Философия г.п.2

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВТОМОБІЛЬНО-ДОРОЖНІЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ І ПОЛІТОЛОГІЇ




ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до самостійного вивчення курсу «Філософія глобальних проблем сучасності»









2013

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВТОМОБІЛЬНО-ДОРОЖНІЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ І ПОЛІТОЛОГІЇ



ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до самостійного вивчення курсу «Філософія глобальних проблем сучасності»



Затверджено методичною
радою університету,
протокол № від

Харків
ХНАДУ
2013


Укладачі: Дорошкевич А.С., Сук О.Є.
Кафедра філософії та політології


ВСТУП
«Філософія глобальних проблем сучасності» це теоретичне осмислення складних процесів, які сьогодні відбуваються у світі, глобальних проблем людства та ситуацій, які охоплюють багато країн і торкаються усіх без винятку сфер суспільного буття. У сучасному світі відбуваються радикальні політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні й інші зміни. Людство зіткнулося з цілим рядом небачених раніше глобальних проблем, зокрема таких, як проблема виживання, системної трансформації, орієнтації розвитку. Якісно інший характер новітніх глобальних процесів зумовлює необхідність переосмислення методологічних аспектів пізнання та реалізації світогосподарських відносин у всіх сферах життєдіяльності людини, з’ясування суті, проявів, механізму регулювання цих відносин, а також формування адекватного сучасній дійсності світогляду.
Метою викладання дисципліни «Філософія глобальних проблем сучасності» є ознайомлення студентів із сутністю та особливостями філософських підходів до аналізу глобальних проблем сучасності і способів їх розв’язання.
Опанувавши курс студент повинен:
- знати предмет дисципліни, що є частиною предмета філософії, тобто охоплює світоглядні, ціннісні, методологічні, онтологічні, антропологічні, гносеологічні, цивілізаційні, соціологічні, прогностичні й інші аспекти ставлення людини до світу.
- уміти розв’язувати тести, пов’язувати глобальні проблеми сучасності зі спеціальними знаннями в галузях економіки, екології, політології, права, глобального моделювання;
- виховати почуття особистої, національної, державної, планетарної відповідальності за наше майбутнє.
За структурою дане видання включає плани семінарських занять та методичні вказівки до самостійного вивчення тем, питання для самоконтролю, теми доповідей та рефератів, тестові завдання для самоперевірки якості засвоєння знань. Рекомендована література надається в кінці методичних вказівок.
Запропонована тематика відповідає запропонованій державній програмі курсу «Філософія глобальних проблем сучасності». Методичні вказівки охоплюють широкий діапазон тем, починаючи з філософського аналізу глобалізації, глобальних проблем людства і закінчуючи вивченням проявів глобалізації в усіх сферах суспільного життя.
Методичні вказівки призначаються студентам ХНАДУ, насамперед для студентів економічних спеціальностей, що вивчають курс «Філософія глобальних проблем сучасності» і можуть бути використані як для підготовки до лекцій та семінарських занять, так і для самостійного вивчення курсу.

Тема1. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ГОЛОВНА ТЕНДЕНЦІЯ СУЧАСНОГО СВІТУ
(2 години)
Поняття «глобальність», «глобалізм», «глобалізація».
Витоки, причини і джерела глобалізації.
Основні підходи до визначення глобалізації
Антиглобалізм : ідеологія і реальність

Вказівки до вивчення теми
Вивчення даної теми слід розпочати із з’ясування сутності понять «глобальність» «глобалізм» і «глобалізації».
Під глобальністю розуміється життя в світовому співтоваристві, де жодна країна (або група країн) не може відгородитися від інших. Поняття «глобальність» тісно пов'язане з категорією «світ як ціле ».
Глобалізм - загальнопланетарна реальність, єдиний економічний і соціокультурний простір на основі взаємозв’язків і взаємозалежності країн і народів, зростання об’ємів і прискорення темпів обміну товарами і послугами, міжнародного переміщення капіталів і робочої сили, взаємопроникнення духовних цивілізаційних цінностей, що формується.
Поняття «глобалізація» сьогодні використовують досить широко, проте необхідно прояснити його зміст. Існує безліч концепцій, які пояснюють, що таке глобалізація. Але більшість дослідників погоджуються з тим, що процеси сучасної світової глобалізації являють собою перехід від сформованої історично загальносвітової практики існування людства в умовах різноманіття економік, культур, ідентичностей, державних порядків, побутових умов до історично нового для людства існування в умовах формування єдиної універсальної цивілізаційної цілісності – глобального суспільства. Один з теоретиків глобалізації У. Бек зазначає: «Глобалізація - це всі ті процеси, завдяки яким народи світу інкорпоруються в єдине світове суспільство, "глобальне суспільство".
Глобалізація – це об’єктивний соціальний процес, змістом якого є зростаючий взаємозв’язок і взаємозалежність національних економік, політичних і соціальних систем, національних культур, а також взаємодії людини з навколишнім середовищем.
У другому питані слід проаналізувати три етапи в становленні глобалізації. Перший етап (ХV-ХIХ ст.) глобалізації – колонізація, появі якій сприяла промислова революція в ХV- ХVІ ст. з’явилися технічні винаходи, що істотно вплинули на формування індустріальної цивілізації.
Другий етап глобалізації європеїзація розпочався в 40-ві роки ХХ ст. Євроінтеграція на засадах федералізму почалася зі становлення Європейського Співтовариства (ЄС). Наступний етап євроінтеграції розпочався в 70-ті роки. Він зумовлений, з одного боку, науково-технологічною революцією, а з іншого, початком економічної кризи. У ХХІ ст. розпочався новий етап євроінтеграції, який пов’язують із запровадженням єдиної грошової одиниці(євро) та розвитком інформаційних технологій.
Третій етап глобалізації розпочався в 90-х роках ХХ ст. У цей час формується глобальна капіталістична система.
При розгляді питання про основні підходи до сутності глобалізації слід підкреслити, що серед усіх інтерпретацій глобалізації найпоширеніша та, що світ стає більш стандартизованим, через технологічну, комерційну та культурну синхронізацію, яка йде із Заходу. Тому під глобалізацією часто розуміють набуття людством рис певної однорідності, завдяки потужному впливу західної цивілізації на решту людства, тобто його вестернізацію. «Вестернізацію» прийнято тлумачити як процес поширення на весь світ економічних практик і соціальних порядків, сформованих насамперед у Європі.
Глобалізація у формі вестернізації викликає сумніви й незадоволеність. Зазвичай, пише Е. Ґіденс, у глобалізації вбачають чинник, який руйнує локальні культури, поглиблює нерівність у світі. Не випадково прибічники поміркованої глобалізації вбачають у ній і нові форми експлуатації, нерівності, обмеження свободи та колонізації (вестернізації, американізації).
В рамках глобальної світової єдності все ж залишається місце для існування незначних відмінностей. Це явище останнім часом стали позначати терміном глокалізація (від англ. Global і local). Глокалізація - здатність культури, взаємодіючи з іншими впливовими культурами, вбирати те, що природно їй підходить і могли б її збагатити, та чинити опір справді чужим речам.
Концепція постмодернізму (З.Бауман, Ж.Бодрійяр,Ж. Дерріда Ж.-Ф.Ліотар, У.Бек, Д.Харві) - інша вагома альтернатива постіндустріалізму, орієнтована не на дослідження об'єктивних характеристик сучасного суспільства, а на суть явищ, що відбуваються на соціопсихологічному рівні. М. Епштейн, аналізуючи глобалізацію, вказує на її занадто велику швидкість,що спричиняє такі негативні наслідки, як відставання людини від рівня розвитку людства в цілому, диспропорцію між видом (біологічним) і індивідом.
Виділяють чотири загальних підходів до трактування змісту глобалізації:
Перший-«гуманістичним», «глобооптімісти», підтримують глобалізацію і стверджують, що глобалізм гуманний, підтримують вільний ринок і демократію.
Другий підхід, який можна назвати «критичним», характеризує глобалізацію як процес, неприйнятний в його нинішньому вигляді. У процесі глобалізації не повинні бути загублені національні демократичні досягнення, зокрема такі, як національно-державний суверенітет.
Третій підхід визнає, що майбутнє глобалізації невизначено, що кінцевий результат глобалізації в даний час невідомий. Серед можливих варіантів - війна всіх проти всіх, світове панування однієї наддержави, тиранічний союз глобальної еліти, глобальна екологічна катастрофа чи якась комбінація з перерахованих варіантів.
Четвертий підхід говорить про неоліберальну глобалізацію, сутність якої визначають як інтернаціоналізацію економічного, політичного і культурного життя людства, супроводжувану ігноруванням багатьох цивілізаційних імперативів.
Останнє питання семінарського заняття потребує ознайомлення з альтернативними шляхами розвитку людства: антиглобалізмі альтерглобалізм.
Антиглобалізм – стихійний рух проти глобалізаційних тенденцій у сучасному світі. Альтерглобалізм виник на противагу безглуздості антиглобалістських дій (вуличних безладів) проти об’єктивного характеру глобалізації. Альтерглобалістський рух спрямований не проти глобалізації, а проти її суто економічної версії.
Питання для самоперевірки:
Поясніть підходи до тлумачення терміна «глобалізація», «глобалізм», «глобальність».
Які етапи становлення глобалізації виокремлюють дослідники?
Особливості підходів до визначення глобалізації ?
Які можливості, відкриває перед людством глобалізація?
Обґрунтуйте, чому наприкінці XX на початку XXI ст. набули популярності концепції антиглобалізму?
Теми доповідей та рефератів:
Перспективи розвитку постіндустріального суспільства.
Тлумачення глобалізації в концепції З.Баумана.
Феномен глобалізації в теорії У.Бека.
Поструктуралістські та постмодерністські концепції глобалізації.
Основні підходи до визначення глобалізації
Антиглобалізаційний рух його парадокси, принципи, та суперечності.
Глобалізація позитивні та негативні наслідки

Тема 2. ГЛОБАЛІСТИКА ЯК ГАЛУЗЬ НАУКОВОГО ЗНАННЯ
(2 години)
Проблематика глобалістики та диференціація її предмета.
Історія глобалістики.
Філософія та методологія глобалістики.
Формування сучасних парадигм глобалістики.

Вказівки до вивчення теми
При розгляданні першого питання семінару необхідно усвідомити, що глобалістика на сучасному етапі розвитку визначається як сфера теорії і практики, в центрі уваги якої є вивчення процесів глобалізації та наслідків, які вона породжує.
Глобалістика - це нова інтегративна галузь наукового знання, що охоплює філософські, гуманітарні, і природничо-наукові аспекти вивчення глобальних явищ і процесів. Поняття глобалістики може використовуватись як у широкому значенні, так і у вузькому.
Філософські дослідження глобалістики відзначаються місцем та ролю соціоприродних процесів в бутті людини , дослідженням фундаментальних принципів людського буття, виходячи з яких соціоприродні процеси сприяли досягняненю ідеї цілістного єднання людства.
В сучасній філософській літературі досить часто при розгляді структури глобалістики виокремлюють такі аспекти як соціологічний, антропологічний, культурологічний, екологічний, економічний та політичний.
Структура методології глобалістики характеризується її предметом. Розрізняють два основних підходи до визначення предмету глобалістики: як вивчення актуальних глобальних проблем (вузький підхід), та як дослідження світу у цілісності всіх форм буття людства. Проблема виживання людства є основною в глобалістиці.
Основним завданням глобалістики постає вивчення причин глобальних змін в світі та тих проблем, які вони породжують.
При вивченні другого питання треба виділити три етапи глобалістики. На першому з них (кінець 1960-х - кінець 1980-х рр.) глобалістика в основному, складалася в контексті осмислення глобальних проблем людства. Особливу роль в цьому відіграли виступи прихильників Пагоушського руху та праці Римського клубу, а також дослідження вчених екологів з різних країн світу. Про зміст терміну глобалістика серйозно заговорили в другій половині 1990 - х років, коли увага вчених була зосереджена на дослідженнях глобальних проблем сучасності та осмисленні глобалізаційних процесів.
Другий етап розвитку глобалістики за часом збігся з руйнуванням соціалістичної системи, що зумовило нову розстановку сил на міжнародній арені в кінці ХХ ст., коли перед ученими повстало завдання осмислення кардинальних змін і сформованої нової суспільно-політичної ситуації.
З 2000-х рр. починається новий (третій) етап розвитку глобалістики, пов'язаний із становленням основних форм її існування в якості самостійної галузі наукового знання. У теоретичному плані третій етап пов'язаний з осмисленням широкого спектру глобальних соціоприродних процесів.
Переходячи до розглядання третього питання слід мати на увазі, що воно є одним з найскладніших. Для того щоб усвідомити специфіку філософії глобалістики потрібно зрозуміти, що вона виходить з ідеї цілісності та єдності планети і живих істот, що її населяють вона повинна знайти фундаментальні принципи людського буття, які стали б сприяти досягненню ідеї цілісного єднання.
До філософсько - методологічних досліджень глобалістики слід віднести синергізм. Сучасна синергетика являє собою систему концепцій, що описують закономірності будови, функціонування та еволюції відкритих систем, до яких можна віднести як сукупність глобальних проблем і процесів, так і систему глобального світу в цілому.
В рамках філософсько-методологічного підходу досліджуються філософські засади, сутність, генезис глобальних процесів, розглядаються найбільш загальні питання про соціально-політичні, економічні перетворення, необхідних для успішного вирішення глобальних проблем і оптимізації протікання процесів, що лежать в їх основі.
У філософії глобалістики є два підходи до проблеми існування людини. Перший підхід можна позначити як сцієнтистсько-технократичний. Він розглядає проблему людини утилітарно-прагматично, тобто передбачає подальше вдосконалення людини шляхом розвитку її "нових якостей".
Другий підхід виник як альтернатива першому він передбачає повернення людині справжності, яка була втрачена в ході її історичного розвитку. Основна ідея даного підходу лежить у відповідальності людини за своє буття. Цей напрямок в глобалістиці виходить із філософії екзистенціалізму.
В даний час можна виділити наступні п'ять напрямків в глобалістиці:
1.Технократична глобалістика прихильники цього напряму виходять з того, що оскільки науково-технічний прогрес є головною причиною загострення глобальних проблем, то, вирішення цих проблем можливе лише шляхом подальшого вдосконалення техніки.
2. Постіндустріальна глобалістика представники цього напряму вбачають причини глобальних проблему змінах які відбуваються в політичній, соціальній та економічній структурах суспільства, викликаних переходом від індустріального до постіндустріального суспільства. З виникненням глобального постіндустріального суспільства, глобальні проблеми будуть вирішені.
3. Еколого-популістська глобалістика, прихильники цього напряму бачать джерело загострення глобальних проблем у взаємодії суспільства і природи. На їхню думку, для вирішення глобальних проблем необхідно звести воєдино новітні досягнення природничих наук і використовувати їх при прийнятті політичних рішень, що, в кінцевому рахунку, дозволить усунути антропогенні наслідки технічного прогресу.
4. Екзістенціально-культурна глобалістика, для представників цього напряму характерний більш широкий погляд на генезис глобальних проблем. В якості основної причини їх загострення можна назвати дегуманізацію культури. Рішення сучасної кризи бачиться у поверненні справжнього гуманізму, де людина буде нести відповідальність за своє буття.
5. Еволюційно-детерміністська глобалістика. Представники цього напряму вважають, що феномен техніки має онтологічний статус, тобто технічний прогрес - це частина еволюції природи. Людство має лише правильно налаштуватися на цей еволюційний процес, а "мудрість" природи сама вирішить виниклу кризу.
Вивчення четвертого питання потрібно розпочати з вивчення відносно самостійних шкіл глобалістики.
Першу школу репрезентує Римський клуб. Вона застосовує методологію визначення «Межі зростання». Досягнення цієї школи полягають в результативних спробах моделювання світової динаміки на підставі глобальної моделі Дж. Форрестера.
Особливого значення в глобальному розвитку набувають «якості людини». Фундатор Римського клубу А. Печчеї зазначав, що саме в людині містяться джерела всіх наших проблем, у ній зосереджені всі наші прагнення і сподівання, усі засади і звершення.
Другу школу глобалістики репрезентує Інститут всесвітніх спостережень (США, Вашингтон). Йому належать розробки проектів під назвою «Стан світу». Засновник школи Л. Браун спирався на парадигму «сталого розвитку».
Третя школа ноосферологічна В.І.Вернадського він разом з Е. Леруа і П. Тейяр де Шарденом проголосив необхідність глибокого філософського аналізу діяльності людини, з’ясування ролі розуму на землі, які схиляються до наступної точки зору: розвиток біосфери не тільки увінчався появою тонкої сфери (оболонки), що охоплює поверхню Землі, - сфери розуму, але саме нова якість (глобального) розуму зобов'язана бути врівень соціально - політичним, екологічним та етичним викликам сьогодення і майбутнього, надав поняттю «ноосфера» природничо-наукового, біогеохімічного змісту.
Четверта школа - універсального еволюціонізму засновником якої вважається М. М.Мойсеєв У рамках вчення про ноосферу М. М.Мойсеєв та інші автори розробили принцип коеволюції (спільної, взаємозумовленої еволюції) соціуму і біосфери, пов’язаної з можливістю регулювання науково-технічного поступу в межах цивілізаційного процесу.
П’ята школа ввійшла в історію глобалістики під назвою «Школа мітозу біосфер». Її репрезентують французькі послідовники вчення Е. Леруа, П. Т. де Шардена і В. І. Вернадського про ноосферу.
Шоста школа заснована Д. М. Гвішиані, відома у глобалістиці як школа контрольованого глобального розвитку. Створена з метою опрацювання системи моделей альтернативного глобального розвитку й оптимальних управлінських стратегій.
Сьома школа має назву «Світ-системна парадигма» (А.Г.Франк, Ф.Бродель, І.Валлерстайн, С.Амін та ін.) першість у її створенні належить французькому історику Ф. Бродель. Нинішній провідний представник цієї теорії - американський соціолог Е. Валлерстайн, який в головній роботі - «Світ-система»: минуле, сьогодення, майбутнє »(1972 - 1974) виклав структурні і динамічні параметри світу.
Філософія узагальнює, синтезує і каналізує суперечливий досвід життя та діяльності людини і суспільства в умовах глобального світу. Крім того, саме філософія націлює на двомасштабне сприйняття кожної з глобальних проблем: з одного боку, вона бачить її в якості самостійної проблеми, з іншого, як складову частину загального процесу глобальної взаємодії суспільств сучасного типу і природи.
Питання для самоперевірки:
Визначте предмет глобалістики?
Які підходи визначили головний напрям предметного поля глобалістики?
Охарактеризуйте історичну періодизацію розвитку науки про глобальний світ.
Охарактеризуйте роль римського клубу в становленні науки глобалістики
Розкрийте зміст філософсько - методологічних досліджень глобалістики.
Визначте основні напрями дослідження сучасних концепцій глобалістики.
. Визначте взаємозв’язок понять “інтеграція” та “вестернізація”?
Теми доповідей та рефератів:
Діяльність Римського клубу та його прогнози.
Методологічні підходи до визначення предмету глобалістики
Концепція ноосфери В.Вернадського
Синергетика як актуальний напрям в дослідженні глобальних проблем і процесів.
Глобальна модель Дж. Форрестера.
Школа контрольованого глобального розвитку Д.М.Гвішиані.
Концепція універсального еволюціонізму М.М.Мойсеєва.
«Світ-системна парадигма» в теорії Е. Валлерстайн.
Концепція сталого розвитку.

Тема 3. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ
(2 години)
Поняття та ознаки глобальних проблем сучасності.
Тематизація глобальних проблем сучасності.
Інтерсоціальні проблеми сучасної цивілізації.
Особливості глобальних проблеми в системі «людина - суспільство» та «суспільство - природа».

Вказівки до вивчення теми
Спочатку зазначимо, що розгляд глобальних проблем сучасності із формального боку, тобто абстрагуючись від їх змісту, дозволяє визначити критерії, за якими ті чі інші проблеми, що виникають у суспільстві можна внести до розряду глобальних. Насамперед це загальнолюдські проблеми, що знаходять прояв в усіх регіонах світу, впливаючи на цивілізаційний розвиток в цілому. Більш змістовніше розкриття поняття глобальних проблем сучасності потребує виділення специфічних ознак.
Розрізняють локальний, регіональний та глобальний рівні розгортання глобальних проблем. Рівні прояву глобальних проблем: загальнопланетарні (глобальний), міжрегіональний та регіональний (локальний).
У другому питанні слід зазначити, що глобальні проблеми сучасності можна розглядати тематично, тобто за їх предметним змістом. При цьому лематизація може бути як широкою, так і спеціальною. Більш широка лематизація узагальнює предметний зміст, роблячи його більш абстрактним, спеціальна, навпаки, конкретизує цей зміст.
Філософсько-методологічний підхід виділяє клас глобальних проблем, заснований на їх граничній спільності й особливій актуальності. Ієрархія глобальних проблем базується на принципі найбільшої конфліктогенності, причому не тільки між системами «природа» / «людина» / «суспільство» / «техніка», але й усередині самих цих систем. Першу групу складають проблеми інтерсоціальної взаємодії, формат і зміст яких конституюються і колишньою історією, і сучасними тенденціями світового розвитку. Друга група об'єднує ті проблеми, які оформилися в результаті складної взаємодії людини і суспільства, діалектичного поєднання цих двох величин. Третю групу утворюють проблеми суспільство-людина, що виникли в ході реалізації діяльності сучасного суспільства в рамках контактів з планетарною природною системою.
Вивчення третього питання розпочнемо із загальної характеристики інтерсоціальних проблем. Проблема війни-і-миру як фундаментальна проблема людського співіснування. Визначення війни повинні бути скоректовані в напрямку визнання за війною найважливішого, іманентно притаманного практично кожному суспільству, розташованому на загальному векторі соціальної еволюції, інституту. Між тим, нетривіальним потрібно визнати й інший погляд, згідно з яким війна - суть «механізм» вирішення конфліктів.
ХХ і початок ХХІ століття характеризуються: етнічними та конфесійними війнами, економічними (геоекономічними) війнами, інформаційними війнами, геостратегічними війнами.
Переходячи до розгляду наступної групи проблем - наркотрафіку, торгівлі людьми та людськими органами, потрібно відразу відзначити, що глобальний контекст цієї проблеми виявляє себе в масштабах виробництва наркотичних засобів, плюс їх транзиту до місця призначення, яким (споживачем) виступає головним чином Захід.
До проблеми торгівлі «живим» товаром і людськими органами, світова спільнота, як і окремі держави тільки підходять до її повноцінного вивчення.
Проблема діалогу культур і цивілізацій, має універсальний характер, і, разом з тим, дуже малу продуктивність в її вирішенні. В основу нової, діалогової парадигми, як вважають фахівці, повинні бути покладені принципи рівноправності, переосмислення образу «ворога», децентралізації влади, зацікавленості в житті «інших» і особистої відповідальності кожного (учасника світового процесу і діалогу).
Характеризуючи особливості глобальних проблеми в системі «людина - суспільство» відзначаємо демографічну проблему: зростання чисельності населення, динаміку народжуваності та смертності, структуру народонаселення, відтворення населення, існування інституту сім'ї та супроводжуючу їх фертильність.
Проблема освіти, та інформаційних технологій стає сферою жорсткої конкуренції. Розвинені країни можуть дозволити собі дорогі освітні програми, в той час як бідні «економлять» на сфері освіти на користь промислового сектора.
Сьогодні світ переживає кризу системи охорони здоров'я. Міжнародне співтовариство розробляє програми глобальних дій, кардинальних заходів щодо активізації врегулювання проблеми розповсюдження інфекційних та інших захворювань.
Проблема адаптації людини до сучасних, радикально мінливих умов життя. При наростаючих змінах у зовнішньому середовищі відбуваються зміни психічного стану людей (відчуття «бомбардування», індивіди перебувають у стані «інформаційного перевантаження», рішення приймаються в стані стресу, без належної рефлексії та оцінки). Пошуки виходу з патової ситуації вбачаються у відродженні духовності, як величини, здатної знову згуртувати устрій буття.
Питання для самоперевірки:
Які основні варіанти класифікації глобальних проблем?
У чому суть філософсько-методологічного бачення структури глобальних проблем?
Перерахуйте проблеми, що входять до інтерсоціального класу?
Яку з глобальних проблем можна вважати найбільш давньою та важко вирішуваною?
Перерахуйте проблеми, що входять до блоку «людина - суспільство».
Назвіть проблеми, що утворюють групу «суспільство - природа».
Якими внутрішніми і зовнішніми чинниками характеризується динаміка глобальних проблем?
Чи згодні Ви з твердженням, що «батьківщиною» глобальних проблем є Захід?
Теми доповідей та рефератів:
Глобальні проблеми людства їх формальні ознаки.
Методологія дослідження глобальних проблем.
Глобальні проблеми сучасності в Україні.
Глобальні проблеми сучасності як соціальні завдання.
Тема 4. ГЛОБАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ
(2 години)
Передумови та прояви економічної глобалізації.
Моделі глобалізованого мега-суспільства.
Соціально-філософські наслідки економічної глобалізації.
Глобальний менеджмент у сфері підприємництва.
Вказівки до вивчення теми
При розгляді першого питання семінару необхідно усвідомити, що економічну глобалізацію характеризує зростаюче переплетення економічних активностей і дій, які виходять за межі національно організованих соціумів. Філософія економічної глобалізації досліджує соціальний вимір організаційних форм, мобільність, наднаціональну конкуренцію, наднаціональні дії та ролі, що виникають у межах світової економіки.
Економічна глобалізація знаходить прояв у активізації руху капіталу. Різні ступені його мобільності розкривають глобалізаційний потенціал. Економічна глобалізація також має свій історичний вимір. можна нагадати історію-появу і розвиток мануфактурного виробництва, такі винаходи, як потяг, електрика, літак, комп’ютерні технології тощо. Кожний з них мав соціальні і культурні наслідки, спричинив появу нових професій, сприяв ущільненню соціального простору і часу. У історичній площині розгортається також конкуренція між галузями виробництва, що домінували у певні історичні часи і визначали профіль глобалізації на макро- і мікросоціологічному рівні.
Інституційними та організаційними формами глобальної економіки є транснаціональні корпорації (ТНК), що відіграють суттєву роль у сучасному господарстві як інституційна форма глобальної економіки. Серед організаційних форм глобальної економіки слід назвати такі організації, як ОЄСР, Світовий банк, МВФ, CОT (див список скорочень наприкінці даного видання).
Експансія ТНК породжує процеси,що несуть як негативні так і позитивні соціальні наслідки. Економічна глобалізація визначає глобальних гравців на просторі світової економіки. Місця в цій глобальній грі на думку більшості економістів вже визначені. Одну із таких схем пропонує І.Уолерстайн.
Переходячи до другого питання, потрібно візначити теоретичні концепції глобалізації (Е.Гідденс. У Бек, М. Кастельс, Н. Луман) які розглядають глобалізацію мега-суспільства.
Суспільство мереж, визначає глобалізацію як комунікацію.
Мега-суспільство як світовий ринок: економічна глобалізація.
Модель суспільства «глобальне село».
Суспільство ризику: глобальні кризи і катастрофи загрожують усьому людству.
Ці моделі глобалізованого мега-суспільства пов’язані з ідеєю нового економічного порядку, яка почала інтенсивно розроблятися ще у 70-х рр. ХХ ст., а за сучасних умов посилила свою актуальність. Важливою складовою нового економічного порядку є намагання здійснити вимогу нової солідарності, яка знаходить прояв у наданні економічної допомоги країнам, що розвиваються, усунення диспропорцій, що існують у світі, впровадженні ефективного контролю за діяльністю транснаціональних корпорацій, та тим самим закласти основу для справжнього співробітництва.
Переходячи до третього питання відмічаємо, що економічна глобалізація, як і усі глобалізаційні процеси, має суперечливі прояви і наслідки. Так, з одного боку, вона створює передумови для прискореного інноваційного розвитку національно організованих соціумів, сприяє більш ефективному міжнародному розподілу праці, а з іншого, - посилює і закріплює соціальне розшарування на планетарному рівні, загострює конкуренцію між глобальними гравцями на полі світового ринку.
Економічна глобалізація обумовила формування глобальних еліт серед підприємців, але разом з цим вона сприяє посиленню соціальної нерівності на світовому рівні.
Внаслідок глобальної конкуренції на світовому ринку та ринку праці західноєвропейські та американські підприємства, щоб запобігти банкрутства, змушені переміщувати виробництва у країни з низькою оплатою праці.
Економічна глобалізація створює умови для глобалізації злочинності (створення світової мережі наркоторгівлі, нелегальної торгівлі зброєю та людьми). Створюючи глобальну фінансову систему, також і уможливлює глобальне ухиляння від сплати податків, про що свідчить поява і зростання офшорів.
У середині національно організованих соціумів економічна глобалізація також спричинила негативні наслідки. Якщо у розвинутих країнах Західної Європи, а також у США і Японії це, зростання безробіття та злочинності, забруднення довкілля, то у країнах Східної Європи, слід відзначити тенденції до зростання чисельності.
Остання питання присвятимо основним передумовам успішної діяльності глобального менеджера:
1. Здобути як можна більше інформації про глобалізацію, стати експертом з теорії глобалізації.
2. Засвоїти нові технології для глобальної комунікації і зберігання банку даних.
3. Бути готовим до несподіваних і швидких змін.
4. Проаналізувати можливості глобального планування діяльності його організації (визначити глобальний потенціал організації, з’ясувати своє бачення глобальних можливостей організації, переконатися, що інші співробітники поділяють це бачення).
Одним із важливих моментів успішного глобального менеджменту є: формування глобального світорозуміння і глобального мислення. Адже без цієї передумови неможливо ефективно діяти у світовій економіці.
У глобальному менеджменті можна виділити об'єктивний і суб’єктивний блоки. Об’єктивний пов’язаний з передумовами і ресурсами організації, суб’єктивний-з її кадрами, їхньою здатністю до інтеркультурної комунікації.
Глобальний менеджер, щоб здійснювати свою діяльність, сам має займатися розвитком своїх професійних якостей.
Плануючи свою кар’єру або трудову біографію, слід визначити свій профіль. Існує два профілі глобального менеджера:
фахівець із загальних питань, 2) експерт вузького профілю.
Для розвитку глобального менеджменту і становлення професійного менеджера важливою є його інтеркультурна підготовка, культура спілкування, етикет.
Питання для самоперевірки:
Що лежить в основі економічної глобалізації? Її суттєві характеристики.
Охарактеризуйте історичний вимір економічної глобалізації.
Назвіть інституційні та організаційні форми глобальної економіки.
У чому полягає модель світової системи І.Уолерстайна?
Як пов’язані модернізація та глобалізація?
Охарактеризуйте моделі глобалізованого мега-суспільства.
Назвіть прояви соціальної нерівності, що виникли в наслідок економічної глобалізації.
Розкрийте основні професійні якості глобального менеджера.
Теми доповідей та рефератів:
Теоретичні обґрунтування світового суспільства.
Фінансова глобалізація і віртуальна економіка.
Формування глобальної економіки абсурду.
Трансформація національної компоненти в міжнародних економічних відносинах.
Глобальні економічні трансформації в Україні.
Економічна безпека України.

Тема 5. ПРОБЛЕМИ НАРОДОНАСЕЛЕННЯ, ПРОДОВОЛЬСТВА І НЕПОНОВЛЮВАНИХ РЕСУРСІВ ЯК ВИКЛИКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ.
(2 години)
Вплив глобалізації на динаміку і демографічну структуру світового населення.
Міжнародна міграція: тенденції форми прояву.
Продовольчий виклик глобалізації.
Сучасні проблеми непоновлюваних ресурсів.
Вказівки до вивчення теми

При розгляді першого питання семінару необхідно відмітити, що термін “демографія” походить від грецького demos - народ і grapho - пишу, і, отже, означає народоопис. Цим терміном позначається наука про народонаселення, його структуру і динаміку.
Нинішній стан людства і його майбутнє багато в чому визначається якістю народонаселення. Під якістю народонаселення мається на увазі фізичне здоров'я, життєвий комфорт, рівень розвитку інтелектуальних здібностей і механізм їх відтворення.
На семінарі необхідно розглянути більш змістовніше концепції народонаселення. Основною концепцією народонаселення можна вважати концепцію демографічного детермінізму. Суть цієї концепції полягає в залежності (детермінованості) суспільного розвитку від демографічних процесів. В рамках цієї концепції, існує два протилежних підходи, розроблених М.Ковалевським та Д.М.Кейнс. Концепція демографічного алярмізму, що перегукується з концепцією демографічного детермінізму. Концепція “фіналізму”, прихильники якої вважають, що із-за перенаселення планети, в недалекому майбутньому всі природні ресурси будуть вичерпані і, розвиток людства підійде до свого “фіналу”. Концепція демографічного утопізму, автори цієї концепції вважають, що проблема перенаселення землі буде вирішена шляхом заселення космосу. Концепція демографічного біологізму, виходить з того, що динаміка чисельності населення підкоряється закону зростання за логістичною кривою: у початковий період темпи зростання наростають, потім після досягнення певної критичної точки, у міру наближення до верхньої точки, починають зменшуватися аж до нуля. Концепція демографічного максималізму, вважає демографічні проблеми надуманими, оскільки на землі цілком може існувати те число людей, що очікується в майбутньому. Концепція демографічного фаталізму, прихильники концепції вважають, що людство - це саморегульована система, яка здатна автоматично регулювати свою чисельність. Концепцію демографічного популізму вважає, що зростання населення треба всіляко підтримувати, і чим більше - тим краще.
В даний час світова демографічна ситуація має свої особливості:
1) Демографічна криза в ряді розвинених країн вже призвела до порушення відтворення населення, його старіння і скорочення чисельності.
2) Швидке зростання населення в країнах Азії, Африки і Латинської Америки.
3) У країнах третього світу живе в 3 рази більше людей, ніж у розвинених.
4) Збільшуються екологічні проблеми (перевищені гранично допустимі навантаження на екосистему, забруднення навколишнього середовища).
В ході глобалізації змінюється вікова структура населення. Процес демографічного старіння населення стає глобальним. . Разом з цим існує глобальна тенденція збільшення людей у працездатному віці ( з середини ХХ століття їх кількість подвоїлась).
Переходячи до другого питання, треба зазначити, що міжнародний розподіл праці у добу глобалізації обумовив появу нових моделей міграції. В останні роки потоки людей переміщуються не автоматично, у напрямку від бідних до багатих, а міграційні потоки продукуються і формуються. Транснаціональні корпорації здійснюють агітацію серед населення країн з дешевою робочою силою, крім того спостерігається міграція інших форм (міграція гастарбайтерів, міграція об’єднання родин, сезонно обумовлена міграція).
Інтенсивність людських потоків, які перетинають державний кордон, наростає не тільки внаслідок трудової міграції, а також за рахунок вимушеного переселення, викликаного політичною нестабільністю і конфліктами.
Глобалізація населення, породивши найпотужніші міграційні потоки, привела до створення нових етно-расових груп. Сприяє формуванню кримінальних мереж, які займаються контрабандним транспортуванням людей і работоргівлею. Головна демографічна проблема, породжена глобалізацією, полягає у вкрай нерівномірному демографічному розвитку людства.
Немаловажним є і такі демографічні аспекти, як геополітичний, геоекономічний і геостратегічний. Головні підсумки глобалізації населення у цих аспектах полягають у тому, що Європейська раса, західноєвропейський суперетнос, зберігають за собою позиції абсолютного панування в геополітичній, геостратегічній і геоекономічних сферах.
З вище зазначеного, можна зробити висновок, що сьогодні людство переживає епоху глобальної демографічної революції, час, коли населення світу раптово обмежує своє зростання і змінює характер свого розвитку. Це найбільша за своєю значимістю подія в історії людства з моменту своєї появи в першу чергу проявляється в динаміці народонаселення. Однак вона зачіпає всі сторони життя мільярдів людей, і саме тому демографічні процеси стали глобальною проблемою, від розуміння яких залежить не тільки наше сьогодення, але майбутнє.
Третім важливим питанням теми є вивчення продовольчої проблеми. Останнім часом дослідники глобалізаційних процесів виявили дві нові тенденції в продовольчій сфері. По-перше, зростання виробництва продуктів харчування стало поступово сповільнюватися, загальмувалося також зниження собівартості, а отже, і ціни одиниці продукції. По-друге, хоча це і не негайно позначилося на безпосередній вартості продовольчих товарів, почала зростати та екологічна ціна, яку людство платить за зростання сільськогосподарського виробництва.
Якщо при розгляді соціально-економічного аспекту продовольчої проблеми вчені обговорюють проблеми диференціації споживання продуктів харчування, жертв голоду і страждання людей, то підхід до продовольчої проблеми як до глобальної суттєво змінює площину аналізу. Брак продовольства для найбідніших верств суспільства, що породжує ці жертви і страждання, представляється як неминучий атрибут сучасної цивілізації, викликаний до життя швидким зростанням населення.
Найбільш гостро проблема дефіциту продовольства стоїть перед бідними країнами, які не в змозі виділяти значні кошти на імпорт продуктів харчування.
Незважаючи на те, що основна частина продовольства споживається там, де воно зроблено, міжнародна торгівля продуктами харчування ведеться досить інтенсивно. Основні учасники міжнародної торгівлі продовольством - розвинені країни: США, Франція, Нідерланди, Німеччина та ін.
Система міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, в тому числі продовольством, постійно зазнає змін. Необхідність здійснення реформ у зазначеній сфері була викликана зростанням державної підтримки і протекціонізму у багатьох країнах, особливо розвинених. Питання ослаблення протекціонізму у зовнішній торгівлі сільськогосподарською продукцією є одним з головних в діяльності Всесвітньої торгової організації (СОТ). Важливою організацією, де визначаються перспективи світової продовольчої ситуації, є Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО). Ця організація і світове співтовариство в цілому, приділяють серйозну увагу перспективі вирішення продовольчої проблеми в бідних країнах, у тому числі в країнах з перехідною економікою.
За своїм характером продовольча проблема є, насамперед, проблемою соціально-політичного характеру. У бідних держав просто не вистачає коштів, щоб оплатити імпорт продовольства. В тому випадку, якщо міжнародне співтовариство візьме політику соціальної інтеграції, що передбачає більш рівномірний розподіл доходів, число бідних і голодуючих людей у світі істотно скоротиться. Ще один спосіб допомоги бідним народам пов'язаний зі збільшенням площі орних земель та збільшення продуктивності сільськогосподарської праці в країнах, що розвиваються.
В останні роки великі надії покладаються на розвиток біотехнологій. Біотехнологічна революція, як і всяка інша революція (технічна або соціально-політична), породжує як своїх переможців і переможених. Остання обставина тісно пов'язана не стільки з економічними її результатами, але зі здоров'ям і зі станом навколишнього середовища.
Інтенсивний шлях розв'язання глобальної продовольчої проблеми передбачає механізацію, хімізацію, іригацію, підвищення енергоозброєності сільського господарства, використання високоврожайних сортів сільськогосподарських культур, найпродуктивніших порід свійських тварин, тобто вжиття заходів, які дають змогу збільшити віддачу землеробства й тваринництва навіть у разі зменшення сільськогосподарських площ. Великі перспективи інтенсифікації сільськогосподарського виробництва пов'язують із технологічною революцією, яку нині переживає сільське господарство індустріально розвинених країн Заходу, і передусім США. Ця революція виявляється у використанні досягнень генної інженерії, біотехнології та інформаційної технології безпосередньо у фермерському землеробстві й тваринництві для поліпшення якості продукції, зниження виробничих витрат.
Четверте питання теми є не менш важливим, оскільки сьогодні темпи зростання використання мінеральних ресурсів, випереджають темпи зростання населення.
На семінарському занятті необхідно проаналізувати теорії по проблемам виснаження ресурсів таких вчених як Е. Пестель, П.Л. Капіца, Умберто Колобо, І.К. Кікоїна,
Суттєвою проблемою є проблема глобальної енергетичної кризи або так званого “енергетичного голоду”. Використання людьми різних енергетичних ресурсів безперервно збільшується, причому відбувається це за експоненціальним законом. Експонентний ріст споживання енергії, приведе в найближчі одне - два століття до кризи, якщо людство не зможе скористатися такими перспективними джерелами енергії, як атомна, сонячна та енергія водню. Однак, після використання радіоактивних речовин, високо радіоактивні шлаки, які залишаються протягом сотень років джерелом небезпечного радіоактивного зараження. Використання водню як палива мало б більше переваги, оскільки водень володіє високою теплотворною здатністю.
Розв'язанню енергетичної, паливно-сировинної проблеми сприятиме вжиття таких заходів:
впровадження нових технологій виробництва енерго- і ресурсозберігаючих;
використання нетрадиційних джерел сировини й енергії;
раціональне розміщення виробництва та його структурна перебудова;
всебічне використання країнами досягнень науки і широке поширення інновацій.
Питання для самоперевірки:
Як впливає глобалізація на динаміку народонаселення?
У чому полягає специфіка застосування кількісних демографічних показників?
Які ви знаєте теорії міграції?
Визначте сутність продовольчої проблеми.
Якими рисами характеризується продовольча проблема в країнах, що розвиваються?
Охарактеризуйте сутність продовольчої проблеми як проблеми соціально-політичного характеру.
Як впливає глобалізація на вичерпання природних ресурсів?
Назвіть основні шляхи та механізми розв’язання глобальної продовольчої проблеми та проблеми непоновлюваних ресурсів.

Теми доповідей та рефератів:
Зростання численності населення та економічний розвиток.
Урбанізація населення
Міжнародна міграція: тенденції і форми прояву.
Україна та глобально міграційні процеси.
Глобалізація та ресурси планети.
Продовольча проблема в Україні: стан та шляхи вирішення.
Природні непоновлювані джерела енергії.

Тема 6. БЕЗПЕКА ОСОБИСТОСТІ, СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ.
(2 години)
Філософське осмислення безпеки людини.
Сутність політичної безпеки, основні механізми її забезпечення.
Техногенні загрози та природні катаклізми як прояви глобальних загроз.
Глобалізація організованого насилля.
Вказівки до вивчення теми
Для розкриття першого питання семінару необхідно визначити, що безпека в умовах глобалізації досягається проведенням єдиної державної політики системою заходів економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, адекватних загрозам життєво важливим інтересам особи, суспільства і держави. У філософії безпека характеризується як стан, тенденції розвитку та умови життєдіяльності соціуму, його структур, інститутів і установ, при яких забезпечується збереження їх якісної визначеності, оптимальне співвідношення свободи і необхідності. Потенційні умови існування об'єкта безпеки, що здатні чинити на нього негативний вплив, також називаються загрозами. Виходячи з цього, можна сказати, що загроза це сукупність факторів і умов, що виникають у процесі взаємодії об'єкта безпеки з іншими об'єктами, і здатні впливати на нього негативно. Залежно від того, хто або що є об'єктом захисту, ззовні або зсередини, розрізняють безпеку зовнішню (національну, регіональну, глобальну) і внутрішню (особи, соціальної групи, держави, суспільства).
Важливо розібратися з взаємодією таких ключових понять, як загроза, безпека, глобалізація, національна ідентичність, державні інтереси.
Безпека особистості розглядається як одна з умов безпеки суспільства, що у свою чергу становить безпеку держави. Виходячи з принципу пріоритету людини, її прав і свобод над іншими конституційними цінностями, в тріаді об'єктів національної безпеки на перший план виходить безпека особистості, яка носить фундаментальний характер.
Становлення політики безпеки держави в умовах глобалізації в першу чергу пов’язане з пошуками національної ідентичності а також з самими процесами глобалізації, які безпосередньо впливають на національну і міжнародну безпеку (демократизація, економізація та інформатизація, культурна стандартизація і ціннісна універсалізація), оскільки національна ідентичність є перешкодою природному їх розвитку. Жодне суспільство сьогодні не може бути конкурентоспроможним, не ставши частиною світового простору. Однак така інтеграція часом веде до розмивання національної ідентичності, її розчинення в процесі економізації. Економізація, в свою чергу веде до формування єдиного світового економічного простору, робить нежиттєздатними моделі національної безпеки, засновані на ізоляціонізмі, а інтеграцію в сформований простір - єдиним способом захисту національних інтересів. Відмовитися від інтеграції означає відмовитися від повноцінного розвитку, який є передумовою національної безпеки.
Загрозою для безпеки є також процеси глобальної інформатизації, універсалізація ціннісних орієнтирів.
У другому питанні слід відзначити поняття «політична безпека» - це сукупність різних соціально - політичних явищ має багато напрямків. В самому загальному сенсі сутність безпеки означає здатність соціуму зберігати можливість розвитку в умовах загроз.
Політична безпека є сукупністю заходів щодо виявлення, попередження та усунення тих факторів, які можуть завдати шкоди політичним інтересам країни, народу, суспільству, громадянам, обумовити політичний регрес і навіть політичну загибель держави, а також перетворити владу і політику з конструктивної в руйнівну силу.
Треба зазначити, що в сучасному світі примат внутрішньої політики над зовнішньою властивий усім країнам.
Внутрішньополітична безпека передбачає стабільність конституційного ладу, інститутів державної влади, забезпечення громадянського миру і національної злагоди, територіальної цілісності, єдності правового простору, правопорядку, нейтралізацію причин і умов, що сприяють виникненню політичної безпеки.
Зовнішньополітична безпека полягає в забезпеченні суверенітету країни, зміцнення її позицій як суверенної держави - одного з впливових центрів сучасного багатополярного світу, у розвитку взаємовигідних відносин з усіма країнами і інтеграційними об'єднаннями.
Вивчення третього питання розпочнемо з констатації того факту, що головним протиріччям сучасної епохи став дисбаланс між різким зростанням народонаселення планети, наслідками перетворювальної діяльності людства і поглибленням екологічної кризи, загостренням дефіциту природно-сировинних ресурсів. Ситуація посилюється наростанням природно-кліматичних та техногенних катаклізмів, у результаті яких, географічна картина світу може зміниться.
Природні катастрофи прийнято поділяти на три групи: локальні, регіональні та глобальні.
Глобальні природні катастрофи, що відбуваються на поверхні континентів, океанів і морів, у прилеглих до неї шарах атмосфери, пов'язані з розвитком таких небезпечних явищ, як землетруси, зсуви, виверження вулканів, цунамі, циклони, урагани, повені, розглядаються в категорії найважливіших дестабілізуючих факторів, що створюють загрози сталому розвитку суспільства.
У світовій історії провідна роль у розвитку земної цивілізації належить технологічному прогресу. З ним пов'язані всі основні досягнення людства. Техногенна діяльність розвинених країн загрожує людству глобальною кризою. Техногенною (технологічною) катастрофою прийнято називати катаклізм, викликаний аномаліями технічних систем. З ними пов'язані найчастіше локальні і рідше регіональні катастрофічні явища, в основі яких лежать соціальні причини (людський фактор).
В епіцентрі глобальної кризи є, насамперед, великі міста та місця розміщення промислового виробництва. Стрімко деградує міське середовище проживання людини, справжнім лихом стає некерований потік відходів життєдіяльності мегаполісів світу.
В даному контексті об'єктивною вимогою часу стає відхід від нинішніх пріоритетів «світового прогресу», утвердження в суспільно-політичному житті ідеалів екологічного мислення, пошук і реалізація на практиці енергозберігаючих технологій. При цьому ще більше зростає актуальність реформування функціонуючої системи міжнародних відносин і формування основ нового більш справедливого світоустрою.
На завершення теми слід розкрити питання про масштабність і негативні прояви тероризму в житті суспільства. Тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.
Виділяють такі його різновиди, як державний тероризм, міжнародний тероризм, політичний екстремізм, ), економічний екстремізм, екстремізм в області культури, екстремізм в області екологічних відносин, екстремізм в області екологічних відносин, індивідуальний екстремізм.
Відзначають деякі особливості, притаманні сучасному тероризму: високий рівень організації та управління, з явищем тероризму пов'язаний інституціоналізований комплекс феноменів з відповідними політичними, моральними і правовими нормами.
Питання для самоперевірки:
Розкрийте зміст термінів «безпека», «загроза», «безпека особистості».
З чим пов’язано становлення політики безпеки держави в умовах глобалізації ?
Назвіть загрози національній безпеці.
Що таке політична безпека?
На які групи поділяються природні катастрофи, охарактеризуйте кожну.
Охарактеризуйте техногенні катастрофи як прояви глобальних загроз.
Які основні умови появи міжнародного тероризму?
Визначте суб’єктів міжнародного тероризму.
Які особливості притаманні сучасному тероризму?
Теми доповідей та рефератів:
Безпека особистості в умовах глобалізації: проблеми та шляхи вирішення
Попередження війни. Створення без’ядерного ненасильницького миру.
Сучасна воєнна глобалізація та її політичні наслідки.
Національна безпека України: загрози та виклики.
Техногенні проблеми в Україні.

Тема 7. СУЧАСНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ
(2 години)
Глобальний вимір основних екологічних проблем.
Екологічна безпека та шляхи вирішення екологічних проблем людства.
Екоетика як основа цілісного розвитку людини і органічності її життєдіяльності.
Вказівки до вивчення теми
У ХХІ столітті тенденція глобальних змін довкілля набула небаченої загостреності. Кислотні опади, глобальне потепління клімату, "озонова діра", забруднення навколишнього середовища, знищення флори і фауни - все це прояви глобальної екологічної кризи, яка загрожує життю планети.
Починаючи розгляд першого питання, слід зазначити, що екологічні проблеми, виникають як внаслідок природних процесів так і в результаті антропогенної дії, нераціональним природокористанням.
Необхідно розрізняти поняття "екологічна криза" і "соціально-екологічна криза". Екологічна криза – це втрата стійкості біосфери, її деградація, різке скорочення її регулятивної здібності до змін. Екологічна криза аналізується переважно вченими-природознавцями, які мають дати об'єктивну оцінку таким явищам і процесам, як підвищення концентрації парникових газів у атмосфері, критичне виснаження озонового шару, запустинювання територій, скорочення біологічної різноманітності та ін.
Соціально-екологічна криза – це порушення динамічної рівноваги системи "людина–суспільство–природа", крайнє загострення її основного протиріччя; це антропогенна криза, створена людською діяльністю і спрямована на підпорядкування природи. Вона аналізується гуманітарними науками, перш за все філософією як універсальним типом знань.
Екологічна ситуація в світі має неадекватний характер - відбулося розмежування країн по відношенню до проблем екології. Вони розділилися на країни, що ведуть інтенсивну роботу по захисту природи (в основному це розвинені індустріальні держави) і країни, в кращому випадку пасивні щодо екології. Офіційно визначилася група країн "третього світу", яка зажадала, щоб екологічні заходи не стали гальмом їх індустріального розвитку, так як відволікають кошти від головних напрямків їх економічного розвитку. Країни, що розвиваються, звинувачують розвинений світ у небажанні визнавати відповідальність за забруднення навколишнього середовища планети.
Аналізуючи друге питання, зосередимо увагу на тому, що у стратегіях щодо запобігання екологічної кризи співіснують класична схема «друга - ворога» і модель екологічного дискурсу на засадах теорії комунікативної дії Ю.Габермаса та екологічної комунікації Н.Лумана.
Треба зазначити, що сьогодні міждержавні форми співробітництва виходять на якісно новий рівень. Укладаються міжнародні конвенції по охороні навколишнього середовища (квоти вилову риб, заборона на промисел китів та ін.), здійснюються різні спільні розробки і програми. Активізувалась діяльність громадських організацій по захисту навколишнього середовища - "зелені" ("Грінпіс").
У новому тисячолітті в Україні, як і в усьому світі, проблеми, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища залишаються невирішеними, перейшли в категорію глобальних проблем людства і потребують негайного вирішення.
Зокрема причинами і джерелами погіршення екологічного стану України, здоров'я людей, виникнення демографічної кризи виявляються такі:
- екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що триває десятиліттями, без урахування можливостей до самовідновлення й самоочищення;
- перехимізація сільського господарства й нераціональні методи його організації;
- повна відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз всіх планів і проектів розвитку промислового господарства, енергетики, транспорту протягом пострадянського періоду;
- використання на переважній більшості виробництв застарілих морально й технічно технологій і устаткування;
- відсутність ефективних чинних законів про охорону навколишнього середовища й підзаконних актів для їх ефективної реалізації;
- відсутність постійної й об'єктивної інформації для широких мас населення про екологічний стан навколишнього середовища, причинах його погіршення, винуватців забруднення та заходів, прийнятих для поліпшення ситуації;
- надзвичайно низький рівень екологічної освіти не тільки широких мас населення, а й керівників підприємств, урядових організацій, загальна низька екологічна свідомість і культура;
- різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних і екологічних процесів в Україні у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС;
- відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи й системи ефективного покарання на заподіювану шкоду навколишньому середовищу.
Потрібно розкрити основні моменти вирішення екологічних проблем як в Україні так і в світі в цілому. По перше, це - екологічне виховання, просвіта, дбайливе ставлення до природи; по-друге, екологічна експертиза та широке інформаційне забезпечення; по-третє - раціональне природокористування; по-четверте - загальне роззброєння і використання вивільнених коштів на відновлення екологічної рівноваги.
До обговорення сучасної глобальної екологічної кризи долучаються всі сфери суспільного життя, вона поступово стає вихідним пунктом роздумів над світовими проблемами, концентруючи в собі суперечливі ідеї стосовно характеру майбутнього розвитку людства. З одного боку, утверджується технократичний підхід до осмислення екологічної кризи, згідно з яким її розв'язання вбачається в підвищенні рівня життя суспільства, економічному зростанні й інтенсивному використанні природних ресурсів. Другий - екологічний - підхід передбачає протилежну стратегію розвитку й спирається на інші світоглядні позиції, утверджуючи необхідність формування екологічної свідомості й вироблення нової стратегії моральної поведінки, яка б надавала нову шкалу цінностей у системі "суспільство - природа" і змогла захистити людство від наслідків глобальної екологічної кризи.
На завершення теми слід ознайомитися з поняттям екологічної культури, в рамках якої взаємини людини і природи постають як етична проблема.
Провідну роль у зміні світоглядної парадигми сучасні дослідники віддають екологічній (природоохоронній) етиці, що являє собою міждисциплінарний напрямок дослідження і розглядається як керівництво в екологічних ситуаціях, що розширює межі спільності, органічно вводить природу до зони морального простору, формує установку на безмежну відповідальність людини за все живе і відображає існування екологічної свідомості.
Екологічну етику розділяють на дві складові частини: філософську екологічну етику і нормативну екологічну етику. Нормативна етика стосується практичних питань, розробляючи етичні судження, правила і принципи наших відносин із природою, а також етичні оцінки.
Філософська етика припускає більш високий рівень узагальнень і абстракцій, на якому нормативні судження й оцінки, а також докази, що приводяться на їх користь, аналізуються й оцінюються. Це рівень загальних концепцій, ідей і теорій, на основі яких пояснюються і захищаються нормативні судження.
В екологічній етиці розроблені основні, базові принципи відносин людини із природою. Вони вказують, які дії ми морально зобов'язані здійснювати стосовно природи, або навпаки, утриматися від їх здійснення.
Концептуально близько до етики поваги до природи знаходиться етика благоговіння перед життям А. Швейцера.
Ще одним напрямком екологічної етики можуть вважатися дослідження, пов'язані з людиною як біологічною істотою – біоетика (Ренеселер Поттер). Біоетика досліджує - етичні проблеми використання методів генетичної інженерії (наприклад, створення гібрида людини і мавпи), моральна сторона абортів, клонування, трансплантації, біотехнологій, моральні сторони взаємодії між медиком і пацієнтом.
Центральною проблемою екоетики є проблема екоетичного ідеалу. Під екоетичним ідеалом розуміють такі умови життя на Землі, за яких люди можуть дбати про свої особисті інтереси, у той же час дозволяючи багатьом співтовариствам живих істот у величезній різноманітності екосистем вести безперешкодне існування. При цьому роль людей полягає в тому, щоб направляти й контролювати свою поведінку відповідно до принципів екологічної етики.
Отже, перед людством стоїть нагальна необхідність повернення на новому рівні до гармонії людини з природою - створення екологічного суспільства.

Питання для самоперевірки:
Охарактеризуйте поняття екологічна криза, та соціально-екологічна криза.
Якими є особливості екологічних проблем у високорозвинених країнах і країнах "третього світу"?
Простежте негативні зміни навколишнього середовища в різних країнах сучасного світу.
У чому полягає теорія комунікативної дії Ю.Габермаса та екологічної комунікації Н.Лумана?
Назвіть причини і джерела погіршення екологічного стану України?
Як впливає глобалізація на екологічну безпеку?
Що таке нормативна етика та філософська етика?
Фактори деградації і руйнування лісів на нашій планеті?
Якими ви бачте основні напрями екологічної політики в світі?
Яка проблема є центральною проблемою екоетики та біоетики?

Теми доповідей та рефератів:
Глобальна екологічна криза та глобальні екологічні проблеми сучасності.
Ідеологія глобального екологічного оптимізму та песимізму.
Сучасний світ в пошуках концепції стійкого розвитку.
Етика шанобливості до життя (А. Швейцер).
Етика екорозуму ( Г. Бейтсон).
Екологічний імператив (М. М. Мойсеєв).
Екологічні пріоритети в системі національної безпеки.

Тема 8. ЛЮДИНА ЯК ЦЕНТР ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ В ФІЛОСОФІЇ.
(2 години)
Людина у глобалізованих та глокалізованих контекстах.
Прояви та тенденції культурної глобалізації.
Охорона здоров’я людини як глобальна проблема.
Наука і освіта за умов глобалізації.
Вказівки до вивчення теми:
Основним завданням при розгляді даної теми на семінарському заняті є соціально-філософське осмислення форм впливу глобалізації на людину, її здоров’я науку, освіту і культуру.
Вивчення теми слід розпочати з аналізу впливу глобалізації на долю пересічної людини, на перспективи її особистісного розвитку. Через зміну світу і виклики глобалізації людина втрачає передбачуваний життєвий шлях, її життєтворчість має характер штучного поєднання різних фрагментів життя. У добу глобалізації важливим є вміння чинити вибір і психологічна готовність до змін.
Людину, що живе у глокалізовному світі, філософи описують як економічну людину. Така людина прагне до примноження добробуту і виступає переважно споживачем матеріальних благ.
Глобалізація дестабілізує буття людини. Через її наслідки людина у різних кутах світу вже набула досвіду своєї незахищеності але ще не навчилась створювати нові форми життя, щоб забезпечити себе у глобалізованому світі.
Сучасна епоха глобалізації вимагає єдності думки і життя людей. Облаштовуючи і пізнаючи світ і природу, людина епохи глобалізації зобов'язана змінювати і перетворювати саму себе, щоб існувати, не порушуючи законів природи, природних імперативів. Життєві орієнтації людини епохи глобалізації можуть бути представлені як певна мозаїка життєвих, світоглядних орієнтацій.
Для становлення особистості людини в глобалізованому світі, прояву її окремих якостей, а також ідентифікації в той чи інший момент потрібні певні умови: 1) розвиток здібностей людей, що належать до різних суспільних груп і проживають в різних регіонах світу; 2) праця, що передбачає наявність і справедливий розподіл робочих місць в суспільному виробництві залежно від особистого трудового потенціалу і ділових якостей індивідів; 3) наявність у всіх категорій людей свободи та рівної можливості трудитися в повну силу.
Впроваджувані сценарії глобалізації, набувають все більш потужного апарату засобів управління масовою свідомістю. Викликаючи широкий спектр антропологічних наслідків, впливаючи і на внутрішній світ людини, і на умови її повсякденного існування, вони й неодмінно виводять людину в глобальний простір світу.
У другому питані слід розкрити особливості саме тих процесів глобалізації, що ведуть до виникнення нових форм культури і образів життя: широкій доступності певних товарів і ідей, кордони між «своїми і чужими» стираються, раціоналізація культурної ідентичності.
Культури не тільки відрізняються одна від одної, а й перехрещуються. Такі перехрещення, як реально існуючі, так і можливі, є внутрішнім підґрунтям культурної глобалізації, соціально-антропологічними передумовами конституювання світової культури.
Процеси глобалізації створюють передумови для "масової культури", замість єдності і різноманіття людство все більше перетворюється в уніфіковане суспільство. Сучасна глобалізація загострила проблеми культурного та цивілізаційного розвитку. Спроби створення єдиного на основі інформаційної та економіко-соціально-політичної уніфікації, а також примусове насадження певних соціально-політичних і культурних стандартів загрожують існуючому різноманіттю культур, традицій, інститутів, ціннісних уподобань, оскільки зменшення різноманіття в свою чергу приведе до збіднення занепаду високої культури, до кризових явищ у розвитку багатьох цивілізацій, що ставить під питання перспективи духовного розвитку людини і суспільства. Процес глобалізації загострює проблему культурної ідентичності, основним принципом якої є відмінність, що знаходить прояв у мові, релігії, правових нормах, цінностях, стандартах і символах, через які етноси відрізняють себе від інших, тобто здійснюють свою культурну ідентифікацію, тим самим забезпечуючи сталість свого життєвого простору і зв’язок між генераціями.
Щоб культурна глобалізація сприяла саморозвитку людства і створенню нових форм людського співжиття, вона має інституалізувати способи передачі і збереження культурних предметів і смислів. Рівень інституалізації культурних процесів повинен відповідати глобальному рівню і сприяти закріпленню транснаціональних культурних практик. Культурна глобалізація супроводжується створенням своєї глобальної інфраструктури, основними елементами якої є телекомунікації та мова. Модель мережевого суспільства (М.Кастельс) або дигітального суспільства (П.Глотц) та багато інших описів інфраструктур інформаційного суспільства розкривають роль телекомунікації у культурній глобалізації.
Показником високого рівня структурованості культурної глобалізації є виникнення наднаціональних організацій та інституцій, що створюються з метою управління цими процесами.
Символічний порядок, який забезпечується культурою, є необхідним орієнтиром, без якого неможлива організація спільного життя. Входження людини до іншого культурного середовища без урахування глобальних процесів може обернутися для неї культурним шоком.
Переходячи до третього питання семінару визначаємо, що здоров'я – це синтетична категорія, яка включає в себе, крім фізіологічної, моральну, інтелектуальну і психічну складові.
Бурхливий розвиток торгівельних зв'язків, міграції населення, поширили різноманітні епідемії проти яких національні заходи боротьби та попередження малоефективні. Потрібні узгоджені міжнародні дії щодо охорони здоров'я населення.
Сьогодні рівень цивілізованості країни визначається не розвитком, скажімо, електронно-обчислювальної або космічної техніки, а тривалістю життя населення.
Багато хвороб продовжують загрожувати життю людей, часто набуваючи глобального поширення. Серед них можна назвати серцево - судинні легеневі, ракові захворювання, СНІД, інфекційні захворювання, туберкульоз.
Всесвітня організація охорони здоров'я, яка взяла на себе координацію всіх заходів, спрямованих на боротьбу з хворобами. Ця організація виділяє два компоненти у праві людини на здоров'я: - право на медичне обслуговування, тобто на позбавлення від можливої хвороби; - право на здорові умови існування: харчування, чиста питна води, здорове навколишнє середовище.
Умовами вирішення проблем охорони здоров'я та перехід до здорового способу життя, є забезпечення повноцінного харчування, поліпшення екологічних умов проживання і, звичайно, розвиток медицини, пропаганда здорового способу життя, боротьба з курінням, алкоголізмом, наркоманією.
Сьогодні серед проблем охорони здоровя, які вирішують всесвітні організації основними є наступні:
- міжнародна координація медико-біологічних досліджень;
- система спостережень за епідеміологічними процесами і боротьба проти епідемій;
- вивчення та розробка методів боротьби проти серцево-судинних, онкологічних та інших захворювань;
- охорона і оздоровлення біосфери;
- контроль за якістю, ефективністю і побічними діями ліків;
- допомога охороні здоров'я слаборозвинених країн та підготовка національних кадрів;
- проблема доступності раціонального харчування.
Охорона здоров'я виконує функцію критерію оцінки гуманістичності глобальних проблем сучасності.
Вивчення четвертого питання розпочнемо з усвідомлення глобалізації освіти – як процесу все більшого пристосування системи навчання до запитів глобальної ринкової економіки.
Глобалізація науки обумовила прискорення глобалізації освіти та виховання. Саме освічені люди є головним ресурсом суспільства знань. Прискорене застарівання знань висуває вимогу безперервної освіти.
Епоха глобалізації впливає на вищу освіту в усіх країнах світу, в тому числі і в Україні. Серед проблем, що породжуються суперечностями глобалізації, значне місце займають такі, як співвідношення транснаціонально-універсального і національно-самобутнього в освіті; співвідношення масовості та елітарності в підготовці фахівців; проблема «відтоку мізків», проблема розширення інформаційної відкритості суспільства з наростаючою інформаційною замкнутістю людини («шизофренія інформаційної культури»).
Вимоги до цілей та завдань освіти в умовах глобалізації, цілком визначені: орієнтація на підготовку високопрофесійних вузькопрофільних фахівців у галузі інформатики, менеджменту, новітніх технологій, маркетингу; здійснювати глобальний моніторинг за розвитком науки і рівнем освіти; дисциплінарна і субдисциплінарна диференціація, яка змушує спеціалістів об'єднуватися незалежно від місця проживання і роботи; формування транснаціональних наукових спільнот, які організують соціальний і когнітивний простір науки, враховуючи глобальні параметри.
Україна підписала Болонську декларацію і тим самим відкрила двері в загальноєвропейський освітній простір, тобто приєдналася до так званого Болонського процесу - з усіма витікаючими звідси правами і зобов'язаннями.
Світове суспільство сьогодні - це суспільство знань. Нові технічні можливості комунікації здатні забезпечити на глобальному рівні вільний доступ до скарбниці знань, накопичених людством.
Реформування у добу глобалізації потребує не тільки вища освіта та її основні інститути, а й національні системи освіти. Попри все більш гучні заклики до уніфікації систем освіти, експерти (серед них такий відомий соціолог, як Р.Дарендорф) схиляються до визнання необхідності ураховувати в освітніх трансформаціях національну специфіку, виважено ставитися до національних систем освіти.
Питання для самоперевірки:
Чому життя сучасної людини стає фрагментарним?
У чому полягають особливості людини економічної?
Яку роль відіграють антропологічні фактори в оцінці глобалізаційних процесів?
Якими Ви вбачаєте перспективи людини в глобалізованому світі?
Якою постає проблема людини в епоху мас-медіа?
Як впливає глобалізація на культуру?
Які проблеми у сфері охорони здоров’я виникають за умов глобалізації?
Охарактеризуйте міжнародно-правові проблеми забезпечення охорони здоров'я.
Як відбувається глобалізація науки та освіти?

Теми доповідей та рефератів:
Сучасна планетарна свідомість.
Суперечливість впливів глобалізованого світу на людину.
Світова культура.
Культура у концепції О. Шпенглера.
Культурна ідентичність у добу глобалізації.
Глобалізація фармацевтичної індустрії.
Світове суспільство як суспільство знань.

Тема 9. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ ТА СУЧАСНИЙ СВІТОВИЙ ПОРЯДОК.
(2 години)
Міжнародні відносини в умовах глобалізації.
Особливості світового порядку в сучасних умовах.
Цивілізаційні засади глобалізації.
Цивілізаційний вибір України.
Вказівки до вивчення теми:
Спочатку зазначимо, що в умовах глобалізації значно зросли взаємозв’язок і взаємозалежність усіх держав. Тенденцією сучасного розвитку є поширення міжнародного спілкування не тільки між державами , але й між людьми.
Роль держави як «гравця» на міжнародній арені, її впливовість найбільш визначає зовнішня політика держави. Зовнішня політика - це курс держави на міжнародній арені, що забезпечує специфічними засобами і методами захист її суверенітету, незалежності, досягнення життєво важливих національних інтересів та цілей.
З метою реалізації зовнішньої політики держави використовують наступні види засобів: політичні, економічні, військові, інформаційно-пропагандистські. Реалізація зовнішньої політики здійснюється у різних формах в залежності від конкретних умов і можливостей: пасивна, активна, агресивна, консервативна.
Специфіка міжнародних відносин розкривається шляхом аналізу їх структурних елементів, насамперед суб’єктів. Основним суб’єктом світового політичного процесу є держава. Її політика визначає характер міжнародних відносин, безпосередньо впливає на сутність свободи і рівнів добробуту громадян, на людське життя. Саме за допомогою держави народи і нації організовано представляють свої інтереси на світовій арені.
До провідних суб’єктів міжнародних відносин, які безпосередньо створюються державами, належать їх міжнародні об’єднання – політичні або військово-політичні організації. Серед них: Організація Об’єднаних Націй (ООН), Європейський Союз (ЄС), Ліга арабських держав (Арабська ліга), Організація Північноатлантичного Договору (НАТО), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Співдружність Незалежних Держав (СНД) тощо.
Важливу роль у формуванні і функціонуванні міжнародних відносин відіграють неурядові організації: Міжнародна асоціація політичних наук, Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол), Міжнародна демократична федерація жінок (МДФЖ), Всесвітня федерація демократичної молоді (ВФДМ).
Міжнародні відносини мають яскраво виражену тенденцію до глобалізації, ускладнення і розширення, що потребує удосконалення міжнародних політичних механізмів для їх регулювання.
Аналізуючи друге питання, відмітимо, що поняття „світовий порядок” відноситься до глобальної соціальної спільноти, створеної сукупністю різноманітних суспільних суб’єктів, які діють на світовій арені. За умови інституціонального підходу „світовий порядок” визначається як „такий устрій міжнародних (перш за все, міждержавних) відносин, який покликаний стримувати і підтримувати умови їх існування, безпеки і розвитку”.
У політичний лексикон поняття „новий світовий порядок” увійшло у ХХ ст.. До головних вимірів світового порядку відносять горизонтальне, вертикальне, функціональне. Горизонтальне – відношення між головними акторами міжнародних відносин (державами); вертикальне – представлено відношеннями між сильними і слабкими акторами. Основу функціонального виміру світового порядку визначає роль, яку відіграють в стабілізації міжнародного життя різноманітті сфери міжнародних відносин – дипломатія і стратегія поведінки акторів, економічні обміни між ними, моральні цінності, політичні особливості.
Існують два різновиди теорій суб’єктів світорядку, рушійної сили світового процесу. Прихильники однієї з них приписують історичну роль перетворення світу державі або декільком великим державам, прихильники іншої – недержавним і неполітичним організаціям; багатонаціональним корпораціям, міжнародним організаціям і рухам, державам.
Новий світовий порядок, характеризується появою нових економічних сил, розпадом старих імперій, відродженням місцевої ідентичності, яка ґрунтується на етнічних і релігійних традиціях, тенденції до децентралізації і партикуляції.
На процес становлення нового світового порядку на початку ХХІ ст. впливають декілька основних факторів: 1) геополітична могутність та сила США – лідера сучасного світу, 2) економічний розквіт і зростання багатства Північної Америки, Західної Європи, Східної Азії на основі процесів глобалізації; 3) послаблення функцій національних держав, зростання ролі транснаціональних корпорацій і недержавних організацій тощо); 4) пошуки державами і народами нової ідентичності у зв’язку з закінченням століття ідеологій; 5) повстання бідної більшості проти багатої меншості за встановлення соціальної справедливості; 6) міжнародний тероризм. Кожен з цих факторів може стати причиною порушення стабільності у ХХІ столітті. На шляху кожного з них стоять певні перешкоди, закладені як у самих факторах, так і в зовнішніх силах.
Дослідники виділяють основні сценарії світового розвитку в ХХІ ст.:однополюсний світ, біполярний світ, багатополярний світ.
Сучасний світ знаходься в стані фундаментальних змін. Сталий розвиток світового співтовариства буде залежить від створення глобальної системи керівництва суспільно-економічними процесами, що можливо лише за умов конструктивного діалогу усіх суб’єктів міжнародних відносин.
Переходячи до розглядання третього питання слід знати, що цивілізація – це певна стадія у розвитку людства, соціокультурна спільнота, яка формується та існує на підставі матеріальних, духовних, інтелектуальних і релігійних цінностей, а також впливає у конкретний відрізок часу на свідомість і поведінку людей.
В концепції цивілізації використовуються функціональні та взаємопов’язані критерії:
1.Наявність письменності і засобів її збереження.
2.Релігія або поєднання релігійної системи та морально-філософського вчення. Кожна цивілізації має певний мінімум етнічних цінностей.
3. Розвинута та освічена еліта, яка здатна генерувати ідеї, спрямовані на розвиток цивілізації.
4.Наявність «високого мистецтва» на противагу народному або так званої «масової культури».
5.Розвинута система економічних відносин. у тому числі досконала межа обміну товарів і послуг.
6.Поява і розвиток різноманітних систем часу. Ретроспективне і перспективне сприйняття часу.
7.Наявність політичної структури керівництва.
8.Розвинута і цілісна багаторівнева система семіотичних кодів і змісту.
Світові цивілізації перетворюються на основний елемент міжнародних відносин. Найбільш небезпека дезінтеграції загрожуватиме країнам, де живуть представники різних цивілізацій.
Особливо істотним для долі світу буде конфлікт між західною та ісламської цивілізаціями. Існує багато поглядів на проблему співіснування цивілізацій які викладені в прогностичних сценаріях Ф. Фукуяма, Дж. Модельські й В.Томпсон, Дж. Аррічі, Дж. Голдстайн, К. Волтс, У. Валлерстайн, Х. Гантінгтон.
Від глобалізації цивілізація відрізняється насамперед прив’язаністю до певного простора, певною буттєвою укоріненістю, в той час, як глобалізація ексторріоріальна, або атопічна.
Прив’язаність до території дозволяє визначити складне соціальне формоутворення як локальну цивілізацію. Значний вклад в розвиток теорії цивілізацій внесли М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі та ін.
Остання питання присвятимо вивченню питанню, щодо цивілізаційного вибору України.
За умов глобалізації Україна намагається наразі синтезувати західну ідею і механізми створення правової держави на базі ринкової економіки з досягненнями східної євразійської культури.
На думку політолога М. С. Михальченка, у контексті глобального розвитку можна розглядати три сценарії майбутнього України. Вони спираються, відповідно, на три реальні політичні сили лівих, правих і центристів.
Перший сценарій «ретроідилічний». Він передбачає спочатку повернення до стану «брежнівського застою», а потім «уперед до перемоги казарменого неокомунізму».
З погляду методології глобалістики цей сценарій несинергічний, бо ґрунтується на несинергічній директивно-плановій, неконкурентоспроможній економіці.
Другий сценарій майбутнього держави «моноетнічний». Він передбачає побудову суто етнічної української держави на гаслах: «Україна для українців!», «росіяни в Росію!», «євреї в Ізраїль!» і т. п. Цей сценарій теж несинергічний, бо спирається на ідею створення «закритої популяції», расово чистого етносу. Такий етнос, як і кожна «закрита система», не є життєздатним.
Третій сценарій «ліберальний». Він базується на ліберальних цінностях ринкової економіки, рівних правах усіх людей перед законом, на ідеї міцної справедливої держави, створеної для захисту інтересів усіх громадян незалежно від етнічної, расової, політичної, соціальної належності. Саме цей сценарій синергічний, оскільки ґрунтується на ідеалах «відкритого суспільства», якими є ринкова економіка, демократія, громадянське суспільство, правова держава. З огляду на це він життєздатний.
Досвід України за останні 10 і попередні 80 років підтверджує факт нежиттєздатності згаданих моделей розвитку.
Залишається шлях конвергенція, спосіб, коли треба поєднати лібералізацію і протекціонізм, державне і ринкове регулювання, демократію і сильну владу, забезпечення прав людини і верховенство закону, глобальне мислення і національні інтереси.
Таким чином, існує три магістральні шляхи глобального розвитку людства (ринковий, директивно-плановий, конвергенції).
Безпечний глобальний розвиток пов’язаний зі створенням «нової цивілізації». Україна свій цивілізаційний вибір зробила понад 1000 років тому, коли прийняла християнство.

Питання для самоперевірки:
Коли в суспільних науках виникло поняття (термін) “цивілізація”?
Дайте сучасне визначення поняття “цивілізація.
Чому нова глобальна цивілізація повинна стати цивілізацією самообмеження для багатих народів?
Чи можна запобігти зіткненню цивілізацій?
Які альтернативні шляхи розвитку глобального світу передбачають п’ять світових цивілізацій?
Яка із світових цивілізацій, на вашу думку, найпослідовніше обстоює ідею світової гармонії?
У чому ви вбачаєте точки зіткнення та конфлікти цінностей в різних цивілізацій?
. Які два основні напрями в теорії цивілізації сформувались протягом XX ст.?
Чому, на думку І. Валлерстайна, саме глобальне розширення капіталізму та інтеграція всього світу в одну світоекономіку є провісником макроцивілізаційних потрясінь?
Простежте наступність та охарактеризуйте відмінності в теорії цивілізації М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі, С. Хантінгтона.
Чи має майбутнє діалог цивілізацій, в якому кожен претендує на виконання партії соло?
Теми доповідей та рефератів:
Цивілізація як категорія аналізу розвитку людства
Основні тенденції сучасного світового порядку.
Україна: конфліктогенні фактори в умовах сучасного світового порядку.
Відмінності східної і західної цивілізації у глобалізаційних контекстах.
Психоаналітична структура різних цивілізацій. Архетип.
Цивілізація в теорії Н. Еліаса.
Культурно-цивілізаційні відмінності в умовах глобалізації.
Саморуйнівні механізми сучасної цивілізації.
Поняття масової комунікації як глобального явища в сучасному світі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Альтерглобализм: теория и практика «антиглобалистского движения» / Под. ред. А.В.Бузгалина. – М.: 2003.- С.29-64.
2. Арутюнов В. Х., Каравченко В. О. Прогностика як наука. К.: Знання, 1975. -314 с.
3. Апель К. О. Трансформация философии. М., 2001.- 236 с.
4. Баталов Э. Я. Мировое развитие и мировой порядок. М.: 2005. – 416 с.
5. Бауман У. Индивидуализированное общество .- М.: 2002.-352 с
6. Бауман У. Глобализация. Последствия для человека и общества.-М.: 2004.-107 с.
7. Бек У. Власть и ее оппоненты в эпоху глобализации. Новая всемирно-политическая экономия. М.: 2007. – 277 с.
8. . Бек У. Что такое глобализация? – М.: 2001.- 259 с.
9. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. М.: 2000. -376 с.
10. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и ее геостратегические императивы. М.: 1999. – 216 с.
11. Бирюкова М. А. Глобализация: интеграция и дифференциация культур // Филос. науки. М.: 2001, № 1. С. 33–42.
12. Валлерстайн И. Миросистемный анализ: Введение. М.: 2006.- 416 с.
13. Василькова В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем. СПб., 1999.-360 с.
14. Вебер М. Протестанская этика и дух капитализма. М.: 1990. – 257 с.
15. Вевьорка М. Новая парадигма насилия // Демоны мира и боги войны .Социальные конфликты в посткоммунистическом мире.- К.: 1997.- С.135-155.
16. Гадищев К.С. Политология / К.С. Радищев /Учебное пособие –М.: Высшие образование, 2008.-460 с.
17. Гвишиани Д. М. Наука и глобальные проблемы современности // Вопросы философии. – 2002, № 3. С. 45-57.
18. Гідденс Е. Нестримний світ: як глобалізація перетворює наше життя- К.:-2004. – 256 с.
19. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук’яненко та ін.; Кер. авт. кол. і наук. ред. О. Г. Білорус. К.: КНЕУ, 2001. – 733 с.
20. Гор Э. Земля на чаше весов. Экология и человеческий дух. Пер. с англ. - М.: ППП, 1993. – 170 с.
21. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество. М.: 2004.-352 с.
22. Дилигенский Г. Г. Глобализация в человеческом измерении // Мировая экономика и международные отношения. 2002. № 7. С. 4–15.
23. Ермоленко А. Н. Этика ответственности и социальное бытие человека. Киев, 1994.- 286 с.
24. Зернецъка О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації міжнародні відносини. К., 1999.-278 с.
25. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. Постиндустриальные теории и постэкономические тенденции в современном мире. М., 1998. – 456 с.
26. Кастельс М. Информационная эпоха: Экономика, общество и культура. М., 2000. – 238 с.
27. Костин А.И. Экополитология и глобалистика: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 2005. – 418 с.
28. Кремень В. Г. Ткаченко В. М. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. К., 1998.- 568 с.
29. Култаєва М.Д. Прокопенко І.Ф., Радіонова І.О., Троцко Г.В., / Соціологія глобалізації. Навчальний посібник. – Харків: ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2008.- 207 с.
30. Лебедева М.М. Мировая политика. - М.: Аспект Пресс, 2007.-365 с.
31. Лисички В.А. Шелепин Л.А. Третья мировая (информационно – психологическая) война .- М.: «Эксмо», 2003.- 418 с.
32. Лоун Т. Глобализация, государство, демократия: образ новой политической науки. // Полис. М., 1999. № 5. С. 108–121.
33. Лукашевич В.М. Глобалістика: навчальний посібник. –Львів: «новий світ-2000», 2010.-440 с.
34. Мамфорд Л. Миф машины. Техника и развитие человечества. М., 2001.- 456 с.
35. Михальченко М. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич-Київ, 2004.- 256 с.
36. Многоликая глобализация. Культурное разнообразие в современном мире / под ред. П.Бергера и С.Хантингтона.- М., 2004.-384 с.
37. Назарчук А.В. Глобальные проблемы современности и их философское осмысление- М., 2002. – 259 с.
38. Новая постиндустриальная волна на Западе. Под ред. В. Л. Иноземцева. М., 1999.- 344 с.
39. Оленьев В.В., Федотов А.П. Глобалистика на пороге XXI века // Вопросы философии. - 2003. - № 4. - С. 18-30.
40. Панарин А.С. Искушение глобализмом.-М.: Русский национальный фонд, 2000.-376 с.
41. Панарин А.С. Постмодернизм и глобализация: проект освобождения собственников от социальных и национальных обязательств // Вопросы философии. - 2003. - № 6. - С. 16-35
42. Панарин А. С.Искушение глобализмом.-М.: Из-во ЭКСМО – пресс, 2002.-416 с.
43. Печчеи Аурелио. Человеческие качества. М., 1980. – 167 с.
44. Поппер К. Открытое общество и его враги. М., 1992. – 384 с.
45. Празаускас А. А. Этнонационализм, многонациональное государство и процессы глобализации // Полис. М., 1997. № 2. С 95–105.
46. Пролеєв С.В. Модерна культура і глобальні трансформації сучасності // Ідея культури: виклики сучасної цивілізації. - К.-2003. С. 37-45
47. Слипенчук М.В. Формирование финансово- промышленных кластеров: региональный фактор глобализации. «Экономика», М., 2009 - 251с.
48. Сорос Дж. Криза глобального капіталізму.- К.: Основи, 1999.-259 с.
49. Стиглитц Д., Чарлтон Э. Справедливая торговля для всех. М.: 2005.- 568 с.
50. Сурова Е. Э. Глобальная эпоха: полифония идентичности. М.: 2005.-286 с.
51. Терроризм в современном мире. Опыт междисциплинарного анализа. Мат. круглого стола // Вопросы философии.- 2005.-№6.- С. 3-36.
52. Толстых В. И. Этос глобального мира. // Этика: новые старые проблемы. М., 1999. С. 224–245.
53. Тураев В.А. Глобальные вызовы человечеству: / А.В. Тураев М.: Логос, 2002.-С. 26-56.
54. Удовик С.Л. Глобализация семиотические подходы. – М.: «Ваклер», 2002.-480 с.
55. Уткин А.И. Мировой порядок ХХI века.-М.: Алгорит, 2001.-480 с.
56. Федотов А.П. Глобалистика: Начала науки о современном мире. Курс лекций. 2-е изд. М.: спект Пресс, 2002. 224 с.
57. Филипенко А.С. Экономическая глобализация истоки и результаты. «Экономика», М.: 2010. 497 с.
58. Фролов И.Т., Загладин В.В. Глобальные проблемы современности: научный и социальный аспекты. – М.: Международные отношения, 2002. – 238 с.
59. Фролов И. Т. Философия глобальных проблем. // Вопросы философии. 1980, № 2. С. 23-39.
60. Фукуяма Ф. Великий крах. Людська природа і відновлення соціального порядку .- Львів, 2005.-346 с.
61. Хансен Д. Україна і глобалізаційні економічні процеси // Виклик глобалізації. – К.: 2002.- С.110-124.
62. Хелд Д. Глобальные трансформации. Геополитика, экономика, культура / Пер. с англ. В.В. Соколова. – М.: Праксин, 2004.-576 с.
63. Хоффман Б. Тероризм – вигляд изнутри.- М.: 2003. – 287 с.
64. Чешков М. Глобалізація: сутність, сучасна фаза, перспективи // Глобалізація, Європейський Союз та Україна. Незалежний культурологічний часопис.-2000.-№19.- С. 179.

ДОДАТКИ

Додаток 1
Опис навчальної дисципліни «Філософія глобальних проблем сучасності.»
1. Основні терміни, поняття та їх визначення
У збірці використано терміни, подані у Законах України «про вищу освіту» від 17.01.2002 р. № 2984-Ш та «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. № 40-У, Державному класифікаторі професій ДК 003-95, Комплексі нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти (додаток № 1 до наказу Міносвіти України від 31.07.98 р. № 258 зі змінами та доповненнями, що введені розпорядженням Міністерства освіти і науки України від 05.03.2001 р. № 28-р, наказі Міністерства освіти і науки «Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу» від 23.01.2004 р. № 48.
- кредитно-модульна система організації навчального процесу – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів);
- заліковий кредит – це одиниця виміру навчального навантаження, необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів;
- модуль – це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу;
- змістовий модуль – це система навчальних елементів, що поєднана за ознакою відповідності певному навчальному об’єкту;
- заліковий модуль (блок змістових модулів) – це задокументована завершена система змістових модулів освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу;
- обсяг модуля – це навчальне навантаження на студента по даному модулю в кредитах.

2. Організація роботи студентів з вивчення курсу «Філософія глобальних проблем сучасності».

Відповідно до чинних положень про організацію навчального процесу у ХНАДУ, робота студентів з вивчення курсу «Філософія глобальних проблем сучасності» включає: аудиторні заняття (лекції та семінари) та самостійну роботу, яка є однією з форм організації навчання, основною формою оволодіння навчальним матеріалом у вільний від обов’язкових навчальних занять час за розкладом.
Самостійна робота над навчальною дисципліною «Філософія глобальних проблем сучасності» включає:
- опрацювання теоретичних основ, прослуханого лекційного матеріалу;
- вивчення питань, що передбачені для самостійного опрацювання;
- підготовку до виступу на семінарському занятті;
- виконання індивідуальних завдань (пропонована форма за даною дисципліною - реферат, есе).
Засвоєння курсу «Філософія глобальних проблем сучасності», передбачає аргументоване та змістовне обговорення питань, які пропонуються для семінарів. Це поглиблює розуміння проблем, активізує самостійний пошук, систематизує накопичений досвід аналітико-синтетичної роботи, дає можливість підготовки доповідей, повідомлень, рефератів за інтересами студентів та завданням викладача.
Для системного і цілісного засвоєння навчального матеріалу студентові необхідно:
1. Засвоїти лекційний матеріал.
2. Ознайомитися з планом семінару та рекомендованою літературою.
3. При необхідності отримати консультації викладача з питань, що стосуються доповідей та рефератів.
4. Освоїти та використовувати навчально-науковий потенціал бібліотек ХНАДУ, методичного кабінету кафедри філософії і політології.
Семінарське заняття з курсу «Філософія глобальних проблем сучасності» передбачає такі форми роботи:
1. Усна відповідь на одне з питань семінару.
2. Письмова доповідь(конспект відповіді на питання).
3. Усна доповідь за тезами реферату.
4. Додаткове повідомлення.
5. Доповнення.
Усна відповідь на контрольне запитання семінару обирається за бажанням викладача чи студента (останнє - за попередньою консультацією) і повинна стисло ввібрати всі головні аспекти проблеми.
Письмова доповідь (конспект відповіді на питання) – якомога більш ґрунтовне розкриття окремого контрольного питання під час самостійної роботи. Письмова доповідь передбачає довільне оформлення з мінімумом формальних вимог, але виступ перед аудиторією є обов’язковим. Вибір теми для письмової доповіді – довільний, разом з цим категорично не рекомендується вибір однієї теми більше ніж двома студентами (для охоплення на семінарі всіх можливих тем).
Доповнення – за бажанням студента більш глибоке роз’яснення певної грані проблемно-пошукового питання. Проводиться після базової доповіді.
Самостійна робота студента (СРС) це завершена теоретична робота у межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, одержаних у процесі лекційних та семінарських занять, охоплює один або кілька змістових модулів (тем дисципліни). СРС з філософії глобальних проблем сучасності може протікати шляхом перевірки якості написання студентом творчої роботи (найчастіше - реферату, есе але при бажанні студент може претендувати на написання статті, тез до виступу на конференції) за запропонованою тематикою. При цьому орієнтовна тематика реферативних робіт надається (дивись плани семінарських занять).
Мета СРС - самостійне вивчення студентами частини програмного матеріалу, систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення знань та усвідомлення сфер їх практичного застосовування, а також розвиток навичок самостійної роботи студента.
Принципова схема виконання СРС – студент, ознайомившись з переліком тем рефератів, запропонованих у плані семінарських занять, може обрати одну за кожним заліковим модулем (за бажанням – дві). Реферат здає на перевірку викладачеві, тези з нього заслухуються на семінарському занятті. Якісна підготовка реферату однозначно позитивно позначається на модульній і підсумковій успішності за курсом «Філософія глобальних проблем сучасності» .

3.Проведення поточного та підсумкового модульного контролю.
Поточний модульний контроль проводиться на спеціально виділеному занятті або останньому семінарі за даним заліковим модулем. Підсумковий в кінці семестру за результатами вивчення всього курсу. Модульні контролі виводяться автоматично – у разі доброї академічної активності студента. У інакшому випадку - у разі відсутності у студента принаймні задовільної академічної активності - шляхом виконання тестового завдання або самостійної письмової чи усної відповіді на запитання. Їх загальний перелік подано нижче.
У зв’язку з реформуванням вищої освіти в Україні і впровадженням у ХНАДУ кредитно-модульної системи навчання, що наближує національну освіту до вимог європейських освітянських стандартів, оцінювання знань відбувається наступним чином.

Система оцінки знань студентів і шкала оцінок (за За шкалою ЕCTS За національною шкалою За шкалою навчального закладу
A Відмінно 90-100
BS Добре 75-89
DE Задовільно 60-74
FX Незадовільно з можливістю повторного складання 35-59
F Незадовільно з обов’язковим повторним курсом 1-34
Примітка: Підсумкова оцінка з навчальноїдисципліни визначається як середньозважена з результатів засвоєння окремих модулів
Q=
·1
·B1+
·2
· B2++
·і Bі,, де

·і= кількість годин і-го модуля/загальна кількість годин на дисципліну – вагомий коефіцієнт складності і-го залікового модуля.
Ві – абсолютне значення оцінки знань студентів в балах за кожний заліковий модуль
Формально оцінювання здійснюється за рейтинговою градацією, за якою студент може за кожний заліковий модуль отримати бали виконуючи протягом вивчення курсу такі види робіт:
Усна відповідь на семінарі
Оцінки
За національною шкалою За 100 – бальною системою
“відмінно” 5 балів
“добре” 4 бали
“задовільно” 3 бали
“незадовільно” 2 бали і нижче
Письмова доповідь (належно оформлений конспект відповіді на питання)
Оцінки
За національною шкалою За 100 – бальною системою
відмінно” 6 балів
“добре” 5 балів
“задовільно” 4 бали
“незадовільно” 3 бали і нижче

Написання і захист реферату
Оцінка :
За національною шкалою За 100 – бальною
“відмінно” 25 – 20 балів
“добре” 19 – 15 балів
“задовільно” 14 – 10 балів
“незадовільно” 9 балів і нижче
Написання есе
Оцінка :
За національною шкалою За 100 – бальною
“відмінно” 10-8 балів
“добре” 7-5 балів
“задовільно” 4-2 балів
“незадовільно” 1 бал і нижче
Підготовку наукової статті за проблематикою дисципліни (Тема узгоджується з викладачем) 30 балів
Додаткові бали-бонуси за:
Присутність на кожному занятті 1 бал
У разі відсутності у студента задовільної академічної активності і рейтингу за окремими модулями
Виконання тестового завдання або самостійної письмової чи усної відповіді на запитання 50 балів
Підсумковий контроль за даною дисципліною передбачає процедуру заліку, на якому студентові пропонується усно відповісти на два запитання з курсу «Філософія глобальних проблем сучасності».
Додаток 2
Вимоги до оформлення рефератів
Реферат – це наукова доповідь на визначену тему, яка включає до себе огляд відповідних літературних та інших джерел.
Реферат має бути самостійною, завершеною роботою, що відображає наукові інтереси студента, його знання, навички, уміння й виступає формою залучення автора до наукового дослідження. Реферат повинен бути цілісною, завершеною, такою, що має відповідну структуру працею, де автор має показати вміння послідовно, логічно викладати зміст проблеми, що розглядається. Окрім цього, повинно мати місце і творче осмислення, узагальнення, висловлення своєї аргументованої точки зору що до проблеми, яка аналізується.
Тему реферату студент обирає особисто, беручи до уваги рівень особистої підготовки, коло наукових інтересів, схильність до наукового аналізу, важливість теми, її актуальність та рівень складності.
Структура реферату з релігієзнавства є традиційною: вступ, основна частина, висновок, список використаної літератури.
У вступі з’ясовуються актуальність проблеми, її значення, стан вивчення, необхідність проведення дослідження, формулюються конкретні завдання і мета реферату.
В основній частині розкривається сама тема дослідження. Автору необхідно не тільки висвітлити основні проблеми обраної теми і можливе їх вирішення, а й показати різні підходи, запропонувати власну інтерпретацію, свої форми і методи розв’язання поставленого питання.
Розкриття теми реферату може здійснюватися по-різному: в історичному плані (від минулого до сьогодення), в логічному плані (за головними, істотними вузловими моментами) чи в актуалістичному плані (від нинішнього часу, через його призму, до минулого і про минуле).
У висновках подається узагальнення важливих положень, резюмується, наскільки вдалося виконати задумане, вирішити заявлене у вступі. Завершує реферат список використаної літератури. Обсяг реферату має бути 12-15 сторінок.


Додаток 3

Зразок оформлення титульної сторінки реферату

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Кафедра філософії і політології


РЕФЕРАТ

з дисципліни «Філософія глобальних проблем сучасності»

на тему:

Виконав: студент групи
____________________


Перевірив:
____________________






Харків 2013


Додаток 4
Словник основних понять, термінів та скорочень.

Антиглобалізаційний рух – соціальний рух проти глобалізаційних тенденцій у сучасному світі. Спрямований проти діяльності наднаціональних організацій, таких як ВТО, Світовий банк, МВФ, які прагнуть запровадити єдину світову економічну систему.
Антиглобалізм-ідеологічне обґрунтування організованих форм протесту глобалізації.
Безпека міжнародна - стан системи міжнародних відносин, що характеризується стабільністю світового співтовариства, заснованій на дотриманні норм міжнародного права. Основні принципи міжнародної безпеки – партнерство, баланс сил і баланс інтересів, демократизація і демілітаризація тощо
Безпека національна – сукупність внутрішніх і зовнішніх умов. Які забезпечують стабільний політичний, соціально-економічний і духовно-культурний розвиток суспільства, незалежність, захист територіальної цілісності держави.
Вестернізація- процес поширення на весь світ економічних практик і соціальних порядків, сформованих насамперед у Європі.
ВТО - Всесвітня торгова організація.
Геоекономічний простір-сфера світової економіки, якій властиві свої закономірності функціонування і в якій закладається основа технологічної єдності світу.
Глобалізація – це об’єктивний соціальний процес, змістом якого є зростаючий взаємозв’язок і взаємозалежність національних економік, політичних і соціальних систем, національних культур, а також взаємодії людини з навколишнім середовищем. взаємопроникнення духовних цивілізаційних цінностей, що формується.
Глобалізм - загальнопланетарна реальність, єдиний економічний і соціокультурний простір на основі взаємозв’язків і взаємозалежності країн і народів, зростання об’ємів і прискорення темпів обміну товарами і послугами, міжнародного переміщення капіталів і робочої сили,
Глобальність – буттєва визначеність глобалізації, якісна характеристика структур та інституцій, що виникають внаслідок глобалізації, прояви глобалізації, описані як соціальна статистика.
Глокалізація - здатність культури, взаємодіючи з іншими впливовими культурами, вбирати те, що природно їй підходить і могли б її збагатити, та чинити опір справді чужим речам.
Дирижизм - політика активного втручання в управління економікою з боку держави.
Дипломатія – один із основних засобів реалізації зовнішньої політики держави, офіційна діяльність глав держав, урядів і спеціальних державних органів з захисту інтересів держави і громадян за кордоном.
Експансія-розширення сфер впливу монополістичних об’єднань та груп, здійснюване як економічними (наприклад вивіз капіталу), так і позаекономічними методами (збройні захоплення нових територій, дипломатичні тиски).
ЄС - Європейський союз.
Зовнішня політика – загальний курс у міжнародних справах, що регулює взаємини з іншими державними органами та міжнародними організаціями у відповідності з інтересами, принципами і цілями її внутрішньої політики.
Коеволюція - термін, який використовуваний сучасною наукою для позначення механізму взаємообумовлених змін елементів, складових цілісної системи, що розвивається. Процес сумісного розвитку біосфери і людського суспільства.
Лібералізація-відміна або ослаблення державного контролю над різними видами економічної діяльності та економічними параметрами (ціною, ставкою відсотка, обмінним курсом, зарплатою); у зовнішньоторговельній сфері-поступова відміна кількісних обмежень відповідними державними органами країни.
МВФ - Міжнародний валютний фонд.
Міжнародні відносини – система економічних, політичних, соціальних, дипломатичних, правових, військових і культурних зв’язків і взаємодій, які виникають між різними суб’єктами світового співтовариства.
Мілітаризація - дії державних органів у сфері економіки, політики та соціуму, спрямовані на нарощування військової потужності держави.
Модернізація- глобальний процес оновлення, що охоплює суспільства у цілому, активізуючи їхній інноваційний потенціал. Знаходить прояв у всіх сферах суспільного життя.
Ноосфера- концепція В.І.Вернадського - вища стадія розвитку біосфери, виникнення нових форм обміну між суспільством та природою, перетворююча діяльність розуму, яка здатна створити «прекрасне майбутнє людства».
ОБСЄ - Організація безпеки та співробітництва у Європі.
ОЕСР - Організація економічного співробітництва і розвитку.
Пагуошський рух- громадський рух вчених за мир, роззброєння, міжнародну безпеку і наукове співробітництво. Серед ініціаторів (1955): А. Ейнштейн, Ф. Жоліо-Кюрі, Б. Рассел. 1-а конференція прихильників Пагуошського руху відбулася в Пагуоше (Канада) в 1957 (конференції, як правило, проводяться щорічно).
Протекціоні
·зм економічна політика держави, спрямована на обмеження міжнародної торгівлі.
Регіоналізація – це процес утворення під впливом глобалізації особливо ущільнених систем взаємодій у географічно визначених просторах, тобто регіонах.
Світовий інтеграційний процес - процес формування єдиного наднаціонального простору, що охоплює всі сфери життєдіяльності людства під впливом об’єктивних ринкових чинників на основі свідомого регулювання міждержавних відносин.
Світосистема - сукупність великих людських спільнот (цивілізацій, регіональних та планетарних об’єднань, держав та інших структур), яка формується внаслідок їх взаємодії у господарській, політичній та культурній областях і є найважливішим чинником внутрішнього відтворювального процесу в кожній окремо взятій спільноті та істотно впливає на її розвиток.
Суверенітет державний – політико-правова властивість державної влади: верховенство, повнота й неподільність влади держави в межах її території (внутрішній суверенітет) та незалежність і рівноправність у міжнародних відносинах (зовнішній суверенітет).
ТНК / Транснаціональна корпорація - корпорація, що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах.
Транснаціоналізація- включення до структури національних відтворювальних комплексів діяльності іноземних корпорацій, формування ТНК.
Універсалізація - процес зближення, взаємопристосування та зрощення національних механізмів економічного і соціального регулювання.
Ферти
·льність - родючість, плодючість, здатність зрілого організму давати нащадків, плоди, родючість, плодоносність, плодовитість, репродуктивна здатність.
Фрагментаризація – процес, що супроводжує глобалізацію, означає утворення нових соціокультурних ідентичностей на основі глокалізації. Глобалізація перетворює і поєднує фрагменти світу, що раніше були роз’єднаними. Наслідки глобалізації також можуть створювати нові фрагменти.

ЗМІСТ
Вступ
Тема 1. Глобалізація як головна тенденція сучасного світу.
Тема 2. Глобалістика як галузь наукового знання.
Тема 3. Глобальні проблеми сучасності.
Тема 4. Глобальні економічні трансформації.
Тема 5. Проблеми продовольства непоновлюваних ресурсів як виклик глобалізації.
Тема 6.Безпека особистості та суспільства в умовах глобалізації.
Тема 7. Сучасні екологічні проблеми та шляхи їх подолання.
Тема 8. Людина як центр глобальних проблем в філософії.
Тема 9. Міжнародні відносини та сучасний світовий порядок.
Література
Додатки
Додаток 1. Опис навчальної дисципліни «Релігієзнавство»
Додаток 2. Вимоги до оформлення рефератів
Додаток 3. Зразок оформлення титульної сторінки реферату
Додаток 4. Словник основних понять, термінів та скорочень.


15

Приложенные файлы

  • doc 23774507
    Размер файла: 311 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий