Metodichny_posibnik_Tsivilne_pravo_2_kurs_d_f_n..


МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
З ДИСЦИПЛІНИ «ЦИВІЛЬНЕ ТА СІМЕЙНЕ ПРАВО»
для студентів 2 курсу д.ф.н.
НМК розроблений
Гавловська Аліна Олександрівна, викладач кафедри галузевого права
Пояснювальна записка
Навчально-методичний комплекс з дисципліни «Цивільне та сімейне право» для студентів IІ курсу д.ф.н. містить:
Теми та плани семінарських занять.
Завдання для самостійної роботи з кожної теми курсу.
Завдання для самостійної роботи для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі
Методичні рекомендації для підготовки до семінарських занять
Нормативно-правові акти та рекомендована література
Теми для самостійного вивчення
Завдання до індивідуального заняття

Змістовний модуль 1. Загальні положення цивільного права
Семінарське заняття №1. Цивільне право: галузь законодавства України, навчальна дисципліна, наука. Цивільно-правові відносини
План семінарського заняття
Поняття цивільного права як приватного права та як галузі права.
Предмет і метод цивільного права.
Функції цивільного права.
Основні принципи цивільного права та їх загальна характеристика.
Джерела цивільного права та їх види.
Система цивільного права.
Дія цивільного законодавства у часі, просторі та за колом осіб.
Поняття цивільних правовідносин, їх зміст
Елементи цивільних правовідносин.
Класифікація цивільних правовідносин
Поняття, значення юридичних фактів в цивільному праві.
Класифікація юридичних фактів.
Повинні знати такі терміни:
Цивільне права, принципи цивільного права, ознаки цивільно-правового методу, предмет цивільного права, функції цивільного права, особисті немайнові права (особисті права, не пов'язані з майновими, особисті права, пов'язані з майновими), майнові права, цивільне законодавство, співвідношення між актами цивільного законодавства і договорами, які укладаються суб’єктами між собою, галузеве право, комплексне право, дія, цивільного права в просторі, часі та за колом осіб, кодифікація та інкорпорація цивільного законодавства.; цивільно-правові відносини, особливості цивільно-правових відносин, склад цивільно-правових відносин, суб’єкти та об’єкти цивільно-правових відносин, зміст цивільно-правових відносин, суб’єктивне цивільне право, класифікація цивільно-правових відносин, комплекс юридичних фактів, юридичні дії, юридичні події, юридичні акти, угоди, комплекс юридичних фактів, група юридичних актів, юридичний (фактичний) склад юридичних фактів, юридичні стани, акти громадського стану.
Самостійна робота (викласти письмово):
Виберіть з наведених юридичних фактів ті, на які розповсюджуються норми цивільного законодавства: укладення договору підряду між фізичною та юридичною особами; отримання страхової суми у разі настання страхового випадку; прийняття спадщини; укладення трудового договору між роботодавцем та робітником; надання довіреності на представництво особи в суді; відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органами суду; отримання авторською гонорару; обрання народних депутатів сільської ради; сплата штрафу за порушення правил дорожнього руху; несплата податків фізичними та юридичними особами.
Підготуйте на семінарське заняття таблицю джерел цивільного права з урахуванням юридичної сили кожного джерела, а також зазначте його вплив на цивільні правовідносини.
Наведіть приклади життєвих ситуацій виникнення, припинення, доповнення або зміни цивільних правовідносин на підставі кожного виду юридичних фактів.
Складіть схему співвідношення галузевого та комплексного законодавства (з використанням дошки).
Наведіть приклади застосування аналогії права та аналогії законодавства при регулювання цивільних правовідносин.
Наведіть приклади норм цивільного законодавства в яких закріплені цивільних принципи .
Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:
Наведіть приклади складного юридичного факту.
Наведіть приклади суб'єктивного права та суб'єктивного обов'язку.
Наведіть приклади абсолютних та відносних цивільних правовідносин; речових та зобов'язальних цивільних правовідносин.Наведіть приклади норм цивільного законодавства в яких закріплені функції цивільного права.
Зазначте обмеження щодо дії цивільного законодавства за простором, часом та колом осіб.
Проведіть розмежування між предметом регулювання майнових відносин цивільним законодавством та господарським законодавством.
Наведіть приклади цивільно-правових інститутів та підгалузей цивільного права.
На прикладі будь-якого закону, який регулює особисті немайнові чи майнові відносини покажіть дію його у часі, у просторі та за колом осіб.
Наведіть приклади застосування аналогії права та аналогії закону в цивільному праві.
Питання до самоконтролю:
Дайте визначення цивільно-правових відносин.
Які є особливості цивільно-правових відносин?
Вкажіть ознаки цивільно-правових відносин.
Хто може бути суб’єктами цивільно-правових відносин?
Перерахуйте категорії об’єктів цивільно-правових відносин.
У чому полягає зміст цивільно-правових відносин?
Приведіть класифікацію цивільно-правових відносин?
Що є підставою виникнення цивільно-правових відносин?
Вкажіть перелік юридичних фактів зазначених в Цивільному кодексі України.
Дайте визначення юридичних фактів.
«Комплекс юридичних фактів» - юридичне значення.
Дайте визначення терміну: «група юридичних актів».
Дайте визначення терміну: «юридичний (фактичний) склад юридичних фактів».
Дайте визначення терміну: «юридичні стани».
Дайте визначення терміну: «акти громадського стану».
Приведіть класифікацію юридичних фактів.
Визначення та юридичне значення «юридичних актів».
Визначення та юридичне значення «юридичних дій».
Визначення та юридичне значення «юридичних подій».
Чим відрізняються цивільні правовідносини від конституційних, фінансових, адміністративних та інших правовідносин?
Поясність терміни "правовстановлюючий юридичний факт", "правозмінюючий юридичний факт", "правоприпиняючий юридичний факт"
Поясніть термін "складний юридичний факт".
Чим відрізняється фактичний зміст цивільних правовідносин від юридичного змісту цивільних правовідносин?
Надайте характерні риси приватного права. Відмежуйте публічне право від приватного.
Що розуміють під терміном «цивільне право»? Висвітліть його багатоаспектність поняття цивільне право.
Що є предметом цивільного права?
Дайте визначення особистим немайновим правам та зазначте їх види.
Специфіка майнових відносин у цивільному праві.
Вкажіть ознаки цивільно-правового методу.
Перерахуйте загальні принципи цивільного права.
Що розуміють під терміном «функції цивільного права»?
Перерахуйте функції цивільного права та зазначте їх особливості.
Визначте співвідношення цивільного права та цивільного законодавства.
Що таке цивільне законодавство?
Яку систему має цивільне право?
Перерахуйте джерела цивільного права.
Вкажіть специфіку дії цивільного законодавства.
Що розуміють під поняттями «аналогія закону» та «аналогія права»?
Що таке «прогалина у праві»?
В яких випадках має місце «аналогія закону»?
В чому полягає значення роз’яснень Верховного Господарського Суду України і чи є ці роз’яснення джерелами цивільного права?
Зазначте роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства
Теми рефератів
Новації в цивільному законодавстві України.
Принципи цивільного права та їх загальна характеристика.
Форми систематизації цивільного законодавства України.
Правомірні дії як юридичні факти: загальна характеристика.
Абсолютні та відносні цивільні правовідносини.
Зміст цивільних правовідносин, його складові елементи.
Міжнародні цивільно-правові відносини.
Цивільно-правові відносини з іноземним елементом.
Цивільно-правові відносини у сфері сімейних відносин.
Юридичні факти в цивільному законодавстві
Юридичні факти, які можуть бути встановлені судом.
Юридичні факти в галузі конституційних прав і свобод людини.
Групи юридичних фактів в римському приватному праві
Методичні вказівки
Цивільне право посідає особливе місце в системі національного права. Слід зазначити, що право взагалі відрізняється багаторівневою, ієрархічною структурою. Галузі права найбільш вагомі, центральні ланки структури права. Вони охоплюють основні види суспільних відносин, що характеризуються якісними особливостями, які по своєму економічному і соціально-політичному змісту потребують відокремленого юридично своєрідного регулювання. Найбільш загальний поділ права - це поділ будь-якої національної правової системи на публічне право і приватне право.
Публічне право розповсюджується на сфери загальних, державних інтересів (інститути державної служби, кримінального права, організації суду, державного апарату, податків, таможні, санітарного контролю і т.д.) До нього відносяться такі галузі як конституційне право, адміністративне право, кримінальне правота ін. Тут юридичний пріоритет має воля органів державної влади, регулювання є централізованим і будується на засадах субординації.
Приватне право — це сфера приватних, індивідуальних та групових інтересів (інститути власності, договорів, інших актів приватних осіб, передача майна, спадкування і т.д.). Тут вже юридичний пріоритет належить волі приватних осіб, громадян, їх об'єднань, регулювання носить децентралізований характер, будується на засадах координації, тобто по принципу юридичної рівності, непідлеглості, ав-юномії1. Саме до приватного права і відноситься цивільне право.
Для з'ясування питання про визначення цивільного права як галузі права необхідно визначити такі категорії як суб'єкти, предмет, метод, функції та принципи цивільного права. До суб'єктів цивільного права відносять фізичних осіб, юридичних осіб, державу Україна, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інших суб'єктів публічного права.
Цивільне право як самостійна галузь права має свій предмет і метод правового регулювання. Цивільний кодекс України (далі ЦК України) до предмету цивільного права відносить особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (ст.1). Водночас слід мати на увазі, що майнові відносини суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України (ч. 2 ст. 4).
Метод цивільного права - сукупність прийомів та засобів впливу на особисті немайнові та майнові відносини. Він характеризується диспозитивністю норм, юридичною рівністю сторін, застосуванням цивільно-правових санкцій, судовим захистом у разі порушення суб'єктивних прав учасників цивільних правовідносин та іншими ознаками.
У юридичній літературі функціями цивільного права визнають напрями впливу на особисті немайнові та майнові відносини, а також на поведінку учасників цих відносин, направлені на забезпечення та реалізацію завдань та цілей галузі. До них відносять регулятивну, охоронну, компенсаційну, превентивну та інші функції.
Принципи цивільного права — це основоположні ідеї, що встановлені в законі, або випливають з нього, відповідно до яких здійснюється регулювання особистих немайнових і майнових відносин. Загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість свавільного втручання у сферу особистою життя людини, неприпустимість позбавлення права власності, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність (ст. З ЦК України).
Таким чином, цивільне право визначається як сукупність цивільно-правових норм, що регулюють на засадах диспозитивності, юридичної рівності сторін особисті немайнові та майнові відносини за участю фізичних осіб, юридичних осіб, держави, територіальних громад та інших суб'єктів публічного права, які вступають в цивільні правовідносини для задоволення своїх потреб та інтересів і несуть відповідальність за протиправну поведінку перед потерпілим.
Необхідно звернути увагу на співвідношення цивільного права та цивільного законодавства. Як було з'ясовано - цивільне право ~ це сукупність цивільно-правових норм, а цивільне законодавство — це форма вираження цивільного права як галузі права.
Теорія права до джерел права відносить правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт та нормативно-правовий договір.
По-перше, зауважимо, що за цією конструкцією, нормативно-правовий акт є одним із видів джерел цивільного права України. Відносно цього виду джерел Цивільний кодекс України застосовує термін "цивільне законодавство" (ст. 4). Якщо говорити про структуру цивільного законодавства України, необхідно визначати нормативно-правові акти в залежності від їх юридичної сили. Так, найважливішим нормативно-правовим актом є Основний Закон - Конституція України, який має найвищу юридичну силу. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. На основі Конституції України та Цивільного кодексу України приймаються інші нормативно-правові акти, зокрема закони України ("Про господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність", "Про товарну біржу", "Про оренду державного та комунального майна", "Про іпотеку" та ін.), акти Президента України (Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності", "Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні" та ін.), акти Кабінету Міністрів України (постанови Кабінету Міністрів України "Про Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності", "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України", "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" та ін.), акти інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим (наказ Міністерства економіки України "Про утворення управління забезпечення процедур банкрутства та територіальних відділів з питань банкрутства", "Правила організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками і! національній валюті", затверджених постановою Національного банку України та ін.).
Не можна залишити поза увагою міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, оскільки вони є частиною національного цивільного законодавства України (Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах та ін.).
Слід пам'ятати, що на території України діють нормативно-правові акти СРСР та Української РСР, які не були скасовані або не припинили свою дію внаслідок прийняття нормативно-правових актів України, які регулюють аналогічні відносини і не суперечать Конституції України та законам України.
По-друге, наступним джерелом цивільного права є рішення Конституційного Суду України, які обов'язкові для виконання на території України, є остаточними і оскарженню не підлягають.
По-третє, до джерел цивільного права відносять акти органів місцевого самоврядування (рішення відповідної місцевої ради про випуск облігацій місцевих позик тощо).
По-четверте, джерелом цивільного права є примірці статути кооперативних і громадських організацій, затверджені державними органами (Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затв. постановою Ради Міністрів УРСР).
По-п'яте, одним із джерел цивільного права є звичаї ділового обороту.
Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (ст. 7 ЦК України). В Україні, наприклад, застосовується звичай, по якому порушення форми зовнішньоекономічного правочину оцінюється по закону місця розгляду справи. Також як звичай ділового обороту застосовується загально прийнята процедура ведення комерційних переговорів з приводу можливого укладення господарських договорів тощо.
По-шосте, до джерел цивільного права належать локальні (корпоративні) нормативні акти, прийняті органами управління юридичних осіб, які регулюють їх діяльність. Наприклад, статут товариства з обмеженою відповідальністю "Колос". Необхідно звернути увагу на те, що не слід плутати нормативний акт та індивідуальний акт, який є правозастосовчим актом. Наприклад, договір між конкретними фізичною особою та юридичною особою про надання послуг.
Велике значення має судова практика, яка узагальнюється у Постановах Пленуму Верховного Суду України і може враховуватися судами при розгляді різних категорій цивільних справ (Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами України справ про спадкування", "Про судову практику про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" та ін.).
Слід розрізняти терміни "аналогія закону" та "аналогія права". Якщо цивільні правовідносини не врегульовані Цивільним кодексом України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права) (ст. 8 ЦК України).
Цивільне право як самостійна галузь права має свою систему, що складається з елементів, що взаємопов'язані між собою і розташовані в певній логічній послідовності. До елементів системи цивільного права відносять цивільно-правові норми, цивільно-правові інститути, субінститути та підгалузі цивільного права. Наприклад, до цивільно-правових норм можна віднести будь-які положення актів цивільного законодавства. До цивільно-правових інститутів відносять інститут опіки та піклування (глава 6 ЦК України), інститут позовної давності (глава 19 ЦК України), інститут підряду (глава 61 ЦК України), інститут найму (оренди) (глави 58, 59 ЦК України) та ін. Субінститутами підряду є побутовий підряд, будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи; субінститутами купівлі-продажу є договір поставки, договір контрактації сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними га іншими ресурсами через приєднану мережу; субінститутами найму (Оренди) є прокат, найм (оренда) земельної ділянки, договір лізингу, найм (оренда) житла тощо. В юридичній літературі підгалузями цивільного права визначають право власності та інші речові права, зобов'язальне право, спадкове право.
Зауважимо, що сучасне цивільне право прийнято поділяти на Загальну та Особливу частини, хоча цей поділ є умовним, оскільки в Цивільному кодексі України цей поділ законодавцем не визначений. І Іри вивченні теми необхідно звернути увагу на структуру Цивільного кодексу України. Законодавець виділив 6 книг: книга 1 "Загальні положення "; книга 2 "Особисті немайнові права фізичної особи"; книга 3 "Право власності та інші речові права"; книга 4 "Право інтелектуальної власності": книга 5 "Зобов'язальне право" та книга 6 "Спадкове право".
Щодо дії цивільного законодавства у часі важливо встановити момент набрання чинності норм, наприклад, законодавець встановив, що новий Цивільний кодекс України набере чинності 1 січня 2004 р. Також необхідно встановити момент, коли нормативно-правовий акт припиняє свою дію. Так, Цивільний кодекс УРСР припинить свою дію після набрання чинності Цивільного кодексу України.
При вивченні цього питання слід мати на увазі, що нормативно-правові акти не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ч. І ст. 58 Конституції України). Проте, при застосуванні положень цієї норми до цивільних правовідносин, необхідно керуватися рішенням Конституційного Суду України, в якому визначено, що положення цієї норми треба розуміти як таке, що стосується людини і громадянина (фізичної особи). Рішення щодо цього питання прийнято Конституційним Судом України у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 р.
Щодо дії цивільного законодавства у просторі та за колом осіб, дія нормативно-правових актів поширюється на всю територію України та на всіх осіб, які перебувають на її території, окрім випадків, коли інше передбачено законами України (наприклад, Закони України "Про власність", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про об'єднання громадян" та ін.). Нормативно-правовий акт також може поширюватися лише на певну категорію осіб, якщо це прямо вказано або випливає із його змісту (наприклад, Закон України "Про захист прав споживачів", постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" тощо).
Суспільні відносини, які врегульовуються нормами цивільного законодавства, називають цивільними правовідносинами. Слід мати па увазі, що цивільні правовідносини є різновидом правовідносин, тому їм притаманні ознаки як правових відносин, так і галузевих, зокрема галузі цивільного права.
Цивільні правовідносини, врегульовані нормами цивільного законодавства — це особисті немайнові та майнові відносини, що виникають між самостійними і юридично рівними суб'єктами, наділеними суб'єктивними правами та обов'язками.
В теорії права до елементів правовідносин належать суб'єкти, об'єкти та зміст. Ці ж елементи є складовими цивільних правовідносин. Суб'єктами цивільних правовідносин виступають фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст. 2 ЦК України). Об'єктами цивільних правовідносин є речі, у тому числі гроші та пінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також матеріальні і нематеріальні блага (ст. 177 ЦК України).
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України). Речі є найпоширенішим об'єктом, з приводу яких суб'єкти цивільного права вступають в цивільні правовідносини. Так, укладаються договори купівлі-продажу, міни, довічного утримання, дарування, позички, позики, предметом яких є речі, майно, гроші, цінні папери тощо.
Необхідно звернути увагу на те, що Цивільний кодекс України визначив тварин особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 180 ЦК України).
До нематеріальних благ законодавець відносить результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності, інформацію, особисті немайнові блага (ст.ст. 199-201 ЦК України).
Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі (ст. 200 ЦК України).
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої. наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (ст. 201 ЦК України).
В юридичній літературі розрізняють фактичний та юридичний зміст цивільних правовідносин.
Під фактичним змістом розуміють вольові дії суб'єктів цивільних правовідносин.
Юридичний зміст складається із суб'єктивного права та суб'єктивного обов'язку.
Суб'єктивне право — це можливість суб'єкта цивільного права використовувати права, які гарантуються та забезпечуються державою. Суб'єктивне право, що гарантоване державою, може бути використано носієм цього права за його власним бажанням, а також, у разі порушення суб'єктивного права, носій має право звертатися до компетентних державних органів для застосування засобів примусу до осіб, які порушують це право. Наприклад, спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її. Або право носія суб'єктивного права здійснювати володіння, користування, розпорядження своїм майном. У разі порушення цього права він має право звертатися до компетентних органів для застосування засобів примусу до зобов'язаних осіб.
Суб'єктивний обов'язок — це необхідність належної поведінки зобов'язаної особи перед уповноваженою особою. Наприклад, за договором поставки постачальник зобов'язаний передати у встановлений строк (термін) товар у власність покупця; за договором страхування страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику у строк, встановлений договором; при завданні шкоди при недоговірних зобов'язаннях особа, яка завдала шкоди потерпілій особі, зобов'язана відшкодувати її у встановленому законом порядку.
Класифікацію цивільних правовідносин проводять за різними підставами.
Залежно від підстав виникнення цивільні правовідносини поділяють на регулятивні та охоронні. Регулятивні відносини — це відносини, які виникають із позитивних, правомірних дій учасників цивільних правовідносин (договір дарування, договір підряду, договір купівлі-продажу, надання довіреності, складення заповіту тощо). Охоронні відносини — це відносини, які виникають із негативної, протиправної поведінки суб'єктів цивільного права, внаслідок чого правопорушник несе цивільно-правову відповідальність (відшкодування шкоди, завданої протиправними діями правопорушником потерпілому; сплата неустойки у разі неналежного виконання або невиконання зобов'язання тощо).
Залежно від особливостей суб'єктного складу цивільні правовідносини поділяють на абсолютні та відносні.
Особливістю абсолютних відносин є те, що уповноважена особа завжди чітко визначена, а зобов'язаною особою може бути кожний, котрий зобов'язаний утримуватися від дій, які порушують інтереси уповноваженої особи. До абсолютних відносин належать, наприклад, авторські, винахідницькі відносини, відносини власності тощо.
Таким чином, слід мати на увазі, що у абсолютних відносинах одна сторона чітко визначена, а інша не визначена. Конкретизація цієї особи відбувається лише у разі порушення прав носія абсолютного суб'єктивного права.
Відносними відносинами є цивільні правовідносини, в яких чітко визначені дві сторони. На відміну від абсолютних відносин, у відносних відносинах управомоченій особі протистоїть не будь-яка невизначена особа, а конкретна особа. Наприклад, при укладенні договору про надання послуг, повинна бути визначена як конкретна управомочена особа (фізична або юридична особа), так і конкретна зобов'язана особа (фізична або юридична особа), на яку покладається виконання послуги згідно з договором. Невизначеність сторін у договорі (наприклад, особи виконавця) робить неможливим виконання договору в цілому.
Таким чином, слід пам'ятати, що у відносних цивільних правовідносинах сторони завжди чітко визначені (конкретизовані).
Залежно від об'єкта правовідносин цивільні правовідносини поділяють на особисті немайнові та майнові.
Об'єктом особистих немайнових відносин є особисті немайнові блага. При порушенні особистих немайнових прав відшкодовується моральна (немайнова) шкода, визнається особисте немайнове право (право на винахід, право на ім'я) тощо.
Об'єктом майнових відносин є майнові блага. При порушенні майнових прав відшкодовується майнова шкода, повернення майна тощо.
Залежно від характеру вимог, що належать управомоченій особі цивільні правовідносини поділяють на речові та зобов'язальні. У речових відносинах управомочена особа завжди має право, об'єктом якого виступає річ, майно (право власності на річ тощо). У зобов'язальних відносинах об'єктом виступають певні дії боржника (дії підрядника по будуванню будинку, надання консультації юристом тощо).
Класифікація цивільних правовідносин може проводитися і за іншими підставами.
Підставами виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків є певні життєві обставини, з якими закон пов’язує настання правових наслідків. Такі обставини називають юридичними фактами.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків встановлює ст. 11 ЦК України. Так, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Юридичні факти представляють собою різноманітні життєві обставини, і тому їх можна класифікувати за різними критеріями.
' За правовими наслідками, які тягнуть за собою юридичні факти, їх поділяють на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. Правовстановлюючі юридичні факти викликають цивільні правовідносини. Наприклад, укладення договорів, надання довіреності тощо. Правозмінюючі юридичні факти змінюють правовідносини. Наприклад, зміна умов або сторони в договорі, хоча в цілому право-відношення зберігається. Правоприпиняючі юридичні факти обумовлюють припинення правовідносин. Це дії суб'єкта по здійсненню суб'єктивного права або виконанню суб'єктивного обов'язку. Окрім вказаного, правовідносини можуть припинятися внаслідок виконання зобов'язання, смерті фізичної особи (ліквідації юридичної особи), які є сторонами у правовідносинах, загибелі речі, яка була об'єктом правовідношення тощо.
Один і той самий факт може викликати декілька правових наслідків. Зокрема, смерть фізичної особи одночасно може викликати виникнення правовідносин по спадкуванню, зміну правовідносин у договорі найму житла, припинення зобов'язального правовідношення.
За вольовою ознакою юридичні факти поділяють на дії та події. Дії — це життєві обставини, наявність яких є наслідком поведінки людини. Поведінка може бути як активна (укладення договорів, прийняття спадщини, повідомлення страховика про настання страхового випадку тощо), так і пасивна (утримання від певних дій, які будуть перешкоджати здійсненню суб'єктивних прав іншими особами (користування майном), не передача речі (майна) боржникові у разі невиконання ним у строк зобов'язання тощо). В свою чергу дії поділяються на правомірні та неправомірні. До правомірних дій відносять договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування тощо. Неправомірними діями визнаються цивільні правопорушення, які суперечать нормам цивільного законодавства або порушують права інших осіб. Події - це обставини, настання яких не залежить від волі людини. Є події, які в повній мірі не залежать від волі людини (стихійні лиха, природна смерть людини тощо), а є такі, настання яких пов'язані з діяльністю людини, але внаслідок їх об'єктивного розвитку не можуть бути зупинені (епідемії, війни тощо).
Слід звернути увагу на те, що не всі дії та події вважаються юридичними фактами, а лише ті, з якими законодавець пов'язує настання, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Наприклад, юридичним фактом буде вважатися подія, — землетрус лише в тому випадку, якщо внаслідок землетрусу було пошкоджено транспортний засіб, який був застрахований. В разі відсутності договору страхування землетрус буде просто подією, яка не буде тягнути за собою юридичних наслідків для власника цього транспортного засобу.
Є випадки, коли для виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків необхідне настання декількох юридичних фактів, в юридичній літературі їх називають юридичний склад або складний юридичний факт. Так, наприклад, для виникнення права на користування житлом в державному житловому фонді, недостатньо лише видачі ордера на житло, необхідно також укласти договір найму житла
Нормативно-правові акти та рекомендована література
1.Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № ЗО. От. 141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР: Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. - № 46. - Ст. 621.
Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 10. - Ст. 137.
Про правонаступництво України: Закон України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. - № 46. - Ст. 617.
Про економічну самостійність Української РСР: Закон Української РСР від 3 серпня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - № 34. - Ст. 499.
Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки. Схвалена Верховною Радою Української РСР 1 листопада 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - № 48. - Ст. 631.
Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 р. // Урядовий кур'єр від 14 червня 1997 р. № 107-108.
Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. — Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. - Т. 1. - С. 8-67.
Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А.Довгерта. — К.: Український центр правничих студій, 2000. — С. 9- 68.
12.Біркжов І.А., Заїка Ю.О, Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина . — К.: Наукова думка. — 2000. — С. 5-35.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзєри, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. ~ Кн. 1. - С. 5-40.
Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.// За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — С. 3-31.
15.Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 3-37.
16. Лисенкова О. Законодавство України: необхідне нормативне визначення поняття // Право України. — 1999. -№ 11. - С. 93-96.
17.Труш 1. Систематизація законодавства і підприємництво// Право України. - 2000. - № 11. - С. 91-92.
18.Первомайськнй О. До питання про джерела цивільного права// Право України. - 2001. - № 2. -С. 34-37.
19.Смітюх А. Ідея добросовісності як імператив приватного права // Право України. - 2001. - № 8. - С. 51-53.
Семінарське заняття №.2
Тема: « Фізичні особи як суб’єкти цивільного права»
План семінарського заняття
Поняття та обсяг цивільної працездатності фізичної особи.
Ім'я та місце проживання фізичної особи.
Акти цивільного стану.
Поняття та зміст цивільної дієздатності фізичної особи.
Види цивільної дієздатності фізичних осіб.
Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи: підстави, порядок та правові наслідки.
Визнання фізичної особи недієздатною: підстави, порядок та правові наслідки.
Визнання фізичної особи безвісно відсутньою: підстави, порядок та правові наслідки.
Підстави, порядок та правові наслідки оголошення фізичної особи померлою. Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою.
Опіка та піклування.
Фізична особа-підприємець.
Семінарське заняття №. 3. Тема: «Особисті немайнові права»
Поняття особистих немайнових прав.
Види. особистих немайнових права.
Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.
Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
Охорона та захист особистих немайнових права
Повинні знати такі терміни:
Фізична особа; правоздатність; реалізація правоздатності; повна, часткова, неповна, обмежена дієздатність; недієздатна фізична особа; деліктоздатність, тестаментоздатність; правочиноздатність; трансдієздатність; бізнесдієздатність; емансипація фізичної особи; м’ясце проживання фізичної особи; оголошення фізичної особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою; правочин вважається дрібним побутовим; акти цивільного стану; опіка; піклування; опікуванні та підопічні; опікун; піклувальник; орган опіки та піклування; особисті немайнові права, класифікація особистих немайнових прав, право на життя та визначення життя людини; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю; право на охорону здоров'я визначення здоров’я; право на надання медичної допомоги та визначення медична допомога, психіатрична допомога; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на свободу та право на особисту недоторканість та визначення свобода людини; право на сім’ю; право на опіку та піклування; право на таємницю про стан здоров’я; право на донорство; право на безпечне для життя та здоров’я довкілля, право на ім’я, право на зміну імені, право на використання імені, право на повагу до гідності та честі, право на недоторканості ділової репутації та визначення ділової репутації; право на індивідуальність, право на особисте життя та його таємницю, право на інформацію, право на особисті папери та їх розпорядженням, право на ознайомлення з особистими паперами, що передані до фонду бібліотек та архівів, право на таємницю кореспонденції, право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, право на місце проживання, право на недоторканість житла, право на свободу пересування, право на повагу людини, яка померла, право на вибір роду занять, право на свободу об’єднання, право на мирні зібрання
Самостійна робота :
Варіант визначається згідно з порядковим номером у списку групи: непарний номер – Варіант 1 (наприклад: 1,3,5,7...), Варіант 2 – парний номер (наприклад 2,4,6,8)
Варіант 1
Задача 1
Головний інженер заводу «Мотор Січ» Івакін під час відпустки перебував на судні «Титан», яке здійснювало маршрут "Сгамбул-Одеса" через Чорне море. Його бачили на судні 21 червня 2002 року, а вранці в каюті пасажира Івакіна не було. Капітан при підході у порт "Одеса" зробив заяву про те, що в ніч з 21 на 22 червня 2002 року, коли зник пасажир Івакін, був шторм.
Дружина Івакіна 22 жовтня 2002 року звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті її чоловіка, оскільки їй та її дітям повинна бути призначена пенсія у випадку втрати утриманця.
Яке повинно бути рішення суду за поданням полову громадянки Івакіної? Яке рішення постановив би суд у випадку, якщо б громадянка Івакіна звернулась з подібною заявою у вересні 2002року? Обґрунтуйте свою відповідь.
Задача 2
15 вересня 2002 року Карашев пішов вранці до магазину за хлібом і не повернувся. 21 лютого 2002 року жінка Карашена звернулася до суду з вимогою визнати її чоловіка Карашева безвісно відсутнім. При цьому вона вказала в заяві причину, по якій вона вимагає такого рішення суду, а саме вона бажає розлучитися зі своїм чоловіком Карашевим, щоб маги можливість одружитися з іншим.
Чи задовольнить суд вимоги Карашевої? За яких підстав суд може визнати фізичну особу безвісно відсутньою?
Задача З
17-річні Міньков і Совкова одружилися. Під час шлюбу подружжя придбало будинок за гроші, які їм подарували на весілля. Через З місяці після одруження за бажанням обох із подружжя органи РАЦСу їх розлучили. Питання про розподіл спільного майна у них не виникло.
Ще через 2 місяці Міньков, який залишився жити в будинку (колишня дружина Совкова пішла жиги до батьків), вирішив продати будинок. Міньков звернувся до нотаріуса, щоб посвідчити договір купівлі-продажу будинку. У нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу Мінькову було відмовлено, при цьому нотаріус керувався тим, що Міньков неповнолітній і на даний момент вже не перебуває у шлюбі, тому укласти такий правочин може лише за згодою батьків. В свою чергу, колишня дружина Мінькова, Совкова, дізнавшись, що її колишній чоловік бажає продати будинок, який був придбаний за їх спільні кошти, звернулася до суду з позовною заявою про розподіл будинку як спільної сумісної власності.
Сформулюйте правові питання, які виникають у справі. Вирішіть задачу.
Задача 4
На день народження 16-річному Богдану сестра Оксана подарувала мотоцикл «Ява». Через деякий час Богдан обміняв подарований мотоцикл «Ява» на мотоцикл «Мінськ» у свого друга Івана. Через 5 днів мотоцикл «Мінськ» було викрадено. Мати Богдана звернулась до Івана з вимогою про повернення мотоциклу «Ява», на що одержала відмову, після чого звернулася з позовом до суду про витребування мотоциклу «Ява».
Дайте юридичну оцінку діям учасників відносин. Яке рішення повинен постановити суд?
Задача 5
Мешканець м. Москва Шишкін вирішив придбати у Сіренка квартиру, розташовану в м. Києві. Нотаріус відмовив посвідчити договір купівлі-продажу, мотивуючи це тим, що Шишкін є громадянином Росії, а не України, і тому не може укласти такий договір.
Чи правомірні дії нотаріуса? Визначте обсяг правоздатності іноземців та осіб без громадянства.
Варіант 2
Задача 1
Журналісти Федотов і Курків під час відрядження до Чечні у зону бойових дій у вересні 2000 року пропали. У листопаді 2000 року їх автомобіль, що згорів, було знайдено. У грудні 2000 року батько Федотова звернувся до суду із заявою про оголошення сина померлим. Суд заяву задовольнив і постановив рішення про оголошення Федотова померлим.
За Федотовим залишилося майно (квартира, 2 автомобіля, музичний центр, комп'ютер), яке після оголошення його померлим за заповітом перейшло у спадок його дружині і батьку. Батько отримав 1 автомобіль, який одразу ж продав. Дружина успадкувала інше вказане майно. Через рік дружина Федотова одружилася вдруге і подарувала своєму новому чоловікові автомобіль, який отримала у спадок, оформивши договір дарування. Ще через рік на батьківщину повернувся Федотов і пояснив, що весь цей час знаходився у полоні зі своїм колегою Курківим і їм вдалося втекти. Довідавшись про зміну у своєму сімейному та майновому становищі, Федотов звернувся до адвоката за роз'ясненням своїх прав.
Виступіть у ролі адвоката Федотова і надайте юридичну допомогу.
Задача 2
Лотін, який був хворий на психічну хворобу (слабоумство), зайшов на двір Гарбузівського і розпалив вогонь, від якого зайнялася пожежа і згорів будинок. Гарбузівський звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної Лотіним. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог Гарбузівського, мотивуючи тим, що Лотін не розумів значення своїх дій і не міг керуватися ними внаслідок слабоумства, отже він і не може відповідати за свої дії.
Сформулюйте правові питання, які виникають у задачі. Вирішіть справу.
Задача 3
Клімов зловживав спиртними напоями і всю свою заробітну плату витрачав на їх придбання. Сім'я Клімова внаслідок цього була поставлена в скрутне матеріальне становище, тому що його дружина не працювала, а займалася вихованням двох малолітніх дочок. Дружина звернулася із заявою до суду про обмеження свого чоловіка в дієздатності, щоб мати можливість отримувати його заробітну плату самостійно.
Яке рішення винесе суд? Які правові наслідки обмеження дієздатності фізичної особи ?
Задача 4
Малолітньому Петру з дитинства не подобалось його ім'я. При досягненні 14 річного віку, він звернувся до свого батька з проханням надати згоду на зміну свого імені. Батько його в цьому відмовив.
Чи зможе Петро змінити своє ім'я самостійно ? Якщо так, то в якому порядку?
Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:
Варіант 1
Завдання 1
Опрацюйте глави 21, 22 ЦК України. Згрупуйте особисті немайнові права фізичної особи за певними критеріями, які Ви виділите (на Ваше міркування) і складіть таблицю.
Завдання 2
Відносини у сфері охорони здоров'я та медичної допомоги регулюються: Конституцією України; Цивільним кодексом України; Кримінальним кодексом України; основами законодавства України про охорону здоров'я. Доповніть перелік.
Завдання З
Як вирішується в Україні питання про зміну правового статусу особи, яка змінила стать? Як це питання вирішується в інших державах? Що Вам відомо? Проведіть науковий бібліографічний пошук.
Завдання 4
Опрацюйте розділ 2 Особливої частини Кримінального кодексу України "Злочини проти життя та здоров'я особи" (ст.ст. 115-145) і знайдіть норми, які гарантують забезпечення прав: на життя, на охорону здоров'я, на інформацію про стан свого здоров'я, на таємницю про стан здоров'я та на медичну допомогу. Доберіть до кожного вказаного особистого немайнового права відповідні норми КК України.
Варіант 2.
Завдання 1
Ознайомтеся із ст. 293 ЦК України "Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля". Дайте визначення терміну "довкілля". Назвіть нормативно-правові акти, які закріплюють гарантії права па безпечне для життя і здоров'я довкілля. Опрацюйте ці нормативно-правові акти і законспектуйте норми, які гарантують право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.
Завдання 2
Ознайомтеся із ст. 300 ЦК України "Право на індивідуальність". законспектуйте поняття "індивідуальність". Визначте елементи, які можуть відображати індивідуальність фізичної особи. Розкрийте зміст права па індивідуальність.
Завдання 3
Ознайомтеся із ст. 308 ЦК України "Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена па фотографіях та в інших художніх творах". Яким чином може здійснюватися охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах? Які існують обмеження цього права? Наведіть приклади.
Питання до самоконтролю:
Хто визнається фізичною особою?
Як реалізовується правоздатність?
Визначте поняття дієздатної фізичної особи. Назвіть види дієздатності.
Визначте поняття обмеженої цивільної дієздатності фізичної особи.
У чому міститься недієздатність фізичної особи?
Які критерії дрібного побутового правочину?
Як визначається місце проживання фізичної особи і яке це має правове значення?
Чи є тотожними терміни: "місце проживання" і "місце реєстрації" фізичної особи?
Чим відрізняється оголошення фізичної особи померлою від встановлення факту смерті фізичної особи?
З якою метою запроваджені цивільно-правові інститути опіки та піклування?
Назвіть випадки встановлення опіки та піклування судом.
Назвіть випадки встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування.
Які фізичні особи не можуть здійснювати опіку та піклування?
Які правочини не може вчиняти опікун зі своїм підопічним?
Поняття особистого немайнового права, ознаки даних прав.
Види особистих немайнових прав.
Розкрийте зміст особистих немайнових прав.
В чому полягає сутність активної та пасивної евтаназії?
Дайте визначення терміну "стерилізація".
Назвіть перелік обставин, за яких може бути проведене штучне переривання вагітності від дванадцяти до двадцяти восьми тижнів.
Розмежуйте поняття "смерть особи", "оголошення фізичної особи померлою", "встановлення факту смерті особи".
Виконання яких умов є обов'язковими при штучному заплідненні та імплантації ембріона в організм жінки?
Назвіть складові права на таємницю про стан здоров'я.
Розкрийте зміст права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я.
Дайте визначення терміну "донорство".
Які суб'єкти можуть бути донорами?
Якими нормативно-правовими актами регулюються відносини донорства?
Які види донорства Ви знаєте?
Якими гарантіями забезпечується реалізація права на донорства?
Дайте визначення терміну "трансплантація".
Які сторони виділяють при трансплантації?
Розкрийте зміст права на безпечне для життя і здоров'я довкілля.
Дайте визначення категорій "честь", "гідність", "ділова репутація".
Назвіть ознаки відомостей, що порочать честь та гідність фізичної особи.
Кому належить особисте немайнове право - право на повагу до людини, яка померла?
Що Ви розумієте під поняттям "індивідуальність"?
Назвіть особливості фізичної особи як індивідуальності?
В чому полягає сутність права на розпорядження особистими паперами?
Складовою якого особистого немайнового права є право на розпорядження особистими паперами?
Чим гарантується право на свободу об'єднання?
Які обмеження передбачаються щодо права на свободу об'єднання?
В межах якого часу фізичні особи повинні сповістити органи про проведення мирних зібрань?
В яких випадках може бути обмежене право на мирні зібрання і в якому порядку?
Що Ви розумієте під поняттям ''фото-, кіно-, теле- чи відеозйомка"?
Гарантією яких особистих немайнових прав є захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомки?
Теми рефератів
Фізична особа-підприємець за цивільним законодавством України.
Обмеження дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною: практика застосування.
Цивільний стан особи та його закріплення в актах цивільного стану.
Опіка та піклування як цивільно-правові інститути.
Порядок управляння майном підопічних.
Захист честі, гідності та ділової репутації фізичних осіб.
Право на ім'я як особисте немайнове право фізичної особи.
Право на донорство - особисте немайнове право, що забезпечує природне існування фізичної особи.
Еволюція прав людини.
Право на особисте життя га його таємницю.
Права на інформацію та таємницю про стан свого здоров'я.
Право на медичну допомогу.
Цивільно-правовий захист інформаційних прав та інтересів: теоретичний аспект.
Особисті немайнові права людини у рекламі.
Методичні вказівки
Відповідно до ст. 2 ЦК України фізичні особи є учасниками цивільних правовідносин. За ними визнається цивільна правоздатність як здатність мати цивільні права та обов'язки (ч. 1 ст. 25 ЦК України). Цивільна правоздатність є загальною і визнається за всіма фізичними особами. Вона виступає необхідною передумовою для визнання фізичної особи у якості суб'єкта цивільних правовідносин. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Слід зауважити, що законодавцем закріплено положення про те, фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків називаються актами цивільного стану.
Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільна дієздатність фізичної особи — це здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. ЗО ЦК України).
Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи може бути обмежений лише виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
Проаналізував положення ст.ст. 31-36 ЦК України можна виділити різні види цивільної дієздатності фізичної особи, зокрема повну, часткову, неповну, обмежену. Різняться ці види дієздатності фізичної особи обсягом прав і обов'язків, яких вони можуть набувати і створювати для себе.
Повна цивільна дієздатність фізичної особи — це здатність фізичної особи здійснювати весь комплекс цивільних прав та обов'язків, тобто реалізовувати правоздатність. За загальним правилом повна цивільна дієздатність фізичної особи виникає з досягнення нею повноліття — 18 років. Повної дієздатності можуть набувати також неповнолітні особи у разі укладення шлюбу. При цьому, необхідно звернути увагу на те, що при припиненні шлюбу до досягнення повноліття, набута повна цивільна правоздатність зберігається. Цивільний кодекс України також закріплює положення про можливість надання цивільної дієздатності фізичним особам при досягненні ними 16 річного віку, які бажають займатися підприємницькою діяльністю у встановленому законом порядку. Цивільна дієздатність вказаним особам в такому випадку може бути надана лише за письмовою згодою їх батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. Набувають такі особи повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації їх як підприємця. Також може бути надана повна цивільна дієздатність фізичним особам, які досягли 16 річного віку і працюють за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. В такому разі необхідна письмова згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. У разі відсутності такої згоди цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.
Часткова цивільна дієздатність фізичної особи — це здатність малолітніх осіб набувати лише певних прав та створювати для себе обов'язки, які зазначені в ст. 31 ЦК України. Часткову цивільну дієздатність можуть особи, які не досягли 14 років. Ці особи називаються малолітніми. Вони в межах часткової цивільної дієздатності мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не наділена деліктоздатністю, тобто вона не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Слід звернути увагу на те, що Цивільний кодекс України закріплює визначення дрібної побутової угоди. Так, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість (ч. 1 ст. 31 ЦК України).
Неповна цивільна дієздатність фізичної особи — це здатність неповнолітніх осіб набувати лише певних прав та створювати для себе обов'язки, які визначені в ст. 32 ЦК України. Неповна цивільна дієздатність надається неповнолітнім особам у віці від 14 до 18 років. Фізичні особи з неповною цивільною дієздатністю мають право: вчиняти дрібні побутові правочини; самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Всі інші правочини неповнолітня особа може вчиняти за згодою її батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою її батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Фізичні особи з неповною цивільною дієздатністю є деліктоздатними.
Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи — це позбавлення фізичної особи за рішенням суду здатності своїми діями набувати певних цивільних прав і створювати для себе певні обов'язки, яких вона могла би набувати і створювати при повній або іншому виді цивільної дієздатності. В цьому контексті слід наголосити, що можливе обмеження як повної, так і інших видів цивільної дієздатності фізичної особи. Необхідно звернути увагу на те, що Цивільний кодекс України розширив підстави та правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи. Так, обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можливе лише за рішенням суду у разі, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Порядок обмеження фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (даті ЦПК України) (ст.ст. 256-260). Рішення суду про обмеження фізичної особи в дієздатності тягне за собою настання певних правових наслідків. Так, над фізичною особою, обмеженою в дієздатності встановлюється піклування. Вказана особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, то виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, завдану нею іншій особі, з чого слідує, що, коли фізична особа обмежується в дієздатності, вона залишається деліктоздатною. У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд може поновити її цивільну дієздатність. Поновлення цивільної дієздатності судом можливе у разі припинення фізичною особою зловживати спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо. Відповідно, на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності припиняється піклування, що встановлене над фізичною особою. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється ст. 260 ЦПК України.
Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК України). Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України (ст. ст. 256-260). Після набрання законної сили рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною наступають такі правові наслідки: над недієздатною фізичною собою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун; відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою несе її опікун, якщо не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною можливе за умови видужання або значного поліпшення її психічного стану, внаслідок чого у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, встановлюється ст. 260 ЦПК України.
У цивільному праві є такі цивільно-правові інститути як визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення фізичної особи померлою. Ці інститути запроваджено з метою забезпечення та захисту особистих немайнових і майнових прав як осіб, які визнаються безвісно відсутніми або оголошуються померлими, так і членів їх сімей та інших осіб. Наприклад, фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою з метою збереження майна фізичної особи, про місце перебування якої не має ніяких відомостей або з метою захисту прав кредиторів цієї особи, якщо є можливість задовольнити їх вимоги за рахунок її майна тощо. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ст.ст. 261-265 ЦПК України. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, нотаріусом за останнім місцем її проживання описується майно, яке їй належить та встановлюється над ним опіка. Законодавцем передбачається також можливість встановлення такої опіки і до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. За рахунок цього майна можуть утримуватися особи, яких за законом зобов'язані утримувати фізичні особи, визнані безвісно відсутніми або фізичні особи, місце перебування яких невідоме. У разі появи фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, опіка над її майном припиняється і скасовується рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. В такому ж випадку припиняється опіка над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме.
Фізична особа може бути оголошена померлою за рішенням суду, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців. Фізична особа, яка пропала безвісті у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше шести місяців. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ст. ст. 261-265 ЦГІК України.
Оголошення фізичної особи померлою, у юридичному сенсі прирівнюється до її смерті. Після набрання сили рішення суду відкривається спадщина на майно фізичної особи, оголошеної померлою. На думку багатьох фахівців з питань цивільного права підставою оголошення фізичної особи померлою є презумпція (припущення) її смерті, тому законодавцем передбачаються і наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою. В цьому зв'язку слід звернути увагу на положення, закріплене в Цивільному кодексі України про те, що спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з прийняттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину нерухомого майна, накладає на нього заборону відчуження. У разі появи фізичної особи, яка була оголошена померлою, суд скасовує рішення про оголошення фізичної особи померлою. Незалежно від часу своєї появи ця фізична особа має право вимагати від осіб, які володіють її майном, його повернення. Порядок повернення майна фізичній особі, оголошеної померлою, встановлюється ст. 48 ЦК України. Необхідно також розрізняти рішення суду про оголошення фізичної особи померлою та рішення суду про встановлення факту смерті фізичної особи. При встановленні факту смерті фізичної особи суд завжди керується доказами про її смерть, а не припускає її смерть, як при вирішенні справи про оголошення фізичної особи померлою.
З метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки, запроваджуються такі цивільно-правові інститути як опіка та піклування. Здійснення опіки та піклування покладено на орган опіки та піклування. Опіка встановлюється над: малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування; фізичними особами, які визнані недієздатними. Опіка може також встановлюватися над майном особи, яка була визнана судом безвісно відсутньою, а також над майном особи, щодо якої встановлено опіку чи піклування, якщо воно знаходиться в іншій місцевості, може бути встановлено опіку за місцезнаходженням майна. Піклування встановлюється над: неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування; фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Слід розрізняти, коли опіка та піклування встановлюється судом, а коли органом опіки та піклування. Судом встановлюється опіка над фізичною особою у разі визнання її недієздатною; піклування над фізичною особою у разі обмеження ЇЇ цивільної дієздатності. Органом опіки та піклування опіка встановлюється над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків визнання їх недієздатними або обмеженими в дієздатності. Відповідно, тоді це право належить суду. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Опікун або піклувальник призначається органом опіки та піклування. Опікуном або піклувальником може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. Закон допускає призначення кількох опікунів чи піклувальників над підопічним. Законодавством визначаються ті фізичні особи, які не можуть бути опікуном або піклувальником — не фізичні особи, які позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені та фізичні особи, поведінка та інтереси яких суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки та піклування. Цивільний кодекс України закріплює права, обов'язки та обсяг повноважень опікуна та піклувальника. Орган опіки та піклування за заявою особи може звільнити її від повноважень опікуна або піклувальника.
Підстави припинення опіки та піклування закріплено у ст.ст. 76, 77 ЦК України. Опіка може бути припинена у разі: передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам); досягнення підопічним 14 років; поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. Піклування припиняється у разі: досягнення фізичною особою повноліття; реєстрації шлюбу неповнолітньої особи; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.
Інституту прав і свобод людини присвячено розділ II Конституції країни "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", майже третина гроти на всієї Конституції (ст.ст. 21-68). Водночас законодавець особисті немайнові права фізичної особи в книзі 2 "Особисті немайнові права фізичної особи", якій відвів належне місце у структурі Цивільного кодексу України одразу ж після книги І «Загальні положення». Це відповідає Конституції України, свідчить про значимість цих прав як для людини окремо, так і для суспільства в цілому. Ст. З Конституції України визнає людину найвищою соціальною цінністю. Спочатку людина (немайнові (духовні) блага), а потім все інше, що може забезпечити її існування (задоволення матеріальних потреб тощо).
Враховуючи значний об'єм теми, при її вивченні студентам необхідно опрацювати велику кількість нормативно-правових актів, які гарантують забезпечення та реалізацію особистих немайнових прав фізичної особи. Ознайомитися з науковою літературою з цього питання. Самостійно опрацювати в комп'ютерному класі нормативно-правові акти, запропоновані у переліку джерел.
В ЦК України не має норми-дефініції особистого немайнового права, а лише зазначається, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом («і. 1 ст. 269 ЦК України). Аналізуючи положення ч. 2-4 ст. 269 ЦК України можна визначити такі ознаки особистих немайнових прав фізичної особи: відсутність в них економічного змісту; належать кожній фізичній особі від народження або за законом; тісний зв'язок з фізичною особою; заборона позбавлення фізичної особи цих прав; необмеженість, крім випадків, встановлених законом; належать фізичній особі довічно.
Більшість особистих немайнових прав належать фізичній особі від народження (право на життя, право на охорону здоров'я), деяких вона набуває на основі закону (право на інформацію, право на опіку та піклування тощо).
Особисті немайнові права нерозривно пов'язані з особою їх носія. Забороняється позбавлення фізичної особи цих прав. За загальним правилом діє заборона обмеження особистих немайнових прав фізичної особи. Хоча у випадках, встановлених Конституцією України, ЦК України та іншими законами певні обмеження допускаються. Фізична особа не може відмовитися від цих прав, вона володіє ними довічно.
Перелік особистих немайнових прав, який передбачено як в Конституції України, так і в ЦК України не є вичерпним. Держава гарантує забезпечення та реалізацію цих прав.
Слід звернути увагу на те, що в юридичній літературі існує багато різноманітних класифікацій особистих немайнових прав фізичної особи за різними критеріями. Законодавець же особисті немайнові права поділяє на 2 групи: особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи та особисті немайнові прана, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
Необхідно розкрити зміст та шляхи реалізації окремих видів і особистих немайнових прав та їх правове регулювання законодавством України.
Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи. Центральне місце серед особистих немайнових прав фізичної особи посідає: право на життя; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю; право на охорону здоров'я; право на надання медичної допомоги; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на свободу та право на особисту недоторканість; право на сім’ю; право на опіку та піклування; право на таємницю про стан здоров’я; право на донорство; право на безпечне для життя та здоров’я довкілля тощо.
Особисті немайнові права. що забезпечують соціальне буття людини. До них відносять: право на ім’я, право на зміну імені, право на використання імені, право на повагу до гідності та честі, право на недоторканості ділової репутації; право на індивідуальність, право на особисте життя та його таємницю, право на інформацію, право на особисті папери та їх розпорядженням, право на ознайомлення з особистими паперами, що передані до фонду бібліотек та архівів, право на таємницю кореспонденції, право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, право на місце проживання, право на недоторканість житла, право на свободу пересування, право на повагу людини, яка померла, право на вибір роду занять, право на свободу об’єднання, право на мирні зібрання тощо.
Цивільно-правова характеристика права на охорону та захист особистих немайнових права, а саме визначення, підстави виникнення та особливості, зміст даного права, загальні та спеціальні способи захисту особистих немайнових прав.
Нормативно-правові акти та рекомендована література
Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
Про органи реєстрації актів громадянського стану: Закон України від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. - № 14. - Ст. 78.
Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р. № 3 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1999. - № 5. — С. 5.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 87-108.
Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.); За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — С. 59-77.
Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 89-101.
Зензин А., Невзгодина Е. Расширить основания ограничения дееспособности граждан // Социалистическая законность. — 1987. - № 5. - С. 64-65.
Никитин Н. Практика расемотрения судами дел о признаний гражданина безвестно отсутствующим и обьявлении его умершим // Советская юстиция. - 1981. - № 24. - С. 18-19.
Бобко В. Правові наслідки з'явлення громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 6. - С. 48-50.
Семінарське заняття №4.
Тема: « Юридичні особи як суб’єкти цивільного права»
План семінарського заняття
Поняття та ознаки юридичної особи.
Правоздатність юридичних осіб та її зміст.
Порядок створення та припинення юридичних осіб.
Види юридичних осіб.
Організаційно-правові форми юридичних осіб.
Підприємницькі товариства
Особливості цивільної правосуб'єктності держави Україна як суб'єкта цивільного права.
Правосуб'єктність Автономної Республіки Крим як суб'єкта цивільного права.
Правосуб'єктність територіальних громад як суб'єктів цивільного права.
Повинні знати такі терміни:
юридична особа, організаційна єдність, майнова відокремленість, самостійна цивільно-правова відповідальність юридичної особи. загальна та спеціальна правоздатність юридичної особи, цивільна дієздатність юридичної особи, майнові та немайнові права юридичної особи, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту (комерційне найменування, знаки для товарів, географічне зазначення, виробнича марка,); розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний та договірний спосіб створення юридичної особи, представництво, філія, дочірнє підприємство; реорганізація (злиття, поділ, приєднання, перетворення) та ліквідація юридичної особи, об’єднання підприємств (асоціація, корпорація, консорціум, концерн); класифікація юридичної особи; товариство. установа.; господарські товариства, учасники та вищі органи управляння господарських товариств; акціонерне, відкрите, закрите, командитне та повне товариство; виробничий кооператив, непідприємницькі юридичні особи (релігійні, громадські, благодійні організації, політичні партії тощо), бюджетна установа, держава, як суб’єкт цивільних правовідносин; особливості державі, як суб’єкта цивільних правовідносин; способи набуття права власності державою; Автономна Республіка Крим, як суб’єкти цивільних правовідносин; територіальні громади як суб’єкти цивільних правовідносин; органи місцевого самоврядування в цивільних правовідносин; правові форми участі держави, АРК, територіальних громад у цивільних правовідносинах.
Самостійна робота (викласти письмово):
Задача 1
Юридична особа "Стоматологія" уклала договір із заводом медичного устаткування на придбання обладнання для стоматологічного кабінету. Після відвантаження обладнання заводом-виготовлювачем, було з'ясовано, що в договорі не зазначені найменування відділення банку і номер банківського рахунку юридичної особи "Стоматологія". У відповіді на вимогу правління заводу повідомити свої платіжні реквізити, уповноважена особа юридичної особи "Стоматологія" повідомила, що не має взагалі рахунку, а її фінансове обслуговування здійснює районний відділ охорони здоров'я. На той час обладнання для стоматологічного кабінету було вже доставлено в лікарню, змонтоване в стаціонарному приміщенні і використовувалось для лікування хворих. Сформулюйте правові запитання ? Вирішіть справу.
Задача 2
Павлов, Грошин та Шиян заснували закрите акціонерне товариство. Через рік Шиян заявив про вихід з числа акціонерів і виступив на загальних зборах із заявою про виділ йому в натурі вкладу, який він вніс до уставного фонду товариства. Загальні збори відмовили Шияну в задоволенні його вимог, мотивуючи це тим, що акціонер не має права вимагати виділу вкладу. Вони порадили йому передати свій вклад іншій особі, яка сплатить йому вартість вкладу. Шиян не погодився з таким рішенням і звернувся з позовом до суду. Сформулюйте правові питання. Як слід вирішити справу?
Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:
Задача 1.
Державне підприємство «Хорт» було викуплено організацією орендарів і перетворено у товариство з обмеженою відповідальністю. Робітник Олексіїв у зв'язку з виходом на пенсію і припиненням трудових відносин з товариством звернувся до правління товариства із заявою про повернення йому вкладу, внесеного ним в уставний фонд товариства в натурі, а саме: передати йому окреме нежиле приміщення та транспортний засіб марки "Жигулі". Голова правління товариства у відповіді на заяву Олексієва повідомив, що майно товариства є колективною власністю і воно належить товариству, окрім того, відповідно до Статуту товариства, майно розподіляється між членами трудового колективу лише при ліквідації товариства, В усіх інших випадках члени трудового колективу і особи, що припинили трудові відносини з товариством з будь-яких причин, не мають права на отримання свого вкладу навіть у грошовій формі. їм на цей вклад лише нараховуються і виплачуються проценти у розмірі, що визначається трудовим колективом, виходячи з результатів господарської діяльності товариства, Олексії звернувся з позовом до суду про витребування свого майна у товариства "Хорт". Сформулюйте правові питання. Вирішіть справу.
Задача 2.
Генеральний директор виробничого об'єднання хлібопекарної промисловості (ВОХП) виніс на засіданні правління питання про перетворення об'єднання в акціонерне товариство і звернувся до фірми по наданню юридичних послуг із завданням проаналізувати всі можливі варіанти, переваги і недоліки перетворення ВОХП на акціонерне товариство. До складу об'єднання входять 3 хлібозаводи, І кондитерський цех по виготовленню тортів та ремонтно-монтажний комбінат, балансова оцінка основних і оборотних засобів яких складає 2 мільйона гривень. В програму приватизації включено З хлібозаводи.
Генеральний директор юридичної фірми дав своїм юристам такі завдання:
З'ясувати порядок створення акціонерних товариств на базі державного майна?
Виявити переваги акціонерних товариств перед державним виробничим об'єднанням?
Яким чином до складу акціонерного товариства можуть увійти хлібозаводи?
Як необхідно провести перетворення об'єднання?
Яким чином зможе акціонерне товариство ввести до складу підприємства, трудові колективи яких не виявляють бажання акціонуватися?
Яка різниця між акціонерним товариством відкритого і закритого типу?
Чи зможе акціонерне товариство в майбутньому створити спільне підприємство?
Яке правове значення контрольного пакету акцій і яким чином здійснюється їх емісія?
Питання до самоконтролю:
Розкрийте зміст правоздатності юридичних осіб.
В чому полягає загальна правоздатність юридичних осіб?
Чи є тотожними терміни «правоздатність юридичної особи» і «дієздатність юридичної особи»?
В чому схожість та відмінність правоздатності юридичних осіб та правоздатності фізичних осіб?
Назвіть способи утворення юридичних осіб,
Який порядок утворення юридичних осіб публічного права та юридичних осіб приватного права?
Порядок реєстрації юридичних осіб та суб'єктів підприємницької діяльності. Суб'єкти реєстрації.
Назвіть організаційно-правові форми юридичних осіб.
Установчі документи юридичних осіб.
Органи юридичної особи.
Ліквідація юридичних осіб. Порядок створення та повноваження ліквідаційної комісії.
Підстави визнання юридичної особи банкрутом.
Визначте статус філіалів, представництв та дочірніх підприємств.
Поняття господарського товариства та його види.
Розкрийте зміст термінів "асоціація", "корпорація", "концерн", "консорціум".
Поняття кооперативу та його види.
Що таке підприємницькі товариства?
В чому виражається особливе місце держави Україна серед суб'єктів цивільного права?
В особі яких органів держава Україна може виступати як суб'єкт цивільного права?
Яке майно може переходити у власність держави?
Які способи набуття права власності притаманні лише державі?
Як Ви розумієте термін «державна скарбниця»?
До якої форми власності належить власність Автономної Республіки Крим?
В які цивільні відносини можуть вступати територіальні громади?
Дайте визначення територіальній громаді?
Чи може держава виступати в якості боржника?
Суб'єктами якої форми власності є територіальні громади?
Чи можуть фізичні особи бути представниками держави Україна, Автономної Республіки Крим і територіальних громад? Якщо так, то в яких випадках і на основі якого документу?
Теми рефератів
Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб публічного права.
Право власності релігійних організацій.
Правовий статус дочірнього підприємства.
Місце правового інституту бюджетної установи в системі права.
Суб'єкти підприємницької діяльності: правовий статус та перспективи розвитку.
Кооператив: вдосконалення правового статусу.
Акціонерні товариства: перспективи розвитку.
Процедура банкрутства: нинішній стан і перспективи.
Товарний знак для товарів та послуг як особисте немайнове право юридичної особи.
Правовий статус юридичних осіб приватного права.
Питання цивільно-правової відповідальності юридичних осіб публічного права.
Цивільна правосуб’єктність держави, АРК, територіальних громад.
Методичні вказівки
Нарівні з фізичними особами, суб'єктами цивільного права виступають різноманітні колективні утворення (підприємства, господарські товариства, кооперативи, громадські об'єднання тощо). Відповідно до цивільного законодавства за юридичними особами визнається цивільна правоздатність. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ч.1 ст. 91 ЦК України). Якщо фізичні особи є живими істотами, які можуть виражати своє волевиявлення, то юридичні особи не є живими істотами, але від їх імені діє об'єднана людська воля, яка направлена на досягнення певної мети, задля якої і створюється певна юридична особа.
Ст. 80 ЦК України встановлює, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
До ознак юридичної особи традиційно відносять: організаційну єдність; наявність відокремленого майна; здатність нести самостійну майнову відповідальність; виступ в цивільному обороті від свого імені; здатність бути позивачем або відповідачем у суді.
Як вже зазначалося, юридична особа — це переважно колективне утворення, певним чином організований колектив людей. Ці колективи можуть організовуватися за різними принципами, наприклад, шляхом добровільного об'єднання фізичних осіб на основі членства в колективному сільськогосподарському підприємстві або шляхом укладення трудового договору між роботодавцем (адміністрацією підприємства) та робітником тощо. Кожне колективне утворення має свою внутрішню організаційну структуру, органи управління. Організаційна структура юридичної особи встановлюється її статутом. Юридична особа може містити певні організаційні елементи (підрозділи). Всі ці елементи складають єдине ціле юридичної особи, вони взаємопов'язані між собою і взаємодіють. Гак, наприклад, юридична особа публічного права Міністерство внутрішніх справ України має свої управління, відділи, відлічений тощо. І зрозумілим є те, що якщо ці структурні підрозділи не будуть взаємодіяти і співпрацювати, і о не буде досягнуто цілей та завдань, задля досягнення яких була утворена ця юридична особа.
Кожна юридична особа має своє відокремлене майно. Воно відокремлено від майна членів трудового колективу цієї юридичної особи. від майна інших юридичних осіб, від. майна тих юридичних осіб та органів, які утворили цю юридичну особу тощо. Своїм майном юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями перед іншими суб'єктами права.
Кожна юридична особа виступає в цивільному обороті від свою імені. При вступі в цивільні правовідносини, вона вказує своє найменування. Враховуючи, що при здійсненні цивільних прав та обов'язків між суб'єктами цивільного права можуть виникати спірні питання, юридична особа здатна виступати як позивачем, так і відповідачем у суді.
До другорядних ознак юридичної особи відносять здатність маги рахунок у банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотними, тому що при реєстрації юридичної особи для здійснення розрахунків та інших платежів юридична особа зобов'язана відкрити рахунок у банку; для укладення письмових правочинів з іншими суб'єктами цивільних правовідносин, які не потребують нотаріального посвідчення, необхідна наявність круглої печатки тощо.
Як вже було зазначено, юридична особа може мати такі самі права і обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які пов'язані з природними властивостями людини - право на життя, право на донорство, право на сім'ю, право на особисту недоторканність тощо. Такі права можуть належати лише фізичним особам.
Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення (державної реєстрації або реєстрації її статуту) і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 91 ЦК України). Зауважимо, що виникнення правоздатності і дієздатності юридичної особи збігається у часі, вони виникають одночасно. Місцезнаходженням юридичної особи визначається місце її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах.
Майнові права та обов'язки юридичної особи можуть виникати з різних підстав: з правочинів, як з односторонніх (заповіту, довіреності, оголошення конкурсу тощо), так і з двосторонніх (договорів тощо). Також підставами виникнення прав та обов'язків юридичних осіб можуть бути протиправні дії (заподіяння шкоди, набуття, збереження майна без достатньої правової підстави тощо). Юридична особа здатна також, мати особисті немайнові права та обов'язки. До них відносять права на недоторканність ділової репутації та її захист у судовому порядку, на таємницю кореспонденції, на інформацію, право на найменування, право на знаки для товарів і послуг, на виробничу марку тощо.
Засобом індивідуалізації учасників цивільного обороту, зокрема юридичних осіб, є найменування юридичної особи, знаки для товарів і послуг, географічне зазначення походження товарів тощо. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування юридичній особі надає суб'єкт, який приймає рішення про її створення. При цьому найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. (Міністерство фінансів України, Рахункова палата України, видавництво «Школа», Херсонський державний університет тощо). Юридична особа може мати крім повного найменування, скорочене найменування (повне найменування — закрите акціонерне товариство "Оболонь" — скорочене — ЗАТ "Оболонь", по аналогії ТОВ "Альберт", ЗАТ "Чумак", АПК "Полісся" тощо). Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування ("Світоч" "Верес", "Ке8Ііе" тощо). Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру. У разі зміни свого найменування, юридична особа крім інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошення про це вдрукованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи (ст. 90 ЦК України). У жодному нормативно-правовому акті не визначено суб'єктів, права яких на знаки для товарів і послуг охороняються. Охорони вказаних прав здійснюватиметься лише за умови отримання свідоцтва власником знаку для товарів і послуг (ст.ст. 10-13 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"). Такими суб'єктами можуть бути як юридичні особи, які виробляють і (або) продають товари або надають послуги, так і фізичні особи, які зареєструвалися як суб'єкти підприємницької діяльності. Право інтелектуальної власності юридичної особи па географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом (на упаковках кондитерських виробів вказується географічне зазначення – «Житомирські ласощі» тощо). Виробнича марка як засіб індивідуалізації юридичної особи та продукції, що нею виготовляється, включає в себе найменування організації, вказівки на сорт виробу, номер стандарту, ціну та інші відомості.
Юридична особа має право на недоторканність ділової репутації та її судовий захист (ст. 94 ЦК України). Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Юридична особа може створювати як єдиноначальні органи (генеральний директор товариства), так і колегіальні (загальні збори уповноважених, загальні збори акціонерів, правління тощо). Виступаючи від імені юридичної особи орган або особа, які її представляють, діють від імені всього колективу, від імені самої юридичної особи. В разі перевищення своїх повноважень органи (особи) несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.
Створення юридичних осіб відбувається в установленому законом порядку. Способи створення юридичних осіб розрізняються в залежності від видів юридичних осіб. Прийнято розрізняти такі способи створення юридичних осіб як розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Сутність розпорядчого способу полягає в тому, що юридичні особи утворюються на підставі видання розпорядчого акту Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування про створення юридичної особи. Той орган, що видав розпорядчий акт про створення юридичної особи, затверджує її статут або положення. В такому порядку утворюються юридичні особи публічного права. Наприклад, Положення про Національне агентство України по управлінню державними корпоративними правами, затверджене Указом Президента України, постанова Кабінету Міністрів України "Про створення державної інспекції праці Міністерства прані" тощо. Для утворення юридичної особи нормативно-явочним способом необхідно, щоб умови створення юридичної особи були закріплені в нормативно-правовому акті у вигляді загального дозволу держави, але цього недостатньо для створення юридичної особи, необхідна ще й ініціатива (явка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. Так, благодійна організація може бути утворена за ініціативою фізичних осіб на добровільних засадах на основі Закону У країни "Про благодійництво та благодійні організації" або фізичні особи з метою задоволення релігійних потреб сповідувати і поширювати віру можуть утворити релігійну організацію на основі Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Якщо юридична особа утворюється у дозвільний спосіб, ініціатори повинні отримати дозвіл на її створення від відповідних органів чи підприємств. Такий дозвіл необхідний для створення юридичних осіб, діяльність яких пов'язана із громадською безпекою, охороною здоров'я фізичних осіб, забезпеченням правопорядку, грошово-кредитним обігом, здобуттям освіти тощо. Так, для створення приватної стоматологічної клініки необхідний дозвіл Міністерства охорони здоров'я; дозвіл на створення комерційного навчального закладу надає Міністерство освіти та науки тощо. У такий же спосіб утворюються дочірні підприємства, які з дозволу діючого підприємства виділяються з його складу в окрему юридичну особу. Юридичні особи можуть утворюватися у договірний спосіб. Фізичні та юридичні особи можуть добровільно об'єднуватися для досягнення певних цілей шляхом укладення установчого договору. У такому порядку можуть утворюватися деякі господарські товариства, асоціації, корпорації тощо.
Від юридичних осіб слід відрізняти філії та представництва юридичних осіб. Так, від імені юридичної особи можуть діяти їх представництва. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (ст. 95 ЦК України). Філії є відокремленими підрозділами юридичної особи, які здійснюють всі або частину її функцій та розташовані поза її місцезнаходженням. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Припинення юридичної особи відбувається удвох формах: шляхом реорганізації та шляхом ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про ЇЇ припинення. Слід наголосити, що законодавець не закріплює вичерпних обставин, що можуть зумовлювати припинення діяльності юридичної особи. До таких обставин можна віднести досягнення цілей, задля яких була утворена юридична особа; закінчення строку, на який утворювалася юридична особа; нерентабельність юридичної особи; відпала необхідність у існуванні юридичної особи внаслідок зміни суспільних відносин тощо. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи відповідно до положень Цивільного кодексу України. Реорганізація юридичної особи відбувається в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення). Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання. Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення передбачається ст. 107 ЦК України. При злитті на основі двох або більше юридичних осіб утворюється нова юридична особа, до якої переходять всі права та обов'язки тих осіб, які припиняють свою діяльність внаслідок злитім (наприклад, ТОВ "Азарт" і ТОВ "Спорт" зливаються в одну юридичну особу ТОВ "Старт"). При поділі на основі однієї юридичної особи утворюються дві або більше нових юридичних осіб (наприклад, ТОВ "Велес" здійснює поділ на ТОВ "Вел" і ТОВ "Аква"). При приєднанні до однієї юридичної особи приєднуються одна або більше юридичних осіб, відповідно права та обов'язки приєднаних юридичних осіб переходять до юридичної особи, до якої приєднуються. Наприклад, до ТПВ "Оранта" приєднується ТДВ "Світ" і утворюється ТДВ "Філат"). При перетворенні юридичної особи відбувається зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи (наприклад, колективне сільськогосподарське підприємство перетворюється у відкрите акціонерне товариство або міжгосподарське підприємство перетворюється на товариство з обмеженою відповідальністю тощо). Слід звернути увагу на те, що виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (ст. 109 ЦК України), отже виділ не є способом реорганізації юридичної особи, тому що при виділі юридична особа зберігає своє існування, але як нова юридична особа, оскільки з неї виділився один або більше структурних підрозділів, які створюються як нові юридичні особи. Ліквідація юридичної особи ~ це припинення юридичної особи без переходу її прав та обов'язків до інших юридичних чи фізичних осіб. Ліквідація може відбуватися в добровільному і примусовому порядку. У добровільному порядку юридична особа може бути ліквідована за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також і; інших випадках, передбачених установчими документами. У примусовому порядку юридична особа може бути ліквідована за рішенням суду про визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом. Гак, у примусовому порядку може бути ліквідовано командитне товариство, якщо з нього вибули всі учасники, які відповідають за зобов'язаннями всім своїм майном.
Слід мати на увазі, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом (ч. 3 ст. 110 ЦК У країни).
Юридичні особи поділяють на різні види в залежності від певних критеріїв. Необхідно звернути увагу на те, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяють на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (ч. 2 ст. 81 ЦК України). Це положення є запозиченим із законодавства зарубіжних держав. Юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з метою участі у різних цивільних правовідносинах. Наприклад, господарські товариства, кооперативи тощо. Юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті. Наприклад, міністерства, державні комітети, школи тощо. Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування.
Залежно від існуючих форм власності в Україні юридичні особи поділяють на приватні, колективні, державні, комунальні і змішані. Тут слід наголосити на тому, що Цивільним кодексом України не закріплено такої форми власності як колективна, водночас Господарським кодексом України положення про колективну власність закріплюється.
Відповідно до суб'єктного складу юридичні особи можуть бути українські, спільні із залученням іноземного інвестора, іноземні, міжнародні організації та об'єднання. В юридичній літературі проводять класифікацію юридичних осіб і за інтими ознаками.
Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ і інших формах, встановлених законом (ст. 83 ЦК України). Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб-учасників, які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяють на підприємницькі та непідприємницькі. Підприємницькі товариства — не товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. До них можуть відноситися господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство (закрите і відкрите), а також виробничі кооперативи. Непідприємницькі товариства — не товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. До непідприємницьких товариств відносять споживчі кооперативи, об'єднання громадян (такі організації, як релігійні, благодійні, творчі спілки, кондомініуми, політичні партії тощо). Установа - організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Для більш глибокого вивчення питання про форми юридичних осіб необхідно опрацювати Закони України "Про господарські товариства", «Про об’єднання громадян», "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про благодійництво та благодійні організації", "Про банки і банківську діяльність" та їй.
Суб'єктами цивільного права нарівні з фізичними та юридичними особами є держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальні громади (ст.2 ЦК України). При вивченні цієї теми слід звернути увагу на особливий характер держави Україна як суб'єкта цивільного права. Ця особливість виражається втому, що держава визначає правовий статус інших суб'єктів цивільного права: фізичних осіб, юридичних осіб, Автономної Республіки Крим, територіальних громад і в тому числі свій власний статус шляхом прийняття нормативно-правових актів.
Ст. 167 ЦК України визначає правові форми участі держави у цивільних правовідносинах. Так, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та порядку, встановлених Конституцією України та законом.
Держава також може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 1 ЦК України в цивільні правовідносини учасники вступають на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності. Держава як рівноправний учасник цивільних правовідносин, здійснює своє вільне волевиявлення при вступі в цивільні правовідносини через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Від імені держави, за спеціальним дорученням можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами. Водночас, правосуб'єктність держави відрізняється від правосуб'єктності інших суб'єктів цивільного права. Правоздатність держави можна визначити як спеціальну, тобто не зважаючи па рівноправність участі в цивільному обороті, вона може мати лише ті права і обов'язки, які передбачені законом (спеціальний дозвіл).
Держава може реалізовувати свою цивільну правосуб'єктність, вступаючи в різноманітні цивільні правовідносини. Відповідно до ст. 31 Закону України "Про власність" держава є суб'єктом державної власності. Більшість державного майна закріплена за державними підприємствами та державними установами на правах повного господарського відання та оперативного управління. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. Вона не відповідає за зобов'язаннями створених нею юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави. Також вона не відповідає за зобов'язаннями Автономної Республіки Крим і територіальних громад. Держава може виступати у якості боржника у зобов'язаннях із заподіяння шкоди, договорах купівлі-продажу, державної позики, державного кредитування тощо. Таким чином, держава Україна як суб'єкт цивільною права може нести самостійну майнову відповідальність за рахунок майна, яке не закріплено за конкретними державними підприємствами і установами. Державну власність становлять: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, системи зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; Національний банк України, інші банки та їхні установи і створювані ними кредитні ресурси; державні резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних закладів та інше майно.
Держава може набувати право державної власності у різні способи. Так, держава може успадковувати майно; набувати права власності на скарб, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК України). Згідно із ст. 353 ЦК України у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція). Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Держава може набувати право державної власності у такий спосіб як конфіскація. Згідно із ст. 354 ЦК України може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. затверджено Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, яке переходить у власність держави і розпорядження ним. При вивченні зазначеного нормативно-правового акту студентам пропонується звернути увагу на те, що деякі права набуття права власності державою відповідно до нового Цивільного кодексу України перейдуть до територіальних громад. Так, наприклад, майно, визнане безгосподарним, переходитиме у власність не держави, а у власність територіальних громад, на території яких знаходилось це майно тощо. Зауважимо, що такі способи набуття права власності як реквізиція та конфіскація належать лише державі. Інші суб'єкти у такі способи набувати право власності не можуть.
Відповідно до ч. З ст. 9 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" держава може вступати в цивільні правовідносини в особі Національного банку України з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладати відповідні міжбанківські угоди; здійснювати облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках тощо.
Згідно із ст.ст. 2, 14-1, 14-2 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" держава може бути емітентом цінних паперів в особі уповноваженого органу (наприклад, Міністерства фінансів України). Так, держава здійснює випуск казначейських зобов'язань України, облігацій внутрішніх і зовнішніх державних позик та виплачує за ними прибуток.
До держави можуть переходити певні повноваження у сфері інтелектуальної власності. Так, держава може бути суб'єктом авторських, винахідницьких та інших правовідносин. Для більш глибокого вивчення цього питання студентам доцільно ознайомитися із Законами України "Про авторське права та суміжні права", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності.
Суб'єктом цивільного права є Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України. Правовий статус Автономної Республіки Крим визначається Конституцією України, законами, Конституцією Автономної Республіки Крим та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 168 ЦК України Автономна Республіка Крим діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом; юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо); брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом. Автономна Республіка Крим набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через свої органи влади у межах їх компетенції, встановленої законом. Від імені Автономної Республіки Крим за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. Автономна Республіка Крим може успадковувати майно, якщо вона як спадкоємець буде передбачена в заповіті. Автономна Республіка Крим не відповідає за зобов'язаннями створених нею юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом. В свою чергу, останні не відповідають за її зобов'язаннями. Автономна Республіка Крим не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад.
Територіальні громади також можуть виступати самостійним суб'єктом цивільного права. Територіальні громади здійснюють свою діяльність на основі Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування" та інших нормативно-правових актів. Під територіальними громадами, відповідно до ст. 140 Конституції України, визначаються жителі села чи добровільного об'єднання у сільську громаду, жителі кількох сіл, селища та міста, які можуть самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Законодавець в ст. 167 ЦК України визначив правові форми участі територіальних громад у цивільних правовідносинах. Вони діють у цих правовідносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України й законом; юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), та брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом. Так, до органів місцевого самоврядування належать сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селиш та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рал.
У випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами від імені територіальних громад за спеціальним дорученням можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. Ст. 142 Конституції України визначено, що територіальна громада є суб'єктом права комунальної власності. Територіальні громади можуть набувати права комунальної власності на підставі ст. 328 ЦК України. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування здійснюють правомочності володіння, користування та розпорядження комунальною власністю. На праві комунальної власності територіальним громадам належить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади сіл. селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
У комунальну власність певної територіальної громади може бути передана безгосподарна річ у порядку, встановленому законом за рішенням суду. Відповідно до ст. 338 ЦК України у комунальну власність територіальної громади може переходити сума виторгу від продажу транспортного засобу, який було знайдено на території цієї громади у разі, якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу. Відповідно до ч,2 ст. 341 ЦК України у разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї, ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено. Територіальні громади можуть виступати суб'єктами спадкових відносин, зокрема, якщо спадкодавець в заповіті визначив спадкоємцем конкретну територіальну громаду.
Студентам необхідно уважно ознайомитися із ст. 11 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", згідно з якою такі органи місцевого самоврядування як місцеві ради можуть випускати облігації місцевих позик.
Необхідно також знати, що законодавець визначив територіальні громади відповідальними за зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. Територіальні громади через свої органи можуть виступати в якості боржника за зобов'язаннями із заподіяння шкоди. Територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом. В свою чергу, юридичні особи, створені територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями цих територіальних громад. Ч. 5 ст. 176 ЦК України встановлює, що територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави Україна, Автономної Республіки Крим та інших територіальних громад.
Нормативно-правові акти та рекомендована література
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. -2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14. — Ст. 168.
Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 49. - Ст. 682.
Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 508.
Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. - № 5-6. — Ст. 30.
Про благодійництво і благодійні організації: Закон України від 16 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. - № 46. - Ст. 292.
Про патентування деяких видів підприємницької діяльності: Закон України від 23 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 20. - Ст. 82.
Про об'єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. - № 34. — Ст. 504.
Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України —1991. - № 47 — Ст. 646.
Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 25. -Ст. 283.
Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 р. (в новій ред. від 30 червня 1999 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 42-43. - Ст. 378.
Про охорону прав на знаки для товарів та послуг: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. -№ 7. - Ст. 36.
Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації: Указ Президента України від 11 травня 1994 р. //Урядовий кур'єр від 19 травня 1994 р. - № 76-77.
Про створення Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118 // Урядовий кур'єр від 1 лютого 1996 р. - № 20-21.
Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації благодійних організацій: Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 382 // Офіційний вісник України. — 1998. - № 13. - Ст. 490.
Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 //Офіційний вісник України. - 1998. - № 21. - Ст. 767.
Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 // Офіційний вісник України - 1998. - № 21. — Ст. 767.
Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 140 // Урядовий кур'єр від 8 квітня 1993 р. – С. 52-53.
Притика Д.М., Карабань В.Я.. Ригань В/Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. 1.1. — Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень. 2000. - С. 240-557.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва. А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 109-127.
Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 102-123.
Цивільне право України. Частина перша. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.И.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.: За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи. — Харків: Право, 2000. — С. 86-114.
Баранцев П. Ліквідація підприємства: правове регулювання, оподаткування // Право України. — 2000. - >й 12. -- С. 77-80.
Воловик О. Вдосконалення правового регулювання правонаступництва внаслідок реорганізації юридичних осіб // Право України. - 2000. - № 8. - С. 58-60.
Кравчук В. Про правоздатність юридичних осіб: окремі питання // Право України. - 1999. - №11. - С. 16-19.
Пєсков В. Правові аспекти організації дочірніх підприємств // Право України. - 1999. - №10 . - С. 22-24.
Кочергіна К. Організаційно-правові форми комерційних юридичних осіб за законодавством України // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 6. - С. 45-47.
Бондаренко І. Засоби державного регулювання господарської діяльності за участю казенних підприємств // Право України. - 2001. - № 1. - С. 47-49.
Гордієнко О. Малі підприємства: критерії правовою статус) і проблеми його вдосконалення // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 6. С. 8-12.
Семінарське заняття №5.
Тема: «Об’єкти цивільних прав»
План семінарського заняття
Поняття, види об'єктів цивільних прав. Поняття правового режиму.
Речі як об'єкти цивільних прав. Поняття речей, їх класифікація та її правове значення.
Гроші, валютні цінності та цінні папери як об'єкти цивільних прав.
Дії (результати робіт, послуги) та результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти цивільних прав.
Інформація як об'єкт цивільних прав.
Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав.
Майновий комплекс підприємства як об’єкт цивільних правовідносин.
Повинні знати такі терміни: об’єктів цивільних прав; оборотоздатність об’єктів цивільних прав; об’єкти цивільних прав що обертаються вільно; об’єкти цивільних прав, що вилучені з цивільного обороту; об’єкти цивільних прав обмежено оборотоздатні; річ, рухомі та нерухомі речі, подільні та не подільні речі, індивідуально визначені та родові речі, споживні та неспоживні речі, головна річ та приналежність, продукція, плоди та доходи, майно, гроші, валютні цінності, тварини, як особливий об’єкт цивільних прав; майновий комплекс підприємства; цінні папери; цінні папери на пред’явника, іменні цінні папери, ордерні цінні папери; товарні та грошові цінні папери та інші види цінних паперів; результати роботи, послуги, інформація як об’єкт цивільних прав; конфіденційна та таємна інформація.
Самостійна робота (викласти письмово):
Завдання 1
Проведіть класифікацію наступних речей: колекція поштових марок; зібрання детективних творів О. Марининої; 100 кг борошна; знаряддя лову; колекція платівок К. Орбакайте; однокімнатна квартира (приватний будинок); набір срібних столових приборів; фамільний столовий сервіз; 2 кг цукру; 1 кубометр лісу; бібліотека художньої літератури; 2 пари взуття; жіночий костюм; музичний кінотеатр; картина; 700 літрів бензину; цілісний майновий комплекс; гроші, номіналом у 100 гривень.
Завдання 2
Розмістіть по нижченаведеним групам цінні папери: чек, ощадний сертифікат, облігація, акція, казначейські зобов'язання, ощадний сертифікат, інвестиційний сертифікат, вексель, приватизаційні папери, коносамент.
група: можуть видаватися лише як цінні папери на пред'явника.
група: можуть видаватися лише як іменні цінні папери.
група: можуть видаватися лише як ордерні цінні папери.
група: можуть видаватися лише як іменні та ордерні цінні папери.
група: можуть видаватися лише як цінні папери на пред'явника та як іменні.
Завдання 3.
Коржаков протягом тривалого часу колекціонував старовинні ікони. Після смерті Коржакова, було оголошено складений Коржаковим заповіт, за яким все майно, в тому числі і колекція ікон повинна перейти у рівних частках до дружини і дочки та до його рідного брата. Дружина Коржакова заперечувала проти поділу колекції ікон, вважаючи, що колекція є неподільною і пропонувала рідному брату його частку в колекції замінити іншим майном із своєї частки або відшкодувати вартість цієї частини спадку грішми. Брат Коржакова не погоджувався з жодним із варіантів і вимагав передачі відповідної частини колекції в натурі. Дружина Коржакова звернулася до суду за захистом своїх прав. Сформулюйте правові питання. Вирішіть спір.
Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:
Задача 1
ЗАТ "Нова зоря" випустило акції і розподілило між своїми працівниками. Представники ЗАТ "Джаф" почали укладати договори купівлі-продажу акцій у пенсіонерів (колишніх працівників товариства "Нова зоря"). ЗАТ "Нош зоря" звернулося до суду з позовом про визнання вчинених правочинів представниками ЗАТ «Джаф» недійсними. Дайте визначення поняття закритого акціонерного товариства. Чи мали право колишні працівники ЗАТ "Нова зоря "продавати акції товариства ? Яке рішення повинен винести суд по даній справі?
Задача 2
У громадянина України Савченко було два сини Іван і Богдан. Після смерті за складеним ним заповітом, дача заповідалась Івану, а гараж і автомобіль Богдану. Іван, який прийняв у спадщину дачу, звернувся до брата Богдана з вимогою віддати йому деякі частини автомобілю (колеса, мотор), щоб урівняти вартість їхніх часток, але Богдан не погодився, мотивуючи тим, що в такому разі вартість автомобілю значно зменшиться. З метою досягнення справедливості Іван звернувся до суду. Сформулюйте правові питання. Дайте відповідь.
Питання до самоконтролю:
Назвіть особливі об'єкти цивільних прав.
Назвіть об'єкти цивільних прав, щодо яких встановлюються спеціальні правила обороноздатності.
Поділіть об’єкти цивільних прав за правових режимом.
Визначте речі, майно як об’єкти цивільних прав.
Дайте класифікацію речей.
Визначте гроші як об’єкти цивільних прав.
Назвіть ознаки особистих немайнових благ.
Що таке валютні цінності?
Метали якої групи відносять до монетарних металів?
Назвіть види цінних паперів за Цивільним кодексом України.
Чим відрізняються іменні цінні папери від цінних паперів на пред'явника?
Чим відрізняються іменні папери від ордерних цінних паперів?
Чи відноситься чек і коносамент до цінних паперів відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондовий біржу"?
Які види облігацій Ви знаєте?
Які суб'єкти можуть випускати (видавати) цінні папери?
Чи мають право юридичні особи випускати акції?
Які Ви знаєте види казначейських зобов'язань?
Чим відрізняється простий вексель від переказного?
Які функції виконують гроші?
До яких видів об'єктів цивільних прав відноситься цілісний майновий комплекс?
До якого виду цінних паперів за змістом відноситься коносамент?
Які види послуг Ви знаєте?
Як Ви розумієте термін "цесія"?
Надайте поняття дій, як об’єктів цивільних правовідносин.
Охарактеризуйте зобов’язальні вимоги як об’єкти цивільних прав.
Поняття інформації як об’єкт цивільних прав.
Теми рефератів
Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування.
Послуги як об'єкти цивільних прав.
Ринок нерухомості в Україні: становлення та перспективи розвитку.
Оборотоздатність об’єктів цивільного права.
Об’єкт страхових відносин.
Передумови формування в Україні інформаційного права.
Право акціонера на інформацію.
Методичні вказівки
Як було з'ясовано в темі "Цивільні правовідносини", одним з елементів цивільних правовідносин є об'єкти. ЦК України закріплює окремий розділ "Об'єкти цивільних прав" (ст.ст. 177- 201).
Саме з приводу тих чи інших об'єктів суб'єкти цивільного права вступають в цивільні правовідносини для задоволення своїх потреб та інтересів. Такі відносини можуть виникати заради придбання, відчуження, дарування речей, надання послуг, використання права на наукове відкриття, права інтелектуальної власності на літературні та художні твори, комп'ютерні програми, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, захисту прав на життя, охорону здоров'я, медичну допомогу, особисту недоторканність, сім'ю, ім'я, інформацію, особисті папери, таємницю кореспонденції, недоторканність житла, місце проживання, на повагу до гідності та честі тощо. Таким чином, з прикладів видно, що об'єктами цивільних прав можуть бути матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти цивільного права вступають в цивільні правовідносини.
До об'єктів цивільних прав, відповідно до ст. 177 ЦК України відносяться речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Законодавець не визначає певних вимог чи ознак об'єктів цивільних прав, проте необхідною ознакою об'єктів цивільних прав є їх обороноздатність, тобто вони повинні бути об'єктами цивільного обороту. Без цієї ознаки будь-яка річ, робота, послуга тощо не можуть бути визнані об'єктом цивільного права.
В контексті сказаного, студентам слід знати, що не всі об'єкти цивільних прав можуть вільно обертатися в цивільному обороті. За критерієм оборотоздатності об'єкти поділяються на ті, що: обертаються вільно; вилучені з цивільного обороту; обмежено оборотоздатні. Так, відповідно до ст. 31 Закону України "Про власність" та ст. 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного оборогу, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Об'єкти, вилучені з цивільного обороту — це об'єкти, які не можуть бути предметом правочинів чи іншим чином переходити від одного суб'єкта до іншого в межах цивільного обороту. Ці об'єкти прямо встановлюються в законі. Наприклад, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси, вибухові речовини й засоби вибуху, зброя (крім мисливської та спортивної зброї), боєприпаси, бойові отруйні речовини та інші об'єкти. Для більш ретельного вивчення цього питання студентам необхідно звернутися до Законів України "Про використання ядерної енергії і а радіаційну безпеку", "Про природно-заповідний фонд", "Про підприємництво". Об'єкти, обмежено оборотоздатні - це об'єкти, які можуть належати тільки окремим учасникам цивільного обороту, або обіг таких об'єктів, їх придбання чи відчуження може здійснюватися лише на підставі відповідного дозволу. Наприклад, на придбання мисливської та спортивної зброї необхідний дозвіл органів внутрішніх справ тощо. Для деяких видів об’єктів цивільних прав встановлюються спеціальні правила оборотоздатності. Актами цивільного законодавства встановлюється правовий режим речей. Правовий режим складають порядок користування речами, способи і межі розпорядження цими речами.
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України). Речі залежно від їх правового режиму поділяють на такі види: нерухомі та рухомі; подільні та неподільні; індивідуально визначені та родові; споживні та неспоживчі; головні та їх приналежності; продукція, плоди та доходи; майно; гроші (грошові кошти); валютні цінності.
Законодавець визначив тварин особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Правила поводження з тваринами встановлюються законом. Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом (ст. 180 ЦК України).
Нерухомі та рухомі речі. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) відносять: земельні ділянки; об'єкти, розташовані на земельній ділянці. Переміщення цих речей і: неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на: повітряні та морські судна; судна внутрішньою плавання; космічні об'єкти; інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Нерухомістю є підприємство як єдиний майновий комплекс, до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, які встановлені договором або законом. Законодавцем встановлено особливий порядок переходу нерухомих речей від одного власника до іншого. Так, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження них прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до ч. І ст. 532 ЦК України зобов'язання про передання нерухомого майна виконуються за місцезнаходженням цього майна.
Рухомими речами є речі, які можна вільно перемішувати у просторі. Наприклад, продукти харчування, промислові товари тощо. Щодо рухомих речей державна реєстрація не встановлюється. Таким чином, практичне значення поділу речей на нерухомі й рухомі полягає втому, що права власників нерухомих речей с більш захищеними, ніж права власників рухомих речей.
Речі подільні та неподільні
Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 1 ст. 183 ЦК України). Наприклад, продукти харчування, бензин, інші види рідини тощо. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України). Наприклад, музичний центр, комп'ютер, відеокамера, літак тощо. Деякі речі можна одночасно класифікувати як нерухомі та неподільні, наприклад судно, будинок тощо. Студентам необхідно знати, що практичного значення поділ речей на подільні та неподільні набуває, коли виникає питання про поділ майна, яке належить власникам на праві спільної часткової або спільної сумісної власності. Якщо ця річ є неподільною, її частина в такому випадку може бути виділена в натурі, при можливості такого виділення, чи річ продається і гроші, вилучені від продажу неподільної речі діляться між співвласниками, або річ передається одному із співвласників за їх домовленістю чи за рішенням суду, і співвласник, якому передана річ, зобов'язується іншим співвласникам відшкодувати вартість належної їм частини речі. Іноді неподільність речі розуміється у юридичному значенні, а не у фізичному. Так, наприклад, неподільними є певні колекції марок, значків, картин, меблевий гарнітур, столовий сервіз, будинок тощо. Проте такі речі можуть стати подільними за домовленістю сторін, а в деяких випадках за рішенням суду.
Речі індивідуально-визначені та родові. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ч. І ст. 184 ЦК України). До таких речей відносять речі, які є єдиними у своєму роді (наприклад, Печерська Лавра, картина Гойї «Альба», скульптура Мікель Анжело «Венера Мелоска», Ейфелева вежа тощо); виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, із партії телевізорів виділений один, із партії годинників виділений один); відрізняються від інших кількома ознаками (наприклад, будинок Кабінету Міністрів України, будинок Театру опери та балету в м. Києві тощо). Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою (ч. 2 ст. 184 ЦК України). З цього випливає, що родові речі є замінними. Наприклад, 5 кг моркви, 10 тон борошна, 50 літрів молока, 100 метрів тканини тощо. Правове значення поділу речей на індивідуально-визначені та родові полягає втому, що при загибелі індивідуально-визначеної та родової речі наступають різні наслідки для боржника перед кредитором. Так, при загибелі індивідуально-визначеної речі, боржник звільняється від обов'язку повернути цю річ в натурі, тому що це вже неможливо, але він зобов'язаний відшкодувати шкоду в грошовому еквіваленті, тобто вартість цієї речі. При загибелі або знищенні родової речі, боржник може повернути кредиторові іншу подібну річ. Наприклад, замість 1 тонни цукру передати інший цукор в такій же вазі. Крім того, зобов'язання боржника припиняється відповідно до ч. і ст. 601 ЦК України зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Речі споживні та неспоживчі. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді. До речей, які внаслідок їх використання знищуються, можна віднести продукти харчування, паливо тощо. До речей, які припиняють існувати у первісному вигляді, відносять сировину, яка перетворюється на певну продукцію. Неспоживчою є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу. Наприклад, взуття, одяг, коштовності, засоби виробництва тощо. Практичне значення такого поділу полягає в тому, що одні правочини можуть вчинятися лише по відношенню до споживних речей (договір позики). За таким договором боржник зобов'язаний повернути речі такого ж ролу і якості. Предметом інших правочинів можуть бути лише неспоживчі речі. Це, наприклад, договори позики, майнового найму тощо. За такими договорами боржник зобов’язаний повернути ту ж саму річ, яку взяв у тимчасове користування. Наприклад, за договором прокату телевізора, повернути необхідне саме гой телевізор, який брався у прокат.
Головні речі та приналежності Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Практичне значення поділу речей на головні та їх приналежності полягає втому, що при вирішенні долі головної речі, приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 186 ЦК України). І головна річ, і її приналежність є фізично самостійними речами, але головна річ представляє основний інтерес як об'єкт правовідносин, а її приналежність виконує допоміжну функцію і слугує для більш корисного використання головної речі. Наприклад, рами у вікнах будинку є приналежністю будинку, при переході права власності на будинок. Речі, які є приналежністю головної речі, можуть існувати і окремо, і бути самостійним предметом правочинів. Цей вид класифікації речей тісно пов'язаний з класифікацією речей на нерухомі та рухомі. Так, при продажу нерухомості, наприклад, приватного будинку, разом з цим будником у власність покупця переходять і багаторічні насадження, і господарські споруди, які визначаються як приналежність будинку. Необхідно зауважити на розмежування речей-приналежностей та складових частин речі. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її істотного знецінення (ч. 1 сі. 187 ЦК України). Наприклад, скрипка і смичок, телевізор і динамік тощо. Якщо приналежність може існувати як окрема річ і бути самостійним предметом правочину, то складові частини речі при переході права на річ не підлягають відокремленню. В ст. 188 ЦК України закріплюється поняття складної речі. Так, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю {складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором. До складних речей належить, наприклад, майно фермерського господарства
Продукція, плоди та доходи Продукцією, плодами та доходами є все те. що виробляється, добувається, одержується $ речі або приноситься річчю (ч. 1 ст. і89 ЦК України). Продукція — сукупність продуктів, що випускаються окремим підприємством, певною галуззю промисловості, сільського господарства тощо (юрти, цукерки, печиво - є продукцією певної кондитерської фабрики). Плоди — це результат органічною розетку речі (врожай картоплі, черешні, яблук, приплід тварин тощо). Доходи - це те, що приносить річ, яка знаходиться в експлуатації та цивільному обороті (дивіденди держателя цінних паперів, плата за найм житла, продукція і грошові кошти, о і римам і внаслідок зайняття підприємницькою діяльністю тощо). Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, наприклад, відповідно то ч. 1 ст. 586 ЦК України заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди і доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо не випливає із суті застави. Оскільки норма про продукцію, плоди і доходи має диспозитивний характер, можливо, якщо це буде передбачено в договорі, плоди і доходи із заставленої речі може здобувати і використовувати за власним розсудом заставодержатель.
Майно Термін "майно" часто застосовується при вступі суб'єктів цивільного права в цивільні правовідносини в різних значеннях. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ст. 190 ЦК України).
Гроші та валютні цінності Гроші: особливою категорією об'єктів цивільного права, оскільки виконують роль загального еквіваленту і відповідно до цього їм властивий цілий ряд специфічних особливостей1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня (ст. 192 ЦК України). Гроші можна класифікувати на ролові та подільні. Валютні цінності — це види майна, порядок вчинення правочинів з якими встановлюється законом. До валютних цінностей відповідно до ст. 1 декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. належить валюта України, іноземна валюта, монетарні метали. Студентам при вивченні цього питання пропонується опрацювати вищевказаний нормативно-правовий акт. Валюта України — це грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах.
Цінні папери є специфічним об'єктом цивільних прав. Як зазначалося вище, суб'єкти цивільного права вступають в цивільні правовідносини для задоволення своїх інтересів і потреб. Заради пінних паперів як об'єкту цивільних прав ніхто у цивільні правовідносини не вступає. При значення цінних паперів в іншому — засвідчувати права їх законних держателів на цінності, що в них зазначені, забезпечувати одержання саме них цінностей. При вивченні питання про цінні папери як об'єктів цивільних прав необхідно опрацювати Закон України "Про цінні папери і фондову біржу", який регулює відносини у цій сфері. Цінні папери - це документи, які повинні містити обов'язком реквізити і відповідати формі, яка встановлюється законом. Цінні папери обов'язково випускаються (видаються) на спеціальних бланках з різними ступенями захисту. Необхідно звернути увагу на те, що згідно з Указом Президенти України ''Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність" від 25 травня 1994 р. допускається випуск пінних паперів як у паперовій, так і безпаперовій формі - у вигляді записів в електронних базах даних. Для більш ретельного вивчення цього питання необхідно звернутися до Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 р. Відповідно до ст. 4 цього закону цінні папери в Україні можуть випускатися як в документарній, так і в бездокуменгарній формах. Цінні папери можуть вільно передаватись однією особою іншій. Способи передачі та можливі обмеження щодо їх передачі залежать від виду цінних паперів і можуть бути різними - від вільного обігу до повного індосаменту й заборон» передачі іншим особам. До особи, яка набула права власності на цінні папери, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються. Тому цінні папери відрізняються від всіх інших документів тим, що це завжди документи майнового характеру. Особливість пінних паперів полягає також і в тому, що права, які визначені ними можуть бути реалізовані лише при їх пред'явленні. Цивільний кодекс України закріплює поняття цінного паперу. Так., цінним папером с документ встановленої форми : відповідними реквізитами, який посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ч. 1 ст. 194 ЦК України).
Законодавець закріплює групи та види цінних паперів. В юридичній літературі цінні папери класифікують за такими критеріями: залежно від способу визначення уповноваженої особи; за змістом; за особою боржника. Залежно від способу визначення уповноваженої особи пінні папери поділяють на: цінні папери на пред’явника; іменні цінні папери; ордерні цінні папери. Цінні папери на пред'явника не містять вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-хто, який є держателем таких пінних паперів, має право здійснювати права, закріплені в цьому документі. Цінні папери па пред'явника обертаються в цивільному обороті вільно. Іменні цінні папери, на відміну від цінних паперів на пред'явника, містять ім'я конкретної особи, яка тільки і має право здійснювати права, закріплені в цьому документі. Права, посвідчені іменними цінними паперами, передаються у порядку, встановленому правами вимоги (цесії). Особа, яка передає право за цінними паперами (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання. До іменних цінних паперів можуть відноситись акції, облігації, ощадні сертифікати. Ордерні цінні папери містять ім'я власника цього документу, який може сам здійснювати права, визначені в цьому документі, або може призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на ньому передавального напису (індосаменту). Індосант відповідає за існування та здійснення цього права. За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному папері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за ними (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним папером. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без переданий цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник. До ордерних цінних паперів відносять вексель і коносамент.
За змістом цінні папери бувають товарні і грошові. Товарні цінні папери посвідчують право їх держателів на цінності, виражені у реальних речах (товарі). До товарних цінних паперів відносять деякі приватизаційні папери, коносамент тощо. Грошові цінні папери виражають право їх держателів на цінність у вигляді певної суми грошей. Держатель грошових цінних паперів має право на отримання грошової суми, що визначена в них. До грошових цінних паперів належать акції, векселі, ощадні сертифікати, чеки тощо.
За особою боржника цінні папери поділяють на державні, випущені за рішенням місцевих рад, приватні. Державні цінні папери випускаються державою. До таких цінних паперів відносять казначейські зобов'язання, приватизаційні папери. Державні цінні папери гарантовані майном, яке знаходиться у власності держави. Цінні папери можуть випускатися за рішенням місцевих рад. До таких цінних паперів відносять облігації місцевих позик, вони гарантуються майном відповідних територіальних громад. Цінні папери можуть випускатися приватними особами. Наприклад, акції акціонерних товариств, як закритих, гак і відкритих, облігації підприємств тощо. Цінні папери, що випускаються приватними особами гарантовані майном цих осіб.
Цивільні правовідносини можуть виникати не лише стосовно матеріальних і нематеріальних благ, а й з приводу створення нових або зміни існуючих благ. Об'єктом цивільних правовідносин, що виникають з приводу створення чи зміни матеріальних або нематеріальних благ є результат роботи. Наприклад, за договором підряду підрядник може бути зобов'язаний побудувати будинок, виготовити меблі, відремонтувати холодильник, годинник, ювелірну прикрасу, пошити взуття тощо. В одних випадках замовника цікавить лише результат роботи, і не цікавить, хто виконав цю роботу, в інших - замовника цікавить хто саме буде виконувати цю роботу. Так, наприклад, замовник здав пошити костюм в ательє, і для нього не має значення, який майстер це буде робити, або, навпаки, він бажає пошити костюм у конкретного відомого модельєра. Таким чином, результат роботи для визнання його об'єктом цивільних прав повинен бути матеріалізований у створених, відремонтованих, поліпшених речах. Результат діяльності у цих випадках завжди відокремлюється віддій самого підрядника і передається замовнику. Саме ця ознака дозволяє відрізняти результати робіт від інших об'єктів цивільних прав — послуг. Послугами у цивільному праві є дії, внаслідок здійснення яких задовольняються суспільні потреби в певних видах діяльності. Послуги також характеризуються наявністю кінцевого результату, але останній завжди є немайновим. Інколи результат є наявним (наприклад, перевезення вантажу), інколи послуги можуть виражатися в діях, які виявити не завжди можливо (наприклад, послуги репетитора, няні-виховательки тощо). В юридичній літературі розрізняють фактичні, юридичні та змішані послуги. Фактичні послуги — це результат діяльності, споживча вартість (благо), яка створюється працею. Наприклад, перевезення вантажу, пасажирів, надання майна у тимчасове користування тощо. Юридичні послуги - не сама діяльність, направлена на задоволення інтересів інших осіб. Наприклад, дії повіреного, послуги адвоката тощо. Змішані послуги - це дії зобов'язаної особи юридичного і фактичного характеру. Наприклад, за договором транспортного експедирування експедитор супроводжує вантаж (фактичні дії) і здійснює оформлення відповідних документів, представляє інтереси відправника (юридичні дії).
Об'єктами цивільних прав визнаються також нематеріальні блага. До нематеріальних благ відносять результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, особисті немайнові блага. Результатами інтелектуальної, творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва, винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо. Для того, щоб ці результати визнавалися об'єктами цивільних прав, потрібно їх втілення у об'єктивну форму, необхідну для їх сприйняття іншими людьми. Наприклад, картина може бути відображена у полотні, винахід - у схемах тощо.
Особливим об'єктом цивільних прав є інформація. Під інформацією розуміються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі (ст. 1 Закону України "Про інформацію"). Особливістю інформації як об'єкта цивільних прав є те, що інформація є благом нематеріальним, хоча може маги і матеріальні носії (плівка, дискета тощо). Інформація може використовуватися, поширюватися та змінюватися у різних формах фіксації.
Ст. ЗО Закону України "Про інформацію" визначає правовий режим інформації з обмеженим доступом, до такої інформації відносяться конфіденційна та таємна інформація. Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Фізичні особи, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей. Наприклад, конфіденційною інформацією можуть бути плани щодо подальшої підприємницької діяльності юридичної особи. Таємна інформація - це інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству, державі. Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається відповідними державними органами за умови додержання вимог, встановлених законом.
Особисті немайнові блага також визнаються об'єктами цивільних прав. Коло цих благ є досить широким. Відзнакою особистих немайнових благ, невіддільних від особи є те, що вони позбавлені економічного змісту. Це проявляється втому, що вони не підлягають оцінці, і безоплатними. Це такі блага як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність тощо. Також їх особливістю є і те, що вони у непорушеному стані не погребують позитивного правового регулювання.
Нормативно-правові акти та рекомендована література
Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № 30. - Ст. 141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 2. - Ст. 249.
Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 14. - Ст. 168.
Про патентування деяких видів підприємницької діяльності: Закон України від 23 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 20. - Ст. 82.
Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 508.
Про приватизаційні папери: Закон України від 6 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. - № 24. — Ст. 352.
Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 51. - Ст. 292.
Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України від 10 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 15. - Ст. 67.
Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 40. - Ст. 364.
Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 8 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. - № 12. - Ст. 81.
Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії: Закон України від 11 січня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 9. - Ст. 68.
Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. - № 48. - Ст. 650.
Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 33. - Ст. 345.
Про захист інформації в автоматизованих системах: Закон України від 5 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 31. - Ст. 286.
Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 502.
Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України від 18 листопада 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 9. - Ст. 34.
Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність: Указ Президента України від 25 травня 1994 р. // Урядовий кур'єр. - 1994. - 28 травня 1994 р. - № 82.
Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 17. - Ст. 184.
Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії: Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. № 706. - Зібрання постанов Уряду України. -1994. - № І. - Ст. 17.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузньцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 136-160.
Цивільне право України. Частина перша |Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — С. 115-141.
Харитонов Е.О., Саниахмегова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 129-146.
І.А.Бірюков, Ю.О.Заіка, В.М. Співак Цивільне право України Загальна частина. К..'Наукова думка, 2000. — С. 74-88.
Кізін С. Проблемні питання емісії акцій під конкретного інвестора // Право України. - 2000. - № 10. - С. 32-33.
Бірюков В. Деякі колізії в законодавстві України про цінні папери // Право України. - 2000. - № 5. - С. 89-90.
Ромашко О., Грищенко А. Запобігання правопорушенням на ринку цінних паперів: актуальні проблеми // Право України. - 2000. -№ 5. - С. 85-88.
Поляничко А. Правове значення індосаменту в процесі передачі права на іменні цінні папери // Право України. - 2001. - № 6. -С, 52-57.
Безклубий І. Цінні папери: поняття, зміст, юридичні характеристики // Право України. - 2001. - № 9. - С. 33-38.
Єфімов О. Правова природа індосаменту переказного та простого векселя // Право України. — 1999. - № 4. — С. 30-33.

Тема: « Здійснення та захист цивільних прав»
Самостійне вивчення
Законспектувати та вивчити такі питання:
Здійснення цивільних прав.
Виконання цивільних обов'язків.
Захист цивільних прав та інтересів: поняття та підстави
Способи захист цивільних прав та інтересів
Форми захисту цивільних прав: загальна характеристика.
Самозахист цивільних прав.
Засоби оперативної дії.
Засоби захисту цивільних прав та інтересів, що здійснюються компетентними державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими уповноваженими органами та особами.
Повинні знати такі терміни:
Суб’єктивне цивільне право, зміст суб’єктивного права, фактичні та юридичні способи здійснення цивільних прав, виконання цивільних обов’язків, принципи щодо здійснення особами суб’єктивних прав і обов’язків, зловживанням правом, захист цивільних прав, підстави для захисту цивільних прав, способи та форми (юрисдикційна та неюрисдикційна форма) захисту цивільних прав, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання правочину недійсним, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, самозахист цивільних прав, визнання незаконним рішенням, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, засоби оперативної дії, засоби захисту цивільних прав, які застосовуються компетентними державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими уповноваженими органами та особами.
Перевірка буде здійснюватися на семінарському занятті № 6 у вигляді термінологічного диктанту
Самостійна робота (викласти письмово):
Завдання 1
Визначте способи захисту, які можуть бути застосовані в конкретному нижченаведеному випадку порушення цивільного суб'єктивного права?
За договором перевезення перевізник несвоєчасно здійснив перевезення вантажу.
В газеті "Відомості міста" було поміщено неправдиві відомості про особисте життя громадянина Круглова.
Громадянин Кондаров втратив документи, які підтверджують його право власності на яхту і не мав можливості отримати дублікати правовстановлюючих документів.
Громадянин Клоков перешкоджав здійснювати користування транспортним засобом громадянину Донову.
Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:
Наведіть приклади правовідносин, коли відшкодовуються лише реальні збитки. При відповіді робіть посилання на нормативно-правові акти.
Наведіть приклади зловживання правом.
Наведіть приклади захисту цивільних прав та інтересів за допомогою засобів оперативної дії.
Питання до самоконтролю:
Що таке суб’єктивне цивільне право?
Що Ви розумієте під здійсненням цивільних прав?
Як Ви розумієте термін "зловживання правом"?
Які вимоги закону існують щодо виконання цивільних обов’язків?
Які є підстави на захист цивільних прав7
Назвіть способи захисту цивільних прав.
Назвіть форми захисту цивільних прав
В чому полягає моральна шкода за ЦК України?
Назвіть основні нормативно-правові акти, які відносяться до антимонопольного законодавства України?
Чим відрізняються такі способи захисту цивільних прав як зміна правовідношення та припинення правовідношення?
Які способи самозахисту Ви знаєте? Наведіть приклади.
Назвіть засоби захисту цивільних прав та інтересів процесуально-правового порядку.
Теми рефератів
Право на самозахист як секундарне право.
Честь, гідність, ділова репутація як об’єкти захисту.
Зловживання правом як новели цивільного законодавства.
Проблеми реалізації норм права, які містять заходи захисту.
Способи захисту прав суб’єктів господарювання.
Цивільно-правовий захист інформаційних прав та інтересів.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди: судова практика в Україні.
Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав та інтересів
Методичні вказівки
Здійснення цивільних прав — це можливі дії уповноваженої особи з реалізації її цивільних суб'єктивних прав. Суб'єкт цивільних правовідносин шляхом здійснення певних юридичних дій задовольняє свої потреби та інтереси. Наприклад, зміст права власності складається із трьох правомочностей: володіння, користування і розпорядження своїм майном. Суб'єктивному праву завжди відповідає суб'єктивний обов'язок. Якщо, наприклад, власник має право користуватися своїм майном, то на інших осіб покладається обов'язок утриматися від дій, які б перешкоджали власнику здійснювати дії щодо користування цим майном. Зауважимо, що уповноважена особа для здійснення належних їй суб'єктивних прав сама обирає способи їх здійснення, але лише у межах закону і не порушуючи права та інтереси інших осіб. Уповноважена особа може діяти особисто або через свого представника, хоча є права, які можуть здійснюватися лише особисто. Наприклад, складення заповіту або реєстрація шлюбу тощо. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, поведінка особи припускається добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено рішенням суду. Цивільним законодавством встановлюються межі здійснення цивільного права. Так, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Законодавець встановлює, що при здійсненні цивільних прав особа має додержуватися моральних засад суспільства. Не допускається використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вище перерахованих вимог, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїм правом та застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Як вже зазначалося, будь-якому суб'єктивному праву відповідає суб'єктивний обов'язок. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Також передбачаються випадки, коли особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання.
Захист цивільних прав
Можливість захисту суб'єктивного права є одним з елементів його змісту. Необхідність захисту суб'єктивного права виникає лише тоді, коли інша особа порушує, оспорює це право або перешкоджає його здійсненню. Таким чином, передумовою захисту суб'єктивного права є порушення цього права з боку інших осіб. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу. Цивільний кодекс України (ст. 16) передбачає такі способи захисту цивільних прав та інтересів: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Цей перелік не є вичерпним, законодавець визначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Визнання права. Це підтвердження державним органом (наприклад, судом) дійсного існування відповідного права у конкретного суб'єкта. Наприклад, особа, яка втратила документ, що посвідчує право, а також у разі невизнання або оспорювання його права іншими особами, може звернутися до суду для визнання його права. Так здійснюється судом визнання права на будинок або квартиру за особами, які втратили правовстановлюючі документи на об'єкт нерухомості і з певних причин не мали змоги одержати їх дублікати. Визнання правочину недійсним. При визнанні правочину недійсним анулюються правові наслідки, які виникли внаслідок його укладення, а кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тобто відбувається двостороння реституція. Наприклад, при визнанні договору купівлі-продажу, покупець повергає майно продавцю, а продавець повертає гроші, які були ним отримані за це майно. Судом може бути застосована і одностороння реституція, коли майно тощо недобросовісної сторони стягується на користь держави. Припинення дії, яка порушує право. У цих випадках правопорушник своїми діями порушує суб'єктивне право, що належить іншій особі. Порушуватись можуть особисті немайнові (авторське право, право на свободу, право на недоторканність ділової репутації тощо) і а майнові права (право власності, речові права на чуже майно тощо). У такому випадку суд зобов'язує правопорушника припинити дії, які порушують суб'єктивне право іншої особи. Наприклад, припинення розголошення обставин особистого життя фізичної особи іншими особами або припинення правопорушником здійснення перешкод у користуванні майном, яке належить на праві власності або на іншій законній підставі (оренда) особі тощо. Відновлення становища, яке існувало до порушення. При порушенні особистих немайнових або майнових прав особи, суд зобов’язує правопорушника відшкодувати завдані збитки. Окрім цього, суд може постановити рішення про відновлення боржником стану майна, який існував до правопорушення. Якщо стан майна відновити неможливо у зв'язку з тим, що внаслідок протиправних дій річ істотно пошкоджена і надати їй первинного вигляду і властивостей немає можливості, суд може зобов'язати правопорушника надати потерпілому іншу річ, якщо грошова компенсація його не задовольняє. Примусове виконання обов'язку в натурі. Цей спосіб захисту цивільних прав та інтересів частіше застосується при зобов'язальних правовідносинах. У разі невиконання зобов'язаною особою обумовлених у зобов'язанні обов'язків, суд може примусити боржника виконати їх, якщо цього вимагає позивач. Гак, відповідно до ст. 620 ЦК України у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання. Суд може також зобов'язати боржника повернути річ, яка підлягає поверненню по закінченні строку договору найму. Окрім цього, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки, у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення тощо. Зміна правовідношення. Зміна правовідношення може відбуватися шляхом зміни предмета або змісту зобов'язання. Наприклад, у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет (ч. 2 ст. 580 ЦК України); за домовленістю сторін можуть бути змінені умови договору — строки поставки товару; може відбутися зміна сторони у зобов'язанні тощо. Припинення правовідношення. Припинення правовідношення застосовується як спосіб захисту суб'єктивних прав у тих випадках, коли одна із сторін договору систематично не виконує своїх обов'язків або порушує умови договору, а її контрагент у зв'язку з цим вимагає розірвання договору. Так, у судовому порядку може бути розірваний договір найму житла на підставі того, що наймач не вносить плату за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази або руйнує чи псує житло особисто чи інші особи, за дії яких він відповідає (ч. 2 ст. 825 ЦК України). Припинення правовідношення можливе також як санкція за поведінку, яка згідно із законом є недозволеною. Наприклад, відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту при самочинному будівництві, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення про знесення такої будови за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво і відмовляється провести відповідну перебудову або проведення такої перебудови є неможливим. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити тля відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі (як реальні збитки, так і упущена вигода), якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. До інших способів відшкодування майнової шкоди можна віднести стягнення з особи, яка порушила право, неустойки (штрафу, пені). Цей спосіб захисту цивільних прав може застосовуватись виключно зобов'язальних правовідносинах. Неустойкою (штрафом, пенею) є і ротова сума або інше майно (рухоме і нерухоме майно), які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Пеня і штраф, незважаючи на їх схожість, мають певні відмінності. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, так і у твердій передбаченій змістом закону або договору сумі і сплачується одноразово. Пеня ж обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаною грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і застосовується виключно у разі невиконання грошових зобов'язань залежно від джерела встановлення, неустойка буває законна і договірна. Законна неустойка встановлюється у законі або іншому нормативно-правовому акті. Договірна - встановлюється безпосередньо в договорі, укладеному між сторонами. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони мають право зменшити розмір неустойки, встановленої законом, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Наголосимо на тому, що законодавством можуть встановлюватися межі стягнення неустойки. Так, відповідно до ст. З Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Зауважимо, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Слід також знати, що кредитор не має права на неустойку у разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав. Визначення моральної шкоди вперше було закріплено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", згідно з якою моральною шкодою визнається втрата немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Цей спосіб захисту порушеного права передбачається Законами України "Про захист прав споживачів", "Про інформацію", "Про авторське право та суміжні права", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" та ін. Цивільний кодекс України не закріплює норми-дефініції моральної шкоди, а лише визначає, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми або іншим майном або в інший спосіб. Як свідчить вітчизняна судова практика, моральна шкода в Україні відшкодовується в грошовому еквіваленті. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Самозахист цивільних прав. Ч. 5 ст. 55 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушені, і протиправних посягань. Ст. 19 ЦК України також закріплює подібну норму про право на самозахист у контексті порушення цивільних прав та інтересів особи. Так, особа має право на самозахист і ют цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Зауважимо, що самозахист завжди здійснюється після вчинення правопорушення. Способи самозахисту мають відповідати змістові права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.
Засоби фактичного характеру, спрямовані на охорону прав громадян та організацій, можуть бути як передбачені законом, гак і випливати зі звичайно прийнятих у суспільстві заходів такого роду.
Засоби оперативної дії. Під засобами оперативної дії розуміються такі юридичні засоби правоохоронного порядку, які застосовуються до порушника цивільних прав та обов'язків безпосередньо управо-моченою особою без звернення за захистом права до відповідних уповноважених органів. Такі засоби можуть застосовуватися лише у випадках, зазначених у законі.
Засоби захисту цивільних прав, які застосовуються компетентними державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими уповноваженими органами та особами. Відповідно до ст. 17 ЦК України у випадках, встановлених законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Орган державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду. Відповідно до ст. 18 ЦК України захист цивільних прав та інтересів може здійснювати нотаріус шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі, у випадках і в порядку, встановлених законом. Суб'єктивне право на захист може включати і інші способи захисту.
Нормативно-правові акти та рекомендована література
Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - ІЧ° ЗО. - Ст. 141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 ~ 13 березня 2003 р.
Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 30. - Ст. 379.
Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей: Закон України від 20 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 15. - Ст. 190.
Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. - № 48. — Ст. 650.
Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 50. - Ст. 472.
Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. - № 1. — Ст. 1.
Про авторське право та суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 13. - Ст. 64.
Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. - № 10. — Ст. 43.
Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань: Закон України від 22 листопада 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. - № 5. — Ст. 28.
Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 19.96 р. //Відомості Верховної Ради України - 1996. - № 47.— Ст. 256.
Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 // Юридичний вісник України. - 2002. - № 26.
Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2003. - № 3.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інгер. 2002. - Кн. 1. - С. 206-218.
Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 161-175.
Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. ~ Харків: Право, 2000. - С. 142-148.
Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. — Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. — Т.І, - С. 67-197.
Грибанов В. П. Предельї осушествления и зашита гражданских прав. - М., 1992. - С. 39-40.
Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. - М., 2000. - С. 40-64.
Бородін М. Конституційне право громадянина на звернення до суду за захистом своїх прав // Право України. — 2000. - № 8. — С. 65-66.
Івашкович І. Реально забезпечити право на захист // Право України. - 1999. - № 6. - С. 84-85.
Кузьміна С. Правове регулювання запобігання недобросовісній конкуренції: окремі питання // Право України. — 2000. - № 3. — С. 91-93.
Саїтгаліна Ж. Р. Природа суб'єктивного цивільного права // Вісник університету внутрішніх справ. — X., 1999. — С. 30—31.
Чернадчук В. Право на відшкодування моральної шкоди: деякі аспекти // Право України. - 2000. - № 3. - С. 106-109.
Семінарське заняття №6.
Тема: « Правочини»
План семінарського заняття
Поняття та ознаки правочину.
Види правочинів.
Умови чинності правочинів.
Форма правочинів. Способи волевиявлення.
Недійсність правочину.
Повинні знати такі терміни: правочин, тлумачення правочину, види правочинів, презумпція правомірності правочинів, конклюдентна , усна, письмова та нотаріальна форма правочину, державна реєстрація правочинів, недійсність правочину, фіктивні та удавані правочини, момент недійсності правочину, дефекти суб’єктивного складу, дефекти форми правочину, дефекти волі, дефекти змісту правочину та порядку укладання, нікчемні (абсолютно недійсні), оспорюванні (відносно недійсні) або заперечні правочини, двостороння реституція
Самостійна робота (викласти письмово):
Задача 1
Громадянин Іваненко знаходився на стаціонарному лікуванні у шпиталі. Коли Іваненко відчув, що хвороба прогресує, він викликав медичну сестру до палати і при інших хворих Петренкові та Андрійцеві попросив її скласти заповіт від його імені, в якому він заповідав все своє майно державі. Заповіт було складено і підписано медичною сестрою шпиталю, а також підписано хворими Петренком та Андрійцевим, а також самим Іваненко. Невдовзі Іваненко помер. Його дружина, дізнавшись, що існує заповіт, в якому все майно Іваненко заповідав державі, звернулася з позовом до суду про визнання заповіту недійсним. Яке рішення повинен винести суд? Яка форма вчинення заповіту передбачена в ЦК України? Які особи мають право посвідчувати заповіт, окрім нотаріусів ?
Задача 2
Поповим 10 червня 2002 року було укладено договір купівлі-продажу двоповерхового будинку з Березовським. Договір був посвідчений нотаріально. В договорі було обумовлено те, що Березовський звільнить будинок через 2 місяці. Попов не здійснив державної реєстрації цього будинку за браком часу. Після спливу двох місяців, Попов приїхав до свого нового будинку, але виявилося, що в ньому вже проживають зовсім інші особи, які йому пред'явили договір купівлі-продажу, який був ними укладений з Березовським 12 серпня 2002 року. Попов звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу від 12 серпня 2002 року недійсним і визнання за ним права власності на будинок. Яке рішення повинен винести суд по даній справі? Який порядок набрання чинності правочину, який потребує державної реєстрації? Який порядок державної реєстрації правочину і якими нормативно-правовими актами регулюються ці відносини ?
Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:
Задача 1.
Професор філософії Ткаченко вирішив подарувати своєму аспірантові Сидоренку, до дня захисту ним дисертаційного дослідження, колекцію філософської літератури. Про своє рішення Ткаченко повідомив рідних: дружину і дочку, а також написав листа аспірантові. До передачі колекції дарувальник помер. Дочка останнього відмовилась передати колекцію Сидоренку і вимагала сплатити за неї 5000 гривень. Сидоренко не погодився сплачувати гроші, пославшись на лист, в якому вказувалось, що колекцію йому подаровано, тим більш що він захистив дисертацію до смерті свого наукового керівника і лише не встиг забрати колекцію. В свою чергу, дочка Ткаченка послалась на заповіт свого батька, в якому було вказано, що вона є спадкоємцем всього майна. Сидоренко звернувся з позовом до суду про витребування колекції книг у дочки Ткаченка. Чи буде прийнято позов до розгляду судом ? Яка форма встановлена для укладення договору дарування ?
Задача 2
Радченко шляхом обману та погрози укладав договори купівлі-продажу предметів антикваріату за ціною, значно меншою їх реальної вартості. Невдовзі громадянка С. звернулася до правоохоронних органів і повідомила, що її ввели в оману і примусили укласти договір купівлі-продажу старовинної ікони. Відносно Радченка було порушено кримінальну справу, всі придбані у такий же спосіб речі антикваріату були вилучені у нього на квартирі під час обшуку. Невдовзі Радченко помер до закінчення розслідування. Слідчий, керуючись поясненнями потерпілих, повернув їм предмети антикваріату. Спадкоємці Радченка заявили позов про визначення права власності на вилучені предмети антикваріату, мотивуючи тим, що вина Радченка в судовому порядку не встановлена, а кримінальна справа у зв'язку із його смертю припинена. Сформулюйте правові питання, які виникають у справі. Вирішіть справу.
Задача 3
Комерційний банк "Новий" уклав кредитний договір з представником фірми "Валес" Величко. Кредит не був повернутий у строк, зазначений в кредитному договорі, після чого банк звернувся з претензією до фірми "Валес". У відповіді на претензію комерційного банку "Новий" генеральний директор фірми "Валес" пояснив, що Величко не мав повноважень на укладення такого договору, а тому вимоги банку фірма не задовольнить. У своєму позові до суду комерційний банк "Новий" вимагав повернення кредиту фірмою "Валес", посилаючись на те, що кредитні кошти були перераховані на розрахунковий рахунок фірми "Валес" і використані нею. В свою чергу, фірма "Валес" подала зустрічний позов про визнання правочину, укладеного між Величко та комерційним банком "Новий", недійсним. Як суд вирішить справу ? Аргументуйте свою відповідь, посилаючись на цивільне законодавство України.
Питання до самоконтролю:
Визначте поняття правочину.
Відмежуйте правочин від інших юридичних актів.
Охарактеризуйте види правочинів.
Які існують умови дійсності правочинів?
Які Ви знаєте форми вчинення правочинів?
Визначте поняття недійсності правочинів.
Засади визнання правочинів недійсними.
До яких правочинів закон встановлює письмову форму з обов'язковим нотаріальним посвідченням?
Дайте тлумачення термінів "двостороння реституція" і "одностороння реституція".
В чому різниця між фіктивними та удаваними правочинами?
Які Ви знаєте форми укладення правочинів?
Назвіть підстави недійсності правочину.
Перерахуйте правочини, які законодавець відносить до оспорюваних.
Які правові наслідки наступають при визнанні правочину недійсним, його частини?
Яка основна відмінність нікчемних правочинів від оспорюваних правочинів?
Чи може бути сторона в правочині з множинністю осіб?
Який порядок визначення місця вчинення правочину?
Теми рефератів
Правові наслідки недійсності правочину.
Біржові правочини, їх особливості.
Фіктивні та удавані правочини: судова практика.
Укладення угод між юридичними особами в усній формі
Юридична форма правочину, укладеного в електронній формі
Методичні вказівки
Одним з найпоширеніших юридичних фактів, з яким закон пов'язує виникнення цивільних правовідносин, є правочин. Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правочинам притаманні ознаки, що відрізняють їх від інших юридичних фактів. Так, правочин — це завжди вольова правомірна дія, спрямована на досягнення певної правової мети.
Види правочинів Залежно від кількості сторін, які укладають правочин, останні можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Такий правочин створює обов'язки лише для особи, яка його вчинила (заповіт, відмова від прийняття спадщини тощо). При цьому він може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (надання довіреності тощо). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (наприклад, укладення договору поставки між замовником та постачальником або укладення договору про спільну діяльність між трьома або більше юридичними чи фізичними особами). До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Залежно від мети правочини поділяються на відплатні та безоплатні; каузальні та абстрактні. Під метою у правовому значенні слід розуміти відповідний правовий ефект, якого намагаються досягти сторони в правочині шляхом вчинення дій. У відплатному правочині дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію. Наприклад, за договором міни продавець передає майно у власність покупця, а покупець зобов'язаний прийняти майно і передати майно, щодо якого здійснюється обмін. У безоплатному правочині обов'язок вчинити зустрічну дію відсутній. Наприклад, договір дарування, договір позички. Є правочини, які можуть бути як відплатними, так і безоплатними. Наприклад, договір зберігання, договір доручення тощо. У каузальному (від лат. саше — причина) правочині вбачається правова мета, якої прагне досягти сторона, укладаючи правочин. Більшість правочинів можна визнати каузальними, оскільки суб'єкти, які вчиняють правочини, прагнуть досягти певної мети. Якщо мета не визначена або є недосяжною, правочини, як правило, визнаються недійсними. Наприклад, за договором перевезення відправник прагне доставити вантаж у певне місце, а перевізник отримати за роботу певну винагороду. Абстрактні правочини віддалені від своєї мети. Щоб укласти такий правочин і щоб він був дійсним, обов'язкова вказівка на це в законі.
Залежно від моменту, з яким пов'язується виникнення правочину останні поділяються на консенсуальні та реальні. Консенсуальні правочини вважаються укладеними з моменту досягнення згоди між сторонами про укладення правочину. Наприклад, договори купівлі-продажу, міни, поставки, підряду, комісії, довічного утримання тощо. Для укладення реального правочину недостатньо лише згоди, необхідно ще й вчинення фактичних дій - передача речей, майна, грошей тощо. Наприклад, договір дарування, позики тощо. Деякі правочини можуть бути як консенсуальні, так і реальні (наприклад, договір позички).
Залежно від строку дії правочини поділяють на строкові та безстрокові. Строковим правочином вважається правочин, в якому обумовлюється або момент його вступу вдію, або момент його припинення (наприклад, укладення договору найму (оренди) на 5 років або укладення договору поставки, в якому вказується конкретна календарна дата, з якої буде здійснюватися поставка товару). Слід знати, що в деяких строкових правочинах обумовлюється настання або зміна прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Ця обставина іменується відкладальною. Наприклад, за договором страхування страхувальник зобов'язаний виплатити страхову суму страховику у разі настання страхового випадку (страховий випадок може настати, а може і не настати). Також сторонами може бути обумовлено припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Ця обставина називається скасувальною. Якщо настанню обумовленої в правочині обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала (ч. 3, 4 ст. 212 ЦК України). У безстрокових правочинах момент припинення не визначається, може визначатися лише момент його вступу вдію. Наприклад, укладається договір найму житла у державному житловому фонді між наймодавцем і наймачем.
В юридичній літературі виділяють ще такі правочини як фідуціарні. Фідуціарний правочин укладається між сторонами, які мають особисто довірчі відносини. Наприклад, договір доручення, управління майном тощо. Слід мати на увазі, що при вчиненні фідуціарного правочину, будь-яка із сторін може ставити питання про розірвання правочину при втраті такої довіри.
Для того, щоб вчинений правочин спричиняв настання правових наслідків, необхідно, щоб він був укладений відповідно до умов, які необхідні для чинності правочину. Так, ст. 203 ЦК України передбачає умови чинності правочинів: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, яка встановлена законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнний судом недійсним. Як вже зазначалось, правочин спричинятиме правові наслідки, якщо буде вчинений у формі, що встановлена законом.
Форма правочину. Способи волевиявлення. Правочини можуть вчинятися усно, в письмовій формі (проста письмова форма або нотаріальне посвідчення), шляхом мовчання. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Наприклад, укладення договору позички або укладення договору роздрібної купівлі-продажу тощо. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі: якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Якщо правочин укладається у письмовій формі, то цей правочин повинен бути підписаний стороною або сторонами (в залежності від кількості учасників). Якщо правочин вчиняється юридичними особами, то правочин підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічною або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності може підписати інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особисто. Законодавством визначаються правочини, які належить вчиняти у письмовій формі, а саме: між юридичними особами; між фізичною та юридичною особою, крім тих, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і для яких не є обов'язковою така форма вчинення правочину як нотаріальне посвідчення та (або) державна реєстрація; між фізичними особами на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім тих, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і для яких не є обов'язковим нотаріальне посвідчення та (або) державна реєстрація; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їх волю до настання відповідних правових наслідків. Наприклад, згода надати у безоплатне користування певне майно. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом посвідчувального напису на документі, в якому викладено текст правочину. Будь-які правочини, щодо яких не обов'язкова письмова форма або нотаріальне посвідчення, на вимогу фізичної або юридичної особи з її участю, можуть бути оформлені письмово або нотаріально посвідчені. Законом передбачені правочини, які підлягають обов'язковій державній реєстрації. Наприклад, правочини щодо об'єктів нерухомості, транспортних засобів тощо. У такому разі правочини вважаються вчиненими з моменту їх державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Наприклад, якщо наймодавець за договором найму житла не запропонував наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи не попередив наймача, не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору, про відмову від укладення договору на новий строк, то вважається, що договір укладений на таких самих умовах і на такий самий строк.
Неабияке значення має ст. 213 ЦК України про тлумачення змісту правочину. Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При вивченні цієї статті студентам необхідно з'ясувати, які саме підстави беруться до уваги при тлумаченні змісту правочину.
Законодавець також передбачає можливість відмови від правочину, який вчинений сторонами. Так, особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Наприклад, заповіт спадкодавець може скасувати в будь-який момент. Якщо відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.
Недійсність правочину. Якщо правочин укладено з порушенням вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, він може бути визнаний недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які визначаються ЦК України. Ступінь недійсності може бути різний в залежності від того, чи він вважається недійсним з моменту його вчинення; чи якийсь певний час цей правочин був дійсним, а потім став недійним; або він продовжує бути дійсним до того часу, поки судом не буде визнаний недійсним. Рішення суду не обов'язкове, якщо недійсність правочину прямо передбачено нормами ЦК України. Такі правочини називають нікчемними. До нікчемних правочинів відносять: односторонні правочини, вчинені з недодержанням вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину (ч. 1 ст. 219 ЦК України); договори, вчинені сторонами з недодержанням вимоги закону про нотаріальне посвідчення них договорів (ч. І ст. 220 ЦК України); правочини, вчинені малолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності без схвалення правочину їх батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона прожинає або опікуном (ч. І, 2 ст. 221 ЦК України); правочини, вчинені без дозволу органу опіки та піклування (ст.ст. 71, 224 ЦК України); всі правочини, вчинені недієздатною фізичною особою без схвалення опікуна (ч.І ст. 226 ЦК України); правочини, які порушують публічний порядок (ч. 2 ст. 228 ЦК України). Для більш глибокого вивчення питання про нікчемні правочини необхідно опрацювати ст.ст. 71, 219, 220, 221, 224, 226, 228 ЦК України. Водночас слід мати на увазі, що у деяких випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Для з'ясування цього питання студентам необхідно звернутися до ст. ст. 219, 220, 221, 224, 226 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Його називають оспорюваний правочин.
До оспорюваних правочинів відносять: правочини, які вчинені неповнолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника (ст. 222 ЦК України); правочини, вчинені фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника (ст. 223 ЦК України); правочини, вчинені дієздатною особою у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними(ст. 225 ЦК України); правочини, вчинені юридичними особами без відповідного дозволу (ліцензії) (ст. 227 ЦК України); правочини, які вчинені особою, яка помилилася щодо обставин, які мають істотне значення (ст. 229 ЦК України); правочини, вчинені під впливом обману (ст. 230 ЦК України); правочини, вчинені під впливом насильства (ст. 231 ЦК України); правочини, вчинені у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК України); правочини, вчинені під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України); фіктивні правочини (ст. 234 ЦК України). Таким чином, студентам слід запам'ятати, що недійсні правочини її залежності від ступеня недійсності в юридичній літературі поділяють па абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані).
Законодавець закріплює такі види правочинів як фіктивні та удавані. Фіктивним с правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених ним правочином. Так, укладається договір купівлі-продажу будинку, але насправді покупець не передає гроші за цей будинок, а продавець не звільняє і не передає його покупцеві. Такі дії можуть вчинятися з різних причин, наприклад, щоб стати па квартирний облік внаслідок відсутності житла тощо. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншою здійсненого правочину. Так, фактично було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, а оформлено цей правочин пише довіреністю па управління, розпорядження транспортним засобом. Такі дії можуть вчинятися, наприклад, для ухилення від податків або для того, щоб не здійснювати перереєстрацію транспортного засобу, яка веде до певної тяганини тощо. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого здійсненого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Щодо моменту недійсності правочину, то студентам слід знати, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Правові наслідки недійсності правочину Недійсний (нікчемний) правочин або визнаний судом недійсним (оспорюваний) тягне за собою правові наслідки. Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала для виконання нього правочину (ця процедура називається двосторонньою реституцією), а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Такі правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх виконання або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Законодавець також передбачає можливість визнання недійсною окремої частини правочину, що не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Нормативно-правові акти та рекомендована література
Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
Про товарну біржу: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 10. - Ст. 139.
Про судову практику у справах про визнання угод недійсними: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. № 3 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. вид. / За заг. ред. В/Г. Маляренка. К.: Видавництво А.С.К., 2003. - С. 74-78.
Щодо визнання угод недійсними: Постанова Вищого Господарського Суду України від 19 грудня 2002 р. // Галицькі контракти. - 2003. - № 7.
Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними: Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України від 12 березня 1999 р. // Юридичний вісник України. - 2002. - № 6. - С. 26.
Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. Т. І. — Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. — С. 562- 627.
Бірюков І.А., Заіка Ю.О, Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. - К.: Наукова думка. — 2000. - С. 99-115.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 168-183.
Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігиатенка. — Харків: Право, 2000. — С. 149-168.
Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 147-160
Семінарське заняття № 7
Тема: «Представництво», «Строки та терміни, позовна давність »
Поняття представництва та його зміст
Повноваження представника.
Передоручення.
Представництво з перевищенням повноважень або без повноважень (уявне представництво).
Види представництва.
Представництво за довіреністю: а)поняття довіреності та її види; б)форма довіреності; в)строк довіреності; г)припинення довіреності
Відмежування представництва від комісії, посередництва, договору на користь третьої особи, від обов’язку боржника на третю особу, від поруки.
Поняття і види цивільно-правових строків та термінів.
Поняття, значення, види і межі дії позовної давності.
Початок перебігу, зупинення та переривання позовної давності.
Наслідки спливу позовної давності. Поновлення позовної давності.
Вимоги, на які позовна давність не поширюється
Порядок обчислення строків.
Повинні знати такі терміни: представництво, повноваження, внутрішні відносини представництва, зовнішні інтереси представництва, довіритель, представник, замісник представника, об’єкт правовідносин представництва, законне, договірне, обов’язкове комерційне представництво, передоручення, довіреність, форма довіреності, перевищення повноважень, строк, термін, подвійних характер строків, імперативні та диспозитивні, регулятивні та охоронювані строки, гарантійні строки, строки оперативного захисту, претензиційні строки, строки позовної давності, процесуальні строки, абсолютні та відносні строки, строки здійснення цивільних прав та виконання обов’язків, строки існування цивільних прав, присікальні строки, правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі строки, законні, договірні та судові строки, загальний строк позовної давності, спеціальний строк позовної давності,
Самостійна робота (викласти письмово):
Варіант 1
Назвіть статті Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України, які регулюють відносини представництва
Складіть довіреність на отримання заробітної плати.
Наведіть приклади законного представництва.
Яке представництво є обов'язковим для представника?
Дайте юридичну характеристику правочину - довіреність.
Варіант 2
Чи можуть на основі довіреності від імені держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад виступати фізичні особи? Аргументуйте відповідь, посилаючись на цивільне законодавство.
Складіть довіреність на представництво в суді.
Чим відрізняється генеральна довіреність від спеціальної? Наведіть приклади генеральної та спеціальної довіреностей.
Чим відрізняється довіреність від договору доручення
Випишіть з ЦКУ приклади видів строків, термінів та позовної давності з зазначенням відповідних статей ЦКУ.
Складіть таблицю «Види строків і термінів в цивільному праві».
Складіть таблицю «Види позовної давності».
Наведіть приклади обставин, що є підставами зупинення перебігу позовної давності.
Наведіть приклади вимог, на які не поширюється позовна давність.
Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:
Задача 1
1 серпня 2003 р. Юркін видав довіреність строком на 6 місяців Зарубіну на продаж останнім комп'ютера за ціною не менше 5 тисяч гривень. Довіреність була посвідчена нотаріально. Зарубін у межах строку, на який було видано довіреність не знайшов покупця і, не повідомивши Юркіна, 29 січня 2004 р. видав довіреність (в порядку передоручення) своїй дочці Зарубіній строком на 3 місяці. Зарубіна продала комп'ютер за 2 тисячі гривень. Юркін, дізнавшись, що його майно продано за ціну, меншу, ніж було встановлено в довіреності, яку він видав Зарубіну, почав вимагати від Зарубіна повернення йому 5 тисяч гривень або повернення йому комп'ютера, на що останній відповів, що всі претензії слід пред'являти його дочці, мотивуючи це тим, що він їй передоручив здійснити дії щодо продажу комп'ютера. Як повинна бути вирішена справа? Чи змінилося б рішення, якщо б Зарубін видав довіреність своїй дочці за згодою Юркіна? Чи є дійсною довіреність, видана Зарубіним в порядку передоручення своїй дочці?
Задача 2
Громадянка США Налімова, перебуваючи в Україні по особистим справам, видала довіреність громадянину України Соколову. В довіреності зазначалося, що громадянин Соколов має право здійснювати різноманітні юридичні дії щодо її майна та розпоряджатися її коштами для придбання їй житла в Україні. Невдовзі Налімовій стало відомо, що Соколов витратив 100 тисяч гривень на придбання їй квартири, але, як вона вважала, що він здійснив невигідний правочин, купив досить коштовну квартиру і вимагала від нього повернення довіреності і грошей, які він витратив на купівлю квартири. Соколов довіреність їй повернув, а щодо коштів, які було витрачено на квартиру, він сказав, що все вчинив законно згідно повноважень, визначених в довіреності й відмовився задовольнити її вимоги. Налімова звернулася до суду з позовом про витребування 100 тисяч гривень у Соколова. Яке рішення постановить суд? Чи перевищив повноваження Соколов ?
Задача 3
Представник ТОВ "М'ясокомбінат" звернувся до суду з позовом про стягнення неустойки (штрафу) за несвоєчасну оплату фабрикою хутряних виробів "Тисма" шкір, поставлених ТОВ "М'ясокомбінат". V зв'язку з тим, що в результаті збоїв у роботі автоматизованої системи обліку розрахунків ТОВ "М'ясокомбінат" пропустило строки позовної давності, господарський суд відновив позовну давність по своїй ініціативі, але виніс рішення про те, що неустойка (штраф), яка повинна бути сплачена фабрикою хутряних виробів "Тисма" "М'ясокомбінату", стягується на користь держави. Чи законне рішення виніс суд? Аргументуйте свою відповідь, посилаючись на цивільне законодавство України.
Задача 4
Селімов скоїв вбивство Антонюка. Дружина звернулася із заявою до органів попереднього слідства про визнання її цивільним позивачем у кримінальній справі, яку було порушено проти Селімова. Постановою слідчого від 11 липня 1999 р. дружину Антонюка було визнано цивільним позивачем по справі. Рішенням суду, що набрало сили 15 вересня 2003 р., цивільний позов дружини Антонюка про відшкодування моральної шкоди, завданої діями Селімова залишено без розгляду. Суд мотивував тим, що строки позовної давності, які застосовуються до таких видів вимог уже сплинули. Чи законне рішення виніс суд? На які вимоги позовна давність не поширюється?
Задача 5
Корчма уклав з Петровим і Лящем договір підряду на побудову будинку. В договорі підряду було зазначено, що у разі неналежної якості роботи, виконаної за договором, позов замовником може бути пред'явлений протягом одного року від дня прийняття роботи. Встановіть, чи є в даному випадку порушення норм, які встановлюють застосування позовної давності, що застосовується до вимог щодо неналежної якості роботи ?
Задача 6
Фурсова 4 листопада 2002 року передала своїй подрузі Кучіній вечірню сукню, для того, щоб остання вдягнула її у театр і через 2 дні повернула. 7 листопада 2002 року Кучіна повернула вечірню сукню Фурсовій, і остання, не перевіряючи стану сукні, помістила її до шафи. Деякий час Фурсова не вдягала сукню, потім, діставши її із шафи, виявила, що сукня пошкоджена на рукавах. Пошкодження були виявлені 25 січня 2003 року. Лише через 6 місяців, а саме 25 червня 2003 року, Фурсовій вдалося розшукати Кучіну, яка виїздила за кордон у відрядження. При з'ясуванні обставин пошкодження сукні, Кучіна зізналася, що в день, коли ходила до театру, вона пошкодила сукню, тому що вона їй була трохи тісна. Проте, відшкодувати вартість сукні вона відмовилася. Фурсова одразу ж після відмови звернулась до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, які їй було заподіяно Кучіною. З якого моменту почався перебіг позовної давності по цій справі? Чи закінчився строк позовної давності в даному випадку ? Чи має значення для з’ясування початку перебігу позовної давності визнання Кучіною факту пошкодження речі і відсутність Кучіної певний час у місті?
Питання до самоконтролю:
Що таке представництво?
На чому ґрунтуються повноваження представника?
Суб’єкти правовідносин представництва.
Випадки заборони представництва.
Види довіреності та їх особливості.
Що Ви розумієте під уявним представництвом?
Чи може бути визнаний правочин недійсним, якщо він був вчинений представником з перевищенням повноважень?
Чим відрізняється представник від посередника?
Які правочини не має права вчиняти представник?
Назвіть осіб, які не можуть бути представниками?
Які Ви знаєте види представництва?
Назвіть умови чинності довіреності.
Дайте визначення рукоприкладача.
В чому полягає особливість комерційного представництва?
Що таке довіреність?
Назвіть випадки прирівнювання письмових довіреностей до нотаріально посвідчених.
Чим відрізняється строк від терміну?
Проведіть класифікацію строків (термінів).
Чим відрізняються імперативні строки від диспозитивних? Який з цих видів строків є більш поширений у цивільному праві?
Поняття і значення претензійних строків.
Поняття і значення гарантійних строків.
Який державний орган встановлює гарантійний строк на сезонні товари?
Які наслідки зупинення та переривання позовної давності?
В чому полягає особливість початку перебігу позовної давності по безстрокових зобов'язаннях?
Назвіть вимоги, на які позовна давність не поширюється.
Теми рефератів
Комерційне представництво: становлення та розвиток.
Представництво за довіреністю.
Представництво акціонерних правовідносин
Види строків здійснення цивільних прав.
Гарантійні строки та їх загальна характеристика.
Спеціальна позовна давність.
Набувальна давність як правовий інститут цивільного права
Методичні вказівки
Нерідко в житті виникають ситуації, коли особа самостійно не може здійснювати свої суб'єктивні права та обов'язки внаслідок різних причин: хвороба, часткова, неповна, обмежена дієздатність, недієздатність, неможливість фізично знаходитись в тому чи іншому потрібному місці тощо. Тоді на допомогу приходить цивільно-правовий інститут, який виник ще за часів рабовласництва - представництво. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України). Метою представництва є здійснення представником правочинів та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку представляють. Представник своїми діями створює права і обов'язки безпосередньо для особи, яку він представляє.
Суб'єктами представництва виступають представник, особа, яку представляють, третя особа. Особою, яку представляють може бути будь-який суб'єкт цивільних правовідносин. Представником може бути дієздатна фізична або юридична особа, які уповноважені на здійснення юридичних дій від імені особи, яку вони представляють. Не можуть бути представниками особи, над якими встановлена опіка або піклування. Законодавець передбачає випадки, коли навіть дієздатна особа не може бути представником в тих чи інших випадках. Зокрема, згідно зі ст. 116 ЦПК України не можуть бути представниками в суді адвокати, які прийняли доручення про подання юридичної допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів, судді, слідчі і прокурори, крім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни, піклувальники або як представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною у справі. Третьою особою може бути будь-який суб'єкт права, з яким представник вступає у відносини і тим самим створює права та обов'язки для особи, яку представляє.
Законодавець визначає коло правочинів, які не має права вчиняти представник. Так, представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Наприклад, реєстрація шлюбу через представника не допускається (ч. 2 ст. 34 Сімейного кодексу України) або право на заповіт здійснюється особисто (ст. ч.2 ст. 1234 ЦК України). Представник не може вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Змістом представництва є дії представника, які безпосередньо створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки для особи, яку представляють.
Представника слід відрізняти від посередника і рукоприкладача. Посередник лише здійснює вольові дії, спрямовані на укладення правочинів (наприклад, здійснює переговори для укладення договору), а вже сам договір укладають самі особи, які виявили волю на його вчинення. Рукоприкладач від представника відрізняється за критерієм волі. Якщо представник безпосередньо виражає волю, укладаючи правочин від імені особи, яку представляє, то рукоприкладач лише допомога в оформленні правочину, а саме підписує правочин за особу, яка саме не може його підписати внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших причин. У цьому разі рукоприкладач лише підтверджує волю особи, яка укладає правочин. Діяльність представника схожа з діяльністю комісіонера, який укладає правочини в інтересах комітента. Комісіонер діє в інтересах та за рахунок комітента, але від свого імені. Ч. 2 ст. 238 ЦК України закріплює положення про те, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Передоручення. Відповідно до ч. 1 ст. 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження частково чи в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Схвалення може бути здійснено як письмово, так і шляхом конклюдентних дій, тобто дій, з яких видно, що особа, яку представляють, прийняла виконання по правочину. У разі відсутності схвалення правочину, який було укладено представником з перевищенням повноважень або взагалі без повноважень, такий правочин може бути визнаний недійсним за рішенням суду.
Розрізняють такі види представництва: на підставі закону; на підставі акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства; на підставі договору (договірне або добровільне представництво). Представництво, яке виникає на підставі закону, є обов'язковим. Вказівка на вчинення такого представництва прямо передбачена законом. Повноваження представника безпосередньо визначаються законом, а особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника. Цей вид представництва в юридичній літературі іменують законним представництвом. Так, наприклад, законними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей виступають їх батьки (усиновлювачі), опікуни та інші особи у випадках, встановлених законом (ст. 242 ЦК України). Представництво, яке виникає на підставі акту органу юридичної особи наділяє представника певним обсягом повноважень, зокрема вчинення правочинів. Згідно зі ст. 2 ст. 244 ЦК України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Договірне або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють. Вона визначає повноваження представника шляхом укладення договору доручення або видачі довіреності. Різновидом добровільного представництва є комерційне представництво. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Зауважимо, що особливістю комерційного представництва є те, що воно допускається водночас щодо кількох сторін правочину за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом (ч. 1,2 ст. 243 ЦК України).
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
За змістом та обсягом повноважень, якими наділяється представник, розрізняють генеральні, спеціальні та разові довіреності. Генеральна довіреність — це така, за якою представник може від сні особи, яку представляє, здійснювати різноманітні юридичні дії ш укладати будь-які правочини (довіреність на управління майном). Спеціальна довіреність — це така, яка уповноважує представника які здійснення не однієї, а низки юридичних дій, які носять однорідний характер (довіреність на представництво в суді, довіреність па отримання касиром грошей у банку). Разова довіреність — це така, за наявності якої представник може здійснити одну точно визначену юридичну дію або укласти конкретний правочин (довіреність на отримання стипендії, на укладення договору купівлі-продажу конкретного майна).
Довіреність є одностороннім правочином, для вчинення якого достатньо виявлення волі однієї сторони — особи, яку будуть представляти. В довіреності визначається обсяг повноважень представника. Як і будь-який правочин, довіреність повинна відповідати умови чинності правочину. Так, довіреність повинна бути видана дієздатною особою — фізичною чи юридичною. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочини. Як видно з визначення довіреності, для неї встановлена письмова форма. Якщо довіреність видається на вчинення правочинів, які потребують нотаріального посвідчення, то відповідно і довіреність повинна бути посвідчена нотаріально. Наприклад, на укладення до-і опору купівлі-продажу нерухомості. Для довіреностей, які видаються у порядку передоручення, обов'язкове нотаріальне посвідчення, крім випадків, якщо це довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо). Довіреності на вчинення таких дій не потребують нотаріального посвідчення. Відповідно до ст. 245 ЦК України до нотаріально посвідчених прирівнюються довіреності: військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, посвідчені начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем; військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з’єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця, посвідчені командиром (начальником) цих частин, з'єднання, установи або закладу; особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), посвідчена начальником місця позбавлення волі. В довіреності обов'язково повинна бути вказана особа, якій видається довіреність. Законодавцем не визначається граничного строку, на який може бути видана довіреність. У разі, коли строк дії довіреності не визначено, вона зберігає чинність до припинення її дії. В контексті сказаного необхідно вказати, що такий правочин як довіреність відноситься до фідуціарних правочинів, а це означає, що довіреність може бути в будь-який момент скасована особою, яка її видала або представник може відмовитися від повноважень, наданих йому за довіреністю, у разі втрати довіри один до одного вказаними особами. Зауважимо, що строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.
Особа, яка видала довіреність і згодом її скасувала, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. У разі відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю, він зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Якщо особі, яку представляють, було завдано збитків внаслідок невиконання вищевказаних дій представником, на останнього покладається відповідальність перед особою, яку він представляє.
Припинення довіреності
Представництво за довіреністю припиняється у разі: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність. Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час.
Час відіграє важливу роль. І Наприклад, за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ст. 731 ЦК України). Цивільні правовідносини виникають, змінюються пі припиняються у часі. Строки та терміни дисциплінують учасників цивільних правовідносин, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів. Питання про роль і місце строків (термінів) у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах як: момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; одна з умов, що визначає їх зміст; критерії оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду на її своєчасність тощо.
Для регулювання цивільних правовідносин в Цивільному кодексі України закріплено такі категорії як «строки» і «терміни». Строком є певний період часу, зі впливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України). Так, наприклад, фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Певним періодом часу в даному випадку є один рік, він і є строком. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251 ЦК України). Наприклад, за договором позики позикодавець встановив повернення позики позичальником на конкретну календарну дату - 15 квітня 2004року. Ця дата і буде вважатися певним моментом у часі - терміном.
В юридичній літературі йдуть гострі дискусії щодо визначення місця строків в системі юридичних фактів. Більшість фахівців строки відносять до юридичних фактів — подій. В цьому випадку мається на увазі закінчення часу (строку або настання певної календарної дати). Інші - зазначають, що строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не посідають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів, зважаючи на те, що строки (терміни) можуть встановлюватися самими суб'єктами цивільних правовідносин (наприклад, строк дії договору) або законодавцем (наприклад, строки позовної давності), тобто бути результатом вольових і усвідомлених дій суб'єктів права, але коли ці строки (терміни) вже визначені, вони вже існують об'єктивно.
Строк в цивільних правовідносинах визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України). Початок перебігу строку та його закінчення встановлюється ЦК України (ст.ст. 253-254). Слід звернути увагу на порядок вчинення дій в останній день строку (ст. 255 ЦК України).
З метою вивчення і застосування строків (термінів) в цивільному праві проводиться їх класифікація за різними критеріями.
За джерелом закріплення строки (терміни) поділяють на: законні; договірні; судові. Законні строки (терміни) передбачені законодавством. Ці строки (терміни) не можуть бути змінені сторонами, тобто норми, які встановлюють такі строки (терміни), як правило, є імперативними. Наприклад, строки при визнанні фізичної особи безвісно відсутньою та оголошенні фізичної особи померлою (ст.ст. 43, 46 ЦК України); загальна позовна давність — 3 роки, спеціальна — 1 рік (ст. 257, 258 ЦК України). Договірні строки (терміни) визначаються сторонами в договорі. Наприклад, строк дії договору сторони визначили у 5 років або виконання зобов'язання призначили на конкретну календарну дату. Судові строки (терміни) визначаються рішенням суду. Наприклад, за рішенням суду відповідачу необхідно негайно виконати зобов'язання або суд постановляє рішення відстрочити виконання зобов'язання відповідачем на 6 місяців в силу його скрутного матеріального становища тощо.
За точністю визначення строки (терміни) поділяють на визначені га невизначені. Визначеними є строки (терміни), які обчислюються шляхом вказівки на їх початок і закінчення, посилання на конкретну календарну дату або подію, яка повинна неминуче настати. Наприклад, та договором поставки сторони домовилися, що постачальник зобов'язується поставляти товар покупцеві 5 числа кожного місяця до грудня 2004 р. Невизначеними є строки, які встановлюються шляхом вказівки на приблизні дані. Наприклад, якщо строк плати за користування житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця або якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України). При невизначеності строків застосовуються такі терміни як "у розумний строк", "своєчасно", "негайно" та ін. Так, якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки (ст. 846 ЦК України). Боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя (ст. 557 ЦК України) тощо. За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин у встановленні строків (термінів) їх поділяють на імперативні та диспозитивні. Імперативні строки не підлягають зміні за згодою сторін. Наприклад, позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 259 ЦК України). Диспозитивні строки (терміни) можуть бути змінені за згодою сторін. Наприклад, сторони за домовленістю можуть змінити строк дії договору, строк передачі майна, грошей тощо. За способами встановлення строки (терміни) поділяють на такі, які визначаються: певним періодом у часі (оплата житла за договором найму житла— щомісячна); певним моментом у часі (конкретна календарна дата для повернення боргу);вказівкою на подію, яка неминуче повинна настати (настання навігації — за договором перевезення водним транспортом; точний момент настання навігації не може бути передбачено передчасно (не зважаючи на те, що цей термін встановлюється компетентними органами), оскільки встановлення цього терміну залежить від погодних умов; вказівкою на подію, яка може настати, а може і не настати (настання страхового випадку, він може і не настати); моментом витребування кредитора (ч. 2 ст. 530 ЦК України - про цю норму вже згадувалось вище). За правовими наслідками строки (терміни) поділяють на правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі. Правовстановлюючі строки (терміни) - це строки (терміни), з якими пов'язане виникнення цивільних правовідносин або окремих прав та обов'язків. Наприклад, набуття неповної дієздатності фізичних осіб - з моменту досягнення 14 років (ст. 32 ЦК України), що дає можливість такій неповнолітній особі самостійно набувати та здійснювати певні цивільні права та обов'язки. Правозмінюючі строки (терміни). По закінченню таких строків (термінів) одні права та обов'язки припиняються і виникають інші. Гак, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, по закінченню строків (термінів), встановлених у договорі застави, заставодавець втрачає право на заставлене майно, а заставодержатель набуває права стягнення застави. Правоприпиняючі строки (терміни). Це строки (терміни), з перебігом яких законодавець пов'язує припинення певних прав та обов'язків. Так, спадкоємець, який по закінченню 6 місяців з дня відкриття спадщини, не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її (ст. 1272 ЦК України) або, якщо кредитор протягом 1 року від дня укладення договору поруки з невизначеним строком зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, порука припиняється і кредитор втрачає право вимоги до поручителя (ч. 4 ст. 559 ЦК України).
Як вже зазначалося у темі "Цивільні правовідносини", цивільні правовідносини поділяють на регулятивні та охоронні. Регулятивні цивільні правовідносини встановлюють строки здійснення цивільних прав та виконання обов'язків, а охоронні визначають строки захисту цивільних прав.
Строки здійснення цивільних прав та виконання обов'язків - це строки, протягом яких суб'єкти цивільних правовідносин можуть реалізовувати належні їм суб'єктивні права та виконувати обов'язки. В юридичній літературі вказані строки поділяються на строки існування цивільних прав та присікальні (преклюзивні) строки. До строків існування цивільних прав можна віднести, наприклад, ангорське право, правоздатність фізичної особи тощо. Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про авторське право і суміжні права" майнове авторське право діє протягом всього життя автора і 70 років після його смерті. Правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент смерті, тобто діє протягом всього життя фізичної особи (ст. 25 ЦК України). Присікальні (преклюзивні) строки - це строки (терміни) для реалізації суб'єктивних прав чи виконання обов'язків, у разі нездійснення яких у певний строк (термін) права або обов'язки припиняються. Такі строки (терміни), як правило, встановлюються законодавцем, хоча можуть бути встановлені і за домовленістю сторін. Так, наприклад, якщо вимоги кредиторів не визнані ліквідаційною комісією при ліквідації юридичної особи і кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звернувся до суду з позовом, такі вимоги вважаються погашеними (ч. 4 ст. 112 ЦК України). Зауважимо, що припинення прав та обов'язків, обмежених присікальним (преклюзивним) строком, відбувається обов'язково із зазначенням строку (терміну). Присікальні (преклюзивні) строки слід відрізняти від строків позовної давності. На відміну від строків позовної давності, присікальні (преклюзивні) строки - це строки існування прав та обов'язків. Оскільки законодавець не встановлює іншого, на них не поширюються загальні правила щодо зупинення, переривання чи поновлення строків позовної давності. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону захисту суб'єктивного права в примусовому порядку через суд, але це не виключає можливості, що відповідач, незважаючи на закінчення строків позовної давності, добровільно виконає покладені на нього обов'язки. Закінчення ж присікального строку припиняє існування самого права, оскільки присікальні строки, як вже зазначалося, не можуть бути продовженими, поновленими, зупиненими.
Суб'єктивні цивільні права підлягають захисту і їх відносять до охоронних цивільних правовідносин. Строки захисту цивільних прав — це строки, протягом яких суб'єкт цивільних правовідносин, право якого порушено, має право звертатися до компетентних державних органів з вимогою про примусове здійснення або захист свого суб'єктивного права. До таких строків відносяться гарантійні строки, строки оперативного захисту, претензійні строки, строки позовної давності та інші строки. Визначення гарантійних строків (термінів) та порядок їх обчислення закріплено в Законі України "Про захист прав споживачів". Так, відповідно до ст. 13 цього закону гарантійними строками (термінами) визнаються строки (терміни), встановлені законодавством або нормативними документами, а у разі їх відсутності — договором, протягом яких виробник (виконавець) забезпечує нормальну роботу (застосування, використання) товару (роботи, послуги), втому числі комплектуючих виробів. Гарантійні терміни на комплектуючі вироби повинні бути не меншими, ніж на основний виріб, якщо інше не передбачено законодавством чи договором. Гарантійний термін має зазначатися в паспорті на товар (роботу, послугу) або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару (роботи, послуги). Гарантійний характер носять і деякі інші, передбачені законом строки (терміни). Наприклад, для лікарських засобів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна і навколишнього природного середовища, встановлюється термін придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до них при продажу, і який вважається гарантійним терміном. Термін придатності обчислюється від дати виготовлення, яка також має бути вказана на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання. Продаж товарів, на яких термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, термін придатності яких минув, забороняється. На сезонні товари (одяг, хутряні вироби та інші) гарантійний термін обчислюється з початку відповідного сезону, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. При продажу товарів за зразками, поштою, а також у випадках, коли час укладання договору купівлі-продажу і час передачі товару споживачеві не збігаються, і гарантійні терміни обчислюються від дня доставки товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) ні складання - від дня їх здійснення. Якщо день доставки, установки (підключення) чи складання товару, а також передач нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі-продажу - від дня укладання договору купівлі-продажу. Стосовно товарів (робіт, послуг), па які гарантійні терміни не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців, а стосовно нерухомого майна - не пізніше трьох років від дня передачі їх споживачеві. При виконанні гарантійних ремонтів гарантійний термін збільшується на час перебування товару (роботи, послуги) в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків. При обміні товару його гарантійний термін обчислюється заново від дня обміну. Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Законодавець визначає перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, який не є вичерпним, передбачає випадки, коли управомочена особа може захищати свої права та інтереси самостійно без звернення до компетентних органів. Такі односторонні дії управомоченої особи називають оперативним захистом. Проте оперативний захист може здійснюватися лише у певному порядку і строки, що встановлені законом або договором.
Претензійні строки — це строки для пред'явлення претензій. Так, особа, право якої порушено, має право звернутися до зобов'язаної особи про добровільне задоволення її вимог: про передачу речі, про припинення протиправних дій, які перешкоджають реалізовувати суб'єктивне право, про визнання права тощо. Цей спосіб захисту суб'єктивних прав є найдоцільнішим для врегулювання спорів між суб'єктами цивільних правовідносин і для їх нормального позитивного розвитку. За загальним правилом, пред'явлення претензій не є обов'язковим у разі виникнення спору, якщо хоча б одна сторона є фізичною особою, крім винятків, встановлених законом. Що стосується відносин, які виникають з договору перевезення, надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, в яких сторонами виступають господарюючі суб'єкти (юридичні та фізичні особи), пред'явлення претензій є обов'язковою умовою для передачі на розгляд господарського суду. Для такої категорії спорів встановлена процедура досудового врегулювання (ст. ст. 5, 6 Господарського процесуального кодексу України). Такий порядок врегулювання господарських спорів може бути передбачено і в договорі за домовленістю сторін.
Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку, особа, право якої порушено, може звернутися до суду для захисту свого права у межах позовної давності. Інститут позовної давності відіграє неабияке значення для нормального розвитку цивільних правовідносин, дисциплінує учасників цих відносин, сприяє стабілізації роботи судових органів тощо. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися по суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦК України). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України); у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК України); про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК України);у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК України); про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК України).Зауважимо, що для деяких вимог збільшено строки дії позовної давності. Так, позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. В ЦК України закріплено норму, яка дозволяє збільшити позовну чинність за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Слід наголосити, що позовна давність, яка встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Порядок обчислення позовної давності також не може бути змінений за домовленістю сторін.
Важливим є визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки саме він може вирішувати долю позову особи, право якої порушено і захист цього права взагалі. Початок перебігу позовної давності Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі с плином строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі с плином цього строку. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. Законом встановлюються винятки із зазначених вите правил. Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини, що перешкоджають особі, право якої порушено, своєчасно звернутися з позовом до суду для захисту свого порушеного права. Такі обставини призводять до зупинення, переривання, поновлення строку позовної давності.
Зупинення перебігу позовної давностіПеребіг позовної давності зупиняється: якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна заданих умов подія (непереборна сила) (наприклад, землетрус, повень, "форс-мажорні обставини" (цей термін часто застосовується у практиці укладення міжнародних договорів (контрактів, тощо); уразі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом (наприклад, рішення суду на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у зв'язку з порушенням справи про банкрутство (ч. 2 ст. і2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»); у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини (наприклад, зупинення дії ст. 68 Житлового кодексу УРСР про строки внесення квартирної плати за комунальні послуги); якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан (проходження служби у складі Збройних Сил України або інших створених відповідно до закону військових формуваннях, переведених на воєнний стан). Уразі виникнення вищевказаних обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Переривання перебігу позовної давності Перебіг позовної давності переривається, якщо особа визнає свій борг або інші обов'язки. Це правило розповсюджується лише на відносини за участю фізичних осіб або фізична особа є зобов'язаною особою. Діями, що свідчать про визнання боргу є письмові або усні заяви (належним чином доказані), інші дії. Часткове виконання зобов'язання є підставою переривання позовної давності, якщо немає доказів того, що при частковому виконанні боржник оспорював іншу частину боргу. Наприклад, у разі відправлення телеграми боржником кредитору про те, що борг не може бути сплачений своєчасно внаслідок непередбачених витрат на лікування, але буде сплачений пізніше або сплата боржником частини боргу тощо. У разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, наприклад, у зобов'язаннях, де є сторони з множинністю осіб і одна із осіб-кредиторів пред'являє позов до зобов'язаної особи лише в частині, на яку мас право тощо. Після переривання перебіг позовної давності починається знову. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Слід наголосити, що інші обставини, крім вищевказаних, в тому числі зміна осіб у зобов'язанні, не розглядання позову тощо, не впливають на перебіг позовної давності. Законодавством передбачено правові наслідки спливу позовної давності. Так, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущеним позовної давності, порушене право підлягає захисту. В такому випадку суд постановляє рішення про захист порушеного права і таким чином поновлюється строк позовної давності. Поважними причинами визнаються довготривала хвороба, відрядження за кордон особи, право якої порушено тощо. За загальним правилом, позовна давність поширюється на всі цивільні правовідносини. Проте є вимоги, на які позовна давність не поширюється. Перелік цих вимог розширений у порівнянні з ЦК УРСР. Зокрема, відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу: що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право; страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування). Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Нормативно-правові акти та рекомендована література
Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № ЗО. - Ст. 141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.
Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України їй від 14 червня 1994 р. № 18/5 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. Т. 1. — Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. — С. 628- 658.
Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. - К.: Наукова думка, 2000. — С. 124-137.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, .С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 196-205.
Цивільне право України. Частина перша |Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — С. 69-180.
Ю.Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 176-198.
Крупко П. Договір доручення як форма надання повноважень при добровільному представництві // Право України. — 2002. - № 9. - С. 104-109.
Крупко П. Наслідки неналежного здійснення добровільного представництва // Право України. — 2002. - №10. - С.108-114.
Крупко П. Суб'єкти добровільного представництва за цивільним правом // Право України. - 2002. -№5. -С. 105-109.
Фурса С. Довіреність та інститут представництва в цивільному законодавстві, нотаріальному і цивільному процесах України // Право України. - 1999. - № 4. - С. 94.
Змістовний модуль ІІ
Право власності та інші речові права
Семінарське заняття № 8.
Тема: «Право власності та інші речові права. Виникнення та припинення права власності»
План семінарського заняття
Поняття права власності.
Зміст права власності.
Суб'єкти права власності.
Здійснення та обмеження права власності.
Форми та види права власності.
Підстави набуття права власності.
Встановлення моменту виникнення права власності.
Підстави припинення права власності.
Повинні знати такі терміни: об’єктивне розуміння речового права, суб’єктивне розуміння речового права, власність, об’єктивне розуміння права власності, суб’єктивне розуміння права власності; зміст, суб’єкт, об’єкт, права власності; право володіння, користування та розпорядження; форма власності, способи набуття права власності, первісні та похідні способи набуття права власності, приватизація, набувальної давності, передання майна, специфікація або переробка, привласнення плодів і доходів, безхазяйна річ, знахідка, скарб, безоглядна домашня тварина, приватизація, самочинне будівництво, конфіскація, реквізиція.
Самостійна робота (викласти письмово):
Варіант 1 (для студентів порядковий номер яких в журналі непарний)
Опрацюйте Закон України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 р його, дайте відповіді на питання та законспектуйте їх: 1) поняття «приватизація»; 2) назвіть суб'єктів та об'єкти приватизації; 3) на які об'єкти не поширюється дія цього закону? 4) якими органами розробляється і затверджується Державна програма приватизації?; 5) які питання визначаються в Державній програмі приватизації? 6) ознайомтеся з переліком об'єктів, які мають загальнодержавне значення; 7) які майнові комплекси можуть приватизуватися за погодженням із Кабінетом Міністрів України? 8) які органи здійснюють державну політику в сфері приватизації? 9) законспектуйте порядок та способи приватизації; 10) визначте особливості приватизації майна, зданого в оренду; 11) Назвіть випадки відмови у приватизації.
Варіант 2 (для студентів порядковий номер яких в журналі парний) Опрацюйте Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 р. та дайте відповіді на питання та законспектуйте їх: 1) дайте визначення приватизації державного житловою фонду; 2) назвіть суб'єктів та об'єкти приватизації; 3) назвіть об'єкти, визначені в цьому законі як такі, що не підлягають приватизації; 4) назвіть способи приватизації державного житлового фонду; 5) в яких випадках передача квартир (будинків) здійснюється безоплатно незалежно від розміру їх загальної площі; 6) законспектуйте порядок організації проведення приватизації та оформлення права власності; 7) яким чином власник приватизованої квартири (будинку) може здійснювати правомочність розпорядження щодо цього майна?
Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:
Задача 1
Курков повертався додому пізно ввечері. Його зупинив незнайомий чоловік і запропонував придбати у нього повий магнітофон. Ціна пропонувалася значно нижча за реальну піну. Курков подумав про те, що схожий магнітофон бачив у свого сусіда Лодонова. Окрім того, він знав, що нещодавно квартиру його сусіда пограбували. Але купити магнітофон не відмовився. На наступний день до Куркова зайшов Лодонов, побачив у нього магнітофон. В ньому він впізнав смій магнітофон, с качан Куркову, що він належить йому і вимагав мої о повернення. Проте Курков відповів, що придбав його на ринку і повертати його не збирається. Визначте вид права володіння Куркова. Обґрунтуйте свою відповідь. Чи може Лодонов витребувати свій магнітофон із володіння Куркова?
Задача 2
Виконавчий комітет міської ради народних депутатів прийняв рішення про передачу у комунальну власність скульптури відомого скульптора на підставі того, що власник належним чином не утримує цю скульптуру, яка є пам'яткою культури та історії і потребу» реставрації, власник же відмовляється оплачувати витрати, пов’язанні з реставрацією. Петров звернувся до Голови міської ради і вимогою повернути йому скульптуру, яка є його приватною власністю. Йому пояснили, що з дня винесення рішення про примусове вилучення скульптури ця річ перейшла у комунальну власність територіальної громади і тепер йому не належить. Петров звернувся до суду з позовною заявою про витребування скульптури, яку у нього вилучили незаконно і передали у власність територіальної громади. В якому порядку може відбуватися викуп пам'ятки історії та культури? Чи всі дії виконавчого комітету були законними ? Чи задовольнить суд вимоги Петрова?
Задача 3.
Баба Василина залишила у спадок онуку і онуці будинок з присадибною ділянкою. За заповітом будинок і присадибна ділянка ділилися між ними порівну. Онук через деякий час на своїй ділянці знайшов скарб і залишив його собі. Онука, дізнавшись про це, почала вимагати від нього поділити скарб, але онук відмовив їй. Онука звернулася з позовом до суду. Як буде вирішено справу?
Питання до самоконтролю:
Надайте поняття речових прав. Яке суб’єктивне розуміння речового права? Яке об’єктивне розуміння речового права?
Відрізніть власність від права власності.
Надайте ознаки суб’єктивного права власності.
Надайте поняття добросовісного та недобросовісного володіння.
Розкрийте поняття права користування та права розпорядження.
Як здійснюється і обмежується право власності?
Яка з трьох правомочносте права власності є більш об'ємною за своїм змістом? Обґрунтуйте свою відповідь.
Як співвідносяться право володіння та право користування?
Дайте юридичну оцінку нормам Конституції України, Закону України "Про власність", ЦК України, що закріплюють форми власності.
Визначте правовий режим майна державного підприємства.
Чим відрізняється право повного господарського відання від права оперативного управління?
З'ясуйте момент виникнення у особи права власності на нерухоме майно.
Визначте первинні способи виникнення права власності.
З якого моменту виникає право власності та новостворене нерухоме майно?
За яких умов власник матеріалу набуває право власності на нову річ?
За яких умов специфікатор набуває право власності на нову річ?
Відмежуйте поняття: безхазяйна річ, скарб та знахідка.
Що таке набувальна давність?
Назвіть способи набуття права приватної власності.
Назвіть способи, при яких припиняється право приватної власності і виникає право державної власності.
Які способи набуття права власності належать лише державі?
Теми рефератів
Історичний розвиток права власності.
Зміст права власності та його характеристика.
Форми власності в Україні.
Емфітевтичне право – традиція класичної цивілістики.
Обмеження та обтяження права власності.
Націоналізація як підстава припинення права власності.
Генезис права приватної власності.
Підстави набуття права державної власності.
Особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі.
Особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва.
проблеми виникнення права приватної власності за давністю володіння.
Співвідношення поняття «право власності» та «здійснення права власності».
Методичні вказівки
Книга 3 "Право власності та інші речові права" займає особливе місце у структурі Цивільною кодексу України. Норми цієї книш складають окрему підгалузь цивільного права і тому їх вивченню повинна бути відведена належна увага. Термін "власність" часто вживається в самих різних значеннях. Ст. 316 ЦК України закріплює поняття права власності як суб'єктивного права особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності регулюється та гарантується різними галузями права, зокрема конституційним, кримінальним, сімейним, господарським тощо. Право власності закріплюється в Конституції України, зокрема встановлюються форми власності, рівність всіх суб'єктів права масності, гарантії права власності та обов'язки власників. Норми ЦК України визначають поняття права власності, зміст права власності, регулюють поведінку власників у цивільному обороті, закріплюють способи захисту права власності тощо.
В цивільному праві прийнято розрізняти право власності в об'єктивному та суб'єктивному значенні. Право власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. Право власності в суб'єктивному значенні — це можливість власника володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (річчю, майном) на свій власний розсуд і в своїх інтересах або інтересах інших осіб. Цьому праву відповідає обов'язок інших осіб утримуватися віддій (бездіяльності), які б перешкоджали цьому праву, тобто володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю.
В юридичній літературі виділяють такі ознаки суб'єктивного права класності: його зміст охоплює три правомочності (можливості) власника: право володіння, право користування і право розпорядження майном; суб'єктом права власності може бути будь-який суб'єкт права; об'єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуально визначена річ; своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у власному інтересі. Зміст права власності складається із правомочностей володіння, користування і розпорядження річчю (майном) власником.
Право володіння — це право фактичного, фізичного та господарського впливу на річ (майно). Слід мати на увазі, що в юридичній літературі розрізняють володіння законне (таке, що ґрунтується на законі) та незаконне, яке в свою чергу поділяється на добросовісне і добросовісне. Таким чином, законним володінням є володіння, яке ґрунтується на правовідносинах, які мають правові підстави, наприклад, укладення договору купівлі-продажу, дарування тощо. Законне володіння ще іменують титульним. Законне (титульне) володіння може здійснюватися як власником речі (майна), так і іншими особами. Наприклад, заставодержатель має право володіння певною річчю (майном) на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 574 ЦК України). Слід мати на увазі, що власник та інші законні володільці відрізняються тим, що власник наряду з правомочністю володіння, завжди має право користування і розпорядження річчю (майном), а законний (титульний) володілець може здійснювати інші правомочності лише за погодженням із власником. Так, наприклад, при договорі найму (оренди) майна орендар (наймач), окрім правомочності володіння, має і право користування цим майном. При укладенні договору комісії, комісіонер має право володіння та розпорядження майном. Володіння, яке не ґрунтується на правових підставах називають незаконним (безтитульним). Незаконне володіння може бути добросовісне та недобросовісне. Так, добросовісним незаконним володінням визнається володіння, коли особа, яка володіє майном без правових підстав, не знала і не повинна була знати про його незаконність. Наприклад, особа придбала на ринку річ, і пізніше було з'ясовано, що вона вкрадена. Недобросовісним незаконним володінням є таке володіння, коли володілець майна знає або повинен був знати про незаконність свого володіння. Наприклад, особа знайшла річ і не повідомила відповідні органи про знахідку, а залишила її собі.
Право користування — можливість власника або інших осіб вилучати з речі її корисні властивості, привласнення плодів і доходів, що приносяться річчю для задоволення своїх потреб. Наприклад, у власності особи є квартира, яку вона може здавати в найм і отримувати плату за користування нею; якщо особа є власником цінних паперів, то може отримувати дивіденди; корова може приносити молоко або приплід; власник може використати своє майно і для здійснення підприємницької діяльності, від якої можуть бути отримані доходи або внести своє майно в уставний фонд юридичної особи, яка утворюється тощо. Слід наголосити, що право володіння та право користування нерозривно пов'язані між собою. Без володіння не може бути здійснімо користування річчю (майном). Законними користувачами можуть бути як власник, так і особи, які користуються майном на законних підставах. Наприклад, наймач користується майном на підставі договору прокату; користувач користується річчю на підставі договору позички; державне підприємство користується майном, яке передано йому на праві повного господарського відання тощо. За загальним правилом, відповідно до ст. 189 ЦК України продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Наприклад, заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави, якщо це буде встановлено в договорі тощо.
Право розпорядження — це можливість власника визначати юридичну і фактичну долю майна. Право розпорядження може здійснюватися власником у різні способи: шляхом відчуження (продаж, дарування, рента тощо), шляхом передачі іншим особам у володіння та (або) користування (оренда, підстава, позичка тощо), шляхом знищення або шляхом фізичної підмови від майна та ін. Право розпорядження може бути обмежено у випадках, встановлених законом. Так, ст. 352 ЦК України передбачає викуп пам'ятки історії та культури, якій внаслідок дій або бездіяльності власника погрожує пошкодження або знищення тощо. Необхідно знати, що право розпорядження, як і право володіння і а право користування, може належати не лише власнику, а й іншим особам. Так, наприклад, за договором комісії комітент (власник) передає комісіонеру право розпорядження річчю, проте слід зауважити, що комісіонер набуває право володіння та право розпорядження, права ж користування він не має. Або, наприклад, за довіреністю власник може передати іншій особі всі три правомочності: володіння, користування та розпорядження його майном.
Всі правомочності: володіння, користування та розпорядження взаємопов'язані між собою і виникають всі разом, як правило, у власника майна. Таким чином, у сукупності вони визнають всі можливі дії, які можуть здійснюватися щодо майна в межах закону і встановити зміст права власності. Необхідно зазначити, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно із ст. 318 ЦК України суб'єктами права власності Український народ; фізичні особи; юридичні особи; держава Україна; Автономна Республіка Крим; територіальні громади; іноземні держави; інші суб'єкти публічною права. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Як вже було з'ясовано, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Проте, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто законодавець визначає межі здійснення права власності. Ч. 4 ст. 319 ЦК України визначає, що власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.
Слід звернути увагу на те, що в ЦК України визначено такі форми власності як: власність Українського народу; приватну власність; державну власність; комунальну власність. Зауважимо, що законодавець не закріпив в ЦК України таку форму власності як колективна, проте, така форма визначена Законом України "Про власність" та Господарським кодексом України. Слід звернути увагу на те, що законодавець не відносить Український народ до учасників цивільних правовідносин, проте визначає його суб'єктом права власності. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (ст. 325 ЦК України). Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Наприклад, бойова зброя, боєприпаси тощо. Зауважимо, що склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Проте, законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи. Суб'єктом права державної власності є держава Україна (ст. 326 ЦК України). Від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Майно, що знаходиться у державній власності, може передаватися юридичним особам публічного права на основі повного господарського відання (державним підприємствам) або оперативного управління (казенні підприємства). Суб'єктами права комунальної власності визнаються територіальні громади (ст. 327 ЦК України). Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Щодо видів права власності, то можна виділити наступні: 1)право приватної власності: право власності фізичних осіб; право власності юридичних осіб; 2)право державної власності: право повного господарського відання; право оперативного управління; 3)право комунальної власності: -право власності територіальних громад; 4)право спільної власності: право спільної часткової власності; право спільної сумісної власності.
Право власності може виникати при настанні певних юридичних фактів, визначених в ЦК України. Ст. 328 ЦК України закріплює, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. В юридичній літературі способи набуття права власності прийнято поділяти на первісні та похідні. До первісних способів набуття права власності відносять способи, при яких право власності виникає на річ (майно) вперше або незалежно від права попереднього власника або його волі. До цих способів відносять: виготовлення (створення) нової речі внаслідок виробничої діяльності (виробництво), переробку речі (специфікацію), володіння плодами, доходами, продукцією, знахідку, скарб, конфіскацію, реквізицію, бездоглядну домашню тварину, безхазяйну річ тощо. У похідні способи право власності виникає у суб'єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника. До них відносять правочини, спадкування за законом, спадкування за заповітом, приватизацію, реорганізацію юридичних осіб тощо. Набуття права власності на новостворене майно. Виробництво є найпоширенішим первісним способом набуття права власності. Створення нової речі як у промислових масштабах, так і в одиночному екземплярі, незалежно від форми власності, характеризує процес розширеного відтворення. Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається мою, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка створила річ м своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Законодавець визначив особливості набуття права власності на новостворене нерухоме майно (житлові будівлі, споруди тощо). На такі об'єкти право власності виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме манно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч. 2 ст. 331 ЦК України). Слід звернути увагу на те, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі нього будівництва (створення майна). За заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною (ч. 3, 4 ст. 331 ЦК України). Набуття права власності на перероблену річ. Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ (ч. 1 ст. 332 ЦК України). Такий спосіб набуття права власності називають специфікацією. До прийняття ЦК України цей спосіб не регулювався цивільним законодавством України, отже норма про переробку речі запроваджена вперше. Зауважимо, що особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Право власності на рухому річ, створену шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду. У разі набуття права власності власником матеріалу на виготовлену річ, він зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором. Привласнення загальнодоступних дарів природи. Відповідно до ст. 333 ЦК України особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевою звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки. Набуття права власності на безхазяйну річ. Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Порядок набуття права власності на безхазяйну річ встановлюється ст. 335 ЦК України. Як правило, безхазяйна річ може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Законодавець також встановлює, що безхазяйні речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених ст.ст. 336, 338, 341 і 343 ЦК України. Знахідка. Підстави набуття права власності на знахідку передбачені ст. 338 ЦК України. За підстав, передбачених цією статтею особа, яка знайшла загублену річ, набуває прана власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування. Бездоглядна домашня тварина. Порядок набуття права власності на бездоглядну домашню тварину визначено ст. ст. 340, 341 ЦК України. Набуває права власності на бездоглядну домашню тварину, як правило, особа, у якої знаходилась на утриманні та в користуванні ця тварина; у разі відмови цієї особи від набуття права власності на неї, ця тварина переходить у власність тієї територіальної громади, па території якої її було виявлено. Скарб. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або (а законом втратив на них право власності. Особа, яка виявила скарб, набуває права власності на нього. Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього. Слід звернути уші і у па те, що законодавством закріплюється положення про те, що у разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна. Зауважимо, що законодавець визначає особливості набуття права класності на скарб, що є пам'яткою історії та культури. Право власності на такий скарб набуває держава. Проте, особа, яка виявила такий скарб має право на одержання винагороди у розмірі до двадцяти відсотків за певних умов, які визначаються ч. 4 ст. 343 ЦК України. Слід знати, що положення ст. 343 ЦК України про набуття права власності на скарб не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків. Набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності. Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна м майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється порядку, встановленому законом, зокрема питання приватизації регулюються Законами України "Про Державну програму приватними", "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", декретами Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок", "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається", "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду", постановами Кабінету Міністрів України "Про план заходів щодо забезпечення прозорості приватизаційних процесів і запобігання фактам зловживань у цій сфері", "Про розрахунок частки державного майна (акцій), яка безоплатно передається у процесі приватизації працівникам радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств", "Про прискорення приватизації та недопущення негативних наслідків у цьому процесі", "Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення", "Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації", "Про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів" та іншими нормативно-правовими актами. Набувальна давність. Новими є положення ЦК України про набувальну давність. Так, ч. 1 ст. 344 ЦК України зазначає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України. Зауважимо, що важливе значення має встановлення моменту виникнення у особи права власності. Саме з моменту набуття права власності у особи виникають повноваження щодо володіння, користування та розпорядження набутою річчю (майном), одночасно особа набуває право на захист цієї власності у способи, передбачені ст. 16 ЦК України та у способи, які не суперечать закону. Окрім того, тягар утримання майна, ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна з моменту набуття права власності у особи покладається на неї (ст.ст. 322, 323 ЦК України). Законодавець закріплює положення про момент набуття права власності за договором. Так, відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту перс дання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки. Крім того, що передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Слід наголосити, що за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, право власності на майно виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Суперечливим, на наш погляд, є положення ч. 4 ст. 334 ЦК України про те, що право власності у набувача при укладенні договору про відчуження майна, який підлягає державній реєстрації, виникає і моменту такої реєстрації, оскільки в цьому разі права набувача не достатньо захищені. Для припинення права власності, як і для набуття, необхідне настання певних життєвих обставин, тобто юридичних фактів, визначених законом. Студентам слід знати, що в багатьох випадках припинення права власності у однієї особи тягне за собою виникнення права власності у іншої особи. Тому зрозумілим є те, що деякі способи виникнення права власності закріплюються як способи припинення права власності. Хоча, зауважимо, що припинення права власності у однієї особи не завжди передбачає виникнення права власності у іншої особи. Наприклад, право власності припиняється без переходу до інших осіб у разі знищення майна власником або коли річ (майно) знищено внаслідок стихійного лиха (повені, землетрусу), теракту тощо; внаслідок вилучення худоби під час епізоотії та її знищення; при вжитку власником продуктів харчування тощо. Ст. 346 ЦК України закріплює наступні підстави припинення прача власності: відчуження власником свого майна; відмова власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати пій особі; знищення майна; викуп пам'яток історії та культури; викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розмішене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерть власника. Цей перелік не є вичерпним, право власності може бути припинене і в інших випадках, встановлених законом. Слід знати, що у такі способи як викуп пам'ятки історії та культури, реквізиція та конфіскація набувати право власності може лише держава.
Нормативно-правові акти та рекомендована література
Конституція України. Прийнята ВПУ 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № ЗО.- Ст. 141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
Про перетворення державних підприємств у казенні: Постанова Кабінету Міністрів України від 30 червня 1998 р. № 987 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
Про деякі питання управління казенним підприємством: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 1998 р. № 1129 //Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
Про затвердження Положення про Державний реєстр національного культурного надбання: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. № 466 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. - Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. - Т. 1. - С. 789-804.
Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. - Одеса: "Юридична література". - 2003. - С. 227-282.
Бірюков І А, Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. - К.: Наукова думка, 2000. - СІ71-180.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. І. - С. 266-309.
Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 233-241.
Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитання та відповідях. - X.: ТО В "Одіссей", 2002. - С.204-211.
Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азі мов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.// За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М. І шатенка. - Харків: Право, 2000. - С. 191-204.
Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. - 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство БПК, 2003. - С. 475-492.
Тема: «Право спільної власності. Право приватної власності, право народної, державної та комунальної власності»
Тема для самостійного вивчення
Законспектувати та вивчити такі питання:
Поняття права спільної власності.
Види та суб'єкти права спільної власності.
Суб'єкти права спільної масності.
Право спільної часткової власності.
Право спільної сумісної власності.
Суб’єкти та форми права власності.
Право приватної власності фізичних осіб. Виникнення права приватної власності громадян.
Приватна власність юридичних осіб.
Право власності українського народу.
Державна власність.
Комунальна власність.
Право власності на землю.
Повинні знати такі терміни: право спільної власності в об’єктивному розумінні, право спільної власності в суб’єктивному розумінні, право спільної власності, спільна сумісна власність, спільно часткова власність, суб’єкти права спільної власності; суб’єкти права приватної власності, форма права власності, право приватної власності, суб’єкти права приватної власності, об’єкти права приватної власності, об’єкти особисто-споживчого призначення, об’єкти виробничо-підприємницького призначення, об’єкти інтелектуальної власності, право приватної власності громадян в суб’єктивному сенс, право приватної власності громадян в об’єктивному сенсі, право власності юридичної особи, суб’єкт права державної власності, суб’єкти права комунальної власності, право комунальної власності, право власності на землю.
Перевірка буде здійснюватися на семінарському занятті № 9 у вигляді термінологічного диктанту
Питання до самоконтролю:
В чому особливості правомочності розпорядження в праві і цільної часткової власності?
Назвіть умови, за яких може бути постановлено рішення суду про припинення права спільної часткової власності.
Хто має переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності?
В чому особливості права спільної власності за участю юридичних осіб?
Коли визначаються частки у праві спільної сумісної власності?
Назвіть підстави припинення спільної сумісної власності.
Яка власність не може бути віднесена до спільної сумісної власності подружжя?
Яка форма правочинів встановлена щодо виділення часток у шнурі з майна, що є у спільній власності.
Яким чином Конституція та ЦКУ класифікує право власності на види?
Назвіть суб’єкти права власності та форми права власності.
Чим відрізняється право особистої власності та право приватної власності?
Охарактеризуйте право приватної власності фізичних осіб об’єктивному та суб’єктивному сенсі.
Надайте перелік видів майна, що перебувати у приватній власності, та перелік видів майна зі спеціальним порядком набуття права власності громадянами.
Яким чином виникає право приватної власності?
Надайте характеристику окремим видам підстав набуття права приватної власності.
Дайте визначення права приватної власності юридичних осіб та визначте її характерні риси.
Хто несе майнову відповідальність за діяльність юридичної особи?
У чому особливість правового режиму власності українського народу? Як народ здійснює свої повноваження?
Хто є суб’єктом права державної власності?
Які функції щодо власності виконують органи державної влади?
Надайте співвідношення державної та народної власності?
Хто є суб’єктами управління державної власністю та які їх повноваження?
Хто є суб’єктом права комунальної власності?
Визначте особливості права власності на землю.
Теми рефератів
Право спільної сумісної власності подружжя.
Особливості права спільної власності фермерського господарства.
Особливості права спільної власності на житловий будинок (квартиру).
Охорона права спільної власності в нотаріальному праві.
Проблема визначення часток у праві спільної власності.
Приватизація комунального майна: проблеми законодавства, теорії та практики.
Правове забезпечення комунальної власності в України.
Правовий режим установ.
співвідношень понять «право власності» та здійснення права власності.
Обмеження та обтяження права власності.
націоналізація як підстава припинення права власності.
Методичні вказівки
Право власності на одну річ (майно) може належати як одній особі, так і кільком особам одночасно. Такий вид власності називають спільною власністю. Таким чином, право спільної власності характеризується множинністю суб'єктів та єдиним об'єктом. Відповідно до ст. З Закону України "Про власність" майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави та створення на цій основі змішаних форм власності, втому числі власності спільних підприємств за участю юридичних осіб і громадян інших держав. Отже, спільна власність не є окремою формою власності, а базується на існуючих формах власності.
Право спільної власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності, що належить двом або більше особам. Право спільної власності в суб'єктивному розумінні — це право двох або більше осіб здійснювати право володіння, користування та розпорядження майном, що їм належить і є єдиним цілим.
Таким чином, право спільної власності — це право власності двох або більше осіб (співвласників) на один об'єкт. Право спільної власності може виникати з підстав, не заборонених законом. Наприклад, укладення договорів купівлі-продажу, створення фермерського господарства тощо. Розрізняють два види права спільної власності: право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності. Крім того, слід мати на увазі, що право спільної сумісної власності на майно може виникати лише у випадках, коли це передбачено договором або законом. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. До суб'єктів права спільної часткової власності законодавець відносить фізичних осіб, юридичних осіб, державу, територіальні громади
Важливим є питання про визначення часток у праві спільної часткової власності. Так, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Проте і; такому разі кожний із співвласників повинен довести розмір свого внеску шляхом доказування та подання доказів (ст. 30 ЦПК України).
Законодавець також встановлює, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, яке не можна відокремити, зроблено ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленою порядку використання спільного майна. Поліпшення спільного майна, яке можна відокремити, є власністю і одного з співвласників, який це зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками та їхньою згодою. Щодо таких правомочностей як володіння та користування майном, співвласники можуть домовитися про порядок їх здійснення. Наприклад, співвласники будинку можуть домовитися про те, що однією частиною будинку користується один співвласник, другою частиною — інший або встановити черговість користування спільним транспортним засобом тощо. Спільна власність може давати прибуток. В такому разі кожен співвласник може отримувати доходи відповідно до своєї частки у цьому майні. Законодавець закріпив положення про те, що плоди, продукція та доходи від використання майна, що і: у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 359 ЦК України). Зрозуміло, що будь-яке майно потребує утримання та зберігання. Тому кожен співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільною майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (ст. 360 ЦК України). Співвласники можуть домовитися про розподілення обов'язків щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності. Кожен співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Проте, законодавець встановлює певні гарантії захисту прав співвласників, які можуть бути самі заінтересовані у придбанні цієї частки або не зацікавлені у відчуженні частки у спільній власності стороннім особам, які невідомо як будуть викопувати обов'язки щодо утримання спільною майна, користування ним тощо. Відповідно до ст. 362 ЦК України співвласникам надається переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності. Також встановлюються і правові наслідки недодержання умов здійснення цього права. Так, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності, співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, па яких він її продає. Продавець має право продати свою частку іншій особі в тому разі, якщо співвласники відмовилися від здійснення переважного права або не здійснили цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, щодо рухомого майна — протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення. В тому разі, якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили декілька співвласників, то продавцю надається право вибору покупця. Гарантією захисту переважного права купівлі співвласників є також і те, що у разі порушення цього права, співвласник має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Під порушенням співвласником, який відчужує свою частку у праві спільної часткової власності переважного права купівлі, розуміється продаж цим співвласником своєї частки без повідомлення інших співвласників про продаж свої частки, продаж своєї частки на пільгових умовах іншим особам, зокрема, за ціною, нижчою за ту, яка була запропонована співвласникам тощо. До вимог, коли порушено переважне право купівлі співвласників, встановлюється позовна давність в один рік. Зауважимо, що одночасно з пред'явленням позову, позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець (ч. 4 ст. 362 ЦК України). У разі невиконання цієї вимоги, суд може відмовити у позові. Це передбачено також і п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України Мі 15 від 22 грудня 1995 р. "Про судову практику по справах по позовах про захист права приватної власності" та п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. У разі задоволення позову, який пред'явив співвласник, що має переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності, права га обов'язки покупця переходять до позивача. Слід наголосити, що переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності не застосовується при відчуженні частки у праві спільної часткової власності шляхом укладення договорів міни, дарування, довічного утримання. Зауважимо, що передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається. Кожен співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. В тому разі, якщо виділ в натурі є неможливим або річ не можна поділити без втрати її цільового призначення (тобто ця річ є неподільною), такий співвласник має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Звернемо увагу па те, що компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. В такому разі, якщо виділяється частка у натурі з нерухомого майна, законодавець передбачає укладення договору між співвласниками про виділення частки у натурі у письмовій формі та нотаріально посвідченого. Якщо співвласники не дійшли згоди щодо володіння, користування або розпорядження спільним майном, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за таких підстав: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Зауважимо, що рішення про припинення права особи на частку у спільному майні може бути постановлено судом за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Співвласники за домовленістю можуть поділити майно в натурі, що є у спільній частковій власності, між собою. Поділ спільного майна між співвласниками є підставою для припинення права спільної часткової власності.
Спільна сумісна власність, на відміну від спільної часткової власності не передбачає визначення часток кожного із співвласників. Визначення часток у спільній сумісній власності відбувається лише за умов припинення такого виду власності. Таким чином, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві є спільною сумісною власністю. Законодавець значно розширив коло суб'єктів права спільної сумісної власності. Ними можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Спільною сумісною власністю вважається майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом; майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Співвласники майна, що є у спільної сумісній власності, здійснюють правомочності володіння та користування спільно, якщо інше встановлено домовленістю між ними. Щодо правомочності розпорядження таким майном, то воно здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинені за згодою всіх співвласників. Якщо укладається правочин щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, необхідна письмова нотаріально посвідчена згода всіх співвласників. Кожен співвласник має право виділити частку з майна, що є у спільній сумісній власності. Враховуючи, що частки не визначені у спільній сумісній власності, в такому разі вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності здійснюється у такому ж порядку, що і виділ частки із майна, то є у спільній частковій власності. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, можуть поділити його між собою за домовленістю. Як вже зазначалося, частки кожного співвласника у спільній сумісній власності вважаються ріпними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Проте, необхідно зазначити, що частка співвласника у спільній сумісній власності може бути збільшена або зменшена за рішенням суду з урахуванням обставин, які мають істотне значення. Поділ майна між співвласниками права спільної сумісної власності є підставою для припинення такого права. При вивченні цієї теми необхідно вивчити судову практику щодо вирішення спорів між співвласниками нерухомого майна, співвласниками фермерського господарства, подружжям.
Суб’єкти та форми права власності
Конституція України Цивільний кодекс України класифікують право власності на види за суб’єктивним принципом та гарантує рівність усіх суб’єктів права власності перед законом ( ст. 13 Конституції, ст. 2, 318 ЦКУ). Суб’єктами права власності є: 1) суб’єкти права приватної власності: фізичні та юридичні особи; 2) суб’єкти публічного права: українських народ (с. 13 Конституції), держава України, АРК, територіальні громади, іноземні держави тощо. Форма права власності - це визначений законом правовий режим регулювання відносин власності. Види форм власності: народна, державна, власність АРК, комунальна, приватна, змішана.
Право приватної власності фізичних осіб.
Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками об’єктів права приватної власності Об’єктами права приватної власності виступають: об’єкти особисто-споживчого призначення, об’єкти виробничо-підприємницького призначення, об’єкти інтелектуальної власності (закон України «Про власність»). Законом не обмежується склад, кількість та вартість майне, яке може біти у приватній власності, крім земельної ділянки. Право приватної власності в умовах ринкової економіки визначається як вища влада над речами, що належить приватній особі. Це право може бути реалізовано власником у своїх інтересах, у відносинах з усіма іншими особами шляхом володіння, користування і розпорядження цими речами своєю владою, а саме особистими діями або через спеціально уповноважених ним осіб. Право приватної власності громадян в об’єктивному сенсі – це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність громадянам приватного майна та забезпечують їх право власності, якщо інше не встановлено законом. Право приватної власності громадян в суб’єктивному сенс і- це встановлене та гарантоване законом право власника володіти, користуватися та розпоряджатися майном на свій розсуд, якщо інше не встановлено законом. При підготовці даного питання студентам необхідно підготувати перелік майна, що перебувати у приватній власності, та перелік видів майна зі спеціальним порядком набуття права власності громадянами.
Виникнення права приватної власності громадян. Необхідно розглянути положення цивільного законодавства про виникнення права приватної власності громадян шляхом отримання доходів від участі у суспільному виробництві, від індивідуально правці, від підприємницької діяльності, у результаті укладання договору, отримання спадщини, та за іншими правочинами, внаслідок приватизації державної власності, отримання дивідендів від цінних паперів, валків у кредитні установи, отримання пенсій, призів, державних допомог, аліментів, відшкодування шкоди, премій, правомірного заволодіння дарами природи тощо.
Приватна власність юридичних осіб
Юридична особа - єдиний власник належної їй майна. Засновники (учасники) господарських товариств, кооперативів мають лише зобов’язальні права на її майно, учасники господарських об’єднань, релігійних організацій, фондів тощо взагалі не мають майнових прав на майно відповідної юридичної особи. Власністю юридичної особи є майно, передане їй як вклади (внески) засновниками (учасниками, членами), а також майно, вироблене і набуте нею у процесі своєї діяльності. Юридичні особи, через свої уповноважені органі, праві здійснювати щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону та не порушують інтереси інших осіб, які охороняються. Юридична особа відповідає за зобов’язаннями всім своїм майном. Засновники (учасники) не відповідають за зобов’язанням юридичної особи, крім випадків що передбачені законом та установчими документами (командитне товариство, товариство з повною та додатковою відповідальністю).
Право власності українського народу.
Не обхідно визначити перелік об’єктів на які має виключне право український народ. Визначте спеціальний правовий статус українського народу та механізм здійсненні своїх повноважень власника (референдум, форми безпосередньої демократії); правовий статус органів державної влади через які український народ реалізує свої права власника.
Державна власність.
Суб’єктом права державної власності є держава 9 ст. 14 Конституції). Визначте можливі об’єкти права державної власності та виключні об’єкти права державної власності та об’єкти права власності, що не можуть бути у власності держави. Дайте характеристику способам набуття права державної власності (стягнення податків, конфіскація і т.д.). Органи державної влади не є суб’єктами права власності, оскільки діють від власного імені, а виконують функції управління від імені та в інтересах держави. До них відносяться: ВРУ, Президент, Кабмін, Фонд державного майна України. Охарактеризуйте їх повноваження у даній сфері.
АРК є самостійним учасником цивільно-правових відносин, діє на рівних правах з іншими учасниками. Власність АРК є відокремленою від державної та комунальної власності.
Комунальна власність.
Суб’єктами комунальної власності є територіальні громади сіл, селища і міст, що є асоційованою формою українського народу ( ст. 141,142,143 Конституції України). Право комунальної власності – це право територіальної громаді володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що належить їй , яке здійснюється безпосередньо через вибори та інші форми безпосередньої демократії або через органи місцевого самоврядування. Визначте органи, що від імені територіальної громади реалізують право комунальної власності, межу їх повноважень, підстави набуття права комунальної власності та відмінні риси між комунальною та державної власності.
Право власності на землю.
Конституція України проголошу землю національним багатством, встановлює особливу державну охорону та гарантує право власності на неї. Необхідно визначити правовий режим землі, як об’єкту власності. Підстави набуття права власності на землю та обмеження права власності на землю.
Нормативно-правові акти та рекомендована література
Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № 30. Ст. 141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003р.
Про фермерське господарство: Закон України від 19 червня 203 р. - Офіційний вісник України. - 2003 - № 29. - Ст. 1438.
Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 20 // Комп'ютерна правова система "Ліга Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
6.Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. № 7 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "'Нормативно-правові акти України" та ін.
Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. - Одеса: "Юридична література". — 2003. — С. 315-329.
Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. — К.: Наукова думка, 2000. — С183-193.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Київ. - С. 396-478.
Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 260-269.
11.Харитонов Є.О., Калітенко О.М.. Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитання та відповідях. — X.: ГОВ "Одіссей", 2002. - С.228-238.
Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін. // За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатепка. — Харків: Право, 2000. — С. 258-270.
Гражданское право: В 2 г. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство БЕК, 2003. - С. 578-589.
Семінарське заняття № 9
Тема: « Захист права власності»
План семінарського заняття
Поняття, сутність та групи захисту права власності.
Засади захисту права власності.
Речево-правові засоби захисту права власності: віндикаційний позов; негаторний позов; позов про визнання права власності; позов про виключення майна з опису (звільнення майна з під арешту);
Характеристика окремої групи заходів захисту права власності: позов про визнання незаконним правового акту, що порушує право власності, позов про захист інтересів власника у надзвичайних ситуаціях.
Повинні знати такі терміни: захист права власності, суб’єкти захисту права власності, публічні цивільно-правові способи захисту права власності, приватні способи захисту права власності (самозахист, захист відповідно до умов договору), речево-правові способи захисту права власності, зобов’язально-правові способи захисту права власності, віндикаційний та негаторний позов, добросовісний та недобросовісний набувач, визнання права власності.
Самостійна робота (викласти письмово):
Складіть зразок віндикаційного позову.
Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:
Складіть зразок негаторного позову.
Питання до самоконтролю:
1.Надайте поняття права власності .
2. Визначте суб’єктів захисту права власності.
3. Охарактеризуйте групи захисту права власності.
4.Що таке речово-правові засоби захисту права власності.
5.Надайте поняття віндикаційного позову. Визначте суб’єктів та предмет віндикаційного позову.
6. Які існують умови задоволення віндикаційного позову? Визначте умови відхилення віндикаційного позову.
7.Як здійснюються розрахунки при поверненні речі з чужого незаконного володіння?
8.Визначте поняття негаторного позову. Назвіть суб’єктів та зміст негаторного позову.
9.Надайте поняття позиву про визнання права власності. Які існують обставини подання позиву?
10.Охарактеризують позов про виключення майна з опису.
11.Надайте характернику окремої групи заходів права власності.
12.Поясніть сенс позову про визнання незаконним правовим акта, що порушує право власності.
13.У чому сенс позову про захист інтересів власників у надзвичайних ситуаціях?
Теми рефератів
1.Заходи самозахисту право власності.
2.Проблеми реалізації норм права, що регулюють захист права власності.
3.Способи захисту права власності суб’єктів господарювання.
Методичні вказівки
Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання. Кожен мас право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції України). Охорона та захист права власності забезпечується не лише цивільно-правовими нормами, але й нормами інших галузей права, зокрема нормами конституційного, адміністративного, кримінального, сімейного права тощо. При вивченні піст геми слід знати, то в теорії права га в цивілістичній науці зокрема, по різному тлумачать поняття «правова охорона» та «правовий захист». Науковці ці поняття не ототожнюють, а вкладають в них різний зміст. Гак. Я.М.Шевченко вважає, що прадавній захист є складовою правової охорони. В своїй роботі «Власник і право власності» автор зазначає, то поняття охорони включає іі себе поряд із заходами економічною, політичного, ідеологічного характеру, які забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, що їх породжують (регулятивні норми), також і заходи. спрямовані на поновлення чи визнання праву та її порушення чи оспорювання їх, а саме захисті (охоронні норми). Таким чином, в юридичній літературі тяжіють до визнання правової охорони більш об'ємним поняттям, ніж правовий захист. Проте, аналіз значної кількості нормативно-правових актів, зокрема законів України "Про власність", "Про захист прав споживачів", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для токарів і послуг" тощо дає підстави для висновку про те, що законодавець не проводить чіткого розмежування між цими поняттями. Більшість норм вказаних законів носить регулятивний та захисний характер. Таким чином, охорона права власності — це створення через нормотворчий процес і практичну діяльність відповідних державних органів умов, які сприяють функціонуванню та розвитку відносин власності у суспільстві і попереджають вчинення правопорушень у цій сфері. Захист права власності ~ це сукупність заходів, способів та прийомів, спрямованих на відновлення порушеного цивільного суб'єктивного права самим власником, компетентними державними органами та посадовими особами.
Ст. 16 ЦК України закріплює способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Зауважимо, що цей перелік не є вичерпним, захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися і у інші способи, які не суперечать законам, правам та інтересам інших осіб й моральним засадам суспільства. Ст. 386 ЦК України закріплює положення про те, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Враховуючи, що способи захисту цивільних прав різноманітні і не однорідні за своїм змістом, в юридичній літературі проводяться різні класифікації способів захисту права власності. Найпоширенішою класифікацією способів права власності є їх поділ на речово-правові і зобов'язально-правові. Пропонується ще й така класифікація як поділ способів захисту права власності на загальні та спеціальні'. В підручнику Цивільне право України за ред. Дзери О.В. пропонується класифікація способів захисту права власності, що найбільш повно відображає класифікації, які існують. Основні речово-правові способи це позови: віндикаційний, негаторний. Допоміжні речово-правові засоби захисту це позови про: визнання права власності; виключення майна з опису; захист прав співвласника у разі виділу, поділу та продажу спільного майна. Зобов'язально-правові засоби це способи права захисту: власності в договірних відносинах (відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору; повернення речей, наданих у користування за договором); власності в деліктних зобов'язаннях; повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна. Спеціальні засоби захисту: позови про визнання правочину недійсним; способи захисту права власності померлих та осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими; способи захисту прав власників від неправомірного чи правомірного втручання державних органів. При вивченні цієї теми слід звернути увагу, перш за все, на речево-правові способи захисту права власності, всі інші способи детально розглядаються в інших темах навчальної дисципліни.
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про власність" і ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Цей речово-правовий спосіб захисту права власності називають віндикаційним позовом. Отже, віндикаційний ( від лат. уіпсіісо — захищаю, вимагаю) позов — це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого майном з метою витребування свого майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ( добросовісний набувач), власник має право витребувати повернення цього майна від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребуване від добросовісною набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право на вимогу його від добросовісного набувача у всіх випадках. Слід звернути увагу на те, що гроші, а також цінні напери на пред'явника не можуть вимагатись у добросовісного набувача. Законодавець також гарантує: захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння. Гак, відмові то до ст. 48 Закону України "Про власність" власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, а також відшкодування завданих цим збитків. Ст. 391 ЦК України закріплює положення про те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Таке право власника забезпечується можливістю звернення до суду із негаторним позовом. Негаторний - це вимога власника, не; позбавленого володіння майном, про усунення або припинення перешкод у здійсненні його права власності, зокрема правомочностей користування та розпорядження майном. Право на негаторний позов мають власник і законний володілець майна, які володіють річчю, але позбавлені можливості користування або розпорядження майном внаслідок протиправних дій третіх осіб. Відповідачем у разі подання негаторного позову виступає особа, яка створює своєю протиправною поведінкою (дією чи бездіяльністю) перешкоди позитивному здійсненню права власності. Вимогою за негаторним позовом є усунення перешкод, які тривають і мають місце на момент пред'явлення позову. В контексті сказаного, зауважимо, що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо строків позовної давності.
Законодавець також гарантує такий спосіб захисту права власності як визнання права власності. Власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або ні: визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності. Власник майна може звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту, що порушує його право власності.
Законодавством передбачені і інші способи захисту права власності.
Нормативно-правові акти та рекомендована література
Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - ІЗ березня 2003 р.
Притика Д.М., Карабань В.Я.. Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. — Киів-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. — Т.1. - С. 841-881.
Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. Ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. - Одеса: «Юридична література». - 2003. С. 346-354.
Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. - К.: Наукова думка, 2000. — С. 222-244.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзерп. Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер. 2002. - Кн. 1. - С. 492-522.
Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов. В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. - Харків: Право, 2000. - С. 279-286.
Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 270-279.
Харитонов Є.О.. Калітенко О.М.. Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях. ~ X.: ТОВ "Одіссей", 2002. - С. 238-247.
Сулапов Е.А. Лекнии о праве собствснности. — М.: Юрид. лит., 1991. - 240 с.
Семінарське заняття № 9
Тема: «Речові права на чуже майно »
План семінарського заняття
Поняття обмежених речових прав та їх ознаки.
Загальна характеристика речових прав на чуже майно.
Право володіння чужим майном.
Право користування чужим майном (земельні та особисті сервітути).
Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).
Узуфрукт та узус.
Право господарського відання, оперативного управління, довірчої власності (траст)
Повинні знати такі терміни: обмежені речові права, право користування чужим майном, земельні та особисті сервітути, емфітевзис, суперфіція, узуфрукт та узус, право господарського відання, право оперативного управління, право довірчої власності (траст)
Питання до самоконтролю:
Які види речових прав на чуже майно Ви знаєте?
В чому схожість між емфітевзисом та суперфіцієм?
Дайте визначення сервітуту.
Які види сервітутів Ви знаєте?
Назвіть обмежені речові права.
В якому законі в Україні вперше було закріплено положення про речові права на чуже майно?
Назвіть види особистих сервітутів.
Визначте право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Визначте право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).
Вкажіть поняття «узуфрукт» та «узус».
Визначте право господарського відання, оперативного управління, довірчої власності (траст)
Теми рефератів
Генеза сервітуту.
Історичний розвиток емфітевзиса.
Право оперативного управління казенним підприємством.
Види земельного сервітуту та його види.
Рецепція емфітевзису в Українському законодавстві.
Методичні вказівки
Речове право на чужі речі як цивільно-правовий інститут, що відомий правовим системам всього світу, виникло ще у стародавні часи у римському приватному праві. В Україні започатковано інститут права на чужі речі шляхом закріплення в ст. 4 Закону України "Про власність" положення про те, що у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України власника можна зобов'язати допустиш до обмеженого користування його майном інших осіб. Вперше, фундаментально па законодавчому рівні цивільно-правовий інститут - речові права на чуже майно закріплено в окремому розділі "Речові права на чуже майно" Цивільного кодексу України. Окрім того, Цивільний кодекс України передбачає такі речові способи забезпечення виконання зобов'язань як застава і притриманий.
До видів речових прав на чуже майно відносять право: володіння; користування (сервітут); користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), узуфрукт та узус, право господарського відання, оперативного управління траст. Цей перелік не є вичерпним, законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Право володіння чужим майном До суб'єктів права володіння чужим майном законодавець відносить осіб, які фактично тримають чуже майно себе. Право володіння чужим майно може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Право володіння може виникати на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Підстави припинення права володіння. Так, право володіння припиняється у разі: відмови володільця від володіння майном; витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; знищення майна. Право володіння може припинятися також і в інших випадках, встановлених законом. Зміст сервітутного права полягає у праві обмеженого користування чужим майном. Термін "сервітут" означає право користування чужим майном. Це право може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, що не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Такі договори підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Предметом сервітуту є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо). Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Він може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Як правило, договір про встановлення сервітуту ( відплатним, якщо інше не встановлено цим договором, законом, за повітом або рішенням суду. Гарантією сервітуту є те, що він зберігає чинність і у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого його було встановлено. Якщо власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна завдано збитків осо бою, що користується сервітутом, вона зобов'язана їх відшкодувати на загальних підставах.
Особисті сервітути буцають різних видів. В юридичній літера і розрізняють сервітути без одержання прибутків від майна і сервітути з одержанням прибутків від цього майна. В ЦК України різновидом особистого сервітуту є право членів сім'ї власника житла на користування ним житлом. Так. відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, що вони мають право займати, визначається його власником. Члени сім'ї власника житла втрачають право на користування ним у разі їх відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом. Підставами припинення сервітуту є: одноосібне поєднання особи, в інтересах якої встановлено сервітут і власника майна, обтяженого сервітутом; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлено сервітут; сплив строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерть особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут. Припинення сервітуту можливе за рішенням суду на вимогу власника майна при наявності обставин, які мають істотне значення. Власник земельної ділянки мас право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за цільовим призначенням. Припинення сервітуту можливе і в інших випалках, встановлених законом.
Емфітевзис - це довгострокове, відчужуване і таке, що перехопіть у спадщину право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Ознаками емфітевзису є: довгостроковість; відчужуваність; успадковуваність; цільове призначення (тобто користування чужою земельною ділянкою саме для сільськогосподарських потреб). Особа має право користування чужою земельною ділянкою, не маючи при цьому права розпорядження. Це право користування може відчужуватися, тобто воно може бути продане, подароване, передане у інший спосіб іншим особам, але, слід звернути увагу на те, що відчужується лише право користування і інша особа, яка набуває такого права — має право лише користуватися чужою земельною ділянкою, а не розпоряджатися нею. Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Цей договір укладається між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися нею для сільськогосподарських потреб. Таким чином, сторонами в ньому договорі є власник земельної ділянки і землекористувач. Ст.ст. 409-411 ЦК України встановлюють права та обов'язки них сторін за договором. Законодавством встановлюються підстави припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Так, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; спливу строку, на який було надано право користування; викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.
Суперфіцій — це, як правило, довгострокове, відчужуване або таке, що може передаватися у спадщину, право користування чужою земельною ділянкою для забудови. До ознак суперфіцію можна віднести: довгостроковість; відчужуваність; успадковуваність; цільове призначення (тобто користування чужою земельною ділянкою саме для забудови). Відносини права користування чужою ділянкою для забудови регулюються ЦК України та Земельним кодексом України. Право користування чужою ділянкою для забудови може виникати на підставі договору або заповіту. Суб'єктами цього права виступають власник земельної ділянки, наданої для забудови і землекористувач (фізичні або юридичні особи). Права та обов'язки цих суб'єктів визначаються ст.ст. 414, 415 ЦК України. До підстав припинення права користування земельною ділянкою для забудови відносять: поєднання її одній особі власника земельної ділянки га земле користувача; сплив строку права користування; відмову землекористувача від права користування; невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд; рішення суду про припинення права користування земельною ділянкою для забудови; інші випадки, встановлені законом. Законодавець також закріплює правові наслідки припинення права користування земельною ділянкою. Зокрема, у разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення. Уразі недосягнення домовленості між ними, власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування. Якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки історії та культури тощо) або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою винести рішення про викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі (споруди), або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (споруди) на новий строк.
Нормативно-правові акти та рекомендована література
Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. /І Відомості Верховної Ради України. ~ 1996. - № ЗО. - Ст. 141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
Про власність: Закон України від 7 лютого і991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. - Одеса: "Юридична література". - 2003. С. 355-376.
Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник. - К.: Вища школа, 1995. - С. 81-135.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком їнтер, 2002. - Кн. і. - С. 479-491.
Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.(шатенка. — Харків: Право, 2000. - С. 271-278.
Харитонов Е.О., Саниахметова Н.Л. Гражданское право: Учеб. иособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 280-284.
Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитання та відповідях. — X.: ТОВ "Одіссей", 2002. - С. 247-254.
Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. ГІ.А. Суханов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство БЕК, 2003. - С. 590-609.
Тема для самостійного вивчення
Тема: «Загальні положення права інтелектуальної власності »
Законспектувати та вивчити такі питання:
Поняття права інтелектуальної власності та його співвідношення з правом власності.
Об'єкти та суб'єкти права інтелектуальної власності.
Підстави виникнення (набутій) права інтелектуальної власності.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності.
Майнові права інтелектуальної власності.
Строк чинності прав інтелектуальної власності.
Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності.
Передання майнових прав інтелектуальної власності.
Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам.
Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору.
Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за за мовленням.
Правові наслідки порушення права інтелектуальної власності.
Захист права інтелектуальної власності судом.
Повинні знати такі терміни: творчість, право інтелектуальної власності в об’єктивному та суб’єктивному розумінні, об’єкти та суб’єкти інтелектуальної власності.
Перевірка буде здійснюватися на заліку
Питання до самоконтролю:
Чи можливе відчуження особистих немайнових прав інтелектуальної власності?
Чи може бути суб'єктом права інтелектуальної власності юридична особа?
Як співвідносяться право інтелектуальної власності і право власності?
Назвіть джерела права інтелектуальної власності.
Назвіть строки чинності особистих немайнових прав інтелектуальної власності.
Чи залежать особисті немайнові права інтелектуальної власності від майнових прав інтелектуальної власності?
Які Ви знаєте способи використання об'єктів права інтелектуальної власності?
Кому належать особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору?
Кому належать майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору?
Кому належать особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням?
Теми рефератів
Генеза права інтелектуальної власності.
Об'єкти права інтелектуальної власності, їх загальна характеристика.
Межі здійснення суб’єктивного права інтелектуальної власності.
Реформування відносин власності в інтелектуальній сфері.
Правова охорона та захист права інтелектуальної власності.
Передання виключних прав на права інтелектуальної власності.
Інтелектуальна власність у сфері договірних відносин.
Методичні вказівки
Ст. 41 Конституції України передбачено право кожного володіти, і приступатися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право інтелектуальної власності вперше було закріплено в Законі України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. в розділі "Право інтелектуальної власності". В 1993 р. було прийнято ряд законів, які регулюють відносини щодо права інтелектуальної власності, зокрема Закони України "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" тощо. Відносини інтелектуальної власності регулюються положеннями книги 4 "Право інтелектуальної власності" ЦК України.
Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України та іншим законом. Інтелектуальну власність визначають як власність на результати інтелектуальної діяльності, яким відповідно до чинного законодавства надається правова охорона. Право інтелектуальної власності можна розглядати в об'єктивному та суб'єктивному значенні. Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності в суб'єктивному значенні— це право авторів творів, винахідників та інших суб'єктів на об'єкти права інтелектуальної власності. Зміст права інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності щодо об'єктів права інтелектуальної власності, який визначається ЦК України та іншими законами. Гарантією права інтелектуальної власності є їх непорушність. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Законодавець закріплює норму про співвідношення права інтелектуальної власності та права власності. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Ці права є самостійними правовими категоріями. Слід запам'ятати, що результат інтелектуальної діяльності може бути визнаний об'єктом права інтелектуальної власності, який буде підлягати правовій охороні, лише відповідно до вимог закону. Окрім того, право інтелектуальної власності, як і право власності, є правом абсолютним, проте воно обмежено певним строком, наприклад, за загальним правилом авторське право діє протягом всього життя автора і 70 років після його емері і
Зауважимо, що перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає перехід права власності на річ. І навпаки, перехід права власності на річ не означає перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, придбання книги певного автора не означає автоматичного переходу авторського права до особи, яка придбала цю річ. Законодавством визначено досить широке, і як здається, не вичерпне коло об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
Суб'єктами права інтелектуальної власності визнаються: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо); інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦК України, інших законів чи договору. Зауважимо, що до творців об'єкта права інтелектуальної власності не ставиться певних вимог щодо їх дієздатності. Це може бути будь-яка фізична особа, будь-якого віку, обсягу дієздатності (може бути з неповною дієздатністю, обмежено дієздатна, недієздатна фізична особа тощо). Підстави виникнення (набуття) права інтелектуальної власності визначаються ЦК України, законами чи договором. Як вже зазначалося, змістом права інтелектуальної власності є особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є право на: визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; перешкоду будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатну завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта прана інтелектуальної власності; інші особисті немайнові права, встановлені законом.
Слід наголосити, що особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати лише творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. Проте, у випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Особливістю особистих немайнових прав інтелектуальної власності є те, то вони не можуть відчужуватися (перелапатися), за винятками, встановленими законом.
Майнові права — це суб'єктивні права суб'єктів цивільних правовідносин, які виражаються у володінні, користуванні та розпорядженні майном тощо. Майнові права у правовідносинах інтелектуальної власності можуть носити абсолютний, виключний або зобов’язальний характер. До майнових прав інтелектуальної власності відносять: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, втому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Законом можуть бути встановлені винятки га обмеження в май нових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення закон них інтересів суб'єктів цих прав. Слід звернути увагу па те, що май нові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися її інших цивільних правовідносинах.
За загальним правилом, особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, проте інше може бути встановлено законом.
Щодо майнових прав інтелектуальної власності, то вони є чинними протягом строків, встановлених ЦК України, законом чи договором. Наприклад, автор твору укладає авторський договір з видавництвом на 2 роки, отже майнові права на цей твір належать видавництву протягом 2 років. У випадках, встановлених ЦК. України, законом або договором, майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені і достроково.
В цивільному законодавстві встановлено різноманітні способи використання об'єкта права інтелектуальної власності. Наприклад, опублікування твору, переклад, переробка, публічне виконання, включення до баз даних, продаж, здавання в найм (оренду) тощо.
Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт па власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Що стосується інших осіб, то використання об'єкта права інтелектуальної власності цими особами може здійснюватися лише з дозволу особи, яка має виключне право дозволу на використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених ЦК України та іншими законами. Наприклад, без дозволу можна використовувати цитати з правомірно опублікованого твору за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі.
Умови надання дозволу (видачі ліцензії) па використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог ЦК України та піших законів.
На відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної власності майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншим особам відповідно до закону. Як правило, умови передання майнових прав інтелектуальної власності визначаються належним чином укладеним договором.
Слід зазначити, що право інтелектуальної власності може належані кільком особам. В такому разі таке право може здійснюватися ними особами на підставі договору між ними; якщо такий договір відсутній — право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.
Студентам необхідно звернути увагу на норми ЦК України, які визначають особливості права інтелектуальної власності на об'єкти, створені у зв'язку з виконанням трудового договору та створені замовленням. Особливістю змісту права інтелектуальної власності на цей об’єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору є те, піп особисті немайнові права на зазначений об'єкт належать працівникові, який створив цей об'єкт (якщо інше не встановлено законом), а майнові права на такий об'єкт належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Такі ж умови належності особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності застосовуються до об'єкту, створеного за замовленням.
Особа, яка здійснила порушення права інтелектуальної власності або не визнає це право чи посягає на нього, несе цивільно-правову відповідальність, визначену ЦК України, іншим законом або договором.
У разі порушення свого права інтелектуальної власності особа має право звернутися за захистом до суду.
Нормативно-правові акти та рекомендована література
Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. /І Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
Про ангорське право і суміжні права: Закон України від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 43. - Ст. 214.
Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 32.
Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 34.
Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 36.
Про охорону прав на зазначення походження товарів: Закон України від 16 червня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. 1999. - № 32. - Ст. 297.
9.Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.
Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 33. – Ст.345.
Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №49. - Ст. 428.
Про наукову і науково-технічну експертизу: Закон України від 10 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 9. -Ст. 56.
13.Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем: Закон України від 5 листопада 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 8. - Ст. 28.
Про племінну справу у тваринництві: Закон України 21 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 6-7. Сі. 37.
Про видавничу справу: Закон України від 5 червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 32. - Ст. 206.
Про професійних творчих працівників та творчі спілки: Закон України від 7 жовтня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 52. - Ст. 312.
Про кінематографію: Закон України віл 13 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 22. - Ст. 1 14.
Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 10. - Ст. 43.
Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність: Закон України від 23 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. 1999. - № 5-6. - Ст. 46.
Про затвердження Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543// Офіційний вісник України. — 2001. - Мі2і. - Ст.940.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт. кол.), Д.В.Боброва, Л.С.Довтерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, - К.: Юрінком Інтер, 2002. Кн. 1. - С. 523-529.
Тема: «Авторське право та суміжні права »
Самостійно виконати
Поняття, функції та джерела авторського права.
Об'єкти та суб'єкти авторською права. Поняття співавторства та його види.
Виникнення авторського права.
Суб'єктивне авторське право, його зміст та межі.
Способи використання твору.
Строки чинності авторського права.
Право автора на винагороду ш використання його твору.
Поняття суміжних прав та їх правоті основа.
Об'єкти та суб'єкти суміжних прав.
Підстави виникнення суміжних прав.
Суб'єктивні суміжні права: зміст та межі.
Строки чинності суміжних прав.
Захист авторського права і суміжних прав.
Повинні знати такі терміни: авторське право в об'єктивному значенні, авторське право в суб'єктивному значенні, об'єкти авторського права, комп'ютерна програма, компіляція даних (бази даних), первинний суб'єкт авторського права (автор твору), співавторство, види співавторство, співробітництво, використанням твору, оприлюднення твору, опублікування (випуск у світ); відтворення творів, переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій; публічне виконання право на авторську винагороду, строки дії авторського права, суміжні права, виконавець, виробник фонограми, фонограма, відеограма, організація мовлення, організація ефірного мовлення, організація кабельного мовлення.
Самостійна робота (викласти письмово):
Знайдіть Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р., ознайомтеся з ним, дайте відповіді на питання та виконайте завдання: 1). Законспектуйте норми-дефініції: аудіовізуальний твір; конграфактний примірник твору, фонограми, відеограми; організація колективного управління; похідний твір; публічне сповіщення; репрографічне відтворення; службовий твір; суспільне надбання. 2). Проведіть порівняльний аналіз норм ЦК України і нього закону про об'єкти авторського права. 3). Чи залежать одне від одного авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір. 4). Законспектуйте випадки вільного використання творів. 5). Яка форма встановлюється для договорів на право використання творів? Назвіть договори на право використання твору, які можуть укладатися в усній формі. 6). Які права не можуть бути предметом договору про передачу прав на використання твору? 7). З яких елементів складається знак охорони суміжних прав? 8). В яких випадках можуть бути обмежені майнові права виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення? 9). Назвіть способи управління майновими правами суб'єктами авторських і суміжних прав. 10). Яку інформацію зобов'язана надавати Установі організація колективного управління? 11). Які функції виконують організації колективного управління? 12). Дайте визначення плагіату. 13). Які дії розуміються під піратством у сфері авторського права і (або) суміжних прав? 14). Законспектуйте способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав.
Питання до самоконтролю:
Назвіть основні джерела авторського права і суміжних прав.
Як співвідносяться авторське право та суміжні права?
Назвіть ознаки твору.
Які види співавторства Ви знаєте?
Чим відрізняється право на винагороду від права слідування?
Які гарантії встановлює держава для забезпечення недоторканності твору?
Який орган здійснює контроль за додержанням вимог щодо недоторканності твору?
Назвіть строки чинності авторського права.
Назвіть способи використання твору.
В чому різниця між оприлюдненням твору та опублікуванням твору?
Який порядок реєстрації авторською права на твір?
Назвіть твори, які не і об'єктами ангорського права.
Чи можуть існувати суміжні прана без об'єктів авторського права?
Назвіть суб’єктів суміжних прав.
Назвіть елементи знаків охорони авторського права і суміжних прав.
Теми рефератів
Поняття технічних засобів захисту авторського права.
Авторське право в мережі Інтернет.
Правова охорона та захист авторського права і суміжних прав.
Особливості використання фонограм та відеограм.
Методичні вказівки
Рівень розвитку суспільства визначається, перш за все, розвитком науки, літератури та мистецтва в державі. Джерелами авторського права і суміжних прав є Конституція України, ЦК України, Закони України "Про власність", "Про авторське право і суміжні права", "Про кінематографію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про видавничу справу", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" та інші нормативно-правові акти України, що охороняють особисті немайнові та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав. Особливу групу джерел авторського права складають міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а саме Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886 р.), Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 р.), Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.), Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (1967 р.), Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971 р.), Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.).
Важливе значення для правильного застосування законодавства про авторське право і суміжні права має узагальнена судова практика, постанови Пленуму Верховного Суду України щодо захисту вказаних прав у разі їх порушення. Була б доцільною для використання у авторських відносинах розробка та затвердження відповідними органами типових авторських договорів.
Авторське право в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини по визнанню авторства і правової охорони творів науки, літератури та мистецтва, встановленню порядку їх використання, наділенню їх авторів особистими немайновими та майновими правами та захисту прав суб'єктів авторського права. Авторське право в суб'єктивному значенні — це особисті немайнові та майнові права суб'єктів авторського права, які їм належать внаслідок створення та використання творів науки, літератури і мистецтва.
В юридичній літературі виділяють чотири функції, які виконує авторське право. До них відносять визнання авторства і охорона творів науки, літератури та мистецтва; встановлення режиму використання творів; наділення авторів творів науки, літератури та мистецтва та інших осіб, які мають право на ці твори комплексом особистих немайнових та майнових прав; захист цих прав. Авторське право встановлює охорону цих творів з моменту їх створення. В чинному законодавстві України відсутнє чітке визначення твору. Під твором розуміється результат творчої діяльності, комплекс ідей, поглядів, образів, поглядів. Твір може бути визнаний об'єктом авторського права лише за умов, якщо він є результатом творчої діяльності; не може бути визнано об'єктом творіння, наприклад, будь-яка технічна робота (редагування тексту твору або набір тексту твору на комп’ютері тощо), бо вона не має творчого характеру. Щоб твір був визнаний об'єктом авторського права, необхідно його виразити в об'єктивній формі. Задуми, які містяться в свідомості творця не можуть бути визнані твором. Таким чином, твір характеризується двома ознаками, а саме, твір повинен мати творчий характер і бути об'єктивно вираженим.
Коло об'єктів авторського права є досить широким. Так, відповідно до ст. 433 ЦК. України до об'єктів авторського права відносять різноманітні літературні та художні твори; аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добо ром або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; комп'ютерні програми; компіляції даних, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; інші твори. Твори визнаються об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо (інформація, розваги, реклама). Не мають значення завершення чи оприлюднення твору, або у який спосіб чи у якій формі він виражений. Це можуть бути рукописи, схеми, фотографії, малюнки та ін. Зауважимо, що до об'єктів ангорського права не відносять ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори, вони є особливим і новим для нашого законодавства об'єктом авторського права. Комп'ютерна програма — набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, що виражені у вихідному або об'єктному кодах). Компіляція даних (бази даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів. Охорона щодо цього виду об'єкту авторського права не поширюється на дані або матеріали як такі та не зачіпає авторське право надані або матеріал, що є складовими компіляції.
Законодавець визначає твори, які не є об'єктами авторського прана, зокрема: акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади; державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади; повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації; інші твори, встановлені законом.
Щодо актів, які видаються державними органами та органами місцевого самоврядування слід звернути увагу на те. що проекти цих документів мають право авторства. Наприклад, авторами певного законопроекту є робоча група фахівців. Таке ж правило застосовується і до авторів проектів державних символів України, символіки територіальних громад, грошових знаків тощо. На ні твори розповсюджується правова охорона авторського права до офіційного їх затвердження.
Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Слід запам'ятати, що автором твору може бути лише фізична особа, причому не має значення її вік та стан дієздатності. Існує презумпція авторства, тобто автором вважається особа, ім'я (ім'я автора - сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора; прізвище та ім'я автора; прізвище, ім'я та по батькові автора; ініціали автора; псевдонім автора (вигадане ім'я, вибране автором чи виконавцем для позначення свого авторства); прийнятий автором знак (сукупність знаків) якої зазначено на оригіналі або примірнику твору. Дана презумпція стосується і випадків створення творів кількома авторами (співавторами). В тому разі, якщо дійсним автором твору є особа, яка не зазначена на оригіналі або примірнику твору, вона повинна доказати своє авторство, як правило, це здійснюється в судовому порядку.
Як вже зазначалося, твір може бути створений кількома особами, тобто у співавторстві. Авторське право на твір, створений спільною творчою працею кількома особами, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, що має самостійне значення. Розрізняють два види співавторства: нероздільне та роздільне. Ці два види співавторства різняться режимом використання творів. Нероздільне співавторство має місце тоді, коли неможливо виділити працю кожного співавтора. Прикладом нероздільного співавторства є наукова стаття двох або більше авторів. Роздільне співавторство має місце тоді, коли складові частини твору чітко визначені та відомо, яку із частин створив кожен із співавторів. Прикладом такого співавторства є будь-який підручник для юридичних вузів, глави якого написані окремими співавторами, чітко розмежовуються і можуть використовуватися окремо. Можна навести інший приклад: пісня є єдиним об'єктом авторського права, але вона може розпастися на два окремих твори — вірші та музика з двома різними авторами. Як правило, відносини між співавторами визначаються договором. Такий договір може бути укладений на будь-якій стадії створення твору. У разі відсутності такого договору, співавтори здійснюють своє авторське право спільно. Щоб визнати співавторство на певний об'єкт авторського права необхідна наявність таких умов: 1). Твір, створений спільною працею співавторів, повинен бути єдиним цілим (танок без музики — не балет). 2). Праця кожного співавтора повинна бути творчою (якщо один співавтор складає, диктує текст віршів, а іншим їх записує, це не є співавторство). 3). Повинен бути укладений договір про спільну працю над твором. 4). Співавторство повинно бути добровільним. 5). При нероздільному співавторстві твір повинен використовуватися за спільною згодою всіх співавторів. Але якщо, наприклад, один і з співавторів не дає згоди без достатніх підстав на його опублікування, це не перешкоджає іншим співавторам здійснювати свої права щодо цього твору. Кожен із співавторів у разі порушення йото прав може доводити своє право у судовому порядку. 6). При роздільному співавторстві кожен із співавторів має авторське право на свою частину і одночасно є співавтором всього твору в цілому. 7). Кожен співавтор має право на винагороду від використання твору у рівних частках, якщо інше не буде передбачено договором.
Від співавторства відрізняється співробітництво. Під співробітництвом розуміють колективну працю кількох авторів за завданням певної юридичної особи. Ця колективна праця не є єдиним цілим. В такому разі належність авторського права визначається відповідно до ст.ст. 429, 430 ЦК. України, Як правило, особисті немайнові права на твір, який створений у зв'язку з виконанням трудового договору або за замовленням, належать працівникам, які створили цей твір, проте законом може бути встановлено, що ці прана можуть належати юридичній особі або фізичній особі, де або у якої працюють ці працівники або замовникові. Щодо майнових прав на твір, створений колективною працею, то вони належать працівникам, які створили цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої вони працюють, або замовникові, спільно, якщо інше не встановлено договором.
Розмір авторської винагороди та порядок її виплати за створення і використання твору, що був виконаний за трудовим договором або за замовленням, визначається у договорі між авторами і роботодавцем (замовником).
Суб'єктами похідного авторського права можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи, до яких перейшло авторське право в порядку спадкування чи на підставі правочину (ст.ст. 29, ЗІ Закону України "Про авторське право та суміжні права"). Так, майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Зауважимо, що не переходять у спадщину особисті немайнові права автора. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю або частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, що не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються не переданими. Підставою виникнення авторського права на твір є факт його створення. Особливістю здійснення авторського права є те, що для цього не вимагається його реєстрація або будь-яке інше оформлення, проведення спеціальної експертизи тощо. Автор (співавтори) твору має (мають) право використовувати знак охорони авторською права, який зазначається на кожному примірнику твору і складається з: латинської літери "С в колі: ©; імені(псевдоніму), найменування автору або особи, яка володіє виключними авторськими правами; року першого опублікування (випуску у світ) твору. © Зубаров І.О., Кондратов Т.Р., 2003*
Наголосимо, що використання цього знаку охорони авторською права є правом, а не обов'язком автора. Також автор твору або особа, яка має майнове право на цей твір. можуть засвідчити авторське право па оприлюднений чи неоприлюднений, шляхом реєстрації свого авторського права у відповідних державних реєстрах протягом усього строку правової охорони твору. Гака державна реєстрація здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності у встановленому порядку, тобто ним вилається свідоцтво про реєстрацію авторського права.
Змістом особистих немайнових прав автору твору є право на: визнання людини автором твору; перешкоджання будь-якому посяганню на твір, здатному завдати шкоди честі чи репутації автору цього твору; вимогу зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо; заборону зазначення свого імені у зв'язку використанням твору; обрання псевдоніму у зв'язку з використанням твору; недоторканість твору; інші права встановлені законом.
Право на недоторканність твору визначається як право автора протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. У разі відсутності такої особи недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами. Контроль за додержанням вимог щодо недоторканності твору здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності.
Майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволу на використання твору; паво на перешкоду неправомірному використанню твору, в тму числі заборону такого використання; інші майнові права інтелектуальної власності, що встановлені законом.
За загальним правилом, майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. Використанням твору є його: опублікування (випуск у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; переклад; переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Цей перелік не є вичерпним, використання твору можливо і у інші способи, не заборонені законом.
Виключне право на дозвіл використання твору належить авторові або іншим особам, які набули майнових прав на цей твір. Використання можливе лише за згодою автора, крім випадків, коли використання твору можливе без згоди автора. Як правило, дозвіл на використання твору надається у формі укладення таких видів договорів як : ліцензія на використання твору; ліцензійний договір; договір про створення за замовленням і використання твору; договір про передання виключних майнових прав на твір; інший договір щодо розпоряджання майновими правами на твір.
Право на перешкоду неправомірному використанню твору, в тому числі на заборону такого використання суб'єктом авторського права може здійснюватись шляхом попереджувального маркування твору знаком охорони авторського права, про який йшлося вище. Можливі й інші способи перешкоди та заборони неправомірному використанню.
Студентам при вивченні питання про використання твору необхідно уважно вивчити способи такого використання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" оприлюднення (розкриття публіці) твору - це здійснена за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо. Опублікування (випуск у світ). Опублікування твору - це випуск його в обіг за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права, виготовлення поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору вважається також депонування рукопису твору у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання примірника (копії) твору (ст. 1 вказаного закону). Твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий (видання книги), публічно виконаний (публічне декламування віршів), публічно показаний (демонстрація твору безпосередньо - показ пантоміми у театрі або за допомогою плівки, слайдів тощо), переданий по радіо чи телебаченню (виконання пісні), відображений у загальнодоступних електронних системах інформації (твір розміщено в мережі Інтернет). Важливо, щоб цей твір був сприйнятий невизначеним колом осіб, які б не належали до членів сім'ї або близького кола знайомих автора. Наприклад, виконання пісні у колі близьких друзів на дні народження не буде вважатися таким, що пісня випущена у світ. Право першою опублікування (випуску у світ) належить авторові. Лише автор може встановити готовність його до випуску у світ. Законодавець встановлює певні обмеження щодо опублікування твору, зокрема твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення. Тим самим гарантується конституційне право кожної людини на недоторканність особистою і сімейного житія. Однією з гарантій авторського права на твір є заборона опублікування його без згоди автора, крім випадків, встановлених ЦК. України та іншим законом. У разі смерті автора, його правонаступники мають право на опублікування твору, якщо це не суперечить волі автора.
Автор чи інша особа, яка мас авторське право мають виключне право на дозвіл чи заборону: 1). Відтворення творів, тобто право на повторне надання твору об’єктивної форми. Відтворення робить твір доступним іншим осо-нам. Відтворенням є не тільки надання твору об'єктивної форми, а й виділення його в іншу форму. Відтворення — це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яка може зчитуватись комп'ютером (ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права). 2). Переклад. Для перекладу твору іншою мовою необхідно отримати дозвіл у автора твору. Автор може сам перекласти свій твір іншою мовою, такий переклад називають авторським. Якщо автор зробив авторський переклад свого твору певною мовою, ніхто інший не має права на переклад тією ж мовою. Слід знати, що автор твору і його перекладач не є співавторами. Дозволяється перекладати як сам твір, так і проміжний переклад. Згоду на такий переклад повинні надати як автор твору, так і його перекладач. Наприклад, твір Ви-соцького перекладено українською мовою. З української мови хтось бажає перекласти його на білоруську мову, в такому разі необхідно отримати дозвіл у спадкоємців Висоцького і у перекладача цього твору на українську мову. 3). Переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни. Переробка твору, наприклад, написання сценарію чи навпаки, аранжування, тобто пристосування музичного твору до інших інструментів та інші подібні зміни можуть відбуватися лише за згодою автора твору. 4). Включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій. Таке використання може мати місце лише за згодою автора твору. Автори творів, включених до складеного збірника, енциклопедії тощо мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору. 5). Публічне виконання — це подання за згодою суб'єктів авторського права творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час (ст. 1 вказаного закону). 6). Продаж, передання в найм (оренду). Ці способи використання твору направлені, перш за все, на отримання прибутку. Так, відповідно до ст. 1 закону здавання у майновий найм це - передача права користування і (або) володіння оригіналом чи примірником твору на певний строк з метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди. 7). Імпорт примірників твору, примірників його перекладів, переробок тощо. Ввезення примірників твору, примірників його перекладів, переробок тощо в Україну та їх розповсюдження на її території можливе лише за згодою автору твору або його правонаступників, а також за згодою перекладача. Цей перелік не є вичерпним, автор твору або інші особи, які мають авторське право на цей твір, можуть дозволяти або забороняти його використання і у інші способи.
Проте законодавець встановлює певні обмеження виключного права автора на використання твору. Встановлюються випадки використання твору автора без його дозволу і без виплати йому авторської винагороди. Ці випадки зазначаються як випадки правомірного використання твору без згоди автора в ст. 444 ЦК України. Так, твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою: як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою; для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;в інших випадках, передбачених законом.
З більш детальним переліком можна ознайомитися, звернувшись до ст. 21-25 Закону України "Про авторське право і суміжні права".
Зауважимо, що особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення. Одним із найважливіших майнових прав авторів твору та інших осіб, які мають авторське право є право на авторську винагороду. Таке право може виникати на підставі різноманітних юридичних фактів, зокрема на підставі авторських договорів, неправомірного використання твору, факту недоговірного використання твору, коли згода автора на таке використання не потрібна, але передбачена виплата авторської винагороди тощо. Як видно з наведених прикладів, право на авторську винагороду виникає із використання твору.
Ст. 27 Закону України "Про авторське право та суміжні права" закріплює право слідування, яке є однією з форм права на винагороду. Суть права слідування полягає втому, що автор твору образотворчого мистецтва, а у разі йото смерті - спадкоємці, впродовж встановлених строків чинності і авторських прав користуються щодо проданих автором оригіналів торів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору.
Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо. Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються особисто автором, через його повіреного або через організації колективного управління.
Ст. 28 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначає строки дії авторського права. Так, авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. За загальним правилом, авторське право діє протягом усього життя автора і 70років після його смерті. Проте, є винятки з цього правила: для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено; авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора; у разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору; авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації; авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років віддати його правомірного опублікування.
Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.
Строк дії авторського права після смерті автора і строки, встановлені у вищезазначених пунктах, починаються від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачених у цих пунктах, але підліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті чи роком, в якому відбувається зазначена подія. Особисті немайнові права автора, передбачені шкотом, охороняються безстроково.
Закінчення строку дії авторського права на твори є підставою для їх переходу у суспільне надбання. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно, без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови дотримання особистих немайнових прав автора.
У зв'язку з розвитком техніки особливого значення в суспільстві набувають суміжні права, що зумовлює виникнення нових можливостей щодо виконання та розповсюдження авторського права і відповідно необхідність їх правової охорони та захисту. Правова охорона та захист суміжних прав забезпечується Конституцією України, ЦК України, Законами України "Про авторське право і суміжні права", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про телебачення і радіомовлення", "Про видавничу справу", "Про рекламу", "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", "Про кінематографію", "Про архітектурну діяльність", "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки", Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів. Міжнародною конвенцією про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, Конвенцією про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм, Договором Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми та іншими нормативно-правовими актами.
Необхідно звернути увагу нате, що виникнення суміжних прав ґрунтується лише на основі твору автора, який вже оприлюднений та розповсюджений у певний спосіб. Таким чином, суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими правами, тому вони і називаються суміжними. Наприклад, публічне виконання віршів певного автора іншою особою або виконання музичного твору автора музикантами тощо.
Суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які охороняються авторським правом. До об'єктів суміжних прав відносяться: виконання; фонограми; відеограми; програми (передачі) організацій мовлення. Первинними суб'єктами суміжних прав є: виконавці творів (актори театру, кіно, співак, танцюрист, музикант, диригент тощо, які у різні способи виконують твори автора); виробники фонограми (фізичні або юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі); виробники відеограми (фізичні або юридичні особи здійснюють відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень із звуковим супроводом або без нього); організації мовлення (організації радіо і телебачення, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач, які передаються у ефір або по проводах). Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору або закону.
При реалізації суб'єктами своїх суміжних прав вони не повинні порушувати права авторів творів, які використовуються, а також інших осіб, які мають авторські або суміжні права. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Не має значення призначення, зміст, цінність тощо, а також спосіб чи форма вираження суміжних прав. Для сповіщення про свої суміжні права виконавці та виробники фонограм (відеограм) мають право використовувати знак охорони суміжних прав, який містить такі елементи: латинська літера Р у колі: ©; ім'я (найменування) особи, що має суміжні права; рік першої публікації фонограми (відеограми). Наприклад, напис на компактному диску: © ООО "Продюсерский центр Игоря Матвиенко" 2001 або® Компания "Одиссей" 2003.
За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.
Майнові права інтелектуальної власності належать відповідно виконавцеві, виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом. До майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відносять: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право на дозвіл використання об'єкта суміжних прав; право на перешкоду неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі на заборону такого використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Права виконавців. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" виконавцем є актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів. Виконавці наділяються особистими немайновими та майновими правами. Вони мають виключне право на заборону або дозвіл: доведення виконання до відома публіки під час його здійснення; запис (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо такий запис дає можливість сприйняття, відтворення телепередачі виконання за допомогою технічних засобів; пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якій формі; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання; оренда оригіналу чи примірника запису виконання; забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею. Надається дозвіл на використання виконання самим виконавцем або керівником колективу виконавців, якщо виконання здійснювалося колективно. Як правило, укладається договір з користувачем на право використання виконання, в якому зазначаються всі умови використання виконання та розмір винагороди виконавцю (виконавцям). Зауважимо, що виключні права, що належать виконавцю, можуть передаватися за договором іншим особам.
Права виробників фонограм та відеограм. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" виробником фонограми є фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків; виробником відеограми є фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього). Фонограма - звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, то входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій). Відеограма - відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо), виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій. Виробники фонограм (відеограм) мають виключне право на заборону або дозвіл на використання фонограм або відеограм у такі способи: пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми, фонограми; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми, відеограми; оренда оригіналу чи примірника фонограми, відеограми; забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми, відеограми з місця та в час, обраних нею; інші дії, встановлені законом. Виробники фонограм (відеограм) мають право на одержання винагороди за їх використання. Проте без згоди виробника фонограми (відеограми) і без виплати йому винагороди можуть розповсюджуватися правомірно опубліковані примірники фонограми (відеограми) за умови, що вони уже введені в цивільний обіг шляхом їх продажу. Вказані права виробника фонограм (відеограм) можуть передаватися за договором іншим особам.
Права організацій мовлення. Під організаціями мовлення розуміють організації ефірного мовлення чи організації кабельного мовлення. Під організаціями ефірного мовлення розуміють телерадіоорганізації, що здійснюють публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників). До організацій кабельного мовлення відносять телерадіоорганізації, що здійснюють публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи іншого виду). Організації мовлення мають виключні права на дозвіл або заборону на використання передач (програм) цих організацій шляхом: здійснення (трансляції, ретрансляції) передачі (програми) організації мовлення; запису (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо такий запис дає можливість сприйняття, відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів; відтворення запису передачі (програми) організації мовлення; представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату; інших дій щодо використання передачі (програми) організації мовлення, встановлених законом. Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за використання їх передач (програм).
Строк чинності суміжних майнових прав на виконання спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з і січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису — з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання. Строк чинності суміжних майнових прав на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення. Можуть встановлюватися і інші строки у випадках, визначених законом.
Захист авторських та суміжних прав здійснюється в адміністративному, кримінально-правовому та цивільно-правовому порядку. Цивільне законодавство України визначає різноманітні способи захисту вказаних прав інтелектуальної власності.
Нормативно-правові акти та рекомендована література
1.Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. -Ст. 141.
2.Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. -2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
Про власність: Закоті України від 7 лютого 1991 р. ,// Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
Про авторське право і суміжні права: Закон України від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 43. -Ст. 214.
Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.
Про видавничу справу: Закон України від 5 червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 32. - Ст. 206.
Про професійних творчих працівників та творчі спілки: Закон України від 7 жовтня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 52. - Ст. 312.
Про кінематографію: Закон України від 13 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 22. - Ст. 114.
Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 10. - Ст. 43.
Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних: Закон України від 10 липня 2003 р. // Голос України від 21 серпня 2003 р. - № 156.
11.Про рекламу: Закон України від 3 липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 39. - Ст. 181.
Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 липня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 1. - Ст. 1.
Про архітектурну діяльність: Закон України від 20 травня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 31. - Ст. 246.
Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки: Закон України від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001.- № 48. - Ст. 253.
15.Про затвердження Положення про порядок справи зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543// Офіційний вісник України. — 2001. - № 21. — Ст. 940.
16.Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 // Юридичний вісник України. - 2002.- № 26.
17.Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2003. - № 3.
18.Международное частіше право: Сб.документов: Учебное пособие / Сост. Д.В. Задыхайло. - Харьков, 1998. - С. 388-422.
19. Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. — Одеса: "Юридична література". — 2003. — С. 390-407.
20. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 530-550.
21.Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 753-768.
22. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство БЕК, 2003. - С. 638-683.
Тема: « Право промислової власності»
Самостійно вивчити
Поняття та джерела права промислової власності.
Об'єкти промислової власності.
Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
Право на раціоналізаторську пропозицію.
Право на селекційні досягнення.
Повинні знати такі терміни:
право промислової власності в об'єктивному значенні, право промислової власності у суб'єктивному значенні, промислова власність, винахід (корисна модель, об'єкт винаходу (корисної моделі), об'єкти технології, строк дії деклараційного патенту на корисну модель, промисловий зразок, об'єкт промислового зразка, патент, умови патентоспроможності промислового зразка, строк дії патенту на промисловий зразок.
Перевірка буде здійснюватися на заліку
Самостійна робота (викласти письмово):
Завдання 1
Громадянин Коровченко 15 вересня 2007 р. подав до Установи заявку на промисловий зразок, що містила частину, яка зовнішньо нагадувала опис промислового зразка, викладеного іноземною мовою. Назвіть останній день надходження до Установи перекладу цієї частини українською мовою для збереження дати подання заявки.
Завдання 2
У відповіді під яким номером правильно вказано орган для розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності? А саме: суд; Установа; Апеляційна палата; заклад експертизи; господарський суд; Кабінет Міністрів України; прокуратура.
Завдання З
Громадянин Зенковський подав заявку про видачу патенту, яка містила такі матеріали: клопотання про видачу патенту, викладене російською мовою; відомості про себе, свою адресу, викладені українською мовою; зображення виробу, що дає уявлення про його зовнішній) вигляд. Назвіть матеріали, які Зенкований не подав та які матеріали подав з порушенням встановленої форми.
Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:
Завдання 1
У відповіді під яким номером правильно вказано орган, до якою подасться заявка на одержання патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок? А саме: Апеляційна палата; Установа; суд; заклад експертизи; Кабінет Міністрів України.
Задачам 2
Громадянка ІІІадлова 3 вересня 2006 р. отримала рішення Установи про відмову у видачі натешу па промисловий зразок. 7 жовтня 2006 р. їй надійшли копії матеріалів, що протиставлені заявці. 5 грудня 2007 р. громадянка ІІІадлова звернулася до Апеляційної палати із заявою про оскарження рішення Установи про відмову у видачі патенту. Апеляційна палата відмовила у розгляді скарги, мотивуючи тим, то строк подачі скарги вже сплинув. Напишіть граничну дату подачі скарги до Апеляційної палати громадянкою Шадловою. Які порушення допустила Установ?
Питання до самоконтролю:
Назвіть джерела права промислової власності.
Порядок отримання патенту на промисловий зразок і корисну модель.
Чим відрізняється промисловий зразок від корисної моделі?
Як Ви розумієте термін «ноу-хау»?
Назвіть суб'єктів права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
Зміст майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
В якому випадку можливе дострокове припинений майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок?
Дайте визначення раціоналізаторської пропозиції.
Який сорт вважається новим?
В якому випадку сорт відповідає умовам вирізняльності?
Який сорт вважається однорідним?
Який сорт вважається стабільним?
Назвіть суб'єктів права на селекційні досягнення.
Що Ви розумієте під племінним тваринництвом?
Назвіть строки чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин.
Теми рефератів
Правова охорона «ноу-хау».
Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки.
Оформлення прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки.
Суб'єктивні права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки.
Правова охорона сортів рослин.
Методичні вказівки
Науково-технічна діяльність с різновидом творчості, а її результати відносять до промислової власності. Відносини у цій сфері регулюються Конституцією України, ЦК України, Законами України «Про власність", "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про племінну справу у тваринництві", міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків, Договором про патентну кооперацію та іншими нормативно-правовими актами.
Право промислової власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі створення результатів науково-технічної творчості. Право промислової власності у суб'єктивному значенні -- це право автора на результати науково-технічної творчості. Таким чином, промислова власність — це результати науково-технічної творчості, які відповідають вимогам цивільного законодавства.
Об'єктами права промислової власності є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, нерозкрита інформація, секрети виробництва (ноу-хау), селекційні досягнення, раціоналізаторські пропозиції тощо. Винахід (корисна модель) - це результат інтелектуальної діяльності людини у будь-якій сфері технології. Слід звернути увагу на те, що законодавець встановлює умови надання правової охорони, а саме правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності. Об'єктом винаходу (корисної моделі), правова охорона якому (якій) надається згідно із Законом "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварини тощо); процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу. Слід знати, що правова охорона не поширюється на такі об'єкти технології як: сорти рослин і породи тварин; біологічні в своїй основі процеси відтворення рослин та тварин, що не відносяться до небіологічних та мікробіологічних процесів; топографії інтегральних мікросхем; результати художнього конструювання.
Умови патентоздатності винаходу та корисної моделі встановлено законодавством. Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. Корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промислово придатною.
Винахід (корисна модель) визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу повинні враховуватися лише окремо. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Установи1 або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. На визнання винаходу (корисної моделі) патентоздатним не впливає розкриття інформації про нього винахідником або особою, яка одержала від винахідника прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом 12 місяців до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не є очевидним, тобто не випливає явно із рівня техніки. Винахід (корисна модель) визнається промислово придатним, якщо його може бути використано у промисловості або в іншій сфері діяльності. Винахід і корисна модель близькі між собою результати науково-технічної творчості, але до корисної моделі не ставиться такої умови як винахідницький рівень. Пріоритет, авторство і право власності на винахід засвідчується патентом. Пріоритет, авторство і право власності на корисну модель засвідчується деклараційним патентом.
Патент - це охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель). Законодавець закріпив такі різновиди патентів як патент на винахід, деклараційний патент на винахід, деклараційний патент на корисну модель, патент (деклараційний патент) на секретний винахід, деклараційний патент на секретну корисну модель. Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Установи. Строк дії деклараційного патенту на винахід становить 6 років від дати подання заявки до Установи. Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років. Порядок подання клопотання та продовження строку дії патенту у цьому випадку визначається Установою. Строк дії деклараційного патенту на корисну модель становить 10 років віддати подання заявки до Установи. Строк дії патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід і деклараційного патенту на секретну корисну модель дорівнює строку засекречування винаходу (корисної моделі), але не може бути довшим строку дії охорони винаходу (корисної моделі), визначеного законодавством. Законодавством закріплюються умови, за яких може бути припинена дія патенту. Так, власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи. Зауважимо, що не допускається повна або часткова відмова від патенту без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, зареєстрованим в Установі, а також у разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом. Дія патенту припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності. Окрім того, слід знати, що збір за підтримку чинності патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель не сплачується. Патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності; наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці; видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб; інших випадках, встановлених законом.
Промисловий зразок — це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Суспільні відносини, що виникають у процесі створення і використання промислових зразків, регулюються Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» віл 15 грудня 1993 р. Цим законом закріплюється положення про те, що правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає патентоспроможності. Об'єктом промислового зразка, відповідно до цього закону може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для вдоволення естетичних та ергономічних потреб. Відповідно до зазначеного закону, не можуть одержати правову охорону: об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція як така; об'єкти нестійкої форми і рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин тощо. Законодавством встановлено умови патентоспроможності промислового зразка, а саме промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим. Новим він визнається, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх раніше одержаних Установою заявок, за винятком тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані або за ними Установою прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень. Слід звернути увагу на те, що на визнання промислового зразка патентоспроможним не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо або опосередковано таку інформацію протягом шести місяців до лати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років. Дія патенту може бути припинена достроково за умов, якщо: власник патенту відмовиться від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи; не буде здійснено плату у встановлений строк річного збору для підтримання чинності патенту.
Нормативно-правові акти та рекомендована література
Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № 30. - Ст. 141.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки: Закон України від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. - № 48. - Ст. 253.
Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 13 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 12. - ст. 165.
Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 21 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 21. – Ст. 218.
Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 32.
Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 34.
Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.
Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 33. – Ст. 345.
Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. (в новій ред. від 21 вересня 1999 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 49. - Ст. 428.
Про наукову і науково-технічну експертизу: Закон України від 10 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України - 1995 - № 9. - Ст. 56.
13.Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем: Закон України від 5 листопада 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 8. - Ст. 28.
Про племінну справу у тваринництві: Закон України від 21 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 6-7. - Ст. 37.
Про затвердження Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 21. - Ст. 940.
16.Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 // Юридичний вісник України. -2002. - № 26.
17.Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2003. - № 3.
18.Международное частіше право: Сб.документов: Учебное пособие / Сост. Д.В. Задыхайло. - Харьков, 1998. - С. 388-422.
19.Цивільний кодекс України. Коментар// За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. ~ Одеса: "Юридична література". - 2003. -С. 409-436.
20. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К : Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 551-586.
21.Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 769-779.
22. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. — 2-е над., перераб. и доп. — М.: Издательство БЕК, 2003. - 684-708.
23.Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В.Дзера, Н.С.Куз-нєцова, О.А.Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К., Юрінком Інтер, 2000. - 816 с.
24.Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні: правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав: Монографія. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре» 2000. - 188 с.
25.Охорона промислової класності"» Україні: Монографія / За ред. О.Д.Святоцького, ВЛ.Петрова. — К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 1999. – 400 с.
26.Герасименко В., Луб'яна Е„, Солощук М., Федченко Л. Договірні правовідносини при створенні та використанні об'єктів інтелектуальної власності // Право України. — 1999. - № 7. - С. 77-81.
27. Комзюк Л. Порівняльний аналіз правового статусу патентних відомств Польщі та України // Право України. - 2002. - № 6. —С. 93-98.
28.Крайнєв П. Економічна доцільність патентування винаходів за кордоном // Право України. — 1999. - № 5. - С. 51.
29. Макаришева і., Садфетник Т. Захист прав на промислові зразки // Інтелектуальна власність. - 2001. - № 3. — С. 9-11.
30.Макода В. Оформлення прав на промисловий зразок// Право України. - 2000. - № 5. - С. 72-75.
31.Макода В. Припинення правової охорони промислового зразка га захист прав на нього // Право України. — 2000. - № 6. — С. 72-76.
32.Мельник О. Особисті немайнові права суб'єктів промислової власності // Право України. - 2000. - № 11. - С. 64.
33. Мікула О. Про "бідний" патент замовити слово... // Інтелектуальна власність. - № 12. - С. 72-76.
34,Назарова Ю. Правовые особенности внесення прав на изобретения, промышленные модели, полезные образам в уставный фонд хозяйственного обшества // Підприємництво, господарство і право. -2002. - № 6. - С. 40-44.
35. Петров В. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні // Право України. - 1998. - № 11.- С.75-78.
36. Свягоцький О., Жаров В. Удосконалення національного законодавства в сфері захисту прав інтелектуальної власності // Право України. - 1999. - № 2. - С. 51-54.
37.Сергєєва О. Питання співвідношення ноу-хау та комерційної таємниці в праві України // Право України. — 2000. - № 11. — С. 85.
38. Цибенко Л. Договір про патентне право - крок вперед // Право України. - 2002. - № 4. - С. 83-84.
39.Філіпенко А. Охорона інтелектуальної власності в Україні — справа державна // Інтелектуальна власність. - 2001. - № 4. - С. 8-11.
4О.Халаїм Н. Судові засоби захисту превентивного характеру та захист прав патентоволодільця // Право України. - № 11. - С. 75-78.
41.Халаїм Н. Охорона програмних продуктів інститутом винаходів за кордоном // Право України. — 1999. - № 5. — С. 47.
42.Халаїм Н. Правове регулювання прав на промислові зразки, створені кількома особами // Право України. — 1999. - № 12. — С. 67.
43.Халаїм Н. Правова природа патенту на промисловий зразок// Право України. - 2000. - № 8. - С. 92-94.

Приложенные файлы

  • docx 23755654
    Размер файла: 304 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий