в руки не виборних, а призначуваних згори чиновників. В 1933 р. вже формально було заборонено всі політичні партії. Штурмові (СА) та охоронні (СС) загони стали частиною апарату насилля. В країні була утворена таємна поліція (гестапо), а з 1933 р. по всій країні з'явились концентраційні табори для утримання в них неугодних режимові людей. Було ліквідовано основні політичні права громадян - свободу слова, зібрань, недоторканість житла, таємницю листування.
59. Якобінська диктатура 1793 року у Франції
Повстанський комітет Комуни закликав парижан до повстання. 2 червня загони Національної гвардії з гарматами оточили Конвент і змусили депутатів позбавити повноважень жирондистів та їх лідера Ж. Бріссо. 29 колишніх депутатів були заарештовані й страчені.До влади прийшли радикально налаштовані депутати-монтаньяри члени Якобінського клубу. Вищим законодавчим органом залишався Конвент. Виконавчу владу здійснював Комітет громадського порятунку, який спирався на Революційний трибунал. Фактична влада в Комітеті громадського порятунку належала М. Робесп’єру.Важливим завданням внутрішньої політики якобінської диктатури мало вирішення продовольчого питання. А оскільки воно було нерозривно пов’язане з аграрними перетвореннями, то якобінський Конвент одразу зайнявся питаннями про землю і селян.
Земля ставала формою капіталістичної власності, і її міг купити лише той, у кого були гроші. 29 червня 1793 р. Конвент прийняв нову Конституцію. Франція оголошувалась республікою з однопалатним зібранням, яке обиралося прямим загальним голосуванням чоловіками віком з 21 року. Конституція проголошувала, право народу на освіту, на соціальний захист знедолених, на повстання, на приватну власність тощо, але не давала реальних гарантій дотримання цих прав. Всі верстви населення були незадоволені внутрішньою політикою якобінського Конвенту: селян не влаштовували земельні декрети і постійні реквізиції; міщани страждали від високих цін на товари першого вжитку; промисловці обурювалися максимумами, які не давали змоги отримувати нові прибутки; військові не терпіли втручання у їхні справи комісарів Конвенту.
Першочерговим своїм завданнями якобінський Конвент вважав розправу з усіма, хто не погоджувався з його політикою всередині країни, і створення численної та боєздатної армії для боротьби із зовнішніми ворогами.
Народжена в роки революцiї, буржуазiя виступила проти продовження революцiї, хаосу i розрухи як наслiдку постiйної вiйни з коалiцiями європейських держав, вимагала стабiлiзацiї внутрiшнього становища, встановлення твердої влади. П. Баррас, Ж. Фуше, Ж. Таль’єн та інші організували змову проти Робесп’єра та його прихильників.
60. Франція у 2-їй світовій війні. Режим Віші
До початку ІІ Світової війни французький уряд не заважав Гітлеру, проводити політику “невтручання”. І лише після нападу фашистської Німеччини 1 вересня 1939 року на Польщу уряд Франції (без санкції Національних зборів Третьої республіки) оголосив війну Німеччині. У травні 1940 року німецько-фашистські війська перейшли в наступ на Західному фронті. Французька армія зазнала поразки. Двадцять другого червня 1940 року Франція капітулювала. Після капітуляції більша частина Франції була окупована фашистською Німеччиною. У частині південних і південно-східних районів, де збереглися інститути французької державності, утворилася «держава Віші» за назвою курортного містечка, де містилася резиденція уряду. Це була маріонеткова держава, яка, за задумом гітлерівців, мала нейтралізувати І французький флот, і колоніальні війська. У листопаді 1942 року гітлерівці ввели свої війська на територію Віші і ліквідували залишки «вішійської державності», а разом тим і Третьої



Заголовок 2 Заголовок 315

Приложенные файлы

  • doc 23884170
    Размер файла: 156 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий