свято — 2012_8


Сценарій до свята української мови - 2012
Зучить пісня «Ласкаво просимо»
Ведуча Добрий день, шановні студенти, викладачі, дорогі гості. Ми раді вітати Вас в Маріупольському коледжі Державного вищого навчального закладу «Приазовський державний
технічний університет» на святі рідної мови.
Ведучий Україно… Мила моя Україно! Тихії води і яснії зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки… Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі…
Ведуча Земле Шевченкова, земле Франкова,
Ниво засіяна щастям-добром,
Вічна твоя соловейкова мова,
Вічна розмова Дністра із Дніпром.
Звучить пісня «Мова єднання»
Ведучий Мово рідна! Ти співуча душа мого народу! Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! Співуча і неповторна, ти увібрала в себе шум зелених дібров, золотий гомін полів і морів, ніжний запах луків і трав. Сила слова безмежна. У ньому неосяжна душа народу, його щирість, радості й печалі, солоний піт і солодкий духмяний коровай. Мова – неоціненне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління мужність і славу, культуру і традиції
Мова – є Вічність, Правда, Добро, Краса нашого народу.
Ведуча О рідна мово!
В тобі лани широкополі,
благословення мамине і хліб.
Без тебе я страждав би, як без долі,
і вже давно, приречений, осліп.
Життя мого майбутнього основа,
нехай же родить щедро твій город
Коли щеза чиясь у світі мова,
Щезає разом з нею і народ.
Ведучий Віками народ витворював цю мову, витворив її, одну з найбагатших мов слов’янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою, в тім числі явивши пісенні шедеври незрівнянної краси, дала світові Україна геніальних поетів, зажило українське слово шати й визнання серед народів близьких і далеких.
Пісня «Це моя земля».
Ведуча
Українська мова входить до групи найбільш розвинених і досконалих мов. І тому завдяки проголошенню незалежності вона, як і українська культура, по праву займають належне місце у світі.
Ведучий
А для того, щоб ми знали, вивчали і не забували своєї рідної мови, щоб підвищували її значимість для майбутнього, наш національний календар поповнився ще однією важливою датою для кожного справжнього українця – 9 листопада. Це наймолодше державне свято.
Ведуча
Свято було встановлено 6 листопада 1997 року Президентом України Леонідом Кучмою.
Ведучий
В Указі було зазначено: „Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.
Нестор Літописець.
„(русс.) Велика бо бывает польза от ученья книжного:
книгами бо кажеми и учими есмы пути пути покаянью,
мудрость бо обретаем и воздержанье от словес книжных.
Се бо суть реки, наполняющие вселенную,
се суть исходищя мудрости:
книгам бо есть нещетная глубина:
сими бо в печали утешаеми есмы…”.
Повторює: „(русс.)Велика бо польза…” – і пише знову.
„Ви, напевно, здогадалися хто я? Так, мене звати Нестором.
Народився я у Києві. У 17 років поступив послушником до Печерської обителі, але монахом став не одразу. Згідно з церковними правилами, ті, хто готував себе служінню Богу в монастирі, підлягав обов’язковому трирічному випробуванню. Випробування я витримав і був удостоєний дияконського сану.
У Києво-Печерській обителі було багато чоловіків високого розуму, які були взірцем духовного вдосконалення. Тут панували повага і злагода. Старші допомагали молодшим, наставляли їх, укріплювали їх віру. Цей час не пройшов марно.
Я написав „Житіє Феодосія Печерського” та „Чтєніє про Бориса і Гліба”.
Коли мені було 40 літ, а саме у 1110 році я взявся за написання літописного звіту, щоб розповісти нащадкам, „(русс.)откуда єсть пошла русская земля, кто въ Киевъ нача первъє княжити…” .
Для цього 1097 року я вирушив до Володимир-Волинського та Зимненського монастирів. Там я знайшов Волинський літопис. А ще познайомився з руськими літописними зведеннями і сказаннями, монастирськими записами, візантійськими хроніками. А ще записав цікаві розповіді старців, воїнів, мандрівників, свідків багатьох подій…”
Ведучий.
Писемні пам’ятки, створені видатним давньоруським письменником, прародителем художнього слова, літописцем Нестором, що народився поміж 1040 і 1056 роками, мали значний вплив на розвиток всієї української культури.
Ведуча
Тернистим і надзвичайно складним був шлях української мови. Від часів російського царизму та в умовах радянської імперії вона витримала 48 заборон! Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави.
Дівчина 1.
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали під шалений крик,
В’язнили, кидали за грати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Дівчина 2.
А мова не корилася царю –
Ані царю, ані його сатрапам,
З орлом двоглавим стаючи на прю,
Що брав її у пазуристі лапи.
Плюндрованій, не надавали прав,
Немов на звіра, об’являли лови.
Орел впивався в душу, тіло рвав –
Він був безмозкий, хоч і двоголовий.
Музика стихає. Із глибини сцени виходить Дівчина із запаленою свічкою й читає молитву Ольги Яворської
Молитва.
Гріховний світ вирує неспроста ,
Підступний демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.
О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.
О Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.
Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.
Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З – за грат летіла птахом до людей.
Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.
Пісня «Молитва» (сербський варіант)
Ведуча. Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці 18 століття з виходом у 1898 році першого видання «Енеїди» Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І вогник ним засвічений не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.
Ведучий. Т.Г. Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і, як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова.
Виконується вірш Володимира Самійленка «УКРАЇНСЬКА МОВА»
Діамант дорогий на дорозі лежав,-
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористе блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: "Відкіля нам сіє?!"

Ведуча. Ще багато видатних діячів плідно працювали на ниві розвитку і зміцнення укранського слова: Іван Максимович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Пантелеймон Куліш, Олександр Потебня, Борис Грінченко. Саме вони внесли значний вклад в лінгвістику, загальне мовознавство, етнографію.
Ведучий. А чого варті титанічні праці видатних поетів і письменників ХХ ст.: Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Дмитра Павличка, Олександра Олеся, Уласа Самчука, Василя Барки та багатьох інших. Їх імена назавжди вписані золотими літерами в історію української писемності.
Ведуча.
Ліна Костенко! Геніальна, неперевершена, яка може простими словами, сказати найглибинніші речі. Вона називала себе «спартанкою Києва», бо творча та людська біографія поетеси — це боротьба за право бути собою, це, зрештою, перемога у цій виснажливій боротьбі.
Ведучий.
Слова – зірки, що зорепадом сіє
У спраглі наші душі і серця,
Розпалюють вогні Любові і Надії,
Жагу боротися за Правду до кінця.
Ведучий.
На сцену запрошується школа №
Ведуча.
Справедливо говорять, що біографія поета — в його віршах. З поезії Дмитра Павличка справді можна дізнатися про життєвий шлях, становлення характеру, про погляди та переконання чи не більше, ніж з підручників, досліджень, де йдеться про цього талановитого поета.
Ведучий.
Дмитро Павличко сьогодні уособлює в собі духовність нашого народу, утверджує красу української мови поетичним, і ораторським мистецтвом.
Не змовкає правди голос,
Що веде нас у житті.
Лжа тікає, наче полоз,
Перед нами на путі.
Виступ школи №
Ведуча.
Поезія Ірини Жиленко вишукана майже віртуозною простотою почерку та глибиною думок. Вона веде нас у світ людських почуттів і роздумів. Щоб пересвідчитись в цьому, варто прочитати хоча б один вірш. Скільки тут любові до людей, праці, наших сучасників, зодчих майбутнього…
Ведучий.
Ми - це дихання тисячі щасть.
Ми - це ніжність небес на щоці.
Ми - це ти, і ось той, і ось та -
невичерпна безсмертна спільність.
Ми - це щедрість і доброта.
Виступ школи № Пісня про Україну
Ведуча: Ведучий: Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.
Ведучий: Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.
Звучить пісня «Квітуча Україна»
Виховний захід на тему "Веселий ярмарок"
Мета: Ознайомити дітей з традицією ярмаркування українського народу. Виховувати риси дбайливого господаря, формувати бережливе ставлення до резуль¬татів праці. Навчати дітей змалечку заощаджувати кожну зароблену копійку.
Вже зібрані останні врожаї,
З полів добро привезено додому.
Комори всі наповнили свої,
Тепер приємну відчувають втому.
Втомилися, звичайно, від турбот,
Та радість від достатку серце гріє.
Трудолюбивий, добрий наш народ,
Він потрудитися і відпочити вміє.
1 ведучий. Ось саме в таку осінню пору, коли все добро із садів, городів, полів і лісів було зібрано і звезено в двори, сховане в комори, льохи і клуні, люди збирались на великий осінній ярмарок, щоб продати лишки виробленої продукції, обміняти на інший товар та й навіть похвалитися вирощеними овочами, фруктами, зерновими культурами, медом, хлібом, гончарними і ткацькими виробами... Чого тільки не було на тих ярмарках у незапам’ятні часи в Україні!
2 ведучий. А ще на ярмарку можна було відпочити і повеселитися, зустрітися з родичами, знайомими, друзями, обмінятися думками, рецептами, своїми знаннями та секретами. Бо осінній ярмарок — це справжнє свято з мандрівними артистами, які водили дресированих звірів; зі скоморохами в яскравому і смішному одязі; з гадалками, акробатами та борцями.
1 ведучий. Тому сьогодні ми хочемо поринути в ту далеку епоху й зазирнути на такий ярмарок, що відбувався кожної осені в українських містечках і великих селах.
2 ведучий. Хочемо показати вам, як ми собі його уявляємо. Бо це дуже цікаво! Зустрічайте незмінних учасників ярмарку — скоморохів. Про них згадується в історичних документах ще з 1068 року.
Гей, на ярмарок хутчіше,
І не пішки, а бігом!
Тож збирайтесь веселіше
Всі на ярмарок — гуртом!
Та мерщій додайте ходу,
Просинайтеся, не спіть!
Вже на ярмарку — народу!
Тож і ви сюди біжіть!
Тож торгуйтеся, старайтесь,
До товару придивляйтесь.
Усміхайтеся, жартуйте,
І потрібне все купуйте!
Ярмарок у нас багатий,
Можете всього придбати:
Овочі, зерно і фрукти,
Хліб та різні ще продукти:
Сало, м’ясо, поросятко
І полив’яне горнятко,
І корову, і коня —
Це не купите щодня!
Вівцю й кізку круторогу
Приведете до порогу.
І вола, кота й собаку,
Й ще, звичайно, живність всяку!
І підсвинка, і конячку,
Воза купите і тачку,
Сапку, вила і граблі —
Все, що треба на землі!
Буряки, картоплю, сіно,
Виноградні грона й вина.
Моркву, редьку, хрін столовий,
І горох, та біб чудовий.
Грушу, гарбуза, капусту —
Тут всього багато й густо!
Тож скоріше! Поспішайте!
Всі на ярмарок рушайте!
Виконується інсценізована пісня
Увага! Увага! Спішіть-поспішайте!
Господарі й гості, глядіть, не минайте!
На ярмарок прошу гуртом, поодинці,
Чекають на всіх там чудові гостинці!
На ярмарку «нашім веселім, багатім
Є чим дивуватись і є що придбати.
Тут щедрі дарунки і саду, й городу,
Тут пісня і жарти — усім в нагороду.
Ведуча.
Тут речі умільців ні з чим незрівнянні,
Барвисті стрічки, рушники вишивані.
Полив'яний посуд — тарелі, горнятка,
Сопілки — хлоп'яткам, намиста — дівчаткам.
Ведучий.
Мерщій-бо на ярмарок всі поспішайте,
Купуйте, милуйтесь, танцюйте і грайте!
Під мелодію української народної пісні «Ой, там, на току, на базарі...»
Ведучий. Ярмарок для українського народу завжди був очікуваною і бажаною подією. Як правило, великі ярмарки відбувалися в кінці літа. Зібравши врожай хліба, овочів, фруктів, господар ба¬чив, що з цього достатку можна продати, щоб прикупи¬ти щось з одежі, хатнього начиння, або поміняти товар на товар.
Ще за кілька днів господарі з синами змащували колеса возів, вистеляли їх сіном та домотканими килима¬ми, складали товар, що мали везти на продаж.
Господині з дочками готували святковий одяг, щоб самим показатись і на інших подивитись, а, як потала¬нить, то й жениха знайти.
Коли наставав ярмарковий день, то шлях, що тягнув¬ся до містечка, кипів народом, який поспішав з усіх навколишніх сіл і містечок.
Звучить пісня «Як ішли літа наші на ярмарок».
1-й учень. Життя наших предків було нелегким і водночас романтичним. Багато випало на їх руки й долю роботи — тяжкої, одноманітної. Але сірі будні скрашувалися святами, що неодмінно приносили пісню і жарт, хороший настрій і надії.
2-й учень. А часом робота і свято перепліталися/ Праця поєднувалася з обрядовістю, ставала святковою, загадковою, святою. Тому й здається нам життя наших предків скоріше романтичним, ніж важким, бо час — майстер стирати погане, а лишати неповторне і вічне.
3-й учень. Так і ярмарок. Кілька разів на рік селянин мав побувати там, адже це був один із засобів його існування. На ярмарку можна було продати результати своєї праці, придбати необхідний реманент, побутові речі, худобу.
4-й учень. Саме на ярмарку могли оцінити і вашу майстерність, саме тут люди вчилися спілкуватися, торгувати, економити, саме тут дізнавалися про новини, знайомилися, пізнавали географію та ази бізнесу.
Хлопчик. Ярмарку в селі чекають і старі і малі... Дітвора готується до нього за півроку. Діставши від хрещеного батька за кутю на Святвечір чи від пана за посівання на Новий рік одну-дві копійки, хлопчик обережно загортав свій скарб у ганчірочку, потайки закопував у садку чи під призьбою і нетерпляче ждав ярмаркового дня. Його мрією були ласощі, глиняний півник чи сопілочка.
Парубок. Парубки, заробивши в багатія кілька карбованців, мріють купити собі чоботи, гарну чумарку, з шкіряним козирком картуза, а для коханої дівчини—пряників, цукерок, стрічку або намисто.
Дядько. Дядьки мріють про те, аби вигідніше продати воликів, коненят, порося чи бичка, розрахуватися з податками. Та й просто на день-два від сім'ї відірватися, з кумом душу відвести.
Дівчина. А дівчата дуже бажають купити ситцю, черевички та хустку, а найбільше — прикрас (стрічок, намиста на шию, квіточок на віночок). Маленькі дівчатка прагнуть таких уборів без будь-якої мети, а старші — щоб комусь сподобатися. '
Жінка, Молодиці чекають на ярмарок, щоб продати півня чи курку, порося, масло чи полотно, а собі купити ситцю на спідницю або парчі на очіпок, щоб більше подобатися чоловікам.
Звучить пісня
2-й учень. І де тільки того люду береться в отій рухливій каші, де все розбухає, гуде, сміється, торгується, марнословить, озивається іржанням коней, ревінням волів, дзвоном заліза, горщиків, криками людей!
3-й учень. І чого тільки немає тепер на ярмарку? І кажуть, що є кожухи нижче, п'ят, щоб за собою промітати сніг, і коротенькі, обшиті смушком кожушки для дівчат, і свитки, і чоботи різних фасонів, і постоли, які сміються усіма зморшками, і шапки, як стіжки, і рукавиці, і циганські сережки з червоного золота... І все це саморобне, зі своїм мудруванням і хитруванням. Адже ярмарок — це місце, де можна похизуватися своєю майстерністю; .
4-й учень. Над дорогою різнокольоровими пагорбами підіймаються горшки, миски, полумиски, глечики, ринки, макітри, і жінки руками вибирають із них передзвін. За однією з куп цього добра стоїть продавець. Скільки статечності на його обличчі, скільки усвідомлення того, який-то товар лежить перед ним! На низькі поклони він ледве киває головою, на всякі підлещування він хіба що двома словами відповість.
Хлопець (читає гумореску М. Хижка).
Це було позаторік
Та на нашім ринку —
Хтів купити чоловік
Кабанця чи свинку.
Ламав голову Павло
(Нелегке це діло) —
Нешкідливе щоб було,
І щоб добре їло.
І нарешті підібрав:
О! Які хороші! Гаманець мерщій дістав, Став платити гроші.
— Аз якого ви села? — Спитав молодиці. Та йому відповіла:
— Яз села Мельни ці.
— Забирайте їх назад! — Буркнув незабаром,— Я мельницьких поросят Не візьму й задаром. Тітка ближче підійшла:
— То ж назвіть причину!
—А я з вашого села Маю вже... дружину.
Звучить пісня «Як поїхав мій миленький на базар...»

Приложенные файлы

  • docx 23800252
    Размер файла: 38 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий