teoriya_vikhovannya_pitannya_-_kopia_2


Спеціальна педагогіка як наука, її мета та завдання.
Предмет, завдання та понятійно-категоріальний апарат спеціальної педагогіки.
Галузі спеціальної педагогіки.
Місце спеціальної педагогіки в системі педагогічних наук, зв’язок з іншими науками.
Історія становлення та розвитку системи навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку.
Перший перiод історії спеціальної педагогіки: вiд aгpeciї та нетерпимостi до усвiдомлення необхiдностi піклування про інвалідів.
Другий перiод історії спеціальної педагогіки: вiд усвiдомлення необхiдностi пiклування про iнвалiдiв до усвiдомлення можливостi навчання глухих i слiпих дiтей; вiд притулкiв через досвiд iндивiдуального навчання до перших спецiальних навчальних закладiв.
Третiй перiод історії спеціальної педагогіки: вiд усвiдомлення можливостi навчання дiтей з сенсорними порушеннями до визнання права аномальних дiтей на oсвіту. Становлення системи спецiальної освiти.
Четвертий перiод історії спеціальної педагогіки: вiд усвiдомлення необхiдностi спецiальної освiти для окремих категорiй дiтей з вiдхиленнями у розвитку до розумiння необхiдностi спецiальної освiти для вcix, що потребують. Розвиток i диференцiацiя системи спецiальної освiти.
П'ятий перiод історії спеціальної педагогіки: вiд рiвних прав до рiвних можливостей; від сегрегації до інтеграції та інклюзії.
Становлення та розвиток спеціальної освіти в Україні (відмінності з Європою).
Перспективи розвитку спеціальної педагогіки в Україні.
Диференціація системи закладів для дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку.
Можливості інтегрованої та інклюзивної освіти дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку.
Індивідуальне навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку як форма організації корекційно-педагогічного процесу.
Корекційна спрямованість як основний принцип навчання дітей з вадами психофізичного розвитку.
Принципи відбору дітей у спеціальні заклади.
Організація роботи психолого-медико-педагогічних консультацій.
Участь педагогів загальноосвітніх закладів у розв’язанні проблеми відбору дітей.
Сутність та класифікація порушень психофізичного розвитку.
Причини порушень психофізичного розвитку.
Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями мовлення.
Навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення.
Особливості роботи вчителя з дітьми, що потребують логопедичної допомоги, в умовах загальноосвітніх закладів.Об’єкт і суб’єкт виховання дітей з вадами мовлення.
Система виховного процесу дітей з вадами мовлення.
Мета, зміст, форми і методи виховання дітей з вадами мовлення.
Напрямки виховання дітей з вадами мовлення.
Завдання й етапи виховання.
Особливості психофізичного розвитку дітей з тяжкими порушеннями мовлення.
Сутність поняття про колектив, його структура та функції.
Роль колективу у вихованні розумово відсталих дітей з вадами мовлення.
Особливості розумово відсталих дітей, що ускладнюють
формування колективу.
Стадії розвитку колективу. Своєрідність колективу у спеціальному навчальному закладі.
Виховання колективізму (прояв і розвиток дружби, чуйність і взаємодопомога, громадська думка, засвоєння моральних норм, культура поведінки і взаємовідносин, особистість у колективі).
Пріоритетність сімейного виховання дітей з порушеннями мовлення. Мета, завдання, методи, функції сімейного виховання.
Роль батьків у розвитку дитини, умови й помилки сімейного виховання.
Виховання початків патріотизму та громадянськості.
Завдання фізичного виховання дітей з вадами мовлення.
Поняття „розумовий розвиток" та „розумове виховання".
Завдання і зміст розумового виховання.
Засоби розумового виховання. Виховання допитливості та пізнавальних інтересів.
Поняття морального виховання дітей дошкільного віку.
Суть, завдання, зміст морального виховання дітей з вадами мовлення.
Методи морального виховання.
Структура колективної етичної бесіди.
Роль казки та гри у моральному вихованні дітей з вадами мовлення.
Зміст і методика морального виховання дітей дошкільного віку.
Мета естетичного виховання.
Методи естетичного виховання дошкільників.
Методи і прийоми трудового виховання.
Основні напрями навчально-виховної роботи в дошкільних навчальних закладах для дітей з вадами мовлення.
Застосування психотерапевтичних прийомів в виховній та логопедичній роботі.
Застосування різних видів арт-терапії в виховній та логопедичній роботі.
Роль ізотерапії та казкотерапії під час роботи з дітьми - логопатами.
Використання манко терапії та сольової терапії під час роботи з дітьми, що мають мовленнєві розлади.
Насіннєва терапія та пальцетерапія під час роботи з дітьми-логопатами.
Використання аромотерапії, музикотерапії та хромотерапії в логопедичній практиці.
21.Причини порушень психофізичного розвитку
Відхилення у розвитку дітей можуть бути обумовлені різними несприятливими факторами, які поділяються на ендогенні (генетичні або внутрішні впливи) і екзогенні (середовищні або зовнішні) впливи. Найчастіше фахівці групують патологічні фактори залежно від періоду впливу на здоров'я дитини: пренатальні - причини, що діють на зародок і плід у період вну-трішньоутробного розвитку; натальні — у період пологової діяльності; постнатальні - після народження дитини.
У внутрішньоутробному (пренатальному) періоді відхилення у розвитку дитини можуть викликати наступні фактори:
спадкові захворювання (наприклад, міопатія — порушення обміну речовин у м'язовій тканині, галактоземія — незасво-єння галактози, що входить у грудне молоко, муковісцидоз - дефект ферменту підшлункової залози, певні типи порушень зорового та слухового аналізаторів, ринолалія та ін.);
генетичні захворювання (наприклад, фенілкетонурія, тиро-зиноз — хвороби, пов'язані з порушенням ферментної діяльності організму);
хромосомні порушення (хвороба Дауна, синдром «котячого крику» та ін.);
порушення харчування зародку і плоду — ця причина обумовлена неправильним харчуванням вагітної жінки (хаотичним, нераціональним, незбалансованим), в разі якого зародку і плоду не вистачає поживних речовин (білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин тощо);
інтоксикації (хімічний вплив) безконтрольний прийом вагітною жінкою ліків, алкоголізм майбутньої матері, куріння, наркотичний вплив, радіація тощо;
інфекційні захворювання вагітної жінки токсоплазмоз, мі-коплазма, сифіліс, вірусні інфекції (червінка, герпес, грип, цитомегалія. гепатит);
травми зародку і плоду (механічний вплив);
температурний вплив — переохолодження чи перегрівання вагітної жінки;
соматичні та психічні захворювання вагітної жінки - ревматизм, хвороби серця, гіпертонія, цукровий діабет та ін.;
несумісність груп крові чи резус-фактору матері та плоду.
Вагітній жінці слід пам'ятати, що самолікування, безконтрольне вживання ліків, голодування, неправильне і нераціональне харчування, хронічні та гострі захворювання важливих органів негативно відображаються на внутрішньоутробному розвитку плоду і можуть призвести навіть до його загибелі. При чому існує прямий зв'язок між часом дії патологічного фактору і негативними наслідками — чим раніше у внутрішньоутробному розвитку пошкоджується ембріон, тим важчими виявляються наслідки.
Вагітній жінці слід пам'ятати, що самолікування, безконтрольне вживання ліків, голодування, неправильне і нераціональне харчування, хронічні та гострі захворювання важливих органів негативно відображаються на внутрішньоутробному розвитку плоду і можуть призвести навіть до його загибелі. При чому існує прямий зв'язок між часом дії патологічного фактору і негативними наслідками — чим раніше у внутрішньоутробному розвитку пошкоджується ембріон, тим важчими виявляються наслідки.
 
Уперіод пологової діяльності (натальний період) несприятливими можуть бути такі фактори:
1) стрімкі пологи;
2) затяжні пологи;
3) некваліфікована акушерська допомога.
Дія цих факторів призводить до асфіксії (кисневе голодування) або травм дитини.
 
У постнатальному періоді розвитку можуть діяти як біологічні, так і соціальні фактори:
1) інфекційні захворювання (грип, кір, скарлатина, менінгіт, енцефаліт, поліомієліт, отит та ін.);
2) інтоксикації (передозування лікарських препаратів (особливо антибіотиків), радіація, алкоголізм чи паління матері, яка годує дитину грудним молоком та ін.);
3) травми;
4) порушення харчування дитини;
5) тривалі соматичні захворювання;
6) соціальні фактори (соціально-психологічні причини):
 
– тяжкі переживання дитини, обумовлені несприятливим становищем у сім'ї чи школі, постійними стресами, хронічними соматичними і фізичними дефектами;
– несприятливі соціально-побутові умови;недостатність мовленнєвого спілкування;
– наслідування неправильного мовлення;
– психічні травми;
– педагогічна занедбаність.
22. Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями мовленняМова - найважливіша психічна функція, притаманна лише людині. Завдяки мовному спілкуванню віддзеркалення світу у свідомості однієї людини постійно поповнюється і збагачується тим, що відбивається в суспільній свідомості, зв'язується з досягненнями всієї суспільно-виробничої та культурної діяльності людства. Таким чином, мова є основою комунікативної функції, яка здійснюється за допомогою тієї чи іншої мови. Завдяки цьому ми сприймаємо прозу Л. Толстого і Е. Хемінгуея, вірші О. Пушкіна і В. Шекспіра, використовуємо теоретична спадщина Д. Менделєєва і А. Ейнштейна.
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА дітей з мовленнєвими порушеннями Діти з мовними порушеннями зазвичай мають функціональні або органічні відхилення в стані центральної нервової системи. [4] Наявність органічного ураження мозку обумовлює те, що ці діти погано переносять спеку, задуху, їзду в транспорті, довгий гойдання на гойдалці, нерідко вони скаржаться на головні болі, нудоту і запаморочення. У багатьох з них виявляються різні рухові порушення: порушення рівноваги, координації рухів, недифференцированность рухів пальців рук і артикуляційних рухів. Такі діти швидко виснажуються і пересичуються будь-яким видом діяльності (тобто швидко втомлюються). Вони характеризуються дратівливістю, підвищеною збудливістю, руховою расторможенностью, не можуть спокійно сидіти, смикають щось у руках, базікають ногами і т.п. Вони емоційно нестійкі, настрій швидко змінюється. Нерідко виникають розлади настрою з проявом агресії, нав'язливості, занепокоєння. Значно рідше у них спостерігаються загальмованість і млявість. Ці діти досить швидко втомлюються, причому це стомлення накопичується протягом дня до вечора, а також до кінця тижня. Втома позначається на загальному поведінці дитини, на його самопочуття. Це може виявлятися в посиленні головних болів, розладі сну, млявості або, навпаки, підвищеної рухової активності. Таким дітям важко зберігати посидючість, працездатність і довільну увагу на протязі всього уроку. Їх рухова расторможенность може виражатися в тому, що вони виявляють рухове занепокоєння, сидячи на уроці, встають, ходять по класу, вибігають у коридор під час уроку. На перерві діти надміру збудливі, не реагують на зауваження, а після зміни з працею зосереджуються на уроці. 
Як правило, у таких дітей відзначаються нестійкість уваги і пам'яті, особливо мовної, низький рівень розуміння словесних інструкцій, недостатність регулюючої функції мови, низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність. Психічний стан цих дітей нестійкий, у зв'язку з чим їх працездатність різко змінюється. У період психосоматичного благополуччя такі діти можуть досягати досить високих результатів у навчанні. Діти з функціональними відхиленнями у стані ЦНС емоційно реактивні, легко дають невротичні реакції і навіть розлади у відповідь на зауваження, погану оцінку, неповажне ставлення з боку вчителя і дітей. Їх поведінка може характеризуватися негативізмом, підвищеною збудливістю, агресією або, навпаки, підвищеної сором'язливістю, нерішучістю, лякливістю. Все це в цілому свідчить про особливий стан центральної нервової системи дітей, що страждають мовними розладами.
ГІорушення мовлення у дітей характеризуються тим, що:
не відповідають віку того, хто говорить;
самостійно не зникають, а закріплюються;
позначаються на подальшому розвитку дитини, затримуючи й ускладнюючи його;
потребують логопедичної допомоги.
Розлади фонационного оформлення промови: афонія, дисфонія - відсутність або порушення голосу, браділалія - ​​патологічно уповільнений темп мови, тахілалія - ​​патологічно прискорення темпу мови, заїкання - порушення темпо-ритмічної організації мовлення, обумовлене судорожним станом м'язів мовного апарату, дислалія - ​​порушення произносительной сторони мови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарату, ринолалія - ​​порушення тембру голосу і звукопроізнесенія, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату, дизартрія - порушення произносительной сторони мови, обумовлене недостатньою іннервацією мовного апарату. Порушення структурно-семантичного оформлення висловлювання: алалія - ​​відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку, афазія - повна або часткова втрата мови, обумовлена ​​локальними ураженнями головного мозку. Основними причинами порушень мовлення є:
спадкові фактори;
внутрішньоутробна патологія, зокрема: інфекційні чи соматичні захворювання, травми, несумісність крові за резус-фактором, інтоксикації та ін.;
пологові травми або асфіксія;
різні захворювання чи травми у гіерші роки життя дитини;
соціально-психологічні фактори: недостатність емоційного і мовленнєвого спілкування з дорослими, двомовність у сім'ї, надмірне стимулювання мовленнєвого розвитку дитини, педагогічна занедбаність, психотравмуючі ситуації.
Порушення мовлення можуть виникати внаслідок дії як однієї причини, так і їх поєднання.ГІорушення мовлення у логопедії класифікуються з огляду на клініко-педагогічний та психолого-педагогічний підхід. Такий поділ є необхідним для правильної діагностики і корекції мовленнєвої патології, адекватного вибору закладу для дитини.
23. Навчання і виховання дітей з порушеннями мовленняЛогопедична допомога дітям з порушеннями мовлення надасться як у загальній, так і корекційній системі дошкільної ні шкільної освіти. Тип закладу, форми і методи корекційного ми шву залежать від таких показників:
вік дитини;
етіологія мовленнєвого порушення;
група мовленнєвого порушення відповідно до психолого- педагогічної класифікації;
клінічний діагноз;
ступінь та виразність мовленнєвого порушення;
рівень розвитку комунікативної функції мовлення;
ступінь інтелектуального розвитку;
особливості психофізичного розвитку;
потреби і можливості дитини.
Дошкільні закладиУ системі ДОШКІЛЬНОЇ освіти дитина з порушеннями мовлення може одержувати допомогу у спеціальних логопедичних групах (окремих ДНЗ), які диференціюються таким чином:
для дітей з ФФН;
для дітей із ЗНМ;
для дітей із заїканням.
У ці групи приймаються діти із первинно порушеним мовленням і збереженим слухом та інтелектом. Тривалість перебування у цих групах визначається відповідно до якості мовленнєвого порушення дитини. Основною метою спеціальних логопедичних дошкільних закладів (груп) є корекція мовленнєвих порушень у дітей та повноцінна підготовка їх до навчання у масовій школі.Навчання і виховання здійснюються на основі програм масового дошкільного закладу, адаптованих до особливостей психофізичного розвитку цієї категорії вихованців. Ефективність логоиедичної допомоги у дошкільних закладах залежить від комплексного психолого-медико-педагогічного впливу та співпраці з батьками. Безпосередню корекцію мовленнєвих порушень здійснюють логопеди. 3 вихованцями логопедичних груп працюють не лише логонеди, а й вихователі, завданням яких є закріплення мовленнєвих навичок, вироблених на логопедичних заняттях, розвиток дітей та формування у них знань відповідно до програми ДНЗ. Ha заняттях з музики і фізичного виховання здійснюється зміцнення здоров'я дітей, розвиток координації рухів і позитивних емоцій, логоритмічний вплив. Психолог гірацює над подоланням недорозвитку окремих пізнавальних процесів, проблем емоційно-вольової сфери і поведінки. ГІо необхідності діти одержують медикаментозне лікування, фізпроцедури, беруть участь у заняттях з ЛФК. Закріплення одержаних знань, створення позитивної атмосфери для розвитку забезпечують батьки дитини.
Вправи, спрямовані на розвиток пізнавальної сфери, повинні бути включені в структуру заняття і здійснюватися паралельно з реалізацією навчальних і виховних цілей або у формі самостійних вправ у вигляді гри, бесіди або зарядки. Так якпізнавальні процеси розвиваються в тісному взаємозв'язку між собою і представляють складні системні утворення, то кожну вправу, адресований до якогось певного пізнавальному процесу, одночасно впливає і на інші. Так, наприклад, вправи, спрямовані на розвиток моторики дитини, одночасно зміцнюють його увагу і моторну пам'ять; малювання крім розвитку моторики позитивно впливає на увагу, просторові уявлення, мислення; таким чином, поділ методичнихрекомендацій на розділи кілька умовно, оскільки завдання їх єдина. У кожному розділі завдання розташовуються від простих до складних. Завдання в залежності від провідної завдання повинні відповідати закономірностям розвитку будь-якої психічної функції: від наочної діяльності до образної, потім до словесно-логічної і абстрактною. У процесі навчання необхідно поєднувати вправи, спрямовані на розвиток різних пізнавальних функцій (наприклад, протягом одного заняття пред'являються завдання на розвиток моторної сфери та на увагу). Для того щоб заняття дали максимальний результат, рекомендується використовувати різні ігри, як індивідуальні, так і групові, підвищують зацікавленість дитини в досягненні результату і в самому процесі діяльності, що залучають у процес пізнавальної діяльності емоційні і особистісні аспекти дітей даного віку. Велике значення надається розвитку довільної уваги, комунікативно-мовленнєвої активності, організації мовної поведінки в групі. [3] У корекційних програмах, як правило, виділяється робота за такими розділами: моторний розвиток; сприйняття; увагу і пам'ять; формування просторових уявлень; критичність, контроль, програмування психічної діяльності; розвиток мислення. Кожен розділ спрямовано на розвиток певної пізнавальної здатності та когнітивної сфери дитини в цілому і здійснюється у тісній співпраці з психологом.
24. Успішність навчання дитини з порушеннями мовлення залежить не лише від виправлення в неї вад, а й від правильного ставлення вчителя, урахування у навчальному процесі наявних проблем дитини. Зупинимось на деяких особливостях роботи вчителя з такою дитиною.
Передусім дитина-логопат потребує сприятливого режиму навчання, що виражається у доброзичливому ставленні вчителя, розумінні та урахуванні ним у навчальному процесі особливостей особистості дитини (особливо при таких складних діагнозах, як дизартрія, ринолалія, заїкання), психологічній підтримці з боку вчителя – підбадьорювання, заохочення успіхів.
Важливим завданням є стимулювання пізнавальної й мовленнєвої активності дітей, адже у багатьох з них через порушення мовлення комунікативна діяльність є зниженою, вони невпевнені в собі, є пізнавально пасивними. Слід спочатку залучати дітей до таких видів діяльності (як на уроках, так і у позакласній роботі), де можна сформувати ситуацію успіху, віру в себе, організувати позитивне спілкування з однокласниками.
Варто пам’ятати, що в учнів-логопатів можуть бути проблеми і у розумінні мовлення, тому слід давати детальний інструктаж перед виконанням завдань і переконатись, що дитина його зрозуміла. Мовлення педагога має бути зразковим, чітким, емоційно виразним, складатись із коротких зрозумілих речень.
Велику увагу слід приділяти формуванню прийомів розумової роботи, необхідних для оволодіння граматикою; з метою розвитку зв’язного мовлення - вчити дитину міркувати, робити розгорнуті висновки.
Вчитель, як і логопед, має допомагати дитині планувати своє висловлювання, контролювати його, слідкувати за використанням у самостійному мовленні навичок, набутих на логопедичних заняттях.
У багатьох дітей-логопатів виявляються недорозвиненими такі важливі для шкільного навчання функції, як: просторове сприймання і аналіз, просторові уявлення; зорове сприймання, аналіз і синтез; координація системи «око-рука»; складна координація рухів пальців і кисті рук; фонематичне сприймання, фонематичний аналіз і синтез. Ці функції мають стати об’єктом корекційної роботи педагога, яка може здійснюватись як на навчальному, так і позанавчальному матеріалі. При суттєвому порушенні цих функцій дитина може потребувати й спеціального впливу психолога, з яким вчителю також необхідно узгодити зміст і прийоми роботи.
 
Наголосимо, що індивідуальний підхід до дітей, конкретний зміст і прийоми корекційної роботи залежать від клінічного діагнозу дитини, її психологічних особливостей і мають ретельно узгоджуватись із логопедом, психологом. Наприклад:
- форма опитування дитини із заїканням (усна чи письмова відповідь, з місця чи біля дошки, на уроці чи після уроку) залежить від етапу корекційного впливу;
- при грубих і стійких помилках дитини у письмі й читанні не варто давати додаткові завдання, а узгодити із логопедом спеціальні, що враховують специфіку цих помилок;
- у дітей, що мають фонетико-фонематичний недорозвиток, необхідно розвивати фонематичне сприймання, фонематичний аналіз і синтез.
Навчання і виховання дитини з вадами мовлення має бути поєднаним із оздоровленням, логопедичними заняттями, по необхідності - із лікуванням, психотерапевтичним і психокорекційним впливом, заняттями з ЛФК.
Вагомого значення для включення дітей з порушеннями мовлення у навчальний процес має підготовка учнівського колективу до позитивного сприймання такого однокласника. Вчитель має пояснити, що в класі є дитина, яка невиразно говорить (чи з помилками пише, читає, робить запинки у розмові і т. ін.), що такий учень потребує підтримки й допомоги однокласників, що для подолання мовленнєвих проблем потрібен час. Водночас педагог разом із психологом мають залучати дитину-логопата до колективних форм діяльності, у якій їй буде комфортно й порушення мовлення не висуватимуться на перше місце.
Особливу роботу логопеду, вчителю й психологу слід провести з родиною учня з порушенням мовлення, адже співпраця батьків із спеціалістами є запорукою успішності корекційно-виховної роботи.
25. Спеціальна педагогіка – це теорія та практика спеціальної (особливої) освіти) з відхиленнями у психічному чи фізичному розвиткові, для яких освіта у звичайних педагогічних умовах та за допомогою загальнопедагогічнихметодів і засобів є ускладненим чи взагалі неможливим.
Об’єкт спеціальної педагогіки – спеціальна освіта осіб із особливими освітніми потребами  як соціокультурний та педагогічний феномен.
Предмет  спеціальної педагогіки – теорія та практика спеціальної освіти, а саме, вивчення особливостей  розвитку та освіти людини з обмеженими можливостями, особливості її становлення та соціалізації як особистості, знаходження найкращих  шляхів, засобів, умов для корекції та компенсації діяльності порушених органів, функцій та систем, освіту такої людини з метою її максимальної соціальної адаптації та інтеграції у суспільство.
Суб’єкт спеціальної педагогіки –  особа, що має вади психофізичного розвитку, які перешкоджають їй засвоєнню освітніх програм без створення спеціальних умов для отримання освіти.
Завдання спеціальної педагогіки:
-вивчення педагогічних закономірностей розвитку особистості в умовах обмежених можливостей життєдіяльності;
- визначити корекційні та компенсаторні  можливості людини відповідно до наявного порушення психофізичного розвитку її індивідуальних особливостей;
- обґрунтування та розробка класифікацію осіб з особливими освітніми потребами;
- вивчення закономірностей спеціальної освіти, існуючих педагогічних систем освіти осіб з особливими потребами прогнозування виникнення та розвитку нових педагогічних систем;
- розробка наукових основ змісту спеціальної освіти, принципів, методів,  організаційних умов спеціальної освіти;
- розробка та реалізація освітніх корекційно-педагогічних, компенсаторних, реабілітаційних, попереджувальних та розвивальних  програм освіти осіб з особливими потребами.
- вивчення та здійснення соціального та середовищного адаптування, абілітації та реабілітації, інтеграції осіб з обмеженими можливостями різних вікових груп.
- розробка та апробація програм профорієнтування профконсультування, професійної підготовки соціально-трудової адаптації осіб з обмеженою працездатністю.
- вивчає та розроблює та реалізує педагогічні засоби і механізми профілактики порушень розвитку
- розроблює та реалізує механізми інтеграції в освіті та соціокультурному середовищі, здійснює психолого-педагогічну підготовку батьків, що мають дітей з обмеженими можливостями.
Термінологічний апарат спеціальної педагогіки.
Спеціальна педагогіка та спеціальна освіта.
Спеціальна освіта – дошкільна, загальна та професійна освіта, для отримання якої особам з порушеннями психофізичного розвитку створюються спеціальні умови.
1) олігофренопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності в середовищі розумово-відсталих людей;
2) тифлопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням зору;
3) сурдопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням слуху
4) логопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням вимови;
5) дефектологія – вивчає особливості впливу різних фізичних та психічних вад на навчально-виховний процес;
26. СИСТЕМА Логопедична допомога На основі психолого-педагогічної класифікації і циклу досліджень мовного і психічного розвитку дітей з різними видами мовленнєвої патології в ІКП РАО була розроблена науково обгрунтована теорія навчання дітей з порушеннями мови і принципи комплектування логопедичних установ системи освіти; організаційні основи функціонування диференційованої мережі закладів для осіб з різними формами мовленнєвої патології. Логопедична допомога дітям дошкільного та шкільного віку в системі освіти здійснюється у таких типах установ: ясла-садок для дітей з порушеннями мови, логопедичний дитячий сад, групи для дітей з порушеннями мови при дитячих садках загального типу, навчально-виховні комплекси (НВК) для дітей з порушеннями мови, школа для дітей з порушеннями мови (1-е і 2-е відділення), логопедичні пункти при загальноосвітніх школах, групи для дітей з порушеннями мови при дитячих будинках загального типу. [3] У системі охорони здоров'я для дітей з порушеннями мови передбачені наступні структури: логопедичні кабінети при дитячих поліклініках, «мовні» стаціонари та напівстаціонар при дитячих лікарнях, диспансерах, спеціалізованих центрах медичних інститутів тощо, дитячі санаторії, сурдологічний кабінет, спеціалізовані ясла. У цих установах здійснюється всебічне обстеження та діагностика дітей, лікувальні та профілактичні заходи (за показаннями) та інтенсивний курс логопедичних занять за індивідуальною програмою у відповідності зі специфікою порушення (афазія, заїкуватість, ринолалія, дислалія та ін.) [3] У системі соціального захисту є спеціалізовані будинки дитини, в основну задачу яких входять своєчасна діагностика та виправлення мовлення дітей. [4] 
Дошкільні заклади системи освіти
Дитячі (логопедичні) садки для дітей з порушеннями мови надають масову допомогу дітям з різними відхиленнями мовного розвитку. Їхнє основне завдання - корекція мовленнєвого порушення і підготовка до навчання в загальноосвітній школі або в спеціальній загальноосвітній школі для дітей з важкими порушеннями мови. [3] Відповідно до типового положення про дошкільних закладах і групах дітей з порушеннями мови визначено три профілі спеціальних груп: 1) групи для дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням (ФФН); 2) групи для дітей із загальним недорозвитком мовлення (ОНР); 3) групи для дітей із заїканням. [1] У групи ФФН направляються діти з порушенням вимови окремих або декількох звуків, звукосполучень або цілих груп звуків, тобто діти з дислалии (у випадках, коли дефект вичерпується порушенням звуковимови або поєднується з ринолалія). При цьому відзначається не тільки порушене звуковимову, а й порушення мовного дихання, голосу, назалізація - носовий відтінок (гугнявість). Діти з дизартрією, коли дефекти вимови і просодики пов'язані з порушенням іннервації артикуляційного апарату (паралічі і парези органів артикуляції), також направляються в групи цього профілю. [1] До групи ФФН діти зараховуються на півроку чи рік. Подолання фонетико-фонематичного недорозвинення досягається цілеспрямованої логопедичної роботою з корекції звуковимови та розвитку фонематичного сприйняття. Система навчання і виховання таких дітей включає корекцію мовленнєвого дефекту і підготовку до повноцінного оволодіння грамотою. Корекційне навчання передбачає розвиток кола знань і уявлень про навколишній, розвиток словника, звукового аналізу та синтезу, мовленнєвих умінь і навичок, які повинні бути засвоєні дітьми на даному віковому етапі. До моменту вступу до школи діти, що пройшли спеціальний курс виховання і навчання в такій групі, вміють розрізняти і диференціювати на слух і у вимові всі фонеми рідної мови, свідомо контролювати звучання чужої і власної мови, послідовно виділяти звуки зі складу слова, самостійно визначати його звукові елементи. Діти вчаться розподіляти увагу між різними звуковими подразниками, утримувати в пам'яті порядок звуків і їх позицію в слові. [1] Мовленнєвий недорозвинення у дітей дошкільного віку буває різною мірою: повна відсутність загальновживаної мови (1 рівень ОНР, за Р. Є. Льовиній); її часткова сформованість - незначний словниковий запас, аграмматічная фраза (2 рівень ОНР); розгорнута мова з елементами недорозвинення, які виявляються у всій мовної (мовної) системі, - словнику, граматичному ладі, зв'язного мовлення і звуковимови (3 рівень ОНР). При нерізко вираженому недорозвиненні відзначається лексико-граматична і фонетико-фонематическая несформованість мовлення. [1] Групи дітей з ОНР комплектуються з урахуванням віку і ступеня мовного недорозвинення. Діти з 1 рівнем ОНР зараховуються до спеціального дошкільний заклад з 3 років на 3-4 року навчання. Діти з 2 рівнем ОНР - з 4 років на 3 роки навчання. Діти з 3 рівнем недорозвинення мови зараховуються з 4-5 років на 2 роки корекційного навчання. В даний час основний контингент спеціальних груп складають діти переважно з 3 рівнем загального недорозвитку мовлення. [1] Характерним для таких дітей є недиференційоване вимова звуків, заміна звуків більш простими за артикуляцією. Відзначається нестійкість замін (у різних словах звук вимовляється по-різному), поєднання порушеного і правильної вимови. Структура багатоскладових слів часто спрощена, скорочено, є пропуски складів. На тлі відносно розгорнутої мови виявляються неточність вживання слів і словосполучень за змістом, порушення лексичної системності, труднощі в словотворенні й словозміні. В активному словнику переважають іменники та дієслова. Діти відчувають труднощі при використанні абстрактної і узагальнюючої лексики, в розумінні і вживанні слів з переносним змістом, не використовують в мовленні синоніми, антоніми. [1] Діти з ОНР не можуть спонтанно вийти на онтогенетичних шлях розвитку мови, властивий нормально розвиваються дітям. Розвиток мовлення при ОНР в ряді випадків йде на тлі порушення діяльності центральної нервової системи. Корекція їх мови - тривалий процес, спрямований на формування мовних засобів, достатніх для самостійного розвитку мовлення у процесі спілкування і навчання. Ефективна логопедична допомога дітям з ОНР може бути здійснена лише за умови комплексного медико-психолого-педагогічного впливу, при розкритті структури мовної недостатності і при диференційованому підході до її подолання. [1] У групи для заїкуватих поступають діти з важким порушенням мови, при якому спостерігаються розлад ритму, темпу і плавності, мимовільні зупинки або повторення окремих звуків або складів у момент вимови. Заїкання визначають як судорожне порушення темпо-ритмічної організації мовлення органічного (неврозоподібні заїкання) або функціонального характеру (невротичне заїкання, логоневроз). При будь-якій формі заїкання страждаєцентральна нервова система. Як і інші дефекти мови, заїкання переважає у хлопчиків, в середньому це співвідношення становить приблизно 4:1. [1] Комплексний вплив при заїкання проводиться в наступних напрямках: лікувальне зміцнення центральної нервової системи (медикаментозне, фізіотерапевтичне лікування, ЛФК); логопедичні заняття з вироблення самостійної, вільної від заїкання мови (зазвичай робота в спеціальних групах проводиться протягом 10 місяців - року), робота вихователя тісно пов'язана з роботою логопеда, робота з батьками; логопедична ритміка. [1] У процесі навчання і виховання велика увага приділяється розвитку психічних процесів і функцій дитини: уваги, сприйняття, пам'яті, мислення і внутрішнього мовлення, що беруть участь в розвитку інтелекту й особистості дитини в цілому. Робота спрямовується на розвиток усіх видів діяльності дитини, у тому числі й мови як одного з видів діяльності. Вплив сприяє нормалізації взаємини дитини з оточуючими. Як і при інших порушеннях, переважає переважна ігрова форма роботи. Система роботи з заїкатися нині проводиться за програмою, запропонованою С. А. Миронової. В основі цієї програми одночасна робота над промовою і образотворча діяльність дітей. Нормалізація діяльності та її мовленнєвий супровід (мова, що супроводжує дію, завершальна, плануюча) сприяють подоланню заїкання. Робота ведеться згідно річній програмі з образотворчої діяльності, яка в свою чергу орієнтована на поквартальне планування. Режим роботи дошкільного спеціальної установи, в тому числі виховательські і логопедичні заняття, заняття музикою і фізкультурою, підпорядковані одній меті - подолання запинок, нормалізації темпо-ритмічної організації мови. [1] Як правило, заикающиеся зараховуються в спеціалізовані групи дошкільного закладу з двох років, термін перебування в дитячому саду - один рік, на це і орієнтує програма, складена С. А. Миронової. Заїкуватих дітей 5 років і старше зараховують до спеціальної групи з терміном занять 2 роки. Логопедическое вплив, спрямований на подолання заїкання і пов'язаних з ним особистісних і поведінкових особливостей дітей, допомагає їм соціально адаптуватися в середовищі правильно говорять однолітків. Програмою спеціального дитячого саду передбачено ознайомлення дітей з навколишнім світом, розвиток мови, ознайомлення з художньою літературою, розвиток елементарних математичних уявлень та інші розділи. Проводяться заняття з образотворчої діяльності та конструювання, фізкультурні і музичні заняття, які також дають великі можливості для корекції наявних у дітей порушень. [1] Зорове сприйняття дітей розвивається за допомогою дій, спрямованих на обстеження предмета, ознайомлення з його будовою і функціями, з його якісними характеристиками. Від зорового сприйняття переходять до аналітико-синтетичної роботи: виділення складових предмет елементів, їх порівняння, встановлення подібності та відмінності і т.д. Слухове увагу і фонематическое сприйняття розвиваються системою спеціальних вправ при їх поступове ускладнення: привертається увага дітей до немовних, а потім мовним звуків, дітей вчать диференціювати звуки, спочатку далекі, а потім і близькі за звучанням (спочатку формуються більш грубі диференціювання, а потім все більш тонкі, стосовно анализаторной діяльності всіх видів: слухові, зорові, тактильні відчуття). Особлива увага звертається на формування у дитини діяльності. Розвивається орієнтовна основа діяльності, на яку спираються в подальшій роботі, виробляються орієнтування в завданні, вміння планувати і контролювати їх операції. [1] Після закінчення встановленого терміну діти, які потребують продовження корекційного навчання, повторно обстежуються і при необхідності можуть бути направлені в лікувально-оздоровчі установи або психолого-педагогічні центри. 

Приложенные файлы

  • docx 23759196
    Размер файла: 49 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий