ЛЕКЦИИ ПО ГНОЗИИ

 Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ










КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни «Фармакогнозія»
для студентів
напряму підготовки: 6. 120201 – Фармація





















Одеса: ОНПУ, 2012
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ










КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни «Фармакогнозія»
для студентів
напряму підготовки: 6. 120201 – Фармація







Затверджено
на засіданні кафедри
органічних і фармацевтичних
технологій
Протокол № 6 від 10.04.12 р.









Одеса: ОНПУ, 2012
Конспект лекцій з дисципліни „Фармакогнозія” для студентів напряму підготовки 6.120201 – Фармація / Укл.: К.О. Присяжнюк. – Одеса: ОНПУ, 2012. - с.



Укладач: Присяжнюк К.О., старш. викл.


Зміст
Стр.
13 TOC \o "1-2" \h \z \u 1413 LINK \l "_Toc321678148" 14Зміст 13 PAGEREF _Toc321678148 \h 1431515
13 LINK \l "_Toc321678149" 14ПЕРЕДМОВА 13 PAGEREF _Toc321678149 \h 1441515
13 LINK \l "_Toc321678150" 14Лекція 1. Іридоїди. ЛР та ЛРС, які містять іридоїди. 13 PAGEREF _Toc321678150 \h 1451515
13 LINK \l "_Toc321678151" 14Лекція 2. Загальна характеристика алкалоїдів 13 PAGEREF _Toc321678151 \h 1491515
13 LINK \l "_Toc321678152" 14Лекція 3. Протоалкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять протоалкалоїди 13 PAGEREF _Toc321678152 \h 14121515
13 LINK \l "_Toc321678153" 14Лекція 4. Тропанові, піролідинові та піролізидинові алкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять тропанові, піролідинові та піролізидинові алкалоїди 13 PAGEREF _Toc321678153 \h 14151515
13 LINK \l "_Toc321678154" 14Лекція 5. Піридинові, піперидинові та хінолізидинові алкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять піридинові,піперидинові та хінолізидинові алкалоїди. 13 PAGEREF _Toc321678154 \h 14191515
13 LINK \l "_Toc321678155" 14Лекція 6. Ізохінолінові алкалоїди. ЛР та ЛРС, які містятьізохінолінові алкалоїди. 13 PAGEREF _Toc321678155 \h 14231515
13 LINK \l "_Toc321678156" 14Лекція 7. Індольні алкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять індольні алкалоїди. Хінолінові алкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять хінолінові алкалоїди. 13 PAGEREF _Toc321678156 \h 14281515
13 LINK \l "_Toc321678157" 14Лекція 8. Пуринові алкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять пуринові алкалоїди 13 PAGEREF _Toc321678157 \h 14351515
13 LINK \l "_Toc321678158" 14Лекція 9. Псевдоалкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять псевдоалкалоїди 13 PAGEREF _Toc321678158 \h 14381515
13 LINK \l "_Toc321678159" 14Лекція 10. Загальна характеристика фенольних сполук 13 PAGEREF _Toc321678159 \h 14421515
13 LINK \l "_Toc321678160" 14Лекція 11. Прості феноли. ЛР та ЛРС, які містять прості феноли 13 PAGEREF _Toc321678160 \h 14441515
13 LINK \l "_Toc321678161" 14Лекція 12. Кумарини. ЛР та ЛРС, які містять кумарини 13 PAGEREF _Toc321678161 \h 14491515
13 LINK \l "_Toc321678162" 14Лекція 13. Хромони. ЛР та ЛРС, які містять хромони.Лігнани. ЛР та ЛРС, які містять лігнани 13 PAGEREF _Toc321678162 \h 14541515
13 LINK \l "_Toc321678163" 14Лекція 14. Антраценпохідні сполуки. ЛР та ЛРС, які містять антраценпохідні сполуки 13 PAGEREF _Toc321678163 \h 14591515
13 LINK \l "_Toc321678164" 14Лекція 15. Ксантони. ЛР та ЛРС, які містять ксантони 13 PAGEREF _Toc321678164 \h 14631515
13 LINK \l "_Toc321678165" 14Лекція 16. Флавоноїди 13 PAGEREF _Toc321678165 \h 14661515
13 LINK \l "_Toc321678166" 14Лекція 17. ЛР та ЛРС, які містять флавоноїди 13 PAGEREF _Toc321678166 \h 14691515
13 LINK \l "_Toc321678167" 14Лекція 18. Дубильні речовини. ЛР та ЛРС, які містять дубильні речовини 13 PAGEREF _Toc321678167 \h 14751515
13 LINK \l "_Toc321678168" 14Список літератури 13 PAGEREF _Toc321678168 \h 14791515
15













ПЕРЕДМОВА
Курс лекцій з дисципліни „Фармакогнозія” розроблений для студентів спеціалістів та магістрів спеціальності „Технологія фармацевтичних препаратів” та складається з 18 лекцій. В них викладені сучасні відомості про класи природних сполук, лікарські рослини та лікарську рослинну сировину з урахуванням шляхів біосинтезу; охарактерізовани класи фармакологічно активних речовин рослинного походження та природних сполук.
Лікарські рослини описані в окремих статтях за планом: українська та латинська назва рослини, сировини та родини, морфологычна характеристика рослини, дані про поширення рослини на території України та інших країн, походження культивованих або імпортованих рослин; хімічний склад сировини, біологічна дія та застосування лікарської рослинної сировини у фармакологічній промисловості.
Мета курсу – закріплення та вдосконалення теоретичних знань з дисципліни, а також більш детальніше вивчення лікарських рослин (ЛР), лікарської рослинної сировини (ЛРС) та сировини тваринного походження та біологічно активних сполук (БАС).

Лекційний курс розроблено на основі підручника «Фармакогнозія з основами біохімії лікарських рослин» для студентів вищих фармацевтичних учбових закладів та фармацевтичних факультетів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації (2-е видання) за редакцією професора В.М. Ковальова.





















Лекція 1. Іридоїди. ЛР та ЛРС, які містять іридоїди.

Іридоїди – це монотерпенові сполуки рослинного походження, що містять у своїй структурі циклопентанпиранову систему.
У рослинах іридоїди зустрічаються у вигляді глікозидів та у вільному стані. Вуглеводна частина глікозидів представлена глюкозою, ксилозою, рамнозою, галактозою. Іридоїдні глікозиди під дією на них мінеральних кислот утворюють сині або синьо-фіолетові розчини з наступним випаданням фіолетово-чорного осаду. Тому ці глікозиди отримали ще назву – псевдоіндикани.

Класифікація

Поділяються іридоїдні сполуки на основні чотири групи:
1) циклопентанові іридоїди; 2) секоіридоїди; 3) валепотріати; 4) іридоїд-алкалоїди.
1. Циклопентанові іридоїди. Ця група поділяється за кількістю вуглецевих атомів у структурі скелету аглікона на чотири типи: С8 , С9 ,С10 і С14 .
До С8 –типу відносяться основні дві сполуки – унедозид і стільберикозид. Ці сполуки є 10,11-динорпохідними іридодіалю.
С9 –тип глікозидів поділяється на на дві групи С-10-нор-іридоїди, до яких відносяться підгрупи аукубіну, каталполу та гарпагіду, і С-11-нор-іридоїди, до яких у свою чергу відносяться підгрупи сполук – декалозиду, деуціозиду, деуціолу.
С10 –тип поділяється на підгрупи логаніну, асперулозиду, групу С-11-О-глікозидів.
До С14 –типу іридоїдних глікозидів належать плюмерицин та плюмерид.
2. Секоіридоїди. Поділяють на три групи: секологаніну, олеуропеїну і генціопікрозиду.
3. Валепотріати – іридоїди родини Valerianaceae. Основними представниками є вал трати, і дигідровалтрати.
4. Іридоїд-алкалоїди. Ці сполуки переважно представлені похідними моно- терпенових алкалоїдів.
Біохімічна характеристика найважливих іридоїдів
Аукубін – поширений у рослинному світі і знайдений у рослин близько 100 родів з родин Scrophulariaceae, Plantaginaceae. Глікозид має бактеріостатичні, протизапальні, спазмолітичні властивості.
Гарпагід – глікозид з епоксидним містком і ефірним зв’язком з п-оксибензойною кислотою. Він виявляє сечогінні властивості.
Логанін – глікозид з гірким смаком. Ця сполука має протизапальну дію, а також є важливою споукою у біосинтезі індольних алкалоїдів.
Асперулозид – поширений у родині Rubiaceae, Ericaceae. Внаслідок ферментативного гідролізу утворюється аглікон, який икликає почорніння зібраного листя.
Валерозидат – є основним представником С-11-О-глікозидів.
Лоліолід – є неглікозидним іридоїдним лактоном С10 –типу. Був виділений з багатьох рослин; у експерименті ця сполука виявляла цитотоксичну дію.
Олеуропеїн вперше був виділений з плодів маслини. Речовина має гіпотензивну активність та попереджає відкладення холестерину.
Валепотріати мають п’ять або шість гідроксильних груп в іридоїдному скелеті, дві з яких утворюють епоксид (циклічний ефір), а інші етерифіковані. Внаслідок цього сполуки отримали назву валепотріати (валеріана –епокси-тріестер). Валепотріати – нестійкі сполуки. Під дією ферментів під час сушіння проходить їхнє перетворення в балдриналь і гомобалдриналь, при цьому виділяються вільні кислоти (ізовалеріанова кислота та її аналоги) і сировина набуває характерного запаху.

Поширення у рослинному світі

Найбільш поширені іридоїди в рослинах родин:
1. Menyanthaceae, Gentianaceae, Loganiaceae, Oleaceae – секоіридоїди.
2. Plantaginaceae, Scrophulariaceae – тип аукубіну.
3. Valerianaceae, Lamiaceae – валепотріати, тип гарпагіду.
4. Rubiaceae, Apocynaceae – комплексні іридоїд-алкалоїди.

Виділення і дослідження

Виділення іридоїдів проводять водою, водно-спитровими розчинами, 25% водним розчином хлориду натрію. Від ліофільних сполук очищують екстракцією розчинниками, які не змішуються з водою. Домішки вуглеводів відмивають водою після адсорбції іридоїдних глікозидів на активованому вугіллі. Розподіл очищених фракцій на окремі глікозиди проводять хроматографічними методами.
На іридоїди проводять якісні реакції з реактивом Трим –Хілла і реактивом Шталя. При реакції з реактивом Трим-Хілла розчин набуває синього кольору, а потім випадає фіолетово-чорний осад.

Лікарські рослини та лікарська рослинна
сировина, які містять іридоїди

Рослина – бобівник трилистий –
Menyanthes trifoliata L.
Родина – бобівникові – Menyanthaceae.
Сировина – листки бобівника трилистого –
Folia menyanthidis.
Багаторічна трав’яниста рослина
-Кореневище – довге повзуче, яке в кінці підіймається.
-ЛРС – листки – чергові, трійчасті, довго черешкові. Окремі листочки коротокочерешкові, еліптичні або видовжені обернено яйцевидні, завдовжки 5-8 см, завширшки 3-5 см, цілокраї.
- Квітки – зібрані у компактне гроно, мають п’ять чашолистиків, що зрослися до середини. Віночок блідно-рожевого кольору, лійкоподібний.
- Плід – округла коробочка, завдовжки – 7-8 см.
Поширення
Сирі заболочені місця, по берегах річок, та озер на всій території України.
Хімічний склад сировини
Листки містять іридоїди та секоіридоїди – логанін до 10%, сверозид, фоліаментин, ментіафолін. Містяться також флавоноїди (рутин, трифолін), дубильні речовини, йод.
Біологічна дія та застосування
Настій покращує травлення, посилює перистальтику шлунка та кишечника, виявляє жовчогінну, протизапальну дію.
Входить до складу седативного збору.

Рослина – тирлич жовтий –
Gentiana lutea L.
Родина – тирличеві – Gentianaceae.
Сировина – корені тирличу –
Radices gentianae.
Багаторічна трав’яниста рослина.
- ЛРС
· коріння – завдовжки до 15 см, завширшки – 1-4 см. Поверхня кореня має повздовжні зморшки. На зламі добре видно жовту деревину і темну кору.
- Стебло – прямостояче, заввишки до 120-130 см.
- Листки – супротивні, еліптичні, цілокраї, довжиною до 30 см, шириною до 15 см з 5-7 поздовжніми жилками. Нижні листки короткочерешкові, верхні - сидячі.
- Квітки – правильні, двостатеві, зібрані в пазушні напівзонтики по 3-11 квіток, чашечка плівчаста, брунатно – жовта, двох - п’ятизубчаста. Віночок –колесоподібний, глибоко роздільний завдовжки 6-7 см, жовтий.
- Плід – видовжена коробочка.
Поширення
Тирлич є рослиною, яка занесена до Червоної книги України. Культивується.
Хімічний склад сировини
Корені тирличу містять – генціопікрозид, генціопікриин (до 2,5%).
Ксантони – генцізин, ізогенцізин; алкалоїд – генціанін; дисахарид – гнеціобіозу. Корені запасають специфічний трисахарид генціанозу (Більш 7,5%).
Біологічна дія та застосування
Відвар коренів покращує травлення, збуджує апетит, виявляє жовчогінний ефект, має протизапальну та антисептичну активність.

Рослина – калина звичайна –
Viburnum opulus L.
Родина – жимолостеві – Caprifoliaceae.
Сировина – кора калини –
Cortex viburni.
Гіллястий кущ або невелике дерево (заввишки 2-4 м).
- ЛРС – кора, яка вкриває молоді пагони, є зеленкувато-сірою, голою, гладенькою, місцями з великими сечовичками.
- Листки – супротивні, широкояйцевидні, трьох-п’ятилопатеві, зверху – голі, зісподу – бархатистоопушені, завдовжки 5-11, завширшки 5-7,89 см. Черешки листків з булав частими залозками біля основи листової пластинки, і з тарілчастими залозками на її верхівці.
- Квітки – білі, в зонтикоподібних волотях. Крайові суцвіття неплідні з коротким пласким віночком. Внутрішні квітки – плідні, правильні короткодзвонковидні. Віночок зросло пелюстковий, п’ятироздільний.
- Плід – кістянка – кулястої форми, сплюснута з обох боків. Колір плодів жовтогарячо-червоний або темно-червоний. У м’якоті плоду знаходиться одна округла пласка кісточка.
Поширення
Рослина росте по всій території України в лісах, між чагарниками, по берегах річок.
Хімічний склад сировини
Кора містить С10-іридоїди – опулусіридоїд І, опулусіридоїд ІІ, ацетилопулусіридоїд. Крім того, в корі калини місяться хлорогенова, кавова кислоти; фенологликозиди (арбутин, саліцин); тритерпеноїди (урсолова та олеанолова кислоти).
Плоди калини містять вітамін К1, каротиноїди, біофлавоноїди, пектинові речовини, сапоніни.
Біологічна дія та застосування.
Відвар і рідкий екстракт кори калини виявляють кровоспинну, сечогінну дію, мають заспокійливі властивості, посилюють тонус матки, пролонгують дію снодійних засобів.
Застосовують при маткових кровотечах, ЖКК, геморою.

Рослина – валеріана лікарська –
Valeriana officinalis L.
Родина – валеріанові – Valerianaceae.
Сировина – кореневища з коренями валеріани –
Rizomata cum radicibus valerianae.
Багаторічна трав’яниста рослина.
- Стебло – прямостояче, циліндричне, порожнисте, борозенчасте, у верхній частині розгалужене.
- ЛРС – кореневища з придатковими коріннями, короткі, товсті, з тугою або з м’якою серцевиною, з поперечними суцільними або перерваними перегородками. Культивовані види валеріани мають кореневища завдовжки до 6,23 см, а завширшки – до 3, 32 см. Корені циліндричні, можуть мати довжину до 20 см.
- Листки – супротивні, непарноперисторозсічені, з ланцетовидними сегментами. Нижні листки – черешкові, з 4-5 парами сегментів, стеблові листки – сидячи, з 6-8 парами сегментів. Край сегментів листків пильчастий.
- Квітки – двостатеві, неправильні, дрібні, білі, ясно-рожеві, зібрані в щиткоподібні пів зонтики на верхівці стебла і в пазухах верхніх листків.
- Плід – сім’янка.
Поширення
Широко розповсюджена рослина в Україні. Росте по берегах річок та боліт, на заболочених низинах, у лучних та різнотравних степах.
Хімічний склад сировини
Вміст валепотріатів (сума нативних сполук і їх компонентів) у сировини досягає 0,5-1%. Кореневища та корені містять ефірну олію (2%), головною частиною якої є борнілізовалеріанат, а також борнеол, борнилацетат, камфен, пінен, лімонен, терпінеол. Алкалоїди – Валерин, хатинін.
Біологічна дія та застосування
Препарати валеріани зменшують збудливість та покращують функції НС, знизують артеріальний тиск, проявляють спазмолітичну і слабку жовчогінну дію, посилюють секрецію залоз травного тракту.
Використовують екстракт валеріани рідкий, екстракт валеріани в таблетках.
Настойка валеріани застосовується окремо або у складі комплексних препаратів валокармід, кардіовален, краплі Зеленіна.

Лекція 2. Загальна характеристика алкалоїдів
Алкалоїди – це органічні азотвмістні речовини, переважно рослинного походження, що мають лужний характер та високий фізіологічний вплив на організм людини і тварин.
Термін „алкалоїди” запропонував W. Meissner у 1819 р. Назва походить від двох слів: арабського „alkali” – „луг” та грецького „eidos” – вигляд, буквально – „подібні до лугів”.

Будова та класифікація

Основні типи класифікацій:
І. Класифікація О.П. Орєхова.
Заснована на побудові вуглецево-азотного скелета. Таким чином, виділяють таки типи алкалоїдів, що містять за межами кільця або у складі гетероциклу:
1) піролідину; 2) піперидину; 3) піридину; 4) піролізидину; 5) хінолілідину; 6) хіноліну; 7) ізохіноліну; 8) хіназоліну; 9) індолу; 10) дигідроіндолу; 11) імідазолу; 12) акридину; 13) пурину; 14) ізопреноїдні алкалоїди; 15) протоалкалоїди.
ІІ. Класифікація за типу біосинтезу алкалоїдів:
1) істинні алкалоїди, що мають гетероциклічні кільця і біосинтетично походять з алкалоїдогенних амінокислот, або з нікотинової або антранілової кислоти;
2) протоалкалоїди, що містять азот не у складі гетероциклів, але утворюються з амінокислот;
3) псевдоалкалоїди (ізопреноїдні алкалоїди), що утворюються без участі амінокислот і об’єднуються в групу незалежно від наявності гетероциклу.
ІІІ. Класифікація за типами прекурсорів алкалоїдів.
Істинні алкалоїди утворюють групи сполук, до складу яких входять гетеро цикли. Вони біогенетично походять від амінів, які утворюються внаслідок декарбоксилування амінокислот. На цей час відомі амінокислоти – біогенетичні попередники груп алкалоїдів – т. з. прекурсори.
1) До групи орнітину належать піролідинові, піролізидинові, тропанові і деякі піридинові алкалоїди;
2) група лізину – хінолізидинові алкалоїди, деякі піперидинові алкалоїди;
3) група тирозину – ізохінолінові алкалоїди;
4) група триптофану – індольні, хінолінові алкалоїди;
5) група гістидину – імідазольні алкалоїди типу пілокарпіну;
6) група гліцину і антранілової кислоти – пуринові алкалоїди;
7) група антранілової кислоти – акрідинові алкалоїди.
Існують також класифікації, засновані за ботанічним і філогенетичним принципом, поєднуючи в одну групу всі сполуки, що виділені з рослини одного роду (наприклад, алкалоїд іпекакуани, алкалоїди секурінеги тощо). Іноді алкалоїди поєднують за фармакологічними властивостями: алкалоїди – наркотичні анальгетики, м-холінолітики та ін.

Біосинтез

Загальним для більшості алкалоїдів є наявність гетероциклів (піролідин тощо) чи поєднання цих простих гетероциклів з карбо- або іншими гетеро- циклами з утворенням складніших поліциклічних структур.
Походження алкалоїдів має деякі універсальні риси. Початковими реакціями біосинтезу у більшості випадків є декарбоксилування, окислювальне дезамінування або переамінування амінокислот чи відповідних їм амінів. Далі йде пряме трансметилювання отриманих проміжних сполук, після чого відбувається циклізація аліфатичних ланцюгів попередників у різні гетеро- і карбоциклічні структури.
Універсальне значення мають реакції, які ведуть до утворення N-гетероциклічних структур, вони пов’язані з утворенням С-N – зв’язку. До цього приводять різні реакції, серед яких найважливішими є реакція утворення азометинів (шифових основ) і реакція типу конденсації Манніха.
Аміни, які беруть участь в утворенні шифових основ звичайно синтезуються при декарбоксилуванні амінокислот. Карбонільні сполуки в багатьох випадках синтезуються внаслідок переамінування та окислювального дезамінування. При конденсації Манніха утворення С-N-зв’язку з тих самих функціональних груп проходить проміжне створення N-гідроксиметильного похідного або кислого аміну в залежності від того, що використовують як карбонільну сполуку: альдегід чи ацетил-КоА. Процеси циклізації доповнюються процесами конденсації, а також бувають випадки коли утворення нових алкалоїдів поєднується з розщепленням раніше сформованих циклічних структур внаслідок розриву С-С-, С-N- чи С-О- зв’язків.
Таким чином, всі ці процеси загалом у рослині приводять до виникнення у природі різноманітних структурних типів алкалоїдів.

Поширення та біологічні функції у рослинах

Відомо понад 6500 алкалоїдів, понад 50 виявлено у сировини тваринного походження. Алкалоїдоноси становлять понад 10% усіх рослин. Більш за все алкалоїди поширені в родинах: Berberidaceae, Ranunculaceae, Menispermaceae, Papaveraceae, Loganiaceae, Apocynaceae, Fabaceae, Lobeliaceae та ін.
Алкалоїди накопичуються головним чином у тканинах чотирьох типів:
1) у тих, що активно ростуть; 2) в епідермальних та гіподермальних тканинах; 3) в обкладці судинних пучків; 4) у латексних судинах.
Алкалоїди знаходяться у вакуолях, вони також рідко зустрічаються в змертвілих тканинах. Алкалоїди локалізуються переважно в певних органах рослин, наприклад, у хінного дерева – головним чином в корі, у болиголова – в плодах. Алкалоїди тваринного походження не завжди синтезуються самим організмом: іноді це відповідає характеру їжі. Так, бобри накопичують касторамін, який дуже близький до алкалоїду дезоксинуфарідину з кореневищ глечиків жовтих, і потрапляє він в організм тварин разом із їжею.
Як правило, у рослині міститься суміш декількох алкалоїдів, іноді до 15-20, часто близьких за будовою (наприклад, в маткових ріжках), однак у деяких рослин знаходять лише один алкалоїд (рицинін у рицині).
Вміст алкалоїдів у сировині складає десяті й соті долі відсотка й рідко досягає 10-15%.
Коливання вмісту алкалоїдів можливі при сушінні та зберіганні сировини. При повільному сушінні нестійкі алкалоїди розкладаються. Вміст алкалоїдів знижується при зберіганні сировини у вологих приміщеннях.
Біологічна роль алкалоїдів в рослинах. Зараз відомо, що алкалоїди виконують роль рослинних гормонів та каталізаторів. Алкалоїди також є сенсибілізатори, тобто вони посилюють чутливість рослинних клітин до світла і прискорюють перебіг фази утворення і розвитку генеративних органів. Крім того, виділяючись у грунт, захищають рослину від ґрунтових бактерій, а можливо, й від поїдання тваринами, тобто вони – антифіданти.

Фізико-хімічні властивості

У широкому розумінні алкалоїди є первинними, вторинними, третинними амінами та похідними четвертинних амонієвих основ. Алкалоїди можуть iснувати у вiльному станi (у виглядi основ) та у виглядi солейi або алкалоїдiв
·-оксидiв. Цей факт враховується при одержаннi або видiленнi алкалоїдiв з рослинної сировини.
У рослинах алкалоїди мiстяться у формi солей органiчних кислот: лимонної, щавлевої, янтарної, малонової, оцтової та ін. У лікарських препаратах це переважно гідро хлориди, нітрати, фосфати, іноді тар трати.
Алкалоїдні основи розчинні в органічних розчинниках і, як правило, нерозчинні або мало розчинні у воді. Виняток становлять кофеїн, ефедрин, кодеїн, які розчинні у воді.
Солі алкалоїдів – білі кристалічні речовини, розчинні у воді і нерозчинні в органічних розчинниках (крім спирту). Деякі солі алкалоїдів (наприклад, папаверину гідрохлорід) розчинні в хлороформі.
Більшість алкалоїдів – тверді кристалічні сполуки, безбарвні або ледь забарвлені (наприклад, берберин жовтого кольору), гіркі на смак. До складу алкалоїдів входять атоми вуглецю, водню, кисню, азоту. Деякі алкалоїди не містять кисню (наприклад, коніїн з болиголова, нікотин, пахікарпін) та є рідинами, що переганяються з водяною парою, але солі цих алкалоїдів – тверді кристалічні сполуки.
Алкалоїди, які містять фенольну групу (морфін), дають синє забарвлення з хлоридом заліза. Ванілін є реактивом на індольний цикл. Характерні кольорові реакції дають нітропрусид натрію з пілокарпіном, теофіліном, пахікарпіном, сферофізином.
Інколи для ідентифікації алкалоїдів використовують процес гідролізу з наступним виявленням артефактів. Так, фізостигмін при гідролізі у лужному середовищі утворює метиламін, сферофізин виділяє аміак. Кокаїн під дією концентрованої сірчаної кислоти розщеплюється на метиловий спирт та бензойну кислоту з подальшим утворенням метилового ефіру бензойної кислоти, який визначається за запахом.
Для виявлення і визначення якісного складу та кількості алкалоїдів часто використовують паперову та тонкошарову хроматографію в сумішах різних розчинників, головним чином кислих. Звичайно алкалоїди в УФ-світлі флуоресціюють блакитним, зеленим або жовтим кольором. При обробці хромогенними реактивами флуоресценція плям, як правило, змінюється й часто з’являється забарвлення, яке можна бачити при денному світлі.
Ідентифікацію алкалоїдів також проводять за допомогою фізико-хімічних методів: ультрафіолетової, інфрачервоної, ЯМР- і ПМР-спектроскопії.
Кількісне визначення
Для кожної сировини розробляють індивідуальну методику визначення вмісту алкалоїдів. Усі вони багато етапні внаслідок тривалого очищення.
Довгий час кількісне визначення алкалоїдів проводили ваговим або об’ємним способом, тепер кількість алкалоїдів у сировині визначають фізичними, фізико-хімічними та об’ємними методами.
Найбільш поширена титрометрія:
1) пряме титрування алкалоїдів розчином кислоти; 2) зворотне титрування надлишку кислоти розчином лугу; 3) пряме титрування алкалоїдів розчином йоду або іншого комплексоутворюючого реактиву, при взаємодії з яким алкалоїди утворюють нерозчинні сполуки.
Більшість алкалоїдів визначають титруванням у неводних розчинниках (пахікарпін, тропанові алкалоїди, кокаїн, платифілін, сальсолін, морфін, резерпін, сферофізин, ефедрин та ін.). Титрантом є розчин хлорної кислоти в оцтовій кислоті. Солі алкалоїдів титрують хлористоводневою, йодистоводневою та бромисто-водневою кислотами в присутності ацетату ртуті.
Деякі алкалоїди (кофеїн та його солі) кількісно можна визначити за утворенням нерозчинних солей, наприклад, полі йодидів. Надлишок йоду у фільтратах визначають титруванням тіосульфатом натрію. Алкалоїди пуринового ряду (теобромін, теофілін) утворюють солі з нітратами. Еквівалентну кількість азотної кислоти, що утворилася, визначають титруванням.

Лекція 3. Протоалкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять протоалкалоїди
І. Алкіламіни та четвертинні амонійні сполуки.
1. Диметиламін – летючий біогенний аміе; міститься у грибах, квітках глоду Crataegus spp. (Rosaceae), є також продуктом розпаду холіну.
2. Три метиламін – дуже поширений біогенний амін; виявлений у грибах та рослинах, утворюється також при розпаді холіну. Диметиламіе і три метиламін є продуктами гниття риби і мають відповідний запах.
3. Коламін – рідкий маслянистий біогенний амін, що утворюється при декарбоксилуванні серину. Дуже поширений у рослинному світі як складова частина деяких фосфоліпідів (кефалінів), входить до складу лецетину. У вільному стані міститься у глоді.
4. Холін (триметилетаноламін) – важлива біологічна сполука, відноситься до четвертинних амінів. Є складником лецетинів, що належать до фосфоліпідів. Міститься в тканинах рослин, тварин, людини (особливо багато в нервовій тканині і м’язах), переважно у складі клітинних мембран. Холін є в траві собачої кропиви (Leonurus cardiaca), оплоднях квасолі (Pericarpium Phaseoli), насінні олійних рослин, буряках, у яєчних жовтках тощо. Добова норма холіну для дорослої людини 500-1000 мг. Холін у іжі може бути частково замінений на метіонін. Як лікувальний засіб застосовують при захворюванні печінкі. Похідне холіну – холін-хлорид належить до вітамінів групи В.
5. Ацетилхолін – природна речовина, хімічний передавач нервового збудження у холінергічних синапсах. Синтезується в живих організмах з холіну й оцтової кислоти за участю ензиму холінацетилтрансферази і розкладається під впливом холін естерази. Міститься у грибах, рослинах, наприклад у грициках (Capsella bursa pastoris, Brassicaceae), кропиві (Urtica dioica, Urticaceae) тощо.
6. Мускарин – четвертинний амін. Відомий здавнв як складник отруйного червоного мухомора Amanita muscaria. Отруйний мускарин міститься також у деяких пластинчастих грибах видів іноцибе (рос. волоконница) (Inocybe patouillardii, I. fastigiata), сироїжці блювотній (Russula emetia) тощо.
ІІ. Фенілалкіламіни
1.
·-Фенілетиламін – фізіологічно активна речовина, бактерицид, репелент проти гризунів; ідентифікований в омелі білій (Viscum album, Loranthaceae) ш ввидах глоду (Crataegus spp., Rosaceae).Серед природних і синтетичних похідних фенілетиламіну є сполуки з дуже високою біологічною активністю (симпатоміметичні засоби, психостимулятори, анорексигени тощо).
2. Дофамін (3, 4-діоксифенілетиламін) – важлива фізіологічно активна речовина, відноситься до катехоламінів, є проміжним продуктом у біосинтезі норадреналіну з тирозину. Дофамін – це специфічний нейромедіатор для дофамінових рецепторів. Крім того, дофамін – попередник меланіну, норадреналіну й адреналіну. Зниження кількості дофаміну у нервовій тканині призводить до паркінсонізму. Дофамін міститься у саротамнусі віниковім – дерезі (Sarothamnus scoparius, Fabaceae), бананах (Musa sapientium, Musaceae). Біогенетичним прекурсором дофаміну є L–ДОФА (3, 4-дигідроксифенілаланін).
3. Адреналін [1-(3, 4-дигідроксифеніл)-2-метиламіноетанол] – надзвичайно фізіологічно активний гормон мозкової тканини надниркових залоз, який видобувають із залоз великих тварин або синтезують хімічно. Адреналіну гідро хлорид і гідротартрат застосовують у медицині при захворюваннях серцево-судинної системи, шоковому стані, отруєннях, алергічних захворюваннях, астматичних нападах тощо.
4. Норадреналін [1- (3, 4-диоксифеніл)-2-аміноетанол], утворюється з дофаміну, подібно до якого є медіатором нервового збудження у симптоматичній нервовій системі. Активує аденілатциклазу, що запускає механізм розщеплення глікогену і лі поліз. У мікро кількості міститься у бананах, картоплі, померанці (Citrus aurantium, Rutaceae). Норадреналіну гідротартрат застосовується у медицині.
5. L-ефедрин [1-феніл-2-метиламінопропанол-1] – субстанція, яку традиційно відносять до екзоциклічних алкалоїдів. Біогенетично походить від фенілацетилкарбінолу. Ізомери ефедрину знайдено в ефедрі (Ephedra spp., Ephedraceae), родині Celastraceae, тисі ягідному (Taxus baccata, Taxaceae) тощо. Найбільш важливе медичне значення має еритро-ізомер ефедрину та псевдо ефедрин (право обертаючий трео-ізомер).Ефедрин збуджує адреноактивні системи та викликає звуження судин, прискорення роботи серця, підвищення артеріального тиску, розширення бронхів, зіниць, гальмування перистальтики кишок, підвищення обміну речовин.На дихальний центр ефедрин діє збудливо.
6. D-норпсевдоефедрин (катін) – головний алкалоїд листя східно-африканської рослини ката – арабський чай (Catha edulis, Celastraceae). Листя кати в арабських країнах і Африці використовують як збуджуючий засіб і допінг. Дія пов’язана з наявністю катіну, який є інгібітором МАО (моноамінооксидази) і має властивості збудливі й ейфоричні.
7. Капсаїцин (ваніліламід 7-метилоктен-5-ової кислоти). Біохімічними попередниками капсаїцину є валін і лейцин. При спалюванні порошку перцю виділяється їдкий дим, який індійці використовували як „задушливий газ” у бою. Капсаїциноїди подразнюють дихальні шляхи і викликають печію шкіри при концентрації меншій за 0,0004 мг/л, що обумовлено подразненням больових і термічних рецепторів.
ІІІ. Індолакліламіни
1. Триптамін – біогенний амін, що утворюється при декарбоксилуванні амінокислоти триптофану. Ця амінокислота відіграє важливу роль у біогенезі алкалоїдів як один із прекурсорів. Триптамін знайдений у кропиві дводомній (Urtica dioica, Urticaceae) і деяких грибах.
2. Серотонін (5-гідрокситриптамін) походить з триптофану. Належить до гормоноподібних біогенних амінів. Серотонін взаємодіє з рецепторами пре- і постсинаптичних мембран, є медіатором збудження у центральній нервовій системі, впливає на тонус судин, збільшує кількість тромбоцитів крові, підвищує стійкість капілярів, бере участь у регулюванні функцій травної, видільної й ендокринної систем. Його антагоніст на рівні постсинаптичних мембран – диетиламід лізергінової кислоти (LSD). З порушенням обміну серотоніну пов’язують дію галюциногенів (наприклад, диетиламіду лізергінової кислоти). Адипінат серотоніну застосовується у медицині. У мікро дозах серотонін вилучений з бананів і кропиви.

Лікарські рослини та лікарська рослинна
сировина, які містять протоалкалоїди

Рослина – ефедра хвощова –
Еphedra equisetina Bunge.
Родина – ефедрові – Ephedraceae.
Сировина – трава ефедри –
Herba ephedrae.
Багаторічний дводомний густогіллястий кущ заввишки до 1,5 м.
- Гілки – дерев’яністі, направлені догори, із супротивнорозміщеними нездерев’янілими членистими зеленими річними гілочками, завтовшки до 3 мм; міжвузля завдовжки близько 2 см. Нижні гілочки часто розташовані кільчасто, верхні завжди супротивні.
- Листки – супротивні, редуковані до плівчастих лусочок.
- Квітки – роздільностатеві, дрібні, зібрані невеликими колосками.
- Плід – несправжня шишкоягода.
Поширення
Гори Казахстану, Середньої Азії, Алтаю та Кавказу. Росте невеличкими куртинами на сонячних схилах на висоті 1000-1800 м над рівнем моря.
Хімічний склад сировини
Трава містить алкалоїди (1,5-2%); основний L-ефедрин знаходиться в суміші з іншими ізомерами, половину маси яких інколи складає правообертаючий псевдоефедрин. Його фармакологічні властивості подібні до ефедрину, але активність значно менша. У траві також міститься N-метилефедрин і близько 10% дубильних речовин.
Біологічна дія та застосування
Ефедрину гідрохлорид застосовується як адреноміметичний засіб. Використовується для лікування захворювань алергічного характеру (бронхіальна астма, вазомоторний риніт, кропивниця) та стимуляції центральної нервової системи при отруєнні морфіном, скополаміном та гангліолітиками. Завдяки дії на НС та посиленню тонусу скелетної мускулатури ефедрин віднесено до спортивних допінгів.
Входить до складу таблеток теофедрин, антастман, аерозолі ефатин, препаратів солутан, бронхолітин, що використовуються як бронхолітичні засоби.
З відходів при отриманні ефедрину з ефедри хвощової та з трави ефедри середньої (Ephedra intrmedia) виробляють препарат дефедрин, який використовують аналогічно ефедрину.

Рослина – пізньоцвіт прегарний –
Cоlchicum speciоsum Stev.
Родина – мелантієві – Melanthiaceae.
Сировина – бульбоцибулини пізньоцвіту свіжі –
Bulbotubera colchici recentia.
Багаторічна трав’яніста рослина.
- ЛРС – бульбоцибулині цілі, довгасті, майже бруньковидні завдовжки до 7 та завширшки до 6 см, вкриті брунатно-бурою плівчастою шкіркою.На зрізі – білі, х блідо-жовтими крапками.
- Квітки – великі, двостатеві, від майже білого до рожево-пурпурового кольору.
- Листки – ланцетні або еліптичні, зростаються піхвами, утворюють несправжне стебло заввишки 20-50 см. У період дозрівання насіння листки вмирають.
Дана рослина має специфічний цикл розвитку: влітку, в червні – серпні, вона цілком захована у грунт, а її бульбоцибулини знаходяться в стані ростового покою. Навесні щорічно проходить заміна бульбоцибулин. Розмножується пізньоцвіт насіннєво та вегетативно. Рослина отруйна.
Поширення
Пізньоцвіт прегарний поширений у субальпійському поясі головного Кавказького хребта та Західного Закавказзя на висоті 1200-3300 м над рівнем моря.
Хімічний склад сировини
Виділено більш як 10 колхіцинових алкалоїдів: колхамін, колхіцин, колхіцеїн, колхікозид, глікоалкалоїди, ряд колхіцинових алкалоїдів Н, С, Е, В та ін. Вміст колхіцину становить 0,25%. Крім алкалоїдів, бульбоцибулини містять флавоноїди, фітостерини, вуглеводи, кислоти ароматичного ряду.
Біологічна дія та застосування
Колхамін застосовують при злоякісних пухлинах у випадках, що не підлягають хірургічному втручанню. Для лікування раку шкіри використовують 0,5 % колхамінову мазь.

Лекція 4. Тропанові, піролідинові та піролізидинові алкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять тропанові, піролідинові та піролізидинові алкалоїди
Прекурсором піролідинових, піролізидинових та тропанових алкалоїдів є амінокислота орні тин, яка на першій стадії біосинтезу декарбоксилюється з утворенням відповідного їй аміну – путресцину.
Далі йде метилування однієї з аміногруп путресцину, а потім – окислювальне дезамінування метилпутресцину, у результаті якого утворюється N-метиламінобутаналь. Внаслідок циклізації цього альдегіду з’являється катіон N-метил-
·-піролінію. Він і є безпосереднім попередником піролідинового кільця.
Біосинтез піролідинових і тропанових алкалоїдів:
Орнітин Путресцин N-метил-
·-піроліній гігрин-
·-карбонова кислота Гігрин Тропінон Тропін.
Біосинтез біциклічного ядра тропанових алкалоїдів можна розглядати як продовження біосинтезу піролідинового ядра. Катіон N-метил-
·-піролінію конденсується з ацетооцтовою кислотою, внаслідок чого утворюється гігрин-
·-карбонова кислота. Продуктом декарбоксилування цієї кислоти є гігрин, який через проміжні стадії перетворюється на тропін – біциклічну сполуку, яка і є продуктом конденсації піролідинового і піперидинового ядер із спільним для обох кілець атомом азоту. З тропіну (тропан-3-олу) утворюються алкалоїди тропанового ряду.
І. Тропанові алкалоїди
Похідні тропану можна поділити на дві групи: групу тропіну (гіосціамін, скополамін, апоатропін, беладонін) та групу екгоніну (кокаїн,
·- і
·- труксиліни).
Для більшості алкалоїдів групи тропіну характерна наявність складно ефірного зв’язку з кислотою по ОН-групі тропіну. Кислотним компонентом (зокрема в родині Solanaceae) виступає тропова кислота. Початковим продуктом її біосинтезу є амінокислота фенілаланін: фенілаланін тропова кислота.
Тропін і скопін, який має епоксидний місток, утворюють з троповою кислотою відповідно гіосціамін та скополамін. Тропова кислота легко рацемізується, внаслідок чого l-гіосціамін перетворюється на l, d-гіосціамін, який називають „атропіном”.
За біологічною активністю гіосціамін удвічі сильніший за атропін, але в медичній практиці частіше застосовується атропін, який блокує м-холінореактивні системи організму і холінестеразу. Активність проявляється в зниженні тонусу органів (око, бронхи, судини, органи черевної порожнини), у зменшенні секреції залоз (слинних, потових, шлункових, підшлункової). Атропін застосовують як спазмолітичний та проти виразковий засіб; він розширює зіниці та збільшує внутрішньоочний тиск.
Скополамін також проявляє м-холінолітичний ефект, але на відміну від атропіну не збуджує, а пригнічує НС, що призводить до сонливості, тому його застосовують як седативний засіб, використовують для лікування паркінсонізму.
Кокаїн – алкалоїд (Erythroxylum coca кокаїнового куща Erythroxylaceae). Рослина походить з Перу, Болівії та культивується.
Лістки містять 0,7-1,5 % алкалоїдів, серед яких кокаїн, циманоїлкокаїн, труксилін. Співвідношення цих основних алкалоїдів варіюється в залежності від сорту куща. Серед інших алкалоїдів знайдені екгонін та рідкі алкалоїди – гігрин, гігролін, кускгігрин, дигідрокускгігрин, тропакокаїн.
Листки справляють тонізуючу дію при стомленні, підтримують м’язову енергію і тамують почуття голоду. Кокаїн та його солі (кокаїну гідрохлорид) були першими анестетиками, але зараз застосовуються тільки як місцеві анестезуючі засоби в офтальмології, хірургії вуха, горла, носа та ротової порожнини.
Постійне надмірне застосування кокаїну призводить до наркотичної залежності – у кокаїністів руйнується нервова система, що призводить до швидкої смерті.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять тропанові алкалоїди

Рослина – беладонна звичайна –
Atropa belladonna L.
Родина – пасльонові – Solanaceae.
Сировина – листя беладони –
Radices belladonnae.
Багаторічна трав’яниста рослина.
- Кореневище – багатоголове; корень - гіллястий циліндричний; їх колір світло-брунатний, а злам – жовтий.
- Стебла – заввишки 1-2 м, зверху поділяються на три гілки.
- ЛРС - листки – чергові, але попарно зближені; один з них завжди значно більший за інший. Великі листки еліптичні, а парні до них – дрібно яйцеподібні; листки цілокраї, загострені, тонкі, голі, завдовжки 10-20, завширшки 5-12 см.
- Квітки – поодинокі, пониклі, виходять з пазух листків. Чашечка п’ятизубчаста, віночок трубчастий, з п’ятьма відігнутими лопатями, буро-фіолетовий.
- Плід – двогнізда чорна блискуча соковита багато насіннєва ягода завбільшки з вишню, із зеленою чашечкою і темно-фіолетовим соком.
Поширення
Зустрічається у лісах Криму, Карпат, у Прикарпатті. Цю рослину занесено до Червоної книги України. Культивується в Україні у Лубнах та в Криму, а також і в більшості країн Європи.
Хімічний склад сировини
Вся рослина містить тропанові алкалоїди. Загальна сума алкалоїдів: у коренях до 1,3%, у листках – до 1,2%, у стеблах – до 0,65, у квітках – до 0,6, у стиглих плодах – до 0,7 %.
Основний алкалоїд – лівообертаючий гіосціамін, який після його виділення з сировини переходить у рацемат атропін. У меншій кількості міститься апоатропін, беладоні, кускгігрин, скополамін. Супутні речовини – флавоноїди, кумарини, стерини.
Біологічна дія та застосування
Препарати беладонни є антихолінергічними засобами, виявляють спазмолітичну, бронхолітичну та болетамувальну активність, знижують секрецію слинних, потових та шлункових залоз, розширюють зіниці ока, викликають тахікардію.
Сухий екстракт, настойка беладонни, беластезин, бесалол, белалгін, бекарбон, белатамінал – спазмолітичні засоби при захворюваннях шлунково-кишкового тракту; краплі Зеленіна – при неврозах серця; белоїд – при функціональних порушеннях вегетативної нервової системи; акліман – при вегетативних дистоніях, клімактеричних порушеннях; беласпон – при безсонні, клімактеричних неврозах, вегетоневрозах; супозиторії анузол і бетіол мають болетамувальну дію і використовуються при лікуванні геморою.

Рослина – блекота чорна –
Hyoscyamus niger L.
Родина – пасльонові – Solanaceae.
Сировина – листя блекоти –
Folia hyoscyami.
Дворічна трав’яниста опушена рослина.
- Стебло – прямостояче, розгалужене заввишки 20-60 см.
- ЛРС – листки – завдовжки 5-20, завширшки 3-10 см; чергові, прості, нижні довгочерешкові, видовжено яйцеподібні, виїмчастоперистонадрізані, верхні – сидячі, напівстеблоохоплюючі, яйцеподібні, виїмчасто-зубчасті, вкриті м’якими волосками, переважно по жилках і краю пластинки, середня жилка білувата, сильно розширюється поблизу основи; колір листків сірувато-зелений.
- Квітки – брудно-жовтого кольору з фіолетовими жилками, зібрані в суцвіття-завиток.
- Плід – двогнізда, суха багато насіннєва глечикоподібна коробочка, відкривається кришечкою.
Поширення
Зустрічається на всій території СНД як бур’ян на пустирях, луках, полях, коло житла. Заростей не утворює. Культивується в південних районах України та Росії.
Хімічний склад сировини
Вміщує алкалоїди тропанового ряду: гіосціамін, скополамін та ін. (0,05-0,1%). Листкі багаті на флавоноїди, передусім рутин. Знайдено також глікозиди гіосципікрин, гіосцирезин, метилескулін.
Біологічна дія та застосування
Листки входили до складу цигарок для астматиків астматин. Зовнішньо застосовують олію блекоти як засіб при невралгіях, ревматизмі.

Рослина – дурман звичайний –
Datura stramonium L.
Родина – пасльонові – Solanaceae.
Сировина – листя дурману –
Folia daturae.
Однорічна трав’яниста рослина.
- Стебло – пусте, порожнисте, розгалужене.
- ЛРС – листки – коротко черешкові, чергові, яйцевидні, виїмчасто-зубчасті, майже лопатеві, на верхівці загострені, при основі клиноподібні; жилкування перисте. По жилкувато-білих жилках, які виступають зісподу, помітне слабке опушення; запах специфічний, неприємний.
- Квітки – білі, лійкоподібні, в пазухах листків; чашечка трубчаста, п’ятигранна.
- Плід – багатонасіннєва чотиристулкова коробочка яйцевидної форми, вкрита жорсткими колючками.
Поширення
Росте по всій території України, на Кавказі, в країнах Балтії, Середній Азії, на пустирях, уздовж доріг, поблизу житла, на полях. Культивується.
Хімічний склад сировини
Сума алкалоїдів становить 0,25-0,4%, головним чином містяться гіосціамін та скополамін, є леткі олії (0,04%), каротиноїди, дубильні речовини.
Біологічна дія та застосування
Листки входили до складу проти астматичного збору, цигарок астматин та астматол. Олію дурману застосовують як розтирання при невралгіях, ревматизмі, входить вона до складу лініментів.

Рослина – скополія карніолійська –
Scopolia carniolica Jacq.
Родина – пасльонові – Solanaceae.
Сировина – кореневища скополії карніолійської –
Rhizomata scopoliae сarniolicae.
Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 30-80 см.
- ЛРС – кореневище – слабо розгалужене. Корені зігнуті, сильно горбисті і зморшкуваті, зовні бурувато-сірі, на зламі світло-сірі, завтовшки 1-2 см.
- Стебла – інколи при основі фіолетові, знизу вкриті лусочковидними листочками.
- Листки – яйцевидні, цілокраї або 1-2 зубчиками біля верхівки. Черешки крилаті, завдовжки до 2 см.
- Квітки – поодинокі, завдовжки до 3,5 см, на довгих квітконіжках із дзвоникуватим віночком, вишнево-фіолетові зовні та жовто-бурі в середині.
- Плід – округла коробочка, відкривається кришечкою. Цвіте в квітні-травні, плоди достигають у червні. У липні наземна частина повністю відмирає. Вся рослина отруйна.
Поширення
Ареал виду охоплює гірські райони Середньої та Південної Європи, рослина розповсюджена на Кавказі, в Карпатах, Молдові. Росте в широколистих лісах, по схилах та річних долинах.
Хімічний склад сировини
Всі частини рослини містять тропанові алкалоїди гіосціамін, скополамін та ін. Найбільш багаті на алкалоїди кореневища (0,55%). Крім алкалоїдів присутні кумарини (скополетин).
Біологічна дія та застосування
Кореневища використовують для вилучення атропіну, гіосціаміну та скополаміну, однак у зв’язку з отриманням синтетичного атропіну потреба у сировині зменшилась. Заготовляють скополію в невеликій кількості для експорту та потреб народної медицини.
ІІ. Піролізидинові алкалоїди
Піролізидинове ядро алкалоїдів є цикличною структурою з двох піролідинових кілець із загальним атомом азоту, та яке утворюється з орнітину через стадію проміжного продукту – путресцину. Цей діамін спочатку зазнає окислювального дезамінування або переамінування з утворенням 4-амінобутаналя. Дві молекули сполуки з’єднуються і дають шифову основу.
Деякі алкалоїди цього класу є ефірами нецінових основ з однією чи двома моно карбоновими, дикарбоновими кислотами (так званими неціновими кислотами). Вони утворюються з розгалужених амінокислот (ізолейцину, валіну).
З групи піролізидинових алкалоїдів у природі найчастіше зустрічаються похідні ретронецину, геліотридину, платинецину й отонецину. Вони присутні в рослинах родини Fabaceae, Orchidaceae, Santalaceae, Scrophulariaceae. За винятком платинецину, всі вони містять подвійний зв’язок у піролідиновому кільці; є гепатотоксичними і канцерогенними сполуками. Наявність піролізидинових похідних скорочує можливості тривалого застосування коренів живокосту лікарського (Radices Symphyti), трави огірочника лікарського (Herba Boraginis), листя мати-й-мачухи (Folia Farfarae).

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять піролізидинові алкалоїди

Рослина – жовтозілля широколисте –
Senecio platyphylloides syn. Adenostyles platyphylloides (Willd) M. Pimen.
Родина – айстрові
· Asteraceae.
Сировина – кореневища з коренями
жовтозілля широколистого
·
Rhizomata cum radicibus senecionis platyphylloides.
Багаторічна трав’яниста рослина.
- ЛРС – кореневище – товсте, до 20 см. завдовжки, горизонтальне, часто порожне, сіро-буре, від якого відходять тонкі численні корінці довжиною 2-15 та шириною 0,1-0,2 см.
- Стебло – тонке, пряме, ребристе, опушене, у верхній частині розгалужене, заввишки 75-150 см.
- Листки – прикореневі та нижні стеблові листки завширшки до 50 см, довго черешкові, нирковидно-серцевидні, загострені, при основі глибоковиїмчасті, по краю нерівно зубчасті. Серединні стеблові листки мають трикутну або стріловидно-трикутну форму, короткочерешкові; черешки ширококрилаті, із стеблообгортними великими „вушками”. Верхні листки сидячі, ланцетовидні, майже цілокраї.
- Квітки – вузькозубчасті, яскраво-жовті, у 10-15 квіткових циліндричних щитках.
- Плід – сім’янка.
Поширення
Ендем Кавказу. Росте по луках, узліссях гірських лісів.
Хімічний склад сировини
Усі частини рослини містять алкалоїди платифілін, сенецифілін, сарацин, неоплатифілін та сенеционін переважно у N-оксидній формі. Загальна кількість алкалоїдів становить: 0,49
·3,5%, у стеблах – 0,2
·1,2%, у кореневищах з коренями – 2,2
·4%, у насінні – до 5%. Кількість платифіліну у траві становить 0,5
·0,9%.
Біологічна дія та застосування
Платифіліну гідротартрат діє спазмолітично. Активність його слабша аніж атропіна, але й токсичність значно менша. В ампулах, таблетках та комплексних препаратах назначають при бронхіальній астмі, стенокардії, холециститі. Завдяки заспокійливій дії на НС застосовують при „морський хворобі”.

Лекція 5. Піридинові, піперидинові та хінолізидинові алкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять піридинові,піперидинові та хінолізидинові алкалоїди.
І. Піридинові алкалоїди

Піридинове кільце зустрічається у структурі алкалоїдів досить рідко (нікотин, анабазин), проте воно дуже поширене у природних сполуках, наприклад, входить до складу піридинових нуклеотидів (НАД, НАДФ), нікотинамід них коферментів тощо. Попередником піридину завжди є нікотинова кислота. Та у рослин, на відміну від людини, тварин та більшості мікроорганізмів, вона утворюється не з триптофану, а внаслідок перетворень аліфатичних сполук простішого складу (аспарагінова кислота та гліцерин або його фосфорильоване похідне – фосфогліцериновий альдегід).
Після його конденсації та ряду проміжних реакцій на рівні циклічного продукту з цих сполук утворюється хінолінова кислота. Далі вона проходить реакції так званого піридиннуклеотидного циклу, внаслідок чого відщеплюється СО2 й утворюється нікотинова кислота. Остання є безпосереднім прекурсором піридинових алкалоїдів. У випадку біосинтезу нікотину ця кислота конденсується з катіоном N-метил-
·-піролінію, а у випадку біосинтезу анабазину – з
·-піперидеїном.
Нікотин – найвідоміший представник цієї групи. Міститься у листках та насінні тютюну і махорки (Nicotiana spp., Solanaceae), які використовують для паління. Батьківщина махорки – Мексика та Техас. Тютюн – давня культура індіанців, що поширилася по всій Америці до появи там європейців.
Культивується в Криму, на Кавказі, в Середній Азії. Листки містять від 0,3 до 6 % нікотину, в залежності від сорту, клімату та інших факторів. Нікотин – безбарвна рідина, пекуча на смак, без запаху. На повітрі окислюється й набуває тютюнового запаху, переганяється з водяною парою. Сильна отрута, гальмує діяльність нервової системи; за ступенем дії наближається до синильної кислоти (токсична доза для людини 50-100 мг).
Водний розчин сульфату нікотину використовують для боротьби зі шкідливими комахами. З нікотину можна отримувати нікотинову кислоту та нікотинамід (вітамін РР). У медицині тютюн безпосереднього використання не має. Нікотин входить до складу жувальної гумки, яку застосовують для відвикання від паління. За кордоном випускають препарат Nicorette.
Анабазин (
·-піперидил-
·-піридин) – алкалоїд, що міститься в їжачнику безлистому (Anabasis aphylla, Chenopodiaceae) та тютюні разом з нікотином. Він є гангліонарною отрутою, за дією на організм наближається до нікотину. У терапевтичних дозах збуджує ЦНС, посилює дихання, підвіщує артеріальний тиск. Раніше суміш алкалоїдів з їжачника безлистого під назвою анабазину сульфат використовувалася як інсектицид для лікування вошивості та стригучого лишаю у тварин, але тепер внаслідок високох токсичності не застосовується.

ІІ. Піперидинові алкалоїди

Близько половини відомих алкалоїдів містять у своїй структурі піперидинове кільце. Біосинтез у рослинах може йти двома шляхами:з лізину та його метаболітів або з ацетату. „Лізиновий” та „ацетатний” шляхи не ізольовані і при біосинтезі деяких алкалоїдів функціонують паралельно. У природі переважає „лізиновий” шлях.
Лізин перетворюється на піперидин трьома шляхами. При першому внаслідок окислювального дезамінування відщеплюється
·-аміногрупа й утворюється
·-аміно-
·-кетокапронова кислота. Вона спонтанно циклізується у
·-піперидеїн-2-карбонову кислоту. З неї при декарбоксилуванні виникає
·-піперидеїн – безпосередній прекурсор піперидинового кільця алкалоїдів.
Другий щлях до утворення цього попередника починається з відщеплення від лізину кінцевої аміногрупи. У такому випадку проміжними продуктами є напівальдегід
·-аміноалипінової кислоти та
·-піперидеїн-6-карбонова кислота.
Можливий шлях через декарбоксилування лізину у симетричний амін кадаверин. Далі за цим механізмом йде дезамінування кадаверину у 5-амінопенталь з подальшим замиканням аліфатичного ланцюга аміно альдегіду й утворення
·-піперидеїну.
Видіять такі групи лізинових алкалоїдів:
1) піперидину – лобелін, піперин;
2) коніїну;
3) ізопелет’єрину - ізопелет’єрин, пелет’єрин;
4) ареколіну;
5) хінолізидину – цитизин, пахікарпин.
Лобелін, анабазин, цитизмн відносяться до „дихальних” аналептиків, які рефлекторно впливають на дихальний центр, тобто вони стимулюють дихальний та судиноруховий центри довгастого мозгу.
Аналептичні властивості алкалоїдів використовують при отруєнні чадним газом, морфіном.
Пелет’єрин – алкалоїд з кори коренів гранатника звичайного. Рослина культивується у тропічних та субтропічних районах Ірану, Малої Азії.
Кора коренів містить 0,5-0,9% рідких летких алкалоїдів і близько 22% дубильних речовин. Шкірка плодів багата на дубильні речовини та використовується для лікування дизентерії.
Піперин і піперитин – алкалоїди з плодів перцю чорного. Плоди містять 5
·9% алкалоїдів, 1
·2,5% ефірної олії. Сировина використовується в харчових промисловості як спеція, що збуджує апетит та сприяє травленню.
Коніїн – головний алкалоїд трави та насіння болиголову плямистого. Дія конічну подібна до нікотину. Доза 0,5
·1 г викликає смерть, внаслідок рефлекторної зупинки дихання. Трава і насіння містять 0,1% алкалоїдів (коніїн, конгідрин, метилконіїн тощо), ефірну олію, флавоноїди. У терапевтичних дозах мають анальгетичні, протисудомні, та кровоспинні властивості.
Рицинін виділений з насіння рицини звичайної. Він є сильною отрутою.

Лікарські рослини та сировина, які містять
піридин-піперидинові алкалоїди

Рослина – лобелія одутла –
Lobelia inflate L.
Родина – лобелієві – Lobeliaceae.
Сировина – трава лобелії –
Herba lobeliae.
Однорічна трав’яниста рослина.
- Стебло – прямостояче, чотиригранне, заввишки 40-70 см, яке містить молочний сік.
- Листки – почергові, голі, темно-зелені.
- Квітки – в коротких китицях, двогубі, дрібні, світло-зелені.
- Плід – двогніздова одутла срібляста коробочка.
- Насіння – дрібне, буре.
Поширення
Дико росте та культивується в США та Канаді.
Хімічний склад сировини
Алкалоїди – 0,25
·0,45%, серед яких основним є лобелін, а також лобеланін, лобеланідин.
Біологічна дія та застосування
Із трави лобелії виробляють препарат лобеліну гідрохлорид, який використовується за кордоном для лікування бронхіальної астми та хронічних бронхітів.

ІІІ. Хінолізидинові алкалоїди

D-піперидеїн може вступати у реакції конденсації, циклізації та окислення що приводить до утворення різноманітних бі-, три-, та тетрациклічних похідних піперидину. Серед них найхарактернішими є молекули з одно- або двоконденсованим хінолізидиновим ядром.
„Лізинів” шлях веде до утворення піперидинового кільця без проміжної стадіх синтезу
·-піперидеїну. Так, біциклічне ядро простіших хінолізинових алкалоїдів типу лупініну синтезується через проміжну стадію 5-амінопентаналю.
„Ацетатний” шлях утворення піперидинового кільця характерний для біосинтезу алкалоїдів типу коніїну.
Спартеїн – алкалоїд, який має антиаритмічні властивості. Знайдений він у багатьох родинах: Berberidaceae, Chenopodiaceae, Ranunculaceae тощо. Спар- теїн має L – і D – ізомери.
D-спартеїн має назву пахікарпін. Пахікарпін є Н-холіноблокатором, використовується при спазмах периферійних судин, міопатії.
Секуринін – аналептик, який застосовують при неврастенії, астенічному синдромі, гіпотензії, а також при хронічному алкоголізмі.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять хінолізидинові алкалоїди

Рослина – термопсис ланцетовидний –
Thermopsis lanceolata R. Br.
Родина – бобові – Fabaceae.
Сировина – трава термопсису –
Herba thermopsidis.
Багаторічна трав’яниста рослина.
- Стебло – просте або гіллясте, слабко опушене.
- Листки – чергові, трійчасті, коротко черешкові, завдовжки 3-6 см., завширшки 5-12 мм., зверху майже голі, з двома великими яйцевидно-ланцетними прилистками.
- Квітки – зібрані кільцями в верхівкову китицю з 2-6 кілець. Віночок метеликового типу, жовтого кольору.
- Плід – плаский видовжено-лінійний бурий біб.
- Насіння – рівне, блискуче, тверде, чорне.
Поширення
Росте в степу, передгір’ях, низинах, на піщаних та солонцюватих грунтах Сибіру, Прибайкаллі та Забайкаллі.
Хімічний склад сировини
Алкалоїди – 2,5%: термопсин, анагірин, гомотермопсин, пахікарпін, цитизин. Трава містить флавоноїди, сапоніни, аскорбінову кислоту, слизи, сліди ефірної олії.
Біологічна дія та застосування
Екстракт термопсису сухий, настій трави використовується як відхаркувальні засоби. Кодтермопс – комбінований препарат екстракту термопсису з кодеїном, вживають при кашлі. Цититон – препарат на основі цитизину, що виявляє аналептичну дію.

Рослина – софора товстоплода
·
Sophora pachycarpa L.
Родина – бобові – Fabaceae.
Сировина – трава софори товстоплодої –
Herba sophorae pachycarpae.
Багаторічна трав’яниста рослина.
- Стебло – прямостояче, шовковисто-опушене, завдовжки 60-80 см.
- Листки – чергові, черешкові, непарно перисті, завдовжки до 18 см, з 6-12 парами еліптичних листочків, світло-зелених, опушених.
- Квітки – неправильні, двостатеві, зібрані у верхівкові китиці. Віночок метеликовий, кремовий.
- Плід – булавоподібний біб.
Поширення
Рівнини та передгір’я Казахстану, Середньої Азії.
Хімічний склад сировини
Сировина містить алкалоїди 2-3%. Головним з них є пахікарпін (не менше 0,5%). Це безбарвна густа масляниста рідина, яка швидко темніє та осмолюється на повітрі. Також міситься спар теїн, софокарпін, анабазин. Серед інших речовин – флавоноїди.
Біологічна дія та застосування
Пахікарпіну гідройодид – гангліоблокатор. Використовують для посилення пологової діяльності.

Рослина – секуринега кущиста –
Securinega suffruticosa (Pall.) Rehd.
Родина – молочайні – Euphorbiaceae.
Сировина – пагони секуринеги –
Cormi securinegae.
Дводомний чагарник заввишки 1,5 м.
- Стебла – прямі, голі, тонкі.
- ЛРС
· молоді пагони ребристі, світло-жовті.
- Листки – чергові, цілісні, голі, коротко черешкові, еліптичні, з прилистками.
- Квітки – одностатеві, пазушні, з простою чашечкоподібною оцвітиною, зелені.
- Плід – тригніздова коробочка з шістьма насінинами.
- Насіння – гладке, тупотригранне.
Рослина отруйна.
Поширення
Росте в Приморському та Хабаровському краях РФ. Культивується в Україні.
Хімічний склад сировини
Основний алкалоїд – секуринін. В листках накопичується до 0,3%. Є також інші алкалоїди: суфрутикодин, суфрутиконін, алосекуринін тощо.
Біологічна дія та застосування
Секуриніну нітрат – тонізуючий засіб при астенічний станах, імпотенції, є замінником стрихніну, так як має менш токсичність.

Лекція 6. Ізохінолінові алкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять ізохінолінові алкалоїди.
На цей час відомо понад 1000 ізохінолінових алкалоїдів з 27 родин, які згруповані у 12 типів. Біогенетично ізохінолінові алкалоїди походять з ароматичної амінокислоти фенілаланіну або її гідроксипохідного – тирозину.
У процесі біосинтезу тирозин спочатку окислюється до 3,4-дигідроксифенілаланіну, потім декарбоксилюється з у творенням дофаміну.
Далі дофамін реагує з карбонільною сполукою – 3,4-дигідроксифенілпіровиноградною кислотою (більшість випадків), в наслідок чого утворюються трикільцеві ізохінолінові алкалоїди типу бензилізохіноліну. З них шляхом різноманітних біохімічних перетворень виникають нові модифікації структур складної будови в результаті чого утворюються типи протопину, протоберберину, апорфіну тощо.
Тип бензилізохіноліну
До цього типу належить папаверин. Це сильний спазмолітик, є слабкою основою та біогенетично походить з дофаміну, минаючи стадію утворення норлауданозоліну.
Папаверин – сильний спазмолітик, виділений вперше з опію, де він міститься в кількості близько 1%. Біогенетично походить з дофаміну, минаючи стадію утворення норлауданозоліну.
Папаверин є слабкою основою внаслідок відсутності метального радикалу при С-1 та метилювання усіх чотирьої гідроксилів. Для медичного застосування папаверин отримують синтезом. Широко використовують як спазмолітичні засоби синтетичні аналоги папаверину: но-шпу, дібазол, ти фен, тощо.
Тип апорфіну
Має скелет, у будові якого присутні ізохінолін і фенатрен. Фармакологічна активність виявлена у глауцину (протикашлева), магнофлорину (гіпотензивна).
Тип протоберберину
Похідні цієї групи мають скелет протоберберину або тетрагідропротоберберину. Біосинтетичними попередниками виступають дві молекули тирозину.
Фармакологічне значення мають берберину, наркотину, гідрастину, бікукуліну.
Берберин – типова четвертинна амонієва основа. Солі мають жовте забарвлення. Застосовується в медицині як холеретичний засіб. Він має спазмолітичну, анальгетичну, жовчогінну, седативну та гіпотензивну дію; сприяє зменшенню больового синдрому, посилює жовчовідділення, діє заспокійливо, знижує артеріальний тиск, уповільнює серцеву діяльність, викликає скорочення матки.
Наркотин – становить значну частину алкалоїдів опію (близько 10%), збуджує дихальний центр, потенціює анальгетичну дію морфіну, не має наркотичних властивостей.
Гідрастин – сполука, що вилучена з жовтокореня канадського. Діє як гемостатик.
Пальматин міститься у рослинах родин Berberidaceae, Papaveraceae, Ranunculaceae, Lauraceae тощо; має декілька видів фармакологічної активності: анти аритмічну, ізотропну, анальгетичну та протибактеріальну.
Бікукулін – фталідізохіноліновий алкалоїд, який підвищує тиск крові, гальмує дію ацетилхолін естерази у мозку. Знайдено у рослинах роду Dicentra.
Тип морфінану
Розповсюджені у родинах Papaveraceae, Liliaceae, Menispermaceae, Euphorbiaceae, Melanthiaceae.
Морфін – головний алкалоїд опію. Має метильований третинний азот, що обумовлює його основні властивості. Алкалоїд утворює солі з кислотами, лугами по фенольному гідроксилу – феноляти. При метилуванні отримується кодеїн, при етилуванні – етилморфін, при ацилуванні – героїн, а при відщепленні двох молекул води – апоморфін.
Кодеїн – метиловий ефір морфіну. Міститься в опії у малих дозах. Замість фенольного гідроксилу має меток сильну групу, що веде до послаблення пригнічую чого впливу на ЦНС.
Алкалоїди бис-бензилізохіноліну
Це димери, побудовані з двох молекул бензилізохіноліну, які пов’язані між собою двома або трьома кисневими (ефірними) містками. Найбільш поширені вони в росинах родин Menispermaceae, Berberiaceae, Magnoliaceae, Ranunculaceae.
Найбільш відомі представники цієї групи є алкалоїди кураре. На основі цих алкалоїдів були розроблені групи препаратів, які зараз відомі як міорелаксанти (тубокурарину хлорид, курарину хлорид та ін.). Ці препарати використовуються при хірургічних втручаннях, деяких нервових захворюваннях, що супроводжуються судомами.
Тип еметину
Алкалоїди цього типу відомі як алкалоїди блювотного кореня і становлять окрему біогенетичну групу. Їх синтез наближається до утворення тетрагідроберберину з приєднанням до С-9 іридоїдної структури. Останнім продуктом біосинтезу, з якого утворюються інші похідні, є ізохінолініридоїдний глікозид – іпекозид.
Еметин і цефаелін – є головними алкалоїдами іпекакуани (Cephaёlis ipecacuana, Rubiaceae). Сировина та препарати рефлекторно викликають кашель, а при великих дозах – блювоту. Крім того, вони мають сильну антипротозойну дію, виявляють протипухлинну активність.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять ізохінолінові алкалоїди

Рослина – мак снотворний –
Papaver somniferum L.
Родина – макові – Papaveraceae.
Сировина – коробочки маку, опій –
Capitata papaveris, opium.
Однорічна травяниста рослина.
- Стебло – прямостояче, просте або вгорі розгалужене до 130 см.
- Листки – великозубчасті, цілісні, сизі.
- Квітки – великі, двостатеві, чотирипелюсткові, одиничні, на довгих кінцевих квітконосах; пелюстки білі, могуть бути фіолетовими з білою плямою при основі.
- ЛРС – плід – куляста коробочка.
В Україні вирощувати мак снотворний заборонено.
Поширення
Мак культивують у Румунії, Туреччині, Афганістані, Узбекистані. Культивування маку снотворного та виробництво опію знаходиться під контролем Міжнародного комітету з наркотиків при ООН.
Хімічний склад сировини
Виявлено близько 30 алкалоїдів різних типів ізохінолінового ряду:
1) тип морфіну – морфін, кодеїн, тебаїн; 2) тип бензилізохіноліну – папаверин. Опій містить 3-5% меконової кислоти. Вона знаходиться у вільному стані, так і у вигляді солей. Наявність цієї кислоти підтверджує присутність опійних алкалоїдів.
Біологічна дія та застосування
Омнопон (суміш гідро хлоридів опію) та морфін – є наркотичними анальгетиками.
Для зменшення наркотичної дії морфіну був розроблений морфілонг, який є 0,5% розчином морфіну гідро хлориду у 30% водному розчині полівінілпіролідону. Цей препарат використовують як болетамувальний засіб, що не викликає пристрасті.
Кодеїн (кодеїну фосфат і кодеїн-основа), кодтерпін – призначають для заспокоєння кашлю.
Папаверин – спазмолітик (гіпертензія, ВСД), при спазах гладкої мускулатури органів черевної порожнини. Папаверин входить до складу комбінованих препаратів: пафілін (папаверин + платифілін), папазол (папаверин + дибазол), келіверин (папаверин + келін), келатрин (папаверин + келін + атропін), бепасал, ніковерин, палюфін, теоверин, тепафілин тощо.

Рослина – мачок жовтий –
Glaucium flavum Сrantz.
Родина – макові – Papaveraceae.
Сировина – трава мачка жовтого –
Herba glaucii flavi.
Трав’яниста рослина.
- Стебло – голе, гіллясте.
- Листки – сизі, прикореневі – великі (до 35 см завдовжки), ліроподібно-перисторозсичені; середині стеблові – сидячі, більш глибокорозсичені.
- Квітки – діаметром до 5 см; пелюсток 4, жовтого кольору.
- Плід – стручкоподібна коробочка до 15 см.
Поширення
У дикому вигляді зустрічається уздовж берегів Чорного моря на пісках. Культивується в Криму.
Хімічний склад сировини
Алкалоїди – 4%. Найбільшу цінність являє глауцин (до 2% від 4% загального вмісту алкалоїдів).
Крім того, виділені алкалоїди типу апорфіну (коридин), типу протоберберину (ізоболдин).
Містяться також глауцинова кислота, флавоноїди (рутин).
Біологічна дія та застосування
Глауцин має протикашлеву дію, що за силою і тривалістю перевищує кодеїн та не дає побічного наркотичного ефекту. При бронхітах, бронхопневмоніях використовуються препарати глауцину гідрохлорид, глаувент, бронхолітин.

Рослина – чистотіл великий –
Chelidonium majus L.
Родина – макові – Papaveraceae.
Сировина – трава чистотілу –
Herba chelidonii.
Багаторічна трав’яниста рослина.
- Стебло – розгалужене.
- Листки – прикореневі та нижні стеблові листки черешкові, верхні – сидячі; усі вони глибокоперисторозсичені, з 3-5 парами долей, долі округлі, нерівномірногородчасті.
- Квітки – чотиримірні, жовті, зібрані у прості зонтики.
- Плід – багатонасіннєва видовжена коробочка.
- Насіння – чорне, блискуче.
Уся рослина містить жовтий молочний сік.
Поширення
Росте по всій території України в тінистих місцях, у лесовій зоні.
Хімічний склад сировини
Всі органи містять алкалоїди – 1,8-3%: хелідонін, гомохелідонін, оксихелідонін, хелеритрин, протопіп, спартеїн, берберин. Деякі алкалоїди зв’язані з хелідоновою кислотою.
Супутні речовини: флавоноїди, аскорбінова кислота, сапоніни.
Біологічна дія та застосування
Настій трави використовують для лікування кондилом та папіломатозу горлянки. Препарат українін має протипухлинну дію.

Рослина – барбарис звичайний –
Berberis vulgaris L.
Родина – барбарисові – Berberidaceae.
Сировина – листя барбарису –
Folia berberidis.
Сировина – корені барбарису –
Radices berberidis.
Листопадний розгалужений колючий кущ до 2,5 см. заввишки.
- ЛРС – коріння – дерев’янисті, майже циліндричні, часто розгалужені, сірі, на зламі – жовті.
- Стебло – молоді гілочки – жовтуваті, голі ребристі; старі – сірі, прутовидні.
- ЛРС – листки – овальні, тонкі, дрібнозубчасті, із кліновидною основою та округлою верхівкою, по краю- дрібно пильчасті, із невеликими прилистками; кожний зубчик витягнутий у м’яку голочку.
- Квітки – зібрані у поникле гроно. Мають шість жовтих пелюстковидних долей оцвітини.
- Плід – яскраво-червона видовженоеліптична кисла ягода.
- Насіння – в плоді є дві брунатних, матових насінин.
Поширення
Дико росте лише на півдні України, в Криму та на Кавказі, по сухих кам’янистих схилах, річних терасах, узліссях та прибережних пісках Чорноморського узбережжя, частіше на висоті 600-1700 м. над рівнем моря.
Хімічний склад сировини
Основним алкалоїдом є берберин, його вміст в коріннях сягає 1,5%. Ідентифіковані також – ятрорицин, колумбамін, берберубін.
Містяться також хелідонова кислота, аскорбінова кислота, каротиноїди, антоціани.
Біологічна дія та застосування
Препарат берберину бісульфат виявляє жовчогінні властивості, використовується при жовчокам’яній хворобі та хронічному гепатиті.
Настойку з листків барбарису застосовують при гіпотонії матки в післяпологовому періоді, як кровоспинний засіб при кровотечах, пов’язаних із запальними процесами.

Рослина – стефанія гола –
Stephania glabra (Roxb.).
Родина – меніспермові – Menispermaceae.
Сировина – бульби з коренями Стефанії голої –
Tubera cum radicibus stephaniae glabrae.
Багаторічна дводомна ліана.
- ЛРС – бульба з коренями. Бульба
· округлої форми, від якої відростають у нижній частині тонкі мичкуваті коріння.
- Стебло – голе, в нижній частині дерев’янисте.
- Листки – великі, округлі, гострокінцеві, довго черешкові.
- Квітки – зеленкувато-жовті, в головчастих, зонтичних суцвіттях.
- Плід – червона кулевидна кістянка із соковитим оплоднем.
Поширення
Батьківщина Стефанії – Китай, Індокитай, Індия. Там її пагони досягають у довжину 10-15 м. Роботи з інтродукції рослини зосереджені в Батумському ботанічному саду та Закавказький зональній дослідній станції (Кобулеті).
Хімічний склад сировини
Сума алкалоїдів дорівнює 6-8%. Головний алкалоїд із бульб Стефанії індійського походження – гіндарин (до 30 % від суми), 15-18% становить стефаглабрин (стефарин). Бульби, що вирощені у Закавказзі, містять 6-7,5% алкалоїдів, третину яких становить гіндарин та близько 10% - циклеанін.
Біологічна дія та застосування
Гіндарину гідрохлорид відноситься до транквілізаторів та застосовується при функціональних розладах ЦНС, виявляє седативну, легку снотворну та гіпотензивну дію. Стефаглабрину сульфат – антихолінестеразний засіб.

Рослина – унгернія Віктора –
Ungernia victoris Uved. ex Artjushenko.
Родина – амарилісові – Amaryllidaceae.
Сировина – листя унгернії Віктора –
Folia ungerniae victoris.
Багаторічна рослина, до 40 см. заввишки.
- Коріння – цибулини діаметром 7-12 см.
- ЛРС – листки – від цибулин ростуть 7-10 прикореневих листків у два ряда; вони лінійні, соковиті, гладенькі, з тупуватою верхівкою, завдовжки 20-35 см, завширшки 2-4 см. Листки з’являються навесні, влітку висихають, а через 1-2 місяці розвивається квіткова стрілка.
- Квітки – безлиста квіткова стрілка, яка несе зонтик з 2-11 квіток. Квітки жовтуваті або жовтувато-рожеві, їз внутрішнього боку мають рожево-пурпурову смужку, правильні, лійкоподібні.
Поширення
Унгернія Віктора – ендем, що зустрічається у горах Узбекистану та Таджикистану на висоті 2000-2500 м над рівнем моря.
Хімічний склад сировини
Листки містять алкалоїди галантамінового та лікоринового типу. Головними з них є галантамін, галантин, лікорин (0,05-0,1%). Алкалоїд галантамін можна віднести до похідних індолізидину.
Біологічна дія та застосування
Галантаміну гідробромід є холінестеразним засобом та застосовується при міастенії, прогресивній м’язовій дистрофії (міопатії), радикуліті тощо. Ефективний при залишкових явищах поліомієліту, дитячого церебрального паралічу, зниженні тонусу органів травлення та сечових шляхів.
Лікорину гідрохлорид виявляє бронхолітичну дію. Застосовують як відхаркувальний засіб при хронічних та гострих запальних процесах у легенях та бронхах, бронхіальній астмі.

Лекція 7. Індольні алкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять індольні алкалоїди. Хінолінові алкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять хінолінові алкалоїди.
І. Індольні алкалоїди

Індольні алкалоїди містять у молекулі ядро індолу або його похідних – дигідроіндолу, гідрооксиіндолу, псевдоіндолу та N-ациліндолу. Індольні алкалоїди широко розповсюджені в рослинному світі та налічують понад 1400 представників з 40 родин. Найбільш багаті на них рослини з родин Apocynaceae (близько 600 речовин), Rubiaceae, Loganiaceae.
Біогенетично індольні алкалоїди походять від триптофану, який на першій стадії біосинтезу декарбоксилюється з утворенням триптаміну. Далі можливі різні типи реакцій конденсації триптаміну (або його N-метильного похідного) з різноманітними метаболітами. Цей процес, як правило, супроводжується циклізацією з утворенням шести- або п’ятичленного N-гетероциклу, а часто й інших циклічних структур. Так, при конденсації триптаміну з активованим ацетатом утворюються індольні алкалоїди типу гарману.
Триптофан дає початок індольним алкалоїдам іноді без попереднього декарбоксилування. Наприклад, біосинтез ергоалкалоїдів (алкалоїдів споринні) починається з конденсації триптофану з „активованим ізопреном” – ізопентенілдифосфатом. Далі з цих двох компонентів внаслідок ряду складних реакцій утворюються полі циклічні сполуки з двома N-гетероциклами – лізергінова та ізолізергінова кислоти (стереоізомери), які дають початок усім ергоалкалоїдам.
Під впливом ферменту стриктозидин-синтетази триптофан конденсується з секоіридоїдом секологаніном, внаслідок чого утворюється стриктозидин, що є загальним прекурсором численних іридоїдних індольних алкалоїдів різноманітної структури.
Розрізняють два основних класи індольних алкалоїдів:
1) до цього, порівняльно малочисельного класу, відносять алкалоїди, що мають одиничні індольні угрупування. Вони об’єднані в групу „тип гарману” (b-карболіну). Але чим складніша структура таких речовин, тим рідше вони зустрічаються у природі. Наприклад, гарман виділений з рослин 19 родин, коєнегін знайдено тільки у родині Rutaceae, нітрарин – тільки у роді Nitraria, Zygophyllaceae;
2) другий клас налічує понад 1200 алкалоїдів та характеризується наявністю двох структурних одиниць: індольної та монотерпенової, що утворюється із секологаніну. В алкалоїдах цього класу можна виділити основні структурні типи: йохімбану, резерпіну, аспідосперматану, стрихніну.
Алкалоїди з перегрупованою секологаніновою частиною розділяють на типи: ебурнану та ібогаїну.
Окрему групу складають бімолекулярні алкалоїди, що мають два індольних або два дигідроіндольних ядра (С-дигідротоксиферин), або змішані – із двома різними ядрами (індольним та дигідроіндольним, або псевдоіндольним та дигідроіндольним – вінкатицин, катарин, вінбластин, вінкристин тощо).
Тип гарману (
·-карболіну)
Нор-гарман, або
·-карболін – основа алкалоїдів цього типу.
Гарман, гармін, гармол – індольні алкалоїди з роду Passiflora, Passifloraceae. Гарман дуже розповсюджена сполука, але накопичується в рослинах у невеликій кількості. Гармін, крім пасифлори, накопичується у виді Peganum garmala, Zygophyllaceae та в родині Eleagnaceae. Має галюциногенні властивості. Продукт дегідратації гарміну – гармалін є сильним інгібітором моноамінооксидази (МАО).
Тип йохімбану
Складні за будовою алкалоїди, які розповсюджені в родинах Apocynaceae, Loganiaceae, Rubiaceae, Euphorbiaceae. В основі мають скелет йохімбану з різними радікалами у С-16, а також при 10, 11, 17 та 18 атомах вуглецю. Три асиметричні атоми дають можливість існування оптичних ізомерів.
Йохімбін – головний алкалоїд кори Pausinystalia yohimbe; син. Corynanthe yohimbe, Rubiaceae може існувати у формі 32 оптичних ізомерів.
Йохімбін є симпатолітиком, знижує тиск крові. Застосовується у вигляді йохімбіну гідрохлориду (препарат йохімбін) як тонізуючий засіб при імпотенції та клімактерії.
Аймаліцин – похідне йохімбіну, що накопичується в рослинах родини Apocynaceae. Має симпатолітичну активність, блокує
·-рецептори, посилює мозковий кровообіг. Входить до складу гіпотензивних препаратів.
Серпентин – дуже сильна четвертинна основа. Синтезується в кількох видах з родів Rauwolfia та Vinca. Подібно до аймаліцину біогенетично пов’язаний з алкалоїдами типу йохімбіну.
Тип резерпіну
Резерпін – найважливіша фармакологічно активна речовина коренів раувольфії (Radices Rauwolfiae). На відміну від попередньої групи, мають кільце, сполучене з триметоксибензойною кислотою. Є слабкою основою. Внаслідок гідролізу утворює резерпінову кислоту, метанол та 3, 4, 5-триметоксибензойну кислоту.
Резерпін є симпатолітиком із психоседативною та антипсихотичною активністю. Заспокійлива дія зумовлена впливом на кору головного мозку, гіпоталамічну область та ретикулярну формацію спинного мозку. Знижуючи тонус симпатичної нервової системи, резерпін, навпаки, підвищує тонус парасимпатичної системи. Це призводить до уповільнення серцевих скорочень, посилення перистальтики кишок, посилення секреції хлористоводневої кислоти у шлунку тощо. Резерпін викликає гіпотермію і знижує обмін речовин.
Седативна та гіпотензивна дія резерпіну пов’язана із зменшенням кількості серотоніну та катехоламінів у ЦНС, що послаблює адренергічний вплив на периферійні органи, у тому числі адренорецепторів кровоносних судин. У дозі 0,25 мг резерпін викликає значне і тривале зниження тиску крові. Передозування веде до психопатичного стану, депресії тощо. Резерпін має сильну ульцерогенну дію, тому його використовують в експериментальній фармакології для створення моделі язви шлунка у тварин.
Тип аспідосперміну
Алкалоїди, що відносять до цього типу, належать до похідних дигідроіндолу та розповсюджені в родині Apocynaceae, в родах Aspidosperma, Vinca, Catharanthus тощо.
Віндолін є головним алкалоїдом листя виду Catharanthus roseus. Має димерну структуру, лежить в основі вінбластину і вінкристину.
Тип ебурнану
Вінкамін – алкалоїд барвінку малого Vinca minor, Apocynaceae, подібно до резерпіну, знижує артеріальний тиск, виявляє слабкий седативний ефект, справляє також кровоспинну та протизапальну дію.
Тип ібогаїну
Алкалоїди мають ізохінолінову структуру, що скон’югована з індольним фрагментом.
Катарантин – один із важливіших алкалоїдів листя Catharanthus roseus (Apocynaceae) та інших видів цього роду.
Аймалін – алкалоїд коренів раувольфії, що біогенетично пов’язаний із серпентином. Не має нейролептичних властивостей, помірно підвищує артеріальний тиск, посилює коронарний кровообіг. Застосовується як антиаритмічний засіб.
Алкалоїди Strychni
Виділені в окрему групу алкалоїди чилібухи. Мають складну конденсовану багатоядерну структуру, що складається із семи кілець та містить терпеноїдний фрагмент. Кільце А – ароматичне, з двох атомів азоту тільки один – третинний (N-19), який має основний характер та здатність утворювати солі. Другий атом азоту міститься в лактамному кільці, яке може розмикатися під дією спиртового лугу з утворенням карбоксилу й аміногрупи.
Стрихнін – головний алкалоїд насіння чилібухи Semina Strychni, Strychnos nux-vomica L. (Loganiaceae). Стрихнін належить до сильних рослинних отрут. У терапевтичних дозах збуджує ЦНС, підвищує, у першу чергу, рефлекторну збудливість спинного мозку.
Під впливом стрихніну підвищується виділення адреналіну наднирковими залозами. Тривале застосування препаратів стрихніну подовжує позитивні рефлекси (тривають близько двох місяців після припинення вживання препарату).
Бруцин – диметоксипохідне стрихніну, що у 50 разів поступається йому у фізіологічній активності. Практичного значення не має. Застосовується в аналітичній хімії як реактив на нітрат-йон.
Димерні індольні алкалоїди
Алкалоїди побудовані з двох простих індольних або дигідроіндольних алкалоїдів. Звичайно мають дуже складну хімічну будову. Можуть бути симетричними і складатися з однакових фрагментів або несиметричними. Деякі димерні індольні алкалоїди застосовуються в медицині, наприклад, вінбластин, вінкристин, токсиферин С тощо.
Вінбластин – один з найважливіших алкалоїдів катарантуса рожевого, є несиметричним Димером, що утворюється з віндоліну та велбанаміну. Виявляє цитостатичну дію, блокує мітоз клітин у метафазі.
Вінкристин містить формільну групу при азоті віндалінового ядра, діє подібно до вінбластину, застосовується при лейкемії. Накопичується в листках катарантуса в надзвичайно малій кількості. Розроблено методику переводу вінбластину у вінкристин, а також повний синтез цих сполук.
Алкалоїди споринні (ерголінові алкалоїди)
Спориння – отруйний гриб, що паразитує на зернівках злакових. Захворювання на клавіцептоксикоз, або ерготизм, який обумовлений здатністю алкалоїдів маткових ріжок викликати скорочення гладенької мускулатури та судин, тепер у людей буває рідко.
В основі хімічної будови алкалоїдів споринні лежить скелет ерголіну, з якого походять D-лізергінова або D-ізолізергінова кислота.
Фармакологічну активність мають тільки лівообертаючи похідні D-лізергінової кислоти. Назви ліво- та право обертаючих алкалоїдів відрізняються суфіксом „-нін”.
Серед ергоалкалоїдів виділяють:
1) прості аміди лізергінової кислоти: ергометрин – амінопропанол лізергінової кислоти;
2) пептидні алкалоїди (ергопептидини) мають ядро D-лізергінової кислоти, що поєднане з кількома амінокислотами, що з’єднані пептидними зв’язками в циклічні структури. Однією з амінокислот завжди є пролін.
Ерготамін має пептидний фрагмент, що складається з
·-гідроксиаланіну, фенілаланіну та проліну. До групи ерготаміну належить ергозин, у якого пептидна частина складається з
·-гідроксиаланіну, лейцину та проліну.
Група ерготоксину об’єднує ергокристин, ергокриптин та ергокорнін. Пептидна частина ергокристину складається з
·-гідроксиваліну, лейцину та проліну, а ергокорнін. – з
·-гідроксиваліну, валіну та проліну.
Крім похідних лізергінової кислоти, спориння містять так звані клавінові алкалоїди, які утворюються на основі скелета ерголену. Найважливіші сполуки з цієї групи – агроклавін, елімоклавін, лізергін, сетоклавін, пеніклавін. Ханоклавін має відкрите кільце D та є одним з попередників усіх ергоалкалоїдів. Наведені сполуки не мають самостійного фармакологічного значення.
Алкалоїди маткових ріжок чинять складну дію на організм. Розрізняють такі головні види фармакологічної активності: маткова; периферійна
·-адренолітична; дія на ЦНС.
Характерним є підвищення тонусу та специфічна ритмічна діяльність матки під впливом терапевтичних доз алкалоїдів. Особливо чутлива мускулатура матки під час вагітності та після пологів. Найсильніший вплив на біометрій має ергометрин, але він діє адренолітично. Застосовується як утеротонічний засіб, що посилює скорочення матки.
Ергокристин та ергокриптин гальмують виділення гормону пролактину, завдяки чому впливають на ріст новоутворень.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять індольні алкалоїди

Рослина – пасифлора інкарнатна –
Passiflora incarnata L.
Родина – страстоцвіті – Passifloraceae.
Сировина – трава пасифлори інкарнатної –
Herba passiflorae incarnatae.
Багаторічна трав’яниста ліана, що досягає в умовах вологих субтропіків Кавказу довжини 6 м.
- Кореневище – добре розвинене, горизонтальне.
- Стебло – повзуче, за відсутності опори стелиться, олистяне, при основі здерев’яніле.
- Листки – прості, знизу сіруваті, по краю дрібнопилчасті. У пазухах листків розвиваються вусики, якими рослина чіпляється за опору.
- Квітки – дуже оригінальні, поодинокі, двостатеві, великі (діаметром близько 5 см та більше), на довгих квітконіжках, пелюстки видовжені, блідо-лілові, з двоповерховим розташуванням рясних облямівок, над якими знаходиться ряд тичинок, а далі – ряд маточок.
- Плід – їстівний, соковитий, ягодоподібний, при дозріванні жовтогарячий.
- Насінини – є три гнізда чорних насінен.
Поширення
Батьківщина пасифлори – Північна Америка. Культивується.
Хімічний склад сировини
Трава пасифлори містить до 0, 05 % суми алкалоїдів, серед яких головними є гармін, гарман, гар мол.
Крім алкалоїдів, у траві присутні пектинові речовини, фенольні сполуки (флавоноїди, кумарини, хінони), аскорбінова кислота.
Біологічна дія та застосування
Препарати пасифлори – рідкий екстракт пасифлори, пасит, новопасит використовують як седативні засоби при неврастенії, безсонні, хронічному алкоголізмі, клімактеричних порушеннях.

Рослина – раувольфія зміїна –
Rauwolfia serpentina Benth.
Родина – кутрові – Apocynaceae.
Сировина – корені раувольфії –
Radices rauwolfiae.
Невеликий вічнозелений напівкущ.
- ЛРС – коріння – вигнуті з пурпуровими бічними корінцями. Поверхня бура, видовжено зморшкувата. Злам світлий, не волокнистий.
- Стебло – кора вузька, деревина займає дві третини товщі зрізу.
- Листки – розташовані по 3-5, щільні, голі, довгасто-еліптичні, загострені.
- Квітки – в зонтикоподібних суцвіттях. Віночок білий або рожевий, трубчастий, п’ятилопатевий, лопаті накладені одна на одну. Квітконіжки та чашолистки яскраво-червоні.
- Плід – червоний, складається з двох соковитих кістянок, які напівзрослися.
Поширення
Раувольфія зміїна росте в Індії, Пакистані, Індокитаї, Таїланді, Індонезії, на Яві, Цейлоні. Культивується в Індії.
Хімічний склад сировини
У видах раувольфії знайдено близько 100 індольних алкалоїдів; у раувольфії зміїній сума індольних алкалоїдів становить 0,8
·1,3%. Кора коренів містить алкалоїдів удесятеро більше, аніж деревина. Головними біологічно активними речовинами вважаються резерпін, ресцинамін, аймалін, серпентин.
Біологічна дія та застосування
Раунатин, раувазан, резерпін та препарати, до складу яких він входить (адельфан, кристепін, бринердин та інші), призначають при гіпертонії, психоневрозах.
Ресцинамін та препарати (канесцин, реканесцин) діють гіпотензивно, подібно до резерпіну, але без побічних ефектів. Аймалін виявляє анти аритмічну активність.

Рослина – барвінок малий – Vinca minor L.
Родина – кутрові – Apocynaceae.
Сировина – трава барвинку малого –
Herba vincae minoris.
Вічнозелений невеличкий полікарпічний напівкущ.
- Пагони – двох типів: вегетативні самовкорінювальні, лежачі та генеративні квітконосні прямостоячі, завдовжки 20-40 см.
- Листки – черешкові, еліптичні, цілокраї, загострені, при основі звужені, шкірясті, голі, щільнію зимуючи, завдовжки 3-5 та завширшки 1-3 см. Зверху темно-зелені, блискучі, зісподу світліші.
-Квітки – поодинокі, розташовані в пазухах листків, чашечка глибокоп’ятинадрізна, віночок фіолетово-синій, із довгою, зверху розширеною трубкою.
- Плід – видовжено-веретеноподібна зелена листянка, завдовжки 7-8 см.
- Насінини – дрібні, брунатні, видовжені, горбчасті.
Цвіте з квітня по вересень.
Поширення
У південних районах європейської частини СНД, у широколистих лісах України, країн Балтії, в Білорусі, Молдові, Криму.
Хімічний склад сировини
Трава багата на індольні алкалоїди. Першим був ідентифікований мінори (вінкамін), далі ізовінкамін та інші похідні ебурнану. Пізніше встановлено, що ізовінкамін є сумішшю вінкаміну, вінкамініну, вінцину та вінциніну. Фізико-хімічні властивості цих алкалоїдів подібні до резерпіну. Крім того, вилучені вінкамінорин, його ізомер вінкамінореїн, первіцин, вінкамідин. Крім алкалоїдів, у траві барвінку знайдені урсолова кислота, флавоноїд робінін, лейкоантоціани.
Біологічна дія та застосування
Девінкан, вінкапан, вінкатон застосовують при гіпертонії, спазмах судин мозку.

Рослина – катарантус рожевий –
Catharanthus roseus G. Don.
Родина – кутрові – Apocynaceae.
Сировина – листя катарантуса рожевого –
Folia catharanthi rosei.
В умовах тропиків – багаторічний, вічнозелений напівкущ заввишки 30-60 см. Культивується як однорічна культура.
- Стебло – пряме або сланке. Стебло голе, у деяких форм з різним ступенем опушення.
- ЛРС – листки – короткочерешкові, видовжено-еліптичні, блискучі, супротивні, зверху темно-зелені, зісподу іноді опушені, з добре виявленим жилкуванням, завдовжки до 8, завширшки до 3, 5 см..
- Квітки – правильні, зібрані по 2-4 на верхівках пагонів. Чашечка зелена, із п’ятьма чашолистками, роздільно листа. Пелюсток п’ять, вони білі або рожеві.
- Плід – серповидна темно-брунатна дволистянка завдовжки до 5 см.
Поширення
Рослина походить з Мадагаскару, поширена в тропиках обох півкуль. Культивується у Флориді, Африці, Австралії. В СНД культивується у вологих субтропіках Грузії (Аджарія), Краснодарському краї, Казахстані.
Хімічний склад сировини
З трави катарантуса вилучено понад 80 алкалоїдів групи індолу, в тому числі 26 димерних основ, які мають індол-індолінову структуру. Головним мономерним алкалоїдом є аймаліцин (раубазин, 0,1%) крім того, виділені серпентин, віндолінін, лохнерін тощо. Високу фармакологічну активність виявляють чотири димерні індол-індолінові компоненти: алкалоїди вінбластин (вінколейкобластин, 0,005 %), вінкристин (вінколейкокристин, 0,001%), лейрозин (вінлейрозин), лейрозидин (вінкозидин).
Максимальна кількість алкалоїдів відмічена у фазі масового цвітіння рослини, а максимум шести головних алкалоїдів – у фазі масового плодоношення. При культивуванні на Кавказі в траві переважає віндолін та лейрозин. Алкалоїдний склад коренів значно відрізняється від складу надземної частини катарантуса.
Біологічна дія та застосування
Листя катарантуса використовують для отримання препаратів розевін, вінбластин, вінкристин (сульфати алкалоїдів), які мають протипухлинну дію. Застосовують у комплексній терапії лейкозів та злоякісних новоутворень.

Рослина – чилібуха, блювотний горіх –
Strychnos nux-vomica L.
Родина – логанієві – Loganiaceae.
Сировина – насіння чилібухи –
Semina Strychni.
Листопадне невелике дерево.
- Листки – супротивні овальні.
- Квітки – дрібні, зеленкуваті, п’ятимірні, із трубчастим віночком, зібрані напівзонтиками в пазухах листків.
- Плід – ягодоподібний, кулястий, яскраво-жовто-гарячо-червоний, великий, схожий на плід цитрусових. Шкірка тверда. Міжплідник у вигляді безбарвного драглистого м’якуша, в якому знаходиться 2-6 насінин.
- ЛРС – насіння кругле, діаметром 0,7-1,5 см, завдовжки до 7 мм, пласке, тверде, з одного боку трохи опукле. У центрі опуклого боку є рубчик у вигляді маленького бугорка. Колір сірий, жовтувато- або зеленкувато-сірий. Зовні насіння шовковисто-блискуче завдяки численним прилеглим до поверхні волоскам. Запаху немає.
Поширення
Тропічні ліси Цейлону, Індії, Бірми, Австралії, культивується в тропічних районах Азії, Африці.
Хімічний склад сировини
Усі частини рослини містять алкалоїди, але більш за все – насіння: 1-2%. Головними є стрихнін та бруцин. Вміст інших алкалоїдів сягає 30% від загальної суми. Запасними субстанціями є крохмаль та білки, накопичується хлорогенова кислота, похідне іридоїду логаніну – логанінова кислота.
Біологічна дія та застосування
Настойку та сухий екстракт чилібухи отримують з імпортної сировини. Їх використовують для рефлекторного збудження ЦНС, як тонізуючі засоби.

Рослина – спориння пурпурова (маткові ріжки) –
Claviceps purpurea Tulasne
Родина – спориннєві – Clavicepitaceae.
Клас – сумчасті гриби – Ascomycetes.
Сировина – спориння ерготамінового
(ерготоксинового) штаму
·
Cornua secalis cornuti stam ergotamini (ergotoxini).
Спориння пурпурова паразитує на багатьох видах злаків як культурних, так і дикорослих, особливо часто зустрічається на житі, уражає такоє пшеницю, особливо тверду, ячмінь, пирій та інші трави.
Цикл розвитку включає три стадії, що походять одна за одною: склероціальна, сумчаста та конідіальна.
Як ЛРС використовують склероції (ріжки).
Хімічний склад сировини
Алкалоїди містяться тільки в склероціях гриба в кількості 0,01-0,2%. Але відомі раси, в яких накопичується понад 1% алкалоїдів. Спостерігається велика різноманітність співвідношень головних груп алкалоїдів. На це впливає як вид рослини-хазяїна, так і район культивування.
Класичні алкалоїди споринні – похідні лізергінової та ізолізергінової кислот (ерголінові алкалоїди). Крім алкалоїдів – похідних лізергінової кислоти, в споринні присутні алкалоїди групи клавіну. Як правило, вони містяться в значно меншій кількості й накопичуються в споринні, яка паразитує на дикорослих злаках.
Серед інших хімічних сполук слід відмітити прості аміни: гістамін, тирамін, ацетилхолін, амінокислоти, імідазольні алкалоїди, жирну олію (30-35%), ергостерол (близько 0,1%), фунгістерол. Є в споринні й молочний цукор, похідні ксантону (ергохризин, ергофлавін, секалонові кислоти А і В). Фіолетове забарвлення склероціїв є наслідком поєднання антоціанових пігментів, так званих ергохромів з жовтими пігментами.
Біологічна дія та застосування
Рідкий та густий екстракти споринні ерготал (суміш фосфатів алкалоїдів ерготоксинового штаму), ергометрину малеат, ерготаміну гідротартрат застосовуються у монотерапії та входять до складу комбінованих препаратів. Вони застосовуються в акушерсько-гінекологічній практиці як утеротонічні засоби (переважно похідні ергометрину). Ерготамін, крім того, використовується як адренолітичний засіб у невролгії.

ІІ. Хінолінові алкалоїди

Алкалоїди містять у молекулі скелет хіноліну або його похідних. Група наличує понад 300 представників, які поділяються на підгрупи:
1) прості хіноліни (алкіл та арил хіноліни, 2-і4- хіноліни, їхалкілта алкенілпохідні);
2) гемітерпенові й терпеноїдні трициклічні похідні;
3) фуранохіноліни;
4) димерні сполуки, які, крім хіноліну, іноді містять залишки
·-карболіну, хінуклідіну (наприклад хінін) та ін. Часто їх виділяють в окремі групи алкалоїдів, специфічних для певних родів, наприклад алкалоїди хінного дерева.
Різні хінолінові алкалоїди мають різних біогенетичних попередників. Біосинтез хінолінових алкалоїдів родини Rutaceae відбувається з антранілової кислоти. Хінні алкалоїди містяться в більшості випадків разом з індольними алкалоїдами типу Corynanthe. Таким чином, віддаленим їх попередником є L-триптофан.
Хінолінові алкалоїди мають широкий спектр фармакологічної дії. Більшість з них заспокоює ЦНС, деякі, наприклад фліндерсін, виявляють антифідантні властивості. У медицині застосовують ехінопсин та хінін.
Ехінопсин (N-метил-4-хінолон) міститься в насінні рослин роду головатень, діє як стимулятор центральної й периферичної нервової системи.
Хінін – найважливіший з хінних алкалоїдів, які є специфічними для видів хінного дерева та реміджії. Відомі чотири діастереоізомери хініну; всі вони синтезовані.
Хінін виробляють з кори хінного дерева – Cortex Chinae, seu Cortex Cinchonae. Сировиною є кора різних видів, рас та гібридів дикорослих та культивованих хінних дерев: Cinchona succirubra, C. Calisaya, C.ledgeriana, C. Officinalis, C. Robusta. Вирощують в Колумбії, Еквадорі, Перу, Болівії.
У суміші алкалоїдів основними є хінін, хіні дин, їх диметоксипохідні – цинхонідин та цинхонін. Вміст суми алкалоїдів у сировини більш як 6,5%, з яких третину або дві третини становлять хінолінові алкалоїди. Вони накопичуються в паренхімі кори, де з’єднані х хінною та цинхотаніновою кислотами. Вміст хінної кислоти сягає 5-8%. Антрахінони, які характерні для родини Rubiaceae, представлені в корі рослин тетрагідроксиантрахінонами.
Хініну гідрохлорид, хініну дигідрохлорид та хініну сульфат застосовують як антипротозойні засоби, які діють на всі види малярійних плазмодіїв.
Хінідину сульфат застосовують як антиаритмічний засіб; настойка та відвар кори хінного дерева збуджують апетит та покращують травлення.

Лекція 8. Пуринові алкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять пуринові алкалоїди
Пуринові основи, або просто пурини,
· органічні гетероциклічні природні речовини, похідні пурину. Відіграють значну біологічну роль, насамперед як структурні фрагменти нуклеотидів та нуклеїнових кислот усіх живих організмів. До найпоширеніших пуринових основ належать аденін та гуанін, які входять до складу нуклеїнових кислот та багатьох коферментів.
Ксантин (2,6-діоксипурин) є важливою ланкою в процесі обміну пуринових сполук, утворюється при дезамінуванні гуаніну та окислюванні гіпоксантину. Діє як сильний діуретин. У медицині використовують N-метильові похідні ксантину – кофеїн, теофілін, теобромін.
Біогенетично пуринові алкалоїди утворюються шляхом, властивим усім пуринам, які являють собою конденсовану систему з двох гетеро циклів – пиримідину та імідазолу. Біосинтез починається з
·-D-рибозо-5-фосфату. Сполуками, що залучаються до процесу, є гліцин (глікокол), аспарагінова кислота, глютамінова кислота або глютамін, дві формальні групи С1. Біосинтетичний процес є високо енергетичним при залученні АТФ. Кінцевою субстанцією, що формується, є інозит-5-монофосфат, з якого постає ксантин, аденозинмонофосфат (АМФ) або гуанозинмонофосфат (ГМФ).
Пуринові алкалоїди відносяться до психостимулюючих лікарських засобів.
Кофеїн – 1,3,7-триметилксантин, головний алкалоїд насіння кофе. Впливає на кору головного мозку, зменшує стомленість, покращує зір, слух, розумову діяльність, здатність сприймати зовнішні подразники навколишнього середовища. Стимулює послаблену діяльність серця, посилює систолу при серцевій недостатності, розширює судини мозку, серця, скелетної мускулатури, легень, нирок, шкіри.
Насіння коли містить кофеїн (2,5-3%) та теобромін у вільному стані й у вигляді танатів. У свіжому насінні кофеїн міститься у вигляді глікозиду соланіну, який гідролізується на глюкозу, кофеїн та кола-дубильні речовини. Під час сушіння цей комплекс руйнується та утворюються вільні алкалоїди.
Паста гуарана містить кофеїн (4-6%), смоли, дубильні речовини. Її вживають при мігрені і як тонізуючий засіб. Їз кори готують стимулюючі напої, які знімають втому й відчуття голоду.
Теобромін є головним алкалоїдом насіння какао. Часто супроводить кофеїн. Дія теоброміну спазмолітична й діуретична.
Теофілін – 1,3-диметилксантин, часто зустрічається разом з теоброміном. Діє якпсихоаналептик, але слабший за кофеїн.
Теобромін та теофілін – стимулятори серцевої діяльності. Вони розширюють судини серця та нирок, розслаблюють мускулатуру бронхів, посилюють сечовиділення. Алкалоїди застосовуються при недостатності кровозабезпечення міокарда, як сечогінні засоби, входять до складу гіпотензивних та антиаритмічних засобів.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять пуринові алкалоїди

Рослина – шоколадне дерево –
Theobroma cacao L.
Родина – стеркулієві – Sterculiaceae.
Сировина – насіння шоколадного дерева –
Semina cacao.
Вічнозелене дерево заввишки звичайно 5 м.
- Стовбур – прямий.
- Гілки – кільчасті.
- Листки – великі, овальні або повздовжньо-яйцевидні, цілокраї, рожеві, виходять пучками прямо з стовбура та старого листя.
- ЛРС – насіння.
Цвіте і плодоносить цілий рік.
Поширення
Батьківщиною є вологі тропічні ліси Америки. Рослина культивується; плантації знаходяться в Західній Африці, Бразилії, на Цейлоні, Яві.
Хімічний склад сировини
Ядро та оболонка насіння містять 0,9-3% теоброміну. У насінні також знайдено 0,05-0,36% кофеїну, 43-53% жиру, 5-10% водорозчинних полі фенольних речовин (епікатехін, лейкоантоціани й антоціани).
Біологічна дія та застосування
Теобромін слабше збуджує ЦНС, аніж кофеїн, але сильніший як діуретин. Порошок какао виявляє стимулюючу й діуретичну дію, має велику поживну цінність. Масло какао застосовується у фармації як основа для супозиторів.


Рослина – кавове дерево аравійське –
Coffea frabica L.
Родина – маренові – Rubiaceae.
Сировина – насіння кави –
Semina coffeae.
Напівкущ або невелике деревце, заввишки 8-10 м.
- Кора – зеленкувато-сіра.
- Гілки – довгі, гнучкі, розлогі або пониклі.
- Листки – цілокраї, злегка хвилясті, супротивні, завдовжки 5-20 і завширшки 1,5-5 см, на коротких черешках.
- Квітки – білі, духмяні, по 3-7 в пазухах листків, правильні, п’ятимірні. Цвіте й плодоносить одночасно протягом року.
- Плід – ягода, майже куляста або овальна, темно-червоного кольору, двонасіннєва, діаметром 1-1,5 см.
- ЛРС – насіння – світло-сіре, тверде, овальної форми, плоско-випукле, на пласкому боці з глибою борозенкою. Вкрите тонкою сріблястою або пергаментною оболонкою, яка під час обробки стирається майже вся і залишається тільки у борозенці.
Поширення
Батьківщина рослини – Ефіопія. Coffea налічує 40 різновидів у тропічних районах Старого Світу, головним чином в Африці. Кавове дерево аравійське широко культивується в багатьох країнах світу. Його насадження становлять 90 % від загальносвітових
Хімічний склад сировини
Насіння містять 1-2% кофеїну, теобромін, теофілін, 3-5% дубильних речовин, 15% глюкози і декстрину, 10-13% жирної олії (тригліцериди олеїнової та пальмітинової кислот), 10-13% протеїнів.
При достиганні плоди кави набувають характерного запаху і темно-брунатного кольору. Запах плодам надає олія „кафеол”, у якій міститься 50% фурфуролу та невелика кількість валеріанової кислоти, фенолів і пруведину. В незрілих плодах кофеїн зв’язаний з хлорогеновою кислотою. На час повного достигання плодів він вивіляється. Тоді вміст хлорогеновоюї кислоти перевищує 5%. З дозрілих плодів кофеїн під час сушіння може бути частково сублімований. У більшості випадків, кофеїн отримують із сублімату висушених зрілих плодів.
Біологічна дія та застосування
Кава використовується як стимулюючий засіб при розумовій втомі, головному болю й першій долі карській допомозі при отруєннях. Вплив на центральну нервову систему зумовлений наявністю кофеїну. Декофеїнізовану каву отримують екстрагуючи кофеїн із зерен при збереженні смакових якостей кавових напоїв. Така кава містить до 0,08% кофеїну.

Рослина – чай китайський – Thea sinensis L.
Родина – чайні – Theaceae.
Сировина – листя чаю – Folia theae.
Дикорослий чай – дерево, а культурний через постійне зрізання молодих листків та коротких пагонів – кущ.
- ЛРС – листки – у дикорослого чаю листки більші та м’якші, завдовжки до 15 см, у культурного – чергові, видовжено-еліптичні, загострені, молоді вкриті сріблястим пушком.
- Квітки – великі, діаметром 4 см і більше, зі слабким ароматом, білі, поодинокі або по 2-3.
- Плід – три
·п’ятигніздна коробочка.
Поширення
Батьківщина чаю – гірські ліси Південного Китаю та Індокитаю. Чай давно введено в культуру у багатьох країнах, є плантації на Чорноморському узбережжі Кавказу та у Краснодарському краї.
Хімічний склад сировини
Чай містить 5% кофеїну („теїн”) та невелику кількість теофіліну, теоброміну, аденіну, ксантину, гіпоксантину, ізатину. Дубильні речовини чаю становлять 15-30% і представлені катехіном та його похідними (вітамін Р). Ефірні олії надають чаю сильного аромату й специфічного запаху. Знайдені також вітаміни С, В1, В2, РР., мінеральні солі.
Біологічна дія та застосування
Лікувальні властивості неферментованого чаю зумовлені комплексом біологічно активних речовин. Враховуючи стимулюючу властивість кофеїну, пити чай треба при втомі, зменшенні розумової активності, при наданні першої лікарської допомоги. Чай дають при отруєннях, які викликають пригнічення ЦНС, послаблення серцевої діяльності й дихання, а також при отруєнні алкоголем. Чай завдяки наявності теофіліну й теоброміну виявляє діуретичну дію. Міцний чай не рекомендують споживати при підвищенні збудливості, безсонні, органічних захворюваннях серцево-судинної системи, атеросклерозі, гіпертонії, глаукомі.

Лекція 9. Псевдоалкалоїди. ЛР та ЛРС, які містять псевдоалкалоїди
Псевдоалкалоїди, на відміну від істинних алкалоїдів, не синтезуються з амінокислот. Вони характеризуються тим, що азот вводиться у залишок ізопреноїдного походження. Напевне відомо, що алкалоїди цієї групи синтезуються з мевалонової кислоти, і надходження О-СН3 та N-CH3 груп у їхні молекули пов’язане з участю S-аденозинметіоніну. У біосинтезі псевдо алкалоїдів досі нез’ясоване джерело азоту гетеро циклу.
У залежності від кількості ізопреноїдних залишків, псевдоалкалоїди поділяють на:
1) монотерпенові; 2) сесквітерпенові; 3) дитерпенові; 4) стероїдні алкалоїди (глікоалкалоїди).

1. Монотерпенові алкалоїди
Монотерпенові алкалоїди за характером структури наближаються до іридоїдів. Вони мають атом азоту, що вбудований у терпеноїдну основу.
Актинідин має піридинове ядро; алкалоїд ізольований з виду Actinidia polygama, Actinidiacea. Він знайдений у коренях валеріани як один із складників, що обумовлює заспокійливу дію.
Скитанін – монотерпеновий алкалоїд з ядром піперидину; має гіпотензивну активність. Ізольований з виду Skitanthus acutus, Apocynaceae.

2. Cесквітерпенові алкалоїди

Ці алкалоїди вивчені недостатньо. Сучасна їх класифікація базується не на хімічній будові сполук, а на ботанічній основі. На цей час відомі:
1) група нуфаридинів з глечиків жовтих і латаття білого;
2) група орхідеї – алкалоїд дендробін;
3) група пачулі – алкалоїд пачуліпіридин;
4) група фабіани.
Деякі з виділених алкалоїдів справляють заспокійливу, спазмолітичну й гіпотензивну дію. Медичне застосування мають тільки алкалоїди глечиків жовтих.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять сесквітерпенові алкалоїди

Рослина – глечики жовті
·
Nuphar luteum (L.) Smith.
Родина – лататтєві – Nymphaeaceae.
Сировина – кореневища глечиків жовтих –
Rhizomata nupharis lutei.
- ЛРС – кореневище – горизонтальне, товсте й довге, повзуче, вкрите округло-трикутними рубцями від обпалих листків. Поверхня має темно-сірий колір, на зламі – сірувато-кремовий або жовтуватий. Численні корені вкоріняються під водою у мулі.
- Листки – нижні підводні, напівпрозорі, верхні – плаваючі, довго черешкові, шкірясті, овальні, з глибокосерцевидною основою, цілокраї.
- Квітки – поодинокі, великі, двостатеві; жовті чашолистки та пелюстки зібрані дзвоником, пахучі, виглядають з води на 5-6 см.
- Плід – ягодоподібний, соковитий, зелений.
- Насінини – оточені повітряноносним мішком, тому плавають на воді й розносяться вітром на далекі відстані.
Поширення
Глечики жовті ростуть заростями в неглибоких річках, що повільно течуть, ставках, озерах по всій Україні, окрім Криму.
Хімічний склад сировини
Алкалоїди глечиків мають унікальну будову й містять, крім азоту, гетеро атоми сірки й кисню (фуранове кільце). Ці алкалоїди відомі під назвою нуфаридини, тіобінуфаридини. У сумі алкалоїдів знайдені
·- та
·-нуфаридини (0,4-0,5%), нуфлеїн (основна частка), псевдотіобінуфаридин, дезоксинуфаридин. Кореневища також містять дубильні речовини, сітостерин, стигмастерин, каротин, крохмаль (20%).
Біологічна дія та застосування
Алкалоїди глечиків виявляють протистоцидну, протистостатичну та сперматоцидну дію.
Лютенурин (суміш гідрохлоридів алкалоїдів) зовнішньо діє як контрацептивний засіб, використовується для лікування хронічних трихомонадних та урогенітальних захворювань, що ускладнені грибковою та бактеріальною флорою.
3. Дитерпенові алкалоїди

Дитерпенові алкалоїди поділяються на групи: 1) аконітини; 2) атизини.
Аконітини – складні ефіри рослинних кислот з різними багатоатомними аміноспиртами (аконінами). Аконітин, родоначальник підгрупи – сполука нестійка, легко гідролізується з утворенням аконіну, бензойної та оцтової кислот. Вуглецевий скелет аконіну складається з 19 атомів вуглецю. При утворенні аконітину, один атом вуглецю, його попередника, втрачається. Аконіти отруйний для людини, проте продукт його гідролізу відносно нетоксичний.
Алкалоїд аконіти спочатку збуджує, а потім паралізує моторні центри головного та спинного мозку. Потрапляючи на шкіру, він викликає свербіння і далі – анестезію. При отруєнні малими дохами аконіти ну (0,2-0,4 мг) у людини з’являється печія у роті, слинотеча, нудота, анестезія шкіри у вигляді „панчох та рукавичок”, порушення серцевого ритму. Отруєння аконітином при зовнішньому та внутрішньому вживанні може викликати смерть від зупинки дихання.
Атизини – це вільні амінокислоти, вуглецевий скелет яких містить 20 вуглецевих атомів у структурі типу пергідрофенантрену.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять дитерпенові алкалоїди

Рослина – аконіт білоустий –
Aconitum leucostomum Worosch.
Родина – жовтецеві – Ranunculaceae.
Сировина – трава аконіту білоустого –
Herba aconiti leucostomi.
Рослина заввишки 120-200 см.
- Кореневище – вертикальне.
- Стебла – ребристі, порожні, слабко опушені.
- Листки – шкірясті, коротко черешкові, ниркоподібноокруглі, глибоко надрізані, зверху голі, зісподу, особливо на жилках, мають короткі зігнуті волоски.
- Квітки – зигоморфні, від фіолетового до жовтого кольору, у щільній багатоквітковій китиці.
- Плід – збірний, із залозистоопушених листянок.
Поширення
Росте у горах Східного Сибіру (Алтай) та Середньої Азії. Основні райони заготівлі – Киргизія та Казахстан.
Хімічний склад сировини
Вміст алкалоїдів досягає 4%. Основні з них – лаппаконітин, лаппаконідин, мезаконітин, аксин тощо; їх супроводять сапоніни, кумарини, дубильні речовини.
Біологічна дія та застосування
Алапінін (бромистоводнева сіль лаппаконітину з домішкою супутних алкалоїдів) застосовується як анти аритмічний засіб.

Рослина – дельфіній сітчастоплодий –
Delphinium dictyocarpum DC.
Родина – жовтецеві – Ranunculaceae.
Сировина – трава дельфінію сітчастоплодого -
Herba delphinii dictyocarpi.
Багаторічна трав’яниста рослина.
- Стебло – пряме, ребристе, заввишки 60-100 см.
- Листки – чергові, черешкові, округло-серцевидні, пальчасто надрізані або розсічені на 5-7 ромбічних часток.
- Квітки – у багатоквіткових китицях завдовжки 20-35 см. Оцвітина проста, п’ятичленна, віночкоподібна, синя або темно-синя; верхній листочок оцвітини зі шпоркою. Пелюстки-нектарники й пелюстковидні стамінодії мають блакитний колір.
- Плід – багато насіннєва листянка.
Поширення
Ендемічна рослина. Росте у горах на півдні Західного Сибіру й Східного Казахстану, на Північному Уралі. Культивується в Україні.
Хімічний склад сировини
Усі частини рослини містять дитерпенові та ізохінолінові алкалоїди. Алкалоїди кондельфін, метиллікаконітин, елатин і дельсимін були досліджені у зв’язку з пошуком міорелаксантів типу тубо курарину. Основу будови цих алкалоїдів складає лікоктонінове ядро. Вміст алкалоїдів у траві досягає 1,5%. Вміст основного алкалоїду – метиллікаконітину у плодах становить 0,9%.
Біологічна дія та застосування
Курареподібний засіб мелліктин застосовується як релаксант при захворюваннях нервової системи, що супроводжується підвищенням м’язового тонусу, та у хірургії.

4. Стероїдні алкалоїди

Стероїдні алкалоїди налічують близько 350 представників, що знайдені у рослинах з родин Solanaceae, Liliaceae, Apocynaceae, Buxaceae, Convolvulaceae. Стероїдні алкалоїди об’єднують у собі властивості алкалоїдів та стероїдних сапонінів. Поділяються на групи:
1) похідні холестану (С27); 2) С-нор-D-гомостероїдні алкалоїди; 3) похідні прегнану (С21).
Похідні холестану
Основу сполук цієї групи складає ядро циклопентанпергідрофенантрену, що пов’язане з гетероклінною системою. Ці поверхнево-активні сполуки містять азот у складі аглікону, проявляють високу фармакологічну активність, гемолітичну дію та зв’язують холестерин. Біосинтез йде шляхом стероїдних сапонінів, тому вони звичайно утворюються разом, наприклад у рослинах з роду Solanum.
Так само як сапоніни, вони мають сахарні компоненти, що з’єднані з агліконом глікозидним зв’язком у положенні С-3. Вуглеводна частина монозидна або олігозидна, містить D-глюкозу, D-галактозу, L-рамнозу, L-арабінозу, D-ксилозу, L-фруктозу або кислоти: D-глюкуронову та D-галактуронову. У рослинах алкалоїди існують у вигляді як агліконів, так і глікозидів. Заміщення метальними групами йде за положеннями С-10, С-13 і С-18. У залежності від цис- і транс-розташування кілець їх поділяють на дві групи: спіросолану та спір остану. Прикладом першої групи є соласодин, другої – томатидин.
С-нор-D-гомостероїдні алкалоїди
Ці псевдоалкалоїди мало поширені в природі; вони не мають ангулярної метальної групи в С-кільці, а кільце D поширене на один атом вуглецю. До похідних С-нор-D-гомостероїду належать основні алкалоїди чемериці, які поділяють на йєрвератрові й цевератрові. Йєрвератрові алкалоїди містять 1-4 атоми кисню, а цевератрові – 7-8 атомів кисню в молекулі.
До йєрвератрової групи належать йєрвін, вератрамін, вератрозин тощо.
Важливішими у сировині чемериці є похідні цевану (гермін, протоверин, верацевін, цигаденін).
Перелічені алкалоїди мають високу фармакологічну активність. Вони утворюють ефірні зв’язки з органічними кислотами. Наприклад, відомі ефіри верацевіну з оцтовою кислотою (алкалоїд цеванін), з ангеліковою кислотою (цевадин), з ваніліновою кислотою (ванілоїлверацетин) тощо.
Гермін, як і верацетин, утворює полукеталь, а також ефіри з кислотами, що мають розгалужені ланцюги. Наприклад, внаслідок етерифікації з
·-метилмасляною кислотою виникає алкалоїд протовератридин.
Цевератрові алкалоїди містяться також у насінні американської рослини сабаділа.
Похідні прегнану (С21)
Алкалоїди групи прегнану поширені в африканських рослинах з родів Funtumia й Holarrhena (Apocynaceae). Представляють інтерес як субстанції для напівсинтезу стероїдних гормонів типу прогестерону.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять глікоалкалоїди

Рослина – паслін дольчастий –
Solanum laciniatum Ait.
Родина – пасльонові – Solanaceae.
Сировина – трава пасльону дольчастого –
Herba solani laciniati.
Багаторічна трав’яниста рослина, заввишки до 2-2,5 м. У культурі – однорічна.
- Стебло – пряме, при основі здерев’яніле, поодиноке. Гілочки зелені
- Гілки – зелені, з фіолетовою пігментацією у вузлах.
- Листки – дуже різні за розмірами: нижні зовдовжки до 35 см, черешкові, непарноперисторозсічені; ті, що знаходяться вище, поступово коротшають, спрощуються (бувають трійчасторозсічені), верхні – дрібні, цільні, ланцетовидні.
- Квітки – зібрані по 3-17 в короткі щільні китиці. Чашечка п’ятилиста, зелена, віночок колесо видний, темно-фіолетовий.
- Плід – овальна соковита двогнізда ягода, діаметром 2-3 см.
Поширення
Батьківщина пасльону доль частого – субтропічні райони Австралії та Нової Зеландії. Рослина культивується як однорічна в Молдові, Краснодарському краї та на півдні Казахстану.
Хімічний склад сировини
Трава містить два близькі за будовою глікоалкалоїди стероїдної структури: соласонін та соламаргін (2%). Агліконом обох сполук є соласодин. Максимальне накопичення алкалоїдів у листках відмічається у період цвітіння. Вдень вміст алкалоїдів більший, аніж ввечері та вночі.
Біологічна дія та застосування
З трави добувають соласодин, який є субстанцією для напівсинтетичного одержання гормональних препаратів – прогестерону, кортизону. Кортизон одержують з кори надниркових залоз тварин, але ці сировинні запаси недостатні і коштовні, тому ведуться пошуки рослинних джерел стероїдної структури.
Солацит (цитрат соласодину) використовується при ревматизмі, артритах, ендокардитах.

Рослина – чемериця лобелієва –
Veratrum lobelianum Bernh.
Родина – мелантієві – Melantiaceae.
Сировина – кореневища з коренями чемериці –
Rhizomata cum radicibus veratri.
Багаторічна рослина.
- ЛРС – кореневище – товсте, коротке, вертикальне з численними жовто-бурими шнуроподібними коренями. На зламі кореневище і корені сірувато-білі.
- Стебло – пряме, товсте, округле, заввишки від 70 до 150 см.
- Листки – чергові, великі, широко еліптичні, дугожилкові, поздовжньо складчасті.
- Квітки – непоказні, зеленкуваті, з простою шести роздільною оцвітиною, зібрані у довгу верхівкову волоть.
Поширення
Зустрічається в європейській частині СНД, Сибіру та на Кавказі у вологих місцях, на луках та лісових галявинах по всій лісовій та лісостеповій смузі. Чемериця біла росте в Україні тільки у західних областях та на схилах Карпат.
Хімічний склад сировини
Усі частини рослини містять алкалоїди (корені – 2,4%, кореневища- до 1,3; трава – до 0,55%), головними є алкалоїди цевератрової групи, а також йєрвін, псевдойєрвін, рубійєрвін, ізорубійервін; супутні дубильні сполуки, смоли, сахара та ін.
Біологічна дія та застосування
Настойку та чемеричну воду використовують як зовнішній проти паразитарний засіб.

Лекція 10. Загальна характеристика фенольних сполук
Фенольними сполуками називаються сполуки, які містять ароматичне кільце з однією або декількома гідроксильними групами, та їх похідні. Якщо в молекулі є дві або більше гідроксильних груп, речовина називається поліфенолом.
У широкому розумінні, до фенолів можуть бути віднесені всі речовини, що мають ароматичне ядро, з яким безпосередньо зв’язана ОН-група або її функціональне похідне. Поряд з простими фенолами, фенол карбоновими кислотами та їх похідними, до цього класу відноситься велика група природних сполук: кумарини, хромони, флавоноїди, лігнани, кантони, хінони та дубильні речовини. Фенольні структури зустрічаються і в інших класах хімічних сполук. Відомі фенольні алкалоїди (морфін), фенольні стероїди (естрадіол), протоалкалоїди (капсаіциноїди) та інші.
Біогенез фенольних сполук доведений за допомогою радіоактивних ізотопів. Встановлено, що фенольні сполуки – це активні метаболіти, а не кінцеві продукти клітинного обміну, як вважалося раніше. Ці дані свідчать про важливу біологічну роль фенольних сполук. Вони зустрічаються в усіх органах рослин, але більше їх міститься в активно функціонуючих органах – листках, квітках, нестиглих плодах.

Класифікація

За хімічною структурою фенольні сполуки поділяють на групи:
1) з одним ароматичним ядром;
2) з двома ароматичними ядрами;
3) з хіноновою структурою;
4) полімерні.
Фенольні сполуки з одним ароматичним ядром
Велика і різноманітна група фенольних сполук, яка складається з простих фенолів (С6) та фенолу з приєднаним до нього одним (С6
· С1), двома (С 6
· С2) або трьома (С6
· С3) атомами вуглецю.
Фенольні сполуки з двома ароматичними ядрами
Ця група включає: бензофенони і ксантони (С6
· С1
· С6), які мають два ароматичні ядра, з’єднані одним вуглецевим атомом; стільбени (С 6
· С2 – С6) з двома з’єднуючими С-атомами; флавоноїди – з трьома С-атомами (С6
· С3
· С6).
Флавоноїди залежно від структури пропанового фрагменту (С3) та місця приєднання бічного кільця В, поділяються на флавоноїди – похідні хроману; флавоноїди – похідні хромону; ізофлавоноїди; неофлавоноїди.
Хінони

До них належать: бензохінони
· С6 ; нафтохінони – С10 , антрахінони
· С14.
Полімерні фенольні сполуки
До цієї групи належать таніди (дубильні речовини) та лігніни (С6
· С3)11. Таніни бувають: 1) такі, що гідролізуються; 2) конденсовані.
Фізико-хімічні властивості та фармакологічна дія фенольних сполук різноманітні та характерні для кожної групи.

Біосинтез фенольних речовин

Незважаючи на те, що природні фенольні сполуки об’єднують не менше ніж 10 різних груп, а кожна з них включає сотні й навіть тисячі (флавоноїди) індивідуальних сполук, вони мають біогенетичну спорідненість. Зумовлено це тим, що основний структурний елемент – бензольне ядро з фенольним гідроксилом – у багатьох фенольних сполук утворюється шикіматним шляхом. Лише в невеликій кількості рослинних фенолів ароматичне ядро синтезується за полікетидним типом.
Після утворення L-фенілаланіну та L-тирозину, побудова бензольного ядра завершується, а з L-фенілаланіну синтезується n-Гідроксикорична (n-кумарова) кислота, яка з біогенетичної точки зору є найпростішою фенольною сполукою. n-Кумарова кислота, в свою чергу, виступає як родоначальник більшості природних фенолів.
У подальшому, біосинтез полікетометиленових (полікетидних) попередників другого бензольного ядра флавоноїдів відбувається ацетатно-малонатним шляхом.
n-Кумарова кислота вступає в реакцію з активованими молекулами малонової кислоти – малоніл – КоА, а до аліфатичного ланцюга приєднуються ацетатні фрагменти. Таким чином утворюється друге бензольне ядро 15-вуглецевого скелету флавоноїдів.
На основі такої структури, спочатку утворюється найпростіший флавоноїд – халкон, у якого відсутній гетероцикл. Халкон перетворюється на ізомерну форму – флаванон. Більшість флавоноїдів синтезується із флаванону.
Отже, істотною відмінною особливістю будови флавоноїдів у порівнянні з будовою інших фенолів, є різне біогенне походження двох бензольних ядер їхньої структури: одне з них синтезується стандартним для фенольних сполук шикіматним шляхом, друге – утворюється за полікетидним принципом.
Антрахінони – єдина група рослинних поліфенолів, вуглецевий скелет яких повністю синтезується ацетатно-малонатним шляхом.

Лекція 11. Прості феноли. ЛР та ЛРС, які містять прості феноли
І. Фенол та його похідні
До групи належать фенол та його похідні, які не мають бічних вуглецевих ланцюгів. За кількістю гідроксильних груп, прості феноли поділяють на: моно-, ди- та тригідроксифеноли.
Прості феноли порівняно рідко зустрічаються в рослинах у вільному стані, але багато їхнії похідних знаходиться у формі глікозидів або складових частин рослинних продуктів. Таких як ефірні олії, смоли, таніни тощо.
Пірокатехін міститься в листках чаю, лушпинні цибулі та ін.
Гідрохінон та метилгідрохінон в рослинах зустрічаються у вільному стані та у вигляді глікозидів – арбутину, метиларбутину.
Пірогалол, знайдений у малій кількості в шишках секвої, є фрагментом танінів. Сильний відновник. Застосовується в дерматології для лікування псоріазу, екземи та ін.
Флороглюцин зустрічається в шишках секвої, лушпинні цибулі, у формі глікозидів – у шкірці цитрусових. Похідні флороглюцину (аспідінол) містяться в кореневищах папороті, є попередниками хмельових кислот в супліддях хмелю.

ІІ. Фенольні спирти та фенольні альдегіди
Фенольні спирти (структура С6
· С1) у своїй будові мають спиртову групу та різняться між собою кількістю фенольних гідроксилів, які можуть ьути вільними або метильованими. Ці сполуки рідко зустрічаються у вищих рослинах, з них найбільш поширені саліциловий, гентизиновий, коніфериловий та синаповий спирти.
Саліциловий спирт (салігенін) є агліконом глікозиду саліцину, який міститься у кори верби. Виявляє протизапальну та місцеву анестезуючу дію.
Гентизиновий спирт є агліконом глікозиду салірепозиду, виділеногоз листків осики.
Коніфериловий спирт відіграє велику роль як біохімічний попередник лігніну. Зустрічається також у формі глікозиду коніферину.
Синаповий спирт (сірингенін) – один з основних компонентів у біосинтезі лігніну у голонасінних рослин. Це також аглікон глікозиду сірингіну, який міститься у корі, листках та плодах бузку Syringa vulgaris, Oleaceae.
Більш відомі такі фенольні альдегіди як: ванілін, піперонал, саліциловий та анісовий альдегіди тощо.
Ванілін (3-метокси-4-гідроксибензальдегід) у формі глікозиду міститься у плодах Vanilla planifolia, Orchidaceae; напівсинтетично його добувають з евгенолу. Використовують ванілін для покращення запаху ліків.
Саліциловий альдегід (о-гідроксибензальдегід) міститься в ефірній олії Filipendula ulmaria, Rosaceae та ін.
Піперонал (3,4-метилендигідроксибензальдегід) міститься в ефірній олії з квіток білої акації Robinia pseudoacacia, Fabaceae, або фіалок Viola spp., Violaceae. Має приємний запах, застосовується в парфумерії та косметиці.

ІІІ. Фенольні кислоти
Фенольні кислоти – це сполуки, які мають фенольні гідроксильні групи та карбоксильну групу, що зв’язані з ароматичним ядром. Найбільше значення мають похідні бензойної та коричної кислот. У рослинах зустрічаються у вільному вигляді, а також у вигляді депсидів та глікозидів.
Фенолокислоти містяться у багатьох рослинах, але немає жодного виду лікарської сировини, де б вони були основними біологічно активними компонентами. Фенолокислоти – це головним чином супутні речовини, які беруть участь в лікувальній дії сумарних препаратів. Для деяких фенолокислот встановлена специфічна біологічна активність.
Із цієї групи найчастіше в рослинах зустрічаються: протокатехова, гідроксикатехова, гентизинова та вільна галова кислоти. Ванілінова, бузкова та n-гідроксибензойна кислоти входять до складу лігніну. Порівняно мало поширені саліцилова та пірокатехова кислоти.
Саліцилова кислота (о-гідроксибензойна) частіше зустрічається у формі метилового ефіру в деяких ефірних оліях або зв’язана у глікозидах. Метиловий ефір саліцилової кислоти є біологічно активною речовиною у деяких видів сировини, наприклад, траві фіалки триколірної, коренях Сенеки, квітках гадючника в’язолистого.
Галова кислота (3, 4,5-тригідроксибензойна) знайдена в рослинах як у вільному стані, так і у вигляді депсиду – м-дигалової кислоти. Галова кислота та її депсиди входять до складу дубильних речовин, що гідролізуються, і часто зустрічається у вільному стані. Має протизапальні, антимікробні, антивірусні властивості тощо.
Практичний інтерес становлять фенол карбонові кислоти з бічним ланцюгом, особливо похідні коричної кислоти.
У біогенезі гідроксикоричної кислоти головним попередником є амінокислота фенілаланін, з якої через дезамінування за участю ензима фенілаланіндезамінази в рослині синтезується корична кислота, а через гідроксилювання та метилювання утворюються деякі гідрокси- і метил похідні.
Відомі два стереоізомери о-гідроксикоричної кислоти: 1) має транс-конфігурацію та називається кумаровою кислотою; 2) має цис-конфігурацію та називається кумариновою кислотою.
Кавова кислота (3,4-дигідроксикорична) дуже поширена у природі. Вона часто утворює димери (псевдодепсиди): так, хлорогенова кислота є псевдодепсидом кавової та хінної кислот. Кавова кислота має слабкі бактеріостатичні властивості, виявляє протизапальну, гепатопротекторну та імунотропну дію.
Метилові ефіри кавової кислоти – ферулова та синапові кислоти – містяться у вищих рослинах. Федулова кислота трапляється в рослинах у вільному стані та в складі ефірів; має жовчогінну, антимікробну, антимікозну, гепатопротекторну дію, гальмує агрегацію еритроцитів.
Із аліциклічних кислот, в рослинах іноді накопичуються в значних кількостях хінна та шикімова кислоти. Так, у корі хінного дерева міститься до 9 % хінної кислоти. Хінна кислота є важливим проміжним продуктом обміну речовин у рослинах, часто у складі депсидів. Так, для родини Asteraceae, характерним є наявність депсиду – цикорієвої кислоти, або 2,3-дикофеїлхінної кислоти. З нею деякі вчені пов’язують біологічну активність препаратів ехінацеї, цикорію тощо. Вміст цикорієвої кислоти в сировині ехінацеї знаходиться в межах 0,6-2,1%. В літературі є посилання на антимікробну та імуностимулюючу дію цикорієвої кислоти.

ІV. Фенольні глікозиди
Прості феноли, фенольні спирти, альдегіди та їхні похідні зустрічаються в рослинах переважно у вигляді глікозидів з глюкозою, а також з ксилозою та арабінозою.
Арбутин (
·-D-глюкопіранозид гідрохінону) вперше був виділений з листків мучниці. Вміст його в рослинах коливається в широких межах – від 0,5 до 20%: Arctostaphylos uva-ursi – 5-12%, Vaccinium vitis-idaea – 4-8%, Vaccinium myrtillus – 0,5-15%, Bergenia crassifolia – 15-20%.
Арбутин діє антисептично на сечовидні шляхи. Гідролітичний розпад арбутину до гідрохінону відбувається тільки в лужному середовищі сечі. Похідні галової кислоти, наприклад, дубильні речовини, що гідролізуються, гальмують активність арбутину.
Метиларбутин (
·-D-глюкопіранозид метилгідрохінону) часто є супутником арбутину в рослинах. Він важче гідролізується, тому листки, що містять метиларбутин, при сушінні не чорніють. Вміст глікозиду залежить від географічних районів та місця походження, наприклад, у південних районах співвідношення арбутину та метиларбутину в сировині становить 1:1; на півночі в рослинах переважає арбутин.
Салідрозид, або родіолозид (
·-D-глюкопіранозид n-гідроксифенілетанолу), виділений із кореневищ Rhodiola rosea L., Crassulaceae. Він є біологічно активною речовиною сировини родіоли рожевої та виявляє адаптогенну дію.
Ехінакозид – глікозидна похідна 3,4-діоксифенілетанолу, містить рамному і два залишки глюкози, один з яких з’єднаний з кавовою кислотою. Діє на одну із ланок імунної системи, активізує феноцитоз.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять прості феноли та їх похідні

Рослина – мучниця звичайна –
Arctostaphylos uva-ursi (L.) Spreng.
Родина – вересові – Ericaceae.
Сировина – листя мучниці звичайної –
Folia uvae-ursi.
Сланкий чагарник заввишки 30-50 см.
- Стебла – лежачі, завдовжки 0,3 – 1(2) м, дуже розгалужені, з висхідними квітконосними гілочками.
- ЛРС – листки – довгасто-оберненояйцевидні, дрібні, завдовжки 1-2,2 см, завширшки 0,5-1,2 см, шкірясті, ламкі, цільнокраї, на верхівці заокруглені, іноді з невеликою виїмкою, коротко черешкові, з сітчастим жилкуванням; зверху – темно-зелені, з полиском; зісподу – світліші, матові, голі.
- Квітки – двостатеві, рожеві, правильні, на коротких квітконіжках, у пониклих китицях на кінцях гілочок; віночок глечикоподібний, на верхівці з п’ятьма зубчиками.
- Плід – червона ягодоподібна куляста борошниста кістянка.
Поширення
Росте невеличкими острівками на Поліссі в соснових лісах, на сухих піщаних грунтах. Основні райони заготівлі – Білорусь, Литва, Росія.
Хімічний склад сировини
Основні діючі речовини – фенологлікозиди арбутин (8-12%), метиларбутин, вільний гідрохінон, іноді арбутин утворює ефір з галовою кислотою.
Сировина містить фенол карбонові кислоти: протокатехову, галову (6%), флавоноїди (0,8-1,5%) – кверцетин, кемпферол, мірицетин та їхні глікозиди; дубильні речовини (7-19%) – галотанін, елаготанін; тритерпеноїди, похідні
·-амірину – урсолову кислоту (0,4-0,75%), увал; іридоїди; вітамін С, каротиноїди.
Біологічна дія та застосування
Відвар застосовують як антисептичний, діуретичний, протизапальний засіб при пієлітах, циститах, уретритах. Входить до складу сечогінних зборів.

Рослина – брусниця – Vaccinium vitisidaea L.
Родина – вересові – Ericaceae.
Сировина – листя брусниці –
Folia vitisidaeae.
Вічнозелений кущик.
- Кореневище – довге повзуче.
- Стебло – прямостояче, галузисте, заввишки 8-25 см.
- ЛРС – листки – коротко черешкові, блискучі, із загнутими краями, шкірясті, еліптичні або оберненояйцевидні, на верхівці притуплені або мало виїмчасті, з цільними або легко зазубреними, загнутими донизу краями, завдовжки 7-30 мм, темно-зелені, зісподу – світло-зелені, з помітними темно-брунатними крапками (залозками).
- Квітки – правильні, з біло-рожевим дзвоникуватим віночком, у верхівкових китицях. Цвіте у травні-червні.
- Плід – соковита червона ягода, достигає у липні-серпні.
Поширення
Росте на Поліссі, в Карпатах, зрідка – на півночі Лісостепу у хвойних та мішаних лісах. Розповсюджена в середній та північній зонах Європи, Сибіру, на Далекому Сході.
Хімічний склад сировини
Основні діючі речовини – фенолглікозиди: арбутин (5-7%), метиларбутин (3%), пірозид, кавоїларбутин та ін. Окрім цього, сировина містить фенол карбонові та оксикоричні кислоти – кавову, Федулову, хлорогенову й ізохлорогенову. О-пірокатехову; флавоноїди – (+)-катехін, (+)-галокатехін, кемпферол, мірицетин, гіперозид; дубильні речовини (20%), іридоїди; тритерпеноїди – урсолову кислоту; вітамін С (до 32 мг %).
Біологічна дія та застосування
Відвар застосовують як діуретичний та антисептичний засіб при сечокам’яній хворобі, пієліті, циститі.

Рослина – фіалка триколірна –
Viola tricolor L.
Родина – фіалкові – Violaceae.
Сировина – трава фіалки – Herba violae.
Однорічна або дворічна трав’яниста рослина заввишки 10-45 см.
- Стебла – прості або галузисті, злегка ребристі.
- Листки – чергові, звичайно черешкові, прості, з двома перисторозсіченими або перистороздільними прилистками; нижні – широко яйцевидні, верхні – видовжені, по краю тупозубчасті або крупногородчасті, завдовжки до 6, завширшки до 2 см.
- Квітки – пазушні, двостатеві, неправильні, зі строкатим п’ятипелюстковим віночком. Чашечки з п’яти зелених чашолистків, віночок з п’яти нерівних пелюсток, нижні крупніші за верхні, зі шпаркою при основі. Колір листків зелений, стебел – зелений або світло-зелений.
Поширення
Зустрічається по всій Україні на сухих луках та узліссях, як бур’ян у посівах; росте на Кавказі, у Середній Ахії, Сибіру та на Далекому Сході.
Хімічний склад сировини
Трава містить саліцилову кислоту (0,1%), флавоноїди, ефірну олію, до складу якої входить метиловий ефір саліцилової кислоти, сапоніни (14%), серед яких є урсолова кислота, каротиноїди, вітамін С.
Біологічна дія та застосування
Настій застосовують як відхаркувальний, діуретичний, потогінний, протизапальний. Входить до складу грудних та сечогінних зборів.

Рослина – півонія незвичайна – Paeonia anomala L.
Родина – півонієві – Paeoniaceae.
Сировина – трава півонії незвичайної –
Herba paeoniae anomalae.
Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 60-100 см.
- Кореневище – коротке, багатоголове, темно-брунатне або жовтувато-буре, на зламі світло-жовте, зморшкувате, з відгалуженими веретеноподібнопотовщеними м’ясистими сидячими коренями, завдовжки 1-9, завтовшки 0,2-0,5 см.
- Стебло – прямостояче, просте, борозенчасте або з великими ребрами, голе, буро-зелене, завдовжки до 35 см.
- Листки – голі, черешкові, двічі або тричі перисторозсічені на вузькі ланцетні частки, чергові, дуже зморшкуваті, зверху темно-зелені, зісподу – світло-зелені.
- Квітки – правильні, двостатеві, великі (діаметром 8-13 см), п’яти або шестипелюсткові, поодинокі, на верхівці стебла; пелюстки інтенсивно-червоні, на верхівці вищерблені.
- Плід – багатолистянка.
Поширення
Поширена рослина у Східному та Західному Сибіру. Росте у лісах, на галявинах та узліссях.
Хімічний склад сировини
Кореневища та корені півонії містять глікозид салі цин, метилсаліцилат, саліцилову та бензойну кислоти, флавоноїди, дубильні речовини (8%)
Біологічна дія та застосування
Настойку півонії застосовують як седативний засіб при неврастеніях з підвищеною збудливістю, безсонні, іпохондрії. Препарати півонії викликають деяке підвищення кислотності шлункового соку.

Рослина – малина – Rubus idaeus L.
Родина – розові – Rosaceae.
Сировина – плоди малини –
Fructus rubi idaei.
Напівкущ.
- Стебло – здерев’янілі дворічні стебла утворюють вкорочені квітконосні гілочки.
- Пагони – річні вегетативні пагони трав’янисті, вкриті колючками; восени вони дерев’яніють, а наступного року зацвітають та дають плоди.
- Листки – чергові, трійчасті або непарноперисті, по краю нерівнопилчасті, зверху – темно-зелені, зісподу – білоповстисті.
- Квітки – двостатеві, п’ятипелюсткові, білі, у щитковидно-волосистому суцвітті та в пазушних мало квіткових китицях.
- ЛРС – плід – складна червона або жовта соковита кістянка округлої або конусовидної форми, складається з великої кількості (30-60) окремих кістянок, що зрослися. Вони утворюють порожнистий конус з округлою верхівкою діаметром 7,5-12 мм. Всередині кістянки містять кісточку з ям частою поверхнею. Плоди сизо-малинового, кісточки – темно-жовтого кольору; запах специфічний, приємний, смак кислувато-солодкий. Плоди достигають у липні.
Поширення
Дикоросла малинаросте в усіх лісових районах і в північній частині Лісостепу в лісах, по чагарниках, на лісових заплавних луках.
Хімічний склад сировини
Плоди містять вуглеводи: фруктозу, глюкозу, сахарозу (4-8%), пектинові речовини та клітковину; органічні кислоти – яблучну, саліцилову, Собінову, мурашину, винну та інші (усього понад 2%); вітаміни С, В1 , В2, каротин, РР.; солі калію, заліза, міді; в їх складі є ефірна олія, бензальдегід, три терпенові кислоти, флавоноїди (1,4%): глікозиди кверцетину, антоціани; кумарини, дубильні речовини.
Біологічна дія та застосування
Настій сушених плодів вживають як потогінний та жарознижуючий засіб при простуді. Входить до складу потогінних зборів.
Свіжі плоди мають проти склеротичні властивості; сироп покращує смак та запах ліків. Знайшли широке застосування у харчовій промисловості та в біологічно активних харчових добавках.

Рослина – артишок посівний –
Cynara scolymus L.
Родина – айстрові – Asteraceae.
Сировина – листя та кошики артишоку –
Folia et anthodia cynarae.
Багаторічна трав’яниста рослина.
- Стебло – прямостояче, гіллясте, сіро-зелене, заввишки 0,5-2 м.
- ЛРС – листки – перисторозсічені, іноді прості, зісподу опушені
- Квітки – сині або синьо-фіолетові, зібрані у великі, діаметром 6-8 см, кошики.
- Плід – сім’янка.
Поширення
Походить із Середземномор’я. В Україні вирощують як овочеву рослину на відкритому (у південних районах) та закритому (у північних районах) грунті.
Хімічний склад сировини
У листках знайдені фенолкарбонові кислоти; кавова, хлорогенова, неохлорогенова, 4-О-кавоїл- та l-O-кавоїл-D-хінна, а також цинарин (1,4-ди-О-кавоїл-D-хінна кислота), дубильні речовини. Флавоноїди представлені похідними лютеоліну.
Кошики містять білок (3%), вуглеводи (10-15%), аскорбінову кислоту, вітаміни В1 та В2, каротин, ізольовані сесквітерпенові лактони групи гвайянолідів: цинаропікрин та гросхейлін.
Біологічна дія та застосування
Комплекс цина рину, фенолокислот та флавоноїдів зумовлює антисклеротичну, жовчогінну, гепатопротекторну та сечогінну активність сировини та препарату хофітол.
Лекція 12. Кумарини. ЛР та ЛРС, які містять кумарини
Кумарини – це природні сполуки, в основі будови яких лежить скелет бензо-
·-пірону (лактон цис-о-гідроксикоричної кислоти).
Кумарин – родоначальник цієї групи сполучень – вперше був виділений Фотелем у 1820 р. із плодів південноамериканського дерева тонко. Свою назву кумарин отримав від місцевої назви цього дерева – coumarouna’.

Будова та класифікація

Структура кумарину як лактону
·-кумарової кислоти була визнана не одразу, але проведений синтез кумарину із саліцилового альдегіду з малоновою кислотою вказав на його зв’язок з о-гідроксикоричною кислотою.
Природні кумарини в залежності від їх хімічної будови поділяють на такі групи:
1) прості кумарини (кумарин, мелілотин), знайдені у траві буркуну лікарського;
2) гідрокси-, метокси (алкокси-) та метилендугідроксикумарини (умбеліферон, ескулетин, фраксетин); замісники можуть бути як у бензольному, так і в піроновому кільці та водночас в обох кільцях; найбільш поширені в родинах Apiaceae та Rutaceae;
3) фурокумарини, або кумарин-
·-пірони – сполуки, які утворюються в результаті конденсації фуранового кільця з кумариновим ядром в 6, 7 положенні (похідні псоралену) або в 7,8-положеннях (похідні ангеліцину); щодо замісників, то вони можуть знаходитися в усіх трьох кільцях;
4) піранокумарини, або хромено-
·-пірони утворюються внаслідок конденсації кумарину з 2ґ, 2ґ –диметилпіраном у положеннях 5,6; 6,7 або 7,8 і можуть мати замісники в усіх кільцях;
5) бензокумарини містять бензольне кільце, сконденсоване з кумарином у 3,4-положенні.та зустрічаються в рослинах родин Anacardiaceae, Rosaceae; гідроксильне похідне 3,4-бензокумарину є структурним фрагментом елагової кислоти;
6) кумаринові сполуки містять систему бензофурану, сконденсовану з кумарином в 3,4 положенні (куместроли) та виділені з різних видів конюшини Trifolium spp., Fabaceae.
Біосинтез
Кумарин синтезується із шикімової кислоти крізь стадію формування n-кумарової кислоти, її гідроксилювання, утворення глікозиду-попередника з одночасним транс-цис перегрупуванням та подальшим замиканням лак тонного кільця.

Фізико-хімічні властивості

Кумарини й фурокумарини – кристалічні, безбарвні запашні речовини. При нагріванні до 100
· С сублімуються. Кумарини добре розчиняються в органічних розчинниках: етиловому та метиловому спиртах, петролейному та діетиловому ефірах, хлороформі, жирах та жирних оліях. У водно-спиртових сумішах розчиняються в основному глікозиди. Розчиняються кумарини також у водних лужних розчинах (особливо при нагріванні) за рахунок утворення солей гідроксикоричневих кислот (властивість лактонів).
Більшість кумаринів виявляють характерну флуоресценцію в УФ-світлі в нейтральних спиртових, лужних розчинах та концентрований сірчаній кислоті у видимій частині спектра. Цим особливо відрізняються похідні умбеліферону, які мають інтенсивну яскраво-блакитну флуоресценцію в УФ-світлі.

Методи виявлення й дослідження

Виділяють кумарини з рослинної сировини звичайно екстракцією спиртом, хлороформом, бензолом, діетиловим та петролейним ефірами (розчинники комбінують). Найкращого результату для вилучення з ЛРС вільних кумаринів та глікозидів вдається досягти, застосовуючи етиловий спирт.
Одержаний після відгонки спирту густий екстракт для очищення та фракціонування обробляють розчинниками: петролейним ефіром, бензолом та хлороформом. Інколи рослинну сировину обробляють ефіром, а потім хлороформом, етиловим та метиловим спиртами. Для звільнення від пігментів та ефірної олії при промисловому одержанні кумаринів, екстракти обробляють активованим вугіллям.
Однією з характерних особливостей кумаринів як лактонів є специфічне відношення до лугу. Вони повільно гідролізуються під дією розбавленого лугу та утворюють жовтий розчин солей кумаринової кислоти. При підкисленні лужних розчинів або насиченні їх СО2, кумарини регенеруються до вихідного стану.
Похідні кумаринів флуоресціюють в ультрафіолетовому світлі. Ця властивість використовується для хроматографічного їх виявлення. Залежно від структури, кумарини мають блакитну, синю, фіолетову, зелену та жовту флуоресценцію.

Біологічна дія та застосівання

Кумарини виявляють фотодинамічну активність, тобто здатні підвищувати чутливість шкіри до УФ-променів і тому знаходять застосування в терапії вітиліго, гніздової плішивості, лейкодермі.
Ескулетин, фраксетин та їхні глікозиди ескулін та фраксин, що містяться в плодах каштана кінського, виявляють Р-вітамінну дію, умбеліферон – антимікробну, остол – протипухлинну, дикумарин – антикоагулюючу. Успішньо застосуються метильні, метокси- та гідроксильні похідні кумарину як антигельмінтні засоби, при лікуванні паразитарних хворіб шкіри, а також трихомонадного кольпіту.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять кумарини

Рослина – буркун лікарський –
Melilotus officinalis (L.) Pall.
Родина – бобові – Fabaceae.
Сировина – трава буркуну –
Herba meliloti.
Дворічна трав’яниста рослина.
- Стебло – прямостояче, розгалужене, голе або вгорі розсіяноволосисте, заввишки 30-100 см.
- Листки – трійчасті, дрібнозубчасті, нижні – обернено яйцеподібні, верхні – видовженоланцетні, прилистки – шиловидні, цілісні.
- Квітки – двостатеві, жовті у багатоквіткових пазушних китицях; цвіте у червні-серпні.
- Плід – біб.
Поширення
Росте по всій території України на лісових галявинах, узліссях, на схилах балок, біля доріг та канав, як бур’ян у садах.
Хімічний склад сировини
Трава містить кумарини (0,4 – 0,9%): дикумарол, мелілотин, мелілотозид, а також кумарову та мелілотову кислоти; похідні пурину, білок, ефірну олію, слиз, азотисті сполуки, флавоноїди, аскорбінову кислоту, сахара.
Біологічна дія та застосування
Настій трави використовують як відхаркувальний, пом’якшувальний та антикоагулюючий засіб. Дикумарин має здатність гальмувати зсідання крові. Входить до складу кардіопротекторного засобу кардіофіт.

Рослина – гіркокаштан звичайний –
Aesculus hippocastanum L.
Родина – гіркокаштанові – Hippocastanaceae.
Сировина – насіння каштана –
Semina hippocastani.
Листя каштана – Folia hippocastani.
Дерево заввишки до 30 м, з великою густою кроною.
- ЛРС – листки – супротивні, п’яти-семипальчасткоскладні, з дрвгими жолобовидними черешками, близько 25 см у поперечнику, сидячі, оберненояйцевидні, клиноподібнозвужені, коротко загострені, злегка зубчасті; молоді листки в основі жилок рудоволосяні.
- Квітки – білі або рожеві, роздільнопелюсткові, зигоморфні, в прямостоячих пірамідних волотях завдовжки до 20-30 см; вісь суцвіття та квітконіжка з рудуватим опушенням. Цвіте з травня по червень.
- Плід – велика яйцевидно овальна коробочка з гострими колючками, що містить 1-3 насінин. Дає плоди у вересні-жовтні.
- ЛРС – насіння – зріле насіння овальної форми, в діаметрі 3-5 см, вкрите блискучою, брунатною шкіркою з великою сіруватою плямою біля основи; без запаху, гірко-в’яжучого, трохи маслянистого смаку.
Поширення
Родом з Балканського півострова. Культивується як декоративне дерево у всьому світі.
Хімічний склад сировини
Насіння містить глікозиди кумаринів – секулін, який розщеплюється на ескулетин (6,7-діоксикумарин) та D-глюкозу, а також фраксин, що відщеплює D-глюкозу і фраксетин (6-метокси-7, 8-діоксикумарин).
У насінні кінського каштана містяться три терпенові сапоніни, а також флавоноїди, похідні кверцетину і кемпферолу, багато крохмалю (до 50%), є жирна олія, амінокислоти, білкові, дубильні та гіркі речовини, ферменти. В листках поряд з кумаринами та сапонінами синтезуються флавоноїди.
Біологічна дія та застосування
З насіння виробляють водно-спиртовий екстракт під назвою ескузан та есцин, що застосовуються самостійно та у складі комбінованих препаратів венотонізуючої дії.
Препарати есцин, есцингель на основі сапонінів, есфлазид (есцин разом з флавоноїдами листків) та ескувазин зміцнюють стінки капілярів, тонізують венозні судини, підвищують їх опірність, зменшують запальний та алергічний набряки.

Рослина – амі велика – Ammi majus L.
Родина – селерові – Apiaceae.
Сировина – плоди амі великої –
Fructus ammi majoris.
Трав’янистий однорічник, заввишки 50-100 см.
- Листки – перисторозсічені на широкі ланцетні сегменти.
- Квітки – складні зонтики діаметром близько 10 см містять до 50 променів нерівної довжини, які стискуються при дозріванні у „гніздечках”. Цвіте у червні-серпні.
- ЛРС – плід – двосім’янка, яка розпадається на два напівплодика. Окремі зрілі плодики видовженоеліптичні, дрібні, завдовжки – 2-3 та завширшки 1 мм, опуклі, із зовнішнього боку п’ять повздовжніх, слабко виступаючих ребер. Поверхня гола. Колір зрілих напівплодиків – чернувато-бурий, ребер – світлий. Плоди дозрівають у серпні-вересні.
Поширення
Батьківщина – країни Середземномор’я. Культивується в Туркменістані, Краснодарському краї та у південних районах України.
Хімічний склад сировини
Метоксильні похідні псоралену (2,0%): бергаптен, ксантотоксин, ізопімпінелін, мармезин та ін.
Біологічна дія та застосування
Виробляють препарат аміфурин, який являє собою суму фурокумаринів, використовується як фотосенсибілізуючий засіб.

Рослина – пастернак посівний –
Pastinaca sativa L.
Родина – селерові – Apiaceae.
Сировина – плід пастернаку посівного –
Fructus pastinacae sativae.
Дворічна трав’яниста рослина.
- Кореневище – м’ясистий соковитий конусовидний корінь.
- Стебло – пряме, у верхній частині гіллясте, заввишки 1-1,7 м.
- Листки – великі, завдовжки до 20 см, перистоскладні, на довгих черешках.
- Квітки – жовті, у складному зонтику. Цвіте у липні-серпні.
- ЛРС – плоди – жовтувато-бурі сочевицеподібносплющені двосім’янки, які розпадаються на плескаті, з невеликою округлою виїмкою біля основи напівплодики та які мають завдовжки 7, завширшки 3-6 мм. Колір – бурувато-солом’яний.
Поширення
Широко культивується як овочева та лікарська рослина.
Хімічний склад сировини
Містить фурокумарини (1%) – імператори, бергаптен, ксантотоксин, ізопімпінелін. Знайдені також флавоноїди та ефірна олія.
Біологічна дія та застосування
Випускають препарати бероксан, що являє собою суміш бергаптена та ксантотоксина (їх супроводжують флавоноїди), пастинацин. Бероксан застосовується як фотосенсибілізуючий засіб, а пастинацин як спазмолітик, що впливає на коронарні судини і попереджає напади стенокардії.

Рослина – смоківниця звичайна –
Ficus carica L.
Родина – шовковицеві – Moraceae.
Сировина – листя смоківниці –
Folia ficusi caricae.
Плоди смоківниці – Fructus ficusi caricae.
Листопадне дерево або кущ, заввишки 5 м.
- ЛРС – листки – довгочерешкові, чергові, завдовжки до 25, завширшки 6-15 см, зверху темно-зелені, зісподу – світло-або сіро-зелені, твердо-волосисті. Листкові пластинки трьох – п’ятипальчастолопатеві або пальчастороздільні.
- Квітки – різностатеві, розміщені усередені оригінального кулеподібного, оберненояйцевидного, м’ясистого суцвіття з отвором на верхівці, запліднюються дрібними комахами.
- ЛРС – плід – горішок, сидить усередені м’ясистого супліддя, яке розрослося.
Поширення
У дикому стані росте в Малій та Південній Азії, Сереземномор’ї, на Близькому Сході. Культивується в Криму як плодова рослина.
Хімічний склад сировини
У листках містяться фурокумарини псорален, ангеліцин та бергаптен, дубильні речовини, рутин (0,1%), аскорбінова кислота, ефірна олія.
Плоди інжиру містять Сахара (до 75 %), білки (4-6 %), жири (1-3%), пектинові речовини (5%), органічні кислоти (до 1 %), антоціанові глікозиди, слиз, вітаміни А, В1, В2 , В6, С, РР.
Біологічна дія та застосування
З листків виготовляють препарат фотосенсибілізуючої дії псоберан, у складі якого є псорален та бергаптен. Плоди інжиру входять до комбінованих препаратів кафіол та регулакс, що діють послаблююче.

Рослина – дягель лікарський –
Angelica archangelica L.
Родина – селерові – Apiaceae.
Сировина – кореневища та корені дягелю –
Rhizomata et radices angelicae.
Багаторічна або трав’яниста рослина, заввишки до 2 м.
- ЛРС – кореневище – коротке, товсте, завдовжки 8-15, завширшки до 5 см, зовні кільчасте. На зламі виділяється білий, як молоко, сік.
- Стебло – пряме, товсте, голе, дудчасте.
- ЛРС – листки – прикореневі великі, двічі-, тричіперисторозсічені, загострені, стеблоохоплюючі.
- Квітки – дрібні, зеленкуваті, зібрані у великі (діаметром 10-17 см) зонтики.
- Плід – двосім’янка.
Поширення
Росте по всій території європейської частини СНД, по долинах річок, на вологих луках, трав’яних болотах. Культивується.
Хімічний склад сировини
Сировина містить кумарини і фурокумарини: ксантотоксин, бергаптен, ангеліцин, остол, остенол, імператори, ангелікову кислоту, аптерин та ін.; ефірну олію (0,5 %), сесквітерпеноїди гіркого смаку, органічні та жирні кислоти, флавоноїди (нарінгенин), дубильні речовини, фітостерин.
Біологічна дія та застосування
Сировина відноситься до ароматичних кислот, входить до фармакопей різних країн. Відвар виявляє спазмолітичну, протизапальну та седативну дію, покращує травлення. Настойка використовується для розтирань при міозиті, радикуліті та невралгії. Входить до складу комплексного препарату енерготонік доппельгерц.

Лекція 13. Хромони. ЛР та ЛРС, які містять хромони.Лігнани. ЛР та ЛРС, які містять лігнани

І. Хромони

Хромони – природні сполуки, що утворюються в результаті конденсації
·-піронового та бензольного кілець.

Класифікація

1. Прості хромони, що містять гідрокси-, алкокси-, алкильні й гідроксиметилалкильні радикали та їхні глікозиди:
- заміщені в
·-піроновому кільці – 3-метилхромон;
- заміщені в бензольному кільці – 5,7-дигідроксихромон;
- заміщені в бензольному та
·-піроновому кільці - алоезин.
2. Бензохроми:
- лінійної будови (6,7-бензохромони) – руброфузарин;
- ангулярної будови (7,8-бензохромони) - елеутеринол.
3. Фурано- і дигідрофуранохромони та їхні глікозиди – келін, віснагін.
4. Піранохромони:
- лінійної будови (6,7- піранохромони) - гамаудол;
- ангулярної будови (7,8-піранохромони) - птерохроманол.
5. Оксепінохромони:
- лінійної будови (6,7-гідроксипінохромони) - птерогліколь;
- ангулярної будови (7,8-гідроксипінохромони) - птероксилін.

Фізико-хімічні властивості

Природа та заміщення радикалів у бензоїдній частині молекули вказує на те, що більшість хромонів є похідними флороглюцину. Це підтверджується жорсткою обробкою хромонів: тривалим нагріванням з концентрованим їдким лугом або плавленням з твердим лугом, у результаті чого відбувається повне видалення
·-піронового кільця.
Реакція з лугами дозволяє відрізнити хромони від кумаринів при їхній спільній присутності. Так, хромони з лугом утворюють о-гідрокси-
·-дикетони з безповоротним розкриттям
·-піронового кільця, у той час як кумарини при підкислюванні розчину знову перетворюються у вихідні сполуки, тобто відбувається рециклізація
·-піронового кільця. В УФ світлі хромони дають подібну з кумаринами флуоресценцію (блакитна, жовта, зеленкувато-жовта, жовто-брунатна або брунатна).
Біологічна дія та застосування
Природні хромони мають різні біологічні властивості. У медицині застосовуються фурохромони, які мають спазмолітичну та коронаролітичну дію. З інших похідних хромова 5-ацетоніл-7-гідрокси-2-метилхромон виявляє антибактеріальну дію; аміди 2-хромонкарбонових кислот виявляють антикоагулюючу дію; тетразольні похідні – антиалергічну й анальгетичну; 2-ациламінопохідні – стимулюючу; похідні пірахромонів – виражену бактеріостатичну.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять хромони

Рослина – виснага морквоподібна –
Visnaga daucoides Gaertn.
Родина – селерові – Apiaceae.
Сировина – плоди виснаги морквоподібної –
Fructus visnagae daucoides.
Дворічна трав’яниста рослина, дуже гілляста, заввишки до 1 м.
- Кореневище – стрижене.
- Стебло – прямостояче, кругле, слабкоборозенчасте.
- Листки – чергові, двічі-, тричіперисторозсічені на лінійно-ланцетні сегменти.
- Квітки – дрібні, білі, з неприємним запахом, у складних зонтиках діаметром до 10 см.
- ЛРС – плід – яйцевидні каплоплодики, які розпадаються на два напівплодики (мерикарпії). З черевного боку плазкі, зі спинного – опуклі; з одного кінця – загострені, з п’ятьма поздовжніми, слабко виступаючими ребрами. Довжина зрілого напівплодика 2-2,5, товщина 1 мм. Колір сірувато-білий, ребра – світлі, недозрілі плоди зеленкувати.
Поширення
Батьківщина – країни Середземномор’я. Росте в Середній Азії, Північній Африці, Південній Європі, Азербайджані. Культивується в Україні, Молдові, на Північному Кавказі.
Хімічний склад сировини
Кількість хромонів не менше 0,8 %. В усіх частинах рослини містяться: піранокумарин віснадин, флавоноїди, а також фуранохромони келін (2,5%), віснагін, келінін, аміол, келіон та ін. Плоди містять ефірну (0,2%) та жирну (20%) олії.
Біологічна дія та застосування
З виснаги морквоподібної виробляють сумарні препарати авісан, келін, а також комбіновані – келатрін, келаверін, вікалін, марелін, фітоліт.
Авісан виявляє спазмолітичну, розслабляючу дію на мускулатуру сечоводів. Признчається при спазмах сечоводів та ниркових кольках. Келін виявляє спазмолітичну та легку седативну дію. Застосовується при хронічній коронарній недостатності, атеросклеротичному кардіосклерозі, бронхоспазмах, хронічній стенокардії (для профілактики нападів), спазмах кишечника та шлунка.

Рослина – кріп запашний – Anethum graveolens L.
Родина – селерові – Apiaceae.
Сировина – плоди кропу запашного –
Fructus anethi graveolentis.
Однорічна трав’яниста рослина, з синюватою поволокою, заввишки 40 -100 см.
- Стебло – прямостояче, круглясте, посмуговане, галузисте.
- Листки – чергові, яйцевидні, двічі-, тричіперистороздільні, з лінійними нитковидними кінцевими частками; нижні – черешкові; верхні – сидячі, з білооблямованими піхвами та зменшеними пластинками
- Квітки – дрібні, двостатеві, жовті, у складних 20-50 променевих зонтиках, без обгортки. Цвіте у травні-серпні.
- ЛРС – плоди – плескаті брунатні двосім’янки, які розкладаються на два напівплодики, довжиною 3-5, товщиною 2-3 мм, овальні, з п’ятьма ребрами із зовнішнього боку; крайні – витягнуті в широкі крила, зеленкувато-сірого кольору, з характерним ароматним запахом, пряним смаком.
Поширення
Культивується як пряно-смакова рослина, іноді дичавіє та росте як бур’ян. Походить з Персії та Східної Індії.
Хімічний склад сировини
Плоди містять фуранохромони віснагін та келін, піранокумарин віснадін та флавоноїди (кемпферол, ізорамнетин, кверцетин), ефірну та жирну олії.
Біологічна дія та застосування
З плодів кропу виробляли препарат анетин, що має спазмолітичну дію; використовувався для лікування та профілактики хронічної коронарної недостатності й астми. У вигляді настою та в складі зборів застосовується як сечогінний засіб та при шлунково-кишкових захворюваннях.

ІІ. Лігнани

Лігнани – димери похідних феніл пропану (С6, С3)2 , фрагменти яких з’єднані С-С-зв’язком між середніми вуглецями бічних ланцюгів. Термін „лігнан” запропоновано у 1936 році. Вперше ці сполуки були одержані з деревини, звідки й отримили свою назву.

Класифікація

Власне лігнани утворюють декілька типів. В основі класифікації лежить наявність замісників в ароматичному кільці, ступінь насиченості розгалуженого вуглецевого ланцюга та окислення в С
· та С
·ґ:
1) діарілбутановий тип – дигідрогваяретова кислота;
2) дигідронафталіновий тип;
3) діоксабіциклооктановий, або сезаміновий тип - сирінгорезинол;
4) діарілоктановий тип - схізандрин;
5) тетрагідронафталіновий тип - подофілотоксин;
6) діарілтетрагідрофурановий тип - ларицирезинол.
Неолігнани складаються з двох С6 – С3 фрагментів, з’єднаних за типом „голова до хвоста”; в положенні С
· – С
· часто буває подвійний з’язок.
Лігноїдами називають різноманітні групи фенольних сполук, які містять додаткові фрагменти лігнану С6–С3, наприклад, флаволігнани, ксантолігнани, кумаринолігнани.

Біосинтез та поширення

Про біосинтез лігнінів відомо небагато. Лігнани споріднені з лігнінами, але не синтезуються через вільні радикали, як лігніни, тому що в молекулі є хоральні центри. Можливо, біосинтезїх має з’язок з відновлювальною конденсацію фенілпропанових сполук (С6–С3) з ненасиченими бічними ланцюгами.
Лігнани поширені в родинах Pinacea, Berberidaceae, Araliaceae, Schizandraceae, Crassulaceae, Piperaceae, де є частиною смолистого ексудату дерев та кущів.

Фізико-хімічні властивості

Лігнани – кристалічні речовини, які добре розчиняються в жирних, ефірних оліях та смолах, а також у хлороформі, бензолі, діетиловому ефірі. Для лігнінів властиві реакції на феноли: з солями заліза, диазореактивом, лугом та ін.
В УФ-світлі лігнани флуоресціюють блакитним або жовтим кольором.
Для виділення лігнінів використовують етиловий, петролейний ефіри, бензол та хлороформ з подальшим розподілом екстрактів за допомогою колонкової хроматографії на силікагелі та оксиді алюмінію.

Біологічна дія та застосування

Останнім часом ці біологічно активні сполуки широко вивчаються. Вони мають цінні фармакологічні властивості: протипухлинні (подофілотоксин), стимулюючі та адаптогенні (схізандрин та похідні сирінгорезинолу), антигеморагічні (сезамін), протимікробні (арктиїн) та їн. Флаволігнани розторопші плямистої виявляють гепатозахисну дію.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять лігнани

Рослина – елеутерокок колючий –
Еleutherococcus senticosus (Rupr. et Maxim.).
Родина – аралієві – Araliaceae.
Сировина – кореневища та корені елеутерокока –
Rhizomata et radices eleutherococci.
Високий (2-2,5 м) гіллястий кущ.
- ЛРС – кореневище – коренева система розгалужена, до 30 м завдовжки. Кора кореневищ гладенька або видовжено-зморшкувата, щільно прилягає до деревини.Поверхня коренів із світлими поперечними виступами, злам довговолокнистий, з дірчастою серцевиною, світло-жовтий або кремовий.
- Пагони – прямі, вкриті численними тонкими шипами.
- Листки – довгочерешкові, п’ятипальчастороздільні; листочки еліптичні, з клиноподібною основою, з краю дрібнопилчасті.
- Квітки – дрібні, на тонких квітконіжках, зібрані в майже кулясті зонтичні суцвіття; тичинкові та двостатеві квітки блідо-фіолетові, маточкові – жовтаві. Цвіте у липні-серпні.
- Плід – чорна куляста кістянка.
Поширення
Мішані ліси Далекого Сходу. В Україні вирощується в деяких ботанічних садах.
Хімічний склад сировини
Сировина містить вісім елеутерозидів (А, В, В1, С, D, E, F, G), якы відносяться до різних груп БАР – тритерпенових сапонінів, кумаринів, лігнінів. Основним лігніном є сирінгорезинол. Містяться також ефірна олія, смоли, камідь.
Біологічна дія та застосування
Рідкий екстракт застосовують як стимулятор ЦНС, для підвищення гостроти слуху, зору: він є адаптогеном, зменшує рівень цукру в крові. Протипоказання – інфаркт міокарда, гіпертонічний криз, гострі інфекційні захворювання.

Рослина – лимонник китайський –
Schizandra chinensis (Turcz.) Baill.
Родина – лимонникові – Schizandraceae.
Сировина – плоди лимонника –
Frucrus schizandrae.
Одно- або дводомна дерев’ниста листопадна, із специфічним запахом лимона ліана, завдовжки 4-8 (до 15) м.
- Листки – чергові, обернено-яйцеподібні або загострено-еліптичні, цілокраї або слабко зазубрені, з червоними черешками.
- Квітки – одно-, рідко – двостатеві, білі або рожевато-білі, запашні, з соскоподібними членами оцвітини, по 3-5 у пазухах листків. Цвіте у травні-червні.
- ЛРС – плід – соковита багатолистянка, яка складається з численних червоних ягодоподібних одно- або двонасінних плодиків. Плоди достигають у вересні.
- Насіння – неправильної форми, завдовжки 3-5 мм, з глянцевою оболонкою бурого кольору.
Поширення
Росте на Далекому Сході, у Приморському та Хабаровському краях, на Сахаліні, у змішаних лісах. В Україні трапляється на присадибних ділянках.
Хімічний склад сировини
Плоди містять лігнани (4-5 %). У плодах знайдено до 20 % органічних кислот (лимонна, яблучна, винна та ін.), флавоноїди, антрахінони, сапоніни, вітамін С (до 500 мг %), ефірну олію. У насінні є ефірна (2 %) та жирна (до 33 %) олії.
Біологічна дія та застосування
Настойка лимонника із насіння застосовується як збуджуючий, тонізуючий, стимулюючий ЦНС засіб. З плодів роблять настій. Препарати збільшують соматичну масу тіла, масу м’язів. Протипоказані при безсонні, гіпертонії, органічних захворюваннях серцево-судинної системи.

Рослина – розторопша плямиста –
Silybum marianum (L.) Gaerth.
Родина – айстрові – Asteraceae.
Сировина – насіння розторопші –
Semina silybi.
Дворічна (в культурі однорічна) трав’яниста рослина, заввишки до 1,5 м.
- Листки – чергові, еліптичні, перистолопатеві або перисторозсічені, по краю колюче зубчасті, завдовжки до 80 см, з білими плямами на зеленому тлі.
- Квітки – трубчасті, рожеві або білі; суцвіття – кулеподібні кошики.
- ЛРС – плід – сім’янка з „чубчиком”, яйцеподібної форми, сплющена з боків. Основа сім’янки тупа, верхівка гостра, поверхня гладка, зморшкувата, блискуча або матова. Колір – від чорного до світло-брунатного, іноді з бурим відтінком, часто з плямами.
Поширення
Зустрічається як бур’ян у південних районах України, країн СНД. Культивується.
Хімічний склад сировини
Насіння містить флаволігнани: тип 1,4-діоксану (силібін, силідіанін), тип бензофурану (силікристин та ін.), тип циклогексаноїду (неогіднокарпін), а також до 32 % жирної олії, біогенні аміни, смоли.
Біологічна дія та застосування
З насіння отримують гепатопротекторні препарати – силібор, легалон, карсіл, гепабене.

Рослина – подофіл щитковидний –
Podophyllum peltatum L.
Родина – барбарисові – Berberidaceae.
Сировина – кореневища з коренями подофілу –
Rhizomata cum radicibus podophylli.
Багаторічна трав’яниста рослина, заввишки 25-30 см.
- ЛРС – кореневище – повзуче горизонтальне циліндричне колінчасте червоно-брунатне кореневище, від потовщених вузлів якого відходять м’ясисті, шнуроподібні додаткові корені.
- Стебло – гладеньке, прямостояче, на верхівці несе два листки.
між якими
- Листки – супротивні, довгочерешкові, пальчастоп’яти-семироздільні.
- Квітка – біла, велика (5 см у діаметрі), поникла шести-дев’ятипелюсткова квітка, розвивається на короткій квітконіжці між двома листками. Цвіте на початку червня.
- Плід – достигає у серпні.
Поширення
У дикому стані росте у Північній Америці. Культивується під Москвою та Санки-Петербургом.
Хімічний склад сировини
З сировини одержують глікозидосмолу – подофілін (4-8%), в якій розчинені лігнани (3%). Основними серед них є пожофілотоксин,
·-пельтатин,
·-пельтатин (3%).
Біологічна дія та застосування
Подофілін використовують при папіломатозі сечового міхура та папіломах горлянки, як сильний послаблюючий препарат.
Конділін НСА та подофілотоксин застосовують зовнішньо для лікування конділом. Вони виявляють цитостатичну, антивірусну, муміфікуючи дію.
Лекція 14. Антраценпохідні сполуки. ЛР та ЛРС, які містять антраценпохідні сполуки
Антраценпохідними називаються сполуки, в основі структури яких лежить ядро антрацену різного ступеня окислення, типу сполучення та конденсації мономерних структур.
Відновлені форми антрахінону – антранони, ант рони та оксиантрони легко окислюються навіть киснем повітря при звичайних умовах до антрахінону, тому найбільш поширені та вивчені похідні антрахінону. Відомо більш ніж 200 представників цієї групи.

Будова та класифікація

В залежності від структури вуглеводного ядра, похідні антрацену поділяють на:
1) сполуки, в основі яких лежить одна молекула антраценпохідних (мономери);
2) сполуки, з двома молекулами антрацен похідних (димери).
І. Мономерні похідні антрацену
За ступенем відновлення антрахінонового ядра, ця група поділяється на:
1) відновлені форми – похідні антранолу, антрону та оксіантрону;
2) окислені форми, в основі яких лежить антрахінове ядро.
За розташуванням ОН-груп у молекулі, мономерні антраценпохідні поділяють на:
1) похідні емодину (хризацину), або 1,8-дигідроксиантрахінону, тобто ОН-групи розташовані в обох бензольних кільцях. До них належать: емодин, хризофанол, реїн, алое-емодин та ін.; названі сполуки та їхні похідні діють як проносне;
2) похідні алізарину, або 1,2-дигідроксиантрахінону, тобто ОН-групи розташовані в одному бензольному кільці. До них належать: алізарин, пурпурин, луцидин та ін.; виявляють нефролітичну дію.
Особливу групу мономерних антраценпохідних становлять антрацикліни. За структурою вони мають вуглецевий скелет, в якому ядро антрахінону лінійно з’єднане з шестичленним насиченим карбоциклом.
ІІ. Димерні похідні антрацену
У залежності від типу сполучення, димерні похідні антрацену поділяють на:
1) димерні сполуки, які з’єднані одинарним зв’язком;
2) конденсовані.
Зустрічаються як відновлені, так і окислені форми. Відновлені форми сполучені в димери, як правило, по
·-положенню (хризофанолдіантрон), а окислені по
·- або
·- положеннях (касианін).
Антраценпохідні, що конденсовані, відрізняються від інших химерних сполук тим, що мономерні скелети зв’язані між собою двома одинарними та одним подвійним зв’язками, наприклад у гіперицина.

Поширення та локалізація

Антраценпохідні знайдені у вищих рослинах, лишайниках, грибах, бактеріях, комахах та морських тваринах класу голкошкірих (морські лілії).
Відновлені форми гідроксиантрахінонів – антраноли, ант рони та оксиантрони в природі зустрічаються рідше.
Антрацикліни знайдені в мікроорганізмах – стрептоміцетах.
Похідні антрацену накопичуються в різних частинах рослин, але у великих кількостях частіше за все в листках, плодах, корі, підземних органах.
Антрацен похідні містяться в розчиненому стані в клітинному соку, рідше – у відмерлих частинах рослин.

Фізико-хімічні властивості

Похідні антрацену – кристалічні речовини жовтого, жовтогарячого або червоного кольору. Вільні аглікони розчиняються в ефірі, хлороформі, бензолі та інших органічних розчинниках.і не розчиняються у воді.
Антраглікозиди добре розчиняються в спиртово-водних сумішах, воді, гірше – в етанолі, не розчиняються в бензолі, хлороформі, ефірі. Аглікони та глікозиди добре розчиняються у водних розчинах лугів за рахунок утворення фенолятів.
Гідроксиметилантрахінони забарвлені в жовтий, жовтогарячий або червоний колір. Забарвлення їх у розчинах лугів та концентрованій сірчаній кислоті посилюється.

Біологічна дія та застосування

Біологічна активність антрахінонів дуже різноманітна. Вони являють собою біохімічні носії електронів у живих організмах та ьеруть участь в окислювально-відновних процесах.
Антрахінони групи емодину здатні посилювати перистальтику товстої кишки, що зумовлює їх послаблюючу дію. Проносний ефект виявляється через 10-12 годин після вживання препарату.
Алізаринові похідні марени красильної виявляють спазмолітичну та сечогінну дію, сприяють виведенню з нирок конкрементів. Відновлені форми похідних антрахінону мають виражену протизапальну дію.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять антраценпохідні сполуки

Рослина – крушина вільховидна –
Frangula alnus Mill.
Родина – жостерові – Rhamnaceae.
Сировина – кора крушини –
Cortex frangulae.
Дерево або кущ заввишки до 7 м.
- ЛРС – кора – стовбурів та старих гілок – сірувато-біла, на молодих гілках блискуча, червонувато-брунатна, світло-сіра зі світлими ланцетними поперечними сочевичками або сірими плямами. При легкому зіскоблю ванні зовнішньої частини пробки виявляється червоний нижній шар.
- Листки – обернено яйцеподібні або еліптичні, чергові, цілокраї, завдовжки до 12, завширшки до 6 см, з 6-8 парами другорядних жилок на коротких черешках.
- Квітки – дрібні, довжиною 2,5-3,5 см, двостатеві, по 2-7 у пазухах листків на квітконіжках завдовжки близько 1 см, вузько дзвоникуваті, зеленкуваті. Цвіте в травні-червні.
- Плід – куляста кістянка, спочатку червона, після достигання – фіолетово-чорна, діаметром 7-8 мм, з двома, рідше трьома, двояко опуклими кісточками, з дзьобоподібним вузьким носиком. Плоди дозрівають в липні-серпні.
Отруйна рослина.
Поширення
Зустрічається майже по всій Україні, Білорусі, європейській частині Росії, на Кавказі. Росте по берегах річок, озер, краях боліт, на узліссях; часто зустрічається разом з вільхою на заболочених місцях.
Хімічний склад сировини
Кора крушини містить похідні антрацену (8 %), серед яких глікозиди – диглікозиди глюкофрангуліни А і Б, монозиди – франгуліни А і Б. У свіжій корі похідні антрацену перебувають як у відновленій, так і в окисленій формах. Крім антрацен похідних, сировина містить дубильні речовини (10 %), органічні кислоти, незначну кількість алкалоїдів, похідні оксинафталіну.
Біологічна дія та застосування
Препарати з кори крушини мають послаблюючу дію . З сировини готують сироп, сухий та рідкий екстракти, стандартизований препарат рамніл (не менш як 55 % суми антрахінонових речовин), порошок з кори крушини входить до складу комплексних препаратів вікаїр та вікалін, послаблюючих та проти гемороїдальних зборів та чаїв.

Рослина – щавель кінський –
Rumex confertus Willd.
Родина – гречкові – Rolygonaceae.
Сировина – корені щавлю кінського –
Radices rumicis.
Багаторічна трав’яниста рослина, заввишки 60-129 см.
- ЛРС – кореневище – коротке, багатоголове; корінь товстий, стрижневий, лястий.
- Стебло – прямостояче, борозенчасте, у верхній частині гіллясте.
- Листки – чергові, нижні – довго черешкові, широкі, видовжено-трикутно- яйцеподібні, тупі, завдовжки 15-25, завширшки 6-12 см, з глибокою серцевинною основою, по краях злегка хвилясті, середні та верхні листки видовжено-ланцетоподібні, на коротких черешках, основа черешків з розтрубами. Пластинка листка вкрита жорсткими волосками.
- Квітки – дрібні, малопомітні, зеленуваті, зібрані на верхівках стебел у густі волотеподібні суцвіття. Цвіте в травні-червні.
- Плід – тригранний світло забарвлений горішок, вміщений в оцвітину, що розрослася. Плоди достигають у серпні.
Поширення
Росте в європейській частині країн СНД, у південних районах Сибіру та північних районах Казахстану, зустрічається на Кавказі, в Криму, Середній Азії.
Хімічний склад сировини
Кореневища з коренями містять похідні антрацену (4 %), серед них: емодин, хризофанол, алое-емодин, фісцион, арабінозид емодину. Сировина містить дубильні речовини (12 %), флавоноїдні сполуки, похідні оксинафталіну, органічні кислоти, смоли, вітамін К, ефірну олію, багато оксалату кальцію.
Біологічна дія та застосування
Відвар та порошок з коренів щавлю кінського при внутрішньому застосуванні в малих дозах діє в’яжуче, а у великих – послаблююче та призначається для лікування колітів та ентероколітів.

Рослина – алое дерево видне – Aloё arborescens Mill.
Родина – лілійні – Liliaceae.
Сировина – листя алое дерево видного свіже –
Folia aloes arbores centis recens
Рослина вічнозелена багаторічна сукулентна.
- Стебло – прямостояче, гіллясте заввишки до 4 м.
- ЛРС – листки – завдовжки до 70 см, стеблообгортні, м’ясисті, мечоподібно-видовжені, з верхнього боку увігнуті, з нижнього – опуклі, голі, вкриті восковим нальотом, з шипуватими краями, звичайно зібрані на верхівці стовбура у вигляді розетки.
- Квітки – жовтогарячо-жовті, на тонких квітконіжках.
- Плід – тригранна циліндрична коробочка.
Поширення
Росте в напівпустельних районах Південної та Східної Африки. В Європі культивується кущова форма.
Хімічний склад сировини
Похідні оксиметилантрахінону: алое-емодин (1,66 %), с-глікозид алоїн, що складається з алое-емодинантрону та арабінози, а також глікозид антрону та арабінози.
Біологічна дія та застосування
Із свіжих листків алое отримують препарати біогенних стимуляторів за В.П. Філатовим. Ці речовини утворюються в листках алое, які витрумують при зниженій температурі у темряві, в результаті адаптації тканин до несприятливих умов.
Препарати біогенних стимуляторів – екстракт алое рідкий для ін’єкцій, екстракт алое рідкий, таблетки алое виявляють імунодулюючу, бактерицидну, протизапальну дію. Застосовують в офтальмології, хірургії, гастроентерології, дерматології та ін.
Комплексний препарат лінімент алое виявляє репаративну дію при опіках. Сік алое входить до складного препарату алором, який використовується для лікування артритів, міозитів, радикулітів як протизапальний, антисептичний та анальгетичний засіб.
Сік алое із свіжозібраних листків, консервований 95% етанолом та хлорбутанол гідратом, виявляє послаблюючу, протизапальну та бактерицидну дію. Використовують внутрішньо (в гастроентерології) та зовнішньо для лікування гнійних ран, опіків, захворювань шкіри.

Рослина – ревінь тангутський –
Rheum tanguticum Maxim.
Родина – гречкові – polygonaceae.
Сировина – корені ревеню – radices rhei.
Дуже велика, багаторічна трав’яниста рослина.
- ЛРС – кореневище – великих розмірів, коротке, широке, з кількома великими, циліндричними або конусоподібними коренями. Навесні від коренища відростає кілька листків.
- Стебло – високі, 2-3 м; товсті, порожнисті, мало розгалужені, з невеликою кількістю дрібних листків та великими волотями квіток. З 3-4 року рослина щорічно випускає одне або кілька стебел, які восени відмирають.
- Листки – на черешках, у довжину досягають 1,5 м; пластинка листка п’яти – семилопатева, з більш або менш глибокими надрізами.
- Квітки – малопомітні дрібні квітки, які виходять з пазух листків.
- Плід – бура сім’янка.
Поширення
Батьківщина ревеню тангутського – гірські ліси центрального Китаю. На території України його культивують як лікарську рослину.
Хімічний склад сировини
Корінь ревеню містить дві групи природних речовин, що зумовлюють його лікувальні властивості: антрацен похідні сполуки та дубильні речовини.
Гідроксиметилантрахінони знаходяться в сировині в глікозидній формі у вільному стані. Представлені вони хризофанолом; реїном та їх глікозидами. Вільні та зв’язані гідроксиметилантрахінони зустрічаються в окисленій та відновленій формах у вигляді мономерів, а також димерів. (не менше 31). Крім гідроксиметилантрахінонів, у сировині містяться дубильні речовини, які гідролізуються (12 %), а також смоли, полісахариди та ін.
Біологічна дія та застосування
Препарати ревеню застосовуються як проносні або в’яжучі засоби. В малих дозах (0,05
· 2,0 г) ревінь призначають як в’яжучий засіб, що зменшує перистальтику кишечника. Застосовують такі препарати ревеню: порошок ревеню, таблетки ревеню, екстракт ревеню сухий.

Лекція 15. Ксантони. ЛР та ЛРС, які містять ксантони
Класифікація

Ксантони поділяють на:
1) власне ксантони; 2) фураноксантони; 3) пірано- і дигідропіраноксантони; 4) дипіраноксантони; 5) ксантолігноїди.

Власне ксантони
Ксантони – похідні дибензо-
·-пірону, в яких замісниками бувають окси-, алкокси-, алкільні групи, С- та О-глікозильні залишки й атоми хлору. За кількістю радикалів, ксантони поділяють на: моно-, ди-, три-, тетра-, пента-, гекса-, гепта- і октазаміщені.
Монозаміщені ксантони зустрічаються в родині клузієві (звіробійні). Це три сполуки: 2-оксиксантон, його метиловий ефір та 4-оксиксантон.
Дизаміщені ксантони зустрічаються у вільному стані тільки в родині клузієві. Вони звичайно заміщені гідроксильними та метоксильними групами в положеннях 1 і 5 або 1 і 7. Їх налічується понад 20 сполук.
Тризаміщені ксантони знайдені в родинах тирличеві, клузієві, китяткові у вигляді агліконів або D-глікозидів, цукрова частина яких представлена монозою (
·-D-глюкопіранозою) або біозами (примверозою та рутинозою). Відомо близько 60 речовин цієї підгрупи.
Тетразаміщені ксантони знаходяться в родинах тирличеві – тип заміщення 1,3,7,8 та 1,3,5,8; клузієві – тип заміщення 1,3,6,7; 1,3,5,6 та 1,3,4,5. По одній сполуці знайдено в родинах Lythraceae та Fabaceae. Вони часто глікозильовані D-глюкозою, примверозою або рутинозою і являють собою О-глікозиди.
Пентазаміщені ксантони становлять найбільшу за кількістю групу. Вони поширені в родинах тирличеві, клузієві, бобові та ін. Для тирличевих характерні такі типи заміщення: 1,2,3,6,7; 1,2,3,4,5; 1,3,5,6,7. Глікозильні залишки з’єднані з агліконом як О-, так і С-типом з’язку.
Мангіферин – один з найпоширеніших у природі ксантонів. Накопичується в значній кількості в листі манго. У траві та коренях солодцю з родини бобових, знайдені власне ксантони, основним з яких є глікозид мангіферин та його похідні: глюкомангіферин і глюкоізомангіферин. Сполуки виявляють значну противірусну дію. Мангіферин стимулює ЦНС, у великих дозах діє кардіотонічно та діуретично; виявляє антибактеріальну і протизапальну активність.
Гексазаміщені ксантони знаходяться в родині клузієві. Заміщення гідроксильними, метоксильними та ізопренильними радикалами відбувається в положеннях 1,2,3,5,6,7.
Гекта і октазаміщені ксантони виявлені досі лише в лишайниках.
Фураноксантони бувають лінійні та ангулярні. Вони знайдені у нижчих рослинах, у род. Aspergillus, клас грибів Ascomycetes. Серед вищих рослин знайдені в Allanblackia floribunda, род. Clusiaceae.
Пірано- та дигідропіраноксантони можна розділити на групи: моно-, ди-, три-, тетра- і пентазаміщені піраноксантони. Як і фураноксантони, вони бувають лінійними й ангулярними. Сполуки з родини дипіраноксантонів вивчені недостатньо. Сахарний залишок у молекулах пірано- та дипіраноксантонів представлений тільки
·-глюкозою.
Ксантолігноїди вилучені тільки з рослин родини клузієві. Наприклад, кількорин отриманий з коренів звіробою звичайного, гадензин А – з тропічної рослини Vismia guaramiranga.

Поширення, локалізація та біологічна функція

Вивчення ксантонів пов’язане з родинами тирличеві та клузієві, де вони переважно містяться. Ксантони виявлено також у рослинах з родин тутові, китяткові, логанієві, аспідієві, бобові, ірисові, сумахові тощо.
Локалізуються кантони в різних частинах рослин: квітках, плодах, листі, стеблах, коренях, деревині.
Вважають, що ксантони беруть участь в окислювально-відновних процесах, виконують захисні функції при інфікуванні рослин.
Біологічна дія та застосування
Ксантони з заміщенням у положеннях 1,3,5,8 мають антивірусні властивості; у 1,3,7,8 виявляють протитуберкульозну дію. Ксантони з замісниками в 1,6 та 1,3 положеннях є інгібіторами саркоми; ксантони тризаміщені в 1,3,8 положеннях діють як протигрибкові засоби.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять ксантони

Рослина – звіробой плямистий –
Hypericum maculatum Grantz.
Родина – клузієві – Clusiacaeae.
Сировина – трава звіробою плямистого –
Herba hyperici maculate.
Багаторічна трав’яниста рослина, заввишки 30-60 см.
- Стебло – прямостояче, голе, чотигранне, з чотирма поздовжніми гострими ребрами.
- Листки – супротивні, цілокраї, коротко черешкові, овальні, з розсіяними прозорими крапками.
- Квітки – правильні, двостатеві, зібрані у вузьку китицю. Чашолистики по краю без залозистих рисочок. Пелюстки жовті, з чорними крапками по по краю. Цвіте у червні-серпні.
- Плід – коробочка.
Поширення
Росте по всій території України, окрім південних районів, у лісах, на галявинах, берегах річок, сухих луках.
Хімічний склад сировини
Сировина містить ксантони та лігнаноксантони: кількорин, макулатоксантон, катехіни; флавоноїди – кверцитрин (0,13%), рутин, кверцетин, гіперон; астрахінони – гіперицин, псевдогіперицин; дубильні речовини (3-8%), ефірну олію, до складу якої входить
·- і
·-пінен, міоцен, лімонен, гумулен та ін.
Біологічна дія та застосування
Настій трави застосовують як бактерицидний та протистоцидний засіб.

Рослина – золототисячник звичайний –
Centaurium erythraea Rafn.
Родина – тирличеві – Gentianaceae.
Сировина – трава золототисячника –
Herba centaurii.
Дворічна (рідше одно
·трирічна) трав’яниста рослина, заввишки до 35-49 см.
- Листки – стеблові листки супротивні, сидячі, видовжено-ланцетні, завдовжки близько 3 та завширшки 1 см, з трьома-п’ятьма добре помітними жилками. Прикореневі листки зібрані в розетку, оберненояйцеподібні, з п’ятьма жилками, завдовжки близько 4, завширшки 2 см.
- Квітки – правильні, двостатеві, довжиною до 1,5 см, темно-рожеві, з цвяхоподібними п’ятиматочковим віночком, зібрані в густу волоть.
- Плоди – багатонасінні коробочки.
- Насінини – дрібні, неправильно-округлі, сітчастоямчасті, брунатні.
Поширення
Росте на сухих луках, галявинах, узліссях та степових схилах по всій території України, Росії, на Кавказі.
Хімічний склад сировини
Переважають гексазаміщені ксантони: 1,6,8-тригідрокси-3,5,7-триметоксиксантон, 1,8-дигідрокси-3,5,6,7-тетраметоксиксантон тощо; монотерпенові глікозиди, серед яких головним є іридоїд генціопікрин, а також генціопікрозид, сверциамарин, амарогенцин. Агліконом сверциамарину є еритроцентаурин. Доведена присутність ефірної олії, флавоноїдів (апіїн, лютеолін, апігенін, скутеляреїн та ін.), фенолокислот, олеїнової кислоти, нікотинаміду. Виділені моно терпенові алкалоїди генціанін, генціамін, генціанідин.
Біологічна дія та застосування
Настій застосовується як гіркота для збудження апетиту, покращення травлення їжі при зниженій секреції шлункового соку й посилення перистальтики кишок. Трава золототисячника входить до складу апетитних та шлункових чаїв.

Рослина – солодушка альпійська –
Hedysarum alpinum L.
Родина – бобові – Fabaceae.
Сировина – трава солодушки –
Herba hedysari.
Багаторічна трав’яниста рослина, заввишки до 1 м.
- Стебло – прямостояче, розгалужене.
- Листки – складні, непарноперисті, чергові.
- Квітки – рожево-фіолетові, зібрані в пазушні багатоквіткові китиці.
- Плід – багато насіннєвий біб з перетяжками.
Рослина отруйна.
Поширення
Зустрічається на півночі Росії від Кольського півострова до Далекого Сходу. Промислові зарості знаходяться у лісостеп ній зоні Читинської області. Росте уздовж річок, на вологих узліссях. Місцями утворює солодушкові луки.
Хімічний склад сировини
Трава солодушки містить кантони, серед яких є мангіферин (0,8-1,92 %), ізомангіферин (0,05-0,07 %), глюкомангіферин, глюкоізомангіферин. Окрім цього, знайдені флавоноїди – полістахозид, гіперозид, хедізирид; кумарини, дубильні речовини, сліди алкалоїдів.
Біологічна дія та застосування
На основі мангіферину одержують препарат алпізарин, який застосовують у вигляді таблеток і мазі для лікування герпесу та інших вірусних захворювань. Східна медицина широко використовує корені солодушки як загально-зміцнюючий засіб.

Лекція 16. Флавоноїди
Флавоноїди – це біологічно активні речовини, в основі яких лежить дифеніл пропановий фрагмент, із загальною формулою С6 – С3 – С6. Назва походить від лат. „flavus” – „жовтий”, тому що перші виделені флавоноїди мали жовте забарвлення.

Будова та класифікація

Молекула флавоноїда складається з двох фенольних залишків (кільця А і В), з’єднаних пропановою ланкою, тому їх можна розглядати як похідні фенілпропаноїдів.
Флавоноїди мають різне положення фенольних радикалів у пропановому фрагменті. За цією ознакою їх поділяють на три основні групи:
1) еуфлавоноїди;
2) ізофлавоноїди;
3) неофлавоноїди.
І. Еуфлавоноїди
Еуфлавоноїди або власне флавоноїди, або справжні флавоноїди, в яких кільце В приєднане по С-3 положенню пропанового ланцюга. Якщо з кільцем А конденсується гетероцикл пірану, то утворюється флаван (фенілбензопіран). Окислений флаван має у складі молекули
·-пірон.
За ступенем окислення пропанового фрагмента та величиною гетероциклу, еуфлавоноїди можна розділити на 10 класів.
Похідні флавану: 1) флаван-3-ол (катехін); 2) флаван-3,4-діол (лейкоантоціанідин); 3) антоціанідин; 4) флаванон; 5) флаванонол; 6) флавон; 7) флавонол; 8) клас ауронів, які мають п’ятичленний гетероцикл, можна розглядати як похідні 2-бензиліденкумарона; 9) халкони та 10) дигідрохалкони – це флавоноїди з відкритим пропановим фрагментом.
Флавоноїди можуть конденсуватися між собою і з іншими фенольними сполуками: фенолкарбоновими та оксикоричними кислотами, лігнінами, а також з ізопреноїдами, алкалоїдами та ін.
Поряд з моно мірними флавоноїдами, в літературі описані: природні димери (біфлавоноїди), олігомери, що побудовані з залишків лейкоантоціанів або антоціанів, та полімери (конденсовані таніни).
ІІ. Ізофлавоноїди
Ізофлавоноїди, кільце В приєднане до другого вуглецевого атома пропанового фрагмента.
В основі класифікації ізофлавоноїдів, лежить ступень окислення пропанового фрагмента та характер гетероциклу. Поділяють на : 1) прості; 2) конденсовані.
До простих ізофлавоноїдів належать: ізофлавани, ізофлаванони, ізофлавони, ізохалкони.
До конденсованих ізофлавоноїдів належать: куместани, птерокарпани, ротеноїди тощо.
ІІІ. Неофлавоноїди
Неофлавоноїди містять кільце В по С-1 положенню пропанового ланцюга.
Серед неофлавоноїдів зустрічаються підкласи флавану, флавону, халкону. Внаслідок заміщення С-4 положення замість
·-пірону, в групі трапляються сполуки з
·-піроновим гетероциклом.

Характеристика флавоноїдних глікозидів
Флавоноїди рідко зустрічаються у вигляді агліконів. Більшість флавоноїдів представлені глікозидами. Перевага заміщення будь-якого положення залежить від структури аглікону. Так, наприклад, у флавонів заміщення відбувається в положенні С-7, рідше – в С-3, С-4; у глікозидів – в С-6, С-8. У флавоноїдів звичайно замісники приєднані в положенні С-3 або С-7.
Залишки сахарів представлені D-глюкозою, D-галактозою, D-ксилозою, L-рамнозою, L-арабінозою, D-глюкуроновою кислотою, рідко D-галактуроновою кислотою.
Здебільшого у флавоноїдних глікозидах вуглеводний залишок зв’язаний з агліконом напівацетальним зв’язком через атом кисню. О-глікозиди, в залежності від кількості та положення сухарних залишків, можуть бути: монозидами, біозидами, диглікозидами, тріозидами, а вуглеводна частина – лінійною та розгалуженою.
Сахар може бути приєднаний до аглікону С-зв’язком, утворюючи С-глікозиди, або глікофлавоноїди. Найчастіше вуглевод заміщує С-6, С-8 або С-6 і С-8. У С-глікозидах зустрічається D-глюкоза, рідше D-галактоза, D-ксилоза, L-рамноза та L-арабіноза.

Біосинтез

Біосинтез флавоноїдів перебігає змішаним шляхом. Кільце А і пропановий фрагмент утворюються ацетативним шляхом, кільце В – через шикімову кислоту.
Утворення кільця В флавоноїдів
Шикімова кислота > 5-Фосфошикімова кислота > 3-Енолпірувілшикімат-5-фосфат > Хорізмова кислота > Префенова кислота > Тірозин > n-Кумарова кислота.

Поширення, локалізація та біологічні функції у рослинах

Флавоноїди містяться мало не в усіх рослинах, зустрічаються у мікроорганізмах та у комах.
Найбагатші на флавоноїди родини Fabaceae, Polygonaceae, Asteraceae, Rosaceae. Накопичуються вони здебільшого в квітках, листках, менш – в стеблах, кореневищах, коренях. Вміст їх коливається від 0,1 до 20 % (наприклад, в пуп’янках софори японської) та змінюються залежно від фази вегетації рослини. Максимальна кількість флавоноїдів спостерігається під час цвітіння, потім їх стає менше. Неабияке значення мають зовнішні фактори: рослини тропічні та високогірні містять більше флавоноїдів; тому вважається, що кількість їх залежить від інтенсивності сонячного світла та висоти над рівнем моря.
Глікозиди містяться в тканинах активного росту (листках, пуп’янках, квітках), аглікони – у здерев’янілих тканинах (кора, корка).
Флавоноли становлять 40 % від усіх флавоноїдів. Рутин виявлений більш як у 70 видах, які відносяться до 34 рослин; кверцетин – більш як у 400 видах.
Антоціанідини впливають на колір квіток, плодів, а також листя. У природі відомо 22 аглікони антоціанідинів, але дуже поширені лише пеларгонідин, дельфіні дин, ціанідин.
Халкони та аурони легко виявити в пелюстках квіток – під дією парів аміаку їх колір змінюється з жовтого на червоний. Їхне поширення обмежене дев’ятьма родинами.
Більшість флавоноїдів розчиняються в клітинному соку рослин та знаходяться в хлоропластах.
Флавоноїди є типовими рослинними барвниками, що відіграють роль фільтрів та захищають тканини рослини від ультрафіолетового проміння, запобігають руйнуванню хлорофілу.

Фізико-хімічні властивості

Флавоноїди – кристалічні сполуки з певною температурою топлення. Катехіни, лейкоантоціанідини, флавани, ізофлавани, флаванони, флаваноноли – безбарвні кристали; флавони, флавоноли, халкони, аурони – жовті або жовтогарячі. Антоціани змінюють колір в залежності від рН-середовища: в кислому – вони мають відтінки червоного кольору, в лужному – синього.
Аглікони флавоноїдів розчиняються у діетиловому ефірі, ацетоні, спиртах, практично нерозчинні у воді. Глікозиди флавоноїдів розчиняються у розбавлених спиртах, гарячій воді.
Флаваноли (катехіни) оптично активні. Так, катехін існує в чотирьох ізомерах, які відрізняються напрямком, кутом обертання та біологічною дією.
Флаванони і флаваноноли – лабільні сполуки. Під дією реагентів, які мають окислюючи властивості, вони можуть переходити відповідно в халкони та лейкоантоціанідини.

Біологічна дія та застосування

Флавоноїди містять у молекулі реакційно здатні фенольні радикали та карбонільне угрупування. Завдяки цьому вони беруть участь у різноманітних метаболічних процесах, що обумовлює їхню біологічну активність. До важливіших видів фармакологічної дії належать:
1) Р-вітамінна, тобто біофлавоноїди позитивно впливають на стан капілярних судин: підвищується їхня стійкість, збільшується еластичність та пропускна здатність;
2) діуретична, яка притаманна як чистим флавоноїдам, так і ЛРС;
3) кардіотонічна та гіпотензивна активність;
4) спазмолітична (перш за все впливають на гладенькі м’язи кровоносних судин);
5) антиоксидантна, протирадіаційна.
Флавоноїди діють на травний тракт, печінку, матку, виявляють проти виразковий, ранозагоювальний, протипухлинний ефект тощо.
Фармакологічна дія флавоноїдів залежить від їхнього класу. Для ізофлавоноїдів характерна естроген на, для катехінів – в’яжуча та протизапальна дія на слизові оболонки; флавони викликають спазмолітичний, гіпотензивний, бактерицидний ефект. Як спазмолітики діють також халкони, флавони (ліквіритин), флавоноли (кверцетин, рутин), флавони (апігенін). Помірну протипухлинну дію виявляють лейкоантоціанідини – пеларгонідин, дельфінідин, ціанідин.

Лекція 17. ЛР та ЛРС, які містять флавоноїди
Рослина – волошка синя –
Centaurea cyanus L.
Родина – айстрові – Asteraceae.
Сировина – квітки волошки –
Flores centaureae cyani.
Одно- або дворічна трав’яниста рослина.
- Стебло – тонке, гіллясте, заввишки до 30 см.
- Листки – стеблові листки сидячі, цілокраї, нижні й серединні ліроподібнорозсічені, верхні – лінійні, опушені.
- ЛРС – квітки – в кошиках діаметром до 4 см. Обгортка із черепичастоприлягаючих один до одного листочків. Крайові квітки безстатеві, сині, завдовжки до 2 см, лійкоподібні, нерівно зубчасті; з 5-8 глибоконадріаними ланцетоподібними частками відгину і трубчастою основою завдовжки до 6 см; внутрішні – двостатеві, фіолетові, трубчасті, менші за крайові.
- Плід – сім’янка.
Поширення
Росте по всій території України в посівах ярих та озимих культур, на трав’янистих та забур’янених місцях.
Хімічний склад сировини
Квітки містять антоціани (0,6-1%) – ціанін (ціанідин 3,5-диглікозид), похідні пеларгонідину; флавони – диглюкозид апігеніну, лютеолін; флавоноли – кверцетин-глюкозид, кверцетин-7-рутинозид, рутин, а також сапоніни, кумарин цикорин, смолисті й пектинові речовини, алкалоїди
Біологічна дія та застосування
Настій – легкий сечогінний засіб, використовується при захворюванні нирок, сечового міхура. Діє також жовчогінно, протизапально, дезинфікуюче.

Рослина – горобина чорноплідна –
Aronia melanocarna (Michx.)
Родина – розові – Rosaceae.
Сировина – плоди горобини чорноплідної свіжі –
Fructus aroniae melanocaprae recentes.
Листопадний кущ від 0,5 до 2 м заввишки.
- Листки – чергові, черешкові, еліптичні або обернено яйцеподібні, загострені, по краю пилчасті, зверху – темно-зелені, зісподу – світліші.
- Квітки – двостатеві, правильні, п’ятипелюсткові, білі або рожеві, у щитковидних суцвіттях.
- ЛРС – плід – кулястий, чорний, соковитий, яблукоподібний, на верхівці із залишками оцвітини, діаметром 6-15 мм. Плоди достигають у серпні-вересні.
Поширення
Походить з Північної Америки. В Україні вирощують як плодову, лікарську та декоративну культуру.
Хімічний склад сировини
Плоди містять ціанідин та його глікозиди, фенолокислоти (5-6%), флавоноїди – рутин, кверцетин, гесперидин, катехіни; пектинові речовини (2,5 %); аскорбінову кислоту (110 мг %), значну кількість йоду (5-6 мкг/100 г), а також нікотинову, фолієву кислоти, рибофлавін, токоферол, каротиноїди, ліофільні речовини (ліпіди, віск, парафіни).
Біологічна дія та застосування
Свіжі плоди та сік використовують для профілактики Р-вітамінної недостатності. Вони корисні також хворим на гіпертонію.
Ліпофільні речовини входять до складу препарату аромелін репаративної дії.

Рослина – цмин пісковий –
Helichrysum arenarium (L.) Moench.
Родина – айстрові – Asteraceae.
Сировина – квітки цмину піскового –
Flores helichrysi arenarii.
Багаторічна трав’яниста рослина з білим повстяним опушенням.
- Стебла – прямостоячі або висхідні, заввишки 15-29 см, біля суцвіть – гіллясті.
- Листки – почергові, цільні, цільнокраї: нижні – видовжено-оберненояйцеподібні, поступово звужуються в черешок, середні й верхні – сидячі, ланцетні.
- ЛРС – квітки – дрібні, зібрані в кулясті кошики, що утворюють густий щиток. Крайові квітки жіночі, трубчасті, ниткоподібні. Серединні – двостатеві, трубчасті, з п’ятизубчастим віночком. Обгортки кошиків черепи часті, листочки лимонно-жовті, рідше – жовтогарячі.
- Плід – сім’янка.
Поширення
Степові райони європейської частини СНД, Середньої Азії, Південного Сибіру. Росте по всій території України в соснових лісах на пісках, степових схилах.
Хімічний склад сировини
Флавоноїди (6,5%) представлені флаваном нарингеніном та його глікозидами – саліпурпозид, ізосаліпурпозид та геліхризин; серед флавонів переважають апігенін та його 5-глікозид; флавонольна група складається з похідних кемпферолу.
У суцвіттях містяться ряд похідних фталевого ангідриду: 5,7-діоксифталід, 5-метокси-7-оксифталід та 5-метокси-7-глюкозидфталід.
У сировини виявлено: дубильні речовини, ефірну олію, кумарини, стероли, смоли, органічні кислоти, слизи, каротиноїди.
Біологічна дія та застосування
Жовчогінний засіб. Посилює секрецію шлунка та підшлункової залози. Використовують настій, сухий екстракт, збори, препарат фламін.

Рослина – пижмо звичайне –
Tanacetum vulgare L.
Родина – айстрові – Asteraceae.
Сировина – квітки пижма –
Flores tanaceti.
Багаторічна трав’яниста рослина.
- Стебло – у верхній частині гіллясте.
- Листки – перисторозсічені, в контурі видовжені.
- ЛРС – квітки – темно-жовті, трубчасті; крайові – маточкові, серединні – двостатеві, розміщені на голому пласкому квітколожі, оточеному загальною обгорткою з черепичасто розміщених, сіро-зелених ланцетних, з пилчастими краями, листочків. Кошики напівкулясті, діаметром 6-8 мм, зібрані в щитковидні суцвіття. Запах сильний, камфорно-хвойний.
Поширення
Росте майже на всій території України по берегах річок, серед чагарників, на сухих луках, узліссях.
Хімічний склад сировини
Флавоноїди (2,5%) представлені похідними апігеніну, акацетину, лютеоліну; є також алкалоїди, дубильні речовини, органічні кислоти. Ефірна олія (2%) містить терпеноїди туйон, ізотуйон, борнеол,
·- і
·-пінени. Гіркий смак обумовлений сесквітерпеновими лактонами – танацетін та ін. Хемотипи пижма відрізняються хімічним складом ефірної олії та вмістом тритерпеноїдів.
Біологічна дія та застосування
Препарати пижма посилюють секрецію жовчі, тонізують органи травлення, збільшують амплітуду серцевих скорочень, уповільнюють ритм серця, підвищують артеріальний тиск. Порошок квіток використовують як антигельмінтний засіб; препарат танацехол при гепатиті, ентероколіті, гастриті із зниженою кислотністю. Препарати викликають приплив крові до органів малого тазу, що може викликати викидень у вагітних жінок.

Рослина – глід криваво-червоний –
Crataegus sanguinea Pall.
Родина – розові – Rosaceae.
Сировина – плоди глоду –
Fructus crataegi.
Квітки глоду – Flores crataegi.
Високий кущ, рідше деревце з прямими пазушними колючками.
- Листки – почергові, з прилистниками, короткочерешкові, оберненояйцеподібні, з клиновидною основою, більш або менш глибоко лопатеві, з велико зубчастим краєм.
- ЛРС – квітки – правильні, з подвійною оцвітиною, яка складається з п’яти довгасто-трикутних, трикутних або вузьких ланцетних зеленкуватих чашолистків та п’яти овальних бурувато або жовтувато-білих пелюсток; зібрані у білі щітки; квітконіжки голі або слабкоопушені, завдовжки до 35 мм.
- ЛРС – плоди – яблуко-подібні, кулясті або еліпсоїдальні, тверді, зморшкуваті, завдовжки 6-14, завширшки 5-11 мм, зверху з кільцевим випинанням, утвореним чашолистками, що зсохлися. М’якоть плодів містить 1-5 здерев’янілих кісточок. Колір плодів від жовтогарячого та бурувато-червоного до темно-бурого.
Поширення
Росте по всій території України в підліску мішаних та листяних лісів, на узліссях, лісових галявинах, на схилах берегів та боліт.
Хімічний склад сировини
Квітки містять флавоноїди (0,5-2,5%). Відомо 25 флавоноїдів, важливішими є гіперозид (0,7%), С-глікозид вітексин та його О-глікозиди: 4-рамнозид, 4'-рутинозид та ін. С-глікозиди домінують у листках. У квітках синтезуються біозиди, ді- та олігоглікозидилейкоантоціанідинів, інші похідні флавану – (
·) або (+) –епікатехіни, (+) –катехін, олігомери дегідрокатехіну, є ефірна олія.
Плоди містять сполуки подібні до тих, що локалізуються у квітках, але переважають, крім гіперозиду, епікатехіни, олігомери лейкоантоціанідинів. Склад їх залежить від ступеня стиглості плодів. Це стосується такоє антоціанів, пектинів, аскорбінової кислоти.
Загальним для обох видів сировини є вміст тритерпеноїдних кислот – урсоловлї, олеїнової, кратегової, акантової тощо. Середній їх вміст у квітках 0,1-0,3 %, у плодах – 0,3-0,5 %.
Біологічна дія та застосування
Галенові препарати виявляють кардіотонічну, гіпотензивну, седативну, спазмолітичну дію. Препарати глоду посилюють кровообіг у коронарних судинах серця та судинах мозку, усувають тахікардію та аритмію.
При спазмах судин настойка квіток значно ефективніша за екстракт плодів, який застосовують частіше за все при гіпертонії. Рідкий екстракт плодів входить до складу кардіовалену. З плодів глоду зігнуточашечкового виготовляють кратезид. Рідкий екстракт квіток входить до складу препаратів кардіофіт, біовіталь, геровітал, які мають гіпотензивні та седативні властивості; фітулвент – репаративної, жовчогінної, антисептичної, седативної дії.

Рослина – звіробій звичайний –
Hypericum perforatum L.
Родина – звіробійні (клузієві) – Hepericaceae (Clusiaceae)
Сировина – трава звіробою –
Herba hyperici.
Багаторічна трав’яниста рослина.
- Стебло – прямостояче, голе, вгорі розгалужене, круглясте, заввишки 30-60 см.
- Листки – супротивні, сидячі, видовжено-овальні, тупі, цілокраї, гладкі, розсіяні по листовій пластинці, з просвітчастими крапчастими залозками.
- Квітки – правильні, двостатеві, п’ятипелюсткові, зібрані в щиткоподібну волоть. Пелюстки золотаво-жовті, видовжено-овальні, з чорними крапками.
- Плід – коробочка
- Насіння – дуже дрібне, буре.
Поширення
Рідко утворює зарості, частіше росте смугами уздовж галявин сухих хвойних лисів або куртинками по сухих луках, лісових галявинах й порубках, серед кущів та на сухих схилах гір.
Поширений у лісовій, лісостеповій зонах по всій європейській частині СНД, в Україні, горах Середньої Азії та Західного Сибіру, але не заходить далеко на Північ.
Хімічний склад сировини
Трава містить різноманітні БАР. Флавоноїди (5-6%) представлені переважно флавонолами: гіперозид (0,3-0,7 %), рутин, кверцетин, мірицетин, лейкоантоціанідини та антоціаніни. Ізольовані біфлавоноїди: аментофлавон, біапігенін.
Основними компонентами ефірної олії (0,2-1 %) є аліфатичні вуглеводні, моно- і сесквітерпени.
У свіжих квітках звіробою звичайного є специфічне похідне флороглюцину – гіперфорин, який має бактерицидну дію, але речовина під час сушіння руйнується.
Біологічна дія та застосування
Настій і відвар мають в’яжучу, протимікробну, кровоспинну та протизапальну дію.
Препарати звіробою – настойка, новоіманін – діють антибактеріально. Рослина входить до складу комплексних препаратів: поліфітол, гербогастрін, фітоліт, фітулвент, армон та збору арфазетин.

Рослина – бузина чорна –
Sambucus nigra L.
Родина – жимолостеві – Caprifoliaceae.
Сировина – квітки бузини чорної –
Flores sambuci nigrae.
Великий гіллястий чагарник заввишки 3-6 м.
- Стовбури – старі – з попелясто-бурою тріщинуватою корою, молоді гілки – с сіро-бурою корою та жовтуватими сочевичками.
- Листки – супротивні непарноперисті, з 5-7 видовжено-яйцеподібними гостропилчастими листочками.
- ЛРС – квітки – дрібні, правильні, двостатеві, з ледве помітною п’ятизубчастою спайнолистною чашечкою та віночком з 4-5 пелюстків, які зрослися біля основи, діаметром до 5 мм, зав’язь напівнижня, тригніздна. Жовтувато-білі квітки зібрані у щитковидні суцвіття. Цвіте у травні-червні.
- Плід – чорно-фіолетова куляста кістянка. Плоди достигають у серпні-вересні.
Поширення
Зустрічається в європейській частині СНД, на Кавказі, в лісах, по чагарниках, на лісових порубках, вологих ущелинах, на грунті з надмірним зволоженням. Росте частіше за все групами. Подекуди розводять як декоративну культуру.
Хімічний склад сировини
Квітки містять флавоноїди (до 1,8 %), серед них рутин (близько 0,3 %), похідні кверцетину, кемпферолу, астрагалі ну, антоціанідини, ціаноглікозид самбунігрин (близько 0,1 %), який розпадається на бензальдегід, синильну кислоту та глюкозу. Спостерігається різноманітний склад фенол карбонових кислот (n-кумарова, хлорогенова, кавова та її глюкозид, глюкозид ферулової кислоти), серед амінів – етиламін, ізобутиламін, холін, є дубильні речовини, слиз, аскорбінова кислота.
Біологічна дія та застосування
Квітки бузини мають потогінні, протизапальні, сечогінні, м’які відхаркувальні властивості. Настій використовують при простудних захворюваннях, хронічному бронхіті, у гінекології.

Рослина – липа серцелиста –
Tilia cordata Mill.
Родина – липові – Tiliaceae.
Сировина – квітки липи – Flores tiliae.
Дерево з гіллястою кроною.
- Стовбур – має чорну, глибокотріщинувату кору
- Листки – черешкові, серцеподібні, з видовжено-загостреною верхівкою, темно-зелені, голі, пилчасті, у кутах жилок – пучки волосків.
- ЛРС – квітки – жовто-білі, зібрані у напівзонтик, головна вісь зростається в нижній половині з середньою жилкою листоподібного прицвітка – летючки. Приквіткові листки видовжено-ланцетоподібної форми, з притупленою верхівкою, завдовжки близько 6 см, з цільним краєм, світло-зеленого кольору.
- Плід – кулеподібний, сухий, однонасінний горішок.
Поширення
Липа серцелиста зустрічається в Україні, європейській частині СНД та Західному Сибіру.
Хімічний склад сировини
Квітки містять значну кількість флавоноїдних сполук (1 %), представлених флавонами, флаванонами, флавонолами. З флавонів ідентифікований акацетина-7-глюкозид (тіліанін), з флавонолів – похідні кемпферолу (тілірозид) та кверцетину, гербацетин, з флаванонів – рутинозид гесперетину.
У складі ефірної олії (0,05 %) фарнезол, вуглеводні, 2-феніл-етанол, монотерпеноїди. Слиз містить до 40 % уронових кислот. Вміст дубильних речовин та їхнії попередників – лейкоантоціанів – до 2 %.
Біологічна дія та застосування
Настій – потогінний, обволікаючий, протизапальний, сечогінний засіб, підвищує згортання крові. Народна медицина рекомендує при подагрі, неврозі, діабеті.

Рослина – золотушник звичайний –
Solidago virgaurea L.
Родина – айстрові – Asteraceae.
Сировина – трава золотушника –
Herba solidaginis.
Багаторічна трав’яниста рослина
- Стебла – прямостоячі або висхідні, переважно прості, заввишки 30-60 см.
- Листки – прикореневі та стеблові – яйцеподібні або еліптичні, тупі, з краю пилчасті, до основи звужені в крилаті черешки; серединні та верхні стеблові листки – еліптичні або овальні, сидячі.
- Квітки – плідні, в кошиках, що утворюють волотеподібне або китицеподібне суцвіття. Кошики дрібні, зеленого кольору, до 3-4 мм завдовжки, в однобоких китицях, зібраних у волоть; обгортка двотрирядна, блідо-зелена; крайові квітки – язичкові, серединні – трубчасті, золотаво-жовті.
- Плід – сім’янка.
Поширення
Золотушник звичайний росте на узліссях, у лісах, чагарниках, кам’янистих відслоненнях по всій території України.
Хімічний склад сировини
Трава містить флавоноїди: кемпферол, кверцетин та їх глікозиди – астрагалін, рутин. На активність впливають сапоніни (близько 1,5%), агліконами яких є олеїнова та полігалова кислоти. Стандартизують сировину за вмістом фенольного диглікозиду лейокарпозиду. В траві є також дубильні речовини (10%), еефірна олія, дитерпени, нікотинова та аскорбінова кислоти.
Біологічна дія та застосування
Препарати золотушника мають сечогінні, жовчогінні, в’яжучі, антибактеріальні та протизапальні властивості, запобігають надмірній ламкості капілярів. Екстракт золотушника входить до складу препаратів марелін та фітоліт, які застосовуються при нирковокам’яній хворобі.

Рослина – череда три роздільна –
Bidens tripartite L.
Родина – айстрові – Asteraceae.
Сировина – трава череди – Herba bidentis.
Однорічна трав’яниста рослина.
- Стебло – прямостояче, супротивнорозгалужене, заввишки 15-69 (100) см, голе, або з рідкими волосками.
- Листки – супротивні, коротко черешкові, глибокотрироздільні або цілісні (верхні); лопаті листків ланцетні, гострі, великопилчасті.
- Квітки – зібрані у прямостоячі або пониклі, поодинокі на кінцях стебел та гілок кошики, оточені дзвоникоподібною дворядною обгорткою; зовнішні листочки обгортки зелені, листоподібні, довші за кошики, відстовбурчені, при основі черешкоподібно-звужені; внутрішні – коротші за зовнішні, довгасті, загострені, червонуваті, з ясно-плівчатим краєм.
- Плід – сім’янка, вгорі з 2-3 зазубреними щетинками.
Поширення
Росте по всій території України на вологих місцях, по болотах, біля струмків, у канавах.
Хімічний склад сировини
Трава череди містить флавоноїди: глюкозид лютеоліну, халкони (бутеїн та його глюкозид), аурони (сульфуретин), конденсовані дубильні речовини (до 6,5%), кумарини (умбеліферон та скополетин), каротин, аскорбінову кислоту, ефірну олію (сліди), сліз, аміни, мікроелементи (зокрема марганець).
Біологічна дія та застосування
Настій трави виявляє сечогінну, потогінну, жовчогінну та бактерицидну дії, поліпшує травлення, нормалізує обмін речовин. Масляний екстракт має протизапальні та ранозагоювальні властивості.

Лекція 18. Дубильні речовини. ЛР та ЛРС, які містять дубильні речовини
Дубильні речовини (таніни) – це комплекс низько- та високомолекулярних поліфенолів, генетично з’язаних між собою, що виявляють дубильні властивості, мають в’яжучий смак, осаджують білки та алкалоїди з розведених розчинів.
Назву „дубильні речовини” у 1796 р. французький дослідник Ф.Сеген дав речовинам рослинних екстрактів, які здатні дубити та перетворювати на шкіру невичинену шкуру тварин.

Будова та класифікація

Перша класифікація, запропонована Проктером у 1894 р., поділила дубильні речовини за продуктами їх термічного розпаду на дві групи: 1) пірогалолові (які дають при піролі зі пірогалол); 2) пірокатехінові (які утворюють пірокатехін).
У 1929 р. К.Фрейденберг запронував розподілити таніни на підставі їх природної будови та хімічних властивостей на: 1) дубильні речовини, що гідролізуються; 2) конденсовані дубильні речовини.
1. Дубильні речовини, що гідролізуються під впливом кислот, ферментів та лугів, розщеплюються на прості фенольні сполуки та сахар. Останній може бути глюкозою, галактозою, арабінозою, ксилозою, мальтозою, фруктозою, сахарозою або фрагментом, який виконує роль сахару, – хінна чи оксикорична кислота, флаван.
Дубильні речовини, що гідролізуються, поділяються на групи:
1) галотаніни – ефіри галової кислоти та сахарів;
2) елаготаніни – ефіри елагової кислоти та сахарів;
3) несахаридні ефіри фенолкарбонових кислот.
Галотаніни – найбільш поширені в цій групі дубильних речовин. Найбільший вміст галотанінів зафіксований в утвореннях, які називаються галами. У роботах Е.Фішера і К.Фрейденберга було доведено, що у терецьких галах співвідношення глюкози з галовою кислотою становить 1:5-6, а в китайських – 1:9-10. Раніше ці види галів імпортували для виробництва таніну.
Елаготаніни після гідролізу утворюють елагову кислоту або кислоти, біогенетично пов’язані з нею, наприклад гексаоксидифенову, хебулову, дегідродигалову та ін.
Елагова кислота утворюється лактонізацією гексаоксидифенової кислоти при гідролітичному розпаді елаготанінів. Нагрівання або додавання мінеральних кислот прискорює цей процес.
Несахаридний ефір галової кислоти знайдено в зеленому чаї. Він є складним ефіром галової та хінної кислот і названий теогаліном.
З чорного (ферментованого) чаю Thea sinensis були виділені три галоїльних ефіри, які пов’язані з катехіном, наприклад катехілгалат. Подібні ефіри галової кислоти та катехіну утворюють проміжну ланку між галотанінами та флавоноїдами.
2. Конденсовані дубильні речовини поділяються на групи:
1) похідні флавонолів-3;
2) похідні флавандіолів-3,4;
3) похідні оксистільбенів (дифенілетилену).
Вивчення хімічної будови дубильних речовин цієї групи пов’язане з великими труднощами, бо вони легко конденсуються під дією мінеральних кислот, окислювачів, а також високої температури.
Конденсовані дубильні речовини – похідні оксистільбенів, були виділені з сосни, ялини, коренів вищих рослин.

Поширення та локалізація

Найбільшу кількість видів рослин з високим вмістом дубильних речовин відзначено в родинах Fabaceae, Polygonaceae, Anacardiaceae, Myrtaceae, Rosaceae, Hamamelidaceae, Salicaceae, Asteraceae. Надзвичайно богаті на танін (45 % на суху масу) стручки цезальпінії коротколистої та цезальпінії дубильної і кора деяких видів евкаліптів. Близько 64 % дубильних речовин, які гідролізуються, накопичуються в патологічних утвореннях (галах) – на листі сумаха напівкрилатого та дуба лузитанського.
Відомі такі джерела танінів:
1) катеху – сухий екстракт з деревини індійської акації та інших видів.Катеху – це нерівномірні шматки темно-брунатного кольору, в’яжучого та гіркого смаку, які цілком розчиняються у воді та спирті; містять дубильні речовини конденсованої групи; застосовують внутрішньо як в’яжуче;
2) плоди міробалану, які містять близько 40 % танідів; використовують при шлунково-кишкових розладах і дизентерії;
3) гамбір – сухий екстракт з листя та молодих пагонів Uncaria gambir, який одержують шляхом екстракції сировини водою; містить дубильні речовини конденсованої групи; застосовують внутрішньо як в’яжуче;
4) кіно – сухий сік різних тропічних рослин, що містить дубильні речовини та барвники. У країнах Південної Азії його одержують з Pterocarpus marsupium, в Австралії – з Eucalyptus rostrata. При надрізанні з кори витікає темно-червоний сік, який збирають та висушують на сонці. Сік розчиняється у гарячій воді та спирті; містить дубильні речовини конденсованої групи; застосовують внутрішньо та зовнішньо як в’яжуче;
5) корінь ратанії, який містить близько 20 % конденсованих дубильних речовин і велику кількість ратанієвої красені (флобафенів), яка нерозчинна у воді; використовують зовнішньо.

Фізико-хімічні властивості

Дубильні речовини, які здатні дубити шкуру і перетворювати її на шкіру (справжні таніни), мають молекулярну масу від 1000 до 20 000. Це аморфні речовини від блідо-жовтого до світло-бурого кольору, добре розчинні у воді, метиловому та етиловому спирті, нерозчинні – в хлороформі, бензолі, петролейному ефірі.
Ті, що мають нижчу молекулярну масу (псевдотаніни), не взаємодіють з білком шкіри, але мають в’яжучий смак та застосовуються в медичній та харчовій промисловості. Деякі з них виділені у вигляді кристалів та добре вивчені. Багато танінів оптично активні, легко окислюються на повітрі, набуваючи темнішого забарвлення. Окислені конденсовані таніни називаються флобафенами.

Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина,
які містять дубильні речовини

Рослина – дуб звичайний –
Quercus robur L.
Родина – букові – Fagaceae.
Сировина – кора дуба – Cortex quercus.
Дерево заввишки до 40м.
Стовбур – діаметром до 2м.
ЛРС – кора – зовнішня поверхня блискуча або матова, зморшкувата, з поперечновитягнутими сечовичками; колір – сірувато-бурий або сріблястий.
Листки – прості. Коротко черешкові, чергові, довгасто-оберненояйцеподібні, лопатеві, голі, блискучі.
Квітки – роздільностатеві.
Плоди – жолуді, завдовжки 2-3,5см, завширшки близько - 2см, бурувато-жовтого кольору.
Поширення
Зустрічається по всій Україні, особливо в лісостепових районах.
Хімічний склад сировини
У корі містяться дубильні речовини переважно конденсованої групи (12%), вільна галова та елагова кислоти, флавоноїди, сапоніни, вуглеводи.
Біологічна дія та застосування
Відвар використовують зовнішньо як в’яжучий та протизапальний засіб для полоскань при гінгівітах і стоматитах, опіках і обмороженнях. Кора дуба входить до складу протигемороїдальних зборів, комплексних препаратів.

Рослина – сумах дубильний –
Rhus coriaria L.
Родина – сумахові – Anacardiaceae.
Сировина – листя сумаха –
Folia rhois coriariae.
Кущ або дерево, заввишки 2-3 м
- Стовбур – тонкий.
- Пагони – жовтувато- або сірувато-брунатні.
- ЛРС – листки – чергові, непарноперисті з 3-10 парами листочків, які видовжено-овальні, ланцетні або довгасто-яйцеподібні; верхівка загострена, основа рівнобока або коса, округла або клиноподібна, край городчасто-пилчастий; зверху листочкі голі або з розсіяними волосками, зісподу та черешки опушені. Головна жилка добре виражена, бокових жилок від 5 до 15.
- Квітки – дрібні, одностатеві (дерева однодомні), зеленкувато-білі, зібрані у великі конічні китиці.
- Плоди – дрібні червоні кістянки, рясно вкриті червоно-бурими волосками.
Поширення
Росте в південній частині Криму на сухих кам’янистих схилах, сланцях. У степових та лісостепових частинах України культивують як декоративну та меліоративну рослину.
Хімічний склад сировини
Містить дубильні речовини (13-25 %), флавоноїди (мірицетин), ефірну олію (0,01%), аскорбінову кислоту. Серед дубильних речовин знайдені: галотанін, вільна галова кислота та її метилові ефіри.
Біологічна дія та застосування
Листки сумаху – сировина для одержання таніну, який входить до галаскорбіну та рідини Новикова.

Рослина – гірчак зміїний – Polygonum bistorta L.
Родина – гречкові – Polygonaceae.
Сировина – кореневища змійовика –
Rhizomata bistortae.
Багаторічна трав’яниста рослина.
- ЛРС – кореневище – товсте, трохи сплющене, змієподібної форми, на якому залишки листків та стебел утворюють численні рубці, з верхнього боку має поперечні кільчасті потовщення завдовжки 3-5 (до 10), завтовшки – 1,5 – 2 см; колір пробки темний, червонувато-бурий; злам рожевий або бурувато-рожевий; з добре помітним переривчастим кільцем провідних пучків, у центрі – широка серцевина. Від кореневища відходять тонкі, ниткоподібні корені.
- Стебло – одне, іноді декілька, завдовжки 30-100 см, голе, нерозгалужене, з розтрубами в місцях розташування листків.
- Листки – прикореневі та нижні мають довгі крилаті черешки; верхні листки сидячі, дрібні, вузькі.
- Квітки – рожеві, з простою п’ятипелюстковою оцвітиною; суцвіття – густий колос на верхівці стебла.
- Плоди – тригранні, бурого кольору, мають форму горішка.
Поширення
Росте в північних та західних районах України на мокрих луках, серед чагарників.
Хімічний склад сировини
Суміш танінів (25 %), у якій переважають гало таніни; є вільна галова та елагова кислоти, катехіни.
Біологічна дія та застосування
Відвар та рідкий екстракт застосовують при гострих та хронічних проносах, інших запаленнях кишечника та шлунка, при маткових та гемороїдальних кровотечах, а також при стоматитах та гінгівітах. Входять до складу в’яжучих шлункових зборів.

Рослина – вільха сіра –
Alnus incana (L.) Moench.
Родина – березові – Betulaceae.
Сировина – супліддя вільхи –
Fructus alni.
Дерево заввишки 5-10 м з гладкою сірою корою.
- Гілки – молоді – червонувато-бурі, з білуватими поперечними сочевичками.
- Листки – чергові, черешкові, овальні або округло-яйцеподібні, молоді – рясно опушені, клейкі, пізніше майже голі зверху та опущені зісподу.
- Квітки – роздільностатеві, однодомні: чоловічі сережки завдовжки 4-7 см, темно-брунатні; жіночі – завдовжки 1-2 см, шишкоподібні, спочатку зелені, а до часу плодоношення помітно дерев’яніють та чорніють, утворюючи супліддя.
- ЛРС – супліддя – яйцеподібні або довгасті „шишечки”, розташовані по декілька на одній гілочці чи поодиноко. На твердій вісі супліддя розташовані численні віялоподібні лусочки з потовщеним, злегка лопасним краєм. У пазухах лусочок знаходяться однонасінні двокрилі плескаті плоди-горішки (2-2,5 мм), колір суплідь та гілочок темно-бурий або темно-брунатний.
Поширення
Зустрічається майже по всій Україні, особливо часто на Поліссі, інколи в Лісостепу та Карпатах. Росте на вологих та заболочених місцях, утворюючи чисто вільхові ліси.
Хімічний склад сировини
Сировина містить елаготаніни, галотаніни, вільну галову та елагову кислоти, в сумі близько 15 %.
Біологічна дія та застосування
Супліддя використовують як в’яжучий, протизапальний та кровоспинний засіб; входить до складу шлункових зборів, комбінованого препарату камілаль.
Препарат альтан використовують при диспепсичних розладах, як протизапальний та знеболюючий засіб.

Рослина – черемха звичайна –
Padus racemoca Gilib.
Родина – розові – Rosaceae,
підрод. сливові – Prunoideae.
Сировина – плоди черемхи – Fructus Padi.
Кущ або дерево заввишки 2-10 м.
- Листки – еліптичні, з пилчастим краєм. При основі на черешку є дві залозки з солодким соком, який полюбляють мурашки.
- Квітки – білі, правильні, запашні, діаметром 8 мм, з п’ятипелюстковим віночком, зібрані в суцвіття – китицю.
- ЛРС – плоди – чорні, блискучі кістянки діаметром 8 мм, кісточка велика, дуже міцна, куляста, світло-бура, з однією насіненою.
Поширення
Росте в лісовій та лісостеповій зонах європейської частини СНД, на узліссях, в підліску лісів (хвойних, змішаних, листяних).
Хімічний склад сировини
У м’якоті плодів містяться конденсовані дубильні речовини (15 %), антоціани, сахара, органічні кислоти (яблучна та лимонна). У насінні є амигдалін (1,5%). Запах квіток та листків приємний і сильний (стійкий), зумовлений пропазином, який відрізняється від амигдаліну моноглюкозидною природою.
Біологічна дія та застосування
Використовують внутрішньо у вигляді відварів як в’яжучий засіб при розладах кишечника, або заварюють як чай. Кісточки повинні залишатися цілими, щоб уникнути екстракції амигдаліну. Свіжі плоди, квітки та листки мають фітонцидні властивості.

Рослина – скумпія звичайна –
Cotinus coggyigria Scop.
Родина – сумахові – Anacardiaceae.
Сировина – листя скумпії звичайної –
Folia cotini coggygriae.
Гіллястий кущ або дерево заввишки 3-6 м, з кулястою кроною.
- ЛРС – листки – чергові, довго черешкові, округлі, овальні, іноді обернено яйцеподібні, з тупою чи злегка виїмчастою верхівкою, при основі листки округлі, інколи клиноподібні, завдовжки 3-12 та завширшки 2-6 см, край цільний, іноді хвилястий; бокові прожилки (7-14) на нижньому боці листка помітно виділяються – відходять від головної жилки під кутом 50-90
·. Листки зверху зелені, іноді з червоно-фіолетовим відтінком.
- Квітки – дрібні, зеленкувато-білі, слабкоопушені, одностатеві, зібрані у розлогі волоті. У безплідних квітках квітконіжки видовжуються до 1,5-3 см та відкриваються фіолетовими волосками. Цвіте у червні-липні.
- Плоди – завдовжки 3-5 мм, сухі, обернено-яйцеподібні або ниркоподібні, зеленкуваті, з поздовжніми смугами.
Поширення
Росте в горах Кавказу, на схилах Дністра та його протоків, Південного Бугу, Сіверського Дінця, на сухих схилах, узліссі, на галявинах. Місцями утворює зарості. Зустрічається в природних насадженнях по Україні.
Хімічний склад сировини
Галотанін, який за складом наближається до таніну китайських галів: флавоноїди (мірицетин), ефірна олія.
Біологічна дія та застосування
Промислова сировина для одержання таніну та його препаратів (галаскорбін з в’яжучою та Р-вітамінною активністю). З листя скумпії виробляють препарат флакумін, який містить суму флавоноїдів (до 75%) та виявляє жовчогінну активність.

Список літератури
1. Ковальов В.М., Павлій О.І., Ісакова Т.І. Фармакогнозія з основами біохімії рослин: Підруч. для студ. вищ. фармац. навч. закл. та фармац. ф-тів вищих мед. навч. закл. ІІІ-ІV рівнів акред. (2-е вид.). – Х.: Вид-во НФаУ, МТК-книга, 2004. – 704 с.
2. Мураьева Д.А. Фармакогнозия: Учебник. – 4-е изд., перераб и доп. – М.: Медицина, 2002. – 560 с.
3. Фармакогнозия. Атлас: Учебное пособие / Под ред. Гринкевич Н.И., Ладыгиной Е.Я. – М.: Медицина, 2000. – 512 с.
Государственная фармакопея СССР: Вып. 2. Общие методы анализа.
Лекарственное растительное сырьё. – 11-е изд., доп. / МЗ СССР. – М.: 1989. – 400 с.


Заголовок 1 Заголовок 815

Приложенные файлы

  • doc 23665713
    Размер файла: 764 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий