тексти для читання 1 клас

ЛЕДАЧА ПОДУШКА

Маленькій Яринці треба рано вставати, щоб до школи йти, а не хочеться, ой як не хочеться! Ввечері питає Яринка у дідуся:
- Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене, дідусю, спати так, щоб хотілося вставати i йти до школи.
- Це подушка в тебе ледача,- відповів дідусь.
- А що ж їй зробити, щоб вона не була ледачою?
- Знаю я таємницю,- пошепки сказав дідусь.- Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря, добре вибий її кулачками - вона і не буде ледачою.
- Справді? - зраділа Яринка.- Я так i зроблю завтра.
Ще дуже рано, а треба збиратись до школи. Не хочеться вставати Яринці, але треба ж нарешті подушку провчити, лінощі з неї вибити.
Схопилась Яринка швиденько, одяглася, взяла подушку, винесла на подвір'я, поклала на лавку - та кулачками її, кулачками. Повернулася до хати, поклала подушку на ліжко - та й умиватися. А дідусь у вуса посміхається.


НАЙЛЕДАЧІШИЙ У CBITI KIT

Лежав на столі кіт. Дівчинка поставила перед ним дві тарілки - одну зі сметаною, другу - з молоком.
Кіт подумав: це дівчинка принесла мені частування. Але що краще: сметана чи молоко? Кіт збирався подумати, що краще, але не міг думати - такий він був ледачий.
Коли це у відчинене вікно залетів горобець. Залетів, сів на стіл i клює там якісь крихти. Тепер перед Котом було вже три смачні речі: сметана, молоко i горобець. Та xiбa легко зважитися, що з цих трьох речей найсмачніше? Кіт збирався подумати, що ж найсмачніше, але думати було важко. Він заплющив очі и заснув.
Це був найледачіший у світі Кіт.



НАЙГАРНІША МАМА

Випало Совеня із гнізда та й повзає. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого некрасивого, з великою голівкою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись:

Хто ти такий, де ти взявся?
Я Совеня, відповідає мале. Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.
Хто ж твоя мама? питає Соловей.
Моя мама Сова, гордо відповідає Совеня.
Яка ж вона? питає Дятел.
Моя мама найгарніша.
Розкажи, яка ж вона, питає Дрізд.
У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, відповідає з гордістю Совеня.
Ха-ха-ха! зареготали .Соловей, Дятел і Дрізд. Та ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама потвора.
Неправда! закричало Совеня. Мама в мене найгарніша.
Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда. Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.

ПИХАТА ЖАБА

Сподобалося жабі, як журавель співає. Сидить вона в болоті, слухає журавлиний спів і думає: "Навчуся і я співати по-журавлиному. Буду не така, як усі жаби. Хай дивується увесь жаб'ячий рід".
Довго вчилася вона співати по-журавлиному і таки навчилася. Розмовляють із нею по-жаб'ячому, а вона мов не розуміє відповідає по-журавлиному. Розгнівалися жаби й дорікають своїй подружці:
Ти ж така жаба, як і ми, чого ж ти не хочеш розмовляти по-жаб'ячому?
Жаба задерла голову й каже:
А може, у мене виростуть крила, і я полечу, як журавель!..


ОБРАЗЛИВЕ СЛОВО

Одного разу Син розсердився і згарячу сказав Матері образливе, грубе слово. Заплакала мати. Схаменувся Син, жаль стало йому Матері. Ночей не спить мучить його совість: адже він образив Матір.
Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився Син Матері низько до землі й говорить:
Простіть мені, Мамо, за образливе слово.
Прощаю, сказала Мати й зітхнула.
Забудьте, Мамо, що я сказав вам образливе слово.
Задумалась Мати, геть посмутніла. На її очах з'явились сльози. Каже вона синові:
Хочу забути, Сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.


КОМІРЧИНА ДЛЯ ДІДУСЯ

Захворів дідусь Юрасиків, лежить і кашляє. Мати й тато мовчазні. Одного разу прийшов Юрко з дитячого садка та й бачить: закопує тато стовпи поруч з хатою.
Що це ви будуєте, тату? запитує Юрко.
Комірчину до хати прибудуємо. Дідусь житиме в комірчині...
Юрко взяв маленьку лопатку, пішов на город, сів серед картоплиння й копає ямку.
Що це ти копаєш, Юрасику? запитує батько.
Та землянку будую...
Для чого ж тобі землянка?
А ви з мамою житимете в ній, як постарієте...



ВІН ЗНЕНАВИДІВ КРАСУ

У матері був трирічний син. Дуже любила вона єдину дитину. Що не захочеться синочкові, мама зразу ж кидається виконувати його бажання.
Побачив син троянду за вікном, питає:
Що це таке?
Квітка троянди, відповідає мати.
Хочу квітку троянди, вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає.
Мати йде, зрізає квітку й приносить синові. Потримав хлопчик троянду в руках, зім'яв пелюстки й кинув на підлогу.
Побачив син на паркані горобця, питає:
Хто це такий?
Горобець, відповідає мати.
Хочу горобця, вимагає хлопчик. Пішла мати до сусідських дітей, просить:
Спіймайте горобця, куплю вам цукерок.
Упіймали діти горобця, одержали цукерок. Принесла мати пташку. Взяв хлопчик горобця, почав гратися, придавив його за шийку, пискнув горобчик і замовк. Кинув син матері мертву пташку.
Почув син, як хтось грає за вікном на сопілці. Сподобалась йому гра, питає він у матері:
Що це таке?
Це пастух грає пісню на сопілці.
Хочу пісню, хочу пісню, вона така красива! зажадав хлопчик.
Пішла мати до пастуха, просить:
Йди, пастуше, до мого хлопчика любимого, хоче він, щоб йому належала ця прекрасна пісня.
Ні, відповідає пастух. Пісня це краса. Не може один володіти нею. Пісня потрібна всім.
Ні з чим прийшла мати до сина, переказала йому слова пастуха. І син зненавидів красу, перестав любити й розуміти прекрасне.

СОРОМНО ПЕРЕД СОЛОВЕЙКОМ

Оля й Ліда, маленькі першокласниці, пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати.
Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчатка вже пообідали, недалеко від них сів на дерево соловейко й заспівав. Зачаровані прекрасною піснею, Оля й Ліда боялись поворухнутись.
Соловейко перестав співати.
Оля зібрала недоїдки й шматки газети, кинула під кущ.
Ліда забрала недоїдки, загорнула в газету й поклала в сумку.
Навіщо ти забрала сміття? запитала Оля. Це ж у лісі... Ніхто не бачить...
Соромно перед соловейком... тихо відповіла Ліда.


ДУБ ПІД ВІКНОМ

Молодий лісник побудував у лісі велику кам'яну хату і посадив дуба під вікном.
Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.
І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня лісникова внучка.
Зрубай дуба, дідусю, просить онучка, темно в кімнаті.
Завтра вранці почнемо... відповів дідусь. Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і дев'ятьох онуків, покликав онучку-красуню й сказав:
Будемо хату переносити в інше місце.
І пішов з лопатою копати рівчак під фундамент. За ним пішли три сини, дев'ять онуків і красуня-внучка.



БО Я ЛЮДИНА

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.
Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
Дідусю, запитав хлопчик, ви не бачили тут каменя?
Я прибрав його з дороги.
Ви також спіткнулися й забили ногу?
Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
Чому ж ви прибрали камінь?
Бо я людина. Хлопчик зупинився у задумі.



ЯКИЙ СЛІД ПОВИННА ЗАЛИШАТИ ЛЮДИНА НА ЗЕМЛІ?

Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
Для чого ти псуєш мою роботу? сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима ніхто не пам'ятає такого Чоловіка.
Що ж ти залишив після себе? питає у старого Чоловіка один дід, Є в тебе син чи дочка?
Немає у мене ні сина, ні дочки.
Може, ти дуба посадив?
Ні, не посадив я дуба...
Може, ти поле випестував?
Ні, не випестував я поля...
Так, мабуть, ти пісню склав?
Ні, й пісні я не склав.
Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці закам'янілий відбиток Хлопчикової ніжки.
"Ось і все, що залишилось після мене на землі, з болем подумав старий Чоловік. Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити..."


РЕМІСНИК І РІЗЕЦЬ

Майстер працював Різцем по дереву вирізував Троянду. Різець маленький, сталевий, блискучий. У руках Майстра він був слухняним і вправним.
Не закінчивши роботу, Майстер кудись пішов, і Різець залишився на столі. В майстерню зазирнув Ремісник. Бачить лежить блискучий ножик. А поряд незакінчена Троянда. Взяв Ремісник Різець і хоче вирізати пелюстки Троянди. Але нічого в нього не виходить. Крише Різець Троянду, псує роботу Майстра.
Здивувалась Троянда,
Різцю, чого ти раптом так погано почав працювати?
Різець відповідає:
Я просто шматочок криці. Я стаю Різцем, коли мене бере в руки Майстер. А коли торкається Ремісник я не Різець, а просто ножик.


ЯК СЕРГІЙКО НАВЧИВСЯ ЖАЛІТИ

Маленький хлопчик Сергійко гуляв біля ставка. Він побачив дівчинку, що сиділа на березі.
Коли Сергійко підійшов до неї, вона сказала:
Не заважай мені слухати, як хлюпають хвилі. Сергійко здивувався. Він кинув у ставок камінець. Дівчинка запитала:
Що ти кинув у воду? Сергійко ще більше здивувався.
Невже ти не бачиш? Я кинув камінець. Дівчинка сказала:
Я нічого не бачу, бо я сліпа.
Сергійко від подиву широко відкрив очі й довго дивився на дівчинку.
Так, дивуючись, він і додому прийшов. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить?
Настала ніч. Сергійко ліг спати. Він заснув з почуттям подиву.
Серед ночі Сергійко прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, в шибки стукав дощ. А в хаті було темно.
Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка. Тепер хлопчик уже не дивувався. Його серце стиснув жаль.
Як же вона, бідна, живе в отакій темряві?!
Сергійкові хотілося, щоб скоріше настав день. Він піде до сліпої дівчинки. Не дивуватиметься більше. Він пожаліє її.



СЬОМА ДОЧКА

Було у матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць.
Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за одною почали говорити, як вони скучали за матір’ю.
Я скучила за тобою, немов маківка за сонячним променем, сказала перша дочка.
Я ждала тебе, як суха земля жде краплину води, промовила друга дочка.
Я плакала за тобою, як маленьке пташеня за пташкою, сказала третя.
Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, щебетала четверта.
Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси, промовила п'ята.
Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, сказала шоста.
А сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матусі взуття й принесла їй води в мисці помити ноги.


ХЛОПЧИК І СНІЖИНКА

З неба летіла додолу сніжинка. Вона була ніжна, легка, прозора, мов пушинка. І красива, мов зірка.
На землі стояв хлопчик. Він бачив, як падає сніжинка, і думав: «Ось вона впаде комусь під ноги, і її затопчуть».
Ні, не треба падати сніжинці на землю. Не треба її затоптувати.
Хлопчик простягнув долоню. Він захотів приголубити сніжинку. А вона впала на добру, теплу його руку й розтала. Хлопчик із жалем дивиться на долоню. А там блищить крапелька, мов сльозинка.

НЕЗАБАРОМ ЗИМА
Білка зробила собі будиночок у дуплі. Зідрала вона зі стовбура мох, назбирала сіна і вимостила дупло. Восени білка запасла в дуплі горішки та грибочки. А шишки на сосні ростуть.


ГРИБНА ПОРА
Діти, грибна пора настала, - сказав дідусь Гаврило. – Беріть корзинки в руки – і до лісу.
І от ми в лісі. А тут різні гриби. Та так багато! Ось у Галинки груздь. Гнатику попався підберезовик. А дідусь Гаврило зрізав боровика.
А от поганка, Гнатику, не бери! – попередив дідусь.


ЧУДОВА І БАГАТА ПОРА ОСІНЬ
У чистому блакитному небі світить сонечко. У прозорому повітрі пливуть легенькі павутинки бабиного літа.
Почали опадати з дерев золоті листочки. Вони неначе парасольки повільно пливуть додолу.
Уже відлетіли на південь ластівки і лелеки. Стали готуватись до відльоту дикі качки і гуси.
Настала осінь.
Чудова і багата пора року, - кажуть про осінь.


БІЛКА
Білка сиділа на дубку. А коли Бориско стукнув по стовбуру, вона стрибнула на густу сосну. Білка була метка, ніби блискавка.


ПЕТРИК, СОБАКА Й КОШЕННЯ
Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в саду. Бачить, біжить назустріч кудлатий собака.
Петрик злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилось маленьке кошеня. Воно втекло від собаки й просило Петрика: захисти мене, хлопчику, від цього страшного звіра. Стоїть Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голівку і жалібно нявчить.
Петрикові стало шкода кошеняти. Він узяв його на руки і хоробро пішов собаці назустріч.
Пес зупинився, злякано глянув на Петрика і сховався у кущах.


ЯК РАК ЛИСИЦЮ ПЕРЕХИТРИВ
Зустрілися лисиця з раком та й розмовляють між собою. Лисиця каже:
Давай, раче, позмагаємося, хто кого пережене. Рак не довго думаючи погодився:
- Що ж, лисичко, давай!
Як тільки лисиця пустилася бігти, рак одразу почепився їй за хвіст. Прибігла лисиця на місце, захекалась, тай обернулась подивитися, де там рак? А коли обернулась, то своїм довгим хвостом вертнула. Рак умить розчепив клешні й каже:
А я давно вже тебе тут чекаю!
Так незграбний рак обдурив хитру лисицю.


З ЧОГО ЦУКОР
Ціле літо сперечалися овочі, хто з них найсолодший. А настала осінь, і виявилось – найсолодший білий буряк. Викопали ці буряки, завезли на завод ф виготовили з них цукор. Білий, як сніг, солодкий, як мед.
Тому й буряки, з яких виготовляють цукор, звуться цукровими.


НОВЕ СЕЛО
У нас нове село. У селі парк. У парку липи, клени, тополі.
Навколо великі квітники. Трава, немов килими. Село красиве і навесні, і влітку, і восени.

КРОЛИКИ
У Маринки кролики – Сірко і Сивка. Маринка поклала кроликам моркви і ріпи.
На, Сірко, моркви. На, Сивко, ріпки.
У Сірка сіра спинка, а у Сивки сірі лапки. Красиві у Маринки кролики!


ЛЬОН
Льон росте у полі. На ньому квіти такі сині! Тому, коли квітне льон, тоді поле, немовби море.
Льон – корисна рослина. Він приносить нам у дім і красиві кольорові тканини, і постіль, і скатертину на стіл, і занавіски на вікна.






Приложенные файлы

  • doc 22760277
    Размер файла: 68 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий