Лекція 2. Правові та організаційні основи охоро..

Конституція України (ст. 3* проголошує, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеки визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тому держава докладає великих зусиль, створюючи умови безпечної життєдіяльності людини, зокрема у сфері праці. Правовою основою державної політики щодо охорони праці слугують статті Конституції: ст. 43, яка гарантує громадянам право на працю, а також на належні, безпечні і здорові умови праці; ст. 45, в якій гарантується право на відпочинок; ст. 46, в якій гарантовано право на соціальний захист громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; ст. 49, що гарантує право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування та деякі інші статті.
Державна політика щодо реалізації прав людини, гарантованих Конституцією України, зокрема в галузі охорони праці здійснюється відповідно до існуючої нормативно-правової бази, що включає дві групи правових документів: закони та нормативно-правові акти.
Основні закони, що регламентують питання охорони праці: 1* Закон України «Про охорону праці», у якому зформульовано принципи державної політики у сфері охорони праці, визначено права і обов’язки роботодавців і найманих працівників щодо створення безпечних умов праці, визначено органи державної влади, що здійснюють управління охороною праці та державний нагляд за дотриманням законодавства про охорону праці, повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, права його посадових осіб, а також визначено види відповідальності за порушення законодавства; 2* Кодекс законів про працю (КЗпП* України, що містить розділи «Охорона праці», «Праця жінок», «Праця молоді», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» та деякі інші, у яких визначено, зокрема, вимоги безпеки до виробничого обладнання та технологій, порядок надання працівникам засобів індивідуального захисту, спецодягу, миючих засобів та ін., зафіксовано гарантії на охорону праці окремих категорій громадян тощо; 3* Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» слугує правовою основою системи державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та визначає функції Фонду соціального страхування (ФССНВ*, джерела його фінансування та основні завдання діяльності. До важливих законів, що містять окремі статті та положення стосовно безпеки праці, належать також Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», Закон України «Про пожежну безпеку» та деякі інші.
Конкретні вимоги охорони праці до виробничого середовища, виробничого обладнання, організації безпечного виконання робіт, навчання працівників тощо регламентуються відповідними нормативно-правовими актами, що базуються на відповідних положеннях вищезазначених законів і не можуть їм протирічити. До нормативно-правових актів з охорони праці (НПАОП* належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання. Окрема група НПАОП – державні стандарти Радянського Союзу системи стандартів безпеки праці – ГОСТ ССБТ, у яких наведено вимоги безпеки до окремих НШВФ, їх рівнів у виробничому середовищі, виробничого обладнання, технологічних процесів, робочих місць, режимів праці, засобів колективного та індивідуального захисту, виробничих будівель, приміщень, споруд тощо. Згідно Закону України «Про охорону праці» правом опрацьовувати, приймати, переглядати та скасовувати державні нормативно-правові акти з охорони праці наділений спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Окремі нормативно-правові акти, що стосуються окремих питань охорони праці, наприклад Державні санітарні норми (ДСН*, Державні санітарні правила і норми (ДСанПіН*, Нормативні акти з пожежної безпеки (НАПБ*, Державні будівельні норми (ДБН* – приймаються також іншими центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень.
У відповідності до вимог НПАОП міністерства, відомства, об’єднання підприємств та окремі підприємства розробляють свої нормативні акти, що регламентують окремі питання охорони праці, виходячи із умов конкретних виробництв. Положення нормативних актів підприємств не можуть протирічити положенням Державних НПАОП.
Розвиток і вдосконалення нормативно-правової бази охорони праці відбувається з урахуванням положень міжнародних договорів та угод, до яких належать Конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці, Директиви Європейського Союзу, договори та угоди, підписані в рамках Співдружності Незалежних Держав, а також двосторонні договори та угоди, укладені Україною з іншими державами.
Згідно зі ст. 49 Закону України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних спілок винні притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної відповідальності, а у випадках, коли порушення спричинило важкі наслідки – і до кримінальної відповідальності згідно із законодавством.
У розділі КЗпП України «Трудова дисципліна» визначено види дисциплінарної відповідальності – догана та звільнення з роботи – а також порядок притягнення порушники до дисциплінарної відповідальності.
Порядок притягання порушників до адміністративної відповідальності наведено у ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Правом притягати порушників законодавства України про охорону праці до адміністративної відповідальності наділені посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці. На працівників, посадових осіб підприємств, установ, організацій, які притягаються до адміністративної відповідальності, може бути накладено штраф у розмірі до 5% місячного фонду заробітної плати юридичної або фізичної особи, яка використовує найману працю.
Порядок притягнення винного до матеріальної відповідальності визначено у КЗпП України та інших нормативних актах, що стосуються цього виду відповідальності. Матеріальна відповідальність працівника настає лише за умов: 1* наявна пряма дійсна шкода; 2* наявна провина працівника; 3*виявлено протиправні дії або бездіяльність працівника; 4* наявний причинний зв’язок між винним та протиправними діями чи бездіяльністю працівника та заподіяною шкодою. Відсутність хоча б однієї з умов виключає притягнення працівника до цього виду відповідальності. Максимальний розмір матеріальної відповідальності не повинен перевищувати розміру середньомісячної заробітної плати винного за умови, що у діях порушника відсутні ознаки кримінального злочину. У останньому випадку на винного може бути накладена повна матеріальна відповідальність.
Підстави притягнення порушника до кримінальної відповідальності наведено у ст.ст. 271-275 Кримінального кодексу України. Згідно цих статей види кримінальної відповідальності: 1* штраф у розмірі до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 2* виправні роботи на строк до двох років; 3* обмеження волі строком до 5 років; 4* позбавлення волі на строк до 12 років. Додатково на винного може бути накладено заборону обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та строк до трьох років.
Відповідно до положень державної політики у галузі охорони праці  умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці. При прийомі на роботу всі працівники підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, причому для страхування заява від працівника непотрібна. При прийомі на роботу працівник має бути проінформований роботодавцем про умови праці на робочому місці. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами; працівники, які працюють у гарячих цехах, забезпечуються газованою підсоленою водою для компенсації втрат води організмом та відновлення водно-сольового балансу; окремі категорії працівників (оператори ЕОМ, працівники, які у холодну пору року працюють на відкритому повітрі та деякі інші* мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення. Для окремих категорій працівників чинним законодавством надано також такі гарантії та компенсації за шкідливі умови праці як скорочення тривалості робочого часу, додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 35 календарних днів, право дострокового виходу на пенсію, оплата праці у підвищеному розмірі (надбавка до 12% від заробітної плати за роботу у шкідливих умовах та до 24% – за роботу у особливо шкідливих умовах* та інші пільги та компенсації, що надаються у передбаченому законодавством порядку. З метою забезпечення стану здоров’я працівників певних категорій власник зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу* і періодичних (протягом трудової діяльності* медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.
Окремі гарантії діючим законодавством України передбачено для жінок, неповнолітніх, інвалідів. Зокрема, забороняється застосування праці жінок та неповнолітніх на важких роботах і роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення жінок і неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Для неповнолітніх також встановлено скорочену тривалість робочого часу. Охорона праці інвалідів зобов’язує роботодавця у випадках, передбачених законодавством, організовувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановлювати неповний робочий день або неповний робочий тиждень і створювати пільгові умови праці на прохання інвалідів.
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:
- Кабінет Міністрів України;
- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;
- міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
- місцева державна адміністрація, місцеві ради народних депутатів.
Усі ланки системи управління охороною праці діють відповідно до повноважень, визначених Законом України “Про охорону праці”.
Державний нагляд і контроль за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють:
- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;
- спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;
- спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;
- спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.
Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, громадських об єднань, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і Рад народних депутатів та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Громадський контроль за охороною праці здійснюють:
- профспілки в особі своїх виборних органів і представників або уповноважених осіб;
- уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці.

15

Приложенные файлы

  • doc 23633565
    Размер файла: 46 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий