Методичка НУЛ.

Ірина Савченко
Інна Галак










Історія української літератури
(перші десятиріччя ХІХ століття)


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА





Ірина Савченко
Інна Галак



Історія української літератури
(перші десятиріччя ХІХ століття)

Посібник для студентів-філологів




































КИЇВ – 2008

Савченко І., Галак І. Історія української літератури (перші десятиріччя ХІХ століття): Навчальний посібний. Видання 2-е, перероблене і доповнене. – К.: , 2008. – с.


Для студентів-філологів денної та заочної форм навчання філологічних та історико-філологічних факультетів вищих навчальних закладів.






Рецензенти: М.Корпанюк, доктор філологічних наук, професор Переяслав-Хмельницького педагогічного університету імені Г.Сковороди;
В.Кузьменко, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української філології Київського славістичного університету.





Рекомендовано Вченою радою Інституту української філології
НПУ імені М.П.Драгоманова
(протокол № 6 від 27 лютого 2008 р.)
Передмова

Курсу “Історія української літератури перших десятиліть ХІХ ст.” належить одне з чільних місць серед предметів, що вивчаються майбутніми вчителями-філологами. Засвоєння принципів та етапів історичного руху української літератури, еволюції її стилів та жанрів істотно збагачує загальнокультурний, інтелектуальний та естетичний рівень студентів, формує у них концептуальний погляд на вітчизняне письменство.
Пропонований посібник містить тематику лекційних та практичних занять, списки необхідної навчальної та критичної літератури.
Теми та плани лекційних занять відповідають програмі курсу “Історія української літератури перших десятиліть ХІХ ст.” і включають питання, розгляд яких дозволить студентам скласти якнайповніше уявлення про національний літературний процес початку ХІХ ст. у зв’язку із розвитком європейської естетичної свідомості, з’ясувати ознаки нової української літератури, сформувати у студентів уміння орієнтуватися у розмаїтті стильових тенденцій, розвивати естетичний смак, уміння поціновувати художній текст за високими естетичними критеріями.
До кожної теми пропонується бібліографія, що в достатній мірі представляє рівень наукового освоєння того чи іншого питання, здобутки літературознавчої науки і залишає студентові можливість вибору у опрацюванні наукових праць. Також подається список рекомендованих художніх творів, які є обов’язковими для текстуального вивчення. При цьому враховано вимоги діючої шкільної програми з української літератури.
Плани практичних занять передбачають вироблення у студентів-першокурсників навичок і прийомів самостійної роботи зі словниками, довідниками, літературознавчими працями, іншими джерелами, уміння здійснювати аналіз літературного твору (цілісний, проблемний, пообразний).
Пропонована тематика практичних занять не є незмінною: залежно від конкретної мети і особливостей творчої роботи зі студентами кожен викладач може змінювати хід занять, а також вибирати твори для аналізу.
Також для полегшення засвоєння курсу до посібника вміщено короткий “Словник понять і термінів”, у якому подаються словникові статті, що дають стислу інформацію про жанри та стильові ознаки нової української літератури початку ХІХ століття.
Для з’ясування рівня засвоєння матеріалу студентами у посібнику подаються контрольні та тестові завдання.


Літературна творчість
це акт екзистенційної заангажованості,
один із виявів людського буття,
літературний твір
це проекція постаті автора,
а художні засоби
форма виявлення екзистенційних проблем:
свободи, часовості, стосунків з іншими людьми
і з самим собою.
Ж.-П.Сарт


ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Становлення нової української літератури
План
Поняття «нова українська література». Періодизація нової української літератури.
Історико-культурні передумови формування нової української літератури. Особливості українського літературного процесу кінця XVIII – початку XIX століття.
Роль періодичних видань у організації національного літературного життя. Літературно-художні журнали та альманахи.
Синкретизм течій і літературних напрямів. Пізній класицизм, просвітницький реалізм, сентименталізм, романтизм.
Формування нової жанрової системи.

Література
Білецький О. Українська література серед інших літератур світу // Білецький О. Зібр. праць: У 5 т. – Т.2. – К., 1965. – С.5-26.
Білецький О. Українська проза першої половини ХІХ ст. // Там само. – С.148-197.
Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ ст. – К., 2001.
Бовсунівська Т. Українська бурлескно-травестійна література першої половини ХІХ ст. (в аспекті функціонування комічного). – К., 2006.
Бондар М. Діалог з історичним часом: формування нової української літератури // Київська старовина. - 1998. - №5. – С.9-54.
Борзенко О. Сентиментальна „провінція”. Нова українська література на етапі становлення. – Харків, 2006.
Веретюк О. Скажи мені, хто я ? (Проблема національної ідентичності літератури, літературного твору та його автора) // Слово і час. – 2005. - №12. – С.68-72.
Волинський П. Теоретична боротьба в українській літературі (перша половина ХІХ ст.). – К., 1969. – С.7-47.
Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. – К., 1993.
Гончар О. Просвітительський реалізм в українській літературі. Жанри і стилі. – К., 1990.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. – С.3-23.
Гончар О. Українська національна ідея у художній творчості (І половина та середина ХІХ ст.) // Слово і час. – 1994. - № 9/10. – С.65-70.
Грабович Г. Семантика котляревщини // Грабович Г. До історії української літератури. – К., 1997. – С.316-332.
Гром'як Р. Ще раз про «народність літератури» як категорію і духовний феномен // Біблія і культура: Зб. наук. праць. – Вип.6. – Чернівці, 2004. – С.100-104.
Жмир В. На шляху до себе / Історичне становлення української національної свідомості // Філос. і соціол. думка. – 1991. - №2. – С.150-162.
Зеров М. Нове українське письменство // Зеров М. Українське письменство. – К., 2003. – С. 6-21.
Ільєнко І. В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917). – К., 2004. – С.51-111.
Ільницький М. «В наймах у сусудів» як соціокультурний феномен // Слово і час. 2005. № 3. С.29-33.
Історія української дожовтневої журналістики. – К., 1983. – С.20-87.
Історія української літератури ХІХ століття: У 2-х кн. / За ред. акад. М.Г.Жулинського. – Кн.1. – К., 2005. – С.11-63, 88-126.
Історія української літератури ХІХ ст.: У 3 кн. / За ред. Яценка М.Т. – Кн.1. – Л., 1995. – С.3-68.
Історія української літератури початку ХІХ ст. / За ред. Хропка П.П. – К., 1992. – С.9-47.
Історія української літератури: У 8 т. – Т.2. – К., 1968. – С.133-190.
Історія української літературної критики: Дожовтневий період. – К., 1989. – С.9-32.
Казимиров О. Український аматорський театр (Дожовтневий період). – К., 1965. – С. 34-44.
Калениченко Н. Українська література ХІХ ст.: Напрями, течії. – К., 1977. – С.44-60, 80-134.
Костомаров Н. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке // Костомаров М. Слов’янська міфологія. – К., 1994. – С.280-296.
Лешкович Н. Українці в російській імперській еліті другої половини XVIII – першої половини ХІХ ст. та їхня роль у розвитку української культури // Проблеми слов’янознавства: Міжвідомчий наук. збірн. – Вип. 48. – Львів, 1996. – С.21-31.
Лімборський І. Європейське та українське Просвітництво: незавершений проект? – Чернівці, 2006.
Лімборський І. Сентименталізм в українській літературі. – К., 1995.
Лімборський І. Український літературний сентименталізм у контексті західноєвропейських літератур // Українська мова й література в школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. - № 5. – С.32-38.
Лосиевский И. Русская лира Украины: русские писатели Украины первой четверти ХІХ века. – Х., 1993.
Луцький Ю. Між Гоголем і Шевченком. – К., 1998. – С.22-50, 85-106.
Мацапура В. Украина в русской литературе І половины ХІХ века. – Х., 2001.
Молчанов В. Рівень життя селян України в першій половині ХІХ ст. // Історичний журнал. – 2007. - № 1. – С.80-94.
Нудьга Г. На шляхах до реалізму // Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини ХІХ ст. – К., 1959. – С.8-21.
Попович М. Нарис історії культури України. – К., 1998. – С.290-343.
Російщення України: Науково-популярний збірник. – К., 1992.
Сивокінь Г. Одвічний діалог (Українська література і її читач від давнини до сьогодні). – К., 1984. – С.76-114.
Федченко П. Літературна критика на Україні першої половини ХІХ ст. – К., 1982. – С.12-117.
Филипович П. Соціальне обличчя українського читача 30-40рр. ХІХ в. //Филипович П. Літературно-критичні статті. – К., 1991. – С.17-31.
Хропко П. Становлення нової української літератури. – К., 1989. – С.7-44.
Чижевський Д. Історія української літератури. – Тернопіль, 1994. – С.308-317.
Чижевський Д. Порівняльна історія слов’янських літератур. – К., 2005. – С.130-183.
Шаповал Л. Елементи класицизму в українській літературі. – К., 1977.
Шкандрій М. В обіймах імперії: російська і українська літератури новітньої доби. – К., 2004. – С.24-71.
Шубравський В. Від Котляревського до Шевченка: Проблема народності української літератури. – К., 1976. – С.11-63.

Поміркуйте над висловлюваннями:

До здійснення централізаторських реформ Катерини українська культура зберігала свою виразну відмінність від великоросійської культури. Народ мав багатющі скарби фольклорної поезії, своїх професійних мандрівних співаків, свій популярний ляльковий театр, високо розвинені художні промисли. По всій країні снували мандровані спудеї, будувалися церкви в „мазепинському” бароковому стилі. Розмовною мовою була лише українська, а „москаль” був там такою рідкісною постаттю, що це слово ототожнювалося з назвою солдата.
Д.Мірський

То, что написано на малороссийском языке в нынешнем столетии, потому и может называться словесностью, что оно есть продолжение прежней малорусской словесности, которая процветала во всю бытность Украины казацкой и, в свою очередь, была продолжением словесности, существовавшей во времена Украины княжеской.
М.Максимович

В руках вправного мистця Малоросія подарує найцікавішу й наймальовничішу картину, бо ані Швейцарська, ані Нідерландська революції не містили стількох розбурханих і дивовижних подій.
М.Полєвой

...що далі від народу (українського. – І.С.) відходили його верхи, то демократичнішою ставала література; що дужче привілейовані класи замикалися у вузькому колі своїх класових інтересів, то більше інтереси мас знаходили собі захист у літературних творах.
В.Щепотьєв

Вираження та філософське, історіософське, політичне осмислення української ідеї набувало в літературі першорядного значення як завдання врятування нації, її культури, мови від насильницької асиміляції. Перші десятиліття ХІХ ст. ознаменувалися подихом ідей національно-культурного відродження.
О.Гончар

...українська література на протязі ХІХ-ХХ століть являє картину послідовного панування п’яти літературних течій – класичної, сентиментальної, романтичної, реалістичної та новоромантичної. Але в характері цих течій, їх потужності й тривалості, в розвитку відповідних ідеологій та способів писання у нас були своєрідні риси. Одні течії з’являються у нас з запізненням і переходять, не викристалізувавшись, інші, навпаки – виявляються сильно й різко, тримаються довго і потім якийсь час переживають себе в застиглих, скам’янілих формах.
М.Зеров

Українській літературі не довелося бути тільки «“мистецтвом слова”», вона була ще в більшій мірі, ніж література російська, зразу всім: політичною трибуною, публіцистикою, філософією, криком, плачем, стогоном поневоленої народної маси.
О.Білецький

Імена Наталки, Катерини, Марусі, Марії склали певний смисловий код української літератури. Неодмінним атрибутои їх стала ідеальність, яка створювала образ певного цілісного, повного народного світу, який просвічує крізь напівреальну візію жіночого образу.
Т.Гундорова

Тема 2. Творчість Івана Котляревського
(1769 – 1838)
План
Творча біографія І.Котляревського, його світоглядні засади та участь у суспільному і культурному житті України.
«“Енеїда”» І.Котляревського як травестія у контексті європейської пародії. Традиції і новаторство письменника у травестуванні поеми Вергілія.
Поема І.Котляревського «“Енеїда”» як явище просвітницького реалізму.
Національний колорит у поемі І.Котляревського.
Значення «“Енеїди”» у становленні нової української літератури: послідовники і наслідувачі І.Котляревського (П.Білецький-Носенко, С.Александров, К.Думитрашко, П.Кореницький, Я.Кухаренко).
І.Котляревський – зачинатель української драматургії першої половини ХІХ ст.:
традиції української давньої драми у драматургічній творчості І.Котляревського;
«“Наталка Полтавка”» як «“малоросійська опера”»: особливості жанру, характер драматичного конфлікту, система образів;
«“Москаль-чарівник”» – перший водевіль української драматургії початку ХІХ ст.: джерела теми, характеристика жанру, морально-етична проблематика твору.

Тексти
І.Котляревський. Енеїда. Наталка Полтавка. Москаль-чарівник. Ода до князя Куракіна. Ода Сапфо.
Александров С. Вовкулака, українське повір’я, розказ в стихах // Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини ХІХ ст. / Упоряд., підгот. текстів , передм. і прим. Г.Нудьги. – К., 1959. – С.309-390.
Білецький-Носенко П. Горпинида, чи вхопленая Прозерпіна, жартливая поема в трьох піснях // Там само. – С.105-145.
Думитрашко К. Жабомишодраківка (Батрахоміомахія) // Там само. – С.248-256.
Кореницький П. Вечорниці (Сатирицька поема) // Там само. – С.274-299.
Кухаренко Я. Харко, запорзький кошовий // Там само. – С.480-564.

Література
Котляревський І. Повне зібрання творів: У 2-х т. – К., 1952.
Котляревський І. Повне зібрання творів. – К., 1969.
Котляревський І. Твори. – К., 1982.
Вергілій П. Марон. Енеїда / З лат. переклав М.Дідик. – К., 1972.
Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини ХІХ ст. / Упоряд., підгот. текстів, передм. та прим. Г.Нудьги. – К., 1959.
Андрущенко М. Іван Котляревський на тлі української культури ХVІІІ ст. // Київська старовина. - 1998. - № 5. – С.60-67.
Білецький О. «“Енеїда”» І.П.Котляревського // Білецький О. Письменник і епоха. – К., 1963. – С.109-124.
Бовсунівська Т. Горгона з українським обличчям: Поетизація потойбіччя в «„Енеїді”» І.Котляревського // Дивослово. – 2000. - №12. – С.2-7.
Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ століття. – К., 2001. – С.86-114.
Бовсунівська Т. Українська бурлескно-травестійна література першої половини ХІХ ст. (в аспекті функціонування комічного). – К., 2006. – С.21-74.
Бовсунівська Т. Утвердження незнищенності нації: «„Енеїда”» І.Котляревського і проблеми українського етногенезу // Слово і час. – 1994. - № 9-10. – С.8-11.
Вербицька Є. Елементи гротеску в «„Енеїді”» І.Котляревського // Рад. літературознавство. – 1971. - №1. – С.36-42.
Вовк Я. «“Енеїда”» І.Котляревського у контексті травестій світової літератури // Українська мова й література. – 1999. - № 3. – С.70-73.
Волинський П. І.Котляревський: Життя і творчість. – К., 1969.
Гаранін В. Еней був парубок моторний: Лексична енциклопедія ««Енеїди»». – Одеса, 2005.
Гнатюк М. Українська поема І половини ХІХ ст.: Проблеми розвитку жанру. – К., 1975. – С.
Гнідан О. Традиції і новаторство І.Котляревського і Є.Гребінки // Гнідан О. Історія української літератури ХІХ – початку ХХ століття: Практ. заняття. – К., 1987. – С.12-29.
Гончар О. Просвітительський реалізм в українській літературі. Жанри і стилі. – К., 1990. - С.68-70, 96-97, 122-129.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.24-53.
Гундорова Т. Перевернений Рим, або «„Енеїда»” Котляревського як національний наратив // Сучасність. – 2000. - № 4. – С.120-134.
Єфремов С. Котляревський // Єфремов С. Літературно-критичні статті. – К., 1993. – С.121-140.
Житецький П.Г. «Енеїда» І.Котляревського у зв’язку з оглядом української літератури ХVІІІ ст. // Житецький П.Г. Вибрані праці. Філологія. – К., 1987. - С. 139-253.
Жулинський М. Духовна епоха в історії України: До 200-ліття виходу в світ «„Енеїди»” // Київська старовина. – 1998. - №5. – С.3-8.
Жулинський М. Україна на шляхах до Вічного Міста (Втілення міфологеми «“Нового Риму»” у творчості Франческо Петрарки та Івана Котляревського) // Українська мова й література. – 1999. - № 3. – С.4-11.
Зеров М. Нове українське письменство // Зеров М. Українське письменство. –К., 2003. – С.21-54, 71-75.
І.П.Котляревський та українська література і мова. – К., 1971.
І.П.Котляревський у критиці та документах. – К., 1959.
Іван Котляревський у документах, спогадах, дослідженнях. – К., 1969.
Іван Петрович Котляревський: Життя і творчість в ілюстраціях і документах. – К., 1961.
Історія української літератури ХІХ століття: У 2-х кн. / За ред. акад. М.Г.Жулинського. – Кн.1. – К., 2005. – С.64-87.
Казимиров О. Український аматорський театр (Дожовтневий період). – К., 1965. – С. 35.
Кирилюк Є. І.Котляревський: Життя і творчість .- К., 1981.
Лужицький Г. Український театр: Наукові праці. Статті. Рецензії. – Львів, 2004. – Т.2. – С.11-30.
Микитенко О. Антична спадщина і становлення нової української літератури. – К., 1991. – С.58-72.
Мороз З. Від шкільної драми до комедії: Дослідження. – К., 2004. – С.
Мороз Л. Іван Котляревський: Соціальна критика – чи утвердження християнської моралі? // Слово і час. – 1999. - № 2. – С.63-66.
Назар М. Пісня в драмі-опері І.Котляревського «„Наталка Полтавка»” // Дивослово. – 1996. - № 9. – С.46-48.
Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського: Замовчувані інтерпретації, дискусійні проблеми, спроби нового прочитання (з погляду літературних напрямів і течій). – Л., 1994.
Неборак В. Перечитана «“Енеїда”»: Спроба сенсового прочитання «“Енеїди”» І.Котляревського на тлі зіставлення її з «“Енеїдою”» Вергілія. – Львів, 2001.
Нудьга Г. На шляхах до реалізму // Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини ХІХ ст. / Упоряд., підгот. текстів , передм. і прим. Г.Нудьги. – К., 1959. – С. 8-21, 29-40.
Нудьга Г. Пародія в українській літературі. – К., 1961. – С. 97-103.
Павлишин М. Риторика і політика в «“Енеїді»” І.Котляревського // Павлишин М. Канон та іконостас. – К., 1997. – С.294-307.
Перепелиця П. З історії українського водевіля // Український водевіль. – К., 1965. – С.3-19.
Погрібний А. Провісники (І.Котляревський, М.Шашкевич) // Погрібний А. Літературні явища і з'яви (Статті. Портрети. Силуети. Наближення). – Ніжин, 2007. – С.563-568.
Сверстюк Є. Іван Котляревський сміється // Сверстюк Є. На святі надій. – К., 1999. – С.253-282.
Скорина Л. Котляревский и Вергилий. – К., 1987.
Соловей Е. Іван Котляревський в історико-літературній концепції Сергія Єфремова // Київська старовина. – 1998. - № 5. – С.75-78.
Сулима М. «“Наталка Полтавка»” й українська драматургія ХVІІ-ХVІІІ століття // Київська старовина. - 1998. - №5.- С.67-74.
Ткачук М. Естетична концепція людини в «“Енеїді”» Івана Котляревського. – К., 1995.
Українська драматургія першої половини ХІХ століття: Маловідомі п’єси / Вступ. стаття, підготовка текстів та прим. В.Є Шубравського. – К., 1959.
Хропко П. Біля джерел української реалістичної поезії. – К., 1972. – С.5-87.
Хропко П. Становлення нової української літератури. – К., 1988. – С.44-73, 113-131.
Хропко П. Українська драматургія І половини ХІХ ст. – К., 1972. – С.6-29, 72-80.
Чамата Н. Метро-ритмічна система поезії Івана Котляревського // Слово і час. – 1998. – № 9/10. – С.13-17.
Шамрай А. Проблема реалізму в «„Енеїді”» І.П.Котляревського // Шамрай А. Вибрані статті і дослідження. – К., 1969.
Шевчук В. «“Енеїда”» Івана Котляревського в системі літератури українського бароко. –
Львів, 1998.
Яценко М. Історизм у творчості І.Котляревського // Київська старовина. - 1998. - №5. – С.55-59.
Яценко М. На рубежі літературних епох: «“Енеїда”» Котляревського і художній прогрес в українській літературі. – К., 1977.

Поміркуйте над висловлюваннями:

Ще до Котляревського у нас було письменство і були писателі, було духовне життя, були люди, що сяк чи так вибігали думкою поза тісний круг буденних, матеріальних інтересів, сяк чи так шукали якихсь ідеалів і доріг для їх осягнення, але тільки від часу Котляревського українське письменство приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближче реального життя, чимраз відповідніше до його потреб.
І.Франко

І.П.Котляревський скористався світовою фабулою про Енея і влив у цей старий міх нове вино української народної творчості. Для нас, власне, не так важливо, звідки він запозичив цю фабулу – від Скаррона чи від Осипова, а важливе те, що він угадав момент, коли усвідомлена була потреба незалежного поетичного слова.
П.Житецький

Це люди (троянці – І.С.авт.) виключно здорової і могутньої плоті, ненаситні їдці, невтримні у вживанні горілки. У них здоровенні кулаки, червоно-сині щоки, страшні, здатні перегризти і переламати будь-яку кістку зуби, неймовірні за здатністю вмістити будь-яку їжу шлунки. Це люди неймовірної сили, з залізними мускулами, гарними головами Цей людський світ – апофеоз тілесності, неймовірної витривалості, здоров’я, яке плеще через край, повнокров’я. Це «“пройдисвіти»”, розбійники, босяки – і в той же час лицарі, герої, титани
Це люди, здатні голими руками взяти розпечене ядро, вони з презирством ставляться до фізичного болю. Вони умруть, але не стануть рабами.
О.Білецький

Вихваляючи три твори Котляревського, ми залюбки зводимо мову на талант поета. Але щоб бути зачинателем нової української літератури – мало самого таланту: треба мати український хребет. Той хребет, який крізь усі лихоліття й катастрофи знову й знову випрямляється й утверджує вільне людське право – бути собою
І в «"Енеїді“», і особливо в «“Наталці Полтавці»” та «“Москалеві-чарівнику»”, він утвердив високе почуття гідності, людської і національної гідності, без чого не можна було б і думати про відродження культури пригнобленого й полонізованого краю.
Це розвинене почуття стало хребтом нової української літератури, що в більшій чи менш гострій одвертій формі завжди послідовно обстоювала добру славу і честь українського імені.
Є.Сверстюк

«„Енеїда”» Івана Котляревського – обережне, але свідоме, цілеспрямоване, «„загорнуте”» в античний сюжет «„вилучення”» української культури з імперського, ідеологічно унормованого «„строю”», з тієї регламентованої російською мовою і державною церквою «„всеросійської єдності”» та імперської культурної моделі.
М.Жулинський

Коли наприкінці ХVІІІ ст. Іван Котляревський написав свою «„Енеїду”», повну дивовижних барокових пристрастей і глибокого болю за Україну, з візіями страхітливої братовбивчої війни, кінця якої він не бачив, твір, цілком зітканий з тем і мотивів саме давньої літератури, сучасники цього не зрозуміли. «„Енеїду”» сприйняли як жартівливий твір, як бурлеск, малоросійське блазнювання, не помітивши в ній головного: великого болю за трагедію рідної землі. Сучасники його розучилися бачити в алегоріях зміст твору – це було привілеєм старої академічної освіти, якої на той час фактично вже не існувало.
М.Андрущенко

Троя Вергілія стала «“приводом згадати Трою – Київ, тобто знову пов’язати в одне античне й місцеве, адже зруйновану Трою покидає Еней, щоб рушити в свої мандри. Ці мандри не безцільні, героєм опановує ідея світлого ідеального міста, нового Риму»”.
В.Шевчук

Новочасна ідеологія закріплена // в ««Енеїді» І.Котляревського, яку можна вважати за проформу національного міфу модерної України. Новий зміст поеми зумовлений протистоянням «нової» історії «старим» часам, і в цьому аспекті – співвіднесенням новоутворюваного «закону» національного автономізму (що створюється як самоцінне буття енейців зі своїм «іменням» і «видом») з римським державницьким міфом Вергілієвої «Енеїди». Адже поема зорієнтована на сучасність, на «закон» національного творення і спосіб морально-громадянського впорядкування, а не на римський (ergo російський) державницький провіденціалізм.
«Енеїда» несе в собі також значну функцію культурно-національного просторування, носіями якого є культурний герой – Еней, з одного боку, і матеріальність, тілесність автономного українського побуту, цілого етносу, закріпленого семантично (лінгівістично), з іншого боку. Отже, формою ствердження автономістичного ідеалу стає в «Енеїді» народна культура і мова, що символізує, навіть міфологізує реальні факти, побутові характеристики, політичні явища. Мова виростає з історично-побутового грунту і є суб’єктом нової смислової реальності – етнонаціональної.
Т.Гундорова


Тема 3. Жанр байки в українській літературі
першої половини ХІХ ст.
План
Шляхи розвитку української реалістичної байки. Жанрові різновиди байок: байка-казка, байка-приказка, байка-побрехенька.
Жанр байки у творчості Павла Білецького-Носенка (1774 – 1856):
джерела байок (Дмитрієв, Крилов, Геллерт, Флоран, Лафонтенантична, європейська та російська байка, українська усна народна творчість);
етнографічно-побутовий колорит байок;
бурлескно-натуралістичні елементи як стильова ознакаособливість байкарського доробку П.Білецького-Носенка.
Байкарська творчість Петра Гулака-Артемовського (1790 – 1865):
зв’язок літературно-естетичних настанов письменника із засадами античної та світової байки (Езоп, Лафонтен, Флоріан, Лессінг, Красіцький тощо);
поєднання у байках П.Гулака-Артемовського критичного та побутово-етнографічного начал.
4. «”Байки й прибаютки»” (1852) Левка Боровиковського (1808 – 1889):
тип байки, її морально-дидактичне начало;
національна своєрідність байок Л.Боровиковського.

Тексти
П.Білецький-Носенко. Комашка та Цвіркун. Львиний розділ. Громада мишей. Вовки та вівці. Мужик та Гадюка. Дуб, Очерет да Поросята. Рада звірей для обрання собі царя. Працьовитий Ведмідь. Тяжба. Рись та Кіт.
П.Гулак-Артемовський. Пан та Собака. Супліка до Грицька Квітки. Солопій та Хівря, або Горох при дорозі. Дурень і Розумний. Цікавий і Мовчун. Лікар і Здоров’я. Тюхтій та Чванько. Рибка. Дві пташки в клітці. Батько та Син.
Л.Боровиковський. Моя байка. Багатий, Бідний. Крикун. Голодний Хома. Дорожній Стовп. Пан та мужики. Мірошник. Щука й Пліточка. Гуси. Мішок з грішми. Скупий. Розбійник. Клим. Щука.

Література
Байка і притча в українській літературі ХІХ-ХХ в. – Харків, 1931.
Білецький-Носенко П. Поезії. – К., 1973.
Боровиковський Л. Повне зібрання творів. – К., 1967.
Гулак-Артемовський П. Твори. – К., 1978.
Гулак-Артемовський П. Поетичні твори. Гребінка Є. Поетичні твори. Повісті та оповідання. – К., 1984.
Красіицький І. Байки та приповідки / Вступ. стаття та переклад з польської М.Годованця. – К., 1970.
Українська байка. – К., 1983.
Українська дожовтнева байка. – К., 1966.
Айзеншток І. Петро Гулак-Артемовський // Гулак-Артемовський П. Твори. – К., 1970. – С.5-15.
Бовсунівська Т. Українська бурлескно-травестійна література першої половини ХІХ ст. (в аспекті функціонування комічного). – К., 2006. – С.95-103, 136-150.
Деркач Б., Косяченко В. Жанр байки в українській літературі // Українська байка. – К., 1983. – С.3-27.
Деркач Б. П.П.Білецький-Носенко: Життя та творчість. – К., 1988.
Деркач Б. П.П.Гулак-Артемовський // Гулак-Артемовський П. Поезії. – К., 1989. – С.5-28.
Деркач Б. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. – К., 1977. – С.80-180.
Гончар О. Просвітительський реалізм в українській літературі. Жанри і стилі. – К., 1990. - С.71-80, 129-137.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.54-112.
Зеров М. Аполог в українській літературі ХІХ-ХХ вв. // Зеров М. Українське письменство. – К., 2003. – С.918-946.
Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. // Зеров М. Твори: В 2 т. – К., 1990. – Т.2. – С.26-35.
Зеров М. Нове українське письменство // Зеров М. Українське письменство. –К., 2003. – С.54-67, 80-91.
Зеров М. П.Гулак-Артемовський. Твори // Там само. – С.770-772.
Історія української літератури ХІХ століття: У 2-х кн. / За ред. акад. М.Г.Жулинського. – Кн.1. – К., 2005. – С.127-141.
Костомаров Н. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языкеязыка // Костомаров М. Слов’янська міфологія. – К., 1994. - С.280-296.
Крижанівський С., Ротач П. Визначний представник українського романтизму // Боровиковський Л. Повне зібрання творів. – К., 1967. – С.5-17, 33-40.
Куценко Л. Байка П.Гулака-Артемовського „Пан та Собака”. Національне в соціальному змісті твору // Дивослово. – 2003. - №8. – С.2-3.
Нахлік Є. «“З’єдналась правда із брехнею під іменем приказки»” // Слово і час. – 1994. - № 8. – С.15-19.
Німчук В. Перший великий словник української мови Павла Білецького-Носенка // Білецький-Носенко П. Словник української мови. – К., 1966. – С.5-37.
Нудьга Г. На шляхах до реалізму // Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини ХІХ ст. – К., 1959. - С.22-27.
Павлюк М. П.Гулак-Артемовський з погляду текстології // Слово і час. – 1990. - №1. – С.45-51.
Степаненко І. Українські байкарі ХІХ в. – К., 1927.
Хропко П. Біля джерел української реалістичної поезії. – К., 1972. - С.133-185.
Хропко П. Становлення нової української літератури. – К., 1989. - С.81-112.
Федченко П. Петро Гулак-Артемовський. Євген Гребінка // Гулак-Артемовський П. Поетичні твори. Гребінка Є. Поетичні твори. Повісті та оповідання. – К., 1984. – С.5-12.
Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – К., 1984. – Т.41.

Поміркуйте над висловлюваннями:

Яка ж бо справді, смішна наша доля! Бажаючи плакать, я смішу інших!
П.Гулак-Артемовський

Байка є одним із засобів пізнання житейських відносин, характеру людини, одним словом, всього, що стосується морального боку її життя.
О.Потебня

Байки Боровиковського всі більш-менш відповідають духу народу, сповнені гумору, жартівливості, дотепності і нерідко можуть служити правдивим зеркалом народних звичаїв.
А.Метлинський

Природжений гумор і уміння висловлюватися алегорично, що проймають усю натуру українця, а також в зв’язку з тим безліч приказок, прислів’їв і примовок, які ми знаходимо в народі, виразно свідчить про те, що українській вдачі зовсім не чужий, а навіть і дуже рідний той літературний жанр, котрий звичайно зветься байкою. Саме мова, багата синонімами, фігуральними образними виразами, здається, давала ще більшу змогу розвиватися цьому родові літератури.
Б.Грінченко

З 20-30-х рр. ХІХ ст. ... дійшла до нас і популярна в добу псевдокласицизму байка. Йшла вона двома шляхами: через літературу російську, що мала на той час цілу низку талановитих байкарів, і через літературу польську, де в ролі байкаря виступав ... Ігнатій Красіцький. Під впливом росіян писав І.Котляревський (переклав кілька Лафонтенових байок), а під впливом поляків – П.Гулак-Артемовський та Л.Боровиковський.
М.Зеров


Тема 4. Григорій Квітка-Основ’яненко (1778 – 1843) – основоположник нової української прози
План
Життя і громадська діяльність Г.Квітки-Основ’яненка.
Боротьба Г.Квітки-Основ’яненка за становлення і розвиток нової української літератури та літературної мови.
Еклектизм світогляду та естетики Г.Квітки-Основ’яненка. Особливості творчого методу Г.Квітки-Основ’яненка.
Боротьба Г.Квітки-Основ’яненка за становлення і розвиток нової української літератури та літературної мови. Участь у громадсько-культурному житті України.
Особливості творчого методу Г.Квітки-Основ’яненка.
Російськомовна проза Г.Квітки-Основ’яненка:
роман «„Пан Халявский”» (1839) як сімейна хроніка життя українського панства ХVІІІ ст.;
історичні повісті та нариси «„Головатый»”, «„История театра в Харькове»”, «„Предание о Гаркуше”», „»Основание Харькова”».
Бурлескно-реалістична проза письменника:
«“Салдацький патрет»” (1833) як своєрідна літературна декларація і художній твір;
оповідання «“Мертвецький великдень»” (1834): авторський задум і виховний характер твору;
повість «“Конотопська відьма»” (1833).
5. Сентиментально-реалістичні повісті Г.Квітки-Основ’яненка:
новаторство письменника у жанрі сентиментально-реалістичної повісті;
проблематика сентиментально-реалістичних повістей;
характер типізації в українських повістях Г.Квітки-Основ’яненки.
6. Розширення горизонтів української драматургії у творчості Г.Квітки-Основ’яненка:
дилогія «“Шельменко-волостной писарь”» (1829) і «“Шельменко-денщик”» (1835): проблема позитивного персонажа;
малоросійська опера «“Сватання на Гончарівці”» (1836), національні і жанрові особливості твору.

Тексти
Приезжий из столицы. Дворянские выборы. Шельменко-волостной писарь. Шельменко-денщик. Сватання на Гончарівці.
Супліка до пана іздателя. Маруся. Щира любов. Сердешна Оксана. Козир-дівка. Божі діти. Перекотиполе. Салдацький патрет. Мертвецький великдень. Конотопська відьма. От тобі й скарб. Купований розум. Пархімове снідання. Підбрехач.
Пан Халявский. Предание о Гаркуше.

Література
Квітка-Основ’яненко Г. Твори: У 8-ми т. – К., 1968-1970.
Квітка-Основ’яненко Г. Зібрання творів: У 7-ми т. – К., 1981.
Білецький О. Українська проза першої половини ХІХ ст. (Від Г.Квітки до прози «“Основи”») // Білецький О.І. Зібр. праць: У 5 т. – Т.2. - К., 1965. – С.148-164.
Бовсунівська Т. Українська бурлескно-травестійна література першої половини ХІХ століття. – К., 2006. – С.112-136.
Борзенко О. Художній світ української прози Г.Квітки-Основ’яненка. – К., 1996.
Буторіна Н. Національні мотиви у творчості Григорія Квітки-Основ’яненка // Слово і час. – 2005. - №6. – С.76-79.
Вербицька Г. Г.Ф.Квітка-Основ’яненко: Життя і творчість. – Харків, 1968.
Вільна Я. Історико-літературний феномен критичної інтерпретації творчості Г.Квітки-Основ’яненка. – К., 2005.
Гончар О. Григорій Квітка-Основ’яненко: Життя і творчість . – К., 1969.
Гончар О. Просвітительський реалізм в українській літературі. Жанри і стилі. – К., 1990. – С.100-120, 152-175.
Гончар О. Художній стиль української прози Г.Ф.Квітки-Основ’яненка // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ – поч. ХХ ст. – К., 1987. – С.72-129.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.113-175.
Гребенка Е. Малороссийские повести, рассказанные Грицком Основьяненком // Гребінка Є. Твори: В 3 т. – Т.3. - К., 1981. - С.472-473.
Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – початку ХХ ст. – К., 1999. – С.39-50.
Дорошкевич О. Реалізм і народність української літератури ХІХ ст. – К., 1986. – С.11-26.
Задорожна Л. Філософський концепт «„Салдацького патрета”» Г.Квітки-Основ’яненка // Українська мова і література. – 1998. – Ч.18 (82). – С.1-3.
Зеров М. Нове українське письменство // Зеров М. Українське письменство. –К., 2003. – С. 67-71, 91-100.
Зеров М. Літературна постать Квітки // Там само. – С.651-656.
Зеров М. Г.Квітка-Основ’яненко, його життя та твори // Там само. – С.682-687.
Зубков С. Григорій Квітка-Основ’яненко: Життя і творчість. – К.,1978.
Зубков С. Русская проза Г.Квитки и Е.Гребенки в контексте русско-украинских связей. – К., 1979. – С.23-177.
Історія української літературної критики: Дожовтневий період. – К., 1989. – С.53-61.
Історія української літератури ХІХ століття: У 2-х кн. / За ред. акад. М.Г.Жулинського. – Кн.1. – К., 2005. – С.142-178, 204-229.
Калениченко Н. Українська література ХІХ ст.: Напрями, течії. – К., 1977. - С.80-115.
Квітка-Основ’яненко Г. Письмо к издателям «“Русского вестника»” // Історія української критики та літературознавства: Хрестоматія: В 3-х кн. – Кн.1. - К., 1996.– С.76-82.
Кичигін В. Від народнопоетичних форм до художнього цілого повісті («„Салдацький патрет»” Г.Квітки-Основ’яненка) // Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ –початку ХХ ст.: Зб. наук. праць. – К., 1986. – С.49-67.
Куліш П. Григорій Квітка (Основ’яненко) і його повісті // Куліш П. Твори: В.2-х т. - Т.2. - К., 1989. - С.487-503.
Лімборський І. До глибин людської душі (Становлення художнього психологізму в українській літературі) // Слово і час. – 1997. - №9.
Лімборський І. Сентименталізм в українській літературі. – К., 1995. – С.
Лужицький Г. Український театр: Наукові праці. Статті. Рецензії. – Львів, 2004. – Т.2. – С.34-37.
Луцький Ю. Драматургія Г.Ф.Квітки-Основ’яненка і театр. – К., 1978.
Медвідь В. Він написав «„Марусю”» // Основа. – 1997. - №23 (1). – С.120-123.
Мороз З. Від шкільної драми до комедії: Дослідження. – К., 2004. – С.
Нахлік Є. Українська романтична проза 20-60-х рр. ХІХ ст. – К., 1988. – С.27-68.
Орлов П. Русский сентиментализм. – М., 1977.
Павлович С. Пути развития русской сентиментальной прозы ХVІІІ века. – Саратов, 1974.
Походзіло М. Г.Ф.Квітка-Основ’яненко: Життя і творчість . – К., 1968.
Словник мови творів Г.Квітки-Основяненка: У 3-х т. – Харків, 1978-1979.
Слюсар А. Фантастична повість в українській літературі 30-х років ХІХ ст. // Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. праць. – К., 1986. – С.67-89.
Сохацька Є. Російська проза Г.Квітки-Основ’яненка // Українська мова і література в школі. – 1978. - №11. – С.14-18.
Сулима-Блохина О. Критична аналіза української прози Квітки-Основ’яненка // Сулима-Блохина О. Вибране. – К., 1995. – С.177-226.
Трофименко В. Літературно-естетичні погляди Г.Квітки-Основ’яненка в контексті європейського просвітництва // Слово і час. – 1997. - №9. – С.36-40.
Трофименко В. Творчість Г.Ф.Квітки-Основ’яненка і західноєвропейська просвітительська естетика. – Суми, 2000.
Турчин М. Філософська повість на Україні (Нетрадиційний погляд на повість «„Маруся»” Г.Квітки-Основ’яненка) // Українська мова і література в школі. – 1993. - №11. – С.46-50.
Чалий В. Г.Ф.Квітка-Основ’яненко. – К., 1962.
Хропко П. Становлення нової української літератури. – К., 1989. – С.131-140, 147-167.
Хропко П. Українська драматургія першої половини ХІХ ст. – К., 1972. - С.30-39, 89-90.
Ятищук О. Григорій Квітка-Основ’яненко в духовній історії України. – Тернопіль, 2003.
Яценко М. Питання реалізму і позитивний герой в українській літературно-естетичній думці першої половини ХІХ ст. – К., 1979. – С.51-106.

Поміркуйте над висловлюваннями:

Мы должны пристыдить и заставить умолкнуть людей с чудным понятием, гласно проповедующих, что не должно на том языке писать, на коем десять миллионов говорят, который имеет свою силу, свои красоты неудобоизъяснимые на другом, свои обороты, юмор, иронию и все как будто у порядочного языка.
Г.Квітка-Основ’яненко


До цього малоросіяни не мали жодного твору чисто літературного, писаного прозою, своєю рідною мовою Поява повістей Основ’яненка показує нам, що малоросіяни можуть створити свою прозу.
О.Бодянський

Квітка, наче та бджола, наносив у свої драми і оповідання багато солодких щільників з квітчастої ниви української народної поезії.
М.Сумцов

З Основ’яненком у світову літературу вступив мужик – та потріпувана і зганьблена маса простолюддя, що незабаром займе своє місце в письменстві на покуті й зовсім змінить його колись салонове обличчя.
С.Єфремов

Його (Г.Квітки-Основ’яненка. – авт.) соціальне становище – приналежність до одної з багатих і впливових фамілій Слобожанщини – природна його вдача, особливості його виховання, все склалось на те, щоб виробити в ньому релігійний світогляд, консерватизм, віру в непорушність і вищу справедливість існуючого ладу, нахил до ідилізму в розумінні і художньому трактуванні життя.
М.Зеров

Г.Квітка-Основ’яненко – „письменник чималого таланту, але стилістично дуже усамітненого, з оригінальними мистецькими засобами, але „старосвітський”, мало зв’язаний з сучасною українською та чужими літературами”.
Д.Чижевський

\
Тема 5. Євген Гребінка (1812-1848)
як письменник та організатор українського літературного руху
План
Є.Гребінка як один із засновників петербурзького осередку українства, видавець і редактор.
Байкарська творчість Є.Гребінки: збірка «“Малороссийские приказки»” (1834-1836):
суспільно-сатиричне спрямування байок;
художні особливості: деталі побуту, пейзаж, народний гумор, манера
розповіді.
Є.Гребінка - поет-романтик:
жанрова специфіка поетичних творів: романс, пісня, медитація;
поетизовані народні перекази про українське минуле («„Гетман Свигорский»”, «„Украинский бард”, „Б», «Богдан”»).
Російськомовна проза Є.Гребінки:
збірник «„Рассказы пирятинца»” (1837): вплив «„Вечорів на хуторі біля Диканьки»” М.Гоголя на стильову манеру Є.Гребінки;
українська історична тематика в російськомовних прозових творах («“Нежинский полковник Иван Золотаренко»” (1843), «“Чайковский»” (1843));
утвердження позицій «„натуральної школи»” в оповіданняхі та повістях «„Кулик»” (1840), та повісті „«Путевые заметки зайца»” (1841);
показ життя «“маленької людини»” в повістях «“Записки студента»” (1841), «“Приключения синей ассигнации»” (1847).

Тексти
Школяр Денис. Будяк та Конопелечка. Рожа да Хміль. Дядько на дзвониці. Ячмінь. Рибалка. Соловей. Мірошник. Ведмежий суд. Віл. Цап. Лебідь і Гуси. Пшениця. Верша та Болото.
Страшный зверь. Нежинский полковник Иван Золотаренко. Чайковский. Лука Прохорович. Мачеха и панночка. Верное лекарство. Записки студента. Приключения синей ассигнации. Кулик. Путевые заметки зайца. Иван Иванович. Доктор.
Човен. Українська мелодія (Ні, мамо, не можна нелюба любить). Рогдаев пир. Курган. Нежин-озеро. Казак на чужбине. Недуг. Скала. Два. Лавровый листок. Черные очи. Молитва. Украинский бард. Гетман Свигорский. Богдан.

Література
Гребінка Є.Твори: У 5-ти т. – К., 1957.
Гребінка Є.Твори: У 3-х т. – К., 1980.
Бовсунівська Т. Українська бурлескно-травестійна література першої половини ХІХ ст. (в аспекті функціонування комічного). – К., 2006. – С.103-107.
Брайко О. Дискурс естетичного світобачення в малій прозі Є.Гребінки та проблеми символічної автобіографії // Слово і час. – 2004. - №10. – С.57-70.
Брайко О. Екзистенціал бажання й дискурс культури в малій прозі Є Гребінки // Слово і час. – 2004. - №9. – С.31-44.
Брайко О. Роман Є.Гребінки «„Доктор»” як соціальний наратив: текст та інтертекст // Слово і час. – 2005. - №3. – С.51-64.
Гнатюк М. Українська поема І половини ХІХ ст. – К., 1975. – С.
Гнідан О. Традиції і новаторство І.Котляревського і Є.Гребінки // Гнідан О. Історія української літератури ХІХ – початку ХХ століття: Практ. заняття. – К., 1987. – С.12-29.
Гончар О. Просвітительський реалізм в українській літературі. Жанри і стилі. – К., 1990. - С.80-85, 137-152.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.176-206.
Деркач Б., Косяченко В. Жанр байки в українській літературі // Українська байка. – К., 1983. – С.3-27.
Деркач Б. Євген Гребінка: Літературний портрет. – К., 1974.
Деркач Б. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. – К., 1977. – С.142-180.
Дзира І. Вплив козацького літописання на літературу українського відродження І половини ХІХ ст. – К., 1995. – С.
Задорожна Л. Євген Гребінка. Літературна постать. – К., 2000.
Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. // Зеров М. Твори: В 2-х т. – Т.2. – К., 1990. – С.36-41.
Зубков С. Байкар і поет Гребінка // Гребінка Є. Байки. Поезії. – К., 1990. – С.5-33.
Зубков С. Євген Гребінка // Гребінка Є. Твори: У 3-х т. – Т.1. - К.,1980. – С.5-39.
Зубков С. Євген Павлович Гребінка: Життя і творчість. – К., 1962.
Зубков С. Русская проза Г.Квитки и Е.Гребенки в контексте русско-украинских связей. – К., 1979. – С.178-267.
Історія української літератури ХІХ століття: У 2-х кн. / За ред. акад. М.Г.Жулинського. – Кн.1. – К., 2005. – С.179-203.
Крутікова Н. Гоголь та українська література ХІХ ст. – К., 1957.
Куліш П. Приказки Гребінки (Од іздателя) // Куліш П. Твори: В 2-х т. – К.,1989. – Т.2. – С.514-515.
Луцький Ю. Між Гоголем і Шевченком. – К., 1998. – С.64-70.
Мацапура В. Украина в русской литературе первой половины ХІХ века. – Харьков-Полтава, 2001. – С.323-335.
Нахлік Є. Українська романтична проза 20-60-х рр. ХІХ ст. – К., 1988. - С.74-92, 179-181.
Хропко П. Біля джерел української реалістичної поезії. – К., 1972. - С.159-170.
Хропко П. Становлення нової української літератури. – К., 1989. – С.97-105.
Федченко П. Петро Гулак-Артемовський. Євген Гребінка // Гулак-Артемовський П. Поетичні твори. Гребінка Є. Поетичні твори. Повісті та оповідання. – К., 1984. – С.16-29.
Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – К., 1984. – Т.41.
Франко І. Южнорусская литература // Там само. – Т.41.
Цибаньова О. Євген Гребінка. Життя славетних. – К., 1972.

Поміркуйте над висловлюваннями:

Долгом поставляю известить почтеннейших читателей, что содержание некоторых приказок взято мною из басен Крылова и других в сем роде писателей и что в орфографии следовал способу принятому нашим известным поэтом Гулаком-Артемовским.
Є.Гребінка, передмова до “Малороссийских приказок”

Гребінка перший відійшов од колишнього пародійного спрямування: цей талановий письменник, усвідомлюючи, що слово, яким розважав публіку Котляревський і Артемовський, зовсім не спотворене наріччя російської мови, а мова, дана в наділ дванадцятьом мільйонам народу, прагнув у своїх творах показати спроможність її до розвитку і багатства.
М.Костомаров

Гребінка, пишучи приказку, малює нам тут же наші села, поля й степи свіжими, да й непозиченими фарбами. Коли сміється він, то прислухайтесь – тут же крізь сміх почуєте якийсь сум; коли ж справді сумує, то слово його процвітає квітками щирої поезії української. Широкі його приказки, як наші степи, жартівливі вони да якось і сумуваті, як наші селяни; шуткуючи, сі приказки займають душу зглибока.
П.Куліш

Як байкопис, займає Гребінка перше місце в нашім письменстві. Його байки відзначаються ярким національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровим гумором і не менш здоровою суспільною і ліберальною тенденцією.
І.Франко

Творчість Гребінки-прозаїка розвивалась в напрямі від романтизму до реалізму. Талановитий і гостро спостережливий художник ішов в одній шерензі з тими письменниками, які, слідом за Гоголем, виходили з естетичних принципів “натуральної школи”, сприяли зміцненню реалістичного напряму в літературі. Щире співчуття до “маленької людини” - трудівника, увага до побуту й звичаїв народу, близький зв’язок з народною творчістю, викривальний характер переважної більшості творів єднають прозу Гребінки з творчістю великого Гоголя.
С.Зубков


Тема 6. Український романтизм 20-40-х років ХІХ ст.
План
Естетичні принципи романтизму. Специфіка художнього мислення письменників-романтиків.
«“Українська школа»” романтизму. Три періоди розвитку (Харківський, Київський, Петербурзький).
Стильові течії українського романтизму (фольклорно-міфологічна, фольклорно-історична, громадянська, особистісно-психологічна).
Жанрово-стильова палітра української романтичної поезії (балада, пісня, елегія, медитація, сонет).
Формування жанру української романтичної балади:
специфіка жанру балади у творчості П.Гулака-Артемовського;
баладна творчість Л.Боровиковського.
Жанрово-тематичне розмаїття української романтичної прози 20-40-х рр. ХІХ ст. Особливості освоєння фольклорно-етнографічного матеріалу.
Становлення жанру історико-романтичної драми в новій українській літературі: тип героя, сутність конфлікту.

Тексти
П.Гулак-Артемовський. Твардовський. Рибалка.
Л.Боровиковський. Маруся. Молодиця. Фарис. Ледащо. Чарівниця. Вивідка. Убійство. Чорноморець. Рибалка. Бандурист. Палій. Волох. Козак. Журба. Гайдамака.
В.Забіла. Соловей. Човник. Гуде вітер вельми в полі. Повіяли вітри буйні. Сирота. До невірної. Пугач. Пісня («„Не плач, дівчино...»”). Маруся. Будяк. Остап і чорт. До коня. Осінній вітер. Туга серця. Розлука.
М.Петренко. Вечір. Батьківська могила. Небо («“Дивлюсь я на небо»”, «“По небу блакитнім очима блукаю»”, «“Схилившись на руки, дивлюся»”). Думи мої, думи мої Весна. Недуг. Слов’янськ. Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче...
О.Афанасьєв-Чужбинський. Думка. Могила. Пісня («“Ой у полі на роздоллі»”). Прощання. Є.П.Гребінці. Шевченкові. Огнище. Безталанна. Дівоцька правда.
І.Срезневський. Корній Овара. Море. Давно тебя, отчизна, я оставил...
О.Шпигоцький. Тільки тебе вбачила... Малороссийская баллада.

Література
І прадіди в струнах бандури живуть: Українська романтична поезія першої половини ХІХ ст. / Упоряд., передмова П.Хропка. – К., 1991.
Українські поети-романтики 20-40-х років ХІХ ст. / Вступ. ст. І.Айзенштока. – К., 1968.
Українські поети-романтики: Поетичні твори / Вступ. ст. М.Т.Яценка. – К., 1987.
Айзеншток І. Петро Гулак-Артемовський // Гулак-Артемовський П. Твори. – К., 1970. - С.15-23.
Айзеншток І. Українські поети-романтики // Українські поети-романтики 20-40-х років ХІХ ст. – К., 1968. – С. 7-64.
Арендаренко І. По дорозі й назустріч. Англійська та українська романтичні поезії: порівняльна типологія і поетика. – К., 2004.
Бовсунівська Т. Двійництво в українському романтизмі // Всесвіт. – 1997. - №5-6. – С.170-177.
Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ століття. – К., 2001. – С.115-274.
Бовсунівська Т. Категорія серця в теорії українського романтизму // Сучасність. – 1995. - №10. – С.90-98.
Бовсунівська Т. Тема мовчазного пророка в українському романтизмі // Дивослово. – 1997. - №3. – С.3-8.
Віктор Забіла поет-романтик: До 200-ліття від дня народження. Ніжин, 2009.
Волинський П. Український романтизм у зв’язку з розвитком романтизму в слов’янських літературах // Волинський П.К. З творчого доробку. – К., 1973. – С.39-81.
Геник-Березовська З Історичний елемент в українській романтичній літературі // Геник-Березовська З. Грані культури. Бароко, романтизм, модернізм. – К., 2000. – С.96-112.
Гнатюк М. Олександр Афанасьєв-Чужбинський // Афанасьєв-Чужбинський О. Поезії. – К., 1972. – С.3-32.
Гончар О. Зачарований небом: (Романтичний світ М.Петренка) // Слово і час. – 1997. - №11-12. – С.21-26.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.207-287.
Дах М. Поетика балади // Слово і час. – 1998. - №12. – С.45-48.
Дзира І. Вплив козацького літописання на літературу українського відродження І половини ХІХ ст. – К., 1995. – С.
Єременко О. Українська балада ХІХ століття (історія жанру). – Суми, 2004.
Зеров М. Нове українське письменство // Зеров М. Українське письменство. – К., 2003. – С.61-67.
Зеров М. Українське письменство ХІХ століття // Зеров М. Твори: У 2-х т. – Т.2. – К., 1990. – С.64-79.
Історія української літератури ХІХ століття: У 2-х кн. / За ред. акад. М.Г.Жулинського. – Кн.1. – К., 2005. – С.230-309.
Калениченко Н. Українська література ХІХ ст.: Напрями, течії. – К., 1977. – С.115-135.
Камінчук О. Романтика української романтичної лірика: Проблеми просторової організації тексту. – К., 1998.
Кирилюк Є. Український романтизм у типологічному зіставленні західно- і південнослов’янських народів (перша половина ХІХ ст.). – К., 1973.
Комаринець Т. Ідейно-естетичні основи українського романтизму (Проблема національного й інтернаціонального). – Л., 1983.
Комаринець Т. Традиції бароко в системі українського романтизму // Комаринець Т. Твори. – Львів, 1999. – С.176-185.
Костенко А.Творчі методи у їх історичному розвитку. – К., 1981. – С.167-217.
Коцюбинська М. Специфіка балади українських романтиків // Матеріали до вивчення історії української літератури : У 5-ти т. – Т.2: Література першої половини ХІХ ст. – К., 1961. – С.274-280.
Крижанівський С. Віктор Забіла, поет і літературний герой // Київська старовина. – 1993. - №6. – С.69-78.
Крижанівський С. Михайло Петренко: вчора, сьогодні, завтра // Слово і час. – 1993. - №11. – С.10-16.
Крижанівський С., Ротач П. Визначний представник українського романтизму // Боровиковський Л. Повне зібрання творів. – К., 1967. – С.5-32.
Лімборський І. Оссіанізм в українській літературі // Всесвіт. – 1999. - №5/6. – С.141-146.
Мацапура В. Украина в русской литературе первой половины ХІХ века. – Харьков, 2001. – С.315-322.
Микитенко Ю. Антична спадщина і становлення нової української літератури. – К., 1991. – С.73-86.
Наливайко Д. Искусство: Направления, течения, стили. – К., 1980.
Наливайко Д. Спільність і своєрідність: Українська література в контексті європейського літературного процесу. – К., 1988. – С.156-233.
Нахлік Є. Українська романтична проза 20-60-х років ХІХ ст. – К., 1988. – С.13-27, 69-93.
Нудьга Г. Два поети-романтики // Забіла В., Петренко М. Поезії. – К., 1960. – С.3-48.
Нудьга Г. Українська балада (З історії та теорії жанру). – К., 1970. – С.7-101.
Охріменко О. Українська романтична балада (20-60-ті роки ХІХ ст.) // Рад. літературознавство. – 1986. - №5. – С.53-61.
Павличко С. Український романтизм: тяглість напряму як естетичний тупик // Українська література. Матеріали І конгресу МАУ. – К., 1995. – С.94-100.
Половина О. Конфлікт у баладі й світогляд поета // Слово і час. – 1999. - №6. – С.63-66.
Святовець В. Поет-романтик Левко Боровиковський // Боровиковський Л. Твори. – К., 1980. – С.5-14.
Творчість Л.Боровиковського в контексті словянського романтизму. – Луцьк, 2007.
Ткаченко О. Спроба типології романтизму: доба, стиль, мова // Слово і час. – 1999. – №6. – С.41-44.
Ткачук М. Стиль балад Левка Боровиковського. – Збараж, 1991.
Франко І. Дещо про «“Марусю»” Л.Боровиковського та її основу // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – К., 1982. – Т.33. – С.403-416.
Франко І. Поезії Віктора Забіли // Там само. - Т.37. – С.42-51.
Франко І. Южнорусская литература // Там само. – Т.41. – С.101-161.
Хропко П. Нетлінні барви української романтичної поезії // І прадіди в струнах бандури живуть: Українська романтична поезія. – К., 1991. – С.5-16.
Хропко П. Українська драматургія першої половини ХІХ ст. – К., 1972. – С.41-71.
Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). – Тернопіль, 1994. - С.355-376.
Чижевський Д. Порівняльна історія слов’янських літератур. – К., 2005. – С.145-183.
Шерех Ю. Інший романтик, інший романтизм // Третя сторожа. – К., 1993. – С.32-47.
Яценко М. Зачинатель українського романтизму // Наука і культура: Україна. – К., 1982. – С.470-475.
Яценко М. Романтизм як художній напрям в українській літературі // Укр. мова і літ.
в шк. – 1989. - №2.
Яценко М. Українська романтична поезія 20-60-х років ХІХ ст. // Українські поети-романтики. Поетичні твори. – К., 1987. – С.5-36.

Поміркуйте над висловлюваннями:

В часи доромантичні загальним уявленням було, що нація або вмерла, або вмирає Романтика принесла уявлення про «“національне відродження»”, про “ «воскресіння нації»”, і це слово та це уявлення залишилося, незважаючи на зміну основних точок зору на єство нації, в усі поромантичні періоди
Д.Чижевський

Перша спроба пересадити романтику і українську поезію була тому успішною, що знайдений був свій ґрунт, на який можна було пересаджувати, і на цьому ґрунті народної поезії, народної творчості виросла квітка, відмінна від німецької – простіша, живіша, ніжніша, навіть інше тут слово можна вжити – сентиментальніша...
П.Филипович

Минуле українського народу ожило в творах романтиків насамперед в образах борців за свободу батьківщини. Героїчний образ рідного сина народу, уславленого переможця чи святого мученика став улюбленим образом українських романтиків, піднісся до рівня естетичного ідеалу.
П.Волинський

Настанови романтизму тісно пов’язуються з боротьбою за національну незалежність. На передній план виходить історична трагедія з вітчизняної історії, яка проголошує любов до рідної землі, концепцію особистості, наділеної високими пристрастями, патріота, готового до самопожертви, утверджує виховання громадянської активності й піднесення національного духу. На чільне місце висувається моральний ідеал, що поєднує героїчні риси з морально-релігійними проблемами.
М.Яценко

Романтичне світобачення відоме з античних часів. Воно знайшло вияв і в славнозвісному «“Слові о полку Ігоревім»”, утверджувалось в епохах ренесансу і бароко. Одначе як літературний напрям і метод романтизм сформувався у час національного самоусвідомлення і самовираження, творення національних держав, всеохопленого руху народів до своєї консолідації як націй. Засвоївши здобутки попередніх літературних епох, романтизм став визначальним явищем у багатьох літературах світу.
Т.Комаринець

...історизм стає визначальною ознакою і проявом українського передромантизму та романтизму... саме «„історичною»” гранню українське романтичне письменство найтісніше дотикається до європейських і, зокрема, слов’янських літератур.
З.Геник-Березовська

З романтизмом українська література виникла, сформувалася такою, якою є. Вона відвоювала і довела своє право писати українською (народною мовою) не тільки бурлески, а й серйозні твори. З романтизмом з’явилися справжні письменники, які писали для друку, а не в альбом чи для розваги приятелів, і серйозно сприймали своє суспільне покликання.
С.Павличко

Тема 7. Поетична творчість Амвросія Метлинського
(1814 – 1870)
План
Науково-педагогічна, фольклористична та видавнича діяльність А.Метлинського.
Романтичні настрої збірки «“Думки і пісні та ще дещо»” (1839). Стаття «“Заметки относительно южнорусского языка»” як передмова до збірки.
Романтична образність, жанрова своєрідність поезії А.Метлинського. Засоби романтичного письма при художньому відтворенні героїки козацького минулого (контраст, образ-символ, трагізм ситуації).
Версифікаційна новизна, ритмічне багатство творів поета.

Тексти
Підземна церква. Козак та буря. Козачая смерть. Гетьман. Зрадник. Степ. Спис. Чарка. Козак, гайдамак, чумак. Перекотиполе (Покотиполе). До вас. Дитина-сиротина. Старець. Бандура. Смерть бандуриста. Шинок. Ніч. Добридень. Рідна мова.

Література
Могила Амвросій, Галка Ієремія. Поезія. – К., 1970.
Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ ст. – К., 2001. – С.219-227.
Гнідан О. Мотиви лірики Амвросія Метлинського (Аналіз в аспекті творчого методу) // Історія української літератури ХІХ – початку ХХ століття: Практ. заняття. – К., 1987.– С.29-43.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.249-253.
Дзира І. Вплив козацького літописання на літературу українського відродження І половини ХІХ ст. – К., 1995. – С.
Єременко О. Українська балада ХІХ століття (історія жанру). – Суми, 2004.
Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. // Зеров М. Твори: В 2-х т. – Т.2. – К., 1990. – С.77-80.
Історія української літератури ХІХ століття: У 2-х кн. / За ред. акад. М.Г.Жулинського. – Кн.1. – К., 2005. – С.310-317.
Комаринець Т. Ідейно-естетичні основи українського романтизму: (Проблема національного й інтернаціонального). – Львів, 1983.
Крижанівський С. Амвросій Могила та Ієремія Галка // Амвросій Могила. Ієремія Галка. Поезії. – К., 1972. – С.11-21.
Нудьга Г. Українська балада (з історії та теорії жанру). – К., 1970. – С.83-85.

Поміркуйте над висловлюваннями:

При выражении какой бы то ни было страсти, какого бы то ни было чувства, южнорусс не встретит недостатка в родном языке своем! Гнев ли закипит в нем, тоска ли налетит на него, размягчится ли сердце его нежностью, или он придет в шутливо-веселое расположение духа – не встретит он недостатка в родном языке своем. Все выразится на этом языке, взлелеянном не на безжизненной почве грамматики, но в поле брани и в разгаре мщения, на вольных пирах козачества и в разгульном быту гайдамаки
А.Метлинський


Убогість історичних описів козацької минувшини спонукає зацікавленого дослідника шукати інші джерела інформації, і він знаходить для своїх досліджень багате невичерпне родовище в народних легендах та думах.
І.Срезневський

А.Метлинський «”прекрасно зрозумів поезію степового козацького життя; у нього козак скрізь є істотою високою, але разом з тим і буйною та дикою”»

М.Костомаров

Більшість балад цілком присвячена козацькій тематиці. Правда, в них ще немає конкретних історичних осіб і подій, бо Метлинський цікавився не стільки історією, як фольклором, старовинною бувальщиною. Він поєднує народну фантастику з своїми громадськими бажаннями – служити відродженню минулої слави України і збереженню української мови і пісні.
І.Скрипник

У поезії А.Метлинського виразно звучить мотив високого призначення слова в житті людини. Народний співець, вважає він, виступає носієм історичної пам’яті народу, саме він найгостріше відчуває духовну спустошеність людини.
П.Хропко

Тема 8. Літературна творчість Миколи Костомарова
(1817 – 1885)
План
Політичні та естетичні погляди М.Костомарова. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві (1846-1847). «“Книга буття українського народу»”.
Поетична творчість: мотиви й образи, жанрова своєрідність поезій збірок «“Українськії балади»” (1839) та «“Вітка»” (1840). Риси індивідуального стилю поета.
Драматичні твори М.Костомарова як перші зразки історико-романтичної драматургії в новій українській літературі:
історична трагедія «„Сава Чалий»” (1838);
«„Переяславська ніч»” (1841) як драма ідей;
алюзійна політична драма «„Кремуций Корд»” (1847).
Художня проза М.Костомарова:
а) історична белетристика російською мовою («“Сын»” (1858-1864), «“Кудеяр»” (1874), «“Холуй»” (1878)): історизм, проблематика, образотворення;
б) драма українців та України у повісті «“Черниговка»” (1880).

Тексти
Великодня ніч. Клятьба. Згадка. Стежки. Максим Перебийніс. Щира правда. Дід-пасічник. Пісня моя. Могила. Горлиця. Грецька пісня. Діти слави, діти слави. Спить Вкраїна та руїни На добраніч. Поцілунок. Пан Шульпіка. Посланець. Кінь. Чорний кіт. Співець Митуса. Брат з сестрою. Ластівка. Явір, тополя й береза. Наталя.
Сава Чалий. Переяславська ніч. Кремуций Корд.
Кудеяр. Сын. Сорок лет. Холуй. Черниговка.

Література
Костомаров Н. Исторические произведения. Автобиография. – К., 1989.
Костомаров М. Слов’янська міфологія: Вибр. праці з фольклористики й літературознавства. – К., 1994.
Костомаров М. Твори : У 2-х т. – К., 1967.
Костомаров М. Твори: У 2-х т. – К., 1990.
Баран Є. Історична повість М.Костомарова «“Черниговка»”: Сюжет, проблематика, характери // Дивослово. – 1994. - №5/6. – С.9-11.
Баглай-Соляник Б. Античні мотиви у творчості Миколи Костомарова // Проблеми літературознавства і художнього перекладу. – Львів, 1997. – С.28-36.
Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ ст. – К., 2001. – С.192-201, 209-217, 219-227, 253-262.
Бойченко Н. Ідеї Кирило-Мефодієвського братства у сучасній ретроспективі // Історія України. – 2003. - №1. – С.
Галич В. Костомаров М. та проблеми суспільного та культурного розвитку нації. – Рівне, 1992.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.253-260.
Дзира І. Вплив козацького літописання на літературу українського відродження І половини ХІХ ст. – К., 1995. – С.
Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. // Зеров М. Твори: В 2-х т. – Т.2. – К., 1990. – С.80-86, 135-145.
Іванова Р. М.Костомаров у суспільно-політичному русі ХІХ ст. // Український історичний журнал. – 1967. - №5. – С.31-41.
Івашків В. Українська романтична драма 30-80-х років ХІХ ст. – К., 1990. – С.31-63.
Історія української літературної критики: Дожовтневий період. – К., 1988. – С.108-122.
Історія української літератури ХІХ століття: У 2-х кн. / За ред. акад. М.Г.Жулинського. – Кн.1. – К., 2005. – С.318-354.
Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т. – К., 1990.
Козачок Я. Забуттю не підлягає: М.Костомаров і Кирило-Мефодіївське товариство. – К., 2007.
Козачок Я. Українська ідея: з вузької стежки на широку дорогу (художня і науково-публіцистична творчість М.Костомарова). – К., 2004.
Крижанівський С. Амвросій Могила та Ієремія Галка // Амвросій Могила. Ієремія Галка. Поезії. – К., 1972. - С.21-32.
Микитенко Ю. Антична спадщина і становлення нової української літератури. – К., 1991. – С.87-102.
Пінчук Ю. Мемуари про Миколу Костомарова графині Катерини Юнге, Надії Білозерської, Аліни Костомарової: Історіограф. нариси з дод. спогадів Олександри Куліш, Віри Мордовцевої та статті Ольги Багалій. – К., 2005.
Пінчук Ю. Микола Іванович Костомаров. – К., 1992.
Сергієнко Г. Кирило-Мефодіївське братство: утворення ідеї національного відродження України в словянському світі // Український історичний журнал. – 1996. - №1. – С.
Смілянська В. Літературна творчість Миколи Костомарова // Костомаров М.І. Твори: В 2-х т. - Т.І. – К., 1990. – С.5-37.
Хропко П. Українська драматургія першої половини ХІХ ст. – К., 1972. – С.94-114.
Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – К., 1992. – С.138-155.
Шабліовський Є. Микола Іванович Костомаров, його життя та діяльність // Костомаров М. Твори: В 2-х т. – Т.І. – К., 1967. – С.5-33.
Шевчук В. Муза Миколи Костомарова // Шевчук В. Дорога в тисячу років. – К., 1990. – С.262-268.
Яценко М. Минуле проростає в сучасність (Романтична драматургія Миколи Костомарова) // Слово і час. – 1992. - №5. – С.3-8.

Поміркуйте над висловлюваннями:

История сделалась для меня любимым до страсти предметом; я читал много всякого рода исторических книг, вдумывался в науку и пришел к такому вопросу: отчего это во всех историях толкуют о выдающихся государственных деятелях, иногда о законах и учреждениях, но как будто пренебрегают жизнью народной массы? Бедный мужик, земледелец, труженик как будто не существует для истории; отчего история не говорит нам ничего о его быте, о его духовной жизни, о его чувствованиях, способе проявлений его радостей и печалей? Скоро я пришел к убеждению, что историю нужно изучать не только по мертвым летописям и запискам, а и в живом народе Эта мысль обратила меня к чтению народных памятников.
Н.Костомаров

І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа, - ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар. І Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою в Союзі Слов’янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи на те місто, де на карті буде намальована Україна: „От камень, єго же не брегоша зіждущиї, той бисть во главу угла”.
М.Костомаров

Костомаров приваблював «“своїми історичними, етнографічними й політичними бесідами. Так, політичними. На початку нашого життя ми були не стільки літераторами, скільки політиками. І ця обставина погубила багато кращих років»”.
П.Куліш

Костомаров очистив історію часів Богдана Хмельницького від безлічі помилкових поглядів і помилкових розповідей. Уважно і повно вивчив він джерела, із яких багато вперше відкриті його невтомними дослідженнями.
М.Чернишевський

Життя М.Костомарова показує як несприятливі суспільні обставини змарнували «„без користі для громади незвичайний професорський талант»”, як «„російські порядки... заїли в Костомарові і політичного діяча великої сили»”.
М.Драгоманов

Було в тих віршових творах (М.Костомарова – Іавт.С.) дещо відмінне від усіх інших сучасних українських творів, щось енергічне, хоч здержане, в усякому разі характерне, хоч не блискуче.
І.Франко

У відстоюванні соціальної рівноправності, демократії й свободи особистості Костомаров незмінно опирався на загальнолюдські моральні норми християнського вчення, вважаючи, що метою Христової проповіді є радикальне відродження людини. Це не тільки проходить лейтмотивом у його творчості, а й було його незмінним життєвим принципом, моральним законом, який не допускав застосування негідних засобів для досягнення високих ідеалів
М.Яценко


Тема 9. Галицьке літературне відродження
План
Особливості літературного процесу в Галичині.
«“Руська трійця»” і початок розвитку нової української літератури у Галичині.
Наукова та фольклористична діяльність «“Руської трійці»”.
Альманах «“Русалка Дністровая»” (1837): історія видання, структура і проблематика пам’ятки, художні тексти.
Літературна творчість Маркіяна Шашкевича (1811 – 1843):
поетична творчість, її основні мотиви: громадянська лірика, епічно-історична поезія, пейзажна та інтимна лірика;
казка «“Олена»” – зразок стильового синкретизму в українській романтичній прозі;
художні переклади і переспіви.
6.Поетична творчість Івана Вагилевича (1811 – 1866):
легендарно-історична поема «„Мадей»”, проблема вождя і народу;
балада «„Жулин і Калина»”.
7. Мотиви й образи лірики Якова Головацького (1814 – 1888).

Тексти
М.Шашкевич. Слово до чтителей руського язика. Руська мати нас родила. Другові. Побратимові. Відкинь той камінь... Туга. Думка. Місяченько круглоликий. Згадка. Погоня. О Наливайку. Хмельницького обступленіє Львова. Руська мова. До милої. Розпука. Веснівка. Псалми Русланові. Над Бугом. Сумрак вечерній.
Олена.
І.Вагилевич. Мадей. Жулин і Калина.
Я.Головацький. Два віночки. Туга за родиною. Весна. Братові з-за Дунаю. Моя доля. Річка.

Література
Письменники Західної України 30-50-х рр. ХІХ ст. – К., 1965.
Русалка Дністровая. – К., 1967.
Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори. – К., 1982.
Білецький О. «“Русалка Дністровая»” // Білецький О. Зібр. праць: У 5-ти т. - Т.2. – К., 1965. – С.127-147.
Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ ст. – К., 2001. – С.274-288.
Вінок Маркіянові Шашкевичу: Поезії, статті, виступи, хроніка. – Х., 1987.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.270-284.
Євшан М. Свято Маркіяна Шашкевича // Євшан М. Критика. Літературознавство.
Естетика. – К., 1998. – С.33-45.
Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. // Зеров М. Твори: В 2-х т. - Т.2. – К., 1990. – С.129-135.
Історія української літературної критики: Дожовтневий період. – К., 1988. – С.89-107.
Історія української літератури ХІХ століття: У 2-х кн. / За ред. акад. М.Г.Жулинського. – Кн.1. – К., 2005. – С.355-394.
Микитась В. Галузка могутнього дерева: Літературний нарис. – Ужгород, 1971.
Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «„Руської трійці»”. – К., 1990.
Комаринець Т. Яків Головацький і українське національне відродження // Комаринець Т. Твори. – Львів, 1999. – С.197-205.
Нахлік Є. Пантелеймон Куліш і «“Руська трійця»”: до проблеми ідеологічних шукань серед української інтелігенції ХІХ століття. – Львів, 1994.
Нахлік Є. Поетичний світ Шашкевича-романтика // Рад. літературознавство. – 1984. -№8. – С. 37-46.
Нахлік Є. Українська романтична проза 20-60-х рр. ХІХ століття. – К., 1988. - С.152-167.
Пільгук І. Літературне відродження на Західній Україні (30-50-і роки ХІХ ст.) // Письменники Західної України 30-50-х рр. ХІХ ст. – К., 1965. – С.5-33.
Петраш О. Подвижники української ідеї. – Тернопіль, 1996.
Петраш О. «“Руська трійця»”: М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький та їхні літературні послідовники. – К., 1986.
Поплавський В. «„Погоня»” М.Шашкевича як романтична балада // Шашкевичіана. Маркіян Шашкевич в історії української культури. – Тернопіль, 1995. – С.36-37.
«“Русалка Дністровая»”: Документи і матеріали. – К., 1989.
«“Руська трійця»” в історії суспільно-політичного і культурного руху України. – К., 1987.
Скоць А. Балада Івана Вагилевича «„Мадей»” // Шашкевичіана. – Вип. 3-4. – Львів, 2000. – С.116-124.
Ткачук М. Лірика Маркіяна Шашкевича. – Тернопіль, 1999.
Ткачук М. Маркіян Шашкевич: дослідження. Тернопіль, 2009.
Хропко П. Становлення нової української літератури. – К., 1988. – С.167-183.
Шалата М. Маркіян Шашкевич. Життя, творчість і громадсько-культурна діяльність. – К., 1969.
Шалата М. Перші будителі народного руху в Галичині // Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори. – К., 1982. – С.5-22.
Щурат В. Шашкевичева «“Олена»” // Щурат В. Вибрані праці з історії літератури. – К., 1963. – С.138-143.
Франко І. До біографії Івана Вагилевича // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. - Т.37. – К., 1982. – С.296-363.
Франко І. М.Шашкевич і галицько-руська література // Там само. - Т.29. – С.249-257.
Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури // Там само -Т.41.

Поміркуйте над висловлюваннями:

письменство у кожного народу – це його життя, його спосіб думати, його другий образ; воно повинно заклюнутись і вирости серед народу і розквітнути на його ж таки ниві, щоб не скидатись на того райського птаха, про якого розповідають, що не має ніг, а через те мусить довіку в повітрі виснути. Письменство – найперша потреба всього народу.
М.Шашкевич

Головне враження, яке вона («“Русалка Дністровая»”. – І.Савт.) робить на нас, - це якесь неясне, а сильне чуття, ніжне і інстинктивне, як чуття дитини, що рветься на волю силою вродженого потягу, не аргументуючи, не роздумуючи, не розуміючи навіть докладно, як виглядає ця воля. Це ніжне чуття, мов запах лугів напровесні, обхвачує кожного читача «“Русалки”», в нім лежить її найбільша вартість Ціла «“Русалка»” – це немов один неясний прорив чуття людського серед загального отупіння та одичання.
М.Возняк

Поява «“Русалки Дністрової»”, цієї першої в Галичині книжки кринично-чистою українською мовою, мала таке епохальне значення, як вихід «“Енеїди»” Котляревського Ця книга відкривала народ, його мову, його культуру, його потенційні можливості. Вже на своїх перших сторінках «“Русалка Дністровая»” подавала сестринську руку творам Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Гулака-Артемовського. Вона нагадувала збірники українського фольклору й художні книги українською мовою, що вийшли в Петербурзі, Москві і Харкові.
Т.Комаринець

Шашкевич та його сподвижника – це ті, хто дав своїм сучасникам урок патріотизму, національної гідності, урок того, як людина свідомо бере максимальні життєві навантаги, і в мужній невсипущій праці для народу, у вірнім служінні йому знаходить для себе втіху, відраду й надію і найвищий життєвий сенс
О.Гончар

Одним з найбільших досягнень Я.Головацького є осягнення ним народної культури як самобутньої і національно неповторної, що йшло в парі з розумінням національної мови як душі народу. Ось чому він надавав такого величезного значення українському фольклору як першооснові національної культури. Народні пісні як вияв життя народу, його нескореного духу, відзначав він, є «“живим джерело»м”, з якого не тільки можуть, а й повинні почерпнути письменники, якщо вони хочуть виплекати істинну поезію.
Т.Комаринець


ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Тема 1. Становлення нової української літератури
План
Історичні, суспільно-політичні та культурні передумови становлення нової української літератури.
Народна мова як визначальна основа нового письменства.
Журналістика першої половини ХІХ ст. і її роль у становленні нової української літератури.
Початки вітчизняного літературознавства, фольклористики та мовознавства.
Формування стильових напрямків у літературному процесі ХІХ ст.: інерція бароко, фрагменти класицизму, просвітницький реалізм, сентименталізм, романтизм.
Доведіть або спростуйте тезу С.Єфремова: „У нас письменство ніколи не було тільки письменством, а справляло разом і величезної ваги громадську роботу”.

Завдання
З’ясувати поняття альманах, бурлеск, взаємодія літератур, дискурс, епігонство, етнографізм, журнал, класицизм, літературна критика, літературний вплив, літературний процес, народність літератури, новаторство у літературі, просвітницький реалізм, раціоналізм, реалізм, романтизм, сентименталізм, травестія, традиція, фольклоризм.

Література
Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ ст. – К., 2001.
Бовсунівська Т. Українська бурлескно-травестійна література першої половини ХІХ ст. (в аспекті функціонування комічного). – К., 2006.
Бондар М. Діалог з історичним часом: формування нової української літератури // Київська старовина. – 1998. - №5. – С.9-54.
Волинський П. Теоретична боротьба в українській літературі (перша половина ХІХ ст.). – К., 1969. – С.7-47.
Гончар О. Просвітительський реалізм в українській літературі. Жанри і стилі. – К., 1990.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. – С.3-23.
Животко А. Історія української преси. – К., 1999.
Зеров М. Нове українське письменство // Зеров М. Українське письменство. – К., 2003. – С.6-21.
Історія української дожовтневої журналістики. – К., 1983. – С.20-87.
Історія української літератури : У 8-ми т. – Т.2. – К., 1968. – С.133-190.
Історія української літератури ХІХ століття: У 2-х кн. / За ред. акад. М.Г.Жулинського. – Кн.1. – К., 2005. – С. 11-63, 88-126.
Історія української літератури поч. ХІХ ст. / За ред. Хропка П.П. – К., 1992. – С.9-47.
Історія української літературної критики: Дожовтневий період – К., 1989. – С.9-32.
Калениченко Н. Українська література ХІХ ст.: Напрями, течії. – К., 1977. – С.44-60, 80-134.
Попович М. Історія української культури. – К., 2001. – С.290-361.
Сивокінь Г. Одвічний діалог: Українська література і її читач від давнини до сьогодні. - К., 1984. – С.76-114.
Українські літературні альманахи і збірники ХІХ – початку ХХ ст. / Укл. І.З.Бойко. – К., 1967.
Федченко П. Літературна критика на Україні першої половини ХІХ ст. – К., 1982. – С.12-117.
Хропко П.П. Становлення нової української літератури – К., 1988. – С.7-44.
Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму) – Тернопіль, 1994. – С.308-317.
Шубравський В. Від Котляревського до Шевченка: Проблема народності української літератури. – К., 1976. – С.11-63.


Тема 2. Поема І.Котляревського «“Енеїда»” як перший твір
нової української літератури
План
«“Енеїда»” І.Котляревського як одна з травестій поеми Вергілія. Традиції і новаторство українського автора.
Класицистичні та просвітницькі тенденції в «”Енеїді»” І.Котляревського.
Україна і українці у поемі І.Котляревського. «„Енеїда”» як джерело пізнання суспільного життя і побуту народу у другій половині ХVІІІ – на початку ХІХ ст.
Характер типізації у поемі «“Енеїда»”. Майстерність автора у змалюванні численних життєвих типів.
Значення поеми І.Котляревського «“Енеїда»” у становленні нової української літератури.
Доведіть або спростуйте тезу С.Єфремова про «„Енеїду»”: «„Вона, ота книжечка, завершила собою попередню еволюцію національного життя на Україні й стала вихідним пунктом для дальшої; закристалізувавши в художній формі минуле, вона разом із тим стала зерном для майбутнього, і з неї в українському письменстві починається той потужний дух свідомого демократизму й людяності, боротьби за право людини й нації, прочування до добра і волі, який озивався й раніше, але з цього часу зробився вже домінуючою нотою в нашому письменстві»”.

Тексти
Енеїда.

Завдання
1. З’ясувати поняття амбівалентність, ампліфікація, бурлеск, гротеск, епічна поема, класицизм, ментальність, пародія, просвітницький реалізм, сарказм, типізація, травестія.
2. Зробити версифікаційний аналіз тексту поеми І.Котляревського «„Енеїда»” (письмово).
3. Визначити, як І.Котляревський використав у поемі «“Енеїда»” традиції давньої української літератури (твори мандрівних дяків, апокрифи, інтермедії, козацькі літописи) (письмово).

Література
Балакірєва Р. «“Енеїда”» І.Котляревського й особливості психології народу // Слава сонцем засіяла: Відзначення 200-річчя з дня народження І.П.Котляревського. – К., 1972. – С.216-223.
Білецький О. «“Енеїда»” І.П.Котляревського // Письменник і епоха. – К., 1963. – С.109-124.
Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ ст. – К., 2001. – С.86-114.
Бовсунівська Т. Українська бурлескно-травестійна література першої половини ХІХ ст. (в аспекті функціонування комічного). – К., 2006. – С.21-74.
Вовк Я. «“Енеїда»” І.Котляревського у контексті травестій світової літератури // Українська мова й література. – 1999. - №3. – С.70-73.
Волинський П. І.Котляревський: Життя і творчість. – К., 1969. – С.80-189.
Гаранін В. Еней був парубок моторний: Лексична енциклопедія ««Енеїди»». – Одеса, 2005.
Гончар О. Просвітительський реалізм в українській літературі. Жанри і стилі. – К., 1990. - С.68-70, 96-97, 122-129.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982.- С.24-37.
Єфремов С. Котляревський // Єфремов С. Літературно-критичні статті. – К., 1993. – С.121-140.
Житецький П. Етнографічний і поетичний реалізм в «“Енеїді»” Котляревського // Матеріали до вивчення історії української літератури: У 5-ти т. – Т.2. – К., 1963. –С.134-138.
Жулинський М. Україна на шляхах до Вічного Міста (Втілення міфологеми «“Нового Риму»” у творчості Франческо Петрарки та Івана Котляревського) // Українська мова й література. – 1999. - №3. – С.4-11.
Зеров М. Нове українське письменство // Зеров М. Українське письменство. –К., 2003. – С. 21-54, 71-75.
Кирилюк Є. Іван Котляревський: Життя і творчість. – К., 1981. – С.91-149.
Микитенко О. Антична спадщина і становлення нової української літератури. – К., 1991. – С.58-72.
Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського: Замовчувані інтерпретації, дискусійні проблеми, спроби нового прочитання (з погляду літературних напрямів і течій). – Л., 1994. – С.4-29.
Неборак В. Перечитана «“Енеїда»”: Спроба сенсового прочитання «“Енеїди»” І.Котляревського на тлі зіставлення її з «“Енеїдою»” Вергілія. – Львів, 2001.
Сверстюк Є. Іван Котляревський сміється // Сверстюк Є. На святі надій. – К., 1999. – С.253-282.
Скорина Л. Котляревский и Вергилий. – К., 1987.
Ткачук М. Естетична концепція людини в «“Енеїді»” Івана Котляревського. – К., 1995.
Ткачук М. Художній світ «“Енеїди»” І.Котляревського. – Тернопіль, 1994.
Хропко П. «“Енеїда»” І.Котляревського серед інших травестій епопеї Вергілія // Творчість І.Котляревського в контексті сучасної філології: Зб. наук. праць. – К., 1990. – С.31-40.
Хропко П. Біля джерел української реалістичної поезії. – К., 1972. – С.5-87.
Хропко П. Становлення нової української літератури. – К., 1988. – С.44-73.
Хропко П. Українська бурлескна традиція ХVІІІ століття і «“Енеїда»” Івана Котляревського // Слава сонцем засіяла: Відзначення 200-річчя з дня народження І.П.Котляревського. – К., 1972. – С.207-216.
Шевчук В. «“Енеїда»” Івана Котляревського в системі літератури українського бароко. – Львів, 1998.
Яценко М. На рубежі літературних епох: «“Енеїда»” Котляревського і художній прогрес в українській літературі. – К., 1977.


Тема 3. Драматургія І.Котляревського
План:
Іван Котляревський і театр.
Жанрова специфіка «“Наталки Полтавки»”. Реалістичні принципи змалювання життя (життєві джерела сюжету, соціальний конфлікт, зображення соціально-побутових умов).
Типізація та індивідуалізація образів дійових осіб у п’єсі «„Наталка Полтавка»”.
Особливості композиції п’єси. Пісні як органічні композиційні частини твору.
Водевіль «“Москаль-чарівник»”: жанрова специфіка, морально-побутовий характер конфлікту, дидактизм, особливості поетики.
Доведіть або спростуйте тезу М.Зерова: «„Типом своєї творчості драматичної Котляревський перебуває в руслі тих впливів, що йшли з Франції ХVІІІ в.»”.

Тексти
Наталка Полтавка. Москаль-чарівник.

Завдання
З’ясувати поняття діалог, водевіль, колізія, комічна опера, комедія, конфлікт, монолог, резонер, ремарка. соціально-побутова драма.
З’ясувати, у чому полягає художня функція прислів’їв і приказок у п’єсах І.Котляревського (письмово).
Визначити, як у драмах І.Котляревського зреалізовано класицистичний закон «„трьох єдностей»” (письмово).

Література
Волинський П. І.Котляревський: Життя і творчість. – К., 1969. – С.198-253.
Гончар О. Просвітительський реалізм в українській літературі. Жанри і стилі. – К., 1990. - С.96-97, 126-129.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.37-53.
Єфремов С. Котляревський // Єфремов С. Літературно-критичні статті. – К., 1993. – С.121-140.
Зеров М. Нове українське письменство // Зеров М. Українське письменство. – К., 2003. – С.21-54, 71-75.
Кирилюк Є. І.Котляревський: Життя і творчість. - К., 1981. – С.58-91.
Мороз Л. Іван Котляревський: Соціальна критика – чи утвердження християнської моралі? // Слово і час. – 1999. - №2. – С.63-66.
Назар М. Пісня в драмі-опері І.Котляревського «„Наталка Полтавка»” // Дивослово. – 1996. - №9. – С.46-48.
Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського: Замовчувані інтерпретації, дискусійні проблеми, спроби нового прочитання (з погляду літературних напрямів і течій). – Л., 1994. – С.30-68.
Перепелиця П. З історії українського водевіля // Український водевіль. – К., 1965. – С.3-19.
Сулима М. «„Наталка Полтавка»” й українська драматургія ХVІІ-ХVІІІ століття // Київська старовина. – 1998. - №5. – С.67-74.
Хропко П. Становлення нової української літератури. – К., 1988. – С.113-131.
Хропко П. Українська драматургія першої половини ХІХ ст. – К., 1972. – С.6-29, 72-80.
Шубравський В. Фольклорно-етнографічний елемент у «“Наталці Полтавці»” // Слава сонцем засіяла: Відзначення 200-річчя з дня народження І.П.Котляревського. - К., 1972. – С.253-261.


Тема 4. Жанр байки в українській літературі
першої половини ХІХ ст.
План:
Історія розвитку жанру байки в українській літературі:
жанрові особливості байки, зв’язок з традиціями античної та світової байки;
українська літературна байка, її зв’язок з усною народною творчістю.
П.Білецький-Носенко – перший український байкар ХІХ ст.:
етнографічно-побутовий колорит у байках «„Ворона да Лисиця»”, «„Кіт да Кухар»”, «„Дворовий Пес да Голодний Вовк»”;
морально-етична проблематика байок «„Індик»”, «„Громада мишей»”, «„Зелена корова»”.
Ремінісценції з польського поета-байкаря І.Красіцького у творчості українських письменників-байкарів.
Експериментальні пошуки П.Гулака-Артемовського у межах жанру байки.
Риси просвітницького реалізму у байках Є.Гребінки. Новаторство Гребінки-байкаря:
збагачення проблематики жанру через осмислення явищ суспільного життя («„Ведмежий суд»”, «„Рибалка»”, «„Вовк і Вогонь»”);
жанрові різновиди: алегоричні, побутові, епіграматичні байки.
Морально-дидактичні засади байок Л.Боровиковського.
Доведіть або спростуйте тезу І.Франка про Є.Гребінку: «„Гребінка йшов шляхом, прокладеним в російській літературі Криловим, але йшов досить самостійно, не наслідуючи Крилова, вносячи в свої байки український пейзаж і світогляд українського мужика»”.

Тексти
П Білецький-Носенко. Комашка та Цвіркун. Львиний розділ. Громада мишей. Вовки та вівці. Мужик та Гадюка. Дуб, Очерет да Поросята. Рада звірей для обрання собі царя. Працьовитий Ведмідь. Тяжба. Рись та Кіт. Ворона да Лисиця. Кіт да Кухар. Дворовий Пес да Голодний Вовк. Індик. Зелена корова.
П Гулак-Артемовський. Пан та Собака. Супліка до Грицька Квітки. Солопій та Хівря, або Горох при дорозі. Дурень і Розумний. Цікавий і Мовчун. Лікар і Здоров’я. Тюхтій та Чванько. Рибка. Дві пташки в клітці. Батько та Син.
Л.Боровиковський. Моя байка. Багатий, Бідний. Крикун. Голодний Хома. Дорожній Стовп. Пан та мужики. Мірошник. Щука й Пліточка. Гуси. Мішок з грішми. Скупий. Розбійник. Клим. Щука.
Є.Гребінка. Школяр Денис. Будяк та Конопелечка. Рожа да Хміль. Дядько на дзвониці. Ячмінь. Рибалка. Соловей. Мірошник. Ведмежий суд. Віл. Цап. Лебідь і Гуси. Пшениця. Верша та Болото. Вовк і Вогонь.

Завдання
З’ясувати поняття алегорія, аполог, байка, байка-казка, байка-приказка, бурлеск, вольний вірш, гумор, дидактизм, діалог, езопівська мова, етнографізм, іронія, колорит, мандрівні сюжети, мораль, позитивна байка, сатира.
Зробити художній аналіз байки П.Гулака-Артемовського «“Пан та Собака»” (письмово).
Заповнити запропоновану таблицю та зробити висновки про специфіку функціонування жанру байки в українській літературі перших десятиліть ХІХ ст.:

Корпус байкарських текстів автора
Джерела сюжетів байок
Особливості опрацювання запозичених сюжетів
Жанрові модифікації байки, властиві творчості авторові
Художні особливості байкових текстів

П.Білецький-Носенко






П.Гулак-Артемовський






Л.Боровиковський







Є.Гребінка








Література
Айзеншток І. Петро Гулак-Артемовський // Гулак-Артемовський П. Твори. – К., 1970. – С.5-15.
Бовсунівська Т. Українська бурлескно-травестійна література першої половини ХІХ ст. (в аспекті функціонування комічного). – К., 2006. – С.95-107, 136-150,
Гончар О. Просвітительський реалізм в українській літературі. Жанри і стилі. – К., 1990. - С.71-85, 129-137, 144-152.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.54-112.
Деркач Б. Байкарська спадщина Левка Боровиковського // Рад. літературознавство. – 1974. - №2. – С.56-69.
Деркач Б. Євген Гребінка: Літературний портрет. – К., 1974. – С.52-104.
Деркач Б. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. – К., 1977. – С.80-180.
Деркач Б. На шляху становлення нової української літератури // Гулак-Артемовський П. Твори. – К., 1978. – С.5-15.
Деркач Б. П.П.Гулак-Артемовський // Гулак-Артемовський П. Поезії. – К., 1989.
Деркач Б., Косяченко В. Жанр байки в українській літературі // Українська байка. – К., 1983. – С.3-27.
Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. // Зеров М. Твори: В 2-х т. – К., 1990. – Т.2. – С.26-41.
Зеров М. Нове українське письменство // Зеров М. Українське письменство. –К., 2003. – С.54-67, 80-91.
Зеров М. П.Гулак-Артемовський. Твори // Там само. – С.770-772.
Зубков С. Євген Павлович Гребінка: Життя і творчість. – К., 1962. - С.42-74.
Красіцький І. Байки та приповідки / Вступ. стаття та переклад з польської М.Годованця. – К., 1970.
Крижанівський С., Ротач П. Визначний представник українського романтизму // Боровиковський Л. Повне зібрання творів. – К., 1967. – С.33-40.
Куліш П. Приказки Гребінки (Од іздателя) // Куліш П. Твори: В 2-х т. – Т.2. - К., 1989. – С.514-515.
Куценко Л. Байка П.Гулака-Артемовського «„Пан та Собака»”: національне в соціальному змісті твору // Дивослово. – 2003. - №8. – С.2-3.
Нахлік Є. «“З’єдналась правда із брехнею під іменем приказки»” // Слово і час. – 1994. - №8. – С.15-19.
Нудьга Г. На шляхах до реалізму // Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини ХІХ ст. – К., 1959. - С.20-29.
Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. – К., 1984. – Т.41.
Хропко П. Біля джерел української реалістичної поезії. – К., 1972. - С.133-185.
Хропко П. Становлення нової української літератури. – К., 1988. – С.81-112.


Тема 5. Бурлескно-реалістична проза
Г.Квітки-Основ’яненка
План:
Особливості творчого методу Г.Квітки-Основ’яненка.
“Салдацький патрет” як своєрідна художня декларація письменника.
Фольклорна основа оповідань “Мертвецький великдень”, “От тобі й скарб”, “Пархімове снідання”.
Реальне і фантастичне у повісті “Конотопська відьма”. Особливості композиції та характеротворення.
Доведіть або спростуйте тезу І.Франка про те, що повість „Конотопська відьма” - це ”незрівнянний майстерний малюнок козацьких порядків з половини ХVІІІ віку у новочасному сатиричнім освітлення”

Тексти
Супліка до пана іздателя. Салдацький патрет. Мертвецький великдень. Конотопська відьма. От тобі й скарб. Купований розум. Пархімове снідання. Підбрехач.

Завдання
З’ясувати поняття анекдот, антигерой, бурлеск, гротеск, демонологія, дидактизм, міфологізм, оповідання, оповідач (наратор), повість, реалізм, фантастика.
Визначити особливості змалювання картин ярмарку в оповіданні “Салдацький патрет” (письмово).
З’ясувати, як у творах Г.Квітки-Основ’яненка („Мертвецький великдень”, „От тобі й скарб”, „Конотопська відьма”) використано народні фантастично-міфологічні сюжети та образи (письмово).

Література
Бовсунівська Т. Українська бурлескно-травестійна література першої половини ХІХ ст. (в аспекті функціонування комічного). – К., 2006. – С.112-136.
Борзенко О. Художній світ української прози Г.Квітки-Основ’яненка. – К., 1996.
Буторіна Н. Національні мотиви у творчості Григорія Квітки-Осов”яненка // Слово і час. – 2005. - №6. – С.76-79.
Вербицька Є. Г.Ф.Квітка-Основ’яненко: Життя і творчість. – Харків, 1968. – С.87-104.
Гончар О. Григорій Квітка-Основ’яненко: Життя і творчість . – К., 1969. – С.125-159, 306-363.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.113-175.
Гончар О. Художній стиль української прози Г.Ф.Квітки-Основ’яненка // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ – початку ХХ ст. – К., 1987. – С.72-129.
Гребенка Е. Малороссийские повести, рассказанные Грицком Основьяненком//Гребінка Є. Твори: В 3-х т. – К., 1981. – Т.3. – С.472-473.
Задорожна Л. Філософський концепт „Салдацького патрета” Г.Квітки-Основ’яненка // Українська мова і література. – 1998. - №18. – С.1-3.
Зеров М. Нове українське письменство // Зеров М. Українське письменство. –К., 2003. – С. 67-71, 91-100.
Зеров М. Г.Квітка-Основ’яненко, його життя та твори // Там само. – С.682-687.
Зеров М. Літературна постать Квітки // Там само. – С.651-656.
Зубков С. Григорій Квітка-Основ’яненко: Життя і творчість. – К.,1978. – С.194-221.
Калениченко Н. Українська література ХІХ ст.: Напрями, течії. - К., 1977. - С.80-115.
Квітка-Основ’яненко Г. Письмо к издателям “Русского вестника” // Історія української критики та літературознавства: Хрестоматія: В 3-х кн. – К., 1996. – Кн.1. – С.76-82.
Кичигін В. Від народнопоетичних форм до художнього цілого повісті („Салдацький патрет” Г.Квітки-Основ’яненка) // Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. праць. – К., 1986. – С.49-67.
Слюсар А. Фантастична повість в українській літературі 30-х років ХІХ ст.//Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ-початку ХХ ст.: Зб. наук. праць. – К., 1986. – С.67-89.
Трофименко В. Творчість Г.Квітки-Основ’яненка і західноєвропейська просвітительська естетика. – Суми, 2000.
Хропко П. Становлення нової української літератури. – К., 1988. – С.160-167.


Тема 6. Сентиментально-реалістичні повісті
Г.Квітки-Основ’яненка
План
Сентименталізм як напрям західноєвропейського письменства, його особливості у творах Г.Квітки-Основ’яненка.
Ідейно-художній аналіз повісті “Маруся”. Вплив житійної та проповідницької прози на жанрову природу, образну систему та стиль твору.
Проблеми пошуку людського щастя у повісті “Щира любов”.
Сентиментальне й реалістичне у повісті “Сердешна Оксана”.
Образ оповідача у повістях Г.Квітки-Основ’яненка. Дидактизм та моралізаторські відступи та висновки.
Доведіть або спростуйте тезу С.Павличко: „Квітка зробив революційний переворот у літературі, величезний крок вперед – від бурлеску до серйозної літератури, від „придуркуватого українця” до серйозного героя з життям душі”.

Тексти
Супліка до пана іздателя. Маруся. Щира любов. Сердешна Оксана. Козир-дівка. Божі діти. Перекотиполе.

Завдання
З’ясувати поняття агіографія, дидактизм, етнографізм, ідеалізація, оповідач (наратор), пейзаж, повість, портрет, психологізм, реалізм, сентименталізм, фольклоризм.
З’ясувати, у чому виявився полемічний характер повісті Г.Квітки-Основ’яненка “Маруся” (письмово).
Довести, що в сентиментально-реалістичних повістях Г.Квітка-Основ’яненко реалізував принцип поєднання ”і звичайного, і ніжненького, і розумного, і полєзного” (письмово).

Література
Білецький О. Українська проза першої половини ХІХ ст. (Від Г.Квітки до прози „Основи”) // Білецький О.І. Зібр. праць: У 5-ти т. – Т.2. – К., 1965. – С.148-164.
Борзенко О. Художній світ української прози Г.Квітки-Основ’яненка. – К., 1996.
Буторіна Н. Національні мотиви у творчості Григорія Квітки-Основ’яненка // Слово і час. – 2005. - №6. – С.76-79.
Вербицька Є. Г.Ф.Квітка-Основ’яненко: Життя і творчість. – К., 1968. – С.41-46, 71-84, 87-128.
Возняк М. До історії видання Квітчиної “Марусі”. – Львів, 1937.
Гончар О. Григорій Квітка-Основ’яненко: Життя і творчість. – К., 1969. – С.159-221, 306-362.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.113-175.
Гончар О. Художній стиль української прози Г.Ф.Квітки-Основ’яненка // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ – початку ХХ ст. – К., 1987. – С.72-129.
Гребенка Е. Малороссийские повести, рассказанные Грицком Основьяненком//Гребінка Є. Твори: В 3-х т. – К., 1981. – Т.3. – С.472-473.
Зеров М. Нове українське письменство // Зеров М. Українське письменство. –К., 2003. – С. 67-71, 91-100.
Зеров М. Г.Квітка-Основ’яненко, його життя та твори // Там само. – С.682-687.
Зеров М. Літературна постать Квітки // Там само. – С.651-656.
Зубков С. Григорій Квітка-Основ’яненко: Життя і творчість. – К.,1978. – С.175-194.
Історія української літератури ХІХ століття: У 2-х кн. / За ред. акад. М.Г.Жулинського. – Кн.1. – К., 2005. – С.204-229.
Калениченко Н. Українська література ХІХ ст.: Напрями, течії. – К., 1977. - С.80-115.
Квітка-Основ’яненко Г. Письмо к издателям “Русского вестника” // Історія української критики та літературознавства: Хрестоматія: В 3-х кн. – К., 1996. – Кн.1. – С.76-82.
Куліш П. Григорій Квітка (Основ’яненко) і його повісті // Куліш П. Твори: В 2-х т. – К., 1989. - Т.2. - С.487-503.
Лімборський І. Сентименталізм в українській літературі. – К., 1995.
Медвідь В. Він написав „Марусю” // Основа. – 1997. - №23 (1). – С.120-123.
Нахлік Є. Українська романтична проза 20-60-х рр. ХІХ ст. – К., 1988. – С.27-68.
Орлов П. Русский сентиментализм. – М., 1977.
Трофименко В. Творчість Г.Ф.Квітки-Основ’яненка і західноєвропейська просвітницька естетика. – Суми, 2000.
Турчин М. Філософська повість на Україні (Нетрадиційний погляд на повість „Маруся” Г.Квітки-Основ’яненка) // Українська мова і література в школі. – 1993. - №11. – С.46-50.
Хропко П.Становлення нової української літератури. – К., 1988. – С.147-167.
Чалий Д. Г.Ф.Квітка-Основ’яненко (Творчість). – К., 1962. – С.104-109, 143-154, 188-190.

Тема 7. Російськомовна проза Є.Гребінки
План:
Історична тема у прозі Є.Гребінки:
співвіднесеність факту і домислу у повісті „Нежинский полковник Иван Золотаренко”;
роман „Чайковский” як поетична героїзація минулого;
поєднання романтичного та реалістичного у творах на історичну тематику.
Тема “малої людини” у прозі Є.Гребінки (“Записки студента”, “Лука Прохорович”, “Верное лекарство”).
Традиції “натуральної школи” у повісті “Приключения синей ассигнации”.
Доведіть або спростуйте тезу М.Михайлова: „Ніхто, перечитуючи тепер повісті Гребінки, не назве його сліпим наслідувачем Марлінського або Загоскіна, а лише віднесе його до відомого літературного періоду, який наклав на нього своє тавро. Гребінка належить до тих обдарувань, що є немовби єднаючою ланкою між геніями”.
.
Тексти
Нежинский полковник Иван Золотаренко. Чайковский. Доктор. Путевые заметки зайца. Записки студента. Приключения синей ассигнации. Кулик. Лука Прохорович. Верное лекарство.

Завдання
З’ясувати поняття автобіографізм, белетристика, історизм, історичний колорит, нарис, натуральна школа письма, оповідання, повість, роман, фантастика, „фізіологічний” нарис.
Проаналізувати композиційно-сюжетні особливості повісті „Нежинский полковник Иван Золотаренко” (письмово).
Підготувати виступ на тему „Зв’язок прози Є.Гребінки з творчістю М.Гоголя”.

Література
Гнідан О. Традиції і новаторство І.Котляревського і Є.Гребінки // Гнідан О. Історія української літератури ХІХ – початку ХХ століття: Практ. заняття. – К., 1987. – С.12-29.
Гончар О. Просвітительський реалізм в українській літературі. Жанри і стилі. – К., 1990. - С.137-144.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.199-204.
Деркач Б. Євген Гребінка: Літературний портрет. – К., 1974.- С.111-149.
Зубков С. Євген Павлович Гребінка: Життя і творчість. – К., 1962. – С.97-209.
Зубков С. Русская проза Г.Квитки и Е.Гребенки в контексте русско-украинских связей. – К., 1979. – С.178-267.
Луцький Ю. Між Гоголем і Шевченком. – К., 1997. – С.64-70.
Нахлік Є. Українська романтична проза 20-60-х рр. ХІХ ст. - С.74-92, 179-181.
Попович М. Микола Гоголь. – К., 1989.
Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. – К., 1984. – Т.41.


Тема 8.Українська романтична балада
План:
Балада як літературний жанр.
Специфіка опрацювання жанру балади у творчості П.Гулака-Артемовського. Оригінальне і запозичене у його баладах.
Баладна творчість Л.Боровиковського: оригінальність переспівів чужих сюжетів, використання народних повір’їв і переказів, засоби образотворення. І.Франко про баладу „Маруся”.
Естетичний ідеал А.Метлинського та його реалізація у баладних творах.
Осмислення історичного минулого у баладах М.Костомарова. Риси індивідуального стилю поета.
Доведіть або спростуйте тезу Ю.Луцького: „Поєднання фольклору й історії було як п’янке вино для українських інтелектуалів. Воно давало готові відповіді не тільки на їхні національні проблеми, а й задовольняло їхні естетичні та філософські запити”.

Тексти
П Гулак-Артемовський. Твардовський. Рибалка.
Л.Боровиковський. Маруся. Молодиця. Фарис. Ледащо. Чарівниця. Вивідка. Убійство. Чорноморець. Рибалка. Бандурист. Палій. Волох. Козак. Журба. Гайдамака.
А.Метлинський. Підземна церква. Козак та буря. Козачая смерть. Гетьман. Зрадник. Степ. Спис. Чарка. Козак, гайдамак, чумак. Перекотиполе (Покотиполе). Дитина-сиротина. Старець. Бандура. Смерть бандуриста. Шинок. Ніч. Добридень.
М.Костомаров. Максим Перебийніс. Щира правда. Дід-пасічник. Могила. Пан Шульпіка. Посланець. Кінь. Чорний кіт. Співець Митуса. Брат з сестрою. Ластівка. Явір, тополя й береза. Наталя.

Завдання
З”ясувати поняття байронізм, балада, демонізм, екзотика, ідеалізація, історизм, історичний колорит, легенда, ліричний герой, метаморфоза, міфологізм, преромантизм, романтизм, романтика, символ, стилізація, фантастика, фольклоризм.
Зробити художній аналіз однієї з балад М.Костомарова (письмово).
З’ясувати особливості творення образу народного співця-бандуриста в українських баладах початку ХІХ століття (на прикладі 4-5 текстів різних авторів) (письмово).

Література
Айзеншток І. Петро Гулак-Артемовський // Гулак-Артемовський П. Твори. – К., 1970. - С.15-23.
Айзеншток І.Українські поети-романтики // Українські поети-романтики 20-40-х років ХІХ ст. – К., 1968. – С.7-64.
Арендаренко І. По дорозі й назустріч. Англійська та українська романтична поезії: порівняльна типологія і поетика. – К., 2004.
Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ ст. – К., 2001. – С.115-169.
Віктор Забіла поет-романтик: До 200-ліття від дня народження. Ніжин, 2009.
Волинський П. Український романтизм у зв’язку з розвитком романтизму в слов’янських літературах // Волинський П.К. З творчого доробку. – К.. 1973. – С. 39-81.
Геник-Березовська З. Історичний елемент в українській романтичній літературі // Геник-Березовська З. Грані культури. Бароко, романтизм, модернізм. – К., 2000. – С.96-112.
Гнідан О. Мотиви лірики Амвросія Метлинського: аналіз в аспекті творчого методу // Історія української літератури ХІХ-початку ХХ століття: Практ. заняття. – К., 1987. – С.29-43.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. - С.93-112, 207-270.
Дах М. Поетика балади // Слово і час. – 1998. - №12. – С.45-48.
Єременко О. Українська балада ХІХ століття (історія жанру). – Суми, 2004.
Історія української літератури ХІХ століття: У 2-х кн. / За ред. акад. М.Г.Жулинського. – Кн.1. – К., 2005. – С.230-317.
Комаринець Т. Ідейно-естетичні основи українського романтизму (Проблема національного й інтернаціонального). – К., 1983.
Крижанівський С. Амвросій Могила та Ієремія Галка // Амвросій Могила. Ієремія Галка. Поезії. – К., 1972. – С.3-32.
Крижанівський С., Ротач П. Визначний представник українського романтизму // Боровиковський Л. Повне зібрання творів. – К., 1967. – С.5-32.
Нудьга Г. Українська балада (з історії та теорії жанру) – К., 1970. – С.7-101.
Охріменко О. Українська романтична балада (20-60-ті роки ХІХ ст.) // Рад. літературознавство. – 1986. - №5. – С.53-61.
Половина О. Конфлікт у баладі й світогляд поета // Слово і час. – 1999. - №6. – С.63-66.
Ткаченко О. Спроба типології романтизму: доба, стиль, мова // Слово і час. – 1999. – №6. – С.41-44.
Ткачук М. Стиль балад Левка Боровиковського. – Збараж, 1991.
Українські поети-романтики 20-40-х років ХІХ ст. / Вступ стаття І.Айзенштока. – К., 1968.
Українські поети-романтики: Поетичні твори / Вступ. стаття М.Т.Яценка. – К., 1987.
Франко І. Дещо про “Марусю” Л.Боровиковського та її основу // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. – К., 1982. – Т.33. – С.403-416.
Франко І. Южнорусская литература // Там само. – Т.41. – С.101-161.
Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). – Тернопіль, 1994. - С.355-376.
Шабліовський Є. Микола Іванович Костомаров, його життя та діяльність // Костомаров М.І. Твори: В 2-х т. – Т.І. – К., 1967. – С.8-12.
Яценко М. Українська романтична поезія 20-60-х ХІХ ст. // Українські поети-романтики. Поетичні твори. – К., 1987. – С.5-36.


Тема 9. Романтична драматургія М.Костомарова
План:
Розширення М.Костомаровим тематичних і жанрових меж нової української драматургії.
Фольклорна основа трагедії М.Костомарова “Сава Чалий”. Авторське потрактування історичного факту.
Жанрова природа п’єси М.Костомарова “Переяславська ніч”. Зв’язок твору з античною трагедією.
Романтична драма „Кремуций Корд”: осудження тиранії, античне тло сюжету.
Засоби творення романтичного героя у драмах М.Костомарова.
Доведіть або спростуйте тезу А.Шамрая про драму „Сава Чалий”: „Весь комплекс тих емоцій, що складають психологічний портрет головного героя (Сава Чалий. – авт.) значно складніший і відмінніший від варіацій Петруся з „Наталки Полтавки” у п’єсах 20-40-х років”.

Тексти
Сава Чалий. Переяславська ніч. Кремуций Корд.

Завдання
З’ясувати поняття автобіографізм, алюзія, амбівалентність, антагоніст, античність, діалог, драма ідей, драматизм, драматичні сцени, історизм, історична драма, конфлікт, монолог, позитивний герой, полілог, ремарка, трагедія.
Визначити особливості образної системи трагедії “Сава Чалий” (письмово).
Схарактеризувати специфіку використання мотиву кохання у романтичних драмах М.Костомарова (письмово).

Література
Баглай-Соляник Б. Античні мотиви у творчості Миколи Костомарова // Проблеми літературознавства і художнього перекладу. – Львів, 1997. – С.28-36.
Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ ст. – К., 2001. – С.192-201, 209-217, 219-227, 253-262.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982.- С.253-260.
Івашків В. Українська романтична драма 30-80-х років ХІХ ст. – К., 1990. – С.31-63.
Козачок Я. Українська ідея: з вузької стежки на широку дорогу (художня і науково-публіцистична творчість М.Костомарова). – К., 2004.
Смілянська В. Літературна творчість Миколи Костомарова // Костомаров М. Твори: В 2-х т. - Т.І. – К.. 1990. – С.5-37.
Хропко П. Українська драматургія першої половини ХІХ ст. – К., 1972. – С.94-114.
Шабліовський Є. Микола Іванович Костомаров, його життя та діяльність // Костомаров М. Твори: В 2-х т. – Т.І. – К.. 1967. – С.12-15.
Яценко М. Минуле проростає в сучасність (Романтична драматургія Миколи Костомарова) // Слово і час. – 1992. - №5. – С.3-8.


Тема 10. ”Руська трійця” і початок розвитку
нової української літератури в Галичині
План:
Історія видання та розповсюдження альманаху “Русалка Дністровая”. Його ідейно-тематичний зміст, структура.
Основні мотиви поетичної творчості М.Шашкевича. Пісенно-романсовий характер інтимної лірики.
Легендарно-історична поема І.Вагилевича “Мадей”.
Літературна і фольклористична діяльність Я.Головацького.
Доведіть або спростуйте тезу О.Ткачука про те, що „Русалка Дністровая” – не лише літературний, а й політичний маніфест українського національного відродження”.

Тексти
М.Шашкевич. Слово до чтителей руського язика. Руська мати нас родила. Другові. Побратимові. Відкинь той камінь... Туга. Думка. Місяченько круглоликий. Згадка. Погоня. О Наливайку. Хмельницького обступленіє Львова. Руська мова. До милої. Розпука. Веснівка. Псалми Русланові. Над Бугом. Сумрак вечерній.
І.Вагилевич. Мадей. Жулин і Калина.
Я.Головацький. Два віночки. Туга за родиною. Весна. Братові з-за Дунаю. Моя доля. Річка.

Завдання
З’ясувати поняття альманах, балада, думка, елегія, інтимна лірика, ліризм, ліричний герой, літературний маніфест, медитація, пісня, романтизм, фольклоризм.
Визначити особливості жанрової природи твору М.Шашкевича “Олена” (письмово).
Підготувати виступ на тему “Перекладацька діяльність письменників “Руської трійці”.

Література
Білецький О.І. “Русалка Дністровая” // Білецький О. Зібр. праць: У 5-ти т. - Т.2. – К., 1965. – С.127-147.
Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ ст. – К., 2001. – С.274-288.
Вінок Маркіянові Шашкевичу: Поезії, статті, виступи, хроніка. – Х., 1987.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982.- С.270-284.
Євшан М. Свято Маркіяна Шашкевича // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. – К., 1998. – С.33-45.
Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. // Зеров М. Твори: В 2-х т. - Т.2. – К., 1990. – С.129-135.
Микитась В. Галузка могутнього дерева: Літературний нарис. – Ужгород, 1971.
Нахлік Є Пантелеймон Куліш і “Руська трійця”: до проблеми ідеологічних шукань серед української інтелігенції ХІХ століття. – Львів, 1994.
Нахлік Є. Поетичний світ Шашкевича-романтика // Рад. літературознавство. – 1984. – №8. – С. 37-46.
Петраш О. “Руська трійця”: М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький та їхні літературні послідовники. – К., 1986.
Пільгук І. Літературне відродження на Західній Україні (30-50-і роки ХІХ ст.) // Письменники Західної України 30-50-х рр. ХІХ ст. – К., 1965. – С.5-33.
“Руська трійця” в історії суспільно-політичного і культурного руху України. – К., 1987.
Франко І. М.Шашкевич і галицько-руська література // Зібр. творів: В 50-ти т. - Т.29. – К., 1982. – С.249-257.
Хропко П. Становлення нової української літератури. – К., 1988. – С.167-183.
Шалата М. Маркіян Шашкевич. Життя, творчість і громадсько-культурна діяльність. – К., 1969.

ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ

Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1990.
Багалій Д. Історія Слобідської України. – Харків, 1990.
Білецький О. Українська література серед інших літератур світу // Білецький О.І. Зібр. праць: У 5-ти т. – К., 1965. –Т.2. – С.5-49.
Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини ХІХ ст. / Упоряд., підгот. текстів, передм. та прим. Г.Нудьги. – К., 1959.
Вервес Г. Українська література в загальнослов’янському контексті. – К., 1978.
Волинський П. Розвиток літературних напрямів в українській літературі ХІХ ст. // Волинський П.К. З творчого доробку. –К., 1973. – С.3-38.
Волинський П. Теоретична боротьба в українській літературі (перша половина ХІХ ст.). – К., 1969.
Гнатюк М. Українська поема першої половини ХІХ століття: Проблеми розвитку жанру. – К., 1975.
Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. – К., 1993.
Гончар О. Просвітительський реалізм в українській літературі. Жанри і стилі. – К.,1989.
Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. – К., 1982.
Горський В. Історія української філософії: Курс лекцій. – К., 1991.
Гречанюк Ю., Нямцу А. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХ-ХХ ст. – Чернівці, 1997.
Гром’як Р. Історія української літературної критики (від початків до кінця ХІХ століття). – Тернопіль, 1999.
Дей О. Словник українських псевдонімів та криптонімів: XVI – XX ст. – К., 1969.
Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. – Л., 1999. – С.39-89.
Дзира І. Вплив козацького літописання на літературу українського відродження І половини ХІХ ст. – К., 1995.
Дігтяр С., Сидоренко Г., Скрипник І., Халимончук А. Історія української літератури (перша половина ХІХ століття). – К., 1980.
Дмитренко М. Особливості громадсько-освітнього руху на Лівобережній Україні у ХІХ ст. – К., 2000.
Дорошкевич О. Реалізм і народність української літератури. – К., 1986.
Історія Русів / Укр. переклад І.Драча. – К., 1991.
Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995.
Животко А. Історія української преси. – К., 1999.
Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. // Зеров М. Твори: У 2-х т. – К., 1990. – Т.2. – С.4-145.
Івашків В. Українська романтична драма 30-80-х років ХІХ ст. – К., 1990.
Ільєнко І. В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917). – К., 2004.
Історія українського мистецтва: В 6-ти т. – К., 1969. – Т.4, Кн.1.
Історія української дожовтневої журналістики. – К., 1983.
Історія української літератури ХІХ століття: У 2-х кн. / За ред. акад. М.Г.Жулинського. – Кн.1. – К., 2005.
Історія української літератури (перші десятиріччя ХІХ ст.): У 3-х кн. – Кн.1: Перші десятиріччя ХІХ ст. / За ред. М.Т.Яценко. – К., 1996.
Історія української літератури (перші десятиріччя ХІХ століття): Підручник / П.П.Хропко, О.Д.Гнідан, П.І. Орлик та ін. – К., 1992.
Історія української літератури: У 8-ми т. – К., 1967. – Т.2.
Історія української літератури: У 2-х т. – К., 1987. – Т.1.
Історія української літературної критики та літературознавства: Хрестоматія: У 3-х кн. / За ред. П.Федченка. – К., 1999. – Кн.1.
Історія української літературної критики: Дожовтневий період. – К.. 1988.
Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995.
Калениченко Н. Українська література ХІХ ст. Напрями, течії. - К., 1977.
Комаринець Т. Ідейно-естетичні основи українського романтизму. – Львів, 1983.
Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1990.
Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром”як, Ю.І.Ковалів та ін. – К., 1997.
Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. – К., 1992.
Матеріали до вивчення історії української літератури: В 5-ти т. – К., 1961. – Т.2.
Нариси з історії українського мистецтва. – К., 1966.
Наливайко Д. Спільність і своєрідність. Українська література в контексті європейського літературного процесу. – К., 1988.
Нахлік Є. Українська романтична проза 20-60-х років ХІХ ст. – К., 1988.
Нудьга Г. На шляхах до реалізму // Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини ХІХ ст. – К., 1959. – С.20-29.
Попович М. Історія української культури. – К., 2001.
Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ – початку ХХ ст. – К., 1959.
Російщення України: Науково-популярний збірник. – К., 1992.
Сивокінь Г. Одвічний діалог: Українська література і її читач від давнини до сьогодні. – К., 1984.
Тулуб О. Словник псевдонімів українських письменників. – К., 1928.
Українська драматургія першої половини ХІХ століття: Маловідомі п’єси / Вступ. стаття, підготовка текстів та прим. В.Шубравського. – К., 1959.
Українська культура: Лекції / За ред. Д.Антоновича. – К., 1993.
Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті: В 5-ти т. – К., 1987. – Т.1.
Українська література в системі літератур Європи і Америки (ХІХ-ХХ ст.) – К., 1997.
Українська література у портретах і довідках. Давня література - література ХІХ ст. – К., 2000.
Українська Літературна Енциклопедія. – К., 1988. – Т.1; К., 1990. – Т.2; К., 1995. – Т.3.
Український драматичний театр. Нариси історії: В 2-х т. – К., 1967. – Т.1.
Український водевіль / Упоряд. П.П.Перепелиця. – К., 1965.
Українською музою натхненні: Польські поети, які писали українською мовою / Упоряд. та прим. Р.Ф.Кирчіва та М.П.Гнатюка. Вступ.стаття Р.Ф.Кирчіва. – К., 1971.
Українські літературні альманахи і збірники ХІХ-початку ХХ ст. / Укл. І.Бойко. – К., 1967.
Українські письменники: Біо-бібліографічний словник: У 5-ти т. – К., 1963. – Т.2, 3.
Федченко П. Літературна критика на Україні першої половини ХІХ ст. – К., 1982.
Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. – К., 1984. – Т.41. – С.194-470.
Хропко П. Становлення нової української літератури. – К., 1988.
Хропко П. Українська драматургія першої половини ХІХ ст. – К., 1972.
Чалий Д. Становлення реалізму в українській літературі (Перша половина ХІХ ст.). – К., 1956.
Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). – Тернопіль, 1994.
Чижевський Д. Порівняльна історія слов’янських літератур. – К., 2005. – С.145-183.
Чижевський Д. Реалізм в українській літературі. – К., 1999.
Шубравський В. Від Котляревського до Шевченка: проблема народності української літератури. – К., 1976.
Яценко М. Питання реалізму і позитивний герой в українській літературно-естетичній думці першої половини ХІХ ст. – К., 1997.

КОНТРОЛЬНІ РОБОТИ

№1. Творчість Івана Котляревського

Традиції літератури Бароко у поемі І.Котляревського „Енеїда”.
Гуманістичний пафос поеми І.Котляревського “Енеїда”.
Українське козацтво у поемі І.Котляревського „Енеїда”.
Особливості зображення людини у “Енеїді” Вергілія та “Енеїді” І.Котляревського (порівняльна характеристика).
Проблема національного характеру у поемі І.Котляревського „Енеїда”.
Зображення війни і авторське ставлення до цього суспільного явища у поемі І.Котляревського “Енеїда”.
Ідейно-художня функція жанрово-етнографічних описів у поемі І.Котляревського “Енеїда”.
Реалістичні тенденції у поемі І.Котляревського “Енеїда”.
Апокриф “Ходіння Богородиці по муках” та його рефлексії у поемі І.Котляревського “Енеїда”.
Українське феодальне суспільство ІІ половини ХVІІІ ст. у поемі І.Котляревського “Енеїда”.
Історіософія поеми І.Котляревського „Енеїда”.
Природно-географічний світ поеми І.Котляревського „Енеїда”.
Народні приказки і прислів’я у художній структурі поеми І.Котляревського “Енеїда”.
Сюжети та образи української народної казки та їх функція у поемі І.Котляревського „Енеїда”.
Елементи просвітницького реалізму у “Енеїді” І.Котляревського.
Особливості формування системи образів у “Енеїді” І.Котляревського.
Романтичні тенденції у творенні образів Енея та троянців.
Стильовий синкретизм поеми І.Котляревського “Енеїда”.
Ідеї Просвітництва і драматургія І.Котляревського.
Стильовий синкретизм „Наталки Полтавки” І.Котляревського.
Особливості жанрової природи “Наталки Полтавки” І.Котляревського.
Полемічний характер “Наталки Полтавки” І.Котляревського.
Характер конфлікту у п’єсах І.Котляревського “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник”.
Природа комічного у драмах І.Котляревського.
Утвердження позастанової цінності людської особистості у “Наталці Полтавці” І.Котляревського.
Особливості характеротворення у драмах І.Котляревського.
Традиції сентименталізму у “Наталці Полтавці” І.Котляревського.
Образ Миколи як тип резонера у “Наталці Полтавці” І.Котляревського.
Пісенні номери та їх функція у п’єсі І.Котляревського „Москаль-чарівник”.
Жанрово-композиційні особливості п’єси І.Котляревського „Москаль-чарівник”.


№ 2. Проза Г.Квітки-Основ’яненка

Показ проблем тогочасного суспільства у „Письмах к издателю” Фалалея Повинухіна.
Проблеми освіти та виховання у „Письмах к издателю” Фалалея Повинухіна.
Українська шляхта ХVІІІ ст. у романі „Пан Халявский”.
Образ борця за соціальну справедливість у нарисі „Предание о Гаркуше”.
Полемічний характер україномовної прози Г.Квітки-Основ’яненка.
Образ наратора (оповідача) у повістях Г.Квітки-Основ’яненка.
Дидактизм прози Г.Квітки-Основ’яненка (на прикладі однієї з повістей).
Прийом сюжетно-розгорнутих трансформацій у бурлескно-реалістичних творах Г.Квітки-Основ’яненка.
Особливості використання сюжетів народних переказів і повір’їв у бурлескно-реалістичних творах Г.Квітки-Основ’яненка.
“Салдацький патрет” Г.Квітки-Основ’яненка як пародія на класичний анекдот.
Особливості композиції “Салдацького патрета” Г.Квітки-Основ’яненка.
Традиції українського вертепу у компонуванні “Салдацького патрета” Г.Квітки-Основ’яненка.
Роль зорових картин та описів звукових явищ у композиції “Салдацького патрета” Г.Квітки-Основ’яненка.
Особливості композиції повісті Г.Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма”.
Ідейно-художня функція анафори у повісті Г.Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма”.
Літературні традиції і новаторство у творенні образу Пістряка (“Конотопська відьма” Г.Квітки-Основ’яненка).
Народні перекази про відьом та їх використання у повісті Г.Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма”.
Ознаки просвітницького реалізму у повісті Г.Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма”.
“Конотопська відьма” Г.Квітки-Основ’яненка як сатирично-міфологічна повість.
Характер конфлікту у сентиментально-реалістичних повістях Г.Квітки-Основ’яненка.
Роль пейзажу у сентиментально-реалістичних повістях Г.Квітки-Основ’яненка.
Естетичний ідеал письменника у повісті „Маруся”.
Специфіка етнографічних описів у повісті Г.Квітки-Основ’яненка “Маруся”.
Культ “хорошого роду” у повісті Г.Квітки-Основ’яненка “Маруся”.
Іконографічна ідеалізація образів у повісті Г.Квітки-Основ’яненка “Маруся”.
Проблема пошуку людського щастя у повісті Г.Квітки-Основ’яненка “Щира любов”.
“Сердешна Оксана” Г.Квітки-Основ’яненка як соціально-етична повість.
Моралізаторство та психологізм оповідання „Перекотиполе”.
Образ „справжнього християнина” у сентиментально-реалістичних повістях Г.Квітки-Основ’яненка.
Ідейно-художній аналіз повісті Г.Квітки-Основ’яненка „Божі діти”.


№3. Творчість Є.Гребінки

Роздуми про покликання та суспільну роль поета у ліриці Є.Гребінки (“Недуг”, “Скала”, “Утешение”, “Моя месть”).
Ідейно-художній аналіз поезії Є.Гребінки “Українська мелодія”.
Історична тематика у поезії Є.Гребінки.
Образ човна у однойменній поезії Є.Гребінки.
Засоби творення образу Богдана Хмельницького у поемі Є.Гребінки “Богдан”.
Жанрово-композиційні особливості поеми Є.Гребінки “Богдан”.
Засоби передачі національного колориту у байках Є.Гребінки.
Сюжети І.Крилова та їх творче переосмислення у байкарській творчості Є.Гребінки (на прикладі 3-4-х текстів).
Народність байок Є.Гребінки.
Ідейно-художня функція прислів’їв і приказок у байках Є.Гребінки.
Особливості мовної характеристики персонажів у байках Є.Гребінки.
Ідейно-художній аналіз байки Є.Гребінки “Рожа і Хміль”.
Ідейно-художня функція любовної сюжетної лінії у “исторической были” Є.Гребінки “Нежинский полковник Иван Золотаренко”.
Романтичні прийоми у повісті Є.Гребінки “Нежинский полковник Иван Золотаренко”.
Образ полковника Івана як уособлення козацьких чеснот і лицарства у романі Є.Гребінки “Чайковский”.
Микита Прихвостень як узагальнений образ низового козацтва (за романом Є.Гребінки “Чайковский”).
Антитеза “минуле - сучасне” у романі Є.Гребінки “Чайковский”.
Козацький побут та звичаї у романі Є.Гребінки “Чайковский”.
Композиційно-сюжетні особливості роману Є.Гребінки “Чайковский”.
Жіночі образи у романі Є.Гребінки „Чайковский”.
Проблема “малої людини” у російськомовній прозі Є.Гребінки.
Жанрово-композиційні особливості оповідання Є.Гребінки “Кулик”.
Ідейно-художній аналіз повісті Є.Гребінки „Доктор”.
Ознаки “натуральної школи” у повісті Є.Гребінки “Приключения синей ассигнации”.
Росія першої половини ХІХ ст. очима синьої асигнації у повісті Є.Гребінки “Приключения синей ассигнации”.
Композиційний прийом мандрівки у російськомовних творах Є.Гребінки.
Побутові описи як засіб розкриття образів-персонажів у повісті Є.Гребінки “Приключений синей ассигнации”.
Ідейно-художня функція застосування форми щоденника у повісті Є.Гребінки “Записки студента”.
Особистість і соціальне середовище у повісті Є.Гребінки “Записки студента”.
Композиція та система образів повісті Є.Гребінки „Путевые заметки зайца”.


№4. Романтизм як літературний напрям.
Українська романтична поезія

Харківська школа українських романтиків.
Київська школа українських романтиків.
Петербурзька школа українських романтиків.
„Запорожская старина” І.Срезневського як мистецький маніфест українського романтизму.
Балада як жанр усної народної словесності та її вплив на розвиток української літературної балади.
Жанр елегії в українській романтичній поезії 20-40-х рр. ХІХ ст.
Жанр сонета в українській романтичній поезії 20-40-х рр. ХІХ ст.
Балади П.Гулака-Артемовського „Твардовський” та „Рибалка” як явище українського преромантизму.
Балада Л.Боровиковського „Молодиця”: художній аналіз.
Балада Л.Боровиковського „Маруся” як синтез запозиченого сюжету й українських фольклорно-етнографічних джерел.
Балада Л.Боровиковського „Чарівниця”: художній аналіз.
Образ України „козацьких часів” у поезії Л.Боровиковського („Козак”, „Гайдамаки”, „Палій”).
Образ козацької могили у поезії А.Метлинського.
Діалог поколінь у поезії А.Метлинського („Розмова з покійним”, „Кладовище”, „Гетьман”).
Романтичний образ народного співця у поезії А.Метлинського.
Козацьке минуле у баладах А.Метлинського.
Образ козака у поетичних творах А.Метлинського.
Засоби романтичного письма у поезії А.Метлинського.
Балада А.Метлинського „Підземна церква”: художній аналіз.
Балада А.Метлинського „Смерть бандуриста”: художній аналіз.
Збірка В.Забіли „Співи крізь сльози”: художній аналіз.
Поезія В.Забіли „Повіяли вітри буйні”: художній аналіз.
Жанр романсу у творчості В.Забіли.
Елегійність поезій В.Забіли „Човник”, „Сирота”, „Повіяли вітри буйні”, „Голуб”.
Жанри елегії та вірша-медитації у творчості М.Петренка.
Поезія М.Петренка „Дивлюсь я на небо”: художній аналіз.
Романтична двосвітність у циклі М.Петренка „Небо”.
Циклізація поетичних текстів у творчості М.Петренка (цикли „Небо”, „Слов’янськ”, „Недуг”).
Жанр послання у поезії О.Афанасьєва-Чужбинського („Шевченкові”, „Євгену Гребінці”).
Поезія О.Афанасьєва-Чужбинського „Осінь”: художній аналіз.


№5. Поетична творчість М.Костомарова

“Дід-пасічник” М.Костомарова як романтична балада.
Ідейно-художня функція анафори у баладі М.Костомарова “Дід-пасічник”.
Народнопоетичні засоби версифікації у баладі М.Костомарова “Посланець”.
Вірші М.Костомарова “Зобачення” та “Нічна розмова” як поетичні стилізації народної пісні.
“Пісня моя” М.Костомарова як поетичний маніфест автора.
Людина і природа у баладах М.Костомарова.
Антитеза “минуле – сучасне” у поезії М.Костомарова.
Традиція біблійних пророцтв у поезії М.Костомарова “На добраніч”.
Слов’янофільські ідеї у поезії М.Костомарова “Діти слави, діти слави!”.
Образ національного героя у баладі М.Костомарова “Максим Перебийніс”.
“Дух епохи” у баладі М.Костомарова “Пан Шульпіка”.
Ідейно-художній аналіз балади М.Костомарова “Чорний кіт”.
Балади А.Метлинського “Смерть бандуриста” та М.Костомарова “Співець”: порівняльна характеристика.
Інонаціональні фабули у поетичній творчості М.Костомарова (“Грецька пісня”, “Єврейські співанки”).
Грецька тема у поезії М.Костомарова (“1842”, “Пантікапея”).
Образ співця-патріота у баладі М.Костомарова “Співець Митуса”.
Особливості використання фольклорних сюжетів у баладній творчості М.Костомарова.
Історія України та особливості її інтерпретації у баладах М.Костомарова.
Ідейна функція епіграфів до поетичних збірок М.Костомарова „Українськії балади” та “Вітка”.
Фольклорний прийом метаморфози у баладах М.Костомарова.
Народнопісенна поетика балади М.Костомарова “Брат і сестра”.
Народнопісенна тропіка у баладі М.Костомарова “Явір, тополя і береза”.
“Маруся” Л.Боровиковського та “Наталя” М.Костомарова як переспіви “Ленори” Г.-А. Бюргера: порівняльна характеристика.
Ідейна та текстуальна спорідненість балади М.Костомарова “Ластівка” із “Словом про Ігорів похід”.
Тема минущості людського життя та особливості її інтерпретації у поезії М.Костомарова “Зорі”.
Мотив чарів та чарування у баладах М.Костомарова.
Особливості строфіки поезій збірки М.Костомарова “Українські балади”.
Астрофічний вірш та строфоїд у баладній творчості М.Костомарова.
Особистісна лірика М.Костомарова.
Народнопісенна символіка у поезії М.Костомарова.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ
з курсу “Історія української літератури
(перші десятиріччя ХІХ ст.)”

Суспільно-історичні та мистецькі умови становлення
нової української літератури
(перші десятиріччя ХІХ ст.)

Політика Російської імперії стосовно України у ІІ половині ХVІІІ - на початку ХІХ ст.
Українське село у ІІ половині ХVІІІ - на початку ХІХ ст.
Декабристський рух і Україна початку ХІХ ст.
Польське повстання 1830 р. і його наслідки для української національної справи.
Теорія „офіційної народності” та її реалізація в Україні перших десятиріч ХІХ ст.
Масонський рух в Україні кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.
Народні антифеодальні виступи в Україні ІІ половини ХVІІІ - початку ХІХ ст.
Ідеї європейського Просвітництва і українська культура початку ХІХ ст.
Ідеї Й.Гердера та українська гуманітарна думка перших десятиліть ХІХ ст.
Мовна ситуація в Україні на межі ХVІІІ- початку ХІХ ст.
Розвиток освіти в Україні у перші десятиріччя ХІХ ст.
Харківський університет: заснування, персоналії, роль у національному культурному розвитку.
Київський університет: заснування, персоналії, роль у національному культурному розвитку.
Ніжинська гімназія вищих наук князя Безбородька: заснування, персоналії, роль у національному культурному розвитку.
Приватні поміщицькі театри в Україні (ІІ половина ХVІІІ - початок ХІХ ст.).
Розвиток українського професійного театру початку ХІХ ст.
Громадсько-культурна діяльність І.Котляревського.
І.Котляревський як один із організаторів театральної справи в Україні.
Харків як центр культури і науки в Україні перших десятиріч ХІХ ст.
Діяльність Харківського театру (перші десятиріччя ХІХ ст.).
Українська тема у портретному живописі В.Тропініна.
Традиції мистецтва портретування у живописній практиці В.Боровиковського.
Архітектура в Україні перших десятиріч ХІХ ст.
Громадсько-культурна діяльність Г.Квітки-Основ’яненка.
Історіографічні праці про Україну першої половини ХІХ ст.
„История Малой России” Д.Бантиша-Каменського як перше професійне історіографічне дослідження про Україну.
„Історія Русів” як пам’ятка української історико-публіцистичної думки кінця ХVІІІ-початку ХІХ ст.
Микола Маркевич – історик, етнограф, поет.
Роль фольклористики у розвитку української літератури першої половини ХІХ ст.
Фольклористична діяльність М.Цертелєва.
Фольклористична діяльність М.Максимовича.
Фольклористична діяльність О.Бодянського.
Фольклористично-етнографічна діяльність З.Доленги-Ходаковського (1784-1825).
Збірка Й.Лозинського „Руське весіллє” (1835): загальна характеристика.
Фольклористично-етнографічна діяльність представників „Руської трійці”.
Альманах М.Максимовича „Киевлянин”: історія видання, зміст публікацій, персоналії.
Журнал „Харьковский Демокрит”: історія видання, зміст публікацій, персоналії.
Журнал „Украинский вестник”: історія видання, зміст публікацій, персоналії.
Публікації Г.Квітки-Основ’яненка на сторінках „Украинского вестника”.
Громадсько-політичний журнал „Украинский журнал”: історія видання, зміст публікацій, персоналії.
„Украинский альманах” та його роль у налагодженні національного літературного життя.
Альманах „Утренняя звезда” та його роль у налагодженні національного літературного життя.
Російська журналістика початку ХІХ ст. про розвиток української мови та літератури.
Українські літературні твори у російській періодиці перших десятиліть ХІХ ст. („Вестник Европы”, „Московский телеграф”, „Телескоп”, „Маяк”).
В.Бєлінський і „українське” питання.
Альманах „Украинский сборник”.
Альманах „Русалка Дністровая”.
Українське земляцтво в Петербурзі перших десятиріч ХІХ ст.
Українська школа в польській літературі перших десятиріч ХІХ ст.
Українська поезія Т.Падури.
Українські мотиви у творчості Ю.Словацького.
Поема С.Гощинського „Канівський замок” (1828).
Українська історія у творчості К.Рилєєва.
Українська історія у інтерпретації О.Пушкіна (поема „Полтава”).
Україна у творчості Василя Наріжного (Нарєжного) („Бурсак”, „Гаркуша”, „Два Ивана, или Страсть к тяжбе”, „Запорожец”).
Повісті О.Сомова про Україну („Гайдамак”, „Русалка”, „Сказки о кладах”, „Киевские ведьмы”).
Літературна творчість Василя Капніста (1758-1823).
М.Гоголь: особистість, життєвий шлях.
Світ патріархальної України у „Вечорах на хуторі біля Диканьки” М.Гоголя.
Повість М.Гоголя „Тарас Бульба” та її вплив на українську літературно-мистецьку традицію.


Зразок оформлення титульної сторінки реферату

Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет
імені М.П.Драгоманова
Інститут української філології



Кафедра української літератури








Фольклористична діяльність
М.Цертелєва





Реферат
з Історії української літератури
(перші ХІХ ст.)
студентки 107 уред групи
Ткаченко Олесі

Науковий керівник:
доцент, кандидат філологічних наук
Савченко І.В.


*










Київ 2008


ТЕСТИ
з курсу “Історія української літератури
(перші десятиріччя ХІХ ст.)”

Виберіть із запропонованих одну чи декілька правильних відповідей:

Провідними ознаками нової української літератури є:
світський характер;
анонімність;
рукописний характер побутування;
демократизм змісту і форми;
елітарний характер.

Визначальними літературними напрямами, які функціонували в українській літературі наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст., були:
просвітницький реалізм;
романтизм;
класицизм;
сентименталізм;
реалізм.

Визначити світоглядні засади українського сентименталізму:
ідея самоцінності людської особистості;
раціоналізм;
кордоцентризм мислення;
чуттєвість (сенсуалізм);
усвідомлення соціальної природи особистості.

Назвати перші університети, що з’явилися в Україні у перші десятиріччя ХІХ ст.:
Одеський;
Київський;
Полтавський;
Ніжинський;
Харківський.

Які зовнішньолітературні впливи найбільш виразно виявлені в українській літературі початку ХІХ ст.:
польський;
французький;
німецький;
словацький;
російський?

Яка історіографічна праця кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. стала першою спробою систематизованого викладу історії України:
„Історія Малоросії” М.Маркевича;
„Історія Малої Росії” Д.Бантиша-Каменського;
„Історія Русів”;
„Короткий опис Києва” М.Берлинського;
„Літописна оповідь про Малу Росію і її народ і козаків загалом” О.Рігельмана?

Яку назву мав перший опублікований збірник української усної поезії:
„Малороссийские песни” М.Максимовича;
„Запорожская старина” І.Срезневського;
„Малороссийские и червонорусские народные думы и песни” П.Лукашевича;
„Опыт собрания старинных малороссийских песней” М.Цертелєва;
„Украинские народные песни” М.Максимовича?

Постановкою якої вистави розпочинається діяльність українського професійного театру:
„Москаль-чарівник” І.Котляревського;
„Наталка Полтавка” І.Котляревського;
„Шельменко-волостной писарь” Г.Квітки-Основ’яненка;
„Сватання на Гончарівці” Г.Квітки-Основ’яненка;
„Шельменко-денщик” Г.Квітки-Основ’яненка?

З яким вищим навчальним закладом пов’язане становлення національної журналістики:
Київський університет;
Ніжинська гімназія вищих наук князя Безбородька;
Харківський університет;
Одеський Рішельєвський ліцей;
 FЊЁЄ¬°Іґ¶ёєчКиївська духовна академія?

Якому літературному напряму були властиві орієнтація на античну літературу, нормативність та раціоналізм:
просвітницький реалізм;
романтизм;
бароко;
класицизм;
реалізм?

Якому літературному напрямові відповідає такий естетичний ідеал: „Справедливий суспільний лад із збереженням існуючих класів, суцільна освіченість усіх громадян, гуманні стосунки між ними”:
романтизм;
просвітницький реалізм;
класицизм;
сентименталізм;
реалізм?

Представники якого літературного напряму інтенсивно використовували у власній літературній творчості фольклорні сюжети, образи, жанри, художні прийоми, а також виявляли інтерес до фантастики і екзотики:
класицизм;
сентименталізм;
реалізм;
романтизм;
бароко?

Як називається вид комічної літературної творчості, свідомо орієнтований на невідповідність між змістом і формою:
травестія;
комедія;
бурлеск;
іронія;
сатира?

Основні бурлескні жанри нової української літератури:
трагедія;
героїко-комічна поема;
повість;
байка;
елегія.

Якому літературному напряму властиві такі художні риси, як змалювання реального життя, дидактизм, творення „національних типів” та увага до сфери морально-етичних стосунків між людьми:
бурлеск;
просвітницький реалізм;
класицизм;
сентименталізм;
романтизм?

Про який з літературних напрямів перших десятиріч ХІХ ст. Д.Чижевський писав: „Художня течія ... для кожного зі слов’янських народів мала виняткове значення... Для одних вона ознаменувала „воскресіння з мертвих”, для інших – перворідне, досі їм іще не знане національне усвідомлення, ще для інших – подолання національного безпам’ятства...”:
класицизм;
просвітницький реалізм;
сентименталізм;
романтизм;
реалізм?

Хто з українських письменників вперше зробив спробу задекларувати свою літературну творчість як просвітницьку:
І.Котляревський;
П.Гулак-Артемовський;
П.Білецький-Носенко;
Г.Квітка-Основ’яненко;
Л.Боровиковський?

Представники якого літературного напряму вперше відкинули класицистичний поділ жанрів на високі і низькі, визнавши всі жанри рівноправними:
просвітницький реалізм;
реалізм;
бурлеск;
романтизм;
сентименталізм?

Які риси відрізняють український сентименталізм від західноєвропейського:
переважає селянська тематика;
представлені великі жанрові форми (сентиментальний роман);
використання народної мови, зокрема пестливо-зменшувальних форм слів, емоційно забарвленої лексики;
близькість до фольклору;
відсутні великі жанрові форми (сентиментальний роман)?

Про кого з українських письменників ХІХ ст. І.Франко писав: “Його писання – синтез усього того духовного стану, тих течій, що були в Лівобережній Україні при кінці ХVІІІ віку”:
Г.Квітка-Основ’яненко;
І.Котляревський;
П.Білецький-Носенко;
П.Гулак-Артемовський;
І.Срезневський?

Про який твір української літератури початку ХІХ ст. С.Єфремов писав: „Ота книжечка завершила собою попередню еволюцію національного життя на Україні і стала вихідним пунктом для дальшої... З неї в українському письменстві починається ... потужний дух свідомого демократизму й людяності, боротьби за право людини й нації...”:
„Маруся” Г.Квітки-Основ’яненка;
„Наталка Полтавка” І.Котляревського;
„Пан та Собака” П.Гулака-Артемовського;
„Енеїда” І.Котляревського;
„Конотопська відьма” Г.Квітки-Основ’яненка?

Які літературні поетичні жанри починають розроблятися в українській літературі перших десятиріч ХІХ ст.:
балада;
акровірш;
медитація;
панегірик;
романс?

У якому навчальному закладі отримали освіту М.Гоголь, Є.Гребінка, Н.Кукольник, О.Афанасьєв-Чужбинський:
Харківський університет;
Ніжинська гімназія вищих наук князя Безбородька;
Київський університет;
Одеський Рішельєвський ліцей;
Київська духовна академія?

Видавцем якого із зазначених альманахів був М.Максимович:
„Сніп”;
„Ластівка”;
„Киевлянин”;
„Русалка Дністровая”;
„Утренняя звезда”?

Які із названих журналів видавалися у Харкові в перші десятиріччя ХІХ ст.:
„Маяк”;
„Украинский вестник”;
„Телескоп”;
„Украинский журнал”;
„Отечественные записки”?

Хто із російських письменників, опрацювавши факти української історії, став автором поем „Войнаровский” і „Наливайко”:
О.Пушкін;
М.Ломоносов;
К.Рилєєв;
І.Крилов;
Н.Кукольник.

У якому навчальному закладі навчався І.Котляревський:
Київський університет святого Володимира;
Харківський університет;
Полтавська духовна семінарія;
Київська духовна академія;
Ніжинська гімназія вищих наук князя Безбородька?

Який твір української літератури першої половини ХІХ ст. М.Яценко назвав явищем, що постало „на рубежі літературних епох”:
„Маруся” Г.Квітки-Основ’яненка;
„Пан та Собака” П.Гулака-Артемовського;
„Наталка Полтавка” І.Котляревського;
„Твардовський” П.Гулака-Артемовського;
„Енеїда” І.Котляревського?

Поема “Енеїда” І.Котляревського – це визначне явище доби:
романтизму;
просвітницького реалізму;
сентименталізму;
класицизму;
бароко.

Автором “Енеїди” – першотвору, який переробив І.Котляревський, був:
Гомер;
Катулл;
Вергілій;
А.Блюмауер;
П.Скаррон.

Жанр пародії зародився у світовій літературі з появою:
“Енеїди” І.Котляревського;
“Батрахоміомахії” Пігрета;
“Перелицьованого Вергілія” П.Скаррона;
“Дон Кіхота” М.Сервантеса;
“Горпиниди, або Вхопленої Прозерпіни” П.Білецького-Носенка.

Повне видання “Енеїди” І.Котляревського було здійснене у Харкові в:
1798 р.;
1808 р.;
1842 р.;
1809 р.;
1812 р.

Хто з українських літературознавців вважав, що „сміх – головний герой поеми” „Енеїда” І.Котляревського:
П.Хропко;
І.Франко;
С.Єфремов;
Д.Чижевський;
М.Зеров.

Який твір давньої літератури використаний І.Котляревським у „Енеїді” при творенні картин пекла:
„Слово про Закон і Благодать” Іларіона;
„Ходіння Богородиці по муках”;
„Ходіння Даниїла, Руської землі ігумена...”;
„Слово про збурення пекла”;
„Шестоднев”?

Який персонаж поеми І.Котляревського „Енеїда” зображений у еволюції:
Турн;
Латин;
Еней;
Анхіз;
Зевес?

Який стилістичний прийом І.Котляревський часто використовує у поемі „Енеїда”, зокрема у такому уривкові: „Поганий, мерзький, скверний, бридкий, нікчемний, ланець, кателик!”:
паралелізм;
антитеза;
ампліфікація;
апострофа;
апосіопеза?

Кого з українських історичних діячів згадує І.Котляревський у поемі „Енеїда”:
Сагайдачний;
Кармелюк;
Хмельницький;
Гонта;
Дорошенко?

Хто супроводжує Енея (“Енеїда” І.Котляревського) пеклом:
a) Дідона;
b) Юнона;
c) Харон;
d) Сивілла;
e) покійний батько Енея Анхіз?

Назвати ім’я богині Олімпу – матері Енея („Енеїда” І.Котляревського):
Юнона;
Венера;
Дідона;
Геба;
Егіна.

Про героїв якого твору О.Білецький писав: “Цей людський світ – апофеоз тілесності, надзвичайної витривалості, здоров’я, що вихлюпується через край, повнокров’я. Це пройдисвіти, розбишаки, волоцюги – і в той же час лицарі, герої, титани...”:
“Гайдамаки” Т.Шевченка;
“Енеїда” І.Котляревського;
“Чорна рада” П.Куліша;
“Чайковский” Є.Гребінки;
“Конотопська відьма” Г.Квітки-Основ’яненка?

Хто з відомих літературних героїв волею автора був наділений відповідальністю за близьких йому людей: “один за всіх не спав, він думав, мислив, умудрявся (бо сам за всіх і одвічав)”:
Олексій Попович-Чайковський (“Чайковский” Є.Гребінки);
Богдан Хмельницький („Богдан” Є.Гребінки);
Сава Чалий („Сава Чалий” М.Костомарова);
Еней (“Енеїда” І.Котляревського);
Евріал (“Енеїда” І.Котляревського)?

Яким віршовим розміром написана поема І.Котляревського “Енеїда”:
4-стоповий амфібрахій;
4-стоповий хорей;
5-стоповий ямб;
4-стоповий анапест;
4-стоповий ямб?

Визначити версифікаційні особливості поеми І.Котляревського “Енеїда”:
гекзаметр;
4-стоповий ямб;
неточна рима;
онєгінська строфа;
децима.

Яку із форм типізації застосовує І.Котляревський при творенні образів богів у поемі “Енеїда”:
соціально-побутову;
сатиричну;
побутову;
соціально-психологічну;
психологічну?

Яку роль в “Енеїді” І.Котляревського виконують етнографічні описи:
засіб змалювання певних сторін народного життя;
засіб індивідуалізації персонажів;
засіб психологічної характеристики;
засіб пародіювання;
засіб творення комічного?

Які риси поеми „Енеїда” І.Котляревського мають романтичний характер:
„макаронічний стиль”;
поєднання високого і низького;
ідея відродження сили нації;
зображення рис національно-героїчного характеру народу;
зображення життя різних прошарків населення?

За жанром „Енеїда” І.Котляревського – це:
поема-епопея;
бурлескно-травестійна епічна поема;
ліро-епічна поема;
драматична поема;
бурлескно-травестійна ліро-епічна поема.

Хто з українських дослідників літератури вперше вжив термін „котляревщина”:
С.Єфремов;
П.Куліш;
М.Зеров;
І.Франко;
Д.Чижевський?

Хто з українських композиторів є автором музики до опери „Енеїда”:
М.Леонтович;
Б.Лятошинський;
К.Стеценко;
М.Лисенко;
С.Гулак-Артемовський?

Поезія І.Котляревського „Ода Сафо” є..
оригінальною поезією;
травестією;
переспівом одного з віршів давньогрецької поетки Сапфо;
стилізацією;
перекладом одного з віршів давньогрецької поетки Сапфо?

Драматичний твір на побутову чи етнографічно-побутову тему з демократичними типажами та любовним сюжетом, у якому чергуються драматичні та комедійні сцени з вокальними номерами - це:
водевіль;
трагедія;
комічна опера;
інтермедія;
опера.

Визначити характер конфлікту у п’єсі І.Котляревського “Наталка Полтавка”:
соціальний;
психологічний;
соціально-психологічний;
соціально-побутовий;
пригодницький.

Назвати рік першої постановки на сцені п’єси І.Котляревського „Наталка Полтавка”:
1798;
1800;
1819;
1812;
1848.

Про який драматичний твір згадують Возний Тетерваковський, виборний Макогоненко та Петро у п’єсі І.Котляревського „Наталка Полтавка”:
„Сватання на Гончарівці” Г.Квітки-Основ’яненка;
„Нещастя від карети” Я.Княжніна;
„Мірошник-чаклун, дурисвіт і сват” О.Аблесімова;
„Козак-віршувальник” О.Шаховського;
“Муж старий, жінка молода” С.Петрушевича?

Яка пісня у „Наталці Полтавці” І.Котляревського використовується як елемент сюжетотворення:
„Віють вітри, віють буйні...”;
„Ой під вишнею...”;
„У сусіда хата біла”;
„Чи я ж тобі, дочко...”;
„Ой мати, мати”?

У творенні образу Петра (“Наталка Полтавка” І.Котляревського) використано традиції:
бароко;
ренесансу;
класицизму;
реалізму;
сентименталізму.

За жанровими ознаками п’єса І.Котляревського “Наталка Полтавка” є:
комічною оперою;
ліричною драмою;
комедією;
водевілем;
драмою-мораліте.

Назвати стильові домінанти п”єси І.Котляревського “Наталка Полтавка”:
сентименталізм;
реалізм;
преромантизм;
класицизм;
бароко.

Героїня якого твору характеризується такими словами: “Золото, не дівка, красива, розумна, моторна, до всякого діла дотепна...”:
Маруся (однойменна повість Г.Квітки-Основ’яненка);
Олена (однойменна новела М.Шашкевича);
Наталка (“Наталка Полтавка” І.Котляревського);
Марина (“Чайковский” Є.Гребінки);
Ганна (“Черниговка” М.Костомарова)?

У якому драматичному творі герой виконує пісні “Гомін, гомін по діброві” та “Ворскло річка невеличка”:
“Москаль-чарівник” І.Котляревського;
“Наталка Полтавка” І.Котляревського;
“Сава Чалий” М.Костомарова;
“Сватання на Гончарівці” Г.Квітки-Основ’яненка;
“Шельменко-денщик” Г.Квітки-Основ’яненка?

Назвати особливості композиції п’єси І.Котляревського “Наталка Полтавка”:
включення пісенних номерів;
заплутана інтрига;
напружений сюжет;
введення відгуку на драматичний твір;
авторські відступи.

Визначити жанр твору І.Котляревського “Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну”:
пісня;
послання;
ода;
гімн;
дифірамб.

Для водевіля як жанру властиві такі ознаки:
великий обсяг;
введення у дію пісенних і танцювальних номерів;
несподівана розв’язка;
ускладненй сюжет;
спрощеність у демонстрації людських почуттів.

Назвати автора українського переспіву давньогрецької пародійної поеми “Батрахоміомахія” – “Жабомишодраківки”:
К.Думитрашко;
І.Котляревський;
П.Білецький-Носенко;
С.Александров;
Я.Кухаренко?

У якому літературному творі вперше в українській версифікаційній практиці було використано гекзаметр:
„Енеїда” І.Котляревського;
„Богдан” Є.Гребінки;
„Вечорниці” П.Кореницького;
„Жабомишодраківка” К.Думитрашка;
„О Наливайку” М.Шашкевича?

Який твір української літератури перших десятиріч ХІХ ст. П.Хропко називає „незвичайним фейєрверком сміху”:
„Енеїда” І.Котляревського;
„Москаль-чарівник” І.Котляревського;
„Конотопська відьма” Г.Квітки-Основ’яненка;
„Салдацький патрет” Г.Квітки-Основ’яненка;
„Горпинида, або Вхопленая Прозерпіна” П.Білецького-Носенка?

Назвати твір, що за жанровими ознаками є водевілем:
“Москаль-чарівник” І.Котляревського;
“Бой-жінка” Г.Квітки-Основ’яненка;
“Сватання на Гончарівці” Г.Квітки-Основ’яненка;
“Муж старий, жінка молода” С.Петрушевича;
“Наталка Полтавка” І.Котляревського.

Хто з українських письменників першої половини ХІХ ст. під іменем Фалалея Повинухіна публікував у харківському журналі „Украинский вестник” „Письма к издателю”:
І.Котляревський;
П.Гулак-Артемовський;
Є.Гребінка;
Л.Боровиковський;
Г.Квітка-Основ’яненко?

Хто з українських письменників першої половини ХІХ ст. запроваджує у літературну практику принцип „списування з натури”:
І.Котляревський;
П.Гулак-Артемовський;
Г.Квітка-Основ’яненко;
Є.Гребінка;
М.Костомаров.

Про кого з українських письменників перших десятиріч ХІХ ст. П.Куліш писав, що той “увів нас у мужицьку хату”:
Є.Гребінка;
Г.Квітка-Основ’яненко;
М.Костомаров;
І.Котляревський;
Л.Боровиковський?

Умовний образ людини, від імені якої ведеться оповідь у літературному творі:
автор;
оповідач;
протагоніст;
прототип;
антагоніст.

Назвати ім’я героїні повісті Г.Квітки-Основ’яненка, доля якої була подібна до долі Катерини з однойменної поеми Т.Шевченка:
Галочка („Щира любов”);
Ївга („Козир-дівка”);
Маруся („Маруся”);
Оксана („Сердешна Оксана”);
Мелася („Божі діти”).

Яку назву мало перше видання україномовних творів Г.Квітки-Основ’яненка:
„Малороссийские повести”;
„Малороссийские рассказы”;
„Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком”;
„Малороссийские рассказы, рассказываемые Грицьком Основьяненком”;
„Малороссийские повести, рассказываемые Григорием Основьяненком”?

Якому творові Г.Квітка-Основ’яненко дає таке жанрове визначення: „латинська побрехенька, по-нашому розказана”:
„Купований розум”;
„Салдацький патрет”;
„Пархімове снідання”;
„Підбрехач”;
„Мертвецький великдень”?

У якому зі своїх творів Г.Квітка-Основ’яненко писав, що письменник має зображати “і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і полєзне”:
“Маруся”;
“Салдацький патрет”;
“Супліка до пана іздателя”;
“Сватання на Гончарівці”;
“Конотопська відьма”?

Який характер портретування персонажів використано у творах Г.Квітки-Основ’яненка:
художньо-етнографічний;
соціально-побутовий;
соціально-психологічний;
етнографічно-психологічний;
психологічний?

У якому творі Г.Квітки-Основ’яненка відчутний вплив агіографічної літератури:
“Божі діти”;
“Сердешна Оксана”;
“Перекотиполе”;
“Маруся”;
“Козир-дівка”?

Який із творів Г.Квітки-Основ’яненка має романтичний характер:
„Маруся”;
„Перекотиполе”;
„Божі діти”;
„Щира любов”;
„Пан Халявский”?

Хто з персонажів п’єси Г.Квітки-Основ’яненка “Сватання на Гончарівці” виявляє особливу кмітливість і допомагає одружитись закоханій парі:
Шельменко;
Макогоненко;
Пістряк;
Стецько;
Скорик.

У яких творах Г.Квітки-Основ’яненка наявний фольклорно-міфологічний елемент:
„Маруся”;
„Салдацький патрет”;
„Конотопська відьма”;
„От тобі й скарб”;
„Мертвецький великдень”?

Назвати жанрові ознаки драми Г.Квітки-Основ’яненка “Шельменко-денщик”:
комедія інтриги;
комедія звичаїв;
комедія характерів;
комедія ситуацій;
соціальна комедія.

Назвати твори Г.Квітки-Основ’яненка, які за стильовою манерою належать до бурлескно-реалістичних:
“Салдацький патрет”;
“Маруся”;
“Мертвецький великдень”;
“Щира любов”;
“Пархімове снідання”.

Який твір Г.Квітки-Основ’яненка вперше опублікований під псевдонімом Грицько Основ’яненко:
„Маруся”;
„Супліка до пана іздателя”;
„Сватання на Гончарівці”;
„Салдацький патрет”;
„Пан Халявский”?

Який твір Г.Квітки-Основ’яненка досліджує “фізіологію” поміщицького побуту і розвінчує панування культу їжі: “...Одна забота, одно попеченье, одна мысль, одни рассказы и суждения были все о еде: когда есть, что есть, как есть, сколько есть...”:
“Жизнь и похождения Столбикова”;
“Пан Халявский”;
“Дворянские выборы”;
“Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе”;
“Мемуары Евстратия Мякушкина”?

Бурлескно-реалістичним творам Г.Квітки-Основ’яненка властиві:
подієвість;
фантастика;
психологізм;
етнографізм;
ускладненість сюжету.

У якому з названих творів Г.Квітка-Основ’яненко використав засіб сюжетно-розгорнутих трансформацій:
“Маруся”;
“Щира любов”;
“Конотопська відьма”;
“Божі діти”;
“Салдацький патрет”?

Назвати прізвище європейського письменника, роман якого “Сентиментальна подорож до Франції та Італії” дав назву літературному напряму:
Ф.Шіллер;
Д.Дідро;
М.Карамзін;
Л.Стерн;
Ж.-Ж.Руссо.

Який драматичний твір став першим у кар’єрі Г.Квітки-Основ’яненка-драматурга:
„Турецкая шаль”;
„Шельменко-волостной писарь”;
„Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе”;
„Дворянские выборы, часть вторая, или Выборы исправника”;
„Мертвец-шалун”?

Яка п’єса Г.Квітки-Основ’яненка, на думку І.Франка, стала „основою драматичного архітвору Гоголя” – комедії „Ревізор”:
„Дворянские выборы, часть вторая, или Выборы исправника”;
„Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе”;
„Дворянские выборы”;
„Шельменко-денщик”;
„Турецкая шаль”?

Які художні ознаки є спільними для п’єси І.Котляревського „Наталка Полтавка” та п’єси Г.Квітки-Основ’яненка „Сватання на Гончарівці”:
соціально-побутовий конфлікт;
групування персонажів;
дидактизм;
розробка фольклорних мотивів;
використання прізвищ-характеристик.

Про який твір української літератури першої половини ХІХ ст. І.Франко писав: це - „незрівнянний майстерно малюнок козацьких порядків може з половини ХVІІІ віку у новочаснім сатиричнім освітленні”:
„Черниговка” М.Костомарова;
„Конотопська відьма” Г.Квітки-Основ’яненка;
„Чайковский” Є.Гребінки;
„Нежинский полковник Иван Золотаренко” Є.Гребінки;
„Предание о Гаркуше” Г.Квітки-Основ’яненка?

Як називається властивий байці вислів з переносним значенням, у якому абстрактне поняття передається через конкретний художній образ:
персоніфікація;
метафора;
алегорія;
бурлеск;
гіпербола?

Хто з українських байкарів І половини ХІХ ст. започаткував новий за змістом тип байки – позитивну байку:
П.Гулак-Артемовський;
П.Білецький-Носенко;
Є.Гребінка;
Л.Боровиковський;
П.Кореницький.

Про кого з українських байкарів І половини ХІХ ст. І.Франко писав, що той „як байкопис, займає перше місце в нашім письменстві”:
П.Гулак-Артемовський;
Є.Гребінка;
Л.Боровиковський;
П.Білецький-Носенко;
М.Шашкевич?

Хто з українських письменників початку ХІХ ст., на думку Б.Деркача, „хронологічно першим в новому українському письменстві звернувся до літературної байки”:
Є.Гребінка;
П.Білецький-Носенко;
П.Гулак-Артемовський;
М.Шашкевич;
Л.Боровиковський?

Кому з діячів українського культурного руху першої половини ХІХ ст. присвячено поезію П.Гулака-Артемовського „Справжня Добрість”:
Л.Боровиковському;
П.Білецькому-Носенку;
М.Костомарову;
І.Срезневському;
Г.Квітці-Основ’яненку?

Хто був літературним попередником українських байкарів ХІХ ст.:
Іоаникій Галятовський;
Лазар Баранович;
Феофан Прокопович;
Григорій Сковорода;
Самійло Величко?

Публікація якої з байок П.Гулака-Артемовського супроводжувалася „Суплікою до Грицька Квітки”:
„Солопій та Хівря, або Горох при дорозі”;
„Пан та Собака”;
„Тюхтій та Чванько”;
„Дурень і Розумний”;
„Лікар і Здоров’я”?

Яке авторське жанрове визначення має байка П.Гулака-Артемовського “Пан та Собака”:
байка;
казка;
оповідання;
діалог;
новела?

Назвати байку П.Гулака-Артемовського, у якій розвінчується графоманство:
“Пан та Собака”;
“Солопій та Хівря, або Горох при дорозі”;
“Дурень і Розумний”;
“Дві пташки в клітці”;
“Тюхтій та Чванько”.

У кого з відомих байкарів-попередників П.Гулак-Артемовський запозичив фабульну канву байок “Пан та Собака” і „Солопій та Хівря, або Горох при дорозі”:
І.Красіцький;
І.Крилов;
Г.Сковорода;
Езоп;
Лафонтен?

Яка з байок П.Гулака-Артемовського, на думку М.Костомарова, „виявляє болісне, але стримане почуття народу, який безвихідно терпів свавілля кріпосників”:
„Дурень і Розумний”;
„Тюхтій та Чванько”;
„Солопій та Хівря, або Горох при дорозі”;
„Пан та Собака”;
„Рибка”?

Твори яких європейських поетів-романтиків переспівує у своїх баладах П.Гулак-Артемовський:
Ф.Шіллер;
Й.-В.Гете;
Ю.Словацький;
Новаліс;
А.Міцкевич?

Хто з українських письменників першої половини ХІХ ст. є автором „Рассказов пирятинца”:
Г.Квітка-Основ’яненко;
П.Білецький-Носенко;
П.Гулак-Артемовський;
Є.Гребінка;
М.Костомаров?

Народні перекази якого змісту покладені в основу балади П.Гулака-Артемовського „Твардовський”:
про запродання душі чортові;
про відьом;
про чарування;
про підземну церкву;
про русалок?

Назвати українського письменника-байкаря, який у кінці 50-х рр. ХІХ ст. здійснив переспіви окремих біблійних псалмів (125-го, 132-го, 138-го та 139-го):
П.Білецький-Носенко;
Є.Гребінка;
П.Гулак-Артемовський;
Л.Боровиковський;
М.Шашкевич.

Хто з українських письменників брав участь у викупі Т.Шевченка з кріпацтва, допомагав поету матеріально, подорожував з ним Україною у 1843 році:
Г.Квітка-Основ’яненко;
Є.Гребінка;
В.Забіла;
Л.Боровиковський;
П.Куліш?

Які з названих пісень належать перу Є.Гребінки:
“Українська мелодія” (“Ні, мамо, не можна нелюба любить”);
“Дивлюсь я на небо”;
“Черные очи”;
“Журба” (“Стоїть гора високая”);
“Повій, вітре, на Вкраїну”?

Ознаки якого жанру властиві творові Є.Гребінки „Богдан”:
ліро-епічна поема;
епічна поема;
драматична поема;
філософська поема;
поема-епопея?

Який із творів Є.Гребінки написаний у формі щоденника:
“Кулик”;
“Приключения синей ассигнации”;
“Записки студента”;
“Лука Прохорович”;
“Верное лекарство”?

У якому із зазначених творів Є.Гребінка зображує життя “маленької людини”, яка розчаровується і, не маючи здатності адаптуватися в суспільстві, гине:
“Записки студента”;
“Доктор”;
“Чайковский”;
“Нежинский полковник Иван Золотаренко”;
“Мачеха и панночка”?

Назвати художні прийоми, використані Є.Гребінкою у повісті „Нежинский полковник Иван Золотаренко”:
штучна інтрига;
гіперболізація;
фаталізм;
метафоризація мови;
мелодраматизм.

Як називається російськомовний твір українського письменника, уривок з якого наведено нижче: “Казалось, лодки пошли на веслах еще быстрее; они будто понимали песню, неслись, как птицы, смело прядали по волнам. А ветер все крепчал; сильнее и сильнее колыхались волны, крупнее и крупнее накатывались валы, сшибались, разбивались друг о друга, обдавая мореходцев брызгами и пеною. Черное море, всегда готовое пошуметь, разыгралось не на шутку”:
“Чайковский” Є.Гребінки;
“Нежинский полковник Иван Золотаренко” Є.Гребінки;
“Кулик” Є.Гребінки;
“Черниговка” М.Костомарова;
“Зиновий Богдан Хмельницкий” П.Білецького-Носенка?

Назвати українського письменника, близького у своїй прозі до естетики натуральної школи М.Гоголя:
А.Метлинський;
Л.Боровиковський;
Г.Квітка-Основ’яненко;
В.Забіла;
Є.Гребінка.

Твори якого жанру увійшли до збірки Є.Гребінки “Малороссийские приказки”:
приказки;
анекдоти;
гуморески;
байки;
співомовки?

Які джерела використав Є.Гребінка, працюючи над романом „Чайковский”:
„Історія Русів”;
родинні перекази;
народна дума про Олексія Поповича;
„Історія Малоросії” М.Маркевича;
„Історія Малої Росії” Д.Бантиша-Каменського?

Як Є.Гребінка визначає жанрову природу „Нежинского полковника Ивана Золотаренка”:
„историческая быль”;
„исторический рассказ”;
„предание из народных уст”;
„малороссийская легенда”;
„народный рассказ”?

Про який твір Є.Гребінки „Отечественные записки” писали, що ця повість „була однією з кращих повістей...”:
„Приключения синей ассигнации”;
„Записки студента”;
„Чайковский”;
„Верное лекарство”;
„Лука Прохорович”?

У якому творі Є.Гребінка використовує як епіграфи до розділів рядки поезій Т.Шевченка:
„Приключения синей ассигнации”;
„Чайковский”;
„Нежинский полковник Іван Золотаренко”;
„Мачеха и панночка”;
„Доктор”?

Ким виявилася незнайомка, появу якої “літературний приятель” Є.Гребінки описав так: “Вдруг входит ко мне дама в синем салопе, в синей шляпке; лицо этой дамы было, с позволения сказать, немного изношено, плащ и шляпа немного испятнаны, но по всей фигуре было что-то неизъяснимо привлекательное...”:
примара;
далека родичка;
переодягнена злодійка;
асигнація;
“синя панчоха”?

Назвати автора повісті, головним персонажем якої є річ:
Г.Квітка-Основ’яненко;
М.Костомаров;
Є.Гребінка;
П.Гулак-Артемовський;
Л.Боровиковський.

Назвати популярний у романтичній поезії жанр, у якому поєдналися епічні, ліричні та драматичні елементи:
романс;
медитація;
елегія;
балада;
притча.

Поява яких літературних творів, на думку П.Волинського, стала першим виявом українського романтизму:
П.Гулак-Артемовський „Твардовський”;
Л.Боровиковський „Маруся”;
П.Гулак-Артемовський „Рибалка”;
М.Костомаров „Ластівка”;
А.Метлинський „Смерть бандуриста”?

Який з літературних напрямів початку ХІХ ст. в українській літературі став найтривалішим і естетично найповнішим явищем:
класицизм;
сентименталізм;
просвітницький реалізм;
романтизм;
реалізм?

Хто з поетів першої половини ХІХ ст., за визначенням С.Єфремова, був справжнім батьком українського романтизму:
Є.Гребінка;
П.Гулак-Артемовський;
А.Метлинський;
В.Забіла;
Л.Боровиковський?

У якій із зазначених балад Л.Боровиковського використано фольклорний мотив отруєння сестрою брата:
“Маруся”;
“Молодиця”;
“Вивідка”;
“Чарівниця”;
“Ледащо”?

Яку поетичну форму має твір А.Метлинського „Бандура”:
октави;
рондель;
сонет;
тріолет;
терцини?

Який з літературних напрямів перших десятиріч ХІХ ст. витворив культ поета-пророка:
реалізм;
просвітницький реалізм;
бароко;
романтизм;
класицизм?

Хто з українських поетів-романтиків першої половини ХІХ ст. звертається до розробки інонаціональних сюжетів:
Л.Боровиковський;
А.Метлинський;
Є.Гребінка;
М.Петренко;
М.Костомаров?

Назвати справжнє прізвище письменника, який виступив у літературі під псевдонімом Ієремія Галка:
М.Костомаров;
А.Метлинський;
П.Куліш;
Л.Боровиковський;
В.Забіла.

У якому з драматичних творів М.Костомарова дія розгортається у ніч на Великдень:
“Сава Чалий”;
“Переяславська ніч”;
“Кремуций Корд”;
“Эллинны Тавриды”;
“Загадка”?

Яка з драм М.Костомарова заснована на стилістичному прийомі алюзії і має автобіографічну основу:
„Сава Чалий”;
„Переяславська ніч”;
„Кремуций Корд”;
„Украинские сцены из 1649 года”;
„Загадка”?

Хто з персонажів драматичних творів М.Костомарова переконаний, що „На свете нет силы, способной поколебать честного человека”:
Сава Чалий („Сава Чалий”);
Кремуцій Корд („Кремуций Корд”);
Тиберій („Кремуций Корд”);
Лисенко („Переяславська ніч”);
Анастасій („Переяславська ніч”)?

Яка балада М.Костомарова присвячена темі боротьби київських князів з половцями:
“Співець Митуса”;
“Ластівка”;
“Щира правда”;
“Пан Шульпіка”;
“Явір, тополя й береза”?

Джерелами сюжетів прозових творів М.Костомарова були:
архівні судові справи;
народні легенди;
козацькі літописи;
літературні твори попередників;
розповіді очевидців.

Які із зазначених поетичних збірок належать М.Костомарову:
„Українськії балади”;
„Думки і пісні та ще дещо”;
„Вітка”;
„Украинские мелодии”;
„Досвітки”?

У якій із названих нижче поезій М.Костомарова відчутний вплив слов’янофільських ідей Кирило-Мефодіївського братства:
„Пісня моя”;
„Діти слави, діти слави...”;
„На добраніч”;
„Спить Вкраїна та руїни...”;
„Полтавська могила”?

Хто з українських поетів-романтиків, ще до появи поеми Т.Шевченка „Кавказ”, розробляє у своїй поезії мотив прометеїзму:
А.Метлинський;
О.Бодянський;
О.Шпигоцький;
М.Костомаров;
М.Шашкевич?

Історіографічна проза М.Костомарова відзначається:
вірогідністю;
відсутністю докладних описів;
документальністю;
пригодництвом;
зображенням масових сцен.

Події у драмі М.Костомарова “Переяславська ніч” відбуваються у часи:
повстання Павлюка;
Руїни;
війни 1648-1654 рр.;
Гайдамаччини;
російсько-турецької війни.

Як автор визначає жанрову природу “Сави Чалого”:
драматичні сцени;
трагедія;
історична драма;
водевіль;
п’єса?

Микола Костомаров-поет вперше в українській версифікаційній практиці застосував:
гекзаметр;
білий вірш;
елегійний дистих;
поліметрію;
логаеди.

Який з названих творів М.Костомарова став першим маніфестом прогресивної української інтелігенції:
“Сава Чалий”;
“Славянская мифология”;
“Две русские народности”;
“Книга буття українського народу”;
“Кремуций Корд”?

Назвати перший в українській драматургії ХІХ ст. історичний твір, в основу сюжету якого покладено народну пісню:
“Переяславська ніч” М.Костомарова;
“Сава Чалий” М.Костомарова;
“Шельменко-денщик” Г.Квітки-Основ’яненка;
“Москаль-чарівник” І.Котляревського;
“Назар Стодоля” Т.Шевченка.

Який прозовий твір М.Костомарова розробляє казково-легендарний мотив спілкування з нечистою силою:
„Кудеяр”;
„Сорок лет”;
„Сын”;
„Холуй”;
„Черниговка”?

Які історичні персонажі зображені у повісті М.Костомарова „Кудеяр”:
Іван Грозний;
Борис Годунов;
Єремія Вишневецький;
Дмитро Вишневецький (Байда);
князь Курбський?

У часи правління якого українського гетьмана починається дія у повісті М.Костомарова „Черниговка”:
І.Виговський;
П.Дорошенко;
Б.Хмельницький;
І.Мазепа;
І.Брюховецький?

Версифікаційна майстерність М.Костомарова-поета виявляється у таких ознаках:
відсутність регулярної строфіки;
застосування канонічної строфіки;
застосування білого вірша;
регулярне застосування цезури;
застосування гекзаметра.

Який драматичний твір першої половини ХІХ ст. є першою драмою ідей в українській літературі:
„Наталка Полтавка” І.Котляревського;
„Дворянские выборы” Г.Квітки-Основ’яненка;
„Сава Чалий” М.Костомарова;
„Переяславська ніч” М.Костомарова;
„Кремуций Корд” М.Костомарова?

Які художні ознаки п’єси М.Костомарова „Переяславська ніч” дають підстави вбачати у ній „вид подражания греческой трагедии” (М.Костомаров):
використання хору;
антитетична система образів;
персонажі-абстрактні носії певних ідей;
дотримання єдності місця, часу і дії;
відсутність поділу п”єси на окремі дії?

Хто є прототипом образу Кремуція Корда із однойменної драми М.Костомарова:
П.Куліш;
Т.Шевченко;
М.Костомаров;
М.Гулак;
М.Максимович?

Як називається художньо-стилістичний прийом, суть якого – у відсиланні читача до певного літературного твору, сюжету, образу або історичної події:
ретардація;
алюзія;
ремінісценція;
стилізація;
ретроспекція.

Яка з тематично-стильових течій українського романтизму представлена творами „Спить Вкраїна...” М.Костомарова, „Старі пісні” О.Корсуна, „Кладовище” А.Метлинського:
фольклорно-міфологічна;
фольклорно-історична;
громадянська;
особистісно-психологічна?

Головна тема творів фольклорно-історичної тематично-стильової течії українського романтизму – це:
доба Київської Русі;
доба козаччини;
події сучасності;
інонаціональні мотиви;
зображення внутрішнього світу людини.

Мотив самотності є наскрізним у творах, що представляють:
фольклорно-міфологічну течію;
фольклорно-історичну течію;
громадянську течію;
особистісно-психологічну течію.

Автором відомої етнографічної праці “Звичаї, повір’я, кухня та напої сучасних малоросіян” є:
О.Бодянський;
М.Максимович;
М.Петренко;
М.Маркевич;
І.Срезневський.

Назвати прізвище українського поета-романтика, автора популярної пісні “Дивлюсь я на небо”:
В.Забіла;
Є.Гребінка;
А.Метлинський;
М.Петренко;
О.Афанасьєв-Чужбинський.

Альманах, який своєю появою поклав початок західноукраїнському національному відродженню:
“Ластівка”;
“Зоря”;
“Син Русі”;
“Русалка Дністровая”;
“Молодик”.

Легка одноактна комедійна п’єса, в якій дія основана на інтризі та анекдотичному сюжеті:
вертепна драма;
фарс;
водевіль;
опера;
драматична поема.

Для представників якого літературного напряму естетичним ідеалом є життя, що підноситься над усім буденним, звичайним:
класицизм;
романтизм;
сентименталізм;
просвітницький реалізм;
бароко?

Представники якого літературного напряму особливо інтенсивно використовували пестливі форми, слова на позначення чуттєвого, ірраціонального:
романтизм;
реалізм;
класицизм;
сентименталізм;
бароко?

Назвати жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного чи соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом:
байка;
дума;
поема;
драматична поема;
балада.

Назвати прізвище упорядника та видавця фольклорних та історико-літературних збірок, що вийшли у Харкові протягом 1833 – 1838 рр. у шести випусках під назвою “Запорожская старина”:
М.Максимович;
Л.Боровиковський;
Г.Квітка-Основ’яненко;
А.Метлинський;
І.Срезневський.

Письменник та культурний діяч, який у 1836 р. склав першу “Читанку” для народних шкіл:
М.Шашкевич;
М.Костомаров;
П.Куліш;
Я.Головацький;
І.Вагилевич.

Назвати альманах, упорядкований І.Срезневським у співпраці з І.Розковшенком, що засвідчив появу української преромантичної літератури:
“Утренняя звезда”;
“Украинский альманах”;
“Украинский сборник”;
“Русалка Дністровая”;
“Зоря”.

Хто став автором книжки „Наські українські казки запорожця Іська Материнки” – явища українського преромантизму:
І.Срезневський;
О.Бодянський;
О.Шпигоцький;
М.Маркевич;
В.Забіла?

Якому жанру властиві такі ознаки: розповідний спосіб викладу матеріалу, малий обсяг, алегоричність, повчальність, віршова астрофічна форма:
балада;
водевіль;
анекдот;
байка;
ідилія?

Як називається персонаж драматичного твору, завданням якого є висловлення через свій коментар “об’єктивного” чи “авторського” погляду на ситуацію:
літературний порадник;
резонер;
протагоніст;
референт;
двійник?

Назвати письменника, який започаткував жанр української віршової літературної казки:
П.Білецький-Носенко;
А.Метлинський;
Л.Боровиковський;
Є.Гребінка;
Я.Головацький.

Хто з українських письменників перших десятиріч ХІХ ст., відстоюючи думку про те, що кожна людина, незалежно від соціального стану, рівна перед Богом, попереджав: “До часу над слабим, хто дужчий вередує, / До часу мужиків ледачий пан мордує, – / Колись до їх усіх смерть в гості примандрує”:
А.Метлинський;
М.Костомаров;
М.Петренко;
О.Афанасьєв-Чужбинський;
П.Гулак-Артемовський?

Яка із зазначених поетичних збірок належить А.Метлинському:
„Вітка”;
„Думки і пісні та ще дещо”;
„Українськії балади”;
„Дзвін”;
„Украинские мелодии”?

Назвати українських письменників, які були членами Харківського літературно-фольклорного гуртка:
І.Срезневський;
Л.Боровиковський;
В.Забіла;
А.Метлинський;
М.Костомаров?

До збірки А.Метлинського „Думки і пісні та ще дещо” увійшли:
фольклорні твори;
оригінальні твори поета;
переклади;
історіографічні праці;
мовознавчі розвідки.

Хто є позитивним героєм поетичних творів А.Метлинського:
хлібороб;
чумак;
народний повстанець;
вільний козак;
гетьман?

У яких поезіях А.Метлинського, що увійшли до збірки „Думки і пісні та ще дещо”, звучать соціальні мотиви:
„Степ”;
„Дитина-сиротина”;
„Козача смерть”;
„Зрадник”;
„Старець”?

Які художні ознаки поезії А.Метлинського „Смерть бандуриста” вказують на її баладну природу:
екзотичний, сповнений тривоги пейзаж;
самотній герой;
любовний трикутник;
прийом метаморфози;
авторський суб’єктивізм?

Український вчений, письменник і видавець, який поряд з українськими народними піснями публікував у своїх фольклорних збірниках і власні стилізовані твори:
О.Бодянський;
М.Маркевич;
А.Метлинський;
І.Срезневський;
М.Максимович.

Хто з українських поетів є автором слів відомого романсу „Черные очи”:
М.Костомаров;
Є.Гребінка;
О.Корсун;
М.Петренко;
В.Забіла?

Кому з українських письменників, приятелеві шкільних років, О.Афанасьєв-Чужбинський присвятив поезію “Скажи мені правду, мій добрий козаче”:
Л.Боровиковський;
А.Метлинський;
Г.Квітка-Основ’яненко;
М.Костомаров;
Є.Гребінка?

Хто з українських поетів-романтиків епіграфом до своєї поетичної збірки бере рядки з народної пісні про козацьку могилу: „Ой в степу могила з вітром говорила: Повій, вітре, ти на мене, щоб я не чорніла; Щоб я не чорніла, щоб я не марніла, Щоб на мені трава росла та ще й зеленіла”:
М.Костомаров;
Л.Боровиковський;
О.Корсун;
А.Метлинський;
І.Срезневський?

Як називається журливо-романтична пісня, яка написана від імені авторського “я” і виконується в мелодійному темпоритмі:
елегія;
романс;
ода;
балада;
медитація?

Назвати художній прийом, який використав В.Забіла у наведеній строфі:
Гуде вітер вельми в полі! / Реве, ліс ламає;
Плаче козак молоденький, / Долю проклинає:
персоніфікація;
синекдоха;
паралелізм;
інверсія;
літота.

Хто з поетів властиву романтизму антитезу “національна воля в минулому – неволя в сучасному” сформулював так: “Заспіваю, що минуло, / Передвіцький згану час, – / Як весело колись було, / Як то сумно нині в нас!”:
М.Костомаров;
Я.Головацький;
М.Шашкевич;
Є.Гребінка;
М.Петренко?

Український поет-романтик, який започаткував поетичну шевченкіану віршем „Шевченкові” (1941) і опублікував у 1861 р. перші спогади про Т.Шевченка:
М.Костомаров;
П.Куліш;
Л.Боровиковський;
О.Афанасьєв-Чужбинський;
Є.Гребінка.

Назвати автора відомих пісень “За Немань іду” та “Де ти бродиш, моя доле?”:
Є.Гребінка;
С.Писаревський;
Л.Боровиковський;
М.Петренко;
О.Афанасьєв-Чужбинський.

Хто з українських письменників за участь у Кирило-Мефодіївському братстві відбував адміністративне заслання в Саратові (1849 – 1956) із забороною “служить по ученой части”:
Т.Шевченко;
В.Білозерський;
М.Гулак;
М.Костомаров;
П.Куліш?

Назвати композитора, який поклав на музику пісні В.Забіли “Не щебечи, соловейку” та “Гуде вітер вельми в полі”:
М.Гулак-Артемовський;
М.Глінка;
П.Чайковський;
М.Лисенко;
К.Стеценко.

Український поет, який у своїх творах розкриває особисту нещасливу пригоду в коханні (любов до Любові Білозерської, яку віддали заміж за іншого), називаючи свої вірші “співами крізь сльози”:
В.Забіла;
А.Метлинський;
М.Костомаров;
О.Корсун;
М.Петренко.

Хто з українських поетів-романтиків першої половини ХІХ ст. вдався до циклізації ліричних творів:
В.Забіла;
А.Метлинський;
О.Афанасьєв-Чужбинський;
М.Петренко;
О.Корсун?

Назвати українських поетів-романтиків, творчість яких представляє особистісно-психологічну течію українського романтизму:
М.Костомаров;
А.Метлинський;
В.Забіла;
М.Петренко;
М.Шашкевич.

Про кого з українських поетів-романтиків П.Куліш писав, що той склав „українські пісні взором звичайних жіночих та й козачих, і в інші з них улив стільки душі, що співалися вони або читалися у рукописі геть широко по Вкраїні між панами, а деякі чував я й між простацтвом”:
М.Петренко;
В.Забіла;
О.Афанасьєв-Чужбинський;
П.Морачевський;
О.Корсун?

Хто з поетів-романтиків започаткував точний переклад в українській літературі:
А.Метлинський;
М.Костомаров;
Л.Боровиковський;
Є.Гребінка;
В.Забіла?

Назвати рік заснування першого професійного театру в Україні:
1789;
1803;
1804;
1810;
1819.

Хто з українських поетів-романтиків, на думку П.Хропка, започаткував в українській літературі пейзажну лірику:
М.Костомаров;
О.Корсун;
В.Забіла;
А.Метлинський;
М.Петренко?

Назвати осередки розвитку українського романтизму:
Львів;
Київ;
Харків;
Варшава;
Петербург.

„Руська трійця” утворилася як:
підпільна політична організація;
літературний гурток демократично настроєної молоді;
офіційна урядова інституція культурологічного характеру;
видавництво;
приватний навчальний заклад.

Яку назву мав перший упорядкований „Руською трійцею” літературний збірник:
„Зоря”;
„Русалка Дністровая”;
„Син Русі”;
„Старина”;
„Азбука і абецадло”?

Яку із літературних збірок першої половини ХІХ ст. І.Франко назвав „явищем наскрізь революційним”:
„Вітка” М.Костомарова;
„Русалка Дністровая”;
„Українськії балади” М.Костомарова;
„Думки і пісні та ще дещо” А.Метлинського;
„Малороссийские приказки” Є.Гребінки?

Новела М.Шашкевича – перший твір нової західноукраїнської прози:
“Вірна”;
“Олена”;
“Туга за милою”;
“Загадка”;
“О. Наливайку”.

Новаторський характер твору М.Шашкевича „Олена” виявляється у наступному:
це перша в українській літературі новела;
це перший зразок романтичної прози;
це перше в українській літературі оповідання-ідилія;
це перша в новій українській літературі літературна казка;
це перший твір західноукраїнської літератури, у якому уславлюються опришки як захисники пригнобленого народу.
ПОЕТИЧНІ ТЕКСТИ
для вивчення напам’ять
з курсу „Історія української літератури
(перші десятиріччя ХІХ ст.)”

Іван Котляревський
„Енеїда”: уривок із ІІІ-ої частини поеми – „Тепер Еней убрався в пекло...” – „Були в огні на самім дні” (7 строф).
„Наталка Полтавка”: арія Возного „Всякому городу нрав і права...”
„Наталка Полтавка”: арія Наталки „Ой я дівчина Полтавка...”.

Євген Гребінка
„Ведмежий суд”.
„Черные очи”.

Микола Костомаров
„Спить Вкраїна та руїни...”.
„Восени-літо”.

Амвросій Метлинський
„Рідна мова”.

Олександр Афанасьєв-Чужбинський
1. „Є.П.Гребінці” („Скажи мені правду, мій добрий козаче...”).

Віктор Забіла
„Гуде вітер вельми в полі...”.

Олександр Корсун
1. „До Шевченка” („Скажи, брате, кобзареві...”)

Микола Петренко
„Небо” („Дивлюсь я на небо...”).


Екзаменаційна програма
з курсу “Історія української літератури”
(перші десятиріччя ХІХ ст.)

Ознаки нової української літератури.
Періодизація нової української літератури.
Загальна характеристика періоду становлення нової української літератури.
Особливості жанрової системи нової української літератури періоду становлення.
Історико-суспільні умови становлення нової української літератури.
Розвиток освіти та культури в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. як важливі чинники становлення нової української літератури.
Періодичні видання та альманахи Східної України початку ХІХ ст.
Стильовий синкретизм як визначальна ознака нової української літератури періоду її становлення.
Зовнішньолітературні впливи в новій українській літературі періоду становлення.
Дмитро Чижевський про нову українську літературу як “неповну” літературу.
Проблема української мови в новій українській літературі.
Бурлескно-травестійна традиція нової української літератури.
Класицизм й сентименталізм в новому українському письменстві.
Ідеї просвітництва в новій українській літературі.
Утвердження просвітницького принципу “писання з натури” в новій українській літературі.
Літературно-естетичні та суспільно-політичні погляди І.Котляревського.
Просвітницькі ідеї у творчості І.Котляревського.
Традиції давньої української літератури і поема І.Котляревського “Енеїда”.
Західноєвропейські традиції літературного травестування та поема І.Котляревського “Енеїда”.
“Енеїда” І.Котляревського серед світових травестувань Вергілієвої “Енеїди”.
Історія України у поемі І.Котляревського “Енеїда”.
Особливості жанрової природи поеми І.Котляревського “Енеїда”.
Форми типізації у поемі І.Котляревського “Енеїда”.
Реалістичні тенденції поеми І.Котляревського “Енеїда”.
Жанрова природа п’єси І.Котляревського “Наталка Полтавка”.
Полемічний характер п’єси І.Котляревського “Наталка Полтавка”.
Фольклорний характер та пісенне начало п’єси І.Котляревського “Наталка Полтавка”.
Водевіль І.Котляревського “Москаль-чарівник”.
Поняття “котляревщина” в новій українській літературі.
П.Гулак-Артемовський і становлення нової української літератури.
І.Красіцький і розвиток нової української байки.
Просвітницькі ідеї твору П.Гулака-Артемовського “Справжня Добрість”.
Баладна творчість П.Гулака-Артемовського. Її травестійний характер.
Експериментальні пошуки П.Гулака-Артемовського у жанрі байки.
Художній аналіз байки П.Гулака-Артемовського “Пан та Собака”.
Жанр байки-казки у творчості П.Гулака-Артемовського.
Загальна характеристика літературної творчості П.Білецького-Носенка.
Розвиток жанру байки в українській літературі початку ХІХ ст.
Жанрові різновиди української байки початку ХІХ ст.
Особливості розвитку нової української прози.
Світогляд та естетичні погляди Г.Квітки-Основ’яненка.
Ідеї Просвітництва у творах Г.Квітки-Основ’яненка.
Періодизація творчості Г.Квітки-Основ’яненка.
Проблема української мови та літературно-критична діяльність Г.Квітки-Основ’яненка.
“Конотопська відьма” Г Квітки-Основ’яненка як сатирично-міфологічна повість.
Фольклорні джерела бурлескно-реалістичної прози Г.Квітки-Основ’яненка.
Особливості творчої манери Г.Квітки-Основ’яненка.
Основні принципи сентименталістської поетики прози Г.Квітки-Основ’яненка.
Традиції давньої української прози у повісті Г.Квітки-Основ’яненка “Маруся”.
Полемічний характер повісті Г.Квітки-Основ’яненка “Маруся”.
“Сердешна Оксана” Г.Квітки-Основ’яненка у контексті літературних творів про нерівне кохання.
П’єса Г.Квітки-Основ’яненка “Сватання на Гончарівці”: художній аналіз.
Петербурзький період життя і творчості Є. Гребінки.
Художній аналіз поезії Є.Гребінки “Українська мелодія”.
Тема поміщицької сваволі у прозі Є.Гребінки.
Роман Є Гребінки “Чайковский” як твір на історичну тему. Творення образу епохи.
“Историческая быль” Є. Гребінки „Нежинский полковник Иван Золотаренко”.
Тема “малої людини” у прозі Є. Гребінки.
Жанрово-композиційні особливості повісті Є.Гребінки “Приключения синей ассигнации”.
Драматична поема Є.Гребінки “Богдан”.
Поетична творчість Є.Гребінки.
Новаторство Є.Гребінки-байкаря. Жанрово-стильові особливості жанру байки у творчості митця.
Художній аналіз байки Є.Гребінки “Ведмежий суд”.
Специфіка художнього мислення романтиків (романтичний “спосіб думання”).
Проблеми у вивченні українського романтизму 20-40-х рр. ХІХ ст.
Національне й інтернаціональне в естетиці романтизму.
Романтизм і проблеми національного самоутвердження народу.
Зміст і характер розвитку українського романтизму 20-40-х років ХІХ ст.
Жанрова система українського романтизму 20-40-х років ХІХ ст.
Харківська школа романтиків.
Фольклорно-міфологічна тематично-стильова течія українського романтизму 20-40-х років ХІХ ст.
Фольклорно-історична тематично-стильова течія українського романтизму 20-40-х років ХІХ ст.
Громадянська тематично-стильова течія українського романтизму 20-40-х років ХІХ ст.
Особистісно-психологічна тематично-стильова течія українського романтизму 20-40-х років ХІХ ст.
Баладна творчість Л.Боровиковського.
Реалістичні тенденції байкарської творчості Л.Боровиковського.
Жанр балади у творчості А.Метлинського.
Фольклорна основа балад Л.Боровиковського.
Загальна характеристика збірки А.Метлинського “Думки і пісні та ще дещо”.
Художній аналіз балади А.Метлинського “Підземна церква”.
Історичне минуле України в інтерпретації А.Метлинського.
Позитивний герой балад А.Метлинського.
Романтичні образи поетичної творчості А.Метлинського.
М.Костомаров і діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
М.Костомаров – історик, фольклорист, етнограф.
Поетична творчість М.Костомарова.
Художній аналіз балади М.Костомарова “Пан Шульпіка”.
Романтичні балади М.Костомарова.
Петербурзький період життя і творчості М.Костомарова.
Історична драматургія М.Костомарова.
Новаторство М.Костомарова-драматурга: теми, жанри, прийоми.
Проблематика п’єси М.Костомарова “Сава Чалий”.
Драма М.Костомарова “Кремуций Корд”: проблематика, автобіографічний підтекст.
Повість М.Костомарова “Черниговка”: історична основа, проблематика, образ епохи.
Історична проза М.Костомарова.
Проблематика та особливості системи образів повісті М.Костомарова “Кудеяр”.
Нова література на західноукраїнських землях: соціально-політичні та національно-культурні умови розвитку.
Львівський гурток “Руська трійця” та істориколітературне значення його діяльності.
Історія видання альманаху “Русалка Дністровая”, його романтичний характер.
Мотиви лірики М.Шашкевича.
Художній аналіз оповідання М.Шашкевича “Олена”.
Балади І.Вагилевича “Мадей”, „Жулин і Калина”.



Словник
термінів та понять
А
Абсолютизм (лат. - необмежений) – форма державного правління, за якої верховна влада повністю належить монархові.

Авантюрний (від франц. - пригода) або Пригодницький сюжет – сюжет, наповнений великою кількістю пригод та незвичайних подій. Для нього властиві динамізм, нанизування великої кількості цікавих епізодів, у яких героєві загрожує небезпека. Для А.с. характерні мотиви викрадення, переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування.

Автентичність (від грец. – достовірно) – оригінальність, справжність, точність тексту.

Автобіографізм - ознака художнього твору, текст якого наповнений фактами з власного життя письменника.

Автограф (від грец. – сам пишу) – власноручний рукописний текст твору.

Авторське мовлення – у епічному літературному творі мовлення автора чи персоніфікованого оповідача, тобто весь текст твору, окрім мовлення персонажів. А.м. доповнює й поглиблює саморозкриття персонажів, яке досягається через їх пряму мову. Здебільшого подається від третьої особи. У драматичних творах зводиться до ремарок. Своєрідною формою А.м. у ліро-епосі є ліричні відступи.

Агіографічна (від грец. – святий, благочестивий і – пишу) або житійна література – жанр християнської історико-біографічної літератури, у якій описувалося життя святих і аскетів-подвижників. Повчальна література, мета якої полягала у створенні позитивного ідеалу християнина. Ієрархічна типологія А.л. визначається типом героїв: мученики, сповідники, святителі, преподобні, стовпники. Відповідно розрізняються види житій – мученицькі, сповідницькі, святительські, преподобницькі, стовпницькі тощо. На Русі А.л. почала розповсюджуватися з прийняттям християнства і стала найбільш продуктивною і масовою з-поміж інших видів літератури.

Акт (лат. – приводжу в рух), або Дія – закінчена частина драматичного твору чи театральної вистави, яка зумовлює наступний розвиток сюжету. Під час вистави акти розмежовуються антрактами.

Актуальність (від лат. – справжній, сучасний) твору – важливість, злободенність твору у певний момент життя суспільства, здатність твору своїм змістом і формою викликати жвавий інтерес у читачів.

Алегорія (грец. - інакомовлення) – художній засіб, який належить до групи метафоричних тропів; вислів з переносним значенням, у якому абстрактне поняття чи судження передається через конкретний художній образ. Найсуттєвіша ознака байки, притчі, літературної казки тощо.

Алітерація (від лат. – уподібнення звуків) – стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків у певному уривку тексту (поетичного чи прозового) для підсилення звукової чи інтонаційної виразності мови.

Альманах (від араб. – час, міра, календар) – як правило, неперіодичний збірник календарно-довідкового характеру, що містить відомості про історичні події, літературні новини, наукові відкриття або літературні твори, об’єднані за певною ознакою (тематично, жанрово, територіально тощо).

Альбомна лірика – жанр інтимної поезії ХІХ ст., призначений для приватних альбомів. А.л. відзначалася камерністю звучання, дрібнотем”ям, невисоким мистецьким рівнем.

Алюзія (від лат. – жарт, натяк) – художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, який має цей натяк витлумачити.

Аматорство – заняття якоюсь справою не професійно, а з любові до неї.

Амбівалентність (від лат. – обидва і сила, міць) – двоїстість, суперечливість емоційного переживання, яке виражається у тому, що один і той же предмет, подія викликає у людини одночасно два протилежних почуття – симпатію й антипатію, утвердження і заперечення тощо.

Амебейна (від грец. - взаємний) композицій – своєрідний композиційний паралелізм: двочленна будова вірша, розповсюджена в народних піснях. Складається за принципом паралельного розвитку двох мотивів.

Ампліфікація (від лат. – збільшення, прикрашування, розширення) – ораторський і стилістичний прийом, який полягає у нагромадженні однакових тропів (епітетів, метафор), однотипних виразів чи синтаксичних структур. Застосовується для підсилення емоційного впливу поетичної мови.

Амфібрахій (грец. – короткий з обох боків) – у силабо-тонічному віршуванні трискладова віршова стопа з середнім наголошеним складом.

Аналіз літературного твору (від грец. – розкладання, розчленування) – логічна процедура, суть якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, які розглядаються як кожний окремо, так і у взаємозв’язках, з метою характеристики своєрідності цього твору, осягнення його художньо-естетичної вартості.

Аналогія (від грец. - відповідність) – подібність, відповідність у чомусь між поняттями, явищами і предметами, які загалом є різними. У літературному творі – засіб, який нагадує розгорнуте порівняння, коли характеристику одних явищ заміняють описом інших, подібних і зрозумілих читачам.

Анапест (з грец. – відбитий назад, обернений) – у силабо-тонічному віршуванні трискладова стопа з кінцевим наголошеним складом.

Анафора (грец. - піднесення) – єдинопочаток; одна з риторичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.

Анахронізм (від грец. – вгору, супроти; час) – неусвідомлені або зумисні неточності (побутові, культурно-історичні, часові тощо) у зображенні минулого у художньому творі; привнесення в нього ознак більш пізнього часу; помилка щодо хронології зображуваних подій.

Анекдот (грец. - неопублікований) – коротка усна жартівлива оповідка про якийсь життєвий випадок чи ситуацію з дотепним закінченням.

Антагонізм (грец. – опір, боротьба) – непримиренна суперечність між протилежними або ворожими силами чи сторонами, що протистоять одна одній.

Антагоніст – персонаж літературного твору, який виступає непримиренним противником стосовно інших.

Антигерой – тип літературного образу-персонажа, який позбавлений справжніх героїчних рис, але часто є центральним у творі.

Антиподи – герої протилежних поглядів або характерів у драматичному чи епічному творі.
.
Антитеза (від грец. - протиставлення) – стилістична фігура контрасту; зіставлення контрастних або протилежних образів. Ширше – будь-яке зіставлення протилежних понять, ситуацій чи якихось інших елементів у художньому творі.

Античний (з лат. - стародавній) – 1) той, що належить до давньогрецького або давньоримського суспільного ладу, культури, мистецтва; 2) класично правильний.

Античність (лат. – давнина, старовина) – 1) давньогрецький, давньоримський світ, його культура, історія; 2) сукупність історичних і культурних надбань стародавніх греків і римлян, яка стала фундаментом європейської культури.

Антологія (грец. – збирання квітів, квітник) – збірник літературних творів різних авторів переважно одного жанру чи літературного періоду.

Апокрифічна (від грец. – прихований, таємний) література, апокрифи – перекладні оповідання легендарного характеру про осіб і події Біблійної історії, які не визнавалися церквою, пізніше заборонені і переслідувані нею. Мали значні ідеологічні розходження з Біблією, але у жанровому відношенні і за назвами близькі до книг Святого Письма. Первісною основою А. були легенди іудеїв, що не увійшли до біблійного канону. А.л. відображала боротьбу різних релігійних течій у християнстві. На Русі з’явилися у ХІ ст. Тематично поділяються на старозавітні (Мале Буття, або Книга Ювілеїв; Псалми Соломона; Пророцтва, або Одкровення Еноха, Іллі, Ісаії, Єремії тощо), новозавітні (Євангелія Никодима, Якова; Переписка Ісуса Христа з Авгарем; Подорож Апостолів і Євангелістів; Плач Богородиці; Діяння Апостольські тощо) та есхатологічні (“Ходіння Богородиці по муках”). Хоча А. часто називаються “пророцтвами”, “євангеліями”, “одкровеннями”, вони за своєю поетикою досить відмінні від Біблійних книг і ближчі до легендарних переказів. І.Франко зібрав “Апокрифи і легенди з українських рукописів” у 5-ти томах.

Апострофа (від грец. - звертання) – стилістична фігура, що полягає у безпосередньому звертанні автора до персонажів художнього твору, як присутніх, так і відсутніх, до зображуваних речей, як живих, так і неживих.

Антропоцентризм – філософський принцип, згідно з яким людина є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються у світі.

Аполог (від грец. букв. – оповідання, казка про тварин, байка) – різновид морально-дидактичної поезії; невелика алегорична оповідь морально-повчального змісту з одверто висловленою мораллю. Персонажами А. виступають предмети, рослини, тварини, люди.

Архаїзми (від грец. - стародавній) – слова чи мовні звороти, що на певному етапі розвитку мови є застарілими або зовсім вийшли із загального вжитку. У творах на історичну тему А. використовуються для відтворення духу епохи (давні назви одягу, зброї, їжі, звичаїв, посад тощо). У певному контексті А. надають мові твору урочистого звучання.

Архітектоніка (від грец. - будівництво) – структура, будова художнього твору, його композиція; гармонійне поєднання частин у єдине ціле.

Асонанс (з лат. - відгукуюсь) – повторення однорідних голосних звуків у поетичній мові з метою музичного увиразнення образу.

Астрофічний вірш (грец. - безстрофовий) – вірш, у якому відсутнє симетричне членування на строфи.

Атрибуція (лат. - приписування) – визначення достовірності, автентичності художнього твору; встановлення авторства літературного твору (якщо він анонімний або підписаний псевдонімом), часу й місця його створення.

Афоризм (грец – відокремлюю, визначаю) – короткий влучний вислів, у якому думка висловлена стисло і ємко; крилатий вислів.
Б
Байка – ліро-епічний жанр; короткий, переважно віршований, алегоричний твір повчально-гумористичного чи сатиричного змісту, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин і речей, або зведене до простих чи умовних стосунків. Складається з оповідної частини та моральної сентенції (висновку-повчання, моралі).

Байка-казка – байка, яка має ознаки віршованого оповідання або казки: розгорнутий сюжет, деталізація обставин, відступи, авторські характеристики персонажів, зачини тощо.

Байка-приказка – невелика за розміром байка, написана на тему приказки чи анекдота. Не має розгорнутого сюжету, мова лаконічна. Дидактизм мало виразний.

Байронізм – ідейно-естетична концепція, яка постала у європейському романтизмі ХІХ ст. і веде свій початок від англійс ького поета Дж. Г.Н. Байрона (1788-1824). Основні риси Б. – тираноборство, волелюбність, бунтарство, демонізм, заперечення недосконалої дійсності, індивідуалізм. Позначився на творчості Є.Гребінки, М.Петренка, Л.Боровиковського, П.Куліша.

„Байронічний епос” – вільні, не скуті класицистичними нормами романтичні поеми. Серед особливостей: фрагментарний сюжет, значна кількість ліричних та філософсько-медитативних відступів, апострофування, змішування серйозних і гумористичних елементів, іронічне вираження серйозних думок.

Балада (франц. - танцювати)- жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового змісту. Гострота, напруженість, а часом – і трагічність сюжету сполучається в Б. з виразним ліричним забарвленням. Змальовуються незвичайні герої, характери яких розкриваються в напружених монологах і діалогах. Жанр властивий романтичній поезії.

Бароко (італ. – вигадливий, химерний) – один із панівних стилів у європейській культурі, що розвився нерівномірно: із середини ХVІ ст. у Німеччині, Іспанії, Італії до середини ХVІІІ ст. у слов’янських країнах, зокрема в Україні. Для Б. властиві підкреслена змістова та формальна антитетичність, урочистість, пишність, динамічність. Література Б. характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму.

Белетристика (франц. – красне письменство) – у широкому розумінні – вся художня література, у вужчому – твори художньої прози, призначені для масового читача. Їм властиві гостросюжетність, інтрига, несподівані перипетії.

„Библиотека для чтения” – щомісячний літературний, громадсько-політичний журнал. Виходив у Петербурзі протягом 1834-1865 рр. Редакторами були О.Сенковський, М.Греч, О.Дружинін та ін. У різні роки в ньому друкувалася белетристика О.Пушкіна, М.Лермонтова, В.Даля, М.Полєвого, Л.Толстого та ін. Опубліковано чимало матеріалів, що стосувалися української літератури та культури.

Бурлеск (від італ. - жарт) – різновид комічної, пародійної поезії та драматургії, генетично пов’язаний із народною сміховою культурою, акцентований на свідомій невідповідності між змістом і формою: зниження високого і піднесення низького.
В
Взаємодія літератур - зв’язки між окремими національними літературами, що розвиваються самостійно. Ступінь міцності цих зв’язків і їх широта можуть бути різними; це зумовлюється взаємодією культур загалом, яка формується на історичному ґрунті, а також на основі загальнонаціональних запитів.

Вертеп (ст.-сл. – печера, у якій народився Ісус Христос), вертепна драма – популярний в Україні пересувний ляльковий театр, який виник у ХVІІ ст. Дія вертепної драми відбувалася у двоповерховій “скриньці”, відкритій з одного боку для глядачів. На верхньому ярусі розігрувалися сюжети релігійного характеру, пов’язані із різдвяною євангельською легендою, на нижньому – побутові інтермедії, героями яких були Дід і Баба, Циган, Жид, Москаль, Лях, Запорожець тощо.

Вимисел художній – народжена творчою уявою письменника і художньо передана дійсність. Митець не копією факти життя, а узагальнює, типізує явища дійсності, на їх основі створює нові художні факти, за допомогою яких розкриває закономірності життя. Особливо великого значення В.х. набуває у історичних, пригодницьких та фантастичних творах.

Вольний вірш, вольний ямб, байковий вірш – вид силабо-тонічного вірша, в якому число стоп у віршованих рядках різне, нема поділу на строфи, хоча й збережена традиційна рима. З’явився у байках, тому спершу його називали байковим віршем. Оскільки байки зазвичай писалися ямбом, цей вірш ще називали вольним ямбом. Згодом перейшов у віршовані драматичні твори.

Вільний переклад – переклад із свідомими значними відступами від оригіналу, неточний переклад.

Вірш-послання – віршовий твір, написаний як звернення до певної особи чи багатьох осіб.

Вічні образи – літературні персонажі, які отримали численні втілення у словесності різних країн і епох та стали своєрідними „знаками” культури: Прометей, Дон Жуан, Гамлет, Фауст тощо. Традиційно до них відносять міфологічних та легендарних персонажів, історичних осіб, а також біблійних персонажів.

Водевіль (франц.) – легка комедійна, переважно одноактна п’єса з анекдотичним сюжетом, з динамічними діалогами, піснями, танцями. Як театральний жанр, стверджувався у Франції у роки буржуазної революції. Для В. характерна проста композиція, динамічний сюжет, дотепність, виразність мовних характеристик персонажів, гострота реплік.
Г
Гекзаметр (грец. - шестимірник) – віршовий розмір античної епічної поезії: шестистопний дактиль, у якому перші чотири стопи можуть бути замінені спондеями (у силабо-тонічних імітаціях гекзаметра - хореями), остання стопа майже завжди двоскладова – хорей. Всередині рядка – цезура, що ділить рядок на два піврядки.

Геонім (з грец. – земля, ім’я) – прибране ім’я (псевдонім), що вказує на місцевість чи країну, з якої походить письменник (Юрій Дрогобич, Грицько Основ’яненко, Леся Українка).

Гіпербола (грец. - перебільшення)в літературі – художній засіб: перебільшення певної ознаки чи якості з метою підсилення художнього враження, виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього.

Градація (від лат. – поступове підвищення, посилення) – стилістична фігура, суть якої полягає у нанизуванні виразів із все зростаючим чи спадним значенням або у наявності поступового переходу від одного до другого, від нижчого до вищого чи навпаки.

Графоманія – хвороблива пристрасть до написання художнього твору, яка не підкріплюється природним талантом.

Громадянська лірика – умовна назва ліричних творів, у яких превалюють соціальні та національні мотиви.

Громадянська течія романтизму – тематично-стильова течія українського романтизму 30-40-х років ХІХ ст., у творах представників якої оспівування героїчної боротьби народу проти чужоземних поневолювачів проектується на феодальну дійсність і набуває актуального звучання.

Гротеск (від франц. – смішний, незвичний) у літературі – засіб типізації, в основі якого лежить художня деформація явищ реального світу з метою гострішого виявлення їхньої суті. Характерними рисами є контрастне поєднання фантастичного й алогічного з реальним, комічного – з трагічним, тяжіння до граничного узагальнення, метафоричність, двоплановість, карикатурність тощо. У літературі гротеск як художній засіб застосовують переважно в царині сатири.

Групування персонажів – поділ персонажів на групи за соціальними, родинними, психологічними, морально-етичними та іншими ознаками. Важливий елемент композиції, який дає авторові можливість розкрити існуючі в реальності суперечності між людьми, а відтак – і зміст твору. Різні твори мають різну кількість персонажів, які перебувають у зв’язках і зіткненнях між собою. У творах із багатьма персонажами є один або кілька головних, другорядні, епізодичні. Автор відповідним чином їх описує, розміщує й групує, визначаючи кожному роль у розвитку сюжету твору.

Гуманізм (з лат. – людський, людяний) – моральний принцип, в основі якого лежить переконаність у безмежних можливостях людини, у її здатності до вдосконалення, у її праві на свободу, захист людської гідності, щастя.

Гуманізм в літературі – відображення у літературних творах загальнолюдських прогресивних ідей, суть яких полягає у визнанні цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і вияв своїх здібностей, в утвердженні блага людини як критерію оцінки суспільних відносин.

Гумор (англ. – настрій, вдача) – різновид комічного; бачення і відображення смішного в житті у доброзичливому, жартівливому тоні.

Д

Дактиль (з грец. – палець, міра довжини) – у силабо-тонічному віршуванні трискладова стопа з наголосом на першому складі.

Демонізм(від демон – божество, дух) – форма давніх вірувань, що грунтувалася на вірі в існування надприродних істот – демонів.

Демонологія – у ряді релігій - віровчення про злих духів (демонів), що виникло на основі первісної віри у духів.

Денаціоналізація (франц.) – 1) втрата етнічною спільністю частини або всіх своїх специфічних рис, що призводить до розпаду системних зв”язків усередині неї; 2) цілеспрямована політика панівної нації, що має на меті примусити підлеглі народи зректися своєї самобутності.

Децима (лат. - десята) – строфа з десяти віршів.

Деталізація художня – бажання автора досягти вичерпної повноти зображення; включення у твір численних деталей, які роблять зображення максимально докладним.

Деталь художня (від франц. - подробиця) – характерний штрих, риса чи подробиця, яка, не набуваючи самостійного значення, служить глибшому й яскравішому змалюванню картини чи образу, підкресленню важливого й створенню ілюзії неповторного.

Детективний (від англ. – сищик, з лат. - викриття) сюжет – різновид пригодницького сюжету, що розвивається надзвичайно динамічно, події розгортаються швидко, з великим напруженням. У детективному сюжеті розкривається певна таємниця, пов’язана із злочином.

Дидактизм – повчальність, не приховане автором виховне спрямування твору, моралістична тенденційність.

Дискурс (лат. - міркування) – сукупність висловлювань стосовно певної проблематики, що розглядаються у зв’язку з цією проблематикою, а також у зв’язках між собою.

Діалог (грец. – розмова, бесіда) – 1) один із типів організації усного мовлення, який за своєю формою є розмовою двох або декількох осіб; 2) літературно-драматичний твір у формі розмови.

Документальність – ознака художнього твору, яка виявляється у активному залученні фактів, документів, цитуванні свідчень і джерел.

Драма (з грец. - дія)– вид художнього твору в діалогічній формі, який призначено для показу на сцені і якому притаманні серйозність конфлікту й глибокі переживання героїв, але розв”язка не має трагічного характеру.

Драма ідей – літературний драматичний твір, у якому суспільно-історичні події чи життєві ситуації трактуються відповідно до власних ідеологічних (морально-етичних) переконань автора.

Драматизм – велика напруженість дії твору будь-якого роду літератури, гострота конфлікту; збіг обставин у житті персонажа, коли він потрапляє у безвихідне чи надзвичайно складне становище.

Драматична поема – літературний твір, у якому поєднуються драматичне, епічне і ліричне розкриття теми, виклад матеріалу відзначається стислістю й лаконізмом, відсутній широкий фон подій і зовнішня інтрига, а вся увага зосереджена на розкритті ідейного конфлікту між основними противниками. Така будова Д.п. зумовлює емоційну напруженість і гостроту вираження художньої думки. Структура Д.п. порівняно з драмою більш вільна; ліро-епічний елемент у ній переважає над драматичним, що ускладнює її сценічне втілення.

Драматичний діалог – основна форма драми; обмін репліками між дійовими особами. Головний критерій Д.д. – комунікативність та зворотність спілкування.

Думка – невеликий ліричний вірш переважно елегійно-медитативного змісту у творчості українських та польських романтиків першої половини ХІХ ст. Виникла на основі народної пісні, сприйнявши такі її риси: узагальненість характеру, драматизований виклад змісту, іноді – поєднання ліричного зображення з епічним.

Е
Езопівська мова (від імені д.-грец. байкаря Езопа) – спосіб замасковано виражати думку за допомогою натяків, недомовок, алегорій тощо з метою уникнення цензурних заборон або для того, щоб приховати справжній зміст.

Екзотика (від грец. – чужий, іноземний) – 1) предмети, явища, риси, властиві віддаленим країнам і які є для людей іншої місцевості дивними, незвичними; 2) щось незвичайне, дивне.

Еклектика (грец. – той, що вибирає) – поєднання у літературному творі різнорідних, органічно несумісних стильових елементів.

Екскурс (лат. – відхилення, відступ) – у літературному творі – відхилення від основної сюжетної лінії задля з’ясування додаткових питань. Розрізняють часовий Е. (заглиблення у минуле чи майбутнє) та просторовий Е. (перенесення в іншу місцевість, країну тощо). Реалізується через введення у художній текст додаткових епізодів, вставних новел, нових персонажів, авторських ретроспекцій.

Експресія (з лат. – чітко вимовляю) – виразність, підкреслене виявлення почуттів, переживань. Досягається за допомогою різноманітних художніх засобів: тропів, стилістичних фігур, звукових повторів тощо.

Елегійний – властивий елегії, сумний, мрійливий.

Елегійний дистих – поширена в античній поезії строфа: двовірш, у якому перший рядок – гекзаметр, а другий – пентаметр.

Елегія (грец. – журлива пісня) – жанр медитативної лірики, вірш, у якому виражені настрої суму, журби, меланхолії.

Емпіризм (грец. - досвід) – філософський напрям, представники якого, на противагу раціоналізмові, вважають чуттєвий досвід єдиним джерелом знань і критерієм пізнання, применшуючи значення логічного аналізу і теоретичних узагальнень.

Енциклопедія (від грец. – коло знань) – наукове або науково-популярне довідкове видання, що містить найістотнішу інформацію з усіх або окремих галузей знань і практичної діяльності.

Епігонство (від грец. – народжений пізніше) – нетворче, механічне відтворення художніх прийомів і засобів попередників, використання їх стилістичних зворотів як „готових” художніх засобів; несамостійність художнього мислення.

Епіграф (від грец. - напис) – цитата, вислів, прислів’я, вміщене автором перед текстом художнього (публіцистичного, наукового) твору чи його частини. Епіграф пояснює основну колізію, тему, ідею чи настрій твору, викликаючи у читача асоціації між змістом даного твору і твору, цитованого в епіграфі, виражає ставлення автора до зображуваного, створює певну настроєвість.

Епілог (грец., букв. - післямова) – заключна частина художнього твору, в якій повідомляється про долю героїв після зображених у творі подій. Безпосереднього відношення до розвитку конфлікту твору не має, але робить характеристику персонажів повнішою.

Епістола (лат.) – послання, лист.

Епістолярій (від грец. – послання, лист) – опубліковані листи видатних діячів, учених письменників.

Епітет (від грец. - додаток) – один з тропів, художнє означення, що виділяє в зображуваному характерну рису чи ознаку, визначальну якість, індивідуалізує предмет, поняття, дію та викликає до них певне ставлення.

Епічна поема - віршований сюжетний твір, у якому зображені визначні події та видатні вчинки головних героїв.

Епопея (від грец. – слово, оповідь і творю) - у сучасному розумінні – великий за обсягом монументальний твір епічної форми (роман чи цикл романів), в якому становлення характерів головних героїв відбувається у зв’язку з вирішальними подіями у житті народу.

Естетика (від грец. – чуттєво сприйнятий) – 1) філософська наука, що вивчає суть і форми прекрасного у художній творчості, природі, житті; 2) краса, художність чого-небудь; 3) система чиїхось поглядів на мистецтво.

Естетичне почуття – психічна здатність людини сприймати предмети і явища об’єктивного світу з погляду їх краси.

Естетичний ідеал – високі зразки прекрасного у житті, поведінці людей, праці, у взаєминах, суспільних відносинах, особлива досконалість у мистецтві, які викликають естетичні почуття радості, задоволення й бажання наслідувати їх.

Етнографізм (з грец. – писати про народ) – відображення у літературі і мистецтві національного традиційного побуту, звичаїв, обрядів. Органічний складник національного у мистецтві. Суттєвою ознакою Е. в художній літературі є національна мова, словесний фольклор.
Є

Євангелія (грец., букв. – добра звістка) – жанрове визначення перших чотирьох книг новозавітної частини Біблії, у яких викладаються основи християнського віровчення. Сучасна наука датує написання Є. кінцем І – початком ІІ ст. Вони є продуктом тривалої колективної праці ранньохристиянських проповідників. Містять розповіді про Ісуса Христа, його життя, вчення, мученицьку смерть і воскресіння. Канонічними вважаються чотири Є.: Матвія, Марка, Луки та Івана. За жанровою природою Є. – поєднання оповіді, учительної проповіді та циклів сентенцій-притч. Відзначаються сталістю та незмінністю тексту.

Єдність часу, місця і дії (Закон трьох єдностей) - термін класицистичної драматургії. Драматургія класицизму ставила до розгортання подій у п”єсі такі вимоги: мають відбуватися протягом недовгого часу – не більше однієї доби (єдність часу), в одному місці (єдність місця) та відображати єдиний драматичний конфлікт (єдність дії).

Ж

Жарт – невелика комічна п’єса з побутовими подробицями на одну дію.

Журнал (з франц. – газета, щоденник) – одна з популярних форм періодичної преси. У Ж. публікуються суспільно-політичні, наукові, літературознавчі й іншого змісту статті різних авторів, художні твори тощо.
З

„Запорожская старина” – фольклорні й історико-літературні збірники, упорядковані й видані І.Срезневським у Харкові протягом 1833-1866 рр. у шести випусках. Основну частину змісту складали історичні пісні і думи ХVІ-ХVІІІ ст., а також народні перекази, легенди, уривки з козацьких літописів тощо. Публікація окремих народно-поетичних текстів є свідченням редакторської обробки, здійсненої І.Срезневським у романтичному стилі. До збірок видавець включив і власні фольклорні стилізації та статті з історії козацтва та українського народу. Збірки набули великої популярності, стали для багатьох українських письменників джерелом тем і сюжетів.

Збірка – видова назва видань авторських творів, пройнятих спільною чи близькою тематикою або зібраних за хронологічним принципом.

Зображувально-виражальні (художні) засоби – це мовні засоби, за допомогою яких створюється образність і емоційно-естетична виразність: тропи (епітети, метафори, алегорії тощо), поетичні фігури (риторичні звороти, анафори тощо) та фоніка (алітерації, асонанси тощо).

І

Ідеал (грец. – ідея, поняття, уявлення) – уявлення про досконалість; зображення прекрасного як належного; вищий зразок краси (духовної, фізичної), добра, істини, які можуть бути втілені в людині.

Ідеалізація (від франц. - наближення до ідеалу, прикрашення) – послідовне прикрашення реальності; приписування людині рис ідеалу; відхід від життєвої правди внаслідок свідомого чи вимушеного прикрашення митцем предмета зображення.

Ідеологія (від грец. – поняття і запис) – система поглядів, ідей, характерних для того чи іншого суспільства, того чи іншого класу або політичної партії.

Ідея (грец. – вигляд, образ, начало) – основна думка художнього твору, в якій виявляється громадянська позиція митця і об’єктивне спрямування його мистецтва. Від І. залежить основний зміст твору, а суть і особливості вияву ідеї визначає тлумачення автором теми і сюжету.

Ідилія (грец. – зображення, малюнок) – невеликий, частіше поетичний твір, у якому зображено мирне доброчинне сільське життя на фоні прекрасної природи. Тематично зосереджується на звичайних реаліях буття (народження, кохання, шлюб, праця, доброчесне життя тощо). Ідилія завжди пройнята настроями умиротворення, внутрішньої гармонії, радості від спілкування з природою.

Імпровізація (від лат. – несподіваний, раптовий) – різновид художньої творчості; творення у процесі виконання, без попередньої підготовки.

Інвектива (лат. – лайлива промова) – 1) творчий прийом, що полягає у різкому викритті, сатиричному висміюванні реальних осіб, фактів суспільного життя; 2) художній або публіцистичний твір, який подає гнівно-нищівні оцінки якогось неприйнятного соціального явища.

Інверсія (лат. - переставляння) – розміщення слів у реченні у незвичному порядку, щоб виділити, підкреслити слово чи вираз, на які в такому разі переноситься логічний наголос.

Індивідуалізація (від лат. – неділиме, особистість) – надання змальованим у художньому творі картинам та образам своєрідних, неповторних рис, показ їх у різноманітності, життєво достовірно.

Інсценізація (від лат. – на сцені) – переробка літературного твору (роману, повісті, поеми, оповідання) для постановки на сцені. Має на меті передати засобами драматургії ідейно-художній зміст, головний конфлікт, систему образів, поетику першотвору. Не виключає інтерпретації.

Інтелігенція – соціальний прошарок, що складається з освічених людей, які мають велику внутрішню культуру і професійно займаються розумовою працею.

Інтерпретація (лат. - пояснення) – 1) тлумачення, роз’яснення смислу, значення чого-небудь; 2) творче розкриття художнього образу або музичного твору виконавцем.

Інтертекстуальність (франц. - міжтекстовість) – міжтекстові співвідношення літературних творів. Полягає у відтворенні у літературному творі конкретних літературних явищ інших творів через цитування, алюзії, ремінісценції, пародіювання тощо. Також виявляється у явному наслідуванні чужих стильових ознак і норм, тобто у різновидах стилізації.

Інтимна лірика (від лат. – найглибший, потаємний) – ліричні твори, у яких панівним мотивом є любовна пристрасть ліричного героя або автора.

Інтонація (лат. – голосно вимовляю) – один з основних чинників змістової й емоційної виразності та структурної організації вірша. Під інтонаційною організацією вірша розуміють упорядкованість синтаксичної системи віршової мови й пов’язаних з нею елементів інтонації, найсуттєвішими з яких є мелодика (підвищення та зниження голосу) й пауза.

Інтрига (від лат. – заплутую) – складне й заплутане розгортання подій у художньому творі для відображення гостроти боротьби між персонажами, досягання особливого напруження у розгортанні подій, зацікавлення читачів. Розрізняють І. політичні, пригодницькі, любовні тощо.

Іронія (грец. – лукавство, удавання, глузування) – художній засіб, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою. Є дієвим засобом гумору й сатири. Може виражати широку гаму сміху: сміх фамільярно-доброзичливий, лукавий, зневажливий, глузливий тощо.

Історизація – показ подій або персонажів літературного твору в соціальній перспективі, тобто в історичному контексті певної епохи.

Історизм – літературознавче поняття, яке визначає одну з важливих властивостей художньої літератури – її здатність у живих картинах, конкретних людських долях і характерах передавати певну історичну епоху.

Історизм літератури – властивість у живих картинах, конкретних людських долях передавати образ певної історичної епохи. У більш вузькому значенні І. твору чи творчості пов’язаний з тим, наскільки точно і тонко письменник розуміє і зображає суть історичних подій.

Історизми – різновид архаїзмів: слова, які означають ті явища минулого, що вже перестали існувати в житті.

Історична драма – драматичний твір, побудований на історичному матеріалі.

Історична повість - епічний твір, який характеризується однолінійним сюжетом і побудований на історичному матеріалі.

Історичний колорит – наявність у творі, сцені чи описі, а також у мові персонажів ознак історичної доби: імена людей, історичні герої, описи старовинних звичаїв, згадки про історичні події, історизми, архаїзми тощо.

Історичний роман - роман, побудований на історичному сюжеті, в якому минула епоха та її діячі відтворюються так, щоб передавалися місцевий колорит та своєрідність національних характерів. У І.р. історична правда поєднуються з правдою художньою, історичний факт – з художнім вимислом, справжні історичні особи – з особами вигаданими.

Історичні жанри – художні твори, у яких увага автора зосереджена на подіях і проблемах відносно далекого історичного минулого.

Історіографія (з грец. – пишу історію) – наука, що вивчає процес нагоромадження історичних знань, походження і розвиток історичної науки, розкриває закономірності її розвитку.

„Історія Русів” – найвизначніша пам”ятка української історико-політичної думки кінця ХVІІІ ст., своєрідний трактат про історичний розвиток України від давнини до другої половини ХVІІІ ст. Авторство не встановлене. Головне місце у творі займає інформація про визвольну війну українського народу 1648-1654 рр. та про діяльність Б.Хмельницького, якого автор вважає ідеальним політиком. Серед важливих ідей твору – думка про те, що національна історія починається з часів Київської Русі, яка, в свою чергу, трактується як державне утворення саме українського народу. „І.Р.” справила значний вплив на формування історіософських поглядів та на творчість Є.Гребінки, О.Маркевича, Т.Шевченка, П.Куліша та інших.

К

Катрен (франц., від - чотири)- строфа з чотирьох рядків. Система римування в К.: абаб (перехресне римування), аабб (парне римування), абба (оповите, або кільцеве римування).

Канцеляризми – слова і звороти, що стали штампами в діловодстві. Використовуються в літературних творах для індивідуалізації мовлення чиновників і бюрократів.

„Киевлянин” – літературно-науковий альманах, виходив у Києві (кн.1-2, 1840-1841) та Москві (кн.3, 1850), редактор-видавець М.Максимович. Публікувалися матеріали з історії Києва, ряду давніх міст. Вміщено художні твори Є.Гребінки, Г.Квітки-Основ’яненка, П.Куліша.

Кирило-Мефодіївське братство – таємна політична антицарська організація, виникла у Києві у середовищі національно свідомої української інтелігенції у грудні 1845 – січні 1846 рр., проіснувала до березня 1847 р. Засновниками стали М.Гулак, М.Костомаров, В.Білозерський. До товариства входили О.Маркович, О.Навроцький, І.Посада, П.Куліш, Д.Пильчиков, О.Тулуб, Г.Андрузький та М.Савич. З квітня 1846 р. – Т.Шевченко.Освіченість і християнська мораль - основа уявлень К.-М.б. про засади майбутнього ладу. Братчиків об’єднувала любов до України та її історії, мрії про самостійне існування кожного слов’янського народу на засадах парламентаризму, про слов’янську федерацію як рівноправне об’єднання незалежних держав, про загальне знищення кріпосництва. Програмним документом стала „Книга буття українського народу” („Закон Божий”), автором якої був М.Костомаров.


Класицизм (з лат. - взірцевий) – художній стиль і естетичний напрям у європейській літературі та мистецтві ХVІІ- поч. ХІХ ст., пов’язаний з Просвітництвом та його ідеями раціоналізму, гармонії, порядку, розумної закономірності. Був орієнтований на зразки античності, яка проголошувалась ідеальною, класичною (зразковою), гідною наслідування. Для творів К. властивий образ героя-громадянина, який почуття підпорядковує розумові, а дії – суспільно корисним цілям. К. властиві суворі стилістичні нормативи, ієрархія жанрів за античними зразками – “високі” (трагедія, епопея, ода тощо) і “низькі” (комедія, сатира, байка тощо). Найбільшого розвитку досягає у Франції (ХVІІ ст.). Для К. властивий аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви. Героями класицистичних творів були переважно люди високого походження.

„Книга буття українського народу”(„Закон Божий”) - твір М.Костомарова, який став програмою Кирило-Мефодіївського товариства (1846-1847). У ньому стисло викладено історію українського народу, релігійні заповіді, висловлене прагнення до ліквідації національної і соціальної нерівності, до відновлення української держави як „неподлеглої” в союзі слов’янськім.

Козацькі літописи – історико-літературні твори, у яких висвітлюється історія України XV–XVIII ст., зокрема історія козацтва та його боротьби з турецько-татарською та польською агресією. Найвидатніші з них: Літопис Самовидця, літописи Г.Граб’янки і С.Величка. Представники козацької старшини склали Короткий опис Малоросії, “Короткий опис Малої Русі – 1506 по 1770 рік”, Лизогубівський літопис та ін. К.л. містять різноманітний літературно-фольклорний матеріал – народні оповідання, перекази, легенди, прислів’я, приказки й вірші тощо.

Колізія (від лат. - зіткнення) – сутичка персонажів, зіткнення протилежних сил, інтересів, переконань, форма реалізації конфлікту у творі.

Коломийковий вірш, розмір – віршовий розмір, що використовується у піснях коломийках, виконуваних за усталеною мелодією, нерідко – як жартівливі приспівки до танцю. Строфа К.в. – дворядкова з жіночими римами. Рядок має 14 складів з постійною цезурою після восьмого складу; 8-складова група поділяється на два коліна; силабічна схема рядка: 4+4+6.

Колорит (італ. - колір) – сукупність особливостей, характерна своєрідність чогось, наприклад, епохи, літературного твору тощо.

Комедія ситуацій – жанровий різновид комедії, побудований на несподіваному повороті сюжетної лінії, інтризі чи непередбачуваному збігові обставин.

Комічна опера – драматичний твір на побутову чи етнографічно-побутову тему з демократичними типажами та любовним сюжетом, у якому драматичні та комедійні сцени чергуються з вокальними.

Комічне (від грец. – веселий, смішний) – естетична категорія. К. називають ті явища суспільного життя та образи мистецтва, які викликають сміх.

К омпозиція (з лат. – складання, поєднання, розміщення) літературного твору – побудова літературного твору, зумовлена його змістом і жанром, розміщення і співвідношення частин. Складовою частиною К. є сюжет і позасюжетні елементи.

Контраст (франц.) – підкреслена протилежність у рисах характеру людей, властивостях предметів чи явищ, яка часто використовується у літературі для увиразнення зображуваного.

Конфлікт (від лат. - зіткнення) – суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між персонажами і зумовлює розвиток подій у художньому творі. Залежно від сфери життєдіяльності персонажів твору К. поділяють на виробничі, громадські, політичні, побутові, соціальні, психологічні, морально-етичні тощо.

Краса – естетична категорія; сукупність якостей, які дають насолоду органам зору й слуху.

Криптонім (від грец. – приховане, секретне ім’я) – буква чи букви, які замість підписів іноді ставлять автори під своїми творами.

Культура – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії.

Л

„Ластівка” – український літературний альманах, що його підготував і видав у 1841 р. в Петербурзі Є.Гребінка. У редагуванні альманаху брав участь Т.Шевченко. У „Ластівці” надруковано уривки з п’єси І.Котляревського „Москаль-чарівник”, повість Г.Квітки-Основ’яненка „”Сердешна Оксана”, байки Л.Боровиковського, ліричні вірші В.Забіли, Є.Гребінки, О.Афанасьєва-Чужбинського та ін., поетичні обробки народних загадок, добірка народних пісень і приказок.

Легенда (лат. – належне для прочитання) – опоетизована розповідь, що ґрунтується на усних переказах про історичну або вигадану особу, подію тощо.

Ліризм – загальна якість художнього мислення, що може бути властива творчості певного письменника і виявлятися у різних родах і жанрах. Це відкритість суб’єкта твору читачеві у викладі переживань, почуттів, відображенні подій, ситуацій, орієнтована на емоційну співучасть читача.

Лірика – один з літературних родів (поряд з епосом і драмою). Основні особливості: визначальна роль образу-переживання (на відміну від об’єктивованих образів епосу й драми); велике значення емоційного і суб’єктивного начала, в якому, проте, знаходять вираз типові, соціально значимі риси людського характеру та суспільно-історичних обставин; концентрованість і згущеність художнього вислову.

Ліричний адресат – людина або група людей, яким адресується поетичний твір.

Ліричний відступ – прийом у ліро-епічному творі, висловлення автором своєї почуттів і думок у зв’язку із зображеним у творі.

Ліричний герой – герой ліричного твору, переживання, думки і почуття якого він відображає. Образ Л.г. не тотожний образу автора, хоча і охоплює весь комплекс ліричних творів, створених автором; на основі образу Л.г. формується уявлення про творчість поета.

Ліро-епічний твір – поетичний твір, у якому розповідається про вчинки персонажів (наявний сюжет) і разом з тим у прямій формі виявляється ставлення автора до цих вчинків, до героїв твору (ліричні відступи). Таким чином, в одному творі поєднуються епічні сюжетно-розповідні елементи і властива ліриці емоційність, віршова форма і ліризм. Основні жанри: поема, віршований роман, байка, балада, легенда, співомовка.

Літературна казка - жанр, що спирається на основні закони фольклорної казки; художній твір, у якому використано народний казковий сюжет, образи, органічно поєднано елементи дійсності та художньої вигадки.

Літературна критика – галузь літературної творчості на межі мистецтва і науки про літературу (літературознавство). Займається інтерпретацією і оцінкою художніх творів з точки зору інтересів сучасного суспільного життя і тим самим активно впливає на літературний процес. Літературна критика має прикладне значення (дає загальну оцінку твору і рекомендації читачам), має публіцистичний характер.

Літературна проблематика – сукупність заявлених у художньому творі проблем, тобто гострих життєвих суперечностей, які постали перед митцем і його персонажами і вимагають свого вирішення відповідно до розгортання твору.

Літературний вплив – один із видів творчих зв’язків між письменниками; може виявлятися у запозиченні сюжетів і образів, у використанні вже відомих мотивів та ідей, у сприйнятті одним письменником настроїв та ідеалів іншого.

Літературний маніфест (лат. – очевидний, відкритий) – програмний виклад естетичних принципів якогось літературного напрямку чи групи письменників, який робить певний підсумок і висуває нові творчі завдання.

Літературний процес – історичний рух національної і світової літератури, що розвивається у складних зв’язках і взаємодіях. Включає в себе твори, що з’явилися в даний момент, їх сприйняття читацькою аудиторією, літературну критику, різні форми організації літературного життя, твори минулого, які залишаються у активному шарі белетристики і сприймаються по-новому.

Літературний характер – це образ-персонаж у літературному творі з його індивідуальними вчинками, переживаннями, складом думок і почуттів, який діє в конкретних обставинах і розкривається як особистість у процесі свого розвитку.

Літературно-художні журнали – періодичні друковані видання, присвячені художній літературі, критиці та публіцистиці.

М
Макаронізми (з італ. - макарони) – 1) іншомовні слова або вирази зі збереженням властивих їм граматичних форм; 2) надмірне використання на письмі та в мовленні іншомовних слів.

Макаронічний стиль, макаронічний жаргон – жартівливий літературний стиль, у якому змішуються слова різних мов.

„Маленька людина” в літературі – позначення досить різнопланових персонажів, об’єднаних тим, що вони займають одне з найнижчих місць соціальної ієрархії і це визначає їх психологію і суспільну поведінку (приниженість, поєднана з відчуттям несправедливості, ображена гідність тощо).

Мандрівні дяки, мандровані дяки, “вандровані пахолки”, “волочащиїся ченці”, бурсаки, миркачі, пиворізи – студенти різних шкіл в Україні XVII–XVIII ст., зокрема Київської академії, які під час канікул заробляли на прожиття, наймаючись писарями, дяками та домашніми вчителями. М.д. влаштовували вертепні вистави, складали вірші та пісні (орації, травестії, бурлескні вірші) за правилами шкільної поетики на відомі релігійні теми, але з урахуванням смаків простого слухача.

Мандрівні сюжети – сюжети, що переходять із однієї епохи чи країни в іншу; в основі таких запозичень – близькість суспільного досвіду, подібність соціальних умов, історико-літературні зв’язки тощо.

Масонство (від франц. – вільний каменяр) – релігійно-етичний рух, що виник в Англії на початку ХVІІІ ст. й поширився у багатьох країнах Європи. Назву, структуру (т.з. ложі), традиції М. запозичило у середньовічних цехів (братств) каменярів, частково - у лицарських містичних орденів. У М. проповідь морального вдосконалення поєднується із спеціальною обрядовістю і таємничістю. Мета руху – створення таємної всесвітньої організації, яка б мирно об’єднала людство в релігійному братерському союзі.

„Маяк” – літературно-художній та науковий журнал, виходив протягом 1840-1845 рр. у Петербурзі. Редактори-видавці – С.Бурачек і П.Корсаков. Уміщував художні твори, переклади із зарубіжної літератури, літературно-критичні розвідки. Приділяв увагу українській культурі.

Медитація (лат. - роздум) – жанр філософської лірики, в якому поет висловлює свої роздуми стосовно проблем життя і смерті, сенсу буття тощо.

Мелодрама (грецьк. – пісня і дія) – жанр драматичного твору з напруженим сюжетом, підкресленою емоційністю, виразною морально-дидактичною тенденцією. У М. персонажі чітко поділяються на доброчинних і лиходіїв. На долю перших випадає багато тяжких випробувань, неправдоподібно гострих зіткнень з лиходіями, але вони (позитивні герої) все ж перемагають. Для М. властиве введення численних музичних та танцювальних епізодів, масових сцен.

Менталітет, ментальність (від франц. – розумовий, духовний) – напрям, характер, спосіб мислення особистості, суспільної групи, народу, притаманна їм духовність та її соціальні і біологічні обумовленості: склад розуму, інтелектуальний заряд, світосприйняття, психологічні особливості. Формується в залежності від культурних традицій, соціальних структур, середовища проживання тощо, проявляється в культурі, мові, поведінці; світосприйняття.

Метаморфоза (від грец. - перетворення) – перетворення однієї форми в іншу, видозмінення чогось.

Метафора (грец. - перенесення) – один з основних тропів; слово або словоспослучення, яке розкриває сутність одного явища чи предмета через перенесення на них ознак і властивостей іншого на основі подібності.

Метонімія (грец. - переназивання) – один із видів тропів: перенесення назви одного явища на пов’язане з ним інше явище на основі суміжності понять. За допомогою М. виділяють характерну, яскраву рису зображуваного предмета чи явища.

Містифікація (від грец. – втаємничений і лат. – роблю) літературна – форма приховування авторства, полягає у тому, що твори одного автора приписуються іншому – реальному письменникові чи вигаданій особі або ж видаються за фольклорні твори. Від анонімного чи підписаного псевдонімом твору Л.м. відрізняється тим, що з неї постає не тільки образ містифікованого автора, а й світ, що був органічним для нього у його справжніх творах. Може бути використана як засіб ведення суспільно-політичної полеміки чи літературної гри.

Місцевий колорит (франц.) – використовувані письменниками у художніх творах побутові риси, діалектні мовні риси та своєрідні пейзажні картини, що допомагають краще передати місце події і надають зображуваному більшої правдивості.

Міфологізм – спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури.

Міфологія – сукупність міфів певного народу.

Монолог (грец. – слово одного) – форма організації мови. Являє собою одностороннє мовлення, не розраховане на негайну словесну реакцію. Це мова однієї особи, адресована іншій особі чи одночасно багатьом, акт тривалого й цілеспрямованого впливу на слухача чи читача. М. відрізняється від діалогу тим, що є самостійним, не вимагає відповіді на сторонні висловлювання, позамовну ситуацію.

Мораль (з лат. – звичаї, воля, закон) – 1) система норм і принципів поведінки людей, одна з форм суспільної свідомості; 2) повчальний висновок у байці.

Мотив (з італ. – привід, спонукання) – тема ліричного твору.

Н

Наратор (лат. - розповідач), оповідач – особа, вимислена автором, від імені якої в епічному творі він веде розповідь про події та людей, з допомогою якої формується весь уявний світ літературного твору. Н. – літературна постать, котра є водночас автором і персонажем.

Нарація (лат. – оповідь), оповідь - зображення подій і вчинків персонажів через суб’єктивний виклад їх від першої особи, на відміну від розповіді – викладу від третьої особи. Н. здійснюється оповідачем.

Нарис – художньо-публіцистичний жанр, невеликий епічний твір, який відзначається строгою документальністю, адресною спрямованістю і високим ступенем участі автора у розвитку сюжету.

Народність літератури – обумовленість літературних творів життям, почуттями і прагненнями народу, вираження у літературі їх інтересів і психології. Уявлення про народність літератури обумовлюється тим, яке значення вкладається у поняття „народ”.

Натуральна школа письма – манера письма письменників 40-50-х років ХІХ ст., які розвивали традиції М.Гоголя у зображенні життя простих людей, сільської та міської бідноти. Головні принципи підходу письменників натуральної школи до зображення життя – реалізм і народність.

Національне в літературі – відображення в літературі особливостей культури, побуту, мови, звичаїв і моралі, характеру, економічного і політичного життя певного народу, нації. Головним критерієм національної самобутності літератури є відображення митцем загальних властивостей національного характеру, незалежно від тематичної і структурної специфіки твору.

Нація (лат. - народ) – форма історичної спільності людей, що об’єднані між собою спільною мовою, походженням, територією, психологією, культурою, ментальністю, побутом тощо.

Новаторство у літературі – кардинальна перебудова чи принципова зміна традицій, оновлення змісту і форми літературного твору.

Новела (італ. - новина) – епічний жанр, різновид невеликого за обсягом оповідання. Найчастіше в Н. зображається один-два епізоди з життя одної особи чи декількох осіб. Як правило, твір з гострим, захоплюючим сюжетом. В основі Н. часто лежить якийсь незвичайний випадок з життя окремої людини. Новеліст уникає докладних побутових, історично-етнографічних замальовок. Герой розкривається не в суспільно-політичній, а в моральній площині.

О
Образ автора – художній двійник реальної особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у свідомості читача.

Образ оповідача – умовний образ людини, від імені якого ведеться оповідь у літературному творі.

Обрамлення, композиційна рамка – композиційний прийом, при якому сюжетний твір включається у розповідь, немов у рамку, яка безпосереднього зв’язку з розвитком сюжету не має. Виконує функцію ідейного чи емоційного посилення розповіді.

Ода (з грец. - пісня)– у давніх греків – урочистий ліро-епічний вірш для хору. Пізніше – хвалебна пісня, присвячена видатній події чи особі.

Одична децима – десятивіршова строфа написана 4-стоповим ямбом (допускався 4-стоповий хорей) з певною схемою римування: ababccdeed. Виникла в ХVІ-ХVІІ ст. у Франції та Німеччині, особливо популярною була в російській поезії ХVІІІ ст., де використовувалася для написання од. І.Котляревський використовує її для травестування „Енеїди” Вергілія.

Оксиморон, оксюморон (грец. – дотепно-безглузде) – стилістична фігура, поєднання контрастних понять, що здаються несумісними одне з одним, але разом створюють нове уявлення.

Октава (з лат. - восьма) – восьмивірш, строфа з восьми рядків 5-стопового або 6-стопового ямба з таким римуванням: abababcc. Шість рядків пов’язані двома перехресними потрійними співзвуччями, а останні два рядки дають парну риму.

Опера – синтетичний художній твір, зміст якого виражається засобами музичної драматургії та сценічними музично-поетичними образами.

Оповідання – малий епічний жанр, в основі якого - зображення якогось епізоду з життя героя. Короткочасність зображуваних подій, мала кількість персонажів – особливості цієї жанрової форми. Характери персонажів у О. показуються у сформованому вигляді, широка мотивація подій відсутня, описів мало.

Особистісно-психологічна течія романтизму – тематично-стильова течія українського романтизму, представники якої прагнули відтворити суб’єктивний світ людини у її взаємозв’язках з навколишнім середовищем, приділяючи особливу увагу ірраціональному, підсвідомому в розкритті дій і вчинків героїв.

П

П’єса (з франц. – частина, шматок) – драматичний твір будь-якого жанру, призначений для показу на сцені. Загальна назва для всіх драматичних творів.

Паралелізм (з грец. – той, що йде поряд) – стилістична фігура: паралельне зображення явищ із різних сфер життя, показ одних явищ на фоні інших, зіставлення їх переважно за ознакою дії.

Парафраз, парафраза (від грец. – опис, виклад) – переказування змісту твору або чужих думок своїми словами.

Пародія (грец. – переспів, переробка) – жанр сатирично-гумористичної літератури, який у перебільшено карикатурному вигляді наслідує зовнішню форму й стиль об’єкта з метою осміяти його.

Пастораль (лат. - пастуший) – невеликий за розміром твір, у якому ідеалізовано зображується безтурботне життя пастухів і пастушок на лоні сільської природи.

Патріотизм (від грец. - вітчизна) – одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури.

Пафос (з грец. – почуття, пристрасть) – натхнення, піднесеність, запал, почуття великого захоплення.

Пейзаж (франц. – місцевість, країна) – зображення природи засобами художнього слова. У літературних творах є здебільшого тлом при змалюванні подій і персонажів. Картини природи допомагають глибше розкрити настрій, душевний стан героїв твору. Може мати соціальне навантаження.

Пейзажна лірика – умовна назва ліричного твору, в якому зображено художні переживання природи, олюднені та одухотворені.

Пентаметр (від грец. – п”ять мір) – стопа в античному віршуванні, яка складалася з двох однакових частин, подулених цезурою; в кожній частині було два дактилі та один довгий склад. Самостійно П. в поезії не вживався, фігурував лише у сполученні з гекзаметром, складаючи разом з ним елегійний дистих.

Передмова – вступна стаття до книги, написана чи самим автором, чи упорядником, чи редактором з метою допомогти читачеві зрозуміти її зміст. У П. часто розповідається історія написання й видання включених до книги творів, принципи відбору їх, порядок розташування, джерела, з яких вони взяті (рукописи, першодруки).

Переклад художнього твору – відтворення змісту і форми літературного твору, написаного однією мовою, за допомогою засобів іншої мови.

Перенесення, анжамбеман (франц. - перенесення) - незбіг інтонаційно-фразового та метричного членування у вірші, внаслідок якого обов’язкова ритмічна пауза в кінці рядка розриває цілісне синтаксичне сполучення, так що частина його переноситься до наступного рядка.

Переспів – написання нового твору за мотивом твору іншого автора.

Перипетія (від грец. – несподіваний поворот) – несподівана зміна у перебігові подій та у долях героїв пригодницьких та драматичних творів.

Перифраз, перифраза (від грец. – описовий зворот, переказ) – стилістична фігура, описова назва предмета чи явища, яка включає в себе його істотні риси. Важливий засіб творення художнього образу, допомагає яскравіше змалювати предмети чи події.

Персоніфікація (з лат. – особа і робить), уособлення – вид метафори, образний вислів, у якому ознаки істоти, людини переносяться на неживий предмет, явище.

Підтекст – думка, яку автор відверто не висловлює, але читач про неї здогадується, відчуваючи її ніби „між рядками”; внутрішній, прихований зміст тексту.

Післямова, післяслово – додаток до літературного твору, структурно не пов’язаний, на відміну від епілога, з розвитком сюжету. В П. автор роз’яснює свої ідеї, повідомляє про чинники, що впливали на писання твору.

Пісня – словесно-музичний твір, призначений для співу. Основними ознаками П. як жанру лірики є: строфічна будова, повторюваність віршів строфи, розмежування заспіву та приспіву (рефрена), виразна ритмізація, музичність звучання, синтаксичний паралелізм, проста синтаксична будова. Характеризується здебільшого простотою словесно-музичної будови.

Повість – епічний прозовий твір, який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом і оповіданням. Від оповідання П., окрім обсягу, відрізняється розгорнутішим сюжетом, більшою кількістю другорядних персонажів, повнішою і глибшою їх характеристикою, широтою описів.

Повтори синтаксичні – повторення композиційних елементів, слів, словосполучень та інших фрагментів тексту у художньому творі, завдяки чому на них фіксується увага читача і тим самим посилюється їх роль у тексті.

Поема (грец. – твір, творіння) – ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери.

Поетичний синтаксис – характерні особливості будови словосполучень і речень, зумовлені вимогами ритмомелодики поетичної мови й законами віршування. Є важливою ознакою індивідуального стилю автора віршового твору.

Позасюжетні елементи твору – ті його частини, які прямо не пов’язані з розвитком основних подій у сюжеті, але збагачують зміст, увиразнюють ідею, створюють потрібний настрій. Це авторські відступи, вставні новели та оповідання, обрамлення, описи (пейзажі, портрети, інтер’єри тощо).

Позитивна байка – байка, яка виникає у період просвітницького реалізму. У ній домінує позитивна налаштованість автора щодо образів і ситуацій твору, замість викривальних тенденцій наявні дидактично-настановчі, на недоліки вказується засобами добродушного гумору.

Позитивний герой – персонаж, який поданий у творі як зразок для наслідування, зразок людської поведінки, носій естетичних ідеалів, стверджуваних письменником.

Полілог (від грец. – багато і слово) – розмова, в якій одночасно бере участь багато співбесідників; злива реплік, вигуків, зауважень, що подаються в художньому творі без вказівки персонажів, яким вони належать.

Полінгвістичність (багатомовність) літературного процесу – ознака національного літературного процесу, суть якої полягає у паралельному використанні письменниками декількох мов.

Полісиндетон (грец. - багатосполучниковий) – стилістична фігура; повторення однакових сполучників з метою посилення виразності чи медитативності.

Порівняння – один із тропів, полягає у зіставленні певних рис, ознак якогось предмета з іншим (за спільними для них ознаками) з метою увиразнити зображуване, виділити його істотну рису.

Портрет (франц.) – опис зовнішності персонажа, один із засобів творення художнього образу. Дає зорове уявлення про персонажа.

Посвята, присвята, дедикація (лат. – посвячую, присвята) – авторський напис на початку твору, де зазначено, на честь якої особи, колективу чи події написано твір, кому його присвячено Іноді включає початкові рядки вірша чи становить окремий твір. Найчастіше виражає жест поваги, вдячності автора певній особі; інколи вказує на зв’язок мотиву твору або його задуму з творами адресата дедикації чи факт спілкування з ним.

Преромантизм (франц. - передромантизм) – сукупність ідейно-стильових тенденцій у європейській літературі другої половини ХVІІІ - початку ХІХ ст., які, не пориваючи із сентименталізмом, передбачали появу романтизму, заперечували культ розуму, притаманний класицизму та просвітництву.

Притча – повчальна алегорична оповідь, основними рисами схожа на байку. Фабула в П. підпорядкована моралізаційній частині твору.

Пролог (грец. – переднє слово, передмова) – вступна частина твору, яка або розповідає про події, що передують основним подіям твору, або наводить якусь історичну паралель, або створює потрібний настрій, готує читача до сприйняття твору.

Просвітницький реалізм – творчий метод у літературі ХVІІІ-ХІХ ст., своєрідний тип реалізму. Естетичні ідеали: встановлення справедливого суспільного ладу шляхом освіти народу, пропаганда ідей добра і справедливості, возвеличення людини-трудівника, критика панівних класів, ствердження гуманних стосунків між людьми. У центрі уваги П.р. – людина, її суспільні відносини, творчі можливості, її моральність, гідність. На відміну від класицизму не визнає нормативності, його ієрархічної системи, абстрактного логізму.

Простір в художньому творі – одна з основних характеристик художнього буття героїв. Суттєво відрізняється від реального простору. Характеристики художнього простору (обмеженість - необмеженість, об’ємність, локальність, пропорційність, конкретність тощо) визначається методом, напрямом, жанрово-родовою приналежністю, сюжетом твору, а також творчою індивідуальністю автора.

Протагоніст – головна дійова особа в художньому творі.

Прототип (грец. – першообраз), прообраз – реальна особистість, група людей чи літературний персонаж, які стали основою для створення певного художнього образу.

Псевдонім (від грец. букв. – вигадане ім’я) – вигадане ім’я та прізвище, під яким часто виступають письменники.

Психологізм (від грец. – душа і слово, поняття) – художнє вираження письменницького інтересу до плинності свідомості, динаміки внутрішнього життя людини, зміни його душевних станів, сакральних якостей і властивостей її особистості; відтворення і зображення внутрішнього життя людини у літературному творі.

Публіцистика (від лат. - суспільний) – особлива літературна форма, яка об’єднує ознаки художньої літератури, журналістики і соціально-політичної прози; тип творів, у яких оперативно досліджуються і узагальнюються актуальні проблеми з метою впливу на громадську думку і громадську свідомість. Відзначається експресивністю, відкритою тенденційністю, риторичністю.

Р
Раціоналізм (лат. - розумний) – філософський напрям, який стверджує, що розум є вирішальним джерелом істинного знання.

Реалізм (від лат. – предметний, дійсний) - художній метод нового часу, початки якого або у Відродженні (ренесансний реалізм), або у Просвітництві (просвітницький реалізм), або в 30-х рр. ХІХ ст. (власне реалізм). Провідні принципи реалізму: об’єктивне зображення життя у поєднанні з висотою авторського ідеалу; відтворення типових характерів у типових обставинах при повноті їх індивідуалізації; життєва достовірність зображення разом з використанням умовних і фантастичних форм; превалюючий інтерес до проблеми особистості і суспільства.

Резонер (від франц. - розмірковувати) – персонаж драматичного твору (а іноді роману чи повісті), який сам не бере активної участі в розвитку подій, а лише виголошує промови та повчання. Через посередництво Р. автор звичайно висловлює свої думки про зображені події та персонажів.

Ремарка (франц. - примітка) – авторські пояснення у драматичному творі стосовно умов та часу дії, зовнішнього вигляду та поведінки дійових осіб тощо. Р. виконують настановчу роль для режисерів, акторів та читачів.

Ремінісценція (від лат. – спогад, згадка) – художній прийом, що передбачає використання „чужого слова” – елементів іншого твору для створення нового або ж несвідоме відтворення цих елементів у новому тексті.

Репертуар (франц. - список) – сукупність творів (драматичних, музичних та ін.), які виконуються протягом певного часу в театрі.

Ретардація (від лат. – затримка, уповільнення) – композиційний прийом в епічних та драматичних творах, штучне уповільнення чи затримка в розгортанні подій, які набули великої гостроти, з метою посилення інтересу до них. Це досягається за допомогою введення у твір вставних сцен та епізодів, описів природи тощо.

Ретроспекція (від лат. букв. – дивитися назад) – композиційний прийом „повернення в минуле”; огляд минулих подій, переживань і дій персонажів літературного твору.

Рефрен (франц.), приспів – рядок чи кілька рядків, які повторюються в кінці кожної строфи чи групи строф вірша. У прозових творах Р. – це фраза, яка періодично повторюється, щоб виділити певну думку, особливо звернути на неї увагу.

Рецепція (лат. - сприйняття) – запозичення письменником ідей, мотивів, образів, сюжетів із творів інших письменників чи літератур з подальшим їх творчим осмисленням.

Рима (грец. - розмірність) – звуковий повтор переважно наприкінці віршових рядків, рідше – піввіршів, який має ритмотворче значення. Окреслює межі рядка, бере участь у формуванні строфи, надає віршеві мелодійності, здебільшого сприяє виникненню логічного наголосу на особливо значущих словах.

Римування – характер розміщення рим у поетичному творі. Пов’язане із строфічною будовою поезії.

Ритмомелодика (від грец. – розміреність, узгодженість і пісня, наспів, декламація) – побудова речень мови за інтонаційними (пониження і підвищення голосу) й ритмічними (питальні, окличні, розповідня речення) моделями.

Риторичні фігури – стилістичні звороти, які використовуються з метою підсилення виразності ораторської й художньої мови. До Р.ф. відносять риторичні звертання, запитання й оклики.

Розповідь – основний елемент всякого епічного й ліро-епічного твору; зображення подій і вчинків персонажів через об’єктивний виклад їх від третьої особи. У епічному творі зумовлює послідовність подій, з яких складається сюжет.

Роман (фран. - розповідь) – складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий (рідко віршований) твір, у якому широко охоплено події певної епохи та багатогранно й у розвитку змальовано персонажів, кількість яких часто значна. За змістом розрізняють романи соціальні, історичні, сімейно-побутові, філософські, пригодницькі, науково-фантастичні та інші.

Романс (лат. – по-романськи) – невеликий за обсягом музично-поетичний твір для голосу з інструментальним супроводом. Як правило, невеликий ліричний вірш, строфічний, з рядками середньої довжини, з характерною наспівною інтонацією.

Романтизм – один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві. Виник наприкінці ХVІІІ ст. у Німеччині, Англії й Франції, на початку ХІХ ст. поширився у Польщі, Росії, Австрії, а також в Україні. Виникнення Р. пов’язане з крахом ідей Просвітництва, піднесенням антифеодальних і національно-визвольних рухів, із докорінною зміною всієї системи світоглядних орієнтацій і цінностей. Послідовники Р. на перший план висунули виключну особистість з її піднесеними ідеалами і пристрастями. Р. задекларував творчу активність митця з його правом на самобутність як основний принцип творчості. Р. відкидає нормативність, раціоналістичну регламентацію в мистецтві, понад усе цінується творча свобода, фантазія. У період Р. формуються жанри історичного роману і драми, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, балади, романсу. Надзвичайного розвитку досягла лірична поезія і лірична пісня. Романтичним творам притаманні наявність сильного вольового героя, напруженість сюжету, контрастні ситуації, мальовничість описів і характеристик, інтерес до національних традицій.

Романтика (від франц.) – особлива увага до зображення яскравих, піднесених, героїчних сторін життя.

Русифікація – сукупність дій та умов, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної та культурної переваги в Україні та інших країнах за допомогою переведення осіб неросійської національності на російську мову, російську культуру та їх подальшої асиміляції.
С
Сарказм (від грец. - в’їдлива насмішка) – особливо дошкульна викривальна насмішка, вияв крайньої ненависті й презирства до зображуваних явищ і людей.

Сатира (від лат. - суміш) – спосіб художнього відображення й оцінки дійсності через викриття й висміювання її.

„Світова туга”, „світова скорбота” – песимістичний настрій, розчарування світом і його цінностями, що призводить до меланхолії та відчаю; мотив, властивий для європейської романтичної поезії.

Сенсуалізм (від франц. - відчуття) – філософське вчення, що визнає відчуття єдиним джерелом пізнання.

Сентименталізм (від франц. – чуттєвість, чутливість) – напрям у європейській літературі другої половини ХVІІІ – початку ХІХ ст., який розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстоким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютного розуму. С. отримав свою назву за твором англійського письменника Л.Стерна “Сентиментальна подорож” (1768). Проголосив домінантою “людської природи” не розум, а почуття, головну увагу приділяв духовному світові простих людей, показував їхнє життя і побут. С. розширив тематику літературних творів, коло жанрів, сюжетів, образних засобів.

Сентенція (лат. - думка, судження, вислів)– вислів морально-повчального змісту, коротке напучування.

Силабо-тонічні розміри – віршові розміри, засновані на впорядкованому, регулярному чергуванні наголошених і ненаголошених складів.

Символ (грец. – знак, прикмета) – один з поетичних тропів; предмет чи слово, в якому закодовано суть певного явища. С. бувають образні й логічні, речові й графічні.

Синекдоха (з грец. – разом і переймання) – один із тропів: художній вислів, заснований на заміні множини одниною або назви цілого предмета назвою його частини.

Синкретизм (від грец. – об’єднання) – поєднання різних за походженням і природою літературних ознак, розрізняють жанровий С. та стильовий С.

Система персонажів – співвіднесеність персонажів один з одним у складі художнього твору; один з найважливіших аспектів композиції. С.п. включає не лише учасників дії, але і другорядних, епізодичних, позасценічних осіб, героїв вставних епізодів, ліричних відступів, снів.

Слов’янізми – застарілі слова чи вирази, що походять із старослов’янської мови. У історичних творах використовуються для створення історичного колориту. Часто вживаються для надання мові піднесено-урочистого звучання.

Слов’янофіли – представники одного з напрямів суспільно-політичної думки 40-60-х рр. ХІХ ст., які обстоювали особливі шляхи розвитку історії та культури слов’янства. Закликали всі слов’янські народи до єднання, спільної культурної діяльності, поширення й поглиблення взаємопізнання. Вважали необхідним розвиток народної освіти, доклали багато сил для вивчення народної мови, народного побуту, усної народної творчості, підтримували розвиток слов’янських мов.

„Сніп. Український новорічник” – літературний альманах, виданий О.Корсунем у Харкові (1841). У ньому були опубліковані твори самого видавця, а також М.Костомарова („Переяславська ніч”), М.Петренка („Дивлюсь я на небо...”, „Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче” та ін.), П.Кореницького („Вечерниці”), поезії Я.Щоголева, переспіви з Байрона та Краледворського літопису, переклади з італійської та чеської поезії.

Сонет (італ.)– канонічна віршова форма. Виник в Італії у ХІІІ ст. Складається з чотирнадцяти рядків 5-стопового або 6-стопового ямба, пов’язаних спільними римами у два катрени і два терцети. Шекспірівський С. – три катрени та двовірш. Відхід від суворих засад сонета називається «вільним сонетом». Першим українським сонетом стала переробка вірша Сапфо, зроблена П.Шпигоцьким. Практикували у формі сонета А.Метлинський, Н.Мартоцький, сонети А.Міцкевича українською мовою перекладали В.Боровиковський і Т.Падура. Найвищого рівня досяг український С. у творчості І.Франка, М.Зерова та М.Рильського.

Соціально-побутова драма – драма, в якій важливі суспільні і соціальні проблеми доби висвітлюються через призму родинно-побутових взаємин героїв. У С.-п. д. часто перехрещуються інтереси різних соціальних груп, що і визначає характер конфлікту.

Стилізація – свідоме й цілеспрямоване наслідування особливостей літературного стилю епохи, течії або напряму, фольклорного жанру, індивідуальної стильової манери автора. Відтворення якогось фольклорного чи літературного зразка з різним ступенем точності; імітація формальних властивостей одного з попередніх стилів із використанням його у новому художньому контексті. До С. вдаються з метою створення історичного чи місцевого колориту, а також з метою вільного співставлення класичних сюжетів і їх сучасних інтерпретацій.

Строфа (від грец. - поворот) – сполучення рядків у вірші з певною ритмічною будовою і об’єднаних римуванням.

Строфоїд – строфоподібна будова вірша, коли не можна встановити певного виду строфи, хоча її структура наявна. Активну участь у творенні С. бере рима, але римування не окреслює строфи, а утворює з рядків ланцюгове сполучення, для якого характерні наскрізна рима, часті перенесення і єдність змісту.

Суб’єктивізм (лат. - підметовий) – 1) світогляд, що заперечує об’єктивні закони розвитку і обстоює головну роль суб’єкта в процесі пізнання; 2) ставлення до чогось залежно від особистих симпатій, настрою чи схильності.

Сценічність – особлива якість літературно-драматичного твору, що відображає ступінь його відповідності законам сценічного втілення.

Сюжет (франц. - предмет) – структурна канва, кістяк художнього твору, система подій, які відбуваються в житті літературних персонажів.
Т
Творча історія – історія написання художнього твору. Для її з’ясування вивчають усі начерки, чернетки й рукописи твору, різні його варіанти, при цьому виявляють авторські зміни і виправлення в тексті та з’ясовують причина, що їх зумовили, зв’язок подій твору з фактами біографії письменника.

Тенденційність (від лат. – спрямовувати, прагнути) – відверта ідейно-естетична спрямованість художнього твору, його ціннісна орієнтація; певна соціальна позиція письменника, яка відображає його світогляд і виявляється через систему художніх образів.

Типізація – художнє узагальнення певних життєвих явищ; одна з особливостей творчого методу літератури й мистецтва.

Типове – естетична категорія, що виражає єдність загального та індивідуального у конкретному образі. Риси характеру, спільні для певної групи людей або класу, називають типовими, тобто характерними. Типовими можуть бути не тільки риси характеру героя, а й певні життєві явища, обставини.

Травестія (італ. - перевдягати) – різновид жартівливої, бурлескної літератури, в якій відомий твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється, “перелицьовується” у твір комічний з використанням побутової лексики, жаргонних зворотів тощо.

Трагедія (грец., букв. – козлина пісня) – драматичний твір, предметом відображення в якому є глибокі суперечності суспільного або особистого життя. В основі Т. лежить гострий непримиренний конфлікт, який здебільшого завершується загибеллю героя у зіткненні з непереборними силами. Конфлікт Т. має глибокий філософський зміст, відзначається високою напругою психологічних переживань героя.

Трагічне – естетична категорія, що характеризує нерозв’язний на даному етапі суспільно-історичний чи особистісний конфлікт, який супроводжується стражданнями, втратами, навіть загибеллю людей.

Традиція (культурна пам’ять) (від лат. - передача) – зв’язок між старими і новими явищами життя чи літератури; свідома орієнтація на художні цінності минулого; елементи культурного надбання, які передаються з покоління в покоління і зберігаються довгий час. Може проявлятися як повтор чи варіювання художніх досягнень минулого, аж до повної тотожності, або творча, вибіркова переробка попереднього художнього досвіду, його збагачення і розвиток.

Тропи (від грец. – мовний зворот) – спеціальні засоби образної мови. Вони творять словесний образ різними формами, але завжди служать мистецькому описові й оцінці певного явища.

У

„Украинский альманах” – перший в Україні літературний альманах, виданий у 1831 р. в Харкові І.Срезневським та І.Розковшенком за участю групи харківських романтиків. До нього було вміщено народні пісні та думи, українські вірші Л.Боровиковського, переклади „Полтави” О.Пушкіна та „Конрада Валенрода” А.Міцкевича, здійснені О.Шпигоцьким, а також дебютні поезії Є.Гребінки та П.Морачевського. Статті наукового та літературно-критичного змісту, опубліковані у альманасі, зокрема „Мысли и замечания” І.Срезневського, відзначалися серйозними філософсько-лінгвістичними роздумами про особливості, етапи розвитку і вдосконалення української мови.

„Украинский вестник” літературно-художній, науковий та громадсько-політичний щомісячник, що виходив у Харкові протягом 1816 - 1819 р.р. (закритий за розпорядженням цензури). Ініціатором видання був І.Срезневський, а редакторами-видавцями – викладачі Харківського університету Р.Гонорський і Є.Філомафітський, а також Г.Квітка-Основ’яненко. Журнал публікував статті з історії України та Росії, етнографічні матеріали, статті, у яких порушувалися питання політичного та суспільного устрою, а також переклади з європейських мов.

„Украинский журнал” – літературно-науковий журнал, що видавався у Харкові з 1823 по 1825 рр. за редакцією викладача Харківського університету О.Склабовського. У ньому були науковий та художній відділи, а також відділи політичних відомостей та огляду столичних журналів. Основними пріоритетами стала публікація найновіших наукових теорій і відкриттів, а також матеріалів з української історії та літератури, краєзнавчих матеріалів. На сторінках журналу вперше в українській періодиці з’явилася спеціальна стаття, присвячена українській літературі, – „Некоторые замечания касательно истории и характера малороссийской поэзии” І.Кульжинського, у якій подавався огляд народнопоетичної творчості та писемної літератури від Г.Сковороди до І.Котляревського.

„Украинский сборник” – друкований орган, заснований І.Срезневським для систематичної публікації художніх творів українських письменників, народної творчості, архівних та історичних матеріалів. У 1838 р. в Харкові було здійснено видання першої книги збірника, у якій була вперше опублікована „Наталка Полтавка” І.Котляревського. У другій книзі – у 1841 році – було вміщено п’єсу І.Котляревського „Москаль-чарівник”.

Умовність (у літературі і мистецтві) – особливий спосіб художнього узагальнення дійсності, у якому свідомо порушується зовнішня життєподібність образів з метою наочного втілення глибинних сутностей життя. Фантастичні за своєю природою, умовні форми органічно притаманні всім видам мистецтва. Міра У. залежить від творчого методу митця.

„Утренняя звезда” – один із перших українських альманахів, виданих у Харкові в 1833 році І.Петровим за підтримки Г.Квітки-Основ’яненка та І.Срезневського. У двох книгах альманаху були вміщені уривки спогадів про Г.Сковороду І.Срезневського, уривки з „Енеїди” І.Котляревського, твори П.Гулака-Артемовського („Рибалка”, „Рибка”, „Батько та син”), байки Є.Гребінки, уривки з повістей Г.Квітки-Основ’яненка „Маруся”, „Салдацький патрет”, „Супліка до пана іздателя”.

Ф
Фабула (лат. – байка, розповідь, переказ, казка, історія) – один із невід’ємних чинників сюжету, схема хронологічно послідовного розвитку подій у художньому творі, без часових і просторових зміщень, авторських відступів тощо.

Фантастика (грец. – мистецтво уявляти) – незвичайні, неймовірні образи й картини, стихійно або свідомо витворені людською уявою на відміну від форм, сприйнятих із реальної дійсності. Іноді Ф. розглядають як специфічний художній метод.

Фейлетон (від франц. - аркуш) – невеликий сатиричний художньо-публіцистичний твір (здебільшого опублікований у періодичній пресі), в якому викривається певна особа або негативне суспільне явище.

Філософсько-публіцистичний відступ – відступ від розгортання сюжету в творі і висловлення письменником у публіцистичній формі своїх філософських поглядів. У таких відступах автор вступає у пряму розмову з читачем, пояснює зображуване, доводить закономірність чи винятковість певних подій.

Фольклоризм – наявність фольклорних елементів у літературному творі. Проявляється у різних формах: як сюжетне запозичення, як введення у текст окремих фольклорних мотивів чи образів, як переосмислення фольклорних міфологічних першоелементів.

Фольклористика – наука про народну творчість – фольклор. Предметом Ф. є словесна, пісенна, музична, драматична колективна народна творчість.

Фольклорно-міфологічна течія романтизму – тематично-стильова течія українського романтизму 30-40-х років ХІХ ст. побутово-етнографічного характеру, представники якої вдаються до літературної обробки народнопісенних сюжетів, надають літературної інтерпретації народним повір’ям, легендам, переказам, поряд з авторськими широко користуються фольклорними образотворчими прийомами та засобами.

Фольклорно-історична течія романтизму – тематично-стильова течія українського романтизму 30-40-х років ХІХ ст., представники якої використовують народну творчість як джерело сюжетів і образів. Зображені історичні події набувають значення політичних алегорій і служать цілям національно-визвольної боротьби українського народу.

Фоніка (від грец. – той, що звучить), евфонія, милозвучність – звукова організація мови творів.

Х
„Харьковский Демокрит” – перший в Україні журнал-місячник сатири і гумору, що видавався студентами і викладачами Харківського університету протягом 1816 р. (вийшло шість номерів) До редакційної колегії входили В.Маслович, І.Срезневський та Г.Квітка-Основ’яненко.

Хорей (грец. букв. – танцювальний) – у силабо-тонічному віршуванні – двоскладова стопа з наголосом на першому складі.

Хроніка (грец. - літопис) – розповідний, драматичний або документальний твір з послідовним (хронікальним) викладенням подій.

Ц
Цвинтарна поезія – течія в англійській ліриці середини ХVІІІ ст., що розвивалася у контексті сентиментального романтизму, зосереджувалася на осмисленні ірраціональних проблем буття, його нетривкості та марності. В українській літературній традиції Ц.п. представлена творчістю А.Метлинського.

Цезура (лат. - рубаю) – ритмічна пауза, що повторюється на певному місці усередині кожного відповідного рядка твору і ділить його на дві, три або більше частин.

Цензура (від лат.) - система державного нагляду за творами літератури, мистецтва, особистою кореспонденцією, у процесі якого можуть бути заборонені до оприлюднення певні твори, повідомлення або частини їх.

Церковнопарафіяльні школи – початкові школи при церковних парафіях. У Ц.-п.ш. навчали елементарної грамоти дітей селян та інших „нижчих” верств населення.

Цикл (грец. - коло) творів – твори, об’єднані якоюсь спільністю: темою, жанром, часом чи місцем дії (або написання), персонажами, формою подачі художнього матеріалу, стилем тощо.

Ч
Час у художньому творі – одна з форм художнього чуття і мислення; відтворюється словом у процесі зображення характерів, ситуацій, життєвого шляху героя тощо. Суттєво відрізняється від реального часу. Характеристики Х.ч. (стиснення – розгортання, статика – динаміка, дискретність – безперервність, об’єктивність – суб’єктивність тощо) зумовлені методом, напрямом, жанрово-родовою приналежністю, сюжетом твору, індивідуальністю автора.

Ю
„Южно-русский сборник” – український альманах, виданий у 1848 р. А.Метлинським у Харкові. Після передмови і статті про український правопис вміщено твори А.Метлинського („Бандура”, „Козачі поминки”, „Сирітка”, „Козацька смерть”), М.Петренка („Думи мої, думи мої...”, „Дивлюсь я на небо...”, „Слов”янськ” та інші), Г.Квітки-Основ’яненка („Щира любов”). Також подані біографічні довідки про кожного письменника
Я
Ява – в драматичному творі та частина акту (дії), в якій бере участь незмінна кількість дійових осіб. З появою на сцені кожного нового персонажа чи групи персонажів, що з’являються одночасно, розпочинається нова ява.

Ямб (від грец. – назва музичного інструмента) – у силабо-тонічному віршуванні двоскладова стопа з наголосом на другому складі.


ЗМІСТ

Передмова
Плани лекцій
Плани практичних занять
Література до курсу
Контрольні роботи
Теми рефератів
Тести з курсу
Перелік поетичних текстів для вивчення напам”ять
Екзаменаційна програма з курсу
Словник термінів і понять

 Публікувався під псевдонімами: Основяненко; Грицько Основ’яненко; Любопытный Аверьян, состоящий не у дел коллежский протоколист, имеющий хождение по тяжбенным делам и по денежным взысканиям; Мякушкин Евсттаратий; Мяикушкін Єфстафій Основяненко; Повинухин Фалалей; Повинухин Фалурден; Шестериков; Пампушкин, штаб-лекарь; Юноша из Белого Города;, Земляк ваш Основъяненко.
 Публікувався під псевдонімом: Гребенкин Е.; Пирятинець; Г. Пирятин.
 Публікувався під псевдонімами: Земляк; Издатель; Мешлинський; Мітла; Метл. Амвр., Могила Амвр., Петренко Михайло.
 Публікувався під псевдонімами: Богучаров Иван.; Галка Ієремія; Николай; Н.К-ва; Равви.
 Публікувався під псевдонімом Руслан.
 Публікувався під псевдонімами: Вагилевич Далибор; Волк Заклика.
 Публікувався під псевдонімами: Балагура Яцько; Балагур Я.; Галичанин; Головацький Ярослав; Ярослав; Чепеленко; Русин Гаврило.
 Реферат має бути виконаний на аркушах формату А4 обсягом 6-10 сторінок тексту (комп”ютерного набору: кегль 14 pt, міжрядковий інтервал – 1,5, абзацний відступ – 1,25, поля – 2 см, шрифт – Times New Roman, вирівнювання по ширині), обов”язковими є план, список використаної літератури та посилання на наукові джерела чи художні тексти.









13PAGE 14115


13PAGE 1411615





Приложенные файлы

  • doc 23634153
    Размер файла: 1 MB Загрузок: 1

Добавить комментарий