Kartografiya_gruntiv_30_04_2013


Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства
та природокористування
С.І. Веремеєнко, В.М. Фурман
КАРТОГРАФІЯ ҐРУНТІВ
Навчальний посібник
Рівне 2013
УДК 631.47:361.111
ББК Д 174.253 я 73
В 31
Затверджено вченою радою Національного університету
водного господарства та природокористування.
(Протокол № від 2013)
Рецензенти:
Польовий В.М., доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент НААН, директор Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН.
Балаєв А.Д., доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач кафедри ґрунтознавства та охорони ґрунтів НУБіП україни, м. Київ.
Веремеєнко С.І., Фурман В.М.
В 31. Картографія ґрунтів: Навч. посібник. – Рівне: НУВГП, 2013. – 228 с.
У навчальному посібнику викладена сучасна методологія картографування ґрунтів , сутність підготовчого, польового та камерального етапів картографування ґрунтів, види ґрунтової зйомки та методи складання ґрунтових карт, приділена увага спеціальним видам ґрунтового обстеження. У посібнику розглядаються також новітні методи картографування ґрунтів.
Для викладачів і студентів агрономічних спеціальностей вищих навчальних закладів ІІІ і ІV рівнів акредитації.
УДК 631.47:361.111
ББК Д 174.253 я 73
© Веремеєнко С.І., Фурман В.М., 2012
© НУВГП, 2012
«Ґрунт – дзеркало природи, а ґрунтова карта – дзеркало наших знань про закономірності розвитку ґрунтів в часі і просторі. Ґрунтові карти роз- раховуються на багато років, тому, враховуючи їх науково-практичне значення, карту і її легенду (умовні знаки) потрібно складати так, щоб вони відображали найновітніші досягнення науки».
Ф.Я. Гаврилюк.
ПЕРЕДМОВА
Ступінь родючості ґрунтів багато в чому визначається виробничою діяльністю людини. Тому раціональне використання і охорона ґрунтів, розширене відновлення їх родючості – найважливіша умова подальшого успішного розвитку сільськогосподарського виробництва. Вирішення цих задач повинно будуватись на матеріалах кількісного і якісного обліку ґрунтів як основного засобу виробництва в сільському господарстві. Обов’язок спеціалістів і працівників сільського господарства – максимально повно використовувати матеріали ґрунтових обстежень в практичній роботі.
Картографія ґрунтів є одним із основних розділів генетичного ґрунтознавства і сприяє вивченню ґрунту як особливого прородно-історичного тіла.
Ґрунтові карти допомагають вирішити дуже багато питань в числі яких організація території при землеустрої, введення сівозмін, вирішення питань трансформації угідь, складання перспективних планів використання земель, вибір ділянок під сади та виноградники, проведення заходів по боротьбі з ерозією, засоленням, заболочуванням, технічним забрудненням та ін.
Складовою частиною картографії ґрунтів є крупномасштабне картографування ґрунтового покриву. Крупномасштабні ґрунтові обстеження і розробка на їх основи заходів правильного використання і охорони ґрунтів – найважливіший напрямок в діяльності ґрунтознавців на сучасному етапі.
В цьому зв’язку підготовка студентів-ґрунтознавців в області теорії і методики польового обстеження і картографування ґрунтів, набуття ними навичок використання матеріалів ґрунтових обстежень з виробничої точки зору має особливе значення при підготовці спеціалістів агрономічного профілю.
При підготовці посібника були використанні матеріали, що ввійшли до навчальних посібників А.А. Красюка «Почвы и их исследование в природе», Ф.Я. Гаврилюка «Полевое исследование и картирование почв», які стали бібліографічною рідкістю, а також С.П. Позняка, Є.Н. Красєхи, М.Г. Кота «Картографування ґрунтового покриву» та «Картографії ґрунтів» за ред. Д.Г. Тихоненка.
В навчальному посібнику висвітлені теми, які передбачені робочою програмою курсу «Картографія ґрунтів» і охоплюють всі етапи по проведенню польових обстежень ґрунтів та складання на їх основі ґрунтових карт, описані спеціальні види ґрунтового обстеження та ї використання, а також новітні технології при картографуванні ґрунтів. Крім того в посібнику наведена контрольна тестова програма, призначена для перевірки знань студентів, набутих при вивченні дисципліни «Картографія ґрунтів».
Автори наперед щиро вдячні за всі критичні зауваження та побажання.
1. ВСТУП ДО «КАРТОГАФІЇ ҐРУНТІВ»
Методологічні підходи в картографуванні ґрунтів
Ґрунтові карти - важлива складова інформації про навколишнє середовище, екосистеми та біосферу загалом, оскільки дають уявлення про ґрунтовий покрив як про компонент екосистеми та об'єкт сільськогосподарського виробництва.
Картографування ґрунтів на сучасному етапі розвитку ґрунтознавства досягло значних успіхів. Крупномасштабне картографування ґрунтів проведено майже на всій площі сільськогосподарських угідь. Використання високоякісної планової основи, що включає аеро- та космічні знімки, підвищило точність ґрунтових карт. У той же час простежується значний розрив між досягненнями картографування ґрунтів та практичною їх реалізацією. Віддача від впровадження матеріалів ґрунтового обстеження в сільськогосподарське виробництво залишається низькою через низку об'єктивних та суб'єктивних причин. Практично всі роботи ґрунтознавців з картографування ґрунтового покриву пов'язані з замовленням різних установ, які використовують матеріали обстеження ґрунтів для планування виробництва, розробки різноманітних пропозицій і проектів. У цьому напрямку ґрунтово-картографічні дослідження відіграють свою позитивну роль. Водночас безпосереднє використання ґрунтових карт більшістю землекористувачів залишається на низькому рівні. Причиною цього в багатьох випадках є недостатня ґрунтова та агрономічна підготовка фахівців і, головне, схематичність та неконкретність пропозицій з раціонального ведення господарства, які часто носять загальний характер.
У системі планово-картографічного забезпечення виробничих одиниць особливе значення має ґрунтова карта, ефективності використання якої можуть сприяти інші види спеціальних досліджень та складені на їхній основі допоміжні карти й картограми.
Об'єктом картографування при складанні ґрунтових карт є ґрунт. Значення таких карт дуже велике, оскільки вони є фундаментом та стратегічною засадою при плануванні сільського господарства (В.О.Таргульян, І.А.Соколов, 1978). Але для практичних цілей конкретної сьогоденної оперативної праці неоціненними можуть бути карти ґрунту у вигляді картограм окремих важливих у агрономічному плані властивостей ґрунтів. Ці картограми складають через певні проміжки часу.
До ґрунтових карт виробничих одиниць агропромислового комплексу, які складають не менше як на 10-15 років, ставлять особливі вимоги щодо точності та кількості поданої інформації. На сучасному етапі розвитку картографування ґрунтів точність та інформативність великомасштабних ґрунтових карт підвищується за рахунок використання високоякісних планових матеріалів (аерофотознімків та аерофотопланів з нанесеними горизонталями) та методів картографування, які дають можливість показати на картах структуру ґрунтового покриву (СҐП). Тому комплексність у вивченні факторів ґрунтоутворення - це необхідна передумова точності карт ґрунтів, а, значить, і ефективності їхнього використання в сільському господарстві.
В картографуванні ґрунтів склалася ситуація, коли на ґрунтових картах показують просторові відділи, які так чи інакше супроводжуються характеристиками окремих метричних і топологічних властивостей цих виділів, а всі оцінки та пропозиції розробляються, виходячи переважно з властивостей ґрунту як природно-історичного тіла, що має профільну будову, поширюються на систематичну одиницю ґрунту. Проте, спеціаліст на практиці має справу з гетерогенним ґрунтово-географічним простором у вигляді окремого поля або сівозміни. Отже, вся якісна та кількісна характеристика ґрунтів і ґрунтового покриву має бути орієнтована на просторовий відділ. Відповідно й усі пропозиції мають розроблятися не для ґрунтових класифікаційних одиниць, а для окремих полів чи ділянок, згрупованих за параметрами, які характеризують СҐП.
1.1.1 Структурний підхід
Значного поширення в ґрунтознавстві набуває структурний метод. Він дає змогу розкривати структуру, тобто будову складних об'єктів, які формуються з простіших, тісно пов'язаних між собою, а, отже, співіснуючих частин. В основі цього методу лежить принцип єдності просторового впорядкування ґрунтових ареалів різного рівня організації. Спираючись на специфіку ґрунтових тіл, особливості їхнього взаємозв'язку як між собою, так і з навколишнім середовищем, в основу виділення різних рівнів організації ґрунтового покриву треба покласти функціональні залежності (різних рівнів), та процесуальні рівні, зумовлені типами геохімічної міграції елементів, потоками речовин, енергії та інформації між різними ґрунтовими тілами, які утворюють елементарні структури ґрунтово-географічного простору.
Концепція просторової організації ґрунтового покриву, яка побудована на системному підході, є системою поглядів на ґрунтово-географічний простір як упорядковану сукупність ґрунтових ареалів різного рангу, що зумовлені в своєму формуванні та розвитку еколого-географічними умовами території і мають визначену структуру (ґрунтового покриву), для якої характерні певні метричні й топологічні властивості. Метричні властивості пов'язані з кількісною характеристикою ґрунтово-географічного простору й передаються через поняття площі, конфігурації, розчленованості ареалів, контрастності, що подаються як низка числових величин і коефіцієнтів. Топологічні властивості характеризують ґрунтово-географічний простір з якісного боку - головними властивостями є безперервність, зв'язність, упорядкованість, організація та структура (за С.П. Позняк і Є.Н. Красега, М.Г. Кіт, 2003).
-21590128905
Рис. 1. Концепція просторової організації ґрунтового покриву.
(за С.П. Позняк і Є.Н. Красега, М.Г. Кіт, 2003).
ЕҐ - елементарний ґрунт, ҐІ - ґрунтовий індивідуум, ЕА-елементарний ґрунтовий ареал, ҐК - ґрунтова комбінація, ECA – елементарний структурний ареал, СҐП - структура ґрунтового покриву, ҐП - ґрунтовий покрив. ts - момент спостережень, миттєвий перетин у часі; t - часовий тренд; t0 - 0-момент; S - простір спостережень.
На сьогоднішній день основним завданням є дослідженні топології СҐП різних регіонів. У ландшафтознавстві під топологією розуміють напрям, об'єктом вивчення якого – є диференціація природного середовища в середині ландшафту, вивчення його дрібних підрозділів й особливо ж елементарних геосистем" (В.Б.Сочава, 1970).
Топологія СҐП як напрям у географії ґрунтів включає три аспекти досліджень:
а) картографування типологічних одиниць СҐП різного рівня організації й аналіз картографічних моделей; б) вивчення функціональних взаємовідносин між компонентами типологічних одиниць СҐП та самих одиниць з факторами ґрунтоутворення й диференціації ґрунтового покриву у межах екосистем; в) вивчення ґрунтових та геохімічних режимів, динаміки типологічних одиниць СҐП як функціонально-цілісних систем.
Отже, топологія СҐП вивчає просторову організацію, функціонування і динаміку невидимої оку мозаїки, що закономірно повторюється, та елементарні частинки якої пов'язані потоками речовин і енергії.
1.1.2 Порівняльно-географічний підхід
Під цим підходом необхідно розуміти методологічний напрям у ґрунтознавстві, що пов'язаний із встановленням впливу різних компонентів ландшафтної сфери в процесі їхнього розвитку на властивості ґрунтів, які визначають ґенезу ґрунтів і тип просторово-часових утворень.
В. В. Докучаєв та його послідовники використовували порівняльно-географічний метод як єдине потужне знаряддя досліджень. Пізніше О.А.Роде оцінив порівняльно-географічний метод як корелятивний. За О.А.Роде, суть цього методу „полягає у встановленні зв'язку між існуванням окремих типів ґрунтів, які мають певні властивості та склад, з певними географічними умовами, що дає нам право припустити, що таке існування не випадкове і що в його основі лежать причинні зв'язки, які й потрібно шукати" (О.А.Роде, 1971).
І.П.Герасимов і М.А.Глазовська (1960) передали основний зміст порівняльно-географічного підходу такою короткою фразою: „Суть його полягає в паралельному та нерозривному вивченні ґрунтів і чинників, що їх утворюють". Завданням порівняльно-географічного методу є не тільки пошук зв'язків між ґрунтами та факторами ґрунтоутворення, але й встановлення законів формування ґрунтових (ґрунтово-геологічних та ґрунтово-геоморфологічних) форм і ролі природних чинників у їхньому утворенні.
На сучасному етапі арсенал методів порівняльно-географічного вивчення ґрунтів і ґрунтового покриву значно розширився, тому ми можемо говорити про формування порівняльно-географічного підходу як методологічного напрямку в ґрунтознавстві. Порівняльно-географічний підхід входить до системи наскрізних методів, тому що використовується практично на всіх етапах вивчення СҐП, на всіх рівнях ґрунтово-географічних досліджень, особливо під час картографування ґрунтового покриву.
Порівняльно-географічний підхід тісно переплітається з екологічним підходом, який дає змогу оцінити вплив чинників ґрунтоутворення в усій їхній сукупності й кожного зокрема на ґрунти і СҐП. Другою, не менш важливою, складовою екологічного підходу є виявлення екологічних функцій, які виконує ґрунт у біосфері на сучасному етапі її розвитку з огляду на збільшення антропогенного навантаження на довкілля.
1.1.3. Ґрунт як об'єкт досліджень
Ґрунт як природний об'єкт досліджень має свої особливості, які й визначають методику досліджень і картографування. По-перше, ґрунт має профільну будову, тобто набір генетичних горизонтів, сформованих у товщі материнських порід у ході ґрунтоутворюючого процесу. Набір і співвідношення генетичних горизонтів у ґрунті залежить від конкретних природних умов - факторів ґрунтоутворення. Для вивчення профільної будови ґрунту та відбору зразків за генетичними горизонтами необхідно закласти ґрунтовий розріз, щоб відкрити генетичні горизонти ґрунтового профілю.
По-друге, ґрунт як просторове утворення, що покриває земну поверхню, є континуумом, який штучно розділяють на окремі ареали при картографуванні ґрунтового покриву відповідно до прийнятої системи класифікації ґрунтів. Виділені на карті ґрунтові ареали утворюють систему, у своєму формуванні підпорядковану певним законам, які відомі як закони географії ґрунтів. Тому важливим завданням ґрунтознавства є дослідження просторової організації ґрунтового покриву та виявлення законів цієї організації.
По-третє, ґрунт та ґрунтовий покрив є важливими компонентами екосистеми і мають вивчатись у нерозривному зв'язку з усіма іншими її складовими. У ґрунтознавстві традиційно ця теза реалізується, коли застосовують порівняльно-географічний підхід. В останній час як самостійний розділ генетичного ґрунтознавства розвивається екологія ґрунтів (І. П. Герасимов і М. А. .Глазовська, 1960; І. А. Соколов, 1990; Л. О. Карпачевський, 1993; С. П. Позняк, 1999).
По-четверте, ґрунт є об'єктом сільськогосподарського виробництва, земельним ресурсом, і з цієї позиції необхідно вирішувати проблеми його раціонального використання з метою отримання максимальної біопродукції без порушення цілісного стану ґрунту як системи, яка виконує важливі біосферні функції.
1.2 Предмет, метод і задачі курсу «Картографія ґрунтів»
Ґрунтова карта являє собою наочне зображення географічного розміщення окремих типів ґрунтів на обстеженій території.
Повноцінна ґрунтова карта є незмінною науковою основою для державного планування сільського господарства, для організації окремих сільськогосподарських підприємств, а також для розробки і застосування різноманітних агротехнічних і агромеліоративних заходів з метою постійного підвищення родючості ґрунтів і збільшення урожайності сільськогосподарських культур.
Результати робіт науково-дослідних інститутів та сільськогосподарських дослідних станцій по розробці методів підвищення родючості ґрунтів можуть бути повністю використані у виробництві тільки при наявності точних ґрунтових карт. Агротехнічні та меліоративні заходи можуть використовуватись тільки у відповідності з особливостями ґрунтів, про місце розташування яких дає повне уявлення крупномасштабна ґрунтова карта.
Велике практичне значення ґрунтовій картографії придавав академік В. Р. Вільямс, який писав: «Картографія, блискуче розвинута працями академіка Л. І. Прасолова, має виробниче значення, основним засобом виробництва якого є ґрунт».
Ґрунтові карти мають важливе значення не тільки для практичного використання ґрунтового покриву в сільському і лісовому господарстві, але і для теоретичного вивчення ґрунту як основного засобу сільськогосподарського виробництва.
Творець наукового ґрунтознавства і ґрунтової картографії В. В. Докучаєв так оцінював ґрунтові карти: «тільки з ґрунтовими картами в руках мислимо поставити, а зачасту і вирішити таке дуже цікаве питання: чому ми зустрічаємо не тільки в межах великих областей, але і в районах, часто в одному і тому ж господарстві, на полях одного і того ж села, ґрунти зовсім різні і по кольору, і по складу, і по структурі, і по запасу поживних елементів. На кінець після детального знайомства з географією ґрунтів, можна вирішити питання і про їх походження, а в зв’язку з цим, і про їх властивості, родючість і т. ін.»
Вперше найбільш повно питання ґрунтової картографії були викладені в першому російському підручнику генетичного докучаєвського ґрунтознавства, складеному професором М.М. Сібірцевим і виданому в 1900 р. В цьому підручнику, крім розділу «Методи дослідження ґрунтів в полі» є окремий розділ «Картографування ґрунтів», в якому наведено відомості про зародження ґрунтової картографії та її розвиток. Закінчується цей розділ параграфом «Складання ґрунтових карт і планів» в якому наводяться вказівки щодо складання ґрунтових карт на основі польових досліджень.
Курс «Картографування ґрунтів» являє собою спеціальну дисципліну, яка охоплює важливий розділ ґрунтознавства, що вивчає методи польового дослідження ґрунтів і способи складання ґрунтових карт. Найголовнішими задачами ґрунтового картографування, або ґрунтової зйомки є комплексне вивчення ґрунтового покриву окремих ділянок земної кори, встановлення зв’язку між ґрунтами і умовами ґрунтоутворення, виявлення закономірностей просторового розповсюдження типів, підтипів і різновидностей ґрунтів і складання на цій основі ґрунтових карт. Основним методом ґрунтової картографії є ґрунтово-географічний метод, розроблений В. В. Докучаєвим. Дослідження ґрунтів в природі в поєднанні з лабораторним їх вивченням дозволяє вирішити дуже складні питання утворення, розвитку і родючості ґрунту. Результатами ґрунтово-картографічних робіт є ґрунтові карти, карти агроґрунтового районування, карти якісної оцінки ґрунтів і земельних угідь, карти агровиробничої характеристики ґрунтів і картограми вмісту рухомих форм азоту, фосфору і калію. Вони дають можливість науково обґрунтувати низку питань, щодо більш раціонального використання ґрунтів і застосування добрив. Ґрунтові карти і очерки з характеристикою ґрунтів господарств вкрай необхідні при:
розробці агротехнічних, меліоративних, протиерозійних та інших заходів;
застосуванні більш прогресивних шляхів підвищення родючості ґрунтів господарств;
проведенні державного обліку земельних фондів і освоєння нових земель;
внутрішньогосподарському землеустрої та веденні науково-обґрунтованих сівозмін;
складанні районних і обласних ґрунтових карт;
плануванні і спеціалізації сільського господарства, проведенні сільськогосподарських дослідів.
Районні, обласні та державні ґрунтові карти дозволяють правильно здійснювати природне районування для потреб сільського господарства і більш раціонального використання ґрунтових ресурсів. Звідси зрозумілий тісний зв'язок ґрунтового картографування з такими суміжними з ґрунтознавством науками як фізична географія, геоморфологія, гідрологія, геоботаніка, землеробство, лісництво, меліорація та ін.
Ґрунт вивчається не тільки як природно-історичне тіло, але і як предмет та засіб сільськогосподарського виробництва, як одне із основних джерел багатства населення країни.
Із методів які широко використовуються при польових дослідженнях і картографуванні ґрунтів можна назвати:
генетичний;
географо-картографічний;
морфологічний;
фізико-хімічний;
агрологічний;
аерофотокосмічний.
Застосування комплексу цих методів при польовому дослідженні і картографуванні ґрунтів дає можливість досліднику повністю вивчити ґрунти, їх генетико-виробничі властивості, географію, і скласти науково-обґрунтовані ґрунтові карти і картограми, використовуючи досягнення сучасного генетичного ґрунтознавства.
Найважливіші задачі ґрунтознавців на сучасному етапі розвитку є наступними:
вивчення генетико-виробничих особливостей ґрунтів і розробка їх класифікації;
складання ґрунтових карт областей, районів та господарств;
бонітування ґрунтів та якісно-кількісний облік земельних ресурсів держави;
пошук нових шляхів підвищення родючості ґрунту, в тому числі освоєння і окультурення солонців.
Всі ці проблеми мають не тільки народногосподарське значення, але і велике наукове значення.
Важливе значення в наш час набувають питання вапнування та гіпсування ґрунтів, тому ґрунтознавці-агрохіміки повинні не тільки вказувати площі цих ґрунтів, але і розробляти шляхи їх меліорації.
Досить серйозною проблемою є охорона ґрунтів від руйнування водно-вітровою ерозією, від засолення та заболочування. Освоєння таких ґрунтів – одна з найважливіших задач ґрунтознавців-меліораторів. Вторинне засолення і заболочування ґрунтів, яке часто спостерігається в районах зрошення, є серйозною перешкодою на шляху розвитку зрошувального землеробства. Тому ці питання потребують всестороннього вивчення.
Крім того, дуже важливою задачею ґрунтознавців є популяризація досягнень ґрунтознавства та агрохімії серед широких мас населення і залучення їх в роботу по вивченню місцевих ґрунтів і складанню ґрунтових карт.
1.3 Історія розвитку картографування ґрунтів
Дореволюційний період розвитку картографії ґрунтів в російській імперії умовно поділяють на два етапи: додокучаєвський
і докучаєвський.
Основні поняття про землю, ґрунт, їх назви збиралися мандрівниками, географами, економістами та ін.
Перший опис землеволодінь в Російській імперії було зроблено при цареві Івані ІV.
В ХV – ХVІ ст. для опису земель було створено заклад – помісний приклад, який став загальнодержавним керівним центром, що об’єднував усі межові, кадастрові і кріпацькі роботи. Відомості про землі записували у “Писцовые книги”. Вони складалися з 2-х екземплярів: один відправляли до Москви, другий – до воєвод, помісників чи дяків.
Книги мали юридичний, правовий характер, в них відображали фінансові питання, а землі класифікували за якістю (добрі, середні, худі, дуже худі). В основі класифікацій були дані про урожайність, види угідь і фізичні властивості ґрунтів.
Окрім “Писцовых книг”, в яких реєстрували усі землі, додатково складали податкові, поправочні, польові, будівельні, відказні, залічні і ротчинні книги.
“Писцовые книги” ХV – ХVІ ст. були і ґрунтово-оцінюючими працями, які свого часу стояли на дуже високому науковому рівні. На жаль, основи писального зимового кадастру починають руйнуватися впродовж ХVІІ ст., причиною чого стають всякі повинності на користь поміщиків.
Петром І “Писцовые книги” було замінено подушними переписами (ревізіями), особливостями яких були прискіплива увага до обліку земель, складались межові книги, викреслювались плани із зазначенням землевласників, розташуванням угідь, економічних показників.
В той час проходило лише накопичення відомостей про ґрунти під впливом примітивної практики землеволодіння. Ґрунтознавство ще не було відділено від агрономії і геології. Не було наукового визначення ґрунту. У ХVІІ ст. науковим центром по вивченні ґрунтів імперії стала Петербурзька академія наук. В ній працював Ломоносов М. В. (1711-1765), основоположник російської геоботанічної школи ґрунтознавства. В 1757 р. Ломоносов очолив географічний департамент академії наук, приступив до виправлення Російського атласу і складання Російської географії. В 1755 р. ним було створено Московський інститут, в якому Афонін М. І. виступив з доповіддю “Слово о пользе земли, собирание и расположение чернозема, особеннно в хлебопашестве”.
В 1765 р. в Петербурзі створюється вільне економічне товариство, завдання якого стало перейняття іноземного досвіду.
В 1797 р. в Російській імперії запроваджується “Депо карт”, яке в 1812 р. входить до складу військового відомства. На військово-топографічних картах того часу точно позначалися такі важливі для військової справи особливості ґрунтового покриву, як піщані масиви, болота і заболочені ґрунти, солончаки, заплави річок.
Цінні дані про ґрунт зустрічаються у статтях Леоно І. Г., Болотова А. Т., Комова І. М., Радищева А. Н.
Пізніше в ХІХ ст. Міністерство державних справ приступило до більш систематичного вивчення ґрунтів Росії і створенню ґрунтових карт. Великі заслуги належать відомому статисту К. С. Веселовському і особливо економісту-географу В. І. Чаславському.
Карти виникли лише з практичних потреб земельного кадастру. Методика їх складання була примітивною. Метод вивчення ґрунтів і складання карт був опитувально-статистичним. Міністерство розсилало по губерніях карти, на яких ті наносили дані про ґрунти губернії, зібрані шляхом опитування поміщиків і селян.
На основі цих матеріалів під командуванням Веселовського була складена І ґрунтова карта Європейської Росії в масштабі 1: 84 00 000, опублікована в 1851 р. На ній показано: чорноземи, глина всіх кольорів, пісок, суглинок і супісок, мул, солонці, тундри і болота, кам’янисті місця. Хоча ця карта була примітивною, але на думку Докучаєва, вона була головною основою для наступних ґрунтових карт.
Потім карта була виправлена і доповнена новими матеріалами і більш деталізована, уточнена та видана в 1879 р. нова ґрунтова карта в масштабі 60 верст в дюймі під редакцією Чаславського, який підключив до цієї роботи і молодого В. В. Докучаєва. Легенда карти була розширена з 8 до 32 умовних позначень різних ґрунтів.
Чорнозем вперше був розділений за гранулометрією. Докучаєв В. В. критикував цю карту, яку було складено шляхом опитування, а не за даними ґрунтових досліджень, де ґрунт розглядали як порошок у групі гірських порід. Але, одночасно В.В. Докучаєв визнав, що саме робота над цією картою породила генетичну ідею в ґрунтовій картографії.
Скасування кріпосництва в 1861 р. сприяло вивченню агрономічних властивостей ґрунтів.
З 1877 по1881 р. Докучаєв В. В. вивчав чорноземи, ці дослідження фінансувало Вільне економічне товариство.
Сформулювавши основні закони виникнення і функціонування ґрунтів, В. В. Докучаєв заклав наукові основи ґрунтової картографії. Методика польових досліджень і картографування ґрунтів зберегли своє значення у світовому ґрунтознавстві і до цього часу.
В. В. Докучаєву належить авторство першої генетичної карти чорноземної смуги Європейської Росії і першої світової карти ґрунтів (ця карта отримала Золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі в 1990 р.).
Велику роль у становленні наукової картографії і її розвитку відіграв М. М. Сибірцев. Він, у 1900 р., видав підручник з генетичного ґрунтознавства, до якого включив розділи “Методи дослідження ґрунтів в полі” і “Картографія ґрунтів”.
Зібрані В. В. Докучаєвим, його учнями і колегами – Сибірцевим, Танфільєвим, Ферхміним, – ґрунтово-картографічні матеріали дозволили їм створити в 1900 р. науково обґрунтовану карту ґрунтів Європейської Росії в масштабі 1: 2520 000, якій не було рівних.
Після Докучаєва ґрунтово-картографічні роботи продовжували М. М. Сибірцев, К. Д. Глінка, П. В. Отоцький, В. І. Вернадський, Г. М. Висоцький, З.А. Захаров, М. О. Дімо та багато ін.
Великі заслуги у вивченні і картографуванні ґрунтів належать Глінці К. Д. Під час Столипінської земельної реформи він досліджував ґрунтовий фонд Росії. На той час, також складалися ґрунтові карти дрібних масштабів – 1: 840000, 1: 168 000, рідше 1: 20 000, але картографічні роботи мали геолого-географічний характер.
З 1905 по 1914 р. земства проводили крупні землеоцінні роботи, керували дослідженнями – Дімо М. О., П. А. Зам’ятченський, З. А. Захаров та ін. Було складено повітові і губернські ґрунтові карти з масштабом, відповідно, 1: 126 000 і 1: 420 000.
Ґрунтово-картографічні дослідження та землевпорядні роботи, виконані земствами напередодні краху Російської імперії, значно збагатили скарбницю новими ґрунтовими картами і землевпорядними проектами, а також удосконалили методику нового діагностування і картографування ґрунтів.
Післяжовтневий (з 1917 р.) період розвитку ґрунтово-картографічних і землевпорядних робіт характеризувався новими завданнями, які постали у зв’язку з розбудовою СРСР. Серед найважливіших проблем ґрунтової картографії слід, перш за все, назвати роботи, які підводили б наукову базу під реконструкцію сільського господарства (меліорація ґрунтів, введення в культуру нових рослин).
Ґрунтознавці стали більше приділяти уваги питанню родючості ґрунтів. Важливою проблемою було вивчення генезису, географії і шляхів підвищення їх родючості.
Головною особливістю ґрунтово-картографічних робіт був стрімкий розвиток крупномасштабних ґрунтових зйомок з метою землевпорядкування, здійснення цілого комплексу агрозаходів, більш раціонального використання земельних ресурсів. Для порівняння, в період з 1877 по 1917 рр. детальні ґрунтові зйомки були проведені лише в окремих господарствах, тоді як з 1917 по 1957 рр. кількість господарств значно зросла і досліджена площа складала приблизно 260 млн. га.
В Україні були розгорнуті масштабні ґрунтово-картографічні роботи з обстеження ґрунтів та складання ґрунтових карт в кожному господарстві. Завдяки цьому були винайдені нові резерви росту сільськогосподарського виробництва, розроблені та впроваджені науково обґрунтовані системи його ведення.
Після Великої Вітчизняної війни значні за обсягом ґрунтово-картографічні дослідження проводилися з метою реалізації рішень партії та уряду щодо сільського господарства, в тому числі великі ґрунтово-геоботанічні обстеження в зоні освоєння цілинних і перелогових земель на площі 41 млн. га. Ці роботи дозволили значно поповнити та розширити знання про ґрунти СРСР і скласти цілий ряд важливих ґрунтових карт, серед яких варто згадати такі:
ґрунтова карта азіатської частини СРСР М. 1: 4200000 за ред. К. Д. Глінки та Л. І. Прасолова (1925);
ґрунтова карта європейської частини СРСР М. 1: 2500000 за ред. Л. І. Прасолова (1930) та І. П. Герасимова (1947);
ґрунтові карти України, Білорусі;
карта ґрунтів ґрунтотворних порід волого-субтропічної зони СРСР за ред. М. Н. Сабашвілі (1936);
карта природо-ґрунтового районування СРСР за ред. С. В. Зонна, І. С. Лупиновича, та ін.;
ґрунтова карта СРСР М. 1: 4000 000, складена М. М. Розовим і Є. В. Лобовим, за ред.. І. П. Герасимова (1956);
ґрунтові карти багатьох областей та країв, грунтово-меліоративні карти районів зрошення, обводнення та осушення
європейської та азіатської частини СРСР.
В період 1956-1962 рр. розгортаються роботи з природно-історичного та економіко-географічного районування СРСР для потреб сільського господарства, а також роботи з бонітування ґрунтів СРСР, основи якого були закладені В. В. Докучаєвим.
У 50-60-ті роки з’являються наукові розробки картографування ерозійно небезпечних земель (Конка, Бертран, С. С. Соболєв, О. І. Банраєв, М. Н. Заславський, Д. Л. Арманд). На важливі рубежі виходить картографування лісових ґрунтів у зв’язку із зростанням в усіх регіонах світу проблеми відновлення лісових ресурсів, а лісова культура неможлива без глибоко профільного картографування ґрунтів та їх екологічних режимів (Г. Ф. Морозов, В. М. Сукачов, Г. М. Висоцький, С. А. Вільде).
Важливим і складним об’єктом освоєння стали ґрунти річкових заплав і дельт (в тому числі торфові) в усіх природних зонах, що обумовило необхідність сучасної інтерпретації їх генезису, класифікації, картографування та раціональної організації території при землеустрої (Г. В. Добро вольський, В. В. Єгоров, Д. Н. Зеров, С. Т. Вознюк та ін.).
У 70-80-ті рр. в Україні для кожного господарства було складено поновлені ґрунтові нариси та набори агроекологічних картограм, які полегшували практичне використання цих матеріалів. Були складені дві карти: М. 1: 700 000 та 1: 1500 000 (М. К. Крупський, Г. С. Гринь, Г. А. Андрушенко, Н. Б. Вернадер, А. Ф. Яровенко, В. Д. Кисіль та ін.).
Великий внесок зробили також В. А. Ковда та В. Є. Лобова, які склали в 1975 р. власну досить детальну та легку в читанні карту ґрунтів світу в масштабі 1: 10 000 000. Легенда до неї побудована за генетико-геохімічним принципом.
В останні 20-30 років у ґрунтознавство та його картографічний відділ активно проникають математичні методи.
Останні десятиріччя другого тисячоліття внесли в ґрунтову картографію та практику землевпорядкування безліч принципово нових явищ. В ринкових умовах за різних форм власності на землю та поліваріантних екологізованих моделей господарювання значно зростає інтерес до ґрунтових карт і проектів землевпорядкування. Ґрунти міцно тримають своє місце в глобальній екології та вченні про біосферу і чекають нових досліджень. Тому картографування завжди буде на передовій лінії цих досліджень.
Контрольні запитання
Що собою являє ґрунтова карта?
Проблеми картографування ґрунтів?
Структурний метод в ґрунтознавстві.
Рівні організації ґрунтового покриву в географії ґрунтів.
Що включає в себе типологія структури ґрунтового покриву (СГП)?
Суть порівняльно-географічного підходу в ґрунтознавстві.
Ґрунт як об’єкт досліджень картографування.
Предмет і метод курсу «Картографування ґрунтів».
Основні задачі картографування ґрунтів.
Значення ґрунтових карт.
Історія розвитку картографування ґрунтів.
2. ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ҐРУНТІВ НА ЗЕМНІЙ ПОВЕРХНІ
Основні закони географії і топографії ґрунтів були відкриті В. В. Докучаєвим, який писав: «...трудами наших вітчизняних вчених доведено, що ґрунти є дзеркало, яскраве і цілком правдиве віддзеркалення, — так би мовити, безпосередній результат сукупної, вельми тісної, вікової взаємодії між водою, повітрям, землею (первинні ще не змінені процесами ґрунтоутворення, материнських гірських порід, інакше підґрунтя), з одного боку, рослинними і тваринними організмами і віком країни — з іншого -- цими віковічними і що понині діють ґрунтоутворювачами ... А оскільки всі названі стихії: вода, земля, вогонь (тепло і світло), повітря, а рівно рослинний і тваринний світи, завдяки астрономічному положенню, формі і обертанню нашої планети навколо її осі, несуть на своєму загальному характері явні, різкі і незгладимі риси закону світової зональності, то не тільки цілком зрозуміло, але і абсолютно неминуче, що в географічному розповсюдженні цих віковічних ґрунтоутворювачів як по широті, так і по довготі, повинні спостерігатися постійні, і, по суті, всім і кожному відомі, суворо закономірні зміни, особливо різко виражені з півночі на південь, в природі країн полярних, помірних, екваторіальних і ін. А раз це так, раз всі найважливіші ґрунтоутворювачі розташовуються на земній поверхні у вигляді поясів або зон, витягнутих більш менш паралельно, широтам, то неминуче, що і ґрунти, наші чорноземи, підзоли, і ін. повинні розташовуватися по земній поверхні зонально, в строгій залежності від клімату, рослинності і ін. Дійсність виправдовує це, можна сказати, більшою мірою, чим це можна було чекати»....
За словами З. А. Захарова, закони не тільки полегшують розуміння природи, але у багатьох випадках дозволяють передбачати явища і об'єкти.
Знання основних закономірностей розвитку умов ґрунтоутворення і, відповідно, ґрунтів, їх розміщення на земній поверхні, облік цих закономірностей — дозволяють ґрунтознавцю на науковій основі визначити генетико-виробничі особливості ґрунтів, межі їх розповсюдження і, зрештою, скласти ґрунтову карту.
При польовому дослідженні і картуванні ґрунтів ґрунтознавець повинен враховувати наступні основні закони географії ґрунтів на земній поверхні:
1) закон горизонтальних ґрунтових зон (В. В. Докучаєв, М. М. Сибірцев);
2) закон вертикальних ґрунтових зон (В. В. Докучаєв);
З) закон аналогічних топографічних рядів ґрунтів (З. А. Захаров);
закон ґрунтової інтразональності (М. М. Сибірцев, М. М. Філатов)
закон ґрунтових мікрозон (Я. Н. Афанасьєв, В. С. Богдан, Г. М. Висоцький, З. А. Захаров);
6) закон ґрунтових провінцій (Л. І. Прасолов).
Ці закони і закономірності не охоплюють всієї різноманітності географії і топографії ґрунтів, а тому не є незмінними.
Названі закони і закономірності свідчать про те, що ґрунт — не застигла маса матерії, а цілком самостійне природно-історичне тіло природи, яке розвивається в часі і просторі під сукупною дією клімату, ґрунтоутворюючих порід, рослинного і тваринного світу, рельєфу, віку країни, виробничої діяльності людини і змінюється відповідно зміні названих умов ґрунтоутворення. Ґрунти, які ми спостерігаємо, вивчаємо — тундрові, підзолисті, чорноземні, каштанові і т.д. — не що інше, як окремі стадії, етапи ґрунтоутворюючого процесу.
2.1 Закон горизонтальних ґрунтових зон стверджує, що головні типи ґрунтів розподіляються на земній поверхні у вигляді певних зон, витягнутих більш-менш паралельно широтам. В. В. Докучаєв на схемі ґрунтових зон північної півкулі підмітив наступні головні зони:
1) бореальну (арктичну);
2) лісову;
3) чорноземну;
4) аеральну;
5) латеритну.
Характерно, за словами Докучаєва, що чергування перерахованих п'яти зон йде паралельно збільшенню тепла і світла від північного полюса до екватора. Прекрасною ілюстрацією закону горизонтальної (широтної) ґрунтової зональності є ескіз (схема) ґрунтової карти північної півкулі, складеної. Докучаєвим, а також ґрунтові карти світу, складені його учнями — К. Д. Глінкою, Л. І. Прасоловим і ін.
2.2 Закон вертикальних ґрунтових зон стверджує, що у міру підняття від рівня моря до вершин високих гір спостерігається ряд вертикальних ґрунтових зон, що послідовно змінюють одна одну, як при русі від екватора до полюса (В. В. Докучаєв). Хорошою ілюстрацією закону горизонтальної і вертикальної зональності служить схема ґрунтових зон під різними широтами, складена проф. З. А. Захаровим.
Названі основні закони горизонтальної і вертикальної зональності надалі були розвинені і доповнені учнями В. В. Докучаєва — Г. М. Висоцьким, З. А. Захаровим, М. М. Філатовим, С. С. Неуструєвим, Л. І. Прасоловим і ін., які помітили ряд інших закономірностей в розміщенні ґрунтів на земній поверхні.
2.3 Закон аналогічних топографічних рядів ґрунтів. Цей закон свідчить, що ґрунти утворюють аналогічні географічні і топографічні ряди і кожній горизонтальній ґрунтовій зоні відповідає, своя вертикальна ґрунтова зона (див.рис.2).

Рис.2. Ілюстрація закону аналогічних топографічних рядів ґрунтів
2.4 Закон ґрунтової інтразональності сформульований проф. М. М. Філатовим так: «під впливом місцевих поєднань факторів-ґрунтоутворювачів або переважаючого значення будь-якого з них, ґрунти можуть знаходитися в невластивих їм зонах, тобто займати інтразональне положення у вигляді плям або окремих островів"
2.5 Закон ґрунтових мікрозон за З. А. Захаровим виражається в тому, «що по невеликих пониженнях рельєфу, ґрунти розташовуються у вигляді мініатюрних вертикальних смуг або зон». Даний закон має особливий інтерес при складанні крупномасштабних карт. Він дає змогу передбачати закономірні зміни ґрунтів і ґрунтових різновидів на порівняно невеликій території.
2.6 Закон ґрунтових провінцій. Згідно Л. І. Прасолову, ґрунтові зони залежно від місцевих кліматичних і геоморфологічних умов підрозділяються на ґрунтові провінції. В даний час, ґрунтовою провінцією називається частина ґрунтової зони або підзони, що характеризується певними відмінностями в будові і складі підтипів ґрунтів, зумовлених відмінностями біокліматичних умов окремих частин підзони.
Названі закони і закономірності в географії і топографії ґрунтів повинні бути враховані ґрунтознавцем при польовому дослідженні і картографуванні ґрунтів. Як писав В. В. Докучаєв, «всі ці положення і закони в руках умілого ґрунтознавця повинні суттєво полегшувати, спрощувати і, в той же час, упорядковувати роботу ґрунтових досліджень».
Отже, дуже важливе значення при вивченні ґрунтів в полі і складанні ґрунтової карти, набувають положення про співвідношення, взаємозв'язки між ґрунтами і ґрунтоутворювачами, які В. Докучаєв встановив і назвав законами. До цих законів «постійності співвідношень» між ґрунтами і ґрунтоутворювачами відноситься закон постійності співвідношень між кліматом країни і її ґрунтовим покривом. Докучаєв підкреслює, що це основний закон для сучасного ґрунтознавства, що він має найбільше значення як для сільськогосподарської культури, так і для оцінки ґрунтів, як для вчення про зони, так і для генезису ґрунтів. Наявність співвідношень між кліматом і ґрунтами підтверджує схематичний профіль типів ґрунтоутворення помірного поясу у зв'язку з кількістю атмосферних опадів і випаровуванням, складений проф. З. А. Захаровим (рис. 3). На даній схемі чітко видно, що зміна річної кількості опадів і випаровування приводить до зонального розміщення типів ґрунтів.
Великий інтерес представляють особливості річного ходу температури ґрунтів. В цьому відношенні, як правильно відзначав З. С. Неуструєв (1931), «величина діяльного і недіяльного періоду (тобто талого і мерзлого стану ґрунту), пов'язана з температурними впливами, впливає не тільки на характер, але і кількість гумусу в ґрунті, зокрема чорноземів південного сходу, і пояснюється різним ступенем розкладання органічної речовини, що має для цього розкладання більше часу на південному заході, ніж на сході (наприклад, в Уфімської і Пензенської губ.)».

Рис. 3. Схематичний профіль типів ґрунтоутворення (за З. А. Захаровим)
При оцінці клімату як одного з могутніх чинників ґрунтоутворення слід враховувати не тільки опади і випаровування, але і інші показники — температуру і вологість повітря, коефіцієнт вологозабезпечення та ін., а також роль мікроклімату, значення якого (особливо рельєфне) виступає при вивченні ґрунтових районів з розчленованим рельєфом.
Наступним дуже важливим положенням Докучаєва є закон постійності співвідношень між ґрунтом і його підґрунтям, або материнськими гірськими породами. Цей закон «дає можливість на підставі попереднього дослідження ґрунтів передбачати і характер місцевих ґрунтів, звичайно, — пише В. В. Докучаєв, — для даного кліматичного району».
Вплив ґрунтоутворюючих порід позначається на механічному і хімічному складі ґрунтів, потужності і забарвленні ґрунтових горизонтів, фізичних властивостях, а також на родючості ґрунтів, оскільки такі елементи живлення рослин, як фосфор, калій і інші надходять в ґрунт з материнських порід.
Механічний склад ґрунтів, як правило, залежить від механічного складу ґрунтоутворюючих порід. Потужність ґрунтів на легких супіщаних породах, за інших рівних умов, більше, ніж на важких глинистих породах.
Існуючі співвідношення між ґрунтами і ґрунтоутворюючими породами необхідно враховувати при польовому дослідженні і картуванні ґрунтів.
Особливо важливого значення при картуванні ґрунтів набувають співвідношення між формами поверхні і характером місцевих ґрунтів. Закон постійності співвідношень між формами поверхні і характером місцевих ґрунтів, по Докучаєву, повинен, перш за все, управляти всіма польовими ґрунтовими дослідженнями і при правильному його застосуванні, може у великій мірі спростити і скоротити ці роботи. Особливо велика роль рельєфу в гірських країнах, де він є «вершителем ґрунтових доль».
При оцінці рельєфу, встановленні співвідношень між формами поверхні і характером місцевих ґрунтів, необхідно враховувати висоту місцевості над рівнем моря, крутизну та експозицію схилу, а також характер навколишнього рельєфу.
Опади, в мм Глибина вскипания, в см
450 з поверхні чи в межах орного горизонту
500 від 25 до 75
600 глибше 75
Опади, в мм Глибина вскипания, в см
450 з поверхні чи в межах орного горизонту
500 від 25 до 75
600 глибше 75
Опади, в мм Глибина вскипания, в см
450 з поверхні чи в межах орного горизонту
500 від 25 до 75
600 глибше 75
Не менш важливе значення мають співвідношення між ґрунтом і рослинним покривом. Знання цих взаємозв'язків також значно полегшує працю ґрунтознавця в полі. Зв'язок між ґрунтами і рослинністю виступає в складі, висоті і густоті рослинного покриву. У районах цілинних земель встановлення зв'язку між ґрунтами і рослинністю дозволяє безпомилково картувати та уточнювати ґрунтові контури по характеру рослинності. Прекрасною ілюстрацією, підтверджуючи закономірні зв'язки ґрунтів і рослинності, може бути рисунок 4.
Розподіл рослинності, як відзначає З. А. Захаров, в основному залежить від зміни клімату і водного балансу ґрунту. Наприклад, на Північному Кавказі потужність (густина і висота) рослинного покриву зростає у міру підняття місцевості і зволоження клімату з північного сходу на південний захід і з півночі на південь. Відповідно до цього, збільшуються також потужність ґрунтів і загальні запаси гумусу у всій товщі ґрунтового профілю, тобто існує певна залежність між характером рослинного покриву, потужністю і гумусованістю ґрунтів. У Західному Передкавказзі спостерігається наступна залежність ґрунтів і рослинності:
Рослинність
Зона типчаково-ковилових степів
Зона різнотрав’я типчаково-ковилових степів
Зона застепнення лугів і лугових степів
Ґрунти
Чорноземи південні, червоно-коричневі ґрунти
Чорноземи карбонатні, малогумусні, потужні
Чорноземи вилугувані, середньогумусні, потужні
Рослини, у тому числі і культурні, поза сумнівом, дуже чутливі до зміни характеру ґрунтів і тому, реагують на них відповідним чином.
Існують і інші співвідношення між ґрунтами і умовами ґрунтоутворення, яким надавав велике значення В. В. Докучаєв. Наприклад, співвідношення між абсолютною висотою країни, з одного боку, характером її ґрунтів і їх віком — з іншого; співвідношення між генезисом ґрунтів і їх морфолого-біологічними особливостями; співвідношення між складовими частинами ґрунтів; співвідношення між фізичними і хімічними особливостями ґрунтів.
Велике значення надавав Докучаєв питанням еволюції і життя ґрунтів: «ґрунт, як і будь-який рослинний і тваринний організм, — пише він, — вічно живе і змінюється, то розвиваючись, то руйнуючись, то прогресуючи, то регресуючи». Положення про співвідношення між ґрунтом і чинниками ґрунтоутворення (кліматом, гірською породою, рослинними і тваринними організмами, рельєфом і віком країни), про вічну змінність ґрунтів в часі і просторі Докучаєв назвав найголовнішими законами ґрунтознавства, які звичайно, не є незмінними. Спостережувані

Рис.4. Розподіл ґрунтів і рослинності по елементах рельєфу (за З. А. Захаровим):
1 — глибокостовпчасті солонці, покриті полином, частково-типчаком і грудницею, 2 — червоно-коричневі ґрунти, покриті ковилою і типчаком, по краях вони злегка солонцюваті; 3 — глибокостовпчасті солонці, покриті морським полином, грудницею і ромашником, 4 — червоно-коричневі ґрунти, покриті ковилою і типчаком.
закономірності змінюються із зміною умов ґрунтоутворення і власне ґрунтів. Ґрунти, знаходячись у взаємодії з умовами ґрунтоутворення, набувають в процесі свого розвитку нових якостей і самі впливають на напрям ґрунтоутворення і навколишнє середовище, в якому вони розвиваються.
Контрольні запитання
Основні закони географії і топографії ґрунтів.
Суть закону горизонтальних ґрунтових зон.
Закон вертикальних ґрунтових зон та його суть.
Зоман аналогічних топографічних рядів ґрунтів та його графічне зображення.
Суть закону ґрунтової інтразональності.
Закон ґрунтових мікрозон.
Суть закону постійності співвідношень між ґрунтом і підґрунтям
3. ПІДГОТОВЧІ РОБОТИ ПРИ КАРТОГРАФУВАННІ ҐРУНТІВ
Всі роботи по польовому дослідженню і картуванню ґрунтів поділяються на три періоди, або етапи: 1) підготовчі роботи, 2) польові ґрунтові дослідження, 3) камеральні і аналітичні роботи.
Якість польових ґрунтових досліджень значною мірою залежить від попередньої їх підготовки, яка при правильному проведенні значно полегшує працю ґрунтознавця в полі і набагато підвищує ефективність його роботи.
Підготовчі роботи до ґрунтових досліджень необхідно проводити в певній послідовності. Перш за все, потрібно встановити об'єкт, що підлягає дослідженням, його географічне положення і площу, а також мету досліджень. Після з'ясування цих основних питань, приступають до організації робіт по дослідженню ґрунтів.
Основними завданнями в передпольовий, підготовчий період є, по можливості, повне вивчення літератури, ґрунтово-картографічного матеріалу по об'єкту дослідження, вирішення програмно-методичних та інших питань організації експедиції, складання кошторису і плану досліджень. У польовий період найголовніше завдання ґрунтознавця — всестороннє, глибоке вивчення умов ґрунтоутворення та ґрунтів як предмету і засобу праці, їх сільськогосподарське використання, а також складання попередньої польової ґрунтової карти і пояснювальної записки до неї. В останньому, камеральному періоді проводиться обробка, оцінка і систематизація матеріалів польових і лабораторних досліджень ґрунтів, на основі яких складаються ґрунтовий нарис і остаточна ґрунтова карта.
Чим успішніше будуть проведені роботи в підготовчий і польовий періоди, тим легше піддаються обробці і систематизації польові і аналітичні матеріали на завершальному етапі і тим якісніше будуть складені ґрунтові нариси і карти. Навіть найменші похибки в роботі у підготовчий період негативно відзначаться на результатах польового ґрунтового обстеження, як відносно його якості, так і відносно швидкості виконання.
3.1. Організація підготовчої роботи
В підготовчий період проводять наступні види робіт:
1. Складання програми, методики і плану робіт з вказівками їх об'єму і термінами виконання, вирішення організаційних питань з обласними і районними радами, науковими установами, тощо, інформування громадськості, за допомогою місцевого друку і радіо, про науково-практичне значення передбачуваних ґрунтових досліджень.
2. Збір і вивчення літератури про ґрунти і умови ґрунтоутворення районів передбачуваних робіт. Вивченню підлягають всі наявні матеріали по геології, геоморфології, гідрогеології, клімату, рослинності, ґрунтах, виробничій діяльності людини, ступеню освоєності території, по перспективному плану розвитку господарства і інши природно-економічних питаннях, що характеризують умови району обстежень.
Оцінка ґрунтово-картографічного матеріалу району робіт. Виготовлення копій карт (геологічних, геоморфологічних, ґрунтових, рослинності), складених в минулі роки. Підготовка, підбір і оцінка планово-картографічної основи згідно із завданнями і масштабами ґрунтових досліджень. Виготовлення копій топооснови. Детальне знайомство з матеріалами аерозйомки.
Знайомство з відповідними методичними вказівками та інструкціями, що стосуються проведення ґрунтових робіт. Вони повинні бути ретельно вивчені, а основні нові методичні рекомендації повинні бути зафіксовані.
5. Складання попередньої (робочої) класифікації ґрунтів і їх систематичного списку, а також узгодження єдиної номенклатури морфолого-генетичних показників ґрунтів та їх агрономічної оцінки. При складанні робочої класифікації і списку ґрунтів рекомендується використовувати регіональні класифікації ґрунтів і схеми класифікації по природних зонах.
6. Організація ґрунтової експедиції або партії: штат експедиції та його укомплектування (спорядження, устаткування, транспорт), складання кошторису на проведення польового дослідження і картування ґрунтів.
Тільки ретельне виконання всіх перерахованих вище підготовчих робіт може забезпечити нормальну діяльність ґрунтознавця в польовий період. Недооцінка того або іншого виду робіт в підготовчий період, буквально, з перших днів роботи, негативно позначиться на роботі ґрунтознавця в полі.
Краще всього підготовку до польового дослідження по картуванню ґрунтів починати з складання загальної програми і плану робіт, в яких повинні бути визначені завдання, об'єкт і об'єм дослідження, терміни робіт. Для цього дослідник-ґрунтознавець повинен мати в своєму розпорядженні дані про об'єкт дослідження, його географічне положення, займану площу і точно визначити спільно із зацікавленими організаціями завдання досліджень і терміни представлення матеріалів. Після ретельного вивчення і уточнення цих матеріалів ґрунтознавець, залежно від цілей дослідження, складності ґрунтового покриву і ступеня його вивченості встановлює масштаб ґрунтової зйомки, об'єм роботи, склад виконавців, визначає потрібну кількість устаткування, транспорту, вартість робіт і терміни виконання їх в підготовчий, польовий і камерально-аналітичний періоди ґрунтових досліджень.
Наступним, не менш відповідальним видом підготовчих робіт є збір і вивчення матеріалів попередніх років про умови ґрунтоутворення і ґрунти. Кожному ґрунтознавцю необхідно вивчати не тільки літературу і рукописні матеріали про ґрунти, але і всі літературні джерела, в яких висвітлюються фактори ґрунтоутворення — материнські породи, клімат, рослинність та ін. Вивчення фізико-географічних умов районів, що підлягають дослідженням, дозволить ґрунтознавцю, на основі обліку взаємозв'язків умов ґрунтоутворення і ґрунтів, скласти правильне уявлення про ґрунти району, що цікавить його, про їх розвиток, географію і сільськогосподарську цінність. Адже без знань географії умов ґрунтоутворення не можна правильно вирішити багато питань картографії ґрунтів і скласти науково обґрунтовану генетичну ґрунтову карту.
В підготовчий період ґрунтознавцю необхідно вивчити не тільки опубліковані, але і фондові матеріали: рукописи, звіти, пояснюючі записки, попередні геологічні, ґрунтові, сільськогосподарські та інші карти, що характеризують природно-економічні умови області, району, господарства, що підлягає дослідженню. Попереднє ознайомлення з природно-економічними умовами обраного району, краще всього починати із загальної фізико-географічної літератури. Коли відомий об'єкт дослідження (область, район), — перш за все, слід визначити його географічне положення. Для цього рекомендується зробити викопіровку із загальногеографічної карти з вказівкою меж району дослідження (якщо мається на увазі крупний об'єкт, або відзначити особливим знаком місце дослідження, якщо йдеться про невелику площу об'єкту, наприклад, сортодільниця, дослідне поле). Знаючи точно місцезнаходження об'єкту дослідження, його координати, відповідно підбирають літературу по даній частині території. Перш, ніж приступити до вивчення літератури по заданому району, складають карту-схему району досліджень з вказаними географічними координатами місцевості, природних меж, населених пунктів, гідрографії, та ін. важливих показників і орієнтирів. Надалі, у міру накопичення матеріалу ґрунтознавець переходить від загального ознайомлення з фізико-географічними умовами місцевості до вивчення карт і спеціальної літератури по геології, геоморфології, клімату, рослинності, ґрунтах, економіці. При цьому він зосереджує увагу на матеріалах не тільки свого району, але і сусідніх.
Карта-схема служить первинним орієнтиром по збору і вивченню інших дослідницьких матеріалів. Окрім карти-схеми, вкрай необхідно мати викопіровки з карт: гіпсометричної, геологічної, четвертинних відкладів, кліматичної, геоботанічної, ґрунтової, сільськогосподарського районування та ін. Викопіровки повинні включати не тільки територію району дослідження, але й частково охоплювати територію прилеглих районів. Наявність під руками викопіровок з карт геологічної, геоморфологічної, гіпсометричної, рослинності, клімату, ґрунтів та ін. дозволяє ґрунтознавцю ще з підготовчого періоду, до виїзду в поле, правильно, на науковій основі, оцінити ґрунтово-географічну обстановку, складність поєднань природних умов району, намітити ряд питань, що вимагають подальшого опрацювання, організувати відповідну підготовку працівників експедиції, підібрати необхідне устаткування, вибрати засоби пересування і намітити маршрути рекогносцировки місцевості. Для загального ознайомлення з геологічною будовою, кліматом, рослинним покривом і ґрунтами наміченої до дослідження території можна використовувати:
а) геологічну карту України і пояснюючі записки до неї, а також зведені роботи по геології нашої країни і її окремих частин;
б) світовий та інші агрокліматичні довідники;
в) карту рослинності України;
г) ґрунтову карту України.
Після загального ознайомлення з умовами ґрунтоутворення і ґрунтами району слід приступати до більш поглибленого систематичного вивчення літератури і фондово-рукописних матеріалів, що стосуються безпосередньо території, що підлягає дослідженню.
В процесі вивчення літератури і рукописних джерел необхідно робити акцент на фактичному матеріалі: морфолого-генетичних показниках найголовніших ґрунтів району, опис розрізів, результатах аналізів, класифікації ґрунтів, прийомах обробки, врожайності та ін., роблячи відповідні записи в спеціальному робочому зошиті.
Разом з вивченням природних умов (клімату, геології, рослинності, ґрунтового покриву) району дослідження, ґрунтознавець також повинен приділяти належну увагу вивченню економічних умов району: напрямку спеціалізації господарства, перспективному плану розвитку окремих галузей народного господарства, побуту місцевого населення, його щільності, культури.
Знайомство з цими питаннями дозволить ґрунтознавцю правильніше скласти план і організувати ґрунтові дослідження. Як ми вже відзначали, глибоке і всестороннє попереднє вивчення літературних джерел з усіх питань природи, економіки, культури, історії краю надасть величезну користь в подальшій польовій роботі. «Можна з визначеністю сказати, — пише проф. А. А. Красюк, — що успіх дослідження, його повнота і глибина, правильне встановлення ґрунтових типів і різниць, виразна їх характеристика, ясне уявлення про ландшафти місцевості — все це в значному степені залежить від попереднього всестороннього знайомства дослідника із спеціальною літературою краю. Інакше, якщо ґрунтознавець концентруватиме свою увагу, наприклад, лише на ґрунтовій літературі, не зважаючи на геологічну і культурну історію місцевості, не звертаючи уваги на клімат, на рослинний і тваринний світ, на діяльність людини, то таке дослідження може повести до малоцінних висновків-дилетантів, позбавлених всякої серйозної наукової основи».
В результаті вивчення названих вище матеріалів необхідно скласти:
план першочергових робіт з термінами їх виконання;
карту-схему (у дрібному масштабі) ступеня вивченої території, що підлягає ґрунтовим дослідженням;
схематичну карту з відміткою (особливими умовними знаками) деяких раніше вивчених ґрунтових розрізів, геологічних шурфів, свердловин, вказавши на самій карті їх основні показники (назва, потужність і ін. особливості), а в спеціальному зошиті — результати аналізів цих розрізів, шурфів і т. п.;
виписки, копії або викопіровки з картографічних і літературних матеріалів по геології, клімату, рослинності, ґрунтах і ін. джерелах, що представляють інтерес;
попередню класифікацію ґрунтів (робочий систематичний список ґрунтів) району дослідження з вказаними основними морфолого-генетичними показниками типів, підтипів, видів ґрунтів, їх культурних варіантів.
Тільки після вивчення літератури і карт району дослідження і систематичного оформлення необхідних надалі матеріалів, можна рахувати роботу підготовчого періоду закінченою.
3.2. Організація і штат ґрунтової партії
Для проведення ґрунтових досліджень створюються ґрунтові, агрогрунтові, ґрунтово-меліоративні експедиції, партії або загони. Структура і штати їх визначаються залежно від завдань досліджень, об'єму і термінів роботи, а також з урахуванням ґрунтової зони, в якій проводитимуться ґрунтові роботи.
Кількість ґрунтових партій і їх склад по спеціальностях встановлюється залежно від об'єму робіт і особливостей мікрозони або ґрунтового району, які закріплюються за партією.
Приблизний склад ґрунтової партії:
начальник партії (старший ґрунтознавець)…………………1
ґрунтознавці………...………………………………………….3—5
агроном……………...……………………………………………...1
землевпорядник…………………………………….………..….1
технік-ґрунтознавець або студенти-практиканти……....…..3—5
технік-картограф………………………………………...………1
хімік-аналітик…………………………………………………1—2
робочі………………………………………………….……..6—10
При великому об'ємі робіт організовуються декілька партій, до складу яких залежно від специфіки ґрунтової зони і цілей досліджень додатково включаються фахівець геоботанік-луківник — в районах із значними площами кормових угідь, фахівець меліоратор — за наявності великих площ ґрунтів, що вимагають зрошувальних або осушувальних меліорацій.
Начальник партії (або ж старший ґрунтознавець) керує всією організаційною, науково-виробничою роботою партії і несе відповідальність за якість та терміни виконання доручених робіт по дослідженню ґрунтів. Він затверджує план роботи ґрунтознавців, організовує роботу всіх фахівців партії, погоджує питання науково-методичного і організаційно-виробничого характеру з місцевими науковими і адміністративно-виробничими організаціями та установами. Начальник приймає всі види робіт від ґрунтознавців і інших фахівців партії, бере участь в складанні ґрунтових звітів і карт, а також передає їх за призначенням.
Ґрунтознавець партії бере безпосередню участь у всіх видах робіт підготовчого, польового і камерального періодів. Він проводить польові ґрунтові дослідження, складає попередню (польову) і остаточну ґрунтові карти, звіти, відбирає зразки ґрунтів для аналізів; складає, за участю начальника партії, план і відомість для вивчення аналізів ґрунтів; обробляє матеріали польових і лабораторних досліджень; збирає, систематизує і оцінює всі необхідні додаткові матеріали по характеристиці об'єму дослідження; керує роботою техніків-ґрунтознавців. Спільно з агрономом партії і агрономами господарств ґрунтознавець розробляє рекомендації щодо раціонального використання обстежуваної території і підвищенню родючості ґрунтів. Він звітує про результати досліджень зацікавленим організаціям, складає остаточний ґрунтовий нарис, ґрунтову карту, які передаються начальнику партії.
Агроном партії бере участь в рекогносцирувальному огляді території, збирає і систематизує всі необхідні матеріали за агрономічною оцінкою ґрунтів, застосуванням добрив, по врожайності сільськогосподарських культур, розробляє спільно з ґрунтознавцями картограми агровиробничого групування ґрунтів і заходів щодо підвищення родючості ґрунтів. У своїй роботі агроном партії керується рекомендаціями по системі господарювання, розробленими зональними комісіями і місцевими науково-дослідними установами (дослідні станції, сільськогосподарські інститути), з якими підтримує постійний зв'язок. Агроном бере участь в складанні картограм раціонального використання земель, ґрунтового нарису, в агрономічній оцінці ґрунтів і заходах щодо підвищення їх родючості.
Землевпорядник підбирає, отримує планово-картографічний матеріал, оцінює його якість відповідно до мети і масштабів ґрунтових досліджень, забезпечує його збереження, видає ґрунтознавцям планово-картографічну основу для виробництва ґрунтових досліджень, організовує розмноження планово-картографічної основи, у разі потреби уточнює топопооснову і виконує картопланувальні роботи. Окрім цього, землевпорядник спільно з ґрунтознавцями і агрономами партії, агрономічним персоналом господарств розробляє рекомендації щодо схем сівозмін, картограм щодо раціонального розміщення сільськогосподарських угідь, їх трансформації і ін., керує роботою техніка-картографа по виготовленню копій топографічної основи, оформленню ґрунтових карт і картограм, по обчисленню площ ґрунтів та інших обчислювально-креслярських роботах .
Робота всіх співробітників ґрунтової партії — ґрунтознавця, агронома, землеупорядника — строго координується в середині партії і проводиться в тісному зв'язку із зацікавленими науковими, проектними установами, керівництвом і агрономічним персоналом господарств обласними, районними відділами по сільському господарству. Начальник партії і провідні фахівці в міру необхідності інформують ці організації про хід робіт і результати ґрунтових досліджень, періодично виступають в обласному і районному друці з короткими повідомленнями про зміст, завдання і об'єм робіт, про результати ґрунтових досліджень з рекомендаціями щодо їх використання.
3.3 Спорядження і обладнання
Для проведення ґрунтових досліджень і складання ґрунтової карти необхідно вибрати і підготувати певне спорядження та устаткування залежно від характеру робіт, особливостей ґрунтового покриву і завдань ґрунтового картування.
●Топографічна карта. Найбільш поширені при ґрунтовій зйомці топографічні карти з горизонталями в масштабі 1 : 10000, 1 : 25000, 1 : 50000, рідше застосовуються карти дрібнішого і крупнішого масштабів. При підборі карт слід звернути особливу увагу на те, щоб на них точно, з достатньою повнотою, була змальована ситуація — рельєф, мережа гідрографії, дорожня мережа, лісосмуги, населені пункти та інші особливості місцевості. Рекомендується мати три екземпляри топографічних карт, з яких один служить для нанесення на нього остаточних результатів ґрунтової зйомки, другий — для польової роботи і третій — в резерві. Бажано також мати екземпляр топографічної карти на весь район досліджень дрібнішого масштабу— 1 : 100000 або 1 :200000. Така карта украй необхідна в початковий період робіт при рекогносцирувальних ґрунтових обстеженнях і установці загальних закономірностей в ґрунтовому покриві.
Щоб забезпечити велику точність ґрунтової карти, необхідно користуватися топографічною основою крупнішого масштабу, ніж масштаб ґрунтової карти, що складається. Якщо ж це виконати неможливо, то, при всіх обставинах, масштаб топооснови не повинен бути дрібніше масштабу ґрунтової карти, що складається. Наявність в руках ґрунтознавця хорошої топооснови набагато полегшує його працю і значно підвищує якість ґрунтової карти.
●Прилади, апарати і спорядження, які використовуються при картуванні ґрунтів: 1. Компас. 2. Гірський компас. 3. Екліметр. 4. Курвіметр для визначення відстаней по карті; він дуже зручний при вимірюваннях довжини дороги, маршрутів по кривих, звивистих лініях. 5. Візирна лінійка для огляду і прокреслювання напрямів при роботі з картою на місцевості, для визначення місцезнаходження, нанесення «прив'язки» ґрунтових розрізів. 6. Тека-планшет з компасом для окомірної зйомки. 7. Польовий циркуль для вимірювання відстаней по карті. 8. Бінокль восьмикратний призматичний. 9. Фотоапарат з світлофільтрами. 10. Польова сумка для зберігання і носіння в полі ґрунтового щоденника, карт, книжок, етикеток, олівців, хлоридної кислоти, ножа, стамески, лупи, складаного метра, або стрічки з діленнями на сантиметри і інших дрібних предметів, необхідних при ґрунтовому картуванні.
Спорядження для розкопки ґрунтових розрізів, бурінь і відбору монолітів.
Спорядження для вивчення морфолого-генетичних ознак ґрунтів і опису ґрунтових розрізів.
Спорядження і матеріали для упаковки ґрунтових зразків і збору рослин.
Обладнання для вивчення хімічних і фізичних властивостей ґрунту в польовій обстановці.
Спорядження особистого користування.
Спорядження загального користування.
3. 4 Транспорт
При польовому дослідженні і картуванні ґрунтів застосовуються наступні види транспорту: в’ючний, гужовий, автомобільний і рідше повітряний та човновий. При агрогрунтових дослідженнях землекористувань господарств в масштабі 1 : 10000, 1 : 25000, 1: 50000 краще всього користуватися кінним транспортом господарств, в яких проводиться обстеження. В цих випадках транспорт необхідний, головним чином, для переїздів до місця роботи і назад і лише частково для переїздів в полі, оскільки основне переміщення ґрунтознавця в полі при крупномасштабній ґрунтовій зйомці здійснюється пішки внаслідок необхідності проведення ретельних спостережень за зміною ґрунтового покриву і рослинності в околиці розрізу і між розрізами, які звичайно закладаються порівняно близько один від одного.
При детальних ґрунтових зйомках транспорт ґрунтознавцю в полі взагалі не потрібен, оскільки відстань між розрізами невелика і детальність спостережень зростає. Ґрунтознавець повинен в цьому випадку, буквально, крок за кроком, вести детальні спостереження при переходах від розрізу до розрізу, і транспорт буде йому тільки заважати, «сковувати» його роботу. Щоб не пропустити деякі деталі ґрунтового покриву, ґрунтознавець при зйомках крупного масштабу всю відстань повинен пройти пішки.
При ґрунтових зйомках середнього і дрібного масштабу, а також при рекогносцирувальних і маршрутних дослідженнях, коли доводиться протягом робочого дня долати значні відстані, кращим видом транспорту за наявності доріг є автомобіль, мотоцикл з коляскою. У разі бездоріжжя (у тайгових, гірських, пустельних районах) доводиться через необхідність користуватися головним чином, в'ючним транспортом — верхові коні, верблюди. Іноді в районах (тільки не гірських) з розвиненою мережею гідрографії кращим видом транспорту є човновий; для цього добре мати туристську байдарку, що легко перенести на великі відстані двома людьми. При дрібномасштабних ґрунтових зйомках в районах з поганою прохідністю може бути використаний авіатранспорт. При цьому рекомендуються літаки легких конструкцій.
3.5 Складання плану-проекту ґрунтових досліджень
Загальний план-проект ґрунтових робіт містить: 1) проектне завдання, 2) коротку природно-економічну характеристику району робіт, 3) карту районів дослідження, 4) об'єм робіт, методику і терміни виконання, 5) відомості про потрібну кількість персоналу, устаткування і транспорту.
У проектному завданні повинні бути вказані завдання і характер робіт, площа і масштаб ґрунтової зйомки, межі району робіт.
У короткій характеристиці району досліджень наголошуються природно-економічні умови: рельєф, ґрунти, напрям спеціалізації господарства і інші характерні риси. Вказуються умови роботи відносно житла, постачання, засобів пересування, робочої сили.
На карті-схемі району робіт повинні бути відмічені спеціальними умовними знаками категорії місцевості по складності проведення ґрунтових досліджень, напрям господарства, масштаби зйомок різних частин району, напрям основних рекогносцирувальних маршрутів та інші показники, що дозволяють визначити загальний об'єм робіт.
У плані робіт повинні бути вказані об'єм робіт, масштаб зйомки окремих ділянок і терміни виконання окремих видів робіт. Плани здаються зацікавленим організаціям.
Для визначення загального об'єму робіт необхідно знати: 1) площу і масштаб досліджень, 2) складність умов ґрунтоутворення і ґрунтового покриву, ступінь їх вивченості, 3) завдання дослідження, характер дослідження відповідно до напряму господарств, а також з характером тих заходів, які потрібно здійснити (зрошування, осушення, гіпсування і ін.) і розробити на основі матеріалів ґрунтових досліджень.
Масштаб ґрунтової зйомки встановлюється залежно від завдань ґрунтових досліджень, напряму сільського господарства і складності ґрунтового покриву. Чим складніший ґрунтовий покрив, тим в крупнішому масштабі складається ґрунтова карта, і навпаки. 2.Залежно від площі і масштабу ґрунтової зйомки і категорії складності рельєфу місцевості (табл. №1) де проводяться ґрунтові дослідження, визначають зразкову кількість ґрунтових розрізів, які необхідно закласти при обстеженні даної території. Наприклад, потрібно провести ґрунтову зйомку в масштабі 1 : 25000 на ділянці другої категорії складності площею в 10 тис. га. Керуючись нормами, знаходимо, що на один ґрунтовий розріз (включаючи і реєстровані прикопування) повинно доводитися при даному масштабі в середньому 25 га. Це означає, що на всю площу обстеження буде потрібно 10000:25 = 400 розрізів. Якщо врахувати, що в робочий день один ґрунтознавець може в середньому вивчити і зафіксувати 8 розрізів, включаючи і прикопування, то на обстеження всієї площі буде потрібно 400 : 8 = 50 днів. Об'єм робіт можна також розрахувати, користуючись нормами вироблення для ґрунтознавців на польовий період.
Розрахувавши загальний об’єм польових, аналітичних і каме-
ральних робіт і враховуючи терміни здачі матеріалів, визначають штат ґрунтової партії, потрібну кількість устаткування, транспорту і загальну вартість робіт.
3.6 Складання кошторису на проведення ґрунтових обстежень
Після складання проектного завдання, загального плану робіт, визначення масштабу зйомки, об'ємів і термінів, підбору штату і потрібного спорядження, устаткування і транспорту складають кошторис витрат на виробництво ґрунтових досліджень. При цьому необхідно враховувати місцеві умови і категорію місцевості по складності ґрунтових робіт, розмір оплати праці робочих з місцевого населення.
У кошторисі на проведення польових ґрунтових робіт необхідно передбачити наступні статті основних витрат: 1) зарплата дослідницькому персоналу і робочим, 2) польове постачання (відрядження, квартирні) на період польових робіт, 3) вартість спорядження і устаткування, 4) залізничні витрати і проїзди на інших видах транспорту (літак, пароплав і ін.), 5) витрати за змістом транспорту для проїзду в межах досліджуваного району, 6) відправка матеріалів, 7) аналізи ґрунтів, 8) креслярсько-оформляючі роботи, 9) підготовка результатів дослідження до друку, 10) накладні та інші витрати.
Підсумовуючи названі витрати, визначають загальну вартість всієї роботи, а потім вартість ґрунтових досліджень одного гектара в гривнях. Чим більший масштаб ґрунтової зйомки, тим вище її вартість. Це видно з розцінок вартості ґрунтово-меліоративних досліджень.
3.7 Топографічна основа ґрунтових карт
Межі тих або інших ґрунтів і ґрунтових контурів багато в чому залежать від рельєфу місцевості (Рис. 5), тому для складання ґрунтової карти украй необхідна топографічна основа з докладним зображенням останнього. «Достатньо вказати — пише проф. А. А. Красюк - що, якщо дослідник не має в своєму розпорядженні карти із зображенням рельєфу, то ні про яке точне вивчення ґрунтів даної площі думати не доводиться».Яким же вимогам повинні відповідати картографічні матеріали, необхідні ґрунтознавцю при картуванні ґрунтів?
Щоб забезпечити велику точність ґрунтової карти, дослідник повинен мати в своєму розпорядженні топографічну карту в масштабі більшому, ніж масштаб ґрунтової карти, що складається. Найчастіше при ґрунтовому картуванні застосовується топооснова, масштаб якої в два рази більший за масштаб майбутньої ґрунтової карти, і, в усякому разі, масштаб топографічної основи не повинен бути дрібніший за масштаб ґрунтової карти, що складається.

Рис.5 Розподіл ґрунтів по (за З. А. Захаровим);
1 — південні чорноземи глинисті на червоно-бурих глинах, 2 — південні чорноземи суглинні на жовто-бурих суглинках, 3 — південні чорноземи напівзмиті, щебенюваті, 4 — південні чорноземи супіщані на корінних пісках, 5— чорноземовидні піщані ґрунти / — крейдяні вапняки, // — третинні піски, /// — червоно-бурі (структурні) глини, IV — темно-бурі лесовидні суглинки.
Точність ґрунтової карти багато в чому залежить від точності і повноти зображення на топографічній основі рельєфу і місцевих предметів (ліси, річки, болота, населені пункти, дороги, канали, са-
ди і т. п.), тому при підборі топографічної основи для складання ґрунтової карти ґрунтознавець повинен особисто перевірити повноту зображення цих елементів, що дасть можливість надалі при польових дослідженнях швидко орієнтуватися на місцевості, точно «прив'язувати» ґрунтові розрізи і наносити ґрунтові межі.
3.7.1. Поняття про топографічну карту.
Вивчення Землі - це предмет багатьох наук про Землю, які відносяться до класу природознавчих наук. Питання зйомки великих і малих ділянок земної поверхні є предметом топографії - наукової геодезичної дисципліни, яка займається детальним вивченням земної поверхні в геометричному відношенні та розробкою способів її зображення у вигляді топографічних карт і планів. Методи зображення сферичної поверхні Землі на площині в вигляді карт та технологію їх виробництва розглядає картографія. Картою називається зменшене узагальнене зображення на площині всієї поверхні Землі або значної її частини, складене в прийнятій картографічній проекції з урахуванням кривизни рівневої поверхні.
Ґрунтова карта являє собою наочне зображення географічного розміщення окремих типів ґрунтів на обмежуваній території. Найбільш бажаними при ґрунтовій зйомці є топографічні карти з горизонталями в масштабі 1:1000, 1:25000, 1:50000, рідше використовують карти більш дрібного масштабу. При підборі карт потрібно звернути особливу увагу на те, щоб на них точно з достатньою повнотою була зображена ситуація, рельєф, гідрографічна сітка, дорожна сітка, лісосмуги, населені пункти та інші об'єкти. Рекомендується мати 3 екземпляри топографічних карт, з яких один служить для нанесення остаточних результатів ґрунтової зйомки, другий - для польової роботи, третій - резервний.
3.7.2 Масштаб карт
Масштабом карти (плану) прийнято називати ступінь зменшення ліній на карті (плані) відносно горизонтальних прокладень відповідних їм ліній на місцевості, або відношення довжини лінії на карті (плані) до довжини відповідної їй лінії на місцевості. Ці співвідношення виражаються у вигляді дробу: 1/100000, 1/5000, 1/25000, 1/10000 в чисельнику якого ставлять одиницю, а в знаменнику — число, що показує, в скільки разів відстань на місцевості зменшена при зображенні її на карті.
Масштаб, який виражений відношеннями чисел, прийнято називати чисельним масштабом. На топографічних картах він підписується над південною (нижньої) стороною рамки найчастіше так: 1:500000, 1:100000, 1:25000, 1:10000.
Щоб спростити вимірювання відстаней по карті, дуже часто застосовується лінійний масштаб, який є, не що інше, як графічне зображення чисельного масштабу у вигляді прямої лінії з діленням, для відліку відстаней.
Лінійний масштаб на топографічних картах поміщається нижче чисельного, як показано на рисунку 6.
Відстань на місцевості, яка відповідає одному сантиметру на карті, називається величиною масштабу, або натуральним масштабом, наприклад:
Масштаб карти Величина масштабу
1 :25000 .... в 1 см — 250 м
1 : 50000 .... в 1 см — 500 м
1 : 500000 .... в 1 см — 5 км

Рис. 6. Зображення чисельного і лінійного масштабів на картах
Топографічні карти називають по знаменнику або величині масштабу, наприклад: карту масштабу 1:500000 – п'ятдесятитисячної, або півкілометровкою; 1:100000 — стотисячної, або кілометровкою; 1 : 500000 — п’ятисоттисячної, або п’ятикілометровкою.
Розрізняють карти дрібного, середнього і крупного масштабів.
При цьому не слід забувати, що, чим менший знаменник масштабу карти, тим зображення, на карті буде більший, і навпаки. Дрібномасштабними картами, прийнято називати такі, у яких знаменник масштабу великий, наприклад, 1:500000 або 1:1000000, а великомасштабними ті, у яких знаменник масштабу невеликий, наприклад, 1:10000, 1:25000, 1:5000. Таким чином, більшим називається той масштаб карти, у, якого знаменник менше.
3.7.3 Найпростіші способи визначення відстаней в полі
При польовому дослідженні і картуванні ґрунтів ґрунтознавцю доводиться визначати відстань в натурі при «прив'язці» ґрунтових розрізів, а також при уточненні меж ґрунтових контурів. Звичайно «прив'язка» ґрунтових розрізів проводиться не інструментально, а окомірно, тому кожен ґрунтознавець повинен уміти правильно оцінювати відстань на око. Окомір — основний і найшвидший спосіб визначення відстаней на місцевості, яким широко користуються при ґрунтовій зйомці. При цьому слід мати на увазі, що, чим ближчий предмет, тим він ясніше і різкіше видимий, тобто більше на ньому розрізняється подробиць і сам він здається більшим. Украй необхідно в перші дні польових робіт частіше тренуватися в окомірній оцінці відстаней на місцевості. Для цього вимірюють відстань кроками (100, 200, 400, 800 і 1000 м) або по карті (більше 1 км), оцінюють на око і закріплюють в пам'яті. Надалі слід періодично перевіряти окомірне визначення невеликих відстаней (до 1 км) кроками, а відстаней більше 1 км — по карті.
Точність окомірного визначення відстаней багато в чому залежить від погоди, рельєфу місцевості, характеру поверхні, величини і забарвлення місцевих предметів і т.п. Тому при окомірному визначенні відстаней необхідно пам'ятати наступне:
крупні предмети, що знаходяться на однаковій відстані, здаються ближчими, ніж дрібні;
предмети білого, жовтого і червоного кольору здаються ближчими, ніж предмети темних кольорів — чорного, коричневого, синього;
у ясні, сонячні дні яскраво освітлені предмети завжди здаються ближчими, ніж в похмурі дні — під час туману, дощу, при насиченості повітря пилом;
складки місцевості (яри, балки, лощини), що перетинають вимірювану лінію, нібито зменшують відстань;
при спостереженні від низу до верху, від підніжжя до вершин гір, предмети здаються ближчими, ніж при спостереженні зверху вниз, по схилу.
Точність окомірного визначення відстаней залежить також від натренованості ґрунтознавця, довжини відстаней, що визначаються і умов вимірювання. При вимірюванні відстаней менше 500 м помилка досягає не більше 15%, при вимірюванні відстаней більше 500 м помилки значно зростають.
Як еталон при визначенні відстаней на око можуть служити дані, приведені нижче:
Об'єкти і ознаки Відстані, з яких вони стають видимими, в км
Окремий будинок, хата, вагончик трактористів……………5,0
Молотарка ………………………………………….…………..4,0
Труби на дахах …………………………………….……….…3,0
Трактор………………………………………………………....1,5
Стовбури дерев і стовпи лінії зв'язку………………………...1,0
Рух рук і ніг людини, що йде…………………………………0,7
Палітурки рам у вікнах …….………………………………..0,5
Лопата, колір одягу людини….……………………….0,25—0,3
Пояс, ґудзики на одязі людини….…………………….0,15—0,2
Риси обличчя людини………………….……………………...0,1
Оскільки гострота зору різна, то ґрунтознавець в процесі роботи повинен уточнити приведені вище дані відповідно до свого зору і доповнити їх місцевими об'єктами, що часто зустрічаються на обстежуваній території, їх ознаками і даними про їх видимість.
Визначення відстаней кроками. Це спосіб, що найбільш широко практикується при ґрунтових дослідженнях. Щоб підвищити його точність, необхідно знати довжину свого кроку в метрах: вона визначається шляхом двократного вимірювання кроками лінії, довжина якої наперед відома (не менше 250—500 м). При ходьбі кроки повинні бути рівномірними. Визначивши у такий спосіб довжину свого кроку в метрах і помноживши її на кількість кроків, одержуємо довжину відстані, що нас цікавить. Бажано визначити довжину свого кроку в різних умовах рельєфу і стану поверхні — на рівному місці, при русі уздовж схилу, по грудкуватому місцю, в посівах і чагарниках.
При вимірюванні відстаней кроками похибки не перевищують 5-10%.
3.7.4 Визначення крутизни схилів
При вивченні ґрунтів схилів дуже важливо не тільки відзначити в ґрунтовому щоденнику експозицію, тобто положення схилу по відношенню до країн світла, але також вказати, на якій частині схилу вивчався ґрунт (верхня, середня або нижня третина схилу), і можливо точно визначити крутизну схилу (кут нахилу місцевості).
В даний час прийнята наступна класифікація схилів по ступеню їх крутизни (табл.1).
Для вимірювання крутизни схилу користуються екліметром Брандіса, який дозволяє проводити вимірювання з точністю до 0,5°. Якщо такого приладу немає, то простий екліметр можна виготовити самому. Для визначення крутизни схилу екліметр тримають на рівні очей так, щоб візирна лінія АВ була направлена паралельно схилу (рис.7) на предмет, який знаходиться над поверхнею землі на тій же висоті, що і око спостерігача. У такому положенні екліметра спостерігач відраховує, на скільки градусів від 0° відхилилася нитка з вантажем. Це число і вкаже на крутизну схилу в градусах.
Щоб визначити крутизну схилу за цим способом, дослідник повинен стати збоку схилу, тримаючи перед собою на рівні очей олівець і записну книжку, і підрахувати, в скільки разів висунута частина олівця (висота схилу) менше горизонтального обріза книжки (закладення схилу). Розділивши на цей результат постійне
число 60, одержимо крутизну схилу в градусах. Наприклад, якщо висота схилу менше за його закладення в 3 рази то крутизна схилу буде рівна:
α =60/30= 20°
Крутизну схилу можна також встановити шляхом порівняння висоти схилу з його закладенням.

Крутизна схилу 1 2 3 4 5 6 12 15 20 30
(у градусах):
У скільки разів висота.. 60 30 20 15 12 10 5 4 3 2
схилу менше за його закладення
Таблиця 1.
Класифікація схилів по ступеню їх крутизни
Характер схилу Крутизна у градусах
Слабо-пологі схили <1
Пологі схили 1—3
Похилі схили 3-5
Сильно похилі схили 5—10
Круті схили 10—20
Дуже круті схили 20—45
Обривисті схили
>45


Рис. 7. Визначення крутизни схилу саморобним екліметром
Визначення крутизни схилів по топографічній карті. Крутизну схилів можна легко і швидко визначити за шкалою закладень, що поміщається на топографічних картах. Для цього необхідно виміряти на карті циркулем або смужкою паперу відстань між двома сусідніми суцільними горизонталями, по тому схилу, що цікавить нас, і, приклавши циркуль (або папірець) до вертикальних відрізків шкали, та прочитати внизу число її градусів, що рівне крутизні схилу.
Дуже корисно навчитися визначати крутизну схилу без екліметра або інших пристосувань, які не завжди бувають під рукою. Для цього на спочатку польових робіт дослідник повинен прагнути вивчити і закріпити в зоровій пам'яті крутизну найбільш характерних схилів, що часто зустрічаються на території, що вивчається. Це дозволить надалі визначити шляхом порівнянь крутизну схилів на око.
Контрольні питання
Послідовність проведення підготовчих робіт при картографуванні ґрунтів.
Основні завдання підготовчого періоду.
Основні види робіт, що виконуються в підготовчий період.
Що необхідно скласти в результаті вивчення матеріалів по району обстежень?
Організація ґрунтової партії.
Штат ґрунтової партії.
Обов’язки начальника партії.
Обов’язки ґрунтознавця партії.
Обов’язки агронома партії.
Спорядження і обладнання партії.
Транспорт ґрунтової партії.
Складання плану-проекту ґрунтових досліджень.
Складання кошторису на проведення ґрунтових обстежень.
Топографічна основа ґрунтових карт.
Масштаб топографічних карт.
Визначення відстаней по карті.
Найпростіші способи визначення віддалей в полі.
Визначення крутизни схилів.
4. ПОЛЬОВИЙ ПЕРІОД КАРТОГРАФУВАННЯ ГРУНТІВ
4.1 Організація роботи ґрунтової партії в полі
Основними завданнями польового дослідження і картографування ґрунтів є вивчення ґрунту як природно-історичного тіла, предмету і засобу праці, дослідження умов ґрунтоутворення (материнські породи, рельєф, рослинність, виробнича діяльність людини та ін.), взаємозв'язків ґрунтів і умов ґрунтоутворення, закономірностей розміщення ґрунтів; встановлення і документування в полі меж між різними ґрунтами; складання попередньої ґрунтової карти і збір зразків ґрунтів, рослинності, ґрунтових вод і інших матеріалів для лабораторних аналізів і подальшого уточнення польових визначень ґрунтів, рослин в камеральний період.
Цілком природно, що успішне вирішення основної задачі польового періоду можливо тільки при хорошій організації праці всього колективу ґрунтової партії в полі. Після прибуття партії в район проведення робіт, перш за все, необхідно налагодити зв'язок з органами влади, стисло проінформувати їх про завдання ґрунтової партії, її склад, об'єкти і терміни виконання робіт і одночасно з'ясувати ті першочергові проблеми розвитку сільського господарства району, в розв’язанні яких може надати істотну допомогу ґрунтова партія.
Окрім цього, в місцевих районних організаціях необхідно вирішити питання про приміщення, виділення транспорту і робітників, про постачання ґрунтової партії та інші організаційно-господарські питання.
Штаб-квартиру, тобто основну базу ґрунтової партії, краще всього розміщувати в населених пунктах, де є поштове відділення, телеграф, телефон, і, по можливості, в центрі району проведення робіт. Вибравши штаб-квартиру для ґрунтової партії, потрібно відразу ж повідомити адресу партії зацікавленим особам і установам і приступити до організації робіт всіх співробітників партії, розподілити обов'язки, устаткування і транспорт між працівниками, підготувати план рекогносцирувальних досліджень району. Враховуючи, що польові ґрунтові дослідження вимагають великої напруги сил, необхідно, щоб був встановлений суворий і правильний режим дня — відповідне поєднання роботи і відпочинку за наявності хорошого щоденного триразового харчування і згуртованості всього колективу ґрунтової партії. У цьому запорука успіху роботи партії.
4.2 Виїзд в поле і рекогносцировочне ознайомлення з територією, що підлягає ґрунтовим обстеженням
Рекогносцирувальні ґрунтові дослідження проводяться з метою загального ознайомлення з умовами ґрунтоутворення, найголовнішими ґрунтами району дослідження, їх генетичними особливостями, і деякими агровиробничими властивостями, географією і прийомами освоєння місцевих ґрунтів. При цьому ґрунтово-географічні профілі повинні перетнути всі найхарактерніші і обширні форми та елементи рельєфу (вододіли, схили різної експозиції і крутизни, тераси, заплави річок) з таким розрахунком, щоб мати уявлення про основні типи, підтипи і види ґрунтів, рослинний покрив, культуру землеробства і ступінь освоєння території. Рекогносцирувальні обстеження залежно від складності природно-економічних умов, площі і масштабу детальної (суцільної) ґрунтової зйомки, можуть продовжуватися 3-5 днів (якщо рекогносцировка проводиться на території окремого господарства) або місяць і більше (при рекогносцировці великого району або групи районів). В процесі рекогносцировки необхідно перевірити якість топографічної основи, тобто звірити карту з місцевістю, встановити основні типи ґрунтів, уточнити номенклатуру і робочу класифікацію ґрунтів, перевірити достовірність ґрунтово-картографічного матеріалу попередніх років, намітити календарний план детального, суцільного ґрунтового обстеження території.
Слід відмітити, що попереднє рекогносцирувальне обстеження місцевості набагато полегшує роботу ґрунтознавця при подальшому детальному ґрунтовому дослідженні і картуванні ґрунтів. Недооцінка ж попереднього ознайомлення з місцевістю, як правило, призводить до зниження темпу, а іноді і якості подальших ґрунтових робіт і підвищує їх вартість. Полегшує рекогносцировку місцевості участь в ній місцевих фахівців: вчителів-краєзнавців, агрономів.
4.3 Техніка польового ґрунтового дослідження. Типи ґрунтових розрізів
Для вивчення і визначення ґрунтів в природі, встановлення меж між різними ґрунтами, відбору зразків для аналізів закладають спеціальні ями, які прийнято називати ґрунтовими розрізами. Вони бувають трьох типів: повні (основні) розрізи, напів’ями (контрольні), прикопки (поверхневі). На карті позначаються повні розрізи — хрестиком ( + ), напів’ями — кружком (О), прикопки — крапкою (.).
Повні, або основні, розрізи (рис.8) роблять з таким розрахунком, щоб були видні всі ґрунтові горизонти і частково, верхня частина незміненої або малозміненої материнської породи. Їх закладають в найбільш типових, характерних місцях. Вони служать для детального вивчення морфолого-генетичних ознак ґрунтів і відбору зразків по генетичних горизонтах для фізико-хімічних аналізів і подальших перевірок і уточнень: визначення забарвлення, структури і т.д. Глибина основних ґрунтових розрізів сильно варіює в залежності від потужності ґрунтів і мети досліджень. Наприклад, при ґрунтових обстеженнях з метою вибору ґрунту і місцеположення під плодово-ягідні насадження рекомендуються наступні глибини:
а) в підзолистій зоні — від 1,5 до 3 м (в залежності відґрунтотворної породи);
б) в лісостеповій і чорноземній зонах — 3—5 м;
в) в каштановій, бурій і сіроземній зонах —до 3—4 м, оскільки в ґрунтах цих зон необхідно встановити залягання легкорозчинних солей.
Звичайно ж в практиці польових ґрунтових досліджень і картування ґрунтів ґрунтові розрізи закладають на глибину 1,5—2 м. При ґрунтово-меліоративних дослідженнях в степових і лісостепових районах, основні розрізи роблять завглибшки не менше 2 м з додатковим бурінням на деякій частині території до ґрунтових вод, тобто до глибини 5—10 м. В гірських районах глибина ґрунтових розрізів дуже часто менше 100 см.
Напів’ями, або контрольні розрізи, закладають на меншу глибину — від 75 до 125 см, звичайно до початку материнської породи. Вони служать для додаткового (контрольного) вивчення основної частини ґрунтового профілю, потужності гумусових і інших горизонтів, глибини скипання від НС1 і залягань солей, ступеня вилугованості, опідзоленості, солонцюватості, солончакуватості та ін., а також для визначення площі розповсюдження ґрунтів, охарактеризованих повними розрізами. Якщо при вивченні напів’ями дослідник відмітив нові ознаки ґрунтів, які не були виявлені раніше, при вивченні повних розрізів, то напів’яму необхідно поглибити і описати як повний розріз.
Прикопки, або дрібні поверхневі розрізи, глибиною менше 75 см, служать, головним чином, для уточнення ґрунтових меж, виявлених повними розрізами і напів’ямами. Вони звичайно закладаються між напів’ямами в місцях зміни одного ґрунту іншим.

Рис.8. Ґрунтовий розріз
Всі ґрунтові розрізи (повні, напів’ями і прикопування), закладені на обстеженій території і описані в ґрунтовому щоденнику, повинні мати єдину нумерацію.
4.4 Закладання і розподіл ґрунтових розрізів на місцевості
Вибір місць для закладання ґрунтових розрізів (повних, напів’ям, прикопок), їх правильний розподіл на обстежуваній території — справа дуже відповідальна, і до неї потрібно віднестися дуже уважно.
Перш за все, дослідник повинен найретельнішим чином оглянути і перевірити ступінь однорідності рельєфу і рослинності тієї частини місцевості, для характеристики ґрунтового покриву якої намічається ґрунтовий розріз. Розріз необхідно закладати в найбільш характерному місці обстежуваної території.
При визначенні місць ґрунтових розрізів необхідно керуватися наступними правилами:
місця розрізів треба цілком погоджувати з рельєфом і станом рослинності;
кожен новий елемент рельєфу повинен бути охарактеризований своїм основним розрізом;
чим спокійніший і однорідніший рельєф ділянки, тим менше на даній площі можна намічати розрізів, і навпаки;
розрізи слід розташовувати так, щоб досліднику зручно було виконувати маршрути. При цьому відмітимо, що ґрунтові розрізи не повинні закладатися близько до доріг, поряд з узбіччями канав, в нетипових для території, що вивчається, мікропониженнях, в місцях колишніх військових споруд — окопах, бліндажах і т.п.
На вибраному для ґрунтового розрізу місці копають яму (розміром 0,8х1,5х2,0 м), так, щоб три стінки її були прямовисні, тобто вертикальні, а четверта — зі сходинками; передня «лицьова» стінка, яка призначається для вивчення ґрунтового розрізу, повинна бути звернена до сонця. Ґрунт з ями необхідно викидати на довгі бічні сторони, але у жодному випадку не у бік «лицьової» стінки, оскільки це призводить до її «забруднення» і навіть до руйнування верхньої частини ґрунтового розрізу.
Копаючи ями, корисно відкласти недалеко від розрізу по одному зразку ґрунту з кожного горизонту для додаткового перегляду і вивчення забарвлення, структури новоутворень та інших ознак ґрунтів.
Коли яма готова, дослідник повинен, в першу чергу, визначити характер ґрунтотворної породи, її механічний склад, засолення, ступінь зволоження і взяти зразок материнської породи для подальшого вивчення або аналізу, оскільки надалі, при препаруванні, нижня частина «лицьової» стінки і дно ями будуть не тільки засмічені, але і частково засипані ґрунтовою масою, що обсипається, з верхніх горизонтів. Після цього «лицьову» освітлену сонцем стінку гладко очищають лопатою і одну — праву половину стінки препарують стамескою або саперною маленькою лопаткою, для того, щоб краще розглянути морфолого-генетичні ознаки ґрунту, а другу — ліву половину стінки залишають в гладко зачищеному вигляді для порівняння і контролю. Потім ґрунтознавець приступає до вивчення морфолого-генетичних ознак ґрунту і опису ґрунтового розрізу.
4.5 Загальні вказівки про реєстрацію ґрунтових розрізів їх морфолого-генетичної характеристики і ведення ґрунтових щоденників
Відомо, що в полі можна вивчати і визначати властивості ґрунтів, давати їм назви по зовнішніх, так званих морфолого-генетичних ознаках, бо ці ознаки відображають внутрішні властивості ґрунту, його життя.
Як зазначавав Н. М. Сибірцев, морфологічні або зовнішні властивості ґрунтів часто настільки характерні, що по них можна дізнатися або визначити ґрунти подібно до того, як ми визначаємо який-небудь мінерал, рослину або тварину. За морфолого-генетичними ознаками можна читати історію розвитку ґрунту, з'ясувати її генезис і до певної міри встановити агрономічну цінність ґрунтів. Тому при вивченні ґрунтів в полі і морфологічному описі ґрунтового розрізу дуже важливо правильно «прочитати» ґрунтовий розріз, його «обличчя», в якому відображені, як в дзеркалі, життя і природні якості ґрунту.
Для опису ґрунтових розрізів рекомендуються різні форми польових ґрунтових щоденників або журналів в щільній палітурці. Дослідник, залежно від характеру і мети роботи, повинен до виїзду в поле вибрати або сам скласти найбільш прийнятну для його роботи форму ґрунтового щоденника. Нижче дається зразкова форма щоденника. Техніка і послідовність робіт при вивченні і описі ґрунтового розрізу і веденні щоденника наступні:
1. Записати номер, дату і географічне положення розрізу, відзначити характер рельєфу, точно вказати на якому елементі рельєфу зроблений розріз, описати угіддя і його стан, рослинність (склад, густина і стан), стан поверхні (заболоченість, грудкуватість, тріщинуватість, засоленість, каменистість та інші характерні особливості), дати агрономічну оцінку ґрунтів з урахуванням даних про їх сільськогосподарську цінність і спостережень місцевого населення, відзначити розкриті материнські і підстилаючі породи і глибину ґрунтових вод, якщо вони виявлені. Визначити місцеположення розрізу і його прив'язку до основних елементів ситуації, що є на топографічній основі, позначити особливими умовними знаками місце розрізу на карті з вказівкою його номера. Ознайомлення з рельєфом, рослинністю, її станом і іншими характерними особливостями ділянки, на якій зроблений розріз, проводиться за той проміжок часу, який необхідний робітнику для розкопки призначеного до вивчення розрізу, тобто близько 2 годин.
Визначити глибину і характер скипання ґрунту від 10-процентного розчину хлоридної кислоти. Для цього на свіжо-препарованій «лицьовій» стінці розрізу закріплюється клейонковий сантиметр так, щоб нуль співпав з поверхнею ґрунту, і послідовно від низу до верху капають з маленької піпетки на грунт соляну кислоту, яка за наявності карбонатів кальцію дає «скипання» різної інтенсивності (слабке, середнє, сильне або бурхливе). Глибина і характер скипання відразу ж записуються в ґрунтовий щоденник. У тій частині стінки, де визначалася глибина і характер скипання від хлоридної кислоти, зразки ґрунтів для аналізу брати не можна.
Визначити загальну потужність гумусових горизонтів і кожного горизонту і підгоризонту ґрунтів окремо з подальшим, можливо докладним, вивченням їх морфолого-генетичних ознак, механічного складу, фізичних властивостей і інших особливостей (забарвлення, структура, вологість, щільність, шпаруватість, новоутворення, включення, коренева система, характер переходу одного горизонту в іншій). Зробити відповідні записи в ґрунтовому щоденнику.
Для повнішої характеристики ґрунтів провести деякі прості хімічні аналізи (визначення рН, хлористих і сірчанокислих солей, наявність заліза, соди, тощо) і визначити деякі фізичні властивості (вологість, щільність тощо), що не вимагають складного устаткування.
Дати польове визначення ґрунту, встановити його сільськогосподарську і лісокультурну цінність, намітити межі його розповсюдження на території, що вивчається, і, нарешті, взяти ґрунтові зразки для аналізів, а при необхідності і моноліт.
Ґрунтові розрізи після їх вивчення, опису і відбору зразків повинні бути закопані. При цьому закопувати його необхідно в зворотній послідовності: закидати до ями ґрунтову масу спочатку нижніх горизонтів, а потім перегнійних горизонтів, щоб на поверхні і біля закритого розрізу не залишалося маси з глибоких горизонтів —материнської породи.
4.6 Вивчення морфолого-генетичних ознак ґрунтів і їх картографічне значення
Основними морфолого-генетичними ознаками, за допомогою яких можна визначати і розрізняти ґрунти в полі, є: а) будова ґрунтового профілю, б) забарвлення (колір), в) структура, г) складення, д) наявність новоутворень. Ці ознаки повинні вивчатись найбільш ретельно.
4.6.1 Будова ґрунтів, або їх загальний вигляд.
При розгляді «лицьової» стінки ґрунтового розрізу легко відмітити певні шари, що послідовно змінюють один одного у вертикальному напрямі – це ґрунтові горизонти, різні по забарвленню, структурі, щільності та інших ознаках. Загальний вид ґрунту, його зовнішній вигляд, обумовлений певною зміною у вертикальному напрямі різних за своїми морфологічними ознаками ґрунтових горизонтів, називається будовою ґрунту. «Будова ґрунту представляє результат її генезису, поступового розвитку її з материнської породи, яка диференціюється на горизонти в процесі ґрунтоутворення». Для кожного ґрунтового типу, підтипу і вигляду характерна певна будова. Знаючи, якому ґрунту властива та або інша будова ґрунтового профілю, можна в першому наближенні розпізнавати ґрунти в полі. При вивченні будови ґрунту ґрунтознавець повинен визначити і зафіксувати в ґрунтовому журналі загальну потужність гумусових горизонтів і потужність кожного окремо взятого горизонту, що відрізняється за своїми морфологічними ознаками; послідовність зміни горизонтів, характер переходу від одного горизонту до іншого, ступінь і характер вираженості забарвлення, структури, новоутворень та інших ознак і властивостей кожного горизонту.
Номенклатура і символи (індекси) генетичних горизонтів. У ґрунтознавстві широко розповсюджена система індексів горизонтів, запропонована В. В. Докучаєвим. За цією класифікацією генетичні горизонти позначаються першими літерами латинського алфавіту:
А — гумусово-акумулятивний горизонт,
В — перехідний до материнської породи,
С — материнська порода.
Ця символіка горизонтів була розроблена для чорноземів, а потім була перенесена на інші типи ґрунтів. Недоліком такого індексування було те, що ці символи вказують тільки на порядок їх розташування у ґрунтовому профілі і вони однакові в різних за генезисом ґрунтах.
В Україні нині використовується символіка генетичних горизонтів, введена академіком О. Н. Соколовським. За цією індексацією кожен генетичний горизонт у профілі ґрунту позначається початковими латинськими літерами слів, які вказують на генезис і властивості горизонту.
Індексація і характеристика основних генетичних горизонтів:
Т — торфовий — складається більш, ніж на 70% з рослинних решток різного ступеня розкладу;
ТН — торфово-перегнійний — складається зі спресованих гуміфікованих рослинних решток, має слабку пилувато-грудкувату структуру, чорний колір. Спостерігається на окультурених торфовищах;
ТС — торфово-мінералізований — складається із сильно подрібнених мінералізованих рослинних решток. Вони порохоподібні, гідрофобні. Пролягають на переосушених торфовищах;
Но — лісова підстилка — надґрунтовий поверхневий шар різного ступеня розкладу, лісовий опад (Нл) або залишки трав'янистої рослинності (повстина) (Нc);
Нd — дернинний — складається більше ніж наполовину з живих і мертвих коренів трав'янистої рослинності;
Н — гумусовий — горизонт акумуляції гумусу, який рівномірно забарвлює його у чорний колір і тісно пов'язаний з мінеральною частиною ґрунту, зернистої або грудкуватої структури;
Е — елювіальний — збіднений на органічні та мінеральні колоїди речовини внаслідок їх вимивання. Має ясно-сірі й білясті кольори, горизонтально-подільний ;
І — ілювіальний — збагачений колоїдами (глинистими часточками, рухомими півтораоксидами й органічними речовинами). Має бурувато-червоний, м'ясо-червоний, бурувато-брунатний, темно-сірий колір, щільний, призматичної, горіхуватої структури;
І (SL) — солонцевий — ґрунтова маса дуже сильно пептизована, збагачена на колоїди (глину, півтораоксиди, органічні речовини) сірого або чорного кольору, стовбчастої, призматичної, горіхуватої структури;
GІ — глейовий — мінеральний або органо-мінеральний горизонт оливкового, сталево-сірого, блакитного чи сизого кольору, безструктурний, що утворився внаслідок відновних процесів у гідроморфних умовах;
М — мергелистий — горизонт акумуляції мергелю гідрогенним шляхом.
Перехідні горизонти позначаються змішаним символом, який складається із символів суміжніх горизонтів:
Рf— псевдофібровий горизонт;
R — ортзандовий горизонт;
Rt — ортштейновий горизонт;
ЕІ — елювіально-ілювіальний — перехідний горизонт, у якому проявляються ознаки двох суміжних горизонтів, у даному разі елювіального та ілювіального;
Нр — верхня частина перехідного горизонту — спостерігається в ґрунтах з поступовим переходом ознак гумусового горизонту до материнської породи;
Рh — нижня частина перехідного горизонту, що межує з материнською породою;
НЕ — гумусово-елювіальний горизонт — характеризується тим, що в ньому разом з накопиченням гумусу відбувається гідроліз мінералів і частковий винос продуктів руйнування (колоїдів, солей тощо);
НІ — гумусово-ілювіальний — горизонт, у якому акумулюються органічні і мінеральні колоїди, солі, що вимиті з верхніх елювіальних горизонтів;
Р — материнська порода — гірська порода, з якої утворився ґрунт.
Д — підстилаюча порода — порода, що залягає нижче материнської.
Майже всі ознаки, що виділяються в основних горизонтах, можуть проявлятися по-різному: в одних випадках — бути основними ознаками, а в інших — допоміжними, де вони проявляються в меншій мірі. У такому випадку їх позначають такими ж самими, але маленькими літерами і пишуть праворуч від основного символу, наприклад Не, Нрі, Ір.
Особливі властивості позначаються так:
k — наявність карбонатів;
s — наявність легкорозчинних солей (Сi-, SO42-);
g — наявність гіпсу;
с — наявність соди;
r — м'які Fе-Мn-конкреції;
rt (n) — тверді Fе-Мn-конкреції;
rk (kn) — карбонатні конкреції;
f — наявність вохристих плям;
mf— метаморфізований горизонт;
les — лесивований (оглинений) горизонт;
q — уламки щільних безкарбонатних порід;
qk — уламки щільних карбонатних порід;
z — копроліти, червороїни, кротовини;
n — орний горизонт;
df — гумусовий еолово-відкладений;
рl — плантажований;
аg — насипні (рекультивовані) горизонти;
m — ознаки пов'язані з осушенням; .
mо — ознаки пов'язані зі зрошенням;
dе(еоl) — еолові наносні горизонти на поверхні ґрунту;
dl — делювіальні наносні горизонти на поверхні ґрунту;
аl — алювіальні наносні горизонти на поверхні ґрунту;
а (орн) — орні горизонти;
(h), (s), (g1),...— слабкий прояв морфологічних ознак;
/k, /s, /h, ...— прояв певних морфологічних ознак у нижній частині профілю.
Горизонти, що з'являються внаслідок діяльності людини, але за своїми властивостями не відрізняються від природних, позначаються такими ж літерами, що й природні.
Незалежно від того, якою системою буквених позначень користується дослідник в своїй роботі, дуже корисно застосовувати словесні назви ґрунтових горизонтів: гумусовий, карбонатний, підзолистий, солонцевий, солончакуватий, глеєвий, торф'янистий і інші назви, які широко поширені в ґрунтовій літературі і ґрунтових польових дослідженнях.
При описі морфолого-генетичних ознак (забарвлення, структури, складання та ін.) окремо по кожному горизонту дуже важливо відзначити характер переходу від одного ґрунтового горизонту до іншого.
1. Рівна
2. Хвиляста - відношення амплітуди до довжини хвилі <0,5
3. Карманна - відношення глибини до ширини затьоків (кишень) 0,5-2
4. Мілкоязикова - відношення глибини язиків до їх ширини 2-5
5. Глибокоязикова - відношення глибини язиків до їх ширини >5 і може досягати декількох десятків
6. «З'їдена» - неможливо провести чітку межу між горизонтами, вона лежить у межах якогось шару, що виділяється як перехідний горизонт
Рис. 9. Форма меж між генетичними горизонтами
При цьому можна користуватися наступною градацією переходів:
а) різкий — коли зміна одного горизонту іншим відбувається на протязі не більше 2—3 см
б) ясний, коли зміна відбувається на протязі близько 5 см
в)поступовий — при дуже поступовій зміні горизонтів впродовж більше 5 см.
За формою виділяють межу: рівну, хвилясту (ширина западин більша за їх глибину), ящикоподібну (глибина впадин чи виступів більша за їх ширину) (рис. 9).
Для наочності і повноти характеристики будови ґрунтів рекомендується схематично замальовувати в ґрунтовому журналі ґрунтові розрізи чорним, а ще краще кольоровими олівцями.
4.6.2 Забарвлення (колір) ґрунту.
Забарвлення, або колір, ґрунту— одна з важливих зовнішніх ознак, найбільш доступний спостереженню. Навіть при суцільному розгляді однієї із стінок ґрунтового розрізу легко виявити зміну забарвлення ґрунтових горизонтів. Забарвлення ґрунту знаходиться в прямій залежності від природних умов ґрунтоутворення, хімічного складу, фізичних властивостей ґрунту і відображає, сільськогосподарські переваги ґрунтів, оскільки, чим темніший ґрунт, тим звичайно більше в ньому гумусу, живильних речовин і кращі фізичні властивості.
Забарвлення верхніх гумусових горизонтів залежить головним чином від кількості в них перегнійних речовин (гумусу), а забарвлення глибше розміщених горизонтів обумовлене складом і властивостями материнської і підстилаючої порід.
Ґрунтові горизонти, що містить 8—10% гумусу, мають найчастіше чорне забарвлення, при меншому вмісті гумусу — темно-сіре, сіре, буре або каштанове, залежно від умов ґрунтоутворення і наявності інших складових частин ґрунту.
Зв'язок забарвлення з хімічним складом добре ілюструє схема С.А. Захарова (рис. 10).

Рис. 10. Трикутник кольорів С. А. Захарова
Згідно з цією схемою, чорного кольору ґрунту надає гумус, червоного - сполуки заліза, білого - кремнієва кислота, вапно, каолін. Сполуки закисного заліза забарвлюють ґрунт у сизі й голубі відтінки. Інтенсивність забарвлення ґрунту в польових умовах залежить від його вологості.
4.6.3 Вологість ґрунту.
При вивченні ґрунтів в полі дуже важливо визначити вологість, оскільки вона робить вплив на колір, складення, структурну та інші властивості ґрунту. По ступеню вологості горизонтів, можна, до деякої міри, судити про глибину залягання ґрунтових вод. Слід відмітити, що ступінь вологості ґрунту і його окремих горизонтів залежить не тільки від кількості води в ґрунті, але і від механічного складу ґрунту, кількості гумусу. При одному й тому ж відсотку вмісту вологи піщані і легко суглинисті ґрунти будуть завжди вологіші, ніж глинисті. Наприклад, при 6—12% вологи глинисті ґрунти будуть на дотик сухими, а піщані — вологими.
4.6.4 Гранулометричний склад ґрунту.
Визначення гранулометричного складу ґрунту в полі дозволяє встановити до якого різновиду ґрунтів він відноситься, і показати на карті особливими умовними знаками, різні по своєму механічному складу ґрунти, що дуже важливо для генетико-виробничої характеристики. Вивчення в полі механічного складу, строго по горизонтах, дає ґрунтознавцю можливість з'ясувати дуже важливі питання походження і розвитку ґрунтів, оскільки їх механічний склад залежить від процесів ґрунтоутворення і складу материнської породи, на якій і з якої утворився ґрунт. Гранулометричним складом ґрунту, значною мірою, обумовлена його структура, пористість, вологоємкість, водопроникність, водопідіймальна здатність, повітряний і тепловий режими і т.д.
При польових дослідженнях найчастіше виділяють наступні різновиди ґрунтів по механічному складу: 1) глинисті, 2) суглинні, 3) супіщані, 4) піщані і 5) скелетні.
4.6.5 Структура ґрунту.
Структура, є дуже характерною ознакою ґрунту. Відображає
«внутрішнє життя» ґрунту, його генезис і родючість, тому вивченню структури ґрунту при польових дослідженнях необхідно приділити особливу увагу.
Під структурою ґрунту мається на увазі сукупність утворених в ґрунті окремостей (зерна, грудочки), різних по величині, міцності і формі, на які ділиться ґрунт в природному стані або розпадається при обробці. Якщо взяти в непорушеному стані великий зразок ґрунту і кинути його з висоти 1 м на поверхню землі, то він розпадається на зерна, грудочки, стовпчики або призмоподібні окремості різної величини і форми. Ці окремості прийнято називати структурними елементами.
Кожному типу ґрунтів властиві визначені: форма, розміри і міцність структури.
У полі структура ґрунту визначається по генетичних горизонтах. Для цього стамескою або маленькою саперною лопаткою вирізують з кожного горизонту не великий зразок в непорушеному стані і підкидають його на лопаті 1 — 2 рази, внаслідок чого зразок розпадається на структурні окремості, найбільш характерні для даного горизонту. Ці окремості переглядають, визначаючи ступінь їх однорідності, форма, розмір і характер поверхні; результати спостережень записують в журнал.
4.6.6 Складення ґрунту.
Під складенням ґрунту слід розуміти «зовнішній вираз прозорості і частково щільність ґрунтів» (З. А. Захаров). При уважному розгляді ґрунтових горизонтів можна відмітити мережу пор, повітроносних порожнин, пустот, тріщин, різних за своїми розмірами і формами. При дослідженні, лопатою або ножем по горизонтах зверху вниз (або навпаки) можна відмітити, що різні горизонти ґрунту мають різну щільність.
Складення ґрунту залежить від його структури, механічного і хімічного складу та від вологості ґрунтових горизонтів. Ґрунти, в яких переважає зерниста або дрібно-грудкувата структура, звичайно мають рихле і пористе складання, як, наприклад, чорноземи на лесовидних суглинках; у солонцях дуже щільний перехідний горизонт, представлений стовпчастою структурою.
Складання має велике практичне значення, оскільки воно характеризує ґрунт з погляду важкості його обробітку. Давно встановлено, що важкі глинисті ґрунти вимагають значно більше зусиль при обробці, ніж середньосуглинисті або піщані. При тракторній оранці важких глинистих ґрунтів витрата пального на одиницю площі набагато більше, ніж при оранці середньосуглинистих, а тим більше піщаних ґрунтів. Бажано мати в районі, господарстві спеціальну карту питомого опору ґрунтів, що дозволить раціональніше розподіляти пальне і тракторний парк при обробці тих або інших ґрунтів.
За складенням розрізняють: розсипчасте, рихле, щільне і змите складання. Розсипчасте складання характерне для піщаних ґрунтів; рихле — для орних горизонтів ґрунтів, що мають зернисту, дрібногрудкувату структуру; щільне — для важких глинистих ґрунтів слабоокультурених, розпорошених; для перехідного горизонту каштанових солонцюватих ґрунтів; змите — коли грунт не піддається дії лопати.
В цілому, складення ґрунту і окремих його горизонтів дає можливість зробити висновок про характер ґрунтоутворення, ступінь повітро- і водопроникності та про інші фізичні властивості ґрунту.
4.6.7 Новоутворення.
До ґрунтових новоутворень відносяться ті виділення і скупчення різних речовин, які створюються в ґрунтовій товщі в процесі ґрунтоутворення. Розрізняють новоутворення хімічного і біологічного походження. (З. А. Захаров).
З новоутворень хімічного походження, в ґрунтах найчастіше зустрічаються:
всілякі виділення вуглекислоти: вапно (СаСОз) білого і брудно-білого кольору у формі карбонатної цвілі, карбонатних трубочок і «білоглазки». Новоутворення вуглекислого вапна мають досить широке розповсюдження в каштанових ґрунтах і чорноземах. Повсюдно в горизонті С можна побачити «білоглазку» — безформні білі щільні плями вапна величиною в 1—2 см; вони іноді досить чітко виступають на палевому фоні горизонту С каштанового ґрунту або чорнозему. Карбонатна цвіль найчастіше зустрічається в перехідному горизонті карбонатних чорноземів;
скупчення (білуватого кольору) легкорозчинних солей-хлоридів і сульфатів. Вони широко поширені в ґрунтах солонцево-солончакуватого ряду. У суху пору року на поверхні солончаків можна відмітити білу борошнисту присипку-наліт всіляких солей; під час дощу ці солі розчиняються і просочуються в грунт, а при його висиханні знову по капілярах піднімаються вгору і, викристалізовуючись, залишаються у вигляді білої борошнистої присипки на поверхні ґрунту;
3. білі виділення і складення гіпсу (CaSO4), що зустрічаються в солончаках у формі цвілі, нальотів, прожилків і в глибоких горизонтах південних чорноземів і каштанових ґрунтів у вигляді особливих зростків, званих «земляними серцями». Останні найчастіше розташовуються в горизонтах підґрунтя, в лесовидних породах.
4. червоно-бурі, іржаво-охристі, рожеві, жовті, брудно-зеленуваті і чорні виділення заліза і марганцю у вигляді плям, цвілей, нальотів. Вони зустрічаються в ґрунтах, що формуються в умовах надмірного зволоження.
До новоутворень хімічного походження належать також виділення кремнекислоти у вигляді присипки, припудреності. Білясті плями цих виділень характерні, головним чином, для ґрунтів підзолистого типу ґрунтоутворення і солодей.
До новоутворень біологічного походження відносяться звивисті ходи і канальці черв'яків — «червоточини», зернисті клубочки екскрементів черв'яків — «копроліти», порожні або засипані ходи кротів, ховрахів і бабаків — «кротовини», дрібні узори корінців на поверхні структурних елементів — «дендрити», ходи крупного коріння дерев, що погнило, — «корневини». Червоточини і кротовини є досить характерними для чорноземів.
Перераховані новоутворення хімічного і біологічного походження дають можливість судити не тільки про розвиток тих або інших ґрунтів, але про їх родючість; тому визначати ці новоутворення при обстеженні ґрунтів дуже корисно.
4.6.8 Включення.
Під включеннями розуміють предмети (кістки тварин, уламки цеглини, посуду і різні археологічні знахідки) випадково “включені” в ґрунт, тобто зв’язані з ним не генетично. Проте наявність в ґрунті деяких включень (археологічні знахідки) можуть служити підставою для думки про вік ґрунтів.
4.7 Відбір ґрунтових зразків
Зразки ґрунтів беруться з повних (основних) розрізів, іноді з напів’ям і прикопок. З одного повного розрізу завглибшки близько 2 м слід узяти від 4 до 6 і більше зразків. До відбору зразків треба віднестися зі всією серйозністю і брати їх не механічно, через довільно-вибрані проміжки, а строго по генетичних горизонтах. Схема відбору ґрунтових зразків приведена на рисунку 11.
Відбір зразків ґрунту, для уникнення засмічення стінки ґрунтового розрізу, проводиться обов'язково від низу до верху за ґрунтовим профілем. Товщина зразка — близько 10 см. Маса зразка для аналізів — від 0,5 до 1кг. Якщо потужність горизонтів менше 10 см, що часто буває в гірських умовах, то зразки ґрунту беруться майже на всю товщу горизонту, декілька см відступаючи від його верхньої і нижньої меж, з таким розрахунком, щоб не захопити перехідної частини ґрунту від одного горизонту або підгоризонту до іншого. Взагалі, зразки ґрунту слід брати не дуже близько до меж переходу між горизонтами. Кращим місцем для відбору ґрунтового зразка є середня найбільш характерна частина горизонту або підгоризонту.
1143-413004Рис. 11. Місця відбору зразків грунтів по генетичним
горизонтам
Вологі зразки і зразки з легкорозчинними солями спочатку необхідно загорнути в пергамент, а після в обгортувальний папір. При першій же нагоді всі зразки повинні бути добре просушені. Далі всі зразки одного розрізу (якщо вони сухі) упаковують в один великий лист обгортувального паперу і міцно пов'язують шпагатом. Зверху на обгортувальному папері пишуть хімічним олівцем номер розрізу, його географічне положення. Зразки, узяті в мішечки і папір, вкладаються в спеціальний рюкзак або ящик для зразків.
Іноді, крім індивідуальних зразків, що взяті з розрізів строго по генетичних горизонтах, доводиться брати для аналізів, так звані, змішані зразки, які необхідні для складання різних картограм: кислотності ґрунтів, вмісту в ґрунтах рухомих форм фосфору і калію в районах вапнування та інтенсивного застосування добрив. Змішаний зразок складається з 5 ґрунтових проб, узятих з пробного майданчика розміром 100—400 м2, і повинен бути по-можливості, однорідних ґрунтів та рослинності типової для земельної ділянки, що характеризується, площею не більше 10 га. Місця пробних майданчиків бажано поєднувати з пунктами ґрунтових розрізів і, більш-менш рівномірно, розподіляти на території, що вивчається.
4.8 Техніка відбору ґрунтових монолітів
Монолітом називається вирізана в непорушеному стані призма ґрунту глибиною 1 м, шириною 20см і товщиною в 5—10 см.
Для відбору моноліту потрібно викопати яму більших розмірів, ніж звичайно. На прямовисній стінці вирізують великим ножем прямокутну призму, відповідну внутрішнім розмірам монолітного ящика. Далі, на вирізану призму ґрунту обережно насовують раму монолітного ящика і після очищення надлишку ґрунту, що виходить з ями, пригвинчують дно ящика (прибивати його цвяхами не можна, оскільки при цьому моноліт руйнуватиметься і все доведеться робити знову). Коли дно ящика пригвинчене, приступають до поступового відрізування і підкопування монолітної призми по боках і відвалу його від стінки ґрунтового розрізу на себе. В цей час краще всього нижню частину моноліту з ящиком притискувати коліном до стінки розрізу, а верхню — поступово відсовувати від стінки. Після цього моноліт виймають з ями, очищають від надлишку ґрунту і, забезпечивши етикеткою з вказівкою номера розрізу, назви ґрунту і його місце розташування, пригвинчують кришку ящика. На ній також слід написати номер розрізу, звідки взятий моноліт (район, номер поля) і назва ґрунту.
Контрольні запитання
Організація роботи ґрунтової партії в полі.
Виїзд в поле і рекогносцировочне ознайомлення з обстежуваною територією.
Типи ґрунтових розрізів.
Закладення і розподіл ґрунтових розрізів на місцевості.
Правила визначення місць закладки розрізів.
Реєстрація ґрунтових розрізів.
Ведення ґрунтового щоденника.
Основні морфолого-генетичні ознаки ґрунтів та їх картографічне значення.
Відбір ґрунтових зразків.
Техніка відбору монолітів.
5. МЕТОДИ СКЛАДАННЯ ҐРУНТОВИХ КАРТ
Яким вимогам повинні відповідати ґрунтові карти? Вони, перш за все, повинні бути строго наукові і легкі для читання, тобто наочні. На ґрунтових картах повинні бути відображені основні положення учення В. В. Докучаєва про ґрунти, їх географія і сучасні досягнення нашої науки у області географії і картографії ґрунтів, їх родючості.
Ґрунт — дзеркало природи, а ґрунтова карта — дзеркало наших знань про закономірності розвитку ґрунтів в часі і просторі. Ґрунтові карти розраховуються на багато років, тому, враховуючи їх науково-практичне значення, карту і її легенду (умовні знаки) потрібно складати так, щоб вони відображали новітні досягнення науки.
Ґрунтова зйомка включає польове дослідження і картування ґрунтів. Це взаємно пов'язані види робіт ґрунтознавця в полі. Спочатку ґрунтознавець з'ясовує, які зустрічаються ґрунти і закономірності їх розповсюдження на досліджуваній території, після чого наносить результати своїх спостережень на топооснову, тобто картує ґрунти відповідно до заданого масштабу ґрунтової карти.
Таким чином, польові роботи по складанню ґрунтових карт складаються з: 1) визначення ґрунтів, 2) встановлення в натурі меж між різними ґрунтами і 3) нанесення на топооснову результатів польового визначення ґрунтів і меж їх розповсюдження на досліджуваній території.
5.1 Масштаби польових ґрунтових досліджень і масштаби ґрунтових карт
Вони встановлюються залежно від складності ґрунтового покриву, мети дослідження і спеціалізації господарства. Ґрунтові карти поділяються на:
Детальні, масштаб від 1 : 200 до 1 : 5000
Крупномасштабні, масштаб від 1 : 10000 до 1 : 50000
Середньомасштабні, масштаб від 1 : 100000 до 1 : 300000
Дрібномасштабні, масштаб від 1 : 300000 і дрібніше
Щоб забезпечити відповідну точність ґрунтової карти, необхідно закласти певну кількість ґрунтових розрізів. Кількість розрізів на одиницю площі залежить від масштабу ґрунтово-картографічних досліджень, категорії складності території, що вивчається, ступеня попередньої вивченої території, кваліфікації фахівця. Чим більший масштаб карти, що складається, і складніше територія, тим більше доводиться робити ґрунтових розрізів на одиницю площі, і навпаки.

5.2 Категорії складності ґрунтового покриву
В даний час при картуванні ґрунтів обстежувані території підрозділяють на три категорії по ступеню складності ґрунтового покриву:
категорія: степові райони з рівнинним і розчленованим рельєфом, але з однорідним ґрунтовим покривом. Ґрунтові комплекси займають не більше 15% території.
категорія:
а) степові, лісостепові райони з розчленованим рельєфом, різноманітними ґрунтотворчими породами і неоднорідним ґрунтовим покривом. Ґрунтові комплекси займають не більше 30% території;
б) лісові райони з розчленованим рельєфом, освоєні під землеробство. Болота займають не більше 30% території.
III категорія:
а) гірські і передгірні райони;
б)степові і пустельно-степові райони з ґрунтовими комплексами, що займають більше 30% території;
в)заплави і плавні;
г)лісові райони з розповсюдженням боліт більш, ніж на 30% території;
д)лісотундрові райони.
Для забезпечення точності картування відповідно до масштабу ґрунтової карти, що складається, при вивченні ґрунтів орієнтовно встановлюється щільність покриття земельної площі ґрунтовими розрізами — повними, напів'ямами і прикопками, описаними в польовому журналі.
Оптимальне співвідношення кількості повних розрізів, що закладаються на території і вивчаються, напів’ям і прикопок повинне бути як 10 : 40 : 50.
Таблиця 2.
Кількість ґрунтових розрізів на 1000 га
Масштаб картування ґрунтів Категорія місцевості
І ІІ ІІІ
1 : 10 000 100 125 167
1 :25 000 33 40 50
1 : 50 000 17 20 25
Допускається зменшення кількості напів’ям і повних розрізів за рахунок збільшення кількості прикопок залежно від глибини формування ґрунтів (до 70%).
Окрім вказаної кількості ґрунтових розрізів, для уточнення меж контурів закладаються контрольні прикопки без нанесення їх на карту і без опису в польовому журналі.
Процес складання ґрунтової карти, перш за все включає польове дослідження морфолого-генетичних, фізико-хімічних та інших властивостей і ознак ґрунтів, які служать основою для
Таблиця 3
Кількість гектар, що припадає на 1 ґрунтовий розріз
Масштаб картування ґрунтів Категорія місцевості
І II ІІІ
1 : 10 000 10 8 6
1 :25 000 30 25 20
1 : 50 000 60 50 40
виділення типів, підтипів, видів і різновидів ґрунтів, складання попередньої класифікації ґрунтів і одночасно встановлення взаємозв’язків між ґрунтами і умовами ґрунтоутворення на території, що вивчається. В цей час ґрунтознавець повинен користуватися, головним чином, матеріалами вивчення основних розрізів, оскільки дані буріння (невеликі зразки ґрунтів в деформованому вигляді) не дають можливості вивчити дуже багато важливих морфолого-генетичних і агровиробничих властивостей ґрунтів, які є основоположними при визначенні ґрунтів в полі.
Тільки після того, як за допомогою повних розрізів будуть вивчені ґрунти і встановлені їх картографічні показники (потужність гумусових горизонтів, глибини скипання або залягання соленосних горизонтів і т. п.), ґрунтознавець може широко користуватися буром, не вдаючись більше до закладки повних ґрунтових розрізів. Широке застосування бурів в процесі картування ґрунтів значно скорочує час і засоби на складання ґрунтової карти, не знижуючи її якості. Навпаки, широке використання даних буріння про потужність гумусових горизонтів, про глибину скипання ґрунтів від НС1, про характер материнських порід, про глибини залягання тих або інших соленосних горизонтів і інші властивості та ознаки ґрунтів, які враховуються при виділенні ґрунтових контурів, дозволяє при меншій витраті сил і часу підвищити якість картування ґрунтів, тобто точніше нанести ґрунтові межі.
5.3 Встановлення ґрунтових меж і нанесення на карту ґрунтових контурів.
Перш за все відмітимо, що встановлення меж між різними
ґрунтами і відповідне нанесення ґрунтових контурів на топооснову необхідно проводити безпосередньо в полі, відразу по мірі визначення в натурі меж розповсюдження різних ґрунтів.
Відомо, що ґрунти формуються в результаті взаємодії комплексу чинників ґрунтоутворення. Різне поєднання і вплив цих чинників (материнської гірської породи, клімату, рослинних і тваринних організмів, рельєфу, віку країни, виробничої діяльності людини) приводить до утворення ґрунтів, різних по своїй будові, складу і властивостях. Зміна умов ґрунтоутворення приводить до зміни природи ґрунтів. Тому укладачеві ґрунтової карти необхідно в процесі польових досліджень, перш за все, встановити закономірні співвідношення між ґрунтами і умовами ґрунтоутворення, прослідкувати в натурі, як змінюються ґрунти, їх забарвлення, потужність, структура, механічний склад та інші ознаки і властивості із зміною рельєфу, рослинності, ґрунтоутворюючих порід, культури землеробства.
Тільки після того, як дослідником будуть встановлені закономірні співвідношення між ґрунтами і умовами ґрунтоутворення, можна приступати до визначення меж, між різними ґрунтами. В цьому випадку основою для нанесення ґрунтових меж служитимуть не тільки ґрунтові розрізи, напів’ями і прикопки, але також рельєф, склад і стан рослинності. Знаючи, як змінюється грунт в зв'язку із зміною рельєфу або рослинності, ґрунтознавець буде правильно — «раціонально», а не механічно намічати місця розрізів і зможе при меншій кількості розрізів і часу значно точніше визначити межі між різними ґрунтами, скласти генетично обґрунтовану ґрунтову карту.
Іноді ґрунтознавцю доводиться встановлювати межі між ґрунтами з дуже поступовими, неясними, ледве помітними змінами в ґрунтовому покриві і, відповідно, в умовах ґрунтоутворення. В цьому випадку єдиною основою для визначення меж між різними ґрунтами і нанесення їх на карту служать, головним чином, ґрунтові розрізи, напів’ями і прикопки.
Розглянемо на прикладах методику і техніку визначення ґрунтових меж.
5.3.1 Коли спостерігається різка або ясна зміна рельєфу рослинності і, відповідно, ґрунтів, то в цьому випадку дослідник закладає перпендикулярно до спостережуваної в природі межі переходу (зміни) елементів рельєфу, рослинності і ґрунтів, серію розрізів, напів’ям і прикопок, з допомогою яких остаточно визначає межу між різними ґрунтами.
Методика визначення ґрунтових меж при різко або ясно виражених в натурі межах суміжних ґрунтів, що корелюють (що співпадають) з добре помітними контурами на місцевості (рельєф, рослинність), показаними на топооснові, досить проста. Припустимо, ґрунтознавцю потрібно визначити, де проходить межа між різними ґрунтами на ділянці по лінії А—Б (рис. 12). Дослідження показали, що на плато представлені чорноземи потужні, а на схилі — чорноземи середньозмиті. Звідси витікає, що межа між ґрунтами плато і схилу проходить десь в смузі перегину від плато до схилу.
Для точнішого визначення цієї межі дослідник закладає напів’ями або прикопки перпендикулярно до смуги перегину і уточнює, де саме проходить межа між потужними і середньо-змитими чорноземами. Місця спостережень відзначають на топооснові і, керуючись даними напів'ям і прикопок, а також зображенням рельєфу, наносять на карту ґрунтову межу.

Рис. 12 Схема визначення меж між ґрунтами Ч... і Ч.. по лінії А — Б
5.2.2 Значно важче визначати межі ґрунтів при неясних, поступових, таких, що ледве піддаються спостереженню, пере
ходах між ґрунтами, і, відповідно, при неясно виражених змінах рельєфу або рослинності.
Якщо не спостерігається різкої зміни рельєфу, рослинності і, відповідно, ґрунтів, то в цьому випадку межу між ґрунтами визначають методом зближення — встановлення межі за даними, головним чином, напів’ям або прикопок в проміжку між ними.
Суть методу зближення показана на рисунку 13. Допустимо, що на порівняно рівній ділянці з більш менш однорідним рослинним покривом дослідник виявив два різні ґрунти: «А» і «В»: розріз № 1 — грунт «А» а розріз № 2 — грунт «В».
При цьому неможливо по характеру рівної поверхні, хоча б приблизно намітити межу переходу (зміни) ґрунту «А» в грунт «В».
Дослідник в цьому випадку закладає розріз або напів’яму № 3 посередині між розрізами № 1 і № 2. Якщо розріз № 3 показав наявність ґрунту «В», то межу переходу ґрунтів, що цікавлять нас, слід шукати на відрізку між розрізами № 3 і № 1. Цей відрізок ділять навпіл і посередині закладають розріз № 4—5. Якщо в розрізі

Рис.13. Схема мікропрофілю по лінії А — В:
х — ґрунтові розрізи, а—природна і в — штучна
межі між ґрунтами
№ 4—5 виявлена наявність ґрунту «А» і відстань між розрізами № 3 і № 5 не перевищує точність нанесення ґрунтових меж, відповідно масштабу зйомки, то дослідник проводить межу між ґрунтом «А» і ґрунтом «В» посередині відрізка між розрізами № 3 і
№ 5. Це і буде межа між ґрунтами, що цікавлять нас.
Встановлювати ґрунтові межі методом зближення рекомендується тільки у тому випадку, коли ґрунтознавець дійсно не має можливості помітити корелятивний зв'язок між ґрунтами і умовами ґрунтоутворення.
5.4 Уточнення ґрунтових меж при крупномасштабній ґрунтовій зйомці.
При складанні ґрунтових карт в дуже крупному масштабі (1:2000), коли доводиться встановлювати межу між ґрунтами з точністю до 5—10 м, слід широко користуватися для уточнення ґрунтових меж буром системи ґрунтознавця С. Ф. Неговелова. Цей бур-щуп дозволяє без особливої витрати часу і зусиль брати зразки ґрунтів до глибини 1—2 м. При картуванні ґрунтів буріння в деяких випадках може замінити напів’ями і прикопки, що, природно, скорочує засоби і час картування.
Бур-щуп дозволяє добре прослідкувати потужність гумусових горизонтів, карбонатність, сульфатність, щебенюватість, оглеєння і ряд інших ознак ґрунтів, необхідних для картографічної зйомки великої точності.
5.4.1 Уточнення ґрунтових меж за допомогою поверхневих зразків.
Перевірка і уточнення ґрунтових меж за допомогою поверхне-
вих зразків можливі у тому випадку, коли морфологічні ознаки верхніх горизонтів (забарвлення, структура, механічний склад і т. п.) піддаються картуванню.
Перш ніж застосовувати цей метод, необхідно точно встановити, чи спостерігається різниця в орних горизонтах ґрунтів, що підлягають картуванню. Якщо два ґрунти різні за основними морфологічними ознаками (потужність горизонтів скипання, ущільнення горизонту і т. д.), а орні горизонти у них однакові, що дуже часто буває, то уточнення ґрунтових меж за допомогою поверхневих зразків проводити не можна.
Цей метод дає позитивні результати в тому випадку, якщо картуються ґрунти, різні по генезису і механічному складу, і, якщо ця відмінність виражена не тільки в глибоколежачих горизонтах, але і в гумусовому горизонті.
Техніка методу. Потрібно встановити з точністю до 5 м межу ґрунтів, що розрізняються між собою по механічному складу або забарвленню. Для цього по прямій лінії, перпендикулярній до передбачуваної (перспективної) ґрунтової межі беруться поверхневі зразки через 20 м і послідовно укладаються в особливий пенал — довгастий ящик завдовжки в 100 см і шириною 1,5 см, розділений поперечними планками на 10 осередків. Зразки беруться середні з орного горизонту, масою близько 10 г і поміщаються по ходу маршруту в осередки. Пункти відбору зразків відмічаються на плані крапкою з номером, що відповідає нумерації в ящику. Кількість таких профілів, перпендикулярних до уявної ґрунтової межі, і відстань між ними встановлюються ґрунтознавцем на місці, в полі, залежно від строкатості ґрунтового покриву. Зібраний таким чином матеріал доводиться до повітряно-сухого стану, порівнюється між собою, і результати його перегляду переносяться на карту.
5.5 Застосування інструментальної вибіркової топографічної зйомки при картуванні ґрунтів
На тих ділянках, де до початку ґрунтових робіт не було вертикальної зйомки, слід визнати бажаним, разом з пікетажем застосовувати інструментальну зйомку. В деяких випадках вона може з успіхом замінити суцільну вертикальну зйомку, і якість ґрунтових робіт не буде знижено. Важливо, щоб топограф і ґрунтознавець працювали спільно і щоб топограф центрував свою роботу навколо «ґрунтової топогеографії». Він інструментально знімає і наносить на план складніші елементи рельєфу (якщо в цьому є необхідність), проводить скорочену топографічну зйомку, що дає загальне уявлення про рельєф території ділянки, і при необхідності — детальнішу зйомку, а також наносить всі потрібні розрізи. В результаті своєї роботи топограф надає в розпорядження ґрунтознавця план ділянки з нанесеними на ньому розрізами і даними вертикально-смугової топографічної зйомки. Практика ґрунтових досліджень показала, що в середньому на одну ділянку площею в 100 га потрібно чотири дні для виконання всіх необхідних робіт.
Як зазначалось вище, топограф повинен свою роботу проводити одночасно з ґрунтознавцем, але можливі і виключення. Наприклад, зарубка розрізів, вибірково-топографічна зйомка можуть проводитися топографом без участі ґрунтознавця і лише уточнення деяких важливіших, з погляду ґрунтознавця, елементів мікрорельєфу і ґрунтових меж проводиться ними спільно.
Іноді складність ґрунтового покриву (рис. 14) і масштаб зйомки не дозволяють ґрунтознавцю показати на ґрунтовій карті межі переходу між всіма ґрунтами, які зустрічаються на обстеженій території. В таких випадках ґрунтознавець наносить на карту контури поєднань або комплексів ґрунтів. В районах з складним комплексним ґрунтовим покривом, наприклад, в східно-посушливих районах з каштановими ґрунтами в комплексі з солонцями, бажано виділяти контури з кількістю солонців менше 10%, 10—25%, 25—50% і більше 50%. .
Для визначення відсотка солонців в комплексі рекомендується користуватися крокомірним методом або методом вибіркових майданчиків.
33515337211
Рис.14. Ґрунтовий комплекс каштанової зони за М. П. Воскресенським:
1 — темно-каштанові ґрунти, 2 — темні ґрунти западин, 3 — солонці
5.6 Крокомірний метод визначення кількості солонців в комплексі найбільш простий і найчастіше застосовується при ґрунтовій зйомці для визначення процентного співвідношення тих або інших ґрунтів, що становлять ґрунтовий комплекс. Суть даного методу полягає в тому, що найбільш характерна частина території з комплексним ґрунтовим покривом перетинається дослідником декількома ходовими лініями, протяжністю приблизно в 100—200—500 кроків. Ґрунтознавець, рухаючись по вибраному ним напряму ходової лінії, послідовно вимірює кроками, плями солонців, або інших ґрунтів, що зустрічаються йому на шляху проходження, підсумовує число кроків, які припадають на кожен компонент комплексу, і в кінцевій зупинці ходової лінії обчислює процентне їх співвідношення. Наприклад, перший хід, протяжністю в 500 кроків, показав, що солонців припало на частку 75 кроків, тобто 15%, а в другому ході в 500 кроків на долю солонців, довелося 65 кроків, тобто 13%. Звідси кількість солонців в комплексі в середньому рівне 14%.
Якщо дуже великі відхилення процентного співвідношення солонців першої і другої ходових ліній від середньої величини, то необхідно збільшити кількість ходових ліній.
Оскільки плями солонців бувають різної конфігурації (взаємне розташування і зовнішні межі плям), то і напрям подальших ходів (крокомірних ліній) бажано орієнтувати перпендикулярно до попереднього ходу з таким розрахунком, щоб мати можливість виміряти плями солонців по їх ширині і довжині.
Цей метод застосовується тільки у тому випадку, коли плями солонців або інших ґрунтів добре відрізняються від зональних ґрунтів по характеру поверхні (забарвленню, тріщинуватості, структурі) або рослинності.
5.7 Метод вибіркових майданчиків — «ключів».
На ділянках з складним комплексом ґрунтового покриву, вибирають в найбільш типових місцях два майданчики розміром 0,5—1 га, на яких, керуючись характером мікрорельєфу і рослинності, закладають серію ґрунтових розрізів, напів’ям і прикопок. За допомогою їх визначають ґрунти, що становлять комплексний контур, а також характер зміни ґрунтового покриву і рослинності. Оскільки майже кожен горбик, незначне підвищення або пониження відображаються на характері ґрунтового покриву, то їх потрібно виміряти і підрахувати площу, яку вони займають.
На основних плямах, зайнятих солонцями, і на місцях з темними ґрунтами западин, необхідно закласти ґрунтові розрізи для встановлення видів солонців і характеру ґрунтів. Закладати ці розрізи на всіх плямах, протяжинах, зустрінутих на пробному майданчику, немає ніякої необхідності. Завдання дослідника полягає в тому, щоб можливо точніше визначити взаємозв'язок між формами мікрорельєфу, станом рослинного покриву і характером місцевих ґрунтів.
Встановивши все це, потрібно на пробних майданчиках точно виміряти всі відмічені солонцеві плями і місця з ґрунтами западин та підрахувати відсоток площі, яку вони займають. Спочатку ця робота може здатися дуже складною і трудомісткою. Але надалі, у міру накопичення досвіду, дослідник зможе встановлювати кількість солонців серед каштанових ґрунтів тільки по характеру поверхні і рослинності, керуючись наступними показниками:
на плямах солонців, рослинний покрив проріджений, низькорослий і представлений переважно чорним полином, камфоросмою і кермеком;
на плямах солонців земельних ділянок, що знаходяться під посівом, рослинність різко виділяється своєї пригніченістю, прорідженістю і низькорослістю, утворюючи на загальному фоні «оголені місця». На свіжорозораних ділянках плями солонців ясно виділяються серед зональних каштанових ґрунтів своєю грубою глибисто-грудкуватою структурою і глянцювато-коричневим або світло-сірим забарвленням. На солонцевих плямах поверхня ґрунту після дощу запливає, утворює калюжі, а при висиханні стає дуже твердою, важко піддаючись обробітку.
Краще всього наявність, кількість і розміри солонцевих плям визначати в першій половині літа на цілинних покладах і зайнятих посівами ділянках. Тоді мізерна рослинність солонцевих плям особливо різко відрізняється від пишної зеленої маси посівів.
Що стосується ґрунтів западин, то на відміну від солонців, рослинність на них розвивається потужна, з густим травостоєм.
Залежно від кількості солонців і ґрунтів западин серед каштанових ґрунтів, проводиться агровиробнича оцінка земельної території і угрупування ґрунтів за лісорослинними умовами.
5.8 Точність ґрунтових карт
Точність польової ґрунтової карти залежить від повноти вивчення (безпосередньо у полі) ґрунтів і умов ґрунтоутворення, а також від точності топографічних карт або іншого планового матеріалу, на основі якого складається польова ґрунтова карта. Якщо ґрунтознавець не має в своєму розпорядженні хорошої топооснови, то складена ним ґрунтова карта або план не зможуть бути достатньо точними.
У топографії довжина в 0,1 мм вважається граничною графічною точністю. Це відстань на місцевості, яка відповідає 0,1 мм на карті, і не може бути на ній виміряна, називається граничною точністю масштабу цієї карти. Така гранична точність вимірювання відстаней по карті прийнята тому, що око людини практично не може розрізнити крапки, віддалені одна від одної менше, ніж на 0,1 мм. Звідси випливає, що відстані менше 0,1 мм не можна ні зміряти, ні розрізнити без застосування спеціальних оптичних приладів.
Таким чином, вимірювання відстаней по карті (положення однієї точки місцевості по відношенню до іншої) не може бути визначено з помилкою менше, ніж гранична точність масштабу карти. Насправді помилка вимірювання відстаней по карті значно більше (приблизно, в 5—10 разів) вказаних вище величин, унаслідок деформації карти і можливої помилки відліку.
У практиці польових грунтово-картографічних робіт прийняті деякі припущення допустимої точності проведення (нанесення) ґрунтових меж на картах різного масштабу (табл.4).
Таблиця 4.
Гранична точність карт різного масштабу
Масштаб карт Гранична точність,
в м
1:10000 1
1 : 25000 2,5
1 : 50000 5
1 : 100000 10
1 : 200000 20
1 : 500000 50
1 : 1000000 100
Якщо ми складаємо ґрунтову карту в масштабі 1 : 25000, то допустимі відхилення при нанесенні ґрунтових меж можуть бути: при різко виражених в натурі межах переходу одного ґрунту в іншу — не більше 50, а при ясній зміні одного ґрунту в інший — не більше 100 м; коли ж межі переходу (зміни) одного ґрунту в інший виражені неясно, тобто поступово, тоді допустимі відхилення
при нанесенні межі між такими ґрунтами можливі не більше 250 м.
Точнішому нанесенню ґрунтових меж заважає ще й те, що ґрунтознавець не завжди має в своєму розпорядженні якісну топографічну основу, а також те, що при ґрунтовій зйомці прив'язка ґрунтових розрізів проводиться не інструментально, а окомірно.
При виділенні на карті ґрунтових контурів необхідно враховувати не тільки завдання, що вирішує дана карта, але і науково-практичне її значення. Надмірна строкатість, роздробленість контурів ґрунтів, близьких по своїх генетико-виробничих властивостях, не завжди виправдовується, а найчастіше викликає утруднення в практичному використанні карти, тому ґрунтознавець, враховуючи завдання дослідження, цільове кінцеве призначення карти, що складається, повинен виділяти «раціональні» ґрунтові контури.
Згідно з інструкцією по вивченню і крупномасштабному картуванні ґрунтів, точність картування ґрунтів (нанесення меж ґрунтів на картографічну основу) визначається заданим масштабом в межах наступних відхилень в натурі (табл.5).
Інструкцією встановлені мінімальні розміри ґрунтових контурів, що підлягають нанесенню на ґрунтову карту (табл.6).
Таблиця 5.
Точність картографування ґрунтів в залежності від масштабу (в м.)
Ступінь вираженості меж Масштаб картографування
1 : 10000 1 : 25000 1 : 50000
1. При різко і ясно виражених межах між суміжними ґрунтами ± 30 ± 75 ± 150
2. При не ясно виражених межах між суміжними ґрунтами, близькими в агровиробничому відношенні ± 100 ± 250 ± 500
Таблиця 6.
Мінімальні розміри ґрунтових контурів, що виділяються на ґрунтових картах (в га)
Ступінь відмінності і вираженості ґрунтів Масштаб картографування
1: 10000 1 : 25000 1 : 50000
1. Ґрунти, що відрізняються від суміжних і їх контур отримав відображення на картографічній основі 0,5 3 12
2. Ґрунти, дуже відрізняються від суміжних, але їх контур не отримав відображення на картографічній основі 3 20 75
3. Суміжні ґрунти, близькі в генетико-виробничому відношенні 10 60 250
5.9 Оформлення ґрунтових карт
При оформленні ґрунтових карт необхідно, щоб карта була не тільки точною в зображенні виділених ґрунтів, але і наочною, виразною. Якщо карта не наочна, тобто не дає чіткого уявлення про специфіку ґрунтового покриву місцевості, то вона буде дуже незручна і в науковому, і в практичному використанні. Вдало підібрані умовні знаки вирішують успіх наочності і виразності ґрунтових карт будь-якого масштабу.
Важливе значення має правильне, економне і відповідне розташування заголовка карти, підписів, пояснень, експлікації (класифікації) ґрунтів та ін. Всі підписи пояснень і заголовки, за винятком назв річок і каналів, необхідно розташовувати паралельно верхньому обрізу листа.
У заголовку (картуші) ґрунтової карти вказується найменування дослідженої території (господарство, район, область), наприклад: «Ґрунтова карта землекористування сільськогосподарської артілі «Україна» Рівненського району Рівненської області». Нижче за цей напис, указуються дрібним шрифтом масштаб карти, укладач і рік складання. У нижній частині карти розміщується експлікація, в якій необхідно передбачити відповідного розміру колонки або графи для умовних знаків, найменувань ґрунтів, механічного складу ґрунтів, материнських порід, умов залягання по елементах рельєфу, площі в гектарах і відсотках. Найбільш прийнятною формою експлікації для ґрунтових карт крупного масштабу є наступна:
Умовні знаки-ілюміновка, індекси Найменування ґрунтів Материнська порода Рельєф Площа
га %
Чп
Чорноземи південні малогумусні
важкосуглинкові
Лесовидна Плато 55350 24
На дрібномасштабних ґрунтових картах експлікація може бути представлена тільки умовними знаками і назвами ґрунтів, а саме:
Чп — Чорноземи південні малогумусні важкосуглинкові на лесовидних породах.
Форма і повнота експлікації встановлюються ґрунтознавцем залежно від цілей досліджень, масштабу карти і складності ґрунтового покриву.
У експлікаціях ґрунтових карт господарств бажано показувати потужність гумусових горизонтів, ступінь окультуреності ґрунтів і їх придатності для подальшого використання, тобто генетико-виробничі і агрономічні властивості ґрунтів.
5.10 Умовні знаки та ілюміновка ґрунтових карт
При виборі умовних знаків для ґрунтових карт, їх ілюміновка (розфарбовування ґрунтових контурів) дослідник повинен прагнути якомога повніше розкрити основний зміст складеної карти і підвищити її наочність і доступність. Умовні знаки повинні бути змістовні, виразні, красиві і прості.
Перш за все, слід уникати на карті великої кількості яскравих фарб оранжево-червоного кольору, не властивого забарвленню верхніх горизонтів більшості ґрунтів. Ілюміновка повинна сама говорити про природу ґрунтів, виділених на карті. Не можна допускати на ґрунтових картах, різких меж в забарвленні між ґрунтами одного типу, тобто близьких по своєму генезису. Для того, щоб витримати певну стрункість в ілюміновці карт і щоб вона не була випадковою, а говорила про генезис і властивості ґрунтів, ґрунтознавцю слід, перш ніж приступити до розфарбовування карт, мати перед собою прийняту класифікацію ґрунтів і скласти (краще спільно з креслярем) шкалу фарб, в основу якої покласти забарвлення верхніх горизонтів ґрунтів дослідженої території.
Питання про ілюміновку ґрунтових карт повинне у кожному конкретному випадку розв'язуватися по-різному, оскільки це залежить не тільки від кількості виділених класифікаційних ґрунтових одиниць, але і від «оснащеності», навантаження ґрунтової карти іншими показниками. Слід відмітити, що надмірне «оснащення» ґрунтової карти всілякими показниками знижує її наочність і значно утрудняє використання.
Слід відмітити, що за наявності буквених індексів набагато повніше і легше оцінити ґрунтову обстановку будь-якої частини карти будь-якого масштабу; ця система дозволяє також значно продуктивно зіставляти і зводити ґрунтово-картографічні матеріали різних масштабів.
Основні буквено-цифрові індекси для позначення ґрунтів
1. Для позначення типів ґрунтів
П – Підзолисті;
Пб – Підзолисто-болотні;
Дг – Дерново-глеєві;
Дк – дерново-карбонатні;
Лб – Бурі лісові;
Лс – Сірі лісові;
Ч – Чорноземи;
Чл – Лучно-чорноземні;
К – Каштанові;
Кл – Лучно каштанові;
С – Сіроземи;
Чр – Червоноземи;
Б – Болотні;
Сд – Содові;
Сн – Солонці;
Ск – Солончаки;
2.Для позначення підтипів ґрунтів – Торфові;
пт – Перегнійно-торфові;
п – Перегнійні;
д – Дернові;
г – Глеєві;
оп – Опідзолені;
в – Вилугувані;
ок – Залишково-карбонатні;
к – Карбонатні;
сд – Осолоділі;
сн – Солонцюваті;
ск – Солончакуваті.
5.9.1 Умовні позначення механічного складу ґрунтів
Іноді на ґрунтових картах для позначення ступеня солонцюватості, солончакуватості, заболоченості і процентного складу ґрунтів, що входять до ґрунтового комплексу, використовують всілякі геометричні фігури — трикутники, квадратики, та інші чисто технічні або топографічні умовні знаки, які більше підходять для позначення тригонометричних пунктів, нафтових свердловин, будівель, але ніяк не ґрунтів; на ґрунтовій карті подібного роду технічні знаки «мертві» і не підвищують наочність карти, а навпаки, знижують її.
Кількісна участь ґрунтів, що входять в комплексний контур, краще всього відображати не позамасштабними значками, а числами. Наприклад: ґрунтовий контур, в якому на частку чорноземів південних малогумусних, солонцюватих Ч1сн доводиться 65%, а солонців (Сн) —35%, можна позначити таким змішаним буквено-цифровим індексом: Ч1сн/65 Сн/35.
В цьому випадку, тому хто читає карту, немає ніякої необхідності звертатися до списку умовних знаків, а досить тільки знати значення для даного випадку Ч1сн і Сн.
Описаний метод дає можливість позначити на ґрунтовій карті будь-який комплексний ґрунтовий контур, будь-яке поєднання ґрунтів, без введення додаткових позамасштабних значків. Цим самим значно скорочується список умовних знаків, оскільки характер комплексу наголошується буквеними індексами, а кількісна (процентна) участь тих або інших ґрунтів в комплексі виражається в знаменнику відповідним числом.
В таблиці 8 наведені деякі умовні знаки, що використовуються на ґрунтових картах.
Далі слід зазначити, що наочність ґрунтових карт дуже часто страждає від перевантаження: окрім ґрунтів, на карті показують і чинники ґрунтоутворення (межі геоморфологічних районів, глибини ґрунтових вод і ін.), які, хоч і збагачують карту новими додатковими даними, але разом з тим знижують її наочність, читаність. При рішенні питання про показ на ґрунтовій карті геоморфологічних та інших контурів слід ретельно зважити всі «за і проти». Додаткові, не чисто ґрунтові показники, слід зображати на ґрунтовій карті тільки в тому випадку, якщо вони не перенавантажують карту, не знижують її наочності.
Таблиця 7
Умовні позначення механічного складу ґрунту
43815100330 Супіщані 73025-2594610 Глинисті
Піщані Важко-суглинкові
Щебенюваті Середньо-суглинкові
Виході гірських порід Легко-суглинкові
Таблиця 8.
Умовні знаки на ґрунтовій карті

Контрольні запитання
Етапи ґрунтової зйомки.
Масштаби ґрунтових карт.
Категорії складності ґрунтового покриву.
Встановлення ґрунтових меж і нанесення на карту ґрунтових контурів.
Уточнення ґрунтових меж при крупно масштабній ґрунтовій зйомці.
Уточнення ґрунтових меж за допомогою поверхневих зразків.
Застосування інструментальної вибіркової топографічної зйомки при картографуванні ґрунтів.
Суть картографічного методу визначення кількості солонців в ґрунтовому покриві.
Метод вибіркових майданчиків – «ключів».
Точність ґрунтових карт.
Оформлення ґрунтових карт.
Ілюміновка ґрунтових карт.
Умовні знаки на ґрунтових картах.
6. ВИДИ ҐРУНТОВОЇ ЗЙОМКИ
Залежно від мети дослідження і масштабу ґрунтових зйомок розрізняють наступні їх види:
1) ґрунтова зйомка дрібного масштабу;
2) ґрунтова зйомка середнього масштабу;
3) ґрунтова зйомка крупного масштабу;
4) детальна ґрунтова зйомка великої точності.
6.1 Ґрунтова зйомка дрібного масштабу
Ґрунтова зйомка дрібного масштабу проводиться з метою загального первинного попереднього ознайомлення з умовами ґрунтоутворення і з ґрунтами великої слабовивченої території, або коли генералізують (узагальнюють) ґрунтово-картографічний матеріал минулих років при складанні оглядових ґрунтових карт, або, нарешті, з метою складання схематичної ґрунтової карти або карти ґрунтових районів обширної території. Карти складаються в масштабі дрібніше 1 : 300 000, ґрунтова зйомка проводиться в крупнішому масштабі.
Дрібномасштабні (обласні, державні) ґрунтові карти дозволяють провести якісно-кількісний облік земельних ресурсів.
Ґрунтова зйомка дрібного масштабу може бути двоякого роду: а) маршрутна і маршрутно-площинна, б) суцільна.
6.1.1 Маршрутна і маршрутно-площинна ґрунтові зйомки
Маршрутна і маршрутно-площинна ґрунтові зйомки застосо-вуються при складанні переважно дрібномасштабних схематичних ґрунтових карт з метою загального попереднього ознайомлення з ґрунтами і умовами ґрунтоутворення. Найчастіше цей вид ґрунтової зйомки застосовується в малоосвоєних, слабовивчених в ґрунтовому відношенні районах.
При маршрутно-площинній ґрунтовій зйомці ґрунтознавець не проводить суцільного картування ґрунтів, а прагне виявити і встановити переважаючі типи ґрунтів, їх характерні риси і загальні закономірності географічного розміщення на досліджуваній території. Для цього ґрунтознавець після попереднього ознайомлення за літературними джерелами з фізико-географічними умовами намічає ряд ґрунтово-географічних маршрутів, які б охопили найбільш характерні райони досліджуваної території. При виборі напрямів маршрутів ґрунтознавець керується фізико-географічною, топографічною, геологічною і геоботанічною картами. Напрям маршрутів, місця для розрізів і пункти для площинної зйомки намічаються на топографічній основі. При цьому розрізи повинні намічатися з таким розрахунком, щоб ними були охарактеризовані переважаючі форми і елементи рельєфу: вододіли, схили, тераси, заплави.
В процесі дослідження по лінії маршрутів складається схематична польова ґрунтова карта у вигляді вузької смуги. Отримані дані про ґрунти окремих маршрутів співставляються, встановлюються найголовніші типи ґрунтів і їх загальні закономірності географічного розміщення. При маршрутній зйомці для деталізації ґрунтового покриву застосовують метод «ґрунтових ключів» — зйомка порівняно невеликих ділянок (50—100 га, а іноді і більше) в декілька разів крупнішому масштабі, ніж масштаб маршрутної зйомки. Результати маршрутних ґрунтових досліджень і площинної зйомки екстраполюються на обширні площі з більш менш аналогічними умовами ґрунтоутворення. При виборі напряму кожного подальшого маршруту необхідно враховувати результати дослідження попередніх маршрутів. Маршрутно-площинна зйомка проводиться також з метою генералізації та коректування ґрунтових карт попередніх років.
В результаті маршрутної і маршрутно-площинної ґрунтових зйомок ґрунтознавець представляє:
схему ґрунтових маршрутів з вказівкою на топографічній карті напрямів маршрутів, пунктів розрізів і місць «ґрунтових ключів» площинної зйомки;
ґрунтову карту у вигляді вузької смуги по лінії маршрутів або грунтово-географічні профілі, а також ґрунтові карти площинної зйомки;
карту-схему ґрунтових областей або районів;
ґрунтовий очерк, в якому повинні бути висвітлені умови ґрунтоутворення, найголовніші типи ґрунтів, їх генезис, географія і шляхи раціонального використання.
Таким чином, при дрібномасштабній маршрутній ґрунтовій зйомці дослідник не прагне досягти точних картографічних цілей, а головним чином, намагається вивчити природно-історичні умови досліджуваної території, виявити найголовніші типи ґрунтів і намітити, в першому наближенні, шляхи їх використання.
6.1.2 Суцільна дрібномасштабна ґрунтова зйомка має на меті складання ґрунтової карти (у масштабах дрібніше 1 : 300 000) з точним нанесенням ґрунтових меж і «раціональних» контурів відповідно прийнятому масштабу зйомки.
Ґрунтові дослідження при дрібномасштабній суцільній ґрунтовій зйомці рекомендується проводити «методом петель». Суть методу полягає в тому (рис.15), що досліджувана територія перетинається серією петлеподібних маршрутів по можливості в радіальному напрямі від штаб-квартири ґрунтознавця.
Можна прокладати маршрути і за способом паралельних перетинів (рис.16). Ґрунтові маршрути прокладаються з таким розрахунком, щоб вся територія була в рівній мірі вивчена і отримані результати дозволяли скласти ґрунтову карту, необхідної точності нанесення ґрунтових меж відповідно заданому масштабу. Польові дослідження при суцільній дрібномасштабній ґрунтовій зйомці необхідно проводити на топооснові крупнішого масштабу, ніж масштаб остаточної ґрунтової карти, що складається.
46736058420
Рис.15. схема розташування ґрунтових маршрутів при зйомці дрібного масштабу (за А. А. Красюком)
В результаті суцільної дрібномасштабної ґрунтової зйомки представляють наступні матеріали:
схема розташування маршрутів і ґрунтових розрізів на топооснові;
ґрунтова карта і можливо докладний ґрунтовий очерк або пояснювальна записка.

Рис. 16. Схема прокладання робочих маршрутів за способом паралельних перетинів (за В. У. Носина і П. Ф. Петровим).
6.2 Ґрунтова зйомка середнього масштабу
Метою ґрунтової зйомки середнього масштабу є по можливості, докладне вивчення ґрунтового покриву великої території і складання ґрунтової карти в масштабі від 1 : 100 000 до 1 : 300 000. Такі карти повинні складатися для крупних територіально-адміністративних одиниць (областей, районів або виробничо-господарських територій).
Слід мати на увазі, що середньомасштабні ґрунтові карти можуть бути складені, як правило, на основі ґрунтових карт крупніших масштабів. Наприклад, ґрунтова карта району найчастіше повинна складатися на основі ґрунтових карт окремих господарств, а обласні ґрунтові карти — на основі районних ґрунтових карт. В тому випадку, якщо ґрунтові обстеження господарств не проводилися, а потрібно скласти ґрунтову карту районів і областей, то доводиться проводити ґрунтову зйомку середніх масштабів.
При ґрунтовій зйомці середнього масштабу дослідник повинен мати в своєму розпорядженні достатньо точну топографічну основу в крупнішому масштабі, ніж масштаб ґрунтової карти, що складається. Річ у тім, що при складанні остаточної ґрунтової карти масштабу 1 : 100 000 потрібно встановити ґрунтові межі в натурі (у полі) з точністю 200—400 м при різко або ясно виражених межах і виділити «раціональні» контури в полі площею в 50 га. Це завдання — не з легких. Рішення його вимагає не тільки великої спостережливості, але і наявності відмінної топооснови. Щоб визначати в полі ґрунтові межі з точністю 200 м або виділяти ґрунтові контури площею в 50 га, доводиться витрачати багато часу.
Найбільш прийнятним методом польового ґрунтового дослідження при складанні ґрунтової карти середнього масштабу є метод «двофазної» ґрунтової зйомки. Суть цього методу полягає в тому, що польові ґрунтові дослідження здійснюються в дві фази, або етапи. Спочатку ґрунтознавець шляхом маршрутного дослідження всієї території встановлює найголовніші типи, підтипи, види ґрунтів і закономірності їх розміщення в районі, виробляє класифікацію ґрунтів і складає схематичну ґрунтову карту. Після закінчення першого етапу робіт ґрунтознавець проводить суцільну ґрунтову зйомку і, враховуючи результати дослідження маршрутної зйомки, звертає більше уваги на складну частину району, остаточно закріплює на ґрунтовій карті межі ґрунтів, виділяє контури поєднань і комплексів. В результаті цієї другої фази робіт складається польова ґрунтова карта.
Оскільки середньомасштабні ґрунтові карти (районні, обласні) служать науковою основою для раціональнішого ведення сільського господарства в районі, області, відповідно до місцевих ґрунтово-кліматичних умов, то дослідник в результаті ґрунтових досліджень повинен представити наступний матеріал:
ґрунтову карту району або області, що задовольняє певні вимоги точності нанесення ґрунтових контурів відповідно масштабу карти;
картограму бонітування ґрунтів району або області;
Ґрунтовий очерк або монографію про ґрунти обстеженої території. В очерку або монографії детально повинні бути охарактеризовані умови ґрунтоутворення, найголовніші типи, підтипи, види і різновиди ґрунтів, їх генезис, географія, дана якісна оцінка ґрунтів, вказані шляхи і методи підвищення їх родючості, картограми кислотності, вмісту рухомих N, Р2О5, К2О і питання раціонального використання земельних угідь.
6.3 Ґрунтова зйомка крупного масштабу
Це найбільш поширений вид ґрунтово-картографічного дослідження в Україні. Крупномасштабні ґрунтові плани або карти складаються головним чином при ґрунтових дослідженнях окремих господарств. При цьому в районах нечорноземної смуги ґрунтові дослідження краще проводити в масштабі 1 : 10 000, в районах лісостепу — в масштабі 1 : 10000 і 1 : 25 000, в степовій зоні — в масштабі 1 : 25 000, а іноді 1 : 50 000. У землеробських районах з великою строкатістю ґрунтового покриву, із значним розповсюдженням еродованих ґрунтів, ґрунтова зйомка повинна проводитися в масштабі не дрібніше 1 : 10 000.
При великомасштабній ґрунтовій зйомці дослідник, повинен визначити ґрунтові межі в полі з точністю: при масштабі 1 : 10 000 — від 20 до 100 м, а при масштабі 1 : 50 000 — від 100 до 500 м. Площа «раціональних» контурів при зйомці масштабу 1 : 10 000 повинна бути рівна 0,5 га, масштабу 1 : 25 000 — 3 га і масштабу 1 : 50 000 — 12 га. Така точність визначення в полі ґрунтових меж і виділення ґрунтових контурів з подальшим нанесенням їх на ґрунтову карту може бути досягнута тільки за наявності хорошої топооснови і великої спостережливості дослідника. Топоосновою при ґрунтовій зйомці крупного масштабу може служити топографічна карта з горизонталями або землевпорядний план в поєднанні з аерознімками. Дуже важливо, щоб масштаб аерофотознімків був той же, що і у землевпорядного плану. Це значно полегшує роботу ґрунтознавця в полі і в камеральному періоді оформлення карти.
При цьому виді зйомки ґрунтознавцю необхідно встановити в натурі і показати на карті не тільки межі переходу між типами, підтипами і видами ґрунтів, але і різновидами ґрунтів по механічному складу, по характеру ґрунтоутворюючих порід, культурні варіанти ґрунтів. В зв'язку з цим бажано, щоб дослідник оперував, окрім топографічної основи, також і картою сільськогосподарських угідь господарства і даними історії полів.
Ґрунтову зйомку крупного масштабу краще всього проводити методом «двофазної» зйомки. Спочатку проводять рекогносцирувальне обстеження всієї території, в результаті якого необхідно вивчити найголовніші ґрунти господарства і зібрати за допомогою місцевого агрономічного персоналу матеріали про сільськогосподарське використання місцевих ґрунтів, їх агровиробничі особливості. Після цього приступають до суцільної детальної ґрунтової зйомки.
В результаті ґрунтової зйомки крупного масштабу складаються детальна ґрунтова карта і ґрунтовий очерк. До нього додаються, окрім ґрунтової карти, ряд картограм: картограми виробничо важливих властивостей ґрунтів — кислотності, фосфору, калію, еродованих земель, солонців і солонцюватих ґрунтів, картограма раціонального використання земель і картограма бонітування ґрунтів. У ґрунтовому нарисі приводяться загальні відомості про господарство, характеризуються природні умови і ґрунти обстеженої території на основі польового і лабораторного вивчення ґрунтів. У вигляді таблиць в тексті поміщаються дані фізико-хімічних аналізів. Спеціальний розділ очерку присвячується викладу основних шляхів і методів раціональнішого використання ґрунтів, а також результатів ґрунтових досліджень при проведенні заходів щодо підвищення родючості ґрунтів і врожайності сільськогосподарських культур.
6.4 Детальна ґрунтова зйомка великої точності
Детальні ґрунтові дослідження і складання ґрунтових планів в масштабі більше 1 : 5000 проводиться на порівняно невеликих ділянках, наприклад, при дослідженнях сортоділянок, науково-дослідних полів, ділянок, що використовуються під виноградники, сади, розсадники, при дорожньому будівництві, а також при вивченні ґрунтів в аеродромному будівництві.
При цьому виді ґрунтової зйомки досліднику необхідно визначати ґрунтові межі в полі з точністю, буквально, в межах декількох метрів. Наприклад, при ґрунтовій зйомці в масштабі 1 : 1000 максимально допустимі відхилення при визначенні ґрунтових меж в натурі варіюють від 2 до 10 м, а ґрунтові контури іноді доводиться виділяти площею від 20 до 100 м2. Щоб витримати таку точність ґрунтової зйомки, ґрунтознавець повинен мати в своєму розпорядженні дуже хорошу топографічну основу. Дуже корисно застосовувати систему пікетів. Прив'язку ґрунтових розрізів, як правило, слід проводити інструментально; при картуванні ґрунтів широко застосовувати метод мікропрофілів; уточнення ґрунтових меж проводити за допомогою поверхневих зразків, а також використовуючи бури-щупи різної конструкції.
При детальній ґрунтовій зйомці великої точності особливу увагу слід звернути на мікрорельєф, оскільки складність ґрунтового покриву знаходиться в тісній залежності від складності мікрорельєфу досліджуваної території. «Можна, не перебільшуючи, сказати, — пише А. А. Красюк, — що зйомка великої точності зводиться до обліку ґрунтових різниць всіх елементів мікрорельєфу. Кожен горбик, блюдце, незначне просідання або підвищення в цьому випадку буде дуже помітно відображатися на ґрунтовому покриві ділянки, і тому кожен такий елемент повинен бути охарактеризований своїм ґрунтовим розрізом». Як правило, однорідність материнських порід, рельєфу місцевості і ступеня освоєння території приводить до однорідності ґрунтового покриву. При неоднорідності одного з цих чинників ґрунтоутворення ґрунтовий покрив завжди буде теж неоднорідний. При неоднорідності рельєфу і рослинності критерієм при розподілі ґрунтових розрізів на території досліджуваної ділянки, безумовно, повинні бути мікрорельєф місцевості, характер і стан рослинності.
При зйомці великої точності доводиться робити велику кількість ґрунтових розрізів (повних, напів'ям і прикопок). Щоб менше «псувати» розрізами ґрунтовий покрив дослідного поля, сортодільниці або аеродрому, слід широко застосовувати буріння за допомогою бура-щупа С. Ф. Неговелова та бурів інших конструкцій. Це значно скорочує час, засоби і не знижує якості ґрунтової зйомки.
В середньому, при зйомці 1 : 2000 на один ґрунтовий розріз (повний, напів’яма, прикопок), описаний в ґрунтовому щоденнику і нанесений на топооснову, припадає від 0,5 до 2 га обстеженої площі.
Отже, кількість розрізів повинна бути різна. Ця відмінність визначається специфікою природних умов і відповідно складністю ґрунтового покриву. При зйомці великої точності точно так, як і при інших видах зйомки, кількість ґрунтових розрізів, напів’ям і прикопок повинна встановлюватися безпосередньо в процесі ґрунтового дослідження з урахуванням складності умов ґрунтоутворення і ґрунтового покриву, а не механічно, як іноді роблять малодосвідчені дослідники.
В результаті детальної зйомки великої точності дослідник складає:
Ґрунтовий план з точним нанесенням всіх описаних розрізів;
Ґрунтовий профіль;
Ґрунтовий нарис за спеціальною програмою.
Контрольні питання
Види ґрунтової зйомки.
Ґрунтова зйомка дрібного масштабу.
Ґрунтова зйомка середнього масштабу.
Ґрунтова зйомка крупного масштабу та її проведення.
Детальна ґрунтова зйомка.
7. КАМЕРАЛЬНА ОБРОБКА МАТЕРІАЛІВ ПОЛЬОВИХ ҐРУНТОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Камеральна обробка є завершальним етапом польових досліджень і картування ґрунтів. Вона включає наступні види робіт:
Обробка польової документації — систематизація, перевірка, уточнення і оцінка польових спостережень, складання зведеної таблиці морфолого-генетичних ознак, перегляд і відбір ґрунтових зразків для аналізів.
Складання плану аналітичних робіт і відомості ґрунтових зразків для механічного, фізико-хімічного та інших аналізів ґрунтів. Проведення аналізів ґрунтів, зведення їх результатів та оцінка з генетичної і агровиробничої точок зору.
Розробка остаточної класифікації ґрунтів і умовних знаків —легенди ґрунтової карти. Складання остаточної ґрунтової карти і очерку або пояснюючої записки до неї.
7.1. Обробка польової документації
7.1.1 Попередня обробка матеріалів польових досліджень
Матеріали польового дослідження і картування ґрунтів спочатку піддаються попередній камеральної обробці, яка проводиться безпосередньо на місці, в господарстві, з подальшим остаточним переглядом, уточненням і оцінкою всього зібраного матеріалу на центральній базі ґрунтової партії, управління землеустрою, кафедрах ґрунтознавства, дослідних станціях та інших установах, які ведуть ґрунтові роботи.
Попередній перегляд зразків, польових записів, карт та іншої документації значно полегшує працю дослідника при остаточній камеральній обробці матеріалів і дозволяє відразу ж на місці, ще до виїзду з польових робіт, усунути неточності, недоробки, взяти, у разі потреби, додаткові зразки ґрунтів, виправити ґрунтову карту і, врешті-решт, позбавитися зайвих зразків.
При попередній камеральній обробці матеріалів дослідник повинен просушити всі зразки у міру їх надходження, перевірити правильність визначення забарвлення, механічного складу і внести відповідні виправлення в ґрунтовий щоденник, систематизувати зразки і провести попередній відбір їх для подальшого остаточного перегляду і аналізу в лабораторії. При цьому уточнюються назва ґрунтів і польова ґрунтова карта.
Таким чином, основна мета проглядання ґрунтових зразків полягає в тому, щоб дослідник ще раз перевірив правильність своїх польових спостережень і визначень (забарвлення, структури, механічного складу і т. п.), уточнив у разі потреби класифікацію ґрунтів і намітив типові розрізи для подальшого вивчення механічного, хімічного складу і фізичних властивостей ґрунтів.
Дуже важливо, щоб ґрунтознавцем до моменту закінчення польових досліджень були оформлені на місці наступні первинні матеріали:
попередня ґрунтова карта з нанесеними на ній місцями ґрунтових розрізів;
ґрунтові щоденники, схеми маршрутів, схеми ґрунтових профілів і геологічних виходів;
список зразків ґрунтів, рослинності, добре упакованих для відправки на центральну базу ґрунтової партії.
Чим уважніше буде переглянутий і цілеспрямовано систематизований первинний польовий матеріал, тим успішніше пройдуть подальші камеральні і камерально-аналітичні роботи.
Надалі, після закінчення польових робіт всі зразки, відібрані в попередній камерально-польовий період, піддаються завершальному камеральному перегляду після прибуття їх на основну базу ґрунтового загону. Для цього в спеціальному сухому і добре освітленому приміщенні всі зразки переносяться в коробки з кришкою, розкладаються і систематизуються в генетико-виробничій послідовності; в такій же послідовності повинні бути розподілені і взяті моноліти. Наприклад, серію зразків розташовують в послідовній зміні від підзолистих ґрунтів до чорноземів, а якщо дослідження проводилися в межах одного типу, наприклад, чорноземного, то зразки ґрунтів слід розташувати по підтипах — від вилугуваного, потужного, звичайного до південного чорнозему.
Порівняння, і при цьому, одночасний перегляд зразків та монолітів за одних і тих же умов освітлення дозволяє досліднику помітити ряд характерних особливостей, які раніше виходили з поля зору, уточнити назви ґрунтів, правильніше відібрати раціонально необхідну кількість зразків для аналізу і скласти план аналітичних робіт по вивченню фізико-хімічних властивостей ґрунту.
Під час проглядання ґрунтових зразків у дослідника повинні бути під руками не тільки ґрунтові щоденники, але і польова ґрунтова карта.
Виявлені в процесі перегляду зразків помилки, неточності у визначенні морфолого-генетичних ознак ґрунтів (забарвлення, потужність та ін.) та в назвах ґрунтів виправляються в ґрунтовому журналі і на карті.
У коробку разом з ґрунтовим зразком кладеться етикетка, яка повинна бути акуратно заповнена у момент взяття зразка в полі. Переписувати етикетки не рекомендується, оскільки при цьому невиключені помилки, які надалі важко виправити.
В процесі проглядання зразків остаточно відбираються найбільш характерні, типові ґрунтові розрізи і зразки для лабораторного дослідження. Після того, як зразки будуть відібрані для аналізу, а в ґрунтові щоденники і польову карту внесені необхідні виправлення, дослідник повинен:
а) відзначити на карті і в щоденнику особливим умовним знаком ті розрізи і зразки, які підлягають проведенню аналізів;
б) скласти зведену таблицю морфолого-генетичних ознак найголовніших ґрунтів дослідженого району;
в) скласти відомість ґрунтових зразків і план аналізів з вказівкою методів, термінів виконання і вартості аналізів.
При складанні зведеної таблиці морфолого-генетичних ознак ґрунтознавець повинен намагатися виділити найбільш характерні, провідні генетико-виробничі показники ґрунтів.
Особливу увагу слід приділити тим морфолого-генетичним ознакам, які відображають сільськогосподарську цінність ґрунтів, тобто корелюють з врожайністю різних сільськогосподарських культур. Для різних ґрунтів вони будуть різні, і завдання дослідника — вдало підібрати ці показники відповідно до типів ґрунтів і мети дослідження. Такими показниками можуть служити: для чорноземів — потужність гумусових горизонтів, структура, складення, глибина залягання солей; для підзолистих ґрунтів — потужність верхніх горизонтів, ступінь їх окультуреності, глибина залягання щільних горизонтів або прошарків важкого механічного складу та ін.
7.1.2 Складання плану аналітичних робіт
Завдання механічного, хімічного та інших видів аналізів ґрунтів полягає в тому, щоб доповнити, поглибити і розширити характеристику ґрунтів, дану ґрунтознавцем на основі польових досліджень, тому при складанні плану аналітичних робіт і відомості ґрунтових зразків, що здаються в лабораторію для проведення аналізів, необхідно звернути особливу увагу на те, щоб проводилися саме ті види аналізів і такими методами, результати яких дозволять ґрунтознавцю підтвердити або спростувати правильність польових спостережень, відповісти на ряд незрозумілих або спірних питань, і зрештою, правильно і всесторонньо висвітлити генетико-виробничі особливості ґрунтів району досліджень і точніше встановити їх місце в генетико-виробничій класифікації.
При остаточному рішенні питання про те, які саме аналізи і в якій кількості необхідно робити, слід також враховувати ресурси, які асигновані (передбачені кошторисом) на ці роботи.
Перш за все, відмітимо, що план аналітичних робіт повинен бути цілеспрямованим — призначення тих або інших видів аналізів, їх розподіл по генетичних горизонтах повинен бути проведений не механічно. Ґрунтознавець, вибравши той або інший вид аналізів, повинен ясно собі уявляти, для яких саме конкретних цілей намічається те або інше визначення, на які генетико-виробничі питання він чекає відповіді від результатів лабораторних досліджень.
Далі, не слід намічати ті види аналізів, які свідомо не можуть за природою самого ґрунту, поглибити або доповнити наше уявлення про неї. Наприклад, який сенс визначати карбонати в опідзолених або сильно вилугуваних чорноземах, тобто в ґрунтах, які не скипають від соляної кислоти в межах гумусових горизонтів. Навіщо, скажімо, визначати поглинений натрій в підзолистих ґрунтах або в (свідомо) не солонцюватих, за польовими дослідженнями, чорноземах. Крім того, необхідно враховувати цілі досліджень. При вивченні ґрунтів під сади, наприклад, обов'язково слід визначати рН по всьому ґрунтовому профілю, оскільки цей показник є одним з визначальних при встановленні родючості ґрунтів і, отже, відсутність даних по рН може гальмувати остаточне рішення питання про родючість тієї або іншої ділянки.
Визначення гумусу і загального азоту слід проводити переважно в гумусових горизонтах і лише в окремих випадках піддавати аналізу на гумус материнську породу, в якій вміст його, як це відомо, менше 0,5%.
Не завжди також слід визначати механічний склад по всіх горизонтах і підгоризонтах чорноземів, каштанових ґрунтів, що формувалися на лесовидних породах (якщо вони не вилугувані і не солонцюваті), оскільки в цих ґрунтах механічний склад по генетичних горизонтах більш менш однорідний, істотно не змінюється і, як правило, відповідає механічному складу ґрунтоутворюючих порід. Тому при визначенні механічного складу деяких чорноземів і каштанових ґрунтів можна обмежитися верхніми горизонтами.
Можна привести і ряд інших прикладів про доцільність або недоцільність проведення тих або інших аналізів. Це залежить від характеру ґрунтів, ступеня їх вивченості, мети дослідження і досвіду дослідника.
Подібно тому, як не можна механічно розподіляти ґрунтові розрізи по території, що вивчається, а необхідно враховувати рельєф, рослинність та інші умови ґрунтоутворення, також не можна і механічно намічати кількість і види аналізів між ґрунтовими розрізами. Слід враховувати морфолого-генетичну природу ґрунтів, їх питому вагу в господарстві, мету дослідження і наявність аналітичних даних минулих років, щоб не дублювати наявні результати аналізів.
Залежно від конкретних завдань досліджень і від ґрунтової зони комплекс лабораторних аналізів, що проводяться, і їх методи можуть бути дуже різні. Методичними вказівками по складанню і використанню ґрунтових карт в господарствах України рекомендується зробити наступні аналізи для всіх ґрунтів:
1)механічний аналіз, повний з визначенням вмісту частинок менше 0,01 мм;
максимальна гігроскопічність;
вміст гумусу;
поглинуті основи — Са і Mg (або сума поглинутих основ);
рухомий фосфор;
рухомий калій;
7)рН в сольовій витяжці.
Вибірково, залежно від типу ґрунту, визначаються:
а) гідролітична кислотність для ґрунтів з рН сольової (КС1) витяжки < 7 і обмінна кислотність для ґрунтів з рН сольової витяжки рівної 5 і менше, б) вміст карбонатів для карбонатних горизонтів, в) поглинутий натрій і водорозчинні солі (для засолених і солонцюватих ґрунтів), г) втрата від прожарювання для болотних ґрунтів.
З метою виявлення особливостей досліджуваних ґрунтів, можуть бути корисні, окрім вказаних аналізів, наступні визначення:
1) якісний склад гумусу;
скорочені валові аналізи;
форми поживних речовин і ступінь їх рухомості (зокрема мікроелементів);
рухомі форми заліза;
мінералогічний склад;
6) ботанічний склад торфу.
Залежно від ґрунтової зони рекомендуються певні методи аналізів.
Для дерново-підзолистої зони проводяться:
1. Повний механічний аналіз методом піпетки;
2. Гумус по Тюріну в модифікації Симакова (з контролем по Кноппу).
3. Азот (валовий) по Кьєльдалю.
4. Поглинуті кальцій і магній (витісненням хлористим натрієм і визначення за допомогою трилона Б).
5. Сума поглинутих основ по Каппену при відношенні ґрунту до кислоти =1:5.
6. рН в 1 н. КС1 витяжці колориметрично з шкалою Алямовського або електрометрія з скляним електродом.
7. Обмінна кислотність по Дайкухара в 1 н. КС1 витяжці без коефіцієнта перерахунку.
8. Гідролітична кислотність по Каппену з 1 н. оцтовокислим натрієм. Коефіцієнт перерахунку 1,75.
9. Кислотнорозчинний Р205 по Кірсанову.
10. Рухливість Р205 по величині концентрації Р205 в 0,03 н. K2SO4 витяжці.
11.Калій в 1 н. NaCl витяжці, нефелометрично. При використанні полум’яного спектрофотометра калій визначається у
у витяжці оцтовокислого амонію (1 н.) при відношенні 1:10.
12. Карбонати кальцію по Гейслеру-Максимюк.
13. Втрата від прожарювання (у торфах і торф'янистих ґрунтах).
Для чорноземної зони проводяться:
1. Повний механічний аналіз — методом піпетки з підготовкою по методу Н. А. Качинського.
2. Гумус по Тюріну в модифікації Симакова (з контролем по Кнопу).
3.Азот (валовий) по Кьєльдалю.
4.Поглинуті кальцій і магній (витісненням хлористим натрієм з визначенням трилоном Б), поглинений натрій (за допомогою полум'яної фотометрії, витісненням по Антіпову-Каратаєву або об'ємному методу Антіпова-Каратаєва).
5. Сума поглинутих основ по Каппену.
6. рН в 1 н. КС1 витяжці — колориметрично з шкалою Алямовського.
7. Гідролітична кислотність по Каппену.
8. Р205 в некарбонатних чорноземах і сірих лісових ґрунтах по Кірсанову (для масових аналізів), в карбонатних чорноземах — по Мачигіну.
9. Рухомий Р2О5 в некарбонатних чорноземах і сірих лісових ґрунтах в 0,006 н. НС1 витяжці.
10. Рухомий калій в некарбонатних чорноземах в 0,2 н. НС1 витяжці по Е. А. Бровкіной або спектрофотометрично, в карбонатних чорноземах — в (NH4)2С03 витяжці методом Гусейнова і Протасова або спектрофотометрично.
11.Водна витяжка (повна або скорочена) по К. Гедройцу (визначення кальцію і магнію проводиться із застосуванням трилона Б, калію і натрію — спектрофотометрично).
12. Карбонати кальцію по Гейслеру-Максимюк.
13. Гіпс (вилуговування водою або хлоридною кислотою).
Всі отримані результати лабораторного вивчення ґрунтів, перш ніж ними користуватися, ґрунтознавець повинен самим ретельним чином перевірити їх і оцінити в аспекті їх відповідності до польових спостереженням.
Вміст Р205 в мг на
100 г ґрунту (по методу Кірсанова) Ступінь забезпечення ґрунтів фосфором
< 5
5 — 10
10—15
15 — 25
>25 Слабка
Середня
Вище середньої
Висока
Дуже висока
7.1.3 Оцінка результатів аналізів в агровиробничому відношенні
Для агровиробничої оцінки ґрунтів за даними хімічних аналізів можуть служити деякі зразкові показники.
При складанні картограми кислотності ґрунтів і визначенні їх потреби у вапнуванні можуть бути використані:
рН сольової витяжки
< 4,5
4,6 — 5
5,1—5,5
> 5,5
Ступінь кислотності ґрунтів
Сильна
Середня
Слабка
Близька до нейтральної
Потреба ґрунтів у вапнуванні
Сильна
Середня
Слабка
немає
При складанні картограми забезпеченості ґрунтів нечорноземної смуги і лісостепу фосфором:
Вміст Р205 в мг на 100 г ґрунту (по методу Кірсанова)
< 5
5 — 10
10—15
15 – 25
>2
Ступінь забезпечення ґрунтів фосфором
Слабка
Середня
Вище середньої
Висока
Дуже висока
Для карбонатних ґрунтів:
Вміст Р205 в мг на 1 кг ґрунту
(по Мачигіну)
< 15
15—30
30—45
45—60
>60
Ступінь забезпечення ґрунтів фосфором
Дуже висока
Дуже слабка
Слабка
Середня
Висока
Вміст Р205 в мг на
1 кг ґрунту (по Мачигіну) Ступінь забезпечення ґрунтів фосфором
< 15
15—30
30—45
45—60
>60
Дуже слабка
Слабка
Середня
Висока
Дуже висока
Для вилугуваних чорноземів:
Вміст Р205 в мг на 100 г ґрунту (по Труогу-Мейєру)
< 5
5—10
>10
Ступінь забезпечення ґрунтів фосфором
Слабка
Середня
Висока
3. При складанні картограми забезпеченості дерново-підзолистих ґрунтів калієм:
Вміст К20 в мг на 100 г ґрунту (по Пейве)
< 5
5 - 10
10 – 15
15 - 25
>25
Ступінь забезпечення калієм
Слабка
Середня
Вище середньої
Висока
Дуже висока
Для ґрунтів лісостепової і чорноземної зон:
Вміст К20 в мг на 100 г ґрунту (по Бровкіній)
< 15
15 - 20
>20
Ступінь забезпечення калієм
Слабка
Середня
Висока
4. При складанні картограм забезпеченості ґрунтів азотом:
Вміст легкогідролізованого азоту в мг на 1 кг ґрунту (за Тюріним і Коновою)
< 40
40 - 60
>60
Реакція на азотні добрива
Сильна
Середня
Слабка
Окрім картограм забезпеченості ґрунтів азотом, фосфором і калієм в районах з великим розповсюдженням солонцюватих ґрунтів і солонців, бажано також складати відповідні картограми. При цьому можна керуватися наступними показниками у напрямі спадаючої сільськогосподарської цінності ґрунтів:
Групи ґрунтів у комплексі
I
II
III
IV
Відсоток солонців Групи ґрунтів у комплексі
I
II
III
IV
<10
10—25
25—50
>50
Відсоток солонців
<10
10—25
25—50
>50
Можна складати і інші картограми, якщо вони доповнюють, повніше розкривають ґрунтову карту. У тих випадках, коли відповідні картограми з тих або іншим міркуванням не складаються, ґрунтознавець відображає показники агрономічно важливих властивостей на карті і в ґрунтовому очерку.
Картограми виробничих важливих властивостей ґрунтів складаються стосовно місцевих ґрунтово-кліматичних і економічних умов. В цьому випадку вони дозволяють повніше охарактеризувати сільськогосподарські особливості території і відмітити раціональніші шляхи їх використання. Картограми кислотності ґрунтів, забезпеченості їх азотом, фосфором і калієм складаються на короткий термін користування, оскільки показники запасів азоту, фосфору і калію дуже динамічні і змінюються не тільки з року в рік, але навіть протягом одного року, залежно від заходів обробітку, культури, яка вирощується і т.п.
7.2. Складання остаточної класифікації ґрунтів
Складені на місці, в процесі проведення польових досліджень і картування ґрунтів, попередня класифікація і ґрунтова карта підлягають уточненню на підставі камерального перегляду і систематизації всього зібраного матеріалу, а також оцінки результатів лабораторного дослідження ґрунтів. Слід вказати, що ґрунтові карти вважаються попередніми найчастіше тільки відносно класифікації або легенди, які повинні бути уточнені після отримання результатів фізико-хімічних і механічних аналізів. Що стосується ґрунтових меж, то в більшості випадків вони остаточні, а якщо і буде потрібна зміна, то головним чином у бік укрупнення контурів і в окремих випадках навпаки. Розчленовування первинних ґрунтових контурів, встановлених в полі, при камеральній обробці, справа дуже ризикована і найчастіше не підвищує, а знижує точність ґрунтової карти. Ґрунтові межі тільки тоді можуть
вважатися достовірними, коли вони задокументовані польовими спостереженнями, а не проводилися камеральним шляхом.
При розробці остаточної легенди, тобто переліку умовних позначень на ґрунтовій карті, укладач повинен прагнути до того, щоб в цьому переліку найнаочніше і повно були відображені генетико-виробничі особливості ґрунтів. Якщо складається ґрунтова карта господарства, то легенду доцільно будувати за принципом — від кращих ґрунтів до гірших. Правда, в цьому випадку не завжди можливо витримати строго генетичний принцип, який повинен у всіх випадках бути основним. Наприклад, якщо складається легенда для ґрунтової карти господарства, в якому представлені чорноземи, каштанові ґрунти і солонці, то в переліку ґрунтів повинні бути спочатку показані всі підтипи і види чорноземів, далі -- каштанові ґрунти і вкінці -- солонці. У підзолистій зоні спочатку потрібно показати слабопідзолисті ґрунти, потім -- середньопідзолисті і на закінчення потрібно показати сильнопідзолисті. Такий порядок допомагає витримати генетико-виробничий принцип при побудові легенди.
На оглядових ґрунтових картах (обласних, районних) легенда повинна будуватися тільки за строго генетичним принципом.
В назвах ґрунтів необхідно дотримуватися номенклатури, прийнятої на Державній ґрунтовій карті України і уточненої стосовно місцевих ґрунтових умов. Якщо місцеві назви ґрунтів, якими широко користуються практики, відрізняються від найменувань систематичного списку ґрунтів України, то в цьому випадку місцеві назви потрібно показувати в дужках після найменувань, прийнятих в систематичному списку.
Форма експлікації залежать від призначення карти, її масштабу і складності ґрунтового покриву, тому дослідник повинен не копіювати у всіх випадках одну і ту ж форму експлікації, а, враховуючи завдання дослідження і особливості ґрунтового покриву, запропонувати таку експлікацію, яка дозволяла б швидко розкривати її основний зміст.
В результаті загального аналізу, критичної оцінки всіх матеріалів польових і лабораторних досліджень складаються остаточна ґрунтова карта і очерк, в якому повніше освітлюються генезис, географія і шляхи підвищення родючості ґрунтів.
Контрольні запитання
Суть попередньої камеральної обробки матеріалів польового дослідження і картування ґрунтів.
Матеріали, які повинні бути оформлені на початок камерального періоду.
Складання плану аналітичних робіт.
Набір аналізів для всіх типів ґрунтів.
Перелік вибіркових аналізів, залежно від типу ґрунту.
Набір аналізів для дерново-підзолистих ґрунтів і їх методики.
Набір аналізів для чорноземних ґрунтів та їх методики.
Оцінка результатів аналізів в агровиробничому відношенні.
Складання остаточної класифікації ґрунтів.
8. УКЛАДАННЯ ТА ОФОРМЛЕННЯ АВТОРСЬКОГО ОРИГІНАЛУ ҐРУНТОВОЇ КАРТИ
8.1 Етапи складання авторського оригіналу ґрунтової карти
Складають авторський оригінал ґрунтової карти після закінчення лабораторно-аналітичних досліджень ґрунтових зразків, ознайомившись з літературними та фондовими джерелами та обробивши польові записи. Процес складання ґрунтової карти має декілька етапів:
1.Підготовка планово-картографічної основи відповідного масштабу.
Виправлення ґрунтових контурів польової карти за лабораторними аналізами та оброблення всього польового матеріалу: уточнюють межі ґрунтових контурів, генералізують ґрунтові контури відповідно до прийнятого масштабу та необхідності зображення структури ґрунтового покриву, зводять межі ґрунтових контурів з контурами ґрунтових карт сусідніх господарств.
Складання легенди ґрунтової карти.
Перенесення меж ґрунтових контурів на планову основу та їхня індексація відповідно до легенди.
Оформлення ґрунтової карти і легенди до неї в остаточній редакції.
Картографічна основа. Картографічною основою для авторського оригіналу ґрунтової карти має бути контурний план з нанесеними горизонталями. Під час нанесення горизонталей на контурні плани можна помилитися, тому бажано мати топографічні карти для постійного контролю за межами ґрунтових ареалів. Якщо польова ґрунтова карта укладена безпосередньо на топографічних картах або на аерофотопланах з нанесеними горизонталями, то необхідності в цьому немає. Оптимальним було б укладання авторського варіанту ґрунтової карти на топографічних картах.
Межі ґрунтових ареалів. Більшість ґрунтових меж визначають при польових дослідженнях і вони, як правило, не підлягають перегляду. Але в певних випадках необхідно коригувати ґрунтові межі з огляду на результати лабораторних досліджень, наявність помилок, які виявляють при детальнішому вивченні топографічних карт і аерофотоматеріалів, при генералізації ґрунтового покриву з метою скорочення й оптимізації систематичного списку ґрунтів землекористування і складання легенди до ґрунтової карти.
Ґрунтові межі коригують у разі розходжень, які виявляють після оцінки результатів лабораторних досліджень ґрунтових зразків. До уваги беруться ті аналізи, що мають класифікаційне значення і впливають на приналежність ґрунту до тієї чи іншої відміни за вмістом гумусу, гранулометричним складом, ступенем солонцюватості, засолення тощо. Може бути два випадки: 1) об'єднання двох ареалів в один; 2) поділ одного ареалу на два.
Зведення меж. Зведення меж ґрунтових ареалів на ґрунтових картах сусідніх господарств — необхідна складова частина камерального періоду. Розходження у виділенні ґрунтових ареалів на межі двох господарств завжди існують, якщо ґрунтові карти складені різними виконавцями. Ці розходження мають бути узгоджені, тому що вони є суб'єктивними. Коригування меж ґрунтових ареалів проводиться двома виконавцями при вивченні і обговоренні конкретної ситуації щодо кожного контуру зокрема. Якщо виникають протиріччя, то для консультації запрошується керівник партії або експедиції. В крайньому випадку необхідний виїзд в поле для вирішення дискусійних питань.
Складання легенди. Легендою до ґрунтової карти є певним чином оформлений, номенклатурний список ґрунтів і ґрунтових комбінацій господарства з деякими додатковими даними про середньостатистичні умови залягання ґрунтів і ґрунтових комбінацій за рельєфом, рослинністю, ґрунтоутворюючими породами. В легенді також подають площу кожної відміни та її відсоткову частку від загальної площі господарства. Інколи подають короткі рекомендації з раціонального використання ґрунтів.
Оформлення авторського оригіналу ґрунтової карти. Підчас оформлення авторського оригіналу ґрунтової карти важливо не допустити грубих помилок. Всі ґрунтові контури, виділені на карті, мають бути підписані відповідно до легенди карти. Недопустимо, щоб на карті були позначення, що відсутні в легенді, і, навпаки, в легенді не записують ґрунтів, яких немає на карті. Тому ґрунтознавець на кінцевому етапі оформлення ґрунтової карти має ретельно зіставити карту з легендою до неї. До оформлення карти також належить її, так зване, зарамочне оформлення: дані про господарство, які виносять у назву („шапку") карти, умовні позначення, а також дані про виконавців. Після остаточного оформлення карти її перевіряє начальник партії. Після виправлення його зауважень карту передають у картографічний відділ для тиражування.
Ґрунтовий очерк. Очерк „Ґрунти господарства та рекомендації з використання земель" є пояснювальним текстом до ґрунтової карти і картограм, які укладають, а також містить відомості про природні умови і характер господарювання на досліджуваній території. Сучасні вимоги потребують деяких доповнень до змісту очерку порівняно з прийнятою схемою. Так, у записці необхідно включити такі розділи: 1) характеристика структури ґрунтового покриву; 2) рекомендації з охорони ґрунтів і ґрунтового покриву, особливо земель, які перебувають у кризовому стані; 3) аналіз впливу антропогенного фактору на ґрунти і структуру ґрунтового покриву за період, який пройшов після останнього обстеження.
Загальна частина. У вступі вказують на географічне й адміністративне положення досліджуваної території та її площу в гектарах. Подають масштаб знімання і оцінюють планово-картографічну основу. Якщо коригують ґрунтові матеріали попереднього обстеження, а воно, як правило, необхідне в більшості випадків, то вказують причини проведення коригування, а також оцінюють ґрунтову карту та супровідні матеріали. Далі вказують обсяг польових робіт - кількість ґрунтових розрізів і зразків ґрунтів; обсяг аналітичної роботи - кількість і види аналізів, а також час, який відводиться на проведення польових і камеральних досліджень. Потім подають загальну характеристику господарства, у якому проведено ґрунтове знімання. Необхідно вказати форму власності, напрямок і спеціалізацію господарства, подати експлікацію земельних угідь, структуру посівних площ, урожайність сільськогосподарських культур за останні п'ять років, короткі відомості про тваринництво, агротехніку основних культур, а також відомості про використання органічних та мінеральних добрив, застосування меліорацій і типи та норми внесених меліорантів.
Характеристика природних умов. Метою характеристики природних умов є не лише самі умови, а й їхнє значення як факторів ґрунтоутворення та диференціації ґрунтового покриву. На початку розділу необхідно вказати на прив'язку території відповідно до існуючих схем природного районування. Розділ включає:
характеристику клімату за даними найближчої метеорологічної станції (середня річна кількість опадів і розподіл їх по місяцях, середні річні та місячні температури повітря і ґрунту, середня відносна вологість повітря, висота снігового покриву по місяцях, глибина промерзання ґрунту, тривалість безморозного періоду). Описувати клімат, рекомендують за сезонами року. Необхідно також подати низку основних кліматичних показників;
характеристику рельєфу, де описано основні форми макрорельєфу та їхнє просторове поширення на досліджуваній територій, ступінь розвитку форм мезо- та мікрорельєфу. Вказується на вплив форм мікро- і мезорельєфу на просторову неоднорідність ґрунтового покриву, на характер його структури, формування різних ґрунтових комбінацій. Бажано провести геоморфологічне районування території і скласти таблицю класифікації основних форм рельєфу. При описі форм мезо- і мікрорельєфу слід дати морфометричні характеристики: лінійні розміри, експозиції схилів, їхню крутизну, форму схилів тощо. Характеризуючи рельєф, доцільно використовувати топографічні карти і карти пластики рельєфу. За топографічними картами вираховують ступінь вертикального та горизонтального розчленування території;
характеристику гідрографічної сітки і ступінь дренованості території (наявність озер, рік, струмків, балок, ярів, штучних каналів та водойм, зрошувальних та осушувальних систем, колодязів і свердловин). Необхідно схарактеризувати типи ґрунтових вод і типи водних режимів, які переважають на території. Якщо на території проводиться зрошування, то треба дати характеристику поливних вод, а також дані про глибину залягання і мінералізацію ґрунтових вод;
характеристику материнських ґрунтоутворюючих і підстилаючих порід, вказуючи на їхнє поширення та приуроченість до тих чи інших форм рельєфу, для чого слід їх класифікувати і подати як таблицю. За наявності на досліджуваній території природних або штучних відслонень їх потрібно стратиграфічно описати. Характеристика ґрунтоутворюючих порід має включати дані про гранулометричний і мінералогічний склад, фізико-хімічні та фізичні властивості;
характеристику рослинного покриву за типами сільськогосподарського використання (рілля, ліс, сіножать, пасовище). Необхідно вказати площу кожного угіддя і детально (загальну і за рослинними угрупованнями) описати природну рослинність відповідно до схеми її дослідження. Для полів подається загальний стан культурної рослинності та ступінь її забур'янення. Потрібно вказати на співвідношення між культурною і природною рослинністю, ступінь розорювання території та характер деградації природної рослинності, особливо якщо в господарстві відсутні матеріали геоботанічного обстеження.
Ґрунтовий покрив. Тут характеризують ґрунти і структуру ґрунтового покриву. Тому, розділ має два підрозділи: „Ґрунти" і „Структура ґрунтового покриву". В першому підрозділі подають характеристику всіх типів ґрунтів, які виділені на досліджуваній території і показані на ґрунтовій карті, вказують площу, зайняту тією чи іншою відміною. Детальну характеристику морфологічних і фізико-хімічних властивостей наводять для основних видів, родів або підтипів ґрунтів, які займають найбільшу площу і для яких є дані лабораторних досліджень. Усі результати лабораторних досліджень подаються в таблицях. У тексті вказують варіабельність показників за генетичними горизонтами. Перш ніж дати характеристику ґрунту, описують основні закономірності його поширення, використовуючи таблиці морфологічних ознак і польові щоденники. Характеризуючи ґрунт, важливо відзначити його властивості, які є лімітуючими при вирощуванні сільськогосподарських культур, і, відповідно, дати основні рекомендації з агротехніки. Якщо показники деградації ґрунту або його забруднення, вказують причини деградації та рекомендації з її припинення. Особливу увагу звертають на еродованість ґрунтів, вторинне засолення, осолонцювання чи заболочення. Всі ці показники мають враховуватися в разі складання класифікаційних (номенклатурних) списків ґрунтів господарства. В другому підрозділі дають загальну характеристику структури ґрунтового покриву: ступінь неоднорідності, її причини, вказують на перевагу елементарних ґрунтових ареалів чи ґрунтових комбінацій, характер генералізації. Необхідно встановити генезу ґрунтових комбінацій і чітко поділити їх за класифікаційною приналежністю (комплекси, плямистості, поєднання, варіації, ташети, мозаїки). Потім характеризують елементарні ґрунтові ареали (ЕГА) і ґрунтові комбінації: площу, закономірності в формуванні, компонентний склад і відсоткове співвідношення компонентів для ґрунтових комбінацій, дають якісну характеристику геометрії, відзначають вплив ґрунтових комбінацій та їхньої неоднорідності на бонітет ґрунтових відділів. Дають короткі поради з агротехніки для районованих культур, враховуючи неоднорідність окремих полів сівозмін.
8.2 Агровиробничі групи та заходи з підвищення родючості ґрунтів.
Для виробничої оцінки всіх відмін ґрунтів і подальшого використання ґрунтової карти безпосередньо в господарстві складають картограму агровиробничих груп.
Мета агровиробничого групування ґрунтів - об'єднання ґрунтових відмін з близькими агровиробничими властивостями. Це зумовлює об'єднання окремих контурів у більші масиви, для яких можна розробляти однакові заходи агротехніки та однакове сільськогосподарське використання.
Складаючи пропозиції з підвищення родючості ґрунтів для кожної агровиробничої групи, спочатку передбачають великомасштабні заходи: зрошувальні або осушувальні меліорації, заходи з рекультивації порушених ґрунтів, протиерозійні заходи; в разі необхідності рекомендують розчистити поля від кущів, збирати каміння. За даними визначення кислотності та гранулометричного складу роблять висновок про необхідність вапнування і визначають дози вапна. Для солонцюватих ґрунтів радять застосовувати гіпсування. Враховуючи дані про кількість рухомих форм фосфору, калію і азоту, необхідно для ґрунтів або агровиробничих груп, які недостатньо забезпечені цими поживними елементами, визначити дози тих чи інших мінеральних добрив відповідно до вирощуваних культур. За даними про запаси гумусу в ґрунті необхідно дати рекомендації щодо збагачення ґрунтів органічними речовинами (посів трав, внесення органічних добрив - гною, суміші торфу і гною, торфу, компостів, посів сидеральних культур на піщаних ґрунтах). У порадах слід дати пропозиції з обробітку ґрунтів, наприклад, поглиблення орного шару. Окремо розробляються агровиробничі пропозиції для сіножатей і пасовищ. Необхідно зауважити, що всі рекомендації узагальнені. Більш детально їх опрацьовують у разі складання спеціалізованих картограм, наприклад, запасів поживних речовин, вапнування, потужності гумусового шару тощо. Багаторічний досвід засвідчує, що для того, щоб можна було досягнути певної віддачі від впровадження рекомендованих заходів, треба картограми агровиробничих груп або типів земель доповнювати спеціальними картограмами з детально розробленими рекомендаціями. Особливо важливе значення має доведення цих пропозицій до кожного поля сівозміни. У рекомендаціях також має бути врахована неоднорідність ґрунтових відділів, агровиробничих груп, типів земель, окремих полів сівозмін, тобто характер ґрунтових комбінацій, і вони мають бути диференційованими відповідно до цієї неоднорідності.
8.3. Типізація земель та види картограм.
8.3.1. Складання картограм
Складаючи картограми агровиробничих груп, в один контур об'єднують ґрунти номенклатурного списку, не враховуючи структуру ґрунтового покриву. Короткі вказівки на характер рельєфу і порід, які наводять у легенді до ґрунтової карти, не можуть служити достатнім критерієм для виділення агрогруп.
На думку кількох авторів (Я.М. Годельман, 1981), науково обґрунтовану систему ведення сільськогосподарського виробництва можна створити, використовуючи карти типів земель, які містять дані про ґрунти, ґрунтоутворюючі породи, рельєф і умови зволоження, а також особливості структури ґрунтового покриву.
8.3.2. Схеми типізації земель
Існують різні схеми типізації земель. Ми пропонуємо типоло-
гічну класифікацію земель, у якій використано відомості про структуру ґрунтового покриву (СГП): її основними одиницями є категорії і типи земель. У межах типів земель виділяють агровиробничі або оціночні групи ґрунтів. Ця схема була апробована в підтайговій зоні Красноярського краю (Є.Н. Красєха, Т.М. Корсунова, 1985; В.М. Кор-сунов, Є.Н. Красєха, 1990) і може бути використана в лісовій зоні України, а принципи і підходи можна застосовувати на території всієї країни.
В межах кожного ґрунтового району, з точки зору теперішнього і перспективного господарського використання, і залежно від поєднань ґрунтових комбінацій та родин СҐП, можна виділити п'ять категорій земель (див. табл. 1).
Перша категорія охоплює орні та придатні під ріллю землі. Останні зайняті рідколіссям і їх зображають на землевпорядних планах як сіножаті та пасовища, покриті рідкими чагарниками і непродуктивним рідколіссям. Приурочені дані території до добре дренованих схилів різної експозиції, заплав і терас великих рік. Освоєння земель у ріллю можливе, але в умовах України рекомендувати їх для оранки потрібно дуже обережно, враховуючи екологічну ситуацію, співвідношення між лісами, пасовищами, сіножатями та ріллею.
Друга категорія — землі перспективного освоєння. Вона включає ті ж типи угідь, що й перша категорія, але приурочені до слабодренованих вододілів з сильно розвинутим западинним мікро- й мезорельєфом. До складу ґрунтових комбінацій входить від 10 до 40% і більше перезволожених ґрунтів западин. В умовах Красноярського краю ці землі вибірково невеликими ділянками залежно від ступеня розвитку мікрозападинного рельєфу використовуються під ріллю. Суцільне розкорчовування веде до того, що поля після нього мають значну строкатість ґрунтових властивостей і, відповідно, різну врожайність. Найліпше ґрунти цієї категорії рекомендувати під сіножаті й пасовища, зберігаючи осередки лісової рослинності.
Третя категорія земель — це угіддя, приурочені до терас і заплав невеликих річок, днищ улоговин, заболочених вододільних рівнин, що використовуються як сіножаті й пасовища. Вони охоплюють невеликі контури, тому трансформація в ріллю пов'язана з великими капіталовкладеннями на осушувальні меліорації та проведення різних культуртехнічних заходів. Найраціональнішим буде використовувати землі цієї категорії під сіножаті та пасовища. Лісові масиви мають бути під охороною.
Четверта категорія (лісові землі) представлена лісами водоохоронного, ґрунтозахисного та рекреаційного значення. Тут необхідно організувати ведення науково обґрунтованого лісового господарства, проводити лісоустрій, рубки догляду, лісовідновлення. Такі рекомендації стосуються не лише земель, власником яких є держава, а й інших землевласників, в межах землекористувань яких є лісові масиви.
П'ята категорія — землі меліоративного фонду. Сюди звичайно відносять заболочені заплавні та надзаплавні тераси рік і вододільні болота. Частина цих земель, наприклад, на Українському Поліссі, осушена і переведена в першу категорію. Зараз існує багато думок щодо доцільності таких осушувальних меліорацій. З точки зору збереження біологічного різноманіття, подібні меліорації не завжди доцільні, якщо навіть від цього є економічна вигода. Насправді отримання цієї вигоди не завжди сприяє раціональному використанню навколишніх земель, зумовлюючи їхню деградацію. Тому пропозиції проведення осушувальних меліорацій мають бути зваженими і їм обов'язково має передувати всебічна екологічна експертиза.
Категорія є широким поняттям, яке охоплює різноманітні за якістю й умовами місцевості, а також за способами сільськогосподарського використання земель, що добре видно зі структури посівних площ. Для розробки конкретних заходів і пропозицій підтримки ґрунтової родючості категорії земель поділяють на дрібніші таксони: типи земель та типи на агровиробничої групи.
Тип земель виділяється в межах категорії і об'єднує землі, що перебувають у подібних умовах за мезо- й мікрорельєфом, сформувалися на подібних материнських породах, отже, мають подібну структуру ґрунтового покриву. Так, у наведеному попередньо прикладі (див. табл. 8) описано 13 типів земель.
У межах цих земель виділяють агровиробничі або оціночні групи ґрунтів, характерна особливість яких полягає в тому, що вони є в межах певного типу земель, а, отже, характеризуються однаковою структурою ґрунтового покриву. Рівень родючості земель агровиробничої групи, таким чином, залежить від основних ґрунтових показників і параметрів ґрунтових комбінацій. У різних агрогрупах він буде різний і залежатиме також від природної зони та властивостей зональних ґрунтів. Принциповою відмінністю запропонованої типології сільськогосподарських земель від існуючих схем є широке використання при побудові типологічної класифікації земель даних про структуру ґрунтового покриву, що дає змогу більш об'єктивно виділяти таксономічні одиниці різного рівня. Під час виділення цих одиниць враховують не лише рівень родючості фонових ґрунтів, але й характер рельєфу, особливості ґрунтоутворюючих порід, ступінь зволоження, характер
існуючого та перспективного використання земель.
На основі запропонованої схеми можна проводити картографування сільськогосподарських земель з різним ступенем детальності та використовувати отримані матеріали при бонітуванні, економічній оцінці земель, плануванні, розробленні агротехнічних заходів, при пошуку резервів орних земель і розробленні схем трансформації угідь та консервації земель.
8.3.3 Складання спеціальних картограм
До спеціальних картограм належать ті з них, складання яких логічно випливає з ґрунтової карти і не потребує спеціального знімання, і такі, складання яких може мати практичне значення. їхній перелік у кожному випадку визначається окремо, відповідно до побажань замовника і практичної необхідності. До таких картограм належать: картограми трансформації угідь, еродованих земель, вмісту поживних речовин (N, Р, К), вмісту гумусу, потужності гумусового горизонту, засолення, солонцюватості, заболочення й оглеєності, кислотності чи лужності, щебенюватості та кам'янистості, завалуненості, глибини залягання щільних порід, картограми проведення культуртехнічних меліорацій, гранулометричного складу гумусового горизонту тощо. Цей перелік залежить від того, в якій природній зоні проводиться ґрунтове обстеження. Якщо в програму обстежень були включені роботи з ґрунтово-екологічного дослідження території, то додатково може бути складена ґрунтово-екологічна карта чи картограми кризових явищ (забруднення радіонуклідами, важкими металами, пестицидами тощо). В цьому розділі коротко розглянемо основні вимоги до укладання картограм, за матеріалами традиційної ґрунтової великомасштабної зйомки.
Картограма трансформації угідь. Картограма трансформації угідь складається в тих господарствах, де великі площі земель знаходяться в кризовому стані (Методика..., 1998) і використання яких у землеробстві неможливе без суттєвих заходів з рекультивації. Це насамперед сильно, й дуже сильно-еродовані землі, вторинно-сильно- засолені, заболочені в результаті зрошення, порушені внаслідок значних техногенних навантажень тощо. Якщо такі землі займають площу понад 10%, то складають картограму трансформації угідь з рекомендаціями щодо проведення робіт з рекультивації і переведення їх до іншої категорії земель.
Картограма еродованих земель. Картограма еродованих земель складається в тих господарствах, в яких значні площі (понад 10%) належать до земель різного ступеня еродованості. В польовий період при великомасштабному зніманні еродовані ґрунти виділяють самостійними контурами, тому складання картограми еродованих земель полягає в механічному перенесенні контурів еродованих ґрунтів на окрему планову основу. В легенді до картограми наводять рекомендації щодо боротьби з ерозійними процесами, які містять як гідро-, так і агротехнічні заходи. В пояснювальній записці до ґрунтової карти дають більш детальні поради з використання еродованих земель. Дані рекомендації можуть включати й такі радикальні заходи, як трансформація угідь, а також перегляд сучасного землеустрою, що має перевагу перед контурним землеробством. При значній площі еродованих земель (близько 50%) пропонується проводити ґрунтово-ерозійне знімання.
Картограми поживних речовин. Картограми поживних речовин (N, Р, К) складають в тих випадках, коли в господарстві відсутні картограми поживних речовин, складені працівниками агрохімслужби. В принципі, навіть якщо такі картограми є, то внаслідок різних підходів до їхнього складання, вони будуть доповнювати одна одну. Картограми, які складають за матеріалами великомасштабного ґрунтового знімання, відображатимуть запаси поживних речовин у межах ґрунтових віділів, тоді як картограми агрохімслужби показують такі запаси в межах полів сівозмін.
Картограми гумусового стану ґрунтів. Гумусовий стан ґрунтів визначається відносними запасами гумусу в гумусовому горизонті (%), у абсолютних запасах гумусу (т/га), в потужності гумусового горизонту. Звичайно складання таких картограм не входить до завдання великомасштабного ґрунтового знімання. Відомо, що при оранці ґрунти за період їхнього освоєння значно деградують і втрачають значну частку гумусу. Тому при моніторингу гумусового стану ґрунтів складання таких картограм на ключові масиви в різних зонах буде корисним.
Картограми кислотності ґрунтів і необхідності вапнування. Картограми складають для ґрунтів лісової зони, кислотність яких знаходиться у межах від слабокислої до сильнокислої. З огляду на те, що картограми складають з метою визначення потреби у вапнуванні кислих ґрунтів, то на картограмах показують, як правило, орні землі.
Картограми лужності. Картограми лужності ґрунтів складають за даними рН, яке визначають у водній витяжці. Зі збільшенням рН від 7.0 і далі до більшого підлуження, відповідно знижується клас ґрунтів. Так, ґрунти з рН 7.0-7.5 відповідають п'ятому класу, з рН 7.5-8.0 - четвертому, з рН 8.0-8.5 - третьому т.д.
Картограми щебенюватості та кам'янистості.
Картограми складають у районах, де ґрунти формуються на елювії твердих гірських порід, які залягають близько до поверхні. У верхніх горизонтах таких ґрунтів міститься значна кількість щебеню і каміння, що утруднює обробіток ґрунту.
Картограми завалуненості. Картограми складаються в межах територій, складених породами флювіогляціального комплексу.
Картограми гранулометричного складу ґрунтів. Такі картограми складають для територій зі значною строкатістю ґрунтоутворюючих порід. Це переважно алювіальні та приморські рівнини, а також рівнини, складені породами флювіогляціального комплексу, райони, де простежуються плямисті виходи порід глинистого гранулометричного складу. Особливо це актуально для районів поширення мочарів, мочаристих ґрунтів та зсувів.
При значному поширенні засолених і солонцюватих ґрунтів та відсутності матеріалів сольових і солонцевих знімань складають картограми засолених і солонцюватих ґрунтів. Разом з тим, доцільно складати на поливних землях картограми глибини залягання і мінералізації ґрунтових вод. Є ще спеціальні картограми, які складають за результатами і матеріалами великомасштабних ґрунтових обстежень. Методика складання і відповідне навантаження на них залежить від вимог замовника, стану і детальності вивчення окремих параметрів ґрунтів, заходів щодо їхнього поліпшення.
Контрольні запитання
Категорії земель при типологічній класифікації земель по відомостях про структуру ґрунтового покриву (СГП).
Типи земель при технології сільськогосподарських угідь.
Поняття про спеціальні картограми.
Складання спеціальних картограм.
Етапи складання авторського оригіналу ґрунтової карти та їх суть.
Оформлення авторського оригіналу ґрунтової карти та очерку.
Агровиробничі групи та заходи з підвищення родючості ґрунтів.
9. СПЕЦІАЛЬНІ ВИДИ ҐРУНТОВОГО ОБСТЕЖЕННЯ
9.1. Агрохімічне картографування ґрунтів
9.1.1.Загальні відомості
Систематичне сільськогосподарське використання земельного фонду України потребує пильного контролю за станом його родючості, ступенем еродованості, реакцією та сольовим режимом ґрунтового середовища, а також рівнем забруднення важкими металами, радіонуклідами, пестицидами та іншими токсикантами. Виконання цього завдання можливе за умови постійно діючого агрохімічного моніторингу, основою якого є суцільний контроль за станом ґрунтового покриву, його деградацією та ступенем забруднення.
Суцільне агрохімічне обстеження земель розв'язує низку важливих проблем, пов'язаних з ґрунтово-агрохімічним моніторингом, відновленням родючості ґрунтів, високоефективним застосуванням агрохімікатів, підвищенням продуктивності землеробства та збереженням довкілля.
На сучасному етапі агрохімічний моніторинг проводить Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів з мережею державних проектно-технологічних центрів охорони родючості ґрунтів і якості продукції. Обласні центри забезпечені необхідним лабораторним обладнанням, приладами та кваліфікованими кадрами, що дає змогу їм контролювати стан родючості ґрунтів, надавати рекомендації щодо зниження деградаційних процесів та негативної дії токсикантів.
Згідно з Указом Президента України від 2 грудня 1995 р. за №1118/95 "Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення" обласні центри проводять детальну агрохімічну паспортизацію полів. За період 1996—2000 рр. в Україні обстежено земель на площі 27313 тис. га, на яку видано агрохімічні паспорти, що характеризують сучасний стан родючості ґрунтів і ступінь їхнього забруднення. Агрохімічна паспортизація земель проводиться за Керівним нормативним документом "Еколого-агрохімічна паспортизація полів та земельних ділянок" (1996), яка була розглянута та затверджена Технічною радою "Украгрохім" 24 січня 1995 р. У зв'язку із земельною реформою та необхідністю змін нормативно-довідкової інформації методика потребує уточнення і доопрацювання щодо відповідних положень Земельного Кодексу України.
Враховуючи ці вимоги, в основу цієї методики покладено нормативні рівні врожайності зернових культур за агровиробничими групами ґрунтів з урахуванням гранулометричного складу, еродованості, гідроморфності, солонцюватості, засолення та інших показників. На конкретному полі (земельній ділянці) нормативна врожайність відповідної агровиробничої групи коригується залежно від агрохімічних та токсикологічних показників, одержаних у результаті агрохімічного обстеження ґрунтів. Для коригування нормативної врожайності розроблено шкали поправочних коефіцієнтів на агрохімічні та токсикологічні показники.
Визначення агрохімічних параметрів дає можливість встановити стан родючості ґрунтів та його зміни і розробити агрозаходи щодо захисту ґрунтів від деградаційних процесів. За результатами агрохімічного обстеження ґрунтів розроблюють та впроваджують технології високоефективного застосування мінеральних добрив, оптимізації доз, строків і способів їх внесення. Розробка проектно-кошторисної документації хімічної меліорації на вапнування кислих і гіпсування солонцевих ґрунтів проводять на основі даних обстеження. Аналіз ґрунтів на вміст мікроелементів допомагає розробити рекомендації із застосування мікродобрив. За даними агрохімічного і токсикологічного аналізу ґрунтів складають картограми вмісту поживних речовин і різних видів забруднювачів. Це дає можливість визначити регіони для вирощування екологічно чистої сільськогосподарської продукції.
Методика не обмежується складанням агрохімічних паспортів оцінки родючості земель, а й висвітлює комплекс інших питань, пов'язаних з деградаційними процесами ґрунтового покриву України, моніторингом та практичними рекомендаціями високоефективного використання земельних ресурсів. Показники якості ґрунту використовуються для експертної грошової оцінки земельних ділянок у різних регіонах України.
Узагальнення матеріалів агрохімічного обстеження земель потрібно проводити за єдиною комп'ютерною програмою з використанням сучасних персональних ЕОМ. Автоматизована система обробки даних буде проводитися на різних рівнях управління: поле, сівозміна, сільськогосподарське підприємство, адміністративний район, область, Україна. Це дасть змогу оперативно прогнозувати стан родючості ґрунтів у різних ґрунтово-кліматичних зонах з відповідними системами землеробства і надавати пропозиції керівним органам для прийняття оперативних рішень щодо призупинення деградаційних процесів на певному етапі і в майбутньому відновлення родючості ґрунтів, а також високоефективного застосування мінеральних та органічних добрив і хімічних меліорантів.
9.1.2. Етапи проведення агрохімічного картографування ґрунтів .
Перед початком польових робіт ґрунтознавець-агрохімік одночасно з агрономом господарства проводять реко-гносцирувальний об'їзд полів: уточнюють межі полів, наносять на картографічну основу нові орієнтири, записують стан посівів. Особливу увагу при виконанні польових робіт слід звернути на кваліфікований відбір змішаних зразків у полі. Неправильно відібрані зразки можуть спричинити неправильні уявлення про агрохімічні властивості ґрунту, зрештою знеціниться вся попередня робота.
Перед виходом у поле для відбору зразків необхідно мати таке обладнання та матеріали: копію робочої ділянки з нанесеною сіткою елементарних ділянок, етикетки, лопату, бур, мішечки або коробки для змішаних зразків, відро для змішування індивідуальних проб, вішки для позначення елементарних ділянок, мірну стрічку, екер для побудови прямих кутів, компас для кращої орієнтації на місцевості.
Польовий етап картографування починається з перенесення сітки елементарних ділянок в натуру. Маршрутні лінії для відбору зразків прокладають посередині елементарних ділянок. З орного шару кожної ділянки відбирають змішаний зразок вагою 0,3 кг. Для отримання порівняльних даних індивідуальні зразки слід відбирати трубчастим буром. Другою вимогою до цих робіт є відбір змішаних зразків тільки в межах одного й того ж ґрунтового виділу у відповідності до контурів, нанесених на ґрунтовій карті. Не можна відбирати змішані зразки з ділянок, які відрізняються від загального масиву кольором, рельєфом тощо. Для повної характеристики основних видів ґрунтів закладають і описують опорні розрізи з відбором індивідуальних зразків по генетичних горизонтах, а також два окремих зразки з орного та підорного шарів. Час відбору зразків залежить від доз раніше застосованих добрив. На угіддях, де вносили помірні дози органічних добрив або тільки мінеральні добрива, ґрунтові зразки можна відбирати протягом усього вегетаційного періоду. У разі використання більш високих доз добрив відбір ґрунтових зразків бажано проводити через 2-2,5 місяці після внесення добрив. На полях, де вносили високі дози органічних добрив ґрунтові зразки відбирають на наступний рік. Відібрані змішані зразки складають у мішечок або коробку з відповідною етикеткою і кожного дня підсушують. На етикетках вказують чотиризначні номери, які проставляються на копії плану землевпорядкування та в журналі. На етикетці вказують також назву району, господарства, сівозміну, номер поля, культуру, дату та підпис того, хто відібрав зразок. Спочатку зразки доставляють у господарство, підсушують їх, заповнюють загальну відомість, в якій вказують номери зразків та види аналізів, які необхідно виконати, і направляють зразки в агрохімічну лабораторію для аналізів. Усі наступні роботи належать до камеральних. Спочатку змішані зразки розмелюють і просівають крізь сито 0,1мм, потім аналізують. Для кожної ґрунтово-кліматичної зони існує свій набір методів визначення рухомих форм поживних елементів.
Одержані дані записують у загальну відомість і в журнал агрохімічного обстеження ґрунтів. Далі результати агрохімічних аналізів наносять на сітку елементарних ділянок. Клітки, які належать до однієї групи ґрунтів по забезпеченості поживними речовинами, фарбують відповідним кольором. Одноколірні ділянки об'єднують у контури. У самостійний контур виділяють на картограмі контур при наявності не менше трьох елементарних ділянок, агрохімічні показники яких, укладаються у межі визначених градацій. Якщо у загальному масиві зустрічаються одна-дві елементарні ділянки іншої групи, то їх фарбують у колір основного масиву, а числові показники іншої групи обводять кружальцем. Після виділення контурів на картограмі її порівнюють з ґрунтовою картою. Нерідко ці контури не співпадають. Це обумовлено тим, що вміст поживних елементів залежить не тільки від грунту, а й від багатьох інших факторів (наприклад, агротехнічних заходів тощо). Враховуючи це, не можна механічно сполучати межі контурів на картограмах і на ґрунтовій карті.
На агрохімічних картограмах дозволяється вирівнювання межі контуру, якщо вона не є межею ґрунтового виділу. Нерідко межі агрохімічних контурів повторюють межі полів сівозміни. Виділені на картограмі контури з різним вмістом поживних елементів фарбують у різні кольори або штрихують різними позначками. Іноді картограми вмісту у ґрунтах фосфору та калію об'єднують на одному аркуші паперу. Вміст фосфору відображають різним кольором, а вміст калію - штрихуванням або навпаки. Існує також спосіб виготовлення об'єднаних картограм: кислотність ґрунту показують кольором, вміст фосфору - у кружальцях, калію - у маленьких трикутниках.
Загальне оформлення картограм, як правило, однакове відрізняється для всіх областей України. Зверху картограми вказують її назву, назву господарства, району, області, масштаб. Оскільки картографічна основа була виконана у масштабі 1:25000, то саме цей масштаб зберігається і для агрохімічних картограм. Легенду розміщують у правому нижньому куті. Умовні позначки вказують, який колір або вид штрихування відповідають тій чи іншій забезпеченості ґрунту фосфором і калієм.
Один екземпляр картограми залишається в архіві проектно-пошукової станції хімізації, другий надсилається до управління сільського господарства, третій разом з агрохімічним нарисом передається у господарство.
Поява персональних комп'ютерів створила можливість переходу на якісно новий рівень одержання агрохімічної інформації, у тому числі картографічної. Звичайні агрохімічні картограми все більше поступаються електронним (комп'ютерним) картам. Ці карти будуються для визначення просторового розподілу рівнів агрохімічних показників. За основу електронних карт прийнято растрово-координатну базу даних картографічної інформації, яка будується шляхом перетворення графічної інформації у цифрову за допомогою сканера - пристрою зчитування та кодування. Спеціальним адаптером, вмонтованим у ПЕОМ, інформація переноситься на магнітні носії у вигляді окремих наборів (файлів). Після створення графічних наборів інформації вони корегуються за допомогою програмних засобів -- графічних редакторів.
Агрохімічне картографування ґрунтів господарства завершується створенням агрохімічного нарису. Головний зміст нарису складає агрохімічна характеристика ґрунтів по результатах аналізів, а також характеристика агрохімічних груп ґрунтів, виявлених в господарстві, із зазначенням їх площ по сільськогосподарських угіддях. В агрохімічному нарисі на основі даних журналу агрохімічного обстеження наводяться загальні відомості про господарство, місце його знаходження, площу, спеціалізацію, сівозміни, дози та форми добрив, урожайність за останні п'ять років, стан агротехніки. Агрохімічний нарис дозволяє зробити висновок про забезпеченість ґрунтів господарства поживними елементами по бригадах, відділках, сівозмінах, виявити міни, які відбулися за період між двома турами обстежень. В кінці нарису оцінюється родючість ґрунтів в цілому, вказуються шляхи їх підвищення, визначається потреба в мінеральних та органічних добривах по господарству і в розрізі сівозміни, наводиться календарний план надходження добрив, результати розрахунків економічної ефективності системи застосування добрив.
До нарису додаються агрохімічні паспорти полів сівозміни. Агрохімічний паспорт поля має вигляд таблиці, яка містить дані про агрохімічні властивості ґрунтів поля, план внесення добрив, розрахунки ресурсної та програмованої урожайності культури, дані про потребу у добривах.
У два останніх роки проектно-пошукові станції хімізації розробляють агроекологічні паспорти полів, в яких, крім загальноприйнятих агрохімічних даних, є дані про наявність у ґрунті нітратів, важких металів, радіонуклідів.
Узагальнення матеріалів агрохімічного картографування ґрунтів дає змогу фахівцям оцінити агрохімічний та агроекологічний стан ґрунтів, скласти прогноз його зміни під впливом застосування агрохімікатів, ефективніше використовувати мінеральні добрива та меліоранти, одержувати високі врожаї екологічно чистої сільськогосподарської продукції.
9.1.3.Обстеження земель сільськогосподарського призначення
Агрохімічне обстеження сільськогосподарських угідь необхідно проводити у міру виготовлення на оновленій у даний час картографічній основі. Усі землі сільськогосподарського призначення, розташовані в межах приватних, колективних і фермерських господарств, а також поля, земельні паї, присадибні та садово-городні ділянки повинні мати відкориговану картографічну основу. А після надходження картографічних матеріалів з системою координат впроваджувати у виробництво. Польове агрохімічне обстеження проводити з картографічним матеріалом у масштабі: Полісся, Прикарпаття, Закарпаття та гірські регіони — 1:10 000, Лісостеп — 1 : 10000 та 1 : 25 000, Степ - 1 : 25 000.
Розмір елементарних ділянок для відбору індивідуальних проб ґрунту, з яких складається змішаний зразок, залежить від виду сільськогосподарських угідь, контурності території, строкатості ґрунтового покриву та розміру земельної ділянки.
Якщо площа земельного виділу менше 10 га, то вона ділиться на три елементарних ділянки. Розміри елементарних ділянок залежать від площі потрібно відібрати не менше, ніж три змішаних ґрунтових зразки. Це дасть змогу з високою статистичною достовірністю обробляти аналітичну інформацію з використанням програмних засобів і персональних ЕОМ.
В овочевих сівозмінах за невеликих розмірів полів (до 10 га) поле ділиться на три елементарних ділянки, а у площах понад 10 га — розмір елементарної ділянки становить 3 га.
Відповідно до рекомендованих розмірів на картографічну основу певного масштабу наноситься сітка елементарних ділянок. Конфігурація елементарної ділянки повинна мати форму квадрата або прямокутника з співвідношенням сторін не більше 2:1. При складній конфігурації полів і неоднорідності ґрунтового покриву, що утруднюють його розбивку на квадрати або прямокутники, допускається неправильна форма ділянки, наприклад, ромбічна, трапецієподібна, трикутна тощо. Однак занадто витягнутих елементарних ділянок слід уникати. Якщо в межах елементарної ділянки є кілька ґрунтових відмін, то змішані зразки відбираються окремо з двох переважаючих за площею відмін. За великої комплексності ґрунтового покриву змішані зразки відбирають на чітко виражених елементах комплексу. Зокрема, на ділянках з добре розвинутим мікрорельєфом змішані зразки відбирають окремо із западин і територій між ними. На плямах солонців, солончаків або сильносолонцюватих і засолених ґрунтів зразки відбирають окремо від основного фону.
Таблиця 9
Рекомендовані розміри площ елементарних ділянок для відбору змішаних ґрунтових зразків (понад 30 га)
Види сільскогосподарських угідь Площа елементарної ділянки, га
Полісся Лісостеп Степ Закарпаття
Орні землі:
-богарні
-осушені
-зрошувані
Багаторічні насадження:
-сади
-виноградники
-хмільники
Природні сіножаті та пасовища, зокрема поліпшені рекульти-вовані землі 5-8
5
2
3
-
0,5-1
10-15 10-15
5
5
3
-
-
10-15 15-20
5
5
5
4
-
10-15 5
3
2
3
4
-
10
Не більше 1 га від зони
Змішані зразки ґрунту складають з 20 індивідуальних проб, рівномірно відібраних з маршрутної лінії — вісі (або діагоналі) елементарної ділянки. Індивідуальні проби відбирають з орного шару ґрунту (0—25 см).
Таблиця 10
Площі елементарних ділянок для малих площ землекористування (від 10 до 30 га)
Вид сільськогосподарських Площа елементарної ділянки, га
угідь Полісся Лісостеп Степ Закарпаття
Орні землі: богарні 2-4 3-5 5-10 2
осушені 1 2 2 1
зрошувані 1 2 3 1
Багаторічні насадження: сади 2 2 3 1
виноградники - 1 2 1
хмільники 0,5 — — —
Природні сіножаті та пасовища, зокрема поліпшені 3-10 3-10 5-10 2
Не допускається, крім гірських районів, відбирати зразки ґрунту ближче, ніж 30 м від доріг, будівель, лісосмуг, органічних добрив, а також на дні місць складування борозен, промоїн тощо. Якщо елементарна ділянка зайнята двома культурами, відбираються два змішані зразки з кожної площі окремо.
Обстеження земель сільськогосподарського призначення слід проводити раз у 5 років, а також на замовлення землевласника, зміни власника, продажу та передачі земельної ділянки.
Організаційні питання агрохімічного обстеження земель наведено в попередніх методичних розробках ("Методика суцільного ґрунтово-агрохімічного моніторингу сільськогосподарських угідь України", 1994; "Еколого-агрохімічна паспортизація полів та земельних ділянок", 1996; "Агроекологічний моніторинг та паспортизація сільськогосподарських земель", 2002).
9.1.4.Обстеження еродованих земель
Агрохімічне обстеження еродованих ґрунтів, порівняно з пов-нопрофільними, має свої особливості. Площі еродованих ґрунтів характеризуються значною строкатістю за ступенем змитості чи дефляції, тому потрібні специфічні підходи до визначення площ елементарних ділянок, відбору ґрунтових зразків та оцінки якості земель.
Агрохімічне обстеження еродованих ґрунтів Полісся проводять у масштабі - 1:10 000 , Лісостепу і Степу -1: 10 000 та 1:25000.
Під час обстеження еродованих ґрунтів враховують ґрунтові відміни з обов'язковим нанесенням відповідних умовних позначень на картографічну основу .
Таблиця 11
Рекомендовані площі елементарних ділянок на еродованих ґрунтах
Ґрунти Ступінь еродованості Площа елементарної
ділянки, га
Орні землі Всі Середньоеродовані 5
Сильноеродовані 3
Багаторічні насадження Всі Середньоеродовані 2
Сильноеродовані 1
Природні сіножаті й пасовища Всі Середньоеродовані 5
Сильноеродовані 3
На еродованих ґрунтах сітка елементарних ділянок розбивається на картографічній основі з чітким дотриманням контурів еродованих ґрунтів, тобто кожна елементарна ділянка, як правило, розміщується в межах одного контуру того або іншого ступеня еродованості ґрунту. При значній комплексності допускається включати в елементарні ділянки ґрунт іншого ступеня змитості, якщо його площа становить до 30 %.
На силових землях крутизною понад 30 маршрутні лінії прокладаються впоперек схилу. Доцільно відбирати ґрунтові проби не всієї елементарної ділянки, а "змійкою". Змішаний зразок складається із 20 індивідуальних проб, відібраних з орного шару (0— 25 см). На еродованих луках і вигонах проби ґрунту відбирають з шару 0—10 см.
У плодових насадженнях — біля кожного з восьми типових для елементарної ділянки дерев (кущів) — відбирають 2—3 індивідуальних проби приблизно на половину відстані між краєм проекції кінців гілок дерева або куща і штамбом дерева або серединою куща в бік ряду та міжряддя. В пальметних насадженнях проби ґрунту беруть також по 2 індивідуальних проби біля кожного з 8-ми дерев на відстані приблизно 0,5 м від шпалери. На еродованих схилах виноградників індивідуальні проби ґрунту (20 індивідуальних проб) відбирають з глибини 0—25 і 25—50 см. На схилах точки відбору індивідуальних проб розподіляють упоперек нахилу в 2-—3 міжряддях елементарної ділянки. Агрохімічні показники визначають для шару 0—50 см. Ґрунтові проби в саду відбирають з глибини 0—25 і 25—50 см, а агрохімічні показники визначають для шару 0—50 см. На плантаціях полуниці ґрунт відбирають у рядках або смугах рослин з глибини 0—25 см.
Нумерація елементарних ділянок має бути загальною для всієї території землекоистування. Періодичність проведення агрохімічного обстеження еродованих земель така сама, як і повнопрофільних — раз у 5 років.
9.2. Ґрунтове картографування для землеустрою
9.2.1. Методика ґрунтових досліджень
Методика ґрунтових досліджень з метою землеустрою, організації і планування сільського господарства в господарствах досить повно викладена в спеціальному керівництві (І. Ф. Садовников), методичних вказівках ВІДА і статтях ґрунтознавців-виробничників (М. Н. Малішкін та ін.).
Ґрунтові обстеження господарств повинні всесторонньо охарактеризовувати ґрунтовий покрив і намітити шляхи підвищення родючості ґрунтів. Вони необхідні при розподілі державного земельного фонду, для раціонального використання його в сільському господарстві, для обліку якості сільськогосподарських угідь і встановлення можливості їх трансформації; внутрішньогосподарчого землеустрою території для правильного розміщення сівозмінних масивів окремих виробничих ділянок спеціального сільськогосподарського призначення; розробки диференційованої агротехніки стосовно певних видів і різновидів ґрунтів; підбору культур і сортів, найбільш урожайних і стійких в місцевих умовах; виявлення необхідності спеціальних заходів щодо корінного поліпшення ґрунтів з метою підвищення їх родючості (обґрунтування гідротехнічних і хімічних меліорації, заходів боротьби з ерозією, розміщення і складу полезахисних лісових смуг, необхідності поліпшення поверхні сільськогосподарських угідь — розкорчовування, зрізання купини, видалення каменів і т. п.).
Методика дослідження. При ґрунтових дослідженнях господарств особлива увага повинна бути зосереджена на агро-виробничих властивостях ґрунтів, знання яких дозволить раціональніше, на науковій основі організувати ведення сільського господарства.Найбільш бажаними масштабами ґрунтової зйомки є:
1 : 10000 —1 : 25000 для господарств землеробського напряму
1 : 50000 — для господарств тваринницького напряму.
Зазвичай ґрунтова карта складається в масштабі топографічної основи, якою користувався ґрунтознавець при польовому дослідженні і картуванні ґрунтів. Тільки при складному ґрунтовому покриві масштаб топооснови береться більший (у 2 рази) за масштаб ґрунтової карти, що складається. За наявності хорошої топографічної основи кількість розрізів на одиницю площі можна визначити по даних, вказаних вище. Якщо ґрунтові обстеження ведуться на основі звичайного землевпоряджувального плану, то кількість розрізів (повних, напів'ям і прикопок) доводиться значно збільшувати. Норм збільшення немає, оскільки це багато в чому залежить не тільки від складності території і мети дослідження, але і від досвідченості ґрунтознавців.
Про викопуваний об'єм аналізів і їх призначення також сказано в попередніх розділах. Тут тільки відзначимо, що головна увага повинна бути направлена на з'ясування агрохімічних і агрофізичних властивостей ґрунтів. Звичайно, якщо генетична природа ґрунтів, що вивчаються, недостатньо зрозуміла, то слід передбачити більш поглиблене вивчення хімічного складу ґрунтів (валовий аналіз, якісний склад гумусу, мінералогічний склад). В інших випадках можна обмежитися тільки визначенням головних складових частин (гумусу, азоту, фосфору, калію, поглинутих основ і т. п.).
Для поглибленого вивчення хімічного складу ґрунтів по генетичних горизонтах досить піддати аналізу 1—2 повних розрізи, а для масових аналізів (рухомі форми азоту, фосфору, калію) —
один зразок на 10 га ріллі.
Всі роботи поділяються, як завжди, на три стадії або періоду — підготовчий, польовий і камеральный (табл. 10). Цілком природно, що залежно від складності району досліджень, спеціалізації господарств методика польового дослідження і картування ґрунтів дещо міняється.
В результаті ґрунтового обстеження подаються ґрунтова карта, картограми або альбом сільськогосподарських карт; агровиробничого групування ґрунтів, потужності гумусових горизонтів, вапнування ґрунтів, змитих ґрунтів, вмісту фосфору, калію та ін.; ґрунтовий нарис або пояснювальна записка до карти і картограм, якщо останні складаються.
У ґрунтовому нарисі особлива увага повинна бути звернута на агрономічну оцінку ґрунтів, їх якісно-кількісний облік і заходи щодо підвищення родючості місцевих ґрунтів. Необхідно привести підрахунок площ всіх виділених на карті ґрунтів (у гектарах і відсотках) і дати в ґрунтовому нарисі експлікацію площ ґрунтів по земельних угіддях господарства.
Загальні вимоги для агровиробничого групування ґрунтів по їх орнопридатності можуть бути наступні:*.
I група — орнопридатні землі кращої якості. Території рівнинного або слаборозчленованого хвилястого рельєфу, що дозволяють повною мірою застосовувати комплексну механізацію.
Ґрунти з достатньо потужним гумусовим горизонтом, глинисті або суглинні, такі, що допускають оранку на нормальну глибину; незасолені, несолонцюваті або слабо солонцюваті, незаболочені; ніяких попередніх поліпшень не вимагають. Площі вказаної якості, але з включеннями плям малопридатних ґрунтів (солонців, дрібних заболочених низин і ін.) в кількості не більше 10% загальної площі.
II група — орнопридатні землі середньої якості на рівнинах і пологих схилах до 3°, іноді слабо еродованих; глинисті, суглинкові і супіщані, мало завалунені (валунів до 20 м3 на 1 га з рідкою розкиданістю по території), глеюваті, солонцюваті, але що дозволяють проводити суцільну оранку на нормальну глибину із застосуванням повної механізації. Комплекси ґрунтів із вмістом малопридатних компонентів від 10 до 20% загальної площі. Ґрунти, що за якістю можуть бути віднесеними до I категорії, але підстилаються твердими породами на глибині менше 50 см.
Таблиця 12
Етапи робіт при картографуванні для землеустрою
№ Склад окремих етапів роботи Документи, що складаються в результаті виконання даного етапу роботи
1
2
3 Підготовчий період
Отримання завдання. Підбір і отримання спорядження і карто-графічного матеріалу. Складання загального календарного плану робіт
Підбір і вивчення наявних матеріалів минулих досліджень:
а) картографічних і літературних матеріалів по геоморфології, гідрогеології, клімату і рослинності;
б) матеріалів ґрунтових досліджень з приведенням в єдину систему експликацій до ґрунтових карт і з перенесенням ґрунтових контурів на робочу основу;
в) літературних даних і неопуб-лікованих матеріалів різних установ по питаннях врожайності, агротехніки, добрив, способів поліпшення ґрунтів різних с/г угідь по району майбутніх досліджень
Підготовка картографічної основи. Накладення на землевпорядні плани додаткового топографічного навантаження (горизонталей і інше) Календарний план робіт по завданню в цілому.
Виписки і копії таблиць графічних матеріалів
Виписки і копії таблиць і графічних матеріалів. Робоча ґрунтова карта з нанесеними ґрунтовими контурами в олівці
Виписки і копії таблиць і графічних матеріалів
продовження таблиці 12
4
5
6
7
8
9
10 Польовий період
Польова рекогносцировка із співставлянням розрізів. Визначення і нанесення на карту маршрутних ходів і сітки розрізів відповідно до масштабу картування. Вивчення матеріалів по історії полів, агротехніці і ін. господарстві
Польове ґрунтове картування: зіставлення і опис ґрунтових розрізів — основних, контрольних і прикопок, нанесення ґрунтових контурів на карту, відбір ґрунтових зразків для подальшого перегляду і відбору на аналізи
Перегляд ґрунтових зразків, уточнення назв виділених ґрунтів, відбір зразків для аналізів.
Повторній об'їзд території з метою перевірки польової ґрунтової карти (якщо при перегляді ґрунтових зразків виникла необхідність такої перевірки)
Задача робіт начальникові підрозділу закріплення ґрунтових контурів на карті після приймання польових робіт начальником підрозділу
Камеральній період
Обробка морфологічних і інших польових даних і даних лабораторних аналізів по ґрунтових різновидах, з складанням звітних таблиць морфологічних, хімічних і фізичних показників
Додаткова розробка літературних даних, неопублікованих матеріалів по характеристиці природно-історичних умов, ґрунтів, агротехніки і врожайності
Карта з нанесенням сітки розрізів в олівці.
Виписки і цифрові таблиці до характеристики історії полів агротехніки і ін.
Польова ґрунтова карта в олівці з сіткою розрізів, польові щоденники і заповнені бланки опису розрізі.
Відомість зразків, відібраних для аналізів. Польова ґрунт карта в олівці з сіткою розрізів і умовними позначеннями (легендою)
Акт прийому польових робіт начальником загону.
Виписки з матеріалів
продовження таблиці 12
11
12
13
14 Складання остаточної ґрунтової карти з урахуванням даних лабораторних аналізів
Складання необхідних сільськогосподарських карт
Розробка матеріалів обліку земель з складанням експлікацій ґрунтів по видах сільськогосподарських угідь
Складання пояснювальної записки (нарису) до ґрунтової карти за заданою програмою
Списки використаної літератури
Остаточна ґрунтова карта
Альбом сільськогосподарських карт
Експлікація ґрунтів з якісною характеристикою їх по сільськогосподарських угіддях
Пояснювальна записка до ґрунтової карти
* Підготовчий період складає 15%, польовий період—50% і камеральный період — 35% повного об'єму робіт.
IIIгрупа — орнопридатні землі нижче середньої якості. Неоднорідні по характеру ґрунтового покриву масивиземель з плямами малопридатних ґрунтів (солонців, заболоченихі ін.) від 20 до 30% і наявністю ерозії ґрунтів, схили до 6°,кам'янисті (з наявністю валунів від 20 до 50 м3 на 1 га і середнім покриттям території), солонцюваті, глеєві ґрунти. Ґрунти попередньої групи, але що підстилають твердими породамина глибині менше 50 см, потребують застосування меліоративнихзаходів щодо боротьби з солонцюватістю, заболоченістю,каменистістю і ерозією.
IV група — важкоосвоювані землі. Схили з вираженими явищами ерозії, що мають ухили в 6—8°; заболочені, солонцюваті, сильно еродовані, сильно кам'янисті (50—100 м3 на 1 га з щільним покриттям території), з щільними породами на глибині менше 30 см. Потребують складних меліорацій.
Vгрупа —землі, непридатні для оранки. Кам'янисті ґрунти, верхові болота, солончаки, кіркові, поверхневі солонці, горбисті піски і інше.
9.3 Ґрунтово меліоративне та сольове обстеження
9.3.1 Ґрунтово меліоративне обстеження
З точки зору вимог сільськогосподарського виробництва, дві третини території України мають несприятливий водний режим. За кількістю опадів площу під ріллею (32.1 млн га) можна поділити на три зони: достатнього зволоження та періодичного перезволоження із сумою опадів більше 700 мм на рік - 7%; недостатнього зволоження (700 - 400 мм) - 76%; посушливу із сумою опадів менше 400 мм - 17%.
У посушливій зоні вирішальне значення в поліпшенні режиму зволоження має зрошення, у перезволоженій - осушення земель.
Ґрунтово-меліоративні дослідження, які проводяться з метою визначення доцільності зрошення й осушення, суттєво відрізняються за змістом і характером робіт від інших видів ґрунтових досліджень. Як один з обов'язкових розділів пошукових робіт при проектуванні гідромеліоративних систем ґрунтово-меліоративні дослідження мають такі головні завдання:
складання характеристики ґрунтового покриву території, призначеної для меліорації;
прогнозування впливу меліорацій на ґрунти;
обґрунтування складу та характеру агромеліоративних і агротехнічних заходів з метою попередження розвитку деградаційних процесів і підвищення родючості ґрунтів.
Ґрунтові дослідження для меліоративного будівництва повинні виконуватися згідно з вимогами СНІП 11-9-78 та ВСН-33-2.1.02-85. При виборі земельних масивів під певний вид меліорації необхідно, по-перше, дати оцінку території з точки зору її придатності під зрошення або осушення, по-друге, спрогнозувати всі позитивні і негативні наслідки меліоративних робіт, зокрема вторинне засолення та осолонцювання, заболочення.
При виборі території під зрошення або осушення оцінюють не тільки характер ґрунтового покриву, а й увесь комплекс природних умов - геологічну будову місцевості, характер ґрунтотворних порід, геоморфологію та гідрогеологічні особливості, глибину залягання ґрунтових вод та їх якісний склад, характер рослинності та культуртехнічний стан території і т. ін. Для вирішення цієї складної проблеми потрібний комплексний склад експедиції: ґрунтознавці, гідрогеолог, геоботанік, інші фахівці.
Ґрунтові дослідження передбачають: збирання, аналіз та узагальнення даних про природні умови району меліоративного будівництва, включаючи матеріали минулих років; рекогносцирувальне обстеження; ґрунтове знімання; сольове знімання; ботанічно-культуртехнічне знімання; дослідження фізичних, водних і хімічних властивостей ґрунтів. Велике значення має вивчення попереднього досвіду зрошення або осушення на аналогічних територіях (об'єктах-аналогах) та оцінка економічного ефекту.
Підставою для виконання досліджень є технічне завдання замовника, програма робіт і кошторисно-договірна документація.
Специфікою даного виду ґрунтово-меліоративних досліджень є організація стаціонарних спостережень за динамікою водного, повітряного та сольового режимів. Велика увага приділяється вивченню водно-фізичних властивостей ґрунтів.
Ґрунтові дослідження повинні проводитися в польовий період, початок якого визначається розмерзанням ґрунту та звільненням площ від талих і ґрунтових вод, кінець - початком стійких морозів, сніговим покривом, промерзанням ґрунту.
Масштаб ґрунтового знімання визначається за стадією проектування та категорією складності природних умов (табл. 13).
Таблиця 13
Масштаби ґрунтових знімань
Стадії
проектування
Масштаб знімання при категорії
складності природних умов
І II III
Проект 1:10000 1:10000 1:10000-1:5000
Робоча документація 1:10000-1:5000 Робочий проект 1:5000 1:5000 1:5000
При складній структурі ґрунтового покриву допускається нанесення на карту дво- та тричленних комбінацій із зазначенням процента підпорядкованих ґрунтів за такою градацією: менше 10%; 10-15%; 15-50%.
Складність ґрунтово-меліоративних досліджень визначає специфіку оснащення експедиції відповідним обладнанням: великою кількістю бурів різних конструкцій для буріння та поглиблення ґрунтових розрізів до рівня ґрунтових вод, польовою лабораторією для дослідження водно-фізичних властивостей ґрунтів.
Ґрунтово-меліоративні дослідження в залежності від стадії вишукування та розробки проекту виконують у різних масштабах - від середньомасштабного до детального знімання на "ключах".
Ґрунтово-меліоративне знімання при зрошенні проводиться з метою підвищення продуктивності зрошуваних земель. Ґрунтознавці повинні брати участь не тільки в розвідуванні нових земель під зрошення, а й у розробці технології їх освоєння, прогнозувати наслідки зрошення, здійснювати контроль за правильним використанням зрошуваних ґрунтів, забезпечувати підвищення їх продуктивності.
Для вирішення цих питань необхідно створити комплексну ґрунтово-меліоративну експедицію із залученням різних фахівців - ґрунтознавців, гідрогеологів, меліораторів, економістів, геоботаніків. За їх участю складається програма робіт, в якій визначаються зміст ґрунтово-меліоративної та супроводжувальних карт (геологічної, гідрогеологічної, геоботанічної та ін.), строки виконання робіт, їх стадійність, обсяг камеральних робіт тощо.
Для обґрунтування програми робіт вивчаються всі доступні фондові, рукописні й опубліковані матеріали. Збираються відомості не тільки про ґрунтовий покрив, а й про всі природні умови.
Ґрунтово-меліоративні дослідження, як і звичайні ґрунтово-картографічні роботи, складаються з трьох послідовних етапів: підготовчого, польового, камерального. Підготовчий період включає в себе такі стадії:
збирання, аналіз та узагальнення картографічних, літературних, фондових і довідкових матеріалів;
одержання та дешифрування аеро- і космічних знімків;
забезпечення польових робіт відповідним спорядженням та обладнанням;
рекогносцирувальне обстеження району досліджень (при необхідності);
складання програм, кошторисів і графіків робіт.
У польовий період в залежності від поставлених завдань і природних особливостей об'єкта виконуються такі види робіт: рекогносцирувальне обстеження; ґрунтове знімання; сольове знімання; вивчення водно-фізичних властивостей; лабораторні дослідження; складання польових карт, короткої записки, відомості лабораторних робіт.
Враховуючи складність визначення придатності території під зрошувальні меліорації та необхідність обстеження меліоративної системи, весь цикл польових ґрунтово-картографічних робіт доцільно розділити на три етапи: рекогносцирувальний, крупномасштабне знімання, детальне ґрунтове знімання на "ключах".
Рекогносцирувальний етап. Рекогносцирувальні роботи виконуються на стадії передпроектних досліджень для техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту. В першому випадку карти складаються у масштабі 1:200000, для ТЕО -1:100000,
Ґрунтово-картографічні роботи супроводжуються гідрогеоло-гічними, геоботанічними (для цілинних ландшафтів) та інженерно-геологічними дослідженнями в тих же масштабах, які прийняті для ґрунтового знімання.
Для успішного виконання рекогносцирувальних досліджень доцільно до виїзду в поле зробити ландшафтне дешифрування території та розділити її на відповідні геоморфологічні райони, які відрізняються за природою та меліоративною обстановкою (визначення водороздільних просторів, поділ території в середині району на більш крупні елементи рельєфу, водорозділи, схили та ін.). Цю роботу можна успішно виконати за аерофотознімками середнього (1:100000) або навіть більш крупного масштабу (1: 50000).
Через усі визначені райони намічають мережу маршрутних перехрещень у вигляді смуги шириною до 1,0-1,5 км з охопленням усіх основних елементів макро- та мезорельєфу (метод ґрунтово-морфологічних профілів). На найтиповіших елементах рельєфу закладають основні ґрунтові розрізи глибиною не менше 2 м. На цих же точках виконують гідрогеологічні, інженерно-геологічні та геоботанічні роботи. Вивчення гідрогеології повинно бути спрямоване на висвітлення ролі ґрунтових вод в сучасному ґрунтотворенні та на прогнозування можливих змін у глибині їх залягання та мінералізації при зрошенні. За загальним ступенем мінералізації ґрунтові води поділяються на прісні (менше 1 г/л), солонуваті (1-3 г/л), солоні (3-10 г/л), дуже солоні та розсоли (понад 35 г/л).
Кількість фактичних даних повинна забезпечувати складання карти глибини залягання та мінералізації ґрунтових вод. При цьому використовують такі градації глибин ґрунтових вод: менше 1 м; 1-2; 2-3; 3-5; 5-10; 10-20; глибше 20 м. Така карта дозволить розділити ґрунти за ступенем їх ґрунтового зволоження: лучні ґрунтові води нижче 2 м, лучно-степові - 3-8 м, степові - нижче 8-10 м.
У польових умовах бурінням свердловин визначають рівень ґрунтових вод (РГВ), відбирають проби вод для визначення їх хімічного складу та ступеня мінералізації. Описують шари материнської та підстилаючої порід, їх потужність, гранулометричний склад, ступінь зволоження (навіть засолених горизонтів) характер новоутворень і включень та інші характерні ознаки.
У місцях зі складним ґрунтовим покривом закладають ключові ділянки, розміри яких та ступінь деталізації ґрунтового покриву визначають на місці в залежності від його строкатості, виразності елементів мікрорельєфу та ін.
На ключових ділянках детально виявляють склад, відсоткове співвідношення компонентів комплексу або їх сполучень, докладно досліджують характер рослинності, гідрогеологічні умови, літологію.
Сполучення середньомасштабного знімання та знімання на ключах сприяє більш правильному виявленню структури ґрунтового покриву, уточненню систематичного переліку та визначенню меліоративних особливостей ґрунтів.
На першому етапі досліджень можливі напівстаціонарні спостереження за динамікою водного та сольового режимів ґрунтів на найбільш типових ключових ділянках. За час експертного огляду території з усіх типових розрізів відбирають зразки для аналізу, з бурових свердловин - зразки материнської та підстилаючої порід.
В камеральний період виконують аналітичну обробку всіх зібраних матеріалів. Оформлюють середньомасштабні карти: ґрунтову, геологічну, гідрогеологічну та дають висновок про
придатність території під зрошення.
Крупномасштабне ґрунтово-меліоративне знімання. Після проведення попереднього ґрунтово-меліоративного дослідження (рекогносцирувального обстеження) території та виявлення масивів земель, придатних для зрошення, ґрунтові загони розпочинають крупномасштабне знімання на ділянках окремих землекористувачів.
Перед початком ґрунтового знімання розробляють робочу легенду ґрунтової карти на основі системного переліку ґрунтів і материнських порід, визначеного на рекогносцирувальному етапі знімання. Одночасно з розробкою легенди корисно виробити шкалу умовних позначок до польової ґрунтової карти, яка складається в межах об'єкта, запроектованого до зрошення. Масштаби карт - переважно 1:10000 для польових культур і 1:5000 - для садів, виноградників та овочевих сівозмін. Ґрунтове знімання проводиться в комплексі з гідрогеологічними, інженерно-геологічними та геоботанічними дослідженнями.
Ґрунтова карта складається за прийнятими для крупномасштабного картографування методами. На карті повинні бути відображені всі ґрунтові виділи (елементарні ґрунтові ареали) із зазначенням їх різновидів. Найменший ґрунтовий контур відповідає 0-25 см2 на карті.
Через специфіку ґрунтово-меліоративного знімання перевагу віддають глибоким розрізам з розкриттям всіх генетичних горизонтів і материнської породи (переважно до ґрунтових вод або до 2-3 м). Прикопки використовують для виявлення меж ґрунтових контурів. Глибина їх звичайно не більше 75 см, кількість - від однієї до трьох до кожного шурфу. Кожний виявлений на карті контур розміром до 1 см2 повинен бути обґрунтований глибоким розрізом або прикопками.
При описуванні ґрунтових розрізів особливу увагу звертають на зміну гранулометричного складу ґрунту, ущільнення та характер складення горизонтів, визначення солей та вмісту карбонатів, ступеня зволоженості тощо.
На польову ґрунтову карту наносять всі точки дослідження -- розрізи та свердловини.
Визначення ґрунтових контурів обов’язково виконують в полі
та закріплюють на топографічній основі з відповідним знаком прий-
нятої легенди.
На великих площах знімання (більше 100 км2) кількість розрізів, які підлягають лабораторним дослідженням, складає 5 % від загальної кількості основних шурфів при малих площах знімання - 7%.
З кожного розрізу або свердловини, особливо на засолених і солонцевих ґрунтах, зразки відбирають по генетичних горизонтах - з середини або суцільною колоною, а в материнській породі - через кожні 25-50 см.
Аналізи ґрунтів при ґрунтово-меліоративному зніманні поділяють на повні, які служать для генетичної характеристики ґрунтів та масові, які служать для обґрунтування складу й об'ємів досліджень.
Вага зразка для повних аналізів повинна бути 600-700 г, масових - 100-150 г.
У зразках засолених ґрунтів, які відібрано для масових аналізів, виконують аналізи водних витяжок; у зразках солонцюватих ґрунтів визначають склад поглинутих катіонів, карбонати.
На стадії робочого креслення виконують сольове знімання у межах ділянок засолення ґрунтів, які виявлено при крупномасштабному картографуванні. Масштаб знімання 1:10000.
На стадії техно-робочого проекту сольове знімання у районах розповсюдження засолених ґрунтів виконують у масштабі 1:5000 для польових сівозмін та 1:2000 -для садів та овочевих сівозмін. У тих же масштабах виконують знімання для складання картограми меліорації солонців.
В результаті сольового знімання та обробки даних лабораторних аналізів складають картограму засолення (вмісту загальних і токсичних солей) і солонцюватості ґрунтів відповідного масштабу та короткий звіт.
Крупномасштабна ґрунтова карта у сполученні з даними сольового знімання, а також гідрогеологічними та інженерно-геологічними картами є основою для складання ґрунтово-меліоративної карти. При простому характері ґрунтового покриву, єдиній материнській породі та глибокому заляганні прісних (менше 1г/л) ґрунтових вод -- ґрунтово-меліоративна карта майже не відрізняється від звичайної ґрунтової карти. Деякі меліоративні особливості ґрунтових контурів відображаються в легенді до ґрунтової карти.
При неоднорідному ґрунтовому покриві та складних геоморфологічних і гідрогеологічних умовах ґрунтово-меліоративна карта повинна містити, крім відображення ґрунтово-картографічних закономірностей, докладну інформацію про меліоративні особливості кожного визначеного ґрунтового контуру з вказівкою у легенді ступеня його придатності до зрошення та потреби у зрошувальних меліораціях.
А.Н.Розанов рекомендує у подібних випадках виділяти у легенді до меліоративної карти спочатку геоморфологічні та гідрогеологічні райони (звичайно, територіально співпадаючі), а потім у їх межах розглядати ґрунти в систематичній черзі. Такий підхід дає змогу мати об'єктивну оцінку меліоративних властивостей ґрунтів поза місцем ґрунтового різновиду в систематичному переліку ґрунтів.
У камеральний період, крім звичайної програми, додатково виконують великий обсяг аналітичних робіт, пов'язаних з визначенням фізичних та агрономічних властивостей ґрунтів (макро- і мікроагрегатний склад, вміст рухомих форм сполучень азоту, фосфору, калію та ін.).
За результатами лабораторних досліджень вносять остаточні корективи в ґрунтову та гідрогеологічну карти.
При обстеженні та освоєнні значних територій під зрошення, рекомендується складати за даними ґрунтово-меліоративної карти карту ґрунтово-меліоративних районів. Зміст такої карти повинен відображати у дещо узагальненому і схематичному вигляді основні ґрунтово-геоморфологічні та меліоративні особливості досліджуваної території.
Для освоєних територій легенда до карти ґрунтово-меліоративних районів будується з урахуванням комплексу гідротехнічних та агротехнічних заходів меліорації земель. При районуванні неосвоєних територій в основу легенди кладеться ступінь придатності окремих ділянок досліджуваного масиву для зрошення з урахуванням складу та трудомісткості меліоративних заходів.
У нарисі, крім детальної характеристики ґрунтового покриву, особливу увагу слід приділити оцінці меліоративних умов та обґрунтуванню доцільності проведення меліоративних робіт з урахуванням досвіду попередніх меліорацій, які вже впроваджувалися на схожих у ґрунтовому, геоморфологічному та гідрогеологічному відношенні територіях.
На стадії камерального періоду готують звіт, який повинен мати вступ, розділи "Природні умови", "Характеристика ґрунтового покриву, фізичні та водні властивості ґрунтів", "Прогноз зміни природних умов і властивостей ґрунтів в результаті зрошення", "Меліоративна оцінка ґрунтового покриву та рекомендовані заходи", список використаної літератури, картографічний матеріал.
Дослідження ґрунтів з метою осушення визначає меліоративний фонд осушених земель і тих, що підлягають осушенню. За галузевою схемою він складає 5,4 млн. га. Вже меліоровано близько 60%, при цьому зона перезволожених земель охоплює Полісся, Прикарпаття та частину Лісостепу, тобто понад 3.0 млн. га.
Ґрунтово-меліоративні дослідження на заболочених територіях слід проводити одночасно з гідрогеологічними, ботанічними та культуртехнічними пошуками. Велику питому вагу в ґрунтових дослідженнях має вивчення водно-фізичних властивостей ґрунтів - водного балансу, а також газової фази ґрунту.
Головними завданнями ґрунтово-меліоративних досліджень є: 1) встановлення причин та характеру заболочення території; 2) вивчення характеру ґрунтового покриву, його структури, складу та властивостей; 3) вивчення характеру рослинного покриву, його продуктивності та господарської цінності, оцінка культуртехнічного стану території; 4) прогнозування позитивних і негативних наслідків осушувальних меліорацій з урахуванням економічного ефекту освоєння території під різні сільськогосподарські угіддя й охорони навколишнього середовища; 5) розробка системи гідромеліоративних, агромеліоративних та агротехнічних заходів з підвищення родючості надмірно зволожених ґрунтів та їх раціонального використання; 6) розробка системи культуртехнічних заходів з метою підготовки території до сільськогосподарського освоєння (видалення кущів, корчування пнів, зрізання купин, вибирання каміння та ін.).
У підготовчий період перед виїздом у поле необхідно забезпечити експедицію достатнім картографічним матеріалом у вигляді крупно- та середньомасштабних топографічних карт та аерофотознімків (з нанесенням на них висотних позначок), можливо,
більш крупного масштабу.
Крім звичайного польового спорядження, потрібне обладнання польової лабораторії для визначення ряду водно-фізичних та деяких хімічних властивостей ґрунтів і ґрунтових вод.
Слід обов'язково придбати комплект бурів різних систем (Гілера, Інсторфа, Малькова, Деркульської дослідної станції та ін.).
Для відбору вологих зразків ґрунтів і торфу необхідно мати пікнометри, банки з кришками, поліетиленові мішки та парафінований папір. Для відбору проб ґрунтової води необхідні поліетиленові фляги місткістю 1-2 л.
Серед речей спорядження повинні бути надувні гумові човни. Кожний співробітник експедиції повинен бути забезпечений спецодягом: і захисними засобами від кровососних комах та укусів змій.
Склад партії (загону) будують за принципом комплексності - ґрунтознавець, ботанік, гідрогеолог, меліоратор, культуртехнік.
На технічно нескладних об'єктах проектування здійснюється в одну стадію - робочого проекту. При одностадійному проектуванні повинен проводитися повний комплекс досліджень, який необхідний для обґрунтування меліоративних заходів, в об'ємі, який відповідає вимогам проекту та робочій документації.
Ґрунтове знімання при обстеженні великих територій, призначених для осушення, носить двостадійний характер. На першій стадії, яка відповідає передпроектній стадії, перед ґрунтознавцями та іншими фахівцями-учасниками польових робіт стоїть завдання виявити площі земельних масивів, які потребують проведення осушувальних меліорацій, і скласти їх агромеліоративну характеристику. До таких земель належать не тільки масиви заторфованих і заболочених просторів, а й і території, зайняті мінеральними ґрунтами, які знаходяться у сільсько-господарському використанні, але зазнають тимчасового або постійного надлишкового зволоження (дерново-глейові, дерново-підзолисто-глейові та ін.).
Ґрунтове знімання проводять у масштабі 1:100000. В цьому ж масштабі складають ботаніко-культуртехнічну та гідрогеологічну карти. Вивчають не тільки характер ґрунтового покриву, але й розповсюдження основних рослинних угруповань, їх видовий склад, визначають продуктивність лук і пасовищ, уточнюють межі, розміри та типи торфових боліт. Визначають також ступінь засоленості, закущеності, купинястості, кам'янистості, обсяг промислових виробок на торф'яних землях та інші господарські ознаки. Гідрогеологи складають карту залягання рівня ґрунтових вод, виявляють основні джерела заболочування, визначають корелятивну залежність між характером материнських і підстилаючих порід (водотривкість), ступінь заболочування ґрунтів та ін.
На мінеральних ґрунтах, сезонно або довгочасно зволожуваних, ґрунтове знімання проводять за методикою, прийнятою для складання середньомасштабних карт. Розрізи закладають у відповідності до прийнятої норми. На болотних і торфових масивах пошуки проводять шляхом зондування за допомогою бура Гілера або Інсторфа, відбирають зразки ґрунтів, торфів і ґрунтових вод для аналітичної обробки.
Для визначення продуктивності луків і пасовищ відбирають укоси трав з площі 1 м2 не менше як у триразовій повторюваності.
Після попередніх польових і камеральних робіт створюють оригінали середньомасштабних карт - ґрунтової, ботаніко- культуртехнічної та гідрогеологічної. Другою фазою роботи є складання крупномасштабних і детальних ґрунтових карт, необхідних для розробки й обґрунтування технічного проекту. На цій стадії всебічно вивчають водно-фізичні властивості ґрунтів, водний та газовий режими.
Картографування та вивчення ґрунтів при детальному ґрунтово-меліоративному дослідженні повинно проводитися на топографічній основі (бажано більш крупного масштабу) з горизонталями та повним навантаженням сучасних контурів ситуації.
Масштаб ґрунтових досліджень залежить від категорії складності об'єкта та подальшого використання меліорованої території у сфері сільськогосподарського виробництва.
Кожний основний розріз супроводжується однією-двома прикопками, при необхідності - і контрольними напів'ямами, Глибина шурфів на мінеральних ґрунтах повинна бути не менше 1.8-2.0 м з бурінням до рівня ґрунтових вод. При близькому рівні ґрунтових вод свердловина повинна бути глибше водоносного шару із зондуванням материнської породи на глибину не менше 2-3 м, а при численності її - ще глибше.
Крім виробок, передбачених масштабом знімання, за допомогою зондуючих бурів додатково закладають серію свердловин глибиною до 2-3 м з розрахунку одна свердловина на 1-3 га (на заболочених ґрунтах з однорідною будовою верхньої двометрової товщі). З основних розрізів відбирають зразки ґрунтів за генетичними горизонтами та беруть пробу води, якщо розкрито рівень ґрунтових вод.
На торфових ґрунтах зразки відбирають з інтервалами 25-50 см до мінерального дна з розрахунку одна свердловина на 1-3 га в залежності від складності ґрунтового покриву. Бажано при цьому свердловину поглибити до рівня ґрунтових вод. В процесі буріння фіксують глибину попадання на пні, сапропельові відклади, вугільні та інші прошарки.
Зондування проводять у поперечниках і пікетах через кожні 100 метрів. У випадку різкої переміни характеру ґрунтового покриву або зміни потужності торф'яного шару мережу зондуючих свердловин згущують і підвищують точність нанесення меж ґрунтових контурів до максимальної (±0.5-1 мм на аерофотознімку, ±2 мм - на карті).
Докладний опис ботанічного складу, ступеня розкладання та властивостей торфу виконують для 5 % свердловин від їх загальної кількості.
При ґрунтовому зніманні зразки відбирають за генетичними горизонтами, із середини горизонту - по всій передній стінці шурфу для камерального перегляду, лабораторних аналізів і збереження 20 % шурфів від їх загальної кількості.
На торфових ґрунтах відбирають 5% зразків від загальної кількості закладених свердловин, з орного 15-25 см шару торфу - до глибини 50-60 см, у спеціальні банки, поліетиленові мішечки або іншу тару, яка захищає зразок від висихання.
9.3.2Сольове обстеження
Метою сольового обстеження є складання карти засолення (виділення
на ній контурів різного типу, ступеня і глибини засолення), визначення площ земель з різним ступенем засолення і з різним запасом солей у ґрунтах і підґрунті для проведення інженерних і агромеліоративних заходів і попередження та усунення процесів засолення й осолонцювання ґрунтів. Сольові обстеження виконують на матеріалах аерофотознімань, які проводились не більше двох-трьох років тому, в масштабі 1:10 000 (в окремих випадках 1:5 000) з періодичністю один раз у п'ять років. Там, де великомасштабні ґрунтові обстеження виконують у ті ж строки, що і сольові знімання, ці роботи проводять одночасно.
За результатами сольового знімання складають карту засолення земель і пояснювальну записку. Якщо зауважено вторинне осолонцювання, складають картограми ґрунтів з підвищеним вмістом увібраного натрію.
У разі проведення сольового обстеження використовують ґрунтові карти, геоморфологічні й гідрогеологічні карти, матеріали з четвертинної геології, недешифровані аерофотознімки, топографічні карти, відкоригований контурний план землекористування. Масштаб аерофотознімків, топографічної карти й контурного плану має збігатися з масштабом сольового знімання або бути на порядок більшим. Як виняток, дозволяється використовувати аерофотознімки масштабу 1:17 500 і дрібніших масштабів. Для сольового обстеження використовують недешифровані чорно-білі знімки зальотів наприкінці літа й на початку осені. Ліпшими є аерознімки чорно-білі, виконані в інфрачервоному спектрі з діапазоном хвиль від 0,70 до 0,85 мкм, які були отримані при зальотах у рік сольового знімання або за рік до нього. Аерофотознімки вивчають і за тональністю світлих відтінків встановлюють дешифрувальні показники засолення, які доповнюють інформацією, отриманою з топографічної і ґрунтової карт. На основі цієї інформації складають карту-гіпотезу, на якій показують гіпотетичні контури засолених земель відповідно до тональності аерофотознімків і малюнку зображення. Межі цих контурів погоджують з контурами ґрунтів на ґрунтовій карті, для чого на карту-гіпотезу переносять їхні межі та індекси. Карта-гіпотеза служить основою для складання карти засолених земель.
Перед проведенням польових робіт з сольового знімання виділяють території таких категорій складності:
1. Територія зі слабким засоленням земель. Солончакові й солончакуваті ґрунти займають до 15% території. Ґрунтові води прісні й слабомінералізовані іригаційного режиму. Переважно зрошувані масиви давнього зрошення. При сольовому зніманні одну свердловину закладають на 20 га.
Території з середнім засоленням земель. Солончакові й солончакуваті ґрунти займають від 15 до 40% території. Ґрунтові води слабо- й середньомінералізовані, іригаційного або іригаційно-кліматичного режиму. Зона старого зрошення або зона нового зрошення з дренажем. При сольовому зніманні одну свердловину закладають на 15 га.
Території з сильним засоленням земель. Солончакові й солончакуваті ґрунти займають понад 40% території. Ґрунтові води від слабо- до сильномінералізованих іригаційного чи іригаційно-кліматичного режиму. Це переважно землі нового зрошення. При сольовому обстеженні одну свердловину закладають на 10 га.
Польові роботи при сольовому зніманні починають після завершення вегетаційних поливів (поливного періоду) основних районованих сільськогосподарських культур. Знімання виконують методом суцільного картографування, шляхом буріння свердловин. На землях, де за рахунок щорічних промивань, поливів і агротехнічних заходів відбувається сезонне розсолення ґрунтів, бурять 90% свердловин на глибину одного метра і 10% свердловин — на глибину чотирьох метрів або до рівня ґрунтових вод, якщо вони залягають вище.
На зрошуваних землях, де сезонне засолення не проходить при промиваннях, основну кількість свердловин пробурюють до двох метрів і 10% свердловин — на глибину чотирьох метрів або до рівня ґрунтових вод, якщо вони залягають вище. Польові роботи при сольовому зніманні складаються з таких елементів:
загальне маршрутне (рекогносцирувальне) ознайомлення зі станом поверхні ґрунту і сільськогосподарських культур, уточнення дешифрувальних показників засолення, що знайшли відображення на аерофотознімках, визначення попередніх місць закладення двометрових і глибших свердловин;
вивчення засолення шляхом закладення свердловин і відбору зразків ґрунту і ґрунтових вод;
використанням розчинів AgN03 І ВаС12 або спеціальних електроприладів-солемірів, польове визначення рН;
виділення або уточнення складу раніше виділених контурів карти-гіпотези, аерофотознімків;
оформлення попередньої польової карти засолення.
Закладаючи свердловини, враховують ступінь дренування території, стан рослинності, характер поверхні ґрунту. З кожної свердловини відбирають зразки ґрунтів для лабораторних аналізів вагою 250 г з шарів 0-30, 30-70, 70-100, 100-150, 150-200, 200-300, 300-400 см. Відбір зразків з таких глибин зумовлений наявними схемами класифікації ґрунтів за глибиною залягання верхнього сольового горизонту. Якщо в межах ґрунтової товщі при дослідженні її свердловиною виявляють ґрунтові води, то беруть їхню пробу об'ємом 0,5 літра для лабораторного аналізу. Всі необхідні відомості про свердловини та виділені контури, відібрані зразки ґрунтів і ґрунтових вод заносять у польовий щоденник. Відібрані зразки ґрунтів і ґрунтових вод аналізують на якість і склад солей.
Лабораторні роботи. В зразках із двометрових свердловин проводять повний аналіз водної витяжки і рН, із метрових — скорочений аналіз водної витяжки й рН. Повний аналіз водної витяжки включає визначення щільного (сухого) залишку, НС03-, C03-2, S04-2, CI-, Са+2, Mg+2, Na+. Скорочений аналіз водної витяжки включає визначення щільного (сухого) залишку, НС03-, С03-2, S04-2, CI-, Na+. Окрім аналізів водної витяжки, за необхідності визначають: ємність вбирання, увібрані Na+ і Mg+2 (для солонцюватих ґрунтів і солонців у шарах 0-30 см, 30-70 см); хімічний склад ґрунтових вод; вміст гіпсу.
Складання карти засолених ґрунтів. Після закінчення польових і лабораторних робіт, систематизації результатів досліджень складають на кожну свердловину список усіх виділених засолених земель за інтервалами глибин, глибинами сольових акумуляцій, типу й ступеня засолення, за групами гранулометричного складу та глибиною залягання ґрунтових вод. На основі цих даних складають легенду до карти засолення земель.
За глибиною залягання верхнього сольового горизонту (його верхньої межі) засолені землі ділять таким чином: солончакові (включаючи солончаки) — 0-30 см, високосолончакуваті — 30-70 см, солончакуваті — 70-100 см, глибокосолончакуваті — 100-150 см, глибокозасолені — глибше 150 см.
9.3.3Картування солонців і солонцеве обстеження
Ґрунтово-меліоративні дослідження на солонцях і солонцюватих землях проводять, щоб зібрати інформацію, необхідну для розроблення правильного технічного вирішення меліорації і освоєння солонцюватих ґрунтів і солонців, обґрунтування практичної необхідності проведення меліоративних робіт, встановлення їхніх видів, вартості, а також загальних меліоративних затрат на освоєння об'єкта. Складаються ці дослідження з підготовчого, польового і камерального періодів.
У підготовчий період збирають інформацію про територію досліджень, збирають і узагальнюють матеріали ґрунтових обстежень і намічають місця виробок, причому особливу увагу звертають на аналітичний матеріал, зокрема, на склад вбирних основ, ступінь і характер засолення, глибину залягання і потужність карбонатного та гіпсового горизонтів і вміст у них карбонатів і гіпсу, гранулометричний склад; вивчають досвід меліорації й освоєння солонців і солонцевих земель (ступінь і характер освоєння, агротехніку, урожайність, застосування меліорантів, добрив та їхню ефективність).
Рекогносцировочні обстеження солонцюватості ґрунтів, зокрема, на зрошуваних масивах, проводять не рідше одного разу на рік. Про процес осолонцювання ґрунтів роблять висновки за станом розвитку сільськогосподарських культур, утворення на поверхні ґрунту білуватої кірки, тріщинуватості, горіхувато-глибової структури з глянцем на гранях структурних окремостей тощо.
У польовий період ґрунтове знімання виконують на всіх сільськогосподарських угіддях. На площах з несолонцюватими ґрунтами, а також комплексами, що мають солонців до 10%, дослідження не проводять.
Масиви, де солонців є від 10 до 30% і наявні ділянки однорідних солонцюватих і сильнозасолених ґрунтів, обстежують маршрутно-рекогносцирувальним методом з метою коригування матеріалів минулих обстежень, у цьому випадку розрізи закладають із розрахунку 20% від загальної кількості, необхідної для обґрунтування цільового знімання заданого масштабу.
Лабораторні дослідження зразків ґрунтів і ґрунтових вод проводять за загальноприйнятими методиками.
Камеральний період складається з опрацювання польових і лабораторних матеріалів досліджень, складання кінцевої ґрунтово-меліоративної карти, зокрема карти солонцюватості ґрунтів, і пояснювальної записки до неї.
За аналітичними даними уточнюють польове визначення ґрунтів, коригують їхні основні діагностичні характеристики і встановлюють середні показники морфології (потужність генетичних горизонтів, глибину закипання від НСІ, глибину видимих форм карбонатів і гіпсу й т. ін.).
Систематизують ґрунтоутворюючі і підстилаючі породи за літологічним складом, ступенем і типом засолення, уточнюють тип гідрологічного режиму ґрунтів. Відповідно до класифікації складають остаточний систематичний список ґрунтів. Розраховують норми гіпсування, погоризонтні запаси карбонатів кальцію, гіпсу, глибини основного обробітку для випадку „самомеліорації". Складають контурну відомість агромеліоративних показників ґрунтів і комплексів. Дають меліоративну оцінку і розробляють заходи з меліорації і освоєння ґрунтів.
Ґрунтово-меліоративна карта є основним документом для складання проекту освоєння солонців і забезпечує найкращі меліоративні й економічні рішення відповідно до природних умов і прогнозу зміни ґрунтового покриву в процесі його використання.
На ґрунтово-меліоративній карті наочно й стисло відображають висновки і рекомендації з використання земель досліджуваної території і забезпечення їхньої продуктивності.
Ґрунтово-меліоративну карту і легенду до неї складають після аналізу морфологічних, хімічних, фізичних властивостей, гідрологічного режиму ґрунтів і розроблення заходів з їхньої меліорації і освоєння.
Завершують складання ґрунтово-меліоративної карти накладанням заходів з освоєння солонцевих земель. Використовуючи контурну відомість, на карті шляхом об'єднання контурів з аналогічними заходами виділяють меліоративні групи. Для кожної меліоративної групи розробляють систему агромеліоративних заходів, які детально характеризують у нарисі і коротко відмічають у легенді до ґрунтово-меліоративної карти.
9.3.4Картограми глибини залягання і хімізму
ґрунтових вод
Важливими показниками меліоративного стану земель є глибина залягання ґрунтових вод, зокрема, в період весняних польових робіт, їхня загальна мінералізація, хімічний склад, лужність ґрунтових вод і верховодки (за її наявності).
Для повноцінного аналізу матеріалів спостережень за меліоративним станом земель, зокрема зрошуваних, і для обґрунтування заходів з регулювання водно-сольового режиму ґрунтів і охорони водних і ґрунтових ресурсів необхідне проведення спостережень за загальним водним балансом не тільки на природно інтенсивно дренованих землях (зі стійким глибоким заляганням ґрунтових вод), а особливо в зонах низької природної дренованості, що є дуже важливо для зрошуваних масивів.
У комплекс досліджень за ґрунтовими водами входять також спостереження за режимом ґрунтових вод на території населених пунктів, зокрема в зонах зрошення.
9.4. Ґрунтово-ерозійне та ґрунтоеколого-агрохімічне знімання
9.4.1 Мета та завдання обстежень
3 огляду на інтенсивне розорювання земель, вирубування лісів, помилки в агротехнологічному процесі при використанні земельних ресурсів схилів виникає ґрунтова ерозія, яка приносить велику шкоду сільськогосподарському виробництву та довкіллю загалом.
У разі проведення ґрунтово-ерозійних досліджень особливе значення мають морфометричні показники рельєфу. Оскільки ступінь еродованості ґрунтів насамперед пов'язаний зі ступенем вираженості форм рельєфу, то для виявлення топографічних закономірностей у заляганні ґрунтів різного ступеня змитості необхідно складати спеціальні морфометричні карти: карти крутизни схилів, глибини й густоти ерозійного розчленування території, пластики рельєфу. Для складання таких карт необхідно мати якісну топографічну карту місцевості великого масштабу. Важливе значення мають також аерофотознімки.
Ще до виїзду в поле за даними картографічної основи визначають густоту розчленування, відповідно до якої рельєф території ділять на густорозчленований, середньорозчленований і слаборозчленований. У першому випадку на 1 км2 території припадає приблизно 1 км ерозійних форм, у другому — від 0,5 до 1, в третьому — менше 0,5 км.
За зовнішнім виглядом ерозійний рельєф ділиться на яружний, балковий, долинний і рельєф змішаного походження — яружно-балковий, балково-долинний, долинно-яружно-балковий тощо.
Спеціальні ґрунтово-ерозійні дослідження проводяться в тих господарствах, де значна площа земель еродована. Об'єкти для ґрунтово-ерозійного знімання вибирають після аналізу великомасштабних ґрунтових карт. Практично такі знімання є звичайними великомасштабними ґрунтовими зніманнями з деякою специфікою, пов'язаною з більш детальним аналізом форм рельєфу та попереднім складанням спеціальних карт ухилів і карт пластики рельєфу. Масштаб дослідження 1:5000-1:10 000.
Ґрунтова карта великого масштабу з максимально докладним виділенням контурів ґрунтів різного ступеня змитості й намитості (дефльованості) є основою для розроблення заходів із захисту ґрунтів від тих чи інших видів ерозії та відновлення родючості ґрунтів.
9.4.2 Методика проведення ґрунтово-ерозійних обстежень.
У методичному плані проведення ґрунтово-ерозійних досліджень має свою специфіку. До початку картографування складають карту пластики рельєфу, на яку потім накладають карту ухилів. Тим самим попередньо встановлюють гіпотетичні межі ґрунтових контурів з різним ступенем еродованості. Червоною тушшю пунктирною лінією на випуклих формах рельєфу намічають межі між контурами, що мають різну крутизну: до 1°, 1-2°, 2-3°, 3-5°, 5-6°, 6-8°, 8-10°, 10-15° і далі. В середині контуру проставляють величину ухилу в градусах. Відповідно всі ввігнутості будуть характеризуватись ерозійно-денудаційними мікрокатенами, де переважатимуть намиті ґрунти.
У разі закладення розрізів на території найбільш доцільним є метод закладення профілів (катен), перпендикулярних до осі основної долини, і додаткових катен на схилах другого порядку: від тальвегу однієї балки до тальвегу іншої. При строкатості ґрунтів за ступенем змитості та наявності аерофотознімків необхідно закладати кущі прикопок на плямах різного відтінку для встановлення складу ґрунтових комбінацій і відсоткового співвідношення між компонентами комбінації. Відстань між катенами визначається на місці залежно від густоти ерозійного розчленування, глибини базису ерозії, крутизни й довжини схилів. Норма ґрунтових виробіток у разі ґрунтово-ерозійного картографування має бути дещо вищою, ніж при звичайних ґрунтових зніманнях.
З метою підвищення достовірності виділених меж ґрунтових контурів кількість основних розрізів і піврозрізів необхідно збільшити на 20%, а прикопок — на 25-30%. Потреба більшого насичення території ґрунтовими виробітками диктується великою строкатістю ґрунтового покриву за ступенем змитості, плямистістю ланів, наявністю форм не лише площинної, але й лінійної ерозії (Т.І.Євдокимова, 1987). Якщо використовуються якісні аерофотознімки, кількість ґрунтових виробіток може бути знижена.
За ступенем змитості ґрунти ділять на слабо-, середньо- і сильнозмиті (інколи виділяють дуже сильнозмиті); за ступенем намитості — на слабонамиті (товщина нанесених відкладів до 20 см), середньонамиті (товщина нанесених відкладів 20-50 см) і сильнонамиті (товщина нанесених відкладів понад 50 см).
Технічні вимоги до розмірів ґрунтових контурів і до проведення меж між ними такі ж самі, як і при звичайних ґрунтових зніманнях. Найменший розмір контуру, який підлягає виділенню, становить 0,25-0,50 га.
Ґрунтово-картографічні роботи слід доповнювати стаціонарними дослідженнями, основною метою яких є вивчення розмірів і якісного складу твердого та рідкого стоків. У зв'язку з тим, що сила й інтенсивність ерозії передаються через величину сумарного винесення мінеральних елементів і гумусу, то необхідна організація цілорічних спостережень за поверхневим стоком. Для розрахунку балансу речовин у ландшафті дуже важливо отримати відомості про внутріґрунтовий стік. Подібні дослідження потребують спеціальних гідрологічних постів або хоча б стокових площадок.
У польовому картографуванні основним методом визначення ступеня еродованості ґрунтів є метод зіставлення профілю змитих ґрунтів і „еталонного" ґрунту. Найбільшою проблемою є встановлення ступеня змитості на орних землях. Картографування дуже затруднене наявністю добре виражених форм нано- і мікрорельєфу як природного, так і створеного обробітком та оранкою вздовж схилу. На таких схилових ділянках простежується велика неоднорідність ґрунтового покриву за ступенем змитості-намитості, що потребує виділення ґрунтових комбінацій (варіацій).
9.4.3 Показники еродованості для різних ґрунтів
Показники для цілинних ґрунтів
Дерново-підзолисті та ясно-сірі лісові ґрунти
Слабозмиті. Змитий частково (не більше половини) гумусово-елювіальний горизонт.
Середньозмиті. Змитий частково або повністю елювіальний горизонт.
Сильнозмиті. Змитий частково або повністю ілювіальний горизонт.
Темно-сірі й сірі лісові ґрунти
Слабозмиті. Змито не більше половини гумусового елювійованого горизонту (горизонт темного кольору без бурих плям ілювійованого гори-
зонту)
Середньозмиті. Змитий більше, ніж наполовину або повністю гумусовий елювійований горизонт.
Сильнозмиті. Змитий частково або повністю, ущільнений ілювіальний горизонт (гумусово-ілювіальний або ілювіальний).
Чорноземи, каштанові й бурі лісові ґрунти
Слабозмиті. Змито не більше половини гумусового горизонту.
Середньозмиті. Змито більше половини або повністю гумусовий горизонт.
Сильнозмиті. Змитий частково або повністю гумусовий перехідний горизонт.
Показники для орних ґрунтів
На орних землях діагностика ступеня еродованості ґрунтів значно утруднена, особливо для тих ґрунтів, потужність гумусового горизонту яких незначна. В цьому випадку орний горизонт складається з суміші різних горизонтів, що ускладнює визначення ступеня змитості ґрунту безпосередньо за зміною потужності верхнього горизонту ґрунтового профілю.
У таких випадках використовують непрямі показники або показники еталонних ґрунтів, середньостатистичні дані по нееродованих ґрунтах досліджуваної території.
Дерново-підзолисті та ясно-сірі лісові ґрунти з середньою глибиною оранки не менше 18-20 см
Слабозмиті. У ріллю захоплений увесь горизонт гумусовий елювіальний і порушена оранкою верхня частина елювіального горизонту, внаслідок чого орний шар помітно освітлений і має бурий відтінок порівняно з незмитим ґрунтом, але загалом ще достатньо гумусований;
залягання ґрунтів на пологих схилах (ухил не більше 3°);
наявність на поверхні ґрунту негустої сітки промивин, які не зникають після обробітку;
зниження сумарного запасу гумусу у верхньому (30 см) шарі на 20-25% відносно запасу в незмитому ґрунті.
Середньозмиті. В ріллю захоплено гумусовий елювіальний горизонт та елювіальний до ілювіального горизонту, внаслідок чого майже зникають морфологічні показники підзолистих ґрунтів і зменшується диференціація ґрунтового профілю загалом. Колір ріллі стає бурим і звичайно сильно плямистим. Ґрунти є на схилах з ухилами 3-5°; поверхня ріллі розмита густою сіткою промивин.
Сильнозмиті. Трапляються на ріллі лише окремими ділянками. Розорюється середня або нижня частина ілювіального горизонту; верхня частина ґрунтового профілю повністю змита, через що складно діагностувати ґрунт. Ґрунти є на хвилястих схилах з ухилами 5-8°.
Сірі й темно-сірі лісові ґрунти з середньою глибиною оранки
не менше 20-22 см при початковій потужності
гумусових горизонтів 30-40 см
Слабозмиті. Гумусові горизонти змиті не більше, ніж на одну третину початкової потужності. Гумусовий ілювіальний горизонт в ріллю не потрапляє зовсім або дуже рідко; під час оранки під цукрові буряки захоплюється його верхня частина по межі між горизонтами.
Середньозмиті. Гумусовий горизонт змитий більше, ніж на третину, в ріллю потрапляє частина гумусового ілювіального горизонту. Орний горизонт має буруватий відтінок.
Сильнозмиті. Гумусовий горизонт змитий повністю, орний шар утворений в основному з ілювіального горизонту й має бурий колір. Визначення підтипу первинного ґрунту (сірий чи темно-сірий) практично неможливе.
Потужні й середньопотужні чорноземи всіх підтипів з середньою глибиною оранки не менше 22 см при початковій потужності гумусових горизонтів понад 50 см
Слабозмиті. Змито до однієї третини гумусового горизонту. Орний шар не відрізняється за кольором від незмитих ділянок ріллі. Потужність підорного гумусового шару зменшена на 25%; на 10% зменшені запаси гумусу порівняно з нееродованим ґрунтом.
Середньозмиті. Змитий більше, ніж наполовину гумусовий горизонт. Орний шар відзначається незначним буруватим відтінком. Простежується скорочення підорного гумусового шару і запасів гумусу в ньому до 50% порівняно з нееродованим ґрунтом.
Сильнозмиті. Змитий повністю гумусовий горизонт і частково гумусовий перехідний горизонт. Орний шар має буруватий або бурий колір, добре виражену брилуватість і схильність до утворення кірки. Відмічається зменшення запасів гумусу до 75% порівняно з нееродованим ґрунтом.
Типові, звичайні й південні чорноземи, каштанові ґрунти з середньою глибиною оранки не менше 20 см при потужності гумусових горизонтів до 50 см
Слабозмиті. Змито до однієї третини початкової потужності гумусового горизонту. У ріллю потрапляє невелика, тільки верхня темнозабарвлена частина гумусового перехідного ілювійованого горизонту.
Середньозмиті. Змито більше половини гумусового горизонту. При розорюванні значна частина гумусового перехідного ілювійованого горизонту потрапляє в орний шар. Останній підстилається слабогумусованою або язикуватою частиною гумусового перехідного ілювійованого горизонту.
Сильнозмиті. Змито увесь гумусовий горизонт і частину чи увесь перехідний. Рілля має колір, подібний до кольору ґрунтоутворюючої породи, під орним шаром знаходяться нижні горизонти ґрунтового профілю.
Після закінчення польових і камеральних робіт складається авторський варіант (оригінал) ґрунтово-ерозійної карти з виділенням і обґрунтуванням всіх генетичних типів і таксономічних одиниць ґрунтів.
Найбільш детально в систематичному списку ґрунтів і в легенді ґрунтово-ерозійної карти мають бути відображені ґрунти різного ступеня еродованості. В ґрунтовому контурі поряд з індексом ґрунту (ЕГА, ГК) треба ставити умовні знаки ступеня еродованості.
На основі ґрунтово-ерозійної карти складають картограми еродованості ґрунтів, поділяючи їх на три категорії ерозійної небезпеки:
I категорія: 1) ерозія відсутня; 2) ерозія слабка.
ІІ категорія: 1) ерозія слабка; 2) ерозія середня.
III категорія: ерозія сильна.
Для кожної категорії розробляють рекомендації з охорони ґрунтів від ерозії, які погоджують із зональними природними умовами, особливостями ґрунтового й рослинного покриву.
Ґрунтово-ерозійні дослідження можна проводити, коригуючи наявні ґрунтові карти за умови їхньої високої якості. Наявність карти ухилів, карти пластики рельєфу і якісних аерофотознімків дає можливість скласти ґрунтову карту-гіпотезу, яка служить плановою основою при коригуванні. Такий підхід значно скорочує час на ґрунтово-ерозійне знімання, робить його економнішим і в той же час не знижує якості.
9.4.4 Ґрунтово-екологічне обстеження
Ґрунтово-екологічна експертиза в зв'язку з організацією ґрунтового моніторингу. Суцільне обстеження ґрунтів в Україні, дало дуже мало інформації про сучасну динаміку земельних ресурсів, їхню якість і екологічний стан через обмеженість переліку показників, залучених у програму обстежень (Методика..., 1998). Не додали суттєво важливих відомостей і спостереження за відомчими мережами, які було розгорнуто в Мінсільгосппроді, колишньому Мінводгоспі тощо, бо основна їхня мета полягала головно у вдосконаленні технологій, а не опрацюванні нової, більш гармонійної, стратегії землекористування.
Тому зараз постає питання організації принципово нового дослідження земельних ресурсів, в основі якого має бути моніторинг, тобто систематичне спостереження за станом земельних ресурсів на основі широкої програми, з використанням оптимального набору показників.
Очевидно, що такий підхід дасть змогу точніше описати кількісні та якісні характеристики земельних ресурсів й використати отримані дані для об'єктивізації земельних відносин, визначення ціни на землю, а головне — вибору адекватних і своєчасних засобів регулювання стану земель.
Організація моніторингу — складний поетапний процес. Згідно з концепцією, яку затвердив Державний комітет України по земельних ресурсах, буде розпочато моніторинг земель, що знаходяться в т. зв. кризовому стані.
З огляду на це треба виявити кризові зони, їхні типи, утворити спеціальні полігони й організувати систематичні дослідження з метою призупинення або усунення негативних явищ у розвитку земельних ресурсів. Для виявлення кризових зон необхідно провести ґрунтово-екологічне обстеження в районах з найбільш загрозливим станом земельних ресурсів з точки зору екологічної ситуації (Методика ..., 1998).
Ґрунтово-екологічна експертиза в зв'язку з оптимізацією землекористування, земельним кадастром і оцінкою земель. В умовах переходу до ринкових відносин і з огляду на земельну реформу одним із найважливіших завдань ґрунтознавців і екологів є проведення земельної екологічної експертизи. Концепція земельної екологічної експертизи передбачає екологічну оцінку земельних ресурсів, їхню інвентаризацію з урахуванням стану ґрунтів і ґрунтового покриву й тих екологічних функцій, які ними виконуються в біосфері. Наріжним каменем філософії землекористування є компонентна і територіальна екологічна оптимальність. Інтенсивне використання земельних ресурсів призвело на Україні до порушення територіального екологічного статусу землекористування, який за сучасними уявленнями має відповідати такому екостратегічному співвідношенню між заповідними територіями, природними ландшафтами обмеженого використання і агроландшафтами: 0,33 : 0,33 : 0,33.
Екологічна експертиза дасть можливість встановити необхідність і межі конверсії земельних угідь з рекомендаціями зі збереження і відновлення ґрунто- і водозахисних функцій ґрунтового покриву басейнів водозбору. Найважливішим завданням ґрунтово-екологічної експертизи є виявлення ступеня деградації ґрунтів, що зумовлена розорюванням, зрошенням чи осушенням, загалом з опустелюванням території, різноманітного виду техногенними порушеннями, що потребують рекультивації і конструювання ґрунтів.
Під час ґрунтово-екологічного обстеження мають бути виявлені площі еродованих земель, вториннозасолених, осолонцьованих і заболочених. Одним із показників деградації є гумусовий стан ґрунтів. Однією із задач земельної екологічної експертизи є виявлення просторового розподілу та компонентного складу речовин, що забруднюють ґрунти. Забруднення ґрунтового покриву може мати ландшафтний, локальний і точковий характер.
При ландшафтному характері забруднення воно наявне на всій досліджуваній площі. Це може бути забруднення радіонуклідами, викидами промислових підприємств і загалом атмосферного повітря, і опадів хімічними елементами і твердими частинками, їхнього підкислення (кислі дощі) або збагачення сіллю в приморській зоні. Локальний характер забруднення може бути площинним або лінійним. На окремих полях сівозмін можуть міститися підвищені концентрації важких металів, отрутохімікатів, пестицидів, хімічних елементів, що потрапляють до ґрунту при внесенні високих доз мінеральних добрив та меліорантів. Лінійний характер забруднення характерний для ґрунтів уздовж великих транспортних артерій, нафто- і газопроводів. Точковий характер забруднення пов'язаний з екологічними порушеннями при зберіганні добрив, отрутохімікатів, хімічних меліорантів, паливно-мастильних матеріалів, при несанкціонованих викидах будівельного сміття та побутових відходів, з роботою тваринницьких комплексів і літніх стоянок тварин. Отримані в процесі проведення експертизи матеріали використовуються при складанні ґрунтово-екологічних карт, основою для яких можуть бути наявні відкориговані ґрунтові карти. В ряді випадків необхідні спеціально поставлені ґрунтово-екологічні дослідження з виявлення наслідків меліорації. Вважаємо, що складання земельного кадастру без попереднього проведення земельної екологічної експертизи і екологічної оцінки земельних ресурсів неможливе, бо в цьому випадку земельний кадастр не буде відображати реального екологічного стану земельних ресурсів, а, отже, і ціни землі.
Методика ґрунтово-екологічних досліджень, незалежно від поставленої мети, буде приблизно однаковою. Як і всі дослідження з картографування природних ресурсів і їхнього стану, ґрунтово-екологічне знімання поділяється на три етапи: підготовчий, польовий і камеральний.
Підготовчий період. У підготовчий період насамперед визначають мету і обсяги, методику обстеження та складання ґрунтово-екологічної карти. Можна виділити такі основні завдання ґрунтово-екологічних обстежень:
виявлення земель, які знаходяться в кризовому стані та які найбільше потерпіли від людської діяльності;
моніторингові спостереження на окремих полігонах з подальшими періодичними обстеженнями;
виявлення масивів, придатних для вирощування екологічно чистої сільськогосподарської продукції;
обстеження земель, які передаються в довгострокову оренду або в приватну власність фермерам та іншим суб'єктам господарювання;
планові ґрунтово-екологічні знімання об'єктів господарювання з метою бонітування й оцінки земель, розроблення земельного кадастру з урахуванням екологічного стану земельних ресурсів.
Масштаб обстеження залежить від мети досліджень, але не може бути меншим, ніж ґрунтова карта, що є на досліджувану територію. Як правило, це масштаб 1 : 10 000 і 1 : 25 000. Для моніторингових спостережень на ключових ділянках він може бути і значно крупнішим. Залежно від мети і масштабу досліджень визначаються об'єми спостережень: площа знімання і перелік тих забруднюючих елементів і кризових явищ, які підлягають дослідженню. У всіх випадках доцільно користуватися тимчасовою методикою, розробленою науковцями Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського (Методика ..., 1998). Можна рекомендувати такий перелік параметрів і явищ, які підлягають дослідженню і картографуванню.
Методика ґрунтово-екологічного знімання буде залежати від завдань і району досліджень. У підготовчий період необхідно перелічити ті показники, які будуть підлягати картографуванню і дослідженню, розробити методику відбору зразків ґрунтів для лабораторного дослідження. Особливу увагу необхідно звернути на планову картографічну основу. Необхідно мати ґрунтову карту, бажано відкориговану за сучасними вимогами, топографічну основу і карти пластики рельєфу, які складають на базі топографічних планів і аерофотознімків, ландшафтну карту. Крім того, корисними будуть матеріали останнього агрохімічного обстеження господарства, матеріали сольових і солонцевих знімань на зрошувані території, карти рівнів ґрунтових вод тощо. Якісна ґрунтова карта може служити плановою основою для ґрунтово-екологічного знімання і значно спростити його.
Якщо ґрунтова карта має низьку якість, то необхідне її коригування за картами пластики рельєфу і складеними на їхній основі ґрунтовими картами-гіпотезами. В іншому випадку ґрунтово-екологічне знімання буде недоцільним.
Перед початком польового ґрунтово-екологічного обстеження на ґрунтову карту наносять усю інформацію про сучасний еколого-меліоративний стан земель, аналізують цю інформацію і вже конкретно визначають задачі на польовий період.
Польовий період. У польовий період вирішують такі завдання:
обстежують територію з метою виявлення кризових ситуацій і наносять отриману інформацію на карту у вигляді ареалів і умовних значків з детальним описом виявлених порушень ґрунтів;
виявляють попередні причини кризових явищ і низькоефективного використання земельних ресурсів;
проводять відбір зразків ґрунтів для подальшого лабораторного дослідження;
вирішують питання про необхідність дослідження окремих властивостей ґрунтів і кризових ситуацій на ключах і постійних стаціонарах, включення їх у систему загального моніторингу, а також про періодичність ґрунтово-екологічних обстежень.
Таблиця 14.
Перелік показників кризових явищ, які підлягають
картографуванню при ґрунтово-екологічних дослідженнях

п/п Назва кризових
явищ Назва показників, характер і тип проявлення кризових явищ
1. Ерозійні процеси:
вітрова і водна
ерозія Площі земель різного ступеня еродованості;
втрати ґрунту, т/га;
коефіцієнт зниження родючості;
шар потенційного стоку;
показник прояву ерозії ґрунтів;
потужність наносів дрібнозему
в лісосмугах, см
2. Порушення ґрунтів при зрошенні Вторинне засолення;
вторинне осолонцювання;
вторинне заболочення;
глибина ґрунтових вод і їхній хімізм;негативні зміни в гумусовому стані, фізичних і фізико-хімічних властивостях
3. Порушення ґрунтів при осушенні Площі осушених земель, га; вторинне заболочення; переосушення („аридизація") земель; спрацювання осушених торфових земель унаслідок інтенсивної мінералізації органічних речовин і ерозії; вторинне озалізнення, окарбоначення, осолонцювання і засолення; забруднення дренажних вод; забруднення радіонуклідами; утворення торфових кар'єрів
4. Техногенне і сільськогосподарське
забруднення ґрунтів Радіаційне забруднення;
забруднення важкими металами; техногенне забруднення викидами підприємств в
атмосферу;
забруднення отрутохімікатами і пестицидами;
забруднення відходами
с/г виробництва; забруднення ґрунтів при транспортуванні ПММ. трубопроводами і їхнє використання в господарствах;
забруднення будівельними відходами і побутовим сміттям;
забруднення при неправильному збереженні та використанні добрив і меліорантів
Продовження таблиці14
5. Техногенні порушення ґрунтів Порушення ґрунтів при відкритому
добуванні будівельних матеріалів
і корисних копалин, складуванні
шахтних порід; порушення ґрунтів при будівельних роботах; техногенні порушення ґрунтів у містах та інших населених пунктах.
6. Порушення ґрунтів, пов'язані з геологічними аномаліями Кризові явища: селі, мочари, зсуви, вітровали, карст, поди, западини
Камеральний період. У камеральний період вирішують такі завдання:
аналізують ґрунтові зразки, зразки рослин і ґрунтових вод;
за отриманими результатами роблять висновок про зарахування того чи іншого району (площі, контуру тощо) до кризової ситуації певного рівня;
складають ґрунтово-екологічну карту, легенду до неї і пояснювальну записку з рекомендаціями з подолання негативних явищ.
Контрольні запитання
Для чого необхідне агрохімічне картографування ґрунтів?
Особливості агрохімічного картографування ґрунтів та його методика.
Етапи агрохімічного картографування та їх суть.
Обстеження земель сільськогосподарського призначення.
Елементарні ділянки при агрохімічному картографуванні та їх площі.
Агрохімічне обстеження еродованих земель.
Створення агрохімічного нарису.
Періодичність агрохімічного картографування ґрунтів.
Задачі і мета ґрунтового картографування для нужд землеустрою.
Методика ґрунтових досліджень з метою землеустрою.
Картографічна основа для ґрунтових обстежень.
Етапи проведення ґрунтових обстежень та їх суть.
Агровиробниче групування ґрунтів по їх орнопридатності
Мета та завдання ґрунтово-меліоративного та сольового обстеження.
Програма і методика ґрунтово-меліоративних обстежень.
Специфіка ґрунтово-меліоративних обстежень.
Категорії складності природних умов.
Етапи ґрунтово-меліоративних обстежень та їх суть та стадії.
Види робіт при різних масштабах знімання.
План звіту про ґрунтово-меліоративне знімання.
Особливості ґрунтово-меліоративного знімання торфових ґрунтів.
Картограми, що супроводжують ґрунтово-меліоративну карту.
Мета сольового обстеження.
Категорії складності при сольовому зніманні.
Елементи польових робіт при сольовому зніманні.
Лабораторні роботи при сольовому зніманні.
Картографування солонців і солонцеве обстеження.
Складання картограми глибини і хімізму ґрунтових вод.
Мета та завдання ґрунтово-ерозійного знімання.
Методика ґрунтово-ерозійних обстежень.
Поділ ґрунтів за ступенем змитості.
Основний метод визначення ступеня еродованості ґрунтів.
Показники еродованості для різних ґрунтів.
Градації еродованості території в складних контурах.
Складення картограм еродованості ґрунтів.
Грунтово-екологічна експертиза в зв’язку з організацією ґрунтового моніторингу.
Грунтово-екологічна експертиза в зв’язку з оптимізацією землекористувань.
Методика ґрунтово-екологічних досліджень.
Етапи ґрунтово-екологічного знімання та їх суть.
Показники кризових явищ, які підлягають картографуванню при ґрунтово-екологічних дослідженнях.
10. НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПРИ КАРТОГРАФУВАННІ ҐРУНТІВ
10.1. Методи електронної тахеометрії при картографуванні ґрунтів
Істотною рисою сучасних знімальних робіт є автоматизація, яка може виконуватися двома шляхами:
дистанційним зніманням (з космосу, аерофотознімання, наземне фотознімання), яке вивчається в курсі аерофотогеодезії;
координуванням (зніманням) результатів наземних ґрунтових обстежень і відображенням конкретних точок за нашим вибором (електронна тахеометрія, GPS-системи). Цей шлях передбачає автоматизацію традиційного процесу польових вимірів при зніманні ґрунтів, накладання знятих точок, оформлення графічного матеріалу у вигляді планів або карт ґрунтів.
Оскільки плани (карти) будуватимуться за допомогою графічних редакторів, то результати вимірів і допоміжні дані "перекачують" у комп'ютер. При цьому відзняті точки розподіляються по шарах у відповідності до тематичної інформації, яку вони несуть. Це забезпечує в подальшому можливість формувати спеціальні плани потрібною тематичною інформацією про гранти. Побудовані плани виводять на папір або записують на магнітний носій.
Як відомо, тахеометрія - це визначення планового та висотного положення точок полярним методом. Процедура знімання поділяється на польові камеральні роботи. В процесі польових робіт набираються результати вимірів, а в камеральних умовах вони обробляються і використовуються для складання планів ґрунтів. Всі ці процеси автоматизовані в технології електронного тахеометра: результати вимірів можна зберігати в пам'яті тахеометра або виконувати обчислення координат, висот, площ ділянок тощо.
Електронні тахеометри об'єднують передові засоби вимірювання й апробоване програмне забезпечення. Вони мають двоосьовий компенсатор (в площині зорової труби та в площині вісі її обертання), програми обліку колімаційної помилки та місця нуля вертикального кругу, ряд програм обчислювальної обробки результатів вимірів.
Можливості електронних тахеометрів розглянемо на прикладі двох моделей: Set 3000 фірми Sokkia (Японія) та Rec Elta (Karl Zeiss Німеччина). Результати вимірів відображаються на рідиннокристалічному дисплеї (у Sokkia два дисплеї, вісім рядків по 20 символів кожний, у Rес Еltа 15 - один дисплей, чотири рядки по 40 символів), можуть бути записані у пам'ять приладу (у Sokkia - 1000 пікетів, у Rec Elta 15 - 500 дворядкових записів). Sokkia має також змінні магнітні карти. Біля дисплеїв розташовується функціональна алфавітно-цифрова клавіатура (у Sokkia - 47 клавіш, Rec Elta 15-24 клавіші). Всі ці можливості реалізовані у приладі вагою 5,7 кг (Sokkia) і 7,5 кг (Rec Elta 15).
Відстані вимірюють на призму-віддзеркалювач. Дальність вимірів у Sokkia 2,5-3 км, а Rec Elta 15 використовує світловіддалемір інфрачервоного випромінювання і вимірює відстані з однією призмою до 1 км, а з трьома призмами - до -1,5 км.
У Rec Elta 15 набір програм стандартний, а особливості подальшої обробки результатів вимірів враховуються програмним забезпеченням персонального комп'ютера. При цьому головне меню приладу відображає можливість виконання таких робіт:
програма набору результатів польових вимірів MESSEN;
програмний модуль KOORDINATEN для безпосередньої обробки результатів вимірів у прямокутній системі координат в полі: обчислення координат точки, пряма та зворотна засічки, полярні виміри, винесення точок в натуру, обчислення площ;
підпрограми для розв'язання спеціальних геодезичних задач SPEZIAL: знесення відмітки з пункта на себе, розбивка прямих, взаємоув'язка сусідніх точок;
Модуль JUSTIEREN/VORBER для виконання перевірок, юстировок і завдання початкових установок Rec EltalS;
модуль DATENTRANSFER для передавання даних на периферійні пристрої і комп'ютер або принтер);
програма-редактор EDITOR.
Таким чином, електронні тахеометри значно підвищують продуктивність праці при ґрунтових обстеженнях та складанні фунтових планів і карт.
10.2. Використання методів супутникової навігації при картографуванні ґрунтів
10.2.1. Поняття про супутникову навігацію
Під поняттям "супутникова навігація" слід розуміти навігацію або визначення місцезнаходження (позиціонування) за сигналами, випромінюваними супутниками Землі. Супутникові системи позиціонування першого покоління з'явились у 60-ті роки: радянська система "Цикада" і американська система "Транзит". Такі системи застосовувалися переважно в морській навігації. При цьому точність визначення координат об'єктів при тривалому позиціонуванні була на рівні 30 м. Тобто істотним недоліком систем першого покоління були перш за все низькі точність і надійність визначення. Супутникові системи позиціонування другого покоління створювалися як системи забезпечення підвищеної точності місцезнаходження, безперервної роботи та практично миттєвої видачі певних параметрів.
Супутникова система позиціонування (або GPS) передбачає використовувати як опорні радіонавігаційні точки штучні супутники Землі з навігаційною апаратурою. Ці супутники є аналогами нерухомих радіонавігаційних точок наземних систем. Іншими словами, супутники є радіомаяками. Перенесення радіонавігаційних точок із наземних точок з фіксованими географічними координатами у точки, які здійснюють орбітальний рух, спричинило суттєві зміни в структурі цих систем. Якщо наземні радіонавігаційні системи складаються тільки з апаратури радіонавігаційних точок та апаратури споживачів, то GPS містить у собі ряд додаткових елементів. Спрощена структурна схема GPS включає в себе три основні частини-сегменти: контролю й управління, космічний, споживачів.
10.2.2 Використання GPS для картографування ґрунтів і геоінформаційних систем (ГІС).
GPS-приймачі, призначені для картографування ґрунтів, дозволяють до одержаної точки додати її опис. Приймачі деяких типів дають можливість просто вводити опис за допомогою вбудованої клавіатури, інші - вибирати терміни із списку заздалегідь введеного словника безпосередньо у польових умовах. Деякі із словників даних мають ієрархічну структуру. Програмне забезпечення (ПЗ), яке постачається GPS-виробниками, має важливе значення щодо інтегрування даних вимірювання з базою даних ГІС. ПЗ допускає його реалізацію на ІВМ - сполучених персональних комп'ютерах. Зв'язок комп'ютера з приймачем GPS здійснюється, як правило, через послідовний порт RS232. У своїй більшості програмні засоби досить прості у використанні, а їх інсталяція лише незначно складніша, ніж ініціалізація зв'язку приймача з послідовним портом комп'ютера. ПЗ підтримує відкритий формат обміну даних (RINEX - формат), хоча тут можуть виявлятися деякі різниці в інтерпретації результатів. Якщо споживач планує застосувати RINEX - дані, йому слід проконтролювати особливості встановленого виробником формату! За портативністю GPS/ГІС-приймачі можуть бути поділені на дві категорій: ручні та заплічні. Ручні приймачі повністю автономні. GPS -приймачі у комплекті з антеною, батареєю, дисплеєм і клавіатурою важать не більше 1 кг. Заплічні приймачі обладнані окремою антеною, яка встановлюється на спеціальній мачті. Приймач і батарея транспортуються в заплічній сумці, а накопичувач даних з клавіатурою та дисплеєм споживач тримає в руках. Усе це обладнання важить близько 3 кг. Щодо блоків живлення, то навіть ручні приймачі можуть бути обладнані потужними батареями. Таким чином, вибір режиму служби та портативності батареї залежить тільки від енергоспоживання. Усі GPS/ГІС-приймачі обладнані вбудованими батареями для живлення блоків пам’яті, отже, при від'єднанні джерела живлення дані не втрачаються. Для вимірювань в умовах затінення від дерев точність залежить від багатьох факторів, включаючи густоту листя та вологість повітря. В цьому випадку точність кожного з приймачів слід контролювати в одному й тому ж положенні серед дерев і, приблизно, в один і той же час доби. На практиці робочі характеристики приймачів можуть змінюватися залежно від умов навколишнього середовища.
Деякі з приймачів обладнані масками для Геометричного фактора точності (Position Dilution of PDOP) та для регламентування рівнів відношення Сигнал/Шум (Signal to Not Ratio - SNR). РDОР характеризує геометрію супутників, отже, якість розв'язання задач позиціонування, тобто точність. SNR характеризує відносну інтенсивність сигналу. Всі вимірювання оцінюються при використанні таких масок, при цьому найгірші результати відкидаються. Дані можливості використовуються для підвищення точності позиціонування, зокрема точкового позиціонування, коли одне невдале вимірювання може призвести до спотворення інших досить доброякісних результатів. Для контролю точності позиціонування існують і більш складні методи, відомі як Інтегральне Автономне Управління Приймачем (Reciever Autonomous Integriyt Monitoring - RAIM).
10.3. Аерокосмічні методи ґрунтового знімання
10.3.1 Аерокосмічним зніманням називається комплекс робіт для одержання зображення місцевості з літаків або космічних апаратів з метою нагромадження спеціальної інформації про земну поверхню та тематичного картографування. Зображення може бути одержано в системі координат Х-У-Z (у фотографічному, стрічково-аналоговому або цифровому варіантах). Використовується дистанційне зондування - неконтактне вивчення земної поверхні, копалень, об'єктів та явищ шляхом реєстрації та аналізу їх власного зображення або відбитого об'єктами (земною поверхнею) електромагнітного випромінювання. Реєстрація відбитого випромінювання виконується за допомогою засобів, які розміщуються на аерокосмічних літальних апаратах, а також на земній поверхні, наприклад, при гляціологічних вишукуваннях за допомогою фототеодолітного знімання.
Знімання є складовою картографування ґрунтів, але не обов'язковим при дистанційному зондуванні місцевості. Цей метод при вирішенні деяких задач дозволяє брати до уваги аналізувати лише дискретну інформацію. Знімання та одержання дискретної інформації називається пасивним, якщо відбувається природне відображення об'єкта, який вивчається, і активним, коли відображення об'єкта реєструється за допомогою штучного опромінення.
Взагалі технологія ґрунтового дешифрування обумовлюється низкою факторів:
• інформаційними властивостями аерознімків, які залежать від правильності вибору основних параметрів фотографування (масштабу знімання та фокусної відстані АФА), фотографуючої системи (об'єктива, типу аероплівки, світлофільтра), часу знімання (пори року, часу доби) та ін.;
• кваліфікацією дешифрувальників та досвідом їх роботи в даній географічній зоні;
• часом одержання аерознімків з аерофотознімального загону;
• наявністю та новітністю топографічної основи, потрібної для складання ґрунтової карти та ін.
Один з технологічних варіантів ґрунтового дешифрування для складання крупномасштабних карт (1:10000 - 1:25000) включає в себе такі стадії.
1. Підготовчі роботи та попереднє камеральне дешифрування:
• підбираються та вивчаються літературні і картографічні матеріали, які характеризують особливості ґрунтів району робіт;
визначаються взаємозв'язки типів ґрунтів з факторами ґрунтоутворення для цього району;
• готуються до дешифрування матеріали аерофотознімання і підбираються аерознімки, монтуються фотосхеми та стереофотосхеми, наносяться межі робочих площ на матеріали, які підлягають дешифруванню;
• виконується топографічне дешифрування при відсутності топографічної основи потрібного масштабу. Якщо така основа існує, але її зміст застарів, ситуація коригується по аерознімках;
• вивчається характер району робіт в цілому (краще за стереофотосхемами), визначаються загальні фізико-географічні умови ґрунтоутворення;
• дешифруються послідовно елементи ландшафту, які є факторами ґрунтоутворення;
• виділяються однорідні за тоном та текстурою фотозображення ділянки оголених земель;
• за попередньо встановленими взаємозв'язками між типами ґрунтів та різними комбінаціями факторів ґрунтоутворення, з урахуванням прямих дешифрувальних ознак на оголених ділянках, визначаються типи ґрунтів і межі їх поширення;
• складається план польових досліджень з виділенням найбільш типових для даного району ділянок (ключових), з визначенням маршрутів польового контролю результатів дешифрування та польовою доробкою складних ділянок;
• зі збільшенням масштабу ґрунтової карти частка польових робіт в загальному обсязі, як правило, зростає. Іноді, особливо у складних районах з нестійкими дешифрувальними ознаками, а також при недостатньому досвіді робіт у подібних умовах, камеральному дешифруванню ґрунтів повинні передувати польові дослідження; попереднє камеральне дешифрування в цьому випадку зводиться до нанесення меж ґрунтових різновидів.
2. Польові дослідження:
• детальне дослідження ґрунтів на ключових ділянках з метою підтвердження правильності ознак, прийнятих при камеральному дешифруванні, або встановлення цих ознак, якщо виконати це не вдалося на першій стадії дешифрування. Кожна комбінація факторів ґрунтоутворення та прямих дешифрувальних ознак оголених ґрунтів повинна бути перевірена щонайменше тричі; методи дослідження ґрунтів ті ж, що і при звичайних наземних ґрунтових дослідженнях;
• вибіркова перевірка правильності нанесення меж між різними типами ґрунтів за допомогою прикопок, контролювання камерального визначення типів ґрунтів (якщо воно виконувалось) по маршрутах, польова доробка робіт, складних для камерального дешифрування.
3. Камеральна обробка матеріалів:
• лабораторний аналіз ґрунтових проб взятих з розрізів на ключових ділянках та по контрольних маршрутах;
• складання таблиці прямих і побічних дешифрувальних ознак для всіх типів ґрунтів району робіт;
• уточнення результатів попереднього ґрунтового дешифрування ґрунтів, не проконтрольованих в полі, якщо дешифрування виконано повністю, тобто нанесено межі та визначено типи ґрунтів, або завершення дешифрування, якщо попередньо наносилися лише межі;
• перенесення результатів дешифрування на топографічну основу. Нова топографічна основа складається, якщо потрібно, як звичайно. Дешифрування виконується за контактними або збільшеними знімками; збільшені використовуються в умовах дрібноконтурної ґрунтової ситуації, а також при необхідності підвищення дешифрованості індикаторів ґрунтів. Якщо необхідним є аналіз природних закономірностей формування ґрунтів на значній території, зручніше використовувати фотосхему або стереофотосхему.
В результаті вивчення існуючих ґрунтових карт, описів, розрізів уточнюються класифікація ґрунтів, їх номенклатура. Співставлення фотоматеріалів з картами дає можливість встановити закономірності у взаємозв'язках ґрунтів з факторами ґрунтоутворення. Визначаються прямі дешифрувальні ознаки ґрунтів, ступінь їх надійності та використання. Аналіз може бути виконаний за матеріалами завершеного дешифрування суміжних районів, близьких за природними умовами.
10.4. Комп'ютерні технології в картографуванні ґрунтів
Основним джерелом надходження інформації про ґрунти, їх екологічний стан, оцінку, використання тощо є дані натурних ґрунтових обстежень і знімань, вихідними матеріалами яких служать різноманітні плани та карти ґрунтів, а також статистичні дані, які всебічно характеризують ґрунтовий покрив території, і детальні ґрунтово-географічні нариси. Ґрунтові крупномасштабні знімання, за матеріалами яких складаються ґрунтові карти всього масштабного ряду (від крупномасштабних до дрібномасштабних), мають тенденцію до автоматизації із застосуванням сучасних електронних приладів (тахеометрів, теодолітів, GPS-систем тощо). Перспективний розвиток наукових досліджень у ґрунтознавстві та передовий виробнично-практичний досвід картографування ґрунтів свідчать, що майбутнє належить дистанційним засобам вимірювань (перш за все космічного базування), які дозволяють одночасно охопити значні за площею території (аж до планети в цілому), забезпечують оперативність визначення більшості параметрів ґрунтів (вологості, забрудненості тощо), дають можливість автоматизувати збирання, обробку, аналіз і картографічне подання просторової інформації про ґрунти.
Такий широкий спектр різноманітної інформації про ґрунти (польові картографічні матеріали, матеріали дистанційного зондування Землі, результати наземних обстежень і вимірювань, статистичні дані тощо) найбільш повно і об'єктивно можна використати при картографуванні ґрунтів тільки на базі засобів автоматизації та комп'ютерних технологій.
Новітні комп'ютерні технології надають можливості зробити важливі кроки до подолання одного з головних недоліків при картографуванні ґрунтів - протиріччя між динамізмом процесу ґрунтоутворення (особливо на територіях активної виробничої діяльності суспільства) і статичним його зображенням на планово-картографічних матеріалах.
10.4.1 Базові матеріали
Важливою передумовою подальшого розвитку комп’ютерних технологій при картографуванні ґрунтів є перш за все достатня інформаційна забезпеченість необхідними базовими матеріалами:
1) топографічними картами, планами землеволодінь і землекористувань, матеріалами аерофотознімання, які є топографічною основою ґрунтових карт;
2) картами та планами ґрунтів України, адміністративних областей, районів, сільськогосподарських підприємств, дослідних станцій та ін;
3) державними статистичними даними про ґрунти, наприклад, відомостями, які включаються до земельно-кадастрових документів;
4) численними літературними джерелами (науковими монографіями, ґрунтовими нарисами, звітами тощо) з великим обсягом фактичного матеріалу про ґрунти і їх властивості та ін.
Великий обсяг інформації про ґрунти обумовлює створення якісних баз даних, які у свою чергу є однією з основних частин будь-якої автоматизованої системи картографування.
Використання комп'ютерних технологій при картографуванні ґрунтів вигідно ще і тому, що в базах даних можна зберігати (і відповідно використовувати) будь-яку інформацію про ґрунти (карти, аерофотознімки, статистичні матеріали, літературні джерела тощо).
Проте доцільність використання комп'ютерних технологій при картографуванні ґрунтів визначається не тільки їх оперативністю, об'єктивністю, якістю вихідних матеріалів, що в цілому підвищує точність та повноту наших знань про ґрунтовий покрив картографованої території. Помітну роль при цьому відіграє економічний ефект впровадження автоматизованих технологій картографування ґрунтів. Як показують науково-виробничі експерименти, при складанні ґрунтових карт з використанням автоматизованих систем на декілька порядків зменшуються витрати коштів порівняно із традиційною технологією картографування, підвищуються точність та об'єктивність картографування, у три-чотири рази скорочуються терміни складання карт.
Необхідно також вказати і на основні причини, які поки що обмежують впровадження комп'ютерних технологій у процеси картографування ґрунтів:
1) відсутність державної політики у галузі розвитку комп'ютерних технологій, що виявляється, по-перше, у відсутності відповідної нормативно-правової бази досліджень, по-друге, у відсутності державних стандартів на основні складові комп'ютерних технологій (наприклад, на формати передавання просторових даних), по-третє, у невиправданій вимозі секретності в першу чергу до картографічної основи крупних і середніх масштабів, а це призводить до того, що вартість самих засобів електронного захисту інформації більша за вартість реалізації самої автоматизованої системи;
2) низький рівень міжвідомчої взаємодії наукових досліджень і виробничої реалізації проектів автоматизованих систем картографування, що призводить до невиправданих витрат і до дублювання робіт;
3) традиційний тимчасовий "опір" консервативних сил (як у наукових закладах, так і у виробничих організаціях) новим, революційним технологіям і науковим уявленням, неусвідомленість можливостей комп'ютерних технологій;
4) повна відсутність або помітна обмеженість безпосереднього знайомства та можливостей вивчення світового досвіду автоматизованого картографування ґрунтів;
5) відсутність належного доступу до найбільш сучасних технічних пристроїв і програмних засобів, використовуваних в автоматизованих системах за кордоном;
6) відсутність в навчальних планах університетів та інститутів, які готують вчених-ґрунтознавців, спеціалізованих курсів з комп'ютерних технологій (наприклад, курсів з геоінформатики, автоматизованого картографування тощо) та спеціалізації з комп'ютерних технологій у ґрунтознавстві;
7) відсутність (або обмежена кількість) спеціалізованих науково-дослідних центрів комп'ютерних технологій, відповідних відділів у провідних науково-дослідних інститутах ґрунтознавства та ін.
Незважаючи на ці суб'єктивні та об'єктивні перешкоди, автоматизація складання різноманітних ґрунтових карт в останній час значно розширилася завдяки бурхливому розвитку комп'ютерних технологій та їх технічних і програмних засобів, відносній доступності (в економічному відношенні) автоматичних систем картографування, а також помітному розширенню наукових досліджень у галузі автоматизованого картографування ґрунтів, можливості пристосування існуючих спеціалізованих автоматизованих систем до вирішення конкретних завдань у галузі ґрунтознавства.
10.4.2 Технічні засоби автоматизації картографування ґрунтів
При автоматизованому складанні карт виділяють, як правило, три основних етапи:
1) інформаційне забезпечення автоматизованого картографування (цифрування картографічної інформації за допомогою відповідних пристроїв введення, створення баз і банків даних та ін.);
2) логіко-математична обробка інформації на ЕОМ (переобчислення, трансформування числових даних для їх переведення у необхідну форму для автоматизованого виготовлення карт; обробка числової інформації для одержання нових кількісних та якісних показників і характеристик картографованих явищ; обробка числової інформації для виведення її в графічному або іншому вигляді за допомогою пристроїв виведення та ін.):
3) автоматизоване відтворення карт за допомогою пристроїв виведення (алфавітно-цифрових друкуючих пристроїв та їх сучасних модифікацій, автоматичних координатографів, графобудувачів, дисплеїв, мікрофільм-плоттерів та ін.).
Реєстрація зображення здійснюється переміщенням креслярської голівки над поверхнею носія (засобу реєстрації) за двома координатними осями. Креслярська голівка, як правило, має декілька креслярських інструментів, що дозволяє одержувати лінії різної товщини (або малюнка) та різного кольору.
Для картографічних цілей використовують графобудувачі:
• планшетні (flatbed plotter) з плоским столом і креслярською голівкою, яка переміщується за двома взаємно перпендикулярними осями X і У;
• барабанні (dram plotter) для створення зображення на носієві, який розмішується на барабані, що обертається навколо своєї осі;
• растрові (raster plotter), які створюють картографічне зображення шляхом порядкового його сканування;
• електростатичні (electrostatic plotter) з електростатичним принципом відтворення картографічного зображення;
• мікрофільм-плоттери (microfilm-plotter) з фіксацією картографічного зображення на світлочутливому матеріалі за допомогою променя електронно-променевої трубки і деякі інші та їх сучасні комбінації.
Розроблено та виготовлено чимало пристроїв виведення картографічної інформації від традиційних принтерів, лазерних графобудувачів, пристроїв виведення кольоророзподільних оригіналів карт на плівку з роздільною здатністю 2000 dpi, нове покоління апаратів XEROX-5660, які є сучасною видавничою системою та забезпечують тиражування карт і планів з якістю, що не поступається якості поліграфічної продукції.
10.4.3 Інформаційне забезпечення автоматизованого складання ґрунтових карт
Найважливішою частиною будь-якої автоматизованої картографічної системи є її інформаційна база. Це ядро так званого інформаційного банку даних (data bank), який створюється на основі ЕОМ з великою зовнішньою пам'яттю, де централізовано зберігається сукупність даних (як правило, баз даних (data base) про певну предметну галузь знань з можливістю їх колективного використання.
Банк даних складається з чотирьох основних частин (рис. 17).

Рис. 17 Структура банка даних ГІС
1. База знань (БЗ) - це сукупність систематизованих відомостей в певній галузі знань (наприклад, у ґрунтознавстві), які зберігаються у формалізованому (цифровому) вигляді в пам'яті ЕОМ.
2. База програм (БП) - призначена для збирання, зберігання і наступного вибирання програм (як правило, прикладних), необхідних для виконання завдань, пов'язаних з обробкою інформації.
3. База даних (БД) - це сукупність даних (картографічних, статистичних, або команди (наприклад, вибирання (selectson), оновлення (updating) даних, формування запитів (query) тощо), літературних тощо), які організовані за певними правилами і встановлюють загальні принципи опису, зберігання, маніпулювання даними. БД не залежна від прикладних програм і доступна численним користувачам за їх запитами.
4. Система управління базами даних (СУБД) - це комплекс програмних засобів для створення, ведення та використання баз даних, управління роботою всіх складових банку даних і взаємодії з його користувачами.
Інформаційна база автоматизованої системи створення ґрунтових карт складається з бази даних картографічної (топографічної) інформації та бази тематичних даних про ґрунти даної території.
Картографічна (топографічна) база даних автоматизованої системи складання ґрунтових карт включає в себе такі матеріали.
1. Цифрові топографічні карти України та окремих регіонів базового масштабного ряду (1:1000000, 1:500000, 1:200000, 1:100000, 1:50000, 1:25000, 1:10000), які забезпечують об'єктивно орієнтовану побудову системи.
2. Цифрові плани землеволодінь і землекористувань (перш за все цифрова інформація, яка доповнює топографічні карти даними про контури земельних угідь і їх якісний стан) на відповідний район, для якого створюється автоматизована система.
В цілому, маючи таку численну і якісну інформацію про ґрунтовий покрив території України, можна з впевненістю констатувати, що стан інформаційного забезпечення для створення банків даних автоматизованої картографічної системи з виготовлення ґрунтових карт повністю відповідає вимогам до баз даних автоматизованого картографування.
Інформаційна база даних для автоматизованої картографічної системи складання карт ґрунтів повинна забезпечити виконання таких основних автоматизованих функцій:
• селективний відбір картографічного зображення за географічними координатами (найменуванням) та вибір його в інтерактивному режимі на екрані дисплея за допомогою клавіатури (keyboard) або світловим пером (light-pen);
• візуалізація картографічної інформації про ґрунти, відображення необхідного району, зміна масштабів зображення у заданому діапазоні;
• відображення на картографічній основі різноманітних статистичних і модельних характеристик та властивостей ґрунтів будь-якого регіону;
• графічне редагування інформації, відображеної на екрані дисплея, включаючи виділення необхідної інформації, її геометричні перетворення та санкціонований запис у бази даних;
• оперативний пошук необхідної інформації про ґрунти і їх властивості, включаючи одночасний пошук за картографічною (топографічною) і тематичною базами даних;
• узгодження обсягів картографічної та тематичної інформації при виведенні її у відповідності до масштабу зображення, необхідної інформаційної місткості карти, можливостей пристрою виведення;
• можливість перетворення інформації з картографічної та тематичної баз даних за певними математичними методами у відповідності до поставлених прикладних завдань досліджень;
• обчислення картометричних і педометричних показників, які доповнюють характеристики ґрунтів;
• можливість проведення математичного та математико-картографічного моделювання на основі інформації картографічної і тематичної баз даних;
• моделювання ґрунтових характеристик і відображення результатів моделювання за допомогою відповідних карт, профілів, блок-діаграм тощо;
• зберігання, оновлення, санкціонований доступ, підбір і запис інформації на різні носії за замовленнями користувачів системи та ін.
10.5 Сучасні автоматизовані картографічні системи, їх використання при картографуванні ґрунтів
Автоматизована картографічна система АКС (computer aided mapping) -- виробничий та науково-дослідний комплекс автоматичних картографічних пристроїв і приладів, комп'ютерів, який ґрунтується на спеціалізованому програмному, апаратному й інформаційному забезпеченні та підтримує функції введення вихідних даних в ЕОМ, їх зберігання, обробку з метою виготовлення цифрових карт та їх графічного відображення у вигляді картографічних творів автоматизованої картографії.
Всі сучасні АКС включають в себе типові технологічні модулі, які створюються з використанням цифрових інтерактивних обчислювальних комплексів, функціональна адаптація яких забезпечується завдяки широко розвинутим засобам дисплейної та графічної периферії і спеціалізованому інформаційному та програмному забезпеченню.
Діючі АКС (та ті, які розробляються) різні за своєю структурою і можливостями, проте усі вони вирішують три головних завдання, які є послідовними етапами автоматизованого виготовлення оригіналів карт: 1) введення даних в ЕОМ, 2) логіко-математична обробка введеної інформації, 3) виведення цифрової інформації з ЕОМ у картографічному вигляді.
Сучасні автоматизовані картографічні системи забезпечують виконання таких основних функцій:
• переведення графічної інформації у цифровий вигляд (цифрування оригіналів і тиражних відбитків карт, аеро- і космознімків, мікрофіш і мікрофільмів карт тощо);
• формування банків даних (введення цифрових даних у пам'ять ЕОМ, обробка, редагування та контроль цифрових даних, їх зберігання й оновлення тощо);
• введення необхідних даних з банка даних в ЕОМ і подальша їх логіко-математична обробка у відповідності до поставлених завдань (скласти оригінал карти чи оновити зміст карти та ін.);
• формування та видача цифрових моделей карт, планів та інших графічних зображень;
• виготовлення (складання нових або оновлення існуючих) оригіналів карт, мікрофіш і мікрофільмів картографічних зображень;
• використання карт у наукових дослідженнях і в практичній діяльності та інші функції.
АКС постійно удосконалюється завдяки розробці нових автоматичних пристроїв і нових методів програмно-математичної обробки інформації, проте у відповідності до головних етапів автоматизованого виготовлення карт і функцій АКС у комплекс автоматизованої картографічної системи, як мінімум, повинні входити ЕОМ, цифруватель, дисплей, графобудувач.
Існуючі АКС за характером задач, для розв'язання яких вони призначені, умовно поділяються на системи: 1) з потужним апаратним комплексом обчислювальних, технічних і програмних засобів, які забезпечують розв'язання складних задач, пов'язаних з обробкою великого обсягу різноманітної інформації різної структури (карти, плани, аерознімки, космознімки, статистичні матеріали та ін.); 2) створені на базі персональних комп'ютерів; такі системи призначені для розв'язання задач, які не потребують обробки великої кількості інформації, тобто для складання карт відносно простого змісту.
Системи першого роду – це професійні АКС, які базуються на потужних робочих станціях, що дозволяє за їх допомогою одержувати картографічні твори, якість яких не поступається офсетному друку картографічних фабрик. Більшість з них призначені для автоматизованого створення певного виду карт (топографічних, тематичних, в тому числі карт ґрунтів, вузькоспеціалізованих, наприклад, аеронавігаційних), і тільки окремі з них, як правило, АКС національного рівня, мають багатоцільове призначення.
Системи, створені на базі персональних комп'ютерів, є, як правило, довідковими. Вони призначені для одержання, пошуку, зберігання та відображення довідкової інформації на певний регіон. В їх основу покладено векторну або растрову карти, інструментальні засоби для роботи з ними і базу даних, зміст якої залежить від тематичної спрямованості АКС. Ці АКС, маючи можливість редагування графічної інформації та введення нової інформації у банк даних, дозволяють за їх допомогою складати нові карти, а також виводити їх на плоттер.
Будь-яка АКС базується на методичному, лінгвістичному, математичному, програмному, технічному, інформаційному і організаційному забезпеченні.
Використання сучасних АКС значно розширює можливість автоматизованого картографування ґрунтів. Автоматизовані картографічні системи дають можливість різко підвищити якість створюваних карт ґрунтів при одночасному підвищенні оперативності картографування і зниженні його собівартості, розвивати нові напрямки у картографуванні ґрунтів.
Контрольні запитання
Шляхи автоматизації сучасних знімальних робіт.
Поняття про тахеометрію.
Характеристика тахеометрів.
Особливості електронних тахеометрів.
Склад головного меню приладів.
Робота із сучасними електронними тахеометрами.
Поняття про супутникову навігацію.
Історія розвитку супутникової навігації.
Супутникова система позиціонування (GPS).
Сегменти структурної схеми GPS.
Характеристика основного GPS-обладнання.
Точність позиціонування.
Високоточна геодезична прив’язка.
Використання GPS для картографування ґрунтів і ГІС.
Поняття про аерокосмічні знімання та їх класифікація.
Вимірювальні властивості аерофотознімків.
Основи теорії дешифрування аеро- та космічних знімків.
Підготовчі роботи та попереднє камеральне дешифрування.
Польовий період при дешифруванні.
Камеральна обробка отриманих матеріалів.
Поняття про комп’ютерні технології
Необхідні базові матеріали для забезпечення комп’ютерних технологій.
Причини, що обмежують впровадження комп’ютерних технологій.
Технічні засоби автоматизації картографування ґрунтів.
Інформаційне забезпечення автоматизованого складання ґрунтових карт.
Складові банку даних
Сучасні автоматизовані картографічні системи, їх використання при картографуванні ґрунтів.
КОНТРОЛЬНА ТЕСТОВА ПРОГРАМА З КАРТОГРАФІЇ ҐРУНТІВ
Теоретична частина:
1. Основний метод ґрунтової картографії :
а)діалектичний;
б)ґрунтово-географічний;
в)стаціонарний;
г)еколого-генетичний.
2. Результатом ґрунтово-картографічних робіт є :
а)ґрунтові карти;
б)топографічні карти;
в)карти розповсюдження материнських порід;
г)геоботанічні карти.
3. Всі роботи на польовому обстеженню і картуванню ґрунтів поділяються на такі періоди :
а)підготовчий, польовий, камеральний;
б)підготовчий, перехідний, польовий, камеральний;
в)підготовчий, перехідний, заключний;
г)перехідний, польовий, заключний.
4. Організація ґрунтової партії або експедиції є однією із задач :
а)камерального періоду;
б)польового періоду;
в)підготовчого періоду;
г)перехідного періоду.
5. Для розкопки ґрунтових розрізів використовують :
а)лопати, ґрунтові бури, ножі і стамески;
б)лопати, ломи і кирки;
в)ломи, кирки і ґрунтові бури;
г)екскаватори і бульдозери.
6. Найбільш бажаними при ґрунтовій зйомці є топографічні карти з горизонталями в масштабі :
а)1:100, 1:1000, 1:10000;
б)1:10000, 1:25000, 1:50000;
в)1:50000, 1:75000, 1:100000;
г)1:50, 1:100, 1:1000.
7. Для проведення ґрунтової зйомки рекомендується мати :
а)два екземпляри топооснови;
б)три екземпляри топооснови;
в)п’ять екземплярів топооснови на кожного ґрунтознавця;
г)один екземпляр топооснови.
8. Для визначення крутизни схилів при картографуванні ґрунтів використовують :
а)гірський компас;
б)курвіметр;
в)екліметр;
г)теодоліт.
9. При польовому обстеженні і картуванні ґрунтів використовують наступні види транспорту :
а)гужовий, автомобільний, повітряний і водний;
б)гужовий, велосипедний, автомобільний і водний;
в)гужовий, автомобільний, космічний і водний;
г)автомобільний, мотоциклічний і велосипедний.
10. Ступінь зменшення лінії на карті відносно горизонтальних прокладань відповідних їм ліній на місцевості називають :
а)величиною масштабу.
б)масштабом карти.
в)натуральним масштабом.
г)масштабом закладень.
11. Карта масштабом 1:25000 відноситься до :
а)крупомасштабні;
б)середньомасштабні;
в)дрібномасштабні;
г)детальної.
12. 1 см на карті масштабом 1:10000 відповідає :
а)10 метрів;
б)100 метрів;
в)1000 метрів;
г)10 кілометрів.
13. Найпростішими способами визначення віддалей в полі є :
а)окомірний і кроками;
б)лазерний і біноклем;
в)мірною стрічкою і теодолітом;
г)курвиметром і біноклем.
14. При спостереженні знизу вверх предмети здаються :
а)дальшими;
б)однаковими;
в)ближчими;
г)невизначеними.
15. Складки місцевості (яри, балки, лощини), що перетинають вимірювальну лінію ніби :
а)зменшують віддаль;
б)не впливають;
в)збільшують віддаль;
г)підвищують місцевість.
16. При визначенні віддалей «на око» в процесі ґрунтової зйомки стовпи лінії зв’язку стають видимими на віддалі :
а)0,5 км;
б)1 км;
в)2 км;
г)3 км.
17. При вимірюванні віддалей в полі кроками похибка не перевищує :
а)10%;
б)15%;
в)20%;
г)5%.
18. Креслення, що зображає вертикальний розріз місцевості називають :
а)профільною лінією;
б)розрізом місцевості;
в)топографічним профілем;
г)експозицією.
19. Складання попередньої ґрунтової карти і відбір зразків ґрунту є однією із задач :
а)підготовчого періоду;
б)польового періоду;
в)камерального періоду;
г)перехідного періоду.
20.Грунтові розрізи для вивчення і визначення ґрунтів в природі бувають таких типів :
а)повні, напів’ями і прикопки;
б)основні, напів’ями і свердловини;
в)основні, ями і поверхневі;
г)свердловини і шурфи.
21. Ґрунтовий розріз, який розкопують, щоб було видно всі ґрунтові горизонти і частково материнську породу називають :
а)прикопкою;
б)напів’ямою;
в)основним;
г)головним.
22. Всі ґрунтові розрізи (повні, напів’ями, прикопки), закладені на обстежуваній території і описані в ґрунтовому щоденнику повинні мати:
а)кожен свою нумерацію;
б)єдину нумерацію;
в)нумерацію на кожен день польових обстежень;
г)без нумерації.
23. Кожен новий елемент рельєфу повинен бути охаракте-ризований:
а)основним розрізом;
б)напів’ямою;
в)своєю особистою прикопкою;
г)своїми умовними знаками.
24. Вирізана в непорушеному стані призма ґрунту і упакована в ящик називається :
а)ґрунтовим зразком;
б)ґрунтовим монолітом;
в)ґрунтовою колоною;
г)призмою.
25. Польові роботи по складанню ґрунтових карт складаються з:
а)визначення ґрунту, встановлення в натурі меж між різними ґрунтами і нанесення їх на топооснову;
б)обробка літературних джерел, рекогносцирування на місцевості і визначення ґрунту;
в)розкопка шурфів, визначення ґрунту відбір ґрунтових зразків для аналізу;
г)виконання аналізів відібраних ґрунтових зразків.
26. Ґрунтова карта масштабу 1:2000 відноситься до :
а)крупно масштабних;
б)середньомасштабних;
в)детальних;
г)дрібномасштабних.
27. Крупно масштабні ґрунтові карти складаються в масштабі:
а)від 1:2000 до1:5000;
б)від 1:10000 до 1:50000;
в)від 1:100000 до 1:300000;
г)від 100 до 1:1000.
28. Степові райони з рівнинними і розчленованим рельєфом, але з однорідним ґрунтовим покривом, коли ґрунтові комплекси займають не більше 15% обстежуваної території відносять до :
а)першої категорії складності;
б)другої категорії складності;
в)третьої категорії складності;
г)четвертої категорії складності.
29. При картографуванні ґрунтів для природних умов України виділяють :
а)сім категорій складності ґрунтового покриву;
б)п’ять категорій складності ґрунтового покриву;
в)три категорії складності ґрунтового покриву;
г)чотири категорії складності ґрунтового покриву.
30. Приблизне відношення кількості закладання на обстежуваній території повних розрізів, напів’ям і прикопок повинно бути таким:
а)10:40:50;
б)20:40:40;
в)30:40:30;
г)10:20:30.
31. Для визначення відсотка солонців в ґрунтовому комплексі рекомендується використовувати:
а)буровий або шурфовий метод;
б)крокомірний або метод вибіркових площадок;
в)метод вибіркових площадок або буровий;
г)метод лазерної діагностики.
32. Якщо на ділянках із складним комплексом ґрунтового покриву вибирають в найбільш типових місцях дві площадки 0,5 – 1 га на яких закладають серію ґрунтових розрізів, за допомогою яких визначають ґрунти, що входять в комплекс -- це значить, що користуються методом:
а)крокомірним;
б)детальним;
в)«ключів»;
г)суцільної групової зйомки.
33. Заголовок ґрунтової карти називають:
а)картушею;
б)надписом;
в)підписом;
г)заголовком;
34. Таблиця, в якій розміщуються графи і колонки для умовних зисків, найменувань ґрунтів, материнських порід, умов залягання по елементах рельєфу, площі в гектарах і відсотках, котра розміщується на ґрунтовій карті називається:
а)раціональною;
б)номенклатурною;
в)експлікацією;
г)детальною;
35. В залежності від мети обстежень і масштабу ґрунтової зйомки розрізняють такі її види:
а)ґрунтова зйомка дрібного, середнього, крупного масштабу та детальна ґрунтова зйомка великої родючості;
б)аерофотокосмічна та сільськогосподарська ґрунтова зйомка;
в)ґрунтова зйомка дрібного, середнього, крупного масштабу та з метою проведення меліоративних робіт;
г)сільськогосподарська, лісова і агроекологічна ґрунтова зйомка;
36. Ґрунтову зйомку крупного масштабу краще проводити методом:
а)аерофотозйомка;
б)двохфазнох зйомки;
в)вибіркових ділянок;
г)суцільної зйомки;
37. Розробка остаточної класифікації ґрунтів і умовних знаків, складання остаточної ґрунтової карти і очерка до неї є однією із задач :
а)підготовчого періоду;
б)польового періоду;
в)камерального періоду;
г)перехідного періоду;
38. При складанні плану аналітичних робіт під час камерального періоду вибірково, в залежності від типу ґрунту, визначається гідролітична кислотність для ґрунтів з рНkcl :
а) ≤ 5;
б) < 7;
в) > 7;
г) > 10;
39. Наочне зображення географічного розміщення окремих типів ґрунтів на обстежуваній території являє собою:
а)географічну карту;
б)топографічну карту;
в)геоморфологічну карту;
г)ґрунтову карту.
40. Курс ” Картографування ґрунтів” являє собою :
а)навчальну дисципліну, яку вивчають студенти за напрямом підготовки ”Агрономія”;
б)прикладну дисципліну, як додаток до ”Ґрунтознавства”;
в)спеціальну дисципліну, яка охоплює важливий розділ ґрунтознавства, що вивчає методи польового дослідження ґрунтів і способи складання ґрунтових карт;
г)практичну дисципліну, що вивчає методи рекогносцировки на місцевості, види ґрунтових розрізів та правила їх розміщення на обстежуваній території.
41. Комплексне вивчення ґрунтового покриву окремих ділянок земної кори, встановлення зв’язку між ґрунтами і умовами ґрунтоутворення, виявлення закономірностей просторового розповсюдження ґрунтів і складання на цій основі ґрунтових карт є
а)навчальними принципами ґрунтового картографування;
б)найголовнішими задачами ґрунтового картографування;
в)прикладними розділами ґрунтового картографування;
г)теоретичною основою ґрунтового картографування.
42. Однією з найважливіших задач ґрунтознавців на сучасному етапі розвитку картографування ґрунтів є:
а)бонітування ґрунтів та якісно-кількісний облік земельних ресурсів держави;
б)відбір зразків та монолітів ґрунту по основних їх типах;
в)складання ґрунтових карт районів та областей;
г)розробка нових методів та технологій розкопки ґрунтових зразків.
43. Перший опис землеволодінь в Російській імперії було розроблено :
а)при Петрі І;
б)при Катерині ІІ;
в)при Івані IV;
г)за часів Радянської Влади.
44. Головні типи ґрунтів розподіляються на земній поверхні у вигляді певних зон, витягнутих більш-менш паралельно до широт згідно із законом :
а)вертикальних ґрунтових зон;
б)горизонтальних ґрунтових зон;
в)аналогічних топографічних рядів ґрунтів;
г)ґрунтових мікрозон.
45. По невеликих пониженнях рельєфу ґрунти розташовуються у вигляді мініатюрних вертикальних смуг або зон, гласить:
а)закон ґрунтових мікрозон;
б)закон вертикальних ґрунтових зон;
в)закон аналогічних топографічних рядів ґрунтів;
г)закон ґрунтових провінцій.
46. При проведенні робіт по картографуванню ґрунтів в польових умовах ґрунтознавець обов’язково повинен знати:
а)правила користування компасом;
б)основні етапи проведення картографічних робіт;
в)основні закономірності розміщення ґрунтів на земній поверхні;
г)основні методики виконання аналізів ґрунтів.
47. Закон вертикальних ґрунтових зон стверджує, що:
а)по мірі підняття від рівня моря до вершин високих гір спостерігається ряд вертикальних ґрунтових зон, що послідовно змінюють одна одну, як при русі від екватора до полюса;
б)по невеликих пониженнях рельєфу ґрунти розміщуються у вигляді мініатюрних вертикальних смуг або зон;
в) ґрунтові зони, залежно від місцевих умов, поділяються на ґрунтові вертикальні провінції;
г) ґрунти утворюють аналогічні топографічні і географічні вертикальні ряди.
48. При проведенні підготовчих робіт до ґрунтових досліджень першочерговою задачею є:
а)підбір штату ґрунтової партії;
б)складання кошторису на проведення ґрунтових обстежень і створення ґрунтової карти;
в)вибір місць для розкопки ґрунтових розрізів;
г)встановити об’єкт, що підлягає дослідженням, його географічне положення, площу і мету обстежень.
49. Складання карти-схеми ступеня вивченості території, що підлягає ґрунтових дослідженням є задачею:
а)підготовчого періоду;
б)перехідного періоду;
в)польового періоду;
г)камерального періоду.
50. Для проведення ґрунтових досліджень та складання ґрунтових карт створюються :
а)ґрунтові інститути або університети;
б)ґрунтові факультети або групи;
в)ґрунтові партії або загони;
г)окремі ґрунтознавці та їх однодумці.
51. Структура і штат ґрунтової партії визначається залежно від:
а)суми виділених коштів;
б)завдань досліджень, об’єму, термінів виконання робіт і ґрунтової зони;
в)ґрунтової зони, в якій проводитимуться дослідження;
г)завдань досліджень та наявності засобів для пересування членів ґрунтової партії.
52. При проведенні картографічних робіт на одного ґрунтознавця ґрунтової партії в її штаті повинно бути передбачено:
а)один робочий;
б)два робочих;
в)три робочих;
г)чотири робочих.
53. Столи, стільці, креслярські дошки, готувальні , лінійки, міліметровий та писальний папір, ящики для зразків та монолітів в ґрунтовій партії відносяться до :
а)спорядження особистого користування;
б)спеціального спорядження;
в)спорядження загального користування;
г)спорядження і обладнання для відбору ґрунтових зразків.
54. У проектному завданні на виконання робіт по картографуванню ґрунтів повинно бути вказано:
а)завдання і характер робіт, площа і масштаб ґрунтової зйомки, межі району робіт;
б)термін виконання робіт і заробітна плата;
в)кошторис на виконання робіт і площу обстеження;
г)площа і масштаб ґрунтової зйомки та відомості про наявність транспортних засобів.
55.Після складання проектного завдання, загального плану робіт, визначення масштабу зйомки, об’ємів і термінів, підбору штату і потрібного спорядження, устаткування і транспорту складають :
а)план подальших робіт;
б)план польових робіт;
в)кошторис витрат на проведення ґрунтових досліджень;
г)план аналітичних робіт.
56. Масштаб, який виражений відношенням чисел називають:
а)дробовим;
б)чисельним;
в)лінійним;
г)топографічним.
57. Відстань на місцевості, яка відповідає 1 см на карті називається:
а)точністю карти;
б)січенням карти;
в)величиною масштабу;
г)точністю масштабу.
58. При визначенні відстаней на карті по звивистих лініях (наприклад дорогах) рекомендується користуватись:
а) компасом;
б)теодолітом;
в)курвиметром;
г)екліметром.
59. На топографічних картах форми рельєфу місцевості зоображаються:
а)умовними знаками;
б)масштабними умовними знаками;
в)позамасштабними умовними знаками;
г)горизонталями.
60. З метою загального ознайомлення з умовами ґрунтоутворення, найголовнішими ґрунтами району досліджень, їх генетичними особливостями і деякими агровиробничими властивостями, географією і прийомами освоєння місцевих ґрунтів проводяться:
а) ґрунтово-географічні роботи;
б)розкопка розрізів;
в)рекогносцирувальні роботи;
г)ознайомчі роботи.
61. При проведенні ґрунтово-картографічних робіт опис ґрунтових розрізів проводиться в:
а)блокноті ґрунтознавця;
б)польовому ґрунтовому щоденнику;
в)на спеціальному промасленому папері;
г)окремому загальному зошиті начальника ґрунтової партії.
62. Польові роботи по складанню ґрунтових карт складається з:
а)вивчення ґрунтів, встановлення меж між ґрунтами та нанесення їх на топооснову;
б)розкопки розрізів та їх опису в ґрунтовому щоденнику;
в)встановлення меж між ґрунтами та ареалів їх розповсюдження;
г)проведення рекогносцирувальних робіт і визначення місць для розкопки ґрунтових розрізів.
63. При уточненні ґрунтових меж в результаті проведення крупно масштабної ґрунтової зйомки користуються:
а)поверхневими зразками;
б)ґрунтовими бурами – щупами;
в)лопатами;
г)бурильними установками.
64. Вибіркова інструментальна топографічна зйомка при картуванні ґрунтів проводиться:
а)на заболочених важкодоступних ґрунтах;
б)на територіях, де розташовано багато населених пунктів;
в)в південних районах на засолених ґрунтах, що використовуються в зрошуваному землеробстві;
г)на ділянках, де до початку ґрунтових робіт не було вертикальної зйомки.
65. Метод вибіркових майданчиків – “ключів” при картографуванні ґрунтів використовують:
а)на заболочених ділянках місцевості;
б)на ділянках із складним комплексом ґрунтового покриву;
в)на мало вивчених ділянках місцевості;
г)на засолених і сильно засолених ґрунтах.
66. Гранична точність масштабу карт вважається відстань на місцевості, яка відповідає:
а)0,1 мм на карті;
б)0,2 мм на карті;
в)0,5 мм на карті;
г)1 мм на карті.
67. Ґрунтова зйомка дрібного масштабу проводиться, як правило, методом:
а)маршрутної ґрунтової зйомки;
б)маршрутно-площинної ґрунтової зйомки;
в)суцільної ґрунтової зйомки;
г)площинної ґрунтової зйомки.
68. Суцільна дрібномасштабна ґрунтова зйомка має на меті складання ґрунтової карти в масштабі:
а)дрібніше 1 : 50000;
б)дрібніше 1 : 100000;
в)дрібніше 1 : 200000;
г)дрібніше 1 : 300000.
69. Найбільш прийнятим методом польового ґрунтового дослідження при складанні ґрунтової карти середнього масштабу є метод:
а)”однофазної” ґрунтової зйомки;
б)”двохфазної” ґрунтової зйомки;
в)”трьохфазної” ґрунтової зйомки;
г)”багатофазної” ґрунтової зйомки.
70. При крупно масштабній ґрунтовій зйомці в масштабі 1 : 10000 повинен визначити ґрунтові межі в полі з точністю до:
а)від 10 до 20 м;
б)від 20 до 100 м;
в)від 100 до 200 м;
г)від 200 до 300 м.
71. Таблиця в нижній частині ґрунтової карти в якій вказуються умовні знаки, найменування ґрунтів та їх механічний склад, материнські породи, умови залягання на елементах рельєфу та площі гектарах і відсотках називається:
а)ротаційною;
б)пояснюючою;
в)експлікацією;
г)допоміжною.
72. Заголовок ґрунтової карти називають:
а)заголовком;
б)підписом;
в)надписом;
г)картушею.
73. Ілюміновка це:
а)розфарбування ґрунтових карт;
б)підсвічування ґрунтових карт;
в)штриховка ґрунтових карт;
г)відбілювання ґрунтових карт.
74. Для позначення ґрунтів на ґрунтових картах використовують:
а)цифрові позначки;
б)буквенно-цифрові індекси;
в)буквенні індекси;
г)різну штриховку.
75. Різну штриховку на ґрунтових картах використовують для позначення :
а)типів ґрунтів;
б)підтипів ґрунтів;
в)видів ґрунтів;
г)механічного складу ґрунтів.
Практична частина:
1. Розрахуйте, скільки днів знадобиться ґрунтознавцю, щоб провести ґрунтову зйомку в масштабі 1:25000 на ділянці другої категорії складності площею 10 тис. га?
а) 50 днів;
б) 20 днів;
в) 40 днів;
г) 70 днів.
2. Розрахуйте натуральний масштаб ґрунтової карти, яка складена в масштабі 1:10000:
а)50 м ;
б) 100 м;
в) 150 м;
г) 200 м.
3. Розрахуйте натуральний масштаб ґрунтової карти, яка складена в масштабі 1:5000:
а)50 м ;
б) 100 м;
в) 150 м;
г) 200 м.
4. Розрахуйте натуральний масштаб ґрунтової карти, яка складена в масштабі 1:25000:
а)100 м ;
б) 150 м;
в) 200 м;
г) 250 м.
5. Розрахуйте віддаль від шурфа до стовпа лінії електропередач висотою 4 м, якщо на лінійці він закриває 5мм:
а)200 м ;
б) 300 м;
в) 400 м;
г) 500 м.
6. На якій віддалі при визначенні віддалей «на око» можна побачити стовп лінії зв’язку при проведенні польових робіт по картографуванню ґрунтів?
а) 0,5 км ;
б) 1 км;
в) 1,5 км;
г) 2,0 км.
7. Розрахуйте крутизну схилу, якщо його висота при вимірюванні її кутиком в польових умовах становить 3см, а закладання схилу – 9 см:
а) 100;
б) 200;
в) 300;
г) 400.
8. В скільки разів висота схилу менша його закладення, якщо крутизна схилу становить 30:
а) 5 разів;
б) 10 разів;
в) 15 разів;
г) 20 разів.
9. Розрахуйте ціну кроку ґрунтознавця, якщо при вимірюванні віддалі 450 м в одному напрямку він нарахував 890 кроків, а в зворотному – 910 кроків:
а) 0,5 м;
б) 0,55 м;
в) 0,6 м;
г) 0,65 м.
10. Розрахуйте віддаль від шурфа при його прив’язці до бетонного стовпа ЛЕП із застосуванням кроком ірного методу при ціні кроку 0,6 м і кількості нарахованих кроків 120:
а) 64 м;
б) 72 м;
в) 86 м;
г) 92 м.
11. При розкопці шурфа в поле зору ґрунтознавця потрапив на обрії окремо стоячий будинок. На якій віддалі знаходиться шурф від цього будинку.
а) 3 км;
б) 4 км;
в) 5 км;
г) 6 км.
12. Розрахуйте віддаль від шурфа при його прив’язці до стовпа лінії електропередач, який знаходиться на другому березі річки, якщо відомо, що висота стовпа 6 м, а на лінійці він закриває 6мм:
а) 200 м;
б) 300 м;
в) 400 м;
г) 500 м.
13. Розрахуйте віддаль між двома ґрунтовими розрізами на карті М 1:50000, якщо дійсна віддаль на місцевості між ними становить 750 м:
а) 1,5 см;
б) 2,0 см;
в) 2,5 см;
г) 3,0 см.
14. Розрахуйте віддаль між розрізами по звивистій дорозі на карті масштабу 1:25000, якщо стрілка на шкалі циферблату курвіметру показала в кінцевій точці вимірювання 65 см:
а) 10,2 км;
б) 12 км;
в) 16,25 км;
г) 21,75 км.
15. Відстань, виміряна по ґрунтовій карті М 1:10000 між межами двох типів ґрунтів становить 4,5 см. Розрахуйте дійсну віддаль між ґрунтовими відмінами:
а) 250 м;
б) 350 м;
в) 450 м;
г) 550 м.
16. При прив’язці ґрунтового розрізу до бетонного стовпа лінії електропередач виміряна віддаль становить 350 м. Скільки сантиметрів від стовпа до розрізу необхідно відложити по карті, якщо ґрунтова зйомка проводилась в М 1:1000?
а) 1,5 см;
б) 3,0 см;
в) 3,5 см;
г) 4,0 см.
17. Який шлях необхідно подолати ґрунтознавцю від штаб-квартири ґрунтової партії і назад, якщо йому необхідно описати Ґрунтовий, що знаходиться на віддалі 4,5 см карти масштабу 1:5000?
а) 450 м;
б) 500 м;
в) 550 м;
г) 1050 м.
18. Визначіть крутизну схилу між двома горизонталями
відстань між якими становить 19 м при масштабі карти 1:2000 і січенні рельєфу 1 м:
а) 10;
б) 20;
в) 30;
г) 40.
19. Розрахуйте віддаль між горизонталями на карті масштабу М 1:10000 з січенням рельєфу 1 м якщо крутизна схилу між ними становить 30:
а) 16 м;
б) 19 м;
в) 21 м;
г) 23 м.
20. Розрахуйте кількість необхідних розрізів при ґрунтовому обстеженні ділянки ІІ категорії складності рельєфу в масштабі 1:10000 та її площі 400 га:
а) 20;
б) 35;
в) 50;
г) 70.
21. Розрахуйте, скільки гектарів обстежуваної площі І категорії складності рельєфу припадає на 1 Ґрунтовий розріз при картографуванні 2000 га в масштабі 1:10000:
а) 10 га;
б) 20 га;
в) 30 га;
г) 40 га.
22. Розрахуйте кількісне співвідношення між основними розрізами, напів’ямами та прикопками, якщо загальна кількість розрізів на обстежуваній території 30:
а) 2:15:13;
б) 3:12:15;
в) 2:10:18;
г) 3:15:12.
ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ
Автоматизована картографічна система (АКС) - система, яка заснована на спеціалізованому програмному, апаратному й інформаційному забезпеченні і підтримує функції введення вихідних даних в ЕОМ, їх зберігання, обробку з метою створення цифрових карт і їх графічне відображення у вигляді комп'ютерних та електронних карт.
Авторський ескіз ґрунтової карти - первинний варіант змісту (як правило, у вигляді простого креслення, що відображає загальну задумку змісту карти і її оформлення) проектованої карти ґрунтів, виконаний у масштабі та проекції, близьких до ґрунтової карти, що складається.
Авторський макет ґрунтової карти - макет спеціального (тематичного) змісту в його повному обсязі разом з легендою, виготовлений на заздалегідь підготовленій географічній основі, як правило, у крупнішому масштабі, ніж масштаб видання ґрунтової карти.
Аерознімання - знімання місцевості з літальних апаратів з використанням знімальних систем (приймачів інформації), що працюють в різних ділянках спектра електромагнітних хвиль; розрізняють фотографічне, телевізійне, теплове, радіолокаційне та багатозональне аерознімання.
Аерофотознімання - фотографування (у всіх діапазонах оптичного спектра) місцевості з літальних апаратів.
Аерофотознімок - підсумковий матеріал аерознімання, що являє собою фотографічне зображення земної поверхні в центральній проекції.
Азимут географічний - двогранний кут (від 0° до 360°) між площиною меридіана даної точки і вертикальною площиною, яка проходить у даному напрямку, відлічений від напрямку на північ за ходом годинникової стрілки.
Азимут магнітний - горизонтальний кут (від 0° до 360°), відлічений від північного напряму магнітного меридіана за ходом годинникової стрілки до орієнтованої лінії.
Атлас ґрунтів - систематизований збірник ґрунтових карт, об'єднаних спільною програмою в єдиний цілісний картографічний твір.
Атлас ґрунтів електронний - апаратно-програмний засіб генерації сукупності електронних карт ґрунтів та інших типів графічних і текстових елементів у складі АКС і ГІС або як результат їх функціонування (створення).
База даних - сукупність даних (картографічних, статистичних, літературних тощо), організованих за певними правилами, які встановлюють загальні принципи опису, зберігання та маніпулювання даними, незалежно від прикладних програм; доступна будь-якому числу користувачів за їх запитами.
Банк ґрунтових даних - централізована сукупність даних (як правило, баз даних) про ґрунтовий покрив певної території, які зберігаються у формалізованому (цифровому) вигляді у пам'яті ЕОМ і організовані для колективного використання,
Бергштрих - покажчик напряму схилу у вигляді коротких штрихів на горизонталях, що показують напрям вниз по схилу.
Біогеоценоз - стійка, саморегулююча система живих організмів (включаючи людину) на даній території, між якими є певна взаємодія і які мають прямі та зворотні зв'язки з природним середовищем.
Блок-діаграма - тримірний картографічний рисунок, який поєднує перспективне зображення будь-якої поверхні з поздовжнім і поперечним вертикальними перерізами.
Бонітування ґрунтів - порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних в конкретних природно-кліматичних умовах.
Бонітування ґрунтів загальне - проводиться за основними природними властивостями і характеризує ґрунти як природно-історичне тіло, що задовольняє усереднені потреби всіх сільськогосподарських культур у поживних речовинах і волозі в конкретних умовах повітряного, теплового і водного режимів.
Бонітування ґрунтів часткове - проводиться за природними властивостями, що найбільш повно корелюють з урожайністю озимої пшениці, озимого жита, вівса, кукурудзи на зерно, соняшнику, цукрових буряків, картоплі, льону.
Бусоль - прилад для вимірювання на місцевості магнітних азимутів або румбів.
Видання ґрунтової карти - комплекс робіт, пов'язаних з підготовкою до друку та тиражуванням карти ґрунтів відповідними поліграфічними або іншими розмножувальними засобами.
Використання ґрунтових карт - вивчення особливостей і напрямків застосування карт ґрунтів у різних сферах наукової і практичної діяльності спеціалістів, пов'язаних з використанням інформації про ґрунтовий покрив певної території, а також розробка способів і методики роботи з ґрунтовими картами та оцінка надійності й ефективності результатів, одержаних при використанні інформації з ґрунтових карт.
Висота - відрізок прямовисної лінії від рівневої поверхні до даної точки.
Висота абсолютна - відрізок прямовисної лінії від точки на земній поверхні до рівневої поверхні, яка прийнята у державній геодезичній мережі за вихідну (нульову); в Україні висоти абсолютні відраховуються від середнього рівня Балтійського моря.
Висота відносна - висота будь-якої точки земної поверхні відносно іншої точки; дорівнює різниці абсолютних висот цих точок.
Висота перерізу рельєфу - задана відстань між січними рівневими поверхнями при зображенні рельєфу на планах і картах способом горизонталей.
Відмітка висоти - числове вираження висоти точки відносно вихідної рівневої поверхні.
Географічна основа ґрунтової карти - загально-географічна (топографічна) частина змісту карти ґрунтів, що спрощує нанесення на неї спеціального навантаження.
Географічні інформаційні системи (ГІС) - автоматизований апаратно-програмний, людино-машинний комплекс, який забезпечує збирання, обробку, відображення та розповсюдження просторово-координованих даних, інвентаризацію даних про територію для їх ефективного використання при вирішенні задач, пов'язаних з інвентаризацією, аналізом та управлінням навколишнім природним середовищем і територіальною організацією суспільства.
Географічні координати - кутові величини (широта та довгота), які визначають положення точки на поверхні Землі відносно екватора і початкового меридіана; за способом визначення географічні координати можуть бути астрономічними і геодезичними.
Геодезична основа ґрунтової карти - сукупність геодезичних даних (параметри референц-еліпсоїда, координати опорних пунктів), необхідних для створення (виготовлення) карти ґрунтів.
Геозображения - будь-яка просторово-часоплинна, масштабна, генералізована модель земних об'єктів і процесів, представлена у графічній образній формі.
Геоінформатика - наукова дисципліна, що вивчає природні та соціально-економічні геосистеми (їх структуру, взаємозв'язки, динаміку, функціонування тощо) шляхом комп'ютерного моделювання.
Геоїд - фігура Землі, утворена опуклою рівневою поверхнею, яка збігається із спокійною поверхнею води у Світовому океані, уявно продовжена і під материками так, що вона скрізь горизонтальна, тобто до неї перпендикулярні прямовисні лінії у всіх точках Землі.
Геометрична точність ґрунтової карти - відповідність розташування точок (картографованих ґрунтових виділів) на карті ґрунтів їх дійсному місцеположенню.
ГІС-технологія - технологія збирання, зберігання, перетворення, відображення та розповсюдження просторово-координованої інформації з метою забезпечення вирішення завдань інвентаризації, оцінки, оптимізації, управління геосистемами.
Глобальна супутникова система позиціонування (GPS) - визначення координат (тримірних геоцентричних - Х,Y,Z або геодезичних - В,L,Н) будь-якої точки на земній поверхні за допомогою GPS-приймача, шляхом приймання ним сигналів від штучних супутників.
Горизонталь (ізогіпса) - замкнена крива лінія на плані (карті), яка має однакові абсолютні висоти.
Горизонтальне прокладення - довжина проекції лінії місцевості на горизонтальну площину.
Графік закладань - графік, що дозволяє за виміряним на топографічній карті закладанням визначити крутість схилу (кут нахилу схилу до горизонтальної площини (рівневої поверхні) за вибраним напрямком.
Графічна точність масштабу карти (плану) - відстань на місцевості, яка на плані (карті) даного масштабу відповідає відрізкові в 0.1 мм.
Графобудувач - креслярський автомат (пристрій відображення), призначений для виведення цифрової інформації з ЕОМ у графічній (а також текстовій) формі на папір, пластик, фоточутливі матеріали або на інший носій шляхом креслення, гравіювання, фотореєстрації або іншим засобом.
Грошова оцінка земель і земельних ділянок - капіталізований рентний дохід, який забезпечується раціональним використанням земельної ділянки.
Ґрунт - особливе тіло природи (її "четверте царство"), біосферно важливе органо-мінеральне, біокосне утворення, наділене унікальними загальнобіосферними та господарськими функціями.
Деградовані землі - земельні ділянки, на яких внаслідок природних процесів або господарської діяльності людини порушена поверхня та (або) погіршений якісний стан ґрунтового покриву.
Дешифрування аерофотознімків - розпізнавання та виявлення за фотозображенням об'єктів і явищ, визначення їх якісних та кількісних характеристик з використанням ознак фотозображення і відображення їх відповідними умовними знаками.
Дирекційний кут - кут (від 0° до 360°), відлічений від північного напрямку осьового меридіана або лінії, паралельної йому, за ходом годинникової стрілки до орієнтованої лінії.
Дистанційне зондування ґрунтів - неконтактне знімання ґрунтового покриву Землі з літальних повітряних і космічних апаратів.
Достовірність ґрунтової карти - міра правдивості даних, нанесених на карту ґрунтів на дату її складання.
Економічна оцінка земель - оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві та просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та доходність з одиниці площі.
Елементи рельєфу - поверхні (горизонтальні, похилі, випуклі, вигнуті, складні), лінії (водороздільні, тальвеги, бровки, підошви) і точки (вершин, сідловин, западин), які є найпростішими складовими частинами основних форм рельєфу.
Ерозія ґрунтів - процес руйнування поверхневого шару ґрунтів під дією води та вітру.
Закладання - проміжок (відстань) між сусідніми основними горизонталями на плані (карті), який залежить від заданої висоти перерізу рельєфу на даній карті та крутості схилу у відповідному місці.
Земельна ділянка - ділянка землі, на яку розповсюджуються однорідні права власності і яка являє собою єдину власність, має фіксовані межі та характеризується певним місцем розташування, природними властивостями, фізичними параметрами, правовим і господарським станом та іншими характеристиками, які є її суттєвими складовими.
Земельний фонд - вся площа землі у межах країни (області, району тощо) незалежно від цільового призначення, господарського використання і відмінностей у правовому режимі.
Земельні ресурси - землі, які використовуються або можуть бути використані у виробничій діяльності.
Земельно-інформаційна система - найпоширеніша підсистема єдиної ГІС, яка володіє всіма можливостями сучасних ГІС і, як правило, включає в себе відомості (правові, природні, господарські тощо) про окремі земельні ділянки та землю певної території взагалі.
Землеволодіння - форма здійснення прав на землю.
Землекористування - вид використання землі з урахуванням рослинного покриву її поверхні.
Землеустрій - сукупність соціально-економічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин і забезпечення раціональної організації території держави, адміністративно-територіальних утворень, господарських структур і здійснюваних під впливом формування суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Землі водного фонду - землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм, крім земель, віднесених до лісового фонду; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, береговими смугами водних шляхів.
Землі лісового фонду - землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті нею, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Землі населених пунктів (сіл, селищ, міст) - усі землі, що знаходяться в межах, установлених для цих населених пунктів у порядку землеустрою.
Землі оздоровчого призначення - землі з природними лікувальними властивостями, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.
Землі природно-заповідного фонду - ділянки суші та водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність; відповідно до законодавства їм надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення - земельні ділянки, відведені в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для виконання відповідних завдань.
Землі рекреаційного призначення - землі, які використовуються для організації відпочинку населення, для туризму та проведення спортивних заходів.
Землі сельбищного призначення - земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлових будинків, інших громадських будівель і споруд, а також об'єктів загального користування.
Землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.
Земля - частина довкілля, яка характеризується певною просторовістю і рельєфом, з ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами та водами.
Зміст ґрунтової карти - сукупність інформації про ґрунтовий покрив картографованої території відповідно до її призначення та масштабу.
Інформатика - галузь науки про інформацію (сукупність знань, відомостей і даних про будь-які об'єкти, явища, процеси тощо), методи і засоби її обробки.
Кадастр - систематизоване зведення відомостей, яке складається періодично або шляхом безперервних спостережень над відповідним об'єктом або явищем.
Кадастр земельний державний - єдина державна система земельно-кадастрових робіт і процедура визначення факту виникнення або припинення існування земельних ділянок як об'єктів права власності та права користування, яка містить сукупність відомостей і документів про місцезнаходження та правовий режим цих ділянок, їх вартість, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі й землекористувачів, у тому числі орендарів.
Кадастр природних ресурсів - система обліку кількості, якості та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання.
Карта (картограма) агровиробничих груп ґрунтів - зображує групи ґрунтів, об'єднаних за генезисом і рівнем родючості, умовами розміщення за рельєфом, ступенем однорідності ґрунтових контурів, придатністю для вирощування певних культур (або груп культур), особливостями агротехніки, застосування якої бажано (або необхідно) для вирощування тих або інших культур та ін.; карта доповнюється рекомендаціями щодо раціонального використання та поліпшення ґрунтів, виділених груп.
Карта (картограма) еродованих земель - зображує контури еродованих ґрунтів, які об'єднані в категорії (групи) в залежності від ступеня еродованості, крутизни і характеру схилів, протиерозійної стійкості порід і видів угідь; карта доповнюється набором основних протиерозійних заходів стосовно виділених на ній категорій (груп) ґрунтів.
Карта (картограма) забезпеченості гумусом - відображає вміст гумусу (в процентах) у виділених на карті ґрунтах; карта доповнюється рекомендаціями щодо підвищення вмісту гумусу в ґрунті.
Карта (картограма) засолених ґрунтів - відображає ґрунти, згруповані за ознаками глибини солепрояву, хімізму солей і ступеня (інтенсивності) засолення; карта доповнюється рекомендаціями щодо поліпшення стану засолених ґрунтів.
Карта (картограма) кам'янистості ґрунтів - зображує ґрунти з різним ступенем кам'янистості і в залежності від розмірів і положення каменів; карта доповнюється рекомендаціями щодо використання та поліпшення виділених градацій ґрунтів.
Карта (картограма) кислотності ґрунтів - відображає, групи ґрунтів за ступенем кислотності (рН в КСІ); карта доповнюється рекомендаціями щодо вапнування виділених груп ґрунтів.
Карта (картограма) окультуреності ґрунтів - відображає ступінь окультуреності та індекси агрохімічної окультуреності ґрунтів; карта доповнюється рекомендаціями щодо підвищення ступеня окультуреності ґрунтів.
Карта (картограма) перезволожених ґрунтів - зображує групи ґрунтів, які постійно, тривало, тимчасово або короткочасно надлишково зволожені, джерела перезволоження, ступінь мінералізації ґрунтових вод; карта доповнюється рекомендаціями щодо поліпшення виділених груп ґрунтів шляхом їх меліорації.
Карта (картограма) солонців і солонцюватих ґрунтів- відображає контури солонцюватих грунтів, солонців та їх комплексів, які групуються в залежності від процентного вмісту солонців у комплексах, глибини надсолонцьового горизонту, вмісту поглинутого натрію, гідроморфності ґрунтів і характеру засолення; карта доповнюється рекомендаціями щодо освоєння та меліорації солонцюватих ґрунтів
Карта (мапа) - зменшене, побудоване у картографічній проекції, узагальнене та виконане у певній системі умовних позначень зображення поверхні Землі (іншого небесного тіла або позаземного простору) з розміщеними на них об'єктами дійсності.
Карта (план) ґрунтів первинна - карта (план) ґрунтів, яку створено шляхом польового знімання або складання за матеріалами, що не є картами.
Карта географічна - карта поверхні Землі або будь-якої її частини, що відображає різноманітні природні та соціально-економічні об'єкти і явища (які розміщені не тільки на її поверхні, а й за її межами, наприклад, карта ґрунтів, геологічна карта тощо).
Карта ґрунтів - карта, основним змістом якої є зображення ґрунтового покриву певної території, з характеристикою якісних і кількісних параметрів ґрунтів.
Карта ґрунтів електронна - карта ґрунтів, яка формується шляхом виведення інформації, що зберігається на машинних носіях, із цифрових масивів або безпосередньо із ЕОМ і висвітлення її на відеоекрані із змістом заданого обсягу і у конкретній заданій системі умовних позначень.
Карта ґрунтів комп'ютерна - картографічний твір, який одержується за допомогою спеціалізованих пристроїв відображення ЕОМ (координатографів, графобудувачів, принтерів, плоттерів тощо), що забезпечують графічну якість друку, креслення, гравіювання або фотореєстрацію на паперовому чи іншому "твердому" носієві (на відміну від електронних карт, генерованих на дисплеї ЕОМ); це дозволяє наблизити дизайн генерованих ними комп'ютерних карт до традиційних карт ґрунтів, виданих поліграфічними засобами друку.
Карта ґрунтів похідна - карта ґрунтів, складена на основі раніше створених ґрунтових карт.
Карта ґрунтів цифрова - модель ґрунтового покриву певного регіону земної поверхні, записана цифрами у кодовій формі і за встановленою структурою на електронному (машинному) носієві інформації, на основі цифрування картографічних джерел, топографічного знімання або іншим способом з урахуванням прийнятих елементів математичної основи карти, вимог картографічної генералізації щодо її картографічного зображення з можливою реалізацією у вигляді комп'ютерних і електронних карт.
Карта комплексна - карта, на якій відображено декілька взаємопов’язаних явищ або їх елементів.
Карта топографічна - детальна карта, на якій відображена сукупність основних топографічних елементів місцевості, і за допомогою якої можна визначити планове та висотне місцеположення точок земної поверхні.
Карта-схема ґрунтів - ґрунтова карта зі спрощеним і більш узагальненим зображенням елементів її змісту порівняно з аналогічною звичайною картою ґрунтів.
Картограма - спосіб зображення середньої інтенсивності кількісного за своєю характеристикою явища в межах наявних на карті територіальних одиниць за допомогою одного із графічних способів площинного зображення; інтенсивність позначень відповідає інтенсивності явища.
Картографічна вивченість ґрунтового покриву - повнота та ступінь покриття певної території ґрунтовими планами і картами.
Картографічна генералізація - цілеспрямований відбір та узагальнення об'єктів дійсності під час виготовлення картографічних творів відповідно до їх призначення, масштабу та особливостей зображуваної на них території.
Картографічна забезпеченість ґрунтових досліджень - наявність вихідних картографічних матеріалів (топографічних карт, фотопланів, планів землеволодінь тощо), необхідних для виконання ґрунтових досліджень.
Картографічна інформація - інформація про територію, об'єкт, явище тощо, яка міститься у картографічних творах (планах, картах та інших картографічних джерелах) і може бути використана для розв'язання завдань, які випливають з призначення та змісту конкретних карт як просторових моделей дійсності.
Картографічна мова - формалізована графічна мова, яка забезпечує подання вихідної інформації про об'єкти і явища дійсності у формі картографічного зображення.
Картографічна проекція - математично визначене відображення математичної поверхні Землі (певних розмірів поверхня еліпсоїда обертання або кулі) на площині.
Картографічна сітка - зображення ліній меридіанів і паралелей на карті.
Картографічне зображення - основний елемент будь-якої карти, який за допомогою відповідних графічних та інших засобів розкриває її зміст.
Картографічний метод дослідження - застосування карт для опису, аналізу і пізнання явищ, для одержання про них нових знань і характеристик, вивчення їх просторових взаємозв'язків та прогнозу.і
Картографічні джерела (картографічні матеріали) - графічні, цифрові, текстові та інші документи, використовувані під час складання, виправлення та оновлення карт.
Картографічні дослідження ґрунтів - системне пізнання ґрунтів картографічними засобами та методами; під системним пізнанням розуміють специфічну форму наукового пізнання, при якій предмет пізнання - ґрунт є якісно визначеною системою, яка досліджується системними методами для формування знань про неї, найбільш адекватних дійсності; як картографічні засоби та методи пізнання виступають ґрунтові карти і картографічний метод дослідження.
Картографічні умовні позначення (умовні знаки) - графічні символи для позначення на картах різноманітних об'єктів і явищ, а також їх якісних і кількісних характеристик.
Картографічні умовні позначення площ (площинні знаки) - картографічні умовні позначення, що застосовуються для зображення площі об'єктів, які подаються у масштабі карти.
Картографія - галузь науки, техніки та виробництва, яка охоплює вивчення, проектування, створення та використання картографічних творів.
Картографія автоматизована - науковий напрямок дослідження технологічних процесів проектування та побудови картографічних зображень (у вигляді комп'ютерних та електронних карт як форм реалізації цифрових карт) за допомогою загальних і спеціалізованих пристроїв відображення АКС і ГІС.
Картографування ґрунтів - комплекс робіт, пов'язаних зі створенням ґрунтової карти (плану) або низки ґрунтових карт (серії карт, атласу) конкретної території земної поверхні.
Картографування ґрунтів автоматизоване - проектування та побудова ґрунтових карт у вигляді комп'ютерних і електронних карт за допомогою загальних і спеціальних автоматизованих пристроїв відображення картографічних або геоінформаційних систем.
Картографування ґрунтів геоінформаційне - автоматизоване картографічне моделювання ґрунтів за допомогою ГІС-технологій на основі цифрових картографічних баз даних і баз знань про ґрунтовий покрив певної території.
Картографування ґрунтів детальне - польове картографування ґрунтів ( у масштабах 1:200 - 1:5 000) дослідних полів, земельних ділянок, де випробовуються нові сорти культурних рослин, дослідних площадок, на яких вивчаються ґрунтові режими та ін.; на детальних ґрунтових картах зображуються елементарні ґрунтові ареали, тобто однорідні ґрунтові контури.
Картографування ґрунтів камеральне - камеральне (лабораторне) складання похідних ґрунтових карт на основі обробки вихідних даних, зібраних у натурі, або шляхом удосконалення раніше складених аналогічних карт ґрунтів, або на основі спільного використання таких карт і матеріалів польового картографування.
Картографування ґрунтів комплексне - метод багатостороннього і разом з тим цілісного відображення та пізнання ґрунтового покриву певного регіону картографічними засобами шляхом створення комплексної ґрунтової карти, серії ґрунтових карт або атласу ґрунтів.
Картографування ґрунтів польове - дослідження (знімання) ґрунтових виділів за матеріалами аерофотознімання (або на основі топографічних карт, планів землеволодінь) та безпосереднього польового вивчення місцевості.
Картографування ґрунтів системне - створення ґрунтових карт і атласів, засноване на системному підході до ґрунту як особливого тіла природи та до реалізації самого процесу картографування ґрунтів.
Категорії земель за призначенням - землі сільськогосподарського призначення; землі сельбищного при-значення; землі природно-заповідного та іншого приро-доохоронного призначення; землі оздоровчого та рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Кілометрова сітка - координатна сітка, лінії якої проведені на карті з інтервалами, що дорівнюють прийнятому для даної карти числу кілометрів.
Класифікація ґрунтів - система поділу ґрунтів на природні (генетичні) групи, починаючи від крупних і закінчуючи найдрібнішими ( тип, підтип, рід, вид, різновид, розряд, культурний варіант), за принципом загальності або подібності властивостей у кожній групі та відмінностей одних від інших.
Компоновка карти - розташування рамки відносно території, що зображується на карті, розміщення усередині рамки або за її межами назви карти, її легенди, а також допоміжних карт, графіків та інших даних.
Комп'ютеризація ґрунтових досліджень - автоматизація польових обстежень і лабораторних досліджень ґрунтів на основі використання електронних обчислювальних машин.
Консервація земель - припинення господарського використання деградованих і малопродуктивних земель шляхом їх залуження або залісіння на певний строк.
Координатні сітки - координатні лінії на карті у певній системі координат, які є основою для нанесення картографічного зображення при складанні карт.
Крупномасштабне обстеження ґрунтів - вивчення умов ґрунтотворення та картографічне відображення просторового розміщення окремих ґрунтових різновидів на планах і картах крупних масштабів.
Крутість схилу - кут нахилу схилу до горизонтальної площини (рівневої поверхні).
Ландшафт - генетично однорідна територіальна геосистема, в межах якої усі природні компоненти (гірські породи, рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинність і тваринний світ) утворюють взаємопов'язану і взаємообумовлену єдність.
Легенда ґрунтової карти - зведення використаних на ґрунтовій карті умовних позначень і текстових пояснень, які розкривають зміст карти.
Лінійні картографічні умовні позначення (лінійні знаки) - умовні позначення для зображення на картах лінійних об'єктів, довжина яких виражається в масштабі карти.
Масштаб аерофотознімка - відношення довжини лінії на аерофотознімку до довжини горизонтального прокладення відповідної лінії на місцевості.
Масштаб карти - величина перемінна (на відміну від плану, де масштаб є сталою величиною); розрізнюють: головний масштаб, який показує загальну ступінь зменшення всієї картографованої поверхні при її відображенні на площині, і часткові масштаби (довжин і площ) у певній точці за даним напрямком.
Масштаб клиновий - графік для переведення відстаней з одного масштабу в інший, наприклад, при перенесенні відстаней з аерофотознімка на план (карту).
Масштаб лінійний - графічна побудова у вигляді відрізка прямої, поділеної на рівні частини (які називаються основою масштабу) з написаними значеннями відповідних їм відстаней на місцевості.
Масштаб плану - величина стала і визначається відношенням довжини лінії на плані до горизонтального прокладення відповідної лінії місцевості.
Масштаб поперечний - графічна побудова у вигляді номограми для точних вимірювань і відкладень відстаней на плані (карті).
Математико-картографічне моделювання ґрунтів - органічно комбіноване поєднання математичних і картографічних моделей для створення нових ґрунтових карт і (або) використання карт ґрунтів у дослідницьких цілях.
Математична основа ґрунтової карти - сукупність математичних елементів (елементів, які визначають математичний зв'язок між картою та поверхнею, на ній зображеною) карти ґрунтів: картографічна проекція, масштаб, геодезична основа, координатні сітки, компоновка карти.
Мензульне знімання - топографічне знімання за допомогою мензули та кіпрегеля.
Метод картографії - картографічний метод пізнання, який включає в себе польове та камеральне картографування і картографічний метод дослідження картографованих явищ.
Метричність ґрунтової карти - властивість карти ґрунтів, яка забезпечується математичним законом її побудови (картографічною проекцією), точністю складання та відтворення.
Моніторинг землі - система спостережень за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.
Морфометрія - обчислення на основі картометричних вимірювань показників, які характеризують форму (витягнутість, звивистість, кривизна) та структуру (щільність, концентрація, глибина і густота розчленування) об'єктів і явищ, зображених на карті.
Навантаження ґрунтової карти - міра заповнення змісту карти ґрунтів умовними позначеннями та підписами.
Найбільш ефективне використання землі - фізично можливе, юридично дозволене, економічно доцільне та найбільш прибуткове використання земельної ділянки.
Наочність ґрунтової карти - можливість зорового сприйняття просторових форм, розмірів і розміщення ґрунтових виділів на карті ґрунтів.
Напрямок схилу - напрямок найкоротшої відстані від верхньої точки схилу до нижньої, за якою крутість схилу найбільша.
Наукова цінність ґрунтової карти - визначається у закладених на ґрунтовій карті її автором наукових ідеях і поглядах на ґрунт як на особливе тіло природи.
Номенклатура аркушів карти - система позначення окремих аркушів багатоаркушної карти.
Окомірне знімання ґрунтів - спрощений спосіб польового знімання ґрунтів з метою швидкого одержання наглядного і виразного, але наближеного за точністю схематичного плану ґрунтів.
Оновлення ґрунтової карти - приведення змісту карти ґрунтів у відповідність до сучасного стану ґрунтового покриву картографованої території шляхом перескладання і видання нової карти.
Оригінал ґрунтової карти авторський - точний рукописний оригінал карти ґрунтів, якісно графічно виготовлений у масштабі видання з необхідною точністю, повнотою і докладністю.
Оригінал ґрунтової карти видавничий - похідний оригінал карти ґрунтів, який відповідає вимогам видання і служить для одержання з нього відповідних копій, як і друкарських форм для друкування тиражу карти.
Оригінал ґрунтової карти складальний - первинний оригінал, точний і повний за змістом, виготовлений від руки в умовних позначеннях за рисунком і розмірами відповідно до вимог програми ґрунтової карти, але без старанного графічного оформлення, придатного для безпосереднього поліграфічного відтворення.
Орієнтування плану (карти) - надання плану шляхом повороту в горизонтальній площині такого положення, за якого північна (верхня) сторона рамки плану буде повернена на північ, а всі напрями та лінійні об'єкти (шляхи, лінії електропередач тощо) на плані будуть паралельними напрямкам та об'єктам на місцевості.
Особливо цінні продуктивні землі - земельні ділянки з високородючими ґрунтами (чорноземи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових породах, лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти, темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті, бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі, підзолисто-дернові суглинкові ґрунти, коричневі ґрунти південного узбережжя Криму, дернові глибокі ґрунти Закарпаття).
Оцінка земельної ділянки - визначення вартості земельної ділянки в грошовому виразі.
Педометрія (морфометрія ґрунтів) - обчислення на основі картометричних вимірювань показників, які характеризують форму і структуру ґрунтових виділів, зображених на карті ґрунтів.
План - крупномасштабне картографічне зображення обмеженої частини місцевості на площині в ортогональній проекції, в якому не враховується кривизна земної поверхні.
Повнота змісту ґрунтової карти - різносторонність і обсяг закладеної на карті інформації про ґрунтовий покрив території, зображеної на ній.
Позамасштабні картографічні умовні позначення (позамасштабні знаки) - картографічні умовні позначення, що застосовуються для зображення об'єктів, площі яких не відображаються у масштабі карти.
Поліпшення ґрунтів - покращання природних властивостей ґрунтів.
Предмет ґрунтової картографії - ґрунт як органо-мінеральне, біокосне тіло природи, з притаманними йому властивостями, зв'язками, взаємодією, зміною у просторі та часі.
Природне середовище - складно організована геосистема як особлива частина природи, яка оточує людину, охоплює атмосферу, надра, рельєф, ґрунти і земельні ресурси, поверхневі і підземні води, рослинність і тваринний світ, взаємопов'язані у своєму розвитку і просторовому розміщенні.
Природні ресурси - природні об'єкти, явища та процеси, які суспільство використовує у виробничій діяльності для задоволення своїх запитів, тобто це компоненти навколишнього природного середовища, які є джерелом засобів існування людей.
Програма ґрунтової карти - документ, в якому вказані: район картографування, призначення, вид, тип і тематика карти, її математична основа, зміст, принципи генералізації, способи зображення та застосування умовних позначень, картографічні матеріали та інші джерела і порядок їх використання, а також викладена технологія створення ґрунтової карти.
Проектування ґрунтової карти - розробка програми (проекту) створення нової карти ґрунтів або оновлення існуючої карти, застарілої за своїм змістом.
Проекція Гаусса-Крюгера - рівнокутна поперечно-циліндрична проекція поверхні земного еліпсоїда на площину; застосовується при створенні топографічних планів і карт.
Профіль - графічне, зменшене зображення вертикального розрізу земної поверхні, тобто проекції сліду перерізу місцевості вертикальною площиною, яка проходить через задані точки, на цю площину.
Рамка карти - лінія або декілька ліній, які оконтурюють карту; розрізняють внутрішню, градусну (мінутну) і зовнішню рамки карти.
Раціональне використання земельних ресурсів - діяльність, пов'язана з ефективним з екологічної і економічної точок зору використанням землі як ресурсу.
Рекультивація порушених земель - комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на поліпшення стану земель, відновлення ґрунтового покриву на певній території та продуктивності порушених земель.
Рельєф земної поверхні - сукупність нерівностей фізичної поверхні Землі, які утворюють різні об'ємні форми.
Розграфлення карт - розподіл багатоаркушної карти на окремі частини за певною системою.
Румб - горизонтальний кут (від 0° до 90°), який відлічується від найближчого напряму меридіана (північного або південного) до орієнтованої лінії.
Серія ґрунтових карт - картографічний твір, який складається з низки взаємопов'язаних ґрунтових карт (звичайно настільного або стінного форматів), об'єднаних загальною програмою, що забезпечує їх порівняння, взаємодоповнюваність і зручність спільного використання.
Система управління базами даних - комплекс програмних засобів для створення, ведення та використання баз даних, управління роботою всіх складових частин банку даних і взаємодії з його користувачами.
Сільськогосподарські угіддя - землі, які безпосередньо використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, перелоги).
Складання ґрунтової карти - комплекс робіт, основною метою яких є виготовлення первинного оригіналу карти ґрунтів.
Спотворення картографічного зображення - закономірна зміна довжин, кутів і площ при зображенні поверхні земного еліпсоїда (кулі) на площині у певній картографічній проекції.
Сприйняття ґрунтових карт - процес приймання, перетворення і усвідомлення картографічної інформації про ґрунтовий покрив території, що забезпечує користувачу розуміння змісту карти і орієнтування в зображених характеристиках ґрунтів.
Сучасність ґрунтової карти - відповідність інформації, що є на карті ґрунтів, сучасному її стану.
Тахеометричне знімання - топографічне знімання, яке виконується за допомогою тахеометра або теодоліта.
Теодолітне знімання - топографічне знімання (або тільки планове, тобто знімання тільки контурів місцевості без рельєфу), яке виконується за допомогою теодоліта і лінійних вимірювальних приладів (мірних стрічок, світло- і радіовіддалемірів тощо).
Топографічне знімання - комплекс робіт (польових і камеральних), які виконуються з метою отримання знімального одержання топографічного плану чи карти, а також топографічної інформації в іншій формі (наприклад, цифровій).
Фактори та умови ґрунтотворення - ґрунтотворні породи, біос, клімат, рельєф, господарська діяльність людини, вік. Фактори рельєфотворення - ендогенні і екзогенні процеси, склад гірських порід, геологічна структура території, кліматичні умови та інші природні фактори.
Фітоценоз - частина біогеоценозу; являє собою сукупність рослинних угруповань, які спільно ростуть на однорідній території, з їх взаємовідносинами, що формувалися протягом тривалого еволюційного розвитку зелених рослин (фотоавтотрофів), та умовами оточуючого середовища.
Форми рельєфу (в залежності від їх висотного положення відносно оточуючої місцевості) - додатні форми (кочки, курган, пагорб, горб, гряда, увал, гора, гірський хребет, нагір'я, плато, плоскогір'я), які підвищені над оточуючими їх поверхнями, та від'ємні (лощовина, промоїна, яр, балка, долина, улоговина, седловина), які розміщуються нижче оточуючих поверхонь.
Фотокартка ґрунтів - карта, на якій суміщено фотографічне зображення місцевості з картографічними умовними позначеннями ґрунтових виділів, об'єктів місцевості, з горизонталями, підписами тощо.
Фотоплан ґрунтів - фотографічне зображення місцевості у вигляді змонтованих на єдиній основі та трансформованих аерофотознімків, яке задовольняє за точністю вимогам до звичайних ґрунтових планів відповідного масштабу.
Фотосхема ґрунтів - фотографічне зображення земної поверхні у вигляді нетрансформованих аерофотознімків, суміщених за відповідними контурами і змонтованих на єдиній основі.
Цифрування графічної інформації - переведення графічної інформації у цифрову форму у вигляді послідовності точок, положення яких визначається прямокутними декартовими координатами.
Цільове використання земельної ділянки - використання земельної ділянки у відповідності до цільового призначення, яке визначене проектом землеустрою згідно з існуючим законодавством.
Читаність ґрунтової карти - швидке візуальне розпізнавання елементів і деталей ґрунтових виділів на карті.
Читати карту (план) - правильно і повно сприймати символіку її умовних позначень, швидко і безпомилково розпізнавати за ними тип, різновидність і характерні властивості об'єктів та явищ, зримо сприймати їх просторові форми, розміри та розміщення, кількісні й якісні показники.
Юридично дозволене використання земель - використання земельної ділянки за цільовим призначенням з дотриманням вимог встановлених обмежень.
АВТОРСЬКИЙ ПОКАЖЧИК
Афонін М.І. 14
Арманд Д.Л. 18
Андрушенко Г.А. 18
Афанасьєв Я.Н. 20
Болотов А.Т. 15
Банраєв О.І 18
Богдан В.С. 20
Вільямс В.Р. 10
Вернадський В.І. 16
Висоцький Г.М. 16, 18, 20
Веселовський К.С. 15
Вільде С.А. 18
Вознюк С.Т. 18
Вернандер Н.Б. 18
Воскресенський М.П. 75
Гаврилюк Ф.Я. 3, 4
Герасимов І.П. 8, 10, 17
Глазовська М.А. 8, 10
Глінка К.Д. 16, 17, 21
Гринь Г.С. 18
Годельман Я.М. 113
Докучаєв В.В. 8, 10, 11,15, 16, 18, 20, 21, 22, 23, 25, 26, 54, 66
Дімо М.О. 16
Добровольський Г.В. 18
Єгоров В.В. 18
Євдокімова Т.І. 153
Захаров З.А. 16, 20, 21, 22, 23, 25, 26, 40, 59, 61, 62
Зам’ятинський П.А. 16
Зонн С.В. 17
Заславський М.Н. 18
Зеров Д.Н. 18
Красюк А.А. 4, 39, 90, 94
Красєха Є.Н. 4, 7, 113
Кіт М.Г. 4, 7
Карпачевський Л.О. 10
Комов І.М. 15
Крупський М.К. 18
Кисіль В.Д. 18
Ковда В.А. 18
Качинський Н.А. 102
Корсунов Т.М. 113
Ломоносов М.В. 14
Леоно І.Г. 15
Лупинович І.С. 17
Лобов Є.В. 17, 18
Морозов Г.Ф. 18
Малішкін М.Н. 129
Неустроєв С.С. 21, 23
Неговемов С.Ф. 73, 95
Носина В.У. 90
Отоцький П.В. 16
Позняк С.П. 4, 7, 10
Прасолов Л.І. 10, 17, 20, 21 ,22
Петров П.Ф. 90
Роде О.А. 8
Радіщев А.Н. 15,16
Розов М.М. 17
Розанов А.Н. 142
Соколов І.А. 5, 10
Сібірцев М.М.
Сабашвілі М.Н. 17
Соболєв С.С. 18
Сукачов В.М. 18
Соколовський О.Н. 55, 161
Садовніков І.Ф. 129
Тихоненко Д.Г. 4
Таргульян В.О. 5
Філатов М.М. 20, 21, 22
Чаславський В.І. 15
Яковенко А.Ф. 18
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Основна література:
Андронников В.А. Аэрокосмические методы изучения почв. - М.: Колос, 1979. - 278с.
Гаврылюк Ф.Я. Полевые исследования и картирование почв. - Ростов-на-Дону, 1981. - 207с.
Герасимов И.П., Глазовская МА. Основы почвоведения и географии почв. - М.: Географгиз, 1960. - 490с.
Гринь Г.С. Полевая диагностика почв. - Харьков, 1974. - 223с.
Джерард А.Дж. Почвы и формы рельефа. - М.: Недра, 1984. - 208с.
Дмитриев Е.Д.Элементы организации почвы и структура почвенного покрова // Почвоведение, 1993. №7. - С.175-189.
Картографія ґрунтів. За ред проф.. Д.Г.Тихоненка. - Харків, 2001. - 320с.
Методика составления и использования крупномасштабных почвенных карт. – М.: Колос, 1976. – 226с.
Позняк С.П., Красєха Є.Н., Кіт М.Г. Картографування грунтового покриву: Навчальний посібник. – львів: Видавничий центр ЛНУ Імені Івана Франка, 2003. – 500 с.
Полевой определитель почв. – Киев: Урожай, 1981. – 318с.
Практикум по методике составления и использования крупномасштабных почвенных карт / Под ред. Л.Н. Александровой. – М.: Колос, 1983.
Составление и использования почвенных карт / Под ред. А.Д. Кашанского. – М.: Агропромиздат, 1987.
Додаткова література:
Milne G.Some suggested unis of classification fnd mapping patriculary for East African soils // Soil Res. - 1935. Vol.4, № 1.
Resourse sensing from spase. NAS, Washington, 1977.
Захаров С.А. Курс почвоведенья. 2-е изд. – М.-Л., 1931. – 550с.
Классификция и диагностика почв СССР. – М.:Колос, 1977. - 223с.
Корсунов В.М и др. Картирование почвенного покрова таежных ландшафтов с использованием дистанционных методов. // Исследование таежных ландшафтов дистанционным методами. - Новосибирск: Наука, 1979. - С.135-151.
Корсунов В.М., Красеха Е.Н. Пространственная организация почвенного покрова. - Новосибирск: Наука, 1990. - 200с.
Сладкопевцев С.А. Изучение и картографирование рельэфа с использованием аэрокосмической информации. – М.: Недра, 1982. – 215с.
Структура почвенного покрова и методы ее изучения. – М.: наука, 1973.
Зміст
Передмова ………………………………………………………..…......3
1. ВСТУП ДО «КАРТОГАФІЇ ҐРУНТІВ»…………………………….4
1.1 Методологічні підходи в картографуванні ґрунтів ……………...4
1.1.1 Структурний підхід………………………………………………….6
1.1.2 Порівняльно-географічний підхід……………………..…......….8
1.1.3. Ґрунт як об'єкт досліджень……………………………..…...…...9
1.2 Предмет, метод і задачі курсу «Картографія ґрунтів»………….10
1.3 Історія розвитку картографування ґрунтів……………………...13
2. ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ҐРУНТІВ НА ЗЕМНІЙ ПОВЕРХНІ…………………………………………………..19
2.1 Закон горизонтальних ґрунтових зон…………………………....21
2.2 Закон вертикальних ґрунтових зон……………………………....21
2.3 Закон аналогічних топографічних рядів ґрунтів………………...21
2.4 Закон ґрунтової інтразональності………………………………..22
2.5 Закон ґрунтових мікрозон………………………………………...22
2.6 Закон ґрунтових провінцій………………………………………...22
3. ПІДГОТОВЧІ РОБОТИ ПРИ КАРТОГРАФУВАННІ ҐРУНТІВ.27
3.1.Організація підготовчої роботи.………………………………...…...28
3.2. Організація і штат ґрунтової партії………………………………32
3.3 Спорядження і обладнання………………………………………..34
3. 4 Транспорт……………………………………………………………...36
3.5 Складання плану-проекту ґрунтових досліджень………..……….....37
3.6 Складання кошторису на проведення ґрунтових обстежень……38
3.7 Топографічна основа ґрунтових карт……………………………39
3.7.1. Поняття про топографічну карту……………………………...40
3.7.2 Масштаб карт……………………………………………………41
3.7.3 Найпростіші способи визначення відстаней в полі…………..42
3.7.4 Визначення крутизни схилів…………………………………...44
4. ПОЛЬОВИЙ ПЕРІОД КАРТОГРАФУВАННЯ ГРУНТІВ………..47
4.1 Організація роботи ґрунтової партії в полі……………………...47
4.2 Виїзд в поле і рекогносцировочне ознайомлення з територією, що підлягає ґрунтовим обстеженням………………………………………48
4.3Техніка польового ґрунтового дослідження. Типи ґрунтових розрізів…………………………………………………………………...49
4.4 Закладання і розподіл ґрунтових розрізів на місцевості………..50
4.5 Загальні вказівки про реєстрацію ґрунтових розрізів їх морфолого-генетичної характеристики і ведення ґрунтових щоденників…………………………………………………………… 52
4.6 Вивчення морфолого-генетичних ознак ґрунтів і їх картографічне значення………………………………………………………………..54
4.6.1 Будова ґрунтів, або їх загальний вигляд…………………………...54
4.6.2 Забарвлення (колір) ґрунту……………………………………..59
4.6.3 Вологість ґрунту………………………………………………...60
4.6.4 Гранулометричний склад ґрунту………………………………...60
4.6.5 Структура ґрунту. ………………………………………………60
4.6.6 Складення ґрунту......…………………………………………...61
4.6.7 Новоутворення…………………………………………………..62
4.6.8 Включення……………………………………………………….63
4.7 Відбір ґрунтових зразків…………………………………………64
4.8 Техніка відбору ґрунтових монолітів.……….………...……………65
5. МЕТОДИ СКЛАДАННЯ ҐРУНТОВИХ КАРТ……………………66
5.1 Масштаби польових ґрунтових досліджень і масштаби ґрунтових карт………………………………………………………...67
5.2 Категорії складності ґрунтового покриву……………………….67
5.3 Встановлення ґрунтових меж і нанесення на карту ґрунтових контурів………………………………………………………………..70
5.3.1 Коли спостерігається різка або ясна зміна рельєфу рослинності і, відповідно, ґрунтів………………………………………………….71
5.2.2 Межі ґрунтів при неясних, поступових, таких, що ледве піддаються спостереженню, переходах між ґрунтами……………..72
5.4Уточнення ґрунтових меж при крупномасштабній ґрунтовій зйомці.73
5.4.1 Уточнення ґрунтових меж за допомогою поверхневих зразків……73
5.5 Застосування інструментальної вибіркової топографічної зйомки при картуванні ґрунтів………………………………………………….74
5.6 Крокомірний метод ………………………………………………75
5.7 Метод вибіркових майданчиків — «ключів»………………………76
5.8 Точність ґрунтових карт………………………………………….77
5.9 Оформлення ґрунтових карт………………………………………..80
5.10 Умовні знаки та ілюміновка ґрунтових карт………………….…...82
5.9.1 Умовні позначення механічного складу ґрунтів……………...83
6. ВИДИ ҐРУНТОВОЇ ЗЙОМКИ……………………………………86
6.1 Ґрунтова зйомка дрібного масштабу……………………………...86
6.1.1 Маршрутна і маршрутно-площинна ґрунтові зйомки………...87
6.1.2 Суцільна дрібномасштабна ґрунтова зйомка має на меті……………………………………………………………………....88
6.2 Ґрунтова зйомка середнього масштабу…………………………...89
6.3 Ґрунтова зйомка крупного масштабу ……………………………..91
6.4 Детальна ґрунтова зйомка великої точності……………………...93
7. КАМЕРАЛЬНА ОБРОБКА МАТЕРІАЛІВ ПОЛЬОВИХ ҐРУНТОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ………………………………………..95
7.1. Обробка польової документації …………………………………..95
7.1.1 Попередня обробка матеріалів польових досліджень……………………………………………………………..95
7.1.2 Складання плану аналітичних робіт ……………………………..98
7.1.3 Оцінка результатів аналізів в агровиробничому відношенні…………………………………………………………….102
7.2. Складання остаточної класифікації ґрунтів ……………………….104
8. УКЛАДАННЯ ТА ОФОРМЛЕННЯ АВТОРСЬКОГО ОРИГІНАЛУ ҐРУНТОВОЇ КАРТИ………………………………...106
8.1 Етапи складання авторського оригіналу ґрунтової карти…………...106
8.2Агровиробничі групи та заходи з підвищення родючості ґрунтів111
8.3. Типізація земель та види картограм…………………………...112
8.3.1. Складання картограм…………………………………………112
8.3.2. Схеми типізації земель………………………………………..112
8.3.3 Складання спеціальних картограм…………………………..115
9. СПЕЦІАЛЬНІ ВИДИ ҐРУНТОВОГО ОБСТЕЖЕННЯ………...118
9.1. Агрохімічне картографування ґрунтів..……………………….118
9.1.1.Загальні відомості……………………………………………...118
9.1.2. Етапи проведення агрохімічного картографування ґрунтів..120
9.1.3.Обстеження земель сільськогосподарського призначення…124
9.1.4.Обстеження еродованих земель………………………………126
9.2. Ґрунтове картографування для землеустрою…………………128
9.2.1. Методика ґрунтових досліджень ...……………………….…128
9.3 Ґрунтово меліоративне та сольове обстеження………………….134
9.3.1 Ґрунтово меліоративне обстеження……………………………134
9.3.2Сольове обстеження……………………………………………145
9.3.3Картування солонців і солонцеве обстеження…………………148
9.3.4Картограми глибини залягання і хімізму ґрунтових вод…….150
9.4. Ґрунтово-ерозійне та ґрунтоеколого-агрохімічне знімання……151
9.4.1 Мета та завдання обстежень…………………………………..151
9.4.2 Методика проведення ґрунтово-ерозійних обстежень…….…………………………………………………………152
9.4.3 Покази еродованості для різних ґрунтів……………………….153
9.4.4 Ґрунтово-екологічне обстеження……………………………..157
10. НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПРИ КАРТОГРАФУВАННІ ҐРУНТІВ……………………………………………………………...164
10.1. Методи електронної тахеометрії при картографуванні ґрунтів………………………………………………………………...164
10.2. Використання методів супутникової навігації при картографуванні ґрунтів…………………………………………….166
10.2.1. Поняття про супутникову навігацію……………………….166
10.2.2 Використання GPS для картографування ґрунтів
і геоінформаційних систем (ГІС)………………………………….166
10.3. Аерокосмічні методи ґрунтового знімання …………………168
10.3.1Аерокосмічним зніманням називається комплекс робіт для168
10.4. Комп'ютерні технології в картографуванні ґрунтів…………171
10.4.1 Базові матеріали……………………………………………...172
10.4.2 Технічні засоби автоматизації картографування ґрунтів …174
10.4.3 Інформаційне забезпечення автоматизованого складання ґрунтових карт……………………………………………………….175
10.5 Сучасні автоматизовані картографічні системи,
їх використання при картографуванні ґрунтів…………………….178
Контрольна тестова програма з картографії ґрунтів……………..181
ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ....…………201
АВТОРСЬКИЙ ПОКАЖЧИК…………………………………….. 221
Навчальне видання
Веремеєнко Сергій Іванович
Фурман Володимир Мілентійович
КАРТОГРАФІЯ ҐРУНТІВ
Начальний посібник
Відповідальний за випуск
С.І.Веремеєнко, доктор сільськогосподарських наук,
професор, завідувач кафедри агрохімії, ґрунтознавства та землеробства НУВГП.
Друкується в авторській редакції

Приложенные файлы

  • docx 23881254
    Размер файла: 2 MB Загрузок: 1

Добавить комментарий