консп.лекций для заочников


Чтобы посмотреть этот PDF файл с форматированием и разметкой, скачайте его и откройте на своем компьютере.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Дніпродзержинський державний технічний університет



О.А. Крюковська









Конспект лекцій


з дисципліни

Охорона праці в галузі


для студентів спеціальності

7.05040101
-
«Металургія ч
орних металів»


денної

та заочної форм навчання









Затверджено




редакційно видавничою секцією
науково
-
методичної ради ДДГУ



__
17
.
10
.201
3
___
протоко
л №_
1
_





Дніпродзержинськ

201
3




2



Конспект лекцій з дисципліни

Охорона праці в галузі

для студентів
спеціальностей
7.05040101
-
«Металургія чорних металів»

денної та заочної форм
навчання / Укл.: Крюковська О.А.
, Дніпродзержинськ, ДДТУ, 201
3

-

62
с.







Укладач: доцент, канд.техн.наук Крюковська О.А.



Відповідальний за випуск: зав.кафедрою охорони праці та безпеки
життєдіяльності
,

канд.техн.наук, доцент Толок А.0.



Ре
цензент: доцент кафедри охорони праці та безпеки життєдіяльності

Толок А.О.




Затверджено на засіданні кафедри охорони праці та безпеки життєдіяльності
протокол № _
2
_ від _
30.09.2013
_ р.














Метою розробленого конспекту
лекцій є надання студентам спеціальності
7.05040101
-
«Металургія чорних металів»

необхідних знань та навички з охо
рони
праці у хімічній галузі, що пов
ністю відповідає типовій навчальній програмі,
затвердженій Міністерством освіти
і
науки
,
молоді та сп
орту України

Матеріал викладено з наведенням конкретних прикладів з безпечної роботи
типових машин, пристроїв та механізмів, а також автоматизованих систем управління,
з урахуванням підготовки конкретних фахівців.





3





Розділ 1.

Міжнародні норми в галузі охорони праці


1.1

Міжнародні організації
, які займаються
питан
нями
охорони праці

Одним із міжнародних прав людини є право на працю і не просто на працю, а на безпечну
працю.

На перше місце завжди ставит
ься право на життя як найважливіше право, без забезпечення
якого стає безглуздою постановка питання про дотримання решти прав і свобод. Проте дотримання
лише одного права на життя є недостатнім для повноцінного існування та розвитку особистості в
суспільст
ві. Для цього потрібні повага та забезп
е
чення інших прав і свобод. Міжнародні контрольні
механізми й процедури в галузі прав людини не завжди можуть упоратися із завданнями, що стоять
перед ними. Вони іноді дублюють одне одного, вимагають надлишкових фінан
сових витрат,
при
й
мають необ'єктивні рішення. Але їх створення і збільшення кількості
-
відображення об'єктивної
тенденції міжнародного життя. Тому на перший план висувається необхідність їх раціоналізації й
удосконалення.

Ряд всесвітніх і регіональних між
народних організацій займаються різними
аспект
а
ми міждержавного співробітництва в галузі прав людини. Серед всесвітніх можна назвати
Організ
а
ція об’єднаних націй
, Всесвітня організація охорони здоров'я
, Міжнародна організація праці,
Міжнародна організація
з стандартизації
.


1.1.1 Організація об’єднаних націй

До компетенції Організації об’єднаних націй (ООН), згідно з її статутом, входить всебічний
розгляд проблем у галузі прав людини. Генеральна Асамблея ООН приймає з цих питань резолюції
(серед них особлив
о важливе значення мають декларації) і договори.
Звичайно питання, які
стос
у
ються прав людини, включаються в її пор
я
док денний за рекомендацією Економічної і
Соціальної ради (ЕКОСО
Ц
) або за пропозицією держав
-
членів
ЄС
. Більшість таких питань
Генеральна Ас
амблея передає на розгляд у свій Третій комітет (із соціальних, гуманітарних і
культурних питань), який готує щодо них проекти резолюцій,
які потім
приймаються Генеральною
Асамблеєю у кінці її сесії. Вона створює також додаткові органи з тих чи інших пробл
ем у галузі
прав людини (наприклад, Спеціальний комітет з деколонізації, Спеціальний комітет проти апартеїду,
Комітет зі здійснення невід'ємних прав пал
е
стинського народу та ін.).

Економічна і Соціальна Рада ООН приймає з питань прав людини резолюції або п
роекти
резолюцій (у тому числі декларацій) і договорів, які передає для ухвалення до створених при
ЕК
О
СО
Ц
Комісії з прав людини й Комісії зі становища жінок.

Комісія з прав людини складається з 53 держав
-
членів, які вибираються ЕКОСО
Ц
. Комісія
приймає резо
люції і проекти резолюцій або спеціальних доповідей для розгляду окремих проблем
(наприклад, щодо смертної кари, релігійної терпимості
, умов праці та ін.)
і вивчення ситуацій у
ко
н
кретних країнах, створює робочі групи
.
Із суверенітету держави витікає, що в
ся сфера її
взаємовідношень із власним населенням

питання

внутрішнє, яке регулюється на національному
рівні. На цьому ґрунтуються закладені в практиці Організації Об'єднаних Націй положення про те,
що під поруше
н
ням принципу захисту прав людини треба ро
зуміти насамперед загальну політичну і
правову ситуацію у державі, яка свідчить про те, що ця держава ігнорує свої зобов'язання поважати
права людини, масово і грубо пор
у
шуючи основні права людини внаслідок, наприклад, апартеїду,
расизму, колоніалізму, іно
земної окупації тощо.

Багато років вважалося, що окремі порушення прав конкретних осіб (індивідуальні випадки)
звичайно належать до внутрішньої компетенції держави і не можуть бути через це предметом
ро
з
гляду в ООН чи інших міжнародних організаціях. Самі
по собі вони можуть і не бути ознакою
того, що в державі склалися обставини, які дають змогу говорити про порушення цією державою
своїх зобов'язань відповідно до Статуту ООН. За останні роки погляди на цю проблему змінилися.


1.1.2
Всесвітня організація о
хорони здоров'я

У
1946

році на Міжнародній конференції з охорони здоров'я в Нью
-
Йорку
була створена
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).
Її с
татут набув чинності 7 квітня 1948 року (цей день
відзначають як Всесвітній день здоров'я). У ВООЗ входят
ь 190 держав
-
членів.

Метою ВООЗ є

д
о
сягнення всіма народами вищого рівня здоров'я

. Основні напрямки її діяльності: боротьба з
інфекційними хворобами; розробка карантинних і санітарних правил; вирішення проблем
соціального характеру. ВООЗ надає допомогу в
налагоджуванні системи охорони здоров'я та

4

підготовки кадрів, у боротьбі з хворобами.
Вищим органом ВООЗ, що визначає її політику, є
Всесвітня асамблея ох
о
рони здоров'я, до якої входять представники усіх країн
-
членів організації.
Вона скликається щороку
. Асамблея визначає основні напрямки роботи ВООЗ, розробляє програми в
галузі охорони здоров'я, розглядає звіти Виконавчої ради і генерального директора, обговорює і
затверджує бюджет ВООЗ. Всесвітня асамблея може укладати угоди в межах компетенції ВООЗ.

В
иконавча рада ВООЗ, яка складається з представників 31 держави, що вибираються
Асамблеєю на 3 роки, збирається не рідше двох разів на рік. Виконавча рада виконує рішення
Асамблеї, визначає порядок денний засідань Асамблеї, створює комітети, вживає заходи
н
адзвича
й
ного характеру.

У межах ВООЗ діють шість регіональних організацій: країн Європи, Східного
Середземном
о
р'я, Африки, Америки, Східної Азії, західної частини Тихого океану. Представники
ВООЗ є в кожній країні
-
члені ВООЗ, які на місцях відповідають
за діяльність ВООЗ у країнах
перебування, консул
ь
тують уряди щодо р
о
зробки й реалізації національних програм охорони
здоров'я.


1.1.3 Міжнародна організація праці

Міжнародна організація праці (МОП)
-
одна з найдавніших міжурядових організацій. Вона
була ст
ворена у 1919 році і розв
и
валася спочатку як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946
року
-
як перша спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй.
Штаб
-
квартира МОП
-

Міжнародне бюро праці (МБП)
, яке
розташован
о
в Женеві
.

Ч
ленами МОП є 174 д
ержави.

Україна є
членом МОП з 1954 року.

Головною метою МОП
відпов
ідно
до
її Статут
у
є сприяння встановленню
загального і міцного миру на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці й життя
працівників усіх країн.

Виняткова особливість МОП
-
ц
е її тристороння структура: в діяльності
О
р
ганізації на рівних засадах беруть участь представники урядів, організацій працівників і
роботодавців усіх країн
-
членів МОП.

До основних напрямів діяльності МОП належать: участь у
міжнародно
-
правовому регулюванн
і праці шляхом розробки та ухвалення нормативних актів
(конвенцій і рек
о
мендацій) з питань умов праці й життя працівників; розробка та реалізація
міжнародних цільових програм, спр
я
мованих на вирішення важливих соціально
-
трудових проблем
(зайнятість, умови
праці та ін.); надання допомоги державам
-
членам МОП у вдосконаленні
національного трудового закон
о
давства, професійно
-
технічної підготовки працівників, поліпшенні
умови праці тощо шляхом здій
с
нення міжнародних програм технічного співробітництва, проведен
ня
дослідних робіт та видавничої діяльності.
Україна ратифікувала понад 50 конвенцій МОП, серед яких
найважливіш
ими є
нормативні акти, що стосуються основоположних прав людини. У МОП діє
система контролю за з
а
стос
у
ванням у країнах
-
членах Організації кон
венцій і рекомендацій. Кожна
держава

член Організації зобов'язана подавати звіти про застосування на своїй території
ратифікованих нею конвенцій, а також інформацію про стан законодавства й практики з питань, що
порушуються в о
к
ремих
,
не ратифікованих не
ю конвенціях.

Вищим органом МОП є Генеральна конференція

Міжнародна конференція праці
. Її

вик
о
навчий орган
-
Адміністративна рада.Україна активно використовує експертизу МОП у галузі
вд
о
сконалення трудового законода
в
ства та опрацювання нових законодавчих
актів.

Поліпшення
безпеки та гігієни праці є важливим статутним завданням МОП.
Діяльність МОП з підготовки
міжнародних трудових норм набула великого розмаху. МОП ухвалила понад 60 нормативних актів з
проблем ох
о
рони праці, багато інших актів спрямовано на
вирішення суміжних питань
-
інспекції
праці, охорони материнс
т
ва, нічної праці, соціального страхування тощо.

МОП враховує у своїй діяльності соціальні наслідки науково
-
технічної революції, яка внесла
глибокі зміни в технічну базу виробництва та у виробни
че сер
е
довище, по
-
новому поставила чимало
проблем охорони праці.

За останні роки МОП ухвалила ряд значних міжнародно
-
правових
докуме
н
тів, спрямованих на захист працівників від професійних ризиків (у публікаціях МОП цей
термін в
и
значається як "джерело небез
пеки для життя й здоров'я працівників, із яким він стикається у
виро
б
ничому середовищі під час виконання своїх виробничих функцій").

У

1964 році МОП ухвалила Конвенцію 121 та Рекомендацію 121 про допомогу у випадках
в
и
робничого травматизму
.
У 1967 році бул
о закінчено перегляд шести конвенцій 1933 року про
пенсії по старості, інвалідності і в разі смерті годувальника, у промисловості та сільському
господарстві і замість них ухвалено нову єдину Конвенцію 128 про допомогу по інвалідності,
старості й у випадку
втрати годувальн
и
ка, а також відповідну Рекомендацію 131.


5

У 1981 році 67
-
ма сесія Міжнародної
конференції праці ухвалила Конвенцію 155,
доповнену Рекомендацією щодо професійної безпеки, здоров'я та виробничого с
е
редовища. Автори
цього акта прагнули охопити
питання про запобігання виробничим небезпекам у всій його повноті. У
докуме
н
тах закладено міжнародно
-
правову основу національної політики щодо ств
о
рення (з
використанням консультацій із зацікавленими організаціями роботодавців і працівників) всебічної та
послідовної системи профілактики нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Конвенція передбачає розробку кожною державою національної політики в галузі техніки безпеки та
гігієни праці із зазначенням відповідних функцій та відповідальност
і державних органів, робото
-
давців і працівників. Рекомендація охоплює технічні аспекти такої політики.

МОП надає великого значення обмінові науково
-
технічною інформацією між країнами
-

чл
е
нами Організації. Такий обмін здійснюється, зокрема, в межах існуюч
ого з 1959 року
Міжнародного інформаційного центру з техніки безпеки та гігієни праці, який узагальнює та
систематизує результ
а
ти національних наукових досліджень у зазначених галузях, що подаються
інформаційними центр
а
ми країн.



1.1.4
Міжнародна організа
ція з стандартизації

До складу Міжнародної організації з стандартизації (
ISO
) входять 159 націон
а
льних органів з
стандартизації від великих і маленьких країн, країн промислово розв
и
нених, тих, що розвиваються,
та країн з перехідною економікою всіх регіонів
світу (станом на лютий 2011 року). Фонд
ISO
містить
більше 18100 стандартів для бізнесу, органів влади та суспільства з практичними інструментами для
всіх трьох аспектів сталого розвитку: ек
о
номіки, соціальної сфери та навколишнього середовища.

Міжнародн
і стандарти ISO роблять позитивний внесок до існуючого світу. Вони сприяють
торгівлі, поширюють знання та інноваційні досягнення в галузі технологій, а також допомагають
раціонально використовувати природні ресурси та практику з оцінки відповідності.


Стан
дарти
ISO
забезпечують рішення і досягнення вигоди майже для всіх гал
у
зей діяльності,
охоплюючи сільське господарство, будівництво, машинобудування, виробництво, розподілення,
тр
а
нспорт, медичне обладнання, інформаційні та комунікаційні технології, захист
навколишнього
сер
е
довища, енергет
и
ку, управління якістю, оцінку відповідності та послуги.

ISO оптимально використовує ресурси, надані зацікавленими сторонами, ро
з
роблюючи тільки
ті стандарти, для яких існують чіткі вимоги ринку. Ця робота виконується експе
ртами від
промисл
о
во
-
технічного та бізнесового секторів, які подали пропозиції про розроблення стандартів та
які зг
о
дом їх використовуватимуть. Ці е
к
сперти можуть діяти в інших відповід
-
них галузях знань,
таких як державні органи влади, випро
-
бувальні лабо
раторії, споживчі асоціації та наукові кола, а
також в міжнародних урядових та неурядових організаціях.

Міжнародні стандарти ISO являють
собою гл
о
бальний консенсус відносно стану справ у галузі технології та/або передової практики.



1.2
Законодавча основа
Євросоюзу з питань охорони праці

Охорона праці
-
частина соціальної політики Євросоюзу
(
ЄС
)
.
Для її реалізації було створено
Товариство сприяння захисту праці в Європі, Комітет з охорони праці та нормування.Комітет з
ох
о
рони праці та нормуванню (KAN) був
створ
е
ний в 1994 році. Мета його створення

захист
інтересів трудящих всіх країн
-
членів ЄС на європейському рівні. Цей комітет складається з
представників с
о
ціального партнерства (роботодавець, працівник), держави (земля, місто), асоціації
страхувальникі
в професійної діяльності (HVBG), інституту по нормуванню (DIN), Європейського
комітету по станд
а
ртизації (CEN).

Головним завданням комітету KAN є захист інтересів суспільства в процесі праці та участь в
актуальних або запланованих проектах з нормування бе
зпеки праці.

Комітет видає відповідні рецензії
та проводить дослідження для аналізу питань нормування, що стосуються охорони праці, та
виявле
н
ня помилок в положеннях по н
о
рмуванню.

Після підписання угоди з Світовою Організацією Торгівлі (СОТ) від 1 січня
1995 ЄС схвалила
умови TBT
-
угоди. Члени СОТ зобов'язані в якості правової бази для своїх технічних регламентів
в
и
користовувати міжнародні стандарти. Відповідно до П
о
ложень, підписаних у Відні та Дрездені
ISO/CEN, міжнародні стандарти мають переваги в порів
няно з європейськими стандартами, які
регул
ю
ють продукти і технології. Міжнародні стандарти містять не лише вимоги до продуктів і



6


процесів, але також регулюють внутрішньовиробничі відносини, наприклад, між роботодавцем і
пр
а
цівником.

Країни
-
члени ЄC вхо
дять в комітети по нормуванню ISO, діючих в області захисту праці,
бе
з
пеки машин і деяких інших областях, які регулюються
Новою Концепцією. Це робить
процес
голос
у
вання між європейськими та міжнародними організаціями по нормуванню оптимальним, а
також ство
рює передумови для європейських позицій в процесі міжнародного нормування.

Розрізняються наступні категорії: 1) пропозиції до Європейських норм попередніми нормами
(prEN, prENV); 2) допрацьовані версії Європейських стандартів (EN); 3) документи діяльності
ком
і
тетів CEN з нормування без вказ
і
вки основних документів (CEN
-
TC); 4) пропозиції до норм, в
основі яких лежать ISO
-
стандарти (prEN ISO); 5) проекти стандартів, в основі яких лежать різні ISO
-
документи (ISO
-
Dok); 6) доповнення до ISO
-
норм (ISO); 7) перер
облені версії Європейських
станд
а
ртів, в основі яких лежать ISO ста
н
дарти (EN ISO).

При цьому враховуються тільки такі робочі проекти, які визначаються як специфічні робочі
документи.


1.2

Міжнародні норми соціальної відповідальності. Визначення та основні п
ри
н
ципи

соціальної відповідальності

Сьогодні у світовій практиці велике значення надається формуванню нормативної бази щодо
соціальної відповідальності організацій. Серед міжнародних документів, що формують цю
нормат
и
вну базу, необхідно відмітити такі: IS
O 26000:2010 «Наст
а
нови з соціальної
відповідальності» [1], який було офіційно прийнято Міжнародною організацією зі стандартизації
(ISO) [2] 01.11.2010; SA 8000:2001 «Соціальна відповід
а
льність» [3], розроблений Міжнародною
організацією із соціальної відпо
відал
ь
ності [4]; серія стандартів AA1000 S, а саме АА1000APS


стандарт основних принципів п
і
дзвітності [5], АА1000AS

стандарт верифікації звітів [6] та
АА1000SES

стандарт взаємодії зі стейкхолдерами [7], створені Інститутом соціальної та етичної
підзв
ітності [8]; стандарти серії GRI, куди входить Керівництво G3 [9], а також настанови з
визначення показників економічної результ
а
тивності, екологічної результативності, пока
з
ники
результативності у сфері прав людини, показники результативної взаємодії із с
успільством,
показники результативності у сфері відповідальності за продукцію, запропоновані Глобальною
ініці
а
тивою зі звітності [10].

Згідно з [1]
соціальна відповідальність


це відповідальність організації за вплив її рішень і
діяльності
-
на суспільст
во та навколишнє середовище через прозору й етичну поведінку, яка: 1)
сприяє сталому розвитку, включаючи здоров’я та добробут суспільства; 2) враховує очікування
зац
і
кавлених сторін; 3) відповідає законодавству, що застосовується та узгоджується з міжнарод
н
и
ми
нормами поведінки; 4) є інтегрованою у діяльність всієї орг
а
нізації та реалізується нею на практиці
взаємовідносин.

Проаналізувавши це визначення, можна припустити, що для ефективної реалізації
такої діяльності організації слід застосов
у
вати комплекс
стандартів, норм та правил, які охоплюють
наведені вище характеристики, а також обов’язково враховувати визначені принципи соціальної
ві
д
повідал
ь
ності.

Схожий перелік вимог до соціального захисту міститься у [3]. Наприклад, такий принцип, як
«Прозорість»,
взагалі не розглядається в [3], у той час як деякі інші описуються лише частково, серед
них «Етична поведінка», «Повага до інтересів зацікавлених сторін». У випадку «Врахування
міжн
а
родних норм поведінки» або «Дотримання прав людини» присутня істотна схож
ість у підходах.
О
т
же, документ [1] визначає більш широкий спектр вимог до соціальної відповідальності організації
порівняно із [3]. Однак слід з
а
значити, що це в жодному випадку не може слугувати причиною для
обмеження кори
с
тування цим документом [11
-
13].

Нормативний документ ISO 26000 надає інструкції щодо основних принципів, аспектів та
практик соціальної відповідальності, але цей документ не є стандартом на системи управління, а
т
а
кож є непридатним для використання з метою сертифікації у випадку регуля
тивної діяльності або
укладання договорів. ISO відзначає, що рекомендації або вимоги сертифікації, відповідно до ISO
26000, є неправ
и
льним тлумачення цілей цього міжнародного стандарту. Більш глибокий аналіз
питання пояснює причину такої позиції.

На сього
дні більш ефективним є впровадження інтегрованих систем управління, які
врахов
у
ють екологічні питання, а також питання якості та безпеки виробництва і працівників.

7

Звичайно, си
с
теми, що враховують вимоги лише
одного стандарту, порівняно з інтегрованими є
з
начно більш пр
о
стими для впровадження та потребують менше коштів, оскільки вони мають лише
певне спрямува
н
ня: управління якістю, екологічний менеджмент або охорона праці. Тому слід взяти
до уваги компл
е
ксність напрямків, яку передбачає реалізація сис
-
теми
управління соціальною
відповідальністю орг
а
нізації, і напевно, що кількість впровадження саме інтегрованих систем має
зрост
а
ти.

Міжнародний стандарт

SА8000


-

це
уніфікований ста
н
дарт, що перевіряється, призначений
для
використання в системі контрол
ю третьою стороною. Даний стандарт періодично пере
-
глядається і буде доповнюватися та уточнюватися й далі в міру того, як зацікавлені сторони
в
и
словлюють свої пропозиції щодо його вдосконалення та виправлення. При розробці даного
ста
н
дарту врахов
увалися думки різних зацікавлених сторін.

Керівний документ (SА8000 Guidance Document) м
і
стить пояснення до стандарту SА8000,
а також інформацію щодо його впровадження, опис методів визначення відповідності даному
стандартові і може викор
истовуватися як керівництво для аудиторів та компаній, що баж
а
ють
пройти атестацію відповідно до SА8000.

В цьому нормативному документі визначені нормативні елементи та їх інтерпретація, надані
визначення компанії (під
п
риємству), постачальника/субпідрядн
ика, субпостачальника, компенсації,
коригувальної дії, зацікавленої сторонни, дитини, молодого працівника, дитячої праці, примусової
праці, надомного працівника, перелічені вимоги щодо соціального захисту, охор
о
ни праці, свободи
об'єднань і права на
укладання колективного договору, дисциплінарні заходи, порядок
нарахува
н
ня заробі
т
ної плати працівникам.

Наступна група стандартів
-
це AA1000 та стандарти серії GRI, які стосуються звітування.

Стандарти AA1000 AccountAbility забезпечують можливість звіт
ування у питаннях, які
ст
о
суються соціальної звітності та ревізії. На сьогодні ці нормативні документи використовуються
бі
з
нес
-
та громадськими організаціями під час проектування пол
і
тики корпоративної звітності, а
також діалогу між усіма заціка
в
леними сто
ронами [8].

Аналізуючи глобальну ініціативу зі звітності, слід зазначити, що у настанові GRI наведено
м
е
тодику звітності, де передбачене визначення економічної, екологічної та соціальної результ
а
-
тивності організації

так звана «трирівнева» модель звіт
ування. Згідно з GRI
-
стандартами
визначаються п
о
казники економічної та екологічної результативності, результативності у сфері прав
людини, підх
о
дів до організації належних умов праці, відповід
а
льності за продукцію, взаємодії із
суспільством [10].

Стандарти
серії GRI
-
це безпосередньо стандарти звітності, тоді як АА 1000
-
це стандарти
організації соціальної звітності, які дають можливість не лише описувати переваги та недоліки
кон
к
ретного підприємства, а й визначати можливі шляхи покращання функціонування
соціальної
відпов
і
дальності підприємства, тобто є можливість модернізації організації саме з позиції соціальної
відп
о
відальності. Ці два стандарти зі звітності доповнюють один одного і тому для організації
перевагою буде спільне їх застосування.

Отже, суча
сна нормативна база, яка охоплює питання соці
а
льної відповідальності організації,
є достатньо різноманітною. До неї входять як міжнародні стандарти, так і регіональні. Така
різнобі
ч
ність, перш за все, має позитивний ефект для організацій, оскільки є можлив
ість вибору та
інтеграції, враховуючи конкре
т
ні вимоги сучасності.


Контрольні питання до розділу 1


1. Які питання з охорони праці належать до компетенції ООН?

2. Всесвітня організація охорони здоров'я. Мета її д
іяльності

та основні напрями роботи.

4. Мі
жнародна організація праці
. Г
оловна мета та основні


напрями діяльності.

5.
Міжнародна організація з стандартизації
. О
сновні напрями


діяльності.

6.
Соціальне партнерство як принцип законодавчого та


нормативно
-
правового забезпечення охорони п
раці.

7.
Визначення та основні принципи соціальної відповідальності
.


8

8.
Міжнародні норми соціальної відповідальності.

9.
Міжнародний стандарт ISO 26000
.

10. Міжнародний с
тандарт SA 8000
.

11.
Законодавча основа Євросоюзу з питань охорони праці.

12.
Міжнаро
дне співробітництво в галузі охорони праці.



Розділ 2. Основні законодавчі та нормативно
-
правові акти з охорони праці в галузі


2.1
Законодавчі та нормативно
-
правові акти

з охорони праці в галузі

Законодавчими актами, що визначають основні правовідносини
у виробничій діяльності, є
державні
нормативн
о
-
правові
акти
про охорону праці (ДНПАОП)
.

Державні нормативн
о
-
правові
акти про охорону праці



це правила, стандарти, норми,
п
о
ложення, інструкції та
інші документи, яким надано силу закону і які є обов'язковими для вик
о
нання.

Залежно від сфери впливу ДН
П
АОП можуть мати міжгалузеву та г
а
лузеву дію.

Міжгалузеві державні нормативно
-
правові акти про охорону праці мають загальнодержавне
значення, їх дія пош
ирюється на всі підприємства незалежно від їх відомчої належності, форми вла
с
ності
та виду господарс
ь
кої діяльності.

Галузеві
ДНПАОП
поширюються лише на підприємства, що належать до певної галузі.

ДНПАОП затверджують: Кабінет Міністрів; Держгірпромнагляд;
о
р
гани санітарно
-
епідеміологічної служби МОЗ; органи державного пожежного нагляду МНС; органи нагляду за яде
р
ною
безпекою та інші.

Крім вказаних законодавчих актів, правові відносини у сфері охорони праці регулюють підз
а
конні
нормативно
-
правові акти, укази
і розпор
я
дження Президента, рішення Уряду, нормативно
-
правові акти
міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

Залежно від сфери дії державні нормативн
о
-
правові
акти про охорону праці мають своє
код
у
вання.

Міжгалузеві ДН
П
АОП коду
ються у такий спосіб:

ДНПАОП Х.ХХ
Y
.
YY

Z
.
ZZ



RR

ДН
П
АОП


c
корочена назва нормативно
-
правового
акта;

Х.ХХ


г
рупа;

Y
.
YY


в
ид нормативно
-
правового
акта;

Z
.
ZZ


п
орядковий номер у межах даного виду;

RR


р
ік затвердження.

Галузеві ДН
П
АОП кодуються у та
кий спосіб:

ДНПАОП ХХ.ХХ
Y
.
YY

Z
.
ZZ



RR

ДН
П
АОП


c
корочена назва нормативно
-
правового
акта;

Х
Х.ХХ


г
рупа відповідно до класифікатора галузей господарської діяльності;

Y
.
YY


в
ид нормативно
-
правового
акта;

Z
.
ZZ


п
орядковий номер у межах даного виду;

RR


р
ік затвердження.


Міжгалузеві ДНПАОП залежно від органу, який затвердив мають відповідне цифрове позн
а
чення,
наприклад: 0.00

Держг
і
рпромнагляд, 0.03

МОЗ, 0.06

Держстандарт.

Галузеві ДН
П
АОП мають цифрове позначення відповідно до загального кла
сифікатора гал
у
зей
народного господарства Мінстату
, н
априклад: 1.3.10

хімічна промисловість
,
1.1.10

електро
е
нергетика
.

Види ДН
П
АОП для однакового застосування мають таке цифрове позначення:

правила

1; гости

2; норми

3; положе
н
ня, статути

4; інс
трукції, вказівки

5; рекомендації, вимоги

6; технічні умови
безпеки

7; переліки, інші

8
.


9

На підставі ДН
П
АОП розробляються
відомчі документи про охорону праці

(ВДОП).
Вони з
а
тверджуються міністерствами або іншими об'єднаннями з метою конкретизації в
имог охорони
праці залежно від специфіки галузевих об'єктів.


Перехід на нові, суто українські нормативні акти вимагає значного обсягу робіт та певного ч
а
су.
Тому
в Україні

досі
залишаються чинними правила, стандарти, норми, положення та інші норм
а
тивн
о
-
пр
авові
акти, які діяли
до 1991 року
. Постанова Верховної Ради за 1545

ХІІІ від 12.09.1991р. «Про
порядок тимчасової дії на території України окремих з
а
конодавчих актів Союзу РСР» є для цього
підставою, якщо вони не супе
р
ечать Конституції.


Крім вищезгадан
их документів, вимоги охорони праці в галузі регламентують також будів
е
льні й
санітарні норми та правила, правила облаштування електроустановок, норми радіаційної бе
з
пеки,
правила побудови та безпечної експлуатації кранів, є
м
ностей, що працюють під тиском
та інші
нормативні документи.

До найважливіших підзаконних нормативно
-
правових актів, що ре
г
ламентують охорону праці
в
галузі
, належать:


1)
“Положення про порядок розслідування та введення обліку неща
с
них випадків, професійних
захворювань і аварій на вир
обництвах”

(№1112 від 25.08.2004р.);

2) “Правила відшкодування власником підприємства шкоди, заподіяної працівникові
ушк
о
дженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним тр
у
дових обов'язків” (№838 від 23.07.1993р.);

3)
“Положення про порядок накладання штра
фів на підприємство за порушення нормативних
актів про охорону праці”

(№ 754 від 17.09.1993р.);

4) “Список виробництв, професій і робіт з важкими та шкідливими умовами праці, на яких
з
а
бороняється застосування праці жінок, затве
р
джений МОЗ” (№ 256 від 29.
12.1993р.);

5)
Постанова КМУ “Про затвердження порядку видачі дозволів Держнаглядохоронпраці та його
територіальними орг
а
нами”
(
№1631

від 15.10.03
);

6)
“Типове положення про навчання з питань охорони праці” ДНАОП 0.00
-
4.12
-
99 (наказ
Держнаглядохоронпраці
25.01.2005 №15);

7)
“Положення про Державний Комітет України з нагляду за охороною праці”
(
затверджено
указом
П
резидента № 29/2003

від 16.01.2003

р.
)
.

Нормативно

правові акти з охорони праці в міру розвитку наукових досягнень не рідше о
д
ного
разу на д
есять років мають переглядатися, уто
ч
нюватися й доповнюватися.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних но
р
мативно
-
правових актів
здійснює спеціально уповноважений центральний орган з нагляду за охороною праці за п
о
годженням з
Держ
гір
промнаглядом.

Опрацювання міжгалузевих нормативн
о
-
правових
актів про охорону праці фінансується з
Державного фонду охорони праці та інших джерел, г
а
лузевими міністерствами або відомствами
створеними за галузевим при
н
ципом.

Інформаційно
-
пошукова правова сис
тема «Нормативні акти України (НАУ)»
розміщена в
м
е
режі Інтернет й постійно оно
в
люється
[26].

2.2
Покажчик нормативно
-
правових актів

з питань охорони праці

Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого
нагляду від 09
.07.2010 № 130 затверджено “Покажчик нормативно
-
правових актів з питань охорони
праці” станом на 1 липня 2010 року [27].


2.3
Галузеві програми поліпшення стану безпеки,

гігієни праці та виробничого середовища


Галузеві програми поліпшення стану безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища
ро
з
робляються з метою реалізації комплексу заходів щодо зниження рівня виробничого
травм
а
тизму та професійної захворюваності працівників, створення належних, безпечних і
здор
о
вих умов
праці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності
певної г
а
лузі. Виконання конкретних завдань організаційного, матеріально
-
технічного,
наукового та нормативно
-
правового характеру у сфері охорони праці, подальшого
вдосконалення
си
с
теми управління охороною праці на підприємстві, що визначені у галузевій програмі, передусім
поклад
а
ється на суб'єкти господ
а
рювання.


10

Галузеві угоди укладаються з метою
посилення соціального захисту працівників, які
переб
у
вають у сфері д
ії сторін, що підписали угоди, і включає зобов’язання сторін, які спрямовані на
ств
о
рення умов для підвищення ефективності роботи відповідних підприємств, реалізації на цій
о
с
нові трудових і соціально
-
економічних гарантій працівників і трудових к
о
лективів.
В угодах
оговорено строк і сфера дії положень угоди, з
о
бов’язання Міністерств спільно з підприємствами у
межах їх компетенції щодо питань забезпечення стабільності розвитку галузі, оплати праці,
зайнятості, реж
и
му праці і відпочинку, соціальних прав та г
арантій трудящих, охорони праці,
гарантії прав профспі
л
ки, зобов’язань профспілки та відп
о
відних профспілкових органів, контролю
за виконанням угоди, відповідал
ь
ності сторін.


2.4
Положення про організацію системи управління
охороною праці в галузі


Органі
зація системи управління охороною праці в
металургійній
галузі зді
й
снюється
відповідно до “Положення про організацію системи управління охороною праці в галузі” .

Згідно цього Положення о
чолює роботу з управління охороною праці

та несе безпосередню
відп
овідальність за її

функціонування в цілому

к
е
рівник

підприємства, а в службах, на дільницях


керівники відповідних підрозділів і служб, відповідальні за стан умов та безпеку праці у
підпорядк
о
ваних їм пі
д
розділах.

Основними завданнями служби охорони п
раці визначено: забезпечення безпеки виробничих
процесів, устаткування, будівель і споруд; забезпечення працюючих засобами індивідуального
захи
с
ту та засобами колективного захисту; професійний добір виконавців робіт з підвищеною
небезп
е
кою, професійна підг
отовка і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
вибір оптим
а
льних режимів

праці і відпочинку працюючих.

Організаційно
-
методичне керівництво діяльністю структурних підро
з
ділів та функціональних
служб з питань охорони праці, підготовку
управлінських рішень та контроль за їх реалізацією
здій
с
нює служба охорони праці.



Контрольні питання до розділу 2


1.
Законодавчі та нормативно
-
правові акти з охорони праці


в
хімічній
галузі.

2. Порядок кодування галузевих та міжгалузевих ДНПАОП.

3
.
Покажчик нормативно
-
правових актів з питань охорони праці.

4.
Галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці


та виробничого середовища.

5.
Положення про організацію системи управління охороною


праці в галузі.



Розділ

3
.

Система уп
равління охороною праці в
металургійній
галузі


3
.1. Загальні положення системи управління охороною праці

Система охорони праці
поєднує сукупність правових, соці
а
льно
-
економічних, організаційно
-
технічних, санітарно
-
гігієнічних і лікувально
-
профілактичних з
аходів і засобів, що спрямовані на
збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Система управління охороною праці (СУОП)
є сукупністю самої системи охорони праці та
елементів управління її станом. Управління охор
о
ною праці
-
це підготовка,
прийняття і реалізація
системи заходів із забезпечення охорони життя і здоров'я працівників у процесі трудової діяльно
с
ті.
Разом з тим СУОП виступає як функціональна підсистема системи управління всім господарським
комплексом України в цілому. Розглядаючи
систему управління охороною праці в державному
масштабі, слід з
а
значити такі її особливості, як складність і багатозв'язковість системи СУОП на
конкретному об'єкті багаторівневої системи управління, де найвищим рівнем є державне управління,
а нижчим
-
упр
авління охороною праці на конкретній діл
ьниці
чи в конкретному цеху підприємства.
Залежно від форми власності та відомчої підпорядкованості об'єкта проміжні ступені управління
м
о
жуть виступати як відомче, регіональне управління, а також управління на рівні
підприємства.



11

Основними структурними елементами
СУОП є: 1) об'єкт управління, тобто система
охорони праці на конкретному підприємстві, в об'єднанні, регіоні, Україні в цілому; 2) елементи
упра
в
ління, що включають контроль стану об'єкта, удосконалення упр
авлінських дій та їх своєчасну
реалізацію, контроль за виконанням управлінських дій, аналіз стану подібних об'єктів, формування
завдання охорони праці, порівняння показників.

Окрім управлінських дій, на стан охорони праці впливають різні збурюючі впливи, щ
о
зумо
в
лені реальними політичними та соціально
-
економічними процесами і часто носять випадковий,
неп
е
редбачуваний х
а
рактер, а іноді можуть бути і заздалегідь прогнозованими.

Оцінювання стану охорони праці проводять за великою кількістю показників. Для їх
узагал
ь
нення встановлено єдиний показник
-
узагальнюючий критерій оцінки якості об'єкта
управління.
С
а
мі управлінські дії відрізняються одна від одної як за змістом, так і за формою їх
реалізації.
Однак кожну з них можна врешті
-
решт оцінити розміром витрат
на виконання цієї дії у
грошовому вираженні.
Та я
к засвідчує практика, управлінські дії щодо охорони праці завжди
обмежені. Ці о
б
меження можуть бути пов'язані з відсутністю необхідних технічних засобів, площ,
людських ресурсів, відповідного рівня культури
і підготовки пе
р
соналу тощо.


В умовах переходу України до ринкових умов якнайчастіше трапляється обмеження коштів,
що виділяються на охорону праці. Тому основне завдання удосконалення СУОП в умовах
реформ
у
вання економіки полягає в тому, щоб за існуючих р
івнів обмежень управлінських дій
забе
з
печити їх максимальну ефективність.

Оптимальні обсяги коштів, що витр
а
чаються на охорону
праці, мають вибиратися, виходячи з умов забезпечення максимальної ефективності дій,
спрямованих на управління народногосподарськ
им комплексом, а в кризових умовах розвитку
держави
-
за умов з
а
безпечення мінімального зниження величини валового національного продукту
при збереженні необхідного мінімуму соціальних гарантій працівникам.



3.2. Управління охороною праці на державному рі
вні

Відповідно до Закону України

Про охорону праці

управління охороною праці на
державн
о
му рівні здійснює створена при Кабінеті Міністрів Національна Рада з питань безпеки
життєдіяльн
о
сті, що розробляє і пров
о
дить заходи зі створення цілісної системи дер
жавного
управління охороною життя людей на виробництві і профілактики побутового травматизму,
організовує й забезпечує кон
т
роль за виконанням законодавчих актів, координує діяльність
центральних і місцевих органів вик
о
навчої влади у сфері охорони життя люд
ей. Очолює Національну
Раду з питань безпеки життєдіял
ь
ності перший віце
-
прем'єр
-
міністр України.
Рішення Національної
Ради та її бюро, прийняті в межах їхньої компетенції, обов'язкові для центральних і місцевих органів

державної виконавчої влади, підприєм
ств, організацій та гром
а
дян.


Загальнодержавні завдання та функції управління охороною праці покладені на ряд
структу
р
них органів Кабінету Міністрів.
Держгірпромна
г
ляд
є урядовим органом державного
управління, що діє в складі Кабінету Міністрів.
Основними
завданнями Держгірпромнагляду є: 1)
комплексне упра
в
ління охороною праці на державному рівні; 2) реалізація державної політики у
сфері ох
о
рони праці та виробничої безпеки, державний нагляд за дотриманням вимог законодавчих
та інших нормати
в
но
-
правових акт
ів, що стосуються безпеки, гігієни праці виробничого середовища,
а також за проведе
н
ням робіт, пов'язаних із геологічним вивченням надр, їх охороною,
використанням і переробкою м
і
неральної сировини; 3) проведення експертизи проектної
документації та видача
дозволів на введе
н
ня в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств,
об'єктів і засобів виробництва підв
и
щеної небезпеки.


3.3. Структура органів управління охороною праці у
металургійній
галузі

Структура органів управління охороною праці
у

металургі
йній
галузі промисловості
встановлюєт
ь
ся положенням про систему управління охор
о
ною праці міністерства, концерну,
корпорації та іншого об'єднання підприємств, утвореного за галузевим принципом, що узгоджується
з Держгірпромнагл
я
дом.
Організаційна структура
органів управління охороною праці залежить від
специфіки галуз
і
промисловості, структури галузевих органів управління, існуючих традицій,
зв'язків, що складалися в роботі, та сформованих відносин між керівними структурами.


У центральному апараті міністер
ства створюється служба охорони праці, яка підпо
-
рядков
у
ється першому заступнику міністра, керівникові концерну, корпорації та інших об'єднань
підпр
и
ємств. Служба охорони праці виконує такі основні функції: 1) р
о
зробляє ефективну цілісну

12

систему управління
охороною праці; 2)
проводить оперативно
-
методичне керівництво
всією роботою з ох
о
рони праці в галузі; 3) організовує забезпечення підприємств та об'єднань галузі
правилами, станда
р
тами, положеннями, інструкціями й іншими нормативними документами з
охорони
праці; 4) орган
і
зовує облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань та ав
а
рій у
галузі, а також збитку від цих подій.
Служба охорони праці комплектується, як правило, фахівцями
н
а
ступного профілю:

інженерами відповідної спеціальності; фахівцями
з питань гігієни праці;
юристами, що спеціалізуються на питаннях законодавс
т
ва про охорону праці. При службах охорони
праці можуть створюватися лабораторії, які контролюють наявність на робочих місцях шкідливих
виробничих факторів.


3.
4
. Організація управ
ління охороною праці на підприємстві

Згідно з Законом
України
"Про охорону праці" роботодавець зобов'язаний створювати у
ко
ж
ному структурному підрозділі та на роб
о
чому місці умови праці відповідно до вимог норма
-
тивних актів, а також забезпечувати дотриман
ня прав працівників, гарантованих законодавством про
ох
о
рону праці.
Із цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи упра
в
ління
охороною праці на підприємстві, для чого: 1) створює відповідні служби і призначає посадових осіб,
які вир
і
шують кон
кретні п
и
тання охорони праці, затверджує посадові інструкції про їхні обов'язки,
права і відповідальність за виконання покладених на них функцій; 2) розробляє за участі профспілок
і реал
і
зує комплексні заходи для дотримання встановлених нормативів з охорон
и праці, впроваджує
пр
о
гресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва,
вимо
-
ги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо; 3) забезпечує усунення причин, що
викликають нещасні випадки, професійні за
хворювання, контролює виконання профілактичних з
а
хо
-
дів, визначених комісіями на основі підсумків розслідування цих причин; 4) організовує пров
е
дення
аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відпо
-
відність нормат
ивним актам з охорони праці в порядку й у терміни, встановлювані законодавством,
вживає на основі цих підсумків заходів для усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я
виробн
и
чих факторів; 5) розробляє і затверджує положення, інстру
к
ції, інші нормативні
акти про
охорону праці, що діють у межах підприємства і встановлюють правила виконання робіт та
поведінки праці
в
ників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних
майданчиках, роб
о
чих місцях відповідно до державних міжгалузевих і гал
узевих нормативних актів з
охорони праці, забе
з
печує безкоштовно працівників нормативними актами з охорони праці; 6)
здійснює постійний кон
т
роль за дотриманням працівниками технологічних процесів, правил роботи
на машинах, уста
т
куванні та з іншими засобами
виробництва, за використанням засобів
колективного й індивідуального захи
с
ту, виконанням робіт з ох
о
рони праці; 7) організовує
пропаганду безпечних методів праці.

Служба охорони праці входить до структури підприємства, організації або установи як одна з
основних виробничо
-
технічних служб. Ліквідація цієї служби допускається лише у випадку ліквідації
самого підприємства.


Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю і
зал
е
жно від кількості працівників може функціонувати як самостійний с
труктурний підрозділ або у
в
и
гляді одного співробітника, у тому числі й за с
у
місництвом. Комплектується служба фахівцями,
що мають в
и
щу освіту і стаж роботи за профілем цього виробництва не менше трьох років.

При створенні служби охорони праці враховують с
феру діяльності підприємства і кількість
працівників. На підприємствах із кількістю працівників 50 осіб і більше, роботодавець створює
сл
у
жбу охорони праці.
На підприємстві з кількістю працівників менше 50 осіб функції служби
охор
о
ни праці можуть виконуват
и в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На
підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для вик
о
нання функцій служби охорони праці
можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.
Сл
ужба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти
служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і
спеціалістів основних виробничо
-
технічних служб. Роботодавець несе безпосередню

відповідальність за порушення вимог законодавства.
Організаційна структура системи управлі
н
ня
охороною праці на хімічних підприємствах (СУОПП) формується на основі діючої на цьому
підпр
и
ємстві структури управління виробництвом і підпорядковується усім вла
стивим їй принципам
упра
в
ління. Координація робіт у галузі охорони праці здійснюється шляхом розподілу обов'язків і
поря
д
ком взаємодії осіб, структурних підро
з
ділів і служб, що беруть участь у реалізації задач

13

СУОПП, а також прийняття ними рішень і їх
реал
ізацію. До таких рішень належать накази,
розпорядження, вк
а
зівки, інструкції.


3
.
5. Основні завдання і функції системи управління

охороною праці
на


Металургійних
підприємс
т
вах

До основних завдань управління охороною праці на
металургійних
підприємствах
відносять:
1) ві
д
працювання заходів, що стосуються державної політики з охорони праці на регіональному і
галуз
е
вому рівнях; 2) підготовка, прийняття і реалізація заходів із забезпечення безпечних умов
праці, утримання у належному стані обладнання, споруд,
інженерних мереж; організація і
проведення н
а
вчання працівників охороні праці та проведення проф
е
сійного відбору; облік, аналіз і
оцінка стану умов безпеки праці; забезп
е
чення страхування працівників від нещасних випадків на
виробництві та від профзахворю
вань; 3) організаційно
-
методичне керівництво на регіональн
о
му і
галузевому рівнях; 4) стимулювання інтеграції управління охороною праці в єдину систему
загального управління орг
а
нізацією виробництва; 5) широке впр
о
вадження позитивного досвіду у
галузь охор
они праці.

Основні функції СУОП на
металургійних
підприємствах, пов'язані з її функціонуванням,
передб
а
чають: планування робіт; розробку, прийняття і ск
а
сування нормативних актів; професійний
відбір; навчання з питань охорони праці; регламентацію процесу п
раці; атестацію робочих місць
щодо умов праці; паспортизацію об'єктів; реєстрацію та облік; експертизу; ліцензування і
сертифікацію; забе
з
печення безпеки устаткування, процесів, буд
і
вель, споруд і територій;
забезпечення санітарно
-
гігієнічних умов праці, с
анітарно
-
побутового, лікувально
-
профілактичного і
медичного обслугов
у
вання; узгодження і видача дозволів; попередження про виникнення
небезпечних ситуацій; розслід
у
вання та облік нещасних випадків; розслідування та облік хронічних
професійних захворювань;
ро
з
слідування та облік аварій; фінансування робіт з охорони праці;
стимулювання охорони праці; проп
а
ганда і виховання безпечної поведінки; контроль та
інспектування; наукове забезпечення; міжнаро
д
не співробітництво.


3.5.1
Планування робіт

Планування
робіт
здійснюється на державному, галузевому, регіональному рівнях і на рівні
підприємств. На державному рівні розроблено кілька програм, спрямованих на поліпшення стану
охорони праці в Україні, зокрема такі національні та державні програми:
1)
поліпшення стану

безп
е
ки, гігієни праці і виробни
-
чого середовища;
2)
навчання і підвищення рівня знань працівників,
нас
е
лення України з питань охорони праці;
3)
вивільнення жінок з виробництв, пов'язаних із важкою
працею, шкідливими умовами, та обмеження використання пра
ці жінок у нічний час;
4)
створення і
розвиток виробництва засобів індивідуального з
а
хисту працівників і відповідної наукової бази для
такого виро
б
ництва.


На підставі цих програм розробляються галузеві, відомчі, регіональні та цільові програми.

Крім того,
на рівні держави чи регіонів розробляються програми оперативних дій зі зменшення
нег
а
тивних наслідків надзвичайних ситуацій, що виникають ун
а
слідок аварій на виробничих
об'єктах.

На хімічних підприємствах планування робіт здійснюється на всіх рівнях упра
вління з
урах
у
ванням перспектив розвитку підприємств, результатів аналізу випадків травматизму в галузі,
проф
е
сійних захворювань та ав
а
рій в галузі, матеріалів атестації робочих місць, паспортизації
об'єктів та інших показників, що характеризують стан охор
они праці на галузевих пі
д
приємствах.

Комплексні довгострокові плани поліпшення умов праці та виробн
и
чого середовища
металургійних
підприємств передбачають: впровадження безпечної техніки і технологій;
застосування ефе
к
тивних інженерно
-
технічних засобів, щ
о забезпечують досягне
н
ня встановлених
нормативів охорони праці; проведення реконструкції санітарно
-
побутових приміщень; заходи щодо
заміни шк
і
дливих хімічних речовин і матеріалів менш шкідливими чи усунення безпосереднього
контакту працівників із ними; за
ходи організаційного характеру (вдосконалення системи навчання,
впровадження раціональних режимів праці й відпочинку, стимулювання безпечних методів праці та
інші). На підставі довгостр
о
кових планів розробляються річні й квартальні плани, які є складовою
ч
астиною колективного дог
о
вору. Крім комплексних планів на підприємствах можуть склад
а
тися
плани
-
графіки: організаційно
-
профілактичної і контрольно
-
ревізійної роботи; проведення атестації

14

робочих місць; перевірок, ре
г
ламентованих
нормативними актами; обстеж
ень структурних
підрозділів, галузевих об'єктів; перев
і
рок знань з охорони праці; роботи комісій.


3.5.2. Розробка, прийняття і скасування державних нормативних актів

Державні нормативно
-
правові акти про охорону праці (ДНПАОП)

це правила, стандарти,
норм
и, положення, інстру
к
ції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов

язкових
для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНПАОП можуть бути
мі
ж
гал
у
зевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативно
-
правовий акт
про охорону праці

це ДНПАОП
загал
ь
нодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації
н
а
родного господарства України незалежно від їх відомчої (гал
у
зевої) належності та форм власності.

Державний галузевий норматив
но
-
правовий акт про охорону праці

це ДНПАОП, дія якого
поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що відн
о
сяться
до певної галузі.

Ця галузь діяльності СУОП регулюється законами і спеціальними положеннями. Нові з
а
кони
розробляє й приймає Верховна Рада України, а державні міжгалузеві та галузеві нормативні а
к
ти
-

органи державного нагляду й управління охор
о
ною праці.

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на
основі ДНПАОП
і затвердж
у
ють власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону
праці, що діють в межах підприємства, установи, організації. Відповідно до Рекомендацій
Держгір
п
ромнагляду щодо застосування “Порядку опрацювання і затвердження вл
а
сником
нор
мативно
-
правових актів про охорону праці, що діють на підприємстві”, затвердженого наказом №
132 від 12.12.1993 року.

Перелік чинних державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів наведено у реєстрі
Державних нормативних актів з охорони праці
.
Нині п
роводиться робота з перебудови чинної
норм
а
тивно
-
правової бази з урахуванням сучасних умов, вимог законодавства, міжнародних і
європейських норм. Відчувається недостатність довідково
-
методичних матеріалів з питань охорони
праці для
окремих сучасних галузев
их об’єктів.


3.5.3. Професійний добір

Для навчання роботи на складних, відповідальних і небезпечних ділянках
металургійних

підпр
и
ємств проводиться професійний відбір осіб на основі об'єктивної оцінки психофізіологічних
пока
з
ників кандидатів. Існує офіці
й
ний перелік робіт, де потрібен професійний відбір. На підставі
цього переліку робіт складаються переліки професій, для яких є необхідним професі
й
ний добір.

У деяких галузевих правилах безпеки існують вимоги щодо кваліфікації, стажу роботи, віку,
освітньог
о рівня (роботи з виб
у
ховими речовинами) тощо.



3.5.4. Навчання з питань охорони праці

Навчання та інструктаж працівників
металургійної
галузі з питань охорони праці є складовою
ча
с
тиною системи управління охороною праці в галузі.
Ці заходи проводяться із
:
1)
студентами
на
в
чально
-
виховних закладів
, що стажируються на галузевих під
п
риємствах
;
2)
працівниками в
процесі їхньої трудової діяльності.
Навчання та інструктаж працівників з охорони праці на
підприємстві пр
о
водиться відповідно до

Типового положення
про порядок проведення, навчання та
перевірки знань з питань ох
о
рони праці

НПАОП 0.00
-
4.12
-
05 (Наказ Держпромгірнагляду №15 від
26.10.2005).

Усі працівники при прийомі на роботу та під час роботи проходять на підприємстві навчання,
а також інструктаж з о
хорони праці, надання першої допомоги потерпілим унаслідок нещасних
вип
а
дків, опіків та отруєнь хімічними речовинами, про правила поведінки при виникненні хімічних
ав
а
рій. Працівники, що виконують роботи з підвищеною небезпекою чи працюють там, де є
необхі
д
ність у професійному від
-
борі, проходять попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з
питань ох
о
рони праці в терміни, встановлені відповідними галузевими нормативними актами про
охорону праці, але не рідше одного разу на рік. Результати перевірки зна
нь працівників з охорони
праці оф
о
рмлюються протоколом. Організація навчання і перевірки знань з охорони праці на

15

галузевих пі
д
приємствах покладається на
працівників відділу к
а
дрів або іншої служби
роботи з персоналом.

Враховуючи сучасні соціально
-
економіч
ні умови і реальні потреби, актуальними в СУОП
х
і
мічних підприємств є забезпеченість служби охор
о
ни праці підприємств кваліфікованими
фахівцями з відповідною професійною орієнтацією. Реалізація цієї функції покладена на вищі
навчальні з
а
клади Міністерства
освіти і науки, молоді та спорту України, Держгірпромнагляд та
Наці
о
нальний науково
-
дослідний інститут охорони праці.



3.5.5.
Регламентація процесу праці

Загальні вимоги до режиму праці та відпочинку встановлені працеох
о
ронним законодавством,
а на підприє
мстві



правилами внутрішнього трудового розкладу. Існує ряд робіт, де ті чи інші
о
б
меження зумовлені шкідливими і небезпечними факторами трудового процесу, які з погляду
безпеки є визначальними в питаннях організації праці.
Так, нормативними актами регла
мент
у
ється
загальна тривалість безупинного впливу шкідливих факторів чи роботи протягом зміни, наприклад,
при вібр
а
ційному навантаженні, час безупинного перебування в кесонах, тривалість виконання
звичайних ав
а
рійно
-
рятувальних робіт, робіт в умовах високо
ї чи низької температури тощо, при
високих концен
т
раціях хімічних речовин в повітрі робочої зони, при роботі з радіоакти
в
ними
речовинами та інші. Існують регламентації щодо праці неповнолітніх, обов'язкового зупинення робіт
при неспри
я
тливих умовах (низька
температура, велика шви
д
кість руху повітря, снігопад, шторм,
гроза).

Виконання регламентованих робіт здійснюється із функціонуванням нарядної системи, за
д
о
помогою якої визначаються і доводяться до виконавців види й обсяги робіт, терміни виконання,
сп
о
соб
и і засоби. Для їх в
и
конання, узгоджуються дії всіх служб, дільниць, бригад, груп та окремих
осіб за умови обов'язкового проведення заходів щодо забезпечення безпечних і без
а
варійних умов
праці.
Ці заходи відображаються в письмовому завданні (наряді, наряд
і
-
допуску).


3.5.6. Атестація робочих місць щодо умов праці, паспортиз
а
ція об'єктів

Основна мета атестації робочих місць полягає в регулюванні відносин між керівником і
пр
а
цівником у частині реалізації прав на здоров'я і безпечні умови праці, пільгове пенс
ійне
забезпече
н
ня, пільг і компенсацій за р
о
боту в несприятливих умовах. Атестація здійснюється на
робочих місцях підприємства, де існують шкідливі й небезпечні виробничі фактори. На
металургійних
підприємствах ате
с
тація робочих місць обов’язкова.


3.5.7.
Реєстрація та облік

Реєстрація та облік інформації з питань охорони праці здійснюється з метою збереження
і
н
формації, надання їй законної сили, одержання нео
б
хідних даних для контролю, а також правових,
організаційних та управлінських дій. Ця функція викон
уєт
ь
ся на всіх рівнях управління.

На державному рівні реєстрації й обліку підлягають: законодавчі та державні нормативно
-
правові акти (реєстр ДНПАОП); підприємства; небезпечні фактори виробничого середовища;
експе
р
тні висновки; розпорядження органів держав
ного нагляду; об'єкти газового комплексу;
котельні; трубопроводи для пари і гарячої води; підйомні споруди; склади вибухових матеріалів;
транспортні засоби загального користування і технологічні транспортні засоби, що не підлягають
експлуатації по вулично
-
дорожній мережі; номерні знаки; технічні паспорти; нещасні випадки;
професійні та інфе
к
ційні захворювання; отруєння; аварії; пожежі; дорожньо
-
транспортні пригоди та
ін.

На рівні підприємств проводиться реєстрація й облік умов і безпеки праці, навчання, інс
тру
к
тажів,
нормативно
-
правових актів підприємства з питань охорони праці, нещасних випадків, проф
е
сійних
захворювань, аварій, розпоряджень органів нагляду і контролю, медичних оглядів, видачі спецодягу,
спецвзуття, з
а
собів індивідуального захисту.


3.5.8.
Експертиза

Експертиза

-
вид науково
-
практичної діяльності спеціально уповноважених державних
орг
а
нів, експертних формувань, об'єднань громадян, яка спрямована на підготовку експертного
в
и
сновку про відповідність об'єкта, запланованої чи існуючої господарсь
кої й іншої діяльності
нормам і вим
о
гам законодавства з питань охорони праці.

Об'єктами експертизи можуть бути: 1) проекти законодавчих і норм
а
тивно
-
правових актів; 2)
проектна документація на засоби виробництва і споживання (техніка, технологія, речовини
,

16

матері
а
ли, сировина, продукція, транспортні
засоби, технічні ре
г
ламенти, інвестиційні
програми, науково
-
технічна і методична документація, що стосується здоров'я працівників); 3)
проекти, що стосуються планування, забудови населених пунктів, поже
ж
ної без
пеки; 4) діючі
об'єкти, комплекси і системи; 5) умови праці; 6) матеріально
-
технічна база і програмно
-
методичне
забезпечення навчальних закл
а
дів, у яких здійснюється навчання пос
а
дових осіб з питань охорони
праці.

Суб'єктами експертизи можуть бути: усі пер
ераховані раніше органи державного управління з
нагляду і контролю в галузі охорони праці; експертно
-
технічні центри Держгірпромнагляду;
експе
р
тні підрозділи органів державної санітарно
-
епідеміологічної служби; Державна експертиза
умов пр
а
ці Міні
с
терства п
раці та соціальної політики; інші установи, організації, підприємства,
юридичні та фізичні особи, у тому числі й іноземні; громадські організації та об'єднання в порядку,
встановлен
о
му чинним законода
в
ством.


3.5.9. Ліцензування і сертифікація

Ця функція
спрямована на обмеження діяльності, пов'язаної з потенційною небезпекою для
здоров'я і життя працівників, шляхом видачі ліце
н
зії (дозволу) чи сертифіката (посвідчення), що є
документами, які підтве
р
джують відповідність діяльності (засобів) вимогам безпеки.


До видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, належать: 1) виробництво, переробка і
ре
а
лізація продуктів харчування, предметів гігієни і санітарії, засобів індивідуального захисту,
вибух
о
вих речовин, зброї; 2) роботи з біологічними агентами, хімічними
і радіоактивними
речовинами, джерелами іонізуючих та електромагнітних випромінювань; 3) виробництво
протипожежної техніки, протипожежного устаткування; 4) використання надр; 5) ввезення на
територію України небезпечних відходів та інші. Порядок одержання
таких сертифікатів
визначається Кабінетом Міністрів України.


Контрольні питання до розділу 3

1.

Що розуміють під системою управління охороною праці?

2.

Що є основними структурними елементами системи управління охор
о
ною праці?

3.

Охарактеризуйте систему управління
охороною праці в галузі.

4.

Як здійснюється управління охороною праці на державному рівні?

5.

Яка структура органів управління охороною праці в галузі?

6.

Як здійснюється організація управління охороною праці на підприємс
т
ві?

7.

Які основні завдання і функції системи
управління охороною праці на
металургійних

підприємствах?

8.

Як здійснюється планування робіт на підприємствах?

9.

Державні нормативно
-
правові акти про охорону праці.

10.

Як здійснюється професійний добір на підприємствах?

11.
Регламентація процесу праці
. Ліценз
ування та сертифікація.



Розділ
4.

Травматизм та професійні захворювання в галузі.

Розслідування нещасних випадків


4.1 Розслідування та облік виробничого травматизму

Для обґрунтованої розробки заходів щодо профілактики в
и
робничого травматизму
в галузі
важливим є своєчасне і правил
ь
не виявлення його причин. Порядок розслідування й оформлення
виробничого травматизму залежить від його класифікації. У ко
ж
ному випадку діє офіційно
затверджене положення.

Класифікація виробничого травматизму
здійснюється відпо
відно до
ДСТУ 2293
-
00.ССБП
“Охорона праці. Терміни та визначення” [27]
, яке
дає чітке визначення поняття “виробничий
травм
а
тизм” і пов'язаних із ним термінів і понять.


Виробничий травматизм

-
явище, що характеризується сукупністю виробничих травм.

Виробн
ича травма

-
травма, отримана працівником на виробництві й викликана
недотриманням вимог безпеки праці.


17

До травматизму на виробництві належать:

нещасні випадки;

професійні захворювання;

професійні отруєння.

Нещасний випадок на виробництві

-
це обмежений у
часі або раптовий вплив на працівника
небезпечного фактора вироб
-
ничого середовища чи середовища приміщення, який відбувся в процесі
виконання ним трудових обов'язків чи завдань керівника робіт і, внаслідок якого, заподіяна шкода
його здоров'ю або настала
смерть. У результаті нещасного випадку виникають травми. Травма
-

ушкодження тканин і органів людини з порушеннями їхньої цілісності та функцій, викликане дією
факторів зовнішнього середовища.

Залежно від характеру ушкоджень
травми класифікуються
на: 1)
механічні (забиття,
переломи, порізи тощо); 2) термічні (опіки, обмороження, сонячні удари); 3) хімічні (гострі отруєння
,
опіки кислотами, лугами); 4) електричні (електричні удари, елек
-
тричні травми); 5) променеві (опіки,
ушкодження тканин, крово
-
творних
органів); 6) нервово
-
психічні (переляк, шок); 7) комбі
-
новані.

До
професійних захворювань
належать ті, що виникають у результаті професійної діяльності
захворілих і зумовлюються винятково чи переважно впливом шкідливих речовин і певних видів
робіт та інших
факторів, що пов'язані з роботою (перелік профз
а
хворювань затверджується
Кабінетом Міністрів України).

Виробничі (професійні) отруєння
так само, як і професійні захворювання, відбуваються під
впливом шкідливих, у першу чергу, хімічних виробничих факторів.
Професійні отруєння є ч
а
сткою
професійних захворювань, які бувають хронічними (при тривалому впливі невеликих кількостей
шкідливих речовин) і гострими. До
гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь

належать випадки, що сталися після одн
о
разового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу
н
е
безпечних факторів, шкідливих речовин. Гострі професійні з
а
хворювання спричиняються дією
хімічних речовин, іонізуючого та неіонізуючого випромінювання, значним фізичним навант
а
женням
та перенапру
женням окремих органів і систем людини. До них належать також інфекційні,
паразитарні, алергійні захв
о
рювання тощо.
Гострі професійні отруєння спричиняються в о
с
новному
шкідливими речовинами гостроспрямованої дії. Гострі отруєння відносять до нещасних випа
дків.

За
важкістю наслідків

нещасні випадки поділяються
на такі групи: 1) дрібний травматизм
(без втрати працездатності, який становить 70
-
80% усіх нещасних випадків); 2) легкі випадки (втрата
працездатності до трьох днів, тобто з тимчасовою втратою працез
датності); 3) тривалі (втрата
працездатності від 4 днів до 4 місяців); 4) нещасні випадки з важкими наслідками (повна чи часткова
втрата працездатності, тобто повна чи часткова інвалідність); 5) групові (що сталися одночасно з
двома і більше працівниками н
езалежно від тяжкості тілесних ушкоджень); 6) смертельні.

За
типами відповідальності нещасні випадки бувають
такими: 1) з вини роботодавця; 2) з
вини потерпілого; 3) з вини іншого підприємства або працівника іншого підприємства; 4) з вини
сторонньої особи;
5) у результаті стихійних лих (страхові, виплата допомоги потерпілому з першого
дня непрацездатності); 6) змішані.
Залежно від типу відповідальності визначається сума виплат (сума
відшкодування збитку).


За
місцем і часом події
(за зв'язком із виконанням
трудових обов'язків) нещасні випадки
можна розділити на дві групи: нещасні випадки невиробничого і виробничого характеру.

Відповідно до статті 22 закону України “Про охорону праці” роботодавець (власник) має
організувати розслідування та пров
е
сти облік не
щасних випадків, професійних захворювань і аварій
на виробництві. З 1 грудня 2011 року розслідування здійснюється відповідно до “Порядку
проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій
на виробництві”, що затв
ерджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 30
листопада 2011 р
о
ку.


4.2 Спеціальне розслідування нещасних випадків

Спеціальному розслідуванню підлягають
[30]:

1) нещасні випадки зі смертельним наслідком; 2) групові нещасні випадки, які ста
лися
одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їхнього здоров'я; 3)
випадки смерті на підприємстві; 4) випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових
обов'язків; 5) нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому ч
ислі з можливою інвалідністю.

Спеціальне розслідування нещасних випадків, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з
можливою інвалідністю потерпілого, проводиться за рішенням Держгірпромнагляду або його
територіальних органів залежно від характеру і сту
пеня тяжкості тр
а
вми.


18

Віднесення нещасних випадків до таких,
що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з
можливою інвалідністю потерпілого, здійснюється відповідно до

Класифікатора розподілу травм за
ступенем тяжкості, затвердженого МОЗ.

Про груповий неща
сний випадок, нещасний випадок із смертельним наслідком, нещасний
випадок, що спричинив тяжкі наслідки, випадок смерті або зникнення працівника під час виконання
трудових (посадових) обов'язків роботодавець зобов'язаний протягом однієї години повідомити з
використанням засобів зв'язку та протягом трьох годин подати на паперовому носії повідомлення: 1)
територіальному органові Держгірпромнагляду за місцезнаходженням підприємства; 2) органові
прокуратури за місцем настання нещасного випадку; 3) ФСС за місцезн
аходженням підприємства; 4)
органові управління підприємства (у разі його відсутності
-
місцевій держадміністрації); 5) закладові
державної санітарно
-
епідеміологічної служби, який здійснює санітарно
-
епідеміологічний нагляд за
підприємством (у разі виявленн
я гострих професійних захворювань чи отруєнь); 6) первинній
організації профспілки незалежно від членства потерпілого в профспілці (у разі наявності на
підприємстві кількох профспілок
-
профспілці, членом якої є потерпілий, а у разі відсутності
профспілки
-
уповноваженій найманими працівниками особі з питань охорони праці); 7) органові
галузевої профспілки вищого рівня, а у разі його відсутності
-
територіальному профоб'єднанню за
місцем настання нещасного випадку; 8) органові з питань захисту населення і т
ериторій від
надзв
и
чайних ситуацій за місцем настання нещасного випадку (у разі необхідності).

Спеціальне розслідування нещасного випадку проводиться комісією із спеціального
розслідування нещасного випадку (спеціальна комісія), утвореною територіальним ор
ганом Держгір
-
п
ромнагляду за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання нещасного випадку, у разі,
коли нещасний випадок стався з фізичною особою
-
підприємцем чи особою, що забезпечує себе
роботою самостійно, або внаслідок дорожньо
-
транспортної
пригоди (події) за погодженням з
органами, представники яких входять до її складу.

До складу спеціальної комісії входять: 1) посадова особа територіального органу
Держгірпромнагляду (голова комісії); 2) представник ФСС за місцезнаходженням підприємства аб
о
за місцем настання нещасного випадку в разі, коли нещасний випадок стався з фізичною особою
-

підприємцем чи особою, що забезпечує себе роботою самостійно, або внаслідок дорожньо
-
транспортної пригоди; 3) представник органу управління підприємства або міс
цевої
держадміністрації у разі, коли зазначений орган відсутній або нещасний випадок стався з фізичною
особою
-
підприємцем чи особою, що забезпечує с
е
бе роботою самостійно, або внаслідок дорожньо
-
транспортної пригоди; 4) представник роботодавця або робото
давець (у виняткових випадках); 5)
представник первинної організації профспілки незалежно від членства потерпілого в профспілці (у
разі наявності на підприємстві кількох профспілок
-
представник профспілки, членом якої є
потерпілий, а у разі відсутності пр
офспілки
-
уповноважена найманими працівниками особа з питань
охорони праці); 6) представник профспілкового органу вищого рівня або територіального
профоб'єднання за місцем настання нещасного випадку; 7) представник закладу державної санітарно
-
епідеміологі
чної служби, який здійснює санітарно
-
епідеміологічний нагляд за підприємством, або
такого з
а
кладу за місцем настання нещасного випадку, якщо він стався з фізичною особою
-

підприємцем чи особою, що забезпечує себе роботою самостійно, у разі розслідування в
ипа
д
ку
гострого професійного захворювання чи отруєння; 8) представник Держсільгоспінспекції у разі, коли
нещасний випадок стався під час експлуатації зареєстрованих в ній сільськогосподарських машин
(тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарс
ьких, дорожньо
-
будівельних і
меліоративних машин, тракторних причепів, обладнання тваринницьких ферм, посівних та
збиральних машин).

Потерпілий, члени його сім'ї або уповноважена особа, яка представляє його інтереси, не
входять до складу спеціальної комісі
ї, але мають право брати участь у засіданнях спеціальної комісії,
висловлювати свої пропозиції, додавати до матеріалів розслідування документи, що стосуються
нещасного випадку, викладати особисту думку щодо обставин і причин нещасного випадку та
одержувати
від голови спеціальної комісії інформацію про хід проведення розслідування.

Голова спеціальної комісії зобов'язаний письмово поінформувати потерпілого, членів його
сім'ї або уповноважену особу, яка представляє його інтереси, про їх права і запросити до сп
івпраці.

Факт перебування потерпілого у трудових відносинах з р
о
ботодавцем, якщо відповідні
документи не оформлені роботода
в
цем, але потерпілий фактично допущений до роботи,

19

підтверджується в установленому порядку
Держпраці на запит голови спеціальної комі
сії
або у судовому порядку.

Роботодавець зобов'язаний створити належні умови (надати приміщення, засоби зв'язку,
автотранспорт тощо) і сприяти роботі спеціальної комісії з метою своєчасного і об'єктивного
спеціального розслідування нещасного випадку.

Спеці
альне розслідування нещасного випадку проводиться пр
о
тягом 10 робочих днів. У разі
потреби зазначений строк може бути продовжений орг
а
ном, який утворив спеціальну комісію.

Спеціальна комісія зобов'язана:

1) обстежити місце, де стався нещасний випадок, одер
жати письмові чи усні пояснення від
роботодавця і його представників, посадових осіб, працівників підприємства, потерпілого (якщо це
можливо), опитати осіб
-
свідків нещасного випадку та осіб, причетних до нещасного випадку;

2) визначити відповідність умов
праці та її безпеки вимогам з
а
конодавства про охорону праці;

3) визначити необхідність проведення лабораторних досліджень, випроб
у
вань, технічних
розрахунків, експертизи для встановлення причини нещасн
о
го випадку і розроблення плану заходів
щодо запобіган
ня подібним неща
с
ним випадкам;

4) вивчити первинну медичну документацію (журнал реєстрації травматологічного пункту
лікувально
-
профілактич
-
ного закладу, звернення потерпілого до медичного пункту або медико
-
санітарної частини підприємства, амбулато
р
ну картк
у та історію хвороби, документацію відділу
кадрів, відділу (служби) охорони праці тощо);

5) з'ясувати обставини і причини настання нещасного в
и
падку;

6) визначити, пов'язаний чи не пов'язаний нещасний вип
а
док з виробни
ц
твом;

7) установити осіб, які допусти
ли порушення вимог закон
о
давства про ох
о
рону праці, а також
розробити план заходів щодо запобігання подібним н
е
щасним випадкам;

8) зустрітися з потерпілим (якщо це можливо) або членами його сім'ї чи уповноваженою
особою, яка представляє його інтереси, щодо
роз'яснення їх прав у зв'язку з настанням неща
с
ного
випа
д
ку.

За рішенням спеціальної комісії у разі необхідності проведення лабораторних досліджень,
випробувань, технічних розрахунків, експертизи, у тому числі судово
-
медичної експертизи, для
встановлення
причин нещасного випадку і розроблення плану заходів щодо запобігання подібним
нещасним випадкам органом, який утворив спеціальну комісію, утворюється експертна комісія із
залученням до її роботи спеціалістів науково
-
дослідних, проектно
-
конструкторських, е
кспертних та
інших організацій, органів виконавчої влади, а також незалежних експертів.

Підприємство відшкодовує витрати, пов'язані з діяльністю експертної комісії та залучених до
її роботи експертів.

Порядок утворення та роботи експертної комісії визначає
ться відповідно до законодавства.

Після ознайомлення з необхідними матеріалами, обстеже
н
ня місця, де стався нещасний
випадок, та проведення лаборато
р
них досліджень, випробувань, технічних розрахунків, експертизи
експертна комісія складає висновок, в якому
стисло викладає о
б
ставини, зазначає причини
нещасного випадку, допущені пор
у
шення вимог нормативно
-
правових актів з охорони праці, а т
а
кож
заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам.

Під час спеціального розслідування роботодавець зобов'язаний:

1)
зробити за рішенням спеціальної комісії фотознімки місця, де стався нещасний випадок,
пошкоджених об'єктів, уста
т
кування, інструментів, а також надати спеціальній комісії технічну
документацію та інші необхідні матеріали;

2) створити належні умови для робо
ти спеціальної комісії (забезпечити приміщенням,
засобами зв'язку, оргтехнікою, авт
о
транспортом, канцелярс
ь
ким приладдям);

3) організувати у разі проведення розслідування випадків гострого професійного
захворювання (отруєння) медичне обст
е
же
н
ня інших праці
вників відповідної дільниці підприємства;

4) забезпечити проведення необхідних лабораторних досліджень, випробувань, технічних
розрахунків, експертизи т
о
що;

5) організувати друкування, тиражування і оформлення в необхідній кількості матеріалів
спеціального
розслідування;

6) організувати доставку тіла загиблого працівника, його ідентифікацію та відшкодувати
пов'язані з цим витрати.


20

Роботодавець, працівником якого є
потерпілий, компенсує ви
т
рати, пов'язані з
діяльністю спеціальної комісії та залучених до її р
оботи експертів, інших спеціалістів.
Відшкодування витрат, пов'язаних з відрядженням працівників, які є членами спеціальної комісії або
залучені до її роботи, здійснюється роботодавцем у розмірах, передбачених нормами відшкодування
витрат на відрядження за
рахунок валових витрат шляхом переказу відповідної суми на реєстраційні
рахунки бюджетних установ в органах Державної казначейської служби та поточні рахунки суб'єктів
господ
а
рювання у банківських установах України.

За результатами спеціального розслідува
ння складаються акти за формою Н
-
5 і Н
-
1 (у разі,
коли нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з в
и
робництвом), картка за формою П
-
5 (у разі
виявлення гострого професійного захворювання
чи
отруєння) стосовно кожного потерпілого, а також
оформляються
інші матеріали спеціального розслідування, зазначені у
“Порядку проведення
розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і ав
а
рій на
виробництві”
.

Кількість примірників актів за формою Н
-
5 і Н
-
1, карток за формою П
-
5 визначаєть
ся залежно
від кількості потерпілих та органів, яким вони надсилаються
.
Акти за формою Н
-
5 і Н
-
1
підписуються головою і всіма членами спеціальної комісії протягом п'яти днів після оформлення
матеріалів спеціального розслідування. У разі незгоди із змістом
акта (актів) член спеціальної комісії
підписує його (їх) з відміткою про наявність окремої ду
м
ки, яку викладає письмово. Окрема думка
додається до акта за формою Н
-
5 і є його невід'ємною частиною.

На вимогу потерпілого або членів його сім'ї чи уповноважено
ї особи, яка представляє його
інтереси, голова спеціальної комісії зобов'язаний ознайомити їх з матеріалами спеціального
розслідування.

Керівник органу, який утворив спеціальну комісію, повинен розглянути і затвердити
примірники актів за формою Н
-
5 і Н
-
1 п
ротягом доби після надходження матеріалів спеціального
розслідування.

До матеріалів спеціального розслідування належать:

-

копія рішення Кабінету Міністрів України про утворення спеціальної комісії з розслідування
групового нещасного випадку (аварії з наяв
ністю потерпілих), якщо таке рішення приймалося;

-

копія наказу органу Держгірпромнагляду або Держатомр
е
гулювання про утворення
спеціальної комісії;

-

примірник акта за формою Н
-
5;

-

примірник акта за формою Н
-
1 (у разі, коли нещасний в
и
падок визнано таким
, що пов'язаний
з виробництвом), примірник картки за формою П
-
5 (у разі виявлення гострого професійного
з
а
хворювання
чи
отруєння) стосовно кожного потерпілого;

-

протокол огляду місця, де стався нещасний випадок;

-

ескіз місця, де стався нещасний випадок,
необхідні плани, схеми, фотознімки такого місця,
пошкоджених об'єктів, устатк
у
вання, інструментів тощо;

-

висновок експертної комісії у разі її утворення та висновок експертизи (науково
-
технічної,
медичної тощо), якщо вона пр
о
водилася;

-

медичний висновок
про причини смерті або характер і ступінь тяжкості травми потерпілого
відповідно

до

Класифіка
-
тора розподілу травм за ступенем тяжкості, з
а
твердженого МОЗ, а також
про стан алкогольного, токсичного чи наркотичного сп'яніння потерпілого;

-

інформація про пр
оходження потерпілим первинного та періодичного м
е
дичного огляду;

-

висновок лікувально
-
профілактичного закладу про вст
а
новлення гострого професійного
захворювання
чи
отруєння;

-

результати додаткових санітарно
-
гігієнічних досліджень факторів виробничого с
ередовища і
трудового процесу, провед
е
них установами, організаціями, лабораторіями, яким надано пр
а
во
проводити такі дослідження (у разі їх пр
о
ведення);

-

протоколи рішень спеціальної комісії про розподіл функцій між членами комісії та про
утворення експер
тної комісії;

-

протоколи опитування та пояснювальні записки потерпілих, свідків нещасного випадку та
інших осіб, причетних до нещасного випадку, згідно з дода
т
ком 13;

-

копії документів про проходження потерпілим навчання та інструктажів з питань охорони
праці;


21

-

витяги із законів та інших нормативно
-
правових актів з питань охорони праці, вимоги
яких порушені;

-

копії приписів, розпоряджень, протоколів про адміністративні правопорушення, що
стосуються нещасного в
и
падку, виданих роботодавцеві посадовими осо
бами органів де
р
жавного
нагляду за охороною праці до настання нещасного в
и
падку і під час його розслідування;

-

протокол зустрічі членів спеціальної комісії з членами сім'ї потерпілого чи уповноваженою
особою, яка представляє їх інтереси;

-

довідка про мат
еріальну шкоду, заподіяну внаслідок настання нещасного випадку, та
надання потерпілому чи членам його сім'ї матеріальної допомоги.


4.3

Звітність та інформація про нещасні випадки


Роботодавець на підставі актів за формою Н
-
5 і Н
-
1 подає державну статистич
ну звітність про
потерпілих за формою, з
а
твердженою Держстатом, та несе відповідальність за її достовірність.

Роботодавець зобов'язаний провести аналіз причин настання нещасних випадків за
підсумками кварталу, півріччя і року та розробити і виконати план з
аходів щодо запобігання
подібним нещасним випадкам.

Органи управління підприємств, місцеві держадміністрації зобов'язані на підставі актів за
формою Н
-
5 і Н
-
1 провести аналіз обставин і причин настання нещасних випадків за підсумками
півріччя і року, довес
ти його р
е
зультати до відома підприємств, що належать до сфери їх управління,
а також розробити і викон
а
ти план заходів щодо запобігання подібним нещасним випа
д
кам.

Органи державного управління охороною праці, органи державного нагляду за охороною
праці, в
иконавча дирекція
ФСС
та її робочі органи, профспілки перевіряють відповідно до
компетенції ефективність роботи з профілактики нещасних випадків і вживають заходів до усунення
виявлених порушень згідно з законодавством.

Облік ведуть:
1)
підприємства та їх
органи управління
-
усіх нещасних випадків;
2)
робочі
органи виконавчої дирекції Ф
СС

-
страхових н
е
щасних випадків;
3)
органи державного пожежного
нагляду
-
осіб, які постраждали під час пожежі;
4)
заклади державної санітарно
-
епідеміологічної
служби та роб
очі органи виконавчої дирекції Ф
СС

-
облік осіб, які постраждали від гострих
професійних захворювань (отруєнь);
5)
Держгірпромнагляд, інші центральні органи виконавчої
влади, місцеві держадміністрації
-
оперативний облік нещасних випадків, які підлягають
с
пеціальному розслідуванню.

Збирання статистичних даних та розроблення форм державної статистичної звітності про осіб,
які постраждали внаслідок нещасних випадків на підприємствах, здійснюють о
р
гани державної
статистики.


4.4
Порядок розслідування обставин
і причин


вини
к
нення професійних захворювань


Після отримання повідомлення за формою П
-
3 протягом трьох днів головний державний
санітарний лікар Автономної Республіки Крим, області або міста утворює комісію з проведення
розслідування причин виникнення
професійного захворювання, до складу якої входять представник
закладу державної санітарно
-
епідеміологічної служби, який здійснює санітарно
-
епідеміоло
-
гічний
нагляд за підприємством (голова комісії), представники лікувально
-
профілактичного закладу,
роботода
вця, первинної організації відповідної профспілки або уповноважена н
а
йманими
працівниками особа з питань охорони праці (у разі, коли профспілка на підприємстві відсутня),
вищого органу профспілки, робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходжен
ням
підприємства, а також у разі потреби представники інших органів.

Зазначені заклади, органи та організації протягом однієї доби з моменту одержання
повідомлення за формою П
-
3 повинні надіслати закладові державної санітарно
-
епідеміологічної
служби письмо
ву інформацію про прізвище, ім'я, по батькові та посаду представника
(представників), який пропонується до складу комісії з розслідування.

У разі ліквідації підприємства без правонаступника до скл
а
ду комісії з розслідування входить
представник місцевої дер
жадміністрації за місцем реєстрації підприємства, шкідливі виробничі
фактори на якому призвели до професійного захвор
ю
вання.


22

Розслідування випадку професійного
захворювання пров
о
диться протягом десяти
робочих днів після утворення комісії з розслідування.

Я
кщо з об'єктивних причин розслідування не може бути проведене у зазначений строк, він
може бути продовжений керівником закладу, що утв
о
рив комісію, але не більш як на один місяць.
Копія відповідного наказу надсилається всім членам комісії з розслідування.

У розслідуванні причин виникнення професійного захвор
ю
вання інфекційної та паразитарної
етіології обов'язково беруть участь фахівці з епідеміології та паразитології закладу державної
санітарно
-
епідеміологічної служби, який здійснює санітарно
-
епідеміологічн
ий нагляд за
підприємством.

Розслідування причин виникнення двох та більше професійних захворювань, на які страждає
одна особа, пров
о
диться у міру встановлення професійного характеру таких захв
о
рювань за
наявності повідомлення за формою П
-
3. В акті розслід
ування зазначається, чи було раніше у такої
особи виявл
е
но професійне захворювання, діагноз, рік його виявлення, а т
а
кож усі супутні
захворювання загального профілю.

Роботодавець зобов'язаний
у

в
становлений для проведення розслідування строк подати комісії

з розслідування:

1) відомості про професійні обов'язки працівника;

2) документи і матеріали, які характеризують умови праці на робочому місці (дільниці, цеху);

3) необхідні результати експертизи, лабораторних досліджень для пр
о
ведення оцінки умов
праці;

4
) матеріали, що підтверджують проведення інструктажів з охорони праці;

5) копії документів, що підтверджують видачу працівникові засобів індивідуального захисту;

6) приписи або інші документи, які раніше видані закладами державної санітарно
-
епідеміологічно
ї служби і стосуються дан
о
го професійного захв
о
рювання;

7) результати медичних оглядів працівника (працівників);

8) інші матеріали.

Роботодавець повинен забезпечити комісію з розслідування приміщенням, транспортними
засобами і засобами зв'язку, організуват
и друкування, тиражування і оформлення в необхідній
кількості матеріалів розслідування, у тому числі акта розслідування хронічного професійного
з
а
хворювання.

Комісія з розслідування зобов'язана:

1) розробити програму розслідування причин виникнення
професі
йного з
а
хворювання;

2) розподілити функції між членами комісії;

3) розглянути пита
н
ня
щодо необхідності залучення до її роботи експертів;

4) прове
с
ти розслідування обставин і причин
виникнення професійного з
а
хворювання;

5) скласти акт розслідування хронічн
ого професій
-
ного
з
а
хворювання.

Комісія з розслідування проводить оцінку умов праці працівника за матеріалами раніше
проведеної атестації робочих місць, результатів обстежень і досліджень, проведених відповідними
закладами державної санітарно
-
епідеміологіч
ної служби або санітарними лабораторіями,

атестованими МОЗ
у

в
становленому порядку, вивчає приписи органів державного нагляду за
охороною праці, подання посадових осіб робочих органів виконавчої дирекції Ф
СС
і представників
профспілок, інструкції з охоро
ни праці працівників, заключні акти періодичних медичних оглядів,
накази та розпорядження адміністрації підприємства про порушення працівником вимог правил та
інструкцій з охорони праці, строків проходження періодичних медичних оглядів, картки обліку
індив
ідуальних доз опромінення на робочому місці джерелами радіаційного випромінювання,
одержує письмові пояснення пос
а
дових осіб, інших працівників з питань, пов'язаних з
розслідуванням причин виникнення професійного захворювання, а у разі потреби вимагає
пров
едення додаткових досліджень на робочому місці та бере участь у них, вивчає первинну медичну
документацію щодо хворого.

Розслідування причин виникнення професійних захвор
ю
вань у працівників, направлених на
роботу за межі підприємства, проводиться комісією
з розслідування, головою якої є предста
в
ник
закладу державної санітарно
-
епідеміологічної служби, що здійснює державний санітарно
-
епідеміологічний нагляд за підприємством, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до
виникнення професійного захворювання.
Підприємство, де в
и
явлено професійне захворювання,
повинно повідомити про це підприємство, працівником якого є хворий, та робочий орган виконавчої
дирекції Ф
СС
.


23

У роботі комісії з розслідування такого
випадку обов'язково беруть участь представники
підприє
мства, працівником якого є хворий, первинної організації відповідної профспілки або
уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці (у разі, коли профспілка на
підприємстві відсутня), представник вищого профспілкового органу, робочого орга
ну виконавчої
дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства.

За результатами розслідування комісія складає акт пров
е
дення розслідування пр
и
чин
виникнення хронічного професій
-
ного захворювання за формою П
-
4
.
Акт за формою П
-
4 є
док
у
ментом, в якому зазна
чаються основні умови, обставини і прич
и
ни виникнення професійного
захворювання, заходи щодо запобігання розвитку професійного захворювання та забезпече
н
ня
нормалізації умов праці, а також встановлюються особи, які не виконали відповідні вимоги
законодавст
ва про охорону праці і про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
н
а
селення.

Акт за формою П
-
4 разом з матеріалами розслідування зберігається на підприємстві, в закладі
державної санітарно
-
епідеміологічної служби та р
о
бочому органі виконавчо
ї дирекції Ф
СС
протягом
45 років, а в інших організаціях
-
не менше стр
о
ку, передбаченого для вжиття визначених у ньому
профілактичних заходів.



4
.5 Причини виробничого травматизму


Для аналізу і профілактики травматизму важливе значення має класифікація
причин. При
цьому необхідно враховувати ко
м
плекс факторів, що визначають безпечні та нешкідливі умови праці
на виробництві.


При встановленні причин нещасного випадку зазначаються і кодуються три групи причин
відповідно до класифікатора [34]:

І
-

технічні
:
конструктивні недоліки, недосконалість, не
-
достатня надійність засобів
виробництва; конструктивні недо
-
ліки, недосконалість, недостатня надійність транспортних засо
-
бів;
неякісна розробка або відсутність проектної документації на будівництво, реконструкці
ю
виробничих об'єктів, будівель, спо
-
руд, обладнання тощо; неякісне виконання будівельних робіт; не
-
досконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу; незадовільний технічний
стан виробничих об'єктів, бу
-
динків, споруд, території, засобі
в виробництва, транспортних засобів;
незадовільний стан виробничого середовища (неспри
-
ятливі метеорологічні умови, підвищена
концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони; наявність шкідливих опромінень
(випромінювань); незадовільна освітленість,
підвищений рівень шуму і вібрації та ін.);

II

-

організаційні
(що залежать від рівня організації праці на виробництві та діяльності самої
людини): незадовільне функ
-
ціонування, недосконалість або відсутність системи управління
охороною праці; недоліки пі
д час навчання безпечним прийомам праці (відсутність або неякісне
проведення інструктажу, допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці);
неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці або їх відсутність; відсутність у
поса
дових інструкціях функціональ
-
них обов'язків з питань охорони праці; порушення режиму праці
та відпочинку; відсутність або неякісне проведення медичного обстеження (професійного відбору);
невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченіст
ь ними; виконання робіт із
відключеними, несправними засобами колективного захисту, системами сигналізації, вентиляції,
освітлення тощо; залучення до роботи працівників не за спеціальністю (профе
-
сією); порушення
технологічного процесу; порушення вимог без
пеки під час експлуатації транспортних засобів;
порушення правил дорожнього руху; незастосування засобів колективного захисту (за їх наявності);
незастосування засобів індивідуального захисту (за їх наявності); порушення трудової і виробничої
дисципліни (н
евиконання посадових обов'язків, невиконання вимог інструкцій з охорони праці);

III

-

психофізіологічні
(пов'язані з несприятливою особи
-
вістю людського фактора,
невідповідністю анатомо
-
фізіологічних і психологічних особливостей організму людини умовам
пр
аці): алкогольне, наркотичне сп'яніння, токсикологічне отруєння; неза
-
довільні фізичні дані або
стан здоров'я; незадовільний психологічний клімат у колективі; травмування внаслідок проти
-
правних дій інших осіб, інші причини.


24

Також існують ще
соціальні пр
ичини,
зумовлені станом особистості в певний момент,
якостями особистості:

недостатня ефективність норм трудового права; побутові умови; рівень д
о
ходу
в родині; рівень освіти; належність до
певного
соціальн
ого

класу
.


При розгляді нещасного випадку зазнача
ється основна при
-
чина
й
супутня.
Найчастіше
психофізіологічним факторам приді
-
ляється другорядна (супутня) роль, незважаючи на те, що, як
свідчить міжнародна статистика, через вину людини відбувається близько 90% нещасних випадків.
Це пояснюється недоскон
алістю об'єктивних методів оцінки впливу цих причин на виникнення
нещасного випадку.


При з'ясуванні причин професійного захворювання зазнача
-
ються виробничі фактори, які
призвели до захворювання: запиленість повітря робочої зони (концентрація пилу); зага
зованість
повітря робочої зони шкідливими речовинами (концентрація ре
-
човин та їхня гранично допустима
концентрація); підвищені та знижені температури повітря робочої зони, температура поверхні
устаткування, матеріалів; рівень шуму, загальної та локальної
вібрації; рівень інфразвукового
коливання, ультразвуку; рівень електромагнітного випромінювання; рівень вологості та швид
-
кості
руху повітря; рівень іонізуючого випромінювання; рівень фізичного перевантаження; інші виробничі
фактори за гігієні
ч
ною класифік
ацією праці.

Аналіз виробничого травматизму за такою класифікацією дає змогу вирішувати задачі
профілактики нещасних випадків і професійних захворювань у тісному взаємозв'язку з іншими
задачами управління і виробництва.


4
.6 Методи аналізу виробничого тра
вматизму


Аналіз виробничого травматизму проводиться з метою встановлення закономірностей
виникнення травм на виробництві та розробки ефективних профілактичних заходів.


У процесі аналізу травматизму мають бути з'ясовані при
-
чини нещасних випадків і розроб
лені
заходи щодо їх поперед
-
ження.


Для аналізу виробничого травматизму застосовують чотири основних методи: статистичний,
монографічний, економічний, метод фізичного і математичного моделювання [36].

Статистичний метод
ґрунтується на вивченні причин тра
-
в
матизму за документами, що
реєструють нещасні випадки (акти за формою Н
-
1, листки тимчасової непрацездатності), за певний
період часу (квартал, півріччя, рік); у випадку професійних захворювань аналізуються дані карт
обліку професійних захворювань за формо
ю П
-
5, які складаються на підставі актів розслі
-
дування
випадків профзахворювань.

Цей метод створює можли
-
вість визначити порівняльну динаміку
травматизму за окремими галузями, підприємствами, цехами, ділянками одного підпри
-
ємства і
виявити закономірності
чи ділянки зниження або підвищення рівня травматизму. Для оцінки рівнів
травматизму користуються відносними показниками (коефіцієнтами) частоти, важкості і втрат.


За коефіцієнт частоти травматизму Кч береться кількість нещасних випадків, що припадають
на
тисячу працівників за певний період:

1000
.


Р
Т
К
Т
Ч
,




(4.1)

д
е: Т
-
число нещасних випадків за звітний період (за винятком важких та смертельних); Р
-

середньооблікова кількість працівни
-
ків за той же період.


Коефіцієнт важкості травматизму К
т характеризує середня кількість днів непрацездатності,
що припадають на один неща
с
ний випадок:

Т
Д
К
ВТ

,





(4.2)

д
е: Д
-
сумарна кількість днів непрацездатності за всіма неща
с
ними випадками за звітний
період.

За коефіцієнт втрат Кв (показ
ник загального травматизму) береться кількість людино
-
діб
непрацездатності, що припадають на 1000 працівників. У ці показники не включаються групові та
смертельні нещасні випадки:

1000
.




Р
Д
К
К
К
ВТ
Т
Ч
В




(4.3).


25

Зміна коефіцієнтів частоти, важкості й
втр
ат протягом ряду періодів характеризує
динаміку промислового травматизму й ефективність заходів щодо попередження травматизму.

При поглибленому статистичному аналізі травматизму, крім виявлення причин травматизму,
робиться також аналіз нещасних випадків з
а джерелами і характером впливу на організм; за вид
а
ми
робіт чи виробничими операціями; за характером травм; аналізуються відомості про потерпілих
(професія, стаж, стать, вік), дані про час події (місяць, година робочого дня, зміна). О
т
римана
інформація ор
ієнтує дослідників щодо небезпеки виробничої обстановки та питань розробки
індивідуальних з
а
хисних засобів, дає змогу вжити попереджувальні заходи.

До різновидів статистичного аналізу відносять груповий і топографічний.

Груповий метод
аналізу травматизму
ґрунтується на повторюваності нещасних випадків
незалежно від тяжкості у
ш
коджень. Наявний матеріал розслідування розподіляється за гр
у
пами з
метою виявлення найчастіше повторюваних випадків (о
д
накових за обставинами). Нещасні випадки
групуються за окр
е
мими
однорідними ознаками: видом робіт, обладнанням, ква
-
ліфікацією,
спеціальністю, віком потерпілого, причинами нещас
-
них випадків тощо.


Топографічний метод
полягає у вивченні причин нещасних випадків щодо місця їх
виникнення; ці місця систематично нано
-
сять
ся умовними знаками на плани ділянки, цеху,
підприємства. Метод дає наочне уявлення про місця зосередження травматизму, які потребують
відповідних профілактичних заходів. Статистичні методи дослідження дають загальну картину стану
травматизму, установлюють
його динаміку, виявляють певні залежності, але при цьому не
вивчаються поглиблено умови, в яких стався н
е
щасний випадок.

Монографічний метод
включає детальне дослідження всьо
-
го комплексу умов, у яких стався
нещасний випадок: процеси, ус
-
таткування, матер
іали, захисні засоби, умови виробничої обстановки
та ін. У результаті дослідження виявляються не тільки причини нещасних випадків, а й приховані
(потенційні) небезпечні та шкідливі фактори, що можуть призвести до травматизму.

Економічний метод
полягає у ви
значенні економічного збитку від виробничого травматизму,
а також в оцінці ефектив
-
ності витрат, що спрямовані на попередження нещасних випадків, з метою
оптимального розподілу коштів на заходи щодо охорони праці.

Метод фізичного і математичного моделюван
ня
застосовується на складних зразках техніки.


Поряд із традиційними методами аналізу травматизму мож
-
на відзначити деякі нові напрямки,
характерні для дослідження умов безпеки праці та попередження травматизму: 1) комплекс методів
математичної статистики
(методи дисперсійного і кореляційного аналізу); 2) метод наукового
прогнозування безпеки праці (служить для ймовірнісної оцінки динаміки травматизму, передбачення
утворення несприятливих факторів у нових виробництвах чи технологіях і розробки для них
відп
овідних вимог техніки безпеки); 3) розробка автоматизованих систем оперативного обліку і
попередження травматизму, що мають стати однією з ланок автоматизованої системи управління
охороною праці; 4) розробка методик комплексної оцінки безпеки технологічни
х процесів та
устаткування на стадії їх проектування, виготовлення й експлуатації; 5) ергономічний метод, що
ґрунтується на комплексному вивченні ергономічних зв’язків з урахуванням функціональних
можливостей людини у процесі праці; 6) детер
-
міністичні мет
оди, які створюють можливість
виявити об'єктив
-
ний закономірний взаємозв'язок умов праці й існуючу зумовлю
-
ність випадків
травматизму (метод мережного моделювання

застосовується при аналізі випадків травматизму, що
стали результатом дії кількох факторів
; методи спостережень; метод експертних оцінок

дає змогу
дійти висновків на підставі уза
-
галіненого досвіду та інтуїції фахівців, що займаються питаннями
охорони праці).

Прогнозування травматизму на підприємстві здійснюється звичайно з використанням
ста
тистичних даних щодо К
Ч.Т.
, К
В.Т
, К
в
за кілька років роботи, це створює можливість
екстраполювати криву, що описує застосування зазначених показників, на найближчий календарний
період. Прогнозування травматизму і професійних захворювань, а також динаміки з
міни умов праці є
однією з основ створення систем управління (менеджменту) охороною праці на підприємствах галузі.


4
.
7

Заходи та засоби попередження травматизму

та професійних захворювань

Більшість нещасних випадків в металургійній галузі трапляються ч
ерез незадовільну
організацію виконання робіт (15,0
-
16,0%); порушення трудової та виконавчої дисципліни (11,0
-
12,0%); порушення технологічного процесу (10,0
-
11,0%); недоліки в навчанні безпечним методам

26

праці (8,0
-
9,0%); незадовільне утримання і
недоліки в
організації робочих місць (6,0
-
7,0%);
порушення вимог безпеки при експлуатації транспортних засобів та незастосування засобів
індивідуального захисту (4,0
-
5,0%); незадовільний технічний стан будівель, споруд, території
(близько 4%).

Найчастіше травмування
металургів відбувається через ураження їх предметами і деталями,
що рухаються та обертаються (22,0
-
23,0%); падіння потерпілих з висоти (17,0
-
18,0%); внаслідок
падіння, обвалів предметів або матеріалів (15,0
-
17,0%); дії високих температур (6,0
-
7,0%); дорож
ньо

транспортні пригоди (4,0
-
5,0%); ушкодження в результаті контакту з отруйними речовинами (3,0
-
4,0%); ураження електричним струмом (3,0
-
5,0%).

При розробці заходів по боротьбі з виробничим травматизмом основні причини виникнення
травм на металургійних
підприємствах можливо об’єднати у наступні групи.

1. Несправність обладнання

станків, машин, транспортних засобів. Раптова зупинка,
розрив трансмісій та інші наслідки, що призводять до травм, можуть спостерігатися у випадках
нерегулярного профілактичного
ремонту, підвищення ступеню зношеності деталей, несвоєчасного
змащування частин, що труться та інше. Попередження виникнення цих причин потребує постійної
уваги спеціалістів по охороні праці, начальників цехів, майстрів, які несуть пряму відповідальність
за
створення безпечних умов праці.

2. Порушення нормального ходу технологічного процесу, нераціональні способи роботи.
При порушеннях передбачених інструкціями по дозуванню де

яких компонентів суміші, черги їх
змішування, регулювання тиску і температури
в обладнанні можливі викиди агресивних і нагрітих
рідин, бурні газо

і паровиділення, вспінювання, що нерідко приводить до хімічних і термічних
травм, появи умов для розвитку гострих отруєнь. Для усунення цієї групи причин велику роль
відіграє наявність чі
тко викладених інструкцій, розташованих на видних місцях, регулярна перевірка
знань робітників змісту цих інструкцій, контроль за їх дотриманням, наявність засобів аварійної
сигналізації, запобіжних пристроїв.

До нераціональних способів роботи відносяться
недостатня механізація виробничих
процесів, особливо завантажувально

розвантажувальних робіт при транспортуванні, наявність
ручної праці. Заміна застарілого обладнання на комплексно

механізоване устаткування зменшує
травматизм у 2 і більше разів. Цьому
ж сприяє застосування кранів, тельферних підйомників,
транспортерів, елеваторів, які дозволяють усунути небезпеку і роблять значно більш безпечнішою
працю при переміщенні вантажів по висоті та горизонталі. Недостатню узгодженість при сумісній
роботі, напр
иклад кранівника і робітників, що знаходяться знизу, також можна віднести до
нераціональних способів роботи.

3. Несправність ручного інструменту

несвоєчасне його затощування, погане кріплення
рукояток, дефекти в них і таке інше. Необхідна періодична пере
вірка стану ручного інструменту,
зношеного інструменту і маючого вказані дефекти, роз’яснювальна робота, інструктаж робітників,
особливо осіб з невеликим стажем роботи.

4. Відсутність і недосконалість запобіжних пристроїв. Небезпечні частини машин (ріжучі
частини, трансмісії) повинні бути надійно огороджені, що важливо передбачити при їх
конструюванні. На верстатах сучасної конструкції огородження є їх невід’ємною частиною, і при їх
зніманні, як правило, неможливо включення верстатів. На більш небезпечному
обладнані
передбачена неможливість включення обладнання однією рукою при утриманні деталей другою, що
виключає можливість травмування кисті руки.

5. Недостатня навченість працюючих безпечним методам роботи. При оформленні на роботу
обов’язковим є вступний
інструктаж з охорони праці. З часом проводиться регулярна повторна
перевірка знань, які доповнюються та розширюються. Це стосується не тільки осіб з невеликим
стажем, але і досвідчених робітників, особливо при переході з однієї роботи на іншу. Проходження
інструктажів повинно фіксуватись в спеціальних журналах. Для навчання робітників повинні
застосовуватись лекції, бесіди, доповіді з включенням місцевих матеріалів і прикладів. Цій же меті
відповідають добре оформлені кабінети охорони праці, виставки, плака
ти, показ кінофільмів.

До санітарно

просвітлювальної роботи повинні залучатися не тільки інженерно

технічні
робітники, але і лікарі здравпунктів, санітарні інспектори, помічники санітар
-
них лікарів, активісти
серед робітників.

При аналізі причин травма
тизму слід мати на увазі і такі випадки, коли робітники, що
пройшли інструктаж, не дотримуються встановлених правил охорони праці.


27

6. Захаращеність робочого місця і
проходів. При невідповідності площ робочих
приміщень виробничій потужності, недостатній пло
щі складів для готової та ніпівгото
-
вої продукції,
несвоєчасному транспортуванні виробів від місць виготовлення, вузьких проходах і проїздах
виникають умови, при яких зростає небезпечність травматизму. Тому при проектуванні
реконструкції підприємств повин
ні бути передбачені необхідні площі і приміщення для складування
заготовок і готових виробів, сучасні види внутрішньо
-
цехового і заводського транспорту, відповідні
організаційні заходи, що виключають небезпечність травматизму.

7. Незадовільний санітарний
стан робочих приміщень і території підприємства, а також
загальних умов праці. До цієї групи причин відносяться: слизька, нерівна підлога в приміщеннях,
ями, вибоїни на внутрішньозаводських дорогах, низькі рівні освітленості через недостатню
потужність осв
ітлювальних установок, забруднення скла, ламп, арматури брудом і кіптявою,
підвищений рівень запиленості і загазованості, що погіршує видимість і негативно впливає на
самопочуття працюючих, висока інтенсивність шуму, яка притупляє увагу, послаблює роль зву
кової
та світлової сигналізації та інше. Однією з частих причин травм є перевтома працюючих, коли не
тільки погіршується увага, але і порушується координація рухів. В таких випадках травми нерідко
виникають в останні часи зміни та при виконанні позазмінних
робіт.

Все перелічене підтверджує, що оздоровлення виробничого середовища і боротьба з
втомленням працюючих

це напрямок профілактики не тільки професійних захворювань, але і
травматизму.

Розробка заходів щодо попередження нещасних випадків

головна мет
а теоретичних та
практичних робіт в галузі охорони праці.

Для забезпечення безпеки праці застосовуються індивідуальні та колективні з
а
соби захисту.

Засоби індивідуального захисту видаються робітникам індивідуально. Вони забезпечують
захист органів людини
від дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів.

Засоби колективного захисту виключають вплив на працюючих небезпечних виробничих
факторів, що зумовлені рухом або переміщенням матеріальних тіл.

До засобів колективного захисту відносять насамперед ого
роджувальні пристрої рухомих
частин і різальних інструментів.

Огороджувальні пристрої рухомих частин можуть бути постійними, наглухо закріпленими,
знімними, відкидними, висувними, пересувними або з дверцятами. Це залежить від особливостей
огороджувального
органа чи вузла, особливостей його експлуатації, місця у верстаті. Часто
використовуються знімні огороджувальні пристрої, котрі постійно закривають пасову, зубчасту,
ланцюгову чи іншу передачу. Вони можуть бути у вигляді кожухів, козирків, планок, бар`єрів
,
екранів. За способом виготовлення вони поділяються на суцільні, не суцільні, комбіновані.

Огороджувальні засоби різальних інструментів можуть огороджувати їх неробочу частину,
тільки робочу їх частину або ту та іншу. Здебільшого огородження виконують й
інші функції, проте
їх основна функція

огородження небезпечної для робітників зони.

Огородження можуть наглухо закривати інструмент чи обладнання (неробочу його
частину), періодично переміщатися рукою працівника, бути кінематично пов’язаними і
автомати
чними. Вони не повинні бути громіздкими, не створювати незручностей незручностей у
роботі, не знижувати продуктивності праці та якості обробки, але повинні бути технологічними,
міцними і не обмежувати видимості робочої зони, легко зніматися та встановлюват
ися і входити до
комплекту верстата. Огородження блокується пусковим пристроєм.

Запобіжні засоби використовуються для ліквідації небезпечного виробничого фактора у
джерелі його утворення. За характером дії вони поділяються на блокувальні та обмежувальні.
Блокувальні пристрої за конструктивним виконанням поділяють на муфти, штифти, клапани,
шпонки, мембрани, пружини, сильфони, шайби.

Блокувальні пристрої призначені для вимкнення або запобігання можливості увімкнення
джерла небезпеки при знятому або відкрит
ому огороджувальному пристрої. Найбільш поширені в
металургії електричні блокування, принцип роботи яких полягає у автоматичному відключенні
електричного живлення або неможливості увімкнення устаткування та обладнання при знятому або
відкинутому огородженн
і. Електромеханічне блокування застосовується на дверцятах електрошаф,
що закривають електророподілювальні пристрої, на дверцятах і

люках, які ведуть у небезпечні зони.

Гальмівні пристрої призначені для сповільнення або зупинки виробничого устаткування пі
д
час виникнення небезпечної виробничої ситуації. За конструктивним виконанням гальмівні пристрої

28

поділяються на колодкові, стрічкові, дискові; за
формою

на конічні та клинові. За способом
спрацювання вони мажуть бути ручними, автоматичними і напівавтома
тичними. За принципом дії
гальмівні пристрої поділяються на механічні, електромагнітні, пневматичні, гідравлічні та
комбіновані. Гальмівні пристрої використовуються для швидкої зупинки валів, шпинделів після
виключення обладнання.

Пристрої автоматичного ко
нтролю та сигналізації призначені для контролю передавання та
відтворення інформації (кольорової, звукової, світлової) з метою привернення уваги працюючих та
прийняття ними рішень у разі можливого виникнення небезпечного виробничого фактора. За
призначення
м ці пристрої поділяються на інформаційні, попереджувальні, аварійні та відповідні. За
характером спрацювання сигналу вони бувають постійні або пульсуючі. За контрольованим
параметром сигналізація може контролювати тиск, температуру, вологість, загазованіс
ть, шум,
вібрацію, частоту обертання, початок пуску та інші парам
е
три.

Сигналізація може застосовуватися самостійно або р
а
зом з огороджувальними,
запобіжними, пусковими пристроями та пристроями керування обладнання. На виробництві надають
перевагу сигналі
зації, яка сигналізує, попереджує та автоматично усуває небезпеку. Світлова,
звукова та світлозвукова сигналізація подається під час групового обслуговування агрегатів,
багатоповерхового розташування устаткування, перед пуском для попередження працюючих пр
о
необхідність вживання заходів безпеки чи уваги.

Пристрої дистанційного керування призначені для управління технологічними процесами
або виробничим устаткуванням за межами небезпечної зони. Це найефективніші засоби безпеки.
Завдяки ним робітники повністю
виводяться з зон інтенсивного переміщення предметів праці,
шумних та гарячих дільниць і можуть навіть перебувати в іншому приміщенні. Впровадження
потокових механізованих та автоматизованих ліній необхідно супроводжувати застосуванням
систем дистанційного
керування з метою підвищення безпеки праці.

Як колективний засіб від шкідливих та небезпечних виробничих факторів також
застосовується візуальна сигналізація безпеки як важливий засіб попередження, а не ліквідації
небезпеки. Сигнальні кольори і знаки безпе
ки регламентуються ГОСТом 12.4.126
-
76. Встановлено
чотири сигнальні кольори: червоний, жовтий, зелений, синій.

Важливе значення мають розриви та габарити безпеки. Під ними розуміють ту мінімальну
відстань між об’єктами, якої необхідно додержувати для безп
ечної роботи в цій зоні. Вони
регламентуються відповідними стандартами та нормами.

Розрив додержують з метою пожежної безпеки (розриви між будівлями, спорудами,
матеріалами, які зберігаються), для безпеки дорожнього та залізничного руху, для безпечного та
зручного обслуговування технологічного обладнання.

Розриви та габарити безпеки відіграють важливу роль у попередженні виробничого
травматизму. Наприклад, при встановлені верстатів потрібно дотримуватися таких розривів: відстань
від стіни до тильної сторони
верстата має становити не менш як 0,6 м, а між тильними сторонами
верстатів

0,7 м.

Нормується ширина магістральних проїздів у цехах. Так, для проїзду електрокарів залежно від
їх вантажопідйомності ширина проїзду має бути 3

4 м, електро
-
навантажувачів
з постійними
вилами

3

5 м, вантажних автомобілів

4,5

5,5 м.

Для безпеки виконання робіт важливо додержуватися норм складання заготовок та деталей
поблизу робочих місць. Так, висота штабелю заготовок має обиратись залежно від їх стійкості та
зручнос
ті знімання, але не повинна перевищувати 1 м. Ширина проходу між штабелями має бути не
меншою між 0,8 м.

Слід зауважити, що необхідна безпека повинна забезпечуватись гігієнічним нормуванням з
встановленням гранично допустимої концентрації (ГДК) або граничн
о допустимого рівня (ГДР)
шкідливих факторів. Це досягається застосуванням ефективної загально обмінної та місцевої
вентиляції, водяного зрошування запиленого повітряного середовища.

Особливу увагу, з точки зору профілактики травматизму, слід приділяти ви
конанню вимог
при транспортуванні та зберіганні деталей, заготівок і відходів виробництва.
При виконанні
завантажувально

розвантажувальних робіт слід використовувати тару, виготовлення і експлуатація
якої регламентовано відповідними галузевими нормативни
ми документами. Тара повинна бути
розрахована на необхідну вантажопід’ємність, мати над
-
писи про максимальне допустиме
навантаження і періодично підлягати перевіркам. Кут строповки не повинен перевищувати 90
˚.


29

При встановленні та зніманні деталей
повинні з
астосовув
а
тись засоби механізації і
автоматизації. Завантаження та розва
н
таження вантажів, їх переміщення повинно здійснюватись у
від
-
повідності до затверджених галузевих нормативних документів.

Засоби індивідуального захисту застосовують в тих випадках, к
оли безпека робіт не може
бути забезпечена конструкцією обладнання, організацією виробничих процесів, архітектурно
-
планувальними рішеннями та засобами колективного захисту.

Засоби захисту шкірного покрову (спеціальний одяг та взуття) видаються робітникам
та
інженерно
-
технічним працівникам для захисту тіла від забруднення, механічних впливів, вологи,
кислот, лугів, підвищених або понижених температур, радіоактивних речовин, нафти і жирів, для
захисту від біологічних факторів. Залежно від призначення та виду
шкідливого фактора спецодяг
може бути виготовлений із гладко фарбованого полосника з просочуванням, лавсанобавовняної
тканини, сукняної напіввовняної тканини з поліпропіленом, кислотозахисного сукна, нетканого
прошивного нітронового полотна та інших матер
іалів.

Для захисту працюючих від впливу вологи застосовують спецодяг з бавовнянопаперових та
льняних тканин з водозахисним просочуванням і гумовим покриттям. Спецодяг загального
призначення, що захищає робітників від виробничого забруднення, механічних пош
коджень і
холоду, виготовляється із звичайних бавовняно
-
паперових тканин.

Засоби захисту органів дихання та слуху забезпечують ефективний захист працівників від
шкідливого впливу забруднень (пилу, газів, пари, аерозолів та ін.), які можуть бути в повітрі р
обочої
зони та від нестачі кисню.


Контрольні питання до розділу 4


1. Поясніть поняття “нещасний випадок”, “травма”, “професійні захворювання”, “гострі і
хронічні отруєння”.

2. Наведіть класифікації нещасних випадків за видами відповідальності, за важкіст
ю наслідків,
за зв'язком із виробничою діяльністю.

3. Наведіть характеристику травм.

4. Який порядок розслідування нещасних випадків?

5. Який порядок розслідування професійних захворювань?

6. Назвіть особливості спеціального розслідування.

7
. Як класифікую
ться причини виробничого травматизму?

8
. Які основні причини виробничого травматизму?

9
. Наведіть методи аналізу виробничого травматизму.

10. Назвіть основні заходи та засоби профілактики виробничого

травматизму та професійних захворювань.


Р
озділ
5
. Спеціальні розділи охорони праці в галузі професійної діяльності


у

металургійній галузі


Для характеристики умов праці працівників металургійних підприємств важливе значення має
виробничий мікроклімат
-
комплекс значень фізичних характеристик метеоролог
ічних факторів в
обмеженому просторі виробничого приміщення. До метеорологічних чинників відносяться
температура повітря, вологість, швидкість руху повітря, теплове випромінювання. Останній чинник
має найважливіше значення в металургії, так як більшість те
хнологічних процесів супроводжуються
інтенсивним тепловим випромінюванням [40].

Взагалі мікроклімат впливає на самопочуття людини, його працездатність і протікання
фізіологічних процесів, від яких залежить підтримка постійності температури тіла. Теплові в
пливи на
організм можуть стати причиною швидкого стомлення, зниження працездатності, ослаблення
опірності організму до шкідливих впливів, різних захворювань: теплового виснаження (симптоми
-

слабкість, нудота, головний біль), теплового удару (симптоми
-
за
паморочення, збудження,
тремтіння, конвульсії, марення), теплових судом (симптом
-
м'язові спазми), катаракти очей. В
умовах металургійних підприємств створенням сприятливого мікроклімату вирішується завдання
захисту працюючих від теплових впливів на орган
ізм.


30


5.1 Теплові впливи на організм і працездатність працівників

В організмі

людини безперервно протікають б
іологічні
процеси
, які
соводжу
ються
виділенням
тепла.
Головним
з цих процесів є окислення
. Поряд з теплоутворенням в результаті процесів
окислення
відбувається виділення тепла (при нейтралізації в організмі кислот і лугів, утворених
хімічних з'єднань, іонізації, розчиненні речовин).

Кількість видаленого тепла залежить від діяльності організму та виду виконуваної роботи. У
стані спокою організм людини
виробляє на добу приблизно 5800
-
7100 кДж, при легкій роботі 9600
-
11700 кДж, при роботі середньої тяжкості 13800
-
15900 кДж, при важкій роботі 15900
-
18000 кДж, при
дуже важкій роботі 18000
-
20000 кДж.

Утвор
юване
в організмі тепло підводиться до шкірного пок
риву завдяки теплопровідності
тканин і
,
головним чином
,
конвекцією з потоком крові. Система кровообігу в організмі діє як
теплообмінник. Кров, виштовхується з лівого шлуночка серця, велику частину свого тепла віддає
поверхнев
ій
частини тіла і
вже
охолоджен
а тече назад до серця. Підігрів крові відбувається
переважно в скелетних м'язах при здійсненні ними роботи
та
у внутрішніх органах (печінці та ін.)
.
При нагріванні тіла і при фізичній роботі кровоносні судини шкірного покриву розширюються,
продуктивність р
оботи серця збільшується, в результаті чого приплив крові і передача нею тепла
шкірному покриву збільшуються.

Внаслідок постійного теплообміну з навколишнім середовищем
утворене
в організмі тепло
віддається назовні. Віддача тепла відбувається: 1) провідніс
тю, 2) конвекцією, 3) випромінюванням,
4) випаровуванням поту.

Першою втратою
тепла
через її малість можна зневажити.

Втрата тепла конвекцією прямо пропорційна різниці температур шкіри і навколишнього
повітря; крім того, має значення швидкість руху повітря
, так як коефіцієнт теплопередачі зростає
пропорційно кореню квадратному з швидкості руху повітря.
При темп
е
ратури повітря вище 36°С
потік тепла буде направлений з навколишнього середовища до тіла.

Віддача тепла випромінюванням знаходиться в прямій залежно
сті від різниці температур шкіри
і граничних поверхонь навколишнього середовища, а також від коеффіціента чорноти. В умовах
гарячих цехів, при наявності теплового випромінювання, коефіцієнт чорноти шкіри (незалежно від її
кольору) дорівнює 0,95 (тобто вона
близька за властивостями до абсолютно чорного тіла.
Віддача
тепла випромінюванням може досягати 60% загальної тепловіддачі.

Одержані тілом людини проміні
знаходяться в інфрачервоній області спектру: довжини хвиль становлять 5
-
20 мкм з максимумом при
9 мк
м.


Віддача тепла випаровуванням поту залежить від вологості навколишнього середовища (чим
вище вологість, тим менше тепловіддача) і від швидкості руху повітря.

На рівень потовиділення
також
впливають мікрокліматетичні умови і тяжкість фізичної роботи (
рис
.

5
.1).

Тепловий потік
передається через одяг і підодяговий шар повітря, що надає певний вплив на теплообмін з
навколишнім середовищем.

Інтенсивність віддачі тепла пропорційна величині поверхні тіла, що приймає активну участь у
теплообміні.

Така ефективна
поверхн
я
становить 50
-
80% від геометричної поверхні тіла.
Зазвичай
вважається, що людина в спокої або при легкій роботі віддає в навколишнє середовище близько
11000 КДж
/

за добу. З них близько 44 % віддається випромінюванням, 31 %
-
конвекцією, 21 %
-

ви
паровуванням поту, близько 4 %
-
на нагрів видихаємого повітря.
Розподіл віддачі тепла за видами
її залежить від навколишніх умов.



5.2 Мікроклімат металургійних цехів

У характеристику мікроклімату металургійних цехів входять температура, вологість і
шв
идкість руху повітря, теплове випромінювання.

Температура повітря залежить від кількості явного (надлишкового) тепла, рівня різниці між
приходом тепла в приміщенні і витратою його через огорожі будівлі.

Прихід тепла складається з тепла, що віддається в п
овітря з приміщення всіма виробничими
агрегатами, остигаючим металом, людьми, сонячною радіацією (інсоляцією). Надлишки явного
тепла, що перевищують 84
кДж/(м
2

год
)
, вважаються значними, а ті, що не перевищують цю
величину
-
незначними. У

гарячих

металур
гійних цехах надлишки явного тепла набагато більше 84
кДж/(м
2

год
)
. Вологість повітря в таких цехах низька
-
близько 10 г/м
3
влітку і 2
-
3 г/м
3
взимку.


31

Швидкість руху повітря залежить від дії
вентиляційних пристроїв.

Крім первинних джерел випромінювання,
в гарячих металургійних цехах виникають розсіяні
по приміщенню вторинні джерела (внаслідок поглинання первинних інфрачервоних променів усіма
навколишніми поверхнями).

В результаті періодичності проведення гарячих операцій мікроклімат цехів нестійкий, з час
то
змінними параметрами. Можуть створюватися зони з різною температурою повітря (наприклад, в
доменних цехах). Різкі коливання температури повітря впливають на теплорегуляцію організму.

У залежності від переважного виду тепла розрізняють мікроклімат радіа
ційний, конвекційний
і змішаний (радіаційно
-
конвекційний). У гарячих металургійних цехах клімат переважно
радіаційний
.

У виробничих приміщеннях з площею підлоги на одного працюючого понад 100 м
2

встановлені норми температури, вологості і швидкості руху по
вітря (їх допускається забезпечувати
тільки на постійних робочих місцях).


Таблиця
5
.
1.
Характеристика теплових виділень
[40]


Якщо середня температура зовнішнього повітря в 13 годині самого жарко
го місяця перевищує
25°С (а для важких робіт 23°С), то допустимі температури повітря па постійних робочих місцях в
теплий період року можуть бути вище нормативних (при дотриманні нормованих значень відносної
вологості повітря) на 3°С (але не вище 31°С) в п
риміщеннях з незначними надлишками явного тепла
і на 5°С (не вище 33°С) у приміщеннях зі значними його надлишками.

Температура нагрітих поверхонь обладнання і огороджень на робочих місцях не повинна
перевищувати 45°С, а обладнання з внутрішньою температур
ою до 100°С

35°С.

На постійних робочих місцях, що характеризуються інтенсивністю опромінення 1,25
МДж/(м
2

год) і більш, встановлюють повітряні душі, які допомагають встановленню нормованих
значень температури і швидкості руху повітря.

При планово
-
по
переджувальних ремонтах теплових агрегатів особливу увагу необхідно
приділяти тепловій ізоляції та усуненню прогарів.

Робота в важких температурних умовах вимагає перерв і підмін для відпочинку, зняття
перевантаження організму. Тривалість перерв залежить
від умов роботи. Під час перерв і пауз в
роботі необхідний відпочинок у відповідних метеорологічних умовах, що полегшує відновлення
рівноваги організму. Тому мікрокліматичні умови відповідно до вимог Державних санітарних норм
мікроклімату виробничих примі
щень
[58].


5.3 Облаштування металургійних цехів


5
.
3
.1 Планування будівель та обладнання

Металургійні
цехи розміщують по можливості в одно
-
поверхових одно
-
або
двопро
льотних
будівлях. При наявності більше двох прольотів прольоти


гарячих

цехів
чергують
з “холодними”
ділянками
.

Внутрішні двори будинків П
-
і Ш
-
подібної форми розташовують паралельно або під кутом від
0 до 45° до напрямку пануючих вітрів, причому відкрита частина двору повинна бути звернена на
Розподіл тепла, %

Д
жерела тепла

Темпер
а
тура,
о
С

Конвекційне

Радіаційне

Чавунний жолоб

1300

12

88

Ківш зі сталлю

1600

8

92

До
менна піч

-
звід, стіни


-
відкриті вікна


100

400

1800

1900


32

0


68

100

Нагрівальна піч

-
звід, стіни

-
відкриті вікна


100

800

1300


42

0


58

100

Прокатний стан

1100

15

85


32

навітрян
ий
бік. Поздовжня вісь аераційного
ліхтар
я будівлі повинна складати з напр
ямком

пануючого літнього вітру кут 90
-
60° (це необхідно для нормальної роботи ліхтаря). Основні джерела
тепла розташовують безпосередньо під ліхтарем.

По периметру будівель металургійних цехів не повинно бути прибудов, що з
аважають
надходженню свіжого повітря в будівлю. Допускаються прибудови за умови, що в стінах між
прибудовами і над ними є отвори, що забезпечують потрібний повітрообмін і природне освітлення.

Теплові агрегати розміщують, як правило, біля зовнішніх стін бу
дівель і на такій відстані один
від іншого, щоб теплові потоки від них не перехрещувалися. Для охолодження матеріалів і
устаткування (металу, шлаку, ковшів, конвертору та ін.) передбачають охолоджувальні приміщення
(навіси, галереї, тунелі). Не можна допус
кати розміщення матеріалів, що охолоджуються, на шляхах
припливу свіжого повітря.


5.3.2 Загальнообмінна вентиляція

Внаслідок виділення великої кількості надлишкового тепла в основних металургійних цехах
потрібно забезпечувати значний повітрообмін, особлив
о в літній період. Так, щоб створити потрібні
метеорологічні умови у доменних цехах, доводиться вводити в будівлі до 100 т повітря на 1 т
виплавленої сталі. У сучасні металургійні цехи влітку подають десятки тисяч тонн повітря на годину.

Для видалення надл
ишків тепла використовують аерацію. Для аерації зазвичай влаштовують
отвори в поздовжніх стінах будівлі: нижній ряд (для припливу повітря в теплий період року)
-
на
рівні не більше 1,8 м; верхній ряд (для припливу повітря взимку і влітку)
-
на рівні не м
енше 4 м. На
покрівлі будинку встановлюють аераційний ліхтар. Зазначене розміщення отворів необхідно для
того, щоб збільшити повітрообмін влітку (шляхом відкривання обох рядів отворів), а взимку,
закривши нижні прорізи, зменшити його і забезпечити підігрів
повітря за рахунок тепла приміщення
перш ніж він дійде до робочих місць. Для віконних і ліхтарних палітурок передбачають легко
керовані з підлоги або робочих площадок механізовані пристосування для відкривання, установки в
необхідному положенні і закриван
ня стулок ліхтаря. Для ремонту скління вікон та ліхтарів,
очищення скла з обох сторін і виконання інших робіт використовують проходи (площадки, сходи),
спеціальні механізми і пристосування.

Ефективність аерації залежить від правильності її розрахунку, висо
ти розташування
аераційних прорізів, а також від будівельно
-
архітектурного оформлення будівлі (висоти і форми
будівлі, профілю даху) та її розташування.


5.3.3 Місцева припливна вентиляція

Місцева припливна вентиляція здійснюється у вигляді повітряних оази
сів, повітряних завіс та
повітряних душів.

Повітряний оазис призначений для створення заданих метеорологічних умов в окремих зонах
робочих приміщень з високою температурою повітря. Робочу площадку з усіх боків огороджують на
висоті 2 м і в обгороджений про
стір через повітророзподільники подають малими швидкостями (0,2
-
0,4 м/с) охолоджене повітря. Обгороджена ділянка виявляється заповненою повітрям більш низької
температури.

Повітряні завіси
створюють шляхом подачі повітря через повітророзподільники з підлог
и
знизу вгору або від стін збоку. Повітряні завіси використовують для попередження проникнення
забрудненого повітря із сусідніх відділень цеху, а також в отворах між опалювальними та
неопалюваними приміщеннями і в інших випадках.

Для попередження проникнен
ня в приміщення зовнішнього холодного повітря влаштовують
повітряно
-
теплові завіси, для чого в отвори воріт під кутом до потоку холодного зовнішнього повітря
подають струмінь підігрітого (до 70°С) повітря зі швидкістю до 12 м/с. Таким чином, на великій
в
ідстані від входу (до 20 м) створюється підвищений тиск теплого повітря.

Повітряні душі
. У гарячих цехах місцева припливна вентиляція широко використовується для
створення потоку повітря заданих кліматичних параметрів, що спрямовується на робоче місце. При

розрахунку повітряного душу встановлюють параметри, при яких на певному майданчику,
віддаленому на відому відстань від місця подачі припливного струменю повітря, в поперечному
перерізі струменя будуть створені задані температура і швидкість руху повітря,
а якщо необхідно, то
і його вологість. Розрахунок повітряних душів здійснюють на підставі теорії «затопленого»
струменя.


33

Повітряні душі можна застосовувати,
якщо немає перешкод для розповсюдження
повітряного струменя і не збільшується забруднення повітря н
а робочих майданчиках при його
перемішуванні.

На фіксовані робочі місця (в кабіни кранів, пульти керування) повітря рекомендується
подавати через повітророзподільники над головою оператора
-
при спадаючому потоці досягається
найкращий ефект обдувания.

При
виконанні ручних операцій з великою фізичною напругою, а також при великій
інтенсивності випромінювання потрібна висока швидкість обдуваючого повітря
-
приблизно 5 м/с.
Більша ніж 5 м/с швидкість руху повітря викликає неприємні відчуття (шум у вухах та ін.
)

Ширина душирующего струменя на робочому місці повинна бути 0,8
-
1,0 м (крім випадків,
коли робочі площадки великі за площею).

Охолоджувальна дія обдуваючого повітря відчувається насамперед на відкритих ділянках
тіла; крім того, охолоджується поверхня од
ягу і посилюється повітрообмін шару під одягом.
Найбільший ефект охолодження досягається при обдуванні опромінюваної ділянки тіла.

Структура струменя також впливає на ефективність обдувания. «Закручений» потік
(наприклад, створюваний осьовим вентилятором)
більш ефективний, ніж «розкручений» (наприклад,
створюваний циліндричним насадком).

Слід уникати напрямку струменя обдуваючого повітря від печі до робочого місця, так як при
цьому відбувається задування гарячого повітря і газів на працюючого.

Застосовують
повітряні душі стаціонарні та пересувні.

Стаціонарні повітряні душі являють собою загальний повітровід з припливними (душуючими)
насадками, які направляють струмінь повітря на робочі місця. Зміна кута нахилу припливних
струменів по вертикалі (для регулюван
ня параметрів повітря на робочих ділянках) досягається
поворотом насадки (припливна кругла насадка) або направляючих лопаток в насадці (припливний
прямокутний насадок). Найпоширеніші конструкції насадків
-
патрубок Батурина, лопатки Прандтля
та ін.

Висоту
розташування приточного насадка, кут нахилу струменя, горизонтальну відстань від
насадка до початку обдуваємої ділянки та інші параметри установки визначають розрахунковим
шляхом.

Повітряні душі влаштовують із забором зовнішнього повітря або з рециркуляціє
ю (повної або
часткової) повітря приміщення.

Установка стаціонарних повітряних душів може виявитися скрутною через громіздкість
системи повітропроводів, необхідності їх теплоізоляції, великої витрати енергії на подачу повітря та

ін.

Пересувні повітряні душ
і складаються з вентилятора, двигуна і різних пристосувань
(підставки, огородження вентилятората та ін.). У них використовують зовнішнє повітря або повітря
приміщень.

Установки місцевої подачі припливного повітря подають повітря в обсязі до 5000 м
3
/ч на
ок
ремі робочі місця або обмежені робочі майданчики. Установки зосередженої подачі направляють
великі об'єми повітря (до 40 000 м
3
/ч і більше) на робочу ділянку, на якій знаходяться кілька людей.


5.4 Обладнання і технологічний процес


5.4.1 Механізація і авт
оматизація

У металургійних цехах механізація трудомістких робіт має особливе значення, так як в цих
умовах важка фізична праця підсилює порушення нормального теплового стану організму. Існують
рішення по механізації більшості робіт та операцій металургійно
го виробництва. Однак деякі
операції (наприклад, розкриття отвору випуску сталі) ще не механізовані; недостатньо механізовані
прибирання шлаку із шлаковниць, таврування гарячого металу і ряд інших.

Транспорт рідкого металу найбільш важко піддається механі
зації. В даний час при
застосуванні залізничного транспорту і ковшів метал піддається неодноразовим переливкам, що
вимагає використання вантажопідйомних засобів і значних витрат енергії. Ці процеси потребують
наявність складного транспортного господарства,
яке вимагає великих капітальних і експлуатаційних
витрат. На транспортних операціях в металургійному виробництві зайнято велике число працівників.
Всі ці роботи мають високий рівень ризику та пов'язані з небезпекою травматизму.


34

Прогресивним є запровадженн
я
трубопровідного транспорту для рідкого металу,
для чого використовують індукційні насоси, що створюють в металі рухаюче електромагнітне поле і
наведені індукційні струми. Викликані при цьому механічні зусилля призводять рідкий метал в
поступальний рух,
тому що під дією електромагнітних сил рідкий метал рухається слідом за
електромагнітним полем. Динамічний ефект поєднується з індукційним нагрівом. Техніко
-
економічні
переваги трубопровідного транспорту важко переоцінити.

Електромагнітні сили можуть бути в
икористані для запобігання витоку рідкого металу через
відкритий канал та регулювання його вивантаження (пригальмовування струменя металу, його
перерви). Таким чином, може бути створена індукційна льотка (наприклад, в доменній печі).


5
.
4
.2


Дистанційне к
ерування та спостереження

Дистанційне керування одержує все більше поширення, і в першу чергу для управління
кранами.

Машиніст крана гарячого цеху може знаходитися в будь
-
якому його місці
-
там, де
спостереження за процесом найбільш
зручно (
якщо врахувати,
що спостереження здійснюється за
допомогою телебачення, стане зрозуміло, наскільки корисно застосування такого дистанційного
пристрою при транспортуванні розплавлених металів, радіоактивних та отруйних речовин, для

спостереження за роботою печей та ін.
).

Телевізійні пристрої використовують не тільки для дистанційного керування і спостереження
за виробничими процесами, але і для здійснення візуального зв'язку між окремими ділянками
підприємства, дослідження і контролю технологічних процесів. Телебачення доз
воляє розповсюдити
зоровий контроль на ділянки, куди проникнення працюючого не тільки скрутно і незручно, але й
небезпечно.

Телевізійні установки використовують також для зв'язку цехів з лабораторією та інших
цілей.


У металургійних цехах необхідно забезпе
чувати штучну підсвітку телевізійних камер, захист
їх від впливу тепла і пилу.



5.4.3 Зменшення теплових втрат

Плавильні та нагрівальні пічі часто виділяють таку велику кількість тепла і газів в атмосферу
цеху, що навіть потужна вентиляція не в змозі їх в
идалити.


Більшість печей мають порівняно невисокий термічний коефіцієнт корисної дії і значні
виділення тепла, і зокрема в приміщення цеху.

Більша
частина тепла розплавленого металу і шлаку
(після випуску з печі) також надходить в атмосферу цеху.


У нагрі
вальних печах втрати через кладку досягають іноді 12% загальної витрати тепла, а
втрати випромінюванням через відкриті вікна становлять 2% і більше.


Втрати тепла не тільки погіршують економічні показники виробництва, але і обтяжують
умови праці, викликают
ь додаткові витрати на їх поліпшення. Прийнята оцінка економічної
ефективності роботи печі є далеко не повною, оскільки не враховує додаткових витрат на захист
працюючих від теплових впливів, а також зниження продуктивності праці, що викликається
важкістю
умов роботи.

Зменшення теплових втрат досягається зміною конструкції печі: потовщенням кладки,
застосуванням вогнетривких матеріалів з малою теплопровідністю, захистом зовнішньої поверхні
кладки теплоізоляційним матеріалом. Для зменшення втрат тепла бажано
здійснювати укриття
жолобів металу та шлаку змінними кришками з відсмоктуванням газів з
-
під них.

У сумарній втраті тепла через стінки печі основну частину складають втрати
випромінюванням. Зі збільшенням температури нагріву поверхні різко зростає інтенси
вність
теплового випромінювання (і зменшується довжина хвилі випромінювання).

Зниження температури зовнішньої поверхні печей (та інших агрегатів) має велике значення
для поліпшення виробничої обстановки.


5.4.4 Теплова ізоляція

Тепловій ізоляції необхідно
піддавати всі джерела виділень тепла в навколишній простір
виробничих приміщень. Температура зовнішньої поверхні обладнання поблизу робочих місць не
повинна перевищувати 35 °С (для устаткування з внутрішньою температурою 100 °С і нижче) і 45 °С
(для устатк
ування з внутрішньою температурою більше 100 °С).


35

Теплова ізоляція дає можливість не тільки
поліпшити умови праці і зменшити втрати тепла,
але і підвищити продуктивність печей, зекономити пальне, збільшити термін служби агрегатів,
інтенсифікувати технологі
чний процес.

Для теплової ізоляції застосовують різноманітні матеріали: теплоізоляційні вогнетриви,
спеціальні вогнетривкі розчини і обмазки, вогнетривкі бетони та інші неорганічні теплоізоляційні
матеріали (діатоміт, трепел, пенодіатомові вироби, азбест,
азбоцемент, совеліт, слюду, вермикуліт,
мінеральну вату і повсть, скляну вату, скляну тканину, піноскло, пористі бетони, пінобетон,
газобетон, керамзит, пемзу, альфоль та ін), органічні теплоізоляційні матеріали (пробкові,
торфоізоляційні та дерев`яноволо
княні плити, фіброліт, деревну тирсу, золу, термоізоляційний
картон, поропласт, пінопласт та ін.).

Теплоізоляційні матеріали розрізняються по теплопровідності
λ
і температуропровідності
α;
найбільшими
λ
і
α
володіють метали, найменшими
-
легкі органічні ма
теріали.

Чим вище коефіцієнт теплопровідності матеріалу кладки, тим більшу кількість тепла буде
віддано в зовнішнє середовище і вище буде температура зовнішньої поверхні печі.

Теплова ізоляція печей зменшує фільтрацію холодного повітря з навколишньої атмос
фери у
внутрішню порожнину печі й гарячих газів з печі в атмосферу, знижує температурний градієнт в
кладці, в результаті чого зменшується теплове напруження і підвищується стійкість кладки.

Джерелами значних втрат тепла є арматура вікон і кришки печей. Пол
іпшення їх теплової
ізоляції збільшує продуктивність печей, прискорює нагрів і зменшує чад металу.

Теплову ізоляцію виконують по внутрішній або зовнішній поверхні вогнетривкої кладки або
між її шарами.

Ізоляція по внутрішній поверхні кладки різко знижує ї
ї температуру та скорочує втрати тепла.
Така ізоляція доцільна і ефективна в печах періодичної дії, так як знижується витрата палива на
розігрів кладки. Для ізоляції використовують теплоізоляційні вогнетривкі легковаговики.

Ізоляція по зовнішньої поверхні
кладки знижує температуру на її поверхні, зменшує втрати
тепла в навколишній простір (але збільшує витрату пального на розігрів), підвищує температуру
вогнетривкої кладки і вирівнює її по всій товщині. Таку ізоляцію застосовують у печах безперервної
дії; д
ля цього використовують теплоізоляційні вогнетривкі легковаговики, діатомитову цеглу,
мінеральну вату, вермикуліт та інші матеріали.

Конструкції теплової ізоляції різноманітні. Ефективність теплової ізоляції залежить від
способу монтажу, застосовуваних мат
еріалів, температурних умов ізольованої поверхні, призначення
ізольованих об'єктів та їх розташування.

Для захисту від зовнішніх впливів, зволоження, руйнування, корозії і для підтримки чистоти
застосовують облицьовування, оштукатурювання та фарбування пов
ерхонь. Застосування матеріалів
з малою теплопровідністю (наприклад, легковагих вогнетривів) є достатньо ефективним, проте воно
не завжди можливо, оскільки зменшення акумулюючої здатності кладки позначається на стійкості
теплового режиму печі.


5
.
4
.5

Екра
нування печей


При екранування кладки з внутрішньої сторони стінки печі акумуляція тепла кладкою значно
зменшується і знижується температура стінки.

Простим способом екранування є установка уздовж
стін печі екрану
-
щита товщиною до 80 мм.

Інший спосіб екран
ування
-
установка екрану
-
муфеля.


Температура зовнішньої поверхні кладки печі невисока
,
якщо кладка не бере участь
у
її
тепловій роботі.

Це досягається в безінерційних печах,
у яких
температура
всередині печі
може
швидко змінюватися, а оболонка робочого п
ростору практично не бере участь в тепловій роботі.

У
цих печах функції кладки
, що

полягають у
забезпеченн
і
потрібної інтенсивності робочого нагріву і
зменшенн
і

втрат
тепла назовні


окремо
розділені.


Для огородження робочого простору в безінерційних полу
м'яних печах використовують
вогнетривкі екрани, обтічні з обох боків вихідними газами. В електричних печах екрани зовні обтікає
холодне повітря.


Працююча за принципом віддзеркалення тепла піч з футеровкою з пористої шамотної цегли,
яка володіє високою зда
тністю випромінювання (близько 0,7 в інтервалі температур 870
-
1100°С) і
низькою теплопровідністю, має високий термічний коефіцієнт корисної дії. Порівняно зі звичайною
піччю економія палива
на ній досягає 60%.




36


Теплову огорожу печі може бути створено
вихідними димовими газами, які циркулюють в
просторі між внутрішніми і зовнішніми стінками робочої камери. Зовнішні стінки печі огороджені
коробкою з подвійними стінками, що виконує роль повітропідігрівника.



5.5 Індивідуальний захист

Відповідно до НПАОП
27.0
-
3.01
-
08 “
Норми безплатної видачі спеціального одягу,
спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам металургійної
промисловості” д
ля захисту працюючих в металургійних цехах від впливу теплового
випромінювання та ймовірних о
піків використовують спеціальний одяг. Матеріал для такого
спецодягу повинен бути незаймистим, стійким до впливу теплового випромінювання, міцним,
м'яким, повітропроникним як в сухому, так і у вологому стані (для поліпшення повітрообміну тіла
працюючого з
навколишнім середовищем), вологоємним, гігроскопічним і паропроніцаємим.

Костюм для робочих гарячих цехів складається з двобортної куртки широкого крою та брюк.
Куртку не слід заправляти в штани, а штани
-
в чоботи.

Типи спецодягу різні. В одних з них вико
ристовується захисна функція повітряного
прошарку, для чого куртку роблять із двох шарів матерії з повітряним прошарком між ними. В
іншому типі костюмів використовується відбиття променів поверхнею костюма. Спецодяг робітників
гарячих цехів виготовляють з
сукна, брезенту або льняних тканин. Застосовують також зміцнені
тканини з синтетичного волокна, хімічно оброблені, з металевим покриттям та інші.

Теплозахисні властивості тканини визначаються теплоопіром
-
величиною, зворотною
теплопровідності.

При наявнос
ті небезпеки впливу полум'я або іскор застосовують спецодяг з металізованої або
скляної тканини з вогнестійким просоченням.

Для захисту голови від перегріву і опіків застосовують капелюхи з широкими полями з повсті,
фетру або сукна.

Для захисту ніг застос
овують спеціальне взуття. Матеріал взуття повинен бути стійким проти
підвищеної температури, опромінення, іскор, мати низьку теплопровідність, повітропроникним.
Взуття має легко зніматися з ноги і мати застібки (але не шнурки). Передню частину взуття робл
ять
глухою; в ній влаштовують додаткову прокладку з еластичного поропласту або декількох шарів
бавовняної тканини або теплоізолюючого матеріалу; в решті частини взуття підкладка
-
бавовняна.
Взуття повинно мати підошву хромового дублення (але не гумову). Д
ля зменшення ковзання ходова
частина підошви виконується рифленою.

Для захисту рук застосовують брезентові рукавиці.

Для захисту очей від впливу енергії випромінювання використовують окуляри зі світло
-
фільтрами. Світлофільтр підбирають зі спектральною хара
ктеристикою, що відповідає
спектральному діапазону потоку випромінювання, для захисту від якого окуляри призначені.

Для роботи біля металургійних печей (окрім доменних) при температурі до 1800°С
використовують скло СС4, СС11; біля доменних печей, прокатних
станів, у кувальних цехах
-
скло
СС14; при газовій зварці
-
темні скла ТС2, при електрозварюванні
-
ТСЗ. Окуляри кріплять до
козирка або полів головного убору (каски). Оправа окулярів повинна бути легкою. Для того, щоб
оправа не нагрівалася, її обшивають
м'якою тканиною. Також застосовують скло з тонкошаровим
металевим покриттям, що відбиває промені.

Для захисту обличчя використовують щитки з органічного скла, металевої сітки і комбіновані
(із скла і сітки) маски зі світлофільтром.


5
.
6
Питний режим


Кол
и тепловіддача відбувається головним чином шляхом випарювання поту,
то
терморегуляція значно погіршується, особливо якщо виділення поту перевищить 2
-
2,5 г/хв.


Разом
з потом організм
працівника
втрачає до 1% мінеральних солей
та
вітамін
ів
.


При
несприятлив
их умовах втрата рідини організмом може досягти 8
00
-
10
00

г з
а зміну (
й
в ній до 60 г
сол
ей
).
Збіднення організму водою викликає згущення крові, порушення діяльності серцево
-
судинної
системи, харчування тканин і органів.

Вживання
прісної води в
таких
умовах
тільки посилює
потовиділення і приводить до швидкого виведення з
о
рганізму випитої
рідини
.


37

Для відновлення порушеного водного
балансу в організмі робітників гарячих цехів
забезпечують (крім питної води), підсоленою (0,5% кухонної солі) газованою водою з р
озрахунку 4
-
5
л на людину за зміну. Для поліпшення смаку воду газують вуглекислотою.

Підсолена газована вода
краще вгамовує спрагу, ніж прісна. З цією ж метою працівникам радять вживати й білково
-
вітамінні
напої.


Для
забезпечення працівників гарячих цехів
підсоленою газованою водою
облаштовують

с
пеціальний водо
гін
або встановлюють автомати.


Температура питної води повинна бути в межах 8
-
20°С. При необхідності або якщо вода не
відповідає санітарним вимогам її кип'ятять, підігрівають або охолоджують.


Відс
тань від робочих
місць
до питної установки
повинна бути
не більше 75 м.

У жарких
кліматичних умовах рекомендується охолоджена вода або чай.



5.7

Захист від шкідливих й отруйних речовин

У виробничих умовах металургійних цехів виникає потенційна небезпека неба
жаного впливу
на організм працюючих речовин і матеріалів, що використовуються в технологічному процесі. Така
небезпека створюється, головним чином, через забруднення повітря. Всі забруднюючі повітря
речовини надають шкідливу дію якщо вони потрапляють в орг
анізм у кількостях, що перевищують
гранично допустиму концентрацію (ГДК).
Гранично допустима концентрація
газа, пари чи пилу у
повітрі
-
це концентрація, яка переноситься без будь
-
яких відхилень від нормального стану при
щоденному вдиханні протягом робочог
о дня і багаторічному постійному впливі.

Та навіть і в менших кількостях вони шкідливі, особливо якщо знаходяться в організмі в
незвичайних концентраціях або станах.

Речовини, що володіють здатністю у відносно малих кількостях порушувати нормальну
життєді
яльність організму і призводити до перехідних або стійких патологічних змін, називаються
отруйними (токсичними). Їх дії на організм людини викликає отруєння.

Виробничими, або професійними
, вважаються отруєння, що виникають у виробничих умовах
виключно або
переважно в результаті впливу отруйних речовин.

Мінімальна концентрація, що викликає типовий початковий впливів або ледве відчутне
роздратування органу, який в основному піддається впливу даної речовини, називається
пороговою
концентрацією
.


5.7.1 Дія от
рут


Дія токсичних речовин проявляється у гострих і хронічних отруєннях. Симптоми отруєння
можуть розвиватися відразу (наприклад, при дії кислот, лугів, кремнійорганічних сполук, чотири
хлористого вуглецю) або по закінченні деякого прихованого періоду (нап
риклад, при впливі
фосгену).

Гострим отруєнням
називається захворювання, наступаюче одразу ж після впливу отрути.
Багато гострих отруєнь викликають стійкі розлади (наприклад, при впливі сірковуглецю). Менш
виражені гострі отруєння зазвичай не викликають тр
ивалої втрати працездатності. Повторні легкі
отруєння можуть спричинити за собою тривалий розлад здоров'я. Гострі отруєння викликають тільки
деякі отрути (синильна кислота та ін.)

Хронічним отруєнням
називається захворювання, що виникає у виробничих умовах
в
результаті тривалого систематичного проникнення в організм отрути в малих кількостях.

Хронічне отруєння відбувається внаслідок або матеріальної кумуляції отрути в організмі
(коли отрута поступово накопичується в організмі, наприклад, при попаданні всере
дину організму
металів), або функціональної кумуляції (коли накопичуються зміни в організмі, що викликаються
отрутою; наприклад, при потраплянні в організм бензину). Деякі отрути зовсім не викликають
хронічних отруєнь, так як вони в організмі швидко змінюю
ться або виводяться з нього.

Отрути можуть викликати пониження загальної опірності організму до інших шкідливих
виробничих впливів і сприяти виникненню загальних захворювань.

Отрути здійснюють на організм загальну або місцеву дію. Місцева дія може ініціюва
ти
загальну.

Багато речовин, які зазвичай не вважають отруйними, в незвичайних умовах здатні чинити
шкідливий вплив на організм.


38

Токсичні речовини можуть проникати в
організм трьома шляхами: через дихальні шляхи,
через травний тракт і через шкіру (непошкод
жену).

Легені є рефлексогенною зоною, тому найменші домішки у вдихуваному повітрі чинять вплив
на весь організм і обмін речовин. Отруйні речовини, що потрапили всередину організму з повітрям,
всмоктуються слизовою оболонкою дихальних шляхів і звідти прони
кають у велике коло кровообігу.
Більшість отруєнь відбувається саме таким, найбільш небезпечним шляхом.

Шкідливі речовини можуть потрапляти в травний тракт разом із забрудненою їжею і питною
водою.

Деякі отрути (розчинні в жирах і рідинах організму) можуть
потрапляти всередину організму
через неушкоджену шкіру, а потім проникати у кров. Висока розчинність у жирах в поєднанні з
розчинністю у воді свідчить про потенційну небезпеку всмоктування речовини через
непопошкоджену шкіру при контакті з нею.

Поведінка
отрути в організмі і викликані нєю порушення залежать від ряду факторів, у тому
числі від хімічної структури речовини. Запровадження, заміна, переміщення у молекулі різних
атомів приводять до зміни характеру дії і токсичних властивостей речовини. Має знач
ення енергія
хімічного зв'язку: чим вона більша, тим речовина менш токсична. Розчинність отруйної речовини в
соках і рідинах організму посилює його шкідливу дію.

Різниця в дії різних газів може пояснюватися неоднаковою їх розчинністю в рідині, що
покриває
слизову оболонку дихальних шляхів. Добре розчинні у воді отрути парних сполук не
утворюють. Речовини з високим коефіцієнтом розподілу масло/вода швидко накопичуються в
клітинах центральної нервової системи, переносяться кров'ю в мозок і викликають наркотич
ний
ефект. Отруйні речовини різних типів переносяться потоком крові в тканини або нервову систему.

Подразнюючі речовини, вдихувані в легені, діють на верхні дихальні шляхи і легені.

Виведення отрут з організму відбувається різними шляхами. Метали і металої
ди
затримуються у внутрішніх органах (печінці, нирках, кістках) і поважно виводяться через нирки і
кишечник. Летючі речовини (ефір, бензин, бензол та ін.) частково виводяться з повітрям, що
видихається. Деякі отрути швидко руйнуються шляхом окислення або в
ідновлення, утворюючи
нетоксичні продукти. Продукти перетворення інших речовин в організмі токсичні і можуть
викликати ураження печінки, нирок та інших органів.

Період виведення отрут з організму різний для різних речовин. По шляху виведення вони
можуть на
давати вторинну токсичну дію на організм.

Виділення речовин, погано розчинних у воді, через легені відбувається швидше, ніж добре
розчинних, які довше затримуються в крові (наприклад, етиловий спирт, ацетон).

При одночасному впливі на організм декількох от
рут ефект може виявитися адитивним
(наприклад, при впливі суміші етилового ефіру і ацетону), потенційованим (наприклад, марганець
посилює токсичність кобальту; дія сірководню посилюється в його суміші з вуглеводнями) чи
ослабленим (наприклад, марганець пос
лаблює токсичність свинцю). Можливо також виникнення
якісно відмінного ефекту впливу комбінації отрут, не властивого окремим отрутам.

Має значення індивідуальна чутливість організму. У деяких людей спостерігається підвищена
чутливість до окремих отрут. Вон
а вище у дітей та підлітків, а також після перенесених хвороб.

Так зване звикання до отрути, під яким мають на увазі зниження чутливості до неї, ненадійно
та при визначенні заходів захисту його не слід брати до уваги. Якщо інтенсивність чинника, що
виклика
є звикання до отрути, буде раз від разу зростати, то при якійсь експозиції може відбутися
зрив захисних механізмів організму і отруєння.

Ступінь отруєння при вдиханні забрудненого повітря залежить від тривалості експозиції і
концентрації отрути. Чим вище к
онцентрація отрути в навколишньому повітрі, тим швидше
виявляться і будуть важчими наслідки. Наприклад, для окису вуглецю при: t
.
с <350

дія непомітна;
t
.
с  700

дія слабка; t
.
с  1000

головні болі і нудота; t
.
с  1700

важке отруєння (t
-
три
валість дії,
год; с

концентрація хімічної речовини, мг/м
3
).

Умови навколишнього середовища також впливають на ступінь отруєння. При високій
температурі повітря розширюються шкірні судини, посилюється потовиділення, частішає дихання,
підвищується хвилинни
й обсяг серця

це прискорює проникнення отрут в організм. Висока
температура впливає на швидкість випаровування і летючість речовин, що посилює небезпеку
забруднення повітря. Вологість повітря підвищує токсичність деяких речовин (наприклад, соляної
кислот
и, фтористого водню).


39

Небезпека отруєння при роботі з багатьма
речовинами зростає в теплу пору року, а
небезпека отруєння свинцем
-
в холодні місяці.

При деяких отруєннях виникає пошкодження очей (зокрема, при отруєннях свинцем,
марганцем, ванадієм, ртуттю
, талієм, сполуках фосфору і миш'яку та ін.). Небезпечні хімічні опіки
очей лугом, мінеральними і органічними кислотами, фенолами, ароматичними вуглеводнями,
ртутними з'єднаннями, аміаком, лужними металами, деякими солями металів, хлором, бромом, йодом
та
ін. Очі дуже чутливі до нестачі кисню.

Відомі хвороби шкіри, що виникають внаслідок безпосереднього контакту з різними
речовинами: опіки, дерматити, виразки, струпи. До таких речовин відносяться мінеральні (особливо
концентровані) і органічні кислоти, дея
кі метали та їхні сполуки (хром, нікель, алюміній, берилій,
цинк тощо), миш'як, ціанисті сполуки, продукти хімічної переробки палива та ін.


5.7.2 Дія пилу

Дія пилу на організм людини залежить від його складу, походження, дисперсності.
Нетоксичний пил мож
е надавати шкідливу дію, подразнюючи шкіру, очі, ясна, вуха. Проникаючи в
легені, пил може викликати специфічні професійні захворювання. Чхання і кашель рефлекторно
захищають від пилу.

При запиленому повітрі встановлюється поверхневе дихання.

Значний вплив
на поведінку пилу надає його дисперсність. При диспергуванні речовини
значно збільшується її поверхня (так, роздроблення 1 см
3
твердої речовини до частинок розміром 0,1
мкм збільшує її загальну поверхню з 6 до 600 000 см
2
). Зі збільшенням поверхні зроста
є фізико
-
хімічна активність і адсорбційна здатність. При розвинутій питомої поверхні пил є гарним
адсорбентом. Адсорбція пилом отруйних газів робить нетоксичний пил токсичним.

Чим менше дисперсність речовини, тим легше, швидше і глибше проникає вона в орга
нізм.
Залежно від виду частинок розрізняють: пил

аерозолі дезінтеграції з твердими частинками будь
-
якої дисперсності, дим

конденсаційні аерозолі з твердою дисперсною фазою (наприклад, дим при
неповному згорянні палива), туман

конденсаційні і дисперсі
йні аерозолі з рідкими частинками.
Ступінь дисперсності впливає на стійкість аерозолю, тривалість його існування.

При русі порошинки в повітрі опір її падіння залежить від розмірів і форми частинки,
швидкості осідання, рухливості повітря. Частинки неправил
ьної форми осідають повільніше, ніж
сферичні частинки того ж розміру. На осідання частинок також впливає їх флокуляція. Аерозолі
конденсації легко флокулюють навіть у нерухомому повітрі. Дими можуть налипати на поверхні, що
сприяє їх осіданню.

Зважені в по
вітрі пилові частинки можуть мати позитивний або негативний заряд незалежно
від хімічних властивостей речовини. Однойменний заряд частинок сприяє стійкості пилу.

При вдиханні в легені потрапляють зважені у вдихуваному повітрі пилові частинки розміром
від 0
,01 до 5
-
10 мкм; частинки розміром менше 0,01 мкм часто видихаються назад з повітрям;
частинки розміром більше 5
-
10 мкм осідають в носоглотці; вони видаляються з неї з носовим слизом
при кашлі та чиханні.

Гігроскопічність пилових частинок або розчинність
у волозі слизових оболонок сприяють їх
затримці у верхніх дихальних шляхах.


5.8 Забруднення повітря в металургійних цехах


Шкідливі для організму речовини зустрічаються у металургійному виробництві у вигляді
сировини, проміжних і побічних продуктів, готов
ої продукції, випадкових домішок, допоміжних
речовин та відходів.

Токсичними є гази, що утворюються при металургійних процесах, пари металів та їх
з'єднання, які виділяються з металів і шлаків та. ін. Повітряне середовище металургійних
підприємств забрудню
ється аерозолями, які утворюються:

а) механічним шляхом

при подрібненні, сортуванні, перевантаженні матеріалів, при
прокатці металів, ломці футерування печей, чищенні виливниць і т.п.;

б) фізико
-
хімічним шляхом

в результаті конденсації пар
ів
металу при
його випуску і
розливанні та ін;


40

в) в результаті хімічних реакцій між
речовинами (аерозолі хлорокис
у
кремнію,
алюмінію, титану та соляної кислоти, що виникають при гідролізі відповідних хлоридів у вологому
повітрі);

г) при нагріванні
мало летючих
рідин


аерозолі з рідкою дисперс
ною
фазою (тумани).
П
ари
,
що у
твор
юються й
виділяю
ться
у повітряне середовище з більш низькою температурою, швидко
конденсуються.

Особливо небезпечні забруднення повітряного середовища на підприємствах кольорової
металургії. Так, н
а окремих ділянках виробництва

глинозему створюється підвищений вміст окису
вуглецю в повітрі, утворюються лужні аерозолі. В електролізних цехах з ванн виділяються фтористі
з'єднання, смолисті речовини, окис вуглецю, вуглекислий газ, вугільний пил; при вир
обництві міді
-

сірчані гази і пил; при виробництві свинцю
-
пил, аерозолі оксидів металів (свинцю, миш'яку, цинку,
міді), окис вуглецю, сірчані гази; на золото
видобувальних
фабриках
-
пари срібла,

ціаністого водню,
кремениста пил
та
ін
.

Можуть утворюватис
я також аерозолі дезинтеграції (при грохоченні, дробленні,
розмелюванні, подрібнюванні, просіві, розвантаженні і вивантаженні матеріалів, ремонтах печей і
т.п.). Дисперсна фаза цих аерозолів складається з частинок різних розмірів і форми та неоднорідного
р
ечовинного складу.

При плавці, сублімації, випаленні, випуску металу і шлаку з печей можуть виникати аерозолі
конденсації, дисперсна фаза яких складається, в основному, з металевих частинок малого розміру,
однорідних за складом і формою (переважно кулястої
). В залежності від складу оброблюваних
матеріалів в аерозолі, крім основного металу, можуть виявитися й інші сполуки, що здійснюють на
організм специфічну дію, а також пил графіту і сажа.


Контрольні питання до розділу
5


1.

Теплові впливи на організм металу
ргів.

2.

Мікроклімат металургійних цехів.

3.

Планування будівель та обладнання

металургійних цехів.

4.

Застосування загальнообмінної вентиляції.

5.

Застосування установок штучного клімату.

6.

Застосування водо розпилення.

7.

Вимоги до місць відпочинку.

8.

Механізація і автомат
изація в металургії.

9.

Дистанційне керування та спостереження
.

10.

Заходи та засоби зменшення теплових втрат.

11.

Теплова ізоляція, рекомендації щодо застосування.

12.

Екранування печей
.

13.

Герметичність печей.

14.

Охолодження печей.

15.

Екранування робочих місць.

16.

Індивідуальна за
хист металургів.

17.

Питний режим
працівників гарячих цехів.

18.

Заходи захисту від шкідливих та отруйних речовин.

19.

Дія отрут на організм людини.

20.

Дія пилу на організм людини.

21.

Забруднення повітря в металургійних цехах.


Розділ 6. Актуальні проблеми охорони праці

в н
аукових дослідженнях


6.1 Вимоги безпеки до лабораторних приміщень

та обладнання для на
у
кових досліджень

Оцінка вибухопожежонебезпеки об'єкта здійснюється за результатами відповідного аналізу
пожежонебезпеки будівель, приміщень, інших споруд, характеру т
ехнологічних процесів і
пожежонебезпечних властивостей речовин, що в них застосовуються, з метою виявлення можливих
обставин і причин виникнення вибухів і пожеж та їх наслідків.


41

Згідно НАПБ Б.03.002
-
2007, лабораторії
для дослідження процесів плавки металі
в,
обробки металів, зварюва
н
ня, різання та наплавлення відносяться до категорії

Г

.

Згідно з «Правилами улаштування електроустановок» (ПУЕ),

прим
і
щення вищеназваних
лабораторій відносяться до класу В
-
19
, оскільки всі нагрівальні, плавильні, зварювальні, р
ізальні та
наплавочні роботи виконують під витяжними зонтами або панелями, із застосуванням відкритого
вогню.

Лабораторні приміщення необхідно розташовувати в окремих будівлях або на нижніх
поверхах виробничих споруд, ізольованих від інших приміщень. Ступі
нь вогнестійкості будівель
повинна бути не нижче третьої. Стіни і стелю лабораторії фарб
у
ють фарбами, які не допускають
всмоктування пилу, зварювал
ь
ного аерозолю, г
а
зів і дозволяють виконувати їх очищення, миття чи
дегазацію. Підлогу та поверхні робочих ст
олів та стільців необхідно виконувати з негорючих та
важкогорючих матеріалів.

У лабораторії повинна бути передбачена можливість відключення подачі газу, води та
електроенергії. Крани та рубильники встановлюють у ле
г
кодоступних місцях.

Всі приміщення лабор
аторії повинні бути обладнанні з
а
галь
-
нообмінною припливно
-
витяжною
вентиляцією, місцевими відсмоктувачами, пило
-
газовловлювачами, панел
я
ми, зонтами.

Технологічне обладнання при нормальних режимах роботи повинно бути
пожежонебезпечним, а на випадок небезп
ечних аварій та несправностей необхідно передбачати
захисні заходи, що обмежують масштаби та наслідки пожеж обладнання, призначене для
використання пожежонебезпечних та вибухо
-
пожежонебезпечних речовин та матеріалів, повинно
відповідати вимогам констру
к
тор
ської документації.

Плавильні, нагрівальні, зварювальні, наплавлювальні, паяльні та інші процеси необхідно
виконувати у відповідності з регламентами та іншою, затвердженою керівництвом підприємства
нормативно
-
технічною та експлуатаційною документац
і
єю.

На
речовини та матеріали, що застосовуються у вище
-
названих процесах, повинні бути дані
про показники їх пожежної небезпеки згідно
ДСТУ Б В.2.7
-
19
-
95
. Характеристики пожежної
небезпеки цих речовин повинні бути вивчені обслуговуючим персоналом, який повинен п
ри роботі з
пожежов
и
бухо
-
небезпечними речовинами та матеріалами дотримуватись вимог маркування та
попереджувал
ь
них написів, що нанесені на упаковках та наведені у вказівках із їх застосування.

У приміщеннях лабораторії та на обладнанні, котре є потенційни
м джерелом вибуху або
займання необхідно наносити знаки, що забороняють користування відкритим полум’ям, а також
знаки, котрі попереджують про обережність при наявності займистих та вибухонебезпечних речовин
відповідно до вимог НПАОП 45.2
-
1.02
-
90.

Лаборато
рії, в яких застосовуються пожежовибухо
-
небезпечні речовини та матеріали, повинні
бути оснащені автоматичними з
а
собами контролю параметрів, показники яких визначають
пожеж
о
вибухонебезпеку досліджуваних процесів, сигналізацією максимальних значень і система
ми
блокувань, що запобігають виникненню аварійних ситуацій.

Конструкції витяжних пристроїв повинні запобігати накопиченню пожежонебезпечних
відкладень і забезпечувати можливість їх очищення пожежонебезпечними засобами. Роботи з
очищення повинні виконувати
сь систематично згідно з технологічним регл
а
ментам і фіксуватись у
журналі.


6.2 Організація наукових досліджень в галузі охорони праці

Для наукового і науково
-
технічного вирішення проблем охорони праці, забезпечення
системного й комплексного підходу до о
рганізації нормотворчої діяльності, вдосконалення
нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в Україні створено
мережу базових (головних) організацій та установ. Їх діяльність охоплює майже всі визначені
напрями охорони пра
ці, що потребують розвитку й удосконалення. Такі організації визначено в
більшості галузей народного господарства згідно з рішенням міністерств, відомств, концернів,
корпорацій та інших об’єднань підприємств, створених за галузевим принципом. Це

провідні

науково
-
дослідні, проектно
-
конструкторські й інші організації, які спеціалізуються з питань безпеки,
гігієни та виробничого середовища.

Для наукового забезпечення охорони праці створено Національний науково
-
дослідний
інститут промислової безпеки та охоро
ни праці, який разом з інститутами Академії наук України та
іншими науково
-
дослідними і проектно
-
конструкторськими установами, навчальними закладами

42

здійснює фундаментальні і прикладні наукові
дослідження з проблем охорони праці та
ідентифікації професійно
ї небезпечності [41].

На Національний науково
-
дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці
покладено виконання функції головної організації в Україні, яка координує роботу в даному
напрямку, надає методичну допомогу фахівцям, організує підвищенн
я їх кваліфікації, а також
безпосередньо опрацьовує проект міжгалузевих і окремих галузевих нормативних актів про охорону
праці.


6.3
Національний науково
-
дослідний інститут

промислової безпеки та охорони праці

Національний науково
-
дослідний інститут пром
ислової безпеки та охорони праці
(ННДІПБОП) створений Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки
(Держгірпромнагляд) відповідно до Закону України “Про охорону праці” за рішенням Уряду України
[41,42].

Діяльність інституту спрямована на нау
кове забезпечення промислової безпеки та охорони
праці, збереження життя, здоров'я та працездатності людини у процесі трудової діяльності.

В своєму складі інститут має наступні н
ауково
-
дослідні лабораторії:
лабораторія аналізу
виробничого травматизму та наглядової діяльності
;
лабораторія інформаційних технологій
;
лабораторія промислової безпеки
;
лабораторія стратегії та економічної політики управління
промисловою безпекою та охороною праці
;

лабораторія аналізу та розробки системи управління
охороною праці
;
лабораторія науково
-
організаційної підтримки
;
лабораторія нормативного
забезпечення
.


6.4 Аналіз професійного та виробничого ризиків

Як свідчить аналіз стану промислової безпеки на підприємствах металургійної галузі, за
кількістю смертельних випадків на 1000 пр
ацюючих Україна займає третє місце в світі після Китаю
та Росії та суттєво (негативно) відрізняється від економічно розвинених країн та колишніх
соціалістичних країн Європи. Україна посідає друге місце після Португалії за травматизмом і 20
-
те
місце після
Китаю за загибеллю людей на виробництві: щороку травмується близько 20 тисяч осіб, з
них майже кожний двадцятий
-
зі смертельним наслідком [43].

На жаль, більшість аварій є безпосереднім наслідком неадекватної діяльності людини.
Результати аналізу виробни
чого травматизму і смертності від нещасних випадків на виробництві в
галузі підтверджують, що причиною великої кількості нещасних випадків є помилки самих
працівників, через що кожного року травмувалися до 75 відсотків і гинули близько 80 відсотків усіх
по
терпілих. Групові нещасні випадки також траплялися з вини “людського фактора”
-
75
-
85% (за
статистичними матеріалами бюлетенів Держгірпромнагляду України).

Аварійність і травматизм з вини “людського фактора” зумовлені, як правило, низьким рівнем
професійно
ї підготовки з питань безпеки працюючих; не кваліфікованими інструктажами з техніки
безпеки; допуском до виконання небезпечних робіт осіб з підвищеним ризиком травматизму,
професійно важливі психофізіологічні якості яких не відповідають вимогам професійної
діяльності;
перебуванням працівника у стані, що знижує надійність і безпеку діяльності (стомлення, виснаження,
збудження, сп’яніння тощо).

Матеріальні збитки від аварій в галузі на кілька порядків перевищують витрати на заходи з
охорони праці та профілак
тики аварійності й виробничого травматизму.

Наукові дослідження та аналіз практичних результатів у різних країнах світу свідчать про
високий ступінь залежності стану здоров’я та працездатності працівників від їх психофізіологічних
якостей. Ці дані підтверд
жують доцільність запровадження на підприємствах із підвищеним рівнем
виробничої небезпеки, до яких відноситься більшість галузевих підприємств, психофізіологічного
добору і психофізіологічної експертизи.

Психофізіологічна експертиза спрямована на виявленн
я відповідності працівника
професійним вимогам до виконання конкретної роботи підвищеної небезпеки чи такої, що потребує
професійного добору: наявність і рівень розвитку певних професійно важливих психофізіологічних
якостей, що визначають спроможність прац
івника діяти адекватно і надійно (увага, пам’ять,
швидкість та точність реакції, здатність приймати адекватні рішення у напружених умовах діяльності
тощо).


43

Важливим етапом впровадження системи
професійного добору став наказ МОЗ України від
21 травня 2007 р
оку №246 “Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників
певних категорій” [
31
]. Використання до цього часу традиційних медичних оглядів давало
можливість з достатньою ймовірністю виявляти патологію у працівників, але вони не діагностувал
и
осіб, які не вкладалися у визначені рамки патології, і водночас не в змозі були забезпечити надійніс
ть
у роботі. Завдяки цьому наказу психофізіологічна експертиза з суто рекомендаційного заходу стала
однією зі складових медичних оглядів працівників.

Розг
лянемо значення деяких психофізіологічних професійно важливих якостей з погляду
безпеки праці.

Психомоторні якості
(координація, швидкість реакції). Безпека багатьох трудових процесів
залежить саме від точної, швидкої та правильної реакції працівника на пе
вні явища, що виникають
під час трудового процесу.

Стійкість до впливу стресів
(здатність приймати рішення та діяти в екстремальних умовах).
Емоції відіграють важливу роль у керуванні трудовою діяльністю. Нездатність регулювати емоційні
процеси призводить
до порушення уваги та перебоїв у діях, наслідком чого можуть бути нещасні
випадки.

Увага
(концентрація, стійкість, розподіл, швидкість переключення, обсяг). Виконання роботи
вимагає певної уваги. Це означає, що психічна діяльність працівника має бути спрям
ована на
конкретне трудове завдання. Якщо в ході роботи почнуть діяти несподівані сильні впливи на
працюючого (наприклад, звукові або світлові), станеться мимовільне відволікання уваги. У таких
випадках нерідко допускається невиконання дії або неправильна
дія, що призводить до нещасних
випадків.

Пам’ять.
Під час навчання трудовим операціям відбувається їх стабільне закарбування у
пам’яті. Швидкість і обсяг запам’ятовування, тривалість збереження інформації, точність її
відтворення безпосередньо впливають на
безпеку діяльності.

Оцінити професійно важливі психофізіологічні якості працівника можна лише з допомогою
психофізіологічних тестів
-
спеціального інструмента оцінки індивідуальних властивостей людей. За
спеціальними статистично обгрунтованими алгоритмами
ухвалення рішення можна отримати
прогнозовану оцінку успішності та надійності діяльності працівника під час виконання конкретної
роботи підвищеної небезпеки чи такої, що потребує професійного добору.

У разі виявленої невідповідності професійно важливих пс
ихофізіологічних якостей
працівника професійним вимогам до виконання конкретної роботи підвищеної небезпеки чи такої,
що потребує професійного добору, необхідно зауважити, що це не ставить крапку у професійній
діяльності працівника, а надає йому можливість
усвідомити свої слабкі сторони та вжити
профілактичних заходів.

По
-
перше, необхідно провести додаткове поглиблене медичне обстеження для виявлення
можливих функціональних відхилень чи початкових проявів розладу здоров’я, оптимізувати свою
виробничу діяльн
ість шляхом відпрацювання (тренування) робочих поз і рухів, розміщення
інструменту чи устаткування, ідеомоторного тренування, тренування пам’яті та уваги, координації
рухів, вестибулярного апарату, коригування психоемоційних розладів і відхилень.

По
-
друге,
здійснити заходи, спрямовані на зниження потенційного ризику виникнення
нещасних випадків. Це можуть бути: переведення працівника на менш відповідальну ділянку роботи
або, якщо є можливість і його згода,
-
навіть на іншу посаду, не пов’язану з виконанням
робіт
підвищеної небезпеки, проведення додаткових тренувань та інструктажів з метою формування
індивідуального стилю діяльності, що може частково компенсувати невідповідність певних
професійно важливих якостей. Крім того, доцільним є проведення додаткової
перевірки знань з
питань охорони праці відповідно до вимог нормативно
-
правових актів щодо дотримання порядку і
виконання небезпечних робіт.

Правильно організований психофізіологічний добір надасть можливість роботодавцю
уникнути можливих ризиків, що загрож
ують професійній діяльності та здоров’ю працівників,
зменшити ризик нещасних випадків, пов’язаних з “людським фактором”, прийняти більш ефективні
рішення, пов’язані з найманням та розміщенням персоналу; працівникам
-
зменшити ризик
виникнення нещасного вип
адку, зберегти здоров’я та працездатність.


44

Психофізіологічний добір кадрів дає змогу
підвищити надійність і безпеку діяльності
спеціалістів, поліпшити їх навчання, знизити рівень професійної захворюваності та плинність кадрів,
створити умови для психологіч
ної сумісності працівників у колективі.

Зростання вимог до професій, де помилка працівника під час виконання робіт у напружених і
складних умовах може призвести до людських жертв і аварій з великими матеріальними втратами,
націлює роботодавців на співпрацю
з експертно
-
технічним центром ННДІПБОП.

Психофізіологічна експертиза повинна проводитися для працівників підприємств незалежно
від форм власності та господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання
передбачають виконання робіт підвищен
ої небезпеки та тих, що потребують професійного добору.


6.5
Аналіз та прогнозування травматизму та

професійної захворюваності в галузі

Професійна захворюваність акумулює категорію хвороб, які виникають внаслідок впливу на
організм людини несприятливих фа
кторів виробничого середовища, а також самого трудового
процесу. Стан професійної захворюваності в певній галузі промисловості

невід'ємна частина
показника соціально
-
економічного, технічного, культурного, етичного розвитку галузі.

За останні десять років
в Україні сформована правова основа, яка створює умови для
запобігання професійним і виробничо зумовленим захворюванням шляхом ідентифікації і контролю,
зниження або ліквідації факторів ризику їх розвитку, а також сприяє виявленню і лікуванню ранніх
прояв
ів захворювання.

Ці позиції відображені в Конституції України, Законі України “Про охорону здоров`я”, Законі
України “Про охорону праці”, Кодексі Законів про працю та інших нормативно
-
правових
документах.

До нормативно
-
правових документів, які є підґру
нтям для санітарного нагляду за умовами
праці, соціального захисту працюючих, моніторингу обліку профзахворювань, належать і Закон
України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворюв
ання, які спричинили втрату працездатності”, Закон України
“Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, Постанови Кабінету
Міністрів України: “Про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних
захворю
вань і аварій на виробництві”, “Про затвердження Положення про державний санітарно
-
епідеміологічний нагляд в Україні”, “Про створення Фонду соціального страхування та реєстру
підприємств
-
страхувальників з шкідливими умовами праці”, “Про затвердження перелі
ку
професійних захворювань” [38].

Видані також нормативно
-
правові документи галузевого рівня

Наказ МОЗ України “Про
удосконалення автоматизованої системи обліку та аналізу профзахворюваності в Україні”, Наказ
МОЗ і МОН України “Щодо закріплення за науко
во
-
дослідними інститутами гігієнічного профілю
галузей економіки та адміністративних територій з питань гігієни праці та профпатології” [31] та
інші.

Вагомою складовою нормативно
-
правової бази з проблем профпатології є положення та
накази Фонду соціальног
о страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України. Здійснюються конкретні кроки, необхідні для приведення національного
законодавства до європейських норм і стандартів.

Однак прийняття вагомих нормативно
-
правових докуме
нтів поки що недостатньо
позначається на розв'язанні проблеми професійної патології у країні. Причина

економічна
неспроможність більшості підприємств галузі та недостатнє медичне забезпечення працюючого
населення.

Рівень травматизму і професійної захвор
юваності прямо пов'язаний з умовами праці на
виробництві. Нині абсолютної безпеки праці досягти майже неможливо. Тому у контексті нової
ідеології профілактичної медицини безпека на виробництві має розглядатись як прогнозування й
оцінка ризиків та управлінн
я ними. Дані щодо професійних ризиків повинні стати органічною
складовою системи гігієнічної регламентації шкідливих виробничих факторів і використовуватись як
основні критерії при обґрунтуванні гранично допустимих ризиків (ГДР) і гранично допустимих
конце
нтрацій шкідливих чинників. Важливо, щоб стосунки між роботодавцем і робітником також
базувалися на об'єктивних кількісних критеріях професійних ризиків.


45

Загальний професійний ризик за певний
час або в динаміці років можна оцінити через
фактичний рівень н
ещасних випадків на виробництві, використовуючи загальноприйняті коефіцієнти
травматизму та профзахворювань.

Слід враховувати, що нові технологічні процеси істотно змінюють характер виробничної
діяльності. З'явилися складні інформаційні технології, які не
минуче стають основою появи нових
виробничих факторів. За цих умов для запобігання професійним захворюванням необхідно
розробляти допустимі рівні емоційного напруження, вдосконалювати методи оцінки ступеня
психоемоційного стресу тощо. До того ж подальший р
озвиток біологічної і медичної науки дає змогу
розкривати нові сторони патогенезу професійної патології, які раніше не були відомі.

Найбільша небезпека формування профпатології існує у вугільній, металургійній та хімічній
промисловості. В цих галузях ріве
нь професійних захворювань протягом багатьох років значно
перевищує показники всіх інших галузей економіки.

До того ж існує певна складність специфічної діагностики і недостатнє виявлення професійної
патології в хімічній галузі, що, очевидно, і зумовлює т
енденцію до збільшення кількості випадків
професійних захворювань хімічного генезу, зокрема окремих його форм

хронічних інтоксикацій,
хронічних бронхітів, профзахворювань шкіри, слизових оболонок, очей.

У структурі професійної захворюваності працівників
металургійних підприємств перше місце
належить хворобам органів дихання (захворювання легень, хронічні бронхіти, ОРЗ та ін.). Вони
стали сьогодні серйозною проблемою, причому не тільки гігієнічною, а й соціально
-
економічною.
Наступні рангові місця посідаю
ть хвороби кістково
-
м'язової системи і сполучної тканини, вібраційна
хвороба, туговухість. Майже не реєструються численні професійні патології: захворювання шкіри (за
наявності тисяч випадків контактних дерматитів та екзем); хронічні інтоксикації; електроо
фтальмії і
перегрівання; гострі професійні отруєння. Хронічні профзахворювання (пневмоконіоз, вібраційно
-
шумова патологія) частково реєструються на пізніх стадіях їх розвитку.

Аналіз «карт» обліку профзахворювань (профотруєнь) і даних, зібраних виїзними
к
омплексними бригадами лікарів
-
профпатологів, свідчить про те, що система виявлення
профпатологій на підприємствах країни потребує істотного поліпшення як у плані повноти
охоплення періодичними медичними оглядами, так і щодо підвищення їх якості (участь про
фільних
спеціалістів, проведення необхідних функціональних, лабораторних, хімічних досліджень).

Усе це свідчить про необхідність шукати шляхи вдосконалення контролю за станом
професійної захворюваності не лише в металургійній галузі, а й в Україні в цілом
у. Значні
перспективи відкриває впровадження інформаційних технологій у систему охорони здоров'я, зокрема
у профпатологічну службу як частину єдиного медично
-
інформаційного простору. Актуальним є
створення спеціального реєстру

системи персонального облік
у осіб з професійними
захворюваннями. Використання засобів комп'ютерної техніки і досягнень сучасних інформаційних
технологій дасть змогу здійснити довгострокове, персоніфіковане спостереження за контингентом
працівників.

Також для поліпшення ситуації з п
рофесійною захворюваністю необхідно постійно
об'єднувати зусилля керівників підприємств, поліклінік, лікарень, санепідстанцій, науковців,
юристів, соціологів та інших фахівців з метою розробки і впровадження ефективних профілактичних
технологій з урахуванн
ям особливостей умов праці і структури профзахворюваності.

Залишається актуальною робота, пов'язана з опрацюванням проектів нових законодавчих
актів, які б давали змогу значно розширити правове поле діяльності, спрямованої на поліпшення
умов праці і медич
ного обслуговування працюючих, збереження їх здоров'я, забезпечення дії всіх
норм законодавчих актів і встановлення контролю за їх виконанням.

Міністерства і відомства, управлінські структури всіх рівнів мають здійснювати постійний
контроль за дотриманням
санітарного законодавства як у процесі експлуатації діючих, так і при
проектуванні нових підприємств, впровадженні новітніх технологій, передбачивши їх безпеку.
Повнота та якість проведення попередніх і періодичних медичних оглядів працюючих

важлива
пер
едумова чіткої організації всієї системи охорони праці.

Істотні зрушення у цій справі може принести політика заміни морально та фізично застарілого
устаткування, приведення основних фондів підприємств у відповідність до нормативних актів,
відновлення держ
авної системи підготовки і перепідготовки робітників та інженерно
-
технічних
працівників, впровадження і дотримання правил безпеки на виробництві, забезпечення працівників
засобами індивідуального і колективного захисту.


46

Необхідно постійно розширювати наук
ові
дослідження з пріоритетних проблем медицини
праці, які б дали змогу поліпшити умови праці та зменшити кількість професійних захворювань в
усіх галузях промисловості Україні.


6.6 Автоматизовані системи управлінні охороною праці, обліку, аналізу та дос
лідження
травматизму

Облік та аналіз аварій і нещасних випадків на виробництві, розробка на їх основі пропозицій з
профілактики аварійності та виробничого травматизму здійснюються на всіх рівнях
Держгірпромнаглядом. Щоб комплексно управляти охороною праці
на державному рівні й
ефективно займатися профілактикою виробничого травматизму, необхідно постійно мати дані про
його стан, причини та фактори за видами виробництв, підприємств, об'єднань, галузей та регіонів.
Чим повніші ці дані і більший період, протяго
м якого вони накопичувалися, тим точніше будуть
виявлені дільниці та види виробництв з найбільш несприятливими умовами праці і швидше вжито
заходів щодо усунення причин травматизму.

Упорядкування системи обліку даних про стан охорони праці на підприємства
х із
застосуванням комплексу засобів автоматизації дає належний ефект і є стимулом для підвищення
відповідальності спеціалістів усіх ланок виробництва за кожний нещасний випадок, а також
допомагає керівникам перевіряти своєчасність виконання рекомендовани
х заходів й дає можливість
докорінно змінити ситуацію з безпекою праці.


Контрольні питання до розділу 6


1.

Основні вимоги безпеки при проведенні лабораторних та дослідних робіт.

2.

Організація наукових досліджень в галузі охорони праці.

3.

Структура та види діяль
ності Національного науково
-
дослідного інституту промислової
безпеки та охорони праці.

4.

Аналіз професійного та виробничого ризиків.

5.

Аналіз, прогнозування, профілактика травматизму та професійної захворюваності в галузі.

6.

Автоматизовані системи управління ох
ороною праці, обліку, аналізу та дослідження
травматизму.



Розділ

7.
Основні заходи профілактики пожеж
та вибухів


на об’єктах підприємств металургійної галузі


7.1 Класи виробничих та складських приміщень по вибуховій та пожежній небезпеці

За вибухонебе
зпекою та пожежною небезпекою галузеві виробничі та складські приміщення,
згідно з НАПБ А.01.001
-
2004 та ОНТП 24
-
86, поділяються на п’ять класів (категорій): А, Б, В, Г, Д
[27].

Категорія А
(вибухопожежонебезпечна). Горючі гази, легкозаймисті рідини з темп
ературою
спалаху не більше 28°С у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні паро
-
і
газоповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху
в приміщенні, що перевищує 5 КПа. Речовини та матеріали, що здат
ні вибухати та горіти при
взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним у такій кількості, що розрахунковий
надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 КПа.

Категорія Б
(вибухопожежонебезпечна). Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з
тем
пературою спалаху більше 28°С, горючі рідини в такій кількості, що можуть утворювати
вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається
розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 КПа.

Катего
рія В
(пожежонебезпечна). Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та
важкогорючі речовини і матеріали (в тому числі пил та волокна), речовини і матеріали, здатні при
взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти, за умови, що приміщення, в
яких вони
знаходяться чи використовуються, не належать до категорій А і Б.


47

Категорія Г
. Негорючі речовини та
матеріали в гарячому, розжареному або
розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор,
полум’я; горюч
і гази, рідини, тверді речовини, які спалюються та утилізуються як паливо.

Категорія Д
. Виробництва, де застосовуються негорючі речовини та матеріали в холодному
стані (механічні цехи або дільниці, ремонтно
-
експериментальні підрозділи тощо).

Оцінка вибухо
пожежонебезпечності полягає в тому, щоб визначити можливості руйнівних
наслідків пожежі та вибухів на галузевих об’єктах, а також небезпечних факторів цих явищ для
людей [34].

Залежно від категорії виробництва вибирають ступені вогнестійкості будівель і п
риміщень, а
також розробляють заходи щодо запобігання виникнення вибухів і пожеж при виробничих процесах.

Найбільш небезпечні щодо вибухів і пожеж види виробництв (зварювання, паяння,
наплавлення, різання) необхідно розміщувати в одноповерхових будівлях, а
інші

в
багатоповерхових, тому що технологічний процес визначає ймовірність виникнення і розміри пожеж
або вибухів.

Таким чином, пожежна небезпека виробничих та складських приміщень залежить від
кількості та здатності до горіння речовин і матеріалів, що
в них знаходяться або використовуються, а
також від пожежо
-
та вибухонебезпеки технологічних процесів та особливостей конструкцій самої
будівлі [39].


7.2 Вогнестійкість будівельних конструкцій і матеріалів

Система пожежного захисту включає вогнестійкість
конструкцій, тобто їх здатність зберігати
несучу й охоронну функції. Показником вогнестійкості будівельних конструкцій є межа
вогнестійкості

час (у секундах, хвилинах, годинах) від початку пожежі до: 1) появи тління; 2)
зростання температури на протилеж
ній стороні конструкції всередньому до 140
º
С; 3) втрати несучої
здатності.

Вогнестійкість конструкції залежить від її товщини та фізико
-
хімічних властивостей
матеріалів, з яких вони виготовлені.

Оскільки будівлі та споруди

це сукупність конструкцій та ел
ементів з різними ступенями і
рівнями вогнестійкості, то мінімальна межа їх вогнестійкості визначає вогнестійкість основних
будівельних конструкцій.

Всі галузеві споруди за вогнестійкістю класифікуються за 5 ступенями. До першого ступеню
вогнестійкості нал
ежать приміщення з межею вогнестійкості 2,5 години і більше. До другого і
третього ступенів

будівлі, що мають мінімальний час вогнестійкості 2 години. Споруди четвертого
ступеню вогнестійкості побудовані із важкозгораючих матеріалів і мають мінімальний ч
ас
вогнестійкості 0,5 години. Споруди п’ятого ступеню вогнестійкості побудовані з легко згораючих
матеріалів (дерева) й мають час вогнестійкості менше 0,5 години [39].

Для зменшення межі поширення вогню у приміщеннях при проектуванні та спорудженні
галузе
вих підприємств передбачається поділ будівлі протипожежними стінами [39].

Пожежна безпека ґрунтується на дотриманні протипожежних розривів між будівлями, які
залежать від ступеню вогнестійкості будівель і споруд, а також від їх категорії за вибухопожежною
небезпекою (СНиП ІІ
-
89
-
80, НАПБ В.01.030
-
86, ДБН Б.2.4.
-
3
-
95). Протипожежні розриви (відстані)
між спорудами мусять виключати загоряння сусідніх будівель протягом часу, необхідного для
приведення в дію засобів пожежогасіння. Ці відстані нормуються для спор
уд 1

5 рівнів
вогнестійкості, вибухонебезпечних (А,Б) та пожежонебезпечних (В) категорій виробництв і не
нормуються для виробництв категорій Г і Д [44].

Відстань між будівлями 1

2 рівнів вогнестійкості, в яких розташовані виробництва категорій
А, Б, В,
становить 9 м (при наявності стаціонарних автоматичних систем пожежогасіння

6 м); між
спорудами 3 рівня вогнестійкості

12 м; між будівлями 4

5 рівнів вогнестійкості

18 м [45].

Підвищення вогнестійкості будівельних конструкцій досягається наступним
и шляхами: 1)
обмазуванням та штукатуренням конструкцій; 2) облицюванням конструкцій плитами та цеглою
(при облицюванні колон гіпсовими плитами товщиною 60

80 мм їх вогнестійкість зростає до 3,3


4,8 годин, а при використанні звичайної цегли товщиною 6
0 мм

до 2 годин); 3) теплоізоляційним
екрануванням (підводи стелі з негорючих або важкогорючих матеріалів); 4) охолодженням металевих
конструкцій водою як із зовні, так і зсередини конструкції; 5) обробкою горючих матеріалів
антипіренами та спеціальними
вогнезахисними покриттями.


48

До всіх галузевих будівель і споруд по
всій їх довжині необхідно влаштовувати під`їзди
для пожежних автомобілів: а) з одного боку

якщо ширина будівлі до 18 м; б) з двох боків

при
ширині будівлі понад 18 м [44].

Внутрішньогосп
одарські дороги, в`їзди та під`їзди взимку необхідно очищувати від снігу і
постійно утримувати у належному стані.


7.3 Протипожежні перешкоди

Основними напрямками протипожежного захисту галузевих об’єктів є:

1) обмеження розмірів та поширення пожежі, що
досягається плануванням будівель і споруд з
урахуванням вимог “Правил пожежної безпеки” (НАПБ А.01.001
-
2004), правильним розміщенням
виробничих цехів, лабораторій, дільниць у межах будівлі, вибором будівельних конструкцій,
встановленням протипожежних переш
код, влаштуванням систем пожежогасіння;

2) обмеження розвитку пожежі за допомогою поділу споруд протипожежними перегородками,
стінами, перекриттями на секції та відсіки і влаштування протипожежних перешкод для обмеження
поширення вогню по поверхнях констру
кцій, роз
-
литих горючих рідинах та інших горючих
матеріалах [46];

3) створення умов для успішного гасіння пожежі [47].

Протипожежні стіни повинні опиратися на власні фундаменти, зводитись на всю висоту
споруди і розділяти її по всій висоті та ширині. Вони
повинні бути вищими за покрівлю на 0,3

0,6 м
у випадках виконання елементів покриття з горючих або важкогорючих матеріалів, або підніматися
над покрівлею, якщо всі елементи покриття виконані з негорючих матеріалів.

Отвори у протипожежних стінах та перего
родках повинні бути обладнані захисними
пристроями (вогнестійкі двері, засуви тощо), що будуть перешкодою для поширення вогню та диму.

Продукти горіння та дим при пожежі становлять велику небезпеку. Для їх видалення
передбачають димові люки та шахти, які з
абезпечують направлене видалення цих речовин, не
допускають задимлення суміжних приміщень, зменшуючи концентрацію диму в нижній зоні будівлі.

Відкриття димових люків створює більш надійні умови для евакуації працюючих з
приміщення, яке горить, полегшує роб
оту пожежних підрозділів з гасіння пожежі.

Для видалення диму з підвального приміщення у випадку пожежі норми передбачають
влаштування вікон розмірами 0,9х1,2 м на кожні 1000 м
2
площі підвального приміщення [46].

У будівлях, де існує ймовірність вибуху, в
становлюють легко скидні конструкції, які
руйнуються при вибуху і, таким чином, зменшують тиск всередині будівлі й зберігають несучі та
огороджуючи конструкції.

Легко скидні конструкції можуть бути настінними та покрівельними. Останні
використовуються лиш
е тоді, коли у приміщенні відсутні віконні отвори або настінні панелі є дуже
легкими, а їх площа

недостатньою [44].


7.4 Забезпечення безпечної евакуації персоналу

У всіх галузевих спорудах на випадок виникнення пожежі необхідно передбачити евакуаційні
ш
ляхи та виходи. Згідно СНиП 2.01.02
-
85 та ДБН В.1.1.7
-
2002, виходи вважаються евакуаційними,
якщо вони виводять: 1) з приміщення першого поверху на двір безпосередньо або через коридор,
вестибюль, сходи; 2) з приміщення будь
-
якого поверху, окрім першого, у
коридор, що веде на сходи
(при цьому сходи повинні мати зовнішній вихід безпосередньо або через вестибюль, віддалений від
коридорів перегородками з дверима); 3) у сусіднє приміщення на цьому ж поверсі, яке має виходи,
вказані у попередніх пунктах.

До евак
уаційних шляхів належать такі, що ведуть до евакуаційного виходу і гарантують
безпечний рух протягом певного часу [44].

Безпека руху сходами залежить від їхнього розміщення в плані та захисту від дії високих
температур і задимлення. Розрізняють закриті та
відкриті сходи, а також сходи, що не задимлюються
і задимлюються [47].

Сходи, які ізольовані від сусідніх приміщень вогнетривкими конструкціями так, що при
пожежі на них не потрапляють продукти горіння, є такими, які не задимлюються. На цих сходах
люди м
ожуть бути в безпеці протягом часу, потрібного для повної ліквідації пожежі.

Ліфти, ескалатори та інші механічні засоби пересування людей при визначенні шляхів
евакуації не враховуються [47].


49

Кількість евакуаційних виходів з кожного
поверху повинна бути не
менше двох.
Мінімальна відстань між виходами з приміщення визначається за формулою:


П
1,5
l

(7.1)

де
:
П

периметр приміщення, м.

З приміщення площею до 300 м
2
,
розташованого в підваль
-
ному або цокольному поверсі,
передбачається один евакуаційний вихід якщо там постійно працюють не більше 5 чоловік. При
кількості людей від 6 до 15 необхідно мати ще один вихід через люк з розмірами не менше 0,6х0,8 м

[44]
.

Ширина ш
ляхів евакуації повинна становити не менше 1 м, дверей

0,8 м. Висота проходу на
цих шляхах мусить бути не менше 2 м, перепади висот у підлозі не допускаються більше 0,45 м, за
винятком перепадів між підлогою і дверними порогами. Двері на шляхах евакуаці
ї повинні
відчинятися в напряму виходу із споруди. Зовнішні евакуаційні двері приміщень повинні мати тільки
такі замки, які можна відімкнути зсередини без ключа.

Ширину зовнішніх дверей сходів слід проектувати не менше розрахункової ширини маршу
сходів. Дл
я евакуації операторів з приміщень передбачаються такі сходи: внутрішні

розміщені у
сходових клітках; внутрішні відкриті (без стін); зовнішні відкриті з природним освітленням крізь
вікна в зовнішніх стінах; без природного освітлення крізь вікна в зовнішн
іх стінах; такі, що не
задимлюються, з виходом по відкритих переходах і галереях; такі, що не задимлюються, з виходом
крізь тамбур

шлюзи з підпором повітря; такі, що не задимлюються, з підпором повітря при пожежі.
Ширина сходових майданчиків повинна бути
не менше ширини маршів, тобто не менше 1,6 м
[44]
.

Відстань по проходах від найвіддаленішої точки цеху або приміщення до найближчого
евакуаційного виходу визначається згідно СНиП 2.09.02
-
85, залежно від категорії виробництва з
пожежної безпеки, ступеню во
гнестійкості приміщення та кількості працівників [47].

Розрахункова тривалість евакуації залежить від швидкості руху людей, розрахункової
пропускної здатності евакуаційних виходів, протяжності евакуаційних шляхів і ширини дверей та
сходів. При розрахунку
весь шлях руху людського потоку поділяється на відрізки

проходи,
коридори, дверні отвори, сходові марші. Розрахунковий час евакуації визначається як сума часу
пересування людського потоку на окремих відрізках шляху.


7.5 Пожежна безпека технологічного
устаткування, електрообладнання, систем опалення,
вентиляції

Перед початком роботи працівнику необхідно перевірити готовність робочого місця у
протипожежному відношенні та наявність первинних засобів пожежогасіння. Якщо робоче місце не
підготовлене, то роз
починати роботу забороняється. Під час роботи не слід допускати попадання
іскор розплавленого металу та розбризкування електродних недопалків на горючі конструкції та
матеріали. Після закінчення роботи необхідно ретельно оглянути робоче місце.

Значну пожеж
ну небезпеку являють заряди статичної електрики, котрі викликають іскріння,
пожежі та вибухи. Для запобігання цих явищ необхідно: заземлювати обладнання, комунікації та
резервуари, застосовувати матеріали, котрі збільшують електропровідність середовища, за
гальне та
місцеве зволоження повітря, заповнення апаратів, резервуарів та іншого обладнання інертним газом
(азотом); сушіння та очищення газів від зважених рідких та твердих частинок; очищення рідин від
забруднення колоїдними частинками; іонізація повітря
або середовища всередині апарату, ємкості,
закритої транспортної споруди за допомогою радіоактивних речовин, високочастотного розряду та
інших джерел іонізації; облаштування підлоги з підвищеною електропровідністю та
електропровідних заземлених зон для зня
ття зарядів статичної електрики, що накопичується на
людях.

Горіння також може виникнути при електрозварювальних роботах, облаштованих тимчасово у
погано захищених від пожежі приміщеннях, поблизу легкоспалахуючих матеріалів та речовин або
при безпосередньо
му зварюванні ємностей з
-
під рідкого палива. Перед зварюванням ємності
(бензобаки, каністри, цистерни, діжки тощо) необхідно ретельно очистити, промити розчином
каустичної соди, пропарити, просушити та провентилювати. Застосовують також продування сухою
па
рою. Якщо не можна застосовувати пару, то допускається заповнення ємностей водою на 80

90 %
об’єму і потім прокип
`
ячування водою протягом 3 годин.




50


7.6 Державний пожежний нагляд

Згідно 7 статті Закону України

Про пожежну безпек
у
” [48]
, державний пожежний нагляд за
станом пожежної безпеки на галузевих об’єктах незалежно від форм власності здійснюється
відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною в порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України.

Органи держа
вного пожежного нагляду не залежать від будь
-
яких господарських органів,
об
`
єднань громадян, політичних формувань, органів виконавчої влади, місцевого та регіонального
самоврядування
[44]
.

На об’єктах приватної власності органами державного пожежного нагля
ду контролюють лише
умови безпеки людей на випадок пожежі, а також вирішення питань пожежної безпеки, що
стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб та громадян.

Органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань
:

1) розробля
ють з участю заінтересованих міністерств та інших центральних органів
виконавчої влади і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки, які є обов’язковими
для всіх підприємств, установ, організацій та громадян;

2) погоджують проекти державних і г
алузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та
інших нормативно
-
технічних документів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки, а також
проектні рішення, на які не встановлено норми і правила;

3) встановлюють порядок опрацювання і затвердження по
ложень, інструкцій та інших
нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємстві, розробляють типові
документи з цих питань;

4) здійснюють контроль за додержанням вимог законодавчих актів з питань пожежної безпеки
керівниками центральних о
рганів виконавчої влади, структурних підрозділів Ради Міністрів
Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого та регіонального
самоврядування, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ та організацій, а
також гро
мадянами;

5) проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями та
заявами про злочин, пов’язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки
[45]
.

Посадові особи органів державного пожежного нагляду є державними інспектор
ами з
пожежного нагляду. Вони несуть відповідальність за неналежне виконання покладених на них
обов’язків за шкоду, завдану юридичним та фізичним особам, громадянам внаслідок застосування
санкцій (розпорядження або приписи про усунення порушень і недоліків
з питань пожежної безпеки,
контроль за виконанням протипожежних вимог), органи та посадові особи державного пожежного
нагляду відповідальності не несуть
[35]
.


7.7 Пожежна профілактика при проектуванні і експлуатації об’єктів, будівель, споруд,
технологіч
ного обладнання

Ймовірність виникнення пожежі або вибуху на галузевих підприємствах визначають на етапах
їх проектування, будівництва та експлуатації, для чого необхідно мати статистичні дані про час
існуванні різних пожежовибухонебезпечних подій, тобто та
ких подій, реалізація яких призводить до
утворення горючого середовища й виникнення джерела запалювання.

Ймовірність виникнення пожежі чи вибуху на галузевих об’єктах, що проектуються,
визначають на підставі показників надійності складових частин або елеме
нтів об’єктів, що дозволяє
розрахувати вірогідність різних ситуацій у виробничому устаткуванні, системах контролю та
керування, а також в інших пристроях, що складають об’єкт і призводять до здійснення
пожежовибухонебезпечних ситуацій [49].

Профілактика по
жежної небезпеки полягає у визначенні наявності горючих речовин і
можливих джерел займання, вірогідних шляхів розповсюдження пожежі та необхідних засобів
пожежогасіння.

Пожежі та вибухи в галузевих будівлях та спорудах можуть виникати або внаслідок вибуху

устаткування, що в них знаходиться, або у разі виникнення вибуху чи пожежі всередині приміщення,
де використовуються горючі речовини та матеріали. Залежно від агрегатного стану та фракційного
складу речовин, горюче середовище може утворюватися твердими ре
човинами, легкозаймистими та
горючими рідинами, пилом, газами
[45]
.


51

Тверді горючі речовини, що зберігаються
на складах, а потім застосовуються у
технологічному процесі, утворюють разом із повітрям стійке горюче середовище. При виконанні
аналізу пожежної не
безпеки такого середовища необхідно враховувати кількість матеріалів,
інтенсивність та тривалість можливого горіння
[45]
.

У галузевих технологічних процесах застосовуються легкозаймисті та горючі рідини.
Необхідно детально вивчити причини утворення горючог
о середовища такого роду на всіх стадіях
технологічного процесу.

Виникнення пожежонебезпечного горючого середовища всередині апаратів з
легкозаймистими і горючими рідинами (бензин, гас) можливе за наявності пароповітряного простору
та температури у діапазо
ні температурних меж запалювання.

Горючі гази мають здатність проникати через незначні нещільності та тріщини. Тому їх
зберігають у герметичних посудинах і апаратах. Але в разі пошкоджень або порушень правил
експлуатації останніх, гази можуть виходити у на
вколишнє середовище і утворювати з повітрям
пожежовибухонебезпечні суміші.

Під час аналізу пожежовибухонебезпеки технологічного устаткування необхідно також
оцінювати можливість утворення вибухонебезпечного середовища при параметрах стану, відмінного
від н
ормального
[50]
.

Важливим завданням профілактики пожежної небезпеки та стану протипожежного режиму є
виявлення умов виникнення пожеж під час окремих технологічних операцій у цехах, на устаткуванні,
в цілому на галузевому об’єкті, враховуючи умови виробничо
ї діяльності та різноманітність часу
виникнення статично відомих аналогічних пожеж (доба, місяць, квартал, рік).

Слід також враховувати і психофізіологічні умови праці персоналу. Оптимальні та безпечні
режими роботи можливо забезпечити тільки з урахуванням
збереження працездатності та
спостережливості людей, зайнятих у виробництві, особливо тих, чия професійна діяльність пов’язана
з вибухопожежо
-
небезпечними роботами та устаткуванням [45].

Профілактику пожежної небезпеки галузевих підприємств необхідно пров
одити за ходом
технологічного процесу, а в адміністративних

у всіх приміщеннях без винятку.

Таким чином, профілактика пожеж та вибухів на галузевих підприємствах є основою для
розробки цих видів протипожежних заходів. Тому повнота, своєчасність та якість
її виконання
істотно впливають на загальний протипожежний стан та організацію пожежно
-
профілактичної
роботи.


Контрольні питання до розділу 7

1.

Як класифікуються виробничі та складські приміщення по вибуховій та пожежній небезпеці?

2.

Від чого залежить вогнест
ійкість виробничих приміщень? Методи підвищення вогнестійкості
конструкцій і приміщень.

3.

Протипожежні перешкоди.

4.

Як забезпечується безпечна евакуація персоналу?

5.

Які заходи безпечної експлуатації технологічного устаткування і електрообладнання з точки
зору з
абезпечення пожежної безпеки використовують на галузевих підприємствах?

6.

Як в Україні здійснюється державний пожежний нагляд?

7.

Яких заходів пожежної профілактики слід дотримуватися при експлуатації об’єктів, будівель,
споруд, технологічного обладнання?



Роз
діл 8. Державний нагляд і громадський контроль за станом охорони праці в галузі


8.1 Органи державного нагляду за охороною праці

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативно
-
право
вих актів про
ох
о
рону праці здійснюють: 1)
Державна сл
ужба гірничого нагляду та промислової безпеки

(Держгірпро
м
нагляд); 2) органи Головної державної інспекції з нагляду за ядерною безпекою Мініс
-
терства екології та природних ресурсів України; 3) органи державного пожежного нагляду
Державного департаменту п
о
жеж
ної безпеки М
ВС
справ України; 4) органи та заклади санітарно
-
епідеміологічної служби Міністе
р
ства охорони здоров'я України.

Кожний із вищеперерахованих
органів виконує функції в межах своїх повно
важень, визначених положеннями про ці органи.

Вищий

52

наг
ляд за додержанням і правильним
з
а
стосуванням законів про охо
рону праці
здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядков
а
ними йому прокурорами.

Органи
державного нагляду за охороною праці не залежать від будь
-
яких гос
подарських органів, об'єднан
ь
громадян, пол
і
тичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого
самоврядування та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом М
і
ністрів України.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (держа
в
ні ін
с
пектори) мають
право: 1) безперешкодно в будь
-
який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки
дотр
и
мання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення,
матеріали та і
н
формацію з даних питань; 2) надсилати керівн
икам підприємств, а також їх посадовим
особам, керівн
и
кам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних
депутатів, міні
с
терств та інших центральних органів державної виконавчої влади, обов'язкові для
виконання розпор
я
дження
(приписи) про усунення порушень і недо
ліків у галузі охорони праці; 3)
зупиняти ек
с
плуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і
обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або
здоров
'ю працюючих; 4)

притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у
пору
шенні законодавчих та інших нормати
в
них актів про охорону праці; 5) надсилати власникам,
керівникам підприємств подання про невідпові
д
ність окремих посадових осіб з
айманій посаді,
передавати в необхідних випадках матері
али органам прокуратури для притягнення їх до
кримінальної відпов
і
дальності.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відпові
дальність за
вик
о
нання покладених на них обов'яз
ків згідно з закон
о
давством.


8.2 Громадський контроль за додержанням законодавства щодо ох
о
рони праці

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» громадський контроль за додержанням
зак
о
нодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через
обраних ними
уповноважених; пр
о
фесійні спілки
-

в особі своїх виборних органів і предст
а
вників.



8.2.1 Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, їх основні обов'язки і пр
а
ва

Відповідно до Типового положення, уповноважені з питань охорон
и праці, з метою створення
безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативно
го усунення виявлених порушень
зді
й
снюють контроль за: 1) виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону
праці; 2) з
а
безпеченням працівників інструкція
ми, положеннями з охорони праці, які діють у межах
підприємства, та додержання їх вимог працівниками; 3) сво
є
часним і правильним розслідуванням,
документальним оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань; 4)
використанням фо
н
ду охор
они праці підприємства за його призначенням.

Уповноважені з охорони праці можуть і повинні залучатися до розроблення розділу «Охорона
праці» колективних договорів та угод, комплексних перспектив
них планів з охорони праці, до роботи
в комісіях з питань ате
стації робочих місць. Вони беруть участь: у комісіях з розслідування
професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпілий не є чл
е
ном
профспілки; у вирі
шенні питання про зниження розміру одноразової д
о
помоги потерпілому від
нещас
но
го випадку в разі невиконання працівником вимог нормативних документів про охор
о
ну
праці; розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для здо
ров'я чи життя працівника
або для людей, які його оточують, і навколишнього при
родного середовища,
у випадку відмови
працівника виконувати з цих причин дор
у
чену йому роботу.

Уповноважені з охорони праці мають
право: 1)

безперешкодно перевіряти стан бе
з
пеки і гігієни праці, додержання праців
никами
нормативних актів про охорону праці на об'єктах підпр
и
єм
ства чи в
и
робни
чого підрозділу, колектив
якого його обрав; 2) вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для розгляду
власником (керівником структурного підрозділу) проп
о
зиції щодо усунення виявле
них порушень; 3)
вимагати від керівника вир
обничого підрозділу припинення роботи на робоч
о
му місці у разі
створення загрози життю або здоров'ю працюючих; 4) вносити пропозиції про притягнення до
відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про ох
о
рону праці.


53


8.2.2 Повноваження і пр
ава профспілок у здійсненні контролю за

доде
р
жанням законодавства про охорону праці

Законом України «Про охорону праці» від 21.11.2002 на профспілки п
о
кладено чимало повно
-
важень у галузі охорони праці, виконання яких вони здійснюють через свої виборні орг
ани та
предста
в
ників. Головною метою і завданням представників профспілок є захист прав та законних
інтересів пр
а
цівників у сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у виріше
н
ні цих
питань.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» предста
вники профспілок беруть участь у
вирішенні таких основних питань: 1) в опрацюванні національної, галузевих і регіональних програм
п
о
кращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також відповідних угод з
питань покращення умов і безпеки
праці; 2) в опрацюванні державних міжгалузевих і гал
у
зевих
нормативних актів про охорону праці; 3) в опрацюванні власником або керівником підприємства
комплексних зах
о
дів для досягнення встановле
них нормативів з охорони праці; 4) у роз
с
лідуванні
нещасних
випадків і профзахворювань, у тому числі спеці
альних розслідуваннях за участю фахі
в
ців з
охорони праці вищих профорганів, у розробленні заходів щодо їх поп
е
редження; 5) у підготовці
разом з власником подання про визначення і затвердження трудовим колект
ивом порядку оплати та
розмірів одноразової д
о
помоги працівни
кам, які потерпіли на виробництві, а також про порядок
зм
е
ншення цієї допомоги за наявності вини працівника у нещасному випадку; 6) у розробленні
проп
о
зицій для включення їх в угоду з питань охо
рони праці колективного договору; 7) в організації
соціального страхування від неща
с
них випадків та професій
них захворювань у порядку і на умовах,
що визначаються законодавством і колектив
ним д
о
говором (угодою, трудовим договором); 8) у

визначенні Кабін
етом Міністрів України порядку перегл
я
ду і збільшення тарифів на соціальне
страхування від нещасних випадків на виробництві та професі
й
них захворювань залежно від рівня
виробничого травматизму і ступеня шкідливо
сті умов праці; 9) у р
о
боті комісій з питань
охорони
праці підприємств, з атестації посадових осіб на знання ними нормати
в
них актів про охорону праці, з
приймання в експлуа
тацію нових і реконструйованих об'єктів виробн
и
чого призначення на
відповідність їх до вимог нормати
в
них актів про охорону прац
і, з атестації робочих місць за умова
ми
праці.

Значна роль профспілкових комітетів щодо профілактики травматизму та про
фесійних
захвор
ю
вань. На засіданнях своїх колективних органів вони повинні розглядати причини нещасних
випадків, особливо з важкими нас
лідками і давати принципову оцінку діяльності власника щодо
підвищення рі
в
ня безпеки праці на виробництві. Важливою функцією профспілкового комітету є
захист інтересів чл
е
нів профспілки та інших працівників (на їх прохання) при розгляді конфліктних
ситуаці
й з будь
-
яких питань охорони праці.


8.3 Держгірпромнагляд

Відповідно до “Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки
України”, яке було затверджено
Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №408/2011, Держ
а
вна
служба гірн
ичого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України) є центр
а
льним
органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і к
о
ординується Кабінетом Міністрів України
через Міністра надзвичайних ситуацій України.
Держгірпромнагляд Укра
їни входить до сист
е
ми органів
виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з промислової безпеки, ох
о
рони праці,
державного гірничого нагляду, охорони надр та державного регулювання у сфері безпечн
о
го поводження
з вибуховими матеріалами пр
ом
и
слового призначення.


Основними завданнями Держгірпромнагляду України є
: 1) реалізація державної політики у сфері
промислової безпеки, охорони праці, здійснення державного гірничого нагляду, охорони надр,
проми
с
лової безпеки у сфері поводження з вибухов
ими матеріалами промислового призначення, а також
вн
е
сення пропозицій щодо її формування;

2) здійснення комплексного управління у сфері промислової
бе
з
пеки, охорони праці, а також контролю за виконанням функцій державного упра
в
ління охороною
праці міністер
ствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної
Респ
у
бліки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

3)
орган
і
зація та здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законів
та інших нормативно
-
правових актів з питань: промислової безпеки, охорони праці, безпечного ведення робіт юридичними та
фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю; геологічного
в
и
вчення надр, їх використання та охорони
, а також використання і переробки мінеральної сировини;

54

бе
з
пеки робіт у сфері поводження з вибуховими
матеріалами промислового призначення;
безпечного пр
о
ведення робіт з утилізації звичайних видів боєприпасів, ракетного палива та вибухових
матеріалів ві
й
с
ькового призначення; трубопровідного транспорту, функціонування ринку природного
газу та діяльн
о
сті, пов'язаної з об'єктами пі
д
вищеної небезпеки та потенційно небезпечними об'єктами.


Контрольні питання до розділу 8

1.
Органи державного нагляду за охороною
праці.

2.
Основні принципи державного нагляду у сфері господарської діяльності.


3. Громадський контроль за охороною праці.

4. Права й обов’язки профспілок щодо охорони праці.

5. Основні завдання Держгірпромнагляду.

6. Права та обов’язки Держгірпромнагля
ду.



Розділ
9.

Соціальне страхування від нещасного випадку

та професійного захворювання на виробництві


Президент України 23.09.1999 р. підписав прийнятий Верховною Радою України Закон
України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від не
щасного випадку на
вир
о
бництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

Зазначений Закон відповідно до Конституції України визна
-
чає правову основу, економічний
м
е
ханізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державно
го соціального страхува
н
ня
громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до
втрати працезд
а
тності або з
а
гибелі застрахованих на виробництві (страхування від нещасного
випадку).

Страхування від нещасного випадку є
самостійним видом загальнообов'язкового державного
соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та
здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.


9.1. Загальні положення

У першому розділі Закону “Про зага
льнообов'язкове державне соціальне страхування від
неща
с
ного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працезд
а
тності” наведені загальні положення та визначені завдання страхування від нещасного
випадку: проведення профілак
тичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних
виробничих факторів; з
а
побігання нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань та
інших випадків загрози зд
о
ров'ю з
а
страхованим, викликаних умовами праці; відновлення здоров'я та
п
рацездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
відшкодування матеріальної та м
о
ральної шкоди застрахованим і членам їх сімей (стаття 1).

Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах труд
о
вого дого
вору
(контракту) на підприємствах, в установах, організаціях нез
а
лежно від їх форм власності та
господарювання (далі
-
підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою
самостійно, та громадян
-
с
у
б'єктів під
п
риємницької діяльності (ст
аття 2).

Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від
неща
с
ного випадку на вироб
-
ництві та професійного захв
о
рювання (ст
аття
3).


Основними принципами страхування від нещасного випадку є: 1) паритетність держави,
пре
д
с
тавників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;
2) св
о
єчасне та повне відшкодування шкоди страховиком; 3) обов'язковість страхування від
нещасного вип
а
дку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контрак
ту) та інших
підставах, передбачених з
а
конодавством про працю, а також добров
і
льність такого страхування для
осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та для громадян
-
суб'єктів підприємницької
діяльності; 4) надання державних г
а
рантій реалізації за
страхованими громадянами своїх прав; 5)
обов'язковість сплати страхувал
ь
ником страхових внесків; 6) формування та витрачання страхових
коштів на солідарній основі; 7) диференці
ю
вання страхового тарифу з урахуванням умов і стану
безпеки праці, виробничого т
равматизму та пр
о
фесійної захворюваності на кожному підприємстві; 8)

55

економічний інтерес суб'єктів страхування в
п
о
ліпшенні умов і безпеки праці; 9) цільове
використання коштів страхува
н
ня від нещасного випадку (стаття 5).

Суб'єкти страхування
від нещасног
о випадку
-
це застраховані гром
а
дяни, а в окремих
випадках
-
члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична
особа, на користь якої здійснюється страхування (далі
-
працівник)
.
Страхувальниками
є
роботодавці, а в окремих
випа
д
ках
-
застраховані особи (ст
аття
6).

Страховиком
виступає Фонд
соці
а
льного страхування
(
ФСС
)
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України.
Об'єктом страх
у
вання
від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та
працездатність.


Роботодавцем
відповідно до цього Закону вважається:
1)
власник підприємства або уповно
-
в
а
жений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю;
2)
власник розташов
а
ного в
Україні іноземного підприємства, установи, організації (у
тому числі міжнародних), філії або
предста
в
ництва, який використовує найману працю, якщо інше не передбач
е
но міжнародним
договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст
аття
7).

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку пі
длягають:

1) особи, які працюють на
ум
о
вах трудового договору
або
контракту;

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні
о
р
динатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь
-
яких робіт під час, перед або після занять; під
час занять, к
о
ли вони набуваю
ть професійних навичок; у період проходження виробничої практики
(стажування), вик
о
нання робіт на підприємствах; 3) особи, які у
т
римуються у виправних, лікувально
-
трудових, виховно
-
трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих
установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами (ст
аття
8).

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви
працівника (ст
аття
10). Страхування здійснюється в безособовій формі. Усі особи, перелічені у статті

8 цього Зак
о
ну, вважаються застрахов
а
ними з моменту набрання чинності цим Законом незалежно
від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків.
Усі
застраховані є чл
е
нами ФСС від нещасних випадків.

Реєстрація страху
вальників у робочому органі виконавчої дирекції ФСС від нещасних
випадків проводиться: 1) юридичних осіб
-
у десятиденний строк після одержання свідоцтва про
державну реєс
т
рацію суб'єкта підприємницької діяльності; 2) фізичних осіб, які використовують
на
й
м
ану працю,
-
у десятиденний строк після укладення трудового договору (контракту) з пе
р
шим із
найманих працівників.
Факт реєстрації страхувальника страх
о
виком засвідчується страховим
свідоцтвом, форма якого встановлюється
ФСС
від нещасних випадків.
Перереєс
трація
страхувальників проводиться у строки, встановлені страховиком.

Особам, що підлягають страхуванню від нещасного випадку, видається свідоцтво про
загальн
о
обов'язкове державне соці
а
льне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування та є
докумен
том суворої звітності (стаття 12).
Порядок видачі та зразок свідоцтва про соціальне
страхування затвердж
у
ються Кабінетом Міністрів України.


9.2. Управління страхуванням від нещасного випадку

У другому розділі Закону “Про загальнообов'язкове держав
-
не соці
альне страхування від
неща
с
ного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працезд
а
тності” розглянуті питання щодо управління страхуванням від нещасного випадку.
Страхування від нещасного випадку здійснює ФСС від нещасних в
ипадків
-
некомерційна
самоврядна організація, що діє на пі
д
ставі статуту, затвердженого її правлінням (стаття 15).

ФСС від нещасних випадків е юридичною особою, має печатку із зображенням Державного
ге
р
ба України та своїм найменуванням, а також емблему, я
ку затверджено його правлінням.
Розташовуєт
ь
ся ФСС у місті Києві. Управління ФСС від нещасних випадків здійснюється на
паритетній основі де
р
жавою, представник
а
ми застрахованих осіб і роботодавців (стаття 16).

Безпосереднє управління ФСС від нещасних випад
ків здійснюють його правління та
виконавча дирекція.
До складу правління
ФСС
від нещасних випадків включаються представники
трьох предста
в
ницьких сторін: де
р
жави; застрахованих осіб; роботодавців (ст
аття
17).



9.3. Обов'язки ФСС від нещасних випадків

У тр
етьому розділі Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
неща
с
ного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату

56

працезд
а
тності” розглянуті обов'язки ФСС.
Уразі настання страхового випадку ФСС від
неща
сних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку: 1) своєчасно та в
повному обсязі відшкодовувати шкоду, з
а
подіяну працівникові внаслідок ушк
о
дження його здоров'я
або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його у
триманні: а) допомогу
у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до ві
д
новлення працездатності або встановлення
інвалідності; б) одноразову д
о
помогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті
потерпілого; в) щомісяця грошову суму в разі частк
ової чи п
о
вної втрати працездатності, що
компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; г) пе
н
сію по інвалідності внаслідок
нещасного випадку на виробництві або проф
е
сійного захворювання; д) пенсію у зв'язку зі втратою
годувальника, який п
о
мер унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного
захворювання; є) грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди
потерпілому; ж) допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону; 2) організувати поховання
померло
го, відшкодувати вартість пов'язаних із цим ритуальних послуг ві
д
повідно до місцевих умов;
3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги
поте
р
пілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі
п
о
треби його
госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання; 4) організувати цілеспрямоване та
ефективне лікування пот
е
рпілого у власних спеціалізованих лікувальнопрофілактичних закладах або
на дог
о
вірній основі в інших лікувально
-
профілакти
чних закладах із метою якнайшвидшого
відн
о
влення здоров'я застрахованого; 5) забезпечити потерпілому разом із відпов
і
дними службами
охорони здоров'я за призна
-
ченням лікарів повний обсяг п
о
стійно доступної, раціонально
організованої медичної допомоги, яка
має включати: а) обслу
-
говування вузькопрофільними
лікарями та лікарями загальної практики; б) догляд медичних се
с
тер удома, в лікарні або іншому
лікувально
-
профілактичному закладі; в) акушерс
ь
кий та інший догляд удома або в лікарні під час
вагітності та п
ологів; г) утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, сан
а
торії або в іншому
лікувально
-
профілактичному закладі; д) забезпечення необхідними лікарськими з
а
собами,
протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеці
а
льн
ими
засобами пересування, зубопротезування (за винятком протезування з дорог
о
цінних металів); 6)
вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності
потерпіл
о
го; 7) забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд
за потерпілим, допомогу
у веденні домашнього господа
р
ства (або компенсувати йому відповідні витрати), сприяти наданню
потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого жи
т
ла; 8) відповідно до висновку лікарсько
-
консультаційної комісії (ЛКК) або медико
-
соціальної експертної комісії (МСЕК) проводити навчання
та перекваліфік
а
цію потерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в інших
закладах пер
е
навчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або заподіяння моральної
шкоди потер
пілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб зі зниженою
працездатністю; 9) організов
у
вати робочі місця для інвалідів самостійно або разом з органами
виконавчої влади та органами місцевого с
а
мо
в
рядування чи з іншими заінтересованими су
б'єктами
підприємницької діяльності; компенсувати при цьому витрати виробництва, які не покриваються
коштами від збуту виробленої проду
к
ції, за рахунок ФСС; 10) у разі невідкладної потреби подавати
інвалідам разову грошову допомогу, допомогу у вир
і
шенні со
ціально
-
побутових питань за їх рахунок
або за рішенням виконавчої дирекції ФСС та її регі
о
нальних упра
в
лінь

за рахунок ФСС; 11)
сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування; 12) організовувати залучення
інвалідів до участі у грома
д
ському житті.


9
.4. Нагляд у сфері страхування від нещасних випадків

У четвертому розділі Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
н
е
щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату праце
-
здатно
с
ті” розкрито питання нагл
я
ду у сфері страхування від нещасного випадку.
Нагляд за
діяльністю
ФСС
від нещасних випадків здійснює наглядова рада (ст
аття
26).
Метою нагляду є
з
а
безпечення виконання ФСС від нещасних випадків його статутних завдань і цільового

викори
с
тання коштів цього Фонду.

Наглядова рада: 1) перевіряє діяльність ФСС від нещасних випадків; 2) заслуховує звіти
пра
в
ління та виконавчої дирекції ФСС від нещасних випа
д
ків з питань виконання Фондом його
статутних завдань і використання страхових к
оштів, дає відповідні рекомендації Фонду; 3) у разі
потреби, крім щорічних ауди
-
торських перевірок використання страх
о
вих коштів, призначає

57

позачергові перевірки фінансової діяльності ФСС
від нещасних випадків або окремих напрямів
його роботи, діяльності р
об
о
чих органів виконавчої дире
к
ції Фонду. Перевірки проводяться за
рахунок коштів Фонду; 4) одержує необхідну інформацію про р
о
боту ФСС від нещасних випадків; 5)
узагальнює практику застосування законодавства про страхування від нещасного випа
д
ку, готує
пр
опозиції ФСС від нещасних випадків та Кабінету Міністрів України про його вдосконалення; 6) у
разі наявності порушень закон
о
давства про страхування від нещасного випадку встановлює ФСС від
нещасних випа
д
ків строк для їх усунення; 7) у разі потреби вимагає
скликання засідання правління
ФСС від нещасних випадків; 8) сприяє налаг
о
дженню взаємовідносин і взаємодії ФСС від нещасних
випадків, страхувальників та застрахованих у вирішенні завдань страхування від нещасного в
и
падку.

Положення про наглядову раду
ФСС

від нещасних випадків затверджується Кабінетом
Міністрів України.


9
.5. Відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому внаслідок у
ш
кодження його здоров'я

У п'ятому розділі Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
неща
с
ного випадку
на виробництві та професійного захвор
ю
вання, які спричинили втрату праце
-
здатності” наведено, яким чином буде виконуватися відшко
-
дування шкоди застрахованій особі.
Страховими ви
п
латами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону
ФСС
від нещасни
х
випадків виплачує з
а
страхованому чи особам, що мають на це право, у разі настання стр
а
хового
випадку (ст
аття
28).


Зазначені грошові суми складаються з таких виплат: 1) страхової виплати втраченого
заробітку (або відповідної його частини) залежно від сту
пеня втрати потерпілим професійної
працездатності (щ
о
місячна страхова виплата); 2) страхової виплати у визначених випадках
одноразової допомоги потерп
і
лому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні
померлого); 3) страхової виплати пенсії з
інвалідності потерпілому; 4) страхової виплати п
е
нсії у
зв'язку зі втратою годувальника; 5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом унаслідок
травмування на виробництві або професійного з
а
хворювання її матері під час вагітності; 6) страхових
вит
рат на медичну та соціальну допомогу.
За наявності факту заподіяння моральної шкоди
потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду.


Перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу
здійснюється (стаття 29
) у разі: 1) зміни ступеня втрати професійної працездатності; 2) зміни складу
с
і
м'ї померлого; 3) підвищення розміру мінімальної заробітної плати у порядку, визначеному
законода
в
ством.

Ступінь втрати працездатності потерпілим визначається МСЕК за участю ФС
С від нещасних
в
и
падків у відсотках проф
е
сійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я (стаття
30).
Необхідність переведення потерпілого на іншу роботу, її тривалість та характер
в
становлюються
ЛКК або МС
Е
К. За згодою потерпілого роботод
авець зобов'язаний надати йому рекомендовану ЛКК
або МСЕК роботу за наявності відповідних вакансій.
Якщо в установлений ЛКК або МСЕК строк
роботод
а
вець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, ФСС від нещасних випадків сплачує
поте
р
пілому страхову ви
плату у розмірі його сере
д
ньомісячного заробітку.


9
.6. Порядок розгляду справ про страхові виплати

У шостому розділі Закону
“Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
неща
с
ного випадку на виробництві та професійного захв
о
рювання, які спри
чинили втрату
працездатності”
наведено порядок розгляду справ про страхові виплати. Для розгляду справ про
страхові виплати
ФСС
від нещасних випадків подаються:
1)
акт розслідування нещасного в
и
падку
або акт розслідування професійного захворювання за вста
новленими формами та (або) висновок
МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його
смерть, а також відповідні рішення про відшкодування моральної шкоди;
2)
документи про
необхідність надання дода
т
кових видів д
опомоги (ст
аття
85).


ФСС від нещасних випадків розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви
потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні
рішення у дес
я
тиденний строк, не враховуючи дня надхо
дження зазначених документів (стаття 36).
Рішення оформл
я
ється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, що мають право на страхові
виплати, розміри в
и
плат на кожного члена сім'ї та їхні строки або обґрунтування відмови у виплатах;
до постанови дод
а
ют
ься копії необхідних документів. ФСС
від нещасних випадків може з
а
тримати

58

страхові виплати до з'ясування підстав для
виплат, якщо документи про нещасний випадок
оформлені з порушенням уст
а
новлених вимог.


ФСС від нещасних випадків може відмовити у страхови
х виплатах і наданні соціальних
послуг застрахованому, якщо мали місце: 1) навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов
для н
а
стання страхового випадку; 2) подання роботодавцем або потерпілим ФСС від нещасних
випадків св
і
домо неправдивих відомост
ей про страховий випадок; 3) вчинення застрахованим
навмисного злочину, що призвів до н
а
стання страхового випадку (стаття 37).


9
.7. Порядок
та
строки проведення страхових виплат

У сьомому розділі Закону
“Про загальнообов'язкове державне соціальне страхув
ання від
неща
с
ного випадку на виробництві та професійного захв
о
рювання, які спричинили втрату
працездатності”
наведено порядок і строки проведення страхових виплат. Страхові виплати
здійснюють щомісячно в установлені
ФСС
від нещасних випадків дні на підста
ві постанови цього
Фонду або рішення суду:
1)
потерпілому
-
з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку
або з дати встановлення професійного захворювання;
2)
особам, які мають право на виплати у зв'язку
зі смертю годувальн
и
ка,
-
з дня смерті по
терпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати
(ст
аття
40).

Одноразова доп
о
мога виплачується потерпілому в місячний строк з дня визначення
МС
Е
К стійкої втрати про
-
фесійної працездатності, а в разі смерті потерпілого
-
у місячний строк з
дня смерт
і застрахованого особам, які мають на це право. Якщо справи про страхові виплати
розглядаються вперше по закінченні трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок
нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати пров
а
дяться з
дня звернення.

Строк страхових виплат визначається МСЕК або ЛКК і пр
о
довжується з дня їх припинення та до
часу, встановленого при наступному огляді МСБК або ЛКК, незалежно від часу звернення
потерпілого або заінтересованих осіб до ФСС від нещасних вип
а
дкі
в.

Із метою визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на
загальнооб
о
в'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захв
о
рювання галузі економіки та види робіт диференці
ю
ються за класа
ми
професійного ризику виробництва (постанова Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 р. №
1423 “Про затвердження Порядку в
и
значення страхових тарифів для підприємств, уст
а
нов та
організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання”).

Хімічну галузь відносять до ІІІ класу професійного
ризику виробництва.


9
.8. Права та обов'язки застрахованого та роботодавця
як страхувальника

Восьмий розділ Закону “Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності” стос
у
ється прав та обов'язків застрахованого та роботодавця.

Застрахований має право
: 1) брати участь на виборній осно
ві в управлінні страхуванням від
н
е
щасних випадків; 2) бути повноважним представником застрахованих працівників і вим
а
гати від
Фонду соціального страхування від нещасних випадків виконання ним своїх обов'язків щодо
соціального зах
и
сту поте
р
пілих; 3) брати
участь у розслідуванні страхового випадку, в тому числі з
участю представника профспілкового органу або своєї довіреної ос
о
би; 4) у разі настання страхового
випадку одержувати від Фонду соціального страхування від нещасних випадків випл
а
ти та соціальні
пос
луги, передбачені цим Законом; 5) користуватися послугами медичної реабілітації; 6)
користуватися послуг
а
ми професійної реабілітації, включаючи збереження робочого місця, а також
право на навчання або перекваліфікацію, якщо загальна тривалість професійної
реабілітації не
перевищує двох років; 7) отримувати відшкод
у
вання витрат при медичній і проф
е
сійній реабілітації
на проїзд до місця лікування чи навчання і назад, витрат на житло та харчування, транспортування
багажу, на проїзд особи, яка його супроводжує;
8) к
о
ристуватися послугами соціальної реабілітації,
включаючи придбання автомобіля, прот
е
зів, допомогу у веденні домашнього господарства, що
надаються відповідно до законодавства; 9) отримувати безопла
т
но від ФСС від нещасних випадків
роз'яснення з питань
соціального страхування від нещасного випа
д
ку (стаття 43).

Застрахований зобов'язаний
: 1) знати та виконувати вимоги законода
в
чих та інших
нормативно
-
правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також
додержуватися зобов'язань щодо ох
орони праці, передбачених колективним договором (угодою,

59

трудовим договором, контра
к
том) та правилами
внутрішнього трудового розпорядку
підприємства; 2) у р
а
зі настання нещасного випадку або професійного захворювання: а) лікуват
и
ся в
лікувально
-
профілактич
них закладах або у медичних працівників, із якими ФСС від нещасних
випадків уклав угоди на медичне обслуговування; б) додерж
у
ватися правил поведінки та режиму
лікування, визначених л
і
карями, які його лікують; в) не ухилятися від професійної реабілітації та

виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності; г)
своєчасно повідомляти робочий орган виконавчої дирекції Фонду соц
і
ального страхування від
нещасних випадків про обставини, що призводять до зміни розміру матеріально
го з
а
безпечення,
складу соціальних послуг та п
о
рядку їх надання (стаття 44).

Роботодавець як страхувальник має право
: 1) брати участь на виборній основі в управлінні
страхуванням від нещ
а
сних випадків; 2) вимагати від ФСС від нещасних випадків виконання
о
бов'язків Фонду щодо організації профілактики нещасних випадків і професійних захворювань та
соціал
ь
ного захисту потерпілих; 3) оскаржувати рішення працівників ФСС від нещасних випадків у
спеціальних к
о
місіях з питань вирішення спорів при в
и
конавчій дирекц
ії Фонду та при її робочих
органах; 4) брати участь у визначенні знижок чи надбавок до страхового тарифу на підприємстві; 5)
захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих, у тому
числі в суді (стаття 45).

Роботод
авець як страхувальник зобов'язаний
:

1) своєчасно реєструватися у ФСС від
нещасних випадків;

2) своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески
до ФСС від н
е
щасних випадків; 3) інформувати робочий орган виконавчої дирекції ФСС ві
д
нещасних випадків: а) про кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві;
б) про зміну технології робіт або виду діяльності підприємства для переведення його до в
і
дповідної
групи тарифів небезпеки; в) не пізніше як за два місяці
-
пр
о ліквідацію підприємства; 4) щорічно
подавати робочому органу в
и
конавчої дирекції ФСС від нещасних випадків відомості про кількість
працівників, річну суму заробі
т
ної плати, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт,
послуг), кількість нещасних
випадків і професійних захворювань на підприємстві за мин
у
лий
календарний рік; 5) безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві
представників ФСС від нещасних випадків; 6) повідомляти працівникам підприємства адресу та
номери телефо
нів робочого органу викона
в
чої дирекції ФСС від нещасних випадків, а також
лікувально
-
профілактичних закладів та лікарів, які за угодами з цим Фо
н
дом обслуговують
підприєм
с
тво (стаття 45).


9.9. Фінансування страхування від нещасного випадку

Фінансування
ФСС від нещасних випадків здійснюється за рахунок

(стаття 46): 1) внесків
роб
о
тодавців: для підприємств
-
із віднесенням на валові витрати в
и
робництва; для бюджетних
установ та організацій
-
з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення; 2) капіт
алізованих
платежів, що надійшли у в
и
падках ліквідації страхувальників; 3) прибутку, одержаного від
тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; 4) коштів, одержаних від стягнення
відповідно до законодавства штр
а
фів і пені з підприємств, а також
штрафів з працівників, винних у
порушенні вимог нормативних актів з охорони праці; 5) добровільних внесків та інших надходжень,
отримання яких не суперечить законода
в
ству.
Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від
нещасного в
и
падку. Кошти на зд
ійснення страхування від нещасного випадку не включаються до
Державного бюджету України, використов
у
ються виключно за їх прямим призначенням і
зарах
о
вуються на єдиний централізований рахунок
ФСС
від нещасних випадків в установах банків,
визначених Кабінето
м Міністрів України для обслуговування коштів Державного бюджету України,
або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди соціального страхування.



9.10. Відповідальність Фонду соціального страхування від нещасних випадків,
страхувальників, застраховани
х, а також осіб, які надають соціальні послуги, за невиконання
своїх обов'язків

Працівники Фонду соціального страхування від нещасних випадків за порушення законо
-
давчих або інших нормативно
-
правових актів про страхування від нещасного випадку

(стаття 50)
несуть відп
о
відальність згідно із законодавством України. Страхувальник несе відповідальність за
шкоду, заподіяну застрахованому або ФСС від нещасних випадків внаслідок невиконання своїх
обов'язків щодо страх
у
вання від нещасного випадку, відповідно до зако
нодавства (стаття 52).
За

60

прострочення сплати страх
о
вого внеску до
ФСС

від нещасних випадків зі страхувальника
стягується пеня згідно із законодавством. За н
е
своєчасну сплату страхового внеску, несвоєчасне
інформування
ФСС
від нещасних випадків про кількіс
ть працівників, річний фактичний обсяг
реалізованої продукції (робіт, послуг), річну суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки

на виробництві та професійні захворювання, що ст
а
лися на підпри
-
ємстві, про зміни технології робіт,
виду діяльності
підприємства або його ліквідацію страх
у
вальник притягається до відповідальності
згідно із законнодавством.

Страхувальнику забороняється вчиняти будь
-
які дії, що можуть пр
и
звести
до прийняття ним разом із застрахованою особою спільного рішення, яке може зав
д
а
ти шкоди цій
особі.

Застрахована особа несе відповідальність за невиконання своїх обов'язків щодо страхування
від нещасного випадку згідно із законодавством (ст
аття
53).



Контрольні питання до розділу 9

1. Які питання визначає Закон “Про загальнообов'яз
кове державне соціальне страхування від
нещасн
о
го випадку на виробництві та професійного захв
о
рювання, які спричинили втрату
працездатності”?

2. Які завдання страхування від нещасного випадку?

3. На кого поширюється дія Закону
“Про загальнообов'язкове держ
авне соціальне страхування від
н
е
щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працезда
т
ності”?

4. Які основні принципи страхування від нещасного випадку?

5. Визначте поняття “страховий ризик”, “страховий випадок”, “нещ
асний в
и
падок”.

6. Основні завдання та функції
ФСС
.

7. Обов'язки
ФСС
від нещасних випадків.



ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ


1.
ISO
26000:2010.
Guidance

on

social

responsibility
(Настанова із соціальної відповідальності).

2. Офіційний сайт ISO.


Режим доступу:
http://www.iso.org


3. SAI SA 8000:2001. Social Accountability (
Соціальна

відпо
-
відальність
).

4.
Офіційний

сайт

Міжнародної

організації

із

соціальної

відпо
-
відальності
.


Режим доступу:
http
://
www
.
sa
-
intl
.
org

5.
AA
1000
A
PS



The

AA
1000
Accoun

t

Ability

Principles

Standard
(Стандарт щодо загальних
принципів підзвітності).


6.
AA
1000
AS



The

AA
1000
Assurance

Standard
(Вимоги до проведення перевірки звітів про сталий
розвиток).

7. AA1000SES


The AA1000 Stakeholder Engageme
nt Standard (
Стандарт

взаємодії

з
і

сторонами
).

8.
Офіційний

сайт

Інституту

соціальної

та

етичної

підзвітності
.
Режим доступу:
http
://
www
.
accountability
.
org

9. GRI

Керівництво із звітності у сфері сталого розвитку.

10. Офіційний сайт Глобальної ініціатив
и зі звітності.

Режим доступу: http://www.globalreporting.org

11. Корпоративная социальная ответственность: управленческий аспект: Монография / Под общ.
ред. д.э.н., проф. И.Ю. Беляе
-
вой, д.э.н. проф. М.А. Эскиндарова.

М.: КНОРУС, 2008.

12. Доб
ролюбов И.К. Заинтересованные стороны системы «Партнерские отношения». Материалы
международной заочной научно
-
практической конференции «Современный менеджмент:
проблемы и решения»

Режим доступу: http://sibac.info

13. Корчевна Л., Новіков В., Домницька
В., Жогло В. Аналіз розвитку системи управління
соціальною відповідальністю підприємства та проблеми їх упровадження в Україні // Стан
-
дартизація, сертифікація, якість.
-
2009.
-
№ 3 (58).
-
С. 50
-
53.

1
4
. Жогло В.І. Проблеми термінології в сфері соціаль
ної відповідальності. Інтегровані
інтелектуальні робототехнічні комплекси (ІІРТК
-
2009). Друга міжнародна науково
-
практична
конференція, 25

28 травня 2009 року, Київ, Україна: Збірка тез.

К.: НАУ, 2009.

С. 48

50.


61

15. Закон України № 2017
-
III “Про де
ржавні
соціальні стандарти та державні соціальні
гарантії” .

-
[
Чинний від 05.10.2000
]

16
. ДСТУ ISO 9001:2009. Системи управління якістю. Вимоги (ISO 9001:2008, IDT).

17. ДСТУ ISO 14001:2006. Системи екологічного керування. Ви
-
моги та настанови щодо
застос
ування (ISO 14001:2004, IDT).

18
. ДСТУ
-
П OHSAS 18001:2006. Система управління безпекою та гігієною праці. Вимоги (OHSAS
18001:1999, IDT).

19. Нормативные документы в области охраны труда
.



Режим доступу:
http://www.kodeks
-
luks.ru

20.
Закон України
№ 2694
-
XII

Про охорону праці

.

-

[
Чинний від
14
.
10
.
1992
]

2
1
.
НПАОП 0.00
-
4.21
-
04 “Типове положення про службу охорони праці”. Наказ
Держнаглядохоронпраці від 15.11.2004 р. № 255.

2
2
.
НПАОП 0.00
-
4.11
-
07 “Типове положення про діяльність уповноважених найм
аними
працівниками осіб з питань охорони праці”. Наказ Держгірпромнагляду від 21.03.2007 р. № 56.


2
3
.
НПАОП 0.00
-
4.12
-
05 “Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з
питань охорони праці”. Наказ Держнаглядохоронпраці від 26.01.200
5 р. № 15.


2
4
.
НПАОП 0.00
-
4.15
-
98 “Положення про розробку інструкцій з охорони праці”. Наказ
Держнаглядохоронпраці від 29.01.1998 р. №

9.


25
.
НПАОП 0.00
-
4.09
-
07 “Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства”.
Наказ № 55 Держгірпромнаг
ляду від 21.03.2007 р.

26
. НПАОП 0.00
-
6.03
-
93

Порядок опрацювання та затвердження власником нормативних актів про
охорону праці, що діють на підприємс
тві”. Наказ Держнаглядохоронпраці від 21.12.1993 р.


132.

27
. Офіційний сайт Державного комітету Украї
ни з промислової безпеки, охорони праці та гірничого
нагляду
.



Режим доступу:
http
://
www
.
dnop
.
kiev
.
ua

28
.
Інформаційно
-
пошукова правова система «Нормативні акти України (НАУ)».


Режим доступу:
http://www.n
au.ua

2
9
.
НПАОП 0.00
-
4.03
-
04 “Положення про Державний реєстр нормативно
-
правових актів з питань
охорони праці”. Наказ Держнаглядохоронпраці від

08.06.2004 р. № 151.


30. Постанова Кабінету Міністрів України № 1232 від 30.11.2011 р. “
Положення про порядок
п
роведення розслідування та введення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і
аварій на виробництві
”.

31
. Офіційний сайт Міністерства охорони здоров
`
я України.


Режим доступу:
http://www.
moz
.u
a

32.
Офіцій
ний сайт Кабінету Міністрів України.

Режим доступу: http://mpe.kmu.gov.ua

33
.
Основи охорони праці: Підручник / За ред. проф.

В.В. Березуцького

Х.: Факт, 2005.

480 с.


34. Ткачук К. Н., Халімовський М. О., Зацарний В. В. та ін. Основи охор
они праці: Підручник.

2
-
ге
вид., допов. і перероб.

К.: Основа, 2006.

444 с.


3
5
.
Протоєрейський О. С, Запорожець О. І. Охорона праці в галузі: Навч. посіб.

К.: Книжкове вид
-
во НАУ, 2005.

268 с.


36
.
Третьяков О.В., Зацарний В.В., Безсонний В.Л. О
хорона праці: Навчальний посібник з тестовим
комплексом на CD/ за ред. К.Н. Ткачука.

К.: Знання, 2010.

167 с. + компакт
-
диск.


37
. Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І. П. Охорона праці.
Курс лекцій. Практикум: Навч. посіб.


Суми: Університетська книга,
2009.

540 с.


38
. Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч.

посіб.

4
-
те вид.,
допов. і перероб.

К.: Університет «Україна», 2009.

295

с.

39. Охорона праці в будівництві: Навч. посіб. посібник / за редак
-
цією Коржика Б.
М. і Іванова В.М.


Харків: Форт, 2010.

388 с.

40. Злобинский Б.М. Охрана труда в металлургии: Учебник для студентов металлургических вузов и
специальностей.

М.
«Металлургия», 1975.

536

с.

41. Офіційний сайт
Національного науково
-
дослідного інституту
промислової безпеки та охорони
праці


62

Режим доступу:
http://www.
ndiop.kiev.ua

42
.
Офіційний сайт Верховної Ради України.

Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

43
. Гогіташвілі Г. Г., Карчевськ
і Є.Т., Лапін В. М. Управління охороною праці та ризиком за
міжнародними стандартами: Навч. посіб.

К.: Знання, 2007.

367 с.

44
. А.П. Рожков. Пожежна безпека: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти
України,

Київ: Пожінформтехніка,

19
99.



756с.


45
. Жидецький В.Ц., Джигирей В.Ц.,

Мельников О.В. Основи охорони праці. Підручник.
-
Вид. 5
-
те,
доповнене.

-

Львів:Афіша, 2001.
-
350с.

46.


ДСТУ 2272
-
93 Пожежна безпека. Терміни та визначення.

47.

СНиП 2.01.02
-
85. Противопожарные нормы проектирования зда
ний и сооружений.

48.

Закон України

Про пожежну безпе
ку

.

-

[
Чинний від
17
.
12
.
1993
]

49.

СНиП 2.04.09
-
89.
Пожарная автоматика зданий и сооружений.

50.
Грибан В.Г., Негодченко О.В Охорона праці: Навч.посіб. 2
-
ге вид.
-
К: Центр учбової літератури,
2011
-
280с.

51.
Д
СТУ 3675
-
98 Пожежна техніка. Вогнегасники переносні. Загальні технічні вимоги та методи
випробувань.

52.


ДСТУ 3334
-
98 Пожежна техніка. Вогнегасники пересувні. Загальні технічні вимоги та методи
випробувань.

53.
ДНАОП 0.02.
-
003
-
94. Типове положення про пожежно
-
технічну комісію.

54
. ДНАОП 0.02.
-
004
-
94. Положення про добровільні пожежні дружини (команди).

55
. НПАОП 0.00
-
6.13
-
05

Порядок організації державного нагляду за охороною праці та гірничого
нагляду в системі Держнаглядохоронпраці України

. Наказ Держнагляд
-
охоронпраці від
30.03.2004 р. № 92.

56.

Офіційний сайт Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України. Режим доступу:
http
://
www
.
social
.
org
.
ua

57. Закон Укра
їни “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

58.
ДСН 3.3.6
-
042
-
99. Державні санітарні норми мікроклімату

виробничих приміщень
.

59
. Са
мойлюк Е.П., Сафонов В.В. Борьба с шумом и вибрацией в промышленности.К.:Вища
школа,1994.

60
. Сафонов В.В., Діденко Л.М., Мелашич В.В. Охорона праці під час виготовлення та монтажу
будівель і споруд з металевих конструкцій /(За ред. В.В.Сафонова),К.:Основа
, 2004.
-
348с.





Приложенные файлы

  • pdf 23600540
    Размер файла: 605 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий