шпори геоморф 2


1Об’єкт, предмет, завдання і методи геоморфології.Місце геоморфології в системі наукОб’єкт-рельєф Землі, сукупність нерівностей земної поверхні, утвореної взаємодією ендо та екзогенних чинників, а також зростаючим впливом діяльності людини.Предмет-зовнішній вигляд рельєфу(морфологія), його походження(генезис), вік та динаміка.Виходячизоб’єктаіпредметагеоморфології, виокремлюютьтакіосновнізавдання: аналізморфологіїрельєфу, визначенняйогогенезисуівіку, відтворенняетапіврозвитку, встановленняінтенсивностізмінпідвпливомендотаекзогеннихчинників, оцінюванняпридатностіпевнихформрельєфутарельєфузагалом.Методи: загальнимтеоретичнимметодомгеоморфологіїєдіалектичний, такожСпеціальніметодидослідження-морфологічний, морфометричний, історико-генетичний, палеогеоморфологічний, морфодинамічний, морфотектонічний, морфоструктурний, геоморфологічнезнімання, картографуваннятаін..Геоморфологіяпосідаєважливемісцевсистемігеолого-географічнихнаук. ОскількирельєфЗемлізазнаєвпливуекзоіендогеннихрушійнихсилтодлярозумінняйогофункціонуванняважливимєвикористаннязнаньіншихприродничихнаук: фізика,біологія, геологія, математичнастатистика, комп’ютернітехнологіїтапрограми.Висновок про рельєф як фундамент природно-територіальних комплексів є справедливим. Гори або рівнини, озерні котловини чи пагорби, глибока ущелина чи високий морський берег створюють специфічний ландшафт разом з іншими його показниками-кліматом, поверхневими і підземними водами.
2. Джерела енергії екзо- ендогенних проц.Ендогенні:вплив космічних сил, постійні процеси розпаду хім. елементів. що відбуваються в надрах Землі, процеси гравітаційної диференціації речовини мантії Землі,конвекційні течії мантії.Екзогенні:баланс тепла і вологи, існуючий рельєф, грунти і рослинність, теплова енергія Сонця.
3.Характеристика рельєфу геосинклінальних поясів ЗемліУ класифікації рельєфу за розмірами є категорія планетарних форм рельєфу.Це материкові виступи. океанічні западини,серединно-океанічні хребти та геосинклінальні пояси. Всі вони утворені ендогенним чинником.Геосинклінальний пояс  – лінійно витягнутий структурний елемент тектоносфери з підвищеною тектонічною діяльністю, вулканічною активністю і сейсмічністю.Горизонтальні рухи земної кори є причинами виникнення на певних етапах геологічного розвитку Землі геосинклінальних або рифтогенних процесів.Стадії:1)Прогинання значних за площею ділянок з.к., лінійно орієнтованої, заповнення океанічними басейнами, тривале нагромадження горизонтально залягаючи товщ осадових порід(уламкові,хемогенні,органогенні). Це Середземне море,Чорне море і пд.. котловина Каспію.2) Продовж прогин з.к, стиск горизонтально залягаючи товщ гір порід, їхнє механічне ущільнення, розтріскування, формування мережі тектон розломів на дні, вторгнення у цю дислоковану товщу магми та її флюїдів, перебіг інтрузивного та ефузивного магматизму і нарешті витискання над первинним рівнем земн поверхні дислокованих осадових товщ,ускладнення висот утворених гірськ країн ефузивним магматизмом.3) Вияв могутньої руйнівної дії екзогенних геоморф процесів, наслідком якої через значний геологічний час є формув майже рівнини (пенеплен) на місці гурської країни.4) В останні мільйони років на пов рівнини форм нові генетичні типи осадових відкладів,зобов’язаних діяльності екзо процесів(алювій,елювій,пролювій), які сформ осадовий чохол платформи.
В даний час геосинк процес триває у 2-ох геосинк поясах:а)Альпійсько-Гімалайський, б)Тихоокеанський
4.Поняття про геоморфо парадигмиПарадигми – це вихідні концептуальні схеми і моделі постановки проблем та їх розв’язання, методи дослідження, що панують упродовж певного історичного періоду розвитку науки в науковому співтоваристві. Виділяють: Морфографо-морфометрична парадигма (визнач зовнішній вигляд земної поверхні)
Морфогенетична парадигма(рельєф класифік як екзо- та ендогенний, а ост часом - антропогенний )
Морфохронологічна парадигма (визнач вік рельєфу)
Морфодинамічна парадигма (зміни зовнішнього вигляду земн пов).
5.Поняття про морфологію, вік та генезис рельєфу. Морфологія - зовнішній вигляд рельєфу. Інформацію про морфологію рельєфу містять обриси форм на плані (ізометричні, витягнуті, округлі, овальні тощо), поздовжні й поперечні профілі (опуклий, увігнутий, ступінчастий, прямий) певних форм та їхніх елементів. Морфологія має велике значення для встановлення однотипності певної території й розроблення класифікацій, вирішення інженерних завдань, під час проведення сільськогосподарських робіт, військових, гідротехнічних та інших господарських заходів. Генезис, або походження, рельєфу визначають за основним природним чинником, який вплинув на його формування. Таким природним чинником можуть бути внутрішні (ендогенні) і зовнішні (екзогенні) процеси. Крім природних чинників, важливим агентом рельєфотворення є також людська діяльність. Залежно від рельєфотвірного чинника рельєф поділяють на генетичні типи: ендогенний, екзогенний і антропогенний. Ендогенний рельєф охоплює тектонічний і вулканічний, серед екзогенного рельєфу виділяють алювіальний, льодовиковий, водно-льодовиковий, еоловий, карстовий, кріогенний та ін. Великі форми рельєфу глобального і регіонального рівня зумовлені переважно ендогенними, а дрібні форми – здебільшого екзогенними чинниками.  Категорію «віку» розглядають як у геоморфології, так і в геології. У геології ця категорія відображає вік гірських порід, який визначають стратиграфічними, палеонтологічними і петрографічними методами та доповнюють методами абсолютної геохронології. У геоморфології визначають вік рельєфу – час від початкового становлення рельєфу до формування його кінцевого вигляду. Розрізняють абсолютний і відносний вік рельєфу. Абсолютний вік визначають за часом напіврозпаду ізотопів у гірських породах, що утворюють рельєф. Для цього використовують радіовуглецевий, термолюмінесцентний, калій-аргоновий методи, метод нерівноважного урану та ін. Застосовують також палеомагнітний метод. Абсолютний вік рельєфу вимірюють у роках. Відносний вік визначають: 1) за стадією розвитку рельєфу; 2) за співвідношенням форм різного віку; 3) за часом, коли рельєф набув сучасних рис.
6. Вулканізм та його рельєфоутворююча роль.У вулканічному процесі розрізняють 2 стадії: експлозивну та еруптивну. Лава, просуваючись каналоподібним шляхом до поверхні, пробивається крізь неї завдяки вибухоподібному тиску магми. Тому верхня частина каналу лійкоподібно розширюється, утворюючи кратер, а подальше виливання лави та нагромадження пірокластичного матеріалу відбувається на периферії кратера. Поступове накопичення лавових продуктів та уламків утворюють вулканічний конус. Сукупність різноманітних вулканічних процесів поділяють на 3 типи: ефузивний; експлозивний; екструзивний. Форми вулканічних споруд і типи вулканів: щитовий; ісландський; гавайський; страмболійський; етнійський; пелейський. Роль вулканічних процесів у формуванні рельєфу: 1.відбуваються зміни берегової лінії морів і великих озер, оформлення вулканічних бухт, мисів і гряд, які виступають у море; 2. Руйнуються вулканічні конуси й утворюється своєрідний дунедаційний рельєф; 3. Формуються просторі лавові плато, трапові покриви, які захищають давній рельєф; 4. Утворюються озера кальдерного типу, відбувається зміна режиму й морфології річкових долин після перегороджування їх лавовими потоками, формується водоспади (в.Вікторія Замбезі); 5. У місцях виходу газів і термальних джерел виникають скупчення особливих осадових порід – травертинів, гейзеритів різного хімічного складу, які утворюють натічні форми, тераси, невисокі склепіння тощо.
7.Характеристика морфоструктури денудаційних рівнин суходолу.Денудаційні рівнини - вирівняні поверхні, які сформувалися на складчастих геосинклінальних структурах або на місці платформ, де переважають висхідні рухи земної кори. Морфологічний вигляд денудаційних рівнин залежить від геологічної структури та властивостей гірських порід, які беруть участь у рельєфоутворенні. Серед денудаційних рівнин розрізняють цокольні й пластові. Перші утворилися на місці древніх зруйнованих гір і складені магматичними та метаморфічними породами. Денудаційні рівнини, які сформувалися на місці древніх акумулятивних і складені горизонтально залягаючими пластами осадових порід (піщаників, вапняків, доломітів тощо), називають пластовими.
8. Характеристика морфоструктури акумулятивних рівнин суходолу.Акумулятивні рівнини - рівнини, утворені в результаті накопичення товщ пухких відкладів. Поділяються за домінантним агентом акумуляції - ендогенним (вулканічні рівнини) або екзогенним (морські, алювіальні, озерні, льодовикові й ін.). Розрізняють також акумулятивні рівнини складного генезису (озерно-алювіальні, дельтовоморські, алювіально-пролювіальні та ін.), а також підводні акумулятивні рівнини (абісальні рівнини).
9. Головні наукові та прикладні напрямки сучасної геоморфології.Основними науковими напрямами геоморфології є морфоструктурний і морфо кліматичний. Морфоструктурний, або структурно-геоморфологічний, напрям розглядає рельєф Землі з позиції вирішального впливу на формування нерівностей земної поверхні певних особливостей будови та динаміки земної кори. Цей напрям дослідження рельєфу є важливим не лише для розуміння взаємозв’язків рельєфу з геологічним субстратом, а й для вирішення завдань геоморфології, що випливають із геологічної практики. Морфо кліматичний, або кліматогеоморфологічний, напрям ґрунтується на вивченні екзогенних чинників формування рельєфу, екзогенних геоморфологічних процесів і відповідних їм форм рельєфу. Із розвитком геоморфології сформувалися такі її прикладні напрями, як розвідувальний та інженерний, а нині відбувається інтенсивне формування екологічного науково-прикладного напряму геоморфології.
10. Магматизм, його різновидності, вплив на генезис та зміни нерівностей земної поверхні.Магматизмом називають сукупність процесів, пов’язаних із зародженням магми у магматичних осередках, її рухом у товщах земної кори та виливом на денну поверхню. За ступенем розвитку на земній поверхні та характером вивідних жерл магматизм поділяють на площинний, лінійний і центральний. Площинний магматизм виявляється в короткотривалій або раптовій появі на великій площі поверхні Землі значних мас магматичних порід. Властивий раннім геологічним етапам розвитку планети. Лінійний магматизм властивий районам тектонічних розломів значної глибини й протяжності. Зазвичай це платформ енні області, проте він може відбуватися й в ерогенних областях. Центральний магматизм виявляється у вигляді виливів магми або її похідних через окремі жерла, що зазвичай виникають на місці перетину двох чи більше великих розлом них порушень. За неодноразових вивержень та локальних нагромаджень продуктів магматичної діяльності утворюються вулканічні куполи або конуси. (Продолжение см. в. 6.)
11. Визначення поняття рельєф, морфологія,генезис,вiк,динаміка.Поняття «рельєф» у геоморфології означає сукупність нерівностей земної поверхні, які утворені та розвиваються під впливом ендо- та екзогенних чинників. Щодо вивчення рельєфу як об’єкта загальної геоморфології є різні тлумачення. По-перше, рельєфом вважають саму земну поверхню. По-друге, рельєф утворюється і розвивається під впливом ендо- та екзогенних чинників, має різне походження, складну й неоднакову історію розвитку та вік, постійно змінюється різними темпами, займає певну територію. Тому про рельєф зазвичай говорять як про матеріальне тіло (сукупність тіл) певного віку, що має реальне відображення у зовнішньому вигляді Землі, утворене внаслідок певних причин (ендо- чи екзогенного походження), зі своїми енергетичними властивостями, які характеризуються відповідною його динамікою.Морфологія рельєфу земної поверхні (від грец. морфо — вигляд, форма) — це властивість, яку найлегше досліджувати. Дослідники насамперед класифікували рельєф за морфологічними, а пізніше — за морфометричними ознаками. Створення бази даних щодо морфографо-морфометричних ознак рельєфу триває й понині. Класифікація рельєфу за морфографічними ознаками та морфометричними показниками визначає нові способи інтерпретації зовнішнього вигляду земної поверхні.Генезис (походження) рельєфу. У міру нагромадження бази морфографо-морфометричних даних геоморфологи та інші фахівці, які досліджують рельєф Землі, намагаються з’ясувати, як і чому виникають і розвиваються у часі й просторі певні нерівності земної поверхні. Вони роблять спроби пояснити розмаїтість морфографо-морфометричних показників певними причинами, зокрема зовнішніми та внутрішніми, опосередкованою діяльністю людини, тектонічними рухами, магматизмом, пасивною тектонікою, складом і властивостями гірських порід, клімато-геоморфологічними особливостями, коливаннями базисів денудації тощо. Крім того, формуються нові наукові напрями геоморфології — кліматичний і структурний. Вік рельєфу. Формування уявлень щодо віку рельєфу відбувалося з нагромадженням даних історичної геології, палеонтології, динамічної та структурної геології, тектоніки і космології, абсолютної та відносної геохронології.. На основі головного постулату геоморфології створюються концепції геоморфологічних рівнів, поверхонь вирівнювання і регіональних геоморфологічних рівнів. Відповідно до морфохронологічної парадигми геоморфології визначається вік рельєфу.. Залежно від того, якими методами користуються дослідники для визначення віку рельєфу — абсолютними чи відносними, то такими величинами або поняттями і характеризують вік.Динаміка рельєфу. Це поняття означає морфологічну, часову, просторову та генетичну зміну як окремих форм рельєфу, так і планетарних чи мега- і макроформ земної поверхні.
12. Інтрузивний магматизм та його рельєфоутворююча роль.Форми рельєфу, пов’язані з інтрузивним магматизмом, можуть бути результатом безпосереднього впливу магматичних тіл та наслідком препарування інтрузивних магматичних порід, більш стійких, ніж осадові. Батоліти приурочені до осьових частин антиклінаріїв. Вони утворюють великі позитивні форми рельєфу, поверхні яких ускладнена більш мілкими формами, які зобов’язані своїм виникненням дії тих чи інших екзогенних агентів в конкретних фізико-географічних умовах. Лаколіти зустрічаються поодинці або групами і часто виражаються у рельєфі позитивними формами у вигляді куполів (гора Аю-Даг). Від лаколітів нерідко відходять жилоподібні відгалуження – апофізи. Вони пересікають вміщуючі породи в різних напрямках. На земній поверхні утворюють вузькі, вертикальні або круто падаючі тіла, які нагадують стіни, що руйнуються. Пластові інтрузії відображаються у рельєфі у вигляді сходів, аналогічних структурними сходам, що утворюються в результаті вибіркової денудації в осадових породах.
13. Ефузивний магматизм та його рельєфоутворююча роль.Чітке відображення у рельєфі знаходять утворення, пов’язані з діяльністю ефузивного магматизму, або вулканізму. В залежності від характеру вивідних отворів розрізнюють виверження площинні, лінійні та центральні. Площинні виверження привели до утворення великих лавових плато. На сьогодні основним видом вулканічної діяльності є центральний тип вивержень, при якому магма поступає з надр до поверхні до певних «точок», які звичайно розташовуються на пересіченні двох або декількох розломів. Над центром виверження піднімається акумулятивна форма – власне вулкан. У вулканічному процесі можна розрізнити 2 стадії – експлозивну, або вибухову, та еруптивну, або стадію викиду та накопичення вулканічних продуктів. В залежності від стадії, а також характеру накопичення продуктів виверження виділяють декілька морфогенетичних типів вулканів: маари, екструзивні купола, щитові вулкани, стратовулкани. Маар – від’ємна форма рельєфу, зазвичай воронкоподібна або циліндрична, яка утворилася через вулканічний вибух. Це реліктові утворення. Розміри: впоперек 200 м – 3,5 км при глибині 60-400 м. Екструзивні купола – вулкани, що утворилися при поступанні на поверхню кислої лави, яка через швидке остигання та високу в’язкість не здатна розтікатися та давати лавові потоки. Вона нагромаджується над жерлом вулкану та приймає форму куполу з характерною концентричною структурою. Щитові вулкани утворюються при виверженні центрального типу в тих випадках, коли відбувається виверження рідкої та рухомої базальтової лави, яка здатна розтікатися на великі відстані від центру виверження. Накладаючись один на одного, потоки лави формуюють вулкан з відносно похилими схилами – 6-8°, рідко більше. Ісландія, Гавайї. Стратовулкани – в їх будові приймають участь як шари лав, так і шари пірокластичного матеріалу. Вони мають майже правильну конічну форму: Фудзіяма, Ключевська Сопка, Попокатепель.
14. Основні методи встановлення властивостей рельєфу, класифікації рельєфу.
Морфографію і морфометрію рельєфу вивчають, використовуючи прямі геоморфологічні та дистанційні методи. Генезис рельєфу – польові та дистанційні геоморфологічні методи, візуальні й стаціонарні, аналіз чинників рельєфоутворення тощо. Відносний вік рельєфу встановлюють оригінальними геоморфологічними методами, що ґрунтуються на відомих закономірностях його розвитку, зокрема стадійності розвитку форм або типів рельєфу. Абсолютний вік рельєфу – радіонуклідний метод, метод залишкового магнетизму та деякі інші, власне, геологічні методи. Динаміка рельєфу – польовими, дистанційними, напівстаціонар ними, стаціонарними, моделюванням тощо. Класифікації рельєфу: морфологічна, морфометрична, генетична, за віком, динамічна.
15.Характеристика ы типи вулканічних утворень централ типуЦентральний магматизм виявляэться у вигляды виливыв магми абоъъ похідних через окремы жерла (центри), що зазвичай виникають на мысцы перетину двох або більше великих розлом них порушень. За неодноразових вивержень ы локальних нагромаджень продукт магма тич дыяльностыутвор вулканычны куполи або конуси. Магма надходить крізь вузький живильний канал, прод виверж відклад периклынально, тобто з відносно рывномыр падыннням у всы боки щодо виходу живильного каналу на денну поверхню.Цей тип магматизму найбільш характ для сучасн. геолог епохи.
16. Денудація та акумуляція, їхня суть та значення у розвитку рельєфу.ДЕНУДАЦІЯ - сукупність процесів зносу й переносу (водою, вітром, льодом) і дією сили тяжіння продуктів руйнування гірських порід з вершинних поверхонь і схилів у знижені ділянки земної верхні, де відбувається їх накопичення – акумуляція. В результаті тривалої денудації гірські країни можуть перетворюватися на хвилясті поверхні - пенеплени. Внаслідок денудації рельєф вирівнюється. ДЕНУДАЦІЙНІ РІВНИНИ- рівнини, що утворюються в результаті процесів денудації (руйнування, змиву і зносу височин або гірських хребтів. Денудаційні рівнини утворюються на додатних ділянках платформ з переважно висхідними рухами земної кори і характеризуються переважанням процесів зносу над процесами акумуляції. У тектонічному вілношенні всі денудаційні рівнини відповідають щитам і антеклізам материкових платформ. АКУМУЛЯЦІЯ- процеси накопичення пухкого мінерального матеріалу і органічних решток на суходолі і на дні водойм. Залежно від основного чинника, що викликає накопичення, виділяють морську, озерну, річкову, льодовикову, вітрову та інші типи акумуляції. З процесами А. пов'язане утворення різних типів екзоґенних родовищ корисних копалин. Внаслідок А. на земній поверхні утворюються такі форми рельєфу, як акумулятивні рівнини різного походження, акумулятивні тераси, дельти, піщані підводні мілини (бари), берегові вали, дюни, бархани, моренні гряди та ін.
17.Класифікація рельєфоутворюючих процесів.Рельєфоутворюючі процеси-це процеси, які формують нерівності земної поверхні й доступні для безпосереднього спостереження та картографування. Розрізняють ендогенні, екзогенні та антропогенні рельєфоутворюючі процеси. До ендогенних процесів відносять тектонічні рухи земної кори, магматизм До екзогенних процесів відносяться фізичне руйнування гірських порід й їхнє розчинення, річкова ерозія й площинний змив, руйнування берегів хвилями й ріст коралових островів, утворення ярів і зсувів, обвалів й осипів, видування й перенос піску й пилу вітром, нагромадження продуктів руйнування порід у западинах, долинах, водоймах, – іншими словами, весь комплекс процесів вивітрювання, денудації й акумуляції.
Такі сильно впливаючі на рельєф явища, як виникнення льодовикових покривів, падіння великих метеоритів, утворення вічної мерзлоти, також є екзогенними процесами. Діяльність екзогенних процесів у цілому спрямована проти дії ендогенних: якщо останні створюють первинні нерівності рельєфу – підняття й западини, те екзогенні процеси прагнуть зруйнувати й зрізати підняття й заповнити западини опадами, тобто вирівняти ці нерівності.
18. Клімат як визначник генетичних типів екзогенних процесів. Клімат значною мірою зумовлює характер нерівностей земної поверхні. Зокрема рельєф відповідає широтній або висотній зональності. Загальна циркуляція атмосфери здатна спричинити у різних зонах виразну кліматичну диференціацію. Яка в свою чергу відображається у процесах формування рельєфу. Прикладом сукупного впливу атмосфери й гідросфери на особливості формування рельєфу є райони суходолу, що прилягають до холодних океанічних течій- наслідків пасатної циркуляції атмосфери. Сучасний рельєф земної поверхні також впливає на клімат. Так високі гірські хрибти. які перешкоджають вільному пересуванню вологих повітряних течій, є природними межами розподілу клімату на вологий та сухий контенентальний. Дрібні орографічні ознаки існуючого рельєфу можуть зумовити диференціацію кліматичних умов на рівні мікрокліматичних вдмін. В аридному кліматі основним денудаційним процесом є механічне руйнування гірських порід. У нівальному кліматі до найпоширеніших процесів формування рельєфу належать діяльність льодовків. Руйнування гірських порідпід впливлм різких коливань температури. Утворення форм просідання у багаторічній мерзлоті.
19.Класифікація форм рельєфу земної поверхні за розмірами та її значення. Залежно від розміру форми рельєфу поділяють на планетарні (зумовлюють фізіономію Землі як планети),мегаформи(найбільші), акроформи(великі), мезоформи(середні), мікроформи(дрібні)та наноформи(найдрібніші). Планетарні форми займають площу, що становить мільйони квадратних кілометрів. Позитивними планетарними формами рельєфу є материкові виступи, а негативними-океанічні западини. До планетарних форм рельєфу належать також серединно-океанічні хребти та геосинклінальні пояси. Мегаформи-займають площі.,що становлять десятки тисяч або сотень тисяч квадратних кілометрів. Різниця висот у їх межах коливається від кількох сот до 8000м. 9Карпати, Кавказ. Альпи.
Макроформи- є складовими мегаформ.. ,які займають площі що становлять десятки або сотні тисякч квадратних кілометрів.(Вірменське, Ефіопське вулканічні нагіря). Мезоформи- маюь розміри, що становлять кілька сотень метрів-десятки кілометрів, а глибина розчленування варіює від кількох до сотень метрів. До вироблених мезоформ належать річкові долини. Великі балки, яри, карстові лійки, карєри. Різниця висот становить 10 … 20 м, іноді більше 30 м. Мікроформи- малі форми рельєфу з коливаннями висот в межах 1 м і протяжністю до декількох десятків метрів (невеликі пониження і підвищення, степові блюдця, невисокі горбки ін). Нанорельєф- дрібні форми рельєфу у вигляді шорсткостей і нерівностей поверхні з різницею відносних висот в декілька сантиметрів і протяжністю менше 1 м (купини, борозни, невеликі промоїни, піщана брижі). Морфометрична класифікація має наукове і прикладне значення. Морфометричні дані рельєфу застосовують у різних видах господарської діяльності, картографуванні тощо.
20.Колізії літосферних плит та їхнє рельєфоутворююче значення. Літосферні плити-
великі жорсткі блоки літосфери Землі, відділені один від одного тектонічними розривами (швами) по осьових лініях сейсмічних поясів планети. Згідно з уявленнями "нової глобальної тектоніки" (тектоніки літосферних плит); вони перебувають у постійному русі, переміщуючись по шару астеносфери від зон розтягування (серединно-океанічних хребтів) до зон стиснення (зон Беньофа, зон всмоктування). Розрізняють три типи відносного руху літосферних плит: 1) дивергенція (розходження в різні боки); 2) конвергенція (сходження плит унаслідок їх зустрічного руху); 3) ковзання однієї плити відносно іншої без істотного розсування чи насування. Унаслідок зіштовхування літосферних плит можливі занурення (субдукція) океанічної плити під материкову чи іншу океанічну з утворенням глибоководних жолобів та острівних дуг; насування материкової плити на океанічну (обдукція) з утворенням гірської країни; зіткнення континентальних плит (колізія) з утворенням геосинклінального поясу.
21.Поняття про морфоструктуру та морфоскульптуру. Морфоструктура- великі форми рельєфу, які утворюються внаслідок взаємодії ендо- та екзогенних сил за провідної, визначальної ролі ендогенного чинника – рухів земної кори. До них належать деякі гірські системи та їх частини: хребти, нагір’я, плоскогір’я, між гірські западини, низивини і височини рівнин, окремі тектонічні структури(антикліналі, синкліналі, підняття та опущення земної кори, обмежені розломами), відображені у рельєфі.
Морфоскульптури-невеликі форми рельєфу, утворені екзогенними процесами під час взаємодії з іншими чинниками формування рельфу:моренне пасмо, балка, трог, піщана дюна.
Отже морфостр. утворюють основу, каркас рельєфу, а морфоскул.- своєрідний орнамент , який укриває цей каркас. Найб. одиниця морфоскул.-морфоскул. зона. Зони розрізняються за основним екзогенним процесом, який влинув на її рельєф у теперішній або минулий час, на приклад зона давньолодовикової, флювіальної, азидної морфоструктури. Частини морфостуркурної зони-країни, провінції, області, райони-відображають індивідуальні особливості різних територій,які найчастіше визначають за морфоструктурними ознаками.
22.Загальні закономірності вияву і розвитку екзогенних процесів.
Екзогенні процеси -зовнішні процеси, які відбувається на земній поверхні й у верхній частині літосфери (у зоні гіпергенезу) під дією сил, викликаних, насамперед, енергією Сонця, силою тяжіння та життєдіяльністю організмів. До них відносять вивітрювання, флювіальні, льодовикові, еолові, мерзлотні, гравітаційні й інші. Передумовами розвитку екзогенних рельєфоутворювальних процесів є такі географічні та геологічні чинники, як баланс тепла і вологи на певних широтах і висотних рівнях суходолу, наявний рельєф, утворений за участю ендо- та екзогенних чинників, ґрунти і рослинність різних регіонів, склад і властивості осадових порід, що складають земну поверхню.Екзогенні геоморфологічні процеси за характером свого поширення поділяють на зональні та азональні.Зональними прийнято вважати гляціальні (гірські й покривні материкові зледеніння), флювіальні (спричинені рельєфоутворюваль- ною дією текучих поверхневих вод), кріогенні (пов'язані з багаторіч- номерзлими гірськими породами і кліматичними умовами тундри), еолові (поширені переважно у районах тропічних пустель), вивітрювання (його різновиди зумовлені кліматичними умовами різних широт і висотних рівнів земної поверхні). Азональними є процеси, поширення та механізм яких значною мірою залежать від особливостей геологічного субстрату (карстові, суфозійні), впливу найважливішого рельєфоутворювального чинника — гравітації (схилові процеси), вузькоспецифічного положення на поверхні Землі, у зоні контакту суходолу і більш-менш значної за площею водної поверхні (берегові процеси).
Рельєфоутворювальна робота екзогенного процесу зазвичай складається з трьох фаз: руйнування мінеральних мас — їх переміщення (транзит) — нагромадження.Денудаційні й акумулятивні екзогенні процеси — це ген типи екзогенних процесів, які внаслідок своєї діяльності зумовлюють переміщення мінеральних мас із вищих гіпсометричних рівнів на нижні та з нижчих на вищі, тобто здійснюють вирівнювання. Основною умовою, яка сприяє вирівнюванню екзогенними процсами деформацій, завданих земній поверхні впливом ендогенних чинників, є сила гравітації. Саме гравітація або безпосередньо впливає на переміщення мінеральних мас і зумовлює процеси обвалювання, обсипання, зсування, або діє опосередковано, через атмосферу чй гідросферу (флювіальні, гляціальні, карстові, берегові процеси тощо).
23.Головні положення нової глобальної тектоніки літосферних плит.Нова́ глоба́льна текто́ніка літосфе́рних плит-робоча тектонічна гіпотеза, згідно з якою літосфера розбита на великі плити, які рухаються по астеносфері в горизонтальному напрямку. Біля серединно-океанічних хребтів літосферні плити нарощуються за рахунок речовини, яка піднімається з надр, і розходяться в сторони (спрединг). У глибоководних жолобах одна плита находить на іншу і поглинається мантією (субдукція). Там, де плити зіштовхуються між собою, виникає складчаста споруда (колізія). Основні положення: 1)Сейсмічні пояси є зонами, де відбуваються диференціальні рухи жорстких (непластичних) плит.
2)Первинна реологічнастратифікаціяверхньої мантії і кори з їх розділенням на літосферу і астеносферу визначає механічну поведінку верхніх шарів Землі.
3)Більша частина механічної енергії вивільняється в межах декількох вузьких сейсмічних поясів, а решта енергії — при епейрогенічних рухах.
4)Переміщення жорстких (непластичних) тіл на поверхні Землі обмежені суворими геометричними умовами.
З вищенаведених основних положень вивливають такі наслідки:
а) Розділ на плити не повязаний з розділом на океани і материки, позаяк сейсмічні пояси загалом не збігаються з границями між материками і океанами, за виключенням Тихоокеанської плити.
б) Відносні рухи охоплюють мозаїчну систему плит і нема жодних підстав вважати, що якась одна границя плити є нерухомою в існуючій системі координат. Відповідно, для геологічних задач можна точно вимірювати лише відносні рухи плит.
в) Великі переміщення плит завжди приурочені до одних і тих самих послаблених зон, тому не існує простого методу, який би зв'язував тектонічні напруги всередині плит з їх взаємними преміщеннями.
26.Генетичні типи і приклади морфоскульптур.МОРФОСКУЛЬПТУРА - середні і дрібні форми рельєфу (мезо-, мікро- і наноформи), що утворюються внаслідок переважаючої дії екзогенних чинників. Прикладами таких форм на суходолі можуть слугувати річкові долини, яри, балки тощо. Морфоскульптури розрізняють за походженням і виділяють флювіальний, еоловий, кріогенний, льодовиковий та інші типи морфоскульптури.
27.Головні закономірності формування материкових виступівМатерикові виступи як планетарні нерівності рельєфу є неоднорідними за різними ознаками. По-перше, вони відрізняються за рухливістю земної кори (орогенічні геосинклінальні області, області відроджених гір та платформи), що відображено у наявності гірських країн та материкових рівнин. По-друге, самі ерогенні пояси та платформи відрізняються темпами тектонічних рухів, спрямованістю рухів у межах кожної складової, що проявляється у рельєфі наявністю великих позитивних та негативних нерівностей (височини, низовини, гірські хребти, між гірські западини). По-третє, м.виступи розрізняють за розмірами. По-четверте, різні складові м.виступів мають різний вік. По-пяте, у межах м.виступів вплив екзогенних чинників неоднаковий на різних ділянках, чим зумовлюється відмінність у морфології. Тому потрібно послідовно характеризувати окремі складові материкових виступів, найважливішими з яких є платформні області та орогенні пояси (геосинклінальні та геоантиклінальні (відроджені).
28.Головні закономірності формування океанічних западинОсновні ознаки будови рельєфу ложа океану та серединно-океанічних хребтів сформувались у нерозривному зв’язку, про що свідчить їх геологічна будова та спільність ознако походження. Для ложа океанів характерним є океанічний тип ЗК, що має відносно незначну товщину (5-10км), де відсутній гранітний шар. Ложе океану в структурному відношенні є океанічними платформами (таласократонами). Основними складниками рельєфу ложа океанів є, власне, окремі океанічні котловини, великі склепінчасті тектонічні підняття, уступи розломного походження, вулканічні масиви та вулканічні ланцюги, абісальні пагорби. Океанічним котловинам властива значна глибина, що свідчить про тектонічні опускання. Накопичення тут осадового матеріалу сприяє подальшому опусканню. Абісальні пагорби мають вулканічне походження. Для височин, що розділяють океанічні котловини характерними є ознаки розломної тектоніки. Утворення вулканічних підводних ланцюгів є наслідком масштабної ефузивної діяльності.
29.Головні закономірності формування серединно-океанічних хребтівУ місцях розходження літосферних плит у земній корі виникають велетенські, глибиною у кілька кілометрів, розколини дна океану — рифти. Крізь них із земних надр піднімається речовина мантії, що нагромаджується та застигає. Так утворюються серединно-океанічні хребти.
За своїми розмірами серединно-океанічні хребти можна порівняти з наймогутнішими гірськими спорудами суходолу. Вони пов'язані між собою в єдину гірську систему, яка тягнеться крізь усі океани земної кулі на 75 000 км і досягає подекуди ширини більш як 800 км. Окремі вершини хребтів височіють над океанічним дном на кілька тисяч метрів.
30. Головні закономірності формування геосинклпоясівГеосинклінальний пояс – ділянка ЗК, де відбуваються горотворення, інтенсивні тектонічні процеси, формування різних складчастих структур із ГП, що бул відкладені раніше. Це також область інтенсивного магматизму і сильної сейсмічності. Розвиток геосинкл.поясу складається з декількох етапів. Спочатку відбувається інтенсивне прогинання земної поверхні та накопичення осадових відкладів. -> Продовження прогинання, горизонтальне стискання, ущільнення, утворення тектонічних розломів. -> Витискання осадових товщ, ускладнення вулканізмом. -> Інтенсивні екзо процеси і через сотні млн. років формування майже рівнини. -> Нові генетичні типи осадових відкладів.
31. Властивості гірських порід та їхній вплив на формування рельєфуЗначення складу ГП для рельєфоутворення полягає у їх неоднаковій стійкості до процесів руйнування. Стійкість залежить від властивостей ГП та коіматичних умов і геологічної будови. Розрізняють стійкі та податливі до денудаційних процесів ГП. Осадові стійкі до хім., але податливі до механ. руйнування. Метаморфічні й магматичні – навпаки. Мономінеральні, масивної структури і світлого забарвлення породи є стійкішими до фіз.вивітрювання. Основні та ультраосновні магматичні ГП руйнуються швидше за кислі та середні ГП (це свідчить про вплив хім.складу на процеси рельєфоутворення).Теплопровідність менша – здатність до руйнування більша. Теплоємність менша – здатність до руйнування менша.Тріщинуватість. Зумовлює річкових долин, сприяє розвитку зсувних процесів.Розчинність. Обумовлює розвиток карстових процесів.Просідання. Проявляється у вигляді численних неглибоких знижень.Стійкі ГП відображуються у позитивних формах рельєфу. Податливі ГП – у відємних. Проте за різних умов одна ГП може буди як стійкою, так і податливою.
32.Основні типи рельєфу материкових виступівНайважливішими складовими м.виступів є платформні області та орогенні пояси (геосинклінальні та геоантиклінальні (відроджені).
Платформні області характеризуються спокійним тектонічним режимом, слабкою інтенсивністю прояву магматизму та сейсмічності. Під час взаємодії екзо та ендо чинників відбувався низхідний розвиток рельєфу, що зумовило рівний вигляд земної поверхні. Більшу половину площі займають низовинні рівнини різного походження, невисокі плато, плоскогір’я.
Геосинклінальний пояс – ділянка ЗК, де відбуваються горотворення, інтенсивні тектонічні процеси, формування різних складчастих структур із ГП, що бул відкладені раніше. Це також область інтенсивного магматизму і сильної сейсмічності. Розвиток геосинкл.поясу складається з декількох етапів.
Відроджені гори – ті, де амплітуди вертикальних деформацій за новітній період геоморф.розвитку становили 5-15 км. Зазвичай складені з давніх кристалічних порід. Мають платформну геолого-тектонічну структуру (значна товщина земної кори, наявність домінуючих магматичних та метаморфічних порід, подекуди присутність осадового чохла), проте за тектонічною активністю не поступаються молодим геосинклінальним спорудам.
33.Особливост морфоструктури поясів відроджених гірВідроджені гори – ті, де амплітуди вертикальних деформацій за новітній період геоморф.розвитку становили 5-15 км. Зазвичай складені з давніх кристалічних порід. Мають платформну геолого-тектонічну структуру (значна товщина земної кори, наявність домінуючих магматичних та метаморфічних порід, подекуди присутність осадового чохла), проте за тектонічною активністю не поступаються молодим геосинклінальним спорудам.
Закономірності орогенезу:
Гори цього типу омолоджують давні тектонічні структури земної кори, тому сучасна морфоструктура гірських країн не збігається з давньою тектонічною структурою
Земна кора в таких районах має материкову природу
Характер тектонічних деформацій може бути лише розломним.
На висотах є фрагменти давніх пенепленівПотужні розломні порушення зумовили потужні ефузивні та інтрузивні процеси.
Вплив екзогенних процесів внаслідок високої міцності порід відбувається по-іншому.
За морфологічними ознаками розрізняють три пояси відр.гір: Східноафриканський, Центральноазійський та гірський пояс Кордильєр Північної Америки.
34.Геологічна структура та її вияв у формах рельєфу земної поверхніГеологічна структура містить відомості про співвідношення окремих геологічних тілу плані й профілі земної кори. Розрізняють горизонтально, моноклінальну, вертикальну, периклінальну, складчасту, розривну структури. Горизонтальна. Властива осадовому чохлу, представлена в основному осадовими ГП. У рельєфі їй відповідають столові країни, плоскі рівнини і плато. При інтенсивній ерозії формуються плоскогір’я. У разі вертикального чергування стійких і податливих ГП, що залягають горизонтально, виникає пластово –ступінчастий рельєф, а на схилах виникають структурні тераси. Моноклінальна. Формується куестовий рельєф.
Периклінальна. Формується складчаста структура, що має підняту антиклінальну частину та та моноклінальне падіння пластів. Має вигляд системи концентричних гряд та знижень.
Виникають різні співвідношення між формами рельєфу ті складчастими структурами (пряме та інверсійне відображення).
Вплив структур на формування рельєфу зумовлюється взаємодією екзо та ендо чинників та фіз..-гео умовами.
35.Будова платформ суходолу та її відображення в рельєфіПлатформи – відносно стійкі ділянки ЗК з вирівняним, спокійним рельєфом, якому відповідає таке ж положення поверхні кристалічних порід. Мають двохярусну будову: осадовий покрив (складений спокійно залягаючи ми породами) та кристалічний фундамент (сильно дислоковані метаморфічні породи + глибокі розломи і інтрузії). Платформи характеризуються спокійним тектонічним режимом, слабкою інтенсивністю прояву магматизму та сейсмічності. Під час взаємодії екзо та ендо чинників відбувався низхідний розвиток рельєфу, що зумовило рівний вигляд земної поверхні. Більшу половину площі займають низовинні рівнини різного походження, невисокі плато, плоскогір’я.
Додатні форми рельєфу: височини, кряжі, гряди, ували, плато. Відповідають: антеклізи, щити, масиви, куполи, вали, склепіння.
Відємні форми: низовини. Відповідають: западини, депресії, прогини, мульди, авлакогени.
Місцями на поверхні платформ збереглись залишкові гори давніх складчастих споруд. Деякі ділянки, що мають назву поясів відроджених гір, характеризуються високою сейсм.активністю та сучасним вулканізмом.
36.Основні риси рельєфу дна океанівСучасні дані свідчать про досить значному і різноманітному розчленовуванні рельєфу морського дна. Всупереч колишнім уявленням в межах дна океанів найбільш поширений горбистий і гірський рельєф. Рівні поверхні зазвичай спостерігаються поблизу суші, в межах материкової мілини, і в деяких глибоководних улоговинах, де нерівності «корінного» рельєфу поховані під могутнім шаром пухких опадів. Істотна зовнішня особливість рельєфу дна морів і океанів - переважання замкнутих негативних елементів: улоговин і вузьких желобообразних западин різних розмірів. Для рельєфу океанського дна характерні також поодинокі гори, у великій кількості зустрічаються серед горбистих або вирівняних просторів, що займають днища великих улоговин. На суші, як відомо, такі «острівні» гори зустрічаються лише в дуже специфічних умовах. Рідкісні у порівнянні із сушею лінійні долінообразние форми. Гірські системи, як і на суші, мають лінійну орієнтування, в більшості випадків значно перевершують гірські системи континентів по ширині, протяжності і площі, не поступаються їм у великомасштабної вертикальної розчленованості. Банки гірська система Землі - це система так званих серединно-океанічних хребтів. Вона простягається безперервною смугою через всі океани, загальна довжина її більш 60 тис. км, площа складає більше 15% земної поверхні. Складно побудовані на околиці зони океанів отримали назву перехідних зон. Крім описаних вище характерних рис рельєфу перехідні зони виділяються також великою кількістю вулканів, різкими контрастами глибин і висот. Більшість їх знаходиться на окраїнах Тихого океану. Максимальні глибини океанів приурочені саме до глибоководних жолобів перехідних зон, а не до власне ложу океану. перехідні зони представлені у вигляді комплексів трьох великих елементів рельєфу: улоговин глибоководних окраїнних морів; гірських систем, відгороджують улоговини від океану і увінчаних островами, острівних дуг; вузьких желобообразних западин, розташованих зазвичай із зовнішнього боку острівних дуг, - глибоководних жолобів. Таке закономірне поєднання перерахованих елементів явно вказує на їхню єдність і генетичну взаємозв'язок. Морфологічно материкова мілину і материковий схил - єдина система. Оскільки материки - це виступи земної поверхні, тобто об'ємні тіла, то материкову обмілина можна розглядати як частину поверхні материка, затоплену водами океану, а материковий схил - як схил материкової брили. Таким чином, на основі тільки морфологічних особливостей намічається досить чітке поділ дна Світового океану на наступні основні елементи: підводну окраїну материка, що складається з материкової мілини, материкового схилу і материкового підніжжя; перехідну зону, що складається звичайно з улоговини окраїнного глибоководного моря, острівної дуги та глибоководного жолоба; ложе океану, що являє собою комплекс океанічних улоговин і підняттів; серединно-океанічні хребти.
37.Вік і будова гірськ країн Гори (гірські країни, гірські системи) - великі, високо підняті і сильно розчленовані ділянки земної поверхні. Вони утворюються від взаємодії внутрішніх і зовнішніх процесів. За походженням гори поділяють на дві групи: 1) вулканічні і 2) тектонічні.Гірські хребти - лінійно витягнуті підняття з чітко вираженими схилами і гребенем. Зниження між окремими частинами гірського хребта називаються сідловинами, найнижчі і найширші з них використовуються як перевали. Перетин двох чи декількох гірських хребтів називається гірським вузлом.Гірські країни складаються з декількох гірських хребтів і між-гірських долин і улоговин, які їх розділяють.Нагір'я - велике гірське підняття з єдиною складчастою основою.Гори тектонічного походження поділяються на складчасті, складчасто-глибові і глибово-складчасті. Залежно від часу виникнення (за віком) гори поділяють на молоді, середні і старі. Це яскраво проявляється в різниці висоти гір: найвищі (понад 2000 м) - молоді й омолоджені; середні за висотою (1000 - 2000 м) - середні і за віком; а старі гори - низькі (до 1000 м), сильно зруйновані. Проте досить часто трапляються винятки. Визначити приблизний вік гір досить легко за тектонічною картою. Молоді гори, як правило, - складчасті, середні і старі - складчасто-глибові і глибово-складчасті. Морфоструктура включає склад і характер простягання гірських хребтів, їх взаєморозташування і висоту.
38. Генезис гірських країнГірські системи утворюються в рухомих зонах земної кори – геосинкліналях – активних ділянках, де відбуваються постійні тектонічні рухи. Для земної кори характерні коливальні рухи, що являють собою надзвичайно повільні підняття та опускання, які проходять зі швидкістю від долей міліметра до декількох сантиметрів в рік. Амплітуда коливальних рухів в геосинкліналях може сягати 15-20 км. Коливальні рухи бувають декількох порядків, розрізняючись по величині амплітуди коливань, тривалості їх періоду і територіальному обхвату земної поверхні. Коливальні рухи першого порядку охоплюють періоди біля 150 млн. років і можуть проявлятись одночасно на великих територіях порядку цілих материків. Рухи інших порядків, накладаючись один на одного , в одних випадках сумують в своїй дії і прискорюють рух в певному напрямку ;в інших випадках вони мають протилежні знаки і послаблюють загальний ефект.На першому етапі геосинкліналь характеризується загальним опусканням, але накладення на нього хвильових рухів визиває диференціацію геосинкліналі на різко виражені, лінійно витягнуті зони частих піднятть та занурень, які можна назвати первинними. На цьому етапі первинні прогини інтенсивно прогинаються і розширюються, а надалі в осьових частинах виникають центральні підняття, які розширюючись як би „накочуються” на сусідні первинні підняття, що призводить до того, що останні поступово перетворюються в зони прогину.На окраїні геосинклінальної зони прогин, який компенсує крайнє центральне підняття, насувається на край платформи і тут утворюється передовий прогин. На цьому етапі в зоні опускання може проявлятись вулканізм у вигляді підводних виливів переважно базальтових лав. В кінці цього етапу починається загальне підняття, геосинклінальна зона з морського дна перетворюється на сушу з різко контрастним рельєфом. Цей етап називається орогенічним. Утворення гірських хребтів супроводжується зім’яттям геосинклінальних осадових товщ, введенням в них глибинних магматичних тіл, що застигають у вигляді гранітних або гранодіоритових батолітів, метаморфізацією осадових порід. Пізніше в складчастій земній корі виникають глибокі розломи, які розбивають її на окремі валуни, що витримують диференційні рухи (опускання і підняття ) ; по розломах можуть проходити наземні вулканічні виливи. Поява розломів в складчастих зонах говорить про те, що земна кора тут вже в значній мірі консолідована, тобто ущільнена попередніми процесами складкоутворення, введенням інтрузій, метаморфізацією порід і втратила свою пластичність: на подальші напруження в ній вона стала реагувати не пластичними деформації, а розривами. Таким чином, утворення складок в зоні орогенезу слід визнати первинним явленням, а розломів – переважно вторинним.У чергуванні опускань і піднятть, які супроводжуються складчастістю спостерігається певна циклічність в їхньому розвитку. Нині в розвитку Землі( і в еволюції геосинклінальних поясів ) виділяють такі основні тектонічні цикли:1) Байкальський (1000...550 млн. р. тому ). Це сукупність тектонічних процесів, що завершили наприкінці протерозою розвиток тогочасних синкліналей. Байкальські складки неодноразово перебудовувались пізнішими фазами тектогенезу, зокрема герцинською і альпійською складчастостями.2) Каледонський (545...375млн. р. тому ). Це епоха інтенсивного прояву тектонічних процесів в ранньому палеозої. В геосинкліналях проявляється складчастими деформаціями, а на платформах – активізацією розломно-блокової тектоніки.3) Герцинський ( 375...220 млн. р. тому ). Це одна з найактивніших в історії Землі деформацій земної кори, що відбувалася з девонського періоду до початку тріасового періоду.4) Кіммерійський ( 220...80 млн. р. тому ). Це тектонічно активна епоха планетарних деформацій земної кори в ранньому і середньому мезозої.5) Альпійський ( від 80 млн. р. тому ). Це наймолодша за геологічним віком і одна з найбільш тектонічно активних епох планетарних деформацій земної кори. Вперше проявляється після завершення кіммерійської епохи в крейдяному періоді і вважається незавершеною до цього часу.39. Рельєфоутворювальня роль давніх тек рухівДавні тектонічні рухивідбувалися під час архейської, протерозойської, палеозойської, мезозойської та частково кайнозойської ер. Найдостовірніші відомості щодо рельєфоутворювального прояву стосуються тектонічних рухів палеозойської, мезозойської та кайнозойської ер, оскільки вони й нині виявляються у рельєфі як свідки орогенічних процесів або як наслідок тривалої рівноваги між ендо- та екзогенними процесами (поверхні вирівнювання тощо). Тектонічні рухи, що відбувалися в архейську і протерозойську ери, виявлені не стількиу певних нерівностях земної поверхні, скільки у формах співвідношення різних геологічних тіл, що виникли у ті часи. Наприклад, тектонічні опускання району Дніпровсько-Донецької западини, про що свідчить повний комплекс осадових порід палеозою, мезозою та кайнозою, 5 опускання під час пізнього протерозою у північній частині Українського кристалічного щита, що підтверджено аналізом відкладів мілководних епіконтинентальних морів, де нині ідентифіковано наймолодшу осадово-метаморфічну товщу овруцьких кварцитів, та ін.
40. Рельєфоутворювальня роль локальних рухів Диференційовані локальні тектонічні рухиє менш масштабними (охоплюють менші території земної поверхні, звідси і назва — локальні), але мають сильніший прояв по вертикалі (підняття та опускання, тобто диференціація, відбуваютьсяпостійно або мають стійкі тенденції у своєму розвитку). їхній рельєфоутворювальний вплив полягає в тому, що вони безпосередньо визначають розподіл на поверхні Землі ділянок височинного або низовинного рельєфу (залежно від спрямованості знаку рухів), а також опосередковано контролюють розподіл на поверхні суходолу зон переважаючого впливу різних груп екзогенних процесів (денудації чи акумуляції). Такі тектонічні структури земної кори на платформах, як щити, антеклізи, вали, куполи, склепіння, маючи стійкі тенденції до тектонічних підняттів, у взаємодії з екзогенними процесами з часом утворюють такі великі позитивні форми, як височини, плато, гряди, ували, кряжі тощо. Синеклізи, западини, мульди, плитита інші негативні структури земної кори, що мають тенденцію до опускання, зумовлюють утворення низовин, озерних і внутрішньоматерикових морських котловин тощо, тобто великих негативних форм рельєфу.
Різні за інтенсивністю ділянки земної поверхні, що зазнають таких рухів, піддаються впливу різних за інтенсивністю екзогенних про- цесів. Що сильнішим виявляється тектонічне підняття земної поверхні, то вищого гіпсометричного положення вона набуває. Тому на такій ділянці зростає потенційна енергія екзогенного рельєфоутворення. Значна розчленованість ерозійними процесами на ділянках висхідних тектонічних рухів є додатковою індикаторною ознакою цього процесу. На ділянках, де відбуваються підняття, сильнішим є прояв схилових процесів, інтенсивніше відбувається вивітрювання тощо.
Незначні диференційовані локальні тектонічні рухи можуть спричинити формування рельєфу складчасто-брилових і столово-брило- вих гір або окремих їхніх частин.
Вертикальна складова диференційованих локальних рухів іноді домінує утворення скидів, насувів, флексур, грабенів та горстів і форм земної поверхні, що відповідають цим геологічним структурам. Значною є також роль цих рухів під час формування складок гірських порід та розривних порушень.
41. Рельєфоутворювальня роль новітніх рухів Новітніми (неотектонічними) називають тектонічні рухи земної кори, які тривають упродовж останніх 25—30 мли років, що практично охоплює альпійський період орогенезу. Цими тектонічними рухами сформовано майже всі найважливіші ознаки зовнішнього вигляду земної поверхні. Новітні рухи виявлено практично повсюди: у платформних та орогенних областях материків, у межах океанічного дна. Областям інтенсивних, здебільшого позитивних новітніх рухів, відповідають Кавказ, Кримські гори, Карпати, Памір тощо. У межах платформ їхня рельєфоутворювальна роль полягає переважно в утворенні височин, кряжів, плато, увалів, гряд та інших великих виступів земної поверхні на ділянках тектонічних підняттів і низовин “ у межах тектонічних опускань.
Неотектонічним рухам здебільшого властива спадковість від давніх, проте є приклади їхньої інверсії. Спадковий характер позитивних новітніх рухів (підняттів) виявився у межах Українського кристалічного щита,; що стало головною причиною утворення Придніпровської височини, Воронезької антеклізи (бередньоруська височина), Білоруського тектонічного масиву (Білоруська гряда) тощо, а успадковані новітні тектонічні опускання зумовили появу Придніпровської (тут розміщена Дніпровсько-Донецька западина - синекліза, якій властиві тектонічні опускання), Причорноморської (однойменна тектонічна западина), Прикаспійської (однойменна тектонічна западина) низовин тощо. Зміна знаку тектонічних рухів (опускання на підняття) стала причиною утворення нинішньої Волинсько-Подільської височини на місці Львівської тектонічної мульди та Передкарпатського тектонічного прогину. Останній приклад яскраво характеризує інверсію у співвідношенні між знаком тектонічних рухів (у межах цих тектонічних структур мали б панувати опускання) і сучасним виглядом земної поверхні.
42.Класифікація тектонічних рухівПід вертикальними, або коливальними, рухами земної кори розуміють постійні, повсюдні, оборотні тектонічні рухи різних масштабів, майданного поширення, різних швидкостей, амплітуд і знака, що не створюють складчастих структур. Рельєфоутворюючих роль рухів цього типу величезна. Вони беруть участь в утворенні форм рельєфу самого різного масштабу. Так, вертикальні тектонічні рухи самого вищого порядку, охоплюючи величезні площі, лежать в основі формування найбільш великих, планетарних форм рельєфу земної поверхні. Вертикальні руху нижчого порядку утворюють антеклізи і синеклізи в межах платформ, підняття і прогини - в геосинклінальних областях. Ці великі структури знаходять відображення в рельєфі у вигляді мега-і макроформ рельєфу. Наприклад, Прикаспійська низовина відповідає Прикаспійської синеклізі, Подільська височина - Українському щиту, Великий Кавказ - одному з мегантиклинорія альпійської складчастої зони і так далі. Вертикальні руху лежать в основі формування брилових гір. Вертикальна складова тектонічних рухів завжди присутній і часто превалює при створенні скиданням, насувів, грабенів і жменю, а отже, і відповідних цим структурам форм рельєфу. Вертикальні рухи роблять не тільки прямий вплив на рельєф, а й опосередковане, через клімат. Важлива рельєфоутворюючих роль вертикальних рухів полягає також у тому, що вони обумовлюють розташування на земній поверхні областей зносу та акумуляції, тобто областей переважання денудационного або акумулятивного рельєфу
Про роль горизонтальних рухів в ендогенних процесах і формуванні рельєфу серед тектоністов і геоморфологів немає єдиної думки. Деякі дослідники вважають, що горизонтальні рухи земної кори не слід переоцінювати, хоча вони, безсумнівно, існують. Наприклад, навіть у таких процесах, як освіта взбросов і насувів, мають місце горизонтальні рухи. Зсуву блоків земної кори по відношенню один до одного в горизонтальному напрямку в більших масштабах називаються зрушеннями. При складчастих порушеннях горизонтальні рухи викликають утворення лежачих і перекинутих складок. Ряд дослідників вважають, що можливі дуже великі горизонтальні плікатівние дислокації, при яких маси земної кори переміщуються в горизонтальному напрямку на десятки і навіть сотні кілометрів. Виникають величезні лежачі складки. При цьому молодші породи можуть виявитися похованими під складчастої серією більш древніх, переміщених порід. Такі величезні лежачі складки називають Покрив тектонічний. Великі горизонтальні переміщення земної кори відзначаються на дні океанів там, де серединно-океанічні хребти перетинаються глибинними. Виходячи з концепції тектоніки літосферних плит, можна зробити висновок, що горизонтальні рухи земної кори мають не менше значення у формуванні рельєфу Землі, ніж вертикальні. Як зазначалося вище, в зонах розтягування земної кори (спредінга) утворюються великі негативні форми рельєфу (рифти), в зонах стиснення (субдукції, обдукціі) - як негативні (глибоководні жолоби), так і позитивні макро-і мегаформ (острівні дуги, гірські споруди ).
43.Землетруси,їхній вплив негативні (катастрофічні) наслідки сучасних тектонічних рухів земної кори не пов’язані з масштабними перетвореннями навколишнього середовища. Проте масштаби наслідків локальних сучасних катастрофічних ендогенних процесів (тектонічних і магматичних) є значними. Вони не лише завдають великих збитків, а й призводять до людських жертв. Це, зокрема, супроводжується змінами рельєфу земної поверхні, переформуванням гідрографічної мережі, деякими мікро- та макрокліматичними змінами районів інтенсивного вулканізму, змінами ґрунтового й іноді рослинного покриву переважно на поверхнях схилів активних геодинамічних регіонів тощо. Сейсмічні явища часто зумовлюють сходження снігових лавин, селевих потоків, масштабні зсувні, обвальні та осипні процеси. Вражаючі параметри цього явища спричинили дискусію про причини та наслідки впливу інтенсивних сейсмічних явищ як екологічних чинників. Так, Ю. Селіверстов (1994) висловив припущення, що землетрус міг бути не причиною, а результатом обвалу, зважаючи на його силу. І хоча нині сейсмологи віддають перевагу ендогенній природі подібних явищ, не слід нехтувати екзогенно виникаючою енергією. Зовнішню причину внутрішніх процесів, які спричинюють несприятливі екологічні ситуації, часто не можливо пояснити з погляду традиційних уявлень.Відомо, про сучасні рухи земної кори, які фіксуються приладами на її поверхні, виникають за кліматичної зміни, проходження потужних циклонів тощо.
Особливо важливими для розуміння екологічної ролі ендогенних чинників є такі феномени, що зумовлюють закономірні адекватні перетворення у кількох компонентах навколишнього середовища. У деяких випадках вплив ендогенного чинника на довкілля загалом є особливо виразним, проте сильно опосередкованим і роль посередника відіграє системний зв’язок, що визначає значення ендогенного чинника для виникнення несприятливих екологічних ситуацій.
44.Механізм геосинклінального процесу У класифікації рельєфу за розмірами є категорія планетарних форм рельєфу.Це материкові виступи. океанічні западини,серединно-океанічні хребти та геосинклінальні пояси. Всі вони утворені ендогенним чинником.
Геосинклінальний пояс  – лінійно витягнутий структурний елемент тектоносфери з підвищеною тектонічною діяльністю, вулканічною активністю і сейсмічністю. Механізм геосинклінального процесу. Горизонтальні рухи земної кори є причинами виникнення на певних етапах геологічного розвитку Землі геосинклінальних або рифтогенних процесів. Стадії: 1)Прогинання значних за площею ділянок з.к., лінійно орієнтованої, заповнення океанічними басейнами, тривале нагромадження горизонтально залягаючи товщ осадових порід(уламкові,хемогенні,органогенні). Це Середземне море,Чорне море і пд.. котловина Каспію. 2) Продовж прогин з.к, стиск горизонтально залягаючи товщ гір руйнівної дії екзогенних геоморф процесів, наслідком якої через значний геологічний час є формув майже рівнини (пенеплен) на місці гурської країни. 3) Вияв могутньої руйнівної дії екзогенних геоморф процесів, наслідком якої через значний геологічний час є формув майже рівнини (пенеплен) на місці гурської країни. 4) В останні мільйони років на пов рівнини форм нові генетичні типи осадових відкладів,зобов’язаних діяльності екзо процесів(алювій,елювій,пролювій), які сформ осадовий чохол платформи. В даний час геосинк процес триває у 2-ох геосинк поясах:а)Альпійсько-Гімалайський, б)Тихоокеанський
45.рельєф як результат взаємодії ендогенних та екзогенних чинників.Рельєф — сукупність нерівностей поверхні суходолу, дна океанів і морів, різноманітних за обрисами, розмірами, походженням, будовою, віком та історією розвитку. Ендогенні й екзогенні процеси діють на земну поверхню одночасно, але з різною інтенсивністю в часі й просторі. При провідному значенні ендогенних процесів виникають переважно великі, структурні форми рельєфу суші, дна морів й океанів. Утворення найбільших (планетарних) форм пов'язане також із силами космічного характеру — обертанням Землі, сонячно-місячним тяжінням тощо. Екзогенні процеси звичайно формують дрібніші, скульптурні форми, ускладнюючи ними форми великого масштабу. Залежно від переважання того або іншого екзогенного фактора розрізняють:1)флювіальні форми, зобов'язані своєю появою роботі річок і тимчасових потоків; 2)льодовикові, обумовлені діяльністю сучасних і древніх льодовиків;3)мерзлотні (кріогенні);4)аридні, у створенні яких головну роль грають процеси фізичного вивітрювання, робота вітру та інші. Області тектонічного підняття й опускання зазнають протилежного по морфологічній спрямованості впливу з боку зовнішніх процесів: піднесені й ділянки, що піднімаються, земної кори розчленовуються, зрізуються зверху й з боків, тобто піддаються денудації, а знижені й ті, що опускаються, заповнюються продуктами руйнування й зносу, тобто є областями акумуляції.
46.Поняття про морфоскульптуру і генетичні типи морфоскульптур. Морфоскульптура - невелика за розмірами форма рельєфу, що утворена під впливом ендогенн та екзогенних чинників, за домінуючуї ролі останніх. Приклади: степові блюдця, яри, річкові долини.
47.Клімат як визначник генетичних типів екзогенних процесів та інтенсивності їхнього впливу на земну поверхню.вплив давніх кліматів. клімат може впливати на процеси формування рельєфу безпосередньо або опосередковано внаслідок дії інших складових навколишнього середовища - поверхневих вод і підземних вод, ґрунтового й рослинного покриву, наявного рельєфу та господарської діяльності людини. Прикладом сукупного впливу атмосфери і гідросфери на особливості формування рельєфу є райони суходолу, що прилягають до холодних океанічних течій - наслідків пасатної циркуляції атмосфери. Наявність холодних течій, які прямують уздовж берегів, створює температурний контраст між суходолом і морем, що зумовлює континентальний клімат узбережного суходолу. Як наслідок, пустелі наближаються до океанічного узбережжя. Рельєф пустель Атакама, Наміб48.Зміни клімату в часі і просторі та їх геоморфологічнінаслідки Найяскравіше геоморфологічні наслідки змін клімату в часі відображені у місцях, які зазнали безпосереднього чи опосередкованого впливу льодовикових щитів та в гірських областях. В останніх значні зниження снігової лінії зумовлювали періодичне посилення чи послаблення впливу гляціальних та перигляціальних процесів, наслідком яких є формування виразних ярусних морфологічних ознак. Зміни клімату в просторі спричинили геоморфологічні наслідки, пов'язані з розподілом на поверхні Землі різних морфокліматичних зон.характер таких зон зумовлюється пануванням певного екзогенного геоморфологічного процесу і формуванням відповідної морфоскульптури.
49.Головні закономірності розвитку екзогенних рельєфоутворюючих процесів! Передумовами розвитку екзогенних рельєфоутворювальних процесів є такі географічні та геологічні чинники, як баланс тепла і вологи, наявний рельєф, утворений за участю ендо та екзо чинників, ґрунти і рослинність різних регіонів, склад і властивості осадових порід, що складають земну поверхню.
50.Типи і механізм і морфоструктура вивітрювання. Вивітрювання - це сукупність фізичних, хімічних та біохімічних процесів перетворення гірських порід та мінералів, що здійснюються у верхній частині земної кори. Типи: фізичне та хімічне. Фіз - пов'язане з процесами , що спостерігаються у разі порушення цілісності первинної породи або під час її подрібнення до певної стадії, коли гірські породи перебувають у рівновазі з навколишніми фізичними умовами. Хім - це сукупність процесів розкладання первинної гірської породи доти, доки її хімічний стан не досягне рівноваги з навколишніми хімічними умовами. Фіз . 4 основні джерела напружень, що призводять до фрагментації первинних : механічне розширення, температурне розширення, ріст кристалів та механічна діяльність живих організмів.
51. Кори вивітрювання та зональні закономірності їх поширення. Корисні копалини кір вивітрювання! Об'єм продуктів руйнування, утворених під час вивітрювання і нагромаджених на місці утворення, за розміщенням щодо товщі гірських порід називають корою вивітрювання. Існує багато видів кір вивітрювання, а саме уламкова кора вивітрювання, гідрослюдиста кора вивітрювання, монтморилонітова, коалінітова, червоноземна і латериьнакори вивітрювання. Класифікують їх за ознакамипрояву домінуючого виду вивітрювання. Крім зональних розрізняють азональні : площинна кора вивітрювання і лінійна . Остання є індикатором рудних корисних копалин та осередком осадових корисних копалин.
52. Робота тимчасових і постійних водних потоків. Водні потоки у процесі свого переміщення виконують ерозію, транзит та акумуляцію гірських порід. Розрізняють три види ерозії: донну , глибинну та бічну.сукупно вони ств. форму долини.
53. Просторово - часові закономірності розвитку водотоків.Водоті к — водний об'єкт, який характеризується постійним або тимчасовим рухом (потоком) води в руслі в напрямку загального ухилу. Водотоки підрозділяються на такі категорії:• Постійні (струмки, річки) та тимчасові (річки що пересихають) водотоки;• Природні (річки) та штучні (канали) водотоки.Як і будь-які водотоки, тимчасові водотоки здійснюють роботу із розмивання гірських порід, перенесення їх частинок із вищих гіпсометричних рівнів на нижчі та перевідкладення цих частинок. Генетичний ряд форм рельєфу, приурочених до тимчасових водотоків, включає: ерозійні борозни, промоїни, яри, балки та балково-яружні системи. Ерозійні борозни виникають на делювіальних схилах (тобто схилах, вкритих шарами порід площинного змиву - делювієм). Глибина коливається від кількох сантиметрів до півметра. Стінки борізд дуже круті, форма поперечного профілю V-подібна. Борозни звичайно утворюють розгалужені системи, а щільність їх розташування та розвинутість (глибина) зростає вниз по схилу. На схилах із розрідженою рослиністю, зокрема зораних, борозни з часом перетворюються в ерозійні промоїни. Для їх утворення необхідна достатня пухкість породи та наявність значного водотоку. Глибини їх досягають вже кількох метрів, ширина - 2,0-2,5 м. Стінки промоїн круті, поперечний профіль найчастіше V-подібний. Промоїни переносять набагато більшу кількість води, ніж борозни, тому розташовуються по схилу не так щільно одна від одної (відстані становлять десятки метрів). Постійні водні потоки — (річки)під час своєї тривалої діяльності утворюють на земній поверхні значні за довжиною лінійні зниження — річкові долини. Днища річкових долин неоднорідні за своїм виглядом і будовою, вінком, процесами, що перетворюють їх, та швидкістю зміни. Це гетерогенні утворення, які в одних випадках мають денудаційне походження, в інших — акумулятивне, зумовлене своїм утворенням процесам акумуляції.
54. Будова річкових долин, терасових рівнів, поняття про алювій та закономірності його утворення та будови. Річкова долина – негативна форма рельєфу з одноманітним падінням. Утворюються внаслідок ерозійної дії текучих вод , що формуються в результаті тектонічної активності. Початковими формами є балки та яри, які створюються непостійними водотоками. Долини утворюють цілі системи , одна долина відкривається в іншу, а та в 3 і т.д поки їх водотоки не впадуть одним руслом в водойму . У долини розрізняють схили і дно. Дно буває вкрите піщаними валами горбами, конусом виносу, а схили підходять до самої річки , будучи одночасно берегами річки. Схили можуть бути високими або низькими, крутими або пологими. Річкові тераси— частини річкових долин які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. Алювій— незцементовані відклади постійних водних потоків (річок, струмків), що складаються з уламків різного ступеню обкатаності і розмірів (валуни, галька, гравій, пісок, суглинок, глина). Утворення алювію відбувається у результаті безперервної взаємодії динамічного водного потоку з руслом: при врізанні та акумуляції осаду. Провідним фактором у формуванні алювіальних відкладів є гідродинаміка водних потоків. Річкові водні потоки переносять уламковий матеріал у формі зважених і волочильних наносів. У зваженому (завислому) стані транспортуються частинки діаметром менше 0,2 мм, більші — волочінням по дну. Спосіб руху грубоуламкового матеріалу дном називається сальтацією — стрибкоподібне переміщення зерен матеріалу під дією несучого середовища. Так, за швидкості придонної течії 0,16 м/с дном пересувається дрібний пісок, за 0,22 м/с — грубозерннистий пісок, а за 1 м/с транспортується дрібна галька.
55.Річково-долинна мережа, закономірності розвитку річкових гирл.Річкові долини - це утворені ріками лінійні від'ємні коритоподібні форми рельєфу, для яких притаманний похил від витоків до гирла. Річкові долини у плані формують своєрідні малюнки гідрографічної мережі, притаманні окремим структурно-геоморфологічним типам поверхні. Так, деревоподібний тип долин має найбільше поширення на рівнинах, перистий тип притаманний поздовжнім долинам складчастих областей, ортогональний - розломним зонам складчастих областей та розбитим глибинними розломами ділянкам рівнин (ріки Поділля), паралельний найчастіше спостерігається на похилих передгірних рівнинах та молодих морських низовинах (в Україні - Прикарпаття, Причорномор'я), радіальний тип поширений у міжгірних улоговинах та на окремих активних куполоподібних геологічних структурах.Розвиток суміжних річкових долин часто ускладнюється перехватами водотоків, які зрештою призводять до перебудови всієї системи флювіальних процесів на цій території, а отже і до зміни морфоскульптури поверхні в цілому.— район впадіння ріки в море, озеро, океан або іншу ріку (У випадку, коли впадаюча ріка при цьому розгалужується). Як правило, форма гирла ріки має вигляд окремих проток, рукавів, що виникають внаслідок осідання великої кількості наносів, які переносить річка. Особливо це помітно на річках південного заходу України (Дністер, Дунай та ін.). Зазвичай, дельта ріки є заболоченою. Основну роль у формуванні гирла ріки відіграють осадові маси, що переносяться водами ріки з її верхів'я. На шляху до гирла потік води у ріці зустрічає стоячу водяну масу, або припливні хвилі. При цьому швидкість потоку знижується, і частинки піску, глини, намулу починають осідати на дно у вигляді осаду.Існує три стадії формування гирла:Стадія 1. На цій стадії осад накопичується вздовж головної річкової протоки-фарватеру.Стадія 2. Головна річкова протока блокується осадовим матеріалом і води ріки шукають альтернативні шляхи, формуючи при цьому рукави річки.Стадія 3. На витоці ріки формуються широкі родючі рівнини, і з'являється новий суходіл.
56.Застосування знань про флювіальні процеси і форми рельєфу у практичній діяльності. Флювіальний процес – це процес, який відбувається на поверхні землі внаслідок діяльності текучих поверхневих вод. До флювіальних форм належать : ерозійні борозни, вимоїни,яри, балки – утворюються тимчасовими водотоками ; селі, водозбірні воронки – утворені діяльністю тимчасових водотоків в горах. Флювіальні процеси мають велике практичне значення: 1)Вивчення історії розвитку певної річкової долини або водозбірного басейну допомагає у пошуках розсипних родовищ золота, алмазів, металевих руд тощо. Щодо місця нагромадження цінних компонентів алювію розрізняють розсипища річкових кіс, руслові, заплавні, терасові, дельтові та інші розсипища, які утворилися на різних стадіях розвитку річкових долин. Велике значення має також наявність величезних мас піщаного матеріалу, який використовується як будівельний. 2)Тривалий період розвитку річкових долин сприяє формуванню значних вирівняних ділянок земної поверхні, складених однорідною за походженням і гранулометричним складом породою – алювієм. Ці ділянки є зручними для цивільного і промислового будівництва, транспортних шляхів, гідротехнічного будівництва тощо, а заплави часто є цінним сільськогосподарським угіддям. Тому рельєф річкових долин часто дуже сприятливий для інженерної діяльності. 3) Аналіз того , як здійснюється пересування у межах флювіального рельєфу речовинних та енергетичних потоків, є важливим для вирішення екологічних проблем. Вивчення флювіального рельєфу набуває першочергового значення для прогнозування причин і наслідків катастрофічних паводків, створення системи захисних споруд.
57. Умови виникнення і розвитку льодовиків, їхні типи. Льодовик — багаторічні природні накопичення льоду на земній поверхні. Утворюються з твердих атмосферних опадів в тих районах, де протягом року відкладається більше, ніж відтає та випаровується.Льодовик формується на земній поверхні, коли сніговий покрив не встигає повністю розтанути і/або випаруватися. Льодовики поширені у високих широтах північної і південної півкуль Землі, у високих горах всіх широт. Загальна площа сучасних Льодовиків становить близько 16 млн. км² (11 % площі суходолу), об'єм — близько 30 млн. км³, але через глобальне потепління має тенденцію до зменшення. Максимальна потужність криги досягає 3,3 — 3,6 км. Основна маса криги льодовиків зосереджена в Антарктиді і Ґренландії. У льодовиків виділяють зону живлення, тобто ту територію, де сніг перетворюється на фірн, а потім — на глетчерний лід, і зону стоку, тобто територію, по якій рухається льодовик. За співвідношенням цих зон розрізняють три морфологічні типи льодовиків: гірські, покривні і проміжні. Гірські: долинн:(прості, складні і переметні) , карові, висячі. Покривні: материкові, вивідні, шельфові. Проміжні: плоскогірні, передгірські. 99% - це покривні і проміжні. Покривні – 85% припадає на Антарктиду.
58.Робота льоду та її геоморфологічні наслідки. Льодовики суттєво впливають на формування рельєфу Землі. Рухаючись, маса льоду руйнує гірські породи внаслідок перенесення вмерзлого матеріалу і тертя льодовика об ложе та оточуючі схили долини. Процес руйнування гірських порід під час руху льодовика називається екзарацією. В процесі руху льодовика по гірській долині, відбувається подальше її поглиблення і розширення. Долина набуває форми великого корита - трогу. Трогові долини більш прямі, ніж ерозійні. На дні трогів зустрічаються ригелі, так звані баранячі лоби. Вони являють собою скелясті виступи, заокруглені і обточені льодовиком. Кучеряві скелі - це згладжені льодовиком групи скелястих пагорбів, які надають поверхні хвилястого вигляду. Вони являють собою більш дрібні, ніж окремі баранячі лоби, виступи кристалічних порід. Уламковий матеріал, захоплений льодовиком, переноситься на значну відстань. Перевідкладений матеріал утворює морени - скупчення погано відсортованих і різновеликих уламків порід, які нагромаджувались під льодовиком, перед його нижнім краєм і на льодовиковій поверхні. Розрізняють рухомі морени, які пересуваються разом з льодовиком у вмерзлому стані, і нерухомі, які залишилися на поверхні Землі після танення льодовика. При пересуванні і таненні льодовик відкладає морену на поверхні ложа у вигляді валів, пагорбів та окремих великих валунів. Така морена називається відкладеною. На території давнього зледеніння внаслідок льодовикової акумуляції утворились ландшафти моренних рівнин, а в горах - моренні поверхні на днищах і схилах трогів. В більшості випадків це нерухомі (викопні) морени, які складені уламковим матеріалом, утвореним на місці танення льодовика. Іноді вони формують суцільні моренні покриви. Серед них виділяються моренні вали і моренні пагорби. При цьому, моренний матеріал льодовиком не сортується, а тому валуни, глиби, галька і дрібнозем, перемішані. Моренні вали складені переважно озами, зандрами і друмлінами.
59.Морфоскульптура областей гірсько-долинного зледеніння. З діяльністю льодовиків у гірських районах пов’язано утворення таких характерних форм рельєфу як кари , льодовикові цирки і льодовикові долини або троги. Кари – це кріслоподібні поглиблення. Поштовхом до їх формування є накопичення снігу в незначних за розмірами ерозійних заглибленнях на схилах гір. Впродовж дня навколо снігової плями утворюються талі води, які проникають також і на дно западини. Вночі при зниженні температури відбувається інтенсивне фізичне (морозне ) вивітрювання, спричинене збільшення об’єму замерзлої води. При наступному таненні дрібні продукти вивітрювання виносяться водою, а повторне замерзання охоплює нові верстви гірської породи, яка підстеляє сніговий покрив. Льодовикові цирки–це великі чашоподібні западини, які мають форму амфітеатрів і являють собою частини верхів’їв гірських долин сильно розширених та змінених льодовиками. Вони оточені майже вертикальними стінами і тільки з однієї сторони відкриті, поступово переходячи у зв’язані з ними долини. Такі цирки є основними областями живлення гірських долинних льодовиків. Їхній розвиток пов’язаний з такими процесами як: – екзараційна дія самого льодовика; вивітрювання; дія талих вод. Льодовикові долини, або троги розвиваються здебільшого успадковуючи ерозійні гірські долини. Льодовики, рухаючись по гірських долинах, проводять інтенсивну екзарацію їхніх бортових частин та ложа. В результаті долина розширується, поглиблюється, а її поперечний профіль набуває V-побібної форми з плоским дном. Поздовжній профіль характеризується наявністю низки поперечних скельних виступів, які називаються ригелями. Їх виникнення зумовлене різною твердістю та міцністю гірських порід на різних ділянках ложа, що відповідно впливає на інтенсивність льодовикової екзарації.
60. Морфостурктура областей покривного зледенінняПокривні зледеніння і відповідні перетворення рельєфу зумовили значні зміни у різних компонентах навколишнього середовища тих часів, що у вигляді палеогеографічних доказів збереглися і донині. Рельєф в області поширення давніх зледенінь є сильно згладженим, зміненим процесами денудації. Зледеніння залишали після себе морени, флювігляціальні та озернольодовикові відклади. У прилеглих до зледеніння областях виникла широка перигляціальна зона з своєрідним ландшафтом, де формувалися леси та лесоподібні породи. В областях давніх зледенінь більш-менш виразно представлені зони, звідки поширювались крижані маси у певні льодовикові епохи. Це зони: переважаючої льодовикової денудації, переважаючої льодовикової акумуляції, перигляціальна.
61 Зледеніння антропогенового періоду, їхні прямі та опосередковані наслідкиДо значного розвитку льодовиків в антропогені призвело похолодання, що намітилось вже в кінці пліоцену. Було чотири плейстоценових зледеніння: ліхвінське або окське, дніпровське, московське та валдайське. Покривні зледеніння і відповідні перетворення рельєфу зумовили значні зміни у різних компонентах навколишнього середовища тих часів, що у вигляді палеогеографічних доказів збереглися і донині. Рельєф в області поширення давніх зледенінь є сильно згладженим, зміненим процесами денудації. Зледеніння залишали після себе морени, флювігляціальні та озернольодовикові відклади. У прилеглих до зледеніння областях виникла широка перигляціальна зона з своєрідним ландшафтом, де формувалися леси та лесоподібні породи.
62Морфоскульптура області льодовикової денудаціїЗона л.денудації властива центральним частинам льодових покривів, де зявились перші значні маси льоду, який у цьому місці існував найдовше і досягав найбільшої товщини. Денуд.форми рельєфу. Сельги (скелясті гряди з льодовиковим обробленням), виорані льодовиком западини, що нині зайняті озерами. Дрібніші ден.форми. Баранячі лоби (вкриті густим льодовиковим штрихуванням, що надає ландшафтам вигляду кучерявих скель). Денудація річкових долин. Річки мають чимало порогів, бистрин, проте відсутні значні водоспади. Для долин характерна наявність розширень і звужень. Крайова зона денудації. Ками – пагорби висотою до кількох десятків метрів з округлими профілями вершинних частин.Комплексними денуд.-акумул. формами є друмліни – невисокі, витягнуті в напрямку руху льодовика узвишшя.
63Морфоскульптура області льодовикової акумуляціїРозрізнення зони льодовикового зносу та акумуляції є досить складним завданням. У крайовій частині льодовика товщина льоду є незначною, він пухкий, край льодовика розділений на лопаті, на поверхні льоду є озера, відклади яких під час деградації льдовика перетворюються на ками. У числених поздовжних тріщинах і під льодом течуть потоки талих вод, утворюючи поступово ози. До зони акумуляції належить також ландшафт друмлінів.Комплексними денуд.-акумул. формами є друмліни – невисокі, витягнуті в напрямку руху льодовика узвишшя.
64 Морфоскульптура перигляціальноїзониЦя смуга рельєфу розміщується поза межами поширення льодовика і характеризується комплексом форм і типів рельєфу, що не є наслідком безпосереднього впливу льоду, але тією чи іншою мірою спричинені діяльністю льодовика. До них належать рівнини зандрів, долинні зандри, улоговини стоку талих льодовикових вод, маргінальні канали, давні материкові дюни, моренні тераси, «камянисті моря», реліктові форми, які є наслідками мерзлотних процесів.
65Значення вивчення людовикових процесів і форм рельєфуНаукове значення. Л.процеси відіграють велику роль у перетворенні земних ландшафтів; завдяки їх діяльності постійно змінюється рельєф полярних і високогірних областей. Дослідження льодовиків дають змогу глибше вивчити наслідки л.процесів в минулому, відтворити палеогеографічні умови тих часів, зрозуміти роль зледенінь у змінах природи та еволюції людини, реконструювати події, що зумовлювали ритмічність періодів потепління і похолодання на Землі в минулому.Практичне значення. Знання щодо л.процесів 1. є підставою для пошуку корисних копалин, 2. сприяють вирішенню завдань інженерного характеру, 3. можуть допомогти у розв’язку актуальних екологічних проблем.
66 Поширення і будова гірських порід багаторічної мерзлотиПоширення мерзлих гп зумовлене не лише суворим кліматом. Значною мірою залежить від структури і вмісту вологи у породах, характеру рослинності, стійкості снігового покриву та експозиції схилів. Вертикальна поясність природних умов зумовлює виникнення мерзлих порід вище за снігову лінію, навіть в умовах відсутності там снігових опадів унаслідок значної сухості повітря.На різній глибині породи багатор мерзлоти характер певними особливостями. Найближчий до поверхні шар упродовж теплого сезону зазнає відтавання(діяльний шар). Наступний шар-шар сезонно змінних мінусових температур. Нижче-шар постійних мінусових температур.Мерзлотні форми за генезисом і фіз. процесами поділяються:1.повязані з форм. морозних тріщин і повторно жильного льоду(льодові клини)2. структурні форми,утв морозним сортуванням пухкого матеріалу3.форми спучування і полії4. форми, спричинені нівальним вивітрюванням та альтипланацією5.термокарстові форми6. утв процесами соліфлюцкії(у межах схилів)
67Типи мерзлотних деформацій і прояв їх у будові земної поверхніКомплекс форм рельєфу, властивих районам поширення багаторічної мерзлоти, зазвичай називають перигляціальним. 1.Форми, зумовлені формуванням морозних тріщин і повторножильного льоду (льодові клини). Сезонні зміни агрегатного стану води у діяльному шарі (замерзання і відтанення) спричинюють утворення у холодну пору року морозних тріщин, навесні вони заповнюються водою, яка наступного холодного сезону замерзає, утворюючи жильний лід, або льодові клини. Мерзлий ґрунт діяльного шару розпадається на багато окремих блоків, розділених тріщинами. В таких клиноподібних зни-женнях, які щоліта відтаюють до певної глибини, у тріщинах нагромаджуються пухкі осадові породи, органічна маса і поступово формується теплоізолювальна маса, яка забезпечує стабільність розвитку тріщин, а льодові клини заповнюються мінеральними й органічними утвореннями. Льодовикові клини розділяють поверхню землі на так звані валикові полігони. У разі танення жильного льоду колишні тріщини перетворюються на досить широкі улоговини, де може зібратися така кількість води, що утворяться озера або розпочнуться процеси відтанення (термокарсту) багаторічної мерзлоти. Іншим видом морфологічних ознак рельєфу є полігони морозного розтріскування, які виникають тоді, коли морозні тріщини не проникають глибше за діяльний шар. 2.Структурні форми, зумовлені морозним сортуванням пухкого матеріалу та процесами інволюції. У межах самих полігонів відбуваються такі процеси, що зумовлюють формування кам’янистих кілець і багатокутників («медальйонів»), кам’янистих смуг і смуг, складених дрібнозернистим матеріалом.Кам’янисті кільця і багатокутники спостерігаються зазвичай на рівних горизонтальних поверхнях із дуже зволоженим глинистим або суглинковим ґрунтом, який містить певну кількість щебеню різних розмірів, а місцями — валуни та брили. За значного поширення за-значених форм рельєфу поверхня набуває вигляду медальйонної тундри.Процес, який є основою сортування матеріалу є процес виморожування.У формуванні зазначених форм рельєфу бере участь ще один процес інволюція. Відбувається втягнення уламків, різних за розмірами, у процес мерзлотного деформування порід, внаслідок чого утворюються своєрідні текстури.Кам’янисті смуги та смуги, складені дрібнозернистим матеріалом. Утворюються на спадистих поверхнях схилів, де зазначені процеси ускладнюються соліфлюкцією. 3. Форми спучування (гідролаколіти) та полії. Ця група форм рельєфу, поверхню якого складають льодові маси, є наземними поліями — водою, що виступила на повер-хню льоду.Крім того, спостерігається явище замерзання підземних вод, які залягають відносно близько до поверхні. У такому разі льодове ядро у гірських породах зумовлює спучування поверхні внаслідок чого формується виразне підвищення — пагорб. Це явище називається - гідролаколітами.У цьому разі прориву підземних вод на поверхню не відбувається. Утворення деяких пагорбів має сезонний характер, а їхнє льодове ядро руйнується упродовж наступного літа, тому такі пагорби належать до поліїв, сформованих підземними водами. 4. Форми, спричинені нівальним вивітрюванням та альтипланацією.Нагірні тераси. Утворення нагірних терас характерне для висотної зони. Утворюються внаслідок дії ніваційного вивітрювання. Альтипланація — формування плоских поверхонь на певній висоті.5. Термокарстові форми. Суть явища термокарстових процесів І.Щукін (1964) трактує як танення підземного льоду, який міститься у пухких гірських породах, що супроводжується місцевим просіданням та утворенням знижень земної поверхні Причинами, що зумовлюють танення мерзлих порід і виникнення просідань і провалів, є такі: кліматичні, місцеві і техногенні. Форми термокарстових знижень є досить різноманітними і залежать від багатьох чинників — літологічних, метеорологічних, гідрологічних тощо. Танення може зазнавати не лише суцільна товща мерзлих порід, а й окремі її складові — льодові жили і клини, гідролаколіти тощо, тому танення льодового ядра гідролаколіту, просідання й провал його склепіння у літній час також є термокарстовим явищем.
68 Оцінка ролі кріогенних процесів та морфоскульптур у життєдіяльності людини 1. Детальні знання будови і термічного режиму порід сприяють вирішенню численних інженерних завдань будівництва промислових та цивільних споруд, прокладання комунікацій (зокрема, Байкало-Амурської магістралі в Росії), розвідування й експлуатації родовищ корисних копалин, використання лісових і гідроенергоресурсів, будівництва злітно-посадкових смуг, військових об’єктів. Особливого значення набуває картографування поширення мерзлих порід різних типів — суцільного, переривчастого, спорадичного, а також точне визначення меж таликів, на яких інженерна діяльність може здійснюватися за найменших ризиків. 2. Вивчення таликів та їхньої динаміки сприяє розв’язанню низки гідрогеологічних проблем, оскільки вони є своєрідними «гідрогеологічними вікнами», через які до водоносних горизонтів проникає у вигляді інфільтрації поверхневий стік. 3. Потреба досліджень зумовлена також попередженням шкідли4их. наслідків інженерної діяльності людини на полярних ландшафтах, які відзначаються надзвичайною вразливістю і, зазнавши пору-шень, відновлюються досить повільно. Тому визначення граничних значень тиску техногенної діяльності у таких регіонах має екологічне значення, оскільки дає змогу з’ясувати пороги, за якими стає не-відворотним несприятливий розвиток кріогенних процесів та інших складових довкілля геокріолітозони. 4. У переліку зазначених проблем важливе місце відводиться рельєфу та кріогенним процесам зони поширення порід багаторічної мерзлоти, оскільки їхня динаміка визначає багато особливостей функціонування інших складових довкілля.
69 Природні умови розвитку аридних процесів на Землі Аридними називають геоморфологічні процеси, які відбуваються у тропічних пустелях і напівпустелях з аридним кліматом і є виключно важливими для формування рельєфу цих областей. Крім еолових процесів відбуваються й інші. Це — температурив вивітрювання з його пустельними видозмінами, зокрема вибіркове (селективне) і хімічне вивітрювання за значною участю сольового. Перебіг ерозійних процесів відрізняється певною специфічністю. Відбуваються також процеси масового переміщення чохла пухкого матеріалу, формування пустельних кірок і пустельної засмаги тощо. Для прояву аридних геоморфологічних процесів необхідні передумови фізико-географічного й геологічного характеру. Серед них — невелика кількість атмосферних опадів, значна сухість повітря, часті й сильні вітри, відсутність або розрідженість рослинного покриву, інтен-сивне фізичне вивітрювання гірських порід, поширення досить тонких за гранулометричним складом продуктів руйнування Крім пустель тропічних поясів еолові процеси поширені за певних сприятливих умов скрізь, де є пісок і вітер. Районами поширення «нетипових» еолових процесів є: морські узбережжя, пляжі і коси річкових долин, давні водно-льодовикові рівнини (зокрема, на Поліссі), у місцях, де піски не закріплені рослинним покривом. Майже всі передумови розвитку зональних еолових процесів спостерігаються у так званих аридних країнах (тропічні, берегові та внутрішньоконтинентальні пустелі). П дні ум в . 1.Сухість повітря. Повітря там має високу сухість і тому є надзвичайно прозорим. Сонячна радіація безперешкодно досягає земної поверхні. Добові коливання температур, таким чином, становлять кілька десятків градусів, що є важливим чинником розвитку процесів фізичного вивітрювання. 2. Часті й сильні вітри. Як зовнішні вітри, зумовлені загальною циркуляцією атмосфери, так і місцеві, що виникають унаслідок температурних контрастів, можуть досягати у пустелях значної сили, набуваючи характеру пилових або піщаних бур. 3. Відсутність або розрідженість рослинного покриву. Незакріплені піски легко зазнають розвіювання. За даними вчених, площа аридних територій, класифікованих за характером рослинного покриву (наявність певних груп рослин або повна відсутність рослинності), становить 46 749 тис. км2, або близько 32 % площі земного суходолу. 4. Антропогенна діяльність. Важливу роль у динаміці меж пустельних територій відіграє також господарська діяльність людини.
70 Механізми вивітрювання та основних еолових процесів в аридних областях Інтенсивне фізичне й хімічне вивітрювання гірських порід. Ви-вітрювання у пустелях не обмежується впливом різких добових коливань температури повітря, тобто температурним вивітрюванням. Присутність значної кількості солей у породах, які зазнають вивітрювання, зумовлює існування сольового вивітрювання. Комплексний вплив зазначених видів вивітрювання спричинює низку своєрідних для пустелі модифікацій цього процесу — десквамацію, стільникове і селективне вивітрювання. Оскільки гірські породи є поганими провідниками тепла, то денне нагрівання поширюється дуже неглибоко — всього на кілька сантиметрів, послаблюючись з глибиною. Між нагрітими і розширеними шарами твердої породи та розміщеним унизу шаром з постійною температурою виникають внутрішні напруження, які розряджаються з утворенням тріщин. З такими тріщинами від поверхні породи можуть відшаровуватися ЇЇ частини у вигляді плит, часто — сферично зігнутих лусок мінеральних мас. Процес відшарування лусок називають десквамацією. Сольове вивітрювання. Оскільки в цих районах існує надлишок тепла, а волога за сухості повітря у верхніх горизонтах порід завжди в дефіциті, то й хімічного вивітрювання майже немає. Воно іноді відбувається у глибших горизонтах порід завдяки волозі, яка надходить по капілярах до поверхні. В аридних областях поверхні скель іноді вкриті численними округлими сферичними заглибленнями Стільникове вивітрювання. Причиною утворення стільникових заглиблень є нерівномірне (вибіркове) вивітрювання. Еолові процеси. Для прояву роботи вітру в пустелях складаються особливо сприятливі умови. Розрізняють такі види діяльності вітру. Дефляція або видування (розвіювання), — винесення пухкого матеріалу з певних ділянок земної поверхні, внаслідок чого утворюються специфічні вироблені форми рельєфу. Транспортування, або перенесення, пухкого матеріалу різних розмірів із одних місць до інших. Сортування цього матеріалу за величиною часточок, які його складають. Акумуляція, або нагромадження, матеріалу під час його відкладання. Коразія (від лат. corrasus — зішкрябаний) — оброблення піщаними часточками, які містяться у вітровому потоці, перепон, що трапляються на його шляху (скелі, брили та валуни), а також найподат- ливіші до механічного впливу гірських порід.
71. Географічне поширення еолової морфоскульптури на Землі та її визначні риси1.Дефляція і її морфоскульптура.У локальних масштабах постійна дефляція відбувається на рухомих формах піщаної акумуляції з фронтального боку щодо напряму вітру, а відкладення — з тилового. За таких умов дефляція не створює характерних форм рельєфу, а тільки сприяє руху дюн, барханів тощо.У більших масштабах дефляція спостерігається у вторинних осередках розвіювання, що виникають на нерухомих великих акумулятивних формах, вже закріплених рослинністю. Причиною вторинного розвіювання найчастіше буває втручання людини.У місцях вторинного розвіювання виникають своєрідні форми рельєфу — котловини видування, тобто неглибокі зниження, подібні на блюдця. Простягаються у напрямі панівних вітрівУ районах пустель, де вітри віють упродовж більшої частини року в одному напрямі, на рівних поверхнях, утворюються паралельні борозни з увігнутими днищами - ярдангами. Вперше були описані у пустелі Тарім.2.Транспортування, або перенесення пухкого матеріалу різних розмірів. Пісок у пустелях може переміщуватися двома способами: піщинки котяться по гладенькій поверхні або переміщуються стрибкоподібно.Інший спосіб — перенесення пилуватих часточок у вітрових потоках на далекі відстані (пилові бурі).3.Акумуляція, або нагромадження, матеріалу під час його відкладання та її морфоскульптура. Маси піску, які переносяться вітрами, нагромаджуються нерівномірно, утворюючи місцеві скупчення у вигляді пагорбів і гряд. Загальна назва таких скупчень піску - дюни. Термін «дюна» найчастіше вживають для характеристики еолових акумулятивних утворень, поширених на берегах морів, де відбувається інтенсивне формування пляжу.Пісок з бічних частин дюни пересувається вперед швидше. Внаслідок цього по боках дюни витягуються вперед і трохи у боки два вирости — роги, розділені округлою виїмкою. Так виникає бархан.За орієнтуванням еолових акумулятивних форм щодо напряму вітру їх поділяють на поздовжні та поперечні. Дюни належать до поздовжніх форм.Поперечними формами є бархани, ланцюги барханів і параболічні дюни.У Лівії, Каракумах та пустелі Атакама, де такі форми особливо типові, трапляються великі бархани заввишки до 40 м і завширшки 200 — 300 м.Ланцюги барханів — це низка барханів, підніжжя яких з’єдналися.Параболічні дюни виникають після вторинного розвіювання дюн, закріплених рослинністю. За конфігурацією параболічна дюна нагадує бархан, але співвідношення ухилів схилів у неї зворотне: ввігнутий схил спадистий, а опуклий — крутий.До еолових акумулятивних форм належать також поодинокі пірамідальні та прихилені дюни (утвор на узбережжі аридних областей за близького розміщення до моря уступу гірського хребта або плато). Пірамідальні дюни характерні для пустель Середньої Азії та Сахари.4.Вітер виносить тонкі продукти вивітрювання, розвіює скупчення пухкого матеріалу, що складається з піщаних, алевритових і пелітових часточок, а значні маси піску, що переносяться вітром, після зіткнення зі скельними породами діють як абразивний матеріал, сточуючи і шліфуючи поверхню породи. Утворюються химерні форми.
73.Умови виникнення і типи карстуКарстовими називають геоморфологічні процеси, які відбуваються завдяки здатності поверхневих чи підземних вод здійснювати хімічне вилуговування або розчинення осадових гірських.Визначальною умовою розвитку карстових процесів є наявність гірських порід, здатних до вилуговування (чи розчинення). За цією ознакою розрізняють сульфатний, карбонатний і сольовий карст.До найсприятливіших умов карстового процесу належать такі. 1. Достатня кількість СО2, розчиненого у воді. 2. Рельєф плоских межиріч і спадистих схилів, що забезпечує тривалий вилив поверхневих вод на гірські породи та значну інфільтрацію 3. Значний об’єм гірських порід, здатних до вилуговування, та відсутність великої кількості домішок, що гальмують перебіг карстового процесу. 4. Структура породи - пористість, ніздрюватість, наявність каверн. 5. Вплив тектонічного чинника, що сприяє дренуванню гірських порід системою розломів, тріщин та інших деформацій. 6. Достатнє зволоження, сприятливий температурний режим. Іноді клімат заважає карстовим процесам, наприклад багаторічна мерзлота перешкоджає доступу вод до масивів порід, здатних до вилуговування. 7. Сприятливі умови для оновлення підземних вод — значна тріщинуватість порід, що забезпечує надходження підземних вод до осередків розвантаження.
74.Морфоскульптура підземн і поверхневого карсту.Карст - сукупність процесів і явищ, пов'язаних з діяльністю води і виражаються в розчиненні гірських порід та утворення в них порожнеч, а також своєрідних форм рельєфу, що виникають на місцевостях, складених порівняно легко розчинними у воді гірськими породами (гіпсами, вапняками, мармурами, доломітами і кам'яною сіллю). Карстові форми рельєфу об'єднують низку нерівностей земної поверхні та підземних утворень, які формуються шляхов розчинення низки гірських порід підземними, атмосферними, талими, морськими водами.Найбільш характерні для карсту негативні форми рельєфу. За походженням вони поділяються на форми, утворені шляхом розчинення (поверхневі та підземні), ерозійні та змішані. В результаті карстових процесів утворюються такі форми рельєфу, як карри, лійки, улоговини, понори, шахти, печери, підземні ріки та джерела. Виділяють поверхневий (голий) та покритий (похований) карст. Поверхне вий карст — форма рельєфу, що виникла в процесі карстування земної поверхні. Породи, що карстуються, лежать безпосередньо на поверхні, тому швидко розмиваються потоками вод від атмосферних опадів. Форми рельєфу поверхневого карсту:лійка,колодязь,шахта,карри,каррові поля,понори. Підземний карст - тип карсту, який розвивається в областях, де карстові відклади покриті товщею пухких утворень різного генезису. Карст з покривом елювію і ґрунту іноді називають карстом середньоєвропейського типу.Форми рельєфу підземного карсту:печери,підземні канали,підземні порожнини. Для розвитку карстового процесу необхідні такі умови: а) наявність рівною або слабко похилій поверхні, щоб вода могла застоюватися і просочуватися всередину по тріщинах, б) товща карсту порід повинна мати значну потужність; в) рівень підземних вод повинен стояти низько, щоб була достатня простір для вертикального руху підземних вод; г) мінералізація води на вході в грунт, повинна бути менше розчинності породи.
75.Псевдокарстові процеси та формирельєфу. В деяких районах доводиться зустрічатися з явищами і формами , зовні дуже схожими на карст , але вони мають в основі інші причини , ніж ті , які ведуть до утворення карстових форм . Псевдокарст — западинно-впадинний рельєф, що утворений пониженнями різного розміру, ззовні нагадує карст, але що виник в результаті інших процесів Псевдокарстові процеси:1.термокарст-просідання поверхні в областях поширення багаторіч.мерзлоти у разі її аномального відтаєння на певних площах. Наслідком термокарсту є утв. лінійних знижень, які згодом зростаються і перетв. в аласи 2.глинистий карст - процеси мех.винесення підз.водами тонких глинистих фракцій осад.порід з певного масиву. На поверхні утв. зниження, лійки, западини. Спостерігається глин.карст біля урвищ, уступів, схилів, балок, схилів річк долин.3.суфозія - комплексний процес, який полягає у частковому вилуговуванні та мех.винесенні дрібних фракцій осадових порід пилуватого складу з товщі верхніх горизонтів до нижніх. Відбув. в лесових породах. Утв. подиплоскі замкнені зниження, степові блюдця. До псевдокарстовим явищ належить також здатність гірських порід швидко і значно ущільнюватися при змочуванні . Цією здатністю володіють лесові породи і засолені грунти . Перші ущільнюються у зв'язку з руйнуванням їх мікропористості , другий -в результаті розчинення солей. Морфологічним наслідком цього процесу є утворення псевдокарстових блюдець і (рідше) воронок.
76Оцінка карстових процесів і форм у практичній діяльності Більшість карстових порожнин (які сформувались за активної участі підземних вод) й досі є джерелми можливого водопостачання.Для здійснення процесу вилуговування підземні води мають містити певні хам ел,отже вони характеризуються за ступенем мінералізації і можуть бути використані як мінеральні води. Карстові печери зазвичай мають великі розміри,розташовані на значній глибині,відрізняються сталою температурою,вологістю та атмосферним тиском,тому можуть бути придатими в якості сховищ(укриттів),на випадок несприятливих обставин на земній поверхні,та лікування різних хвороб.Також печери можуть бути використаними з лікувальними цілями,особливо ті,що вироблені у сольових породах,там повітря насичене йонами,що мають корисне значення для хворих на астму та інші хвороби органів дихання.Також карстові печери через свою красу є природними пам*ятками і місцями відвідування туристів.Але слід сказати що карсові явища(підземні і поверхневі) мають і негативний вплив,вони значно погіршують господарське використання таких районів.Про це слід пам*ятати при спорудженні об*єктів водного господарства,тому що раптовий прояв даних процесів може зіпсувати водосховища,поглинути воду магістральних каналів,ств перешкоди під час спорудження тунелів.Наявність у гірських пордах порожнин різних розмірів погіршує інженерно-геологічні властивості порід,що використовуються в будівництві різних споруд.
77.Класифікації та характеристика схи в та схилових процесів Схилові процеси і процеси формування самих схилів відображуються насамперед у морфологічних та морфометричних показниках схилів. Так, за різноманітністю зовнішнього вигляду схили поділяють на такі типи профілю: пук і, уві нуті, п ямі, пук -вві нуті та ступінчасті. Проте профіль може бути ускладнений певними деформаціями, різкими перегинами та іншими морфологічними ознаками, які відображають внутрішню геологічну будову схилів. За наведеною типізацією схилів відповідно до їх профілю схематично можна схарактеризувати певні аспекти взаємодії ендо- та екзогенних чинників щодо формування вигляду земної поверхні.Схили ендогенного походження виникають унаслідок тектонічних рухів земної кори, магматизму, іноді — землетрусів. Схили екзогенного походження мають різну природу —завдяки діяльності текучих поверхневих вод (флювіальні схили), озер, морів, льодовиків, підземних вод, мерзлотних процесів. Схили, які виникли внаслідок діяльності організмів (зокрема, коралових водоростей) та господарської діяльності людини, також належать до екзогенних.Схили ендо- та екзогенного походження можуть формуватися у процесі виносу гірських порід, які зазнали руйнування, та їхнього нагромадження, а отже, мають відповідно денудаційну та акуму ят вну природу. Серед денудаційних схилів розрізняють структурні, розміщення яких збігається з падінням і напрямом залягання стійких відпрепарованих пластів, та аструктурні (такий збіг відсутній).Залежно від морфологічних особливостей схилів, складу і товщини пухких відкладів на них, конкретних фізико-географічних умов, а також від особливостей перебігу схилових процесів розрізняють такі типи схилів:Г авітаційні. Оскільки вони мають ухили понад 35—40°, то є місцем перебігу процесів, де основний чинник — сила гравітації. Завдяки цій силі уламки порід, що утворюються внаслідок процесів вивітрювання, скочуються до підніжжя схилів під час обвалення, обсипання та сходу снігових лавин. Б к в х ухів. Утворюються під час зміщення вниз по схилах блоків гірських порід різних розмірів, зміщенню яких значною мірою сприяє діяльність підземних вод, проте роль гравітації залишається провідною(20—40°). Мас в зміщення ч х а пухк мате іа у. Тут характер зміщення вивітреного шару або осадових порід залежить від наявності у гірських породах ґрунтових підземних вод. Зміщення мас пухких порід відбувається на схилах з ухилами від 3 до 40°. Окремими видами такого зміщення є соліфлюкція, дефлюкція тощо..Де ювіа ьні, або п щ нн зм ву. Це схили, на яких виявляються переважно процеси площинного змивання. Останні залежать від стану поверхні схилів, наявності ґрунтово-рослинного покриву, характеру випадання атмосферних опадів і деяких інших чинників та умов.
78.Розвиток схилів та їх морфоскульптура Схилові процеси ведуть до виположення схилів, до згладжування рельєфу, до плавних переходів від одних форм рельєфу до інших. Відбувається ви положення ендогенних або екзогенних схилів агентами силової денудації, що приводить до «з’їдання» міжрічкових (водо роздільних) просторів та формуванню на місці розчленованої ділянки невисокої хвилястої рівнини – пенеплену (відбувається вирівнювання зверху) (рис.). Розвиток схилів та утворення денудаційних вирівняних поверхонь може відбуватися і шляхом відступання схилів паралельно самим собі. Це називається педипленизація, а сформована денудаційна рівнина – педипленом (рис.).Найпростіша форма педипленизації – утворення педимента – пологопохиленої площадки (3-5°), яка формується в корінних породах у підніжжя відступаючого схилу. На кожний даний момент від ступання схилу його підніжжя захищено шлейфом відкладів; на кожний даний момент залишається все менша частина схилу, яка може відступати паралельно сама собі. Поступово видаляється і матеріал шлейфу. Поверхня корінних порід у підніжжя відступаючого схилу поступово оголюється. Так виникає похила вирівняна поверхня, яка прилягає до підніжжя схилу, – педимент.Утворення педиментів, педипленів та пенепленів є можливим тільки в умовах низхідного розвитку рельєфу, тобто в умовах переважання екзогенних процесів над ендогенними. При цьому відбувається загальне зменшення відносних висот та виположення схилів.При неодноразовій зміні етапів низхідного та висхідного розвитку рельєфу у гірських країнах утворюється ряд денудаційних рівнів, які розташовуються у вигляді сходів або ярусів на різних висотах. Це поверхні вирівнювання. Кожна по окремості поверхня вирівнювання може бути не тільки піднятою, але і деформованою через складчасті або розривні тектонічні порушення.
79.Практичні питання вивчення силових процесів Значне поширення схилів на земній поверхні, різноманітність процесів, які відбуваються у їхніх межах, великий обсяг гірських порід, що беруть участь у трансформації схилів, катастрофічні наслідки деяких процесів на схилах та інші важливі обставини, пов’язані з цим генетичним типом екзогенних процесів, роблять вивчення схилів досить актуальним. Це має велике значення, що зумовлено можливістю пошуків у їхніх межах залежно від закономірностей розвитку схилів певних корисних копалин. За Е. Палієнком (1978), делювіальні розсипища корисних копалин є продуктами акумуляції на схилах. Утворення їх , яке залежить від поздовжнього профілю та морфології схилів (прямий, опуклий, увігнутий, комбінований), мікрорельєфу, ухилу, висоти, є першим кроком на шляху наступного переміщення корисного компонента за межі корінного родовища до місця концентрації. Відбувається сортування матеріалу за густиною під дією площинного змивання та гравітації. У рельєфі делювіальні розсипища пов’язані зі шлейфами акумуляції у нижніх частинах схилів та біля підніжжя. Найвідоміші розсипища делювіального походження — розсипища алмазів в Якутії та Африці, гірського кришталю в Якутії, корунду в Казахстані.Значення вивчення схилів і процесів на схилах полягає в тому, що під час планування різних видів господарської діяльності потрібно враховувати особливості рельєфу загалом і схилів зокрема. В інженерній геоморфології (Палієнко, 1978) значна увага приділяється стійк сті сх ів і геоморфологічному аспекту цього показника. Під час будівництва, наприклад, потрібно мати відомості з морфології, історії розвитку, генезису схилів, щодо інженерно-геологічних, гранулометричних, мінералогічних, фізико-хімічних властивостей, їхніх зв’язків у системі схил—водний потік, сучасних тектонічних рухів на цій ділянці земної кори, ґрунтів, радіаційного балансу і теплового режиму на схилах різної експозиції тощо
80.Роль широтної зональності у ф-ванні рельєфотвірних процесів.Зональність морфо скульптури землі Багато природних явищ на Землі мають зональний характер.Поширення кліматичних поясів,природних зон,грунтового і рслинного покриву,підземних і поверхневих вод відповідає певним значенням балансу тепла і вологи,що є прямим наслідком широтної зональності.До таких зональних явищ належать екзогенні геоморфологічні процеси,так як їхнє функціонування залежить від надходження до земної поверхні сонячного тепла як основного чинника у розподілі вологи та тиску.Поняття що характеризує сукупну дію екзогенного рельєфоутворення у межах суходолу є морфо кліматичні зони.морфокліматичні зони – це великі за площею ділянки суходолу,у межах яких певні співвідношення тепла і вологи зумовлюють виразне панування екзогенних рельєфоутворюючих процесів і це в свою чергу спричинює в результаті існування певних своєрідних геоморфологічних ландшафтів-морфоскульптур.Це поняття є абстрактним.На нинішньому етапі існує можливість вивчення орфокліматичних зон на глобальному рівні,завдяки дистанційному вивченні рельєфу та індикації його формування.
81.Геоморфологічні процеси і форми рельєфу гляціальної морфокліматичної зониЦя зона охоплює значні за прощею терит. сучасних полярних пустель.Тут переважно мінусові темпер.,поширення покривних і гірських льодовиків.Кліматичні наслідки:безперервний процес формування потужних льодовикових покривів за схерою сніг- фірн-лід.Головні геоморфологічні процеси:морозне вивітрювання,нівація,іноді гравітаційні процеси. Характерна морфоскульптура:льодовикові щити,покриви,вирівняна поверхня ложа,окремі екзарацій ні уголовини та виступи.
82.Геморфологічні процеси і форми рельєфу кріолітозони. До цієї морфо кліматичної зони належить тундра і лісотундра.кліматичні особливості:нетривалий теплий період,давні зледеніння та сучасні умови переохолодження поверхні.Кліматичні наслідки:реліктова і сучасна багато-річномерзна товща.Наявна велика к-сть озер,боліт,рік. Головні геоморфологічні процеси:комплекс кріогенних процесів,інші процеси моделюються на їхньому фоні. Кріогенна морфоскульптура:полігони,медальйони,соліфлюкційні язики,вали,потоки,западини.
83.Геоморфологічні процеси і форми рельєфу флювіальної морфокліматичної зони На землі ця зона поширена найбільше.З фізико-географічного погляду вона може повністю збігається з територією лісової зони, її планова конфігурація порушується лише у місцях вертикальної поясноті.особливо виразним є її поширення у Пн.півкулі.До особливостей кліматичного характеру належить:тривалість теплих періодів року,який зумовлює збільшення вологості атмосфери,к-сті опадів,за незначного випаровування створює надлишок поверхневих вод.Унаслідок цього виникає поверхневий стік і змивання,а згодом ерозійно-акумулятивні процеси,які сприяють розвитку генетичного ряду флювіальних форм рельєфу.Кінцевим елементом такого ряду є річкові долинизі специфічними особливостями морфоскульптури.Навіть побіжний аналіз щільності річкової мережі доводить про домінування річково- долиних форм рельєфу.Значно поширені гравітаційні процеси,карстові процеси,суфозія.Основним процесом є флювіальна діяльність.
84.Геоморфологічні процеси і форми рельєфу ерозійної морфокліматичної зони Територіально збігається з зоною степів(прерії,пампаси).До особливостей клімату належать:к-сть опадів,інтенсивні конвекційні переміщення повітряних мас,що зумовлюють зливовий характер літніх опадів.тут часто відсутній сніговий покрив,що призводить до промерзання верхнього шару грунту.періодичне виникнення сильних вітрів,що спричиняють еолові процеси.Такі особливості зумовлюють поширення процесу вивітрювання.Унікальний лесові формації,зумовлені даніми клімат.умовами,розміщення в глибині материків.Головні процеси:ерозійні,елювіальні процеси,площине змивання.Характерна морфоскульптура:спрощені й обтічні межигір*я,яружно-балкова мережа,форми седиментації.
85.Геоморфологічні процеси і форми рельєфу аридної морфокліматичної зони Аридними називають геоморфологічні процеси, які відбуваються в тропічних пустелях і напівпустелях з аридним кліматом і є виключно важливий для формування рельєфу цих областей.Значна к-сть сонячної радіації,що зумовлює високу сухість повітря,високі амплітуди добових коливань темп.,інтенсивні вітри.Кліматичні наслідки:поширення вивітрілих порід різних фракцій,щебенові кори та панцирі.Вплив холодних океанічних течій,внутрішньо материкове розміщення пустель,великі гірські масиви та підняті ділянки платформ.Інтенсивне фізичне вивітрювання,еолові процеси. Характерна морфоскульптура:елювіальні,коральні та еолові денудаційно- акумулятивні форми,деллі,транзитні річкові долини.
86.Геоморфологічні процеси і форми рельєфу зони вологих екваторіальних лісів Вологі екваторіальні ліси розташовуються переважно в приекваторіальних районах планети.Займають територію Амазонії в Південній Америці, долини річки Конго і Луалаби в Африці, також розташовуються на Великих Зондських островах і на східному узбережжі Австралії.Кліматичні особливості:висока вологість повітря,рекордсмен за к-стю опадів,добові і сизонні коливання темп.майже відсутнію.Кліматичні наслідки:поширення значної за потужністю кори вивітрювання,пухкі гірські породи,залізисті кірки у поверхневих горизонтах.головними геоморфологічними процесами є хім. І біолог вивітрювання та вплив на інші процеси.Характерна морфо скульптура:прощинні кори вивітрювання, «напівапельсини»,давні поверхні вирівнювання.
87.Загальні положення концепції геоморфологічних рівнів К Маркова.Виокремлюючи різні геоморфологічні рівні, К. Марков розглядав рельєф Землі ніби «збоку», у профілі,підкреслюючи,що основні шаблі такої східчастої будови земного суходолу сформувалися у взаємодії ендогенних чинників з першою групою екзогенних. Руйнування берега моря ударами хвиль називається абразією.При наявності крутого берега, якого називають кліфом максимальне руйнування відбувається біля підніжжя обриву. Тут поступово утворюється хвилеприбійна ніша. В результаті відступу берега утворюється нахилена у бік моря підводна поверхня, що називається абразивною террасою.Між підводною терасою і береговим обривом виникає смуга, що покрита гравієм, галькою і піском, яка називається пляжем.Швидкість відступу берега залежить від міцності гірських порід і сили удару хвиль. В середньому це становить 1-3 м на рік. Але є випадки, коли вона досягає 12 м на рік (береги Чорного моря, які складені не міцними осадочними породами. Є дані про, що розмив у районі Грузинського узбережжя (біля р. Інгурі) становить 16 м за рік. Акумулятивна робота моря.В результаті хвилевої діяльності і вздовж берегових течій утворюються різні акумулятивні форми. Серед них є бари (англ. вar – перешкода, обмілина) – акумулятивні форми, що простягаються вздовж берега. Нерідко вони бувають досить довгими. Так Арабатська стрілка має довжину 115 км. Це один із найбільших у світі барів.Коси – форми, що утворюються наростаючи від берега. Вони також бувають великими. Так, Бердянська коса має довжину 23 км, а Тендрівська – більше 90 км.Пересипи– відділяють лимани від моря. Перейми(або томболо) з’єднують острови з берегами.На узбережжях морів нерідко утворюються акумулятивні тераси. Вони простежуються також вздовж Чорного та Азовського морів, а утворились в кінці кайнозойської ери.
Характеристика геморфологічних процесів, формування морфоструктури і морфо скульптури денудаційно-акумулятивного рівня поверхні сучасних рівнин суходолу Денудаційно-акумулятивний рівень, за К.Марковим, є пенепленом. Вихідне положення щодо формування пенеплену – це уявлення про тривале поступове переформування геосинклінальної кори на платформну. У переформуванні рельєфу приймають участь такі процеси: ерозійні, схилові, гляціальні, кріогенні, вивітрювання. Ерозійні процеси розчленовують первинні межиріччя, надають їм мозаїчної будови у плані, зумовленої закладанням водних потоків (спочатку тимчасових, а потім – постійних) різних порядків. Флювіальні процеси переносять продукти руйнування, утворені внаслідок екзогенних рельєфоутворюючих чинників. Схилові процеси – інтенсивність процесів вивітрювання, зумовлюється різним складом і властивостями гірських порід, перепадами температур, наявністю нівацій них процесів та значною крутісю поверхонь схилів, що сприяє розвитку гравітаційних процесів – обвалів, осипів, лавин, зсувів. Відбувається осідання межиріч. Оголюються корінні породи, схили набувають значної стрімкості. Гляціальні процеси характерні для великих за розмірами гірських країн. Згори донизу вздовж профілю льодовикових утворень відбуваються ніваційні процеси, альтипланація і формування високогірних карні, трогів, вирівнювання поздовжнього профілю долин, транспортуванні значних за обсягами моренних нагромаджень до тальвегів водних потоків. Фронтальна частина гірських льодовиків, нагромаджуючи моренні товщі, сприяє творенню н тимчасовому існуванню льодовикових озер, а з появою руслового стоку в зоні абляції диференціюються процеси сортування уламкового матеріалу. Кріогенні процеси, поширені у прильодовиковій частині та вище від снігової лінії, за відсутності умов для нагромадження стійких льодовикових утворень руйнують рельєф гір насамперед унаслідок морозобійного розтріскування гірських порід, утворення поліїв та альтипланації. Вивітрювання, передусім температурне та морозне, карстові процеси, суфозія, дефляція і коразія та інші екзогенні рельєфоутворювальні процеси також беруть участь у вирівнюванні гірської країни та формуванні пениплену. Однак перед тим як буде сформована гранично вирівняна поверхня, рельєф гірської системи зазнає виразного поетапного перетворення.
89.Характеристика геоморфологічних процесів і морфо скульптури рівня снігової лінії нігова́ лі́нія - межа, вище якої в горах зберігається сніг, який не тане, і перетворюється в лід. Деяке коливання висотного положення снігової лінії впродовж доби зумовлюється тим, що денні температури сприяють деякому підвищенню висоти рівня, а нічні — зниженню. Внаслідок цього виникає певний висотний діапазон добової зміни температури з плюсових на мінусові, тобто основний чинник екзогенного рельєфоутворення вода — впродовж доби в межах зазначеного діапазону змінює свій агрегатний стан, наслідком чого є значний розвиток морозного вивітрювання. Звільнений із суцільної товщі масиву гірських порід уламковий матеріал завдяки процесам кріопланації (альтипланації) пере-мішується вниз по схилах, а в межах зазначеного висотного діапазону виникає нівальна ніша. Поступово вона просувається своєю тильною частиною вглиб масиву гірських порід, поблизу найактивніших ділянок цього процесу відбуваються концентричні (діаклазоподібні) руйнування літогенної основи, що зумовлює формування каррів. За умови постійного додатного балансу нагромадження твердих опадів над абляцією в них нагромаджуються опади за схемою сніг — фірн - глетчерний лід і вони часто перетворюються на ділянки живлення льодовиків. Морозне вивітрювання, соліфлюкція, льодовикова денудація та акумуляція є характерними для рівня снігової лінії. Найважливішим серед них є морозне вивітрювання. Кріопланація (зокрема, курумо-утворення), льодовикові екзарація і транспортування, гравітаційні процеси (обвали, осипи, снігові лавини, каменепади тощо) лише прибирають вивітрілий уламковий матеріал, відкриваючи нові масиви гірських порід для морозного вивітрювання. Денудація майже однаково інтенсивно руйнує різні за міцністю гірські породи. З часом поверхні, вирівняні зазначеним процесом, стають такими великими, що на місці колишніх межирічних (міжгірськодолинно-льодовикових) просторів височать тільки гострі піки карлінгів, масиви нунатаків тощо. На місці гірських країн або рівнинних ділянок суходолу, розміщених вище від снігової лінії, поступово утворюються сплощені, «зрізані» зазначеними процесами, вирівняні поверхні, кон-центричні базисній поверхні Землі (поверхні океану, яка уявно про-довжується під материками).
90.Характеристика рівня вершинної поверхні гір Розміщення верхнього денудаційного рівня залежить від різних чинників: інтенсивності вивітрювання, характеру порід, швидкості підняття. Якщо кожний із них змінюється у просторі поступово або якщо їхній сумарний вилив створює передумови для відносно рівномірного зниження висоти гір у різних точках земної поверхні, то може з’явитися дивна постійність висоти гірських вершин. Спостерігається певна закономірність: що виші гори на Землі, то більшою є їхня маса і тим глибше вони занурюються в пластичну мантію. На Землі, на відміну віт інших планет земної групи, є унікальні зовнішні геосфери — атмосфера , гідросфера та біосфера, де відбуваються інтенсивні екзогенні рельєфоутворювальні процеси. Акумулятивні процеси під час розвитку рельєфу зазвичай згладжують відмінності земних висот, деструктивні — найбільше виявлені в орогенних областях, де представлені численними генетичними типами. Зі збільшенням висоти місцевості на порядок зростає площа гірської країни, водночас збільшується і швидкість руй-нування гір. У цьому процесі беруть участь численні екзогенні рельєфоутворювальні процеси — від звичайного морозного вивітрювання до карстових процесів. Що виші гори, то ширший спектр екзогенних процесів, більша енергетика кожного з екзогенних процесів і площа, на якій виявляється руйнівна дія екзогенного рельєфоутворення. Зазначені умови і процеси відсутні на поверхні інших планет земної групи. На думку К. Маркова, тільки певне поєднання багатьох чинників сприяє утворенню порівняно простого виду вершинної поверхні. Внаслідок того, що інтенсивні геосинклінальні процеси створюють надвисокі гори, спостерігаються такі явища: а) надмірне навантаження земної кори спричинює її тектонічну ізостазію, яка можлива лише в умовах сучасного термодинамічного стану Землі, досить високого порівняно з іншими планетами земної групи; б) гірські споруди зазнають аномально інтенсивного руйнування екзогенними процесами, що є наслідком існування атмосфери, гідросфери та біосфери. Сфера дії екзогенних чинників у гірських областях на порядок вища від такої на рівнині. Для цього району характерні значні енергія і пластика екзогенних процесів. Унаслідок сукупного впливу двох груп різних чинників граничним рівнем висоти гір на Землі – вершинною поверхнею гір є рівень 8-9 км. (практично максимальний рівень гір Середземноморсько-Гімалайського геосинклінального поясу).

Приложенные файлы

  • docx 23646752
    Размер файла: 112 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий