Можна прожити і без собору


« Можна прожити і без собору,і без пісні,без Рафаеля.Без усього можна,на чому висять охоронні таблиці і на чому їх нема...Але чи залишились би ми тоді в повному розумінні слова людьми?(О.Гончар)»
«Собор» — один із перших творів у літературі XX століття з екології в широкому розумінні слова — це і збереження архітектурних пам’яток, і народної пісні, і душі людської — а це чи не найголовніше в житті народу. Пам’ятниками та соборами здавна славилась наша земля. Здіймалися вони над полями та над містами, зростали серед селищ та майданів. У нас на Україні є дуже багато різноманітних пам’ятників, які є окрасою нашої славної держави. Ними пишалися наші предки, про них співали кобзарі; вони прийшли у наше століття, мов міст через віки страждань та незгод, веселощів та радощів, мов живий зв’язок між поколіннями. Зруйнувати собори — це значить зруйнувати свою культуру, свою історію — самих себе..Про це пише О. Гончар у своєму романі, попереджаючи нас про непередбачені наслідки самознищення. У кожної людини «собор» викликає певні асоціації. Служба в храмі, комусь — велична панорама міста із злотоверхими церква-ми. Усе різні асоціації, тому, що кожна людина індивідуум. Собор є ніби індикатором нашої совісті. Життя перемагає, тому щоу більшості є святість у душах. Недарма автор вкладає свою думку, нібидуховний заповіт, в уста учителя Хоми Романовича: «Собори душ своїбережіть, друзі… Собори душ!» Кожна людина мріє, що пам’ятник про нього буде жити завжди. Тому й будуються собори пам’яті, і стоятимуть вони доти, доки будуть люди з гарячими серцями

Приложенные файлы

  • docx 23690554
    Размер файла: 14 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий